МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
КАФЕДРА ДЕРМАТОЛОГІЇ, ВЕНЕРОЛОГІЇ

ДЕРМАТОЗООНОЗИ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЇ

ДЛЯ МАГІСТРІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ЛЬВІВ – 2019
 Методичні рекомендації підготували:
проф. Сизон О.О.
доц. Білинська О.А.
доц. Бабак І.Д.
доц. Возняк І.Я.
доц. Дашко М.О.
доц. Асцатуров Г.Є.
ас. Чаплик-Чижо І.О.

Укладачі методичних рекомендацій: доц. Білинська О.А.

Методичні рекомендації підготовлені згідно вимог, які передбачені типовою
програмою для студентів медичних та стоматологічних факультетів вищих навчальних
закладів України Ш-1V рівнів акредитації «Шкірні та венеричні хвороби» (МОЗ України,
2014 р.).

Відповідальний за випуск :
проректор з навчальної роботи Львівського національного медичного університету
імені Данила Галицького, д.мед.н., проф. М.Р. Гжегоцький

Рецензенти :
д.мед.н., проф. Зінчук О.М

д.мед.н., проф. Корнійчук О.П.

Методичні рекомендації затверджені на засіданні профільної методичної комісії з

терапевтичної дисципліни Львівського національного медичного університету імені
Данила Галицького

(Протокол № 5 від 4 квітня 2019 р).

 ВСТУП

Дерматозоонози (паразитарні хвороби шкіри) – розвиваються як

відповідна реакція на дію тваринних паразитів: простіших,
кишечнопорожнинних червів, членистоногих і молюсків. Серед
паразитарних дерматозів людини найбільш часто зустрічається короста,
вошивість, демодекоз. Враховуючи важливість своєчасного розпізнавання і
проведення лікувально-профілактичних заходів, з метою попередження
можливості поширення цих заразних захворювань шкіри є актуальним
вивчення клінічного перебігу та їх діагностики.
Тому майбутні медики повинні знати: особливості етіопатогенезу,
клінічних проявів, діагностики, особливості диференційної діагностики,
лікування та профілактики дерматозоонозів.
Запропоновані методичні рекомендації складені на сучасному
професійному рівні з елементами міжпредметної інтеграції та дає можливість
оцінити професійне мислення студентів на основі розв’язання питань для
самоконтролю.
Систематизований підхід у вивченні дисципліни формує у студентів
правильне розуміння практичного значення дерматовенерології серед інших
суміжних клінічних дисциплін та правильний підхід до діагностики
захворювань шкіри, використовуючи попередньо набуті навички.
 ЗМІСТ

1. ВСТУП ............................................................................................................. 4
2. ДЕРМАТОЗООНОЗИ .................................................................................... 5
3. КОРОСТА ...................................................................................................... 8
4. ДЕМОДЕКОЗ ................................................................................................ 20
5. ВОШИВІСТЬ ................................................................................................ 22
6. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ......................................................... 25
7. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ......................................... 30
 ДЕРМАТОЗООНОЗИ
Дерматозоонози – хвороби шкіри, спричинені людськими і
тваринними паразитами. Розрізняють дві групи: хвороби, викликані
заглибленням паразитів в шкіру (короста, демодекоз) та хвороби, викликані
укусами паразитів (вошивість) і комах.
Навчальні та виховні цілі:
 Визначати шляхи та ймовірні умови інфікування паразитами хворих на
дерматозоонози.
 Трактувати загальний перебіг та клініку корости.
 Пояснювати клінічні різновиди перебігу педикульозу.
 Узагальнювати клініку типових проявів демодекозу.
 Трактувати характерні клінічні особливості фтиріазу.
 Узагальнювати принципи терапії і профілактики дерматозоонозів.
 Продемонструвати правильне оформлення документації та
надсилання екстренного повідомлення в санепідстанцію (СЄС).
ЗНАТИ:
- мати уяву про систему класифікації безхребетних тварин і систематичного
відношення паразитів;
- епідеміологію та етіологію корости, вошивості, демодекозу;
- клінічні різновиди даних дерматозоонозів;
- принципи терапії і заходи з профілактики корости, вошивості, демодекозу.
ВМІТИ:
- правильно зібрати анамнез у хворих на коросту, вошивість, демодекоз;
- оволодіти технікою дерматоскопії за допомогою ручної або налобної лупи
та методами лабораторної діагностики на предмет знаходження збудників
даних дерматозоонозів;
- проводити диференційну діагностику із захворюваннями, які мають
подібну клінічну картину і обґрунтовувати діагноз;
- вірно виписати рецепти лікарських середників, які застосовуються для
зовнішньої терапії корости, вошивості, демодекозу.
- скласти план лікування і вибрати відповідні лікарські засоби для лікування
корости, вошивості, демодекозу у відповідних вікових груп населення;
- визначитися з профілактичними заходами.
МІЖПРЕДМЕТНА ІНТЕГРАЦІЯ:
№ Дисципліни Знати Вміти
п/п
Забезпечуючі:
1. Епідеміологія Епідеміологічні фактори Визначитися в
в розвитку розпізнаванні епідемічного
розповсюдженості чинника в розвитку
корости, вошивості захворюваності на коросту,
вошивість.
2. Лабораторна
діагностика Методи лабораторної Оволодіти технікою
діагностики на предмет лабораторних методів
знаходження збудників діагностики корости,
корости, вошивості, вошивості, демодекозу
демодекозу. (традиційних та експрес
діагностики).
Забезпечувані та Спеціальні методи Проводити спеціальний
внутрішньо обстеження: огляд, трактувати дані
предметна дерматоскопія, огляду.
інтеграція знаходження збудників,
3. Дерматологія коростяних ходів.

4. Інфекційні Про передачу деяких Аргументувати даними, які

Хвороби інфекційних хвороб свідчать про
збудниками вище- розповсюдженість
вказаних демаозонозів. інфекційної хвороби,
розвиток якої пов’язаний з
епідемією вище-вказаних
хвороб.
5. Психіатрія Про скабіофобію, яка Вжити заходів
може виникнути у деонтологічного підходу до
зв’язку з розвитком пацієнтів та правильного
післякоростяного роз’яснення ситуації, в якій
свербіжу. може опинитися пацієнт.

Навчальне завдання Вказівки до виконання завдання Примітка

1. Поняття про систему Перечислити дерматози, які ними

безхребетних тварин і викликаються.
систематичної належності
паразитів.
 2. Особливості перебігу і Знати клінічні прояви, вміти
лікування корости в виписати рецепти.
грудному, ранньому
дитячому віці.
3. Особливості ведення Записати ведення таких хворих у Дотримуватись
хворих на паразитарні вигляді схеми. правил деонтології.
хвороби шкіри.
ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУЦРА
ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ : «ДЕРМАТОЗНООНОЗИ»
№ Основні етапи Навч-ні Методи контролю Матеріали Час в
п/п заняття, їх цілі в навчання методичного хвилинах
функції і зміст рівнях забезпечення
засвоєн
ня
І. Підготовчий етап
1. Організація заняття 5 (5)*
2. Постановка навчальних див.пункт
цілей «навчальні цілі»
3. Контроль початкового Методи І рівня 60 /
рівня знань, навичок і 1.Фронтальне (25)*
вмінь теоретичне експрес Наочність
3.1 Етіологія, патогенез І-ІІ опитування Питання Таблиці,
корости, вошивості та 2.Тестовий муляжі, 175 /
педикульозу. контроль І рівня препарати, (125)*
3.2 Клініка вошивості, Методи ІІ рівня прозірки,
корости, едикульозу. ІІ 1.Індивідуальне структурнологічні
3.3 Діагностика усне опитування. схеми
корости, вошивості, 2.Розв'язання
педикульозу. типових задач. Питання.
3.4 Лікування корости, 3.Письмове Задачі ІІ рівня
вошивості та ІІ-ІІІ теоретичне Письмове
пеикульозу. опитування. теоретичне
5. Профілактика 4.Тестовий завдання.
вошивості, корости, контроль ІІ рівня Тести ІІ рівня
педикульозу. Методи ІІІ рівня
ІІІ 1.Вирішення
нетипових задач. Задачі ІІІ рівня
2.Тестовий
контроль ІІІ рівня. Тести ІІІ рівня.
ІІ. Основний етап: 175 (125)*хв.
ІІІ Заключний етап: 60 хв.
1. Контроль і корекція ІІІ Метод контролю 1. Обладнання.
рівня професійних навичок. 2. Тестові ситуаційні задачі ІІІ
вмінь і навичок. Індивідуальний рівня.
2. Підведення підсумків контроль практич- 3. Результати курації хворого.
заняття (теоретичного, них навичок або їх 4. Орієнтовні карти (алгоритми),
 практичного, результатів. самостійні роботи з
організаційного). Метод контролю літературою.
Домашнє завдання: вмінь.
3. навчальна літерату-а по а) рішення нетипо-
темі (основна, вих ситуаційних
додаткова). задач;
б) контроль
резуль-
татів
лабораторного
дослідження.

Примітка: * - для стоматологічного факультету

ЗМІСТ ТЕМИ
Дерматозоонози – захворювання шкіри, викликані тваринними
паразитами. Студенти вивчають дві групи хвороб:
1) захворювання, викликані вглибленням паразитів в шкіру (короста,
демодекоз).
2) захворювання, викликані укусами паразитів і комах (вошивість).
КОРОСТА (SCABIES)
Короста – це заразне паразитарне захворювання шкіри. Було відоме ще
в глибокій давнині: відомості містяться в китайських джерелах задовго до
нашої ери. В стародавній Греції коросту відносили до групи шкірних хвороб,
об’єднаних терміном «псора», стародавньому Римі – «скабієс», яке
збереглось до нашого часу. В середньовіччі є вказівки на те, що коросту
викликає якийсь дуже м’який паразит. Зображення коростяних кліщів, докази
їх участі у виникненні захворювання констатували після винаходу
мікроскопу. Об”ємний (для свого часу) опис етіології, клініки і методів
лікування корости дав німецький дерматолог Гебре (1884).
На людині паразитує Sаrcoptes scabiei scabie. На домашніх тваринах, з
якими людина має безпосередній контакт, паразитує до 10 форм коростяного
кліща. Захворювання, викликане у людини коростяним кліщем. (Sаrcoptes
scabiei) в медицині як нозологічну одиницю називають коростою - Sаrcoptes
– по видовій назві збудника. В сучасній вітчизняній ветеринарії термін
«короста» не вживають, а захворювання, викликане кліщем Sаrcoptes ,
називають саркоптозом (Sаrcoptоsіs) по родовій назві збудника. При
зараженні людини кліщами Sаrcoptes, які паразитують на тваринах,
захворювання у зв”язку з особливостями епідеміології і клініки
рекомендовано називати псевдосаркоптоз.
Історичні відомості. Короста, як шкірна хвороба, відома ще з глибокої
давнини. Перші відомості про неї знаходимо в китайських джерелах задовго
до нашої ери. В стародавній Греції коросту відносили до групи хвороб шкіри,
об’єднаних терміном «псора», стародавньому Римі – «скабієс», який
застосовують донині. З часів середньовіччя збереглися записи, які свідчать
про те, що коросту викликає невідомий м’який паразит. Після винаходу
мікроскопа значущі відомості та описи про етіологію, клініку та методи
лікування представив німецький дерматолог Гебра (1884).
Етіологія. Збудник корости – коростяний кліщ (Sаrcoptes scabiei scabie
vаrietas hominis). Має черепахоподібну форму, самка довжиною 0,3-4 мм.
Самець менших розмірів. Після запліднення самок, які знаходяться на шкірі
людини, самці невдовзі гинуть і тому клінічну картину хвороби
обумовлюють самки і личинки. Весь цикл розвитку коростяного кліща 10-14
днів (кладка яєць < личинка < німфа народжує дорослу < самку чи < самця).
Кліщ проникає до зернистого і навіть мальпігієвого шару, змінюючи
ороговіння в сторону пара- кератозу. Ходи в роговому шарі прокладають
запліднені самки. Тривалість життя коростяного кліща може сягати 2 місяців.
Стінки коростяних ходів вкриті речовинами, які виділяють кліщі, та ї
випорожненнями, сукупність цих речовин має сенсибілізуючі властивості
щодо хворої людини.
Період розвитку від личинки до кліща відповідає на шкірі хворого
появою фолікулярних папул, поодиноких везикул і ледь помітних ходів.
Запліднена самка вдень знаходиться в спокої, а ввечері між 18 і 21 годинами
прокладає ходи. Добовий біоритм життєдіяльності кліща пояснює посилення
сверблячки ввечері та вночі.
Коростяний кліщ живе поза людським організмом до 5 діб. Гине при
температурі 50º С, кип”ятінні білизни, прасування гарячою праскою вбиває
кліща. Кліщі та личинки відразу гинуть при температурі нижче нуля.
Епідемілологія. Щорічно в світі реєструється до 300 млн випадків
захворюваності на коросту.
Статистичні дані про захворюваність на коросту до середини ХІХ
сторіччя в літературі відсутні. Коливання захворюваності на коросту до
середини ХІХ сторіччя в літературі відсутні. Коливання захворюваності на
коросту носить хвилеподібний перебіг, періоди росту і спаду повторюються
через 15-30 років. Ріст захворюваності пов”язаний з погіршеням санітарно-
гігієнічних умов, міграцією, бідністю, скупченістю населення, особливо в
періоди війн, економічного кризу, стихійних лих. Висловлені припущення
про ріст захворюваності, який пов”язаний зі зміною сонячної активності,
сезонністю, збільшенням агресивності коростяного кліща і виникненням
нових, більш патогенних форм, а також резистентності збудника до сучасних
скабіцидів. Відмічено паралізм між ростом випадків корости і венеричних
хвороб. Сприяють росту захворюваності на коросту і недоліки в роботі
медичної служби (помилки в діагностиці, неповне обстеження джерел
зараження).
Контингент хворих визначається не стільки біологічними показниками
(стать, вік і т.д.), скільки конкретними побутовими умовами і стилем життя.
Серед хворих на коросту переважають люди молодого віку. Хворіють люди
різних професійних груп.
Патогенез. Джерелом зараження є хвора на коросту людина.
Розрізняють прямий і непрямий шляхи зараження. При прямому шляху:
збудник переходить безпосередньо від хворої до здорової людини в момент
тілесного зіткнення. Непрямий шлях – це передача збудника через предмети
особистого користування (рушник, постіль і т.д.). Частіше зараження
проходить при сумісному перебуванні в постілі, в тому числі при статевому
контакті, рідше при догляді за хворими, при проведенні масажів. При
непрямому шляху зараження важливого значення набувають терміни
перебування збудника позалюдським організмом.
Виділяють три основних фактори, які забезпечують інвазію:
- прямий контакт;
- його довготривалість;
- багаточисленність збудника на джерелі зараження, точніше його
інвазійних стадій.
Вогнище при корості можна визначити як групу людей, серед яких
присутнє жерело зараження і при цьому є умови, які забезпечують передачу
збудника. При несвоєчасному виявленні хворих і внаслідок помилок в
діагностиці можуть виникати епідемічні спалахи корости (епідемічні
вогнища). Чим довше існує джерело зараження, тим більша ймовірність
формування вогнища.
Клініка. Інкубаційний період у хворих на коросту триває в середньому
8-12 днів до 1 місяця.
Основними клінічними симптомами корости є:
- свербіж, який підсилюється у вечірній час;
- наявність коростяних ходів;
- поліморфізм висипань;
- характерна локалізація висипань.
Свербіж – перший і основний суб”єктивний симптом захворювання.
Одна із ознак зміни перебігу клініки є послаблення або навіть відсутність
свербіжу у частини хворих, що приводить до діагностичних помилок;
Підсилення свербіжу саме в нічний час пояснюється добовим ритмом
активності кліща із збільшенням її в нічні години.
Механізм розвитку свербіжу трактується так:
а) подразнення нервових закінчень при русі кліща;
б) виділення кліщем слини і речовин, які знаходяться в їх екскрементах;
в) розвиток сенсибілізації організму до кліщів і продуктів їх життєдіяльності.
 Коростяний хід - головна діагностична ознака корости, без якої не
може бути розвинутого клінічного процесу. Хід, який прокладає самка в
епідермії, є репродуктивною одиницею, де здійснюється популяція збудника
і є постійним джерелом личинок, що викликають появу характерних для
корості папул і везикул. Типовий коростяний хід описав Гебра (1844). Він
має вигляд прямої чи вигнутої злегка при піднятої лінії білкуватого або
брудно-сірого кольору, розміром від одного до декількох сентиментів.
Передній сліпий кінець ходу, який розрізняється при наявності самки кліща
(акаріозна везикула), що видна скрізь епідерміс у вигляді темної точки. Легка
пальпація дозволяє знайти рельєф ходу – симптом Сезарі. Розрізняють
декілька різновидів коростяних ходів. Вони добре контуруються розчином
йоду або чорнилом. Майже всі хворі мають ходи на кистях, більше половини
– в ділянці променево-зап`ястих суглобів. У мужчин ходи локалізуються на
статевих органах, у жінок – в ділянці молочних залоз. Відсутність
коростяних ходів в ряді випадків є наслідком зараження хворих личинками
кліща.
Поліморфізм висипань - парно розміщені фолікулярні вузликові
елементи, везикули. Внаслідок свербіжу на місці розміщення первинних
морфологічних елементів візуалізуються вторинні – лінійні розчухи, ерозії,
кров»янисті кірочки. В 1940р. Горчаков описав симптом: наявність точкових
кров’янистих кірочок на ліктях і навколо них. Висипання у вигляді
імпетігінозних елементів, міхурців, кірочок, які розміщуються в ділянці
міжсідничої складки з переходом на поперек – отримало назву симптом
трикутника чи ромбу Міхаеліса. Симптом Арді-Горчакова характеризується
висипанням пустул (імпетиго, ектим) з вогнищ з гнійними кірками навколо
ліктів.
Характерні місця локалізації коростяної висипки при корості,
зокрема: висипка симетрична, з переважною лакалізацією на кистях (між
пальцеві проміжки, бокові поверхні пальців); згинальна та бокові поверхні
променево- зап»ястих суглобів; передньо-бокові поверхні живота, в ділянці
параумбікальної зони, попереку, стегон, сідниць, передньої поверхні
пахвинних складок, ареол молочних залоз у жінок, прутня і калитки у
чоловіків, розгинальних поверхонь ліктьових суглобів. У дорослих на
відміну від дітей, коростяна висипка відсутня в ділянці верхнього трикутника
спини, на обличчі, шиї, шкірі волосистої частини голови, долонях, стопах.
Інколи у хворих на коросту можуть виникати постскабіозні вузлики –
постскабіозна лімфоплазія (персистуюча короста). Висипання розміром від
горошини до квасолі, круглої чи овальної форми, синюшно-червоного
кольору, щільної консистенції, найбільш часто локалізуються на ділянках
шкіри, котра здатна на дію подразників відповідати реактивною гіперплазією
лімфоїдної тканини (пахові і пахвинні складки, живіт, статевий член,
калитка, довкола сосків молочних залоз у жінок). Вузлики стійкі до
протикоростяної терапії. Характерний спонтанний регрес висипань і
повторна поява. У крові – лімфоцитоз.
Клінічні різновиди корости:
1. Короста у дітей.
2. Короста без висипки.
3. Малосимптомна (доглянута короста).
4. Лікована короста (протикоростяними засобами) та кортикостероїд
ними мазями.
5. Ускладнена короста.
6. Скабіозні або постскабіозні вузлики (постскабіозна доброякісна
лімфоплазія шкіри).
7. Коростяна нефропатія.
8. Норвезька (кір очкова) короста.
Особливості сучасної корости:
- відсутність свербіжу в окремих випадках;
- при тривалому перебігу малочисельнісмть висипки;
- можлива наявність уртикарних елементів;
- відсутність висипки на кистях, внаслідок частого контакту із різними
порошками, пастами, хімікатами і т.д.
Ускладнення корости:
1. З боку шкіри:
а) імпетиго, ектима, фолікуліти, фурункули;
б) постскабіозна лімфоплазія шкіри (постскабіозні вузлики) виникають після
або в процесі хвороби;
в) пов’язана з лікуванням (дермати, екзематизація процесу).
2. З боку інших органів:
а) коростяна нефропатія;
б) зміни в формулі крові: можлива еозинофілія; при ускладненні піодермією
– лейкоцитоз, прискорення ШОЄ.
Діагностика. Діагноз корости виставляють на основі характерних
клінічної картини, лабораторних даних, результатів пробної антикоростяної
терапії.
Характерна клінічна картина:
1. Свербіж (ввечері, вночі).
2. Характерна локалізація висипки (для дорослих і дітей).
3. Наявність коростяних ходів.
4. Попарне розміщення і ланцюгом папуло-везикульозних елементів.
5. Врахування епідеміологічних даних.
Особливості лабораторних даних:
1. Виявлення кліща, його екскрементів.
2. Важливо - кваліфікація лаборанта і вибір місця взяття матеріалу.
Методи лабораторної діагностики:
а) Традиційний метод - знаходження кліщів за допомогою голки з
сліпого кінця типового коростяного ходу з наступним мікроскопуванням
кліща, поміщення на предметне скло в краплю 10% їдкого натрію. Але цей
метод малоефективний при розрушених ходах, везикулах, папулах.
б) Експрес-діагностика: з застосуванням 40% молочної кислоти. Одну
краплю молочної кислоти наносимо на елемент. Через 5 хвилин розрихлений
епідерміс зішрябуємо гострою ложечкою до появи капілярної крові. Матеріал
переносимо на предметне скло в краплю молочної кислоти, покриваємо
предметним склом і мікроскопуємо. Результат позитивний при знаходженні
самки кліща, яєць, личинок і їх фрагментів.
в) Метод лужного препарування шкіри (Scotch test) – на елементи
висипки кілька разів наносять 10% розчин лугу, потім зрізають чи
зішкрябують елемент і переносять на предметне скло, накриваючи
покривним склом злегка натискують і через 10 хвилин розглядають під
мікроскопом.
Результати пробної антикоростяної терапії:
При малосимптомних формах результати терапії дають позитивний
результат.
Патоморфологія. Гістологічно коростяний хід має вигляд тунеля у
роговому шарі епідермісу. Головний кінець нагадує лійку і відкривається
назовні, а в хвостовій ділянці ходу візуалізується порожнина, де знаходиться
самка. У сосочковому шарі дерми спостерігається незначне розширення
судин з невеликим клітинним інфільтратом довкола них. Зрідка в епідермісі
відзначається акантоз і спонгіоз.
Диференційна діагностика. Диференційну діагностику корости
провоять із: зерновою коростою; коростою, яка спричиняється кліщами, що
паразитують на тваринах та птахах; лобковим педікульозом; педікульозом
тулуба; коростою, яка викликається личинкою анкілостоми собаки (Larbish);
коростою плавців; «цементною», «нікелевою» коростою. Слід виключити
алергічні хвороби, метаболічний свербіж (цукровий діабет, застій жовчі,
ниркова недостатність), хворобу Ходжкіна, токсикодермії, нервову і старечу
сверблячку, свербець (пруріго).
Лікування. Загальні правила лікування корости констатують, що
обробляти необхідно:
а) всю поверхню тіла і кінцівок , а не тільки ураженя ділянки;
б) лікування проводити у вечірній час між 18-24 год, враховуючи
біоритм кліща;
в) одночасне лікування всіх осіб, які знаходяться в тісному побутовому
контакті з хворим;
г) дезинсекція білизни, одягу, оскільки перед кожним нанесенням
протикоростяних препаратів рекомендується купання;
д) лікарські середники.
Найбільш розповсюджений метод терапії: бензилбензоатом, по-
Дем’яновичу; простою сірчаною маззю, аерзолями «Спрегаль», «Параплюс»,
милом «К».
Метод по-Дем’яновичу проводять, застосовуючи почергово розчин
60% тіосульфату натрію (розчин №1) та 6% соляної кислоти (розчин №2).
Перед втиранням вказаних розчинів хворий приймає теплий душ з милом.
Спочатку протягом 10 хвилин втирають розчин №1. Для цього його
підігрівають і втирають послідовно в шкіру обох верхніх кінцівок, тулуба,
грудей, живота, спини, сідниць, статевих органів, нижніх кінцівок за
виключенням голови та шиї. В кожну ділянку втирають розчин протягом 2
хвилин. Після 5-10 хвилинної перерви, коли на шкірі з’являються білі
кристалики тіосульфату натрію, втирання повторюють. Після повторного
висихання, руки споліскують водою і проводять втирання розчину №2 в
такій же послідовності. Під час цієї процедури виділяється газ із запахом
тухлих яєць – утворюється сірководень, атомарна сірка, які і є пагубними для
коростяного кліща. Після закінчення процедури слід одягнути чисту білизну
та змінити постіль. Для дітей проводять аналогічну процедуру із
застосуванням тіосульфату натрію і соляної кислоти у відповідних
концентраціях (40% і 3%). Процедуру повторюють наступного дня, а через
3 дні хворому дозволяють митися і рекомендують знову змінити білизну і
постіль.
Найчастіше для лікування корости застосовують бензилбензоат. Цей
метод відрізняється від інших методів терапії тим, що, поряд з високою
ефективністю, не відмічається неприємного запаху, це дає можливість
хворому перебувати в товаристві (на роботі, в громадському транспорті).
Бензилбензоат (бензиловий ефір бензойної кислоти у вигляді 20% суспензії у
мильному розчині: 20г бензилбензоату, 2г зеленого мила і 78 мл води) за
допомогою ватного тампону втирають таким же методом, як і при способі
Дем’яновича, після чого хворий одягає чистий одяг і змінює білизну.
Втирання повторюють протягом ще двох днів не миючись. Через три дні
після закінчення лікування хворий приймає душ і змінює білизну. На
теперішній час частіше використовують не суспензію, а 25% крем
бензилбензоату.
Для лікування корости можна застосовувати 33% сірчану мазь, яку
втирають в шкіру протягом 5-ти днів, не миючись і не змінюючи білизну.
Після закінчення лікування, хворий через день приймає душ з наступною
зміною білизни. У дітей застосовують 10% - 15% сірчану мазь.
У випадках, резистентних до вищевказаних методів терапії,
застосовують мазь Вількінсона (так як і сірчану мазь). Дьоготь та сірка, які
входять до складу мазі, відлущують роговий шар епідермісу, під яким
знаходяться коростяні кліщі і діють акарицидно, а крейда руйнує механічно
коростяні ходи. Для ділянок грудей у жінок та статевих органів у чоловіків
застосовують мазь Вількінсона у 2 рази розбавленою цинковою олією або
вазеліном. Сірчану мазь та мазь Вількінсона для лікування не слід
використовувати у хворих з ураженням нирок.
Вказані методи терапії корости, враховуючи токсичність
протипаразитарних ліків, часто супроводжуються подразненням шкіри
(контактний дерматит). Таким хворим рекомендують десенсибілізуючі та
антигістамінні засоби (кальцію глюконат, лоратидин, кларитин, алерон, еріус
та ін), присипки з окису цинку, індиферентні водні бовтанки, стероїдні креми
і мазі. За приєднання бактеріальної інфекції короткочасно застосовують
антибіотики як для внутрішнього, так і для зовнішнього вживання, змащують
вогнища ураження аніліновими барвниками, 2% саліциловим спиртом. Якщо
короста супроводжується екземою, то за 24 години до застосування
протикоростяної терапії необхідно пошкоджену поверхню змазати
стероїдними середниками. Хворим, у яких довший час після вилікування
зберігається свербіж, слід рекомендувати заспокійливу та місцеву
протисверблячу терапію.
Останнім часом для лікування корости успішно застосовують препарат
«Спрегаль», який вбиває кліща після одноразової обробки пацієнта.
Повторна обробка рекомендується при поширеній задавненій корості. Цей
препарат без запаху, у меншій мірі викликає побічні ефекти, зручний у
використанні.
Профілактика. Профілактика і протиепідемічні заходи у хворих на
коросту проводяться з врахування епідеміології захворювання. Має значення
рання діагностика для активного виявлення хворих. При цьому на кожного
хворого заповнюється амбулаторна карта (форма сповіщення в СЕС (форма
089) або 281), історія хвороби для стаціонарного хворого екстерного
сповіщення на обробку вогнища.
При виявленні корости в організованому колективі сповіщається в
санепідемстанцію (СЕС) для проведення протиепідемічногих заходів.
Обстеження контактиних осіб проводиться впродовж перших 3 діб.
Лікування в домашніх умовах або скабіозоріях. Медичний контроль
виліковності на протязі 1 ½ місяці: перший огляд – через 3 дні після
закінчення лікування потім через кожні 10 днів. Профілактичне лікування
проводять особам, які були в тісному побутовому і статевому контакті,
шляхом одноразової обробки одним з протикоростяних препаратів.
Поточна дезінсекція проводиться самим хворим: кип»ятіння білизни,
прасування гарячою праскою, прання білизни. Вивішування речей на
відкритому повітрі 5 днів. Заключна дезінфекція проводиться працівниками
СЕС.
ЗЕРНОВА КОРОСТА
Етіологія. Збудник зернової корости (scabies ventricosa) – кліщ
Pyemotes vеntricosus, який живе на злаках, соломі, зерні, харчуючись
личинками зернової молі, знищуючи її. Кліщів виявляють у крупах, посівних
травах, пилюці підлоги.
Клініка. Потрапляючи на шкіру людини, викликає появу висипки,
підвищення температури тіла, головний біль, артралгії. Інкубаційний період
– 2-3 години після контакту з зерном. Спочатку з’являється свербіж, відчуття
поколювання, потім уртикарні елементи, уртико-везикулярні. Локалізація
висипки: обличчя, шия, передня поверхня грудей, спини, плечовий пояс.
Уртикарні елементи яскраво-червоні з нерівними контурами, язикоподібної
форми, величиною від монети до дитячої долоні. В центрі старих елементів
можуть утворюватись геморагічні кірки, мікровезікули. При локалізації
висипки на обличчі, шиї вона може нагадувати набряк Квінке. У дітей до 5-
річного віку, засмаглих спостерігається абортивний перебіг.
Діагностика. У ході лабораторної діагностики у везикулах кліща не
знаходять, кліщів виявляють у зерні. Тривалість хвороби 7-10 днів. На місцях
первинних елементів залишаються темно-бура пігментаці.
Лікування. Для лікування використовується 10-15% сірчана мазь,
антигістамінні препарати.

КЛІЩ ЧЕРВОНОТІЛКА
Викликає захворювання личинки кліщів (Leptus sutumnalis і ін..),
нападаючи на людину під час прогулянок чи роботі в полі. Через 3-4 години
в місці присмоктування кліща з»являється точкова пляма, потім еритема., у
сенсибілізованих осіб – міліарна, а потім лентикулярна папула або міхурці,
іноді геморагії та лімфаденіт Локалізація висипки: зап’ястя, передпліччя,
стегна, поперек, обличчя, шия. Після відпадання кліщів через 1-4 тижні
наступає одужування.

КОРОСТА, ЯКА СПРИСИНЯЄТЬСЯ КЛІЩАМИ, ЩО

ПАРАЗИТУЮТЬ НА ТВАРИНАХ, ПТАХАХ
(вівці, кози, собаки, щури, кури, голуби та інші).
 Псевдокороста (pseudosarcoptosis) – захворювання людини,
спричинене коростяними кліщами роду Sarcoptes, які паразитують на
тваринах, а при контакті з людиною можуть тимчасово (на декілька годин)
переходити на неї. Інкубаційний період – кілька годин. Ці кліщі тільки
кусають людей, не проникаючи в епідерміс, але спричиняючи сильний
свербіж. Висипка представлена папулами, уртикарними елементами,
везикулами, геморагічними кірочками. Висипка виникає на місці контакту з
тваринами. Кліщ на шкірі людини не розмножується, тому його знаходять на
тваринах, в приміщенні, одязі хворого. Лікування як і при людській корості.
Можливе самовилікування після припинення контакту з тваринами.

ГАМАЗОВАНІ КЛІЩІ
Паразитують на птахах і гризунах. В місцях укусів (тулуб і кінцівки,
особливо в місцях тісного контакту шкіри з одежою) з»являється біль і
геморагічна пляма, навколо якої є мілка плямиста судинна, папульозно-
везікульозна та уртикарна висипка. При наявності підвищення чутливості
висипання набувають розповсюджений характер.

ДЕМОДЕКОЗ (DEMODECOSIS)
Історичні відомості. Спочатку був зареєстрований один вид кліщів-
демодицид, які паразитують на людині - Demodex folliculorum. Його вперше
описав професор анатомії з Цюріха J. Henle у 1841 році при вивченні
фолікуліту зовнішнього вуха. Німецький дерматолог G. Simon, незалежно від
J. Henle, спостерігав аналогічного паразита у 1842 році і відніс його до
кліщів. У 1963 р. Акбулатовою Л.Х. було запропоновано розділити єдиний
вид Demodex folliculorum на 2 підвиди - Demodex folliculorum longus і
Demodex folliculorum brevis. У 1972 р. в результаті подальших досліджень ці
підвиди демодицид отримали статус самостійних видів і в даний час відомі
під загальноприйнятими назвами Demodex folliculorum, або вугрова
залозниця , який переважно паразитує в порожнині волосяного фолікула, та
Demodex brevis ( жирова залозниця), який паразитує в сальних залозах.
Етіопатогенез. Фолікулярного кліща і залозницю відносять до роду акарин,
класу павукоподібних, типу членистоногих. Паразитують вони у волосяних
фолікулах і сальних залозах переважно обличчя, а також вушних раковин,
слухового проходу, повік, грудних залоз, геніталій. У людини два
специфічних види - Demodex folliculorum і Demodex brevis. Обидва види
кліщів мають дуже малі розміри (0,2-0,3 мм), веретеноподібне тіло, короткі
ноги і колюч-чисні ротові органи. Кліщі-залозниці викликають недугу під
загальною назвою демодекоз. Частіше хворіють люди молодого та
середнього віку, особливо за наявності жирної себореї. Фактори, які
сприяють розвитку хвороби: шлунково-кишкові та гомональні розлади,
вегетативні неврози, клімакс, дисменорея, робота в умовах різких змін
температури, у зимовий період, на відкритому повітрі чи в гарячих
приміщеннях.
Клініка. Локалізація патологічного процесу –переважно на шкірі
обличчя (щоки, підборіддя) виникає еритема, телеангіектазії, фолікулярні,
дрібні запальні червоні вузлики, згодом папуло-пустули, пустули, рідше
вузли. В залежності від характеру морфологічних проявів розрізняють 4
форми (стадії) захворювання:
- rosacea еrytemotosus (класична);
- rosacea papulosus (папульозну);
- rosacea pustulosa (пустульозна);
- rosacea hypeertrophica (гіпертрофічна).
У значної частини людей має місце безсимптомне носійство
демодекозу.
Діагностика. Діагностика демодекозу полягає у мікроскопічному
дослідженні патологічного матеріалу, взятого шляхом зішкрібу з вогнищ
ураження з метою виявлення кліщів-демодицид.
Демодекоз слід диференціювати від розацеа, акне вульгарного,
себорейного дерматиту, червоного вовчаку, аденоми сальних залоз,
бактеріального фолікуліту.
Лікування. Застосовується комплексне лікування демодекозу 20%
суспензією бензилбензоату, маззю «Ям», 33% сірчаною маззю,1%
тріхополовою мазями, розамет, комплекс Стоп-демодекс, демалан та ін.
Внутрішньо призначається тріхопол, антигістамінні препарати,
симптоматичне лікування шлунково-кишкового тракту і іншої патології.

ВОШИВІСТЬ (PEDICULOSIS)

Воші –це типові паразити, живляться кров’ю і все життя паразитують

на тілі людии. Вони також є переносниками сипного і поворотного тифів.
Знаходження вошей – свідчить про неблагоприємний санітарно-гігієнічний
стан в сім»ї або колективі. Джерело вошивості – людина. На шкірі людини
паразитує три види вошей: головна, платяна, лобкова.
Клініка. Головні воші (Pediculus sapitis) - передається від людини
шляхом прямого контакту, а також при користуванні головними уборами,
гребінцями, косинками, якими користувався хворий. Самка відкладає до 150
яєць-гнид, приклеюючи їх до волосся хітиновою речовиною. Гниди сірувато-
білого кольору, добре видні неозброєним оком. Через 5-6 днів з гнид
з»являються молоді воші, які через 3 тижні самі можуть мати потомство.
Найбільш часта локалізація вошей і гнид – скроні та потилична ділянки,
рідко інші частини голови, а також брови, повіки, гладка шкіра. Клінічна
картина характеризується свербежем шкіри, розчухами, дерматитом і
екзаметизацією, вторинною піодермією. В місці укусу під дією подразнення
шкіри секретом слинних залоз з»являються сверблячі плями і папули.
Внаслідок розчухів підсилюються і розповсюджується запалення,
утворюються ерозії, кірки, лущення, везикули, мокнуття, тобто розвивається
екзематозний процес, який є вхідними воротами для піококів. З’являються
гноячки, ексудат, який склеює волосся і зсихається з утворенням кірочок.
Формуються товсті пучки волосся, так звані колтуни, від хворих –
неприємний запах. Патологічний процес розповсюджується на шкіру
завушних ділянок,вушні раковини, шию, запалюються і збільшуються
реґіонарні лімфатичні вузли.
Діагностика. Діагноз вошивості виставляється на основі знаходження
на волосистій частині голови паразитів і гнид.
Лікування. Вволосся голови змазують гасом, змішаним наполовину з
будь-яким рослинним маслом і залишають на ніч. Зранку миють голову
теплою водою з милом і прочісують гребінцем з начесаною на нього ватою
змоченою підігрітим харчовим оцтом. Можна обробляти волосся 10%
водномильною емульсією бензилбензоату (10-15 хв.), потім миють голову;
для знищення гнид 20% водно-мильною суспензію бензилбензоату з
анестезином, шампунь – «Pedilin»; нітіфор. При ускладненні піодермією
змазують голову розчином Кастеляні (фукорцином).
Платяні воші (Pediculus vespimenta seu corpooris) паразитують на
місцях контакту складок і швів білизни і одягу з тілом (плечі, верхні частина
спини, аксілярні впадини, живіт, поперек, пахвинно-стегнові складки). Вони
більші за головні. Інвазуються в основному неохайні дорослі особи, рідко –
діти. В місцях укусів – судинні плями, потім сверблячі папуло-уртікарні
елементи. При наростанні свербіжу з»являються розчухи, вторинна
піодермія (часто ектими). При довготривалому перебігу хвороби у
вищевказаних місцях розвиваються ділянки потовщення шкіри з розчухами,
лущеннями світло-коричневого або брудно-сірого кольору – шкіра бродяг
(culis vagartium). Після розрішення на місці первинних елементів
залишаються гіперпігментьні плями.
Діагностика. Діагноз вошивості виставляється на основі клінічної
картини та знаходження паразитів в одежі.
Лікування. Лікування полягає у проведенні дезінсекції білизни
(прасування гарячою праскою, кип’ятіння, застосування аерозолів «А-ПАР»,
«Пара плюс», «Спрей-пакс», тощо) і миття під душем.
 Лобкові воші (Pediculus pubis) паразитують на волоссі, лобковій
ділянці, нижній частині живота, стегон і можуть переповзти на волосся
аксулярних ділянок, грудей і навіть бороди і вусів. Уражаються переважно
дорослі, звичайно при статевих контактах. У дітей воші можуть
розміщуватись в ділянці брів, вух, потилиці.
Площиці прикріплюються когітками до основи волосся і занурюються
у вічка фолікулів. Вони мають також властивості пристосовувати своє
забарвлення до кольору шкіри і тоді їх важко розрізнити. Укуси лобкових
вошей не супроводжуються вираженим свербежем, тому рідко зустрічаються
розчухи, піодермія, але з’являються характерні голубоваті чи сірі плями
діаметром до 1 см – «maculae coeruleae», які утворюються внаслідок дії
ферментів слини площиць на гемоглобін в не зникають при надавлюванні
пальцем. Зараження проходить при статевих зносинах, користування
загальною постіллю. Прикріплюючись до шкіри особливими утвореннями,
які мають вигляд клешень. Більшою частиною ці плями локалізуються за
внутрішній поверхні стегон, бокових поверхнях тіла і аксілярних ділянках.
При ураженні повік на краю верхньої повіки з’являється синювати-червона
смужка, може розвинутись кон»юктивіт.
Діагностика. Діагноз вошивості базується на оцінці клінічної картини
хвороби в результатах паразитологічного обстеження.
Лікування. Після бриття волосся в шкіру втирають 2-3 дні сірчано-
ртутну мазь, ртутну мазь, 20% водно-мильну суспензію бензил бензоату.
Останнім часом для лікування лобкової вошивості успішно застосовують
препарат «Спрей-пакс», нітіфор, аерозоль «Пара плюс», локодін, неоцид.
Профілактика. Профілактика передбачає проведення: дезінсекції
білизни, одягу, приміщень; огляду контактних осіб; санітарно-
протиепідемічні заходи.
 ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Питання для самоконтролю І рівня складності :

1. Який збудник викликає коросту ?
А. Pediculus corporis
В. Sarcoptes scabiei
С. Demodex folliculorum
D. Pediculus capitis
Е. Pityrosporum orbiculare
2. Який інкубаційний період у хворих на коросту?
А. 1-3 дні
В. 3 місяці
С. 7-14 днів до 6 тижнів
D. 30 днів
Е. 1 місяць
3. Який характер висипань при корості ?
А. Асиметричний мономорфний
В. Асиметричний поліморфний
С. Симетричний мономорфний
D. Симетричний поліморфний
Е. Дифузний

4. Який симптом з перерахованих не характерний для корости ?

А. Симптом Сезарі
В. Симптом трикутника чи ромба Міхаєліса
С. Симптом Арді-Горчакова
D. Типовий хід Гебри
Е. Симптом Ауспіца
5. Що клінічно не характерно для корости ?
А. Мономорфний характер висипань
В. Попарне розміщення та ланцюгом папуло-везикульозних елементів
С. Наявність коростяних ходів
D. Характерна локалізація висипань (для дорослих і дітей)
Е. Свербіж (ввечері, вночі)
6. Елементи висипу при демодекозі локалізуються на :
А. Розгинальних поверхнях кінцівок
В. Згинальних поверхнях кінцівок
С. Поперековій ділянці
D. Долонях, підошвах
Е. Обличчі
7. Які форми (стадії) захворювання не характерні для демодекозу?
А. Rosacea erythematosis
В. Rosacea papulosа
С. Rosacea bullosа
D. Rosacea pustolosa
Е. Rosacea hypertroptica
8. Клінічно педикульоз голови діагностується за наступними ознаками,
крім:
А. Екскоріації
В. Свербежу
С. Екзематизації
D. Вторинної піодермії
Е. Наявності бульозних елементів
9. Для лікування педикульозу використовують :
А. Емульсія бензил-бензоату
В. «Целестодерм»
С. «Елоком»
D. «Герпевір»
Е. «Нізорал»
10. Для лікування корости використовують наступні лікарські
середники, крім :
А. Бензилбензоат
В. Розчин тіосульфату натрію та розведеної соляної кислоти
С. Проста сірчана мазь
D. Аерозоль «Спрегаль»
Е. Ацикловір
Питання для самоконтролю ІІ-ІІІ рівня складності :
Задача 1. До лікаря-дерматолога звернувся батько 3-річного хлопчика зі
скаргами на свербіж шкіри, що підсилюється вночі. Об’єктивно: на шкірі
згинальних поверхонь кінцівок, тулуба, поперековій ділянці, на животі, а у
дитини ще й на шкірі долонь, стоп, обличчя, волосистої частини голови.
Висипання у вигляді парно розміщених папуло-везикул, множинних кірок
коричневого кольору, екскоріацій.
а) Який діагноз Ви поставите ?
А. Короста
В. Алергічний дерматит
С. Нейродерміт
D. Псоріаз
Е. Екзема
б) Назвіть способи лікування та профілактики корости у дорослих і дітей.
Задача 2. Жінка віком 35 років скаржиться на інтенсивний свербіж шкіри в
ділянці лобка та пахових складок. Захворіла декілька днів тому, після
відрядження. Status localis: на шкірі живота (внизу), внутрішніх поверхонь
стегон – множинні розчухи та геморагічні плями.
а) Який діагноз необхідно запідозрити ?
А. Короста
В. Педикульоз
С. Екзема
D. Епідермофітія
Е. Дерматит
б) Обґрунтуйте діагноз.
Задача 3. У підлітка 13 років на передньобокових поверхнях тулуба,
поперековій ділянці, сідницях, на китицях, в ділянці променево-зап’ястних
суглобів множинні попарно розміщені папуло-везикули, коростяні ходи,
екскоріації. Суб’єктивно: нічний свербіж шкіри. Враховуючи дані клінічного,
лабораторного обстежень виставлений діагноз: короста.
а) Виберіть лікарські засоби для лікування хворого :
А. 2% розчин борної кислоти
В. Анілінові барвники
С. 0,5% розчин таніну
D. 20% розчин бензилбензоату
Е. 6% розчин розведеної соляної кислоти
б)Назвіть характерні клінічні прояви корости.
Задача 4. Хворий 50 років скаржиться на висипання в ділянці носо-губного
трикутника, чола та відчуття печії, незначного свербежу в ділянці висипань.
Statys localis: на шкірі носо-губного трикутника, чола на фоні еритеми
папуло-пустульозні висипання. При лабораторному обстеженні в елементах
висипу знайдено: Demodex folliculorum.
а) Поставте клінічний діагноз:
А. Демодекоз
В. Себорейний дерматит
С. Червоний вовчак
D. Дерматит
Е. Псоріаз
б) Проведіть диференційну діагностику даного захворювання.
Задача 5. У гастроентерологічне відділення поступила хвора, віком 50 років,
з приводу гастриту, дискінезії жовчових шляхів. Хворій проводять адекватне
лікування. На консультацію та лікування гастроентеролога хвору скерував
дерматолог, який при клінічному та лабораторному обстеженні виставив
пацієнтці діагноз: демодекоз.
а) Яке лабораторне обстеження було виконане пацієнтці для підтвердження
діагнозу?
А. Визначення акантолітичних клітин
В. Виявлення Sarcoptes scabiei scabiei
С. Виявлення патологічних грибів
D. Виявлення Demodex folliculorum
Е. Виявлення Pediculus vestimenta
б) Як здійснюється лабораторна діагностика демодекозу?

Відповіді до питань І рівня складності:

1 – В; 2 – С; 3 – D; 4 – Е; 5 – А; 6 – Е; 7 – С; 8 – Е; 9 – А; 10 - Е
Відповіді до питань ІІ-ІІІ рівня складності:
1а – А; 2а – В; 3а – D ; 4а – А; 5а – D
 СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І. Навчальна основна література:
1. Кожные и венерические болезни: Руководство для врачей в 4-х томах
/ Под ред. Ю.К. Скрипкина. – Москва: Медицина, 1995. – Т. 3. – 447 с.
2. Коляденко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби / В.Г. Коляденко,
В.І.Степаненко, П.В.Федорич, С.І.Скляр. – Нова книга: Вінниця, 2006. – 421с.
3. Кравченко В.К. Шкірні та венеричні хвороби. – Київ, 1995. – 300с.
4. Савчак В., Галникіна С. Практична дерматологія. Навчальний
посібник.- К.: Укрмедкнига, 1998. – 508с.

ІІ. Навчальна додаткова література:

1. Дерматовенерологія // За редакцією В.П. Федотова, А.Д. Дюдюна,
В.І. Степаненка. – Дніпропетровськ-Київ, 2008. – 600с.
2. Збірник тестових завдань з дерматовенерології для контролю та
самоконтролю / Туркевич О.Ю., Сизон О.О, Білинська О.А. [і ін.] //
Навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів 4-го рівня
акредитації та лікарів-інтернів: Львів.-2010.–С. 24-40.
3. Мавров И.И. и соавторы. Основы диагностики и лечения в
дерматологии и венерологии. – Харьков, 2007. – 800с.
4. Романенко И.М. и соавторы. Лечение кожных и венерических
болезней.–М.,2006.–884с.

ІІІ. Методична література:

Методичні основи підготовки та проведення навчальних занять в
медичних вузах ІІІ-ІV рівня акредитації відповідно до теми, розроблені у
вищих навчальних закладах згідно «Положення про кафедру».