Лекція № 4

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ОСТЕОХОНДРОПАТІЯХ

1. Поняття та класифікація остеохондропатії.

Остеохондропатії — це група хронічних захворювань в основному
дитячого віку з доброякісним перебігом, в основі яких лежать процеси
асептичного некрозу епіфізів, апофізів та ядер окостеніння довгих трубчатих та
губчатої речовини коротких кісток.
Остеохондропатія може локалізуватися в будь-якому епіфізі чи апофізі
кісток скелету, а також в будь-якій губчатій кістці.
Остеохондропатія є поліетіологічним захворюванням, яке виникає
внаслідок порушення кровообігу в певній ділянці кістки. Часто вказують на
роль перенесеної травми або хронічного перевантаження в анамнезі. При
деяких остеохондропатіях має значення спадковість.
У зв'язку з тим, що остеохондропатій є велика кількість, їх називають або
по автору (авторах), які вперше описали це захворювання, або по локалізації
патології.
Залежно від локалізації патологічного процесу в кістці С.А. Рейнберг
виділив чотири групи остеохондропатій:
А. Остеохондропатії епіфізарних кінців трубчатих кісток: 1) головки
стегнової кістки (хвороба Легга-Кальве-Пертеса); 2) головки ІІ-ІІІ плеснових
кісток (хвороба Келлера II); 3) груднинного кінця ключиці; 4) фаланг пальців
рук.
Б. Остеохондропатії коротких губчатих кісток: 1) човноподібної кістки
стопи (хвороба Келлера І); 2) півмісяцевої кістки кисті (Хвороба Кінбека); 3)
тіла хребця (хвороба Кальве); 4) сесамоподібної кістки І плесно-фалангового
суглобу.
В. Остеохондропатії апофізів: 1) горбистості великогомілкової кістки
(хвороба Осгуда-Шлаттера); 2) горба п'яткової кістки; 3) апофізарних кілець
хребців (хвороба Шейєрмана-Мау, або юнацький кіфоз); 4) лобкової кістки.
Г. Часткові остеохондропатії суглобових поверхонь (розсікаючий
остеохондрит Кеніга).
Перебіг хвороби проходить п'ять наступних стадій:
I стадія — субхондрального асептичного некрозу (рентгенологічно не
виділяється);
II стадія — імпресійного перелому в результаті здавлення (або
несправжнього склерозу);
III стадія — фрагментації через розсмоктування;
IV стадія — відновлення — стадія остеосклерозу (продуктивна, або
стадія репарації);
V стадія — відновлення кістки.
Захворювання триває довго, кожна із стадій триває від 6 місяців (І
стадія) до 1-1,5 року і більше (III і V стадії).

1
 2. Клінічна картина остеохондропатії.
Клінічна картина при всіх видах остеохондропатій має подібні ознаки.
Як правило, захворювання розпочинається у дітей поступово і непомітно.
Спочатку дитина скаржиться на швидку втому, потім з'являються скарги на
біль в ділянці локалізації процесу, який поступово посилюється при
фізичному навантаженні і повністю зникає в спокої. При огляді ознак
запального процесу, а саме набряку, підвищення місцевої температури та
почервоніння, як правило, не виявляють (виключення становлять хвороби
Осгуда-Шлаттера, Келлера І, Келлера II та деякі інші). Пальпаторно
виявляють болючість в ділянці патологічного процесу. Загальний стан дитини
не змінений, температура тіла не підвищена. Зі сторони внутрішніх органів
патологічних змін не виявляють. При лабораторному дослідженні крові змін
немає. Підтвердити діагноз та провести диференціальну діагностику в
більшості випадків можна лише рентгенологічно.

3. Принципи лікування і фізичної реабілітації при остеохондропатії.

Лікування та фізична реабілітація хворих на остеохондропатії
проводиться індивідуально, в залежності від локалізації патології, але, тим не
менше, можна виділити їх загальні принципи:
1) лікування і фізична реабілітація тривалі, протягом багатьох
місяців та років;
2) на усіх стадіях хвороби застосовують, в основному, методи
фізичної реабілітації, такі, як лікувальна фізкультура, масаж та фізіотерапія;
3) комплексність фізичної реабілітації, тобто поєднання різних
видів фізичного впливу на організм хворого;
4) основну роль у фізичній реабілітації дітей з остеохондропатіями
грає дотримання ортопедичного режиму, що полягає в обмеженні фізичного
навантаження чи забезпечення повного спокою ураженого сегменту;
5) застосування раціонального харчування та вітамінотерапії для
зміцнення організму дитини та забезпечення повноцінності реабілітаційного
процесу;
6) запобігання переохолодження як ділянки патологічного процесу, так і
всього організму для профілактики порушення процесів мікроциркуляції в
тканинах;
7) використання санаторно-курортного лікування з метою найповнішого
відновлення функції ураженої ділянки.
На відміну від лікувальної фізкультури та масажу, які мають характерні
для кожної остеохондропатії особливості, методика фізіотерапії при усіх
видах остеохондропатій подібна. І. Н. Сосин та Ю. В. Ланцман в І та II стадіях
захворювання рекомендують наступні методики:
• діадинамотерапію ділянки вогнища ураження (струм двотактний
хвильовий, 2 хв, потім короткі і довгі періоди по 4-6 хв), щодня, всього 10-15
процедур; або ампліпульстерапію (частота 100-50 Гц, глибина її 75-100%), рід
роботи III (ПН) і IV (ПЧ) по 5 хв. Замість діадинамотерапії можна
застосовувати новокаїн-електрофорез поперечно, 20-30 хв (дітям 15-20 хв).
2
Доцільне поєднання його з новокаїн-йод-електрофорезом. Курс 20-30
процедур;
• ультразвукову терапію передньої проекції головки та шийки стегнової
кістки. Режим неперервний, контакт прямий, методика лабільна; доза 0,2-0,4
Вт/см2,5-8 хв, через день; всього 10-12 процедур. При локалізації процесу на
гомілці, стопи чи кисті застосовують ультразвук підводно. Повторний курс
лікування проводять через 1,5-2 міс. Призначають в усіх фазах з ціллю
прискорення розсмоктування некротизованої тканини та її регенерації;
• мікрохвильову терапію, індуктотермію або УВЧ-терапію ділянки
вогнища ураження (з метою стимулювання регенерації кісткової тканини);
доза помірна, щодня або через день. Курс лікування 15-20 процедур;
• солюкс, інфраруж або світлову ванну на ділянку ураження 15-20 хв, 1-2
рази на день, щодня; або ножні (ручні) ванни 38-41°С, 20-30 хв, 1-2 рази на
день. Курс 15 процедур.
Починаючи з III стадії захворювання вказаними авторами рекомендуються
наступні методики фізіотерапії:
• парафіно-озокеритові аплікації 45-50°С, 20 хв, або грязьові 38-42°С, 15
хв, через день або щодня. Курс 15-20 процедур. Теплолікування спочатку
повинно бути обережним і поступовим. Ультрафіолетове опромінення
ділянки вогнища 4-6-10 біодоз, чергуючи з опроміненням сегментарної зони
(комірцевої або поперекової), 3-4 біодози, через 2-3 дні; всього 6-8
опромінень. Потім рекомендується загальне УФ опромінення за основною
схемою; 15-20 опромінень;
• кальцій-електрофорез ділянки вогнища ураження поперечно або
поздовжньо, 20-30 хв, щодня або через день. Призначають для прискорення
процесу кальцинації відновлюваних кісткових трабекул. З метою поліпшення
процесу регенерації кісткової тканини доцільно застосовувати кальцій-
фосфор-електрофорез; курс до 20 процедур, 1-2 курси на рік;
• сірководневі ванни загальні, ножні або ручні (100-200 мг/л), 35-37°С, 8-
12 хв або нафталанові ванни — загальні або місцеві 36-37°С, 6-12 хв, через
день; всього 12-14 ванн.
Прогноз при остеохондропатіях залежить від того, наскільки рано було
діагностовано хворобу і розпочато комплекс реабілітаційних заходів, і, в
переважній більшості, благоприємний. Хоча при несвоєчасному виявленні
хвороби, пізньому початку лікування та неадекватності лікувально-
реабілітаційних заходів відновлення буває не повним, що веде до розвитку
артрозів та залишкових деформацій.

4. Остеохондропатія головки стегнової кістки (хвороба Легга-

Кальве-Пертеса)
Це захворювання зустрічається найчастіше серед інших остеохондропатій.
Хворіють переважно хлопчики (у співвідношенні з дівчатками як 3:1) у віці
від 2 ді 16 років, частіше в 5-10 років. Як правило, спостерігається однобічне
ураження, але описані випадки і двобічного ураження.

3
 Етіологія даного захворювання на даний час вивчена ще не повністю, але
до основних теорій її розвитку відносять травматичну, так як травму часто
виявляють в анамнезі хвороби; інфекційну теорію, яка твердить про
визначальну роль перенесеного інфекційного захворювання в розвитку
хвороби; теорію «дисплазії», яка твердив що ця остеохондропатія розвивається
на фоні диспластичних змін елементів кульшового суглобу; спадкову теорію,
що вказує на зустріваність цієї хвороби в членів однієї родини; судинну теорію,
яка визначає роль судинних розладів, що їх виявляють; хворих на хворобу
Пертеса; обмінно-гормональну теорію.
Клінічна картина хвороби Пертеса. Захворювання розпочинається
поступове. Першими скаргами можуть бути скарги на швидку втомлюваність в
ногах при ігри, тривалому перебуванні на ногах, заняттях фізкультурою. У
випадку, якщо дитині дошкільного віку, вона може під час гри припинити її і
попроситися до матері на руки, мотивуючи припинення гри втомою. Згодом
може з'явитися біль, який спочатку локалізується не в кульшовому суглобі, а в
ділянці колінного суглобу, і лише згода через деякий час, може переміститися в
ділянку патологічного процесу. Біль посилюється при фізичному навантаженні
і послаблюється та повністю зникає в спокої. Поступово біль посилюється,
хоча продовжує мати непостійний характер. Дитина починає накульгувати.
При огляді виявляється гіпотрофія сідничних м'язів та м'язів стегна. Може
з'явитися позитивний симптом Тренделенбурга. Шкіра над суглобом ні
змінена, місцева і загальна температура тіла не підвищені. Може з'явитися
обмеженні рухів в кульшовому суглобі в напрямку відведення і внутрішньої
ротації при збереженні згинання і розгинання в повному об'ємі. По мірі
прогресування хвороби головка стегнової кістки поступово може
сплющуватися, що веде до деякого вкороченні ноги на стороні ураження.
Необхідно зауважити, що легка кульгавість дитини не завдає їй видимої
незручності, і діти, накульгуючи, можуть бігати. Даний факт інколи вводить в
оману батьків, які не звертають серйозної уваги на стан дитини. По мірі
прогресування хвороби посилюються біль, кульгавість, обмеження рухів,
вкорочення кінцівки. При пальпації в проекції кульшового суглобу
визначається помірна болючість. На протязі всього періоду перебігу хвороби
загальний стан дитини не змінений, гіпертермії та інших ознак запального
процесу немає, лабораторні показники крові межах норми.
Лікування розпочинають одразу після діагностування хвороби в умовах
спеціалізованого стаціонару. Режим ліжковий. Комплекс фізичної реабілітації
при остеохондропатії головки стегнової кістки включає такі заходи:
1. Створення повного та тривалого розвантаження ураженого суглобу.
2. Лікувальну гімнастику.
3. Фізіотерапевтичне лікування.
4. Масаж.
5. Санаторно-курортне лікування.
Ліжковий режим є обов'язковою умовою відновного лікування хворих з
остеохондропатією головки стегнової кістки. На початку захворювання
ураженій кінцівці треба надати положення, при якому головка стегнової
4
кістки навантажується найменше — це згинання в кульшовому суглобі на
140°, в колінному — на 30°, невеликі відведення та зовнішня ротація. Для
цього ногу вкладають на стандартну шину Белера.
Після ліквідації больового синдрому і надлишкового випоту в
кульшовому суглобі дитина укладається в положенні максимального
занурення голівки у кульшову западину. Зазвичай це згинання стегна 150-
140°, відведення 110-120°, ротація всередину 10-25°. Це забезпечує
рівномірне (тобто мінімальне) навантаження голівки і взаємний формуючий
вплив суглобних кінців, що попереджає, але не завжди, їх деформацію.
Розвантаження ураженого суглобу здійснюється для недопущення
деформації головки стегнової кістки, створення оптимальних умов для
відновних процесів в кістці та профілактики розвитку деформуючого артрозу
кульшового суглобу. Найкращим способом розвантаження кульшового
суглобу вважається манжетковий витяг невеликими вантажами (1,5-2 кг). При
ранньому початку лікування та забезпеченні ліжкового режиму немає
необхідності проводити повну іммобілізацію кінцівки, так як на фоні
розвантаження кульшового суглобу помірні згинальні рухи стегна
покращують кровопостачання у цій ділянці, запобігають розвитку атрофій
м'язів та контрактур, сприяють крово- та лімфообігу і покращенню
трофічних процесів в суглобових тканинах та м'язах, причому не можуть
викликати перелому головки стегнової кістки від здавлення, так як під
впливом витягу збільшується відстань між суглобовими поверхнями.
При нагальній необхідності пересування хворого з однобічним
ураженням дозволяється тільки за допомогою милиць при повній забороні
навантаження на хвору ногу, а при двобічному ураженні — пересування
дозволяється тільки на візку.
Основними завданнями лікувальної фізичної культури є:
1) загальне зміцнення організму;
2) стимуляція захисних сил організму;
3) покращення функції зовнішнього дихання;
4) підвищення життєвого тонусу;
5) покращення крово- та лімфообігу в ділянці патологічного
процесу;
6) стимуляція репаративних процесів;
7) профілактика розвитку атрофій та контрактур;
8) максимальне відновлення фізичної працездатності.
Вихідне положення дитини під час занять ЛФК — лежачи. В І стадії
хвороби виконують загальнозміцнювальну гімнастику у вигляді симетричних
вправ для верхніх кінцівок, дихальні вправи та вправи на розслаблення і
скорочення сідничних і чотириголового м'язів на хворій стороні. В комплекс
загальнозміцнювальних вправ включають вправи для м'язів здорової ноги та
для гомілковостопного суглобу і стопи хворої ноги. По мірі оволодіння
навичками проведення комплексу ЛФК добавляють вправи для укріплення
прямих м'язів спини в положенні лежачи на животі. Доцільно застосовувати
вправи на ізометричне скорочення м'язів, зокрема нижніх кінцівок. Заняття
5
проводять по 5-10 хвилин, 3-4 рази на добу. В III стадії при появі початкових
симптомів відновного періоду (явища остеосклерозу головки стегнової кістки)
дитині дозволяють сідати, доцільно вводити в комплекс ЛФК спеціальні
вправи для пошкодженої кінцівки — 1-2 рази на добу пасивні, потім пасивно-
активні, з допомогою методиста, вправи на ротацію і відведення стегна, не
допускаючи навантаження по осі кінцівки, та пасивні рухи в колінному
суглобі. Це необхідно для уникнення деформації головки і для збереження
сферичної поверхні головки стегна. В IV стадії починають виконувати активні
рухи в кульшовому суглобі, імітують ходьбу (ходьба лежачи) на пружинних
пристосуваннях, заняття на наліжкових велотренажерах, дозволяють ходити
на милицях спочатку без навантаження на хвору ногу.
Велике значення в процесі одужання має своєчасний дозвіл навантажувати
хвору ногу. Передчасне навантаження по осі навіть на початковій стадії
остеосклерозу (в стадію відновлення) може привести до сплющування головки
стегнової кістки, а якщо розвантаження і іммобілізація проведена вчасно,
хворий дотримується режиму і курс лікування проводиться правильно, то
попереджається стадія сплющування (імпресійного перелому) головки, не
наступає фрагментація її, і в стадії відновлення головка зберігає форму,
близьку до початкової.
За Е.В. Кулаженко, ходьба на милицях або розвантажувальних апаратах
дозволяється під спостереженням медперсоналу (батьків) тільки дітям у віці
старше 8 років не раніш завершення стадії фрагментації (через 6 і більш
місяців). Дітям до завершення стадії фрагментації не дозволяють сідати, тому
що в цьому положенні збільшується навантаження на кульшовий суглоб.
Навіть після дозволу ходити дитина дотримується постільного режиму в
положенні максимального занурення голівки у кульшову западину на 16-20
годин. Повне навантаження на кінцівку, за М.В. Волковим, дозволяють тільки
після того, як на двох останніх рентгенограмах, зроблених з інтервалом в 2-3
місяці після вказаного вище комплексу реабілітаційних заходів, структура
головки і шийки стегнової кістки залишається незмінною. Навантаження на
кінцівку без милиць в перший рік після закінчення лікування збільшують
поступово, повністю виключають стрибки, біг, ходьбу на далекі відстані,
піднімання вантажів, присідання. В цей час доцільно застосовувати плавання та
прогулянки на велосипеді. В подальшому необхідно уникати надмірних
фізичних навантажень на суглоб, постійно виконувати зарядку, переважно
лежачи, повністю уникаючи вправ на присідання.
Фізіотерапія. З фізичних методів реабілітації доцільно застосовувати
фізіотерапевтичні процедури, що забезпечують: 1) глибоке прогрівання
тканин; 2) покращення місцевого кровотоку; 3) посилення трофічних та
регенераторних процесів у кістковій тканині. Це — короткохвильова
діатермія, діадинамічні струми, ампліпульс, електрофорез хлориду кальцію,
вітамінів групи В, УВЧ, УФО, лазеротерапія, озокерито-парафінові аплікації.
В І та II стадіях захворювання рекомендована ультразвукова терапія
передньої проекції головки та шийки стегнової кістки. Режим неперервний,
контакт прямий, методика лабільна; доза 0,2-0,4 Вт/см 2, 5-8 хв, через день;
6
всього 10-12 процедур.
Фізіотерапевтичне лікування проводять курсами 3-4 рази на рік по 10-20
процедур на курс в поєднанні з ЛФК та масажем. Перерва між курсами 1,5-2
місяці. У відповідних умовах (в санаторно-курортних закладах
ортопедичного профілю або реабілітаційних центрах) можна застосовувати
лікувальні грязі та бальнеотерапію (рапні, солоні та морські ванни).
Масаж. Призначають для покращення мікроциркуляції в м'яких
тканинах, посилення обмінних процесів, усунення ознак атрофії м'язів,
посилення регенераторно-репаративних процесів у суглобі.
У стадіях І та II застосовується розслаблюючий масаж м'язів стегна та
сідниці ураженої кінцівки, на початку III стадії — поєднання
розслаблюючого і зміцнювального масажу, а наприкінці III стадії і далі —
зміцнювальний (тонізуючий) масаж. На контрлатеральній кінцівці
зміцнювальний масаж призначається відразу після надходження хворого. На
початкових стадіях захворювання виконують масаж грудної клітки, пояса
верхніх кінцівок, ставлячи собі за мету загальне зміцнення організму,
збільшення захисних сил, покращення дихальної функції. Методика
класична, прийоми — погладжування, розтирання, розминання, вібрація.
Навантаження відповідно до віку, інтенсивність помірна. 10-20 сеансів на
курс, 3-4 курси на рік.
Найбільш ефективними є санаторно-курортне лікування в
спеціалізованих санаторіях ортопедичного профілю, таких як санаторії
курортів «Євпаторія», «Алупка», «Бердянськ», «Одеса», зокрема санаторії
«Люстдорф» та «Затока», санаторій ім. Боброва. Особливо санаторно-
курортне лікування показане у відновний період.

5. Остеохондропатія апофізів тіл хребців (хвороба Шейєрмана-Мау)

Дане захворювання є однією з найбільш поширених остеохондропатій.
Іншими її назвами є юнацький кіфоз та хвороба Шморля.
Хворіють переважно хлопчики віком від 5-6 до 18 років, хоча виявляють
захворювання частіше в 11-16 років. Етіологія цієї остеохондропатії на даний
час невідома, хоча деякі автори відносять її до спадкових захворювань із
домінантним типом успадкування.
Е.А. Абальмасова рекомендує виділяти І стадію, початкову, як таку, що
виникає в стадії незрілого хребта; II стадію, квітучу, як таку, що проявляється
на початку осифікації апофізів тіл хребців та інтенсивного росту хребта; III
стадію, завершальну, як таку, що відповідає синостозу апофізів тіл хребців.
В залежності від локалізації ураження розрізняють: 1) грудний, або
безбольовий, більш частий тип хвороби Шейєрмана-Мау, при якому вершина
кіфозу знаходиться на рівні четвертого-восьмого грудних хребців (для цього
типу характерним є домінантний тип успадкування, так як майже завжди в
одного з батьків (частіше в батька) є кіфотична деформація хребта); 2) грудо-
поперековий тип — зустрічається рідше, характеризується локалізацією
вершини кіфотичної деформації на рівні одинадцятого і дванадцятого грудних

7
та одного-двох прилеглих до них поперекових хребців, як правило, завжди
супроводжується больовими відчуттями. Для грудо-поперекового типу
характерним є виявлення в анамнезі перенесеної травми спини.
Клінічна картина хвороби Шейєрмана-Мау часто буває згладженою. Як
правило, першим проявом розвитку хвороби є поява кіфотичної постави, яка
поступово прогресує. Розвивається фіксований кіфоз, величина якого не
змінюється при будь-якій зміні положення тіла. В ділянці вершини кіфозу
виявляють дещо виступаючі остисті відростки хребців, які можуть бути
болючі при пальпації. У зв'язку з кіфозом грудного чи грудо-поперекового
відділу компенсаторно посилюються шийний та поперековий лордози. Діти
починають скаржитися на швидку втому при фізичних навантаженнях. При
грудному типі хвороби больові відчуття відсутні або виражені незначно. При
грудо-поперековому типі — діти скаржаться на біль в нижньо-грудному та
поперековому відділі хребта, який посилюється при фізичному навантаженні
та зменшується і зникає в спокої. Інколи біль може іррадіювати в крижову
ділянку та в ноги.
Діагностика хвороби Шейєрмана-Мау базується на характерній клінічній
картині, але обов'язково потребує рентгенологічної верифікації. До основних
рентгенологічних критеріїв відносять кіфоз величиною не менше 40° на його
вершині, клиноподібну деформацію не менше трьох сусідніх хребців з
величиною деформації в кожному не менше 5°, наявність множинних гриж
Шморля, нерівність замикальних пластинок тощо.
Фізична реабілітація хворих на остеохондропатію апофізів тіл хребців
тривала, комплексна і полягає в застосуванні розвантаження та реклінації
хребта, лікувальної фізичної культури, масажу, фізіотерапії та санаторно-
курортного лікування.
На думку деяких авторів (Е.А. Абальмасова и др.) прояви
дизонтогенетичних процесів в період активного росту хребта, зворотній
розвиток захворювання при сповільненні чи припиненні росту хребта
свідчать про «запрограмований» перебіг, незалежний від впливів зовнішнього
середовища, в тому числі і від лікування. Отже, ніякі лікувальні заходи не
можуть змінити перебіг остеохондропатії, і тим більше прискорити процес її
завершення. Тому стаціонарному лікуванню підлягають тільки діти з
ускладненим перебігом хвороби. Проте все ж таки необхідно засобами
фізичної реабілітації впливати на організм дитини з метою зменшення
кіфотичної деформації та обмеження рухомості хребта, профілактики
розвитку вторинних деформацій та загального його зміцнення.
З метою розвантаження та реклінації хребта в період, поки ще не
наступила фіксація кіфозу, використовують жорсткі та напівжорсткі корсети
різних конструкцій, спеціальні реклінатори, які зменшують кіфотичну
деформацію хребта. Так як постійне носіння корсетів та реклінаторів
неблагоприємно впливає на стан мускулатури спини, їх рекомендовано
знімати на період проведення занять лікувальною фізкультурою.
ЛФК використовують в усі стадії захворювання. Основні її завдання:
1) створення потужного м'язового корсету для зменшення величини
8
кіфотичної деформації хребта та профілактики його вторинних деформацій;
2) підвищення загального тонусу організму та його зміцнення;
3) профілактика розвитку атрофій м'язів, особливо прямих м'язів
спини;
4) покращення обмінних і трофічних процесів у м'язах.
При невеликій величині кіфотичної деформації та відсутності больового
синдрому діти перебувають на амбулаторному лікуванні. Дітям із вираженим
больовим синдромом чи значною деформацією хребта призначають
стаціонарне лікування, ліжковий режим. Під час лікарняного етапу
реабілітації заняття з лікувальної фізкультури проводять щоденно, двічі на
день, по 25-30 хвилин. Застосовують загальнорозвивальні вправи для всіх
груп м'язів, статичні та динамічні дихальні вправи, вправи на координацію,
спеціальні вправи для створення потужного м'язового корсету у вихідному
положенні лежачи на спині, на животі та на боці. Всі ці вправи необхідно
виконувати так, щоб хребет перебував у випрямленому положенні і кіфотична
деформація не збільшувалася. При проведенні спеціальних вправ необхідно
акцентувати увагу на укріпленні розгиначів спини. По мірі укріплення
м'язового корсету і появи рентгенологічних ознак відновлення дітей готують
до переходу у вертикальне положення. Для цього розширюють руховий
режим, вводять вправи в положенні стоячи в упорі на колінах, збільшують
тривалість занять, кількість вправ в одному занятті та кількість повторів
кожної вправи. Доцільно застосовувати вправи на похилій площині, вправи, з
обтяженням та опором, на координацію та рівновагу.
Зразок комплексу вправ в лікарняний період реабілітації, ліжковий режим
1. В. п. — лежачи на спині, руки вздовж тулуба. Почергове
піднімання вгору прямих рук. Дихання вільне.
2. В. п. — те ж. Згинання і розгинання ніг з ковзанням п'ятками по
постелі.
3. В. п. — лежачи на спині з упором ліктями зігнутих рук і стопами
зігнутих у колінах ніг. Підведення грудей і таза при збереженні прямого
положення грудного відділу хребта.
4. В. п. — лежачи на спині, руки уздовж тулуба. Підняти прямі ноги
до кута 45°, розвести їх у сторони, схрестити, повторити вказані рухи ніг, не
затримуючи дихання З'єднати ноги і повільно їхній опустити.
5. Дихальна вправа.
6. В. п. — лежачи на спині. Підняти прямі ноги і розвести їх у
сторони. Кругові рухи ногами зсередини назовні 3-4 рази. Дихання не
затримувати. Те ж, але з круговими рухами ззовні всередину.
7. Поворот «колодою» на живіт, кисті рук під підборіддям.
8. В. п. — лежачи на животі. Підняти голову і плечі — вдих.
Повернутися у вихідне положення — видих.
9. В. п. — те ж. Відведення прямої правої ноги назад, в сторону, лівої
ноги назад, в сторону, з'єднати ноги, повільно опустити.
10. В. п. — лежачи на животі, руки уздовж тулуба. Повернутися
«колодою» на спину.
9
 11. В. п. — лежачи на спині, руки уздовж тулуба. Згинання і
розгинання ніг у висячому положенні — «велосипед».
12. Дихальна вправа.
13. В. п. — лежачи на животі, руки вгору з м'ячем. Підняти плечі і
голову, утримуючи в піднятих руках м'яч. Протриматися в цьому положенні
кілька секунд (по команді інструктора). Повернутися у вихідне положення.
14. В. п. — те ж. Утримуючи в піднятих руках м'яч — відведення
назад прямих ніг по черзі. Дихання не затримувати.
15. Поворот «колодою» на спину. Кисті рук до плечей. Кругові рухи
руками.
16. В. п. — лежачи на спині, руки уздовж тулуба. Відведення прямої
ноги убік, не відриваючи п'ятки від постелі. Повернутися у вихідне
положення. Те ж іншою ногою.
17. В. п. — те ж. Зігнути руки в ліктях з опорою на лікті, ноги в
колінах з опорою на стопи. Виконати послідовне розслаблення правої і лівої
рук, опустивши передпліччя і кисті, потім правої і лівої ніг з ковзанням
розслабленої стопи по постелі вниз. Перевірити повноту розслаблення.
18. Дихальна вправа.
Наприкінці першого періоду реабілітації хворого необхідно готувати до
розширення рухового режиму, вводячи нові вихідні положення, збільшуючи
кількість вправ, їх повторів та інтенсивність виконання.
Зразок комплексу вправ наприкінці першого (лікарняного) періоду
реабілітації, ліжковий режим
1. В. п. — лежачи на спині, руки уздовж тулуба. Почергове
піднімання прямих рук вгору.
2. В. п. — те ж. Прогинання спини в грудному відділі з опорою на
лікті.
3. В. п. — те ж. Потягування — руки вгору з прогинанням грудного
відділу хребта — вдих. Повернутися у вихідне положення — видих.
4. В. п. — те ж. Зігнути ноги в колінах — ходьба в положенні
лежачи.
5. В. п. — те ж. Зігнути руки в ліктях, ноги в колінах. Підняти й
утримати кілька секунд у прямому положенні спину, таз, стегна, спираючись
на лікті і стопи.
6. В. п. — лежачи на спині. Схрещувальні рухи прямих ніг, піднятих
під кутом 35-45°.
7. Поворот на живіт.
8. В. п. — лежачи на животі, кисті рук під підборіддям. Почергове
відведення назад прямих ніг.
9. В. п. — те ж. Підведення голови і плечей з утриманням у такому
положенні по команді інструктора.
10. В. п. — стоячи в упорі на колінах з опорою на кисті і коліна.
Згинаючи руки в ліктях, опуститися на передпліччя з одночасним
відведенням назад прямої правої (лівої) ноги і прогинаючись в грудному
відділі. Повернутися у вихідне положення.
10
 11. В. п. — стоячи в упорі на колінах. Пересування по постелі
вправо і вліво приставними кроками.
12. В. п. — те ж. Пересування приставними кроками вправо і вліво,
кисті рук не переміщаються.
13. В. п. — лежачи на правому боці, права рука вгору, ліва зігнута в
лікті, долонею в упорі спереду. Підведення прямої лівої, потім правої ноги.
Утримання їх у такому положенні кілька секунд. Повернення у вихідне
положення. Те ж на лівому боці.
14. В. п. — стоячи на колінах, тримаючись руками за спинку ліжка.
Ходьба на колінах вправо до краю постелі, опустити на підлогу праву ногу.
Повернутися у вихідне положення. Ходьба вліво до краю постелі. Опустити
на підлогу ліву ногу. Повернутися у вихідне положення.
15. В. п. — стоячи на колінах — вправа «пружинка». Напружене
відхилення тулуба назад і вперед, утримуючи тулуб і стегна на одній прямій.
16. Те ж з гантелями 0,3-0,5 кг у руках.
17. В. п. — стоячи в постелі. Бічні нахили тулуба.
18. В. п. — стоячи, руки на поясі. Лікті відвести назад, лопатки
з'єднати. Прогнутися, піднятися на носки — вдих. Повернутися у вихідне
положення — видих.
19. В. п. — стоячи, тримаючи в опущених руках гімнастичну
палицю. Підняти палицю вгору, прогнутися, відставляючи назад праву ногу
— вдих. Повернутися у вихідне положення. Те ж, відставляючи назад ліву
ногу.
20. Ходьба на місці.
21. В. п. — лежачи на спині. Кругові рухи руками. Дихання
довільне.
22. В. п. — те ж. Кругові рухи стоп.
23. Дихальні вправи.
В другий, післялікарняний період реабілітації, хворим призначають
заняття лікувальною фізкультурою в домашніх умовах та умовах поліклініки.
Доцільно лікування продовжувати в санаторно-курортних умовах.
Завдання ЛФК на даному етапі:
1) продовження укріплення м'язового корсету;
2) відновлення правильної постави та ходи;
3) загальне зміцнення організму з метою відновлення фізичної
працездатності та адаптації до сфери існування;
4) утримання хребта в положенні досягнутої корекції та профілактика
вторинних деформацій.
Вихідні положення лежачи, стоячи і в ходьбі. Як і раніше виключаються
всі рухи, пов'язані зі згинанням тулуба вперед. Застосовують вправи для всіх
м'язових груп, зокрема м'язів-розгиначів спини, клубово-поперекових м'язів,
вправи для м'язів грудної клітки, бічних м'язів тулуба і м'язів черевного преса,
загальнорозвивальні вправи, статичні та динамічні дихальні вправи,
спеціальні коригуючі вправи для м'язів спини з метою корекції деформації та
утримання хребта в коригованому положенні, вправи з опором та обтяженням,
11
спортивні прикладні вправи, вправи на рівновагу та координацію, елементи
рухливих ігор, лікувальне плавання, елементи механотерапії. Не можна
використовувати вправи, пов'язані із згинанням хребта в сагітальній площині,
стрибки, ривки, підняття вантажів, так як це може сприяти збільшенню
деформації. Заняття проводять щоденно, двічі на день, тривалість кожного
заняття 40-45 хвилин, інтенсивність вище середньої.
Зразок комплексу вправ другого (післялікарняного) періоду реабілітації
1. Шикування і перевірка постави.
2. В. п. — стоячи, ноги на ширині плечей. Підняти руки вгору,
потягнутися, піднімаючись на носочки і прогинаючись в грудному відділі —
вдих. Повернутися у вихідне положення — видих.
3. В. п. — стоячи, руки на поясі. Бічні нахили тулуба.
4. В. п. — стоячи. Ходьба на місці з високим підніманням колін,
зберігаючи правильну поставу.
5. В. п. — лежачи на спині, руки уздовж тулуба. Підняти прямі ноги
до кута 45°, розвести їх в сторони, з'єднати, повільно опустити.
6. В. п. — лежачи на спині, руки зігнуті в ліктях в упорі, стегна — в
одну пряму лінію з опорою на голову, лікті і стопи. Затриматися в цьому
положенні 4-5 с. Повільно повернутися у вихідне положення.
7. В. п. — лежачи на спині. Почергове згинання і розгинання ніг у
кульшових, колінних і гомілковостопних суглобах — «велосипед».
8. Поворот зі спини на живіт «колодою» або при групових заняттях
перекат «колодою».
9. В. п. — лежачи на животі, руки в сторони. Одночасне підведення
голови, грудей, відведених рук і прямих ніг — «ластівка». Затриматися в
цьому положенні на 5-6 с. Повернення у в. п.
10. В. п. — стоячи в упорі на колінах з опорою на кисті. Згинаючи
руки в ліктях, опуститися на передпліччя з одночасним відведенням назад
прямої правої (лівої) ноги.
11. В. п. — те ж. Підняти вгору праву руку, відвести назад пряму ліву
ногу. Утриматися в досягнутому положенні на рахунок 5-6-7. Повернутися у
вихідне положення. Те ж з іншої руки.
12. В. п. — стоячи на колінах. Пружинисті нахили тулуба вперед-
назад.
13. В. п. — стоячи. Ходьба на місці з високим підніманням колін.
14. В. п. — стоячи, руки на поясі. Прогнутися, відводячи лікті назад
до з'єднання лопаток, — вдих. Повернутися у вихідне положення — видих.
15. В. п. — стоячи. Присісти з розведенням колін у сторони — руки
вперед, спина пряма — вдих. Повернутися у вихідне положення — видих.
16. В. п. — стоячи. Підняти руки вгору, прогнутися, відвести назад
праву ногу. Те ж з лівою ногою.
17. В. п. — стоячи, ноги ширше плечей. Руки через сторони вгору,
прогнутися — вдих, повернутися у вихідне положення — видих.
18. В. п. — лицем до гімнастичної стінки, хват зверху гімнастичної
рейки на рівні плечей. Повільно згинаючи руки і розводячи лікті в сторони,
12
нахил тіла вперед до зіткнення грудьми з гімнастичною стінкою — видих.
Випрямляючи руки, повернутися у вихідне положення — вдих.
19. Та ж вправа, але з відведенням назад поперемінно прямої лівої та
правої ноги.
20. В. п. — стоячи біля гімнастичної стінки, руки хватом зверху на
рейці на рівні грудей. Лазіння по гімнастичній стінці приставним кроком.
21. В. п. — вис стоячи на гімнастичній стінці. Перехід у простий вис.
22. В. п. — вис на гімнастичній стінці. Розвести і звести ноги.
23. В. п. — вис спиною до гімнастичної стінки. Згинання і
розгинання колін.
24. В. п. — стоячи, кисті до плечей. Кругові рухи рук.
25. В. п. — стоячи. Вправи з гантелями по 0,5 кг. Відведення рук у
сторони, вгору, в сторони, назад.
26. В. п. — те ж. Руки з гантелями через сторони вгору, пригнутися
— вдих. Повернутися у вихідне положення — видих.
27. В. п. — стоячи, руки на поясі. Прогнутися назад, відводячи лікті
назад до зближення лопаток. Повернутися у вихідне положення.
28. В. п. — те ж. Нахили тулуба вперед зі збереженням прогнутого
положення.
29. Ходьба по залі звичайним кроком, на носочках, на п'ятках, у
напівприсяді.
30. Гра з м'ячем. Перекидання м'яча партнерові через голову з
відведенням правої і лівої руки, від грудей. Кидання м'яча від грудей у
баскетбольний кошик і т.д. Під час гри стежити за збереженням прямого
положення грудного відділу хребта.
31. Ходьба з поступовим уповільненням.
32. В. п. — стоячи. Перевірити поставу.
У зв'язку із посиленням кіфозування хребта при сидінні, сидіти без
корсета чи реклінатора дітям дозволяють через 9-12 місяців після лікування.
Крім лікувальної фізкультури доцільно використовувати масаж спини,
який виконують по тонізуючій методиці. В тих рідких випадках, коли хвороба
супроводжується вираженим больовим синдромом, масаж доцільно проводити
по седативній методиці. Процедури виконують щоденно, 10-12 сеансів на
курс, перерва між курсами 1-1,5 місяця.
Із засобів фізіотерапії в процесі фізичної реабілітації даної патології
доцільно застосовувати процедури, які викликають глибоке прогрівання
тканин (озокерите-парафінові аплікації, індуктотермію, лазеротерапію),
стимулюють синтез вітаміну Д (ультрафіолетове опромінення), стимулюють
репаративні процеси в хребті (електрофорез хлориду кальцію, вітамінів групи
В, солей фосфорної кислоти), зміцнюють м'язовий корсет (ДДТ,
електростимуляція) тощо. Призначають по 10-20 процедур, 3-4 курси на рік.
Важливе значення в процесі реабілітації має дотримання ортопедичного
режиму. Дітям, які мають відчуття болю в спині, підготовку домашніх уроків
на протязі години необхідно проводити в положенні лежачи на животі, а потім
після лікувальної гімнастики — сидячи. Спати необхідно на жорсткій постелі,
13
в положенні на спині — без подушки або з невеликим валиком під шиєю.
Дітей шкільного віку необхідно звільняти від занять фізвиховання або
призначати заняття в спецмедгрупах. Потрібно проводити профорієнтаційну
роботу, пояснюючи дітям та їх батькам, що обрана професія не повинна бути
пов'язана із тривалим перебуванням у вимушеному положенні, з важкими
фізичними навантаженнями тощо. Санаторно-курортне лікування проводять в
санаторіях ортопедичного профілю.
6. Остеохондропатія горбистості великогомілкової кістки (хвороба
Осгуда-Шляттера)
Причиною захворювання частіше називають одномоментну чи хронічну
травму та перевантаження колінного суглоба при занятті футболом, легкою
атлетикою, туризмом, танцями, балетом тощо, через що це захворювання
інколи називають ще «хворобою юних футболістів».
Частіше хворіють хлопчики 12-16 років. Локалізується ураження
переважно з однієї сторони, хоча зустрічається і двобічні ураження.
Клінічна картина. Хворі мають скарги на біль у ділянці горбистості
великогомілкової кістки, який посилюється при ходьбі, бігові, підніманні по
сходах, стрибках. Характерним для усіх хворих є різкий біль у вказаній
ділянці при стоянні на колінах. Посилення болю до значного відмічають при
спробі максимального згинання ноги в колінному суглобі. При огляді
виявляють незначну припухлість в ділянці горбистості великогомілкової
кістки, болючу при пальпації. Шкіра над нею не змінена. Локальна та
загальна температура тіла не тіла не підвищена. Ознак запального процесу
немає. Лабораторні показники крові в межах норми.
Фізична реабілітація хворих на хворобу Осгуда-Шляттера полягає в
застосуванні розвантаження ураженої кінцівки, лікувальної фізкультури,
масажу, фізіотерапії та санаторно-курортного лікування.
У випадку вираженого больового синдрому до часу його зменшення
призначають ліжковий режим та іммобілізацію колінного суглобу гіпсовою
чи пластиковою лонгетою або тутором. У випадках, коли больовий синдром
має незначну або помірну інтенсивність, ліжковий режим не призначають,
але обмежують перебування на ногах, біг, стрибки, спортивні та інші ігри, що
пов'язані з бігом, танці тощо.
Завданнями лікувальної фізкультури при хворобі Осгуда-Шляттера є:
1) профілактика гіпотрофії м'язів ураженої ноги;
2) стимуляція трофічних і відновних процесів в ділянці ураження;
3) загальне зміцнення організму.
Вихідні положення при виконанні вправ ЛФК є лежачи та сидячи, щоби
зменшити навантаження на уражену кінцівку. На початку занять, особливо
при ліжковому режимі, виконання вправ рекомендовано проводити в
полегшених умовах — стопу фіксують на спеціальному візочку або ковзають
нею по гладенькій площині, а також за допомогою реабілітолога. Виконують
рухи в усіх вільних від іммобілізації суглобах, а також загальнозміцнювальні
та дихальні вправи, вправи на координацію. Після зняття іммобілізації
руховий режим розширюють, вводять вправи, пов'язані з рухами в колінному
14
суглобі, але їх виконання не повинне викликати болю чи дискомфорту в
ділянці ураження. Інтенсивність виконання вправ середня. Тривалість занять
20-25 хвилин, 2 рази на день. Заняття проводяться щоденно.
Масаж виконують курсами по 10-15 сеансів на курс за класичною
методикою. Перерва між курсами 2 місяці.
Фізіотерапію використовують за методиками, рекомендованими при інших
остеохондропатіях. Тривалість курсу лікування — від 1 до 2,5 років.
7. Остеохондропатія горба п'яткової кістки (хвороба Хаглунда-
Шинца)
Причиною даного захворювання є хронічна мікротравматизація та
перенапруження при заняттях спортом, танцями та балетом. Хворіють
переважно дівчатка, найчастіше у віці 12-16 років. Локалізація процесу може
бути однобічною і двобічною. Остеохондропатія часто поєднується з
плоскостопістю та вальгусною деформацією стопи.
Клініка. Скарги на швидку втомлюваність та біль в ділянці п'ятки, яка
з'являється спочатку при стрибках, бігові, потім відмічається при спокійній
ходьбі, зникає в спокої. Посилення болю інколи відмічають при тискові
взуття. При об'єктивному обстеженні виявляють припухлість в місці
прикріплення Ахіллово-го сухожилка до п'яткової кістки, там же виявляють
болючість при пальпації. Інших клінічних та лабораторних проявів немає.
Діагноз ставиться на основі клінічних даних, які можуть підтверджуватися
рентгенологічно.
В комплекс фізичної реабілітації включають ортопедичний режим та
фізіотерапію. Необхідно обмежити фізичне навантаження, забороняються
заняття спортом, танцями тощо. У випадку вираженого больового синдрому
призначається ліжковий режим, гомілковостопний суглоб та стопа фіксуються
гіпсовою пов'язкою з моделюванням поздовжнього склепіння, ходьба
дозволяється тільки з допомогою милиць. Фізіотерапію призначають за
методиками, вказаними вище. ЛФК та масаж використовують із
загальнозміцнювальною метою. Після відміни ліжкового режиму, а при не
різко вираженому больовому синдромі — з початку лікування призначають
ортопедичні устілки з розвантаженням п'яткової ділянки.

8. Остеохондропатія човноподібної кістки стопи (хвороба Келлера І)

Причинами захворювання є тривалі перевантаження, плоскостопість,
хронічна та гостра травма, носіння нераціонального взуття тощо.
Хворіють переважно хлопчики віком 4-12 років. Захворювання може
бути однобічним і двобічним.
Клініка. Початок захворювання непомітний. Поступово з'являються болі
по тильній та присередній поверхні стопи, які посилюються при стоянні та
фізичному навантаженні і зникають в спокої. Е.А. Абальмасова вказує на
можливість нічного болю. По мірі посилення больового синдрому дитина
починає накульгувати і намагається навантажувати бічний край стопи. При
об'єктивному обстеженні хворого виявляють деяку припухлість м'яких
тканин в ділянці човноподібної кістки стопи, виражену болючість при
15
пальпації. Р.Я. Усоскина, К.А. Круминь, Т.Я. Сеглинь вказують на незначне
почервоніння шкіри та підвищення місцевої температури.
Клінічний діагноз підтверджують рентгенологічно.
В комплекс фізичної реабілітації включають розвантаження кінцівки,
лікувальну фізкультуру, фізіотерапію, масаж, ортопедичне взуття.
Одним з основних заходів реабілітації дітей з хворобою Келлера І є
розвантаження хворої кінцівки. Його призначають одразу після
діагностування захворювання. Уражену кінцівку фіксують гіпсовою
пов'язкою типу «чобіток» з ретельним моделюванням поздовжнього
склепіння стопи. Пересування дозволяють тільки з допомогою милиць, а при
двобічному ураженні — на візку. В цей період лікувальна фізкультура носить
загальнозміцнювальний характер. У вихідному положенні лежачи, сидячи та
стоячи на здоровій нозі (при однобічному ураженні) виконують
загальнорозвивавальні та дихальні вправи, вправи для укріплення м'язів рук
та плечового поясу, м'язів не іммобілізованої нижньої кінцівки та рухи у
вільних від іммобілізації суглобах ураженої кінцівки, а також вправи на
координацію та рівновагу. Після закінчення терміну іммобілізації (при
наявності чітких рентгенологічних ознак відновлення), тобто наприкінці III
та в IV стадії, дозволяють дозоване навантаження на уражену кінцівку,
продовжуючи пересуватися деякий час ще на милицях. Навантаження на
уражену кінцівку дозволяють тільки при використанні ортопедичного взуття
із викладкою поздовжнього склепіння, яка розвантажує ділянку
човноподібної кістки. Поступово навантаження збільшують, включають
вправи для відновлення рухів у раніше іммобілізованих суглобах. Вихідні
положення лежачи, сидячи та стоячи. Виключаються тривала ходьба, біг,
стрибки тощо. Поступово навантаження збільшують. Дозволяють повне
навантаження на уражену кінцівку, легкий біг, виключаючи стрибки.
Забороняються усі види спорту, крім плавання.
Масаж виконують в період іммобілізації на здоровій кінцівці та вище
іммобілізаційної пов'язки. Після зняття іммобілізації масажують стопу і
гомілку на ураженій кінцівці за класичною методикою, 10-15 сеансів на курс,
2 місяці перерви між курсами.
Фізіотерапія застосовується у вигляді загального УФО та поздовжнього
електрофорезу хлориду кальцію на ділянку хворої кінцівки в період
іммобілізації. Після зняття гіпсової пов'язки застосовують парафіно-
озокеритові аплікації, лазеротерапію, індуктотермію, магнітотерапію, грязьові
аплікації тощо, 10-15 сеансів на курс, повторюють курси фізіотерапії через 2-
2,5 місяці.
Тривалість курсу лікування хвороби Келлера І триває в середньому від 1
до 3 років. Якщо лікування не проводилося, розвиваються тяжкі артрози
стопи, що викликають стійку інвалідизацію дитини.

9. Остеохондропатія головок ІІ-ІІІ плеснових кісток (хвороба Келлера

II)
Причинами захворювання називають нейросудинні зміни, пов'язані з
16
неправильним навантаженням на передній відділ стопи, постійною
мікротравматизацією, а інколи і гострою травмою. Нерідко захворювання
виникає в учнів балетних та хореографічних шкіл, гімнасток, легкоатлетів,
після тривалих походів у туристів тощо.
Хворіють частіше дівчата віком від 12 до 16 років. Переважно
захворювання вражає праву стопу, хоча може бути і двобічним.
Клінічна картина розвивається поступово. З'являються болі в
передньому відділі стопи, які посилюються при фізичному навантаженні,
тривалому стоянні та зменшуються і зникають у спокої. Об'єктивно
виявляють поперечну плоскостопість. В ділянці тилу стопи, над головками ІІ-
ІІІ плеснових кісток спостерігається припухлість, виражена болючість при
пальпації. Болючі спроби підошовного згинання II та III пальців стопи. Ознак
запального процесу не виявляють. Лабораторні показники крові в межах
норми. Діагноз підтверджується рентгенологічно.
Комплекс фізичної реабілітації включає розвантаження ураженої
кінцівки, ортопедичний режим, лікувальну фізкультуру, масаж та
фізіотерапію. При вираженому больовому синдромі накладають циркулярну
гіпсову пов'язку у вигляді «чобітка» або гіпсову лонгету терміном на 2-3
місяці, ходіння на милицях 6-8 місяців. Якщо больовий синдром помірний,
призначають ортопедичні устілки-супінатори з викладеними поздовжнім та
поперечним склепіннями для розвантаження головок плеснових кісток та
максимально обмежують фізичне навантаження. Дитина звільняється від
занять з фізичного виховання на весь період лікування. Забороняються
заняття усіма видами спорту.
Методики лікувальної фізкультури, масажу та фізіотерапії аналогічні
наведеним для хвороби Келлера І.

10. Остеохондропатія тіла хребця (хвороба Кальве, плоский хребець)

Основною причиною розвитку хвороби вважають асептичний некроз тіла
хребця, хоча деякі автори причиною плоского хребця вважають еозинофільну
гранулому.
Хворіють переважно хлопчики віком від 2 до 14 років. Переважна
локалізація процесу — грудний, рідше — поперековий, ще рідше — шийний
відділ хребта.
Клінічна картина. Початок захворювання поступовий. Дитина починає
скаржитися спочатку на відчуття втоми в спині, поступово з'являються болі,
які посилюються при фізичному навантаженні, тривалому стоянні та ходьбі.
Загальний стан дитини не змінений, температура тіла не підвищена. При
огляді виявляють виступання остистого відростка хребця, який різко болючий
при пальпації. Інколи виявляють дефекти постави та викривлення хребта.
Рухи в хребті різко обмежені, хребет ригідний.
Діагноз верифікується рентгенологічно. На рентгенограммі визначається
ураженим завжди тільки один хребець, який рівномірно сплощений, з
нерівними контурами, виступає допереду за лінію переднього краю хребта,
прилеглі міжхребцеві диски розширені.
17
 Лікування при хворобі Кальве тривале, інколи від 2 до 4 років, завжди
проводиться в стаціонарі або умовах спеціалізованого санаторію. В комплекс
фізичної реабілітації включають розвантаження хребта, лікувальну
фізкультуру, масаж, фізіотерапію, ортопедичне корсетування.
На початку лікування призначають суворий ліжковий режим в гіпсовому
ліжечку в положенні на спині, при ураженні шийного відділу хребта — витяг
в спеціальному корсеті з головотримачем.
Лікувальна фізкультура призначається одразу з початку лікування з
метою загального зміцнення організму та стимуляції захисних сил, зміцнення
м'язового корсету, формування компенсації функцій хребта. Вихідне
положення — лежачи на спині, згодом, за дозволом лікаря — на животі.
Використовують дихальні вправи, загальнорозвивальні вправи для кінцівок,
ізометричне напруження м'язів, вправи для розвитку силової та загальної
витривалості м'язів спини та черевного пресу. Заборонені рухи в напрямку
згинання тулуба в сагітальній площині. По мірі появи рентгенологічних
ознак відновлення руховий режим розширюють — вводять вихідне
положення спочатку в упорі стоячи на колінах, згодом, за дозволом лікаря —
навколішки та стоячи. Кількість вправ збільшують, не допускаючи згинання
тулуба вперед, так як це сприяє здавленню тіла хребця з розвитком його
клиноподібної деформації. В період ліжкового режиму навчання дітей
проводять в положенні лежачи. При відміні ліжкового режиму навчання
продовжують в положенні лежачи, поступово вводячи шкільні заняття в
положенні стоячи за спеціальними партами, але виконання домашніх завдань
необхідно виконувати в положенні лежачи на животі. Сидіти дозволяють
тільки за дозволом лікаря при повній відсутності больових відчуттів в спині
при перебуванні у вертикальному положенні протягом 1,5-2 годин та при
наявності чітких ознак відновлення структури хребця на рентгенограмах.
В ліжковий період призначають масаж кінцівок по класичній методиці та
масаж спини, за винятком ділянки ураження. З фізіотерапевтичних процедур
у І період застосовують загальне УФО, світлові та повітряні ванни, поздовжній
електрофорез новокаїну, хлориду кальцію, лазеротерапію. У II період вводять
озокерито-парафінові аплікації, ванни, електростимуляцію м'язів спини тощо.
В II післялікарняний період реабілітацію проводять в умовах
спеціалізованого санаторію, де продовжують комплекс фізичної реабілітації,
розпочатий в стаціонарі.

18