МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’ Я УКРАЇНИ

Національний медичний університет

імені О.О. Богомольця

«Затверджено»
на засіданні кафедри
кафедри внутрішньої медицини №3
від 26 серпня 2021 р., протокол №90

Завідувач кафедри
професор Яременко О.Б.

Розглянуто та затверджено ЦМК з терапевтичних дисциплін

від « » _________________ 2021 року, протокол №

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
до практичних занять для студентів
Навчальна Воєнно - польова терапія
дисципліна
Напрям другий (магістерський) рівень вищої освіти галузі знань
підготовки 22 «Охорона здоров’я» спеціальність 222 «Медицина»
Змістовий Організація терапевтичної допомоги при надзвичайних
модуль № 1 ситуаціях
Тема заняття Радіаційні ураження. Поняття про променеву травму,
№2 надання медичної допомоги на етапах медичної
евакуації. Гостра променева хвороба. Етапне лікування
хворих з гострою променевою хворобою. Атипові
форми променевої хвороби.
Курс 6

Переглянуто та перезатверджено: №____від____________20__ р.

№____від____________20__ р.

№____від____________20__ р.

№____від____________20__ р.

Київ 2021
 1. Мета заняття:
Дати уявлення про види іонізуючих випромінювань, одиниці виміру
і дозиметрії. Ознайомити з основними ланками біологічної дії іонізуючих
випромінювань та патогенезу основних клінічних форм радіаційних
уражень.
Висвітлити студентам клінічні прояви та діагностичні критерії
різних форм гострої променевої хвороби. Особливості радіаційних
уражень мирного часу.
Ознайомити з класифікацією кістково-мозкової форми гострої
променевої хвороби, а також особливостями клінічної картини в різні
періоди захворювання.
Засвоїти диференційно-діагностичні критерії оцінки ступенів
тяжкості захворювання. Навчити визначати стани, які загрожують життю,
в різні періоди хвороби. Принципи патогенетичного лікування гострої
променевої хвороби з урахуванням провідних проявів захворювання.
Обсяг медичної допомоги на етапах медичної евакуації.
Дати уявлення про клініку та діагностику кишкової, токсемічної,
церебральної форми гострої променевої хвороби.
Дати уявлення про особливості радіаційних уражень мирного часу.
Ознайомити студентів із атиповими формами гострої променевої
хвороби. Клінічна картина гострої променевої хвороби при зовнішньому
нерівномірному опроміненні, комбінованих радіаційних ураженнях,
внутрішньому опроміненні, поєднаному опроміненні, нейтронних
ураженнях і тривалому опроміненні невеликими дозами. Надання
медичної допомоги на етапах медичної евакуації.

2. Компетенції (формування компетенцій):

 інтегральна:
здатність розв’язувати типові та складні спеціалізовані задачі та
практичні проблеми у професійній діяльності у галузі охорони здоров’я,
або у процесі навчання, що передбачає проведення досліджень та/або
здійснення інновацій та характеризується комплексністю та
невизначеністю умов та вимог.
 загальні:
ЗК1. Здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу.
ЗК2. Здатність вчитися і оволодівати сучасними знаннями.
ЗК3. Здатність застосовувати знання про радіаційні ураження у
практичних ситуаціях.
ЗК4. Знання та розуміння предметної області та розуміння
професійної діяльності.
ЗК5. Здатність до адаптації та дії в новій ситуації.
ЗК6. Здатність приймати обґрунтовані рішення.
ЗК7. Здатність працювати в команді.
ЗК8. Навички міжособистісної взаємодії.
ЗК9. Здатність спілкуватися державною мовою як усно, так і
письмово.
2
 ЗК10. Здатність спілкуватись іноземною мовою.
ЗК11. Навички використання інформаційних і комунікаційних
технологій.
ЗК12. Визначеність і наполегливість щодо поставлених завдань і
взятих обов’язків.
ЗК13. Здатність діяти соціально відповідально та свідомо.
ЗК14. Прагнення до збереження навколишнього середовища.
ЗК15. Здатність діяти на основі етичних міркувань (мотивів).
 спеціальні (фахові, предметні):
ФК1. Навички опитування та клінічного обстеження пацієнта з
радіаційними ураженнями.
ФК2. Здатність до визначення необхідного переліку лабораторних та
інструментальних досліджень і оцінки їх результатів у хворих з
радіаційними ураженнями.
ФК3. Здатність до встановлення попереднього та клінічного діагнозу
захворювання.
ФК4. Здатність до визначення необхідного режиму праці та
відпочинку при лікуванні захворювань пов’язаних з радіаційними
ураженнями.
ФК5. Здатність до визначення характеру харчування при лікуванні
захворювань викликаних дією радіації.
ФК6. Здатність до визначення принципів та характеру лікування
захворювань викликаних дією радіації.
ФК7. Здатність до діагностування невідкладних станів.
ФК8. Здатність до визначення тактики надання екстреної медичної
допомоги.
ФК9. Навички надання екстреної медичної допомоги.
ФК11. Навички виконання медичних маніпуляцій.
ФК13. Здатність до проведення профілактичних заходів.
ФК15. Здатність до визначення тактики ведення осіб, що підлягають
диспансерному нагляду.
ФК17. Здатність до ведення медичної документації.

3. План та організаційна структура заняття.

Назва етапу Опис етапу Рівні засвоєння Час
Підготовчий етап
Організаційні Методи контролю теоретичних Питання 45-60 хв.
заходи знань: Типові задачі
Перевірка робочих - індивідуальне теоретичне Тести
зошитів опитування; Письмові
Постановка - тестовий контроль; теоретичні
навчальних цілей та - вирішення типових задач. завдання
мотивація Таблиці
Контроль вихідного Малюнки
рівня знань: Структурно-
1. Етіологія та логічні схеми
патогенез Аудіо- та відео-
2. Клініка матеріали.
3
3. Діагностика
4. Диференційний
діагноз
5. Лікування
Основний етап
Формування Метод формування практичних Алгоритм для 100-150
практичних навичок навиків: формування хв.
Практичний тренінг практичних
Формування навичок.
професійних вмінь Метод формування професійних
1. Провести вмінь: Професійні
курацію хворого тренінг у вирішенні типових та алгоритми для
2. Скласти план нетипових ситуаційних задач формування
обстеження (реальних клінічних, імітованих, професійних вмінь;
хворого. текстових) ситуаційні задачі
3. Скласти план
лікування хворого з
радіаційними
ураженнями
Підсумковий етап
Контроль та Методи контролю практичних Результати роботи 45-60 хв.
корекція рівня навиків: з історією хвороби.
практичних навичок Індивідуальний контроль
та професійних практичних навиків та їх
вмінь результатів Нетипові
ситуаційні задачі.
Методи контролю професійних
вмінь: аналіз та оцінка
результатів клінічної роботи
студентів
Підведення 5-10 хв.
підсумків заняття:
теоретичного,
практичного,
організаційного
Домашнє завдання Орієнтовна карта для 5 хв.
самостійної роботи з
літературою. Рекомендована
література (основна, додаткова)

4
 4. Зміст теми заняття
При написанні методичної розробки були використані матеріали,
надані кафедрою військової терапії Української військово-медичної
академії.
На даний час, в умовах локальних військових конфліктів і
глобального геополітичного протистояння не можна виключати
можливість використання ядерної зброї. Треба також враховувати, що в 33
країнах світу працюють більше 440 енергоблоків у складі біль ніж 200
атомних електростанцій. Також атомні енергоблоки використовують на
морських та космічних кораблях, в науково-дослідних установах тощо.
Крім того, велику небезпеку представляють ядерні боєприпаси,
ядерне паливо та радіоактивні відходи атомної промисловості.
В даний час в Україні діють 4 АЕС з 15 енергетичними ядерними
реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8000 підприємств і
організацій, що використовують у виробництві, науково-дослідній роботі
та у медичній практиці радіоактивні речовини. Незважаючи на посилення
безпеки роботи АЕС, в майбутньому аварійні ситуації повністю виключити
неможливо. На сьогодні у світі зареєстровано вже більше 300 радіаційних
аварій з викидом радіонуклідів в навколишнє середовище

Мал. 1. Фото зруйнованого 4-го реактору ЧАЕС.

Знання наслідків дії на людський організм іонізуючого

випромінювання необхідні лікарям. Вони допоможуть вчасно і швидко
виявити осіб з ймовірним променевим ураженням, максимально
об’єктивувати стан здоров`я постраждалих, оцінити діагностичне та
прогностичне значення тих чи інших показників, симптомів і синдромів
для розвитку патології, ефективно проводити корекцію і лікування
порушених фізіологічних та гомеостатичних систем організму
постраждалого.

Види іонізуючих випромінювань.

Іонізуюче випромінювання – будь-яке випромінювання, взаємодія
якого із середовищем приводить до утворення електричних зарядів різних
знаків. Розрізняють такі види іонізуючих випромінювань: α-, β-

5
 випромінювання, фотонне і нейтронне випромінювання.
Ультрафіолетове випромінювання і видиму частину світлового
спектру не відносять до іонізуючого випромінювання.
Таблиця 1
Фізичні властивості іонізуючих випромінювань
Вид Довжина Довжина пробігу Щільність іонізації
випромін Енергія, МеВ пробігу в в біологічній (кількість пар іонів
ювання повітрі тканині на 1 см пробігу)
Альфа до 10 до 10 см до 50 мкм 10-50 тис.
Бета до 3-4 до 20 м до 1 см до 1 тис.
Гамма до 2-3 сотні десятки до 10
метрів сантиметрів
Нейтронн в залежності сотні десятки до кількох тис.
е від природи від метрів сантиметрів
0,05 МеВ до 20 (до 3 км)
МеВ і вище

Альфа-випромінювання (α-випромінювання) – іонізуюче

випромінювання, яке являє собою потік відносно важких частинок (ядер
гелію, що складаються з двох протонів і двох нейтронів), що випускаються
при ядерних перетвореннях. Енергія цих частинок складає декілька
мегаелектрон-вольт і різна для різних радіонуклідів.
Цей вид випромінювання, маючи малу довжину пробігу частинок,
характеризується слабкою проникаючою здатністю. Тому α-
випромінювання є небезпечним тільки коли потрапить всередину
організму.
Бета-випромінювання – потік β- частинок (електронів і позитронів),
які мають більшу проникаючу здатність в порівнянні з α -
випромінюванням. Пробіг β- частинок в повітрі може досягати декількох
метрів, а в біологічній тканині декількох сантиметрів. Як і джерела α-
випромінювання, β-активні радіонукліди більш небезпечні при попаданні
всередину організму.
Фотонне випромінювання включає в себе рентгенівське і гамма-
випромінювання (γ-випромінювання). Після радіоактивного розпаду атомне
ядро кінцевого продукту часто опиняється в збудженому стані. Перехід
ядра з цього стану на більш низький енергетичний рівень (в нормальний
стан) відбувається з випусканням гамма-квантів. Таким чином, γ-
випромінювання має внутрішньоядерне походження і являє собою жорстке
електромагнітне випромінювання.
Поширюючись зі швидкістю світла, γ-промені мають високу
проникаючу здатність. Їх може затримати лише товста свинцева або
бетонна плита. Чим вище енергія γ-випромінювання і відповідно менше
довжина його хвилі, тим вище проникаюча здатність.
γ-випромінювання є основним фактором ураження при впливі на
організм випромінювання від зовнішніх джерел.
6
 Потік нейтронів є потоком електрично нейтральних часток, який має
надзвичайно високу проникливу здатність та щільність іонізації. Оскільки
нейтрони є електрично нейтральними частками, то вони легко проникають
в атоми і взаємодіють з ядром. Утворюються радіоактивні ізотопи і
виникає, так звана, наведена радіоактивність. Стабільні ядра
перетворюються в радіоактивні ізотопи, випускаючи β-частки та γ-кванти.
Отже, всі види радіоактивних випромінювань мають ряд спільних
ознак, де основні з них – проникаюча та іонізуюча здатність.

Одиниці виміру іонізуючого випромінювання

Дозиметрія – визначення кількісних та якісних характеристик
іонізуючих випромінювань. При роботі з радіоактивними речовинами
важливо брати до уваги не масову кількість радіонукліду, а його
активність. Тому кількість радіоактивної речовини прийнято вимірювати в
одиницях активності, тобто за кількістю розпадів, які відбуваються в даній
речовині за одиницю часу. Вона вимірюється в кюрі. Кюрі (Кі) –
активність радіоактивного препарату, в якому відбувається 3,7∙1010
розпадів на протязі 1 сек.
Для кількісної оцінки дії іонізуючого випромінювання на об’єкт,
який опромінюється, в дозиметрії введено поняття “доза”. Розрізняють
експозиційну, поглинуту, еквівалентну та ефективну (інтегральну)
дози випромінювання.
Під “дозою” іонізуючих випромінювань розуміють енергію,
передану випромінюванням елементарному об’єму або масі опроміненої
речовини. У міжнародній системі одиниць одиницею кінетичної енергії є
джоуль (Дж). У системі СДС енергія вимірюється в ергах або
електронвольтах (еВ). 1 ерг=10 -7 Дж. 1 еВ=1,6∙10-12 ерг=1,6∙10-19 Дж.
Форма і ступінь променевих пошкоджень біологічних об’єктів
залежить від поглинутої енергії випромінювань.
Поглинута доза – енергія випромінювання, поглинута одиницею
маси середовища. За одиницю цієї дози в СІ прийнято грей (Гр.), тобто
коли 1 Дж енергії поглинає 1 кг речовини; 1 Гр = 1 Дж/кг.
Позасистемною одиницею поглинутого випромінювання є рад (radiation
adsorbed dose) – енергія будь-якого виду іонізуючого випромінювання в
100 ерг, поглинута опроміненим об’єктом масою в 1 г (1 рад=100 ерг/г).
Таким чином 1 Гр = 100 рад або 1 рад = 0,01 Гр. Потужність поглинутої
дози виражається Гр/с або рад/с та похідних від них мрад/с, мкрад/с, тощо.
Співвідношення між поглинутою дозою випромінювання, що
виражається в радах і експозиційною дозою для повітря дорівнює 1Р=0,873
рад.
Для співставлення біологічної дії різних видів випромінювань існує
поняття відносна біологічна ефективність (ВБЕ).
ВБЕ гамма-випромінювання прийнято за 1, тобто коефіцієнт якості
або радіаційний фактор гамма-випромінювання дорівнює 1. Радіаційний
фактор інших видів випромінювань наведений у певних таблицях
(визначається експериментально для конкретних умов).
7
 Еквівалентна доза – така поглинута доза будь-якого
випромінювання в умовах довгострокового (хронічного) опромінення у
невеликих дозах, яка зумовлює такий же біологічний ефект, як 1 Гр
поглинутої дози рентгенівського чи гамма-випромінювання. Визначається
як добуток поглинутої дози даного виду випромінювання на відповідний
радіаційний фактор. Одиниця еквівалентної дози в СІ – зіверт (Зв.).
Позасистемна одиниця еквівалентної дози – біологічний еквівалент рада –
1 бер (1 Зв. = 100 бер).
Для оцінки шкоди здоров’ю людини при нерівномірному
опроміненні тіла існує поняття ефективної (інтегральної) дози. Ця
величина допомагає визначити загальний ризик захворіти чи вмерти від дії
іонізуючого випромінювання, точніше є показником ризику хвороби чи
смерті від соматико-стохастичних ефектів (злоякісних новоутворень), а
також ризику появи спадкових ефектів у перших двох поколіннях.
Якщо весь організм підлягає рівномірному опроміненню, можна
визначити рівень шкоди для здоров’я на підставі еквівалентної дози.
Однак, коли опромінення різних органів неоднакове (при інкорпорації
радіонукліда, при прицільному опроміненні частини тіла), необхідно
враховувати еквівалентні дози у різних опромінених органах.
Інтегральна поглинута доза – середня енергія іонізуючого
випромінювання, поглинута певною масою тканин опромінюваного
органу, частини тіла – Гр/кг.
Основні ланки біологічної дії іонізуючих випромінювань та
патогенезу основних клінічних форм радіаційних уражень
Іонізуючі випромінювання мають здатність до біологічної дії, тобто
здатні викликати структурно-функціональні зміни в організмі. Найбільш
важливими особливостями, що визначають його специфіку, є:
- у момент впливу іонізуючих випромінювань людина не має ніяких
відчуттів;
- миттєвість поглинання енергії іонізуючих випромінювань атомами
та молекулами, яка значно перевищує швидкість хімічної взаємодії між
ними;
- основним актом взаємодії випромінювань із речовиною є іонізація,
пошкодження атомів і молекул, поява активних радикалів, що призводить
до патологічних реакцій в біосубстраті організму;
- відсутність вибіркового впливу та одномоментність дії на різні
структури організму;
- наявність радіобіологічного парадоксу – невідповідності між вкрай
малою величиною поглинутої енергії іонізуючого випромінювання і
надзвичайно вираженою (аж до летального ефекту) реакцією організму;
- різні види іонізуючих випромінювань викликають в опроміненому
субстраті той самий процес іонізації, проте біологічний ефект їх різний і
залежить від щільності іонізації. При малій щільності виникають швидко
згасаючі реакції, а при великій - виникає реакція автокаталітичного типу,
що перебігає із самоприскоренням і призводить до виражених біологічних
змін. Найбільша щільність іонізації властива альфа-частинкам і нейтронам;
8
 - біологічний ефект прямо пропорційно залежить від потужності
дози.
Біологічні зміни залежать не тільки від характеру випромінювання,
але і від стану самого біосубстрату.
Поглинена енергія опромінення має дуже високу ефективність. Так
поглинена організмом доза в 9 Гр має мізерно малу кількість енергії (2–
5·104 ерг/г), яка, проте, викликає глибокі біологічні зміни не сумісні з
життям. Ця невідповідність між поглиненою енергією і ступенем
радіаційного ушкодження пов`язана з ефектом фізичного і біологічного
підсилення.
Процес взаємодії іонізуючого випромінювання із біосубстратом
схематично можна зобразити у вигляді 3 фаз:
- поглинання енергії іонізуючого випромінювання біосубстратом;
- перетворення енергії іонізуючого випромінювання у хімічну
енергію з утворенням іонів і активних радикалів;
- розвиток радіохімічних реакцій.
Визнані 2 шляхи взаємодії іонізуючого випромінювання з
органічними сполуками:
а) прямий (безпосередній) вплив;
б) непрямий вплив, опосередкований дією вільних радикалів, що
утворюються внаслідок радіолізу води.
Клітини однієї і тієї ж тканини, залежно від її стану в момент
опромінення і клітини різних тканин по різному реагують на опромінення.
Відповідно до закону Бергон’є-Трібондо ураження тканин іонізуючим
випромінюванням прямо пропорційне мітотичній активності і
обернено пропорційне ступеню диференціації клітин.
Клітини найбільш вразливі в період генераційного циклу, особливо
протягом фази синтезу і мітозу. Опромінення в цьому періоді
супроводжується розвитком локальних ушкоджень хромосомного апарату.
В залежності від характеру ушкодження хромосом клітина гине в процесі
мітозу (мітотична загибель), або не вступаючи в мітоз (інтерфазна
загибель). Під впливом іонізуючого випромінювання гинуть не тільки
клітини що діляться, але і ті, які перебувають у стані спокою. Розвивається
у першу чергу дефіцит клітин крові, кишечнику, порушується функція
ендокринних залоз і центральної нервової системи.

Патогенез променевої хвороби

У зв`язку з неоднаковим радіаційним ураженням різних тканин при
зовнішньому відносно рівномірному опроміненні виявляється залежність
ураження тієї або іншої системи (критичний орган) від сумарної
поглинутої дози опромінення. Це зумовлює певну різноманітність
клінічних форм ураження. Так при опроміненні людини в дозі від 1 до 10
Гр головними патогенетичними чинниками є порушення кровотворення,
геморагічний синдром та інфекційні ускладнення. Кровотворні органи для
даного діапазону доз є критичними.

9
 При впливі доз радіації в межах 10-20 Гр поряд з кровотворною
системою уражається епітелій шлунково-кишкового тракту, що є
критичним органом для даної дози опромінення, а післярадіаційний
ентерит визначає розвиток всієї клінічної картини хвороби. Смерть настає
протягом 8-16 днів.
При опроміненні в дозі 20-80 Гр в патогенезі ГПХ чільне місце
займають різка азотемія та інтоксикація організму продуктами білкового
розпаду. Ураження центральної нервової системи, в цьому випадку, носить
переважно вторинний опосередкований характер і обумовлено розладом
церебральної лікворної гемодинаміки і токсемією. Смерть настає на 4-8
добу після опромінення. Безпосереднє пряме радіаційне ураження
центральної нервової системи є провідною причиною порушення регуляції
кровообігу та дихання при опроміненні в дозі понад 80 Гр. Смерть настає
протягом перших трьох днів. Крім того, при значних дозах опромінення,
поряд з первинними, велике значення мають вторинні фактори. Серед
останніх перше місце займають судинні порушення, особливо в ділянці
головного мозку. Це веде до його масивного набряку, ранніх геморагій,
важкого гіпотензивного шокоподібного стану.
Нейроендокринні розлади в початковому періоді променевої хвороби
є провідними. Висока реактивність нервової системи при радіаційному
впливі в поєднанні з подразненням аферентних рецепторів, що
супроводжується патологічною інтерацептивною імпульсацією за участю
ендокринних залоз і особливо гіпофізарно-наднирникової системи,
призводить до розвитку прогресуючих змін в діяльності різних органів і
тканин. Вони супроводжуються, насамперед, трофічними розладами,
розладами судинної і тканинної проникності, змінами в системі крові,
обмінними розладами, зниженням імунної опірності, дистрофічними
змінами.
Важливою ланкою в патогенезі радіаційних уражень є розвиток
інтоксикації, внаслідок якої порушується функція органів і систем,
формуються синдроми, властиві радіаційному ураженню. Найбільш чітко
вони проявляються при гострій променевій хворобі середнього і важкого
ступеня: спустошення кровотворних органів, геморагічні прояви,
радіаційні ускладнення, дистрофічні зміни в органах і тканинах,
порушення репаративних процесів, мутагенні і генетичні прояви.
Інтегральний ефект біологічної дії іонізуючого випромінювання на
організм реалізується розвитком променевої хвороби (гострої або
хронічної) з її полісиндромними проявами (при рівномірному опроміненні)
або місцевим ураженням (при локальному опроміненні).

Клінічна класифікація радіаційних уражень

В залежності від величини дози гострого опромінення можливе
виникнення гострої променевої реакції або гострої променевої хвороби.
Гостра променева реакція – це найбільш легкий прояв гострого
променевого ураження, що виникає в осіб, опромінених дозою 0,5-1 Гр.
При тривалому і ретельному спостереженні можуть бути виявлені
10
мінімальні лабораторні ознаки променевого ушкодження: зниження
кількості лімфоцитів, нейтрофілів і тромбоцитів до нижньої межі норми
через 6-7 тижнів після гострого опромінення.

Гостра променева хвороба – це окрема нозологічна форма, що

розвивається при зовнішньому, рівномірному гама- і гамма-нейтронному
опроміненні організму в дозі, що перевищує 1 Грей (Гр), отриманої
одномоментно або протягом короткого проміжку часу (від 3 до 10 діб) і
характеризується певною фазністю перебігу.
Вплив іонізуючої радіації зумовлює іонізацію і збудження молекул
та атомів, а відтак - утворення агресивних речовин і радикалів, що
викликають ушкодження клітин і тканин. При цьому відбувається
насичення організму продуктами білкового розпаду, гемолізинами,
гістаміноподібними речовинами, які є токсичними для нього, змінюють
нормальний перебіг біологічних процесів, і в першу чергу пригнічують
кровотворення в кістковому мозку.
Виділяють 4 форми ГПХ залежно від дози опромінення: від 1 до 10
Гр – кістково-мозкова форма; від 10 до 20 Гр – кишкова форма; 20-80 Гр -
токсемічна; більше 80 Гр - церебральна. Чим вищою буде поглинута доза,
тим важче відповідно буде перебіг ГПХ. Вище 10 Гр – це летальні форми
ГПХ.
При дозах опромінення від 1 Гр до 10 Гр – розвивається кістково-
мозкова форма ГПХ, що має 4 ступені тяжкості перебігу:
І – легкий ступінь – 1-2 Гр;
ІІ – середній ступінь – 2-4 Гр;
ІІІ – тяжкий ступінь – 4-6 Гр;
ІV – вкрай тяжкий ступінь – 6-10 Гр.
Відповідно до умов опромінення можливий розвиток наступних
основних клінічних форм променевих уражень людини:
- гостра променева хвороба (ГПХ);
- хронічна променева хвороба (ХПХ);
- місцеві радіаційні ураження (МРУ);
- поєднані радіаційні ураження (ПРУ);
- комбіновані радіаційні ураження (КРУ).
Вказані клінічні форми радіаційних уражень мають, в свою чергу,
певні особливості перебігу, які, насамперед, залежать від виду, часу дії і
розташування джерела іонізуючого випромінювання.

Клініка гострої променевої хвороби.

Характерною рисою перебігу гострої променевої хвороби є етапність
її розвитку. Цей розподіл не завжди чіткий і не відображає дійсних змін в
організмі. У типових випадках захворювання, викликаного загальним
відносно рівномірним опроміненням, спостерігається 5 фаз (періодів):
1 – початковий або період загальної первинної реакції на
опромінення (ЗПР);

11
 2 – латентний (прихований) або період уявного клінічного
благополуччя;
3 – період розпалу хвороби або виражених клінічних проявів
захворювання;
4 – період виходів (прогресування, стабілізація, раннє одужання -
повне або часткове);
5 – період віддалених наслідків.
Вираженість цих періодів при різному ступені важкості і різних
формах променевої хвороби неоднакова. Найбільш чіткою періодизацією
перебігу характеризується кістково-мозкова форма ГПХ середнього і
важкого ступеня.
При легкому, а також украй важкому ступеню кістково-мозкової
форми гострої променевої хвороби окремі періоди виражені недостатньо
чітко. Такими ж особливостями характеризується перебіг кишкової,
судинно-токсемічної і церебральної форми променевого ураження. Так,
при легкому ступені ГПХ слабо виражені клінічні прояви розпалу
захворювання, а при кишковій, судинно-токсемічній і церебральній
формах практично відсутній латентний період і на бурхливі прояви ЗПР
нашаровуються симптоми розпалу.

Період загальної первинної реакції на опромінення

Через короткий термін (хвилини-години) після опромінення в
організмі розвиваються первинні радіохімічні перетворення, що знаходить
своє відображення в певних клінічних проявах. Симптоми ЗПР можуть
бути розподілені на чотири групи:
- диспепсичні - нудота, блювота, пронос;
- загальноклінічні - непритомність, слабкість, головний біль, зміни
рухливої активності, підвищення температури тіла;
- гематологічні - лімфоцитопенія (відносна та абсолютна),
нейтрофільний лейкоцитоз;
- місцеві - зміни шкіри, слизових оболонок та інших тканин в місцях
найбільшого опромінення.
Інтенсивність і тривалість проявів ЗПР залежать від сумарної
поглинутої дози опромінення (мінімальна - 1-2 Гр), розподілу її в органах і
тканинах опроміненого (переважного опромінення того або іншого
сегменту тіла), загального стану пацієнта на момент опромінення, статі,
віку.
Найбільш характерними проявами ЗПР є симптоми гострих
функціональних розладів ЦНС, шлунково-кишкового тракту, серцево-
судинної системи, дихання і терморегуляції.
Найбільш демонстративним симптомом ЗПР при ГПХ є блювота
(важливо визначити час появи, частоту і тривалість). Саме цей симптом
має важливе діагностичне та прогностичне значення.
Біль в епігастральній ділянці, відсутність або раптова одноразова
блювота, яка з'являється через 2 години і пізніше після опромінення,
свідчить про легкий ступінь ураження, тоді як нестримна виснажлива
12
блювота, що виникає рано (через 5-20 хвилин) – про вкрай важкий ступінь
ГПХ. У проміжках між блювотними актами самопочуття може залишатися
задовільним. Блювоті часто передує нудота, яка не має прогностичного
значення. Пронос, парез шлунка або кишечника характерні для вкрай
важкого ураження.
Серед загальноклінічної симптоматики слід особливо виділити
загальний стан, свідомість та температуру тіла. Спрага, сухість у роті,
млявість, сонливість, пригнічення, субфебрилітет характерний для
формування другого і третього ступеня важкості ГПХ, а запаморочення,
більш висока температура (38-39˚С) свідчить про розвиток важкого та
вкрай важкого ураження. Серцебиття, біль в ділянці серця, суглобах -
показник вкрай важкого ураження. Як непряму ознаку, що має також
діагностичне значення, варто виділити загальну м’язову слабкість - від
легкої, при дозах 1-2 Гр, до вираженої (зниження фізичної активності) -
при дозах понад 4 Гр. Гіпо- і адинамія пов`язана з розладами функцій
центральної нервової системи і нервово-м`язового тонусу.
Велике значення для оцінки важкості променевого ураження у фазі
ЗПР приділяється показникам крові. Протягом декількох годин після
опромінення з'являється нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом вліво,
відносна й абсолютна лімфоцитопенія, схильність до ретикулоцитозу.
Виразність та стійкість відносної (від 1 до 20 %) та абсолютної (0,1-1·109/л)
лімфоцитопенії в перші 2-3 доби досить чітко свідчать про ступінь
важкості ГПХ. При середньому та важкому ступенях ГПХ в формулі крові
спостерігається лейкоцитоз більше 12·10 9/л з перевагою нейтрофілів
(сегменто- і паличкоядерних) і зсувом вліво. В кістковому мозку
спостерігається зменшена кількість мієлокаріоцитів, еритробластів, числа
мітозів, зниження мітотичного індексу, зникнення молодих форм клітин,
підвищений цитоліз.
Стан шкірних покривів у потерпілих в період ЗПР є надійним
об`єктивним діагностичним показником променевого впливу. Наявність і
виразність первинної еритеми ("радіаційна засмага") шкіри та видимих
слизових, гіпергідроз, лабільність вазомоторів в значній мірі залежать від
дози локального опромінення. У вкрай тяжких випадках також з'являється
іктеричність склер.
Тривалість проявів ЗПР на опромінення коливається від декількох
годин, у легких випадках, до 2 і більше днів при важких формах ГПХ.

Таблиця 2
Характеристика клінічних проявів загальної первинної реакції
при кістково-мозковій формі ГПХ різного ступеня важкості
Ступінь важкості ГПХ
Симптоми легка Середня важка вкрай важка
Блювота Через 2-3 год., Через 1-2 год. Через 30-40 Через 5-20 хв,
(термін появи, одноразова повторна хв., нестримна
виразність) багаторазова
13
М’язова Незначна, Помірна Виражена Різка
слабкість короткочасна (адинамія)

Головний біль Немає або Помірний, Виражений, Різкий

незначний тривалий періодичний виражений,
Свідомість Ясна Ясна Ясна постійний
Часом сплутана
Температура Нормальна Субфебрильна Субфебрильна Фебрильна
тіла (37,1-37,5˚С) (37,6-38˚С) (>38°С)
Гіперемія Незначна Чітка Виражена, Різко виражена
шкіри стійка
Тривалість Декілька год. 1 доба 2 доби Більше 2 діб
ЗПР
Гіпотонія (АТ Немає 110-100 100-80 Нерідко колапс
систолічний,
мм рт.ст.)
ЧСС, уд/хв 80-100 100-120 130-150 >150

До заходів невідкладної першої медичної допомоги відносять такі:

Негайна евакуація постраждалого з зони радіоактивного
забруднення, направлення ураженого в профільний медичний заклад.
Використання індивідуальних і колективних засобів захисту
(респіратори, протигази, тощо);
При зараженні відкритих ділянок шкірних покривів і
обмундируванням продуктами ядерного вибуху проводиться часткова
санітарна обробка після виходу з зони радіоактивного зараження, а
також усунення радіоактивних речовин із організму людини шляхом
промивання шлунка теплою водою, вживання проносних і сечогінних
засобів, промивання порожнини рота і очей, застосовування
відхаркувальних препаратів при попаданні радіоактивних речовин в
дихальні шляхи.
Заходи спрямовані на зменшення диспепсичних розладів, токсемії,
протишокові заходи і підтримання функції життєво важливих органів і
систем, попередження важких кардіоваскулярних і неврологічних розладів.
Попередження та припинення ЗПР сприяє підтримці бойової здатності
особового складу і полегшує проведення лікувально-евакуаційних заходів.
Приймаються радіозахисні засоби, наприклад цистамін - 6 таблеток
однократно та 1 таблетку йодистого калію, за необхідності через деякий
час їх прийом повторюють.
Для профилактики первинної реакції і лікування диспепсії необхідно
використати протиблювотний засіб - етаперазин (одну таблетку). Для
лікування блювання, яке вже розвинулось, використовуються ін’єкційні
форми протиблювотних засобів.

14
 Потерпілих, які надходять на етап лікарської допомоги сортують за
принципом:
1) необхідності спеціальної санітарної обробки;
2) необхідності і черговості надання лікарської медичної допомоги.
При зараженні шкіри та обмундирування радіоактивними
речовинами (понад припустимі рівні) перед наданням першої лікарської
допомоги санітарна обробка на майданчику спеціальної обробки може
бути проведена у вигляді обробки відкритих частин тіла, промивання
порожнин рота, глотки, очей (ЧСО), або миття з милом під душем зі
зміною білизни і обмундирування (ПСО).
За принципом необхідності надання лікарської допомоги
виділяються:
- особи, які потребують першої лікарської допомоги;
- особи, яким перша лікарська допомога може бути відкладена і
надана на наступних етапах медичної евакуації;
- легкоуражені, поранені та хворі, які можуть бути повернені у свої
підрозділи;
- агонуючі уражені, поранені та хворі, які потребують тільки
догляду.
Лікарська тактика в період первинної реакції:
1. Госпіталізація в найближче гематологічне відділення.
2. Ліжковий режим.
3. Протиблювотні засоби (диметкарб, церукал, етаперазин, атропін).
4. Дезінтоксикаційні засоби та такі, що корегують водно-
електролітний баланс (реосорбілакт, реополіглюкін, ізотонічний розчин
хлорида натрію, розчин глюкози 5%, сольові розчини типу Рінгера-Локка).
Ефективним методом дезінтоксикаційної терапії є гемосорбція.
5. При відсутності протипоказань, у тому числі зневоднення
внаслідок блювання, сечогінні - наприклад лазикс (фуросемід).
5. В разі гострої судинної недостатності (кофеїн-бензоат, кордіамін,
мезатон, норадреналін, гідрокортизон).
6. В разі психомоторного збудження і страху заспокійливі та
нейроаналептики (седуксен, фенобарбітал, аміназин).
Загальні рекомендації населенню: прибути в спеціальні сховища,
укритись в підвалах будинків, здійснити герметизацію житлових
приміщень, по команді застосувати індивідуальні засоби захисту органів
дихання (протигаз, респіратор, ватно-марлеву пов’язку), із індивідуальної
аптечки прийняти радіозахисні засоби. Вживати незабруднені продукти
харчування та питну воду.

Прихований (латентний) період ГПХ характеризується відносно

задовільним станом опроміненого.
У прихованому періоді, незважаючи на поліпшення самопочуття
хворих, при спеціальному обстеженні виявляються ознаки прогресуючих
порушень функціонального стану нервової, ендокринної систем, змін в
крові, дистонічних і обмінних розладів. Водночас, можуть зберігатися
15
загальна слабкість, знижена толерантність до навантажень, пітливість,
періодичний головний біль, нестійкість настрою, розлади сну, зниження
апетиту, диспепсичні розлади.
Лейкоцитоз, що спостерігався в першому періоді, змінюється
лейкопенією, знижується кількість ретикулоцитів і тромбоцитів.
Відбуваються якісні зміни клітин крові: гіперсегментація ядер нейтрофілів,
поліморфізм ядер лімфоцитів, вакуолізація ядра і цитоплазми,
хроматиноліз, токсична зернистість у протоплазмі нейтрофілів.
Закономірні зміни в периферичній крові і в кістковому мозку протягом 1-
1,5 тижнів після опромінення дозволяють прогнозувати важкість ГПХ із
достатнім ступенем вірогідності.
Тривалість прихованого періоду складає при легких опроміненнях 3-
4 тижні, а при вкрай важких - він може бути взагалі відсутнім.
Лікарська тактика в прихованому періоді:
1. Санація всіх вогнищ хронічної інфекції.
2. Лікувальне харчування.
3. Симптоматична терапія: полівітаміни, адаптогени, седативні
препарати, антигістамінні препарати.
4. Дезінтоксикаційна терапія (ресорбілакт, гемодез, ізотонічний
розчин хлориду натрію, 5% розчин глюкози).
Дієта повинна виключати грубу їжу.
Легкохворі можуть знаходитись на амбулаторному лікуванні або
денному стаціонарі. Їм призначається щадний режим і лікувальне
харчування. Дієта повинна бути механічно та хімічно щадною.
Хворі із важкими формами променевої хвороби госпіталізуються із
дотриманням сурових правил асептики і антисептики. Їм призначається
дезінтоксикаційна та загальнозміцнююча терапія, виявляються і сануються
приховані вогнища інфекції. Призначаються рясне пиття, антигістамінні
препарати, форсований діурез.

Період розпалу ГПХ починається з погіршення загального стану

хворих, а також виявляються ознаки прогресуючого розладу
кровотворення й обміну речовин, приєднуються інфекційні ускладнення, у
важких випадках розвивається сепсис, виникає кровоточивість.
Терміни настання періоду розпалу і його тривалість залежать від
ступеня важкості ГПХ:
І ст. настає на 30-ту добу, триває до 10 діб.
ІІ ст. - на 20-ту, триває до 15 діб.
ІІІ ст. - на 10-ту, триває до 30 діб.
ІV ст. - на 4-8 добу, на 3-6 тижні зазвичай настає летальний
результат.
Для періоду виражених клінічних проявів характерні такі
синдроми:
• гематологічний (виникає як наслідок аплазії кісткового мозку)
– виникає важка лейкопенія (використовують термін агранулоцитоз -

16
якщо кількість лейкоцитів крові нижче 1 х 109/л), анемія,
тромбоцитопенія.
Лейкопенія приводить до розвитку важких інфекційно-токсичних
ускладнень. Тромбоцитопенія приводить до розвитку геморагічного
синдрому (кровотечі).
• загальної інтоксикації – гектична температура, астенізація,
колаптоїдний стан;
• кишковий – блювання, пронос, анорексія;
• орально- фаренгіальний – виразково-некротичні ураження на
слизових рота і мигдаликах, що супроводжується сильним болем і такі
хворі переважно потребують зондового харчування;
• алопеції – випадіння волосся.
• астено-невротичний синдром.
У хворих порушуються сон і апетит, з'являються різка загальна
слабкість, адинамія, головний біль, запаморочення, серцебиття, біль в
ділянці серця. Характерне підвищення температури тіла, яке набуває
вигляду постійної або гектичної лихоманки з мерзлякуватістю і проливним
потом. Пульс прискорюється, серце розширюється у розмірах, тони його
стають глухими, а над верхівкою вислуховується систолічний шум. Часто
приєднується бронхіт і вогнищева пневмонія. У тяжких випадках на фоні
диспепсичних розладів і різкого зниження апетиту виникають виразковий
або виразково-некротичний стоматит, глосит, тонзиліт і ентероколіт. Через
різку болючість слизової ясен і біль при ковтанні хворий не може
приймати їжу. Різка пітливість, висока лихоманка, проноси призводять до
зневоднення організму і розладу електролітного гомеостазу.
Кровоточивість раніше виявляється на слизовій рота, пізніше
крововиливи утворюються на шкірі пахвових ділянок, на внутрішніх
поверхнях стегон, гомілок, передпліч, у нижньому трикутнику живота;
часто приєднуються носові і кишкові кровотечі, гематурія. Волосся
починає випадати на голові, лобку, потім на підборідді, у пахвових
ділянках і на тулубі.
При неврологічному дослідженні визначаються виражена
загальмованість хворих, астенізація, іноді симптоми подразнення мозкових
оболонок, анізорефлексія, зниження сухожильних і периостальних
рефлексів, м’язова гіпотонія. На очному дні - застійні явища з дрібними
крововиливами.
На електрокардіограмі реєструються ознаки погіршення
функціонального стану міокарда: зниження вольтажу, поширення
шлуночкового комплексу, подовження систолічного показника, зниження
зубців Т і Р, зміни сегменту S-Т.

17
 Таблиця 3
Зміни гематологічних показників при кістково-мозковій формі
ГПХ різного ступеня важкості
Показник Ступінь важкості ГПХ

I II III IV
Число лімфоцитів, х10 /л 1–0,6
9
0,6–0,3 0,3–0,1 <0,1
(з 3-ї доби)
Число лейкоцитів, х10 9/л Більше 3 3–2 1,9–0,5 <0,5
(на 7–9 добу)
Кількість тромбоцитів, >80 79–50 50–20 <20
х10 /л (на 20 добу)
9

Термін початку розвитку Відсутній З 20–30 З 8–20 доби В перші

агранулоцитозу (кількість або після доби 7 діб
лейкоцитів < 1x109/л) 30 діб
Зниження проліферуючих Немає На 25– На 50–60% На 100%
еритробластів на 4 добу 30%
Мітотичний індекс 5,4–4,8 1,8–0,9 0,8–0,2 0,1–0
кісткового мозку, %
(на 3–4 добу)

У періоді розпалу ГПХ проводиться лікування інфекційно-

запальних, геморагічних ускладнень, кишкового, орофарингеального
синдромів та усунення загальної інтоксикації організму.
Лікарська тактика у період виражених клінічних симптомів.
1. Хворі потребують ізоляції з суворим дотриманням правил
асептики та антисептики (боксовий режим, безконтактний догляд).
Особлива увага приділяється догляду за хворими з метою виключення
екзогенного інфікування. Шкіру і волосся варто щодня обробляти
розчинами антисептиків, стерильною водою.
2. Антибіотикотерапія проводиться із застосуванням одночасно
декількох антибіотиків в максимальному можливому дозуванні. Вибір
антибактеріальних засобів бажано робити із визначенням чутливості до
них мікрофлори. Одночасно призначають протигрибкові препарати.
Антибіотикотерапію продовжують до виходу хворих із агранулоцитозу.
Перевагу надають парентеральному введенню.
При стійкому інфікуванні сечовивідних шляхів показані
нітрофуранові препарати. Особливе значення в профілактиці інфекційних
ускладнень мають заходи, спрямовані на стерилізацію кишечника. З цією
метою перорально призначаються антибіотики, які погано всмоктуються в
шлунково-кишковому тракті.
3. Корекція імунних порушень у тому числі стимулятори лейкопоезу
і використання препаратів імуноглобуліну.

18
 4. Дезінтоксикаційна терапія (реосорбілакт, ізотонічний розчин
хлориду натрію, 5% розчин глюкози).
5. Протигеморагічні та антианемічні препарати (амбен,
амінокапронова кислота, дицинон, стимулятори гемопоезу, а також замісна
терапія - еритроцитарна маса, тромбоконцентрат). Ефективним методом
лікування ГПХ важкого ступеня є трансплантація кісткового мозку.
6. Лікування орально-фаренгіального та кишкового синдромів:
• зондове харчування;
• полоскання ротової порожнини розчином фурагіну (1:13000),
декасану, мірамістину та іншими антисептиками з наступним
накладенням на слизові ватних тампонів, змочених розчинами анестетиків
(5% розчин новокаїну, емульсія анестезину).
• змащування порожнини рота евкаліптовою та обліпиховою
олією;
• парентеральне харчування (внутрішньовенне введення поліаміну
або амекіну; ліпофундин або ліпомайз та інші жирові емульсії).
У зв'язку з пригніченням ферментоутворення в тонкому кишечнику
слід передбачити препарати замісної дії (панкреатин та ін.), які при
отриманих дозах радіації від 3 до 6 Гр призначаються з 15-20 дня, а при
вищих – з перших днів після опромінення.
З метою захисту слизової оболонки тонкого кишечнику
застосовуються препарати гастроцитопротекторної дії.
При спастичному абдомінальному болю показані спазмолітики,
наприклад: 2 мл – 2% розчину дротаверину п/ш чи в/м; 2 мл – 2% розчину
папаверину п/ш чи в/м; 1 мл – 0,1% розчину атропіну сульфату п/ш,
пірензепіну (гастротипін, гастроцепін) в/в, в/м 10–15 мг 2 рази на добу.
Показані пребіотики (лактулоза 10–15 мл х 3 рази на добу чи хілак-
форте 30–40 крапель 3 рази на добу, чи біонорм по 2–3 табл. 2-3 рази на
добу) у поєднанні з пробіотиками (лінекс, біфіформ, йогурт, лактовіт-
форте, лацидофіл та ін.) по 1–2 дози 3 рази на добу.
7. Лікування серцево-судинної недостатності та інших супутніх
розладів.
При сприятливому завершенні хвороби настає період відновлення,
що триває 6-12 міс, а інколи затягується на багато років протягом яких
виявляються залишкові явища або віддалені соматичні й генетичні
наслідки. До віддалених наслідків належать астеновегетативний синдром,
скорочення тривалості життя, розвиток катаракти, зниження здатності до
зачаття, схильність до виникнення лейкозів і новоутворень.
Хворі продовжують отримувати дієтичне харчування і поступово
переводяться на загальний руховий режим під повсякденним медичним
контролем. Основна увага приділяється нормалізації функції нервової
системи, органів кровотворення. З моменту початку відновлення
кровотворення призначають вітамін В12, фолієву кислоту,
нуклеїновокислий натрій, препарати заліза. Для прискорення нормалізації
обмінних процесів застосовуються білково-анаболічні гормони
(метандростенолон, нандролон), препарати які корегують дисметаболічні
19
розлади, стимулюють еритро- і тромбоцитопоез, покращують процеси
тканинної регенерації і підвищують апетит. При прогресуванні анемії
проводиться переливання еритроцитарної маси або свіжоконсервованої
крові. Покращують функціональний стан нервової системи адаптогени
(женьшень, елеутерокок, комплекс вітамінів). Призначається ЛФК.
У періоді віддалених наслідків на госпітальному етапі в залежності
від стану здоров`я, конкретних захворювань використовуються різні
комбінації препаратів з радіопротекторною, антиоксидантною,
адаптогенною, мембранозахисною, гемостимулюючою,
імуномодулюючою, вазоактивною, ноотропною та седативною дією.
Велике значення надається також методам фізичної та психічної
реабілітації, використанню фізіотерапевтичних процедур і методів
нетрадиційної медицини. У всі періоди захворювання широко
використовуються засоби симптоматичної терапії.

Таблиця 4
Класифікація ГПХ за можливістю виживання пацієнта
ГПХ, Доза, Гр Можливість виживання
ступінь
важкості
I 1-2 Виживання гарантоване
II 2-4 Сучасне лікування повинне забезпечити виживання всіх
хворих
III 4-6 Сучасне лікування повинне забезпечити виживання
більшості хворих
IV 6-10 Виживання малоймовірне, але сучасне лікування може
призвести до виживання частини хворих
Більше Виживання неможливе
10
Діагноз ГПХ будується на підставі анамнезу (контакт хворого з
іонізуючими випромінюванням), даних дозиметрії і / або клінічних проявів
захворювання.
Велике значення мають гематологічні показники. Під час
проведення диференціальної діагностики варто звернути увагу на
лейкопенією, швидкість її розвитку та час виникнення. У диференційно-
діагностичному відношенні значних труднощів немає. Анамнестичні дані
(перебування постраждалого в зоні ядерної катастрофи), прояви загальної
первинної реакції (час розвитку та тривалість), зовнішній вигляд
постраждалого (млявий, адинамічний, гіперемія відкритих ділянок шкіри,
іктеричність склер, стан свідомості) обʼєктивні клінічні дані (АТ, ЧСС,
ЧД), лабораторні дані (первинний лейкоцитоз, відсутність в крові молодих
форм нейтрофілів, пригніченням лейкопоезу і лімфоцитопенія) цілком
достатньо для встановлення попереднього діагнозу і визначення ступеня
важкості захворювання.

20
 Загрозливим для життя постраждалого в період загальної первинної
реакції є :
- ранній розвиток симптомів ЗПР;
- рання поява поносу з кров’ю;
- рання поява блювоти з кров’ю;
- променева засмага на обличчі;
- втрата свідомості при опроміненні;
- рання адинамія.

Загрозливим для життя постраждалого в період розпалу є:

- ранній початок періоду розпалу;
- важкі інфекційні ускладнення;
- важка загальна інтоксикація;
- важкий геморагічний та анемічний синдроми;
- різка вираженість гастроінтестинального синдрому;
- розлади серцево-судинної та дихальної діяльності;
- виникнення олігурії, анурії.

Загрозливим для життя постраждалого в період виходів є:

- погіршання гемопоетичних показників;
- погіршання клінічного перебігу ГПХ;
- відсутність позитивної динаміки гемопоетичних показників.

5. Питання для самопідготовки студента до практичного

заняття:
1. Поняття про радіаційну обстановку.
2. Види іонізуючих випромінювань, одиниці виміру і дозиметрії.
3. Методи оцінки радіаційної обстановки.
4. Методи дозиметричного контролю.
5. Основні ланки біологічної дії іонізуючих випромінювань та
патогенезу основних клінічних форм радіаційних уражень.
6. Гостра променева хвороба та її ступені тяжкості. Періоди
гострої променевої хвороби.
7. Принципи обмеження радіаційного впливу.
8. Принципи захисту населення в осередку радіаційного
забруднення.
9. Принципи патогенетичного лікування гострої променевої
хвороби з урахуванням провідних проявів захворювання.
10. Особливості радіаційних уражень мирного часу.
11. Ознайомити студентів із атиповим формам ГПХ.
12. Особливості і обсяг надання медичної допомоги на етапах
медичної евакуації.

21
 6. Рекомендована література
Основна:
1. Військова токсикологія, радіологія, медичний захист :
підручник / за ред. О. Є. Левченко. – К. : СПД Чалчинська Н. В., 2017. –
788 с.
2. Воєнно-польова терапія: підручник [за ред. Г.В. Осьодло, А.В.
Верби]. – К. СПД Чалчинська Н.В., 2017. – 620 с.
3. Екстрена медична допомога військовослужбовця на до
госпітальному етапі в умовах збройних конфліктів :навч. посіб. / М. І.
Бадюк [та ін.]. – К. : СПД Чалчинська Н. В., 2018. – 204 с.
4. Михайлюк, В. О. Цивільна безпека : навч. посіб. для студентів
ВНЗ / В. О. Михайлюк, Б. Д. Халмурадов. – К. : Центр учб. л-ри, 2017. –
158 с.
5. Перша медична (екстрена) допомога з елементами тактичної
медицини на до госпітальному етапі в умовах надзвичайних ситуацій :
навч. посіб. / В. С. Тарасюк [та ін.]. – 2 вид., випр. – К. : ВСВ «Медицина»,
2017. – 368 с.
Додаткова:
1. Бебешко В. Г., Прістер Б. С., Омельянець М. І. Радіо-біофізичні
та медикобіохімічні наслідки Чорнобильської катастрофи: шляхи пізнання
та подолання: практичний посібник [для сімейного лікаря]. – Ужгород:
ТДВ «Патент», 2017. – 504 с.
2. Гребенюк А. Н., Легеза В. И. Перспективы использования
радиопротекторов для повышения эффективности медицинской
противорадиационной защиты Вооруженных сил // ВМЖ. - 2013. - Т. 334,
№ 7. - С. 46-50.
3. Керівництво з медичного забезпечення Збройних Сил України :
введено в дію наказом ГШ ЗСУ від 26.12.2013 року № 317 / М. І. Бадюк [та
ін.]. – К., 2016. – 512 с.
4. Медицина катастроф. Військова медицина : рек. анотований
бібліогр. покажч. / уклад.: Н. Б. Гавриш, В. В. Хівренко, І. М. Лазоренко, Л.
М. Драган. – Х., 2018. – 36 с.
5. Практикум з дисципліни «Організація медичного забезпечення
військ» (практикум до самостійної роботи студентів вищих медичних
навчальних закладів України ІІІ–ІV рівні акредитації) / під ред. проф. М. І.
Бадюка. – К., 2017. – 86 с.
6. Тимчасова Настанова з медичної евакуації поранених і хворих у
Збройних Силах України на особливий період/ за редакцією Верби А.В.,
Хорошуна Е.М./К.: НДІ ПВМ УВМА, 2016. – 60 с.
7. Allied joint doctrine for medical support / NATO standard AJP-4.10 //
With UK National elements. – 2020. – Edition B, Version 1
https://assets.publishing.service.gov.uk/
government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/922182/doctrine_nato
_med_spt_ajp_4_10.pdf

Методична розробка складена доцентом Добрянським Д.В.

22
(посада, ПІП викладача)

23