МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
КАФЕДРА ДЕРМАТОЛОГІЇ, ВЕНЕРОЛОГІЇ

ХЕЙЛІТИ (CHEILITIS)

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЇ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ЛЬВІВ – 2024
 2
Методичні рекомендації підготували:
професор Сизон О.О.
доцент Бабак І.Д.
доцент Асцатуров Г.Є.
доцент Возняк І.Я.
доцент Дашко М.О.
доцент Чаплик-Чижо І.О.

Методичні рекомендації підготовлені згідно з вимогами, передбаченими

типовою програмою для студентів медичних і стоматологічних факультетів
вищих навчальних закладів України Ш-1V рівнів акредитації «Шкірні та
венеричні хвороби» (МОЗ України, 2017 р.).

Відповідальний за випуск :
перший проректор з науково-педагогічної роботи Львівського
національного медичного університету імені Данила Галицького
к.біол.н., доц. Солонинко Ірина Іллівна

Рецензенти :
д-р. мед .аукн., професор Я.Р. Дутка
канд..мед. наук., доцент Х.О. Ліщук-Якимович

Методичні рекомендації затверджені на засіданні профільної методичної

комісії факультету Львівського національного медичного університету імені
Данила Галицького

Протокол № від р.
 3
ЗМІСТ
1. ВСТУП ................................................................................................................. 4
2. ХЕЙЛІТИ ............................................................................................................ 7
2.1 ЕКСФОЛІАТИВНИЙ ХЕЙЛІТ .................................................................... 8
2.2 ГЛАНДУЛЯРНИЙ ХЕЙЛІТ................................................................................. 11
2.3 КОНТАКТНИЙ АЛЕРГІЧНИЙ ХЕЙЛІТ .................................................. 14
2.4 МЕТЕРОЛОГІЧНИЙ ХЕЙЛІТ ............................................................................. 15
2.5 СИМПТОМАТИЧНІ ХЕЙЛІТИ… ....................................................................... 18
3. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ............................................................. 23
4. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................................. 27
 4
1. ВСТУП

Хейліти–запалення червоної облямівки, слизової оболонки і шкіри губ.

Об’єднує самостійні захворювання губ різної етіології, а також ураження, як
симптоми інших захворювань слизової оболонки порожнини рота, шкіри,
порушення обміну і т.д. Враховуючи важливість своєчасного діагностування
того чи іншого виду хейліту та проведення лікувально-профілактичних заходів
для попередження розвитку онкопатологій вивчення клінічного перебігу та
діагностики їх - є актуальним.
Методична розробка допоможе навчити студентів – майбутніх лікарів
діагностувати клініку різних типів хейлітів та вміти надати відповідні
рекомендації щодо лікування та профілактики. Необхідним є й розвинути у
студентів у майбутньому почуття відповідальності за своєчасність іправильність
професійних дій та сформувати у студента деонтологічну уяву про роботу з
хворими на хейліти.
Запропоновані методичні рекомендації складені на сучасному
професійному рівні з елементами міжпредметної інтеграції та дає можливість
оцінити професійне мислення студентів на основі розв’язання питань для
самоконтролю.
 5
МІЖПРЕДМЕТНА ІНТЕГРАЦІЯ

№ Дисципліни Знати Вміти

з/п
1. Гістологія Особливості будови вуст Інтегрувати одержані
(червона облямівка) , знання на клінічній
слизова оболонка кафедрі

2. Стоматологія Клінічні симптоми Проводити

доброякісних пухлин диференційну
вуст та передракові діагностику з іншими
ураження слизової захворюваннями
оболонки слизової вуст

3. Онкологія Фактори ризику розвитку Проводити

передракових диференційну
захворювань червоної діагностику між
облямівки вуст доброякісними і
злоякісними
захворюваннями
слизової оболонки
вуст

4. Дерматологія Особливості ураження Проводити їх

слизової оболонки вуст диференційну
при різних формах діагностику
хейлітів

Навчальне завдання Вказівки до виконання Примітка

завдання

1. Поняття про будову та Повторити анатомію та

функції слизових оболонок фізіологію слизових
порожнини рота. оболонок порожнини рота.

2. Особливості перебігу та Знати дерматологічні Дотримуватись

клініки хейлітів. прояви алергічних деонтологічних
захворювань шкіри. правил.

3. Методи профілактики Вміти проводити бесіду з

хворим.
 6
ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА
ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ПО ТЕМІ : «ХЕЙЛІТИ»

№ Основні етапи Навчальні Методи контролю Матеріали Час в

п/п заняття, їх цілі в навчання методичного хвилинах
функції і зміст рівнях забезпечення
засвоєння
І. Підготовчий етап
1. Організація заняття 5 (5)*
2. Постановка див.пункт
навчальних цілей «навчальні цілі»
3. Контроль Методи І рівня 60 / (25)*
початкового рівня 1.Фронтальне Наочність
знань, навичок і вмінь теоретичне експрес Питання Таблиці,
3.1. Етіопатогенез І-ІІ опитування муляжі, 175 /
хейлітів. 2.Тестовий препарати, (125)*
контроль І рівня проз'рки,
3.2. Клініка хейлітів. ІІ Методи ІІ рівня структурнологічні
1.Індивідуальне схеми
усне опитування.
3.3. Діагностика 2.Розв'язання Питання.
хейлітів. типових задач. Задачі ІІ рівня
3.Письмове Письмове
ІІ-ІІІ теоретичне теоретичне
3.4. Лікування опитування. завдання.
хейлітів. 4.Тестовий Тести ІІ рівня
контроль ІІ рівня
ІІІ Методи ІІІ рівня
3.5. Профілактика 1.Вирішення
хейлітів. нетипових задач. Задачі ІІІ рівня
2.Тестовий
контроль ІІІ рівня. Тести ІІІ рівня.
ІІ. Основний етап: 175 (125)*хв.
ІІІ Заключний етап: 60 хв
1. Контроль і корекція ІІІ Метод контролю 1. Обладнання.
рівня професійних навичок. 2. Тестові ситуаційні задачі ІІІ
вмінь і навичок. Індивідуальний рівня.
контроль 3. Результати курації хворого.
2. Підведення підсумків практичних навичок 4. Орієнтовні карти
заняття (теоретичного, або їх результатів. (алгоритми), самостійні
практичного, Метод контролю роботи з літературою.
організаційного). вмінь.
а) рішення
Домашнє завдання: нетипових
3. навчальна література по ситуаційних задач;
темі (основна, б) контроль
додаткова). результатів
лабораторного
дослідження.

Примітка: * - для стоматологічного факультету

2. ХЕЙЛІТИ (CHEILITIS)
 7

Хейліти – це група доброякісних запальних захворювань, в яку включені

процеси, що локалізуються лише на губах (на червоній облямівці, слизовій
оболонці) і захворювання, що протікають із переважним ураженням червоної
облямівки губ.
Конкретні цілі:
➢ Трактувати сучасні поняття про етіопатогенез хейлітів .
➢ Вирізняти шляхи та імовірні умови сенсибілізації організму.
➢ Вирізняти фактори, що впливають на перебіг хейлітів.
➢ Узагальнювати характерні особливості клінічного перебігу хейлітів.
➢ Визначати загальні принципи диференційної діагностики, лікування та
профілактики хворих на хейліти.
➢ Визначати тактику ведення хворих з хейлітами.

З Н А Т И:
- етіопатогенетичні особливості хейлітів;
- особливості класифікації та клінічних проявів самостійних (метереологічний,
ексфоліативний, гландулярний, контактний та актинічний) та симптоматичних
(атопічний, екзематозний, плазмоклітинний, макрохейліт та ін.) хейлітів;
- порівняльну характеристика самостійних та симптоматичних хейлітів;
- принципи лікування та профілактики самостійних та симптоматичних хейлітів.

В М І Т И:
- правильно зібрати у хворого анамнез;
- сформулювати діагноз на основі клінічної картини;
- провести діагностичні тести для підтвердження діагнозу;
- провести диференційну діагностику хворому з відповідно подібними
захворюваннями;
- призначити індивідуальне патогенетичне лікування.

ЗМІСТ ТЕМИ
Термін «хейліт» не характеризує причину захворювання, особливості
його перебігу та морфологічні зміни, а вказує лише на локалізацію
патологічного процесу. Червона облямівка, слизова оболонка губ можуть
залучатися в патологічний процес при багатьох дерматозах, що
характеризуються в більшості випадків дифузним запаленням. Ураження на
губах можуть бути проявом алергічних, інфекційних, онкологічних
захворювань та різних інших станів. Дотепер немає загальноприйнятої
 8
класифікації хейлітів, і це утрудняє їхню діагностику й приводить до
нераціональної терапії.
Класифікація. Хейліти прийнято розділяти на дві групи
(А.Л.Машкілейсон, С.А. Кутін ): самостійні та симптоматичні.
До групи самостійних хейлітів відносять: ексфоліативний, гландулярний,
контактний та метереологічний, актинічний хейліти.
До групи симптоматичних хейлітів відносять: атопічний, екзематозний
(екзема губ), плазмоклітинний, макрохейліт (при синдромі Россолімо-
Мелькерсона-Розенталя), хейліт на тлі іхтіозу та спричинений авітамінозом.

2.1 ЕКСФОЛІАТИВНИЙ ХЕЙЛІТ

Ексфоліативний хейліт (cheilitis exfoliativa, хвороба Мікулича-
Кюммеля) – хронічне захворювання, при якому вражається лише червона
облямівка губ. Уперше це захворювання описав Стельваг у 1990 р. з назвою
«персистуюча десквамація губ». Більшість дослідників вважають, що в основі
захворювання лежать нейрогенні механізми. На підставі результатів клінічного
спостереження за хворими П. В. Нікольський (1914) і Г. Д. Совкіна (1964)
висловлювали припущення про роль щитоподібної залози в розвитку
ексфоліативного хейліту. Роль генетичного фактора у виникненні
ексфоліативного хейліту була відзначена А. Л. Машкіллейсоном і С. А.
Кутіним (1970), що спостерігали сімейні випадки захворювання. Про
вірогідність спадкової схильності свідчать спостереження в поєднанні
ексфоліативного хейліту з м'якою лейкоплакією, причому гістологічна картина
цих захворювань досить схожа.
Епідеміологія. Ексфоліативним хейлітом хворіють частіше жінки. Вік
хворих – від трьох до 70 років, але частіше 20–40 років.
Клініка. Виділяють дві форми захворювання – суху та ексудативну,
причому обидві форми є різні фази одного і того ж захворювання та легко
трансформуються одна в одну.
Ексудативна форма ексфоліативного хейліту характеризується
появою на червоній облямівці губ лусочко-кірок сірувато-жовтого або
 9
жовтувато-коричневого кольору, які вкривають шаром червону облямівку губи
від кутика до кутика рота, починаючи від перехідної зони слизової оболонки
порожнини рота (лінії Клейна) до середини червоної облямівки губ. Іноді кірки
досягають значних розмірів і звисають із губи у вигляді фартуха. Процес ніколи
не переходить ні на шкіру, ні на слизову оболонку. Характерно, що смужка
червоної облямівки губи, яка прилягає до шкіри, а також комісури рота
залишаються неураженими. Після зняття кірок оголюється яскраво-червона,
гладка, ледве волога поверхня червоної облямівки губи, причому відсутні
ерозії, що також властиве ексфоліативному хейліту. Слизова оболонка губ у
зоні Клейна часто злегка гіперемована й набрякла. Суб’єктивно у пацієнтів
скарги на виражену печію та болючість, особливо під час змикання губ,
споживання їжі та розмови. У таких хворих рот майже завжди напіввідкритий.
Суха форма ексфоліативного хейліту, як і ексудативна,
характеризується локалізацією ураження лише на червоній облямівці однієї або
обох губ. Ураження має вигляд стрічки, що тягнеться від кутика до кутика рота
й від лінії Клейна до середини червоної облямівки губ. Комісури рота не
уражені висипаннями, як і частина червоної облямівки, що належить до шкіри.
Лусочки сірого або сірувато-коричневого кольору щільно прикріплені в центрі
до червоної облямівки й трохи відстають по краях. Пацієнта турбує печія та
сухість. Через 5-7 днів луски легко злущуються та оголюють яскраво- червону
поверхню, але без ерозій. Частіше лусочки мають вигляд витонченої смуги на
губі. Ексфоліативний хейліт в такій формі може тривати роками без
покращення. Хворі часто скушують лусочки, травмують поверхню губи, що
призводить до переходу сухої форми в ексудативну.
Те, що суха і ексудативна форми ексфоліативного хейліту є різними
стадіями одного захворювання, підтверджується не тільки схожістю їхнього
патогенезу, клінічної картини й морфології, але й випадками, що
спостерігаються, трансформації ексудативної форми в суху, на що вперше
звернув увагу Б. М. Пашков (1963, 1964).
Захворювання тривале, може протікати роками й навіть десятиліттями,
особливо в сухій формі.
 10
Лікування хворих ексфоліативним хейлітом є складним завданням.
Існуючі в літературі окремі повідомлення про високу ефективність місцевого
або оперативного лікування цього захворювання (Новік І. О., Убранович Л. І.,
1966, Кратер, 1955 та ін.) можна пояснити лише помилковою діагностикою
ексфоліативного хейліту (судячи з описаної авторами клінічної картини
захворювання).
Кращі результати при ексудативній формі ексфоліативного хейліту дає
комплексна патогенетична терапія, при якій на хворобу впливають променями
Букки (по 200 Р двічі на тиждень сумарно від 1600 до 3000 Р) і препаратами, що
підвищують реактивність організму. Хворим з ексудативною формою варто
проводити три–чотири курси лікування. У перервах між курсами (оскільки
лікування променями Букки можна проводити один раз на півроку) можна
застосовувати інфільтраційну блокаду губ (по 5 мл 0,25% розчин новокаїну в
кожну губу). Р. І. Залкієв спостерігав значне зменшення печіння та болючості
губ у хворих з ексудативною формою ексфоліативного хейліту при лікуванні
методом голкотерапії.
Діагностика. Діагностика ексфоліативного хейліту поділяється на:
• клінічну (на основі анамнезу та фізікального обстеження);
• лабораторну (дослідження функції щитоподібної залози);
• інструментальну (патогістологічне дослідження за потребою, при якому
спостерігається – акантоз, паракератоз, гіперкератоз).
Диференційна діагностика: ексудативну форму необхідно
диференціюванти від ексудативної форми актинічного хейліту, вульгарної
пухирчатки, ерозивно-виразковою формою червоного вовчака, іншими типами
хейлітів.
Лікування. Лікування хворих ексфоліативним хейлітом є важким
завданням і полягає в корекції супутньої неврологічної та ендокринної
патології, призначенні седативних засобів за показаннями, вітамінотерапії із
мікроелементами. Місцева терапія повина включати санацію ротової
порожнини, використання кератопластичних завсобів (олійний розчин віт. А та
Е, каратолін, олія обліпихи). При ексудативній формі використовують місцеві
 11
кортикостероїдні засоби, місцеві блокади розчинами анестетиків у перехідну
складку 8-10 днів.
Кращі результати при ексудативній формі ексфоліативного хейліту дає
комплексна патогенетична терапія, що включає вплив променями Букки (по
200 Р 2 рази в тиждень сумарно від 1600 до 3000 Р) і препарати, що підвищують
реактивність організму. Хворим з ексудативної формою варто проводити 3-4
курси лікування. У перервах між курсами (оскільки лікування променями
Букки можна проводити 1 раз на 6 міс) можна застосовувати інфільтраційну
блокаду губ (по 5 мл 0, 25% розчин новокаїну в кожну губу). Спостерігавється
значне зменшення печії та болючості губ у хворих з ексудативною формою
ексфоліативного хейліту при лікуванні методом голкотерапії.
Прогноз сприятливий. При корекції ендокринних та психопатологічних
порушень досягається досить стійка ремісія.

2.2 ГЛАНДУЛЯРНИЙ ХЕЙЛІТ

Гландулярний хейліт (cheilitis glandularis) — захворювання, що
розвивається внаслідок гіперплазії, гіперфункції й нерідко гетеротипії слинних
залоз у ділянці червоної облямівки губ і перехідної зони. Вперше цей термін
зустрічається в роботі Фолькмана (1870), що описав хворого, в якого з
розширених отворів гіпертрофованих і інфільтрованих слинних залоз нижньої
губи виділявся гній.
У 1927 р. Пуенте й Акеведо детально описали клінічну картину
негнійного, простого гландулярного хейліту в дев'яти хворих. Причиною
захворювання, на їхню думку, була гіпертрофія слинних залоз із розширеними
вивідними протоками й запальними змінами навколо них. При цьому устя
вивідних проток слинних залоз перебували в перехідній зоні, слизовій оболонці
й червоній облямівці нижньої губи. Захворювання вони назвали гландулярним
хейлітом.
Таким чином, варто розрізняти первинний і вторинний простий
гландулярний хейліт. Виділення гнійного гландулярного хейліту в окрему
 12
форму недоцільне, хоча не слід виключати можливість приєднання вторинної
інфекції до гландулярного хейліту.
Етіопатогенез. Причиною гландулярного хейліту може бути вроджена
аномалія при якій велика кількість дрібних слино-слизових залоз розташовані у
перехідній зоні (зона Клейна) та червоній облямівці, або залози божуть бути
розташовані нормально, а їх вивідні протоки переміщені на поверхню червоної
облямівки. Під впливом подразення залози гіпертрофуються та інтенсивно
продукують секрет.
Первинний гландулярний хейліт є захворюванням, яке багато авторів
пов'язують із вродженою аномалією слинних залоз. Клінічно ця аномалія
проявляється в основному після завершення статевого дозрівання.
Розвиток вторинного гландулярного хейліту пов'язаний, очевидно, з
тим, що запальний інфільтрат, характерний для основного захворювання,
подразнює і викликає гіперплазію й гіперфункцію слинних залоз.
Епідеміологія. Чоловіки хворіють в два рази частіше ніж чоловіки.
Клініка. Клінічні прояви первинного гландулярного хейліту досить
типові. У ділянці переходу слизової оболонки в червону облямівку губи, а іноді
й на червоній облямівці видні розширені устя слинних залоз у вигляді червоних
крапок, з яких виділяються крапельки слини. Через 5-10 сек після висушування
губи чітко помітне виділення слини з усть слинних залоз, причому слина, що
виділяється, як краплі роси, покриває губу.
Розвиток вторинного гляндулярного хейліту зв'язаний, очевидно, з тим,
що запальний інфільтрат, характерний для основного захворювання, подразнює
і викликає гіперплазію й гіперфункцію слинних залоз. У цьому випадку на тлі
проявів основного захворювання, частіше на слизовій оболонці губи, в ділянці
перехідної зони видні розширені устя слинних залоз, з яких виділяються
крапельки слини.
Часте змочування слиною червоної облямівки губ при гландулярном
хейліті сприяє збільшенню сухості, мацерації й приводить до виникнення
хронічних тріщин. Надалі слизова оболонка й червона облямівка можуть
 13
поступово ороговівати. Спочатку це відбувається навколо усть вивідних проток
слинних залоз, а потім і дифузно.
За клінічним перебігом розрізняють серозну та гнійну форми
гландулярного хейліту. При серозній формі виявляється набряк губи та її
застійна гіперемія. Чітко виділяються розширені протоки слинних залоз, з яких
виділяється прозорий тягучої консистенції секрет у вигляді крапель («симптом
роси»). Навколо виходу вивідних проток з’являється запальна інфільтрація, або
розвивається кільцева лейкоплакія. Гнійна форма частіше спостерігається при
вторинному інфікуванні через розширенні вивідні протоки залоз. Клінічно
наявний значний набряк, гіперемія, губа болюча при пальпації.
Діагностика. Клінічно прояви первинного гландулярного хейліту
настільки характерні, що діагностика захворювання на основі анамнезу та
фізикального обстеження не представляє труднощів. Однак його варто
відрізняти від вторинного гландулярного хейліту, причиною якого можуть бути
різні запальні захворювання губ. Лабораторні та інструментальні методи
дослідження не доцільні.
Диференційна діагностика. Диференційний діагноз гландулярного
хейліту не має особливих труднощів у зв’язку з чіткими клінічними проявами
та наявністю розширених вивідних протоків залоз.
Лікування. При лікуванні гландулярного хейліту використовують
протизапальні кортикостероїдні мазі, точкову електрокоагуляцію
гіпертрофованих залоз або їх кріодеструкція. Часто застосовують
электрокоагуляцію тіла слинної залози, що проводять за допомогою дуже
тонкого (волоскового) електрода, причому у випадку поверхневої коагуляції
вивідної протоки, а не тіла залози розвивається ретенційна киста.
При гнійній формі показана санація ротової порожнини, місцеві
антибактеріальні препарати, а після усунення вторинного інфікування –
коагуляція або кріодеструкція гіпертрофованих залоз.
При наявності у хворого гландулярним хейлітом великої кількості
патологічно змінених залоз показане їхнє хірургічне висічення. Роблять розріз
по лінії Клейна й вилущують гіпертрофовані слинні залози.
 14
При вторинному гляндулярному хейліті варто проводити лікування
основного захворювання.
Прогноз сприятливий. При надто поверхневій коагуляції або
кріодеструкції можлива закупорка вивідних протоків залоз та формування кіст.

2.3 КОНТАКТНИЙ АЛЕРГІЧНИЙ ХЕЙЛІТ

Контактний алергічний хейліт (cheilitis alergica contactis) – це
захворювання, розвивається в результаті сенсибілізації червоної облямівки губ,
рідше слизової оболонки до хімічних речовин, що виникає при
безпосередньому контакті алергену зі слизовою оболонкою губ.
Етіопатогенез. Контактний алергічний хейліт є клінічним проявом
алергійної реакції сповільненого типу. Частіше виникає в осіб зі схильністю до
алергійних реакцій та сенсибілізації до різного роду хімічних речовин. Частіше
за все це є реакція на хімічні речовини, що входять до складу губних помад,
зубних паст, гелів та порошків та інших косметичних засобів, зокрема
флюоресціюючі речовини, що входять у них, а також еозини, родамін і ін.
Епідеміологія. Абсолютна більшість хворих алергічним контактним
хейлітом становлять жінки у віці від 20 до 60 років. Це захворювання може
мати й професійний характер.
Клініка. Клінічно контактний алергічний хейліт виявляється печією і
вираженим свербежем. Звичайно процес локалізується на червоній облямівці
губ, іноді він незначно поширюється на шкіру губ. Рідше зустрічається
ураження червоної облямівки й слизової оболонки порожнини рота. Можливе
ізольоване ураження слизової оболонки губ. На місці контакту з алергеном
розвивається досить різко обмежена еритема й невелике лущення. При
тривалому перебізі захворювання червона облямівка губ стає сухою і на ній
з'являються поперечні дрібні борозни й тріщини. У ряду хворих захворювання
протікає з вираженою гострозапальною реакцією, на тлі якої можуть з'являтися
дрібні міхурці, що швидко розкриваються й утворять обмежені мокнучі
ділянки. Можливе виникнення дрібних тріщин. Шкіра губ може бути
 15
гіперемована та набрякла. Слизова оболонка ротової порожнини рідко
уражається одночасно.
Діагностика. Діагноз контактного алергічного хейліту виставляють на
основі даних клінічного обстеження та постановки при необхідності
алергопроб. Інструментальні дослідження недоцільні.
Диференційна діагностика: диференціюють із сухими формами
ексфоліативного хейліту, актинічним та атопічним хейлітом.
Лікування. При лікуванні алергічного контактного хейліту насамперед
варто усунути хімічний фактор, що викликав захворювання. Якщо клінічна
картина захворювання виражена неяскраво, то можна обмежитися
призначенням місцевого лікування у вигляді кортикостероїдних мазей, які
необхідно наносити 5-6 разів у день. У більше важких випадках призначаються
десенсибілізуючу терапію. Доцільно призначати полівітаміни з
мікроелементами, препарати кальцію.
Прогноз сприятливий, за умови максимальної елімінації алергену.

2.4 МЕТЕРОЛОГІЧНИЙ ХЕЙЛІТ

Метеорологічний хейліт (простий хейліт, cheilitis meteorological) -
описаний А. Л. Машкіллейсоном (1970) – це запальне захворювання губ,
викликане фізичним впливом різних метеорологічних чинників на червону
облямівку.
Етіологія. Факторами, що викликають розвиток метеорологічного
хейліту можуть слугувати: вологість, сухість, вітер, спека, холод, пил. Часто
захворювання розвивається у людей, що працюють багато на відкритому
повітрі, особливо при неблагориємних погодних умовах.
Епідеміологія. Хворіють частіше чоловіки, ніж жінки, а також частіше це
захворювання спостерігається у людей із станами, що супроводжуються
підвищенною сухістю шкіри.
Клініка. При метеорологічному хейліті уражається червона облямівка
губи, звичайно нижньої, по всій її довжині. Губа стає неяскраво гіперемованою,
сухою, часто покривається дрібними лусочками, хворих турбує сухість або
 16
відчуття «стягування» губи, при цьому багато хворих облизують губи, що
приводить до збільшення сухості, лущення, а потім інфільтрації червоної
облямівки. При знатті лусок відкривається болюча ерозія, що може
кровоточити. Шкіра й слизова губи не змінені.
Діагностика. Діагноз виставляють на основі анамнезу та фізикального
обстеження. Лабораторні та інструментальні дослідження -не доцільні.
Диференційна діагностика. Слід диференціювати метеорологічний
хейліт алергічний, актинічний, атопічний хейліти, суха форма ексфоліатиного
хейліту.
Лікування. З метою лікування метеорологічного хейліту виключають чи
послаблюють дію метеорологічних факторів. Рекомендовані місцеві захисні
креми, вітамінотерапія (B2, B6, B12, PP, C).
Прогноз сприятливий.
Актинічний хейліт (cheilitis actinica) представляє собою хронічне
захворювання, що зумовлене підвищеною чутливістю червоної облямівки губ
до сонячного світла.
Етіопатогенез. Основною причиною виникнення хейліту є алергічні
реакції сповільненого типу до ультрафіолетових променів, тобто актинічний
хейліт розвивається у людей із наявністю сенсибілізації червоної облямівки губ
до сонячного УФ-випромінення. Ряд авторів уважають суху форму актинічного
хейліту факультативним предраком.
Епідеміологія. Хворіють частіше чоловіки, особливо робота яких
пов’язана з тривалим перебуванням на сонці.
Класифікація. Розрізняють ексудативну і ксерозну (суху) форми
актинічного хейліту.
Клініка. Ексудативна форма актинічного хейліту виявляється нерідко у
осіб з підвищеною чутливістю до сонячної інсоляції, тому клінічна картина
відповідає проявам гострого алергічного контактного дерматиту. При цьому на
тлі злегка набряклої червоної облямівки нижньої губи виникають ділянки
яскраво-червоної еритеми, з'являються дрібні міхурці, ерозії, що мокнуть, на
 17
поверхні яких утворюються кірки. Хворих турбує сверіж, печія, рідше -
болючість губ.
При тривалому перебігу розвивається стійке збільшення губи —
макрохейлія. Характерною діагностичною ознакою є загострення процесу під
дією інсоляції, поразка всієї червоної облямівки.
У весняну пору року червона облямівка нижньої губи при ксерозній
(сухій) формі актинічного хейліту стає яскраво-червоною, покривається
дрібними, сухими, сріблисто-білими лусочками. Ураження захоплює всю
поверхню червоної облямівки. У ряду хворих місцями на червоній облямівці
утворяться ділянки зроговіння, а іноді - веррукозні розростання.
Актинічний хейліт часто поєднується з актинічним дерматитом. При
тривалому існуванні актинічного хейліту при дії інших чинників можлива
поява вогнищ лейкоплакиі та малігнізації.
Діагностика. Діагноз актинічного хейліту виставляють на основі даних
анамнезу та фізикального обстеження. При потребі рекомендовано зробити
мазок-відбиток для виключення клітинної атипії та біопсію шкіри.
Диференційна діагностика. Диференціюють актинічний хейліт із
сухими формами ексфоліативного хейліту, атопічним та метереологічним
хейлітом. Характерною діагностичною ознакою є загострення процесу під дією
інсоляції.
Лікування. Необхідно насамперед рекомендувати хворому по
можливості уникати інсоляції, змінити професію, якщо вона пов'язана із
тривалим перебування на відкритому повітрі. Призначають гіпосенсибілізуючі
препарати. Рекомендовано застосування нікотинової кислоти, вітамінів групи В
(особливо В12, В2, В6) у поєднанні у деяких випадках із невеликими дозами
кортикостероїдів (наприклад, преднізолон по 10 мг в день). Доцільно
призначати полівітаміни з мікроелементами, препарати кальцію. Зовнішньо при
актиничному хейліті з найкраще використовувати кортикостероїдні мазі.
Прогноз сприятливий, при наявності довготривалих ознак кератозу
необхідно виключати малігнізацію.
 18
2.5 СИМПТОМАТИЧНІ ХЕЙЛІТИ
Симптоматичні хейліти - група хейлітів, які є одним із клінічних
проявів основного захворювання. Розрізняють: атопічний хейліт, екзематозний
хейліт, плазмоклітинний хейліт, гранулематозний макрохейліт Мішера,
трофодерма Мейджа, синдром Россолімо-Мелькерсона-Розенталя.
Атопічний хейліт (Cheilitis atopica) - один із симптомів атопічного
дерматиту або дифузного нейродерміту, нерідко на певних етапах
захворювання є єдиним його проявом. Атопічний хейліт – це генетично
зумовлене захворюванняю, що супроводжується порушенням діяльності
центральної і вегетативної нервової системи. Частіше зустрічається у дітей і
підлітків .
Клініка. При атопічному хейліті уражається червона облямівка губ і
неодмінно шкіра, причому найбільше інтенсивно процес проявляється в області
кутиків рота. Частина червоної облямівки, що прилягає до слизової оболонки
порожнини рота, залишається не ураженою, при цьому процес ніколи не
переходить на слизову оболонку.
Захворювання починається зі свербежу та появи рожевої еритеми з досить
чіткими межами. Іноді відзначається незначна набряклість шкіри й червоної
облямівки губ. Досить швидко гострі запальні явища стихають, виникає
ліхенізація губ: червона облямівка інфільтруються, лущиться дрібними
лусочками, вся її поверхня ніби прорізана тонкими радіальними борознами.
Поступово висипання проходять, однак шкіра в ділянці кутиків рота тривалий
час залишається інфільтрованою, що сприяє утворенню дрібних тріщин. У
хворих з атопічним хейлітом шкіра обличчя, тулуба , кінцівок часто буває
сухою, злегка лущиться.
Диференційна діагностика. При ексфоліативному хейліті на відміну від
атопічного завжди уражена частина червоної облямівки губ у вигляді смуги від
лінії Клейна до середини червоної облямівки; частина червоної облямівки губ,
що прилягає до шкіри, залишається нормальною; процес ніколи не переходить
на шкіру губ і не захоплює кутів рота; немає еритеми й ліхенізації губ; перебіг
захворювання відрізняється монотонністю й відсутністю ремісії. В анамнезі у
 19
хворих актинічним хейлітом чітко простежується залежність загострень від
інсоляції, немає вираженого ураження кутиків рота, характерного для
актинічного хейліту. При алергічному контактному хейліті ліхенізація
спостерігається тільки при тривалому перебізі захворювання, відсутнє
ураження кутиків рота, його перебіг залежить від безпосереднього контакту з
алергеном. У деяких випадках представляється важкою диференційна
діагностика атопічного хейліту із симетричними стрептококовими й
кандидозними заїдами. При заїдах локалізація ураження обмежується лиш
кутиками рота й, як правило, відсутня ліхенізація.
Лікування. З метою лікування застосовують неспецифічну
десенсибілізуючу терапію, включаючи антигістамінні препарати, вітаміни.
Терапевтичний ефект мають: гістоглобулін, що призначають курсами по 6-8
ін’єкцій внутрішньошкірно 2 рази в тиждень у зростаючих дозах, починаючи з
0, 2 мл до 1 мл; тіосульфат натрію ; седативні препарати.
Екзематозний хейліт (cheilitis eczematosa). Всі види екзематозного
хейліту об'єднують в одну групу по схожості клінічних проявів, але виникають
вони від різних причин. Розрізняють екзематозний хейліт: 1) викликаний
себорейною екземою; 2) мікробний екзематозний; 3) контактний екзематозний.
Хейліт при себорейной екземі. Хейліт - один з симптомів себорейної
екземи, але можливе ураження лише губ. Клінічно виражається гіперемією
червоної облямівки губи, появою лусок, які легко відділяються, міхурів. Шкіра
губ, червона облямівка - сухі, з'являються тріщини, луски. На відміну від
ексфоліатівного хейліту патологічний процес розповсюджується на шкіру і
слизисту оболонку губи. Екзематозний хейліт як прояв себорєї виникає
переважно у дітей і хлопців до 16 років. Значно рідше спостерігається
екзематозний хейліт у осіб середнього і літнього віку в наслідок порушення
еластичності шкіри навколо рота, опущення нижньої частини обличчя і
утворення складок в кутиках рота.
Мікробний екзематозний хейліт. Розвивається повторно на фоні
себорейної екземи, в наслідок піококкової інфекції (переважно стрептокок) з
тріщин губ і іншої локалізації. Клінічні прояви відповідають мікробній екземі.
 20
Перебіг тривалий, характерні часті рецидиви. Патологічний процес може
розповсюджуватися на шкіру губ і підборіддя.
Контактний екзематозний хейліт. Розвивається у осіб, як результат
алергічної реакції на різні хімічні речовини (губна помада, зубна паста і ін.).
Клінічна картина відповідає гострій або хронічній екземі та різноманітна;:
набряк губ, яскрава гіперемія, міхурцеві висипання з подальшим утворенням
кірок. Усунення алергену приводить до швидкого зникнення хейліту.
Лікування. При екзематозних хейлітах проводиться за принципом
лікування екземи ( 10% розчин хлориду кальцію, полівітаміни (В, Р, РР),
десенсибілізуючі засоби). Місцево показане змазування ділянок ураження 5%
емульсією синтоміцину, мазями, що містять кортикостероїди та антибіотики.
Макрохейліт (macrocheiliti). Під такою назвою розглядають синдром
Россолімо-Мелькерсона-Розенталя, трофедему Мейжа, гранулематозний
хейліт Мішера, що характеризується стійким набряком губи. В даний час
встановлено, що гранулематозний хейліт Мішера не є самостійною
нозологічною формою захворювання і представляє варіант синдрому
Россолімо-Мелькерсона- Розенталя з розвитком грануломатозного інфільтрату
в ураженій тканині. Трофедема Мейжа відноситься до ангіотрофоневрозу.
Синдром Россолімо- Мелькерсона-Розенталя об'єднує тріаду симптомів —
макрохейлію (стійке збільшення губи), неврит лицевого нерву; складчастий
язик – і є хронічним захворюванням, схильним до рецидивів; виявляється як у
чоловіків, так і у жінок в будь-якому віці, але частіше від 16 до 35 років.
Синдром Россолімо-Мелькерсона-Розенталя. У 1928 р. шведський лікар
Мелькерсон описав хворого, що страждав однобічним паралічем лицевого
нерва й ангіотрофічним набряком губ. У 1931 році Розенталь описав 5 таких
хворих, у яких параліч лицевого нерва й стійка макрохейлія поєднувалася зі
складчастим язиком. З тих пір захворювання, що проявляється зазначеною
тріадою симптомів, одержало назву синдрому Мелькерсона-Розенталя.
Причини виникнення синдрому Мелькерсона-Розенталя остаточно не
з'ясовано. Ряд авторів уважають захворювання конституціональним. Більшість
же схильні розглядати його як ангіоневроз (нейродистрофія). Провідне
 21
значення має інфекційно-алергічна природа захворювання. Крім того,
признається спадкова схильність (аномалія розвитку). Провокуючими
чинниками в розвитку захворювання і рецидивах окремих симптомів є
переохолодження, вірусна інфекція, прийом ліків, запахи, вагітність, нервово-
психічні розлади. Серед неврологічних проявів синдрому Россолімо-
Мелькерссона-Розенталя часто визначається неврит лицьового нерва (33,3%),
парез його (29,5%) і параліч мімічних м’язів (3,8%).
Хвороба звичайно починається раптово. За кілька годин набрякає одна
або обидві губи. Набряк тримається 3-6 днів, рідко менше, іноді довше, навіть
до місяця. Виникає безформне здуття губи, край губи часто вивертається у
вигляді хоботка й звичайно відстає від зубів. Хворих турбують свербіння губи,
збільшення її розмірів, поява набряку однієї або обох губ, щоки, повік.
Одночасно визначається набряк слизової оболонки ротової порожнини. При
огляді визначаються деформація губи, збільшення її в об'ємі. Губа щільна при
пальпації. Іноді в центрі її утворюються тріщини. Шкіра в осередку ураження
набуває синюшного кольору. Слизова оболонка рота може бути набрякла,
поверхня її стає нерівною, по лінії стулення зубів утворюється білий вал.
Розвиваються досить чітке огрубіння слизової оболонки, складчастість і
дольчатість язика різного ступеня виразності.
Перебіг синдрому Мелькерссона-Розенталя хронічний. На початку
хвороби рецидиви звичайно змінюються більш-менш тривалими ремісіями, під
час яких всі симптоми захворювання зникають. Пізніше макрохейлия й параліч
лицьового нерва набувають стійкий характер. Ряд авторів відзначають
загострення захворювання після герпеса, загострення фокальної інфекції,
перенесених інтеркурентних захворювань, стресів й ін. Наявність стійкого
косметичного дефекту може викликати зміну психіки по іпохондричному,
депресивному типу.
У ряду хворих із синдромом Мелькерссона-Розенталя може бути
відсутнім не тільки складчастість язика, але й параліч лицьового нерва. Єдиним
симптомом захворювання в цьому випадку є макрохейліт.
 22
Ураження лицьового нерва виявляється в перекосі обличчя в здорову
сторону, згладженої носогубної складки. Знайдені ознаки поразки черепно-
мозкових нервів (трійчастий, слуховий і ін.), порушення діенцефальної області.
Морфологічні зміни підтверджують інфекційно-алергічний патогенез
захворювання.
Разом з ретельним стоматологічним обстеженням хворого, виявленням
одонтогенних, тонзілогенних і інших осередків інфекції проводиться
визначення чутливості до бактерійних алергенів з реакцією лейкоцитоліза, а
також неврологічного статусу. Встановлена підвищена чутливість хворих до
стафілокока і стрептокока.
Диференціальна діагностика проводиться з набряком Квінке,
лімфангіомою, гемангіомою, колатеральним набряком губ при періоститі
верхньої або нижньої щелепи.
Лікування синдрому Мелькерссона-Розенталя є досить важким
завданням. Його проводять по двох напрямках - хірургічному й
консервативному. При хірургічному лікуванні, що робить із косметичною
метою, висікають частина тканини губи. Однак хірургічне лікування не
запобігає рецидивів захворювання, і спочатку добрі терапевтичні результати
часто переміняються рецидивом макрохейліту. Консервативне лікування цього
захворювання проводять різними препаратами. Кращі результати дає
комбіноване лікування кортикостероїдами, антибіотиками широкого спектру дії
й синтетичними протималярійними препаратами. Вахливим при лікуванні -
санація вогнищ хронічної інфекції. При підвищеній чутливості до мікробних
алергенів проводять специфічну десенсибілізацію бактерійними алергенами;
використовують стафілококовий анатоксин (при виявленні чутливості до
стафілокока). Рекомендується вживати герпетичну вакцину з метою
підвищення резистентності до вірусу герпесу (по 0,1 мл внутрішкірно через 2—
3 дні, всього 10 ін'єкцій). Описані добрі результати від застосування комплексу,
що складається з кортикостероїдів і антибіотиків, антималярійних і
денсибілізіруючих препаратів і вітамінів. Вказані препарати використовуються
в різних поєднаннях з урахуванням тяжкості захворювання, віку хворого, його
 23
загального стану, а також з урахуванням протипоказань до цих препаратів. При
стійких клінічних формах під час ремісій доцільно проведення стимулюючої
терапії (пірогенал, продігіозан). З метою профілактики рецидивів окремих
симптомів рекомендується повторення курсу лікування.

3. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Питання для самоконтролю І рівня складності
1. Яка переважаюча локалізація уражень при хейлітах?
А. Усе перелічене
В. Кути рота
С. Слизова губ
D.Лише зона Клейна
Е. Вся поверхня червоної кайми губ
2. До групи самостійних хейлітів відносять:
А. Метереологічний
В. Ексфоліативний
С. Гландулярний
D. Актинічний
Е. Усі перелічені
3. Розрізняють наступні симптоматичні хейліти:
А. Атопічний хейліт
В. Макрохейліт
С. Трофодерма Мейджа
D. Синдром Россолімо-Мелькерсон-Розенталя
Е. Усі перелічені
4. Ексфоліативний хейліт поділяється на дві форми:
А. Суху і ексудативну
В. Себорейну й істинну
С. Верикуозну і інтертригінозну
D. Вегетуючу і пустульозну
Е. Жодну з перерахованих
 24
1. При серозній формі гландулярного хейліту зустрічається:
А. Симптом «кровяної роси»
В. «Симптом роси»
С. Симптом «яблучного желе»
D. Симптом «стеаринової плями»
Е. Симптом «зонда»
6. Актинічний хейліт представляє собою хронічне захворювання, що
зумовлене:
А. Гіперплазією, гіперфункцією й нерідко гетеротипією слинних залоз в області
червоної облямівки губ
В. Фізичним впливом різних метеорологічних чинників на червону облямівку
губ
С. Підвищеною чутливістю червоної облямівки губ до сонячного світла
D. Сенсибілізацією червоної облямівки губ до хімічних речовин.
Е. Клінічними проявами основного захворювання
7. Розрізняють наступні різновиди екзематозного хейліту:
А. Викликаний себорейною екземою
В. Викликаний мікробною екземою
С. Контактний екзематозний
D. Жодний з перерахованих
Е. Усі перераховані
8. Синдром Россолімо-Мелькерссона-Розенталя об'єднує тріаду симптомів:
А. Макрохейлію, ангіоневроз обличчя, охриплий голос
В. Макрохейлію, синусит, вестибуліт
С. Макрохейлію, недостатність мітрального клапана, неврит зорового нерву
D. Макрохейлію, неврит лицьового нерва, складчаста мова
Е. Жодне з перерахованого
9. Диференціальну діагностику синдрому Россолімо-Мелькерссона-
Розенталя проводиться з :
А. Набряком Квінке
В. Лімфангіомою
 25
С. Гемангіомою
D. Колатеральним набряком губ при періоститі верхньої або нижньої щелепи
Е. Усе перераховане
10. Для лікування хейлітів використовують наступні препарати, окрім:
А. Елоком мазь
В. Цікапласт
С. Бензил-бензоат
D. Вітаміни груп В, С, Е
Е. Бар’єрдерм

Питання для самоконтролю ІІ-ІІІ рівнів складності

Задаа 1. Чоловік 46 років скаржиться на сухість, легкий свербіж, лущення
червоної облямівки губ. Виникає захворювання в холодну вітряну погоду.
а) Ваш попередній діагноз?
А. Атопічний хейліт
В. Метереологічний хейліт
С. Гландулярний хейліт
D. Актинічний хейліт
Е. Ексфоліативний хейліт
б) Заходи профілактики та прогноз.
Задача 2. До дерматолога звернулася жінка 34 років з приводу ураження
слизової губ. З анамнезу відомо, що симптоматика у вигляді еритеми червоної
облямівки губ, незначний набряк, лущення, свербіж неодноразово виникала у
пацієнтки після використання деяких різновидів губних помад.
а). Який найбільш імовірний діагноз у хворої?
A. Контактний алергічний дерматит
B. Простий контактний дерматит
C. Справжня екзема губ
D. Контактний алергічний хейліт
E. Актинічний хейліт
б) Тактика ведення пацієнтки.
 26
Задача 3. На прийом до лікаря дерматолога звернулась хвора 32 років зі
скаргами на спонтанне збільшення червоної облямівки губ, відчуттяя болю у
вказаній ділянці. Об’єктивно виявляється набряк губи та її застійна гіперемія.
Чітко візуалізуються розширені протоки слинних залоз, з яких виділяється
прозорий тягучої консистенції секрет у вигляді крапель («симптом роси»).
Навколо виходу вивідних проток - запальна інфільтрація.
а). Про яке шкірне захворювання можна думати?
A. Кропив’янка
B. Контактний алергічний хейліт
C. Серозний гландулярний хейліт
D. Простий контактний дерматит
E. Гнійний гландулярний хейліт
б). Диференційна діагностика даного захворювання.
Задача 4. Хлопець 16 років звернувся на прийом до дерматолога з
приводу висипань на слизовій губ, шкірі довкола них та відчуття сухості і
стягування у вказаних ділянках. Клінічно червона облямівка губ та шкіра
довкола них - гіперемовані, з тріщинами, лусками на поверхні, які легко
відділяються.
а) Який попередній діагноз можна поставити пацієнту?
А. Хейліт, викликаний себорейною екземою
В. Хейліт, викликаний мікробною екземою
С. Контактний екзематозний хейліт
D. Синдром Россолімо-Мелькерсон-Розенталя
Е. Жодний з перерахованих
б) Ваші терапевтично-профілактичні рекомендації.
Задача 5. До дерматолога звернулася хвора зі скаргами на деформацію
верхньої губи, збільшення її в об'ємі, свербіж. З анамнезу відомо, що хвороба
розпочалась раптово. За кілька годин набрякла верхня губа. Обєктивно
спостерігається безформне здуття верхньої губи, край якої вивернувся у вигляді
хоботка й відстає від зубів. Верхня губа - синюшного кольору, щільна при
пальпації. Визначається набряк слизової оболонки ротової порожнини.
 27
а) Ваш попередній діагноз?
А. Атопічний хейліт
В. Макрохейліт
С. Гнійний гландулярний хейліт
D. Синдром Россолімо-Мелькерсон-Розенталя
Е. Кропив’янка
б) Яку невідкладну догоспітальну допомогу слід надати хворій?

Відповіді до питань І рівня складності:

1 – А; 2 – Е; 3 – Е; 4 – А; 5 – В; 6 – С; 7– Е; 8 – D; 9 – Е; 10 – С
Відповіді до питань ІІ-ІІІ рівня складності:
1а – В; 2а – D; 3а – С; 4а – А; 5а – В
 28
4. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І. Навчальна основна література:
1. Гоукроджер Д. Р., Ардерн-Джонс Дж. М. Дерматологія. Вид. 7-е / пер. з англ. ;
наук. ред. В. Степаненка. Київ : Медицина, 2023.
2. Дерматологія і венерологія : підручник. Вид. 2-ге / В. І. Степаненко та ін. Київ :
Медицина, 2020. 336 с.: 48 кольор. вклейок.
3. Дерматологія, венерологія : підручник / МОЗ України, Нац. мед. ун-т ім. О. О.
Богомольця ; за ред. В. І. Степаненка. Київ : КІМ, 2013. 848 с. : кольор. іл.
4. Дерматологія. Венерологія : підручник / Л. А. Болотна та ін. ; за ред. проф. Т. В.
Святенко, проф. Свистунова І. В. Вінниця : Нова Книга, 2021. 655 с. : рис. Бібліогр.
в кінці розд.

ІІ. Навчальна додаткова література:

1. Дерматовенерологія, імунологія та алергологія в наукових працях професора
Солошенко Ельвіри Миколаївни : біобібліогр. покажч. / ДУ «Ін-т дерматології та
венерології АМН України» та ін. ; наук. ред.: Г. І. Мавров та ін. Харків, 2010. 102,
[8] с. : фотогр.
2. Основи діагностики та лікування в дерматовенерології : навч. посіб. для студ.
ВМНЗ 3-4 р. а. / О. І. Денисенко та ін. Чернівці, 2017. 283 с. Бібліогр.: с. 283.
3. Практикум з дерматології і венерології: навч. посіб. Вид. 3-тє, стереотип. / В. І.
Степаненко та ін. Київ, 2021. 360 с.

Методична література:
Методичні основи підготовки та проведення навчальних занять в медичних вузах ІІІ-
ІV рівнів акредитації відповідно до теми, розроблені у вищих навчальних закладах
згідно з «Положенням про кафедру».
 29
1. Антоньев А. А. Контактные аллергические дерматозы [Текст] / А. А.
Антоньев, В. И.Прохоренков, Е. А. Банников. – Красноярск, 1992. – 192 с.
2. Европейское руководство по лечению дерматологических заболеваний
[Текст] / под. ред. А. Д. Кацамбаса, Т. М. Лотти. – Москва : МЕДпресс-информ,
2009. – 736 с.
3. Мавров И.И. и соавторы. Основы диагностики и лечения в дерматологии и
венерологии.– Харьков, 2007. – 800с.
4. Скрипкин Ю.К. Кожные и венерические болезни // Руководство для врачей. –
М.: Медицина. – 2005. – Т.2. – 544 с.

ІІІ. Методична література:

Методичні основи підготовки та проведення навчальних занять в
медичних вузах ІІІ-ІV рівня акредитації відповідно до теми, розроблені у вищих
навчальних закладах згідно «Положення про кафедру».
30
31
32
33