Лекція 5.

Психологія навчання та учіння

План
1. Загальна характеристика учбової діяльності
2. Основні компоненти учбової діяльності
3. Психологічна характеристика процесу навчання

1. Загальна характеристика учбової діяльності

Учбова діяльність – це діяльність учня в умовах організованого навчання,
спрямована на засвоєння знань, умінь і навичок.
Основні характеристики учбової діяльності:
• учбова діяльність спеціально спрямована на оволодіння навчальним
матеріалом і розв’язання учбових задач;
• у процесі учбової діяльності засвоюються загальні способи дій і наукові
поняття;
• загальні способи дій випереджають розв’язання задачі, відбувається
сходження від загального до окремого;
• учбова діяльність призводить до змін у самому суб’єкті – учневі;
• у процесі учбової діяльності відбуваються зміни психічних властивостей і
поведінки учня залежно від результатів його власних дій;
• це є активна форма учіння.
Засобами учбової діяльності є:
• інтелектуальні дії (у термінах С.Л.Рубінштейна – розумові операції),
покладені в основу пізнавальної та дослідницької функції учбової діяльності:
аналіз, синтез, узагальнення, класифікація тощо;
• знакові, мовні, вербальні засоби, у формі яких засвоюється знання,
рефлексується і відтворюється індивідуальний досвід;
• фонові знання, через залучення до яких нових знань структурується
індивідуальний досвід.
Способи учбової діяльності:
• репродуктивні,
• проблемно-творчі,
• дослідницько-пізнавальні дії.
За видами пізнавального досвіду, що набувається, учбова діяльність може
бути спрямована на засвоєння:
 • конкретного досвіду (чуттєвого, раціонального);
• узагальненого досвіду (практичної діяльності, дослідницької,
репродуктивної або творчої діяльності).
Результатом учбової діяльності є засвоєння – це складна інтелектуальна
діяльність людини, що включає в себе всі пізнавальні процеси (сенсорно-
перцептивні, мнемічні, логічні, емоційно-вольові), що забезпечують прийняття,
смислове опрацювання, збереження і відтворення матеріалу.
Основні характеристики засвоєння:
• міцність, що визначається незалежністю використання засвоєних знань і
напрацьованих умінь від часу і ситуації;
• керованість, що характеризує засвоєння як спеціально організований
процес;
• особистісна обумовленість (суб’єктність);
• онтогенетична обумовленість, що пояснює особливості засвоєння
матеріалу на різних вікових етапах онтогенезу як щодо використовуваних засобів,
так і щодо співвіднесення репродуктивних і продуктивних дій;
• узагальнення, що реалізується за трьома напрямами: узагальнення
принципу, програми і способу дії;
• готовність (легкість) актуалізації знань, їх повнота і системність.
Виділяють чотири основних етапи (стадії) засвоєння:
Початковий етап – ознайомлення, що передбачає включення активного
свідомого ставлення особистості до сприйнятого матеріалу, виділення його із
загального фону та визначення його суттєвих властивостей. Весь процес
сприймання опосередкований розумовою діяльністю.
Осмислення – встановлення найбільш суттєвих зв’язків і відносин у
змістовній сутності матеріалу.
Запам’ятовування, що передбачає не лише постійне осмислення, включення
до нових смислових зв’язків, але й переосмислення матеріалу. Отже, при
організації процесу засвоєння має бути обов’язково передбачений переказ, вільне
відтворення учбового матеріалу.
Застосування на практиці, включення нового знання у структуру минулого
досвіду або використання його для побудови нового знання, що є не лише
результатом учіння, але й способом оволодіння знаннями, їх закріплення,
формування навичок.
Продуктом учбової діяльності є:
• структуроване і актуалізоване знання, покладене в основу уміння
розв’язувати певні задачі у різних галузях науки та практики;
 • внутрішні новоутворення психіки і діяльності у мотиваційному, ціннісному
і смисловому планах.
2. Основні компоненти учбової діяльності
Серед компонентів учбової діяльності виділяють мотиваційний,
операційний та контрольно-оціночний компоненти.
Мотивація є одним з найбільш важливих компонентів учбової діяльності.
Вона є джерелом активності учня, спонукає його до пізнання та розвитку. Учбова
мотивація характеризується складною ієрархічною структурою. Це система
різноманітних мотивів, які підкоряються певному домінуючому (головному)
мотиву.

Серед мотивів учіння виділяє дві групи:

1. Пізнавальні мотиви, пов’язані із змістом учбової діяльності і процесом її
виконання, що у свою чергу поділяються на підгрупи:
• широкі пізнавальні мотиви, які орієнтують школярів на оволодіння новими
знаннями,
• учбово-пізнавальні мотиви, які спрямовують школярів на засвоєння
способів здобування знань (інтерес до самостійного набуття знань, до методів
наукового пізнання, способів саморегуляції учіння, раціональної організації своєї
учбової діяльності),
• мотиви самоосвіти, що спрямовують школярів на самостійне
вдосконалювання способів здобування знань.
2. Соціальні мотиви, пов’язані із різними соціальними взаємодіями школяра
з іншими людьми:
• широкі соціальні мотиви, що визначають усвідомлення соціальної
необхідності вчитися: прагнення отримувати знання, щоб бути корисним
суспільству, бажання виконати свій обов’язок, розуміння необхідності вчитися і
почуття відповідальності, бажання підготуватися до професійної діяльності,
 • вузькі соціальні мотиви (позиційні), що обумовлюють прагнення зайняти
певну позицію (наприклад, лідерську), певне місце у стосунках із оточенням,
отримати визнання, схвалення, самоствердитись,
• мотиви соціального співробітництва, що сприяють прагненню до
усвідомлення ефективності співпраці із іншими, до самовиховання і
самовдосконалення.
Важливим мотивом учбової діяльності є мотив уникнення невдач, який
відповідає здатності переживати провину й приниження при неуспіху. При
вираженому домінуванні цієї мотиваційної тенденції людина особливо не
переживає щастя за досягнення, побудником цінності стає невдача (не бути гіршим
за інших). Людина просто уникає успіхів.
Така людина:
• шукає інформацію про можливості невдачі в ситуації досягнення;
• прагне вибирати або прості (де їм гарантовано 100% успіху), або занадто
складні завдання (де невдача не сприймається як особистий неуспіх);
• схильна приписувати успіхи швидше зовнішнім факторам, ніж власним
зусиллям або здібностям, проте невдачі приписує тільки собі;
• більш ефективно працює в умовах слабкої стимуляції.
В результаті безпосередня учбова активність значною мірою заміщається
різного роду захисними механізмами, спрямованими на витіснення із структури
діяльності фруструючого змісту: агресія, звинувачення, неконструктивна критика
тощо.
Фактори, що впливають на формування позитивної стійкої мотивації до
учбової діяльності:
• зміст учбового матеріалу (має викликати емоційний відгук, активізувати
пізнавальні психічні процеси, спиратися на минулий досвід, стимулювати інтерес
тощо);
• організація учбової діяльності (дотримання у структурі діяльності трьох
етапів: мотиваційного, операційно-пізнавального та рефлексивно-оціночного;
використання інноваційних технологій, інтерактивних методів навчання тощо);
• колективні та інтерактивні форми учбової діяльності;
• оцінка учбової діяльності (переважно якісний аналіз досягнень школярів,
виявляти причини недоліків);
• стиль педагогічної діяльності учителя.
Причини негативного ставлення до учіння:
• учбовий матеріал не сприяє підтриманню допитливості, не відповідає рівню
розумового розвитку учнів, рівню наявних знань;
 • прийоми і методи роботи не сприяють виникненню пізнавальної активності
та самостійності учнів;
• засоби спонукання не узгоджені із причинами негативного ставлення до
учіння.
Операційний компонент учбової діяльності – це організація навчальної
діяльності учнів, що здійснюється з метою розв’язання навчальних завдань.
Складовими операційного компоненту є: учбова ситуація, учбові задачі,
учбові дії.
Учбова ситуація є елементом цілісного освітнього процесу і включає у себе
два основних компонента: учбову задачу і учбові дії, необхідні для її розв’язання.
Умови створення учбової ситуації:
• пізнавальна потреба суб’єкта;
• наявність об’єктивних можливостей набути необхідних знань, умінь,
навичок (носії необхідної інформації тощо);
• узгодження даного і необхідного;
• певні фізичні, інтелектуальні, операційні можливості розв’язання учбової
задачі.
Створення учбової ситуації є передумова і форма подання учневі учбової
задачі.
Характеристики учбової задачі:
• учбова задача визначається як певне учбове завдання, що має чітку мету і
формулювання, які впливають на розв’язання задачі та її результат;
• мета і результат учбової задачі полягають у зміні самого суб’єкта, а не
предметів, з якими виконуються дії;
• для досягнення певної учбової мети необхідно розв’язання системи задач;
• учбові задачі задаються у певних учбових ситуаціях і передбачають певні
учбові дії – предметні, контрольні, допоміжні(технічні).
Розв’язання задачі можливе лише на основі опанування учбовими діями та
операціями.
Дія – це одиниця аналізу діяльності, що спрямовує на мету і відображає
предмет потреби. Операція – спосіб виконання дії, прийом, що відповідає певним
умовам реалізації діяльності.
Класифікація учбових дій.
• мислительні (логічні) дії, що передбачають здійснення таких операцій як
порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення тощо;
 • перцептивні дії (упізнавання, ідентифікація тощо);
• мнемічні дії (запам’ятовування, структурування інформації, збереження,
актуалізація тощо).
• репродуктивні дії, спрямовані на відтворювання зразка, а також стандартні
дії, орієнтовані на дотримання визначених вимог активності, її алгоритму і
прийнятих способів виконання;
• продуктивні, творчі, здійснення яких потребує здібностей до
проблематизації та пошуку нестандартних способів розв’язування задач за
самостійно сформованими критеріями дії.
Вирішення задач реалізується на основі системи логічних прийомів:
• визначення, або пояснення понять;
• порівняння й класифікація;
• аналіз та синтез;
• узагальнення і конкретизація, систематизація інформації; доведення і
спростування тощо.
Рефлексивно-оціночний компонент полягає в тому, що самостійна
навчальна діяльність учня не може здійснюватися повноцінно за відсутності її
рефлексивно-оціночних складових, представлених діями контролю і оцінки.
Функція контролю полягає у відображені інформації про відповідність
фактичного результату його передбаченням, а також в оцінці ступеня цієї
відповідності.
Необхідним елементом контролю є зворотна інформація, на основі якої
змінюється ставлення до результату і переглядаються способи їх досягнення.
Зворотна інформація, як і пряма. Повинна бути повною, релевантною, об’єктивною,
точною, своєчасною, доступною, неперервною, структурованою і специфічною для
кожного виду контролю.
Важливо від контролю та оцінки вчителя йти до взаємоконтролю а потім і
самоконтролю та самооцінки результатів діяльності. Вчителю слід пам’ятати, що
самооцінка молодшого школяра ситуативна, нестійка і залежить від оцінки
значимих дорослих. Використання рефлексії сприяє суб’єктній позиції учня,
ефективності учбової діяльності.
3. Психологічна характеристика процесу навчання
Навчання – це планомірна, організована, спільна і двостороння діяльність учителя
і учнів, спрямована на свідоме, міцне і глибоке опанування останніми системи
знань, навичок і вмінь, процес, під час якого набувається загальна освіта,
формується і розвивається особистість учня, його світогляд, засвоюється досвід
людства і професійної діяльності.
Ознаки навчання:

1. двосторонній характер;
2. спільна діяльність учителів і учнів;
3. керівництво з боку вчителя;
4. спеціальна планомірна організація й управління;
5. цілісність і єдність;
6. відповідність закономірностям вікового розвитку учнів;
7. управління розвитком і вихованням учнів.

Навчання як процес включає у себе дві частини:

• викладання, в ході якого здійснюється передання (трансляція) системи знань,
умінь, досвіду діяльності;
• учіння як засвоєння досвіду через його сприймання, осмислення, перетворення і
використання.
Викладання Учіння
передбачає:
• визначення цілей учбової роботи; • усвідомлення цілей і задач навчання;
• формування потреб учнів щодо • розвиток і поглиблення потреб і
оволодіння матеріалом, який мотивів учбово-пізнавальної
вивчається; діяльності;
• визначення змісту матеріалу, який • осмислення теми нового матеріалу і
підлягає засвоєнню учнями; основних питань, що підлягають
• організація учбово-пізнавальної засвоєнню;
діяльності щодо оволодіння • сприймання, осмислення і
матеріалом, запам’ятовування учбового матеріалу;
який вивчається; • застосування знань на практиці і
• надання учбовій діяльності школярів наступне повторення;
емоційно-позитивного характеру; • прояв емоційного ставлення і
• регулювання і контроль учбової вольових зусиль в учбово-пізнавальній
діяльності школярів; діяльності;
• оцінювання результатів діяльності • самоконтроль і здійснення коректив у
учнів. учбово-пізнавальну діяльність;
• самооцінка результатів власної
учбово-пізнавальної діяльності.

Л.С. Виготський сформулював положення про два рівня розумового розвитку

дитини:
• рівень актуального розвитку, у межах якого дитина самостійно (без
допомоги дорослого) користується засвоєними знаннями, уміннями та навичками
для розв’язання практичних задач;
• рівень ближнього розвитку, у межах якого носієм досвіду є дорослий,
спільно з яким дитина вчиться розв’язувати поставлені задачі.
 Показники рівня
Актуального розвитку Ближнього розвитку
Навченість: Научуваність:
• знання школяра; • здатність до засвоєння знань,
• оперування окремими ізольованими сприйнятливість до допомоги інших;
учбовими діями, уміннями, • активність орієнтування у нових
навичками умовах;
• перенесення досвіду у нові умови;
• переключення з одного способу
учбової роботи на інший;
• швидкість утворення нових понять і
способів дії;
• темп, працездатність, витривалість.
Розвиненість (розумові здібності): Розвиненість (розумові здібності):
• володіння цілісною діяльністю у • відгук на спонукання до подальшого
єдності її компонентів (учбовою, розумового розвитку, що походить
мислительною, мнемічною); зовні;
• наявність сформованої учбової • переключення з одного плану
діяльності ( самостійне визначення мислення на інший.
задач
у навчанні, побудова узагальнених
орієнтирів у діяльності, варіативність
у діяльності, реалістична самооцінка у
діяльності);
• характеристики розумового розвитку
(здатність до інтеріоризації,
абстрактне мислення, внутрішній план
дій, володіння операціями
мислення (порівняння, аналіз, синтез,
абстрагування тощо), діалектичне
мислення, оптимальні якості розуму
тощо).
Вихованість: Вихованість:
• моральні знання і переконання • відгук на спонукання до розвитку
школяра, мотиви, цілі, емоції в учінні; особистості, що походять зовні;
• моральні вчинки у поведінці і у • активність орієнтування у нових
навчанні; соціальних умовах;
• узгодженість знань, переконань і • перенесення і гнучкість способів
поведінки. поведінки у нових умовах.

Навчання має орієнтуватися на зону ближнього розвитку, тобто дещо

перевищувати наявні можливості школярів. Згідно із концепцією Л.С. Виготського,
навчати дитину тому, чому вона не здатна навчитися, так же марно, як і навчати її
тому, що вона вміє уже самостійно робити.
 Види навчання:
• традиційне навчання – навчання, в основі якого лежить асоціативно-
рефлекторна теорія учіння, згідно з якою психіка людини здатна сприймати,
зберігати і відтворювати зв’язки між окремими подіями життя, які чимось подібні
або відрізняються.
• проблемне навчання – спосіб організації діяльності учнів, заснований на
отриманні нових знань шляхом вирішення теоретичних і практичних проблем,
проблемних задач у спеціально створених для цього проблемних ситуаціях.
• програмоване навчання – навчання за спеціально розробленою навчальною
програмою, що являє собою упорядковану послідовність задач, за посередництвом
яких регламентується діяльність педагога і учнів.

Типологія невстигаючих учнів за дослідженнями:

• учні, у яких низька якість розумової діяльності поєднується із позитивним
ставленням до навчання;
• учні, у яких висока якість розумової діяльності поєднується із негативним
ставленням до навчання;
• учні, у яких низька якість розумової діяльності поєднується із негативним
ставленням до навчання.
Напрямки оптимізації навчання:
• орієнтування у навчанні на «зону ближнього розвитку»;
• оптимальна організація та контроль навчального процесу (використання
проблемного навчання, реалізація прийомів розвивального навчання тощо);
 • диференційований підхід;
• врахування особливостей сенситивних періодів розвитку (періодів життя
людини, що створюють найбільш сприятливі умови для формування у неї певних
психологічних властивостей та видів поведінки. Сенситивність пов’язана із певною
готовністю психофізіологічного апарату для розвитку конкретної психічної
функції);
• врахування вікових та індивідуально-типологічних характеристик школярів
у мотивуванні та організації процесу навчання.
Д/З
Письмово
Заповніть порівняльну таблицю основних концепцій навчання:

Усно
Питання до семінару
1. Особливості застосування індивідуального підходу в процесі навчання
учнів.
2. Інтелектуальна пасивність учнів: причини, способом виявлення і
подолання.
3. Основні тенденції розвитку творчих здібностей учнів.
4. Формування позитивного ставлення школярів до навчання.
5. Особливості впровадження інклюзивної освіти у загально-освітніх
закладах.
6. Відмінність між неуспішністю та відставанням.
7. Психолого-педагогічні умови формування уміння вчитись самостійно.
8. Формування мотивів учіння різних вікових груп.