3 - Ñ Ð Ð - Ñ Ð Ð Ð° - 10 - Ð Ð Ð Ð°Ð Ð Ð Ð Ñ - 2 2

Міністерство охорони здоров’я України
Національний медичний університет

імені О.О. Богомольця
ЗАТВЕРДЖЕНО Навчальний предмет

на засіданні кафедри Введення в клінічну
хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії стоматологію.
“__” 20__ р. Хірургічна стоматологія
протокол №
завідувач кафедри
професор_________________ В.О. Маланчук
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ЗІ СТУДЕНТАМИ

ІІ КУРСУ СТОМАТОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
Склали: проф. Воловар О.С., доц. Добрий-Вечір Т.В.
Тема № 10: Техніка видалення зубів на фантомах. Інструментарій для видалення

зубів. Поняття про амбулаторні операції, операції у відділенні
щелепно-лицевої хірургії.
Кількість годин – 3 годин.
2. Результати навчання:
Фахові компетентності
2.1.1. Студент повинен

- назвати особливості будови щелеп та зубів;
- визначити механізм видалення зубів щипцями та елеваторами;
- назвати показання та протипоказання до видалення зубів;
- визначити поняття типового та атипового видалення зубів;
- назвати інструментарій для видалення зубів;

- описати методики типового та атипового видалення зубів;
- розпізнати та пояснити ускладнення типового та атипового видалення зубів;

- вибрати необхідну методику видалення зубів;
- продемонструвати необхідну методику видалення зубів;
-вибрати необхідний інструментарій для видалення зубів;
- застосувати навички видалення зубів щипцями і елеваторами;

- аргументувати вибір методу видалення зуба;
- аргументувати вибір інструментарію для видалення зуба;
1
- пояснити вибір методу надання допомоги при ускладненнях під час та після видалення
зубів;
2.2. Загальні компетентності:

- здатність до клінічного мислення;
- здатність діяти на основі деонтологічних аспектів в системі “лікар-хворий” та “лікар-родичі
хворого”;
- знання та розуміння предметної області та професійної діяльності;
- здатність швидко приймати обгрунтовані рішення при наданні невідкладної допомоги;
- здатність застосовувати і оцінити якість проведення операції видалення зуба;
3. Методи навчання
- розповідь, пояснення, навчальна дискусія;
- ілюстрування, демонстрація, індивідуальне спостереження;
- індивідуальне опитування;
- вирішення типових ситуаційних задач;
- вирішення нетипових ситуаційних задач;
- професійний практичний тренінг;
- груповий метод по вирішенню завдання (робота в малих групах);
4. Методи контролю
Експрес опитування, бесіда, частково прицільне опитування.
Індивідуальне опитування.
Індивідуальні письмові завдання.
Тестування.
Рішення типових та нетипових задач.
Індивідуальний контроль навичок та їх результатів.
5. Міждисциплінарна інтеграція:
Дисципліни знати вміти
1 2 3
1.Попередні Анатомічну будову зубів, Визначити анатомічні ділянки та
(забезпечуючі) періодонту, альвеолярних особливості будови зубів, їх
дисципліни відростків верхньої та нижньої коренів, альвеолярних відростків
Нормальна анатомія щелепи, особливості їх верхньої та нижньої щелепи
кровопостачання
Нормальна фізіологія Особливості регенерації тканин Визначити фактори місцевого
порожнини рота імунітету та неспецифічного
захисту тканин порожнини рота
Загальна хірургія Принципи асептики та Обробити руки лікаря
антисептики під час роботи стоматолога-хірурга, підготувати
хірурга операційне поле
2. Наступні Інструментарій, показання, Вибрати інструментарій для
дисципліни, що протипоказання, методику видалення окремих груп зубів та
забезпечуються операції типового та атипового їх коренів верхньої та нижньої
вивчення теми видалення зубів, заходи щелепи. Здійснити видалення
Щелепно-лицева лікарського догляду за коміркою зубів та коренів верхньої та
хірургія (підготовка зуба нижньої щелепи. Призначити
фахівця у інтернатурі та заходи догляду за коміркою зуба.
клінічної ординатурі) Оформити медичні документи
лікаря стоматолога-хірурга.
3. Внутрішньо- Вибрати інструментарій для
предметна інтеграція Інструментарій, показання, видалення окремих груп зубів та
(між темами даної протипоказання, методику їх коренів верхньої та нижньої
2
D. Нижню щілину очниці;
*E. Рваний отвір;
2. Верхня щелепа має:

А. Тіло та один відросток;
В. Тіло та два відростки;
С. Тіло та три відростки;
* D. Тіло та чотири відростки;
E. Тіло та п’ять відростків;
3. Верхньощелепна порожнина відкривається в порожнину носа:

А. Верхній носовий хід;
* В. Середній носовий хід;
С. Нижній носовий хід;
D. Різцевий канал;
Е. Носо-сльозовий канал;
4. Передні альвеолярні гілочки відходять від підочного нерва:

А. Після виходу нерва із підочного каналу;
* В. Перед виходом нерва із підочного каналу;
С. В середині підочного каналу;
D. В задній частині підочного каналу;
Е. До входу у підочний канал;
5. Від крило-піднебінного ганглію не відходить:

А. Очний нерв;
В. Носо-піднебінний нерв;
С. Великий піднебінний нерв;
D. Малий піднебінний нерв;
*Е. Вушно-скроневий нерв;
6. Скільки гілок у розгалуженні лицевого нерву?

А. Дві;
В. Три;
С. Чотири;
*D. П’ять;
Е. Шість;
7. Нижньо-щелепний нерв виходить з порожнини черепа через

А. Круглий отвір;
*В. Овальний отвір;
С. Шило-пипкоподібний отвір;
Е. Рваний отвір;
8. На якій відстані від нижнього краю нижньої щелепи знаходиться мандибулярний отвір?
А. По краю нижньої щелепи;
В. 100 мм. ;
С. 15 мм. ;
D. 20мм. ;
*Е. 27 мм.;
9. Верхньо-щелепний нерв виходить з порожнини черепа через

*А. Круглий отвір;
4
8.Основний єтап ( тривалість 80 хв.)
Графологічна структура теми
Показання до видалення зубів
ортопедичні санаційні ортодонтичні косметичні
термінові планові
Протипоказання до видалення зубів
загальносоматичні місцеві
абсолютні відносні
Етапи операції видалення зубу
Перітомія (сіндесмотомія)
Накладання щипців
Просування щічок щипців за анатомічну шийку зубу
Фіксація щипців
Ротація, люксація зубу або кореня
Тракція зубу або кореня
Репонування комірки
6
Розгорнутий текст змісту теми:
При операції видалення зуба відбувається насильницьке роз’єднання зв’язкового
апарату зуба, колової зв’язки, окістя та багатьох судин і нервів періодонту і альвеоли.
Операція супроводжується травмою кістки. Відкривається вільний доступ до губчастої
речовини кістки, кісткового мозку, вмісту порожнини рота, який завжди у тій чи іншій мірі
буває інфікованим.
На відміну від інших операцій, операція видалення зуба завжди відбувається у вже
інфікованих тканинах.
Операція видалення зуба може бути технічно дуже простою і легкою (наприклад,
видалення зуба із рухомістю ІІІ ступеня, коли він утримується за допомогою тільки м’яких
тканин), і навпаки, може бути технічно складною та важкою (при видаленні ретенованих
зубів), довготривалою за часом, потребує складного інструментарію, помічників, а в окремих
випадках – умов стаціонару.
Операція видалення зуба завжди супроводжується психічною та фізичною травмою
хворого. Елементи психічної травми виникають у хворого задовго до операції – у ту мить,
коли хворому кажуть про необхідність видалення зуба. Операція видалення зуба завжди
супроводжується загальною та місцевою реакцією організму. Будь яке втручання на зубі
викликає реакції серцево-судинної системи, відмічається зростання частоти пульсу та
дихання, зростає кров’яний тиск, в окремих випадках з’являються розлади кишечника,
виявляються коливання температури тіла в межах 1,50 С, зростає кількість лейкоцитів у
крові, прискорюється ШОЕ. Місцева реакція на операцію видалення зуба виявляється у
вигляді колатерального набряку м’яких тканин, загострення болю, запального процесу.
Основними показаннями для видалення зубів є значні зруйнування їх каріозним
процесом, неможливість використання коронки або коренів зуба для протезування, а також
неправильне розміщення, надкомплектні зуби тощо.
Протипоказання (абсолютних немає). Протипоказання при захворюваннях серцево-
судинної системи: гіпертонічна хвороба в стані кризи, часті приступи стенокардії
напруження, передінфарктний стан, перші 3-6 місяців після інфаркту; захворювання нирок:
ниркова недостатність; захворювання підшлункової залози (усі види ком); інфекційний
гепатит; захворювання крові (обов‘язкова консультація гематолога); вагітність 1-2 і 8-9
місяці; гостра променева хвороба (при лікуванні пухлин); гострі запальні захворювання
порожнини рота (стоматит, гінгівіт, ангіна); зуби із зони злоякісної пухлини і гематоми.
Операція видалення зуба містить в собі такі етапи: сіндесмотомія, накладання щічок
щипців на зуб, просування щічок уздовж осі зуба; фіксація зуба щипцями; розгойдування
зуба (ротація або люксація); тракція (виведення зуба з лунки).
Інструментарій. Для видалення зубів необхідні два види спеціальних хірургічних
інструментів: екстракційні щипці і елеватори (підйомники). В окремих випадках корені зубів
видовбують за допомогою долота і молотка. Якщо у зубах достатньо збережена коронка, а
також є більшість коренів, то їх видаляють спеціальними щипцями.
В конструкції інструменарію, що застосовується при видаленні зубів
використовується принцип дії важеля. У щипцях для видалення зубів та коренів розрізняють
щічки, ручки та замок. В деяких щипцях між щічками та замком мається перехідна частина.
Щічки призначені для захоплення коронки або кореня зуба. Ручки – частина щипців, за яку
їх тримають і до яких прикладають зусилля під час операції. Замок розташовується між
щічками та ручками, слугує для рухливого їх з’єднання.
Пристрій і форма щипців неоднакові. Конструкція їх залежить від анатомічної будови
зуба і місця його в зубному ряді розрізняють наступні види щипців:
1. Щипці для видалення зубів і коренів верхньої і нижньої щелепи. У щипців для
видалення зубів верхньої щелепи подовжня вісь щічок і вісь ручок співпадають (прямі
щипці), або розташовані у паралельних площинах (S-подібні, та багнетоподібні щипці). У
щипців для видалення зубів нижньої щелепи щічки і ручки розташовані під прямим кутом
або під кутом, що наближається до прямого (дзьобоподібні щипці).
7
Показання до видалення зубів
ортопедичні санаційні ортодонтичні косметичні
термінові планові
Протипоказання до видалення зубів
загальносоматичні місцеві
абсолютні відносні
Етапи операції видалення зубу
Перітомія (сіндесмотомія)
Накладання щипців
Просування щічок щипців за анатомічну шийку зубу
Фіксація щипців
Ротація, люксація зубу або кореня
Тракція зубу або кореня
Репонування комірки
6
Розгорнутий текст змісту теми:
При операції видалення зуба відбувається насильницьке роз’єднання зв’язкового
апарату зуба, колової зв’язки, окістя та багатьох судин і нервів періодонту і альвеоли.
Операція супроводжується травмою кістки. Відкривається вільний доступ до губчастої
речовини кістки, кісткового мозку, вмісту порожнини рота, який завжди у тій чи іншій мірі
буває інфікованим.
На відміну від інших операцій, операція видалення зуба завжди відбувається у вже
інфікованих тканинах.
Операція видалення зуба може бути технічно дуже простою і легкою (наприклад,
видалення зуба із рухомістю ІІІ ступеня, коли він утримується за допомогою тільки м’яких
тканин), і навпаки, може бути технічно складною та важкою (при видаленні ретенованих
зубів), довготривалою за часом, потребує складного інструментарію, помічників, а в окремих
випадках – умов стаціонару.
Операція видалення зуба завжди супроводжується психічною та фізичною травмою
хворого. Елементи психічної травми виникають у хворого задовго до операції – у ту мить,
коли хворому кажуть про необхідність видалення зуба. Операція видалення зуба завжди
супроводжується загальною та місцевою реакцією організму. Будь яке втручання на зубі
викликає реакції серцево-судинної системи, відмічається зростання частоти пульсу та
дихання, зростає кров’яний тиск, в окремих випадках з’являються розлади кишечника,
виявляються коливання температури тіла в межах 1,50 С, зростає кількість лейкоцитів у
крові, прискорюється ШОЕ. Місцева реакція на операцію видалення зуба виявляється у
вигляді колатерального набряку м’яких тканин, загострення болю, запального процесу.
Основними показаннями для видалення зубів є значні зруйнування їх каріозним
процесом, неможливість використання коронки або коренів зуба для протезування, а також
неправильне розміщення, надкомплектні зуби тощо.
Протипоказання (абсолютних немає). Протипоказання при захворюваннях серцево-
судинної системи: гіпертонічна хвороба в стані кризи, часті приступи стенокардії
напруження, передінфарктний стан, перші 3-6 місяців після інфаркту; захворювання нирок:
ниркова недостатність; захворювання підшлункової залози (усі види ком); інфекційний
гепатит; захворювання крові (обов‘язкова консультація гематолога); вагітність 1-2 і 8-9
місяці; гостра променева хвороба (при лікуванні пухлин); гострі запальні захворювання
порожнини рота (стоматит, гінгівіт, ангіна); зуби із зони злоякісної пухлини і гематоми.
Операція видалення зуба містить в собі такі етапи: сіндесмотомія, накладання щічок
щипців на зуб, просування щічок уздовж осі зуба; фіксація зуба щипцями; розгойдування
зуба (ротація або люксація); тракція (виведення зуба з лунки).
Інструментарій. Для видалення зубів необхідні два види спеціальних хірургічних
інструментів: екстракційні щипці і елеватори (підйомники). В окремих випадках корені зубів
видовбують за допомогою долота і молотка. Якщо у зубах достатньо збережена коронка, а
також є більшість коренів, то їх видаляють спеціальними щипцями.
В конструкції інструменарію, що застосовується при видаленні зубів
використовується принцип дії важеля. У щипцях для видалення зубів та коренів розрізняють
щічки, ручки та замок. В деяких щипцях між щічками та замком мається перехідна частина.
Щічки призначені для захоплення коронки або кореня зуба. Ручки – частина щипців, за яку
їх тримають і до яких прикладають зусилля під час операції. Замок розташовується між
щічками та ручками, слугує для рухливого їх з’єднання.
Пристрій і форма щипців неоднакові. Конструкція їх залежить від анатомічної будови
зуба і місця його в зубному ряді розрізняють наступні види щипців:
1. Щипці для видалення зубів і коренів верхньої і нижньої щелепи. У щипців для
видалення зубів верхньої щелепи подовжня вісь щічок і вісь ручок співпадають (прямі
щипці), або розташовані у паралельних площинах (S-подібні, та багнетоподібні щипці). У
щипців для видалення зубів нижньої щелепи щічки і ручки розташовані під прямим кутом
або під кутом, що наближається до прямого (дзьобоподібні щипці).
7
2. Щипці для видалення зубів з коронкою (коронкові) що збереглася мають щічки, які
при стуленні не сходяться. Щіпці для видалення коренів зубів (кореневі) мають щічки, які
при стуленні сходяться.
3. Щипці для видалення окремих груп зубів верхньої і нижньої щелепи, розрізняються
за шириною і особливостями будови щічок, розташуванням їх по відношенню до ручок,
формою ручок.
4. Щипці для видалення першого і другого великих кореневих зубів верхньої щелепи
справа і зліва. Ліва і права щічки цих щипців влаштовані неоднаково: розташування шипа на
щічках у них симетричне.
5. Щипці для видалення зубів нижньої щелепи при обмеженому відкритті рота. Вони
мають вигин щічок в горизонтальній площині.
Елеватори. Елеватор за способом дії є важелем першого роду, тобто двоплечим
важелем, що складається з робочої частини щічки, сполучної частини та ручки. Є велика
кількість різних конструкцій (форм) елеваторів. Розглянемо найпоширеніші з них.
Прямий елеватор. Робоча частина (щічка) його є продовженням сполучного
стрижня і разом з ручкою розташована на одній прямій лінії. Щічка з одного боку
опукла, напівкругла, з іншою - увігнута і має вид жолобка, кінець її стоншений і
закруглює. Ручка грушовидної форми з подовжніми гранями звужує у напрямк у до
сполучного стрижня.
Елеватори зігнуті під кутом (так звані бокові елеватори). Від прямих вони
відрізняються тим, що їх діюча частина, щічка, зігнута по ребру й утворює з поздовжньою
віссю елеватора кут у середньому в межах 60-80°. Ці елеватори застосовують для видалення
коренів нижніх зубів, переважно молярів.
Елеватор тримають всією рукою, лише в деяких випадках висувають вказівний палень
на сполучну частину інструмента.
Багнетоподібний елєеватор (елеватор Леклюза). Цей елеватор складається з робочої
частини щічки, що скріплена за допомогою багнетоподібної сполучної частини з масивною
рукояткою, розміщеною перпендикулярно до осі елеватора. Щічка, яка стоншується в
напрямі до кінця, має один бік плоский та гладкий, а другий опуклий. Тримають цей
елеватор усією рукою, трохи висунувши вказівний палець на сполучну частину інструмента.
Наводимо перелік інструментів, необхідних для успішного проведення видалення
зубів та коренів: прямі щипці для різців та ікол верхньої щелепи; S-образні щипці для малих
кутніх зубів (4,5) верхньої щелепи; S-образні щипці для великих кутніх зубів (6,7); багнетні
для 8-х зубів верхньої щелепи; дзьобоподібні для видалення різців та ікол нижньої щелепи;
щипці для малих кутніх зубів (4,5) нижньої щелепи; щипці для великих кутніх зубів (6, 7, 8)
нижньої щелепи зігнуті по ребру; щипці для великих кутніх зубів (8), зігнуті по площині;
дзьобоподібні для коренів зубів нижньої щелепи; прямі елеватори; елеватори, зігнуті під
кутом; долота жолобовидні; молоток хірургічний; распатор під кутом; кусачки для кісток;
гачки Фарабефа; ложки хірургічні.
Методика операції видалення зубу.
Знеболювання: при видаленні зубів використовують анестезію нервового сплетення
або провідникову.
Положення хворого. При видаленні зубів хворий сидить у зуболікарському кріслі.
Таке положення запобігає затіканню крові у глотку та гортань, аспірації чи проковтуванню
зубів. Ці ускладнення трапляються при горизонтальному положенні хворого. Якщо хворий
знаходиться в сидячому положенні, то йому зручно спльовувати слину і кров. При видаленні
зубів лікар знаходиться справа. При такій позиції йому легко проводити всі операції у
порожнині рота, у тому числі й видалення зубів зліва на нижній щелепі. Якщо видаляються
зуби на верхній щелепі, хворого необхідно підняти у кріслі так, щоб його рот знаходився на
рівні плечового суглоба хірурга. Коли ж зуби видаляються на нижній щелепі, крісло
опускається так, щоб рот хворого знаходився на рівні ліктьового суглоба хірурга.
Прийоми видалення зубів щипцями
8
Накладання щипців. Одну щічку щипців накладають на зуб з зовнішнього
(вестибулярного) боку, другу – з внутрішнього (орального). Вісь щічок щипців обов’язково
повинна співпадати з віссю зуба.
Просування щічок щипців. Надавлюючи на щипці, переміщають щічки під ясна.
Щічки щипців переміщують до шийки зубу. Для отримання гарної фіксації щипців при
видаленні зубу з повністю зруйнованою коронкою накладають щічки щипців на межі
альвеоли.
Змикання (фіксація)щипців. Воно повинно бути таким, щоб зуб, який видаляється,
був добре зафіксований в щипцях. Зуб та щипці при цьому утворюють загальне плече
важеля.
Вихитування зубу. Під час вивиху зубу розривають волокна періодонту, які
пов’язують його корінь зі стінками лунки. Одночасно с цим стінки лунки зміщуються або
надламуються. Вивих зубу проводять двома способами: 1) розгойдуванням (люксація) зовні
та внутрішньо, зміщуючи разом із зубом почергово у вестибулярний та оральний боки; 2)
обертанням (ротація) навколо вісі зубу на 20-25о спочатку в один, потім в інший бік.
Вилучення зубу з лунки (тракція). Після того як корінь зубу втратив зв’язок з
альвеолою та рух щипців разом із зубом стали вільними, приступають до виведення зубу з
лунки і з порожнини рота. Роблять це плавно, без ривків, частіше назовні, уверх або униз (в
залежності від того, на якій щелепі видаляють зуб).
Операція видовбування коренів. Якщо з певних причин неможливо видалити зуб
або корінь за допомогою щипців і елеватора, то їх видаляють оперативним шляхом. Певну
роль у цьому відіграють анатомічні особливості та патологічні зміни коренів зуба, які
можуть викликати його перелом. Серед них – компактний тип кісткової структури,
ненормальне розходження коренів зуба на верхній і нижній щелепах у боки, викривлення
коренів, наявність на окремих зубах додаткових коренів, гіперцементоз верхівкової частини
коренів тощо.
Підготовка до операції видалення зубу.
Перед операцією лікар та асистент відповідно готують руки та одягають стерильні
халати. До операції, напередодні, видаляють зубний камінь. В разі потреби атипового
видалення ретенованого або напівретенованого зуба, слід врахувати відношення його до
коренів сусідніх зубів. У деяких випадках для достатнього доступу до такого зуба може бути
потрібна резекція верхівок прилеглих зубів. Тому вони мають бути заздалегідь підготовані
канали у них повніші бути запломбовані цементом.
Безпосередньо перед операцією обробляють операційне поле, видаляючи наліт
протиранням зубів та слизової оболонки тампонами, змоченими 2% розчином
двовуглекислої соди або 3% розчином перекису водню.
Шкіру обличчя хворого навколо рога обробляють спиртом. Голову та груди
закривають стерильним рушником чи простирадлом.
Після попереднього змазування слизової оболонки 5% спиртовим розчином йоду
проводять знеболювання. Доцільно застосовувати провідникове знеболювання, а потім
здійснювати додаткову інфільтрацію тканин навколо ділянки операції розчином
знеболюючої речовини з адреналіном. Звуження кровоносних судин та знекровлення тканин,
що виникають в результаті цього забезпечують сухість операційного поля. При цьому можна
добре розрізнити всі тканини, а операція проводиться не на дотик, а під візуальним
контролем. Заздалегідь підбирають всі необхідні для операції інструменти: хірургічні
затискачі для білизни, шприц з голкою для введення розчину анестетика, широкі гачки для
відтягування губи чи кута рота, маленькі гострі гачки з 2 або 3 зубцями для утримування
слизово-окісного клаптя, невеликий скальпель, вузький распатор, довгі плоскі та жолобуваті
долота завширшки від 4 до 8 мм, невеликий хірургічний молоток. анатомічні та хірургічні
пінцети, невеликі гострі хірургічні ложки, кісткові гострозубці малого розміру, ножиці,
голки хірургічні, зігнуті, ріжучі, голкотримач, тонкий кетгут або шовк, зуболікарські пінцет,
дзеркало та зонд. Всі ці інструменти мають бути простерилізовані та розкладені в певному
порядку на інструментальному столику.
9
При атиповому видаленні зубів, та коренів у ділянці верхньої та нижньої щелеп
зручніше напівлежаче положення хворого з трохи відкинутою головою. Залежно від ділянки
альвеолярного відростка, в якій проводиться втручання, голові хворого надають відповідного
положення, іноді трохи повергають її вбік. Операційне поле при цьому має бути добре
освітлене.
Для оголення ділянки альвеолярного відростка, яка підлягає трепанації, здебільшого
роблять або трапецієподібний або дугоподібний розріз, міняючи величину та розміщення
розрізу залежно від розміщення зуба. Лише при атиповому видаленні нижніх молярів та їх
коренів зручніший кутоподібний розріз. Основа слизово-окісного клаптя повинна
знаходитись з боку перехідної складки. Утворений клапоть має бути більший від
трепанаційного отвору та своїми краями повинен перекривати його. Розрізи проводять через
всю товщу м'яких тканин до кістки, розтинаючи не тільки слизову оболонку, але й окістя.
Після цього тонким гострим распатором (як распатор для відшарування можна
застосовувати також лопаточки або гладилку, вони меншою мірою травмують м'які тканини)
в напрямі від гребеня альвеолярного відростка до перехідної складки відокремлюють від
кістки клапоть м'яких тканин, що складається із слизової оболонки та надкісниці. Це
становить деякі труднощі в ділянці ясеневого краю, біля перехідної ж складки
відсепарування клаптя від кістки відбуваєтеся легко.
При втручанні в ділянці нижніх премолярів необхідно пам'ятати про судино-нервовий
пучок, який виходить з підборідного отвору. Щоб запобігти його пораненню, обережно
відшаровують м'які тканини доти, поки не стане видно цей отвір з пучком, що виходить з
нього. Побачивши розміщення цього пучка, легко запобігти його пошкодженню під час
операції.
Відокремивши слизово-окісний клапоть від зовнішньої поверхні альвеолярного
відростка, його відтягують вгору (на верхній щелепі) чи донизу (на нижній шелепі) з
допомогою тупого або невеликого зубчастого гачка. Після цього переходять до видалення
зовнішньої стінки альвеолярного відростка.
У тих випадках, коли зуб не цілком закритий кістковою тканиною, ас! корінь
розміщений у глибині лунки, що не виповнена кісткою, значну ділянку кісткової стінки
вдасться видалити тонкими кусочками. Якщо ж це виконати неможливо, то приступають до
вдовбування зовнішньої стінки альвеоли. З цією метою надсікають ріжком плоского долота
компактну пластинку стінки альвеоли навколо ділянки кістки, ідо підлягає видаленню, а
потім, поставивши достатньої ширини плоске долото під кутом 30-35о до поверхні кістки,
легким постукуванням молотка знімають кістку шар за шаром до оголення якої-небудь
ділянки зуба або кореня. Після цього, користуючись більш вузькими плоскими та
жолобуватими долотами, звільняють, зуб чи корінь від ділянок кістки, що закривають його з
боків, і, ввівши збоку між зубом або коренем та кістковою стінкою долото чи елеватор,
проводять вихитування. Іноді зуб чи корінь, частково звільнений від кістки, що його
закривала, захоплюють щипцями та після вихитування видаляють.
Після цього долотом та гострозубцями згладжують краї кісткової рани, гострою
ложкою проводять старанне вискоблювання залишків м’яких тканин, що оточували зуб,
видаляють грануляції та кісткові осколки. Відсепарований слизово-надкісничний клапоть
кладуть па місце та по лінії розрізу накладають кілька вузлуватих швів з тонкого кетгуту чи
шовку (№ 0, № 1). Шви з кетгуту розсмоктуються самі зазвичай на 5-7-й день та не
викликають утворення на слизовій оболонці пролежнів, що спостерігається при застосуванні
шовку. Шви з шовку слід знімати на 4-5-й день.
В разі потреби видалення верхівки кореня, розмішеної в глибині лунки, виповненої
кістковою тканиною, а також при атиповому видаленні ретинованого зуба, що лежить майже
горизонтально па рівні верхівок коренів, зручніше викроювати клапоть біля перехідної
складки відповідно до проекції ретинованого зуба або ділянки кореня, яка залишилась.
При атиповому видаленні коренів нижніх молярів видалення долотом товстої
компактної зовнішньої стінки альвеоли становить значні труднощі. В цих випадках
трепанують з допомогою невеликого кулястого бора в кількох місцях зовнішню стінку лунки
на межі ділянки кістки, що підлягає видаленню, а потім вузьким плоским долотом
10
перегинають кісткові містки, між отворами, що зроблені бором. Таким шляхом вдасться
легко видалити потрібних розмірів кісткову ділянку зовнішньої стінки альвеолярного
відростка. Оголивши корені нижнього моляра, розділяють перемичку, що з'єднує їх, з
допомогою долота або фісурного бора та вихитують елеватором один з коренів. Після цього
долотом видаляють, міжкореневу перегородку та вихитують другий корінь. Потім
гострозубцями та долотом - згладжують всі виступаючі ділянки по краях кісткової рани.
Невеликою гострою хірургічною ложкою вискоблюють грануляції та видаляють вільно
розміщені кісткові осколки. Після цього клапоть, кладуть па місце та по лінії розтину
накладають вузлуваті шви.
Атипове видалення коренів верхніх багатокореневих зубів проводиться за тією ж
методикою. В разі потреби видалити піднебінний корінь, що залишився, зручніше
використати операційний підхід з боку пригінку порожнини рота. При цьому, видаливши
щічний корінь премоляру (або щічні корені моляра), здовбують кісткову перегородку, яка
закриває з зовнішнього (щічного) боку піднебінний корінь. Достатньо оголивши корінь,
вихитують його долотом або прямим елеватором.
Догляд за раною після видалення зуба
Вилучивши зуб з лунки, слід оглянути його та пересвідчитися, що видалені всі корені,
а, головне, їх верхівки. Тому все, що видаляється з лунки слід складати в лоток. Потім рану
та насамперед дно лунки, обстежують невеликою гострою хірургічною ложечкою. При
виявленні там розм'якшених ділянок, що свідчать про наявність розростань грануляційної
тканини. її обережними рухами ложечки відшаровують від кістки та вилучають з лунки. В
тих випадках, коли при огляді видаленого зуба чи кореня на його верхівці виявляється
вилучена разом з ним гранульома вискоблювання верхівкової частини лунки робити не слід.
Однак здебільшого в ділянці трохи резорбованої верхівки кореня можна виявити лише
незначні шматочки капсули гранульоми та грануляційної тканини - все інше залишається в
глибині альвеоли.
Нерідко під час видалення зуба відламуються або майже повністю відокремлюються
від навкружних м'яких тканин невеликі ділянки краю альвеоли та міжальвеолярних
перегородок, їх видаляють гострою ложкою, хірургічним пінцетом, щічками тонких
кореневих щипців або кістковими гострозубцями.
У деяких випадках на ділянках м'яких тканин, що оточували зуб чи корінь,
залишаються уламки зуба різної величини. Тому треба особливо уважно обстежувати ці
ділянки слизової оболонки та видаляти всі уламки.
В разі випадкових пошкоджень ясен, заподіяних під час операції відшаровані ділянки
слід покласти на місце та при необхідності укріпити швом.
Після проведеного видалення зуба м'які тканини повинні закривати краї альвеоли: на
гребені альвеолярного відростка не повинно бути ні оголених кісткових шипів, ні
виступаючих над краєм слизової оболонки кісткових ділянок. Такі кісткові виступи рідко
спостерігаються після видалення зуба чи кореня, розміщеного в зубному ряду. Але у
випадках видалення поодиноко розміщеного зуба, а також видалення підряд кількох зубів,
такі кісткові шипи можна виявити часто. Для усунення їх необхідно трохи відшарувати
распатором слизову оболонку краю ясен, оголити виступаючі ділянки стінок лунок та
міжальвеолярних перегородок і видалити їх за допомогою кісткових гострозубців. Після
цього ножицями злегка підрівняти краї слизової оболонки та накласти на рану кілька
вузлуватих швів.
Безпосередньо після видалення зуба полоскань рота зазвичай не призначають, бо це
заважає виповненню лунки згустком. Винятком є випадки появи гнійних виділень з лунки
або з одночасно розкритого внутрішньоротовим розрізом гнояка. В цих випадках для
видалення гною з порожнини рота слід дати хворому кілька разів прополоскати рот
розчином марганцевокислого калію 1:1000-1:2000 або 1-2% розчином двовуглекислої соди.
Лунку видаленого зуба при нормальному перебігу післяопераційного періоду не
тампонують. Зазвичай з допомогою марлевої кульки, затиснутої пінцетом, або ж пальцями
через марлеві салфетки трохи здавлюють (репетують) краї лунки, що зменшує зіяння
післяекстракційної рани. На устя лунки, пухко накладають на кілка хвилин марлеву кульку
11
так, щоб хворий міг прикусити її та тим самим притиснути до країв рани альвеолярного
відростка, щоб запобігти попаданню в неї слини. Тампон видаляється хворим з порожнини
рота через 10-15 хв.
Невелика кровотеча, що виникла в результаті розриву судин ясен навколо зуба та
періодонту, зазвичай спиняється через 2-5 хвилин після видалення зуба; лунка заповнюється
кров'яним згустком який захищає її від проникнення інфекції.
Пацієнта відпускають та рекомендують не їсти та палити протягом двох годин. В день
видалення зуба хворому не слід приймати гарячої їжі, вживати алкоголь.
Загоювання рани після видалений зуба
За нормальних умов лунка видаленого зуба виповнюється кров'яним згустком. Весь
подальший процес загоювання відбувається під цим природним покривом та проходить за
типом вторинного натягу. Наявність кров'яного згустку є обставиною, яка позначається дуже
сприятливо на загоюванні кісткової рани. В разі відсутності згустку відмічається
сповільнення загоювання кісткової рани та виникнення ряду ускладнень.
Вже через 3-4 дні після видалення зуба по краях рани з боку м'яких тканин ясен
розвивається грануляційна тканина та розростається епітелій. В ділянці стінок альвеоли
відмічається розвиток грануляційної тканини, що вростає в кров’яний згусток.
Через 7-8 днів грануляційна тканина заповнює, вже значну частину лунки, починає
утворюватись кісткова тканина. Одночасно з цим розсмоктуються ділянки пошкодженої
кістки.
На 14-й день лунка вкривається епітелієм. В її глибині інтенсивно триває утворення
кісткової тканини, головним чином з боку її дна та стінок.
Через 3 місяці лунка видаленого зуба виповнюється кістковою тканиною, лише у
верхніх відділах відмінною за своєю будовою від навкружної кістки.
Через 6 місяців після видалення зуба тканини в ділянці колишньої лунки нічим не
відрізняються від оточуючих.
Під захистом епітелію кров'яний тромб організується в сполучну тканину. Слідом за
видаленням зуба порушується кровообіг, що існував раніше. Тому альвеолярний край разом
із окістям та яснами починають недостатньо постачатись кров'ю. Вони поступово
розсмоктуються одночасно з пошкодженою ділянкою стінок та відокремлених кусочків
кістки. В результаті в цьому відділі кісткова тканина перебудовується: в міру виповнення
кістковою тканиною альвеоли, її краї стають нижчими, стоншується відросток на цій ділянці.
Вважають, що висота та поперечник альвеолярного відростка зменшуються приблизно на
одну третину.
При відсутності ускладнень у післяопераційному періоді загоювання лунки
видаленого зуба відбувається безболісно. Значне травмування лунки під час видалення зуба
нерідко викликає появу болю та сповільнює процеси загоювання.
При виникненні запального процесу, особливо при переході його з лунки на оточуючу
кісткову тканину, збільшується тривалість загоювання лунки залежно від його перебігу.
12
Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття
КОНТРОЛЬНА КАРТА
Анестезії Інструменти
Зуби
та корені
15, 14, 25, 24

15, 14, 25, 24 корені
12, 22
12, 22 корені
17, 16, 27, 26
17, 16, 27, 26 корені
18, 28
37, 36, 47,46
37, 36, 47,46 корені
32, 34, 42, 44
32, 34, 42, 44 корені
38, 48
38, 48 корені
13
18
15
24
13
22
11
Зуби
48, 38
46, 37
34, 35
27, 26
17, 16
корені 38
корені 47
корені 28
43. 42, 41
та корені
Інструмент
корені 16, 15, 14
медіальні корені 47, 46

медіальні корені 36, 37
дистальні корені 47, 46

дистальні корені 36, 37
корені 31, 32, 33, 34, 35
Дзьобоподібні
щипці з шипами
Прямі щипці
Кутовий
елеватор лівий
S-подібні щипці
ліві
Багнетоподібні
щипці кореневі
14
щипці з вузькімі
щичками
Багнетоподібні
щипці коронкові
щипці, зігнуті по
площині
щипці кореневі
Прямий елеватор
Кутовий
ЗАСТОСУВАННЯ ЩИПЦІВ ТА ЕЛЕВАТОРІВ ДЛЯ ВИДАЛЕННЯ ОКРЕМИХ ГРУП ЗУБІВ
елеватор правий
Багнетоподібний
елеватор Леклюза
праві
Професійні алгоритми, щодо оволодіння навичками та вміннями:
№
п/п Завдання Вказівки Примітки
1 2 3 4
1. Провести курацію В ході обстеження виявити: Звернути увагу на:
щелепно-лицевого 1.Порушення загального стану, що загрожують 1.Порушення свідомості пораненого та його
пораненого життю пораненого; загального стану: характер дихання, наявність
кровотечі, наявність пульсу на периферійних та
центральних судинах, його характеристика.
2. Характер, інтенсивність та тривалість болю,
2.Скарги пацієнта; чинники, що сприяють збільшенню болю.
Порушення мови, ковтання, дихання, змикання
зубів;
3.Тривалість пошкодження та обставини його
3.Особливості анамнезу захворювання; отримання, лікувальні засоби, що отримав хворий
до звернення до лікаря;
4. Перенесені загальні, інфекційні, алергічні
4.Особливості анамнезу життя; захворювання, наявність травматичних
пошкоджень або лікування з приводу пухлин у
хворого або у його родичів;
5. Кольор, тургор шкіри та червоної облямівки
губів, дефекти, порушення цілісності тканин,
5.Патологічні зміни покривних тканин щелепно- наявність раневого каналу, чужорідних тіл;
лицевої ділянки;
15
1 2 3 4
6.Патологічні зміни кісток щелепно-лицевої 6.Анатомічну форму, місця зрощення кісток,
ділянки; патологічну рухливість, біль, симптоми
“сходинки” при пальпації кісток обличчя,
наявність вільно розташованих уламків,
чужорідних тіл між кістками;
7.Патологічні зміни твердих тканин зубів; 7. Наявність дефектів частин зубів, порушення
цілісності зубів, зміни кольору емалі, біль при
зондуванні порожнини зубу, при температурних
подразненнях, характер відділень з порожнини
зубу;
8.Патологічні зміни тканин пародонту; 8.Ступінь патологічної рухливості зубів, змини
положення зубів, наявність патологічних
пародонтальних кишень та характер відділень з
них, наявність зубних відкладень, біль при
перкусії зубів;
9. Патологічні зміни слизової оболонки порожнини 9.Кольор, вологість, консистенцію тканин,
рота. наявність дефектів, порушень цілісності, характер
відділень з ран.
2 Провести операцію Під час здійснення маніпуляцій: Звернути увагу на:
видалення зубу 1. 1. визначити вид знеболення; 1. вибір лікарського препарату з урахуванням
характеру патологічного процесу, даних
алергологічного анамнезу, віку та супутніх
захворювань пацієнта;
2. вибрати основний та допоміжний хірургічний 2. з урахуванням анатомічної будови зуба,
інструментарій для видалення зубу; стану коронки та коренів вибрати коронкові або
кореневі щипці, елеватор. Для здійснення
перитомії вибрати широку або вузьку гладилку.
При наявності нориці, гранулюючої тканини або
секвестрованої кістки альвеоли вибрати кісткову
ложку, кюрету, розчин антисептика для
промивання лунки.
3. ретельно виконувати усі етапи операції 3. здійснити перитомію, накласти щічки
16
видалення зуба; щипців, просунути їх нижче рівня клінічної
шийці зубу, паралельно вертикальної вісі зубу та
надійно зафіксувати, щоб при вихитуванні зубу
щічки рухались разом з зубом. При вихитуванні
зубу враховувати кількість та анатомічну форму
коренів, наявність потовщених кісткових стінок
альвеоли. При тракції зубу не здійснювати різких
рухів для запобігання пошкодження зубів-
антагоністів, видалений зуб виводити
вестибулярно;
4. уважно оглянути дно та стінки лунки,
видалити грануляційну тканину, гранульому,
4. здійснити огляд лунки та зупинити кровотечу; фрагменти коренів та осколки коронки, зубного
каменю, що може викликати гнійне запалення у
лунці.
5. Здавити краї лунки для зупинки кровотечі та
5. сформулювати призначення та поради пацієнту ліквідації гострих країв. Дочекатись гемостазу та
по догляду за операційною раною та порожниною повного формування кров'яного згустку у лунці.
рота
17
1 2 3 4
3 Оформити медичну 1. Зафіксувати у медичній картці стоматологічного При оформленні медичній картці, "Листка
документацію лікаря хворого дані обстеження пацієнта, діагноз, план щоденного обліку роботи лікаря хірурга-
стоматолога-хірурга лікування з обґрунтуванням знеболення, протокол стоматолога" дотримуватись вимог наказу № 302
оперативного втручання, схему премедикації, МОЗ України.
післяопераційний епікриз та лікарські призначення
хворому.
2. Оформити протокол оперативного втручання у
операційному журналі.
3. Зафіксувати відвідування пацієнта у "Листі
щоденного обліку роботи лікаря хірурга-
стоматолога" та оформити документи експертизи
непрацездатності хворого.
18
ЗАДАЧІ (типові, нетипові, не прогнозовані ситуації)
У хірургічний кабінет стоматологічної поліклініки звернувся хворий з приводу

хронічного періодонтиту, що загострився, 26 зуба. Після обстеження хворого лікар
запропонував терміново видалити 26 зуб.
1. Для видалення зуба необхідно використовувати щипці:

а) прямі;
б) багнетоподібні;
в) S-подібні;
*г) S-подібні ліві;
д) S-подібні праві.
2. Під час видалення 26 зуба відбулася його фрактура. Необхідні додаткові

інструменти:
*а) елеватор прямий;
б) елеватор кутовий;
*в) долото;
*г) молоток;
*д) хірургічна ложка.
3. Зуб видалений, проведена ревізія лунки з метою видалення можливих осколків.

Проте лунка не заповнюється кров'ю. Необхідно провести:
*а) кюретаж стінок лунки з метою активізації кровонаповнення;
б) нахил голови і тулуба вниз (для забезпечення притоку крові до голови);
в) промити лунку антисептиком;
*г) ввести гемостатичну губку;
*д) ввести йодоформний тампон.
Хворий С., 30 років, звернувся в хірургічний кабінет стоматологічної

поліклініки зі скаргами на періодичний ниючий біль в ділянці 12 зуба. Зуб раніше
лікований. Об’єктивно: обличчя симетричне, 12 зуб змінений у кольорі, рухливість ІІ
ступеня. Слизова оболонка альвеолярного відростка в ділянці 12 зуба пастозна. У
проекції верхівки кореня 12 зуба – нориця з гнійними виділеннями. На рентгенограмі
біля верхівки кореня 12 зуба – зона деструкції кістки з нечіткими контурами.
1. Ваша лікувальна тактика:
*а) видалення 12 зуба;
б) ендодонтичне лікування 12 зуба;
2. Під яким знеболенням проводитимете операцію?

а) туберальна анестезія;
*б) інфраорбітальна анестезія;
*в) різцева анестезія;
г) палатинальна анестезія.
3. Якими інструментами потрібно видаляти 12 зуб?

*а) прямі щипці;
б) S-подібні щипці;
в) дзьобоподібні щипці;
*г) прямий елеватор;
д) боковий правий елеватор.
19
Хворий П. звернувся в хірургічний кабінет стоматологічної поліклініки зі
скаргами на болі в ділянці верхньої щелепи нападоподібного характеру. Клінічно
патологічних змін з боку щелепно-лицевої ділянки не виявлено. Після
рентгенологічного дослідження виявлено 13 зуб, який розташований майже
горизонтально і своєю коронковою частиною прилягає до верхівки кореня 12 зуба.
Хворому запропонована операція видалення 13 зуба.
1. Яка операція буде застосована при видаленні 13 зуба?
а) типова операція видалення 13;
*б) атипова операція видалення 13;
2. Який інструмент необхідний для проведення типової операції видалення

зуба?
*а) щипці;
б) долото;
*в) елеватор;
г) пінцет;
д) язикотримач;
*е) хірургічна ложка
3. Який інструмент необхідний для проведення атипової операції видалення

зуба?
*а) щипці;
*б) долото;
*в) елеватор;
г) роторозширювач;
д) язикотримач;
*е) кістковий распатор;
*ж) молоток;
*з) голкотримач;
*и) шовні голки;
*к) хірургічна ложка;
*л) гачки Фарабефа;
м) ранорозширювач;
*н) скальпель
Завдання для роботи та роботи в малих групах (інтенсивні методи навчання)

- Дискусія;
- Навчальні ситуації (кейси) з формуванням проблеми (конкретне ускладнення
анестезії та його профілактика і лікування) та без формування проблеми (опис
клінічного стану конкретного ускладнення для постановки діагнозу та
прогнозування подальшого лікування);
- Особливості ергономіки (положення пацієнта та лікаря-стоматолога) роботи під
час лікування.
Теоретичні питання
1. Поняття операції видалення зуба.
2. Показання до операції видалення зуба.
3. Протипоказання до операції видалення зуба.
4. Характеристика інструментарію для видалення зубів.
5. Види та ознаки щипців.
6. Види та ознаки елеваторів.
7. Способи тримання щипців та елеваторів.
20
8. Етапи операції видалення зуба.
9. Визначення операції типового видалення зуба.
10. Визначення операції атипового видалення зуба.
11. Особливості видалення зубів зі збереженою коронкою на верхній та нижній щелепі.
12. Особливості видалення коренів зубів щипцями.
13. Особливості видалення коренів зубів елеваторами.
14. Етапи видалення коренів зубів за допомогою бормашини.
2. У чому полягає обробка порожнини рота хворого перед проведенням

провідникового знеболення і видалення зубів:
а) пломбування каріозних порожнин;
*б) зняття зубного каменю;
*в) обробка порожнини рота антисептиками (фурацилін і ін.);
г) обробка слизової порожнини рота спиртом;
д) обробка слизової оболонки порожнини рота в місці введення ін'єкції 3%
настоянкою йоду;
е) у передопераційній обробці порожнини рота немає потребі.
21
Заключний етап: (тривалість – 30 хв)
Матеріали методичного забезпечення заключного етапу заняття:
Задачі
1. Хворий 42 років звернувся зі скаргами на періодичне виникаючу припухлість в ділянці 14
зубу, загострення пов’язує зі переохолодженням та застудними захворюваннями. В анамнезі
– хронічний правобічний гайморит. Місцеве: 14 під пломбою, коронка зубу рожевого
кольору, на рівні верхівки кореня пальпація болісна. Під час рентгенологічного обстеження
відмічається тінь пломбу вального матеріалу у каналі 14 на ¼ довжини кореня, у верхівки
якого є розрідження кістки з нечіткими контурами, розміром до 03,-0,5 см.
1. Складіть план лікування хворого.
2. Вирішить питання про можливість збереження зубу.
2. Хворий 52 років звернувся зі скаргами на біль в ділянці 16 зубу. Зуб раніше лікувався. Зі
слів хворого: біль періодичний, посилюється при накушуванні на зуб. Місцеве: 16 змінений в
кольорі, велика пломба в незадовільному стані. При рентгенологічному дослідженні
відмічається тінь пломбувального матеріалу у піднебінному каналі на 2/3 довжини кореня, в
медіальному щічному каналі – тінь чужорідного тіла (відламок ендодонтичного файлу). У
верхівки дистального щічного кореня 16 зубу – розрідження кістки розміром 0,3×0,2 см без
чітких меж.
1. Складіть план лікування хворого.
3. Хвора 38 років звернулась зі скаргами на періодичні та самовільні болі, наявність нориці в

ділянці 27 зубу. Зуб раніше лікований. Місцеве: 27 зуб під амальгамовою пломбою, на рівні
біфуркації коренів є норицевий хід з гнійним виділенням. При рентгенологічному
дослідженні визначається розрідження кістки відповідно біфуркації 27, в ділянці якої – тінь
пломбу вального матеріалу.
1. Складіть план лікування хворої.
1. Хвора 72 років звернулась зі скаргами на наявність коренів 45, 44, 43 зубів. Хвора
готується до протезування. Місцеве: 45, 44 – коронкова частина зруйнована повністю,
частково вкрита слизовою оболонкою, у 43 – збережена 1/3 коронкової частини. Інші зуби на
нижньої щелепі відсутні. При рентгенологічному дослідженні у 45, 44 зубів періодонтальна
щілина розширена, у 43 – без змін.
1. Вирішить питання про можливість збереження зубів.
2. Які інструменти потрібні для видалення цих зубів.
2.Хвора 56 років звернулась зі скаргами на рухомість 42, 41, 31, 32 зубів. Неодноразово
проходила курс лікування у пар одонтолога. Місцеве: 42, 41, 31, 32 рухливі ІІІ ст., з
пародонтальних кишень – гній. При рентгенологічному дослідженні виявляється атрофія
кістки на 2/3 довжини коренів.
1. Складіть план лікування.
2. Які інструменти необхідні для видалення зубів.
Навчальні завдання для самостійної роботи:
- Виготовити таблицю «Етапи операції видалення зуба», «Інструментарій для

видалення зуба», «Видалення зуба за допомогою бормашини»;
- Написати реферат за темою «Загоєння рани після видалення зуба».
22
Орієнтовна карта для організації самостійної роботи студентів з навчальною літературою
Основні завдання Вказівки Відповіді
1 2 3
Вивчити:
1. Поняття операції видалення зуба Дати визначення операції видалення зуба
2. Показання до операції видалення зуба Перерахувати показання до операції видалення зуба
3.Протипоказання до операції видалення зуба. Перерахувати протипоказання до операції видалення зуба
4. Характеристика інструментарію для видалення Дати характеристику будові щипців та елеваторів, перерахувати
зубів. види та ознаки щипців та елеваторів. Намалюйте щипці для
видалення зубів верхньої щелепи, нижньої щелепи, коренів
верхньої щелепи, нижньої щелепи, елеваторів.
5. Способи тримання щипців та елеваторів. Перерахуйте та намалюйте способи тримання щипців та
елеваторів
3. Етапи операції видалення зуба. Опишіть кожен етап операції видалення зуба
4. Визначення операції типового видалення зуба. Дайте визначення операції типового видалення зуба.
5. Визначення операції атипового видалення зуба. Дайте визначення операції атипового видалення зуба.
6. Особливості видалення зубів зі збереженою Опішить положення хворого у кріслі, положення лікаря,
коронкою на верхній та нижній щелепі. особливості вихитування зубів зі збереженою коронкою на
верхній та нижній щелепі.
1 2 3
7. Особливості видалення коренів зубів щипцями Опішить положення хворого у кріслі, положення лікаря,
особливості вихитування коренів зубів на верхній та нижній
щелепі.
8. Особливості видалення коренів зубів Опішить положення хворого у кріслі, положення лікаря,
елеваторами. особливості видалення коренів зубів на верхній та нижній щелепі
елеваторами.
9. Етапи видалення коренів зубів за допомогою Перерахуйте етапи видалення коренів окремих груп зубів за
бормашини. допомогою бормашини
23
Місцеве знеболення на фантомах. Топографія цільових пунктів. Анестетики для
місцевої анестезії.
Оцінювання студентів на практичному занятті
Оцінювання за наступними критеріями:

1. Оцінювання результату вирішення тестових завдань.
2. Оцінювання вирішення ситуаційної задачі.
3. Оцінювання демонстрації практичної навички або вміння.
4. Оцінювання роботи з фантомом.
5. Оцінювання усної відповіді студента.
6. Оцінювання активності студента.
Критерії оцінки «відмінно»

оцінювання роботи оцінювання оцінювання оцінювання оцінювання
з пацієнтами вирішення вирішення демонстрації усної відповіді
клінічної тестових практичної
ситуаційної завдань навички чи
задачі вміння
студент глибоко і точно відсоток студент студент глибоко і

досконало оволодів сформульова- правильних виконує твердо засвоїв
методикою ний та відповідей практичні матеріал,
обстеження пацієнта, повністю становить навички послідовно,
відмінно володіє обґрунтований 91-100% різного грамотно і
прийомами клінічний ступеня логічно
його викладає, у
визначення діагноз у складності відповідях тісно
симптомів
захворювань, вільно пацієнта, (оволодів пов’язана теорія з
володіє складений план практичним практикою.
діагностичними та обстеження і и Вільно
справляється з
лікувальними (чи) лікування навичками, різними видами
маніпуляціями, вміє що завдань, вірно
скласти план передбачені обґрунтовує
лікування. програмою) прийняття
рішень
Критерії оцінки «добре»

студент в цілому точно відсоток студент виконує студент твердо

оволодів методикою сформульований правильних практичні засвоїв
обстеження та частково відповідей навички, але матеріал,
пацієнта, відмінно обґрунтований становить допускає грамотно і по
24
володіє прийомами клінічний діагноз 76-90% незначні суті відповідає,
визначення у пацієнта, непринципові не допускає
симптомів допущені помилки суттєвих
захворювань, вільно неточності при (відчуває помилок у
володіє складанні плану складнощі лише відповідях,
діагностичними та обстеження і (чи) у найтяжчих вірно
лікувальними _ лікування випадках, використовує
маніпуляціями, але помилки, які теоретичні
допускає незначні суттєво не положення при
помилки в вище вплинуть на вирішенні
перерахованих загальний стан практичних
процесах пацієнта) завдань
Критерії оцінки «задовільно»

оцінювання роботи оцінювання оцінювання оцінювання оцінювання усної
з пацієнтами вирішення вирішення демонстрації відповіді
студент в цілому виникли відсоток студент в процесі студент має

оволодів методикою труднощі при правильних виконання знання
обстеження пацієнта, обґрунтуванні відповідей практичних основного
але допускає суттєві клінічного становить навичок допустив матеріалу, але
порушення у діагнозу, 51-75% серйозні не засвоїв його
послідовності та складанні помилки, відчуває деталей,
методиці обстеження, плану труднощі у допускає
в інтерпретації методів обстеження і простих випадках помилки, не
дослідження, лікування (відповідь достатньо
помиляється при пацієнта, неповна, правильно
виконанні окремих виправлені допущені формулює,
діагностичних та студентом за неточності), що порушує
лікувальних допомогою . може призвести послідовність у
маніпуляцій викладача до погіршення викладенні
загального стану матеріалу
пацієнта)
Критерії оцінки «незадовільно»

з пацієнтами вирішення вирішення демонстрації усної
клінічної тестових практичної навички відповіді
ситуаційної завдань чи вміння
задачі
25
студент не засвоїв не дано відсоток студент не оволодів студент не
практичних навичок або відповіді на правильних програмою (відповідь знає частини
допускає грубі помилки завдання відповідей неправильна, програмного
при проведенні фізичного задачі становить допущені суттєві матеріалу,
обстеження пацієнта, менше 51% помилки, не вироблені допускає
здійсненні діагностичних практичні навички, не помилки,
та лікувальних сформовані вміння, невпевнений у
маніпуляцій, що може призвести до відповіді
формулюванні діагнозу, порушення загального
вирішенні питання стану пацієнта)
тактики лікування
Критерії оцінки активності студента

відмінно (2 бали) добре (1,5 бала) задовільно (1,0) незадовільно (0)
Проактивний Активний Малоактивний Пасивний
Студент проявляє Студент проявляє В цілому засвоїв Студент не проявляє
зацікавленість у матеріал, майже не зацікавленість у
високу зацікавленість виявляє інтересу у
у вивченні предмету, вивченні предмету, в вивченні предмету та
вивченні предмету, не
активно генерує ідеї, цілому засвоїв матеріал, оволодінні практичними працює з хворими,
твердо засвоїв матеріал, працює з хворими, навичками, мало виконує
активно та впевнено виконує цікавиться роботою з практичні навички з
працює з хворими, практичні навички хворими, проявляє помилками, не
виконує майже без помилок, понижену активність під справляється вчасно
практичні навички вчасно справляється час роботи з різними з різними видами
без помилок, активно з різними видами видами завдань і завдань і тестів, не
та швидко завдань і тестів, вміє тестів в групі. вміє або не виражає
справляється з працювати в команді. бажання працювати в
різними видами команді.
завдань і тестів,
допомагає
товаришам по групі.
26
СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Маланчук В.О. та ін. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник

у двох томах. – К., ЛОГОС, 2011. – 672 с.
2. Історії хвороби з хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії / В.О.
Маланчук, О.С. Воловар, О.Л. Ціленко та ін. – К.: Альфа. Реклама, 2015. – 196 с. (укр.,
рос., eng.).
3. Основи стоматології: підручник / В.О. Маланчук, А.В. Борисенко, Л.В. Харьков та ін.,
за ред. В.О. Маланчука. – К.: Медицина, 2009. – 592 с.
4. Алгоритми виконання стоматологічних і медичних маніпуляцій для підготовки до
Державної атестації студентів 5 курсу за спеціальність «Стоматологія» / В.О.
Маланчук, О.С. Воловар та ін. – К.: Книга плюс, 2017. – С. 327-372.
Державної атестації студентів 5 курсу за спеціальністю «Стоматологія» / В.О.
6. Oral and maxillofacial surgery: textbook, part two / V. Malanchuk, Y. Kulbasha, O. Volovar
at all edited by V. Malanchuk. – Vinnytsia: Nova Knyha Publishers, 2018. – 295 p.
7. Oral and maxillofacial surgery: textbook, part one / V. Malanchuk, Y. Kulbasha, I.
Brodedetsky at all edited by V. Malanchuk. – Vinnytsia: Nova Knyha Publishers, 2018. –
400 p.
8. Malamed S.F. Handbook of local anesthesia / 6th edition / 2013. – 432 p.
9. Local anaesthesia in dentistry / A. Jacques A Baart, Henk S. Brand. Springer. – 2017. – 204
p.
10. Bases of dentistry / V.O. Malanchuk, A.V. Borysenko, Ya.A. Kulbashna, at all edited by V.
Malanchuk. – Vinnytsia: Nova Knyha Publishers, 2012. – 2008. – 609 p.
11. Истории болезни по хирургической стоматологии и челюстно-лицевой хирургии /
Маланчук В.А., Воловар О.С., Циленко О.Л. и др.. / Учебное пособиек. – К.: Альфа
Реклама, 2015. – 208 с.
12. Сase history in surgical stomatology and oral-facial surgery / V. Malanchuk, O. Volovar, O.
Tsilenko et al. / Textbook/ – K.: Aльфа Реклама, 2015. – 200 p.
13. Аврахова Л.Я., Лавриш Ю.Е. English for dentists. Навчальний посібник для вищих
медичних навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації. – К.: Видавничий дім Асканія,
2008. – 366 с.
27
імені О.О.Богомольця

хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії стоматологію

Тема № 9: Техніка виконання місцевого знеболення на нижній щелепі на

симуляційних фантомах. Топографія цільових пунктів.
Кількість годин – 6 годин.

- назвати особливості інервації тканин ЩЛД;
- визначити механізм різних видів місцевого знеболення тканин ЩЛД;
- назвати показання та протипоказання до застосування різних видів місцевого знеболення
тканин ЩЛД;
-назвати анестетики для місцевого знеболення тканин ЩЛД;
- назвати інструментарій для місцевого знеболення тканин ЩЛД;

- описати методики позаротових та внутрішньоротових методів знеболення тканин ЩЛД;
- розпізнати та пояснити ускладнення позаротових та внутрішньоротових методів знеболення

- вибрати необхідну методику місцевого знеболення тканин ЩЛД;
- продемонструвати необхідну методику місцевого знеболення тканин ЩЛД;
- вибрати анестетики для того чи іншого методу місцевого знеболення тканин ЩЛД;
-застосувати навички надання допомоги хворому при ускладненнях позаротових та
внутрішньоротових методів знеболення тканин ЩЛД;
- вибрати необхідний інструментарій для місцевого знеболення тканин ЩЛД;
1
- аргументувати вибір методу знеболення тканин ЩЛД;
- аргументувати вибір інструментарію для місцевого знеболення тканин ЩЛД;
- пояснити вибір методу надання допомоги хворому при ускладненнях позаротових та
- пояснити вибір анестетики для того чи іншого методу місцевого знеболення тканин ЩЛД;

- здатність діяти на основі деонтологічних аспектів в системі “лікар-хворий” та “лікір-родичі
хворого”;
- знання та розуміння предметної області тапрофесійної діяльності;
- здатність застосовувати і оцінити якість проведення знеболення тканин ЩЛД;
4. Методи контолю
Індивідуальний котроль навичок та їх результатів.
Дисципліни Знати Вміти
1 2 3
1.Попередні
дисципліни
(Забезпечуючи
вивчення теми)
Нормальна анатомія Анатомічну будову, Анатомічне обгрунтування

кровопостачання та інервацію вибору методу знеболення
тканин ЩЛД. тканин ЩЛД.
Фармакологія Показання і протипоказання до Вибрати найбільш доцільний

застосування місцевих місцевий анестетик у конкретній
анестетиків, що застосовуються ситуації.
для аплікаційної та
інфільтраційної анестезії,
особливості сучасних препаратів
для місцевого знеболення.
2
1. Методические разработки по практическому курсу хирургической стоматологи /Под ред.
Проф.Ю.И.Бернадского, ч.1.-Киев,1979.
2. Філоненко М.М. Методика викладання у вищій медичній школі на засадах
компетентнісного підходу. /Методичні рекомендації для викладачів та здобувачів наукового
ступеню доктора філософії (PhD) ВМ(Ф)НЗ України. - Кихв, 2016. - 88 с.
Підготовчий етап (тривалість 30 хв.)

Актуальність теми: необхідність знань методів місцевого знеболення місцевих анестетиків,
та алгоритму реанімаційних заходів обумовлена тим, що більшість оперативних втручань
здійснюється за сучасними методиками проведення місцевого знеболення. Майбутній лікар
повинен навчитись досконало володіти цими методами. Без досконалого володіння
методиками знеболення при хірургічному лікуванні хворих виникають ряд ускладнень
місцевого та загального характеру.
Матеріали методичного забеспечення підготовчого етапу заняття:

Контороліні теоретичні питання
1. Які є види місцевого знеболення тканин ЩЛД?
2. Що таке аплікаційне, інфільтраційне та провідникове знеболення, який механізм їх дії?
3. Яка техніка проведення різних видів анестезій?
4. Які особливості інервації та кровопостачання тканин ЩЛД?
5. Які показання та протипоказання до застосування різних методів анестезій?
6. Які є ускладнення анестезій?
7. Які є методи лікування ускладнень анестезій?
8. Які є групи анестетиків, вибір анестетика та механізм їх дії?
9. Який інструментарій для проведення місцевого знеболення?
10. Який алгоритм надання невідкладної допомоги при ускладненнях місцевої анестезії?
Тести
Знайдіть одну правильну відповідь
1. Лицевий нерв виходить з порожнини черепа через:

В. Овальний отвір;

E. Тіло та пять відростків;

4
Місцеве знеболення
Методи хімічного знеболення
Ін’єкційне Неін’єкційне
термінальне інстіляційне
аерозолі
провідникове
гелі, пасти аплікаційне
суббазальне
рідкі речовини, безголкова анестезія
біля отворів кісток суміші,
обличчя суспензії
у кісткових каналах
Методи фізичного знеболення
охолодження стискання електроаналгезія іонофорез аудіоаналгезія
ПРОВІДНИКОВЕ ЗНЕБОЛЮВАННЯ
Одним із найсучасніших методів місцевої ін‘єкційної анестезії у хірургічній
стоматології і щелепно-лицевій хірургії є провідникова. Суть провідникового знеболювання
полягає у тому, що розчин анестетика зрошує не закінчення чутливих нервів, як це
відбувається у разі інфільтраційної анестезії, а нервовий стовбур або його гілки на віддалі від
місця, де буде проводитися оперативне втручання.
Експериментальне обґрунтування доцільності використання принципу
провідникового знеболювання належить М.В.Маклакову, який у 1847 р. відкрив можливість
ендоневрального та периневрального впливу парів сірчаного ефіру на чутливий нерв. У
клініці провідникову анестезію шляхом обприскування уперше застосував для лікування у
разі межреберної невралгії В.К.Анреп у 1884 р., а на рік пізніше О.І.Лукашевич використав її
під час операції на кінцівках.
Уперше провідникову анестезію у щелепно-лицевій ділянці було здійснено у 1885 р.
шляхом уведення розчину кокаїну в нижній комірковий нерв. З того часу методи її
удосконалювалися. Неоціненний внесок у цю справу зробив завідувач кафедри хірургічної
6
стоматології Київського стоматологічного інституту, а потім – Київського медичного
інституту професор С.Н.Вайсблат.
Успішне застосування провідникового знеболювання саме у щелепно-лицевій ділянці
зумовлено тим, що на поверхні обличчя і в ротовій порожнині є розпізнавальні пункти для
точного визначення місця розташування нерва та його гілок, які підлягають впливу
анестетика.
Вивчаючи провідникову анестезію, слід запам‘ятати, що вона може бути:
1) центральною або базальною, оскільки знеболювальний розчин підводиться до основи
(basis) черепа, де виходить один із стовбурів трійчастого нерва;
2) периферійною, коли знеболювальний розчин підводиться до цільового пункту гілки
головного стовбура;
3) проведена позаротовим доступом або внутрішньоротовим;
4) проведена внутрішньоканально, коли кінчик голки входить у кістковий канал, і
позаканально, коли голка підходить до гирла каналу.
ТЕХНІКА ПРОВІДНИКОВОЇ АНЕСТЕЗІЇ
Загальні положення щодо виконання провідникової анестезії:
1. Необхідно точно знати місце уколу та цільовий пункт для кожного виду
провідникової анестезії.
2. Обираючи метод і шлях провідникового знеболювання, слід віддати перевагу тому,
що передбачає мінімум рухів голкою по кістці та у м‘язах. Тоді, коли уникнути цього
неможливо, під час руху по кістці зріз на кінчику голки повинен розташовуватися до кістки
та вздовж її, а розчин анестетика слід подавати перед рухом голки.
3. Під час проведення провідникової анестезії частина голки (0,5–1 см) завжди
повинна залишатися зовні: це дозволить безперешкодно видалити її у разі відламу від
канюлі.
4. Знеболювальний розчин потрібно випорскувати досить близько до цільового пункту,
що забезпечить швидке настання знеболювання.
5. Знеболювальний розчин слід уводити повільно, щоб запобігти надмірному стисканню
тканин.
ПЕРИФЕРІЙНА ПРОВІДНИКОВА АНЕСТЕЗІЯ

НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ
Позаротові методи мандибулярної анестезії
піднижньощелепний позаду-щелепний підвиличний попереду-щелепний
7
аерозолі
6
канюлі.
тканин.

Позаротові методи мандибулярної анестезії
піднижньощелепний позаду-щелепний підвиличний попереду-щелепний
7
Існують мандибулярна (нижньощелепна), ментальна (підборідна) та лінгвальна
(язикова) периферійна анестезія.
Мандибулярна анестезія. Нижньощелепний нерв – III гілка трійчастого нерва,
виходячи на основу черепа через овальний отвір, віддає дві гілки: меншу передню – рухову
та більшу задню – чутливу. Рухова частина (щічна гілка) іннервує щічні, жувальні м’язи та
м’язи-натягувачі м’якого піднебіння. Чутлива частина нерва віддає такі гілки: вушно-
скроневу, нижньокоміркову та язикову.
Нижній комірковий нерв, який має безпосереднє відношення до мандибулярної
анестезії відокремившись від нижньощелепного, проходить між крилоподібними м’язами, а
потім входить у нижньощелепний отвір, віддавши перед цим рухову гілку – щелепно-
під’язикову. У нижньощелепному каналі нижній комірковий нерв віддає гілки до кожного
зуба і ясен. Біля виходу із підборідного отвору відгалужується значна частина підборідного
нерва, кінцевими гілками якого є різцеві.
Невідповідності у назвах нервів і анестезій іноді дезорієнтують лікаря. Так наприклад,
у разі мандибулярної анестезії знеболюються не нижньощелепний, а нижньокомірковий і
язиковий нерви. Різцевий нерв, який є кінцевою гілкою підборідного нерва, розташований у
нижній щелепі, тоді як різцевий отвір – на верхній щелепі, і, здійснюючи різцеву анестезію,
знеболюються носо-піднебінний нерв. Однак ці давно прийняті анатомами та стоматологами
заплутані назви лишаються. Їх необхідно запам’ятати і розрізняти.
Якщо у дорослих розташування нижньощелепного отвору щодо меж гілок нижньої
щелепи і коміркової частини відносно стале, то у дітей воно різне і залежить від віку. У віці
від 9 місяців до 1,5 року нижньощелепний отвір розташований на 5 мм нижче від рівня
коміркового гребеня, від 3,5 до 4 років на 1 мм нижче від жувальної поверхні молярів, у 6
років – на рівні жувальної поверхні тимчасового моляра, у 9 років – на 6 мм вище від
жувальної поверхні. До 12 років у зв’язку з переважаючим збільшенням розмірів коміркової
частини та ростом гілки нижньощелепний отвір ніби опускається і розташовується
приблизно на 3 мм вище від жувальної поверхні нижніх молярів.
Таким чином, у дітей віком до 5 років цільовий пункт розташований трохи нижче від
жувальної поверхні зубів нижньої щелепи, а в дітей віком понад 5 років – на 3-5 мм вище від
рівня жувальної поверхні цих зубів.
Цільовий пункт. Оскільки нерв біля входу в мандибулярний отвір прикритий
кістковим «козирком», то місце, де він доступний для омивання знеболювальним розчином,
розташоване вище, у так званій борозенці нижньощелепного нерва, у крило-
нижньощелепному просторі, який заповнений пухкою клітковиною. Розчин завжди буде
опускатися донизу, оскільки він важкий. Ось чому цільовий пункт визначається з
урахуванням цього. Орієнтир по ширині щелепи з віком практично не змінюється.
Зовнішніми параметрами розташування цільового пункту є відстань від заднього краю гілки
нижньої щелепи – 10 мм, а від нижнього краю – 22-25 мм.
Щоб визначити цільовий пункт, рекомендують промацати передній і задній краї гілки
нижньої щелепи. Ураховуючи анатомічну особливість розташування цільового пункту,
краще підвести голку далі і трохи вище від foramen mandibulare.
ПОЗАРОТОВІ МЕТОДИ МАНДИБУЛЯРНОЇ АНЕСТЕЗІЇ
можуть бути здійснені декількома шляхами:
1) позаду-щелепним;
2) підщелепним;
3) підвиличним;
4) попереду-щелепним.
Підщелепний шлях. Для чіткого виконання анестезії потрібно визначити проекцію
отвору нижньої щелепи на шкіру. Отвір знаходиться по середини лінії, що проведена від
8
верхнього краю козелка вушної раковини до місця перетинання переднього краю жувального
м’язу з основою нижньої щелепи.
Анестезія проводиться таким чином: хворий лежить на операційному столі або у
стоматологічному кріслі, піднявши голову хворого, повертають її у бік, протилежний тому,
де буде виконуватися знеболювання. Перед проведенням цієї анестезії доцільно шкіру в
місці уколу обробити антисептиком та інфільтрувати знеболювальним розчином з метою
подальшого безболісного втручання.
Вказівним і великим пальцями лівої руки натягують шкіру в ділянці кута нижньої
щелепи так, щоб кут добре визначався. На відстані 1-1,5 см, відступивши медіально від кута,
роблять укол у шкіру на рівні нижнього краю нижньої щелепи по внутрішній її поверхні.
Випорскуючи розчин (0,6-0,8 мл), голку просовують по кістці догори, паралельно до
заднього краю гілки нижньої щелепи, на віддаль 3,5-4 см. Потім, відтягнувши поршень
шприца на себе (аспіраційна проба), слід випорснути ще 1-2 мл знеболювального розчину,
який депонується на 0,3-0,7 см вище від нижньощелепного отвору, що досить близько не
тільки до n.alveolaris, але й до n.lingualis. Просунувши голку до гори ще на 1 см вимикають
язиковий нерв. Слід зазначити, що карпульними шприцами проводити цю анестезію
незручно, оскільки довжина голки недостатня. Зручніше вводити довгу голку без шприца, а
тільки перед введенням розчину приєднувати його.
Підщелепний шлях мандибулярної анестезії показаний у разі обмеженого відкривання
рота, за наявності запальних та пухлинних процесів гілки щелепи.
Підвиличний шлях (Берше-Дубова). У 1922 р. Берше запропонував робити у
дорослих ін’єкцію новокаїну у ділянку крилоподібного простору з метою зменшення
запальної контрактури (зведення щелепи). За його методикою укол голки роблять
перпендикулярно до шкіри на 2 см допереду від козелка вуха під виличною дугою на
глибину 2-2,5 см, де випорскують 2-3 мл розчину. Анестетик опиняється між голівками
латерального крилоподібного м’язу або на його внутрішній поверхні, де проходить
жувальний та нижній альвеолярний нерв. Знеболювальна речовина діє на рухові гілки
нижньощелепного нерва, після чого крилоподібні м’язи розслаблюються і стає можливим
ширше відкривання рота.
У 1927 році В.М.Уваров запропонував використовувати місце ін’єкції за Берше для
проведення центральної анестезії біля овального отвору. Він досягав цього, зануривши голку
на 4,5 см.
В 1947 році М.Д.Дубов, просунувши голку за Берше на 2-2,5 см, помітив
знеболювання нижнього коміркового нерва, а якщо заглибити голку на 3-3,5 см відбувається
знеболювання і язикового нерва. Після введення 3-5 мл анестетика знеболення настає через
10-20 хвилин.
Необхідне зазначити, що в клінічній практиці у дітей до 12 років метод Дубова і, тим
більш, метод Уварова практично не використовується, в той час, як пропозиція Берше –
проводити анестезію з метою зняття запальної контрактури нижньої щелепи – застосовується
досить широко. У такому разі голку заглиблюють на 1,8-2 см, випорскуючи 1,2-1,5 мл
Попереду- і позадущелепі шляхи екстраоральної мандибулярної анестезії у зв’язку з
труднощами їх проведення і багатьма можливими ускладненнями у практиці не
використовуються.
Зона знеболювання:
Через 2-3 хвилини після проведення мандибулярної анестезії з’являються незвичні
відчуття в язиці і половині нижньої губи (оніміння, «мурашки», пощипування), що часто є
об’єктивною для лікаря ознакою ефективності проведеного знеболювання. Швидкість появи
цих відчуттів свідчить, що розчин уведено близько до нерва. Анестезія або парестезія
спочатку кінчика, а потім половини язика, ділянки нижньої губи біля кута рота, а потім її
половини, є орієнтиром для початку оперативного втручання.
9
Знеболюються: всі зуби нижньої щелепи відповідного боку, кістка альвеолярного
відростку з вестибулярного та язикового боку, слизова оболонка альвеолярного відростку з
язикового боку та під’язикової ділянки та передніх 2/3 язика, шкіра та слизова оболонка
нижньої губи, шкіра підборіддя на боці знеболення. Слизова оболонка альвеолярного
відростку з вестибулярного боку лише частково іннервується нижнім альвеолярним нервом.
У ділянці від середини коронки другого пре моляру до середини коронки другого моляру
іннервується щічним нервом. Для додаткового знеболення цієї ділянці слід ввести по
перехідній складці 0,5 мл анестетика по типу інфільтраційного знеболення.
Ступінь анестезії різний у різних відділах щелепи. Повна анестезія настає у ділянці
нижніх молярів і премолярів, анестезія у ділянці ікол та різців дещо слабша, що пояснюється
наявністю перехресної іннервації між нижніми комірковими нервами з протилежного боку
(різцевими і підборідними).
Знеболення при мандибулярної анестезії настає через 15-20 хвилин та триває до 1-1,5
годин.
Ускладнення. Крім перерахованих характерних і для інших видів анестезій
ускладнень (ушкодження судин, нервів, занесення інфекції, ламання голки) після проведення
мандибулярної анестезії можливим є виникнення контрактури (обмеженого відкривання
рота), що іноді супроводжує наявний запальний процес, а іноді є наслідком неправильної
методики проведення анестезії, коли голка із затупленим кінчиком ушкоджує окістя і м’язи,
зумовлюючи травматичний періостит, міозит. Це проявляється одним із основних симптомів
– обмеженням відкривання рота.
ПОЗАРОТОВІ МЕТОДИ МЕНТАЛЬНОЇ АНЕСТЕЗІЇ
Більша частина нижньощелепного нерва у проекції між двома постійними
премолярами (у дітей ближче до першого малого кутнього зуба, а в разі тимчасових зубів –
ближче до першого моляра) виходить з нижньощелепного каналу на зовнішню кортикальну
пластинку середини тіла нижньої щелепи і має назву підборідного нерва. Він крім гілки, що
їде до підборіддя, віддає гілочки до шкіри та слизової оболонки нижньої губи, коміркової
частини з боку губи від другого постійного малого кутнього зуба до нижнього першого
різця.
Цільовий пункт. Ментальний отвір знаходиться на рівні середини альвеоли другого
малого кореневого зубу або між альвеолярної перетинки між другим та першим малим
кореневим зубом та на 12-13 мм вище ніж основа тіла нижньої щелепи. Проекція отвору,
таким чином, знаходиться на середини відстані між переднім краєм жувального м’язу та
серединою нижньої щелепи.
У зв’язку з ростом тіла нижньої щелепи у дистальному напрямку місце розташування
підборідного отвору змінюється з віком дитини: від положення по середині тіла нижньої
щелепи у проекції від першого моляра до другого у тимчасовому прикусі, в постійному –
між премолярами. Звичайно по так званій зіничній лінії розташовані підочноямковий та
підборідний отвори («зінична лінія» проводиться, коли людина тримає голову рівно і
дивиться прямо; від зіниці умовно опускають лінію донизу). Це ще один орієнтир місця
виходу підборідного нерва.
Слід пам’ятати, що підборідний отвір відкривається спереду назад, тобто наблизитися
голкою до нього можна з дистального боку – від великих кутніх зубів.
Техніка позаротового методу анестезії:
Здійснюючи анестезію з правого боку нижньої щелепи, лікар стає справа та позаду від
хворого. Вимикаючи ментальний нерв зліва, лікар стає справа та попереду від хворого.
Вказівним пальцем лівої руки фіксують тканини у визначеній точці. Надав голці напрямок з
урахуванням ходу ментального каналу, роблять вкол голки на 0,5 см вище та позаду від
проекції підборідного отвору на шкіру. Просувають голку донизу, всередину, уперед до
контакту з кісткою. Орієнтиром слугує почуття провалу у отвір. Випорскують 1-1,2 мл
знеболювального розчину, просувають голку на 3-5 мм у каналі та вводять 1-2 мл розчину.
Після ін’єкції необхідно, притискаючи тампон до м’яких тканин і кістки, локалізувати
10
просякнення анестетиком тканин, що оточують цільовий пункт. Анестезія настає через 5
хвилин.
Зона знеболювання. Шкіра підборіддя з відповідного боку, половина нижньої губи,
слизова оболонка коміркової частини з присинкового боку у проекції від першого різця до
другого премоляра, часткове знеболювання премолярів, ікла і різців.
Ментальну анестезію у дітей частіше застосовують для знеболювання шкіри
підборіддя, червоної облямівки і слизової оболонки губи, коміркової частини з боку губи.
Проведення її з метою видалення різців, ікол і малих кутніх зубів вимагає
внутрішньоканального введення анестетика для переривання провідності різцевого нерва, що
можливо та обґрунтовано лише у дорослих. У дитячій практиці для видалення фронтальної
групи зубів використовують мандибулярну анестезію, а в разі видалення першого різця –
доповнюють її інфільтраційною з протилежного боку. Якщо втручання на м’яких тканинах
підборіддя, нижньої губи, доцільно застосовувати позаротову позаканальну ментальну
анестезію, переваги її перед внутрішньоротовою очевидні.
Ускладнення. Специфічним ускладненням у разі ментальної анестезії, якщо
використовують більше ніж 0,5 мл анестетика, є тимчасовий парез і параліч м’язів
підборіддя за умови омивання розчином гілки лицевого нерва або надмірної інфільтрації
м’язів. Це ускладнення спеціальних дій лікаря не вимагає, оскільки минає само собою. Інші,
уже відомі можливі ускладнення (ушкодження судин, нерва, занесення інфекції) також
спостерігаються дуже рідко.
Ще раз слід нагадати, що:
- з усіх можливих шляхів і методів проведення периферійної провідникової анестезії слід
обирати екстраоральний і той, який передбачає мінімум рухів голки у м’яких тканинах по
кістці;
- периферійну провідникову анестезію на нижній щелепі у дітей використовують у більш
ранньому віці, ніж провідникову анестезію на верхній щелепі, що пояснюється їх
анатомічною будовою;
- опановуючи периферійне провідникове знеболювання для проведення його у дітей,
необхідно вивчити вікову анатомію щелепно-лицевої ділянки;
- простота, зручність і надійність забезпечують високу ефективність використання
периферійної провідникової анестезії у щелепно-лицевій хірургії і хірургічній
стоматології.
ВНУТРІШНЬОРОТОВІ МЕТОДИ ЗНЕБОЛЕННЯ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ
Мандибулярна Торусальна Ментальна Щічна

анестезія анестезія анестезія анестезія
11
Існують мандибулярна (нижньощелепна), ментальна (підборідна) та лінгвальна

(язикова) периферійна анестезія.
Мандибулярна анестезія. Нижньощелепний нерв – III гілка трійчастого нерва,
виходячи на основу черепа через овальний отвір, віддає дві гілки: меншу передню – рухову
та більшу задню – чутливу. Рухова частина (щічна гілка) іннервує щічні, жувальні м’язи та
м’язи-натягувачі м’якого піднебіння. Чутлива частина нерва віддає такі гілки: вушно-
скроневу, нижньокоміркову та язикову.
Нижній комірковий нерв, який має безпосереднє відношення до мандибулярної
анестезії відокремившись від нижньощелепного, проходить між крилоподібними м’язами, а
потім входить у нижньощелепний отвір, віддавши перед цим рухову гілку – щелепно-
під’язикову. У нижньощелепному каналі нижній комірковий нерв віддає гілки до кожного
зуба і ясен. Біля виходу із підборідного отвору відгалужується значна частина підборідного
нерва, кінцевими гілками якого є різцеві.
Невідповідності у назвах нервів і анестезій іноді дезорієнтують лікаря. Так наприклад,
у разі мандибулярної анестезії знеболюються не нижньощелепний, а нижньокомірковий і
язиковий нерви. Різцевий нерв, який є кінцевою гілкою підборідного нерва, розташований у
нижній щелепі, тоді як різцевий отвір – на верхній щелепі, і, здійснюючи різцеву анестезію,
знеболюються носо-піднебінний нерв. Однак ці давно прийняті анатомами та стоматологами
заплутані назви лишаються. Їх необхідно запам’ятати і розрізняти.
Якщо у дорослих розташування нижньощелепного отвору щодо меж гілок нижньої
щелепи і коміркової частини відносно стале, то у дітей воно різне і залежить від віку. У віці
від 9 місяців до 1,5 року нижньощелепний отвір розташований на 5 мм нижче від рівня
коміркового гребеня, від 3,5 до 4 років на 1 мм нижче від жувальної поверхні молярів, у 6
років – на рівні жувальної поверхні тимчасового моляра, у 9 років – на 6 мм вище від
жувальної поверхні. До 12 років у зв’язку з переважаючим збільшенням розмірів коміркової
частини та ростом гілки нижньощелепний отвір ніби опускається і розташовується
приблизно на 3 мм вище від жувальної поверхні нижніх молярів.
Таким чином, у дітей віком до 5 років цільовий пункт розташований трохи нижче від
жувальної поверхні зубів нижньої щелепи, а в дітей віком понад 5 років – на 3-5 мм вище від
рівня жувальної поверхні цих зубів.
Цільовий пункт. Оскільки нерв біля входу в мандибулярний отвір прикритий
кістковим «козирком», то місце, де він доступний для омивання знеболювальним розчином,
розташоване вище, у так званій борозенці нижньощелепного нерва, у крило-
нижньощелепному просторі, який заповнений пухкою клітковиною. Розчин завжди буде
опускатися донизу, оскільки він важкий. Ось чому цільовий пункт визначається з
урахуванням цього. Орієнтир по ширині щелепи з віком практично не змінюється.
Зовнішніми параметрами розташування цільового пункту є відстань від заднього краю гілки
нижньої щелепи – 10 мм, а від нижнього краю – 22-25 мм.
Щоб визначити цільовий пункт, рекомендують промацати передній і задній краї гілки
нижньої щелепи. Ураховуючи анатомічну особливість розташування цільового пункту,
краще підвести голку далі і трохи вище від foramen mandibulare.
ІНТРАОРАЛЬНІ МЕТОДИ МАНДИБУЛЯРНОЇ АНЕСТЕЗІЇ
Додержуючись принципу переваг екстраоральних методик провідникових анестезій,
слід все ж зазначити, що мандибулярна анестезія обґрунтовано частіше проводиться
інтраоральними шляхами.
Пальцевий спосіб мандибулярної анестезії. Для здійснення анестезії лікарю
потрібне:
- одноразовий шприц (5-10 мл);
- голка для внутрішньо-м’язевих ін’єкцій довга;
12
- анестетик.
Вимоги до лікаря: При проведенні мандибулярної анестезії, незалежно від боку її
виконання, лікар стає з права і спереду від хворого. Визначає топографо-анатомічні
орієнтири внутрішньої поверхні гілки нижньої щелепи та її переднього краю:
– отвір, через який нижній комірковий нерв входить в кістковий канал (canalis
mandibulae), розміщений на внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи (від переднього її
краю – 15 мм, від заднього – 13 мм, від вирізки нижньої щелепи – 22 мм, від основи нижньої
щелепи – 27 мм). Висота розміщення отвору у дорослої людини відповідає рівню жувальної
поверхні великих корінних зубів, у осіб похилого віку і дітей – дещо нижче. Спереду і з
середини отвір нижньої щелепи прикритий кістковим виступом – язичком нижньої щелепи
(lingua mandibulae), отже знеболюючий розчин необхідно вводити на 0,75-1 см вище рівня
отвору – над верхнім полюсом кісткового виступу, туди, де нерв розміщений в кістковому
жолобку (sulcus colli mandibulae). Там також є ділянка рихлої клітковини, по якій добре
дифундує і розповсюджується анестетик.
Методика проведення:
Для проведення анестезії необхідно пальпаторно визначити місце позаду
ретромолярної ямки і скроневого гребеня, яке є орієнтиром для уколу голки. Від вінцевого
відростка до язикового боку альвеолярного відростка нижньої щелепи опускається кістковий
валик – скроневий гребінь (crista temporalis). В нижньому відділі він розділяється на
зовнішню і внутрішню ніжки, які обмежують невелику трикутної форми ділянку –
позадимолярний трикутник. Між переднім краєм гілки нижньої щелепи, яка внизу
переходить в зовнішню косу лінію (linea obliqua), і скроневим гребенем є невелике
поглиблення трикутної форми – позадимолярна ямка. При широко відкритому роті пацієнта
пальпують кісткові орієнтири вказівним пальцем лівої руки, якщо анестезію проводять з
права, або великим пальцем, якщо виконують цю маніпуляцію зліва. Пальпаторно
визначають передній край гілки нижньої щелепи на рівні дистального краю коронкової
частини третього великого корінного зубу (при його відсутності – відразу ж за другим
корінним зубом). Перемістивши палець дещо вглибину, визначають скроневий гребінь,
проекцію якого уявно переносять на слизову оболонку. Палець фіксують в ретромолярній
ямці. Шприц знаходиться в правій руці і розміщується на рівні малих корінних зубів
протилежного боку, укол голки виконують до середини від скроневого гребня і на 0,75-1 см
вище жувальної поверхні третього великого корінного зубу. Голку спрямовують назовні і
назад. На глибині 0,5-0,75 см вона досягає кістки. Ведучі голку по кістці ще на 2 см,
доходять до кісткового жолобка (sulcus colli mandibulae), де розміщується нижній
альвеолярний нерв перед входженням його в канал нижньої щелепи, тут вводять 2-3 мл
анестетика для його знеболення. Після цього шприц переводять на протилежний бік щелепи
до нижніх премолярів і продвигають голку, не відриваючи її від кістки, на 1,5 см і
випускають 2/3 розчину анестетика. Голку після цього відтягують на 0,5-0,75 назад і
випускають залишки анестетика для знеболення язикового нерву. Перед введенням
анестетика проводять аспіраційну пробу.
Анестезія наступає через 5-7 хвилин.
Аподактильний спосіб мандибулярної анестезії. Для виконання анестезії лікарю
потрібне:
- голка для внутрішньо-м’язевих ін’єкцій довга;
- анестетик;
- стоматологічне дзеркало або шпатель.
Вимоги до лікаря:
При проведенні мандибулярної анестезії, незалежно від боку її виконання, лікар стає з
права і спереду від хворого. Визначає топографо-анатомічний орієнтир:
– крилоподібно-нижньощелепна складка (plica pterigomandibularis) розташована з
середини від скроневого гребінка та може бути широкою, вузькою або мати середній розмір.
13
Хворий сидить у кріслі з широко відкритим ротом. Лікар розташовує шприц з голкою
на рівні малих кореневих зубів або першого великого кореневого зубу протилежної сторони
від місця анестезії. Вкол голки виконують у зовнішній скат крилоподібно-нижньощелепної
складки на середини відстані між жувальними поверхнями верхніх та нижніх великих
кореневих зубів (за їх відсутністю – на середини відстані між гребенями альвеолярних
відростків). Лікар просуває голку назовні до контакту з кісткою (глибина – 1,5-2,0 см) та
вводить 2-3 мл розчину анестетика для виключення нижнього альвеолярного та язикового
нервів. Іноді, просунув голку на глибину 2 см, лікар не досягає контакту з кісткою, що буває
при великому нахили гілки нижньої щелепи до сагітальної площини, коли ін’єкційна голка
просувається паралельно внутрішньої поверхні гілки щелепи та не торкається до неї. Тоді
лікар повинен перемістити шприц ще більш у протилежну сторону та розташувати її на рівні
другого великого кореневого зубу. Змінив кут між внутрішньою поверхнею гілки щелепи та
голкою, лікар може досягнути її контакту з кісткою.
Коли крилоподібно-нижньощелепна складка широка, вкол голки виконують в
середину складки, коли вузька – у її медіальний край.
Анестезія настає через 5-10 хвилин.
Зона знеболювання:
Через 2-3 хвилини після проведення мандибулярної анестезії з’являються незвичні
відчуття в язиці і половині нижньої губи (оніміння, «мурашки», пощипування), що часто є
об’єктивною для лікаря ознакою ефективності проведеного знеболювання. Швидкість появи
цих відчуттів свідчить, що розчин уведено близько до нерва. Анестезія або парестезія
спочатку кінчика, а потім половини язика, ділянки нижньої губи біля кута рота, а потім її
половини, є орієнтиром для початку оперативного втручання.
Знеболюються: всі зуби нижньої щелепи відповідного боку, кістка альвеолярного
відростку з вестибулярного та язикового боку, слизова оболонка альвеолярного відростку з
язикового боку та під’язикової ділянки та передніх 2/3 язика, шкіра та слизова оболонка
нижньої губи, шкіра підборіддя на боці знеболення. Слизова оболонка альвеолярного
відростку з вестибулярного боку лише частково іннервується нижнім альвеолярним нервом.
У ділянці від середини коронки другого пре моляру до середини коронки другого моляру
іннервується щічним нервом. Для додаткового знеболення цієї ділянці слід ввести по
перехідній складці 0,5 мл анестетика по типу інфільтраційного знеболення.
Ступінь анестезії різний у різних відділах щелепи. Повна анестезія настає у ділянці
нижніх молярів і премолярів, анестезія у ділянці ікол та різців дещо слабша, що пояснюється
наявністю перехресної іннервації між нижніми комірковими нервами з протилежного боку
(різцевими і підборідними).
Знеболення при мандибулярної анестезії настає через 15-20 хвилин та триває до 1-1,5
годин.
Ускладнення. Крім перерахованих характерних і для інших видів анестезій
ускладнень (ушкодження судин, нервів, занесення інфекції, ламання голки) після проведення
мандибулярної анестезії можливим є виникнення контрактури (обмеженого відкривання
рота), що іноді супроводжує наявний запальний процес, а іноді є наслідком неправильної
методики проведення анестезії, коли голка із затупленим кінчиком ушкоджує окістя і м’язи,
зумовлюючи травматичний періостит, міозит. Це проявляється одним із основних симптомів
– обмеженням відкривання рота.
Торусальна анестезія (за М.М. Вейсбремом)
Для здійснення анестезії лікарю потрібне:
- одноразовий шприц (5 мл);
- голка для внутрішньо-м’язевих ін’єкцій;
- розчин анестетика.
14
При проведенні торусальної анестезії лікар розміщується з права і попереду від
хворого і визначає топографо-анатомічні орієнтири:
– внутрішня поверхня гілки нижньої щелепи;
– крилоподібно-нижньощелепна зв’язка, що відходить від гачка крилоподібного
відростка клиноподібної кістки до язичка нижньої щелепи.
– нижньощелепне підвищення (torus mandibulae), яке знаходиться на внутрішній
поверхні гілки нижньої щелепи та розміщується трохи вище і попереду кісткового язичка
щелепи і утворюється з’єднанням двох кісткових гребенів, які відходять від вінцевого і
суглобового відростків нижньої щелепи. Нижньощелепний валик має три зниження,
направлених до основи вінцевого відростка, до нижньо-щелепового отвору і до вирізки
нижньої щелепи. Цей простір заповнений рихлою клітковиною, в якої проходять
нижньощелепний, язичний та щічний нерви.
Методика виконання:
Хворий широко відкриває рот. Лікар візуально визначає крилоподібно-
нижньощелепну складку, яка покриває крилоподібно-нижньощелепну зв’язку. Між
натягнутою складкою і слизовою оболонкою щоки утворюється борозна, що відповідає
нижньощелепному валику. Лікар розташовує шприц в протилежному від місця знеболення
куту рота на рівні великих корінних зубів, голку вводить перпендикулярно до слизової
оболонки щоки у ділянку визначеної борозни. Місцем уколу являється місце, утворене
перетином горизонтальної лінії, проведеної на 0,5 см нижче жувальної поверхні третього
великого корінного зубу верхньої щелепи і борозною, що утворюється латеральним схилом
крилоподібно-нижньощелепної складки і щокою. Голку спрямовують до кістки (на глибину
від 0,25 до 2 см) та потрапляють на нижньощелепний валик, де виконують аспіраційну пробу
та вводять 1,5-2 мл анестетика. Решту розчину анестетика випускають при висуванні голки
зовні для знеболення язикового нерву.
Блокуються нижньо-альвеолярний, язичний і щічний нерви.
Анестезія наступає через 5 хвилин.
Техніка виконання торусальної анестезії на беззубих щелепах
Матеріальне забезпечення:
- одноразовий шприц (5 мл);
- голка для внутрішньо-м’язевих ін’єкцій;
При проведенні торусальної анестезії лікар розміщується з права і попереду від
хворого і визначає топографо-анатомічні орієнтири:
– внутрішня поверхня гілки нижньої щелепи;
– крилоподібно-нижньощелепна зв’язка, що відходить від гачка крилоподібного
відростка клиноподібної кістки до язичка нижньої щелепи;
– нижньощелепне підвищення (torus mandibulae), яке знаходиться на внутрішній
поверхні гілки нижньої щелепи та розміщується трохи вище і попереду кісткового язичка
щелепи і утворюється з’єднанням двох кісткових гребенів, які відходять від вінцевого і
суглобового відростків нижньої щелепи. Нижньощелепний валик має три зниження
направлених до основи вінцевого відростка, до нижньощелепового отвору і до вирізки
нижньої щелепи. Цей простір заповнений рихлою клітковиною, в якої проходять
нижньощелепний, язичний та щічний нерви;
– вершини альвеолярних гребенів верхньої та нижньої щелеп.
Хворий широко відкриває рот. Лікар візуально визначає крилоподібно-
нижньощелепну складку, яка покриває крилоподібно-нижньощелепну зв’язку. Між
натягнутою складкою і слизовою оболонкою щоки утворюється борозна, що відповідає
нижньощелепному валику. Лікар максимально розташовує шприц в протилежному від місця
знеболення куту рота, голку вводить перпендикулярно до слизової оболонки щоки у ділянку
15
визначеної борозни. Місце уколу знаходиться на перетині борозни, що утворюється
латеральним схилом крилоподібно-нижньощелепної складки і щокою та серединою
горизонтальної лінії, проведеної між вершинами альвеолярних гребенів верхньої та нижньої
щелепи. Голку спрямовують до кістки (на глибину від 0,25 до 2 см) та потрапляють на
нижньощелепний валик, де виконують аспіраційну пробу та вводять 1,5-2 мл анестетика.
Решту розчину анестетика випускають при висуванні голки зовні для знеболення язикового
нерву.
Блокуються нижньо-альвеолярний, язичний і щічний нерви.
Анестезія наступає через 5 хвилин.
Техніка виконання блокади нижньо-коміркового нерва
за Гоу-Гейтсом
- шприц карпульний;
- голка для карпульного шприца з довгою голкою;
- анестетик алкідного ряду з вазоконстриктором.
При проведенні анестезії за Гоу-Гейтсом з права лікар розміщується зліва від хворого,
який знаходиться в напівгоризонтальному положенні, при виконанні анестезії зліва – лікар
знаходиться з права.
При широко відкритому роті нижче альвеолярного відростка верхньої щелепи
необхідно визначити крилоподібне-скроневе поглиблення.
Голова хворого повернута в бік лікаря. Лікар розміщує вказівний палець лівої руки на
шкірі обличчя безпосередньо попереду нижньої межі козелка вуха, відчуваючи голівку
суглобового відростка, а великим пальцем відтягує щоку.
Лікар просить хворого максимально широко відкрити рот. Утримуючи шприц в
правій руці, роблять укол в медіальну частину крилоподібно-скроневого поглиблення на
рівні медіального піднебінного бугорка третього верхнього моляра. При цьому шприц
розміщують на протилежному боці на рівні премолярів і першого моляра. Голку просувають
всередину в напрямку вказівного пальця лівої руки лікаря, що розміщується на голівці і
шийці суглобового відростка нижньої щелепи. Глибина занурення голки дорівнює 2,5 см,
при цьому кінчик голки повинен впертися в латеральну ділянку суглобового відростка. Після
обов’язково проведеної аспіраційної проби, вводять до 1,0 мл анестетика і просять пацієнта
не закривати рот на протязі 2-3 хвилин.
Техніка виконання блокади нижньоальвеолярного нерва при обмеженому
відкриванні рота (за Вазірані-Акінозі)
- шприц карпульний;
- голка для карпульного шприца довжиною 29-42 мм;
- анестетик алкідного ряду з вазоконстриктором;
- шпатель або зуболікарське дзеркало.
При проведенні анестезії по Вазірані-Акінозі лікар знаходиться з права і попереду від
хворого.
Лікар відводить шпателем або зуболікарськім дзеркалом щоку назовні та вводить
голку в слизову оболонку біля третього моляра верхньої щелепи в проміжок між медіальною
поверхнею гілки нижньої щелепи і латеральною поверхнею альвеолярного відростка
верхньої щелепи під вилицевою кісткою. Просуває голку вздовж медіальної поверхні гілки
16
нижньої щелепи приблизно на 2,5 см, при цьому кінчик голки доходить до середини гілки
нижньої щелепи біля нижньощелепного отвору. Вводить 2-3 мл анестетика.
Через 3-5 хвилин наступає блокада нижньощелепного, язикового і досить часто
щічного нервів.
ВНУТРІШНЬОРОТОВИЙ СПОСІБ МЕНТАЛЬНОЇ АНЕСТЕЗІЇ
Більша частина нижньощелепного нерва у проекції між двома постійними
премолярами (у дітей ближче до першого малого кутнього зуба, а в разі тимчасових зубів –
ближче до першого моляра) виходить з нижньощелепного каналу на зовнішню кортикальну
пластинку середини тіла нижньої щелепи і має назву підборідного нерва. Він крім гілки, що
їде до підборіддя, віддає гілочки до шкіри та слизової оболонки нижньої губи, коміркової
частини з боку губи від другого постійного малого кутнього зуба до нижнього першого
різця.
Цільовий пункт. Ментальний отвір знаходиться на рівні середини альвеоли другого
малого кореневого зубу або між альвеолярної перетинки між другим та першим малим
кореневим зубом та на 12-13 мм вище ніж основа тіла нижньої щелепи. Проекція отвору,
таким чином, знаходиться на середини відстані між переднім краєм жувального м’язу та
серединою нижньої щелепи.
У зв’язку з ростом тіла нижньої щелепи у дистальному напрямку місце розташування
підборідного отвору змінюється з віком дитини: від положення по середині тіла нижньої
щелепи у проекції від першого моляра до другого у тимчасовому прикусі, в постійному –
між премолярами. Звичайно по так званій зіничній лінії розташовані підочноямковий та
підборідний отвори («зінична лінія» проводиться, коли людина тримає голову рівно і
дивиться прямо; від зіниці умовно опускають лінію донизу). Це ще один орієнтир місця
виходу підборідного нерва.
Слід пам’ятати, що підборідний отвір відкривається спереду назад, тобто наблизитися
голкою до нього можна з дистального боку – від великих кутніх зубів.
- одноразовий шприц (5 мл) з голкою для внутрішньо-м’язевих ін’єкцій;
- розчин анестетика;
- зуболікарське дзеркало або шпатель.
При проведенні ментальної анестезії внутрішньо-ротовим способом зліва лікар
розміщується з права і попереду від хворого, при проведенні анестезії з права – з права і
позаду хворого. Після цього лікар визначає топографо-анатомічні орієнтири для проведення
анестезії:
– необхідно визначити місце знаходження підборідного отвору. Частіше всього воно
знаходиться на рівні середини альвеоли другого нижнього малого корінного зуба або на рівні
міжальвеолярної перетинки між першим і другим малими корінними зубами та на 12-13 мм
вище нижнього краю тіла нижньої щелепи;
– підборідний отвір нижньощелепного каналу відкривається в напрямку до заду,
вгору і зовні. Про це слід пам’ятати, щоб надати голці вірного напрямку, що дозволить
ввести її у канал.
При зімкнутих зубних рядах пацієнта лікар відводить нижню губу і щоку якнайдалі
від нижньої щелепи. Голку вводить в перехідну згортку на рівні медіальної поверхні
нижнього першого моляра і продвигає вглибину, вниз, і у перед до цільового пункту. Лікар
випускає 0,5 мл анестетика, кінчиком голки нащупує ментальний отвір і входить у нього.
Лікар виконує аспіраційну пробу. Випускає 0,25-0,5 мл анестетика. Для запобігання
гематоми лікар притискає пальцями м’які тканини в ділянці проекції ментального отвору.
17
Зона знеболювання. Шкіра підборіддя з відповідного боку, половина нижньої губи,
слизова оболонка коміркової частини з присинкового боку у проекції від першого різця до
другого премоляра, часткове знеболювання премолярів, ікла і різців.
Ментальну анестезію у дітей частіше застосовують для знеболювання шкіри
підборіддя, червоної облямівки і слизової оболонки губи, коміркової частини з боку губи.
Проведення її з метою видалення різців, ікол і малих кутніх зубів вимагає
внутрішньоканального введення анестетика для переривання провідності різцевого нерва, що
можливо та обґрунтовано лише у дорослих. У дитячій практиці для видалення фронтальної
групи зубів використовують мандибулярну анестезію, а в разі видалення першого різця –
доповнюють її інфільтраційною з протилежного боку. Якщо втручання на м’яких тканинах
підборіддя, нижньої губи, доцільно застосовувати позаротову позаканальну ментальну
анестезію, переваги її перед внутрішньоротовою очевидні.
Ускладнення. Специфічним ускладненням у разі ментальної анестезії, якщо
використовують більше ніж 0,5 мл анестетика, є тимчасовий парез і параліч м’язів
підборіддя за умови омивання розчином гілки лицевого нерва або надмірної інфільтрації
м’язів. Це ускладнення спеціальних дій лікаря не вимагає, оскільки минає само собою. Інші,
уже відомі можливі ускладнення (ушкодження судин, нерва, занесення інфекції) також
спостерігаються дуже рідко.
ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ РІЗЦЕВОЇ АНЕСТЕЗІЇ НА НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПІ
(термінальна анестезія)
- одноразовий шприц (2-5 мл) з голкою для внутрішньо-м’язевих або підшкірних
ін’єкцій;
Лікар знаходиться попереду та з права від хворого, якій розташований у кріслі з
вертикально зафіксованою головою. Лікар визначає анатомічні орієнтири:
– місце ін’єкції знаходиться декілька вище вестибулярної перехідної складки нижньої
щелепи у фронтальному відділі на рівні ікла;
– голка просувається косо, ззовні до середини (у латерально-медіальному напрямку)
та декілька з гори до низу до рівня верхівки центрального різця.
Лікар використовує визначені орієнтири та робить укол голки вище перехідної
складки на рівні нижнього ікла. Розташував голку у визначеному напрямку, просуває її до
верхівки центрального різця рівномірно випускаючи анестетик під час просування голки та
постійного її контакту з кісткою. Для вимкнення анастомозів з протилежного боку нижньої
щелепи лікар висуває голку та знов занурює її в середину з переходом через середню лінію
щелепи до рівня верхівки центрального різця протилежного боку. При необхідності
знеболення ділянки усіх чотирьох різців лікар виконую цю анестезію з обох боків.
Знеболення настає через 5-10 хвилин.
ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ АНЕСТЕЗІЇ ЩІЧНОГО НЕРВУ
- одноразовий шприц (2-5 мл) з голкою для внутрішньо-м’язевих ін’єкцій;
Лікар знаходиться попереду та з права від хворого, якій розташований у кріслі з
вертикально зафіксованою головою. Лікар визначає анатомічні орієнтири:
– місцем уколу голки є пункт, який створений перетином горизонтальної лінії, що
проведена на рівні жувальної поверхні верхніх великих кореневих зубів, та вертикальної
лінії, що є проекцією переднього краю вінцевого відростку на слизову оболонку щоки;
18
– на глибині 1,0-1,5 см від місця уколу щічний нерв перетинає передній край
вінцевого відростку нижньої щелепи, виходячи з крилоподібно-скроневого клітковинного
проміжку або з товщі скроневого м’язу, та розташовується на зовнішній поверхні щічного
м’язу.
При широко відкритому роті пацієнта лікар робить укол голки у визначене місце
слизової оболонки щоки, спрямовуючи шприц з протилежного від зони знеболення боку.
Лікар занурює голку на глибину 1,0-1,5 см до переднього краю вінцевого відростку та
вводить 1-2 мл розчину анестетика.
Через 5-10 хвилин настає знеболення слизової оболонки щоки, перехідної складки,
ясен альвеолярного відростку нижньої щелепи у проміжку між ½ коронки п’ятого зубу до ½
коронки сьомого зубу.
19
Матеріали методичного забезпечення основного етапузаняття
Тести I рівня:
1. Хімічна формула новокаїну:

А. Спирт карбонової кислоти тартрат;
* В. Вета-діетіламіноетиловий ефір пара-амінобензойної кислоти гідрохлорид;
С. Ефір параамінобензойної кислоти гідрохлорид;
D. Альфа-діетіламіно-2,4,6,-диметилацетаніліда гідрохлорид;;
E. Спирт параамінобензойної кислоти гідрохлорид;
2. Хімічна формула артикаїну:

В. Вета-діетіламіноетиловий ефір пара-амінобензойної кислоти гідрохлорид;
*С. Метиловий ефір тиофенкарболової кислоти гідрохлорид;
D. Альфа-діетіламіно-2,4,6,-диметилацетаніліда гідрохлорид;
3. Аналоги-синоніми убістезіна:
А. Мезокаїн, мезидікаїн;
В. Ксикаїн, ксилоцетин;
С. Маркаїн, наркаїн;
D. Амбокаїн, прокаїн;
*E. Септанест, ультракаїн;
4. Синоніми лідокаїну:
*В. Ксикаїн, ксилоцетин;
E. Цитанест, карбокаїн;
5.Повноцінне знеболення від ультракаїну наступає через:

А. Зразу після введення;
* В. Через 1 – 3 хвилини;
С. Через 4 – 5 хвилин;
D. Через 6 – 8 хвилин;
E. Через 9 – 10 хвилин;
6. Для провідникової анестезії використовують які розчини мепівакаїну:

А. 1%;
В. 2%;
*С. 3%;
D. 5%;
E. 10%;
7. Знеболення по Гау-Гейту - це:

А. Різновид позаротової мандибулярної анестезії;
В. Різновид туберальної анестезії;
С. Різновид анестезії у овального отвору;
* D. Різновид внутришньоротової мандибулярної анестезії;
20
E. Різновид анестезії у круглого отвору;
8. Який шлях не належить до позаротової мандибулярної анестезії:

А. Підщелепний;
В. Надвиличний;
*С. Крило-піднебінний;
E. Позудущелепний;
F. E. Попередщелепний;
9. Знеболення по Вейсбрему - це:

*D. Різновид внутрішньо-ротової мандибулярної анестезії;
10. Глибина просування голки при позаротовому підщелепному методі мандибулярної

анестезії:
А. 4,5-5 см;
*В. 3,5-4 см;
С. 2,5-3 см;
D. 1,5-2 см;
E. 1 см.;
Тести ІІ рівня:
Відзначте кілька правильних відповідей в кожному тестовому завданні:
11. При пальпації в нормі виявляються:

А. Лімфатичні вузли;
* В. Слинні залози;
*С. Головка скронево-нижньощелепного суглобу;
*D. Неперервність передньої стінки верхньощелепної пазухи;
*E. Неперервність краю нижньої щелепи;
12. Що відноситься до фізичних факторів асептики:

*А. Обпалення та кип’ятіння;
*В. Обробка сухим жаром;
*С. Стерилізація іонізуючим випромінюванням;
*D. Обробка паром під тиском;
E. Холодна стерилізація асептичними розчинами;
13. Підборідний нерв, який є продовженням нижньо-ямкового, після виходу з

однойменного отвору іннервує:
* А. Шкіру підборіддя;
*В. Слизову оболонку і шкіру нижньої губи;
*С. Вестибулярну частину ясен від 31 (41) до 35 (45);
D. Вестибулярну частину ясен від 35 (45) до 37 (47);
*E. Нижню іклу та різці;
21
14. Штучне контрастування під час рентгенографії застосовується при дослідженні:
А. Лімфатичних вузлів;
*В. Слинних залоз;
*С. Верхньощелепних пазух;
*D. Нориць;
E. Скронево-нижньощелепного суглобу;
15. Які хімічні речовини використовуються для «холодної» стерилізації:

*А. Перекис водню;
В. Сулема;
*С. Карболова кислота;
D. Нашатирний спирт;
*E. З’єднання хлору;
16. Назвіть гілки нижньо-ямкового нерва:

А. Ментальний;
В. Різцевий;
*С. Нижнє альвеолярне сплетіння;
*D. Язиковий;
*E. Щічний;
17.Піднижньощелепний простір обмежений наступними анатомічними утвореннями:

*А. Внутрішньою поверхнею тіла нижньої щелепи ;
В. Внутрішньою поверхнею гілки нижньої щелепи;
*С. Переднім та заднім черевцями двочеревцевого м’яза;
*D. Щелепно-під‘язиковим м’язом;
*E. Поверхневим та глибоким листками власної фасції шиї;
18. З якими клітковинними просторами сполучається субмассетеріальна ділянка:

*А. Щічною ділянкою;
В. Позадущелепною ямкою;
С. Підскроневим та скроневим просторами;
*D. Піднижньощелепною ділянкою;
*E. Крилоподібно-щелепним простором;
19. Що іннервує язиковий нерв:

*А. Ясна, слизову оболонку нижньої щелепи з язикового боку;
В. Латеральний крилоподібний м’яз;
*С. Підщелепну та під’язикову слинні залози;
D. Медіальний крилоподібний м’яз;
* E. Передні 2/3 половини язика;
20. Які м’язи опускають нижню щелепу:

*А. Двочеревний;
*В. Підборідньо-під‘язиковий;
*С. Щелепно-під‘язиковий;
D. Крилоподібний медіальний;
E. Крилоподібний латеральний.
22
Зуби
та корені
15, 14, 25, 24

15, 14, 25, 24 корені
12, 22
12, 22 корені
17, 16, 27, 26
17, 16, 27, 26 корені
18, 28
37, 36, 47,46
37, 36, 47,46 корені
32, 34, 42, 44
32, 34, 42, 44 корені
38, 48
38, 48 корені
23
№
1 2 3 4
хірургічного 1.Скарги пацієнта; 1. Характер, інтенсивність та тривалість болю,
стоматологічного чинники, що сприяють збільшенню болю;
хворого 2.Особливості анамнезу захворювання; 2. Тривалість захворювання та особливості його
розвитку, лікувальні засоби, що отримав хворий
3.Особливості анамнезу життя; 3. Перенесені загальні, інфекційні, алергічні
захворювання, наявність травматичних
4.Патологічні зміни покривних тканин щелепно- 4. Кольор, тургор шкіри та червоної облямівки
лицевої ділянки; губів, наявність первинних або вторинних
елементів поразки;
5.Патологічні зміни кісток щелепно-лицевої 5. Анатомічну форму, місця зрощення кісток,
“сходинки” при пальпації кісток обличчя;
6.Патологічні зміни твердих тканин зубів; 6. Наявність дефектів коронкової та пришійкової
частини зубів, зміни кольору емалі, біль при
зубу;
7.Патологічні зміни тканин пародонту; 7. Ступінь патологічної рухливості зубів, огоління
коренів, змини положення зубів, наявність
патологічних пародонтальних кишень та характер
відділень з них, наявність зубних відкладень, біль
при перкусії зубів;
24
1 2 3 4
рота. наявність первинних або вторинних елементів
поразки, дефектів цілісності, характер відділень з
нориць або ран.
2 Визначити діагноз Визначити характер патологічних змін, анатомічну У медичній картці стоматологічного хворого
хворого локалізацію вогнища, ступінь порушення функцій зафіксувати виявлені ознаки захворювання та
щелепно-лицевої ділянки сформулювати основний, супутній діагноз та
ускладнення захворювання пацієнта
3 Розробити план 1.Визначити обсяг та характер лікування 1. Врахувати виявлені патологічні зміни, діагноз
лікування хворого (оперативне, консервативне, медикаментозне). пацієнта та його загальний стан.
2. Здійснити вибір знеболення оперативного 2. На основі плану лікування визначити
втручання та визначити методику проведення лікарський препарат для знеболення, вид
знеболення. знеболення, методику його здійснення з
урахуванням ступеню загрози виникнення
ускладнень як під час знеболення, так й під час
втручання.
3. Перелічить хірургічний інструментарій, що 3. Назвати основні та допоміжні хірургічні
необхідний для здійснення знеболення та інструменти, прилади для знеболення пацієнта.
оперативного втручання.
4. Визначити лікарські призначення хворому. 4. Зафіксувати у медичній картці та у порадах
хворому етіопатогенетичне медикаментозне,
загальнозміцнююче, симптоматичне лікування.
післяопераційний епікриз та лікарські призначення При оформленні документів експертизи
хворому. непрацездатності хворого дотримуватись вимог
2. Зафіксувати відвідування пацієнта у "Листі наказу № 455 МОЗ України.
25
Завдання для роботи в малих групах (інтерактивні методи навчання)
- дискусія;
- навчальні ситуації з формуванням проблеми (конкретне ускладнення анестезії та його
профілактика і лікування) та без формування прблеми (описання клінічного стану
конкретного ускладнення для постановки діагнозу та прогнозування подальшого лікування).
Хворий скаржиться на наявність пухлиноподібного новоутворення на шкірі обличчя в

ділянці підборіддя. Яке знеболення треба провести при оперативному втручанні?
A. Наркоз
B. Мандібулярна анестезія
C. Ментальна анестезія
D. Аплікаційна анестезія
E. Інфільтративна анестезія
Жінка 23 років, вагітна звернулась з приводу видалення 38 зуба. Який анестетик треба
застосувати для проведення маніпуляції?
A. Мепівакаїна гідрохлорид.
B. Лідокаїна гідрохлорид.
C. Новокаїна гідрохлорид.
D. Артікаїна гідохлорид.
E. Трімекаїна гідрохлорид.
Хвора 35 років під час проведення анестезії втратила свідомість. Хірург-стоматолог,

який проводив анестезію діагностував непритомність. Вдихання парів нашатирного
спирту було неефективним. Хвора знаходиться в стані непритомності декілька хвилин.
Які препарати необхідно ввести хворій при даному стані?
A. Кордіамін
B .Аміназін, сібазон
C .Адреналін
D .Дімедрол
E .Еуфілін
Заключний етап; (тривалість 30 хв.)

Хворий С., 30 років, звернувся в хірургічний кабінет стоматологічної поліклініки зі

скаргами на періодичний ниючий біль в ділянці 34 зуба. Зуб раніше лікований.
Об’єктивно: обличчя симетричне, 34 зуб змінений у кольорі, рухливість ІІ ступеня.
Слизова оболонка альвеолярного відростка в ділянці 34 зуба пастозна. У проекції
верхівки кореня 34 зуба – нориця з гнійними виділеннями. На рентгенограмі біля
верхівки кореня 34 зуба – зона деструкції кістки з нечіткими контурами.
*а) видалення 34 зуба;
б) ендодонтичне лікування 34 зуба;
2. Під яким знеболенням проводитимете операцію?

а) ментальна анестезія;
26
*б) мандибулярна анестезія;
в) інфільтраційна анестезія;
3. Якими інструментами потрібно видаляти 34 зуб?

*а) дзьобоподібні щипці зі щічками, що не сходяться;
б) S-подібні щипці;
в) дзьобоподібні щипці зі щічками, що сходяться;
*г) прямий елеватор;
д) боковий правий елеватор.
Хвора 72 років звернулась зі скаргами на наявність коренів 45, 44, 43 зубів.

Хвора готується до протезування. Місцеве: 45, 44 – коронкова частина зруйнована
повністю, частково вкрита слизовою оболонкою, у 43 – збережена 1/3 коронкової
частини. Інші зуби на нижньої щелепі відсутні. При рентгенологічному дослідженні у
45, 44 зубів періодонтальна щілина розширена, у 43 – без змін.
1. Вирішить питання про можливість збереження зубів.
2. Які інструменти потрібні для видалення цих зубів.
Хвора 56 років звернулась зі скаргами на рухомість 42, 41, 31, 32 зубів.

Неодноразово проходила курс лікування у пар одонтолога. Місцеве: 42, 41, 31, 32
рухливі ІІІ ст., з пародонтальних кишень – гній. При рентгенологічному дослідженні
виявляється атрофія кістки на 2/3 довжини коренів.
1. Складіть план лікування.
2. Які інструменти необхідні для видалення зубів.
Хвора 38 років звернулась зі скаргами на періодичні та самовільні болі, наявність

нориці в ділянці 27 зубу. Зуб раніше лікований. Місцеве: 27 зуб під амальгамовою
пломбою, на рівні біфуркації коренів є норицевий хід з гнійним виділенням. При
рентгенологічному дослідженні визначається розрідження кістки відповідно біфуркації
27, в ділянці якої – тінь пломбу вального матеріалу.
1. Складіть план лікування хворої.
Написати реферат на тему “Особливості інервації тканин ЩЛД”.

Виготовити таблицю “Топографія трійчастого нерву”, “Класифікація методів знеболення”
27
1 2 3
Вивчити:
1. Види місцевого знеболення Перерахувати види місцевого знеболення
2. Провідникове знеболення Дати визначення провідникового знеболення
3. Техніка проведення різних видів анестезій Перелічити основні вимоги до проведення різних видів анестезій
4. Особливості інервації тканин ЩЛД Дати характеристику інервації тканин ЩЛД
5. Показання до застосування різних видів анестезій Перелічити показання до застосування різних видів анестезій
6. Ускладнення різних видів анестезій Дати характеристику ускладненням різних видів анестезій
7. Анестетики для місцевого знеболення Дати характеристику анестеникам для місцевого знеболення
8. Інструментарій для проведення місцевого знеболення Перелічити та дати характеристику інструментарію для місцевого
знеболення
9. Невідкладна допомога при ускладненнях анестезій Розповісти алгоритм дій при ускладненнях місцевих анестезій
28
Техніка виконання місцевого знеболення на нижній щелепі на симуляційних фантомах.
Топографія цільових пунктів.



симптомів
рішень
29



30
пацієнта)

задачі


високу зацікавленість зацікавленість у матеріал, майже не зацікавленість у
у вивченні предмету, вивченні предмету, в виявляє інтересу у вивченні предмету,
активно генерує ідеї, цілому засвоїв вивченні предмету та не працює з хворими,
твердо засвоїв матеріал, працює з оволодінні виконує
матеріал, активно та хворими, виконує практичними практичні навички з
впевнено працює з практичні навички навичками, мало помилками, не
хворими, виконує майже без помилок, цікавиться роботою справляється вчасно
практичні навички вчасно справляється з хворими, проявляє з різними видами
без помилок, активно з різними видами понижену активність завдань і тестів, не
та швидко завдань і тестів, вміє під час роботи з вміє або не виражає
справляється з працювати в команді. різними видами бажання працювати в
різними видами завдань і тестів в команді.
завдань і тестів, групі.
допомагає
31
1. Маланчук В.О. та ін. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія:

підручник у двох томах. – К., ЛОГОС, 2011. – 672 с.
Маланчук, О.С. Воловар, О.Л. Ціленко та ін. – К.: Альфа. Реклама, 2015. – 196 с.
(укр., рос., eng.).
3. Основи стоматології: підручник / В.О. Маланчук, А.В. Борисенко, Л.В. Харьков та
ін., за ред. В.О. Маланчука. – К.: Медицина, 2009. – 592 с.
2. Oral and maxillofacial surgery: textbook, part two / V. Malanchuk, Y. Kulbasha, O.
Volovar at all edited by V. Malanchuk. – Vinnytsia: Nova Knyha Publishers, 2018. –
295 p.
Brodedetsky at all edited by V. Malanchuk. – Vinnytsia: Nova Knyha Publishers, 2018.
– 400 p.
5. Local anaesthesia in dentistry / A. Jacques A Baart, Henk S. Brand. Springer. – 2017. –
204 p.
6. Bases of dentistry / V.O. Malanchuk, A.V. Borysenko, Ya.A. Kulbashna, at all edited
by V. Malanchuk. – Vinnytsia: Nova Knyha Publishers, 2012. – 2008. – 609 p.
Маланчук В.А., Воловар О.С., Циленко О.Л. и др.. / Учебное пособиек. – К.:
Альфа Реклама, 2015. – 208 с.
8. Сase history in surgical stomatology and oral-facial surgery / V. Malanchuk, O. Volovar,
O. Tsilenko et al. / Textbook/ – K.: Aльфа Реклама, 2015. – 200 p.
медичних навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації. – К.: Видавничий дім
Асканія, 2008. – 366 с.
32

хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії стоматологію.

Тема № 8: Техніка виконання місцевого знеболення на верхній щелепі на

симуляційних фантомах. Топографія цільових пунктів. Групи
анестетиків для місцевої анестезії.
Кількість годин – 3 години.

- назвати особливості інервації тканин ЩЛД;
- визначити механізм різних видів місцевого знеболення тканин ЩЛД;
- назвати показання та протипоказання до застосування різних видів місцевого знеболення
-назвати анестетики для місцевого знеболення тканин ЩЛД;
- назвати інструментарій для місцевого знеболення тканин ЩЛД;
2.1.2. Студенет повинен

- описати методики позаротових та внутрішньоротових методів знеболення тканин ЩЛД;
- розпізнати та пояснити ускладнення позаротових та внутрішньоротових методів знеболення

- вибрати необхідну методику місцевого знеболення тканин ЩЛД;
- продемонструвати необхідну методику місцевого знеболення тканин ЩЛД;
- вибрати анестетики для того чи іншого методу місцевого знеболення тканин ЩЛД;
-застосувати навички надання допомоги хворому при ускладненнях позаротових та
- вибрати необхідний інструментарій для місцевого знеболення тканин ЩЛД;
1
- аргументувати вибір методу знеболення тканин ЩЛД;
- аргументувати вибір інструментарію для місцевого знеболення тканин ЩЛД;
- пояснити вибір методу надання допомоги хворому при ускладненнях позаротових та
- пояснити вибір анестетики для того чи іншого методу місцевого знеболення тканин ЩЛД;

- здатність діяти на основі деонтологічних аспектів в системі “лікар-хворий” та “лікір-родичі
хворого”;
- знання та розуміння предметної області тапрофесійної діяльності;
- здатність застосовувати і оцінити якість проведення знеболення тканин ЩЛД;
4. Методи контолю
Індивідуальний котроль навичок та їх результатів.
Дисципліни Знати Вміти
1 2 3
1.Попередні
дисципліни
(Забезпечуючи
вивчення теми)
Нормальна анатомія Анатомічну будову, Анатомічне обгрунтування

кровопостачання та інервацію вибору методу знеболення
тканин ЩЛД. тканин ЩЛД.
Фармакологія Показання і протипоказання до Вибрати найбільш доцільний

застосування місцевих місцевий анестетик у конкретній
анестетиків, що застосовуються ситуації.
для аплікаційної та
інфільтраційної анестезії,
особливості сучасних препаратів
для місцевого знеболення.
2
1. Методические разработки по практическому курсу хирургической стоматологи /Под ред.
Проф.Ю.И.Бернадского, ч.1.-Киев,1979.
2. Філоненко М.М. Методика викладання у вищій медичній школі на засадах
компетентнісного підходу. /Методичні рекомендації для викладачів та здобувачів наукового
ступеню доктора філософії (PhD) ВМ(Ф)НЗ України. - Кихв, 2016. - 88 с.
Підготовчий етап (тривалість 30 хв.)

Актуальність теми: необхідність знань методів місцевого знеболення місцевих анестетиків,
та алгоритму реанімаційних заходів обумовлена тим, що більшість оперативних втручань
здійснюється за сучасними методиками проведення місцевого знеболення. Майбутній лікар
повинен навчитись досконало володіти цими методами. Без досконалого володіння
методиками знеболення при хірургічному лікуванні хворих виникають ряд ускладнень
місцевого та загального характеру.
Матеріали методичного забеспечення підготовчого етапу заняття:

Контороліні теоретичні питання
1. Які є види місцевого знеболення тканин ЩЛД?
2. Що таке аплікаційне, інфільтраційне та провідникове знеболення, який механізм їх дії?
3. Яка техніка проведення різних видів анестезій?
4. Які особливості інервації та кровопостачання тканин ЩЛД?
5. Які показання та протипоказання до застосування різних методів анестезій?
6. Які є ускладнення анестезій?
7. Які є методи лікування ускладнень анестезій?
8. Які є групи анестетиків, вибір анестетика та механізм їх дії?
9. Який інструментарій для проведення місцевого знеболення?
10. Який алгоритм надання невідкладної допомоги при ускладненнях місцевої анестезії?
Тести
1. Лицевий нерв виходить з порожнини черепа через:

В. Овальний отвір;

E. Тіло та пять відростків;

4
МІСЦЕВЕ ЗНЕБОЛЮВАННЯ
У разі місцевого знеболювання блокується больова чутливість тканин, на яких
здійснюється хірургічне втручання. Історія питань знеболювання свідчить, що бажання
зробити безболісним будь-яке хірургічне втручання з‘явилось у людини разом із умінням
мислити й аналізувати. Дії людини щодо знеболювання тканин та органів передбачили не
тільки вплив на вогнище, тобто місце операції, а й вимкнення свідомості і всіх видів
чутливості. Нині важко стверджувати точний час початку застосування знеболювальних
засобів і методів, але те, що залишено у письменах, свідчить про тривалий і небезуспішний
пошук у цьому напрямку.
Важливими віхами розвитку місцевого знеболювання є такі періоди:
1.XV – XVI ст. – використання льоду (натирання ним шкіри для втрати її чутливості).
2.XIX ст. – застосування речовин, що охолоджують шкіру - ефіру, хлороформу,
брометилу, хлорметилу тощо. У 1867 р. вперше було застосовано хлоретил, який з
усіх заморожувальних рідин ще зберіг своє значення як місцевоанестезуюча
речовина.
3.1859 р. – відкриття Німаном кокаїну, у 1879 р. В.К.Анрепом – його знеболюючої дії і
перше застосування у клініці І.Н. Кацауровим у 1884 р. для місцевого знеболювання
під час деяких операцій на очах. Цей метод у медичній практиці не прижився,
оскільки високою була небезпека розвитку кокаїнозалежності. У 1903 р. Генріх
Браун довів, що сумісне введення анестетика й адреналіну зменшує токсичність
першого і збільшує тривалість його знеболювальної дії. Так майже століття тому
було закладено підґрунтя місцевої анестезії у зуболікарській практиці.
4.1905 р. – відкриття новокаїну (Einhorn).
5.1922 р. – О.В.Вишневським запропоновано і впроваджено у практику метод повзучого
інфільтрату, що поєднав у собі принципи інфільтраційного і провідникового
знеболювання.
6.Відкриття і впровадження у клінічну практику нових місцевоанестезуючих препаратів
– дикаїну (синтезованого в СРСР у 1936 р. А.І.Фельдманом), совкаїну
(синтезованого О.Ю.Магідсоном і М.Федотовою у 1937 р.), ксилокаїну (1943),
оксикаїну (1953), мезокаїну тощо, а також засобів, що підсилюють і подовжують
новокаїнову анестезію,- супрареніну, корбазилу, норадреналіну тощо.
7.Фундаментальні дослідження В.Ф.Войно-Ясенецького і публікації про застосування
місцевого знеболювання С.Н.Вайсблата, М.М.Вейсбрема, А.Е.Верлоцького,
О.В.Вишневського, М.Д.Дубова, А.А.Зикова, Ю.Й.Бернадського.
Нині досягнуто значні успіхи в галузі місцевої анестезії завдяки тому, що:
1. Розроблено оптимальний на сьогодні склад анестезуючих розчинів, які практично не
зумовлюють негативних реакцій з боку організму на їх застосування і в мінімальній кількості
виявляють небажаний ефект.
2. Зведено до мінімуму незручності, що пов‘язані зі стерилізацією інструментарію –
шприців та голок, які технічно удосконалюються.
ХАРАКТЕРИСТИКА МІСЦЕВИХ АНЕСТЕТИКІВ
До місцевих анестетиків пред’являють таки вимоги:
1) сильна знеболююча дія;
2) легка дифузія у тканини та тривала затримка у тканинах;
3) мала токсичність, мала кількість загальних та місцевих ускладнень;
За останні роки з’явилось понад 100 анестетиків місцевої дії, в основному на базі
лідокаїну, мепівакаїну, артикаїну та бупівакаїну. Це дає можливість обрати для знеболення
найбільш ефективний та безпечний препарат.
Місцеві анестетики за хімічною структурою поділяються на 2 групи: складні ефіри та
аміди.
6
І. Складні ефіри:
1) анестезин;
2) дикаїн;
3) новокаїн.
ІІ. Аміди:
1) тримекаїн;
2) пиромекаїн;
3) лідокаїн;
4) мепівакаїн;
5) прилокаїн;
6) артикаїн;
7) бупівакаїн;
8) етідокаїн.
Молекули анестетиків – це слабкі луги, складаються з трьох частин: липофільний
полюс (ароматична група), гідрофільний полюс (аміногрупа), проміжний ланцюг з ефірними
або амідними сполуками (з іншими молекулами).
Ефірні сполуки відносно нестійкі, швидко руйнуються у плазмі, малотоксичні. Амідні
сполуки більш стійки, ліпше витримують зниження рН, що виникає при запаленні, мають
високий ступінь проникнення у тканини та забезпечують більш ефективне знеболення.
Місцеві анестетиків групи складних ефірів
Анестетикі цієї групи відносно швидко гідролізуються у тканинах, тому що ефірні
зв’язки у них не стійки. Тому ці анестетикі дають короткочасний знеболюючий ефект.
Анестезин (анесталгин) – етиловий ефір параамінобензойної кислоти. Білий
кристалічний порошок, гіркий на смак. Не розчиняється у воді. Синтезований в 1890 р.
Застосовується для поверхневої анестезії у вигляді присипок, 5-20% олійних розчинах або в
гліцерині, 5-10% мазях та пастах. Вища разова доза для дорослих – 0,5 г.
Дикаїн (тетракаїн) – це 2-диметиламіноетілового ефіру парабутиламінобензойної
кислоти гідро хлорид. Білий кристалічний порошок, легко розчинений у воді та спирту.
Застосовується для аплікаційної анестезії у вигляді 0,5-1-2% розчину, значно сильніший за
новокаїн. Дикаїн токсичний, може стати причиною інтоксикації й летального ісходу
(токсичний за кокаїн у 2 рази, новокаїну – у 10 разів). Препарат розширює судини, тому його
застосовують з вазоконстриктором для зменшення токсичності та подовження дії 91 крапля
0,1% розчину адреналіну на 1-2 мл дикаїну).
Дітям до 10 років знеболення дикаїном не проводять. У дітей старшого віку
застосовують 1-2 мл 0,5-1% розчину, у дорослих – 2-3 мл 1-2% розчину у вигляді аплікації.
Знеболення настає через 1-2 хв.
Вища разова доза для дорослих 90 мг (3 мл 3% розчину). Дикаїн входить в склад
миш’яковистої пасти, у рідину для знеболення твердих тканин зуба. При роботі з дикаїном
на інструментах не повинно бути лужних речовин, так як у лугах дикаїн випадає у осад.
Новокаїн (прокаїн) – це бета-диетіламіноетаноловий ефір параамінобензойної
кислоти гідрохлорид. Білий кристалічний порошок, легко розчиняється у воді. Синтезований
Ейнхорном у 1905 р. Водні розчині стерилізують при температурі 1000 С протягом 30 хв.
Розчин новокаїну має рН 6,0, легко гідролізується у лужному середовищі, гірше – у
кислому середовищі. В організмі новокаїн гідролізується на ПАБК та диетіламіноетанол. В
м’яких тканинах гідроліз здійснюється протягом 20-30 хв., у крові – 2-3 хв., тому токсичність
новокаїну при потраплянні у кровоносне русло збільшується в 10 разів. Препарат дає
гангліоблокуючий, судинорозширючий, протиаритмічний ефект, знижує збуджуваність
м’язів серця, сприяє падінню АТ. Новокаїн мало токсичний, але у хворих хронічною
анемією, захворюваннями печінки майже терапевтичні дози можуть бути токсичними. У разі
інтоксикації з’являється головокружіння, слабкість, нудота, блідість шкіри, пітливість,
збудження, тахікардія, падіння АТ, судоми, колапс, шок.
7
Новокаїн часто викликає алергічні реакції, створення антитіл обумовлено наявністю
ПАБК. Тому необхідно звернути увагу на переносимість пацієнтом не тільки новокаїну, але
й інших анестетиків ефірного типу, що близькі до новокаїну за структурою (анестезин,
дикаїн). При розвитку алергічної реакції можуть бути висипи на шкірі, дерматит, свербіж,
набряк Квінке, бронхоспазм, анафілактичний шок.
Новокаїн має слабкі анестезуючі властивості. Повноцінна анестезія триває протягом
15-20 хв. Для посилення та подовження дії новокаїну, зменшення всмоктування у кров, до
препарату додають вазоконстриктор: 1 краплю 0,1% р-ну адреналіну на 5-10 мл новокаїну.
Новокаїн застосовують для термінальної та провідникової анестезії у вигляді 0,25-1-
2% р-ну. Крім того застосовують для новокаїнових або спирт-новокаїнових блокад при
лікуванні хронічних запальних та гнійних процесах, невралгії, травматичних пошкоджень
кісток. Також застосовують новокаїн у ФТЛ для електрофорезу при лікуванні невралгії,
парестезії, захворювань пародонту.
Для аплікаційної анестезії новокаїн не застосовують. Препарат малоефективний у зоні
запалення, тому що у кислому середовищі при рН нижче 7,4 гідроліз новокаїну припиняється
або в загалі не здійснюється, тоді новокаїн не викликає знеболення.
Вища разова доза новокаїну 400 мг або 20 мл 2% р-ну. Для того, щоб визначити
кількість сухої речовини анестетика у ампулі застосовують формулу:
Х (мг) = % × мл × 10
де Х – кількість сухої речовини

% - процентний вміст у розчині
мл – кількість речовини у мл
10 – коефіцієнт перерахунку.
У зв’язку з тим, що можливі помилкові введення інших препаратів замість новокаїну,

застосовують кольорові проби.
Проби на ідентифікацію новокаїну:
1. Кольорова проба І.Г Лукомського (1940 р.). Реактивом слугує розчин КМnO4 у
концентрації 1:10000. У пробірку наливають 2 мл реактиву та 2 мл розчину, що
досліджується. Розчин новакаїну або дикаїну у присутності перманганату калію через
2-3 хв становиться помаранчевим або солом’яно-жовтим.
2. Хлорамінова кольорова проба по Гуцану (1980 р.). До 2 мл розчину речовини, що
досліджується, додають 2 мл 1-2% р-ну хлораміну. Вміст пробірки перемішують,
розчин новокаїну фарбується у абрикосовий (світло-помаранчевий) колір. Наявність
адреналіну не змінює колір проби.
Взаємодія новокаїну з іншими препаратами:
Новокаїн здійснює антисульфаніламідну дію – зменшує активність сульфаніламідних
препаратів, а сульфаніламіди знижують знеболюючу дію новокаїну. Новокаїн послаблює дію
сечогінних препаратів. Знеболюючу дію новокаїну підвищує атропіну сульфат.
Випускається новокаїн у флаконах, ампулах по 2, 5 або 10 мл.
Місцеві анестетики групи амідів
Анестетики цієї групи ліпше дифундують в тканини у ділянці анестезії, діють
швидше, ніж анестетики групи складних ефірів, активно взаємодіють з тканинами, що
перешкоджає потрапляння їх у кров’яне русло.
Тримекаїн (мезокаїн) – альфа-діетіламіно-2,4, 6 триметилацетанилиду гідрохлорід.
Синтезований у 1943 р. Lofgren. Це білий або жовтуватого коліру кристалічний порошок,
гарно розчиняється у воді та спирті. Тримекаїн готують на фізіологічному розчині натрію
хлориду (рН 4,5-5,2), тому що при розчинені тримекаїну у дистилірованій воді на місці
введення відмічається почуття опіку.
8
Тримекаїн перевищує силу та тривалість дії новокаїну у 2 рази, токсичність в
порівнянні з новокаїном – у 1,5 рази. Тримекаїн здійснює седативну дію – викликає
сонливість. Мало придатний для аплікаційної анестезії. Застосовують для інфільтраційної та
провідникової анестезії у вигляді 1% або 2% р-нів. Препарат розширяє судини, гарно
взаємодіє з вазоконстрикторами, забезпечує якісне знеболення у зоні запалення.
Вищи разові дози для дорослих: при введенні 1% р-ну – 1 г, 2% - 200мг (10 мл 2% р-
ну).
Тримекаїн гарно переноситься хворими, але можливе збліднення шкіри обличчя,
головний біль, нудота, що проходить після надання хворому горизонтального положення.
При здійсненні мандибулярної анестезії можливо розвинення контрактури нижньої щелепи,
особливо при розчиненні тримекаїну на дистілірованій воді.
Протипоказання: синусова брадикардія, повна поперекова блокада серця,
захворювання печінки та нирок.
Форма випуску: в ампулах по 2, 5, 10 мл.
Лидокаїн (ксикаїн, лігноспан, ксилонор) – це 2 диетіламіно- 2, 6 ацетоксилида гідро
хлорид. Білий кристалічний порошок, легко розчиняється у воді та спирті. Синтезований у
1943 р. Lofgren. Має рН 7,8. Гарно всмоктується, гарно діє у зоні запалення. У 2 рази
токсичніший за новокаїн та у 4 рази ефективніший, має більш сильну та тривалу дію.
Застосовують для усів видів анестезії у стоматології. Для інфільтраційної та провідникової
анестезії застосовують 2% р-н. Можливі алергічні реакції. Лидокаїн уповільнює загоєння
ран. Використовується як протиаритмічний засіб. Сумісний з сульфаніламідами. Препарат
активно розширює судини, знижує АТ, тому сполучається з вазоконстрикторами.
Стандартним рахується р-н анестетика з вазоконстриктором 1:100000, що забезпечує
достатнє за силою та тривалістю знеболення для більшості амбулаторних втручань.
Наприклад: препарати фірми Septodont у карпулах 1,8 мл – лігноспан стандарт.
Для посилення сили дії лидокаїну застосовують вазоконстриктор у високих
концентраціях 1:25000-1:80000 – ксилонор 2% НА (з норадреналіном), це 2% лидокаїн та
норадреналін 1:25000; лігноспан форте – 2% лидокаїн та адреналін 1:50000.
Для аплікаційного знеболення застосовують 10% аерозольний препарат, 5% гель, 2-
5% мазь. Знеболення наступає через 30-60 с, діє протягом 15 хв.
Лидокаїн легко проникає через гематоплацентарний бар’єр, акумулюється у печінці
плоду.
Не бажано застосовувати лидокаїн, коли пацієнт приймає бета-блокатори, що може
викликати брадикардію, гіпотензію, бронхоспазм. Лидокаїн не сумісний з барбітуратами та
м’язовими релаксантами. Протипоказаний при патології печінки.
Вища разова доза для дорослих – 200 мг або 10 мл 2% р-ну.
Форма випуску: флакони 50 мл, ампули 2 мл, карпули 1,8 мл.
Прилокаїн (ксилонест, цитонест) - синтезований у 1958 р. N.Lofgren та C.Tegner.
Препарат схожий за лидокаїн, але анестезуючий ефект нижчій, або менш токсичний. Це
дозволяє застосовувати прилокаїн у вигляді 4% р-ну без вазоконстрикторів та у вигляді 2%-
3% р-ну з вазоконстрикторами – для провідникової та інфільтраційної анестезії. Препарат 3%
р-ну з феліпресином можна застосовувати у пацієнтів з підвищеною чутливістю до
адреналіну.
Алергічні реакції зустрічаються рідко. Прилокаїн слід застосовувати з насторогою у
дітей та пацієнтів похилого віку.
Протипоказання: вагітність, серцева декомпенсація, вроджена та набута
метгемоглобінемія, тяжка патологія печінки.
Вищи разові дози:
- для 4% р-ну прилокаїну без вазоконстриктору – 400 мг або 10 мл 4% р-ну.
- для 3% р-ну прилокаїну з фелипресином – 300 мг або 10 мл 3 % р-ну.
9
Мепівакаїн (карбокаїн, мепівастезин, скандонест) – синтезований F.Ekenstman у
1957 р. За властивостями 2% р-н подібний 2% р-ну лидокаїну, або менш токсичний. Це
дозволяє використовувати його у 2% та 3% р-нах для інфільтраційної та провідникової
анестезії. Мепівакаїн має незначну судино звужуючу дію й тому 3% р-н забезпечував якісне
знеболення без вазоконстрикторів, не стимулює серцево-судину систему, що дозволяє
використовувати препарат у хворих з серцево-судинною та ендокринною патологією.
Форма випуску: у карпулах по 1,8 мл:
1. Скандонест 3% СВЦ – 3% мепівакаїн без вазоконстрикторів.
2. Скандонест 2% СП (спеціальний) – 2% мепівакаїн, адреналін 1:100000.
3. Скандонест 2% НА (з норадреналіном) – 2% мепівакаїн, норадреналін 1:100000.
Вища разова доза – 300 мг.
Артикаїн (ультракаїн, септонест, альфакаїн) – амідний анестетик з ряду тіофену,
спазмолітин – знижує АТ. Характеризується швидкою дією – анестезія настає через 0,5-3 хв.
Артикаїн у 2 рази сильніший ніж лидокаїн, менш токсичний, швидко виводиться з організму.
Це дозволяє застосовувати його у вигляді 4% р-ну для інфільтраційної та провідникової
анестезії. Має високу дифузну здатність. Після інфільтраційної анестезії може забезпечити:
а) на верхньої щелепі – знеболення піднебіння після вестибулярної анестезії;
б) на нижньої щелепі – анестезію пульпи в ділянці від 35 до 45 зубів.
Алергологічні реакції на артикаїн бувають дуже рідко. Застосування артикаїну
безпечне у 99,4% випадків. Артикаїн не проникає через гематоенцефалічний бар’єр й тому
найбільш безпечніший для вагітних. На заважає загоєнню ран. Може застосовуватись у
пацієнтів похилого віку (без вазоконстрикторів) та у дітей.
Препарат не можна вводити у вену. При передозуванні артикаїну або потраплянні у
кров виникає запаморочення, нудота, блювота, судоми, тахікардія, порушується дихання.
Протипоказання: підвищена чутливість до препарату, виразна серцева недостатність,
пароксизмальна тахікардія, захворювання печінки та нирок.
Доза розраховується: 7 мг на 1 кг маси тіла.
Вища разова доза – 500 мг або 12,5 мл 4% р-ну.
Форма випуску: флакони 50 мл, ампули 2 мл, карпули 1,7-1,8 мл.
Поширені препарати фірми Hoechst в карпулах по 1,7 мл:
1. ультракаїн ДС форте – 4% артикаїн, адреналін 1:100000.
2. ультракаїн ДС – 4% артикаїн, адреналін 1:200000.
Вазоконстриктори
Протягом всієї історії застосування місцевої анестезії дослідники прагнули подовжити
та посилити дію анестетиків. Найбільш популярним з’явилось застосування
вазоконстрикторів. Першим стали застосовувати адреналін, який разом з новокаїном
посилював його дію.
Вазоконстриктор звужує судини, зменшує всмоктування анестетика у ділянці ін’єкції,
що забезпечує його тривале потрапляння в зону дії – мембрану нервової клітини, у
концентрації, що достатня для надійного знеболення. Спазм судин викликає гіпоксію тканин
та знижує збудження нервових терміналей.
З судино звужуючих препаратів у знеболюючих розчинах застосовують:
1. адреналін – гормон мозкового шару наднирників.
2. норадреналін – медіатор симпатичного відділу ВНС наднирників.
3.вазопресин – гормон задньої долі гіпофізу.
4.фелипресин – синтетичний аналог вазопресину.
Обладнання для місцевої анестезії
Безпека та ефективність місцевого знеболення у стоматології перше за все залежать
від інструментарію, яким здійснена ін’єкція.
Основний інструментарій – це караульні шприці та голки, одноразові пластмасові
шприці з голками. Також застосовують карпули та флакони з анестетиками, аерозолі, гелі та
мазі.
10
Вимоги до ін’єкційного інструментарію:
1. нанесення мінімальної травми пацієнту;
2. можливість точно доставити знеболюючий розчин до місця призначення та
створити депо анестетика;
3. точне дозування анестетика (до 0,1 мл).
Ці вимоги можна сформулювати в інший формі: в наборі повинні бути тонкі голки
різноманітної довжини, на корпусі шприцу – ділення для точного дозування анестетика,
конструкція шприцу повинна забезпечити можливість введення анестетика під тиском.
Багаторазові шприці та голки
Для проведення місцевого знеболення у стоматології до 90-х років у нашій країні
застосовувались багаторазові шприці типа «Рекорд» об’ємом 2, 5, 10 мл з набором голок
довжиною 30-80, 120 мм та діаметром 0,5-0,8 мм. Шприц та голки стерилізували кип’ятінням
у розібраному стані.
Основні недоліки багаторазових шприців:
- після багаторазової стерилізації порушується герметизація шприца, при введенні
анестетика у тканини розчин просочується мимо поршня;
- при тривалому застосуванні голка тупиться та при застосуванні травмує тканини;
- при кип’ятінні голок окислюється місце з’єднання канюлі з голкою, що може
викликати перелом голки при введенні у тканини.
У теперішній час ці шприці не застосовуються.
Одноразові пластмасові шприці
В теперішній час широко застосовують одноразові пластмасові шприці типа «Люєр»
об’ємом 1 мл (інсулінові), 2 мл та 5 мл, що мають переваги перед багаторазовими шприцами:
- гостра голка;
- стерилізація в умовах серійного виробництва γ-опроміненням;
- просте та зручне застосування.
Довжина голки інсулінового шприца 10 мм, зовнішній діаметр голки 0,3 мм. Корпуси
шприців на 2 мл фірми Байер спаяні з голкою, довжина якої 10 мм, діаметр 0,3 мм, що
дозволяє проводити підокіснє введення розчину під тиском. До шприців типу «Люєр»
додаються голки довжиною 35 мм та діаметром 0,8 мм, довжиною 25 мм та діаметром 0,6
мм, довжиною 10 мм та діаметром 0,3 мм. На корпусі 2, 5 та 10 мл шприців нанесені ділення
по 0,1 мл, корпуси інсулінових шприців маркіровані у одиницях інсуліну, чотири ділення
містять 0,1 мл розчину.
Ці шприці застосовують для інфільтраційної та провідникової анестезії.
Порядок роботи одноразовими шприцами:
1) Обрав потрібний шприц та голку, обробляють марлевим тампоном зі 700 спиртом
плівку упаковки над шприцом. Вскривають упаковку, надягають голку на конус шприца та
фіксують її, обертаючі на 400 .
2) Медична сестра та лікар перевіряють сигнатуру ампули (назву лікарського препарату,
концентрацію, серію та дату строку придатності). Заборонено застосовувати ампули або
флакони чи карпули зі змазаними назвою, концентрацією розчину та строком придатності,
зі пошкодженнями корпусу, зміненим коліром, прозорістю розчину, пухирцями повітря.
Ампули, флакони або карпули зберігаються до кінця маніпуляції та прийому хворого.
3) Обробляють тампоном зі спиртом шийку ампули з анестетиком, підпилюють її
спеціальною пилкою та відламують.
4) Тримаючи ампулу шийкою до низу, набирають з ампули в шприц розчин.
5) Замінюють голку на шприці.
6) Перевіряють прохідність голки, для чого випускають повітря зі шприца та декілька
крапель розчину, при цьому не знімають захисний ковпачок з голки.
11
Мепівакаїн (карбокаїн, мепівастезин, скандонест) – синтезований F.Ekenstman у
1957 р. За властивостями 2% р-н подібний 2% р-ну лидокаїну, або менш токсичний. Це
дозволяє використовувати його у 2% та 3% р-нах для інфільтраційної та провідникової
анестезії. Мепівакаїн має незначну судино звужуючу дію й тому 3% р-н забезпечував якісне
знеболення без вазоконстрикторів, не стимулює серцево-судину систему, що дозволяє
використовувати препарат у хворих з серцево-судинною та ендокринною патологією.
Форма випуску: у карпулах по 1,8 мл:
1. Скандонест 3% СВЦ – 3% мепівакаїн без вазоконстрикторів.
2. Скандонест 2% СП (спеціальний) – 2% мепівакаїн, адреналін 1:100000.
3. Скандонест 2% НА (з норадреналіном) – 2% мепівакаїн, норадреналін 1:100000.
Вища разова доза – 300 мг.
Артикаїн (ультракаїн, септонест, альфакаїн) – амідний анестетик з ряду тіофену,
спазмолітин – знижує АТ. Характеризується швидкою дією – анестезія настає через 0,5-3 хв.
Артикаїн у 2 рази сильніший ніж лидокаїн, менш токсичний, швидко виводиться з організму.
Це дозволяє застосовувати його у вигляді 4% р-ну для інфільтраційної та провідникової
анестезії. Має високу дифузну здатність. Після інфільтраційної анестезії може забезпечити:
а) на верхньої щелепі – знеболення піднебіння після вестибулярної анестезії;
б) на нижньої щелепі – анестезію пульпи в ділянці від 35 до 45 зубів.
Алергологічні реакції на артикаїн бувають дуже рідко. Застосування артикаїну
безпечне у 99,4% випадків. Артикаїн не проникає через гематоенцефалічний бар’єр й тому
найбільш безпечніший для вагітних. На заважає загоєнню ран. Може застосовуватись у
пацієнтів похилого віку (без вазоконстрикторів) та у дітей.
Препарат не можна вводити у вену. При передозуванні артикаїну або потраплянні у
кров виникає запаморочення, нудота, блювота, судоми, тахікардія, порушується дихання.
Протипоказання: підвищена чутливість до препарату, виразна серцева недостатність,
пароксизмальна тахікардія, захворювання печінки та нирок.
Доза розраховується: 7 мг на 1 кг маси тіла.
Вища разова доза – 500 мг або 12,5 мл 4% р-ну.
Форма випуску: флакони 50 мл, ампули 2 мл, карпули 1,7-1,8 мл.
Поширені препарати фірми Hoechst в карпулах по 1,7 мл:
1. ультракаїн ДС форте – 4% артикаїн, адреналін 1:100000.
2. ультракаїн ДС – 4% артикаїн, адреналін 1:200000.
Вазоконстриктори
Протягом всієї історії застосування місцевої анестезії дослідники прагнули подовжити
та посилити дію анестетиків. Найбільш популярним з’явилось застосування
вазоконстрикторів. Першим стали застосовувати адреналін, який разом з новокаїном
посилював його дію.
Вазоконстриктор звужує судини, зменшує всмоктування анестетика у ділянці ін’єкції,
що забезпечує його тривале потрапляння в зону дії – мембрану нервової клітини, у
концентрації, що достатня для надійного знеболення. Спазм судин викликає гіпоксію тканин
та знижує збудження нервових терміналей.
З судино звужуючих препаратів у знеболюючих розчинах застосовують:
1. адреналін – гормон мозкового шару наднирників.
2. норадреналін – медіатор симпатичного відділу ВНС наднирників.
3.вазопресин – гормон задньої долі гіпофізу.
4.фелипресин – синтетичний аналог вазопресину.
Обладнання для місцевої анестезії
Безпека та ефективність місцевого знеболення у стоматології перше за все залежать
від інструментарію, яким здійснена ін’єкція.
Основний інструментарій – це караульні шприці та голки, одноразові пластмасові
шприці з голками. Також застосовують карпули та флакони з анестетиками, аерозолі, гелі та
мазі.
10
Вимоги до ін’єкційного інструментарію:
1. нанесення мінімальної травми пацієнту;
2. можливість точно доставити знеболюючий розчин до місця призначення та
створити депо анестетика;
3. точне дозування анестетика (до 0,1 мл).
Ці вимоги можна сформулювати в інший формі: в наборі повинні бути тонкі голки
різноманітної довжини, на корпусі шприцу – ділення для точного дозування анестетика,
конструкція шприцу повинна забезпечити можливість введення анестетика під тиском.
Багаторазові шприці та голки
Для проведення місцевого знеболення у стоматології до 90-х років у нашій країні
застосовувались багаторазові шприці типа «Рекорд» об’ємом 2, 5, 10 мл з набором голок
довжиною 30-80, 120 мм та діаметром 0,5-0,8 мм. Шприц та голки стерилізували кип’ятінням
у розібраному стані.
Основні недоліки багаторазових шприців:
- після багаторазової стерилізації порушується герметизація шприца, при введенні
анестетика у тканини розчин просочується мимо поршня;
- при тривалому застосуванні голка тупиться та при застосуванні травмує тканини;
- при кип’ятінні голок окислюється місце з’єднання канюлі з голкою, що може
викликати перелом голки при введенні у тканини.
У теперішній час ці шприці не застосовуються.
Одноразові пластмасові шприці
В теперішній час широко застосовують одноразові пластмасові шприці типа «Люєр»
об’ємом 1 мл (інсулінові), 2 мл та 5 мл, що мають переваги перед багаторазовими шприцами:
- гостра голка;
- стерилізація в умовах серійного виробництва γ-опроміненням;
- просте та зручне застосування.
Довжина голки інсулінового шприца 10 мм, зовнішній діаметр голки 0,3 мм. Корпуси
шприців на 2 мл фірми Байер спаяні з голкою, довжина якої 10 мм, діаметр 0,3 мм, що
дозволяє проводити підокіснє введення розчину під тиском. До шприців типу «Люєр»
додаються голки довжиною 35 мм та діаметром 0,8 мм, довжиною 25 мм та діаметром 0,6
мм, довжиною 10 мм та діаметром 0,3 мм. На корпусі 2, 5 та 10 мл шприців нанесені ділення
по 0,1 мл, корпуси інсулінових шприців маркіровані у одиницях інсуліну, чотири ділення
містять 0,1 мл розчину.
Ці шприці застосовують для інфільтраційної та провідникової анестезії.
Порядок роботи одноразовими шприцами:
1) Обрав потрібний шприц та голку, обробляють марлевим тампоном зі 700 спиртом
плівку упаковки над шприцом. Вскривають упаковку, надягають голку на конус шприца та
фіксують її, обертаючі на 400 .
2) Медична сестра та лікар перевіряють сигнатуру ампули (назву лікарського препарату,
концентрацію, серію та дату строку придатності). Заборонено застосовувати ампули або
флакони чи карпули зі змазаними назвою, концентрацією розчину та строком придатності,
зі пошкодженнями корпусу, зміненим коліром, прозорістю розчину, пухирцями повітря.
Ампули, флакони або карпули зберігаються до кінця маніпуляції та прийому хворого.
3) Обробляють тампоном зі спиртом шийку ампули з анестетиком, підпилюють її
спеціальною пилкою та відламують.
4) Тримаючи ампулу шийкою до низу, набирають з ампули в шприц розчин.
6) Перевіряють прохідність голки, для чого випускають повітря зі шприца та декілька
крапель розчину, при цьому не знімають захисний ковпачок з голки.
11
Якщо розчин анестетика набирають зі флакону:
1) протирають резинову пробку флакона 700 спиртом, проколюють її голкою таким чином,
щоб кінчик голки не досягав рівня розчину.
2) Нахиляють флакон та набирають розчин у шприц.
3) Голку залишають у пробці флакону, накривають її стерильною марлевою серветкою (на
вісь робочий день).
4) Фіксують на канюлі шприца іншу голку, перевіряють її прохідність.
Набір анестетика із карпули:
1) Протирають резинову пробку карпули тампоном зі 700 спиртом.
2) Проколюють пробку голкою, відтягують поршень шприца. Одночасно
пластмасовим ковпачком шприца, зондом або іншим інструментом здвигають
пробку-поршень карпули з місця, набирають анестетик у шприц.
4) Перевіряють прохідність голки.
Перед набором анестетика у шприц необхідне підогріти розчин до температури 37 0С
або застосовувати анестетик не нижчої температури, ніж 22-240С. Не допускається введення
холодного розчину анестетика – це викличе деструктивні зміни у тканинах.
Карпульні шприці
Карпульні шприці багаторазового застосування виготовляють з металу (нержавіючої
сталі, тітану) або з пластмаси.
Карпульний шприц повинен:
1. бути сумісним з голками різних фірм.
2. бути достатньо міцним для введення анестетиків під тиском.
3. мати естетичний вигляд, бути простим та зручним у застосуванні однією рукою.
4. забезпечувати проведення аспіраційної проби.
Металевий караульний шприц складається із корпусу, штока, які можуть мати
різноманітну форму. Як правило, корпус шприца має циліндричну форму з віконцем, має
бічний паз для розташування карпули. На корпус нагвинчується запобіжник ніпелю знімної
головки з різьбленням для фіксації голки. Шприц має два тримача для вказівного та
середнього пальців правої руки. Шток виповнений у вигляді стрижня з плунжером на одному
кінці та тримачем для пальця на іншому. Карпульний ін’єктор має дві знімних голівки з
різними ніпелями: для голок європейській та американській систем.
Ін’єктори відрізняються:
1. за способом введення карпули у шприц: а) карпулу вкладають в віконце у корпусі
шприца; б) карпулу заряджають через задню частину корпусу.
2. за способом фіксації у руці лікаря.
3. за кутом розташування головки шприца (1800 – для провідникового та термінального
знеболення, 30-400 – для інтралігаментарної анестезії.
Вибір караульного шприца:
1. ін’єктор повинен бути простим та зручним для використання однієї рукою;
2. на корпусі шприца повинне бути віконце для контролю кількості введеного розчину
та аспіраційної проби.
3. на кінці поршня повинний бути плунжер для здійснення аспіраційної проби.
4. знімна голівка повинна забезпечувати використання голок европейької та
американської систем.
5. бажано обирати шприц відомої фірми та середньої ціни.
Голки до караульних шприців
Голки для караульних ін’єкторів одноразового використання, що зменшує ризик
інфікування пацієнта. Карпульна голка складається з металевої голки та пластмасової муфти
(конуса). Довгий кінець голки (для введення у тканини) закінчується зрізом, короткий кінець
призначений для проколу пробки карпули. На внутрішньому боці пластмасового конусу
нанесена різьба для нагвинчування голки на караульний шприц. Величина та форма конуса
12
залежить від типу голки: європейська (широка та коротка голівка) або американська (вузька
та довга голівка) системи. На зовнішньому боці пластмасового корпусу голки є помітка
красною точкою для індикації зрізу голки.
Гострота та форма кінчика голки дозволяє звести до мінімуму біль уколу. Зріз голки
буває коротким (700), середнім або стандартним (450), довгим (10-200) та мультізріз
(складний, потрійний зріз). Голки з коротким та середнім зрізом гарно продвигаються при
знеболенні під окістям. Голки з довгим зрізом при натиску можуть травмувати кістку, тому
їх застосовують для знеболення м’яких тканин. Зріз складної форми дозволяє легко
проколювати слизову, м’які тканини з мінімальною болючістю та травмою.
Більшість голок обробляють спеціальним розчином проти тертя.
Голки розрізняються на довгі – від 28,9 до 41,4 мм, короткі – від 10 до 25,5 мм.
Більшість фірм випускають голки стандартної довжини 10, 25 та 35 мм. Вибір довжини
голки залежить від типу анестезії: провідникова – довгі голки, термінальна, внутрішньо-
пульпарна – короткі голки.
Карпульні голки відносно тонкі: стандартний діаметр голки – 0,3 мм. Зовнішній
діаметр голки називають її номером та вказують на футлярі.
Після стерилізації на пластмасовий футляр з голкою накладають бума жну пломбу або
контрольну нарізку, що запечатує упаковку. При розкритті футляра легше знімається його
задня частина. Передня частина з голкою нагвинчується на шприц та захищає голку від
інфікування.
Карпули
Конструкція карпул забезпечує чистоту та стерильність знеболюючого розчину, точну
дозу вазоконстриктора та анестетика.
Карпула складається зі пластмасового або скляного циліндра, резинового поршня з
одного кінця, резинової пробки з металевим ковпачком – з іншого. Внутрішній об‘єм
карпули складає 2 мл, але за рахунок резинового поршня він зменшується до 1,7-1,8 мл.
Зовні корпуси карпул мають кольорову манкіровку.
Перед застосуванням капулу потрібно оглянути. Іноді можна виявити:
1. тріщини скла на кінцях карпули.
2. пухирці повітря в розчині, часткове виштовхування пробки-поршня з карпули.
3. зміну кольору розчину – помутніння, пожовтіння.
При виявлених дефектах та перевищеному строку придатності карпули не можна
використовувати.
Підготовка караульного шприца до роботи:
1. стерилізація шприца гарячим або холодним способом.
2. стерилізація карпули – протирання тампоном зі 700 спиртом резинових пробок .
3. введення карпули у корпус шприца.
4. натискання на поршень шприца, щоб плунжер надійно зафіксувався у пробці-
поршні карпули для проведення аспіраційної проби.
5. на стерільний наконечник голівки нагвинчують короткий відділ голки, яка
протикає резинову пробку карпули.
6. знімають з голки захисний ковпачок, натискаючи на поршень шприца,
перевіряють прохідність голки.
13
аерозолі
МІСЦЕВЕ НЕІН’ЕКЦІЙНЕ ЗНЕБОЛЕННЯ

До неін’екційних методів місцевого знеболення відносять аплікації, змащування
слизової оболонці та шкіри місцевими анестетиками, охолодження слизової та шкіри
хлоретилом.
Аплікаційне знеболення вперше застосував петербургський лікар В.К.Анреп, який у
1879 р. довив знеболюючу дію кокаїну на слизову оболонку порожнини рота.
В середини ХХ ст. для аплікаційного знеболення застосовують декілька анестезуючих
речовин одночасно, що посилюють ефект знеболення. До таких сумішів відносять:
1) 0,5-2% р-н дикаїну;
2) дикаїн 1,0+анестезин 1,0+спирт етиловий 950 10,0+ефір для наркозу 10 мл;
3) суміш І.Л.Шинкаревського (1959) – анестезин 3,0+дикаїн 0,5+ментол 0,05+ефір
для наркозу 6,0+спирт етиловий 3,3+хлороформ;
4) суміш І.А.Бормана (1950) – дикаїн 0,5+спирт етиловий 300 10,0;
5) суміш П.К.Гузенко (1956) – анестезин 2,0+персикове масло 8,0;
6) суміш І.Л.Челпанова (1941) - 5% р-н дикаїну + 1-2 краплі адреналина (1:1000).
Для застосування змочують марлевий тампон цими сумішами та прикладають до слизової
оболонці на 5-10 хв.
З кінця ХХ с. застосовують для аплікаційної анестезії аерозоль 10% р-ну лидокаїну, 3%
пиромекаїнову мазь.
В теперішній час для аплікаційної анестезії застосовують гелі:
- «Анесто-гель» виробництва ВОКО, Німеччина;
14
- «Топікейл» виробництва «Прем’ер», США;
- «Ксило-гель», «Ксилонор-гель», «Ксилонор-спрей» виробництва «Септодонт»,
Франція;
- «Ксилокаїн 10% спрей» виробництва «Астра», Швеція;
- «Дентол» (гель 10% бензокаїну) виробництва США;
- «EZ-gel-A», США;
- «Камистад-Н» (гель 1-% лидокаїну та екстракту ромашки), виробництва SPOFA.
Ці препарати мають бактерицидні субстанції, що забезпечують антисептичну дію в місці
аплікації, зафарбовані у яскраві кольори, що є індикатором для місця аплікації, містять
ранозагоюючи речовини.
Препарати наносять на слизову оболонку за допомогою зуболікарського шпателю,
широкої та зворотної гладилки, ватного аплікатору, одноразових пензликів. Після закінчення
часу експозиції анестетик ретельно видаляють за допомогою водного пустера, марлевого
тампону. Не можна допускати потрапляння розчину або гелю на м’яке піднебіння (виникає
почуття чужорідного тіла, нудота, іноді блювота), піднебінні ніжки, задню стінку глотки,
язик, бо це викликає ускладнення та утруднює маніпуляції у порожнини рота.
Крім розчинів, гелю анестетиків застосовують самокліючи медичні плівки з
анестетиками, антисептиками та антибіотиками, наприклад, плівка «Диплен» (виробництва
Росії). Необхідного розміру кусочок плівки наклеюють на слизову оболонку, анестезія настає
через 1-3 хвилини, плівка розсмоктується протягом декількох годин, що забезпечує
асептичні умови у зоні втручання.
Для аплікаційної анестезії шкіри застосовують анестетик EMLA (виробництва «Астра»,
Швеція) – композиція лидокаїна з прилокаїном у вигляді крему або наклейки.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ АПЛІКАЦІЙНОЇ АНЕСТЕЗІЇ:
1) необхідність знеболення слизової оболонці порожнини рота або носу в місці ін’єкції
анестетиків, особливо у неврастенічних хворих та у дітей;
2) видалення поверхнево розташованих новоутворень слизової оболонці (папілома,
лейкоплакія, фіброма);
3) видалення зубів ІІІ-ІV ступеня рухомості;
4) видалення молочних зубів у дітей;
5) назубне шинування при переломах щелеп;
6) перев’язки з заміною тампонів у рані у порожнині рота;
7) здійснення забору матеріалу для біопсії у порожнини рота;
8) різка болючість слизової оболонці при опіках порожнини рота, язвах та ерозіях слизової
оболонці.
ЗНЕБОЛЕННЯ ОХОЛОДЖЕННЯМ
При охолодженні тканин збудженість нервових рецепторів знижується, а при
заморожуванні переривається передача нервового (больового) імпульсу. Для знеболення
охолодженням застосовують хлоретил.
Хлоретил – потужний наркотичний засіб. Препарат випускають у скляних ампулах по
30 мл, що мають капілярну трубку, після розкриття якої ампулу закривають резиновою
пробкою. Хлоретил у ампулі знаходиться під тиском у вигляді прозорої речовини без
кольору. Після розкриття ампули вирівнюється тиск у середини ампули та оточуючого
середовища, тоді хлоретил переходить у газоподібну форму та у вигляді струменя
виривається з капіляру ампули. При контакті зі шкірою або слизовою оболонкою, що мають
температуру понад 360С, хлоретил випаровується (реакція кипіння), при цьому знижується
температура тканин до -350С. Це викликав поверхневе охолодження тканин з втратою
больової чутливості на 3 та більше хвилини.
При здійсненні охолодження ампулу з хлоретилом слід тримати на відстані понад 30
см від шкіри або слизової оболонці, щоб речовина встигала випаровуватись. Показником
достатнього випаровування є поява снігу на поверхні тканин. Але при довготривалому
охолодженні можливий розвиток некрозу. При вдиханні хлоретилу здійснюється його
15
наркотичний ефект, тому слід попереджати вдихання або ковтання препарату хворим або
лікарем.
Тривалість знеболення 20-40 секунд, тому перед здійсненням знеболення потрібно
підготувати інструменти для втручання та здійснити його при появі ознак знеболення.
Показання до знеболення охолодженням хлоретилом:
- розкриття поверхневих абсцесів;
- видалення рухомих зубів.
Протипоказання до знеболення охолодженням хлоретилом:
- застосування електричних та гарячих інструментів (каутерів,
диатермокоагуляторів) – можливе займання парів хлоретилу та опік хворого.
ІНФІЛЬТРАЦІЙНА АНЕСТЕЗІЯ
Ін’екційне знеболення тканин може бути виконане шляхом насичення тканин
анестетиком у місці втручання, при цьому анестетик інфільтрує тканини та блокує нервові
терміналі (термінальна анестезія), або шляхом підведення анестетика у тканини навколо
оболонки нерва або під оболонку нерва, що іннервує ділянку втручання (провідникова
анестезія).
Місцева інфільтраційна анестезія застосовується з 1887-1889 р. Її вперше застосували
Reclus та Schleich, В.А.Орлов. Для цієї анестезії лікарі використовували 0,5-0,1% р-н кокаїну.
При здійсненні інфільтраційної анестезії лікар повинен враховувати рясну судинну
сітку на обличчі та в порожнині рота. Тому, одночасно з просуванням голки у глибину
тканин слід випускати розчин анестетика для попередження пошкодження судин та
потрапляння анестетика у кров.
Показання до інфільтраційного знеболення:
1) втручання на м’яких тканинах дна порожнини рота, язика, слинних залоз, губів, щік, шиї;
2) втручання на слизової оболонці порожнини рота;
3) видалення рухомих зубів;
4) знеболення періодонту та комірок фронтальних зубів верхньої щелепи – різців, іклів, пре
молярів.
Недоліки інфільтраційної анестезії:
1) при інфільтрації тканин розчином анестетика порушується форма тканинних утворень.
Це не бажано при пластичних втручаннях;
2) насичення слабким анестетиком запалених тканин не забезпечує достатній знеболюючий
ефект.
Для інфільтраційної анестезії застосовують великі об’єми слабких розчинів
анестетиків: 0,25-1% р-ни новокаїну, 1-2% р-ни тримекаїну та лидокаїну. Температура
анестетика повинна бути близькою до температури тіла людини. Швидкість введення
невелика. Ін’екція не повинна бути раптовою для пацієнта.
Здійснюючи інфільтраційну анестезію, голку занурюють у м’які тканини на глибину
1-2 мм та вводять 0,3-0,5 мл розчину. Здійснюється депо анестетика (желвак). Повільно
занурюючи голку через інфільтровану ділянку шкіри або слизової оболонці, вводять розчин
анестетика на ділянці, що перевищує розміри першого введення
Техніка виконання термінальної анестезії
- карпульний шприц;
- карпула з анестетиком алкідного ряду з вазоконстриктором;
- тонка ін’єкційна голка довжиною не менше 25 мм;
При проведенні термінальної анестезії лікар розміщується справа і попереду від
хворого.
16
В залежності від місця проведення знеболення, шпателем або зуболікарським
дзеркалом в лівій руці відводять губу чи щоку пацієнта. Правою рукою проводять вкол голки
шприцу в перехідну згортку між зубом, який знеболюється і зубом, що розташовується
медіально, зріз голки направлений до кістки. Продвигають голку шприца до місця,
розташованого дещо вище проекції верхівки кореня зубу, що знеболюється. Вводять 0,5-1,0
мл анестетика. Якщо анестетика вводять більше, то і збільшується зона знеболення.
Знеболювання слизової оболонки наступає майже відразу, тканин зубу – через 2-3 хвилини.
Техніка виконання підокісної анестезії

- карпульний шприц,
- карпула з анестетиком алкідного ряду з вазоконстриктором або без нього;
- тонка ін’єкційна голка довжиною не менше 25 мм,
При проведенні підокісної анестезії лікар розміщується справа і попереду від хворого.
шприца (зріз голки направлений до кістки) в перехідну згортку між зубом, який
знеболюється і зубом, що розташовується медіально, не контактуючи з окістям щелеп,
випускають 0,2-0,3 мл анестетика. Через 0,5 хвилин продвигають голку до окістя у проекції
верхівки зубу, який знеболюється, і випускають під окістя 0,5-0,8 мл анестетика під
невеликим тиском. Попереднє надпідокісне введення анестетика забезпечує безболісне
підокісне введення знеболюючого розчину.
При введенні більшої кількості анестетика зона знеболювання збільшується.
Знеболення наступає через 1-3 хвилини.
Техніка виконання інтрасептальної (внутрішньоперетинкової) анестезії
- карпульний шприц,
- коротка ін’єкційна голка діаметром 0,5 мм, довжиною 8-12 мм,
При проведенні інтерсептальної анестезії лікар розміщується справа і попереду від
хворого.
шприца в основу ясеневого сосочка зуба, зріз голки направлений до кістки, який
знеболюється – біля 2 мм вище або нижче верхівки сосочка безпосередньо до його центру,
під кутом 450 до вісі зубу. Після введення невеликої кількості анестетика ін’єкційну голку
занурюють до контакту з кісткою, з зусиллям проколюють кортикальну платівку та
занурюють голку на 1-2 мм. Повільно під тиском вводять0,2-0,4 мл розчину анестетика.
Знеболювання наступає відразу або не більше ніж через 0,5 хвилини.
Техніка виконання інтралігаментарної (внутрішньозв’язкової) анестезії
- карпульний шприц;
- голка не більше 0,3 мм в діаметрі, довжиною 10, 12, або 16 мм;
17
При проведенні інтралігаментарної анестезії лікар розміщується справа і попереду від
хворого.
дзеркалом в лівій руці відводять губу чи щоку пацієнта. Антисептиком обробляють
забруднену зубним нальотом ясеневу борозну зубу, що знеболюється. Правою рукою
вводять кінець голки шприца в основу ясеневого сосочка, зріз голки направлений до кістки,
обминаючи ясеневу борозну з дистального чи медіального боку зубу, що знеболюється.
Занурюючи голку, проникають в періодонтальну щілину на глибину 1-3 мм. Максимально
натискують на поршень шприца та повільно вводять анестетик. Для однокореневого зубу
використовують 0,3-0,4 мл анестетика, для багатокореневого – збільшують дозу вдвічі і
використовують від 0,5 до 1,0 мл розчину. Знеболювання наступає миттєво (під голкою).
Техніка виконання термінальної анестезії за А.В.Вишневським

(спосіб тугого повзучого інфільтрату)
– одноразовий шприц (5-10 мл) з голками для підшкірних та внутрішньо-м’язевих ін’єкцій
короткі та довгі;
– теплий стерильний розчин анестетика за прописом:
Rp.: Natrii chloridi 5,0
Kalii chloridi 0,075
Calcii chloridi 0,125
Aq.destillatae ad 1000,0
Novokaini 2,5
Sol. Adrenalini 1:1000 – 2,0
МDS. Розчин для місцевої анестезії
– марлеві тампоні сухі та з розчином антисептика;
– пінцет хірургічний;
– скальпель брюшистий.
Для проведення термінальної анестезії для розтину зовнішніх м’яких тканин лікар
стає справа і попереду від хворого, який знаходиться у кріслі або на операційному столі.
Після обробки шкіри антисептиком та визначення лінії розтину шкіри та підлеглих
тканин барвником (спиртовий розчин діамантового зеленого або метиленового синього)
лікар вколює шприц з тонкою та короткою голкою для підшкірних ін’єкцій в товщу шкіри
(під епідерміс) під невеликим кутом до поверхні шкіри та під тиском інфільтрує тканину до
появи ознак “лимонної кірочки” (побіління шкіри та розширення пор шкіри). Розчин
анестетика таким чином вводять на всій довжини лінії розтину. Після інфільтрування шкіри
на всьому протязі майбутнього розтину лікар продвигає голку шприца під шкіру, та створює
там тугій інфільтрат. Після розтину шкіри з підшкірною клітковиною та заміни на шприці
голки для внутришньом’язевих ін’єкцій, лікар пошарово (шар поверхневої фасції, клітковини
та міжфасціальні проміжки, м’язи, міжм’язева клітковина) безперервно вводить у кожний
шар тканин розчин анестетика під тиском, створюючи його депо. Працюючи поперемінно
шприцом з анестетиком та скальпелем, лікар пошарово інфільтрує та розтинає тканини.
Розтин тканин полегшується за рахунок гідравлічного препарування та роз’єднування тканин
тугим повзучим інфільтратом розчина анестетика, що вводять під тиском у великий
кількості.
Знеболення настає дуже швидко за рахунок безпосереднього контакту великої
кількості слабкого анестетика з нервовими терміналямі. Токсична дія анестетика
зменшується за рахунок витикання його з тканин під час пошарового розтину.
18
канюлі.
тканин.
19
Провідникові методи анестезії фронтального відділу верхньої щелепи
Підочноямкова Різцева
анестезія анестезія
Поза-ротовий Внутрішньо- Внутрішньо- Поза-ротовий

метод ротовий метод ротовий метод метод
Ін'екційний метод
Аплікаційний
метод
20
ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ
Для знеболення тканин верхньої щелепи використовують: туберальну (горбкову),
інфраорбітальну (підочноямкову), палатинальну (піднебінну), інцизивну (різцеву) анестезію.
Підочноямкова анестезія
Друга гілка трійчастого нерва (верхньощелепний нерв), увійшовши у крило-
піднебінну ямку, віддає дві гілки – виличний та крило-піднебінний нерви, і, проникаючи далі
у підочноямкову щілину (вона розташована між заднім краєм очноямкової поверхні верхньої
щелепи та нижнім краєм очноямкової поверхні великого крила клиноподібної кістки),
проходить крізь неї і називається підочноямковим нервом (n.infraorbitalis). У
підочноямковій щілині від основного стовбура верхньощелепного нерва відходять задні
верхні коміркові гілки, у підочноямковій борозні – середня верхня коміркова гілка, а перед
самим виходом з підочноямкового отвору від нього відходять передні коміркові гілки.
Задні верхні коміркові гілки є цільовим пунктом у разі туберальної анестезії. Середня
верхня коміркова гілка бере участь в іннервації малих корінних зубів (премолярів) верхньої
щелепи, а передні верхні коміркові гілки – ікол та різців.
Задні, середня та передні верхні коміркові гілки утворюють верхнє зубне сплетіння,
яке іннервує зуби, ясна, окістя, кістку верхньої щелепи та слизову оболонку
верхньощелепної пазухи.
Позаротовий спосіб підочноямкової анестезії
При проведенні іфраорбітальної анестезії позаротовим способом лікар стає справа і
попереду від хворого і відшукує анатомічні орієнтири для визначення підочного отвору:
– при пальпуванні середньої частини нижнього краю очниці визначається кістковий виступ
або жолобок, який відповідає місцю з’єднання виличного відростка верхньої щелепи з
виличною кісткою (підочний або вилицево-щелепний шов), на 0,5-0,75 см нижче цього
орієнтиру знаходиться підочний отвір;
– підочний отвір знаходиться на 0,5-0,75 см нижче місця пересічення проекції нижнього краю
очниці з вертикальною лінією, яка проводиться через середину другого верхнього малого
корінного зубу або через повздовжню вісь другого верхнього премоляра;
– підочний отвір визначається на 0,5-0,75 см нижче місця пересічення проекції нижнього краю
очниці з вертикальною лінією, проведеною через зіницю ока, що дивиться вперед.
Після визначення анатомічних орієнтирів знаходять проекцію підочного отвору на
шкіру обличчя. Середній палець лівої руки розміщують у визначеній точці або на нижньому
краї очниці з метою попередження випадкового пошкодження очного яблука голкою. Зрізом
до кістки голку шприца вколюють в тканини на 1 см нижче анатомічного орієнтиру,
продвигають її вгору, зовні і назад до визначеної проекції підочного отвору, постійно
контактуючи з кісткою, вводять голку в підочний канал на глибину 3-4 мм, випускаючи
попереду голки, що просувається, анестетик (етап – гідропрепарування тканин). Проводять
аспіраційну пробу – підтягують поршень шприца на себе, щоб впевнитись чи не з’явилась в
шприці кров (профілактика внутрішньо-судинного введення анестетика та
вазоконстриктора). Після негативної аспіраційної проби вводять 0,5 мл анестетика у
підочний канал.
Після того, як голку вивели, з метою попередження можливого виникнення гематоми
слід притиснути пальцями м’які тканини підочної ділянки до кістки на 1,5-2 хвилини в
проекції підочного отвору. Знеболення наступає через 3-5 хвилин.
Внутрішньо-ротовий спосіб інфраорбитальної анестезії.
При проведенні іфраорбітальної анестезії внутрішньо-ротовим способом лікар стає
справа і попереду від хворого і відшукує анатомічні орієнтири для визначення підочного
отвору.
21
Після визначення анатомічних орієнтирів знаходять проекцію підочного отвору на
шкіру обличчя. Шпателем або зуболікарським дзеркалом у лівій руці піднімають праву або
ліву частину верхньої губи, забезпечуючи огляд перехідної згортки. Зрізом до кістки голку
шприца вколюють в перехідну згортку між центральним і боковим різцями, продвигають її
вгору, зовні і назад до визначеної проекції підочного отвору, підтримуються напрямку
проекції вісі підочних каналів, які умовно перетинаються у ділянки міжрізцевого сосочка, і,
постійно контактуючи з кісткою, вводять голку в підочний канал на глибину 3-4 мм,
випускаючи попереду голки, що просувається, анестетик (етап – гідропрепарування тканин),
або випускають анестетик біля підочного отвору. Проводять аспіраційну пробу, підтягуючи
поршень шприца на себе, щоб впевнитись чи з’явилась в шприці кров (профілактика
внутрішньо-судинного введення анестетика та вазоконстриктора). Після негативної
аспіраційної проби вводять 0,5-1,0 мл анестетика у підочний канал або біля підочного
отвору.
Після того, як голку видалили, з метою попередження можливого виникнення
гематоми слід придавити пальцями м’які тканини підочної ділянки до кістки на 1,5-2
хвилини в проекції підочного отвору. Знеболення наступає через 3-5 хвилин.
Ураховуючи порозність кістки верхньої щелепи, ширину каналів остеонів,
переважання у кістці органічних речовин, вузькість каналу та його гирла й інші особливості,
проводячи підочноямкову анестезію, анестетик треба випорскувати біля входу в канал.
Досвід проведення такої анестезії дозволяє рекомендувати її як дуже ефективну.
У більшості випадків в амбулаторній практиці під час видалення зубів, звичайно
тимчасових, лікарі використовують плексуальну анестезію. Постійні різці, ікла і премоляри у
дітей видаляють рідко, але саме в такому разі рекомендується проводити підочноямкову
анестезію позаротовим методом, як і під час усіх амбулаторних втручань на верхній щелепі.
Зона знеболювання: зуби і кістка від половини коронки першого різця до половини
коронки другого постійного премоляра, слизова оболонка верхньої губи і щоки у проекції
відповідних зубів з вестибулярного боку.
Ускладнення. Вище наведені способи екстра- та інтраоральної підочноямкової
анестезії через особливості їх проведення (найкоротший шлях до цільового пункту)
передбачають мінімум можливих ускладнень. Із них слід назвати такі:
- оскільки підочноямкова анестезія робить нечутливою верхню губу з відповідного боку,
вживання їжі після втручання, коли анестезія ще діє, може привести до прикушування
губи та утворення на ній рани;
- ушкодження судин, розташованих по ходу руху голки. Частіше це відбувається за умови
інтраорального способу, що виконується за класичною методикою С. Н. Вайсблата у
дорослих, оскільки в такому разі голка проходить довший шлях у тканинах, ніж у разі
позаротового способу.
- ушкодження тканин очного яблука. Це ускладнення можливе, якщо підочноямковий край
не фіксований вказівним пальцем руки хірурга, пацієнт штовхнув руку хірурга, під час
позаротової анестезії лікар з надмірною силою спрямував голку на кістку (остання тонка і
пориста, її теоретично можна проткнути голкою) або зісковзнув голкою по
підочноямковому краю, хоча з перерахованих ускладнень це найменш вірогідне;
- потрапляння (через канал) знеболювального розчину в очну ямку, що супроводжується
набряком нижньої повіки, диплопією. Це ускладнення також малоймовірне, оскільки
описані способи не передбачають інтраканального введення анестетика і кількість його
невелика.
РІЗЦЕВА АНЕСТЕЗІЯ
Носо-піднебінний нерв є найбільшим з середніх верхніх задніх носових гілок, які
відходять від крило-піднебінного вузла. Нерви (правий та лівий) проходять уздовж носової
перегородки косо та медіально вперед і вступають з обох боків її в різцеві канали, які
починаються по обидва боки перегородки в носовій порожнині. Обидва канали, проходячи
через тверде піднебіння, як і нерви, зливаються в один. Канал відкривається у ротовій
22
порожнині на піднебінні позаду центральних різців одним різцевим отвором, з якого
виходить носо-піднебінний нерв (не треба плутати з різцевим нервом на нижній щелепі).
Цільовий пункт. Точка перетинання лінії, що з’єднує дистальні краї ікол та лінію
піднебінного шва, або точка, що знаходиться на піднебінні між центральними різцями на
відстані 0,5 см від коміркового краю, або різцевий сосочок.
Внутрішньо-ротовий спосіб різцевої анестезії на верхній щелепі
При проведенні різцевої анестезії лікар стає з права і спереду від хворого та визначає
місце знаходження різцевого отвору. Різцевий отвір знаходиться між центральними різцями,
на 7-8 мм позаду від ясеневого краю (назад від різцевого сосочка).
При максимально відкинутій назад голові і широко відкритому роті хворого лікар
надає голці напіввертикального положення по відношенню до передньої ділянки
альвеолярного відростка верхньої щелепи з піднебінного боку. Укол голки проводять в
слизову оболонку збоку від куполу різцевого сосочка, дещо попереду від вічка різцевого
отвору. Після досягнення голкою кістки вводять 0,3-0,5 мл розчину анестетика (ознака –
побіління слизової оболонки), звідки він проникає (дифундує) в різцевий канал і блокує
носо-піднебінний нерв. Ефект анестезії буде більш виразним, якщо голку перевести
медіально та ввести в канал на глибину 0,5-0,75 см і там випустити анестетик.
Зовнішньо-ротовий спосіб різцевої анестезії на верхній щелепі
(ін’єкційна анестезія)
- карпульний шприц або одноразовий шприц 2 мл;
- голка довжиною 15 мм для карпульного шприца, голка для внутришньом’язевих або
підшкірних ін’єкцій;
- анестетик з вазоконстриктором;
- носове дзеркало;
- вузький шпатель.
При проведенні різцевої анестезії позаротовим ін’єкційним способом лікар стає з
права і попереду від хворого, який розташований у кріслі, голова хворого на рівні ліктьового
згину лікаря.
При вертикальному положенні голові хворого лікар носовим дзеркалом або вузьким
шпателем відводить крило носу справа та зліва декілька зовні, визначає слизову оболонку
дна нижнього носового ходу, знаходить носо-піднебінне заглиблення у вигляді
воронкоподібної втягнутості, що розташована на 2 см від основи шкірної носової перетинки,
або на 1 см від нижнього краю грушоподібного отвору, де під слизовою оболонкою
проходить носо-піднебінний нерв. Лікар надає голці напіввертикального положення зверху
до низу по відношенню до основи носової перетинки. Укол голки проводять в слизову
оболонку носопіднебінного заглиблення з обох сторін. Після досягнення голкою кістки
вводять 0,5-1,0 мл розчину анестетика (ознака – побіління слизової оболонки), звідки він
блокує носопіднебінний нерв.
Анестезія настає через 1-2 хвилини після ін’єкції.
Зовнішньо-ротовий спосіб виконання різцевої анестезії на верхній щелепі (аплікаційна
анестезія)
- стоматологічний пінцет;
- малий марлевий валик або ватний шарик;
- 3-10% суспензія анестезину в олії або 1% розчин дікаїну;
- носове дзеркало;
- вузький шпатель.
23
При проведенні різцевої анестезії позаротовим способом лікар стає з права і спереду
від хворого.
При вертикальному положенні голові хворого лікар носовим дзеркалом або вузьким
шпателем відводить крило носу справа та зліва декілька зовні, визначає слизову оболонку
дна нижнього носового ходу біля основи носової перетинки. Лікар накладає пінцетом ватний
шарик або марлевий валик, насичений анестетиком, на слизову оболонку дна носового ходу
збоку від основи носової перетинки. Анестетик дифундує під слизову оболонку, де він
блокує носопіднебінний нерв.
Анестезія настає через 1-2 хвилини після аплікації.
Зона знеболювання: від половини ікла – з одного боку до половини ікла з другого
боку на піднебінні та слизова оболонка в цій ділянці.
Ускладнення. Найчастіше ускладнення – поранення судинно-нервового пучка. У разі
внутрішньо-ротового способу кровотеча припиняється після додаткової інфільтрації тканин
анестетиком.
ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ
Верхньощелепний нерв (n.maxillaris) чутливий, виходить з порожнини черепу через
круглий отвір (foramen rotundum) у крило піднебінну ямку (fossa pterigopalatina), де віддає
гілки: підочноямковий нерв, виличний нерв, крилопіднебінні нерви.
Для знеболення тканин бічного відділу верхньої щелепи використовують: туберальну
(горбкову), інфраорбітальну (підочноямкову), палатинальну (піднебінну) анестезію.
Туберальна анестезія
Підочноямковий нерв є подовженням верхньощелепного нерву та отримує свою
назву після відходження від останнього виличного та крило піднебінних нервів. З крило-
піднебінної ямки через нижню очничну щілину входить у очницю, де лягає у підочничну
борозну, проходить у підочничному каналі та через підочничний отвір виходить на
поверхню верхньої щелепи, поділяючись на кінцеві гілки, що утворюють малу гусячу лапку
(pes anserinus minor). Остання розгалужується у шкірі та слизової оболонці верхньої губи,
нижньої повіки, підочничної ділянки, крила носу та шкірної перетинки носа.
У крило-піднебінної ямці від підочничного нерва відходять задні верхні коміркові
нерви в кількості від 4 до 8. Менша частина цих нервів входить у товщу кісткової тканини та
розповсюджується униз по зовнішньої поверхні горба верхньої щелепи до альвеолярного
відростку. Закінчуються вони у окісті верхньої щелепи, що прилягає до альвеолярного
відростку, слизової оболонки щоки та ясен з вестибулярного боку на рівні великих та малих
кореневих зубів. Більша частина задніх верхніх альвеолярних нервів через foramina alveolaria
posteriora проникає у canalis alveolaris, з якого виходять на зовнішню поверхню верхньої
щелепи та входять у її кісткові канальці. Ці нерви іннервують горб верхньої щелепи, слизову
оболонку верхньощелепної пазухи, верхні великі кореневі зуби, слизову оболонку та окістя
альвеолярного відростку у межах цих зубів. Задні верхні альвеолярні нерві приймають
участь в утворенні заднього відділу верхнього зубного сплетення.
При туберальній анестезії блокують верхні задні альвеолярні гілки, що розташовані у
крило піднебінної ямці та на задньо-зовнішньої поверхні горба верхньої щелепи.
Цільовий пункт. Орієнтиром для визначення цільового пункту туберальної анестезії є
середина коронки верхнього третього моляру і коміркова дуга верхньої щелепи. Відстань від
щічної поверхні комірки останнього постійного моляра до задніх верхніх коміркових отворів
– 18-25мм доверху і дистально. За відсутності третього моляра орієнтиром буде дистальний
відділ другого тимчасового моляра чи вилично-комірковий гребінь. Проводячи туберальну
анестезію, необхідно ввести розчин анестетика відповідно розташуванню коміркових отворів
горба верхньої щелепи або декілька вище них.
Техніка виконання туберальної анестезії позаротовим способом
24
- шприц карпульний або одноразовий (5 мл);
- голки №23 або №25, довжиною 29-42 мм або голка для внутришньом’язевих ін’єкцій;
- шпатель або зуболікарське дзеркало;
- марлевий шарик зі спиртовим розчином антисептика;
При проведенні туберальної анестезії позаротовим способом лікар знаходиться з
права і спереду від хворого.
Голова хворого незначно повернута в протилежний від проведення анестезії бік.
Шкіру щоки лікар обробляє марлевим шариком зі спиртовим розчином антисептика.
Вказівним та великим пальцями лікар через шкіру знаходить (нащупує) вилицево-
альвеолярний гребінь, розміщує один з пальців на медіальний, другий на дистальній його
поверхні. При цьому шкіру слід змістити вперед і вниз. Правою рукою, в якій знаходиться
шприц, лікар виконує укол в напрямку задньої поверхні гребеня біля основи вилицевої
кістки до контакту з кісткою. Вводить незначну кількість анестетика та, продовжуючи
випускати розчин, просуває голку в глибину тканин косо вгору, всередину і назад на 2-2,5
(1,5) см, де випускає 2,5-3 мл анестетика. Після вилучення голки лікар притискає м’які
тканини попереду від жувального м’язу на рівні нижнього краю вилицевої кістки
(попередження виникнення гематоми). Анестезія наступає через 4-5 хвилин.
Техніка виконання туберальної анестезії внутрішньоротовим способом
- шприц карпульний або одноразовий (5 мл);
- голки №23 або №25, довжиною 29-42 мм або голка для внутришньом’язевих ін’єкцій;
- шпатель або зуболікарське дзеркало;
При проведенні туберальної анестезії зправа чи зліва лікар розміщується з права і
попереду від хворого. Лівою рукою тримає дзеркало або шпатель, за їх допомогою відводить
щоку пацієнта назовні, і визначає топографо-анатомічні орієнтири для визначення місця
анестезії верхніх задніх альвеолярних гілок, які розташовані у крилопіднебінної ямки та на
задньозовнішньої поверхні бугра верхньої щелепи:
– верхні задні альвеолярні гілки знаходяться на 18-25 мм вище ніж край альвеоли верхнього
третього великого корінного зубу, відповідаючи середини його коронки в ділянці бугра
верхньої щелепи.
Анестезію виконують при напіввідкритому роті пацієнта. Голку розміщують під
кутом 450 до гребня альвеолярного відростка. Зріз голки має бути повернутий до кістки.
Вкол проводять на рівні коронкової частини другого великого корінного зубу або між
другим і третім великими корінними зубами в слизову оболонку, відступивши від перехідної
складці на 0,2-0,3 см вниз. При відсутності великих корінних зубів орієнтуються по
вилицево-альвеолярному гребеню, що відповідає середині коронки відсутнього другого
великого корінного зуба. Голку проводять вгору, назад на глибину до 2,5 см, відводячи
шприц зовні, з тою метою, щоб голка була найбільш близько до кістки. Це в деякій мірі
попереджує пошкодження артерій і вен крилоподібного венозного сплетіння та виникненню
крововиливу в навколишні тканини. Обов’язково перед введенням анестетика проводять
аспіраційну пробу – відтягують поршень шприца назад, контролюють можливу появу крові в
шприці. Після проведення анестезії та видалення голки слід притиснути м’які тканини щоки
між переднім краєм жувального м’язу і вилицевою кісткою. Анестезія наступає через 7-10
хвилин після введення знеболюючого розчину.
25
Ускладнення і їх профілактика. Найвірогіднішими ускладненнями у разі
туберальної анестезії, які потребують спеціальних дій, можуть бути утворення гематом через
поранення судин, ламання голки, занесення інфекції у крилоподібний простір, яке може
закінчуватися утворенням післяін‘єкційних абсцесів. Профілактикою останнього є
використання стерильного інструментарію (голок і шприців) та антисептична обробка місця
ін‘єкції. Поранення судин найчастіше виникає тоді, коли не дотримують правила:
випорскувати знеболювальний розчин перед рухом голки вперед або в боки. Під час
туберальної анестезії, проведеної інтраоральним шляхом, можна ушкодити задню
верхньокоміркову артерію, а також судини глибокої венозної системи лиця. Останні
представлені крилоподібним венозним сплетенням, розташованим у підскроневій та крило-
піднебінній ямках і сполученим з печеристою пазухою черепа. Поранення вен сплетення
може відбутися тоді, коли голка під час руху втратить зв‘язок з кісткою і піде не по ній.
Необхідність у разі горбкової анестезії йти голкою по кістці примушує хірурга вигинати
голку перед ін‘єкцією, значно відхиляти шприц. Надаючи голці таким чином правильного
напрямку, запобігаємо ще одному можливому ускладненню – перелому голки. Вона
звичайно ламається біля канюлі, тому просовувати її у тканини до канюлі не можна, слід
залишати 0,5 – 1 см зовні.
Найчастіше під час проведення туберальної анестезії хірургу доводиться стикатися з
утворенням гематоми у разі поранення судини. Тому якщо шприц наповнюється кров‘ю,
необхідно припинити введення анестетика і відтягнути голку назад. Якщо анестезію не
закінчено, продовжити її можна, змінивши положення голки та випускаючи попереду неї
розчин. Запобігти збільшенню гематоми у разі її утворення звичайно не вдається. Лише в
деяких випадках сильне притискання м‘яких тканин до кістки дає результат. Притискати слід
довго, не менше ніж 5 хв. У 98 випадках із 100 гематома збільшується, поки тиск у
прилеглих тканинах і судині не стане однаковим. Звичайно вона заповнює підскроневу ямку
і лише незначно деформує дистальний відділ щоки. Таке ускладнення небезпечне, тому що
гематома може нагноїтися і поширитися у крило-піднебінну ямку, а через неї і в порожнину
черепа. У разі утворення після туберальної анестезії гематоми не слід використовувати для
лікування зігрівальні напівспиртові компреси, мазеві пов‘язки, грілки, фізметоди (УВЧ),
оскільки у більшості випадків вони сприяють не розсмоктуванню, а швидкому нагноєнню її.
Краще місцево застосувати сухе тепло, компреси з 8-10% розчином димексиду, а також
призначити протизапальні та антигістамінні препарати. Якщо лікування виявляється
неефективним і з‘являються симптоми нагноєння гематоми, необхідно зробити розтин її і
рану дренувати.
Піднебінна анестезія
Після того, як верхньощелепний нерв через круглий отвір потрапляє у крило-
піднебінну ямку, він відгалужує виличний нерв, а потім (до вступу в нижньоочноямкову
щілину) входить у крило-піднебінний вузол, з якого виходять гілки останнього. Це
очноямкові гілки, задні верхні бічні носові та середні верхні задні носові гілки, піднебінні
нерви та носо-піднебінний нерв (іде до різцевого отвору). Піднебінні нерви проходять крізь
крило-піднебінний канал, виходять з великого піднебінного отвору на піднебінні поблизу
межі твердої і м’якої її частини і стають великим піднебінним нервом. Решта піднебінних
нервів (малі піднебінні нерви) виходять через малий піднебінний отвір та іннервують задні
відділи м’якого піднебіння і мигдалики. Судинно-нервовий пучок вийшовши з великого
піднебінного отвору входить у борозну, утворену комірковим та піднебінним відростками
верхньої щелепи.
Цільовий пункт. Ним є великий піднебінний отвір, розташований на 1 см медіальніше
середини коронки третього або другого великого кореневого зуба, на 3-4 мм по переду від
межі твердого і м’якого піднебіння (останнє має інтенсивніше забарвлення), де помітно
точку втягнутості слизової оболонки.
Техніка виконання піднебінної (палатинальної) анестезії у великого піднебінного
отвору
26
- голка для внутришньом’язевих або підшкірних ін’єкцій;
При проведенні піднебінної анестезії зправа чи зліва лікар розміщується з права та
попереду від хворого і визначає топографо-анатомічні орієнтири для визначення місця
знаходження великого піднебінного отвору:
– великий піднебінний отвір розміщується на рівні середини коронки третього великого
корінного зубу, а при його відсутності дещо назад та вглибину від другого великого
корінного зубу;
– великий піднебінний отвір розміщується на відстані 5 мм вперед від заднього краю
твердого піднебіння (попереду від лінії “А” – кордону твердого та м’якого піднебіння),
– для визначення проекції великого піднебінного отвору на слизову оболонку твердого
піднебіння необхідно провести дві лінії, що перетинаються: одну на рівні середини
коронкової частини третього великого корінного зубу від ясеневого краю (при відсутності
зубу – середина ширини альвеолярного відростку) до серединної лінії верхньої щелепи
відповідного боку (слід пам’ятати, що верхня щелепа – парна кістка), другу через середину
першої і перпендикулярно до неї. Місце перетинання цих лінії відповідає проекції великого
піднебінного отвору.
Хворий сидить в кріслі, голова максимальне піднята та зафіксована підголівником.
Рот хворого широко відкритий. Лікар визначає місце знаходження великого піднебінного
отвору і на відстані до 1,0 см вперед від нього робить укол голкою. Голку спрямовує спереду
назад та знизу вгору до великого піднебінного отвору. Випускає 0,2-0,3 мл анестетика. Через
2-3 хвилини наступає анестезія.
Техніка виконання піднебінної (палатинальної) анестезії
- одноразовий шприц (2-5 мл) або карпульний шприц;
- голка для внутришньом’язевих або підшкірних ін’єкцій, голка для карпульного шприца;
- карпула з анестетиком;
При проведенні піднебінної анестезії зправа чи зліва лікар розміщується з права та
попереду від хворого і визначає топографо-анатомічні орієнтири для визначення місця
анестезії піднебінних нервів:
– знаходить кут, що створений альвеолярним та піднебінним відростками верхньої
щелепи, де є невелика кількість рихлої клітковини біля нервових стовбурів;
– змащує ділянку слизової оболонки піднебіння 3% спиртовим розчином йоду. Місце
знаходження скупчення підокісної клітковини зафарбовується в темно-коричневий колір.
Хворий сидить в кріслі, голова максимальне піднята та зафіксована підголівником.
Рот хворого широко відкритий. Лікар визначає місце виходу піднебінних нервів отвору і на
відстані до 1,0 см вперед від нього робить укол голкою. Голку спрямовує спереду назад та
знизу вгору до контакту з кісткою. Лікар випускає 0,2-0,5 мл анестетика. Через 2-3 хвилини
наступає анестезія.
Зона знеболювання. Це відповідно половина твердого піднебіння по сагітальному

шву, у межах від середини ікла до вільного краю коміркового відростка з боку піднебіння.
Ускладнення:
27
1. У разі зміщення місця ін’єкції ближче до м’якого піднебіння можливий його парез,
оскільки за такої умови знеболювальний розчин може омити n.palatinus posterior, який
виходить через малий піднебінний отвір і постачає руховими волокнами від лицевого
нерва усі м’язи м’якого піднебіння, за винятком m.tensor veli palatinі. Таке
ускладнення виникає у тому випадку, коли знеболювального розчину введено більше
ніж 0,4 мл чи безпосереднього у м’які тканини піднебіння. Неприємні відчуття, що
виникають, зазвичай це потяг до блювання проходять нешвидко. Тому в період появи
таких скарг треба відвернути увагу, наприклад, дати випити трішки води.
2. Поранення судинно-нервового пучка у місці цільового пункту звичайно не спричиняє
кровотечі, а незначна кровоточивість або припиняється сама, або зникає після
нетривалого притискання цієї ділянки. У разі ушкодження артерії судинно-нервового
пучка необхідно зону кровотечі інфільтрувати знеболювальним розчином.
3. Тривала ішемія тканин піднебіння у місці введення розчину може бути наслідком
уведення його під надмірним тиском. У рідкісних випадках можливий частковий
некроз м’яких тканин.
28
Матеріали методичного забезпечення основного етапузаняття
Тести I рівня:
1. Хімічна формула новокаїну:

* В. Вета-діетіламіноетиловий ефір пара-амінобензойної кислоти гідрохлорид;
С. Ефір параамінобензойної кислоти гідрохлорид;
D. Альфа-діетіламіно-2,4,6,-диметилацетаніліда гідрохлорид;;
2. Хімічна формула артикаїну:

В. Вета-діетіламіноетиловий ефір пара-амінобензойної кислоти гідрохлорид;
*С. Метиловий ефір тиофенкарболової кислоти гідрохлорид;
D. Альфа-діетіламіно-2,4,6,-диметилацетаніліда гідрохлорид;
3. Аналоги-синоніми убістезіна:
В. Ксикаїн, ксилоцетин;
*E. Септанест, ультракаїн;
4. Синоніми лідокаїну:
*В. Ксикаїн, ксилоцетин;
E. Цитанест, карбокаїн;
5.Повноцінне знеболення від ультракаїну наступає через:

А. Зразу після введення;
* В. Через 1 – 3 хвилини;
С. Через 4 – 5 хвилин;
D. Через 6 – 8 хвилин;
6. Для провідникової анестезії використовують які розчини мепівакаїну:

А. 1%;
В. 2%;
*С. 3%;
D. 5%;
E. 10%;
7. Знеболення по Гау-Гейту - це:

* D. Різновид внутришньоротової мандибулярної анестезії;
29
8. Який шлях не належить до позаротової мандибулярної анестезії:

А. Підщелепний;
В. Надвиличний;
*С. Крило-піднебінний;
E. Позудущелепний;
F. E. Попередщелепний;
9. Знеболення по Вейсбрему - це:

*D. Різновид внутрішньо-ротової мандибулярної анестезії;
10. Глибина просування голки при позаротовому підщелепному методі мандибулярної

анестезії:
А. 4,5-5 см;
*В. 3,5-4 см;
С. 2,5-3 см;
D. 1,5-2 см;
E. 1 см.;
Тести ІІ рівня:
Відзначте кілька правильних відповідей в кожному тестовому завданні:
11. При пальпації в нормі виявляються:

А. Лімфатичні вузли;
* В. Слинні залози;
*С. Головка скронево-нижньощелепного суглобу;
*D. Неперервність передньої стінки верхньощелепної пазухи;
*E. Неперервність краю нижньої щелепи;
12. Що відноситься до фізичних факторів асептики:

*А. Обпалення та кип’ятіння;
*В. Обробка сухим жаром;
*С. Стерилізація іонізуючим випромінюванням;
*D. Обробка паром під тиском;
E. Холодна стерилізація асептичними розчинами;
13. Підборідний нерв, який є продовженням нижньо-ямкового, після виходу з

однойменного отвору іннервує:
* А. Шкіру підборіддя;
*В. Слизову оболонку і шкіру нижньої губи;
*С. Вестибулярну частину ясен від 31 (41) до 35 (45);
D. Вестибулярну частину ясен від 35 (45) до 37 (47);
*E. Нижню іклу та різці;
30
14. Штучне контрастування під час рентгенографії застосовується при дослідженні:
А. Лімфатичних вузлів;
*В. Слинних залоз;
*С. Верхньощелепних пазух;
*D. Нориць;
E. Скронево-нижньощелепного суглобу;
15. Які хімічні речовини використовуються для «холодної» стерилізації:

*А. Перекис водню;
В. Сулема;
*С. Карболова кислота;
D. Нашатирний спирт;
*E. З’єднання хлору;
16. Назвіть гілки нижньо-ямкового нерва:

А. Ментальний;
В. Різцевий;
*С. Нижнє альвеолярне сплетіння;
*D. Язиковий;
*E. Щічний;
17.Піднижньощелепний простір обмежений наступними анатомічними утвореннями:

*А. Внутрішньою поверхнею тіла нижньої щелепи ;
В. Внутрішньою поверхнею гілки нижньої щелепи;
*С. Переднім та заднім черевцями двочеревцевого м’яза;
*D. Щелепно-під‘язиковим м’язом;
*E. Поверхневим та глибоким листками власної фасції шиї;
18. З якими клітковинними просторами сполучається субмассетеріальна ділянка:

*А. Щічною ділянкою;
В. Позадущелепною ямкою;
С. Підскроневим та скроневим просторами;
*D. Піднижньощелепною ділянкою;
*E. Крилоподібно-щелепним простором;
19. Що іннервує язиковий нерв:

*А. Ясна, слизову оболонку нижньої щелепи з язикового боку;
В. Латеральний крилоподібний м’яз;
*С. Підщелепну та під’язикову слинні залози;
D. Медіальний крилоподібний м’яз;
* E. Передні 2/3 половини язика;
20. Які м’язи опускають нижню щелепу:

*А. Двочеревний;
*В. Підборідньо-під‘язиковий;
*С. Щелепно-під‘язиковий;
D. Крилоподібний медіальний;
E. Крилоподібний латеральний.
31
Зуби
та корені
15, 14, 25, 24

15, 14, 25, 24 корені
12, 22
12, 22 корені
17, 16, 27, 26
17, 16, 27, 26 корені
18, 28
37, 36, 47,46
37, 36, 47,46 корені
32, 34, 42, 44
32, 34, 42, 44 корені
38, 48
38, 48 корені
32
№
1 2 3 4
хірургічного 1.Скарги пацієнта; 1. Характер, інтенсивність та тривалість болю,
стоматологічного чинники, що сприяють збільшенню болю;
хворого 2.Особливості анамнезу захворювання; 2. Тривалість захворювання та особливості його
розвитку, лікувальні засоби, що отримав хворий
3.Особливості анамнезу життя; 3. Перенесені загальні, інфекційні, алергічні
захворювання, наявність травматичних
4.Патологічні зміни покривних тканин щелепно- 4. Кольор, тургор шкіри та червоної облямівки
лицевої ділянки; губів, наявність первинних або вторинних
елементів поразки;
5.Патологічні зміни кісток щелепно-лицевої 5. Анатомічну форму, місця зрощення кісток,
“сходинки” при пальпації кісток обличчя;
6.Патологічні зміни твердих тканин зубів; 6. Наявність дефектів коронкової та пришійкової
частини зубів, зміни кольору емалі, біль при
зубу;
7.Патологічні зміни тканин пародонту; 7. Ступінь патологічної рухливості зубів, огоління
коренів, змини положення зубів, наявність
патологічних пародонтальних кишень та характер
відділень з них, наявність зубних відкладень, біль
при перкусії зубів;
33
1 2 3 4
рота. наявність первинних або вторинних елементів
поразки, дефектів цілісності, характер відділень з
нориць або ран.
2 Визначити діагноз Визначити характер патологічних змін, анатомічну У медичній картці стоматологічного хворого
хворого локалізацію вогнища, ступінь порушення функцій зафіксувати виявлені ознаки захворювання та
щелепно-лицевої ділянки сформулювати основний, супутній діагноз та
ускладнення захворювання пацієнта
3 Розробити план 1.Визначити обсяг та характер лікування 1. Врахувати виявлені патологічні зміни, діагноз
лікування хворого (оперативне, консервативне, медикаментозне). пацієнта та його загальний стан.
2. Здійснити вибір знеболення оперативного 2. На основі плану лікування визначити
втручання та визначити методику проведення лікарський препарат для знеболення, вид
знеболення. знеболення, методику його здійснення з
урахуванням ступеню загрози виникнення
ускладнень як під час знеболення, так й під час
втручання.
3. Перелічить хірургічний інструментарій, що 3. Назвати основні та допоміжні хірургічні
необхідний для здійснення знеболення та інструменти, прилади для знеболення пацієнта.
оперативного втручання.
4. Визначити лікарські призначення хворому. 4. Зафіксувати у медичній картці та у порадах
хворому етіопатогенетичне медикаментозне,
загальнозміцнююче, симптоматичне лікування.
післяопераційний епікриз та лікарські призначення При оформленні документів експертизи
хворому. непрацездатності хворого дотримуватись вимог
2. Зафіксувати відвідування пацієнта у "Листі наказу № 455 МОЗ України.
34
1. Хворий С., 30 років, звернувся до хірурга-стоматолога зі скаргами на

періодичний ниючий біль в ділянці 12 зуба. Зуб раніше лікувався. Об’єктивно: обличчя
симетричне, 12 зуб змінений в кольорі, рухомість II ступеня. Слизова оболонка
альвеолярного паростка в ділянці 12 зуба пастозна. У проекції верхівки кореня 12 зуба -
нориця з гнійними виділеннями. На рентгенограмі в ділянці верхівки кореня 12 зуба -
деструкція кісткової тканини з нечіткими контурами.
*А) видалення 12 зуба;

Б) ендодонтичне лікування 12 зуба;
2. Під яким знеболенням проводитимете оперативне втручання?
А) туберальна анестезія;
*Б) інфраорбітальна анестезія;
*В) різцева анестезія;
Г) палатинальна анестезія;
3. Яким інструментарієм потрібно видалити 12 зуб?
*А) прямі щипці;

Б) S-подібні щипці;
В) дзьобоподібні щипці;
*Г) прямий елеватор;
Д) кутовий елеватор.
Завдання для роботи в малих групах (інтерактивні методи навчання)
- дискусія;
- навчальні ситуації з формуванням проблеми (конкретне ускладнення анестезії та його
профілактика і лікування) та без формування прблеми (описання клінічного стану
конкретного ускладнення для постановки діагнозу та прогнозування подальшого лікування).
Хворий скаржиться на наявність пухлиноподібного новоутворення на шкірі обличчя в

ділянці підборіддя. Яке знеболення треба провести при оперативному втручанні?
A. Наркоз
B. Мандібулярна анестезія
C. Ментальна анестезія
D. Аплікаційна анестезія
E. Інфільтративна анестезія
Жінка 23 років, вагітна звернулась з приводу видалення 38 зуба. Який анестетик треба
застосувати для проведення маніпуляції?
A. Мепівакаїна гідрохлорид.
B. Лідокаїна гідрохлорид.
C. Новокаїна гідрохлорид.
D. Артікаїна гідохлорид.
E. Трімекаїна гідрохлорид.
35
Хвора 35 років під час проведення анестезії втратила свідомість. Хірург-стоматолог,
який проводив анестезію діагностував непритомність. Вдихання парів нашатирного
спирту було неефективним. Хвора знаходиться в стані непритомності декілька хвилин.
Які препарати необхідно ввести хворій при даному стані?
A. Кордіамін
B .Аміназін, сібазон
C .Адреналін
D .Дімедрол
E .Еуфілін
Заключний етап; (тривалість 30 хв.)

1. Інфраорбітальна анестезія (внутрішньоротовий метод)
1. Визначне показання до проведення анестезії:

А) при видаленні зубів нижньої щелепи і операціях в ділянці цих зубів;
*Б) при видаленні 13, 12, 11, 21, 22, 23 і операціях в ділянці цих зубів;
В) при видаленні 15, 14, 24, 25, і операціях в ділянці цих зубів;
Г) при видаленні 18, 17, 16, 26, 27, 28 і операціях в ділянці цих зубів;
Д) при гайморотомії;
2. Вкажіть цільовий пункт:

*А) підочноямковий отвір;
Б) горб верхньої щелепи;
В) великий піднебінний отвір;
Г) круглий отвір;
3. Визначте місце вколу;

А) позаду виличноальвеолярного гребеня над 17, 27 зубами трохи нижче перехідної складки;
Б) перехідна складка над 15, 25 зубами;
*В) вище перехідної складки між коренями 12, 11, 21, 22 зубів (мякі тканини);
Г) різцевий сосочок;
4. Вкажіть напрям просування голки:

А) назад і назовні;
Б) вгору, назад і всередину;
*В) косо вверх, назад і назовні;
Г) вниз, назад і всередину;
5. На яку глибину прсувається голка?

А) до контакту з кісткою підочноямкового отвору;
Б) на 0,7-0,8 см. углиб каналу;
*В) на 1,5-2 см.;
Г) на 3,5 см.;
2. Різцева анестезія
1. Визначте показання до проведення анестезії:

А) при видаленні зубів нижньої щелепи і операціях в ділянці цих зубів;
36
*Б) при видаленні 13, 12, 11, 21, 22, 23 і операціях в ділянці цих зубів;
В) при видаленні 15, 14, 24, 25, і операціях в ділянці цих зубів;
Г) при видаленні 18, 17, 16, 26, 27, 28 і операціях в ділянці цих зубів;
Д) при оперативних втручаннях на твердому піднебінні від 13, 23, до 18, 28;
2. Вкажіть цільовий пункт:

А) підочноямковий отвір;
Б) горб верхньої щелепи;
В) великий піднебінний отвір;
Г) круглий отвір;
*Д) різцевий отвір;
3. Визначте місце вколу;

А) позаду виличноальвеолярного гребеня над 17, 27 зубами трохи нижче перехідної складки;
Б) перехідна складка над 15, 25 зубами;
В) вище перехідної складки між коренями 12, 11, 21, 22 зубів (мякі тканини);
*Г) збоку, або назад від різцевого сосочка;
4. На яку глибину просувається голка?

А) до контакту з кісткою;
*Б) на 0,5 см.;
В) на 1,5-2 см.;
Г) на 3,5 см.;
5. Яку кількість анестетика необхідно ввести?

*А) до 0,5 мл.;
Б) 2 мл.;
В) 3-4 мл.
Написати реферат на тему “Особливості інервації тканин ЩЛД”.

Виготовити таблицю “Топографія трійчастого нерву”, “Класифікація методів знеболення”
37
1 2 3
Вивчити:
1. Види місцевого знеболення Перерахувати види місцевого знеболення
2. Провідникове знеболення Дати визначення провідникового знеболення
3. Техніка проведення різних видів анестезій Перелічити основні вимоги до проведення різних видів анестезій
4. Особливості інервації тканин ЩЛД Дати характеристику інервації тканин ЩЛД
5. Показання до застосування різних видів анестезій Перелічити показання до застосування різних видів анестезій
6. Ускладнення різних видів анестезій Дати характеристику ускладненням різних видів анестезій
7. Анестетики для місцевого знеболення Дати характеристику анестеникам для місцевого знеболення
8. Інструментарій для проведення місцевого знеболення Перелічити та дати характеристику інструментарію для місцевого
знеболення
9. Невідкладна допомога при ускладненнях анестезій Розповісти алгоритм дій при ускладненнях місцевих анестезій
38
Техніка виконання місцевого знеболення на верхній щелепі на симуляційних фантомах.
Топографія цільових пунктів. Групи анестетиків для місцевої анестезії.



симптомів
рішень
39



40
пацієнта)

задачі


високу зацікавленість зацікавленість у матеріал, майже не зацікавленість у
у вивченні предмету, вивченні предмету, в виявляє інтересу у вивченні предмету,
активно генерує ідеї, цілому засвоїв вивченні предмету та не працює з хворими,
твердо засвоїв матеріал, працює з оволодінні виконує
матеріал, активно та хворими, виконує практичними практичні навички з
впевнено працює з практичні навички навичками, мало помилками, не
хворими, виконує майже без помилок, цікавиться роботою справляється вчасно
практичні навички вчасно справляється з хворими, проявляє з різними видами
без помилок, активно з різними видами понижену активність завдань і тестів, не
та швидко завдань і тестів, вміє під час роботи з вміє або не виражає
справляється з працювати в команді. різними видами бажання працювати в
різними видами завдань і тестів в команді.
завдань і тестів, групі.
допомагає
41
1. Маланчук В.О. та ін. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник
у двох томах. – К., ЛОГОС, 2011. – 672 с.
Маланчук, О.С. Воловар, О.Л. Ціленко та ін. – К.: Альфа. Реклама, 2015. – 196 с. (укр.,
рос., eng.).
3. Основи стоматології: підручник / В.О. Маланчук, А.В. Борисенко, Л.В. Харьков та ін.,
за ред. В.О. Маланчука. – К.: Медицина, 2009. – 592 с.
6. Oral and maxillofacial surgery: textbook, part two / V. Malanchuk, Y. Kulbasha, O. Volovar
at all edited by V. Malanchuk. – Vinnytsia: Nova Knyha Publishers, 2018. – 295 p.
Brodedetsky at all edited by V. Malanchuk. – Vinnytsia: Nova Knyha Publishers, 2018. –
400 p.
9. Local anaesthesia in dentistry / A. Jacques A Baart, Henk S. Brand. Springer. – 2017. – 204
p.
10. Bases of dentistry / V.O. Malanchuk, A.V. Borysenko, Ya.A. Kulbashna, at all edited by V.
Malanchuk. – Vinnytsia: Nova Knyha Publishers, 2012. – 2008. – 609 p.
Маланчук В.А., Воловар О.С., Циленко О.Л. и др.. / Учебное пособиек. – К.: Альфа
Реклама, 2015. – 208 с.
12. Сase history in surgical stomatology and oral-facial surgery / V. Malanchuk, O. Volovar, O.
Tsilenko et al. / Textbook/ – K.: Aльфа Реклама, 2015. – 200 p.
медичних навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації. – К.: Видавничий дім Асканія,
2008. – 366 с.
42

на засіданні кафедри Ведення в клінічну
хірургічної стоматології та щелепно-лицевої стоматологію. Хірургічна
хірургії стоматологія
“__” 20__ р.
протокол № III семестр
професор_________________ В.О.Маланчук
ДЛЯ СТУДЕНТІВ
Склала: ас. Єфисько Н.А.
Тема №7: Анатомо-клініко-топографічний характер щелепно-лицевої

ділянки.
1. Актуальність теми:
Серед біосоціальних закономірностей людського організму
найважливішою є його цілістність, що забезпечується взаємозв’язком між
формою і функцією. В клініці хірургічної стоматології для успішного
планування і проведення пластичної та реконструктивно-відновних операцій
важливе значення має знання будови, функціональних особливостей
щелепних кісток, СНЩС, жувальної та мімічної мускулатури, іннервації та
кровопостачання щелепно-лицевої ділянки. Знання анатомо-фізіологічних
особливостей щелепно- лицевої ділянки є необхідним для розуміння
патологічних процесів (травма, інфекція, пухлинні процеси), розвиток і прояв
яких знаходиться в прямій залежності від будови і стану навколишніх органів
та тканин. Тому вивчення їх є актуальним питанням при підготовці майбутніх
спеціалістів.
2. Навчальні цілі заняття:
- повторити анатомо-топографічні особливості щелепно-лицевої ділянки,
кровопостачання та іннервації;
- всебічно вивчити анатомо-клініко-топографічні особливості організму
людини;
- обґрунтувати вплив анатомо-топографічних закономірностей будови тканин
щелепно лицевої ділянки організму людини на перебіг захворювань щелепно-
лицевої ділянки;
- навчитися цілеспрямовано використовувати набуті знання.
Дисципліни знати вміти

1 2 3
Нормальна анатомія Особливості будови Визначити конституцію
верхньої та нижньої щелепи, хворого, виявити анатомічні
Анатомічну будову особливості.
лімфатичної, нервової та
кровоносної систем
щелепно-лицевої ділянки
Топографічна Кісткові орієнтири лицевого Зобразити топографо-
анатомія черепа,топографо- анатомічне співвідношення
анатомічна будова середньої органів щелепно-лицевої
ділянки обличчя. ділянки
Латинська мова Корені і закінчення Застосувати знання побудови

латинських термінів, і написання латинських
латинську термінологію термінів.
стосовно всіх складових
м’язової, кісткової, травної
та інших систем.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

4.1. Теоретичні питання до заняття:
1. Особливості будови кістково-м’язового апарату щелепно-лицевої ділянки.
2. Особливості будови кровопостачання щелепно-лицевої ділянки.
3. Особливості будови інервації щелепно-лицевої ділянки.
4. Особливості будови лімфатичної системи щелепно-лицевої ділянки.
5. Імунобіологічні особливості щелепно-лицевої ділянки.
6. Функціональне значення зубощелепної системи і органів порожнини рота..
4.2. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
1. Опанувати методику огляду тканин щелепно-лицевої ділянки.
2. Повторити будову черепа (лицевого та мозкового відділів).
3. Провести курацію хворого організму: зібрати анамнез; провести клінічне
обстеження.
4. Оформити медичну карту стоматологічного хворого.
Сучасні методи прижиттєвого вивчення артеріальної системи за
допомогою контрастної артеріографії дозволяють на основі аналізу характеру
артерій, артеріол, їх розміщення і кровонаповнення визначити наявність пато-
логічних процесів (пухлин) задовго до появи клінічних ознак та симптомів.
Венозна система щелепно-лицевої ділянки, по суті, повторює систему
артеріальних судин. Кінцевою венозною судиною, що збирає кров з щелепно-
лицевої ділянки, є лицева вена. Після злиття з задньонижньощелеп- ною веною
лицева вена впадає у внутрішню яремну вену.
Тісний зв’язок венозної системи щелепно-лицевої ділянки з
крилоподібним сплетенням, а останнього через середні вени твердої мозкової
оболонки - з печеристим синусом твердої мозкової оболонки, при розвитку
запальних процесів може обумовити найважчі ускладнення у вигляді тромбозу
печеристого синуса з дуже небезпечним для життя хворого прогнозом. Тому
вказані особливості топографії венозної системи враховують при аналізі стану
хворого і виборі тактики лікаря у випадках розвитку запальних процесів
щелепно-лицевої ділянки.
3. Інервація. Для щелепно-лицевої ділянки характерний високий
ступінь іннервації, здійснюваної чутливими і руховими нервовими
утвореннями. Окрім цього, іннервація симпатичної нервової системи
здійснюється гілками симпатичних вузлів і периваскулярних сплетень.
В іннервації щелепно-лицевої ділянки беруть участь в основному
трійчастий і лицевий нерви. Вони є змішаними нервами. Так, трійчастий нерв,
крім чутливої функції, виконує рухову (для жувальних м’язів), а лицевий нерв,
крім рухової функції, здійснює вегетативну регуляцію (для підщелепної і
під’язикової слинних залоз).
Трійчастий нерв. Від трійчастого вузла, який розміщений в порожнині
черепа, відходять три гілки трійчастого нерва. При затяжних формах важких
невралгій гілок трійчастого нерва необхідне хірургічне втручання. В таких
випадках пересікають ту чи іншу гілку, яка відходить від вузла трійчастого
нерва.
Перша гілка - очний нерв - через верхню очну щілину проникає в
очницю і ділиться на три гілки, іннервую- чи очне яблуко, частину слизової
оболонки носа, верхню повіку, ділянку лоба і тім’я. Кінцеві гілки нерва
виходять на поверхню лобової кістки через дрібні кісткові отвори в ділянці
внутрішнього краю надбрівної дуги. Прямої участі в іннервації зубощелепної
системи очний нерв не бере. Однак при деяких захворюваннях (невралгія,
злоякісні пухлини) виникає необхідність дослідження його функції.
Друга гілка - верхньощелепний нерв - виходить з порожнини черепа
через круглий отвір і направляється через крилоподібнопіднебінну ямку і
нижню очну щілину до очниці, а потім в підочний канал. Підочний нерв вихо-
дить через підочний отвір на передню поверхню тіла верхньої щелепи, де,
розпадаючись на дрібніші гілки, інервує шкіру підочної ділянки, нижню
повіку, крила носа та верхню губу.
В крилоподібнопіднебінній ямці від основного стовбура другої гілки
трійчастого нерва відходять декілька гілок. Одна з них інервує виличну
ділянку, декілька гілок входять в крилопіднебінний вузол. Направляючись до
нижньої очної щілини, нерв віддає декілька верхніх задніх альвеолярних гілок,
які проникають у верхню щелепу через її горб і утворюють верхнє зубне
сплетення. Дрібніші гілки, які відходять від сплетення, іннервують моляри
верхньої щелепи і слизову оболонку ясенного краю зі щічної сторони на рівні
молярів.
До вступу основного стовбура в підочний канал від нього відходить
середня верхня альвеолярна гілка, яка, вступаючи в контакт із задніми
верхніми альвеолярними гілками нерва, бере участь в утворенні верхнього
зубного сплетення. До виходу із підочного отвору від основного стовбура
нерва відходять передні верхні гілки. Проникаючи в товщу кістки вниз, ці
гілки беруть участь в утворенні верхнього зубного сплетення та іннервують
передні зуби (різці, ікла). Від останнього відходять нервові гілки до
премолярів, верхньощелепної пазухи, до ясен із щічно-губного боку. Слизова
оболонка піднебіння, ясна з піднебінної сторони іннервуються вузловими гіл-
ками, які проникають до піднебіння через великий піднебінний отвір.
Розпадаючись на три найбільші гілки, великий піднебінний нерв іннервує не
тільки слизову оболонку твердого піднебіння, а й частково слизову оболонку
м’якого піднебіння.
Малі піднебінні нерви іннервують слизову оболонку піднебіння,
ділянку мигдалин, задній відділ м’якого піднебіння. Малі піднебінні нерви
містять рухові волокна, які іннервують м’язи, що піднімають м’яке піднебіння,
і м’язи язичка.
Слизова оболонка порожнини носа іннервується латеральними верхніми
задніми носовими гілками, які відходять від крилопіднебінного вузла і
проникають в порожнину носа через крилопіднебінний отвір. Зовнішні носові
гілки іннервують слизову оболонку верхньої і середніх носових раковин, а
внутрішні — задній відділ перегородки носа. Слизова оболонка носа
переднього відділу іннер- вується носопіднебінним нервом, який йде по
носовій перегородці вперед і вниз, віддаючи гілки слизовій оболонці, і
виходить на тверде піднебіння через різцевий канал, широко анастомозуючи з
однойменним нервом з другого боку.
Секреторні функції верхньощелепного нерва забезпечуються великим
кам’янистим нервом — гілкою лицевого нерва і глибоким кам’янистим
нервом, який відходить від симпатичного сплетення внутрішньої сонної
артерії.
Третя гілка — нижньощелепний нерв виходить з порожнини черепа
через овальний отвір. Нижньощелепний нерв є змішаним нервом, який містить
чутливі і рухові волокна. Після виходу із порожнини черепа він ділиться на дві
гілки — передню, яка містить рухові волокна, і задню, яка містить в основному
чутливі гілки.
Рухові нерви іннервують жувальні м’язи, підходячи до кожного із них у
вигляді одноіменних гілок. Крім того, рухові нерви ідуть до щелепно-
під’язикового м’яза і м’яза, що натягує м’яке піднебіння.
Чутливі гілки нижньощелепного нерва: щічний нерв, вушно-скроневий,
нижній альвеолярний і язиковий нерви.
Щічний нерв відходить від передньої гілки нижньощелепного нерва
після виходу його з овального отвору, направляється донизу і зовні між
крилоподібними м’язами, проникає через щічний м’яз до слизової оболонки
щоки, віддаючи чутливі гілки слизовій оболонці ясен на рівні премолярів і
молярів.
Вушно-скроневий нерв містить секреторні волокна, які іннервують
білявушну залозу. Чутливі волокна іннервують шкіру скроневої ділянки,
зовнішнього слухового проходу, передню частину вушної раковини,
барабанну перетинку і скронево-нижньощелепний суглоб.
Нижній альвеолярний нерв проходить по внутрішній поверхні нижньої
щелепи, а потім через нижньощелепний отвір входить в канал нижньої
щелепи. Перед входом в канал від нижнього альвеолярного нерва відходить
рухова гілка. В каналі нижньоальвеолярний нерв віддає гілки молярам,
премолярам і на цьому рівні — слизовій оболонці ясен з вестибулярного боку.
Основна частина волокон нерва виходить з кісткового каналу щелепи
через підборідний отвір і носить назву підборідного нерва. Його гілки
іннервують оболонку нижньої губи, ясен на рівні фронтальних зубів і шкіру
підборідної ділянки.
Частина нервових волокон не виходить з кістки, а у вигляді тонкої
різцевої гілки проникає в товщу кісткової тканини підборіддя, іннервуючи
ікло, різці, анастомо- зуючи з одноіменною гілкою іншого боку.
Язиковий нерв, відходячи від нижньощелепного нерва на одному рівні з
нижнім альвеолярним нервом, іде вниз по внутрішній поверхні зовнішнього
крилоподібного м’яза. В початковому відділі до нього приєднується
секреторна гілка проміжного лицевого нерва для підщелепної і під’язикової
залоз. Проникаючи під слизову оболонку дна порожнини рота, язиковий нерв
ділиться на мілкі гілки, більша частина яких іннервує слизову оболонку
переднього відділу язика, інша частина іннервує слизову під’язикової ділянки
і альвеолярного відростка з язикового боку.
Слизову оболонку задньої третини язика іннервують гілки
язикоглоткового нерва, руховим нервом язика є під’язиковий нерв.
Лицевий нерв. Вся мімічна мускулатура іннервується гілками лицевого
нерва. Пошкодження тієї чи іншої гілки лицевого нерва призводить до стійких
паралічів, які викликають спотворення нормального виразу обличчя.
Лицевий нерв є VII парою черепних нервів, після виходу з порожнини черепа
через шилососкоподібний отвір прямує вниз і вперед, вступає в товщину
білявушної слинної залози, де ділиться на верхню і нижню гілки. Сплетення
гілок лицевого нерва в білявушній ділянці отримало назву сплетення
білявушної залози. Виділяють гілки лицевого нерва: скроневі, виличні, щічні,
крайові, нижньощелепні, шийні.
Для більшої безпеки при оперативних втручаннях (розкриття флегмони,
пошуки стороннього тіла і т.д.) розтинають шкіру та підшкірну клітковину, а
потім, якщо можливо, розшаровують тканини тільки тупим шляхом. Таким
чином, знання топографії нервових утворень щелепно- лицевої ділянки
необхідне не тільки з діагностичною метою, а й для надання необхідної
допомоги при нападах невралгій або невритів, для попередження
пошкодження гілок лицевого нерва, а також при оперативному втручанні на
обличчі.
Особливості лімфатичної системи. Розвинута лімфатична сітка
щелепно-лицевої ділянки забезпечує добрий лімфовідтік. Дослідження
регіонарних лімфатичних вузлів є обов’язковим етапом при обстеженні
хворих для розпізнавання деяких патологічних процесів.
Розрізняють групи лімфатичних вузлів лиця, піднижньощелепної
ділянки та шиї. Не слід забувати, що лімфа з верхньощелепної пазухи та горба
верхньої щелепи відтікає в навкологлоткові та глибокі шийні лімфатичні вуз-
ли, які часто бувають недоступні для пальпації. Першим лімфатичним
бар’єром на шляху відтоку лімфи від зубів є підщелепні та підборідні
лімфатичні вузли. Лімфа від обличчя і щелеп через лімфатичні шляхи поступає
в яремні лімфатичні стовбури.
Цінним методом діагностики, особливо для раннього розпізнавання
злоякісних новоутворень щелепно-лицевої ділянки, є вивчення лімфатичної
системи щелепно-лицевої ділянки і шиї в нормі та при патологічних процесах
за допомогою контрастної рентгенографії.
Імунобіологічні особливості. Ці особливості проявляються в
підвищенні імунної резистентності і в більш високій регенераторній здатності
тканин щелепно-лицевої ділянки. Захисна функція слизової оболонки
порожнини рота полягає в її здатності перешкодити проникненню бактерій і
вірусів в організм.
Підвищені імунні можливості і регенераторна здатність тканин лиця і
порожнини рота забезпечуються хорошою іннервацією і васкуляризацією.
Завдяки цим властивостям, які характерні для тканин щелепно-лицевої ділян-
ки, заживлення ран і репаративні процеси перебігають швидше, ніж в інших
ділянках тіла людини.
Функціональне значення зубощелепної системи і органів
порожнини рота. Порожнина рота є початковим відділом травного тракту.
Але вона служить не лише "приймачем їжі", а й виконує інші різноманітні
функції.
Механічна обробка їжі. Завдяки наявності зубів при акті жування їжа
піддається ретельній механічній обробці, в результаті чого харчові частинки
подрібнюються, чим попереджується можливість грубого механічного
подразнення слизової оболонки стравоходу і шлунка та створюються умови
для подальшого проходження їжі. Цьому ж сприяє слина, яка, просякуючи і
обволікаючи харчовий комок, полегшує його попадання в шлунок. їжа
піддається в порожнині рота механічній обробці в середньому за 20 секунд.
Аналізаторна функція. Тактильні, фізичні і хімічні подразники
сприймаються аналізаторами слизової оболонки порожнини рота і язика.
Наявність смакових рецепторів є специфічною особливістю органів
порожнини рота. Імпульси подразнення слизової оболонки порожнини рота,
що виникають при цьому, передаються по аферентних волокнах трійчастого,
лицевого і язикоглоткового нервів в ЦНС. Реакція-відповідь може
поширюватись на багато органів і систем, особливо на секреторні залози
шлунка. Загальні пошкодження органів і тканин в порожнині рота призводять
до порушення вказаних функцій.
Слизова оболонка рота виконує ряд важливих функцій: захисну,
регенераторну, всмоктувальну.
Захисна функція здійснюється за рахунок якості слизової оболонки
перешкоджати проникненню мікроорганізмів і вірусів усередину.
Висока регенераторна здатність слизової оболонки забезпечує швидке
заживлення ран. На здатності слизової оболонки до всмоктування будується
прийом лікувальних паст, еліксирів, ванночок і ін.
Язик - м’язовий орган, покритий слизовою оболонкою. Слизова
оболонка достатньо забезпечена нервовими волокнами, кровоносними і
лімфатичними судинами. Вона володіє високою чутливістю, так як в ній
знаходяться холодові, теплові, больові, тактильні і смакові рецептори, які є
початком аферентних шляхів до півкулі головного мозку. Слизова оболонка є
рефлексогенною зоною залоз і м’язів шлунково-кишкового тракту.
Слина і її фізіологічне значення. Слина - складний секрет, який вміщує
органічні і неорганічні речовини: муцин, амінокислоти (18) і більше 30
ферментів. Є відомості про наявність в слині вітамінів. В слині є хлориди,
фосфати, бікарбонати, радоніди, броміди, фториди, сульфати і мікроелементи.
Із антибактеріальних факторів треба вказати на лейкіни, опсоніни, ліпазу,
лізоцим. Таким чином, складний хімічний склад слини забезпечує буферну і
нейтралізуючу дію, має антибактеріальні і очищувальні властивості.
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю (таблиці, схеми, малюнки, графіки):
1.Опишіть анатомо-клініко- топографічні особливості будови щелепних
кісток.
2.Опишіть анатомо-клініко-топографічні особливості будови м’яких тканин
щелепно-лицевої ділянки
Б. Задачі для самоконтролю:
1. Верхняя щелепи складається з:
-тіла і двох відростків;
-тіла і трьох відростків;
-тіла і чотирьох відростків;
- тіла і п'яти відростків.
2. Якого відростка немає верхньощелепна кістка?:
-лобного;
-альвеолярного;
-верхньощелепного;
-піднебінного;
-вилицевого.
3. Верхньощелепної нерв виходить з порожнини черепа через:
- круглий отвір;
- овальний отвір;
- шило - соскоподібного отвір.
4. Нижньощелепний нерв виходить з порожнини черепа через?:
- шило - соскоподібний отвір.
5. Лицевий нерв - це якась пара черепно-мозкових нервів?:
- V пара;
- VI пара;
-VII пара;
-VIII пара;
- IX пара;
- X пара.
6. Лицевий нерв є:
- чутливим нервом;
- секреторним нервом;
- руховим нервом.
7. Піднижньощелепна залоза отримує чутливу іннервацію від:
- під'язикового нерва;
- язикового нерва;
- лицевогонерва;
- блукаючого нерва.
8. По складу секрету під'язикова залоза відноситься до:
- серозних залоз;
- серозно - слизових залоз;
- слизових залоз.
9. Від зовнішньої сонної артерії, в місці її початку,
першою відходить наступна артерія:
- язикова;
- верхня щитовидна;
- лицева;
- висхідна глоткова;
- задня вушна;
--верхньощелепна;
10. Нижня альвеолярна артерія є гілкою:
- лицевої артерії;
- верхньощелепної артерії;
- поверхневої скроневої артерії;
- язикової артерії.
11. Підочна артерія є гілкою:
12. Внутрішня сонна артерія в області шиї:
- гілок не дає;
- віддає одну гілку;
- віддає дві гілки;
- віддає багато судин.
13. Очна артерія відходить від:
- зовнішньої сонної артерії;
- внутрішньої сонної артерії;
- верхньощелепної артерії.
14. Лицева вена впадає:
- у внутрішню яремну вену;
- в зовнішню яремну вену.
15. Щічна гілка є частиною якого нерва?:
- блукаючого нерва;
- трійчастого нерва;
- лицевого нерва;
- язикоглоткового нерва.
16. Крайова гілка - це частина якого нерва?:
- язикоглоткового нерва;
17. Коса лінія на нижній щелепі починається:
- нижче підборідного отвору;
- на рівні підборідного отвору;
- вище підборідного отвору.
18. Жувальна бугристість знаходиться на:
- внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи;
- зовнішній поверхні гілки нижньої щелепи.
19. Torus mandibulae знаходиться на:
- зовнішній поверхні гілки нижньої щелепи;
- внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи
20. Fovea pterygoidea – це місце прикріплення:
- зовнішнього криловидного мяза;
- внутрішнього криловидного мяза.
Література:
1. Маланчук В.О. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія – Київ:
Логос, 2011. - Ч.1.– 669 с.
2. Пейла А.Д. Пластическая и реконструктивная хирургия лица – Москва:
Бином. Лаборатория знаний, 2007. – 952 с.
3. Буриан Ф. Атлас пластической хирургии - М: Медицина, 1967. - Т.1. – 193
с.
4. Хитров Ф.М. Атлас пластической хирургии лица и шеи – Москва. – 1984. –
205 с.
.
- шило - соскоподібного отвір.
4. Нижньощелепний нерв виходить з порожнини черепа через?:
- шило - соскоподібний отвір.
5. Лицевий нерв - це якась пара черепно-мозкових нервів?:
- V пара;
- VI пара;
-VII пара;
-VIII пара;
- IX пара;
- X пара.
6. Лицевий нерв є:
- чутливим нервом;
- секреторним нервом;
- руховим нервом.
7. Піднижньощелепна залоза отримує чутливу іннервацію від:
- язикового нерва;
- лицевогонерва;
- блукаючого нерва.
8. По складу секрету під'язикова залоза відноситься до:
- серозних залоз;
- серозно - слизових залоз;
- слизових залоз.
9. Від зовнішньої сонної артерії, в місці її початку,
першою відходить наступна артерія:
- язикова;
- верхня щитовидна;
- лицева;
- висхідна глоткова;
- задня вушна;
--верхньощелепна;
10. Нижня альвеолярна артерія є гілкою:
11. Підочна артерія є гілкою:
12. Внутрішня сонна артерія в області шиї:
- гілок не дає;
- віддає одну гілку;
- віддає дві гілки;
- віддає багато судин.
13. Очна артерія відходить від:
- зовнішньої сонної артерії;
- внутрішньої сонної артерії;
- верхньощелепної артерії.
14. Лицева вена впадає:
- у внутрішню яремну вену;
- в зовнішню яремну вену.
15. Щічна гілка є частиною якого нерва?:
- язикоглоткового нерва.
16. Крайова гілка - це частина якого нерва?:
- язикоглоткового нерва;
17. Коса лінія на нижній щелепі починається:
- нижче підборідного отвору;
- на рівні підборідного отвору;
- вище підборідного отвору.
18. Жувальна бугристість знаходиться на:
- внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи;
- зовнішній поверхні гілки нижньої щелепи.
19. Torus mandibulae знаходиться на:
- зовнішній поверхні гілки нижньої щелепи;
- внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи
20. Fovea pterygoidea – це місце прикріплення:
- зовнішнього криловидного мяза;
- внутрішнього криловидного мяза.
Література:
1. Маланчук В.О. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія – Київ:
Логос, 2011. - Ч.1.– 669 с.
2. Пейла А.Д. Пластическая и реконструктивная хирургия лица – Москва:
Бином. Лаборатория знаний, 2007. – 952 с.
3. Буриан Ф. Атлас пластической хирургии - М: Медицина, 1967. - Т.1. – 193
с.
4. Хитров Ф.М. Атлас пластической хирургии лица и шеи – Москва. – 1984. –
205 с.
.

3 - Ñ Ð Ð - Ñ Ð Ð Ð° - 10 - Ð Ð Ð Ð°Ð Ð Ð Ð Ñ - 2 2

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

3 - Ñ Ð Ð - Ñ Ð Ð Ð° - 10 - Ð Ð Ð Ð°Ð Ð Ð Ð Ñ - 2 2

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Міністерство охорони здоров’я України

Національний медичний університет

ЗАТВЕРДЖЕНО Навчальний предмет

ДО ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ЗІ СТУДЕНТАМИ

Склали: проф. Воловар О.С., доц. Добрий-Вечір Т.В.

Тема № 10: Техніка видалення зубів на фантомах. Інструментарій для видалення

Кількість годин – 3 годин.

2.1.1. Студент повинен

2.1.2. Студент повинен

2.1.3. Студент повинен

2.1.4. Студент повинен

2.2. Загальні компетентності:

2. Верхня щелепа має:

3. Верхньощелепна порожнина відкривається в порожнину носа:

4. Передні альвеолярні гілочки відходять від підочного нерва:

5. Від крило-піднебінного ганглію не відходить:

6. Скільки гілок у розгалуженні лицевого нерву?

7. Нижньо-щелепний нерв виходить з порожнини черепа через

9. Верхньо-щелепний нерв виходить з порожнини черепа через

Графологічна структура теми

Показання до видалення зубів

ортопедичні санаційні ортодонтичні косметичні

Протипоказання до видалення зубів

Етапи операції видалення зубу

Просування щічок щипців за анатомічну шийку зубу

Ротація, люксація зубу або кореня

Тракція зубу або кореня

Графологічна структура теми

Показання до видалення зубів

ортопедичні санаційні ортодонтичні косметичні

Протипоказання до видалення зубів

Етапи операції видалення зубу

Просування щічок щипців за анатомічну шийку зубу

Ротація, люксація зубу або кореня

Тракція зубу або кореня

15, 14, 25, 24

корені 16, 15, 14

медіальні корені 47, 46

дистальні корені 47, 46

У хірургічний кабінет стоматологічної поліклініки звернувся хворий з приводу

1. Для видалення зуба необхідно використовувати щипці:

2. Під час видалення 26 зуба відбулася його фрактура. Необхідні додаткові

3. Зуб видалений, проведена ревізія лунки з метою видалення можливих осколків.

Хворий С., 30 років, звернувся в хірургічний кабінет стоматологічної

2. Під яким знеболенням проводитимете операцію?

3. Якими інструментами потрібно видаляти 12 зуб?

2. Який інструмент необхідний для проведення типової операції видалення

3. Який інструмент необхідний для проведення атипової операції видалення

Завдання для роботи та роботи в малих групах (інтенсивні методи навчання)

2. У чому полягає обробка порожнини рота хворого перед проведенням

3. Хвора 38 років звернулась зі скаргами на періодичні та самовільні болі, наявність нориці в

Навчальні завдання для самостійної роботи:

- Виготовити таблицю «Етапи операції видалення зуба», «Інструментарій для

Оцінювання за наступними критеріями:

Критерії оцінки «відмінно»

студент глибоко і точно відсоток студент студент глибоко і

Критерії оцінки «добре»

студент в цілому точно відсоток студент виконує студент твердо

Критерії оцінки «задовільно»

студент в цілому виникли відсоток студент в процесі студент має

Критерії оцінки «незадовільно»

Критерії оцінки активності студента

1. Маланчук В.О. та ін. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник