МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М.І. ПИРОГОВА

“Затверджено”
на методичній нараді кафедри
шкірних та венеричних
хвороб
з курсом ПО
протокол №_1_
Завідувач кафедри
________професор ЗВО
Сергій БОНДАР
«_29_»__серпня_2023_р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для самостійної роботи студентів при підготовці

до практичного заняття

Навчальна дисципліна Дерматологія та венерологія (у т.ч.

психодерматологія)

Тема заняття № 14 Методика обстеження венеричного хворого. Збудник

сифілісу. Шляхи передачі інфекції. Патогенез.
Експериментальний сифіліс. Класифікація.
Первинний період та вторинний періоди сифілісу.

Курс 4

Факультет медичний факультет №1

Вінниця
 Вінницький національний медичний університет імені М.І.Пирогова

Кафедра шкірних та венеричних хвороб

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ЗІ СТУДЕНТАМИ

4-ГО КУРСУ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

МОДУЛЬ 1. ДЕРМАТОЛОГІЯ, ВЕНЕРОЛОГІЯ

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 5. ВЕНЕРИЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 14

Тема: Методика обстеження венеричного хворого. Збудник сифілісу.

Шляхи передачі інфекції. Патогенез. Експериментальний сифіліс.
Класифікація. Первинний період сифілісу. Вторинний період
сифілісу

Кількість навчальних годин: 2.

І. Актуальність теми.

Таке інфекційне захворювання як сифіліс є особливо небезпечним в плані

його подальшого розповсюдження в первинному та вторинному періодах, і
тому клінічні прояви цих періодів хвороби повинні знати лікарі усіх фахів, щоб
сприяти його ранній діагностиці, своєчасному кваліфікованому лікуванню
пацієнтів та проведенню відповідних проти епідеміологічних заходів.
При сифілісі крім шкіри і слизових оболонок поступово уражаються всі
внутрішні органи і тканини, причому при пізніх формах ці деструктивні зміни
можуть призвести до інвалідизації та смерті пацієнтів.
Фактично будь-який лікар-клініцист має абсолютно реальну можливість
бути інфікованим Treponema pallidum в ході своєї професійної діяльності при
обстеженні ним того чи іншого соматичного пацієнта, якщо він при цьому не
знатиме бодай основних проявів цієї специфічної інфекційної хвороби.
Сифіліс – це хронічне інфекційне захворювання венеричного характеру з
циклічним хвилеподібним перебігом, яке викликається збудником Treponema
pallidum, при якому уражуються: шкіра, слизові оболонки, а також внутрішні
органи і тканини і яке може передаватися потомству.
Все це і обумовлює актуальність важливості знання клінічних проявів
сифілісу не тільки і не стільки лікарями-дерматовенерологами, але й лікарями
стоматологами від яких нерідко залежить як своєчасне усвідомлення пацієнтом
необхідності та обов’язковості власного лікування у лікаря-фахівця так і
попередження подальшого розповсюдження цього захворювання серед
знайомих та рідних такого хворого.

ІІ. Навчальні цілі заняття.

Студент повинен ознайомитись:

- з основними захворюваннями з класифікацією хвороб, що передаються
статевим шляхом та класифікацією венеричних захворювань, історією
виникнення та подальшого розповсюдження сифілісу в світі та Європі
( - І)

Студент повинен знати:

- класифікацію хвороб, що передаються статевим шляхом;
- класифікацію венеричних хвороб;
- особливості епідеміології інфекційних хвороб, що передаються статевим
шляхом;
- шляхи та імовірні умови інфікування венеричними хворобами;
- методику обстеження венеричного хворого;
- етіологію сифілісу, біологію блідої трепонеми;
- шляхи та умови інфікування сифілісом, джерела зараження;
- сучасне розуміння етіопатогенез сифілісу;
- що таке реінфекція та суперінфекція при сифілітичній хворобі;
- значення та клінічну оцінку серологічних реакцій;
- загальний перебіг сифілітичної інфекції в організмі людини;
- дані про експериментальний сифіліс;
- дані про внесок Д.К. Заболотного в розвиток світової венерології;
- класифікацію сифілісу.
- загальний перебіг та клініку первинного періоду сифілісу, особливості
інкубаційного періоду;
- клініку типових проявів первинного та вторинного періодів сифілісу;
- характерні клінічні особливості атипових форм твердого шанкеру та його
ускладнення;
- діагностику та диференційну діагностику первинного періоду сифілісу;
- загальний перебіг та клініку вторинного періоду сифілісу;
- клініку типових проявів вторинного періоду сифілісу;
 - характерні клінічні особливості сифілісу вторинного свіжого та
рецидивного;
- характерні клінічні особливості плямистих, папульозних, пустульозних
сифілісів;
- характерні клінічні особливості сифілітичної лейкодерми та сифілітичної
алопеції;
- характерні клінічні особливості ураження слизової оболонки ротової
порожнини та внутрішніх органів;
- діагностику та диференційну діагностику вторинного періоду сифілісу;
- про можливість бути професійно інфікованим в ході обстеження шкіри
та слизових у інфікованих сифілісом пацієнтів; ( - ІІ)

- Студент повинен оволодіти:

- методикою обстеження венеричного хворого;

- методикою визначення основних симптомів при різних стадіях сифілісу;
- методикою дослідження блідої спірохети в темному полі;
- методикою забору крові для постановки серологічних реакції при
сифілісі;
- методикою додаткового обстеження при сифілісі;
- методикою постановки діагнозу різних стадій сифілісу;
- забору клінічного матеріалу для лабораторного підтвердження
первинного сифілісу;
- проведення диференційного діагнозу;
- методикою заповнення спеціальної медичної документації на
венеричного хворого. ( - ІІІ)

Студент повинен вміти:

- зібрати скарги та анамнез захворювання, враховуючи особливості,

характерні для хворих на захворювання, що передаються статевим
шляхом;
- зібрати скарги та анамнез захворювання, враховуючи особливості,
характерні для хворих на сифіліс;
- провести огляд хворого та виявити основні клінічні симптоми
захворювання;
- відобразити результати огляду в історії хвороби;
- поставити розгорнутий клінічний діагноз в типовому випадку;
- призначити дослідження (клінічне, біохімічне, імунологічне,
гістологічне);
- провести інтерпретацію отриманих даних лабораторних досліджень;
- намітити план лікування (вміти виписати рецепти). ( - ІІІ)

ІІІ. Цілі розвитку особистості.

Студент повинен:
- деонтологічно виважено вести себе з хворими, його статевими
партнерами, рідними та близькими;
- роз’яснити хворому раціональну тактику його поведінки в ході
подальшого лікування та диспансерного спостереження;
- сформувати систему сучасних правових понять, норм у контексті теми.
 ІV. Міждисциплінарна інтеграція.
№ Дисципліни
1. Попередні (забезпечуючі)
1) нормальна анатомія
2) гістологія
3) нормальна фізіологія
4) біохімія
5) патологічна фізіологія
6) мікробіологія
7) історія медицини
2. Наступні (забезпечувані)
1) терапія
2) педіатрія
3) імунологія
4) урологія
5) інфекційні хвороби та
епідеміологія
3. Внутрішньопредметна
інтеграція
1) методика обстеження шкіри
(скарги, анамнез, об’єктивні
та додаткові методи)
2) методика обстеження при
захворюваннях сечостатевих
органів (скарги, анамнез,
об’єктивні та додаткові
методи).
Знати Вміти
- історію виникнення та
розповсюдження сифілісу в
Європі та світі;
- анатомію, гістологію і фізіологію
нормальної шкіри;
- анатомію, гістологію і фізіологію
сечостатевих органів;
- властивості сечі та крові;
- біологію збудників захворювань,
що передаються статевим
шляхом;
- патогенез основних симптомів
захворювань, що передаються
статевим шляхом.
- послідовність обстеження - зібрати скарги та анамнез захворювання, враховуючи
хворого; особливості, характерні для хворих на захворювання, що
- основні клінічні прояви передаються статевим шляхом;
сифілісу та захворювань, що - провести огляд хворого та виявити основні клінічні
передаються статевим симптоми захворювання;
шляхом; - відобразити результати огляду в історії хвороби;
- епідеміологію захворювань, - провести інтерпретацію отриманих даних лабораторних
що передаються статевим досліджень.
шляхом;
- етіопатогенез захворювань,
що передаються статевим
шляхом.
Основні клінічні симптоми - поставити розгорнутий клінічний діагноз в типовому
сифілісу та захворювань, що випадку;
передаються статевим шляхом; - призначити дослідження (клінічне, біохімічне,
імунологічне, гістологічне;
- намітити план лікування (вміти виписати рецепти)
V. Зміст теми заняття.
Структурно-логічна схема № 1.

Класифікація венеричних хвороб

1. Сифіліс 4. Пахова лімфогранульома (хвороба Фавра-Ніколса четверта
2. Гонорея венерична хвороба)
3. М’який шанкер (Шанкроїд)
Структурно-логічна схема № 2
Шляхи зараження сифілісом:
БІОЛОГІЯ БЛІДОЇ СПІРОХЕТИ
(відкрита 3 березня 1905 року F. Schaudinn i E. Hoffmann) - статевий;
- контактний;
- назва збудника Treponema pallidym;
- трансфузійний;
- погано фарбується основними фарбниками;
- трансплацентарний.
- факультативний анаероб;
- кількість завитків – 8-14; Умови зараження сифілісом:

- відстань між завитками однакова; - наявність збудника, який у великій кількості є на поверхні
- рухається рівномірно, плавно; ulcus durum;
- наявність вхідних воріт – порушення цілісності рогового шару
- має 4 основних види руху (поступальний, маятникоподібний,
шкіри або покривного епітелію слизової оболонки
хвилеподібний, ротаторний тощо); (мікротріщин, спадин, порізів), хоча цілком можливим є
проникнення збудника сифілісу через неушкоджену
- має пристосувальні форми (циста, L – форма);
слизову оболонку;
- виявляється в нативному препараті при дослідженні в
- знижена реактивність людського макроорганізму.
темному полі.
Імунітет. При сифілісі розвивається не стероїдний
(інфекційний) імунітет.
Джерела інфікування:
Реінфекція – це повторне захворювання на сифіліс людини,
- хвора людина; яка раніше вже хворіла на нього і повністю була вилікувана.
- заморожений трупний матеріал; Суперінфекція – це виникнення нового зараження
сифілісом та приєднання інфекції у хворого на
- предмети особистої гігієни;
сифіліс, який знаходиться в періоді зниженої
- інфіковані предмети догляду. імунобіологічної реактивності організму.
 Структурно-логічна схема № 3
Класифікація сифілісу
1. інкубаційний період сифілісу;
2. первинний період сифілісу;
- первинний серонегативний сифіліс;
- первинний серопозитивний сифіліс;
- первинний прихований сифіліс.
3. вторинний період сифілісу;
- вторинний свіжий сифіліс;
- вторинний рецидивний сифіліс;
- вторинний прихований сифіліс.
4. третинний період сифілісу;
- третинний активний сифіліс;
- третинний рецидивний сифіліс;
- третинний прихований сифіліс.
5. прихований сифіліс;
- ранній прихований сифіліс;
- пізній прихований сифіліс;
- невідомий прихований сифіліс.
6. вроджений сифіліс;
- ранній вроджений сифіліс;
- пізній вроджений сифіліс;
- прихований вроджений сифіліс.
7. нейросифіліс;
- ранній мезенхімний нейросифіліс;
- пізній мезенхімний нейросифіліс;
- паренхіматозний нейросифіліс (спинна сухотка,
прогресивний параліч).
8. вісцеральний сифіліс (із зазначенням ураженого органа);
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ СИФІЛІС
1. мавпи
- людиноподібні мавпи (вивчали на них сифіліс
Мечніков І.І., Ру Е. (1903)).
- нижчі мавпи (павіани, макаки) – вивчав сифіліс
Заболотний Д.К. (1904).
2. кролі (вивчали на них сифіліс Бартореллі, Пароді).
Внесок Д.К. Заболотного в світову венерологію
1. Тема докторської дисертації була пов’язана з сифілісом;
2. Один із перших у світі хто побачив у мікроскопі бліду
спірохету;
3. Зумів викликати сифіліс у нижчих мавп;
4. Є прабатьком відкриття реакції імобілізації блідої спірохети
(РІБТ) при сифілісі.
Первинний період сифілісу
Етіологія: Бліда трепонема (Treponema pallidum)
Шляхи зараження: Статевий
Гематогенний
Побутовий
Трансплацентарний

Класифікація: Інкубаційний період

Первинний серонегативний період
Первинний серопозитивний період

Клінічні прояви: наявність твердого шанкера,

ураженням лімфатичних вузлів (лімфаденіт) і судин
(лімфангііт).

Атипові форми твердого шанкера:

Індуративний набряк
Шанкер - амігдаліт
Шанкер - панаріций
Ускладнення твердого шанкера:
У чоловіків: баланіт, баланопостит, запальний фімоз,
парафімоз, гангренізацію та фагеденізм
У жінок: вульвовагініт
Діагноз:
Обов’язково повинен підтверджуватися виявленням
блідих трепонем в окремому шанкері, або в пункаті
реґіонарних лімфатичних вузлів

Серологічні дослідження:
Менше надійні для підтвердження діагнозу первинного
сифілісу, оскільки реакція Вассермана буває негативною
на початку первинного періоду

Диференціальний діагноз: шанкероїд (м’який шанкер),

генітальний герпес, короста, шанкериформна піодермія,
плоскоклітинний рак статевих органів, а також червоної
кайми губ, соска молочної залози в жінок, трихомонадні
ерозії та виразки

Лікування: Антибіотики пеніцилінового ряду,

відповідно схеми, затвердженої МОЗ України
Вторинний період сифілісу

Етіологія: Бліда трепонема (Treponema pallidum)

Шляхи зараження: Статевий
Гематогенний
Побутовий
Трансплацентарний

Класифікація: Сифіліс вторинний свіжий

Сифіліс вторинний рецидивний
Сифіліс вторинний прихований

Клінічні прояви: Шкірні прояви

Ураження внутрішніх органів
Ураження кісток
Шкірні прояви:
Плямистий сифілід (roseola elevata,
roseola confluens)
Папульозний сифілід (міліарний,
лентикулярний, нумулярний, бляшко видний,
вегетуючі папули
Пустульозний сифілід (вугре видний,
віспо подібний, сифілітичне імпетиго,
сифілітична ектима сифілітична рупія)
Пігментний сифілід (гіпопігментовані
плями або гіперпігментація шкіри)
Сифілітичне облисіння
Ураження слизових оболонок
(папульозний сифілід, ерозивний сифілід,
плямистий сифілід)
Особливості вторинного періоду сифілісу
Доброякісний перебіг
Фокусність
Поліморфізм
Своєрідний колір
Діагноз:
Клінічні прояви хвороби, анамнезу, результати клінічного,
бактеріоскопічного, серологічного досліджень (РВ, РІФ,
РІБТ, ІФА).
Диференціальний діагноз:
Сифілітичну розеолу, крім захворювань шкіри (рожевий і
висівковий лишаї, укуси лобкових вошей, медикаментозної
алергії, висипного і черевного тифах) потрібно
диференціювати і від так званої мармурової шкіри.
Сифілітичні папули необхідно диференціювати від папул
червоного плоского лишаю, псоріазу, каплевидного
парапсоріазу, алергічних васкулітів шкіри, ліхеноїдних станів
шкіри. Вегетуючі папули необхідно диференціювати з
гострокінцевими кондиломами, гемороїдальними шишками,
вегетуючою пухирчаткою.
Пустульозний сифілід – від вульгарних, юнацьких вугрів,
йодистих і бромистих вугрів, натуральної і вітряної віспи,
вульгарного імпетиго, ектими.
Сифілітичне облисіння – від гніздового облисіння і
грибкових захворювань шкіри волосяної частини голови.
Сифілітичну лейкодерму – від вторинної лейкодерми після
сонячного опромінення у хворих різнокольоровим лишаєм.
Ураження слизових оболонок ротової порожнини, зіва,
гортані потрібно відрізняти від різноманітних форм ангіни,
дифтерії зіва, ангіни Венсана, афт, червоного плоского
лишаю, лейкоплакії.
Лікування: Антибіотики пеніцилінового ряду, відповідно
схеми, затвердженої МОЗ України
 Сифіліс (люес, lues) - це хронічне системне інфекційне захворювання з
циклічним хвилеподібним варіабельним перебігом, яке переважно
передається статевим шляхом та характеризується ураженням шкіри,
слизових оболонок, внутрішніх органів, кісток, нервової системи.
Історичні відомості. На даний час є дві основні теорії розповсюдження
сифілітичної інфекції в Європі та Азії. Таким чином перші описи пандемії і
клініки сифілісу співпадають з подорожжю Колумба (1492-1495 роки). На
основі цього і виникла теорія американського походження сифілісу в Європі.
Згідно цієї теорії моряки з ескадри Христофора Колумба заразилися сифілісом
від жителів острова Гаїті і завезли його в Барселону. 31 грудня 1494 року
король Франції Карл VIII зайнявши Італію почав осаду Неаполя. Серед його
війська було багато найманих солдат, в тому числі і з Іспанії. Разом з військами
просувалося біля 1400 проституток. На початку 1495 року серед солдат
почалася епідемія сифілісу, в зв'язку з чим Карл VIIІ змушений був зняти осаду
Неаполя, а військо розпустити. Солдати розійшлися по різних країнах
створивши умови для виникнення пандемії сифілісу. До 1512 року сифіліс
розповсюдився по цілій Азії.
Інші автори (так звані «європеїсти») приводять докази, що це
захворювання існувало в країнах Європи та Азії ще з давніх часів. На думку
захисників іншої теорії (європеїстів) сифіліс у вигляді ендемічних вогнищ
існував в Європі та Азії споконвіків, протікаючи переважно скрито (латентно).
Початок ХVI століття ознаменувався бурхливим розвитком в різних країнах
капіталістичного ладу з процесом урбанізації та інтенсивної міграції населення.
Це призвело до «пересіву» збудника сифілісу на нове сприятливе середовище і
еволюцію хвороби в активні гострі форми.
На підтвердження останньої теорії, європеїсти висувають ряд фактів. Так
вікінги, які населяли скандинавський півострів регулярно допливали до берегів
північної Америки ще в першому тисячолітті, тобто більше ніж за 500 років до
мореплавання Христофора Колумба. Описано подорож короля вікінгів Еріка
Рудого в 982 році, а його син Лейф в 1000 році заснував в північній Америці
колонію, яка називалася Вінландія (нинішній штат Род-Айленд) і налічувала
100 поселень, 2 міста, 16 церков та 2 монастирі. Однак в цей час в Європі
епідемій сифілісу не спостерігалося. Відомо, що китайці неодноразово
пересікали Берінгову протоку, ширина якої в деяких місцях становить всього 96
кілометрів, однак в Азії до ХVІ століття епідемій сифілісу теж не
спостерігалося.
Професор М.В.Борзов, проводячи аналізи вмісту амфор, знайдених ним в
Середній Азії встановив в ньому наявність воску та ртуті в концентрації, яку
застосовували для лікування сифілісу. Збереглися описи таких древніх авторів,
як Плутарх, Гален, Цельс та ін. шкірних уражень, які дуже нагадують симптоми
сифілісу. Абу Алі Ібн Сина (Авіаценна) в «Каноні медицини» описує клініку
захворювань, які нагадують сифілітичний міхурник у дітей, сифілітичний катар
та кератит. Цікавими є і результати археологічних розкопок. Так в районі
Цимлянського моря, при будівництві Волго-Донського каналу в захороненнях
Х-ХІ століття були виявлені кістки черепів та трубчаті кістки, з явищами
сифілітичних змін. В той же час чеський археолог Градлічка при дослідженні
більше тисячі скелетів із захоронень індійців доколумбової епохи ні в одному
випадку не знайшов ознак характерних для гумозного ураження кісток. В Римі
в 1483 році, тобто за 10 років до мореплавання Колумба, описано досить велике
розповсюдження хвороби, яка клінічно нагадувала сифіліс.
Всі ці факти і послужили основою для висування гіпотези про
споконвічне існування сифілісу в країнах Європи і Азії.
Назв сифілісу існувало багато. Найчастіше йому давали назву тієї країни
звідки було завезено хворобу. Так італійці називали сифіліс іспанською
хворобою, французи - неаполітанською, в Росії та Польщі - французькою. Ще
до сьогоднішніх часів на теренах Польці зберігся як образливий вислів –
«франтувата», тобто хвора на французьку хворобу - сифіліс, В даний час
збереглося офіційно три назви: хвороба Гофмана (за прізвищем автора
відкрившого збудник сифілісу), люес (від давшого цій хворобі Бетенкура назві
люес венерікус - венерична хвороба) і сифіліс.
Цікавою є історія виникнення назви «сифіліс». В 1330 році італійський
лікар, філософ та поет Фракастро написав поему, в якій описував пастуха на
ім’я Сифілус. Пастух займався зоофілією, тобто жив статевий життям із
свиньми, яких пас, за що богиня Венера покарала його страшною хворобою.
Тут Фракасторо описує клініку сифілісу, вказуючи на болячки, які переходили з
однієї ділянки тіла на іншу. Пізніше добра фея порадила Сифілусу поїхати на
острів в Середземному морі де він купався в ртутних озерах та вдихав пари
ртуті і вилікувався від своєї хвороби. Опис клініки сифілісу в поемі Фракасторо
був настільки оригінальним, що його сучасники дали назву хворобі по імені
пастуха – сифіліс.
Збудник сифілісу довгий час був невідомий. Це зумовлювали різні
причини. Насамперед в тих місцях, де найчастіше локалізуються висипання при
сифілісі, тобто на статевих органах та в ротовій порожнині сапрофітує велика
кількість різноманітних мікроорганізмів, в тому числі і трепонем (спірохета
рефрінгенс, мікроденціум). Другою причиною було те, що збудник сифілісу
погано зафарбовується аніліновими барвниками. Однією з перешкод виявлення
збудника сифілісу був помилковий погляд, що сифіліс та гонорея є одним і тим
же захворюванням. Така думка серед лікарів склалася внаслідок досліду
проведеного англійським лікарем Хантером. Так Хантер в 1786 році зробив собі
прививку на головку статевого члену і крайньої плоті вмісту виділень з уретри,
як він рахував хворого на гонорею. На місцях прививок розвинувся типовий
твердий шанкр з наступним регіонарним лімфаденітом. На основі цього Хантер
зробив висновок, що сифіліс і гонорея є однією і тою ж хворобою і що у
випадку попадання збудника хвороби в уретру розвивається гонорея, а у
випадку попадання його на головку статевого члена – сифіліс. Очевидно хворий
від якого Хантер взяв матеріал для прививки хворів одночасно сифілісом і
гонореєю, або мав інтрауретральне розміщення твердого шанкру. Авторитет
Хантера серед лікарів був настільки великий, що понад півстоліття вважалося,
що сифіліс та гонорея є однією і тою ж хворобою.
Ця думка остаточно була заперечена в 1837 році французьким
дерматологом Рікором, який зробив абсолютно недопустимий як з лікарської
так і з моральної точки зору дослід заразивши анонімно 1400 здорових людей
сифілісом, гонореєю і м’яким шанкером і тим самим доказавши, що це різні
захворювання.
В 1879 році Нейсер відкрив збудника гонореї, після чого почалися
інтенсивні пошуки збудника сифілісу, які однак з вищевказаних причин не
давали бажаного результату. Так до 1905 року Лассар нарахував 125
претендентів на збудника сифілісу.
І лише 3 березня 1905 року збудник сифілісу – бліда трепонема – була
відкрита мікробіологом Шаудіном та венерологом Гофманом. Свою назву вона
одержала завдяки слабим здатностям забарвлюватися барвниками, на відміну
від інших спірохет.
Епідеміологія. У літературі описано багато епідемій сифілісу. Більшість
авторів зв’язувала появу піків захворюваності на сифіліс з міграцією населення
підчас та після воєн. Так відмічалося різке зростання на сифіліс в 1914-1920
роках і в 1945-1948 роках, тобто після першої та другої світових воєн.
Однак спостерігалося зростання захворюваності і в 30-х та 60-х роках XX
століття. Було встановлено, що епідемії сифілісу спостерігаються з циклічною
залежністю через кожні 11 років (за даними деяких авторів - 14 років), тому
деякі вчені-венерологи пов’язують це з геліобіологічними факторами.
Дослідженнями М.В.Міліча на основі підрахунку коефіцієнтів кореляції
між рівнями захворюваності на сифіліс і геліогеофізичними факторами (числа
Вольфа, які характеризують кількість сонячних паям в певні відрізки часу,
індекси планетарної геомагнітної забуреності і полярності секторів
міжпланетного магнітного поля) було встановлено з вірогідністю в 99%, що
головними причинами циклічних змін рівнів захворюваності заразними
формами сифілісу є зміна полярностей секторної структури міжпланентного
магнітного поля і цикли сонячної активності. На основі цього висунута думка,
що це впливає на вірулентність блідих трепонем і тим самим зростання
захворюваності.
За даними статистики ВООЗ причинами розповсюдження сифілісу є
міграція населення, незнання клінічних проявів венеричних захворювань,
існування проституції, доступність для вживання антибіотиків, атипове
протікання та недостатня серологічна допомога. Треба відмітити, що в останній
час велике значення в розповсюдженні сифілісу відіграє гомосексуалізм. Так за
даними Ю.К.Скрипкіна та Г.Я.Шарапової серед хворих на сифіліс в деяких
штатах США гомосексуалісти складають 80-85%, в Лондоні – 70% і т.д. У світі
щорічно інфікуються сифілісом 15 млн. чоловік. За даними офіційної
державної статистичної звітності, епідеміологічна ситуація по сифілісу
характеризується поступовим зниженням захворюваності в цілому (у 2009 р. –
53,3 випадку на 100000 населення; в 2014 р. – 30,7 випадків на 100000
населення). На тлі зниження загальної захворюваності на сифіліс відзначається
збільшення числа зареєстрованих випадків нейросифілісу з переважанням його
пізніх форм (70,1%). Сьогодні це захворювання розглядається фахівцями як
кофактор, сприяючий зараженню ВІЛ-інфекцією та виникненню СНІДУ.
 Етіологія сифілісу. Збудник сифілісу відноситься до порядку
Spirochaetales, сімейству Spirochaetaeceae, роду Treponema, виду Treponema
pallidum, підвиду pallidum (син. Spirochaeta pallidum), яка представляє собою
спіраль, що має 8-12 завитків, довжиною від 4 до 14 мкм з висотою завитків 0,2
- 0,25 мкм. Важливою ознакою є те, що завитки в блідої трепонеми є
рівномірні, зверху заокруглені, віддаль між ними є однаковою та висота
завитків в напрямі до кінців зменшується.
Для мікроскопічної діагностики сифілісу застосовують дослідження
матеріалу з елементів висипки в темному полі зору, яке одержують за
допомогою спеціального конденсора або способом М.П. Архангельського,
накладаючи круглий чорний папірець на поверхню конденсора Аббе. За
рахунок феномену Тиндаля (рух пилинок у вузькому сонячному промені)
спостерігають характер руху трепонем. Спірохета паліда має чотири
характерних види руху: маятнико-подібний, коли трепонема прикріплюючись
до клітинного елемента розхитується у вигляді маятника годинника
(різновидність - хлистоподібний рух), поступальний вперед, згинальний та
роторний (вкручування в клітинний елемент подібно до коркотягу). Характер
будови блідої трепонеми та види її рухів дають можливість віддеференціювати
її від інших спірохет.
Біологічні властивості блідої трепонеми є такі, що вона малостійка до
впливу зовнішніх факторів. При температурі 40-42°С вона гине на протязі 3-6
годин, на чому очевидно ґрунтується застосування піротерапії (малярієтерапія).
При температурі 55о – життєздатність спірохети зберігається лише 15 хвилин, а
при більш високих температурах вона гине моментально. Навпаки низькі
температури бліда трепонема переносить добре, так при температурі – 780 бліда
трепонема зберігає свою вірулентність на протязі одного року. Згубно діють на
спірохету 5% розчин гідрокарбонату натрію (дезинфікуюча дія мила), сполуки
ртуті (розчин сулеми в концентрації 1:4000), 0,5% соляна кислота. У 40%
розчині етилового спирту трепонема паліда зберігає свою рухливість до 20
хвилин.
В основному трепонеми діляться шляхом поперечного поділу. При
певних обставинах захисні імунологічні сили організму сприяють переходу
спіралевидних форм блідих трепонем в форми «зберігання» – цист-форми та
L-форми. При цьому цист-форми зберігають антигенні властивості, що
викликає утворення в організмі хворого різноманітних антитіл і проявляється
позитивними серореакціями. L-форми на відміну не мають антигенних
властивостей, або вони дуже слабо виражені, тому в осіб, в організмі яких є
бліді трепонеми у вигляді L-форм є серологічно негативними і в них при
від’ємних стандартних серологічних реакціях можуть бути лише позитивними
реакції РІБТ та РІФ.
Умови та шляхи зараження сифілісу. Найбільш заразною формою
сифілісу рахується вторинний період, тому що сифіліди в цьому періоді можуть
розміщуватися на будь-якій ділянці шкірних покровів та слизових. Первинний
період сифілісу як правило є заразним при статевих контактах (наявність
великої кількості спірохет на поверхні твердого шанкру). Третинний період
сифілісу рахується практично незаразним, хоча деякі автори описують випадки
зараження при довготривалому безпосередньому контакті, здорової особи з
гумозними сифілідами хворого.
Зараження відбувається під час прямого контакту з хворим або через
предмети, на яких є заразний матеріал. Зараження можливе також через
трупи людей, які за життя хворіли на сифіліс. Розрізняють 3 основних
шляхи зараження сифілісом:
1. Контактний:
• статевий - при генітальних, анальних та оральних контактах.
• побутовий (позастатевий) – можливе зараження через різноманітні
предмети, якими користувався хворий заразливою формою сифілісу;
поцілунки; укуси; під час годування хворою жінкою маленьких дітей, а також
можливе зараження немовлят через материнське молоко хворої на сифіліс
жінки.
• професійний – під час хірургічних втручань, секцій, обстеження хворих
через медичні предмети.
2. Трансфузійний шлях – відносно нечастий, оскільки кров є
несприятливим середовищем для існування блідої трепанами. Зараження є
найбільш імовірним при вторинному свіжому сифілісі, коли відбувається
масова гематогенна дисемінація блідої трепонеми.
3. Трансплацентарний.
Класифікація сифілісу. На даний час в Україні використовується
міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду (МКБ-10), яка не завжди
адекватно відображає клінічні форми захворювання (табл. 2).
Таблиця 2
Класифікація сифілісу
згідно міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду

А50 Природжений сифіліс

А50.0 Ранній вроджений сифіліс з симптомами (вроджений сифілітичний стан,
уточнений як ранній або проявився у віці до двох років).
1. Ранній вроджений сифіліс: шкіри; шкіри та слизових оболонок; вісцеральний.
2. Ранній вроджений сифілітичний: ларингіт; окулопатія; остеохондропатия;
фарингіт; пневмонія; риніт.
А50.1 Ранній вроджений сифіліс прихований (природжений сифіліс без клінічних
проявів, з позитивною серологічною реакцією і негативним результатом при
дослідженні цереброспінальної рідини, що проявився у віці до двох років).
А50.2 Ранній вроджений сифіліс не уточнений (природжений сифіліс БДУ (без
додаткових уточнень), що проявився у віці до двох років).
А50.3 Пізнє вроджене сифілітичне ураження очей
2. Пізній вроджений сифілітичний інтерстиціальний кератит (Н19.2).
2. Пізня вроджена сифілітична окулопатія (Н58.8).
3. Виключена тріада Гетчинсона (А50.5).
А50.4 Пізній вроджений нейросифіліс (ювенільний нейросифіліс)
1. Деменція паралітична ювенільна.
2. Ювенільний: прогресивний параліч; спинна сухотка; табопараліч.
 3. Пізній вроджений сифілітичний: енцефаліт (G05.0); менінгіт (G01);
поліневропатія (G63.0).
При необхідності ідентифікувати будь-який зв'язок із відповідним
захворюванням психічний розлад використовують додатковий код.
4. Виключена: тріада Гетчинсона (А50.5).
А50.5 Інші форми пізнього вродженого сифілісу з симптомами (вроджений
сифілітичний стан, уточнений як пізній або той, який проявився через два роки або
більше з моменту народження).
1. Суглоби Клаттона (М03.1).
2. Гетчінсона: зуби; тріада.
2. Пізній вроджений: кардіоваскулярний сифіліс (198.); сифілітична: артропатія
(М03.1) та остеохондропатія (М90.2).
3. Сифілітичний сідлоподібний ніс.
А50.6 Пізній вроджений сифіліс прихований (природжений сифіліс без клінічних
проявів, з позитивною серологічної реакцією і негативним тестом цереброспінальной
рідини, що проявився у віці двох і більше років).
А50.7 Пізній вроджений сифіліс не уточнений (природжений сифіліс БДУ, що
проявився у віці двох і більше років).
А50.9 Вроджений сифіліс не уточнений.
А51 Ранній сифіліс
А51.0 Первинний сифіліс статевих органів
1. Сифілітичний шанкр.
А51.1 Первинний сифіліс анальної області.
А51.2 Первинний сифіліс інших локалізацій.
А51.3 Вторинний сифіліс шкіри та слизових оболонок.
2. Широка кондилома.
3. Сифілітична: алопеція (L99.8); лейкодерма (L99.8); вогнища на слизових
оболонках.
А51.4 Інші форми вторинного сифілісу
Продовження таблиці 2

Вторинні сифілітичні: запальне захворювання жіночих тазових органів (N74.2);

іридоцикліт (Н22.0); лімфаденопатія; менінгіт (G01); міозит (М63.0); окулопатія НКДР
(Н58.8); періостит (М90.1).
А51.5 Ранній сифіліс прихований (сифіліс (набутий) без клінічних проявів з
позитивною серологічною реакцією і негативною пробою цереброспинальной рідини та
давністю менше двох років після зараження).
А51.9 Ранній сифіліс, неуточнений
А52 Пізній сифіліс
А52.0 Сифіліс серцево-судинної системи
1. Кардіоваскулярний сифіліс (198.0).
2. Сифілітична (ий): аневризма аорти (179.0); аортальна недостатність (139.1);
аортит (179.1); церебральний артеріїт (168.1); ендокардит (139.8); міокардит (141.0);
перикардит (132.0); легенева недостатність (139.3).
А52.1 Нейросифіліс з симптомами
1. Артропатія Шарко (М14.6).
2. Пізній сифілітичний: неврит слухового нерва (Н49.0); енцефаліт (G05.0);
менінгіт (G01); атрофія зорового нерва (Н48.0); поліневропатія (G63.0);
ретробульбарний неврит (Н48.1).
3. Сифілітичний паркінсонізм (G22).
4. Спинна сухотка.
А52.2 немає симптомів нейросифилис
 А52.3 Нейросифіліс неуточнений
1. Гумма (сифілітична).
2. Сифіліс (пізній) центральної нервової системи.
3. Сифілома.
А52.7 Інші симптоми пізнього сифілісу
1. Сифілітичне ураження ниркових клубочків (N 08.0).
2. Гумма (сифілітична) будь-яких локалізацій, крім класифікованих в рубриках
А52.0-А52.3.
3. Сифіліс пізній, або третинний.
4. Пізній сифілітичний: бурсит (М73.1); хориоретиніт (Н32.0); епісклерит
(Н19.0); запальне захворювання жіночих тазових органів (N74.2); лейкодерма (L99.8);
окулопатія (Н58.8); перитоніт (К67.2).
5. Сифіліс (без уточнення стадії): кістки (М90.2); печінки (К77.0); легень (J99.8);
м'язів (М63.0); синовіальний (М68.0).
А52.8 Пізній сифіліс прихований (сифіліс (набутий) без клінічних проявів, з
позитивною серологічної реакцією і негативною пробою цереброспинальной рідини,
давністю два роки чи більше після зараження).
А52.9 Пізній сифіліс неуточнений
А53 Інші та неуточнені форми сифілісу
А53.0 Прихований сифіліс, неуточнений як ранній або пізній
1. Прихований сифіліс .
2. Позитивна серологічна реакція на сифіліс.
А53.9 Сифіліс неуточнений
1. Інвазія, викликана Treponema pallidum. Сифіліс (набутий).
2. Виключений: сифіліс, що з'явився причиною смерті у віці до двох років
(А50.2).

Так, A51.4 (інші форми вторинного сифілісу) включає раннє ураження

нервової системи, внутрішніх органів і опорно-рухового апарату. Також немає
поділу асимптомного нейросифілісу на ранній і пізній, внаслідок чого всі хворі
з безсимптомним перебігом нейросифілісу незалежно від давності
захворювання відносяться до пізнього сифілісу (А52.2). Слід зазначити, що
шифр МКБ-10, що закінчується цифрою 9 (A50.9; A51.9, А52.9 і А53.9), а також
А50.2 і А50.7 відображають форми інфекції, не підтверджені лабораторними
методами діагностики, будучи «кошиком, в яку скидаються неправильно
оформлені сповіщення».
Спрощеною загальноприйнятою є наступна класифікація сифілісу:
1. Інкубаційний період. Такий діагноз може бути встановленим на основі
даних анамнезу або конфронтації особи, яка була в контакті із хворим на
сифіліс у випадку відсутності клінічних проявів, при незначному терміні від
моменту контакту та встановленні позитивних серореакцій (РІФ).
2. Сифіліс первинний серонегативний.
3. Сифіліс первинний серопозитивний.
4. Сифіліс первинний скритий. У цю групу відносять хворих у яких
раніше був встановлений діагноз активного сифілісу, які ще не закінчили з
цього приводу лікування, але клінічні прояви у них зникли.
5. Вторинний свіжий сифіліс (наявність вперше зареєстрованих
багаточисельних яскравих висипань на шкірі та слизових з наявністю твердого
шанкру, або його залишків).
6. Вторинний рецидивний сифіліс.
7. Вторинний скритий (латентний) сифіліс. Такий діагноз виставляється
у хворих з позитивними серореакціями, які в минулому перенесли вторинний
активний сифіліс і в них висипання зникли під впливом проведеного лікування.
8. Третинний активний сифіліс.
9. Третинний скритий сифіліс. В цю групу відносять хворих, які
перенесли в минулому активні прояви третинного сифілісу.
10. Скритий сифіліс (ранній або пізній).
11. Ранній вроджений сифіліс – вроджений сифіліс грудного віку - до 1-го
року і дитячого віку - до 4 років).
12. Пізній вроджений сифіліс.
13. Скритий вроджений сифіліс.
14. Ігноратний (неуточнений) сифіліс.
15. Вісцеральний сифіліс (вказують назву пораженого органу).
16. Сифіліс нервової системи асимптомний (асимптомний нейросифіліс).
Такий діагноз виставляється на основі виявлення змін зі сторони спиномозгової
рідини (ліквору) при наявності позитивних серореакцій і відсутності клінічних
проявів.
17. Спинна сухотка (табес дорзаліс).
18. Прогресивний параліч.
Клініка. Загальне протікання сифілісу характеризується двома
особливостями. По перше, це циклічне протікання, коли періоди з активними
проявами сифілісу (наявність сифілідів) змінюються на періоди із скритим
(латентним) перебігом. Друга особливість полягає в тому, що в процесі
перебігу сифілісу клінічні та патологоморфологічні ознаки послідовно
змінюються, набуваючи все більш вираженого та тяжкого характеру. Ці
особливості дали можливість ще в минулому столітті французькому венерологу
Рікору розділити перебіг сифілітичної інфекції на: інкубаційний період,
первинний сифіліс, вторинний та третинний періоди. Сьогодні виділяють
наступні періоди перебігу сифілісу:
1. Інкубаційний період сифілісу - від моменту зараження до появи
твердого шанкру. Цей період триває 3-4 тижні, але в деяких випадках може
скоротитися до 8-15 днів, що спостерігається при біполярному розміщенні
твердих шанкрів, внаслідок чого відбувається більш швидке насичення
організму блідими трепонемами і прискорення генералізації інфекції та
імунологічних змін в організмі. Укорочення тривалості інкубаційного періоду
може спостерігатися також у випадках зараження сифілісом осіб хворих на інші
інфекційні захворювання, особливо на СПІД, або при прийомі під час
інкубаційного періоду препаратів, які пригнічують імунітет (глюкокортикоїди,
імунодепресанти). Здовження інкубаційного періоду спостерігаються, якщо
хворий застосовує препарати, які діють спірохетоцидно, або спірохетостатично,
але в дозах недостатніх для вилікування сифіліс. Найчастіше це буває при
застосуванні невеликих доз антибіотиків (пеніцилін, тетрациклін та ін.) з
приводу інтеркурентних захворювань (ангіна, пневмонія, грип, гонорея, ін.).
Особливо небезпечним є застосування з приводу трихомоніазу
антитрихомонадних засобів (трихопол, тинідазол, трихомонацид та ін.), тому
що часто спостерігається зараження сифілісом та трихомоніазом разом, як
хворобами що передаються статевим шляхом. Тому у хворим на гонорею або
трихомоніаз після закінчення лікування необхідно проводити протягом півроку
серологічний контроль на сифіліс. У випадках здовження інкубаційного
періоду він може тривати за даними різних авторів від 65 днів до 6 місяців.
Необхідно відмітити, що в останній час інкубація має тенденцію дещо
продовжуватися (28 - 55 днів) і триває в середньому 32 дні.
2. Первинний період сифілісу А51.0-А51.2 (syphilis I primaria) – стадія
захворювання з моменту появи твердого шанкеру починається первинний
період сифілісу, який триває 6-7 тижнів до появи на шкірі та слизових
множинних сифілідів (розеоли, папули). Таким чином клінічно первинний
період сифілісу відрізняється від вторинного відсутністю сифілітичних
висипань на різних ділянках шкіри, та наявністю тільки твердого шанкеру, який
появляється на місці проникнення в організм збудника сифілісу – блідої
трепонеми. За мітким виразом французів при сифілісі першим буває «покарано
те місце, яким людина згрішила». Через 5-8 днів після появи твердого шанкру
збільшуються регіонарні лімфатичні вузли (регіонарний лімфаденіт) та
лімфатичні судини (регіонарний лімфангіт) на стороні ураження, а через
тиждень з’являється лімфаденіт на протилежній стороні. Через 3-4 тижні
спостерігається збільшення всіх лімфатичних вузлів – специфічний поліаденіт.
Слід відмітити, що в XIX столітті венерологи спостерігали появу регіонарного
лімфаденіту у 100% випадків і навіть існував вислів, що «лімфаденіт їде за
шанкером, як тінь за чоловіком». Під кінець первинного періоду сифілісу,
напередодні появи висипань у вторинному періоді сифілісу, спостерігаються
продромальні явища: недомагання, безсонниця, головні болі, втрата апетиту,
болі в суглобах і підвищення температури до 38-39°С (інтоксикаційний
синдром).
Первинний період сифілісу ділиться на: серонегативний (syphilis I
seronegativa), серопозитивний (syphilis I seropositiva) та прихований
(suphilis I latens) сифіліс. Необхідно відмітити, що реакція РІФ стає
позитивною навіть під час інкубаційного періоду, тому на основі аналізу
результатів цієї реакції діагноз серопозитивного сифілісу не виставляється.
У вторинному періоді сифілісу на шкірі й слизових оболонках з’явля-
ються розеольозні, папульозні і пустульозні висипання, порушується
пігментація, посилено випадає волосся. Можуть уражатися внутрішні органи
(печінка,нирки та ін.), нервова, ендокринна і кісткова системи. Ураження мають
функціональний характер і швидко регресують при специфічному лікуванні.
Іноді спостерігаються і загальні явища. Вторинний період захворювання
характеризується, як правило, доброякісним перебігом. У хворого відсутні
скарги, деструктивні зміни не спостерігаються. Клінічні ознаки регресують
навіть без лікування, серологічні реакції в крові позитивні.Звичайно на початку
вторинного періоду визначаються рясні висипання, часто поліморфні, дрібні, не
схильні до злиття. Екзантеми при вторинному сифілісі називають сифілідами.
Розташовані вони безладно, але симетрично. У деяких хворих наявні клінічні
ознаки первинного сифілісу, зокрема зберігається виразковий твердий шанкр чи
залишаються сліди первинної сифіломи (пігментна вторинна пляма чи свіжий
рубець) і регіонарний склераденіт. Найбільш розповсюджена ознака –
поліаденіт. Однак в останні роки в багатьох хворих він слабовиражений, що є
наслідком пригнічення імунологічної реактивності організму.Перебіг
захворювання варіабельний. Частіше через 2-2,5 міс. висипання поступово
зникають і залишаються лише позитивні серологічні реакції, відзначаються
сліди полісклераденіту. Починається вторинний прихований період. У більш
пізній період настає рецидив хвороби з дуже різноманітним перебігом.На
відміну від вторинного свіжого сифілісу, в цій стадії хвороби кількість
висипань на шкірі менша, вони крупніші, схильні до групування, більш бліді,
частіше розташовуються у ділянці великих складок, у місцях травматизації
шкіри,
ділянках з підвищеним потовиділенням; поліаденіт слабовиражений. На
слизовій оболонці порожнини рота зміни з’являються частіше в пацієнтів, які
зловживають спиртними напоями, гарячою їжею, в осіб з каріозними зубами.
Серологічні реакції в крові позитивні в 98 % хворих, а титр реакції Вассермана
більш низький,ніж при вторинному свіжому сифілісі. Крім того, зустрічаються
випадки ураження внутрішніх органів, нервової та ендокринної систем, органів
чуття, кісток, суглобів, які виявляють спеціальними методами дослідження.Для
встановлення діагнозу важливі: спеціальні дані анамнезу й об’єктивного
обстеження; лабораторний аналіз на виявлення збудників у вогнищах
ураження;серологічні дослідження крові; спеціальні лабораторні й
функціональні методи дослідження.При підозрі на вторинний сифіліс у хворих
з’ясовують, чи має місце несверб-
ляче шкірне висипання з ураженням долонь і підошов; генералізоване
збільшення лімфатичних вузлів; спонтанне випадання волосся; спонтанна
хрипота; виникнення генітальних та інтертригінозних мокнучих «бородавок»;
інші скарги (головний біль, біль у суглобах, нічний біль в кістках, очні
симптоми та ін.).Прояви вторинного сифілісу надзвичайно різноманітні.
Сифіліди в цій стадії хвороби можуть бути плямистими (розеола),
папульозними, бульбашковими, пустульозними. Спостерігаються сифілітична
лейкодерма, облисіння, ураження гортані, голосових зв’язок, слизової
порожнини рота, носа, ерозивні виразкові сифіліди на слизових оболонках
.Клінічні дослідження показують, що в даний час спостерігаються деякі
особливості в проявах вторинного періоду сифілісу. Так, у деяких хворих при
вторинному свіжому сифілісі відзначається невелика кількість розеол, папул, а
при рецидивному – рясні «мономорфні» висипання. Рідше утворюються широкі
кондиломи, пустульозні сифіліди. Титр позитивних серологічних реакцій іноді
низький,що ускладнює своєчасну діагностику. В деяких випадках важко
відрізнити вторинний свіжий сифіліс від рецидивного.Плямистий
(розеольозний) сифілід – найбільш часте висипання на першому етапі
вторинного свіжого сифілісу. Висипання розташовується на бічних поверхнях
грудної клітки, живота, спині, передній поверхні верхніх кінцівок, іноді – на
стегнах. Украй рідко виявляється на обличчі, кистях і стопах. Висипання
з’являються поступово, по 10-20 розеол на день, і досягають повного розвитку
протягом 7-10 діб. При вторинному свіжому сифілісі висипання рясні, безладно
і симетрично розташовані, фокусні, рідко зливаються. Свіжі елементи рожеві,
зрілі – червоні, старі – жовтувато-бурі. Розеола кругла, діаметром 8-12 мм,
звичайно не випинається над шкірою, не лущиться, не викликає суб’єктивних
відчуттів, при діаскопії зникає (лише в рідких випадках лущиться і
супроводжується сверблячкою).Стає помітнішою при охолодженні шкіри
струменем холодного повітря. При загостренні процесу (реакція Герксгеймера
– Яриша – Лукашевича) після внутрішньом’язового введення бензилпеніциліну
розеола більш виражена, іноді з’являється в тому місці, де до ін’єкції її не було
видно. Після введення 3-5 мл 1 % розчину нікотинової кислоти розеола стає
більш яскравою. Добре помітна при опроміненні шкіри променями Вуда в
темній кімнаті. Без лікування розеола існує в середньому 3-4 тижні, іноді 2 чи
5-6, а потім безслідно зникає.При вторинному рецидивному сифілісі розеола
більша, менш яскрава, часто кільцеподібна, схильна до групування. При
вираженій запальній реакції, що супроводжується периваскулярним набряком,
трохи випинається («кропив’яна» розеола). Іноді на її тлі видно дрібні мідно-
червоні фолікулярні вузлики (зерниста розеола).При диференційній діагностиці
потрібно виключити плямисті висипання при деяких інфекційних
захворюваннях (кір, краснуха, черевний тиф), що супровод-
жуються загальним важким станом, високою температурою тіла,
кон’юнктивітом,енантемою, ларингітом, трахеїтом, бронхітом. При кору плями
численні, великі,яскраві, зливаються, спочатку з’являються на обличчі, шиї,
потім на тулубі,кінцівках, у тому числі на кистях і стопах. При краснусі
висипання не схильні до злиття, при тифі – незабаром набувають геморагічного
характеру.У хворих з явищами токсикодермії розеола велика, червоно-
синюшна, схильна до злиття, супроводжується сверблячкою, розташовується
переважно в ділянці великих складок, не лущиться, не супроводжується
полісклераденітом і позитивними серологічними реакціями.При рожевому
лишаї спочатку виникає велика, овальна рожево-червона пляма, центральна
частина якої покрита тонкою, зморщеною жовтуватою роговою пластинкою
(материнська бляшка). Через 1-2 тижні з’являється велика кількість більш
дрібних розеольозних овальних плям на шкірі тулуба, верхніх кінцівок, іноді–
обличчя і шиї, верхньої третини стегон, що часто супроводжуються
сверблячкою. У центрі більшості з них наявна така ж рогова пластинка, як і на
материнській бляшці. Через 5-6 тижнів висипання зникає. Поліаденіт відсутній.
Серологічні реакції в крові негативні.При висівкоподібному чи
різнокольоровому лишаї плями розташовуються на шкірі грудей, спини, пояса
верхніх кінцівок, плечей, шиї, іноді – волосистої частини голови; жовтувато-
бурого кольору, різних відтінків, мають тенденцію до периферичного росту,
зливаються. Характерним є висівкоподібне лущення на їх поверхні. При підозрі
на наявність прихованого лущення вогнища змащують 5 % спиртовим
розчином йоду (вогнище зафарбовується більш інтенсивно, ніж навколишні
його ділянки, що не лущаться).На лобку, стегнах, животі, бічній поверхні
тулуба можуть з’являтися синюшні плями з геморагічною точкою в центрі, що
виникають після укусу лобкових вошей..Папульозні сифіліди звичайно
виникають через 7-14 днів після появи розеоли.Вони можуть бути величиною із
сочевицю (лентикулярні), просяне зерно (міліарні),монету (нумулярні),
підніматися над рівнем шкіри, переважно в ділянці великихскладок
(гіпертрофічні широкі кондиломи). У результаті мацерації їх поверхні стають
вологими (мокнучі папули). Зустрічаються ерозивні й укриті виразками папули.
При значному лущенні їх називають псоріазоформними, коли лусочки жирні (в
ділянці волосистої частини голови, носогубних складок), або
себорейними.Лентикулярні папули частіше спостерігаються у хворих на
вторинний свіжийсифіліс, рідше – рецидивний .Протягом декількох днів щодня
з’являються нові елементи. У вторинний свіжий період хвороби вони часто
супроводжуються розеолами — поліморфним висипанням.
Лентикулярна папула – щільна, кругла, розміром із сочевицю, чітко
відмежована від навколишньої тканини, без запального обідка, мідно-червоного
кольору із синюшним відтінком; поверхня гладенька. При розсмоктуванні
(через 1-2 міс.після виникнення) на папулі з’являється невелика лусочка, потім
центральна її частина відривається і по периферії видно обідок підритого
рогового шару (комірець Бієтта). Після розсмоктування папули залишається
пігментована пляма, що потім зникає. Суб’єктивних відчуттів сифілітичні
папули не викликають. При вторинному свіжому сифілісі папул багато,
розташовані вони безладно, але симетрично, при рецидивному їх менше і вони
схильні до групування. В останні роки лентикулярні папули відзначаються
частіше на долонях і стопах хворих. Монетоподібні папули мають ті ж
властивості, що і лентикулярні. Вони крупніші (до 2,5 см у діаметрі), частіше
спостерігаються при рецидивному сифілісі. Міліарні сифілітичні папули дрібні
(розміром із просяне зерно), напівкулясті, щільні, червоно-синюшні, множинні,
схильні до групування, повільно розсмоктуються, залишають після себе
незначну рубцеву атрофію .
Гіпертрофічні (вегетуючі, або широкі) кондиломи звичайно
розташовуються в ділянці великих складок, промежини, на статевих органах,
навколо зад-
нього проходу, виникають у результаті помірного тривалого подразнення.
Вони великі, значно випинаються над рівнем шкіри, зливаються, утворюючи
бляшки з фестончатими обрисами. Частіше зустрічаються у хворих на
вторинний рецидивний сифіліс. Поверхня їх нерідко мацерована, мокнуча, у
частини хворих —ерозована чи вкрита виразками.Псоріазоформні папули
звичайно локалізуються на долонях і підошвах, характеризуються вираженим
лущенням,зустрічаються частіше при вторинному рецидивному сифілісі .
Себорейні папули покриті жирними жовтуватими лусочками, знаходяться в
місцях, де багато сальних залоз. На папулах у кутахрота, біля очей, у
міжпальцевих складках нерідко утворюються тріщини – рагадиформний
сифілід.
Псоріазоформний сифілід.
 Широкі кондиломи слід відрізняти від гострокінцевих (вегетуючі
пухлиноподібні розростання в ділянці великих складок, на вузькій ніжці,
м’які,злегка кровоточать; складно розпізнаються у разі поєднання із широкими
кондиломами); варикозних гемороїдальних вен (м’які, синюшні вузли, що часто
кровоточать, покриті слизовою оболонкою прямої кишки, випинаються із
заднього проходу, величина їх змінюється залежно від кровонаповнення);
висипань при вегетуючій акантолітичній пухирчатці (пухирі на незміненій
шкірі, слизовій оболонці рота, що тривалий час не гояться, болючі ерозії,
позитивний симптом Нікольського, у мазках-відбитках – акантолітичні клітини,
негативні серологічні реакції на наявність сифілісу, м’які вегетації, що
виникають на дні пухирів в ділянці великих складок).Диференціюють
псоріазоформний папульозний сифілід і псоріаз (мономорфне папульозне
висипання червоно-рожевого кольору; спочатку папули виникають на задній
поверхні ліктьових і передній поверхні колінних суглобів, у ділянці попереку,
волосистої частини голови; схильні до периферичного росту, злиття,
ущільнення незначне, лусочки на поверхні папул білуваті, при пошкрябуванні –
феномен стеаринової плями, що супроводжується сверблячкою; серологічні
реакції
при дослідженні крові на сифіліс негативні).Сифілітичні папули в
міжпальцевих складках стоп потрібно відрізняти від мікозу стоп
(інтертригінозної форми): сифілітичні ураження щільної консистенції,мідно-
червоні, не супроводжуються готрозапальними змінами; в їх виділеннях
виявляють при мацерації шкіри бліді трепонеми, серологічні реакції при
дослідженні крові на сифіліс позитивні, наявні й інші симптоми сифілісу.Іноді
доводиться диференціювати сифілітичні папули в кутах рота і стрептококове
імпетиго (готрозапальний процес, виражена гіперемія, серозно-гнійні
кірки,тріщини в кутах рота, відсутність симптомів сифілісу в інших ділянках),
кандидозну ерозію (червоно-синюшна блискуча поверхня вогнища, чіткі межі,
підритий віночок рогового шару в периферичній зоні, виявлення дріжджових
клітин,м’яка основа ерозії).Везикульозний сифілід зустрічається дуже рідко,
трапляється при важкому перебізі вторинного сифілісу і зниженій опірності
організму. На тлі мідно-червоних папул (звичайно великих розмірів)
з’являються дрібні, серозні, згруповані пухирці, що швидко зсихаються в тонку
кірку. Після їхнього регресу на фоні вторинної пігментної плями залишаються
дрібні поверхневі рубці. Діагноз підтверджують позитивні серологічні реакції
на сифіліс та інші прояви хвороби.Пустульозні сифіліди звичайно виникають
при вторинному сифілісі в результаті розпаду папул і утворення жовтувато-
коричнуватих кірок, схожих на піодермічні. На відміну від гнійничків, на їх
периферії наявний валик інфільтрату що не розпався, а не гострозапальна
облямівка. Частіше пустульозні сифіліди спостерігаються в осіб зі зниженою
опірністю організму, які страждають від тяжких супровідних захворювань
(туберкульозу, малярії, алкоголізму). Поява висипання іноді супроводжується
підвищенням температури тіла, поганим самопочуттям,
зниженням маси тіла, часто висипанням передують виражені ознаки
первинного сифілісу. Пустульозні сифіліди (вугреподібний, імпетигінозний,
віспоподібний,рупіоїдний, ектиматозний та ін.) зустрічаються рідко. Їхній
різновид залежить від локалізації висипання, розмірів елементів, ступеня
розпаду.Акнеіформний, чи вугроподібний пустульозний, сифілід
характеризується дрібними, конічними, фолікулярними папулами,
розташованими на «себорейних» місцях (обличчя, пояс верхніх кінцівок, груди,
спина), з невеликим розпадом у центрі й утворенням жовтувато-коричневих
кірок. Його легко відрізнити від звичайних вугрів (наявність комедонів,
ретенційних кіст, гострозапальних пустул),бромодерми вугроподібно-
пустульозної і йододерми вугроподібної (анамнез – великі пустули,
гострозапальні явища), папулонекротичного туберкульозу шкіри(переважна
локалізація – задня поверхня верхніх і передня поверхня нижніх кінцівок,
еволюційний поліморфізм, типові штамповані рубці, позитивна реакція Манту,
негативні серологічні реакції на сифіліс).Сифілід пустульозний імпетигінозний,
чи сифілітичне імпетиго, провляється висипанням округлих папул діаметром
0,6-1 см з поверхневим розпадом у межах епідермісу, що надалі зсихається в
брудно-жовту кірку, облямовану червоно-синюшним щільним валиком
інфільтрату, що не розпався. Локалізується переважно на лобі, грудях, спині,
передній поверхні верхніх кінцівок. При більш глибокому розпаді й утворенні
пупкоподібного вдавлення в центрі виникає віспоподібний сифілід. Усі три
різновиди пустульозних сифілідів частіше спостерігають у хворих на
вторинний свіжий сифіліс.
Сифілітична ектима (сифілід пустульозний ектиматозний) виникає в
резуль-
таті глибокого розпаду великих монетоподібних папул. При різкому
зниженні опірності організму у хворого під кіркою, що утворилася, може
продовжитися розпад тканин, який прогресує всередину і по периферії, що
призводить до появи пошарової кірки, яка нагадує раковину, – сифіліду
пустульозного рупіоїдного, чи сифілітичної рупії. Сифілітичні ектима і рупія
частіше спостерігаються при вторинному рецидивному сифілісі, звичайно в
пацієнтів з важким перебігом захворювання, нерідко з негативними
серологічними реакціями на сифіліс. Без лікування вони існують довго,
повільно регресують під впливом терапії, залишаючи
після себе рубці.
Пігментний сифілід (сифілітична лейкодерма) виникає на незміненій
шкірі,
звичайно через 5-7 міс. після зараження, тобто при вторинному
рецидивному сифілісі. В останні роки він став трохи частіше зустрічатися в
жінок і при вторинному свіжому сифілісі. Нерідко поєднується з ураженнями
нервової системи, що може проявлятися лише патологічними змінами
спинномозкової рідини.Сифілітична лейкодерма розташовується переважно на
бічних і задній поверхнях шиї, рідше – на шкірі плечового пояса, живота, в
ділянці попереку. На помірно гіперпігментованому тлі виникають плями
гіперпігментації різних розмірів,звичайно округлі. Залежно від ширини зони
гіперпігментації навколо плям та різниці у забарвленні гіпер- і
гіпопігментованих ділянок розрізняють лейкодерму плямисту (чітка різниця у
забарвленні гіпер- і гіпопігментованих ділянок, широк зони гіперпігментації),
мереживну (вузькі прошарки гіперпігментації між плямами гіпопігментації),
мармурову (незначна різниця в кольорі гіпо- і гіперпігментованих зон). При
бічному освітленні різниця у забарвленні помітніша. Плями не турбують
хворого, не лущаться, запальні явища відсутні. Лейкодерма стійка, зникає через
6-12 міс., іноді – через 1,5-2 роки навіть при повноцінному лікуванні. Часто
поєднується із сифілітичним облисінням. Слід диференціювати сифілітичну
лейкодерму з вторинною лейкодермою після висівкоподібного лишаю,
псоріазу, парапсоріазу, себореї. Поява висипань до гіпопігментації, негативні
серологічні реакції при дослідженні крові на сифіліс дозволяють уточнити
діагноз.
Сифілітична алопеція спостерігається в частини хворих на вторинний
реци-дивний сифіліс.У даний час трохи частіше відзначається при вторинно-му
свіжому сифілісі. Волосся випадає (переважно в чоловіків) у результаті
порушення живлення їх коренів, обумовленого васкулітом і навколосудинним
інфільтратом. Алопеція при вторинному сифілісі є первинною (краще її видно
при коротко обстриженому волоссі).
Розрізняють три різновиди алопеції: дрібногніздову, чи дрібновогнищеву,
дифузну і змішану. Виникає вона раптово і швидко прогресує. Частіше
уражаються скроне-тім’яні й потиличні ділянки, однак при важкому перебізі
хвороби волосся може випадати і на інших ділянках голови, у пахвових
западинах, в ділянці бороди вусів, брів, вій. При цьому на ділянках ураження
шкіра не змінена, почервоніння, лущення і рубців немає, випадає лише частина
волосся, суб’єктивні відчуття відсутні. Ріст волосся відновлюється через 1-2
міс. після розсмоктування інфільтрату, спочатку в більш старих вогнищах. Це
особливо видно в ділянці вій, де в період відновлення волосся буває різної
довжини (ступінчастоподібні вії, симптом Пінкуса).При диференційній
діагностиці виключають насамперед вторинну рубцеву алопецію після
глибоких виразкових уражень (глибока піодермія, інфільтративно-нагнійні
мікози, третинний сифіліс, травми, опіки і т. д.), хронічних дерматозів, що
викликають рубцеву атрофію (червоний вовчак, псевдопелада, фавус),потім –
поверхневу дерматофітію волосистої частини голови (мікроспорія, трихофітія),
при якій спостерігаються незначне лущення і гіперемія шкіри у
вогнищах,залишки обламаного волосся, виявляються спори і міцелій гриба.
Причину облисіння, що виникло внаслідок деяких інфекційних захворювань
(черевний і висипний тиф, грип та ін.), установлюють на основі даних
анамнезу, дифузного характеру облисіння, відсутності будь-яких ознак сифілісу
і негативних серологічних реакцій при дослідженні крові на сифіліс.
Передчасне облисіння часто має спадковий характер, розвивається повільно,
волосся випадає насамперед у лобовій і тім’яній ділянках. При себорейному
облисінні волосся жирне чи сухе, тонке, ламке (залежно від форми
захворювання), процес прогресує повільно, супроводжуєтьсясверблячкою,
розвивається в лобовій ділянці, потім – у тім’яних, частково – в потиличній.
При гніздовій плішивості з’являються великі округлі вогнища діаметром 2-3 см
і більше, в ділянці яких випадає волосся. Шкіра гіпотонічна, з легким блиском.
У прогресуючій стадії в периферичній зоні волосся розхитане у фолікулах і
легко випадає при потягуванні за їх стрижень. Відсутні інші симптоми
сифілісу, серологічні реакції при дослідженні крові на сифіліс негативні.
У деяких випадках у вторинному періоді сифілісу спостерігається
ураження
кісток і суглобів. Клінічні ознаки ураження кісток і суглобів звичайно
обмежуються больовими відчуттями. Характерні нічний біль у довгих
трубчастих кістках нижніх кінцівок, артралгії в колінних, плечових та інших
суглобах. Іноді зайворювання може проявлятися типовою картиною ураження
(періостити, остеоперіостити, гідрартрози), що більш властиве третинному
періоду сифілісу.
VІ. План та організаційна структура заняття.
№ Навчальні Матеріали методичного Розподіл
Основні етапи заняття, цілі в Методи контролю і навчання забезпечення: часу (у
їх функції та зміст рівнях (контролю, наочності, хвилинах)
засвоєння інструктивні)
Підготовчий етап
1. Організаційні заходи. 1-3 хв.
2. Постановка навчальних цілей та
мотивація.
3. Контроль вихідного рівня знань, навичок,
умінь: 10-20 хв.
1) Історія виникнення та подальшого І - Фронтальне експрес-опитування Питання І рівня.
розвитку сифілісу в світі та Європі. (теоретично-усне).
2) Класифікація хвороб, що передаються І - Тестовий контроль ІІ рівня. Тести ІІ рівня.
статевим шляхом. - Індивідуальний контроль Хворий.
3) Класифікація венеричних хвороб. І практичних дій студента та їх
4) Особливості епідеміології І результатів
інфекційних хвороб, що передаються - Рішення стандартних задач.
статевим шляхом. - Практичний тренінг (формування
5) Шляхи та імовірні умови інфікування І навичок).
венеричними хворобами.
6) Збудник сифілісу. Біологія блідої
спірохети. ІІ
7) Шляхи та умови інфікування
сифілісом. Джерела зараження. ІІ
8) Сучасне розуміння етіопатогенезу
сифілісу. Реінфекція. Суперінфекція ІІ
9) Значення та клінічна оцінка
серологічних реакцій. Загальний ІІ
перебіг сифілітичної інфекції в
організмі людини.
10) Значення та клінічна оцінка ІІ
серологічних реакцій. Загальний
перебіг сифілітичної інфекції в
 організмі людини.
11) Експериментальний сифіліс. Внесок
Д.К. Заболотного в розвиток світової ІІ
венерології.
12) Класифікація сифілісу
13) Визначення первинного та ІІ
вторинного сифілісу ІІ
14) Етіологія та патогенез первинного та
вторинного сифілісу
15) Клінічні прояви цієї патології. ІІ
16) Діагностика первинного та
вторинного періоду сифілісу.
Основний етап - професійні алгоритми
4. Формування професійних вмінь та Практичний тренінг. (орієнтовні картки) для 50-60 хв.
навичок: формування практичних
1. Методика обстеження венеричного ІІІ Професійний тренінг у вирішенні навичок;
хворого. нетипових клінічних ситуацій. - хворі;
2. Провести визначення основних ІІІ - алгоритми для
симптомів при різних стадіях формування професійних
сифілісу. вмінь;
3. Методика дослідження блідої ІІІ - хворі;
спірохети в темному полі зору. - історії хвороби;
4. Методика забору крові для ІІІ - медичні карти хворих;
постановки серологічних реакцій - лабораторні препарати.
при сифілісі.
5. Скласти план додаткового ІІІ
обстеження при сифілісі.
6. Схема постановки діагнозу різних ІІІ
стадій сифілісу.
7. Провести заповнення спеціальної ІІІ
медичної документації на
венеричного хворого.
Заключний етап
5. Контроль та корекція рівня професійних 1. Індивідуальний контроль навичок 1. хворі; 10-15 хв.
навичок та вмінь. ІІІ та їх результатів 2. історії хвороби;
2. тестовий контроль ІІІ рівня; 3. результати
 лабораторного
дослідження;
4. задачі ІІІ рівня;
5. тести ІІІ рівня.
6. Підведення підсумків заняття 6. Асистентський журнал.
(теоретичного, практичного,
організаційного).
7. Орієнтовна карта для
7. Домашнє завдання. самостійної роботи з
I. Oсновна література: літературою.
1. Лекційний матеріал
2. Дерматологія та венерологія під
редакцією проф. В.І.Степаненко,
Київ, 2012.-видавництво КІМ., С.
609-650
3. В Савчак, С.Галникіна. – Хвороби
шкіри. Хвороби, що передаються
статевим шляхом: Підручник: -
Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. С.
329-351.
4. Кравченко В.Г. Шкірні та венеричні
хвороби. – К.: Здоров’я, 1995. – С.
239-260.
II. Додаткова література:
1. Кожные и венерические болезни.
Рук-во для врачей в 4-х Т. – Под
редакц. Ю.К. Скрипкина. – М.:
Медицина,1995.
2. Кожные и венерические болезни.
Атлас В.В. Владимиров, Б.И. Зудин.-
М.: Медицина, 1982. – 288 с.
VІІ. Матеріали методичного забезпечення заняття

VІІ.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття:

Тести (- ІІ)
VІІ.2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:

Професійний алгоритм щодо оволодіння навичками та

вміннями
№ Завдання Вказівки Примітки
1. Оволодіти методикою Виконувати у наступній послідовності:
обстеження - Збір скарг. Звернути увагу на
венеричного хворого. - Збір анамнезу захворювання. збір загального та
- Збір анамнезу життя. сексологічного
2. Оволодіти методикою - Огляд. анамнезу з
дослідження блідої - Визначення клінічних симптомів у наступним
спірохети в темному хворого на сифіліс. проведенням
полі зору. - Провести лабораторне обстеження. детального кліко-
- Інтерпретувати дані додаткових лабораторного
3. Оволодіти методикою методів дослідження, дати їм обстеження
крові для постановки оцінку. хворого.
серологічних реакцій.
Звернути особливу
4. Провести курацію В ході обстеження виявити: увагу на взяття
хворого з сифілісом. 1. Ступінь вираження клінічних патологічного
5. Скласти план проявів. матеріалу з
обстеження хворого 2. Відповідність скарг та даних висипки, для
на сифіліс. об’єктивного обстеження даним дослідження на
лабораторних методів дослідження. бліду спірохету в
6. Заповнити спеціальну Виконувати у наступній послідовності: темному полі зору,
медичну 1. Збір скарг. зміни в аналізах
документацію на 2. Збір анамнезу захворювання. крові при поста-
венеричного хворого 3. Збір анамнезу життя. новці серологічних
7. Оволодіти 4. Огляд. реакцій.
методикою 5. Пальпація шкіри. Звернути увагу на
обстеження хворого 6. Визначення патогномонічних фактори, що
з діагнозом симптомів захворювання. сприяли
вторинний сифіліс. 7. Провести лабораторне обстеження. виникненню
8. Інтерпретувати дані додаткових даного
методів дослідження, дати їм оцінку. захворювання

В ході обстеження виявити:

1. Ступінь вираження клінічних
проявів.
2. Відповідність скарг та даних
8 Провести курацію об’єктивного обстеження даним
хворого з діагнозом додаткових методів.
вторинний сифіліс
VІІ.3. Матеріали контролю для заключного етапу заняття:
Тести (-ІІІ)
 VІІ.4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів
Орієнтовна картка для організації самостійної роботи студентів з
навчальною літературою.
Навчальні завдання Вказівки до завдання Відповідь
Вивчити:
- Класифікацію хвороб, що Перелічити.
передаються статевим шляхом.
- Класифікацію венеричних Перелічити.
захворювань.
- Історію виникнення та Назвати основні етапи.
подальшого розповсюдження
сифілісу в світі та Європі.
- Особливості епідеміології Перелічити.
інфекційних хвороб, що
передаються статевим шляхом.
- Шляхи та імовірні умови Перелічити.
інфікування венеричними
хворобами.
- Методику обстеження Назвати основні етапи.
венеричного хворого.
- Збудник сифілісу. Біологію Перелічити.
блідої спірохети.
- Шляхи та умови інфікування Перелічити.
сифілісом. Джерела зараження.
- Сучасне розуміння Назвати основні етапи.
етіопатогенезу сифілісу.
Реінфекція. Суперінфекція.
- Значення та клінічну оцінку Назвати основні етапи.
серологічних реакцій. Загальний
перебіг сифілітичної інфекції в
організмі людини.
- Експериментальний сифіліс. Перелічити.
Внесок Д.К. Заболотного в
розвиток світової венерології.
- Класифікацію сифілісу. Перелічити.
- Методику дослідження блідої Назвати основні етапи.
спірохети в темному полі зору.
- Методику забору крові для
постановки серологічних реакцій Назвати основні етапи.
при сифілісі.
- Схему заповнення медичної
документації на венеричного Перелічити.
хворого.
- Етіологію первинного сифілісу.
- Основні клінічні ознаки Назвати основні шляхи
 первинного сифілісу. зараження.
- Характеристику типового Перелічити.
твердого шанкеру.
- Клінічні особливості
Визначити особливості
реґіонарного лімфаденіта та
лімфангоїта.
- Ускладнення твердого шанкеру. Визначити особливості
- Атипові форми твердого
шанкеру. Перелічити.
- Серологічні реакції в
первинному періоді.
- Методи встановлення діагнозу в Перелічити.
первинному періоді. Перелічити.
- Захворювання з якими слід
диференціювати первинний Перелічити основні лабораторні
сифіліс методи діагностики.
1. Класифікація вторинного Перелічити захворювання.
періоду сифілісу. Тривалість. Вказати відмінності.
Серологічні реакції.
2. Особливості перебігу
вторинного сифілісу.
3. Характеристика сифілітичної
розеоли, різновиди.
Диф.діагностика.
4. Характеристика папульозного
сифіліду, різновиди.
Диф.діагностика.
5. Характеристика пустульозного
сифіліду, його різновиди.
Диф.діагностика.
6. Ушкодження слизових
оболонок у вторинному періоді
сифілісу.
7. Ушкодження волосся та нігтів.
8. Ушкодження внутрішніх
органів, нервової системи і
рухового апарату.
9. Серологічні реакції у
вторинному періоді.
- Методи встановлення діагнозу у
вторинному періоді.
Навчальні завдання Вказівки до завдання Відпові
дь
Вивчити:
10. Класифікація вторинного Перелічити.
періоду сифілісу. Тривалість.
Серологічні реакції.
11. Особливості перебігу
вторинного сифілісу. Визначити особливості
12. Характеристика сифілітичної
розеоли, різновиди. Визначити особливості
Диф.діагностика.
13. Характеристика Визначити особливості
папульозного сифіліду,
Визначити особливості
різновиди. Диф.діагностика.
14. Характеристика
пустульозного сифіліду, його Визначити особливості
різновиди. Диф.діагностика.
15. Ушкодження слизових Визначити особливості
оболонок у вторинному періоді Перелічити, визначити
сифілісу. особливості
16. Ушкодження волосся та
нігтів. Перелічити основні лабораторні
17. Ушкодження внутрішніх методи діагностики
органів, нервової системи і Перелічити захворювання для
рухового апарату. диф. діагнозу. Вказати
18. Серологічні реакції у відмінності.
вторинному періоді.
19. Методи встановлення
діагнозу у вторинному періоді.
VІІІ. Література

Навчальна
Основна література:

- лекційний матеріал
- Дерматологія та венерологія під редакцією проф. В.І.Степаненко, Київ, 2012.-
видавництво КІМ., С. 609-650.
- В Савчак, С. Галникіна. – Хвороби шкіри. Хвороби, що передаються статевим
шляхом: Підручник: – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.
С. 329-351.
- Кравченко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби. – К.: Здоров’я, 1995. –
С. 239-260.
- Половые болезни И.И. Мавров „Факт” Харьков 2005. С.187-201.
- Шапошников О.К. Венерические болезни. Москва «Медицина» 1991. С. 68-
102.

Додаткова література:

1) Кожные и венерические болезни. Рук-во для врачей в 4-х Т. – Под редакц.

Ю.К. Скрипкина. – М.: Медицина,1995.
2) Кожные и венерические болезни. Атлас В.В. Владимиров, Б.И. Зудин.- М.:
Медицина, 1982. – 288 с.

Методична
- методичні розробки для практичних занять з дерматології та венерології
для студентів 4-го курсу медичного факультету.
 ТЕМА № 14
Методика обстеження венеричного хворого. Збудник сифілісу. Шляхи передачі інфекції.
Патогенез. Експериментальний сифіліс. Класифікація. Первинний та вторинний періоди
сифілісу.
1. Бліда трепонема була відкрита у:
1) 1885 році;
2) 1890 році;
3) 1895 році;
4) 1905 році;
5) 1910 році.
2. Яке дослідження застосовується в повсякденній практиці для виявлення блідої
трепонеми?
1) Культивування на живих середовищах;
2) Забарвлення по Романовському-Гімзе;
3) Забарвлення метиленовим синім;
4) Дослідження нативних препаратів у темному полі зору мікроскопу;
5) Сріблення по Морозову.
3. Бліда трепонема – це мікроорганізм:
1) Спіралеподібної форми;
2) Кулястої форми;
3) Паличкоподібної форми;
4) Ниткоподібної форми;
5) Неправильної форми.
4. Які можливі шляхи передачі сифілісу?
1) Статевий;
2) Побутовий;
3) Гемотрансфузійний;
4) Фекально-оральний;
5) Трансплацентарний.
5. Які фізіологічні секрети та екскрети можуть бути заразні при сифілісі?
1) Слина;
2) Піт;
3) Сеча;
4) Молоко;
5) Сперма.
6. Бліда спірохета має рухи:
1) Поступальні;
2) Кругові;
3) Обертальні (ротаторні);
4) Маятникоподібні;
5) Хвилеподібні.
7. Число завитків спіралі блідої трепонеми складає:
1) 2-4;
2) 6-8;
3) 8-14;
4) 14-16;
5) 16-18.
8. Інкубаційний період при сифілісі триває:
1) 2-4 роки;
2) 3-4 тижні;
 3) 6-8 тижнів;
4) 10 днів;
5) 9-12 тижнів.
9. Первинний період сифілісу триває:
1) 2-3 тижні;
2) 4-5 тижнів;
3) 6-8 тижнів;
4) 8-10 тижнів;
5) 9-12 тижнів.
10. Вторинний період триває:
1) 10 днів;
2) 3-4 тижні;
3) 6-8 тижнів;
4) 2-4 роки;
5) 9-12 тижнів.
11. Які клінічні симптоми найбільш характерні для вторинного свіжого сифілісу?
1) Алопеція;
2) Лейкодерма;
3) Залишки твердого шанкеру;
4) Поширеність висипань;
5) Схильність до групування висипань.
12. Вторинні сифіліди характеризуються наступними ознаками:
1) Висипання вторинного періоду мають нечіткі краї, неправильні обриси;
2) Висипання вторинного періоду супроводжуються почуттям печіння, болі;
3) Висипання вторинного періоду зберігаються довгостроково, незважаючи на
проведену терапію;
4) Висипання швидко розрішаються під впливом лікування;
5) Висипання мають гострозапальний характер ураження.