ЄВРОПЕЙСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра мікробіології, вірусології,

імунології та епідеміології

Методичні вказівки
до практичних занять з «Військової Епідеміології (аудиторні)
для студентів V курсу
зі спеціальності 222 «Медицина»

Дніпро 2023
 ТЕМА 2. Організація протиепідемічних та профілактичних заходів серед
військ і населення при надзвичайних ситуаціях, їх особливості

Кількість навчальних годин : 4 (чотири).

І. Актуальність теми : У районах катастроф і стихійних лих, місцях

тимчасового розміщення евакуйованого населення може виникати сприятлива в
санітарно-гігієнічному і епідемічному відношенні обстановка, яка сприяє
виникненню і поширенню серед різних контингентів масових інфекційних
захворювань. У деяких випадках погіршення епідемічної обстановки набуває
першочергового значення для населення регіону. У таких ситуаціях необхідно
проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів. В
епідемічних осередках, що виникають в регіонах стихійного лиха і
техноогенних катастроф, спочатку важко встановити джерело інфекції, тобто
перша ланка епідемічного процесу випадає, джерела зараження не
проявляються, а виникають лише шляхи передачі. Відбувається різке
наростання випадків інфекційних захворювань і тільки після цього йдуть
послідовні випадки захворювання, що зумовлюють тривале існування
епідемічних осередків.
Основне завдання складається в збереженні життя потерпілих в
екстремальних ситуаціях, відновлення їх здоров’я і працездатності, а також в
захисті населення району від усіх шкідливих для здоров’я факторів
зовнішнього середовища.,
ІІ. Навчальні цілі заняття:
Оволодіти знаннями визначення меж епідемічного осередку, потенційну
небезпеку зараження людей, особливостей епідемічного процесу під час
надзвичайної ситуації.
Усвідомити причинні фактори, що обумовлюють інфекційну
захворюваність на території надзвичайної ситуації.
Знати основні принципи планування профілактичних і протиепідемічних
заходів в зонах надзвичайних ситуацій; колективні та індивідуальні засоби
захисту.
Розвивати творче мислення студентів, здатність до логічного мислення і
наукового обґрунтування своїх висновків.

ІII. Міждисциплінарна інтеграція.

Дисципліни Знати Вміти
1.Попередні Загальна Оптимальна Оцінити результати
(забезпечуючі) гігієна та взаємодія людини і визначення різних
дисципліни. екологія. навколиш-нього показників навко-
. середовища для лишнього середо-
збереження вища та можливі
здоров'я зміни, що вплинуть
на розвиток епіде-
мічного процесу.
 Мікробіологія Основні власти- Визначати необ-
вості збудника та хідні лабораторні
їх стійкість на дослідження, вико-
об'єктах навколиш- ристовувати ефек-
нього середовища, тивні дезінфек-
чутливість до хі- танти та методи
мічних і фізичних дезінфекції для зни-
факторів. щення збудників.

Інфекційні Інфекційний Провести диферен-

хвороби процес особливо ційну діагностику
небезпечних для встановлення
інфекцій. дійсного діагнозу.

IV. План проведення практичного заняття

№ Місце
Час Засоби
п/ Етапи Обладнання проведенн
в хв. навчання
п я
Перевірка і корекція
1 15
вхідного рівня
Тестові
Розбір та обговорення
2 60 завдання,
учбових питань
граф
Самостійна робота із
3 35 логічної Мультимедійне Навчальна
завданнями-тестами
структури обладнання аудиторія
Контроль виконання
4 40 теми,
індивідуальних завдань
таблиці,
Підбиття підсумків та
накази
5 завдання на наступне 10
заняття

Методика проведення заняття.

Заняття починається з перевiрки за списком студентiв, об'явлення теми,
мети та плану заняття. Далі іде викладання та розбір учбових питань, які
розглядаються на занятті. Перевірка підготовки студентів до заняття
проводиться в ході розбору учбових запитань.
 ЗМІСТ ТЕМИ

Основними завданнями системи державного санітарно-

епідеміологічного нагляду в ЗС України є:

- нагляд за організацією та проведенням командуванням, посадовими

особами служб тилу, квартирно-експлуатаційною службою, медичною
службою, підприємствами, установами, організаціями та громадянами
санітарних і протиепідемічних заходів;

- нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики

захворювань військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, участь
у розробці та контроль за виконанням програм, що стосуються запобігання
шкідливого впливу факторів навколишнього середовища на здоров’я
військовослужбовців;

- нагляд за дотриманням санітарного законодавства у військах;

- участь у проведенні державної санітарно-гігієнічної експертизи, гігіє-

нічної регламентації небезпечних факторів і видача дозволів на їх використання.

Організація системи протиепідемічного захисту військ у воєнний час

Проблеми санітарно-протиепідемічного захисту військ (СПЗВ) належать

до загальних проблем охорони здоров’я військовослужбовців тому, що їх
вирішення через забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
військовослужбовців майже повністю реалізує основне право
військовослужбовця – право на охорону здоров’я. У підтвердження цієї тези
розглянемо процеси «конструювання» соматичного здоров’я людини, які
складають
4 групи:

1. Відтворення здоров’я:
- стан генофонду;
- стан репродуктивної функції батьків, її реалізація;
- здоров’я батьків;
- умови протікання вагітності;
- стан пологодопоміжної служби;
- наявність правових актів, що зберігають генофонд, вагітність тощо.
Вплив на соматичне здоров’я – 20% .

2. Формування здоров’я:

- спосіб життя (рівень виробництва, ступінь задовільнення матеріальних і

культурних потреб, загальноосвітній і культурний рівень, особливість
харчування та інших видів
життєзабезпечення, шкідливі звички тощо);
 - стан навколишнього середовища.

3. Споживання здоров’я:

- культура і характер виробництва, стан виробничого середовища тощо;

- соціальна активність індивіда у процесі діяльності тощо.

Вплив 2 і 3 групи процесів, які для Збройних Сил України – це умови

життєзабезпечення військовослужбовців та навчально-бойової діяльності військ
(сил), на рівень здоров’я – 70%.

4. Відновлення здоров’я (медичні заходи):

- рекреація;
- лікування;
- реабілітація.

На сучасному рівні розвитку суспільства, в Україні наявний цілий ряд

нормативно-правових документів, які є базовими для організації санітарно-
протиепідемічного захисту з метою досягнення санітарного та епідемічного
благополуччя населення України, в тому числі військовослужбовців, як її
громадян: це Конституція України, Закон України 1994 року «Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення», Статути ЗСУ, накази МО
України, державні СПіНи. Цими правовими документами визначені основні
поняття, надані права, визначені обов’язки виконавців щодо заходів охорони
здоров’я та порядку їх проведення.

Згідно з Законом України 1994 року «Про забезпечення санітарного та

епідемічного благополуччя населення» {Із змінами, внесеними згідно із Законами№
2367-VI від 29.06.2010, ВВР, 2010, № 34, ст.486№ 3038-VI від 17.02.2011, ВВР, 2011, № 34,
ст.343№ 4565-VI від 22.03.2012, ВВР, 2012, № 51, ст.574№ 5316-VI від 02.10.2012, ВВР,
2013, № 38, ст.502№ 5395-VI від 02.10.2012, ВВР, 2013, № 40, ст.535№ 5460-VI від
16.10.2012, ВВР, 2014, № 2-3, ст.41№ 1193-VII від 09.04.2014, ВВР, 2014, № 23, ст.873№
1602-VII від 22.07.2014, ВВР, 2014, № 41-42, ст. 2024№ 77-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, №
11, ст.75№ 901-VIII від 23.12.2015, ВВР, 2016, № 4, ст.44№ 2530-VIII від 06.09.2018} (далі –
Закон - 94) Розд. 1, ст. 1 терміни і поняття вживаються в такому значенні:

- санітарне та епідемічне благополуччя населення – оптимальні умови

життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність
шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища
(санблагополуччя), а також умов для виникнення і поширення інфекційних
захворювань (епідблагополуччя);

- державні санітарні правила і норми (СПіН), гігієнічні нормативи

(санітарні норми) – обов’язкові для виконання нормативні документи, що
визначають критерії безпеки та (або) нешкідливості для людини факторів
навколишнього середовища і вимоги щодо забезпечення оптимальних чи
допустимих умов життєдіяльності людини;
 - санітарні та протиепідемічні заходи (заходи санітарно-
протиепідемічного захисту, санітарно-протиепідемічний захист) – діяльність,
спрямована на створення безпечних для здоров’я умов побуту, праці, навчання,
відпочинку та інших сфер життя і діяльності людини, запобігання виникнення
та поширення інфекційних хвороб.

Ст. 2 Законодавство України про забезпечення санітарного та

епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство базується на
основах законодавства України про охорону здоров’я і складаються з Закону-
94, інших актів законодавства та санітарних норм).

На основі вимог законодавчих актів України, забезпечення охорони

здоров’я військовослужбовця можна надати базову схему:

1. Виконавці заходів:
- державні органи охорони здоров’я (МОЗ);
- командування, органи управління частинами, установами, службами
ЗСУ;
- державні та відомчі установи з контролю охорони зовнішнього
середовища;
- медична служба у складі військової медицини та лікувально-
профілактичних установ;
- державна СЕС Міністерства оборони.

2. Заходи з охорони здоров’я (відповідно до груп виконавців):

- оздоровлення призовників та їх професійний відбір;
- виконання санітарних заходів, щодо забезпечення нормальних умов
навчально-бойової діяльності та побуту;
- проведення оздоровчих заходів в частинах і установах;
- фізичне, гігієнічне виховання та психологічна підготовка;
- контроль та охорона навколишнього середовища;
- первинні гігієнічні та протиепідемічні заходи, лікувально-діагностична
робота;
- кваліфіковані гігієнічні та протиепідемічні заходи.

Тобто, згідно з положенням нормативно-правових актів держави, можна

зробити наступні висновки:

1. Забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя

військовослужбовців є комплексною задачею і можливе лише при взаємодії і
поєднанні зусиль усіх груп виконавців.

2. Комплекс заходів щодо забезпечення санітарного та епідемічного

благополуччя військовослужбовців, виходячи з його мети та змісту повинен
бути визначений як «Санітарно-протиепідемічний захист військ (сил)», а
організація його виконання – це елемент бойового забезпечення, який
спрямований на підтримання та відновлення ФСВ, як його ФБ.
 Рівні виконання медичних та протиепідемічних заходів

Медичні протиепідемічні заходи змінюються (за змістом та обсягом)

відповідно з рівнями управління системою протиепідемічного захисту.

І рівень – медична служба окремих частин, установ, закладів,

госпіталів, поліклінік; на них покладено:
своєчасна і повна доповідь про інфекційну захворюваність;
організація і проведення активного вияву, ізоляції і госпіталізації
захворілих;
безпосереднє здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду;
виконання протиепідемічних заходів в осередках інфекційної
захворюваності;
додержання протиепідемічного режиму у функціональних підрозділах і
відділеннях медичних закладів.
ІІ рівень – медична служба з’єднань, санітарно-епідеміологічні
лабораторії – на них покладено:
організація і здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду у військах і
на території військових містечок, гарнізонів;
аналітичні, методичні, контрольні функції.
ІІІ рівень – санітарно-епідеміологічні загони території – на них
покладено:
виконання аналітичної, організаційної, методичної функції у військах
території (та СЕЛ гарнізону);
здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду у плановому (або
вибірковому) порядку з урахуванням виявленої у процесі збору інформації та
аналізу епідемічної обстановки, необхідності у проведенні першочергових
найбільш значущих заходів;
організація та проведення конкретних протиепідемічних заходів в
осередках інфекційних захворювань (в тому числі і поодиноких але з
несприятливим прогнозом щодо розповсюдження);
оцінка та адекватна реакція на зміни епідемічної ситуації проміж різних
категорій місцевого населення.
IV рівень – санітарно-епідеміологічні загони регіонів – на них
покладено:
виконання аналітичної, організаційної та методичної функції у військах
регіону (а також в СЕЛ гарнізону і СЕЗ території);
оперативне спостереження та контроль, виявлення першочергових
найбільш значущих військових частин і територій, де на підставі
епідеміологічного аналізу фонової епідемічної ситуації у військах і серед
населення необхідно проводити протиепідемічні заходи;
вибірковий особистий і лабораторний контроль у військах території;
безпосереднє виконання функцій у зв’язку з задачами відділу особливо
небезпечних інфекцій, токсико-радіологічної лабораторії, спеціалізованих
відділень чи лабораторних підрозділів (вірусологічні або паразитологічні
дослідження тощо).
 V рівень – Центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду
Збройних Сил України – на нього покладено:
методичні організаційні функції (в основному в санітарно-
епідеміологічних установах нижніх рівнів);
встановлення порядку здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду;
корекція роботи фахівців інших санітарно-епідеміологічних установ з
спеціальних питань;
розробка, впровадження у практику та контроль виконання нових
системо-корегуюючих документів, які видаються наново за спеціальностями і
напрямкам оперативного (лабораторного) профілю, а також документів щодо
покращення умов життя та побуту військ;
узагальнення і впровадження у роботу військової ланки та спеціалістів
санітарно-епідеміологічних установ передових, сучасних методів виконання
аналітичних функцій і конкретних заходів;
безпосередня організація та проведення санітарно-епідеміологічного
нагляду у з’єднаннях, частинах і установах центрального підпорядкування;
вибірковий, на основі аналізу контроль виконання заходів у військах
територій і гарнізонів;
цілеспрямоване проведення профілактичних та протиепідемічних заходів
і контроль спеціалізованими оперативними та лабораторними підрозділами.

VI рівень – санітарно-епідеміологічне управління, що здійснює

аналітичну, методичну, контрольну та організаційну функції відносно всіх
рівнів, на яких відбувається проведення профілактичних і протиепідемічних
заходів.

Основою діяльності усіх рівнів управління є повний і всебічний збір

інформації, подання донесень, аналіз ситуацій, виявлення першочергових,
найбільш значущих заходів, планування роботи санітарно-епідеміологічних
установ, організація виконання планів при змінах епідеміологічної
(екологічної) ситуації.

Тобто епідемічне благополуччя військ може бути досягнуто при

додержанні принципу функціональної підлеглості, своєчасної, повної і
правдивої звітності (в тому числі позачергових донесень) установ попередніх
рівнів керівництва наступним для негайного прийняття рішень при зміні
епідемічної ситуації.

Таким чином на підставі цього нами сформульовані такі принципи

санітарно-епідеміологічного нагляду в ЗС України, які взаємно пов’язані між
собою, доповнюють один одного і не мають чітких розмежувань.

1. Принцип єдності.

Як цільна система, санітарно-епідеміологічний нагляд спрямований на

попередження інфекційних і неінфекційних захворювань. В його основі лежить
загальнометодологічний підхід і термін «санітарно-епідеміологічний нагляд»
прийнятий стосовно неінфекційних захворювань, так як для вивчення
закономірностей їх виникнення використовуються ті ж самі методи, що і при
вивченні інфекційних захворювань. Зі всією рештою підсистем охорони
здоров’я санітарно-епідеміологічний нагляд має спільну мету зі збереження і
зміцнення здоров’я військовослужбовців.

2. Принцип послідовності.

Людина органічно пов’язана з оточуючим середовищем, тобто є

найважливішим елементом екологічної системи, яка впливає на неї і на яку
впливає вона сама, змінюючи її в кращий або гірший бік.

Вплив оточуючого середовища на людину виявляється виникненням

різних захворювань. Захворюваність населення у військових колективах, які є
частками населення, визначається соціальними і соціально-опосередкованими
природно-географічними чинниками регіональних соціально-екологічних
систем. Отже, виникнення і розповсюдження будь-яких захворювань людини –
це екологічна проблема.

Таким чином, виходячи з того, що профілактика захворювань є кінцевою

метою охорони здоров’я, санітарно-епідеміологічний нагляд є одним із засобів
її досягнення. В загальному вигляді він може розглядатися як екологічний
нагляд у системі охорони здоров’я.

3. Принцип комлексності.

Санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється у вигляді моніторингу

(на рівні проведення медичного контролю), метою якого є виявлення
фізичного, хімічного, біологічного забруднення оточуючого середовища
антропогенного походження, що може зашкодити здоров’ю людини і привести
до виникнення і розповсюдження захворювань. В деяких випадках він
гігієнічно детермінований.

4. Принцип цілеспрямованості.

Санітарно-епідеміологічний нагляд повинен базуватися на медико-

соціальній оцінці стану здоров’я і захворюваності, яка зумовлена
несприятливим впливом чинників оточуючого середовища. Аналіз рівня,
структури, динаміки і причинно-наслідкових зв’язків, а також прогноз
захворюваності є засобом, що забезпечує цілеспрямованість санітарно-
епідеміологічного нагляду.

5. Принцип адекватності.

Санітарно-епідеміологічний нагляд оснований на вивченні та оцінці умов

і причин, що призвели до реалізації впливу шкідливих чинників на здоров’я
людини у вигляді виявлення різних захворювань, з наступною розробкою
рекомендацій, плануванням і проведенням відповідних до обстановки заходів
по усуненню шкідливих для людини чинників.

6. Принцип дієвості.

Наслідком здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду повинно бути

максимальне зменшення або усунення впливу шкідливих чинників оточуючого
середовища, які викликають захворювання або сприяють їх виникненню. Це
передбачає використання даних методу донозологічної діагностики в
розпізнанні функціональних станів організму в зоні, яка граничить між нормою
і патологією і введення класифікації таких станів.

Санітарно-епідеміологічний нагляд в ЗС України організовується і

проводиться медичною службою (у вигляді медичного контролю) і вміщує в
собі як загальні, так і кваліфіковані і спеціалізовані заходи, що проводяться
сані-тарно-епідеміологічними установами в залежності від рівня управління.

Таким чином, ієрархічне підпорядкування і тісне функціональне

поєднання різних підсистем структури охорони здоров’я обумовлює
інтегрований характер їхньої діяльності, а санітарно-епідеміологічний нагляд,
що здійснюється на різних рівнях організації медичної служби, є одним з
основних профілактичних заходів у ЗС України. Здійснення санітарно-
епідеміологічного нагляду регламентується Законом України «Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

З урахуванням специфіки відомства розроблено положення про державну

санітарно-епідеміологічну службу в ЗС України.

Згідно з Законом України 1994 року «Про забезпечення санітарного та

епідемічного благополуччя населення» у першому півріччі 1998 року закінчено
реформування державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства
оборони України, що функціонує у системі єдиної державної санітарно-
епідеміологічної служби України. В результаті проведення заходів, 28 сані-
тарно-епідеміологічних установ різних рівнів підпорядкування (санітарно-
епідеміологічні загони видів Збройних Сил, військових округів (оперативних
командувань), гарнізонів та санітарно-епідеміологічні лабораторії дивізій)
об’єднані в єдину систему державної санітарно-епідеміологічної служби
Міністерства оборони України і підпорядковані по вертикалі санітарно-
епідеміологічному управлінню МО України, що сформоване у лютому 1998
року.

У період реформування (1997 р. – 1 півріччя 1998 р.) створена нова

організаційно-штатна структура санітарно-епідеміологічних установ, визначені
основні напрямки удосконалення функціонування системи державного сані-
тарно-епідеміологічного нагляду в Збройних Силах України та
протиепідемічного захисту військ (сил).
 Підсумками реформування санітарно-епідеміологічної служби є такі
позитивні результати в організації та проведенні гігієнічних і протиепідемічних
заходів щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
особового складу Збройних Сил України:

введення в практичну діяльність територіального принципу проведення в

мирний та воєнний час кваліфікованих гігієнічних і протиепідемічних заходів
(в інтересах усіх військ, які дислоковані на території відповідальності
санітарно-епідеміологічного закладу);

поліпшення оперативного реагування на зміну санітарно-епідемічної

обстановки у зв’язку зі своєчасним надходженням інформації;

у зв’язку з наданням інформації про санітарно-епідемічний стан першим

посадовим особам ЗС України першочергові протиепідемічні заходи є
обов’язковими для виконання командирами усіх рівнів;

виконання кваліфікованих гігієнічних і протиепідемічних заходів

лікарями санітарно-епідеміологічних закладів у повному обсязі, при їх
чисельності, що у п’ять разів менше нормативів МОЗ України.

Санітарно-епідеміологічні установи ЗС України призначені для

організації і проведення санітарно-епідеміологічного нагляду, санітарно-
гігієнічних і протиепідемічних заходів в армії і на флоті.

Кожній санітарно-епідеміологічній установі наказом вищого начальника

визначається район обслуговування.

Особливості організації протиепідемічних заходів у воєнний час

На підставі досвіду навчань, бойових дій в Афганістані та інших

збройних конфліктах сформульовані особливості, які впливають на організацію
профілактичних і протиепідемічних заходів:

1. Профілактична спрямованість діяльності військово-медичної служби у

відповідності з аналізом і прогнозом епідемічної обстановки у військах і на
зайнятій території з урахуванням особливостей сучасних бойових дій.

2. Здійснення протиепідемічних заходів у військах всіма засобами

військово-медичної служби з використанням санітарно-епідеміологічних
установ для виконання більш складних задач і проведення спеціальних заходів.

3. Комплексність проведення заходів з профілактики і ліквідації

інфекційних захворювань з виділенням головних заходів, що забезпечують в
конкретних обставинах кращий результат.

4. Плановість в організації та проведенні протиепідемічних заходів.

 5. Відповідність характеру і обсягу протиепідемічних заходів оперативно-
тактичній і медичній обстановці. Зміст і обсяг протиепідемічних заходів
повинні сприяти виконанню військами задач або не перешкоджати їх виконанню.

6. Використання найбільш простих методів і прийомів для діагностики і

профілактики інфекційних захворювань і граничнодопустима їх стандартизація
(уніфікація).

7. Максимальне наближення протиепідемічних сил та засобів до районів,

неблагополучних в епідемічному відношенні та ліквідація вогнищ на випадок їх
виникнення.

Санітарно-епідеміологічна обстановка може ускладнюватись таким

чином, що вимагає негайного проведення кваліфікованих і спеціалізованих
протиепідемічних заходів, у протиепідемічних осередках, які виникли, у зв’язку
з чим фахівці терміново повинні туди виїхати. Проте в засобах масової
інформації неодноразово публікувалася інформація про зростання ролі
спецпідрозділів, що широко використовують чи можуть використовувати
диверсійні методи боротьби. Тому на шляхах пересування та в пунктах
дислокації командуванням будуть здійснюватися певні застережувальні заходи,
що обмежують можливості оперативного реагування на ускладнення ситуації.

Принципові положення організації протиепідемічного забезпечення та

типові протиепідемічні заходи в ЗС України

Протиепідемічне забезпечення військ є системою заходів з попередження і

ліквідації інфекційних захворювань особового складу військових частин і
кораблів. Проте для реалізації всього комплексу відповідних заходів необхідна
така їх організація, котра давала б найкращі результати при найменшій затраті
сил і засобів.

Вона передбачає раціональний розподіл обов’язків, повноважень і

відповідальності виконавців профілактичних заходів у різноманітних умовах
служби, бойової підготовки і повсякденної діяльності особового складу, а
також заходів по ліквідації епідемічних осередків у військах і вирішує дві
основні задачі: 1) попередження занесення інфекції у війська і виникнення
інфекційних захворювань від джерел інфекції, що є всередині військової
частини; 2) у випадку появи інфекційних захворювань серед особового складу –
швидка їх ліквідація і попередження винесення інфекції із військ. Для
вирішення цих задач проводяться різні заходи у відповідності з досягненнями
медичних наук щодо профілактики інфекційних захворювань і боротьби з
ними.

Принципові положення щодо протиепідемічних заходів викладені в

Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб», від 06.04.2000
№ 1645-ІІІ {Із змінами, внесеними згідно із Законами № 913-IV від 05.06.2003, ВВР, 2003,
№ 38, ст.321№ 3421-IV від 09.02.2006, ВВР, 2006, № 22, ст.199№ 723-V від 13.03.2007, ВВР,
2007, № 22, ст.294№ 1254-VI від 14.04.2009, ВВР, 2009, № 36-37, ст.511№ 4496-VI від
13.03.2012, ВВР, 2013, № 2, ст.4№ 5460-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 2-3, ст.41№ 2530-
VIII від 06.09.2018, ВВР, 2018, № 41, ст.320№ 540-IX від 30.03.2020, ВВР, 2020, № 18,
ст.123№ 555-IX від 13.04.2020№ 587-IX від 07.05.2020 - щодо дії Закону див. пункт 2 розділу
II№ 588-IX від 07.05.2020} (табл. 1).

Таблиця 1.

Схема заходів щодо протиепідемічного забезпечення військ

(стосовно до загальної схеми розвитку епідемічного процесу)
Спрямованість заходів Групи заходів
Джерело інфекції 1. Ізоляційні, лікувально-діагностичні і
режимно-обмежувальні.

2. Ветеринарно-санітарні і дератизація
Механізм передачі 3. Санітарно-гігієнічні
протиепідемічного спрямування

4. Дезінфекційно-дезінсекційні
Сприйнятливість організму 5. Імунопрофілактика

6. Екстрена профілактика
Загальні заходи 7. Лабораторні дослідження

8. Санітарна просвіта

Відносно до джерел антропонозних інфекцій проводяться ізоляційні,

лікувально-діагностичні, режимно-обмежувальні заходи, а зоонозних –
ветеринарно-санітарні та дератизація. Заходи спрямовані на розрив механізму
передачі збудника також можна об’єднати у дві групи: санітарно-гігієнічні і
дезінфекційно-дезінсекційні. Ці чотири групи заходів проводяться для
попередження зараження людей збудниками інфекційних захворювань. Метою
імунопрофілактики та термінової профілактики є попередження захворювань в
передбаченні зараження або при зараженні, яке вже відбулося. Самостійне
значення мають лабораторні дослідження і санітарно-освітня робота як загальні
заходи щодо забезпечення ефективності всього комплексу. Відповідно до
загальної схеми можна говорити про вісім груп заходів протиепідемічного
забезпечення військ. Одні заходи носять організаційний характер, для
проведення інших (дератизація, дезінфекція, дезінсекція, імунопрофілактика
(імунокорекція), термінова профілактика, лабораторні дослідження) необхідні
спеціальні препарати та відповідне обладнання.

Протиепідемічні заходи в ЗС щодо джерел інфекції

З метою нейтралізації джерел антропонозних інфекцій проводяться

ізоляційні, лікувально-діагностичні і режимно-обмежувальні заходи, а
зоонозних інфекцій – ветеринарно-санітарні та дератизаційні заходи.
У військовій частині виявлення інфекційних хворих і носіїв (тобто осіб,
які можуть бути джерелами інфекції) здійснюється:
 на ранкових оглядах і вечірніх перевірках командирами підрозділів і
медичними працівниками шляхом опитування особового складу;
при медичному огляді осіб, яких призначено у наряд по їдальні, а також
при медичному обстеженні працівників харчування, водопостачання і лазнево-
прального обслуговування;
на амбулаторному прийомі;
при проведенні медичних оглядів військовослужбовців, щойно прибулих
до частини і тих, які повертаються із відряджень, відпусток і лікувальних
установ;
при тілесних оглядах військовослужбовців у лазні;
при прийомі поповнення і планових медичних оглядах та обстеженнях.
Виявлених інфекційних хворих і осіб, підозрілих на інфекційне
захворювання, розміщують у ізоляторі медичного пункту.
У військових частинах і на кораблях, де немає штатного ізолятору,
інфекційних хворих ізолюють у завчасно передбаченому приміщенні або пункті
медичної допомоги. Рання діагностика інфекційних захворювань дає
можливість своєчасно провести такий важливий протиепідемічний захід як
ізоляція джерела збудників інфекції, яка може здійснюватися в домашніх
умовах та інфекційних стаціонарах (госпіталізація). Ізоляція вдома, як основний
протиепідемічний захід, застосовується до хворих тими інфекціями, які
характеризуються відносно легким клінічним перебігом (грип, кір, кашлюк,
вітряна віспа, епідемічний паротит, шигельози та ін.). Госпіталізують хворих на
ці інфекційні хвороби тільки тоді, коли є клінічні (тяжкий перебіг,
ускладнення) та епідемічні (проживання в гуртожитку, перебування в закритій
дитячій дошкільній установі) показання. При всіх інших гострих інфекційних
хворобах ізоляція вдома застосовується як тимчасовий захід до встановлення
діагнозу, але не більше, ніж на три дні. При ізоляції інфекційного хворого
вдома забезпечується відповідний протиепідемічний режим, щоб виключити
можливість зараження осіб, які спілкуються з хворим. Контроль за
додержанням протиепідемічного режиму здійснює територіальна лікувальна та
санітарно-епідеміологічна установа.

В ізоляторах медичних пунктів частин повинен підтримуватися

протиепідемічний режим, дотримання якого визначається епідеміологічними
особливостями конкретної інфекції.

Вимогами до протиепідемічного режиму і обладнання ізоляторів є:

наявність окремих входу і туалету;
окреме розміщення хворих з урахуванням механізму передачі інфекції;
забезпечення хворих натільною та постільною білизною, посудом і
предметами догляду;
виділення ємностей для замочування білизни, посуду для дезінфекції
виділень хворих, а також мішків для зберігання одягу;
знезараження їдальні і чайного посуду;
санітарна обробка хворих, які надходять до ізолятору;
створення умов для виконання хворими і обслуговуючим персоналом
правил особистої гігієни;
 дотримання обслуговуючим персоналом вимог безпеки (використання
респіраторів, додаткових медичних халатів, знезараження рук після
відвідування ізолятору та ін.);
проведення поточної дезінфекції та дезінсекційних заходів;
заборона допуску сторонніх осіб.
Хворі розміщуються в ізоляторі на строк не більше ніж на одну добу для
обстеження, встановлення діагнозу, здійснення медичної допомоги і збору
епідемічного анамнезу (схема 1).
Схема .1. Обладнання ізолятора (намет табірний)

2 2

8 8
4 4
5 5
7 7
3 3

1 – підставка під ноші; 6 – ємність з дезінфікуючими

розчинами;
2 – ящик для зберігання посуду;
7 – предмети догляду за хворими;
3 – мачта намету
8 – стілець складний;
4 – вішалка;
9 – бак для дезінфекції предметів
5 – умивальник; догляду;

10 – бак для замочування білизни.

Дозволяється залишати для лікування в ізоляторі тільки хворих з

неускладненими формами ангіни, грипу і гострих респіраторних інфекцій, а на
кораблях Військово-Морського Флоту в умовах тривалого автономного походу
– і з іншими нозологічними формами інфекційних хвороб.

Важливе значення має правильна оцінка лікарем епідемічної небезпеки

хворого, що визначає необхідність проведення відповідних протиепідемічних
заходів в осередку. Заходи, спрямовані на знешкодження хворого як джерела
збудників інфекції, включають: раннє виявлення хворого, своєчасне
встановлення діагнозу, ізоляцію, етіотропне лікування, лабораторний контроль
при виписці, диспансерний нагляд (табл. 3.2).
 Таблиця 2

Протиепідемічні заходи щодо інфекційного хворого та носія

Хворий Носій
1. Виявлення активне і пасивне. 1. Виявлення (обстеження планові та
за епідемічними показниками).
2. Рання діагностика (клінічна, епі- 2. Ізоляція в стаціонарі або в
деміологічна, лабораторна). домашніх умовах (за епідемічними
показниками).
Хворий Носій
3. Ізоляція: 3. Санація.

а) госпіталізація в інфекційний ста-

ціонар (індивідуальна або за нозо-
логічними формами);

б) у домашніх умовах (за клінічними

та епідеміологічними показниками).
4. Етіотропне лікування. 4. Лабораторний контроль після
санації.
5. Лабораторний контроль при випи- 5. Лабораторний контроль для
суванні зі стаціонару або після допуску на роботу декретованих
закінчення лікування в домашніх контингентів.
умовах.
6. Диспансерний нагляд після випи- 6. Переведення на іншу роботу, що
сування зі стаціонару (у КІЗ)*. не пов’язана з епідемічною
небезпекою (для тих, хто після
санації про-овжує виділяти
збудника).
7. Лабораторний контроль для 7. Диспансерний нагляд протягом
допуску на роботу після хвороби періоду носійства (у КІЗ).
декретованих контингентів.
8. Заключний лабораторний контроль 8. Заключний лабораторний контроль
при знятті з диспансерного обліку. при знятті з диспансерного обліку.

* Кабінет інфекційних захворювань.

Планування протиепідемічних заходів

Проблеми профілактики інфекційних хвороб у військах під час

надзвичайних станів (НС), у ході миротворчих і гуманітарних операцій є не
менш гострими, ніж при збройних конфліктах, що самі можуть розглядатися як
НС. Досвід протиепідемічного захисту військ у локальних війнах, збройних
конфліктах і миротворчих операціях показав виключно важливе значення
санітарно-епідеміологічної розвідки, санітарно-епідеміологічного спостереження і
прогнозування обстановки. Запропоновані командуванню комплексні санітарно-
гігієнічні та протиепідемічні заходи в умовах збройних конфліктів і проведення
миротворчих операцій повинні перш за все плануватися з врахуванням
очікуваних результатів і бути спрямовані на нейтралізацію причин виникнення
і розповсюдження хвороб, пов’язаних із забрудненням води, території,
недотриманням санітарних норм і правил на об’єктах харчування і при
польовому розміщенні особового складу. Контрольні функції медичної служби,
жорсткість і вимогливість повинні відповідати умовам воєнної обстановки.

Процес управління протиепідемічними заходами включає в себе три

основні етапи: збір і обробку даних про обстановку та доведення завдань до
підлеглих.

Важливими вимогами є забезпечення оперативності, що обумовлено

різкими та частими змінами обстановки. Оперативність полягає в чіткому і
швидкому виконанні фахівцями як загально-тактичних обов’язків, так і
обов’язків за фахом.

Основним для організації управління протиепідемічними заходами є

рішення начальника відповідної компетенції, яке оформляється у вигляді плану
протиепідемічного забезпечення. Це документ, у якому рішення начальника
деталізується та отримує завершений вигляд.

Визначення ступеню епідемічної небезпеки – один із необхідних

компонентів управління системою протиепідемічного захисту. Ступінь небезпеки
визначається також за ендемічністю, розміром зони епідемії і потребою у і засобах
охорони здоров’я і санітарно-епідеміологічної служби (служби профілактичної
медицини). Користуючись даною методикою визначення небезпеки інфекційного
захворювання можна визначити напрямки діяльності закладів охорони здоров’я і
санітарно-епідеміологічної служби (служби профілактичної медицини),
необхідність в евакуації, в карантинних та ізоляційно-обмежувальних заходах, що
дозволить зменшити число постраждалих у НС епідемічного характеру (табл. 5).

Класифікація ВООЗ патогенності мікроорганізмів

Група ризику Назва групи ризику Оцінка ризику

Група ризику I Відсутність або низька Мікроорганізм, потенційно не є
індивідуальна і суспільна збудником захворювань людини
небезпека. або тварин.
Група ризику II Помірна індивідуальна Патогенний мікроорганізм,
небезпека, низька суспільна який може викликати
небезпека захворювання, але не
представляє серйозного ризику
для персоналу, населення,
домашньої худоби або
навколишнього середовища.
Необережність в лабо-раторії
може викликати інфекцію,
проте існують доступні
 лікувальні та профілактичні
заходи. Ризик поширення
обмежений
Група ризику III Високий індивідуальний і Патогенний агент, який
низький суспільний ризик. зазвичай викликає серйозне
захворювання людини або
тварин, але, як правило, не
поширюється від хворого
організму до здорового. Існують
ефективні
лікувальнопрофілактичні
процедури
Група ризику IV Високий індивідуальний і Патогенний агент викликає
суспільний ризик. звичайно серйозне
захворювання у людини або
тварин і легко поширюється від
хворого організму до здорового
або опосередковано.
Ефективних заходів у більшості
випадків не існує

Таблиця 5

Найбільш важливі показники інфекційних захворювань в НС

Група Індекс
Нозоформи патоген- Летальність контагіоз-
ності ності
Чума легенева І до 100% 0,8
Вірусні геморагічні гарячки Ласса і Марбург 30–40%,
І 1
(Ласса, Марбурга, Ебола) Ебола 50–85%
нелікована до 50%,
Бубонна чума І 0,2
при лікуванні – 2–3%
Сибірка (генералізована форма) ІІ до 100% 0,4
Меліоїдоз ІІ септична форма до 100% 0,6
Сап ІІ до 100% при гострій формі 0,6
неліковані випадки до 60%,
Холера ІІ 0,6
при лікуванні – 1%
5–10%, але може
Жовта гарячка ІІ 0,5
підвищитися до 25–40%
Висипний тиф ІІ 5–10% 0,5
Кліщовий енцефаліт ІІ 5–10% 0,5
ГГНС ІІ 3–10% 0,5
Бруцельоз ІІ не більше 2% 0,2
Гарячка Ку ІІ до 1% 0,5
Туляремія ІІ 0,5% 0,5
летальний кінець
Орнітоз ІІ 0,6
зустрічається рідко
Менінгококова інфекція ІІІ до 10% 0,2
Лептоспіроз ІІІ від 3% до 25–40% 0,5
Дифтерія ІІІ 5–10% 0,2
Шигельози ІІІ менше 1% 0,4
Черевний тиф ІІІ менше 1% 0,4
Вірусний гепатит А ІІІ 0,4% 0,4
 Таблиця 6
Джерела інфекційних захворювань в НС і епідеміологічна небезпека

Чи є людина
Механізм передачі епідемоло-
Нозоформа інфекції Джерело інфекції гічно
небезпечною
Чума легенева Аспіраційний Гризуни і зайцеподібні, Так
хвора людина
Вірусні Контактний, парен- Ласса – багатососковий
геморагічні теральний, передба- пацюк, уражена людина;
гарячки (Ласса, чається аспіраційний, Марбурга– зелені мавпи,
Марбурга, при Ласса ще і хвора людина; Ебола – при- Так
Ебола) фекально-оральний родний резервуар не вста-
новлено, хвора людина
Бубонна чума Трансмісивний, кон- Гризуни і зайцеподібні, Так
тактний хвора людина
Сибірка Контактний, аспіра-
(генералізована ційний, відомі випад-ки
форма) зараження харчо-вим
шляхом і транс-місивно Травоїдні тварини Ні
(укуси сліпців та мух-
жигалок)
Фекально-оральний, Гризуни, дикі, сільсько-
Меліоїдоз контактний, аспіра- господарські і свійські Ні
ційний тварини
Контактний, аспіра- Однокопитні тварини, дикі
Сап ційний, фекально- хижаки, які поїдають м’ясо Інколи
оральний однокопитних, хвора людина
Холера Фекально-оральний Хвора людина або вібріо- Так
носій
Головним чином мавпи, При
Жовта гарячка Трансмісивний людина наявності
комарів
Трансмісивний, аспі-
раційний (при вди-ханні
Висипний тиф висохлих фека-лій Хвора людина Так
вошей)
Іксодові кліщі, членисто-ногі
Кліщовий Трансмісивний та хребетні тварини, хвора При віремії
енцефаліт людина
Аспіраційний, кон- Дрібні ссавці, головним
ГЛНС тактний, рідко фе- чином гризуни Ні
кально-оральний
Фекально-оральний, В основному сільсько-гос-
Бруцельоз контактний, аспіра- подарські тварини, де-які види Ні
ційний диких
Трансмісивний, кон-
Туляремія тактний, фекально- Гризуни, комахоїдні, хижа-ки Ні
оральний і аспіра-ційний
Орнітоз Аспіраційний, фе- Птахи Ні
кально-оральний
Менінгококова Аспіраційний Людина Так
інфекція
Фекально-(сечо)ораль- Гризуни, комахоїдні, сіль-
Лептоспіроз ний, контактний ськогосподарські та свійські Ні
тварини
Дифтерія Аспіраційний Людина Так
Шигельози Фекально-оральний Людина Так
Черевний тиф Фекально-оральний Людина Так
Вірусний Фекально-оральний Людина Так
 Чи є людина
Механізм передачі епідемоло-
Нозоформа інфекції Джерело інфекції гічно
небезпечною
гепатит А
Ку-гарячка Трансмісивний та Тварини Ні
аерогенний

Небезпека інфекційних хвороб полягає в їх здатності заразити великі

групи особового складу в короткі терміни, що негативно відбивається на
боєздатності військ. Вона залежить від контагіозності інфекції, напруженості
колективного імунітету, наявності засобів термінової профілактики, при даному
захворюванні та своєчасності їх використання, а також від ефективності так
званого неспецифічного захисту (своєчасності, відповідного обсягу і якості
протиепідемічних (профілактичних) заходів).
Одним із елементів кінцевої мети діяльності санітарно-епідеміологічної
служби (служби профілактичної медицини) є попередження ускладнень
епідеміологічної ситуації. Вибір та оперативність здійснення протиепідемічних
заходів залежить від своєчасності визначення змін санітарної та епідемічної
обстановки.

Учбово-матеріальне забезпечення:
а) Інд ивідуальні завдання.
б) Технічні засоби: мультимедійне обладнання, екран.

VI. Контрольні запитання:

1. Організація протиепідемічного забезпечення військ у мирний час.
2. Основні завдання системи Державного санітарно-епідемічного нагляду в
Збройних Силах України.
3. Організація протиепідемічного захисту військ.
4. Заходи з охорони здоров’ я.
5. Рівні виконання медичних та протиепідемічних заходів.
6. Принципи санітарно- епідемічного нагляду в ЗС України.
7.Особливості організаціі протиепідемічних заходів у воєенний час.
8. Протиепідемічні заходи щодо джерел інфекії.
9. Визначення ступеню протиепідемічної небезпеки.

Література:
а) основна:
1.Військова епідеміологія з епідеміологією надзвичайних ситуацій. Підручник /
М. А. Андрейчин та ін.; за ред. чл.-кор. НАМН України, заслуж. діяча науки і
техніки України, проф. М. А. Андрейчина. — Тернопіль: ТДМУ: Укрмедкнига,
2015. — 319 с.
2.Андрейчин М.А., Копча В.С.Проблема біологічного тероризму та
організаційні підходи для протидії йому// Сучасні аспекти військової медицини:
3 б. наук пр. Головного клінічного госпіталю МО України.- Вип.8.-Київ, 2003.-
С.308-310.
3. Гоц Ю.Д., Марченко М.М., Нарожнов В.В.,Крушельницький О.Д.,Падченко
А.Г. Епідеміологія надзвичайних станів, - Київ: НМУ,2001-72 с.
4.Герасименко В.П., Андросов А.І. Розвиток тактики на основі впровадження у
військах нового озброєння та військової техніки// Наука і оборона-2005- №1.-с.
27-29.
5.Замураєва І.В., Лєнков С.В.,Рось А.О. Державне та військове управління як
об’єкт інформаційної боротьби. -2007.№ 3.-с.28-34.
6. Вибрані питання профілактики в Збройних Силах України надзвичайних
станів, викликаних епідеміями: монографія/ За ред. професора В.Л.Савицького/
О.Д.Крушельницький, В.Л.Савицький, Ю.В.Рум'янцев, І.В.Огороднійчук. – К.:
«МП Леся», 2013. – 343 с.
7. Досвід організації санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення
військ (сил) під час проведення Антитерористичної операції (Операції
об'єднаних сил): монографія/ Сердюк А.М., Хоменко І.П., Лурін І.А. Базика
Д.А., Галушка А.М., Савицький В.Л., Іванько О.М.; за ред. ред. академіка
НАМНУ,член-кор. НАНУ Цимбалюка В.І.-Київ.-2019.-С.269

б) додаткова:
1.Закон України 4004-XII від 24.03.99 р. «Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення».
2.Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-III від
06.04.2000 р.
3.Наказ МО України №505 від 29 вересня 2017 р. «Про затвердження
положення про Службу превентивної медицини Міністерства оборони
України»
4.Наказ Міністерства оборони України 06.08.2014 № 508 «Про затвердження
Положення про організацію медичного забезпечення військовослужбовців
Збройних Сил України, які залучаються до участі в міжнародних операціях з
підтримання миру і безпеки».
5.Наказ Міністра оборони України №235 від 10.05.2007 р. «Про затвердження
Положення про організацію та здійснення медичного забезпечення Збройних
Сил України за територіальним принципом».