DA Algoritm

Міністерство освіти і науки України
Сумський державний університет
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
СТУДЕНТАМ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО КОМПЛЕКСНОГО ПРАКТИЧНОГО-
ОРІЄНТОВАНОГО ДЕРЖАВНОГО ІСПИТУ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 7.12010005 –
«СТОМАТОЛОГІЯ» З АЛГОРИТМОМ ВИКОНАННЯ СТОМАТОЛОГІЧНИХ І
МЕДИЧНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ
Суми – 2017
УДК
ББК
Рекомендовано до друку вченою радою СумДУ (протокол № від )
Рецензенти:
д. мед. н., професор Шкатула Ю. В.
к. б. н., доцент
Методичні вказівки студентам для підготовки до комплексного практичного-

орієнтованого державного іспиту зі спеціальності 7.12010005 – «Стоматологія» з алгоритмом
виконання стоматологічних і медичних маніпуляцій / Укладачі: Ю.В. Лахтін, Л.В. Галич, П.О.
Москаленко, І.В. Животовський. – Суми: Вид-во СумДУ, 2017. - 218 с.
© Колектив авторів, 2017

© Сумський державний університет, 2017
2
Передмова
1. Регламент проведення державних іспитів
2. Критерії оцінювання
3. Перелік теоретичних питань до практично-орієнтованого іспиту
4. Рекомендована література
5. Додатки
6. Алгоритм виконання практичних навичок для другої частини комплексного
практично-орієнтованого державного іспиту зі спеціальності 7.12010005 -
стоматологія
6.1. Стоматологічні маніпуляції
6.1.1. Терапевтична стоматологія
Ампутація пульпи постійних зубів
Видалення зубних нашарувань механічним способом
Видалення зубних нашарувань за допомогою ультразвуку
Визначення кислотостійкості емалі зубів (ТЕР, КОШРЕ, CRT-тест)
Діагностичне використання барвників
Діатермокоагуляція
Екстирпація пульпи постійних зубів
Електроодонтодіагностика
Імпрегнація кореневих каналів
Інструментальна обробка кореневих каналів зубів технікою „Степ бек”
Інструментальна обробка кореневих каналів зубів технікою „Кроун даун”
Медикаментозна обробка уражених ділянок СОПР
Медикаментозна обробка уражених ділянок пародонта
Накладання одонтотропних паст
Накладання та видалення тимчасових пломб та герметичних пов’язок при
лікуванні карієсу, пульпіту, періодонтиту
Пломбування каріозних порожнин постійних зубів цементами
Пломбування каріозних порожнин постійних зубів композитами хімічного
затвердження
Пломбування каріозних порожнин постійних зубів композитами світлового
Пломбування каріозних порожнин постійних зубів амальгамою
Пломбування кореневих каналів однією пастою
Пломбування кореневих каналів гутаперчою методом центрального штифта
Пломбування кореневих каналів гутаперчою методом латеральної конденсації
Покриття зубів лікувальними та профілактичними лаками, гелями
Препарування каріозних порожнин зубів І-ІІ класу з врахуванням виду
пломбувального матеріалу
Препарування каріозних порожнин зубів V класу з врахуванням виду
Препарування каріозних порожнин зубів ІІI-IV класу з врахуванням виду
Приготування та накладання твердіючих та нетвердіючих пов’язок
Проведення інтердентального електрофорезу
Шліфування та поліровка пломб з композиту світового та хімічного затвердіння
Шліфування та поліровка пломб з цементів та амальгами
6.1.2. Хірургічна стоматологія
Техніка виконання термінальної анестезії.
Техніка виконання підокісної анестезії.
Техніка виконання інтрасептальної анестезії.
3
Техніка виконання інтралігаментарної анестезії.
Техніка виконання провідникової інфраорбітальної анестезії
внутрішньоротовим методом.
Техніка виконання різцевої анестезії на верхній щелепі внутрішньоротовим
способом.
Техніка виконання термінальної анестезії для знеболення середніх верхніх
альвеолярних нервів.
Техніка виконання піднебінної анестезії.
Техніка виконання туберальної анестезії (внутришньоротовий метод)
Техніка виконання мандибулярної анестезії пальцевим способом.
Техніка виконання мандибулярної анестезії аподактильним способом.
Техніка виконання торусальної анестезії.
Техніка виконання анестезії біля ментального отвору (внутришньоротовий
метод)
Техніка виконання анестезії за Берше-Дубовим
Техніка видалення зубів на верхній щелепі
Техніка видалення зубів на нижній щелепі
Техніка видалення коренів молярів нижньої щелепи
Техніка видалення коренів молярів верхніх щелеп
Техніка вправлення гострого переднього двобічного вивиху нижньої щелепи
Техніка виготовлення та накладання бинтової пращоподібної пов'язки при
переломах нижньої щелепи.
Техніка тимчасової іммобілізації нижньої щелепи еластичною підборідною
пращею за Померанцевою-Урбанською.
Техніка тимчасової іммобілізації нижньої щелепи міжщелепним лігатурним
зв'язуванням.
Техніка виготовлення та накладання гладкої шини-скоби
Техніка виконання нижньої трахеостомії
Техніка первинної хірургічної обробки рани щічної ділянки, що проникає у
порожнину рота
Техніка виконання оперативного втручання - альвеолотомія.
Техніка виконання оперативного втручання - альвеолектомія.
Техніка виконання періостотомії на вестибулярній поверхні альвеолярного
відростка щелеп.
Техніка оперативного втручання при абсцесах та флегмонах
Техніка оперативного втручання при хронічному одонтогенному гаймориті
6.1.3. Ортопедична стоматологія
Отримання повного анатомічного відбитку альгінатним матеріалом
Отримання повного анатомічного відбитку силіконовим матеріалом
Отримання анатомічного відбитку гіпсом при повній відсутності зубів
Отримання функціонального відбитка індивідуальною ложкою
Виготовлення гіпсової моделі
Одонтопрепарування під повну металеву штамповану коронку
Одонтопрепарування під напівкоронку
Одонтопрепарування під комбіновану коронку за Бородюком
Одонтопрепарування під металеву суцільнолиту коронку
Одонтопрепарування під пластмасову та комбіновану суцільнолиту коронку
Одонтопрепарування під куксову штифтову вкладку
Вибір конструкції протезу при ІІІ класі за Кенеді
Планування конструкції протезу при ІV класі за Кенеді
Планування конструкції протезів при І класі за Кенеді
Планування конструкції протезів при ІІ групі дефектів за Кеннеді
4
Вибір конструкції протеза при повній втраті зубів на верхній щелепі
Вибір конструкції протеза при повній втраті зубів на нижній щелепі
Визначення центральної оклюзії при І гр. дефектів зубних рядів за Бетельманом
Визначення центральної оклюзії при ІІ групі дефектів зубних рядів за
Бетельманом
Визначення центрального співвідношення при ІІІ групі зубних рядів за
Визначення центрального співвідношення при ІV групі (беззубі щелепи)
Припасування і фіксація куксової вкладки
Припасування і фіксація металевої штампованої коронки
Припасування і фіксація металевої суцільнолитої коронки
Припасування і фіксація комбінованої металокерамічної коронки
Припасування та фіксація штамповано-паяного мостоподібного протезу
Припасування та фіксація незнімного металокерамічного мостоподібного
протезу
Припасування та накладання часткового знімного пластинкового протеза з
кламерною фіксацією
Припасування та накладання бюгельного протезу
Припасування та накладання повного знімного пластинкового протеза
6.1.4. Дитяча стоматологія
Проведення професійної гігієни порожнини рота
Визначення гігієнічних індексів (Федорова-Володкіної, Грін-Вермільона)
Проведення проби Шиллєра-Пісарєва
Герметизація фісур (неінвазивна та інвазивна)
Покриття зубів профілактичними лаками, гелями
Проведення ремінералізуючої терапії. Глибоке фторування.
Імпрегнація твердих тканин тимчасових зубів
Препарування каріозних порожнин І, ІІ класу тимчасових зубів
Препарування каріозних порожнин І, ІІ класу постійних зубів з врахуванням
пломбувального матеріалу (цементи, композити хімічного, світлового
твердіння, амальгама)
Препарування каріозних порожнин ІІІ, IV класу постійних зубів у дітей
Препарування каріозних порожнин V класу постійних зубів у дітей
Пломбування каріозних порожнин тимчасових зубів склоіономерними
цементами та компомерами
Профілактичне пломбування постійних зубів з несформованими коренями
Пломбування каріозних порожнин постійних зубів у дітей різними матеріалами
(цементи, композити хімічного, світлового твердіння)
Ампутація пульпи тимчасових зубів (девітальний метод)
Ампутація пульпи постійних зубів (вітальний метод, зупинка кровотечі з вічок
кореневих каналів)
Екстирпація пульпи тимчасових зубів
Екстирпація пульпи постійних зубів з несформованим коренем
Інструментальна обробка кореневих каналів тимчасових зубів
Інструментальна обробка кореневих каналів постійних зубів з несформованим
коренем
Пломбування кореневих каналів тимчасових зубів цинк-евгеноловою,
йодоформною пастою
Пломбування кореневих каналів постійних зубів з несформованими коренями
кальційвмісними силерами. Апексогенез, апексифікація
5
Медикаментозна обробка уражених ділянок слизової оболонки рота та
пародонту у дітей різними лікарськими засобами
Аналіз рентгенограм
Аплікаційне знеболення у дітей
Інфільтраційне знеболення у дітей
Туберальна анестезія у дітей
Торусальна анестезія у дітей
Мандибулярна анестезія у дітей
Інфраорбітальна анестезія
На гіпсових моделях визначити ключі оклюзії за Ендрюсом
Визначення періоду прикусу по ортопантомограмі
Діагностика зубощелепних аномалій на моделях
Антропометричне дослідження моделей за Поном
Антропометричне дослідження за Коркхаузом
Вимірювання сегментів верхньої зубної дуги за Герлахом
Вибрати конструкцію ортодонтичного апарату згідно патології на діагностичній
моделі
Провести активування ортодонтичного апарату
6.2. Медичні маніпуляції
Виконання штучного дихання, непрямого масажу серця
Фіксування язика
Зупинка зовнішньої кровотечі
Здійснення первинної обробки ран
Промивавання шлуноку, кишечника
Проведення транспортної іммобілізації
Проведення ін’єкції лікарських речовин (внутрішньом’язове, підшкірне,
внутрішньовенне струминне та крапельне введення)
Вимірювання артеріального тиску
Проведення первинного туалету новонародженого
Визначення групи крові, резус-належності
6
РЕГЛАМЕНТ ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ІСПИТІВ (ДІ)
Практично-орієнтований іспит перевіряє готовність випускника здійснювати на

реальному об'єкті майбутньої професіональної діяльності (людина) або на моделі такого
об'єкту (фантом, муляж, ситуаційне завдання тощо) виробничі функції, які неможливо
оцінити методом стандартизованого тестування.
До складання практично-орієнтованого іспиту допускаються студенти, які повністю виконали
всі вимоги навчального плану і освітньо-професійної програми зі спеціальності.
Прийом державного іспиту проводиться на базі стоматологічного корпусу в
спеціалізованих клінічних аудиторіях (С-214, С-215, С-218, С-219), де працюють 4 бригади
екзаменаторів. Деканат складає екзаменаційну групу і 4 підгрупи студентів (по 4 осіб кожна)
для здачі іспиту певній бригаді екзаменаторів. Державний іспит проводиться у формі
комплексного практично-орієнтованого іспиту в один екзаменаційний день для екзаменаційної
групи студентів одночасно з дисциплін: терапевтична стоматологія, ортопедична стоматологія,
хірургічна стоматологія, стоматологія дитячого віку.
Початок іспиту о 8.00 в лекційній аудиторії С-117, де студенти отримують
екзаменаційний білет і голова ДЕК оголошує, в якій аудиторії буде проводитись іспит в кожній
з підгруп. В екзаменаційній аудиторії кожний студент отримує ситуаційні і типові задачі,
конкретні медичні і стоматологічні маніпуляції згідно номерів, вказаних в білетах.
Екзаменаційний білет складається з завдань для кожної дисципліни (зразок в додатку 1).
Іспит з комплексу дисципліни складається з 2-х частин.
В першій частині іспиту кожний атестуємий повинен прийняти 2 хворих. При
обстеженні кожного хворого оцінюються вміння:
- збирати скарги, анамнез хвороби, анамнез життя (в т.ч. професійний анамнез) та дані про
скарги з боку інших органів і систем;
- збирати інформацію про загальний стан пацієнта (свідомість, конституція, вгодованість) та
зовнішній вигляд (огляд шкіри, підшкірного жирового шару, пальпація лімфатичних вузлів,
щитовидної залози);
- оцінювати психомоторний та фізичний розвиток пацієнта;
- ретельно обстежувати стан органів щелепно-лицевої ділянки;
- виділити та зафіксувати провідний клінічний симптом або синдром (за списком 1 Додатку
А);
- поставити найбільш вірогідний нозологічний або синдромний діагноз стоматологічного
захворювання (за списками 2, 2.1 Додатку А);
- призначити лабораторне та/або інструментальне обстеження хворого на стоматологічні
- здійснювати диференціальну діагностику стоматологічних захворювань (за списками2, 2.1
Додатку А);
- поставити попередній клінічний діагноз стоматологічного захворювання (за списками 2,
2.1 Додатку А);
- поставити остаточний клінічний діагноз (за списком 2.1 Додатку А);
- на підставі результатів лабораторних та інструментальних досліджень оцінювати інформацію
щодо діагнозу (за списком 4 Додатку А);
- визначити характер лікування (консервативне, оперативне, комбіноване) стоматологічного
- визначити принципи лікування стоматологічного захворювання (за списками 2, 2.1 Додатку
А);
- визначити необхідний режим праці та відпочинку при лікуванні стоматологічних захворювань
(за списками 2, 2.1 Додатку А);
- визначити необхідну дієту при лікуванні стоматологічного захворювання (за списками 2, 2.1
Додатку А);
7
- визначити тактику ведення стоматологічного хворого при соматичній патології (за списком
2.2 Додатку А);
- проводити лікування основних стоматологічних захворювань (за списком 2.1 Додатку А);
- визначати тактику обстеження та вторинної профілактики хворих, що підлягають
диспансерному нагляду;
- вести медичну документацію щодо пацієнта;
- усно вирішити 1 типову задачу.
При обстеженні пацієнтів студент повинен поставити діагнози по всіх стоматологічних
профілях. На кожного пацієнта студент заповнює медичну карту, яка адаптована до умов
державної атестації (додаток 2). Представлення кожного пацієнта слухають екзаменатори
бригади за фахом.
Оцінювання першої частини іспиту проводиться за кожну дисципліну згідно протоколу
(додаток 3).
В другій частині іспиту атестуємий повинен з кожної дисципліни письмово написати
вирішення:
1-ї ситуаційної задачі з діагностування невідкладного стану (за списком 3 Додатку А);
1-ї ситуаційної задачі з визначення тактики і надання екстреної медичної допомоги (за списком
3 Додатку А);
1-ї ситуаційної задачі з планування заходів первинної та вторинної профілактики
стоматологічних захворювань та/або епіданаліз стоматологічної захворюваності та/або аналіз
впливу факторів навколишнього середовища;
- виконати 2 медичні маніпуляції (за списком 5 Додатку А);
- виконати 5 стоматологічних маніпуляцій (за списком 5.1 Додатку А);
- усно вирішити 1 типову задачу.
Оцінювання другої частини іспиту проводиться згідно протоколу (додаток 4). Практичні
навики приймає екзаменатор за фахом. Зразок протоколу для письмових відповідей на
ситуаційні задачі поданий в додатку 5. Зразок ситуаційної задачі з діагностування невідкладних
станів (додаток 6). Зразок змісту ситуаційної задачі з визначення тактики і надання екстреної
медичної допомоги і відповіді на неї (додаток 7). Зразок змісту ситуаційної задачі з планування
заходів первинної та вторинної профілактики стоматологічних захворювань і відповіді на неї
(додаток 8). Зразок типової задачі з дисципліни і відповіді на неї (додаток 9).
Після завершення іспиту всі члени 4 екзаменаційних бригад та члени ДЕК збираються в
аудиторії С-117 для обговорення результатів, заповнення документації та оголошення оцінок.
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ
За результатом комплексного практично-орієнтованого іспиту виставляються окремі

бали з дисциплін, які входять до комплексу.
Виконання типових задач діяльності та умінь, що перевіряються під час першої частини іспиту,
оцінюється балами: «1», «0,5» та «0» (виконано, виконано не повністю, не виконано).
Виконання ситуаційних задач, основних умінь і навичок, що перевіряються під час другої
частини іспиту, оцінюється балами “1” та “0” (виконано, не виконано).
Критерії оцінювання типових задач діяльності та умінь, що перевіряються на

комплексному практично - орієнтованому іспиті у випускників спеціальності
«Стоматологія»:
Перша частина комплексного практично - орієнтованого іспиту "Біля крісла хворого"
"1" бал виставляється, якщо:
1. Скарги та анамнез зібрані повністю, визначені фактори ризику.
8
2. Студент у повному обсязі володіє засобами фізикального обстеження хворого
(огляд, перкусія, пальпація, зондування) та вміє визначити патологічні симптоми захворювань
згідно зі списком 1, 2 "Освітньо-кваліфікаційної характеристики" (Додаток 5)
3. Вірно встановлено попередній діагноз, логічно обґрунтований скаргами,
анамнезом та результатами фізикального обстеження, результатами лабораторних та
інструментальних досліджень;
4. У повному обсязі визначені додаткові засоби обстеження для верифікації діагнозу
та диференційної діагностики. Студент знає їх діагностичне значення;
5. План лікування визначений вірно з урахуванням етіології, патогенезу, клінічних
проявлень та ускладнень у конкретного хворого.
6. Допускаються 1-2 із нижченаведеного:
- невраховані деякі фактори ризику;
- невраховані деякі анамнестичні дані та результати фізикального обстеження;
- призначення додаткових засобів дослідження у неповному обсязі, або призначені
такі, які не мають діагностичного значення та неінформативні;
- призначено лікування не у повному обсязі;
- при фізикальному обстеженні хворого мають місце 1-2 помилки.
Бал "0,5" виставляється, якщо:
1. Скарги зібрані неповністю. Анамнез зібрано поверхово;

2. При фізикальному обстеженні зроблено 5 помилок. Студент визначив 50%
патологічних симптомів та синдромів;
3. Попередній діагноз визначений нечітко, не враховано анамнез, деякі показники
фізикального обстеження;
4. План обстеження складено так, що не дає можливості повністю підтвердити
діагноз та провести диференційний діагноз;
5. Призначення лікування не враховує основні патогенетичні механізми та не
попереджує виникнення можливих ускладнень захворювання.
Бал "0" виставляється, якщо:
1. Анамнез та скарги хворого, які зібрав студент не мають логічного завершення.

Вони не можуть бути підставою для встановлення попереднього діагнозу;
2. При фізикальному обстеженні зроблено 6 помилок, менш ніж у 30% встановлені
патологічні симптоми та синдроми;
3. Попередній діагноз встановлено невірно;
4. План обстеження складено невірно;
5. План лікування або відсутній, або не може впливати на перебіг захворювання.
Друга частина комплексного практично - орієнтованого державного іспиту.
При вирішенні ситуаційних задач:
1. Студент знаходить рішення, демонструє логічність клінічного мислення щодо

обґрунтування діагнозу на підставі оцінки результатів лабораторних та інструментальних
досліджень;
2. Студент знаходить правильне рішення при діагностуванні невідкладного стану,
визначенні тактики та надання екстреної медичної допомоги, демонструє логічність клінічного
мислення, знання фармакодинаміки лікарських засобів;
9
3. Допускаються 1-2 уточнення до визначених питань.
При виконуванні медичних і стоматологічних маніпуляцій та умінь:
1. Студент виконує задані медичні і стоматологічна маніпуляції вірно, послідовно,

щодо алгоритму;
2. Допускаються 1 -2 уточнення, які не впливають на результат виконання
маніпуляції, не зв'язані з порушенням її алгоритму.
При вирішенні ситуаційних задач:
1. Студент не знайшов рішення ситуаційної задачі;

2. У студента немає логічного клінічного мислення щодо встановлення діагнозу
захворювання, або невідкладного стану, визначення тактики і надання екстреної медичної
допомоги та ін.
При виконуванні медичних і стоматологічних маніпуляцій та умінь:
1. Студент не вміє виконувати медичну або стоматологічну маніпуляцію щодо алгоритму, який
визначено вимогами згідно з освітньо-кваліфікаційною характеристикою.
Бали вносяться до індивідуальних Протоколів проведення та оцінювання першої і

другої частини іспиту. Результуючий бал за атестацію з дисциплін за клінічний практично-
орієнтований іспит визначається у 200 - бальній шкалі як сума середніх арифметичних балів за
першу (С1) і другу (С2) частини іспитів, помножену на коефіцієнт 100.
Формула підрахування результуючого

балу за першу та другу частину іспиту з
С1+С2 х 100
дисципліни:
Критерії встановлення традиційній оцінки з дисципліни за вимогами (Інструкція МОЗ

України №08.01-47/10395 від 15.05.2014 щодо оцінювання навчальної діяльності студентів в
умовах впровадження Європейської кредитно-трансферної системи організації навчального
процесу) наступні:
Критерії встановлення оцінки за традиційною 4-бальною шкалою

Оцінка за багатобальною (200) шкалою (при Оцінка за чотирибальною
застосуванні коефіцієнту конвертації „200”) шкалою
Від 180 до 200 балів 5, “відмінно”
Від 140 до 179 балів 4, “добре”
Від 101 до 139 балів 3, “задовільно”
100 балів і менше 2, “незадовільно”
10
Оцінка з окремих дисциплін заноситься до підсумкового протоколу практично-
орієнтованого іспиту. Результати складання іспитів оголошуються у цей же день після
оформлення протоколів засідання екзаменаційній комісії для атестації випускників.
ПЕРЕЛІК ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ ДО ПРАКТИЧНО-ОРІЄНТОВАНОГО ІСПИТУ
Терапевтична стоматологія
1. Терапевтична стоматологія. Етапи розвитку вітчизняної стоматології.

2. Організація стоматологічної допомоги в Україні.
3. Права та обов’язки лікаря-стоматолога.
4. Організація роботи лікаря-стоматолога терапевта. Кількісні та якісні показники
роботи.
5. Організація стоматологічної допомоги сільському населенню.
6. Організація стоматологічної допомоги в умовах економічної реформи.
7. Правові аспекти діяльності лікаря-стоматолога.
8. Показники стоматологічної захворюваності (розповсюдженість, інтенсивність).
Методи визначення.
9. Клінічна анатомія постійних зубів.
10. Ознаки відмінності різних груп постійних зубів.
11. Емаль зуба. гістологічна будова, хімічний склад, функції.
12. Дентин зуба. гістологічна будова, хімічний склад, функції.
13. Періодонт. Гістологічна будова, функції.
14. Цемент зуба. Гістологічна будова, хімічний склад, функції.
15. Пульпа зуба. Вікові особливості та функції.
16. Пульпа зуба. Гістологічна будова, інервація, кровопостачання.
17. Періодонт. Вікові особливості будови та функції періодонту.
18. Пародонт. Гістологічна будова. Інервація, кровопостачання, функції.
19. Анатомо-топографічна будова слизової оболонки порожнини рота.
20. Гістологічна будова слизової оболонки порожнини рота. Функції слизової рота.
21. Фізіологічна роль слини. Мінералізуюча, захисна та очищувальна функції.
22. Обмін речовин в емалі зуба. Проникність емалі. Шляхи надходження речовин до
емалі.
23. Мінералізація емалі зуба, механізм, вплив різних факторів, значення слини.
24. Розчинність емалі. Вплив ендогенних та екзогенних факторів. Методи
визначення, їх клінічне значення.
25. Демінералізація емалі. Механізм, вплив факторів порожнини рота.
26. Розвиток зуба. Морфогенез тканин зуба та періодонту.
27. Топографія порожнин зуба премолярів та молярів.
28. Топографія порожнин зуба різців та ікол
29. Пародонт. Анатомо-топографічні особливості. Функції.
30. Зубний наліт, зубна бляшка. Склад, механізм утворення, вплив на тверді тканини
зубів.
31. Клиноподібні дефекти. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна
діагностика, лікування.
32. Некроз твердих тканин зубів. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
диференціальна діагностика, лікування.
33. Підвищена чутливість (гіперестезія) твердих тканин зубів. Етіологія, патогенез,
клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування.
34. Поверхневі утворення на зубах (кутикула, пелікула, зубна бляшка). Механізм
утворення, структура, функціональне значення
11
35. Хіміко-паразитарна теорія виникнення карієсу, її суть, позитивні сторони,
недоліки.
36. Фізико-хімічна теорія виникнення карієсу Д.А.Ентіна, її суть, позитивні сторони,
недоліки.
37. Теорії виникнення карієсу зубів І.Г.Лукомського, О.Є.Шарпенака, їх суть,
позитивні сторони, недоліки.
38. Некаріозні ураження травматичного походження: патологічне стирання, некроз,
ерозія твердих тканин зубів. Причини, розвиток, клініка, діагностика, диференціальна
діагностика, профілактика.
39. Сучасні уявлення про розвиток карієсу зубів (праці Є.В.Боровського,
В.К.Леонтьєва).
40. Слина як біологічне середовище порожнини рота. Хімічний склад слини, його
зміни під впливом ендогенних та екзогенних факторів.
41. Роль слини у розвитку карієсу зубів.
42. Значення мікроорганізмів у розвитку карієсу зубів.
43. Мікроорганізми порожнини рота в нормі, зміни їх складу під впливом зовнішніх
та внутрішніх факторів.
44. Робоча концепція виникнення карієсу А.І.Рибакова.
45. Класифікація некаріозних уражень зубів.
46. Фізико-хімічна теорія виникнення карієсу, суть позитивні моменти та недоліки
47. Некаріозні ураження, що виникають до прорізування зубів. Флюороз зубів.
Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна діагностика, лікування.
48. Гіпоплазія зубів. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна
діагностика, лікування та профілактика.
49. Ерозія емалі. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна
50. Карієс зуба. Розповсюдженість та інтенсивність карієсу. Вплив факторів
зовнішнього середовища на розповсюдженість карієсу.
51. Середній карієс. Клініка, патологічна анатомія, діагностика, диференційна
52. Хронічний глибокий карієс. Клініка, патологічна анатомія, діагностика,
диференційна діагностика, лікування.
53. Гострий глибокий карієс. Клініка, патологічна анатомія, діагностика,
54. Ремінералізуюча терапія початкового карієсу. Види, механізм дії, показання,
методика лікування.
55. Ремінералізуюча терапія карієсу. Застосування препаратів фтору, механізм дії,
види препаратів, методика лікування.
56. Помилки та ускладнення при препаруванні каріозних порожнин. Методи
запобігання.
57. Помилки та ускладнення при діагностиці та лікуванні карієсу.
58. Цинк-фосфатні та силікатні цементи. Фізико-механічні властивості, показання до
застосування, техніка пломбування.
59. Цинк-евгенольні цементи. Склад, властивості, показання до застосування.
60. Амальгама. Фізичні властивості, показання до застосування, методика
пломбування.
61. Склоіономерні цементи, склад, показання до застосування, техніка пломбування.
62. Композиційні пломбувальні матеріали. Класифікація, особливості будови,
властивості, показання до застосування.
63. Композиційні матеріали світлової полімеризації. Склад, фізико-механічні
властивості, методика пломбування.
12
64. Кислотне протравлювання емалі і дентину. Показання, види, кондиціонери,
методика тотального протравлювання.
65. Адгезивні системи композиційних матеріалів. Основні види, методика
застосування адгезивних систем четвертого покоління.
66. Адгезивні системи композиційних матеріалів. Основні види, методика
застосування адгезивних систем п’ятого покоління.
67. Механізм і методика утворення гібридної зони дентину, значення при
пломбуванні композиційними матеріалами.
68. Помилки та ускладнення при пломбуванні різними пломбувальними матеріалами
(цементи, амальгама, композити хімічної полімеризації).
69. Помилки та ускладнення при роботі з композиційними методами хімічної
полімеризації.
70. Помилки та ускладнення при роботі з композиційними матеріалами світлової
полімеризації.
71. Застосування електрофорезу при лікуванні карієсу. Показання, медикаментозні
препарати, методика проведення.
72. Контактний пункт, визначення, функціональне значення, показання до
відновлення, техніка відновлення.
73. Сендвіч-техніка при лікуванні карієсу. Види, суть, методика проведення.
74. Класифікація пульпітів. Загальна симптоматика пульпіту.
75. Етіологія, патогенез гострого та хронічного пульпіту.
76. Гіперемія пульпи. Клініка, патологічна анатомія, діагностика, диференційна
77. Гострий обмежений пульпіт. Клініка, патологічна анатомія, діагностика,
78. Гострий дифузний пульпіт. Клініка, патологічна анатомія, діагностика,
79. Гострий гнійний пульпіт. Клініка, діагностика, диференційна діагностика,
лікування.
80. Гострий травматичний пульпіт. Клініка, патологічна анатомія, діагностика,
81. Хронічний фіброзний пульпіт. Клініка, патологічна анатомія, діагностика,
82. Хронічний гіпертрофічний пульпіт. Клініка, патологічна анатомія, діагностика,
83. Хронічний гангренозний пульпіт. Клініка, патологічна анатомія, діагностика,
84. Хронічний конкрементозний пульпіт. Клініка, патологічна анатомія, діагностика,
85. Пульпіт, ускладнений фокальним періодонтитом. Клініка, патологічна анатомія,
діагностика, диференційна діагностика, лікування.
86. Диференціальна діагностика хронічних форм пульпітів.
87. Консервативний (біологічний) метод лікування пульпіту: суть, обґрунтування,
показання, групи медикаментозних препаратів, механізм дії, етапи лікування.
88. Метод вітальної ампутації пульпи. Суть, обґрунтування, показання, етапи
лікування.
89. Вітальний екстирпаційний метод лікування пульпіту: показання, етапи
проведення, ускладнення та їх профілактика.
90. Девітальний метод лікування пульпіту. Суть, механізм дії девіталізуючих паст,
показання, етапи лікування.
91. Ендодонтичні інструменти для проходження, розширення та формування
кореневих каналів. Принципи застосування.
13
92. Інструментальна обробка кореневих каналів. «Степ-бек» техніка.
93. Матеріали для пломбування кореневих каналів, вимоги до них.
94. Гутаперча. Властивості, види, показання до застосування. Методика пломбування
методом центрального штифта.
95. Пломбування кореневих каналів способом латеральної конденсації гутаперчі.
96. Пломбування кореневих каналів способом вертикальної конденсації гутаперчі.
97. Помилки та ускладнення при інструментальній обробці кореневих каналів.
98. Помилки та ускладнення при лікуванні пульпіту, причини розвитку, клініка та їх
100. Філери ті сілери, види, властивості, показання до застосування.
101. Етіологія, патогенез гострого верхівкового періодонтиту.
102. Етіологія, патогенез хронічного періодонтиту.
103. Гострий серозний та гнійний верхівковий періодонтит. Клініка, патологічна
анатомія, діагностика, диференційна діагностика.
104. Гострий серозний та гнійний верхівковий періодонтит. Клініка, патологічна
анатомія, діагностика, диференційна діагностика.
105. Лікування гострого серозного та гнійного верхівкового періодонтиту.
106. Хронічний гранулюючий періодонтит. Клініка, патологічна анатомія, діагностика,
107. Хронічний грануломатозний періодонтит. Клініка, патологічна анатомія,
108. Загострений хронічний періодонтит. Клініка, діагностика, диференційна
109. Диференційна діагностика хронічних форм періодонтитів.
110. Медикаментозна обробка кореневих каналів: групи медикаментів, механізм дії,
показання до застосування.
111. Застосування протеолітичних ферментів для лікування гострого та загостреного
хронічного періодонтиту.
112. Застосування сорбентів при лікуванні періодонтиту.
113. Фізичні методи лікування періодонтиту. Види, показання, механізм дії
електрофорезу, методика використання.
114. Застосування електричних струмів високої частоти (УВЧ, СВЧ) при лікуванні
періодонтиту. Види, показання, методика проведення.
115. Пломбування кореневих каналів термафілом.
116. Помилки та ускладнення при лікуванні періодонтиту. Причини виникнення,
методи усунення та запобігання.
118. Ускладнення гострого та хронічного періодонтиту. Причини розвитку, їх
усунення та профілактика.
119. Значення наукових праць професорів І.Й.Новіка, М.Ф.Данилевського та їх учнів у
розвитку сучасної пародонтології.
120. Систематика та номенклатура захворювань пародонта. класифікація професора
М.Ф.Данилевського.
121. Місцеві подразники тканин пародонта при генералізованому пародонтиті, методи
їх усунення.
122. Значення судинних порушень та мікроциркуляції тканин пародонта в патогенезі
захворювань пародонта.
123. Роль дефіциту вітамінів А, С, Е у патогенезі захворювань пародонта.
124. Значення мікрофлори у розвитку захворювань пародонта.
125. Катаральний гінгівіт. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
14
126. Гострий виразковий гінгівіт. Етіологія, патогенез, патологічна анатомія,
127. Хронічний виразковий гінгівіт. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
128. Гіпертрофічний гінгівіт. Гранулююча форма. Етіологія, патогенез, клініка,
діагностика, диференціальна діагностика, лікування.
129. Гіпертрофічний гінгівіт. Фіброзна форма. Етіологія, патогенез, клініка,
130. Десквамативний гінгівіт. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
131. Локалізований пародонтит. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
132. Клініко-рентгенологічні методи діагностики хвороб пародонта.
133. Клініко-рентгенологічні та лабораторні показники генералізованого пародонтиту
хронічного перебігу.
134. Генералізований пародонтит хронічного перебігу. Клініко-лабораторні та
рентгенологічні показники.
135. Генералізований пародонтит загостреного перебігу. Клініко-лабораторні та
рентгенологічні показники.
136. Пародонтоз. Клініка, діагностика, диференційна діагностика.
137. Лабораторні методи діагностики захворювань пародонта.
138. Диференціальна діагностика гінгівіту, пародонтиту, пародонтозу.
139. Основні принципи та план лікування хворого на генералізований пародонтит.
140. Місцеві подразники тканин пародонта при генералізованому пародонтиті та
методи їх усунення.
141. Зубний наліт, зубна бляшка. Механізм утворення, структура, вплив на тканини
пародонта.
142. Пародонтальна кишеня, механізм утворення. Методи лікування (медикаментозні,
хірургічні: кюретаж, його види).
143. Місцева медикаментозна терапія генералізованого пародонтиту хронічного
перебігу.
144. Роль нервово-трофічних змін, порушень обміну речовин в патогенезі
генералізованого пародонтиту.
145. Методи визначення травматичної оклюзії. Тимчасове шинування.
146. Ясенна рідина. Механізм утворення, склад, функціональне значення.
147. Масаж при лікуванні хвороб пародонта. Види, механізм дії, показання, методика
застосування.
148. Основні принципи та план лікування хворого на генералізований пародонтит.
Усунення місцевих пошкоджуючих факторів.
149. Місцева медикаментозна терапія генералізованого пародонтиту загостреного
перебігу. Помилки та ускладнення при лікуванні генералізованого пародонтиту.
150. Протизапальна терапія симптоматичного гінгівіту в комплексному лікуванні
генералізованого пародонтиту.
151. Тимчасове шинування. Показання, види шин, методика застосування армованих
шин.
152. Методи лікування пародонтальних кишень.
153. Хірургічні методи лікування генералізованого пародонтиту. Вакуум-кюретаж,
показання, методика проведення.
154. Кюретаж пародонтальних кишень. показання та методика проведення відкритого
кюретажу.
155. Гінгівотомія та її види. Показання та методика проведення.
156. Гінгівектомія та її види. Показання, методика проведення.
15
157. Клаптеві операції. Види, показання, методика проведення.
158. Гідротерапія при лікуванні захворювань пародонта. Види, гідромасаж: показання
та методика проведення.
159. Застосування електрофорезу у комплексному лікуванні захворювань пародонта.
160. Загальне лікування хворого з захворюваннями пародонта.
161. Помилки та ускладнення при лікуванні генералізованого пародонтиту.
162. Лікування пародонтозу.
163. Гістіоцитоз Х: хвороба Летерера-Зіве, Хенда-Шюлера-Крісчена, еозинофільна
гранулома. Клініка, діагностика, диференціальна діагностика, принципи лікування.
164. Синдром Папійон-Лефевра. Клініка, діагностика, диференціальна діагностика,
лікування.
165. Профілактика захворювань пародонта. Професійна гігієна порожнини рота.
166. Гострий катаральний стоматит. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
167. Хронічний катаральний стоматит. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
168. Хронічний рецидивуючий афтозний стоматит. Етіологія, патогенез, клініка,
169. Виразково-некротичний стоматит. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
170. Гангренозний стоматит. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
171. Кандидоз слизової оболонки порожнини рота. Етіологія, патогенез, клініка,
172. Герпетичний стоматит. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
173. Зміни слизової оболонки порожнини рота при серцево-судинних захворюваннях.
Принципи лікування.
174. Зміни слизової оболонки порожнини рота при гострому лейкозі. Принципи
лікування.
175. Зміни слизової оболонки порожнини рота при анеміях. Принципи лікування.
176. Зміни слизової оболонки порожнини рота при гіпо- та авітамінозі А. Принципи
лікування.
177. Зміни слизової оболонки порожнини рота при гіпо- та авітамінозі С. Принципи
лікування.
178. Зміни слизової оболонки порожнини рота при гіпо- та авітамінозі групи В.
179. Зміни слизової оболонки порожнини рота при авітамінозі РР. Принципи
лікування.
180. Зміни слизової оболонки порожнини рота при геморагічному синдромі. Принципи
лікування.
181. Зміни слизової оболонки порожнини рота при захворюваннях травної системи.
182. Зміни слизової оболонки рота при захворюваннях шлунка та кишечнику.
183. Зміни слизової оболонки порожнини рота при гіпо- та авітамінозі групи В.
184. Зміни слизової оболонки порожнини рота і тканин пародонта при цукровому
діабеті. Принципи лікування.
185. Диференціальна діагностика виразок слизової оболонки порожнини рота.
186. Передракові захворювання слизової оболонки порожнини рота. Класифікація,
диференційна діагностика, принципи лікування виразкових уражень.
16
187. Оперізувальний лишай. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна
188. Пухирчаста хвороба. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
189. Пухирчаста хвороба тільки слизової оболонки порожнини рота. Клініка,
діагностика, диференціальна діагностика, лікування.
190. Лейкоплакія. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
191. Червоний плоский лишай. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
192. Клінічні прояви первинного сифілісу в порожнині рота. Діагностика,
диференціальна діагностика.
193. Клінічні прояви вторинного сифілісу в порожнині рота. Диференціальна
діагностика.
194. Клінічні прояви третинного сифілісу в порожнині рота. Диференціальна
195. Туберкульоз порожнини рота. Клінічні прояви, діагностика, диференціальна
196. Свинцевий стоматит. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна
197. Ртутний стоматит. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна
198. Прояви алергії негайного типу в порожнині рота. Ангіо-невротичний набряк
Квінке. Клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування.
199. Прояви алергії сповільненого типу в порожнині рота. Етіологія, патогенез,
клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування.
200. Багатоформна ексудативна еритема. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
201. Ураження слизової оболонки порожнини рота при гострій променевій хворобі.
202. Десквамативний глосит. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
203. Контактний алергічний хейліт. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
диференційна діагностика, лікування
204. Метеорологічний хейліт. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика,
205. Актинічний хейліт. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна
206. Ексфоліативний хейліт. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
207. Хронічна тріщина губи. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна
208. Екзематозний хейліт. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
209. Лімфедематозний хейліт. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
210. Гландулярний хейліт. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
211. Синдром Мелькерсона-Россолімо-Розенталя. Етіологія, патогенез, клініка,
212. Ромбовидний глосит. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна
17
213. Преканцерозний хейліт Манганотті. Етіологія, клініка, діагностика,
214. Глосодинія. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференціальна
215. Етіологія, патогенез СНІДу, прояви у порожнині рота.
216. Прояви СНІДу в порожнині рота.
217. Етіологія, патогенез СНІДу. Стоматологічні причини передачі інфекції.
218. Роль стану гігієни порожнини рота в патогенезі карієсу.
219. Препарування і пломбування каріозних порожнин I класу.
220. Препарування і пломбування каріозних порожнин II класу.
221. Препарування і пломбування каріозних порожнин III класу.
222. Препарування і пломбування каріозних порожнин IV класу.
223. Препарування і пломбування каріозних порожнин М класу.
224. Загальні принципи препарування каріозних порожнин. Їх обґрунтування.
225. Застосування композиційних матеріалів для відновлення косметичних дефектів
емалі та дентину (флюороз, гіпоплазія, зміни кольору).
226. Методи діагностики пульпіту.
227. Фізичні методи лікування пульпітів.
228. Лікування періодонтитів багатокореневих зубів з
229. Хронічні вогнища інфекції в порожнині рота. Механізм виникнення хронічного
одонтогенного (ротового) сепсису, клініка, діагностика, методи лікування.
230. Роль нервово-трофічних та обмінних порушень у патогенезі захворювань
пародонта.
231. Роль ендокрінних порушень у патогенезі захворювань пародонта.
Хірургічна стоматологія
1. Організація хірургічної стоматологічної допомоги населенню України в

амбулаторних та стаціонарних умовах.
2. Етапи розвитку хірургічної стоматології в Україні. Внесок вітчизняних вчених.
3. Асептика та антисептика під час операцій на щелепно-лицевій ділянці (ЩЛД) в
умовах поліклініки та стаціонару.
4. Асептичні та антисептичні аспекти профілактики СНІДу і вірусного гепатиту в
поліклінічній та стаціонарній практиці хірурга-стоматолога.
5. Способи підготовки рук хірурга-стоматолога до операції в амбулаторних умовах і
стаціонарі.
6. Імунобіологічні особливості тканин ЩЛД. Роль місцевого імунітету в перебігу
одонтогенної інфекції.
7. Обстеження хворого в хірургічному відділенні стоматологічної поліклініки та
стаціонарі. Медична документація.
8. Біль, його компоненти, провідні шляхи. Роль для організму. Реакція організму на
біль, операційну травму.
9. Лікарські речовини для місцевого знеболення, їх хімічний склад, механізм дії.
Прописи.
10. Способи виготовлення, зберігання та оцінка якості розчинів для місцевого
знеболення. Проби на новокаїн І.С.Лукомського та з хрораміном "В" Гуцан.
11. Пролонгування дії місцевих анестетиків. Судиннозвужувальні засоби. Дозування.
Прописи. Інтоксикація адреналіном.
12. Види місцевого знеболення в щелепно-лицевій ділянці. Способи виконання.
13. Потенційоване місцеве знеболення: принципи премедикації, основні інгредієнти
лікарських речовин, які входять до складу схем премедикації, недоліки та переваги.
14. Медикаментозна підготовка (премедикація) хворого до операції на ЩЛД в умовах
18
поліклініки та стаціонару. Можливі ускладнення потенційованого знеболення.
15. Загальні ускладнення при місцевій анестезії. Анафілактичний шок. Реанімаційні
заходи.
16. Місцеві ускладнення при місцевому знеболенні в ЩЛД. Профілактика,
17. Види та особливості проведення загального знеболення під час операцій на
ЩЛД в поліклініці та стаціонарі. Показання та протипоказання.
18. Фармакологічні препарати для наркозу, механізм їх дії. Нейролептаналгезія.
Показання та протипоказання в хірургічній стоматології.
19. Загальні та місцеві ускладнення при проведенні наркозу. Профілактика.
Реанімаційні заходи.
20. Показання та протипоказання до застосування різних видів місцевого та
загального знеболення при операціях на ЩЛД в умовах поліклініки та стаціонару.
21. Центральна анестезія при виключенні II гілки трійчастого нерва. Зони
іннервації, показання, техніка виконання. Профілактика ускладнень.
22. Центральна анестезія при виключенні III гілки трійчастого нерва. Зони
іннервації показання, техніка виконання. Профілактика ускладнень.
23. Анестезія за Берше-Дубовим-Уваровим. Показання і методика проведення.
24. Анестезія за Вишневським в підскроневій ямці. Тригерно-симпатична блокада.
Показання. Методика проведення.
25. Торусальна анестезія за Вейсбремом. Зони дії. Показання. Методика виконання.
Профілактика ускладнень.
26. Екстраоральний метод мандибулярної анестезії. Зони дії. Показання. Методика
виконання. Профілактика ускладнень.
27. Аподактильний спосіб інтраоральної мандибулярної анестезії. Зони дії.
Показання. Методика виконання. Профілактика ускладнень.
28. Пальцевий метод інтраоральної мандибулярної анестезії. Зони дії. Показання.
Методика виконання. Профілактика ускладнень.
29. Знеболення щічного нерва. Види. Зони дії. Методика виконання. Показання.
30. Ментальна анестезія. Зони дії, показання, методика.
31. Інфраорбітальна анестезія. Зони дії. Показання. Методика виконання. Можливі
ускладнення, її профілактика і лікування.
32. Туберальна анестезія. Зони дії. Показання. Методика виконання. Можливі
ускладнення, її профілактика і лікування.
33. Анестезія у різцевого отвору. Зони дії. Показання. Методика виконання.
Можливі ускладнення, профілактика і лікування.
34. Плексуальна анестезія. Зони дії. Показання. Методика виконання. Профілактика
ускладнень.
35. Методики знеболення при видаленні молярів нижньої щелепи (н/щ).
36. Знеболення при проведенні секвестректомії в ментальному відділі н/щ.
37. Знеболення при видаленні різців, премолярів верхньої щелепи (в/щ).
38. Знеболення при розтині поверхневої, глибокої флегмон ЩЛД та шиї.
39. Загальні ускладнення під час і після знеболення. Профілактика, допомога.
40. Підготовка стоматологічного хворого до ургентного оперативного втручання в
41. Підготовка стоматологічного хворого до планового оперативного втручання в
42. Місцеві ускладнення під час і після ін'єкції анестетика. Профілактика, лікування.
43. Тактика лікаря при помилковому введенні замість анестетика неін'єкційного
розчину.
44. Зомління, колапс, шок. Клінічний перебіг, допомога стоматологічному хворому в
умовах амбулаторії.
19
45. Місцеві ускладнення при проведенні анестезії в ЩЛД: етіологія,
патогенез,клінічна картина, допомога, профілактика.
46. Особливості знеболення при видаленні зубів у хворих на інфаркт міокарда,
цукровий діабет, серцево-судинні захворювання.
47. Знеболення при видаленні слинного каменя.
48. Знеболення при гайморотомії.
49. Вибір методу знеболення у хворих з алергічним статусом.
50. Особливості знеболення у осіб похилого віку.
51. Сучасні знеболюючі засоби (анестетики), обладнання: дія, недоліки та переваги.
52. Сучасні методики знеболення при стоматологічних операціях, принципи
подальшого розвитку методів знеболення.
53. Підготовка хворого та порожнини рота до операції видалення зуба.
54. Операція видалення зуба. Етапи. Особливості видалення окремих груп зубів,
коренів на верхній та нижній щелепах.
55. Ускладнення при видаленні зубів на н/щ і в/щ. Діагностика, лікування.
56. Інструментарій для типового, складного і атипового видалення зуба, його
призначення, дія.
57. Інструментарій для видалення зубів, коренів на в/щ. Будова та правила
користування.
58. Інструментарій для видалення зубів, коренів на н/щ. Будова та правила
користування.
59. Атипове видалення зубів. Методика. Догляд за післяопераційною раною.
60. Види та термін загоєння післяекстракційної ранц.
61. Атипове видалення ретенованих і дистопованих зубів. Показання. Методика
виконання операції. Альвеолектомія. Ускладнення та їх лікування.
62. Кровотеча після видалення зуба: її причини, методи зупинки, профілактика.
63. Альвеоліт: етіологія, лікування. Догляд за раною в післяопераційному періоді.
64. Альвеолярний біль: етіологія, клініка, лікування.
65. Тактика лікаря при перфорації дна гайморової пазухи під час видалення зуба.
66. Тактика лікаря при проштовхуванні зуба у верхньощелепну пазуху.
67. Специфіка підготовки хворого із захворюванням крові до видалення зуба.
68. Тактика лікаря при проштовхуванні зуба в тканини дна порожнини рота.
69. Перелом зуба: методика видалення, необхідні інструменти.
70. Видалення зуба з ракової пухлини: у хворого на гіпертонічну хворобу, інсульт,
інфаркт міокарда.
71. Видалення зуба з ракової пухлини: у хворого на лейкоз.
72. Хронічні одонтогенні запальні вогнища у хворих із соматичною локальною та
системною патологією. Тактика стоматолога.
73. Хронічні одонтогенні запальні вогнища у хворих до та після операцій на черевній
порожнині, грудній клітці. Тактика стоматолога.
74. Причини перелому щелеп при видаленні зубів. Тактика лікаря.
75. Профілактика аспірації зубів, перелому та вивиху н/щ під час видалення зубів.
76. Хвороби прорізування зубів. Дистопія та ретенція. Клініка, діагностика.
Показання та методики видалення зубів.
77. Перикороніт. Причини, класифікація, клініка, діагностика, методики
консервативного та хірургічного лікування.
78. Етіологія, патогенез та класифікація запальних процесів у ЩЛД.
79. Гострий, хронічний періодонтитт. Класифікація, клініка, діагностика і
лікування.
80. Хронічний гранулематозний періодонтит, клініка та діагностика. Види гранулеми,
теорії походження епітелію в гранулемах.
81. Хірургічні методи лікування хронічного періодонтиту. Резекція верхівки кореня.
20
Показання, методика виконання, можливі ускладнення, їх профілактика.
82. Хірургічні методи лікування хронічного періодонтиту. Гемісекція, ампутація,
реплантація. Показання. Методика виконання. Можливі ускладнення та їх профілактика.
83. Реплантація зуба: одномоментна і відстрочена, показання і протипоказання,
методика операції, ускладнення. Типи з’єднання кореня зуба зальвеолою.
84. Причини загострень хронічного періодонтиту, патогенез. Лікування,
профілактика ускладнень.
85. Періостити щелеп: класифікація, етіологія, патогенез, клініка, диференціальна
Діагностика.
86. Остеомієліт щелеп. Етіологія, теорії патогенезу, класифікація.
87. Одонтогенний остеомієліт щелеп. Гостра стадія. Клініка, діагностика, лікування.
88. Одонтогенний остеомієліт щелеп. Хронічна стадія. Клініка, діагностика.
Консервативне лікування. Операція секвестректомії. Показання, терміни виконання та її
методика. Профілактика ускладнень.
89. Особливості клінічного перебігу одонтогеного остеомієліту н/щ і в/щ. Залежність
від анатомо-топографічних особливостей. Ускладнення остеомієліту.
90. Диференційна діагностика гострого періодонтиту, періоститу та остеомієліту
щелеп.
91. Особливості клінічного перебігу, діагностики і лікування неодонтогенного
гострого остеомієліту щелеп.
92. Гематогенний гострий остеомієліт в/щ: етіологія, клініка, ускладнення і
лікування.
93. Хірургічна анатомія клітковинного простору ЩЛД. Шляхи поширення
одонтогенної інфекції.
94. Абсцеси, флегмони ЩЛД. Запальні клінічні ознаки, прийом-діагностики.
Принципи комплексного лікування.
95. Абсцес щелепно-язикового жолобка, підязичної ділянки. Хірургічна анатомія,
причини, клініка, діагностика, лікування.
96. Флегмони скроневої ділянки, підскроневої, крилопіднебінної ямок. Етіологія,
патогенез, клініка; діагностика, лікування.
97. Абсцеси, флегмони підочної та вилицевої ділянок. Причини, клініка, діагностика,
лікування.
98. Абсцеси, флегмони позащелепної, піднижньощелепного,
крилоподібнощелепного, навкологлоткового клітковинних просторів. Їх хірургічна анатомія.
Причини, клініка, діагностика, лікування.
99. Абсцеси, флегмони підмасетеріального клітковинного простору. Хірургічна
анатомія. Причини, клініка, діагностика, лікування.
100. Абсцеси, флегмони щічної, привушно-жувальноі ділянки. Причини, хірургічна
анатомія, клініка, діагностика, лікування.
101. Абсцеси, флегмона язика. Причини, клініка, діагностика, лікування.
102. Флегмона дна порожнини рота, гнилісно-некротична флегмона Жансуля-
Людвіга. Хірургічна анатомія, причини, клініка, діагностика, лікування.
103. Одонтогенна та неодонтогенна флегмони ЩЛД: диференційна діагностика,
особливості клінічного перебігу, лікування ускладнення
104. Клініка, топографічна анатомія та лікування флегмони шиї.
105. Загальне лікування флегмон ЩЛД. Виписати необхідні рецепти.
106. Одонтогенний медіастеніт: етіологія, патогенез, клінічна картина, діагностика.
107. Диференційна діагностика одонтогенного медіастениту, хірургічне та
медикаментозне лікування.
108. Сепсис, інфекційно-токсичний шок. Етіологія, клініка, диференційна діагностика,
лікування.
109. Тромбофлебіт вен обличчя, тромбоз печеристого синусу. Етіологія, клініка,
21
110. Одонтогенний абсцес мозку, менінгіт. Етіологія, клінічна картина, лікування.
111. Одонтогенний гайморит. Етіологія, класифікація, клініка, діагностика.
Консервативне та хірургічне лікування. Ускладнення та їх профілактика.
112. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування артриту та артрозу скронево-
нижньощелепного суглоба.
113. Актиномікоз ЩЛД: клініка, диференціальна діагностика, лікування.
114. Сифіліс ЩЛД: клініка, диференціальна діагностика, лікування.
115. Туберкульоз ЩЛД: клініка, диференційна діагностика, лікування.
116. Лімфаденіт ЩЛД: класифікація, клініка, диференціальна діагностика, лікування.
117. Фурункул та карбункул ЩЛД: класифікація, клініка, ускладнення та лікування.
118. Гостре запалення слинних залоз: класифікація, клінічний перебіг, лікування.
119. Слиннокам'яна хвороба: етіологія, клініка, ускладнення і лікування.
120. Псевдопаротит Генценберга та паротит.
121. Хронічне запалення слинних залоз: класифікація, клінічний перебіг, лікування.
122. Системні захворювання слинних залоз: хвороба Мікуліча, синдром Шегрена.
123. Нома. Етіологія, патогенез, клінічна картина, лікування. Диференціина
діагностика, ускладнення.
124. Бешиха обличчя. Етіологія, патогенез, клінічна картина, лікування.
Диференціальна діагностика, ускладнення.
125. Доброякісні пухлини м'яких тканин ЩЛД.
126. Атероми: клініка, диференцшна діагностика, лікування.
127. Ліпома ЩЛД: клініка, диференціина діагностика, лікування.
128. Гемангіома ЩЛД: класифікація, клініка, лікування.
129. Кавернозна гемангіома ЩЛД: диференціальна діагностика, лікування.
130. Ретенційна кіста ЩЛД: клініка, діагностика, лікування.
131. Дермоїдна кіста: клінічний перебіг, диференціина діагностика, лікування.
132. Клініка та лікування радикулярної кісти н/щ.
133. Фолікулярна кіста щелеп: клініка, диференціальна діагностика, лікування.
134. Резидуальна кіста щелеп: етіологія, патогенез, диференційна діагностика,
лікування.
135. Парадентарна кіста щелеп: етіологія, патогенез, диференційна діагностика,
лікування
136. Клініка, диференціальна діагностика і лікування амелобластом щелеп.
137. Одонтома щелеп: класифікація, диференціальна діагностика, лікування.
138. Одонтогенні пухлиноподібні утворення: остеодисплазія, паратиреоїдна
остедистрофія хвороба Педжета, еозинофільна гранулема.
139. Периферична форма остеобластоми: особливості клінічного перебігу, діагностика,
лікування.
140. Центральна форма остеобластоми: клініка, рентгенологічна картина.
141. Пухлини слинних залоз: класифікація, клініка, діагностика, лікування.
142. Біологічні особливості пухлинної клітини та дія на неї променевого опромінення,
кріотерапії, гіпертермії.
143. Біологічні особливості пухлинної клітини та дія на неї хіміопрепаратів,
оксигенації, ультразвуку, гіпоксії.
144. Імунологічні аспекти клінічної онкології. Імунотерапія хворих на злоякісні
пухлини.
145. Комплексне лікування хворих на злоякісні пухлини.
146. Передракові захворювання і рак обличчя: етіологія, клініка, диференціальна
147. Рак шкіри обличчя: особливості клінічного перебігу, лікування.
148. Рак губи: клініка, диференціальна діагностика, лікування.
22
149. Рак слизової оболонки порожнини рота: клініка, диференціийа діагностика,
лікування.
150. Рак язика: етіологія, патогенез, диференціальна діагностика, лікування.
151. Рак слинних залоз: клінічний перебіг, диференціальна діагностика, лікування.
152. Раки н/щ: етіологія, клініка, лікування.
153. Рак в/щ, який розвивається з верхньої стінки гайморової пазухи: клініка,
154. Рак в/щ, який розвивається з нижньої стінки гайморової пазухи: клініка,
155. Рак в/щ, який розвивається з латеральної стінки гайморової пазухи: клініка,
156. Рак в/щ, який розвивається з медіальної стінки гайморової пазухи: клініка,
157. Саркома щелеп і м'яких тканин ЩЛД.
158. Операція Крайля: суть, показання.
159. Операція Ванаха: показання, суть.
160. Предмет і завдання військової стоматології, щелепно-лицевої хірургії.
161. Організація допомоги пораненим військовим Збройних Сил України в мирний та
військовий час.
162. Травматична хвороба: патогенез, класифікація, прогноз, перебіг, особливості,
лікування, наслідки хвороби.
163. Класифікація пошкоджень тканин ЩЛД.
164. Загальна-характеристика, перебіг, діагностика пошкоджень обличчя та щелеп в
мирний і військовий час.
165. Безпосередні ускладнення щелепно-лицевих поранень, їх діагностика. Допомога
на полі бою та на етапах медичної евакуації,
166. Обсяг та зміст медичної допомоги пораненим в щелепно-лицеву ділянку в
мирний та військовий час.
167. Вогнепальні та невогнепальні пошкодження м'яких тканин обличчя:
класифікація, перебіг, особливості хірургічної обробки.
168. Види швів і шовних матеріалів. Пластичні шви: призначення та модифікації.
169. Вогнепальні та невогнепальні пошкодження кісток ЩЛД: класифікація,
діагностика, перебіг, допомога на етапах медичної евакуації.
170. Рентгенологічні укладки для діагностики пошкоджень кісток лицевого черепа.
171. Невогнепальні пошкодження в/щ за Ле-Фору, особливості клінічних проявів,
діагностика, перебіг, допомога на етапах медичної евакуації.
172. Тимчасова (транспортна) іммобілізація при пошкодженнях кісток ЩЛД, види,
принципи, вимоги.
173. Спеціалізована допомога при пошкодженнях щелеп.
174. Назубні шини Тірегштедта та їх модифікації.
175. Лабораторні шини та їх використання при пошкодженнях щелеп.
176. Остеосинтез щелеп: показання, види, методи, обладнання, біологічні та
біомеханічні принципи.
177. Ортопедично-апаратний метод лікування пошкоджень щелеп та з їх дефектами:
види, показання.
178. Комбіновані пошкодження щелеп: особливості клінічного прояву та надання
допомоги.
179. Пошкодження вилицевих кісток: класифікація, особливості клінічного перебігу.
180. Пошкодження кісток носа: класифікація, клініка.
181. Передня та задня тампонада носа: показання, техніка.
182. Комбіновані радіаційні пошкодження ЩЛД: класифікація, особливості перебігу,
надання допомоги.
23
183. Комбіновані хімічні пошкодження ЩЛД: класифікація, особливості перебігу,
184. Поєднані пошкодження лицевого та мозкового черепа: класифікація, особливості
перебігу, діагностика ліквореї, принципи надання допомоги.
185. Опіки обличчя: класифікація, особливості перебігу, надання допомоги на етапах
медичної евакуації.
186. Лікування наслідків опіків обличчя.
187. Сучасна вогнепальна рана ЩЛД: особливості, лікування.
188. Асфіксія при пошкодженнях тканин ЩЛД: класифікація, особливості клінічного
перебігу. Надання допомоги хворим.
189. Кровотеча при пошкодженнях тканин ЩЛД: класифікація, надання допомоги
хворим.
190. Запальні ускладнення пошкоджень ЩЛД: травматичний (вогнепальний та
невогнепальний) остеомієліт, синусит. Перебіг, особливості лікування.
191. Пошкодження язика, дна порожнини рота: особливості клінічного перебігу та
192. Пошкодження привушно-жувальної ділянки, привушної слинної залози:
особливості клінічного перебігу та надання допомоги.
193. Пошкодження шиї: особливості клінічного перебігу та надання допомоги.
194. Сторонні тіла ЩЛД: етіологія, перебіг, способи видалення.
195. Харчування поранених в ЩЛД. Види дієт. Методи годування. Догляд за
пораненими.
196. ЛФК та фізіотерапія при лікуванні поранених в ЩЛД.
197. Воєнно-медична експертиза поранених в ЩЛД.
198. Роль вітчизняних вчених у розвитку реконструктивно-відновної хірургії
обличчя.
199. Основні принципи, прийоми та види пластичних операцій на обличчі та
щелепах.
200. Шкірна пластика місцевими тканинами. Планування операцій (за
Ю.К.Шимановським, О.О.Лімбергом).
201. Усунення дефектів носа, губ, щік, підборіддя місцевими тканинами, клаптями
на ніжці.
202. Філатовське стебло та його застосування у відновній хірургії обличчя.
Ринопластика за Ф.М.Хитровим.
203. Вільна пересадка шкіри під час операцій на ЩЛД. Види шкірних трансплантатів,
їх переваги та недоліки.
204. Види та хірургічні методи лікування деформацій щелеп.
205. Дефекти в/щ, н/щ: класифікація, клініка, лікування.
206. Кісткова пластика щелеп: біологічні основи.
207. Компресійно-дистракційний метод лікування деформацій та дефектів кісток
обличчя. Досягнення вітчизняних вчених.
208. Вторинні деформації верхньої губи та носа після ринохейлопластики. Клініка,
лікування.
209. Вторинні деформації в/щ, середньої зони обличчя після ураностафілопластики:
Клініка, лікування.
210. Мікросудинна хірургія та клапті з осьовим судинним малюнком у лікуванні
дефектів і деформацій тканин обличчя.
211. Остеогенна та остеоіндуктивна терапія в патології кісток обличчя.
212. Передпротезної хірургії, стоматологічна імплантологія, види імлантів, хірургічні
етапи імплантації.
213. Лікування парезу та паралічу мімічних м'язів.
214. Внутрішні порушення скронево-нижньощелепного суглоба. Класифікація, клініка,
24
лікування.
215. Анкілоз скронево-нижньощелепного суглоба. Класифікація, клініка, лікування.
216. Контрактура н/щ. Клініка, діагностика, лікування.
217. Хірургічне лікування больових синдромів обличчя.
218. Ураження трійчастого нерва. Неврит, невралгія. Клініка, діагностика, лікування.
219. Принципи естетичної хірургії обличчя.
220. Сучасний стан черепно-щелепно-лицевої хірургії в світі та Україні. Майбутнє
спеціальності.
Ортопедична стоматологія
1. Ортопедична стоматологія. Визначення, мета, завдання. Історичні етапи та

основні напрямки розвитку.
2. Потреба та організація ортопедичної допомоги населенню України. Оснащення
ортопедичних відділень, зуботехнічних лабораторій. Необхідна документація та правила її
ведення.
3. Діагностика в ортопедичній стоматології. Методи досліджень. Значення
діагностичного процесу для вибору плану лікування.
4. Визначення понять «артикуляція», «оклюзія» та їх значення для конструювання
зубних протезів.
5. Основні положення суглобової теорії артикуляції та її практичне значення.
6. Основні положення сферичної теорії артикуляції та її практичне значення.
7. Теорія артикуляційної рівноваги, основні положення.
8. Групи жувальних м’язів. Явище узгодженого антагонізму, синергізму у роботі
жувальних м’язів.
9. Сагітальні та трансверзальні оклюзійні криві, їх значення в конструюванні
штучних зубних рядів при виготовленні повних знімних протезів.
10. Біомеханіка рухів нижньої щелепи. Апарати, які відтворюють її.
11. Методи реєстрації рухів нижньої щелепи та їх значення для конструювання
повних знімних протезів.
12. Механізм рухів нижньої щелепи в сагітальному напрямі. Різцевий та суглобовий
шляхи, їх взаємозв’язок.
13. Рухи нижньої щелепи в трансверзальному напрямі .
14. Фази жувальних рухів за Гізі.
15. Будова та функції скроневонижньощелепного суглоба (СНЩС).
16. Анатомічні особливості СНЩС. Основні структурні елементи та їх функціональне
значення.
17. Філогенетичні особливості СНЩС у людини. Взаємозв’язок між характером
прикусу та елементами суглоба.
18. Анатомія зубів, зубних рядів. Анатомія оклюзійних поверхонь
19. Поняття про зубні, альвеолярні та базальні дуги. Фактори, що забезпечують
стійкість зубів.
20. Артикуляційно-оклюзійні співвідношення фронтальних та бокових зубів.
21. Складові елементи пародонту, їх взаємозв’язок та функціональна спрямованість.
Морфологічна та функціональна єдність елементів пародонту.
22. Будова й функції періодонту. Трансформація жувального тиску.
23. Анатомія зубоясенного з’єднання. Сучасні уявлення про адаптацію краю штучної
коронки до маргінального пародонту.
24. Функціональні методи дослідження в ортопедичній стоматології та їх
25. Жувальна сила, жувальний тиск, жувальна ефективність. Методи їх визначення.
26. Статичні та динамічні методи визначення жувальної ефективності.
25
27. Рефлекси зубощелепної системи. Поняття про періодонтомускулярний,
гінгівомускулярний та міостатичний рефлекси.
28. Дослідження пацієнтів з частковими дефектами зубних рядів. Класифікації
дефектів зубних рядів за А.І.Бетельманом та Кенеді. Їх значення для клініки ортопедичної
стоматології.
29. Підготовка порожнин рота до зубного протезування. ЇЇ обсяг та значення.
30. Біль. Знеболення. Методи знеболення в ортопедичній стоматології.
31. Медичні та фармакологічні засоби проведення знеболення.
32. Психоемоційні та стресові реакції хворих під час стоматологічного прийому.
Механізм болю.
33. Критичні стани при місцевому введені анестетиків. Клініка. Невідкладна
допомога. Запобігання ускладненням.
34. Дезинфекція та стерилізація інструментів, відбитків. Методи запобігання
поширенню інфекційних захворювань в стоматологічній клініці.
35. Відбитки та їх класифікація. Матеріали, які використовують для їх отримання.
36. Ускладнення при отримані відбитків та їх запобігання.
37. Вимоги, що ставляться до відбиткових матеріалів.
38. Класифікація дефектів коронки зуба за Блеком та Куриленко.
39. Показання та протипоказання до заміщення дефектів твердих тканин зубів
вкладками.
40. Конструкції вкладок. Клініко-лабораторні етапи виготовлення.
41. Фіксація незнімних протезів за допомогою вкладок.
42. Штифтові зуби. Показання та протипоказання до виготовлення штифтових
конструкцій.
43. Вибір конструкції штифтових зубів залежно від клінічної ситуації.
44. Клініко-лабораторні етапи виготовлення штифтових зубів (Катц, Іл’їна-Маркосян,
Ричмонд, Ахмедов, штифтовий зуб Логана).
45. Показання до заміщення дефектів твердих тканин передніх зубів вкладками.
Принципи формування порожнин, конструкції вкладок.
46. Показання до заміщення дефектів твердих тканин бокових зубів вкладками.
Формування порожнин, конструкції вкладок та їх фіксація.
47. Вимоги до штучних коронок. Помилки та ускладнення при їх виготовленні.
48. Показання до покриття зуба коронкою.
49. Класифікації коронок. Матеріали, що використовуються для виготовлення
штучних коронок.
50. Показання та протипоказання для покриття зубів металевими штампованими
коронками. Методика препарування зубів. Можливі ускладнення та їх запобігання.
51. Співвідношення краю коронки з тканинами маргінального пародонту.
Ускладнення при подовженому та вкороченому краях коронки. Морфологічна картина.
52. Клініко-лабораторні етапи виготовлення штампованих металевих коронок.
53. Види штампування.
54. Комбіновані коронки. Клінічні показання до їх застосування. Методи
виготовлення. Облицювальні матеріали.
55. Пластмасові коронки. Показання та протипоказання до їх застосування. Клініко-
лабораторні етапи їх виготовлення.
56. Фарфорові коронки. Показання та протипоказання до їх застосування. Клініко-
лабораторні етапи їх виготовлення.
57. Клініка часткової втрати зубів. Вибір конструкції протезів при часткових
дефектах зубних рядів.
58. Мостоподібні протези. Показання та протипоказання до заміщення часткових
дефектів зубних рядів мостовидними протезами.
26
59. Вимоги до опорних зубів при плануванні незнімних та знімних конструкцій
зубних протезів.
60. Конструкції мостоподібних протезів. Показання до їх виготовлення (паяні,
непаяні, литі). Їх переваги та негативні властивості.
61. Ускладнення, що можуть виникати при виготовленні протезів з різнорідних
сплавів металів. Клінічні прояви, диференціальна діагностика, лікування і профілактика.
62. Клініко-лабораторні етапи виготовлення паяних мостоподібних протезів.
63. Клініко-лабораторні етапи виготовлення непаяних мостоподібних протезів.
64. Показання до виготовлення комбінованих коронок та мостоподібних протезів.
65. Облицювальні матеріали. Способи покращання фіксації облицювального
матеріалу.
66. Клініко-лабораторні етапи виготовлення суцільнолитих мостоподібних протезів.
67. Способи виготовлення воскових репродукцій суцільнолитих каркасів. Способи
компенсації усадки металів. Сплави металів, які використовуються для незнімних протезів.
Вимоги до них.
68. Металокераміка. Показання та протипоказання до заміщення дефектів зубних
рядів металокерамічними мостоподібними протезами.
69. Клініко-лабораторні етапи виготовлення металокерамічних зубних протезів.
70. Фактори, що забезпечують поєднання кераміки з металевим каркасом.
71. Класифікація фарфорових мас, їх складові компоненти.
72. Особливості приясенного препарування при виготовленні суцільнолитих
конструкцій незнімних зубних протезів. Знеболення.
73. Показання до депульпування опорних зубів при виготовленні суцільнолитих
конструкцій.
74. Технологічні етапи виготовлення металокерамічних конструкцій. Фактори, що
забезпечують міцність керамічного облицювання.
75. Показання та протипоказання до заміщення дефектів твердих тканин
фарфоровими вкладками. Види вкладок. Клініко-лабораторні етапи виготовлення.
76. Способи ретракції крайових ясен. Способи та матеріали , що при цьому
використовуються.
77. Естетика незнімного протезування. Акрилові та композитні коронки. Захист зубів
після препарування в залежності від глибини препаровки.
78. Показання до виготовлення естетичних коронок. Методика їх виготовлення
(композитні матеріали, фарфор, пластмаса).*
79. Порівняльна характеристика сучасних облицювальних матеріалів для
виготовлення зубних протезів.
80. Фактори, що забезпечують фіксацію незнімних зубних протезів. Підготовка до
фіксації. Матеріали.
81. Особливості протезування мостоподібними протезами при значному нахилі
опорних зубів.
82. Показання до застосування незнімних протезів без препарування опорних зубів.
83. Ускладнення при незнімному протезуванні. Причини їх виникнення та методи
84. Анатомо-фізіологічні особливості порожнини рота при частковій втраті зубів.
85. Види атрофії щелеп. Фактори, що спричинюють розвиток атрофії щелеп, та її
клінічне значення.
86. Анатомічні утворення щелеп, що мають значення для фіксації знімних
пластинкових протезів.
87. Дослідження слизової оболонки порожнини рота та врахування її анатомо-
гістологічних особливостей при знімному протезуванні.
88. Піддатливість слизової оболонки порожнини рота (Суплі, Люнд).
27
89. Характеристика окремих ділянок слизової оболонки верхньої щелепи (буферні
зони за Гавриловим).Практичне значення.
90. Конструкції сучасних знімних протезів, їх функціональна цінність.
91. Показання до заміщення дефектів зубних рядів частковими знімними протезами.
92. Методи підготовки порожнини рота при виготовленні знімних протезів.
93. Межі часткових знімних протезів залежно від топографії дефектів зубних рядів.
94. Визначення та фіксація центральної оклюзії при I та II групах дефектів зубних
рядів.
95. Методи визначення висоти центральної оклюзії та її фіксація при III групі
дефектів зубних рядів.
96. Методи фіксації часткових знімних протезів.
97. Значення елементів анатомічної ретенції та її використання для фіксації знімних
протезів.
98. Роль біофізичних та механічних методів укріплень знімних протезів.
99. Опорні зуби, їх вибір для фіксації часткових знімних протезів. Вимоги до опорних
зубів.
100. Кламерна лінія. Точкове, лінійне та площинне укріплення протезів.
101. Фіксація, стабілізація та рівновага знімних протезів. Фактори, що їх
забезпечують.
102. Кламери, їх класифікація. Способи з’єднання кламерів з протезом.
103. Безкламерні протези. Показання до їх застосування.
104. Порівняльна характеристика часткових знімних, бюгельних та мостоподібних
протезів.
105. Правила постановки зубів у часткових знімних протезах.
106. Постановка зубів на притоці та штучних яснах.
107. Перевірка конструкції часткових знімних протезів. Можливі помилки та шляхи їх
усунення.
108. Армування базису часткових знімних протезів. Показання. Технологія
виготовлення.
109. Здача й корекція часткових знімних протезів. Правила користування знімними
пластинковими протезами.
110. Показання та клінічні етапи виготовлення часткових знімних протезів з
металевим базисом.
111. Способи виготовлення часткових знімних протезів з металевим базисом.
112. Телескопічне кріплення. Показання до застосування.
113. Клініко-лабораторні етапи виготовлення знімних протезів з телескопічною
системою кріплення.
114. Особливості протезування хворих з наявністю одного зуба на щелепі.
Особливості виготовлення протезів.
115. Атачмени (затвори, шарніри).Класифікація. Показання до використання.
116. Механізм перерозподілу жувального тиску при використанні атачменів.
117. Показання та протипоказання до виготовлення часткових знімних протезів з
замковими кріпленнями.
118. Клініко-лабораторні етапи виготовлення знімних протезів на замкових
кріпленнях.
119. Вплив пластинкових знімних протезів на тканини порожнини рота. Класифікація,
діагностика, клініка та лікування протезних стоматитів.
120. Заміщення дефектів зубних рядів бюгельними протезами. Показання та
протипоказання.
121. Планування конструкції каркасів бюгельних протезів на діагностичних моделях.
122. Правила виготовлення діагностичних моделей. Матеріали, планування
конструкції протезів на діагностичних моделях.
28
123. Вимоги до відбитків для виготовлення бюгельних протезів. Матеріали для їх
одержання.
124. Паралелометрія. Способи проведення. Види паралелометрів.
125. Загальна кламерна лінія та її значення в плануванні каркаса бюгельного протеза.
126. Калібрування діагностичних моделей, його значення для вибору конструкції
кламерів та фіксації бюгельного протеза. Загальна кламерна лінія.
127. Виготовлення каркасів бюгельних протезів на вогнетривких моделях.
Дублювання моделей. Формувальні маси.
128. Підготовка моделі до дублювання. Вогнетривкі маси. Технологія дублювання.
129. Матеріали, що використовуються при виготовленні бюгельних протезів. Усадка
сплавів металів та способи її компенсації.
130. Конструкції опорних елементів та їх розміщення в каркасах бюгельних протезів
залежно від клінічних умов.
131. Припасування каркаса бюгельного протеза.
132. Різновиди фіксуючих елементів бюгельних протезів. Конструкції, показання до
133. Здача й корекція бюгельного протеза.
134. Переваги та недоліки бюгельного протеза.
135. Анатомо-фізіологічні особливості жувального апарату при повній втраті зубів.
136. Способи фіксації повних знімних протезів.
137. Фіксація, стабілізація та рівновага повних знімних протезів. Фактори, що їх
забезпечують.
138. Дослідження порожнини рота хворого з повною втратою зубів.
139. Класифікації беззубих щелеп та слизової оболонки протезного ложа (Келер,
Шредер, Оксман, Суплі, Люнд).
140. Рухома слизова оболонка. Поняття про нейтральну зону. Топографія нейтральної
зони на верхній та нижній щелепі.
141. Межі протезного ложа при виготовленні повних знімних протезів. Значення
елементів анатомічної ретенції.
142. Історія отримання функціональних відбитків з беззубих щелеп (Шрот, Момме,
Курляндський).
143. Класифікація функціональних відбитків при повній відсутності зубів, методики
їх отримання. Матеріали.
144. Виготовлення та припасування жорстких ложок на верхню й нижню щелепу за
методикою Герб ста.
145. Одномоментне виготовлення індивідуальних ложок на верхню та нижню щелепи
(за методикою ЦІТО та З.С.Василенко).
146. Отримання функціональних відбитків за допомогою воскових ложок.
147. Класифікація функціональних відбитків за ступенем відтиснення слизової
оболонки. Показання та клінічне значення. Матеріали.
148. Вибір відбиткових мас для отримання функціональних відбитків.
149. Методики отримання функціональних відбитків під жувальним тиском.
150. Способи визначення та фіксація центрального співвідношення щелеп у хворих з
повною втратою зубів.
151. Етапи визначення та фіксації центральної оклюзії при IV групі дефектів.
152. Можливі помилки під час визначення та фіксації центральної оклюзії при IV групі
дефектів, та способи їх виправлення.
153. Основні положення проблеми артикуляції .Сферична теорія артикуляції та її
основні положення. Основоположники та послідовники сферичної теорії. ЇЇ практичне
значення.
154. Суглобова теорія артикуляції. Основні положення ЇЇ представники. Практичне
значення суглобової теорії для конструювання повних знімних протезів.
29
155. Формування індивідуальних оклюзійних кривих відповідно до сферичної теорії
артикуляції. Стандартні та індивідуальні сферичні поверхні.
156. Внутрішньоротовий запис рухів нижньої щелепи. Феномен Христенсена.
157. Методика Катца-Ефрона-Гельфанда для отримання індивідуальних оклюзійних
кривих. Практичне значення.
158. Методика Нападова-Сапожникова для формування індивідуальних оклюзійних
кривих.
159. Способи постановки зубів у повних знімних протезах. Види артикуляторів та
оклюдаторів. Анатомічна постановка зубів Способи індивідуальної постановки зубів у повних
знімних протезах.
160. Технологія виготовлення базисів знімних пластинкових протезів. Базисні
матеріали. Режими полімеризації пластмас. Пористість пластмас, її види, причини утворення.
161. Компресійне та литне пресування .Переваги та недоліки.
162. Перевірка конструкції повних знімних протезів, можливі помилки та способи їх
усунення.
163. Здача та корекція повних знімних протезів, фази адаптації до знімних протезів, їх
характеристика. Гігієнічний догляд за знімними протезами.
164. Механізми адаптації до повних знімних зубних протезів.
165. Ускладнення знімного протезування, що зумовлені фізико-хімічними
властивостями зубопротезних матеріалів та недоліками технологій.
166. Особливості повторного протезування повними знімними протезами.
167. Особливості протезування хворих геронтологічного віку.
168. Зубощелепні деформації. Етіологія, патогенез. Клінічні форми.
169. Способи усунення зубощелепних деформацій. Вирівнювання оклюзійної поверхні
як підготовчий етап до протезування.
170. Патологічне стертість зубів. Етіологія. Патогенез. Клінічні форми.
171. Морфологічні зміни в зубних рядах та пародонті при патологічному стиранні
зубів.
172. Ортопедичне втручання при патологічному стиранні зубів, особливості
ортопедичних втручань при компенсованих та некомпенсованих формах патологічного
стирання.
173. Ортопедичне лікування при локалізованих формах патологічного стирання зубів.
174. Ортопедичне лікування при генералізованих формах патологічного стирання
зубів.
175. Ортопедичне втручання при патологічному стиранні зубів, ускладненому
дисфункцією СНЩС.
176. Методи обстеження пацієнтів із захворюванням пародонту.
177. Значення лабораторних методів досліджень для оцінки стану пародонту.
178. Одонтопарадонтограма за Курляндським. ЇЇ практичне значення. Аналіз
одонтопародонтограм.
179. Ортопедичне втручання в комплексному лікуванні вогнищевого пародонтиту.
180. Сучасні засоби шинування при вогнищевому пародонтиті.
181. Ортопедичне втручання в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту
при інтактних зубних рядах та їх дефектах.
182. Ортопедичне втручання в комплексному лікуванні пародонтозу (вибіркове
зішліфовування твердих тканин зубів, депульпування зубів, ортодонтичне
лікування).Показання, методики проведення.
183. Поняття про функціональну патологію. Резервна та залишкова потужність
пародонту.
184. Поняття про травматичну оклюзію (первинна та вторинна). Етіологія, патогенез,
клініка. Наслідки травматичної оклюзії.
185. Прямий та відображений травматичні вузли. Етіологія, клініка та лікування.
30
186. Значення стабілізації зубів у комплексному лікуванні пародонтиту. Види
стабілізації зубних рядів та способи її досягнення.
187. Загальна характеристика шин, що використовуються при ортопедичному
лікуванні захворювань пародонту. Класифікація. Вимоги до шин.
188. Незнімні шини. Показання та протипоказання до застосування. Види незнімних
шин.
189. Особливості незнімних зубних протезів, що використовуються при протезуванні
хворих на пародонтит і пародонтоз.
190. Тимчасове шинування. Показання й методи проведення.
191. Знімні шини. Показання та протипоказання до виготовлення знімних шин.
192. Особливості виготовлення знімних шин при захворюваннях тканин пародонту.
193. Конструкції знімних шин. Клініко-лабораторні етапи виготовлення.
Паралелометрія при виготовленні суцільнолитих знімних шин.
194. Безпосереднє протезування. Клініко-лабораторні етапи виготовлення
безпосередніх протезів.
195. Показання до застосування безпосереднього протезування.
196. Раннє та відстрочене протезування. Показання. Методики проведення.
197. Захворювання скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС).Етіологія.
Класифікація захворювань СНЩС за Петросовим та Хватовою.
198. Методи обстеження хворих із захворюваннями СНЩС. Функціональні проби, їх
значення для постановки діагнозу.
199. Рентгенологічне дослідження СНЩС та його значення для встановлення
остаточного діагнозу .
200. Синдром больової дисфункції СНЩС. Етіологія, патогенез, клініка. Ортопедичне
втручання в комплексному лікуванні хворих.
201. Диференціальна діагностика синдрому больової дисфункції СНЩС з іншими
стоматоневрологічними станами щелепно-лицевої ділянки.
202. Вивих та підвивих СНЩС. Етіологія, патогенез, клінічні ознаки, діагностика.
Ортопедичне втручання в комплексному лікуванні.
203. Стійкі функціональні зміщення нижньої щелепи. Етіологія патогенез, лікування.
204. Сучасні погляди на етіологію, патогенез та лікування дисфункціональних станів
СНЩС.
205. Артрити та артрози СНЩС. Етіологія, патогенез, клінічні ознаки, діагностика.
Ортопедичне втручання в комплексному лікуванні.
206. Парафункції жувальних м’язів (бруксизм). Значення в патогенезі патологічних
станів зубощелепної ділянки ( патологічне стирання, захворювання СНЩС).
207. Імплантація. Показання та протипоказання до її проведення. Значення імплантації
в зубному протезуванні.
208. Обстеження хворих, яким планується виготовлення імплантатів. Планування
оперативного втручання. Діагностичні моделі. Особливості протезування.
209. Види імплантатів. Методики оперативних втручань. Особливості конструкцій
зубних протезів з опорою на імплантатах.
210. Використання субперіостальних імплантатів для створення штучних опор для
зубних протезів. Показання. Догляд за зубними протезами на імплантатах (гігієна порожнини
рота).
211. Алергічні прояви в порожнині рота на різні матеріали, що використовуються в
зубному протезуванні. Патогенез, клініка, надання допомоги. Методи запобігання.
212. Гальванізм та гальваноз. Фактори, що спричинюють їх виникнення.
213. Патогенез, клінічні проявлення гальванізму та гальванозу. Надання допомоги,
профілактика.
214. Щелепно-лицева ортопедія та щелепно-лицьове протезування підвищеної
складності. Визначення, мета та завдання, етапи розвитку.
31
215. Обсяг ортопедичної допомоги пораненим у щелепно-лицеву ділянку на етапах
216. Основні принципи етапного лікування поранених у голову та шию.
217. Організація та обсяг ортопедичної допомоги, що надається військовослужбовцям
та членам їх сімей у мирний час.
218. Комплектно-табельне зубопротезне оснащення стоматологічних закладів ЗП,ЗТ-1,
ЗТ-2, ЗТ-3 та їх можливості.
219. Організація стоматологічної ортопедичної допомоги у військовому районі.
Надання медичної допомоги пораненим у щелепно-лицеву ділянку на полі бою, МПБ,МПП та
ОМедБ.
220. Класифікація щелепно-лицевих апаратів, що застосовуються для лікування
поранених та хворих. Іх характеристика.
221. Механізм зміщення уламків при вогнепальних переломах та його значення в
діагностиці й лікуванні переломів щелеп.
222. Класифікація переломів верхньої щелепи. Особливості та механізм зміщення
фрагментів.
223. Етіологія, клініка, особливості діагностики, класифікації переломів верхньої
щелепи.
224. Етіологія, клініка, особливості діагностики, класифікації переломів нижньої
щелепи.
225. Механізм зміщення уламків при невогнепальних переломах та його значення в
діагностиці переломів щелеп.
226. Лігатурне шинування зубів, показання, способи, що застосовуються на етапах
227. Вогнепальні переломи щелеп, їх особливості. Класифікація вогнепальних
пошкоджень щелепно-лицевої ділянки.
228. Показання, протипоказання та методика виготовлення шин Тігерштедта на етапах
229. Лікування переломів щелеп без зміщення уламків за допомогою гнутих дротяних
шин. Помилки при шинуванні, можливі ускладнення.
230. Стандартні транспортні шини та показання до їх застосування у військовому
районі.
231. Показання до застосування та методика виготовлення шин Вебера, Ванкевич,
Лімберга, Гунінга-Порта пораненим у щелепно-лицеву ділянку в ортопедичному відділенні
стоматологічного загоні фронту.
232. Показання до однощелепної та міжщелепної фіксації уламків у поранених з
переломами щелеп.
233. Ортопедичне лікування переломів щелеп без зміщення уламків на тиловій
госпітальній базі з використанням комплектно-табельного обладнання.
234. Ортопедичне лікування поранених у щелепно-лицеву ділянку з переломами
беззубих щелеп у ВПСХГ (голова, шия, хребет).
235. Двосторонній ментальний ментальний перелом нижньої щелепи. Клініка,
ортопедичне лікування. Етап евакуації, де може бути надана спеціалізована допомога.
236. Клініка та ортопедичне лікування односторонніх переломів у ділянці кута
нижньої щелепи в госпіталі для легко поранених.
237. Ортопедичне лікування переломів щелеп із зміщенням уламків у сагітальному
напрямі в ВПСХГ (голова, шия, хребет).
238. Ортопедичне лікування переломів щелеп із стійким зміщенням уламків у
трансверзальному напрямку.
239. Формувальні апарати, що застосовуються при пластиці м’яких тканин обличчя в
обсязі спеціалізованої допомоги пораненим.
32
240. Ортопедичне втручання в комплексному лікуванні поранень та пошкоджень
м’яких тканин обличчя й щелеп. Особливості надання ортопедичної допомоги при променевих
ураженнях.
241. Щелепно-лицеві протези, що застосовуються після резекції верхньої щелепи.
Конструкції апаратів та методи їх виготовлення.
242. Ортопедичне лікування після різних видів резекції нижньої щелепи.
243. Безпосереднє протезування після резекції щелеп.
244. Переломи нижньої щелепи з уламками, що не зрослися. Клініка, ортопедичне
лікування. Етіологія. Патологічна анатомія несправжнього суглоба.
245. Фіксаційні апарати при остеопластиці нижньої щелепи у поранених у щелепно-
лицеву ділянку і хворих.
246. Природжені та набуті дефекти твердого й м’якого піднебіння. Клініка, методи
ортопедичного лікування.
247. Ортопедичне втручання при дефектах твердого піднебіння в поранених при
наданні спеціалізованої медичної допомоги.
248. Ектопротези, способи їх виготовлення та фіксації .
249. Протезування поранених у щелепно-лицеву ділянку з уламками, що неправильно
зрослися, в ортопедичному відділенні стоматологічного загону фронту.
250. Несправжні суглоби. Діагностика .Види протезів, особливості їх виготовлення.
251. Контрактури. Класифікація. Патогенез. Апарати, що застосовуються при
лікуванні.
252. Мікростомія та особливості протезування поранених щелепно-лицеву ділянку.
253. Механотерпія. Показання. Конструкції апаратів. Застосування.
254. Анкілози. Етіологія, клініка, ортопедичне лікування, профілактика.
255. Профілактика та ортопедичне лікування контрактур у поранених у щелепно-
лицеву ділянку поранених та хворих після опіків.
256. Травми окремих зубів, альвеолярних відростків у дітей та дорослих. Особливості
ортопедичного лікування. Етіологія, клініка. Особливості діагностики та класифікації переломів
верхньої щелепи.
Дитяча стоматологія
1. Анатомо-фізіологічні особливості порожнини рота новонародженого. Вплив штучного

вигодовування на формування патологічних видів прикусу.
2. Поняття про норму в ортодонтії. Ортогнатичний прикус, його характеристика. Ключі
оклюзії за Е. Енглем та Ендрюсом.
3. Фізіологічні та патологічні види прикусів. Періоди становлення висоти прикусу.
Значення симптому Цилінського у процесі формування постійного прикусу.
4. Клінічні методи обстеження дітей із зубощелепними аномаліями і деформаціями.
Антропометричні методи обстеження ортодонтичних хворих.
5. Біомеханіка переміщення зубів при ортодонтичному лікуванні. Класифікація сил, що
використовуються при ортодонтичному лікуванні. Сили по А.М. Шварцу.Теорії перебудови
тканин пародонту (Флюренса, Кінгслея-Валькгофа та Опенгейма). Сучасні теорії перебудови
тканин пародонту під впливом ортодонтичної апаратури.
6. Класифікації ортодонтичної апаратури. Методи лікування ортодонтичних пацієнтів.
7. Апаратурне лікування. Функціонально-діюча апаратура. . Механічно-діюча апаратура.
8. Аномалії окремих зубів. Діастема. Аномалії кількості зубів.
9. Аномалії прорізування зубів. Аномалії положення зубів.
10. Дистальний прикус. Етіологія, патогенез, профілактика.
11. Клініка та діагностика дистального прикусу. Комплексне лікування дистального
прикусу.
12. Мезіальний прикус. Етіологія, патогенез, профілактика.
33
13. Глибокий прикус. Етіологія, патогенез, профілактика.
14. Відкритий прикус. Етіологія, патогенез профілактика.
15. Перехресний прикус. Етіологія, патогенез, профілактика, клініка та діагностика.
16. Класифікації зубо-щелепно-лицевих деформацій і аномалій за Енглем та А.Я.
Катцем.
17. Особливості росту і формування щелепних кісток людини у віковому аспекті.
18. Основні біологічні фактори, які забезпечують ріст і формування зубо-щелепного
апарату.
19. Морфологічна і функціональна характеристика тимчасового прикусу.
20. Симптом “сходинки” (Цилінського) і його діагностичне значення.
21. Особливості жувальних і мімічних м’язів у дітей
22. Анатомо-фізіологічні особливості ортогнатичного прикусу в тимчасовому і
постійному його періодах.
23. Вплив ортодонтичної апаратури на тканини і органи жувального апарату.
24. Роль патології верхніх дихальних шляхів і рахіту в розвитку деформацій прикусу,
методи їх профілактики.
25. Роль штучного годування в розвитку аномалій прикусу.
26. Анатомічна й функціональна характеристика фізіологічних прикусів.
27. Морфо-функціональна характеристика молочного прикусу.
28. Шкідливі звички у дітей, їх роль в патогенезі зубо-щелепних деформацій.
29. Гімнастика мімічних і жувальних м’язів, як метод профілактики та лікування
зубо-щелепних аномалій і деформацій.
30. Морфологічні і функціональні порушення в жувальному апараті при зубо-
щелепних аномаліях та деформаціях.
31. Особливості ортодонтичного лікування дистального прикусу в постійному періоді
у дітей і дорослих. Можливі ускладнення. Показання до видалення зубів і інших хірургічних
втручань.
32. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, профілактика і лікування мезіального
прикусу в тимчасовому періоді. Роль спадковості у виникненні даної аномалії.
33. Етіологія, патогенез, клініка, профілактика, діагностика і лікування відкритого
прикусу у тимчасовому періоді. Роль нормалізації носового дихання у прогнозі ортодонтичного
лікування.
34. Особливості лікування перехресного прикусу в постійному періоді.
35. Клінічно-діагностичні проби Ешлера-Бітнера. Їх значення.
36. Клінічно-діагностичні проби Л.В. Ільїної-Маркосян. Їх значення.
37. Хірургічні втручання в комплексному лікуванні ортодонтичних хворих.
38. Методи стимуляції ортодонтичного лікування (хірургічні, фізіотерапевтичні,
біологічні), їх суть, вікові показання.
39. Фізіотерапевтичні методи стимуляції ортодонтичного лікування:
(електрофульгурація, механізм дії, показання, протипоказання до застосування).
40. Показання до апаратурного, хірургічного та комбінованого методів лікування
зубо-щелепних аномалій та деформацій у дітей різного віку.
41. Особливості техніки інфільтраційного та провідникового знеболювання у дітей
різного віку на верхній щелепі. Ускладнення, їх попередження та лікування.
42. Особливості техніки інфільтраційного та провідникового знеболювання у дітей
різного віку на нижній щелепі. Ускладнення, їх попередження та лікування.
43. Особливості видалення тимчасових та постійних зубів у дітей різного віку на
верхній щелепі.
44. Особливості видалення тимчасових та постійних зубів у дітей різного віку на нижній
щелепі.
45. Загальні та місцеві ускладнення під час та після видалення зубів у дітей, методи їх
лікування та профілактика.
34
46. Запальні одонтогенні кісти щелеп від тимчасових та постійних зубів. Клініка,
діагностика, диференційна діагностика, принципи лікування, профілактики.
47. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика та лікування
гострого епідемічного паротиту
48. Клінічні ознаки та закономірності перебігу гострих одонтогенних і неодонтогенних
лімфаденітів.
49. Специфічні запальні процеси (туберкульоз, актиномікоз, сифіліс). Прояви в
порожнині рота.
50. Клінічні прояви, діагностика, диференційна діагностика та лікування флегмон,
розташованих навколо верхньої щелепи.
51. Клінічні прояви, діагностика, диференційна діагностика та лікування флегмон,
розташованих біля нижньої щелепи.
52. Клінічні прояви, діагностика та лікування фурункула, карбункула щелепно-лицевої
ділянки.
53. Особливості клінічних проявів гострого одонтогенного остеомієліту, медикаментозне
та хірургічне лікування, профілактика захворювання.
54. Особливості гістологічної будови, клініко-рентгенологічні форми одонтоми.
55. Травматичні пошкодження м'яких тканин: забій, гематома, рани. Діагностика,
клініка, лікування.
56. Клініко-рентгенологічні форми хронічного одонтогенного остеомієліту.
57. Причини розвитку, клініка, діагностика та лікування гострих гематогенних
остеомієлітів щелеп.
58. Гострі артрити скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС). Клініка, діагностика,
диференційна діагностика методи лікування.
59. Хронічні артрити СНЩС. Клініка, діагностика, диференційна діагностика.
60. Комплексне лікування хронічних артритів СНЩС. Ускладнення, наслідки хронічних
артритів СНЩС.
61. Клініко-рентгенологічна картина одонтогенних запальних кіст щелеп.
62. Діагностика та диференційна діагностика одонтогенних запальних кіст щелеп.
63. Етіологія, патогенез, клініка, диференційна діагностика, лікування гострого
неепідемічного паротиту.
64. Комплексне лікування гострих паротитів.
65. Гострі та хронічні калькульозні субмаксиліти. Клініка, діагностика, диференційна
діагностика та їх лікування.
66. Хронічний паренхіматозний сіалоденіт. Клініко-рентгенологічна характеристика та
лікування.
67. Комплексне лікування хронічних сіалоденітів.
68. Класифікація травматичних пошкоджень м`яких тканин ЩЛД та клінічна картина
ран м’яких тканин ЩЛД у дітей.
69. Особливості клінічного перебігу та принципи лікування ран, що проникають у
порожнину рота.
70. Клінічна картина та лікування ран з дефектами м'яких тканин ЩЛД. Протиправцева
вакцинація.
71. Анестетики та їх застосування у дітей при знеболенні м’яких тканин у дітей.
72. Особливості ПХО та лікування укушених ран. Антирабічна вакцинація. Показання до
її проведення.
73. Класифікація та клініка коротких вуздечок губи.
74. Лікування коротких вуздечок губ.
75. Класифікація та клініка коротких вуздечок язика.
76. Принципи та методи лікування коротких вуздечок язика.
77. Причини розвитку, особливості діагностики, клініки та лікування гострого
одонтогенного періоститу щелеп.
35
78. Диференційна діагностика гострого одонтогенного періоститу та остеомієліту
щелеп.
79. Причини розвитку, диференційна діагностика та особливості клінічного перебігу,
лікування хронічних періоститів щелеп.
70. Незрощення губи .Класифікація. Клініка. Лікування
81. Множинний карієс зубів у дітей. Основні причини. Принципи і план лікування.
Ендогенна профілактика карієсу препаратами фтору. Показання, визначення, дози, механізм дії
фтору.
82. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика карієсу
тимчасових зубів у дітей. Принципи лікування.
83. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика карієсу
постійних зубів у дітей. Принципи лікування.
84. Тактика лікування травми зубів на рівні емалі та дентину. Прогноз.
85. Флюороз зубів. Ендемічні зони. Клініка, діагностика, диференційна діагностика,
лікування, профілактика.
86. Гіпоплазія емалі. Етіологія, клініка, діагностика, диференційна діагностика,
87. Класифікація пульпітів тимчасових та постійних зубів у дітей. Етіологія, клініка,
діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.
88. Методи лікування пульпітів тимчасових та постійних зубів у дітей.
89. Класифікація періодонтитів тимчасових та постійних зубів у дітей. Етіологія, клініка,
90. Методи лікування пульпітів та періодонтитів тимчасових та постійних зубів у дітей.
91. Рентгенологічні стадії формування кореня постійних зубів. Диференційна
діагностика несформованого кореня і гранулеми. Особливості лікування пульпітів та
періодонтитів постійних зубів з незавершеним формуванням коренів.
92. Хвороби пародонту у дітей. Етіологія, клініка, діагностика, диференційна
93. Гострий герпетичний стоматит у дітей. Етіологія, клініка, діагностика, диференційна
діагностика, лікування, профілактика.
94. Дистрофічно-запальні зміни пародонту у дітей при Х-гістіоцитозах (еозинофільна
гранулема, хвороби Хенда-Крісчена-Шіллера, Гоше, Німанна-Піка, Лєттерера-Зіве). Клініка,
діагностика, лікувальна тактика.
95. Кандидози у дітей. Етіологія, клініка, діагностика, диференційна діагностика,
96. Багатоформна ексудативна еритема. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика.
Лікування. Механізм дії застосовуваних лікарських засобів.
97. Прояви у порожнині рота при гострих інфекційних захворюваннях у дітей: кір,
скарлатина, дифтерія. Діагностика, лікувальна тактика.
98. Гігієнічні індекси. Оцінка гігієнічного стану порожнини рота за Федоровим-
Володкіною, Гріном-Вермільоном, Сілнес-Лоу.
99. Предмети гігієни порожнини рота. Класифікація. Показання до застосування.
100. Екзогенна профілактика карієсу препаратами фтору. Методика проведення, оцінка
ефективності. Механізм дії.
101. Герметизація фісур як метод профілактики карієсу зубів, показання, методики.
Герметики: класифікація, склад, властивості.
102 Види та методи ендогенної профілактики карієсу зубів у дітей. Планування
профілактики карієсу зубів у залежності від виразності факторів карієсогенної ситуації.
Взаємодія з лікарем-педіатром.
103. Анатомічна будова тимчасових зубів. Анатомічна будова постійних зубів у дітей.
104. Класифікація пломбувальних матеріалів. Вибір стоматологічних матеріалів для
лікування карієсу в постійних зубах у дітей.
36
105. Склоіономерні цементи. Склад, основні властивості, показання до застосування в
тимчасових і постійних зубах у дітей. Техніка приготування та пломбування.
106. Композиційні матеріали хімічного тверднення. Види, основні властивості, показання до
застосування в тимчасових і постійних зубах у дітей. Техніка приготування та пломбування.
107. Фотополімерні композиційні матеріали. Види, основні властивості, показання до
застосування в тимчасових і постійних зубах у дітей. Техніка пломбування.
108. Фото полімерні композиційні матеріали. Етапи пломбування постійних зубів у дітей.
109. Зубна бляшка. Її будова, механізми утворення, вплив на емаль зуба.
110. Помилки та ускладнення при лікуванні пульпіту тимчасових зубів у дітей. Їх
попередження та усунення.
111. Помилки та ускладнення при лікуванні пульпіту постійних зубів у дітей. Їх
112. Розвиток, структура та функції періодонту. Будова періодонту в зубах з несформованим
коренем. Зона росту. Її будова, рентгенологічна характеристика. Диференційна діагностика з
хронічним періодонтитом.
113. Імпрегнаційний метод лікування карієсу тимчасових зубів. Показання, методика
виконання. Прописи лікарських засобів, що застосовуються. Сучасні пломбувальні матеріали, що
застосовуються при лікуванні карієсу тимчасових зубів. Їх вибір в залежності від стадії розвитку
зуба.
114. Лікування карієсу тимчасових зубів шляхом препарування та пломбування. Сучасні
техніки препарування тимчасових зубів (ART –методика, методика хіміко-механічного видалення
каріозного дентину).
115. Спадкові вади розвитку твердих тканин зубів: недосконалий амелогенез. Клініка,
діагностика, тактика лікування.
116. Спадкові вади розвитку твердих тканин зубів: недосконалий дентиногенез, синдром
Стентона-Капдепона. Клініка, діагностика, тактика лікування.
117. Диференційна діагностика початкових форм карієсу, гіпоплазії та флюорозу постійних
зубів у дітей.
118. Розвиток та анатомо-гістологічна будова пульпи зуба. Морфо-функціональні
особливості будови пульпи тимчасових і постійних зубів в залежності від етапу розвитку зуба.
119. Хронічний рецидивуючий афтозний стоматит у дітей. Етіологія, патогенез, клініка,
120. Індекси карієсу. Визначення кислотостійкості емалі (ТЕР-тест, КОШРЕ-тест, CRT-
тест).
121. Методи лікування пульпітів та періодонтитів тимчасових та постійних зубів у дітей.
122. Гіпоплазія емалі. Етіологія, клініка, діагностика, диференційна діагностика,
123. Кандидози у дітей. Етіологія, клініка, діагностика, диференційна діагностика,
124. Герметизація фісур як метод профілактики карієсу зубів, показання, методики.
Герметики: класифікація, склад, властивості.
125. Помилки та ускладнення при лікуванні пульпіту тимчасових зубів у дітей. Їх
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Терапевтична стоматологія
1. Авдєєв І.П. Актуальне законодавство в стоматології / І.П. Авдєєв, Т.В. Бяглик,

Т.В. Накряха. – Харків: Авеста, 2009.– 544 с.
37
2. Антоненко М.Ю., Борисенко А.В., Несин О.Ф., Рахній Ж.І., Сідельнікова Л.Ф.
Захворювання слизової оболонки порожнини рота від теорії до практики. Довідник лікаря-
стоматолога. К.: ТОВ «Бібліотека «Здоров’я України», 2013. – 648 с.
3. Белоклицкая Г.Ф., Волинская Т.В. Азбука ручного скейлинга: пособие.-К.,2011.-
68 с.
4. Борисенко А.В. Секреты лечения кариеса и реставрации зубов / А.В. Борисенко –
М.: Книга плюс, 2005. – 527 с.
5. Галузевий медико-економічний стандарт надання стоматологічної допомоги на I,
II та ІІІ рівнях: Амбулаторна допомога / [К.М. Косенко, Ю.М. Бахуринський, В.Я. Скиба та ін.].
– Одеса: Астропринт, 2000. – 384 с.
6. Готь І.М. Невідкладні стани та допомога при них в практиці лікаря-стоматолога /
І.М. Готь. – Львів, 1996. – 102 с.
7. Данилевський М.Ф. Захворювання слизової оболонки порожнини рота / М.Ф.
Данилевський, О.Ф. Несин, Ж.І. Рахній. – К., 1998. – 408 с.
8. Дерматостоматити / Г.С. Чучмай, Л.О. Цвих, С.С. Різник, Б.С. Гриник. – Львів,
1998. – 136 с.
9. Довідник з ендодонтії / За ред. О.В. Павленко.-Симферополь, 2010.- 326 с.
10. Заболотний Т.Д., Борисенко А.В., Пупін Т.І. Запальні захворювання пародонта.
Львів: ГалДент, 2013. – 206 с., 233 іл.
11. Кльомін В.А. Комбіновані зубні пломби / В.А. Кльомін, А.В. Борисенко, П.В.
Іщенко: навчальний посібник. – Харків: Фарматек. – 2010. – 335 с.
12. Ковальов Є.В. Обстеження хворого та діагностика одонтопатології в клініці
терапевтичної стоматології: навчально-методичний посібник / Є.В. Ковальов, І.Я. Марченко,
М.А. Шундрик. – Полтава, 2005. – 124 с.
13. Ковальов Є.В. Періодонтит: навчальний посібник / Є.В. Ковальов, М.А. Шундрик,
І.Я. Марченко. – Полтава, 2004. – 161 с.
14. Ковальов Є.В. Пульпіт. Патоморфологія. Клініка. Лікування: учбов. посібник /
Є.В. Ковальов, В.М. Петрушанко, А.І. Сидорова. – Полтава, 1998. – 119 с.
15. Кухта С.Й. Пародонтологія. Принципи комплексного лікування захворювань
пародонта / С.Й. Кухта. – Львів: Світ, 1995. – 53 с.
16. Куцевляк В.Ф., Лахтін Ю.В. Індексна оцінка пародонтального статусу / В. Ф.
Куцевляк, Ю. В. Лахтін : навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: ВВП «Мрія», 2015. -
104 с.
17. Мащенко І.С. Запальні та дистрофічні захворювання пародонта: навчальний
посібник. – Дніпропетровськ: АРТ-Прес, 2003. – 241с.
18. Мащенко І.С. Лікування і профілактика карієсу зубів: навчальний посібник /
І.С.Мащенко, Т.П. Кравець. – Дніпропетровськ: АРТ-Прес, 2003. – 307с.
19. Мельничук Г.М. Гінгівіт, пародонтит, пародонтоз: особливості лікування /Г.М.
Мельничук, М.М. Рожко, Л.В. Завербна.– Івано-Франкуівськ, 2011.– 391с.
20. Мельничук Г.М. Практична одонтологія: курс лекцій із карієсу та некаріозних
уражень зубів, пульпіту і періодонтиту: навчальний посібник / Г.М. Мельничук, М.М. Рожко. –
Івано-Франківськ, 2003. – 392 с.
21. Неотложные состояния на амбулаторном приеме у стоматолога: Учеб.пособие /
И.Г. Купновицкая и др.- Винница, 2010.-272 с.
22. Нідзельський М. Я. Семіологія в стоматології : Навч. пос. / М. Я. Нідзельський, Є.
Г. Шиян, М. Д. Король, Н. В. Цветкова, В. В. Савченко. – Полтава : ФОП Мирон І.А., 2017. –
188 с.
23. Ніколішин А.К. Флюороз зубів / А.К. Ніколішин. – Полтава, 1999. – 135с.
24. Основы клинической стоматологии: Руководство/ Под ред. А.К. Иорданишвили.-
М., 2010.- 460 с.
38
25. Практикум з терапевтичної стоматології (фантомний курс): навч. посібник / [М.Ф.
Данилевський, А.П. Грохольський, А.М. Політун та ін.] / За ред. М.Ф. Данилевського – Львів:
Світ, 1993. – 184 с.
26. Протоколи надання медичної допомоги за спеціальностями „ортопедична
стоматологія”, „терапевтична стоматологія”, „хірургічна стоматологія”, „ортодонтія”, „дитяча
терапевтична стоматологія”, „дитяча хірургічна стоматологія”: Нормативне виробничо-
практичне видання. – К.: МНІАЦ медичної статистики; МВЦ „Медінформ”, 2007. – 236 с.
27. Рибалов О.В., Пародонтит: діагностика та комплексне лікування / О.В. Рибалов,
І.Ю. Литовченко. – Полтава, 2000.– 159 с.
28. Терапевтическая стоматология: учебник; в 4 т. – Т2. Кариес. Пульпит.
Периодонтит. Ротовой сепсис / Н.Ф.Данилевский, А.В.Борисенко, А.М.Политун и др.; под ред
проф. А.В.Борисенко. – К.: Медицина, 2010. – 544 с.
29. Терапевтична стоматологія / За ред. проф. А.К. Ніколішина.− Вінниця:
Нова Книга, 2012.−
30. Терапевтична стоматологія: обладнання та інструментарій / [В.І. Герелюк, Н.В.
Нейко, В.В. Материнський, О.П. Кобрин: навчальний посібник. – Івано-Франківськ, 2002. – 95
с.
31. Терапевтична стоматологія: підручник у 2 т. / [А.К. Ніколішин, В.М. Ждан, А.В.
Борисенко та ін.] / За редакцією А.К. Ніколішина. – Т.1. – Вид. 2. – Полтава: Дивосвіт, 2007. –
392 с.
32. Терапевтична стоматологія: підручник у 2 т. / [А.К. Ніколішин, В.М. Ждан, А.В.
Борисенко та ін.] / За редакцією А.К. Ніколішина. – Т.2. – Вид. 2. – Полтава: Дивосвіт, 2007. –
280 с.
33. Терапевтична стоматологія: підручник у 4 т. Фантомний курс / [М.Ф.
Данилевський, А.В. Борисенко, А.М. Політун та ін.] / За редакцією А.В. Борисенка. – Т 1. – К.:
Медицина, 2009. – 400 с.
34. Терапевтична стоматологія: підручник у 4-х т. Захворювання пародонта /
[М.Ф.Данилевський, А.В. Борисенко, А.М. Політун та ін.] / За редакцією А.В. Борисенко. Т. 3. –
К.: Медицина, 2008. – 616 с.
35. Терапевтична стоматологія: підручник у 4-х т. Захворювання слизової оболонки
порожнин рота / [М.Ф.Данилевський, А.В. Борисенко, А.М. Політун та ін.] / За редакцією А.В.
Борисенко. Т. 4. – К.: Медицина, 2010. – 640 с.
36. Фармакотерапія в стоматології: навчальний посібник / В.І. Герелюк, Н.В. Нейко,
Т.Д. Павлюк, В.В. Материнський. – Івано-Франківськ, 2001. – 58 с.
37. Фармакотерапія захворювань слизової оболонки порожнини рота і тканин
пародонту / М.Ф. Данилевський, М.А. Мохорт, В.В. Мохорт. – К.: Здоров’я, 1991. – 264 с.
Хірургічна стоматологія
1. Афанасьев В.В. Хирургическая стоматология. – Издательство: ГЭОТАР-Медиа,

2010. – 880 с.
2. Бернадский Ю.И. Травматология и восстановительная хирургия черепно-
челюстно- лицевой области: Учебное пособие,-3-е изд., перераб. И доп.-М.,2003.-456 с.
3. Бернадський Ю.Й. Основи щелепно-лицевої хірургії і хірургічної стоматології. К.
Спалах, 2003.- 512 с.
4. Горішний Б.М., Рибалов О.В., Саяпіна Л.М. Щелепно-лицьова хірургія
екстремальних ситуащй. - Полтава, 2000. - 221 с.
5. Маланчук В.А., Маммадев А. Непосредственная дентальная имплантация:
учеб.изд. - К., 2008.- 157 с.
6. Маланчук В.О., Копчак А.В. Доброякісні пухлини та пухлиноподібні ураження
щелепно-лицевої ділянки та шиї / Навчальний посібник. – К.: Видавничий дім «Асканія», 2008.
– 320 с.
39
7. Неотложные состояния на амбулаторном приеме у стоматолога: Учеб.пособие /
И.Г. Купновицкая и др.- Винница, 2010.-272 с.
8. Панчишин М., Готь И., Масний З. Неотложные состояния в стоматологической
практике. - Львов: Гал Дент, 2000. - 42 с.
9. Рузін Г.П., Дмитрієва А.А., Стоян О.Ю. Хірургічнастоматологія і схемах і
таблицях: Навч.посібник.- 2-е вид., доправ. І доп.- Вінниця, 2007.- 112 с.
10. Сабо Д. Хирургия полости рта и челюстно-лицевой области: Учеб.пособие.- К.,
2005.- 302 с.
11. Соловьев М.М. Пропедевтика хирургической стоматологии: Учеб.пособие.- М.,
2007.- 264 с.
12. Тимофеев А.А. Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической
стоматологии. - К.: Червона Рута-Турс, 2004. - 1061 с.
13. Тимофеев А.А. Тесты контроля знаний по специальности «Челючтно-лицевая
хирургия и хирургическая стоматология» : Учеб.пособие.-5-е узд., перераб. и доп. К., 2010.- 256
с.
14. Тимофєєв О.О. Щелепно-лицевахірургія: Підручник.- К., 2011.- 752 с.
15. Ткаченко П.І., Білоконь С.О., Митченок М.П Гуржій О.В. Запальні процеси
щелепно-лицевої ділянки у дітей. Навчальний посібник для студентів вищих медичних
навчальних закладів IV рівня акредитації, субординаторів, лікарів-інтернів, хірургів-
стоматологів, дитячих стоматологів та лікарів-стоматологів. Чернівці: БДМУ 2014. - 192 с.
16. Хирургическая стоматология и челюстно-лицевая хирургия: Национальное
руководство / Под ред. А.А. Кулакова, Т.Г. Робустовой, А.И. Неробеева.- М., 2010.- 982 с.
Ортопедична стоматологія
1. Абдурахманов А.И., Курбанов О.Р. Материалы и технологии в ортопедической

стоматологии. – Учебник. – М.: Медицина, 2002. – 208 р.
2. Аболмасов А.Г., Аболмасов Н.Н. Ортопедическая стоматология. – М.: Мед.
Пресс-информ, 2002. – 576 с.
3. Власенко А.З., Стрелковський К.М. Зуботехнічне матеріалознавство /За ред.
професора Фліса П.С. – К.:Здоров’я, 2004. – 332 с.
4. Збірник алгоритмів практичних навичок і вмінь до практично орієнтованого
державного іспиту за спеціальністю 7.110106 «Стоматологія»: Навч.посібник / Л.Д.Чулак,
К.М.Косенко, А.Г.Гулюк та ін.; За заг. ред. Л.Д.Чулака. – Одеса: Одес. Держ. Мед. Ун-т, 2004. –
264 с. – Рос. мова.
5. Іщенко П.В., Кльомін В.А., Качалов Р.Х., Лихота А.М. Військова ортопедична
стоматологія. – К.: ВСВ «Медицина». -2013. -312с.
6. Клемин В.А. Ортопедическая стоматология. Учебное пособие /В.А.Клемин,
В.Е.Жданов. –К.: ВСИ «Медицина», 2010. -224с.
7. Макєєв В.Ф., Ступницький Р.М. Теоретичні основи ортопедичної стоматології
(навчальний посібник). –Львів: ЛНМУ імені Данила Галицького, 2010, -394 с.
8. Наумов С.А. Бюгельні протези (основні конструктивні елементи): підруч. – 467 с.
9. Неотложная помощь в стоматологии / В.А.Клемин, А.В.Павленко,
В.Н.Арендарюк и др. Под ред. В.А.Клемина. –Донецк: Издатель Заславский А.Ю., 2011. -144с.
10. Неспрядько В.П., Куц П.В. Дентальна імплантологія. Основи теорії та практики. –
Харків: ВПП «Контракт», 2009. – 292.
11. Неспрядько В.П., Рожко М.М. Ортопедична стоматологія. Київ, Книга плюс,
2003.
12. Рожко М.М., Неспрядько В.П. Зубопротезна техніка. – К.: Книга плюс, 2006. – 543
с.
13. Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. – К.: Книга плюс, 2003.
– 552 с.
40
14. Рожко М.М., Неспрядько В.П., Михайленко Т.Н. та ін. Зубопротезна техніка. –
К.; Книга плюс, 2006. – 544 с.
15. Техніка виготовлення знімних протезів : підручник / П.С. Фліс, Т.М. Банних. - К.:
Медицина, 2008. - 256 с.
16. Фліс П.С., Банник Т.М.Техніка виготовлення знімних протезів.-К.: Медицина. –
2008. – 254.
17. Чулак Л.Д., Шутурмінський В.Г. Клінічні та лабораторні етапи виготовлення
зубних протезів. Одеса. Одеський мед. університет, 2009р., 318с.
18. Шварц А.Д. Биомеханика и окклюзия зубов. - М.: Медицина, 1999. - 208 с.
Дитяча стоматологія
1. Агапов В.С., Емельянова Н.В., Шипкова Т.П. Анестезиология, реанимация, и

интенсивная терапия в стоматологии и челюстно-лицевой хирургии. -М.-МИА.-2005, 251 С.
2. Бернадський Ю.І. Основи щелепно-лицевої хірургії і хірургічної стоматології. –
Київ: «Спалах», 2003, 512 С.
3. Биденко Н.В. Стеклоиономерные материалы и их применение в стоматологии. –
Москва: «Книга плюс», 2003. –144 с.
Данилевський М.Ф., Борисенко А.В., Сiдельникова Л.Ф., Несин О.Ф., Дікова І. Г Терапевтична
стоматологія. Пропедевтика терапевтичної стоматології. Том 1. К.: Медицина. - 2011. 360 с
4. Бичун А. Б. Неотложная помощь в стоматологии : руководство для врачей-
стоматологов / А. Б. Бичун, А. В. Васильев, В. В. Михайлов. – Москва : ГЭОТАР -Медиа, 2014,
318 С.
5. Данилевський М.Ф., Борисенко А.В., Антоненко М. Ю. Сiдельникова Л.Ф., Несин
О.Ф., Терапевтична стоматологія. Захворювання силозової оболонки породнини рота. Том 4 .
К.: Медицина. - 2013. 632 с.
6. Данилевський М.Ф., Борисенко А.В., Сiдельникова Л.Ф., Несин О.Ф.
Терапевтична стоматологія карієс, пульпіт, періодонтит, ротовий сепсис Том 2. К.: Медицина. -
2010- 544с
7. Данилевський М.Ф., Борисенко А.В.,Політун А. М., Антоненко М. Ю.,
Сiдельникова Л.Ф., Несин О.Ф., Терапевтична стоматологія.Захворювання пародонта. Том 3.
К.: Медицина. - 2011. 616 с
8. Детская стоматология / под ред Ричарда Р.Валбери. Пер с англ. – под ред. проф.
Л.П.Кисельниковой // М.: ГЭОТАР-Медиа”. – 2014. – 452 с.
9. Дитяча терапевтична стоматологія Т.1. Карієс зубів та його ускладнення /
Хоменко Л.О. та співав. – К.: Книга-плюс, 2014. – 432 с.
10. Дитяча терапевтична стоматологія Т.2. / Хоменко Л.О. та співав. – К.: Книга-
плюс, 2015. – 328 с.
11. Карапетян И.С., Губайдулина Е.Я., Цегельник Л.Н. Опухоли и опухолеподобные
поражения органов полости рта, челюстей, лица и шеи / 2-е изд., перераб. и доп – М.: МИА,
2004, 232 С.
12. Каспарова Н.Л., Колесов А.А., Воробьев Ю.М. Заболевания височно-
нижнечелюстного сустава у детй и подростков.- М.: Медицина, 1981, 168 С.
13. Колесов А.А., Воробьев Ю.И., Каспарова Н.Н. Новообразования мягких тканей и
костей лица у детей и подростков.-М.: Медицина, 1989, 304 С.
14. Л.В.Харьков, Л.М.Яковенко, Л.О.Хоменко, Н.В.Біденко Осложнения заболеваний
в хирургической и терапевтической стоматологии детского возраста/ ООО «Книга-плюс», 2014,
352 С.
15. Москаленко В.З. Опухоли и опухолеподобные заболевания у детей.- Донецк.-
2003, 95 С.
41
16. Москаленко В.Ф. та ін. Крок –2. Стоматологія. - К.-Медицина.-2005, 471 С.
17. Оперативная челюстно-лицевая хирургия и стоматология : учебное пособие /
В. А. Козлов, И. И. Каган, А. А. Матчин, С. В. Чемезов ; под ред. : В. А. Козлова, И. И. Кагана. –
Москва : ГЭОТАР -Медиа, 2014, 543 С.
18. Пропедевтика дитячої терапевтичної стоматології (за ред. проф. Л.О.Хоменко). –
К.:”Книга Плюс”, 2011. - 320 с.
19. Рабухина Н.А. Рентгендиагностика в стоматологии / Н.А. Рабухина, А.П.
Аржанцев. – 2-е изд., стер. – М.: МИА, 2003, 452 С.
20. Стоматологічний діагноз (за МКХ-10) : навчальний посібник / В. А. Кльомін,
П. В. Іщенко, І. В. Борисова [та ін.]. – Київ : Медицина, 2015, 214 С.
21. Тимофєєв О.О., Захворювання слинних залоз. – Львів, 2007, 160 С.
22. Харьков Л.В. Хирургическое лечение врожденных несращений неба. Киев, 1992,
183 С.
23. Харьков Л.В., Горовенко Н.Г., Яковенко Л.Н., Зерова Т.Э., Корчак Л.Ф. и др.
Врожденные несращения верхней губы и неба: Метод. пособие для врачей стоматологов,
педиатров, ЛОР-специалистов, психологов, логопедов /– К.: Четверта хвиля, 2004, 82 С.
24. Харьков Л.В., Яковенко Л.М., Чехова И.Л. Атлас хирургических
стоматологических заболеваний у детей. Киев.»Книга-плюс», «Ничлава».,2012 г., 501 С.
25. Харьков Л.В., Яковенко Л.Н., Кава Т.В. «Справочник хирурга-стоматолога»,
Книга-плюс, 2013, 374 С.
26. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія дитячого віку: підручник/
Харьков Л.В., Яковенко Л.М., Чехова І.Л.; за ред. Л.В.Харькова. – К.: ВСВ “Медицина”, 2015,
496 С.
27. Хоменко Л.А., Биденко Н.В. Практическая эндодонтия инструменты, материалы и
методы.- Киев, Книга плюс, 2002.- 216с.
28. Хоменко Л.А., Остапко Е.И., Биденко Н.В. Клинико-рентгенологическая
диагностика заболеваний зубов и пародонта у детей и подростков.- Киев: «Книга плюс», 2004.-
200с.
29. Шаргородский А.Г. Атлас опухолей мягких тканей и костей лица.- Москва. 1999,
220 С.
42
Додаток А
Список 1 ( синдроми та симптоми )
1. анемія 26. макрохейлія

2. асиметрія обличчя 27. мацерація кутів рота
3. біль в ділянці серця 28. менінгіальний синдром
4. біль в зубах 29. набряковий синдром
5. біль в животі 30. назубні відкладення
6. біль в м’яких тканинах щелепно-лицевої 31. наявність інфільтрату в щелепно-
ділянки лицевій ділянці
7. біль в кістках обличчя 32. наявність елементів ураження на шкірі
8. вкорочення верхньої губи та слизовій оболонці порожнини рота
9. вкорочення м’якого піднебіння 33. наявність пародонтальної кишені
10. втрата свідомості 34. наявність щілинних дефектів обличчя
11. геморагічний синдром 35. обмеження у відкриванні рота
12. гіперестезія, оскома 36. парези, паралічі щелепно-лицевої
13. головний біль ділянки
14. гугнявість (відкрита, закрита) 37. порушення пропорцій обличчя
15. деформація кісток лицевого скелету 38. порушення смаку
16. жовтяниця 39. порушення чутливості щелепно-лицевої
17. задуха та асфіксія ділянки
18. запаморочення 40. пухлиноподібний утвір в щелепно-
19. змінений колір зубів лицевій ділянці
20. змінений колір шкірних покровів, 41. раневий та норицевий хід
слизової оболонки порожнини рота 42. рухливість відламків кісток щелепно-
21. зміни міжальвеолярного простору лицевої ділянки
22. зруйновані зуби 43. рухомі зуби
23. конвергенція (дивергенція) зубів 44. сухість слизової оболонки порожнини
24. лихоманка рота
25. лімфаденопатія 45. ціаноз ( дифузний та локальний )
Список 2 (Стоматологічні захворювання)

1) терапевтична стоматологія 12. вторинні бактеріальні захворювання
А) некаріозні ураження твердих тканин (дифтерія, туберкульоз, сифіліс)
зубів 13. захворювання СОПР при дерматозах з
1. гіперестезія аутоімунним компонентом патогенеза
2. гіпоплазія емалі (пухирчатка, червоний плескатий лишай,
3. флюороз червоний вовчак)
4. ерозія твердих тканин зуба 14. зміни СОПР при алергічних ураженнях
5. клиноподібний дефект 15. зміни СОПР при інтоксикаціях солями
6. патологічне стирання зубів важких металів
7. некроз твердих тканин зуба 16. симптоматичні вірусні захворювання
Б) патологія тканин пародонта: (СНІД, грип, ящур, інфекційний
8. пародонтит мононуклеоз)
9. пародонтоз 17. симптоматичні прояви на СОПР при
10. ідіопатичні захворювання пародонту захворюваннях шлунково-кишкового
В) патологія слизової оболонки тракту (виразкова хвороба, гастрити,
порожнини рота ентерити, коліти, хронічні гепатити)
11. виразково-некротичні ураження СОПР
43
18. симптоматичні прояви на СОПР при Г) запальні захворювання щелепно-
захворюваннях серцево-судинної системи лицевої ділянки
(недостатність кровообігу, есенціальна 38. гайморит
артеріальна гіпертензія) 39. захворювання
19. симптоматичні прояви на СОПР при скроневонижньощелепного суглобу
захворюваннях ендокринної системи 40. захворювання слинних залоз
(акромегалія, хвороба та синдром Іценка- 41. лімфаденіт
Кушинга, цукровий діабет) 42. неодонтогенні запальні
20. симптоматичні прояви на СОПР при процеси(фурункули, карбункули,
захворюваннях крові (анемії, бешиха щелепно-лицевої ділянки)
тромбоцитопенічна пурпура, лейкози) 43. остеомієліт
21. симптоматичні прояви на СОПР при 44. специфічні запальні процеси
гіпо- та авітамінозах (туберкульоз, сифіліс, актиномікоз)
22. захворювання язика (десквамативний 45. флегмони та абсцеси
глосит, ромбоподібний глосит, Д) травми щелепно-лицевої ділянки
складчастий язик, волосатий язик) 46. пошкодження лицевих кісток, щелеп
23. неврогенні захворювання язика Е) пухлини та пухлиноподібні утвори
(глосодинії, гангліоніти) щелепно-лицевої ділянки
24. хейліти самостійні ( актинічний, 47. доброякісні пухлини та пухлиноподібні
метеорологічний, контактний утвори м’яких тканин та кісток обличчя
алергічний, гландулярний , 48. злоякісні пухлини м’яких тканин та
ексфоліативний) кісток обличчя
25. хейліти симптоматичні (екзематозний, Ж) вроджені вади розвитку обличчя
атопічний) 49. незрощення верхньої губи,
Г) передрак СОПР та червоної альвеолярного відростку , твердого та
облямівки губ м’якого піднебіння( ізольовані та
26. облігатні передраки (хвороба Боуена, наскрізні)
бородавчатий передрак, обмежений 50. аномалії прикріплення м’яких тканин
передраковий гіперкератоз, хейліт порожнини рота (вуздечок губ, язика,
Манганоті) мілке переддвір’я порожнини рота)
27. факультативні передраки
2) дитяча стоматологія 3) хірургічна стоматологія
А) патологія зубів А) запальні захворювання щелепно-
28. гіпоплазія емалі (системна та локальна) лицевої ділянки:
29. ендемічний флюороз 51. глибокі та поверхневі флегмони ,
Б) патологія тканин пародонта: абсцеси
30. ідіопатичні захворювання пародонта 52. лімфаденіт
31. пародонтит 53. неврит трійчастого нерва, лицевого
В) патологія слизової оболонки нерва, невралгії
порожнини рота 54. неодонтогенні запальні
32. алергічні хвороби СОПР процеси(фурункули, карбункули,
33. аномалії та захворювання язика бешиха щелепно-лицевої ділянки)
34. зміни СОПР при системних 55. одонтогенний гайморит
захворюваннях 56. остеомієліт
35. зміни СОПР при специфічних хворобах 57. захворювання слинних залоз
36. прояви гострих вірусних та інфекційних 58. специфічні запальні процеси
захворювань на СОПР(дифтерія, вітряна (туберкульоз, сифіліс, актиномікоз)
віспа, кір, інфекційний мононуклеоз, Б) травми щелепно-лицевої ділянки
скарлатина) 59. травми щелеп та лицевих кісток
37. самостійні та симптоматичні хейліти 60. рани язика та слизової оболонки
порожнини рота
44
61. вогнепальні пошкодження тканин ЩЛД 70. дисфункції СНЩС
62. термічні та хімічні пошкодження тканин 71. дефекти носа, вуха, орбіт, комбіновані
ЩЛД дефекти
В) захворювання 5) ортодонтія
скроневонижньощелепного суглобу А) аномалії окремих зубів
63. анкілози 72. розмірів
64. артрити 73. форми
65. артрози 74. кількості
Г) пухлини та пухлиноподібні утвори Б) аномалії положення зубів
щелепно-лицевої ділянки 75. діастеми та треми
66. доброякісні пухлини та пухлиноподібні 76. скупченість зубів
утвори СОПР, м’яких тканин та кісток 77. тортоаномалія
обличчя 78. вестибуло-оральне положення зубів
67. злоякісні пухлини СОПР, м’яких тканин В) сагітальні аномалії прикусу
та кісток обличчя 79. прогенія
Д) вроджені та набуті вади і дефекти 80. прогнатія
ЩЛД Г) вертикальні аномалії прикусу
4) ортопедична стоматологія 81. відкритий
68. патологічна зтертість зубів 82. глибокий
69. часткові та повні деформації зубного Д) трансверзальні аномалії прикусу
ряду 83. перехресний ( одно- або двосторонній)
Список 2.1 (основні стоматологічні захворювання)

А) патологія зубів 13. гострий та звичний вивих нижньої
1. карієс тимчасових та постійних зубів щелепи
2. захворювання пульпи тимчасових та 14. неускладнені переломи верхньої та
постійних зубів нижньої щелеп
3. періодонтит тимчасових та постійних Е) ортопедична патологія
зубів 15. дефекти коронкової частини зубів
4. травматичні ушкодження тимчасових та 16. часткова та повна відсутність зубів
постійних зубів
Б) патологія тканин пародонта:
5. гінгівіт
В) патологія слизової оболонки
6. травматичні ураження
7. вірусні хвороби СОПР (гострий
герпетичний стоматит, рецидивуючий
герпетичний стоматит, оперезуючий
лишай)
8. грибкові захворювання СОПР
Г) запальні захворювання щелепно-
лицевої ділянки
9. альвеоліт
10. перікоронарит
11. періостит
Д) травми щелепно-лицевої ділянки
12. травматичні пошкодження м’яких
тканин обличчя
45
2.2. Фізіологічні стани та соматичні захворювання, що потребують особливої
тактики ведення пацієнта
А) Фізіологічні стани
1. вагітність
Б) Хвороби крові та кровотворних органів
2. анемії
3. гемофілія.
4. лейкози
5. тромбоцитопенічна пурпура
В) Серцево-судинні захворювання:
6. артеріальна гіпертензія
7. ревматизм
8. інфекційний ендокардит
9. вади серця
Г) Психічні порушення:
10. гострий психоз, в т.ч. алкогольний делірій
11. епілепсія
Д) Хвороби дихальної системи та середостіння
12. бронхіальна астма
Ж) Хвороби ендокринної системи:
13. цукровий діабет
З) Патології скелетно-м’язової системи та сполучної тканини
14. системні васкуліти (геморагічний васкуліт)
І) інфекційні і паразитарні хвороби:
15. ВІЛ-інфекція /СНІД
16. вірусні гепатити
17. дифтерія
18. правець
19. сибірка
20. туберкульоз різної локалізації
21. холера
22. чума
Венеричні захворювання
23. гонорея
24. сифіліс
Список 3 (невідкладні стани):

1. асфіксія ( у тому числі новонароджених)
2. гіпертонічний криз
3. гостра дихальна недостатність
4. гостра серцева недостатність
5. гостре отруєння
6. гострий живіт
7. електротравма
8. непритомність
9. зовнішні кровотечі
10. колапс
11. коми
12. набряк гортані
46
13. набряк Квінке
14. опіки та обмороження
15. судоми
16. утоплення
17. фізіологічні пологи
18. шоки
19. травма кісток
Список 4 (лабораторні та інструментальні дослідження):

1. аналіз пунктату новоутворень м’яких тканин і кісток
2. гістоморфологічне дослідження біоптату лімфатичних вузлів, слинних залоз, слизових
оболонок , м’яких тканин
3. глюкоза крові
4. загальний аналіз крові
5. загальний аналіз сечі
6. коагулограма
7. рентгенологічне дослідження черепу, зубощелепного апарату
8. сіалографія
9. цитологічне дослідження органів та тканин зубощелепного апарату
Список 5 ( медичні маніпуляції)

1. виконувати штучне дихання, непрямий масаж серця
2. фіксувати язик;
3. зупиняти зовнішні кровотечі ;
4. здійснювати первинну обробку ран;
5. промивати шлунок, кишечник;
6. проводити транспортну іммобілізацію;
7. проводити ін’єкції лікарських речовин (внутрішньом’язове, підшкірне,
внутрішньовенне струминне та крапельне введення);
8. вимірювати артеріальний тиск;
9. проводити первинний туалет новонародженого;
10. визначати групи крові, резус-належність
Список 5.1 ( стоматологічні маніпуляції)
Перелік стоматологічних маніпуляцій з терапевтичної стоматології
1. Ампутація пульпи постійних зубів

2. Видалення зубних нашарувань механічним способом
3. Видалення зубних нашарувань за допомогою ультразвуку
4. Визначення кислотостійкості емалі зубів (ТЕР, КОШРЕ, CRT-тест)
5. Діагностичне використання барвників
6. Діатермокоагуляція
7. Екстирпація пульпи постійних зубів
8. Електроодонтодіагностика
9. Імпрегнація кореневих каналів
10. Інструментальна обробка кореневих каналів зубів технікою „Степ бек”
47
11. Інструментальна обробка кореневих каналів зубів технікою „Кроун даун”
12. Медикаментозна обробка уражених ділянок СОПР
13. Медикаментозна обробка уражених ділянок пародонта
14. Накладання одонтотропних паст
15. Накладання та видалення тимчасових пломб та герметичних пов’язок при лікуванні
карієсу, пульпіту, періодонтиту
16. Пломбування каріозних порожнин постійних зубів цементами
17. Пломбування каріозних порожнин постійних зубів композитами хімічного
18. Пломбування каріозних порожнин постійних зубів композитами світлового
19. Пломбування каріозних порожнин постійних зубів амальгамою
20. Пломбування кореневих каналів однією пастою
21. Пломбування кореневих каналів гутаперчою методом центрального штифта
22. Пломбування кореневих каналів гутаперчою методом латеральної конденсації
23. Покриття зубів лікувальними та профілактичними лаками, гелями
24. Препарування каріозних порожнин зубів І-ІІ класу з врахуванням виду
25. Препарування каріозних порожнин зубів V класу з врахуванням виду
26. Препарування каріозних порожнин зубів ІІI-IV класу з врахуванням виду
27. Приготування та накладання твердіючих та нетвердіючих пов’язок
28. Проведення інтердентального електрофорезу
29. Шліфування та поліровка пломб з композиту світового та хімічного затвердіння
30. Шліфування та поліровка пломб з цементів та амальгами
Перелік стоматологічних маніпуляцій з хірургічної стоматології
1. Техніка виконання термінальної анестезії.

2. Техніка виконання підокісної анестезії.
3. Техніка виконання інтрасептальної анестезії.
4. Техніка виконання інтралігаментарної анестезії.
5. Техніка виконання провідникової інфраорбітальної анестезії внутрішньоротовим
методом.
6. Техніка виконання різцевої анестезії на верхній щелепі внутрішньоротовим
способом.
7. Техніка виконання термінальної анестезії для знеболення середніх верхніх
альвеолярних нервів.
8. Техніка виконання піднебінної анестезії.
9. Техніка виконання туберальної анестезії (внутришньоротовий метод)
10. Техніка виконання мандибулярної анестезії пальцевим способом.
11. Техніка виконання мандибулярної анестезії аподактильним способом.
12. Техніка виконання торусальної анестезії.
13. Техніка виконання анестезії біля ментального отвору (внутришньоротовий метод)
14. Техніка виконання анестезії за Берше-Дубовим
15. Техніка видалення зубів на верхній щелепі
16. Техніка видалення зубів на нижній щелепі
17. Техніка видалення коренів молярів нижньої щелепи
48
18. Техніка видалення коренів молярів верхніх щелеп
19. Техніка вправлення гострого переднього двобічного вивиху нижньої щелепи
20. Техніка виготовлення та накладання бинтової пращоподібної пов'язки при
переломах нижньої щелепи.
21. Техніка тимчасової іммобілізації нижньої щелепи еластичною підборідною пращею
за Померанцевою-Урбанською.
22. Техніка тимчасової іммобілізації нижньої щелепи міжщелепним лігатурним
зв'язуванням.
23. Техніка виготовлення та накладання гладкої шини-скоби
24. Техніка виконання нижньої трахеостомії
25. Техніка первинної хірургічної обробки рани щічної ділянки, що проникає у
порожнину рота
26. Техніка виконання оперативного втручання - альвеолотомія.
27. Техніка виконання оперативного втручання - альвеолектомія.
28. Техніка виконання періостотомії на вестибулярній поверхні альвеолярного
відростка щелеп.
29. Техніка оперативного втручання при абсцесі щелепно-язикового жолобка.
30. Техніка оперативного втручання при хронічному одонтогенному гаймориті.
31. Техніка оперативного втручання при перфоративному одонтогенному гаймориті.
Перелік стоматологічних маніпуляцій з ортопедичної стоматології
1. Отримання повного анатомічного відбитку альгінатним матеріалом

2. Отримання повного анатомічного відбитку силіконовим матеріалом
3. Отримання анатомічного відбитку гіпсом при повній відсутності зубів
4. Отримання функціонального відбитка індивідуальною ложкою
5. Виготовлення гіпсової моделі
6. Одонтопрепарування під повну металеву штамповану коронку
7. Одонтопрепарування під напівкоронку
8. Одонтопрепарування під комбіновану коронку за Бородюком
9. Одонтопрепарування під металеву суцільнолиту коронку
10. Одонтопрепарування під пластмасову та комбіновану суцільнолиту коронку
11. Одонтопрепарування під куксову штифтову вкладку
12. Вибір конструкції протезу при ІІІ класі за Кенеді
13. Планування конструкції протезу при ІV класі за Кенеді
14. Планування конструкції протезів при І класі за Кенеді
15. Планування конструкції протезів при ІІ групі дефектів за Кеннеді
16. Вибір конструкції протеза при повній втраті зубів на верхній щелепі
17. Вибір конструкції протеза при повній втраті зубів на нижній щелепі
18. Визначення центральної оклюзії при І гр. дефектів зубних рядів за Бетельманом
19. Визначення центральної оклюзії при ІІ групі дефектів зубних рядів за Бетельманом
20. Визначення центрального співвідношення при ІІІ групі зубних рядів за
21. Визначення центрального співвідношення при ІV групі (беззубі щелепи)
22. Припасування і фіксація куксової вкладки
23. Припасування і фіксація металевої штампованої коронки
24. Припасування і фіксація металевої суцільнолитої коронки
25. Припасування і фіксація комбінованої металокерамічної коронки
26. Припасування та фіксація штамповано-паяного мостоподібного протезу
49
27. Припасування та фіксація незнімного металокерамічного мостоподібного протезу
28. Припасування та накладання часткового знімного пластинкового протеза з
кламерною фіксацією
29. Припасування та накладання бюгельного протезу
30. Припасування та накладання повного знімного пластинкового протеза
Перелік стоматологічних маніпуляцій з дитячої стоматології
(дитяча терапевтична стоматологія)

1. Проведення професійної гігієни порожнини рота
2. Визначення гігієнічних індексів (Федорова-Володкіної, Грін-Вермільона)
3. Проведення проби Шиллєра-Пісарєва
4. Герметизація фісур (неінвазивна та інвазивна)
5. Покриття зубів профілактичними лаками, гелями
6. Проведення ремінералізуючої терапії. Глибоке фторування.
7. Діагностичне використання барвників
8. Імпрегнація твердих тканин тимчасових зубів
9. Препарування каріозних порожнин І, ІІ класу тимчасових зубів
10. Препарування каріозних порожнин І, ІІ класу постійних зубів з врахуванням
пломбувального матеріалу (цементи, композити хімічного, світлового твердіння,
амальгама)
11. Препарування каріозних порожнин ІІІ, IV класу постійних зубів у дітей
12. Препарування каріозних порожнин V класу постійних зубів у дітей
13. Пломбування каріозних порожнин тимчасових зубів склоіономерними цементами
та компомерами
14. Профілактичне пломбування постійних зубів з несформованими коренями
15. Пломбування каріозних порожнин постійних зубів у дітей різними матеріалами
(цементи, композити хімічного, світлового твердіння)
16. Накладання одонтотропних паст
17. Ампутація пульпи тимчасових зубів (девітальний метод)
18. Ампутація пульпи постійних зубів (вітальний метод, зупинка кровотечі з вічок
19. Екстирпація пульпи тимчасових зубів
20. Екстирпація пульпи постійних зубів з несформованим коренем
21. Інструментальна обробка кореневих каналів тимчасових зубів
22. Інструментальна обробка кореневих каналів постійних зубів з несформованим
коренем
23. Пломбування кореневих каналів тимчасових зубів цинк-евгеноловою,
йодоформною пастою
24. Пломбування кореневих каналів постійних зубів з несформованими коренями
кальційвмісними силерами. Апексогенез, апексифікація
25. Медикаментозна обробка уражених ділянок слизової оболонки рота та пародонту у
дітей різними лікарськими засобами
26. Аналіз рентгенограм
(дитяча хірургічна стоматологія)
27. Аплікаційне знеболення у дітей
28. Інфільтраційне знеболення у дітей
29. Туберальна анестезія у дітей
50
30. Торусальна анестезія у дітей
31. Мандибулярна анестезія у дітей
32. Інфраорбітальна анестезія
(ортодонтія)
33. На гіпсових моделях визначити ключі оклюзії за Ендрюсом
34. Визначення періоду прикусу по ортопантомограмі
35. Діагностика зубощелепних аномалій на моделях
36. Антропометричне дослідження моделей за Поном
37. Антропометричне дослідження за Коркхаузом
38. Вимірювання сегментів верхньої зубної дуги за Герлахом
39. Вибрати конструкцію ортодонтичного апарату згідно патології на діагностичній
моделі
40. Провести активування ортодонтичного апарату
51
Додаток 1
Освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліст. Напрям підготовки 1201 Медицина. Спеціальність Стоматологія.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 17
КОМПЛЕКСНОГО ПРАКТИЧНО-ОРІЄНТОВАНОГО ДЕРЖАВНОГО ВИПУСКНОГО ІСПИТУ
Навчальна дисципліна Навчальна дисципліна Навчальна дисципліна Навчальна дисципліна
1. Терапевтична стоматологія 2. Хірургічна стоматологія 3. Ортопедична стоматологія 4. Стоматологія дитячого віку
1. Обстеження хворого № 1.3. 1. Обстеження хворого № 2.12. 1. Обстеження хворого № 3.21. 1. Обстеження хворого № 4.7.
2. Типова задача першої частини 2. Типова задача першої частини 2. Типова задача першої частини 2. Типова задача першої частини
іспиту № 1.8. іспиту № 2.6. іспиту № 3.5. іспиту № 4.13
3. Діагностування невідкладних 3. Діагностування невідкладних 3. Діагностування невідкладних 3. Діагностування невідкладних
станів (ситуаційна задача № 1.6). станів (ситуаційна задача № 2.3). станів (ситуаційна задача №3.12). станів (ситуаційна задача № 4.4).
4. Визначення тактики і надання 4. Визначення тактики і надання 4. Визначення тактики і надання 4. Визначення тактики і надання
екстреної медичної допомоги екстреної медичної допомоги екстреної медичної допомоги екстреної медичної допомоги
(ситуаційна задача № 1.19). (ситуаційна задача № 2.8). (ситуаційна задача № 3.10). (ситуаційна задача № 4.18).
5. Планування заходів первинної 5. Планування заходів первинної 5. Планування заходів первинної 5. Планування заходів первинної
та вторинної профілактики та вторинної профілактики та вторинної профілактики та вторинної профілактики
стоматологічних захворювань стоматологічних захворювань стоматологічних захворювань стоматологічних захворювань
(ситуаційна задача № 1.2 ). (ситуаційна задача № 2.2). (ситуаційна задача № 3.1.). (ситуаційна задача № 4.6 ).
6. Виконання медичної 6. Виконання медичної 6. Виконання медичної 6. Виконання медичної
маніпуляції № 9. маніпуляції № 4. маніпуляції № 2 маніпуляції № 3.
7. Виконання маніпуляції з 7. Виконання маніпуляції з 7. Виконання маніпуляції з 7. Виконання маніпуляції з
терапевтичної стоматології: хірургічної стоматології: ортопедичної стоматології: дитячої стоматології:
- маніпуляція № 1.15. - маніпуляція № 2.11. - маніпуляція № 3.1. - маніпуляція № 4.13.
8. Типова задача другої частини 8. Типова задача другої частини 8. Типова задача другої частини 8. Типова задача другої частини
іспиту № 1.11. іспиту № 2.3. іспиту № 3.21. іспиту № 4.16.
52
Додаток 2
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Комплексний практично-орієнтований іспит за фахом «Стоматологія»
МЕДИЧНА КАРТА ОБСТЕЖЕННЯ ТА ЛІКУВАННЯ АМБУЛАТОРНОГО СТОМАТОЛОГІЧНОГО ХВОРОГО
1. Терапевтична стоматологія Білет № ______
П.І.Б. студента ________________________________________________№ групи ________
Стандартизований пацієнт № ____________

Скарги ________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
Розвиток теперішнього захворювання ____________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
Перенесені та супутні захворювання _______________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
Дані об'єктивного обстеження ___________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
Огляд порожнини рота.

Стан зубів. Умовні
позначки: С – карієс, Р –
пульпіт, Pt – періодонтит,
Lp – локалізований 8 7 6 5 4 3 2 1 1 2 3 4 5 6 7 8
пародонтит, Gp –
генералізований
пародонтит, R – корінь, А –
відсутній, Сd – коронка, РІ
– пломба, F – фасетка, аr –
штучний зуб, r –
реставрація,
Дані H–
рентгенологічних та лабораторних досліджень _________________________________
гемісекція, Am – ампутація,
_____________________________________________________________________________________________
res – резекція, pin – штифт,
_____________________________________________________________________________________________
і – імплантація, Rp –
_____________________________________________________________________________________________
реплантація, Dc – зубний
Діагноз
камінь. _______________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
Лікувальні втручання
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________
Підпис студента _________________
53
Додаток 3
КОМПЛЕКСНИЙ ПРАКТИЧНО-ОРІЄНТОВАНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ
ПРОТОКОЛ
проведення та оцінювання першої частини комплексного іспиту
(робота зі стоматологічним хворим)
3. Ортопедична стоматологія
Прізвище, ім’я, по-батькові студента______________________________________________
Факультет: медичний інститут № групи ______________ Білет № __________

Дата____________
Типові задачі і уміння, що перевіряються

№ Бали
Оцінюються балами "1", "0,5" та "0"
1 Збирання скарг, анамнезу захворювання та життя
Огляд пацієнта, збирання інформації про загальний стан
2
пацієнта та його оцінка
Об'єктивне обстеження щелепно-лицевої ділянки та органів
3
Визначення провідного синдрому, постановка найбільш
4
вірогідного або синдромного діагнозу
5 Складання плану обстеження
Оцінювання результатів інструментальних та додаткових
6 методів дослідження (мінімум 3 дослідження хворого, з
яким працює студент)
Внутрішньосиндромна диференційна діагностика
7
(оцінюється балами "1" та "0")
Встановлення та обгрунтування попереднього або
8 остаточного клінічного діагнозу (оцінюється балами "1" та
"0")
Визначення принципів лікування та тактики ведення
9 хворого, у т.ч. необхідного режиму праці та відпочинку,
дієти
10 Проведення лікування
Визначення діагнозу та заходів профілактики у даного
11
хворого
Ведення медичної документації щодо стоматологічного
12
хворого
13 Типова задача (уміння), що перевіряється за вибором ВНЗ
Всього балів
Середній бал
54
Додаток 4
КОМПЛЕКСНИЙ ПРАКТИЧНО-ОРІЄНТОВАНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ
ПРОТОКОЛ
проведення та оцінювання другої частини комплексного іспиту
2. Хірургічна стоматологія
Прізвище, ім’я, по-батькові студента______________________________________________
Факультет __________________________________ № групи________ Білет № ________
Дата__________
№ Ситуаційна задача, основні уміння і навички Бали

(оцінюються балами «1»або «0»)
1 Діагностування невідкладного стану (ситуаційна задача №1)
2 Визначення тактики і надання екстреної медичної допомоги
(ситуаційна задача №2)
3 Планування заходів первинної та вторинної профілактики
стоматологічних захворювань та/або епіданаліз стоматологічної
захворюваності та/або аналіз впливу факторів навколишнього
середовища (ситуаційна задача №3)
4 Виконання 1-ї медичної маніпуляції
5 Виконання 2-ї медичної маніпуляції
6 Виконання 1-ї стоматологічної маніпуляції
11 Типова задача (уміння), що перевіряється за вибором ВНЗ
Загальний результат
Середній бал
55
Додаток 5
Протокол
вирішення ситуаційних задач до білету № _______з дитячої стоматології
Ситуаційна задача № ________ з діагностики невідкладного стану:
Відповідь:
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________
Ситуаційна задача № _______ з визначення тактики і надання екстреної медичної допомоги:

Відповідь:
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
_________________________________________________________
Ситуаційна задача № _________ з планування заходів первинної та вторинної профілактики

стоматологічних захворювань та/або епіданаліз стоматологічної захворюваності та/або аналіз
впливу факторів навколишнього середовища
Відповідь:
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
_________________________________________________________
Підпис студента: ________________
56
Додаток 6
Ситуаційна задача з діагностування невідкладних станів № 1.7.
На ФАП доставлений постраждалий, який отримав 20 хвилин тому травму – удар важким
мішком по передній поверхні коліна. Зразу після травми не зміг стати на ногу через сильний
біль в ділянці колінного суглоба. Постраждалий блідий, адинамічний. Супроводжуючі його
помітили, що він менше став скаржитися на біль. «Йому стало легше», - говорили вони. АТ
110/50 мм рт. ст., пульс 120 уд/хв, слабкий. Колінний суглоб різко деформований. На
передній поверхні суглоба значне набухання тканин. Хворий не може зігнути ногу в
колінному суглобі із-за різкого болю в ньому. Гомілка повернута назовні.
Діагноз?
Відповідь: Закритий перелом в ділянці колінного суглоба, травматичний шок.
Додаток 7
Ситуаційна задача з визначення тактики і надання екстреної медичної допомоги №

1.10.
Після введення в/м ампіциліну у хворої різко з’явилось почуття тяжкості і стиснення в груді,
утруднення дихання, задишка, почервоніння шкіри, свербіння, потім шкіряні покриви стали
бліді, з’явились пухирі «кропивниця». АТ різко впав до 80/60 мм рт. ст., пульс частий,
слабкий, 120 у хвилину. Свідомість спутана.
Невідкладна допомога?
Відповідь: Ймовірний діагноз у хворої – анафілактичний шок, який супроводжується

гіпотонічним станом внаслідок вазодилятації. Тому допомога спрямована на
ліквідацію вазодилятації: адреналін, ефедрин, норадреналін, мезатон, пресорні аміни.
Глюкокортикоїди. Антиаритмічні препарати. Інфузійна терапія: сольові розчини,
глюкоза.
Додаток 8
Ситуаційна задача з планування заходів первинної та вторинної профілактики

стоматологічних захворювань № 1.9.
Дитина 7,5 років з’явилася до шкільного лікаря-стоматолога для профілактичного

огляду. Об’єктивно: на жувальних поверхнях зубів 16, 26, 36, 46 глибокі вузькі фiсури.
Гігієнічний індекс за Федоровим - Володкiною1,5, РМА-0%.
Який метод профілактики рекомендований?
Відповідь: Враховуючи ризик виникнення фісурного карієсу зубів у дитини, головний

метод профілактики полягає в герметизації фісур.
57
Додаток 9
Типова задача першої частини іспиту № 1.5.
Пацієнт 27 років звернувся зі скаргами на сильний біль і кровоточивість ясен,

зловонний запах з рота, а також загальну слабкість, головний біль, температура 37,9 ºС.
Об’єктивно: багато м’якого зубного нальоту, наявність надясенного зубного каменю,
контури ясенного краю порушені, ясенний край покритий сірим зловонним нальотом,
реґіонарні лімфовузли збільшені, болісні при пальпації.
1.Ймовірний діагноз?
2. З якою патологією провести диференційну діагностику?
3. Які додаткові методи обстеження хворого?
4. Які Ваші дії в перше відвідування?
Відповідь:
1. Виразково-некротичний гінгівіт.
2. Виразково-некротичні процеси в ротовій порожнині можуть виникати при
захворюваннях крові: лейкемія, агранулоцитоз; при ВІЧ.
3. Враховуючіиможливі патологічні стани при виразково-некротичних процесах в
ротовій порожнині необхідно зробити клінічний аналіз крові, визначення антитіл до
ВІЧ, провести цитологічне дослідження вмісту виразок.
4. В перше відвідування необхідно зробити додаткове обстеження. Місцево: знеболення
(аплікаційне або інфільтраційне), антисептична обробка ротової порожнини (р-н
фурациліну, етакридину, перекису водню, хлоргексидину, хлорофіліпту і ін.), аплікація
протеолітичних ферментів (терілітін, трипсин, химотрипсин). Загальне лікування:
антибактеріальні засоби, вітамін С, нестероїдні протизапальні засоби.
58
АЛГОРИТМ ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК ДЛЯ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ
КОМПЛЕКСНОГО ПРАКТИЧНО-ОРІЄНТОВАНОГО ДЕРЖАВНОГО ІСПИТУ ЗІ
СПЕЦІАЛЬНОСТІ 7.12010005 – СТОМАТОЛОГІЯ
СТОМАТОЛОГІЧНІ МАНІПУЛЯЦІЇ
ДИСЦИПЛІНА «ТЕРАПЕВТИЧНА СТОМАТОЛОГІЯ»
АЛГОРИТМ 1
Ампутація пульпи постійних зубів
Матеріальне забезпечення:
1) набір стоматологічних інструментів; 2) засоби для анестезії: - карпульний шприц; -
анестетик ―Ultracaine 2% DS’ (Haechst); 3) інструменти для розкриття порожнини зуба та
пошуку устя каналів бори, ендобори; ендодентичні екскаватори; ендозонди); б) для
розширення устя кореневих каналів (бор типу Yates-Glidden; ример типу Peeso; розширювач
устя); 4) девіталізуюча паста для девітальної ампутації (Parapasta (Chema, Polfa) та інші; 5)
антисептики (фурацилін, етоній та ін.); 6) гемостатичні засоби (5% амінокапронова кислота,
капрофен, капрамін); 7) пасти для покриття культі пульпи (на основі антисептиків,
антибіотиків, гідроокису кальцію).
Базовий рівень знань. Успіх ендодонтичного лікування залежить від знання
топографо-анатомічних особливостей порожнин зубів різних груп; вміння користуватися
ендодонтичними інструментами, знання методики препарування порожнини зуба, техніки
хірургічної та медикаментозної обробки культі пульпи зуба.
Показання до вітальної пульпотомії:
- в тих випадках, коли консервативне лікування з якихось причин неможливе або не дало
ефекту: - при гіперемії пульпи; - гострому обмеженому пульпіті; - хронічному
фіброзному пульпіті (за відсутності рентгенологічних змін в періапікальних тканинах);
- хронічний гіпертрофічний пульпіт (за відсутності рентгенологічних змін в періапікальних
тканинах);
- травматичний пульпіт (випадкове поранення пульпи), якщо з моменту травми минуло
більше 6 годин.
Даний метод показаний для використання у багатокореневих зубах, де чітко виражена
межа між коронковою та кореневою пульпою, при здоровому періодонті у молодих людей.
Девітальна ампутація у дорослих як метод на сьогодні прямих показань немає, його
виконують як виняток при вимушених ситуаціях, сполучуючи з імпрегнаційними
методиками та фізіотерапевтичними методами:
- невдачі при вітальному методі;
- пацієнти, обтяжені загальними соматичними хворобами;
- сенсибілізація організму до анестетиків;
- побоювання щодо різних ін’єкцій у пацієнта.
- повна облітерація кореневих каналів і неможливість провести повну девітальну
екстирпацію.
Найбільш часто для девіталізації пульпи застосовують препарати миш’яковистої
кислоти та параформальдегіду.
Ми’яковистий ангідрид (As2O3) - це протоплазматична отрута, що, перш за все, діє на
окислювальні ферменти пульпи, приводячи до місцевого порушення тканинного дихання та
59
явищ гіпоксії. Зміни в усіх групах клітин пульпи зводяться до явищ каріорексису та загибелі
клітин, в першу чергу одонтобластів.
Параформальдегід – менш токсичний, при температурі тіла він повільно
деполімеризується, відщеплюючи формальдегід. Механізм дії: впливає на ендотелій
капілярів, розширює кровоносні судини, спричинює стаз крові та поступово викликає
муміфікацію тканини пульпи, перетворюючи її на сухий сірий тяж.
Алгоритм проведення:
Вітальна ампутація:
1. антисептичне оброблення порожнини рота;
2. знеболення;
3. ізолювання хворого зуба від ротової рідини (ватними валиками, кофердамом,
використовуючи слиновідсмоктувач);
4. препарування каріозної порожнини, антисептична обробка, заміна бора на стерильний;
5. резекція даху порожнини зуба, зрошення антисептиками;
6. пульпотомія: гострим екскаватором повільно, проходять по боковій стінці порожнини
зуба в напрямі до устів каналів. Потім черпаючими рухами відсікають коронкову пульпу.
Кулястим бором видаляють пульпу з устів кореневих каналів, проводять зрошення
порожнини антисептиком.
7. формування устів кореневих каналів (за допомогою ендодонтичних інструментів типу
Jayes-Ylidden, Peeco, надаючи їм конусоподібної форми.
8. При кровотечі з кореневої пульпи викоористовують 5% р-н амінокапронової кислоти,
капрофен, капрамін.
9. Культю зуба вкривають пастою на основі антисептиків сульфаніламідів, гідроокису
кальцію, світлового (Calcimol LG) або хімічного (Life, Dycal) твердіння.
10. Зуб закривають тимчасовою пломбою. Якщо скарги у пацієнта відсутні, через 5-7 днів
замінюють на постійну.
Девітальна ампутація. Розрахована на два відвідування.
1 відвідування:
а) антисептична обробка порожнини рота;
б) препарування каріозної порожнини;
в) розкриття порожнини зуба в одній точці, що дозволяє зменшити внутрішньопульпарний
тиск, створює умови для виходу ексудату; забезпечує проникнення девіталізуючого агента в
пульпу. Цей етап виконують в проекції рога пульпи кулястим бором великого розміру, що
запобігає провалюванню останнього в порожнину зубу.
г) накладання девіталізуючої пасти. Приблизний об’єм її – об’єм головки шпильки; для
параформальдегідної – вдвічі більше. Пасту покривають сухою ватяною кулькою (поглинає
надлишок ексудату з пульпи і зменшує внутрішньопульпарний тиск);
д) закривають герметичною пов’язкою з штучного водного дентину (без тиску!).
ІІ відвідування:
а) антисептична обробка порожнини рота, ізоляція зуба
б) видалення пов’язки;
в) повне препарування каріозної порожнини;
г) розкриття порожнини зуба;
д) власне ампутація пульпи;
ж) розкриття устя каналів та видалення (резекція) пульпи з устів;
з) антисептична обробка ;
е) покриття культі пульпи муміфікуючою чи метаплазуючою пастою;
є) закриття зуба тимчасовою пломбою з подальшою заміною на постійну.
Помилки
Помилки, що виникають під час встановлення діагнозу:
60
- діагноз поставлено невірно;
- невірно визначено хворий зуб (особливо при гострих формах пульпіту),
Помилки, що виникають під час знеболення:
- непритомність;
- алергічні реакції;
- гематома;
- відлом ін’єкційної голки;
- недостатній знеболюючий ефект;
- неврит нерва, що знеболюють;
- м’язова контрактура.
Група помилок, що виникають під час проведення вітальної ампутації
- перфорація дна порожнини зуба чи стінки;
- болі з’являються від термічних подразників через 1-2 доби.
Група помилок, що виникають при девітальній ампутації:
- різке посилення болю після накладання девіталізуючої пасти;
- папіліт, локалізований пародонтит;
- різка болісна перкусія, біль при накушуванні;
- біль при зондуванні устів кореневих каналів;
- кровоточивість після ампутації.
АЛГОРИТМ 2
Видалення зубних нашарувань механічним способом
- засоби для аплікаційної чи інфільтраційної анестезії;
- спеціальні барвники для повного виявлення зубного нальоту (6% р-н фуксину
основного, 4-5% р-н ерітрорзину, р-н калію йодиду);
- антисептики (Лістерин, Мерідол, Корсоділ, Пародіум, Гівалекс, Перідекс, р-н
фурациліну, мараславіну, сальвіну, хлоргексидину);
- інструменти для видалення зубних відкладень;
- протизапальні пасти (на основі солі мефенамінату натрію та ін.)
Базовий рівень знань. Зубні відкладення чинять механічне роздратування й інфікує
слизову оболонку ясен і край альвеоли. Одним з найважливіших етапів лікування запальних
захворювань пародонта є професійна гігієна порожнини рота, що включає видалення зубних
відкладень та полірування поверхні зубів. Видалення навколозубних відкладень і обробка
поверхні коренів, на яких має місце зубна бляшка чи тверді зубні відкладення, має на увазі
наявність оптимального контакту між інструментом і поверхнею кореня, у результаті якого
видаляється максимальна кількість бляшки і зубного каменю при мінімальній утраті
субстанції кореня.
Знання морфології кореня і конструкції інструментів також є невід'ємною частиною
даної процедури. Треба звернути особливу увагу на обробку контактних поверхонь зубів
оскільки патогенні мікроорганізми спочатку розмножуються саме на цих поверхнях, а потім
поширюються на сусідні вестибулярну та язичну (піднебінну) поверхні.
Показання і протипоказання.
Професійна гігієна та видалення зубних відкладень є обов'язковою і невід'ємною
частиною місцевої терапії захворювань пародонта, що дозволяє усунути один з суттєвих
етіологічний факторів.
Доцільно починати видаляти зубні відкладення за допомогою ультразвукового
скалеру з тим розрахунком, щоб закінчити видалення щільного, міцно прикріпленого каменю
61
вручну, застосовуючи для цієї мети гострі екскаватори і гачки.
Раціонально проведена професійна гігієна перешкоджає утворенню і нагромадженню
зубних відкладень.
Відносними протипоказаннями для видалення зубних відкладень за допомогою
ручних інструментів є:
- важкий загальний стан пацієнта
- гострі інфекційні захворювання
- острах пацієнта до різних маніпуляцій у порожнині рота
- знижене згортання крові
Механізм дії
Після механічного видалення зубних відкладень у пародонтальній кишені практично
не залишається зубного каменя. Пародонтопатогенні мікроорганізми та їх токсини
знаходяться в незакріпленій частині зубного нальоту, та видаляються навіть після ретельної
іррігації розчинами антисептиків. Видалення зубних відкладень є ефективним, якщо його
провели до зменшення критичної маси підясеневої мікрофлори. Цим самим усувається
значна кількість факторів, які найбільш ушкоджують пародонт.
1. антисептична обробка порожнини рота;
2. знеболювання;
3. ізоляція ділянки зубного ряду ватяними валиками;
4. видалення зубних відкладень (в ділянці не більш 4 зубів в одне відвідування);
5. полірування поверхонь зубів;
6. антисептичне зрошення і накладання протизапальної пасті;
Методика видалення зубних відкладень за допомогою ручних інструментів
Для видалення зубних відкладень ручним способом використовуються спеціальні
інструменти – гачки, кюретки, екскаватори, гладилки, долота, рашпілі.
Ручні інструменти за матеріалом, з якого вони виготовлені, бувають:
металеві
металеві з алмазним напилюванням
вкриті пластмасою
вкриті тефлоном
Практично всі інструменти мають єдиний конструктивний принцип. У всіх
інструментах можна виділити три основних елементи: ручку, плече, робочу частину
(хвостовик).
Ручка повинна зручно обхоплюватися пальцями так, щоб можна було вести
інструмент, не утомлюючись, і чітко контролювати всі рухи. Вона повинна бути не занадто
тонкої і не занадто важкої. Ручка повинна бути ідеально відцентрована і мати дизайн і
рельєф, що запобігають ротації і вислизання інструмента під час роботи. Ручки можуть бути
одне - і двосторонніми, різними по рельєфі і діаметру вираженого рельєфу поверхні.
Стрижень інструмента може бути гнучким, середньої гнучкості, твердим і дуже
твердим. Вибір твердості стрижня (і відповідно плеча інструмента) залежить від цілей
процедури. Гнучкі стрижні застосовуються для роботи, що вимагає максимального
тактильного відчуття, наприклад для виявлення зубних відкладень і видалення невеликої
кількості зубного каменю. Діагностичні зонди, кюретки Грейсі мають гнучкий стрижень.
Універсальні кюретки, як правило, мають стрижень середньої гнучкості, що
забезпечує гарні тактильні відчуття і можливість видалення незначних і середніх кількостей
Інструменти з твердим стрижнем призначені для видалення масивних зубних
відкладень, тактильна чутливість при застосуванні таких інструментів знижена. Твердий
стрижень мають серповидні гачки, рашпілі, мотиги, кюретки з маркіруванням «rigid».
62
І, нарешті, екстражосткі стрижені. Використовуються при роботі, де не потрібно
тактильна чутливість і при наявності щільних, масивних зубних відкладень. Такий стрижень
буває в кюретках Грейсі з маркіруванням «extra-rigid».
У фронтальній ділянці використовуються інструменти з прямим плечем, у той час як
на бічних зубах працюють інструментами з багаторазово вигнутим плечем, що дає
можливість обробляти важкодоступні поверхні зубів, у тому числі і коренів.
І, нарешті, власне робоча частина (чи хвостовик), що визначає тип інструмента. Вона має
торець, спинку і дві бічні сторони. Між торцем і бічними сторонами проходять гострі грані,
якими і виробляється обробка.
У залежності від форми робочої частини розрізняють гачки і кюретки.
Робоча частина гачка загострена і має в поперечному перерізі трикутну форму.
Торець розташовується під кутом 90 до плеча. Інструмент має дві однакові бічні грані, що
ріжуть, що робить його універсальним. Однак застосування такого інструмента обмежено
надясеневою областю через його гострий кінчик і можливу небезпеку травмувати ясна. Цей
інструмент добре підходить для очищення міжзубних ділянок (контактні поверхні).
Гачки можуть бути прямими і вигнутими. Робоча частина в прямих серповидних
гачках пряма і розташована під прямим кутом до ручки. Такі гачки призначені для видалення
зубних відкладень в області фронтальних зубів.
У вигнутих серповидних гачках робоча частина має форму полулуння і розташована
під кутом до ручки інструмента.
Мотигообразні гачки (мотиги) вигнуті по площині стосовно ручки інструмента під
кутом близько 100º. Мотиги мають один край, що ріже, заточений під кутом 45 градусів.
Така форма гачка перешкоджає травмуванню дна пародонтальної кишені. Інструмент існує у
видах з різною кривизною робочої частини, що дозволяє видаляти зубні відкладення з
дистальної, медіальної, язичної і щічної поверхонь. Мотиги можуть проникати у
пародонтальні кишені на глибину до 3 мм.
Рашпіль (напилок) має множинні грані, що ріжуть, на одній підставі і призначений
для видалення великих зубних відкладень шляхом зіскоблювання їх з поверхні зубів.
Підстава може бути круглою чи овальною. Нижня частина підстави закруглена, що дозволяє
використовувати напилок у підясеневоі області. Робоча частина рашпіля розташована під
кутом 90-105º стосовно ручки. Однак рашпіль складно адаптувати до нерівної поверхні зуба,
і при його застосуванні тактильні відчуття обмежені.
Долота і тонкі гладилки застосовують для видалення зубних відкладень з контактних
поверхонь зубів. Долото має пряме чи злегка вигнуте плече й один край, що ріже, заточений
під кутом 45.
Робоча частина кюретки має в поперечному перерізі напівкруглу форму – закруглену
спинку і верхівку. Така форма дає можливість видаляти підясеневі зубні відкладення, не
травмуючи ясна. Кюретки розрізняють на спеціальні Gracey-кюретки й універсальні.
Універсальні мають дві однакові грані, що ріжуть, закруглений кінчик і призначені для
роботи на всіх поверхнях зубів. Кут між віссю стрижня і лезом - 90. Використовуються як на
медіальних, так і на дистальних поверхнях зуба без заміни інструмента. Універсальні
кюретки можна застосовувати і для видалення надясневих зубних відкладень, особливо в
пришійковій області, і для проведення кюретажу. Бувають для передніх зубів (секстант) і
задніх зубів. Прикладами універсальних кюреток служать Colambia 13/14, 4R/4Z, кюретки
Голдман-Фокс. Кюретки Грейсі використовуються в пародонтологічній практиці більш 50
років. У кюреток Грейсі робоча частина гостро заточена тільки з однієї сторони і має один
край, що ріже, кут між віссю стрижня і лезом - 70. У цих кюреток мається маркірування на
ручці інструмента, що позначає, для якої поверхні якого зуба він призначений. Кюретки
Грейсі можуть бути фінішними для ефективного згладжування цементу коренів.
63
Кюретки Лангера («ланжери»). Сполучать у собі ознаки універсальних кюреток
Грейсі (форма робочої частини). Застосовуються як на медіальних, так і на дистальних
поверхнях зуба без заміни інструмента. Бувають для передніх зубів (секстант) 5/6 і бічних
зубів 1/2 і 3/4.
Кюретки фуркаціонні для роботи в області фуркації коренів. Бувають щічно-язичні і
медіально-дистальні. Ширина робочої частини 0,9 чи 1,3 мм.
Стоматологічні екскаватори використовуються для видалення масивних зубних
відкладень з вестибулярної (щічної)та язичної поверхонь зубів. Бувають одно-, двох- і
трьохкутові.
Видалення зубних відкладень починають із фронтальної групи зубів. За одне
відвідування лікар може видалити зубний камінь не більш, ніж з 4-х зубів, тому що ця
операція вимагає особливої старанності в роботі. Ділянка зубів і край слизової оболонки
ясен, що підлягають обробці, ізолюють від слини ватяними валиками, змазують настойкою
йоду. Робочу частину інструмента підводять під край зубного каменю і важільними рухами
відколюють частки каменю з усіх поверхонь зуба. Тому, що для видалення зубного каменю
іноді приходиться натискати на зуб, а зуби часто рухливі, то зуб необхідно фіксувати
пальцями лівої руки.
Після того, як закінчиться повне видалення зубного каменю на одному зубі,
переходять до іншого. Старанність видалення зубного каменю перевіряють зондом.
Інструменти повинні бути гострими, що забезпечує успішне видалення зубних
відкладень, знижує ризик ушкодження ясеневого краю, знижує стомлюваність і збільшує
тактильну чутливість лікаря. Незалежно від способу видалення зубних відкладень ця
процедура закінчується шліфуванням і поліруванням оброблених поверхонь зубів, що надалі
зменшує ризик утворення зубного каменю і ретенції зубного нальоту.
Помилки й ускладнення
При видаленні зубних відкладень необхідно пам'ятати про те, що залишені, навіть
самі незначні, шматочки зубного каменю будуть травмувати слизову оболонку ясен .Під час
розмови, прийому їжі вони можуть травмувати слизову язика та привести до утворення ерозії
і виразки.
Крім того, залишені частки каменю є тим пунктом кристалізації, де знову швидко
відкладається зубний камінь.
Регулярне заточування приводить до втрати речовини робочих частин інструмента,
що робить інструмент тонким. Тонкий інструмент легко ламається і може травмувати
слизову оболонку порожнини рота. Тому потрібно регулярно оглядати інструменти і
вибраковувати тонкі інструменти. Усі ручні інструменти мають обмежений термін
придатності.
Для перевірки гостроти інструмента може використовуватися пластмасова паличка.
Якщо інструмент знімає з її стружку, він досить гострий. Відчути гостроту інструмента
можна й у процесі видалення зубних відкладень. Якщо при правильній техніці роботи
інструмент зубні відкладення не сколює, а загладжує, він затупився.
АЛГОРИТМ 3
Видалення зубних нашарувань за допомогою ультразвуку
1. Комплект інструментів для обстеження зубів.
2. Ультразвуковий апарат (Ультрадент, Master dent, УЗ скалер стомат.установок).
3. Комплект насадок для видалення зубних відкладень.
4. 3% спиртовий розчин йоду.
64
5. Водний розчин фурациліну 1:5000.
6. Слиновідсмоктувач.
Базовий рівень
1. Роль місцевих подразнюючих факторів у розвитку захворювань пародонту.
Мікроорганізми зубної бляшки (Actinobacillus actinomicetium comitans, Porphіromonas
gingivalis та ін.) виділяють ендотоксини, ферменти, які мають аутолітичну дію. Вони
порушують клітинний метаболізм, підвищують проникність капілярів тканин пародонту.
Зубний камінь здійснює механічний тиск на пародонт, створює умови мікротравми епітелію,
ясен та хімічну дію на тканини пародонту внаслідок наявності в ньому токсичних елементів
та окислів металів.
2. Основна фізична характеристика ультразвуку.
Ультразвук – механічне коливання частин навколишнього середовища, яке
розповсюджуються у вигляді хвиль із частотою, вищою 16 КГц. Ці хвилі мають якості
звукових коливань і розповсюджуються за законами світла (прямолінійність, відображення,
поглинання, преломлення).
3. Позитивні сторони пристроїв для видалення зубного каменю:
- Очистка кореневих поверхонь без пошкодження твердих тканин зубів.
- Антимікробний ефект ультразвукових хвиль у вологому середовищі.
- Можливість видалення ультразвуком зубних відкладень в важкодоступних місцях
(фуркація, кореневі розходження та ін.) без надмірних зусиль, в незалежності від
морфології поверхонь.
- Видалення близько 24% патогенної мікрофлори із пародонтальної кишені (із-за дії
промивного розчину).
- Скорочення часу проведення маніпуляції по видаленню зубних відкладень.
- Зниження втомлюваності лікаря під час проведення процедури.
- Комфорт для пацієнта
- Безболісність проведення процедури.
4. Методи видалення зубного каменю:
- інструментальний;
- хімічний;
- ультразвуковий;
- комбінований;
5. Фізичні явища, що покладені в основу сучасного ультразвукового видалення
зубного каменю.
Кавітація – збуджується у воді при її контакті із верхівкою інструменту, що
коливається. Пухирці, що виникають при цьому, руйнуються зсередини і в результаті цього
зубні відкладення відриваються від поверхні твердих тканин зубів.
Акустична турбулентність представляє собою гідродинамічну хвилю в рідині, яка
виникає навколо верхівки інструменту, яка коливається; це також призводить до відриву
6. Види ультразвукових апаратів.
- магнітострикційні;
- п’єзоелектричні.
Показання та протипоказання для проведення методики
Показання:
- видалення над- і підясенного зубного каменю;
- видалення нависаючих країв амальгамових пломб;
- видалення цементу чи композитного матеріалу, які використовувались для фіксації
брекетів.
Протипоказання.
65
- пухлини;
- вагітність;
- наявність імплантатів, пломб із композитів та керамічних коронок в ділянках
накопичення зубних відкладень;
- глаукома та відшарування сітківки;
- захворювання нирок;
- некомпенсований цукровий діабет;
- часті і повторні респіраторні інфекції, бронхіальна астма, емфізема легень;
- серцево-судинні захворювання в стації декомпенсації;
- наявність у пацієнта кардіостимулятора;
- наявність вогнищ демінералізації в твердих тканинах зубів.
Магнітострикційні апарати перетворюють електричний струм в мікроскопічні
вібраційні коливання з частотою 25000-50000 коливань за секунду. Завдяки цьому залізний
чи нікелевий сердечник у котушці змінного струму приводиться в повздовжні коливання.
У п’єзоелектричному апараті у полі змінного струму проходить деформація кристалів.
Виникаючи при цьому коливання передаються на робочу частину наконечника.
Алгоритм проведення
1. Зрошення порожнини рота і операційного поля розчином антисептиків.
2. Підготувати апарат до роботи: зафіксувати робочу насадку на наконечник; включити
апарат в електричну сіть; натиснути на педаль, і повертаючи ручку подачі води,
відрегулювати її подачу на робочу частину наконечника (струмінь води повинен
розпилюватись подібно аерозолю); встановити максимальну потужність апарату, про що
свідчить високий звук (писк).
3. Працювати тільки в захисних окулярах, рукавичках, маску міняти через кожні 20 хвилин
(NB! Лікар вдихає аерозолі, інфіковані вмістом пародонтальних кишень).
4. Підвести робочу частину наконечника під основу каменю із язикової поверхні та
натиснути на педаль. Робочу насадку переміщувати по поверхні зуба в сканую чому режимі
до повного видалення каменю. В залежності від потреби використовувати долотоподібні,
голковидні, клиновидні насадки.
5. Контроль якості видалення зубного каменю візуальний (за допомогою стоматологічного
дзеркала, інструментального зонду, додаткових барвників (напр. йоду)) – поверхня та
коронки зуба гладка та блискуча.
6. Аерозольна хмара, що утворюється навколо насадки має велику кількість патогенної
мікрофлори, що забруднює повітря в кабінеті, тому після процедури провести провітрювання
і кварцування кабінету.
Помилки та ускладнення
1. Використання ультразвукових апаратів для очистки глибоких пародонтальних кишень
небажано, це дуже провокує больову реакцію пульпи зуба.
2. При надлишковому тиску на інструмент на поверхні твердих тканин зубів можуть
утворюватися заглибини.
3. Руйнівна дія ультразвуку на цемент.
4. У деяких пацієнтів можлива психологічна непереносимість вібраційних коливань.
АЛГОРИТМ 4
Визначення кислотостійкості емалі зубів (ТЕР, КОШРЕ, CRT-тест)

ТЕР-тест
66
стоматологічна установка, набір стоматологічних інструментів, кутовий наконечник,
щіточки для професійної гігієни порожнини рота, паста для професійної гігієни порожнини
рота без фтору, вата, 1 % розчин метиленового синього, еталонна 12-бальна типографська
шкала синього кольору.
Базовий рівень знань:
будова твердих тканин зуба, поняття структурної та функціональної резистентності емалі,
поняття про карієссприятливість та карієсрезистентність емалі, ре- та демінералізація емалі,
патологічна анатомія гострого початкового карієсу, вміння проводити професійну гігієну
порожнини рота.
Показання: визначення кислотостійкості емалі зубів проводиться з метою
встановлення схильності зубів до ураження карієсом або резистентності до нього, а також з
метою об`єктивної оцінки ефективності ремінералізуючої терапії.
Механізм дії: в основі ТЕР-тесту лежить оцінка ступені протравлювання емалі за
інтенсивністю фарбування розчином органічного барвника (1% р-н метиленового синього) за
допомогою 12-тибальної шкали.
1. Провести професійне чищення зубів.
2. Ізолювати зуби що обстежують ся (верхні фронтальні) від слини ватними валиками.
3. Промити дистильованою водою та висушити вестибулярну поверхню зубу що
обстежується (центрального верхнього різця).
4. На вестибулярну поверхню зубу що обстежується (центрального верхнього різця) скляною
паличкою нанести одну краплю соляної кислоти діаметром 2 мм.
5. Через п’ять секунд кислоту змити дистильованою водою та поверхню зуба висушити.
6. На протравлену та висушену поверхню нанести ватною кулькою 1 % розчин метиленового
синього. Залишок барвника зняти з поверхні зуба сухим ватним тампоном одним стираючим
рухом. При цьому протравлена ділянка опиняється зафарбованою у синій колір.
7. Глибину мікродефекта протравленої емалі оцінити за інтенсивністю його фарбування за
допомогою еталонної 12-бальної шкали синього кольору:
- біло-голубий колір – висока структурно-функціональна резистентність емалі, висока
стійкість до карієсу (1-3 бали);
- голубий колір – середня структурно-функціональна резистентність емалі, середня стійкість
до карієсу (4-6 балів);
- синій колір – знижена структурно-функціональна резистентність емалі, високий ризик до
захворювання на карієс (7-9 балів);
- темно-синій колір – дуже низька структурно-функціональна резистентність емалі,
максимальний ризик до захворювання на карієс (10-12 балів);
CRT-тест – тест резистентності до карієсу (caries resistance test)
Матеріальне забезпечення: стоматологічна установка, набір стоматологічних
інструментів, кутовий наконечник, щіточки для професійної гігієни порожнини рота, паста
для професійної гігієни порожнини рота без фтору, вата, диски фільтрувального паперу
діаметром 3 мм, просякнуті протягом 30 секунд 0,02 % водним розчином кристалвіолету,
мікропіпетка, 1 % розчин хлористоводневої кислоти, секундомір.
Базовий рівень знань: будова твердих тканин зуба, поняття структурної та
функціональної резистентності емалі, поняття про карієссприятливість та
карієсрезистентність емалі, ре- та демінералізація емалі, патологічна анатомія гострого
початкового карієсу, вміння проводити професійну гігієну порожнини рота.
67
Механізм дії: CRT-тест заснований на визначенні часу, необхідного для зміни рН
кислотного розчину, який наносять на зуб на папірці певної площі, зафарбованим кислотно-
лужним індикатором. Час зміни забарвлення індикатору є пропорційним швидкості зміни рН
кислотного розчину та залежить від швидкості розчинності емалі.
2. Ізолювати зуби від слини ватними валиками.
3. Промити дистильованою водою та висушити вестибулярну поверхню досліджуваного
зуба.
4. На вестибулярну поверхню зуба помістити диск фільтрувального паперу діаметром 3 мм,
що пропитаний протягом 30 секунд 0,02 % водним розчином кристалвіолету, зафарбованого
у світло-зелений колір.
5. На диск мікропіпеткою нанести 1,5 мкл 1 % розчину хлористоводневої кислоти.
6. За допомогою секундоміру визначити час, протягом якого колір диску змінюється на
рожево-фіолетовий: за часом кольорової реакції оцінюють ступінь розчинності емалі, яка
свідчить про резистентність емалі.
У нормі показник CRT – тесту складає 20 – 120 секунд.
КОШРЕ - клінічне визначення швидкості ремінералізації емалі (розроблений Т.Л.
Рединовой та В.К. Леонтьевым)
Матеріальне забезпечення: стоматологічна установка, набір стоматологічних
інструментів, кутовий наконечник, щіточки для професійної гігієни порожнини рота, паста
для професійної гігієни порожнини рота без фтору, вата, мікропіпетка, розчин солянокислого
буферу (рН 0,3 – 0,6), годинник, 2 % розчин метиленового синього, 10-бальна шкала синього
кольору, у якій найменше забарвлення прийнято за 10 %, а найбільше – за 100 %.
будова твердих тканин зуба, поняття структурної та функціональної резистентності емалі,
поняття про карієссприятливість та карієсрезистентність емалі, ре- та демінералізація емалі,
патологічна анатомія гострого початкового карієсу, вміння проводити професійну гігієну
Механізм дії: при проведенні КОШРЕ-тесту фарбування протравленої ділянки
повторюють із добовими інтервалами доти, поки протравлена ділянка не втрачає здатності
адсорбувати барвник. Кількість діб, протягом яких протравлена ділянка зберігає здатність
фарбуватися є цифровим показником стійкості зубів до карієсу.
2. Ізолювати зуби від слини ватними валиками.
3. Промити дистильованою водою та висушити вестибулярну поверхню досліджуваного
зуба.
3. На підготовлену поверхню зуба мікропіпеткою нанести краплю солянокислого буферу (рН
0,3 – 0,6) на 60 секунд.
4. Видалити краплю з поверхні зуба ватним тампоном (не змивати водою).
5. На протравлену ділянку емалі на одну хвилину нанести ватну кульку, яка прсякнута 2 %
розчином метиленового синього.
6. Видалити фарбу з поверхні зуба сухим ватним тампоном.
7. Оцінити піддатливість емалі впливу кислоті за інтенсивністю забарвлення за допомогою
10-бальної шкали синього кольору, у якій найменше забарвлення прийнято за 10 %, а
найбільше – за 100 %. Ступінь піддатливості емалі виражають у відсотках: для
68
карієсрезистентних осіб характерна низька піддатливість емалі до впливу кислоти - нижче 40
%, а для карієссприятливих осіб – висока - вище 40 %.
8. Через добу повторно зафарбувати протравлену ділянку емалі (якщо барвник фарбує
протравлену ділянку, цю процедуру повторювати із добовим інтервалом, доки протравлена
ділянка не спинить сприймати барвник).
9. Підрахувати кількість діб, за які протравлена ділянка втратила здатність фарбуватися, та
на підставі цього оцінити ремінералізуючі властивості слини.
Ремінералізуючі властивості слини обчислюють у кількості діб: для карієсрезистентних осіб
характерна висока ремінералізуюча здатність слини – від 1 до 3 діб, а для карієссприятливих
осіб – низька – більше 3 діб.
АЛГОРИТМ 5
Барвники відносять до групи антисептичний засобів. Їх використовують для лікування

та діагностики патологічних змін слизової оболонки порожнини рота і тканин пародонту.
Кольорові тести використовують для диференційної діагностики карієсу, некаріозних
уражень твердих тканин зуба, а також для контролю якості обробки кореневих каналів зубів.
- набір стоматологічних інструментів;
- стоматологічний зонд;
- дзеркало;
- пінцет;
- ватняні кульки;
- ватняні валики;
- барвники: розчин Люголя (Solutio Lugoli), розчин метиленового синього (Methylenum
coeruleum), йодинол (Jodinolum), фуксин (Fucsinum), толуїдиновий синій
Базовий рівень знань: Знання топографоанатомічної і морфологічної будови тканин
пародонта. Знання анатомо-гістологічної будови слизової оболонки порожнини рота (СОПР).
Знання морфологічної характеристики патологічний змін СОПР. Уміння оцінювати
результати клінічних методів досліджень при запальних захворюваннях. Знання
фармакологічних властивостей барвників.
Показання:
- для виявлення ступеня запальної реакції при захворюваннях пародонта і СОПР;
- для антисептичної обробки СОРП перед проведенням маніпуляцій у порожнині рота (перед
зняттям зубних відкладень, хірургічними втручаннями).
Протипоказання:
Підвищена чутливість до препарату (барвника).
Не застосовувати для обробки новоутворень, схильних до злоякісного росту.
Механізм дії: Методи вітального забарвлення ґрунтуються на властивості клітин
інтенсивно сприймати барвники. Інтенсивність забарвлення пропорційна виразності
запального процесу. Глікоген, який знаходиться у запалених тканинах взаємодіє з йодом,
фарбує тканини у різні відтінки коричневого кольору
Проба Шиллера-Писарєва – використовують йодовмісний розчин для виявлення
ступеня запального процесу, для контролю ефективності протизапальної терапії, зроговіння
епітелію, для виявлення зубних відкладень.
Проба Ядасона – використовують для діагностики герпетиформного дерматита
Дюринга. Заснована на підвищеній чутливості до препаратів йоду.
69
Проба Шиллера-Писарєва.
Ватними валиками ізолювати ділянку, яка досліджується, висушити зуби і ясна. Тримаючи
дзеркало у лівій руці відтягнути нижню губу до оголення нижніх фронтальних зубів та ясен.
Пінцетом взяти ватну кульку та змочити у розчині Люголя. Нанести розчин на ясенний край
з вестибулярної поверхні у ділянці нижніх фронтальних зубів. Оцінити ступінь
зафарбованості ясен через 2-3 хвилини. Солом’яно-жовтий колір ясен – проба негативна, що
свідчить про відсутність хронічного запалення. Світло-коричневий, коричневий колір ясен –
слабо та помірно-позитивна проба (незначне (+), помірне (++) запалення). Інтенсивно темно-
коричневий, горілий колір – позитивна проба, що свідчить про виражене запалення (+++,
++++).
Для діагностики патологічних змін у СОРП:
o Використання гематоксиліну - атиповий епітелій зафарбовується в темно-фіолетовий колір,
а нормальний - в блідо-фіолетовий (ракові клітини не забарвлюються – ефект негативності
забарвлення).
o Використання толуїдинового синього - атиповий епітелій зафарбовується в темно-синій
колір, а нормальний - у блакитний.
Проба Ядасона.
На неуражену ділянку шкіри передпліччя нанести мазь, що містить 50% йодистого калію (у
вигляді компресу). Через добу оцінити результат. Проба вважається позитивною якщо на
місті компресу з’являється зуд, гіперемія, набряк, поліморфна висипка.
Помилки та ускладнення. Використання барвників не за призначенням. Використання
високих концентрацій барвників.
• Подразнення СОРП
• Алергічна реакція на барвник (місцева або загальна).
Розчин Люголя (Solutio Lugoli):
Jodi 1,0
Kalii jodidi 2,0
Aq. destill. 40,0
MDS. для обробки СОПР та діагностичних проб.
АЛГОРИТМ 6
Діатермокоагуляція
Діатермокоагуляція здійснюється за рахунок нагрівання біологічних тканин струмом

високої частоти до 60-80 С і більше, при якому наступає незворотне звертання (коагуляція)
тканиннихх білків.
1. Набір стоматологічних інструментів.
2. Стоматологічний діатермокоагулятор ДКС-2М.
3. Електроскальпель стоматологічний ЕС-30.
Базовий рівень.
Знати стоматологічні захворювання, які супроводжуються розростанням грануляційної
тканини, епітелію, сполучної тканини тощо.
Знати методи проведення діатермокоагуляції: моноактивний і біактивний.
Показання і протипоказання
Захворювань, при яких проводять діатермокоагуляцію відносяться:
1. Хронічний гангренозний пульпіт
2. Хронічний гіпертрофічний пульпіт
3. Хронічний гранулюючий періодонтит
70
4. Гіпертрофічний папіліт
5. Гіпертрофічний гінгівіт
6. Папіломи
7. Фіброми
Протипоказанням до проведення діатермокоагуляції є вегето-дистонічні синдроми, із
вираженою нервовою реакцією, яка призводить до втрати свідомості.
Механізм дії: Під дією високочастотного струму великої сили і малої напруги,
виникає розігрів тканин і металічних насадок, які в свою чергу зранюють біологічні тканини,
що приводить до їх загибелі.
1. Підготовка хворого.
Пацієнта необхідно посадити в стоматологічне крісло у зручному для проведення
маніпуляції положенні.
Провести антисептичну обробку порожнини рота (полоскання, лікарські зрощення, тощо).
Знеболити ділянку проведення діатермокоагуляції.
2. Підготовка апарату.
Апарат ДКС-2М підключають до електромережі
Натисканням вмикача „Сеть’ вмикають апарат , індикатором включення є загорання
лампочки на передній панелі апарату.
Обертанням ручки «регулятор потужності» проти годинникової стрілки повністю
припиняють подачу високочастотного струму на робочий наконечник.
В цанговий зажим робочого наконечника вставляють необхідну насадку для діатермічної дії.
Робочу насадку підводять до дозатору „еквівалент’ і обертанням ручки «потужність» за
годинниковою стрілкою підбирають необхідну величину високочастотного струму.
3. Проведення діатермокоагуляції.
Обрану за величиною патологічного вогнища насадку підводять до зони дії.
Натисканням кнопки на наконечнику здійснюють подачу високочастотного струму на
насадку, внаслідок чого відбувається коагуляція патологічних тканин, показником якого є їх
побіління. Процес діатермокоагуляції займає в середньому від 30 секунд до 3 хвилин.
1. Передозування високочастотного струму приводить до загибелі здорових, оточуючих
патологічне вогнище тканин.
2. Невірно підібрана насадка викликає не однорідну коагуляцію.
3. Неповноцінна анестезія.
4. Приєднання вторинної інфекції.
5. Передвчасний відрив коагулянту спричиняє більш затяжне і неякісне за живлення.
АЛГОРИТМ 7
Екстирпація пульпи постійних зубів
- стоматологічний комплект інструментів для обстеження й лікування зубів;
- бори для препарування каріозної порожнини, розкриття порожнини зуба;
- медикаменти для обробки порожнини зуба;
- інструменти для формування вустів кореневих каналів (типу Gates Glidden, Pesso та ін.;
- пульпекстрактори різних розмірів;
- предметне скло, антисептики ( 3% р-н перекису водню, 0,2% хлоргексидин).
Базовий рівень знань
Знати інструменти для видалення пульпи ( форма, розміри, правила роботи).
71
Топографо-анатомічні особливості будови порожнин зубів і кореневих каналів різних груп
зубів.
Вікова анатомія порожнини зуба й вікові особливості пульпи.
Класифікація пульпітів, клінічні особливості кожної з форм, план лікування й вибір методу
лікування.
Показання та протипоказання ( вітальному і девітальному)
Екстирпація пульпи показана у випадках:
1. При неефективності консервативного лікування та коли запалення коронкової пульпи
після її ампутації триває в кореневій пульпі або виникає висхідний (ретроградний)
пульпіт.
2. При локалізації каріозної порожнини в пришийковій області або в цементі зуба, навіть
при початкових стадіях запалення пульпи.
3. При пульпіті, ускладненому періодонтитом.
4. При лікуванні зубів, які будуть використані як опорні під мостоподібні протези.
5. При плануванні оперативних втручань у зв'язку з навколокореневими кістами.
6. При депульпуванні зубів як при лікуванні генералізованного пародонтита, так і по
ортопедичним й ортодонтичним показанням.
7. Девітальну екстирпацію застосовують при всіх формах запалення пульпи, що
закінчується повною втратою її життєздатності.
8. Девітальна екстирпація показана хворим з непереносимістю (алергією) до анестетика.
Протипоказаннями варто вважати можливість застосування консервативних методів
лікування при початкових формах пульпітів.
1. Попередні етапи:
- антисептична обробка порожнини рота, знеболювання при вітальному методі лікування або
видалення герметичної пов’язки та девіталізуючої пасти при девітальному методі,
- препарування каріозної порожнини, розкриття порожнини зуба, медикаментозна обробка
порожнини зуба, створення зручного доступу до усть кореневих каналів.
- розширення усть кореневих каналів щаровидними борами невеликих розмірів або
спеціальних інструментів типу Stainless, Largo, Gates- Glidden, Pesso, з їхньою допомогою
надають устям кореневих каналів конусоподібну форму. Надалі задовільне розкриття
порожнини зубу контролюється кореневою голкою, файлом або глибиноміром, які повинні
вільно, без вигину, проникати в кореневі канали.
2. Екстирпація кореневої пульпи проводиться пульпоекстрактором відповідного розміру.
Його підбирають із урахуванням діаметра кореневого каналу. Пульпекстрактор обережно
вводять без великого зусилля в кореневий канал, просуваючи максимально близько до
апікального отвору (не менш 2/3 довжини кореня). Потім притискають пульпекстрактор до
однієї зі стінок кореневого каналу й обертають на 180 градусів навколо своєї осі. Витягають
разом з намотаної на нього пульпою. При класичному видаленні візуально пульпа являє
собою анемічне червоподібне утворення із чіткою границею відриву. При необхідності
проводять гемостаз. Додаткові умови для успішної роботи пульпекстрактором: - працювати
інструментом тільки в прямій частини кореневого каналу, - не просувати пульпекстрактор
глибше ніж на 2/3 довжини кореня, - не проштовхувати інструмент у канал із зусиллям, - не
застосовувати в каналах з рентгенологично видимою обтурацією.
Найближчі:
- невідповідність пульпекстрактора діаметру каналу,,
- Порушення етапності обробки каналу,
- кровотеча після екстирпації, неповна екстирпація,
- відрив кореневої пульпи за апікальним отвором й утворення заапікальної гематоми.
72
Віддалені.
Залишковий пульпіт виникає при неповнім видаленні пульпи створення «пробки» або при
наявності не виявлених додаткових кореневих каналів, травма періодонта при екстирпації й
інструментальній обробці каналів.
Якщо пульпекстракція проведена класично, без помилок й ускладнень можна приступати до
наступного етапу лікування пульпітів. Якщо виникли ускладнення - їх необхідно усунути й
тільки після цього продовжувати лікування.
АЛГОРИТМ 8
Електроодонтодіагностика
Метод ґрунтується на здатності нервових тканин збуджуватись під дією подразників.

Значення порогового подразника є мірою ступеню збуджуваності, котра залежить від стану
пульпи. Здорові і інтактні зуби зі сформованими коренями реагують на струм силою від 2 до
6 мкА (за винятком третього моляра, для якого у 50% випадків сила струму вище за 6 мкА).
1.Набір стоматологічних інструментів.
2.Апарат ЕОД (ИВН-1).
1. Анатомічна та гістологічна будова зубів.
2. Морфологічні зміни у твердих тканинах, пульпі, періодонті зубів при патології.
3. Клініка карієсу, пульпіту, періодонтиту.
4. Механізм подразнюючої дії електричного струму.
Показання до проведення ЕОД
Електроодонтометрія може бути застосована як додатковий метод обстеження при
діагностиці карієсу, пульпіту, періодонтиту та при травмі зуба.
Протипоказання до проведення ЕОД
1. Важкі захворювання ЦНС.
2. Наявність у пацієнта кардіостимулятора.
3. Металева пломба на зубі, що досліджується.
4. Металеві шини при травмі зуба.
5. Пломби – реставрації, що заміщують всю жувальну поверхню або ріжучий край зуба.
6. ЕОД проводять не раніше ніж через 24 години після рентгенобстеження.
Електрод при дослідженні потрібно розміщувати у різців та ікол – на середині
ріжучого краю, у пре молярів – на верхівці щічного горбика, у молярів – на верхівці
медіально–щічного горбика. В каріозних зубах дослідження проводять не тільки за
стандартних позицій, але й з декількох точок на дні каріозної порожнини, попередньо
звільнивши її від розм’якшеного дентину та висушивши.
При обстежені зубів з масивними пломбами дослідження проводять також з пломби
та фісур бічних зубів, та з оральної поверхні над горбиком – у фронтальних зубів.
Для більшої достовірності потрібно також обстежити сусідні та симетричні зуби.
При карієсі можливе зниження порогу збудливості до 10-20 мкА (з дна каріозної
порожнини).
При обмеженому пульпіті – 25-30 мкА; дифузному – 40-50 мкА; хронічному – 50-60
мкА, гангренозному – 80-90 мкА.
При повній загибелі пульпи відчуття «поштовху» виникає при силі струму понад 100
мкА (дослідження проводять, розташувавши електрод над вустям кореневого каналу).
Алгоритм виконання:
1. Посадити пацієнта в стоматологічне крісло.
73
2. Ознайомлення зі стоматологічною карткою пацієнта.
3. Зібрати анамнез.
4. Вимити руки, одягти рукавички.
5. Пояснити пацієнту суть маніпуляцій, що будуть проведені.
6. Апарат ИВН-1 під’єднати до електромережі:
7. Натиснути клавішу «10».
8. Натиснути кнопку мережі, дати апарату прогрітися 5 хвилин.
9. Натиснути клавішу «О» та провести установку пула приладу.
10. Пасивний електрод, попередньо оброблений антисептиком (н-р Bacilol) дають
пацієнту в руку, розмістивши великий палець на кнопці
11. Зуб, що обстежується, обкласти ватними валиками та висушити.
12. Стерильний активний електрод поміщують на чутливу точку зуба.
13. Пацієнт натискає на кнопку та утримує її до появи першого відчуття в зубі. Прилад
фіксує величину останнього імпульсу струму.Вимір проводять тричі та виводять
середній показник. Якщо зуб не реагує на діапазон у 10 мкА, слід перейти на
наступний діапазон («50» чи «150») та провести повторне дослідження.
14. Перед наступним обстеженням необхідно натиснути клавішу «О»
1. Несумлінно проведений збір анамнезу може викликати порушення стану здоров’я
пацієнта.
2. Ігнорування протипоказань на недотримання методики проведення ЕОД призводить до
отримання необ’єктивних показників та неправильної діагностики.
АЛГОРИТМ 9
Імпрегнація кореневих каналів
СРІБЛЕННЯ СКЛЕРОЗОВАНИХ КОРЕНЕВИХ КАНАЛІВ

- комплект інструментів для огляду і лікування зубів;
- коренева голка;
- скляна пластинка або тигельок;
- паперові штифти;
- ватяні валики, кофердам;
- 4% розчин нітрату срібла (спиртовий);
- 4% водний розчин гідрохінону (спиртовий);
- віск або вазелін.
- штучний дентин
Базисні знання
1. Топографо-анатомічна будова постійних зубів.
2. Ендодонтичний інструментарій: стандарти, класифікація, призначення.
3. Медикаментозні засоби для обробки кореневих каналів: групи, показання, вибір.
- Імпрегнаційний метод застосовують для блокування інфекції в мікроканалах при
обробці склерозованих і викривлених кореневих каналів жувальних зубів.
- Для стерилізації кореневих каналів зубів, що не витримали (через загострення
процесу) герметичного закриття.
- При лікуванні всіх форм періодонтиту молочних і постійних зубів у дітей.
74
Стерилізація кореневих каналів методом сріблення ґрунтується на властивості
азотнокислого срібла глибоко дифундувати в дентинні трубочки (канальці), де перетворює
білкові речовини на стерильну масу, утворюючи альбумінати срібла. В той же час метал у
момент осадження утворює міцний наліт на стінках каналів, непроникний для бактерій.
Найдрібніша кількість електропозитивно заряджених іонів срібла має олігодинамічну дію.
1. Попередні етапи лікування: препарування каріозної порожнини, розкриття порожнини
зубу, формування гирла кореневого каналу, інструментальна та медикаментозно обробка
доступної ділянки кореневого каналу.
2. Хворий зуб і сусідні ізолювати валами або кофердамом від ротової рідини.
3. Паперовими штифтами видалити з кореневого каналу залишки кореневої вологи і
ізолювати стінки порожнини зуба воском, або вазеліном.
4. Браншами пінцета заповнити устя кореневого каналу 4% розчином нітрату срібла,
попереджаючи контакт із слизистою оболонкою.
5. Назад поступальними рухами кореневою голкою проштовхнути розчин нітрату срібла на
всю доступну ділянку кореневого каналу, залишити на 2 хв.
6. Невеликим ватяним тампоном видалити залишок розчину нітрату срібла з порожнини зуба
і висушити кореневий канал.
7. Повторити п. 5 і 6.
8. Ввести в устя каналу 1 2 краплі 4% розчину гідрохінону і після наповнення проштовхнути
голкою углиб кореневого каналу. В порожнині зуба залишити ватяну кульку, змочену
розчином гідрохінону і закрити каріозну порожнину герметичною пов'язкою до наступного
відвідування ( на 1-3 дні).
Помилки і ускладнення
- недостатньо надійне знезараження (альбумінати срібла утворюються на поверхні);
- фарбування тканин зуба в сіро-чорний колір;
- подразнююча дія на тканини періодонта.
РЕЗОРЦИН-ФОРМАЛІНОВИЙ МЕТОД ОБРОБКИ СКЛЕРОЗОВАНИХ КОРЕНЕВИХ
КАНАЛІВ
- комплект інструментів для огляду і лікування зубів;
- ватяні валики;
- коренева голка;
- паперові штифти;
- скляна пластинка для замісу;
- насичений розчин резорцину;
- формалін;
- каталізатор;
- штучний дентин.
Базисні знання
1. Топографо-анатомічна будова постійних зубів.
2. Ендодонтичний інструментарій: стандарти, класифікація, призначення.
3. Медикаментозні засоби для обробки кореневих каналів: групи, показання, вибір.
1. Імпрегнаційний метод застосовують для блокування інфекції в мікроканалах при обробці
склерозованих і викривлених кореневих каналів жувальних зубів.
2. Для стерилізації кореневих каналів зубів, що не витримали (через загострення процесу)
герметичного закриття.
3. При лікуванні всіх форм періодонтиту молочних і постійних зубів у дітей.
75
Властивості резорцин-формалінової рідини базуються на знищенні мікроорганізмів
парами формальдегіду і припікаючій властивості резорцину. Рідина легко заповнює кореневі
канали, глибоко дифундує в дентинні трубочки (канальці) і після полімеризації блокує їх,
ізолюючи кореневий канал від періодонту. Перетворює вміст непрохідної частини каналу в
пластмасоподібний асептичний тяж. Проникаючи в періодонт, рідина руйнує епітеліальні
клітини і грануляційну тканину. Виникаюче реактивне запалення закінчується рубцюванням
і утворенням кісткової тканини.
1. Попередній етапи лікування: препарування каріозної порожнини, розкриття порожнини
зуба, формування устя кореневого каналу, інструментальна та медикаментозна обробка
доступної ділянки кореневого каналу.
2. Хворий зуб і сусідні ізолювати ватяними валиками від ротової рідини.
3. Паперовими штифтами видалити з кореневого каналу залишки кореневої вологи.
4. На скляну пластинку для замішування нанести по 2 краплі кожної рідини
(резорцин+формалін) протягом 10 секунд, інтенсивно перемішати кінцем шпателя.
5. Набрати готову резорцин-формалінову суміш в бранши пінцета або піпетку і заповнити
нею устя і доступну частину кореневого каналу.
6. Назад поступальними рухами кореневої голки проштовхнути розчин на доступну глибину
каналу.
7. Повторити п. 5 і 6.
8. Над устям каналу залишити ватну кульку змочену резорцин-формаліновою рідиною і
закрити каріозну порожнину герметичною пов'язкою до наступного відвідування (на 1-2
доби).
- усадка (порушення герметизації просвіту каналу);
- фарбування зуба у рожевий колір;
- подразнення тканин періодонту;
- «крихкість» зуба і спаювання з навколишньою кістковою тканиною.
АЛГОРИТМ 10
Інструментальна обробка кореневих каналів технікою «Степ бек»
Ціль інструментальної обробки кореневих каналів:

- повне видалення з кореневих каналів залишків пульпи або продуктів її розпаду;
- видалення не повністю мінералізованих, інфікованих тканин зі стінок кореневого каналу;
- розширення кореневих каналів і додання їм відповідної форми та конусності, необхідних
для подальшого пломбування
- комплект інструментів для лікування зубів;
- набір ендодонтичних інструментів різних розмірів: К-файли, Н-файли; шприц з
ендодонтичною голкою;
- антисептичний розчин (препарати ЕДТА. 3%-й розчин гіпохлориту натрію).
Необхідно знати:
- топографо-анатомічну будову зубів;
- класифікацію ендодонтичних інструментів;
- основні принципи роботи з різними групами ендодонтичних інструментів;
- методи визначення робочої довжини кореневого каналу
Показання:
76
- лікування усіх форм пульпітів, періодонтитів;
- депульпування зубів за ортопедичними та хірургічними показаннями.
Методика ефективна в вузьких, прямих каналах, не потребуючих значного розширення.
Протипоказання
- органічні та функціональні захворювання ЦНС;
- тяжкий загальний стан пацієнта;
- знаходження зуба в ділянці пухлини альвеолярного відростка.
1. Виконано попередні етапи лікування: знеболювання, препарування каріозної порожнини,
резекція зводу порожнини зуба, формування порожнини зуба, видалення пульпи або
елементів її розпаду, визначення робочої довжини кореневого каналу зуба, проходження
кореневого каналу К- римером, формування устя кореневого каналу.
2. На К-файлах (08-10-15-20-25 розмірів) виставити стопери на робочу довжину кореневого
каналу зуба.
3. Перед введенням в канал обробити К-файл препаратами ЕДТА.
4. Ввести у кореневий канал К-файл № 10 на робочу довжину кореневого каналу зуба (при
обробці зігнутих каналів інструмент спочатку зігнути), використовуючи техніку «заведення
механічного годинника», зробити 2-3 рухи за- та проти годинникової стрілки на 1/4 оберту.
5. Ретельно очистити та перевірити К-файл після виведення з кореневого каналу.
6. Провести іригацію кореневого канал.
7. Повторити дії п.4 з файлом № 15.
8. Зробити іригацію кореневого каналу.
9. Провести контрольне проходження каналу попереднім розміром інструменту (щоб
запобігти блокуванню верхівкового отвору обпилюваннями).
10. Подальше розширення кореневого каналу проводять файлами зростаючих розмірів,
досягаючи мінімум 25 розміру. Послідовність використання файлів за зразком: 10-15-10-20-
15-25-20.
11. На К-файлі №30 установити стопер на 1мм менше робочої довжини зуба. На кожному
наступному номері файлу робочу довжину зменшувати ще на 1мм (№30 -1мм, №35-2мм,
№40-3мм).
12. Повторювати дії аналогічні описаним у п.4, п.5, п.8. с файлами відповідних розмірів: 30-
25-35-30-40.
13. Зворотно-поступальними рухами обробити кореневий канал по всій довжині Н-файлами
№25 й №30.
14. Рясно промити канал р-ном гіпохлориту натрію.
15. В результаті проведеної обробки кореневій канал повинен мати конусоподібну форму,
гладкі, рівні стінки, в області фізіологічної верхівки повинен бути сформований апікальний
уступ.
АЛГОРИТМ 11
Інструментальна обробка кореневих каналів технікою «Кроун даун»
Переваги методу:
- зменшення ймовірності проштовхування інфікованого матеріалу в апікальну ділянку та за
верхівку кореня зуба;
- сприятливі умови для якісної іригації кореневих каналів;
- можливий контроль за обробкою верхівкової частини каналу;
- зниження небезпеки розширення апікального отвору
77
- комплект інструментів для лікування зубів;
- набір ендодонтичних інструментів різних розмірів: К- файли, Н-файли;
- шприц з ендодонтичною голкою;
- набір борів типу Gates - Glidden
- антисептичний розчин (препарати ЕДТА, 3%-й розчин гіпохлориту натрію).
Необхідно знати:
- топографо-анатомічну будову зубів;
- класифікацію ендодонтичних інструментів;
- основні принципи роботи з різними групами ендодонтичних інструментів;
- методи визначення робочої довжини кореневого каналу.
Показання
- лікування усіх форм пульпітів, періодонтитів;
- депульпування зубів за ортопедичними та хірургічними показаннями;
- при значному інфікуванні кореневого каналу;
- при скривленні каналів;
- при використанні машинних способів розширення каналу.
Методика ефективна у важкодоступних каналах.
- органічні та функціональні захворювання ЦНС,
- тяжкий загальний стан пацієнта,
- знаходження зуба в ділянці пухлини альвеолярного відростка
1. Виконано попередні етапи лікування: знеболювання, препарування каріозної порожнини,
резекція зводу порожнини зуба, формування порожнини зуба, видалення м'яких тканин,
формування устя кореневого каналу.
2. Перед введенням в канал обробити К-файл препаратами ЕДТА.
3. Ввести в кореневий канал до упору К-файл № 35 ( оптимально на глибину 16 мм),
зафіксувати стопером цю глибину.
4. Здійснити механічну обробку каналу на фіксовану глибину (допускається поворот К-
файлу на два обороти без апікального натиску).
6. Провести обробку каналу на цю же глибину борами типу Gates - Glidden №1 й №2.
8. Ввести в кореневий канал до упору К-файл № 30, повторити дії п.4.
10. Подальше проходження й розширення кореневих каналів проводять К-файлом № 25,
потім - №20 і т.д. до досягнення фізіологічної верхівки.
11. Зафіксувати робочу довжину кореневого каналу зуба.
12. Повторити аналогічні дії (п.3,4,5), використовуючи спочатку К-файл № 40, потім К-файл
№ 45, № 50, доти, поки апікальна частина не буде розроблена до розміру 25.
13. Зворотно-поступальними рухами вирівняти стінки кореневого каналу Н-файлами №30-35
14. Рясно промити канал р-ном гіпохлориту натрію.
15. В результаті проведеної обробки кореневий канал повинен мати конусоподібну форму,
гладкі, рівні стінки, в області фізіологічної верхівки повинен бути сформований апікальний
уступ.
Критерії якості інструментальної обробки кореневого каналу:
- канал повинен бути в достатній мірі розширений зі збереженням балансу між діаметром
каналу й товщиною його стінки;
78
- мати конусоподібну форму на всьому протязі ( форма відпрепарованого каналу повинна
повторювати його оригінальну, не деформуючи канал);
- збереження незмінної позиції апікального отвору;
- мати сформований упор;
- не містити інфікованого дентину;
- бути «чистим», сухим (в ідеальному варіанті - стерильним).
Помилки при проведенні інструментальної обробки кореневого каналу
- невідповідність товщини інструмента вихідному розміру каналу;
- порушення правил техніки роботи інструментами різного функціонального призначення;
- неконтрольоване зменшення робочої довжини кореневого каналу зуба;
- зміна напрямок каналу й розташування апікального отвору;
- невідповідність обраної техніки при наявності скривлення каналу;
- недостатня іригація кореневого каналу;
- виведення інструмента за межі кореневого каналу (у кісткову тканину, у придаткові пазухи,
нижньощелепний канал);
- робота в каналі без змащення;
- надлишкове поздовжнє розширення каналу в середній третині на внутрішній кривизні
кореня;
- надмірне витончення стінок кореня;
- надмірне розширення апікального отвору;
- проштовхування інфікованих тканин за апікальний отвір;
Можливі ускладнення при проведенні інструментальної обробки кореневого каналу:
- блокада кореневого каналу дентинними обпилюваннями (ошарки);
- створення уступів по довжині каналу;
- латеральна перфорація стінки кореневого каналу;
- утворення апікального розширення або уступу;
- фрагментація верхівки кореня;
- утворення прорізу в стінці каналу вістрям негнучкого інструмента
- перфорація стінки кореня;
- травма (механічна, хімічна) періапікальних тканин;
- відломи інструмента;
- підшкірна емфізема;
- аспірація ендодонтичного інструмента;
- проковтування ендодонтичного інструмента
АЛГОРИТМ 12
Медикаментозна обробка уражених ділянок СОПР
Методика місцевої обробки вражень слизової оболонки порожнини рота цікавить

стоматологів будь-якої спеціалізації, у зв'язку з високою поширеністю цієї патології.
Незважаючи на різну етіологію захворювань слизової оболонки порожнини рота, загальним
у їхній терапії є застосування засобів, спрямованих на оптимізацію регенеративних процесів.
Сьогодні сформувалася велика палітра медикаментів, що представлені різними лікарськими
формами. У комплекс базового місцевого лікування, проведеного у пацієнтів із
захворюваннями слизової оболонки порожнини рота, стоматолог включає видалення зубних
відкладень, навчання гігієні порожнини рота, усунення місцевих травматичних факторів.
Місцеву обробку вогнищ вражень слизової оболонки порожнини рота проводимо строго
індивідуально з урахуванням специфіки захворювання, загального і алергологічного статусу
хворих:
79
1. Анатомічні, морфологічні особливості будови слизової оболонки порожнини рота.
2. Клініко-лабораторні методи обстеження слизової оболонки порожнини рота.
3. Принципи комплексного етіотропного, патогенетичного і симптоматичного лікування
захворювань слизової оболонки порожнини рота.
4. Методи і засоби місцевого лікування захворювань слизової оболонки порожнини рота.
5. Фармакокінетика медикаментозних препаратів для місцевої обробки вогнищ вражень
слизової оболонки порожнини рота.
Механізм дії місцевих лікарських засобів при захворюваннях слизової оболонки
Серед найбільш розповсюджених місцевих лікарських засобів наступні:
Антисептики.
1. Розчин перекису водню і калію перманганату – розщеплюючись, виділяють кисень, що
робить антимікробний вплив.
2. Хлоргексидину біглюконат – бактерицидний і антисептичний вплив з ефективністю проти
грампозитивних і грамнегативних бактерій.
3. Етоній – має місцевоанестезуючий, бактеріостатичний, бактерицидний ефект, стимулює
загоєння трофічних процесів, ран.
4. Протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, терилітин) при місцевому застосуванні
розщеплюють некротизовані тканини, фібринозні плівки, розчиняють патологічні секрети,
ексудати, згустки крові, сприяючи видаленню нежиттєздатних тканин з ранової поверхні. На
здорові тканини протеолітичні ферменти не впливають. Оптимально активні при pН = 7. При
резорбтивніїй дії протеолітичні ферменти мають протизапальний ефект, стимулюють
фагоцитоз, інактивують деякі токсини, створюють сприятливі умови для погашення росту
мікрофлори у вогнищі запалення, зменшують набряк тканин.
5. Кератопластичні лікарські засоби (ретинолу ацетат, олія шипшини, олія обліпихи та ін.)
відрізняються наявністю каротиноїдів, вітаміну Е і речовин, що входять у їхній склад. Вони
прискорюють епітелізацію ерозій, виразок слизової оболонки порожнини рота.
В цілому для медикаментозного місцевого лікування захворювань слизової оболонки
порожнини рота використовується великий арсенал лікарських препаратів – антибіотики,
противірусні, антигеморагічні, гормональні і багато ін. Кожна група фармацевтичних засобів
має свої особливості і механізм дії.
ПРОВЕДЕННЯ АПЛІКАЦІЙНОГО ЗНЕБОЛЮВАННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ
ПОРОЖНИНИ РОТА
- комплект стоматологічних інструментів для обстеження зубів;
- стерильні вата, ватні валики, кульки, тампони;
- піромекаїн у вигляді 5% -ої мазі 2% р-на;
- анестезин – 5 – 10% емульсія;
- ксилокаїн, лідокаїн, ксилонор, бензокаїн – 2 – 5% р-н, 10% аерозоль.
Топікальні анестетики (знеболювання місця ін'єкції, наприклад, та ін. ділянки застосування)
– на основі бензокаїна (10 – 20%), Камыстад – гель, Белагель.
Показання до аплікаційного знеболювання слизової оболонки: знеболювання місця
уколу; при лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота; при лікуванні
захворювань пародонта.
Протипоказання: алергійні реакції на анестетик; поліалергія; харчова алергія в
анамнезі хворого.
1. Антисептична обробка порожнини рота.
2. Висушування операційного поля.
80
3. Підбирають стерильний знімний наконечник, знімають стерильний ковпачок з короткого
кінця, вводять в отвір ніпеля, нагвинчують конус голки на ін’єктор.
4. Знімають пластмасовий ковпачок з довгого кінця голки, натискають на поршень шприця, і
перевіряють прохідність голки; шприц готовий до застосування.
5. Нанесення знеболюючого засобу (розчин - віджатою ватною чи марлевою кулькою,
аерозоль - розпорошують, чи гель пасту наносять тонким шаром).
6. Знеболююча речовина знаходиться в ділянки операційного поля 1-3-5 хв. без контакту зі
слиною.
7. Перед втручанням операційне поле звільняють від залишків знеболюючої речовини і
перевіряють чутливість (зондом).
8. При необхідності повторюють аплікаційну анестезію.
Помилки й ускладнення.
Неприпустиме застосування анестетиків без попереднього збору алергологічного анамнезу.
АПЛІКАЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН НА СЛИЗОВУ ОБОЛОНКУ ПОРОЖНИНИ
РОТА
- стерильні вата, ватні валики, кульки, тампони;
- тігельки;
- рідкі лікарські форми (розчини, настійки, лініменти, емульсії);
- діпленові плівки, coe – pack, періокур.
Показання: дефекти (ерозії, афти, виразки, екскоріації, тріщини) слизової оболонки
порожнини рота; папульозні висипання; після кріодеструкції, висічення уражених тканин;
ділянки кератозу.
Протипоказання: алергійні реакції в анамнезі пацієнта на лікарські препарати.
1. Набрати розчин для аплікацій у тігельок.
2. Ізолювати вивідні протоки слинних залоз ватними валиками.
3. Висушити уражену ділянку ватним тампоном, струменем повітря.
4. Змочити стерильну ватну смужку даним розчином, віджати пінцетом так, щоб розчин не
стікав.
5. Накласти аплікацію на уражену ділянку. Аплікація знаходиться в порожнині рота 15 – 20
хв., протягом цього часу тричі замінюється, через кожні 5 хв.
Передозування окремих інгредієнтів лікарських препаратів може привести до алергійних
реакцій.
ПРОВЕДЕННЯ ІРИГАЦІЇ
комплект стоматологічних інструментів для обстеження зубів;
- іригатор;
- розчини для іригації (слабкий розчин КМnО4 1:5000, 0,02%-й розчин фурациліна,
ріванолу (1:1000), розчин цитраля (10-15 крапель на 100-150 мл), етакридина лактат
(1:5000);
- лікувальні засоби рослинного походження: чистотіл, календула, зверобій, сік
каланхое).
Показання: підготовка порожнини рота до терапевтичних і хірургічних втручань;
зрошення в процесі маніпуляції в порожнині рота і після її завершення.
1. Розігріти розчин для іригації до 22-36 °С.
2. Набрати підігрітий розчин в іригатор.
81
3. Ввести наконечник іригатора хворому в рот, натиснути клапан іригатора, провести -
іригацію (протягом 3-5 хв).
Вибір лікарського засобу для зрошення проводимо з обліком даних алергологічного
анамнезу пацієнта. Положення голови пацієнта при зрошенні порожнини рота строго
вертикальне.
ПРОВЕДЕННЯ ОБРОБКИ ЕРОЗІЙ, АФТ, ВИРАЗОК, ТРІЩИН СЛИЗОВОЇ
ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА
- шприц, іригатор, пустер, склянка, тігельки, пінцет;
- стерильні вата, ватні валики, кульки, тампони, серветки, відсмоктувач слини;
- розчини, настійки, мазі, лініменти, креми, емульсії, пасти присипки.
Показання: стоматити, що протікають з появою ерозій, афт, виразок, тріщин,
екскоріацій.
Протипоказання: відсутність ерозивно-виразкових уражень слизової оболонки
I. У фазі гідратації:
1. Знеболювання операційної ділянки.
2. Обробка порожнини рота і вогнищ вражень антисептичними препаратами.
3. Обробка вогнищ вражень протеолітичними засобами.
4. Обробка вогнищ вражень антибактеріальними, протизапальними засобами, інгібіторами
ферментів, засобами осмотичної дії.
II. У фазі дегідратації:
1. Антисептична обробка ураженої ділянки.
2. Обробка вогнищ вражень стимуляторами репаративних процесів у тканинах і
кератопластичними засобами.
Методика проведення:
1. Провести знеболювання операційного поля методом аплікацій. Аплікат нанести на ватній
кульці на уражену ділянку слизової оболонки на 3-5 хв (наприклад анестезин, ксилокаїн,
лідокаїн). Можна також обережно змазувати уражену ділянку цими ж препаратами за 3-5 хв
до лікування. Кращий ефект знеболювання спостерігається при використанні препаратів в
аерозольній упаковці (тримекаїн, лідокаїн, ксилонор, бензокаїн).
2. Провести антисептичну обробку методом зрошення ротової порожнини і ділянки вражень
теплими антисептичними розчинами (слабким розчином марганцевокислого калію, розчином
фурациліна, ріванолу (1:1000), розчином цитраля (10 -15 крапель на 100-150 мл). Зрошення
провести під тиском рідиною зі шприця, рідину видалити за допомогою відсмоктувача
слини.
3. Обережно видалити некротичні плівки, обривки міхура, при постійному зрошенні
операційного поля антисептичними розчинами. Щільні кірки, що важко знімаються, не
видаляють.
4. Після такої підготовки на висушену уражену ділянку накласти ватні тампони, змочені
розчином ферменту. Аплікація знаходиться в порожнині рота 15 - 20 хв, протягом цього часу
тричі замінюється через кожні 5 хв. Після 15-20-хвилинної аплікації більшість некротичних
плівок знімається за допомогою ватної кульки. Якщо ще не всі некротичні плівки вилучені,
повторно накладають аплікат на 10 хв.
5. Після видалення некротичного розпаду ерозивні поверхні змазати ніжно діючими
кератопластичними засобами (олія шипшини, обліпиха, хлорофіліпт, каратолін).
82
Якщо виразки, афти, ерозії, тріщини не покриті фібринозним нальотом, то протеолітична
обробка не проводиться.
Застосування в’яжучих, обволікаючих засобів у фазі гідратації є помилковим і сповільнює
процеси регенерації.
ВИДАЛЕННЯ НЕКРОТИЧНОГО НАЛЬОТУ
- комплект інструментів для обстеження стану порожнини рота;
- порошок трипсину, хімотрипсину, терилітину;
- ізотонічний розчин натрію хлориду;
- ватні кульки, валики, відсмоктувач слини.
Показання до видалення некротичного нальоту: виразково – некротичні ураження
слизової оболонки порожнини рота; афтозний стоматит.
Протипоказання до видалення некротичного нальоту: є його відсутність.
1. Ізолювати зуби від слини ватними валиками, установити відсмоктувач слини.
2. Розчинити трипсин, хімотрипсин, терилітин (0,01г) у ізотонічному розчині натрію хлориду
(10 мл).
3. Висушити уражену ділянку ватною кулькою.
4. Змочити смужку з вати розчином ферменту і накласти на уражену ділянку на 15 хв (по 5
хв. 3 рази).
5. Зняти некротичний наліт ватною кулькою.
6. Повторити процедуру при необхідності.
7. Контроль якості – поверхня ясен і слизової оболонки без брудно – сірого некротичного
нальоту, чиста, кровоточить при дотику.
Не слід застосовувати протеолітичні ферменти у пацієнтів з підвищеною чутливістю до цих
препаратів. Необхідно чітко дотримуватись дозування та експозиції ферментного препарату.
АЛГОРИТМ 13
Медикаментозна обробка уражених ділянок пародонта
Алгоритм готування і накладення пов'язок, що твердіють

Матеріальне забезпечення: комплект стоматологічних інструментів для обстеження
зубів; шприц із затупленою голкою (1,0 мл); вата, ватні валики; розчин хлоргексидину
(0,05% - ий); метилурацилова мазь (5% - а); мефенат мазь; тетрациклінова мазь; порошок
окису цинку і штучного дентину.
Показання: гінгівіти; рухливість зубів при генералізованому пародонтиті і
пародонтозі; постопераційні стани (після кюретажу пародонтальних кишень,
остеогінгівопластика).
Протипоказання: підвищена чутливість до інгредієнтів пов'язки, що твердіє.
1. Ізолюючу пов'язку приготувати ex tempore: лікувальну мазь необхідно в конкретному
випадку замішати з порошком окису цинку і штучного дентину в рівних частинах.
2. Провести зрошення порожнини рота пацієнта розчином хлоргексидину зі шприця,
установити відсмоктувач слини.
3. Ясна ізолювати від слини ватними валиками і висушити.
83
4. На поверхню ясен спочатку з оральної, а потім і з вестибулярної сторін за допомогою
шпателя накласти пов'язку так, щоб вона лежала в пришійковій частині коронок зубів,
покриваючи ясна і закриваючи вхід у пародонтальну кишеню.
5. Контроль якості — пов'язка заходить у міжзубні проміжки, з'єднуючи вестибулярну й
оральну частини, покриває ясна на всьому протязі, не підвищує прикусу і не входить у
пародонтальну кишеню; ріжучій край і жувальні поверхні зубів залишаються вільними.
6. Час затвердіння пов'язки 1 - 3 хв.
7. Видалити ізолюючі ватні валики за допомогою пінцета.
8. Попросити пацієнта закрити рот. Ізолюючу пов'язку утримувати в порожнині рота до 1
доби.
Неприйнятна консистенція (рідка) пов'язки можлива при порушенні відповідного дозування
інгредієнтів пов'язки.
Алгоритм кюретажа пародонтальних кишень
зубів; шприц із затупленою голкою (10 мл); шприц одноразовий з голкою (5 мл); розчин
анестетика (мепівестезіна, убістезіна та ін.) – 4 мл; фініри, поліри; ватні валики, тампони;
розчин хлоргексидину (0,05% - й), етонія (0,5%); метилурацилова мазь (5% - а); порошок
окису цинку і водяного дентину.
Показання: пародонтальні кишені до 5 мм в хворих на генералізований пародонтит.
Протипоказання: важка загальна патологія (серцево-судинні захворювання та ін.);
алергія до анестетиків.
1. Провести зрошення порожнини рота пацієнта розчином хлоргексидину зі шприця.
2. Провести провідникову чи інфільтраційну анестезію.
3. Приготувати лікувальну пов'язку, що твердіє, ех tempore, замішуючи складні частини на
матовій поверхні скляної пластинки за рецептом:
Rp: Zinci oxidi
Dentini aa
Ung. Methyluracili 5 % ut f. pasta.
4. Ясна ізолювати від слини і висушити.
5. За допомогою екскаватора або скайлера рухами, що підривають, видалити підясенний
зубний камінь і патологічно змінений цемент кореня зуба, починаючи від шійки зуба і
поступово поглиблюючись в напрямку до верхівки кореня.
6. Поверхню кореня відполірувати фінірами і полірами.
7. Пародонтальну кишеню промити теплим розчином хлоргексидину (36 °С) зі шприця під
тиском.
8. Гострою кюреткою видалити грануляції з дна пародонтальної кишені.
9. Увести кюретку до дна пародонтальної кишені, великим пальцем притискаючи ясна до
зуба, рухами інструмента в напрямку до коронки зрізати грануляції і тяжи епітелію. Рух
інструмента контролювати пальцем, що запобігає перфорації ясенної стінки. Спочатку
обробляти вестибулярну частину пародонтальної кишені, потім - бічні ділянки, закінчити
операцію з оральної поверхні. Одночасно операцію проводити в ділянці 3-4-х різців чи 2-3-х
молярів.
10. Провести зрошення операційного поля розчином хлоргексидину.
11. Притиснути ясна до зубів.
12. Накласти лікувальну пов'язку.
84
Кюретаж необхідно проводити гострим спеціальним інструментом дуже акуратно і точно,
щоб уникнути розривів, ушкодження тканин. Можливо сильна кровотеча ясен унаслідок
порушення згортання крові (уточнюємо це питання в анамнезі).
Алгоритм інстиляції рідких лікарських форм
зубів; шприц із затупленою голкою (10 мл); пінцет стоматологічний; ватні валики, тонкі
ватні турунди; розчин хлоргексидину (0,05%-й), 0,5% розчин етонія; дистильована вода.
Показання: запалення ясен (катаральний, виразковий, гіпертрофічний гінгівіт);
генералізований пародонтит I – III ступеня важкості.
Протипоказання: алергійні реакції на застосовувані медикаменти.
1. Провести зрошення порожнини рота розчином хлоргексидину зі шприця, установити
відсмоктувач слини.
2. Ясна ізолювати від слини ватними валиками і висушити.
3. Ввести в пародонтальні кишені тонкі ватні турунди, просочені лікарським розчином.
4. На ясна накласти ватні валики. Пацієнт закриває рот. Тривалість процедури - 15 хв.
5. Видалити ватні валики і турунди з пародонтальних кишень пінцетом.
6. Провести зрошення порожнини рота водою за допомогою шприця.
Можливі алергійні реакції на медикамент.
АЛГОРИТМ 14
- набор стоматологічних інструментів для обстеження та лікування зубів;
- ватні чи паперові валики, кофердам;
- теплий розчин не подразнюючого антисептика ( 0,02% фурацилін, 0,5% етоній, мікроцид,
ектерицид та ін.);
- лікувальна прокладка на основі гідроксиду кальція;
- пластинка для замішування пасти ( при необхідності );
- фотополімерізатор ( при необхідності).
Знати клініку, діагностику, диференційну діагностику, патологічну анатомію та
лікування гострого глибокого карієсу, початкових форм пульпіту ( гіперемія пульпи, гострий
обмежений ) і травматичний пульпіт, методи знеболення в терапевтичній стоматології,
особливості препарування каріозних порожнин різних класів, види прокладок на основі
гідроксиду кальція.
Показання та протипоказання
Лікувальні прокладки одонтотропної дії використовують при зворотньому процесі в пульпі:
- гострий глибокий карієс;
- гіперемія пульпи;
- гострий обмежений пульпіт;
- консервативне лікування при випадковому оголенні рога пульпи ( т. з. гострий
травматичний пульпіт).
Лікування буде неефективним при:
- віці пацієнта більше 30 років;
- зниженні загальної реактивності організму;
- наявності супутніх загально соматичних захворювань;
85
- гострому множинному карієсі;
- наявності алергічної реакції на компоненти пасти;
- хворобах пародонту;
- локалізації порожнини в пришійковій ділянці.
Гідроксид кальцію має лужну реакцію 12,2, яка нейтралізує кислу середу вогнища
запалення і разом з іономи кальцію здійснює протизапальну дію на пульпу. Гідроксид
кальцію має також антибактеріальні властивості, сприяє ре мінералізації дентину; при
накладанні на оголений ріг пульпи визиває поверхневу коагуляцію білків пульпи та
стимулює утворення захисного бар’єру із вторинного дентину ( дентинного містка ).
Алгоритм дії
Перед цим повинні бути виконані попередні етапи лікування ( знеболення,
препарування каріозної порожнини з обов' язковим дотриманням правил асептики та
антисептики ).
А. Накладання водної суспензії гідроксиду кальція (нетвердіючої пасти Calasept (― Nordiska
Dental’ )).
- Ізолювати зуб від слини за допомогою ватних, паперових валиків, або кофердама;
- Провести зрошення каріозної порожнини теплим розчином індиферентного антисептика;
- Висушити каріозну порожнину ватними кульками або легким струмом теплого повітря;
- На дно каріозної порожнини із шприця через канюлю нанести тонкий шар пасти і
рівномірно розподілити його ватною кулькою чи мікробрашем, щоб було покрите все дно;
- Підсушити слабким струмом повітря;
- Екскаватором видалити залишки матеріалу зі стінок каріозної порожнини;
- Накласти тимчасову пломбу.
В. Накладання лаку на основі гідроксиду кальція (Contrasil ( ―Septodont’)).
- За допомогою пензлика або ватної кульки тонким шаром лаку повністю покрити все дно
каріозної порожнини;
- Підсушити слабким струмом повітря;
- Бором або екскаватором видалити залишки матеріалу зі стінок каріозної порожнини;
С. Накладання кальційсаліцилатного цементу хімічної полімеризації (Life (Kerr’)).
- На паперову пластинку з обох тюбиків в рівних пропорціях видавити пасту і ретельно
змішати протягом 10 с.( робити безпосередньо перед внесенням в порожнину, не готувати
заздалегідь);
- За допомогою кулькоподібного штопфера внести замішану пасту в каріозну порожнину і
покрити рівним тонким шаром усе її дно;
- Після затвердіння видалити екскаватором залишки матеріалу зі стінок каріозної
порожнини;
Д. Накладання полімерного матеріалу світлової полімеризації, що містить гідроксид кальцію
( Calcimol LC ( ―VOCO’ )).
86
- За допомогою кулькоподібного штопфера нанести матеріал на дно каріозної порожнини,
покривши його повністю шаром 1мм ;
- Провести світлову полімеризацію протягом 30 с.;
- Видалити екскаватором залишки матеріалу зі стінок каріозної порожнини;
- Порушення правил асептики і антисептики, інфікування каріозної порожнини слиною
призводить до зниження ефективності лікування і розвитку незворотнього запального
процесу в пульпі;
- Використання подразнюючих пульпу антисептиків може визвати її запалення;
- Накладання недостатньої кількості матеріалу ( неповне покриття дна порожнини ) призведе
до зниження терапевтичної дії та подальшого розвитку запалення пульпи;
- Накладання великої кількості матеріалу, покриття стінок каріозної порожнини зумовить
погану фіксацію тимчасової пломби;
- При накладанні тимчасової пломби під тиском інструмента лікувальний
матеріал (особливо нетвердіючий ) може ―розповзтися’ на стінки та оголити дно
порожнини, що знизить ефективність лікування;
- Використання цементів, що містять ортофосфорну кислоту, для покриття лікувальної
прокладки (ортофосфорна кислота нейтралізує лужну реакцію гідроксиду кальцію і нівелює
терапевтичну дію препарату);
- Термічне травмування пульпи під час полімеризації матеріалу світлової полімеризації ( за
винятком використання світло-діодної лампи);
- Використання матеріалів на основі гідроксиду кальцію як базової прокладки. Вони не
мають адгезії до дентину і розчиняються компонентами адгезивних систем композитів,
також можуть руйнуватися під дією оклюзійних загрузок, що діють на пломбу під час
жування. Це призводить до подальшого розвитку карого процесу під пломбою.
АЛГОРИТМ 15
Накладання та видалення тимчасових пломб та герметичних пов’язок при лікуванні

карієсу, пульпіту, періодонтиту
Матеріальне забезпечення: набір стоматологічних інструментів для обстеження і

лікування зубів; ватні або паперові валики, кофердам; скляна дощечка для замішування;
штучний дентин, дентин-паста, цинк-евгенол.
Базовий рівень знань мета накладання тимчасової пломби чи герметичної пов’язки;
термін на який накладається тимчасова пломба чи герметична пов’язка; матеріали для
герметичних пов’язок та тимчасових пломб, їх властивості, порядок роботи з ними; методика
замішування; різниця між тимчасовою пломбою та герметичною пов’язкою; оцінка якості
поставленої тимчасової пломби чи герметичної пов’язки.
Показання
1. для тимчасових пломб: лікування гострого глибокого карієсу (перше відвідування);
лікування пульпіту, періодонтиту (після пломбування кореневих каналів).
2. для герметичних пов’язок: лікування пульпіту після накладання девіталізуючої пасти;
лікування пульпіту та періодонтиту (якщо в кореневих каналах залишені турунди, або над
вустями залишена ватна кулька з лікарською речовиною).
1. Ізолювати зуб від слини ватними або паперовими валиками, кофердамом;
2. Сухою ватною кулькою видалити залишки ротової рідини з поверхні зуба каріозної
порожнини;
87
3. Висушити каріозну порожнину потоком повітря;
4. На шороховату сторону скляної пластинки металічним шпателем нанести необхідну
кількість порошку дентитну і води у співвідношенні 2 до 1;
5. Поступово порошок додають до води, щоб він поглинав всю воду і розтираючими рухами
шпателя довести суміш до потрібної густої сметаноподібної консистенції;
6. Приготовлену масу шпателем вносять у підготовлену каріозну порожнину однією
порцією;
7. Провести моделювання пломби використовуючи пінцет і вологу ватну кульку;
8. Затвердіння тимчасової пломби із водного дентиту триває 2-3 хвилини;
9. Контроль – пломба повністю, герметично заповнює каріозну порожнину, завищує прикус.
Треба пам’ятати, що пломба із штучного дентину не має високої стійкості до механічної дії.
1. Після накладання девіталізуючої пасти при лікуванні пульпіту помилкою вважається
закривати каріозну порожнину дентин-пастою, оскільки в разі введення вона давить на
пульпу створюючи компресію і больовий напад (краще використати штучний водний
дентин) .
2. При каріозних порожнинах IІ, V класів, які глибоко заходять під ясеневий край у лікуванні
пульпіту девітальним методом помилкою вважається накладання герметичної пов’язки із
штучного дентину, яка не забезпечує достатньої герметизації порожнини, а також є
небезпека просочування миш’яковистого ангідриду із порожнини і некроз м’яких тканин
(ясен, щоки).
АЛГОРИТМ 16
Пломбування каріозних порожнин постійних зубів цементами
СКЛОІОНОМЕРНИМИ ЦЕМЕНТАМИ
1. Комплект стоматологічних інструментів для обстеження та лікування зубів.
2. Ватні кульки, валики, кофердам, слиновідсмоктувач.
3. Паперові або пластмасові пластинки для замішування.
4. Антисептичний розчин (гіпохлорит Na 1,5-3%, хлоргексидин водний 0,02%).
5. Склоіономерний цемент („Jen-Fil’, „Ketak-molar’, „Kavitan’, ―Цеміон-РХ’ та ін.).
Необхідно знати показання до застосування стеклоіономерних цементів, техніку
приготування та техніку пломбування цими матеріалами.
Показання:
1. Використовують як ізолюючі прокладки для порожнин будь якого класу.
2. Пломбування каріозних порожнини І, ІІІ, V класів.
3. Пломбування кореневих каналів.
4. Використання стеклоіономерних цементів для проведення ―Sendvich’-техніки
5. Пломбування молочних зубів.
6. Фіксація незнімних ортопедичних та ортодонтичних конструкцій, анкерних штифтів.
7. Тимчасове пломбування.
8. Нарощування культі.
1. Порожнини ІІ класу, великі порожнини І, IV класу.
88
Під час замішування порошку та рідини поліакрилова та винна кислота за наявністю
води взаємодіють зі склом за типом кислотно-лужної реакції. Сполучення цементу з
твердими тканинами зубів зумовлено механічним та хімічним механізмами – хімічним
сполученням сополімерної кислоти з гідроксиапатитом, таким чином, адгезивне сполучення
з чистими поверхнями емалі та дентину з’являється шляхом утворення хелаційних зв’язків з
кальцієм.
1. Ізоляція відпрепарованої каріозної порожнини від ротової рідини (застосування
кофердаму, ватні валики та слиновідсмоктувач).
2. Антисептична обробка каріозної порожнини (0,02% водний хлоргексидин, гіпохлорит
натрію 1,5-3,0%).
3. Якщо гострий глибокій карієс, то накладаємо лікувальну прокладку на основі гідроксиду
Са.
4. Обробка каріозної порожнини кондиціонером (10 сек.), якщо потрібно.
5. Промивання каріозної порожнини.
6. Поверхня цементу і емалі повинна мати матовий блиск.
7. Пересушування приводе до післяопераційної чутливості.
8. Висушування каріозної порожнини (повітря з пістолету, ватні кульки).
9. На паперову або пластмасову пластинку наносять рідину та порошок у співвідношенні 1:1
(1 мірна ложка на 1 краплю) або за спеціальною інструкцією.
10. Порошок ділять на 2 частини.
11. Замішують ½ порошку з рідиною до гомогенної консистенції.
12. До цієї маси домішують другу частину порошку цементу.
13. Потрібну кількість цементу вносять до каріозної порожнини однією або двома порціями з
деяким надлишком.
14. Проводять моделювання пломби за допомогою гладилки.
15. Твердіння матеріалу відбувається в середньому 2-3 хв.
16. Після затвердіння проводять заключну обробку пломби (фініри, поліри, карборундові
головки).
17. Покриття пломби захисним лаком (для запобігання дегідратації матеріалу).
1. Погана ізоляція каріозної порожнини від слини (випадіння пломби).
2. Розтріскування пломби та відлом (провели заключну обробку у перше відвідування та не
захистили захисним лаком).
3. Значне стирання та кришіння пломби (використання стеклоіономерних цементів для
пломб каріозної порожнини з високим жувальним навантаженням І, ІІ, IV класів).
4. Вторинний карієс.
5. Післяопераційна чутливість (пересушування каріозної порожнини).
6. Підвищення прикусу (лікар не перевірив оклюзію).
7. Невідповідність естетичним вимогам.
ПЛОМБУВАННЯ КАРІОЗНИХ ПОРОЖНИН ПОСТІЙНИХ ЗУБІВ СИЛІКАТНИМИ

ЦЕМЕНТАМИ
2. Ватні кульки, валики, кофердам, слиновідсмоктувач.
3. Скляна пластинка для замішування.
4. Антисептичний розчин (гіпохлорит Na 1,5-3%, хлоргексидин водний 0,02%).
5. Цинк-фосфатний цемент, або склоіономерний цемент для ізолюючої прокладки.
89
6. Силікатний цемент (Силіцин-ІІ, „Fritex’).
Необхідно знати показання до застосування силікатних цементів, їх властивості, методику
приготування та техніку використання
Показання:
Пломбування каріозних порожнини, ІІІ, ІV, V класів в бокових зубах
Не використовують для пломбування каріозної порожнини І-ІІ класу та V класу в передніх
зубах
У процесі замішування порошку силікатного цементу з рідиною утворюється
кремнієва кислота та фосфат алюмінію. У подальшому утворюються довгі ланцюжки гелю
кремнієвої кислоти і колоїдного фосфату алюмінію. Затверділий силікатний цемент являє
собою воложисту структуру затверділого гелю кремнієвої кислоти і фосфатів, у який
вкраплені зерна порошку, що не вступив в реакцію.
кофердаму, рабердама, ватяних валиків та слиновідсмоктувача).
натрію 1,5-3,0%).
4. Накладання ізолюючої прокладки до емалево-дентинного з’єднання та видалення її
надлишків до повного затвердіння.
5. На гладку поверхню скляної пластинки наносять порошок та рідину силікатного цементу у
співвідношенні 1 г на 5-7 крапель рідини.
6. Порошок цементу ділять навпіл, а утворену половину ще на дві частини.
7. Матеріал замішують пластиковим шпателем.
8. Спочатку змішують половину порції, а потім поступово додають дві менші порції.
9. Замішування проводять до консистенції тіста так, що при проведенні по ньому з’являється
характерний блиск і воно не тягнеться за шпателем.
10. Загальний час замішування не повинен бути більш ніж 1 хв.
11. Необхідну кількість замішаного тіста вносять у каріозну порожнину одною-двома
порціями.
12. Моделювання пломби можливо протягом 1,0-1,5 хв.
13. Твердіння матеріалу відбувається через 3-4 хв. після закінчення замішування.
14. Не можна продовжувати формування пломби під час твердіння матеріалу – це може
привести до утворення на його поверхні тріщин.
15. Пломбу негайно покривають захисним матеріалом (вазелін, воск, лак).
16. Заключна обробка проводиться в друге відвідування (через 24 години).
17. Обробляють пломбу за допомогою карборундових головок, фінірів та полірів.
2. Токсична дія на пульпу, та виникнення токсичного пульпіту (лікар не використав
ізолюючу прокладку або поставив її не до емалево-дентинного з’єднання).
3. Використання силікатного цементу у порожнинах І, ІІ класу (матеріал відколюється,
пломба руйнується, тому що цей вид цементу не витримує жувальну напругу).
4. Порушення техніки замішування силікатного цементу (виникнення тріщин та ін.).
5. Порушення техніки формування пломби із силікатного цементу.
7. Порушення крайового прилягання пломби.
90
8. Забруднення пломби металевими інструментами (якщо їх поверхня втратила
антикорозійне покриття).
9. Невикористання сепараційних пластинок (матриць, клинів та утворення нависаючих країв
пломб.
10. Обробка пломби в перше відвідування хворого (розтріскування пломби та ін.).
ПЛОМБУВАННЯ КАРІОЗНИХ ПОРОЖНИН ПОСТІЙНИХ ЗУБІВ СИЛІКО-

ФОСФАТНИМИ ЦЕМЕНТАМИ
1. Комплект стоматологічних інструментів для обстеження та лікування зубів
2. Ватні кульки, валики, кофердам, слиновідсмоктувач
3. Скляна пластинка для замішування
4. Антисептичний розчин (гіпохлорит Na 1,5-3%, хлоргексидин водний 0,02%)
5. Цинк-фосфатний цемент, або склоіономерний цемент для ізолюючої прокладки
6. Силіко-фосфатний цемент (Силідонт, Беладонт)
Необхідно знати показання до застосування силіко-фосфатних цементів, їх властивості,
методику приготування та техніку пломбування
Показання:
1. Пломбування каріозних порожнин І-ІІ класів, V класу бокових зубів.
2. Пломбування зубів підлягаючих закриттю коронками.
Не використовують для пломбування каріозних порожнин ІІІ, IV, V класів (фронтальних
зубів).
Матеріал містить приблизно 60-95% порошку силікатного цементу і 5-40% цинк-фосфатного
цементу. За основними властивостями він займає проміжне місце між цинк-фосфатними
цементами та силікатними цементами. Внаслідок цього він має значно більшу міцність ніж
силікатні та цинк-фосфатні цементи.
кофердаму, рабердама, ватяних валиків та слиновідсмоктувача).
натрію 1,5-3,0%).
4. Накладання ізолюючої прокладки до емалево-дентинного з’єднання та видалення її
надлишків до повного затвердіння
5. На гладку поверхню скляної пластинки наносять порошок та рідину силіко-фосфатного
цементу у співвідношенні 1 г на 5-7 крапель рідини
6. Порошок цементу ділять навпіл, а утворену половину ще на дві частини
7. Матеріал замішують металевим (із нержавіючої сталі) або пластмасовим шпателем
8. Спочатку змішують половину порції, а потім поступово додають дві менші порції
9. Цементне тісто повинно мати блискучу поверхню та не тягнутися за шпателем більше ніж
на 1 мм.
10. Загальний час замішування не повинен бути більш ніж 1 хв.
11. Необхідну кількість замішаного тіста вносять у каріозну порожнину одною-двома
порціями.
91
12. Моделювання пломби можливо протягом 1,0-1,5 хв. За допомогою штопфера, гладилки,
целулоїдних та металевих матриць.
13. Твердіння матеріалу відбувається через 3-4 хв. після закінчення замішування.
14. Не можна продовжувати формування пломби під час твердіння матеріалу – це може
привести до утворення на його поверхні тріщин.
15. Пломбу негайно покривають захисним матеріалом (вазелін, воск, лак).
16. Заключна обробка проводиться в друге відвідування.
18. Обробляють пломбу за допомогою карборундових головок, фінірів та полірів.
1. Використання силіко-фосфатного цементу у порожнинах ІІ, IV, V класів (матеріал
відколюється, пломба руйнується, тому що цей вид цементу не витримує жувальну напругу)
3. Токсична дія на пульпу, та виникнення токсичного пульпіту (лікар не використав
ізолюючу прокладку або поставив її не до емалево-дентинного з’єднання).
4. Порушення крайового прилягання пломби.
5. Утворення нависаючих країв пломб та запалення крайового пародонту.
6. Відколи пломби (порушена техніка постановки, конденсації, внесення пломбувального
матеріалу).
АЛГОРИТМ 17
Пломбування каріозних порожнин постійних зубів композитами хімічного

- композиційний матеріал хімічного затвердіння (базова паста та каталітична паста)
- адгезивна система хімічного затвердіння двохкомпонентна (базова та каталітична)
- прокладковий матеріал – склоіономерний цемент, цинк – фосфатний цемент або
полікарбонатний цемент
- пластмасові шпателі, мікроаплікатори, пензлики, пензликотримач
- травильний гель для емалі, містить 37% ортофосфорну кислоту
- додаткові аксесуари – матриці, матрицетримачі, клинці
- ватні валики.
- класифікація та загальна характеристика композиційних матеріалів хімічного затвердіння
за розміром частинок неорганічного наповнювача
- позитивні властивості композиційних матеріалів хімічного затвердіння – добрі адгезивні
властивості, пластичність, відносно добрі естетичні властивості, добра міцність
- недоліки композиційних матеріалів хімічного затвердіння: усадка, що виникає під час
полімеризації композиційного матеріалу; токсичність для пульпи; зміна кольору пломби з
часом (кольоронестабільність); гідрофобність.
Показання: каріозні порожнини I-V класів – гострий та хронічний поверхневий,
середній, хронічний глибокий карієс; фіксація рухливих зубів після травми, нарощування
зубів.
Протипоказання: гострий глибокий карієс (можливість пломбування після техніки
відстроченого пломбування склоіономерним цементом з одонтотропною прокладкою).
Алгоритм проведення (на прикладі Harisma PPF)
1. Ізоляція каріозної порожнини від слини – слиновідсмоктувач, ватні валики, при потребі -
кофердам.
92
2. Висушування каріозної порожнини – повітряним струменем.
3. Накладання ізолюючої прокладки на дно та стінки каріозної порожнини до емалево-
дентинного з’єднання.
4. Обробка поверхні емалі травильним гелем протягом 30 секунд.
5. Промивання каріозної порожнини водою протягом 60 секунд.
6. Висушування каріозної порожнини повітряним струменем, що не містить олії.
7. Змішування в рівних пропорціях двох компонентів адгезивної системи (час змішування –
10 секунд) та нанесення її на поверхню емалі мікроаплікатором або пензликом з
послідуючим рівномірним розподілом на поверхні емалі струменем повітря.
8. Змішування в рівних пропорціях двох компонентів композиційного матеріалу (паста-
паста). Уникати утворення повітряних пухирів при змішуванні. Час змішування – 30-45 сек.
9. Внесення приготовленого композиційного матеріалу в каріозну порожнину однією
порцією та формування анатомічної форми зуба. Час роботи – 2,5-3 хвилини.
1. Випадання пломби. Причини: потрапляння слини, ясенної рідини в каріозну порожнину;
пропущення етапів обробки поверхні емалі травильним гелем або адгезивом, контакт
пломбувального матеріалу під час полімеризації з евгенолвмісними препаратами
(прокладками) або кореневими пломбами.
2. Запалення пульпи. Причини: порушення умов накладання ізолюючої прокладки, або
випущення даного етапу, пломбування композиційним матеріалами каріозних порожнин при
гострому глибокому карієсі (токсична дія матеріалу).
3. Запалення ясенного сосочка. Причини: порушення умов формування контактного пункту
при пломбуванні каріозних порожнин II, III, IV класів.
4. Травматичний періодонтит. Причини: порушення оклюзивних контактів під час
пломбування каріозної порожнини.
5. Подразнення шкіри та слизових оболонок при потраплянні компонентів матеріалу або
адгезивної системи за наявності алергічної реакції.
АЛГОРИТМ 18
Пломбування каріозних порожнин постійних зубів композитами світлового

- композиційний матеріал світлового затвердіння в шприцах або канюлях
- адгезивна система світлового затвердіння двохкомпонентна (праймер та адгезів) або
однокомпонентна (два в одному або 3 в одному)
- мікроаплікатори, пензлики
- травильний гель для емалі та дентину (37 % ортофосфорна кислота)
- система кофердаму
- прокладковий матеріал склоіономерний цемент світлового затвердіння для пломбування
каріозних порожнин при глибокому карієсі
- додаткові аксесуари – матриці, матрицетримачі, клинці
- фотополімерна лампа – джерело видимого світла ( = 430 – 460 нм), захисні окуляри для
лікаря.
- класифікація композиційних матеріалів
- позитивні властивості композиційних матеріалів світлового затвердіння – високі адгезивні
властивості, високі естетичні властивості, мінімальна усадка, велика міцність
- правила роботи з композиційними матеріалами світлового затвердіння
93
- принцип направленої полімеризації – направлення світлового потоку крізь тверді тканини,
що пов’язано з направленням усадки композиційного матеріалу у бік джерела світла.
Показання: каріозні порожнини I-V класів – гострий та хронічний поверхневий,
середній, хронічний глибокий карієс, накладання шин, реконструкція зубного ряду та
відновлення культі зуба під протезування.
Протипоказання: гострий глибокий карієс.
1. Ізоляція відпрепарованої каріозної порожнини від слини – система кофердаму або ватні
валики та слиновідсмоктувач.
2. Висушування каріозної порожнини – повітряним струменем.
3. Накладання ізолюючої прокладки на дно каріозної порожнини (склоіономерний цемент
світлового затвердіння) або попереднім точковим на проекції рогів пульпи (прокладки на
основі гідроксиду кальцію світлового затвердіння) з послідуючою її світловою
полімеризацією.
4. Обробка твердих тканин зуба травильним гелем емалі – 40 секунд, дентину – 20 сек.
(техніка тотального травлення). Це потрібно для видалення забрудненого шару. Забруднений
шар (змазаний шар) – поверхня твердих тканин зуба після препарування каріозної
порожнини, яка містить уламки гідроксиапатитів, дентинні стружки, мікроорганізми, уривки
колагенових волокон, що закривають дентинні (канальні) трубочки.
5. Промивання каріозної порожнини водою протягом 60 секунд.
6. Висушування каріозної порожнини повітряним струменем: емалі до матового відтінку,
дентину – до вологого дентину (стан вологого піску). Не пересушувати!
7. Внесення адгезиву V покоління (праймер + бонд) у каріозну порожнину та просочування
ним дентинних канальців 10-20 сек. (див. рекомендації виробника). Рівномірний розподіл
слабким струменем повітря. При великому масиві дентину наносити двічі.
При використанні адгезиву IV покоління внесення праймеру в каріозну порожнину та
просочування ним дентинних канальців на протязі 1 хвилини, з послідуючим прибиранням
надлишків праймеру струменем повітря.
Внесення адгезиву в каріозну порожнину з послідуючим рівномірним розподілом по
поверхні твердих тканин повітряним струменем та світловою полімеризацією і утворення
гібридної зони. Гібридна зона – поверхня дентину, що модифікована адгезивною системою
світлового затвердіння.
8. Пошарове внесення пломбувального матеріалу (товщина шару до 2 мм) з послідуючою
світловою полімеризацією.
9. Обробка та полірування пломби.
1. Порушення терміну (часу) обробки твердих тканин зуба (емалі та дентину) кислотою може
призводити до випадіння пломби (недостатній час протравлювання); гіперестезії твердих
тканин зуба, токсичного пульпіту (перевищування часу протравлювання).
2. Потрапляння слини, ясенної рідини в каріозну порожнину може призвести до випадіння
пломби (внаслідок порушення утворення гібридної зони та порушення адгезії
композиційного матеріалу до твердих тканин зуба).
3. Пересушування дентину після протравлювання струменем повітря може призводити до
колапсу колагенових волокон з подальшим порушенням утворення гібридної зони,
порушенням фіксації пломбувального матеріалу.
4. Пропущення етапу внесення адгезивної системи в каріозну порожнину може призвести до
порушення фіксації пломбувального матеріалу до твердих тканин зуба та подальшого
випадіння пломби. Внесення адгезивної системи в недостатній кількості може призвести до
тих самих наслідків. Внесення адгезивної системи з надлишками може призвести до появи
помітної границі між пломбувальним матеріалом та твердими тканинами зуба.
94
5. Порушення принципу направленої полімеризації може призвести до відриву
композиційного матеріалу від твердих тканин зуба.
6. Порушення принципу пошарового внесення пломбувального матеріалу, внесення
матеріалу з товщиною шару більше 2 мм може призвести до появи недополімеризованих зон
у пломбувальному матеріалу з послідуючим виникненням токсичного пульпіту. Окрім того,
при порушенні полімеризації пломбувального матеріалу може виникнути випадіння частини
пломби, або всієї пломби.
7. Невідповідність відновленої форми зуба природній анатомічній формі, а також
невідповідність кольору, прозорості твердих тканин зуба може призвести до незадовільного
естетичного (косметичного) результату.
8. Порушення оклюзійних контактів може призвести до підвищення висоти прикусу та
послідуючого виникнення травматичного періодонтиту.
9. Невідповідність застосування матеріалу певній клінічній ситуації, зокрема використання
пломбувального матеріалу при гострому глибокому карієсі, може призвести до виникнення
запалення пульпи.
10. Потрапляння компонентів матеріалу або адгезивної системи на шкіру та слизові
оболонки, за наявності алергічної реакції, може призвести до подразнення шкіри та слизових
оболонок.
АЛГОРИТМ 19
Пломбування каріозних порожнин постійних зубів амальгамою
Матеріальне забезпечення
1. Амальгамний кабінет з витяжною шафою.
3. Ватні кульки, валики, кофердам, робердам, марля.
4. Цинк-фосфатний цемент („Фосфат’, „Вісфат’, „Adhesor’), склоіономерний цемент для
ізолюючої прокладки.
5. Скляна пластинка для замішування ізолюючої прокладки.
6. Амальгамзмішувач, амальгаматор або ступка з товкачиком.
7. Амальгама (срібна, золота) (ошурки, порошок та ртуть або спеціальні капсули
одноразового використання).
8. Склянка з розчином перманганату калію з притертою кришкою для утилізації надлишків
амальгами.
Необхідно: знати методики пломбування каріозних порожнин різних класів, показання до
застосування амальгами; дотримування техніки безпеки при роботі з амальгамою, знати
методику приготування амальгами.
Показання:
1. Пломбування каріозних порожнин І, ІІ класів за Блеком та V класу (молярів).
3. Пломбування апікальних отворів коренів під час операції резекції верхівок коренів і
реплантації зубів, закриття перфораційних отворів.
1. Порожнини ІІІ, IV, V класів (різців, ікол та премолярів).
2. Тонкі стінки каріозної порожнини.
3. Наявність золотих протезів, коронок та інших металевих конструкцій.
Під час утворення амальгами одночасно відбуваються два процеси: розчинення сплаву у
ртуті та утворення нових фаз. Затверділа амальгама складається в основному з 4
95
компонентів: 15%Ag3Sn (-фаза), 74% Ag3Hg4 (1-фаза) в суміші кристалів SnHg(2-фаза) з
евтектикою Ag3Sn+Sn.
1. Постановка ізолюючої прокладки (проводиться в лікувальному кабінеті).
2. Ізоляція відпрепарованої каріозної порожнини від слини (ватні валики,
слиновідсмоктувач, кофердам).
3. Антисептична обробка каріозної порожнини (0,02% хлоргексидин, 1,5-3,0% гіпохлорит
натрію).
4. Висушування каріозної порожнини (повітря з пістолету, ефір).
5. На скляну пластинку (шорстку поверхню) нанести порошок та рідину цинк-фосфатного
цементу у співвідношенні 4:1.
6. Порошок цементу ділять на 4 частини (1/2, ¼, 1/8, 1/16).
7. Змішуємо металевим шпателем половину порошку з рідиною розтираючими рухами.
8. Після отримання гомогенної маси до неї поступово, ретельно змішуючи, добавляємо
четверту, восьму та шістнадцяту частини порошку для отримання необхідної консистенції
цементу.
9. Загальний час замішування цементу не повинен бути більше ніж 1,5 хв.
10. Для перевірки консистенції до поверхні цементного тіста щільно прижимають шпатель.
11. При одриві шпателя від тіста, воно не тягнеться за ним, а відривається з утворенням
зубців висотою не більше 1 мм.
12. Необхідну кількість змішуваного цементу за допомогою гладилки внести однією-двома
порціями в підготовлену каріозну порожнину.
13. Штопфером рівномірно розподіляють матеріал по дну та стінкам каріозної порожнини до
емалево-дентинного з’єднання.
14. Недопустимо попадання фосфат-цементу на емаль.
15. Лікар з пацієнтом переходять в амальгамний кабінет, в якому розташована витяжна
шафа, амальгамзмішувач, склянка з розчином КMnO4 та притертою пробкою.
16. Проводять ізоляцію зуба від ротової рідини (кофердам, робердам, ватні валики та
слиновідсмоктувач).
17. Встановлення матриць, клинів, секційної матричної системи 3М, якщо це порожнина ІІ
класу.
18. Антисептична обробка каріозної порожнини (0,02% хлоргексидин, 1,5-3,0% гіпохлорит
натрію).
19. Висушування каріозної порожнини (повітря з пістолету, ефір).
20. Контроль затверділої ізолюючої прокладки (під амальгаму ставлять прокладку на все дно
товщиною не менше 1,0-1,5 мм, до емалево-дентинного з’єднання).
21. В залежності від виду амальгами проводять дозування сплаву і ртуті, якщо це потрібно.
22. Внесення дозованих інгредієнтів в амальгамзмішувач.
23. Проведення змішування порошку і ртуті в апараті (в середньому 40 сек.).
24. Внесення амальгами в амальгаматор (амальгазмішувач) в середньому на 40 сек.
25. Проводять видалення надлишків ртуті (накладають сплав на марлю та туго скручують).
Обов’язково у спеціально підготовлену банку з водою або розчином КMnO4 з притертою
пробкою. Робити це треба в гумових рукавичках. Всі маніпуляції, пов’язані з приготуванням
амальгами, проводять у витяжній шафі.
26. Внесення амальгами до каріозної порожнини спеціальним інструментом
амальгамтрегером (штопфером). Це проводиться кількома маленькими порціями.
27. Перша порція притирається до стінок каріозної порожнини, вона заповнює всі їх куточки
та нерівності.
28. Наступні порції ретельно конденсують ущільнюючими рухами штопфера, поступово
переміщуючи інструмент від центру до стінок.
96
29. Вільну ртуть, що виділяється під час конденсації, видаляють ватними кульками.
30. Каріозну порожнину поступово заповнюють з деяким надлишком.
31. В перше відвідування хворому проводять формування та грубу обробку оклюзійної
поверхні (за допомогою борів та карборундових голівок).
32. Під час другого відвідування (через 24 години) проводять фінішну обробку пломби та її
полірування (карборундові камені, фініри, поліри) – це зменшує ризик порушення крайового
прилягання та утворення мікропор, підвищує стійкість пломби до корозії.
33. Обробка пломби проходить з постійним її охолодженням водою.
2. Утворення нависаючих країв пломби (при ІІ класі каріозних порожнин треба
використовувати матриці, розклинування зубів, секційні матричні системи).
3. Відлом тонких стінок каріозної порожнини.
4. Реакція пульпи до термічних подразників (тонка ізолююча прокладка або її відсутність).
5. Забарвлення зуба в сірий колір.
6. Значна усадка пломби після твердіння.
7. Амальгування золотих коронок, вкладок, протезів.
8. Отруєння парами ртуті персоналу, якщо не виконуються правила техніки безпеки.
АЛГОРИТМ 20
Пломбування кореневих каналів однією пастою
- комплект інструментів для обстеження і лікування зубів;
- ватяні валики, кофердам;
- кореневі голки;
- каналонаповнювач, стоматологічний наконечник;
- пломбувальні матеріали для кореневих каналів, скляна пластинка для замішування.
1. Анатомо-топографічні особливості будови порожнин зубів та кореневих каналів різних
груп зубів; кількість коренів і каналів всіх видів зубів.
2. Класифікація пломбувальних матеріалів для кореневих каналів. Показання до
застосування, властивості сілеров и філлеров.
3. Етапи проведення обтурації кореневих каналів різними методами.
Показання, протипоказання
Пломбування кореневих каналів –це заключний етап ендодонтичного лікування всіх форм
пульпітів (крім консервативного метода і ампутації) і періодонтитів.
Спосіб рекомендований для пломбування широких та скривлених кореневих каналів
1. Попередні етапи: препарування каріозної порожнини, розробка порожнини зуба, медіко-
інструментальна обробка кореневого каналу.
2. Придати пацієнту необхідне положення: на нижній щелепі – вертикальне (сидячи), на
верхній – горизонтально (лежачи).
3. Зуб ізолювати валиками або кофердамом від ротової рідини, висушить.
4. Паперовими штифтами або ватними турундами видалити з кореневого каналу залишки
вологи.
5. Приготувати пломбувальний матеріал за методикою, описаною в інструкції к
пломбувальному матеріалу класу сілерів (резодент, ендометазон)………..
97
6. Боковими рухами заповнити пастою робочу частину кореневої голки, витягувати її вдовж
осі, добиваючись рівномірного, тонкого покривання матеріалом.
7. Ввести голку с матеріалом в канал до верхівки кореня і виповнити декілька зворотньо-
поступових рухів, чередуючи їх з ротаційними. Продовжувати ротаційні рухи голкою.
Плавно вивести її з каналу.
8. Голку знову погрузить в матеріал (п.6) и повторити дії п.7.
9. Ватяну турунду на кореневій голці обробить порошком матеріалу і одним поступовим
рухом конденсувати матеріал в верхівковій частині каналу.
10. Продовжити заповнення каналу матеріалом, послідовно виповнюючи п.6,7,9 і не
пошкоджуючи ущільнений матеріал в верхівкових ділянках каналу.
11. Після заповнення всього каналу пломбувальний матеріал замісити більш густо, нанести
на вустя і конденсувати ватяним тампоном за допомогою пінцета.
12. Провести рентгенологічний контроль якості пломбування (кореневий канал має бути
заповнений повністю).
13. Закрити зуб тимчасовою пломбою.
Пломбування кореневих каналів пластичним матеріалом за допомогою каналонаповнювача
вологи.
пломбувальному матеріалу класу сілерів (резодент, ендометазон).
6. Боковими рухами заповнити пастою робочу частину кореневої голки, витягувати її вдовж
осі, добиваючись рівномірного, тонкого покривання матеріалом.
7. Ввести голку с матеріалом в канал до верхівки кореня і виповнити декілька зворотньо-
поступових рухів, чередуючи їх з ротаційними. Продовжувати ротаційні рухи голкою.
Плавно вивести її з каналу.
8. Спіраль каналонаповнювача, зафіксованого в наконечнику, погрузити в підготований
матеріал і покрити її рівномірним шаром матеріалу.
9. Каналонаповнювач з матеріалом ввести в кореневий канал на робочу глибину і включити
бормашину. Частота оборотів 800-1000 об/хв.
10. Виповнити каналонаповнювачем декілька зворотньо-поступових рухів. Плавно витягти
каналонаповнювач з каналу, не виключи швидкості.
11. Виключити бормашину і знову погрузити каналонаповнювач в матеріал, а потім ввести
його в канал.
12. Повторити п.9,10,11.
13. Після пломбування матеріал ущільнити над каналом за допомогою тугого ватного
тампона пінцетом.
15. Закрити зуб тимчасовою пломбою.
АЛГОРИТМ 21
Пломбування кореневих каналів гутаперчою методом центрального штифта
98
- комплект інструментів для обстеження і лікування зубів
- ватяні валики, кофердам
- кореневі голки
- каналонаповнювач, стоматологічний наконечник
- набір гутаперчевих штифтів.
Спосіб рекомендований для пломбування кореневого каналу круглого січення
1. Підбирають майстер-штифт в кореневому каналі по останньому розміру майстер-файла.
вологи.
пломбувальному матеріалу класу сілерів (резодент, ендометазон)
7. Ввести невелику кількість сілера на кореневій голці або каналонаповнюваче в кореневий
канал. Штифт обмочити в сілер і ввести в канал до легкого супротиву.
8. Частини штифтів, котрі виступають в порожнину зуба, зрізають розігрітим інструментом.
10. Закрити зуб тимчасовою пломбою
1. Неповноцінна обтурація:
- розвиток патологічного процесу в періапікальних тканинах прі пульпіті;
- прогресування захворювання при періодонтиті.
2. Нерівномірність обтурації кореневого каналу
3. Наявність пор, повітряних пробок
4. Відсутність адгезії ендогерметика до стінки кореневого каналу:
- мікропідтікання;
- появлення або прогресування патологічного процесу.
5. Виведення сілера або штифта за верхівку кореня
6. Надмірне виведення матеріалу в здорові тканини (хронічні деструкційні процеси,
невропатія)
7. Полом кореневої голки, каналонаповнювача.
АЛГОРИТМ 22
Пломбування кореневих каналів гутаперчою методом латеральної конденсації
- комплект інструментів для обстеження і лікування зубів
- ватяні валики, кофердам
- кореневі голки
- каналонаповнювач, стоматологічний наконечник
- набір гутаперчевих штифтів.
99
- спредер, плагер
Спосіб рекомендований для пломбування широких та скривлених кореневих каналів
1. Підбирають та припасують центральний штифт. Розмір штифта має бути відповідним
розміру останнього інструмента, за допомогою котрого оброблюється канал на всю довжину.
Довжина штифта на 1 мм менша за робочу довжину каналу.
2. Попередні етапи: препарування каріозної порожнини, розробка порожнини зуба, медико-
вологи.
пломбувальному матеріалу класу сілерів (резодент, ендометазон)
7. Замісити сілер (АН+, Seal apex, ендорез)
8. В канал вводять невелику кількість сілера голкою або каналонаповнювачем, кінчик
штифта покривають тонкім його шаром і акуратно вводять на робочу довжину в кореневий
канал до апікального упора.
9. Рядом з штифтом вводять спредер, конденсуючи гутаперчу до стінок каналу.
10. Спредер зволікають, а на його місто вводять стандартний штифт відповідного діаметра.
Його попередньо змочують сілером.
11. Маніпуляцію повторюють декілька разів до повного заповнення каналу (п.9,10).
12. Заповнення зчитається закінченим, коли спредер не можна ввести в кореневий канал.
13. Частини штифтів, котрі виступають в порожнину зуба, зрізають розігрітим інструментом.
15. Закрити зуб тимчасовою пломбою
АЛГОРИТМ 23
Покриття зубів лікувальними та профілактичними лаками, гелями
1.Комплект стоматологічних інструментів
2.Наконечник стоматологічний (кутовий)
3.Гумові конуси
4.Паста для видалення м’якого зубного нальоту (Superpolish (Швейцарія), Полідент (Росія))
5.Гель (Ремодент (Росія)) або лак (Fluor Protector (Vivadent), Белак F (Росія), Фторпак
(Україна))
6.Щетки типа Vivabrash
1. Анатомо-топографічні особливості зуба
2. Патологічна анатомія твердих тканин
3. Каріозний процес та механізм його розвитку
4. Стоматологічний інструментарій
5. Фармакологія
Показання
100
Лаки або гелі застосовують для профілактики карієсу зубів у дітей та підлітків, а також як
лікувальний засіб при гіперестезії зубів, при клиновидних дефектах, травматичних
ураженнях зубів, при оголені шийки зубів, гіпоплазії.
Складові компоненти ремінералізуючих препаратів - кальцій, фтор.
Застосування різних солей кальцію патогенетично обґрунтовано тім, що іони Са++ активно
проникають в емаль і дентин уражених зубів і сприяють їх мінералізації.
Ефективність застосування препаратів фтору обумовлена його вплив на ряд механізмів
патологічного процесу:
- стимулює виникнення в твердих тканинах зубів фторапатиту. В наслідок цього на поверхні
емалі утворюється фторапатитна плівка, котра перешкоджає проникненню мікроорганізмів
та їх кислот у глиб;
- зменшує розмноження мікроорганізмів шляхом інгібування активності бактеріальних
ферментів, пригнічує активність енолази;
- змінюється електричний потенціал поверхні емалі, що перешкоджає осіданню на ній
мікробних частин;
- проникаючи в глибину твердих тканин, фтор рефлекторно стимулює утворення пульпою
вторинного та прозорого дентину.
Методика проведення
1.Професійна очистка поверхні зуба абразивною пастою за допомогою гумового конуса
2.Ретельне полоскання
3.Забезпечення відносної сухості ватяними тампонами
4.Аплікація тонкого слою лака/гелю на поверхні зуба щіткою типа Vivabrash.
5.Для аплікації в міжзубних проміжках рекомендується застосування змоченого лаком/гелем
зубного шовку
6.Після закінчення обробки не промивати водою
7.До повного отвердіння лака/гелю терміном в 45 хв. після обробки не їсти
8. Чистити зуби тільки через добу після аплікації.
Не допускати попадання препаратів на слизову.
Відсутність лікувального ефекту пов’язана с недотриманням часу експозиції і частотою
нанесення лака/гелю, с порушенням послідовності нанесення Са++ та F (правильно Са++,
потім F), не вірно вибраний метод.
АЛГОРИТМ 24
Препарування каріозних порожнин зубів І-ІІ класу з врахуванням виду

Препарування каріозної порожнини I класу за Блеком при поверхневому та середньому

карієсі (гострому та хронічному)
- комплект інструментів для обстеження та лікування зубів;
- наконечник стоматологічний турбінний;
- наконечник стоматологічний механічний;
- бори алмазні кулясті, фісурні ( № 3-5 ) для турбінного наконечника;
- бори твердосплавні, стальні для механічного наконечника: кулясті (№ 5-7),
зворотньоконусні (№ 5-7).
101
1. Турбінним наконечником з фісурним алмазним бором висікають навислі краї
емалі (-працювати бором, діаметр якого відповідає діаметру вхідного отвору каріозної
порожнини; -досягти відповідності розміру вхідного отвору та дна каріозної порожнини).
2. За допомогою механічного наконечника кулястим (твердосплавним або
стальним) бором № 5-7 видалити некротичний дентин зі стінок та дна каріозної порожнини
(-візуальний контроль якості некректомії (відсутність пігментації, блиск поверхні дентину)
та інструментальний, за допомогою зонду ( тверда поверхня дентину).
3. Фісурним бором вирівняти стінки порожнини. При пломбуванні фосфатними,
склоіономерними цементами, амальгамою та композитами хімічного твердіння: -
притримуватись кута в 90 до дна; -бажана форма - ящикоподібна При пломбуванні
фотополімерами: - згладити та закруглити кути порожнини
4. Торцевою поверхнею зворотньоконусного бору № 5-7 надати дну каріозної
порожнини плоску форму. Частота обертів 2-3 тис. за хв.
5. Фісурним алмазним бором за допомогою турбінного наконечника
відшліфувати краї каріозної порожнини. При пломбуванні фосфатними, склоіономерними
цементами, амальгамою згладити емалевий край. При пломбуванні хімічними композитами
зробити скіс під кутом 45 від емалево-дентинної межі до поверхні емалі. При пломбуванні
фотополімерними матеріалами зробити скіс під кутом 45° або згладити емалевий край.
Неповне розкриття каріозної порожнини: -недостатній огляд операційного поля, неповне
видалення некротичних тканин.
Залишення тонких ( крихких) країв емалі: -їх злам –розвиток вторинного карієсу, випадіння
пломби.
Неповна некректомія: – розвиток вторинного карієсу.
Порушення умов формування порожнини: –порушення фіксації пломби (випадіння пломби ),
- перелом пломби, - злам стінок каріозної порожнини.
Порушення режиму препарування: - перегрів та опік твердих тканин (дентину) і пульпи.
Помилкова обробка країв емалі: - порушення щільності прилягання пломби, що створює
умови для розвитку вторинного карієсу.
Примітка. При двох і більше каріозних порожнинах, розташованих на жувальних поверхнях
молярів і премолярів, які розділені ділянками здорової тканини, порожнини слід обробляти і
пломбувати кожну окремо. Якщо ж каріозні порожнини розділяються перетинками тканини
сумнівної міцності, доцільним буде об'єднання їх в одну порожнину.
Препарування каріозної порожнини I класу за Блеком при глибокому карієсі

- бори алмазні кулясті (№3-5),фісурні ( № 3-5 ) для турбінного наконечника;
- бори твердосплавні, стальні для механічного наконечника: кулясті ( № 5-7 ),
зворотньоконусні ( № 5-7 ).
емалі (- досягти відповідності розмірів вхідного отвору та дна каріозної порожнини).
2. За допомогою механічного наконечника кулястим ( твердосплавним або
стальним) бором № 5-7 видалити некротичний дентин зі стінок та дна каріозної порожнини
(- працювати на невеликій швидкості, обережно, особливо в ділянці дна, - на дні та над
пульпою можна залишити шар розм’якшеного де- мінералізованого дентину, який не втратив
зв’язку з підлеглими шарами; - візуальний контроль якості некректомії ( відсутність
102
некротизованого пігментованого дентину на стінках порожнини) та інструментальний, за
допомогою зонду ( пружна поверхня дентину дна, тверда поверхня стінок); - цю процедуру
можна провести за допомогою гострого екскаватора відповідного розміру, роблячи
горизонтальні рухи по відношенню до дна каріозної порожнини).
3. Фісурним бором вирівняти стінки порожнини При пломбуванні фосфатними,
склоіономерними цементами, амальгамою та композитами хімічного твердіння:-
притримуватись кута в 90 до дна; - бажана форма – ящикоподібна. При пломбуванні фото-
полімерами: - згладити та закруглити кути порожнини.
4. Створити дно у вигляді валикоподібного виступу (- урахувати анатомічну
будову коронкової частини порожнини зубу;- частота обертів 2-3 тис. за хв.).
фотополімерними матеріалами зробити скіс під кутом 45 або згладити емалевий край.
Неповне розкриття каріозної порожнини:
- недостатній огляд операційного поля, неповне видалення некротичних тканин;
Залишення тонких ( крихких) країв емалі:
- їх злам
– розвиток вторинного карієсу, випадіння пломби
Недостатнє знання анатомо-топографічних співвідношень зубних тканин:
- перфорація склепіння і порожнини зуба ,
- травма пульпи;
Грубі маніпуляції бором:
- травма пульпи,
- перфорація стінки каріозної порожнини;
Неповна некректомія стінок каріозної порожнини:
– розвиток вторинного карієсу
Порушення умов формування порожнини:
–порушення фіксації пломби ( випадіння пломби ),
- перелом пломби,
- злам стінок каріозної порожнини,
- перфорація стінки каріозної порожнини,
- відламування стінки каріозної порожнини,
Неврахування топографії порожнини зубів:
Порушення режиму препарування:
- перегрів та опік твердих
тканин ( дентину),
- перегрів та опік пульпи,
Помилкова обробка країв емалі:
- порушення щільності прилягання пломби, що створює умови для розвитку вторинного
карієсу.
103
Препарування каріозної порожнини II класу за Блеком при поверхневому та
середньому карієсі (гострому та хронічному), порожнина розташована нижче екватора
зуба
- бори алмазні кулясті, фісурні, фісурні, зворотньоконусні (№ 3-5),колесоподібні для
турбінного наконечника;
- бори твердосплавні, стальні для механічного наконечника: кулясті (№ 5-7)
- сепараційний диск.
1. Турбінним наконечником за допомогою зворотньоконусного або
колесоподібного бору на жувальній поверхні в проекції каріозної порожнини зробити
нарізку емалі. Провести трепанацію твердих тканин жувальної поверхні, застосовуючи
кулястий алмазний бор, встановлений під кутом 90 до поверхні зуба. Провести розширення
каріозної порожнини за допомогою фісурного бору (- при щільному розташуванні зубів
застосувати сепарацію за допомогою сепараційного диска або дерев’яних чи пластмасових
клинків;- утворити тунель до каріозної порожнини;- в межах контактної поверхні
,виконуючи рухи по периметру каріозної порожнини).
стальним) бором №5-7 видалити некротичний дентин зі стінок та дна каріозної порожнини (-
візуальний контроль якості некректомії (відсутність пігментації, блиск поверхні дентину) та
інструментальний, за допомогою зонду ( тверда поверхня дентину).
3. Фісурним бором вирівняти стінки основної порожнини. При пломбуванні
фосфатними, склоіономерними цементами, амальгамою та композитами хімічного твердіння:
-притримуватись кута в 90 до дна; -бажана форма – ящикоподібна. При пломбуванні фото-
полімерами: - згладити та закруглити кути порожнини.
4. Торцевою поверхнею зворотньоконусного бору № 5-7 обробити приясенну
стінку (-частота обертів 2-3 тис. за хв.;-надати приясенній стінці форму плоскої
горизонтальної поверхні;-ретельно видалити розм’якшений та пігментований дентин).
5. Зворотньоконусним або фісурним алмазним бором за допомогою турбінного
наконечника створити додаткову площадку на жувальній поверхні зуба (при пломбуванні
фосфатними, склоіономерними цементами, амальгамою чи композитами хімічного
твердіння): -видалити емаль і поверхневий шар дентину; -дно додаткової площадки має бути
розташоване нижче емалево-дентинної межі на 0,5-1,5 мм.; -ширина-дорівнює ширині
основної порожнини; -довжина-1/3-1/4 (при середньому карієсі ½) довжини жувальної
поверхні зуба; -форма-„хвіст ластівки’, трикутна тощо; - кут „сходинки’ між основною й
додатковою порожнинами має бути прямим.
Необережне проведення сепарації:
-ушкодження ясенних сосочків або волокон періодонту,
Намагання препарувати каріозну порожнину без „виведення” її на жувальну поверхню:
-ушкодження сусідніх зубів,
104
-недостатній огляд операційного поля, неповне видалення некротичних тканин,
- їх злам, – розвиток вторинного карієсу, випадіння пломби
Неповна некректомія:
– розвиток вторинного карієсу
- перелом пломби, - злам стінок каріозної порожнини
- перегрів та опік твердих тканин ( дентину);
Грубе,необережне препарування:
- травма ясенного сосочка
Формування додаткової порожнини невеликої довжини, з тупим кутом:
- випадіння пломби;
Формування додаткової порожнини невеликої глибини, з гострим кутом:
- надлом пломби
карієсу
Примітка. Якщо каріозна порожнина на контактній поверхні розташована вище лінії
екватора, то після препарування вона має досить типову ящикоподібну форму, з
формуванням додаткових фіксуючих елементів у вигляді зацепів, нарізок тощо.
При ураженні карієсом одночасно передньої і задньої поверхонь премолярів і молярів
додаткову площадку на жувальній поверхні можна створити загальною.
Якщо сусіднього зуба немає і над каріозною порожниною, залишився досить товстий шар
дентину, порожнину формують ящикоподібної форми у межах контактної поверхні зі
збереженням усіх стінок без додаткової площадки. . При ураженні карієсом контактних
поверхонь зубів, розташованих поряд, порожнини обох зубів препарують в одне відвідання
хворим стоматологічного кабінету.
При застосуванні склоіономерних цементів або рідких фотополімерних матеріалів можна
використовувати техніку „тунельного’ препарування: доступ до каріозної порожнини
створити у вигляді „тунелю’, який сформувати крізь фісуру або триангулярну ямку на
жувальній поверхні молярів ( медіальна або дистальна ямка – премоляри). Крізь тунель
кулястими борами невеликих розмірів повністю видалити всі некротизовані тканини з
каріозної порожнини.
Препарування каріозної порожнини II класу за Блеком при гострому та хронічному

глибокому карієсі, порожнина розташована нижче екватора зуба
- бори алмазні кулясті, фісурні ,фісурні, зворотньоконусні ( № 3-5 ),колесоподібні для
- бори твердосплавні, стальні для механічного наконечника: кулясті ( № 5-7 );
1. Турбінним наконечником за допомогою зворотньоконусного або
колесоподібного бору на жувальній поверхні в проекції каріозної порожнини зробити
нарізку емалі. Провести трепанацію твердих тканин жувальної поверхні, застосовуючи
105
кулястий алмазний бор, встановлений під кутом 90 до поверхні зуба. Провести розширення
каріозної порожнини за допомогою фісурного бору (-при щільному розташуванні зубів
застосувати сепарацію зубів за допомогою сепараційного диска або спеціальних дерев’яних
чи пластмасових клинків; - розширення провестив межах контактної поверхні, виконуючи
рухи по периметру каріозної порожнини).
стальним) бором №5-7 видалити некротичний дентин зі стінок та дна каріозної порожнини (-
працювати на невеликій швидкості, обережно, особливо в ділянці дна, -на дні та над
пульпою можна залишити шар розм’якшеного демінералізованого дентину, який не втратив
зв’язку з підлеглими шарами; -візуальний контроль якості некректомії ( відсутність
допомогою зонду ( пружна поверхня дентину); - цю процедуру можна провести за
допомогою гострого екскаватора відповідного розміру, роблячи горизонтальні рухи по
відношенню до дна каріозної порожнини).
3. Фісурним бором вирівняти стінки основної порожнини. При пломбуванні
фосфатними, склоіономерними цементами, амальгамою та композитами хімічного твердіння:
-притримуватись кута в 90 до дна; -бажана форма – ящикоподібна. При пломбуванні
фотополімерами: - згладити та закруглити кути порожнини.
4. Торцевою поверхнею зворотньоконусного бору № 5-7 обробити приясенну
стінку. Обробити дно каріозної порожнини (- частота обертів 2-3 тис. за хв.; -при обробці дна
врахувати анатомо-топографічні особливості порожнини зуба; -надати приясенній стінці
форму плоскої горизонтальної поверхні, ретельно видалити розм’якшені та пігментовані
тканини.
5. Зворотньоконусним або фісурним алмазним бором за допомогою турбінного
наконечника створити додаткову площадку на жувальній поверхні зуба (при пломбуванні
фосфатними, склоіономерними цементами, амальгамою чи композитами хімічного
твердіння) -видалити емаль і поверхневий шар дентину; -дно додаткової площадки має бути
розташоване нижче емалево-дентинної межі на 0,5-1,5 мм.; -ширина-дорівнює ширині
основної порожнини; -довжина-трохи більше1/2 довжини жувальної поверхні зуба; -форма-
„хвіст ластівки’, трикутна тощо; - кут „сходинки’ між основною й додатковою порожнинами
має бути прямим; - сточити горбки коронки.
Примітка. Якщо каріозна порожнина на контактній поверхні розташована вище лінії
екватора, то після препарування вона має досить типову ящикоподібну форму, з
формуванням додаткових фіксуючих елементів у вигляді зацепів, нарізок тощо.
При ураженні карієсом одночасно передньої і задньої поверхонь премолярів і молярів
додаткову площадку на жувальній поверхні можна створити загальною.
Якщо сусіднього зуба немає і над каріозною порожниною, залишився досить товстий шар
дентину, порожнину формують ящикоподібної форми у межах контактної поверхні зі
збереженням усіх стінок без додаткової площадки. . При ураженні карієсом контактних
поверхонь зубів, розташованих поряд, порожнини обох зубів препарують в одне відвідання
хворим стоматологічного кабінету.
При застосуванні склоіономерних цементів або рідких фотополімерних матеріалів можна
використовувати техніку „тунельного’ препарування: доступ до каріозної порожнини
створити у вигляді „тунелю’, який сформувати крізь фісуру або триангулярну ямку на
жувальній поверхні молярів ( медіальна або дистальна ямка – премоляри). Крізь тунель
106
кулястими борами невеликих розмірів повністю видалити всі некротизовані тканини з
каріозної порожнини.
-ушкодження ясенних сосочків або волокон періодонту;
Намагання препарувати каріозну порожнину без „виведення” її на жувальну поверхню:
-ушкодження сусідніх зубів;
-недостатній огляд операційного поля, неповне видалення некротичних тканин;
-їх злам –розвиток вторинного карієсу, випадіння пломби
- перфорація склепінняі порожнини зуба ,
- перфорація склепінняі порожнини зуба,
- перфорація стінки каріозної порожнини;
Неповна некректомія стінок каріозної порожнини: – розвиток вторинного карієсу.
- перелом пломби , - злам стінок каріозної порожнини
- перегрів та опік твердих тканин ( дентину),
- перегрів та опік пульпи;
Грубе, необережне препарування:
Формування додаткової порожнини невеликої довжини, з тупим кутом:
- випадіння пломби; Формування додаткової порожнини невеликої глибини, з гострим
кутом:
- надлом пломби;
Формування занадто глибокої додаткової порожнини:
Залишення горбків коронки:
- надлишковий тиск на стінки зуба-їх злам;
карієсу
АЛГОРИТМ 25
Препарування каріозних порожнин зубів V класу з врахуванням виду пломбувального

матеріалу
107
Препарування каріозної порожнини V класу за Блеком при поверхневому та
середньому карієсі (гострому та хронічному)
- бори алмазні кулясті,фісурні ( № 3-5 ) для турбінного наконечника;
зворотньоконусні (№ 5-7), колесоподібні.
емалі (-працювати бором, діаметр якого відповідає діаметру вхідного отвору каріозної
порожнини; -досягти відповідності розміру вхідного отвору та дна каріозної порожнини
видалення некротичних тканин).
стальним) бором №5-7 видалити некротичний дентин зі стінок та дна каріозної порожнини -
візуальний контроль якості некректомії (відсутність пігментації, блиск поверхні дентину) та
інструментальний, за допомогою зонду (тверда поверхня дентину).
3. Фісурним бором вирівняти стінки порожнини. При пломбуванні
притримуватись кута в 90 до дна; - кути між стінками і дном мають бути чітко виражені; -
бажана форма порожнини ниркоподібна; - надати приясенній стінці форми півмісяця,
ретельно видалити демінералізовані тканини; -приясенна стінка – під кутом 88-89 до дна
каріозної порожнини; -створити додаткові ретенційні пункти в вигляді нарізок, зацепів тощо.
При пломбуванні фотополімерами: - згладити та закруглити кути порожнини.
4. Торцевою поверхнею зворотньоконусного бору № 5-7 надати дну каріозної
порожнини плоску форму (- частота обертів 2-3 тис. за хв.; - врахувати близькість
розташування пульпи).
відшліфувати краї каріозної порожнини. При пломбуванні склоіономерними цементами та
амальгамою згладити емалевий край. При пломбуванні хімічними композитами зробити скіс
під кутом 45 від емалево-дентинної межі до поверхні емалі. При пломбуванні фото -
полімерними матеріалами зробити скіс під кутом 45 або згладити емалевий край.
- недостатній огляд операційного поля, неповне.
- їх злам –розвиток вторинного карієсу, випадіння пломби
Неповна некректомія: – розвиток вторинного карієсу.
- перегрів та опік твердих тканин (дентину)
Порушення умов формування порожнини: –порушення фіксації пломби (випадіння пломби).
Грубе препарування:
- травма ясен.
Надмірне препарування:
- перфорація стінки порожнини зуба,
- травма пульпи
карієсу
108
Примітка. Якщо формуванню під’ясенної порожнини заважають ясна, що розрослись, їх
відтісняють тугою ватною кулькою, різноманітними пристроями для ретракції ясен,
ретракційними нитками з кровоспинними засобами та ін. .
Якщо дві каріозні порожнини розділені вузькою смугою неураженої емалі, обидва дефекти
доцільно з’єднати в одну порожнину.
Препарування каріозної порожнини V класу за Блеком при гострому і хронічному

глибокому карієсі
- бори алмазні кулясті, фісурні (№ 3-5) для турбінного наконечника;
зворотньоконусні (№ 5-7).
емалі (-досягти відповідності розміру вхідного отвору та дна каріозної порожнини).
2. За допомогою механічного наконечника кулястим ( твердосплавним або
стальним) бором № 5-7 видалити некротичний дентин зі стінок та дна каріозної порожнини: -
працювати на невеликій швидкості, обережно, особливо в ділянці дна; -на дні, над пульпою
можна залишити шар розм’якшеного де- мінералізованого дентину, який не втратив зв’язку з
підлеглими шарами, при хронічному карієсі - можливе залишення шару пігментованого
блискучого дентину на дні; -візуальний контроль якості некректомії (відсутність
допомогою зонду (пружна поверхня дентину та щільна стінок порожнини); - цю маніпуляцію
можна провести за допомогою гострого екскаватора відповідного розміру, роблячи
горизонтальні рухи по відношенню до дна каріозної порожнини.
притримуватись кута в 90 до дна; -бажана форма – ниркоподібна; - надати приясенній стінці
форми півмісяця, ретельно видалити демінералізовані тканини; -приясенна стінка – під
кутом 88-89 до дна каріозної порожнини; -створити додаткові ретенційні пункти в вигляді
нарізок, зацепів тощо. При пломбуванні фото-полімерами: - згладити та закруглити кути
порожнини.
4. Торцевою поверхнею зворотньоконусного бору № 5-7 обробити дно
порожнини (-частота обертів 2-3 тис. за хв.; -урахувати анатомічну будову коронкової
частини порожнини зуба; -надати дну каріозної порожнини валикоподібної форми).
відшліфувати краї каріозної порожнини. При пломбуванні склоіономерними цементами та
амальгамою згладити емалевий край. При пломбуванні хімічними композитами зробити скіс
під кутом 45 від емалево-дентинної межі до поверхні емалі. При пломбуванні
Примітка. Якщо формуванню під’ясенної порожнини заважають ясна, що розрослись, їх
відтісняють тугою ватною кулькою, різноманітними пристроями для ретракції ясен,
ретракційними нитками з кровоспинними засобами та ін. .
Якщо дві каріозні порожнини розділені вузькою смугою неураженої емалі, обидва дефекти
доцільно з’єднати в одну порожнину.
109
-їх злам –розвиток вторинного карієсу, випадіння пломби.
Порушення умов формування порожнини: –порушення фіксації пломби (випадіння пломби);
Грубе препарування:
- травма ясен
Неврахування топографії порожнини зубів:
- перегрів та опік твердих тканин ( дентину),
- перегрів та опік пульпи,
карієсу
АЛГОРИТМ 26
Препарування каріозних порожнин зубів ІІI-IV класу з врахуванням виду

Препарування каріозної порожнини III класу за Блеком при поверхневому та

середньому карієсі (гострому та хронічному)
- бори алмазні кулясті (№1-3), фісурні , зворотньоконусні (№1-3),колесоподібні для
зворотньоконусні (№ 3-5),
1. Турбінним наконечником провести трепанацію твердих тканин піднебінної
(язикової) поверхні зуба до з’єднання з каріозною порожниною конусоподібним або
колесоподібним бором: -при щільному розташуванні зубів застосувати сепарацію зубів за
допомогою сепараційного диску або спеціальних дерев’яних або пластмасових клинків; -
максимальне збереження неушкодженої емалі вестибулярної поверхні коронки зуба (з
естетичних міркувань).
стальним) бором №3-5 видалити некротичний дентин зі стінок та дна каріозної порожнини : -
візуальний контроль якості некректомії ( відсутність пігментації, блиск поверхні дентину) та
110
інструментальний, за допомогою зонду ( тверда поверхня дентину), - повністю видалити
пігментований дентин, щоб не „проглядався’ крізь емаль губної поверхні коронки зуба
склоіономерними цементами та композитами хімічного твердіння: -притримуватись кута в
90 до дна; -бажана форма – трикутна або овальна; -при значному руйнуванні приясенної
стінки слід повністю розкрити ясенний край, а потім створити плоску колоясенну стінку.
При пломбуванні фотополімерами: - згладити та закруглити кути порожнини
4. Торцевою поверхнею зворотньоконусного бору № 3-5 обробити дно
порожнини (-частота обертів 2-3 тис. за хв.; -надати дну плоскої форми; -ретельно видалити
розм’якшений та пігментований дентин).
відшліфувати краї каріозної порожнини. При пломбуванні склоіономерними цементами
згладити емалевий край. При пломбуванні хімічними композитами зробити скіс під кутом 45
від емалево-дентинної межі до поверхні емалі. При пломбуванні фотополімерними
матеріалами зробити скіс під кутом 45 або згладити емалевий край.
Примітка. Якщо сусіднього зуба немає і над каріозною порожниною, залишився досить
товстий шар дентину, порожнину формують трикутної форми у межах контактної поверхні зі
збереженням усіх стінок без додаткової площадки (основа трикутника-біля ясенного сосочка,
а вершина-до різального краю зуба). . При ураженні карієсом контактних поверхонь зубів,
розташованих поряд, порожнини обох зубів препарують в одне відвідання хворим
стоматологічного кабінету.
- ушкодження ясенних сосочків або волокон періодонту;
Намагання препарувати каріозну порожнину без „виведення” її на піднебінну(язикову)
поверхню:
-порушення фіксації пломби;
-їх злам, –розвиток вторинного карієсу, випадіння пломби
Неповна некректомія: – розвиток вторинного карієсу, - естетичний дефект
Порушення умов формування порожнини: –порушення фіксації пломби ( випадіння пломби
), - злам стінок каріозної порожнини
карієсу.
Препарування каріозної порожнини III класу за Блеком при гострому та хронічному

глибокому карієсі.
111
- бори алмазні кулясті, фісурні , зворотньоконусні , колесоподібні (№3-5) для турбінного
наконечника;
зворотньоконусні (№ 5-7)
1. Турбінним наконечником з фісурним бором провести трепанацію твердих тканин
піднебінної (язикової) поверхні зуба (-при щільному розташуванні зубів застосувати
сепарацію зубів за допомогою сепараційного диска або спеціальних дерев’яних чи
пластмасових клинків; - максимальне збереження неушкодженої емалі вестибулярної
поверхні коронки зуба (з естетичних міркувань).
2. За допомогою механічного наконечника кулястим (твердосплавним або стальним)
бором №5-7 видалити некротичний дентин зі стінок та дна каріозної порожнини (-працювати
на невеликій швидкості, обережно, особливо в ділянці дна; -на дні та над пульпою можна
залишити шар розм’якшеного де- мінералізованого дентину, який не втратив зв’язку з
підлеглими шарами; -візуальний контроль якості некректомії (відсутність некротизованого
пігментованого дентину на стінках порожнини, при хронічному - відсутність
пігментації,блиск поверхні дентину на стінках порожнини;можливе залишення шару
пігментованого блискучого дентину на дні) та інструментальний, за допомогою зонду (пружна
поверхня дентину); - цю процедуру можна провести за допомогою гострого екскаватора
відповідного розміру, роблячи горизонтальні рухи по відношенню до дна каріозної
порожнини).
3. Фісурним бором вирівняти стінки порожнини. Провести формування додаткової
порожнини на оральній поверхні зуба (при пломбуванні склоіономерними цементами та
композитами хімічного твердіння). При пломбуванні склоіономерними цементами та
композитами хімічного твердіння: -притримуватись кута в 90 до дна; -надати приясенній
стінці форму плоскої горизонтальної поверхні, ретельно видалити розм’якшені та
пігментовані тканини; -бажана форма основної порожнини – трикутна або овалу; -форма
додаткової порожнини-„хвіст ластівки’’. При пломбуванні фотополімерами: - згладити та
закруглити кути порожнини.
4. Торцевою поверхнею зворотньоконусного бору № 5-7 обробити дно порожнини (-
частота обертів 2-3 тис. за хв.; -при обробці дна врахувати анатомо-топографічні особливості
порожнини зуба; -надати дну валикоподібної форми
5. Фісурним алмазним бором за допомогою турбінного наконечника відшліфувати краї
каріозної порожнини. При пломбуванні склоіономерними цементами згладити емалевий
край. При пломбуванні хімічними композитами зробити скіс під кутом 45 від емалево-
дентинної межі до поверхні емалі. При пломбуванні фотополімерними матеріалами зробити
скіс під кутом 45 або згладити емалевий край.
Примітка. Для кращої фіксації пломбувальної маси у таких порожнинах доцільним є
створення додаткових заглибин –опорних ямок у напрямі до різального краю та нарізок на
колоясенній, губній і язиковій стінках порожнини.
Якщо каріозним процесом уражені обидві контактні поверхні коронки зуба, створюють
загальну додаткову опорну порожнину ,можливо у вигляді з’єднання між двома головними
порожнинами.
- ушкодження ясенних сосочків або волокон періодонту;
поверхню:
112
-їх злам, –розвиток вторинного карієсу, випадіння пломби
Неповна некректомія: – розвиток вторинного карієсу, - естетичний дефект
Порушення умов формування порожнини: –порушення фіксації пломби ( випадіння пломби
), - злам стінок каріозної порожнини
карієсу.
Препарування каріозної порожнини IV класу за Блеком при поверхневому та

середньому карієсі (гострому та хронічному).
- бори алмазні кулясті, фісурні, зворотньоконусні (№1-3) для турбінного наконечника;
зворотньоконусні (№ 3-5);
1. Турбінним наконечником за допомогою кулястого або циліндричного бору провести
трепанацію твердих тканин піднебінної (язикової) поверхні зуба до з’єднання з каріозною
порожниною (-при щільному розташуванні зубів застосувати сепарацію зубів за допомогою
сепараційного диска або спеціальних дерев’яних чи пластмасових клинків; - максимальне
збереження неушкодженої емалі вестибулярної поверхні коронки зуба (з естетичних
міркувань).
бором №5-7 видалити некротичний дентин зі стінок та дна каріозної порожнини (-візуальний
контроль якості некректомії (відсутність пігментації, блиск поверхні дентину) та
інструментальний, за допомогою зонду (тверда поверхня дентину); -повністю видалити
пігментований дентин, щоб не „проглядався’ крізь емаль губної поверхні коронки зуба
3. Фісурним бором вирівняти стінки порожнини. Сформувати додаткову порожнину на
оральній поверхні зуба (при пломбуванні склоіономерними цементами та композитами
хімічного твердіння). При пломбуванні склоіономерними цементами та композитами
хімічного твердіння: -притримуватись кута в 90 до дна; -бажана форма основної порожнини
– трикутна або овальна; -додаткова порожнина-в вигляді борозни, трапеції, ‘хвоста ластівки’;
-розміри її-не менш 1/2-1/3 оральної поверхні зуба; - ширина додаткової порожнини –
дорівнює ширині основної порожнини, дно-дещо нижче емалево-дентинної межі; -на
внутрішній поверхні додаткової порожнини створити ретенційні пункти в вигляді нарізок,
спрямованих в бік кореня. При пломбуванні фотополімерами: - згладити та закруглити кути
порожнини.
113
4. Торцевою поверхнею зворотньоконусного бору № 3-5 обробити дно порожнини (-
частота обертів 2-3 тис. за хв.; -надати дну плоскої форми; -ретельно видалити розм’якшений
та пігментований дентин.
край. При пломбуванні хімічними композитами зробити скіс під кутом 45 від емалево-
Примітка. Якщо каріозним процесом уражені обидві контактні поверхні коронки зуба,
створюють загальну додаткову опорну порожнину, можливо у вигляді з’єднання між двома
головними порожнинами, паралельно ріжучому краю.
Намагання препарувати каріозну порожнину без „виведення” її на піднебінну (язикову)
поверхню:
-їх злам –розвиток вторинного карієсу, випадіння пломби
Неповна некректомія: – розвиток вторинного карієсу,
- естетичний дефект
Порушення умов формування порожнини: –порушення фіксації пломби (випадіння пломби),
- злам стінок каріозної порожнини
- перегрів та опік твердих тканин (дентину);
карієсу.
Препарування каріозної порожнини IV класу за Блеком при гострому та хронічному

глибокому карієсі
- бори алмазні кулясті, фісурні, зворотньоконусні (№3-5) для турбінного наконечника;
зворотньоконусні (№ 5-7)
1. Турбінним наконечником з фісурним бором провести трепанацію твердих тканин
піднебінної (язикової) поверхні зуба: -при щільному розташуванні зубів застосувати
сепарацію за допомогою сепараційного диска або спеціальних дерев’яних чи пластмасових
клинків; - максимальне збереження неушкодженої емалі вестибулярної поверхні коронки
зуба (з естетичних міркувань).
114
бором №5-7 видалити некротичний дентин зі стінок та дна каріозної порожнини: -працювати
на невеликій швидкості, обережно, особливо в ділянці дна: - при гострому карієсі на дні та
над пульпою можна залишити шар розм’якшеного демінералізованого дентину, який не
втратив зв’язку з підлеглими шарами; - візуальний контроль якості некректомії (відсутність
некротизованого пігментованого дентину на стінках порожнини), (при хронічному карієсі –
відсутність пігментації, блиск поверхні дентину на стінках порожнини; можливе залишення
шару пігментованого блискучого дентину на дні) та інструментальний, за допомогою зонду
(пружна поверхня дентину дна та щільна стінок порожнини); - цю маніпуляцію можна
провести за допомогою гострого екскаватора відповідного розміру, роблячи горизонтальні
рухи по відношенню до дна каріозної порожнини.
3. Фісурним бором вирівняти стінки порожнини. Провести формування додаткової
порожнини на оральній поверхні зуба (при пломбуванні склоіономерними цементами та
композитами хімічного твердіння). При пломбуванні склоіономерними цементами та
композитами хімічного твердіння: -притримуватись кута в 90 до дна; -бажана форма
основної порожнини – трикутна або овальна; -додаткова порожнина-в вигляді борозни,
трапеції, ‘хвоста ластівки’, -розміри її-не менш 1/2-1/3 оральної поверхні зуба; -ширина
додаткової порожнини –дорівнює ширині основної порожнини, дно-дещо нижче емалево-
дентинної межі; -на внутрішній поверхні додаткової порожнини створити ретенційні пункти
в вигляді нарізок ,спрямованих у бік кореня. При пломбуванні фотополімерами: - згладити та
закруглити кути порожнини.
4. Торцевою поверхнею зворотньоконусного бору № 5-7 обробити дно порожнини: -
частота обертів 2-3 тис. за хв.; -при обробці дна врахувати анатомо-топографічні особливості
порожнини зуба; -надати дну валикоподібної форми.
край. При пломбуванні хімічними композитами зробити скіс під кутом 45 від емалево -
Примітка. Якщо каріозним процесом уражені обидві контактні поверхні коронки зуба,
створюють загальну додаткову опорну порожнину, можливо у вигляді з’єднання між двома
головними порожнинами, паралельно ріжучому краю.
Порушення умов формування порожнини: –порушення фіксації пломби (випадіння пломби ),
- злам стінок каріозної порожнини.
поверхню:
-порушення фіксації пломби.
-їх злам –розвиток вторинного карієсу, випадіння пломби.
- перфорація склепіння і порожнини зуба,
- травма пульпи.
115
- перфорація стінки каріозної порожнини,
-злам стінки каріозної порожнини.
- перегрів та опік твердих тканин (дентину),
- перегрів та опік пульпи.
- травма пульпи.
- травма ясенного сосочка.
карієсу
АЛГОРИТМ 27
Приготування та накладання твердіючих та нетвердіючих пов’язок
- комплект стоматологічних інструментів для обстеження порожнини рота;
- шприц з затупленою голкою;
- вата, ватні валики;
- антисептичні засоби;
- антибіотики;
- нестероїдні протизапальні засоби;
- ферменти;
- гормони;
- вітаміни;
- рослинні засоби;
- periocur.
1. Знати побудову тканин пародонту в нормі та при захворюванні.
2. Знати основу механізму та фаз запалення.
3. Знати головні принципи протизапальної терапії.
4. Знати механізм дії різних груп лікарських засобів (антисептиків, анестетиків, лікарських
засобів рослинного походження, вітамінів, антибіотиків, ферментів, протизапальних засобів).
Твердіюча пов’язка застосовується як захист раневої поверхні після хірургічного лікування
захворювання пародонту, а також для пролонгування дії лікарських засобів.
Протипоказанням до накладання твердіючої пов’язки є значне гнойне виділення з
пародонтальних кишень, абсцеси, значна ексудація, загострення течії процесу.
При загостренні течії генералізованого пародонтиту усувають гострі запальні процеси,
гноєвиділення з пародонтальних кишень, проводять лікування абсцедування.
Механізм дії твердіючої пов’язки залежить від лікарських препаратів, які входять до його
складу. Введення до складу пов’язки різних препаратів надає їй бактерицидної та
протизапальної дії.
116
Гарним протизапальним ефектом володіє мефенаміна натрева сіль, пірімідант 5% в
комбінації з похідними нітрофуранового ряду.
При наявності трихомонад в пародонтальних кишенях застосовують трихопол та
трихомонацид, метронідазол, кліон.
При виявленні в кишенях дріжжеподібних грибів застосовують антибіотики виборчої дії –
нистатин, леворин, клотримазол, дифлюкан.
1. Приготувати твердіючу та нетвердіючу пов’язку по І.О. Новіку – М.Ф. Данілевському на
базі біологічного клею, офіцінальні (periocur) /ex tempore/.
Базою пов’язки є порошок - закис цинку, каніфоль, оцетнокислий цинк та інші компоненти.
Для приготування пов’язки застосовують рідину - гвоздичну олію, 30% масляний розчин
токоферола ацетата, льняної або кукурудзяної олії в співвідношенні 1:1:1.
Перед нанесенням твердіючої пов’язки повинні бути усунені місцеві подразнювальні
фактори, особливо зубні відкладення.
2. Провести зрошення порожнини рота пацієнта та пародонтальних кишень розчином
антисептика (хлоргексидин, гивалекс) з шприцю.
3. Вибрану для лікування ділянку зубного ряду ізолювати від слини ватними валиками та
висушить.
4. До пародонтальних кишень, за допомогою тонкої гладилки, вводять лікувальну пасту або
емульсію (метилурацилову, Parodontax та інш.).
5. На скляній пластинці замішати твердіючу пародонтальну пов’язку до консистенції пасти.
6. На поверхню ясни з оральної та вестибулярної сторони за допомогою шпателя накласти
смужку матерії, забрати валики та провести формування пов’язки (як край оттиска)
пальцевим стисканням губ, щік, так щоб матеріал пов’язки рівномірно наклався по поверхні
ясен, закриваючи вхід до пародонтальної кишені.
7. Контроль якості – пов’язка заходить в міжзубні проміжки, поєднуючи вестибулярну та
оральну частини, покриває ясну на всьому протязі, не підвищує прикусу та не заходить у
пародонтальну кишеню; ріжучі краї та жувальні поверхні зубів залишаються вільними.
8. Пов’язку замінити через дві доби, нетвердіючу – зняти через 1,5 – 2 години.
Помилки та ускладнення:
1. Накладання твердіючої пов’язки при загостреному перебігу генералізованого пародонтиту
(наявність абсцесів).
2. Можлива алергічна реакція на компоненти пов’язки.
АЛГОРИТМ 28
Проведення інтердентального електрофорезу
- комплект інструментів для обстеження та лікування зубів
- ватні валики10% розчин йодиду калію (КІ) або 20% розчин нітрату срібла (AgNO3) та 4%
водний розчин гідрохінону
- електрод для внутрішньоканального електрофорезу
- гальванічний апарат „Поток-1’
- ліпкій воск
- спиртівка
- коренева голка
- скляна пластина
117
- принцип дії постійного току при проведенні електрофорезу
- знати механізм дії препаратів, що застосовуються для проведення електрофорезу
- знати полярність іонів речовин, що застосовуються для проведення електрофорезу
кореневих каналів
- знати клініку, діагностику та диференціальну діагностику та принципи лікування пульпітів
та періодонтитів
- знати топографію кореневих каналів різних груп зубів
- знати принципи різних методик інструментальної обробки кореневих каналів.
Показання
- електрофорез кореневих каналів застосовують у разі хронічного фіброзного, гранулюю
чого та гранулематозного періодонтитів;
- часткова чи повна непрохідність кореневих каналів, їх вузькість чи зігнутість, облітеровані
кореневі канали, наявність в них чужорідного тіла (відлом інструмента) при лікуванні
пульпітів та періодонтитів.
- гострі запальні, особливо гнійні процеси у пульпіті чи періодонтиті;
- злоякісні та доброякісні новоутворення
- декомпенсація серцевої діяльності;
- склероз судин головного мозку;
- епілепсія;
- гострі захворювання шкіри;
- токсичний стан;
- схильність до кровотеч;
- індивідуальна непереносимість;
- алергічні реакції на препарат, що буде застосований при проведенні електрофорезу;
- Постійний струм низької напруги здатний переміщувати заряджені частки речовин.
Безмедикаментозний електрофорез сприяє ліквідації ацидозу (ОН- групи підвищують рН до
12-13), посилює фагоцитарну активність лейкоцитів, покращують дренажну функцію, тим
самим викликаючи стихання больового відчуття (CL- та Н+), сприяє активізації
кальціфікації.
- Лікувальний ефект електрофорезу зумовлений дією постійного електричного струму, а
також дією введених ним медикаментозних препаратів.
- Внутрішньо канальний електрофорез трипсину сприяє розрідженню ексудату, покращенню
відтоку його, курирує запальні явища в періодонті. Також сприяє нормалізації трофіки та
мікро циркуляції у пері апікальних тканинах, стимулює репаративні процеси у кістковій
тканині.
- Властивості йоду – антисептик широкого спектру дії, муміфікує та попереджає розпад
загинувши тканин, здатен зупинити ріст грануляційної тканини, є антидотом миш’яку
(застосування при токсичному миш’яковому періодонтиті).
- Властивості срібла – оскільки срібло вводять з аноду, відбувається дегідратація тканин,
зменшення болю, стихання запалення – це дозволяє проводити електрофорезу срібла при
незначному загостренні хронічного процесу (злегка болюча перкусія, незначне виділення
ексудату та нерізко виражена гіперемія перехідної складки);
- Срібло має олігодинамічну дію, здатне створювати на стінках кореневого каналу плівку
металевого срібла, що закриває просвіти дентинних трубочок і блокує мікроорганізми та
розпад, які знаходяться в них, що запобігає дії біогенних амінів на періодонт. В результаті
знижується сенсибілізація періодонту, зникає гіперергічна реакція, зуб витримує герметичне
закриття порожнини;
118
- Зміна лікарських речовин при лікуванні навіть одного зубу дозволяє діяти на різкі
патогенетичні компоненти запалення. При лікуванні одного зубу може бути застосований
електрофорез декаметоксину (дія на мікрофлору), йоду (муміфікація розпаду і грануляцій,
антисептична дія), а також нітрату срібла.
Алгоритм проведення інтрадентального електрофорезу 10% розчина калію йодиду при
лікуванні хронічного гранулюю чого періодонтита 35 зубу
- попередні етапи лікування: хіміко-інструментальна обробка та висушування кореневого
каналу.
- Гальванічний апарат підключити до електричної сіті і привести його в робочий стан.
- На скляну дощечку помістити 3-4 краплини 10% розчину йодиду калію.
- На робочий кінець інтердентального електроду (кореневої голки) щільно навернути ватну
туруну та мочити їх розчином йодиду калію.
- 35 зуб ізолювати ватними тампонами від ротової рідини.
- за допомогою пінцета внести у порожнину зуба 1-2 краплі йодиду калію і кореневою
голкою проштовхнути в кореневий канал на максимальну глибину.
- ввести в порожнину зуба підготований кінець електроду та зафіксувати за допомогою
невеличкого ватного тампона. Стінки каріозної порожнини висушити сухим ватним
тампоном.
- над полум’ям спиртівки на шпателі розігріти до кипіння невелику кількість липкого воску
та залити ним вільну частину порожнини зуба та каріозної порожнини
- Клему електроду з’єднати з від’ємним полюсом гальванічного апарата.
- Пасивний електрод, з’єднаний з додатнім полюсом апарата, у вигляді свинцевої пластини
(3х3 см), разом з гідрофільною прокладкою зафіксувати еластичним бинтом на передпліччі
пацієнта.
- Повільно повертаючи ручку потенціометра, збільшити силу струму до появлення у пацієнта
перших відчуттів, але не більше ніж 2 мкА. Тривалість процедури з 15 хвилин.
- Після закінчення процедури вивести ручку потенціометра на „0’, вимкнути апарат,
роз’єднати електроди та продовжити лікування зуба.
- Недостатня ізоляція порожнини зуба липким воском призводить до втрати струму, в
процедурі немає сенсу;
- Недостатнє інструментальне розширення вустьової частини кореневого каналу, не дозволяє
ввести інтраканальний електрод, це призводить до неякісного проведення процедури;
- Використання нітрату срібла для фронтальної групи зубів приводить до зміни їх кольору
- Мала сила струму недостатня для муміфікації залишків пульпи (використання
електрофорезу КІ для лікування пульпітів)
- Недостатній час процедури не викликає повної муміфікації пульпи (використання
електрофорезу КІ для лікування пульпітів)
- Завелика сила струму, тривалість процедури, а також кількість процедур приводить до пере
подразнення періодонтиту та до больової реакції
- Занадто великі концентрації речовин, що застосовуються для інтраканального
електрофорезу приводить до токсичної дії на періодонт.
АЛГОРИТМ 29
Шліфування та поліровка пломб з композиту світового та хімічного затвердіння
І. Шліфування та поліровка пломб з композитного матеріалу хімічної полімеризації

119
- набір стоматологічних інструментів для обстеження та лікування зубів;
- фінішні алмазні бори з червоною та жовтою маркеровкою полум'явидної форми;
- гумові фініри та поліри оберненоконусної форми;
- артикуляційний папір;
- полірувальна паста.
Знати топографо-анатомічну будову всіх груп зубів, мати поняття про оклюзію зубів.
Досягнення фізіологічної оклюзії зубів після фінішної оброки пломби, надання естетичного
вигляду пломбі.
За допомогою борів, фінірів, полірів та полірувальної пасти довести пломбу до фізіологічної
артикуляції з антагоністами та придати їй блиск і естетичний вигляд.
- на жувальну поверхню запломбованого зуба накласти корекційний папір та перевірити
прикус.
- бором з червоним маркуванням відшліфувати ділянку пломби, яка підвищує прикус.
- вдруге перевірити прикус з допомогою артикуляційного паперу.
- видалити поверхневий шар композиту та остаточно відшліфувати пломбу по черзі борами з
червоним та жовтим маркуванням.
- поверхню пломби привести до блиску по черзі резиновими фінірами та полірами при 2-3
тис. об./хв. за допомогою полірувальної пасти.
- провести заключну перевірку прикусу артикуляційним папером.
- контроль – рівномірний контакт з антагоністами, блиск пломби.
Не видалення надлишкової частини пломби приведе під дією оклюзійних навантажень до
травматичного періодонтиту.
Незастосування фінірів та полірів з полірувальною пастою не дасть поверхні пломби блиску,
характерного для емалі.
ІІ. Шліфування та поліровка фотополімерних пломб

- фінішні алмазні бори різної форми, карбідні бори, алмазні фінішні бори з білою смужкою;
- гумові фініри та поліри;
- гумові диски та головки (набори «Enhance» («Caulr Dentsplay»)) та ін.; диски різної
товщини та зернистості абразиву «Soft-Lex» («3M»); щіточки;
- абразивні смужки (штрипси) з різним ступенем зернистості нанесеного на них абразивного
матеріалу на металевій та пластиковій основі;
- полірувальні пасти, наприклад, «Enhance» («Caulr Dentsplay»), до її складу входять 2 види
паст: «Prisma Yloss» - для грубої поліровки, «Prisma Yloss Extra Fine» - для тонкої кінцевої
поліровки;
- дентальні флоси;
- кутовий наконечник;
- фотополімерна лампа.
Знати топографо-анатомічну будову всіх груп зубів, мати поняття про оклюзію зубів,
дзеркальний блиск сухої поверхні емалі зубів.
Показання
120
Досягнення фізіологічної оклюзії зубів після фінішної оброки пломби, надання естетичного
вигляду пломбі.
За допомогою борів, фінірів, полірів, дисків, резинових головок, штрипсів, полірувальних
паст довести пломбу до фізіологічної артикуляції з антагоністами та придати їй блиск і
естетичний вигляд.
прикус.
- алмазним турбінним бором видалити надлишок матеріалу, що підвищує прикус.
- вдруге перевірити прикус з допомогою артикуляційного паперу.
- спеціальними алмазними фінірами (фінішними борами) згладжують поверхню пломби,
створюючи на її поверхні ямки, горбики, фісури.
- рекомендується при обробці поверхні пломби, що межує з емаллю, користуватися
карбідними борами або алмазними фінішними борами з білим кільцем.
- для обробки поверхні пломби, що межує з цементом зуба, використовують спеціальні бори,
кінчики яких вільні від абразивних частинок: це дає можливість не травмувати поверхню
цемента та кругову зв'язку зуба. Рекомендується при цьому відсунути ясна з допомогою
гладилки або інших інструментів.
- в місцях переходу композиту на тверді тканини зуба зонд повинен вільно сковзати по
поверхні без відчуття перешкоди.
- за допомогою полірувальних пластикових або резинових дисків та голівок (набори
«Enhance» («Caulr Dentsplay»), «Soft-Lex» («3M»)) поверхня реставрації вирівнюється,
згладжується, видаляються різні шорсткості.
Обробка проводиться без значного надавлювання на поверхню реставрації, бо можемо:
порушити створений рельєф, зішліфувати тонкий кольоровий пласт, перегріти пульпу.
- щоб запобігти перегріву пульпи поверхню реставрації оброблюємо преривними рухами,
періодично зволожуючи її водою.
- контактні поверхні оброблюємо та поліруємо з допомогою спеціальних абразивних смужек
(штрипсів). Робимо це дуже обережно, щоб не травмувати ясна, губи або м'які тканини
ротової порожнини.
- штрипси застосовуються з різним ступенем зернистості нанесеного на них абразивного
матеріалу. Застосовуються смужки «Enhance» («Caulr Dentsplay»), «Yatubay» («Brasseler») на
металевій основі; «Soft-Lex» («3M»), «Flexi Strip» («Cosmedent») на пластиковій основі та
інші.
- полірування реставрації проводиться спеціальними губками і полірувальними пастами,
наприклад, «Enhance» («Caulr Dentsplay»). До її комплекту входить 2 види паст «Prisma
Yloss»: для грубої та кінцевої (тонкої) поліровки.
- спочатку поверхню реставрації обробляють пастою для грубої поліровки з допомогою
поролонової щіточки, яка вставлена в кутовий наконечник.
Поліровка здійснюється на невеликих обертах, щоб не перегріти пульпу. Періодично
рекомендується зволожувати оброблювану поверхню водою.
- для полірування кожної поверхні реставрації треба 60 секунд. Після цього при висушуванні
вона ще не має дзеркального блиску.
- на другому етапі таким же чином застосовують пасту для тонкої, кінцевої поліровки,
наприклад, «Prisma Yloss Extra Fine» на протязі 60 секунд для кожної поверхні.
- кінцева ефективність та правильність проведення визначається дзеркальним блиском
висушеної поверхні реставрації, яка не відрізняється від блиску звичайної емалі зубів.
121
- якість обробки контактних поверхонь визначається за допомогою дентальних флюсів:
нитка не повинна ніде застрявати, з зусиллям проходити контактний пункт і легко ковзати по
контактній поверхні, не утворюючи розривів.
- по закінченні поліровки проводиться фінішна світова полімеризація: кожна поверхня
реставрації засвічується 10-20 сек., що в цілому може
складати біля 1 хвилини. Промінь світла лампи направляється перпендикулярно засвічений
поверхні при максимально близькому розташуванні до неї світловоду лампи.
АЛГОРИТМ 30
Шліфування та поліровка пломб з цементів та амальгами

Шліфовка та поліровка пломб з амальгами
- фініри, поліри, металеві та паперові диски, бори, карборундові та алмазні головки;
- артикуляційний папір;
- полірувальні пасти, щітки;
- дентальні флоси.
Знати топографо-анатомічну будову всіх груп зубів, мати поняття про оклюзію зубів. Знати
вимоги до пломбувальних матеріалів з амальгами.
- досягнення фізіологічної оклюзії зубів після фінішної оброки пломби.
- запобігання появі вторинного карієсу і травматичному ушкодженні слизової оболонки
За допомогою борів, карборундових та алмазних головок, полірів, металевих дисків довести
пломбу до фізіологічної артикуляції з антагоністами та придати їй блиск.
- під час першого відвідування лікаря пацієнту проводять лише формування та грубу
обробку пломби, ретельно формуючи оклюзійну поверхню.
прикус.
- борами алмазними, фінірами видаляють ділянки пломби, які підвищують прикус,
формують пломбу.
- вдруге перевірити висоту пломби з допомогою артикуляційного паперу.
- завершальне оброблення і полірування пломби виконують через 24 години і пізніше.
- шліфують пломбу абразивними головками, дисками й стрічками переривчатим
доторкуванням без значного надавлювання.
- полірують пломбу за допомогою полірувальних паст (кремнієвих та ін.) м'якими щітками
при вологому стані пломби (запобігання перегріву): постійно змочують поверхню пломби
водою.
- після полірування зона ковзає по поверхні пломби, переходячи на поверхню зуба без будь-
якої помітної перешкоди.
- якість обробки контактних поверхонь визначається з допомогою дентальних флосів. Нитка
не повинна ніде застрявати, з зусиллям проходити контактний пункт і легко ковзати по
контактній поверхні.
122
- у необробленій або недбало обробленій пломбі є мікропори, в яких скупчуються
мікроорганізми, залишки їжі. За такої умови утворюються кислоти, які посилюють
гальванічний вплив слини на поверхню пломби, що призводить до корозії її поверхні і
подальшого руйнування.
- недбало оброблена пломба спричинює травматичні ушкодження слизової оболонки ротової
порожнини.
ДИСЦИПЛІНА «ХІРУРГІЧНА СТОМАТОЛОГІЯ»
АЛГОРИТМ 1
Техніка виконання термінальної анестезії
Матеріальне забезпечення: карпульний шприц, карпула з анестетиком алкідного

ряду з вазоконстриктором, гонка ін'єкційна голка довжиною не менше 25 мм шпатель або
зуболікарське дзеркало.
При проведенні термінальної анестезії лікар розміщується справа і попереду від
хворого.
Методика проведення: В залежності від місця проведення знеболення, шпателем або
зуболікарським дзеркалом в лівій руці відводять губу чи щоку пацієнта. Правою рукою
проводять вкол голки шприцу в перехідну згортку між зубом, який знеболюється і зубом, що
розташовується медіально, зріз голки направлений до кістки. Продвигають голку шприца до
місця, розташованого дещо вище проекції верхівки кореня зубу, що знеболюється. Вводять
0,5-1,0 мл анестетика. Якщо анестетика вводять більше, то і збільшується зона знеболення.
Знеболення слизової оболонки наступає майже відразу, тканин зубу – через 2-3 хвилини.
АЛГОРИТМ 2
Техніка виконання підокісної анестезії

ряду з вазоконстриктором або без нього, тонка ін'єкційна голка довжиною не менше 25 мм,
шпатель або зуболікарське дзеркало.
При проведенні підокісної анестезії лікар розміщується справа і попереду від хворого.
Методика проведення: в залежності від місця проведення знеболення, шпателем або
проводять вкол голки шприца (зріз голки направлений до кістки) в перехідну згортку між
зубом, який знеболюється і зубом, що розташовується медіально, не контактуючи з окістям
щелеп, випускають 0,2-0,3 мл анестетика. Через 0,5 хвилин продвигають голку до окістя у
проекції верхівки зубу, який знеболюється, і випускають під окістя 0,5-0,8 мл анестетика під
невеликим тиском. Попереднє надпідокісне введення анестетика забезпечує безболісне
підокісне введення знеболюючого розчину.
При введенні більшої кількості анестетика зона знеболювання збільшується.
Знеболення наступає через 1-3 хвилини.
АЛГОРИТМ 3
Техніка виконання інтрасептальної анестезії
123
ряду з вазоконстриктором або без нього, коротка ін'єкційна голка діаметром 0,5 мм,
довжиною 8-12 мм, шпатель або зуболікарське дзеркало.
При проведенні інтерсептальної анестезії лікар розміщується справа і попереду від
хворого.
проводять вкол голки шприца в основу ясеневого сосочка зуба, зріз голки направлений до
кістки, який знеболюється - біля 2 мм вище або нижче верхівки сосочка безпосередньо до
його центру, під кутом 45° до вісі зубу. Після введення невеликої кількості анестетика
ін'єкційну голку занурюють до контакту з кісткою, з зусиллям проколюють кортикальну
платівку та занурюють голку на 1-2 мм. Повільно під тиском вводять0,2-0,4 мл розчину
анестетика. Знеболювання наступає відразу або не більше ніж через 0,5 хвилини.
АЛГОРИТМ 4
Техніка виконання інтралігаментарної анестезії
Матеріальне забезпечення: карпульний шприц, голка не більше 0,3 мм в діаметрі,

довжиною 10, 12, або 16 мм, карпула з анестетиком алкідного ряду з вазоконстриктором або
без нього, шпатель або зуболікарське дзеркало.
При проведенні інтралігаментарної анестезії лікар розміщується справа і попереду від
хворого.
зуболікарським дзеркалом в лівій руці відводять губу чи щоку пацієнта. Антисептиком
обробляють забруднену зубним нальотом ясеневу борозну зубу, що знеболюється. Правою
рукою вводять кінець голки шприца в основу ясеневого сосочка, зріз голки направлений до
кістки, обминаючи ясеневу борозну з дистального чи медіального боку зубу, що
знеболюється Занурюючи голку, проникають в періодонтальну щілину на глибину 1-3 мм.
Максимально натискують на поршень шприца та повільно вводять анестетик. Для
однокореневого зубу використовують 0,3-0,4 мл анестетика, для багатокореневого -
збільшують дозу вдвічі і використовують від 0,5 до 1,0 мл розчину. Знеболювання наступає
миттєво (під голкою).
АЛГОРИТМ 5
Техніка виконання інфраорбітальної анестезії (внутришньоротовий спосіб)
Матеріальне забезпечення: одноразовий шприц (5 мл) з голкою для

внутришньом'язових ін'єкцій, 1-2 % розчин анестетика з вазоконстриктором або без нього,
шпатель або зуболікарське дзеркало.
При проведенні інфраорбітальної анестезії внутришньоротовим способом лікар стає
справа і попереду від хворого і відшукує анатомічні орієнтири для визначення підочного
отвору.
Методика проведення: після визначення анатомічних орієнтирів знаходять проекцію
підочного отвору на шкіру обличчя. Шпателем або зуболікарським дзеркалом у лівій руці
піднімають праву або ліву частину верхньої губи, забезпечуючи огляд перехідної згортки.
Зрізом до кістки голку шприца вколюють в перехідну згортку між центральним і боковим
різцями, продвигають її вгору, зовні і назад до визначеної проекції підочного отвору,
124
підтримуються напрямку проекції вісі підочних каналів, які умовно пересікаються у ділянки
міжрізцевого сосочка, і, постійно контактуючи з кісткою, вводять голку в підочний канал на
глибину 3-4 мм, випускаючи попереду голки, що просувається, анестетик (етап -
гідропрепарування тканин), або випускають анестетик біля підочного отвору. Проводять
аспіраційну пробу, підтягуючи поршень шприца на себе, щоб впевнитись чи з'явилась в
шприці кров (профілактика внутришньосудинного введення анестетика та
вазоконстриктора). Після негативної аспіраційної проби вводять 0,5-1,0 мл анестетика у
підочний канал або біля підочного отвору. Після того, як голку видалили, з метою
попередження можливого виникнення гематоми слід придавити пальцями м'які тканини
підочної ділянки до кістки на 1,5-2 хвилини в проекції підочного отвору. Знеболення
наступає через 3-5 хвилин.
АЛГОРИТМ 6
Техніка виконання різцевої анестезії на верхній щелепі (внутришньоротовий спосіб)
Матеріальне забезпечення: карпульний шприц або одноразовий шприц 2 мл., голка

довжиною 15 мм для карпульного шприца, голка для внутришньом'язових або підшкірних
ін'єкцій. анестетик з вазоконстриктором.
При проведенні різцевої анестезії лікар стає з права і спереду від хворого та визначає
місце знаходження різцевого отвору. Різцевий отвір знаходиться між центральними різцями,
на 7-8 мм позаду від ясеневого краю (назад від різцевого сосочка).
Методика проведення: при максимально відкинутій назад голові і широко
відкритому роті хворого лікар надає голці напіввертикального положення по відношенню до
передньої ділянки альвеолярного відростка верхньої щелепи з піднебінного боку. Укол голки
проводять в слизову оболонку збоку від куполу різцевого сосочка, дещо попереду від вічка
різцевого отвору. Після досягнення голкою кістки вводять 0,3-0,5 мл розчину анестетика
(ознака - побіління слизової оболонки), звідки він проникає (дифундує) з різцевий канап і
блокує носопіднебінний нерв. Ефект анестезії буде більш виразним, якщо голку перевести
медіально та ввести в канал на глибину 0,5- 0,75 см і там випустити анестетик.
АЛГОРИТМ 7
Техніка виконання термінальної анестезії для знеболення середніх верхніх

альвеолярних нервів (плексуальна анестезія)
Матеріальне забезпечення: одноразовий шприц (5 мл.), голка для внутрішньо-

м'язових або підшкірних ін'єкцій, розчин анестетика, зуболікарське дзеркало або шпатель.
При проведенні термінальної анестезії середніх верхніх альвеолярних нервів
незалежно від боку її виконання лікар стає з права і спереду від хворого. Визначає
топографоанатомічні орієнтири: перехідна складка верхньої щелепи з вестибулярної
сторони, проекція верхівок малих кореневих зубів верхньої щелепи.
Методика проведення: лікар переконується у гарної фіксації ін'єкційної голки на
канюлі шприца та відводить шпателем або зуболікарськім дзеркалом щоку назовні Лікар
тримає шприц у правій руці трьома пальцями (І, II, III) у вигляді "писчого пера" так, щоб І
палець вільно доставав до дистального кінця поршня. Лікар вводить голку під кутом 40-45°
до кістки альвеолярного відростку під слизову оболонку перехідної складки у медіо-
дистальному напрямку. Зріз голки повинен бути повернутий до кістки. Потім лікар
переміщує І палець на поршень шприца, якій утримується двома пальцями. Розчин
125
анестетика у кількості 2-3 мл вводить повільно, запобігаючи пораненню м'яких тканин,
мілких нервів та судин при швидкому введенні рідини. На шляху голки до кістки
альвеолярного відростку лікар створює депо анестетика. Знеболення настає через 3-5 хвилин.
АЛГОРИТМ 8
Техніка виконання піднебінної (палатинальної) анестезії
Матеріальне забезпечення: одноразовий шприц (2-5 мл) або карпульний шприц,

голка для внутришньом'язових або підшкірних ін'єкцій, голка для карпульного шприца.
карпула з анестетиком. розчин анестетика.
При проведенні піднебінної анестезії з права чи зліва лікар розміщується з права та
попереду від хворого і визначає топографоанатомічні орієнтири для визначення місця
анестезії піднебінних нервів: знаходить кут, що створений альвеолярним та піднебінним
відростками верхньої щелепи, де є невелика кількість рихлої клітковини біля нервових
стовбурів, змащує ділянку слизової оболонки піднебіння 3% спиртовим розчином йоду.
Місце знаходження скупчення підокісної клітковини зафарбовується в темно - коричневий
колір.
Методика проведення: хворий сидить в кріслі, голова максимальне піднята та
зафіксована підголівником. Рот хворого широко відкритий. Лікар визначає місце виходу
піднебінних нервів отвору і на відстані до 1,0 см вперед від нього робить укол голкою. Голку
спрямовує спереду назад та знизу вгору до контакту з кісткою. Лікар випускає 0,2- 0,5 мл
анестетика. Через 2-3 хвилини наступає анестезія.
АЛГОРИТМ 9
Техніка виконання туберальної анестезії (внутришньоротовий спосіб)

внутришньом'язових ін'єкцій, анестетик, шпатель або зуболікарське дзеркало.
При проведенні туберальної анестезії з права чи зліва лікар розміщується з права і
попереду від хворого. Лівою рукою тримає дзеркало або шпатель, за їх допомогою відводить
щоку пацієнта назовні, і визначає топографоанатомічні орієнтири для визначення місця
анестезії верхніх задніх альвеолярних гілок, які розташовані у крилопіднебінної ямки та на
задньозовнішньої поверхні бугра верхньої щелепи: верхні задні альвеолярні гілки
знаходяться на 18-25 мм вище ніж край альвеоли верхнього третього великого корінного
зубу, відповідаючи середини його коронки в ділянці бугра верхньої щелепи.
Методика проведення: анестезію виконують при напіввідкритому роті пацієнта.
Голку розміщують під кутом 45° до гребня альвеолярного відростка. Зріз голки має бути
повернутий до кістки. Вкол проводять на рівні коронкової частини другого великого
корінного зубу або між другим і третім великими корінними зубами в слизову оболонку,
відступивши від перехідної на 0,2-0,3 см вниз. При відсутності великих корінних зубів
орієнтуються по вилицево-альвеолярному гребеню, що відповідає середині коронки
відсутнього другого великого корінного зуба. Голку проводять вгору, назад на глибину до
2,5 см, відводячи шприц зовні, з тою метою, щоб голка була найбільш близько до кістки. Це
в деякій мірі попереджує пошкодження артерій і вен крилоподібного венозного сплетіння та
виникненню крововиливу в навколишні тканини. Обов'язково перед введенням анестетика
проводять аспіраційну пробу - відтягують поршень шприца назад, контролюють можливу
появу крові в шприці. Після проведення анестезії та видалення голки слід притиснути м'які
126
тканини щоки між переднім краєм жувального м'язу і вилицевою кісткою. Анестезія
наступає через 7-10 хвилин після введення знеболюючого розчину.
АЛГОРИТМ 10
Техніка виконання мандибулярної анестезії (внутрішньоротовий пальцевий спосіб)
Матеріальне забезпечення: одноразовий шприц (5-10 мл), голка для внутрішньо-

м'язових ін'єкцій довга, анестетик.
При проведенні (виконанні) мандибулярної анестезії, незалежно від боку її виконання,
лікар стає з права і спереду від хворого. Визначає топографоанатомічні орієнтири
внутрішньої поверхні гілки нижньої щелепи та її переднього краю: отвір, через який нижній
комірковий нерв входить в кістковий канал, розміщений на внутрішній поверхні гілки
нижньої щелепи (від переднього її краю - 15 мм, від заднього - 13 мм, від вирізки нижньої
щелепи - 22 мм, від основи нижньої щелепи - 27 мм).
Висота розміщення отвору у дорослої людини відповідає рівню жувальної поверхні
великих корінних зубів, у осіб похилого віку і дітей - дещо нижче. Спереду і з середини отвір
нижньої щелепи прикритий кістковим виступом - язичком нижньої щелепи, отже
знеболюючий розчин необхідно вводити на 0,75-1 см вище рівня отвору - над верхнім
полюсом кісткового виступу, туди, де нерв розміщений в кістковому жолобку. Там також
мається ділянка рихлої клітковини, по якій добре дифундує і розповсюджується анестетик.
Методика проведення: для проведення анестезії необхідно пальпаторно визначити
місце позаду ретромолярної ямки і скроневого гребеня, яке є орієнтиром для уколу голки.
Від вінцевого відростка до язикового боку альвеолярного відростка нижньої щелепи
опускається кістковий валик - скроневий гребінь. В нижньому відділі він розділяється на
зовнішню і внутрішню ніжки, які обмежують невелику трикутної форми ділянку -
ретромолярний трикутник. Між переднім краєм гілки нижньої щелепи, яка внизу переходить
в зовнішню косу лінію, і скроневим гребенем є невелике поглиблення трикутної форми –
ретромолярна ямка. При широко відкритому роті пацієнта пальпують кісткові орієнтири
вказівним пальцем лівої руки, якщо анестезію проводять з права, або великим пальцем, якщо
виконують цю маніпуляцію зліва. Пальпаторно визначають передній край гілки нижньої
щелепи на рівні дистального краю коронкової частини третього великого корінного зубу
(при його відсутності - відразу ж за другим корінним зубом). Перемістивши палець дещо
вглибину, визначають скроневий гребінь, проекцію якого уявно переносять на слизову
оболонку. Палець фіксують в ретромолярній ямці. Шприц знаходиться в правій руці і
розміщується на рівні малих корінних зубів протилежного боку, укол голки виконують до
середини від скроневого гребня і на 0,75-1 см вище жувальної поверхні третього великого
корінного зубу. Голку спрямовують назовні і назад. На глибині 0,5-0,75 см вона досягає
кістки.
Ведучі голку по кістці ще на 2 см, доходять до кісткового жолобка, де розміщується
нижній альвеолярний нерв перед входженням його в канал нижньої щелепи, тут вводять 2-3
мл анестетика для його знеболення. Після цього шприц переводять на протилежний бік
щелепи до нижніх премолярів і продвигають голку не відриваючи її від кістки на 1,5 см і
випускають 2/3 розчину анестетика Голку після цього відтягують на 0,5-0,75 назад і
випускають залишки анестетика для знеболення язикового нерву. Перед введенням
анестетика проводять аспіраційну пробу. Анестезія наступає через 5-7 хвилин.
АЛГОРИТМ 11
127
Техніка виконання мандибулярної анестезії (внутрішньоротовий аподактильний
спосіб)

м'язових ін'єкцій довга, анестетик, стоматологічне дзеркало або шпатель.
При проведенні (виконанні) мандибулярної анестезії, незалежно від боку її виконання,
лікар стає з права і спереду від хворого. Визначає топографоанатомічний орієнтир:
крилоподібно-нижньощелепна складка розташована з середини від скроневого гребінка та
може бути широкою, вузькою або мати середній розмір.
Методика проведення: хворий сидить у кріслі з широко відкритим ротом. Лікар
розташовує шприц з голкою на рівні малих кореневих зубів або першого великого
кореневого зубу протилежної сторони від місця анестезії. Вкол голки виконують у зовнішній
скат крилоподібно-нижньощелепної складки на середини відстані між жувальними
поверхнями верхніх та нижніх великих кореневих зубів (за їх відсутністю - на середини
відстані між гребенями альвеолярних відростків). Лікар просуває голку назовні до контакту з
кісткою (глибина – 1,5-2,0 см) та вводить 2-3 мл розчину анестетика для виключення
нижнього альвеолярного та язикового нервів. Іноді, просунув голку на глибину 2 см, лікар не
досягає контакту з кісткою, що буває при великому нахили гілки нижньої щелепи до
сагітальної площини, коли ін'єкційна голка просувається паралельно внутрішньої поверхні
гілки щелепи та не торкається до неї. Тоді лікар повинен перемістити шприц ще більш у
протилежну сторону та розташувати її на рівні другого великого кореневого зубу. Змінив кут
між внутрішньою поверхнею гілки щелепи та голкою, лікар може досягнути її контакту з
кісткою. Анестезія настає через 5-10 хвилин.
АЛГОРИТМ 12
Техніка виконання торусальної анестезії (за М.М. Вейсбремом)
Матеріальне забезпечення: одноразовий шприц (5 мл), голка для внутрішньо-

м'язових ін'єкцій, розчин анестетика.
При проведенні торусальної анестезії лікар розміщується з права і попереду від
хворого і визначає топографоанатомічні орієнтири: внутрішня поверхня гілки нижньої
щелепи, крилоподібно-нижньощелепна зв'язка, що відходить від гачка крилоподібного
відростка клиноподібної кістки до язичка нижньої щелепи.
Нижньощелепне підвищення, яке знаходиться на внутрішній поверхні гілки нижньої
щелепи та розміщується трохи вище і попереду кісткового язичка щелепи і утворюється
з'єднанням двох кісткових гребенів, які відходять від вінцевого і суглобового відростків
нижньої щелепи. Нижньощелепний валик має три зниження направлених до основи
відростка, до нижньощелепного отвору і до вирізки нижньої щелепи. Цей простір
заповнений рихлою клітковиною, в якої проходять нижньощелепний, язичний та щічний
нерви.
Методика виконання: хворий широко відкриває рот. Лікар візуально визначає
крилоподібно- нижньощелепну складку, яка покриває крилоподібно-нижньощелепну зв'язку.
Між натягнутою складкою і слизовою оболонкою щоки утворюється борозна, що відповідає
нижньощелепному валику. Лікар розташовує шприц в протилежному від місця знеболення
куту рота на рівні великих корінних зубів, голку вводить перпендикулярно до слизової
оболонки щоки у ділянку визначеної борозни. Місцем уколу являється місце, утворене
перегином горизонтальної лінії, проведеної на 0,5 см нижче жувальної поверхні третього
великого корінного зубу верхньої щелепи і борозною, що утворюється латеральним схилом
крилоподібно-нижньощелепної складки і щокою. Голку спрямовують до кістки (на глибину
128
від 0,25 до 2 см) та потрапляють на нижньощелепний валик, де виконують аспіраційну пробу
та вводять 1,5-2 мл анестетика. Решту розчину анестетика випускають при висуванні голки
зовні для знеболення язикового нерву. Блокуються нижньо-альвеолярний, язичний і щічний
нерви. Анестезія наступає через 5 хвилин.
АЛГОРИТМ 13
Техніка виконання метальної анестезії (внутрішньоротовий спосіб)
Матеріальне забезпечення: одноразовий шприц (5 мл) з голкою для внутрішньо-

м'язових ін'єкцій, розчин анестетика, зуболікарське дзеркало або шпатель.
При проведенні ментальної анестезії внутрішньоротовим способом зліва лікар
розміщується з права і попереду від хворого, при проведенні анестезії з права - праворуч і
позаду хворого. Після цього лікар визначає топографоанатомічні орієнтири для проведення
анестезії: необхідно визначити місце знаходження підборідного отвору. Частіше всього воно
знаходиться на рівні середини альвеоли другого нижнього малого корінного зуба або на рівні
міжальвеолярної перетинки між першим і другим малими корінними зубами та на 12-13 мм
вище нижнього краю тіла нижньої щелепи, підборідний отвір нижньощелепного каналу
відкривається в напрямку до заду, вгору і зовні. Про це слід пам'ятати, щоб надати голці
вірного напрямку, що дозволить ввести її у канал.
Методика виконання: при зімкнутих зубних рядах пацієнта лікар відводить нижню
губу і щоку якнайдалі від нижньої щелепи. Голку вводить в перехідну згортку на рівні
медіальної поверхні нижнього першого моляра і продвигає вглибину, вниз, і у перед до
цільового пункту. Лікар випускає 0,5 мл анестетика, кінчиком голки нащупує ментальний
отвір і входить у нього. Лікар виконує аспіраційну пробу. Випускає 0,25-0,5 мл анестетика.
Для запобігання гематоми лікар притискає пальцями м'які тканини в ділянці проекції
ментального отвору. Анестезія наступає через 3-5 хвилин.
АЛГОРИТМ 14
Техніка виконання анестезії за Берше (блокада жувального нерву)

м'язових ін'єкцій довга, розчин анестетика, марлевий шарик зі спиртовим розчином
антисептика.
При проведенні блокади жувального нерву незалежно від боку її виконання, лікар
стає з права і спереду від хворого Визначає топографоанатомічні орієнтири: нижній край
вилицевої дуги, вирізка нижньої щелепи, козелок вушної раковини.
Методика проведення: хворий сидить у кріслі або лежить на операційному столі.
Голова хворого повернута у протилежний від боку анестезії бік. Шкіру обробляють
розчином антисептика. Лікар визначає анатомічні орієнтири та виконує вкол голки
безпосередньо під нижнім краєм вилицевої дуги на 2 см попереду від основи козелка вушної
раковини. Лікар занурює голку горизонтально до середньої лінії (або вертикально при
положенні хворого лежачи) на глибину 2,0-2,5 см через вирізку нижньої щелепи та вводить
3-5 мл анестетика.
Анестезія настає через 5-10 хвилин - м'язи, що піднімають нижню щелепу,
розслаблюються, відкривання рота при запальної контрактурі збільшується.
129
АЛГОРИТМ 15
Техніка видалення коренів зубів на верхній щелепі за допомогою кореневих

багнетоподібних щипців
Матеріальне забезпечення: кореневі багнетоподібні щипці, широка гладилка,

хірургічна ложка, марлеві шарики, зуболікарське дзеркало.
Методика проведення: лікар розміщується попереду хворого з правого боку крісла.
Хворого розміщують в кріслі у напівлежачому положенні - спинка крісла та підголівник
дещо опущені, голова хворого запрокинута. Крісло піднято так, щоб корінь, котрий підлягає
видаленню, знаходився на рівні плечового суглобу лікаря. Першим та другим пальцями лівої
руки лікар охоплює альвеолярний відросток в ділянці коренів зуба що видаляються та
відводить губу або щоку. Відвести щоку або губу у зоні видалення зубу лікар може за
допомогою зуболікарського дзеркала. Методика виконання:
1. Після перевірки ознак знеболення лікар гладилкою відшаровує ясна від верхньої
третини кореня зуба, руйнуючи при цьому кругову зв'язку.
2. Лікар накладає щічки щипців на корінь, що видаляється, таким чином, щоб вісь кореня
співпадала з віссю щічок щипців.
3. Далі лікар занурює щічки щипців під ясна на корінь, що видаляється.
4. Лікар здійснює фіксацію щипців.
5. Далі виконує розхитування кореня - виконує перший рух в бік щоки, потім в бік
піднебіння поступово збільшуючи амплітуду розхитуючих рухів.
6. Лікар виконує тракцію - повільно виводить корінь вниз і назовні,
7. Виконує ревізію комірки видаленого кореня - зворотною стороною гладилки або
хірургічною ложкою лікар видаляє дрібні осколки альвеоли та кореня, грануляційні
тканини або гранульому.
8. Марлевим шариком лікар здавлює краї комірки, накладає зверху на неї марлевий
тампон, пропонує хворому закрити рот.
9. Після контролю гемостазу лікар надає рекомендації щодо догляду за порожниною рота
у післяопераційний період.
АЛГОРИТМ 16
Техніка видалення верхніх іклів
Матеріальне забезпечення: прямі щіпці коронкові з широкими щічками, гладилка,

хірургічна ложка, марлеві шарики, зуболікарське дзеркало.
Методика проведення: лікар розміщується попереду хворого з правого боку крісла.
Хворого розміщують в кріслі у напівлежачому положенні - спинка крісла та підголівник
дещо опущені. Крісло піднято так, щоб зуб, котрий підлягає видаленню, знаходився на рівні
плечового суглобу лікаря Другим та першим пальцями лівої руки лікар фіксує альвеолярний
відросток верхньої щелепи біля зубу, що підлягає видаленню, відводить верхню губу до
верху. Відвести верхню губу у зоні видалення зубу лікар може за допомогою
зуболікарського дзеркала. Методика проведення:
1. Після перевірки ознак знеболення лікар гладилкою відшаровує ясна від шийки зуба,
руйнуючи при цьому кругову зв'язку.
2. Лікар накладає щічки щипців на зуб, що видаляється, таким чином, щоб вісь зубу
співпадала з віссю щічок щипців.
3. Далі лікар занурює щічки щипців під ясна за шийку зубу.
130
4. Лікар здійснює фіксацію щипців.
5. Далі виконує розхитування зубу - в бік губи та піднебіння, після чого - легкими
круговими рухами.
6. Лікар виконує тракцію зубу - повільно виводить зуб вниз і назовні.
7. Виконує ревізію комірки видаленого зуба - зворотною стороною гладилки або
хірургічною ложкою лікар видаляє дрібні осколки альвеоли та кореня, грануляційні
тканини.
8. Марлевим шариком лікар здавлює краї комірки, накладає зверху на неї марлевий
тампон, пропонує хворому закрити рот.
9. Після контролю гемостазу лікар надає рекомендації щодо догляду за порожниною рота
у післяопераційний період.
АЛГОРИТМ 17
Техніка видалення роз'єднаних коренів нижніх молярів
Матеріальне забезпечення: прямий елеватор, бокові елеватори, зігнуті під кутом

(правий та лівий), гладилка, зуболікарське дзеркало, хірургічна ложка, марлеві тампони.
Методика проведення: При видаленні коренів великих корінних зубів зліва лікар
стоїть спереду і з права від хворого. При видаленні коренів правих великих корінних зубів
лікар стоїть з права і позаду від хворого. Лікар тримає елеватор в правій руці, при цьому
другий палець розміщується на проміжній частині елеватора. Ручка елеватора завжди в
момент видалення кореня знаходиться з боку щоки. Лівою рукою лікар фіксує нижню
щелепу хворого, великим або вказівним пальцем та марлевим шариком захищає язикову
поверхню альвеолярного відростку, другим пальцем або зуболікарським дзеркалом
відводить щоку зовні. Методика проведення:
1. Лікар вводить робочу частину прямого елеватора в проміжок між роз'єднаними
коренями. Якщо ж один з коренів видалений, то кутовий елеватор вводять в його
комірку Робоча поверхня елеватора повернена в бік міжкореневої перетинки, а
випукла його частина повернута і бік стінки альвеоли сусіднього кореня. Лікар
виконує розхитуючі рухи, занурює робочу частину прямого елеватора у
періодонтальну щілину кореня. Напрямок рухів елеватора з зовні до середини, з верху
у низ, у медіо-дистальному напрямку. Після розхитування кореня лікар піднімає
елеватором корінь над альвеолою та виводить його з рота хворого.
2. Після видалення коренів зубу лікар виконує ревізію комірки за допомогою зворотної
частини гладилки або хірургічною ложкою. Марлевим шариком репонує комірку.
Після контролю гемостазу надає пораду хворому про догляд за порожниною рота у
післяопераційний період.
АЛГОРИТМ 18
Техніка вправлення гострого двобічного переднього вивиху нижньої щелепи (за

Гіппократом)
Матеріальне забезпечення: марлеві серветки великі або чистий рушник, бинт

марлевий середній або широкий нестерильний.
Методика проведення: Хворий сидить у кріслі, що максимально опущене, або на
низькому стільці, при цьому спина хворого повинна обпиратися о стіну - потилиця хворого
131
повинна мати міцну опору. Голову хворого фіксують вертикально підголівником або її
тримає помічник лікаря. Лікар розміщується спереду від постраждалого. Нижня щелепа
пацієнта повинна знаходитися декілька нижче (до 10 см), ніж рівень кистей опущених рук
лікаря - тоді створюються умови для повного розслаблення жувальних м'язів хворого при
мінімальному зусиллі лікаря. Лікар обертає марлевими серветками або рушником великі
пальці обох рук для попередження пошкодження їх зубами пацієнта. Методика проведення:
1. Лікар заводить великі пальці обох рук в порожнину рота пацієнта і розташовує їх на
жувальній поверхні нижніх корінних зубів обох сторін, а при їх відсутності - на
альвеолярному відростку нижньої щелепи.
2. Пальцями лікар міцно охоплює тіло нижньої щелепи ззовні та з низу.
3. Поступово та обережно натискаючи великими пальцями на моляри до низу, лікар
одночасно іншими пальцями натискає на підборіддя з гори до низу, чим втомлює та
послаблює скорочені жувальні м'язи пацієнта.
4. Зміщуючи щелепу до низу лікар примусово відтискає суглобові головки нижньої
щелепи до низу - декілька нижче рівня суглобових бугорків скроневих кісток.
5. Натисканням долонь спереду назад на підборіддя лікар плавно зміщує нижню щелепу
до заду, щоб суглобові головки щелепи занурились в суглобові ямки скроневих
кісток. В цей момент лікарю слід швидко змістити великі пальці в присінці рота, щоб
не заважати зміщенню щелеп та не пошкодити свої пальці.
6. Вправлення головок суглобових відростків супроводжується характерним звуком і
швидким та щільним рефлекторним змиканням щелеп.
7. З метою обмеження рухів в скронево-нижньощелепному суглобі та попередження
повторного вивиху лікар фіксує нижню щелепу на 4-5 днів тім'яно-підборідною
бинтовою пов'язкою або давлючою пращоподібною пов'язкою.
8. Хворому накладають пращоподібну пов'язку та рекомендують обмежувати
відкривання рота, другу щелепну дієту строком на 10-15 діб, прийом анальгетиків.
9. При неможливості розтягнути скорочені жувальні м'язи лікар повинен зробити
двобічну анестезію за Берше або за Берше-Дубовим.
АЛГОРИТМ 19
Техніка виготовлення та накладання бинтової пращоподібної пов'язки при переломах

нижньої щелепи
Матеріальне забезпечення: бинт марлевий широкий нестерильний, ватно-марлева

подушечка (10x12 см), побутові ножиці.
Методика проведення: Хворий сидить у кріслі або лежить на операційному столі або
кушетці. Лікар розміщується з права та попереду від постраждалого. Нижня щелепа пацієнта
повинна знаходитися на рівні ліктьового суглобу опущеної руки лікаря. Методика
проведення:
1. Лікар вимірює та відрізає ділянку бинта завтовшки 12-15 см та довжиною до 120 см.
2. Складає відрізаний бинт пополам та розрізає його поздовж не доходячи до середини на
10 см.
3. На підборіддя пацієнта помічник лікаря кладе ватно-марлеву подушечку.
4. Лікар розкриває виготовлену пращу та розміщує її на підборідді та тілі нижньої
щелепи постраждалого таким чином, щоб верхній край пращі розташовувався у
проекції підборідної борозни, нижній край - не перешкоджав диханню та ковтанню
постраждалого, а зав'язки починалися на рівні кутів нижньої щелепи.
5. Лікар зав'язує верхню пару зав’язок над вушними раковинами під потиличним бугром,
а нижню пару зав'язок - попереду від вушних раковин перед тім'яними буграми
132
постраждалого. Щоб нижні та верхні пари зав'язок не зміщувались, їх конці міцно
зв'язують між собою у вертикальному напрямку.
АЛГОРИТМ 20
Техніка тимчасової іммобілізації нижньої щелепи еластичною підборідною пращею за

Померанцевою-Урбанською
Матеріальне забезпечення: цупка матерія, відрізки гумової стрічки завширшки 4-5
см, завдовжки 8-10 см, тканинний шнур, побутові ножиці, голка швейна, міцна нитка.
Методика проведення: Хворий сидить у кріслі. Лікар розміщується з права та
попереду від постраждалого. Нижня щелепа пацієнта повинна знаходитися на рівні
ліктьового суглобу опущеної руки лікаря.
Лікар заздалегідь виготовлює еластичну пращоподібну пов'язку, яка готується з трьох
шматків цупкої матерії. Один шматок розміром 10x20 см виконує роль підборідної пращі та
повинен бути розташоване на підборідді пацієнта 3 обох боків від нього пришивають два
відтинки гумової стрічки завширшки 4-5 см, завдовжки 8-10 см, до протилежних кінців яких
пришивають два шматки матерії розміром 6x10-25 см. На вільних кінцях цих шматків
роблять отвори та пропускають через них тканинний шнур. Методика проведення:
1. Лікар накладає на підборіддя пацієнта пращу з матерії.
2. Гумові смуги розташовує попереду вушних раковин хворого.
3. Нижче тім'яних бугрів голови пацієнта кінці пращоподібної пов'язки лікар з'єднує за
допомогою шнурівки.
АЛГОРИТМ 21
Техніка виготовлення та накладання гладкої шини-скоби
Матеріальне забезпечення: кругла алюмінієва проволока діаметром 0,8 мм та

довжиною 10-15 см, ножиці по металу, відрізки лігатурного дроту по 10-12 см (6-12 шт.),
крампонні щипці, зуболікарський пінцет, затискач Мікулича (або москіт, Пеан) або
голкотримач, гачок Фарабефа, фантом голови з зубними рядами або пластмасові моделі
щелеп, що зафіксовані в окклюдаторах. Вимоги до лікаря:
Методика проведення: Лікар розміщується попереду і з права від пацієнта, який
сидить у кріслі або лежить на операційному столі. Нижня щелепа пацієнта знаходиться на
рівні ліктьового суглоба опущеної руки лікаря при роботі на нижній щелепі, і на рівні плеча
лікаря - при роботі на верхній щелепі. Голова хворого фіксується за допомогою підголівника,
при проведенні маніпуляцій на верхній щелепі - закинута назад, при роботі на нижній щелепі
голова опущена до грудної клітки. Лікар заздалегідь готує відрізки лігатурного дроту 10-12
см довжиною. Помічник лікаря відводить щоки та губи пацієнта гачками Фарабефа. При
демонстрації лігатурного зв'язування на моделях лікар тримає їх у лівій руці, а правою рукою
накладає пов'язку. Методика проведення:
1. Після провідникового знеболення лікар згинає кінець алюмінієвого дроту в вигляді
петлі, що розташована навкруг шийки дистального зубу у зубному ряді, за допомогою
крампонних щипців.
2. Лікар вигинає шину по формі зубної дузі таким чином, щоб шина контактувала з
щічною поверхнею кожного зубу нижче екватора коронки.
3. Крампонними щипцями лікар вигинає петлю, що охоплює дистальний зуб з
протилежного боку зубного ряду або вигинає шип, що буде розташований між
133
дистальним та сусіднім з ним зубом для запобігання зміщення шини у передньо-
задньому напрямку.
4. Після проведення ручної репозиції відламків щелепи до співставлення зубних рядів в
фізіологічний для пацієнта прикус лікар за допомогою голкотримача та пінцета
проводить в міжзубні проміжки опірних зубів відрізки лігатурного дроту, охоплюючи
кожний зуб з язикової або піднебінної поверхні.
5. Для запобігання переплутування кінців лігатур лікар згинає медіальний кінець відрізка
лігатурного дроту до верху, а дистальний - вниз.
6. Після припасовки і накладання шини на зубний ряд лікар скручує кінці лігатур між
собою (медіальний кінець з дистальним) під натягом за напрямком годинникової
стрілки. Пінцетом лікар або його помічник допомагає вірному розміщенню лігатур у
ділянці клінічної шийки опірного зубу.
7. Скручені кінці лігатур обрізає, залишаючи вільним відрізок довжиною 3-5 мм, який
підгинає в міжзубний проміжок за напрямком скручування лігатурного дроту - за
годинниковою стрілкою.
8. Лікар перевіряє фіксацію шини на зубах. Для іммобілізації пошкодженої щелепи
накладає підтримуючу пращоподібну пов'язку.
9. Лікар рекомендує хворому щелепну дієту, прийом анальгетиків, антибіотиків,
протизапальних препаратів та препаратів, що стимулюють остеогенез.
АЛГОРИТМ 22
Техніка виготовлення та накладання двощелепної шини з зачіпними гачками
Матеріальне забезпечення: круглий алюмінієвим дріт для шинування діаметром 0,8

мм та довжиною до 25 см (2 відрізка), ножиці по металу, відрізки лігатурного дроту
довжиною 10-12 см, крампонні щипці, зуболікарський пінцет, затискач Мікулича (або
москіт, Пеан) або голкотримач, гачок Фарабефа, ортодонтичні еластичні гумові кільця,
фантом голови з зубними рядами або пластмасові моделі щелеп, що зафіксовані в
оклюдаторах.
Методика проведення: Лікар розміщується попереду і з права від пацієнта, який
сидить у кріслі або лежить на операційному столі. Нижня щелепа пацієнта знаходиться на
рівні ліктьового суглоба опущеної руки лікаря при роботі на нижній щелепі, і на рівні плеча
лікаря - при роботі на верхній щелепі. Голова хворого фіксується за допомогою підголівника,
при проведенні маніпуляцій на верхній щелепі - закинута назад, при роботі на нижній щелепі
голова опущена до грудної клітки. Лікар заздалегідь готує відрізки лігатурного дроту 10-12
см довжиною. Помічник лікаря відводить щоки та губи пацієнта гачками Фарабефа. При
демонстрації лігатурного зв'язування на моделях лікар тримає їх у лівій руці, а правою рукою
здійснює пов'язку.
1. Після проведеної провідникової анестезії лікар вибирає дистальні опірні зуби у зубних
рядах верхньої та нижньої щелепи.
2. Лікар крампонними щипцями вигинає кінець відрізка алюмінієвого дроту в вигляді
півкола навколо шийки дистальне розміщеного зубу у зубній дузі. Якщо неможливо
вигнути такий кламер лікар згинає кінець дроту подібно шипу, що вклинюється в
міжзубний проміжок дистального та передостаннього зубів.
3. Поза порожниною рота лікар вигинає шину для верхнього та нижнього зубного рядів
за допомогою крампонних щипців, окремі моменти при вигинанні слід перевіряти
приміркою шини з порожнині рота: лікар проводить вигинання петель (зачіпних
гачків), які повинні бути розташовані по середини коронок зубів (як правило, це 16,
134
14, 12, 22, 24,26, 36, 34,32, 42, 44, 46 зуби), зігнути під кутом 45° до ясен, щоб не
утворювати пролежнів на яснах, розмір петель повинен відповідати товщини щічок
крампонних щипців, щоб не травмувати слизову оболонку губів та щік. Вигинати
шину треба таким чином, щоб вона мала дотик до щічної поверхні кожного зубу у
ділянці нижче екватора коронки.
4. Лікар за допомогою голкотримача та пінцету проводить лігатури біля опірних зубів
верхньої щелепи та 1. розподіляє їх кінці попарно та за для запобігання
переплутування медіальний кінець вигинає у верх, а дистальний - до низу.
5. Лікар остаточно припасовує шини у порожнини рота та фіксує спочатку шину для
верхнього зубного ряду до зубів верхньої щелепи за допомогою лігатурного дроту
таким чином, щоб гачки знаходились з верху. Пінцетом лікар або його помічник
допомагає вірному розміщенню лігатур у ділянці клінічної шийки опірного зубу.
6. Після пальцевої репозиції відламків нижньої щелепи до зіставлення зубних рядів в
фізіологічний для пацієнта прикус лікар проводить лігатури біля опірних зубів за
допомогою голкотримача та пінцета. Фіксує шину для нижнього зубного ряду до
зубів нижньої щелепи таким чином, щоб гачки були вигнути до низу. Пінцетом лікар
або його помічник допомагає вірному розміщенню лігатур у ділянці клінічної шийки
опірного зубу.
7. Після перевірки фіксації шин лікар скручені лігатури обрізає, залишаючи відрізки
довжиною 3-5 мм та підгинають їх в міжзубні проміжки за напрямком закручування
лігатурного дроту - за годинниковою стрілкою.
8. Лікар установлює зубні ряди у положення центральної оклюзії та за допомогою
голкотримача фіксує на зачіпних гачках еластичні гумові кільця у вертикальному та
косих положеннях.
9. Для зменшення тяги м'язів, що зміщують відламки нижньої щелепи, пацієнту
накладають пращоподібну пов'язку, рекомендують щелепну дієту № 1 та №2,
призначають медикаментозне, фізіотерапевтичне лікування та заняття лікувальною
фізкультурою.
АЛГОРИТМ 23
Техніка виконання лікувальних заходів при асфіксії щелепно-лицевого пораненого
Матеріальне забезпечення: голкотримач, хірургічні голки колюче-ріжучі, шовк,

хірургічні ножиці, стандартна праща Ентіна з головною шапкою, язикотримач, великі
корнцанги, марлеві шарики, хірургічні серветки, бинт, спиртові розчини антисептиків,
шприц з голкою та розчином анестетика, хірургічний пінцет, набір для трахеостомії,
скальпель, кровоспинні затискачі, слиновідсмоктувач.
Методика проведення: пацієнт лежить на операційному столі на спині або сидить у
кріслі. Голова пацієнта фіксована підголівником. Хірург розміщується попереду і з права від
пацієнта, його помічник - зліва.
Форма асфіксії Патогенез Допомога

Зміщення язика, відламків нижньої Прошивання, фіксація язика у
щелепи, тиск зміщеної верхньої правильному положенні, репозиція та
щелепи фіксація відламків нижньої та верхньої
Дислокаційна
щелеп з їх тимчасовою іммобілізацією
пращею Ентіна або пращоподібною
пов'язкою
135
Закриття верхніх дихальних Видалення стороннього тіла або
шляхів стороннім тілом, кров'яним кров'яного згустку корнцангом з
Обтураційна
згустком марлевою" серветкою, а при
неможливості - трахеостомія
Стиснення трахеї набряком, Конікотомія, трахеостомія
Стенотична
гематомою шиї
Закриття входу у гортань клаптем Підшиття звисаючого клаптя або його
м'яких тканин з м'якого відсікання після трахеостомії, туга
Клапанна
піднебіння, язика, бокових стінок тампонада ротоглотки та порожнини
ротоглотки тощо рота
Аспірація крові, блювотних мас, Відсмоктування вмісту дихальних
Аспіраційна слини, зовнішньої рідини. шляхів за допомогою апарату або
гумової трубки, яка введена у трахею.
АЛГОРИТМ 24
Техніка виконання нижньої трахеостомії
Матеріальне забезпечення: спиртовий розчин антисептика, корнцанг малий, пінцет

хірургічний, шприц з голкою та розчином анестетика, скальпель, кровоспинні затискачі,
стандартний набір для трахеостомії: гачок тупий та гострий, розширювач трахеостомічної
рани Лаборда, подвійна трахеостомічна канюля Л'юєра різних розмірів, голкотримач з
хірургічною голкою та шовком, бинт марлевий вузький, марлеві серветки хірургічні та
марлеві шарики, побутові ножиці, слинновідсмоктувач.
Методика проведення: Хворий лежить на операційному столі (кушетці) або сидить у
кріслі у напівлежачому положенні. Голова пацієнта повинна бути запрокинута назад у
суворо серединному положенні та фіксована підголівником або помічником лікаря. Під плечі
пацієнта після розрізу поверхневих тканин шиї підкладають валик. Лікар розміщується з
права та попереду від постраждалого та визначає анатомічні орієнтири: середня лінія шиї,
нижній край щитоподібного хряща гортані, перснеподібний хрящ гортані, вирізка груднини.
1. Після антисептичної обробки передньої поверхні шиї та здійснення термінальної
пошарової анестезії лікар пальцем лівої руки прощупує нижній край
щитоподібного хряща, під яким розташований перснеподібний хрящ.
2. Лікар здійснює розріз тканин суворо по серединній лінії шиї від перснеподібного
хряща до низу довжиною 6-7 см до вирізки груднини.
3. Лікар розрізає шкіру, підшкірну клітковину та поверхневу фасцію шиї.
Розташовані у підшкірній клітковини середні вени шиї лікар відсуває у сторони,
або перев'язує та розрізає.
4. Лікар розрізає другу фасцію шиї.
5. За допомогою кровоспинних затискачів лікар тупим шляхом розшаровує
клітковину, відтісняє анатомічним пінцетом до низу та захищає тупим гачком
венозне сплетіння, що розташоване у нижніх відділах простору.
6. Далі лікар розрізає третю фасцію шиї, глибше якої розташовані м'язи гортані, які
гачками розводять у сторони. Тупо препаруючи клітковину, хірург доходить до
стінки трахеї нижче перешийка щитоподібної залози.
7. Тупим гачком лікар зміщує перешийок залози до верху.
136
8. Перед розрізом трахеї лікар ретельно зупиняє кровотечу, захищає серветками
операційне поле Гострим однозубим гачком з двох боків лікар захватує та
піднімає трахею.
9. Скальпелем лікар перетинає два кільця трахеї (звичайно, 4-е та 5-е), не занурюючи
кінчик скальпелю більш, ніж на 0,5-1,0 см (запобігання пошкодження задньої
стінки трахеї та стінки стравоходу).
10. При розкритті дихальної трубки виникає кашльовий рефлекс за рахунок
подразнення слизової оболонки - ознака пересічення стінки трахеї на всю товщу.
11. Краї трахеї лікар з помічником розводять в сторони розширювачем або
вставленим затискачем Пеана, після чого в отвір вводять трахеостомічну трубку у
слідуючої послідовності: при зануренні кінця трубки в отвір трахеї трубка
повинна бути встановлена у поперечному напрямку, а потім її переводять у
вертикальне положення та повільно занурюють до контакту щитка зі шкірою.
12. На кути рани накладають декілька швів.
13. Трахеостомічну трубку за вушка фіксують смужками марлі до шиї.
14. На лінію швів та кругом трахеостомічної трубки накладають серветки, які
фіксують пластиром.
АЛГОРИТМ 25
Техніка первинної хірургічної обробки рани м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки
Матеріальне забезпечення: водні та спиртові розчини антисептиків, марлеві шарики,

хірургічні серветки, бинти, корнцанги, цапки, стерильна операційна білизна для ізоляції
операційного поля, шприц з голкою для внутришньом'язових ін'єкцій та розчином
анестетика, скальпель, хірургічні та анатомічні пінцети, затискачі Мікулича, Кохера, Пеана,
москіт, гачки Фарабефа (середні та довгі), жолобуватий зонд, пуговчастий зонд, слинний
зонд, шприц з тупою голкою для зрошення операційної рани, голкотримачі, хірургічні голки
середні, малі, колючи та колюче-ріжучі, кетгут, шовк, хірургічні ножиці. Вимоги до лікаря:
Поранений лежить на спині з повернутою у протилежний стороні поранення бік
головою. Лікар розміщується з права та попереду від постраждалого. Помічник лікаря
забезпечує огляд рани за допомогою гачків Фарабефа та тимчасову зупинку кровотечі
шляхом притискання судини до кісток.
1. Після проведення підготовчого етапу операції (гоління пацієнта, антисептичної
обробки шкіри, знежирення шкіри) лікар здійснює термінальну анестезію методом
тугого повзучого інфільтрату, при необхідності - провідникову анестезію.
2. За допомогою гачків Фарабефа та пінцетів лікар ретельно оглядає рану та видаляє
вільно розташовані сторонні тіла та нежиттєздатні тканини, що не мають
судинних зв'язків з оточуючими тканинами.
3. Лікар здійснює кінцеву зупинку кровотечі способом перев'язки або прошивання
судин, що кровоточать, у рані або на протязі.
4. Помічник лікаря гачками Фарабефа розводить краї рани, а лікар скальпелем та
пінцетом видаляє нежиттєздатні м'які тканини, сторонні тіла, що розташовані у
тканинах пораненої анатомічної ділянки.
5. Лікар орошає рану водним розчином антисептика для механічного видалення
дрібних сторонніх тіл, фрагментів тканин та знезараження країв рани.
6. Лікар здійснює пальцеву ревізію рани або її зондування, перевіряючи вірогідні
місця створення кишень та гнійних затьоків від основної рани. При наявності
137
таких місць лікар їх дренує гумовими смугами або накладає додаткові розрізи для
створення контрапертури.
7. Співставляючі краї рани, лікар за допомогою голкотримача з голкою та шовним
матеріалом накладає занурюючи пошарові шві до рівня підшкірної клітковини
включно. Помічник лікаря зрізає ножицями кінці лігатур над останнім вузлом
кожної.
8. Перед накладанням швів на шкіру лікар обробляє її спиртовим розчином
9. Лікар накладає вузлові або безперервні шві на шкіру без натягу клаптів м'яких
тканин. При необхідності між швами лікар установлює гумові дренажі.
10. Лінію швів помічник лікаря обробляє спиртовим розчином антисептика, накладає
на рану хірургічну серветку та фіксує її пов'язкою.
АЛГОРИТМ 26
Техніка виконання оперативного втручання - альвеолектомія
Мета оперативного втручання: видалення гострих та виступаючих країв

альвеолярного відростка щелеп після перенесеної травми, атипового видалення зубу,
видалення групи зубів з приводу пародонтиту.
внутришньом’язових ін'єкцій, розчин анестетика, стоматологічне дзеркало, гачок Фарабефа,
скальпель, розпатор, пінцет хірургічний, кісткові кусачки Л'юера, бормашина з прямим
наконечником, набір стоматологічних фрез, хірургічна ложка, кровоспинний затискач,
голкотримач, голка хірургічна мала атравматична, шовк або кетгут, ножиці хірургічні,
марлеві тампони, водний розчин антисептика. Вимоги до лікаря:
Лікар розміщується з права і спереду від пацієнта. Пацієнт сидить в кріслі, голова
його запрокинута при проведенні втручання на верхній щелепі, або підборіддя приближене
до грудної клітки на рівні ліктьового суглобу лікаря - при проведенні оперативного
втручання на нижній щелепі.
Помічник лікаря відводить зуболікарським дзеркалом або гачком Фарабефа губи та
щоки пацієнта забезпечуючи повний огляд операційного поля.
1. Після попередньо проведеного знеболювання зони оперативного втручання лікар
відводить гачком Фарабефа щоку чи губу на зовні. Лікар скальпелем здійснює
основний розріз слизової оболонки та окістя над кістковим виступом (гострим
краєм альвеоли) вздовж альвеолярного відростка і доповнює його допоміжними
розрізами - д о перехідної складки. Розріз слизової оболонки і окістя проводять
від дистальної ділянки у перед - запобігаючи непередбачену травму слизової
оболонки щоки або губи.
2. Лікар скелетує альвеолярний відросток у ділянці гострого краю або кісткового
виступу - розпатором відшаровує слизово-окістний клапоть альвеолярного
відростка та зміщує його до верху та зовні на верхній щелепі, та до низу й зовні -
на нижньої щелепі. Переміщений клапоть міцно фіксують гачком Фарабефа для
запобігання його травмування на наступних етапах оперативного втручання.
3. За допомогою кусачок Л'юера, кореневих щипців або фрези (фісурного бору) лікар
видаляє частину альвеолярного відростку, що виступає, або міжкореневу
перетинку (якщо в цьому виникає необхідність).
138
4. За допомогою хірургічної ложки лікар згладжує гострі кісткові виступи та орошає
операційну рану розчином антисептика.
5. Слизово-окістний клапоть лікар укладає на його попереднє місце для повного
закриття кісткової рани.
6. Надлишок тканин слизово-окістного клаптю лікар відтинає за допомогою
скальпелю.
7. Слизово-окістний клапоть лікар фіксує вузловими швами за допомогою
голкотримача, хірургічної атравматичної голки та кетгуту або шовку.
8. Лінію швів обробляють антисептиком.
9. Хворому лікар рекомендує прийом знеболюючих препаратів, сувору гігієну
порожнини рота на 6-7 днів.
АЛГОРИТМ 27
Техніка виконання оперативного втручання - альвеолотомія
Мета оперативного втручання: видалення вестибулярної стінки альвеоли зубу або

альвеолярного відростка щелеп для видалення дистопованих, ретенованих зубів, поламаних
під час видалення зубу коренів, видалення внутрішньо-кісткових пухлин щелеп.
внутрішньом'язових ін'єкцій, розчин анестетика, стоматологічне дзеркало, гачок Фарабефа,
скальпель, розпатор, пінцет хірургічний, кісткові кусачки Л'юера, бормашина з прямим
наконечником, набір стоматологічних фрез, долото жолобувате та пряме, хірургічний
молоток, хірургічна ложка, голкотримач, голка хірургічна мала атравматична, шовк або
кетгут, ножиці хірургічні, марлеві тампони, водний розчин антисептика. Вимоги до лікаря:
Лікар розміщується з права і спереду від пацієнта. Пацієнт сидить в кріслі, голова
його запрокинута при проведенні втручання на верхній щелепі, або підборіддя приближене
до грудної клітки на рівні ліктьового суглобу лікаря - при проведенні оперативного
втручання на нижній щелепі.
Помічник лікаря відводить зуболікарським дзеркалом або гачком Фарабефа губи та
щоки пацієнта, забезпечуючи повний огляд операційного поля.
1. Після попередньо проведеного знеболювання зони оперативного втручання лікар
відводить гачком Фарабефа щоку чи губу на зовні та скальпелем здійснює
основний розріз слизової оболонки та окістя через ясеневу борозну і доповнює
його допоміжними розрізами - до перехідної складки, створюючи П-подібний,
трапецієподібний або полу круглий слизово-окістний клапоть. Розріз слизової
оболонки і окістя проводять від дистальної ділянки у перед - запобігаючи
непередбачену травму слизової оболонки щоки або губи.
2. Лікар скелетує альвеолярний край або відросток у ділянці операційної зони -
розпатором відшаровує слизово-окістний клапоть альвеолярного відростка та
зміщує його до верху та зовні на верхній щелепі, 1. та до низу й зовні - на нижньої
щелепі. Переміщений клапоть міцно фіксують гачком Фарабефа для запобігання
його травмування на наступних етапах оперативного втручання.
3. За допомогою долота, молотка або фрези (фігурного бору) лікар видаляє частину
комірки або альвеолярного відростку, забезпечуючи повний огляд зубу, кореня
або пухлини.
139
4. Після видалення зубу, кореня або пухлини, за допомогою хірургічної ложки лікар
згладжує гострі кісткові виступи та орошає операційну рану розчином
5. Слизово-окістний клапоть лікар укладає на його попереднє місце для повного
закриття кісткової рани.
6. Слизово-окістний клапоть лікар фіксує вузловими швами за допомогою
голкотримача, хірургічної атравматичної голки та кетгуту або шовку.
7. Лінію швів обробляють антисептиком.
8. Хворому лікар рекомендує прийом знеболюючих препаратів, сувору гігієну
порожнини рота на 6-7 днів.
АЛГОРИТМ 28
Техніка виконання періостотомії на вестибулярній поверхні альвеолярного відростка

щелеп
Мета оперативного втручання: надати відтік гнійному ексудату та дренувати гнійний

осередок під окістям альвеолярного відростку з вестибулярної сторони.
Матеріальне забезпечення: одноразовий шприц (2-5 мл) з голкою для
внутрішньом'язових або підшкірних ін'єкцій, розчин анестетика, стоматологічне дзеркало,
пінцет стоматологічний, скальпель, затискач Мікулича, марлеві шарики, шприц з тупою
голкою та водним розчином антисептика, гачок Фарабефа. Вимоги до лікаря:
Лікар розміщується з права і попереду від пацієнта Пацієнт сидить в кріслі, при
оперативному втручанні на верхній щелепі - з закинутою головою на рівні плечового
суглобу лікаря, при оперативному втручанні на нижній щелепі - з опущеним підборіддям на
рівні ліктьового суглобу лікаря.
1. Після попередньо проведеного знеболювання лікар відводить гачком Фарабефа
щоку або губу пацієнта назовні.
2. Лікар розміщує в руці гострокінцевий скальпель таким чином, щоб його лезо було
направлене перпендикулярно до поверхні кістки альвеолярного відростку, а не в
бік щоки чи губи.
3. Лікар проводить розріз слизової оболонки і окістя до кістки, починаючи від
дистального відділу запального інфільтрату до медіальної його межі - розріз
слизової оболонки та окістя повинен охоплювати ділянку причинного зубу, а
також дистального та медіального сусідніх зубів.
4. Після проведеного розрізу лікар розводить краї операційної рани за допомогою
затискача Мікулича або гладилки для евакуації ексудату.
5. Лікар промиває операційну рану розчином антисептика під струмом зі шприца з
тупою голкою.
6. За допомогою пінцета та гладилки лікар вводить гумозу смужку у операційну
рану.
АЛГОРИТМ 29
Техніка оперативного втручання при абсцесах та флегмонах щелепно-лицевої ділянки
140
Мета оперативного втручання: надати відтік гнійному ексудату, видалити
некротизовані тканини та дренувати гнійний осередок у клітковинних просторах щелепно-
лицевої ділянки.
Матеріальне забезпечення: водні та спиртові розчини антисептиків, марлеві шарики,
хірургічні серветки, бинти, корнцанги, цапки, стерильна операційна білизна для ізоляції
операційного поля, одноразовий шприц (5-10 мл) з голкою для внутрішньом'язових або
підшкірних ін'єкцій, розчин анестетика, гачки Фарабефа (середні та довгі), стоматологічне
дзеркало. пінцет стоматологічний, хірургічні та анатомічні пінцети, скальпель, кровоспинні
затискачі, шприц з тупою голкою та водним розчином антисептика, жолобуватий та
пуговчастий зонди, розпатори, голкотримачі, хірургічні голки великі, малі, колючи та
колюче-ріжучі, кетгут, шовк, хірургічні ножиці, при необхідності стоматологічні щипці та
елеватори для видалення "причинних" зубів, марлеві смуги, що насичені гіпертонічним
розчином, гумові смуги або трубчасті дренажі, мазі на основі поліетіленгліколю з
антисептиками, антибіотиками та біологічно активними речовинами.
Пацієнт лежить на операційному столі на спіні, голова пацієнта повернута у
протилежний запальному вогнищу бік (при втручаннях на бокових ділянках обличчя та шиї),
або фіксована підголівником у центральному положенні (при втручаннях на ділянці дна
порожнини рота, підборідної, губної, лобної ділянці). Хірург розміщується попереду і з права
від пацієнта, асистент - зліва. Хірург обробляє операційне поле двічі спиртовими розчинами
антисептиків марлевими серветками у корнцангах, ізолює операційне поле операційною
білизною, яку фіксує цапками.
Помічник лікаря забезпечує повний огляд операційного поля, сушить кров марлевими
серветками або шариками за допомогою пінцетів, та відводить тканини у операційної рані
гачками Фарабефа.
Пацієнт може бути розміщений в кріслі, при оперативному втручанні у ділянках біля
верхній щелепі - з закинутою головою на рівні плечового суглобу лікаря, при оперативному
втручанні у ділянках біля нижньої щелепі - з опущеним підборіддям на рівні ліктьового
суглобу лікаря.
1. Після обробки операційного поля, визначення місця розрізу тканин лікар
здійснює термінальну анестезію методом тугого повзучого інфільтрату та
доповнює її при необхідності провідниковим знеболенням.
2. Лікар скальпелем розрізає тканини пошарово, при необхідності додатково вводить
розчин анестетика у тканини операційної рани.
3. Гостро (за допомогою скальпелю над жолобуватим зондом) та тупо
(розшаровуючи тканини затискачем) лікар проникає у порожнину абсцесу або у
осередок розлитого гнійного запалення клітковини та м'язів щелепно-лицевої
ділянки.
4. По ходу розрізання тканин лікар зупиняє кровотечу методами накладання на
судину, що кровоточить, кровоспинного затискача, перев'язки або її прошивання.
При цьому помічник лікаря сушить рану - марлевими серветками або шариками
видаляє вільну кров, кров'яні згустки, допомагає у перев'язці та прошиванні судин.
5. Після розкриття гнійного осередку лікар евакуює ексудат та некротизовані
тканини, здійснює пальцеву ревізію ураженого клітковинного простору та
прилеглих просторів та ділянок, куди можливе розповсюдження гнійно-
запального процесу.
6. При локалізації гнійно-запального осередку під сухожиллям м'язів лікар
відшаровує їх за допомогою розпатора або кровоспинних затискачів, що введені у
рану.
141
7. Лікар промиває рану водним розчином антисептика під струмом зі шприца з
тупою голкою.
8. Операційну рану лікар дренує за допомогою затискачів, жолобуватого або
пуговчастого зондів довгими гумовими та марлевими смугами, що насичені
гіпертонічним розчином, антисептиками або мазями,
9. У рану та на її поверхню лікар вводить та накладає марлеві серветки з
гіпертонічним розчином, антисептиками або мазями. Рану з перев'язувальним
матеріалом лікар закриває стерильною хірургічною марлевою серветкою, яку
укріплює помічник тім'яно-підборідною бинтовою пов'язкою.
10. При необхідності лікар видаляє "причинний" зуб.
АЛГОРИТМ 30
Техніка оперативного втручання при хронічному одонтогенному гаймориті (операція

гайморотомія по Колдуел-Люку)
Мета оперативного втручання: доступом з боку порожнини рота через отвір у

передньої стінки верхньої щелепи видалити запально-змінену слизову оболонку
верхньощелепної пазухи та забезпечити відтік запального ексудату через співвустя у
нижньому носовому ходу.
Матеріальне забезпечення: водні та спиртові розчини антисептиків, стерильна
операційна білизна для ізоляції операційного поля, корнцанги малі, цапки, одноразовий
шприц (5-10 мл) з голкою для внутрішньом'язових ін'єкцій, розчин анестетика, марлеві
шарики та серветки, гачок Фарабефа, пінцет хірургічний та анатомічний, скальпель,
розпатор, кровоспинні затискачі, стамеска Воячека, жолобувате долото, пряме долото,
кісткові кусачки Гаєка, гостра хірургічна ложка, шприц з тупою голкою, марлева смуга,
насичена йодоформною сумішшю, довжиною до 1м. голкотримач, хірургічна голка мала
колюче-ріжуча, шовк або кетгут, хірургічні ножиці. Вимоги до лікаря.
Пацієнт лежить на операційному столі на спіні, голова пацієнта повернута у
протилежний запальному вогнищу бік та фіксована підголівником. Хірург розміщується
попереду і з права від пацієнта, асистент - зліва. Хірург обробляє шкіру середньої та нижньої
зони обличчя двічі спиртовими розчинами антисептиків марлевими серветками у
корнцангах, ізолює операційне поле операційною білизною, яку фіксує цапками. Помічник
лікаря забезпечує повний огляд операційного поля, сушить кров марлевими серветками або
шариками за допомогою пінцетів, та відводить тканини у операційної рані гачками
Фарабефа.
1. Лікар виконує провідникову анестезію верхньощелепного нерву на стороні
захворювання.
2. Лікар здійснює розріз слизової оболонки та окістя в присінку порожнини рота нижче
перехідної складки верхньої щелепи від ікла до другого моляра.
3. Прямим розпатором та марлевим шариком відшаровує слизову та окістя від кістки до
верху від лінії розрізу та відтягує слизово-окісний клапоть гачком Фарабефа, широко
оголюючи передню поверхню верхньощелепної кістки.
4. Лікар здійснює гемостаз, накладаючи на пошкоджені судини кровоспинні затискачі та
перев'язуючи судини кетгутом.
5. За допомогою жолобуватого долота або стамески Воячека лікар перфорує стінку
верхньощелепної пазухи.
142
6. Через створений отвір кусачками Гаєка лікар розширює отвір до розмірів, достатніх
для огляду пазухи.
7. Ексудат та кров помічник лікаря видаляє з верхньощелепної пазухи та порожнини
рота за допомогою слиновідсмоктувача або марлевих серветок.
8. За допомогою хірургічної ложки, пінцетів, затискачів та марлевих серветок лікар
видаляє патологічно змінену слизову оболонку, поліпи та чужорідні тіла.
9. Пазуху зрошують водними розчинами антисептиків.
10. Після ретельного гемостазу лікар здійснює огляд стінок пазухи та видаляє залишки
зміненої слизової оболонки.
11. Прямим долотом або закритим затискачем лікар перфорує медіальну стінку пазухи
таким чином, щоб утворилося кісткове вікно декілька ближче та до переду від
середньої частини нижнього носового ходу довжиною 2,0-2,5 см та висотою 1,2-1,5
см. Основа отвору повинна бути розташована на рівні дна пазухи. Скальпелем
розсікають слизову оболонку нижнього носового ходу у ділянці створеного отвору.
12. Далі лікар здійснює тампонаду пазухи йодоформною марлевою смугою. Укладку
тампона починають з виведення одного кінця марлевої смуги через співвустя у
нижньому носовому ході назовні, другий кінець смуги укладають з самих віддалених
частин пазухи шарами у вигляді "гармошки", щоб при підтягуванні тампона він легко
виводився з пазухи.
ДИСЦИПЛІНА «ОРТОПЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЯ»
АЛГОРИТМ 1
Отримання повного анатомічного відбитку альгінатним матеріалом
Матеріальне забезпечення: набір стандартних відбиткових ложок, альгінатний

відбитковий матеріал, гумова колба, металевий або пластмасовий шпатель, вода, розчин
антисептика, медичний пластир, адгезив.
Порядок виконання:
- підбір ложки;
- підготовка ложки до зняття відбитку;
- приготування відбиткового матеріалу;
- нанесення матеріалу на ложку;
- внесення ложки в ротову порожнину, формування країв відбитка;
- структуризація відбиткового матеріалу;
- виведення відбитка з ротової порожнини;
- оцінка відбитка.
Правильно підібраною Вважається ложка, в якій зубний ряд пацієнта розміщується на
відстані 0.3-0.5 см від борта і повністю охоплюється ложкою. У зв’язку з тим, що альгінатні
відбиткові матеріали не мають адгезії до матеріалу відбиткової ложки, стандартна ложка
повинна бути перфорована або її край окантовують смужкою пластира. Для покращення
адгезії застосовують спеціальні адгезиви.
Пластмасові стандартні ложки можна коректувати (пришліфовувати) по краю так,
щоб вони не травмували перехідну складку в момент отримання відбитка. Стандартну ложку
можна індивідуалізувати в ділянці перехідної складки та твердого піднебіння відбитковим
воском.
Приготування відбиткового матеріалу: за допомогою мірника для порошку з
комплекту відмірюють потрібну кількість порошку (2-3 мірники), висипають у суху гумову
143
колбу, додають відповідну їй кількість води (згідно інструкції фірми-виготовлювача) і
інтенсивно перемішують шпателем до отримання однорідної маси.
Приготовану масу вносять на ложку дещо вище бортів, на піднебінній частині – в
залежності від вираженості склепіння піднебіння, по задньому краю – мінімальну кількість
матеріалу.
Ложку вводять в ротову порожнину боком, відхиливши стоматологічним дзеркалом
кут рота, розвертають, орієнтують по зубному ряду і притискають до протезного ложа: на
в/щ – спочатку ззаду, потім – в передньому відділі, з одночасним просуванням ложки
спереду назад і знизу вверх. Притримуючи ложку однією рукою, іншою проводять пасивне
оформлення країв відбитка при допомозі кругових рухів верхньої губи і щік. На н/щ
одночасно з введенням ложки пацієнт піднімає язик до піднебіння, потім ложка орієнтується
по зубному ряду і притискається до щелепи вказівними і великими пальцями обох рук з
одночасним опусканням язика, спочатку спереду, потім ззаду. Притримуючи ложку однією
рукою, іншою здійснюють пасивне оформлення країв відбитка.
Структуризація альгінатного матеріалу в умовах ротової порожнини здійснюється
протягом 3-5 хв., в залежності від температури води для замішування і навколишнього
середовища. Готова маса не липне і має гумоподібну консистенцію.
Виведення відбитка здійснюється одним різким важілеподібним рухом, при якому
лікар розміщує вказівні пальці за краєм відбитка біля перехідної складки і відриває масу з
ложкою від щелепи.
Після виведення відбитка його промивають від залишків крові та слини і оцінюють.
Відбиток повинен щільно прилягати до відбиткової ложки, чітко відображати усі елементи
протезного ложа і не мати значних дефектів у вигляді повітряних раковин. Відображення
зубного ряду повинно розміщуватись по центру жолобка ложки. Перед відливанням моделі
відбиток витримують у дезінфікуючому розчині.
АЛГОРИТМ 2.
Отримання повного анатомічного відбитку силіконовим матеріалом
Матеріальне забезпечення: набір стандартних відбиткових ложок, силіконовий

відбитковий матерал, металевий або пластмасовий шпатель, скальпель, розчин антисептика,
адгезив.
- підбір ложки;
- підготовка ложки до зняття відбитку;
- введення ретракційної нитки;
- приготування базового відбиткового матеріалу;
- оцінка попереднього відбитка і його підготовка;
- приготування корегуючого відбиткового матеріалу;
- оцінка двошарового відбитка.
144
Правильно підібраною Вважається ложка, в якій зубний ряд пацієнта розміщується на
відстані 0.3-0.5 см від борта і повністю охоплюється ложкою. У зв’язку з тим, що силіконові
відбиткові матеріали не мають адгезії до матеріалу відбиткової ложки, стандартна ложка
повинна бути перфорована. Для покращення адгезії застосовують спеціальні адгезиви.
Пластмасові стандартні ложки можна коректувати (пришліфовувати) по краю так,
щоб вони не травмували перехідну складку в момент отримання відбитка.
Силіконові відбиткові матеріали відзначаються високою точністю відбиття тканин
протезного ложа, яка досягається застосуванням матеріалів однієї групи з різним ступенем
в’язкості: базовий матеріал з високим ступенем в’язкості служить для отримання
попереднього відбитка, який індивідуалізує стандартну відбиткову ложку, а корегуючий, з
низьким ступенем в’язкості, – для уточнення попереднього відбитка (техніка двомоментного
отримання відбитка). Можливе одномоментне отримання двошарового відбитка при
використанні спеціального шприца для корегуючого матеріалу або одномоментне отримання
одношарового відбитка при застосуванні матеріалу середньої в’язкості.
Для кращого проникнення корегуючого матеріалу у зубо-ясенну боріздку її
розширюють при допомозі ретракційної нитки, ака вводиться в боріздку кожного
препарованого зуба.
Приготування базового відбиткового матеріалу: за допомогою мірника з комплекту
відмірюють потрібну кількість маси (2-3 мірники), розминають руками, додають відповідну
їй кількість каталізатора (згідно інструкції фірми-виготовлювача) і інтенсивно перемішують
в руках до отримання однорідної маси.
Приготовану масу вносять на ложку дещо вище бортів, на піднебінній частині – в
залежності від вираженості склепіння піднебіння. Для зубів на ложці роблять невеликі
заглиблення.
Ложку вводять в ротову порожнину боком, відхиливши стоматологічним дзеркалом
кут рота, розвертають, орієнтують по зубному ряду і притискають до протезного ложа: на
в/щ – спочатку ззаду, потім – в передньому відділі, з одночасним просуванням ложки
спереду назад і знизу вверх. Притримуючи ложку однією рукою, іншою проводять пасивне
оформлення країв відбитка при допомозі кругових рухів верхньої губи і щік. На н/щ
одночасно з введенням ложки пацієнт піднімає язик до піднебіння, потім ложка орієнтується
по зубному ряду і притискається до щелепи вказівними і великими пальцями обох рук з
одночасним опусканням язика, спочатку спереду, потім ззаду. Притримучи ложку однією
рукою, іншою здійснюють пасивне оформлення країв відбитка.
Структуризація базового силіконового матеріалу в умовах ротової порожнини
здійснюється протягом 3-5 хв., в залежності від температури навколишнього середовища.
Готова маса не липне і має гумоподібну консистенцію.
Виведення відбитка здійснюється одним різким важілеподібним рухом, при якому
лікар розміщує вказівні пальці за краєм відбитка біля перехідної складки і відриває масу з
ложкою від щелепи.
Після виведення відбитка його промивають від залишків крові та слини і оцінюють.
Відбиток повинен щільно прилягати до відбиткової ложки, чітко відображати усі елементи
протезного ложа і не мати значних дефектів у вигляді повітряних раковин. Відображення
зубного ряду повинно розміщуватись по центру жолобка ложки. Дефекти у вигляді відтяжок
особливого значення не мають.
Перед отриманням двошарового відбитка попередній відбиток висушують, зрізають
скальпелем матеріал в зоні піднутрення і створюють відвідні канали для корегуючого
матеріалу.
Для приготування корегуючого матеріалу його відміряють на скляну або картонну
пластинку і додають каталізатор згідно шкали з комплекту. Масу перемішуть шпателем до
145
отримання однорідної консистенції і вносять у попередній відбиток, починаючи із дна лунок
зубів. Слідкують, щоб не було пухирців повітря у масі.
Перед внесенням відбитка з корегуючим матеріалом видаляють ретракційну нитку із
зубо-ясенних боріздок і промивають та просушують препаровані зуби.
Введення та виведення двошарового відбитка проводиться так само, як і
попереднього. Після промивання проводять оцінку відбитка: він повинен щільно прилягати
до відбиткової ложки і чітко відображати зубо-ясенну боріздку на кожному зубі та загальний
рельєф протезного ложа. При виготовленні незнімних конструкцій відображення рухомих
елементів протезного ложа не є обов’язковим.
АЛГОРИТМ 3
Отримання анатомічного відбитку гіпсом при повній відсутності зубів
Матеріальне забезпечення: стандартні відбиткові ложки для беззубих щелеп,

прямий наконечник (10 000 об/хв), набір фрез, гіпс, гумова колба, металевий шпатель, вода,
3% водний розчин NaCl, розчин антисептика, вазелін.
- підбір і корекція стандартної ложки;
- приготування гіпсового відбиткового матеріалу;
- накладання матеріалу на ложку і в ротовій порожнині;
- введення ложки в ротову порожнину;
Стандартну ложку підбирають, виходячи з розміру щелепи. Краї пластмасової ложки
можна коректувати (зішліфовувати) так, щоб вони не відтискали і не травмували слизову
оболонку перехідної складки в момент отримання відбитка. Правильно підібраною
Вважається ложка для в/щ, в якій беззубий альвелярний відросток розміщується посередині
жолобка, а край повністю перекриває горби в/щ і лінію „А”, для н/щ – ретромолярні горбики.
Для рухомих тяжів і вуздечок у борті ложки слід зробити заглиблення.
Гіпс для відбитка готують на 3% водному розчині NaCl. Для цього у гумову колбу
відміряють потрібну к-сть водного розчину, а отім ненвеликими порціями додають порошок
гіпсу до насичення. Зверху у колбі повинна бути невелика кількість води. Гіпс інтенсивно
перемішують до сметаноподібної консистенції, накладають на ложку врівень з бортами і в
ротову порожнину у важкодоступних місцях (простір за горбами в/щ, під’язиковий простір
на н/щ), після чого ложку боком вводять в ротову порожнину, розвертають, орієнтують по
щелепі і притискають до протезного ложа. Для кращого перерозподілу відбиткового
матеріалу на в/щ надлишок гіпсу попереду ложки піднімають вверх до перехідної складки
масуючими рухами верхньої губи і щік. Слідкують, щоб лишки гіпсу не потрапили у
дихальні шляхи пацієнта, для чого їх забирають стоматологічним дзеркалом. На н/щ для
правильного оформлення переднього краю відбитка нижню губу натягують вперед і вверх,
після чого щоками розподіляють матеріал у бокових ділянках. Для перерозподілу матеріалу в
під’язиковому просторі пацієнта просять поперемінно торкнутись правої і лівої щоки та
витягнути язик допереду.
Після структуризації гіпсу проводять виведення відбитка з ротової порожнини. Для
цього вказівні пальці обох рук вводять в ротову порожнину, ставлять на край відбитка в
бічній ділянці і відбиток відривають від щелепи різким важілеподібним рухом. Він має
вивестись єдиним шматком.
146
Після промивання проводять оцінку відбитка. Він повинен чітко відображати усі
рухомі та нерухомі елементи протезного ложа та не мати значних дефектів у вигляді
повітряних раковин.
АЛГОРИТМ 4
Отримання функціонального відбитка індивідуальною ложкою
Матеріальне забезпечення: індивідуальна ложка, цинкоксидевгеноловий або

силіконовий відбитковий матеріал, термопластичний відбитковий матеріал або віск, прямий
наконечник (10 000 об/хв), фрези для корекції країв ложки, шпатель, стоматологічний пінцет,
шпатель, розчин антисептика.
- перевірка і корекція країв індивідуальної ложки згідно пробам Гербста;
- функціональне оформлення країв відбитка термопластичним
матеріалом;
- приготування відбиткового матеріалу;
- введення ложки в ротову порожнину;
- проведення функціональних проб;
- структуризація матеріалу;
Функціональний відбиток знімають за допомогою індивідуальної ложки в два етапи.
На першому етапі проводять припасування країв індивідуальної ложки за допомогою
проб Гербста. На верхній щелепі виділяють три проби, а на нижній - п’ять.
На другому етапі проводиться функціональне оформлення країв відбитка з метою
створення „кругового замикаючого клапана”. Для цього краї ложки окантовують вузькою
смужкою термопластичного відбиткового матеріалу (типу „Ортокор”) або розігрітим воском,
ложку вводять в ротову порожнину і повторно проводять функціональні проби. Після цієї
маніпуляції ложка повинна щільно фіксуватись на щелепі.
Відбитковий матеріал для власне функціонального відбитка готують відповідно до
інструкції фірми-виготовлювача: для цинкоксидевгенолових матеріалів базову пасту та
пасту-каталізатор змішують у рівній пропорції на картонній підкладці, для силіконового
матеріалу низької в’язкості змішують базову пасту з каталізатором у відповідній пропорції.
Для силіконових матеріалів у пластмасовій індивідуальній ложці слід попередньо зробити
отвори для утримання матеріалу або змастити ложку адгезивом, оскільки вони не мають
адгезії до матеріалу ложки
Приготовану масу наносять на індивідуальну ложку і вводять її в порожнину рота.
Накладають на протезне ложе і оформляють краї відбитка за допомогою проб Гербста. Після
структуризації матеріалу відбиток виводять з ротової порожнини, запустивши повітря під
ложку в ділянці вуздечки губи стиснутими браншами пінцета. Потім здійснюють
промивання, антисептичну обробку і оцінюють якість відбитка. Відбиток повинен чітко
відображати усі елементи протезного ложа. Особлива увага звертається на відображення
перехідної складки, рухомих тяжів слизової оболонки, м’якого піднебіння, верхньощелепних
горбів на в/щ та ретромолярних горбиків на н/щ.
АЛГОРИТМ 5
147
Виготовлення гіпсової моделі
Матеріальне забезпечення: відбиток з альгінатного або силіконового відбиткового

матеріалу, гумова колба, металевий шпатель, гіпс, вода, вібростолик, ніж для обрізування
гіпсу.
- підготовка відбитка до відливання моделі;
- приготування гіпсу для моделі;
- внесення гіпсу відбиток;
- формування цоколю моделі;
- від’єднання відбитка від моделі;
- обрізування країв гіпсової моделі.
Процес підготовки відбитка з альгінатного матеріалу полягає у нейтралізації залишку
альгінової кислоти, який псує поверхневий шар гіпсової моделі. Для цього відбиток на 3-5 хв
замочують у слабкому р-ні перманганату калію. Відливання моделі проводять відразу після
отримання відбитка через значну усадку відбиткового матеріалу. Відливку моделі за
силіконовим відбитком можна здійснювати через 60 хв після його отримання.
Гіпс для відливання моделі замішують на чистій воді, бажано дистильованій. Для
цього у гумову колбу відмірюють потрібну кількість води і невеликими порціями досипають
гіпс до насичення. Зверху повинна бути невелика кількість води. Суміш інтенсивно
перемішують, після чого відбиток струшують від залишків води і вносять у нього гіпс
невеликими порціями. Відбиток ставлять на ввімкнений вібростолик і поступово додають
гіпс до повного заповнення ложки з відбитком. На гіпсовому столі накладають гірку гіпсу,
накладають відбиток ложкою доверху і формують цоколь моделі висотою 2.5-3.0 см.
Після повного застигання гіпсу (15-20 хв) відбиток відділяють від моделі. Для цього
спочатку ложку відділяють від відбиткового матеріалу, розрізають його на шматки з
урахуванням топографії дефекту і відділяють від моделі.
Краї цоколя моделі обрізають гіпсовим ножем. У правильно відлитій моделі площина
цоколя повинна бути паралельна протетичній площині пацієнта, а краї обрізані до рівня
перехідної складки (для беззубих щелеп повинен повністю зберігатись жолобок, що
відображає перехідну складку). Задній край обрізається, відступивши 0.5 см від лінії „А” або
ретромолярних горбиків.
АЛГОРИТМ 6
Одонтопрепарування під повну металеву штамповану коронку
Матеріальне забезпечення: моделі щелеп з твердих сортів гіпсу або пластмаси,

зафіксовані в оклюдаторі в положенні центральної оклюзії, стоматологічна установка або
фантомна бормашина, прямий наконечник (10 000 об/хв), комплект дисків з дискотримачами
та фасонних головок з алмазним покриттям, артикуляційний папір.
- сепарація (відокремлення) препарованого зуба від поруч розміщених
зубів. Проводиться при допомозі одностороннього диска з алмазним покриттям,
зверненим у бік препарованого зуба. Вважається закінченою, якщо диск вільно
проходить у міжзубному проміжку;
- препарування апроксимальних поверхонь. Проводиться при допомозі
прямих та ввігнутих дисків з алмазним покриттям. Вважається закінченою, якщо
148
апроксимальні сторони зуба зішліфовані паралельно головній осі зуба до рівня
шийки;
- препарування вестибулярної та оральної поверхонь. Проводиться при
допомозі дисків та фасонних головок з алмазним покриттям. Критерії
правильності препарування такі ж, як для апроксимальних поверхонь;
- препарування оклюзійної поверхні (ріжучого краю). Проводиться на
величину товщини штучної коронки (приблизно 0.3 мм) під контролем зубів-
антагоністів, з повторенням рельєфу природної оклюзійної поверхні
препарованого зуба;
- згладжування переходів між суміжними поверхнями і гострих кутів.
Проводиться фасонними головками.
Студент повинен вказати на головні принципи препарування:
- адекватне знеболення;
- переривчастий режим препарування;
- постійне охолодження препарованого зуба;
- напрямок руху ріжучого інструменту – від шийки зуба до оклюзійної
поверхні (за винятком сепарації);
- попередження травми навколишніх м’яких тканин.
Внаслідок препарування зуб набуває циліндричної або циліндроконічної
форми з паралельними головній осі бічними стінками.
АЛГОРИТМ 7
Одонтопрепарування під напівкоронку

та фасонних головок з алмазним покриттям, внутрішньоротовий паралелометр (ізодром),
артикуляційний папір.
прямих та ввігнутих дисків з алмазним покриттям. Препарують зубні тканини
якомога ближче до губної поверхні, не пошкоджуючи міжзубного контакту.
Вважається закінченим, якщо апроксимальні сторони зуба зішліфовані у вигляді
площин, паралельних головній осі зуба до рівня шийки або або злегка на конус, з
кутом сходження не більше 3-5 градусів;
- препарування оральної поверхні. Проводиться при допомозі дисків та
фасонних головок з алмазним покриттям. Препарування здійснюється паралельно
головній осі зуба, до рівня шийки. Критерії правильності препарування такі ж, як
для апроксимальних поверхонь;
- створення П-подібних пазів на апроксимальних поверхнях. Проводиться
фісурним алмазним бором на апроксимальних поверхнях строго паралельно
головній осі зуба при допомозі внутрішньоротового паралелометра (ізодрома).
Глибина пазу - від 0,5 до 1,5мм, розміщення - якнайближче до губної поверхні;
- препарування оклюзійної поверхні і створення поперечного паза.
Препарування проводиться на величину товщини штучної коронки (приблизно 0.3
мм) під контролем зубів-антагоністів, з повторенням рельєфу поверхні
149
препарованого зуба. Поперечний паз створюється в одній площині з поздовжніми
пазами;
- напрямок руху ріжучого інструменту – паралельно головній осі зуба;
- строго паралельне препарування бокових пазів;
Внаслідок препарування зуб набуває циліндричної або циліндроконічної
форми з паралельними головній осі бічними стінками із створеними на них пазами.
АЛГОРИТМ 8
Одонтопрепарування під комбіновану коронку за Бородюком

- сепарація (відокремлення) препарованого зуба від поруч розміщених
зубів. Проводиться при допомозі одностороннього диска з алмазним покриттям,
зверненим у бік препарованого зуба. Вважається закінченою, якщо диск вільно
проходить у міжзубному проміжку;
прямих та ввігнутих дисків з алмазним покриттям. Вважається закінченою, якщо
апроксимальні сторони зуба зішліфовані під кутом 6-9 градусів до головної осі
зуба до рівня шийки;
- препарування вестибулярної та оральної поверхонь. Проводиться при
допомозі дисків та фасонних головок з алмазним покриттям. Критерії
правильності препарування такі ж, як для апроксимальних поверхонь;
- препарування оклюзійної поверхні (ріжучого краю). Проводиться на
величину (приблизно 1,3 мм) під контролем зубів-антагоністів.
- напрямок руху ріжучого інструменту – від шийки зуба до оклюзійної
поверхні (за винятком сепарації);
Внаслідок препарування зуб набуває конічної або циліндроконічної форми з
паралельними головній осі бічними стінками.
150
АЛГОРИТМ 9
Одонтопрепарування під металеву суцільнолиту коронку

- створення границі уступу на препарованому зубі. Проводиться кулястим
або колесовидним алмазним бором на відстані 0.2-0.5 мм від рівня ясенного
прикріплення з вестибулярного і орального боку на глибину 0.5 мм. Інструмент
орієнтують вздовж головної осі зуба;
- вкорочування довжини зуба на 1.5 мм. Проводиться фасонною
алмазною головкою або диском. Інструмент орієнтують перпендикулярно до осі
зуба;
- препарування вестибулярної поверхні. Проводиться циліндричною або
конічною алмазною головкою з довжиною робочої частини, довшою від довжини
зуба. Інструмент орієнтується вздовж осі зуба або під невеликим кутом до неї для
створення конусності поверхні у 5-7°. Глибина препарування задається створеним
на першому етапі уступом;
- препарування апроксимальних поверхонь. Проводиться тонкою
алмазною головкою циліндричної або конічної форми на рівні ясенного
прикріплення так, щоб не пошкодити апроксимальну поверхню сусіднього зуба.
Інструмент орієнтують по осі зуба, після проходження контактного пункту –
нахиляють у бік ріжучого краю чи оклюзійної поверхні для створення конусності;
- препарування оральної поверхні. Проводиться аналогічно до
препарування вестибулярної поверхні;
- формування уступу. Проводиться торцевими головками різної форми,
що мають алмазне покриття лише на кінчику інструмента, після встановлення
ретракційної нитки. Препарування полягає у зішліфуванні твердих тканин зуба на
глибину 0.3-0.5 мм в напрямку зубо-ясенного прикріплення;
- згладжування гострих кутів і переходів між гранями зуба. Проводиться
циліндричною головкою без покриття на торцевій частині.
Студент вказує на головні особливості препарування під суцільнолиті коронки:
- формування кругового уступу прямокутної, півкруглої або скошеної
форми, в залежності від конструктивних особливостей штучної коронки;
- комбінування препарування на турбіні (для зняття великої кількості
тканин) і з препаруванням на швидкісній електробормашині (для кінцевого
формування уступу);
- постійне водяне охолодження;
- врахування топографії порожнини зуба та зон безпеки, оскільки
зішліфовується значний об’єм твердих тканин.
АЛГОРИТМ 10
Одонтопрепарування під пластмасову та комбіновану суцільнолиту коронку
151
- створення границі уступу на препарованому зубі. Проводиться кулястим
або колесовидним алмазним бором на відстані 0.2-0.5 мм від рівня ясенного
прикріплення з вестибулярного і орального боку на глибину 0.8-1.3 мм.
Інструмент орієнтують вздовж головної осі зуба;
- вкорочування довжини зуба на 1.5 мм. Проводиться фасонною
алмазною головкою або диском. Інструмент орієнтують перпендикулярно до осі
зуба;
- препарування вестибулярної поверхні. Проводиться циліндричною або
конічною алмазною головкою з довжиною робочої частини, довшою від довжини
зуба. Інструмент орієнтується вздовж осі зуба або під невеликим кутом до неї для
створення конусності поверхні у 5-7°. Глибина препарування задається створеним
на першому етапі уступом;
- препарування апроксимальних поверхонь. Проводиться тонкою
алмазною головкою циліндричної або конічної форми на рівні ясенного
прикріплення так, щоб не пошкодити апроксимальну поверхню сусіднього зуба.
Інструмент орієнтують по осі зуба, після проходження контактного пункту –
нахиляють у бік ріжучого краю чи оклюзійної поверхні для створення конусності;
- препарування оральної поверхні. Спочатку проводиться коротким
циліндричним бором у пришийковій ділянці, потім – кулястою головкою, із
створенням простору у 1.5-2.0 мм по відношенню до зубів-антагоністів під
контролем артикуляційного паперу;
- формування уступу. Проводиться торцевими головками різної форми,
що мають алмазне покриття лише на кінчику інструмента, після встановлення
ретракційної нитки. Препарування полягає у зішліфуванні твердих тканин зуба на
глибину 0.3-0.5 мм в напрямку зубо-ясенного прикріплення. Для пластмасової
коронки уступ доцільно розташовувати на рівні ясенного краю;
- згладжування гострих кутів і переходів між гранями зуба. Проводиться
циліндричною головкою без покриття на торцевій частині.
Студент вказує на головні особливості препарування під естетичні коронки:
- формування кругового уступу прямокутної, півкруглої або скошеної
форми, в залежності від конструктивних особливостей штучної коронки;
- комбінування препарування на турбіні (для зняття великої кількості
тканин) і з препаруванням на швидкісній електробормашині (для кінцевого
формування уступу);
- постійне водяне охолодження;
- врахування топографії порожнини зуба та зон безпеки, оскільки
зішліфовується значний об’єм твердих тканин.
АЛГОРИТМ 11
Одонтопрепарування під куксову штифтову вкладку

152
та фасонних головок з алмазним покриттям, глибиномір з ендостопом.
- підготовка каналу кореня. Проводиться при допомозі кулястих та
конусоподібних фісурних алмазних головок строго вздовж осі зуба (контроль –
пломбувальний матеріал в кореневому каналі). Глибина препарування
контролюється глибиноміром з ендостопом відповідно до даних рентгенографії;
- розширення кореневого каналу. Проводять на 2\3 довжини каналу і на
1/3 ширини зуба в медіо-дистальному напрямку;
- препарування надясенної частини кукси зуба. Зішліфовуються стоншені
краї емалі, устю канала надається овальна форма або препаруються додаткові
бокові заглиблення для попередження ротації (провертання) вкладки в кореневому
каналі.
- охолодження препарованого зуба;
- напрямок руху ріжучого інструменту строго паралельно осі кореневого
каналу;
- ощадне препарування твердих тканин надясенної частини кукси зуба.
АЛГОРИТМ 12
Вибір конструкції протезу при ІІІ класі за Кенеді
Матеріальне забезпечення: моделі щелеп з дефектами зубних рядів, ІІІ клас за

Кенеді.
Модель в/щ – відсутні 18, 16, 15, 14, 25, 26, 28 зуби, 13, 12, 11, 21, 22, 23 мають
каріозні ураження, 24 зруйнований на 2/3, канали запломбовані до верхівки.
Діагноз: часткова втрата зубів, ІІІ клас за Кенеді, дефект твердих тканин 13, 12, 11,
21, 22, 23, 24 зубів.
Показано виготовлення естетичних коронок (фарфорових, композитних,
металокерамічних або металопластмасових) на 13, 12, 11, 21, 22 зуби, 24 відновити куксовою
литою або комбінованою вкладкою (анкерні штифти з надбудовою з матеріалу для
відновлення кукси зуба), та виготовлення суцільнолитих комбінованих (металокерамічних
або металопластмасових) мостоподібних протезів з опорою на 17, 13 та 23, 24, 27 зуби.
Обґрунтування конструкції: естетичні коронки на зуби фронтальної групи показані
для заміщення дефекту твердих тканин і створення хорошого естетичного вигляду; перед
протезуванням значний дефект 24 зуба підлягає відновленню штифтовою конструкцією.
Включені дефекти у бічних відділах заміщуються мостоподібними протезами (дефекти
середнього розміру, обмежені з обох сторін стійкими зубами). Кількість опорних зубів
студент розраховує статичним методом за Агаповим або Оксманом, втрачені 18 та 28 зуби не
відновлюються.
АЛГОРИТМ 13
Планування конструкції протезу при ІV класі за Кенеді
153
Матеріальне забезпечення: моделі щелеп з дефектами зубних рядів І клас за Кенеді.
Модель в/щ – відсутні всі зуби бокової групи до рівня ікол з обох боків, склепіння піднебіння
добре виражене, верхньощелепні горби помірно атрофовані. 13 та 23 стійкі, нормальної
висоти.
Діагноз: часткова втрата зубів, І клас за Кенеді.
Показано виготовлення часткового знімного пластинкового протезу на в/щ з
кламерною фіксацією. При застосуванні гнутих дротяних кламерів 13 та 23 слід покрити
металевими штампованими коронками. Альтернативний варіант – бюгельний протез або
пластинковий з металевим базисом. Можлива замкова фіксація на 13 та 23, які в цьому
випадку покриваються комбінованими коронками.
Обґрунтування конструкції: основними для заміщення дистально необмежених
дефектів є знімні конструкції (пластинкові та бюгельні протези), які передають частину
жувального тиску на альвеолярний відросток і тверде піднебіння; незнімні конструкції при
обширних кінцевих дефектах не показані. Коронки на 13 та 23 зуби служать допоміжними
елементами фіксації або захищають опорні зуби від абразивної дії кламерів. Студент на
моделі окреслює границі знімного протеза: з вестибулярного боку – на рівні перехідної
складки, огинаючи тяжі та складки слизової оболонки в ділянці премолярів, з перекриттям
горбів в/щ. З піднебінного боку дистальна границя пластинкового протезу може бути
зменшена - не доходити до лінії „А” на 0.5-1.0 см (в залежності від вираженості склепіння
піднебіння і горбів в/щ), у фронтальному відділі – проходить на рівні шийок зубів. При
виготовленні бюгельного протеза дуга моделюється у вигляді широкої пластинки товщиною
1.0-1.5 мм, розміщеної у задній 1/3 твердого піднебіння. Виготовлення пластинкового
протеза з металевим базисом показано при частих переломах базиса, синдромі несприйняття
акрилового базису
АЛГОРИТМ 14
Планування конструкції протезів при І класі за Кенеді
Матеріальне забезпечення: Моделі з дефектами зубних рядів , хімічний олівець

Модель н/щ – часткова втрата зубів (відсутні всі зуби, за винятком ікол). Ікла стійкі,
нормальної висоти. Альвеолярна частина н/щ в ділянках дефектів помірно атрофована,
трикутної форми.
Діагноз: часткова втрата зубів, І клас за Кенеді.
Показано виготовлення часткового знімного пластинкового протеза з кламерною
фіксацією на іклах, які слід покрити металевими штампованими коронками. Альтернативні
варіанти: пластинковий протез з фіксацією на телескопічних коронках, штанзі Румпеля або
вкладках з кулястими атачменами.
Обґрунтування конструкції: кламерна фіксація найбільш проста у виготовленні,
проте найменш естетична. Усі вказані альтернативні варіанти здатні забезпечити більш
надійну фіксацію, а об’єднання зубів штангою показане при необхідності їх шинування
(рухомості І ступеню). Застосування вкладок з кулястими атачменами зменшує вивихуючий
момент сил на опорний зуб і таким чином подовжує термін його функціонування.
На моделі студент окреслює границі протеза: з вестибулярного боку – по перехідній
складці, огинаючи вуздечку нижньої губи і бокові тяжі в ділянках премолярів, в дистальному
відділі – до ретромолярних горбиків, з орального боку – по дну ротової порожнини,
огинаючи вуздечку язика. При кламерній фіксації базис в ділянці ікол з вестибулярного боку
відсутній. При застосуванні кулястих атачменів протез робиться по типу покривного, з
границями базису, як у повного протеза.
154
АЛГОРИТМ 15
Планування конструкції протезів при ІІ групі дефектів за Кеннеді
Матеріальне забезпечення: Моделі щелеп з дефектами зубних рядів, хімічний

олівець.
Модель в/щ – відсутні 18, 16, 15, 14, 25, 26, 27, 28 зуби, 13, 12, 11, 21, 22, 23 мають
рухомість І ст., альвеолярні відростки в ділянках дефектів помірно атрофовані,
верхньощелепові горби і склепіння піднебіння добре виражені.
Діагноз: часткова втрата зубів, ІІ клас за Кенеді.
Показано виготовлення бюгельного протеза з шинуючими пристосуваннями. У
конструкції слід передбачити заднє положення дуги у вигляді широкої плоскої пластини, яка
не торкатиметься піднебіння у ділянці кінцевого дефекту на 0.5-1.0 мм; багатоланковий
кламер Кенеді у передній ділянці, кламер Роуча на 13 та кламер зворотної дії на 24 зуби для
шинування фронтальної групи зубів; кламер Аккера на 17 зуб для забезпечення фіксації
протеза.
Обґрунтування конструкції: бюгельний протез є найбільш оптимальною
конструкцією в даному випадку, оскільки одночасно із заміщенням обидвох дефектів
здатний забезпечити шинування рухомих зубів і раціональний розподіл жувального тиску.
Відстояння дуги від піднебіння в ділянці кінцевого дефекту повинно компенсувати
занурення кінцевого сідла під час навантаження у слизову оболонку.
АЛГОРИТМ 16
Вибір конструкції протеза при повній втраті зубів на верхній щелепі
Матеріальне забезпечення: 6 моделей щелеп з різними дефектами зубного ряду,

хімічний олівець.
Модель в/щ – повна втрата зубів, виражені кісткові виступи в ділянці ікол,
альвеолярний відросток у фронтальній ділянці мало атрофований, грушеподібної форми,
торус різко виражений, склепіння піднебіння високе, верхньощелепні горби виражені.
Діагноз: повна втрата зубів, І тип атрофії за Шредером.
Показано виготовлення знімного пластинкового протезу з пелотами, фронтальна
група зубів – без моделювання штучних ясен („на приточуванні”), в ділянці торуса – м’яка
підкладка. Для виготовлення протеза потрібно зняти диференційований (компресійно-
декомпресійний) робочий відбиток.
Обґрунтування конструкції: відсутність базису у фронтальній ділянці з
вестибулярного боку покращує естетику протеза, а пелоти забезпечують надійну фіксацію.
Підкладка повинна зменшувати тиск на торус під час жувального навантаження.
На моделі студент окреслює границі базиса протеза: з вестибулярного боку на рівні
шийок фронтальних зубів, вздовж щічно-альвеолярної складки в ділянці премолярів, далі –
по перехідній складці, з перекриттям горбів в/щ, з піднебінного боку – по лінії „А”
(перекриття на 0.5 мм, орієнтир – сліпі ямки).
АЛГОРИТМ 17
155
Вибір конструкції протеза при повній втраті зубів на нижній щелепі
Матеріальне забезпечення: моделі беззубих щелеп, хімічний олівець.

Модель н/щ – повна відсутність зубів, альвеолярна частина помірно атрофована у
фронтальній ділянці і різко атрофована – у бічній, виражені поздовжні складки слизової
оболонки. Внутрішня коса лінія різко виражена.
Діагноз: повна втрата зубів н/щ, ІІІ тип атрофії за Келлером.
Показано виготовлення повного знімного пластинкового протеза з м’якою підкладкою
в ділянці внутрішньої косої лінії.
Обґрунтування конструкції: даний тип атрофії сприятливий для виготовлення
пластинкового протезу, а застосування м’якої підкладки попереджає травмування слизової
оболонки і покращує фіксацію протеза.
Студент на моделі окреслює границі знімного протеза: з вестибулярного боку – на
рівні перехідної складки, огинаючи вуздечку нижньої губи і бокові тяжі в ділянці
премолярів; в дистальному відділі – з перекриттям ретромолярних горбиків на 0.5-1.0 мм; з
орального боку – по дну ротової порожнини, огинаючи вуздечку язика. Окремо відмічає
границі м’якої підкладки – на 0.5 см по обидва боки від внутрішньої косої лінії.
АЛГОРИТМ 18
Визначення центральної оклюзії при І гр. дефектів зубних рядів за Бетельманом
У клініці
Матеріальне забезпечення: Стоматологічне крісло, набір медичних стоматологічних
інструментів, віск для базисів протезів або силіконовий відбитковий матеріал для реєстрації
оклюзії, зуботехнічний шпатель.
Порядок дії: - посадити хворого в крісло, голова хворого ледь відхилена назад, мя’зи
обличчя і шиї розслаблені, губи легко зімкнуті. Руки лікаря зігнуті в ліктьових суглобах,
китиці на рівні порожнини рота пацієнта.
- визначити, до якої групи для визначення центральної оклюзії відносяться зубні ряди.
При І гр. дефектів зубних рядів антагоністи збережені і розташовані так, що є 3 пари
контактів (у кожному з бокових та передньому відділах).
- провести визначення центральної оклюзії. Просять хворого відкрити рот і
доторкнутись кінчиком язика до заду твердого піднебіння, закрити рот і проковтнути слину.
Розвівши губи пацієнта, аналізують змикання зубних рядів у ЦО. ЦО характеризується
змиканням зубів при максимальній кількості контактуючих точок, середня лінія обличчя при
цьому співпадає з лінієюю, що проходить між центральними різцями. Головки н/щ
розташовуються біля основи схилу суглобового горбика. Фіксація знайденого положення
центральної оклюзії здійснюється смужкою розігрітого базисного воску або силіконовим
відбитковим матеріалом.
На фантомі
Матеріальне забезпечення: Моделі верхньої і нижньої щелеп з І, ІІ,ІІІ групами
зубних рядів для визначення ЦО і ЦС.
Порядок дії: - серед моделей з І, ІІ, ІІІ групами зубних рядів вибрати моделі, що
характеризують І групу для визначення ЦО. При І гр. зубних рядів антагоністи збережені і
розташовані так, що є 3 пари контактів (у кожному з бокових та передньому відділах).
156
- співставити моделі в положенні центральної оклюзії: моделі в ЦО співставляються
без допоміжних пристосувань за фасетками стирання. При цьому спостерігається
максимальна к-ть контактуючих точок між антагоністами. Середня лінія між центральними
різцями верхньої і нижньої щелеп лежать в одній сагітальній площині. Кожен зуб змикається
з двома антагоністами - головним і побічним, за винятком зуба мудрості в/щ і першого
нижнього різця, що мають по одному антагоністу.
Кожен верхній зуб змикається з однойменним нижнім і позаду розташованим, кожен
нижній - з однойменним верхнім і розташованим попереду.
Верхні передні зуби перекривають нижні на 1/3 висоти коронки, між ними наявний
ріжучо-горбиковий контакт. Щічні горбики верхніх премолярів і молярів розташовані наовні
від однойменних горбиків нижніх премолярів і молярів. Піднебінні горбики верхніх зубів
попадають в поздовжні боріздки верхніх зубів.
Передній щічний горбик першого верхнього моляра розташовується на щічній стороні
нижнього першого моляра в поперечній боріздці між щічними горбиками. Задній щічний
горбик першого верхнього моляра розташовується між задньощічним горбиком
однойменного нижнього моляра і передньощічним горбиком другого нижнього моляра.
АЛГОРИТМ 19
Визначення центральної оклюзії при ІІ групі дефектів зубних рядів за Бетельманом
У клініці
Матеріальне забезпечення: стоматологічне крісло, набір медичних стоматологічних
інструментів, шпатель зуботехнічний, спиртівка, склянка з водою для полоскання, склянка з
холодною водою, спирт, вата, моделі щелеп, восковий базис з оклюзійними валиками,
базисний віск, розцвітка для гарнітурів штучних зубів.
Порядок дії: - перевірити правильність виготовлення воскових базисів з оклюзійними
валиками, стан робочої і допоміжної моделей: восковий базис з оклюзійними валиками
повинен щільно прилягати до моделі, ширина валиків у передньому і боковому відділах
відповідно близько 0,6 та 1 см, висота – на 1-2 мм вище природних зубів на моделі. Валики
повинні розташовуватись на базисі по середині альвеолярного відростка. Робоча модель - без
дефектів та пошкоджень протезного ложа, допоміжна - без пошкоджень зубів від оклюзійної
поверхні до екватора.
- посадити хворого в крісло для визначення ЦО: голова хворого злегка відкинута
назад, м’язи обличчя і шиї розслаблені, губи ледь зімкнуті. Положення рук лікаря при
згинанні в ліктях передбачає розташування китиць на рівні рота пацієнта.
- продезинфікуйте та охолодіть базис з оклюзійними валиками і введіть в ротову
порожнину. Щільне прилягання воскового базиса до тканин протезного ложа, а воскові
оклюзійні валики виступають на 1-2 мм над рівнем зубів.
- запропонуйте хворому обережно зімкнути зуби і приступіть до припасування
воскового базиса з оклюзійними валиками. При закриванні рота спостерігається контакт
оклюзійної поверхні воскового валика з зубами-антагоністами, розмежування прикусу (на
природних зубах). Відмічають місця корекції, необхідної для змикання зубів в центральній
оклюзії, охолоджують базис з валиками у воді, встановлюють на модель, зрізають надлишки
воску. Припасований базис з оклюзійним валиком при закритому в центральній оклюзії роті
повинен щільно і рівномірно прилягати до зубів-антагоністів. Рівномірність прилягання
перевіряється візуально, щільність - введенням шпателя між валиком і зубами при закритому
роті (шпатель не повинен входити між зубами і валиками).
157
- підготуйте базис з оклюзійними валиками для фіксації центральної оклюзії. Всі
маніпуляції проводять на моделі. З оклюзійної поверхні припасованого валика зрізають віск
на товщину близько 1 мм, наносять розм’якшену смужку базисного воску товщиною близько
2 мм, приклеюють їх гарячим шпателем і ним же розм’якшують приклеєні смужки.
- проведіть фіксацію центральної оклюзії. Базис із розм’якшеним оклюзійним валиком
вводять в ротову порожнину і притримуючи його вказівними пальцями пропонують хворому
торкнутись кінчиком язика до твердого піднебіння та закриваючи рот ковтнути слину. При
цьому пальці забирають ковзаючими рухами до кутів рота. Виведіть базис із валиком з
ротової порожнини, охолодіть у воді. На поверхні валика наявні відбитки зубів-антагоністів.
- перевірте правильність фіксації центральної оклюзії. Охолоджений базис з валиком
повторно введіть в ротову порожнину і попросіть хворого без зусилля зімкнути зуби та
ковнтути слину. Контролюйте відповідність змикання валика з антагоністами. Пропонуйте
хворому проводити невеликі (до 1 см) відкривання і закривання рота та перевірте контакт
зубів з їх відбитками на валику.
- нанесіть орієнтири для встановлення штучних зубів. Орієнтирами для встановлення
бокових зубів є зуби, що залишились. При відсутності передніх зубів шпателем нанесіть на
вестибулярну поверхню орієнтуючі лінії: серединну лінію обличчя, лінію іклів за рівнем
зовнішніх країв крил носа, лінію усмішки за рівнем нижнього краю верхньої губи при
усмішці.
На фантомі
Матеріальне забезпечення: Моделі верхньої і нижньої щелеп з І, ІІ, ІІІ групами
зубних рядів для визначення центральної оклюзії і центрального співвідношення, базис з
оклюзійними валиками, шпатель зуботехнічний, спиртівка, віск базисний, склянка з
холодною водою.
Порядок дії: - серед моделей з І, ІІ, ІІІ групами зубних рядів вибрати ті, що
характеризують ІІ групу для визначення ЦО. При ІІ групі зубних рядів антагоністи
розташовані так, що моделі неможливо співставити в центральній оклюзії без допоміжних
пристосувань.
- перевірити правильність виготовлення воскових базисів з оклюзійними валиками,
стан робочої і допоміжної моделей. Восковий базис з оклюзійними валиками повинен щільно
прилягати до моделі, ширина валиків у передньому і боковому відділах відповідно близько
0,6 та 1 см, висота – на 1-2 мм вище природних зубів на моделі. Валики повинні
розташовуватись на базисі по середині альвеолярного відростка. Робоча модель без дефектів
та пошкоджень протезного ложа, допоміжна без пошкоджень зубів від оклюзійної поверхні
до екватора.
- охолодіть базис з оклюзійними валиками і накладіть на фантомну щелепу з
дефектом зубного ряду. Щільне прилягання воскового базиса до фантомного протезного
ложа, а воскові оклюзійні валики виступають на 1-2 мм над рівнем зубів.
- зімкніть фантомні щелепи і приступіть до припасування воскового базиса з
оклюзійними валиками. При змиканні фантомних щелеп спостерігається контакт воскового
валика із зубами-антагоністами та розмежування прикусу. Відмічають місця корекції валика,
переносять його на модель і зрізають надлишки воску. Припасований базис з оклюзійним
валиком при змиканні фантомних моделей щільно і рівномірно прилягає до зубів-
антагоністів.
- підготуйте базис з оклюзійними валиками для фіксації центральної оклюзії. Всі
маніпуляції проводять на моделі. З оклюзійної поверхні припасованого валика зрізають віск
на товщину близько 1 мм, наносять розм’якшену смужку базисного воску товщиною близько
2 мм, приклеюють їх гарячим шпателем і ним же розм’якшують приклеєні смужки.
158
- проведіть фіксацію центральної оклюзії на фантомі. Базис із розм’якшеним валиком
накладають на фантомну щелепу і змикають до контакту зубів антагоністів. Після застигання
воску, виводять базис із валиком і охолоджують у воді.
- перевірте співставлення моделей у положенні центральної оклюзії. Робоча і
допоміжна моделі чітко фіксуються у положенні центральної оклюзії з допомогою воскового
базиса з оклюзійним валиком.
АЛГОРИТМ 20
Визначення центрального співвідношення при ІІІ групі зубних рядів за Бетельманом
У клініці
базисний віск, розцвітка для гарнітурів штучних зубів, лінійка, олівець, ручка.
валиками, стан робочої і допоміжної моделей. Восковий базис з оклюзійними валиками
повинен щільно прилягати до моделі, ширина валиків в передньому і боковому відділах
відповідно близько 0,6 і 1 см, висота – на 1-2 мм вище природних зубів на моделі. Валики
повинні розташовуватись на базисі по середині альвеолярного відростка. Робоча модель без
дефектів та пошкоджень протезного ложа, допоміжна без пошкоджень зубів від оклюзійної
поверхні до екватора.
- посадити хворого в крісло для визначення центрального співвідношення. Голова
хворого злегка відкинута назад, м’язи обличчя і шиї розслаблені, губи ледь зімкнуті.
Положення рук лікаря при згинанні в ліктях перед бачає розташування китиць на рівні рота
пацієнта.
- визначіть висоту нижнього відділу обличчя в положенні центрального
співвідношення щелеп анато-функціональним методом. Визначіть вимірюванням висоту
нижнього відділу обличчя в положенні функціонального спокою і зафіксуйте для пам’яті. Для
зменшення похибки проведіть вимірювання кілька разів. З цією метою використовують
спеціальну лінійку з повзунком, або наносять олівцем точки на найвипукліших частинах носа
і підборіддя. Дослідженнями встановлено, що різниця між висотою нижнього відділу обличчя
в функціональному спокої і центральному співвідношенні становить в середньому 2-3 мм.
Взявши за основу ці параметри і визначають висоту нижнього відділу обличчя в
центральному співвідношенні.
- продезинфікуйте та охолодіть базис з оклюзійними валиками і визначіть порядок їх
введення в ротову порожнину. Припасування починають з верхнього базиса з оклюзійними
валиками. В інших випадках припасування починають з того базиса, оклюзійна поверхня
валиків якого контактує з більшою кількістю природних зубів-антагоністів.
- накладіть восковий базис з оклюзійними валиками на відповідну щелепу і приступіть
до його припасування. Пропонують хворому несильно закривати рот до контакту вликів із
зубами. Відмічають місця валиків, що підлягають корекції і на моделях розігрітим шпателем
поступово зрізають надлишки воску до рівня, що відповідає центральному співвідношенню
щелеп, установлючи рівномірний і щільний контакт між валиками і зубами антагоністами. В
такій же послідовністі припасовують базис з валиком на протилежній щелепі. Рівномірність
контактів між зімкнутими валиками перевіряють візуально, а щільність- спробою ввести між
ними зуботехнічний шпатель (не повинен вводитись). Зрізуванням чи нашаровуваням воску
159
на вестибулярну поверхню валиків досягають оптимальної опори для мяких тканин губ і щік
з метою покращення естетичного вигляду.
- підготуйте воскові базиси з оклюзійними валиками для фіксації центрального
співвідношення щелеп. На боковій оклюзійній поверхні валика верхньої щелепи шпателем
роблять хрестоподібні насічки, а напроти антогоністів зрізають віск на товщину 1 мм. На 1мм
також зрізають оклюзійну поверхню валиків нижньої щелепи. На зрізані ділянки наклеюють
підігріту смужку базисного воску товщиною близько 2 мм і розм’якшують їх гарячим
шпателем.
- проведіть фіксацію центрального співвідношення. Базиси з розм’якшеними валиками
вводять в ротову порожнину і притримуючи вказівними пальцями просять хворого
торкнувшись кінчиком язика твердого піднебіння закрити рот і проковтнути слину. При
цьому пальці ковзають до кутів рота. Лінійкою контролюють відповідність висоти нижнього
відділу обличчя центральному співвідношенню щелеп. Виведіть зімкнуті воскові базиси з
рота, охолодіть у воді і роз’єднайте.
- перевірте правильність фіксації центрального співвідношення щелеп. Охолоджені
базиси з валиками повторно накладають на щелепи і повторюючи прийоми визначення
центрального співвідношення перевірте правильність змикання валиків.
- нанесіть орієнтири для встановлення штучних зубів. Орієнтирами для встановлення
бокових зубів служать природні зуби. При відсутності передніх зубів верхньої щелепи
скальпелем наносять на вестибулярній поверхні верхнього валика орієнтуючі лінії: серединну
лінію обличчя, лінію іклів за рівнем зовнішніх країв крил носа, лінію усмішки за рівнем
оголення верхнього валика при усмішці. Підберіть колір штучних зубів відповідно шкали
кольорів при природньому освітленні, а також тип зубів в залежності від конституції хворого.
На фантомі
(за умовною міжальвеолярною висотою в стані функціонального спокою).
Матеріальне забезпечення: Моделі верхньої і нижньої щелеп з І, ІІ, ІІІ групами
зубних рядів для визначення центральної оклюзії і центрального співвідношення, базис з
оклюзійними валиками, шпатель зуботехнічний, спиртівка, віск базисний, склянка з
холодною водою, лінійка, олівець, ручка.
Порядок дії: - серед моделей з І,ІІ, ІІІ групами зубних рядів вибрати ті, що
характеризують ІІІ групу для визначення центрального співвідношення. При ІІІ групі зубних
рядів нема жодної пари антагоністів (нефіксована міжальвеолярна висота).
- перевірити правильність виготовлення воскових базисів з оклюзійними валиками,
стан робочої і допоміжної моделей. Восковий базис з оклюзійними валиками повинен щільно
прилягати до моделі, ширина валиків в передньому і боковому відділах відповідно близько
0,6 та 1 см, висота – на 1-2 мм вище природних зубів на моделі. Валики повинні
розташовуватись на базисі по середині альвеолярного відростка. Робоча модель без дефектів
та пошкоджень протезного ложа, допоміжна без пошкоджень зубів від оклюзійної поверхні
до екватора.
- визначіть міжальвеолярну висоту в положенні центрального співвідношення за
умовною міжальвеолярною висотою в стані функціонального спокою. Міжальвеолярна висота
центрального співвідношення менша від умовної міжальвеолярної висоти функціонального
спокою на 2-3 мм.
- охолодіть базиси з оклюзійними валиками і визначіть порядок їх введення в ротову
порожнину. Припасовування починають з верхнього базиса з оклюзійними валиками. В інших
випадках припасування починають з того базиса, оклюзійна поверхня валиків якого контактує
з більшою кількістю природних зубів-антогоністів.
- накладіть восковий базис з оклюзійними валиками на відповідну щелепу і приступіть
до його припасовування. Змикаючи фантомні щелепи відмічають місця валиків, що
підлягають корекції і на гіпсових моделях розігрітим шпателем зрізають надлишки воску до
160
рівня, що відповідає центральному співвідношенню щелеп, установлюючи рівномірний і
щільний контакт між валиками і зубами-антагоністами. В такій же послідовності
припасовують базис з валиками на протилежній фантомній щелепі.
співвідношення щелеп. Базиси з валиками на моделях. На боковій оклюзійній поверхні валика
верхньої щелепи шпателем роблять хрестоподібні насічки, а навпроти на нижньому валику
зрізають віск на товщину 1 мм.. На зрізані ділянки наклеюють підігріту смужку базисного
воску товщиною близько 2 мм і розм’якшують їх гарячим шпателем.
- проведіть фіксацію центрального співвідношення. Базиси з розм’якшеними валиками
накладають на фантомні моделі щелеп і змикають до рівня міжальвеолярної висоти умовного
центрального співвідношення. Охолодіть і роз’єднайте зімкнуті воскові базиси.
- нанесіть умовні орієнтири для встановлення штучних зубів та поясніть їх значення.
Середня лінія відповідає серединні лінії обличчя і орієнтиром для встановлення центральних
різців. Лінія іклів визначає ширину шести передніх зубів. Лінія усмішки задає розмір висоти
передніх зубів в/щ.
АЛГОРИТМ 21
Визначення центрального співвідношення при ІV групі (беззубі щелепи)
У клініці
базисний віск, розколірка для гарнітурів штучних зубів, лінійка, олівець, ручка.
валиками, стан робочої і допоміжної моделей. Воскові базиси з оклюзійними валиками
повинні щільно прилягати до моделі, висота валиків у передньому відділі білизько 1,5 см,
бокових- 0,5-0,8 см, ширина – відповідно 3-4 мм та 8-10 мм. Валики повинні
розташовуватись на базисі по середині альвеолярного відростка. Робочі моделі без дефектів
та пошкоджень протезного ложа.
- посадити хворого в крісло для визначення центрального співвідношення. Голова
хворого злегка відкинута назад, м’язи обличчя і шиї розслаблені, губи ледь зімкнуті.
Положення рук лікаря при згинанні в ліктях передбачає розташування китиць на рівні рота
пацієнта.
- підготовка верхнього валика. Продезинфікуйте базиси з валиками. Висота верхнього
валика повинна відповідати лінії змикання губ, при розмовній пробі нижній край валика на 1-
2 мм виступає зпід верхньої губи. У передньому відділі оклюзійна поверхня валика
паралельна зіничній лінії, а в бокових –носовушній лінії (камперовській горизонталі).
- визначіть висоту нижнього відділу обличчя в положенні центрального
співвідношення щелеп анатомо-функціональним методом. Виміряйте висоту нижнього
відділу обличчя у положенні функціонального спокою при накладеному верхньому базисі з
валиком і відніміть від неї 2-3 мм.
- припасування нижнього воскового базиса з оклюзійним валиком. Накладають нижній
базис з валиком і просять пацієнта несильно закривати рот до контакту валиків. Відмічають
місця корекції нижнього валика. Зрізаючи або нашаровуючи віск, корегують нижній валик до
отримання знайденої в центральному співвідношенні висоти нижнього відділу обличчя. При
цьому між валиками установлюють щільний і рівномірний контакт по всій довжині.
Рівномірність контактів між зімкнутими валиками перевіряють візуально, а щільність -
161
спробою ввести між ними зуботехнічний шпатель (не повинен вводитись). Зрізуванням чи
нашаровуваням воску на вестибулярну поверхню валиків досягають оптимальної опори для
м’яких тканин губ і щік з метою покращення естетичного вигляду. Контроль оформлення
вестибулярної поверхні валиків здійснюють візуально за конфігурацією обличчя в боковій
проекції;
- підготуйте воскові базиси з оклюзійними валиками до фіксації центрального
співвідношення щелеп. Базиси з валиками на моделях. На боковій оклюзійній поверхні
верхнього валика роблять хрестоподібні насічки, а на оклюзійній поверхні нижнього валика
напроти цих насічок зрізають віск і приклеюють розм’якшений віск, який виступає за
оклюзійну поверхню.
- Фіксація центрального співвідношення. Базиси з розм’якшеними валиками вводять в
ротову порожнину і притримуючи вказівними пальцями просять хворого торкнутись
кінчиком язика твердого піднебіння, закрити рот і проковтнути слину. При цьому пальці
ковзають до кутів рота. Лінійкою контролюють відповідність висоти нижнього відділу
обличчя центральному співвідношенню щелеп. Виведіть зімкнуті воскові базиси з рота,
охолодіть у воді і роз’єднайте.
- перевірте правильність фіксації центрального співвідношення щелеп. Охолоджені
базиси з валиками повторно накладають на щелепи і повторюючи прийоми визначення
центрального співвідношення перевірте правильність змикання валиків.
- нанесіть орієнтири для встановлення штучних зубів. Нанесення орієтуючих ліній:
серединна лінія обличчя; лінія іклів за рівнем зовнішніх країв крил носа; лінія усмішки за
рівнем оголення верхнього валика при усмішці. Тип зубів (трикутний, квадратний, овальний)
відповідає конституційному типу пацієнта.
На фантомі
(за умовною міжальвеолярною висотою в стані функціонального спокою).
Матеріальне забезпечення: Моделі верхньої і нижньої беззубих щелеп для
визначення центрального співвідношення, базис з оклюзійними валиками, шпатель
зуботехнічний, спиртівка, віск базисний, склянка з холодною водою, лінійка, олівець, ручка.
валиками, стан робочої і допоміжної моделей. Воскові базиси з оклюзійними валиками
повинні щільно прилягати до моделі, висота валиків у передньому відділі білизько 1,5 см,
бокових- 0,5-0,8 см, ширина – відповідно 3-4 мм та 8-10 мм. Валики повинні
розташовуватись на базисі по середині альвеолярного відростка. Робочі моделі без дефектів
та пошкоджень протезного ложа.
- визначіть міжальвеолярну висоту в положенні центрального співвідношення за
умовною міжальвеолярною висотою в стані функціонального спокою. Міжальвеолярна висота
центрального співвідношення менша від умовної міжальвеолярної висоти функціонального
спокою на 2-3 мм.
- охолодіть базиси з оклюзійними валиками і визначіть порядок їх накладання на
фантомах. Накладають верхній базис з валиком на фантом.
- припасовування нижнього базиса з валиками. Накладіть нижній базис на фантом і
змикаючи фантомні щелепи відмічають місця нижнього валика, що підлягають корекції і на
гіпсових моделях розігрітим шпателем зрізають надлишки воску до рівня, що відповідає
центральному співвідношенню щелеп, установлюючи рівномірний і щільний контакт між
валиками.
співвідношення щелеп. Базиси з розм’якшеним валиком на н/щ накладають на фантомні
моделі щелеп і змикають до рівня міжальвеолярної висоти умовного центрального
співвідношення. Охолодіть і розєднайте зімкнуті воскові базиси .
162
- перевірте співставлення моделей у положенні центрального співвідношення. Моделі
чітко фіксуються у центральному співвідношенні за допомогою воскових базисів.
- нанесіть умовні орієнтири для постановки штучних зубів та поясніть їх значення.
Середня лінія відповідає серединній лінії обличчя і є орієнтиром для постановки центральних
різців. Лінія іклів визначає ширину шести передніх зубів. Лінія усмішки задає розмір висоти
передніх зубів.
АЛГОРИТМ 22
Припасування і фіксація куксової вкладки
Матеріальне забезпечення: стоматологічна установка або фантомна бормашина,

прямий наконечник (10 000 об/хв), набір карборундових головок та вулканітових дисків,
каналонаповнювач, артикуляційний папір, стоматологічний цемент для фіксації незнімних
протезів, набір стоматологічних інструментів (пінцет, дзеркало, зонд, екскаватор, шпатель,
скляна пластинка для замішування цементу, лоток), фантом з моделями щелеп,
співставленими у положенні центральної оклюзіїї, куксова вкладка на гіпсовій моделі, спирт,
перекис водню 3%, вата.
Порядок дії:
- огляд куксової вкладки на гіпсовій моделі (точність прилягання,
правильність анатомічної форми, положення вкладки в зубній дузі з урахуванням
коронки, якість обробки);
- дезинфекція вкладки ватною кулькою, змоченою спиртом;
- очистка кукси препарованого зуба, накладання вкладки;
- оцінка якості крайового прилягання, положення вкладки в зубній дузі,
перевірка оклюзійних та артикуляційних контактів (повинен бути простір між
вкладкою і зубами-антагоністами на товщину коронки);
- зішліфовування країв та поверхонь вкладки (при необхідності) при
допомозі бормашини;
- дезинфекція і обезжирювання вкладки спиртом;
- обробка кореневого каналу і кукси зуба перекисом водню, спиртом,
ізоляція від слини;
- приготування фіксуючого цементу (згідно інструкції фірми-
виготовлювача);
- введення цементу в кореневий канал, накладання цементу на штифтову
частину вкладки, фіксація вкладки на зубі;
- перевірка оклюзійних співвідношень;
- очистка вкладки від залишків цементу після його структуризації.
АЛГОРИТМ 23
Припасування і фіксація металевої штампованої коронки

крампонні та дзьобоподібні щипці, коронкознімач, наковальня та зуботехнічний молоточок,
артикуляційний папір, стоматологічний цемент для фіксації незнімних протезів, набір
стоматологічних інструментів (пінцет, дзеркало, зонд, екскаватор, шпатель, скляна
163
пластинка для замішування цементу, лоток), фантом з моделями щелеп, співставленими у
положенні центральної оклюзіїї, металева штампована коронка на гіпсовому стовпчику,
спирт, перекис водню 3%, вата.
- огляд коронки на гіпсовому стовпчику (границі шийки, правильність
анатомічної форми, якість обробки);
- дезинфекція коронки ватною кулькою, змоченою спиртом;
- очистка кукси препарованого зуба, накладання коронки;
- оцінка якості крайового прилягання, перевірка щільності
апроксимальних та оклюзійних контактів;
- вкорочування краю коронки (при необхідності) при допомозі
бормашини;
- дезинфекція і обезжирювання коронки спиртом;
- обробка кукси зуба перекисом водню, спиртом, ізоляція від слини;
- накладання цементу у коронку, фіксація коронки на зубі;
- очистка коронки від залишків цементу після його структуризації
АЛГОРИТМ 24
Припасування і фіксація металевої суцільнолитої коронки

коронкознімач, мікрометр, артикуляційний папір, стоматологічний цемент для фіксації
незнімних протезів, набір стоматологічних інструментів (пінцет, дзеркало, зонд, екскаватор,
шпатель, скляна пластинка для замішування цементу, лоток), фантом з моделями щелеп,
співставленими у положенні центральної оклюзіїї, металева суцльнолита коронка на гіпсовій
моделі, спирт, перекис водню 3%, вата.
- огляд коронки на гіпсовій моделі (границі шийки, правильність
анатомічної форми, якість обробки);
- оцінка якості крайового прилягання до уступу на препарованому зубі,
перевірка щільності апроксимальних та оклюзійних контактів;
- корекція країв коронки, оклюзійних та артикуляційних контактів (при
необхідності) при допомозі бормашини під контролем мікрометра;
- накладання цементу у коронку, фіксація на зубі;
- очистка коронки від залишків цементу після його структуризаціЇ.
164
АЛГОРИТМ 25
Припасування і фіксація комбінованої металокерамічної коронки

коронкознімач, мікрометр, артикуляційний папір, стоматологічний цемент для фіксації
співставленими у положенні центральної оклюзіїї, комбінована металокерамічна коронка на
гіпсовій моделі, спирт, перекис водню 3%, вата.
- огляд коронки на гіпсовій моделі (границі шийки, правильність
анатомічної форми, якість обробки і керамічного покриття);
- оцінка якості крайового прилягання до уступу на препарованому зубі,
перевірка щільності апроксимальних та оклюзійних контактів, положення зуба в
зубній дузі, відповідності кольору облицювання;
- корекція країв коронки, оклюзійних та артикуляційних контактів (при
необхідності) при допомозі бормашини під контролем мікрометра;
- накладання цементу у коронку, фіксація коронки на зубі;
- очистка коронки від залишків цементу після його структуризації.
АЛГОРИТМ 26
Припасування та фіксація штамповано-паяного мостоподібного протезу

коронкознімач, артикуляційний папір, стоматологічний цемент для фіксації незнімних
протезів, набір стоматологічних інструментів (пінцет, дзеркало, зонд, екскаватор, шпатель,
скляна пластинка для замішування цементу, лоток), фантом з моделями щелеп,
співставленими у положенні центральної оклюзіїї, штамповано-паяний мостоподібний
протез, спирт, перекис водню 3%, вата.
- огляд мостоподібного протеза на моделі (границі шийок опорних
коронок, правильність анатомічної форми, якість пластмасового покриття, паяних
швів, якість обробки протеза в цілому);
- дезинфекція протеза ватною кулькою, змоченою спиртом;
- очистка кукс препарованих зубів, накладання мостоподібного протеза;
- оцінка якості крайового прилягання опорних коронок, перевірка
щільності апроксимальних контактів, відношення тіла протеза до беззубої частини
165
альвеолярного відростка, оклюзійних та артикуляційних співвідношень із зубами-
антагоністами, відповідності кольору облицювання природним зубам пацієнта;
- корекція пластмасового облицювання (при необхідності) при допомозі
бормашини;
- дезинфекція і обезжирювання опорних коронок спиртом;
- обробка кукс зубів перекисом водню, спиртом, ізоляція від слини;
- накладання цементу у коронки, фіксація мостоподібного протезу на
опорних зубах;
- очистка коронок і тіла протезу від залишків цементу після його
структуризації.
АЛГОРИТМ 27
Припасування та фіксація незнімного металокерамічного мостоподібного протезу

прямий наконечник (10 000 об/хв), набір карборундових головок та головок з алмазним
покриттям, коронкознімач, артикуляційний папір, стоматологічний цемент для фіксації
співставленими у положенні центральної оклюзіїї, металокерамічний мостоподібний протез,
спирт, перекис водню 3%, вата.
- огляд мостоподібного протеза на моделі (границі шийок опорних
коронок, правильність анатомічної форми, якість кеармічного покриття, якість
обробки протеза в цілому);
- дезинфекція протеза ватною кулькою, змоченою спиртом;
- очистка кукс препарованих зубів, накладання мостоподібного протеза;
- оцінка якості крайового прилягання опорних коронок до уступів,
перевірка щільності апроксимальних контактів, відношення тіла протеза до
беззубої частини альвеолярного відростка, оклюзійних та артикуляційних
співвідношень із зубами-антагоністами, відповідності кольору облицювання
природним зубам пацієнта;
- корекція керамічного облицювання (при необхідності) при допомозі
бормашини;
- повторне глазурування в з/т лабораторії (за умови корекції
облицювання);
- дезинфекція і обезжирювання опорних коронок спиртом;
- обробка кукс зубів перекисом водню, спиртом, ізоляція від слини;
- накладання цементу у коронки, фіксація мостоподібного протезу на
опорних зубах;
- очистка коронок і тіла протезу від залишків цементу після його
структуризації.
166
АЛГОРИТМ 28
Припасування та накладання часткового знімного пластинкового протеза з кламерною

фіксацією

прямий наконечник (10 000 об/хв), набір карборундових та гумових абразивних головок,
артикуляційний папір, набір стоматологічних інструментів (пінцет, дзеркало, зонд, лоток),
фантом з моделями щелеп, співставленими у положенні центральної оклюзіїї, частковий
знімний пластинковий протез, спирт, вата.
- огляд пластинкового протеза (якість обробки базиса протеза, кламерів);
- дезинфекція протеза кулькою вати, змоченою в спирті;
- введення протеза в ротову порожнину (визначити шлях введення-
виведення), накладання на опорні зуби елементів фіксації (кламерів); при
необхідності – корекція базиса в місцях прилягання до природних зубів пацієнта;
- перевірка щільності прилягання плечей кламерів до опорних зубів, а
базису протеза – до беззубих ділянок альвеолярного відростка;
- визначення співвідношення базиса до рухомих ділянок слизової
оболонки протезного ложа;
- перевірка оклюзійних та артикуляційних співвідношень штучних зубів
до зубів-антагоністів, їх положення в зубній дузі;
- перевірка ефективності фіксації та стабілізації протеза, фонетичні
проби;
- корекція (при необхідності) країв базису, оклюзійної поверхні штучних
зубів;
- накладання протеза відповідно до вибраного шляху введення протеза;
- навчання пацієнта навичкам накладання і догляду за протезом.
-
АЛГОРИТМ 29
Припасування та накладання бюгельного протезу

фантом з моделями щелеп, співставленими у положенні центральної оклюзіїї, бюгельний
протез, спирт, вата.
- огляд бюгельного протеза (якість обробки елементів каркасу – дуги,
кламерів, оклюзійних накладок і т.п., - та базисної пластмаси сідловидних частин);
виведення), накладання на опорні зуби елементів фіксації;
- перевірка щільності прилягання плечей кламерів та оклюзійних
накладок до опорних зубів, сідловидних частин – до беззубих ділянок
альвеолярного відростка, дуги;
167
проби;
- корекція (при необхідності) країв базису сідловидних частин,
оклюзійної поверхні штучних зубів;
АЛГОРИТМ 30
Припасування та накладання повного знімного пластинкового протеза

прямий наконечник (10 000 об/хв), набір карборундових та гумових абразивних головок,
фантом з моделями щелеп, співставленими у положенні центральної оклюзіїї, повний
пластинковий протез, спирт, вата.
- огляд платинкового протеза (якість обробки базисної пластмаси, границі
базиса, внутрішня поверхня протеза);
виведення;
- перевірка щільності прилягання базису протеза (попередньо слід
витіснити з-під протеза повітря і надлишок рідини для створення кругового
замикаючого клапана);
проби;
- корекція (при необхідності) країв базису сідловидних частин,
оклюзійної поверхні штучних зубів;
168
ДИСЦИПЛІНА «ДИТЯЧА СТОМАТОЛОГІЯ»
(Дитяча терапевтична стоматологія)
АЛГОРИТМ 1
Проведення професійної гігієни порожнини рота
Теоретичне обґрунтування. Професійна гігієна-це регулярний комплекс заходів,

який проводиться лікарем-стоматологом або зубним гігієністом і спрямований на
попередження розвитку карієсу і захворювань пародонту.
Мета професійної гігієни полягає в усуненні (точніше мінімалізації) локальними
методами патогенного впливу мікробних факторів на тканини періодонта. Зміст курсу
професійної гігієни, кількість відвідувань, частота повторних візитів залежить від
індивідуальних особливостей пацієнта:
- рівня його мотивації до проведення гігієни порожнини рота і гігієнічних навичок;
- кількості і якості зубних відкладень;
- стану пародонта.
Переважно проводять професійну гігієну у дітей з 6ти років, з 12 років-можна
застосовувати УЗ. При ортодонтичному лікуванні проф. гігієна показана раз на 4 місяці.
1). Зняття твердих зубних відкладень (зубного каменю) за допомогою набору гачків
(кюрети Грейсі):
- у правій руці фіксують екскаватор в положенні пера, яким пишуть;
- робочу руку з інструментом встановлюють на підборідді, щелепі або сусідніх
зубах;
- зуб фіксують великим або вказівним пальцем лівої руки, що накладений на
вестибулярну або оральну поверхню зуба, протидіючи напряму сили робочого інструменту,
або накладанням на різальний край, фіксуючи зуб вздовж осі;
- робочу частину екскаватора підводять під нижній край каменя з вестибулярної
поверхні зуба і важілеподібним рухом, що направлений до різального краю, опираючись на
палець, відколюють камінь з поверхні зуба;
- гладилкою малого розміру, серповидним гачком або тонкою робочою частиною
невеликого екскаватора виштовхують зубний камінь з міжзубних проміжків, тобто з
контактних поверхонь зуба в лабіо-лінгвальному напрямі;
- в останню чергу екскаватором або великим серповидним гачком видаляють зубний
камінь з лінгвальної або піднебінної поверхні зубів, інструмент при цьому спирається на
зуби протилежної сторони (в одне відвідування видаляється камінь з певної групи зубів);
-зняття каменя чергують з антисептичним промиванням міжзубних проміжків.
2). Зняття м’яких зубних відкладень.
-щіточку з синтетичної щетини фіксують в кутовий стоматологічний наконечник.
-на щіточку наносять полірувальну пасту для зняття м’яких зубних відкладень;
-на першій швидкості (3000-5000 об/хв.) обробляють поверхні зубів за допомогою
вертикальних, горизонтальних та колових рухів;
-гігієну міжзубних проміжків проводять за допомогою флосу;
-після проведення процедури порожнину рота промивають антисептиком ( 0.05% р-н
хлоргексидину);
-контроль якості професійної гігієни проводять за допомогою розчину Шиллєра-
Писарєва.
169
Рекомендація для хворого: при наявності гіперестезії після проведення процедури
використовувати для індивідуальної гігієни порожнини рота зубну пасту “Сенсодин” для
зняття підвищеної чутливості зубів.
1.Набір гачків для зняття зубного каменю, скейлери.

2. Антисептичні засоби (3% р-н перекису водню, 0,05% р-н хлоргексидину).
3. Щіточки для зняття м’яких зубних відкладень.
4. Полірувальні пасти різної дисперсності.
5. Гумові полірувальні ковпачки, конуси, циркулярні щіточки, різні за формою,
розмірами, та жорсткістю, штріпси.
6. Розчин Шиллєра-Писарєва.
7. Дентальний флос.
АЛГОРИТМ 2
Визначення гігієнічних індексів (Федорова-Володкіної, Гріна-Вермільона)
Теоретичне обґрунтування. Для оцінки гігієни порожнини рота, ефективності

засобів гігієни, якості чищення зубів, а також визначення ролі гігієнічного догляду в
розвитку захворювань зубів і пародонту використовують об’єктивні гігієнічні індекси, які
відображають якість і кількість зубних відкладень.
Усі гігієнічні індекси умовно поділити на 4 групи:
1 – індекси, що оцінюють площу зубного нальоту;
2 – індекси, що оцінюють товщину зубного нальоту;
3 – індекси, що визначають масу зубного нальоту;
4 – індекси, що оцінюють фізичні, хімічні, мікробіологічні параметри зубного
нальоту.
До 1-ї групи гігієнічних індексів, які оцінюють площу коронки зуба, вкриту нальотом,
належать індекс Федорова–Володкіної, індекс Гріна-Вермільона.
Алгоритм виконання індексу Федорова-Володкіної:
Вестибулярні поверхні шести нижніх фронтальних зубів змащують ватним тампоном
з йод-йодисто-калієвим розчином (склад: іodi puri – 1,0; кalii iodide -2,0; аquae destillatae -
40,0) і оцінюють, яка частина поверхні забарвлюється у коричневий колір.
Критерії оцінки в балах:
1 бал - відсутність забарвлення
2 бали - забарвлення 1.4 коронки зуба
5 балів - забарвлення усієї поверхні коронки зуба
Формула для обчислення: ІГ = ∑/ 6
(∑ - сума значень балів всіх зубів)
Оцінка результатів:
1,1 – 1,5 бала – добрий рівень гігієни
1,6 – 2,0 бали - задовільний
2,1 - 2,5 бали - незадовільний
2,6 – 3,4бали - поганий
3,5 – 5,0 бали – дуже поганий.
Алгоритм виконання індексу Гріна-Вермільона:
170
Спрощений індекс гігієни порожнини рота Гріна-Вермільона дозволяє виявити не
тільки зубний наліт, але й зубний камінь. Для цього зафарбовують вестибулярну поверхню
16, 11, 26 і 31 і язикову поверхню 46, 36 зубів йод-йодистокалієвим розчином (розчином
Шиллєра-Писарєва). На досліджуваних поверхнях спочатку визначають зубний наліт -
Debris-index, а потім – зубний камінь Calculus-index.
Критерії оцінки:
Зубний наліт (DI)
1-Зубний наліт відсутній;
2-Зубний наліт вкриває 1.3 поверхні коронки зуба;
3-Зубний наліт вкриває 2.3 поверхні коронки зуба;
4-Зубний наліт вкриває більше 2.3 поверхні коронки зуба;
Зубний камінь (СІ)
1-Зубний камінь не визначається;
2-над'ясенний зубний камінь вкриває 1.3 поверхні коронки зуба;
3-над'ясенний зубний камінь вкриває 2.3 поверхні коронки зуба, а під'ясенний зубний
камінь у вигляді окремих конгломератів;
4-над'ясенний зубний камінь вкриває 2.3 поверхні коронки зуба і (або) під'ясенний
зубний камінь оточує пришийкову частину коронки зуба.
Формула для обчислення:
ОНІ – S = ∑зн .n+. зк.n, де ∑ - сума значень; зн – зубний наліт; зк – зубний камінь;
n – кількість обстежених зубів (6).
Оцінка результатів:
0 - 0,6 балів – добрий рівень гігієни
0,7 - 1,6балів - задовільний
1,7 – 2,5 балів - незадовільний
Більше 2,6 балів – поганий.
1. Моделі верхньої та нижньої щелеп.
3. Стоматологічний інструментарій для огляду порожнини рота (дзеркало, зонд,
пінцет).
4. Ватні кульки.
АЛГОРИТМ 3
Проведення проби Шиллєра-Писарєва
Теоретичне обґрунтування. При хронічному запаленні пародонта іноді деякі

симптоми (гіперемія, набряк) є скритими. У таких випадках проводять пробу Шиллєра-
Писарєва. При наявності прихованого запалення в яснах значно збільшується кількість
глікогену, який вступає в реакцію з йодом (розчин Шиллєра-Писарєва) і дає жовто-буре
забарвлення ясен різної інтенсивності.
Пробу Шиллєра-Писарєва проводять усім дітям при визначенні у них
стоматологічного статусу для виявлення початкових симптомів запалення ясен. У випадку
позитивної проби необхідне більш поглиблене дослідження стану тканин пародонта та
призначення лікувально-профілактичного комплексу. Для цього визначають стан вуздечок
губ, язика та зв'язок перехідної складки, які в нормі не повинні обмежувати рухливості губ і
язика, а при відведенні останніх у місцях прикріплення вуздечок (зв'язок) не повинна
з'являтись ішемія (поблідніння) або ж зміщення міжзубних сосочків.
171
Ясна в ділянці нижніх 6 фронтальних зубів за допомогою невеликої ватної кульки
змащують розчином Шиллєра-Писарєва, який містить: іodi puri – 1,0, кalii iodide - 2,0, аquae
destillatae - 40,0. При світло-жовтому забарвленні проба Вважається негативною, а при
темно-бурому – позитивною.
1. Набір інструментів (дзеркало, пінцет, зонд).
4. Гіпсові моделі нижньої щелепи.
АЛГОРИТМ 4
Герметизація фісур (неінвазивна та інвазивна)
Теоретичне обґрунтування: Морфологічна будова жувальної поверхні постійних

зубів є достатньо складною, з великою кількістю складок, заглиблень та мікроскопічних пор
в емалі. Фісури на жувальній поверхні можуть мати різну анатомічну будову, відповідно до
якої виділяють відкриті (V-подібні та U-подібні) та закриті (І-подібні, ІК, тобто,
колбоподібні і Y-подібні) фісури. Закриті фісури глибокі та вузькі, можуть досягати емалево-
дентинного з’єднання. Саме у таких фісурах карієс розвивається найчастіше.
Факторами, які сприяють розвитку оклюзійного карієсу, також є недостатнє
самоочищення та очищення фісур, тривалий період завершення мінералізації фісури після
прорізування. Отож, герметизація фісур є достатньо ефективним методом екзогенної
профілактики карієсу і основним етіотропним методом профілактики карієсу фісур. Цей
метод передбачає профілактику карієсу жувальної поверхні шляхом заповнення інтактних
фісур ті інших анатомічних заглиблень здорових зубів адгезивними матеріалами
(герметиками) з метою створення бар’єру для зовнішніх карієсогенних чинників
(мікроорганізмів та вуглеводів). Доцільним є проведення герметизації фісур невдовзі після
прорізування зуба: перших постійних молярів – у віці 5-7 років, перших премолярів – у віці
9-10 років, других премолярів – у віці 10-11 років, других молярів – у віці 12-13 років.
Існують два методи герметизації фісур:
• неінвазивна (проста) герметизація;
• інвазивна герметизація.
Неінвазивна герметизація, у відповідності до загального визначення ВООЗ,
розглядається в рамках проведення первинної профілактики фісурного карієсу. Інвазивна
герметизація – це герметизація з попереднім розширенням найбільш глибоких, вузьких
фісур, а також фісур з початковим каріозним ураженням емалі. Основні вимоги до
герметиків: стійка адгезія о стінок зуба, стійкість до стирання, здатність тверднути при
кімнатній температурі в вологому середовищі протягом 2-3 хв., стабільність кольору та
нездатність змінювати колір зуба.
Для герметизації фісур використовують різноманітні герметики, наприклад, Fissurit,
Fissurit F (VOCO), Helio Seal, Helio Seal F (Vivadent). Також для герметизації фісур
використовують склоіономерні цементи, компомери, "текучі композити".
Покази до неінвазивної герметизації:
- глибокі вузькі фісури та ямки;
- незавершена мінералізація фісури;
- пігментовані фісури з мінімальними проявами демінералізації;
- карієсогенна ситуація в порожнині рота;
172
- множинний карієс тимчасових зубів.
Покази до інвазивної герметизації фісур:
- декомпенсований перебіг карієс;
- погана гігієна порожнини рота;
- тривалий термін після прорізування зуба;
- початковий або поверхневий карієс фісури;
- невпевненість у інтактності фісури.
Протипокази до герметизації:
- алергічна реакція на компоненти герметика;
- апроксимальний карієс зуба;
-наявність великої кількості апроксимального карієсу в інших зубах та відсутність
профілактичних заходів з його попередження;
- неадекватна поведінка пацієнта;
- відкриті фісури, ті, що легко самоочищуються;
- відсутність карієсу у фісурах протягом 4-х років після прорізування зуба.
Алгоритм виконання неінвазивної герметизації фісур (проводиться при
інтактних фісурах):
-ретельно видаляють зубний наліт та залишки їжі за допомогою щітки та пасти, яка не
містить олії та фтору;
-ізолюють зуби від ротової рідини за допомогою ватних валиків;
-поверхню зуба висушують стисненим повітрям протягом 30 с.;
-протравлюють поверхню 37% розчином ортофосфорної кислоти протягом 20 с.;
-промивають струменем води та висушують стислим повітрям;
-рівномірно наносять герметик на фісури тонким шаром;
-полімеризують за допомогою фотополімерної лампи;
-шліфують та полірують оклюзійні поверхні зуба гумовими дисками, щіточками з
використанням полірувальної пасти.
Алгоритм проведення інвазивної герметизації фісур:
-ретельно видаляють зубний наліт та залишки їжі за допомогою щітки та
полірувальної пасти, яка не містить олії та фтору;
-ізолюють зуби від ротової рідини за допомогою ватних валиків;
-розкривають фісури за допомогою фісурного алмазного бору або використовують
бори для фісуротомії (SS White), до повного візуального огляду;
-поверхню зуба висушують стисненим повітрям протягом 30 сек.;
-протравлюють поверхню 37% розчином ортофосфорної кислоти 20 с.;
-промивають струменем води та висушують стисненим повітрям;
-рівномірно наносять герметик на фісури тонким шаром;
-полімеризують за допомогою фотополімерної лампи;
-шліфують та полірують оклюзійну поверхні зуба гумовими дисками.
Якщо при розкритті фісур виявляється, що карієсом уражений й дентин, проводиться
більш глибоке втручання – профілактичне пломбування.
1. Оглядовий інструментарій (дзеркало, зонд, пінцет).
2. Ватні валики, слиновідсмоктувач.
3. Щіточки полірувальні.
4. Полірувальна паста.
5. Гумові диски.
6. Герметик.
7. 37% ортофосфорна кислота.
8. Наконечник кутовий.
173
9. Алмазний фісурний бор (для інвазивної герметизації).
10. Фантоми зубів.
АЛГОРИТМ 5
Покриття зубів профілактичними лаками і гелями
Теоретичне обґрунтування: Профілактику карієсу слід починати у період

формування тимчасових та постійних зубів, їх мінералізації та продовжувати після
прорізування до повного дозрівання емалі. Покриття зубів профілактичними лаками та
гелями відноситься до методів лікарської екзогенної профілактики. Фтористі гелі для
індивідуального та лікарського застосування показані при високій інтенсивності карієсу
зубів, наявності загальних та місцевих карієсогенних чинників (зокрема, за рекомендаціями
ВООЗ, в ортодонтичних пацієнтів і у пацієнтів з ксеростомією, яким проводиться променева
терапія), наявності на зубах вогнищ демінералізації емалі, гіперестезії зубів. Фторвмісні лаки
застосовуються для пролонгованої дії на поверхню емалі, оскільки під час аплікації
ремінералізуючими розчинами відбувається лише короткочасна профілактична дія на тверді
тканини зуба. Обробка зубів формівними лаками є одним з найбільш ефективних методів
екзогенної профілактики карієсу. Лаки утворюють плівку, яка щільно покриває емаль і
зберігається на ній від декількох годин до декількох тижнів.
Переваги фторвмісних лаків:
- тривале утримання на поверхні емалі зуба;
- відсутність необхідності додаткових процедур (електро- фонофорез);
-оптимальна проникність плівки лака, яка забезпечує поступлення фтору в емаль зуба
в достатній кількості.
Оптимальний вміст фтору у фтормісному лаку – 2,9-3,0%.
Крім фтору в карієспрофілактичні лаки та гелі можуть додаватись інші мінералізуючі
компоненти, наприклад, кальцій та фосфор.
Прикладом фторвмісних гелів є FluoridGard Gel-Kam (Colgate), Еlmex Gelee (Elmex),
Pro-Fluorid Gelee (VOCO). Серед фторвмісних лаків використовуються такі, як Durapfat
(Woelm), Fluor Protector (Vivadent), Bifluorid 12 (VOCO), Белак F (ВладМиВа), Фторлак
(Росія). Прикладом безфтористих гелів є Белагель Са/P (ВладМиВа), Tooth Mousse (GC).
До карієспрофілактичних лаків відноситься також захисний лак Cervitec (Vivadent),
який не містить мінералізуючих компонентів, але має в своєму складі 1% хлоргексидину та
1% тимолу, що знижує бактеріальну активність в зубній бляшці.
-зуби очищують від зубного нальоту за допомогою паст із застосуванням щіточок та
гумових чашечок;
-усувають решток пасти струменем води
-ізолюють від ротової рідини ватними валиками із застосуванням слиновідсмоктувача
-висушують повітрям
-наносять фторвмісний гель/лак на поверхню зуба тонким шаром за допомогою
пензлика (апліктора), уникаючи потрапляння препарату на слизову оболонку порожнини рот.
Для підсихання необхідно 3-5 хв. Рекомендації. Після процедури утримуватись від їжі, пиття
і полоскання протягом 2-ох годин. Тривалість курсу та частота проведення процедур
залежить від стоматологічного статусу складу та властивостей препарату (фтористі або
безфтористі). Тому, щоб уникнути ускладнень, необхідно строго дотримуватись інструкції
щодо застосування препарату.
174
1. Профілактичний середник (гель або лак).
2. Пензлик (аплікатор).
3. Оглядовий інструментарій (дзеркало, зонд, пінцет).
4. Ватні валки, слиновідсмоктувач.
6. Моделі щелеп.
АЛГОРИТМ 6
Проведення ремінералізуючої терапії
Теоретичне обґрунтування: Початкова стадія карієсу (карієс на стадії крейдовидної

плями), вогнищева демінералізація емалі – це процес, який піддається зворотному розвитку.
Лікування вогнищевої демінералізації емалі зубів є профілактикою розвитку подальших
стадій каріозного процесу, які вже проявляються у вигляді дефектів твердих тканин зуба
незворотнім патологічним процесом. Лікування гострого початкового карієсу проводиться
шляхом ремінералізуючої терапії. Ремінералізуюча терапія полягає у введенні мінеральних
речових у тверді тканини зуба. Для цього використовують різноманітні засоби, але в першу
чергу це препарати, до складу яких входять іони кальцію, фосфору, фтору. Найчастіше це
10% розчин глюконату кальцію, 10% розчин хлориду кальцію, 2,5% розчин гліцерофосфату
кальцію, 2% фтористого натрію, фторвмісні лаки та гелі і т.д. Вони застосовуються місцево у
вигляді аплікацій, втирань та електрофорезу. Уведення макро-та мікроелементів у
демінералізовану ділянку емалі ущільнює її, створюючи штучний бар’єр для дії
карієсогенних чинників.
З метою ремінералізації емалі при початковому карієсі, гіпоплазії емалі, гіперестезії
твердих тканин зуба, для пришвидшення дозрівання емалі, профілактики карієсу зубів у
дітей і підлітків у місцевостях, де вміст фтору в питній воді не перевищує 1 мг/л можна
застосовувати метод глибокого фторування (А.Кнаппвост, 2001), який полягає у послідовній
обробці емалі спочатку розчином магнієво-фтористого силікату, згодом суспензією
високодисперсного гідроксиду кальцію. Для цього використовують препарат "Емаль-
герметизуючий ліквід" (Humanchemi, Німеччина), або Глуфторед (ВладМиВа).
Препарати складаються з двох рідин: в склад першої входять солі магнію,
міднофтористого та кремнієвого комплексу, основний компонент другої – лужна суспензія
високодисперсного гідроксиду кльцію. При послідовному нанесенні на поверхню спочатку
першої, а потім другої рідини проходить реакція фтористого силікату магнію і міді з
гідроксидом кальцію з утворенням кристалів CaF2, MgF2, Cu(OH)F величиною 5 А (5 нм) в
гелі кремнієвої кислоти, який перешкоджає вимиванню мікрокристалів. Розмір кристалів
сприяє їх глибокому проникненню в емаль зуба.
Алгоритм виконання ремінералізуючої терапії:
-поверхню зуба за допомогою щіточки ретельно очищують від зубного нальоту,
-висушують струменем теплого повітря,
-на поверхню емалі накладають ватні валики, змочені 10% розчином глюконату
кальцію на 15-20 хв.; протягом цього часу валики змінюють 3-4 рази;
-після цього на поверхню зубів накладають тампони, змочені 2% розчином фториду
натрію на 2-3 хв.
Рекомендації для пацієнта: не вживати їжу протягом 2 год. після процедури. Курс
лікування триває 10 сеансів.
Алгоритм виконання глибокого фторування:
175
-перед нанесенням емаль-герметизуючого ліквіду очищають щіточкою поверхні зубів
від зубного нальоту;
-ізолюють зуби від слини ватними валиками;
-обробляють антисептичним розчином;
-після незначного осушення теплим повітрям за допомогою аплікатора наносять на
демінералізовані ділянки рідину №1 на 1 хв., згодом – рідину №2 також на 1 хв.,
прополоскати ротову порожнину.
Рекомендації для пацієнта: процедуру повторювати кожні 3 міс. протягом року,
впродовж 2 год не їсти і не пити.
1. Набір оглядового інструментарію – 1 шт.;
2. Розчин глюконату кальцію 10% - 1 амп.;
3. Розчин фториду натрію 2% - 10,0 мл;
4. Моделі щелеп;
5. Ватні валики, тампони.
АЛГОРИТМ 7
Теоретичне обґрунтування: Початковий карієс, або демінералізація емалі клінічно

характеризується зміною кольору на обмеженій ділянці емалі у вигляді плями. Збільшення
розмірів плями супроводжується збільшенням не тільки площі ураженої емалі, але й
деструктивними змінами в ній. В кристалах гідроксиапатиту при початковому карієсі
відбуваються певні зміни: порушення орієнтації кристалів, зміна форми кристалів і їх
розмірів, послаблення міжкристалічних зв’язків, зменшення мікротвердості емалі в ділянці
білої плями, особливо в підповерхневому шарі. Такі деструктивні зміни в емалі призводять
до підвищеної проникливості твердих тканин зуба для макромолекулярних сполук. Саме на
підвищеній проникливості емалі при каріозному процесі базується вітальне забарвлення
твердих тканин зуба, при якому зафарбовується лише ділянка демінералізованої емалі.
Вказаний метод (вітальне забарвлення) використовується для проведення диференційної
діагностики гострого початкового карієсу з некаріозними ураженнями твердих тканин зуба
(гіпоплазія емалі, флюороз).
Поверхню емалі за допомогою щіточки ретельно очищають від зубного нальоту,
обробляють перекисом водню і висушують. Ватними валиками зуби ізолюють від слини і
наносять на них розчин барвника (2% водний розчин метиленового синього) на 2-3 хв. Як
барвник можна використовувати також 0,1% водний розчин метиленового червоного.
Після цього барвник змивають струменем води. Пошкоджені ділянки емалі при
гострому початковому карієсі, на відміну від гіпоплазії та флюорозу, забарвлюються з
різною інтенсивністю в голубий колір. Ступінь зафарбовування оцінюють за 10-бальною
шкалою.
Можливе використання спеціальних препаратів-барвників: Caries Marker (VOCO),
Seec (Ultradent), Caries Detector (Hager &Werken).
1. Набір оглядового інструментарію.
2. Розчин метиленового синього 2%.
3. Розчин перекису водню 2% .
4. Моделі щелеп.
176
5. Ватні валики, тампони.
АЛГОРИТМ 8
Імпрегнація твердих тканин тимчасових зубів
Теоретичне обґрунтування: Лікування карієсу тимчасових зубів проводиться без

пломбування (метод імпрегнації або метод сріблення) або шляхом препарування каріозної
порожнини та її пломбування. Вибір методу лікування, лікувальних засобів і
пломбувального матеріалу залежить від періоду розвитку і групової належності зуба,
глибини ураження твердих тканин, локалізації каріозної порожнини, перебігом
патологічного процесу, від інтенсивності ураження тимчасових зубів.
Імпрегнаційний метод лікування карієсу зубів – це неоперативний метод, який
передбачає обробку каріозних порожнин тимчасових зубів азотнокислим сріблом.
Показами до проведення методу імпрегнації (методу сріблення) є:
-гострий та хронічний початковий, поверхневий карієс;
-циркулярний карієс;
-карієс, що поширюється по площині;
-апроксимальний карієс фронтальних різців у період резорбції кореня;
-локалізація каріозної порожнини на апроксимальній поверхні у межах плащового
дентину, коли препарування каріозної порожнини є неможливим по будь-яким причинам.
-слизову оболонку порожнини рота змащують вазеліном (з метою захисту від
опіку);
-ізолюють зуби від слини (за допомогою ватних валиків або коффердама);
-очищують зуби від нальоту (за допомогою екскаватора та 3% р-ну перекису водню);
-висушують повітрям;
-ватною кулькою наносять 4% спиртовий розчин нітрату срібла "Аргенат" (або 40%
розчин цинку хлориду, або 20% розчин кальційферроціаніду);
-відновлюють 4 % розчином гідрохінону (або 4% розчином пірогалової кислоти, або 5
% розчином аскорбінової кислоти, або галаскорбіном, або 40% розчином глюкози )
тривалістю 1-2 хвилини.
Імпрегнацію проводять 3-4 рази щодня або через день. Курс через 4 місяці
рекомендується повторити
1. Аргенат (однокомпонентний, двохкомпонентний).
2. Моделі ушкоджених карієсом зубів.
3. Інструменти для огляду ( зонд, пінцет, дзеркало).
4. Екскаватор.
5. 3%-й розчин перекису водню.
6. Ватні валики, кульки.
АЛГОРИТМ 9
Препарування каріозних порожнин I, IІ класу (за Блеком) тимчасових зубів
Теоретичне обґрунтування: Лікування карієсу тимчасових зубів є надзвичайно

важливою і нелегкою проблемою дитячої стоматології. Основною метою лікування
177
тимчасових зубів є досягнення тривалого терапевтичного ефекту. Лікування тимчасових
зубів методом препарування застосовують при поверхневому, середньому та глибокому
карієсі. Препарування та формування каріозної порожнини в тимчасовому зубі є складним
завданням. Зумовлено це особливостями будови тимчасових зубів, а також поведінкою
дитини, збільшеним слиновиділенням, відношенням дитини до даної маніпуляції, особливо
до застосування бормашини.
Етапи препарування каріозних порожнини I, IІ класу (за Блеком):
-розкриття та розширення порожнини;
-некректомія (висікання нежиттєздатних тканин) ;
-формування порожнини;
-обробка країв порожнини.
При формуванні каріозної порожнини I класу за Блеком препарують всі фісури і
об'єднують в одну порожнину. При формуванні каріозної порожнини II класу за Блеком
необхідним є утворення допоміжної порожнини на оклюзійній поверхні (дно порожнини
повинно розташовуватись під емалево-дентинним з'єднанням, довжина повинна сягати за
середину жувальної поверхні. Уступ, що утворюється на місці переходу основної порожнини
в допоміжну згладжують фісурним бором).
Вимоги до правильно сформованої порожнини : стінки та дно сформованої каріозної
порожнини були розташовані під прямим кутом (одна площина відносно до іншої) та мати
гладенькі поверхні.
-зуби ізолюють від слини (за допомогою ватних валиків або коффердама);
-очищують зуби від нальоту ( за допомогою екскаватора та 3% р-ну перекису водню);
-висушують повітрям;
-вводять кулястий бор у каріозну порожнину і уривчастими рухами від дна
порожнини назовні видаляють навислої емалі;
-випилюють надлишок тканин фісурним бором доти, доки стінки порожнини не
стануть прямовисними;
-екскаватором (підібраним за розміром каріозної порожнини), кулястим або
конусоподібним бором проводять некректомію;
-формують каріозної порожнини відповідно до класу за Блеком;
-дрібно-зернистими головками циліндричної або конічної форми відповідного розміру
проводять обробку емалевого краю (емалевий край рекомендується зрізати під кутом 40-45°
до площини емалі).
1. Кутовий наконечник.
2. Комплект борів.
3. Набір оглядових інструментів( зонд, пінцет, дзеркало).
АЛГОРИТМ 10
Препарування каріозних порожнин I-II класів постійних зубів з урахуванням

пломбувального матеріалу (цементи, композити хімічного і світлового твердіння)
Теоретичне обґрунтування: Препарування каріозної порожнини – це оперативний

метод лікування карієсу зубів, який передбачає інструментальне видалення уражених
карієсом тканин зуба та формування порожнини так, щоб забезпечити технологічне
178
пломбування, зберегти міцнісні характеристики зуба, надійну фіксацію пломби, естетичність
і медичну ефективність накладеної пломби. Вибір тактики препарування каріозної
порожнини залежить від етапу розвитку зуба, глибини і локалізації порожнини, а також
матеріалу, що його буде застосовано для наступного пломбування.
Принципи препарування:
-"профілактичного розширення" -передбачає широке видалення усіх
карієссприйнятливих ділянок до "імунних зон" із формуванням порожнини ящикоподібної
форми; використовується за умови застосування матеріалів з низькими адгезивними
властивостями (амальгами, цементи);
-"біологічної доцільності" -передбачає видалення лише уражених карієсом тканин
зуба з максимальним збереженням здорових; використовують у разі застосування
пломбувальних матеріалів з карієс профілактичними властивостями (склоіономерні
цементи, компомери), у зубах на стадії несформованого кореня, середнього або низького
рівня співпраці з пацієнтом;
-"профілактичного пломбування" – передбачає мінімальне видалення здорових тканин
зуба та пломбування до "імунних зон", тобто поєднує одночасне пломбування каріозної
порожнини та герметизації фісур; орієнтований на використання матеріалів з високими
адгезивними властивостями.
Особливістю порожнин І класу у дітей є те, що розміри ураження карієсом дентину
завжди більші, ніж емалі. Вогнище каріозного ураження має вигляд трикутника, верхівка
якого спрямована в бік емалі, а основа – у бік порожнини зуба. Вид обраного
пломбувального матеріалу визначає обсяг етапу препарування та формування порожнини.
Крім того, ще до початку препарування слід визначити оклюзійні контакти і
формувати порожнину так, щоб краї пломби не потрапляли в зону останніх.
Каріозні порожнини ІІ класу у дітей частіше локалізуються в ділянці контактного
пункту. Найпоширенішим є оклюзійний доступ, а у випадку відсутності сусіднього зуба –
прямий. Незважаючи на адгезивні властивості пломбувального матеріалу, доцільно
створювати додаткову площадку на жувальній поверхні. При формуванні додаткової
площадки слід уникати надмірного видалення твердих тканин та врахувати оклюзійні
співвідношення.
Алгоритм препарування каріозних порожнин І класу:
-розкривають та розширюють каріозну порожнину за допомогою турбінного
наконечника з циліндричними або кулястими алмазними борами відповідного розміру.
-виконують некректомію за допомогою екскаватора і механічного наконечника з
кулястими твердосплавними борами на низьких обертах переривчастими рухами від дна до
стінок.
-проводять формування порожнини циліндричними, конусоподібними,
оберненоконусними, грушоподібними борами та алмазними головками, враховуючи
характеристики обраного пломбувального матеріалу.
При пломбуванні композитами внутрішні контури порожнини мають бути згладжені,
а кути між дном і стінками – заокруглені; створюють скіс емалі під кутом 10400 на усю її
товщину або частково. У випадку пломбування цементами скіс емалі не роблять.
-виконують фінішну обробку каріозної порожнини твердосплавними фінірами або
дрібнозернистими алмазними головками на низькій швидкості і без тиску. За наявності двох
каріозних порожнин на жувальній поверхні перших верхніх молярів та перших нижніх
премолярів, що розділені інтактним емалевим валиком, їх слід препарувати окремо; у разі
тонких перетинок сумнівної міцності доцільно об’єднати дві порожнини в одну.
Алгоритм препарування порожнин ІІ класу:
-встановлюють металеву матрицю для захисту контактної поверхні сусіднього зуба
від випадкового її пошкодження під час препарування;
179
-розкривають і розширюють каріозну порожнину через оклюзійний доступ за
допомогою турбінного наконечника з циліндричним або кулястим бором відповідного
розміру. У випадку відсутності сусіднього зуба препарування здійснюють через прямий
доступ.
-виконують некректомію за допомогою екскаватора та механічного наконечника з
кулястим твердосплавним бором відповідного розміру на малих обертах переривчастими
рухами від дна до стінок.
-провести формування основної і додаткової порожнин за допомогою циліндричних,
конусоподібних, оберненоконусних, грушоподібних борів та алмазних головок, враховуючи
характеристики обраного пломбувального матеріалу. При використанні композиту додаткову
порожнину формують, ощадно ставлячись до інтактних твердих тканин; кути між стінками і
дном, а також внутрішні контури порожнини мають бути згладжені та заокруглені, краї
пломби не повинні заходити на точки оклюзійних контактів.
-виконують фінішну обробку твердосплавними фінірами або дрібнозернистими
алмазними головками на малій швидкості і без тиску.
При одночасному ураженні обох контактних поверхонь слід формувати одну
порожнину типу МОД. Якщо каріозна порожнина розташована під яснами, перед
препаруванням необхідно провести їх ретракцію за допомогою ретракційної нитки.
1. Наконечники стоматологічні (турбінний, механічний).
2. Бори алмазні (циліндричні, конусоподібні №3-5) для турбінного наконечника).
3. Бори твердосплавні (кулясті, циліндричні, конусоподібні, оберненоконусні,
грушоподібні) для механічного наконечника.
4. Твердосплавні фініри, дрібнозернисті алмазні головки;
5. Оглядові інструменти (зонд, дзеркало, пінцет).
7. Додаткові пристосування (металеві матриці, ретракційна нитка).
АЛГОРИТМ 11
Препарування каріозних порожнин ІІІ та ІV класів постійних зубів у дітей
Теоретичне обґрунтування: Препарування та пломбування каріозних порожнин ІІІ

та ІV класів, окрім заміщення дефекту і відновлення анатомічної форми та функціонального
значення зуба, передбачає відновлення або покращення зовнішнього вигляду зуба і його
естетичних характеристик. Препарування порожнин вказаних класів проводять за однаковим
принципом. Однак, у випадку порожнини ІV класу необхідно вжити додаткових заходів для
забезпечення міцності та надійної фіксації пломби, оптимального естетичного результату,
враховуючи особливості прикусу, наявність дефектів зубних рядів та інших обмежень до
прямих композитних реставрацій. Доступ до порожнин ІІІ класу зазвичай роблять з
орального боку, а в порожнинах ІV класу, навпаки, з вестибулярного.
Алгоритм препарування порожнин ІІІ класу:
-розкривають каріозну порожнину оптимальним доступом за допомогою турбінного
наконечника з циліндричними або кулястими алмазними головками відповідного розміру.
Розширення порожнини провести у мінімальному обсязі;
кулястими борами на малих обертах, переривчастими рухами від дна до стінок;
180
-формують порожнину за допомогою циліндричних, конусоподібних і грушоподібних
борів чи алмазних головок, надаючи їй овальної, округлої чи трикутної форми. Стінки
порожнини мають бути згладжені, а кути – заокруглені. Не підкріплену дентином інтактну
емаль, зокрема, на вестибулярній поверхні, можна зберегти. У разі значного поширення
каріозного процесу бажано сформувати додаткову площадку. Створюють скіс емалі на
передній поверхні шириною не менше 2 мм з хвилеподібним контуром. На контактній
поверхні скіс емалі роблять мінімальним за допомогою штрипси з алмазним напиленням;
-проводять фінішну обробку країв емалі фінірами або дрібнозернистими алмазними
головками без тиску до одержання гладенької поверхні.
Алгоритм препарування порожнини ІV класу:
-розкривають каріозну порожнину оптимальним доступом за допомогою турбінного
наконечника з циліндричними або кулястими алмазними головками відповідного розміру.
Розширення порожнини провести у мінімальному обсязі;
кулястими борами на малих обертах, переривчастими рухами від дна до стінок;
-формують основну порожнину довільної форми зі згладженими стінками і
заокругленими кутами за допомогою циліндричних, конусоподібних і грушоподібних борів
чи алмазних головок. У разі вестибулярного доступу не підкріплену дентином інтактну
емаль вестибулярної поверхні слід повністю видалити. При значних розмірах порожнини на
оральній поверхні якнайдалі від ріжучого краю необхідно сформувати додаткову площадку
глибиною 1-1,5 мм і шириною 1,5-2 мм. Її приясенна стінка повинна розташовуватися
паралельно до ясенного краю на відстані 1-1,5 мм. Перехід між основною і додатковою
порожнинами має бути згладжений і без уступів;
- формують скіс емалі за допомогою циліндричних або конусоподібних алмазних
головок. На вестибулярній поверхні його ширина має становити 4 мм, на оральній – 2 мм і
кут 40-45*. Біля при ясенної стінки його роблять на всю товщу емалі;
-виконують фінішну обробку емалі фінірами або дрібнозернистими борами без тиску.
Якщо каріозна порожнина розташована під яснами, до початку препарування необхідно
зробити ретракцію ясен за допомогою ретракційної нитки.
2. Бори алмазні (кулясті, циліндричні, конусоподібні, грушоподібні №3-5) для
турбінного наконечника.
3. Бори твердосплавні (кулясті №5-7, циліндричні, конусоподібні) для механічного
наконечника.
4. Твердосплавні фініри, дрібнозернисті алмазні головки.
5. Оглядові інструменти (зонд, дзеркало, пінцет, екскаватор).
7. Додаткові пристосування (металеві матриці, ретракційна нитка).
8. Штрипси з алмазним покриттям.
АЛГОРИТМ 12
Препарування каріозних порожнин V класу постійних зубів у дітей
Теоретичне обґрунтування: До каріозних порожнин V класу, за класифікацією

Блека, відносяться порожнини, розміщені в пришийковій ділянці вестибулярних та язикових
181
поверхонь усіх груп зубів. Причинами утворення цих порожнин можуть бути: карієс,
клиноподібні дефекти, ерозії, хронічна травма, гіпоплазія, карієс кореня зуба та ін. Дані
порожнини розміщені близько до ясенного краю або під ним.
В процесі препарування потрібно вирішити наступні завдання:
- захист ясенного краю від механічного пошкодження;
- ретракція ясен для одержання хорошого доступу до каріозної порожнини;
-попередження кровоточивості ясенного краю та зменшення виділення ясенної
рідини;
-забезпечення механічної макроретенції пломби.
Алгоритм препарування:
-розкриття каріозної порожнини зуба – проводиться у разі необхідності для повного
візуального доступу до порожнини (турбінним наконечником з фісурним або кулястим
алмазним бором відповідного до порожнини розміру видаляють нависаючі демінералізовані
краї емалі до меж інтактної емалі);
-профілактичне розширення порожнин V класу проводиться пацієнтам у випадку:
декомпенсованого перебігу карієсу, множинного пришийкового карієсу, при наявності
соматичної патології, що негативно впливає на карієсстійкість емалі, незадовільної гігієни
порожнини рота та при розвитку карієсу після фіксації ортодонтичних конструкцій.
Розширення проводять в медіо-дистальному напрямку до заокруглень коронки, у ділянці
пришийкової стінки – до рівня ясен або на 0,1-0,3 мм під неї (в межах емалі), в напрямку
оклюзійної поверхні – до межі середньої третини вестибулярної поверхні. При дефектах
некаріозного походження профілактичне розширення не проводиться;
-некректомія проводиться екскаватором та (або) кулястими твердосплавними борами
з використанням механічного наконечника на низьких обертах переривчастими рухами у
напрямку від дна до стінок. На фронтальних зубах для забезпечення естетики видаляємо весь
пігментований дентин. При середньому карієсі дно і стінки порожнини мають бути гладкими
та блискучими, при гострому глибокому карієсі допускається залишити в проекції рогів
пульпи незначну кількість світлого розм’якшеного дентину, при хронічному глибокому
карієсі лише на дні каріозної порожнини можна залишити пігментований щільний дентин.
При некаріозних ураженнях висікають дентин з дна і стінок дефекту на глибину 0,5-1 мм;
-формування каріозної порожнини V класу проводиться циліндричними та
конусоподібними борами з використанням механічного наконечника для утворення
порожнини овальної або ниркоподібної форми із згладженими внутрішніми контурами та
заокругленими кутами. Дно має бути валикоподібним, опуклим. Приясенна стінка повинна
розташовуватись паралельно до ясенного краю. Для покращення фіксації пломби оклюзійна
та приясенна стінки каріозної порожнини повинні утворювати з її дном кут до 45°, а
медіальна та дистальна – 90°; маленьким кулястим бором на оклюзійній та приясенній
стінках в межах дентину вздовж емалево-дентинної межі створюють ретенційні боріздки.
Формування приясенної стінки: при наявності нависаючих країв ясен або кровоточивості
останніх необхідно їх відтіснити ретракційною ниткою або після попереднього знеболення
провести діатермокоагуляцію чи висікання;
-фінірування емалі проводять турбінним наконечником та дрібнозернистими
алмазними борами циліндричної або конусоподібної форми без тиску. У напрямку
оклюзійної поверхні формують скіс на всю товщину емалі шириною 2-5 мм (до рівня
екватора зуба). На при ясенній стінці формують скіс: 0,5-1 мм, на медіальній та дистальній
стінках – до 1 мм.
1. Наконечник стоматологічний турбінний.
2. Наконечник стоматологічний механічний.
182
3. Алмазні бори (кулястої, циліндричної, конусоподібної форм (№ 3-5) для турбінного
4. Бори твердосплавні (кулясті (№ 5-7), циліндричні, конусоподібні) для механічного
5. Твердосплавні фініри.
6. Оглядові інструменти (зонд, дзеркало, пінцет).
8. Ретракційна нитка.
АЛГОРИТМ 13
Пломбування каріозних порожнин тимчасових зубів склоіономерними цементами та

компомерами
Теоретичне обґрунтування: Вибір матеріалу для пломбування каріозних порожнин

тимчасових зубів залежить від віку дитини, глибини та локалізації каріозної порожнини.
Склоіономерні цементи та компомери використовуються у тимчасових зубах для
пломбування каріозних порожнин усіх класів та на усіх етапах розвитку зуба. Перевагами
склоіономерних цементів є хороша адгезія за рахунок утворення хімічного зв’язку з
твердими тканинами зуба без кислотного протравлювання, протикаріозна дія за рахунок
тривалого виділення фтору, висока біосумісність, відносно стійкі у вологому середовищі.
Перевагами компомерів є поєднання властивостей композитів і склоіономерних цементів,
відсутність етапу протравлювання, певна кольорова гама дає можливість підібрати
відповідний колір.
Етапи пломбування каріозної порожнини зуба склоіономерним цементом:
- ізоляція зуба від слини;
-підготовка відпрепарованої каріозної порожнини до пломбування (антисептична
обробка, висушування);
- за необхідності – нанесення лікувальної прокладки;
-кондиціонування твердих тканин зуба, якщо це передбачено інструкцією до
склоіономерного цементу (спеціальний кондиціонер наносять на дно і стінки каріозної
порожнини і через 30 сек. змивають водою);
- заміна ватних валиків і висушування каріозної порожнини протягом 10-20 сек.; -
накладання (металевої або целюлоїдної) матриці та її фіксація за допомогою дерев’яних
клиночків або щільних ватних кульок у міжзубному проміжку при пломбуванні каріозних
порожнин ІІ та ІІІ класу;
-замішування склоіономерного цементу. Проводять на паперовому блоці
пластмасовим шпателем впродовж 20-40 сек. у пропорціях згідно з інструкцією;
- внесення цементної маси до каріозної порожнини однією (двома) порціями;
-конденсація цементу в каріозній порожнині (можна скористатися зволоженою
ватною кулькою);
-моделювання поверхні пломби. Проводять гладилкою, попередньо змащеною
спеціальним гелем (для запобігання прилипання цементу до інструменту). При пломбуванні
каріозних порожнин V класу доцільно скористатися цервікальною матрицею (матрицю
утримувати 4-5 хв. доки матеріал не втратить блиск);
-корекція пломби. Після затвердіння матеріалу (через 5-7хв. від початку замішування)
проводять мінімальну корекцію пломби алмазними борами кулястої форми. При
пломбуванні каріозних порожнин ІІ та ІІІ класів корекцію пломби проводять після видалення
матриці (в бік присінку порожнини рота) та ретракційної нитки;
183
- покриття пломби спеціальним лаком на 24 год. для запобігання надмірного
зволоження;
-остаточна обробка пломби. Проводиться через 24 год. алмазними головками і
полірувальними дисками.
При пломбуванні каріозних порожнин ІІ та V класів доцільно використати
ретракційну нитку.
При використанні для пломбування склоіономерного цементу з механізмом
світлового твердіння матеріал доцільно внести в каріозну порожнину з надлишком, провести
полімеризацію пломби протягом 40 сек., провести остаточну обробку і полірування пломби;
покрити ізолювальним лаком.
Етапи пломбування каріозної порожнини зуба компомером:
-ізолювання зуба від слини;
-підготовка відпрепарованої каріозної порожнини до пломбування(антисептична
обробка, висушування);
-за необхідності нанесення лікувальної та/або ізолювальної прокладки зі
склоіономерного (цинк-фосфатного або полікарбоксилатного) цементу;
-при пломбуванні каріозних порожнин ІІ та V класів введення під ясна ретракційної
нитки;
-підбір, адаптація та фіксація матриці в міжзубному проміжку при пломбуванні
каріозних порожнин ІІ та ІІІ класів (доцільно використати прозорі матриці та світлопровідні
клиночки);
-обробка стінок і дна каріозної порожнини адгезивною системою і її полімеризація
згідно інструкції;
-порційне внесення пломбувального матеріалу до каріозної порожнини, його
конденсація і полімеризація. Товщина компомера – до 4-5 мм;
-зняття матриці та додаткова полімеризація пломби в ділянці міжзубного проміжку по
20 сек. з вестибулярної та оральної поверхонь у випадку пломбування каріозних порожнин ІІ
та ІІІ класів;
-видалення ретракційної нитки із зубо-ясенної борозни при пломбуванні каріозних
порожнин ІІ та V класів;
-остаточне моделювання пломби за допомогою алмазних борів та твердосплавних
фінірів. Апроксимальні поверхні обробляють шліфувальними смужками після зняття
матриці. Перевіряють відновлення контактного пункту та якість полірування апроксимальної
поверхні за допомогою флосів – нитка повинна вільно ковзати по поверхні, дещо
затримуючись в точці контакту;
-фінішну обробку пломби (полірування) проводять полірувальними дисками.
2. Набір борів для остаточної обробки пломби.
3. Набір стоматологічних інструментів (зонд, дзеркало, пінцет, пластмасовий шпатель,
гладилка, штопфер).
4. Матриця.
5. Клинці.
6. Ретракційна нитка.
АЛГОРИТМ 14
Профілактичне пломбування постійних зубів з несформованими коренями
184
Теоретичне обґрунтування: У випадках, коли карієс діагностується у фісурах
молярів і премолярів постійних зубів з несформованими коренями (протягом 2,5-3 років
після прорізування) і займає обмежену ділянку в них, доцільно використовувати сучасний
метод профілактичного пломбування. Цей метод передбачає здійснення лікування
невеликого каріозного дефекта та запобігання виникнення карієсу в інтактних фісурах. У
відповідності до визначення вторинної профілактики за ВООЗ (раннє виявлення і лікування
захворювання) метод профілактичного пломбування слід відносити до вторинних
профілактичних заходів.
Цей метод має наступні переваги:
• мінімальне видалення здорових тканин зуба;
• під час препарування порожнини є можливість перейти від щадного препарування
до більш радикального в залежності від клінічної ситуації;
• гнучка тактика лікування фісурного карієсу;
• попередження розвитку карієсу на прилеглих до пломби ділянках зуба.
Метод профілактичного пломбування передбачає декілька варіантів препарування і
пломбування каріозної порожнини на жувальній поверхні:
Перший варіант – профілактичне пломбування каріозної порожнини з неінвазивною
герметизацією фісур. На жувальній поверхні зуба діагностується невелика каріозна
порожнина, фісура без ознак ураження карієсом. У зв’язку із низькою резистентністю фісур
до карієсу є ризик виникнення карієсу в них, особливо при вираженій карієсогенній ситуації.
У такому випадку проводиться консервативна адгезивна реставрація. Вона передбачає
профілактичне лікування, що включає препарування на жувальній поверхні молярів і
премолярів невеликої каріозної порожнини (до 2 мм в діаметрі), її пломбування із
застосуванням різних пломбувальних матеріалів з подальшим нанесенням герметика або
текучого композита на поверхню пломби і на інтактні фісури. Профілактичне покриття
забезпечує додаткову мікромеханічну фіксацію пломбувального матеріалу на жувальній
поверхні зуба, суттєво знижує ризик виникнення вторинного карієсу і захищає від карієсу
інтактні фісури.
Другий варіант – профілактичне пломбування каріозної порожнини з інвазивною
герметизацією фісур. На жувальній поверхні постійного зуба знаходяться закриті
пігментовані фісури (можливо, з початковим каріозним ураженням) та невелика каріозна
порожнина. В цих випадках каріозну порожнину формують до здорових тканин, а фісури
розкривають борами в межах емалі. Потім її пломбують за загальноприйнятою методикою
композиційним матеріалом або склоіономером, а у фісурах здійснюють герметизацію. Слід
зазначити, що в цьому випадку профілактичне пломбування слід проводити, якщо пломба не
контактує з зубом – антагоністом.
Третій варіант – розширене профілактичне формування каріозної порожнини. Таку
тактику слід застосовувати у випадку наявності великої каріозної порожнини із значним
ушкодженням емалі та дентину. В цьому випадку проводиться видалення всіх уражених
карієсом твердих тканин, розширення порожнини до імунних зон та формування її у
відповідності принципам Блека. В подальшому каріозну порожнину пломбують
склоіономером або компомером.
Алгоритм виконання профілактичного пломбування:
Варіант 1
-препарування каріозної порожнини;
-очищення фісур щіткою без пасти;
-ізоляція зуба від слини;
-протравлювання каріозної порожнини та фісури (15 сек.);
-змивання гелю, просушування порожнини;
185
-пломбування каріозної порожнини склоіономером або компомером;
-нанесення герметика в ділянку фісури, його полімеризація.
Варіант 2:
-розкриття ураженої фісури, очищення інтактних фісур щіткою без пасти;
-видалення уражених карієсом емалі і дентину;
-протравлювання каріозної порожнини і фісури;
-змивання гелю, просушка порожнини і фісури;
-нанесення адгезивної системи та її полімеризація в каріозній порожнині;
-внесення пломбувального матеріалу в каріозну порожнину та його полімеризація;
-нанесення герметика на інтактні фісури, його полімеризація;
-контроль оклюзій них контактів;
-фторування (нанесення на інтактну фісуру фторвмісного лаку або гелю).
Варіант 3:
-препарування каріозної порожнини;
-антисептична обробка каріозної порожнини, її висушування;
-нанесення адгезивної системи та її полімеризація;
-внесення пломбувального матеріалу в каріозну порожнину, його полімеризація.
-контроль оклюзійних контактів.
1. Набір інструментів для огляду (зонд, дзеркало, пінцет).
3. Бори (фісурні, шаровидні, конусні), щіточки.
4. Хлоргексидин.
6. Адгезив.
7. Герметик світового твердіння.
8. Композит світового твердіння.
9. Склоіономер.
10. Ватні валики, ватні кульки.
АЛГОРИТМ 15
Пломбування каріозних порожнин постійних зубів
Теоретичне обґрунтування: У дітей різними матеріалами (цементами, композитами

хімічного і світлового твердіння, амальгамами) основним методом лікування карієсу і його
ускладнень є видалення патологічно змінених тканин з подальшим пломбуванням дефекту.
Заключним етапом лікування запалення пульпи та періодонту також є пломбування, яке
дозволяє відновити не лише форму зуба, а і його функцію як органу жування. Від тривалості
та повноцінності збереження пломб залежить успіх усього попереднього лікування карієсу і
його ускладнень. Пломба не лише механічно відновлює зруйновані тканини зуба, але і
захищає пульпу та періодонт від вплив несприятливих зовнішніх чинників. На теперішній
час для пломбування зубів використовуються найрізноманітніші за структурою, основним
призначенням і властивостями пломбувальні матеріали. Під час вибору пломбувальних
матеріалів для пломбування порожнин в постійних зубах у дітей слід пам’ятати про ступень
186
їх сформованості. Існує декілька класифікацій пломбувальних матеріалів. Одна з них –
залежно від матеріалу, з якого виготовлено пломбувальні матеріали.
Всі пломбувальні матеріали поділяють на:
1. Метали: амальгами, сплави, чисті метали;
2. Неметали: цементи, пластмаси, композитні матеріали.
Всі пломбувальні матеріали застосовуються для пломбування постійних зубів у дітей,
але слід пам’ятати про покази до їх застосування і про правила роботи з ними. Так,
стоматологічні цементи широко використовуються для пломбування постійних зубів у дітей,
а також як прокладки для захисту пульпи.
Виділяють 4 типи стоматологічних цементів:
1. Фосфатні.
2. Фенолятні.
3. Полікарбоксилатні.
4. Акрилатні
Фосфатні цементи (фосфат-цемент; фосфат-цемент, що містить срібло, "Argil";
"Adgesor"; діоксифосфат) в постійних зубах використовують, як правило, для ізолюючих
прокладок. Цементна маса готується шляхом змішування рідини з порошком протягом 11,5
хв. Критерієм готовності маси є така її консистенція, коли вона не тягнеться за шпателем, а
відривається, утворюючи зубці не вище 1 мм. Масу слід замішувати на скляному плато
металевим шпателем.
Склоіономерні цементи – це сучасні пломбувальні матеріали, що поєднують в собі
властивості силікатних і поліакрилових систем. До склоіономерів належать такі
пломбувальні матеріали як Fuji II (GC), Ketac-fil (3M ESPE), Цемион (ВладиМиВа).
Склоіономерні цементи мають значну адгезію до твердих тканин зубів, вони міцно
зв’язуються з дентином і композиційними матеріалами без попереднього протравлювання,
мають високу біологічну сумісність з тканинами зуба. Крім того, з маси склоіономера
протягом певного часу виділяється фтор, що дисоціює в тканин зуба, підвищує їх
карієсрезистентність і запобігає розвитку вторинного карієсу. Враховуючи це, склоіономери
широко застосовують для пломбування постійних несформованих зубів у дітей. Вони
використовуються для пломбування порожнин ІІІ і V класів, для тимчасових реставрацій в
постійних зубах з несформованим коренем. Слід враховувати, що склоіономери мають низку
недоліків, а саме: повільне твердіння, низька міцність, деяка чутливість до вологи,
рентгенопрозорість та можливий вплив на пульпу. Замішують цементну масу з рідини і
порошку протягом 30-40 сек. Робочий час становить хвилину після замішування маси. Слід
пам’ятати, що підсихання маси і поява на ній тонких ниток свідчать про початок твердіння і
неможливість використання цієї порції для пломбування. Склоіономери замішують
пластмасовим шпателем на паперовому блокноті. Останнім часом з’явились склоіономерні
цементи світлового твердіння. Вони містять в своєму складі елементи композитної основи і
тому вважаються гібридними (Vitremer, (3M ESPE).
Цементи, які застосовують для постійного пломбування каріозних порожнин
постійних зубів у дітей в порожнину вносять порціями гладилкою. Кожну порцію
конденсують штопфером в порожнині, після повного застигання цементу в порожнині
виконується фінішна обробка пломби.
Композитні матеріали – це сучасний клас стоматологічних пломбувальних матеріалів,
високі фізико-механічні та естетичні властивості яких сприяють їх широкому застосуванню в
практиці. Залежно від механізму полімеризації всі композиційні та полімерні матеріали
поділяються на такі, що полімеризуються хімічним шляхом та полімеризуються під дією
світла.
Композитні матеріали хімічного твердіння випускаються у вигляді двох паст або
порошку та рідини. Перевагою композитів хімічного твердіння є рівномірна полімеризація
187
незалежно від глибини порожнини і товщини пломби. Проте є низка недоліків. Це
обмежений робочий час, неекономність в роботі. Крім того, необхідно протравлювати емаль
і дентин, мати достатню глибину каріозної порожнини для постановки ізолюючої прокладки
в ній. Це обмежує використання композитів хімічного твердіння для пломбування каріозних
порожнин в постійних зубах у дітей. Використовують композитні матеріали у постійних
сформованих зубах. Композити хімічного твердіння замішують пластмасовим шпателем на
паперовому блокноті. В каріозну порожнину композити хімічного твердіння вносяться
досить великими порціями для збереження монолітності пломби. Після повного застигання
пломби проводиться її фінішна обробка. Представниками цього класу є : Charisma (Heraeus
Kulzer), Silar (3M ESPE), Adaptic (Johnson & Johnson) та багато інших.
Композити світлового твердіння (Helioprogress? Heliomolar (Vivadent), Compofill
(Septodont) мають більш розгорнуті покази до використання, це пояснюється використанням
праймерів. Композит світлового твердіння в каріозну порожнину вносять невеликими
порціями, при цьому формують шар пломби товщиною 1-1,5 мм. Шар матеріалу в порожнині
слід розмістити таким чином, щоб він не з’єднував стінки порожнини. Кожний шар
полімеризується. Останній шар матеріалу повинен з’єднати паралельні стінки між собою.
Після повного затвердіння пломба підлягає фінішній обробці.
Компомери – відносно новий клас пломбувальних композиційних матеріалів, що
поєднує в собі властивості композитів і склоіономерних цементів. Це дає можливість
використовувати їх для пломбування каріозних порожнин в постійних зубах на всіх стадіях
розвитку. Правила роботи з ними аналогічні правилам роботи з композитами світлового
твердіння.
Алгоритм пломбування фосфатними цементами:
-ізоляція відпрепарованого зуба від слини;
-антисептична обробка каріозної порожнини, висушування каріозної порожнини;
-внесення пломбувального матеріалу;
-моделювання пломби;
-фінішна обробка.
Алгоритм пломбування композитами хімічного твердіння:
-антисептична обробка відпрепарованої каріозної порожнини, її висушування;
-внесення в порожнину пломбувального матеріалу для прокладки;
-нанесення протравлювального гелю на емалевий край (15 сек.); Нанесення
протравлювального гелю на стінки каріозної порожнини (15 сек.);
-змивання гелю, висушування каріозної порожнини;
-внесення адгезива, пломбувального матеріалу, його конденсація, моделювання
пломби з урахуванням анатомічної форми зуба;
-фінішна обробка пломби.
Алгоритм пломбування каріозної порожнини композитом світлового твердіння:
-антисептична обробка каріозної порожнини, її висушування;
-внесення в каріозну порожнину прокладного матеріалу, його полімеризація;
-протравлювання країв і стінок каріозної порожнини (15 сек. – емалі, 30 сек. –
дентину);
-змивання травильного гелю, висушування порожнини;
-внесення праймера в порожнину пензликом (20 сек), підсушування струменем
повітря і полімеризація його;
-нанесення адгезива пензликом, підсушування його і полімеризація (30 сек.);
-внесення композита в підготовлену порожнину тонкими (1-1,5мм) шарами,
конденсація його в порожнині, моделювання, кожен шар полімеризується протягом 30 сек.;
188
-ребондинг пломби;
-фінішна обробка пломби.
2. Розчин перекису водню 3%.
3. Ватні валики, ватні кульки.
4. Набір інструментів для пломбування (гладилки різних конфігурацій, штопфери,
шпателі металеві, шпателі пластмасові, пензлики).
5. Скляна пластинка, паперова пластинка для замішування.
7. Бори для фінішної обробки пломби, полірувальні диски, штрипси, гумки, щіточки.
8. Полірувальна паста.
10. Фосфатний цемент.
11. Склоіономерний цемент.
12. Композит хімічного твердіння.
13. Композит світового твердіння.
14. Адгезив.
15. Праймер.
АЛГОРИТМ 16
Теоретичне обґрунтування: До одонтотропних паст відносять препарати, що містять

гідроксид кальцію. Використовують для лікування гострого та хронічного глибокого карієсу
у тимчасових та постійних зубах. Дія паст полягає у стимуляції захисних властивостей
пульпи зуба, які проявляються утворенням вторинного (замісного) дентину. Також гідроксид
кальцію справляє протизапальну дію внаслідок нейтралізації кислого середовища. Висока
концентрація гідроксильних іонів та рН 12,5 забезпечує певною мірою бактерицидну дію.
При безпосередньому контакті з пульпою зуба гідроксид кальцію спричиняє поверхневу
коагуляцію білка, внаслідок чого тканина пульпи, що розташована нижче, не ушкоджується,
а стимулюється і формує захисний бар’єр із дентину. Гідроксид кальцію ущільнює мембрани
клітин, тим самим знижує чутливість нервових рецепторів та сприяє антиексудативному
ефекту. Одонтотропну дію справляє також цинк-евгенолова паста або створені на її основі
цинкоксид-евгенолові цементи. До препаратів, що містять гідроксид кальцію належать:
Calxyl (Voco), Dycal (Dent Splay), Life (Kerr), Biopulp (Electromet), Calcipulp (Septodont),
Reogan Rapid (Vivadent) та ін.
Алгоритм нанесення одонтотропної пасти:
-ізоляція зуба від слини за допомогою ватних валиків;
-антисептична обробка попередньо відпрепарованої каріозної порожнини,
висушування протягом 10-20 сек.;
-нанесення невеликої кількості матеріалу на дно каріозної порожнини у проекції рогів
пульпи за допомогою тонкої гладилки або штопфера;
-видалення залишків маси за допомогою екскаватора;
-після затвердіння пасти через 1-2 хв. внесення в каріозну порожнину матеріалу для
ізолюючої прокладки.
1. Ватні валики.
189
2. Набір оглядових інструментів (зонд, дзеркало, пінцет).
4. Штопфер.
5. Гладилка.
6. Матеріал на основі гідроксиду кальцію.
АЛГОРИТМ 17
Ампутація пульпи тимчасових зубів (девітальний метод)
Теоретичне обґрунтування: Девітальна ампутація передбачає часткове видалення

пульпи (коронкової) після її попередньої девіталізації з наступною муміфікацією кореневої
пульпи. Метод широко використовується при лікування пульпіту тимчасових зубів (гострий
травматичний пульпіт при випадковому оголенні пульпи під час препарування каріозної
порожнини, гострий серозний дифузний пульпіт, хронічний фіброзний пульпіт, хронічний
гіпертрофічний пульпіт) з несформованими коренями або коренями, які знаходяться в стадії
резорбції. В таких випадках не рекомендовано ендодонтичне втручання, оскільки під час
його проведення існує загроза травмування та інфікування періапікальних тканин, що може
негативно впливати на фізіологічні процеси розвитку зуба. Для девіталізації використовують
пасти на основі параформальдегіду: Parapasta (Chema, Polfa), Depulpin (Voco), Devipulp,
Caustinerv (Septodont).
Девітальну ампутацію проводять у два відвідування.
У перше відвідування проводять:
-часткову некректомію;
-розкриття рогу пульпи;
-накладання девіталізуючої пасти;
-накладання герметичної пов’язки для фіксації пасти на 7-10 днів.
У друге відвідування проводять:
-зняття пов’язки;
-розкриття порожнини тимчасового зуба із врахуванням топографії;
-ампутацію коронкової пульпи за допомогою кулястого бора або екскаватора,
медикаментозна обробка;
-після ампутації – накладання пасти з антисептичними та муміфікуючими
властивостями.
1. Ватні валики.
4. Кулясті бори.
5. Параформальдегідна паста.
6. Дентин паста.
АЛГОРИТМ 18
190
Ампутація пульпи постійних зубів (вітальний метод, зупинка кровотечі з вічок
Теоретичне обґрунтування: Вітальна ампутація – метод лікування пульпіту, що

передбачає видалення коронкової частини пульпи під знеболенням та збереження
життєздатності і функціональної активності кореневої пульпи. Даний метод найчастіше
використовується для лікування пульпітів постійних зубів з незавершеним формуванням
кореня, оскільки він дозволяє зберегти функціональну активність кореневої пульпи і цим
забезпечити умови для росту і фізіологічного формування коренів постійних зубів –
апексогенезу.
Виконання вітальної ампутації вимагає ретельного дотримання правил асептики і
антисептики. Основною причиною невдалих результатів, які супроводжуються загибеллю
кореневої пульпи і розвитком запалення в періодонті, є інфікування кореневої пульпи під час
виконання вітальної ампутації.
Покази до вітальної ампутації пульпи в постійних зубах при несформованому корені:
-гострий травматичний пульпіт(якщо з моменту травми пройшло більше 6 годин чи
пульпа значно оголена);
-при неефективності біологічного методу;
-гострий серозний обмежений пульпіт;
-гострий серозний дифузний пульпіт (без вираженої реакції зі сторони пульпи).
Як метод тимчасового лікування для лікування:
-хронічного фіброзного пульпіту постійного зуба з несформованою верхівкою кореня;
-хронічного гіпертрофічного пульпіту постійного зуба з несформованою верхівкою
кореня;
-(з подальшим відтермінуванням ендодонтичного втручання до остаточного
формування кореня).
Вітальну ампутацію проводять в одне відвідування. Основне завдання при проведенні
вітальної ампутації є максимальне видалення запаленої пульпи і мінімальне інфікування і
травмування пульпи, що залишилась в кореневому каналі. Відповідно до рівня видалення
виділяють коронкову, вічкову і кореневу ампутацію.
Для знеболення використовують активні, швидкодіючі та малотоксичні анестетики
без вазоконстриктора (через лабільність серцево-судинної системи) на основі артикаїну
(Septanest 4% SVC), або з максимальним (1:200000) розведенням: Ultracaine DS, Ubistesin
(3M ESPE). При лікуванні зубів верхньої щелепи достатньо провести інфільтраційне
знеболення дещо дистальніше проекції верхівки кореня. При лікуванні нижніх молярів в
дітей після 10 років виконують мандибулярну анестезію.
М’які кальційвмісні пасти: Calasept RO (Nordiska), Calcicur (VOCO), Biopulp
(Electromed), Calcipulp(Septodont). Твердіючі кальційвмісні матеріали: Life (Kerr), Dycal
(DentSplay), Calcimol (VOCO), Alkaliner (ESPE).
Алгоритм виконання вітальної ампутації пульпи постійних зубів:
-місцеве знеболення;
-препарування каріозної порожнини з врахуванням топографії порожнини зуба.
-розкриття порожнини зуба стерильним фісурним і шаровидним бором. Обробка
каріозної порожнини теплим розчином антибактеріального засобу.
-видалення коронкової пульпи гострим екскаватором або стерильним бором.
-зупинка кровотечі з кукси пульпи. Для зупинки кровотечі використовують
амінокапронову кислоту, капрофер, гемофобін та інші кровоспинні засоби. Деякі автори
рекомендують проводити контрольований гомеостаз шляхом промивання ранової поверхні
теплим стерильним фізіологічним розчином чи дистильованою водою. Якщо протягом 4-5
191
хвилин не вдається зупинити кровотечу, переходимо до глибокої ампутації і у випадку
відсутності зупинки кровотечі переходимо до екстирпації пульпи.
-висушування кукси пульпи стерильною ватною кулькою.
-нанесення м’якої кальційвмісної пасти без тиску.
-нанесення твердючого кальційвмісного лайнера.
-нанесення ізолюючої прокладки з склоіономеру.
-пломбування каріозної порожнини постійною пломбою.
1. Набір стоматологічних інструментів (зонд, дзеркало, пінцет, екскаватор, шпатель
металевий, штопфер, гладилка).
2. Набір борів: твердосплавні бори, алмазні головки різного розміру з безпечною
верхівкою.
3. Теплі розчини неподразнюючих антибактеріальних засобів (фурацилін,
хлоргексидин, риванол, ектерицид та ін.).
4. Нетвердіюча кальційвмісна паста .
5. Твердіючий кальційвмісний матеріал.
6. Склоіономерний цемент.
7. Предметні або скляні пластинки.
9. Ватні або котонові валики.
10. Анестетик
11. Карпульний (або одноразовий) шприц з голкою.
АЛГОРИТМ 19
Екстирпація пульпи тимчасових зубів
Теоретичне обґрунтування: При проведенні екстирпації пульпи тимчасових зубів

слід враховувати період формування кореня тимчасового зуба. Так, в період несформованого
кореня у тимчасовому зубі відсутнє звуження в ділянці вічок кореневого каналу, є
дельтовидні розгалуження та додаткові канали. В період сформованого кореня кореневий
канал звужується внаслідок відкладання вторинного дентину, формується вічковий отвір
кореневого каналу, виникають дельтоподібні розгалуження і додаткові канали. Період
резорбції характеризується регресивними змінами в пульпі, внаслідок чого пульпа здатна
швидко безсимптомно некротизуватись, що виявлятиметься лише під час клінічного
обстеження. Екстирпація належить до хірургічних методів лікування пульпіту. Розрізняють
девітальну та вітальну екстирпацію. Екстирпація проводиться при лікуванні пульпітів і
полягає у повному видаленні пульпи з кореневих каналів. Девітальна екстирпація – метод
повного видалення пульпи після її девіталізації.
Покази до девітальної екстирпації пульпи в кореневих каналах тимчасових зубів: всі
форми гострих та хронічних пульпітів в період сформованого кореня, а також гострий
гнійний пульпіт, хронічний гангренозний пульпіт та пульпіт, ускладнений періодонтитом в
період несформованого кореня.
Девітальну екстирпацію виконують у 2-3 відвідування.
Вітальна екстирпація при лікуванні кореневих каналів тимчасових зубів
використовується, як правило, при проведенні санації в умовах загального знеболення,
оскільки ін’єкційне знеболення погано сприймається дітьми дошкільного віку, а також під
інфільтраційним знеболенням.
Алгоритм виконання екстирпації пульпи тимчасових зубів:
192
І. Девітальна екстирпація:
-видаляють дентин пов’язку екскаватором або кулястим бором;
-ізолюють зуб від слини за допомогою ватних чи котонових валиків і
слиновідсмоктувача;
-проводять антисептичну обробку каріозної порожнини і порожнини зуба;
-розкривають порожнину тимчасового зуба з врахуванням її топографії
твердосплавним бором чи алмазними головками різноманітної форми (циліндричними,
конічними);
-визначають робочу довжину зуба за допомогою рентгенологічного методу. Для
тимчасового зуба робоча довжина повинна бути на 2-3 мм коротшою за його
рентгенологічну довжину;
-видаляють пульпу з кореневого каналу за допомогою пульпоекстрактора. В широких
кореневих каналах слід застосовувати одночасно декілька пульпоекстракторів, щоб видалити
масивну пульпу;
-проводять антисептичну обробку кореневого каналу після кожного виведення
ендодонтичного інструмента;
-висушують кореневий канал за допомогою паперового штифта відповідного розміру.
II. Вітальна екстирпація.
-Проводять знеболення (проводиться дітям після 5 років);
-ізолюють зуб від слини за допомогою ватних чи котонових валиків і
слиновідсмоктувача;
- проводять антисептичну обробку каріозної порожнини і порожнини зуба;
- розкривають порожнину тимчасового зуба з врахуванням її топографії;
-визначають робочу довжину зуба за допомогою рентгенологічного методу. Для
тимчасового зуба робоча довжина має бути 2-3 мм коротшою за його рентгенологічну
довжину;
-видаляють пульпу з кореневого каналу за допомогою пульпоекстрактора. В широких
кореневих каналах слід застосовувати одночасно декілька пульпоекстракторів, щоб видалити
масивну пульпу;
- висушують кореневий канал за допомогою паперового штифта відповідного розміру.
На наступному етапі проводиться інструментальна обробка кореневого каналу
тимчасового зуба.
металевий, штопфер, гладилка).
2. набір борів: твердосплавний бор, алмазні головки різноманітної форми
(циліндричні, конічні) з безпечною верхівкою.
3. Набір пульпоекстракторів.
4. Адсорбційні паперові штифти різних розмірів.
5. Антисептики для обробки кореневого каналу (0,5-1,0% розчин натрію хлориду;
0,05% розчин хлоргексидину, гіпохлорит натрію 3%).
6. Анестетик.
8. Предметні або скляні пластинки.
АЛГОРИТМ 20
193
Екстирпація пульпи постійних зубів з несформованими коренями
Теоретичне обґрунтування: Показами до проведення екстирпації пульпи у

постійних зубах з несформованим коренем є гострий гнійний та хронічний гангренозний
пульпіт, а також пульпіт, що супроводжується вираженою реакцією з боку періодонта.
Вітальна екстирпація пульпи дозволяє уникнути токсичного впливу девіталізуючих
засобів на тканину росткової зони у разі несформованого кореня, що відповідає біологічним
вимогам і дозволяє розраховувати в майбутньому на утворення цементокісткоподібної
тканини, яка обтурує верхівкову частину кореневого каналу. У постійних зубах із
несформованим коренем доцільно використовувати вітальну екстирпацію при гострому
гнійному і хронічному гангренозному пульпіті. У зубах із незавершеним ростом кореня
пульпа широко сполучається з тканиною зони росту. У такому разі ендодонтичні
інструменти неможливо ввести до кінця, не пошкодивши тканини зони росту. Пульпа при
цьому розривається, а не видаляється повністю, що спричиняє значну кровотечу, яку важко
зупинити. При виборі екстирпаційного методу лікування пульпіту зуба з несформованим
коренем потрібно рентгенологічно визначити ступінь сформованості кореневого каналу.
Якщо не сформована верхівкова третина кореня зуба, доцільно здійснити глибоку ампутацію
з наступною зупинкою кровотечі і накладанням паст на основі гідроксиду кальцію.
-проводять місцеве знеболення за допомогою інфільтраційної анестезії. Доцільно
використовувати анестетики з мінімальним вмістом вазоконстрикторів ( Ultracain DS );
-за допомогою бора або екскаватора виконують ампутацію коронкової пульпи,
залишки пульпи та кров вимивають розчином антисептика (фурацилін, риванол);
-кулястим бором або борами типу Gates Glidden проводять розширення вічок кожного
кореневого каналу для створення безперешкодного введення ендодонтичного інструмента у
кореневий канал;
-здійснюють вибір відповідного пульпоекстрактора з урахуванням довжини кореня та
діаметра кореневого каналу;
-пульпоекстрактор обережно, без зусиль, вводять в кореневий канал до появи опору,
після чого повертають на 1-2 оберти навколо його осі та виймають разом з накрученою на
нього пульпою;
-у кореневий канал вводять ватну турунду, змочену 3% розчином перекису водню для
зупинки можливої кровотечі з кукси пульпи.
2. Анестетик.
3. Набір стоматологічних інструментів (зонд, дзеркало, пінцет, екскаватор).
4. Стерильні кулясті бори.
6. Кореневі голки, паперові штифти
7. Розчин антисептика.
10.Фантоми зубів.
АЛГОРИТМ 21
Інструментальна обробка кореневих каналів тимчасових зубів
194
Теоретичне обґрунтування: Інструментальна обробка кореневих каналів –
відповідальний етап ендодонтичного лікування. Мета інструментальної обробки – видалення
інфікованих тканин з кореневого каналу і створення сприятливих умов для його
пломбування. Показами до виконання інструментальної обробки кореневих каналів є
хірургічне (ампутація та екстирпація) лікування пульпітів та періодонтитів. Вибір
найкоротшого доступу до кореневих каналів завжди визначаються топографічною анатомією
порожнини зуба, яка має певні особливості в тимчасових зубах, які мають низку
відмінностей від постійних зубів та мають значення під час їх ендодонтичного лікування:
-менший розмір коронок і коренів (порівняно з постійними зубами );
-менше ніж, у постійних зубах, співвідношення висоти коронки і довжини кореня;
-широко розставлені корені молярів;
-дистальне відхилення верхівок коренів фронтальних зубів;
-менша товщина твердих тканин;
-більший розмір порожнини зуба;
-близьке розташування рогів пульпи до поверхні зуба;
-широкі конусоподібні канали в однокореневих зубах;
-поступова зміна топографії порожнини зуба через утворення вторинного дентину.
-визначають робочу довжину кореневого каналу зуба за допомогою
рентгенологічного методу. Для тимчасового зуба вона має бути на 2 -3 мм коротшою за його
рентгенологічну довжину;
-ізолюють зуб від слини за допомогою ватних валиків і слиновідсмоктувача;
-проводять антисептичну обробку каріозної порожнини і порожнини зуба;
-здійснюють проходження кореневого каналу на всю робочу довжину за допомогою
К-римера відповідного діаметра (на один розмір менше за діаметр кореневого каналу);
-проводять антисептичну обробку кореневого каналу шляхом його промивання за
допомогою ендошприца і кореневої голки;
-видаляють предентин зі стінок кореневого каналу за допомогою К-та Н-файлів. Для
цього потрібно ввести ендодонтичний інструмент у кореневий канал на всю робочу довжину,
здійснити файлом вертикальні рухи по периметру кореневого каналу, щільно притиснувши
його до стіни, після виконання маніпуляції вивести інструмент з кореневого каналу;
-висушують кореневий канал за допомогою паперового штифта відповідного розміру.
2. Набір стоматологічних інструментів (зонд, дзеркало, пінцет, екскаватор).
3. Набір ендодонтичних інструментів різних розмірів (кореневі голки, К-римери, К-і
Н-файли.
5. Антисептики для обробки кореневих каналів (0,5-1,0% розчин натрію гіпохлориту,
0,05% розчин хлоргексидину).
6. Шприц з голкою для промивання кореневого каналу.
АЛГОРИТМ 22
195
Інструментальна обробка кореневих каналів постійних зубів з несформованими
коренями
Теоретичне обґрунтування: Перед початком лікування необхідно уявити можливі

варіанти кількості, довжини і форми кореневих каналів, це стосується, в першу чергу,
перших верхніх молярів, які в більшості випадків мають роздвоєння медіально-щічного
каналу, нижніх різців, які можуть бути двоканальними, нижніх перших молярів, які часто
мають більше ніж три канали.
Для успішного ендодонтичного лікування необхідно спочатку забезпечити доступ до
кореневих каналів. Препарування порожнини зуба повинно включати такі етапи:
1. Доступ до порожнини зуба.
2. Доступ до кореневого каналу.
3. Доступ до апікального отвору.
Після розкриття порожнини зуба або при наявності її сполучення з каріозною
порожниною для повного розкриття пульпової камери необхідно використовувати ендобори
– твердосплавні бори або алмазні головки різної форми (циліндричні і конусні) з
заокругленою тупою верхівкою, яка не має ріжучих граней або діамантового напилення.
Застосування таких борів практично виключає можливість перфорації дна порожнини зуба.
При формуванні порожнини не бажано використовувати кулястий бор, при роботі з яким
важко чітко визначити напрямок його рухів.
Критерії якості ендопрепарування:
1. Стінки каріозної порожнини і порожнини зуба переходять одні в одну.
2. Чітко виявляються вічка усіх передбачуваних кореневих каналів.
3. Відсутні каріозні тканини і нависаючі стінки.
4. Повністю видалені некротизовані тканини коронкової порожнини зуба.
Наступним етапом є визначення робочої довжини зуба. Робоча довжина зуба (каналу)
– це відстань між апікальною межею інструментальної обробки і коронкової точки, від якої
буде проводитись вимірювання. Для визначення робочої довжини каналу найчастіше
використовують рентгенологічний метод та метод електронної апексолокації.
В зубах з несформованим коренем метод електронної апекслокації може давати
невірні результати, тому в цьому випадку краще використовувати рентгенологічну
діагностику.
Враховуючи особливості будови кореневих каналів зубів з несформованими коренями
для їх проходження та видалення інфікованого предентину зі стінок каналу необхідні тільки
ручні файли, переважно Н-файли великого розміру з безпечною верхівкою, якими працюють
без придання кореню конусоподібної форми, оскільки шар дентину ще дуже тонкий. Для
медикаментозної обробки використовують гіпохлорит натрію (2,5-3%).
-проводять рентгендіагностику;
-формують порожнину зуба з урахуванням її анатомічних особливостей (розміру,
форми, кількості, розміщення і кривизни кореневих каналів).
-створюють порожнину такої форми, яка найбільш зручна для проведення
маніпуляцій у кореневих каналах;
-проводять визначення робочої довжини кореневих каналів;
-здійснюють механічну обробку кореневих каналів ручними ендодонтичними
інструментами (Н-файлами середніх та великих розмірів з безпечною, тупою
верхівкою);
-проводять медикаментозну обробку кореневих каналів розчином гіпохлориту натрію
(2,5-3%).
196
1. Набір Н-файлів (№30-40, довжина 21мм).
3. Бори з безпечною верхівкою.
4. Ендодонтична лінійка.
5. Коренева голка.
6. Розчин гіпохлориту натрію.
АЛГОРИТМ 23
Пломбування кореневих каналів тимчасових зубів цинк-евгеноловою, йодоформною

пастою
Теоретичне обґрунтування: Обтурацією кореневих каналів завершується

ендодонтичне лікування пульпітів і періодонтитів. Матеріали для пломбування кореневого
каналу повинні відповідати таким вимогам:
-бути біологічно сумісними;
-бути непроникними для тканинної рідини;
-мати бактеріостатичні або бактерицидні властивості;
-мати здатність до зчеплення з твердими тканинами зуба;
-не зменшуватись в об'ємі під час тверднення;
-не розсмоктуватись у кореневому каналі;
-не подразнювати тканини періодонту;
-створювати герметичну обтурацію кореневих каналів;
-не зафарбовувати тверді тканини зуба;
-бути рентгеноконтрастними;
-при необхідності легко видалятися з кореневого каналу.
Самостійне використання паст для обтурації кореневих каналів доцільне у тимчасових
зубах, оскільки пломбувальний матеріал повинен розсмоктуватися разом із коренем
тимчасового зуба. Вимоги до обтурувальних матеріалів, які використовуються для лікування
тимчасових зубів, відрізняються від вимог до матеріалів для постійних зубів тим, що вони
повинні бути не токсичними щодо зачатка зуба і розсмоктуватися разом з коренем. Для
пломбування каналів тимчасових зубів зазвичай застосовують цинкоксидевгенолову та
йодоформну пасту. Матеріали на основі оксиду цинку і евгенолу містять порошок (оксид
цинку з різними добавками, що покращують якість матеріалу) і рідину (евгенол або
гвоздичну олію). Вони тверднуть у порожнині зуба впродовж 12-24 год під впливом вологи
та температури з утворенням нерозчинної солі (евгеноляту цинку). Цинкоксидевгенолові
цементи є високоефективними ендогерметиками з такими перевагами:
-мають антибактеріальні та протизапальні властивості за рахунок евгенолу;
-після затвердіння утворюють нерозчинну масу, яка не дає усадки і щільно прилягає
до стінок кореневого каналу;
-розсмоктуються у разі виведення за верхівку кореня;
-мають оптимальний час твердіння (кілька годин);
-за необхідності легко видаляються з кореневого каналу.
Пасти на основі йодоформу зазвичай містять йодоформ, камфору, парахлорфенол (або
тимол, креозот), іноді – наповнювачі, рентгеноконтрастні домішки. Їх перевагами є виражена
антисептична дія, низька токсичність, зменшення ексудації з периапікальних тканин. Проте
ці пасти швидко розсмоктуються.
197
Представники: Йододен (Владмива), Tempophore (Septodont), Alveo-Penga (Pierre
Rolland), Jodoformova pasta (Spofa Dental).
-цинкоксидевгенолова паста готується ex tempore (оксид цинку + евгенол +
рентгеноконтрастні речовини). Пасту готують на паперовій або скляній пластинці. Порошок
і рідину ретельно перемішують пластмасовим шпателем до отримання м'якої пасти. До цієї
маси іноді додають йодоформ чи тимол. Готову пасту вводять в підготовлений кореневий
канал за допомогою кореневої голки 2-3 порціями або за допомогою машинного
каналонаповнювача (пасту наносять на інструмент, уводять його в канал, нагнітають у нього
пасту шляхом обертання з низькою швидкістю і виводять з каналу, коли він ще продовжує
обертатися), ущільнюють матеріал в каналі голкою із турундою. Надлишок пасти в ділянці
вічка каналу ущільнюють ватним тампоном , а з порожнини зуба ретельно видаляють. Для
пломбування широких каналів у фронтальних зубах використовують каналонаповнювач, а
для конденсації матеріалу - паперовий штифт;
-пасти на основі йодоформу готуються ex tempore, замішуються на гліцерині. Вводять
ці пасти в канал так само, як і цинкоксидевгенолові -за допомогою каналонаповнювача.
1. Стоматологічний механічний наконечник із регуляцією швидкості обертів.
2. Набір стоматологічних інструментів (зонд, дзеркало, пінцет, екскаватор, шпатель,
штопфер, гладилка).
3. Набір ендодонтичних інструментів різних розмірів (кореневі голки, К-римери, К-і
Н-файли, каналонаповнювачі).
4. Ендодонтичний шприц з голками.
6. Антисептики для обробки кореневого каналу (2.5% розчин натрію гіпохлориту;
0.05% розчин хлоргексидину).
7. Скляні пластинки (предметні скельця).
9. Оксид цинку та евгенол для приготування пасти для пломбування ex tempore.
АЛГОРИТМ 24
Пломбування кореневих каналів постійних зубів з несформованими коренями

кальційвмісними силерами. Апексогенез. Апексифікація
Теоретичне обґрунтування: При ендодонтичному лікуванні постійних зубів з

незавершеним формуванням кореня одним з основних завдань є забезпечення можливості
завершення його формування. Тому при вірогідності збереження життєздатності кореневої
пульпи рекомендується ампутаційна техніка лікування пульпіту (пульпотомія) з подальшим
покриттям пульпи нетверднучими чи тверднучими препаратами на основі гідроксиду
кальцію. Подальше формування кореня при збереженні життєздатності пульпи називається
"апексогенез". Показами до проведення ампутаційного методу лікування в зубах з
незавершеним формуванням кореня є гострий серозний обмежений та гострий серозний
дифузний пульпіт, а також травматичний пульпіт (якщо з моменту травми пройшло більше,
ніж 6 год.). Як метод тимчасового лікування може використовуватись також при лікуванні
хронічного фіброзного та хронічного гіпертрофічного пульпіту постійного несформованого
зуба, це позволяє відтермінувати ендодонтичне втручання до завершення формування
кореня.
198
Після завершення формування кореня інколи виникає потреба у проведенні
повноцінного ендодонтичного лікування. Це виникає при відсутності дентинного мостика,
при проведенні ампутаційного методу лікування з приводу хронічного фіброзного пульпіту,
при облітерації кореневого каналу та неефективності ампутаційного методу лікування.
Успішним результатом повноцінного ендодонтичного лікування постійних зубів з
незавершеним формуванням коренів є формування щільного бар’єру верхівки кореня, яке
називається "апексифікація". Бар’єр може представляти собою остеодентин, клітинний або
безклітинний цемент, кістку або кісткоподібним матеріал. Бар’єр рідко буває повним,
зазвичай зберігається сполучення між порожниною зуба і періапікальними тканинами.
На сьогоднішній день в якості матеріалу для забезпечення апексифікації перевагу
надають кальційвмісним препаратам, зазвичай – гідроксиду кальцію, замішаному на воді,
ізотонічному розчині натрію хлориду чи на місцевому анестетику.
Алгоритм проведення апексифікації:
-розкриття порожнини проводять більш широко, ніж у сформованих зубах. Робоча
довжина відповідає сформованій частині кореня;
-ірригація кореневого каналу проводиться обережно, проведення цього етапу може
бути затруднениму зв’язку з зворотнім звуженням кореневого каналу;
-очищення каналу проводять шляхом ретельного промивання та обробки стінок
файлами середніх розмірів (35-50) з затупленим кінцем. Цей етап теж проводиться дуже
обережно у зв’язку з можливістю перфорації тонкої стінки кореневого каналу;
-обтурацію каналу проводять після його висушування паперовими штифтами.
Гідроксид кальцію в кореневий канал вносять за допомогою плагера, амальгамтрегера,
каналонаповнювача або шприца (обмежувач встановлюють на відстані 2-3 мм від верхівки
кореня, по мірі заповнення кореневого каналу голка рухається до вічок). Після обтурації
введену пасту легко притискають ватною кулькою, яку залишають в ділянці вічок;
-зуб пломбують склоіономерним або цинк-евгенольним цементом.
Через місяць доцільно замінити гідроксид кальцію в каналі. Якщо ж на початку
лікування апікальний отвір був дуже широкий, слід провести це ще раніше. Через 3-6 місяців
проводять рентгенологічний контроль, який дозволяє визначити появу щільного мостика в
апікальній частині. Щільність мостика можна перевірити файлом (35 мм) або гутаперчевим
штифтом: якщо інструмент легко його пенетрує, потрібно знову ввести в канал гідроксид
кальцію. Якщо ж на рентгенограмі мостик не визначається, повторний огляд проводять через
3 місяці. Формування мостика, в середньому, займає 12 місяців. Після його утворення і при
достатній щільності проводять традиційну обтурацію кореневого каналу. Якщо ж
апексифікації не відбулося, апікальну частину кореневого каналу пломбують матеріалом
ProRoot MTA (Dentsply), а частину каналу, яка залишилась – будь-яким способом після
затвердіння апікальної обтурації.
Алгоритм проведення вітальної ампутації (апексогенез):
Вітальну ампутацію проводять в одне відвідування. Основними задачами при
проведенні цього методу є максимальне видалення пошкодженої пульпи та мінімальне
інфікування і травмування пульпи, яка залишилась у кореневих каналах.
-першим етапом є місцеве знечулення (частіше – інфільтраційне);
-далі проводиться препарування каріозної порожнини з врахуванням топографії
порожнини зуба;
-розкриття порожнини зуба проводять стерильними фісурними та кулястими борами
під постійним контролем антисептика (фурацилін, риванол, ектерицид та ін.);
-видалення коронкової частини пульпи частіше проводять гострим екскаватором;
-ампутацію можна проводити на трьох рівнях: коронковому, вічковому та
кореневому. Коронкову ампутацію частіше використовують в однокореневих зубах. При
вічковій ампутації видаляють пульпу до рівня, який відповідає шийці зуба, найбільш часто
199
цей метод використовують у багатокореневих зубах, де чітко виражений перехід коронкової
частини пульпи в кореневу. Кореневу (глибоку) ампутацію проводять в однокореневих
постійних несформованих зубах, при цьому видаляють коронкову та 1/3 кореневої пульпи,
залишаючи тільки ту частину, яка безпосередньо контактує з зоною росту;
-після видалення пульпи зупиняють коровотечу з кореневого каналу, використовуючи
кровозупинні засоби: амінокапронова кислота, капрофер, гемофобін, Viscostat, Vasosertin
(Ultradent) та ін., після чого висушують ватним валиком. Якщо кровотечу зупинити не
вдається, проводять екстирпацію пульпи;
-далі на поверхню пульпи накладають м’яку кальційвмісну пасту (Calcicur (VOCO),
Calcipulp (Septodont), Calasept RO (Nordiska) та ін.). Кальційвмісна паста може бути
приготована ex tempore з офіцінального порошку гідроксиду кальцію шляхом замішування
його на дистильованій воді або розчині анестетика;
-на нетвердіючу лікувальну пов’язку наносять шар твердіючого кальційвмісного
препарату. Після глибокої ампутації частину кореневого каналу заповнюють пастою на
основі кальцію гідроксиду;
- останнім етапом є пломбування каріозної порожнини постійною пломбою з
використанням ізолюючої прокладки на основі СІЦ.
Після проведення ампутаційного методу лікування пульпіту дитина повинна
знаходитись під диспансерним наглядом на період до завершення формування кореня.
Перше контрольне відвідування призначають через 10-14 днів, наступне – через 3, 6 місяців
та через 1 рік. Критерієм ефективності проведеного лікування є утворення дентинного
мостика, який визначається рентгенологічно, завершення формування кореня та відсутність
патологічних змін у періапікальних тканинах.
1. Наконечники (турбінний та кутовий).
пластмасовий, гладилка).
3. Набір борів: твердосплавні бори, алмазні головки різного розміру з безпечною
верхівкою.
4. Коренева голка.
5. Набір інструментів для проходження і розширення кореневих каналів (К-римери, К
та Н-файли) з безпечною верхівкою та обмежувачами.
6. Інструменти для пломбування кореневого каналу (каналонаповнювач, плагер) з
обмежувачами.
7. Теплий розчин неподразнюючого антибактеріального засобу (фурацилін,
Хлоргексидин).
8. Кровоспинний засіб.
9. Паперові штифти.
10.Нетвердіюча кальційвмісна паста
11.Твердіючий кальційвмісний матеріал.
12.Пломбувальний матеріал (склоіономерний цемент).
13.Скляні та паперові пластинки.
14.Ватні кульки.
15.Ватні або котонові валики.
16.Анестетик.
17.Карпульний (або одноразовий) шприц з голкою.
АЛГОРИТМ 25
200
Медикаментозна обробка уражених ділянок слизової оболонки порожнини рота у дітей
різними лікарськими засобами
Теоретичне обґрунтування: Лікування захворювань СОПР забезпечується за умови

проведення комплексної терапії, метою якої є поєднання впливу на причинний фактор,
патогенетичні механізми розвитку захворювання та застосування заходів щодо усунення
його симптомів. При захворюванні СОПР місцеве лікування має вирішальне значення,
оскільки його проводять з урахуванням етіологічного чинника, патогенезу та симптоматики.
Обсяг лікувальних втручань залежить від форми та характеру клінічних проявів запалення
СОПР: катаральний стоматит зі збереженням цілісності слизової оболонки, ерозивне та
виразкове ураження слизової оболонки. Для кожного з цих видів ураження є певні схеми
лікування, які можуть змінюватися відповідно до клінічних проявів захворювання.
Алгоритм медикаментозної обробки уражених ділянок:
-антисептична обробка порожнини рота (0,02% розчин фурациліну) у вигляді
зрошення або полоскання;
-знеболення (3% масляний розчин анестезину, 10% гель лідокаїну). Анестетик
наносять на уражені ділянки слизової оболонки на 3-5 хв перед початком проведення
наступних етапів лікування;
-етіотропна терапія. В залежності від етіології захворювання застосовують:
а) противірусну терапію (препарати, які здатні пригнічувати різні етапи реплікації
вірусів) – ацикловір, гропринозин. Для місцевого лікування найчастіше застосовують
ацикловіри: 3% мазь "Зовіракс", 5% мазь "Віролекс", мазь "Герпевір", крем "Ацик".
б) протигрибкову терапію. При лікуванні кандидозу СОПР у дітей необхідно
дотримуватися строгого гігієнічного режиму. Місцево при лікуванні застосовують 10-20%
розчин бури в гліцерині, 0,5-1% розчин натрію гідрокарбонату у дітей грудного віку;
в) антибактеріальну терапію.
- застосування протеолітичних ферментів, які мають некролітичну і муколітичну дію і
сприяють легшому видаленню некротичних тканин (трипсин, хімотрипсин);
-протизапальна терапія;
-використання кератопластиків для прискорення процесів епітелізації елементів
ураження (масляні розчини вітаміну А і Е, мазь "Солкосерил").
1. Оглядовий інструментарій (зонд, дзеркало ,пінцет).
2. Ватні валики, кульки.
3. Антисептичний препарат (фурацилін, пероксид водню).
4. Анестетик для аплікаційної анестезії (лідокаїн, анестезин).
5. Противірусні препарати.
6. Протигрибкові препарати.
7. Кератопластичні препарати.
8. Протеолітичні ферменти.
АЛГОРИТМ 26
Аналіз рентгенограм
Теоретичне обґрунтування: Рентгенологічне дослідження є одним із основних

методів діагностики захворювань зубо-щелепової системи у дітей різного віку. Зокрема, цей
метод дослідження використовують при діагностиці карієсу. Це необхідно для виявлення
каріозного ураження і взаємовідношення каріозного дефекту і порожнини зуба. Також
201
прицільну рентгенограму використовують для діагностики пульпіту та періодонтиту, що дає
можливість оцінити характер ураження пульпової камери, стан формування коренів
постійних зубів, резорбцію коренів зубів у молочному прикусі. За допомогою рентгенографії
діагностують травми зубів і лицевого черепа, порушення прорізування і формування зубів,
новоутворення, кісти та деформації.
-на початку необхідно виявити відмінність між нормальними варіантами будови
обстежуваної ділянки і проявами патологічних змін. Для цього необхідно знати
рентгеноанатомію, вікові та індивідуальні варіанти норми;
-при виявленні патологічних змін необхідно оцінити їх та співставити з клінічними
даними, дати пояснення на основі патоморфологічної суті процесу, провести диференційну
діагностику із захворюваннями спорідненими за рентгенологічною і клінічною картиною;
-оформити рентгенологічне заключення, в якому потрібно зробити висновки, які
можуть бути однозначні або вміщувати диференційно діагностичний ряд з найбільш
вірогідних процесів в кожній клінічній ситуації.
Аналізуючи рентгенологічний знімок (прицільна рентгенограма, ортопантомограма,
телерентгенограма, томограма) потрібно враховувати , що кістка являє собою пластичну
субстанцію , яка неперервно перебудовується в залежності від механічного і
функціонального навантаження, місцевої та загальної гемодинаміки та іннервації. Необхідно
диференціювати патологічні зміни і функціональне ремоделювання. Потрібно чітко
розрізнити структуру кісткової тканини – губчастий і компактний шари, канали, отвори,
періодонтальні щілини, кортикальні пластини. Зображення зубів не повинно накладатися
один на одного. В них слід розрізнити порожнину зуба, кореневі канали і шар емалі.
Вогнища патологічних змін кісткової тканини слід оцінювати за наступним показниками:
кількість вогнищ, їх локалізація в кістці, форма, розміри, контури, інтенсивність тіні, стан
кісткової тканини в самому вогнищі і навколо нього. При оцінці зубного ряду відмічають
відсутність зубів, вказуючи на первинну або вторинну адентію. Оцінюють стан
періодонтальних щілин, наявність змін в періодонті та стадії формування коренів зубів.
Крім цього потрібно враховувати наступне:
1. Збереження життєдіяльності пульпи
2. Вік хворого, тривалість анамнезу, наявність больових проявів
1. Набір рентгенограм: ортопантомограми, прицільні внутрішньоротві рентгенограми.
(Дитяча хірургічна стоматологія)
АЛГОРИТМ 27
Аплікаційне знеболення у дітей
Теоретичне обґрунтування: Аплікаційне знеболення здійснюється безін’єкційним

способом і передбачає знеболення поверхневих шарів тканин (2-3 мм). При даному виді
знеболення блокуються поверхневі рецептори та термінальні частини периферичних
нервових волокон. Ефект анестезії наступає через 30-40 секунд і триває 10-15хв.
Покази до проведення аплікаційної анестезії:
-знеболення місця вколу перед ін’єкційною анестезією;
-видалення тимчасових зубів при фізіологічній зміні;
-при лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота;
-при лікуванні захворювань пародонта;
-при проведенні професійної гігієни порожнини рота;
202
-припасовка, фіксація ортодонтичних апаратів;
-пригнічення блювотного рефлексу.
Протипокази для проведення аплікаційної анестезії:
-алергічна реакція на анестетик у пацієнта.
-антисептична обробка порожнини рота;
-ізоляція місця знеболення від доступу слини ватними валиками і, при потребі,
слиновідсмоктувачем;
-висушування операційного поля;
-нанесення знеболюючого засобу: розчин наносять ватною чи марлевою кулькою;
гель чи пасту наносять тонким шаром; аерозоль розпиляють за допомогою розпилювача,
кінчик якого встановлюють на відстані 2 см від зони знеболення ділянки;
Дітям до 4-х років не рекомендовано використовувати спреї та аерозолі, оскільки це
може викликати рефлекторну затримку дихання, заніміння гортані, захриплість через
потрапляння анестезуючого розчину в дихальні шляхи.
2. Марлеві кульки для висушування ділянки знеболення.
3. Марлеві або ватні кульки для нанесення анестетика.
4. Анестетик: розчини (лідокаїн 10%, піромекаїн 1-2%), мазі (лідокаїнова 5%,
піромекаїнова 5%), спреї (Xylonor spray, Peryl-spray), краплі "Бебідент".
5. Фантомна модель черепа.
АЛГОРИТМ 28
Інфільтраційне знеболення у дітей
Теоретичне обґрунтування: Даний метод знеболення передбачає виключення

больової чутливості шляхом внутрішньотканинного введення місцевоанестезуючих розчинів
поблизу периферичних нервових гілок та їх закінчень. Суть знеболення зубних нервових
сплетень полягає в тому, що введений в пухку клітковину присінку порожнини рота розчин
анестетика проникає крізь окістя та зовнішній компактний шар кістки в товщу кістково-
мозкового шару, де знеболює відповідну ділянку зубного нервового сплетення.
Розрізняють фокальну та перифокальну інфільтраційну анестезію. У разі фокальної
анестезії розчин вводиться у місце, де буде проводитися втручання (у місце передбачуваних
розрізів слизової оболонки, наприклад, при видаленні фіброми або папіломи). У разі
перифокальної анестезії розчин анестетика вводять не в ділянку хірургічного втручання, а
поза неї (перед лікуванням карієсу, ендодонтичним втручанням, і т.д.).
При проведенні інфільтраційного знеболення необхідно враховувати вік дитини.
Використовуючи зручну для стоматолога періодизацію дитячого віку, пов'язану з певними
станами тимчасових і постійних зубів та тканин щелепно-лицевої ділянки, виділяють: І
період (від 1-го дня до 6 міс) -беззубі щелепи; II -період ( від 6 міс до 2 років) — становлення
тимчасового прикусу; III період (2-6років) -період тимчасових зубів; IV період (6-12 років) -
зміни зубів - змінний прикус; V період — період постійних зубів (12-15 років).
Покази до проведення інфільтраційної анестезії:
-І період -видалення невеликих за розміром вроджених пухлин, що локалізуються на
коміркових відростках у фронтальних їх відділах (частіше фібром або папілом на язиці та
щоках); подовження вуздечки язика, хірургічна обробка ран у разі травматичних ушкоджень
203
м'яких тканин лиця та органів ротової порожнини; видалення тимчасових різців (з якими
дитина народилася), що травмують сосок матері під час годування.
-II період — видалення невеликих за розміром доброякісних пухлин та
пухлиноподібних новоутворень на лиці і в ротовій порожнині, зубів на верхній і нижній
щелепах, хірургічна обробка ран лиця без дефекту тканин ротової порожнини.
У цих періодах йдеться мова про проведення нетравматичних та нетривалих
оперативних втручань, тобто, коли потреби в загальному знеболенні немає.
-III період — видалення тимчасових зубів на верхній і нижній щелепах, невеликих за
розміром новоутворень м'яких тканин лиця і тканин ротової порожнини; подовження
вуздечок верхньої і нижньої губ; хірургічна обробка невеликих за розміром ран м'яких
тканин лиця й ротової порожнини.
-IV період — видалення тимчасових зубів на верхній і нижній щелепах; постійних
різців на верхній щелепі; папілом, фібром; лікування ретенційних кіст м'яких тканин лиця і в
ротовій порожнині; хірургічна обробка ран м'яких тканин; додаткова анестезія підчас
проведення провідникового знеболювання.
-V період — хірургічна обробка невеликих за розміром ран м'яких тканин лиця,
видалення невеликих за розміром пухлин і пухлиноподібних утворень; перифокальна
інфільтраційна анестезія — у разі розтинів абсцесів у ротовій порожнині і щелепнолицевій
ділянці (за відсутності показань або можливості забезпечення наркозу); діагностичні пункції
пухлин і пухлиноподібних утворень; біопсія пухлин м'яких тканин; додаткова анестезія у
разі застосування провідникової анестезії.
У III і IV вікових періодах інфільтраційна анестезія використовується у разі видалення
тимчасових зубів, особливо на верхній щелепі. Цьому сприяють такі обставини: щелепи
містять в собі тимчасові і зачатки постійних зубів, до того ж у губчастій частині кістки
переважають органічні речовини; кісткові канальці і періодонтальні щілини тимчасових
зубів широкі. Ці особливості сприяють доброму просяканню кістки та періодонта
анестезивним розчином, безболісним видаленню зубів й оперативним втручанням на
комірковому відростку.
Протипокази для проведення інфільтраційної анестезії:
-наявність новоутвору або запального процесу в місці уколу голки для проведення
анестезії;
- алергічна реакція на анестетик у пацієнта.
-шпателем або зуболікарським дзеркалом в лівій руці відводять губу або щоку;
-правою рукою вколюють голку в перехідну складку (вище проекції коренів верхніх
зубів і трохи нижче на нижній щелепі) - в більш рухому ділянку слизової оболонки, тобто в
підслизову тканину, а не під окістя. Голку треба вводити скошеною частиною в бік кістки,
направляючи її спочатку під кутом 40-45, а потім паралельно до альвеолярного паростку.
Такий метод введення голки менш болючий і запобігає відшаруванню та пошкодженню
окістя;
-анестезуючий розчин водять повільно, утворюючи перед кінчиком голки депо
анестетика з метою збереження цілісності судин і безболісного просування голки;
-вводять 1-1,5 мл анестетика. Анестезія слизової оболонки наступає майже одразу,
зуба – через 2-3 хвилини;
-після виведення голки із тканин необхідно тампоном притиснути м’які тканини до
кістки, що сприяє кращому просочуванню кістки анестетиком, а не накопиченню його лише
в м’яких тканинах.
2. Карпульний (або одноразовий) шприц з голками.
204
3. Ампули з анестетиком (0,25-0,5-1% розчином лідокаїну), карпули (Septanest 4%
SVC, Ultracain DS, Ubistesin та ін.)
4. Фантомні моделі черепа.
АЛГОРИТМ 29
Туберальна анестезія у дітей
Теоретичне обґрунтування: Туберальна анестезія – це провідникова анестезія на

верхній щелепі, яка призводить до блокади задніх верхніх альвеолярних нервів. Зона
знеболення: задній відділ альвеолярного відростка, моляри та слизова оболонка зі щічної
сторони альвеолярного відростка. Цільовий пункт при туберальній анестезії – горб верхньої
щелепи, на якому знаходяться задні верхньо-альвеолярні отвори, звідки виходять
однойменні нерви та іннервують задню частину альвеолярного відростка. Місце
знаходження цільового пункту – на 1,2-1,5 см вище від дистальної щічної стінки останнього
постійного моляру до задніх верхньо-альвеолярних отворів. Дітям проводять з 5-річного
віку.
Покази до проведення туберальної анестезії:
-при втручанні на молярах, амбулаторні операції в ділянці знеболення.
Алгоритм проведення анестезії:
-рот напіввідкритий, щоку відтягують в сторону ротовим дзеркалом або шпателем;
-голку (зріз голки направлений до кістки) вколюють на рівні останнього моляру,
відступивши на 2-3 мм вниз від перехідної складки;
-голку просувають під кутом 45° до альвеолярного відростка, спрямовуючи голку
вгору, назад і досередини, постійно випорскуючи анестетик, не втрачаючи зв'язок з кісткою,
проникають на 1,2-1,5 см;
-при досягненні цільового пункту проводять аспіраційну пробу і при відсутності крові
у шприці повільно вводять 0,5 -1,5 мл анестетика;
-пацієнта просять притиснути м'які тканини до кістки в ділянці горба верхньої щелепи
для попередження гематоми.
1. Оглядові інструменти (дзеркало, зонд, пінцет).
2. Карпульний (або одноразовий) шприц, голки (довжина не менше 35 мм).
3. Ампули з анестетиком (Ultracain DS 4%), карпули (Septanest 4%, Mepivastesin 3%,
Ubistesin 4%).
АЛГОРИТМ 30
Торусальна анестезія у дітей
Теоретичне обґрунтування: Торусальна анестезія – це провідникова анестезія на

нижній щелепі, що призводить до блокади 3-х нервів: щічного, нижньоальвеолярного та
язикового. Зона знеболення: усі зуби відповідної сторони щелепи, альвеолярний відросток,
ясна з вестибулярної та язикової сторони, слизова оболонка дна порожнини рота, передні 2/3
язика, половина нижньої губи, шкіра підборіддя на стороні анестезії.
Цільовий пункт при торусальній анестезії – нижньощелеповій валик, який
розташований на внутрішній поверхні гілки щелепи, вище від «козирка», що утворений
205
двома кістковими гребенями, які йдуть від вінцевого та виросткового відростків. Дітям
проводять з 5-річного віку.
Покази до проведення торусальної анестезії:
-при втручанні на зубах і в ділянці альвеолярного відростка нижньої щелепи,
амбулаторні операції в ділянці знеболення.
Алгоритм проведення анестезії:
-рот максимально відкритий;
-місце уколу: латеральний кут криловидно-щелепової згортки на межі зі слизовою
щоки. Укол в борозенку роблять на 1 см нижче від рівня жувальної поверхні останнього
верхнього моляра, підвівши голку з протилежного боку щелепи;
-зробивши укол, просувають голку вглиб до кістки на глибину 0,25-1,5 см, проводять
аспіраційну пробу та впорскують 1,0-1,5 мл анестетика для знеболення
нижньоальвеолярного та щічного нервів; відтягнувши до себе голку на декілька міліметрів
випускають ще 0,3-0,5 мл анестетика для знеболення язикового нерва.
2. Карпульний (або одноразовий) шприц, голки (довжина не менше 35 мм).
3. Ампули з анестетиком (Ultracain DS 4%), карпули (Septanest 4%, Mepivastesin 3%,
Ubistesin 4%).
АЛГОРИТМ 31
Мандибулярна анестезія у дітей
Теоретичне обґрунтування: Мандибулярна анестезія – це провідникова анестезія на

нижній щелепі, що призводить до блокади 2-х нервів: нижньоальвеолярного та язикового.
Зона знеболення: моляри, премоляри, ікла і половина різця. Через 2-3 хв після проведення
мандибулярної анестезії з’являються незвичні відчуття в язиці і половині нижньої губи
(оніміння). Повна анестезія настає у ділянці нижніх молярів і премолярів, анестезія у ділянці
ікол та різців дещо слабша, що пояснється наявністю анастомозів між комірковими нервами
з протилежного боку. При мандибулярній анестезії блокується нижньоальвеолярний та
язиковий нерви. Отвір, через який нижньолуночковий нерв входить в кістковий канал,
розміщений на внутрішній поверхні гілки щелепи (від переднього краю її – на відстані 15
мм, від заднього – на 13 мм , від вирізки нижньої щелепи на 22 мм і від основи нижньої
щелепи – на 27 мм). Висота розміщення отвору у дорослої людини відповідає рівню
жувальної поверхні великих корінних зубів, у людей похилого віку і у дітей – трохи нижче.
Спереду і зсередини отвір прикрито кістковим виступом – язичком нижньої щелепи, тому
знеболюючий розчин треба вводити на 0,75-1 см вище рівня отвору, де нерв розташований в
кістковому жолобі. Там теж є жирова клітковина, в який добре дифундує анестетик Дітям
проводять з 5-річного віку.
Покази до проведення мандибулярної анестезії: -стоматологічні втручання на зубах і в
ділянці альвеолярного відростка нижньої щелепи, амбулаторні операції в ділянці знеболення.
-пацієнта просять максимально широко відкрити рот;
-шприц із розчином анестетика тримають трьома пальцями правої руки
горизонтально, на рівні премолярів протилежного боку;
-вказівний палець лівої руки поміщають у ретромолярну ямку, де пальпують
скроневий гребінець, куди впирається край нігтя. Ін’єкцію здійснюють на 0,7-1,0 см вище
206
рівня жувальної поверхні молярів медіально від скроневого гребінця. Просуванню голки
повинно передувати повільне введення анестетика, що запобігає пораненню кровоносних
судин і утворенню гематоми;
-просунувши голку на глибину 0,5-0,7 см, впорскують 0,2 мл анестетика для
виключення чутливості язикового нерва, який розміщений попереду нижньощелепового
нерва;
-просуваючи голку вглиб, корпус шприца потрібно відхилити до протилежного кута
рота, щоб голка ковзала по внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи, і просунути голку ще
на 1,2-1,5 см до нижньощелепового отвору, де і випустити решту анестетика. При цьому
знеболюються всі зуби на відповідній половині щелепи, половина нижньої губи і підборіддя,
передні дві третини язика та слизова оболонка альвеолярного відростка з обох боків, за
винятком ділянки від середини другого премоляра до середини другого моляра із
зовнішнього боку, яка іннервується щічним нервом. Для блокади щічного нерва необхідно
додатково ввести 0,5 мл розчину анестетика на 0,5 см нижче отвору вивідного протоку
привушної слинної залози під слизову оболонку або по перехідній складці на рівні
втручання.
Пальцевий метод мандибулярної анестезії анатомічно виправданий у дітей 12-15
років, у яких локалізація нижньощелепного отвору на гілці щелепи наближається до такої у
дорослих.
1. Оглядові інструменти (дзеркало, зонд, пінцет.
2. Шприц (карпульний або одноразовий), голка (довжиною не менше 35 мм).
3. Розчин анестетика.
4.Фантомна модель голови.
АЛГОРИТМ 32
Інфраорбітальна анестезія у дітей
Теоретичне обґрунтування: Інфраорбітальна анестезія – це провідникова анестезія

на верхній щелепі, яка призводить до блокади передніх та середніх верхніх альвеолярних
нервів. Зона знеболення: зуби і кістка від половини першого різця до половини другого
постійного премоляра, слизова оболонка верхньої губи і щоки у проекції відповідних зубів з
вестибулярного боку. Однак наявність анастомозів nn. аlveolares superiores anteriores з
протилежного боку, що переходять через середню лінію тіла щелепи, а також анастомозів nn.
аlveolares superiores posteriores в разі проведення оперативних втручань біля меж цієї
анестезії вимагає додаткового впорскування 1-2 кр. анестетика у перехідну згортку у цих
ділянках. У деяких випадках зона знеболення значно звужується, доходить до середини
центрального різця, а позаду – до середини першого премоляру. Бувають випадки й
збільшення зони знеболення – від середньої лінії до проміжку між першим і другим
моляром.
При проведенні інфраорбітальної анестезії справа або зліва лікар стає справа і
попереду від хворого та визначає анатомічні орієнтири для визначення підочного отвору:
-при пальпації нижнього краю очниці визначають кістковий виступ або жолобок, що
відповідає місцю з’єднання виличного відростка верхньої щелепи з виличною кісткою. На
0,5-0,75 см нижче цього орієнтиру розміщений підочний отвір;
-підочний отвір знаходиться на 0,5-0,75 см нижче точки перетину нижнього краю
очниці з вертикальною лінією, яка проводиться через середину другого верхнього малого
корінного зуба;
207
-підочний отвір визначається на 0,5-0,75 см нижче місця перетину нижнього краю
очниці з вертикальною лінією, проведеною через зіницю ока, що дивиться вперед.
Особливості виконання інфраорбітальної анестезії у дітей: у дітей проекція отвору
знаходиться вище на 1 см. Дітям проводять з 5-річного віку.
Покази до проведення інфораорбітальної анестезії:
-знеболення зони інервації передніми і середніми верхніми альвеолярними нервами
(фронтальна група зубів і премолярів, відповідна половина верхньої губи, бічна поверхня
носа, верхній відділ щічної ділянки, нижня повіка, слизова оболонка присінку порожнини
рота в ділянці фронтальних зубів і пре молярів).
-визначають розміщення підочного отвору (у дітей від 6 до 15 років він розташований
на 0,2-0,4 см нижче від середини нижнього краю орбіти) і II пальцем фіксуємо м’які тканини
над його проекцією.
-великим пальцем лівої руки підняти вверх і назовні верхню губу пацієнта, щоб добре
було видно перехідну складку.
-шприц із розчином анестетика тримають трьома пальцями правої руки.
-укол здійснюють на 0,5 см вище перехідної складки над рівнем бокового різця.
-голку просувають по кістці до нижньоорбітального отвору, вісь шприца при цьому
повинна перетинатися з центральною різцевою лінією. Просуванню голки повинно
передувати повільне введення анестетика, що запобігає пораненню кровоносних судин і
утворенню гематоми.
-біля отвору впорскують 0,5-1,0 мл анестетика для знеболення альвеолярного
відростка та зубів від першого різця до другого премоляра, передньої стінки верхньої
щелепи; слизової оболонки альвеолярного відростка з вестибулярного боку в ділянці
вказаних зубів, м’яких тканин підорбітальної ділянки та половини верхньої губи, бокової
поверхні носа, нижньої повіки, переднього і середнього відділу слизової оболонки
верхньощелепової пазухи на боці ін’єкції.
2. Шприц (карпульний або одноразовий), голка (довжиною не менше 35 мм).
3. Розчин анестетика.
4.Фантомна модель голови.
(Ортодонтія)
АЛГОРИТМ 33
На гіпсових моделях визначити ключі оклюзії за Ендрюсом
Теоретичне обґрунтування. У 1972 році Л. Ендрюс описав 6 ключів, що

характеризують оптимальну оклюзію. Деякі з них були відомі раніше, але для клінічної
практики важлива їх сумарна оцінка. У процесі усунення аномалій прикусу й при
завершенні ортодонтичного й комплексного лікування зубощелепно-лицевих аномалій варто
прагнути до досягнення множинних контактів між зубними рядами, тобто до оптимальної
оклюзії.
Оклюзія – співвідношення між зубними рядами при зімкнутих щелепах і помірному
тонусі жувальних м’язів.
208
Ключ 1. Правильний фісурно-горбковий контакт між першими постійними молярами
(мезіо-щічні горби перших постійних молярів верхньої щелепи повинні розташовуватися в
міжгорбковій фісурі молярів нижньої щелепи. Дистально-щічні горби молярів верхньої
щелепи повинні щільно контактувати з дистально-щічними горбами перших постійних
молярів нижньої щелепи і з медіальним схилом щічних горбів других молярів нижньої
щелепи).
Цей ключ дозволяє визначити порушення змикання перших постійних молярів у
мезіодистальному напрямку з урахуванням місця розташування й контактів вершини
мезіально-щічного і дистально-щічного горбиків першого постійного моляра з правого та
лівого боку зубних рядів відносно міжгорбкової фісури першого постійного моляра нижньої
щелепи й схилу мезіально-щічного горбика другого моляра.
Ключ 2. Мезіодистальний нахил коронок зубів (ангуляція зубів).
Ангуляція характеризується величиною кута, утвореного при перетині дотичної до
клінічної коронки кожного зуба й перпендикуляра до оклюзійної площини. При оптимальній
оклюзії ангуляція буває позитивною тоді, коли оклюзійний сегмент дотичної до середньої
лінії вестибулярної поверхні коронки зуба перебуває мезіально відносно ясенного краю, і
негативною – при зворотньому співвідношенні зубів.
Ключ 3. Щічно-язиковий або губно-язиковий нахил коронок зубів (торк зубів).
Торк зубів характеризується величиною кута, утвореного при перетині дотичної до
середньої лінії вестибулярної поверхні коронки зуба й перпендикуляра до оклюзійної
площини. При нормальному розташуванні коронок різців їх оклюзійна частина перебуває
вестибулярно відносно ясенної частини. У нормі лінгвальний нахил оклюзійної частини
коронок бічних зубів верхнього зубного ряду збільшується у напрямку від ікол до молярів.
Якщо встановити пряму дугу в горизонтальному напрямку паралельно оклюзійній поверхні
зуба і провести дотичну до його фаціальних горбиків, то утвориться кут, рівний в
середньому 10°.
Ключ 4. Відсутність поворотів зубів навколо осі.
Зуби розташовані в зубних рядах не повинні бути повернуті по осі. Передні зуби
повернуті по осі, займають менше місця в зубній дузі, що призводить до її сплощення і
вкорочення. Повернені по осі премоляри і моляри займають більше місця у зубній дузі, що
сприяє її деформації і подовженню.
Ключ 5. Щільний апроксимальний контакт, відсутність трем і діастеми між зубами.
Нерідко проміжки утворюються при порушенні біодинамічного балансу м’язів, що
оточують зубні ряди із зовнішньої і внутрішньої поверхонь. Така аномалія спостерігається
при не змиканні губ, інфантильному ковтанні, шкідливих звичках. Проміжки між зубами
також можуть бути обумовлені надмірним ростом щелепи.
Ключ 6. Глибина кривої Spee (Шпея) до 2 мм.
Криву Spee визначають при вимірі найбільшої відстані між площиною, яка
дотикається до ріжучих країв центральних різців нижньої щелепи і до дистальних горбиків
останніх постійних молярів та найнижче розташованою оклюзійною поверхнею бічних зубів.
Чим коротша зубна дуга і довша апікальна, тим глибша крива Шпеє, що призводить до
неправильної позиції зубів і відхилення їх повздовжньої осі.
Гіпсові моделі зафіксовані в оклюдаторі – 4 шт.
АЛГОРИТМ 34
Визначення періоду прикусу по ортопантомограмі
209
Теоретичне обґрунтування. Ортопантомограма — це плоске зображення об'ємної
ділянки щелеп. На ортопантомограмі можливо визначити ступінь мінералізації коронок і
коренів зубів, ступінь розсмоктування коренів тимчасових зубів та їх співвідношення з
зачатками постійних зубів, наявність ретенованих зубів, симетричність та пропорційність
розвитку щелеп.
Визначення зубного віку пацієнта по ортопантомограмі тісно пов'язане зі знанням
періодів прорізування тимчасових і постійних зубів, періодами резорбції коренів тимчасових
зубів та періодами формування коренів постійних зубів.
Терміни фізіологічної резорбції коренів тимчасових зубів
Вік Тимчасовий зуб

5 років Центральний різець
6 років Латеральний різець
7 років Перший і другий моляри
8 років Ікло
Терміни завершення формування коренів постійних зубів
Вік Постійний зуб

10 років Перший моляр і різці
12 років Премоляри
13 років Ікла
15 років Другий моляр
В 14 річному віці як правило починається закладка третіх молярів.
Практичне виконання:
Студенту пропонується визначити період прикусу на ортопантомограмі. Студент
описує ортопантомограму та в загальних рисах повинен оцінити стан суглобових відростків,
стан носових пазух на предмет наявності запальних процесів та носової перетинки і її
правильного положення. Більше детальніше слід зупинитися на характеристиці рівня
альвеолярних паростків щелеп та стані кісткової тканини в цілому. Починаючи від
центральної лінії в латеральних напрямках вздовж зубних рядів верхньої та нижньої щелеп,
студент детально аналізує наявність тих чи інших груп зубів, наявність чи відсутність
зачатків зубів, диференціює молочні і постійні зуби, адентію та ретенцію зуба, первинну чи
вторинну адентію, положення зубів або їх зачатків, наявність надкомплектних зубів,
наявність запальних процесів. Студент намагається максимально точно визначити період
прикусу враховуючи терміни прорізування зубів, резорбцію та формування коренів, їх
варіабельність та відхилення від норми.
1. Ортопантомограма в періоді молочного прикусу — 1 шт.
2. Ортопантомограма в періоді раннього змінного прикусу — 1 шт.
3. Ортопантомограма в періоді пізнього змінного прикусу — 1 шт.
4. Ортопантомограма в періоді формуваня постійного прикусу — 1 шт.
5. Ортопантомограма в періоді постійного прикусу — 1 шт.
210
АЛГОРИТМ 35
Діагностика зубощелепних аномалій на моделях
Теоретичне обґрунтування. Аномалії розташування зубів спричиняють порушення

форми і величини зубнихрядів та альвеолярних відростків, що у свою чергу призводить до
порушень змикання зубних рядів та розвитку аномалій прикусу і навпаки.
Для проведення адекватного лікування будь якої ортодонтичної аномалії необхідно
правильно встановити діагноз. В ортодонтії він складається із трьох складових: аномалії
прикусу, аномалії зубних рядів, аномалій окремих зубів.
При проведенні обстеження порядок діагностики змінюється. Спочатку оцінюється
стан окремих зубів, далі визначають форму зубного ряду та власне прикус.
Методика виконання практичного навика.
1. Виявлення аномалій окремих зубів. На діагностичних моделях оцінюют положення
кожного зуба у трьох взаємно перпендикулярних площинах, їх кількість відповідно віку
пацієнта та належність до молочного чи постійного прикусу. Розрізняють такі аномалії
положення: інфра- та супраоклюзія, піднебінно-язикове, губно-щічне, мезіальне, дистальне
прорізування зубів, тортономалія, транспозиція зубів, дистопія іклів.
2. Визначення форми зубних рядів верхньої та нижньої щелепи. У молочному прикусі
зубні ряди мають форму півкола. У змінному та постійному прикусах зубний ряд верхньої
щелепи набуває форми півеліпса, а нижньої - параболи. Зубні ряди оцінюють у трьох
взаємно перпендикулярних площинах. У сагітальній площині діагностують видовження або
вкорочення зубного ряду, у трансверзальній - звуження чи розширення, у вертикальній -
зубоальвеолярне видовження або вкорочення. За Д.А.Калвелісом розрізняють звужений,
сідлоподібно здавлений, V-подібний, чотирикутний та асиметричний зубні ряди. Для
встановлення діагнозу аномалій форми та розміру зубного ряду використовують біометрію
за методами Пона (звуження чи розширення), Коркхауза (видовження чи вкорочення),
Герлаха (визначення симетричності).
3. Діагностика аномалій прикусу.
У сагітальній площині оцінюють співвідношення на перших постійних молярах,
величину сагітальної щілини, розташування верхніх іклів.
За співвідношенням молярів визначають 3 класи за Енглем. І клас - правильне
співвідношення верхнього та нижнього перших постійних молярів (передньощічний горбок
верхнього першого моляра знаходиться у міжгорбковій фісурі нижнього першого моляра); ІІ
клас - дистальний прикус; ІІІ клас - мезіальний прикус.
Сагітальна щілина в нормі не перевищує 2 мм, зміна її розміру характерна для
аномалій ІІ і ІІІ класу.
Ікла верхньої щелепі в нормі розташовуються між іклом та першим премоляро
мнижньої щелепи.
До аномалій у вертикальній площині належать відкритий і глибокий прикуси.
Нормальним Вважається різцеве перекриття на 1/3. Якщо різцеве перекриття відсутнє (при
відкритому прикусі), вимірюють розмір вертикальної щілини у міліметрах.
У трансверзальній площині діагностують перехресний прикус. Орієнтирами при
оцінці прикусу у цій площині є співпадіння середньої лінії між медіальними різцями
верхнього та нижнього зубних рядів, перекриття нижніх зубів верхніми у бокових ділянках
на величину щічного горбка.
211
Отримавши відомості про аномалії зубів, зубних рядів та прикусу, формулюють
попередній діагноз. Для постановки остаточного діагнозу проводять додаткові методи
обстеження.
- гіпсові моделі в оклюдаторі з аномаліями окремих зубів, зубних рядів, прикусу.
АЛГОРИТМ 36
Антропометричне дослідження моделей за Поном
Мета : Провести на гіпсових моделях визначення трансверзальних розмірів зубних

рядів за методикою Пона.
Теоретичне обґрунтування алгоритму. Метод Пона використовується для
визначення аномалій зубних рядів, що дає можливість встановити чи звужений зубний ряд,
чи розширений. Діагностичними критеріями цього методу є премолярний і молярний
індекси, які є відображенням співвідношення ширини зубних рядів в області премолярів і
молярів у нормі залежно від суми мезіодистальних розмірів 4-х верхніх різців.
Методика виконання практичного навичка.
Методика базується на залежності між сумою мезіодистальних розмірів 4-х верхніх
різців і відстанню між першими премолярами й першими молярами на верхній і нижній
щелепах.
Виміряти штангенциркулем ширину кожного з 4-0х різців верхньої щелепи і знайти їх
суму. Виміряти штангенциркулем ширину зубного ряду між першими премолярами і
першими молярами верхньої щелепи.
У ділянці перших премолярів ширина зубного ряду, згідно з Поном, вимірюється:
на верхній щелепі - між точками в середині міжгорбкової фігури.
на нижній щелепі - між дистальними контактними точками на скаті щічних горбків.
У ділянці перших постійних молярів ширина зубного ряду вимірюється:
на верхній щелепі - між точками в передніх поглибленнях поздовжньої фігури.
на нижній щелепі - між задніми щічними горбками.
За таблицею Пона знайти ширину зубної дуги в ділянці перших пре молярів і перших
молярів, яка відповідає сумі ширини 4-ох різців і порівняти з результатами проведених
вимірювань відстані між першими премолярами і першими молярами.
Якщо ширина зубного ряду в ділянці премолярів чи молярів буде більшою від
показників у таблиці (норми),то це означає що зубний ряд є розширений, а якщо одержаний
результат буде менший від норми, то зубний ряд буде звужений.
сума поперечних розмірів 4-х верхніх різців

Премолярний індекс - ---------------------------------------------- = ˣ 100
80
сума поперечних розмірів 4-х верхніх різців

Молярний індекс - ---------------------------------------------- = ˣ 100
64
ТАБЛИЦЯ
Сума Відстань від Відстань від Сума Відстань від Відстань від
ширини 4 4 до 4 різців 6 до 6 (мм) ширини 4 4 до 4 різців 6 до 6 (мм)
212
верхніх (мм) верхніх (мм)
різців (мм) різців (мм)
27.0 32,5 41,5 32.0 37,5 49,0
27,5 32,5 42,3 32,5 38,2 50.0
28,0 33.0 43,0 33,0 39,0 51,0
28.5 33,5 43,8 33,5 39,5 51,5
29.0 34,0 44,5 34,0 40,0 52,2
29,5 34,7 45,3 34.5 40,5 53,0
30,0 35,5 46,0 35,0 41,2 54,0
30,5 36.0 46,8 35,5 42,0 54,5
31.0 36.5 47.5 36.0 42.5 55.5
Матеріальне забезпечення :
1.Таблиця Пона – 1шт
2.Штангенциркуль – 1шт
3.Гіпсові моделі в оклюдаторі – 4 шт
4.Лінійка ортодонтична – 1 шт
5.Олівець-маркер – 1 шт
АЛГОРИТМ 37
Антропометричне дослідження за Коркхаузом.
Теоретичне обґрунтування алгоритму. До додаткових методів обстеження в

ортодонтії відносяться біометричні методи дослідження моделей щелеп,такі як метод Пона,
Коркхауза, Герлаха, Хауеля- Гербера- Гербста, які дають можливість визначити топографію і
вираженість морфологічних порушень при аномаліях розвитку щелеп і зубних рядів,
допомагають поставити правильний діагноз і обгрунтувати оптимальний план лікуванння
пацієнта.
Метод Коркхауза використовують для визначення аномалії зубних рядів у сагітальній
площині. За допомогою цього методу визначають довжину переднього відрізка зубного ряду,
що дає можливість встановити видовжений чи вкорочений зубний ряд.
Мета:Вміти провести на гіпсових моделях вимірювання за методом Коркхауза.
Практичне виконання.
Алгоритм вимірювання моделі:
6. Визначають суму ширини чотирьох верхніх різців. Для цього
ортодонтичним циркулем вимірюють мезіодистальний розмір кожного зуба і їх
сумують.
7. Визначають довжину переднього відрізка зубної дуги. Для цього на
моделях опускають перпендикуляр від контактної точки на губній поверхні ріжучих
країв центральних різців до точки перетину з лінією, проведеною через точки Пона в
ділянці перших премолярів.
8. За допомогою таблиці порівнюють значення довжини переднього
відрізка зубного ряду при різних сумах ширини чотирьох верхніх різців з тією, що
отримали при вимірюванні.
Якщо одержаний результат є більшим від норми (за таблицею), то спостерігаємо
видовження зубного ряду.
Якщо одержаний результат менший від норми ( за таблицею),то спостерігаємо
213
вкорочення зубного ряду.
Показники довжини переднього відрізка

Сума мезіо-дистальних Довжина переднього відрізка
розмірів 4-х різців верхньої зубної дуги
27.0 16.0
27.5 16.3
28.0 16.5
28.5 16.8
29.0 17.0
29.5 17.3
30.0 17.5
30.5 17.8
31,0 18.0
31.5 18.3
32.0 18/05/14
32.5 18.8
33.0 19.0
33.5 19.3
34.0 19.5
34.5 19.8
35.0 20.0
35.5 20.5
36.0 21.0
Матеріальне забезпечення.
1. Моделі діагностичні — 1 пара
2. Циркуль ортодонтичний — 1 шт.
3. Олівець - маркер — 1 шт.
4. Лінійка ортодонтична — 1 шт.
5. Таблиця Коркхауза — 1 шт.
АЛГОРИТМ 38
Вимірювання сегментів верхньої зубної дуги за Герлахом
Теоретичне обґрунтування алгоритму: до додаткових методів обстеження в

ортодонтїї відносяться біометричні методи дослідження моделей щелеп: метод Пона,
Коркхауза, Снагіної, Долгополової.
Біометричні методи вивчення моделей щелеп дають можливість визначити
топографію і вираженість морфологічних порушень при аномаліях розвитку щелеп і зубних
рядів, допомагають поставити правильний діагноз обгрунтувати оптимальний план
лікування пацієнта.
Герлах запропонував вивчити пропорційність зубних рядів верхньої та нижньої щелеп
за співвідношенням виділених ним сегментів. Ділення зубних рядів на окремі сегменти за
методом Герлаха дозволяє встановити пропорційність співвідношення сегментів зубних
рядів і диференціювати тісне положення зубів, викликане збільшенням мезіо-дистальних
розмірів від звуження або вкорочення зубного ряду. Крім того, за допомогою цього методу
можна встановити причину порушення правильних міжоклюзійних контактів.
214
Вміти визначити на гіпсових моделях метод Герлаха.
Методика виконання практичного навичка: кожен зубний ряд поділяють на
сегменти: передній (включає 4 різці) і два бічних, що включають ікло, премоляри і перший
постійний моляр. Передній верхній сегмент (SI) і передній нижній сегмент (Si) визначаються
по сумі мезго-дистальних розмірів верхніх та нижніх різців. Бокові сегменти як верхньої (Lor
і Lol), так і нижньої (Lur і Lul) щелеп ліворуч та праворуч вимірюються величиною хорди-
лінії, що з’єднує мезіальну поверхню іклів у точці контакту з боковими різцями з
дистальною поверхнею перших молярів у точці іх контакту з другими молярами.
Співвідношення сегментів зубних рядів розраховують за формулою
Lor ≥ SIˈ ≤Lol
Lr = L1 (±3 %)
де L – латеральний сегмент: сума ікла, обох премолярів і першого моляра ( r- правий,
1-лівий).
SI=L-0,1( ±3%)(прямий прикус);
SI=L( ±3%)(нормальне перекриття);
Де І-різці верхньої щелепи, L – латеральний сегмент.
Бічні сегменти верхнього і нижнього зубних рядів справа і зліва при
нормогнатичному прикусі повинні бути рівні.
1. Моделі діагностичні – 1 пара
2. Ортодонтичний циркуль - 1шт.
3. Олівець – маркер - 1шт.
4. Лінійка ортодонтична -1шт.
АЛГОРИТМ 39
Вибрати конструкцію ортодонтичного апарату згідно патології на діагностичній моделі
Теоретичне обґрунтування алгоритму: Сутність дії ортодонтичних апаратів полягає

в безперервному, уривчастому або поперемінно-діючому тиску на зуби, альвеолярні
відростки і щелепи за допомогою спеціальних механічних пристосувань, що активуються
розсувними гвинтами, пружинним дротом, гумовими кільцями, лігатурами або зусиллями
жувальної та мімічної мускулатури (при роз'єднаному прикусі) чи зміною стереотипних
рухів нижньої щелепи за допомогою направляючих оклюзійних та накушувальних
площадок, похилих площин та елементів, що забезпечують нормалізацію мімічної
мускулатури: губні пелоти, щічні щити, вестибулярні мантелі-заслонки для язика та ін.
Існують також ортодонтичні апарати, лікувальна дія яких заснована на спрямованій зміні
динамічної рівноваги між мімічною мускулатурою, що безперервно діє на зубні ряди в
язиковому напрямку, і язиком, що протидіє цьому тиску у вестибулярному напрямку.
Студенти повинні вміти вибрати тип апарату за принципом дії згідно патології і
вікових особливостей на діагностичній моделі.
Методика виконання практичного навичка:
- при аномалії зубного ряду (звуження, протракція або ретракція фронтальної ділянки
зубного ряду) – знімні апарати механічної дії з гвинтом або пружиною Коффіна, ретродугою,
сектором на фронтальну ділянку;
- при наявності аномалій прикусу в молочному та ранньому змінному прикусах у
сагітальній, вертикальній, трансверзальній площинах – апарати функціональної та
комбінованої (функціональної і механічної) дії у вигляді моноблоків типу Андрезена,
215
сполучення їх з механічними елементами (гвинт, ретродуги), регуляторів функції Френкеля
І-ІІІ типів;
- при наявності аномалій прикусу у періоді пізнього змінного прикусу – знімні
апарати з похилими площинами, а також брекет-системи;
- при наявності аномалій прикусу у періоді постійного прикусу – незнімні брекет-
системи, знімні апарати механічної дії.
1. Діагностичні моделі – 1 шт.
2. Ортодонтичні апарати:
- капа Биніна;
- капа Шварца;
- апарат Брюкля;
- апарат Андрезена з двома ретродугами;
- регулятори функції Френкеля І-ІІІ типів;
- піднебінна пластинка з похилою площиною (Шварца)
- піднебінна пластинка з гвинтом і ретродугою;
- піднебінна пластинка з пружиною Коффіна;
- піднебінна пластинка трьох секторна;
- пластинка на нижню щелепу розширююча з ретродугою;
- піднебінна пластинка розширююча з накусочною площиною на бокові зуби і
активаторами-омегами на бокові різці;
- піднебінна пластинка розширююча з ретродугою та рукоподібними активаторами на
ікла.
АЛГОРИТМ 40
Провести активування ортодонтичного апарату
Мета: Активувати різні типи ортодонтичних апаратів.

Теоретичне обґрунтування алгоритму. Ортодонтичний апарат, як правило, являє
собою пластинку з пластмаси, яка виготовляється по індивідуальному відтиску і фіксується
на зубах з допомогою металевих гачків (кламерів) і дуг. Також в конструкцію апарату
можуть бути включені гвинти і пружини різного призначення. Як правило апарат знімається
для гігієни, після чого знову одягається.
Ортодонтичні апарати використовують для лікування зубощелепних аномалій,
збереження результату після його закінчення і профілактики ускладнень. Основним методом
лікування аномалій зубощелепної системи є апаратний. Ортодонтичі апарати бувають
позаротовими, внутрішньоротовими (одно- і двощелепні). Залежно від способу кріплення їх
ділять на знімні і незнімні.
Лікувальні апарати складають найбільшу групу. Дія їх засновано на використанні сил
тиску і тяги. Залежно від джерела навантажень розрізняють лікувальні апарати механічної,
функціональної і комбінованої дії, а також моноблоки і активатори. Апарати механічної дії
створюють навантаження на зубощелепну систему завдяки властивостям використовуваного
матеріалу або конструкції. Для механічних апаратів характерний наявність гвинта, дроту,
лігатури, гумового кільця. У них використовують силу ортодонтичного гвинта, пружні
властивості дроту і лігатури, еластичні властивості гумового кільця. Завдяки власному
джерелу зусилля ці апарати також називають активними. Величину і інтенсивність
навантаження регулює лікар.
216
Функціональні апарати діють при скороченні м'язів ЩЛД, тобто під час функції, тому
їх називають пасивними. За допомогою накусочних майданчиків, площин похилих сила
скорочення жувальних м'язів передається на неправильно розташований зуб, деформовану
ділянку зубного ряду або щелепи. Апарати комбінованої дії поєднують в собі активне і
пасивне джерела навантаження..
Практичне виконання:
Ортодонтичний гвинт має 4 отвори, які розташовані через 90° кожний,
маркірується стрілкою, яка вказує напрям розкручування гвинта, а також
забезпечується спеціальним ключиком для його розкручування. Повний оберт гвинта
відповідає розходженню елементів ортодонтичного апарата на 1 мм. Як правило, гвинт
розкручується на ¼ оберти (90 °), тобто на ¼ мм. Методика активації гвинта полягає у
наступному: ключик вставляють в отвір гвинта і по стрілці повертають його на 90°.
Темп активації залежить від мети лікування і назначається ортодонтом кожний день,
через день, 2 рази на тиждень, 1 раз в 5 днів, 1 раз на тиждень, або якось інакше.
Оральну пружину у вигляді “омеги” застосовують при оральному
положенні зубів і активують шляхом делікатного її розтягування крампонними
щипцями на 0,5мм.
Пружина вестибулярна застосовується при вестибулярному положенні зубів, а також
для вертикального переміщення останніх. Вона має вигляд пальця з спеціальною
компенсаціонною пружиною посередині. У горизонтальній площині її активують шляхом
вигину у ділянці компенсаційної пружини, а у вертикальній площині – шляхом зменшення
або збільшення діаметру самої компенсаційної пружини.
Ретродугу активують шляхом стискування компенсаційних пружин у
ділянці ікол. Активацію ортодонтичних пружин контролюють з допомогою
ортодонтичного динамометра, який фіксує на одному кінці зусилля на
розтяжіння, а на другому на стиск. Рекомендовані зусилля наступні: для різців – до
40г, ікла і премоляри – до 70г, моляри – 180-200г; загальне зусилля на різці та ікла при
активації ретродуги (при умові рівномірного розподілу сили на всі зуби) – 300-350г.
1.Знімні пластинки з гвинтом і ретродугою – 4 шт;
2.Знімні пластинки з пружиними активаторами – 4 шт.
3.Щипці крампонні – 4 шт.
4.Ключики ортодонтичні – 4 шт.
МЕДИЧНІ МАНІПУЛЯЦІЇ
АЛГОРИТМ 1
Виконувати штучне дихання, непрямий масаж серця
1. Відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів:

- закинути голову назад;
- вивести нижню щелепу;
- привідкрити ротову порожнину і очистити її від ротового вмісту.
2. Штучна вентиляція легень.
Лікар знаходиться праворуч від голови хворого.
А) „рот до рота”: підкласти одну руку під шию потерпілого, другу – на чоло.
Провести глибокий вдих, щільно притиснути свої губи до рота хворого, затиснути йому ніс і
217
з силою вдувати повітря. Грудна клітка піднялась – припинити нагнітання повітря,
повернути голову потерпілого набік, створюючи умови для пасивного видиху.
Б) „рот до носа”: закрити рот потерпілого рукою. Ніс прикрити марлею або
хустинкою, щільно притиснути до нього губи і вдувати повітря. При видиханні повітря рот
хворого відкритий.
В) „через повітровід”: ввести потерпілому повітровід у рот, притискаючи язик кінцем
трубки до нижньої щелепи. Великими пальцями щільно притиснути щиток до губ.
Вказівними пальцями вивести нижню щелепу вперед. Вдувати повітря через трубку.
Частота вдихів 12 – 15 за хв.
3. Непрямий масаж серця (одночасно).
Лікар знаходиться ліворуч від хворого. Ліву кисть покласти на нижню третину
грудини (на 2-3 см. Вище мечоподібного відростка), праву поставити під прямим кутом на
ліву. Енергійними поштовхами прогинати на 3-5 см.
Частота стискань не менше 60 за 1 хв.
Якщо допомогу надає одна людина, то через кожні 2 штучні вдохи здійснювати 15
стискань грудної клітки з інтервалом 1с. Якщо двоє: після кожних 5 стискань грудної клітки
робити 1 штучний вдох.
Кожні 3-4 хв. робити перерву для визначення наявності самостійного дихання та
серцебиття. Серцево-легеневу реанімацію проводити протягом 30-40 хв.
АЛГОРИТМ 2
Фіксувати язик
1. П-подібно прошити язик шовковою лігатурою в його горизонтальній площині та

зафіксувати кінці нитки навколо шиї. Язик не повинен перекривати ріжучі краї зубів.
2. Фіксувати язик булавкою з кусочком прикріпленого бинту, який закріпляють навколо шиї.
АЛГОРИТМ 3
Зупиняти зовнішні кровотечі
1. Пальцьове притискання кровоточивої судини в рані чи на протязі:

- загальну сонну артерію притискають біля медіального краю m. sternocleidomastoideus до
сонного горбка VI шийного хребця;
- підключичну артерію – до місця проекції її на середині ключиці до 1 ребра;
- плечову артерію – до плечової кістки біля внутрішнього краю двоголового м’яза;
- стегнову артерію – до горизонтальної гілки лонної кістки;
- лицеву артерію – дещо допереду від місця перетину переднього краю жувального м’яза з
нижнім краєм нижньої щелепи;
- поверхневу скроневу артерію – на 1 см. відступивши допереду і вверх від козелка вуха.
2. Накладання здавлювальної пов’язки.
3. Туга тампонада рани.
4. Максимальне згинання кінцівки із здавлювальним валиком.
5. Накладання кровоспинного джгута:
- влітку на верхню кінцівку на 1,5 год., на нижню – 2 год.
- взимку – на 1 год. (зігрівати).
6. Тимчасове прошивання судини.
218
АЛГОРИТМ 4
Здійснювати первинну обробку ран
1. Дезінфекція операційного поля у радіусі 10 см. навколо рани.

2. Знеболення.
3. Ревізія порожнини рани, видалення сторонніх тіл.
4. Видалення пошкоджених тканин, освіження країв рани, відступивши 0,5-1 см. У щелепно-
лицевій ділянці видалення лише нежиттєздатних тканин.
5. Проведення гемостазу в рані шляхом перев’язування судин чи електрокоагуляції їх.
6. Промивання рани антисептичними засобами.
7. Введення у рану дренажу.
8. Ушивання рани після ретельного видалення пошкоджених тканин.
АЛГОРИТМ 5
Промивати шлунок, кишечник
Промивання шлунка:
1. Посадити хворого на стілець.
2. Ввести шлунковий зонд до встановленої позначки ( відстань від різців до пупка плюс
ширина його долоні ).
3. Приєднати до зонда лійку, опустити її до рівня шлунка.
4. Тримаючи лійку трохи похило, налити в неї 1 л. води кімнатної температури.
5. Повільно піднімати лійку вгору на 1м. Коли вода досягне вічка, опустити її до рівня колін і
вилити воду у посудину ( 1-а порція промивних вод береться на дослідження ).
6.Повторювати п. 3 і 4 до отримання чистих промивних вод, використовуючи приготовлені
10 л. води.
7. По закінченню процедури від’єднати лійку і вивести зонд із шлунка.
Промивання кишечника:
1. Попросити пацієнта лягти на кушетку на лівий бік із зігнутими і приведеними до живота
ногами.
2. Змастити кінець зонда вазеліном.
3. Розсунути сідниці і ввести заокруглений кінець зонда в кишечник і просувати його на
глибину 30-40 см.
4. Приєднати до зонда лійку.
5. Тримаючи лійку трохи нахиленою на рівні сідниць хворого, налити в неї 1 л. води
підігрітої до 37-38˚С.
6. Повільно піднімати лійку на висоту 1м. Коли вода досягне вічка лійки, опустити її нижче
рівня сідниць, не виливаючи води з лійки поки вона не буде повністю заповнена.
7. Злити воду у приготовлену посудину.
8. Повторювати п. 5-7, використовуючи приготовлені 10 л. води.
9. Після закінчення процедури від’єднати лійку і повільно вивести зонд з кишечника.
219
АЛГОРИТМ 6
Проводити транспортну іммобілізацію
Транспортна іммобілізація забезпечує нерухомість органа ( кінцівки, хребта ) у відповідному

положенні на визначений час.
Використовують стандартні ( шина Дітеріхса, Крамера ) та імпровізовані ( виготовлені з
підручних засобів: дерев’яних чи пластмасових пластин, дощечок, палиць) шини. Інколи з
метою іммобілізації травмовану кінцівку прибинтовують до здорової чи до тулуба.
Шини повинні фіксувати два суглоби, а при переломі стегнової кістки – три.
Застосування драбинчастої металевої шини Крамера ( довжина 1 м., ширина до 15 см. ) при
переломі передпліччя:
1. На здоровій руці хворого визначають пункти, що відповідають ліктьовому та плечовому
суглобам.
2. На рівні ліктя роблять згин під кутом 70-90˚, на рівні плечового суглоба – під кутом 110-
120˚. Подальше формування шини лікар проводить на собі.
3. Шину вкривають рівномірним шаром вати на стороні прилягання її до тіла, обгортають
спіральними турами бинта.
4. Накладають шину на ушкоджену кінцівку. Вкладають під пахву ватно-марлевий валик та
невеликий жмутик вати у долоню. Прибинтовують шину від кисті до здорової частини
плечового пояса. Кінці бинту фіксують на плечі.
5. Передпліччя з шиною підвішують на хустці.
АЛГОРИТМ 7
Проводити ін’єкції лікарських речовин ( внутрішньом’язове, підшкірне,

внутрішньовенне струминне та крапельне введення)
Підшкірні ін’єкції.
Шприц об’ємом 1-2 мм., голка довжиною 20 мм. і діаметром 0,4 мм.
Місце введення: зовнішня поверхня плеча, підлопаткова ділянка, передньо-зовнішня
поверхня стегна, бокова частина передньої черевної стінки.
- шкіру в місці ін’єкції протерти 96% спиртом;
- взяти шприц у праву руку (циліндр охопити I та III-IV пальцями, II палець покласти на
муфту голки, а V – на поршень);
- легко натискаючи на поршень, видалити зі шприца пухирці повітря;
- вказівним і великим пальцями лівої руки захопити шкіру з підшкірною основою у складку;
- під кутом 30-45° вколоти голку зрізом догори на 2/3 її довжини в основу складки на
глибину 1-2 см.;
- ліву руку перемістити на шприц і I пальцем повільно натискаючи на поршень, ввести ліки;
- прикласти змочену в спирті вату і швидким рухом витягнути голку.
Внутрішньом’язові ін’єкції.
Шприц об’ємом 5-10 мм., голка довжиною 8-10 см.
Місце введення: верхньо-зовнішній квадрант сідниці.
- шкіру в ділянці ін’єкції протерти двома ватними кульками змоченими у 96% спирті;
- взяти приготований шприц у праву руку (II пальцем притримувати поршень, V – муфту
голки, рештою охопити циліндр шприца);
- між I і II пальцями лівої руки розтягнути шкіру на місці уколу;
220
- швидким рухом вколоти голку перпендикулярно до поверхні шкіри на глибину 5-7 см.;
- відтягнути поршень і переконатись у відсутності крові;
- повільно вводити ліки, натискаючи на поршень лівою рукою;
- притиснути до шкіри кульку зі спиртом і швидким рухом вивести голку.
Внутрішньовенне струминне введення.
Шприц об’ємом 10-20 мм., голка довжиною 40 мм. і діаметром 0,8 мм.
- підкласти тверду подушечку під лікоть для максимального розгинання руки;
- вище ліктьового згину накласти гумовий джгут;
- попросити хворого декілька разів стиснути і розтиснути кулак;
- шкіру в місці ін’єкції протерти ватними кульками, змоченими 96% спиртом;
- взяти приготований шприц у праву руку (вказівний палиць фіксує муфту голки, а решта –
обхоплюють циліндр шприца);
- відтягуючи шкіру нижче від місця ін’єкції, фіксувати вену;
- тримаючи голку паралельно до вени, зрізом доверху, проколоти шкіру та стінку фіксованої
вени;
- відчувши “провал”, злегка відтягнути поршень – у просвіті повинна з’явитися кров;
- лівою рукою зняти, накладений на плече, гумовий джгут;
- лівою рукою затиснути обід циліндра між II і III пальцями, а I – повільно натискати на
поршень;
- притиснувши до місця ін’єкції ватну кульку, змочену 96% спиртом, швидким рухом
витягнути голку;
- попросити хворого зігнути руку в ліктьовому суглобі на 3-5 хв.
Внутрішньовенне краплинне введення.
Використовують пластикові системи одноразового користування.
- перевірити флакон з ліками, зняти центральну частину металевої кришки, гумовий корок
протерти ватною кулькою, змоченою 96% спиртом;
- перевірити пакет з системою, відкрити його;
- зняти ковпачок з голки повітровода, ввести її до упору через гумовий корок у флакон;
- вільний кінець трубки повітровода закріпити на рівні дна флакона;
- закрити гвинтовий затискач, зняти ковпачок з голки, яка знаходиться ближче до
крапельниці і теж ввести до упору у флакон;
- флакон закріпити на штативі догори дном;
- зняти і покласти у стерильний лоток ін’єкційну голку з ковпачком;
- повернути крапельницю горизонтально;
- повільно відкриваючи гвинтовий затискач, заповнити її до половини об’єму, закрити
затискач;
- повернути крапельницю у вертикальне положення (фільтр на 1/3 повинен бути заповнений
рідиною;
- відкрити гвинтовий затискач і заповнити систему до появи розчину з канюлі, закрити
затискач;
- перевірити відсутність бульбашок повітря у системі;
- канюлю для насадки ін’єкційної голки обгорнути стерильною салфеткою;
- наклавши джгут і підготувавши вену хворого, шкіру в місці ін’єкції протерти ватними
кульками, змоченими 96% спиртом;
- ін’єкційну голку взяти за муфту, на руку хворого під муфту голки підкласти стерильну
салфетку;
- зняти ковпачок з голки і, зафіксувавши вену, проколоти шкіру та стінку вени (кулак
хворого при цьому стиснутий);
- при появі крові зняти джгут і розтиснути кулак;
221
- відкрити гвинтовий затискач і під’єднати систему до голки (швидкість ін фузії 40-60
крапель за хвилину);
- голку фіксувати до шкіри липким пластирем;
- після закінчення ін фузії закрити гвинтовий затискач, прикласти ватну кульку, змочену 96%
спиртом, до місця ін’єкції та швидким рухом витягнути голку;
- попросити хворого зігнути руку в ліктьовому суглобі на 3-5 хв.
АЛГОРИТМ 8
Вимірювати артеріальний тиск
1. Накласти манжетку на оголене плече пацієнта на 2-3 см. вище від ліктьового згину.
2. Попросити хворого покласти руку в розігнутому стані долонею догори.
3. З’єднати манометр з манжеткою і перевірити положення стрілки манометра відносно
нульової відмітки шкали.
4. Протерти мембрану фонендоскопа спиртом.
5. Знайти місце пульсації плечової артерії в ділянці ліктьової ямки і поставити на це місце
мембрану фонендоскопа.
6. Закрити вентель груші, і нагнітати повітря під контролем фонендоскопа.
7. Випускати повітря з манжетки зі швидкістю 2 мм. рт. ст. за 1с., повернувши вентель.
Одночасно фонендоскопом вислуховувати тони на плечовій артерії і слідкувати за
показниками шкали манометра.
8. Запам’ятати цифри на шкалі у момент виникнення перших звуків (систолічний тиск) та їх
зникнення (діастолічний тиск).
В нормі систолічний тиск 100-140 мм. рт. ст., діастолічний – 60- 90 мм. рт. ст.
АЛГОРИТМ 9
Проводити первинний туалет новонародженого
Після профілактики офтальмобленореї та обробки пуповини проводять первинний туалет

новонародженого: марлевою стерильною серветкою, змоченою стерильною олією (
вазеліновою, рослинною ) знімають надлишки родової змазки і проводять гігієнічну ванну з
розчином калію перманганату 1:10000, при температурі 37,0-37,5°С, тривалістю 3 хв.
Далі проводять антропометричні дослідження новонародженого.
АЛГОРИТМ 10
Визначати групи крові, резус-належність
Визначення груп крові за допомогою стандартних сироваток.

Використовують 3 групи сироваток: I(0), II(А) і III(В).
1. На спеціальній тарілці капають по дві краплі (двох серій) сироватки тієї групи, яка на ній
позначена.
2. Протирають палець пацієнта 96% спиртом і висушують.
3. Проколюють палець скарифікатором.
222
4. На кінчик скляної палички набирають трохи крові і вносять її у відповідну краплю
сироватки, розмішуючи її з нею (для кожної групи сироватки потрібна окрема скляна
паличка). Співвідношення крові та сироватки 1:10.
5. Тарілку протягом 5 хв. Обережно похитують, після чого оцінюють реакцію.
Якщо аглютинація настала з сироваткою I(0) і III(В) груп і не відбулася з сироваткою II(А)
групи, то це II(А) група крові. За наявності аглютинації із сироваткою I(0) і II(А) і
відсутністю її з сироваткою III(В) групи, це III(В) група крові. Якщо аглютинація не
спостерігається в усіх трьох краплях, це I(0) група крові. При наявності аглютинації в усіх
краплях – IV(АВ) група.
Визначення резус-фактора за допомогою стандартних анти резус-сироваток.
1. У чашку Петрі капають у два ряди по з краплі стандартних антирезус-сироваток.
2. У перші 2 краплі (2 серій) додають еритроцити досліджуваної крові, у другі 2 краплі –
стандартні резус-позитивні еритроцити (контроль) і в треті 2 краплі – стандартні резус-
негативні еритроцити (контроль).
3. Чашку Петрі ставлять на водяну баню на 10 хв. При температурі 40-42°С.
Якщо кров резус-позитивна, то аглютинація відбудеться в перших і других краплях. Якщо
кров резус-негативна, аглютинація буде в других краплях і не буде її у перших і третіх.
223

DA Algoritm

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

DA Algoritm

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Методичні вказівки студентам для підготовки до комплексного практичного-

© Колектив авторів, 2017

Практично-орієнтований іспит перевіряє готовність випускника здійснювати на

За результатом комплексного практично-орієнтованого іспиту виставляються окремі

Критерії оцінювання типових задач діяльності та умінь, що перевіряються на

Перша частина комплексного практично - орієнтованого іспиту "Біля крісла хворого"

"1" бал виставляється, якщо:

1. Скарги та анамнез зібрані повністю, визначені фактори ризику.

Бал "0,5" виставляється, якщо:

1. Скарги зібрані неповністю. Анамнез зібрано поверхово;

Бал "0" виставляється, якщо:

1. Анамнез та скарги хворого, які зібрав студент не мають логічного завершення.

Друга частина комплексного практично - орієнтованого державного іспиту.

Бал "1" виставляється, якщо:

При вирішенні ситуаційних задач:

1. Студент знаходить рішення, демонструє логічність клінічного мислення щодо

При виконуванні медичних і стоматологічних маніпуляцій та умінь:

1. Студент виконує задані медичні і стоматологічна маніпуляції вірно, послідовно,

Бал "0" виставляється, якщо:

При вирішенні ситуаційних задач:

1. Студент не знайшов рішення ситуаційної задачі;

При виконуванні медичних і стоматологічних маніпуляцій та умінь:

Бали вносяться до індивідуальних Протоколів проведення та оцінювання першої і

Формула підрахування результуючого

Критерії встановлення традиційній оцінки з дисципліни за вимогами (Інструкція МОЗ

Критерії встановлення оцінки за традиційною 4-бальною шкалою

Від 180 до 200 балів 5, “відмінно”

Від 140 до 179 балів 4, “добре”

Від 101 до 139 балів 3, “задовільно”

100 балів і менше 2, “незадовільно”

ПЕРЕЛІК ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ ДО ПРАКТИЧНО-ОРІЄНТОВАНОГО ІСПИТУ

1. Терапевтична стоматологія. Етапи розвитку вітчизняної стоматології.

1. Організація хірургічної стоматологічної допомоги населенню України в

1. Ортопедична стоматологія. Визначення, мета, завдання. Історичні етапи та

1. Анатомо-фізіологічні особливості порожнини рота новонародженого. Вплив штучного

1. Авдєєв І.П. Актуальне законодавство в стоматології / І.П. Авдєєв, Т.В. Бяглик,

1. Афанасьев В.В. Хирургическая стоматология. – Издательство: ГЭОТАР-Медиа,

1. Абдурахманов А.И., Курбанов О.Р. Материалы и технологии в ортопедической

1. Агапов В.С., Емельянова Н.В., Шипкова Т.П. Анестезиология, реанимация, и

1. анемія 26. макрохейлія

Список 2 (Стоматологічні захворювання)

Список 2.1 (основні стоматологічні захворювання)

Список 3 (невідкладні стани):

Список 4 (лабораторні та інструментальні дослідження):

Список 5 ( медичні маніпуляції)

Список 5.1 ( стоматологічні маніпуляції)

Перелік стоматологічних маніпуляцій з терапевтичної стоматології

1. Ампутація пульпи постійних зубів

Перелік стоматологічних маніпуляцій з хірургічної стоматології

1. Техніка виконання термінальної анестезії.

Перелік стоматологічних маніпуляцій з ортопедичної стоматології

1. Отримання повного анатомічного відбитку альгінатним матеріалом

Перелік стоматологічних маніпуляцій з дитячої стоматології

(дитяча терапевтична стоматологія)

1. Терапевтична стоматологія Білет № ______

П.І.Б. студента ________________________________________________№ групи ________

Стандартизований пацієнт № ____________

Огляд порожнини рота.

Прізвище, ім’я, по-батькові студента______________________________________________

Факультет: медичний інститут № групи ______________ Білет № __________

Типові задачі і уміння, що перевіряються

П.І.Б. студента ________________________________________№ групи

Факультет: медичний інститут № групи ____ Білет №

Факультет __________________________ № групи Білет №