Методички Ортопедия

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ
“Затверджено”
На методичній нараді
кафедри ортопедичної стоматології НМУ
Протокол засідання кафедри №___
Завідуючий кафедрою ортопедичної стоматології
Д.м.н., професор_________________________ В. П. Неспрядько
«___»_______________2020 р.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДЛЯ СТУДЕНТІВ
ПО ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
ВВЕДЕННЯ В СТОМАТОЛОГІЮ.
Навчальна дисципліна ПРОПЕДЕВТИКА ОРТОПЕДИЧНОЇ
СТОМАТОЛОГІЇ
Тема заняття Функціональна анатомія та фізіологія зубо-
щелепного апарату (щелеп, зубів, мімічних,
жувальних м’язів та м’язів шиї, скронево-
нижньощелепного суглобу)
Курс II курс
Факультет стоматологічний факультет
Методичну розробку підготували

співробітники кафедри ортопедичної стоматології НМУ
доц. Гуща Д. К., ас. Дядік І.Г.
1. Актуальність теми заняття
Зубо-щелепна система складається з щелеп, скронево-нижньощелепних суглобів,

жувальної та мімічної мускулатури, нервів, зубів та тканин пародонту. У нормі, ці частини
гармонійно взаємодіють та забезпечують жувальну та мовну функції .
Порушення, зміни або захворювання однієї зі складових може неминуче вплинути на
стан інших елментів зубо-щелепної системи. У певних межах, жувальна система має
адаптивні властивості, незначні відхилення від норми не призводять до розвитку
патології. Але, як правило, лікар-стоматолог має справу з пацієнтами які демонструють
симптоми захворювання зубо-щелепної системи, і тому знання функціональної анатомії та
фізіології дають можливість визначити причинно-наслідковий зв'язок патології, що є
необхідним для ефективної реабілітації.
2. Навчальні цілі заняття
Студенти повинні мати уявлення: (ά - I)

- про анатомічну будову щелепних кісток, скронево-нижньощелепних суглобів, зубних
рядів;
Студенти повинні знати: (α ІІ)
1. Особливості функціонування скронево-нижньощелепних суглобів, біомеханічні
параметри, які характеризують рухи нижньої щелепи
2. Анатомо-фізіологічні особливості функціонування жувальних м’язів
3. Анатомо-фізіологічні особливості функціонування мімічних м’язів
4. Анатомо-фізіологічні особливості функціонування м’язів шиї
Студенти повинні вміти: (α ІІІ )
1. Проводити воскове моделювання анатомічної будови зубів
2. Здійснювати комплексне обстеження ЗЩА
3. Цілі розвитку особистості фахівця (виховні)
Формувати у студентів розуміння значимості і необхідності теоретичних знань з таких

питань як:
- Забезпечення функціональної гармонії взаємодії всіх ланок ЗЩЛД, під час та після
проведення стоматологічних маніпуляцій,
- Індивідульного вирішення питань оклюзії зубних рядів для успішного вирішення
проблеми протезування,
- почуття відповідальності за можливі ускладнення зі сторони зубо-щелепної
системи при конструюванні зубних протезів без урахування цих питань.
4. Міждисциплінарна інтеграція.
Дисципліни Знати Вміти
Попередні (забезпечуючі):
1. Анатомія 1.Анатомічну будову всіх 1.Відновити гармонійну
ланок ЗЩЛД взаємодію всіх ланок
ЗЩЛД, шляхом відновлення
анатомічної будови
оклюзійної поверхні зубів
та зубних рядів вцілому.
2. Фізіологія 2. Закономірності перебігу 2.Застосовувати методики

фізіологічних процесів при депрограмування функції
оклюзійному програмуванні жувальних м´язів та СНЩС.
функції жувальних м”язів та
СНЩС
3. Фізика
3. Біомеханіку нижньої 3.Проводити аналіз
щелепи, оклюзійні контакти діагностичних моделей в
направляючих горбів зубів, артикуляторі.
що визначає пограничні
моменти артикуляції.
Внутрішньо-предметна
інтеграція (між темами Основи моделювання моделювати оклюзійні
даної дисципліни) оклюзійних зубів та зубних поверхні зубів та зубних
рядів рядів
5. Зміст навчального матеріалу.
До складу зубо-щелепного апарату входять:

- верхня та нижня щелепи
- СНЩС разом із зв’язковим апаратом
- жувальні м’язи
- зуби
- парадонт
- судинна система
- центральна та периферична нервова система
-
Регуляція зубо-щелепного апарату здійснюється за допомогою центральної та

периферичної нервової системи. Цей процес здійснюється системою трійчастого нерва з
чутливими і руховими ядрами, тісно пов'язаними з корковими і підкірковими центрами
головного мозку. При мінімальній витраті енергії в нормі спостерігається максимальна
роботоздатність всіх структур без їх пошкодження.
Інформація від сенсорів які знаходяться в зубних рядах, суглобах, пародонті, слизовій
оболонці порожнини рота потрапляє в коркові центри, а також через чутливе ядро
трійчастого нерву в моторне ядро, регулюючи тонус та ступінь скорочення жувальних
м´язів.
Рецептори пародонту, м´язів, СНЩС посилають в ЦНС інформацію про
величину та консистенцію грудки їжі. Якщо їжа не набула консистенції, що необхідна
для формування рефлексу ковтання, то з ЦНС продовжують потрапляти імпульси до м
´язу. Рефлекторне скорочення жувальних м´язів залежить від площі поверхні зубів, які
сприймають жувальне навантаження: чим воно більше, тим сильніше скорочення м
´язів.
Пропріорецептори пародонту мають низький поріг чутливості, в нормі
вловлюють напрямок та ступінь навантаження. Якщо останнє перевищує фізіологічну
витривалість пародонту, від пропріорецепторів в ЦНС потрапляє сигнал до жувальних
м´язів, що призводить до зміни положення нижньої щелепи. При цьому знімаються
надмірні навантаження з пародонту шляхом зміни положення нижньої щелепи,
суглобових головок, функції жувальних м´язів. Таким чином регулюється ступінь
навантаження на тканини пародонту. Якщо існує передчасний контакт при змиканні
зубів, то подразнюються рецептори пародонту, змінюються рухи нижньої щелепи і
змикання щелеп проходить так, що цей контакт (суперконтакт) виключається. У
подальшому може виникнути вимушене положення нижньої щелепи - звична оклюзія.
Аналогічна ситуація спостерігається при односторонній втрати бокових зубів. На
стороні відсутніх зубів зменшується амплітуда потенціалів м'язових скорочень, що
викликає дискоординацію функції СНЩС. Оклюзійні контакти зубних рядів і напруга в
пародонті, що виникають при жуванні, через ЦНС «програмують» роботу м'язів і
СНЩС. Процес, за допомогою якого функціонує зубо-щелепна система відповідно до
характеру оклюзійних контактів, «оклюзійними програмами», називається
«оклюзійним програмуванням»
Зубні ряди являють собою єдине ціле як у морфологічному, так і в
функціональному відношенні. Значну роль у стійкості зубних рядів відіграє характер
розташування зубів, спрямування їх коронок і коренів. Mіжзубні контактні пункти у
фронтальних зубах розташовані поблизу різального краю, а в бокових-поблизу
змикальної поверхні. Під ними знаходиться трикутний простір, обернений основою до
коміркового відростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) сосочком, який,
таким чином, є захищеним від ушкодження їжею. Тиск, який припадає на будь-який
зуб, поширюється не тільки по його коренях на комірковий відросток, але й по
міжзубних контактах на сусідні зуби. 3 віком контактні пункти стираються і замість
них утворюються контактні площадки. Стирання контактних пунктів є доказом
фізіологічної рухомості зубів, яка здійснюється у трьох взаємноперпендикулярних
напрямках: вертикальному, поперечному і сагітальному. Стирання контактних пунктів
не порушує неперервності зубної дуги. Пояснюється цей факт медіальним зсувом
зубів, унаслідок чого відбувається укорочення зубного ряду, яке досягає 1 см. Єдність
зубного ряду забезпечується також пародонтом і комірковим відростком. Важливе
значення для зв'язку між окремими зубами є міжзубні зв'язки маргінального пародонта.
Вони йдуть від цементу одного зуба до цементу другого над верxівкою міжзубної
перегородки у вигляді міцного пучка сполучнотканинних волокон. Завдяки цій зв'язці
зсув одного зуба медіально або дистально спричиняє зсув зубів, що стоять поруч.
Нижні зуби, крім того, одержують додаткову стійкість за рахунок щічної випуклості
зубної дуги, нахилу і форми коронок зубів. Слід зазначити, що язикові поверхні нижніх
зубів вужчі, ніж присінкові (лицеві), і тому контактні поверхні коронок не паралельні, а
зближуються (конвергують) у напрямку до язика особливість форми зубів не пов'язана
з випуклістю зубних дуг, оскільки верхні зуби мають паралельні контактні поверхні. У
першого верхнього моляра ці поверхні інколи навіть конвергують у зворотньому,
щічному, напрямку. Зуби нижньої щелепи нахилені коронками досередини, а коренями
- дозовні. Випуклість зубної дуги, форма і положення зубів нижньої щелепи надають
таким чином стійкість нижньому зубному ряду. Коронки нижніх молярів, крім того,
нахилені вперед, а корені - назад. Таке положення перешкоджає зсуву зубного ряду.
Нахил зубів верхньої щелепи менш сприятливий для стійкості: зуби верхньої щелепи
нахилені коронками до- зовні, а коренями - досередини. Сили, які виникають під час
жування, діють горизонтально. B вони здатні лише посилити нахил зуба, який у міру
його відхилення до зовні все більше втрачає підтримку сусідніх. Ця особливість
розташування зубів робить верхній зубний ряд менш стійким (порівняно з нижнім) і
компенсується більшою кількістю коренів у верхніх кутніх зубах. Як було вже
зазначено, верхній зубний ряд за формою нагадує напівеліпс, а нижній— параболу.
Форма зубних дуг, розташування у них зубів і характер їх нахилу є індивідуальними
особливостями.
Окрім зубної дуги, розрізняють ще коміркову і базальну (апікальну) дуги. Під
комірковою дугою розуміють лінію, проведену по гребню коміркового відростка або
частини. Базальна дуга проходить по верхівках коренів і часто називається апікальним
базисом. Оскільки на верхній щелепі коронки нахилені дозовні, а корені досередини, її
зубна дуга ширша від коміркової, а остання ширша від базальної. Базальна дуга, таким
чином, є місцем, де зосереджується жувальний тиск і беруть свій початок контрфорси.
На нижній щелепі, навпаки, внаслідок нахилу коронок зубів досередини, а коренів —
дозовні зубна дуга вужча від коміркової, а остання вужча від базальної. З цієї причини
у разі повної втрати зубів нижня щелепа під час її наближення до верхньої виступає
вперед, створюючи враження прогенії (стареча прогенія).
Верхня щелепа-парна кістка, яка розташовується в центрі переднього відділу обличчя і

з'єднується з іншими його кістками. Виконує ряд найважливіших функцій: бере участь в
роботі жувального апарату, в утворенні ротової та носової порожнин, перегородок між
ними. Анатомія верхньої щелепи людини відрізняється складною будовою. Вона
складається з тіла і 4-х відростків - альвеолярного, де розташовані осередки зубів, лобного
(спрямований вгору), піднебінного і виличного. Тіло щелепи складається з передньої,
підскроневої, носової і очної поверхні. Передня включає отвір, де проходять тонкі
кровоносні судини і нервові відростки. Кровопостачання відбувається через 4
альвеолярних отвори у підскроневій зоні. Верхня щелепа нерухома за рахунок зрощення з
кістками обличчя, майже не має точок з'єднання жувальних м'язів і знаходиться під дією
сили тиску, а не сили тяги.
Мал. Верхня щелепа (ліва): а– зовнішня поверхня, б– внутрішня поверхня: 1 – передня
поверхня; 2 – лобовий відросток: 3 – носова вирізка; 4 – альвеолярний відросток; 5 –
піднебінний відросток; 6 – зуби; 7 – носова поверхня; 8 – верхньощелепна пазуха; 9 –
передня носова ость; 10 – підочноямкова борозна; 11 – підочноямковий канал; 12 –
підочноямковий отвір; 13 – очноямкова поверхня.
Нижня щелепа – це єдина рухома кістка черепа, що має складну анатомію, обумовлену її
функціями. Головним чином це забезпечення можливості пережовувати їжу і відтворювати
різні звуки, включаючи мову. Складається з тіла і двох відростків, які спрямовані вгору і
розташовані в задній частині. У тілі розрізняють основу і альвеолярну частину . Тіло
щелепи вигнуте, його зовнішня поверхня опукла, а внутрішня увігнута. На середині
зовнішньої поверхні тіла щелепи знаходиться виступ підборіддя, який є характерною
особливістю сучасної людини і обумовлює утворення підборіддя. Кут підборіддя по
відношенню до горизонтальної площини у сучасної людини коливається від 46 до 85 °. По
обидва боки від підборіддя, ближче до основи щелепи, знаходяться підборідні горбки.
Назовні від них розташований підборідний отвір, що є вихідним отвором
нижньощелепного каналу. Через цей отвір виходять однойменні судини і нерви. Найбільш
часто цей отвір розташований на рівні 5-го зуба, але може зміщуватися вперед до 4-го
зуба, а дистально до проміжку між 5-м і 6-м зубами. Розміри підборідного отвору
коливаються від 1,5 до 5 мм, форма його овальна або кругла, іноді він буває подвійним.
Підборідний отвір віддалене від основи щелепи на 10-19 мм, на беззубих щелепах
дорослих з атрофованим альвеолярним відростком - ближче до верхнього краю щелепи. За
підборідним отвором починається коса лінія, що йде назад і догори до основи вінцевого
відростка.
По середині внутрішньої поверхні тіла нижньої щелепи виступає верхня підборідна ость -
місце прикріплення підборідно-під'язикового м'яза. Праворуч і ліворуч від неї є видовжена
заглибина - двочеревцева ямка, де прикріплюються однойменні м'язи. Біля верхньої
підборідної ості, ближче до зубних комірок з двох боків розташовується під'язикова ямка
для однойменної слинної залози. Під кожною під'язиковою ямкою починається, а потім
прямує косо догори до заднього кінця тіла нижньої щелепи щелепно-під'язикова лінія -
там починається щелепно-під'язиковий м'яз. Під цією лінією на рівні кутніх зубів помітна
піднижньощелепна ямка, де розміщена піднижньощелепна слинна залоза.
Зверху коміркова частина представлена комірковою дугою яка містить у собі зубні комірки
для 16 зубів. Комірки відокремлені між собою міжкомірковими перегородками. Гілка
нижньої щелепи парна, відходить від тіла під тупим кутом догори, має передній і задній
краї, зовнішню і внутрішню поверхні. При переході тіла нижньої щелепи в гілку
утворюється кут нижньої щелепи. На зовнішній поверхні кута виражена жувальна
горбистість, до якої прикріплюється жувальний м'яз, а на внутрішній поверхні -
крилоподібна горбистість, до якої прикріплюється присередній крилоподібний м'яз. Трохи
вище цієї горбистості на внутрішній поверхні гілки видно обернений догори отвір
нижньої щелепи З присереднього боку він обмежений язичком нижньої щелепи, до якого
кріпиться клинонижньощелепна зв'язка. Цей отвір веде в канал нижньої щелепи який
проходить в тілі нижньої щелепи вперед і закінчується на зовнішній поверхні підборідним
отвором. У ньому проходять нижні коміркові нерв і артерія. На внутрішній поверхні гілки
нижньої щелепи від язичка спускається косо вниз і вперед щелепно-під'язикова борозна у
якій проходять однойменні нерв і кровоносні судини. Зверху гілка закінчується двома
відростками. Попереду розташований вінцевий відросток, до якого прикріплюється
скроневий м'яз, а позаду - виростковий відросток, який за допомогою головки суглоба
сполучається з нижньощелепною ямкою скроневої кістки. Між цими двома відростками є
вирізка нижньої щелепи. Виростковий відросток закінчується головкою нижньої щелепи,
нижче головки помітна шийка нижньої щелепи, на її передній поверхні є крилоподібна
ямка, до якої прикріплюється бічний крилоподібний м'яз.
Мал. Нижня щелепа: а– верхньобічний вигляд, зовнішня поверхня; б– вигляд ззаду,
внутрішня поверхня: 1 – гілка нижньої щелепи; 2 – вінцевий відросток; 3 – суглобовий
відросток; 4 – головка суглобового відростка; 5 – крилоподібна горбистість; 6 – жувальна
горбистість; 7 – коса лінія; 8 – підборідний отвір; 9 – підборідний виступ; 10 – отвір
нижньощелепного каналу; 11 – кут нижньої щелепи; 12 – двочеревцева ямка; 13 –
підборідна ость; 14 – тіло нижньої щелепи.
Пародонт – функціональна опорно – утримуюча система, що здійснює еластичне з

´єднання зуба та альвеолярної кістки. Між цементом кореня та альвеолою розташовані
періодонтальні волокна, тому зуб має природню рухомість. В пародонті знаходяться
рецептори, кровоносні та лімфатичні судини, котрі реагують на зміни навантаження на
зуб, «програмують» при цьому положення нижньої щелепи та активність жувальних м
´язів. Таким чином, відбувається «захист» пародонта від надмірних навантажень.
При відсутності навантаження періодонтальні волокна мають хвилясту форму , аксіальні
навантаження розпрямляють їх, створюючи рівномірний тиск на стінки альвеолярної
кістки. Бічні навантаження призводять до того, що амортизуючі (буферні) якості волокон
певних ділянок «вичерпуються», навантаження передається на альвеолярну кістку.
При цьому в одних ділянках виникають сили тиску, а в інших – натяжения, так як зуб
переміщається відносно центру ротації, розташованого в апікальній третині кореня.
Короткочасні навантаження не викликають патологію пародонту. Під час тривалих
навантажень в пародонті виникають незворотні зміни.
СНЩС належить до суглобів "м’язевого" типу - це парний, комбінований,
інконгруентний суглоб, артикулюючі поверхні якого утворені суглобовими головками
нижньої щелепи та суглобовими поверхнями скроневих кісток. Артикулюючі поверхні
скроневої кістки складаються із вігнутої суглобової ямки, випуклого суглобового горбка
та зігнутої мезіальної стінки. Артикулюючі поверхні суглобових головок нижньої щелепи
мають випуклу форму та злегка нахилені вперед по відношенню до шийок. Її поверхня
вкрита сполучною тканиною а не хрящовою, як в інших суглобах які витримують високе
навантаження. Між двома артикулюючими поверхнями міститься суглобовий диск, що має
волокнисту структуру. По периметру суглобовий диск з'єднаний з суглобовою капсулою та
ділить її на 2 частини: верхню та нижню. Медіальний та латеральний полюси диска
фіксовані до відповідних полюсів головки нижньої щелепи. До заднього краю диска
кріпляться 2 внутрішньосуглобові зв'язки : верхня (lig.discotemporalis) та нижня
(lig.discomandibularis). Між ними знаходиться простір заповнений судинами та нервами
(біламенарна зона)
Головка нижньої щелепи знаходиться під дією м’язів. Одні автори стверджують,
що правильне положення головки в самому глибокому відділі суглобової ямки. Інші
автори вважають, що вірне положення головки біля заднього скату суглобового горбика.
Останні дослідження показали, що вірного положення головки не існує; більш того,
правилом є відсутність будь-якої закономірності в її розміщенні. Положення головки під
час фізіологічного спокою залежить від нейром’язевої діяльності (тонусу м’язів), а при
центральній оклюзії - від міжщелепного співвідношення зубів.
СНЩС оточений суглобовою капсулою, внутрішня поверхня якої з'єднана з диском.
По формі капсула нагадує конус обернений основою догори. Пучки сполучнних волокон в
капсулі розміщені вертикально: довгі – ідуть від основи черепа до шийки нижньої щелепи,
короткі – розміщені глибше і прямують від основи черепа до суглобового диска, а далі від
нього до шийки нижньої щелепи.
У СНЩС існує 2 синовіальні оболонки, верхня – пухка, та нижня – щільна, яка заходить
на шийку нижньої щелепи. Ці оболонки не з'єднанні між собою, лише за умови перфорації
диска.
СНЩС - це рухомий в трьох напрямках, рецепторний орган, що має зв'язок з
пропріорецепторами пародонту, жувальних м'язів і передає інформацію в центральну
нервову систему про положення нижньої щелепи для координації артикуляції.
Будова СНЩС дає нижній щелепі три ступені свободи рухів, тобто, вона може
рухатися у всіх трьох площинах: горизонтальній, вертикальній та сагітальній. Будь-яке
положення нижньої щелепи є комбінацією цих трьох головних видів рухів. Будь-який м’яз,
що кріпиться до нижньої щелепи, може здійснити рух в суглобі. Обмеження об’єму рухів в
суглобі значною мірою визначається м’язами та в меньшій мірі – формою суглобових
поверхонь та зв’язок цього з’єнання.
СНЩС має певний механізм для стабілізації щелепи під час рухів. Нижня щелепа
стабільна, коли зуби зімкненні або щелепа знаходиться в стані фізіологічного спокою.
В нормі при інтактних зубних рядах навантаження на скронево-нижньощелепний
суглоб незначне і при вільному жуванні рівномірно розподіляється на обидва суглоби.
Іннервація СНЩС. В іннервації СНЩС приймають участь вухоскроневий,
жувальний, лицьовий нерви, а також симпатичне сплетення скроневої артерії. Скронево-
нижньощелепне з’єднання інервують самостійні нервові гілки, прилеглі м’язеві гілки,
сусідні нервові гілочки від периваскулярних нервових закінчень. Основним джерелом
інервації СНЩС є вушно-скроневий нерв. Самостійні 4-7 нервових гілочок постійно
відходять від вушно-скроневого нерва і інервують капсулу суглоба. Зовнішню поверхню
капсули суглоба інервує гілочка, що відходить від лицевого нерва. До капсули суглоба
відходять м’язеві нервові гілочки від прилеглих жувального та зовнішнього
крилоподібного м’язів. Від периваскулярних сплетінь, перш за все навкруги поверхневої
скроневої артерії, відокремлюються нервові гілочки і також інервують капсулу суглоба. За
своїм оходженням вони є частково гілками верхнього шийного симпатичного вузла.
Численність різних нервів в капсулі суглобу є морфологічною основою для рецепції
і сигналізації в центральну нервову систему пропріорецептивних змін, що виникають в
скронево-нижньощелепному комплексі під дією різних загальних та місцевих факторів. Це
обумовлює також іррадіацію болей із скронево-нижньощелепного комплексу при ряді
фізіологічних та патологічних станів в різні відділи обличчя, голови та шиї, плечового
поясу, верхньої кінцівки, горло, язик та інші відділи. Або навпаки: із цих відділів біль
іррадіює в область СНЩС.
СНЩС має складну і багату інервацію. Такі особливості іннервації при
ураженнях СНЩС можуть призвести до розвитку складної клінічної картини больового
синдрому. Складна інервація капсули та області розміщення СНЩС обумовлює труднощі
диференційної діагностики, та, відповідно, чіткого розмежування больового синдрому
дисфункції цього з’єднання та інших больових синдромів обличчя та шиї.
Анатомія скронево-нижньощелепного суглобу ( СНЩС ).
Схема будови скронево-нижньощелепного суглобу.

1 - капсула суглобу ;
2 - позадусуглобовий горбик ;
3 - нижньощелепна ямка ;
4 - суглобовий диск ;
5 - суглобовий горб ;
6 - верхня голівка латерального
крилоподібного м"язу ;
7 - нижня голівка латерального
крилоподібного м"язу ;
8 - підскроневий гребінь ;
9 - бугор верхньої щелепи ;
10 - вінцевий відросток ;
11 - гілка нижньої щелепи ;
12 - вирізка нижньої щелепи ;
13 - шилонижньощелепна зв"язка ;
14 - шиловидний відросток ;
15 - голівка нижньої щелепи ;
16 - зовнішній слуховий прохід.
М’язи, що забезпечують рухи в СНЩС.
Рухи в СНЩС здійснюють: жувальний, скроневий, медіальний крилоподібний,

латеральний крилоподібний, щелепно-під’язиковий, підборідно-під’язиковий,
двобрю-шний м’язи.
Різноманітні рухи нижньої щелепи здійснюються завдяки висококоординованій
діяльності жувальних м’язів, які регулює нервова система. Жувальні м'язи несуть основне
функціональне навантаження при артикуляції нижньої щелепи, а СНЩС та оклюзійні
поверхні зубів виконують переважно направляючу функцію. В нормі робота м’язів
регулюється пропріорецепторами пародонту так, що СНЩС з обох боків виконує
рівномірну опірну функцію з незначним навантаженням. Нейром’язева система запобігає
тканини суглоба від надмірного стискання на стороні жування, забезпечує підвищення
активності надпід’язичних м’язів, збільшення часу рефлекторного торможення активності
жувальних м’язів ( суглобово-м’язевий рефлекс ).
Жувальна м'яз, m. masseter, бере початок від нижнього краю виличної дуги двома
частинами - поверхневою та глибокою.
Поверхнева частина, pars superficialis, починається сухожильними пучками від передньої
та середньої ділянок виличної дуги; глибока частина, pars profunda, - від середньої і
задньої ділянок виличної дуги. Пучки м'язових волокон поверхневої частини ідуть косо
вниз і назад, глибокої - вниз і вперед. Обидві частини жувальних м'язів з'єднуються і
прикріплюються до зовнішньої поверхні гілки нижньої щелепи і до її кута в області
жувальної горбистості. Функція: піднімає опущену нижню щелепу; поверхнева частина
м'язи бере участь у висуванні щелепи вперед. Іннервація: n. massetericus (n. trigeminus).
Кровопостачання: аа. masseterica, transversa faciei.
Скронева м'яз, m. temporalis, заповнює скроневу ямку, fossa temporalis. Починається від
скроневої поверхні лобової кістки великого крила клиноподібної кістки і лускатої частини
скроневої кістки. Пучки м'яза, прямуючи вниз, конвергують і утворюють потужне
сухожилля, яке проходить медіально від виличної дуги і прикріплюється до вінцевого
відростка нижньої щелепи.
Функція: скорочення всіх пучків м'яза піднімає опущену нижню щелепу; задні пучки
висунуту вперед нижню щелепу тягнуть назад. Іннервація: nn. temporales profundi (п.
trigeminus). Кровопостачання: аа. temporales profunda et superficialis.
Латеральний крилоподібний м'яз, m. pterygoideus lateralis, складеться з двох частин

(головок) - верхньої і нижньої.
Верхня головка м'яза бере початок на нижній поверхні і від підскроневого гребеня
великого крила клиноподібної кістки, прикріплюється до медіальної поверхні суглобової
капсули скронево-нижньощелепного суглоба і до суглобового диску. Нижня головка
починається від зовнішньої поверхні латеральної пластинки крилоподібного відростка
клиноподібної кістки і, прямуючи назад, прикріплюється до крилоподібні ямки нижньої
щелепи. Між верхньою і нижньою головками м'яза є щілина, де проходить щічний нерв.
Функція: зміщує нижню щелепу в протилежний бік; двостороннє скорочення м'яза-
висуває нижню щелепу вперед.Іннервація: n. pterygoideus lateralis (n. trigeminus).
Кровопостачання: a. alveolaris inferior (a. maxillaris), a. facialis.
Медіальна крилоподібні м'яз, m. pterygoideus medialis, починається від стінок

крилоподібної ямки клиноподібної кістки, прямує назад і вниз, прикріплюється до
крилоподібної бугристості гілки нижньої щелепи.
Функція: зміщує нижню щелепу в протилежний бік; при двосторонньому скороченні
висуває вперед і піднімає опущену нижню щелепу.
Іннервація: n. pterygoideus medialis (n. trigeminus).
Кровопостачання: аа. alveolares superior (a. maxillaris), a. facialis.
Антагоністами всіх м'язів-підіймачів є група м'язів, що опускають нижню щелепу. М'язи,
що опускають нижню щелепу, розташовуються між нижньою щелепою і під'язиковою
кісткою.
Щелепно-під'язикова м'яз, або діафрагма порожнини рота (m. mylohyoideus) плаский
м'яз, становить основу для порожнини рота. Вузьким краєм він прикріплюється до
під'язикової кістки, а широким краєм - до внутрішньої поверхні нижньої щелепи уздовж
linea mylohyoidea від третього моляра до середньої лінії підборіддя. Передні волокна її
лежать горизонтально і кілька косо до середньої лінії рота. Коли під'язикова кістка
нерухома, м'яз опускає нижню щелепу вниз; при нерухомій нижній щелепі він тягне
під'язикову кістку вперед і вгору.
Двочеревцевий м'яз (m. digastricus) заднє черевце її починається від соскоподібного
відростка скроневої кістки і, прямуючи вперед і вниз, прикріплюється до під'язикової
кістки проміжним сухожиллям. Переднє черевце бере початок від цього проміжного
сухожилля, а також від під'язикової кістки і прикріплюється до двубрюшної ямки нижньої
щелепи (fossa digastrica mandibulae). Функція: опускає нижню щелепу і тягне її назад; при
нерухомій нижньої щелепи піднімає під'язикову кістку.
Підборідно-під'язиковий м'яз (m. geniohyoideus) лежить вище m. mylohyoideus,
починаючись від підборіддя ості нижньої щелепи. Прикріплення - під'язикова кістка.
Функція: тягне під'язикову кістку вперед і вгору; при нерухомій під'язиковій кістці опускає
нижню щелепу.
Мімічні м'язи розташовуються переважно біля природних отворів обличчя і своїми
волокнами вплітаються в м'язи, що оточують порожнини (носові, очні, порожнину рота).
Особливо великого розвитку мімічні м'язи досягають в окружності ротової порожнини. Ці
м'язи також є допоміжними при жувальній функції; крім того, ними визначається
конфігурація губ, ніздрів, носо-губної складки, міжгубної борозни, складок шкіри тощо.
На скелеті вони прикріплюються до зовнішньої поверхні нижньої щелепи (m. triangularis
oris), до виличної кістки (m. zygomaticus), до альвеолярного краю ( m. mentalis, m. incisivi).
Серед цих м'язів розташовується m. orbicularis oris навколо ротового отвору. Волокна їх
йдуть у верхню і нижню губу і звужують або розширюють ротову щілину.
6. План та організаційна структура заняття
Основні етапи Цілі Методи контролю Матеріали методичного Час

заняття, їх функції та навчання забезпечення
та зміст (контролю, наочності,
інструктивні)
1 2 3 4 5 6
10%
Підготовчий етап -
25%
Організаційні
заходи
Постановка
навчальних цілей
та мотивація
Контроль вихідного II Методи контролю Питання Таблиці,
рівня знань, теоретичних Проблеми малюнки,
навиків, вмінь: знань: структурно-
дається короткий логічні схеми,
план змісту, що -Індивід. муляжі, аудіо
виноситься на теоретичне – та відео
контроль опитування, матеріали
дискусія, Задачі
навчальна
конференція; Тести
- Вирішення
типових задач; Письмові
- Тестовий Теоретичні
контроль; завдання
- Письмовий
теоретичний
контроль
60%
- 90%
Основний етап
Формування Тренінг у Професійні алгоритми для

професійних вмінь вирішенні формування професійних
та навичок: перелік IV типових та вмінь та практичних навиків;
основних нетипових обладнання;
практичних ситуаційних інструментарій;
завдань, щодо їх задач (реальних ситуаційні задачі;
формування клінічних, імітаційні, рольові ігри;
імітованих, протоколи, довідкові,
текстових) в нормативні матеріали;
інтерактивних Аудіо – та відеоматеріали
формах
Обладнання, прилади,
III Практичний інструментарій, алгоритми
тренінг
10%
- 20%
Підсумковий етап
Контроль та IV Методи Результати клінічної
корекція рівня контролю роботи
професійних вмінь професійних Нетипові ситуаційні
та практичних вмінь: задачі, завдання тощо.
навиків. Обладнання
Аналіз та
оцінка
результатів
клінічної роботи
студентів
Рішення
нетипових
ситуаційних
задач, завдань
III
Методи
контролю
практичних
навиків:
індивідуальний
контроль
навиків та
їх результатів
Підведення Підсумкове
підсумків заняття: оцінювання
теоретичного, студентів за
практичного, критеріями знань,
організаційного навиків, вмінь
Домашнє завдання Орієнтовна карта для
самостійної роботи з
літературою. Рекомендована
література:
1. Х в а т о в а В.А.
Функциональная
окклюзия в норме и
патологии.
2. Хватова В.А. Диагностика
и лечение нарушений
функциональной
окклюзии.
3. Шварц А.Д. Биомеханика
и окклюзия зубов.
7.1 Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття
1. Описати анатомію оклюзійної поверхні окремих зубів та зубних рядів.

2. Перерахувати м’язи, що забезпечують рухи нижньої щелепи.
3. Описати анатомію скронево-нижньощелепного суглобу.
4. Перерахувати і описати механізми, які забезпечують функціонування та координацію
діяльності зубо-щелепного апарату.
5. Назвати клінічні та додаткові методи обстеження зубо-щелепного апарату.
Тестові завдання:
1.Які рухи здійснюються у СНЩС людини?:

А) Трансверзальні
Б) Сагітальні
В) Діагональні
Д) Ковзаючі та обертальні
2.Співвідношення зубних рядів при змиканні щелеп в центральній оклюзії називається:

А) Артикуляція
В) Оклюзія
С) Прикус
Д) Центральна оклюзія
3. На коронковій частині зуба розрізняють такі поверхні:

А) Язикову, апроксимальні, жувальну
Б) Язикову, апроксимальні, жувальну, медіальну
В) Оральну, вестибулярну, апроксимальні, різальну
4. Які м’язи приймають участь у здійсненні рухів нижньої щелепи?
А) М’язи шиї та власне жувальний м’яз.
Б) Мімічні м’язи.
В) Передні черевця двочеревцевих м’язів та м’язи, які оточують отвір рота.
Д) Медіальні крилоподібні м’язи та скроневі м’язи.
Матеріали методичного забезпечення самостійної роботи студентів з

літературою по темі заняття:
Основна література:
1. Бетельман А.І. Ортопедична стоматологія. 1965р.
2. Євдокимов А.І. Руководство по ортопедической стоматологии 1974г.
3. Гаврилов Є.І. Щербаков А.С. Ортопедична стоматологія 1984р.
4. Криштаб С.І. Ортопедична стоматологія. 1986р.
5. Бушан М.Г. Справочник стоматолога-ортопеда. 1990г.
6. Копейкін В.Н. Руководство по ортопедической стоматологии 1993 г.
7. Курляндский В.Ю. Зубное протезирование. Атлас, том І. Москва 1963 г.
Додаткова література:
1. Гросс М.Д., Мэтьюс Дж.Д. Нормализация окклюзии. Пер. с англ.- М.: Медицина, - 1986.
- 287 с.
2. Хватова В.А. Функциональная окклюзия в норме и патологии. // М.: Поли-
графсервис, - 1993.- 159 с.
3. Хватова В.А. Диагностика и лечение нарушений функциональной окклюзии.
Н.Новгород Изд-во НГМА,- 1996.- 276с.
4. Шварц А.Д. Биомеханика и окклюзия зубов. // М.: Медицина, - 1994.
Методична література:
1. Мілерян В.Є. Методи основної підготовки та проведення навчальних занять в медичних
ВУЗах (методичний посібник) – Хрещатик 2006. – 80 с.
«___»_______________20___ р.
В В Е Д Е Н Н Я В С Т О М АТ ОЛ О Г І Ю .
Н а в ч а л ь н а
ПРОПЕДЕВТИКА ОРТОПЕДИЧНОЇ
дисципліна
Тема заняття Біомеханіка зубощелепного апарату.
Механізм та параметри рухів
нижньої щелепи. Артикуляція,
оклюзія. Апарати, що відтворюють
рухи нижньої щелепи, основні робочі
функції

ас. Захарова Г.Є
Зубощелепний апарат є початковим відділом травної системи і складається зі щелепних

кісток с зубними рядами, скронево-нижньщелепних суглобів та жувальних м’язів, діяльність
яких рефлекторно регулюється центральною нервовою системою і знаходиться у тісній
структурній та функціональній єдності. Головними функціями зубощелепного апарату є
жування та мовлення. Знання будови та функції необхідне лікарю-стоматологу для
формування професійної компетентності у діагностиці та ефективній реабілітації пацієнтів з
захворюваннями зубощелепного апарату
Студенти повинні мати уявлення: (ά - I)

- про анатомічну будову щелепних кісток, скронево-нижньощелепних суглобів, зубних
рядів;
Студенти повинні знати: (α ІІ)
1. Особливості функціонування скронево-нижньощелепних суглобів, біомеханічні
параметри, які характеризують рухи нижньої щелепи
2. Поняття функціональної оклюзії (артикуляції), розташування контактів при різних видах
оклюзії в нормі
3. Принципи конструкції і використання апаратів, що відтворюють рухи нижньої щелепи
Студенти повинні уміти: (α ІІІ )

1. Ідентифікувати вид оклюзії в залежності від виявлених контактів зубів
2. Ідентифікувати вид артикуляторів в залежності від конструктивних особливостей

питань як:
- забезпечення функціональної гармонії взаємодії всіх ланок ЗЩЛД, під час та після
проведення стоматологічних маніпуляцій;
- індивідульного вирішення питань оклюзії зубних рядів для успішного вирішення
проблеми протезування;
- почуття відповідальності за можливі ускладнення зі сторони зубо-щелепної системи
при конструюванні зубних протезів без урахування цих питань.
4. Міждисциплінарна інтеграція.
П о п е р е д н і
(забезпечуючі): 1.Анатомічну будову 1 . В і д н о в и т и
1. Анатомія всіх ланок ЗЩЛД гармонійну взаємодію
всіх ланок ЗЩЛД,
шляхом відновлення
оклюзійної поверхні
зубів та зубних рядів
вцілому.
2. Фізіологія
2 . З а ко н о м і р н о с т і 2.Засто совувати
перебігу фізіологічних м е т о д и к и
процесів при депрограмування
о к л ю з і й н о м у функції жувальних м
3. Фізика програмуванні функції ´язів та СНЩС.
жувальних м”язів та
СНЩС
3. Біомеханіку нижньої 3.Проводити аналіз

щелепи, оклюзійні діагностичних
В н у т р і ш н ь о - к о н т а к т и моделей в
предметна направляючих горбів артикуляторі.
інтеграція (між зубів, що визначає
темами пограничні моменти
даної дисципліни) артикуляції.
моделювати оклюзійні
Основи моделювання поверхні зубів т а
оклюзійних зубів та зубних рядів
зубних рядів
3. Зміст навчального матеріалу

Біомеханіка – наука про будову і функцію опорно-рухового апарату людини і тварин.
Гнатологія є розділом біомеханіки, який вивчає структурний взаємозв'язок та
функціональну взаємодію між компонентами зубощелепного апарату - скронево-
нижньощелепними суглобами, зубними рядами і жувальними м’язами.
Перелік скорочень:
ЗЩА- зубощелепний апарат
СНЩС – скронево-нижньощелепний суглоб
ЗР – зубний(і) ряд(и)
НЩ – нижня щелепа
ЦО – центральна оклюзія
ЦС – центральне співвідношення (щелеп)
ЗКП – задня контактна позиція
А – артикулятор
І. Термінологічний словник
Для кращого розуміння викладеного в методичній розробці матеріалу, на початку ми наводимо
тлумачний словник термінів, які використовуються в сучасній гнатології. Більш детальні роз’яснення будуть
представлені в тексті. Для деяких термінів в дужках наведені синоніми, з якими Ви можете зустрітися в
різних літературних джерелах.
Оклюзія – змикання, контакт зубів. Терміном «оклюзія» позначають будь-який
варіант статичного (в певний момент часу) контакту між зубними рядами.
Якщо мова іде про динамічні контакти, які виникають під час виконання функції жування,
використовують термін
Функціональна оклюзія або Артикуляція – всі можливі варіанти контактів між
зубами верхньої та нижньої щелепи під час жування.
При жуванні нижня щелепа рухається по дугоподібним траєкторіям довкола
верхньої, вперед, назад та в бічних напрямках, проходячи через центричне положення. При
цьому між зубними рядами виникають контакти. Кількість зубів, що змикаються залежить
від положення нижньої щелепи в певний момент. В центричному положенні контакти
множинні, в граничних бічних та передньому положеннях змикаються обмежені групи зубів.
Але в нормі перехід між різними положеннями є плавним і безперешкодним, а
функціональна оклюзія - вільною і ковзною.
Центральна оклюзія – це таке співвідношення щелеп, при якому між верхніми і
нижніми зубними рядами максимальна кількість контактів, а суглобові голівки перебувають
в центрі суглобових ямок.
Це співвідношення є найбільш легко відтворюваним положенням НЩ і
забезпечується завдяки зубам. Із зміною морфології, положення, втратою зубів, ЦО може
порушуватися.
Існує термін, що близький до поняття «центральна оклюзія», але не є його абсолютним
аналогом, це термін
Міжгорбкове положення (син. максимальна міжгорбкова позиція) – множинний,
максимальний контакт верхніх і нижніх зубів.
В цьому визначенні відсутня згадка про суглоби, оскільки при деяких порушеннях
оклюзії при центральному положенні голівок суглобів множинне змикання зубів не завжди
можливе.
В деяких літературних джерелах визначення терміну центральна оклюзія звучить як
«Контакт зубів при центральному положенні суглобових голівок в ямках; ЦО може
співпадати чи не співпадати з максимальним міжгорбковим положенням».
Незважаючи на відмінності у термінології різних джерел, слід пам’ятати, що в нормі, при
адекватному стані зубних рядів і інших відділів зубощелепного апарату, множинний контакт
зубів виникає саме при центральному (центричному) положенні щелепи.
Центральна оклюзія є початковим і кінцевим моментом всіх функціональних рухів
НЩ.
Передня оклюзія - виникає при висуванні НЩ вперед для відкушування їжі
передніми зубами. В нормі (в ортогнатичному прикусі) в передній оклюзії контактують
різці; в ділянці бічних зубів – контакти відсутні.
Бічні оклюзії (права, ліва) - виникають під час бічних жувальних рухів, коли відкушена їжа
подрібнюється між бічними зубами. В нормі жування відбувається почергово на правій і
лівій стороні ЗР.
При бічних оклюзіях виділяють робочу і неробочу (балансуючу) сторони зубного
ряду. Робочою (син. латеротрузійною) називають сторону, що рухається від центру,
протилежну – балансуючою (син. мезіотрузійною).
В нормі (в ортогнатичному прикусі) в бічній оклюзії контактують ікла, премоляри і моляри
відповідного боку. Не має бути контактів на протилежній стороні зубного ряду, а також між
фронтальними зубами.
Будь-яке положення або рух НЩ є тривимірним, і в біомеханіці можуть бути
досліджені відносно певних умовних (сагітальна, вертикальна, горизонтальна площини) та
анатомічних (Камперівська, Франкфуртська площини) орієнтирів.
Будь-який момент динамічної функціональної оклюзії також характеризується певним
просторовим співвідношенням зубних рядів.
Центральна оклюзія є початковим моментом для функціональних рухів; в ній виділяють
вертикальний та горизонтальний компоненти.
Вертикальним компонентом ЦО є оклюзійна висота, горизонтальним– центричне положення
нижньої щелепи і суглобових голівок.
Позиція спокою НЩ - настає за відсутності функції, при цьому НЩ опускається
нижче положення центральної оклюзії на 2-4 мм. Позицію спокою забезпечує
Стан відносного фізіологічного спокою жувальних м’язів (далі – стан відносного
спокою) - характеризується рівномірним, взаємно урівноваженим тонусом м’язів-піднімачів
та опускачів НЩ, а також м’язів правої та лівої сторін. М’язи перебувають в стані
відносного спокою, коли не відбувається функціональних рухів (жування, мовлення). При
цьому у людини зімкнені губи, але розімкнені зубні ряди. Висота вертикального
міжоклюзійного проміжку становить бл. 2-4 мм.
Стабільність вертикального положення НЩ в стані відносного спокою підтримується
завдяки пропріоцептивному міотатичному рефлексу. Під час стану спокою суглобові голівки
СНЩС перебувають по центру суглобових ямок, а щелепа займає центричне положення в
черепі.
Висота спокою (син. вертикальна відстань спокою) – це відстань, яка вимірюється на
обличчі між двома довільно обраними точками вище та нижче ротової щілини при
розташуванні НЩ в позиції спокою.
Оклюзійна висота (син. вертикальна відстань оклюзії) – вимірюється аналогічно,
але при зімкнених зубних рядах. В нормі висота нижнього відділу обличчя в спокої вища на
2-4 мм. за оклюзійну висоту.
В клінічній практиці вимірювання висоти спокою використовується для визначення
оклюзійної висоти у пацієнтів з втратою або пошкодженням зубів-антагоністів.
Міжальвеолярна висота (міжальвеолярна відстань) - вертикальна відстань між
центрами альвеолярних відростків верхньої та нижньої щелеп.
При підніманні або опусканні нижньої щелепи міжальвеолярна відстань змінюється,
відповідно зменшуючись чи збільшуючись.
Оскільки цей термін не уточнює просторового положення НЩ, в сучасній гнатології
використовують терміни Висота спокою та Оклюзійна висота
Термінальна шарнірна вісь рухів НЩ (син. Задня вісь) – уявна лінія, що проходить
через центри суглобових голівок НЩ. Довкола цієї вісі відбувається суто обертальний рух
голівок в початковій фазі відкривання рота (на 15-20 мм)
Центральне співвідношення (син. Заднє положення) – це положення НЩ, при
якому обидві суглобові голівки знаходяться в суглобових ямках максимально догори і ззаду;
або граничне задньо-верхнє фізіологічне положення НЩ.
Це положення забезпечується будовою суглобової ямки СНЩС. Оскільки її задня стінка є
найбільш високою, вона обмежує зміщення НЩ назад і дає можливість стабільного
відтворення положення ЦС.
Положення ЦС визначають у пацієнтів з втратою значної кількості зубів і
неможливістю визначення центральної оклюзії.
При ЦС суглобові голівки знаходяться в ямках трохи вище та дорзальніше (на 1-2 мм), від
центрального положення в ямках (при ЦО).
Задня контактна позиція – перший контакт зубів, що виникає при змиканні щелеп в
положенні ЦС. В ортогнатичному прикусі найчастіше виникає в ділянці останніх молярів
(тобто не є множинним).
Для досягнення множинного змикання – центральної оклюзії - НЩ зміщується
трохи вперед (на 1-2 мм). Суглобові голівки переходять з граничного задньо-верхнього у
центральне положення в ямках.
Центральне (центричне) положення суглобових голівок – положення, при якому
голівки розташовані на однаковій відстані від стінок суглобових ямок, т.т по їх центру.
Контакт зубів, який виникає при центральному положенні суглобових голівок НЩ,
називають центральною оклюзією.
«Шлях ковзання по центру» - переміщення НЩ з ЗКП в положення ЦО
Протрузія - рух нижньої щелепи вперед
Ретрузія - рух нижньої щелепи назад
Латеро- та мезіотрузія - бічний рух нижньої щелепи. Оскільки бічний рух сторін
НЩ неоднаковий, асиметричний, для їх позначення використовують терміни латеротрузійна
- робоча і мезіотрузійна - балансуюча сторони:
Робоча (сторона щелепи/зубного ряду/суглобова голівка) - та, що рухається в
напрямку від серединної лінії назовні. Також робоча сторона може бути названа
латеротрузійною.
Неробоча, або балансуюча (сторона щелепи/зубного ряду/суглобова голівка) - та, що
рухається в напрямку до серединної лінії. Балансуючу сторону називають також
мезіотрузійною.
В нормі (в ортогнатичному прикусі) при бічних оклюзіях мають контактувати тільки
зуби робочої сторони, де їх змикання забезпечує подрібнення їжі, т.т. роботу.
На неробочій стороні змикання не повинно бути; між бічними зубами є вертикальна
відстань - дезоклюзія. Наявність контактів на балансувальній стороні вважається
відхиленням від норми.
Передня направляюча (фронтальне ведення) - вертикальне перекриття
фронтальних зубів (різців). В ортогнатичному прикусі перекриття верхніми різцями нижніх
на 1/3 висоти та більше забезпечує роз’єднання бічних зубів при передній оклюзії, коли різці
контактують різальними краями.
Перекриття різців грає важливу роль – воно обмежує НЩ від надмірного висування,
формуючи т.з. передній обмежувальний компонент. Форма піднебінної поверхні різців і
глибина їх перекриття направляють траєкторію протрузійного і ретрузійного рухів НЩ,
тому і отримали назву «фронтального ведення».
Бічна направляюча (бічне ведення) – в бічній оклюзії, на робочій стороні зубного
ряду вертикальне перекриття ікол та щічних горбиків бічних зубів забезпечує роз’єднання
зубів балансуючої сторони та фронтальної ділянки.
Назва «ведення» використовується тому, що контактуючі поверхні ікол та скати горбиків
бічних зубів направляють, ведуть оклюзійний рух НЩ по певним траєкторіям.
Бічне ведення в нормі може бути двох видів - іклове та групове:
1. Якщо в крайньому бічному положенні на робочій стороні контактують тільки ікла, це
називають ікловою направляючою (ікловим веденням).
2. Якщо крім іклів є контакти між щічними горбиками бічних зубів робочої сторони, це
називають груповою направляючою (груповим веденням).
Перекриття ікол грає важливу роль – воно обмежує НЩ від надмірного бічного зміщення,
формуючи т.з. бічний обмежувальний компонент.
Правильно сформовані або відновлені зубні ряди забезпечують оклюзійний захист
СНЩС :
1.Множинні рівномірні контакти зубів забезпечують стабільне положення нижньої
щелепи по відношенню до верхньої в центральній оклюзії
2. Під час жувальних рухів оклюзійні поверхні зубів грають роль площини, які
направляють рухи НЩ по певним траєкторіям. Ортогнатичне перекриття верхніми
зубами нижніх визначає амплітуду оклюзійних рухів щелепи
3.Різцеве перекриття (фронтальне ведення) – є обмежувальним компонентом для
сагітальних рухів, перешкоджаючи надмірному висуванню НЩ і перерозтягненню капсули і
зв’язок СНЩС. Також різцеве перекриття роз’єднує бічні зуби при відкушуванні в передній
оклюзії, запобігаючи їх перенавантаженню надмірному стиранню
4. Іклове перекриття (іклове ведення, ікловий захист) – є обмежувальним
компонентом і направляючою площиною для бічних рухів НЩ. Ікла, як зуби з найбільшою
площею і витривалістю періодонта, витримують значне навантаження при бічних
оклюзіях. Завдяки найбільшій висоті коронкової частини ікла забезпечують роз’єднання
фронтальної групи і зубів балансувальної сторони в бічних оклюзіях, захищаючи їх від
перенавантаження (т.з. оклюзія, захищена іклами)
Горбики опорні та неопорні (захисні) – в ортогнатичному прикусі опорними
називають піднебінні горбики верхніх та щічні нижніх молярів та премолярів. Входячи в
фісури антагоністів, опорні горбики формують центричні оклюзійні контакти та утримують
Оклюзійну висоту (вертикальну відстань оклюзії). Саме множинний фісурно-горбковий
контакт забезпечує стабільне фіксоване положення нижньої щелепи по відношенню до
верхньої – центральну оклюзію.
Робочі контакти – контакти зубів робочої сторони ЗР при бічній оклюзії
Балансувальні (син. неробочі) контакти – контакти зубів балансуючої сторони ЗР
при бічній оклюзії. Такі контакти можуть бути створені в штучних зубних рядах (повних
знімних протезах) для забезпечення рівноваги при жуванні.
Постановка штучних зубів, при якій в бічній оклюзії створюють контакти і на
робочій, і на балансуючій сторонах ЗР, має назву «двостороння збалансована оклюзія»
Балансуючі контакти в нормі відсутні в ортогнатичному прикусі; при наявності
неробочих контактів природніх зубів їх відносять до передчасних (супраконтактів).
Передчасні контакти (син. супраконтакти (СК)) - контакти, що заважають правильному,
рівномірному змиканню зубів або обмежують оклюзійні рухи НЩ. В залежності від оклюзії,
в якій вони спостерігаються, СК поділяють на центричні (в ЦО), та ексцентричні (в
передній або бічних оклюзіях).
Причиною появи СК можуть бути неправильно сформована оклюзійна поверхня
реставрацій та ортопедичних конструкцій, а також аномалії положення або вторинне
зміщення зубів.
Рух Бенета –рух суглобової голівки робочої сторони. Під час бічного руху НЩ головка
робочої сторони здійснює рух невеликої амплітуди, обертаючись (з деяким бічним
зміщенням) в межах суглобової ямки. Співвідношення ковзного і обертального компонентів,
а також амплітуда руху Бенета – варіабельні; рух Бенета буває двох типів:
1. Початковий (або негайний) бічний зсув – рух робочої голівки починається одразу з
бічного зміщення, а потім ротації
2. Прогресуючий бічний зсув – поступове плавне бічне ковзання і одночасно ротація
робочої голівки
Трасверзальний суглобовий шлях – траєкторія руху суглобової голівки балансуючої
сторони по скату суглобового горбика при русі НЩ вбік.
Кут трансверзального суглобового шляху (син. кут Бенета) - утворюється між
трансверзальним суглобовим шляхом і серединно-сагітальною лінією на балансуючій
стороні щелепи.
Величина кута індивідуальна, вона залежить від форми суглобових поверхонь.
Середньоанатомічне значення кута трансверзального суглобового шляху (за Гізі)
становить 15-17 градусів.
Трансверзальний різцевий шлях – траєкторія руху серединної міжрізцевої точки
НЩ по піднебінній поверхні верхніх різців при рухах НЩ в сторони.
Кут трансверзального різцевого шляху (син. готичний кут) – утворюється між
траєкторіями правого і лівого трансверзальних різцевих шляхів; в середньому дорівнює 110
градусів
Сагітальний суглобовий шлях – траєкторія руху суглобових голівок вздовж скатів
суглобових горбиків при русі НЩ вперед або назад.
Кут (нахилу) сагітального суглобового шляху - утворюється між траєкторією
сагітального суглобового шляху та Камперівською або Франкфуртською лінією.
Це індивідуальна величина, яка залежить від форми суглобової ямки і горбика.
Середньоанатомічне значення кута сагітального суглобового шляху відносно Камперівської
площини (за Гізі) становить бл. 33*.
Сагітальний різцевий шлях – траєкторія руху серединної міжрізцевої точки НЩ по
піднебінній поверхні верхніх різців при русі НЩ вперед або назад
Кут (нахилу) сагітального різцевого шляху - утворюється між траєкторією
сагітального різцевого шляху та Камперівською або Франкфуртською лінією.
Це індивідуальна величина, яка залежить від положення (нахилу) верхніх різців.
Середньоанатомічне значення кута різцевого шляху відносно Камперівської площини (за
Гізі) становить 45-50*.
Камперівська і франкфуртська площини – цефалометричні орієнтири що
визначаються на телерентгенограмі черепа в бічній проекції, або по зовнішніх лицьових
орієнтирах:
Камперівська площина (лінія) – визначається від основи краю крила носа до
середини козелка вуха. По кісткових орієнтирах – від основи носової перегородки до
нижнього краю зовнішнього слухового проходу.
Франкфуртська площина (лінія) – проходить від нижнього краю орбіти до
верхнього краю зовнішнього слухового проходу
Оклюзійна площина – площина змикання зубних рядів, утворена сукупністю
оклюзійних поверхонь зубів. Її нахил і положення в по відношенню до СНЩС –
індивідуальна величина. Нахил оклюзійної площини наближений до нахилу площини
Кампера, але паралельності між ним немає!
При частковій втраті зубів як орієнтир для конструювання оклюзійної поверхні
протезів використовують збережені природні зуби.
При виготовленні протезів при повній втраті зубів використовують термін
протетична площина – це оклюзійна площина штучних зубних рядів в повних знімних
протезах.
Оскільки при повній втраті зубів орієнтири в порожнині рота відсутні, для
постановки штучних зубів використовують зовнішні орієнтири – наприклад, площину
Кампера (як найбільш близьку за положенням в черепі до оклюзійної); а також інші кісткові
та лицьові орієнтири.
Отже терміни оклюзійна площина і протетична площина не є повністю тотожними; перший
використовуємо по відношенню до природніх зубних рядів, другий – лише до штучних!
ІІ. Функціональні рухи нижньої щелепи та фактори, що на них впливають

Жування здійснюється за рахунок переміщення нижньої щелепи довкола нерухомої
верхньої, яке відбувається за участю жувальних м’язів. Рухомою ланкою ЗЩА є скронево-
нижньощелепний суглоб.
Всі рухни НЩ умовно можна розділити на жувальні (або оклюзійні) – вони
супроводжуються змиканням зубів, та вільні – під час них змикання зубів не відбувається.
Це рухи щелепи під час розмови, проявів емоцій.
На характер рухів НЩ впливають функція жувальних м’язів, будова СНЩС та
зубних рядів.
Функціональна оклюзія є динамічним процесом, під час якого нижній щелепа по
певним траєкторіям рухається довкола верхньої, при цьому виникають різні варіанти
контактів між верхніми і нижніми зубами. В будь якій фазі жувального циклу присутні
контакти між тими чи іншими групами зубів. В нормі перехід між різними контактними
позиціями є плавним, ковзним.
ІІІ. Жувальний цикл

Складається з наступних фаз (за Рубіновим):
1. Положення НЩ на висоті відносного фізіологічного спокою
2. Ковтання слині зі змиканням зубів (в центральній оклюзії)
3. Відкривання рота (з опусканням та висуванням НЩ), введення їжі між різцями
4. Відкушування шматка їжі (висунута НЩ піднімається вверх, до контакту між різцями
– передньої оклюзії)
5. Переміщення шматка на групу бічних зубів та його подрібнення (НЩ почергово
рухається направо і наліво, проходячи через центричне положення). На стороні
зміщення виникають контакти молярів і премолярів – бічні оклюзії
6. Ковтання подрібненої їжі (НЩ піднімається до щільного стискання зубних рядів -
множинного контакту в центральній оклюзії)
В стані відносного спокою, на початку та кінці рухів НЩ займає в черепі центричне

положення, яке характеризується симетричним серединним розташуванням суглобових
голівок в ямках. Рухи, що супроводжуються зміщенням НЩ від цього положення, і їх
називають ексцентричними.
Для зручності дослідження і оцінки оклюзійних контактів їх умовно поділяють на
центричні і ексцентричні. Виділяють центральну оклюзію (при центричному положенні НЩ
в черепі), а також передню та бічні ексцентричні оклюзії.
IV. Біомеханіка рухів нижньої щелепи

Функціональні рухи НЩ виникають при розмові, жуванні, ковтанні і відбуваються в
трьохвимірних межах, відомих як граничні положення. Ці межі обумовлені морфологією
скронево-нижньощелепних суглобів, зубних рядів та особливостями нейромускулярного
комплексу.
Отже на характер та траєкторії рухів НЩ впливають як будова суглобів, так і зубних
рядів. Вони є площинами, які направляють рухи, а також визначають їх межі. Доведено, що
в нормі граничні положення щелепи є достатньо стабільними та легко відтворюваними.
Саме їх використовують для проведення діагностичних та лікувальних втручань щодо
оклюзії.
Рухи НЩ відбуваються в трьох площинах, і можуть бути досліджені на рівні
суглобових голівок або зубів. Методи дослідження, які дозволяють це зробити, мають назву
аксіографії (позаротовий трьовимірний запис рухів НЩ) та функціографії
(внутрішньоротовий запис рухів НЩ в горизонтальній площині). Аксіографія дозволяє
широкій вибір точок запису, наближених як до СНЩС, так і до зубних рядів; функціографія
дає площинний запис в ділянці зубних рядів.
Рухомою ланкою зубощелепного апарату є скронево-нижньощелепний суглоб, котрий
завдяки своїй будові дозволяє здійснювати широкий спектр трьохвимірних рухів. Це рухи в
вертикальній площини – відкривання і закривання рота, в сагітальній площині – протрузія і
ретрузія, та горизонтальній – латеротрузія.
СНЩС є парним, складним та неконгруентним суглобом і утворений:
1. Суглобовою голівкою НЩ
2. Суглобовою ямкою і суглобовим горбиком скроневих кісток
3. Суглобовим диском з грубоволокнистої хрящової тканини
4. Суглобовими зв’язками (внутрішньо - та позакапсулярними)
5. Суглобовою капсулою
Саме завдяки наявності суглобового диску у СНЩС можливий рух в трьох напрямках.
Диск, розташований між суглобовою голівкою та суглобовою ямкою, поділяє порожнину
суглоба на два відділи – передньо-верхній та задньо-нижній. В нижньому відділі
відбувається ротація (шарнірне обертання) голівок на дисках, а в верхньому – ковзання
дисків разом з голівками вздовж скатів суглобових горбиків. Рух НЩ в різних напрямках
відбувається за рахунок ковзання чи обертання суглобових голівок, або комбінації цих рухів.
Площиною, яка направляє рухи суглобових голівок, є скати суглобових горбиків.
Глибока задня стінка суглобової ямки обмежує рух щелепи дорзально (задній
обмежувальний компонент). Висота передньої та латеральної стінок ямки є меншою, тому
передні та бічні рухи суглобових голівок обмежуються переважно натягом суглобової
капсули і зв’язок, які є достатньо підатливими. Тому обмежувальними компонентами для
протрузійних та бічних рухів, що визначають граничні положення НЩ є вертикальне
перекриття різців (фронтальне ведення, передній обмежувальний компонент), та іклів
(іклове ведення, латеральний обмежувальний компонент).
Скати горбиків бічних зубів є площинами, які направляють рухи НЩ при жуванні;
множинний фісурно-горбковий контакт в центральній оклюзії (міжгорбкова позиція)
стабілізує центричне положення суглобових голівок нижньої щелепи.
Рухи нижньої щелепи в вертикальній площині
За відсутності функції НЩ розташована в позиції спокою, за якої вона опущена на
2-4 мм нижче міжгорбкової позиції. Суглобові голівки при цьому перебувають в центрі
ямок, губи зімкнені, а між зубними рядами - дезоклюзія (відстань 2-4 мм).
В процесі опускання щелепи (відкривання рота) виділяють три фази, що відрізняються
різним характером руху в суглобах:
1. Початкове відкривання (на відстань 15-20 мм між різцями) – відбувається за рахунок
чисто шарнірного обертання голівок в ямках довкола горизонтальної вісі, що
проходить через центри суглобових голівок,
яка має назву термінальна шарнірна вісь СНЩС.
2. Середня ступінь відкривання (в сер,20-45 мм) – обертання суглобових голівок
супроводжується їх ковзанням вперед по скатам горбиків. Висока задня стінка
суглобової ямки обмежує подальшу ротацію щелепи, і для подальшого опускання
суглобові голівки, продовжуючи обертатись, посуваються разом з дисками вперед.
Відкривання закінчується, коли суглобові голівки зупиняються на верхівках горбиків
за рахунок натягу капсули
3. Максимальне відкривання (понад 45-55 мм) – відбувається за рахунок додаткового
обертання голівок на верхівках горбиків
Закривання відбувається в зворотній послідовності – з положення максимального
відкривання суглобові голівки обертаючись рухаються по скатах вверх і назад в ямки; потім
при закриванні з відстані у 20-15 мм – суто обертальний рух довкола термінальної
шарнірної вісі. При цьому голівки перебувають в ямках максимально високо (догори і
дозаду) – щелепа перебуває в центральному співвідношенні (ЦС).
Термінальний шарнірний рух закривання закінчується, коли щелепа досягає першого
контакту між зубами – задньої контактної позиції. Приблизно у 90% людей положення ЗКП
та міжгорбкова позиція (ЦО) на співпадають. Перші контакти у ЗКП є точковими, для
досягнення максимально множинного змикання зубів та центрального положення
суглобових голівок в ямках(міжгорбкової позиції, центральної оклюзії) щелепа просувається
на 1-2 мм вперед і здійснює т.з. шлях ковзання по центру.
Положення задньої контактної позиції ЗКП, шлях ковзання по центру і центральну
оклюзію (міжгорбкову позицію) об’єднують поняттям центрична оклюзія.
Коли зуби перебувають в міжгорбковій позиції (ЦО), поверхні, що контактують
обмежують можливість протрузійного чи латеротрузійного зміщення, стабілізуючи
центричне положення щелепи і дозволяючи його багаторазове відтворення. Саме положення
центральної оклюзії (міжгорбкову позицію) використовують для співставлення моделей
щелеп для діагностики або виготовлення протезів. За наявності нормального
співвідношення зубів бічних сегментів щічні горбики нижніх та піднебінні верхніх
називають опорними. Саме вони дають стабільність положення ЦО.
За відсутності стабільної центральної оклюзії єдиним стабільно відтворюваним
положенням НЩ залишається центральне співвідношення, яке виникає при термінальному
шарнірному закриванні і характеризується фізіологічним крайнім задньо-верхнім
положенням голівок в ямках. Положення ЦС досягається завдяки обмежувальній функції
задньої стінки суглобової ямки.
Рухи нижньої щелепи в сагітальній площині

Висування нижньої щелепи вперед відбувається для відкушування їжі передніми
зубами, між якими виникає контакт різальними краями в стик – передня оклюзія.
Рух суглобових голівок під час протрузії або ретрузії симетричний – обидві голівки,
разом з суглобовими дисками ковзають по скатах суглобових горбиків вперед і вниз або в
зворотному напрямку.
Шлях, який проходять суглобові голівки по скату суглобових горбиків при русі НЩ
вперед або назад, має назву сагітального суглобового шляху.
Кут нахилу сагітального суглобового шляху визначається між його траєкторією та
Камперівською або Франкфуртською площиною.
Це індивідуальна величина, яка залежить від висоти і кривизни суглобового горбика.
Форма скату суглобового горбика є одним з факторів, які направляють рух щелепи по певній
траєкторії. Під час руху в сагітальному напрямку НЩ не тільки висувається вперед, але і
опускається вниз.
Середньоанатомічна величина кута нахилу сагітального суглобового шляху відносно
площини Кампера становить бл. 33 градусів.
Існує взаємозалежність між вираженістю рельєфу СНЩС та зубних рядів. Для
правильного відтворення оклюзійних контактів при виготовленні протезів, моделювання їх
оклюзійної поверхні слід проводити з урахуванням всіх напрямків руху НЩ а також їх
індивідуальних особливостей.
Для цих цілей використовують апарати, що відтворюють рухи НЩ – артикулятори.
Будь-який тип артикуляторів здатен відтворювати рухи НЩ тривімірно, а регульовані А –
також налаштовуються відповідно до індивідуальних особливостей рухів конкретного
пацієнта.
Цими особливостями є індивідуальні величини нахилу (кривизни) траєкторій рухів
НЩ, що залежать від рельєфу суглобових поверхонь.
Кількісним їх вираженням є кути нахилу сагітального і трансверзального суглобових
шляхів, що можуть бути записані у пацієнта за допомогою аксіографії. Суглобовий механізм
регульованих артикуляторів дозволяє змінювати кривизну його суглобової поверхні згідно
індивідуальних параметрів.
В середньоанатомічних А суглобовий механізм має усереднену кривизну суглобової
поверхні.
У фронтальній ділянці рух НЩ вперед направляється і обмежується формою і
положенням різців. При русі суглобових голівок вперед і вниз по скату горбика нижні різці
також рухаються вперед і вниз вздовж піднебінної поверхні верхніх різців і виходять з-під
них, утворюючи контакт між різальними краями.
Шлях, який різальний край нижніх різців при висуванні щелепи проходить по
піднебінній поверхні верхніх, має назву сагітального різцевого шляху.
Кут нахилу сагітального різцевого шляху утворюється між траєкторією
сагітального різцевого шляху і Камперівською (чи Франкфуртською) площиною.
Його величина індивідуальна, і залежить від нахилу та глибини перекриття різців.
Середньоанатомічна величина становить 45-50 градусів відносно площини Кампера.
Внаслідок того, що у різців найбільша висота коронок порівняно з іншими зубами і є
вертикальне перекриття нижніх зубів верхніми (в ортогнатичному прикусі – від 1.3 висоти
коронок та більше), контакт різців встик в передній оклюзії призводить до роз’єднання
бічних зубів. Між ЗР утворюється простір клиноподібної форми, відкритий дозаду. Це
явище має назву «феномен Хрістиансена». Перекриття фронтальних зубів обмежує ступінь
протрузії НЩ і слугує переднім обмежувальним компонентом для її рухів.
В нормі при передній оклюзії не має бути контактів на бічних зубах!
Рухи нижньої щелепи в горизонтальній площині

Бічний рух НЩ асиметричний і характеризується неоднаковим співвідношенням
елементів СНЩС і зубів на різних сторонах. Тому при описі бічних рухів виділяють робочу
та неробочу (балансуючу) сторони.
Рух вбік призводить до змикання ікол і бічних зубів робочої сторони та формування
бічної оклюзії, яка слугує для подрібнення їжі. В нормі бічні оклюзії формуються почергово
на правій і лівій сторонах зубного ряду.
Сторона щелепи (або суглобова голівка чи сторона зубного ряду), яка в даний
момент рухається від серединної лінії назовні, називається робочою чи латеротрузійною;
на ній відбувається контакт зубів і жування. Протилежна сторона рухається до серединної
лінії і називається мезіотрузійною (неробочою, балансуючою).
Як і сагітальні, трансверзальні рухи НЩ направляються по певних траєкторіях як
рельєфом ямки СНЩС, так і формою та співвідношенням зубів.
При бічних рухах робоча суглобова голівка має незначну ступінь зміщення, і майже
не виходить за межі ямки. Вона може або просто обертатися на місці, або обертатися з
невеликим бічним зміщенням вгору або вниз. Це зміщення має назву «рух Бенета» і може
бути двох видів – початковий (негайний) бічний зсув та прогресуючий бічний зсув
(див.словник).
Неробоча (балансуюча) суглобова голівка здійснює рух з більшою амплітудою –
ковзаючи по медіальній стінці суглобової ямко вниз і до середини, проходить
трансверзальний суглобовий шлях.
Кут трансверзального суглобового шляху визначають по відношенню до серединно-
сагітальної лінії, також він має назву «кут Бенета».
Ця величина індивідуальна, залежить від форми суглобової ямки; може бути різною в
суглобах правої і лівої сторін.
Кут Бенета є одним з параметрів налаштування артикуляторів; може бути визначений за
допомогою аксіографії. Середньоанатомічна величина його становить 15-17 градусів.
Коли НЩ рухається вбік, на робочій стороні суглобова голівка обертається з
незначним бічним зсувом, не виходячи з ямки. На балансуючий стороні – суглобова голівка
ковзає по медіальній стінці ямки вперед, вниз і досередини. Це призводить до опускання
неробочої сторони щелепи і роз’єднання (дезоклюзії) її зубів; внасл. чого цю сторону також
називають балансуючою.
Співвідношення зубів робочої та балансуючої сторін також неоднакове.
В ділянці зубного ряду бічний рух направляється та обмежується формою та
перекриттям іклів, які формують перший контакт на робочій стороні. Ікла мають висоту
коронкової частини як у центральних різців, і розташовані вище других різців та
премолярів. Вони виконують роль бічного обмежувального компоненту для рухів НЩ.
На робочій стороні зубного ряду спочатку контакт виникає між різальними
горбиками іклів, потім щелепа поступово зісковзує з граничного бічного до серединного
положення. Нижнє ікло ковзає по піднебінній поверхні верхнього (іклове ведення), далі в
контакт починають вступати премоляри і моляри цієї сторони, перетираючи їжу. Потім з
центричного положення щелепа трохи опускається і рухається в інший бік; тепер бічна
оклюзія виникне на іншій стороні.
В нормі в бічній оклюзії контактують тільки зуби робочої сторони; на балансуючій
стороні і у фронтальній ділянці - дезоклюзія! Дезоклюзія балансувальної сторони і
фронтальної ділянки забезпечується висотою і перекриттям ікол.
В природніх зубних рядах в нормі можливі два варіанти контактів в бічній оклюзії:
1. Іклове ведення (син. іклова направляюча, ікловий захист, оклюзія захищена іклами)
- у граничному бічному положенні контактують тільки різальні горби ікол робочої
сторони; всі інші зуби – в дезоклюзії
2. Групове ведення (син. групова направляюча, групова функція, оклюзія групових
контактів) – наявність на робочій стороні контактів між двома або більше парами
зубів. В нормі це можуть бути ікла та позаду розташовані зуби (премоляри та
моляри)
Контакти у фронтальній групі та на неробочій стороні (неробочі, балансуючі контакти) в
бічній оклюзії є небажаними і вважаються передчасними.
Однак при постановці штучних зубів в повних знімних протезах, задля утримання
протезів при жуванні може бути створена так звана «збалансована оклюзія»:
1. В бічній оклюзії створюють контакт зубів і на робочій, і на балансуючий стороні, т.з.
«двосторонню збалансовану оклюзію»
2. В передній оклюзії створюють контакт у фронтальній ділянці між різцями, а також
між бічними зубами. Такий контакт має назву «трипунктний контакт Бонвіля»
Оскільки повні протези, які спираються на беззубі альвеолярні гребні мають дуже
слабку фіксацію, задля їх утримання при жуванні створюють постановку зубів, при якій
множинні контакти присутні не тільки в центричному, але і в ексцентричних положеннях
щелепи. Контакт обмеженої кількості зубів в передньому і бічних положеннях, який є
нормою для природного ряду, призводить до скидання знімних протезів при жуванні.
V. АПАРАТИ, ЩО ВІДТВОРЮЮТЬ РУХИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ

Використовуються для фіксації моделей зубних рядів, на яких проводять оклюзійну
діагностику, планування лікування, виготовлення протезів та інших лікувальних апаратів.
Представлені двома типами пристроїв – оклюдаторами та артикуляторами.
Оклюдатори – мають примітивний шарнірний механізм і відтворюють лише рухи
відкривання-закривання; бічні та протрузійні рухи відсутні. Розташування моделей відносно
суглобового механізму є довільним, тому діагностика або точне відтворення оклюзійних
співвідношень в оклюдаторі неможливе.
Через відсутність сагітальних і бічних рухів пристрою неможливо перевірити або
відтворити ексцентричні контакти. Центричний контакт на моделях та в порожнині рота
також буде відрізнятись через різну відстані від зубів до термінальної вісі обертання СНЩС
та механізму оклюдатора.
Артикулятор – апарат, який відтворює весь спектр рухів нижньої щелепи – вертикальних,
сагітальних і трансверзальних. Це можливо завдяки тому, що суглобовий механізм А
подібний за конструкцією до СНЩС людини.
В конструкції А відтворені пропорції зубощелепного апарату – відстань між
суглобовими механізмами відповідає міжсуглобовій відстані в черепі людини, а зубні ряди
розташовуються на моделях в А з таким же нахилом і на такій же відстані від суглобового
механізму, як зубні ряди розташовані відносно СНЩС в черепі людини.
Дотримання цих просторових співвідношень є принциповою умовою для точності
діагностики та відтворення оклюзії – оскільки на характер та послідовність виникнення
контактів впливають як траєкторія руху суглобових голівок, так і відстань між кожною
парою антагоністів та термінальною шарнірною віссю обертання СНЩС.
Конструкція артикулятора
Складовими частинами артикулятора є:
1. Верхня та нижні рами
2. Суглобовий механізм
3. Різцевий штифт
4. Різцева площадка
Суглобовий механізм має форму, подібну до СНЩС і представлений сферичною
суглобовою голівкою та похилою площиною, що імітує суглобову ямку і скат суглобового
горбика. Завдяки такій формі пристрій може здійснювати такі ж рухи як у людському
СНЩС – і шарнірні, і ковзні - в трьох площинах.
Види артикуляторів
Артикулятори класифікують в залежності від конструкції та можливостей налаштування
суглобових механізмів.
За конструкцією (розташуванням частин) суглобових механізмів А поділяють на:
1. Дугові (тип Аркон) – просторове розташування частин суглобового механізму
подібне до розташування елементів СНЩС в черепі – суглобова голівка на нижній
рамі, суглобова ямка – на верхній
2. Бездугові (тип Нон-аркон) – суглобова голівка на верхній рамі, суглобова ямка – на
нижній рамі
І дугові, і бездугові артикулятори за можливістю налаштування суглобових механізмів
можуть бути середньоанатомічними (нерегульованими) чи регульованими (частково або
повністю).
В залежності від можливостей налаштування А поділяють на:

1. Середньоанатомічні – суглобовий механізм не регулюється, має заводське
налаштування по середньоанатомічним величинам кутів суглобових шляхів. Як варіант
може мати можливість регулювання лише одного з суглобових кутів –сагітального або
кута Бенета. Використовуються середньоанатомічні А для виготовлення одиночних
коронок, мостоподібних протезів незначної величини та повних знімних протезів.
Непридатні для оклюзійної діагностикита протезів з тотальною реконструкцією оклюзії
(для цього потрібні регульовані артикулятори з можливістю індивідуального
налаштування)
2. Напіврегульовані – мають можливість налаштування кутів сагітального суглобового
шляху і кутів Бенета
3. Повністю регульовані – мають широкий спектр індивідуальних налаштувань –
сагітальних і трансверзальних суглобових кутів, руху Бенета, ретрузії суглобових
голівок, міжсуглобової відстані, змінні вкладиші з різною кривизною суглобових
поверхонь та інш.
Отримати величини суглобових кутів пацієнта для налаштування регульованого
артикулятора на індивідуальну функцію можна за допомогою позаротового запису рухів
нижньої щелепи (аксіографії).
Способи встановлення (переносу) моделей в артикулятор
Для точного відтворення оклюзійних співвідношень на моделях необхідний
анатомічно достовірний перенос моделей в артикулятор, який відтворює положення зубних
рядів в черепі та відстань від зубів до термінальної шарнірної вісі обертання СНЩС
Для встановлення моделей в артикулятор є три способи, які дозволяють позиціонувати
моделі відносно суглобового механізму або в усередненому положенні (1,2) або здійснити
точний індивідуальний перенос положення оклюзійної площини відносно термінальної
шарнірної вісі СНЩС (3):
1. Перенос за допомогою столика
2. Перенос за допомогою балансира
3. Перенос за допомогою лицьової дуги
В способах 1 і 2 модель позиціонують в артикулятор за допомогою установки на
пристроях, які мають площину, що імітує анатомічно усереднені нахил оклюзійної поверхні
і відстань до СНЩС. При переносі за допомогою столика в А спочатку гіпсують верхню, а
за допомогою балансира – нижню модель.
За допомогою лицевої дуги у пацієнта отримують реєстрат індивідуального положення
оклюзійної поверхні зубних рядів відносно термінальної шарнірної вісі СНЩС. Перенос
починається з гіпсування верхньої моделі.

Основні е т а п и Цілі Методи контролю та Матеріали методичного Час
заняття, їх функції та навчання забезпечення (контро-
зміст лю, наочності,
10%
25%
Організаційні заходи
П о с т а н о в к а
навчальних цілей та
мотивація
Контроль вихідного II Методи конт-ролю Питання Табли-ці,
рівня знань, навиків, теоретич-них знань: Проблеми м а
вмінь: дається -індивід. теоре-тичне -люнки,
короткий план змісту, опиту-вання, структур
що виноситься на дискусія, навчальна н о -
контроль кон-ференція; логічні
- вирішення ти-по схеми,
вих задач; Задачі м ул я ж і ,
- тестовий аудіо – та
контроль; Тести ві-део ма-
- письмовий теріали
теоретичний Письмові
контроль Теоретичні
завдання
60%
Основний етап - 90%
Ф о р м у в а н н я IV Тренінг у вирі-шенні Професійні алгоритми для

професійних вмінь та типових та формування профе-сійних
навичок: перелік н е т и п о в и х с и туа - вмінь та прак-тичних
основних практичних ційних задач н а в и к і в ; о бл а д - н а н н я ;
з а вд а н ь , щ од о ї х (реальних клініч-них, інструментарій;
формування і м і т о в а н и х , ситуаційні задачі;
текстових) в імітаційні, рольові ігри;
інтерактивних п р о т о ко л и , д о в і д ко в і ,
формах нормативні матеріали;
III Аудіо – та відео-матеріали
Практичний тренінг Обладнання, прилади,
інструментарій, алгоритми
10%
Підсумковий етап - 20%
Контроль т а IV Методи конт- ролю Р е з у л ь т а т и
корекція рівня професій- клінічної
професійних вмінь та них вмінь: роботи
практичних навиків. Н е т и п о в і
I А н а л і з т а о ц і н ка ситуаційні задачі,
результатів клі- завдання тощо.
н і ч н о ї р о б о т и Обладнання
студентів
I
Рішення нетипо-
вих ситуаційних
Методи контро- лю
п р а к т и ч н и х
I навиків:
к о н т р о л ь
практичних навиків
та їх результатів
Підведення підсумків П і д с у м к о в е
з а н я т т я : оцінювання студентів
теоретичного, за критеріями знань,
практичного, навиків, вмінь
організаційного
Домашнє Орієнтовна карта для

завдання самостійної роботи з
літературою. Рекомендована
література:
1. Х в ат о в а В . А . Ф у н к -
циональная окклю-зия в
норме и патологии.
2. Х в а т о в а В . А .
Диагностика и лече-
ние нарушений
функцио-нальной
окклюзии.
3. Ш в а р ц А.Д.
Биомеханика и окклюзия
зубов.

2. Описати будову та функцію зубощелепного апарату
3. Перерахувати і описати механізми, що забезпечують функціональні рухи нижньої щелепи
та оклюзійні співвідношення зубних рядів
4. Назвати конструктивні особливості різних видів артикуляторів
5. Описати способи переносу моделей в артикулятор та налаштування артикуляторів на
індивідуальну функцію
Тестові завдання:
1.Які рухи здійснюються у СНЩС людини:
В) Діагональні
Д) Ковзаючі та обертальні
2. Які параметри можуть бути налаштовані в артикуляторах:

А) кут Бенета
Б) Сагітальний і трансверзальний суглобові кути
В) термінальна шарні
Д) Вертикальні
3. Які рухи здійснюються у нерегульованих артикуляторах:

В) В трьох площинах
Д) Вертикальні
4. Виділяють таки види оклюзії:

А) функціональну
Б) динамічну
В) передню, центральну, бічні

Основна література:
1. Клинеберг И, Джаггер Р Окклюзия и клиническая практика (2-е изд.). – М.:Медпресс-
информ, 2008. – 200 с.
2. Ховатт А.П, Капп Н.Д, Баррет Н.В.Д. Окклюзия и патология окклюзии, цветной атлас –
Азбука, 2005 - 233 с.
3. Хватова В.А. Клиническая гнатология / В.А. Хватова - АМЛ, - 2011. – 296 с.
4. Загорский В. А. Окклюзия и артикуляция / В. А. Загорский - Бином, - 2012. – 216 с.
5. Станислав В. Маевский. Стоматологическая гнатофизиология. Нормы окклюзии и
функции стоматологической системы. - Л.: Гал Дент, 2008. - 143 с.
6. Хватова В.А. Функциональная окклюзия в норме и патологии. // М.: Поли- графсервис,
- 1993.- 159 с.
1. Мілерян В.Є. Методи основної підготовки та проведення навчальних занять в медичних
Відповіді до тестових питань теми № 2

«Біомеханіка зубощелепного апарату. Апарати що відтворюють рухи нижньої щелепи»
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
В-1 B B B C D D D C B D
В-2 C A D B D C D D D A
В-3 C A C B D A D C A C
В-4 A D B D D C E D D A
В-5 D B C B B C B B C D
В-6 C A А С B A B A D А
Тестові задачі за темою: «Біомеханіка зубощелепного апарату, парметри рухів нижньої

щелепи. Апарати що відтворюють рухи нижньої щелепи. Артикуляція, оклюзія»
Варіант №1
1. Пристрій, який записує рухи нижньої щелепи та визначає суглобові кути,

називається:
А Оклюдатор
B Аксіограф
C Артикулятор;
D Лицьова дуга;
2. Лінія, яка проходить від середини козелка вуха до зовнішнього края крила носу,
A. А Франкфуртською горизонталлю
B. D Камперівською горизонталлю.
C. E лінією Паунда
D. Протетичною площиною
3. Чому дорівнює кут нахилу сагітального різцевого шляху до камперовскої

горизонталі?
A. 110
B. 45
C. 60
D. 33
4. Артикулятори, які мають механізми відтворення суглобових шляхів, які можно

налаштовувати за індивідуальними даними пацієнта відносяться до:
А Нерегульованих
B Середньоанатомічних
C Повністю регульованих
D Площинних
5. Артикулятори використовують для:

А Виготовлення ортопедичних конструкцій
B Планування ортопедичного лікування
C Дослідження оклюзії
D Всі відповіді вірні.
6. Рух сторони нижньої щелепи, при якому відбувається її відхилення до серединно-

сагітальної площини, називається:
А Медіотрузія
B Рух Беннета
C Протрузія
D Латеротрузія
7. За принципом функціональності і складності суглобових механізмів, пристрої, що

імітують рухи нижньої щелепи діляться на:
А Поністю регульовані
B Напіврегульовані
C Середньоанатомічні
D Всі варіанти вірні
8. Чому дорівнює кут Бенета?

A. 60
B. 17
C. 45
D. 33
9. Співвідношення зубних рядів при змиканні щелеп в центральній оклюзії називається:

A. Оклюзія
B. Прикус
C. Центральна оклюзія
D. Артикуляція
10. Як називається оклюзія з множинними фісурно-горбковими контактами зубних рядів
при центральному положенні головок СНЩС в суглобових ямках?
A. Бічна
B. Передня
C. Функціональна
D. Центральна
Тестові задачі за темою: Тестові задачі за темою: «Біомеханіка зубощелепного апарату,

парметри рухів нижньої щелепи. Апарати що відтворюють рухи нижньої щелепи.
Артикуляція, оклюзія»
Варіант №2
1. Пристрій для імітації рухів нижньої щелепи називається:

А Функціограф
C Артикулятор
D Електроміограф
2. Уявна лінія, яка проходить від нижнього краю орбіти до верхнього краю зовнішнього
слухового проходу, називається:
А Франкфуртська горизонталь
B Лінія Паунда
C Крива Шпее
D Камперівська горизонталь
3. Готичний кут є синонімом поняття:

А Кут сагітаального суглобового шляху
B Кут Беннета
C Кут сагітального різцевого шляху
D Кут бічного різцевого шляху
4. Артикулятори, які мають фіксовані суглобові кути, відносяться до:

А Напіврегульованих
B Середньоанатомічних
C Повністю регульованих
D Універсальних
5. В залежності від конструкції суглобових механізмів артикулятори можуть бути:

А Середньонатомічними
B Повністю регульованими
C Дуговими
D Всі відповіді вірні
6. Як називається рух нижньої щелепи, при якому обидві суглобові голівки одночасно
зміщаються вниз і вперед по задньому скату суглобового горбка?
А Бічний суглобовий шлях
C Сагітальний суглобовий шлях
7. Які існують способи установки моделей до артикулятора?

А За допомогою лицьової дуги
B За допомогою столика
C За допомогою балансира
8. Як називається оклюзія з множинними фісурно-горбковими контактами зубних рядів при

центральному положенні головок СНЩС в суглобових ямках?
A. Бічна
B. Передня
9. Чому дорівнює кут бічного різцевого шляху?

A. 150
B. 33
C. 60
D. 110
10. Як називається площина, яка може бути визначена при інтактному зубному ряді між
наступними трьома точками: серединна контактна точка ріжучих країв нижніх
центральних різців і дистально-щічних горбів других нижніх молярів?
A. Оклюзійна площина
B. Протетична площина
C. Франкфуртська площина
D. Серединно-сагітальна площина
Тестові задачі за темою: «Біомеханіка зубощелепного апарату, парметри рухів нижньої

щелепи. Апарати що відтворюють рухи нижньої щелепи. Артикуляція, оклюзія»
Варіант № 3
1. Метод за допомогою, якого знаходять шарнірну вісь, записують рухи нижньої щелепи і
визначають суглобові шляхи, називається:
А Електроміографія
B Гнатодинамометрія
C Аксіографія
D Ортопантомографія
2. Лінія, яка проходить від нижнього края орбіти до верхнього зовнішнього слухового
проходу, називається:
А Франкфуртською горизонталлю
B Лінією Паунда
C Кривою Шпее
D Камперівською горизонталлю
3. Кут, що дорівнює 45 градусам, називається:

А Кут бічного суглобового шляху
B Кут Балквилля
4. Артикулятори, для налаштування, яких необхідні аксіографічні записи рухів нижньої

щелепи, називаються:
А Бездуговими
C Середньоанатомічними
D Площинними
5. Як називається оклюзія з множинними фісурний-горбковими контактами зубних рядів

при центральному положенні головок СНЩС в суглобових ямках?
A. Бічна
B. Передня
6. Як називається уявна лінія від козелка вуха до зовнішнього краю крила носа?
A. Камперовська горизонталь
B. Франкфуртська горизонталь
C. Шарнірна термінальна вісь
D. Протетична площина
7. За допомогою чого моделі встановлюють до сучасних артикуляторів?

А Прикусних шаблонів
B Гумової стрічки
C Гіпсоблоків
D Лицьової дуги або балансиру
8. Чому дорівнює кут нахилу сагітального різцевого шляху до камперовскої горизонталі?

A. 110
B. 11
C. 45
D. 33
9. Як називається шлях нижніх різців по піднебінній поверхні верхніх різців при

латеротрузії нижньої щелепи?
A. Бічний різцевий шлях
B. Сагітальний різцевий шлях
C. Бічний суглобової шлях
D. Рух Бенета

A. 33
B. 110
C. 17
D. 60
Тестові задачі за темою: : «Біомеханіка зубощелепного апарату, парметри рухів
нижньої щелепи. Апарати що відтворюють рухи нижньої щелепи. Артикуляція,
оклюзія»
1. Пристрій за допомогою якого встановлюють моделі щелеп до артикулятору,

А Лицьова дуга
C Гнатодинамометр
D Електроміограф
2. Рух сторони нижньої щелепи, при якому відбувається її відхилення до серединно-

сагітальної площини назовні, називається:
3. Кут рівний 17 градусів, який в проекції на горизонтальну площину утворюється між

сагітальною лінією і максимально боковим рухом суглобової головки балансуючої сторони,
А Кут сагітального суглобового шляху
4. Артикулятори використовують для :

А Діагностичного воскового моделювання
B Лабораторних етапів виготовлення знімних та незнімних конструкцій протезів
C Діагностичного зішліфування зубів;
5. В залежності від конструкції суглобових механізмів артикулятори можуть бути:

А Середньонатомічними
C Напіврегульованими
5. Співвідношення зубних рядів при центральному положенні суглобових голівок

A. Артикуляція
B. Оклюзія
C. Прикус
D. Центральна оклюзія
6. Чому дорівнює кут трансверзального суглобового шляху?

A. 33
B. 110
C. 17
D. 60
7. Чому дорівнює кут сагітального суглобового шляху?

E. 33
F. 110
G. 17
H. 60
8. Установку моделей до артикулятора за усередненими анатомічними орієнтирами

рекомендується використовувати при виготовленні:
A Повних знімних протезів
B Одиночних коронок, вкладок
C Мостовидних конструкцій невеликої протяжності
9. Як називається оклюзія з множинними фісурно-горбковими контактами зубних рядів?

A. Бічна
B. Передня
10. За допомогою столика в артикулятор спочатку гіпсується:

А Модель верхньої щелепи
B Модель нижньої щелепи
C Моделі обох щелеп
D Не має значення послідовність
оклюзія»
1. Які з перелічених параметрів використовуються для налаштування артикуляторів на

індивідуальну функцію?
А протетична площина
B задня контактна позиція
C Центральна оклюзія
D Кут Беннета
2. Співвідношення зубних рядів при змиканні щелеп в граничному передньому положенні

A. Задня контактна позиція
B. Передня клюзія
C. Прикус
3. Кут рівний 45-50 градусам, називається:

А Кут сагітального суглобового шляху
4. Для повної реконструкції оклюзії використовують:

А Оклюдатори
B Регульовані артикулятори
C Середньоанатомічні артикулятори
5.Як називається шлях нижніх різців по піднебінній поверхні верхніх різців при русі нижньої
щелепи з центральної оклюзії в передню:
A. Бічний різцевий шлях
B. сагітальний різцевий шлях
C. Бічний суглобової шлях
D. Рух Бенетта
6. В залежності від можливості налаштування суглобових механізмів артикулятори

бувають:
А Площинні
B Типу Arcon і Non-Arcon
C Середньоанатомічні
D Вірних відповідей немає
7. Які методи установки моделей до артикулятору відбуваються за усередненими

анатомічними орієнтирами?
A За допомогою лицьової дуги
B За допомогою столика
C За допомогою задньої контактної позиції
D Всі відповіді вірні
8. Чому дорівнює кут бічного різцевого шляху?

A. 150
B. 110
C. 47
D. 33

A. 33
B. 110
C. 17
D. 60
10. Уявна лінія, яка проходить від краю крила носа до середини козелка вуха, називається:
А Франкфуртскою горизонталлю
B Лінією Паунда
C Оклюзійною площиною
D Камперівською горизонталлю
оклюзія»
Варіант № 6.

A. 33
B. 110
C. 17
D. 60
2. Співвідношення зубних рядів при змиканні щелеп в центральному співвідношенні

A. Задня контактна позиція
B. Оклюзія
C. Прикус
3. Линія, що проходить від нижнього края орбіти до верхнього зовнішнього слухового

проходу, називається:
А. Франкфуртською горизонталлю.
B. Лінією Паунда.
C. Кривою Шпеє.
D. Камперівською горизонталлю.
4. Метод за допомогою, якого знаходять шарнірну вісь, записують рухи нижньої щелепи і
визначають суглобові шляхи, називається:
А Електроміографія;
B Гнатодинамометрія;
C Аксіографія;
D Ортопантомографія;
5. Кут, що дорівнює 17 градусам, називається:

А Кут Балквилля
6. Як називається рух нижньої щелепи, при якому обидві суглобові головки одночасно
зміщаються вгору і назад по задньому скату суглобового горбка?
А. Ретрузія
B. Рух Беннета.
C. Протрузія.
D. Ковзання по центру
7. Рух нижньої щелепи, при якому відбувається її перехід з гранично заднього в центричне
положення, називається:
B Ковзання по центру
8. Які існують способи установки моделей до артикулятора?.

А. За допомогою лицьової дуги.
B. За допомогою протетичної площини
C. За допомогою готичного кута.
D. За допомогою кута Бенета.
9. Площина, паралельно якій відбувається формування оклюзійної поверхні зубів в повних

протезах, називається:
А. Оклюзійною площиною
B. Лінією Паунда.
C. Кривою Шпеє.
D. Камперівською горизонталлю.
10. Рух нижньої щелепи, при якому відбувається її відхилення до серединно-сагітальної

площини, називається:
B Ковзання по центру
«___»_______________2020р.
Тема заняття Обстеження хворого в клініці ортопедичної стоматології.
Методи діагностики в ортопедичній стоматології: ЕМГ,
аксіографія, Т-скан. Класифікації дефектів твердих тканин
зубів та зубних рядів. Діагноз та його складові. Вибір
методів лікування. Заповнення історії хвороби.

доц. Тишко Д.Ф, ас. Лисейко Н.В.
I. Актуальність теми
Обстеження хворого в клініці ортопедичної стоматології має велике значення для
визначення діагнозу. Виявлення симптомів захворювання , визначення протікання хвороби у
пацієнта можливе тільки при правельномугглибокому клінічному дослідженні. Визначення
етіологічних момемнів і патогенезу допомогає встановленню вірного діагнозу та сприяє
раціональному вибору тих чи інших конструкцій зубних протезів. Визначення супутніх
захворювань сприяє запобіганню ускладнень під час прийому хворого.
II. Навчальна мета
1. Знати методи обстеження в стоматології.

2. Знати з яких частин складається клінічне дослідження пацієнта.
3. Знати з яких розділів складається суб’єктивне дослідження.
4. Вміти зібрати анамнез та виявити скарги пацієнта.
5. Вміти з’ясувати причини втрати зубів – anamnesis-morbi.
6. Вміти виявити супутні захворювання пацієнта.
7. Знати, які супутні захворювання сприяють виникненню ускладнень під час прийому
ортопедичного хворого.
8. Знати методику проведення об’єктивного дослідження хворого.
9. Вміти провести зовнішній огляд та огляд порожнини рота.
III.Виховні цілі.
Виховувати у студентів почуття відповідальності шляхом привиття деонтологічних

принципів і лікарської етики при проведенні прийому хворих.
IV. Міжпредметна інтеграція
ДИСЦИПЛІНА ЗНАТИ ВМІТИ

Нормальна анатомія Анатомію зубнощелепної Обстежити порожнину
системи рота пацієнтів
Нормальна фізіологія Анатомо-фізіологічні Провести діагностику
особливості будови захворювання
зубощелепної системи зубощелепної системи
Ортопедична Методи дослідження Проводити обстеження і
стоматологія ортопедичних хворих встановлювати діагноз у
даного хворого

Дослідження діагностичних моделей в артикуляторі.
Діагностика в артикуляторі використовується при первинному обстеженні пацієнта і
на етапах лікування (під час ортодонтичного лікування, протезування, реставрацій).
Артикулятор - це прилад, який відображає рухи нижньої щелепи.
Для аналізу моделей щелеп в артикуляторі знімається три відбитка (один верхній і два
нижніх), відливається три моделі з супергіпса, які потім гіпсуються в прилад.
Даний аналіз дає можливість проаналізувати рух в скроневонижньощелепних
суглобах, зміщення суглобових головок (за допомогою додаткового пристрою MPI),
проаналізувати оклюзійні контакти, положення нижньої щелепи в звичній оклюзії і в
центральному співвідношенні.
Першим етапом в роботі з
артикулятором являється процес
установки моделей. Моделі для
роботи в артикуляторі повинні
виготовлятися з міцних матеріалів
(зубні ряди з супергіпсу 4 класу,
основа з супергіпсу 3 класу
твердості). Установка моделей
щелеп може проводитися по
індивідуальних або
середньоанатомічних орієнтирам
розташування протетичної
площини. Для установки моделей
щелеп по індивідуальних
параметрах необхідно працювати з
лицьовою дугою.
Лицьова дуга - пристосування яке дозволяє визначити у пацієнта і перенести в
артикулятор положення верхньої щелепи відносно орієнтирів черепа.
За допомогою діагностики в артикуляторі визначається звична оклюзія пацієнта з
визначенням його оклюзійних проблем, визначається стартова позиція для подальшого
лікування.
За допомогою артикулятора можна простежити рух нижньої щелепи відносно
верхньої (виставляється сагітальний суглобовий кут, кут Беннета). Вивчається центрична і
ексцентрична оклюзія.
Після діагностики в артикуляторі можливе виготовлення воскового моделювання
майбутньої форми зубів. Для прогнозування ортодонтичного лікування робиться Set-up.
Артикулятори - це прилади, які відтворюють взаємовідношення зубів верхньої і
нижньої щелеп. Існують різні типи артикуляторів - від спрощених площинних, відтворюючих
обмежені рухи нижньої щелепи, до універсальних, які точно відтворюють усі її рухи.
Артикулятори виконують дві основні клінічні функції. Одна з цих функцій,
діагностична, дозволяє візуально обстежити співвідношення щелеп і зубів шляхом точної
орієнтації учбових моделей. Друга - полегшує виготовлення вкладок, коронок, мостовидних і
знімних протезів. Точна орієнтація моделей нижньої щелепи по відношенню до моделей
верхньої щелепи дозволяє якнайкраще провести відновлення зубів і добитися гармонійних
рухів нижньої щелепи і природної направляючої функції зубів.
Електроміографія (ЕМГ)
Найбільш інформативним методом визначення функціонального стану м'язів є

електроміографія, що полягає у реєстрації біоелектричних потенціалів, які виникають у
м'язах у момент збудження. Досліджувана електрична активність характеризує
контрактильну відповідь м'яза, яка залежить від особливостей її іннервації. За допомогою
електроміографії вивчають функціональний стан поверхнево розташованих м'язів обличчя
(мімічних, скроневих, власне жувальних і надпід'язикових м'язів).
ЕМГ здійснюють за допомогою спеціальних приладів - електроміографів різних
конструкцій. Результати дослідження фіксують з допомогою комп’ютера у вигляді
електроміограм.
Для отримання ЕМГ використовують електроди двох типів. Поверхнево біполярні

електроди (круглі чи прямокутні) застосовують для глобальних інтерференційних ЕМГ,
голчасті електроди - для локальних. Поверхневі електроди накладаються на ділянку
досліджуваного м'яза на заздалегідь знежирену шкіру.
ЕМГ реєструють у спокої, за максимального вольового стиску зубних рядів, під час
жування і при інших функціональних навантаженнях (витягування губ трубочкою,
утриманняеквілібратора і т. п.). Вибір функціональної проби залежить від досліджуваного
м'яза і від завдань дослідника.
Найбільш інформативного пробою для електроміографічної реєстрації функції
жування є жування стандартного важка горіха фундука вагою 800 мг.
ЕМГ оцінюється за формою, амплітудою і часовим показникам. Амплітуда дає
уявлення про силову характеристику м'яза.
У нас на кафедрі застосовуєтся 8-ми канальний міограф BioEMGIII (Bioresearch,
Inc,Milwaukee, USA)
З допомогою нього можна записувати показники одразу чотирьох пар жувальних
м’язів. Результати обстеження зберігаються в єдиній базі даних, яка позволяє зберігати
необмежену кількість пацієнтів. Також дані, отримані за допомогою міографа можна
об’єднати з даними комп’ютерного аналізу оклюзії – T-Scan.
Апарат "T-Scan" американської фірми
"Tekscan", що дає можливість вивчити і
проаналізувати різні види оклюзії зубних
рядів.
Система комп'ютерного аналізу оклюзії
"T-Scan" дозволяє збирати, систематизувати і
аналізувати дані про послідовність контактів,
час виникнення першого контакту і його
локалізацію, по слідовність виникнення
контактів в режимі реального часу, силу стискання зубних рядів протягом певного відрізка
часу, простежити за зміною оклюзійних співвідношень зубних рядів від першого контакту до
максимального міжгорбковой контакту, побічно говорити про стан жувальної мускулатури.
Запис в системі "T-Scan" схожа на відеозапис, є можливість відтворювати її необхідну
кількість разів.
Принцип дії апарату наступний: пацієнт закриває рот до максимального фісурно-
горбкового контакту, прикушуючи при цьому сенсор, який приєднаний до комп'ютера, де
програмне забезпечення аналізує місце розташування контактів, їх силу і послідовність
протягом відрізка часу.
Записможнаподивитися як в двовимірному, так і в тривимірномузображенні.
Програма будує графіки, за якими можна аналізувати роботу м'язів, час змикання, час
розмикання, час, необхідний для латеротрузійніх рухів, для протрузії. Можна виявити, на
якому етап відбувається максимальне стискання зубних рядів. Інтерпритація результатів дуже
проста – чим вищий стовпчик контакту – тим сильніший контакт. Контакти червоного та
рожевого кольорів вказують на наявний супраконтакт у даній ділянці.
Програмне забезпечення "T-Scan" дозволяє вести історію хвороби і робити коментарі
до кожного запису. Запис, отриманий за допомогою програмного забезпечення, дозволяє
більш точно проводити оцінку оклюзійних взаємовідношень, наочно демонструвати стан
оклюзії пацієнтові, контролювати втручання. Двомірне зображення оклюзійних контактів
дозволяє максимально точно локалізувати ті, що потребують корекції. В таких умовах
артикуляційний папір стає не основним, а допоміжним інструментом в корекції і стабілізації
оклюзії.
Аксіографія - запис траєкторії переміщення трансверсальної шарнірної осі СНЩС
або голівок СНЩС при рухах нижньої щелепи.Аксіограф - прилад для проведення
аксіографії і запису аксіограм.
Цей прилад застосовують для визначення шарнірної осі і отримання даних, які можуть
бути використані для налаштуванняартикулятора на індивідуальну функцію, для аналізу
рухів нижньої щелепи і постановки діагнозу у пацієнтів з симптомами м'язово-суглобової
дисфункції. Електронні аксіографи дають додаткову інформацію про рух суглобових головок
в трьох взаємно перпендикулярних площинах.
Аксіографію використовують:
• для визначення функції СНЩС перед початком лікування;
• для діагностики внутрішніх порушень СНЩС;
• в якості додаткового методу діагностики, якщо попереднє лікування захворювань
СНЩС виявилося неефективним;
• перед початком лікування, коли необхідне застосування оклюзійних шин;
• перед оперативними втручаннями на щелепах, особливо в тих випадках, коли після
нього має бути проведено ортодонтичне лікування.
Метод аксіографії дозволяє: документувати початковий стан зубощелепно-лицьової
системи, поставити діагноз до початку лікування, проводити динамічне спостереження в
процесі і після лікування; з'ясувати, чи отримали ми бажаний результат після попереднього
лікування м'язово-суглобової дисфункції; визначити центральне співвідношення щелеп.
Механічні позаротові записи грифелем (штифтом) на папері (або майданчику)
здійснюють за допомогою механічних аксіографів, причому папір для запису фіксують на
лицьовій дузі або головний шапочці, а грифель з'єднують з нижньою щелепою.
В даний час існує безліч механічних та електронних аксіографів. З механічних можна
назвати «Arcuspro» («Kavo»), найпростіший мініаксіограф «Quick» («FAG», Франція) та ін.
До електронних приладів відносяться «Arcusdigma» («Kavo») (рис. 3.43),
«CadiaxCompact» («Gamma»), Cadiax Diagnostic («Gamma») і ін.
Рентгенографія
Рентгенографічні дослідження ґрунтуються на здатності певних тканин в тій чи іншій
мірі затримувати проходження рентгенівського випромінювання. Рентгенівський знімок
(рентгенограма) - зображення на спеціальній плівці (або електронному сенсорі),
експонованих рентгенівськими променями після проходження їх через досліджуваний
об'єкт.При проведенні дослідження з одного боку від обстежуваного об’єкту розташовують
тубус рентген-апарату, з іншого – плівку або сенсор; таким чином промені ідуть через об’єкт,
частково ним затримуються, а частково потрапляють на сенсор.
Здатністю до затримання рентген-випромінювання (рентген-
контрастністю) володіють живі тканини з високою щільністю, зокрема
кісткова тканина та тверді тканини зубів, а також ряд штучних
матеріалів – сплави металів, деякі стоматологічні цементи, матеріали
для пломб та обтурації кореневих каналів. Тож, загалом в стоматології
рентгенівські дослідження проводять для оцінки стану кісткової
тканини щелеп, альвеолярних відростків, СНЩС, а також зубів,
зокрема, їх періапікальних тканин, оцінки якості ендодонтичного
лікування.
Внутрішньоротова прицільна рентгенограма дозволяє
виявити каріозні порожнини на проксимальних поверхнях і під штучними коронками, а
також наявність ретинованих зубів; оцінити топографію пульпової камери, ступінь
прохідності каналів, наявність дентиклів. Можна отримати важливі дані про якість
пломбування каналів, стан приверхівкової тканини (деструкцію кісткової тканини,
гіперцементоз). З бічних поверхонь кореня зуба рентгенографічне можна визначити стан
періодонтальної щілини, а також кісткової тканини альвеолярних відростків разом із
кортикальною пластинкою.
Ортопантомографія(ОПГ) – т.з. «панорамна, оглядова» рентгенографія. Методика

ОПГ полягає в тому, що тубус та касета з плівкою/сенсор одночасно обертаються довкола
голови пацієнта, внаслідок чого отримується розгорнуте зображення щелеп із зубними
рядами, без накладань зображення бічних відділів щелепи на фронтальні.
Томографія (з грецької можна перекласти як «зображення перерізу») - метод отримання

пошарового зображення об’єкту без порушення його цілісності, здійснене з застосуванням
різного типу випромінювання. Томограма – пошарове зображення структури певної ділянки
на різній глибині перерізів, в різних площинах. Найчастіше в медицині застосовується
томографія з використанням рентгенівського випромінювання - комп’ютерна томографія
(КТ), а також магнітно-резонансна томографія (МРТ).
Комп'ютерна томографія - дослідження поперечних зрізів органа за допомогою
вузького рентгенівського пучка при круговому русі рентгенівської трубки; інформація про
щільність різних органів фіксується спеціальними датчиками, математично обробляється
програмним забезпеченням і відтворюється на екрані дисплея у вигляді поперечного зрізу;
розходження щільності структури органів автоматично оцінюється за допомогою спеціальної
шкали, що надає високу точність інформації
про будь-яку зону, що цікавить. Зображення,
яке отримується при томографії, обумовлене
різною проникністю тканин для рентгенівських променів. Так, м’які тканини промені не
затримують, формуючі на зображенні темні ділянки
так званого «просвітлення», кісткові структури і тканини зубів - навпаки, непроникні, тому
дають на рентгенограмі світлі «затемнення». Томографія передбачає можливість дослідження
структури твердих тканин на різній глибині, з шагом перерізу у кілька міліметрів, без
накладання глибше та поверхневіше розташованих утворень, в трьох площинах. Саме тому
комп’ютерну томографію називають «3D-діагностикою».
Магнітно-резонансна томографія(МРТ)
Магнітно-резонансна томографія являє собою новий метод променевої діагностики, який

заснований на принципі виникнення ядерно-магнітного резонансу. Пошарове зображення
тканин формується шляхом зміни реакції ядер водню в рідині або жировій тканині у
відповідь на вплив радіочастотних імпульсів стабільного магнітного поля. Метод дозволяє
одержати контрастне зображення м'яких тканин і
виявляти навіть вогнища патологічно зміненої
тканини, щільність якої не відрізняється від
щільності нормальної тканини. На відміну від
р е н т ге н і вс ь ко го д о с л і д же н н я , п р и М Р Т
візуалізуються лише м’які тканини. Цей метод
може бути засто сований в ортопедичній
стоматології для оцінки стану СНЩС в випадках,
коли є потреба візуалізувати хрящову тканину
суглобових поверхонь, диск, капсулу та зв’язки,
які не відображаються на рентгенівських знімках.
Дефекти твердих тканин зубів
Класифікація каріозних порожниин по Блеку

I клас
- каріозні порожнини, які розташовані в природніх фісурах і ямках на оклюзійній
(жувальній),
- вестибулярній і язичній (піднебінній) поверхнях молярів і премолярів
- язичній (піднебінній) поверхнях різців та іклів.
II клас
- каріозні порожнини, які розташовані на контактних поверхнях молярів та премолярів.
III клас
- каріозні порожнини, які розташовані на контактних поверхнях різців та іклів без
порушення цілісності їх ріжучого краю.
VI клас
- каріозні порожнини, які розташовані на ріжучому краї різців та іклів і на вершинах горбиків
премолярів та молярів. (внаслідок стирання)
V клас
- каріозні порожнини, які розташовані в пришийковій ділянці всіх груп зубів.
Індекс руйнування оклюзійної поверхні зуба (ІРОПЗ).
З метою визначення ступеня руйнування оклюзійної поверхні зубів та вибору
конструкції протеза доцільно користуватися індексом руйнування оклюзійної поверхні зубів
— ІРОПЗ, запропонованого В.Ю. Мілікевичем (1984).
Усю площу оклюзійної поверхні зуба вважають за одиницю. Індекс руйнування (площа
поверхні порожнини чи пломби) вираховують з одиниці (всієї оклюзійної поверхні). Автор
визначив, що коли ІРОПЗ дорівнює 0,55—0,6 чи більше, тобто у разі руйнування поверхні
більше ніж на 55 %, з метою профілактики подальшого руйнування показано використання
вкладки. Якщо індекс 0,6—0,8, показано пломбування і застосування штучних коронок, а в
тих випадка, коли індекс понад 0,8, показано виготовлення штифтових конструкцій.
Класифікації дефектів зубних рядів.
Велике значення у діагностиці стану зубних рядів мають дані про протяжність і
топографію дефекту, а також про наявність сусідніх природних зубів.
1.За протяжністю розрізняють:
-малі дефекти – відсутність не більше 3 зубів;
-середні – від 4 до 6 зубів;
-великі дефекти, коли відсутні більше 6 зубів.
2.За наявністю сусідніх із дефектом зубів: обмежені зубами з двох боків (включені)
або з одного боку (кінцеві).
3.За розташуванням: включені у передній, боковій або передньобоковій ділянці зубного
ряду.
Класифікація дефектів зубних рядів за Кеннеді .

Згідно з класифікацією Кеннеді виділено 4 класи дефектів. Класифікація розроблена в свій
час для використання її у разі бюгельного протезування.
До першого належать зубні ряди з двосторонніми кінцевими дефектами,
до другого - зубні ряди з односторонніми кінцевими дефектами,
до третього - зубні ряди з одностороннім включеним дефектом в бічному відділі,
до четвертого - зубні ряди з включеними дефектами переднього відділу.
У разі використання класифікації Кеннеді необхідно використовувати правило Кеннеді,
згідно з яким за наявності в зубному ряді комбінацій дефектів кількох класів клас визначають
за найменшим порядковим номером. Наприклад, якщо є дефекти першого та четвертого
класу, то такий дефект необхідно класифікувати за першим класом.
У 1954 році були введені доповнення до класифікації Кеннеді:

1 ін. – визначення класу дефекту не повинне передувати видаленню зубів, тому що це може
змінити спочатку встановлений клас дефекту.
2 ін. – якщо відсутній 3–й моляр і він не повинен заміщатися під час протезування, то він не
враховується при постановці діагнозу.
3 ін. – якщо в порожнині рота є 3-й моляр і він буде використаний як опорний зуб, то при
постановці діагнозу кінцевого дефекту немає.
4 ін. – при визначених клінічних ситуаціях, якщо відсутній 2-й моляр і він не повинен
заміщатися під час протезування, то при постановці діагнозу він до уваги не береться.
5 ін. – клас дефекту визначається в залежності від найбільше дистально розташованої
беззубої ділянки (найменший за номером клас).
6 ін. – підклас визначається по кількості додаткових дефектів, крім основного.
7 ін. – величина додаткового дефекту (кількість відсутніх зубів) не враховується.
8 ін. – у 4 класі немає підкласів, тому що більш дистально розташовані дефекти будуть
визначати інший клас.
Недолік класифікації полягає в тому, що він не враховував кількість відсутніх зубів у дефекті.
Класифікація дефектів зубних рядів за Бетельманом.

Дефекти зубних рядів Бетельман ділить на 2 класи, кожен з яких має 2 підкласи.
I клас - зубні ряди з одним або декількома кінцевими дефектами
I підклас - односторонній кінцевий дефект зубного ряду
II підклас - двосторонні кінцеві дефекти зубного ряду
II клас - один або декілька включених дефектів зубних рядів
I підклас - один або декілька включених дефектів зубних рядів з протяжністю
кожного до 3 зубів включно.
II підклас - один або декілька включених дефектів зубного ряду з яких хоча б один з
протяжністю більше 3 зубів.
За Бетельманом поєднання різних класів відноситься до меншого класу, тобто по I класу.
Наприклад, при поєднанні I класу I підкласу та II класу II підкласу дефект відноситься до I
класу I підкласу.
Групи дефектів зубних рядів за Бетельманом

І група - характеризується наявністю в порожнині рота не менше 3-х пар антагонуючих зубів,
які розташовані по трикутнику
ІІ група – характеризується наявністю антагоністів на одному чи двох боках щелеп.
ІІІ група – в порожнині рота є зуби, але вони не мають антагоністів.
ІV група – беззубі щелепи.
В. Ю. Курляндский (1965) дефекти зубних рядів ділить на 3 групи:

1 - одиночні або множинні дефекти зубного ряду (зубнихрядів) при збереженні дистальних
опор;
2 - одиночні або множинні дефекти зубного ряду (зубнихрядів) при втраті одної або обох
дистальних опор;
3 - інтактні зубні ряди, одиночні або множинні дефекти в них на тлі ураження тканин
періодонта.
Е. І. Гаврилов (1966) запропонував розрізняти такі типи дефектів зубних рядів:
- кінцеві (одно- і двосторонні);
- включені (бічні, одно-, двосторонні, передні); комбіновані; щелепи з поодиноко
збереженими зубами.
Дещо по іншому принципу дефекти зубних рядів класифікує К. Eichner(1962).
Він виходить з положення, висунутого G. Steinhardt (1951), який обумовлює існування
при нормальному прикусі чотирьох захисних зон, що утримують його висоту. Зазначені зони
утворюються премолярами і молярами. При наявності всіх зубів зубні дуги мають чотири
захисні зони - по дві з кожної сторони щелепи. Залежно від числа збережених зон всі зубні
ряди розділені на три групи.
У першу (А) включені зубні ряди, що мають антагоністи у всіх чотирьох захисних зонах; у
другу (Б) - зубні ряди, що частково втратили захисні зони; в третю (В) - зубні ряди без
антагоністів.
Діагноз — це стислий письмовий висновок про наявну хворобу, виражений із
застосуванням медичних термінів, що позначають назву хвороби. При діагностуванні
необхідно простежити розвиток захворювання від виявлення етіологічного моменту і оцінки
стану організму на початковий період через увесь хід розвитку патологічного процесу до
клінічної картини на момент обстеження. Оскільки немає хвороб, які б у всіх людей мали
однотипний перебіг, необхідно виявити індивідуальні особливості розвитку патологічного
процесу в конкретного хворого — діагноз хвороби (індивідуальний діагноз).
В ортопедичній стоматології розрізняють наступні частини діагнозу: анатомічна,
етіологічна, функціональна.
Алгоритм оформлення діагнозу в ортопедичній стоматології наступний:
Дефект
коронкової
Діагноз частини (номер Часткова втрата зубів Повна втрата зубів
в зубній
формулі) зуба
Структура діагнозу:
1.Етіологічна - внаслідок - внаслідок ускладнень - внаслідок ускладнень
частина карієсу карієсу карієсу
- внаслідок - внаслідок патології - внаслідок
травми пародонту пародонтиту або
- внаслідок травми парадонтозу
2.Анатомічна Ступінь Клас дефекту зубного Тип беззубої верхньої/

частина руйнування за ряду верхньої/ ниж-
індексом нижньоїщелепи за ньоїщелепи за
Мілікевича класифікацією класифікацією
(ІРОПЗ),клас Бетельмана або Кенеді Шредера,Келлера або
порожнини за Оксмана
Блеком
3.Функціональна не визначають Втрата жувальної Втрата жувальної
частина ефективності за ефективності за
Агаповим або Оксманом Агаповим або
Оксманом
Вибір методів лікування

Успіх ортопедичного лікування хворих залежить від багатьох чинників, але, однією з
головних ланок складного механізму лікування є правильне складання його плану. План
лікування складають після обстеження хворого та постановки діагнозу. У нього передусім
включають необхідність і обсяг спеціальної підготовки ротової порожнини до протезування,
вид протезування та конструкцію протеза.
Під час вибору виду протезування необхідно пам'ятати, що розрізняють безпосереднє,
найближче та віддалене протезування. Безпосередні протези фіксують у ротовій порожнині
відразу після проведення оперативних втручань, але не пізніше 24 год, такі протези
виготовляють до операції. Серед лікарів сто- матологів-ортопедів такі протези ще називають
імідіат-протезами. Найближче протезування використовують у перші два тижні, у період
загоювання та епітелізації післяопераційної рани. Віддалене протезування проводять у
пізніші терміни, приблизно до 3 міс після оперативних втручань.
Необхідно пам'ятати, що вирішення проблеми лікування — це тільки одна частина
лікувального процесу, адже відновлення цілісності зубного ряду ще не вирішує усіх завдань.
Ортопедичні конструкції насамперед повинні виконувати профілактичну функцію для
максимального запобігання подальшому руйнуванню зубо-щелепної системи.
Щоб зробити правильний вибір методу ортопедичного лікування, необхідно мати
добрі знання з функціональної анатомії, фізіології, етіології, патогенезу, клініки та
діагностики стоматологічних захворювань. Адже від того, наскільки правильно складено і
виконано план ортопедичного лікування, залежить кінцевий результат роботи лікаря -
відновлення функцій та запобігання подальшому прогресуванню захворювань щелепно-
лицевої ділянки.
Історія хвороби в ортопедичній стоматології.
Історія хвороби, або амбулаторна карта, є обов"язковим офіційним і лікарським
документом, який затверджений Наказом міністра охорони здоров"я України за № 302 від
27.12.99. Статистична форма 043/0.
Структурно історія хвороби включає в себе такі основні розділи:
1. Загальнореєстраційні дані.
2. Анамнестичні дані.
А. Скарги.
Б. Анамнез даного захворювання:
а) режим харчування;
б) причини та характер втрати зубів;
в) чи користується хворий протезами і якої конструкції; терміни
користування;
г) які хвороби ротової порожнини переніс хворий; д) негативні звички
— смоктання пальців в дитячому віці тощо.
В. Анамнез життя:
а) коротка біографія хворого (умови праці та проживання);
б) спадкова обтяженість (сифіліс, туберкульоз);
в) перенесені захворювання загальносоматичного характеру;
г) звична інтоксикація (куріння, вживання алкоголю);
д) сон, апетит, збудливість.
3. Об’єктивне обстеження:
а) загальна конфігурація лиця;
б) зубна формула;
в) характеристика зубів (інтактні, рухомі, стертість, колір, форма, положення у
зубній дузі, структура, наявність пломб, під- та над’ясенних каменів;
г) характеристика дефектів зубних рядів;
д) вид прикусу;
е) дані Rg-дослідження;
ж) жувальна ефективність за Рубіновим, Ряховським;
з) стан слизової оболонки ротової порожнини;
і) морфологічна характеристика щелеп;
к) стан тканин ротової порожнини до ортопедичного лікування.
4. Діагноз:
а) топографія дефекту;
б) відсоток втрати жувальної ефективності;
в) естетичний дискомфорт;
г) порушення функції мовлення.
5. Лікування: складання плану лікування хворого.
6. Щоденник лікування хворого.
7. Епікриз.
Абсолютно всі дані, що вносяться до історії хвороби, повинні бути записані
послідовно та в повному обсязі, так, щоб не тільки той, хто заповнював історію, але й
інший лікар міг мати чітке уявлення про хворого. Цей важливий документ відображає
динаміку захворювання, методи лікування та його результати, є атестатом лікарської
зрілості, який засвідчує рівень клінічного мислення лікаря і відповідність його посаді.
VІ. План і організаційна структура заняття.
Етапи заняття Матеріали методичного Критерії самоконтролю

забезпечення
1 2 3
С у б ’ є к т и в н і м е т о д и Стоматологічне крісло . На основі суб”єктивних симптомів
дослідження , співбесіда н абір інст рументів , можливо виявити характер
із хворим склянка із водою , історія захворювання ( гостре чи хронічне
хвороби запалення . загострення процесу ) ,
етіологічний фактор
О б с т е ж е н н я Стоматологічне крісло , Детальне вивчення всіх органів
зубощелепної системи н абір інст рументів , зубощєлопної системи за допомогаю
лабораторні методи клінічних та лабораторних методів
дослідження ( міографія , дослідження:
реографія , А) вивлення чутливості всіх зубів на
ренггеенологічне дію температурних та механічних
до слідження, аналіз подразників.
слюни ) Б) рентггеноодонтодіагностику всіх
зубів (ЕОД)
В) рентгенографія всіх зубів.
Г ) в и з н ач е н н я ве рт и ка л ь н о го
розміру нижнього відділу лиця при
положенні нижньої щелепи в етапі
фізіологічного покою .
Д) провести пальпацію вискового
нижньощелепного суглобу.
Е) вивчення руху нижньої щелепи.
Ж ) в и вч е н н я д і а г н о с т и ч н и х
моделей.
VII . Матеріали методичногго забезпечення заняття.

Питання для контролю.
1. З яких частин складається обстеження хворого?
2. Які лабораторні та спеціальні методи дослідження ви знаєте?
3. Що таке діагноз та з яких частин він складається?
4. Що таке електроміограма?
Ситуаційні задачі.
1. Хворий 45 років звернувся в клініку ортопедичної стоматології зі скаргами на естетичний
дефект. Об’єктивно: коронка 1 зуба зруйнована на 2/3 , в результаті травми. Які допоміжні
методи обстеження необхідно провести для раціонального вибору конструкції?
2. При об’єктивному обстеженні у хворого виявлено біль в області скронево-
нижньощелепного суглобу при закритті та широкому відкритті рота. Які методи
дослідження необхідно провести для діагнозу?
VIII. Література.
1. Академическая история болезни. Под ред. проф. Рубаненка В.В. - Полтава: Изд-во,
ІІолтава», 2003. 38 с.
2. Жулев Е.Н. Частичные съемные протезы. - II. Новгород: Изд-во НГМА, 2000.
-428с.
3. Клаус М. Леманн, ЭльмарХельвиг. Основы терапевтической и ортопедической
стоматологии / Под ред. С.И. Абакарова, В.Ф. Макеева. Пер. с нем. - Львов: ГалДент, 1999.
262 с.
4. Коваленко И.И., Неспрядько В.П., Симоненко В.С. Компьютерныйанализданных в
стоматологической функциональной диагностике. - Киев, 1998. - 38 с.
5. Коновалов А.П., Курякина Н.В., Митин Н.Е. Фантомный курс ортопедической
стоматологии / под ред. проф. В.Н. Трезубова. - М.: Медицинская книга; Н. Новгород: Изд-во
НГМА, 1999. - 344 с.
6. Король М.Д., Коробейніков Л.С., Кіндій Д.Д. Практикум з ортопедичної
стоматології. - Полтава: ПП «Форміка», 2000. - 152 с.
7. Король М.Д., Коробейников Л.С., Киндий Д.Д. Методологаческие основы
диагностическогоисследования в клинике ортопедической стоматологии. - Полтава: Изд-во
УМСА, 2000. - 56 с.
8. Копейкин В.Н. Руководство по ортопедической стоматологии. - М.: Изд-во “Триада-
Х”, 1998. 496с.
9. Копейкин В.Н. Ошибки в ортопедической стоматологии - М.: Изд-во “Триада-Х”
1998. –175с.
10. Семенюк В.М., Вагнер В.Д., Онгоев П.А. Стоматология ортопедическая в вопросах и
ответах. М.: Медицинская книга, Н. Новгород: Изд-во НГМА, 2000. -180 с.
11. Щербаков А.С. и соавт. Ортопедическая стоматология. –СПб.: Изд-во «Фолиант»,
1999, -512с.
12. Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. Київ. 2003.
13. Король М.Д., Коробєйніков Л.С., Кіндій Д.Д., Ярковий В.В., Оджубейська О.Д. Тактика
курації хворих у клініці ортопедичної стоматології. Полтава, 2003.
14. Джексон НиколасДж. А. – Частичные съемные протезы. М.: МЕДпресс-информ, 2006г.-
168 с.
15. KurtFiedler (Фидлер) – Полные ВРS-протезы с системой достижения поставленной цели.
М. «Медицинская пресса», 2006. -200с.
16. Воронов, Лебеденко – Ортопедическое лечение больных с полным отсутствием зубов.
М.:МЕДпресс-информ, 2006. – 320с.
17. МаркскорсРейнхард – Съемные стоматологические реставрации. М.: Информационное
Агенство «Newdent», ЗАО Редакция журнала «Новое в стоматологии», 312 с. – 2006.
18. Миронова М.Л. – Съемные протезы: учебное пособие. М.: ГЭОТАР-Медиа, 2009. -464с.
19. Хоманн, Хильшер – Конструкции частичного зубного протеза. Львов: ГалДент, 2002.
-192с.
20. Юрген Дапприх, Эрнст Ойдтманн – Протезирование при полной адентии. Клинические и
зуботехнические этапы изготовления съемных польных протезов по модифицированному
методу Лауритцена. Москва: Азбука, 2007. -200с., 415 ил.
21. Біда В.І., Клочан С.М. Заміщеннядефектівзубнихрядівсучаснимиконструкціямизнімних
протезів. Львів6 ГалДент, 2009. -152 с. 102 іл.
22. Phoenix. Rodney / Cagna, DavidR. / DeFrees –
STEWART’SCLINICALREMOVABLEPARTIALPROSTHODONTICS, FOURTHEDITION.
Quintessence 518 pp: 1316 illus.
23. ХеннингВульфус – Современные технологии протезирования современные конструкции
– рациональное изготовление. Академия * денталь – Международная Школа BEGO
Германия 300 страниц, прим. 1000 цветных иллюстраций.
0
«___»_______________2020 р.
Навчальна ВВЕДЕННЯ В СТОМАТОЛОГІЮ. ПРОПЕДЕВТИКА

дисципліна ОРТОПЕДИЧНОЇ СТОМАТОЛОГІЇ
Тема заняття Обладнання та інструментарій, що

використовуються в ортопедичній стоматології
(клінічне та лабораторне). Основні правила
препарування під різні види ортопедичних конструкцій.
доцент кафедри ортопедичної стоматології НМУ Медвінська Н.І.
асистент кафедри ортопедичної стоматології НМУ Терещук О.Г.

Ортопедична стоматологія – це, насамперед, коллаборація взаємодії клінічної роботи

лікарів та праці зубних техніків у лабораторії з метою відновлення дефектів окремих зубів
пацієнтів, груп зубів, включених та дистально необмежених дефектів щелеп для сторення
умов єффективного пережовування їжі. На сьогодення існують два протоколи роботи в
ортопедичній стоматології, а саме: аналоговий та цифровий. Для роботи в аналоговому
протоколі необхідність використання лабораторії обов’язкова. При використанні
цифрового протоколу деякі етапи, а саме передача інформації про форму відпрепарованих
зубів, співвідношення зубних рядів проводиться в електронному вигляді за допомогою
комп’ютера.
Студенти повинні мати уявлення: (α - I)

- про структуру ортопедичного відділення, механізмах взаємодії клінічних кабінетів
лікарів та лабораторії.
Студенти повинні знати: (α- ІІ)
1. Призначеня обладнання стоматологічного кабінету та зуботехнічної лабораторії
2. Алгоритми взаємодії клініки та лабораторії на етапах виготовлення ортопедичних
конструкцій.
3. Загальні принципи препарування зубів під різні види ортопедичних конструкцій.
Студенти повинні уміти: (α- ІІІ )
1. Користуватися турбінними наконечниками, мікромоторами, проводити дезінфекцію
инструменарію.
2. Препарувати тверди тканини зубів за допомогою різних інструментів не задаючи
шкоди оточуючим тканинам порожнини рота.

питань як:
- забезпечення функціональної взаємодії клінічних кабінетів та лабораторії під час
проведення стоматологічних маніпуляцій;
- індивідульного вирішення питань вибору ортопедичної конструкції для пацієнта
для успішного вирішення проблеми протезування;
- почуття відповідальності за можливі ускладнення зі сторони зубощелепної
системи при конструюванні зубних протезів без урахування цих питань.
4.Міждисциплінарна інтеграція.
Попередні (забезпечуючі):
1.Матеріалознавство 1.Образивні властивості 1.Проводити препарування
різних видів інструментів, твердих тканин зубів
що застосовуються в клініці різними видами
ортопедичних стоматології стоматологічних
інструментів
2.Анатомія
Анатомічну будову всіх Відновити гармонійну
ланок ЗЩЛД взаємодію всіх ланок
ЗЩЛД, шляхом відновлення
оклюзійної поверхні зубів
та зубних рядів в цілому.
3. Фізіологія
3.Закономірності перебігу 3.Застосовувати різні
фізіологічних процесів в методики препарування
твердих тканинах зубів зубів під різні види
ортопедичних конструкцій.
інтеграція (між темами Основи моделювання На етапі препарування зубів
даної дисципліни) оклюзійних зубів та зубних створювати умови для
рядів подальшого моделювання
оклюзійні поверхні зубів та
зубних рядів в
зуботехнічній лабораторії
Основною метою ортопедичного лікування пацієнтів є відтворення функціональної

оклюзії зубних рядів із урахуванням усіх ланок зубощелепної ситеми, а саме зубів,
пародонту, щелеп, жувальних м’язів та м’язів шиї, скронево-нижньощелепного суглобу.
До клінічного обладнання належать:
1. Стоматологічні установки: (KaVo, SIRONA, DIPLOMAT);
2. Автоклави, сухожарові шафи;
3. Апарати для змішування відбиткової маси (PENTAMIX);
4. Фотополімерні лампи (VALO);
5. Радіовізіографи (MYRAY-POD);
6. Артикулятори (SAM, KaVo, Girbax);
7. Мікроскопи стоматологічні (SOCO, Epikriz);
8. Фото, відеокамери (Sony,Canon);
9. Внутрішньоротові сканери (3SHAPE);
10. Пакувальні машини для крафт пакетів (Milscal Plus)
До лабораторного обладнання належать:
1. Мікромотори (Strong);
2. Електрошпателі (Dokatech);
3. Зуботехнічні шлейф-мотори (Manfredi);
4. Міксери для змішування гіпсу;
5. Піскоструйний апарат;
6. Автоклав для полімеризаціі пластмаси;
7. Апарат «Самсон»;
8. Прес для пакування пластмаси;
9. Воскотопка;
10. Зуботехнічна наковальня.
Однією з основних маніпуляцій у клініці ортопедичної стоматології є препарування
зубів під коронки та інші види протезів за допомогою різної форми дисків, алмазних чи
карборундових каменів, голівок, борів, що приводяться в рух електричною чи
пневмомашиною. Сучасні види протезування вимагають різної швидкості обертання
ріжучих інструментів для препарування зубів.
Сучасні стоматологічні установки складаються із стоматологічного крісла,
установки з мікромоторами для прямого і кутового наконечників, турбінного (одного або
двох) наконечникаів зі швидкістю обертання понад 300 000 об/хв., скелера, насадки для
діатермокоагуляції. Установка може бути доповнена фотополімерною лампою. У комплекс
входять також крісло лікаря, лікарський столик .
Крісло стоматологічне служить для перебування хворого в положенні сидячи чи
лежачи. Воно забезпечує хворому зручність, необхідне положення його голови, а лікарю
— можливість доступу для виконання маніпуляцій у ротовій порожнині. Конструкція
крісла забезпечує піднімання сидіння, зміну нахилу спинки, встановлення підголівника в
необхідне положення, відкидання правого підлокітника для зручності під час посадки, а
також регулювання опори для ніг.
Обслуговування крісла здійснює лікар за допомогою пристроїв для керування,
розміщених у нижній частині, на спинці і на підніжці крісла.
Сучасні крісла оснащені паралелограмним підіймачем, який забезпечує підвищену
жорсткість конструкції, що робить крісло надійним і зручним.
Стілець для стоматолога встановлюється на колесах, що забезпечує легке
переміщення його по підлозі в довільному напрямку. Дуже важливим є ергономічність
стільця. Висота та нахил сидіння регулюється. Пропонуються також варіанти, коли рухома
спинка стільця півколом охоплює поперек, створюючи добрий опір для спини під час
роботи, що зменшує втому лікаря, навантаження на поперековий відділ хребта,
запобігаючи розвитку деяких професійних захворювань.
Інструментарій.
Для клінічного обстеження і ортопедичного лікування використовують спеціальний
набір інструментів, кожний із яких має певне призначення. Основними інструментами для
огляду є: стоматологічне дзеркало, пінцет і зонд, призначення яких таке ж, як і в клініці
терапевтичної стоматології.
Стоматологічний пінцет- використовується для виконання маніпуляцій у
порожнині рота, визначення ступеня рухомості зубів, відтягування губ, щік та введення
ватних валиків тощо. Пінцет має вигнуті під тупим кутом конусоподібні бранші з
поперечними насічками на внутрішній поверхні або без них. Утримується в правій руці.
Стоматологічний зонд- використовується для обстеження зубів, каріозних
порожнин, визначення щільності дентину, розташування устя кореневого каналу, наявності
зубних відкладень тощо.
Пародонтальний зонд- застосовусться для виявлення та визначення глибини
пародонтальних кишень.
Емалевий ніж- використовують для видалення з каріозної порожни тонких,
крихких навислих ділянок емалі або видалення залишків цементу після фіксації коронок,
вінірів. Корекції уступу після препарування зубів під коронку.
Гладилку -(однобічну, двобічну, комбіновану зі штопфером) використовують для
внесення пломбувального матеріалу у сформовану порожнину зуба, пластичної обробки
матеріалу, формування анатомічних утворів та скошування контурів пломби.
Штопфер -(двобічний. ґудзиковий,комбінований із гладилкою), застосовують для
внесення і конденсації пломбувального матеріалу.
Шпателем -замішують відбиткові маси, пломбувальні матеріали, розтирають
кристалічні та порошкоподібні речовини. За матеріалом виготовлення шпателі бувають
металеві, пластикові, агатові та костяні.
Ріжучі стоматологічні інструменти за характером робочої поверхні, ступенем
впливу на тверді тканини зубів і абразивними властивостями поділяють на карбідо-
вольфрамові та стальні бори, алмазні бори, фініри, поліри і карборундові голівки, які
використовуються для препарування, полірування пломб і реставрацій.
Бор - це основний інструмент для препарування твердих тканин зубів. Бори
фіксуються у кутовому, прямому або турбінному наконечниках і складаються зі стержня
(хвостовика), головки (робочої частини) і шийки. Розрізняють бори для прямого
наконечника, кутового наконечника і турбінного наконечника.
Для припасування коронок, виготовлення штифтів тощо використовують
зуботехнічну наковальню.
1 —стоматологічне дзеркало;
2 — зонд кутовий;
3 — зуболікарський пінцет.
Для замішування цементу в арсеналі лікаря-ортопеда є спеціальні шпателі із
нержавіючої сталі . Для виконання робіт, пов'язаних з воском, використовують шпатель з
дерев'яною чи пластмасовою ручкою, один кінець якого має скальпелеподібну форму,
інший — дещо вигнутий, пристосований для розплавлення воску. Для роботи з металами є
ножиці для різання металу. Для припасовки коронок, виготовлення штифтів, вигинання
кламерів є спеціальні крампонні щипці.
а — крампонні щипці; наковальня.
б — щипці для розрізання коронок
а — ножі для роботи з гіпсом;
БОРИ, ЇХ ВИДИ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ.
Стоматологічні бори класифікують за матеріалом, з якого вони виготовлені:

1. Твердосплавні бори (виготовлені з карбіду вольфраму, на робочій частині – 6-8
гострих різальних граней, направлених відповідно вісі обертання бора).
2. Сталеві бори:
3. Алмазні бори (виготовляють шляхом нанесення на заготівку з неіржавіючої сталі
зерен штучного або натурального алмазу. Зерна наносять і фіксують на робочу частину
бору методом гальванопластики за допомогою спеціального з’єднувального складу
(методом агломерації)).
За формою робочої поверхні розрізняють наступні види борів:
- круглі (кулясті) – цими ж борами розкривають каріозну порожнину та порожнину зуба;
- грушоподібні використовують при формуванні порожнини, можна отримати плавно
заокруглені кути між стінками;
- колесоподібні, використовують для створення ретенційних пунктів, розкриття фісур на
оклюзійних поверхнях і видалення навислих країв каріозних порожнин;
- конусні фісурні, використовують для формування стінок порожнин під кутом, що
перевищує 90;
- зворотньоконусні, застосовують для препарування і формування каріозних порожнин І,
II, V класів;
- циліндричні фісурні, застосовують для формування стінок порожнини, ретенційних
пунктів та створення скошеного краю каріозної порожнини.
Форма робочої частини борів:

• Кулястий,
• Циліндричний (фісурний),
• Оливоподібний,
• Конусоподібний тощо.
Для коррекцїі коронок або протезів можуть бути використані фрези:

Форма та розмір хвостовика:
• Для кутового наконечника,
• Для прямого наконечника,
• Для турбінного наконечника.
Розмір робочої частини
Матеріал виготовлення:
• Сталеві,
• Твердосплавні,
• З алмазним покриттям,
• Зі спеціального пластика.
Правила використання борів:

• при роботі алмазними та твердосплавними борами потрібне адекватне водяне і повітряне
охолодження оброблюваних тканин;
• тиск на бор незначний;
• рухи бором – переривчасті, ніби ставлячи коми;
• у момент доторкання до зуба і виведення його з каріозної порожнини бор повинен
обертатися.
На початку препарування при видаленні великого шару твердих тканин зубів слід
використовувати бори з чорним маркуванням. За допомогою борів із зеленим (синім)
маркуванням культі зуба надають необхідну форму. Остаточне надання форми
препарованої поверхні зуба необхідно проводити алмазними борами з червоним і жовтим
маркуванням.
Препарування зуба - це механічне видалення твердих тканин зуба. Метою є додання
зубу форми, необхідної для подальшого протезування. Обсяг препарування залежить від
матеріалу, який використовується для виготовлення зубного протеза; від вимог естетики і
навантаження, що діє на зуб; від місця препарування (ріжучий край, оклюзійна поверхня,
пришийкова ділянка).
У першу чергу препарують контактні (апроксімальні) поверхні, яким надають

незначний нахил до вертикальної осі зуба. Потім препарують вестибулярну і піднебінну
поверхні. Після чого завершують препарування на оклюзійної поверхні.
При препаруванні фронтальних зубів необхідно зберігати форму піднебінних
горбків, так як їх відсутність погіршує фіксацію коронок. При підготовці жувальних
поверхонь бічних зубів необхідно зберігати їх анатомічну форму. Видалення твердих
тканин зубів з оклюзійної поверхні на товщину обраної конструкції коронки дозволяє
виключити підвищення висоти прикусу.
Бічні стінки зубів при препаруванні під коронки вимагають додаткового
зішліфування з таким розрахунком, щоб отримати ледь виражений конус (нахил на 5-7*).
При більш вираженому конусі з'являється небезпека погіршення фіксації незнімних
Препарування зубів проводять спеціальними обертовими інструментами. Це можна
здійснювати абразивними інструментами: карборундовими і алмазними дисками різної
форми, фасонними головками і різними борами. Застосування високошвидкісний техніки
для препарування зубів значно спростило цю процедуру. Однак підвищення швидкості
викликало небезпеку видалення значного обсягу твердих тканин зубів, що нерідко
викликає пошкодження пульпи і є причиною невдач ортопедичного втручання.
Вважається, що перевагу слід віддавати алмазним інструментам, так як при їх
використанні виділяється менше тепла, ніж при застосуванні інструментів з інших
матеріалів.
Основні принципи препарування зубів, яке багато в чому визначається видом

конструкції штучної коронки.
1. Тангенціальне (дотичне) препарування. Переваги - щадний спосіб обробки

твердих тканин зубів і відносна простота. Недоліки - труднощі визначення кордону
препарування в пришийковій області. Використовується переважно для штампованих
металевих коронок. В обмежених випадках застосовується при використанні
суцільнолитих коронок.
2. Препарування зі створенням жолобка.

У результаті такого препарування визначаються межі в пришийковій області.
Використовується для суцільнолитих і суцільнолитих комбінованих коронок.
3. Препарування зі створенням уступу.

При створенні уступу визначаються межі в пришийковій області. Метод
відрізняється трудомісткістю. Недоліки - необхідність зішліфування великої кількості
твердих тканин зубів у пришийковій області. З іншого боку - це забезпечує оптимальні
умови для виготовлення естетичних зубних протезів. Використовується для
суцільнокерамічних реставрацій. Перш ніж формувати уступ, необхідно визначити його
форму, розташування уступу по відношенню до ясенного краю (глибину) і протяжність.
З естетичних міркувань в області фронтальних зубів і перших премолярів верхньої

щелепи показано під’ясеневе препарування за умови наявності здорового пародонту. Так
при виготовленні керамічних конструкцій найкращі результати відзначені при формуванні
уступу під прямим кутом до осі зуба. Конфігурація краю уступу для литих і литих
комбінованих коронок в 135* є кращою за кінцевими результатами після фіксації
незнімних зубних протезів.
Форма кукси зуба.
Після препарування кукса кожного зуба повинна мати відповідну форму для
забезпечення стійкості коронки по відношенню до горизонтально і вертикально діючим
силам. При цьому роль грають:
- Окружність кукси зуба (чим вона більша, тим менше стійкість коронки до дії
перекидальних сил при однаковій висоті і конусності кукси).
- Висота кукси зуба (мінімальна висота вертикальних стінок після препаровки - не
менше 3 мм).
- Кут препаровки (конусність бічних стінок). Оптимальний кут конвергенції бічних
стінок кукси зуба по відношенню до осі зуба - до 8*.
- Дуже важливо сформувати паралельні стінки як медио-дистально, так і вестибуло-
орально. Якщо не буде сформована паралельна стінка приясеневої області оральної
сторони, то коронка зможе швидко розцементуватися.
- Щоб протистояти оклюзійним навантажень, не слід краю кукси зуба робити
плоскими - він повинен бути кілька скошеним до осі зуба.
- Вестибулярна поверхня фронтальних зубів після препаровки повинна складатися
ніби з двох площин під кутом. Це дозволить уникнути випадкового розтину пульпової
камери фронтальних зубів, також дозволить техніку розташувати шар облицювання
рівномірно на всю товщину коронки.
- Препарування додаткових ящикоподібних порожнин або осьових паралельних
насічок в апроксимальних областях. Це додаткові заходи поліпшення стійкості коронок
при коротких клінічних коронках зуба, або при вираженій конусності зуба.
Контроль препарування зубів.

Проводиться лікарем візуально. Пропонуються наступні методи контролю:
- Розігріті воскові пластинки.
- Копіювальний папір.
Препарування під різні види коронок зубів
Види Шампо- Суцільнолита коронка Метало- Метало- Безмета-

коронок нана пластма- керамічна лева
Тонко- Товсто-
коронка сова коронка коронка
стінна стінна
Вимоги (мм) коронка (мм) (мм)
(мм) (мм)
до препа- (мм)
рування
В залеж-
Товщина 0,28-0,32 ності від
препаруємої (середня 0,4-0,5 0,6-0,8 1,5 1,2 виду
стінки зуба 0,3 мм) кераміки
від 0,3-0,4
(вініри)
до
1,5-2мм
(циркон)
Наявність «-»
уступів «-» або «+» «+» «+» «+»
З уступом символ
«+» уступу
Без уступу
«-»
1.На рівні 1.На рівні
ясен ясен
2.Може 2.Може
Рівень бути край бути край
препарування коронки коронки
відносно заведений 1.На рівні ясен заведений
маргінального у зубоясе- 2.Може бути край Тільки у зубоясе- Вільний
краю ясен ну борозд- коронки заведений на ну борозд- дизайн
ку на у зубоясену бороздку рівні ку на
0,1-0,3мм на 0,1-0,3мм ясен 0,1-0,3мм
3. Вище 3. Вище рівня ясен 3. Вище
рівня ясен у бічних ділянках рівня ясен
у бічних (полукоронки у бічних
ділянках ділянках
(полуко- (полуко-
ронки ронки
Особливості організації зуботехнічної лабораторії
У лабораторії повинно бути передбачено приміщення із урахуванням специфічних

умов, які створюються на різних етапах виготовлення протезів. Самостійними кімнатами
лабораторії є: основна кімната, кімната для гіпсування, кімната для формування,
полімеризаційна, паяльна, ливарня. Допустимо гіпсування, формування і полімеризацію
проводити в одній кімнаті. Основні вимоги до всіх кімнат полягають у забезпеченні
холодною і гарячою водою, великим столом з металевою поверхнею, де встановлюється
бункер для зберігання гіпсу, прес для видавлювання гіпсу із кювет і звичайний прес. Крім
того, необхідний стіл для приготування тіста із різних пластмас і його форму. Стіл повинен
мати один чи два закріплені зуботехнічні преси для пресування пластмасового тіста в
кюветах перед фіксацією їх у бюгелі, а також на столі повинна бути герметично закрита
посудина для збирання залишків пластмаси після формування у кювети з метою
зменшення випаровування метилметакрилату. У полімеризаційній кімнаті на газовій плиті
встановлюють не менше двох стерилізаторів відкритого типу чи подібних їм апаратів. Над
столом і газовою плитою обов'язково повинен бути витяжний ковпак вентиляційної
установки.
Основна кімната.
Ця кімната призначена для виконання основних процесів щодо виготовлення

зубних протезів (моделювання, постановка зубів, оброблення протезів тощо). Висота
робочого приміщення повинна бути не менша ніж 3 м. На кожного працівника слід
виділяти не менше ніж 13 м :і об'єму виробничого приміщення і не менше 4 м 2 площі.
Стіни основного приміщення лабораторії повинні бути пофарбовані олійною фарбою
світлих тонів, підлога покрита лінолеумом. Вікна повинні відповідати низці санітарно-
гігієнічних вимог: світловий коефіцієнт (відношення заскленої поверхні вікна до площі
підлоги) передбачається не менше ніж 1/5, вікна повинні розміщуватися на рівній відстані
одне від одного і від кутків будинку; верхній край вікна повинен знаходитися ближче до
стелі (20-30 см); віконні перетинки повинні бути вузькі та довгі; робочі місця слід
розміщувати так, щоб світло падало на них прямо або з лівого боку; відстань від місця
роботи до вікон у приміщеннях, які освітлюються природним світлом, неповинна
перевищувати триразової відстані від підлоги приміщення до верхньої межі віконного
отвору, гранична ширина площі, що освітлюється вікнами з двох боків приміщення,
повинна становити 15-18м. Названих величин слід дотримуватися, оскільки вони мають
велике значення для здоров'я техніків, аджеті виконують тонку, ювелірну роботу з
постійним напруженням зору.
Робоче місце зубного техніка.

Для зручного, швидкого і найефективнішого виконання усіх процесів, пов'язаних з
виготовленням протезів, кожен зубний технік повинен мати індивідуальне робоче місце,
що складається з лабораторного стола, поверхня якого покрита мармуровою чи (на
відстані 20-25 см від краю стола) листовою латунню або нержавіючою сталлю. Поверхня
стола має півмісяцевий виріз, а в центрі є спеціальний виріз для обрізання моделей —
фіиагель. Безпосередньо під вирізом розміщуються один чи два ящики для зберігання
інструментів і збирання відходів гіпсу, пластмаси, обрізків металу. На поверхні стола
розміщують освітлювальний прилад — зліва чи безпосередньо над столом, шлейф-мотор
чи спеціально вмонтовану бормашину, газову горілку, електрошпатель для розігріву воску
та інших операцій, пов'язаних з воском. До кожного робочого місця обов'язково повинна
бути підведена вентиляція (витяжка). Стілець для зубного техніка повинен бути із
спинкою, що обертається. Оснащенню робочого місця зубного техніка надається великого
значення, Загальна частина оскільки тут він проводить більшу частину свого робочого
часу. Необхідно, щоб воно відповідало всім вимогам ергономії, охорони праці і здоров'я.
Водночас із технічними вимогами слід ураховувати елементи естетики, сучасного дизайну.
Полірувальна і паяльна кімнати.
Особливостями цих кімнат є розміщення столів зі шлейф-моторами для
полірування протезів із металів і сплавів, пороховловлювачів для полірування протезів із
дорогоцінних металів. До всіх шлейф-моторів підводиться потужна пороховловлювальна
система і добре освітлення . У паяльній кімнаті необхідно розмістити витяжні шафи, де
встановлено паяльні апарати, забезпечені компресорами для автоматичної подачі бензину.
У витяжних шафах розміщується муфельна піч для виплавлення воску. Невід'ємним
атрибутом є потужна витяжна вентиляція.
Ливарня.
Широкі можливості для виготовлення різного виду протезів відкрилися завдяки
створенню оригінального устаткування, де високочастотне індукційне плавлення сплавів
металів поєднується з доцентровим литтям і новою технологією приготування форм для
лиття.
Кімната для роботи з металокерамікою і дорогоцінними металами.

Головною у роботі техніка є електропічка з програмним забезпеченням, де
відбувається обпік і глазурування поверхні зубних протезів із фарфору та кераміки.
Керування технологічним процесом здійснюється автоматично за програмою. Для
замішування формувальної маси та покриття воскових композицій моделей
використовується вакуумний змішувач. Для очищення відлитих деталей від залишків
формувальної маси, окалини і підготовки поверхні до завершальної обробки
використовується спеціальна піскоструменева установка. Для моделювальних робіт із
кераміки випускаються спеціальні набори інструментів для металокераміки . У
приміщенні слід дотримувати особливої чистоти і підтримувати постійну температуру.
Для роботи з дорогоцінними металами використовують приміщення, що знаходяться під
охоронною сигналізацією. Необхідними в роботі є: аналітичні ваги з точністю зважування
до 0,00001 г, набір спеціальних хімічних реактивів для визначення проби золотих сплавів.
До лабораторного інструментарію відносять:
- Піскоструменева установка,
- Прес для видавлювання гіпсу із кювет , - Шлейф-мотор,
-Газова горілка, - Електрошпатель для розігріву воску,

Області застосування:
1)пайка металів;
2)стерилізація в відкритому полум'ї;
3)термообробка коронок і зубних протезів;
4)роботи з восковими моделями, базисними і моделировочной воском;
Муфельна піч,
Муфельна піч – це пристрій для нагрівання різноманітних матеріалів до необхідної

температури (для їх термообробки). Основна особливість – наявність спеціального відсіку,
іменованого муфелем. Він захищає матеріал, який піддається обробці, від взаємодії з
використовуваним паливом і продуктами його згоряння, зокрема з газами, будучи при
цьому основним робочим простором. Муфельним печам характерний надзвичайно
широкий спектр задіяння. Вони можуть використовуватися для термічної обробки
значного переліку матеріалів, перш за все, металів і кераміки, для випалу ливарних форм,
створення ювелірних та воскових виробів. Метали, загалом, в них піддаються гартуванню,
відпалу, відпуску і нормалізації, кольорові, зокрема – плавленню, керамічні вироби –
випалу. Серед інших процесів: спалювання, кремація, купелювання, сушіння,
вирощування монокристалів.
- Вакуумний замішувач,
- Ливарна установка
Компактний, настільний відцентровий апарат для лиття, з потужним індукційним

нагрівом; зручна панель керування з дисплеєм; великий запас потужності при незначному
споживанні електроенергії; оптимальна температура лиття для всіх наявних
стоматологічних сплавів, крім титану, охолодження за допомогою підключення до
зовнішньої системи водопостачання або від циркуляційного агрегату ВЕGO; регулятор для
поступового включення нагріву для керамічних і графітових тиглів; швидка переналадка
на різні розміри кюветів; економія ресурсів за рахунок автоматичного відключення води
при холостому ході.
Препарування
Препарування здійснюється після проведення анестезії та ретракції ясен з

допомогою турбінної бормашини. Препарування починають з сепарації контактних
поверхонь з допомогою диску або тонкої алмазної головки. Після цієї маніпуляції в
пришийковій ділянці контактних поверхонь повинен утворитися уступ. Після цього
зішліфовують ріжучий край або жувальну. Потім знімають шар емалі і дентину зі щічної
або язикової поверхні так, щоб на рівні ясенного краю утворився уступ. Наявність уступу
в пришийковій ділянці – це характерна особливість препарування зубів під фарфорові,
пластмасові та комбіновані (метало-пластмасові, метало-керамічні) коронки. Його
з’єднують з уступом на контактних поверхнях. Таким чином, створюється опорна
площадка по окружності шийки зуба. Препарування проводиться зі збереженням загальної
форми зуба. Місце розташування уступа залежить від будови і стану крайового пародонту
пацієнта.
Особливості препарування під коронки
- Обточування зубів під суцільнолиті металеві конструкції починають з бічних

поверхонь, що перешкоджає пошкодженню сусідніх зубів. Потім рівномірно зішліфовують
до 0,3 мм твердих тканин.
- Під металокерамічні коронки препарування проводять з попередньої депульпація.

Потім з кожного боку зуба знімається по 2 мм тканини з обов`язковим створенням уступу.
- В процесі препарування зуба під фарфорову коронку формують закруглений уступ,

занурюваної в ясна до 0,1 мм. Культі надають циліндричну або конічну форму.
- Препарування зуба під пластмасову коронку, в цілому схоже з технологією обточування

під коронку з порцеляни
- При обточуванні по коронку з цирконію формують плечовий і закруглений уступ. Для

жувальних зубів видалення тканин не повинно перевищувати 0,6 мм, а для зубів передньої
групи - 0,3 мм.
- Препарування зуба під штамповану коронку має на увазі надання йому циліндричної
форми. Обточування доцільно починати з контактної поверхні. Товщина видаляється шару
твердих тканин залежить від розмірів, анатомічних особливостей і положення зуба в ряду і
складає приблизно 0,2-0,3 мм.
Особливості препарування під вініри
- Межі препарування повинні бути чіткими, щоб забезпечити точне прилягання.

- Наносять маркувальними борами 2 борозни в горизонтальниму напрямі.
- Закругленим бором препарують жолобок в пришийковій ділянці на 0,2-0,3 мм.
- Межа вініру повинна знаходитися на рівні маргінальних ясен.
- Препарування повинно закінчуватися в межах емалі.
Особливості препарування під вкладки

Головні особливості препарування зубів під вкладки у відмінності від пломб -
утворення відносної паралельності бокових стінок для можливості введення готової
конструкції, а також необхідність препарування на глибину, яка забезпечує достатню
міцність вкладки.
Порожнині надається найбільш відповідна форма, така, щоб вкладка
безперешкодно могла з неї виводитись тільки в одному напрямку. Дно порожнини має бути
паралельним даху порожнини зуба та мати достатню товщину для захисту пульпи від
зовнішніх подразників. В залежності від віку безпечна товщина дентину над пульповою
порожниною може складати від 0,6 мм для зубів, процес формування коренів яких вже
завершений, і 1,4 мм - для підліткових та юнацьких зубів, які мають широкі дентинні
канальці.
Основні етапи Цілі Методи Матеріали методичного Час

заняття, їх функції контролю та забезпечення
та зміст навчання (контролю, наочності,
1 2 3 4 5 6
10%
25%
заходи
навчальних цілей
та мотивація
Контроль вихідного II Методи Питання Таблиці,
рівня знань, контролю Проблеми малюнки,
навиків, вмінь: теоретичних структурно-
дається короткий знань: логічні
план змісту, що схеми,
виноситься на -Індивід. муляжі, аудіо
контроль теоретичне – та відео
опитування, Задачі матеріали
дискусія,
навчальна Тести
конференція;
- вирішення Письмові
типових задач; Теоретичні
- тестовий завдання
контроль;
- письмовий
теоретичний
контроль
60%
Основний етап -
90%
Формування
професійних вмінь
та навичок: перелік
основних
завдань, щодо їх
формування,
наприклад:
Провести курацію
хворого
IV Тренінг у Професійні алгоритми для
вирішенні формування професійних
типових та вмінь та практичних навиків;
нетипових хворі, історії хвороби;
ситуаційних обладнання;
задач (реальних інструментарій;
клінічних, ситуаційні задачі;
імітованих, імітаційні, рольові ігри;
текстових) в протоколи, довідкові,
інтерактивних нормативні матеріали;
формах Аудіо – та відеоматеріали
Оволодіти Обладнання, прилади,

техніками інструментарій, алгоритми
депрограмування Практичний
жувальних м´язів III тренінг
10%
Підсумковий етап -
20%
Контроль та IV Методи Результати клінічної
корекція рівня контролю роботи
професійних вмінь професійних Нетипові ситуаційні
та практичних вмінь: задачі, завдання тощо.
навиків. Обладнання
Аналіз та
оцінка
клінічної роботи
студентів
Рішення
нетипових
ситуаційних
III Методи
контролю
навиків:
контроль
навиків та
їх результатів
Підведення Підсумкове
підсумків заняття: оцінювання
теоретичного, студентів за
практичного, критеріями
організаційного знань, навиків,
вмінь

2. Перерахувати зони ризику, які потрібно враховувати при препаруванні зубів.
3. Знати послідовність та загальні правила препарування твердих тканин зубів, з метою
запобігання виникнення ускладнень.
4. Перерахувати і описати рефлекторні механізми, що забезпечують стабільність зубів та
зубних рядів.
5. Назвати клінічні і додаткові методи обстеження пацієнтів, що потребують
ортопедичного втручання.

Література
Навчальна основна:
1. Аболмасов Н.Г., Аболмасов Н.Н., Бичков В.А.Ортопедична стоматологія. Москва.
МЕД пресс-інформ. 2016.
2. Шиллінбург Г., Якоби Р., Бракет С. Основи препарування зубів. 2006.
3. Жулев Є.Н., Лебеденко И.Ю. Препарування зубів під вкладки. 2007.
4. Жидких Е.Д., Михайлов В.В. Препарування зубів під металокерамічні коронки.
2015.
5. Маркскорс Р. Незнімні стоматологічні реставрації. Розділ 1. Препарування зубіів
для фіксації коронки. 2007.
6. Розенштиль С.Ф., Лэнд И.Ф. Ортопедические лечения несъемными протезами».
2010.
7. Ласкань Манье, Юр Бенар. Адгезивные керамические реставрации передних зубов.
2012.
8. Лебеденко И.Ю., Каламкаров С.Х. Ортопедическая стоматология. 2008.
9. Копейкин В.Н., Миргазизов М.З. Ортопедическая стоматология. Из-во
Медицина.2001.
10. Клемин В.А., Жданов В.Е. Ортопедическая стоматология. Из-во Медицина. 2010.
11. Хенинг Вульфес. Современные технологии протезирования. 2004.
12. Лебеденко И.Ю., Ершова В.В. Руководство к практическим занятиям по
ортопедической стоматологии. 2006.
Навчальна додаткова:
1. Хватова В.А. Клиническая гнатология / В.А. Хватова - АМЛ, - 2011. – 296 с.
2. Загорский В. А. Окклюзия и артикуляция / В. А. Загорский - Бином, - 2012. – 216
с.
3. Станислав В. Маевский. Стоматологическая гнатофизиология. Нормы окклюзии и
функции стоматологической системы. - Л.: Гал Дент, 2008. - 143 с.
4. Хватова В.А. Функциональная окклюзия в норме и патологии. // М.: Поли-

графсервис, - 1993.- 159 с.
5. Шварц А.Д. Биомеханика и окклюзия зубов. // М.: Медицина, - 1994.
Мілерян В.Є. Методи основної підготовки та проведення навчальних занять в медичних

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ
«Затверджено»
на методичній нараді
Протокол засідання №______
Завідувач кафедри ортопедичної стоматології НМУ
Д.м.н., професор_________________________В.П.Неспрядько
«___»_______________20__ р.
Навчальна дисципліна ОРТОПЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЯ
Відбитки та відбиткові матеріали. Класифікації

Тема заняття та вимоги до відбитків та відбиткових
матеріалів. Етапи отримання відбитків різними
масами. Ускладнення при отриманні відбитків.
Методики та матеріали для виготовлення
моделей, загіпсування їх в артирулятор.
Курс ІІ курс ( ІV семестр )
Факультет стоматологічний
Методичні рекомендації підготували

асистенти кафедри ортопедичної стоматології НМУ імені О.О. Богомольця
канд. мед. наук Тяжкороб Т.В
ас. Симоненко В.С.
Київ-2019
І. Актуальність теми
На сучасному етапі розвитку ортопедичної стоматології успіх лікування залежить

не тільки від знань та умінь лікаря і зубного техніка, але і значною мірою від правильного,
оптимального вибору та використання стоматологіч них матеріалів. Звідси витікає
необхідність глибокого вивчення властивостей матеріалів та якісних змін, які відбуваються
у процесі їх використання.
П. Навчальні цілі заняття
Рівень α-І
- мати уявлення про способи заміщення дефектів зубних рядів протезами.
Рівень α-ІІ:
- знати класифікації матеріалів, які використовуються в ортопедичній стоматології для
виготовлення протезів;
- вивчити властивості матеріалів;
- знати переваги та недоліки матеріалів для використання в ортопедичній стоматології.
Рівень α-ІІІ:
- оволодіти методикою отримання анатомічних відбитків;
- оволодіти методикою отримання функціональних відбитків.
Ш. Цілі розвитку особистості фахівця (виховні)
Необхідно довести до майбутніх лікарів, на скільки важливі технологічні процеси

при виготовленні знімних та незнімних протезів, знання і уміння яких знадобляться при
виготовленні якісних зубних протезів.
ІV. Міжпредметна інтеграція
Забезпечуючі дисципліни Знати І-П Уміти Ш
Ортопедична стоматологія Клінічні етапи виготовлення Отримати відбитки

Матеріалознавство Матеріали для виготовлення
зубних протезів
Зубопротезна техніка Лабораторні етапи Відлити моделі. Загіпсувати
виготовлення в артикулятор
Органічна хімія Закономірності будови
органів сполук
V. Зміст учбового матеріалу
Відбиток - негативне відображення зубів, альвеолярного відростка, піднебіння,

перехідної складки, слизової оболонки на верхній та нижній щелепах, одержаний за
допомогою відбиткових матеріалів.
Вимоги до відбиткових матеріалів.
1. Розм'якшуються при температурі, при якій не відбувається опіку слизової оболонки.

2. Легко вводитися і виводитися з порожнини рота.
3. Швидко застигати при температурі порожнини рота.
4. Не деформуватися при уведенні відбитка.
5. Не мати неприємного смаку і запаху.
6. Бути гігієнічними.
7. Бути дешевим.
Є багато природних і синтезованих пластичних препаратів, проте для
відбитків придатні лише деякі з них, оскільки відбиткова маса, крім пластичності, повинна
мати цілу низку додаткових властивостей.
Вона має відповідати таким вимогам:
1) давати точний відбиток рельєфу слизової оболонки порожнини рота і зубів;
2) не деформуватися і не скорочуватися під час та після виведення з порожнини рота;
3) не прилипати до тканин протезного ложа;
4) не розчинятися в слині;
5) розм'якшуватися при температурі, що не загрожує опіком слизової оболонки;
6) легко вводитися і виводитися з порожнини рота;
7) не занадто швидко або повільно тверднути, дозволяючи лікареві провести всі необхідні
маніпуляції;
8) не з'єднуватися з гіпсом моделі й легко відокремлюватися від неї;
9) зберігатися при кімнатній температурі тривалий час, не деформуючись;
10) дозволяти повторне застосування матеріалу після його стерилізації (для
гідроколоїдних мас);
11) легко піддаватися розфасуванню і дозуванню, бути зручними для збереження і
транспортування.
КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДБИТКОВИХ МАТЕРІАЛІВ
Класифікація відбиткових матеріалів І. М. Оксмана:

1. Що кристалізуються (гіпс, цинкоксидевгенолові пасти: репін, дентол)
2. Термопластичні маси (стенс-03, віск, маси Вайнштейна, Керра, адгезаль, стоматопласт,
ортокор);
3. Еластичні (альпласт, стомальгін, кальцинат, кальцинат-гідроколоїдна маса та ін.);
4. Матеріали які полімеризуються (АКР-100, силіконові відбиткові матеріали, стиракрил).
Що кристалізуються
Відносяться гіпс, цинкоксидевгенолові (Репін, Лураліт, Кавекс, Денді) і

цинкоксидгваяколові пасти (Дентол). Особливість їх всіх та, що при
затвердіванні вони мають чітку кристалічну будову, але не мають пластичних і пружних
властивостей.
Гіпс в ортопедичній стоматології застосовується майже на всіх етапах виготовлення

протезів різноманітних конструкцій. Для одержання відбитків в останні роки
застосовується набагато рідше, ніж раніше.
Відомо багато різновидів гіпсу, що випускається для потреб ортопедичної
стоматології. Відповідно до вимог міжнародного стандарту (ISO) за ступенем твердості
виділяють 5 класів гіпсу:
1) м'який, використовується для одержання відбитків (оклюзійних);
2) звичайний, використовується для накладання гіпсових пов'язок у загальній хірургії
(даний тип гіпсу в літературі іноді позначається терміном "медичний гіпс"), наприклад
"Галіпластер" (фірма "Галеніка", Югославія), до скла ду якого входить а-
напівгідратсульфату кальцію;
3) твердий — використовується для виготовлення діагностичних і робочих моделей
щелеп у технології знімних зубних протезів, наприклад «Плас-топ-L»(фірма "ДжіСі",
Японія), «Гіпсогал» (фірма "Галеніка", Югославія), до складу якого входить а-
напівгідратсульфату кальцію;
4) надтвердий, супергіпс, використовується для одержання розбірних моделей щелеп,
наприклад, «Фуджирок-ЕР»(фірма "ДжіСі", Японія), «Галіграніт» (фірма "Галеніка",
Югославія), до складу якого входить а-напівгідратсульфату кальцію;
5) особливо твердий супергіпс із домішками синтетичних компонентів. Даний вид гіпсу
має підвищену поверхневу міцність. Для замішування потрібна висока точність
співвідношення порошку і води. Так, наприклад«Дураліт-S», матеріал на основі
синтетичного а-напівгідратусульфату кальцію, характеризується дуже низьким
розширенням під час затвердіння, що забезпечує одержання точних робочих моделей.
1. Термопластичні маси
Термопластичні маси, які так само, як і маси першої групи, тверднуть в порожнині
рота. Відмітною їх властивістю є те, що вони стають пластичними при нагріванні (Стіні,
Акродент-02, термомасси Ванштейн
№ 1,2,3, Стомопласт, Ортокор, Дентафоль, Адгезіаль, Керра,
МСТ-02, МСТ-03, Ікзект, Ксантіген).
2. Еластичні
Для альгінатних мас характерно те, що при готовності до видалення з порожнини
рота вони стають еластичними або резиноподібними. Представниками альгінатних мас є:
«Стомальгин», «Альтекс» (Австрія), «Альгетрал» (Німеччина), «Еластик» (США),
«Алыикс» і «Верикол» (Японія), «Упин» (Словаччина), «Кромопан» (Італія) і ін. Основою
матеріалів цієї групи є натрієва сіль альгінової кислоти, гіпс і наповнювачі.
3. Матеріали які полімеризуються

Силіконові відбиткові матеріали
Переваги:
• дуже висока точність у віддзеркаленні рельєфу тканин протезного ложа;
• низька усадка;
• висока механічна міцність;
• еластичність;
• стійкість до деформацій;
• можливість вибору ступеня в'язкості (консистенції) матеріалу;
• простота дезінфекції;
• хороша адгезія до відтискної ложки.
Недоліки:
• висока вартість;
• можливість токсичного ефекту(С-силікони);
• висока чутливість каталізаторів А-силіконів до зовнішніх чинників По своїй хімічній
природі — це кремнійорганічні полімери Процес вулканізації різних
силіконових матеріалів протікає шляхом однієї з двох реакцій:
поліконденсації або полімеризації. На цій підставі силіконові матеріали розділені на дві
групи:
— С-силікони (поліконденсація);
— А-силікони (полімеризації).
Поліконденсація - це реакція синтезу полімеру, при якій відбувається
хімічна взаємодія, внаслідок чого окрім полімерів утворюються і
побічні низькомолекулярні речовини (аміак, спирт, вода). Дана реакція лежить в основі
твердіння С-силіконових матеріалів. А-силікони відрізняються від С-силіконів характером
реакції вулканізації, яка розвивається за типом полімеризації. Реа́кція полімериза́ції -
реакція сполучення кількох молекул в одну без зміни елементарного складу вихідних
речовин.
С-силікони: Alphasil (Omicron), Speedex (coltene), Zetaflow (Zhermack) , Xonigum-Putty,

Dentstar (DMG);
A-силікони: GC Exajet, Betasil (GC), Bisico , Термомаса, Дентофоль, Тіодент, Сієласт
Класифікація О. І. Дойникова, В. Д. Синицина:

За фізичним станом:
1) твердокристалічні;
2) еластичні;
3) термопластичні;
4) полімеризуючі.
За хімічною природою:
1) гіпс;
2) цинкоксидевгенол;
3) альгінатні;
4) силіконові;
5) тіоколові;
епоксидні.
На основі ефірів каніфолі:
1) самотверднучі.
За ділянкою застосування:
1) самотверднучі для корекції базису протеза;
2) силіконові та тіоколові застосовують під час отримання відбитків із коронкової частини
зуба при часткових дефектах та з беззубих щелеп;
3) епоксидні та на основі ефірів каніфолі (тільки при беззубих щелепах);
4) усі інші застосовуються для всіх видів відбитків;
5) гіпс використовується, крім того, для отримання моделей щелеп.
КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДБИТКІВ
Розрізняють анатомічні (орієнтовні) та функціональні відбитки. Перші знімають

стандартною або індивідуальною ложкою без застосування функціональних проб і, отже,
без урахування функціонального стану тканин, розташованих на межах протезного поля.
Анатомічні відбитки використовують для відображення тканин у порожнині рота при
протезуванні вкладками, коронками, мостоподібними протезами, частковими знімними
протезами й ін.
Функціональний відбиток отримується тільки індивідуальною ложкою з викори-
станням спеціальних функціональних проб, що дозволяють відобразити рухомість пе-
рехідної й інших складок слизової оболонки, розташованих на межі протезного ложа.
Функціональний відбиток, як правило, знімають із беззубих щелеп, а за показаннями -і з
щелеп, що частково втратили зуби.
Використання функціонального відбитка для протезування хворих із беззубими
щелепами дозволяє визначити оптимальне відношення краю протеза щодо тканин, які
прилягають до нього. Цим забезпечується краща фіксація протеза, більш раціонально
розподіляється жувальний тиск між різноманітними ділянками протезного ложа.
Серед класифікацій відбитків найпоширенішою стала класифікація Е.І.

Гаврилова. Автор виділяє дві групи відбитків.
1) Компресійні відбитки
• Застосовують в основному на нижній щелепі, коли лікар діагностує наявність
малоподатливої, тонкої слизової оболонки.
• Дозволяють отримати рельєф базису протеза , що може передавати жувальне
навантаження на велику площину кісткової основи протезного ложа. Це
позитивний фактор, що сприяє зберіганню кісткової основи і перешкоджає
підвищеній атрофії кісткової тканини від надмірного жувального тиску.
• Також компресійні відбитки застосовують при пухкій і податливій слизовій
оболонці, коли є досить важливо чітко відобразити кісткову основу протезного
ложа.
2)Декомпресійні (розвантажуючі) відбитки
• Показані при податливій, пухкій і рухомій слизовій оболонці. При цьому базис
протеза має рельєф нестисненої слизової оболонки, що позитивно відображається
на фіксації протеза під час функції мови та у стані спокою. Тому такі базиси
пластинкових протезів показані людям , професії яких відноситься до розмовних
напрямків.
3)Диференційні (комбіновані) відбитки
• Здатні стискати податливі і не перевантажувати малоподатливі ділянки слизової
оболонки протезного ложа. При таких умовах отримання відбитку, базис протеза не
скидається під час функції мовлення і добре взаємодіє з твердими тканинами
протезного ложа, рівномірно розподіляючи жувальний тиск.
• Ділянки слизової оболонки з добре вираженою вертикальною податливістю
рекомендують навантажувати, а ділянки з стоншеною, атрофованою слизовою
оболонкою розвантажують мінімальним тиском відбиткового матеріалу, тобто
отримують диференційний відбиток.
• Принцип отримання відбитку полягає у навантаженні слизової оболонки першим
малотекучим шаром відбиткового матеріалу, у подальшому механічне усунення
відбиткової маси з поверхні індивідуальної ложки у ділянках, що відповідають
зонам податливої слизової оболонки і в завершення, отримання другого шару більш
текучою масою.
Виготовлення відбитка складається із таких послідовних етапів, як:
1) підбір стандартної ложки та її індивідуалізація;.
2) приготування відбиткового матеріалу;.
3) розміщення матеріалу на ложці;.
4) уведення ложки з матеріалом у ротову порожнину;.
5) оформлення країв відбитка;.
6) виведення відбитка з ротової порожнини;
7) оцінка відбитка (у разі знімання відбитка гіпсом цьому передує складання його частин).
Подвійні відтиски
П р и п р от е зу ва н н і п л а с т м а с о в и м и , ф а р ф о р о в и м и ко р о н ка м и ,
литими мостоподібними протезами, протезами з металокераміки, для якісного їх
виготовлення потрібно одержати точне відображення кукси препарованого
з у б а , ч і т к и й ко н т у р у с т у п у і п р и я с е н е в о ї ч а с т и н и ( ф о р м у, р е л ь є ф і
глибину зубоясеневого жолоба).
Завдяки розробці нових відтискних мас з цією метою використовують так називані
двошарові відтиски.
Перший відтиск називається попереднім, другий остаточним або уточненим.
Цей відтиск служить підставою для одержання другого, уточненого відтиску.
Найбільш проста і доступна методика одержання двошарового відтиску така:
стандартною металевою ложкою знімається відтиск із зубного ряду до препарування зубів.
Потім проводять препарування зубів. Після чого замішують масу, що корегує (сіеласт,
екзафлекс та ін.) і заповнюють нею відтиск у відбитки зубів, що були
відпрепаровані. Відтиск з корегуючою масою вводять у порожнину рота,
щільно притискаючи його до зубного ряду. Після затвердіння маси відтиск виводять
із порожнини рота.
Більшість закордонних відтискних мас для одержання двошарових відтисків більш
зручні в застосуванні, тому що матеріал для одержання основного і коригуючого відтиску,
поданий у вигляді пасти, що значно полегшує одержання відтиску. Основна маса
випускається в герметично закритих банках, а корегуюча паста у тубах. (Представники,
база, каталізатор).
Ускладнення під час отримання відбитка

Найбільш часте ускладнення під час отримання відбитка з верхньої щелепи - поява
блювального рефлексу. Його можна загальмувати, попросивши хворого глибоко дихати
через ніс. У тих випадках, коли не вдається зняти позиви на блювання, межу між твердим і
м'яким піднебінням знеболюють, змазуючи розчином 3 % дикаїну, або зрошують 10 %
розчином пропосолу.
Другим ускладненням є можлива аспірація шматочків гіпсу, що потрапляють на
корінь язика. Щоб запобігти цьому ускладненню, необхідно під час отримання відбитка
надавати хворому вертикального положення, не закидаючи його голову.
Третім ускладненням є травма слизової оболонки гострими краями шматків гіпсу
внаслідок грубого виймання частин відбитка без попередніх надрізів.
Четверте ускладнення - випадкове видалення рухомих зубів із високою клінічною
коронкою. Цього можна уникнути, обережно виймаючи гіпс та звільнюючи зуб
відповідними надрізами.
Модель — позитивне зображення рельєфу зубного ряду і щелепи, тканин
протезного ложа, слизової оболонки, що вкриває кісткову основу щелеп та прилеглих
ділянок м’яких тканин рота, відтворених у гіпсі чи пластмасі за відбитком.
Робочі (основні) моделі — моделі, за якими безпосередньо виготовляють зубні
протези. Допоміжні гіпсові моделі — модель зубного ряду щелепи, прилеглої до тієї, що
протезується, якщо відновлюється дефект зубного ряду на одній із щелеп.
Комбіновані моделі складаються із частин (найчастіше окремі зуби), відлитих із
твердого гіпсу, металу, амальгами чи цементу, в той час як уся основна маса відлита із
звичайного гіпсу. Останнім часом використовують самотвердіючі пластмаси.
Розбірні моделі використовують для виготовлення суцільнолитих конструкцій
зубних протезів. Під час їх виготовлення використовують "піндекс-систему", що дозволяє
виймати необхідні для моделювання опорні зуби і без перешкод повертати їх у модель.
Зубний ряд у розбірних моделях відпивається з гіпсу з підвищеними міцнісними
властивостями (супергіпс).
Загіпсування моделей в артикулятор може бути здійснено:
1) за допомогою гумової стрічки на рівні протетичної площини, яка закріплюється в
спеціальних виїмках в артикуляторі.
2) за допомогою столика, що встановлюються до нижньої рамки артикулятора.
3) за допомогою балансіра («фундаментні ваги»).
4) за допомогою лицьової дуги.

VI. План і
організаційна структура заняття
№ Методи Матеріали і Рівень Час,

п/п Етапи заняття контролю і мет. забезпеч. засвоєння хв.
навчання
1 Організація заняття Слухають Академічний 1-3
журнал хв
2 Постановка учбової мети і 3-5

мотивація хв.
3 Контроль теоретичної і Фронтальне Тести

практичної підготовки теоретичне контролю
студентів. експрес-
опитування ІІ
15-20
ІІ хв
ІІ
Основний етап заняття
4 Формування професійних умінь і Практичний ІІІ 2 год
навичок. Студенти шляхом тренінг
демонстрації вивча-ють техніку
зняття анатомічних та
функціональних відбитків
Заключний етап
5 Контроль і корекція рівня Індивідуальний Обладнання, ІІІ 15-20
професійних умінь і навичок контроль Рішення хв
практичних нетипових
навичок ситуаційних
задач
6 Домашнє завдання: учбова
література по темі, основна і
додаткова
VП. Матеріали методичного забезпечення

Питання для контролю початкового рівня знань студентів
1. Класифікація відбиткових матеріалів.
2. Характеристика відбиткових матеріалів.
3. Класифікація відбитків.
VП.2.1. Орієнтовна карта для формування професійних навиків

Учбові завдання Послідовність виконання дій при Вказівки
оволодінні навичками
П і д г о т у в а т и Для цього визначити який відбиток
відбитковий матеріал необхідний для даної клінічної ситуації.
Приготувати відбитковий матеріал
згідно інструкції виробника.
Оволодіти технікою Заповнити відбиткову ложку матеріалом А к ц е н т у в а т и н а
отримання відбитку ввести в порожнину рота та оформити важливості кожного
краї відбитку. Дочекатися застигання етапу.
матеріалу. Вивести відбиткову ложку
П р о в е с т и о ц і н к у Необхідно впевнитися у точно сті Акцентувати на

отриманого відбитку відтворення на них усіх ділянок увагу на необхідності
протезного ложа: рельєфу зубоясенної одержання якісного
борозни по периметру кожного зуба, відбитку для
відображення розміщення тканин по п о д а л ь ш о г о
перехідній складці. Відбиток придатний протезування
до подальшої роботи, якщо на його
поверхні немає розмитих, нечітких
відбитків зубів і повітряних пop.
VП. Матеріали контролю для завершального етапу заняття

1.Які відбиткові маси використовують для виготовлення штучних коронок?
2.Як проводиться вибір стандартної ложки для одержання анатомічного відбитку?
3. Як проводиться оцінка відбитків?
Ситуаційні задачі
1. Хворий Н. 47 років звернувся у клініку ортопедичної стоматології зі скаргами на

часте випадіння пломб з 16 зуба. Вирішено виготовити штамповану металеву коронку на
16 зуб. Які відбитки необхідно отримати ?
А. . Робочий функціональний відбиток на нижню щелепу, допоміжний анатомічний
відбиток на верхню щелепу.
В. Робочий функціональний відбиток на верхню щелепу, допоміжний анатомічний
відбиток на нижню щелепу.
С. Робочий анатомічний відбиток на верхню щелепу, допоміжний функціональний
відбиток на нижню щелепу.
D. Робочий анатомічний відбиток на верхню щелепу, допоміжний анатомічний відбиток на
нижню щелепу.
E. Робочий анатомічний відбиток на нижню щелепу, допоміжний анатомічний відбиток на
верхню щелепу.
2 . Пацієнту М. планується покриття 21 зуба пластмасовою коронкою. Яка

пластмаса використовується для виготовлення коронок?
А. Фторакс
В. Протакрил –М
С. Бакрил
D. Етакрил
Е. Синма –М
VШ. Література
1. Король М.Д. Пропедевтика ортопедической стоматологии , Винница, «Новая

книга»,2012, ст.194
2. Рожко М.М., Неспрядько В.П. Зубопротезна техніка, 3-е видання, Книга Плюс,
2016
3. Рожко М.М.,Неспрядько В.П., Ортопедична стоматологія, Київ, Книга Плюс,
2003, ст. 108-173
4. Фліс П.С. Пропедевтика ортопедичної стоматології, Київ, «Медицина», 2010
5. Хватова В.А. Клиническая гнатология, Москва, «Медицина», 2006 ст.62-83
Д.м.н., професор _____________ В.П. Неспрядько
“____”_____________________2019 р.
Стоматологічні матеріали, що
Тема заняття використовуються для фіксації
ортопедичних конструкцій :
-цементи
- композитні матеріали
- сучасні адгезивнї системи. Показання
до застосування. Правила
використання.
Курс II курс (ЇЇЇ семестр)
Факультет Стоматологічний факультет
Тривалість заняття - 3 години.

Методичну розробку підготувавли
Асистенти кафедри ортопедичної стоматології НМУ
Симоненко Р.В., Прохоров С.Л.
КИЇВ-2019 р.
Незнімні конструкції протезів повинні бути нерухомо і щільно закріплені

на опорних зубах. Відомо, що фіксацію незнімних зубних протезів забезпечує ряд
факторів:
- клінічні особливості підготовки опорних зубів;
- щільність прилягання ортопедичних конструкцій ( вкладок, вінірів,коронок,
мостоподібних протезів).
- матеріал для фіксації незнімних ортопедичних конструкцїй
Сучасна клінічна стоматологія пропонує великий вибір матеріалів і технологій, які
забезпечують якісну фіксацію ортопедичних конструкцій. кріплення. Правильний
вибір того чи іншого матеріала в залежності від його складу, властивостей, методики
застосування та клінічної ситуації забезпечить якісну фіксацію незнімних
ортопедичних конструкцій, допоможе уникнути ускладнень і максимально продовжить
термін користування протезами.
Знати ( П) Уміти ( Ш)
1. Класифікацію матеріалів для фіксації 1. Правильно вибрати матеріал для
незнімних протезів фіксації незнімних протезів
2. Властивості, вимоги та показання до 2. Підготувати необхідні цементи та
засто сування цементів для фіксації інструменти для цементування
незнімних ортопедичних конструкцій незнімних ортопедичних
3. Властивості, вимоги та показання до конструкцій
застосування композитних систем для 3. Підготувати необхідні композитні
фіксації ортопедичних конструкцій матеріали і
4. Сучасні адгезивні системи (класифікація, інструменти до адгезивної фіксації
властивості, показання до застосування) отропедичних конструкцій
5. Послідовність маніпуляцій 4. Зафіксувати коронку( ? )
при фіксації зубних незнімних конструкцій
1. Розвинути у студентів почуття лікарської відповідальності за виготовлену їм

роботу. Підкреслити, що здача незнімних конструкцій це дуже важливий і
відповідальний етап якісного протезування, уважність при фіксаціїі протеза
запобігає виникненню ускладнень.
2. Сформувати у студента самостійність в оцінці якості виготовлених протезів.
ІV. Міжпредметне інтегрування

Забезпечуючі дисципліни Знати І-П Вміти Ш
Ортопедична стоматологія Знати показання до Оволодіти навичками

виготовлення різних видів з а м і ш у в а н н я ц е м е н т у,
незнімних ортопедичних підготовки композитної та
конструкцій та особливості адгезивної системи для
їх фіксаціїї фіксації незнімних
Клінічні етапи виготовлення конструкцій.
незнімних конструкцій Оволодіти навичками
(коронки мо стовидного підготовки різних видів
протезу) ортопедичних незнімних
контрукій до фіксації в
порожнині рота.
Матеріалознавство Склад та властивості Підготувати цемент

цементів, композитних до фіксації незнімної
матеріалів та адгезивних конструкції
систем для фіксації
незнімних конструкцій
Основні принципи ретенції незнімних конструкцій: коронок, мостовидних протезів

і фактори, що їх забезпечують Kaufman E.G. сгрупував в три групи:
- відпрепарований зуб (культя);
- коронка (штучна);
- цемент.
У клінічній практиці найважливішим моментом є правильний вибір матеріалу для

фіксації, а також дотримання технології самої процедури, що відповідає вибраному
матеріалу.
Всі матеріали для фіксації мають відповідати таким вимогам:
•Бути індиферентними до тканин зуба і всього організму в цілому
•Не викликати подразнення дентину і пульпи
•Бути хімічно стійкими в порожнині рота
•Не розчинятися в ротовій рідині
•Мати мінімальне водопоглинення
•Мати низьку теплопровідність
•Зберігати постійність об’єму та не деформуватися під час твердіння
•Мати мінімальну усадку, щоб не порушувати крайове прилягання
•Твердіти за наявності води або слини
•Мати міцність, близьку до міцності зубу, щоб протистояти стиранню
• Мати рН біля 7 при твердінні та після нього
•Не змінювати кольору з часом
•Бути добре сумісними з тканинами зуба, металами. пластмасами та фарфором за фізико-
механічними показниками
•Мати коефіцієнт теплового розширення, близький до коефіцієнта розширення тканин
зуба
•Мати високу адгезію до тканин зуба та матеріалів, з я ких виготовлені протези.
Всі матеріали для фіксації незнімних конструкцій поділяються на :

-Цементи
- Композитні системи
Також матеріали для фіксації класифікують:

1.За строком дії:
•Для тимчасової фіксації
•Для постійної фіксації
2. За хімічним складом:
• Цинк-евгенолові
• Хелатні
•Цинкофосфатні
•Полікарбоксилатні
• Склоіономерні
•Композитні
•Компомерні
3. За компонентами:
•Порошок/рідина
• Паста/паста
•Рідина/рідина
4. За способом твердіння:
•Хімічного
• Світлового
• Подвійного
• Ультразвук
5.За складом рідини:

•Дистильована вода
•Розчин кислот
• Мономер
6.За способом замішування:

•Замішування вручну
• Змішування в капсулах
• Змішування в КвікМікс дозаторах
Цемент (лат. cementum — битий камінь) — порошкоподібна в’яжуча, як правило,

мінеральна речовина, здатна при змішуванні з водою утворювати пластичну масу. Після
затвердіння стає каміннєподібною.
Стоматологічні цементи – важливі і найдавніші матеріали, що використовують у
клінічній стоматології. Їх застосовують як прокладку для захисту пульпи, а також для
фіксації незнімних конструкцій зубних протезів, ортодонтичних апаратів або імплантантів.
Цементи для фіксації мають бути достатньо стійкими до впливу середовища порожнини
рота і забезпечувати міцний зв'язок конструкції з опорою за рахунок механічного
зчеплення і адгезії. До необхідних властивостей належать: висока міцність на розтяг,
зсунення та стиск, а також достатня жорсткість, щоб витримати напруження на поверхні
розподілу між штучною коронкою і зубом.
Для постійної фіксації незнімних конструкції зубних протезів найчастіше
використовуються цинк фосфатні, полікарбоксилатні, склоіономерні цементи. Жоден із
відомих цементів не має адгезії до твердих тканин зуба, однак вони відіграють важливу
роль у фіксації незнімних протезів. Цемент заповнює простір між стінками коронки і зуба,
забезпечує після твердіння механічний зв'язок коронки і зуба. Ефективність утвореного
зв’язку залежить від низки чинників. Початкове значення для надійної фіксації протезів
має товщина плівки цементу. Відомо, що чим тонша плівка, тим міцність фіксації вища.
Цементи - товщина цементного шару фіксуючого протез максимальна спостерігається при
товщині цементного шару від 31 до 38 мкм.
Клінічна ефективність фіксації протезів залежить від стійкості цементів до
розчинності ротовій ридині. Чим вища розчинність, тим гірша фіксація. Важливим
чинником надійної фіксації є також правильність замішування цементу (згідно інструкції
виробника).
Одним із основних факторів, що забезпечують фіксацію мостоподібних протезів є
адгезія (прилипання). Адгезивний зв'язок виникає внаслідок дії міжмолекулярних сил або
сили хімічної взаємодії. Велике значення для успішного застосування цементів має
біологічна сумісність, тому ці матеріали не повинні чинити хімічної дії на дентин зуба та
шкідливої дії на пульпу, поверхню матеріалів, з яких виготовлені незнімні протези.
Цинкфосфатні цементи
Порошок цинкфосфатного цементу має такий склад: 75-90 % ZnO; 5-13 % MgO;
0,05 - 5 % SiO2; 0,05-2,5% R2O3(А1203 Ta FeO3).
Рідина фосфатного цементу - це водний розчин ортофосфорної кислоти, який
містить цинк, алюміній та магнію фосфат. Рідину готують шляхом часткової нейтралізації
розчину фосфорної кислоти гідратами оксидів указаних металів - цинк, алюміній та
магнію фосфат додають до рідини як буфер для зниження швидкості хімічної взаємодії
рідини з порошком. Отже, вони є регуляторами швидкості твердіння цементу. Затверділий
цемент містить мінімальну кількість фосфатної матриці, має вищу міцність, меншу
дезінтеграцію, дає меншу усадку. Солі алюмінію та магнію додають до рідини, щоб
знизити усадку і тепловий ефект реакції твердіння цементу, а також подовжити стан
пластичності формувальної маси.
Правила замішування: замішування проводять на чистій сухій пластинці шпателем
для цементів. Рідину необхідно брати скляною паличкою або крапельницею, порошок -
дозувальною ложечкою. Рекомендоване замішування при температурі повітря +18...23 °С,
при температурі +25 °С пластинка охолоджується в холодній воді протягом 2-3 хв. Процес
змішування порошку і рідини слід проводити поступово. Порошок ділять на склі на 4
частини; 1/4 ділиться на дві частини - 1/8, потім знову 1/8 ділиться на дві частини - 1/16.
Спочатку слід увести до рідини четверту частину порошку, розмазуючими рухами
ретельно перемішати цементну масу на невеликій ділянці пластинки. Після отримання
гомогенної маси до неї добавляють послідовно 2/4, 1/8 та 2/16 частини порошку.
Загальний час замішування цементу складає 90 с. Нормальна густота замісу в консистенції
для фіксації протезів - 3-4 дозовані ложки (з верхом) на 1 мл рідини (або 20-25 крапель).
Цементне тісто має сметаноподібну консистенцію і зберігає пластичність на склі 2-2,5 хв.,
а в порожнині рота -протягом 5-8 хв.
Недоліки цинкфосфатних цементів:
дають усадку;
мають низьку адгезію до тканин зуба і металу (зв'язок із ними обумовлений тільки
шорхістю поверхні);
мають подразливу дію вільної ортофосфорної кислоти на пульпу зуба та екзотермічність
твердіння;
низьку вологостійкість.
Представники: «Вісфат», «Уніцем», «Вісцин», , «Harvard cement» Harvard Dental
International GmbH, «Цегал-НВ» фірми Galenika Сербія, «Poscal» фірми VOCO Німеччина,
«DeTrey Zinc» фірми Dentsply США, «Adhesor» фірми Spofa Dental Чехія, Фосфатцемент
фірми Bayer, «Elite Cement 100» фірми GC Dental Industrial Corp. Японія.
Полікарбоксилатні цементи
До складу цих цементів входить 90-95 % оксиду цинку, трохи оксиду магнію, які
змішуються з поліакриловою кислотою. Механізм твердіння складний, він полягає в
початковій нейтралізації полікарбонової кислоти оксидами металів із подальшою
взаємодією карбоксилатних іонів різних полімерних ланцюгів з іонами металів. Надлишок
оксиду металу відіграє роль посилюючого наповнювача.
Такі наповнювачі, як оксид алюмінію, титанат калію або графітне волокно,
підвищують міцність цементу під час розтягування та стискання, але не змінюють його
адгезивних властивостей. Заміна фосфорної кислоти, яка входить до складу
цинкфосфатних, силікатфосфатних та силікатних цементів, на органічну полімерну
акрилову кислоту дозволяє усунути недоліки цементів, які застосовуються у стоматології.
Полікарбоксилатні цементи потрібно ретельно дозувати, а компоненти швидко
перемішувати протягом 30-40 с. Суміш використовується поки вона ше глянцева і без
ниток.
Правила замішування: для фіксації незнімних протезів рекомендується
співвідношення порошку та рідини для більшості матеріалів 1,5 : 1 за масою. При тем-
пературі повітря в приміщенні вище +22 °С кількість порошку дещо зменшується або
додається рідина. Перед замішуванням відмірену порцію порошку ділять на 2 рівні
частини, Флакон-крапельницю одразу ж після нанесення рідини на скло необхідно закрити
ковпачком. Замішування здійснюють протягом ЗО с. При цьому першу частину порошку
змішують з рідиною протягом 15 с, потім додають іншу частину порошку і замішують ще
протягом 10-15 с, поки не утвориться маса однорідної консистенції з глянцевою
блискучою поверхнею. Робочий час при кімнатній температурі становить 8,5-12 хв., час
твердіння при 37 °С - 6-9 хв. У матеріалів, які замішуються на воді, час твердіння дещо
триваліший. Щоб подовжити час твердіння, матеріал слід замішувати на холодній
пластині. Твердіння полікарбоксилатних цементів завершується через 10-12 год.
Використовувати матеріал під час твердіння недопустимо. Необхідно звернути увагу на те,
щоб усі поверхні, які будуть контактувати з матеріалом, були ретельно очищені, промиті та
просушені (коронки, порожнини під вкладки та ін.). Надлишки цементу, особливо при
фіксації коронок, вкладок, штифтів, необхідно видаляти ще перед початку схоплювання
цементу. Якщо з якоїсь причини це не вдалося зробити, то надлишки цементу видаляють
уже після його твердіння. У цей же час (через 8-10 хв.) остаточно обробляють цемент
абразивними інструментами. Полікарбоксилатні цементи мають такі переваги над
цинкфосфатними: слабку подразну дію, добру адгезію до тканин зуба, високу міцність,
малі розчинність і товщину плівки.
Недоліки - невисока міцність на стиск, короткий робочий час у деяких марок і
тривалий період закінчення твердіння.
Представники: «Carboco», «Aqualox» фірми VOCO Німеччина, Карбоксилатний
цемент фірми "Bayer", «Adhesor Carbofine» фірми SpofaDental Чехія, «Полі-Ф-Плюс»
фірми DeTrey/ Dentsply США, «Карбофаїн» фірми SpofaDental Чехія, «Tekpro» фірми
Tekpro Англія, «Durelon» фірми ЗМ ESPE.
Склоіономерні цементи
Стеклоиномерные цементи, розроблені в 1969 р. Вільсоном і Кентом, являють

собою «суміш» силікатної та полікарбоксилатного цементів, поєднуючи в собі властивості
обох груп матеріалів.
Класичний склоіномерний цемент - це система «порошок - рідина». В якості рідини
в СІЦ використовуються поліакрилові кислоти (45-50 %-ний розчин) і їх кополімери з
итаконовой або малеїновою кислотою, які зменшують в'язкість рідинного компонента,
перешкоджають передчасному гелированию, підвищують швидкість зв'язування.
Внаслідок висушування заморожуванням ці інгредієнти можна додавати безпосередньо до
порошку, підвищуючи точність дозування рідини і порошку. В якості рідини в даних СІЦ
використовується або дистильована вода, або винна кислота, це так звані
водозамешиваемые СІЦ.
Порошковий компонент стеклоиономерного цементу складається з
кальцийалюмосиликатного скла з включенням кристаллизованных, насичених фторидом
кальцію крапельок. Фтор після накладення пломби протягом тривалого часу виділяється в
порожнину рота, надаючи обмежене антикариозное дію крайової області пломби. CaF2 і
Na3AlF4 визначають температуру плавлення; AlPO4 визначає механічну стабільність
матеріалу, здатність до поліруванню; Al2O3 і NaF відповідають за кислотостійкість.
Рентгеноконтрастность досягається за рахунок введення у склад порошку солей барію,
стронцію і ін
Склоіономерні цементи поділяються за типами:
· СІЦ для фіксації (розмір частинок порошку 25 мкм) - I тип, мають закінчення назви на-
cem;
· відновлювальні СІЦ (розмір частинок 40 мкм) - ІІ тип, мають закінчення назви на-fill:
а) естетичні;
б) усталені;
· швидкотверднучі СІЦ:
а) для прокладок - III тип (розмір часток 5 мкм), мають закінчення назви на-bond;
б) фісурні герметики.
Розрізняють кілька поколінь склоіономерних цементів:
1. Класичні - двокомпонентні (порошок замішується на водному розчині
поліакрилової кислоти).
2. Водозамішувані. Всі активні компоненти даного виду матеріалу входять в
порошок. Зручні при зберіганні і транспортуванні (збільшений термін придатності),
усуваються помилки співвідношення порошку і рідини - Everbond (Kerr), Ketakfil (Espe).
3. Кермет-цементи (кераміка-метал-СІЦ). Методом спікання метали вплавлены в
частинки скла. Ці цементи містять у своєму складі тонкодисперсное золото або срібло, що
дозволило домогтися зниження крихкості і податливості СІЦ, зменшилася пористість,
покращилася зносостійкість. Реакція полімеризації протікає швидше, знижено
вологопоглинання. Негативні сторони: неестетичний колір пломби, пігментація ясенних
сосочків за рахунок вивільнення іонів срібла. Представники цього покоління - Ketak Silver
(Espe), Argion (VOCO).
4. Модифіковані полімером і мають подвійний механізм затвердіння. Полімеризації
метакрилатів з утворенням поперечної зшивки полімерної ланцюга відбувається за 30-60
сек. під дією галогенового світла, потім слід більш тривала реакція хелатообразования.
Швидке початкове затвердіння робить матеріал менш чутливим до вологи і дегідратації,
тобто зменшується ймовірність утворення тріщин, збільшується міцність і поліруемость.
Представники - Aqua Cenit (VOCO), Fuji plus(GC), Meron plus ( VOCO) .
5. З потрійним механізмом полімеризації (Vitremer, 3M) проходять такі стадії
реакції: I - швидка полімеризація під дією світла; II - хімічно активізована полімеризація,
обумовлена вмістом в порошку мікрокапсул з каталітичною системою; III - кислотно-
лужна реакція між компонентами СІЦ. Для матеріалів цієї групи характерні: низька
розчинність у ротовій рідині, можливість одномоментного внесення, гарантоване
відкидання без светооблучения, можливість обробки відразу після накладення.
Найбільш популярними склоіономерними цементами для фіксації незнімних
конструкцій є: Fuji I( GC ), Fuji plus( GC ), Meron, Meron plus ( VOCO, ).
Цементи для тимчасової фіксації
Фіксація коронки на тимчасовий цемент проводиться в таких випадках:

• Якщо зуб живий ( не проводилося ендодонтичне лікування) і періодично турбує
пацієнта слабкими самовільними болями чи чутливий при вживанні їжі ( частіше
холодної).Коронка фіксується на такий зуб на деякий час для уточнення діагнозу.
При виникненні симптомів запалення пульпи зуб лікують ендодонтично; при
відсутності симптомів - цементують на постійний цемент.
• Якщо зуб знаходиться на етапі лікування ускладненого карієсу (пульпіту чи
періодонтиту) фронтальних зубів. Коронка перецементується при кожному
відвідуванні після проведення необхідних маніпуляцій .
• На етапі підготовки до протезування складними та дорогими ортопедичними
конструкціями, як один із методів адаптації до нового прикусу (артикуляційних та
оклюзійних контактів).
• Ортопедичне лікування аномалій прикусу з корекцією висоти коронки.
Цементи для тимчасової фіксації ортопедичних конструкцій поділяються на:
- евгенольні (комбінація оксида цинка і евгенола);

- безевгенольні (оксид цинка + інші оксиди з хелатними добавками)
По способу полімеризації – на матеріали хімічного і подвійного твердіння.
Цементи для тимчасової фіксації мають бути достатньо міцними, простими у
використанні, забезпечувати швидку заміну тимчасової конструкції на постійну.
Недоліки евгенольних цементів:

- низька міцність;
- висока розчинність;
- швидко руйнуються під дією ротової рідини;
- евгенол є поверхнево активною речовиною, тому не рекомендується використовувати
його в поєднанні з постійною фіксацією на полімерні цементи.
Безевгенольні цементи мають такі позитивні якості:

- низьку розчинність в поєднанні з виділенням фтору або кальцію забезпечує
антибактеріальну дію.
- ідеальні перед фіксацією на композитні цементи;
- хорошу ретенцію, що дає можливість довгострокової фіксації;
Представники тимчасових цементів:

Provicol, Provicol C, Provicol QM (VOCO) безевгенольні цементи, містять кальцію
гідроксид, що сприяє утворенню вторинного дентину. Temp Bond NE(Kerr), Dento Temp
Automix(ITENA),Relyx Temp Ne Retill – безевгенольні цементи на основі оксиду
цинку.Provi Temp – безевгенольний, містить фтор.
Композитні системи для фіксації
Основними компонентами композитних систем є органічний мономер та

неорганічні наповнювачі. До складу також входять сілани, ініціатори полімеризації,
стабілізатори, барвники.
Композити, що полімеризуються хімічним шляхом , складаються з двох паст і
рідини або з рідини та порошку.
Композити, що полімеризуються під впливом світла, мають однорідну
консистенцію у вигляді пасти. В якості ініціатора полімеризації застосовується
світлочутлива речовина камфорохінон та амінний активатор. Інтенсивне розчеплення
камфорохінону настає під впливом світла з довжиною хвилі 400-500 нм.
Основні переваги композитних цементів є:
-високі показники адгезії;
-міцністні характеристики, що витримують значні оклюзивні навантаження;
- практично нульова розчинність в ротовій рідині;
- естетична якість (можливість вибору найбільш точних відтінків,висока крайова
адаптація, добре поліруються);
- зручність в роботі за рахунок передбачених аксесуарів (спеціальних шприців та насадок
для змішування, аплікаторів).
Основними показаннями до використання композитних систем є непрямі естетичні
реставрації, тоб то фіксація вінврів, вкладок та безметалевих коронок. Також композитні
системи використовують для фіксація мостоподібних протезів великої протяжності;
коронок із замковими кріпленнями для бюгельних протезів ; коронок та мостоподібних
протезів на імплантантах; цементування вкладок , коронок, мостоподібних протезів ,
виготовлених з кераміки , металів , композитних матеріалів, а також ендодонтичних
анкерних та скловолокнистих штифтів.
Більшість композитних систем для фіксації є універсальними самотвердіючими
системами (типу «паста-паста»), з можливістю світлової полімерізації. Представники :
Multilink N, Variolink N ( Ivoclar Vivadent), Bifix QM(VOCO), Metacem( Biomed),Jen-
DuaCem(JenD). Такі системи використовуються у поєднанні з адгезивними системами.
Адгезив( англ.-adgesive) означає « речовина що клеїть». Її використовують в стоматології
для з’єднаня різних матеріалів з тканинами зубу шляхом поверхневого зчеплення, яке
відбувается за рахунок утворення молекулярних зв’язків. Таким чином , всі нерівності
поверхні зубу заповнюются адгезивом, збільшуючи площу стикання. Адгезивні системи
використовують в ортопедичній стоматології при адгезівній фіксації всіх видів непрямих
конструкцій, лагодженні сколів композитних та керамічних облицювань; для фіксації
брекетів, вінірів.
Адгезивна система- це набір речовин, що включає у себе в різних комбінаціях
протравлюючий компонент, праймер і бонд для мікромеханічної фіксації стоматологічних
матеріалів до твердих тканин зубу. Зазвичай до кожного композитного матеріалу
розробляється власна адгезивна система. Однак існують і універсальні системи.
Протравка, що входить до складу адгезивної системи – це
неорганічні(ортофосфорна) або органічні( лимонна, малеїнова. поліакрилова) кислоти,
може використовуватися як самостійний компонент так і в комбінації з праймером та
бондом у самопротравних адгезивних системах. Протравка призначена для видалення
«змазаного шару» і створення мікрорельєфу на поверхні емалі, дентіну, цементу, що
сприяє адгезії до тканин зубу.
Праймер – складний хімічний комплекс. що містить в собі гідрофільні мономери,
розчинник, наповнювач, ініціатор, стабілізатор. Він призначений для просочування
структур дентину( колагенових волокон, дентинних трубочок) з утворенням гибридного
шару. тобто забезпечує з’єднання стоматологічних матеріалів з вологим дентином.
Бонд( адгезив) – складний хімічний комплекс, що містить гідрофобні високомолекулярні
метакрилати, наповнювач, розчинник, ініціатор, стабілізатор. Він забезпечує зв’язок
гідрофобного композиційного матеріалу з протравленою поверхнею емалі.
Всі адгезивні системи діляться на дві великі групи : 1- ті що потребують
тотального прортравлювання (Total Etch) і 2- самопротравлювальні адгезивні системи.
Крім того адгезивні системи поділяють за поколіннями. На сьогодні існує сім поколіннь
адгезивних си стем.
Протравлювання Праймер Бонд

Емаль Дентин Емаль Дентин
III покоління Кислота Праймер Праймер Бонд Бонд
IVпокоління Кислота Праймер Бонд
V покоління Кислота Праймер/Бонд
VI покоління Праймер Бонд
А
VIпокоління Праймер/Бонд
Б
VII покоління
Адгезивні системи IV покоління ще й досі дуже поштрені і вважаються «золотим
стандартом» серед стоматологічних адгезивів. Вони передбачають триетапну техніку
використання:
1) Протравлювання.
2) Нанесення праймера.
3) Нанесення адгезиву.
Найбільш пошириними представниками адгезивних систем IV покоління є Pro
Bond (Dentspy), Optibond (Kerr).
Недоліками таких систем є багатокомпонентність, складність у викороистанні та
довгий час, необхідний для аплікації. У зв’язку з цим останнім часом попит на них
скорочується, а вони витісняються з практичної стоматології більш зручними у
застосуванні адгезивними систамами. Подальший розвиток адгезивних технологій
призвело до створення однокомпонентних систем. Завдяки створенню нових систем
стабілізації вдалося поєднати властивості праймере і адгезива в одній рідені ( одному
флаконі). Це адгезивні системи V покоління, представниками яких є Prime s Bond
(Dentspy), Single Bond (3M), Optibond Solo(Kerr). Всі адгезивні системи V покоління
можна розділити на дві основні групи – етанолвмісні і ацетонвмісні. Останнім часом у
склад адгезивних систем вводять осoбливо дрібні частинки наповнювача, так звані
нанонаповнювачі, які можуть проникати у дентинні канальці зміцнюючі адгезивний шар і
підсилюючі мікромеханічну ретенцію( Admira Bond (VOCO),Prime & Bond NT (Dentsply),
Single Bond 2 (3M)). Використання таких адгезивних систем передбачає двоетапну техніку
використання:
1) Протравлювання.
2) Нанесення адгезиву.
Клінічне застосування цих адгезивних систем також ідентично попередньому
поколінню, різниця лише в тому, що перша порція, нанесенна на протравленний дентин,
виконує функцію проймера, а друга – адгезиву. В порівнянні з адгезивними системами IV
покоління, адгезиви V покоління простіше в застосуванні, робота з ними вимагає менше
часу, проте сила адгезії у них трохи менше.
Адгезивні системи VI покоління. Одним з основних шляхів розвитку адгезивної
стомтаолгії останнім часов є концепія самопротравлення, яка виключає класичний етап
протравлення тканин зуба кислотою з подальшим її змиванням. Нейтралізація кислоти
відбувається за рахунок реакції гідроксиапатиту твердих тканин зуба.
Адгезивні системи VI покоління являють собою одно-двокомпонентні однокрокові
самопротравлюючі сполучні препарати (self-etching all-in-one adhesives).
З хімічної точки зору ці системи є сумішшю фосфорних ефірів(кислотні
компоненти) і адгезивних речовин. Адгезивні системи VI покоління випускаються у
вигляді як однокомпонентних складів, змішування яких проводиться ex tempore.
Необхідно зазначити, що незалежно від того, є ці адгезивні системи одно- або
двохкомпонентними, методика їх клінічного застосування, а також механізм взаємодії з
емаллю і дентином зуба однотипні.
Відмінність методики роботи полягає в етапі протравлення 36%-ю ортофосфорною
кислотою, який замінено на обробку емалі та дентину самопротравлюючим компонентом.
Зазвичай в набір входить 2 пляшечки. В одній з яких самопротравлюючий агент – рідина,
яка після ізоляції зуба наноситься на емаль і дентин на 10-20 секунд і потім не змивається.
В іншій пляшці суміш «праймер-бонд», типова для однобутилочних систем V покоління.
Кардинальна відмінність від багатоєтаних систем – одномоментне проведення етапів
протравлення, праймерування і бондингування за рахунок нанесення на тканини зуба всіх
компонентів в одній суміші, що дає значний виграш часу. Також можуть випускатися в
унідозах.Представники цієї групи: Futura Bond(NF), Etch&Prime 3.0, Adper Promt L-Pop,
Xeno III, One-Up Bond F (Plus), Touch & Bond та інші.
У порівнянні зтадгезивними системами ІV і V покоління адгезивні системи
покоління простіші у використанні, робота з ними потребує менше часу. Більшість
адгезивних систем VI покоління сумісні не тільки з композитами, але й компомерами,
гибридними склоіономерними цементами, ормокерами і т.д.
Адгезивні системи VIІ покоління. Це однокрокові самопротравлюючі адгезивні
системи, у яких спрощені етапи клінічного застосування шляхом поєднання їх в єдиний
комплекс. У своєму складі вони містять десенситайзер та передбачают одноетапну
обробку дентина та емалі. На відміну від методів тотального протравлювання та тотальної
адгезії, сомопротравна адгезія адгезивів VIІ покоління, не відкрриває повністю дентинні
канальці. Змазаний шар розчиняється і утворюється гібридний шар, тоб то завдяки
високогідрофільним властивостямз’являється можливість проникнення адгезиву в
канальці і перитубулярний дентин, утворюючи структурні зв’язки. Мінімальний час
проведення адгезивної підготовки при використанні таких систем складає 35секунд. Всі
вони випукаються в пляшечках та унідозах.Представниками адгезивних систем VIІ
покоління є Futurabond M, Futurabond U (VOCO), I-Bond( Heraeus Kulzer), Xeno IV, Brush
& Bond(G- Bond). Однак такі адгезиви варто використовувати тільки з фототвердіючими
матеріалами або подвійного твердіння.
На теперішній час найсучасніші композитні системи для фіксації незнімних
конструкцій це системи типу «паста-паста», композитні цементи подвійного твердіння,
самопротравні і самоадгезивні, специфічні технології яких дозволяють значно полегшити
роботу лікаря. Тобто використання таких систем не потребуєзастосування адгезианої
системи взагалі. Такі системи мають потенціал для проведення самополімерізації і
полімерізації під дією світла з унікально високою силою адгезії до тканин зубу , а також
матеріалів протезу без застосування адгезивної системи. Вони мають високу ступінь
гідрофобності ( відсутність всмоктування рідини). Представниками самопротравних
самоадгезивних систем подвійного твердіння є: Bifix SE(VOCO), RelyX U200 ( 3M
ESPE)Maxcem Elit, Breeze ( Pentron).
Етап фіксації, безсумнівно, є найважливішою ланкою, яка є заключним етапом
послідовного циклу ортопедичного лікування. Надійність і ефективність даного етапу
визначає клінічну довговічність незнімних ортопедичних конструкцій. Не секрет, що при
помилках на етапі фіксації в подальшому виникає розцементування, яке призводить до
різних проблем (порушення герметизації, вторинний карієс і т.п.).
Тому для надійної фіксації потрібно врахувати кілька ключових моментів:
1 вибір методу фіксації
2 вибір матеріалу для фіксації
3 грамотне клінічне виконання процедури, мінімізація помилок
Техніка фіксації коронок і мостоподібних протезів на цемент
1. Посадити пацієнта в стоматологічне крісло

Комфортне положення пацієнта, голова закинута назад, середня частина обличчя на рівні
згину ліктя лікаря.
2. Одягнути на пацієнта серветку
Зберегти одяг пацієнта чистим
3. Провести дезинфекцію рук
Вимити руки з милом і обробити розчином Стериліума, вдягнути гумові рукавички
4. Взяти набір стоматологічних інструментів
Пінцет, стоматологічне дзеркало, зонд, гладилка, предметна скляна пластинка, ватяні
валики, медичний шпатель
5. Дезинфекція та знежирення коронок чи мостоподібних протезів.
Конструкція чиста та суха. Ватними тампонами зволоженими 3% розчином перекису
водню обробляють конструкцію (внутрішню та зовнішню поверхні), потім тампоном
зволоженим спиртом обробляють конструкцію, висушують струменем повітря.
6. Ізоляція робочої ділянки. Робочу ділянку ізолюють ватними валиками від ротової
рідини. Поверхня опорних зубів чиста та суха.
7. Очищення опорних зубів та їх дезинфекція.
Поверхня опорних зубів чиста та суха. Опорні зуби обробити ватним тампоном
зволоженим 3% розчином перекису водню, висушити струменем повітря, далі протирають
зуби тампоном зволоженим спиртом, висушити струменем повітря.
8. Замішування цементу.
Замішування цинк-фосфатного цементу “Адгезор файн”. Взяти 5 крапель рідини на 1
мірну ложку порошку. Порошок додається до рідини невеликими порціями. Робочий час
матеріалу складає до 8 хвилин. Час твердіння цементу – 2 хвилини.
Замішування цинк-полікарбоксилатного цементу “Адгезор карбофайн”. Взяти матеріал із
рахунку порошок до рідини 2 мірні ложки на 5 крапель. Замішувати на протязі 30 сек.
Робочий проміжок часу складає 8-10 хв. Час твердіння цементу – 6-8 хв.
Замішування склоіномерного цементу “Фуджи І”. Взяти 1 краплю рідини на 1 мірну ложку
порошку. Замішувати на мелованому папері пластмасовим шпателем на протязі 15 сек.
Вносити цемент потрібно мірною ложечкою, рідина для змішування цементу
відмірюється краплями. Співвідношення порошку до рідини та правильне змішування
цементу залежить від марки цементу та інструкції по використанню даної марки цементу,
що запропонована фірмою-виробником.
9. Внесення цементу в коронки. Змішаний цемент внести в коронку клінічним
шпателем, заповнюючи її на 1/3 об’єму, рівномірно розподілити на внутрішніх стінках.
1/3 об’єму коронки заповнена цементом
10. Коронку чи мостоподібний протез з цементом накладають на зуби
спостерігаючи, щоб ватні тампони не потрапили під краї коронок. Пацієнту пропонують
міцно стиснути зуби в положенні центральної оклюзії, контролюючи правильність
змикання за допомогою стоматологічного дзеркала.
Відсутність супраконтактів в положенні центральної оклюзії
11. Видалення залишків цементу.
Через 5 хвилин пацієнту пропонують відкрити рот, вийняти ватні валики, зондом або
гладилкою обережними рухами від ясен до коронки забирають залишки цементу. Під
контролем дзеркала та зонда перевірити наявність залишків цементу в ділянці промивної
частини мостоподібних протезів.
Фіксація суцільнолитих металевих і металокерамічних конструкцій на

склоіономерний цемент
При фіксації металокерамічних конструкцій (суцільнолитих металевих коронок,

вкладок) довгий час «золотим стандартом» залишався і залишається досі в деяких
практиках фосфат-цемент (Harward, Fleck's Zink).
Проте СІЦ для фіксації мають ряд переваг: біосумісність, хороша адгезія до металу
і тканин зуба, тонка фіксуюча плівка, низька розчинність, виділення фтору і простота
використання. Модифіковані СІЦ, до того ж, володіють більш високими показниками
адгезії і міцності, витримують значні оклюзійні навантаження, з практично нульовою
розчинністю у водних середовищах.
Важливими факторами при фіксації металокерамічних конструкцій є:
- Вид конструкції (одиночна коронка, мостоподібний протез, опорна коронка з замковим
кріпленням бюгельного протезу)
- Наявність анатомічної ретенції (конусність, висота культєвої частини)
- Матеріал, формуючий культю зуба (СІЦ, метал, композит).
При цементуванні одиничної коронки (невеликого мостоподібного протезу - 3 од.)
на вітальний зуб, з культєвою частиною, яка складається переважно з дентину більше 50%
і оптимальними анатомічними умовами (мала конусність, висока клінічна коронка),
ефективний і тривалий результат можна отримати використовуючи традиційний СІЦ для
фіксації, наприклад Кетак-Цем. Також за наявності культєвої частини зуба, виконаної у
вигляді литої металевої кореневої вкладки, традиційний СІЦ дасть надійні результати в
силу дуже міцної адгезії СІЦ до металів (це ж можна віднести і до фіксації металевих
анкерних штифтів).
При традиційній фіксації краще використовувати капсульні версії цементів (Кетак-
цем Аплікап), що дають гомогенне змішування і правильне співвідношення складових
частин матеріала.Також необхідно залишати легко зволожений дентин для кращої адгезії і
мінімізації постоперативної чутливості.
В клінічній ситуації, коли є погана анатомічна ретенція (конусність культі, низька
клінічна коронка), культя зуба виконана з композитного матеріалу або гібридного СІЦ
більше 50%, кращі результати будуть отримані при використанні модифікованого СІЦ,
наприклад: RelyX Luting 2, завдяки підвищеній адгезії і його хімічному спорідненості до
матеріалу культі.
При фіксації мостоподібних протезів великої протяжності, коронок/мостів із
замковим кріпленнями бюгельних протезів, коронок/мостів на імплантатах дуже часто
можна спостерігати розцементування дистальної опори мостоподібного протеза або
опорної коронки з аттачменом. У такій ситуації діють великі оклюзійні навантаження,
тому поряд з чітко вивіреною оклюзією велике значення має використання надійних
цементів для фіксації.
У цих випадках завжди краще виконувати фіксацію за допомогою модифікованих/
гібридних СІЦ (RelyX Luting 2) або самоадгезивних композитних цементів - RelyX
Unicem. – які мають високу міцність, резистентність на злам і нульову розчинність.
Фіксація суцільнокерамічних конструкцій
При використанні безметалової кераміки для вибору методу і матеріалу фіксації

необхідно враховувати в першу чергу вид конструкції. Загальновідомо, що вініри, вкладки,
накладки, традиційні суцільнокерамічні коронки фіксують тільки адгезивним способом,
при якому відбувається взаємна стабілізація керамічної конструкції і зубних тканин.
Процес адгезивної фіксації є досить складною і трудомісткою процедурою, що вимагає
чіткого виконання всіх технологічних етапів згідно інструкції.
Використання кофердама рекомендується практично у всіх випадках адгезивной фіксації
як вкладок, так і вінірів.
Адгезивну фіксацію вкладок і накладок, ендокоронок, необхідно здійснювати
на композитний цемент подвійного твердіння, оскільки режим додаткової хімічної
полімеризації забезпечує повне затвердіння матеріалу в тих ділянках, куди не
проникає світло. Наприклад, RelyX ARC в комбінації з нанонаповненим адгезивом Single
Bond 2 забезпечує високі показники адгезії, надійну герметизацію дентинних канальців і
довготривалу стабільність гібридного шару під впливом оклюзійних навантажень. Для
фіксації вінірів використовують цементи світлового твердіння з пробними пастами, що
дозволяють побачити майбутній результат фіксації на етапі припасування. (RelyX Veneer
Cement, Variolink, т.п.).Також дуже успішно можна використовувати і текучі композити
для фіксації вінірів. Наприклад, текучий нанокомпозит Filtek Supreme XT має достатньо
широку кольорову гаму - 12 відтінків! Використовуючи одноетапну техніку «all at once»
фіксації вінірів, можна значно скоротити час у цій складній клінічній процедурі.
Суцільнокерамічні конструкції з посиленим каркасом (Empress 2, Vita InCeram,
WohlCeram, Cercon, Procera) не вимагають складного процесу адгезивної фіксації і можуть
бути надійно зацементовані за допомогою традиційних СІЦ, модифікованих гібридних
СІЦ або самоадгезивних композитних цементів. Найбільш оптимальним варіантом
фіксації тут є RelyX Luting 2, або RelyX Unicem.
RelyX Luting 2 - гібридний СІЦ модифікований смолами, має низький коефіцієнт
розширення і нульовий коефіцієнт водопоглинання, поряд з високою резистентністю на
злам, володіє хорошими маніпуляційними властивостями - зручність змішування і
дозування завдяки клікер-системі і консистенції пата-паста. Тривалий робочий час
дозволяє фіксувати кілька конструкцій одночасно (6-8 коронок). Легке видалення
надлишків відбувається навіть після повного затвердіння матеріалу, хоча в анатомічно
важкодоступних ділянках (дистальні поверхні молярів) краще відразу видаляти надлишки
за допомогою суперфлоса. Після видалення надлишків, краї коронок рекомендовано
покрити гліцериновим гелем з двох причин - для запобігання зайвого поглинання вологи і
для усунення інгібування матеріалу киснем. Часто той факт, що замішаний RelyX Luting 2
дуже довго не застигає на блоці для змішування, викликає в багатьох лікарів
недорозуміння. Насправді, відбувається значне інгібування матеріалу, що містить смолу
Bis-GMA, киснем через обширний контакт з навколишнім середовищем, чого не
відбувається при фіксації в ротовій порожнині, де і вища температура, і герметизм країв
коронки обмежує доступ повітря.
Також завдяки білому опаковому відтінку RelyX Luting 2 дозволяє маскувати
потемнілі культі при фіксації коронок з пресованої склокераміки.
VІ. План і організаційна структура заняття
№ Етапи заняття Методи контролю та Матеріали Рівень Час

п/п навчання і методичне засвоєння хв.
забезпечення
1 2 3 4 5 6
І. Підготовчий етап
1 О р г а н і з а ц і й н и й Слухають Академічний 2 хв
момент журнал
2 Постановка Відповідають 3 хв
учбових цілей і Слухають
мотивація Записують
3 Контроль Тести контролю Тести контролю П-Ш
вихідного
рівня знань
План:
-класифікація -рішення ситуа- П
цементів; ційних задач;
-складові -індивідуальне П-Ш 20 хв.
частини цемен- усне опитування;
тів; -питання для П
-вимоги до письмової відповіді
цементів;
-послідовність
маніпуляцій при
здаванні про-
тезів;
-ускладнення.
ІІ. Основний етап
1 Демонстрація П-Ш
хворого
по темі
2.Самостійний Збір анамнезу Історії хвороби, 40 хв.
клінічний постановка діаг- цементи
прийом н о з у, п р а к т и ч н и й інструмент і
хворих тренінг матеріали для
цементування
протезів
ІІІ. Заключний етап
1 Контроль і корекція П е р е в і р к а к у р а ц і ї Історії болез-ни, Ш 3 хв.

кінцевого рівня хворих (правиль-ність задачі, эта-
вмінь та навиків вед е н н я м е тод и ч н о ї лоны відповідей
доку-ментації), форму-
в а н н я д і а г н о з у,
складення плану
обстеження і ліку-вання.
Клінічний
розбір складних хворих,
обговорення ходу
маніпуляції.
Вирішення клініч-них
задач.
Підведення Слухають
2 Підсумків Академічний Ш 3 хв.
журнал
Домашнє завдання Слухають, записують
3 Орієнтовні карти для
самостійної Ш 2 хв.
роботи з літературою
VІІ. 1.1. Питання для контролю для підготовчого етапу заняття
Питання Еталони відповідей

1. Яке співвідношення порошку та 2:1
рідини при змішуванні цементу?
2. Який проміжок часу рекомендують

функціонально не навантажувати 1,5-2,0 години
протез після цементування?
3. Від яких районів залежить - складу цементу;

туживлення цементу? - дисперсності порошку;
- температура навколишнього середовища,
тривалості замісу;
- густота консистенції підготовленого тіста;
- тривалості замішування.
4. Назвіть складові частини Вісфат- Порошок:

цементу - окис цинку – 82,5%;
- окис магнію – 10,0%;
- окис кремнію - 3,5%;
- окис алюмінію, заліза – 4,0%.
Рідина:
- окис фосфору – 41,0%;
- окис цинку – 10%;
- окис алюмінію – 4,5%;
- вода – 44,5%.
5 . Н а з в і т ь с к л а д о в і ч а с т и н и Склопорошок (кварц, оксид, алюміній,

склоіномерного цементу фторідкальцію, фо сфат алюмінію,
фторіднатрію).
Сополімерная кислот а (т риненасичені
карбонові кислоти-акрилова, ітаконова,
мелаїнова).
VІІ. 2.1. Орієнтовна карта для формування професійних навиків
Учбове Послідовність виконання дій при оволодінні навиками Вказівки

завдання
Оволодіти Усадити пацієнта в крісло, накрити серветкою,
послідовністю дати прополоскати порожнину рота.
маніпуляцій Підготувати необхідні матеріали і інструменти
при здаванні до цементування:
(цементуванні) - виготовити ватні валики;
незнімних - обробити коронки ватними кульками перекису Звернути увагу на
зубних водню, спиртом, висушити повітрям; підготовку хворого
протезів - насипати на дощечку порошок цементу та до маніпуляцій
налити рідину;
- обкладають ватними валиками зуб, обробляють Акцентувати на
спиртом, висушують; важливості кожного
- замішують цемент і вводять в штучну коронку; етапу
- ко р о н к у н а д і в а ю т ь н а о п о р н и й зу б ,
проштовхуючи в напрямку до шийки, з тим щоб
вона охопила зуб так само, як вона, охоплювала
його без цементу;
- запропонувати пацієнту зімкнути зубні ряди
поки твердіє цемент;
- видалити залишки цементу.
VІІ. 3. Матеріали контролю для завершального етапу заняття
VІІ. 3.1. Питання
1. Класифікація матеріалів для фіксації незнімних протезів.

2. Властивості цементів для фіксації незнімних конструкцій
3. Властивості композитних систем для фіксації .
4. Класифікація адгезивних систем.
5. Ускладнення та помилки допущені під час фіксації незнімних конструкцій.
VІІ. 3.2. Тести
VІІ.4.1. Орієнтовна карта для організації роботи з учбовою літературою по темі:

«Матеріали для фіксації незнімних зубних протезів»
Учбове завдання Вказівки до завдання Примітки

Вивчити:
- Класифікацію матеріалів для
фіксації незнімних
конструкцій;
- Показання до використання
різних матеріалів для фіксації;
- К л а с и ф і ка ц і ю а д ге з и в н и х
систем;
- Єт апи фікс ації штучної
коронки на полікарбоксилатний
цемент;
- ускладнення і помилки
допущені під час фіксації
штучних коронок.
1. Абалмасов Н.Г. Ортопедическая стоматология. (издание восьмое)/ Н.Г. Аболмасов,

Н.Н.Аболмасов, В.А. Бычков, А. Аль-Хаким – М.: МЕДпресс-информ,- 2013.- 512с.
2. Г. Шиллинбург-младший Основы несъемного протезирования. Москва, 2008, 121
3. Бернард Смит, Лесли Хоу. Коронки и мостовидные протезы в ортопедической
стоматологии. Москва. «Медпресс-информ»,2010,-344с.
4. Жульев Е.Н. Несъемные протезы: теория, клиника и лабораторная техника/Е.Н. Жулев-
МИА,-2010. – 488с.
5. Лебеденко И.Ю. Ортопедическая стоматология .Учебник/И.Ю. Лебеденко, Э.С.
Каянвраджнян,- МИА,- 2014,-640 с.3
6. МакєєвВ.Ф. Ступницький Р.М. Теоретичні основи ортопедичної стоматології
(навчальний посібник). –Львів:ЛНМУ імені Данила Галицького,2010,-394с.
7. Матеріалознавство у стоматології/ Під аг.ред. М.Д. Короля:навч.посібник для студентів
стоматологічних факультетів.-Вінниця: Нова книга.-2008 -204с.
8. Рожко М.М.,Неспрядько В.П. Ортопедическая стоматология.-К.:Книга плюс,2003.
9. Ортопедическая стоматология , Фантомный курс/Под ред.Е.Н. Жулева: учебник.-МИА,
2011,-720 с.
10. Стеклоиномерные цементы. Квинтэссенция. 1995, № 5/6, с.34-35.
11. Стеклоіномерні цементи (тенденції розвитку). Новини стоматології, 1996, № 1 (6),
С.26-32.
12. Стеклоиномерные цементы (тенденции розвития). Новости стоматологии, 1996, № 2,
С.26-28.
13. Трезубов В.Н. Ортопедическая стоматология. Прикладное материаловедение /
В.Н.Трезубов, Л.М. Мишнев, Е.Н. Жулев, В.В. Трезубов –М.: МЕДпресс-информ,-2014
-368с.
Д.м.н., професор _____________ В.П. Неспрядько
“____”_____________________2020 р.
Види незнімних ортопедичних конструкцій.

Тема заняття Основні технологічні процеси при
виготовленні незнімних зубних протезів.
Сплави металів, які використовуються для
виготовлення зубних протезів, моделювальні
матеріали, вогнетривкі формувальні маси,
матеріали для облицювання (пластмаси,
композити, керамічні маси).
Курс II курс (ЇЇЇ семестр)
Факультет Стоматологічний факультет
Тривалість заняття - 3 години.

Методичну розробку підготувавли
Доцент кафедри ортопедичної стоматології НМУ Лось В.В.
та асистент кафедри ортопедичної стоматології НМУ Борисенко Д.А.
КИЇВ-2019 р.
Проблема заміщення дефектів зубних рядів, відтворення анатомічної форми зубів

та жувальної ефективності шляхом виготовлення функціонально-естетичних
суцільнолитих металевих та комбінованих мостоподібних протезів до теперішнього часу
залишається одним із найактуальніших питань в ортопедичній стоматології.
Суцільнолиті металеві та комбіновані мостоподібні протези – один із
найрозповсюдженіших видів функціональних та естетичних зубних протезів, тому знання
лабораторних етапів виготовлення, значною мірою впливають на кінцевий результат
протезування – відновлення анатомічної форми зуба та нормалізація функціонування зубо-
щелепного апарату.
П. Навчальні цілі заняття:

Рівень (α = І):
1) мати уявлення про використання різних конструкцій металевих та комбінованих
мостоподібних протезів
Рівень (α = П):
1) знати лабораторні етапи виготовлення суцільнолитих металевих та комбінованих
мостоподібних протезів;
2) знати методику виготовлення робочої комбінованої розбірної моделі
3) знати вимоги до препасування каркасу суцільнолитого металевого та комбінованого
мостоподібних протезів на робочій гіпсовій моделі.
Рівень (α = Ш):
1) оволодіти методикою моделювання воскової репродукції каркасу суцільнолитого
металевого мостоподібного протезу;
2) оволодіти методикою моделювання воскової репродукції каркасу суцільнолитого
комбінованого мостоподібного протезу;
3) оволодіти методикою побудови ливникової системи та процесом литва;
4) оволодіти методикою облицювання каркасу комбінованого мостоподібного протезу
Необхідно привити майбутнім лікарям почуття відповідальності за правильність

вибору конструкції мостоподібного протезу, необхідність знання лабораторних етапів
виготовлення суцільнолитих металевих та комбінованих мостоподібних протезів, адже від
цього залежить якість виготовлення таких конструкцій.
Предмети Знати Вміти

1. Анатомія Анатомія зубів
2. Ортопедична Лабораторні етапи - володіти методами

стоматологія виготовлення лабораторних етапів
суцільнолитих металевих виготовлення суцільнолитих
та комбінованих металевих та комбінованих
мостоподібних протезів. мостоподібних протезів.
Методи відливки каркасів. - відлити гіпсові моделі;
Методи компенсації - загіпсувати моделі в
усадки при виготовленні оклюдатор;
суцільнолитих - дати оцінку каркасу
3. мостоподібних протезів протеза, виявити недоліки та
Матеріалознавст знати як їх усунути.
во Склад та фізичні
властивості матеріалів, які
використовуються для
виготовлення
суцільнолитих металевих
та комбінованих
мостоподібних протезів
V. Зміст навчального матеріалу

За допомогою штучних коронок відновлюють анатомічну форму зруйнованих зубів
або створюють нову необхідну форму з урахуванням оптимальних функціональних і
естетичних вимог, а також для розташування фіксуючих і опорних елементів,
виготовлення мостоподібних протезів, знімних протезів, ортодонтичних, щелепно-
лицьових апаратів та інших конструкцій. Перевагою суцільнолитих конструкцій перед
штампованими є можливість забезпечити рівномірне та щільне прилягання штучних
коронок до поверхні кукси зуба, зокрема у пришийковій ділянці і створення оптимальної
маргінальної адаптації. При відновленні висоти прикусу суцільнолиті протези знаходяться
в оптимальному співвідношенні з маргінальним пародонтом, що виключає помилки у
визначенні висоти оклюзії. Технологія виготовлення і механічні властивості
суцільнолитих коронок забезпечують можливість якісного відтворення оклюзійного
рельєфу коронки і правильних співвідношень з антагоністами. Естетичність
забезпечується з можливістю відтворити природній колір зубів пацієнта за допомогою
облицювальних матеріалів.
Класифікація.
А) за функцією:
- відновлюючі;
- фіксуючі;
Б) за конструкцією:
- повні коронки;
- напівкоронки;
- екваторні;
- тричвертні;
- куксові;
- коронки зі штифтом;
- телескопічні;
В) за матеріалом виготовлення:
- з неблагородних сплавів;
- з благородних сплавів .
Одними з найпоширеніших технологічних процесів виготовлення незнімних

ортопедичних конструкцій є штамповка та лиття.
Лабораторні етапи виготовлення штампованих конструкцій:
1.Виготовлення гіпсових моделей.
2.Гіпсування моделей в оклюдатор (артикулятор).
3. Моделювання анатомічної форми зубів.
4. Виготовлення гіпсових штампів та контрштампів.
5. Виготовлення металевих штампів та контрштампів.
6.Підбір та підготовка гільз.
7.Попереднє штампування коронок.
8.Завершальне штампування коронок.
9.Відбілювання коронок.
10.Обробка, полірування та шліфування коронок.
Процесс лиття відрізняєтьсятим , що у ливарній лабораторії проводять заміну воску на

метал. Для отримання металевих деталей за допомогою лиття використовують два
способи:
1) метод лиття із моделювального воску, який вигорає;
2) метод лиття на вогнетривких моделях.
Процес лиття включає низку послідовних операцій:

1) виготовлення воскових моделей;
2) установку литникоутворювальних штифтів та створення литникової системи;
3) покриття моделей вогнетривким шаром;
4) формування моделі вогнетривкою масою;
5) виплавлення воску;
6) висушування та спікання моделі;
7) плавлення сплаву;
8) лиття сплаву;
9) вивільнення деталей від вогнетривкої маси та ливників.
Сплави металів, які застосовують при виготовленні суцільнолитих зубних протезів,

поділяють на основні (конструкційні) й допоміжні. До конструкційних сплавів належать:
Сплави з благородних металів:
1) на основі золота;
2) на основі паладію;
3) на основі срібла.
Сплави з неблагородних металів — на основі заліза:
1) хромонікелеві;
2) кобальто-хромові;
3) кобальтохромомолібденові;
4) нікелетитанові (титанонікелеві).
До допоміжних сплавів належать:
1) сплави на основі алюмінію (дюралюміній, магналій);
2) сплави на основі вісмуту (легкоплавкий мелот-метал);
3) сплави на основі міді (бронза, латунь).
Для металів найбільш характерні наступні типи кристалічних решіток:
1. Решітки куба з центрованими гранями.
2. Решітки об'ємноцентрованого куба.
3. Гексагональні кристалічні решітки.
Сплавом називається з'єднання двох або декількох металів, при якому утворюється
речовина, що володіє новими якостями, не властивими жодному з вхідних до сплаву
компонентів.
При переході з рідкого стану в твердий зв'язок між компонентами може бути різним.
По характеру цих зв'язків розрізняють три види сплавів: механічну суміш, твердий розчин
і хімічну сполуку.
Механічна суміш. У розплавленому стані сплав є однорідною масою, при твердінні
якої кожен з вхідних в неї компонентів зберігає свою кристалічну структуру і властивості.
Загальні властивості такого сплаву залежать від кількісного співвідношення компонентів і
переважають властивості того компоненту, який має кількісну перевагу в сплаві.
Тверді розчини. Сплави цього вигляду мають однорідну кристалічну структуру.
Зазвичай один з вхідних в сплав компонентів є розчинником, в кристалічну решітку якого
входять іони розчинених елементів. При рентгенологічному дослідженні твердих розчинів
виявляються єдині кристалічні решітки, що характеризують сплав. Якщо до складу
твердого розчину входять неметали, то їх атоми зазвичай розташовуються в міжатомному
просторі кристалічного решіткового сплаву.
Хімічні сполуки — сплави, що утворюються в результаті хімічної взаємодії вхідних в
них компонентів, що мають характерні цьому сплаву властивості. Наприклад при хімічній
взаємодії в розплавленому стані міді і алюмінію, алюміній вступає в хімічну сполуку з
міддю. При цьому утворюється сплав, по властивостях що відрізняється від властивостей
міді і алюмінію.
У клініці ортопедичної стоматології широкого застосування сплави металів, оскільки
чисті метали не відповідають тим вимогам, які відносяться до конструкційних матеріалів,
вони недостатньо міцні, дуже дорогі, піддаються корозії.
Сплави на основі благородних металів розділяються на:

- золоті;
- золото-паладієві;
- срібно-паладієві.
Сплави металів благородних груп мають кращі ливарні властивості та корозійну
стійкість, проте по міцності поступаються сплавам неблагородних металів.
Сплави на основі неблагородних металів включають:
- кобальтохромовий сплав;
- хромонікелеву () сталь;
- нікелехромовий сплав;
- кобальтохромомолибденовий сплав;
- сплави титану;
- сплави на основі свинцю і олова, що відрізняються легкоплавкістю.
В даний час для виготовлення суцільнолитих каркасів бюгельних протезів і часткових

знімних протезів з металевими базисами використовуються кобальтохромові сплави
(КХС).
Основу кобальтохромового сплаву (КХС) складає:
- кобальт (66—67%), що володіє високими механічними якостями, а також - хром (26
—30%), що вводиться для додання сплаву твердості і підвищення антикорозійної
стійкості. При вмісті хрому понад 30% в сплаві утворюється крихка фаза, що погіршує
механічні властивості і ливарні якості сплаву.
- Нікель (3—5%) підвищує пластичність, в'язкість, ковкість сплаву, покращуючи тим
самим його технологічні властивості. Згідно вимогам міжнародного стандарту, зміст
хрому, кобальту і нікелю в сплавах повинно бути в сумі не менше 85%. Ці елементи
утворюють основну фазу — матрицю сплаву.
- Молібден (4—5,5%) має велике значення для підвищення міцності сплаву за рахунок
додання йому дрібнозернистості.
- Марганець (0,5%) збільшує міцність, якість литва, знижує температуру плавлення,
сприяє видаленню токсичних сірчистих з'єднань із сплаву.
Благородні сплави володіють добрими технологічними властивостями, стійкі до

корозії, міцні, токсикологічно інертні. До них рідше, ніж до інших металів, виявляється
ідіосинкразія.
Чисте золото — м'який метал. Для підвищення пружності і твердості в його склад
додаються так звані легуючі метали — мідь, срібло, платина.
Сплави золота розрізняються по відсотку його змісту. Чисте золото в метричній
пробірній системі позначається 1000-ою пробою.
Сплав золота 900-ої проби використовується при протезуванні коронками і
мостоподібними протезами. Випускається у вигляді дисків діаметром 18, 20, 23, 25 мм і
блоків по 5 р. Містить 90% золота, 6% міді і 4% срібла. Температура плавлення рівна 1063°
С. Володіє пластичністю і в'язкістю, легко піддається штампуванню, вальцюванню,
куванню, а також литву.
Сплав золота 750-ої проби застосовується для каркасів дугових (бюгельних) протезів,
кламерів, вкладок. Містить 75% золота, по 8% міді і срібло, 9% платини. Володіє високою
пружністю і малою усадкою при литві. Ці якості отримують за рахунок додавання платини і
збільшення кількості міді. Сплав золота 750-ої проби служить припоєм, коли в нього
додається 5—12 % кадмію. Останній знижує температуру плавлення припою до 800° С. Це
надає можливість розплавляти його, не оплавляючи основні деталі протеза.
Моделювальні стоматологічні матеріали – це матеріали, що відтворюють

анатомічну форму зуба, протезного ложа тощо і в подальшому замінюються на метал або
пластмасу. Моделювальні матеріали являють собою різноманітні воскові композиції, що є
тимчасовими.
Вимоги до моделювальних матеріалів:
- незначна усадка (0,1- 0,15 % за об’ємом на кожний градус під час охолодження);
- добрі пластичні властивості за температури 37-40 ْ С;
- достатня твердість за температури 37-40 ْ С;
- збереження форми;
- відсутність поломок та відшарувань під час роботи з ними.
У стоматологічній практиці воски в чистому вигляді не застосовуються, а лише

суміш різних їх видів. Для отримання зуботехнічних восків створюються композиції із
природних та синтетичних восків, модифікаторів.
Природні воски поділяються на мінеральні, тваринні та рослинні. Вони
складаються із вуглеводнів, складних ефірів вищих жирних кислот та вищих одноатомних
і (рідше) двоатомних спиртів.
Мінеральні воски.
Основною складовою частиною мінеральних восків є вуглеводні.
Парафін- тверда кристалічна безколірна речовина без запаху та смаку. Отримують
шляхом перегонки високо парафінових сортів нафти і кам’яного вугілля.
Густина 0,907-0,915 г/ см, температура плавлення 42-71 ْ С. Об’ємна усадка 11-15%,
добре розчиняється в ефірі, бензині і, частково, у спирті. Використовується як компонент
зуботехнічних восків і термопластичних відбиткових мас.
Озокерит (земляний віск)- тверда смолиста речовина зі слабким запахом. Колір від
темно-зеленого до бурого. Щільність 0,85- 0,93 г/см, температура плавлення 65 ْ С.
Використовується як компонент деяких воскових сумішей.
Церезин- тверда речовина білого або жовтого кольору. Температура плавлення 60-80 ْ
С, щільність 0,91- 0,94 г/см. Отримують шляхом термічної обробки озокериту у
присутності сірчаної кислоти. Добре розчиняється у багатьох органічних розчинниках
(бензин, хлороформ, ацетон). Входить до складу багатьох воскових композицій,
підвищуючи температуру плавлення, твердість і в’язкість.
Монтановий віск- отримують із розчиненого бурого вугілля. Складається з ефірів
вищих спиртів. Температура плавлення 73-80 ْ С. Використовується як добавка до
зуботехнічних воскових композицій для підвищення температури плавлення і твердості.
Тваринні воски.
Тваринні воски складаються з ефірів, кислот, вуглеводнів та смол.
Бджолиний віск має найбільше практичне значення із усіх тваринних восків. Він
жовтого кольору, набуває еластичності за температури 36-38 ْ С, температура плавлення
62-64 ْ С. Добре розчинний у бензині, хлороформі, ефірних оліях. Поліпшує пластичність
та моделювальні властивості воскових композицій.
Стеарин- дрібнозерниста, напівпрозора тверда речовина білого кольору, масна на
дотик. Отримують шляхом переробки (гідролізу) баранячого жиру.
Температура плавлення 68-71 ْ С. Добре розчинний у бензині та хлороформі.
Уводиться до складу воскових композицій для зниження пластичності. Стеарин є основою
для отримання різних полірувальних паст.
До тваринних восків належать також китайський віск, спермацет, ланолін.
Рослинні воски.
Рослинні воски мають у своєму складі ефіри, кислоти, вуглеводні та смоли.
Представниками рослинних восків є карнаубський, японський, канденільський.
Карнаубський віск виготовляється із листків пальмового дерева, яке росте у Бразілії.
Він жовто-зеленого кольору, за запахом нагадує сіно. Набуває еластичності за температури
40-45 ْ С, плавиться за температури 80-96 ْ С, добре розчиняється в ефірі та киплячому
спирті. Застосовується як моделювальний матеріал. Входить до складу зуботехнічних
воскових композицій, підвищує твердість та температуру їх плавлення.
Японський віск виготовляють із плодів воскових дерев, які ростуть у Японії та інших
східних країнах. Він жовто-зеленого кольору, в звичайних умовах це тверда крихка
речовина, в підігрітому стані – дуже ліпка. Набуває еластичності за температури 34-36 ْ С,
температура плавлення 52-53 ْ С. Його уводять до складу зуботехнічних воскових
сумішей для підвищення їх твердості та температури плавлення.
Канденільский віск складається із 40-60% парафінових вуглеводнів, а також вільних
спиртів, складних ефірів та кіслот. Температура плавлення 68-73 ْ С. Використовується для
підвищення твердості зуботехнічних восків.
Синтетичні воски.
Належать до групи штучно отриманих речовин, за властивостями аналогічні
природним воскам. Характерною рисою їх є стабільність фізико-механічних властивостей.
Розрізняють такі групи синтетичних восків:
- поліетиленові;
- поліоксиетиленглікольні;
- галогенізовані вуглеводні;
- гідроенізовані;
- воскові ефіри.
Модифікатори.
Це речовини різної природи, додавання яких дозволяє змінювати в той чи інший бік
властивості воскових композицій. Як модифікатори використовують різни смоли.
Воскові композиції залежно від призначення ділять на воски:

- базисні
- бюгельні
- моделювальні для незнімних протезів
- воски литтєві
- воски для вкладок
- профільні воски
- воски липкі.
Віск базисний.
Випускаються воскові композиції під такою ж назвою у вигляді прямокутних
пластинок розміром 170 х 80 х 1,8 мм, рожевого кольору. Температура плавлення 50-63 ْ С,
температура, за якої набуває віск набуває еластичності, 36-40 ْ С. Використовується для
моделювання базисів знімних протезів, виготовлення індивідуальних ложок, базисів з
оклюзій ними валиками, для проведення допоміжних робіт під час конструювання
штучних зубних рядів.
Віск бюгельний.
Випускається у вигляді паличок, пластинок круглої форми діаметром 82 мм,
товщиною 0,4-0,5 мм. Воскові профільні стержні діаметром від 0,8 до 2,6 мм. Температура
плавлення 58-60 ْ С. для моделювання деталей бугель них протезів використовується
стандартна форма формодент, яку заповнюють розтопленим воском. Бюгельний віск має
добру пластичність і добре піддається формуванню на моделі. Круглі пластинки
бюгельного воску використовуються для створення проміжного шару під час моделювання
каркасів бюгельних протезів.
Віск для моделювання незнімних протезів.

Випускається у вигляді чотиригранних призм розміром 40 х 9 х 9 мм або 6 х 6 х 45 мм,
синього кольору. Застосовується для моделювання проміжної частини мостоподібного
протеза, відтворення анатомічної будови зуба під час виготовлення штампованих коронок.
Температура плавлення 60-75 ْ С. Усадка під час затвердіння у температурному інтервалі
8-20 ْ С становить 0,1 % об’єму.
Воскову композицію «Модевакс» використовують у вигляді прямокутних брусків
червоного, зеленого або синього кольорів розмірами 40 х 9 х 9 мм. Основне її
призначення-моделювання суцільнолитих незнімних мостоподібних конструкції.
Для моделювання куксових вкладок випускається воскова композиція «Лавакс» у
вигляді ланцетоподібних паличок зеленого або синього кольору - для моделювання
металевих деталей. Воскова композиція «Лавакс» має температуру розм’якшення 55-60 ْ С,
за температури 37 ْ С твердіє.
Липкий віск випускається у вигляді циліндричних стержнів довжиною 82 мм та

діаметром 8,5 мм, темно-коричневого кольору. Зольність складає 0,2 %, температура
плавлення 65-70 ْ С.Основне його застосування у зуботехнічних лабораторіях – тимчасове
склеювання частин протезів перед паянням. Основною складовою цієї композиції є
каніфоль, яка підвищує адгезію воску до металів, фарфору, гіпсів.
Ливарні воскові композиції використовуються для воскових репродукцій під час

відливання металевих конструкцій для моделювання ливникових систем. Випускаються
ливарні воскові композиції під назвами «Формодент ливарний», «Формодент твердий»,
«Восколіт- 1», «Восколіт -2»,
«Восколіт-3».
Моделювальні пластмаси.
“Pattern Resin LS” фірми GC (Японія) – моделювальна пластмаса изького ступеня
усадки.
Показання для використання:
- з’єднувальні елементи (телескопічні коронки, балки, атачмени, штампики)
- моделювання коронок і мостоподібних протезів: вкладки, накладки адгезивні
мостоподібні протези;
- паяння: тимчасова фіксація перед паянням.
- моделювання каркасів частково знімних протезів.
- робота на імплантатах: моделювання опорних елементів, супрастуктур, прикусних
співвідношень.
- електроосадження (гальванопластика) – виготовлення пластмасових штампиків для
техніки гальванопластики.
Характерні особливості:
- низька полімеризаційна усадка;
- оптимальна текучість;
- висока адгезія до попередньо полімеризованих шарів пластмаси.
Переваги:
- ідеальне припасування і точність литва;
- легке і точне нанесення матеріалу, легкість моделювання;
- швидке затвердіння, економне використання матеріалу;
- чиста гомогенна поверхня литва, висока міцність
- добра оброблюваність твердосплавними борами і фрезами;
- просторова стабільність параметрів виготовлених штампиків.
Формування – це процес виготовлення вогнетривкої форми для лиття металів, а

формувальна маса слугує матеріалом для цієї форми.
Форма для лиття (муфель) – це спеціально виготовлена вогнетривка оболонка,
внутрішні стінки якої за своїми обрисами відповідають обрисам репродукції майбутнього
каркасу. Окрім основної порожнини (муфель) містить додаткові, так звані службові
порожнини додаткових живильників, газовідвідних каналів та ін.
Основними компонентами формувальних мас є вогнетривкий дрібнодисперсний

порошок і зв’язуючі речовини в рідкому стані.
Формувальні матеріали повинні мати наступні властивості:
- забезпечувати точність лиття в тому числі чітку поверхню відлитого виробу;
- легко відокремлюватися від відливки, не «пригораючи» до неї;
- тверднути у межах 7-10 хвилин;
- створювати газопроникну оболонку для поглинання газів, що утворюються при литті
сплавів металів;
- бути достатніми для компенсації усадки твердіючого метала коефіцієнтом
термічного розширення.
У стоматологічній практиці найчастіше застосовують одноразові форми для лиття.

Залежно від того, який метал використовується для лиття і яка формувальна маса
застосовується для виготовлення опоки, стінки останньої можуть бути одно - або
двошарові. Одношарові опоки використовуються як правило тоді, коли метал, який
заливають, має не надто високу температуру плавлення (латунь, сплави золота та ін.).
Двошарові й багатошарові опоки частіше застосовуються для відливки моделей із
нержавіючих сталей, кобальтохромових, нікелехромових, титанових та інших сплавів із
високою температурою плавлення.
Як основний компонент більшості вогнетривких сумішей використовують діоксид
кремнію та його модифікації. Для утворення опоки порошкоподібний вогнетривкий
матеріал змішують із рідким зв’язувальним компонентом різної хімічної природи. Залежно
від зв’язувальної речовини всі формувальні матеріали поділяють на силікатні, сульфатні
( гіпсові) і фосфатні.
Гіпсовий формувальний матеріал складається із гіпсу ( 20-40 %) і оксиду кремнію.

Гіпс в цьому випадку є зв’язуючим. Оксид кремнію, що виступає у якості наповнювача,
надає масі необхідну величину усадочної деформації і теплостійкість. Приготування
формувальної маси супроводжується збільшенням об’єму, що забезпечує компенсацію
усадки відливки. Так, наприклад, усадка золотих сплавів, яка складає 1,25-1,3 % об’єму,
повністю компенсується розширенням формувального матеріалу.
В якості регуляторів швидкості затвердіння і коефіцієнта температурного
розширення в суміш додаються 2-3 % хлориду натрію чи борної кислоти. Замішується
маса на воді при температурі 18-20 градусів. Номінальна температура розігрівання форми
подібного складу до заливки метала складає700-750 градусів. Ці форми непридатні для
отримання заливок із нержавіючої сталі, температура плавлення якої 1200-1600 градусів,
внаслідок руйнування гіпсу, а тому їх використовують для лиття виробів із сплавів золота.
Фосфатні формувальні матеріали складаються із порошку (цинк–фосфатний

цемент, кварц молотий, кристобаліт, оксид магнію, гідрат оксиду алюмінію та ін.) і рідини
(фосфорна кислота, оксид магнію, вода, гідрат оксиду алюмінію). Зв’язувальною
речовиною є крупинки кварцу чи кристобаліту.
Ці матеріали компенсують усадку при охолодженні нержавіючих сталей, які мають
температурний коефіцієнт об’ємного розширення близько 0,027 градусів-1. Недоліком слід
вважати відсутність здатності гігроскопічного розширення, тому випалювати воскову
модель слід поступово підвищуючи температуру, щоб уникнути розтріскування форми та
псування її газовими пухирцями, що виникають під час розпаду залишків воску.
Силікатні формувальні матеріали майже витіснені фосфатними матеріалами. Вони

відрізняються високою термостійкістю і міцністю. Їх використання викликано
використанням КХС і нержавіючої сталі. Крім гіпсу і фосфатів в якості зв’язуючих тут
використані кремнієві гелі. Із органічних сполук кремнію частіше використовують
тетраетил ортосилікат, який легко гідролізується із утворенням при прокалюванні
кінцевих продуктів у вигляді двоокису кремнію.
В’яжуча рідина силікатної формувальної маси складається із суміші етилового
спирту, води і концентрованої соляної кислоти, куди поступово введений етил силікат. В
якості вогнетривкої складової частіше використовують кварц, маршаліт, корунд,
кристобаліт та ін.
Силікатні формувальні маси відрізняються великим коефіцієнтом термічного
розширення. Для забезпечення точності лиття необхідно дотримуватися правильного
співвідношення між порошком і рідиною. Оптимальне співвідношення, що забезпечує
компенсацію усадки форми, складає 30 г рідини і 70 г порошку. Час твердіння матеріалу
складає 10-30 хв.
Найпоширенішою у зубопротезній справі для виготовлення коронок та облицювання

незнімних зубних протезів є пластмаса «Синма-М». Це пластмаса типу порошок-рідина.
Порошок- суспензійний щеплений фтор-вмісний полімер, рідина – суміш акрилових
мономерів та олігомерів.
Пластмаса дозволяє проводити пошарове моделювання протеза масами різних
кольорів, тому її використовують як для моделювання облицювання безпосередньо на
каркасі зубного протеза, так і для пакування пластмаси в кювету.
Завдяки наявності в «Синмі-М» олігомера збільшено час маси в пластичному стані,
що дозволяє проводити моделювання названими способами.
Пластмаса випускається двох видів комплектації:

1. Порошок-дентин 8 кольорів:6, 10, 12, 14, 16, 19, 20, 24-260 г;
- порошок-емаль 2 кольорів: № 1 і № 2-40 г;
- рідина — 150 г;
- концентрати фарбників: білий (А), жовтий (Б), коричневий (В) і сірий (Г) — 40 г.
2. Порошок-дентин одного з кольорів: 4, 6, 8,10,12,14 16,19, 20, 24-2 банки по 40 г;

рідина — 40 г.
Існують пластмаси для виготовлення незнімних конструкцій зубних протезів, що

полімеризуються під дією тепла. До них належить пластмаса "Суперпонт" фірми
"Dental" (Чехія). Порошок — поліметилметакрилат, пігмент. Рідина — метилметакрилат,
стабілізатори. Використовується для виготовлення коронок, фасеток, мостоподібних
протезів, коронкової частини штифтових зубів, облицювання незнімних протезів.
До пластмас гарячої полімеризації також відносять "Аіродент-02" (Росія),
"Пиропласт".
Пластмаса "Ізозит" фірми "Vivadent" (Німеччина) має в основі уретан-диметакрилат.
Це кольоростійка та естетична маса, стійка до стирання.
Механізм з'єднання металу та пластмаси сугубо механічний. Спочатку на каркас

наносять ґрунтовий шар, конструкцію поміщають у спеціальний апарат на 5-7 хв за
температури 120 °С і тиску 6 атм. Далі по всій поверхні фунтового шару наносять
дентинну, а по різальному краю — додаткову прозору масу. Для отримання різних
відтінків пластмаси можна використовувати фарбник "Ізозит-інтенсив", що входить до
набору.
У зубній практиці для облицювання металевих частин зубних протезів широкого

використання крім акрилових пластмас та кераміки набули композиційні матеріали. Ця
група матеріалів створена з урахуванням позитивних та негативних властивостей
акрилових пластмас і кераміки й тому є проміжним і навіть альтернативним варіантом між
двома іншими видами облицювальних матеріалів. їх використовують для:
—облицювання металевих каркасів, коронок, проміжних частин мостоподібних
протезів;
—облицювання фіксаторів та імплантатів;
—облицювання чи виготовлення телескопічних коронок, атачменів;
—виготовлення вкладок, коронок, вінірів (ламінатів);
—виготовлення адгезивних мостоподібних протезів;
—виготовлення тимчасових (провізорних) конструкцій.
До позитивних фізико-механічних властивостей композиційних матеріалів належать

такі, як:
1.Висока міцність, міцність на стискання дещо нижча, ніж у фарфору, але міцність на
згинання значно вища (так, міцність на згинання у композиційних матеріалів 150—
170 МПа, у фарфору — 80—110 МПа). Міцність на стискання визначається
неорганічною частиною композиційних матеріалів, а міцність на згинання —
органічною.
2.Характеристика такого показника, як ударна міцність, свідчить, що композиційні
матеріали високоеластичні. їх модуль еластичності наближається до показників
природних тканин зубів (зокрема, до емалі), тому ці матеріали менше травмують
поверхню зубів-антагоністів і краще передають жувальний тиск на періодонт.
3.Висока твердість — визначається залежно від ступеня наповнення матеріалу
неорганічною матрицею (не менше ніж 75% об'єму) та від її якості. Неорганічними
наповнювачами можуть бути: кварц, алюмосилікатне скло, боросилікатне скло,
фарфорове борошно.
4.Композити — мають стертість у межах 8—15 мк за рік. Стійкість матеріалу до
стирання визначається кількістю та розмірами частинок неорганічного наповнювача:
чим більші частинки за своїми розмірами, тим менше стирання, і навпаки, однак
матеріал з великими розмірами частинок наповнювача гірше полірується, що
погіршує естетичні властивості облицювального матеріалу.
5.Високі естетичні якості: за рахунок значної кількості неорганічного наповнювача та
вдосконалення системи ініціації полімеризація композитів, їх кольоростійкість
значно покращилися. Матеріали мають порошки чи пасти різного кольору.
Покращення якості полірування досягається уведенням до складу композитів значної
кількості мікрочастинок розміром
меншим ніж 0,05 мкм. Швидка технологія нанесення окремих відтінків та їх
полімеризація (3—5 хв) порівняно з роботою керамічними масами.
6. Незначна питома вага: зубні протези, облицьовані композитом, значно легші, ніж
анатомічні чи покриті керамікою.
7. Незначна змочуваність матеріалу. Низка композитів, зокрема останніх поколінь,
містять в органічній матриці активні сполуки, які мають на поверхні гідрофобні групи, що
запобігає утворенню зубних бляшок на поверхні композиційного матеріалу.
8. Невисокий температурний інтервал роботи (до 50-80 °С).
Іншими перевагами композиційних матеріалів (порівняно з роботою з керамікою) є
відносна дешевизна матеріалу та комплекту апаратури для роботи.
Проблемним у роботі з композиційними матеріалами є наближення коефіцієнта
температурного розширення матеріалу до коефіцієнта температурного розширення металу
каркаса. Цей показник ближчий до коефіцієнта розширення твердих тканини зубів. Ось
чому є проблеми щодо міцності прикріплення композиту до металу.
Композиційні матеріали за механізмом полімеризації умовно поділяють на:
- хімічної полімеризації;
- світлової полімеризації;
- подвійної (хімічної та світлової) полімеризації;
- теплової полімеризації.
П ол і м е р и з а ц і я х і м і ч н и м с п о с о б ом в і д бу ва є т ь с я у п ол і м е р и з ато р а х ,
пневмополімеризаторах (за температури близько 120 °С). Полімеризація світловим
способом відбувається у приладах для фотополімеризації (за температури близько 50—90
°С).
За температурою спікання фарфорові маси поділяють на

- тугоплавкі – 1300-13790*С
- середньо плавкі – 1090-1260*С
- низько плавкі – 870-1065*С
Температура плавлення зумовлена їх складом: тугоплавкий фарфор складається із 81%

польового шпату, 15% кварцу, 4% каоліну се-редньоплавкий - із 61% польового шпату,
29% кварцу, 10% плавнів; низькоплавкий - із 60% польового шпату, 12% кварцу, 28%
плавнів! Відповідно і призначення їх різне. Тугоплавкий фарфор звичайно
використовують для виготовлення штучних зубів заводським шляхом. Се-редньоплавкі і
низькоплавкі фарфорові маси використовують для виготовлення коронок, вкладок,
мостоподібних протезів.
Залежно від сумісності з тим чи іншим сплавом для металокераміки розрізняють:
— фарфорові маси для облицювання каркасів із неблагородних сплавів;
— фарфорові маси для облицювання каркасів із благородних сплавів;
— фарфорові маси для облицювання каркасів із титанових сплавів.
За методом нанесення виділяють литтєві керамічні маси і керамічні маси, що
наносяться пензликом. Крім того, виділяють фарфорові маси для безкаркасної кераміки.
До керамічних, або фарфорових, мас ставлять вимоги, пов'язані з їх фізичними,

біологічними, технологічними та естетичними властивостями. Фізичні та технологічні
вимоги:
- невеликі об'ємні зміни у процесі спікання;
- достатня механічна міцність, стійкість до стирання після спікання;
- коефіцієнт термічного розширення фарфору (КТР) повинен відповідати або бути
дещо нижчим від коефіцієнта термічного розширення металевого каркаса, на який він буде
наноситися.
Біологічні вимоги:
- не травмувати зуби-антагоністи;
- бути нстоксичними;
- не містити компонентів, шо викликають алергійні реакції. Естетичні вимоги:
- повноцінне відтворення оптичної та кольорової гами природних зубів.
Температура спікання фарфорових мас для металокераміки знаходиться у межах

920-980 °С, а точка солідуса (початку плавлення) сплавів, які використовують, 1100-1300
°С.
Якість роботи з керамікою визначається сумісністю, урахуванням КТР сплаву та
кераміки. Оскільки кераміка має трохи нижчий КТР, ніж сплав, то в разі охолодження
сплав дещо розпирає кераміку тангенціально. Кераміка повинна повторювати термічну
поведінку металу, з яким вона «пов’язана».
Важливе значення для забезпечення міцного зв'язку фарфору з металевим каркасом

має створення якісних ґрунтового та межового шарів.
Для підвищення міцності зчеплення і замутнення до ґрунтової маси додають ТІО2,
Zn02, Sn02, оксид цирконію.
Створення межового шару між металевим каркасом і фарфоровою масою
забезпечується механічним і фізико-хімічним зв'язком. Переважаючим є фізико-хімічний.
Дифузія елементів від фарфору до сплаву і від сплаву до фарфору є чинником
утворення постійної електронної структури, на поверхні розподілу благородного сплаву і
кераміки такої структури не існує. Для покращення зчеплення фарфору із золотом
використовують спеціальні додаткові зв'язувальні агенти, які наносять на поверхню
металу перед нанесенням фарфору.
Створення окисної плівки відбувається так:
— каркас обробляють у піскоструменевому апараті;
— кип'ятять у дистильованій воді 5—7 хв.;
— прожарюють каркас у металокерамічній печі за температури 1000°С;
— знежирюють у 96% спирті;
— висушують каркас до сіро-матового кольору та наносять ґрунтовий шар фарфорової
маси.
Фірма "Bredent" (Німеччина) використовує для зв'язування металу і кераміки
спеціальний бондинг (хромо-кобальтовий), який є проміжним зчеплювальним шаром між
металом та керамікою. Спочатку суцільнолитий каркас обробляють у піскоструменевому
апараті, кип'ятять у дистильованій воді, висушують. Потім на нього пензликом наносять
одинарний тонкий шар хромо-кобальтового бондингу, замішаного на дистильованій воді.
Каркас із нанесеною масою для з'єднання поміщають у піч і спікають у вакуумі за
температури 980 °С. Суцільнолитий каркас після спікання повинен мати золотисто-жовтий
колір. Далі наносять усі наступні шари керамічної маси. Рівномірна та одноколірна окисна
плівка, утворена на верхні металевого каркаса, дозволяє запобігти одному з
найпоширенішому ускладненню — відколюванню фарфорового облицювання.
VI. План і організаційна структура заняття

№ Основні етапи заняття L Методи контролю і Матеріали Час
п/п І, ІІ, навчання методичного (хв або
ІІІ,IV забезпечення %).
1 Організація заняття І н д и в і д у а л ь н е Таблиці, 3
2 Постановка учбових цілей о п и т у в а н н я , малюнки 5
3 Контроль початкового рівня усний або 15
знань, навиків умінь: письмовий
1 ) в и д и ко н с т ру к ц і й контроль
суцільнолитого і
к о м б і н о в а н о г о
мостоподібного протеза
1) лабораторні етапи
виготовлення суцільнолитого
мостоподібного протеза;
2) методика моделювання
воскової репродукції каркасу
суцільнолитого металевого
мостоподібного протезу;
3) методика моделювання
воскової репродукції каркасу
с у ц і л ь н о л и т о г о
мостоподібного протезу;
4) вимоги до суцільнолитого
мостоподібного протеза
Основний етап
1 Формування професійних L-ІІІ Практичний Клінічний 70
навиків: тренінг – кабінет стома-
- провести лабораторні етапи тологічний,
виготовлення суцільнолитого о снащення і
к о м б і н о в а н о г о інструменти,
мостоподібного протеза; Металічний
- в и го т о в и т и в о с ко ву к а р к а с
репродукцію для мостовидного
к о м б і н о в а н и х протезу
металопластмасових Гіпсові моделі
- оцінити каркас
мостоподібного протеза на
етапі його припасування на
гіпсових моделях
Підсумковий етап
1 - ко н т р о л ь і ко р е к ц і я L-ІІІ Індивідуальний Клінічний 15
професійних умінь і навиків; к о н т р о л ь кабінет стома-
- п і д в ед е н н я п і д сум к і в практичних тологічний,
заняття – теоретичного, навиків о снащення і
п р а к т и ч н о г о , інструменти,
організаційного; ре зульт ати
- домашнє завдання виконаної
роботи
VП. Матеріали методичного забезпечення заняття

VП.1. Питання контролю для підготовчого етапу заняття
1. Які існують конструкції мостоподібних протезів?
2. З яких лабораторних етапів складається виготовлення мостоподібних протезів?
3. Які о собливо сті виготовлення во скової репродукції для комбінованих
металопластмасових мостоподібних протезів?
4. Перерахуйте які дії передбачає процес литва.
5. Які вимогам має відповідати мостоподібний протез на етапі його припасування на
гіпсових моделях?
VП.2. Орієнтовна карта для формування професійних навиків

Учбове Послідовність виконання дій при оволодінні Вказівки
Завдання навиками
Оволодіти Підготувати необхідне устаткування матеріали Звернути увагу на
методикою і інструментарій. Провести моделювання підготовку до
моделювання воскової репродукції каркасу суцільнолитого маніпуляції і
воскової металевого мостоподібного протезу згідно правила санітарного
репродукції встановлених правил. режиму
каркасу
суцільнолитого
металевого
мостоподібного
протезу
Оволодіти Провести моделювання воскової репродукції

методикою каркасу суцільнолитого мет алевого А к ц е н ту ват и н а
моделювання мостоподібного протезу згідно встановлених важливості кожного
в о с к о в о ї правил. етапу
репродукції
к а р к а с у
суцільнолитого
ком б і н о ва н о го
мостоподібного
протезу
О в о л о д і т и З’ясувати особливості різних авторських

м е т о д и к о ю методик Приділити увагу
п о б у д о в и сучасним
ливникової конструкціям
системи та
процесом литва
Оволодіти
м е т о д и к о ю З’ясувати о собливо сті різних методик П р и д і л и т и у в а г у
о б л и ц ю в а н н я полімеризації пластмас ф і з и ко - х і м і ч н и м
к а р к а с у властивостям
ком б і н о ва н о го с у ч а с н и х
мостоподібного облицювальних
протезу пластмас.
VП.3. Матеріали контролю для завершального етапу заняття

VП.3.1. Питання
1. Які матеріали використовуються для лабораторного виготовлення мостоподібних

протезів?
2. Перерахуйте особливості лабораторних етапів виготовлення мостоподібних
протезів в залежності від їх конструкції?
3. Які особливості виготовлення воскової репродукції для суцільнолитих і
комбінованих металопластмасових мостоподібних протезів?
4. Які особливості воскового моделювання проміжної частини мостоподібного
протеза?
5. Які форми проміжної частини мостоподібного протезу викорисовують у клініці?
6. Які шляхи компенсації усадки сплавів?
7. Які критерії якості литва мостоподібних протезів?
8. Я к і м ат е р і а л и в и ко р и с т о ву ю т ь с я д л я о бл и ц ю в а н н я ком б і н о в а н и х
металопластмасових мостоподібних протезів?
VП.4.1. Орієнтовна карта для організації роботи з учбовою літературою по темі:

«Лабораторні етапи виготовлення суцільнолитих і комбінованих мохоподібних
протезів»
Учбове завдання Вказівки до завдання Примітка
Вивчити:
- лабораторні етапи виготовлення
суцільнолитих та комбінованах
- методику виготовлення воскової
репродукції для суцільнолитих і
комбінованих металопластмасових Суть, методика, інструментарій
- вимоги до суцільнолитих та
комбінованах мо стоподібних
протезів;
- о собливо сті припасування
суцільнолитих та комбінованах
м о с т о п од і б н и х п р о т е з і в н а
моделях в артикуляторі.
1. Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. – К.: Книга плюс, 2003.
2. Клемин В.А. Ортопедическая стоматология. Учебное пособие /В.А.Клемин,
3. В.Е.Жданов. –К.: ВСИ «Медицина», 2010. -224с.
4. Лебеденко И.Ю. Ортопедическая стоматология. Учебник/ И.Ю.Лебеденко ,Э.С.
Каянвраджнян,- МИА, - 2014. – 640 с.3. Ортопедиче ская стоматология.
Фантомный курс /Под ред. Е.Н. Жулева: учебник. - МИА , 2011,- 720 с.
5. Аболмасов Н. Г. Ортопедическая стоматология. (издание восьмое) / Н. Г. Аболмасов, Н.
Н. Аболмасов, В. А. Бычков, А. Аль-Хаким - М.: МЕДпресс-информ, - 2013. – 512 с.
В.Н.Трезубов, Л.М. Мишнев, Е.Н. Жулев, В.В.Трезубов - М.: МЕДпресс-информ, -
2014. – 368 с.
7. Жулев Е.Н. Несъемные протезы: теория, клиника и лабораторная техника /Е.Н. Жулев -
МИА, - 2010. – 488 с.
8. Макєєв В.Ф., Ступницький Р.М. Теоретичні основи ортопедичної стоматології
(навчальний посібник). – Львів: ЛНМУ імені Данила Галицького, 2010, -394 с.
В.Н.Трезубов, Л.М. Мишнев, Е.Н. Жулев, В.В.Трезубов - М.: МЕДпресс-информ, -
2014. – 368 с.
10. Зуборотезная техника / Под редакцией М. М. Расулова, Т. И. Ибрагимова, И. Ю.
Лебеденко - ГЭОТАР-Медиа, - 2014. – 384 с.
«Затверджено»
на методичній нараді
Протокол засідання №______
Завідувач кафедри ортопедичної стоматології НМУ
Д.м.н., професор_________________________В.П.Неспрядько
«___»_______________20__ р.
Навчальна дисципліна ВВЕДЕННЯ В КЛІНІЧНУ СТОМАТОЛОГІЮ

(ОРТОПЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЯ)
Поняття про нові технологічні процеси при

Тема заняття виготовленні знімних зубних протезів:
конструювання; полімеризація пластмас
Курс ІІ курс ( ІІI семестр )
Факультет стоматологічний
Методичні рекомендації підготували:

доцент кафедри ортопедичної стоматології НМУ Василишин У.Р.
асистент кафедри ортопедичної стоматології НМУ Барановський О.В.
Київ-2019
Відомо, що порожнина рота, окрім жувальної, мовної та допоміжної дихальної функції,

виконує ще контрольну функцію, яка виражається в апробації їжі, у визначенні її фізичних
особливостей, а також смакових, температурних і інших властивостей їжі. Всі ці властивості
визначаються в результаті великої роботи аналізатора порожнини рота. Але при введенні в
порожнину рота пластинчатого протеза, який є стороннім тілом і покриває тканини протезного
ложа, порушується діяльність аналізаторів в порожнині рота. Функціональна якість знімного
протеза в цілому залежить від форми і розмірів меж базису протезів, від рельєфу зовнішньої
його поверхні і товщини, а також від якості його полірування. Тому правильне моделювання
воскових базисів забезпечує високі косметичні, фонетичні і ін. функціональні якості часткових
пластинкових протезів.
Рівень α-І
- мати уявлення про способи заміщення дефектів зубних рядів знімними протезами.
Рівень α-ІІ:
- знати лабораторні етапи виготовлення знімних протезів;
- вивчити техніку ливарного та компресійного пресування пластмас;
- знати режими полімеризації пластмас;
- навчитися проводити обробку і поліровку знімних пластинкових протезів.
Рівень α-ІІІ:
- оволодіти методикою моделювання базисів знімних протезів і підготовкою моделі до
гіпсування в кювету;
- оволодіти методикою гіпсування протеза в кювету та компресійного пресування пластмас;
- оволодіти методиками пресування пластмас методом виливання, обробки і поліровки знімних
пластинчатих протезів;
- розвивати творчі здібності в процесі оволодіння клініко-лабораторними етапами виготовлення
ЧЗП (α-ІV).
Необхідно довести до майбутніх лікарів, на скільки важливі технологічні процеси при

виготовлення знімних протезів, знання і уміння яких знадобляться при виготовленні якісних
зубних протезів.
ІV. Міжпредметна інтеграція
Забезпечуючі дисципліни Знати І-П Уміти Ш
Ортопедична стоматологія Клінічні етапи виготовлення Отримати відбитки

Матеріалознавство Моделіровочні матеріали
Зубопротезна техніка Лабораторні етапи Відлити моделі. Загіпсувати
виготовлення в артикулятор
Органічна хімія Закономірності будови Підготувати пластмасове
органів сполук тісто
ГРАФОЛОГІЧНА КАРТА
Відділення моделі від дуги оклюдатора ----------- Підготовка моделі до гіпсування
Гіпсовка моделі в контрштамп -------------- - Кінцева гіпсовка кювети
Відкриття кювети --------------------------------------- Виплавка воску
Нанесення на модель ізоляційного лаку ---------Підготовка формувальної маси
Пресування --------------------------------------------- Полімеризація протеза
Вийняти протез з кювети ------------------------------ Очистити протез від гіпсу
Обробка протеза ------------------------------------- Шліфовка протеза
Поліровка протеза --------------------------------- Заключна поліровка протеза
Після перевірки конструкції майбутнього протезу в порожнині рота у лабораторії зубний

технік виправляє всі помилки, на які вказав лікар. Якщо виправлення були значними, то
конструкцію протеза перевіряють у порожнині рота ще раз. Якщо помилки були незначними, то
після обов'язкового усунення їх протезу надають тієї товщини і форми, яка має бути в готовому
протезі. Слід пам'ятати, що якісне моделювання протеза на воску зберігає час техніка на його
оброблення, шліфування. Тому проводити цей етап слід уважно і сумлінно. Спочатку слід
переконатися, що товщина базису протеза рівномірна. Для цього протез знімають з моделі і
роздивляються його на світло, виявляючи стоншені ділянки. Надягають протез на модель і
додають віск у потрібні місця. На ділянках розміщення поодиноких зубів базис протеза з
орального боку роблять товстішим. Це пояснюється тим, що знімний протез здійснює мікро-
екскурсії, навколо природних зубів у пластмасі виникають напруження, що з часом призводять
до перелому протеза.
Піднебінну пластинку зазвичай замінюють на нову. Для цього восковий протез
приливають воском до моделі з вестибулярного боку. А з орального боку вирізають піднебінну
пластинку. Нову пластинку базисного воску розігрівають над пальником і вкривають нею
піднебіння. Місце з'єднання ретельно згладжують. Но вий базис має рівномірну товщину 1,5—2
мм (товщина поперед нього була більшою). Одночасно видаляють арматуру. Усі штучні зуби з
вестибулярного і з орального боку приливають до базису киплячим воском. Краям протеза
надають потрібної форми і товщини. Межа протеза на верхній щелепі з вестибулярного боку
моделюється широкою і заокругленою. Дистальна межа протеза, що проходить по твердому
піднебінню, моделюється гострою, щоб забезпечити плавний перехід поверхні протеза в
піднебіння. Усі межі протеза на нижній щелепі (і оральна, і вестибулярна) моделюються
широкими і заокругленими. Край протеза, що торкається природних зубів з орального боку
(дентальна межа моделюється так, щоб не створювати сходинку біля зуба. На вестибулярній
поверхні протеза моделюють міжзубні проміжки. Під час моделювання звертають увагу на
висоту шийок зубів. Шийки штучних зубів містяться на рівні природних зубів : поступово
зменшуються від центральних різців до великих кутніх зубів за винятком ікла. У проекції
коренів зубів таким чином утворюється опуклість, а між ними — заглибини. Цю рельєфність
моделюють у пришийковій зоні штучних ясен і до краю протеза не доводять. На штучному зубі
не має бути воску, що поступово закінчується на шийці. Перехід воску в зуб має бути різко
контурований, чітко окреслений скальпелем. З орального боку штучні зуби слід звільнити від
зайвого воску на 2/3. Пацієнт має відчувати язиком кожен зуб окремо, тому не можна заливати
зуби з орального боку воском. Це не тільки погіршує фіксацію зубів у кюветі, а й заважає
адаптації пацієнта до протеза, оскільки зменшує об'єм порожнини рота.
З погляду міцності протез нижньої щелепи має менш вигідну форму, ніж верхній
(невеликі розміри базису, підковоподібні форма). Тому базис протеза нижньої щелепи слід
робити більш товстим, ніж верхній (2,0—2,5 мм). Особливу увагу приділяють оральній
поверхні нижнього базису, його моделюють увігнутої форми — передбачається місце для язика.
Штучні зуби дуже ретельно звільняють від воску скальпелем а сліди воску видаляють
тампоном, змоченим у бензині. Якщо цього не зробити, штучний зуб погано триматиметься в
гіпсі після нагрівання і виплавлення воску.
У протезі нижньої щелепи базисну пластинку не замінюють на нову. Тому треба
перевірити, чи не балансує протез на моделі Якщо потрібно, розігріти базис над пальником і
знову обтиснути по моделі.
Закінчується цей етап тим, що протез приклеюють до моделі киплячим воском з усіх
країв (до природних зубів, з вестибулярного, орального боків). Воску треба набирати потроху,
щоб не розплавити межі протеза.
Коли восковому протезу надали потрібних розмірів і форми, його поверхні загладжують
скальпелем, зубною щіткою і оплавляють над полум'ям газового пальника або паяльника. Щоб
при цьому віск не потрапив на штучні зуби, модель слід тримати зубами догори, основою
донизу.
Звільняють модель від оклюдатора. Для цього злегка стукають молотком по рамі оклюдатора,
утримуючи модель лівою рукою. Зайвий гіпс зрізають.
Для переведення воскової композиції протеза в пластмасову модель разом з протезом
гіпсують у кювету. Кювета являє собою розбірну коробку, що складається з чотирьох частин:
• основа (вища частина, має П-подібні пази);
• контрформа (низька частина, має П-подібні виступи);
• дно;
• кришка.
Кювету виготовляють з латуні, дюралюмінію та інших сплавів, стійких до корозії і
деформації під час пресування. Дві стінки кювети прямі, дві — округлі. Прямі стінки
дозволяють встановити кільце кювети на бік для стікання води. Усі чотири частини кювети
індивідуально пришліфовані і змикаються лише в одному положенні. Щоб не переплутати
між собою частини кількох кювет, зберігають їх у зібраному вигляді. Усі частини кювети
мають бути промарковані з одного боку.
Перед загіпсовуванням воскового протеза в кювету модель треба підготувати. Для цього
її основу підрізають так, щоб вона без перешкод уміщувалась у кюветі, а по висоті штучні
зуби мають трохи перевищувати борти кювети. Крім того, природні зуби зрізають з
вестибулярним відкосом, звільняючи плече кламера. Від дентальної межі протеза на
природному зубі відступають 1мм, а з вестибулярного боку зрізають зуб до шийки. Це
забезпечить надійну фіксацію кламера в гіпсі і в подальшому збереже на пластмасовому базисі
чітку межу протеза на природному зубі.
Існує три способи загіпсовування протеза в кювету:
- прямий;
- зворотний;
- комбінований.
Показаннями до використання прямого способу є:
- встановлення штучних зубів "на приточці";
- повні знімні протези із фарфоровими зубами;
- лагодження протезів базисною пластмасою.
Техніка гіпсування прямим спосіб. Модель разом з протезом зволожують. Замішують
порцію гіпсу з водою і заповнюють основу кювети. Усередину кювети занурюють модель із
протезом. Видавленим гіпсом укривають вестибулярну й оклюзійну поверхні зубів, утворюючи
своєрідний валик. Оральна поверхня зубів залишається вільною від гіпсу. Доки гіпс не затвердів,
вологими пальцями згладжують його поверхню. Стежать, щоб не було зачепів. Оральну
поверхню базису гіпсом не вкривають. Валик над зубами має бути завтовшки З мм та не
утворювати навісу.
Кільце кювети і П-подібні пази потрібно звільнити від гіпсу.
Після затвердіння гіпсу кювету на 5—6 хв занурюють у холодну воду для насичення
гіпсу вологою. Далі на основу кювети надівають контрформу без кришки. Замішують нову
порцію гіпсу сметаноподібної консистенції і заповнюють кювету, постійно струшуючи її,
змінюючи нахил, постукуючи нею по гумовому виступу на гіпсувальному столі. Це
забезпечуватиме вільне затікання гіпсу і запобігатиме утворенню повітряних пор. Заповнивши
кювету, закривають її кришкою і встановлюють під прес, щоб кільця кювети щільно
зімкнулися і витіснили зайву воду і гіпс. Доки гіпс не затвердів, кювету миють під
струменем води. На кришці кювети залишають шматочок гіпсу, щоб контролювати стан
готовності гіпсу, яким заповнена кювета. Після затвердіння гіпсу кювету занурюють в окріп і
доводять віск до розм'якшеного стану. Виймають кювету з води і гіпсовим ножем обережно
розкривають кювету. Віск видаляють. Після, виплавлення воску в основі кювети лишається
модель і штучні зуби, а на контрформі — відбиток валика.
Цей метод вважається найкращим, при його використанні висота прикусу, створена на
протезі, не змінюється. Але метод має і недоліки — не виключається ймовірність відлому
гіпсового валика і випадання зубів. Цьому можна запобігти, якщо форма і товщина гіпсового
валика відповідатимуть певним вимогами.
Зворотний спосіб гіпсування протеза в кювету застосовують при встановленні зубів на
штучних яснах у часткових пластинкових протезах і в повних. Модель готують до гіпсування,
зрізаючи на моделі всі природні зуби з вестибулярним відкосом, відступивши від дентальної
межі на 1 мм. Підрізають модель з боків і по висоті. На кілька хвилин занурюють у воду.
Модель і протез гіпсують у контрформі так, щоб в гіпсі опинився лише цоколь моделі.
Восковий базис, штучні ясна, штучні зуби і кламери гіпсом не вкривають. Поверхню гіпсу
загладжують, дають затвердіти і насичують вологою. Надівають кільце основи кювети без
дна і заповнюють сметаноподібним гіпсом, запобігаючи утворенню пор. Після виплавлення
воску в контрформі залишається модель, а штучні зуби і кламери переходять в основу кювети.
Перевагою методу є простота його виконання, а недоліком - підвищення висоти прикусу на
штучних зубах за рахунок пластмасового облою, який у процесі пакування пластмаси виходить
між кільцями кювети і не дай змоги зімкнути кювету до кінця. Тому штучні зуби не
повертаються до попереднього стану, а фіксуються на відстані від моделі, що відповідає
товщині облою. Кламери теж не повертаються на своє попереднє місце, тому і їхнє положення
на зубі змінюється.
Щоб запобігти відлому гіпсових зубів під час відкривання кювети, слід з вестибулярної
поверхні гіпсових зубів при гіпсуванні утворювати плавний "під'їзд", а якщо на моделі високі
або нахилені зуби, біля шийки гіпсовим ножем робити клиноподібні заглибини і переводити в
іншу половину не тільки штучні, а й гіпсові зуби моделі.
Комбінований спосіб гіпсування протеза в кювету застосовують, коли частина зубів встановлена
"на приточці", а частина — на штучних яснах. Зуби, що встановлені "на приточці", вкривають
гіпсовим валиком. Так само можна вкрити і кламери. А зуби, що в протезі стоять на штучних
яснах, залишаються разом з базисом вільними від гіпсу. Модель гіпсують в основу кювети. У
подальшому зуби, що стояли "на приточці", залишаються разом з моделлю в основі кювети, а ті, що
стояли на штучних яснах, переходять у контрформу
Класифікація полімерів за способом пакування в кювету:
1.Пластмаси для компресійного пресування : «Фторакс», «Акрел», «Баракрил», «Етакрил».
2.Пластмаси для литтєвого пресування : «Карбодент», «Івокап».
Базисні пластмаси гарячої полімеризації –це матеріали , що використовуються для

виготовлення базисів знімних пластинкових протезів. Вони повинні мати такі
характеристики:
1) достатню міцність і необхідну еластичність, що забезпечують цілісність протеза без його
деформації під впливом жувальних зусиль;
2) високий опір вигину;
3) високий опір на удар;
4) невеличку питому масу і малу термічну провідність;
5) достатню твердість, низьку стертість;
6) індиферентність до дії слини і різноманітних харчових речовин;
7) не змінювати колір під впливом світла, повітря й інших чинників зовнішнього середовища;
8) пагубно не впливати на тканини порожнини рота й організм в цілому;
9) відсутність адсорбції харчових речовин і мікрофлори порожнини рота.
Крім того, базисні матеріали повинні відповідати таким вимогам:
1) міцно з'єднуватися з фарфором, металом, пластмасою;
2) легко перероблятися у виріб із високою точністю і зберігати додану форму;
3) легко піддаватися лагодженню;
4) офарблюватися і добре імітувати природний колір ясна і зубів;
5) легко дезінфікуватися;
6) не викликати неприємних смакових відчуттів і не мати запаху.
ЗАМІНА ВОСКОВОЇ КОМПОЗИЦІЇ ПРОТЕЗА НА ПЛАСТМАСОВУ
Виплавлення воску. Для розм'якшення воску кювету із загіпсованим у неї протезом

занурюють в окріп на 5 хв. Дуже важливо витримати час перебування кювети в окропі. Якщо
віск недостатньо розм'якшиться, при відкриванні кювети можливі ускладнення: відрив гіпсових
зубів або валиків, випадання штучних зубів з гіпсових гнізд тощо. Занадто тривале
перебування кювети в окропі призведе до того, що віск розплавиться, проникне в мікропори
гіпсу і перешкоджатиме подальшому нанесенню ізоляційних матеріалів.
Далі кювету виймають з води і встановлюють основою на стіл. Притримуючи сухою
ганчіркою контрформу, встромляють гіпсовий ніж між кільцями кювети. Обережно відкривають
кювету, дотримуючи вертикального напрямку. М'який віск підчіплюють скальпелем і
видаляють. Усі гострі краї гіпсової форми зрізають скальпелем, щоб вони не зруйнувалися в
подальшому під дією в'язкої пластмаси і не потрапили в протез. Слід також перевірити міцність
фіксації зубів і кламерів у гіпсі, цілість гіпсових зубів, надійність фіксації ізоляційних
прокладок. Зібраний віск збирають для повторного використання. Кожне кільце кювети по
черзі утримують у спеціальних щипцях (кюветотримачах) і поливають струменем окропу,
вимиваючи рештки воску і крихти гіпсу.
Якщо в процесі перевірки виявлено погану фіксацію штучного зуба, його перед
вимиванням форми слід вийняти, окремо відмити від воску і зафіксувати на клей у чистій
формі. Ізоляційні прокладки в разі поганої фіксації слід зробити нові, або надійно приклеїти
старі, якщо вони зроблені з металевої фольги.
Кювету встановлюють вертикально на бік для стікання води.
Нанесення ізоляційного шару. Для ізоляційного шару використовують матеріал "Ізокол" і
подібні до нього. Ізокол являє собою рідину рожевого кольору в темному бутлі - суміш натрію
альгінату з водою. Його наносять пензликом на обидві частини гіпсової форми. Сполучаючись з
кальцієм, ізокол перетворюється на тонку плівку. Щоб забезпечити тривале використання
ізоколу, не слід занурювати в бутель пензлик, який торкався гіпсу, і не виливати залишки
ізоколу в бутель. Зберігати ізокол слід у темному місці.
Укривають ізоколом гіпсову форму двічі: вперше - після виплавлення воску, вдруге - після
охолодження кювети. Робити це потрібно обережно, щоб не пошкодити плівки попереднього
шару і щоб ізокол не збився в кульки.
Призначення ізоляційного шару:
• перешкоджає з'єднанню гіпсу з пластмасою;
• перешкоджає потраплянню вологи з гіпсової форми в пластмасу.
Приготування пластмаси. Штучні зуби і кламери протирають ватним тампоном,
змоченим у мономері. Тампон потрібно змочити і віджати, щоб надлишки мономера не
потрапили на при-шийкову ділянку гіпсової форми і не розчинили ізокол. Тісто пластмаси
готують у витяжній шафі з увімкненою вентиляцією. Для виготовлення базисів протезів
використовують такі пластмаси: "Фторакс", "Бакрил", "Акроніл", "Безкольорова", "Акрел",
"Етакрил". Норма списування пластмаси: на 1 штучний зуб - 1 г пластмаси. Мірником може
служити кришка з мономера. З однієї кришки мономера виготовляють 7 г пластмаси.
Робота з пластмасою вимагає чистоти рук, інструментів, посуду. Замішують тісто
пластмаси в сухому скляному або фаянсовому посуді скляним або кістяним шпателем. У
склянку вливають потрібну кількість мономера, досипають полімер у співвідношенні 1 : 2 за
масою. Ретельно перемішують, накривають кришкою, щоб запобігти випаровуванню мономера.
Під час дозрівання пластмаса проходить такі стадії:
1. Гранулярна (стадія мокрого снігу або піску).
2. В'язкості (стадія довгих тонких ниток).
3. Повного набухання (тістоподібна).
4. Затвердіння (гумоподібна).
5. Затвердіння.
Формування пластмаси (заповнення гіпсової форми) проводять у третій стадії. Час
дозрівання пластмаси вказати точно не можна, бо він залежить від розміру гранул полімеру,
терміну виготовлення, умов зберігання, температури в приміщенні під час роботи. Про
готовність пластмаси до формування свідчить втрачання нею липкості (легко відстає від
стінок склянки, не липне до рук та інструментів); порція, підчеплена шпателем, утворює
широку стрічку, яка над склянкою відривається. У такому стані маса пластична і легко
формується. Подальше витримування маси недоцільне, бо вона набуває гумоподібних
властивостей і в подальшому твердіє.
Чистими вологими руками беруть потрібну кількість пластмасового тіста і надають йому
відповідної форми (для верхньої щелепи - коржа, для нижньої щелепи - валика). Кладуть пласт-
масу на штучні зуби, вкривають вологим целофаном і з'єднують обидві половини кювети.
Повільно пресують, щоб маса не витікала, перш ніж заповнить усі куточки форми, не доводячи
змикання до кінця на 1,0—1,5 мм. Розкривають кювету, знімають целофан, скальпелем
зрізають зайву пластмасу за межами протеза, додають пластмасу туди, де її не вистачило.
Остаточне пресування проводять без целофану до максимального контакту кілець кювети.
Витримують кювету під пресом 10—15 хв, поступово збільшуючи тиск. Далі кювету
фіксують у спеціальній металевій рамці (бугелі) і починають полімеризацію.
Полімеризація пластмаси
Відомо такі способи полімеризації акрилових пластмас:
- на водяній бані;
- в сухожаровій шафі;
- в апараті спрямованої полімеризації;
- в апаратах ,де створено вакуум.
Режим полімеризації залежить від заданої температури.
Для отримання виробу з високими міцностними властивостями потрібно, щоб

полімеризація суміші мономер + полімер здійснювалася в умовах, за яких досягається
найбільша щільність полімеру. До таких умов належать:
• оптимальне співвідношення компонентів суміші;
• повне дозрівання пластмасового тіста перед формуванням;
• створення і суворе дотримання температурного режиму полімеризації;
• створення необхідного тиску всередині форми.
Нагрівання зуботехнічної кювети можна проводити у воді (на водяній бані) або в
сухожаровій шафі. Режим полімеризації кожного окремого виду пластмас зазначено в
інструкції і його слід обов'язково дотримувати.
Нагрівання починають у воді кімнатної температури і повільно, протягом 1 год
підвищують температуру до 80°С. Далі швидкість нагрівання прискорюють, доводячи до 98-100°
і витримують при кип'ятінні 45-50 хв. Кювету виймають з водяної бані та охолоджують на
повітрі протягом 30 хв, а потім - у холодній воді.
Через порушення режиму полімеризації пластмаса втрачає необхідну щільність, що
знижує її міцність і призводить до різних ускладнень.
Газова пористість виникає, коли початок полімеризації відбувається в гарячій воді. Треба
пам'ятати, що реакція полімеризації екзотермічна, тобто супроводжується виділенням тепла.
Унаслідок чого температура суміші мономер + полімер усередині перевищує температуру
навколишнього середовища на 20-30 °С. Якщо температура всередині маси перевищує 100 °С,
незв'язаний мономер переходить у пароподібний стан. Але бульбашки не мають змоги
звітритися і залишаються всередині. Так виникають газові пори.
Пористість стиснення виникає у разі недостатнього тиску під час формування
пластмаси, її нестачі або пізнього формування. Унаслідок перелічених причин пластмасою не
заповнюються окремі ділянки й утворюються порожнини. Зазвичай цей вид пористості
спостерігають у кінцевих тонких частинах конструкції.
Гранулярна (мармурова) пористість виглядає як білі смуги або плями. Виникає у разі
нестачі мономера при замішуванні маси внаслідок випаровування з розкритої для контролю
кювети.
Внутрішні напруження виникають у тих випадках, коли пластмаса охолоджується
нерівномірно на різних ділянках. Тонші і поверхневі частини охолоджуються швидше за інші і
першими зменшуються в об'ємі. Ділянки напруження локалізуються також у місцях поєднання
пластмаси з іншими матеріалами (кламери, фарфорові зуби). Унаслідок внутрішніх напружень
у пластмасі можуть виникати мікротріщини, а збільшення навантаження може призвести до
руйнування виробу. Щоб запобігти з'яві внутрішніх напружень у знімних протезах, потрібно
охолоджувати кювет повільно. Причиною утворення внутрішніх напружень і тріщин є також
зміна об'єму під час водопоглинання або висихання. Акрилові пластмаси мають здатність
поглинати воду і при цьому збільшуватися в об'ємі. При висиханні спостерігають процес
стиснення. Ці обставини слід ураховувати під час користування знімними протезами —
зберігати їх поза порожниною рота тільки у воді.
Якщо скорочується час полімеризації, у пластмасовому виробі залишається велика
кількість незв'язаного мономера, який протягом багатьох років виділяється в порожнину рота,
спричинюючи "акрилові стоматити" (З.С. Василенко, 1980). Витримувати час полімеризації
доцільно ще й тому, що це знижує кількість незв'язаного мономера до мінімального рівня -
0,5%. Однак повної полімеризації мономера досягти неможливо, адже частина його молекул
завжди перебуває у вільному стані. У деяких хворих причиною токсикоалергійних проявів є
барвники пластмаси.
На стан здоров'я осіб, які працюють із пластмасою, впливає не тільки контакт зі
шкірою рук, а й вдихання парів мономера. Тому всі операції з пластмасою слід проводити
лише у витяжній шафі.
На думку М.М. Гернера і співавторів (1979), режим полімеризації не має призводити до
нагрівання пластмасового тіста понад 100°С. Для цього воду, в якій міститься гіпсова форма,
нагрівають протягом 30 хв до 65°С. Це забезпечує полімеризацію маси під впливом тепла,
що виділяється під час реакції. Унаслідок саморозігрівання (реакція полімеризації
екзотермічна) загальна температура сягає 100 °С, що забезпечує повноту полімеризації. Вода,
температура якої підтримується в межах 60-65 °С, перешкоджає зменшенню загальної
температури маси. Кювету витримують у такому стані протягом 1 год. Після цього нагрівання
прискорюють протягом 30 хв до 100°С і витримують у такому стані 1—1,5 год. Після
завершення полімеризації кювету повільно охолоджують на повітрі.
ПРЕСУВАННЯ ПЛАСТМАС МЕТОДОМ ВИЛИВАННЯ
Методи формування порошкових пластмас у тістоподібному стані в промисловості

розділяють на два види: методи компресії і методи виливання. Компресійне пресування — коли
матеріал, який формують, поміщають у форму і стискують контр-штампом. Пресування методом
виливання - коли матеріал, який формують, уводять у заздалегідь закриту форму крізь
спеціальний канал.
Критично оцінюючи метод формування базисної пластмаси шляхом компресійного
пресування, можна сказати, що в цю технологію закладена неминуча зміна форми протеза.
Пояснюється це виникненням облою - залишків пластмаси, які виходять між частинами
кювети і підвищують висоту прикусу на штучних зубах, оскільки вони "не повертаються" на
попередній рівень. За рахунок облою зміщуються кламери, якщо вони були переведені в іншу
частину кювети. Для зменшення шару облою штамп і контр-штамп у промислових умовах
виготовляють з твердих сплавів і використовують великий тиск. Однак гіпс — матеріал
неміцний і створювати велике навантаження неможливо, бо це неминуче призведе до
руйнування форми і збільшення шару облою.
Після закінчення пресування на базисний матеріал, що міститься у формі, тиск більше
не здійснюється. Тому неможливо ущільнити масу, щоб зменшити її усадку під час
полімеризації і запобігти виникненню пор.
Крім того, під час корекції оклюзійної поверхні штучних зубів у частковому протезі
фактично заново створюються взаємовідношення зубів і, отже, марно витрачається час техніка
для встановлення зубів і час лікаря та пацієнта - для перевірки конструкції протеза в порожнині
рота.
Якщо ж у частковому протезі встановлюють фарфорові зуби і застосовують
компресійний спосіб пресування, це погіршує якість протезів. Переваги методу виливання
полягають у тому, що дають змогу отримувати пластмасові вироби дуже точного розміру.
Залишки пластмаси лишаються в каналі, гіпсова форма не зазнає значного деформівного
впливу, як при компресійному пресуванні. Крізь цей канал, використовуючи стиснуте повітря,
дію пружини або еластичність гуми, можна здійснювати на пластмасу постійний тиск до
затвердіння і таким чином значною мірою компенсувати усадку, що виникає під час
полімеризації.
Правила побудови ливникової системи такі:
1. Ливники повинні мати округлу форму, щоб не перешкоджати проходженню пластмаси
крізь канал.
2. Діаметр основного ливника має бути більшим за діаметр інших ливників. Тонкі і
скривлені ливники створюють значний опір течії пластмаси і потребують
використання значного тиску, що при застосуванні гіпсових форм неприпустимо.
3. Канали ливникової системи мають бути якомога коротшими.
4. Ливник закріплюють на тій ділянці базису, де товщина воску найбільша.
5. При створенні ливникової системи слід забезпечити легкість і доступність відділення
ливників від готового протеза без пошкодження поверхні базису.
Для уповільнення активної фази полімеризації звичайних базисних пластмас
використовують охолодження. Перед змішуванням порошок і рідину, а також склянку, в якій
готуватимуть тісто пластмаси, поміщають у морозильну камеру на 10 хв. Щоб запобігти
випаровуванню мономера, після змішування рідини і порошку слід створити так званий
водяний замок. Для цього на дно чашки Петрі треба налити трохи холодної води, встановити в
неї склянку з пластмасою, зверху накрити склянкою більшого розміру і помістити в камеру
холодильника. Охолоджують також кювету, помістивши її за 20 хв до формування в
холодильник. Формування охолодженої пластмаси дає змогу зберегти в ній текучість і провести
до закінчення процесу більш якісне ущільнення.
Для пресування базисних пластмас способом виливання Е.Я. Варесом (1981, 1982)
було розроблено шприц-кювету, що складається з одно-, дво- та чотиримісної кювети і
поршневого пристрою. При гіпсуванні в нижнє кільце кювети встановлюють модель, яка
має не доходити до краю кільця не менш ніж на 10 мм. На донну частину кювети кладуть
аркуш паперу, на нього наносять невелику кількість суміші річкового піску і гіпсу (1:0,8). У
суміш встановлюють модель. Краї воскового протеза мають бути наближені до центру кювети,
де будуть встановлені основні ливники. Коли модель встановлена в кювету, між ними
додатково засипають суміш піску і гіпсу.
Сухим м'яким пензликом суміш змітають з моделі і поливають 2% розчином натрію
хлориду (кухонної солі). Через 3 хв розпочинається початкова стадія кристалізації гіпсу і
можна встановлювати вхідні ливники. Заздалегідь приготовлені воскові заготівки ливників з
діаметром 6 мм установлюють гарячим шпателем.
На восковий базис так, щоб кінці ливників сходилися в центральній частині кювети.
Крім вхідних ливників слід встановлювати з'єднувальні ливники між протезами, щоб
забезпечити більш рівномірне ущільнення пластмаси під час пресування.
Після кристалізації гіпсу на його поверхню наносять ізоляційний шар — мильну піну.
Встановлюють верхнє кільце і завантажну камеру, притискають гайками і на вібростолику крізь
іавантажну камеру заливають суміш піску з гіпсом (1:1).
Після кристалізації гіпсу знімають завантажну камеру, знімають рештки гіпсу і
занурюють кювету в окріп. Через 7 хв кювету виймають, розкривають, змивають рештки воску
і наносять шар ізоколу.
Наступним етапом є визначення об'єму порожнин у кюветі для вимірювання
потрібної кількості пластмаси. Для цього кювету слід зібрати і затиснути гайками. Взяти
100см3 води і за допомогою шприца заповнити по черзі всі канали ливників. За рештками води
визначають сумарний об'єм порожнин.
Потім кювету відкривають, зливають воду і поверхню форми знову вкривають ізоколом.
Щоб підрахувати кількість пластмаси, до об'єму води додають ще 10% порошку - для
створення резервну; 5 % - на витискання повітря між емульсійними частками порошку і ще 6 г
- на неминучі втрати (рештки пластмаси на стінках склянки, на шпателі, вихід пластмас крізь
вихідні ливники). Кількість рідини по відношенню до визначеного об'єму порошку береться у
співвідношенні 0,9:2.
Завантажувальна камера має бути абсолютно чиста і встановлена в тому положенні, яке
вона займала під час гіпсування. Щоб запобігти прилипанню пластмаси до стінок, слід зробити
ізоляційний шар з поліетиленової плівки, яка зберігається у вигляді трубки і розміщується в
камері. З тоненької алюмінієвої фольги вирізують диск d=10 мм і перекривають вихідний
отвір камери, щоб запобігти невчасному потраплянню пластмаси в отвір ливника. Диск має
перекривати отвір на 5 мм і легко рватися під тиском. Завантажувальну камеру разом з
притискною плитою встановлюють за мітками в попереднє положення і прикручують гайками
так, щоб фольга не змістилася. Після цього в камеру вставляють підготовлений циліндр з
поліетилену.
Охолоджений порошок і рідину змішують в охолодженій склянці та інтенсивно
перемішують протягом 60 с, накривають і дають пластмасі дозріти протягом 1 хв. Існують
такі стадії дозрівання пластмаси:
1) Стадія піску
2) Ниткоподібна стадія
3) Тістоподібна стадія
4) Гумоподібна стадія
5) Стадія остаточного затвердіння
Ще раз перемішують пластмасу впродовж 50—60 с до сметаноподібної консистенції і
через 30—40 с виливають у завантажувальну камеру. Встановлюють поршень і формують.
Фольга під тиском пластмаси рветься і пластмаса потрапляє в порожнини. Підкручуючи гвинт
поршня, ущільнюють масу, забезпечуючи неперервність тиску, витісняючи мономер і повітря в
гіпс.
Спочатку проводять "спрямовану полімеризацію" при температурі 60°С протягом 25—
30 хв, потім - у сушильній шафі за температури 120—130°С. Спрямовану полімеризацію
проводять з метою нагрівання кювети з боку, протилежного від того, з якого надходить
пластмаса, тобто з боку дна кювети. Завантажувальна камера, яка розташована зверху, довгий
час не нагрівається і пластмаса, що перебуває в ній під тиском, надходить до кювети,
компенсуючи полімеризаційну усадку. Тиск поршня зсередини пластмаси назовні, на
поверхню гіпсу, запобігає проникненню парів води в полімеризатор, унаслідок чого
пластмаса надмірно не насичується водою. Спрямовану полімеризацію проводять 25-30 хв,
після чого кювету переносять до сушильної шафи для "загальної полімеризації" за температури
120—130 °С протягом не менше ніж 4 год.
Після закінчення полімеризації має бути повільне охолодження, що дає змогу складним
молекулам пластмаси перебудуватися, так що майже не виникають внутрішні напруження і
міцність пластмаси практично не зменшується. Прискорене охолодження зменшує міцність
пластмаси на 12 %.
Розкривають кювету таким чином. Відкручують гайки і починають із силою обертати
поршень на занурення. Завантажена камера разом з притискною плитою піднімається над
кільцями кювети, а рештки пластмаси повністю витискаються з камери. За допомогою ножа
для гіпсу (так званого гіпсового ножа) і молотка роз'єднують кільця кювети. Моделі, що були
загіпсовані у гіпс з піском, легко звільняються руками. Пісок, який надавав міцності на
стискування в умовах кювети, у такому разі ослаблює структуру гіпсу. Вхідні ливники
зрізають і знімають протез з моделі. Моделі залишаються цілими. Після оброблення і
полірування їх можна загіпсувати в оклюдатор в тому положенні, яке після перевірки було
дозволено лікарем. У такому вигляді протези передають до клініки.
Фірма "Івоклар" пропонує спеціальні пристрої для пресування пластмас у кюветі способом
виливання, а також спеціальні базисні пластмаси пролонгованої дії.
Пластмасовий протез видаляють з кювети після повного її охолодження. Для цього
кювету звільняють з бюгеля і за допомогою гіпсового ножа і молотка знімають дно і кришку
кювети. Обережно роз'єднують кільця кювети. Кожне кільце по черзі встановлюють у
спеціальний прес для видавлювання гіпсу, а потім обережно звільняють протез з гіпсового
блоку, користуючись при цьому ножем і пресом (мал. 100). Слід чітко уявляти собі форму і
розміщення частин протеза, щоб неправильним рухом не зруйнувати протез, не спричинити
деформації кламерів чи відлому пелотів. Після звільнення вестибулярної поверхні протеза слід
видалити гіпс з його оральної частини. На протезі верхньої щелепи ця частина звільняється
одним рухом. Гіпсовий ніж устромляють на ділянці бічних зубів біля дистальної межі протеза
і важелеподібним рухом легко піднімають увесь гіпс. На нижній щелепі комірковий відросток
і зуби нахилені всередину, тому намагання видалити весь гіпс одночасно призводить до руйну-
вання протеза. Щоб запобігти цьому, слід внутрішній шматок гіпсу поступово розділити на 2—
4 менші шматки, прорізавши гіпс наскрізь, і тільки потім встромити ніж між протезом і
шматком гіпсу і рухом від протеза звільнити протез.
Гіпс, який залишається на гінгівальній поверхні протеза (рештки коміркового відростка
моделі), розрізають на 4—5 фрагментів і відокремлюють кожний окремо.
Кільця кювети, дно і кришку гіпсовим ножем звільняють від крихт гіпсу і
пластмаси, миють під водою, збирають і зберігають у зібраному вигляді. Протез миють з
усіх боків під проточною водою, використовуючи зубну щітку, скальпель.
Мал. Прес для видавлювання гіпсу.
Якщо облой на межах протеза дуже тоненький, його зламують гіпсовим ножем. Якщо ж
він міцний, його спилюють на карборундовому камені, який закріплюють на шліфмоторі (мал.
101, кольорова вклейка 1). Якщо протез змодельовано правильно, перехід краю протеза в
облой добре помітний. Облой спилюють тільки до межі протеза. Підказкою служить також слід
хімічного олівця, що залишається на гінгівальній поверхні протеза. Форму країв протеза не
можна порушувати (з вестибулярного боку вони мають залишатися широкими, заокругленими,
дистальний край протеза на верхній щелепі - гострий, оральний край протеза на нижній щелепі
- широкий і заокруглений).
Особливу увагу слід приділити обробленню дентальної межі часткового пластинкового
протеза, що прилягає до природних зубів з орального боку. Якщо облой у цьому місті
товстий, металеву фрезу розміщують на оральній поверхні протеза і поступово знімають шар
пластмаси до межі (облой стає маленьким і відламується). Не можна розміщувати фрезу з боку
дентальної поверхні, бо оброблення в такому напрямку призведе до появи проміжку між
природним зубом і краєм протеза в порожнині рота.
На гінгівальній поверхні протеза гіпсовим ножем зрізають всі напливи пластмаси, що
з'явилися через наявність дрібних пор у гіпсовій моделі. Фрезою згладжують край, що
утворюється при иикористанні ізоляції кісткових утворень, торуса, екзостозів. Слід також зняти
гострі краї, що утворюються внаслідок заповнення пластмасою глибоких ніш на моделі (на
ділянці тіла мостоподібних протезів, трем між зубами, навколо шийок природних зубів) чи
заповнення заглибин у слизовій оболонці, що утворені в місцях нещодавно видалених зубів).
Далі переходять до роботи карборундовою головкою, яку закріплюють у наконечнику або
на шліф моторі.
Нею заокруглюють межі протеза і обробляють у разі потреби вестибулярну та оральну
поверхні протеза.
Після оброблення протез шліфують. Для цього використовують наждачний папір, який у
вигляді стрічки одним кінцем закріплюють у паперотримачі, і встановлюють на шліфмотор або
бормашину (мал. 104, кольорова вклейка 1). Починають шліфування великозернистим папером
і з невеликою швидкістю роботи машини. Шліфують тільки межі протеза, вестибулярну та
оральну поверхні. Гінгівальну поверхню не шліфують, щоб не порушити мікрорельєф поверхні і
не зменшити адгезії. Закінчують шліфування дрібнозернистим наждачним папером. Рухи рук
відносно протеза мають бути колоподібними, щоб не утворювати глибоких подряпин на
поверхні протеза. Для оброблення міжзубних проміжків використовують маленьку волосяну
щіточку, яку закріплюють у наконечник.
Під час шліфування не можна спилювати екватор штучних зубів або рельєф штучних
ясен. Не слід відразу починати шліфування дрібним папером, бо він швидко забивається
пластмасою і припиняє шліфувати.
Полірування протеза проводять за допомогою бавовняних фільців, жорстких волосяних
щіток, м'яких нитяних щіток і суміші пемзи з водою, що має консистенцію рідкої сметани.
Поліруванню підлягають межі протеза, його вестибулярна та оральна поверхні. Щоб протез
не перегрівався і на його поверхні не утворювалися білі смуги сухої пластмаси, суміш пемзи з
водою слід розбавити і часто занурювати протез у цю суміш для охолодження. Рухи протеза
відносно фільця і щіток мають бути колоподібними. Тримати протез треба міцно обома
руками так, щоб між ним і щітками не утворювався прямий кут, інакше протез може вирвати
з рук і він зламається від удару. Не можна споліровувати екватор пластмасових зубів. Кламери в
протезі варто закривати від щітки пальцями.
Форма акрилових пластмас ливарним методом.
Для формовки методом лиття під тиском застосовують шприц-кювету. В кришці кювети
є отвори для установки шприца та введення пластичної маси. В середині форми відтворюються
литтєві канали для підвода пластмаси до гнізда протезу. Виготовлену звичайним способом
формовочну композицію поміщують в шприц, який фіксується на кришці кювети. Після
закріплення кювети в бюгелі повільно видавлюють пластмасу за допомогою поршня шприца в
середину кювети. Приблизно через 10 хв. після заповнення форми тиск збільшується,
закріплюють поршень в статичному стані та починають полімеризацію пластмаси.
Мета полірування протеза:
1. Завдяки якісному поліруванню протеза прискорюється процес звикання пацієнта до
протеза.
2. Органи порожнини рота не травмуються.
3. Дрібні пори в протезі закриваються і він не забруднюватиметься ротовим секретом,
рештками їжі.
4. Харчові барвники не змінюватимуть колір базису і штучних зубів.
5. Збільшується міцність пластмаси.
Поліруванню підлягає також гінгівальна поверхня пелотів, які полірують, використовуючи
маленькі щіточки для наконечників бормашини. Тонкі деталі протезів (кламери Кемені,
пелоти) полірують на гіпсовому підлитку.
Під час оброблення і шліфування пластмасових протезів гаряча пластмасова стружка може
пошкодити очі, тому їх захищають спеціальними окулярами. Перед поліруванням протезів
потрібно увімкнути вентиляцію. Можна здійснювати ці маніпуляції в спеціальному коробі,
який надійно захищає і органи зору, і органи дихання техніка, одночасно залишаючи вільною
для огляду всю робочу ділянку.
Можливі помилки під час полірування:
1. Неправильне утримування протеза в руках відносно щітки може призвести до
виривання протеза з рук, його падіння і поломки.
2. Перегрівання пластмаси призводить до деформації протеза.
3. Неточне виконання етапу полірування може спричинитися до зміни форми або розмірів
базису, штучних ясен, споліровування екватора штучних зубів.
VI. План і організаційна структура заняття
№ Методи Матеріали і Рівень Час,

п/п Етапи заняття контролю і мет. забезпеч. засвоєння хв.
навчання
1 Організація заняття Слухають Академічни 1-3

й хв
журнал
2 Постановка учбової мети і 3-5
мотивація Хв.
3 Контроль теоретичної і Фронтальне Тести
практичної підготовки теоретичне контролю
студентів до теми заняття: експрес-
а)які матеріали застосовують- опитування ІІ
ся для базисів знімних плас-
тинкових протезів; 15-20
б)будова кювети; ІІ хв
в)способи гіпсування моделі
в кювету;
г)режими полімеризації ІІ
пластмаси.
Основний етап заняття
4 Формування професійних Практичний Зубопротез- ІІІ 2 год
умінь і навичок. Студенти тренінг на набора-
шляхом демонстрації вивча- торія, осна-
ють техніку гіпсування щеня,
моделей в кювету (зворотний) інструменти
Заключний етап
5 Контроль і корекція рівня Індивідуальний Обладнання, ІІІ 15-20
професійних умінь і навичок контроль Рішення хв
практичних нетипових
навичок ситуаційних
задач
6 Домашнє завдання: учбова
література по темі, основна і
додаткова

VП.1. Питання для контролю початкового рівня
знань студентів
1. Які матеріали застосовуються для базисів знімних пластинкових протезів?
2. Будова кювети.
3. Способи гіпсування моделі в кювету.
4. Відмінність зворотного гіпсування від прямого.
5. Процес полімеризації пластмас.
6. Режими полімеразації пластмас.
7. Формування (пресування і литво)
8. Послідовність обробка знімного пластинкового протезу.
9. Матеріали і інструменти, які застосовуються для обробки протезів.
VП.2. Еталони відповідей на питання контролю

початкового рівня знань
1. В ортопедичній стоматології для виготовлення базисів знімних зубних протезів
широко використовують акрилові пластмаси. Отримання виробів проводиться методом
формування з суміші полімеру і мономера. Мономер – це метиловий ефір метакрилової
кислоти. Полімер – поліметилметакрилат. Довгий час основним базисним матеріалом була
пластмаса АКР-7, в основі якої є поліметилметакрилат. В подальші роки зусиллями
вітчизняних вчених (В.М.Батовській, І.Я.Поюровськая і ін.) утворені нові сополімерные базисні
матеріали на основі акрилатов з сшивагентами. До них відносяться АКР-115 (етакрил), акрил,
фторакс, бакрил, акронія.
2. Кювета є металевою (латунною) закритою формою, яка нагадує коробку і складається

з двох половин: нижньої – більшої (вищої) – основа кювети; верхньої – меншої – контркювети.
В нижній виділяють дно, у верхній – кришку і всі ці частини щільно з'єднуються завдяки
наявності в них пазів і точно припасованих до них виступів.
3. Використовують два методи гіпсування в кювету – прямий і зворотній, але є ще і

змішаний метод (комбінований спосіб). Методика методів викладена вище.
4. При зворотному методі модель загіпсовують в контркювету і гіпсом покривають

тільки основу моделі, а воскові базис із зубами залишають відкритим. При цьому штучні зуби з
кламерами, а іноді і гіпсовими зубами, переходять в протилежну половину кювети – її основу.
5. Полімери є високомолекулярними з'єднаннями. Структура молекули полімеру

формується в результаті з'єднання між собою молекул низькомолекулярних речовин
(мономерів). Хімічний зв'язок між молекулами утворюється на місці подвійних зв'язків. При
полімеризації відбувається з'єднання (скріплення) молекул мономера в полімерні ланцюги без
звільнення побічних продуктів (вода, спирт і ін.). Процес полімеризації зворотний. При
нагріванні полімер розпадається на молекули мономера.
Стадії полімеризації:
Активація молекул мономера. Вона має місце під впливом світла, тепла або деяких
хімічних речовин-ініціаторів. У молекул мономера буває розрив подвійних зв'язків, що і є
необхідною умовою для утворення полімерних ланцюгів. Ініціатори – хімічно активні
речовини, які значно прискорюють активацію молекул мономера. Вони легко розкладаються на
активних радикалів, які вступають в реакцію з молекулами мономера. Внаслідок цього
звільнення вільні валентності, на місці яких і відбувається зростання полімерних ланок.
Друга стадія – зростання полімерної ланки. Утворення мікромолекул супроводиться
звільненням великої кількості енергії і весь процес носить характер екзатермічної реакції із
звільненням значної кількості тепла.
Третя стадія - закінчення процесу полімеризації, обрив полімерної ланки. Це трапляється,
коли припиняється дія чинників, які викликають полімеризацію.
6. Для полімеризації суміші мономер-полімер її поступово нагрівають, при цьому
температура, враховуючи характер реакції не повинна перевищувати 100 град. С. Нагріту масу
утримують і охолоджують на повітрі.
Нагріваючи субтехнічної кювети можна проводити у воді або в суховоздушній печі.
У воді нагрів проходить від кімнатної температури до 80 град.С протягом 60-70 хв., потім нагрів
прискорюють і доводять температуру до 100 град.С. Кювету утримують в кип'яченій воді 50-60
хв., після цього в цій же воді охолоджують.
При даному режимі полімеризації формується найщільніша структура пластмаси,
зменшується можливість утворення пір, внутрішньої напруги, тріщин. Особливості режиму
полімеризації кожній з пластмас наводяться в інструкціях по їх застосуванню.
7. При компресійному пресуванні формувальна маса (пластмасове тісто) розміщується у

форму, роз'ємні частини кювети з'єднується і поміщається під прес. Пресування проводиться з
метою повного заповнення форми і ущільнення маси. Формувальна маса повинна постійно
знаходиться під тиском, що сприяє формуванню більшої щільної структури пластмаси і
зменшує усадку.
Отримати виріб з пластмаси можна також методом литва під тиском – ін'єкційне
формування. Литво під тиском проводять в спеціальних апаратах, які є шприцом-прес і
спеціальними кюветами, куди пластмасове тісто вдавлюється через литникові канали. Однією з
переваг цього методу це те, що формувальна маса в ході всього процесу полімеризації
знаходиться під тиском. При цьому через літники у форму може поступати певна кількість
маси, що дає можливість значною мірою компенсовати усадку.
Для формування зубних протезів методом литва під тиском можуть бути використані
акрилові пластмаси, полікарбонати, вінілакрилати та ін.
8. Обробку протеза починають з видалення пластмасових виступів і залишків пластмаси,

яка потрапила при формуванні в щілині між половинками кювет. Їх видаляють за допомогою
фрез і карборундового каміння на шлейфмашині, а також лобзиків і напилків переважно
стежать, щоб не порушити товщину базису і його меж.
Після такої обробки шліфують протез за допомогою наждачного паперу – спочатку з
великими зернами наждаку, потім дрібними.
Наступна обробка протеза проводиться на шліфувальному моторі з фетровими або
товстими конічними фільцями із застосуванням абразивних матеріалів (пемза, терта цеглина).
Замінюючи фільц на жорстку щітку, продовжують шліфування до отримання гладкої
поверхні протезу.
Відшліфовану поверхню протезу полірують за допомогою м'якої щітки і розведення у
воді дрібнонатертої крейди або гіпсу з жиром.
Поверхню протеза, направлену до слизової оболонки і до сусідніх зубів, після
обережного зняття (напилком, штихелем) залишків пластмаси злегка оброблюють тільки
жорсткими і м'якими щітками. Металеві частинки протеза полірують за допомогою фільців,
м'яких щіток і полірувальної пасти.
Після закінчення полірування протез ретельно миють в холодній воді з милом,
витирають і передають в клініку.
9. Матеріали і інструменти, які застосовуються для обробки протезів (відповіді дивися
вище).
VП.2.1. Орієнтовна карта для формування професійних навиків

Учбові завдання Послідовність виконання дій при оволодінні Вказівки
навичками
Звільнити модель від Для цього злегка стукають молотком по

оклюдатора рамці оклюдатора, утримуючи модель лівою
рукою
Оволодіти технікою за Підготувати необхідні матеріали т а Акцентувати на
г і п с у в а н н я м о д е л і інструменти до гіпсовки. важливості кожного
зворотнім способом - Приготовлену модель кладуть на 5 хв в етапу.
холодну воду.
- П от і м з а н у р ю ют ь в ко н т р к ю ве ту
заповнену до половини гіпсом в центрі
кювети.
- Після затвердіння кювету з моделью
кладуть на 5-7 хв у воду.
- Знявши кришку з о снови кювети Зверніть увагу на
з’єднують її з контркюветою і заповнюють щільність змикання
свіжозамішаним гіпсом.
- Закривають кришкою і ставлять під прес.
Оволодіти технікою по - Виплавлення воску.
заміщенню во скової - Нанесення ізоляційного шару. Акцентувати на важ-
композиції на - Приготування пластмаси. ливість температур-
пластмасову - Формування пластмаси. ного режиму
- Полімеризація пластмаси.
Оволодіти технікою - Механізм обробки після видалення з
обробки протезів кювети. Звернути увагу на
- Шліфування протезу. якість поліровки
- Полірування пластинкового протезу.
VП.3.1. Матеріали контролю для завершального етапу заняття

VII.3.1. Питання
1. Які клініко-лабораторні етапи виготовлення часткових пластинчатих протезів.

2. Можливі розміщення клакерів у протезі. Камерні лінії, їх застосування на верхній і
нижній щелепі.
3. Способи встановлення штучних зубів.
4. Мета й етапи остаточного моделювання воскової конструкції.
5. Вимоги до кювети, її складники.
6. Показання до застосування гіпсування воскової композиції прямим, зворотнім
комбінованим методом, переваги і недоліки.
7. Перелік базисних пластмас, стадії дозрівання пластмаси.
8. Режим полімеризації пластмас.
9. Переваги пресування базисних пластмас методом виливання.
10. Можливі помилки під час полірування.
VП.4.1. Орієнтовна карта для організації роботи з учбовою літературою по темі:

«Технологія виготовлення часткового знімного протезу»
Учбове завдання Вказівки до завдання Примітки

Вивчити:
1. Клінічні етапи виготовлення
часткового знімного протезу.
2. Лабораторні етапи:
- підготовка моделі до гіпсування;
- кінцева гіпсовка; - зворотнім, комбінованим,
- виплавка воску; метод виливання;
- підготовка формувальної маси; - стадії дозрівання;
- полімеризація протеза; - режими полімеризації;
- очистка протезу від гіпсу;
- шліфовка протеза; Мета полірування
- заключна поліровка.
Ситуаційні задачі
1. Хворому Н. 47 років виготовлений частковий знімний протез на верхню щелепу.

Фронтальна група зубів встановлена на приточці.
Який спосіб гіпсування воскової композиції протеза необхідно застосувати?
Варіанти відповідей:
А. Прямий
В. Зворотній
С. Комбінований
Д. Безпосередній
Е. Лабораторний.
Правильна відповідь: С.
2. Після звільнення полімезированого протезу з кювети знайдено значне прилипання

шару гіпсу.
Який технічний етап при замісі воску пластмасою пропущено?
Відповідь: пропущений етап нанесення ізоляційного лаку на гіпсову поверхню.
3. Після очищення протеза від гіпсу виявлено, що край протеза значно перевищує
намічені межі.
Що необхідно зробити для доведення меж до нормальних розмірів?
Відповідь: застосовуючи металевий фрез для пластмаси поступово довести межі протеза до
намічених.
ЛІТЕРАТУРА
Учбова основна
1. Стоматологія у 2 книгах. Підручник / М.М. Рожко, І.І. Кириленко, О.Г.Денисенко. –
Медицина, 2018. - 992 с.
2. Пропедевтика ортопедичної стоматології і П.С.Фліс. - Медицина, 2014. – 328 с.
3. Дойников А. И. Зуботехническое материаловедение. Учебник/ А.И. Дойников,
В.Д. Синицын. - М.: Медицина, 2011. - 208 с.
4. Ортопедическая стоматология / Н.Г. Аболмасов и др. - М.: МЕДпресс- информ, 2013. –

512 с.
Учбова додаткова
1. Словарь профессиональньїх стоматологических терминов. Учебное пособие /
Э.С. Каливраджиян, Е.А. Брагин, И.П. Рижова. - ГЭОТАР- Медиа, 2016. – 224 с.
2. Анатомия, физиология и биомеханика зубочелюстной системы. Учебник. - М,:

ГЭ0ТАР- Медиа, 2015. - 336 с.
3. Зубопротезная техника. - М.: ГЭОТАР-Медиа, 2013. - 384 с.
4. Ортопедическая стоматология. Протезирование полными сьемными протезами. - М.:

Вышэйшая школа, 2012. - 278 с.
5. Стоматология. Организация стоматологической помощи и анатомия зубов. Учебное
пособие. - М.: Феникс. 2015. -156 с.
6. Трезубов В. Н. Ортопедическая стоматология. Пропедевтика и основы частного курса:
моногр. / В.Н. Трезубов, А.С. Щербаков, Л.М. Мишнев. – М.: МЕДпресс, 2013. - 416 с.
Інформаційні ресурси
1.Офіційний сайт Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця: http://

nmu.ua/.
2.Інформаційний портал кафедри ортопедичної стоматології : http://via-futuro.org/.
3.Бібліотека Національного медичного університету.
4.Національна наукова медична бібліотека України; http://www.library.gov.ua/metodychnyi-
tsentr/.
Кафедра ортопедичної стоматології
«ЗАТВЕРДЖЕНО»
Протокол засідання № ____
Д.м.н., професор _______________ П.В. Неспрядько
“____”_____________________20_____ р.
ДЛЯ СТУДЕНТІВ ПО ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
Учбова дисципліна ПРОПЕДЕВТИКА ОРТОПЕДИЧНОЇ
Тема заняття Цифрові технології в стоматології: 3D КТ,
внутрішньоротове сканування, сканування моделей,
сканування відбитків. Програмне моделювання.
Фрезерування.
Курс ІІ курс (VI семестр)
Тривалість заняття – 3 години

Методичну розробку підготував
Доцент кафедри ортопедичної стоматології НМУ
Скібіцький В.С.
Київ-2019
I. Актуальність теми
Завдяки своїй високій точності, продуктивності та універсальності вирішуваних

завдань цифрові технології не могли не знайти застосування в медицині і, зокрема, в
стоматології. На сьогодні цифрові технології є невід’ємною частиною стоматології і з
кожним днем їх роль постійно зростає.
II. Навчальні цілі заняття

Мати уявлення: (α - I):
1. Застосування цифрових технологій на різних етапах ортопедичного лікування.
Знати: (α- II):

1. Місце цифрових технологій на етапі обстеження і постановки діагнозу пацієнта у
клініці ортопедичної стоматології;
2. Цифрові методи рентгендіагностики;
3. Сучасні функціональні методи діагностики;
4. Місце цифрових технологій на етапі планування і виготовлення ортопедичної
конструкції;
5. Визначення DSD, CAD/CAM системи
Вміти: (α- III):

Планувати обстеження та реабілітацію хворого з дефектами зубних рядів в клініці
ортопедичної стоматології;
ІІІ. Виховні цілі заняття
1. Виховні цілі пов’язані з формуванням професійної значимої підструктури

особистості майбутнього фахівця.
2. Сформувати почуття відповідальності у правильності вибору штучної коронки.
Дисципліна Знати Вміти

Анатомія Анатомічну будову зубів, зубних
рядів, органів порожнини рота
Фізіологія Морфофункціональні особливості
зубо-щелепної системи
М е д и ч н а Застосування новітніх
інформатика інформаційних технологій
отримання і обробки медико-
біологічних даних.
V. Зміст теми заняття

Цифрова стоматологія – розділ стоматології, що вивчає впровадження в практику
стоматологічних технологій чи пристроїв для виконання стоматологічних процедур, які
включають цифрові компоненти чи ті, які контролюються комп’ютером, а не з
використанням механічних чи електричних інструментів.
Цифрові протоколи значно збільшили свій вплив на протоколи ортопедичного
лікування (протезування). Цифрові технології застосовують на всіх етапах реабілітації
пацієнта у клініці ортопедичної стоматології: при веденні медичної документації, на
етапах діагностики, планування, проведення лікування та виготовлення ортопедичних
Переваги використання цифрових технологій у стоматологічному лікуванні –
висока точність, спрощене і швидше виробництво, оптимізація застосування людських
ресурсів.
1. Застосування цифрових технологій при заповненні медичної документації
На етапі заповнення медичної документації лікарі використовують електронні картотеки
пацієнтів, що за допомогою програмного забезпечення дозволяють створювати та вести
електронні медичні картки та зберігаються в медичних інформаційних системах (МІС),
якими користується заклад.
2. Застосування цифрових технологій на етапі обстеження і постановки діагнозу
пацієнта у клініці ортопедичної стоматології.
Діагностика з використанням цифрових технологій у клініці ортопедичної стоматології
включає в себе:
1) Рентгенологічні дослідження:
• дентальна комп’ютерна
радіовізіографія
• цифрова ортопантомографія
• комп’ютерна томографія.
Рис.3 Комп’ютерна томографія
2) 3D - cканування обличчя і зубних рядів.
3) Дентальна фотографія.
4) Додаткові методи діагностики

• цифрова оклюзійна діагностика
• комп’ютерні програми для аналізу особливостей артикуляційних рухів
• апарати для дослідження функціонального стану скронево-
нижньощелепного суглобу
• апарати для оцінки стану опорних тканин зуба, в т.ч. функціональних
можливостей пародонта.
Рентгенологічне дослідження
Для максимального виключення діагностичних помилок розробляються окремі
спеціалізовані комп’ютерні програми, що також використовуються для обробки інформації
в дентальній комп’ютерній радіовізіографії і цифровій ортопантомографії.
Цифрове рентгенівське зображення – перенесення звичайного зображення на
матрицю пікселів.
Дентальна комп’ютерна радіовізіографія – цифрова стоматологічна
рентгендіагностика. Радіовізіограф відтворює зображення на екрані монітора, базуючись
на цифровій обробці отриманих від детектора сигналів.
Рис. 2 Дентальна комп’ютерна радіовізіографія
Ортопантомографія – метод рентгенологічного дослідження, що дає оглядовий

панорамний знімок верхньої і нижньої щелепи.
Рис.3 Ортопантомографічний знімок.

Комп’ютерна томографія (КТ) - метод рентгенологічного дослідження при якому
пучок рентгенівського променя пошарово та поступово проходить через тонкий шар
тканин людського тіла в різних напрямках. КТ дозволяє отримати цифрове тривимірне
зображення об’єкта.
В результаті томографічного дослідження отримується велика кількість точок з
різною оптичною щільністю. Регулятором оптичної щільності за даними КТ можна
виділити зуби, кістку, поверхню шкірного покрову. М’які тканини, наприклад поверхню
ясен, без використання спеціальних методик за допомогою КТ не піддаються виділенню.
Для їх візуалізації використовують методи 3D сканування порожнини рота.
3D сканування метод, що дозволяє отримати цифрові моделі об’єктів порожнини
рота. Всі технології ЗD сканування, що існують можна розділити на 2 типи: контактні
(механічні) і безконтактні (оптичні).
Контактний метод заснований на безпосередньому контакті сканера з
досліджуваним об’єктом за допомогою контактних (тактильних) сенсорів, які передають
тривимірні координати об’єкти на комп’ютер. Недолік методу – довготривалість
дослідження та складнощі при скануванні внутрішніх кутів порожнин. Переваги – висока
точність, незалежність від освітлення, світловідбивальні властивості поверхонь і малий
об’єм отриманих даних.
Безконтактні сканери передбачають оптичне чи лазерне сканування об’єкта.
Оптичні сканери більш поширені через меншу затрату часу на процес сканування, що
дозволяє працювати з більшими об’єктами.
Сканери, що використовуються у стоматології розділяють на лабораторні
(позаротові) - стаціонарні лазерні сканери і внутрішньоротові – інтраоральні камери.
Позаротові сканери – поле сканування таких систем складає площу 80*90 мм чи 90*90
мм, що достатньо для сканування гіпсової моделі всього зубного ряду. Точність
сканування таких сканерів – 5-15 мкм.
Рис. 4 Лабораторний 3D-сканер Medit Identica Light представлений у СМЦ

НМУ імені О.О. Богомольця.
Внутрішньоротові сканери – мають перевагу у економії часу і ресурсів – не
потребують виготовлення відбитка і моделі, але уступають лабораторним у точності
сканування – від 30 мкм.
Рис. 5 Інтраоральна камера
Початковий результат сканування – хмарка крапок (формат файла – .asc). Для

отримання можливості редагувати відсканований об’єкт його перетворюють на сітку
(формат файла – .stl).
Не менше важливе значення має і фотографічний метод фіксування і зберігання
інформації на отриманих зображеннях.
Фотографічний метод в стоматології – сукупність способів обстеження пацієнта з
застосуванням фотообладнання для отримання зображень, що в подальшому аналізуються
спеціалістами. Дентальна фотографія – це позитивне відображення зубних рядів та
слизової оболонки навколишніх м’яких тканин, що потрапляють в об’єктив камери. Цілі і
задачі дентальної фотографії:
- вивчення клінічної ситуації;
- естетичний аналіз обличчя і посмішки;
- передача кольорових і морфологічних характеристик зуба;
- планування і міждисциплінарна координація;
- системне документування результатів стоматологічного лікування;
- динамічного спостереження пацієнта;
- мотивація пацієнта т.д.
Фотографічний метод включає:

1. Документальну портретну фотографію;
2. Дентальну макрозйомку;
3. Відеоінтерв’ювування;
Документальна портретна фотографія – зображення людини, виконане за
допомогою фотокамери, ціль якого- передача достовірних візуальних ознак.
Дентальна макрозйомка – вид фотозйомки з більш близького розташування в
більших маштабах (від 1:15до 20:1), що реалізується макро- чи звичайними фікс-
об’єктивами.
Рис. 6 Серія дентальних фотознімків
Відеоінтерв’ювання – сучасний спосіб фіксації клінічних даних пацієнта за допомогою
відеозапису.
Додаткові методи діагностики
Комп’ютерні програми для аналізу особливостей артикуляційних рухів лягли в

основу побудови віртуального артикулятора. Віртуальний артикулятор дозволяє
контролювати динамічну оклюзію під час моделювання протезів. Положення моделей з
реального (фізичного) артикулятора може бути з точністю перенесене в програму за
допомогою сканерів, що підтримують модуль віртуального артикулятора, для досягнення
оптимальних індивідуальних результатів конкретного пацієнта (Рис. 7,8).
Рис. 7,8 Програма віртуального артикулятора.
Цифрова оклюзійна діагностика – найбільш об’єктивна оцінка оклюзійних
співвідношень зубних рядів. Проводиться за допомогою комп’ютеризованого аналізатора
T-scan (Teksan, США), що здатний реєструвати індивідуальні параметри кожного
оклюзійного контакту (Рис. 9).
Рис. 9 T-scan (Teksan, США)

Для дослідження стану скронево-нижньощелепного суглобу (СНЩС) розроблений
апарат BioJVA фірми BIORESEARCH (США), що проводить вібрографію СНЩС.
Принцип роботи апарата заснований на фіксації всеможливих вібрацій, що виникає в
СНЩС п’єзодатчиками, які сприймає і розрізняє комп’ютерна програма (Рис. 10-11).
Рис. 10 Проведення вібрографії. Рис.11 BioJVA
(BIORESEARCH).
Для оцінки стану опорних тканин зуба, в т.ч. функціональних можливостей

пародонта за допомогою комп’ютерного аналізатора використовують пристрій Periotest
фірми Gulden (Німеччина).
3. Застосування цифрових технологій на етапі планування та виготовлення
ортопедичної конструкції.
Цифровий дизайн посмішки (Digital Smile Design).
Цифрове планування посмішки – багатофункціональний концептуальний інструмент
планування стоматологічного лікування, що покращує діагностику, зворотній зв’язок між
лікарем і пацієнтом, передбачуваність результату лікування. Розробка концепції Digital
Smile Design (DSD) почалась у 2007 році, але з того часу зазнала змін.
Рис. 12 Процес проведення цифрового планування посмішки.
DSD передбачає проектування і виготовлення ортопедичної конструкції за
допомогою апаратно-програмного комплексу планування та відтворення – так званих
CAD/CAM систем.
Проектування з використанням комп'ютерів (Computer-Aided Design - CAD) -
відтворення або моделювання майбутньої конструкції на моделі зуба, отриманій
методиками контактного або оптичного сканування в тривимірному просторі з подальшим
виготовленням протезу за допомогою автоматизованої системи виробництва (Computer-
Aided Manufacturing - САМ) котра складається з абразивних інструментів і пристосувань,
що «вишліфовують» конструкцію та органів керування.
Рис. 13 Computer-Aided Manufacturing – САМ.
CAD/CAM – терміни, які ввійшли в практику стоматологів в 80-х роках XX

століття. Піонером в сфері цифрової стоматології є компанія SIRONA. Лікар W. Mormann
разом з інженером M. Brandestini розробили CEREC system (Університет м. Цюрих),
перший виробник Siemens Dental Corp., Bensheim (Німеччина), в подальшому SIRONA
(Німеччина). Система була орієнтована на виготовлення цільнокерамічних вкладок.
На сьогодні на ринку з’явилась велика кількість різних CAD/CAM систем здатних
вирішити різнопланові задачі, починаючи з проектування всіх видів зубних протезів і
закінчуючи шаблонами для імплантації . Найбільш популярною серед стоматологів є
продукція компаній Amann Girrbach, Sirona, 3Shape, Exocad Technologies, Kavo, Zirconzahn,
Bego.
Сучасна CAD / CAM система включає наступні елементи:
- Модуль для сканування - дозволяє перевести геометрію об'єкта в цифрові дані.
Використовують різні варіанти сканерів. Результат сканування називають
цифровою (віртуальною) моделлю.
- CAD-модуль - програмне забезпечення (ПЗ) для– візуалізації отриманої інформації
та моделювання виробу (зубного протезу, шаблону, індивідуального абатмент,
кістки черепа).
Рис. 15 CAD-модуль – процес моделювання ортопедичної конструкції
Для полегшення конструювання адекватної віртуальної моделі в більшості
сучасних CAD/CAM систем передбачена можливість використання дентальної бази даних.
Віртуальний каталог включає декілька тисяч варіантів анатомічної форми зубів.
- CAM-модуль - технологія виробництва (фрезерна установка, ЗD-принтер), яка
трансформує цифрові дані в готовий виріб. В переважній більшості це фрезерні
модулі для обробки стандартних промислових заготовок матеріала у вигляді
станків з програмним управлінням в які загружають віртуальну модель протеза.
Однак все ширше поширюється нові адитивні методи виготовлення реставрацій
зубів – системи швидкого прототипування, селективного лазерного спікання (SLS –
Selective Laser Sintering) та ін.
Дана система може бути строго замкнутою або відкритою. У замкнутих системах
ПЗ працює тільки з фрезером і сканером компанії виробника.
Виготовлення протезних конструкцій за допомогою комп’ютерів відбувається

двома основними методами:
1. Метод вичитування – субтрактивний , коли з цілого блоку видаляють все зайве
(наприклад, фрезерування протеза з стандартної заготовки матеріалу за допомогою
борів, фрез чи дисків). (Мал. )
2. )
Рис.
16
Процес фрезерування ортопедичної конструкції
Рис. 17 Процес фрезерування ортопедичної конструкції.

2. Метод додавання – адитивний, коли об’єкт вибудовують шар за шаром (швидке
прототипування, селективне лазерне спікання т.д.).
Рис.
18 Ортопедична конструкція виготовлена шляхом селективне лазерного
спікання
Адитивні технології (3D-друк) – одна з форм технологій CAD/CAM виробництва,
де тривимірний об’єкт створюється шляхом накладання послідовних шарів матеріалу
(друку, вирощування) за даними цифрової моделі. Друк здійснюється 3D-принтером, який
забезпечує створення фізичного об’єкта шляхом послідовного накладання пластичного
матеріалу на основі віртуальної моделі. Всі технології 3D-друку основані на чотирьох
базових методах переробки матеріалів: екструзія – видавлювання розплавленого матеріалу,
фотополімеризація – затвердження полімеру ультрафіолетом чи лазерним
випромінюванням, гранулювання – склеювання чи спікання частин матеріалу, і
ламінування – склеювання шарів матеріалу з послідуючим вирізанням.
Рис. 19 Моделі зубних рядів виготовлені шляхом SLA – технології.
Найбільш поширені технології прототипування на сьогодні:

1. Лазерні технології: стереолітографія (SLA – технологія) (Рис. 19), селективне
лазерне спікання (SLS – технологія), ламінування чи пошарове формування
моделей з листкового матеріалу (LOM-технологія).
2. Струменеві технології: моделювання методом наплавлювання (FDM-технологія).
Найбільш перспективним є використання SLS – технології, що має широкий вибір
металевих сплавів у вигляді порошкових матеріалів. В процесі SLSзастосовується
лазерний промінь і та платформа, що опускається з певним кроком. Порошок для спікання
подається з живильника та за допомогою спеціального ролика тонким шаром
розприділяється на поверхні платформи. Промінь лазера обводить контур шару
майбутнього виробу, а потім сканує усю поверхню всередині цього контуру. В результаті,
внаслідок теплової дії лазерного випромінювання частинки порошку оплавляються і потім
тверднуть, утворюючи тверду масу певної товщини, форма та розміри якої відповідає
шару 3D-моделі виробу прототипу. В якості вихідного матеріалу застосовуються сипучі
матеріали з характерним розміром частинок до 1,0 мм (порошки кобальтохромового
сплаву, титану, вольфраму т.д.).
Рис. 20 3D-принтер Form 2 (Formlabs, Inc., США) представлений у СМЦ

НМУ імені О.О. Богомольця
Рис. 21 Ортопедичні конструкції виготовлені методом селективного
лазерного спікання
Деякі CAD/CAM системи використовують комбінований метод. Один зтаких

методів передбачає, що спочатку методом фрезерування виготовляють металеву модель
відсканованого зуба, потім аддитивним методм напресовують кераміку (Procera, Nobel
Bio-care, Goteburg). Інший комбінований підхід представляє CAM (Wol-Ceram, Wol-Dent,
Ludwigshafen, Німеччина), де кераміку осаджують на мастер модель за допомогою
електрофорезу, після чого зовнішні контури формують субтрактивним методом, а межі
коректують вручну.
4. Основні етапи проектування і виготовлення ортопедичної конструкції за

допомогою DSD та CAD/CAM технологій:
1. Відео- і фотозйомка пацієнта (без посмішки, з посмішкою, в профіль, в анфас) для
оцінки функції, фонетики і оголення ясен.
2. Створення «контуру посмішки з урахуванням особливостей обличчя» за допомогою
програмного забезпечення DSD, що передбачає ідеальне тривимірне положення
верхньої щелепи (зубів і ясен) відповідно до губ і обличчя під час руху.
3. Моделювання майбутньої реставрації:
• воскове моделювання (Wax-up)
• віртуальний Wax-up .
- Wax-up - діагностичне воскове моделювання.
4. У випадку створення віртуального Wax-up наступний етап – друк моделі на
3Dпринтері.
5. Виготовлення Mock-up .
- Mock-up – це «макет» майбутньої реставрації, що дозволяє повністю імітувати її
майбутній естетичний.
6. Препарування під визначену ортопедичну конструкцію.
7. Сканування відпрепарованих зубів.
8. Завершення дизайну реставрацій поверх препарування в програмі.
9. Експорт файлів на CAD програму фрезера.
10. Виготовлення конструкції.
11. Фіксації в порожнині рота.
Рис. 22-34 Етапи проектування і виготовлення ортопедичної конструкції за
допомогою DSD та CAD/CAM технологій
VI. Матеріали методичного забезпечення заняття
Питання контролю для підготовчого етапу заняття

1. Визначення поняття «цифрова стоматологія».
2. Застосування цифрових технологій на різних етапах реабілітації пацієнта у клініці
ортопедичної стоматології.
3. Цифрова рентгенологічна діагностика.
4. Технології 3D сканування: контактні (механічні) і безконтактні (оптичні) методи.
5. Цифрові функціональні методи діагностики у клініці ортопедичної стоматології.
6. Програмне забезпечення для моделювання зубного ряду– Digital Smile Design
(DSD).
7. Визначення поняття «САD/САМ система».
1
«___»_______________2020 р.
Тема заняття Особливості мануального моделювання
постійних зубів

ас. Кисіль З.Ф.
І. ,Актуальність теми заняття
Знання анатомії зубів, особливостей їх морфології є базовим в стоматології і має

велике практичне значення при їх реставрації.
Моделювання воском анатомічних форм зубів зазвичай виконується зубними
техніками для виготовлення непрямих реставрацій з метою створення воскових
репродукцій, які потім замінюються на метал, акрил або кераміку. Воскове моделювання
також може бути ефективним засобом в комунікації з пацієнтом для відтворення
майбутньої реставрації.
В процесі моделювання розвиваються мануальні навички, відбувається осмислення і
засвоєння анатомічних особливостей і закономірностей будови різних груп зубів,
запам'ятовується їх форма з урахуванням віку пацієнта та варіантів будови зуба.
ІІ. Навчальна мета заняття
1. Знати ознаки групової приналежності зуба:

- ознаку кута коронки (α-I);
- ознаку кривизни коронки (α-I);
- ознаку відхилення кореня (α-I);
- ознаку контактної поверхні (α-I).
2. Знати морфологію постійних зубів верхньої та нижньої щелепи:
- центральний різець (α-I);
- боковий різець (α-I);
- перший премоляр (α-I);
- другий премоляр (α-I);
- перший моляр (α-I);
- другий моляр (α-I).
3. Знати параметри оклюзійної площини (крива Шпея, крива Уілсона) (α-I).
4. Вміти визначити зуб по груповим та індивідуальним морфологічним
ознакам (α-IІ).
5. Вміти визначити криву Шпея та криву Уілсона на моделях щелеп (α-IІ).
6. Вміти виконати моделювання центрального різця, ікла, першого премоляра та
моляра верхньої щелепи (α-IІ).
ІІІ. Цілі розвитку особистості спеціаліста (допоміжні)
Сформувати у студентів поняття значимості та необхідності теоретичних знань по

таким питанням як:
- Забезпечення функціональної гармонії взаємодії всіх ланок ЗЩЛД під час та після
стоматологічних маніпуляцій.
- Індивідуального вирішення питань оклюзії зубних рядів для успішного вирішення
проблеми протезування.
- Почуття відповідальності за можливі ускладнення з боку зубощелепної системи при
конструюванні зубних протезів без врахування цих питань.
IV. Міждисциплінарна інтеграція.
дисципліни Знати Вміти

Попередні
(забезпечуючи ): 1.Анатомічну будову всіх 1.Створити умови гармо-
1. Анатомія ланок ЗЩЛД нійної взаємодії всіх ланок
ЗЩЛД, шляхом
відновлення анатомічної
будови оклю-зійної
поверхні зубів та зубних
рядів у цілому.
2. Фізіологія 2. Закономірності 2.Застосовувати методики

протікання фізіологічних депрограмування функції
процесів при оклюзійному жувальних м’язів та
програмуванні функції СНЩС.
жувальний м’язів та СНЩС
3. Фізика 3. Біомеханіку нижньої

щелепи, оклюзійні контакти
направляючих бугрів зубів, 3.Проводити аналіз
що визначає, гранічні діагностичних моделей в
моменти артикуляції. артикуляторі.
інтеграція (між темами Основи моделювання зубів
даної дисципліни) та зубних рядів
Моделювати поверхні
зубів та зубних рядів
5. Зміст навчального матеріалу.
Ознаки приналежності зуба. Займаючи певне положення в щелепі, зуби мають ряд
ознак, за якими можна встановити їх приналежність до відповідної щелепи та стороні
(правої або лівої). Основних ознак три: 1) ознака кута коронки, 2) ознака кривизни коронки
і 3) ознака відхилення кореня, 4) ознака апроксимальної поверхні.
Ознака кута коронки полягає в тому, що кут коронки зуба, утворений двома
площинами - медіальною поверхнею та ріжучим краєм (жувальної поверхні), значно
менший, ніж кут, утворений дистальною поверхнею зуба та ріжучим краєм (жувальної
поверхні).
Рис. Ознаки приналежності зуба

а, г – ознака кута коронок; б, д – ознака кривизни коронок,
в, е – ознака відхилення коронок
Особливо чітко вказана ознака проявляється в центральних і бічних різцях, а також

премолярах верхньої щелепи.
Ознака кривизни коронки виражається в тому, що найбільш опукла частина
вестибулярної (губної, щічної) поверхні коронки зубів розташована поблизу її медіальної
поверхні. Дана ознака більш чітко проявляється при розгляданні зуба з боку жувальної
поверхні або ріжучого краю.
Ознака контактної поверхні - медійна контактна поверхня коронки завжди ширше,
ніж дистальна контактна поверхня
Ознака відхилення кореня полягає у викривленні всього кореня або його верхівки по
відношенню до поздовжньої осі зуба: різців та іклів в латеральному напрямку, а
премолярів і молярів - в задньому.
Дану ознаку слід враховувати в процесі розширення важко прохідних кореневих
каналів і при розкритті отвору верхівки зуба.
На верхній щелепі у 12, 11, 21, 22 ясно виражені ознаки кута та кривизни коронки, а
ознака відхилення кореня виражена слабо; всі три ознаки виражені добре у 14, 13, 23, 24 і
у 15, 25 слабше; у 17, 16, 26, 27 чітко виражені ознаки кривизни коронки та відхилення
кореня, але слабо - ознака кута.
На нижній щелепі ознака кута у 31, 41 відсутня, а у 32, 42 виражений слабо, ознаки
кривизни коронки та відхилення кореня майже не виражені; у 33, 43 чітко виражені всі три
відмінні ознаки; у 34, 44 добре виражена зворотня ознака кривизни коронки та ознака
відхилення кореня, ознака кута не виражена; у 35, 45 розпізнавальні ознаки зуба виражені
слабо, у 37, 36, 46, 47 ясно виражені ознаки кривизни коронки та відхилення кореня.
Групові ознаки характерні для постійних зубів верхньої та нижньої щелепи
Ознака кута коронки +

Ознака кривизни коронки +
Ознака кривизни кореня +
Ознака контактної поверхні +
Зуби верхньої щелепи 17, 27 16, 26 15, 25 14, 24 13, 23 12, 22 11, 21
Зуби нижньої щелепи 37, 47 36, 46 35, 45 34, 44 33, 43 32, 42 31, 41
Ознака контактної поверхні +
Ознака кривизни кореня +
Ознака кривизни коронки +
Ознака кута коронки
ПОСТІЙНІ ЗУБИ
Зуби верхньої щелепи
Центральний різець (рис. 54). Зуб долотоподібний, коронка уплощена у

в е с т и б ул я р н о - я з и ч н о м у н а п р я м к у ; ко р і н ь о д и н , д о б р е р о з в и н е н и й ,
конусоподібний.
Ве стибулярна поверхня коронки злегка опукла. По середній лінії є
поздовжній валик. На нестертому ріжучому краї виражені три бугри, з яких
медіальний вище. На злегка увігнутій язичній поверхні коронки відзначається
невеликий бугор, від якого відходять бічні грані, які доходять до ріжучого краю.
Ріжучий край кілька скошений латерально і має гострий медіальний кут.
Корінь прямий, слабо сплощений у медіолатеральному напрямку т а
відхилений латерально від вертикальної осі зуба. На поперечному розпилі
овальної форми, з найбільшим діаметром в мезіально-латеральному напрямку. В
цілому порожнина зуба за формою повторює зовнішні обриси коронки та кореня
зуба.
Рис. 54. Постійний центральний різець верхньої щелепи.

Поверхні: а – вестибулярна, б – медіальна, в – язична, г – латеральна, д –
ріжучий край, є – поперечний розпил на рівні коронки зуба, ж - поперечний
розпил на рівні середини кореня, з – розпил у фронтальній площині, і – розпил
у сагітальній площині.
Рис. 55. Постійний боковий різець верхньої щелепи.

Поверхні: а - вестибулярна, б - медіальна, в – язична,
г - латеральна; д – ріжучий край; є — поперечний розпил
на рівні екватора коронки зуба, ж — поперечний розпил на рівні середини
кореня; з – розпил у фронтальній площині, і – розпил у сагітальній площині.
Рис. 56. Постійний ікл нижньої щелепи
Поверхні; а - вестибулярна, б — медіальна, в - язична, г - латеральна; д -
ріжучий край; є - поперечний розпил на рівні екватора коронки зуба; ж —
поперечний розпил на рівні середини кореня; з — розпил у фронтальній
площині, і – розпил у сагітальній площині.
Бічний різець (рис. 55). Коронка долотоподібна, на ріжучому краї

недавно прорізався зуба є три бугри. Ріжучий край внаслідок добре вираженого
медіального кута дещо нагадує бугорок. Вестибулярна (лицьова) поверхня
коронки опукла. Увігнутість язичної поверхні обмежена гранями коронки. Бічні
валики часто сходяться в пришийковій області, утворюючи трикутник, на
вершині якого розташоване поглиблення (сліпа ямка).
Корінь має виражену сплющеність в медіолатеральному напрямку. На
більш широких бічних поверхнях визначаються поздовжні борозни. Верхня
т ретина кореня часто відхилена н латера льно-піднебінному напрямку.
Порожнина зуба відповідає зменшеною у розмірі формі коронки та кореня.
Бічний різець має всі три добре виражені ознаки. Як і у центрального
різця, бугоркам ріжучої поверхні з боку порожнини зуба відповідають три роги
пульпи, з яких медіальний виражений краще.
Ікло (рис. 56). Цей зуб займає кутове положення в щелепі,

р о з т а ш о ву юч и с ь д и с т а л ь н і ш е б о ко в о го р і з ц я . У і к л а од и н м а с и в н и й
ко н у с о п од і б н и й п р я м и й ко р і н ь з н е з н ач н и м в і д х и л е н н я м в е р х і в к и в
латеральному напрямку. На поперечному розпилі корінь круглої або злегка
овальної форми. Вестибулярна поверхня коронки опукла. На язичній поверхні
проходить поздовжній валик, який розділяє коронку на дві фасетки, з яких
латеральна більшої площі. Поздовжні емалеві валики обох поверхонь коронки
переходять в ріжучий бугорок. Бічні грані коронки утворюють з ріжучим краєм
два кути, з яких медіальний більш тупий, ніж латеральний. Добре виражені всі
три ознаки.
Площина зуба повторює контури коронки та кореня. У дентин коронки
зуба відповідно проекції ріжучого горбка вдається ріг пульпи.
Корінь ікла злегка стислий з боків, внаслідок чого звужене гирло
кореневого каналу.
Перший премоляр (рис. 57). Розташовується позаду ікла, коронка

призматичної форми, щічні та язичні поверхні якої опуклі. На жувальній
поверхні два бугри - щічний та язичний, з яких перший значно більший. Між
богорками в передньо-задньому напрямку проходять борозни (фісури), які, не
доходячи до країв, перериваються невеликими емалевими валиками. На
жувальній поверхні щічного бугра розрізняють два ската, з яких передній
виражений краще. Коронка зуба на поперечному розпилі має форму витягнутого
овалу з найбільшим поперечним розміром у щічно-язичному напрямку.
Рис. 57. Постійний перший премоляр верхньої щелепи.

Поверхні: а - вестибулярна, б — передня контактна, в — язична, г - задня
контактна, д - жувальна; е — поперечний розпил на рівні екватора коронки зуба,
ж — поперечний розпил на рівні середини кореня, з — розпил у фронтальній
площині; і — розпил у сагітальній площині
Корінь сплющений, на його широких бічних поверхнях є глибокі

поздовжні бороздки. Часто корінь роздвоюється на щічний та язичний
(останній виражений краще). Зуб нерідко має зворотну ознаку кривизни
коронки, тобто більш опукла задня дистальна частина, а більш похила -
медіальна.
Д р у г и й п р е м о л я р ( р и с . 5 8 ) . Ко р о н к а п р и з м ат и ч н о ї ф о р м и , н а
поперечному розпилі овальної форми з найбільшим розміром у щічно-язичному
напрямку. На жувальній поверхні визначається два горбика, з яких щічний
розвинений краще. Бугри розділені між собою поперечною борозною, яка
проходить по центру жувальній поверхні та відокремленої від граней коронки
невеликими емалевими валиками. Щічна поверхня коронки більша ніж язична.
Остання більш випукла і має поздовжній валик. Медіальна ділянка щічної
поверхні коронки менш опукла у порівнянні з дистальною (зворотня ознака
кривизни коронки).
Рис. 58. Постійний другий премоляр верхньої щелепи.

Поверхні: а - вестибулярна, б - передня контактна, в - язична, г - задня контактна,
д - жувальна; є - поперечний розпил на рівні екватора коронки зуба; ж -
поперечний розпил на рівні середини кореня; з - розпил у фронтальній площині; і
— розпил у сагітальній площині.
Корінь частіше один, конусоподібний, прямий, стислий у передньо-

задньому напрямку, бокові поверхні широкі, на них маються неглибокі
продольні бороздки. Іноді (у 15% випадків) ближче до верхівки відмічається
роздвоєння кореня.
Рис. 59. Постійний перший моляр верхньої щелепи.

Поверхня а – вестибулярна, б – передня контактна, в - язична, г – задня
контактна, д - жувальна; е — поперечний розпил на рівні екватора коронки
зуба; ж - поперечний розпил на рівні середини коронки, з - розпил у
фронтальній площині; і – сагітальна площина.
Перший моляр (рис. 59). Це найбільший з молярів верхньої щелепи.

Коронка має форму прямокутника. На ромбовидній жувальній поверхні 4 бугри:
два язичних і два більш розвинених щічних.
З щічних бугрів медіальний більший за дистальний. Бугри розділені Н-
подібною фісурою. В області медіального язичного бугра дугоподібна борозна
відділяє невеликий, який не доходить до жувальної поверхні додатковий бугор
(Карабеллі). Кореня три. Піднебінний масивний, круглий та прямий; два інших,
більш коротких - щічні (медіальний і дистальний), сплюснуті з боків, відхилені
назад. Передньо-щічний корінь розвинений краще задньо-щічного.
Відповідно бугоркам на жувальній поверхні в порожнині зуба є чотири
поглиблення для рогів пульпи. Поглиблення зі щічної сторони виражені краще.
Другий моляр (рис. 60). Коронка кубоподібна, на жувальній поверхні 4

бугри, які розділені X-подібною фісурою. Щічні бугри розвинені краще
язичних. Найбільш виражений медіально-щічний бугорок. Число бугрів і
розташування фісур можуть варіювати: 1) коронка зуба близька за формою
коронки першого моляра (виняток - відсутність додаткового бугра); 2) коронка
ромбічної форми, між передньо-язичними та задньо-язичними буграми є злегка
помітна борозенка; 3) на жувальній поверхні три бугра, так як передньо-
язичний і щічні-язичний злилися; 4) коронка трикутної форми, є три бугра;
язичний і два щічних.
Зуб має три кореня.
Третій моляр (рис. 61). За будовою третій моляр нагадує другий моляр і
може значно варіювати за розмірами, формою коронки та числу коренів. Число
горбиків і розташування фісур на жувальній поверхні буває різним. Зуб має
тенденцію до редукції, в зв'язку з чим його зачаток іноді відсутній. Корені
часто зрощені між собою в один масивний короткий ствол.
Рис. 60. Постійний другий моляр верхньої щелепи.

д, є, ж, з - варіанти жувальної поверхні; і - поперечний розпил на
рівні екватора коронки зуба; к - поперечний розпил на рівні середини
коренів; л - розпил у фронтальній площині; м — розпил у сагіталь-
ній площині.
Рис. 61. Постійний третій моляр верхньої щелепи.
д - жувальна; є - поперечний розпил на урівні екватора коронки зуба; ж -
поперечний розпил на рівні середини коренів; з — розпил у фронтальній
площині; і - розпил у сагітальній площині.
Зуби нижньої щелепи
Центральний різець (рис. 62). Це найдрібніший зуб. Долотоподібна вузька

коронка порівняно висока, вестибулярна (губна) поверхня її злегка опукла, а
язична, навпаки, увігнута, зі слабо вираженим крайовим емалевим валиком. На
ріжучому краї коронки зуба, який прорізується чітко видно три невеликих
бугорка. Медіальний і латеральний кути коронки мало відрізняються один від
одного. На вестибулярній поверхні бугоркам ріжучого краю відповідають
невеликі поздовжні емалеві валики.
Рис. 62. Постійний центральний різець нижньої щелепи.

Поверхні: а - вестибулярна, б - медіальна, в - язична, г - латеральна, д – ріжучий
край, є - поперечний розпил на рівні екватора коронки зуба; ж - поперечний
розпил на рівні середини кореня; з - розпил у фронтальній площині; і - розпил у
сагітальній площині.
Бічний різець (рис. 63). Цей зуб крупніше центрального різця.
Долотоподібна вузька коронка має невелику зігнутість з |опуклістю у
вестибулярну сторону, сплющена в області ріжучого краю. На вестибулярній
поверхні коронки є невеликі поздовжні валики, які у зуба, що недавно
прорізався закінчуються на ріжучому краї трьома чітко вираженими горбками.
Ріжучий край має два кути, з яких латеральний тупий і значно виступає в
сторону ікла, а медіальний гостріший. На язичній поверхні в пришийковій
області коронки є емалевий валик, який добре передає контур шийки зуба.
Рис. 63. Постійний боковий різець нижньої щелепи.

сагітальній площині, к – одна з різновидів будови у порожнині зуба.
Ікло (рис. 64). За будовою подібний з відповідним зубом верхньої

щ е л е п и , а л е к і л ь ка м е н ш и х р о зм і р і в . Ко р о н ка , ч а с т ко в о з б е р і г а юч и
ромбоподібну форму, виглядає більш вузькою, подовженою, вестибулярна
поверхня її опукла. На ріжучому краї виділяється центральний ріжучий
головний бугор, в області якого сходяться межі коронки. Медіальна частина
ріжучого краю коротше латеральної. Остання крутіша і довша, внаслідок чого
медіальний кут гострий і розташований далі від шийки зуба. Медіальна частина
вестибулярної поверхні коронки переходить в контактну, а латеральна - більш
полого. Від головного бугра в сторону премоляра йде невелика вирізка, яка
відокремлює медіальний бугорок.
Рис. 64. Постійне ікло нижньої щелепи.
сагітальній площині.
Перший премоляр (рис. 65). Коронка на поперечному розпилі круглої

форми, на вестибулярній поверхні є широкий поздовжній валик, який прямує
до головного бугорка на жувальній поверхні. Вестибулярна поверхня коронки
довше язичної. Жувальна поверхня має два бугорка: щічний більший, сильно
нахилений всередину, язичний нахилений значно менше. Бугорки жувальної
поверхні з'єднані між собою валиком, з боків якого є невеликі поглиблення
(ямки). Внаслідок неоднакової величини бугорків жувальна поверхня як би
скошена у язичний бік.
Рис. 65. Постійний перший премоляр нижньої щелепи.

Поверхні: а - вестибулярна, б – передня контактна, в - язична, г – задня
контактна, д – жувальна, є - поперечний розпил на рівні екватора коронки зуба;
ж - поперечний розпил на рівні середини кореня; з - розпил у фронтальній
Другий премоляр (рис. 66). Коронка частково нагадує форму ікла, на

поперечному розпилі менш кругла. Другий премоляр крупніше першого за
рахунок майже однакового розвитку обох бугорків жувальної поверхні. Бугорки
розділені між собою емалевим валиком, по боках від якого є невеликі
поглиблення (ямки). Від граней зуба валик відділений підковоподібною
фісурою. На язичній поверхні коронки проходить поздовжній валик, який
закінчується на язичному бугорку.
Внутрішні схили бугорків з'єднуються майже посередині жувальної
поверхні.
Рис. 66. Постійний другий премоляр нижньої щелепи.

Перший моляр (рис. 67). Коронка кубічної форми, на жувальній поверхні 5 бугрів:
три щічних і два більш розвинених язичних. З щічних бугрів краще виражений задній.
Бугри жувальної поверхні розділені фісурою Ж-подібної форми, поздовжня частина якої
доходить до емалевих валиків країв коронки, а поперечні частини переходять на пологу
вестибулярну (щічну) поверхню і закінчуються на ній невеликими заглибленнями.
Задній корінь дещо коротший переднього, пряміше його і має один канал.
Рис. 67. Постійний перший премоляр нижньої щелепи.
площині; і - розпил в сагітальній площині.
Другий моляр (рис. 68). За розмірами поступається першому, має схожу з

ним форму коронки і таке ж число коренів. Кубічна злегка витягнута в
передньо-задньому напрямку коронка на жувальній поверхні має 4 бугри: два
щічних і два язичних, з яких останні підняті. Поздовжня фісура розташована
ближче до язичного краю. Поперечна частина фісури, розділяючи медіальні та
дистальні бугри, часто виходить на вестибулярну поверхню коронки та
закінчується на ній сліпим поглибленням. Вестибулярна поверхня коронки має
пологий схил до пришийкової області.
Зуб має два корені - передній і задній.
Рис. 68. Постійний другий моляр нижньої щелепи.

Третій моляр (рис. 69). Часто має подібну з другим моляром будову. Коронка
кубічної форми, на жувальній поверхні може бути багато бугрів, розділених
поздовжніми і поперечними фісурами. Два кореня - передній і задній іноді
більше - розташовуються тісно один до одного і можуть зливатися в один
порівняно короткий і товстий корінь. Зуб має тенденцію до редукції, у зв'язку з
чим він відрізняється різноманітністю індивідуальних варіантів будови.
Рис. 69. Постійний третій моляр нижньої щелепи.
Моделювання з воску коронок зубів верхньої та нижньої щелеп
Моделювання з воску коронки центрального різця верхньої щелепи
Перш за все перед початком процесу моделювання необхідно виготовити воскові

блоки прямокутної форми. Сам процес моделювання починається з нанесення на одну зі
сторін воскового блоку лінії або пунктиру поздовжньої осі майбутнього зуба та на цій же
стороні, а потім і на протилежній викреслюють схему бічної поверхні коронки різця на
виходячи з типового для нього співвідношення ширини до довжини як 1: 1 25 . Після того
скальпелем зрізаємо надлишки воску згідно за схемою. На блоці утворюється клиновидна
сплющена вершина. На цьому клині позначають піднебінну поверхню у вигляді
трикутника з овальною вершиною, спрямованої до майбутньої шийки зуба, і відповідно до
малюнка видаляють надлишки воску. Потім починають створення губної поверхні, яка має
форму прямокутника.
Скальпелем наносять вертикальну лінію, яка ділить коронку на медіальну та
дистальну частини, з боків від якої окреслюють утворену трикутну форму з закругленими
до шийки вершинами, які відповідають вестибулярним заглибленням. Між заглибленнями
утворюють три вертикальних валика. Спочатку шпателем згладжують і округлюють
переходи однієї поверхні зуба в іншу, після чого уточнюють форму коронки зуба. Для
цього на губній поверхні, починаючи від середини клина, по майбутньому ріжучого краю
роблять скіс. В результаті цього вершина клину набуває загострену форму. Відповідно до
того, до якої сторони щелепи належить центральний різець, зрізають коло та моделюють
ріжучий край, утворюючи прямий медіальний кут і тупий - дистальний. При моделюванні
губної поверхні необхідно створити на ній сферу з малим радіусом у медіодистальному
напрямку та великим - у вертикальному.
Особливості завершального оформлення піднебінної поверхні лежить у створенні
угнутості, яка розміщується в нижніх двох третинах коронки, а також крайових гребінців і
пришийкового валика з обов'язковим збереженням опуклості - пояса цієї зони. В останню
чергу оформляють шийку зуба. Для цього восковий блок нижче шийки моделюючої
частини коронки поступово зводять на конус і гострим кінцем шпателя гравірують контур
шийки згідно нанесеним раніше схемами поверхонь зуба - медіальної, дистальної,
піднебінної і губної. Для придання воску гладкої поверхні його обробляють скальпелем
(рис. 43).
Рис. 43 Центральний різець верхньої щелепи (пояснення в тексті)
Моделювання з воску коронки бокового різця верхньої щелепи
Процес моделювання бокового різця майже не відрізняється від моделювання

центрального різця. Спочатку необхідно нанести схему апроксимальної поверхні, потім
зрізати надлишки воску відповідно до малюнку, після чого визначити піднебінну
поверхню у вигляді трикутника, вершиною спрямованою до шийки зуба. Губну поверхню
створюють у вигляді подовженого прямокутника. Видаливши надлишки воску по
означеним межам, гострі краї заокруглюють. Ріжучий край оформлюють шляхом
створення скоса від медіальної поверхні до дистальної. В такому випадку утворюється
прямий медіальний кут і тупий дистальний. На вестибулярній поверхні створюють два
невеликих поздовжніх поглиблення. Піднебінний бугорок моделюють після нанесення на
піднебінну поверхню відповідного малюнка (рис. 44).
Рис. 44 Боковий різець верхньої щелепи
Моделювання з воску коронки ікла верхньої щелепи
Процес моделювання коронки ікла починають з апроксимальної поверхні

коронкової частини. Спочатку необхідно нанести схему апроксимальної поверхні коронки
ікла, надлишки воску зрізати. Після цього на вестибулярній поверхні позначають вершину
ріжучого гребеня коронки, який ділить її на дві нерівні частини: меншу - для моделювання
медіального та велику - для моделювання дистального ската ріжучого бугра. Відступивши
на різні відстані від контуру ріжучої площини, на вестибулярну поверхню наносять дві
лінії, які сходяться до шийки, утворюючи контур вестибулярної поверхні коронки ікла.
В процесі моделювання медіальної та дистальної частини вестибулярної поверхні
ікла зрізають віск від ріжучого бугорка в сторони та у напрямку до шийки зуба і наносять
малюнок фисур та овали шийки. Опуклість вестибулярної поверхні, яка утворена в
результаті медіального та дистального скоса коронки є валиком, який створює форму
вестибулярної поверхні ікла. Далі згідно з малюнком вестибулярної поверхні ікла зрізають
надлишки воску, після чого продовжують роботу над моделюванням бічних поверхонь
коронки, які звужуються у напрямку до кореня зуба (рис. 45).
Рис. 45 Ікла верхньої щелепи
Бічні поверхні ікла зрізають також у піднебінному напрямку, після чого піднебінна
поверхня ікла набуває форму трикутника із закругленою вершиною, зверненої в бік
кореня. Зрізавши віск у ріжучого краю і на піднебінній поверхні по лініях, далі
здійснюють загострення ріжучого краю та створюють увігнутість піднебінної поверхні.
Остаточне моделювання полягає в створенні борозенок на вестибулярної поверхні
та на бугрі коронки. Для цього на одну та іншу сторони наносять схематичні лінії, згідно з
якими зрізають залишки воску. Після названої підготовки всі гострі краї заокруглюють.
Шийку зуба оформлюють в останню чергу.
Моделювання з воску коронки першого премоляра верхньої щелепи
На восковому блоці прямокутної форми наносять контури жувальної поверхні,

визначають вестибулярну, бічну та піднебінну поверхні. Вестибулярну поверхню ділять на
дві нерівні частини: меншу медіальну і велику - дистальну. Бічні поверхні дещо звужують
з оральної та закінчують лініями, які утворюють контур піднебінного горбка у вигляді
усіченого конуса.
Зрізають віск з вестибулярної поверхні блоку та наносять контури для отримання
медіального і дистального скатів вестибулярного бугра і шийки зуба. Потім по контурах на
жувальній поверхні з бічних ділянок піднебінної поверхні зрізають віск до рівня шийки.
Розмітку продовжують на бічних поверхнях, де позначають контури
вестибулярного (великого) та піднебінного (меншого) бугрів жувальної поверхні, а також
поздовжньої фісури, шийки зуба з бічних, вестибулярної і піднебінної сторін. Зрізавши
залишки воску згідно із зазначеним малюнком, на вестибулярну поверхню наносять
малюнок у вигляді трикутників, звернених вершинами до шийки зуба, для моделювання
поздовжньої фісури на її медіальній і дистальній фасетці. Закінчують розмітку схемою
жувальній поверхні, яка має форму літери Н.
Зрізавши залишки воску і поглиблюючи фісури, отримують гострі контури горбків
та фісур. Моделювання закінчують округленням всіх гострих граней (рис. 46).
Рис. 46 Перший премоляр верхньої щелепи
Моделювання з воску коронки другого премоляра верхньої щелепи
Моделювання не відрізняється від моделювання коронки першого премоляра.

Роблять розмітку зовнішніх контурів жувальної поверхні, видаляють залишки воску з цієї
розмітки. Потім проводять розмітки апроксимальних поверхонь і зрізання воску по ним, а
також наносять контури поздовжніх заглиблень на вестибулярній поверхні та видаляють
залишки воску. Після чого роблять розмітку жувальної поверхні: вирізають фісури та
моделюють бугри.
Моделювання з воску коронки першого моляра верхньої щелепи
Процес моделювання коронки з воску починають окреслюванням жувальної

поверхні воскового блоку прямокутної форми.
Основним орієнтиром служить величина медіальних і дистальних бугрів. Для цього
визначають ромб і ділять його на дві нерівні половини:
велику - медіальну і меншу - дистальну. На кожну з половин наносять зовнішні
контури вестибулярних і піднебінних бугрів, в яких медіальні фасетки більші, ніж
дистальні. Залишки воску зрізають по даному малюнку, пам'ятаючи, що серединна борозна
з вестибулярної сторони і піднебіння доходить до половинки вертикального розміру
коронки.
На вестибулярній поверхні позначають і визначають шийку. На бічних поверхнях
позначають глибину фісури між вестибулярним і піднебінним буграми. Після видалення
залишків воску наносять контури фісур жувальної поверхні у вигляді літери Н,
поглиблюючи їх та одночасно моделюють бугри. Моделювання коронки закінчується
заокругленням гострих країв (рис. 47).
Рис. 47 Перший моляр верхньої щелепи
Моделювання з воску коронки другого моляра верхньої щелепи
Моделювання коронки другого моляра не відрізняється від моделювання коронки

першого моляра.
Моделювання з воску коронки різців нижньої щелепи
Моделювання нижнього різця починають з нанесення малюнка на бічну

(дистальну) поверхню, а також профілю ріжучої поверхні коронки зуба. Те ж саме
повторюють на протилежному боці. Згідно малюнка зрізають залишки воску так, щоб
восковий блок приблизно прийняв форму різця. Потім наносять малюнок на вестибулярну
і бічну поверхні, по ним зрізають залишки воску для отримання орієнтовної форми бічних
поверхонь. Потім починають окреслювати вестибулярну поверхню для оформлення
ріжучого краю, поздовжніх заглиблень і шийки зуба. В останню чергу позначають язичну
поверхню коронки для моделювання угнутості, бугра і шийки зуба. Після зрізання
залишків воску та заокруглення гострих країв коронки зуба надають їй остаточну форму
(рис. 48).
Рис. 48 Різці нижньої щелепи
Моделювання з воску коронки ікла нижньої щелепи
На восковому блоці визначають вестибулярну та ріжучу поверхні. Вестибулярну

поверхню ділять поздовжньою лінією на дві нерівні частини: меншу - медіальну і велику -
дистальну. На ріжучу поверхню наносять лінії медіального та дистального скосів з боку
вестибулярної і язичної поверхні. Зрізають залишки воску та наносять малюнок для
отримання вестибулярного скоса ріжучого краю, а на вестибулярній поверхні - малюнок
межі опуклості. Знову зрізають залишки воску відповідно до малюнку, на бічну
(дистальну) і язичну поверхні наносять малюнок язичної вогнутості, бугра і шийки зуба з
боку цих поверхонь. На вестибулярній поверхні проводять лінії медіального та
дистального скосів ріжучого краю, позначають поздовжні поглиблення і зрізають залишки
воску. На язичну увігнутість наносять малюнок поздовжніх заглиблень і вирізають їх.
Потім оформляють бугор зуба, підваликовий простір - зменшення периметра з бічних
поверхонь (рис. 49).
Рис. 49 Ікла нижньої щелепи
Моделювання з воску коронки першого премоляра

нижньої щелепи
На поверхню воскового блоку наносять малюнок зовнішніх контурів жувальної

поверхні. З вестибулярної сторони проводять лінії медіальну – коротку та дистальну -
довгої фасетки, які сходяться під кутом, кілька відступивши від краю блоку. Язична та
бічні поверхні розмічають нанесенням двох ліній, які відокремлюють медіальний і
дистальний кути блоку з язичної поверхні. По лініях, які нанесені, зрізають надлишки
воску по довгій осі зуба, створюючи вертикальний розмір коронки. Наносять контури
шийки та проводять розмітку вестибулярної поверхні. На вестибулярній поверхні
визначають межі опуклої частини зуба. За нанесеним малюнком зрізають надлишки воску
і отримують контури пришийкової частини зуба, яка звужується, і переходить на жувальну
поверхню для моделювання тупого вестибулярного бугра. Далі на бічних і язичній
поверхнях створюють малюнок контурів шийки зуба та рівня розміщення язичного бугра.
Після видалення надлишків воску по малюнку проводять окреслення жувальної поверхні,
згідно з яким моделюють медіальну та дистальну ямки, скати бугрів і фісури. На
завершальному етапі моделювання згладжують гострі краї і проводять уточнення форми
горбків жувальної поверхні та шийки зуба (рис. 50).
Рис. 50 Перший премоляр нижньої щелепи
Моделювання з воску коронки другого премоляра

нижньої щелепи
Методика моделювання другого премоляра така ж, як і першого. Починають її з
розмітки контурів жувальної поверхні, зрізавши надлишки воску згідно з малюнком.
Проводять окреслення вестибулярної поверхні і тільки тоді зрізають надлишки воску. Далі
розкреслюють бічну і язичну поверхні. Малюнок з розміщенням рівня язичного бугра
наносять вище, ніж у першого премоляра: контури язичного бугра другого премоляра
знаходяться на рівні контурів вестибулярного бугра.
Характерною особливістю є те, що на вестибулярній поверхні відсутні або слабо
виражені бороздки, які йдуть від ріжучих площин. Зазвичай ця поверхня округленої
форми, з добре вираженими ознаками кривизни.
Моделювання з воску коронки першого моляра нижньої щелепи
На вестибулярній і бічних поверхнях воскового блоку прямокутної форми

позначають контури жувальної, вестибулярної, язичної і бічних поверхонь. Моделювання
починають з окресленням зовнішніх контурів жувальної поверхні. Цю поверхню з
вестибулярної сторони ділять лініями на три нерівні частини для отримання контурів
трьох вестибулярних бугрів з медіальній і дистальній фасетками для кожної. Медіальний
бугорок повинен бути найбільшим, а дистальний - найменшим. На язичній поверхні
наносять малюнок контурів медіального (меншого) і дистального (більшого) бугрів.
Зрізавши надлишки воску, згідно з малюнком, на вестибулярній і язичній поверхнях по їх
довгій осі, орієнтуючись по розмітці, яка нанесена на торці, створюють вертикальний
розмір коронки і проводять окреслення шийки.
Далі позначають вестибулярну поверхню, шийку зуба і вестибулярний скіс для
отримання язичних бугрів з тупими краями. Бічні поверхні позначають після видалення
залишків воску, наносять креслення контурів шийки і жувальної поверхні. Зрізавши
залишки воску, позначають бугри і фісури жувальної поверхні. При цьому вестибулярна і
язична поверхні матимуть ряд площин з гострими краями. Округляючи гострі краї,
отримують кінцеву форму зуба (рис. 51).
Рис. 51 Перший моляр нижньої щелепи
Моделювання з воску коронки другого моляра нижньої щелепи

На торцеву поверхню воскового блоку прямокутної форми наносять окреслення
контурів зуба, при огляді якого зверху медіальний скіс щічних бугрів коротший, ніж
дистальний, в той час як лінія медіального скоса язичний бугрів довша, ніж дистальна.
Зрізавши віск за цими контурами, позначають вертикальний розмір коронки, який рівний
медіальному розміру, або трохи менше. Після того позначають лінію шийки зуба по всьому
периметру блоку і основні лінії щічної, язичної і бічних поверхонь.
На щічну поверхню наносять контури бугрів, у яких ріжучі поверхні сходяться під
тупим кутом або можуть утворювати лінію з невеликою опуклістю. На язичній поверхні
бугри мають більш виражену форму і при розгляді з цього боку ріжучі площини сходяться
під більш гострим кутом, ніж у щічних бугрів. На бічних профілях коронки язичні бугри
трохи вище, ніж щічні, скоси у напрямку до центру коронки круті. Зрізавши по цих лініях
віск, створюють профілі і в медіодистальному напрямку на щічній та язичній поверхнях, а
також окреслюють рельєф жувальної поверхні.
Бугри жувальної поверхні моделюють, починаючи зі створення міжбугоркової
фісури, поглиблюючи її до медіальної і дистальної поверхонь. Потім оформляють скоси
бугрів - серединний скіс кожного бугра спрямований до центру коронки. Закінчується
моделювання шляхом створення скоса на щічній поверхні медіального та дистального
щічних бугрів. Контролюючи їх вираженість при розгляді коронки з бічних поверхонь, з
яких в пришийковій третини зрізають віск, домагаючись звуження в цій області розмірів
зуба і тим самим створюючи його пояс, одночасно проводять контроль за наявністю
останнього і опуклістю на всіх поверхнях зуба.
Методика моделювання третього моляра (зуба "мудрості") нижньої щелепи
аналогічна методиці моделювання першого моляра нижньої щелепи.
Основні етапи Мета Методи контролю та Матеріали методичного Час

заняття, їх функції навчання забезпечення
та зміст (Контролю, наочності,
1 2 3 4 5 6
10%
25%
заходи
навчальних цілей та
мотивація
Контроль вихідного II Методи контролю Питання Таблиці,
рівня знань, навиків, теоретичних знань: проблеми рисунки,
вмінь: дається - індивід. теорети- структурно-
короткий план змісту, чне опитування, логічні схеми,
виноситься на дискусія, муляжі, аудіо –
контроль конференція; та відеомате-
- рішення типових ріали
задач; задачі
- тестовий контроль;
- письмовий тести
теоретичний письмові
контроль теоретичні
задачі
60%
Основний етап - 90%
Формування Тренінг у вирішенні Професіональні алгоритми для

професійних вмінь та типових та формування професіональних
навичок: перелік IV нетипових вмінь та практичних навиків;
основних практичних ситуаційних задач обладнання; інструментарій;
задач, по їх (реальних клінічних, ситуаційні задачі;
формуванню текстових) у імітаційні, рольові ігри;
інтерактивних протоколи, довідникові,
формах нормативні матеріали;
Аудіо - та відеоматеріали
Практичний тренінг Обладнання, прибори,

III інструментарій, методи
10%
Підсумковий етап - 20%
Контроль та корекція IV Методи контролю Результати клінічної
рівня професійних вмінь: роботи
професійних та Нетипові ситуаційні задачі,
практичних навиків. Аналіз та оцінка завдання та ін.
результатів клінічної обладнання
роботи студентів
Вирішення
нетипових
ситуаційних задач,
задачі
Методи контролю
практичних навиків:
Індивідуальний
III контроль практичних
навичок та їх
Підведення підсумків Підсумкове

заняття: теоретичного, оцінювання
практичного, студентів по
організаційного критеріям знань,
навиків, вмінь
Домашнє завдання Орієнтовна карта для самостійної
роботи з літературою
Питання
1. Вкажіть послідовність дій які виконуються при підготовці воскових блоків для
моделювання.
2. Вкажіть особливості моделювання різців та укол верхньої щелепи.
3. Вкажіть послідовність моделювання премолярів та молярів верхньої щелепи.
4. Назвіть особливості моделювання різців та ікол нижньої щелепи.
5. Перерахуйте правила моделювання молярів нижньої щелепи.
6. Опишіть особливості моделювання молярів нижньої щелепи.
7. Знати групові признаки постійних зубів.
8. Знати параметри оклюзійної площини (крива Шпея, крива Уілсона).
Матеріали методичного забезпечення самостійної роботи студентів

з літературою по темі заняття:
1. Магид Е.А., Мухин Н.А. Фантомный курс терапевтической стоматологии. Атлас. 1987.
2. Рожко М.М., Неспрядько В.П., Палийчук І.В. та інш. Зубопротезна техніка. За
редакцією проф. М.М. Рожка, проф. В.П. Неспрядько. Київ, Книга плюс. 2006.
3. Фліс П.С., Власенко А.З. Технологія виготовлення зубних протезів з
використанням керамічних і композитних матеріалів. Київ. ВСВ «Медицина».
2010.
4. Лекції кафедри ортопедичної стоматології.

Методички Ортопедия

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Методички Ортопедия

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет стоматологічний факультет

Методичну розробку підготували

Зубо-щелепна система складається з щелеп, скронево-нижньощелепних суглобів,

2. Навчальні цілі заняття

Студенти повинні мати уявлення: (ά - I)

3. Цілі розвитку особистості фахівця (виховні)

Формувати у студентів розуміння значимості і необхідності теоретичних знань з таких

2. Фізіологія 2. Закономірності перебігу 2.Застосовувати методики

5. Зміст навчального матеріалу.

До складу зубо-щелепного апарату входять:

Регуляція зубо-щелепного апарату здійснюється за допомогою центральної та

Верхня щелепа-парна кістка, яка розташовується в центрі переднього відділу обличчя і

Пародонт – функціональна опорно – утримуюча система, що здійснює еластичне з

Анатомія скронево-нижньощелепного суглобу ( СНЩС ).

Схема будови скронево-нижньощелепного суглобу.

Рухи в СНЩС здійснюють: жувальний, скроневий, медіальний крилоподібний,

Латеральний крилоподібний м'яз, m. pterygoideus lateralis, складеться з двох частин

Медіальна крилоподібні м'яз, m. pterygoideus medialis, починається від стінок

6. План та організаційна структура заняття

Основні етапи Цілі Методи контролю Матеріали методичного Час

Формування Тренінг у Професійні алгоритми для

7.1 Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття

1. Описати анатомію оклюзійної поверхні окремих зубів та зубних рядів.

1.Які рухи здійснюються у СНЩС людини?:

2.Співвідношення зубних рядів при змиканні щелеп в центральній оклюзії називається:

3. На коронковій частині зуба розрізняють такі поверхні:

Матеріали методичного забезпечення самостійної роботи студентів з

Методичну розробку підготували

Зубощелепний апарат є початковим відділом травної системи і складається зі щелепних

Студенти повинні мати уявлення: (ά - I)

Студенти повинні уміти: (α ІІІ )

3. Цілі розвитку особистості фахівця (виховні)

3. Біомеханіку нижньої 3.Проводити аналіз

3. Зміст навчального матеріалу

ІІ. Функціональні рухи нижньої щелепи та фактори, що на них впливають

ІІІ. Жувальний цикл

В стані відносного спокою, на початку та кінці рухів НЩ займає в черепі центричне

IV. Біомеханіка рухів нижньої щелепи

Рухи нижньої щелепи в сагітальній площині

Рухи нижньої щелепи в горизонтальній площині

V. АПАРАТИ, ЩО ВІДТВОРЮЮТЬ РУХИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ

В залежності від можливостей налаштування А поділяють на:

6. План та організаційна структура заняття

Ф о р м у в а н н я IV Тренінг у вирі-шенні Професійні алгоритми для

Домашнє Орієнтовна карта для

7.1 Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття

2. Які параметри можуть бути налаштовані в артикуляторах:

3. Які рухи здійснюються у нерегульованих артикуляторах:

4. Виділяють таки види оклюзії:

Матеріали методичного забезпечення самостійної роботи студентів з

Відповіді до тестових питань теми № 2

Тестові задачі за темою: «Біомеханіка зубощелепного апарату, парметри рухів нижньої

1. Пристрій, який записує рухи нижньої щелепи та визначає суглобові кути,

3. Чому дорівнює кут нахилу сагітального різцевого шляху до камперовскої

4. Артикулятори, які мають механізми відтворення суглобових шляхів, які можно

5. Артикулятори використовують для:

6. Рух сторони нижньої щелепи, при якому відбувається її відхилення до серединно-

7. За принципом функціональності і складності суглобових механізмів, пристрої, що

8. Чому дорівнює кут Бенета?

9. Співвідношення зубних рядів при змиканні щелеп в центральній оклюзії називається:

Тестові задачі за темою: Тестові задачі за темою: «Біомеханіка зубощелепного апарату,