МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ‘Я УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

«Затверджено»
на засіданні кафедри
хірургічної стоматології та
щелепно-лицевої хірургії

Завідувач кафедри
д. мед. н., проф. Варес Я. Е.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Навчальна дисципліна Хірургічна стоматологія

Змістовий № 3
Тема заняття Тема № 7. Класифікація пухлин. Етіологія, патогенез,
закономірності росту і розвитку доброякісних пухлин, принципи
їх диференційної діагностики та лікування. Диспансеризація
онкологічних хворих.
Курс ІV
Факультет Стоматологічний

Львів — 2019
 ПЛАН ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 7
1.Тема заняття: «Класифікація пухлин. Етіологія, патогенез, закономірності росту і розвитку
доброякісних пухлин, принципи їх диференційної діагностики та лікування. Диспансеризація
онкологічних хворих.»

Тривалість заняття 90 хв.

2. Навчальні цілі заняття:

 фахові компетентності:
1. Збирання медичної інформації про стан пацієнта.
2. Оцінювання результатів лабораторних та інструментальних досліджень.
3. Встановлення клінічного діагнозу стоматологічного захворювання.
4. Планування та проведення заходів профілактики стоматологічних захворювань.
5. Визначення характеру та принципів лікування стоматологічних захворювань.
6. Визначення необхідного режиму праці та відпочинку, дієти при лікуванні стоматологічних
захворювань.
7. Визначення тактики ведення стоматологічного хворого при соматичній патології.
8. Виконання медичних та стоматологічних маніпуляцій.
9. Проведення лікування основних стоматологічних захворювань.
10. Організація та проведення стоматологічної диспансеризації осіб, що підлягають
диспансерному нагляду.
11. Оцінювання впливу навколишнього середовища на стан здоров`я населення (індивідуальне,
сімейне, популяційне).
12. Ведення медичної документації.
13. Опрацювання державної, соціальної та медичної інформації.

 загальні компетентності:
1. Здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу; здатність вчитися і бути сучасно
навченим.
2. Знання та розуміння предметної області та розуміння професії.
3. Здатність застосовувати знання у практичних ситуаціях.
4. Навички використання інформаційних і комунікаційних технологій.
5. Здатність до пошуку, опрацювання та аналізу інформації з різних джерел.
6. Здатність до адаптації та дії в новій ситуації; здатність працювати автономно.
7. Вміння виявляти, ставити та вирішувати проблеми.
8. Здатність до вибору стратегії спілкування.
9. Здатність працювати в команді.
10. Навички міжособистісної взаємодії.
11. Здатність діяти на основі етичних міркувань (мотивів).
12. Навики здійснення безпечної діяльності.
13. Здатність оцінювати та забезпечувати якість виконуваних робіт.
14. Здатність діяти соціально відповідально та громадянсько свідомо.

3. Методи навчання:
Підготовчий етап – фронтальне усне опитування.
Основний етап – практичний тренінг, рольова гра.
Заключний етап – мозковий штурм.

4. Міждисциплінарна інтеграція.
Дисципліни Студент повинен знати Студент повинен вміти
Попередні:
Анатомія. Знати анатомо-фізіологічні Вміти пояснити будову
особливості щелепно-лицевої органів та систем щелепно-
Фізіологія. ділянки. лицевої ділянки.
Топографічна Знати топографію органів Вміти пояснити топографію

2
анатомія і оперативна щелепно-лицевої ділянки.
хірургія.
Гістологія. Знати гістологічну будову тканин
щелепно-лицевої ділянки.
Патологічна анатомія. Знати механізми та фази
онкогенезу, його морфологічні
Патологічна фізіологія. особивості.
Променева діагностика. Знати додаткові методи
обстеження, які є
найінформативнішими для
діагностики новоутворів ЩЛД.
Фармакологія Знати основні групи
фармакологічних препаратів, які
застосовують при лікуванні кіст
щелепових кісток.
Внутрішньопредметна інтеграція:
Тема 1. «Пропедевтика Знати методику проведення
хірургічної обстеження пацієнта із
стоматології»: … захворюваннями щелепно-лицевої
Методика обстеження ділянки.
Щелепно-лицевої
ділянки та шиї.
органів щелепно-лицевої
ділянки.
Вміти охарактеризувати
гістологічну структуру
тканин щелепно-лицевої
ділянки.
Вміти пояснити механізм
розвитку кіст щелепових
кісток.
Вміти описати загальні
рентгенологічні ознаки
кіст щелепових кісток.
Вміти охарактеризувати
механізм дії препаратів.
Вміти призначати та
розраховувати дози
препаратів.
Вміти провести суб'єктивне
та об'єктивне обстеження
хворого, призначити
додаткові методи
дослідження, заповнити
відповідну медичну
документацію.

5. Література:

1. Навчальна

Основна
1.1. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; у 2т. – Т. 1 / В. О.
Маланчук, О. С. Воловар, І. Ю. Гарляускайте та ін. – К.: ЛОГОС, 2011. – 669 с.
1.2. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; у 2т. – Т. 2 / В. О.
Маланчук, О. С. Воловар, І. Ю. Гарляускайте та ін. – К.: ЛОГОС, 2011. – 606 с.
1.3. Стоматологія надзвичайних ситуацій з курсом військової стоматології: [підруч. Для
студентів ВМНЗ III-IV рівнів акредитації] / Г.П.Рузін, В.П.Голік, О.В.Рибалов, С.Г.Демяник. –
Харків: Торнадо, 2006. – С.90-98.
1.4. Тимофеев А. А. Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической
стоматологи / А. А. Тимофеев. – Київ: «Червона Рута-Турс», 2002. – 1024 с.

Додаткова
1.5. Рузин Г.П. Краткий курс лекций по хирургической стоматологии и челюстно-лицевой
хирургии / Геннадий Петрович Рузин – Киев: «Книга плюс», 2006 – С. 88-89.
1.6. Ломницький І. Я. Алгоритми практичних навичок з хірургічної стоматології / І. Я.
Ломницький, А. В. Нетлюх, О. Я. Мокрик. – Львів : «ГалДент», 2008. – 152 с.
1.7. Мигович М.І. Місцеве знечулення тканин щелепно-лицевої ділянки. Львів, 1999.

2. Наукова
2.1. Руководство по хирургической стоматологии и челюстно-лицевой хирургии // под ред.
В.М. Безрукова, Т. Г. Робустовой. – М.: Медицина, 2000.

3
3. Методична

3.1.Методичні рекомендації для підготовки до складання ліцензійних інтегрованого іспитів

"Крок1", "Крок2", "Крок3" / Б. С. Зіменковський, М. Р. Гжегоцький, І. І. Солонинко, Р. З.
Огоновський, Р. Б. Лесик, Ю. Я. Кривко, Б. В. Дибас. - Львів: Друкарня ЛНМУ ім. Данила
Галицького, 2013. - 96 с.
3.2. Збірник тестових завдань для складання ліцензійного іспиту «Крок – 2 Стоматологія» //
МОЗ України. Департамент кадрової політики, освіти і науки МОЗ України. Центр
тестування при МОЗ України, 2011 - 28 с. (співавтори Гайдук Р. В., Федько В. В., Назаревич
М. Р.) - 36 с.
3.3 Ускладнення травматичних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки: навч.-метод. посіб. для
студ. стомат. факульт. вищих мед. навч. закладів IV рівнів акредитації та інтернів -стоматологів
/ Рибалов О.В., Ахмеров В.Д. – Полтава: ТОВ «Фірма «Техсервіс»», 2011. – С.6-9

СТРУКТУРА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Підготовчий етап (20 хв)

 Організаційна частина заняття: перевірка присутності, оцінка зовнішнього вигляду та

форми одягу.

 Повідомлення теми, мети заняття.

Тема заняття: «Класифікація пухлин. Етіологія, патогенез, закономірності росту і розвитку
доброякісних пухлин, принципи їх диференційної діагностики та лікування. Диспансеризація
онкологічних хворих.»

Мета заняття: розвинути у студентів онкологічну настороженість при обстеженні пацієнтів із

патологією ЩЛД; ознайомитись із можливими ендо- та екзофакторами, які сприяють
виникненню пухлин; навчитись за клінічними ознаками диференціювати доброякісні пухлини
від злоякісних та опрацювати алгоритм діагностики пухлинних процесів щелепно-лицевої
ділянки і принципи їх лікування.

 Мотивація навчальної діяльності.

У клінічний практиці хірургів-стоматологів зростає кількість пацієнтів з пухлинними
процесами щелепно-лицевої ділянки. Все частіше виникають ситуації, що потребують вчасної
та достовірної діагностики пухлин чи пухлиноподібних утворень. Лікар-стоматолог повинен
знати причини, клінічні особливості, методи діагностики та диференційної діагностики пухлин
щелепно-лицевої ділянки, вміти призначити додаткові методи обстеження і проводити
відповідні діагностичні маніпуляції.

Матеріали методичного забезпечення підготовчого етапу заняття:

 Питання до фронтального опитування:
1. Етіологічні чинники, що зумовлюють виникнення пухлин щелепно-лицевої ділянки.
2. Різновиди канцерогенів.
3. Теорії виникнення пухлин.
4. Фази канцерогенезу.
5. Класифікації пухлин щелепно-лицевої ділянки.
6. Класифікація і особливості доброякісних пухлин щелепно-лицевої ділянки.
7. Порівняльна характеристика доброякісних і злоякісних пухлин.
8. Основні методи діагностики пухлин щелепно-лицевої ділянки.

4
 Основний етап: формування професійних навичок і вмінь (30 хв)
Проведення професійного тренінгу.
Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:
Пухлина ‒ аномальна маса тканини з надлишковим розростанням, що не координовано з
ростом нормальної тканини й триває після припинення дії причин, що його викликали. Крім
справжніх пухлин виділяють пухлиноподібні ураження, які клінічно нагадують пухлини, однак
являють собою клітинну проліферацію непухлинної природи.
Запропоновано велику кількість класифікацій, але єдиної класифікації пухлин нині не
існує, оскільки створення узагальнювальної класифікації на даному етапі розвитку медичної
науки навряд чи можливо. ВООЗ з 1971 року почала розробку й публікацію серій Міжнародної
гістологічної класифікації пухлин (МГКП), кожна з яких являє собою класифікацію групи
новоутворень, виділених за принципом анатомічної локалізації. МГКП не є остаточною, її серії
періодично переглядаються й уточнюються. Пухлини щелепно-лицевої ділянки й шиї
представлені в серіях МГКП:
МГКП № 3 ‒ Гістологічна класифікація пухлин м‘яких тканин;
МГКП № 4 ‒ Гістологічна класифікація пухлин порожнини рота й ротоглотки;
МГКП № 5 ‒ Гістологічна класифікація кісткових пухлин;
МГКП № 6 ‒ Гістологічна класифікація одонтогенних пухлин, кіст щелеп і подібних
уражень;
МГКП № 7 ‒ Гістологічна класифікація пухлин слинних залоз частково;
МГКП № 12 ‒ Гістологічна класифікація пухлин шкіри;
МГКП № 19 ‒ Гістологічна класифікація пухлин носа й приносових пазух.
Відповідно до МГКП всі пухлини поділяють:
За локалізацією: пухлини порожнини рота й ротоглотки; пухлини порожнини носа й
приносових пазух; пухлини слинних залоз; пухлини ЦНС; пухлини щитоподібної залози;
пухлини й кісти щелеп; пухлини шкіри тощо.
За гістогенезом (видом тканини, з якої походить пухлина) МГКП розрізняє: епітеліальні
пухлини; пухлини м‘яких тканин; пухлини кісток і хрящової тканини; пухлини лімфоїдної і
кровотворної тканини; пухлини змішаного генезу; вторинні пухлини (наприклад, метастази
злоякісних пухлин внутрішніх органів у щелепно-лицевій ділянці); пухлини спірного або
неясного гістогенезу; пухлиноподібні стани.
Об‘єднуючи гістологічні (тканинна приналежність пухлини), клінічні (перебіг
захворювання) і патоморфологічні (структура пухлинної тканини) ознаки, пухлини можна
розділити на дві великі групи:
– доброякісні – клітини доброякісних пухлин у процесі пухлинної (неопластичної)
трансформації втрачають здатність контролювати клітинне ділення, але частково або майже
повністю зберігають здатність до диференціювання. За своєю структурою доброякісні пухлини
нагадують тканину, з якої вони походять, – епітелій, м‘язи, сполучну тканину та ін. Характерне
також часткове збереження специфічної функції тканини. Клінічно доброякісні пухлини
проявляються як новоутворення різної локалізації, що повільно ростуть. Доброякісні пухлини
ростуть повільно, поступово стискаючи прилеглі структури і тканини, але ніколи не
проростають у них. Вони, як правило, добре піддаються хірургічному лікуванню і рідко
рецидивують;
– злоякісні – клітини злоякісних пухлин зазнають значних змін, які призводять до повної
втрати контролю над діленням і диференціюванням. За ступенем диференціювання розрізняють
високо-, середньо-, мало- і недиференційовані пухлини. Іноді визначити джерело пухлини
досить складно через високий ступінь атипізму. Гістологічний аналіз дає змогу визначити
тканину – джерело пухлини лише при високо- і середньодиференційованих пухлинах. Злоякісні
пухлини мають різноманітні клінічні прояви. їм властиве як вогнищеве зростання, так і дифузна
інфільтрація в прилеглі тканини й органи. Злоякісні пухлини характеризуються швидким і
агресивним ростом і здатністю проростати в сусідні органи і тканини, кровоносні та лімфатичні
судини з утворенням метастазів. Злоякісні пухлини, як правило, погано піддаються лікуванню і
часто рецидивують. Прогноз захворювання за наявності метастазів у віддалених органах
несприятливий.
Крім справжніх пухлин, МГКП розглядає пухлиноподібні ураження. їхня природа різна, і
вони можуть являти собою:

5
 1. Прояв спадкових синдромів (нейрофіброматоз, херувізм та ін.).
2. Ембріональну ваду розвитку, порушення закладки й формування органів і тканин
(судинні аномалії, лімфангіоми, гамартоми, брахіогенні й дермоїдні кісти, фіброзна
остеодисплазія, фолікулярні кісти тощо).
3. Прояв системних захворювань (синдром Шегрена, фіброматоз ясен при гормональних
захворюваннях, паратиреоїдна остеодистрофія, хвороба Педжета).
4. Наслідок гострої або хронічної травми (травматична неврома, проста або травматична
кісткова кіста, фіброзні розростання та папіломатоз слизової оболонки порожнини рота).
5. Реактивну гіперплазію при хронічному запаленні (піогенна гранульома, радикулярні
кісти, пухлина Кюттнера).
6. Порушення відтоку (ретенція) секрету екзокринних залоз (ретенційні кісти слинних
залоз, атероми).
7. Пухлиноподібні ураження, природа яких до кінця не вивчена (аневризмальна кісткова
кіста).
Причиною виникнення пухлини є дія факторів, що зумовлюють незворотні зміни в
генетичному апараті клітини, у результаті чого порушується процес її розподілу. В уражених
клітинах виникає неконтрольована стимуляція розподілу або втрачається (стає неефективним)
його гальмування. Загальноприйнятої теорії пухлинного росту до сьогодні ще не визначено, але
найбільш широке визнання отримали поліетіологічна теорія й уявлення про канцерогенез
новоутворень, як стадійного процесу перетворення нормальної соматичної клітини в пухлину.
Зміни в клітинах можуть бути спричинені прямою або опосередкованою дією різноманітних
ендогенних (5% усіх канцерогенів) та екзогенних факторів (95%) – хімічних, біологічних та
фізичних.
Хімічні канцерогени – найбільша група, їх кількість постійно зростає в результаті
розвитку промисловості, урбанізації, видобутку та переробки нафти та ін. Вони можуть мати
біологічне походження та утворюватися ендогенно в організмі людини в результаті обмінних
процесів.
Фізичні канцерогени – іонізуюче та ультрафіолетове опромінення, підвищена
температура, ультразвук високої інтенсивності та гальванічні струми, які безпосередньо
ушкоджують ДНК та активують вільнорадикальне окислення з ураженням генетичного апарату.
Канцерогенний вплив має також довготривала механічна дія (хронічна травма, тривале
стиснення тканин).
Біологічні канцерогени – це різні ДНК- та РНК-утримувальні віруси, які проникають у
клітину й вбудовуються в її геном. Вони або безпосередньо містять ген, що відповідає за
пухлинний ріст (онкоген), або активують відповідні гени в геномі людини.
Хоча канцерогени надзвичайно різноманітні за своєю природою, всі вони мають певні
ознаки:
1. Канцерогени здатні викликати незворотні зміни в геномі клітини, які не призводять до її
загибелі.
2. Можуть проникати через біологічні бар‘єри, в тому числі клітинну мембрану (що є
умовою для взаємодії канцерогенезу із ДНК хромосом).
3. Мають здатність до кумуляції і сумації канцерогенного ефекту.
4. Субпорогових концентрацій/доз канцерогену не існ ує, навіть мінімальна його
концентрація може призвести до виникнення пухлини.
5. Більшість канцерогенів пригнічують імунні реакцїї організму.
Механізми пухлинного переродження клітини й подальшого розвитку пухлини.
Механізм поділу клітин спрощено представлений в гіпотезі Х‘югса, віддповіднно до якої
регуляція клітинного поділу визначається системою генів-ініціаторів, що запускають мітоз, і
генів-супресорів, які блокують ген-ініціатор. При репаративній регенерації, запаленні,
компенсаторній гіперплазії поділ клітин відбувається під дією зовнішніх паракринних
регуляторних факторів (фактор росту та ін.). Поділ клітин контролюється та регулюється
декількома механізмами:
‒ пригнічення синтезу факторів росту за механізмом зворотнього зв‗язку;
‒ контактне гальмування (клітина перестає ділитися після того, як її мембрана досягає
контакту з мембраною сусідньої клітини);
‒ ліміт Хейфліка – клітина ділиться певну кількість разів, потім гине.
Фази канцерогенезу:
1. Ініціації – коли відбуваються незворотні порушення генотипу нормальної соматичної
клітини і вона стає схильною до трансформації в пухлинну клітину. При взаємодії
генотоксичних канцерогенів з ДНК відбувається транслокація й підсилюється дія
протоонкогена – гена, що контролює ріст та диференціювання клітини й надає властиві їй
якості. У стадії ініціації відбувається близько 30 подвоєнь, тобто утворюється 30 поколінь
(близько 1 млрд) латентних клітин і посилюється вироблення онкобілка, з появою й
наростанням продукції якого наступає друга фаза канцерогенезу – промоція.
2. Промоція – початок росту пухлини (промоція), як правило, починається під дією

6
провокуючого фактора – травми, запалення, хімічних агентів, гормональних стимулів.
Пухлинні клітини, які були в латентному стані, починають активно ділитися, формуючи
пухлинний вузол. Вважають, що стадія промоції коротка за часом і впродовж неї відбувається
близько 10 подвоєнь клітин, що трансформуються. Ріст пухлини супроводжується зміною
властивостей пухлинних клітин, спрямованих на підвищення автономності новоутворення
(пухлинна прогрессія). Головним чином вони розвиваються у бік малігнізації і підвищення
злоякісності пухлини.
Найбільш характерні такі зміни:
‒ збільшення числа спонтанних і індукованих мутацій у клітинах пухлин з появою
низькодиференційованих, агрессивних форм;
‒ «клональна еволюція» – під дією захисних механізмів організму й медикаментозного
лікування (хіміотерапії) виживають тільки найстійкіші пухлинні клітини.
Цим пояснюється здатність доброякісних пухлин до злоякісного переродження й поява
рентген- і хіміорезистентності в злоякісних пухлинах у ході лікування. Впливу канцерогенного
фактора й включення механізмів канцерогенезу ще недостатньо для виникнення пухлини,
оскільки в організмі існують різноманітні механізми протипухлинної резистентності.
Теорії виникнення раку:
‒ «імунологічного нагляду» (Bernet, 1970) – активні Т-лімфоцити не спроможні розпізнати
та знищити пухлинні клітини з моменту їх появи.
‒ мутаційна теорія – в основі захворювання лежать зміни в геномі клітини
(нагромадження мутацій у спеціфічних ділянках клітинної ДНК, що призводять до утворення
дефектних білків). Злоянісні пухлини розвиваються з однієї клітини, тобто, мають
моноклональне походження. Однак, Lawrence A. Loeb (1974), вважає, що в основі
канцерогенезу лежить виникнення величезної кількості мутацій.
‒ ранньої нестабільності (К.Лингаур, 1997) – рання хромосомна нестабільність зумовлює
появу мутацій в онкогенах і генах-супрессорах.
‒ анеуплоїдії (П.Дюсберг, 1999) – рак є наслідком анеуплоїдії – укорочення й подовження
хромосом, переміщення їхніх великих ділянок (транслокації).
У клініці під час обстеження хворого потрібно враховувати можливу наявність 4 груп
опорних патогенетичних симптомів:
1. Факт наявності пухлиноподібного новоутворення: вогнищеві підвищен ня, ерозії,
―променисті‖ ділянки, дисплазія, поліпозні розрастання, атрофічно-гіпертрофічні ділянки
слизової оболонки, кровоточивість, відсутність тенденції до загоєння (вирішальний критерій ‒
прицільна біопсія. Основні форми раку – ендофітна, екзофітна, змішана).
2. Місцеві опорні симптоми: порушення функцій органа (прогресує), больові відчуття
(виникають і стають постійними не відразу), патологічні порушення (характерні для екзофітних
пухлин).
3. Загальні опорні симптоми (можуть бути облігатними, факультативними або
неспецифічними): інтоксикація (загальна слабкість, схуднення, втрата апетиту, збільшення
ШОЕ, паранеопластичні симптоми (гематологічні, ендокринні, шкірні, нейро-м‘язові,
імунологічні та ін.).
4. Симптоми ускладнень та метастазування (можуть бути різними).
Потрібно пам‘ятати про ріст злоякісної пухлини й у максимально корот кий строк
встановлювати діагноз. Лікування без встановленого діагнозу не повинно тривати більше ніж 7
днів. Варто усунути місцеві подразники, однак не застосовувати засоби, що зумовлюють ріст
пухлини (припікання, фізіотерапія й ін.). У складних випадках лікар зобов‘язаний залучити до
обстеження хворого більш досвідчених фахівців.
Лікування хворих проводять щелепно-лицеві онкологи. Після лікування рака або
передракових захворювань хворі повинні перебувати під диспансерним спостереженням (S.C.
Веке, 1933).

 Алгоритми для формування професійних вмінь і навичок.

1. Зібрати анамнез та провести огляд хворого.
2. Скласти план обстеження пацієнта із новоутвором.
3. Скласти план додаткових методів дослідження.
4. Заповнити відповідну медичну документацію.
5. Відпрацювати техніку проведення діагностичної пункції.
6. Відпрацювати методику пункційної біопсії.
7. Відпрацювати методику інцизійної біопсії.
8. Відпрацювати методику ексцизійної біопсії.
9. Відпрацювати методику забору матеріалу для цитологічного дослідження шляхом зішкрябу,
відбитку і пункції.

7
 Практичні завдання, (типові, нетипові, непрогнозовані ситуації).
Індивідуальні завдання:
Завдання №1.
Яка з теорій виникнення раку базується на зміні розмірів хромосом?
А. Теорія імунологічного нагляду
В. Ембріональна теорія
С. Мутаційна теорія
D. Теорія анеуплоїдії
Е. Теорія ранньої нестабільності

Завдання №2.
Вкажіть ознаку доброякісних пухлин:
А. Інфільтративний ріст
В. Експансивний ріст
С. Тканинний атипізм
D. Чутливість до променевої терапії
Е. Вплив на орган та організм

Завдання для самостійної роботи та роботи в малих групах (інтерактивні методи навчання).
Хвора, 46 р. звернулась до хірурга-стоматолога зі скаргами на припухлість в ділянці щоки, яку
зауважила 2 місяці тому. Виявлено округлої форми блідо-рожевий, безболісний, м‗яко-
еластичний новоутвір на слизів ій щоки, в діаметрі близько 1 см, по лінії змикання зубів. Які
додаткові методи обстеження потрібно призначити для встановлення діагнозу? Яке хірургічне
та медикаментозне лікування необхідно призначити пацієнтці? Обгрунтуйте ваш вибір.

Заключний етап (30 хв)

Підведення підсумків заняття.
Матеріали методичного забезпечення заключного етапу заняття:
 Мозковий штурм.
Студентам демонструють вичерпний опис нестандартної клінічної ситуації та пропонують
запропонувати найбільш раціональні методи діагностики. Після запису всіх запропонованих
методів діагностики в ході дискусії студенти вибирають найбільш раціональний.

 Надання завдань для самостійної роботи.

Зібрати анамнез та провести огляд хворого. Скласти план обстеження пацієнта із
новоутвором. Скласти план додаткових методів дослідження. Заповнити відповідну медичну
документацію. Відпрацювати техніку проведення діагностичної пункції. Відпрацювати
методику пункційної біопсії. Відпрацювати методику інцизійної біопсії. Відпрацювати
методику ексцизійної біопсії. Відпрацювати методику забору матеріалу для цитологічного
дослідження шляхом зішкрябу, відбитку і пункції.

 Оцінювання.