ЛЕКЦІЯ №1

Вступ. Сучасний стан онкологічної служби в Україні.

Поняття про пухлини та пухлинний процес.

1. Поняття про онкологію як науку, що вивчає пухлини.  

Онкологія - це наука, яка вивчає причини виникнення та процеси утворення пухлин.

Онкологія – наука про пухлини (новоутворення).

Основними її завданнями є:

✔ вивчення етіології і патогенезу злоякісних пухлин,

✔ профілактика онкологічних хвороб,
✔ організація і розробка методів ранньої і своєчасної діагностики,
✔ удосконалення хірургічних, променевих, медикаментозних і комбінованих методів
лікування,
✔ реабілітаційних заходів.

2. Епідеміологія та статистика злоякісних пухлин.

Епідеміологія злоякісних пухлин вивчає відмінність частоти онкологічних захворювань

залежно від впливу зовнішніх факторів (клімат, побутові звички, виробничі умови, та ін.)

Детальний аналіз цих факторів дозволяє визначити можливі причини розвитку злоякісних
пухлин. Тоді в широких масштабах епідеміологи розробляють профілактичні заходи, які
можуть сприяти зниженню захворюваності на онкопатологію.

Для достовірного збору та аналізу інформації в багатьох країнах світу створені

Національні канцер-регістри де концентруються всі стандартизовані (з врахуванням
вікової структури населення) показники захворюваності. Велике значення для
достовірності даних має наявність верификації всіх випадків злоякісних новотворів.

Основними статистичними показниками в онкології є захворюваність та смертність від

злоякісних пухлин, які визначаються в абсолютній кількості хворих чи померлих в
розрахунку на 100 тис. населення регіону.

1
3. Організація онкологічної служби, протиракова боротьба.

Онкологічна служба підпорядкована МОЗ України.

Найвидатнішою подією в розвитку онкології на Україні є організація в 1960 р. Київського

науково-дослідного інституту експериментальної та клінічної онкології, першим
директором якого став академік АМН України Р.Є.Кавецький.
В інституті широко вивчали етіологію і патогенез пухлин, роль гормонів як етіологічних
факторів, питання хімотерапії пухлин та ін.
Основи протиракової боротьби були закладені в Радянському Союзі в 40х роках.
Онкологічна доктрина включає в себе:
1. Облік онкологічних хворих;
2. Організацію своєчасного виявлення передпухлинних захворювань;
3. Організацію своєчасного та адекватного лікування;
4. Профілактику онкологічних захворювань;
5. Протиракову санітарно-освітню роботу серед населення.

Онкологічний інститут - науково-практична установа, в якій вивчають теоретичні онкологічні

проблеми та питання лікування онкохворих. Онкологічні інститути забезпечують організаційно-
методичний контроль за підпорядкованими ним диспансерами.
Онкологічний диспансер (центр) являється центром діагностики та лікування злоякісних пухлин
на своїй підвідомчій території, а також центральним органом організації обліку онкологічних
хворих і проведення всіх протиракових заходів.
Онкологічний кабінет поліклініки забезпечує зв'язок між загальною лікувальною мережою та
спеціалізованими онкологічними установами. В задачі онкологічного кабінету входять: облік
онкохворих, диспансерне спостереження за ними, проведення заходів профілактики, своєчасної
діагностики та санітарно-освітньої роботи серед населення району.
Основні завдання онкологічної допомоги населенню України:
1. Впровадження сучасних організаційних форм обстеження населення для своєчасного
виявлення злоякісних новоутворень і передпухлинних захворювань.
2. Використання скринiнгових програм для виявлення найпоширеніших локалізацій злоякісних
пухлин (порожнини рота, молочної залози, легень, шкiри, прямої кишки, шийки матки,
передміхурової залози).
3. Постійна підготовка з онкологiї лікарів первинного прийому для підвищення їх онкологічної
грамотності та настороженості.
4. Підвищення рівня діагностики злоякісних новоутворень, від якого залежить своєчасність
виявлення раку і занедбаних форм.
2
5. Проведення лікування онкологічних хворих в онкологічних лікувальних закладах з
використанням сучасних схем і засобів лікування відповідно до міжнародних стандартів
6. Диспансерне спостереження за онкологічними хворими впродовж усього життя.
7. Постійний моніторинг за рівнем ураження населення злоякісними новоутвореннями на базі
даних регіональних і центрального канцер-реєстрів, забезпечення максимально повної і вірогідної
інформації про онкологічних хворих, подальше використання її для оперативного керівництва
службою і визначення пріоритетів її розвитку.
8. Широка протиракова пропаганда з використанням засобів масової інформації (газети, радіо,
телебачення, кіно), шкільних навчальних програм.

4. Канцер-реєстр. Облікова та звітна документація. Клінічні групи для

диспансерного спостереження за онкохворими.

В Україні державна система реєстрації раку функціонує з 1932 року.

Сьогодні облік онкологічних хворих та реєстрація випадків раку здійснюється системою
диспансерів.
Національний канцер-реєстр та перехід на автоматизовану технологію
онкологічного обліку створено за наказом Міністерства Охорони здоров’я України №10 від
22 січня 1996 р.
В останні роки на рівні з популяційним канцер-реєстром впроваджені лікарняні канцер-
реєстри, сумісних на рівні передачі даних з популяційним.
Лікарняний канцер-реєстр розглядається як основне джерело інформації для
популяційного, оскільки до 90% хворих обстежуються та отримують лікування в
онкологічних диспансерах за місцем проживання, а автоматизована передача даних
дозволяє значно знизити трудоємність ведення популяційного канцер-реєстру. Лікарняні
канцер реєстри діють в усіх обласних онкологічних диспансерах та деяких міських.

Облік хворих зі злоякісними новоутвореннями регулюється наказом МОЗ України №226

від 27.07.1998 р та ведеться за клінічними (клініко-статистичними) групами (КСГ).

Облікова та звітна документація.

1. На всіх вперше виявлених хворих із злокісними новоутвореннями оформляють
повідомлення (форма N 090/о), яке у 3-х денний термін передається в онкологічну
установу за місцем проживання.

3
 2. Всі хворі із передпухлинними захворюваннями, підлягають лікуванню та
диспансерному спостереженню. Для цього на кожного хворого оформляється
контрольна карта диспансерного спостереження (форма N 030).
3. Після виписки онкологічного хворого з будь-якого стаціонару заповнюють виписку
по формі N 027-1/0- онко, яку надсилають в поліклініку онкологу за місцем
проживання у 10-денний термін (див.додаток).
4. У випадках встановлення четвертої клінічної групи при першому звертанні хворого
за допомогою необхідно складати протокол про виявлений випадок задавненого
раку (ф. N 027 -2/о,) в 2-х екземплярах.
Його складають також коли хворий не отримував спеціального лікування і помер від
злоякісної пухлини на протязі 3-х місяців з моменту встановлення діагнозу, і коли
діагноз був встановлений посмертно.
5. Дані про захворюваність, диспансерне спостереження та задавненість
відображають у звіті (ф. N 20, ф. N 10).

З метою забезпечення диспансерного нагляду за онкологічними хворими

проводять розподіл їх на клінічні групи. В залежності від поширеності процесу і
можливості проведення спеціального лікування, вони можуть переходити із однієї
клінічної групи в іншу, але стадія процесу залишається постійно незмінною з часу її
першого встановлення.

Клініко-статистичні групи – групи осіб, які потребують онкологічної допомоги

відповідно до певних медико-технологічних (економічних) стандартів:

КСГ Іа – пацієнти із підозрою на навність злоякісних новоутворень, підлягають

обстеженню для уточнення діагнозу з залученням онколога в термін до 10 днів;

КСГ Іб – хворі на передрак (ДЯП, мастопатії, трофічні виразки, хронічний рецидивний

бронхіт). Всі вони підлягають лікуванню і до його закінчення знаходяться на
диспансерному обліку (ф. N 030/1 о). При умові повното оздоровлення вони знімаються з
обліку, але облікові карти їх зберігаються окремо до складання річного звіту.
***підлягають обстеженню відповідно до онкодіагностичної технології 2-го рівня не рідше,
ніж 1 раз на 3 роки;

4
КСГ ІІ – первинні хворі на злоякісні новоутворення, підлягають спеціальному лікуванню.
До цієї групи відносяться хворі із системними захворюваннями,а також хворі з наявними
метастазами чи рецидивами, яким показане спеціальне лікування, спрямоване на пухлину
(хірургічне, променеве, хіміотерапевтичне).

КСГ ІI-А - хворі на злоякісні новоутворення, які підлягають радикальному лікуванню. В цю

групу входять хворі, у яких при своєчасному проведенні лікування (хірургічного,
променевого, хіміотерапевтичного чи їх комбінації) є всі шанси на повне вилікування. Вони
підлягають терміновій госпіталізації (в термін до 3 днів) та якомога ранньому лікуванню.

КСГ ІІІ – хворі на злоякісні новоутворення, які закінчили спеціальне лікування (після
радикальних операцій без рецидивів) – практично вилікувані від раку. Ці хворі після
проведеного радикального лікування знаходяться на диспансерному обліку все життя.
Вони проходять регулярне обстеження з метою діагностики метастазів чи рецидивів
захворювання. В перший рік в основному обстежують їх 4 рази, на другий і третій роки - 2
рази, а в подальшому - не менше одного разу на рік.
При виявленні рецидивів чи метастазів (не раніше 3-х місяців після радикального
лікування) хворих переводять, в залежності від характеру рецидивів чи метастазів, у другу
або четверту клінічну групу.

ІІІа – отримали лікування в обсязі радикальної технології, без ознак злоякісних

новоутворень і тривалих порушень здоров’я;
ІІІб - отримали лікування в обсязі радикальної технології, без ознак злоякісних
новоутворень, але з тривалими порушеннями здоров’я;
ІІІв – отримали паліативне лікування, без протипоказань до можливого подальшого
спеціального лікування.

КСГ IV – онкологічні хворі, яким внаслідок поширення злоякісних новоутворень,

декомпенсованої супутньої патології спеціальне лікування протипоказане. Хворі з
задавненими стадіями, що потребують паліативного чи симптоматичного лікування.
Лікування та спостереження за такими хворими проводиться дільничими лікарями чи в
профільних, відповідно локалізації процесу, відділеннях дільничих або районних лікарень.
Онкологи та вузькі спеціалісти притягаються для їх лікування тільки як консультанти.

Орієнтовна класифікація злоякісних пухлин за клінічними стадіями:

5
 I стадія — невелика пухлина без метастазів;
II стадія — пухлина в межах органа, уражені регіонарні лімфовузли;
III стадія — пухлина, що вийшла за межі органа, метастази у регіонарні та віддалені
лімфовузли, можливе гематогенне метастазування;
IV стадія — велика пухлина, часто конгломерат із множинними регіонарними і
віддаленими метастазами в лімфовузли та внутрішні органи.

5. Передпухлинні захворювання (поняття, класифікація).

Хворі злоякісною пухлиною шлунка вказують на хронічний анацидний гастрит, виразку або поліп
шлунка;
легені - на хронічний бронхіт або бронхоектазію;
молочної залози - на фіброаденоматоз;
шийки матки - на тривалі ерозії;
злоякісні пухлини язика з'являються частіше після тривалої травми несправним зубним
протезом або гострим кінцем каріозного зуба.
Злоякісні пухлини шкіри - після бородавки або прищика, що хворий неодноразово зривав.
Лише іноді хворі злоякісними пухлинами не можуть назвати захворювань, що передували появі
пухлини, тому що злоякісний ріст лише в рідкісних випадках виникає в зовсім здорових тканинах.
Майже завжди ріст пухлини починається в тканинах, змінених попереднім патологічним
процесом або під впливом тривалого травмування. До такого висновку прийшли вчені-онкологи
не тільки після вивчення історій захворювання людей, але й на підставі численних
експериментів на тваринах. Експериментальні пухлини виникають із патологічно змінених
тканин, що тривало знаходилися під дією пошкоджуючого фактора: фізичного, хімічного або
біологічного.

Оптимальною для клінічної онкології є тенденція виявлення передпухлинних

захворювань із обов'язковою морфологічною верифікацією процесу.

Але слід пам'ятати, що далеко не всі злоякісні пухлини починаються з

передпухлинних захворювань.

Клінічно й експериментально встановлено, що деякі патологічні процеси частіше за

інші передують появі пухлини. Такі процеси називають передраками, передраковими
або передпухлинними захворюваннями.
Передрак супроводжується гіперплазією епітелію, метаплазією та атиповим ростом
клітин, при яких зазвичай спостерігається зниження їх диференціації.
Термін “передрак” впроваджений І. Ортом у 1887 р. Точного визначення досі немає,
оскільки процеси, які виникають у тканинах і органах перед розвитком злоякісних пухлин,

6
дуже різні. Одні вчені притримуються думки, що злоякісна пухлина ніколи не
розвивається на “здоровому нормальному ґрунті”, інші не поділяють її.
Передрак поділяють на облігатний та факультативний.
Облігатний передрак — передпухлинний процес, що часто за відсутності
адекватного лікування призводить до виникнення злоякісних пухлин. Цих захворювань
небагато, трапляються переважно у дерматологічній практиці.
(поліпоз товстої кишки, шлунка, фіброзно-кістозні мастопатії, пігментна ксеродерма
шкіри та ін.)
Факультативний передрак — передпухлинний процес із надзвичайно низьким
відсотком малігнізації, часто є лише сприятливим середовищем для виникнення
злоякісної пухлини.
(хронічні запальні захворювання,виразки, ерозії, кератози, деякі доброякісні
пухлини, рубці після опіків)
Передпухлинні захворювання виявляють у загальнолікувальній мережі. Тут також
здійснюють їх облік і кваліфіковану терапію. Спостерігати пацієнтів із передраковими
захворюваннями можна, працюючи в будь-якій галузі медицини:
1) у терапії — пацієнти з хронічним бронхітом, запаленням легень, бронхоектазією,
хронічним анацидним гастритом, виразкою шлунка, хронічним виразковим колітом,
поліпами травного каналу;
2) у хірургії — пацієнти з поліпами, тріщинами, норицями прямої кишки, дискератозами
і папіломами нижньої губи;
3) у жіночих консультаціях, гінекологічних кабінетах — пацієнтки із лейкоплакією,
еритроплакією зовнішніх статевих органів, піхви, шийки матки, ерозіями і поліпами шийки
матки, аденоматозом, поліпами матки, доброякісними пухлинами яєчників, мастопатією;
4) в оториноларингології — пацієнти з папіломами, папіломатозом слизової оболонки
носа, носоглотки, гортаноглотки, гортані, трахеї, з дискератозом, доброякісними
пухлинами голосових зв’язок;
5) в урології — пацієнти з лейкоплакією, папіломами, аденомою сечового міхура,
хронічним циститом професійної етіології;
6) у дерматовенерології — пацієнти з хронічними виразками і норицями, пігментними
плямами, бородавками, старечим кератозом, шкірним рогом тощо;
7) у стоматології — пацієнти з лейкокератозом, лейкоплакією, папіломатозом,
хронічними виразками і тріщинами слизової оболонки порожнини рота після усунення їх
причини.
На пацієнтів із передпухлинними захворюваннями заводять відповідну облікову

7
документацію — контрольну карту диспансерного спостереження (ф. № 30), вони
перебувають на обліку в онкологічному кабінеті за клінічною групою 1b і підлягають
систематичному контролю (див. Клінічні групи).

6. Фактори, що індукують канцерогенез (хімічні канцерогенні речовини,

радіація, роль ендокринних порушень, пухлинні віруси), роль фельдшера.

Існують 3 групи  етіологічних  факторів злоякісних пухлин (канцерогенних):

1) хімічні,
2) фізичні,
3) біологічні.
Хімічні фактори або канцерогенні речовини (cancer - рак).
Вперше роль хімічних факторів у виникненні злоякісних пухлин довів у 1775 р.
англійський лікар П.Потт, який спостерігав численні випадки раку шкіри мошонки
молодих людей, які працювали сажотрусами (забруднення шкіри мошонки сажею і
смолою).
Однак тільки в 1915 р. японські вчені Ямагіва і Ішикава підтвердили цей висновок в
експерименті. Вони вперше відтворили злоякісну пухлину (рак шкіри) шляхом
тривалого (протягом 6-ти місяців) втирання кам’яновугільної смоли в шкіру вуха
кроликів.
Класифікація хімічних канцерогенів:
1) Стосовно організму хімічні канцерогени можуть бути:
а) екзогенними і
б) ендогенними.
2) За походженням їх поділяють на:
а) природні і
б) штучні.
3) За механізмом канцерогенного впливу - на:
а) прямої дії і
б) непрямої дії.
Екзогенні хімічні канцерогени.
Канцерогени природного походження:
а) продукти життєдіяльності деяких грибів (мікотоксини) і
б) продукти вулканічної діяльності.
Канцерогени штучного походження:
8
 а) викиди промислових підприємств;
б) вихлопні гази автомобілів;
в) тютюновий дим;
г) продукти неправильної кулінарної обробки їжі (використання пересмажених
жирів, порушення технології копчення і т. ін.).
Ендогенними називають канцерогени, які утворюються в організмі з його нормальних
компонентів:
а) канцерогени, які синтезуються із холестерину, жовчних кислот і стероїдних
гормонів;
б) канцерогенні речовини, які синтезуються при порушенні обміну деяких
амінокислот;
в) проліферація клітин і розвиток пухлин органів-мішеней при надмірній секреції
тропних гормонів аденогіпофізом (наприклад, надмірне виділення
фолікулостимулюючого гормона веде до надмірної продукції жіночих статевих
гормонів: естрону, естріолу, естрадіолу, які стимулюють виникнення пухлин
матки та інших статевих органів).  
Канцерогени прямої дії  -  високоактивні хімічні сполуки, які безпосередньо
взаємодіють із структурами тканин і викликають розвиток пухлини.
Канцерогени непрямої дії - інертні за своїми хімічними властивостями сполуки, які
здатні накопичуватися в навколишнім середовищі і тому становлять велику небезпеку
для людини. Канцерогенними ці сполуки стають в організмі тільки після ряду хімічних,
ферментативних перетворень, в результаті яких утворяться їх активні форми. 

Фізичні фактори канцерогенезу включають в себе:

1) іонізуючу радіацію,
2) ультрафіолетове випромінювання,
3) механічний вплив (тривалий тиск на тканини),
4) високу температуру.

Біологічні фактори канцерогенезу.

В 1945р. Зільбер сформулював вірусно-генетичну теорію виникнення пухлинного
росту, тим самим в центрі уваги поставив вірус.
Онкогенні  віруси класифікуються на:
1) ДНК-вмістні і

9
 2) РНК-вмістні
1) До онкогенних ДНК-вмістних вірусів відносяться:
Що стосується людини, то в одних випадках доведено, а в інших є підстави думати, що
причиною деяких пухлин є:
а) вірус Епштейна-Барр (викликає лімфому Беркита, назофарінгеальний рак);
б) вірус гепатиту В (може бути причиною раку печінки);
в) вірус папіломи людини (викликає доброякісні пухлини шкіри, жіночих
геніталій, гортані).
2) РНК-вмістні віруси відносяться до сімейства ретровірусів.
У залежності від онкогенних властивостей ретровіруси поділяються  на 2 групи:
1) Швидкотрансформуючі ретровіруси надзвичайно онкогенні, викликають
розвиток пухлин після короткого латентного періоду.
2) Повільнотрансформуючі ретровіруси (віруси лімфолейкозів). Викликають
розвиток пухлин після тривалого латентного періоду.

7. Пухлини: визначення, біологічні особливості пухлинних клітин в організмі

(автономність, анаплазія, інвазійний ріст, метастазування).  

Пухлина – неоплазма, необластома – це патологічне розростання тканин, що

характеризується неконтрольованим ростом за рахунок розмноження атипових клітинних
елементів, різноманітністю (поліморфізмом) будови і відносною автономністю в організмі.
Пухлина (лат. Tumor) — патологічний процес, представлений новоствореною тканиною,
в якій зміни генетичного апарату клітин призводять до порушення регуляції їхнього росту і
диференціювання.
Пухлинним ростом називається типовий патологічний процес, сутність якого полягає в
безмежному, нерегульованому розростанні тканини, яка втрачає характерну структуру
ушкодженого органа.
Виділяють два види пухлин:
1) доброякісні (фіброми, міоми, ангіоми, поліпи та ін) і
2) злоякісні (рак, саркома та ін).
Основні відмінності між доброякісними і злоякісними пухлинами:
Доброякісні пухлини Злоякісні пухлини

Складаються із добре Характеризуються втратою

диференційованих клітин і диференціювання клітин,
зберігають типову структуру тієї
10
 тканини, з якої виростають. спрощенням і атиповістю будови.

Часто ростуть повільно, їхній ріст Як правило, характерний швидкий

може зупинитися, а іноді ріст, який спонтанно не
спостерігається і зворотний зупиняється. Мимовільна регресія
розвиток (регресія). таких пухлин невідома.

Мають капсулу, чіткі контури і Ріст злоякісних пухлин є

ростуть експансивно, тобто не інвазивним (інфільтративним).
проростають у навколишні здорові Вони не мають капсули і
тканини, а розсовують їх. проростають у навколишні
тканини.

Не метастазують і не Дають метастази (регеонарні і

рецидивують. генералізовані). Рецидивують.

Не дають ракову кахексію Дають загальну інтоксикацію і

виснаження організму (кахексію).

Рідко вкриваються виразками і не Часто вкриваються виразками і

розпадаються. розпадаються.

Добре лікуються хірургічним При відсутності лікування

шляхом, летальних випадків, як приводять до смерті.
правило, не буває.

 Особливості росту злоякісних пухлин:

1) Моноклональність походження.
Пухлина росте “сама із себе”, тобто походить з однієї трансформованої клітини. Інші
поруч розташовані клітини в процес пухлинного переродження не втягуються.
2) Автономність росту - незалежність росту пухлини від регуляторних впливів
організму (нервової системи, гормонів, факторів росту, інгібіторів проліферації). Для
деяких пухлин така автономність не абсолютна, а відносна.
3) Анаплазія  – придбання пухлинними клітинами властивостей, характерних для
ембріонального етапу розвитку організму. Іншими словами, пухлинні клітини своїми

11
структурними, функціональними, біохімічними, імунологічними властивостями
нагадують ембріональні клітини.

*** На самостійне опрацювання ***

Види анаплазій:
а) біохімічна,
б) фізико-хімічна,
в) морфологічна,
г) функціональна.
Біохімічна анаплазія - порушення обміну речовин усіх видів.
1) Порушення білкового обміну. У клітинах злоякісної пухлини відбувається порушення
(спотворення) біосинтезу білків, що проявляється:                    
а) зникненням багатьох власних білків, зокрема, деяких поверхневих антигенів,
б) появою не властивих для клітин білків вірусного і ембріонального
походження,
в) появою ферментів ектопічного синтезу гормонів.
г) пухлина є "пасткою амінокислот", оскільки посилено екстрагує амінокислоти
із крові навіть тоді, коли організм голодує.
2) Порушення вуглеводного обміну. Для інтенсивного росту необхідна енергія. Тому в
пухлині відмічається посилений розпад глюкози і глікогену.
3) Порушення жирового обміну. У пухлинній тканині зменшується синтез жирних кислот
із глюкози і ацетату. Усі необхідні ліпіди пухлина одержує із крові, поглинаючи
ліпопротеїди низької щільності і комплекси альбумінів з жирними кислотами.
Фізико-хімічна анаплазія. В клітинах пухлини збільшується кількість води, гідрофільних
колоїдів, іонів К+, але зменшується кількість іонів Са2+ і Мg2+. 
Морфологічна анаплазія. При мікроскопічному дослідженні пухлини спостерігаються
наступні зміни:
а) порушуються взаємовідношення між паренхімою і стромою в бік зростання
паренхіми;
б) збільшується показник ядерно-цитоплазматичного співвідношення, тобто ядро
велике, займає всю цитоплазму;
в) спостерігається анізоцитоз (клітини різних розмірів);
г) пойкілоцитоз (клітини різної форми);
д) гіперхромність клітин (клітини інтенсивно фарбуються),

12
 е) відмічається патологія мітозу клітин, а саме високий мітотичний індекс (якщо в
нормі він складає 3-5%, то для пухлин - 60-70%);  
є) поява в пухлинних клітинах великої кількості хромосомних аберацій
(транслокації, делеції, інверсії, дуплікації).
Функціональна анаплазія. Ракові клітини втрачають функції, які характерні для клітин-
родоначальниць.  
*******
4) Інвазивність - здатність злоякісної пухлини проростати в навколишні тканини.
5) Метастазування - здатність злоякісної пухлини давати вторинні пухлинні вузли
(метастази) у віддалених від первинної пухлини частинах організму.
Метастаз – це вторинна пухлина, яка походить від материнської. Не зв’язана з нею
анатомічно, але ідентична за цитологічною і гістологічною будовою.
Шляхи метастазування:
1. Через лімфатичні судини (лімфогенний шлях). Він найсприятливіший, оскільки пухлина
до певного часу обмежена регіонарними лімфовузлами.
2. Через кровоносні судини (гематогенний шлях). Прогноз несприятливий, оскільки процес
швидко розповсюджується на віддалені органи.
3. Через протоки, через прямий контакт між органами.

8. Класифікація пухлин (гістогенетична, клінічна, патоморфологічна за

системою ТNM).
Гісто-генетична класифікація пухлин.

Злоякісні пухлини класифікують на основі приналежності пухлин до тканини, з якої вони

походять:
1) рак (карцинома, злоякісна епітеліома) – походить із епітеліальної тканини (має екто- чи
ендодермальне походження);
Рак – об′єднує пухлини з епітелію, а саме:

✔ з плоского епітелію – плоскоклітинний рак із та без зроговіння;

✔ з залозистого епітелію - аденокарцинома різного ступеня зрілості:
G1- високого,
G2- середнього,
G3 – низького ступенів диференціації та
G4 – недиференційований аденогенний рак; дрібноклітинний рак як
форма недиференційованого раку.
13
2) саркома – походить із сполучної тканини, що виникає із середнього листка
(мезодерми); Її назва узгоджується з тими клітинними елементами сполучної
тканини, з яких вона росте:
фібро-, хондро-, остео-, рабдоміо- і лейоміосаркоми, ліпосаркома. Ростуть вони
повільно, відрізняються низькою чутливістю до променевої та хіміотерапії, часто
рецидивують за умов порушення абластики під час хірургічного їх лікування.

Незрілі саркоми – класифікують за формою клітин – кругло-,

поліморфноклітинна саркоми.

3) карциносаркоми – походять з епітеліальної та сполучної тканини одночасно;

4) гемобластози (лейкози, злоякісні лімфоми) – пухлини гемо поетичної тканини;
Гемобластози – злоякісні новоутвори системи крові, їх поділяють на:

а) системні – лейкози та
б) пухлини.
Пухлинні гематобластози представлені лімфогрануломатозом – хвороба
Годжкіна та негоджкінськими лімфомами, які іноді ще називають
гематосаркомами.

5) апудоми (карциноїди, парагангліоми, дрібноклітинний рак легені, медулярний рак

щитоподібної залози, тимоми, феохромоцитоми, хемодектоми) – походять з
нейроендокринних клітин (APUD-системи);
Пухлини з APUD – системи – апудоми /феохромоцитома, меланома,
дрібноклітинний рак легенів, медулярний рак щитовидної залози, карциноїд/.

6) пухлини ендотелію та мезотелію – новоутворення із кровоносних та лімфатичних

судин, синовіальних і серозних оболонок;
7) пухлини з нервової тканини (семінома);
8) пухлини з ембріональних залишків (тератобластома);
9) трофобластичні пухлини (хоріонепітеліома);
10) змішані пухлини.

Класифікація злоякісних пухлин за стадіями TNM-класифікація

14
Міжнародним протираковим союзом (UICC) в 1952 р запропонована класифікація пухлин
за системою TNM, яка ґрунтується на трьох компонентах:
T (tumor) – поширенні первинної пухлини;
N (nodulus) – стані реґіонарних лімфатичних вузлів;
M (metastasis) – наявності (М0) чи відсутності (М1) віддалених метастазів.
Застосовується як клінічна (cTNM або TNM) так і патоморфологічна (pTNM) варіанти
класифікації. Сьогодні використовується VI редакція TNM (2002 р).

Клінічна класифікація

Первинна пухлина (Т) в рамках клінічної класифікації буває:

ТХ, Т0, Тis, Т1, Т2, Т3, Т4.

ТХ – локалізація пухлини не встановлена
Т0 – первинна пухлина не визначається (до 8% всіх випадків)
Тis – преінвазивна карцинома – carcinoma in situ – внутрішньоепітеліальний рак.
Т1, Т2, Т3, Т4 – позначення розмірів, характеру росту, взаємовідношення з
прилеглими тканинами.
Для візуальних форм раку цей символ залежить від максимальних розмірів
пухлини:

Т1 – до 2 см,
Т2 – до 5 см,
Т3 – більше 5 см, а для
Т4 – любих розмірів пухлина, яка проростає сусідні органи.
Для органів шлунково-кишечного тракту символ Т залежить від глибини
ураження стінки органа:

інвазія до підслизового шару – Т1,

м′язевого – Т2,
серозного – Т3 і
проростання в сусідні органи – Т4.
Стан регіонарних лімфатичних вузлів (N) позначається символами NX, N0,
N1, N2, N3.
NX – недостатньо даних для оцінки стану регіонарних лімфатичних вузлів.
15
N0 – немає клінічних ознак ураження лімфатичних вузлів.
N1 – як факт ураження регіонарних лімфатичних вузлів при раці стравоходу,
жовчного міхура, підшлункової залози, шийки і тіла матки, яєчників, шкіри, м’яких
тканин і кісток, простати.
N2 – для раку шлунка і кишечника залежить від кількості уражених лімфатичних
вузлів:
для РШ – від 7 до 15,
для РТК і РПК 4,
для раку молочної залози – наявність конгломерату лімфовузлів, які не
зміщуються,
для пухлин щелепнолицевої локалізації – коли розміри вузлів до 6 см в діаметрі,
нирки і сечового міхура до 5 см
N3 – визначається тільки при раці щелепно-лицевої ділянки, молочної залози,
легенів, нирки, сечового міхура, статевого члена, яєчка.
Віддалені метастази (М) позначаються символами МХ, М0, М1.
МХ – не досить даних для визначення віддалених метастазів.
М0 – ознаки віддалених метастазів відсутні.
М1 – наявні віддалені метастази.

Патоморфологічна класифікація
Р (penetration) — параметр, що відображає глибину проростання
пухлини в стінки органу;
Патогістологічне дослідження пухлини є основним і остаточним критерієм
визначення стадії та інших морфо-функціональних характеристик пухлини. В
таких випадках перед кожною буквою абревіатури TNM ставиться мала
латинська буква “р” (pT, pN, pM).

G (generation) — показує ступінь диференціації (злоякісності) пухлини.

Чим вище індекс даного параметра, тим менший ступінь диференціювання

пухлини, і відповідно — тим гірший прогноз.

Диференційовані пухлини нагадують нормальну тканину, із якої вони походять.

16
 Низькодиференційовані пухлини втрачають нормальну вихідну структуру і
визначити належність пухлини до певного органа дуже важко або неможливо.
Розрізняють чотири ступені диференціації:
G1–  високий ступінь диференціації.
G2–  середній ступінь диференціації.
G3–  низький ступінь диференціації.
G4 –  недиференційована пухлина.
Крім TNM-класифікації, для деяких видів пухлин існують спеціальні класифікації:
за Дьюком – при раку товстої кишки,
за Кларком – при меланомі,
за системою Анн-Арбора – при злоякісній лімфомі.
Лише перші дві стадії (Т1 і Т2) умовно можна трактувати як ранні, дві останні (Т3
і Т4) – пізні.

Форми росту пухлин та їх клінічне значення.

За характером росту виділяють:
● експансивні,
● інфільтративні та
● апозиційні пухлини.
У разі експансивного росту пухлина росте, відтісняючи прилеглі тканини, що
атрофуються, заміщуються сполучною тканиною, а пухлина обмежується
псевдокапсулою.
Експансивний ріст повільний, характерний для зрілих доброякісних пухлин. Експансивним
ростом можуть відзначатися такі пухлини як фібросаркома, рак нирки, злоякісна фіброзна
гістіоцитома.
При інфільтративному рості клітини пухлини вростають в прилеглі тканини та
руйнують їх.
Межі пухлини за умови інфільтративного росту чітко не визначаються. Інфільтративний
ріст швидкий і характерний для незрілих, злоякісних пухлин.
Раки та саркоми мають подібний характер інвазії незважаючи на різницю у їх гістогенезі.
Проростання базальної мембрани відрізняє інвазивний рак від внутрішньо епітеліального
(in situ) раку. Після проникнення через базальну мембрану злоякісні пухлини можуть

17
проростати лімфатичні та кровоносні судини, що є першим кроком до системного
поширення.
Апозиційний ріст пухлин відбувається за рахунок неопластичної трансформації
нормальних клітин у пухлині, що спостерігається у пухлинному полі.

По відношенню до просвіту порожнистого органу розрізняють ендофітний та

екзофітний ріст пухлини, мезофітний.
Ендофітний ріст – це інфільтративний ріст вглиб стінки органа.
Екзофітний ріст – це експансивний ріст пухлини в порожнину органа.
Мезофітні (проміжна), які характеризуються поєднанням елементів як екзофітної, так і
ендофітної анатомічної будови пухлини. Найчастіше вони представлені
виразковоподібною формою раку
За зовнішнім виглядом пухлини розрізняють
● вузол,
● інфільтрат,
● виразку,
● кісту.
Вузол – компактне новоутворення з чіткими межами, може мати вигляд шляпки гриба,
поліпа. Поверхня його може бути гладенькою, горбистою, сосочковою, нагадувати цвітну
капусту.
Інфільтрат – компактне новоутворення без меж.
Виразка – макроскопічний вид пухлини у вигляді дефекту тканини з валоподібними
краями, горбистим дном та інфільтративним ростом.
Кіста – новоутворення з чіткими межами, має порожнину.
За зовнішнім виглядом пухлини не можна визначити її зрілість, але доброякісні пухлини
частіше ростуть у вигляді вузла чи кісти, а злоякісні – у вигляді інфільтрату чи виразки,
проте прямої залежності не існує.

Орієнтовна класифікація злоякісних пухлин за клінічними стадіями:

V стадія — невелика пухлина без метастазів;
VI стадія — пухлина в межах органа, уражені регіонарні лімфовузли;
VII стадія — пухлина, що вийшла за межі органа, метастази у регіонарні та віддалені
лімфовузли, можливе гематогенне метастазування;
VIII стадія — велика пухлина, часто конгломерат із множинними регіонарними і
віддаленими метастазами в лімфовузли та внутрішні органи.

18
19