Психологічні аспекти умирання та

смерті
Виконала: Захарчук Н.Я
 Смерть

являє собою неповерне припинення всіх життєвих функцій.

Вона має особисте й культурне значення, стосується не тільки
вмираючого, але й живих. Відповідно до психоаналітичних
теорій, для людей нормально боятися смерті, хоча ряд
досліджень показують, що набагато менше страх смерті
відчувають люди, що дожили до похилого віку. Їх страшить не
сама смерть, а можливість тривалого й болісного вмирання.
Питання значення смерті в нашім житті й опису переживань
людини при вмиранні ставлять безліч проблем. Частіше в їхній
основі лежить фундаментальна ідея людини про продовження
життя або свідомості після фізичної смерті тіла.
Природний несвідомий захисний психологічний механізм у формі
“заперечення”, допомагає процесам свідомої переробки такого
життєвого стресу, як хвороба й умирання, але може й заважати
людині активно боротися із цими труднощами.
Найбільш розробленою, з психологічної точки зору, проблема
ставлення до смерті та її впливу на особистість постає в
контексті сучасної теорії страху і тривоги. У рамках
екзистенціального підходу (А. Камю, С. К’єркегор, Ж.П. Сартр,
П. Тілліх, М. Хайдеггер, Л. Шестов) страх розглядається як
найважливіша характеристика людського буття. Різні автори
приділяють увагу переважно «смислу» страху смерті, його
місцю в загальній системі інтегрованих, полімодальних
цінностей особистості обґрунтуванню позитивних аспектів
страху у гуманістичній психології, що пов’язані з розвитком
«Я» (А. Маслоу, В. Оклендер, Ф. Перлз), та негативним
наслідкам (К. Роджерс), до яких страх смерті може призвести.
Психологи вивчають явище психологічного впливу як
результату діяльності, що призводить до зміни будь-яких
особливостей особистості об’єкта, його свідомості,
підсвідомості та поведінки , зокрема, впливу страху смерті на
особистість. Експерименти доводять: той, хто пам’ятає про
свою смертність, несвідомо розробляє стратегії боротьби зі
страхом смерті і реалізує їх настільки послідовно, що це
відображається на будь-якій діяльності, в яку занурена
особистість, на вчинках та особистих уподобаннях у
мистецтві, культурі, політиці тощо.
Першими, хто експериментально довів це, стали дослідники з
університету Арізони Дж. Грінберг і Т. Пісчінскі. За допомогою
розмовної терапії вони давали досліджуваним суворо відміряні
«дози» страху перед смертю, перевіряючи, як вони вплинуть на
поведінку і яким особистим уподобанням у тій чи іншій сфері
людина надасть перевагу. За допомогою питань: «Уявіть, що ви
вмираєте. Що ви можете відчувати? Про що ви думаєте?»
психологи і їхні колеги піднімали екзистенційні страхи на рівень
усвідомлення, виносячи їх у поле уваги особистості. Основа їх
експериментів – теорія антрополога Е. Бекера, який 1974 року
отримав Пулітцерівську премію за книгу «Заперечення смерті», де
стверджував, що думка про смерть, страх перед нею переслідує
людину як ніщо інше, це головна рушійна сила людської
діяльності, спрямована і покликана значною мірою уникнути
фатальності смерті, подолати її, заперечуючи те, що це свого роду
безапеляційний фатум для людини .
Кюблер-Росс виділила п’ять фаз пристосування до
думок про смерть:

1. заперечення;
2. протест;
3. «торг»;
4. депресія;
5. прийняття смерті.
 Однією із перших, хто прослідив шлях вмираючих з того етапу, як
вони дізналися про швидкий кінець, до заключного зітхання, була
Елізабет Кюблер-Росс.
Вона з'ясувала, що всі вмираючі проходять через 5 стадій.

1-ша стадія - стадія заперечення і неприйняття того факту, що

вони скоро помруть. Домінуючими в даний період вважаються
вирази: "Тільки не я", "Не можливо ", "Це не рак" і так далі.
Інакша частина хворих, дізнавшись про смертельних недуг виявляє
себе по іншому: вони стають флегмантичними і приреченими.
Потім починають говорити про власне швидке видужання.
Але вже на 1 стадії психотерапевти повідомляють про те, що в
сновидіннях даних хворих присутня символіка, вказуюча на
критичний недуг (образ темного тунеля з дверми в кінці).
2-ая стадія - стадія протесту. Коли 1-ше потрясіння проходить,
багаторазові дослідження визнають присутність фатального
захворювання, з'являється почуття протесту і обурення. "Чому
саме я?, "Чому інші будуть жити, а я повинний померти?, "Чому так
швидко, адже у мене ще так багато справ?" і так далі.

Звичайно, дана стадія неминуча, вона надзвичайно важка для

хворого і його членів сім'ї. У даний період хворий нерідко
звертається до лікаря з питанням про час, який йому залишився
прожити. У нього прогресують ознаки реактивної депресії,
вірогідні суїцидальні думки і дії. На даному етапі хворому потрібна
підтримка кваліфікованого психолога, що володіє логотерапією,
надзвичайно важлива підтримка родичів.
3-я стадія - прохання про відстрочку. У даний період відбувається
прийняття істини і того, що відбувається, але "не зараз, ще трохи".
Майже всі, в тому числі і раніше не віруючі хворі, звертаються зі
своїми думками і проханнями до Всевишнього.
Перші три стадії складають період кризису.

4-ая стадія - реактивна депресія, яка, звичайно, поєднується з

відчуттям провини і образи, жалості і горя. Хворий усвідомлює, що
він гине. У даний період він тужить про власні погані дії, об
заподіяну іншим шкоду. Але він готовий прийняти смерть, він
безтурботний, він покінчив із земними турботами і поглибився в
себе.

5-ая стадія - прийняття своєї смерті. Людина знаходить мир і

спокій. З прийняттям думки про найближчу погибель хворий втрачає
інтерес до того, що знаходиться навколо, він морально
зосереджений і поглинений власними думками, готуючись до
неминучого.
 Психологія смерті має також складну будову

Петерсон (1977) виділяє чотири види смерті:

1. Соціальна смерть – людина має потребу ізолюватися від оточуючих;

2. Психологічна смерть – усвідомлення людиною неминучого кінця, що

супроводжується зниженням рівня екстравертованої свідомості, зростанням
інтроверсії з аналізом минулого;

3. Мозкова смерть – повне припинення роботи головного мозку з втратою

контролю над забезпечуючими життя функціями.
Для поняття «механіки» міжособистісних переживань і
змінених станів свідомості, що виникають у деяких людей у
момент наближення смерті, особливо раптової,
пропонувалася й безліч наукових концепцій.
Думають, що всі спостереження змінених станів свідомості
при цьому пояснюються якимись загальними, генетично
обумовленими закономірностями, а також гіпоксією мозку в
людини.
Деякі спеціалісти відмічають можливість зміни психічного стану
людини навіть на самих останніх стадіях умирання. Інколи можна
спостерігати зовні парадоксальну поведінку, коли людина каже
про те що вона стала щасливою ніж будь-коли, що перед нею
відкривається «найвищий сенс життя». Дана позиція –
вистражданий плід усвідомлення екзистенціальної драми
людського життя.
Рідним і близьким умираючого також доводиться
пристосовуватися до процесу вмирання й смерті. Їхні
психологічні реакції в таких ситуаціях, на думку Кюблер-Росс,
відповідають приблизно таким у самих хворих. Є дані, що
психологічні реакції втрати, сам характер втрати у випадку
смерті близької людини, а також час, необхідний для того,
щоб оправитися від важкої втрати, багато в чому обумовлені й
культурними традиціями.
 Вплив страху смерті на особистість :
Негативний вплив
– дезорганізація діяльністі;
– порушення сприйняття;
– деформація свідомості; –
негативнізміни структури особистості;
– дезорганізація протікання
інтелектуальних процесів;
– зниження здатності приймати
самостійні рішення;
– формування ірраціональних
неефективних поведінкових стратегій
тощо.
Позитивний вплив
– можливість випробувати любов;
– можливість переосмислити своє
життя і знайти новий сенс;
– можливість стати самим собою і
усвідомити унікальність свого життя;
– можливість побудови світогляду,
формування культурних,
філософських, релігійних систем.
У таблиці 1 наведено деякі приклади наслідків психологічного
впливу страху смерті на особистість. Смерть є важливою
детермінантою розвитку особистості людини, а розвиток –
безперервний процес творення і руйнування.

Упродовж свого життя людина має і надбання, і втрати. Тоді

смерть виступає як комплексний феномен, який співіснує
паралельно з нашим життям і завдає йому різноманітних
впливів. Зовнішній світ, що оточує людину, – це джерело її
занепокоєння і психічної рівноваги.

Екзистенційні впливи безпосередньо і вплив страху смерті

пасивно не сприймаються. Вони своєрідно інтерпретуються
людиною, наділяються особистісною значущістю, актуалізуючи
певні емоційні стани.
Численні експерименти підтверджують, що емоція страху
може дезорганізовувати діяльність: порушується
сприйняття, знижується здатність правильного
розпізнавання образів, погіршується перцептивне научіння.
Страх негативно впливає і на протікання інтелектуальних
процесів, на здатність прийняття рішень. Накопичено
безліч даних про те, що під впливом цього стану
спрощуються процеси мислення, простежується тенденція
до стереотипних або раніше знайдених рішень, що не
відповідають актуальній ситуації .

З іншого боку, страх смерті може позитивно впливати на

особистість, виступаючи ресурсом, представленим у
вигляді трьох основних можливостей, які потенційно
закладені у самому феномені смерті.
 Психологічні теорії вмирання і смерті.

1.Психоаналітична теорія (З. Фрейд, Е. Фромм)

2.Екзистенціальний підхід ( І. Ялом, В. Франкл)

3.Гуманістичний підхід (А. Маслоу)

4.Теорія (Г. Фехнер)

 Соціально-психологічні проблеми смерті

Не залежно від віросповідання і світогляду, кожна людина знаходиться по цей бік

смерті. Звісно якщо опустити метафоричне висловлювання і думки. Цей факт не
залежить від того, що чекає людину після смерті: пекло або рай, інше життя, пустота
і невідомість. Виходячи з цього можна передбачити, що смерть, коли ми про неї
думаємо або говоримо, це поняття дане і присутнє тільки за життя. Знання про
вірогідну близьку смерть любимої тобою людини формує емоційне переживання на
основі тих же позицій: любові до життя і страху перед смертю. У цьому випадку
спектр як позитивних, так і негативних установок сильно розширяється, за рахунок
збільшення кількості людей залучених в процес вмирання. У цьому випадку страхи
перед смертю можна розглянути в двох ключах.
 Перше - проекція ситуації на себе. Сприймаючи смерть близької людини як неминучість,
починаєш задумуватися і про свою. У цьому випадку можливе переживання вмирання
іншої людини, як своє власне, з трьома типу реакції на це. Сприйняття смерті близького як
зовнішнього чинника, також може переживатися досить важко. Тут виникає і почуття
провини, і розкаяння совісті, і тривога за своє майбутнє. Можна виділити три основних
типи культури, по їх відношенню до смерті:

До першої групи відноситься матеріалісти. Вони вважають життя короткочасним

існуванням білкового тіла, і з руйнуванням цього білкового тіла наступає неминуча
смерть.

Інша група культур проповідує, що після смерті душу людини визначать або в рай, або в
пекло. Невідомість свого положення після смерті, примушує жити в напруженні.

Третя культура затверджує, що людина живе не один раз. У цій культурі саме спокійне
відношення до смерті. Багато які стикаючись зі смертю, ховають свій страх дуже глибоко, і
все життя тратять безліч сил, на те, щоб не випустити його назовні. Досвід проведення
груп з людьми з близькою вірогідною смертю, і з родичами таких людей показав, що як
правило назовні випускаються соціально-бажані форми реакцій на страх.
 Висновки
Аналіз впливу страху смерті на особистість
здійснено за такими параметрами:

- по-перше, страх смерті має неабияке значення в нашому

внутрішньому досвіді і може виступати як стійкий спосіб або форма
організації соціокультурного життя людини. Поняття страху смерті
може поширюватися на всі рівні соціальності. Воно однаково успішно
може застосовуватися до особистості, до організації чи соціального
інституту, до великих соціальних груп, до етнічної групи чи до
суспільства в цілому;
- по-друге, в соціокультурному аспекті страх смерті стає
соціальним ставленням і інститутом, причому одним з
найважливіших, оскільки становить фундамент ціннісних відносин
для побудови світогляду, формування культурних, філософських і
релігійних систем. У психологічному аспекті страх смерті є
набором онтологічних форм архетипів смерті, що детермінують
поширення та передачу від покоління до покоління певних моделей
поведінки та особливостей організації життєвого досвіду
особистості;
- по-третє, страх смерті є внутрішньо диференційованою
цілісністю, зміст якої визначається за лініями або параметрами
впливу на особистість, що можуть призводити до таких
особистісних змін: негативний вплив – до деструктивної форми
деформації свідомості, негативних змін структури особистості,
формування ірраціональних неефективних поведінкових стратегій;
позитивний вплив – до використання можливостей, які надає страх
смерті у формі ресурсу – побудова світогляду, переосмислення
життя, знаходження нових сенсів, випробовування любові та
самопізнання.
 Використана література:

1. Крисько В. Г. Словник – довідник із соціальної психології / В. Г. Крисько . –

СПб: Пітер, 2003.-416с.
2. Рейковський Я. Експерементальна психологія емоцій / Я. Рейковський .-М.:
Прогрес, 1979. – 451с.
3. Фромм Е. Втеча від свободи; Людина для себе / Е. Фромм; перекл. з англ. Д.
М. Дудинський. – М.: ТОВ ‘Попурі’, 1998. – 672с.

4. https://studfile.net/preview/4623766/page:52/
5. http://medmat.pp.ua/10/31112.html
Дякую за увагу!