Professional Documents
Culture Documents
Тема 15 Третинний період сифілісу. Природжений сифіліс PDF
Тема 15 Третинний період сифілісу. Природжений сифіліс PDF
“Затверджено”
на методичній нараді кафедри
шкірних та венеричних
хвороб
з курсом ПО
протокол №_1_
Завідувач кафедри
________професор ЗВО
Сергій БОНДАР
«_29_»__серпня_2022_р.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
до практичного заняття
Курс 4
Вінниця
Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова
МОДУЛЬ 1
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 5
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 15
І. Актуальність теми.
На теренах бувшого СРСР захворюваність на сифіліс почала суттєво зростати
ще з кінця 80-х років. За останні 10-15 років як на Україні, так і в країнах СНД
вона реально зросла в 17-18 разів - тобто набула масштабу справжньої епідемії.
Прямим наслідком цього на початку XXI сторіччя стала поява значної кількості
хворих з пізніми та переважно латентними проявами цієї патології. При
третинному сифілісі крім шкіри і слизових оболонок обов'язково уражаються
вже майже всі внутрішні вісцеральні органи і тканини, причому при
злоякісному перебігу ці деструктивні зміни можуть призвести до передчасної
інвалідизації та смерті хворих. Таке інфекційне захворювання, як сифіліс є
особливо небезпечним в плані його появи та подальшого розвитку у вагітних
жінок і тому клінічні прояви цієї патології повинні знати лікарі усіх фахів, щоб
сприяти його ранній діагностиці, своєчасному лікуванню пацієнток та
проведенню відповідних профілактичних заходів що до попередження розвитку
вродженого сифілісу у новонароджених дітей.
ІІ. Навчальні цілі заняття.
Студент повинен ознайомитись з особливостями етіології, патогенезу,
клінічного перебігу, діагностики та лікування третинного періоду сифілісу та
вродженого сифілісу. ( - І)
Третинний період сифілісу (пізній сифіліс, syphilis tertiaria seu gummosa) – це тяжке
хронічне системне інфекційне захворювання, при якому в уражених органах розвиваються
деструктивні патологічні зміни з порушенням їх функцій.
Клініка. Через 5-10 років, а інколи і пізніше, після зараження сифілісом починається
третинний період хвороби, , у тому випадку, коли хворий не отримав повноцінного
лікування або взагалі не лікувався. Рахують, що основними причинами появи ознак
третинного сифілісу є важкі супутні захворювання, хронічні інтоксикації, травми, перевтома,
неповноцінне харчування, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, імунодефіцитні стани, ВІЛ-
інфекція. У цьому періоді сифілісу може бути уражена шкіра, слизові оболонки, нервова та
ендокринна системи, кістки, суглоби, очі, внутрішні органи( серце, аорта, легені, печінка).
Розрізняють маніфестну (активну) стадію третинного сифілісу і приховану (латентну).
Маніфестна (активна) стадія третинного сифілісу супроводжується явними
ознаками сифілісу, прихована (латентна стадія – syphilis III latens) – характеризується
наявністю залишкових явищ (рубці, зміни кісток, інших органів) активних проявів хвороби.
У цьому періоді сифілісу прояви ураження практично не вміщують збудника, тому
вони не заразні. Прийнято розрізняти активний горбиковий або гумозний третинний сифіліс
(syphilis III activa, seu manifesta, tuberculosa, seu gummosa), що характеризується активним
процесом утворення горбиків та гум, розвиток яких завершується некротичним розпадом,
утворенням виразок, їх рубцюванням і появою нерівномірної мозаїчної пігментації.
Третинні сифіліди розміщуються групами в одній області, не супроводжуються
лімфаденітом. Поверхнево розміщені в шкірі горбики можуть групуватись у формі дуг,
кілець, гірлянд і, регресуючи, залишають після себе характерні атрофічні рубці (бурі плями з
явищами атрофії) з малюнком, що нагадує мозаїку. Глибоко розміщені горбики (гуми), що
виходять із підшкірної клітковини, досягають великої величини. Вони можуть
розсмоктуватись, проте частіше розпадаються, перетворюючись в глибокі, неправильної
форми виразки.
Класичні серологічні реакції в більшості випадків позитивні і по титру коливаються.
Проте у 35 відсотків хворих можуть бути негативними.
Своєрідний прояв цього періоду хвороби – третинна сифілітична розеола Фурньє у
вигляді червоно-синюшних, червоно-бурих або мідно-червоних крупних плям (10-15 см), що
розміщуються дугоподібно, переважно на боковій поверхні тулуба, спині. Вона не викликає
суб’єктивних відчуттів, не лущиться, не свербить, існує до року і більше. Після регресу
еритеми слідів не залишається, проте в окремих випадках відмічаються ділянки рубцевої
атрофії (симптом Ге).
Третинну розеолу Фурньє відрізняють від: трихофітії; мікроспорії гладкої шкіри
(міхурці в периферичній зоні еритематозних вогнищ, незначне лущення, виявлення спор і
міцелію гриба в лусочках, швидкий ефект при антимікотичному лікуванні); висівкоподібного
лишаю; рожевого лишаю Жибера; токсикоалергодермії.
Горбиковий сифілід (поверхнева гума, третинна папула, syphilis tuberculosa) –
найчастіша форма третинного сифілісу. Морфологічним елементом цього висипу є горбик у
вигляді щільного, різко окресленого інфільтрату величиною до 0,5-0,8 см в діаметрі,
закладеного в товщі шкіри. Горбиковий сифілід має напівсферичну форму, одна третина
його піднімається над її повернею, коричнево-червоного або синювато-темно-червоного
кольору, відмежований від тканин. Висипання появляються хвилеподібно. Тому, при огляді
хворого, є свіжі, зрілі елементи та горбики у стані розпаду, виразки, а, інколи, і рубці.
Відмічається їх виражена схильність до групування - у одних хворих вони розміщуються
згруповано, у других - у вигляді неповних кілець, півдуг, гірлянд, які при злитті утворюють
обширні ділянки ураження. Поверхня горбиків – блискуча, пізніше з’являються дрібні
лусочки, а при виразкуванні кірочки. Еволюція віувається по 2-х шляхах: без виразкування –
до утворення атрофічних рубців; з утворенням виразки, а згодом – «мозаїчного» рубця.
Виділяють такі різновиди горбикового сифіліду: згрупований; серпігінуючий
(«повзучий»); карликовий; дифузний («площадкою»).
При згрупованих горбикових сифілідах горбики розміщуються близько один до одного,
фокусно, не зливаються, зазвичай їх 10-20 в одній ділянці. Можуть знаходитись на різних
етапах розвитку (еволюційний поліморфізм). Горбик може розсмоктатись, залишаючи після
себе рубцеву атрофію, або перетворитися у виразку. Виразка округла, має щільний, пологий,
синюшно-червоний край, піднімається над рівнем шкіри. На дні виразки розміщується
некротична, розплавлена, брудно-жовтого кольору тканина (некротичний стрижень). Через
декілька тижднів некротичний стрижень відторгається, а виразка заповнюється грануляціями
і рубцюється. Рубець щільний, глибокий, зірчатий. На сифілітичному рубці ніколи не
відмічаються рецидиви горбиків.
Дифузний горбиковий сифілід (горбиковий сифілід площинкою) характеризується
зливанням горбиків. Виникає суцільна ущільнена темно-червона бляшка, розміром з монету і
більше (до ладоні), різної форми, з поліциклічними краями, інколи із незначним лущенням.
Розрішується шляхом розсмоктування (залишається рубцева атрофія) або виразкування із
подальшим утворенням рубця.
Серпігінуючий горбиковий сифілід (повзучий) появляється у вигляді невеликого
вогнища горбиків, що злилися. Поступово процес прогресує по периферії, а в центрі регресує.
Виникають обширні вогнища ураження з характерним рубцем в центральній зоні
(«мозаїчний» рубець в старих ділянках депігментований, а у більш свіжих – з різними
відтінками червоного кольору залежно від термінів його появи, з неоднорідним рельєфом
відповідно до глибини залягання окремих горбиків). По периферії вогнища горбикові
елементи на різних етапах розвитку (інфільтрати, виразкування), які утворюють своєрідний
фестончатий валик.
Карликовий горбиковий сифілід проявляється горбиками невеликих розмірів, зазвичай
розміщених згруповано. Вони ніколи не виразкуються, нагадують пустули, проте залишають
після себе рубцеву атрофію.
Диференційну діагностику горбикового сифіліду слід проводити з туберкульозним
вовчаком, туберкулоїдною лепрою, базаліомою.
Гумозний сифілід (сифілітична гума, syphilis gummosa, gumma subcutanea, syphilis
nodosa profunda) в даний час зустрічаються рідко. Проявляються окремими вузлами або
розмитою гумозною інфільтрацією. У клінічному перебігу гуми розрізнюють 4 періоди:
утворення і ріст; розм”ягшення; виразкування; рубцування.
Виникають гуми у підшкірній основі або у більш глибше розміщених тканинах. На
цьому етапі вони чітко відмежовані, щільні, не болючі утворення без запальних явищ, легко
зміщуються під шкірою. Поступово вузол збільшується і досягає величини горіху, а інколи
курячого яйця, спаюється з оточуючими тканинами і шкірою, яка поступово червоніє, а
потім наступає розм’якшення гуми та відмічається флюктуація. З невеликої нориці, яка
формується внаслідок витончення і прориву шкіри, виділяється невелика кількість в’язкої
рідини грязно жовтого кольору. Поступово отвір нориці збільшується і перетворюється в
глибоку виразку з щільними валикоподібними краями, які поступово знижуються в сторону
дна, де розміщується гумозний стрижень (грязно жовта некротична тканина). Після його
відходження, дно виразки виповнюється грануляціями, процес завершується рубцюванням.
Рубець спочатку червоно-бурий, в подальшому набуває коричневого відтінку і поступово
депігментується; рубець - глибокий, втягнутий, зірчастий, щільний.
Еволюція гуми продовжуються від декількох тижнів до місяців. Зазвичай гума не
викликає суб’єктивних відчуттів, окрім випадків, коли вона розміщується безпосередньо над
кісткою, поблизу суглобів, кута роту, язика, зовнішніх статевих органів. Якщо хворий
починає лікування до початку розпаду гуми, то може наступити її розсмоктування із
залишками рубцевої атрофії.
При достатній опірності організму гумозний інфільтрат може заміщуватись
сполучною тканиною, що піддається фіброзу (фіброзні гуми) з наступним відкладанням в
ньому солей кальцію. При таких змінах на передній і задній поверхнях великих суглобів
(колінних, ліктевих і ін.) виникають зазвичай поодинокі, «білясуглубові вузловатості»
Джансельма-Лютца, які ніколи не виразкуються і стійкі до терапії. .
Гумозні виразки можуть ускладнюватись вторинною інфекцією, рожистим
запаленням. Інколи вогнище розростається в глибину, і по периферії. Внаслідок глибокого
розміщення інфільтрату, втягнення у процес лімфатичних судин, порушення лімфовідтоку
з’являється слоновість. Частіше гуми виникають в ділянці гомілок, рідше – на верхніх
кінцівках, голові, грудині, животі, спині, в ділянці попереку.
Ураження слизових оболонок в третинний період хвороби зустрічається порівняно
часто. Сифіліди слизових оболонок більш яскраві, набряклі, з великою кількістю судин в
підслизовому шарі.
При третинному сифілісі у всіх внутрішніх органах можуть виникати обмежені вузли
та гумозні інфільтрати, а також спостерігатися різні дистрофічні процеси та обмінні розлади.
Частіш за все уражається серцево-судинна система (90-94%), рідше печінка (4-6%) та інші
органи – легені, нирки, шлунок, кишківник, яєчки та інш. (1-2%).
Третинний сифіліс кісток та суглобів проявляється у вигляді остеоперіоститу або
остеомієліту. Остеоперіостит може бути обмеженим і дифузним. Обмежений періостит – це
гума, яка у своєму розвитку або осифікується, або розпадається з утворенням типової
гумозної виразки.
Особливості сифілідів третинного сифілісу: мало заразливість; мономорфність та
асиметричність; сповільнений розвиток та регрес; відсутність гострозапальних явищ;
відсутність суб’єктивного відчуття; деструктивність вогнища ураження; рубцева атрофія, як
наслідок; виразкування з формуванням рубця; лімфаденіт не обов’язковий.
Діагностика. Підтвердити наявність сифілітичної інфекції важче, ніж може видатись
на перший погляд. Безпосередньо виявити бліду трепонему вдається рідко. не представляє
важкості. У випадку недостатньої вираженості симптомів діагностика затруднена і стає
можливою в комплексі з даними серологічних реакцій, гістологічних досліджень, пробного
лікування йодистим калієм, даних анамнезу.
Серологічні дослідження. Класичні серологічні реакції у більшості випадків
позитивні, по титру – коливаються. У 40% хворих третинним сифілісом стандартні
серологічні реакції крові можуть бути від”ємними, тому у всіх хворих необхідно
досліджувати кров на РІФ та РІБТ. Специфічні серологічні реакції майже завжди позитивні.
Після лікування КСР рідко стає повністю від’ємним, а специфічні серологічні реакції
практично ніколи не стають від’ємними.
Морфологічні дослідження. Суттєве значення мають гістологічні дослідження.
Виявляється специфічне гранулематозне запалення – сифілітична гранульома (нерідко її
важко диференціювати з туберкульозною та ін.)
Пробне лікування йодом. Корисна проба з йодистим калієм (при оральній терапії з
його допомогою протягом 5 діб наступає специфічний зворотній розвиток шкірних проявів
третинного сифілісу).
Проте, до початку проби необхідно виключити туберкульоз (ТВС) легень,
сифілітичну аневризму аорти, бо під дією йодистого калію можливе загострення TВС
процесу і перфорація аневризми аорти.
Диференційна діагностика. Стандартні серологічні реакції при сифілітичних гумах
позитивні у 60-70% хворих, РІБТ і РІФ – частіше. Для уточнення діагнозу, коли серологічні
реакції від’ємні, а клінічні прояви типові для третинного сифілісу, проводять
патоморфологічне дослідження біоптату та пробне лікування (diagnosis ex juvantibus).
Диференціювати сифілітичну гуму до її розпаду потрібно з: ліпомами або
фіброліпомами (зазвичай множинні підшкірні більш м’які вузли, розміри яких довший час не
змінюються або збільшуються досить поволі); атеромами (поволі прогресуюча киста сальної
залози плотноеластичної консистенції, з чіткими границями, інколи нагноюється, при
пункції з неї вилучають зловонний сирний вміст); ущільненою еритемою Базена (щільні,
злегка болючі вузли, у молодих жінок та дівчаток, розміщені переважно на гомілках, шкіра
над ними червоно-синюшна, інколи вони виразковуються, існують довший час; загострення
буває в холодну пору року, реакція Манту позитивна, серологічні реакції, РІБТ, РІФ -
від’ємні). Після розпаду гуми її необхідно відрізняти від: коліквативного туберкульозу
шкіри (підшкірні вузли поступово збільшуються в розмірах, спаюються зі шкірою, котра стає
синюшною).
Діагноз:
Клінічні прояви хвороби, анамнезу, результати клінічного, бактеріоскопічного, серологічного, імунологічних
досліджень (РВ, РІФ, РІБТ, ІФА), інструментальних (МРТ)
Вроджений сифіліс
Класифікація:
Сифіліс вроджений ранній:
Cифіліс плода
Сифіліс дітей грудного віку
Сифіліс дітей раннього дитячого віку
Сифіліс вроджений пізній:
Достовірна ознака - тріада Гетчінсона: паренхіматозний кератит, специфічний лабіринтит, зуби Гетчінсона
Вірогідні ознаки – рубці Робінсона-Фурньє, деякі форми нейросифілісу, сифілітичний хоріоретиніт, сіднице подібний
череп, сідловидний ніс, специфічна дистрофія зубів, шаблеподібні гомілки, синовії ти колінних суглобів, ознака
Авситидійського-Гігуменакіса
Діагностика:
Дані анамнезу, результати клінічного, бактеріоскопічного, серологічного досліджень (РВ, РІФ, РІБТ, МРТ, ІФА),
також можна використовувати метод конфронтації - тобто обстеження особи, від якої могло відбутися зараження.
VІ. План та організаційна структура заняття.
№ Навчальні Матеріали методичного Розподіл
Основні етапи заняття, цілі в Методи контролю і навчання забезпечення: часу (у
їх функції та зміст рівнях (контролю, наочності, хвилинах
засвоєння інструктивні)
Підготовчий етап
1. Організаційні заходи. 1-3 хв.
2. Постановка навчальних цілей та мотивація.
Контроль вихідного рівня знань, навичок,
3. умінь: 10-20 хв.
1. Визначення третинного та вродженого
сифілісу І
2. Етіологія та патогенез третинного та
вродженого сифілісу ІІ - Фронтальне експрес-опитування
3. Клінічні прояви цієї патології. (теоретично-усне). Питання І рівня.
4. Діагностика третинного та ІІ - Тестовий контроль ІІ рівня. Тести ІІ рівня.
вродженого сифілісу. ІІІ - Рішення стандартних задач. Задачі ІІ рівня.
- Практичний тренінг (формування Хворий.
навичок).
- Індивідуальний контроль Хворий.
практичних дій студента та їх
результатів.
Основний етап - професійні алгоритми
4. Формування професійних вмінь та навичок: Практичний тренінг. (орієнтовні картки) для 50-60 хв.
1. Провести ( по можливості) курацію формування практичних
хворого з діагнозом третинний або ІІІ навичок;
вроджений сифіліс. Професійний тренінг у вирішенні - хворі;
2. Скласти план обстеження хворого з ІІІ нетипових клінічних ситуацій. - алгоритми для
діагнозом третинний сифіліс. формування професійних
3. Скласти план обстеження хворого з вмінь;
діагнозом вроджений сифіліс. - хворі;
- історії хвороби;
- текстові ситуаційні
нетипові задачі.
Заключний етап
5. Контроль та корекція рівня професійних 10-15 хв.
навичок та вмінь. ІІІ - Індивідуальний контроль - хворі;
навичок та їх результатів. - історії хвороби;
- результати лабораторного
- Рішення ситуаційних дослідження.
ускладнених задач; - задачі ІІІ рівня.
- тестовий контроль ІІІ рівня; - тести ІІІ рівня.
6. Підведення підсумків заняття Асистентський журнал.
(теоретичного, практичного,
організаційного).
7. Домашнє завдання. Орієнтовна карта для
1) основна література: самостійної роботи з
- лекційний матеріал літературою.
- Половые болезни И.И. Мавров
„Факт” Харьков 2005. С.201-224.
- Шапошников О.К. Венерические
болезни. Москва «Медицина» 1991.
С. 102-122, 216-246.
2) додаткова література:
- Инфекции, передаваемые половым
путем В.П. Адаскевич. Москва
«Медицинская книга» 2004. С. 35-41,
50-53.
VІІ. Матеріали методичного забезпечення заняття
VІІ.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття:
Задачі (-ІІ)
Тести (- ІІ)
VІІ.2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
Провести курацію
хворого з
діагнозом
вроджений
сифіліс
Навчальна
Основна література:
- лекційний матеріал
- Дерматологія і венерологія: підручник / В.І. Степаненко, А.І. Чоботарь,
С.О. Бондарь та ін. — 2-е видання, «Медицина» 2020. - 336 с.
- Сімейна медицина: у 3 кн. : підручник. Книга 3. Спеціальна частина.
Поліпрофільність загальної лікарської практики: підручник (ВНЗ IV р. а.)
/ Л.С. Бабінець, О.М. Барна, С.А. Бондар та ін. ; за ред. О.М. Гиріної,
Л.М. Пасієшвілі. — К. : ВСВ «Медицина», 2017. — 680 с.
- Половые болезни И.И. Мавров „Факт” Харьков 2005. С.201-224.
- Шапошников О.К. Венерические болезни. Москва «Медицина» 1991. С.
102-122, 216-246.
Додаткова література:
Методична