Національний медичний університет імені О.О.

Богомольця

Юридична відповідальність у сфері охорони здоров’я.

Процедури і механізми захисту прав суб’єктів медичних
правовідносин.
Презентацію підготувала: студентка групи 10117, Бєлобородова Надія

Київ, 2023
Юридична відповідальність – це обов’язок особи, визнаної винною у вчиненні
правопорушення зазнати заходів державного примусу, сутність яких полягає в позбавленні
або обмеженні її певних прав та інтересів відповідно до вимог санкції правової норми.

Підстава юридичної відповідальності - наявність у діях особи складу правопорушення.

Мета - захист прав і свобод громадян; утвердження законності; запобігання

правопорушенням; покарання правопорушника; виправлення правопорушника.

Функції юридичної відповідальності

- захисна (охоронна);
- превентивна (попереджувальна);
- виховна;
- репресивна (каральна);
- компенсаційна (відновлювальна);
- інформаційна та ін.
 Види юридичної відповідальності:

конституційна кримінальна адміністративна

цивільно-правова дисциплінарна матеріальна господарсько-правова

Кримінальна відповідальність медичних працівників за вчинення
кримінальних правопорушень
в сфері професійної діяльності

Кримінальна відповідальність – це спосіб державно-правового впливу на особу, яка вчинила

кримінальне правопорушення, що проявляється в державному осуді протиправної поведінки, а також
покладанні на особу певних позбавлень та обмежень, які застосовуються за обвинувальним
вироком суду в межах, передбачених законом про кримінальну відповідальність.
Суспільна небезпечність діяння - полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які
охороняються законом, про кримінальну відповідальність (КК) або містить у собі реальну можливість
заподіяння такої шкоди.

Винність як ознака передбачає можливість відповідальності особи за вчинене діяння лише за

наявності вини.

Це прямо випливає із принципа презумпції невинуватості, який закріплений у ст.62 Конституції

України та ч.2 ст.2 КК – особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і
не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і
встановлено обвинувальним вироком суду.

Протиправність як ознака полягає в тому, що кримінальним правопорушенням визнається тільки те

суспільне небезпечне діяння, яке передбачено як таке у КК.

Караність – це ознака, під якою розуміють загрозу застосування покарання за вчинене кримінальне
правопорушення, яка міститься в санкціях норм кримінального права.
 Кримінальні правопорушення згідно
ст.12 КК України поділяються на:

1. Кримінальні проступки

2. Злочини

Кримінальним проступком є передбачене КК України діяння (дія або бездіяльність), за вчинення

якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3000 НМДГ (на сьогодні -
51000грн.) або інше покарання, не повязане з позбавленням волі.
Злочини поділяються на: нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

• Нетяжким злочином є передбачене КК діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене

основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 10000 НМДГ або позбавлення волі на строк не
більше пяти років;

• Тяжким злочином є передбачене КК діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене

основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 25000 НМДГ або позбавлення волі на строк не
більше десяти років.

• Особливо тяжким злочином є передбачене КК діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого

передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 25000 НМДГ, позбавлення волі на
строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Крім ступеня суспільної небезпечності, виду та міри покарання кримінальні проступки і злочини
відрізняються наступним:

1. згідно п.2.-1 ч.1 ст.89 КК особа, яка відбула покарання за кримінальний проступок вважається
такою, що не має судимості;

2. до особи, яка підозрюється у вчинені кримінального проступку, можуть бути застосовані лише
запобіжні заходи у виді особистого зобов’язання чи особистої поруки;

3. кримінальним процесуальним законодавством (КПК України) для кримінальних проступків

передбачено спрощену форму провадження як під час досудового розслідування (дізнання), так і
під час судового розгляду.
 Склад кримінального правопорушення

Елементи:

1. Об'єкт к.п.

2. Об'єктивна сторона к.п.

3. Суб'єкт к.п.

4. Суб'єктивна сторона к.п.

Відсутність хоча б одного з елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу кримінального
правопорушення взагалі!
Об'єкт – це суспільні відносини, що охороняються КК України, на які посягає кримінальне правопорушення і яким воно
заподіює шкоду або ставить під загрозу заподіяння такої шкоди. Безпосередній об’єкт може бути основним і додатковим.

Факультативні ознаки об’єкту – особа потерпілого, предмет кримінального правопорушення.

Об'єктивна сторона – це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи
бездіяльності), що заподіює шкоду чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Обов’язкова ознака – діяння (для матеріальних складів – наслідок та причинний зв’язок).

Факультативні – місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя.

Суб'єкт кримінального правопорушення – це особа, яка вчиняє к.п. і спроможна нести за це відповідальність.

Обов’язкові ознаки (ч.1. ст. 18 КК) – фізична, осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності.

Факультативна ознака – спеціальний суб’єкт.

Суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона кримінального правопорушення, що характеризує свідомість і волю особи
в момент учинення злочину.

Обов’язкова ознака суб'єктивної сторони – вина.

Факультативні - мотив, мета злочину та емоційний стан.

 Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи (Розділ
ІІ Особливої частини КК):
ст.131 КК – неналежне виконання професійних
обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом
імунодефіциту людини чи іншої невиліковної
інфекційної хвороби;
ст. 132 КК – розголошення відомостей про
проведення медичного огляду на виявлення
зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої
невиліковної інфекційної хвороби;
ст. 134 КК – незаконне проведення аборту;
ст. 137 КК – неналежне виконання обов’язків щодо
охорони життя та здоров’я дітей;
ст. 138 КК – незаконна лікувальна діяльність;
ст. 139 КК – ненадання допомоги хворому
медичним працівником;
ст. 140 КК – неналежне виконання професійних
обов’язків медичним або фармацевтичним
працівником;
ст. 141 КК – порушення прав пацієнта
ст. 142 КК – незаконне проведення дослідів над
людиною;
ст. 143 КК – порушення встановленого законом
порядку трансплантації анатомічних матеріалів
людині;
ст. 144 КК – насильницьке донорство;
ст.145 КК – незаконне розголошення лікарської
таємниці
Найчастіше кримінальні провадження щодо медичних та фармацевтичних працівників порушуються
за вчинення злочинів, передбачених

Ст. 139 КК України Ст. 140 КК України

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний,
згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може
мати тяжкі наслідки для хворого, - карається штрафом до 50 НМДГ з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або громадськими роботами на
строк до 200 годин, або виправними роботами на строк до 2-х років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, - карається
обмеженням волі на строк до 4-х років або позбавленням волі на строк до 3-х років, з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або без такого.
 Додатковий об‘єкт - встановлений
Безпосередній об’єкт - життя та
законом порядок надання медичної
здоров'я хворого.
допомоги.

Цей склад к.п. передбачає кримінальну Суб’єкт - медичний працівник (лікар,

відповідальність лише у тому випадку, фельдшер, медична сестра, акушер,
якщо медичний (фармацевтичний) працівники служби швидкої медичної
працівник був зобов'язаний надати таку допомоги та державної служби медицини
допомогу. катастроф).
 З об'єктивної сторони ненадання допомоги хворому може полягати у наступному:

повна відмова у наданні допомоги;

ненадання допомоги в обсязі, необхідному у конкретній ситуації;

нез'явлення до хворого за викликом;

відмова прийняти хворого у заклад охорони здоров'я для надання йому невідкладної допомоги;

відмова викликати службу швидкої допомоги або доставити хворого до лікарні;

поверхове, формальне обстеженні хворої людини, яка потребує медичної допомоги;

відмова надати невідкладну допомогу пораненому або травмованому.

Ст.139 КК встановлює кримінальну відповідальність медичного працівника лише у випадку, коли
ненадання допомоги відбулося з причин, які не можна вважати поважними.

До поважних причин можуть бути віднесені наступні:

– відсутність для надання конкретного

– хвороба самого медичного працівника; – непереборна сила;
виду допомоги кваліфікації;

– відсутність необхідних ліків,

інструментів для надання медичної – стан крайньої необхідності;
допомоги.
Перелік обставин, які є поважними при ненаданні допомоги хворому, не може бути вичерпним,
оскільки він залежить від конкретної життєвої ситуації.

Не можна також вважати поважними причинами:

Відсутність згоди хворого або його

Виклик у нічний і неробочий час
законного представника на медичне
втручання у невідкладних
Перебуваня у відпустці
випадках, коли існує реальна
загроза життю хворого є наявною і
таке ін.
Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним
працівником

1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх

професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило
тяжкі наслідки для хворого, - карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до 5 років або виправними роботами на строк до 2-х років, або
обмеженням волі на строк до 2-х років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, - карається обмеженням
волі на строк до 5 років або позбавленням волі на строк до 3-х років, з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.
 Основний безпосередній об'єкт – життя та здоров'я пацієнта.

Додатковий об'єкт – встановлений законом порядок виконання медичними або фармацевтичними

працівниками своїх обов’язків.

Об’єктивна сторона характеризується:

1) Діянням (дією чи 3) Причинним зв’язком між

бездіяльністю) – у виді діянням та наслідками.
2) Заподіянням шкоди у вигляді
невиконання чи неналежного тяжких наслідків для хворого;
виконання медичним або
фармацевтичним працівником своїх
професійних обов’язків, внаслідок
недбалого чи несумлінного до них
ставлення;
Невиконання професійних обов’язків означає, що медичний або
фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу
виконуваної роботи зобов’язаний був вчинити.
Неналежне виконання професійних обов’язків має місце у разі, коли медичний (фармацевтичний)
працівник виконує свої обов’язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають
інтереси його професійної діяльності.

Таким діянням може бути зокрема:

– несвоєчасний або неправильний діагноз захворювання;

– залишення хворого без належного медичного догляду;

– переливання крові іншої групи;

– залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час хірургічної операції;

– застосування неправильного лікування;

– недостатній контроль за медичною технікою;

– невиконання медсестрою вказівки лікаря щодо застосування до хворого ліків чи процедур тощо.
Якщо тяжкі наслідки для хворого не пов’язані з невиконанням чи
неналежним виконанням медичним (фармацевтичним) працівником
своїх професійних обов’язків, а настали внаслідок інших обставин,
наприклад, запізнілого звернення за медичною допомогою або в
результаті від сутності на даний час науково обґрунтованих методів
лікування тієї чи іншої хвороби тощо, відповідальність за ст. 140 КК
виключається.

Те саме стосується і випадків відмови пацієнта від медичних приписів,

порушення пацієнтом встановленого для нього режиму, а також
випадків, коли тяжкі наслідки для хворого стали результатом
недостатніх навичок, досвіду і кваліфікації медичного або
фармацевтичного працівника або настали внаслідок інших обставин,
які не залежали від нього, однак перешкодили йому виконати
професійні обов’язки у повному обсязі і з належною якістю.
 Суб’єкт Суб’єктивна сторона

спеціальний, лише медичні або характеризується необережною

фармацевтичні працівники, у формою вини (самовпевненість
тому числі й ті, хто займається або недбалість) Злочин є
приватною медичною чи закінченим з моменту настання
фармацевтичною практикою. тяжких наслідків для хворого.
Кримінальна відповідальність медичного працівника за завдання шкоди пацієнту під час медичного
втручання при наявності обставин, встановлених

ст.39 КК (Крайня необхідність) або ст.42 КК (Діяння, пов’язане із ризиком)

виключається

Ч.1 ст.39 КК України – не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним

інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує
особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи
інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і
якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Наприклад лікар при асфіксії пацієнта проводить йому трахеотомію, рятуючи таким чином його
життя, але завдаючи при цьому пацієнту тілесних ушкоджень
Умови правомірності стану крайньої необхідності при медичному
втручанні:
1. Наявність небезпеки для життя або здоров’я людини (така небезпека існує об’єктивно, а не в уяві лікаря).

2. Реальність небезпеки (вона вже виникла, існує, але ще не минула і загрожує наразі життю та здоров’ю пацієнта).

3. Усунути таку небезпеку за даних конкретних обставин без заподіяння шкоди пацієнту неможливо.

4. Шкода заподіяна пацієнту повинна бути меншою, ніж шкода відвернута.

Діяння пов’язане з ризиком (ст.42 КК України)
ч.1- не є кримінальним правопорушенням діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам,
якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення суспільно-корисної мети.

ч.2 – ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягнути в даній
обставновці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик,
обгрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди
правоохоронюваним інтересам.

ч.3 – не визнається виправданим ризик, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей
або загрозу екологічної катастрофи чи надзвичайних подій.
Умови правомірності діяння пов’язаного з ризиком у сфері медичній
діяльності:
Шкода здоров’ю людини заподіюється лише для досягнення суспільно-корисної мети (рятування життя,
апробація ЛЗ для лікування невиліковної хвороби тощо).

Ця мета у даному випадку не може бути досягнута звичними способами, не пов’язаними з ризиком.

Лікар переконаний, що вжив вичерпних заходів для відвернення шкоди здоров’ю пацієнта.

Можливість настання шкідливих наслідків при ризику лікар усвідомлює виключно як маловірогідний і
побічний результат його дій.

Наприклад лікар дає невиліковно хворому пацієнту (за його згодою) лікарський засіб, який перебуває
на стадії клінічних випробувань і рятує життя пацієнта. При цьому здоров’ю пацієнта було завдано
певної шкоди внаслідок побічної дії лікарського засобу.
3. Адміністративна відповідальність медичних працівників
Адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, яка настає у разі вчинення
правопорушення, передбаченого адміністративним законодавством.

Види та склади адміністративних правопорушень, за які можна притягти працівника у сфері охорони
здоров’я до адміністративної відповідальності закріплені переважно в Кодексі України про
адміністративні правопорушення від 07.12 1984 р. (далі – КУпАП), а також в деяких інших
нормативно-правових актах.
Адміністративне правопорушення
Адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи
бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність,права і свободи громадян, на
встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст.
9 КУпАП).

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП настає , якщо ці

порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальну
відповідальність
 Елементи складу адміністративного правопорушення

Суспільні відносини, що охороняються КУпАП

Об'єкт
(відносини у сфері управлінської діяльності)

Суб'єкт Фізична особа з 16 років;Юридична особа

Зовнішня сторона правопорушення - (діяння,

Об'єктивна сторона наслідки, причинний зв’язок, час, спосіб,
місце, обстановка)

Суб'єктивна сторона Внутрішня сторона правопорушення - вина

Основні склади адміністративних правопорушень у сфері медичної
діяльності
• порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-
протиепідемічних правил і норм (ст. 42 КУпАП);
• ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження
(ст. 44-1 КУпАП);
• порушення обмежень встановлених для медичних і
фармацевтичних працівників під час здійснення ними
професійної діяльності (ст. 44-2 КУпАП);
• порушення правил карантину людей (ст. 44-3 КУпАП);
• ухилення від обстеження і профілактичного лікування
осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45 КУпАП);
• порушення встановленого порядку взяття, переробки,
зберігання, реалізації і застосування донорської крові та
(або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1);
• порушення вимог режиму радіаційної безпеки в
місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення (ст.
46-1 КУпАП);
• порушення встановлених законодавством вимог щодо
заняття народною медициною (цілительством) (ст. 46-2
КУпАП);
• порушення законодавства про захист прав споживачів
(ст.156-1 КУпАП);
• порушення порядку провадження господарської
діяльності (ст.164 КУпАП);
• виконання робіт, надання послуг громадянам -
споживачам, що не відповідають вимогам стандартів,
норм і правил (ст.168-1 КУпАП) та деякі інші.

• умисне приховування джерела зараження венеричною

хворобою (ст. 46 КУпАП);
Види адміністративних стягнень:
1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного
правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного
правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права (права керування транспортними засобами; права полювання); позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (від 6 місяців до 1року);

5.1) громадські роботи (на строк від 20 до 60 годин, безоплатні);

6) виправні роботи (на строк до 2 місяців з відрахуванням до 20% із зарплати в дохід держави);

6.1) суспільно-корисні роботи (від 120 до 360 годин, оплатні);

7) адміністративний арешт (до 15 діб);

8) арешт з утриманням на гауптвахті (до 10 діб, виключно для військовослужбовців).

Цивільно-правова відповідальність у сфері охорони здоров’я – це вид юридичної відповідальності,
який виникає внаслідок порушення майнових або особистих немайнових прав людини у сфері
охорони здоров’я і полягає в необхідності відшкодування заподіяної їй шкоди.
Протиправність діяння – це наявність певного відступу від правил (норм) надання медичної
допомоги (наприклад клінічних протоколів), порушення суб’єктивного права пацієнта. Діяння може
полягати як у дії, так і в бездіяльності.

Шкода – це матеріальні збитки, які виражаються у зменшенні майна потерпілого пацієнта і (або)
зменшенні його нематеріального блага (життя, здоров’я).

Умови настання цивільно-правової відповідальності у сфері професійної медичної діяльності:

1. Протиправність діяння (дія чи бездіяльність) медичного персоналу.

2. Заподіяння шкоди пацієнту.

3. Причинний зв’язок між діянням та настанням шкідливих наслідків.

4. Вина заподіювача шкоди.

Шкода завдана внаслідок медичного втручання може бути:

Майнова – реальні втрати, неотримані доходи, витрати на лікування, харчування, догляд тощо;

Моральна – фізичні та моральні страждання пацієнта, якому завдана шкода в результаті медичного
втручання.

Фізична шкода здоров’ю визначається відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня

тяжкості тілесних ушкоджень, затв. наказом МОЗ України від 17.01.1995р.

Майнова шкода визначається в результаті підрахунків втраченого заробітку, витрат на лікування,

додаткове харчування, придбання ліків, догляд і т. інше. Ці факти повинні бути підтверджені
документально (довідки, фіскальні чеки тощо).
Згідно ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у:

• Фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров’я;

• Душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї
самої, членів сім’ї або близьких родичів;

• Душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її

майна;

• Приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи.

Відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим
ушкодженням здоров'я, або смертю фізичної особи
(Ст. 1168 ЦК України)

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована
одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам
(усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.
5. Дисциплінарна відповідальність медичних працівників
Дисциплінарна відповідальність настає у випадку порушення медичним працівником його трудових
обов’язків, які закріплені у ст.139 Кодексу законів про працю України або професійних обов’язків
медичних працівників, встановлених у ст.78 Основ.

Згідно ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни може бути застосовано тільки один з
таких заходів стягнення:

• догана;

• звільнення за відповідними підставами.

Стаття 139 КЗпП України покладає на будь-якого працівника наступні обов'язки:

• чесно і сумлінно працювати;

• своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу;

• додержуватись трудової і технологічної дисципліни;

• додержуватись вимог нормативних актів про охорону праці;

• дбайливо ставитись до майна власника, з яким укладено трудовий договір.