Білет 3

Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років (з перервами). Три перші частини вийшли
друком у 1798 р., четверта — в 1809 р., п’ята — в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825–1826 рр., а видано
в 1842 р. після смерті письменника.

1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури,
який тоді служив у Петербурзі в медичній колегії і належав до гурту прихильників української мови та
літератури. До його рук потрапив список перших трьох частин поеми І. Котляревського, і Пурпура своїм
коштом видає її з характерною присвятою: «Любителям малоросійського слова». Автор був незадоволений
вчинком видавця (друк здійснено без його згоди), проте патріотична ініціатива М. Пурпури заслуговує на
схвалення.

1808 – друге видання «Енеїди». Його опублікували в типографії Івана Глазунова в Санкт-Петербурзі на основі
видання 1798 року. Текст поеми і словник були скопійовані з помилками. Це видання, так само як і перше,
вийшло без відома і згоди Котляревського.

1809 року, за фінансової підтримки Семена Кочубея, Іван Котляревський закінчив написання четвертої
частини «Енеїди» і видав її разом із попередніми трьома окремою книжкою: «Вергилиева Энеида на
малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу
прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии». На окремій сторінці Котляревський
зазначав, що попередні публікації вийшли в світ без його згоди. Книжка містила словник з першого видання,
а також авторський додаток під назвою «Дополнение к малороссийскому словарю», що мав 153 слова.
Чимало помилок лишилися не виправленими.

1821 року Котляревський закінчив написання п’ятої частини «Енеїди», а 1827 року — шостої. Письменник
також склав новий українсько-російський словник до «Енеїди» на 1547 слів на базі першого словника з
видання 1798 року. З біографічних нарисів про Котляревського відомо, що він працював над «Енеїдою» до
кінця життя. Незадовго до смерті автор продав рукопис харків’янинові О. А. Волохінову, який видав його
завершений твір у шести частинах в 1842 році.

Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована
українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у
розвитку нашої літератури.

Джерела написання Енеїди:

• досвід своїх попередників;

• різдвяні, великодні вірші мандрівних дяків;

• реальна дійсність того часу;

• усна народна творчість;

• творчість Г. Сковороди та бурлескно-сатирична література ХVІІІ ст.;

• матеріал з епізодами про життя українських козаків, старшин, селянства, міщан, священиків, учнів;

• жартівливі ліричні вірші, інтермедії до шкільних драм.

I. "Енеїда" — перший друкований твір нової української літератури. ("Енеїда" — оригінальний реалістичний
твір, у якому змальовані життя й побут українців кінця XVIII — початку XIX століття.)

II. Жанр поеми.

1. Травестія, або переодягання. (І. Котляревський переодяг героїв Вергілія в український одяг, дав їм
українські імена. Вони вживають національні страви, співають народних пісень. Своїх героїв Котляревський
переніс в історичні умови українського життя XVIII століття.)

2. Жартівливий тон поеми. (Події і люд змальовані у творі в жартівливому, знижувальному тоні. Про буденні
речі автор говорить піднесено, урочисто, а про героїчні — вульгарно, знижено.)
3. Специфіка зображення персонажів. (І. Котляревський змалював людей здоровими, життєрадісними, що
діють у реальному житті.)

III. Значення "Енеїди" І. Котляревського. (Перший твір української літератури, написаний живою розмовною
мовою; показано життя і побут різних верств населення ХУЛІ ст.; пробуджує любов до рідного краю; виховує
кращі риси національного характеру; викликає негативне ставлення до вад людського характеру.)

Головний твір Вергілія — героїчна поема «Енеїда». В основі її лежить сказання про благочестивого троянця
Енея, сина Анхіза й Венери, що втік під час пожежі Трої в латинську землю. За офіційною версією римляни
вважалися нащадками троянців, а рід Юліїв, до якого зараховував себе Октавіан Август, вів своє походження
від самого Енея. Поема Вергілія мала стати хвалою предкам Октавіана і древніх установлень, реставратором
яких той себе вважав. Новий літературний смак, що звернувся до класичних зразків, вимагав створення
великого епосу, збагаченого новим соціально-політичним і релігійно-філософським змістом; і Вергілій
створив новий тип епічної поеми.

У побудові «Енеїди» підкреслене прагнення створити римську паралель поемам Гомера. Більшість мотивів
«Енеїди» Вергілій знайшов вже в існуючих обробках сказання про Енея, але вибір і розташування їх належать
самому Вергілію і підпорядковані його поетичному завданню. Не тільки в загальній побудові, а й у цілому
ряді сюжетних деталей і в стилістичній обробці (порівняння, метафори, епітети тощо) виявляється бажання
Вергілія «суперничати» з Гомером.

Тим гостріше виявляються глибокі відмінності. «Епічний спокій», любовне вимальовування деталей не
приваблюють Вергілія. «Енеїда» являє собою низку оповідань, повних драматичного руху, строго
концентрованих, патетично напружених; ланки цього ланцюга з'єднані майстерними переходами і спільною
цілеспрямованістю, що створює єдність поеми. Її рушійна сила — воля долі, яка веде Енея до заснування
нового царства в латинській землі, а нащадків Енея до влади над світом. «Енеїда» повна оракулами, віщими
снами, дивами і знаменнями, що керують кожною дією Енея і провіщають прийдешню велич римського
народу і звитяги його діячів аж до самого Октавіана Августа.

Масових сцен Вергілій уникає, виділяючи звичайно кілька фігур, щиросердечні переживання яких і
створюють драматичний рух. Драматизм посилюється стилістичною обробкою: Вергілій вміє майстерним
добором і розташуванням слів додавати стертим формулам повсякденної мови велику виразність і
емоційне забарвлення.

У зображенні богів та героїв Вергілій ретельно уникає грубого і комічного, що так часто має місце в Гомера, і
прагне до «благородних» афектів. У ясному членуванні цілого на частин й у драматизації частин Вергілій
знаходить потрібний йому середній шлях між Гомером і «неотериками» і створює нову техніку епічного
оповідання, що протягом століть слугувала зразком для наступних поетів.

Щоправда, герої Вергілія автономні, вони діють поза середовищем і є маріонетками в руках долі, але таке
було життєвідчування атомізованого суспільства елліністичних монархій і Римської імперії. Головний герой
Вергілія, «благочестивий» Еней, з його своєрідною пасивністю в добровільному підпорядкуванні долі, втілює
ідеал стоїцизму, що став майже офіційною ідеологією; у мандрах Енея супроводжує безстрашний
зброєносець Ахат, відданість якого стало прозивним. І сам поет виступає як проповідник стоїчних ідей:
картина підземного царства в 6 пісні, з муками грішників і блаженством праведних, намальована відповідно
до уявлень стоїків. «Енеїда» була закінчена лише начорно. Але і в цьому «чорновому» вигляді «Енеїда»
відрізняється високою досконалістю вірша, поглиблюючи реформу, розпочату в «Буколіках».