Моргун В.Ф., Тітов І.Г.. Основи психологічної діагностики.
у порядку збільшення або зменшення величини певної спільної
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних
закладів. — К.: Видавничий Дім “Слово”, 2009. – 464 с.
C.58 - 76
1.4. ТЕМА 4. ПСИХОМЕТРИЧНІ ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ
ДІАГНОСТИКИ
1.4.1. Проблема вимірювання у психодіагностиці
Вирішення психологом переважної більшості психодіаг-
ностичних завдань пов’язане з кількісним описом психічних явищ,
тобто з вимірюванням [13], [42], [200], [254]. У зв’язку з цим він
має чітко усвідомлювати, що будь-який вимірювальний істру-
мент (метод або методика) ґрунтується на принципі ізоморфізму
(встановленому зв’язку) між емпіричною системою (досліджува-
ним об’єктом або явищем) і відповідною числовою системою та
по суті являє собою певний тип шкали.
У 1951 році С.Стівенсом було запропоновано чотири типи
числових систем і відповідно чотири типи вимірювальних шкал:
1) номінативна шкала (шкала найменувань);
2) порядкова шкала (ординальна шкала);
3) інтервальна шкала;
4) шкала відношень.
При номінальному вимірюванні дослідник, оперуючи
номінативною шкалою, має розподілити отримані дані в певну
кількість “диз’юнктивних” класів, причому кожний результат
повинен бути представлений лише в одному класі. Загалом
таких класів може бути від 2-х (дихотомічна номінальна шкала)
і більше1. Певний клас об’єднаних спільною ознакою об’єктів
може позначатися числом, яке в даному випадку реалізує
виключно номінативну функцію, тобто дозволяє відрізнити
один клас від іншого.
Ординальне вимірювання полягає у ранжуванні об’єктів
1 У дихотомічній номінативній шкалі класифікація здійснюється за
принципом “ознака проявилася - ознака не проявилася” (наприклад,
“чоловік - жінка”, “виконав тест - не виконав тест” і т.д.). У другому
випадку дослідник класифікує об’єкти у три або більше чарунки (наприклад,
“холерик - флегматик - меланхолік - сангвінік”).
для об’єктів ознаки. Інакше кажучи, класифікаційні чарунки в
порядковій шкалі утворюють послідовність від чарунки “най-
менше значення” до чарунки “найбільше значення” (або
навпаки). Це дозволяє перейти від класів до чисел: вищий клас
позначається 1-м рангом, середній - 2-м, а нижчий - 3-м рангом.
Порядкові (ординальні) шкали є найпоширенішими у
психології пізнавальних процесів, експериментальній
психосемантиці, соціальній психології.
При інтервальному вимірюванні елементи впорядкову-
ються за принципом “більше на певну кількість одиниць -
менше- на певну кількість одиниць”. На відміну від порядкової
шкали, кожне з можливих значень ознаки розташовується на
рівній відстані від інших (наприклад, шкали Т-балів, стенів
тощо).
Вимірювання відношень характеризується класифікацією
об’єктів пропорційно ступеню вираженості властивості, що вимі-
рюється. За її допомогою отримують такі дані про вираженість
властивостей об’єктів, які дозволяють сказати у скільки разів один
об’єкт більше або менше іншого. У шкалі відношень класи
позначаються числами, які є пропорційними один одному: 2/4 =
4/8. Це передбачає (на відміну від шкали інтервалів) наявність
абсолютної нульової точки. Дозволяються всі математичні опера-
ції. Прикладом цих шкал у психології є шкали порогів абсолютної
чутливості.
Дані, виміряні за допомогою номінативної або ординальної
шкали, називаються якісними (неметричними), а за допомогою
інтервальної та відношень – кількісними (метричними). Найчасті-
ше у психології вимірювання здійснюється за допомогою перших
трьох шкал, що накладає певні обмеження на припустимість
здійснення конкретних статистичних операцій (див. нижче табл.
2).
Таким чином, застосування певного типу вимірювальної
шкали є ключовим моментом збору діагностичного матеріалу, що
багато в чому визначає стратегію подальшого статистичного
аналізу отриманих даних.
 Таблиця 2 1.4.2.1. Валідність діагностичної методики
Шкали вимірювання ( за С.Стівенсом)
Валідність (від англ. уаіісі - дійсний, обгрунтований) - це
Шкала Основні операції за шкалою Приклади відповідність психодіагностичного інструменту психічній якості,
Номінативна Позначення числом певного “Чоловік або жінка”; що вимірюється, тобто здатність тесту вимірювати саме ті
класу об’єктів, які об’єднані “екстрапунітивна, характеристики, які необхідно вимірювати2.
спільною ознакою інтрапунітивна або Виходячи з цього визначення, методика вважається ва-
імпунітивна реакції”; лідною, якщо на її результати впливає лише властивість, що
“холерик, сангвінік,
вимірюється, та, навпаки, - невалідною, якщо результати вимірю-
флегматик або
меланхолік”
вання визначаються впливом нерелевантних змінних.
Порядкова Ранжування об’єктів за Ранжування списку Валідність є обов’язковою та найважливішою інформацією
ступенем цінностей, про вимірювальну методику, оскільки містить дані про:
вираженості певної ознаки особистісних 1) континуум досліджуваних психологічних явищ, яким
якостей, балів змістовно відповідає процедура дослідження;
оцінювання
Інтервальна Тестові бали 2) міру узгодженості даних методики з іншими даними, що
Визначення величини
відмінностей між об’єктами відбивають особливості досліджуваного феномену (теоретичні
Відношень Встановлення рівності Шкали висоти та очікування, дані спостереження, експертні оцінки, показники
відношень величин гучності звуку інших методик, психологічний зміст яких уже є з’ясованим);
(характерною є наявність 3) можливість формулювання на підставі вимірювання
Абсолютного нуля)
обґрунтованого судження про актуальний стан досліджуваної
психічної якості, а також висування прогнозу щодо її розвитку.
1.4.2. Психометричні вимоги до вимірювального
Перелічені категорії відомостей про вимірювальну методику
інструментарію
пов’язані зі спеціальними типами валідності (див. нижче рис. 3).
У психодіагностиці особливе місце посідає проблема Очевидна валідність (face validity, faith validity) - це
якості одержаних у процесі застосування різних вимірювальних уявлення про сферу використання, результативність та прогнос-
процедур даних. Адже джерелом психодіагностичної інформації тичну цінність методики, що виникають у досліджуваного або
завжди виступає досліджуваний, відповіді якого значно впли- користувача психодіагностичною інформацією, які не мають
вають на рівень надійності суб’єктивних параметрів діагностич- спеціальних відомостей про характер використання та можливості
них даних. У зв’язку з цим до психодіагностичного інструмен- даної методики.
тарію висувається низка вимог, що стосуються якості вимірю- Важливість очевидної валідності стає зрозумілою з огляду
вальної методики - її валідності, надійності, вірогідності та на описані в літературі випадки, коли досліджувані демонстрували
стандартизованості. Відповідність цим вимогам встановлюється іронічне, негативно-критичне, вороже ставлення до обстеження і,
шляхом застосування спеціальних логіко-методичних та матема- навіть, відмовлялися від нього, якщо склад тестових завдань
тико-статистичних процедур, які утворюють окрему область здавався їм “несерйозним”, надмірно легким, таким, що не
психодіагностики, пов’язану з теорією та практикою 2 У спрощеному й узагальненому формулюванні валідність - це “поняття, яке
вимірювання психічних явищ, – психометрику (Термін уведений у вказує на те, що тест вимірює і наскільки добре він це робить” [А.Анастази,
1734 році Х.Вольфом)[42]. Урбина С. Психологическое тестирование. – СПб.: Питер, 2001, с. 133].
відповідає досліджуваній сутності, нагадує розважальні опиту-
вання з популярних видань.
Рис. 3. Основні види валідності
З другого боку, не зовсім адекватне уявлення про спря-
мованість та прогностичність дослідження може викликати у
людини надмірну мотивацію, небажане емоційне напруження,
тенденцію симулювати або дисимулювати відповіді, що в врешті-
решт призводить до зміни валідності методики. Тому наявність в
інструкції інформації про мету обстеження та межі конфіденцій-
ності результату, а в тексті методики - сформульованих зрозумі-
лою для досліджуваних мовою завдань, які є природними з точки
зору вікової, професійної, статевої специфіки досліджуваних,
значно поліпшує характеристики очевидної валідності.
Змістовна (внутрішня, логічна) валідність відображає міру
відповідності (репрезентації) завдань досліджуваній психічній
якості. Інакше кажучи, завдання змістовно валідної методики
стосуються саме тих аспектів, які є провідними у досліджуваному
феномені. Встановлення змістовної валідності здійснюється спе-
ціалістами-експертами, котрі формулюють кінцеве судження про
те, чи репрезентує методика коло істотних властивостей та видів
діяльності, що досліджуються.
Емпірична валідність об’єднує сукупність характеристик
конструктної валідності та критеріальної валідності, а також
два види останньої - поточну та прогностичну валідність.
Консгруктна (концептуальна) валідність характеризує об-
ласть досліджуваної поведінки у широких теоретичних конструк-
тах (поняттях, концептах, теоріях). До комплексу відомостей про
конструктну валідність методики належать:
- конвергентна валідність - інформація про наявність зв’язку
(найчастіше кореляційного) даної вимірювальної методики з
іншими близькими за змістом методиками (конвергуючими
методиками), конструктне навантаження яких є відомим;
-дискримінативна валідність - інформація про відсутність
будь-якого зв’язку даної методики з методиками, що вимірюють
іншу за психологічним змістом властивість (дискримінантними
методиками);
-внутрішня узгодженість методики, що визначає ступінь
підпорядкованості окремих завдань (пунктів, запитань тощо) її
загальній спрямованості, зорієнтованість кожного з них на діа-
гностику сталого набору конструктів;
- відповідність результату методики відомим віковим змінам
(наприклад, зростання з віком ефективності виконання інте-
лектуальних тестів).
Критеріальна валідність розкриває міру узгодженості
результатів вимірювальної методики з незалежним критерієм, так
званим критерієм валідизації. Таким критерієм є показник
психічної властивості, що вимірюється даною методикою, але
отриманий не на основі оцінок методики, а будь-яким іншим
шляхом. Умовно можна виділити 2 групи критеріїв валідизації:
об'єктивні та суб'єктивні критерії. До перших належать об’єктивні
соціально-демографічні та біографічні дані; виробничі показники в
окремих видах діяльності; виконання реальної кри теріальної
діяльності (малювання, виготовлення об’єктів тощо); дані інших
методик, валідність яких вважається з’ясованою. Суб’єктивними
критеріями найчастіше є показники успішності навчання;
академічні оцінки; характеристики; медичний діагноз; колективна,
середньоврівноважена та інші види експертних оцінок.
У межах критеріальної валідності розрізняють поточну
(діагностичну, конкурентну) та прогностичну валідність.
Поточна валідність - комплекс зв’язків оцінок методики з
незалежними критеріями, що характеризують наявний,
актуальний стан досліджуваної психічної властивості. Інакше
кажучи, поточна валідність визначає здатність вимірювальної
методики диференціювати досліджуваних за певною
діагностичною ознакою (наприклад, рівень інтелекту), а також
зручність та економічність методики порівняно з іншими
джерелами інформації (на цю властивість методик вказує термін
“конкурентна”).
Прогностична валідність відображає зв’язок результатів
методики зі станом психічної властивості, що вимірюється, через
певний проміжок часу, тобто вказує на здатність методики пере-
дбачати перспективи розвитку вимірюваного психічного
феномену та робити на основі її результатів прогноз.
1.4.2.2. Надійність діагностичної методики
На результат психологічного дослідження впливає велика
кількість випадкових факторів, які умовно можна об’єднати у дві
категорії чинників:
1) мінливість у часі вимірюваного психологічного явища
(рис особистості, інтелекту тощо), що вимірюється;
2) нестабільність самої вимірювальної процедури (вплив
емоційного стану досліджуваного, міра його втомленості, моти-
ваційна спрямованість на дослідження, освітленість приміщення,
температура та вологість, година доби тощо).
Надійність (reliability) методики забезпечує точність
вимірювань, які здійснюються за її допомогою, а також сталість
її результатів під впливом сторонніх випадкових факторів, що не
є об’єктами дослідження. Тому в першу чергу дослідник має
довідатися, чи представлені в описі діагностичної методики дані
про її надійність (тип надійності та спосіб її визначення,
чисельність і особливості індивідів, на яких перевірялася надій-
ність методики). Якщо такі дані відсутні, то необхідно заново
здійснити перевірку надійності 3.
Широкого використання набули декілька математичних
процедур оцінки надійності: повторне дослідження (тестування),
визначення надійності за допомогою паралельних форм; метод
розщеплення.
Розглянемо кожний із них окремо.
Визначення показників точності та сталості результатів
може здійснюватися емпірично шляхом повторного дослідження
(тестування) вибірки досліджуваних тією ж самою методикою
через певний інтервал часу та в однакових умовах. Повторне
дослідження зазвичай називають ретестом, а надійність, оцінену
таким способом, – ретестовою надійністю. У цьому випадку
індексом надійності вважається або міра збігу (кореляція) резуль-
татів першого і повторного обстежень, або ступінь збереження
рангових місць обстежених у вибірці при ретесті.
При використанні цього методу оцінюється ступінь
стійкості результатів дослідження у часі та їхня залежність від
умов тестування. Тому ретестовий коефіцієнт надійності називають
також коефіцієнтом стійкості (стабільності) тесту.
Перевагами даного методу є природність і простота виз-
начення коефіцієнта надійності.
Серед недоліків особливо потрібно підкреслити такі: не-
визначеність оптимального інтервалу між двома вимірюваннями;
можливість формування у досліджуваних навичок роботи з даною
методикою (особливо при повторному використанні одних і тих
самих завдань в умовах відносно короткого інтервалу ретесту),
внаслідок чого звичайно буде спостерігатись поліпшення резуль-
тату повторного обстеження; запам’ятовування досліджуваним
окремих рішень та відповідей, що призводить або до відтворення
під час повторного обстеження попереднього розподілу правиль-
3 Спеціальне обговорення засобів визначення надійності діагностичних методик
з докладним описом обчислювальних математичних процедур подане у підруч-
никах зі статистики для педагогів і психологів [1], [51], [58], [258].
них та хибних рішень, або до демонстрації “нових” результатів як встановити надійність результатів дослідження відносно проміжку
появ негативізму. часу. Останнє потребує комбінування методу розщеплення з
У випадку визначення надійності (еквівалентної надій- процедурою обчислення ретестової надійності.
ності) за допомогою паралельних форм на одних і тих самих При використанні методу паралельних форм і методу роз-
досліджуваних проводиться основний варіант методики, а потім, щеплення оцінюється ступінь узгодженості частин методики. Тому
через певний заданий проміжок, – паралельна форма методики 1. коефіцієнти надійності, отримані за допомогою цих двох методів,
Використання у двох обстеженнях різних за змістом, але еквіва- інтерпретуються як показники гомогенності (однорідності) тестів.
лентних за кількісними та якісними діагностичними показниками
наборів завдань дозволяє мінімізувати негативний ретестовий 1.4.2.3. Вірогідність (достовірність) діагностичної методики
вплив.
Опис вимірювальної методики, поряд з описаними вище
Як правило, практичне визначення даного типу надійності
психометричними вимогами, має містити дані про її вірогідність
пов’язане зі значними труднощами, оскільки вкрай складно
(достовірність), тобто захищеність від свідомої фальсифікації або
побудувати кілька варіантів однієї методики таким чином, щоб
неусвідомлюваних (невимушених) мотиваційних спотворень. На
вони, з одного боку, відповідали одним і тим самим діагнос-
відміну від свідомої фальсифікації, яка виявляються у повній
тичним критеріям та були зорієнтованими на вимірювання іден-
відмові досліджуваного співпрацювати з діагностом або грубому
тичних психологічних факторів, а з другого - були різними за
викривленні ним відповідей (наприклад, нещирість), ефект не-
змістом та характером завдань. Крім цього у випадку визначення
усвідомлюваних спотворень є менш значущим та піддається ко-
надійності за допомогою паралельних форм повністю не зніма-
рекції.
ється ефект тренування у досліджуваних, особливо якщо пара-
Найважливішими у свідомому або несвідомому виборі
лельні набори схожі за принципом рішення.
досліджуваним певної тактики виконання діагностичних завдань,
Метод розщеплення ґрунтується на припущенні про
яка може спотворювати результати, є влив таких груп психоло-
паралельність не лише окремих форм методики, але й окремих
гічних факторів:
завдань усередині неї. Найчастіше здійснюється поділ методики
1) “пізнавальний” фактор, який пов’язаний із незнанням
на дві еквівалентні половини за парними та непарними номерами
досліджуваними власної особистості через низький інтелектуаль-
або за принципом близькості значень індексів складності. У цьому
ний та культурний рівень, відсутністю навичок інтроспекції та
випадку досліджувані проходять обстеження один раз за повним
спеціальних знань, використанням під час відповіді неправильних
набором завдань методики, після чого окремо здійснюється
еталонів (наприклад, досліджувані зазвичай порівнюють себе не з
оцінювання відповідей в еквівалентних частинах тесту. Саме від-
усією популяцією, а з близьким оточенням).
сутність потреби у повторному дослідженні надає методу роз-
2) фактор “соціальної бажаності” - відображає тендер-
щеплення вагомих переваг порівняно з визначенням надійності за
цію досліджуваного давати про себе соціально схвалювану інфор-
допомогою паралельних форм та методом розщеплення. Але поряд
мацію. моралізувати свій “Я-образ”;
_____________________ 3) фактор “індивідуальної тактики” - обумовлює праг-
1
Паралельна форма тесту створюється таким чином, щоб обидва нення досліджуваного самоствердитися, підтвердити гіпотези про
варіанти тесту були максимально сумісними за головними діагностичними самого себе, втілити в результатах дослідження уявлення про своє
характеристиками, тобто з однаково вимірювали ту саму властивість психіки. “ідеальне Я”.
із цим метод має один недолік, який пов’язаний з неможливістю 4) ситуаційно-рольовий фактор та фактор стану.
 Уплив указаних факторів може зумовити появу соціально
бажаних відповідей (дисимуляція) або підкреслювання досліджу-
ваним власних дефектів (симуляція, агравація).
Для уникнення можливих спотворень результатів вимірю-
вання, зумовлених вищевказаними факторами, використовуються
“шкали неправди ” (складаються з питань-пасток або провокацій-
них питань, відповідь на які явно визначена соціальною бажа-
ністю) та “контрольні шкали” (шкала L та шкала корекції, які
дозволяють виявити тенденції досліджуваного до соціально пози-
тивних відповідей та до дисимуляції). Найчастіше вказані шкали
зустрічаються в особистісних опитувальниках (наприклад, ММРІ.
СМИЛ, ПДО).
Закінчуючи розгляд психометричних вимог до вимірю-
вального інструменту, необхідно ще раз підкреслити виняткову
важливість розуміння психодіагностом означених критеріїв для
науково обґрунтованого вибору та використання діагностичних
методик.
1.4.2.4. Стандартизованість діагностичної методики
У психологічній діагностиці під стандартизованістю
вимірювальної методики розуміють регламентованість проце-
дури її проведення (уніфікованість інструкцій, бланків, способів
реєстрації результатів, умов проведення обстеження; наявність
характеристик контингенту досліджуваних, для яких призначена
методика), визначеність єдиного критерію оцінки результатів
діагностичного вимірювання. Така регламентація, уніфікація,
приведення до єдиних нормативів процедури вимірювання та
оцінок його результатів здійснюється під час стандартизації
сконструйованої діагностичної методики.
У найзагальнішому вигляді стандартизація розробленої
психодіагностичної методики передбачає:
1. Формування репрезентативної вибірки стандартизації
та отримання на ній первинних даних про об’єкт
психодіагностики. В якості об’єкта конкретного психологічного
дослідження з усього розмаїття носіїв психіки (генеральної
сукупності1) обираються ті, для яких призначена розроблена
методика. Цей вибір є проблемою комплектування контингенту
вибірки (вибіркова сукупність) стандартизації. Найважливішою
характеристикою вибіркової сукупності, яка забезпечує можливість
використовувати одержані за її участю дані на всю популяцію, є
репрезентативність – властивість вибірки відображати в якісному
та кількісному аспекті характеристики генеральної сукупності2.
Вона залежить переважно від двох факторів: способів
отримання вибірки з генеральної сукупності та її обсягу. Для
забезпечення репрезентативності вибірки необхідно, щоб кожна
одиниця гомогенної генеральної сукупності мала рівну ймовірність
потрапляння до вибірки незалежно від досліджуваної ознаки.
Найчастіше для цього використовують імовірнісні (наприклад,
рандомізація) або невипадкові (наприклад, стратометричний метод,
стратегія еквівалентних пар тощо) процедури відбору.
Репрезентативність вибірки також визначається достатньою
кількістю досліджуваних. Як зазначає В.М.Дружинін, при
чисельності групи 30-35 осіб коефіцієнти кореляції вище 0,35 є
статистично значущими при р = 0,05, тому оптимальним
вважається обсяг вибірки від 30 осіб. Верхня кількісна межа
репрезентативної вибіркової сукупності варіюється від 500 до
декількох тисяч досліджуваних, що обумовлюється характером
статистичних норм, які на ній визначаються.
2. Доведення нормального розподілу первинних оцінок та
приведення їх у разі необхідності до нормального виду.
Стандартизація психодіагностичного вимірювального інструмен-
тарію ґрунтується на аксіомі нормальності припущення, що всі
психічні характеристики розподілені в популяції за нормальним
__________________________________
1
Під поняттям “генеральна сукупність” зазвичай розуміють будь-яку велику
сукупність (множину) елементів, що об’єднуються за однією або декількома
спільними характеристиками (ознаками). У психології генеральна сукупність
представлена носіями психіки (людьми, соціальними групами, тваринами), на
яких спрямовуються дослідницькі дії або щодо яких робляться висновки [42]
2
Такими характеристиками (модераторами) контингенту досліджуваних є
стать, вік, рівень освіченості, соціально-економічний статус, регіон проживання
та інші демографічні показники.
законом Гауса. Проте, таке припущення є певною ідеалізацією,
адже на практиці результати вимірювань часто дають розподіл,
який значно відрізняється від нормального [152]. В зв’язку з цим
виникає необхідність перевірки гіпотези про нормальність
розподілу первинних оцінок. Це може здійснюватися двома
способами: або за допомогою λ-критерію Колмогорова-Смирнова,
котрий передбачає обчислення абсолютних величин відмінностей
між емпіричними та теоретичними частотами, або з
використанням χ²-критерію Пірсона, що пов’язаний із
зіставленням емпіричного розподілу ознаки з теоретичним
(нормальним) [244].
Відхилення гіпотези про нормальний розподіл “сирих”
оцінок може свідчити про малий обсяг вибірки стандартизації та її
нерепрезентативність, про неможливість взагалі отримати
нормальний розподіл через специфіку вимірюваної властивості
або через будову діагностичної методики. В цьому випадку з
метою нормалізації розподілу розширюється обсяг вибірки,
змінюються діагностичні завдання, здійснюються низка лога-
рифмічних та тригонометричних перетворень первинних резуль-
татів діагностичного вимірювання. Якщо перевірка узгодженості
емпіричного розподілу з нормальним дає позитивні результати, то
це означає, що отриманий розподіл є стійким, тобто репре-
зентативним щодо генеральної сукупності, та на його основі
можна визначити репрезентативні статистичні норми шляхом
переведення “сирих” оцінок у стандартну шкалу [189].
3. Переведення первинних оцінок у стандартну шкалу.
Важливим моментом стандартизації діагностичної методики є
процедура отримання нормалізованих стандартних показників
шляхом лінійного або нелінійного перетворення первинних оцінок.
Показники, отримані внаслідок лінійного перетворення, назива-
ються Z-показниками та обчислюються за такою формулою:
σ потрапляє лише одне “сире” значення - 11 балів, яке відповідає 6
де Zі - стандартна оцінка і-го досліджуваного;
Xі - вихідна оцінка і-го досліджуваного;
x - середнє арифметичне значення;
σ - середнє квадратичне відхилення.
Рис. 4. Схема обчислення стандартних оцінок (стенів) за
Р.Б.Кеттеллом
Стандартні Z-оцінки є незручними для практичного
використання, оскільки часто бувають дрібними або від’ємними.
Тому на практиці здійснюється їхня трансформація в інші види
стандартних шкальних оцінок за такими формулами:
- Т-шкала = Z x 10 + 50;
- шкала IQ = Z x 15+100;
- шкала “стенайнів” (стандартна дев’ятибальна шкала) = Zx2 + 5;
- шкала “стенів” (стандартна десятибальна шкала) = Zx2 + 5,5.
Процедура більш точного нелінійного перетворення пов’я-
зана з використанням так званих конверсійних таблиць, у якій
наводиться повний перелік відповідностей між інтервалами сирої
шкали та інтервалами стандартної (див. нижче табл. 3).
Таблиця З
Конверсійна таблиця для переводу первинних балів у стандартну дев’ятку
(стенайни)
Стени 9 8 7 6 5 4 3 2 1
Сума балів за правильну 143 129- 115- 101— 87- 73- 59- 45- 44
відповідь 142 128 1 14 100 86 72 58
Окрім процедур лінійної та нелінійної стандартизації
існують інші способи приведення нормованих оцінок у зручний
для практичного використання вигляд, серед яких варто виділити
метод Р.Б.Кеттелла та квантильну стандартизацію.
Так, Р.Б.Кеттелл запропонував схему (див. нижче рис. 4)
переводу вихідних оцінок у 10-бальну стандартну рівноінтерваль-
ну шкалу стенів.
Середнє арифметичне значення в “сирих” балах (М=10,2)
приймається за точку відліку. Вправо від середнього відкладаються
інтервали, рівні ½ стандартного відхилення (0,5σ), тобто
2,4x0,5=1,2 “сирого” балу. Таким чином визначається межа інтер-
валу - від 10,2 до 11,4. На рисунку видно, що у цей інтервал
стенам. Вліво від середнього значення також відкладається 1,2
“сирі” бали (10,2-1,2=9) та визначається межа інтервалу - від 9 до
10,2, який відповідає 5 стенам і т. д. [244].
 Для визначення стандартизованих квантильних оцінок
знаходяться проекції квантилів на криву розподілу (див. нижче
рис. 5).

На рисунку видно, що номер квантиля вказує на відносне

Рис. 4. Схема обчислення стандартних оцінок (стенів) за Р.Б.Кеттеллом
положення досліджуваного у нормативній вибірці. Наприклад,
квантильна оцінка З і процентильна оцінка 75 указують на те, що
високу оцінку можуть мати лише 25% досліджуваних [152].
Таким чином, указані види стандартних перетворень за-
безпечують трансформацію оцінок у зручний для осмислення та
інтерпретації вигляд.

Запропонований Р.Б.Кеттеллом метод стандартизації є

методом приблизного інтервального подання даних, адже, як ба-
чимо, за різну кількість балів (наприклад, 16, 17, 18, 19, 20) нара-
ховується однакова кількість стенів (10). Тому цей метод вико-
ристовують у тих випадках, коли не потрібна висока точність
вимірювання.
На відміну від методу Р.Б.Кеттелла, який на основі гру-
пування оцінок, дозволяє визначити ступінь відхилення інди-
відуального результату від середньо групового, квантильна стан-
дартизація використовується для оцінки місця, котре посідає
респондент у популяції за досліджуваною ознакою, тобто дозво-
ляє з’ясувати, який відсоток досліджуваних виконує діагностичну
пробу краще або гірше за нього.
Квантиль - це загальне поняття, котре реалізується у
квартилях, квинтелях, децилях та процентилях.

Рис. 5. Процентіиіьні оцінки

4. Встановлення статистичних норм (нормативних
показників)4. Внаслідок проведення процедури стандартизації
стає можливим визначення рівня досягнень або ступеня
вираженості психологічних властивостей, які є об’єктами
вимірювання, – розробка статистичних норм [42]. Зазвичай
статистичні нормативні показники подаються у вигляді середніх
величин (х) та стандартного квадратичного відхилення (σ), що
дозволяє встановити відносне положення конкретного результату
кожного досліджуваного порівняно з вибірковими даними. Так,
наприклад, при х = 100, а =16 результати, розташовані в межах х
±σ (від 84 до 116), вказують на діапазон статистичної норми для
досліджуваних: ті, чиї результати є меншими за 84, знаходяться
нижче норми, а ті, чиї результати вище 116 - вище норми.
Окрім статистичних норм у психодіагностиці виділяють
поняття “соціально-психологічний норматив'', під яким
розуміють систему існуючих об’єктивно-необхідних,
співвіднесених із віком вимог суспільства до психічного розвитку
індивіда [223]. Вказані вимоги втілюються в сукупності
вербально-логічних завдань, успішність виконання яких свідчить
про ступінь наближеності інтелектуальних або мотиваційно-
особистісних властивостей досліджуваного до таких
нормативів-еталонів та вказує на можливі напрямки їхнього
розвитку.

4 Навколо поняття “норма” до сих пір точаться гострі дискусії науковців.

Аналіз представлених у науковій літературі тлумачень сутності цього поняття
дозволяє назвати нормальним лише той оптимальний стан об’єкта
психодіагностики, котрий забезпечує біологічне виживання людини,
відповідність її поведінки соціальним нормам та набування нею родової
людської сутності (ціннісного ставлення до іншого, творчого характеру
життєдіяльності, потреби в позитивній свободі, можливості самопроектування
майбутнього, внутрішньої відповідальності перед собою та іншими, прагнення
до набуття сенсу життя тощо).