Зміст

Вступ.........................................................................................................................3
1. Поняття та функції емоцій..................................................................................4
2. Теорія базових емоцій П. Екмана та У. Фрізена..............................................6
Висновки................................................................................................................12
Список використаних джерел..............................................................................13
 3

Вступ

Проблема дослідження емоцій є однією зі складних і актуальних у

психологічній науці. Оскільки емоції займають важливе місце в
життєдіяльності людини, без їхнього глибокого вивчення неможлива
розробка загальної теорії психічного. Протягом багатовікової історії
досліджень емоції були в центрі уваги науковців, що відображено в багатьох
працях як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології (С. Рубінштейн,
О. Леонтьєв, В. Вілюнас, К. Ізард, П. Фресс, Р. Лазарус та ін.). На сучасному
етапі накопичений великий фактичний матеріал, побудовано чимало
теоретичних концепцій походження емоцій, розроблені ефективні способи їх
регуляції.
До емоційних процесів належить широкий клас процесів внутрішньої
регуляції діяльності. Вони відображають той смисл, який мають об’єкти і
ситуації, що впливають на суб’єкта, їх значення для здійснення його
життєдіяльності. Питання походження та функціонального значення емоцій
зумовили появу різних теорій емоцій.
У 70 ст. ХХ ст. П. Екманом була розроблена нейрокультурна теорія
емоцій, основою якої є поняття про шість основних (базових) емоцій. Згідно з
теорією, експресивні прояви основних емоцій (гнів, страх, сум, подив, огида,
щастя) універсальні та практично нечутливі до впливу факторів середовища;
усі люди практично однаково використовують м’язи обличчя, переживаючи
основні емоції.
Мета нашого дослідження – визначити та теоретично узагальнити суть
теорії емоцій П. Екмана та У. Фрізена.
 4

1. Поняття та функції емоцій

Емоційне реагування є найбільш давньою психічною функцією

людини. Термін «емоція» походить від латинського emoveo, emovere, що в
перекладі означає «хвилювати, збуджувати». Під емоціями розуміють
психічні переживання, що виражають наше ставлення до зовнішнього і
внутрішнього середовища. Емоції усвідомлюються, вербалізуються в певних
почуттях і настроях.
Емоції є особливим класом психічних процесів і станів, пов’язаних з
інстинктами, потребами й мотивами, що відображаються у формі
безпосереднього тимчасового переживання (задоволення, радості, страху
тощо) значущості для життєдіяльності індивіда явищ і ситуацій, які діють на
нього. Супроводжуючи практично будь-які вияви активності суб’єкта, емоції
є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й
поведінки, спрямованих на задоволення потреб. Емоції оцінюють дійсність і
доводять свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції погано
піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням.
Емоційний процес включає три основні компоненти:
1. Емоційне збудження – визначає мобілізаційні зміни в організмі. У
всіх випадках, коли подія має значення для індивіда і констатується у формі
емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості та
інтенсивності перебігу психічних, моторних і вегетативних процесів. В
окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки,
зменшитись.
2. Знак емоції. Позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються
як позитивні; негативна – коли вони оцінюються як негативні. Позитивна
емоція спонукає до дій, що підтримують позитивні події, негативна – до дій,
спрямованих на усунення контакту з негативною подією.
3. Ступінь контролю емоцій. Потрібно розрізняти два етапи сильного
емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), за яких ще зберігаються
 5

орієнтація і контроль; і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний

відчай), коли орієнтація і контроль практично неможливі. Емоції розрізняють
за тривалістю: короткочасні емоційні стани (хвилювання, афекти) і більш
тривалі, стійкі настрої [1].
Виділяють кілька регуляторних функцій емоцій: оцінну, спонукальну,
підкріплювальну, перемикальну, комунікативну.
Оцінна функція виражається в узагальненій оцінці подій. Емоція,
являючи собою майже миттєву інтегральну оцінку значущих для людини
подій, часто дає можливість визначити корисність або шкідливість факторів,
що впливають на людину ще до того, як буде визначена локалізація
шкідливого впливу.
Спонукальна функція пов’язана з наявністю емоційного переживання,
що містить образ предмета задоволення потреби і своє упереджене ставлення
до нього, що і спонукає людину до дії. Провідне емоційне переживання,
спрямоване на предмет (ціль поведінки), що задовольняє певну потребу,
ініціює саму адаптивну поведінку. А ситуативні емоційні переживання, що
виникають у результаті оцінок результатів окремих етапів поведінки, також
спонукають діяти чи змінювати тактику поведінки, засобу досягнення мети.
Підкріплювальна функція емоцій виявляється в процесах навчання і
запам’ятовування. Значущі події, що викликають емоційні реакції,
запам’ятовуються швидше і є тривалішими.
Перемикальна функція емоцій виявляється в тому, що емоції часто
спонукають людину до зміни своєї поведінки. Емоційні переживання можуть
як визначати вибір лінії поведінки людини, так і викликати зміну цієї
поведінки.
Комунікативна функція емоцій виражається в можливості людини
передавати свої переживання іншим людям, інформувати їх про своє
ставлення до певних подій, об’єктів через міміку, жести, позу,
інтонацію [5, с. 61].
 6

2. Теорія базових емоцій П. Екмана та У. Фрізена

Проблеми походження та значення емоцій у поведінці людини є

предметом постійних досліджень і дискусій. Вчені, що є прихильниками
інтелектуалізму, стверджують, що органічні прояви емоцій – це наслідок
психічних явищ (Гербарт), емоція – це психічне порушення, яке викликане
розбіжністю, конфліктом між уявленнями, що викликає вегетативні зміни в
організмі. Сенсуалісти, навпаки, стверджують, що органічні реакції
впливають на психічні явища [3, с. 67]. Поряд з теоріями, що пояснюють
взаємозв’язок емоцій і органічних процесів, відомі й теорії, які розглядають
емоції в межах суто психологічних підходів.
Перші уявлення про мозкові механізми емоцій формувалися під
впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Проведений ним аналіз показав, що
емоції в поведінці ссавців відіграють регуляторну роль. Неодноразово
зазнавала критики соматична теорія емоцій Джеймса-Ланге. Згідно з цією
теорією, людина сумує, тому що плаче, сердиться, тому що кричить, боїться,
тому що тремтить чи тікає (а не навпаки).
Досліджуючи психологію емоцій, К. Ізард розглядає 10 базових емоцій:
страх, злість, відраза, зневага, сум, сором, провина, подив, радість, інтерес.
Стійка тенденція переживати одну із базових емоцій визначається ним як
емоційна риса, виникнення якої, на думку автора, пов’язане не тільки з
генетичними задатками, а й із раннім соціальним досвідом. Суб’єкту
притаманна так звана «емоційна риса», основу якої, за К. Ізардом [2],
складають дві або декілька фундаментальних емоцій, що проявляються
відносно стабільно і часто. Автор виділяє чотири основні емоційні риси
людини: тривожність, депресію, ворожість та любов.
Значний внесок в розробку проблеми психології емоцій,
міжособистісного спілкування, психології та розпізнавання брехні зробив
психолог та професор Каліфорнійського університету у Сан-Франциско Пол
Екман (Paul Ekman). Він був студентом іншого відомого психолога, Сільвана
 7

Томкінса (Silvan Tomkins), розробника теорії сценаріїв та теорії

диференційних емоцій. Саме професор Томкінс надихнув Екмана на
проведення досліджень, пов’язаних з вивченням людських емоцій. Екман
присвятив понад 30 років вивченню теорії брехні і є одним із найкращих
фахівців у цій галузі. Професор відомий у всьому світі як натхненник і
консультант популярного телевізійного серіалу «Теорія брехні» (Lie to me), а
також як прототип його головного героя, доктора Лайтмана.
Протягом багатьох років П. Екман працював разом з У. Фрізеном,
майже всі дослідження, описані в працях Екмана, стали результатом їх
спільних зусиль. Більшу частину своєї наукової діяльності вчені присвятили
вивченню питання про те, за допомогою яких м’язів обличчі виражаються
людиною ті чи інші емоції, що знайшло своє відображення в розробленій
методиці навчання диференціюванню емоцій. П. Екманом встановлено факт
генетичної обумовленості вираження тих чи інших емоцій, з цією метою він
фіксував вирази обличчя в багатьох представників різних народів,
національностей і культур.
Пол Екман почав замислюватися над тим, чи існує певний набір
правил, який контролює різноманітні вирази обличчя людини. Для того щоб
більш досконало дослідити це питання, він вирішив здійснити подорожі до
Японії, Бразилії і Аргентини, та відвідати племена Далекого Сходу. Під час
усієї подорожі Екман робив знімки чоловіків та жінок, які створювали
різноманітні характерні вирази на обличчі, та за їх допомогою виражали різні
емоції. Досліджуючи плем’я форе в Папуа-Новій Гвінеї, він помітив, що
представники цього племені, які ніколи не зустрічалися з людьми з інших
культур та були повністю ізольовані культурно, можуть з легкістю визначити
емоції людей, що належать до незнайомої їм культури та зображені на
знімках. Таким чином, Екман дійшов до висновку, що існують базові емоції,
які є універсальними для всіх. Він запропонував 7 базових емоцій: щастя,
гнів, огида, страх, презирство, журба та здивування [6].
 8

Спільно з Г. Остер, П. Екман відзначає, що людина народжується з уже

сформованим механізмом вираження емоцій за допомогою міміки. Усі м’язи
обличчя, необхідні для вираження різноманітних емоцій, формуються в
період 15-18 тижня внутрішньоутробного розвитку. Саме тому головним
каналом вираження та розпізнавання емоцій є експресія обличчя.
Найчастішими мімічними патернами є посмішка (задоволення) та «кисла
гримаса» (відраза). Різниця в посмішці проявляється вже у 10-місячних
немовлят. П. Екман та У. Фрізен виділяють три види посмішок дорослої
людини: щиру, фальшиву та нещасну, жалібну. Цікавим є той факт, що щира
посмішка викликає більшу ЕЕГ-активність в фронтальній корі лівої півкулі
мозку, а фальшива – правої.
Дослідженнями доведено, що формування і прояв емоцій пов’язані із
функціональною асиметрією головного мозку. Емоційний стан людини
сильніше позначається на міміці лівої половини обличчя, що говорить про
переважну активність правої півкулі. Сприйняття емоційних сигналів
переважно перебуває під контролем правої півкулі (її центральної скроневої
області). Вважається, що ліва половина обличчя більшою мірою відображає
негативні, права – позитивні емоції. Права фронтальна кора переважно
пов’язана з прагматичною інформацією, необхідною для задоволення
потреби (яка здобута раніше і зберігається в пам’яті), а ліва фронтальна кора
– з інформацією, наявною на даний момент (такою, що надійшла нещодавно).
Більш емоціогенною є права півкуля. Вона переважно пов’язана із проявом
негативних емоцій. Прояв позитивних емоцій більше пов’язаний із роботою
лівої півкулі.
Описуючи мімічні ознаки базових емоцій, П. Екман та К. Ізард
виділили три автономні зони обличчя: область лоба та брів, область очей
(очі, повіки, основа носа) та нижня частина обличчя (ніс, щоки, рот, щелепа,
підборіддя). Проведені дослідження дозволили розробити своєрідні
«формули» мімічних виразів, що фіксують характерні зміни в кожній з трьох
зон обличчя [3, с. 26]. Так, наприклад, під час переживання страху, очі
 9

людини широко розкриті, нижня повіка в напруженні, а верхня – злегка

піднята, брови майже прямі, внутрішні куточки брів зближуються один до
одного, з’являються горизонтальні зморшки на лобі. Якщо серед цих проявів
спостерігається лише положення брів, то це свідчить про передчуття страху,
неспокій, або про страх, який людина намагається контролювати. Рот
відкритий, губи напружені та злегка розтягнуті, що надає губам овальної
форми. Під час страху гальмуються процеси сприймання, воно стає більш
вузьким, сфокусованим на певному об’єкті. Мислення уповільнюється,
погіршується пам’ять, звужується обсяг уваги, порушується координація
рухів. Окреслене свідчить про послаблення в людини самоконтролю. Іноді
сильний страх супроводжується втратою свідомості.
Базові емоції людина може розрізнити на підсвідомому рівні,
незалежно від культурних, національних, вікових та расових відмінностей.
Пол Екман та його колега Уоллес Фрізен (Wallace Friesen) створили
таксономію виразів обличчя, яка отримала назву Facial Action Coding System
(FACS) або Система кодування активності м’язів обличчя. Впродовж більш
ніж 10 років вони вивчали та відслідкували кожен окремий рух м’язів, який
застосовується людиною для вираження певної емоції. Загалом таких рухів
було знайдено 41, і кожен із них отримав назву action unit (AU). З них
складено 24 патерни реакцій окремих м’язів обличчя і 20 патернів, що
відображають роботу груп м’язів. Кожна одиниця має свій номер і описана
не лише в статичних, але й в динамічних показниках.
Застосування цієї методики показало, що при негативних емоціях (гнів,
страх, сум, відраза) активізується біля 41 % усіх м’язів обличчя, а ступінь
електричної активності перебуває в певній відповідності з глибиною
переживання емоцій. Усі негативні емоції пов’язані з пригніченням
активності великого скулового м’язу, а переживання радості пов’язане з
посиленням його активності [3, с. 439].
Для прикладу, актор Вуді Ален для створення свого фірмового образу
«сумного коміка» використовує медіальну частину м’язів чола та піднімає
 10

внутрішню частину брів і таким чином відтворює AU 1 за FACS. Наразі

FACS широко застосовується в комп’ютерній анімації. За її допомогою були
створені такі відомі анімаційні фільми, як «Шрек» та «Історія іграшок», де
усі емоції та вирази на обличчі героїв були розроблені за допомогою цієї
системи.
У 1970-х роках Екманом розроблено тест FAST (Facial Affect Scoring
Technique). Тест має атлас фото еталонів експресії обличчя для кожної з
шести базових емоцій. Фотоеталон кожної емоції представлено трьома
фотографіями для трьох рівнів обличчя: брови-лоб, очі-повіки, нижня
частина обличчя. Представлені також варіанти з урахуванням різної
орієнтації голови та напрямку погляду. Досліджуваний шукає подібність з
одним з фото еталонів подібно до свідка, що бере участь у складанні
фоторобота злочинця.
П. Екманом та У. Фрізеном розроблено так звану концепцію
«невербального витоку інформації». Ними було ранжовано частини тіла
людини на предмет їх здатності передавати інформацію про емоції. З
урахуванням трьох критеріїв (середній час передачі інформації, кількість
невербальних патернів, що можуть бути представлені даною частиною тіла,
ступінь доступності для спостережень за даною частиною тіла), найбільш
інформативним є обличчя людини – м’язи обличчя швидко змінюються
відповідно до переживань людини, можуть створювати значну кількість
виразних патернів, обличчя є видимою частиною тіла. Рухи ніг займають
останнє місце, оскільки не відрізняються особливою рухливістю, мають
обмежену кількість рухів і часто приховані від спостерігача. Парадокс
полягає в тому, що саме за рухом ніг можна у деяких випадках дізнатися
більше, ніж за обличчям. Знаючи здатність обличчя видавати емоції, люди
частіше звертають увагу на контроль за своєю мімікою, і не звертають уваги
на рухи своїх ніг. Тому «витік інформації» про емоції найчастіше
відбувається завдяки важко контрольованим рухам інших частин тіла [6].
 11

Зовнішні прояви емоцій, являючи собою синтез мимовільних і

довільних способів реагування, більшою мірою залежать від культурних
особливостей народів. П. Екман наголошує на тому, що в різноманітних
культурах прийняті різні норми соціального контролю, що визначають
правила прояву емоцій. Люди стежать за виразом свого обличчя відповідно
до прийнятих норм і традицій виховання. Кожна емоція пов’язана з
генетично детермінованою програмою рухів м’язів обличчя. Про механізм
соціального контролю емоцій свідчать короткочасні вирази обличчя, які
можна зафіксувати під час спеціальної відеозйомки. Саме вони відображають
реальне ставлення людини до ситуації, чергуючись із соціально
нормативними виразами обличчя. Тривалість таких справжніх, не штучних
експресивних реакцій складає 300-500 мс.
Так, наприклад, в момент демонстрування кінофільму, американські та
японські досліджувані по-різному виражали свої переживання наодинці чи
разом зі співвітчизниками, а саме: коли і американець, і японець знаходилися
в кінозалі одні, вирази їх облич були ідентичні. Коли ж знаходились разом з
партнером, то японець, порівняно з американцем, значно сильніше маскував
свої негативні емоції позитивними. Таким чином, японці зазвичай маскують
свої негативні емоційні переживання, демонструючи більш позитивне
ставлення до подій, ніж це є в реальності. Відома традиція англійського
виховання не виявляти зовні свої емоції. Також цікавим є той факт, що в
останні десятиліття стало прийнятим посміхатися при спілкуванні з
незнайомими і малознайомими людьми й у країнах Західної Європи і США.
 12

Висновки

Аналіз розглянутих теорій і підходів до розуміння сутності емоцій

дозволяє узагальнити, що індивідуальні відмінності виконують роль
факторів, що впливають на характер емоцій; сила і якість емоції визначається
силою потреби і оцінкою здатності її задоволення в певній ситуації. У
питанні дослідження емоційних станів нині відсутня спадкоємність між
теоріями, створеними в різні історичні епохи, тому поки що не існує єдиної
узагальненої картини всього, що доведено чи стверджується в окремих
концепціях чи школах.
Розбіжності наявних концепцій сприяють виникненню проблеми
неопрацьованості загальної теорії емоцій. Більш повне уявлення про
психологію емоцій з усієї кількості теорій можна побачити в концепціях
Ч. Дарвіна, К. Ізарда, К. Ланге та інших.
У роботі розглянуто нейрокультурну теорію емоцій П. Екмана та
У. Фрізена, згідно з якою, експресивні прояви шести основних (базисних)
емоцій (гніву, страху, суму, подиву, відрази, щастя) є універсальними. Так,
усі люди відповідно до генетично детермінованої програми практично
однаково використовують м’язи обличчя при переживанні основних емоцій.
Але прийняті в суспільстві норми соціального контролю визначають правила
прояву емоцій. Тому люди контролюють вираз обличчя відповідно до
прийнятих норм і традицій виховання.
 13

Список використаних джерел

1. Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко,

Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К. : Каравела, 2017. – 464 с.
2. Изард К. Эмоции человека: Пер. с англ. / К. Изард. – СПб. : Питер,
2000. – 464 с.
3. Ильин Е. П. Эмоции и чувства / Е. П. Ильин. – СПб. : Питер, 2001. –
752 с.
4. Кириленко Т. С. Психологія: емоційна сфера особистості :
навчальний посібник для вузів / Т. С. Кириленко. – К. : Либідь, 2007. – 254 с.
5. Кокун О. М. Психофізіологія : навч. посіб. / О. М. Кокун. – К. :
Центр навчальної літератури, 2006. – 184 с.
6. Экман П. Психология эмоций. Я знаю, что ты чувствуешь /
П. Экман. – СПб. : Питер, 2010. – 334 с.