МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

«Затверджено»
на засіданні кафедри
хірургічної стоматології та
щелепно-лицевої хірургії

Завідувач кафедри
д. мед. н., проф. Варес Я. Е.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Навчальна дисципліна Хірургічна стоматологія

Змістовий № 2
Тема заняття Тема № 6. Харчування поранених в щелепно-лицеву ділянку.
Види дієт. Догляд за пораненими. ЛФК та фізіотерапія при
лікуванні поранених в щелепно-лицеву ділянку. Військово-
медична експертиза поранених в ЩЛД.
Підсумкове заняття з розділу «Хірургічна стоматологія
екстремальних станів та військова щелепно-лицева хірургія.
Курс ІV
Факультет Стоматологічний

Львів — 2019
 ПЛАН ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 6
1. Тема заняття: «Харчування поранених в щелепно-лицеву ділянку. Види дієт. Догляд за
пораненими. ЛФК та фізіотерапія при лікуванні поранених в щелепно-лицеву ділянку.
Військово-медична експертиза поранених в ЩЛД.
Підсумкове заняття з розділу «Хірургічна стоматологія екстремальних станів та військова
щелепно-лицева хірургія.»

Тривалість заняття 90 хв.

2. Навчальні цілі заняття:

 фахові компетентності:
1. Збирання медичної інформації про стан пацієнта.
2. Оцінювання результатів лабораторних та інструментальних досліджень.
3. Встановлення клінічного діагнозу стоматологічного захворювання.
4. Планування та проведення заходів профілактики стоматологічних захворювань.
5. Визначення характеру та принципів лікування стоматологічних захворювань.
6. Визначення необхідного режиму праці та відпочинку, дієти при лікуванні стоматологічних
захворювань.
7. Визначення тактики ведення стоматологічного хворого при соматичній патології.
8. Виконання медичних та стоматологічних маніпуляцій.
9. Проведення лікування основних стоматологічних захворювань.
10. Організац ія та проведення стоматологічної диспансеризації осіб, що підлягають
диспансерному нагляду.
11. Ведення медичної документації.
12. Опрацювання державної, соціальної та медичної інформації.

 загальні компетентності:
1. Здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу; здатність вчитися і бути сучасно
навченим.
2. Знання та розуміння предметної області та розуміння професії.
3. Здатність застосовувати знання у практичних ситуаціях.
4. Навички використання інформаційних і комунікаційних технологій.
5. Здатність до пошуку, опрацювання та аналізу інформації з різних джерел.
6. Здатність до адаптації та дії в новій ситуації; здатність працювати автономно.
7. Вміння виявляти, ставити та вирішувати проблеми.
8. Здатність до вибору стратегії спілкування.
9. Здатність працювати в команді.
10. Навички міжособистісної взаємодії.
11. Здатність діяти на основі етичних міркувань (мотивів).
12. Навики здійснення безпечної діяльності.
13. Здатність оцінювати та забезпечувати якість виконуваних робіт.
14. Здатність діяти соціально відповідально та громадянсько свідомо.

3. Методи навчання:
Підготовчий етап – фронтальне усне опитування.
Основний етап – практичний тренінг, рольова гра.
Заключний етап – мозковий штурм.

4. Міждисциплінарна інтеграція.
Дисципліни Студент повинен знати Студент повинен вміти
Попередні:
Анатомія. Знати анатомо-фізіологічні Вміти пояснити будову
особливості щелепно-лицевої органів та систем щелепно-
Фізіологія. ділянки. лицевої ділянки.
Топографічна Знати топографію органів Вміти пояснити топографію

2
анатомія і оперативна щелепно-лицевої ділянки. органів щелепно-лицевої
хірургія. ділянки.
Гігієна. Знати гігієну харчування хворих, Визначити оптимальні
способи введення поживних продукти харчування та
речовин, види дієт. денний раціон для
травмованих хворих.
Фізіотерапія. Знати основні фізіотерапевтичні Визначати показання до
процедури, які застосовують у фізіотерапевтичного
хворих з пошкодженнями лікування та ЛФК на різних
щелепно-лицевої ділянки. етапах реабілітації хворих.
Фармакологія Знати основні групи Вміти охарактеризувати
фармакологічних препаратів, які механізм дії препаратів.
застосовують на етапі відновного Вміти призначати та
лікування хворих з травмами розраховувати дози
ЩЛД. основних медичних
препаратів, що
застосовуються.
Внутрішньопредметна інтеграція:
Тема 1. «Пропедевтика Знати методику проведення Вміти провести суб'єктивне
хірургічної обстеження пацієнта із та об'єктивне обстеження
стоматології»: … захворюваннями щелепно-лицевої хворого, призначити
Методика обстеження ділянки. додаткові методи
Щелепно-лицевої дослідження, заповнити
ділянки та шиї. відповідну медичну
документацію.
Тема 3. «Пропедевтика Знати види і покази до загального Вміти визначити покази до
хірургічної знечулення. проведення оперативного
стоматології»: … втручання під наркозом.
Загальне знечулення.
Теми 4-9.«Пропедевтика Знати види і техніки місцевого Вміти проводити різні
хірургічної знечулення. методики анестезій на
стоматології»: ... верхній та нижній щелепах.
Провідникові методи
знечулення щелеп і
прилеглих тканин.
Теми 3, 10, 11. Знати методи лікування ран Вміти встановити діагноз
«Травматологія ЩЛД». м’яких тканин ЩЛД та переломів хворому з пошкодженнями
Методики хірургічної кісток лицевого скелету. кісток лицевого скелету,
обробки ран м′яких Знати основні принципи догляду провести ПХО рани,
тканин… за післяопераційною раною. тимчасову та постійну
Постійна (лікувальна) іммобілізацію щелеп,
іммобілізація щелеп… визначити покази до
Остеосинтез кісток хірургічного лікування.
лицевого скелету…

5. Література:

1. Навчальна

Основна
1.1. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; у 2т. – Т. 1 / В. О.
Маланчук, О. С. Воловар, І. Ю. Гарляускайте та ін. – К.: ЛОГОС, 2011. – 669 с.
1.2. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; у 2т. – Т. 2 / В. О.
Маланчук, О. С. Воловар, І. Ю. Гарляускайте та ін. – К.: ЛОГОС, 2011. – 606 с.

3
1.3. Стоматологія надзвичайних ситуацій з курсом військової стоматології: [підруч. Для
студентів ВМНЗ III-IV рівнів акредитації] / Г.П.Рузін, В.П.Голік, О.В.Рибалов, С.Г.Демяник. –
Харків: Торнадо, 2006. – С.90-98.
1.4. Тимофеев А. А. Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической
стоматологи / А. А. Тимофеев. – Київ: «Червона Рута-Турс», 2002. – 1024 с.

Додаткова
1.5. Рузин Г.П. Краткий курс лекций по хирургической стоматологии и челюстно-лицевой
хирургии / Геннадий Петрович Рузин – Киев: «Книга плюс», 2006 – С. 88-89.
1.6. Ломницький І. Я. Алгоритми практичних навичок з хірургічної стоматології / І. Я.
Ломницький, А. В. Нетлюх, О. Я. Мокрик. – Львів : «ГалДент», 2008. – 152 с.
1.7. Мигович М.І. Місцеве знечулення тканин щелепно-лицевої ділянки. Львів, 1999.

2. Наукова
2.1. Руководство по хирургической стоматологии и челюстно-лицевой хирургии // под ред.
В.М. Безрукова, Т. Г. Робустовой. – М.: Медицина, 2000.

3. Методична
3.1.Методичні рекомендації для підготовки до складання ліцензійних інтегрованого іспитів
"Крок1", "Крок2", "Крок3" / Б. С. Зіменковський, М. Р. Гжегоцький, І. І. Солонинко, Р. З.
Огоновський, Р. Б. Лесик, Ю. Я. Кривко, Б. В. Дибас. - Львів: Друкарня ЛНМУ ім. Данила
Галицького, 2013. - 96 с.
3.2. Збірник тестових завдань для складання ліцензійного іспиту «Крок – 2 Стоматологія» //
МОЗ України. Департамент кадрової політики, освіти і науки МОЗ України. Центр
тестування при МОЗ України, 2011 - 28 с. (співавтори Гайдук Р. В., Федько В. В., Назаревич
М. Р.) - 36 с.
3.3 Ускладнення травматичних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки: навч.-метод. посіб. для
студ. стомат. факульт. вищих мед. навч. закладів IV рівнів акредитації та інтернів-стоматологів
/ Рибалов О.В., Ахмеров В.Д. – Полтава: ТОВ «Фірма «Техсервіс»», 2011. – С.6-9

СТРУКТУРА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Підготовчий етап (20 хв)

 Організаційна частина заняття: перевірка присутності, оцінка зовнішнього вигляду та

форми одягу.

 Повідомлення теми, мети заняття.

Тема заняття: «Харчування поранених в щелепно-лицеву ділянку. Види дієт. Догляд за
пораненими. ЛФК та фізіотерапія при лікуванні поранених в щелепно-лицеву ділянку.
Військово-медична експертиза поранених в ЩЛД.
Підсумкове заняття з розділу «Хірургічна стоматологія екстремальних станів та військова
щелепно-лицева хірургія.»
Мета заняття: навчитись організовувати харчування та догляд за пораненими в щелепно-
лицеву ділянку. Вивчити принципи застосування ЛФК та фізіотерапії при лікуванні поранених
у щелепно-лицеву ділянку. Ознайомитися з основними положеннями воєнно-медичної
експертизи.
 Мотивація навчальної діяльності.
Будь які поранення щелепно-лицевої ділянки викликають порушення багатьох життєво
важливих функцій організму, в тому числі нормального приймання їжі. В залежності від
локалізації, характеру та обсягу ушкоджень тканин обличчя порушення вживання їжі може
варіювати від труднощів у відкушуванні та пережовуванні до повної неможливості харчування.
Забезпечення поранених адекватним харчуванням та доглядом, активне проведення комплексу

4
лікувальної фізичної культури та фізіотерапії сприятиме швидшому одужанню та реабілітації
хворих.
Наслідки лікування та повернення щелепно-лицевих поранених до строю значно залежать від
стану медичної науки, розвитку медичної техніки та організації спеціалізованої допомоги .
Головним завданням військово-лікарської експертизи під час огляду поранених, які закінчили
лікування, є правильне визначення їх придатності до військової служби і повинно мати строго
індивідуальний характер із врахуванням можливості виконання обов’язків у тому чи іншому
роді військ.

Матеріали методичного забезпечення підготовчого етапу заняття:

Питання до фронтального опитування:
1. Організація догляду за пораненими в щелепно-лицеву ділянку.
2. Організація харчування поранених у щелепно-лицеву ділянку.
3. Способи введення поживних речовин в організм (види харчування).
4. Види дієт для хворих із травматичними пошкодженнями ЩЛД.
5. Методи годування поранених у щелепно-лицеву ділянку.
6. Показання та протипоказання до застосування ЛФК та фізіотерапії пораненим у щелепно-
лицеву ділянку.
7. Методики фізіотерапевтичного лікування пацієнтів із травматичними пошкодженнями ЩЛД.
8. Основні завдання воєнно-медичної експертизи.

Основний етап: формування професійних навичок і вмінь (30 хв)

Проведення професійного тренінгу.
Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
Лікування хворих і постраждалих є складним завданням. Бажано, щоб воно починалося
від моменту виявлення хворого, продовжувалося під час транспортування до медичного закладу
і закінчувалося одужанням в медичному закладі з подальшою повною його реабілітацією. Всім
цим займається система організації медичної допомоги мирного, воєнного часу і під час
надзвичайних ситуацій, для чого основні види медичної допомоги були формалізовані і
розписані за черговістю їх виконання.
Отже, суть етапного лікування поранених і травмованих полягає у поділі медичної
допомоги на окремі види з поступовим нарощуванням її обсягу на етапах медичної евакуації
для забезпечення якомога швидшої і ефективнішої медичної допомоги більшій кількості
поранених.
Військово-лікарська експертиза
‒ це медичний огляд допризивників, призивників; військовослужбовц ів та членів їхніх
сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби);
військовозобов’язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на
військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних
закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства
оборони України, учнів військових ліцеїв; колишніх військово службовців; працівників
Збройних сил України, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці та залучаються
до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання, компонентами ракетного палива,
джерелами електромагнітних полів, лазерного випромінювання, мікроорганізмами I-II груп
патогенності; працівників допоміжного флоту Військово-Морських сил Збройних сил України
(ВМС ЗС України); визначення ступеня придатності до військо вої служби, навчання у вищих
військових навчальних закладах, роботи за фахом; установлення причинного зв’язку
захворювань, травм (поранень, кон тузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов’язаних,
резервістів.
Основні завдання військово-лікарської експертизи: добір громадян України, придатних за
станом здоров’я до військової служби, для укомплектування Збройних сил України; аналіз
результатів медичного огляду та розробка заходів щодо комплектування Збройних сил України
особовим складом, придатним до військової служби за станом здоров’я; контроль за
організацією і станом лікувально-оздоровчої роботи серед призивників, аналіз результатів і
розроблення пропозицій із удосконалення цієї роботи; контроль за організацією, проведенням і
результатами лікувально-діагностичної роботи у військових, цивільних лікувальних закладах та

5
медичних підрозділах військових частин, що стосується військово-лікарської експертизи;
надання методичної та практичної допомоги з питань військово-лікарської експертизи
військово-лікарським комісіям, лікувальним закладам Міністерства оборони України;
визначення причинного зв’язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у
військовослужбовців, військовозобов’язаних, резервістів, які призвані на збори, осіб,
звільнених із військової служби, а також причинного зв’язку захворювань, поранень, які
заподіяли військовослужбовцям смерть; розроблення спільно з головними медичними
спеціалістами Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ України) і Міністерства оборони
України вимог щодо стану здоров’я призивників, кандидатів на навчання у вищих військових
навчальних закладах, військовослужбовців, громадян, які приймаються на військову службу за
контрактом, резервістів для найдоцільнішого використання їх на військовій службі; визначення
ступеня придатності військовослужбовців до військової служби у зв’язку з їх звільненням;
проведення наукової роботи з питань військово-лікарської експертизи; підготовка кадрів для
військово-лікарських комісій.
Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії,
штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні військово-лікарські комісії є
військово-медичними закладами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються
за окремим штатом. До штатних військово-лікарських комісій належать: Центральна військово-
лікарська комісія; військово-лікарська комісія регіону; військово-лікарська комісія
евакуаційного пункту; військово-лікарська комісія пересувної госпітальної бази.
У штат військово-лікарської комісії входять терапевт, хірург, рентгенолог, офтальмолог,
психіатр, невропатолог, стоматолог, отоларинголог, дерматолог.
Поняття придатності військовослужбовця до військової служби не є постійним і
залежить від ряду факторів: досягнень медичної науки й практики; технічного оснащення
збройних сил і медичної служби; потреби військ в особовому складі; військово-політичної та
економічної ситуації в країні; військової спеціальності пораненого; звання військовослужбовця
тощо.
Військово-лікарські комісії приймають постанови такого змісту:
1. придатний до військової служби;
2. непридатний до військової служби;
3. потребує: звільнення, відпустки, направлення, додаткового харчуван ня, переведення,
лікування, спостереження на термін до_____(указати дату), навчання,
супровідника_____(указати особу);
4. обмежено придатний до військової служби;
5. тимчасово непридатний до_____(указують вид дій, служби, роботи);
6. у зв’язку з нетранспортабельністю переїзд до_____ протипоказаний (приймається для
членів сімей військовослужбовців);
7. протипоказань до виходу в море на підводному човні (надводному ко раблі) немає;
8. на підставі статті_____графи_____розкладу хвороб та графи «_____» вихід у море на
підводному човні (надводному кораблі) протипоказаний.
Крім цього, кожний лікар може винести рішення: непридатний до військової служби в
мирний час, обмежено придатний у воєнний час; непридатний до військової служби з
виключенням з військового обліку; підлягає направленню на додаткове медичне обстеження та
повторний медичний огляд. Ці рішення потім обговорюються військово-лікарською комісією,
яка приймає остаточне рішення.
Догляд за порожниною рота у поранених із пошкодженнями щелепно-лицевої
ділянки, їх годування
Вживання їжі у людини має етапи ‒ захоплення їжі, відкушування, жування, формування
харчової грудки і ковтання. Розжовування їжі та формування харчової грудки у здорової
людини є вольовим і триває 20-30 с. Далі настає рефлекторний акт ковтання з участю м’язів дна
порожнини рота, язика та глотки, коли харчова грудка досягає глотки і подразнює її рецептори.
М’язи глотки захоплюють харчову грудку і проштовхують її у стравохід.
У поранених у щелепно-лицеву ділянку анатомічні і функціональні порушення, наскрізні з
дефектами поранення щік, губ спричинюють втрату до 2-3 л рідини на добу зі слиною,
вірогідність затікання в стравохід або трахею гною, слизу, крові, некротичних мас із рани
ускладнюють або унеможливлюють вживання їжі. Труднощі збільшуються при переломах

6
кісток обличчя, міжщелепній іммобілізації шинами, ушкодженнях язика, піднебіння, глотки,
дна порожнини рота, гнітюче впливають на хворого, формують уявлення про його фізичну
безпорадність. Особливо ці явища є вираженими в перші 7-10 діб після травми. У хворих часто
порушується смак, знижується апетит, зви чайна їжа може здаватися дуже солоною або дуже
гіркою, вони стають замкнутими, відмовляються від їжі. Змінам психіки сприяє травма
головного мозку, ушкодження великих судин, які живлять мозок.
Вживання їжі пов’язане зі скороченням багатьох м’язів. Це може спричинювати зміщення
відламків щелеп, розходження країв рани; ротова рідина і їжа контактують з раною, інфікують і
подразнюють її, що спричинює неприємні відчуття і біль. Тому хворі з щелепно-лицевою
травмою потребують перед годуванням підготовки, а після вживання їжі ‒ огляду.
Хворі часто вимушені займати в ліжку вимушене положення напівлежачи, щоб пасивно
захистити дихальні шляхи від затікання і спрямувати ротову рідину, слиз і кров назовні. Для
цього шкіру грудей ізолюють клейонкою, целофаном, а до рани і ротового отвору
прилаштовують приймачі слини.
Назубні шини мають багато ретенційних пунктів, де затримуються за лишки їжі,
розвивається мікрофлора, а самоочищення порожнини рота є різко порушеним. Це сприяє
розвитку місцевих запальних процесів та пневмоній і вимагає очищення порожнини рота після
кожного вживання їжі. Проводять гігієнічну обробку, очищення порожнини рота самі поранені
або підготовлені медичні працівники.
Годування щелепно-лицевих хворих є досить складним, і медичний персонал
нестоматологічних лікувальних закладів зазвичай методикою годування не володіє. Неналежне
годування і поїння, розгубленість персоналу негативно впливає на хворих, тому правильне
харчування хворих із щелепно-лицевою травмою є дуже важливим компонентом їх лікування,
оскільки в них виникає гіпопротеінемія, полігіповітаміноз, аліментарне виснаження, порушення
обміну речовин.
Годування поранених здійснюють розмеленою і подрібненою їжею. Перша щелепна дієта
‒ зондова, друга ‒ кашкоподібна, загальний стіл № 15 ‒ загальна дієта.
Першу щелепну дієту призначають хворим, які не можуть вживати їжу. Для цього їжу
загального столу (стіл № 15) пропускають через м’ясорубку, густе сито і проціджують.
Вершковоподібна консистенція їжі сприяє її проходженню через шлунковий або дуоденальний
зонд, введений через ніс або рот. За потреби їжу розводять бульйоном, молоком, водою.
Другу щелепну дієту призначають хворим, які можуть ковтати. їжу доводять
до кашоподібного стану пропусканням її через м’ясорубку. Така їжа легко
проходить крізь гумову трубку, насаджену на носик поїльника. Обидві дієти є повноцінними,
складаються з основного асортименту продуктів, відмінність
між ними тільки в ступені подрібненості компонентів.
Загальну дієту (загальний стіл № 15) призначають хворим, які можуть
харчуватися самостійно і не потребують спеціального харчування. Це повноцінна їжа з
використанням усього асортименту продуктів і страв із застосуванням звичайного, кулінарного
оброблення. Переведення хворих із щелепної дієти на загальний стіл здійснюють на основі
клінічних даних.
Методи годування постраждалих зумовлені змінами щелепно-лицевої ділянки після
травми. Вона є недоступною або малодоступною для фізіологічного перорального харчування,
не може брати повну участь у цьому процесі, тому що смакові якості їжі повністю не
оцінюються, процесу пережовування їжі практично немає, що має велике значення в
рефлекторній фазі травлення їжі в шлунку. Зовнішній вигляд їжі також є незви чним для
хворого і не виконує своєї ролі в процесі харчування.
Більшість хворих із щелепно-лицевою травмою після накладання назубних шин і
міжщелепної тяги можуть самостійно споживати рідку їжу зі спеціальної ложки або за
допомогою трубки, якщо в зубному р яді є дефект, проміжок. Коли використання ложки
неможливе, хворих годують з поїльника Пирогова через трубку завдовжки 20-25 см, насаджену
на носик поїльника.
Зондове годування застосовують при порушеному жуванні і ковтанні. Гумовий зонд
використовують кілька днів, а поліхлорвінілова трубка може бути залишена на 3-4 тиж.
Ректальне годування (годувальні клізми) застосовують, коли неможливі інші методи
ентерального годування (рубцевий стеноз стравоходу, закриття щілини стравоходу пухлиною

7
тощо). Уводять ізотон ічний розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози, амінопептид
(білковий препарат, який містить амінокислоти). Уводити інші харчові речовини марно, тому
що в товстому кишечнику відсутні травні ферменти. При зневодненні вводять ізотонічний
розчин натрію хлориду або 5 % розчин глюкози (до 2 л на добу) крапельно, по 100-150 мл два-
три рази на добу. Для затримання розчинів у прямій кишці до них додають п’ять-шість крапель
настойки опію. Для прискорення всмоктування розчинів пряму кишку заздалегідь очищують
звичайною клізмою, а розчини підігрівають до 40 °С.
Парентеральне годування застосовується до 10 діб і передбачає окреме введення хворому
білкових, енергетичних речовин, вітамінів і солей, гормонів, а також у деяких випадках їх
спільне введення.
Білкові речовини вводять в організм у вигляді сумішей амінокислот ‒ амінопептид,
гідролізат казеїну, гідролізин Л-103, амінокровін тощо. Енергетичні препарати ‒ 2,5, 5 і 10 %
розчини глюкози, гіпертонічні розчини фруктози та інвертного цукру (суміш глюкози та
фруктози), сорбіт, 5 % етиловий спирт у суміші з 5 % розчином глюкози. Уведення
водорозчинних вітамінів (С і групи В) зазвичай практикується разом з уведенням вуглеводів.
Мінеральні речовини: солі натрію, кальцію, калію вводять у складі трансфузійних рідин.
Парентеральне годування здійснюють шляхом уведення поживних речовин
внутрішньовенно, внутрішньокістково, підшкірно, внутрішньом’язово. Найпоширеніший ‒
внутрішньовенний метод. Внутрішньокісткове введення застосовують частіше дітям (у
груднину або діафіз великогомілкової кістки). Підшкірний та внутрішньом’язовий методи
мають обмежене застосування. Кількість поживних сумішей, які вливаються, може варіювати
від 200 мл разового вливання до 2-4 л за добу при багаторазових вливаннях.
Хворим із щелепно-лицевою травмою потрібно шестиразове годування на добу ‒
внаслідок рідкого стану їжа за об’ємом значно перебільшує звичайну і відчуття насичення
виникає швидше.
Добовий раціон при чотириразовому годуванні розподіляють таким чином: сніданок ‒ 30
%, обід ‒ 40 %, вечеря ‒ 20-25 %, друга вечеря ‒ 5-8 %.
При шестиразовому годуванні: перший сніданок ‒ 20-25 %, другий сніданок ‒ 10 %, обід ‒
30-35 %, полуднування ‒ 10 %, перша вечеря ‒ 20 %, друга вечеря ‒ 5-10 %.
Після завершення кожного годування, особливо за наявності назубних шин, слід давати
чай для очищення порожнини рота від часточок їжі, а також проводити очищення порожнини
рота. Очищення порожнини рота може бути пасивним (промивання, полоскання, зрошення) або
активним (з використанням зубної щітки, зубочистки та інших механічн их засобів), а
виконують це або самі поранені, або за допомогою медичного персоналу. Розчини для обробки
порожнини рота повинні мати дезінфекіючі та антисептичні властивості.
Лікувальна фізична культура і фізіотерапія
Мета проведення: запобігання пізнім ускладненням поранення, повне відновлення або
зменшення ступеня втрати функціональних, рухових можливостей пошкоджених органів і
тканин щелепно-лицевої ділянки, зокрема, запобігання розвитку пневмоній, контрактур
нижньої щелепи, язика, деформацій м’яких тканин і кісток обличчя, шиї.
Показання: поранення тканин і органів щелепно-лицевої ділянки та їхні наслідки з повною
або частковою втратою функцій, порушення вигляду обличчя. Особливо це стосується тканин,
що забезпечують рухомість структур обличчя, а також р убцевих змін шкіри.
Протипоказання: загальний тяжкий стан пораненого, температура тіла вище 37,5°С;
підгострий гнійно-запальний процес, гноєтеча з рани; небезпека вторинної кровотечі; сторонні
предмети в тканинах щелепно-лицевої ділянки.
Проводять лікувальну фізичну культуру (ЛФК) підготовлені для цього фахівці. Заняття з
пораненими можуть бути колективними або індивідуальними, у палаті (у ліжку виконують,
зокрема, механотерапію нижньої щелепи, дихальні вправи і часту зміну положення хворого для
запобігання розвитку пневмонії) або в спеціально пристосованому для цього приміщенні з
необхідним обладнанням.
Контроль ефективності ЛФК ведуть за темпом відновлення, змінення функцій
пошкоджених структур, за показаннями приладів. Правильно призначені комплекси ЛФК та
фізіотерапії сприяють більш повному і швидкому одужанню постраждалих.

8
 Алгоритми для формування професійних вмінь і навичок.
1. Навчитись призначати відповідну дієту пацієнтам із пошкодженнями ЩЛД.
2. Навчитись застосовувати різні методи годування поранених із пошкодженням щелепно-
лицевої ділянки.
3. Оволодіти навиками догляду за порожниною рота у хворих з травмами щелепно-лицевої
ділянки.
4. Скласти план-схему ЛФК та фізіотерапевтичного лікування пацієнта з травмою ЩЛД.
5. Навчитися правильно визначати працездатність та придатність до служби травмованих, які
закінчили лікування, у відповідності до діючого законодавства.

 Практичні завдання, (типові, нетипові, непрогнозовані ситуації).

Індивідуальні завдання:
Завдання №1.
Постраждалий, 22 роки, з пошкодженням тіла нижньої щелепи та пораненням щоки внаслідок
розриву снаряду після проведеного лікування одужує. Він може відкушувати та пережовувати
їжу. Яке харчування призначити пораненому?
A. Загальний стіл №15
B. Накладання гастростоми
C. Друга щелепна дієта
D. Перша щелепна дієта, зондове харчування
E. Перша щелепна дієта, ректальне харчування

Завдання №2.
Яку фізіотерапевтичну процедуру недоцільно призначити потерпілому в другій стадії
протікання репаративної регенерації кістки?
A. Електрофорез з анестетиком
B. Лазеротерапія
C. Оліготермічні дози УВЧ
D. Інфрачервоне та ультрафіолетове випромінювання
E. Парафінотерапія

Завдання для самостійної роботи та роботи в малих групах (інтерактивні методи навчання).
Назвіть показання до застосування пораненим у щелепно-лицеву ділянку та основні методики:
а) лікувальної фізкультури; б) фізіотерапії.

Заключний етап (30 хв)

Підведення підсумків заняття.
Матеріали методичного забезпечення заключного етапу заняття:
 Мозковий штурм.
Студентам демонструють вичерпний опис нестандартної клінічної ситуації та пропонують
вибрати найбільш раціональні методи діагностики та лікування.
Після запису всіх запропонованих методів в ході дискусії студенти вибирають найбільш
раціональний.

 Надання завдань для самостійної роботи.

Навчитись призначати відповідну дієту пацієнтам із пошкодженнями ЩЛД. Навчитись
застосовувати різні методи годування поранених із пошкодженням щелепно-лицевої ділянки.
Оволодіти навиками догляду за порожниною рота у хворих з травмами щелепно-лицевої
ділянки. Скласти план-схему ЛФК та фізіотерапевтичного лікування пацієнта з травмою ЩЛД.
Навчитися правильно визначати працездатність та придатність до служби травмованих, які
закінчили лікування, у відповідності до діючого законодавства.

 Оцінювання.