Gigiena Lekcii

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ
ЗАПОРІЗЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Циклова комісія практичної та професійної підготовки

Відділення «Фармація»
Курс лекцій
з навчальної дисципліни
«Гігієна з основами екології»
Для студентів відділення

Фармація
Лекцію підготував: Саболдашна Ю.С

Викладач спеціаліст другої категорії
Розглянуто і схвалено цикловою

комісією
Протокол № від 201 р.
Голова комісії: ________________
ТЕМА № 1
«Предмет і завдання гігієни. Значення гігієни в практичній роботі
фармацевта.»
(1 година 20 хвилин)
Науково-методичне обґрунтування теми
Гігієна, як основна профілактична дисципліна, займає важливе місце в системі
медичної освіти. Знання гігієни необхідне лікареві та фармацевту для
ефективної профілактичної діяльності з охорони і оздоровлення довкілля, для
покращення санітарного стану міст і сіл, жителів, умов праці, відпочинку і
лікування, виховання дітей та підлітків, для раціоналізації харчування
населення на наукових засадах тощо. Все це дасть змогу зробити розвиток
людського організму більш повноцінним, життя найбільш сильним, старіння
найбільш уповільненим, а смерть найбільш віддаленою. – за виразом
англійського гігієніста Е. Паркса.
МЕТА ЛЕКЦІЇ:
Дидактична: ознайомити з принципами організації підрозділів

профілактичної медицини та розкрити взаємозв’язок гігієни з фармацією.
Виховна: виховувати інтерес до гігієни як профілактичної дисципліни, яка
необхідна для практичної діяльності фармацевта.
ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
№ Основні етапи лекції та Цілі в Тип лекції,методи і засоби Час
з/п їх зміст рівнях активізації в
засвоєння студентів,обладнання хв.
1. Підготовчий етап
Організація заняття. Тема:« «Предмет і 5
Формування теми з завдання гігієни. Значення хв.
постановкою навчальної гігієни в практичній роботі
мети та її мотивація фармацевта.»
2. Основний етап
План викладання ІІ Текстовий матеріал лекцій. 55-
лекційного матеріалу 60
1. Предмет і завдання хв.
гігієни. Значення
гігієни в практичній
роботі фармацевта.
2. Історія розвитку
гігієни.Основні
періоди: емпіричний та
науково-
експериментальний.
Внесок видатних
учених у розвиток
гігієни
3. Методи гігієнічних
досліджень.
4. Екологія як
загальнобіологічна та
гуманітарна наука.
5. Розвиток екологічних
знань та їх роль у
становленні цивілізації.
3. Заключний етап
3.1 Резюме Конспект лекцій,література. 10-
лекції,загальні висновки. 15
3.2 Відповіді на можливі хв
запитання студентів.
3.3 Домашнє завдання.
Міждисциплінарна інтеграція
Дисципліна Знати Вміти
Попередні
1.«Біологія» - принципи - становлення наукового
функціонування і світогляду; формування
структуру емоційно- ціннісного
біологічних систем, ставлення до природи, до
їх онто- і філогенез, себе, до людей, до
взаємозв’язки між загальнолюдських духовних
біологічними цінностей.
системами,
середовищем;
оволодіння
методологією
наукового пізнання.
2. «Техніка - загальні принципи - методику виконання

лабораторних виконання лабораторних робіт
робіт» лабораторних робіт
Наступні
1. «Організація та
економіка - проблеми та етапи - вести медичну обліково-звітну
фармації» реформування існуючої документацію на своїй ділянці
системи охорони роботи;
здоров’я в Україні;
- складати план роботи, звіт;
- чинне законодавство
України про охорону - контролювати якість ЛЗ під
здоров’я та нормативні час їх приймання,зберігання
документи, що ,виготовлення та відпуску.
визначають діяльність
закладів охорони
здоров’я
- методи пропаганди
здорового способу
життя.
Внутрішньо - предмет і завдання  побудова графіків.
предметна гігієни;
інтеграція - значення гігієни в
практичній роботі
фармацевта;
- методи гігієнічних
досліджень.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Предмет і завдання гігієни. Значення гігієни в практичній роботі фармацевта.

2. Історія розвитку гігієни.Основні періоди: емпіричний та науково-
експериментальний. Внесок видатних учених у розвиток гігієни (Е. Паркс,
М. Петтенкофер, О.П. Доброславін, Ф.Ф. Ерісман, М.О. Семашко,
Г.Н. Хлопін, В.О. Корчак-Чепурківський, О.М. Марзєєв та ін.).
3. Методи гігієнічних досліджень.
4. Екологія як загальнобіологічна та гуманітарна наука.
5. Розвиток екологічних знань та їх роль у становленні цивілізації.
Основна
1. Гігієна з основами екології: Навчально-методичний посібник для мед. ВНЗ
І—ІІІ р.а. Схвалено МОЗ / Довженко Л.В., Лінькова І.К. — К., 2017. — 49 с.
2. Основи екології та профілактична медицина: Підручник для мед. ВНЗ І—ІІІ
р.а. Затверджено МОЗ / Д.О. Ластков, І.В. Сергета, О.В. Швидкий, А.Ю.
Сергієнко та ін. — К., 2017. — 472 с.
3. Діючі накази та інструкції МОЗ України.
Додаткова
1. Дикий І.Л., Літаров В.Є., Сілаєва Л.Ф. Основи загальної та фармацевтичної
гігієни: навч. посіб. — Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2003, 20-23 с
2. Литвинова Г.О. Гігієна з основами екології. — К.: Здоров’я, 2001.
3. Литвинова Г.О. Техніка санітарно-гігієнічних досліджень. — К.: Вища шк.,
1995.
4. Мізюк М.І. Гігієна: посіб. для практ. занять. — К.: Здоров’я, 2002.
5. Нікберг І.І., Сергета І.В., Цимбалюк Л.І. Гігієна з основами екології. — К.:
Здоров’я, 2001.
6. Гігієна праці / За ред. А.М. Шевченка. — К.: Вища шк., 1993.
ВСТУП
ГІГІЄНА(грец. hygieіnos — той, що несе здоров’я) — розділ гігієнічної науки,
який вивчає вплив на організм умов праці та режиму роботи в аптечних
установах і на хіміко-фармацевтичних підприємствах, розробляє заходи щодо
оптимізації умов праці та впливає на проблеми забезпечення якості
фармацевтичної продукції.
1. Предмет і завдання гігієни. Значення гігієни в практичній роботі

фармацевта.
Термін «гігієна» походить від імені Гігеї — дочки бога медицини Ескулапа,
яка, за повір’ями стародавніх греків, була богинею здоров’я. Гігієна тісно
пов’язана із санітарією. В сучасному розумінні санітарія (лат. sanitas —
здоров’я) — поняття, яке поєднує практичне впровадження науково
обґрунтованих гігієною нормативів, правил і рекомендацій, тобто організація
і проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів. Головними
завданнями сучасної гігієни є розробка основ санітарного законодавства,
попереджувального та поточного санітарного нагляду, обґрунтування
гігієнічних заходів з охорони і оздоровлення навколишнього середовища, умов
праці та відпочинку, охорона дітей та підлітків, участь в розробці основ
раціонального харчування, а також санітарна експертиза якості харчових
продуктів та предметів побуту. Науковою основою гігієни служать гігієнічні
нормативи — ГДК та орієнтовно безпечні рівні впливу для повітря населених
пунктів і промислових підприємств, ґрунту, води, продуктів харчування, одягу
та взуття з метою створення найбільш сприятливих умов для збереження
здоров’я та попередження захворювань, забезпечення високої працездатності
і збільшення тривалості життя.
Значення гігієни в практичній роботі фармацевта. Гігієна, як основна
профілактична дисципліна, займає важливе місце в системі медичної освіти.
Знання гігієни необхідне фармацевту для ефективної профілактичної діяльності
з охорони і оздоровлення довкілля, для покращення санітарного стану міст і сіл,
жителів, умов праці, відпочинку і лікування, виховання дітей та підлітків, для
раціоналізації харчування населення на наукових засадах тощо. «Все це дасть
змогу зробити розвиток людського організму більш повноцінним, життя
найбільш сильним, старіння найбільш уповільненим, а смерть найбільш
віддаленою »- за виразом англійського гігієніста Е. Паркса.
Гігієна націлена на розробку гігієнічних нормативів, правил і вимог щодо
розміщення, планування, благоустрою приміщень, режиму експлуатації та умов
праці, санітарних вимог до виготовлення нестерильних та стерильних ліків,
отримання, транспортування і зберігання води, що використовується у
фармацевтичній практиці, правил особистої гігієни персоналу тощо. Гігієнічні
вимоги та норми санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму при
виготовленні та зберіганні ЛП регламентуються наказами МОЗ України (від
15.05.2006 р. № 275 «Про затвердження інструкції із санітарно-
протиепідемічного режиму аптечних закладів» і від та іншими діючими на цей
час в Україні нормативними документами. До фармацевтичного виробництва
ставляться вимоги дотримання принципів належної виробничої практики, що
повинні забезпечити належну якість ЛП. Контроль за дотриманням
вищезазначених вимог аптечними установами здійснюється шляхом
проведення санітарно-гігієнічних та санітарно-бактеріологічних досліджень за
допомогою методів контролю мікробної чистоти виробничих приміщень,
обладнання, рук персоналу, води очищеної та води для ін’єкцій, мікробної
контамінації ліків; методів дослідження параметрів мікроклімату і санітарно-
технічних засобів та ін. Велике значення надається питанням впливу на
здоров’я персоналу та навколишнє середовище умов виробництва
фармацевтичних препаратів і розробки рекомендацій з охорони здоров’я та
довкілля.
Висновок до першого питання:
гігієна досить вагома медична дисципліна , яка впливає на роботу фармацевта
та необхідна для детального вивчення.
2.Історія розвитку гігієни. Основні періоди: емпіричний та науково-

експериментальний. Внесок видатних учених у розвиток гігієни (Е. Паркс,
М. Петтенкофер, О.П. Доброславін, Ф.Ф. Ерісман, М.О. Семашко,
Г.Н. Хлопін, В.О. Корчак-Чепурківський, О.М. Марзєєв та ін.).
Все більшого суспільного визнання набувало розуміння того, що, в цих нових
історичних і соціально-економічних умовах вирішальне значення в справі
охорони здоров'я населення має профілактика захворювань. Цей період став
періодом зародження і наступного бурхливого розвитку науково-
експериментальної гігієни. Крім того, виникнення наукової гігієни стало
можливим завдяки досягненням у галузі хімії, фізики, біології, мікробіології,
математичної статистики, які якісно збагатили арсенал гігієнічних методів
дослідження, що дозволило робити не тільки описову, а й якісно-кількісну
оцінку чинників навколишнього середовища та їх впливу на здоров'я людини.
Велику роль у формуванні науково-експериментальної гігієни на цьому етапі
відіграв відомий німецький учений Петтенкофер (1818—1901) та його учні.
Петтенкофер — лікар за освітою, учень відомого хіміка Лібіха, з 1865 р.—
професор створеної ним першої кафедри гігієни в Мюнхенському університеті,
з 1879 р.— керівник організованого за його проектом гігієнічного інституту.
Основною заслугою Петтенкофера є розроблення та впровадження в гігієну
об'єктивних методів дослідження (хімічних, фізичних) чинників навколишнього
середовища з метою їх гігієнічної оцінки. Наукові праці цього вченого, його
роль в докорінній реорганізації викладання гігієни, створенні наукової школи
поправу дозволяють назвати його основоположником сучасної наукової гігієни.
Слід підкреслити також великі заслуги Петтенкофера в підготовці викладачів
гігієни, зокрема для Київського університету св. Володимира. Щоб відмітити ці
та наукові його заслуги, Петтенкофера було обрано почесним членом ради
медичного факультету Київського університету.
Значний внесок у становлення і розвиток дореволюційної вітчизняної гігієни
зробили О. П. Доброславін, Ф. ф. Ерісман, Г. В. Хлопін та інші видатні вчені-
педагоги.
О. П. Доброславін (1842—1889), закінчивши в 1865 р. Петербурзьку медико-
хірургічну академію, працював ординато¬ром терапевтичної клініки. Після
захисту дисертації перебував у дворічному закордонному відрядженні, де
проходив підготовку до професорського звання з гігієни. Після
поверненняочолив першу в Росії самостійну кафедру гігієни в Петербурзькій
медико-хірургічній академії (1871). Велике значення надавав необхідності
впровадження в практику гігієни лабораторних методів дослідження,
організував першу хіміко-аналітичну гігієнічну лабораторію.
Ф. Ф. Ерісман (1842—1915) був однією з найяскравіших особистостей у
суспільному житті Росії кінця XIX ст. Уродженець Швейцарії, він у 1869 р.
переїздить до Росії, де невдовзі (1882) стає засновником кафедри гігієни в
Московському університеті. За його безпосередньої участі створювалися
санітарні організації Московського губернського земства, санітарно-гігієнічні
лабораторії і санітарна станція в Москві (1884). Ф. Ф. Ерісман розглядав гігієну
як науку, що органічно пов'язана з медициною і є її невід'ємною частиною. Він
неодноразово підкреслював соціальне значення гігієни і писав із цього приводу:
«Лишіть гігієну її громадського характеру і ви нанесете їй смертельний удар,
перетворите її на труп, оживити який вам ніколи не вдасться». Широко
відомими стали його праці «Посібник з гігієни» та «Професійна гігієна, або
гігієна розумової і фізичної праці».
Г. В. Хлопін (1863—1929) закінчив фізико-математичний факультет
Петербурзького (1886) і медичний факультет Московського (1893)
університетів, був одним з найталановитіших учнів Ф. Ф. Ерісмана, деякий час
працював у Одесі, очолював (1918— 1929) кафедру загальної та військової
гігієни Військово-медичної академії, багато уваги приділяв розробці методів
санітарно-хімічних досліджень, питанням гігієни водопостачання, охорони
чистоти водоймищ та житла, гігієни харчування тощо.
Висновок до другого питання:
Витоки гігієни як сукупності емпіричних знань про вплив на здоров'я людини
способу її життя, умов навколишнього середовища і профілактичних
рекомендацій, заснованих на цих знаннях, сягають до періоду зародження
людства. Багатовікова історія гігієни нерозривно пов'язана з соціальними,
науково-технічними, культурними, побутовими та іншими особливостями
різних суспільно-економічних формацій.
3.Методи гігієнічних досліджень.
Характеризуючи методи гігієнічних досліджень, насамперед слід зупинитися на
тих, які виділили гігієну в самостійну наукову дисципліну. Ці методи мають
принципові відмінності порівняно з методами лікувальної медицини. На
відміну від лікувальних специфічні гігієнічні методи спрямовані на вивчення
громадського та індивідуального здоров'я населення, а не на діагностику,
лікування і реабілітацію хворих осіб. Крім того, вони надають змогу встановити
наявність і характер зв'язку між рівнем здоров'я населення та чинниками
навколишнього середовища, чого неможливо досягти застосуванням клінічних
методів. Як специфічні, притаманні тільки гігієні, розрізняють такі методи
дослідження: епідеміологічний, санітарного обстеження і опису, гігієнічного
експерименту (натурного і лабораторного), санітарної експертизи.
Епідеміологічний метод спрямований на вивчення закономірностей поширення
неінфекційних та інфекційних захворювань серед населення під впливом тих чи
інших чинників навколишнього середовища. Історично цей метод виник у
зв'язку з потребою знань про поширення та динаміку перебігу інфекційної
захворюваності. Проте останнім часом він успішно застосовується для
вивчення впливу на здоров'я людей шкідливих чинників неінфекційного
походження (фізичних, хімічних, біологічних).
Метод санітарного обстеження і опису є одним із методів, якими повинен
володіти медичний працівник під час вивчення стану навколишнього
середовища. Санітарне обстеження здійснюється за спеціальними схемами
(алгоритмами) або картами санітарного обстеження, що містять запитання,
відповідь на які дає повне уявлення про обстежуваний об'єкт. Санітарне
обстеження і опис, як правило, доповнюються лабораторно-інструментальними
дослідженнями із застосуванням фізичних, хімічних, фізико-хімічних,
мікробіологічних та інших методів. Останні дозволяють охарактеризувати
чинники навколишнього середовища не тільки якісно, а й кількісно.
Метод гігієнічного експерименту має дві різновидності: метод натурного і
метод лабораторного експерименту. Він застосовується не тільки з метою
вивчення стану навколишнього середовища, а й впливу його чинників на
здоров'я. Метод натурного гігієнічного експерименту застосовується,
наприклад, під час вивчення впливу хімічних домішок на процеси
самоочищення води у водоймі, під час дослідження здоров'я людей в реальних
умовах життя (робітників промислових підприємств, дітей дошкільних і
шкільних закладів та ін.) тощо.
Метод лабораторного експерименту з моделюванням процесів, що
відбуваються у навколишньому середовищі, дозволяє вивчити, наприклад,
закономірності міграції екзогенних хімічних речовин і процеси їх біодеградації
у навколишньому середовищі. Лабораторний експеримент на тваринах
проводять, як правило, для розробки гігієнічних нормативів: гранично
допустимих рівнів (ГДР), гранично допустимих концентрацій (ГДК),
орієнтовних безпечних рівнів дії (ОБРД), допустимих залишкових кількостей
(ДЗК) у харчових продуктах, допустимої добової дози (ДДД) тощо.
Метод санітарної експертизи використовується в основному під час роботи
лікаря-гігієніста в галузі запобіжного санітарного нагляду для визначення
відповідності проектних розробок гігієнічним нормативам і вимогам, що діють.
Результати гігієнічних досліджень використовуються для розробки не тільки
профілактичних, а й лікувальних заходів, що зумовлює зв'язок гігієни з
терапією, хірургією, інфекційними хворобами та іншими клінічними
дисциплінами.
Гігієнічні нормативи та рекомендації застосовуються під час проведення
наукових досліджень у всіх галузях науки, при здійсненні всіх видів
виробництва, забезпеченні сприятливих умов для навчання, виховання, побуту,
праці, відпочинку й харчування людей. Цим забезпечується універсальний
характер зв'язку гігієни з усіма галузями діяльності людини.
Проводячи наукові дослідження та впроваджуючи запобіжні і поточні
санітарно-гігієнічні оздоровчі заходи відносно людей, які зазнають впливу з
боку навколишнього середовища, гігієна як наукова дисципліна (і санітарія як
відповідна практична діяльність) має такі самостійні розділи: комунальну
гігієну, гігієну праці, гігієну дітей і підлітків, гігієну харчування, радіаційну
гігієну.
Комунальна гігієна, яка називається ще екологією людини, чи гігієною
навколишнього середовища, виявляє в умовах населеного пункту і вивчає
якісно і кількісно мережу природних та антропогенних чинників і соціальних
умов, їх вплив на здоров'я і санітарні умови життя мешканців цього населеного
пункту; науково обґрунтовує екологічні нормативи, санітарні правила,
гігієнічні рекомендації, спрямовані на запобігання та зниження захворюваності,
оздоровлення умов побуту і відпочинку населення міст, селищ міського типу,
сільських населених пунктів; здійснює державний санітарний нагляд за
оздоровленням навколишнього середовища (водойм, грунту, атмосферного
повітря), розробляє профілактичні заходи щодо негативного впливу на здоров'я
людини фізичних чинників шуму, вібрації, електромагнітного
випромінювання).
Гігієна праці вивчає трудову діяльність людини та виробниче середовище з
точки зору їх можливого впливу на організм. Розробляє заходи і гігієнічні
нормативи, спрямовані на оздоровлення умов праці і запобігання професійним
захворюванням.
Гігієна дітей і підлітків (ГДП) вивчає вплив умов виховання, навчання,
оволодіння фахом, навколишнього середовища на здоров'я дітей і підлітків
(вони становлять до 35—40 % всього населення). Головні завдання ГДП —
вивчення стану здоров'я дітей і підлітків залежно від соціально-побутових
умов, навколишнього середовища, умов виховання, харчування, навчання і
професійної підготовки, організації медичного обслуговування.
Гігієна харчування — це розділ гігієнічної науки, який вивчає вплив
аліментарного чинника на організм людини та науково обґрунтовує комплекс
заходів щодо забезпечення повноцінності харчування, безпеки продовольчої
сировини і продуктів харчування, профілактики аліментарних захворювань,
найважливіших неінфекційних захворювань з аліментарним фактором ризику,
харчових отруєнь, інфекційних та інвазійних захворювань з аліментарним
фактором передачі.
Радіаційна гігієна вивчає умови праці і здоров'я осіб, які зазнають професійного
опромінення в умовах виробництва, обґрунтовує комплекс загальних та
індивідуальних захисних заходів щодо створення безпечних умов праці, заходи
щодо забезпечення радіаційної безпеки населення в місцях його мешкання та
запобігання радіоактивному забрудненню навколишнього середовища; систему
санітарного нагляду і радіаційного контролю за умовами праці і навколишнім
середовищем; гранично допустимі рівні опромінення різних категорій
населення.
Висновок до третього питання: Специфічні, притаманні тільки гігієні,
розрізняють такі методи дослідження: епідеміологічний, санітарного
обстеження і опису, гігієнічного експерименту (натурного і лабораторного),
санітарної експертизи.
4.Екологія як загальнобіологічна та гуманітарна наука.
Медичний працівник повинен бути обізнаним із сучасними проблемами
охорони довкілля, адже турбота про нього є водночас турботою про створення
сприятливих умов для життя і здоров'я людей. Природно-кліматичні, а також
антропогенні чинники навколишнього середовища впливають на людину
безпосередньо або через призму соціальних чинників, і ефективність
профілактичних заходів перебуває у прямій залежності від ступеня вивчення
проблеми зв'язку природно-кліматичних, соціально-економічних та біологічних
чинників.
З огляду на те, що вивчення навколишнього середовища є також предметом
науки, яка називається екологією, фармацевт має обов'язково знати принципові
положення не лише гігієни, а й екології.
Слово "екологія" походить від грецького "ойкос" (дім) і "логос" (наука). Це
своєрідний природний дім, придатний для життя. Цей термін, вжитий у XIX ст.
біологом Е. Геккелем, означав науку про зв'язок організмів із навколишнім
середовищем. На початку XX ст. ця наука стала самостійною, тоді й було
опрацьовано методологічні підходи. У зв'язку з велетенським антропогенним
тиском на природу стало зрозумілим, що між екологічною обстановкою та
здоров'ям населення існує прямий зв'язок, що можливості біосфери обмежені і
розвиток цивілізації може призвести до втрати природою здатності
підтримувати такі складні форми життя, як існування людини. Екологічна
катастрофа нині загрожує всьому світові й людству. Екологічні системи
планети незворотно знищуються, зростає кумулятивно-техногенне
забруднення, отруєння морів і повітря, відбувається інтенсивне спустошення
довкілля. Загрозливим стає зменшення кількості озону в стратосфері та
зростання ракових захворювань унаслідок збільшення ультрафіолетової (УФ)
радіації. Надходження в атмосферу відходів сірки, азоту та інших речовин
сприяє утворенню кислотних дощів. Збільшення кількості вуглекислого газу,
що призводить до "парникового ефекту", загрожує підвищенням температури
приземних шарів повітря, зміною клімату Землі, потопами і задощінням.
Катастрофічними темпами зникають тропічні ліси, які є найважливішим
важелем в екологічному балансі планети. Рівень радіації підвищується на
планеті з кожним днем, ростуть гори радіоактивних відходів, оскільки немає
для них стаціонарних сховищ. На одного мешканця планети припадає майже 20
т промислових відходів. Загалом на планеті їх кількість, що потрапляє в
навколишнє середовище, становить близько 100 млрд т. Зрозуміло, що
внаслідок недосконалості природоохоронної структури наслідки таких зрушень
у довкіллі призводять до виникнення нових захворювань, зокрема "хвороб
цивілізації", та до втрати цінності і суті людської особистості.
Екологія належить до тих наук, які охоплюють біологічні явища, пов'язані з
життям живих організмів. Це зумовлює об'єднання трьох основних напрямків
досліджень, а саме: природничого, що охоплює ендо-, екзоекологію і сягає від
молекулярної екології до біосферної, тобто від екології людини до екології
мікроорганізму, екологію ландшафтну і космічну, екологію суші та
континентальних і морських вод, екологію міських та сільськогосподарських
ландшафтів, або урбоекологію та агроекологію; другим напрямком є
соціальний, що включає такі екології, як медична, правова, політична,
економічна, культурна, освітня, виховна, етноекологія та інші; третім
напрямком є технологічний, до нього належить інженерна, промислова,
сільськогосподарська, будівельна, транспортна, радіологічна та інші види
екології.
Висновок до четвертого питання:
Екологія - відносно молода наука, ще не так давно нею цікавилося невелике
коло спеціалістів. Останніми десятиріччями вона почала швидко розвиватись.
Цьому сприяла необхідність вирішення таких важливих проблем сучасності, як
раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення
середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню
природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу.
Екологія дає уявлення про те, яким чином досягти симбіозу техніки,
виробництва і природи.
5.Розвиток екологічних знань та їх роль у становленні цивілізації.
ЗАКОНИ ГІГІЄНИ
Перший закон гігієни (про три рушійні сили несприятливого впливу чинників
навколишнього середовища на здоров'я населення) можна сформулювати таким
чином: порушення рівня здоров'я людей (хвороба, зниження резистентності,
імунного статусу, адаптаційно-компенсаторних можливостей організму),
викликане фізичними, хімічними, біологічними і психогенними етіологічними
чинниками, може виникнути тільки за наявності трьох рушійних сил: джерела
шкідливості (забруднюючої речовини) або комплексу шкідливостей, чинника
(механізму) дії або передачі цієї забруднюючої речовини і сприйнятливого
(чутливого до дії шкідливості) організму. За відсутності хоча б однієї з цих
умов, або рушійних сил процесу зміни рівня здоров'я під впливом чинників
навколишнього середовища для даної віково-статевої або професійної групи
людей порушення здоров'я не відбудеться.
Другий закон гігієни — закон неминучого негативного впливу на навколишнє
середовище діяльності людей
Незалежно від своєї волі і свідомості, у зв'язку з фізіологічною, побутовою і
виробничою діяльністю люди негативно впливають на навколишнє
середовище.
В процесі життєдіяльності людина виділяє в навколишнє середовище
екскременти (кал, сечу), які дуже небезпечні в епідемічному і санітарному
відношенні. Пізнання другого закону гігієни дозволяє санітарно-
епідеміологічній службі проводити строгий облік забруднюючих речовин, що
негативно впливають на навколишнє середовище, прогнозувати їх вплив,
розробляти гігієнічні заходи щодо зменшення їх надходження в навколишнє
середовище і, отже, зменшенню їх негативного впливу здоров'я людини.
Третій закон гігієни — закон неминучого негативного впливу на навколишнє
середовище і здоров'я людей природних екологічних катастроф (повені,
землетруси і т. п.), природних і техногенних біогеохімічних провінцій і
техногенних аварій (на АЕС, підприємствах, транспорті).
Гігієнічним нормативом називають чітко визначений діапазон параметрів
чинника навколишнього середовища, який є оптимальним або безпечним з
точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров'я людини,
людської популяції і майбутніх поколінь.
Оскільки гігієнічні нормативи орієнтовані лише на людину і не завжди
гарантують безпеку інших об'єктів живої природи, зокрема рослин і тварин,
тобто екосистем у цілому, вкрай потрібною є екологічна регламентація
екологічного середовища. Таким чином, гігієнічне нормування є частиною
екологічного нормування, і тому сучасне гігієнічне нормування має
доповнюватись екологічним нормуванням. Однак саме екологічних нормативів
поки що немає, і вони потребують подальшого опрацювання. В екологічному
нормуванні пропонується використання методу біоіндикації, тобто виявлення
та визначення антропогенних навантажень, що мають біологічне значення, на
основі реакцій на них живих організмів. З огляду на те, що для гігієнічного
нормування використовують експериментальні дослідження на тваринах,
імовірно, можна буде опрацювати принцип єдиного еколого-гігієнічного
нормування.
Висновок до п’ятого питання:
Розглянули декілька законів, що дають нам роз’яснення виникнення
захворювань та знаючи їх, можемо застерегтися від них та їх наслідків.
Загальний висновок:
Таким чином, є всі підстави стверджувати, що гігієна - це наука, яка вивчає
вплив на здоров’я людини факторів довкілля та соціальних умов. На базі
вивчення чинників довкілля розробляються нормативи і практичні заходи, які
мають на меті створення сприятливих умов для життя і праці людини, тобто
зниження захворюваності і смертності, збільшення працездатності та інше.
Матеріали для самопідготовки студентів:

Питання:
1. Які основні підрозділи гігієни ви можете назвати?

2. Вкажіть основні рушійні сили першого закону гігієни?
3. Дайте визначення «Екологія»
Тема наступної лекції «Гігієна повітря»

Матеріали для самопідготовки студентів до наступної лекції:
Гігієна з основами екології: Навчально-методичний посібник для мед. ВНЗ І—
ІІІ р.а. Схвалено МОЗ / Довженко Л.В., Лінькова І.К. — К., 2017. — 49 с.
Основні питання до наступної лекції:

1. Гігієнічне значення вологості повітря для приміщень аптеки.
2. Вплив вологості повітря на організм людини.
ТЕМА № 2
«Гігієна повітря.»
Гігієна повітря належить до розділу комунальної гігієни, що вивчає вплив
навколишнього середовища на людину в умовах при-міщень населених місць.
Атмосферне повітря є одним із найважли-віших елементів цього середовища.
Якщо без води людина може прожити декілька діб, а без їжі - значно довше, то
без повітря безповоротні зміни в головному мозку починають виникати уже
через 5 хвилин. Переважно повітря потрібне людині як джерело кисню, що є
необхідним компонентом окисних процесів і підтримує життєдіяльність
організму. Але на людину значною мірою вплива-ють і такі чинники повітря, як
температура, вологість, рух, атмосферний тиск, а також атмосферна електрика,
іонізація атмосфери та радіоактивність повітря.
Дидактична: формулювати поняття про гігієнічне та епідеміологічне значення
повітря та розглянути показники епідеміологічної безпеки повітря, розповісти
про методи його очищення.
Виховна: розвивати науковий світогляд щодо атмосферного повітря та надати
рекомендації щодо профілактики хвороб, пов’язаних із загрізненим повітрям.

Організація заняття. Тема:« Гігієна повітря.» 5
Формування теми з хв.
постановкою навчальної
мети та її мотивація
1. Гігієнічне значення хв.
повітряного
середовища.
2. Фізичні чинники
повітря та їх гігієнічне
значення.
3. Хімічний склад
атмосферного повітря та
його гігієнічне
значення.
4. Санітарно-гігієнічне
значення забруднення
атмосферного повітря і
повітря закритих
приміщень.
5. Джерела забруднення
повітря.
лекції,загальні 15
висновки. хв
3.2 Відповіді на
можливі запитання
студентів.
Попередні
1. «Основи - поширення - проводити взяття,
мікробіології» мікроорганізмів у транспортування і підготовку
природі; вплив матеріалу для
чинників бактеріологічного,
навколишнього вірусологічного дослідження
середовища на при бактерійних, вірусних
мікроорганізми, інфекціях
дезінфекцію та
стерилізацію
Наступні
1. «Технологія - теоретичні основи - дотримуватися санітарно-
ліків» технології ліків епідемічного режиму
Внутрішньо - гігієнічне значення  визначення
предметна повітряного температури, вологості,
інтеграція середовища; швидкості руху повітря.
- фізичні чинники
повітря та їх гігієнічне
значення;
- ознайомлення з
обладнанням,
правилами роботи в
санітарно-гігієнічній
лабораторії;
- хімічний склад
атмосферного повітря
та його гігієнічне
значення.
1. Гігієнічне значення повітряного середовища.
2. Фізичні чинники повітря та їх гігієнічне значення.
a) Сонячна радіація. Комплексне оцінювання метеочинників.
b) Гігієнічне значення погоди, клімату, мікроклімату.
3. Хімічний склад атмосферного повітря та його гігієнічне значення.
4. Санітарно-гігієнічне значення забруднення атмосферного повітря і повітря
закритих приміщень.
5. Джерела забруднення повітря.
a) Зміна хімічного складу повітря у виробничих приміщеннях аптек.
b) Шляхи запобігання алергізуючому впливу лікарських речовин.
c) Санітарна охорона атмосферного повітря.
Основна
3. Діючі накази та інструкції МОЗ України
Додаткова
гігієни: навч. посіб. — Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2003, 34-39 с
1995.
10.Мізюк М.І. Гігієна: посіб. для практ. занять. — К.: Здоров’я, 2002.
11.Нікберг І.І., Сергета І.В., Цимбалюк Л.І. Гігієна з основами екології. — К.:
12.Гігієна праці / За ред. А.М. Шевченка. — К.: Вища шк., 1993.
Вступ
Атмосферне повітря – це середовище, що оточує людину постійно, через яку
задовольняються його найперші життєві потреби. Роль повітря у виникненні та
лікуванні хвороб підкреслював Гіппократ. Ерісман зазначав, що будь-які зміни
фізичних або хімічних властивостей повітря легко відбиваються на самопочутті
людини, порушуючи гармонійну рівновагу нашого організму, тобто здоров'я.
1. Гігієнічне значення повітряного середовища.

Фізіологічна та гігієнічна роль повітряного середовища для людини полягає в
наступному:
1. повітря надає організму кисень;
2. приймає вуглекислий газ і газоподібні продукти обміну;
3. впливає на терморегуляцію;
4. через повітря на організм діють сонячні промені;
5. повітря – резервуар шкідливих газів, зважених речовин і мікробів, що діють
на людину.
Висновок до першого питання:
Отже, повітря має важливу фізіологічну та гігієнічну роль для життя людини.
2. Фізичні чинники повітря та їх гігієнічне значення

У цій темі ми розглянемо вплив на здоров'я людини фізичних факторів повітря:
температури (Т), вологості, атмосферного тиску, швидкості руху повітря,
іонізації і сонячної радіації. Необхідно відразу зазначити, що фізичні фактори,
на відміну від хімічних факторів, що діють на організм тільки комплексно.
Вимірювання фізичних параметрів здійснюється спеціальними приладами:
 температура – з допомогою термометра,
 вологості - психрометра і гігрометра,
 швидкості повітря – анемометра (в атмосфері) і кататермометра – у житлі,
 атмосферного тиску – барометр.
Гігієнічна оцінка метеорологічних факторів проводиться за ступенем їх впливу
на організм, для чого використовуються інтегральні показники: температурна
реакція – зміни Т шкіри лоба (норма - 33С) і кистей рук (30-310), величиною
випаровування поту (зміна ваги), частота пульсу, дихання, артеріального тиску
і суб'єктивними відчуттями людини, наприклад, на температурні зміни - за 5-
бальною шкалою: холодно, прохолодно, добре, тепло, спекотно; на світло -
яскравість, блиск.
Температура повітря залежить від часу року, кліматичного поясу, часу доби,
інтенсивності сонячного світіння і підстилаючої поверхні землі. Сонячні
промені, проходячи через атмосферу, не нагрівають її. Нагрівання повітря
відбувається тепловіддачі від грунту, поглинає сонячні промені. Нагріте
повітря піднімається вгору, поступаючись місцем холодному, – це переміщення
називається конвекцією - вона сприяє переміщенню повітряних мас і
рівномірному прогріванню приземних шарів атмосфери. Гігієнічне значення
температури повітря полягає в її впливі на теплообмін організму. Причому,
гігієнічне значення мають не тільки абсолютні величини температури повітря,
але і амплітуди її коливань. У людини тепло утворюється в результаті
окислювальних процесів у клітинах і тканинах і нормальне існування його
можливо при постійній температурі тіла. Завдяки складному механізму
терморегуляції з навколишнім середовищем (у дітей до 7-8 років він
недосконалий), організм підтримує тепловий баланс. Найбільш сприятлива для
самопочуття людини Т– 18-22 0С (для чоловіків – 20 0С, для жінок – 220) і
амплітуда її коливань – 2-40 протягом дня.
Вологість повітря - це кількість водяної пари в повітрі. Залежить від
кліматичного поясу, сезону року і близькості водних басейнів: в морському
кліматі вологи більше, ніж у континентальному або пустельному. Ступінь
вологості повітря визначається трьома показниками: абсолютної, максимальної
і відносною вологістю. Абсолютна вологість – кількість водяної пари в грамах в
1 м3 повітря при даній температурі. Максимальна вологість – скільки
максимально може міститися в повітрі водяної пари при даній температурі,
вимірюється в г на м3. Відносна вологість – це відношення абсолютної
вологості до максимальної, вимірюється в %. Оптимальні параметри для
здоров'я відносної вологості - 30-60%. Гігієнічне значення вологості – в її вплив
на потовиділення людини, яке, впливаючи на температуру тіла, зберігає її
сталість. З підвищенням вологості – в теплі людині стає жарко, на холоді –
холодно, незатишно.
Атмосферний тиск – це тиск атмосферного стовпа повітря в результаті
земного тяжіння. На рівні моря тиск постійно: на 1 см2 – 1,033 кг або 760 мм
ртутного стовпа. Гігієнічне значення атмосферного тиску – у підтриманні
артеріального тиску (АТ). Підвищення або пониження тиску відображається на
фізіологію людини. Для здорової людини ці зміни непомітні, а для хворого
вони чутливі: про зміни тиску сигналізує самопочуття.
Рух повітря - визначається швидкістю його руху і напрямом вітру. Швидкість
вітру вимірюється в м/с. Гарне самопочуття зберігається при переміщенні
повітря зі швидкістю 0,1-0,3 м/с – це норма для житлових приміщень. Нижня
межа руху повітря з гігієнічної сторони визначається необхідністю здувати
обволікаючий людини перегрітий повітря і пар, регулюючи температуру тіла.
При підвищенні швидкості повітря до 0,5 м/с виникає дискомфорт: різь в очах,
сльозотеча, сухість слизових оболонок, утруднення носового дихання.
Гігієнічне значення руху повітря - сприяє вентиляції житлових кварталів і
будинків, самоочищення атмосфери від забруднення і терморегуляції
організму.
Важливе значення має напрямок вітру: дме він в житловий квартал з заводу або
навпаки. Це враховується в проектуванні населених місць.
Крім метеорологічних факторів якість повітряного середовища
характеризується іонізацією повітря і сонячної радіацією.
Іонізація повітря утворюється під впливом електричних розрядів,
радіоактивних елементів, УФ - та космічних променів. В чистому повітрі
переважають легкі негативні іони, в забрудненому – важкі позитивні.
Забруднене повітря міст менш іонізований, ніж у сільській місцевості і
курортній зоні. В оселі негативні іони надходять з вулиці, причому вже в отворі
вікна вони складають лише 20% вуличної концентрації. У багатоповерхових
будинках вони активно поглинаються бетоном стін, пилом, СО2, вологою,
більш високою температурою повітря. При цьому замість негативних іонів
зростає число позитивних. Людині душно, здається «мало повітря», а насправді
– мало негативних іонів. Тому рівень іонізації житла є показником чистоти
повітря. Гігієнічна роль негативних іонів - негативно заряджають еритроцити,
вони краще поглинають і віддають кисень, краще йдуть обмінні процеси в
тканинах, знижується ацидоз – покращується розумова робота, підвищується
працездатність, відступає старість. У лікувальних цілях іонізація повітря
використовується для лікування гіпертонії і бронхіальної астми. Тому людям
доцільно частіше бувати на свіжому повітрі, а не відсиджуватися в квартирі.
Сонячна радіація. Сонцю ми зобов'язані життям – це джерело тепла і світла.
Сонячне світло – це потік електромагнітних коливань, який, проходячи через
атмосферу Землі, частково поглинається, розсіюється і лише 43% сягає ґрунту.
Сонячне світло діє на організм всіма частинами свого спектру. Видима частина
має загальнобіологічне дію на організм, на орган зору, ЦНС і через неї на всі
органи. Але різні ділянки видимого світла діють по різному: червоні промені –
збуджують; жовті, зелені – заспокоюють; фіолетові – пригнічують. При
недоліку світла напружується і погіршується зір (гострота та швидкість
розрізнення). Велика яскравість – сліпить і стомлює, а при тривалому впливі
(сніг) викликає запалення сітківки. Невидима частина світла: інфрачервона і
ультрафіолетова - дуже біологічно активні. Інфрачервона радіація поділяється
на 1) довгохвильову і 2) короткохвильову. Довгохвильова поглинається
поверхневим шаром шкіри і викликає прогрівання її, відчувається печіння.
Короткохвильова не відчувається і проникає в глибокі шари шкіри, викликаючи
опіки і загальний перегрів організму. На виробництві короткохвильова радіація
викликає зміни рогівки ока, аж до катаракти. Опівдні переважає
короткохвильова радіація, тому засмагати в цей час небезпечно. УФ0 володіють
найбільшою біологічною активністю. Навесні під їх впливом підвищується
обмін речовин, імунітет, працездатність. Вони надають протирахитичну дію,
оскільки під їх впливом у шкірі синтезується вітамін Д, поліпшує обмін
кальцію і кровотворення, стійкість капілярів. Без УФ0 у дітей виникає рахіт, а у
дорослих – остеопороз: збіднення кісток кальцієм, що приводить до їх ламкості,
руйнуються зуби (карієс). Цей стан називається «світловим голодуванням» -
часто воно професійного походження: у шахтарів, у осіб, відряджених на
Північ, а також у людей, мало бувають на свіжому повітрі. Профілактика
гіповітамінозу Д: перебування на сонці, опромінення УФ0-лампами, прийом
кальциферолу. УФ0 ще володіють бактерицидною дією, вбивають мікробів, що
використовується в медицині для їх знищення за допомогою УФЛ-ламп.. Скло
вікон послаблюють УФЛ, тому їх треба частіше мити від пилу..
Комплексна дія повітряного середовища на організм людини
Як зазначалося вище, всі метеорологічні фактори атмосферного повітря діють
комплексно. По впливу на людину погода ділиться на 3 типи: 1) оптимальна:
міждобові коливання Т – 20С до + швидкість руху повітря до 3 м/сек + зміни
атмосферного тиску до 4 м/бар; 2) дратує: відповідно до 40С - 9 м/с - 8 м/бар; 3)
гостра: більш 4 0С - 9 м/с - 8 м/бар.
При їх зміні в організмі відбуваються процеси адаптації, які врівноважують
обмінні процеси з новими метеорологічними параметрами або наступають
патологічні стани. У процесі адаптації змінюються обмінні процеси: змінюється
Т тіла, змінюється ритм серцевих скорочень, артеріальний тиск, частота
дихання, самопочуття, працездатність.
У нормальних, тобто комфортних, умовах людина втрачає 15% тепла на
нагрівання їжі і повітря і 85% тепла через шкіру, з них 45% втрачається
випромінюванням, 30% - проведенням і 10% - випаровуванням. Втрати
випромінюванням залежать від різниці Т шкіри і навколишніх предметів, стін,
стель, підлог. Втрати проведенням відбуваються при нагріванні навколишнього
повітря – конвекцією або дотичні предмети (сидіння на камені) – кондукцией.
При випаровуванні 1г поту втрачається близько 0,5 ккал. При кімнатній Т з
поверхні шкіри випаровується 0,5 л поту на добу, тобто майже 300 ккал.
До відома: В організмі тепло продукується: 70 % - у м'язах (за рахунок
з'єднання кисню з глюкозою або з глікогеном); у 15% - в легенях (за рахунок
з'єднання кисню з продуктами, переробленими у тонкому кишечнику з білків,
жирів і вуглеводів їжі; у 10% - у тонкому кишечнику (за рахунок розщеплення
їжі ферментами) і в 5% - у товстому кишечнику (за рахунок розкладання
мікроорганізмами їжі).
Розглянемо різні варіанти адаптаційних процесів:
Підвищується Т повітря і стін – людина пітніє – різко збільшується
тепловіддача випаровуванням. Втрати тепла, що збільшуються при зменшенні
вологості повітря і збільшення швидкості повітря. Температура залишається
постійної, але збільшується швидкість повітря (протяг) – посилюються втрати
тепла на нагрівання повітря (на конвекцію) і випаровування. При високій Т
конвекція врівноважує тепловіддачу. Вологість повітря погіршує тепловтрати
через потовиділення, компенсація наступає за рахунок зниження Т і збільшення
швидкості повітря.
Фізичні властивості атмосферного повітря – температура , вологість,
атмосферний тиск і швидкість руху складають метеорологічні фактори повітря.
Метеорологічні параметри повітряного середовища, при яких людина відчуває
себе добре і має нормальну працездатність, називаються «комфортним станом».
3. Хімічний склад атмосферного повітря та його гігієнічне значення.

Атмосферне повітря являє собою фізичну суміш кисню (21%), азоту (78%),
інертного газу 0,96%) і вуглекислого газу (0,03-0,04%). Кисень надходить у
атмосферу в основному в результаті життєдіяльності рослин – на суші і в
океанах. Для цього природа винайшла оригінальне поєднання – хлорофіл.
Завдяки йому на світлі поглинається вуглекислий газ і виділяється кисень.
Трохи його виробляється у верхніх шарах атмосфери при взаємодії УФЛ з
водяними парами в результаті фотохімічного процесу їх розкладання. Людині
потрібно 12-17 л/год кисню (автомобілю – в 22 рази більше).
В цей період населення міст страждає від нестачі кисню, що становить у них
близько 15%, а в передмістях – 20% (при динозаврів було 40%, Вольтері – 28%.
Пушкіна – 24%).
Процес насичення крові киснем називається оксигенацією. У видихуваному
людиною повітрі кисень становить 15-16%, що важливо для проведення
реанімаційних заходів типу «рот в рот». При зниженні в повітрі кисню до 7-8%
настає смерть незворотних процесів в ЦНС. Те ж відбувається, якщо людина не
дихає 4-6 хв.
Величина насичення крові кисню залежить від трьох величин: 1) від % вмісту
його в повітрі, 2) від парціального тиску кисню в атмосферному повітрі і 3)
ступеня іонізації повітря. На рівні моря його міститься в повітрі 21% при
парціальному тиску 158,8 мм рт ст. На висоті 1000 м при барометричному
тиску 674 мм ртст парціальний тиск становить 141 мм рт. ст., а на 3000 м – 110
мм рт ст. Перші ознаки кисневого голодування (гіпоксія) починаються при
тиску 140 мм рт ст., а при 110 мм ртст – починається «гірська хвороба», що
проявляється симптомами: запаморочення, слабкість м'язів, задишка,
серцебиття. При зниженні негативних іонів у вдихуваному повітрі кисню гірше
засвоюється еритроцитами і тканинами.
Азот зазвичай інертний для людини. Проблеми з цим газом виникають у
аквалангістів і водолазів. При зменшенні парціального тиску кисню і
збільшення тиску азоту – виникає наркотична дія: сміх, недооцінка складності
навколишнього оточення, зорові і слухові галюцинації, порушення координації.
При різкому підйомі з глибини азот скипає й закупорює судини (газова
емболія), від чого і гине людина. Якщо водолаза швидко помістити в
барокамеру, то він може вижити, але у нього розвивається кесонна хвороба –
наслідки розсмоктування бульбашок з судин і відновлення пошкоджень. Але
барокамери зараз є і в прогресивних поліклініках, лікарнях, опікових центрах та
деяких автомобілях швидкої допомоги – в них, підвищуючи вміст кисню до 40-
60%, рятують хворих з великими крововтратами і лікують із захворюваннями
серцево-судинної системи, опіками – цим організму полегшуються обмінні
відновні процеси. Це лікування підвищеною концентрацією кисню називається
гіпербаричної оксигенацією.
Вуглекислий газ надходить у атмосферу в результаті життєдіяльності живих
істот, гниття, бродіння, спалювання палива в автомобілях, на ТЕЦ,
промислових підприємствах. Фізіологічна роль вуглекислого газу для людини –
цим газом закінчуються обмінні процеси в організмі, вуглекислий газ, що
накопичився збуджують дихальний центр У видихуваному повітрі – 3-4%
вуглекислого газу, тому штучне дихання методом «рот у рот» більш ефективно,
оскільки ця концентрація збуджує сильніше дихальний центр бездиханного
людини, чим тільки надходження навколишнього повітря. У житлових
приміщеннях вуглекислого газу не повинно бути більше 0,1%. В кімнаті при
концентрації вуглекислого газу 3-4% з'являється неприємний запах, міститься
підвищена кількість мікробів і позитивних іонів, дуже мало негативних іонів,
людина задихається, починається збуджений стан, головний біль, шум у вухах,
уповільнення пульсу. При 10% наступає втрата свідомості і смерть.
Висновок до третього питання: Гігієнічне значення хімічного складу повітря
тісно пов'язане з його фізичними константами (температурою, вологістю,
швидкістю руху і тиском) і механічними домішками в ньому (пил,
мікроорганізми), із змінами яких змінюється і цінність повітря для життя.
4. Санітарно-гігієнічне значення забруднення атмосферного повітря і
повітря закритих приміщень. Джерела забруднення повітря.
Хімічні забруднення – це внесення у екологічну систему не властивих їй живих
або неживих компонентів. За даними ВООЗ, в даний час використовується до
500 тис. хімічних сполук, з них близько 40 тис. дуже шкідливі, а 12 тис. –
токсичні.
За походженням забруднення бувають природного, біогенного та
антропогенного характеру.
Природні забруднення можуть відбуватися з-за природних явищ – виверження
вулканів, пилові бурі.
Антропогенні забруднення виникають в результаті людської діяльності
(промислової, автотранспорту.).
Забруднення біогенного походження можуть бути як природного походження
– надходження в повітря пилку рослин при весняному цвітінні, виділень комах
(виділення тарганів, кліщів) або тварин (пташиний пух у повітрі від голубів і їх
послід), так і антропогенного – забруднення розкладається гноєм на
птахофабриках або свинофермах. Сюди ж відноситься масове поширення
мікробів з відходами, виробленими людиною.
За складом хімічні забруднення атмосферного повітря бувають трьох видів: 1)
тверді (пил), 2) рідкі (пари) і 3) газоподібні (метали та їх оксиди). Тверді і рідкі
забруднення можуть бути безпосередньо і у вигляді аерозолів – скупчення
частинок навколо кульок повітря.
Тверді забруднення – пил, пилок, пух, зола, сажа. Пил надходить з грунту –
цьому сприяє транспорт, промислові підприємства і ТЕЦ. Радіоактивний пил
надходить при аваріях на АЕС, при випробуваннях або застосування атомної
зброї або снарядів з радіоактивними наповнювачами.
Рідкі забруднення: водяні пари, які постійно висять над ТЕЦ, або отруйні пари,
що виділяються поруч промислових підприємств у процесі технологічного
процесу.
Газоподібні забруднення: вуглекислий і чадний гази, сполуки сірки і оксиди
азоту. Кожен рік у світі виділень, вуглекислого газу – «тепличного газу»
збільшується на 18% (на 300 млрд т).
Особливо страждають міста – від автотранспорту та промислових підприємств.
Повітряна середовище в містах забруднюється:
1) автотранспортом – на 71% - 93% (Київ), з вихлопами яких викидаються
вуглекислий газ, окис вуглецю (чадний газ), оксиди азоту, сірчистий ангідрид;
сажа, аерозоль свинцю і ще 280 шкідливих сполук. Під впливом УФЛ
сонячного світла в жаркий період ці виділення перетворюються в більш
шкідливі речовини – фотооксидант: озон і органічні перекиси, які володіють
токсичною і подразнюючою дією, знижують видимість, в результаті сильного
окисного дії пошкоджують рослинність – листя жовтіє і обсипаються, дерева
всихають.
2) ТЕЦ, що працюють на мазуті та вугіллі, виділяють діоксиди сірки ;
3) металургійними заводами, виділяють дим і пил, у складі якої входять
домішки, притаманні даному підприємству – залізо, алюміній, нікель і т. д.;
4) нафтопереробними заводами , навколо яких у повітрі багато вуглеводів і
сірководню, що викликають зниження імунітету і запалення легенів.
У сільській місцевості має місце інша структура забруднень: переважають
забруднення біогенного походження: у тваринництві (корівники, свиноферми)
– при розкладанні гною в повітря на відстані до 1 км надходять аміак,
сірководень, органічні пахнуть гази, а від птахоферм, крім того, в повітря
надходять сильно алергенні частинки пір'яного пуху. Має місце і антропогенне
забруднення від сільськогосподарських машин (тракторів, транспорту та ін) і
місцевого опалення – будинкових грубок, коли дим стелиться по селі.
Висновок до четвертого питання: за походженням забруднення бувають
природного, біогенного та антропогенного характеру. Природні забруднення
можуть відбуватися з-за природних явищ – виверження вулканів, пилові бурі.
5. Зміна хімічного складу та бактеріологічного складу повітря у

виробничих приміщеннях аптек. Шляхи запобігання алергізуючому
впливу лікарських речовин. Санітарна охорона атмосферного
повітря.
Якщо говорити про виробничі приміщення аптек, то там хімічний склад повітря
може суттєво відрізнятися від загальноприйнятого (природного) хімічного
складу повітря. У виробничих приміщеннях можуть спостерігатися підвищені
норми таких сполук як: кисню, азоту, діоксид вуглецю та ін.Одним з головних
джерел бактеріального забруднення аптечного інвентаря, обладнання, ліків є
повітряне середовище, що містить бактеріальні аерозолі,що виділяються
покупцями і робітниками аптек. Через повітря можуть поширюватись такі
патогенні мікроорганізми, як стафілококи, стрептококи, пневмококи,
менінгококи, збудники туберкульозу, дифтерії, сибірської виразки, туляремії,
чуми, віруси грипу, віспи, кіру, епідемічного паротиту, вітряної віспи і ін.
Мікрофлора, що попадає в ліки, приводить до зміни їх фізико-хімічних
властивостей, зниженню терапевтичної активності, зменшенню термінів
зберігання, а також може стати причиною розвитку хвороб і ускладнень у
хворого.
Основними причинами високого бактеріального забруднення повітря
непатогенними мікроорганізмами, а також поширення аерогенних інфекцій в
аптеках, є порушення санітарно-гігієнічного режиму (погане прибирання
приміщень, недостатньо якісна дезинфекція повітря, предметів і обладнання,
недотримання правил особистої гігієни і ін.), незадовільне планування
приміщень, низька ефективність роботи вентиляційної системи і т.д.
Найбільш інтенсивне бактеріальне забруднення повітря спостерігається в
торговому залі, мийній і допоміжних приміщеннях. Провізори повинні знати
можливі шляхи бактеріального забруднення ліків і вміти організувати
міроприємства по оздоровленню повітряного середовища. З метою
попередження мікробного забруднення повітря в аптеках проводять комплекс
міроприємств по забезпеченню правильного планування основних і
допоміжних приміщень, організації ефективної припливно-витяжної вентиляції,
ультрафіолетового опромінення повітря, регулярного прибирання приміщень з
застосуванням дезинфікуючих засобів, дотриманню правил особистої гігієни і
ін. Для знезараження різних предметів і повітря використовують УФ-промені з
довжиною хвилі 254-257 нм, джерелом яких є бактероцидні увіолеві лампи
(БУВ). Випускаються три типи бактерицидних ламп: потужністю 15 і 30 Вт –
БУВ-15, БУВ-30 і БУВ-30П.
В аптеках використовують настінний бактерицидний опромінювач (НБО),
який має дві лампи БУВ-30П, одна з яких екранована і служить для
опромінення верхньої зони в присутності персоналу, друга відкрита і направляє
свій потік променів вниз (включається в момент відсутності людей в
приміщенні).
Опромінювачі в аптеках необхідно встановлювати в слідуючих
приміщеннях: асептичному блоці, асистентській, мийній, торговому залі і
дистиляційно-стерилізаційній. Середня питома потужність встановлених
екранованих ламп повинна бути на рівні 1 Вт на 1 м3, а для відкритих – 3 Вт/м3.
З метою санітарної охорони атмосферного повітря розробляються і науково
обгрунтовуються гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих хімічних
речовин, вони після перевірки узгоджуються Комітетом з гігієнічного
нормування і затверджуються Міністерством охорони здоров’я України, які
набувають статусу закону і є обов'язковими для виконання всіма фізичними і
юридичними особами. Добитися відповідної чистоти повітря можна тільки при
проведенні комплексу законодавчих, технологічних, планових і санітарних
заходів, які будуть здійснюватися на державному рівні й потребують значних
фінансово-матеріальних затрат. Але суттєву роль в цьому відіграє і підвищення
культурного рівня та свідомості населення України, яке може правильно
утилізувати відходи, наприклад не робити сміттєзвалища у недозволених
місцях, не спалювати листя та сміття тощо. Хорошими засобами збереження
чистоти атмосферного повітря є заміна використання у виробничих процесах
шкідливих речовин на менш токсичні, створення нових замкнутих
технологічних ліній, що працюють без викидів забруднювачів у атмосферу,
безвідходне використання природних ресурсів, застосування ефективних
фільтрів.
Гігієнічна оцінка мікробного забруднення повітря приміщень аптеки
Попадання мікроорганізмів і продуктів їх розпаду в ін’єкційні лікарські форми
може привести до такого явища як пірогенність (гарячковий стан організму).
Санітарно-гігієнічну оцінку чистоти повітря виробничих приміщень проводять
на основі визначення кількості мікроорганізмів, що містяться в 1 м3 повітря.
Для зниження обсіменіння повітря мікрофлорою до меж, що нормуються
методичними вказівками ―Виробництво лікарських засобів. Належні правила і
контроль якості (МВ 64 У-1-97), використовуються методи знезараження
повітря виробничих приміщень УФ-опроміненням; фільтрацією повітря через
стерильні фільтри з матеріалом марки ФПП-15-3, що представляє шар
ультратонких волокон з перхлорвінілового полімеру; використанням
пересувних рециркуляційних повітроочисників (ПОПР-0,9 і ПОПР-1,5) і
пристроїв з ламінарним (шаруватим) потоком очищеного стерильного повітря.
Згідно з методичними вказівками ―Виробництво лікарських засобів. Належні
правила і контроль якості (МВ 64 У-1-97) при виробництві
нестерильних лікарських засобів на фармацевтичних підприємствах
застосовують класифікацію виробничих приміщень за припустимим вмістом
мікроорганізмів в повітрі. Стерильні лікарські засоби необхідно виготовляти в
―чистих‖ стерильних приміщеннях.
Гігієнічну оцінку чистоти повітря приміщень проводять на основі визначення
загальної кількості мікроорганізмів, що містяться в 1 м3 повітря (таблиця 2).
Крім цього, оцінку повітря можна дати по вмісту санітарно-показових
мікроорганізмів (гемолітичних стрептококів та стафілококів), які містяться в
слизових оболонках дихальних шляхів (таблиця 3).
Таблиця 2
Бактеріологічні показники чистоти повітря аптечних приміщень (з розрахунку
на 1 м3 повітря)
Ступінь Літній період Зимовий період
чистоти повітря мікро гемолітич зеленящи мікро гемолітич зеленящи
бне ний й і бне ний й і
число стафілоко гемолітич число стафілоко гемолітич
к ний к ний
стрептоко стрептоко
к к
Чистий  3500  24  16  5000  52  36
Середньозабруд 3500- 24-52 16-36 5000- 52-124 36-102
нений 5000 7000
Сильно  5000  52 36  7000  124  102
забруднений
Таблиця 3
Показники чистоти повітря аптечних установ (з розрахунку на 1 м3 повітря)
Повітря Загальна кількість Кількість гемолітичних
бактерій стафілококів
Чистий  4000  100
Середньо забруднений 4000-7000 100-150
Сильно забруднений  7000  150
Таблиця 4
Санітарно-бактеріологічна характеристика повітряного середовища аптеки (по
кількості мікрофлори, що осідає на 1 м2 поверхні в хвилину)
Приміщення Санітарний стан повітря
Добрий задовільний Поганий
Зал До 150 150-175 Більше 175
обслуговування
Асистентська, До 100 100-125 Більше 125
фасувальна,
дефектарська,
матеріальна
Асептична, До 50 50-75 Більше 75
кубово-
стерилізаційна
Мийна До 125 125-150 Більше 150
До рекомендованих нормативів чистоти повітря приміщень відносять
окиснюваність повітря. Вважається повітря чистим, якщо вміст кисню не
перевищує 6 мг/м3, помірно-забрудненим – до 10 мг/м3, забрудненим – більше
12 мг/м3.
Висновок до п’ятого питання: Основними причинами високого хімічного та
бактеріального забруднення повітря непатогенними мікроорганізмами, а також
поширення аерогенних інфекцій в аптеках, є порушення санітарно-гігієнічного
режиму (погане прибирання приміщень, недостатньо якісна дезинфекція
повітря, предметів і обладнання, недотримання правил особистої гігієни і ін.),
незадовільне планування приміщень, низька ефективність роботи вентиляційної
системи і т.д.
Загальний Висновок:Таким чином, повітря має надзвичайно велике гігієнічне

значення, тому що воно постачає необхідний для життя кисень, може бути
накопичувачем хвороботворних збудників та чинником їх передачі, а також
резервуаром для накопичення речовин техногенного походження, які прямо або
опосередковано негативно впливають на санітарно-побутові умови життя
населення і його здоров’я; є одним із важливих чинників кліматоутворення та
природним середовищем .Тож необхідно докладати усіх зусиль для
покрашення стану атмосферного повітря, що залежить не тільки від законів та
постанов, але від кожного з нас.

1. Гігієна з основами екології: Навчально-методичний посібник для мед.
ВНЗ І—ІІІ р.а. Схвалено МОЗ / Довженко Л.В., Лінькова І.К. — К., 2017.
— 49 с.
Питання:
1. Гігієнічне значення вологості повітря для приміщень аптеки.

2. Вплив вологості повітря на організм людини.
3. Вкажіть основні фактори,що сприяють загрізненню атмосферного
повітря.
Тема наступної лекції «Гігієна грунту»


1. Назвіть основні види грунтів
2. Які захворювання пов’язані з грунтом.
ТЕМА № 3
«Гігієна ґрунту.»
Грунт значною мірою впливає на здоров’я і санітарні умови проживання
людей. Залежно від хімічного складу і характеру грунту змінюються
рослинність місцевості, хімічний склад продуктів рослинного і тваринного
походження. Від нестачі чи надлишку певних елементів у грунті залежить їх
кількість у воді, рослинах, що впливає на здоров’я населення. Так, при нестачі
йоду виникає ендемічний зоб, при нестачі фтору - карієс зубів, при надлишку
фтору - флюроз і ряд інших так званих ендемічних захворювань. Території з
недостатністю чи надлишком певних елементів у грунті
називають геохімічними зонами, чи геохімічними провінціями.
Дидактична: формулювати поняття про ґрунт як складовий елемент

навколишнього середовища.
Виховна: розвивати пізнавальні можливості щодо основних принципів
санітарного очищення населених місць.

Організація заняття. Тема: Гігієна ґрунту 5
1. Гігієнічне та хв.
епідеміологічне
значення ґрунту
2. Значення ґрунту в
поширенні інфекційних
хвороб та гельмінтозів.
3.Самоочищення ґрунту.
Очищення населених
місць та його гігієнічне
значення.
4. Утилізація та
знешкодження відходів.
Очисні споруди.
3.2 Відповіді на можливі
Дисципліни Знати Вміти
Попередні
1. «Географія» - грунт, визначення - розрізняти види грунту
поняття, фізичні та
хімічні властивості
ґрунту.

мікробіології» мікроорганізмів у транспортування і
природі; підготовку матеріалу
- вплив грунту на для бактеріологічного,
мікроорганізми. вірусологічного
дослідження при
бактерійних, вірусних
інфекціях.
Наступні
1. «Фармакогнозія» - вплив географічних та - культикувати ЛР на
екологічних факторів на присадибній ділянці
продуктивність ЛР
Внутрішньо - роль ґрунту у - відбір проб ґрунту для
предметна інтеграція. виникненні й поширенні фізико-хімічного
інфекційних дослідження;
захворювань - відбір проб ґрунту для
(анаеробних інфекцій) та бактеріологічного
інвазій. дослідження;
- Ґрунт і захворювання - відбір проб ґрунту для
неінфекційної етіології. гельмінтологічного
Процеси та показники дослідження;
самоочищення ґрунту. - приготування водної
витяжки з ґрунту;
визначення амонійного
азоту ґрунту;
- гігієнічне оцінювання
санітарного стану
ґрунту
1. Гігієнічне та епідеміологічне значення ґрунту
2. Значення ґрунту в поширенні інфекційних хвороб та гельмінтозів.
3.Самоочищення ґрунту. Очищення населених місць та його гігієнічне
значення.
4. Утилізація та знешкодження відходів. Очисні споруди.
Основна
Додаткова
гігієни: навч. посіб. — Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2003, 30-33 с.
1995.
ВСТУП
Грунт є чинником навколишнього середовища ,з яким людина безпосередньо
пов’язана все життя. Живучи на поверхні Землі,люди видобувають з грунту
воду і викопні матеріали, проводять різні будівельні та сільськогосподарські
роботи.
1. Гігієнічне та епідеміологічне значення ґрунту. Гігієнічне значення

грунту.
Грунт – поверхневий шар кори Земної кулі, грає велике значення в житті
людини. Грунт являє собою комплекс мінеральних і органічних
частинок,заселених великою кількістю мікроорганізмів. Мінеральними
компонентами грунту є дрібні частки материнських гірських порід. Органічна
складова складається з рослинних та тваринних організмів та їх залишків,які
перебувають на різних стадіях розкладання. Серед них велике значення мають
стійкі гумінові речовини. Грунт значною мірою впливає на здоров’я та
санітарні умови проживання людей. Залежно від хімічного складу і характеру
грунту змінюються рослинність місцевості,хімічний склад продуктів
рослинного та тваринного походження.Від нестачі чи надлишку певних
елементів у грунті залежить їх кількість у воді,рослинах,що впливає на здоров’я
населення.Так, при нестачі йоду виникає ендемічний зоб,при нестачі фтору –
карієс зубів, при надлишку фтору – флюороз, молібдену – молібденова подагра
і ряд інших захворювань. Гігієнічне значення ґрунту визначається:
 виявленням факторів, що обумовлюють її вплив на життєдіяльність
людини,
 необхідністю оцінки ступеня цього впливу на здоров'я і розробкою
профілактичних заходів по захисту як грунту від антропогенного впливу,
так і людини від захворювань, обумовлених цим забрудненням.
Основні фактори грунту надають величезний вплив на здоров'я людини і
мають велике гігієнічне значення,а саме: формування клімату місцевості –
впливає на тепловий режим місцевості, склад повітря, рослинності і тим
формує адаптивний екологічний тип людини.
Складає важливу ланку в харчовому ланцюжку - «зовнішнє середовище –
людина»: як виробник їжі ( вітамінів, мінеральних речовин, мікроелементів) -
впливає на людину через харчування і як постачальник в організм через їжу
всіх хімічних, фізичних і біологічних антропогенних забруднень, які потрапили
в ґрунт, і не були незнешкодженими.
Грунт – природне середовище знешкодження відходів шляхом самоочищення,
бо грунт – це величезна лабораторія, в якій постійно відбуваються процеси
синтезу і руйнування органічних речовин, фотохімічні процеси, утворення
нових органічних речовин, загибель багатьох бактерій, вірусів, яєць гельмінтів,
комах. Грунт використовується для очищення і знешкодження стічних вод,
нечистот, сміття. Виходячи з того, що грунт складається з твердих частинок –
зерен і вільних проміжків між ними - пор, заповнених повітрям, гігієнічні
властивості грунту визначаються пористість, повітропроникність,
вологоємністю, гігроскопічністю та капілярністю.
 Пористість – це відсоток пір в ґрунті (в піщаній – 40%, торф'яної – 82%).
 Повітропроникність – здатність пропускати повітря.
 Водопроникність – здатність пропускати воду (її фільтраційна здатність).
Вологоємність – скільки може утримати ґрунт води (її адсорбційна
здатність).
 Капілярність – здатність ґрунту піднімати воду з нижніх шарів нагору
Ці властивості залежать від механічного та хімічного складу грунту. Тому
перед вибором ділянки під будівництво проводиться гігієнічна оцінка стану
території: санітарно-топографічне обстеження, фізико-механічний аналіз,
радіологічне, санітарно-токсикологічне, санітарно-бактеріологічні,
ентомологічне і гельмінтологічний дослідження.
Про гігієнічної чистоти грунту судять за результатами санітарно-
бактеріологічних, санітарно-гельмінтологічним, санітарно-ентомологічних і
санітарно-хімічних досліджень.
При санітарно-бактеріологічному дослідженні визначається: 1) загальна
кількість мікроорганізмів на 1 г грунту; 2) число термофилов на 1 г ґрунту
(мікроорганізми, що створюють температуру в компостах до 60-700С; 3) колі-
титр (показник органічного забруднення); 4) титр-перфрінгенс (показник
ступеня людської присутності у загальному забрудненні) та 5) наявність
патогенних мікроорганізмів, зазвичай дуже важко виявляються.
При санітарно-гельмінтологічному дослідженні визначається наявність в грунті
яєць гельмінтів, що є показником свіжого фекального забруднення.
Визначається число життєздатних яєць на 1 кг ґрунту – повинні бути
відсутніми.
При санітарно-энтомологическом дослідженні визначається число личинок,
лялечок і яєць мух на 0,25 м2, які в нормі повинні бути відсутніми.
При санітарно-хімічному дослідженні вивчаються азот і вуглець ґрунту.
Результати досліджень оцінюються в комплексі. Так підвищений вміст у грунті
органічного азоту і вуглецю без збільшення аміаку при низькому колі-титрі і
великій кількості яєць гельмінтів вказує на свіже фекальне забруднення, а
також на відсутність процесів мінералізації органічних речовин (ґрунт погано
перетравлює забруднення). Одночасне присутність органічного азоту і хлоридів
говорить про тривале забруднення грунту і про наявність інтенсивної утилізації
органічних речовин (ґрунт добре перетравлює забруднення). На хороший
процес утворення гумусу вказує і число Хлєбнікова, що наближається до 1.
Виявлення нітратів + хлоридів + низький титр - перфрінгенс вказує на мало
місце давнє забруднення ґрунту без свіжих надходжень.
ВИСНОВОК до першого питання:
Основні фактори грунту, надають величезний вплив на здоров'я людини і
мають велике гігієнічне значення,а саме: формування клімату місцевості –
впливає на тепловий режим місцевості, склад повітря, рослинності і тим
формує адаптивний екологічний тип людини.
Складає важливу ланку в харчовому ланцюжку - «зовнішнє середовище –
людина»: як виробник їжі ( вітамінів, мінеральних речовин, мікроелементів) -
впливає на людину через харчування і як постачальник в організм через їжу
всіх хімічних, фізичних і біологічних антропогенних забруднень, які потрапили
в ґрунт, і не були незнешкодженими.
2. Значення ґрунту в поширенні інфекційних хвороб та гельмінтозів.

В незабрудненому ґрунті постійно знаходяться спорові мікроорганізми -
збудники ранових інфекцій (правця, газової гангрени) і ботулізму, які
потрапляють до неї у вигляді живих бактерій з кишечника великих
теплокровних тварин (корів, лосів) і риб. У сприятливих для них умовах
кишечника тварин ці мікроорганізми «працюють» як редуценты, розкладаючи
рослинну їжу. Але в грунті для них не знаходиться цих умов і вони
вкриваються щільною оболонкою – спору, під якою зберігають свою
життєздатність десятки років.
Якщо ранові інфекційні захворювання не передаються іншим людям, то в
забрудненій грунті можуть перебувати і паразитичні форми – збудники
епідемічних (заразних) хвороб: сибірської виразки і кишкової групи (дизентерії,
черевного тифу, вірусного гепатиту А, лептоспірозу, лямбліозу). Термін їх
виживання в ґрунті становить до кількох місяців, крім сибірської виразки,
спори якої зберігаються в грунті століттями.
Грунт є чинником передачі ряду гельмінтозів – аскаридозу, волосоголовця та
анкилостомидоза, яйця яких зберігають життєздатність у грунті до 7-10 років.
Грунт – місце виплоду 27 видів мух (в середній зоні), одна з яких - «кімнатна
муха» має значення для поширення епідемічних кишкових захворювань -
дизентерії та черевного тифу. Перетворившись на заражених фекаліях з білого
черв'ячка – опариша в муху, вона летить в житло людини, несучи на своїх
ніжках до 20 тис.дизентерійних мікробів, сідає на незакриті продукти - молоко,
сир, ковбасу.
Таким чином, епідемічне значення грунту полягає в наступному:
 забруднений грунт може служити фактором епідемічних захворювань
як безпосередньо, так і через забруднення джерел водопостачання, і
через мух;
 в забрудненій грунті розмножуються і заражаються мухи;
 Вживання забруднених овочів (цибуля, редиска) і ягід (полуниця)
призводить до зараження людей яйцями глистів.
ВИСНОВОК до другого питання:
Шкідливі мікроорганізми потрапляють у грунт з екскрементами та трупами
тварин та людей,які гинуть від інфекційних захворювань. Грунт є важливим
чинником у поширенні дизентерії ,тифопаратифозних захворювань, особливо
небезпечних інфекцій та гельмінтозів.
3. Самоочищення ґрунту. Очищення населених місць та його гігієнічне

значення.
Самоочищення ґрунту є складним і відносно тривалим біологічним процесом,
унаслідок якого органічні речовини перетворюються на воду, діоксид вуглецю,
мінеральні солі і гумус, а патогенні мікроорганізми відмирають.
У разі забруднення ґрунту рідка частина відходів фільтрується, а завислі в ній
органічні частинки, мікроорганізми і яйця гельмінтів затримуються в порах.
Зерна ґрунту, маючи велику сорбційну здатність, поглинають із рідини, що
просочується, розчинні органічні колоїдні речовини та смердючі гази.
У верхніх шарах ґрунту, де затримуються органічні речовини, міститься велика
кількість різноманітних видів мікробів, актиноміцетів, грибів, водоростей,
найпростіших, хробаків, личинок, комах, які беруть активну участь у процесах
самоочищення ґрунту.
Мінералізація органічних речовин у ґрунті може відбуватися як в аеробних, так
і в анаеробних умовах. Процеси гниття і бродіння органічних речовин, які
відбуваються в анаеробних умовах, супроводжуються виділенням газів, що
мають неприємний запах і забруднюють атмосферне повітря. Тому під час
знешкодження нечистот треба створювати такі умови, за яких переважали б
аеробні процеси мінералізації, тобто потрібно забезпечити достатній доступ
кисню до забрудненого ґрунту і не перевантажувати його великою кількістю
відходів. За наявності кисню аеробні мікроорганізми розкладають вуглеводи до
діоксиду вуглецю і води. В анаеробних умовах, крім цих продуктів,
утворюються метан та інші гази з неприємним запахом.
Велике значення мають санітарна охорона грунту і санітарне очищення
територій від відходів. З гігієнічної точки зору забруднення ґрунту має
здійснюватися з урахуванням її самоочищающей здібності, чому сприяє
санітарна охорона грунту.
Санітарна охорона ґрунту – це комплекс заходів, спрямованих на обмеження
надходження в ґрунт забруднень до величин, що не порушують у ній процесів
самоочищення в ґрунті, не викликають накопичення в рослинах шкідливих
речовин, що не призводять до забруднення повітря, поверхневих і підземних
вод.
На санітарну охорону грунту спрямовані на 4 групи заходів:законодавчі,
організаційні та адміністративні заходи – це система юридично закріплених
документами заходів, спрямованих на запобігання забруднення ґрунту і
забезпечують раціональне використання земельних ресурсів в інтересах
збереження та зміцнення здоров'я населення; планувальні - це заходи, що
включають правильність відведення ділянок для споруджень по знешкодженню
і утилізації відходів та дотримання санітарно-захисних зон навколо них.;
технологічні - це заходи, спрямовані на створення безвідходних або
маловідходних технологічних виробництв;санітарно-технічні - це заходи зі
збирання, видалення, знешкодження та утилізації відходів, покладених на
санітарне очищення населених місць.
ВИСНОВОК до третього питання:
З огляду на сказане, велике санітарне значення мають процеси самоочищення,
які відбуваються в ґрунті. Люди навчилися керувати ними і навіть від-
творювати їх на штучних спорудах, призначених для очищення стічних вод і
знезаражування твердих відходів.
4. Утилізація та знешкодження відходів. Очисні споруди.
Під санітарною очисткою населених місць мають на увазі комплекс заходів
щодо збору, видаленню, знешкодженню і знищенню відходів, що утворюються
в населених місцях, в цілях збереження здоров'я населення і суспільного
благоустрою.
Відходи поділяють на тверді і рідкі. Розрізняють 3 системи видалення відходів:
1) сплавная – каналізація (для рідких відходів);
2) вивізне – для твердих відходів - за допомогою їх збору, вивезення та
очищення, для рідких - подворно-планова асенізація;
3) змішана – поєднує сплавную і вивізне системи, застосовується у
частково каналізованих будинках.
Всі відходи повинні знешкоджуватися від збудників епідемічних захворювань.
Способи знешкодження повинні відповідати наступним вимогам: 1) безпеку в
епідемічному відношенні; 2) швидкість знешкодження; 3) запобігати розвиток
мух і гризунів; 4) не забруднювати підземних і поверхневих вод; 5) швидко
перетворювати органічні речовини в з'єднання, не забруднюють повітря і не
пахнуть; 6) можливість максимально і безпечно використовувати корисні якості
відходів.
Тверді відходи – це сміття (домовик), вуличне сміття, залишки їжі, шлаки,
будівельне сміття, виробничі відходи, відходи лікарень (марля, одноразові
шприци) і т. д..
Побутові відходи становлять 0,5 м3 або 1т. на 1чол в рік. В житлових
багатоповерхових будинках тверді побутові відходи надходять через
сміттєпроводи в сміттєзбірники (стаціонарні) або контейнери (змінні). Сміття
вивозять спеціальні машини – сміттєвози, з них найбільш прогресивні –
пневматичні сміттєвози.
По технології знешкодження твердих побутових відходів, методи їх переробки
поділяються на:
 біотермичне – утилізація їх на удосконалених звалищах, полях
заорювання; в побуті
 створення компостних куп;
 термічні – спалювання в спеціальних печах при температурі 900-10000С.
Можливий піроліз;
 отримання горючого газу або нефтеподобных масел при температурі
1640 0С і дефіциті кисню;
 хімічні – отримання при високій температурі з відходів хлористо-
водневої або сірчаною кислот з метою отримання етилового спирту,
вітамінів В, РР, Д2 та ін;
 механічні – пресування в будівельні блоки.
Найбільш поширені біохімічні та термічні методи.
Стічними водами називаються води, що відводяться у процесі побутової або
виробничої діяльності людини. Вони поділяються на міські (промислові,
побутові, від лікарень, пралень); зливові (дощові, талі) і сільськогосподарські.
Стічні води з квартир надходять у каналізаційну мережу будинку – потім
переміщуються в внутривуличну мережу – у міжрайонні басейни каналізування
(колектора) – на очисні споруди. До колекторів приєднуються мережі від
промислових підприємств. Далі рух стічних вод здійснюється самопливом.
Дощові стічні води можуть рухатися разом з побутовими, з'єднуючись
вуличними мережами, окремо і напівроздільно, об'єднуючись на колекторах.
Існують наступні етапи очистки, знезараження та утилізації стічних вод:
1) механічна очистка – з її допомогою очищається до 50% забруднень; для
відділення нерозчинних речовин використовуються решітки, пісколовки,
відстійники;
2) біологічна очистка – стічні води пропускаються через поля фільтрації або
зрошення, біофільтри (щебінь, шлак), біопрудах, аеротенки, що містять
активний мул, в якому за допомогою мікроорганізмів і пропускається через
аеротенк повітря здійснюється мінералізація органічних речовин, а в
подальшому, для утворення гумусу, вміст вивозиться на компостні купи;
знезараження відфільтрованої води виробляється з допомогою хлорного вапна з
розрахунку 1-1,5 мг/л стічний вод. Потім води утилізуються шляхом: вивезення
на поля асенізації (нечистоти служать для поливу сільгоспкультур) або на поля
заорювання (нечистоти зливаються на поля і заорюють без посіву
сільгоспкультур);
4) знезараження випав в осад мулу здійснюється у великих містах – у
метантенках, у яких в результаті бродіння мікроорганізми утворюють метан. У
невеликих населених пунктах і санаторіях для збору осаду використовується
септик (двоярусний відстійник) – залізобетонний резервуар з активним мулом,
в якому протягом 6-12 міс. при анаеробних умовах відбувається зброджування
мулу. Потім він вивозиться на компостні купи, в яких перетворюється в
перегній і використовується для підсипки в міські газони, у теплицях –
вирощування квітів (для вирощування овочів він не годиться з-за високого
вмісту важких металів і шкідливих домішок).
ВИСНОВОК до четвертого питання:
Очистка населених пунктів полягає у плановому збиранні, тимчасовому
зберіганні, видаленні, знешкоджуванні й утилізації покидьків. Це необхідно
робити в найкоротші строки і регулярно. Кожний з цих заходів повинен до
мінімуму зводити можливість контакту людини з покидьками, починаючи з
моменту збирання їх у герметичні ящики, контейнери, відра, баки тощо,
вивезення і знешкоджування їх. Усі процеси необхідно максимально
механізувати. Вибираючи найраціональніші методи знешкоджування, слід
враховувати, що покидьки містять азот, фосфор, калій та інші мінеральні й
органічні речовини, які є цінним добривом.
Грунт значною мірою впливає на здоров’я і санітарні умови проживання
людей. Залежно від хімічного складу і характеру грунту змінюються
рослинність місцевості, хімічний склад продуктів рослинного і тваринного
походження. Від нестачі чи надлишку певних елементів у грунті залежить їх
кількість у воді, рослинах, що впливає на здоров’я населення. Так, при нестачі
йоду виникає ендемічний зоб, при нестачі фтору - карієс зубів, при надлишку
фтору - флюороз і ряд інших так званих ендемічних захворювань.
У сучасних умовах зростає гігієнічне значення грунту в створенні оптимальних
санітарних умов життя населення не тільки з точки зору розміщення населених
пунктів, але і використання великих земельних масивів для різноманітних сфер
людської діяльності. При цьому грунт не повинен шкідливо впливати на
здоров’я людей.
З метою запобігання негативному впливу грунту на здоров’я людей вирішальне
значення мають благоустрій і утримання населених пунктів, а також
улаштування каналізації, брукування, озеленення, систематичне прибирання і
поливання вулиць та дворів, санітарна охорона грунту і раціонально
організована очистка територій від повходів.

Питання:
1. Які основні види грунтів можете назвати?

2. Назвіть принципи самоочищення грунту.
Тема наступної лекції «Гігієна води»
ІІІ р.а. Схвалено МОЗ / Довженко Л.В., Лінькова І.К. — К., 2017. — 49
1. Гігієнічне значення води.
2. Назвіть основні функції води.
ТЕМА № 4
«Гігієна води»
Вода – найпоширеніша в природі сполука водню і кисню. Вона є універсальним

розчинником багатьох речовин, у зв'язку з чим у природі хімічно чистої води не
існує. За вмістом солей воду поділяють на прісну, солону і розсоли. У побуті
найбільшого значення має прісна вода. Незважаючи на те, що запаси води на
Землі великі – вона покриває три чверті поверхні планети, – проблема
забезпечення населення питною водою в багатьох країнах світу не вирішена і з
розвитком науково-технічного прогресу тільки загострюється.
Вода потрібна людині, перш за все, для підтримання її гомеостазу (постійності
внутрішнього середовища). Вона входить до складу тканин та органів людини,
бере участь в усіх фізико-хімічних процесах в організмі, у здійсненні
різнобічних фізіологічних функцій, видаленні з організму кінцевих продуктів
обміну, теплорегуляції шляхом випаровування. Організм людини приблизно на
65–70 % складається з води. Окрім того, воду використовують для санітарно-
гігієнічних, господарсько-побутових і виробничих потреб.
Дидактична:розширити знаннями про джерела водопостачання

,безпечність води в епідеміологічному відношенні та санітарні вимоги до
одержання, транспортування та зберігання води очищеної та води для ін’єкцій в
умовах аптеки.
Виховна: формувати відповідне ставлення до водного джерела та його
захисту від антропогенного фактору забруднення.

Організація заняття. Тема:« Гігієна води» 5
1.Фізіологічна роль та хв.
гігієнічне,
епідеміологічне
значення води.
2.Джерела і системи
водопостачання.
3.Гігієнічні вимоги
щодо якості питної
води та її санітарне
оцінювання. Фізичні
властивості та
хімічний склад води.
4.Хімічні й
бактеріологічні
показники якості
питної води.
5.Санітарні вимоги до
одержання,
транспортування та
зберігання води
очищеної та води для
ін’єкцій в умовах
аптеки.
лекції,загальні висновки. 15
3.2 Відповіді на можливі хв
Попередні
мікробіології» мікроорганізмів у транспортування і підготовку
природі; вплив чинників матеріалу для
навколишнього бактеріологічного,
середовища на вірусологічного дослідження
мікроорганізми, при бактерійних, вірусних
дезінфекцію та інфекціях
стерилізацію
Наступні
1. «Технологія - теоретичні основи - дотримуватися санітарно-
ліків» технології ліків; епідемічного режиму
- класифікація ліків за
формами та фізико-
хімічними
властивостями
Внутрішньо Фізіоло - гігієнічна — відбирання проб води,
предметна роль та консервування її та
інтеграція епідеміологічне оформлення документації;
значення води — дослідження фізичних
властивостей води.
1.Фізіологічна роль та гігієнічне, епідеміологічне значення води.
2.Джерела і системи водопостачання.
3.Гігієнічні вимоги щодо якості питної води та її санітарне оцінювання. Фізичні
властивості та хімічний склад води.
4.Хімічні й бактеріологічні показники якості питної води.
5.Санітарні вимоги до одержання, транспортування та зберігання води
очищеної та води для ін’єкцій в умовах аптеки.
Основна
Додаткова
гігієни: навч. посіб. — Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2003,40-49 с.
1995.
6. Гігієна праці / За ред. А.М. Шевченка. — К.: Вища шк., 1993.
ВСТУП
Вода є невід'ємним складником існування всього тваринного і рослинного
світу. Вона є в усіх клітинах, тканинах і соках тваринного організму і рослин.
Саме у водах первинного океану виникло життя. Ось чому проблема чистої
води є однією з тих, розв'язання яких неможливе без екологічних і гігієнічних
знань.
1.Фізіологічна роль та гігієнічне, епідеміологічне значення води.
Людина без води може прожити не більше 5-6 діб. Це так зване фізіологічне
значення води. Організм дорослої людини складається в середньому на 65 % з
води. З віком її кількість зменшується. Так, зародок людини містить 97 % води,
організм новонароджених - 77 %, у 50 річному віці кількість води в організмі
складає лише 60 %. Основна маса води (70 %) зосереджена в середині клітин, а
30 % - це позаклітинна вода. Остання також розподілена в організмі не
однаково: менша (близько 7 %) - це кров і лімфа, більша - омиває клітини. У
різних органах і тканинах вміст води не однаковий: скелет містить 20 %,
м’язова тканина - 76, сполучна тканина - 80, плазма крові - 92, скловидне тіло -
99 % води.
Вода є розчинником різних речовин. Всі біохімічні реакції, що пов’язані з
процесами травлення і засвоєння поживних речовин, протікають у водному
середовищі. Разом з солями вода приймає участь в підтримці найважливішої
фізіологічної константи організму - величини осмотичного тиску. За рахунок
малої в’язкості, а також здатності розчиняти різні хімічні речовини і вступати з
ними в не міцні зв’язки вода, що є основною частиною крові, грає роль
транспортного засобу. Крім того вона є основою кислотно-лужної рівноваги в
організмі, оскільки проявляє властивості як кислот, так і основ. Всі процеси
засвоєння і виділення в організмі також протікають у водному середовищі.
Добова потреба людини у воді складає 2,5-3,0 л. Вода в організм людини
надходить з питвом і харчовими продуктами. З питною водою поступає багато
солей, в тому числі макро- і мікроелементи, такі як кальцій, магній, натрій,
калій, йод, фтор та ін. Частина води утворюється в самому організмі внаслідок
окислення харчових продуктів. Так, при повному окисленні 100 г жирів
утворюється 107 г води, 100 г вуглеводів - 55,5 г, 100 г білків - 41 г води. Це так
звана ендогенна вода. Крім цього у шлунок людини протягом доби надходить
ще 6-7 л води: 3 л слини, 3 л шлункового та кишкового соку і біля 0,5 л жовчі.
У стані спокою вода з організму людини виводиться через нирки з сечею - 1,5
л/добу, через легені у вигляді водяної пари - приблизно 0,4 л, через кишки з
калом - близько 0,2 л. Ще 0,6 л води виділяється через пори шкіри, що
пов’язано з терморегуляцією організму. Таким чином, щодоби з організму
людини в стані спокою виводиться біля 3 л води. При важкій роботі, роботі в
гарячих цехах, літом в полі, патологічних станах, тощо виведення води може
збільшуватися до 8-10 л.
Організм людини погано переносить зневоднення. Втрата 1-1,5 л води вже
викликає відчуття спраги. Воно пов’язано із збудженням певних відділів
центральної нервової системи (―питного‖ центру), які беруть участь у регуляції
і поповненні водних ресурсів організму. Якщо втрата води не відновлюється,
тоді погіршується самопочуття, знижується працездатність, порушується
водно-сольовий обмін, терморегуляція і може настати перегрів організму.
Недостатнє споживання води негативно позначається на всмоктуванні
поживних речовин у кишках.
Фізіологічні функції води:
 пластична – вода складає в середньому 65 % маси тіла дорослої людини. 70
% води зосереджено внутрішньоклітинно, 30 % позаклітинно у складі крові,
лімфи (7%) та міжклітинної рідини (23 %). Вміст води у кістковій тканині
становить 20 % від її маси, у м’язовій – 75 %, у сполучній – 80 %, плазмі
крові – 92 %, склоподібному тілі ока – 99 % води. Більша частина води є
компонентом макромолекулярних комплексів білків, вуглеводів та жирів і
утворює з ними желеподібні колоїдні клітинні та позаклітинні структури.
Менша знаходиться у вільному стані;
 участь у обміні речовин і енергії – усі процеси асиміляції і дисиміляції в
організмі перебігають у водних розчинах;
 роль у підтриманні осмотичного тиску і кислотно-лужної рівноваги;
 участь у теплообміні і терморегуляції – при випаровуванні 1 г вологи з
поверхні легень, слизових оболонок та шкіри (схована теплота
паротворення) організм втрачає 2,43 кДж (біля 0,6 ккал) тепла;
 транспортна функція – доставка до клітин поживних речовин кров’ю,
лімфою, видалення з організму шлаків, обміну сечею, потом;
 як складова частина харчового раціону та джерело надходження в організм
макро- і мікроелементів;
 існують нервово-психічні розлади, зумовлені неможливістю задовольнити
спрагу при відсутності води або її поганих органолептичних якостей. Згідно
з вченням І.П.Павлова про вищу нервову діяльність запах, смак, присмак,
зовнішній вигляд, прозорість, забарвлення води є подразниками, що діють
через центральну нервову систему на весь організм. Погіршення
органолептичних якостей чинить рефлекторну дію на водно-питний режим і
деякі фізіологічні функції, зокрема пригнічує секреторну діяльність шлунку.
До води з поганими органолептичними властивостями у людини
формується захисна реакція – відчуття відрази, яке примушує відмовлятися
від вживання такої води, навіть незважаючи на спрагу.
Вода може брати участь у розповсюдженні інфекційних захворювань:
- як фактор передачі збудників хвороб з фекально-оральним механізмом
передачі: кишкових інфекцій бактеріальної і вірусної етіології (черевний тиф,
паратиф А і В, холера, дизентерія, сальмонельоз, ешеріхіоз, туляремія, вірусний
гепатит А, поліміеліт, ентеровірусні захворювання, викликані вірусами Коксакі,
ЕКХО та інші); геогельмінтозів (аскаридоз, трихоцефальоз, анкілостромідоз,
рішита та інші); біогельмінтозів (розвиток у біоценозах відкритих водойм
зародків лентеця широкого, кошачої, печінкової двовустки); захворювань, що
викликані найпростішими (амебна дизентерія, лямбліоз, лептоспіроз та інші);
- як фактор передачі збудників захворювання шкіри і слизових оболонок (при
купанні або іншому контакті з водою): трахома, проказа, сибірка, контагіозний
молюск, грибкові захворювання (наприклад, епідермофітія);
- як середовище розмноження переносників хвороб – комарів роду Анофелес,
які переносять малярійний плазмодій та інші (відкриті водойми).
Ознаки водних епідемій:
- одночасна поява великої кількості хворих на кишкові інфекції, різке
підвищення захворюваності населення – так званий епідеміологічний вибух;
- хворітимуть люди, які користувались одним водогоном, однією гілкою
водопровідної мережі, однією водорозбірною колонкою, одним шахтним
колодязем тощо;
- захворюваність тривалий час утримується на високому рівні – у міру
забруднення води і вживання її населенням;
- крива захворюваності може мати одно-, дво-, тригорбний або інший характер.
Насамперед реєструватимуться захворювання з коротким інкубаційним
періодом (ешеріхіози, сальмонельози – 1-3 доби, холера – 1-5 діб, черевний тиф
– 14-21доба і нарешті – з найдовшим – вірусний гепатит А і Е – 30 і більше діб);
- після проведення комплексу протиепідемічних заходів (ліквідації осередку
забруднення, дезінфекція водопровідних споруд, санації колодязів) спалах
згасає, захворюваність різко зменшується;
Але ще деякий час захворюваність залишається вищою за спорадичний рівень –
так званий епідемічний шлейф. Це зумовлено появою під час епідемічного
вибуху великої кількості нових потенційних джерел інфекції (хворих і носіїв) та
активізацією інших шляхів розповсюдження патогенних мікроорганізмів від
цих джерел – контактно-побутового (через забруднені руки, посуд, дитячі
іграшки, предмети догляду), через продукти харчування або живими
переносниками (мухами) тощо.
Отже,вода відіграє значну фізіологічну та гігієнічну роль в житті людини.
одночасно зі збільшенням споживання води людиною, промисловістю і
сільським господарством зростає і рівень її забрудненості, що вже є загрозою
для здоров'я людини. Наявність у воді патогенних мікроорганізмів та отруйних
хімічних домішок стає причиною багатьох захворювань.
2.Джерела і системи водопостачання.

Джерела водопостачання поділяються на підземні та поверхневі.
До підземних джерел відносяться:
- міжпластові напірні (артезіанські) та ненапірні води, які залягають у
водоносних горизонтах (піщаних, гравелистих, тріщинуватих) між
водонепроникними шарами ґрунту (глини, граніти), а тому надійно захищені
від проникнення забруднень з поверхні. Поповнення міжпластових вод
відбувається у зонах живлення - місцях вклинювання водоносного шару на
поверхню, які знаходяться на значній відстані від місць водозабору.
Міжпластові води відрізняються стабільною невисокою температурою (5-12°С),
постійним фізико-хімічним складом, сталим рівнем і значним дебітом;;
- ґрунтові води, які залягають у водоносному горизонті над першим
водонепроникним шаром ґрунту, а тому у разі неглибокого розташування
недостатньо захищені від потрапляння забруднень з поверхні.
Характеризуються сезонними коливаннями рівня стояння, дебіту, хімічного і
бактеріального складу, що залежить від частоти і кількості опадів, наявності
відкритих водойм, глибини залягання, характеру грунту. Фільтруючись через
шар чистого дрібнозернистого ґрунту завтовшки 5-6 м і більше грунтові води
стають прозорими, безбарвними, не містять патогенних мікроорганізмів. Запаси
ґрунтових вод незначні, тому, щоб використати їх як джерело централізованого
водопостачання, передбачають їх штучне поповнення водою за допомогою
спеціальних інженерно-технічних споруд;
- джерельна вода, яка витікає з водоносних шарів, які виклинюються на
поверхню біля підніжжя пагорбів, гір, в понижених місцях рельєфу.
Поверхневі води поділяються на проточні (ріки, водоспади льодовиків),
непроточні (озера, ставки, штучні відкриті водосховища). Склад їх води багато
в чому залежить від характеру ґрунтів на території водозбору,
гідрометеорологічних умов та суттєво коливається протягом року залежно від
сезону і навіть погоди. Порівняно з підземними водами, для поверхневих
характерні велика кількість завислих речовин, низька прозорість, підвищена
кольоровість за рахунок гумінових речовин, що вимиваються з ґрунту, більш
високий вміст органічних сполук, наявність автохтонної мікрофлори,
присутність у воді розчиненого кисню. Відкриті водойми легко забруднюються
ззовні, тому з епідеміологічної точки зору є потенційно небезпечними.
В ряді маловодних, безводних місцевостей використовують привізну та
метеорну (атмосферну) воду (дощову, снігову), яку зберігають в закритих
водосховищах, наливних колодязях.
Найкращою є ситуація, коли вода у джерелі водопостачання за своєю якістю
повністю відповідає сучасним уявленням про доброякісну питну воду. Така
вода не потребує ніякої обробки і необхідно лише не погіршити її якість на
етапах забору з джерела та подачі споживачам. Але знезаражування такої води
передбачається санітарними вимогами. Такими джерелами можуть бути лише
деякі підземні міжпластові води, найчастіше – артезіанські (напірні). В усіх
інших випадках вода в джерелі, особливо поверхневому, потребує поліпшення
якості: зменшення каламутності (прояснення) і кольоровості (знебарвлення),
позбавлення від патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів
(знезараження), інколи покращення хімічного складу шляхом спеціальних
методів обробки (опріснення, пом’якшення, дефторування, фторування,
знезалізнення тощо).
Джерела водопостачання - поверхневі (річки, водосховища), ґрунтові та
міжпластові води, службовці місцевого (децентралізованого) або
централізованого водопостачання. Джерела водопостачання розрізняються за
своїм походженням, наявністю у них води, її якості та санітарної надійності,
тобто можливості зміни і погіршення якості води. Найбільш часто для
централізованих водопроводів використовують поверхневі і міжпластові води.
Глибокі міжпластові (артезіанські) води більш надійними в санітарному
відношенні.
3.Гігієнічні вимоги щодо якості питної води та її санітарне оцінювання.
Фізичні властивості та хімічний склад води.
Органолептичні властивості води обумовлені фізичними, хімічними і
біологічними факторами.
Температура питної води повинна бути 8-12 С. Така вода приємна на смак,
освіжає, добре задовольняє спрагу, швидко всмоктується і стимулює
секреторну і моторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Тепла вода
п’ється неохоче, всмоктується повільніше, погано задовольняє спрагу.
Приймання її у великій кількості викликає неприємні відчуття і навіть нудоту.
Краще спрагу задовольняє прохолодна або гаряча води, яка сприяє секреції
слини і швидше всмоктується, ніж холодна або тепла вода. При всякій
температурі найкраще задовольняє спрагу, посилюючи слиновиділення, міцний
настій чаю.
Пиття води з температурою, нижчою від 5 С, викликає неприємні відчуття в
порожнині рота, в тому числі зубний біль і може бути причиною
переохолодження горла і рота.
Близькою до оптимальної є температура води підземних джерел, що залягають
на глибині 15-20 м від поверхні землі і річні коливання температури якої не
перевищують 2 °С. Такі води добре захищені від забруднення з поверхні
грунту. Значні зміни температури води, наприклад після дощу, вказують на
фільтрацію поверхневих вод через товщу підгрунття і можливість їх
бактеріального забруднення.
Людина віддає перевагу прозорій, без кольору, без неприємного запаху і
присмаку питній воді. Вода не повинна містити водні організми, завислі частки
або плаваючі плівки, які можна розрізнити неозброєним оком
Часто присмак води залежить від хімічного складу води. В природі хімічний
склад води формується при контакті води з різними геологічними породами, з
якими вона стикалася, і залежить від розчинності мінералів.
На якість води впливають також різні стоки. При таянні снігу, льоду, випаданні
дощу утворюються зливові забруднені різними мікроорганізмами, органічними,
неорганічними речовинами і механічними домішками води. Інтенсивність їх
забруднення залежить від чистоти водозбірних поверхонь. Найбільше
забруднені бактеріями, вірусами, яйцями гельмінтів, органічними речовинами
господарсько-фекальні стічні води. Промислові стоки багаті різноманітними
неорганічними речовинами, концентрація яких часто перевищує санітарно
допустимі величини. Крім того у воді можуть знаходитися речовини (реагенти),
що використовуються при обробці води. Тому по наявності і кількості хімічних
речовин можна судити про фізіологічну повноцінність води, ступінь і характер
її забруднення, необхідність її обробки і можливість використання.
На органолептичні показники води впливає і мінеральний склад води.
Ступінь мінералізації характеризує сухий залишок. Він дає загальну уяву
про кількість розчинених у воді солей. Доброю для вживання вважають прісну
воду, загальна мінералізація якої не менше 100 і не більше 1000 мг/дм3.
Мінеральні води (це частіше всього лікувальні) містять від 1 до 10
г/дм3 розчинних солей. Солона (морська) вода має мінералізацію до 50 г/дм3, а
росольна - понад 50 г/дм3. Підвищення мінералізації прісних вод може
проходити і за рахунок поступлення у воду посторонніх хімічних речовин.
Загальна твердість води переважно зумовлюється присутністю в ній карбонатів,
бікарбонатів, хлоридів, сульфатів та інших сполук кальцію і магнію. Загальна
жорсткість поділяється на карбонатну (усувну) і постійну (неусувну).
Карбонатна твердість обумовлена наявністю у воді розчинних бікарбонатів
кальцію і магнію, які при кип’ятінні води розкладаються на вуглекислоту і
нерозчинні монокарбонати. Останні є причиною утворення накипу на стінках
парових котлів, трубопроводів, радіаторів, самоварів, чайників та ін.
водонагрівних приладів. Тому в медичній практиці інструменти багаторазового
використання кип’ятять у дистильованій воді.
Постійною твердість називають ту твердість води, яка залишається після
тривалого кип’ятіння води і зумовлюється наявністю у ній хлоридів, сульфатів,
нітратів і фосфатів кальцію і магнію.
Твердість води оцінюють в мг-екв/дм3. 1 мг-екв/дм3 жорсткості відповідає 20
мг/дм3 Са++, або 12,16 мг/ дм3 Mg++. Воду до 3,5 мг-екв/дм3 жорсткості
називають м’якою, від 3,5 до 7 - середньої жорсткості, від 7 до 14 - жорсткою,
понад 14 мг-екв/дм3 - дуже жорсткою.
При збільшенні жорсткості води погіршується розварювання м’яса, бобових;
погано настоюється чай і псується його смак; збільшується витрачання мила,
оскільки піна утворюється лише після того, як увесь кальцій і магній будуть
зв’язані (10 г кальцію зв’язують 166 г мила). Це створює незручності і під час
купання, миття голови внаслідок осідання кальційових і магнійових солей
жирних кислот волосся стає твердим, шкіра грубою. У осіб з чутливою, тонкою
шкірою може наступати подразнення шкіри. При користуванні синтетичними
миючими засобами (шампунями, пастами, порошками) подібні явища не
бувають.
При різкому переході від вживання м’якої води до жорсткої, а особливо коли у
воді є сульфати магнію, що трапляється в туристичних або експедиційних
умовах, при зміні місця проживання можуть виникати тимчасові диспептичні
явища. Роль жорсткої води в появі і розвитку нирково-кам’яної хвороби
достоймено не доказана.
В останні роки чисельні епідеміологічні дослідження в Англії, США, Японії та
інших країнах виявили зворотну залежність між рівнем жорсткості води і
смертністю від серцево-судинних захворювань. Механізм цього явища дотепер
ще не вияснений.
Гранична норма твердості води не повинна перевищувати 7, а в окремих
випадках 10 мг-екв/дм3. При вживанні маломінералізованої води загальна
жорсткість її повинна бути не менше 1,5 мг-екв/л. Вода, що не містить солей
кальцію і магнію неприємна на смак (―пуста‖).
Хлориди (хлор-іон). Незабруднені прісні води переважно містять до 30-50
мг/дм3 хлоридів. Якщо їх кількість перевищує 350-500 мг/дм3, такі води мають
солонуватий присмак і несприятливо впливають на шлункову секрецію. Тому
вміст хлоридів у водогінній воді не повинен перевищувати 250 мг/дм3, в
окремих випадках - 350 мг/дм3.
Сульфати (сульфат-іон) в кількостях понад 500 мг/дм3 надають воді гіркувато-
солонуватого присмаку, несприятливо впливають на шлункову секрецію і
можуть спричинювати диспепсичні явища (особливо при одночасному
великому вмісті магнію у воді) у осіб, які не звикли до води такого складу.
Згідно стандарту кількість сульфатів у питній воді не повинна перевищувати
250 (350) мг/дм3.
Залізо в природних водах зустрічається в основному у вигляді бікарбонатів.
При контакті води з повітрям двовуглекисле залізо окислюється з утворенням
бурих пластівців гідрату оксиду заліза, які придають воді мутність і
забарвлення. При пранні білизни залізо надає їй жовтуватого відтінку і залишає
іржаві плями.
Солі заліза (більше 0,3 мг/дм3) і марганцю (більше 0,1 мг/дм3) надають воді
в’яжучого присмаку. Значно погіршується і смак чаю, приготованого на такій
воді. Така вода непридатна для деяких процесів в харчовій промисловості надає
маслу, сиру та іншим харчовим продуктам неприємного присмаку, в побуті
(забарвляє білизну під час прання тощо).
В даний час для оцінки якості води використовуються різні показники:
органолептичні, хімічні, бактеріологічні, біологічні, гельмінтологічні та ін.,які
дають можливість з повна оцінити якість води.
4.Хімічні й бактеріологічні показники якості питної води.

Хімічні показники забруднення джерела води. До них належать речовини, які
містяться у сечі і фекаліях людей і тварин, або продукти їх розпаду (органічні
сполуки, аміак, нітрити, нітрати, хлориди та ін.). Ці сполуки самі по собі в тих
кількостях, в яких вони трапляються у прісній воді, нешкідливі для здоров’я
людини і лише, вказують на забруднення ґрунту і води. Але поряд із ними вода
може містити і патогенні мікроорганізми.
Про загальну кількість органічних речовин у воді судять за окиснюваністю,
вираженою в мг кисню, що витрачається при окисненні марганцевокислим
калієм органічних речовин, які містяться в 1 дм3 води. Найменшу
окиснюваність мають артезіанські води - до 2 мг/дм3. У водах верхнього
водоносного горизонту, що експлуатуються шахтними колодязями,
окиснюваність дещо вища - до 3-4 мг/дм3. При збільшенні колірності води
окислюваність зростає. У воді відкритих водойм окиснюваність може бути ще
вищою. Підвищення окиснюваності води, особливо раптове, сигналізує про
забруднення джерела стічними водами.
Безпосереднє виявлення у воді збудників інфекційних захворювань є скрутним
на увазі того, що методи виділення патогенних мікроорганізмів, особливо
вірусів, складні і не дозволяють у короткий термін дати висновок про
епідеміологічної характеристиці води. Тому санітарно-бактеріологічна оцінка
проводиться за непрямими показниками, якими є: 1) мікробне число і 2) вміст
кишкової палички. Обидва ці показника загальноприйняті на основі тривалих
спостережень, які свідчать про те, що чим сильніше забруднена вода, тим
більше в ній сапрофітної та кишкової мікрофлори і, навпаки, чим менше вона
забруднена (особливо виділеннями людини і господарсько-побутовими
стічними водами), тим менше в цій воді число мікробів і, зокрема, кишкових
паличок і, отже, тим слабкіше виражена можливість виникнення інфекційних
захворювань при вживанні такої води.
Мікробне число (загальна кількість мікробів в 1 мл води) є орієнтовним
показником, оскільки підраховуються всі знаходяться в пробі мікроби без їх
ідентифікації; воно вказує на забруднення води будь стічною рідиною,
покидьками і т. д., які не гарантовані від вмісту в них патогенних бактерій. Для
того щоб з'ясувати ступінь епідеміологічної небезпеки води щодо кишкових
інфекцій, необхідно встановити інтенсивність фекального забруднення води,
тобто визначити кількість кишкових паличок у воді, так як чим більше B. coli у
воді, тим сильніше вона забруднена фекаліями. Кількісно наявність кишкової
палички характеризується двома показниками:
а) колі-титр — це найменша кількість води (в мілілітрах), в якому міститься
одна кишкова паличка,
б) колі-індекс — кількість кишкових паличок в 1 л води.
Дуже важливим є визначення наявності у воді бактерій групи кишкової
палички і Е. соїі, які виділяються з випорожненнями людини і тварин.
Наявність їх у воді свідчить про фекальне забруднення і, відповідно, про
можливе забруднення води патогенними мікроорганізмами кишкової групи.
5.Санітарні вимоги до одержання, транспортування та зберігання води

очищеної та води для ін’єкцій в умовах аптеки.
Одержання та зберігання води очищеної проводиться в спеціально обладнаному
для цих цілей приміщенні. Забороняється виконувати в цьому приміщенні
роботи, що не пов’язані з виробництвом води, за винятком аптек ІУ-У груп, де
допускається спільне розташування приміщення для одержання води очищеної
і стерилізаційної. Одержання води для ін’єкцій проводиться в окремій кімнаті
асептичного блоку, де категорично забороняється виконувати будь-які роботи,
що не пов’язані з отриманням води.
Воду очищену і воду для ін’кцій одержують дистиляцією, іонним обміном,
зворотним осмосом або іншим способом з допомогою аквадистиляторів та
інших апаратів згідно з інструкцією, що до них додаються. При одержанні води
дистиляцією перед використанням нового аквадистилятора, якщо дозволяє
конструкція, внутрішня поверхня його протирається ватою, яка змочена
сумішшю етилового спитру і ефіру (1:1), а потім розчином перекису водню.
Після цього через апарат протягом 20-30 хв, пропускається пара без її
охолодження, а після початку перегонки 40-60 л з отриманої першої порції води
зливаються і не використовуються.
Щоденно перед початком перегонки необхідно протягом 10-15 хв пропускати
через аквадистилятор пару, не вмикаючи холодильника. Перші порції води, які
одержують протягом 15-20 хв, зливаються і тільки після цього починається збір
води.
Воду очищену і воду для ін’єкцій збирають в чисті простерилізовані або
оброблені парою збірники промислового виробництва або, як виняток, в скляні
балони. Збірник повинен мати чіткий напис: ―вода очищена‖, ―вода для
ін’єкцій‖. Якщо одночасно використовується декілька збірників, вони
нумеруються. На збірниках повинні бути прикріплені бірки з датою одержання
і номером аналізу.
Скляні збірники повинні бути щільно закриті пробками (крищками) з двома
отворами: один для трубки, по якій надходить вода, другий для скляної трубки,
в яку вставляється тампон із стерильної вати (міняють щодня).
Збірники з’єднуються з аквадистилятором за допомогою скляних трубок, які
повинні щільно прилягати до трубки холодильника. Гумові трубки
використовуються тільки для скріплення скляних трубок.
Подача води на робочі місця здійснюється через трубопровід або в балонах.
Воду очищену використовують свіжоприготовленою або зберігають у закритих
ємкостях, які виготовлені з матеріалів, що не змінюють властивостей води та
захищають її від сторонніх часток і мікробіологічних забруднень, не більше 3-х
діб.
Воду для ін’єкцій використовують свіжоприготовленою або зберігають при
температурі від 5 до 10 0С або від 80 до 90 0С у закритих ємкостях, які
виготовлені з матеріалів, що не змінюють властивостей води та захищають її
від механічних включень та мікробіологічних забруднень, але не більше 24 год.
Для приготування стерильних не ін’єкційних лікарських засобів, які
виготовляються асептично, воду необхідно стерилізувати.
ВИСНОВОК до п’ятого питання:
У фармацевтичній практиці використовують воду різного ступеня очистки
(знесолену(демінералізовану), очищену (дистильовану),воду для ін’єкцій),яку
отримують з водопровідної води питної якості або природної за допомогою
спеціальних методів: дистиляції, зворотного осмосу, іонного обміну або інших.
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК:
Вода, як повітря і їжа, є одним із найважливіших елементів зовнішнього
середовища, без якого неможливе життя. Людина без води здатна прожитии
лише 5-6 діб, адже її тіло всередньому на 65% складається з цієї речовини. Без
води не відбувається жоден біохімічний, фізіологічний та фізико-хімічний
процесс обміну речовин та енергії: неможливі травлення, дихання, анаболізм
(асиміляція) та катаболізм (дисиміляція), синтез білків, жирів, вуглеводів із
чужорідних білків, жирів, вуглеводів харчових продуктів. Тож потрібен
безперервний контроль за водними резурсами, щоб передбачити потрапляння
неякісної води до наших домівок .

Питання:
1. Гігієнічне значення води.

2. Назвіть основні функції води.
Тема наступної лекції «Гігієна харчування»

1. Назвіть мікро та макронутріцієнти
2. Які основні види харчування існують ?
3. Вкажіть призначення дієтичного столу № 4.
ТЕМА № 5
«Гігієна харчування»
Харчовий статус визначають співвідношенням маси тіла з віком, статтю,
конституцією людини, біохімічні показники обміну речовин, наявність ознак
аліментарних та аліментарно обумовлених розладів і захворювань,
обумовлених його харчуванням..
Вивчення харчового статусу людини чи організованого колективу з однаковим
фізичним, емоційним навантаженням та загальним харчуванням дозволяє
об’єктивно оцінити це харчування і своєчасно виявити аліментарно обумовлені
порушення здоровя та захворювання (енергетично-білкову, вітамінну, макро-
та мікроелементну недостатність тощо). А тому поряд з визначенням
енерговитрат та повноцінності добового раціону оцінка харчового статусу є
одним з перших і основних методів медичного контролю за харчуванням різних
статево-вікових та соціально-професійних груп населення.
Порушення харчування спричиняють цілий ряд захворювань, які
характеризуються широким спектром симптомів неспецифічних проявів
погіршення самопочуття, зниження імунітету аж до появи аліментарних
захворювань різного ступеню вираженості, ознаки яких обов’язково повинен
вміти визначати лікар.
Дидактична:сформувати поняття про принципи раціонального, лікувального
та лікувально-профілактичного харчування та засвоїти профілактику
захворювань ,що передаються харчовим шляхом.
Виховна:сформувати відповідальне ставлення до свого власного раціону.
Організація заняття. Тема:« Гігієна харчування» 5
1. Фізіолого-гігієнічні хв.
основи харчування.
2. Енергетична цінність
харчового раціону.
3. Склад харчового
раціону (білки, жири,
вуглеводи, мінеральні
елементи, вітаміни).
4. Харчові добавки.
Принципи
раціонального
харчування
5. Лікувально-
профілактичне та
дієтичне харчування.
6. Профілактика
токсикоінфекцій та
хвороб, спричинених
вживанням неякісної
їжі.
Попередні
1. «Біологія» - складові добового раціону - описувати харчовий
здорової людини раціон людини: мікро
та макро нутріцієнти.
2.«Основи - поширення мікроорганізмів у - складати меню-

мікробіології» природі. розкладку для ДНЗ та
хворих.
- проводити взяття,
транспортування і
підготовку матеріалу
для
бактеріологічного,
вірусологічного
інфекціях.
Наступні
1.«Фармакологія» - харчування як джерело - визначати сумісність
інфекційних захворювань. ЛП з продуктами
харчування
2. «Фармакогнозія» - основні про поширення і - визначити ЛР різних

місце зростання ЛР,що морфологічних груп у
знайшли застосування в різних станах
медицині
Внутрішньо- - принципи раціонального - відбір проб
предметна харчування харчових продуктів
інтеграція.
План
1. Фізіолого-гігієнічні основи харчування.
2. Енергетична цінність харчового раціону.
3. Склад харчового раціону (білки, жири, вуглеводи, мінеральні елементи,
вітаміни).
4. Харчові добавки. Принципи раціонального харчування
5. Лікувально-профілактичне та дієтичне харчування.
6. Профілактика токсикоінфекцій та хвороб, спричинених вживанням неякісної
їжі.
Література:
Основна
1.Гігієна з основами екології: Навчально-методичний посібник для мед. ВНЗ
1. Основи екології та профілактична медицина: Підручник для мед. ВНЗ І—
ІІІ р.а. Затверджено МОЗ / Д.О. Ластков, І.В. Сергета, О.В. Швидкий, А.Ю.
Додаткова
гігієни: навч. посіб. — Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2003, 60-67 с.
1995.
ВСТУП
Основою життєвих процесів в організмі людини є постійний обмін речовин. За
даними ВООЗ якість харчування стоїть на 1 місці по життєзабезпеченню
людини, забезпечуючи тривалість життя, зняття наслідків від шкідливих звичок
і впливів, малорухомості, шкідливої екології. Харчові речовини цілком
забезпечують фізичну і розумову працездатність, визначають здоров'я і якість
життя, зовнішній вигляд людини, що проживає в даній місцевості.
1. Фізіолого-гігієнічні основи харчування.

Харчування – це найважливіша фізіологічна потреба людини (як дихання,
терморегуляція, розмноження). Функції іжі:
Перша функція їжі — забезпечення організму енергією. Навіть у стані повного
спокою людина витрачає енергією у значних кількостях (у дорослої людини ці
витрати становлять 5858—7113 ,кДЖ, або 1400—1700 ккал). Вирішальним
чинником, від якого залежить величина енергетичних затрат, є нервово-м'язова
діяльність (фізична робота, спорт, активні форми відпочинку та ін.). Деяка
кількість енергії (586—711 кДж, або 140— 170 ккал) витрачається на процеси
перетравлювання та засвоювання їжі (специфічно динамічна дія їжі).
Енергетичну функцію їжі забезпечують переважно хлібобулочні продукти,
макаронні, круп'яні, кон-дитерські вироби, картопля, цукор, жири і жирові
продукти.
Друга функція — забезпечення організму пластичними речовинами.
Розрізняють дві взаємопов'язані сторони обміну речовин: асиміляцію
(анаболізм) та дисиміляцію (катаболізм). Внаслідок дисиміляції відбувається
виснаження, руйнування клітин і тканин, розпад речовин, що входять до складу
внутрішньоклітинних компонентів. З асиміляцією пов'язані утворення нових
клітин, ріст і розвиток їх, відновлення всього зношеного й зруйнованого в
результаті дисиміляції. Процеси дисиміляції здійснюються, в організмі
постійно, незалежно від надходження їжі. Процеси ж асиміляції можливі лише
за умови забезпечення організму пластичними речовинами, до яких насамперед
належать білки, меншою мірою — жири й вуглеводи Велике значення мають
мінеральні елементи у здійсненні пластичної функції їжі. їм належить провідна
роль у побудові кісткової тканини.
Пластичну функцію їжі забезпечують переважно м'ясо - та рибопродукти,
молочні та яєчні продукти.
Третя функція—біорегуляторна їжа містить у собі речовини, з яких
утворюються ферменти і гормони — біологічні регулятори обміну речовин у
тканинах. В утворенні ферментів і гормонів особливо велика роль білків,
вітамінів та мікроелементів. Ферментативна активність білків вважається
найважливішою їхньою особливістю як основи життєвих проявів організму.
Багато вітамінів є попередниками коферментів, у складі яких вони беруть
участь в різних ферментативних реакціях Людина отримує більшість вітамінів з
їжею Мікроелементи, що містяться в організмі в невеликих концентраціях
(звичайно тисячні частки відсотка і менше), входять до складу ряду ферментів,
вітамінів, гормонів та дихальних пігментів, впливаючи через них на обмін
речовин. Виражені біорегуляторні властивості мають різні овочі, фрукти, ягоди,
яйця тощо.
Четверта функція — пристосовно-регуляторна Кожна харчова речовина
відіграє специфічну роль у пристосовно-регуляторній діяльності різних
функціональних систем організму, що забезпечують його життєдіяльність.
Найважливішими є системи живлення, виділення й терморегуляції. Так,
наприклад, харчові волокна (клітковина, пектин тощо), які ще донедавна
вважали баластними речовинами, беруть участь у формуванні калових мас й
регуляції моторної функції кишок—важливого органа системи виділення.
П'ята функція — імунорегуляторна Здатність організму протистояти дії
шкідливих біологічних, хімічних та фізичних чинників залежить від якості
харчування, особливо від його білкового та вітамінного складу, вмісту
ессенціальних жирних кислот омега-3 та омега-6, мікроелементів (залізо, цинк,
йод та ін.).
Харчування також відіграє велику роль у реабілітації хворих, тобто відновленні
їхнього здоров'я (шоста функція). Воно сприяє прискоренню одужання, а
також запобіганню рецидивам і переходу хвороби з гострої форми у хронічну.
Для посилення реабілітаційної функції їжі використовують різні групи
дієтичних продуктів: з низьким вмістом натрію, з модифікованим вуглеводним
компонентом, із зменшеним вмістом жирів і поліпшеним їх. складом, зниженою
енергетичною цінністю тощо.
Отже, харчування – це складний процес надходження, перетравлення,
всмоктування і засвоєння в організмі харчових речовин. Їжа – це складна суміш
приготовлених для їжі харчових продуктів.
2.Енергетична цінність харчового раціону.

Енергетичні витрати людини складаються із витрат на: основний обмін;у
фізичну і розумову діяльність; у процеси травлення та засвоєння їжі
(специфічно-динамічну дію їжі).
Основний обмін (ОО) - кількість енергії, яка необхідна організму для його
функціонування у стані спокою:на роботу серця і кровозабезпечення, легенів,
нирок, ендокринних залоз;у підтримання сталості температури тіла, м'язового
тонусу та інших постійних функцій.
Основний обмін визначається спеціальним дослідженням у стані м'язового та
нервового спокою за комфортної температури повітря (через 14-16 годин після
прийому їжі, лежачи, при 20° С) або за спеціальними формулами та таблицями.
Основний обмін залежить від віку, статі, росту, маси тіла, умов проживання та
індивідуальних особливостей.
Основний обмін збільшується при:
 збільшенні мускулатури;
 підвищенні температури тіла;
 зростанні функцій щитоподібної залози;
 секреції адреналіну.
Основний обмін зменшується при:
 старінні організму;
 накопиченні жиру;
 при ослабленні функцій щитоподібної залози;
 при недоїданні та виснаженні організму.
Специфічно-динамічна дія їжі (СДД) - витрати енергії на процеси
перетравлення та засвоєння їжі і залежить від нутрієнтного складу їжі.
Білки, жири і вуглеводи мають неоднакову здатність стимулювати основний
обмін організму, його інтенсивність. Найбільших витрат енергії потребують
білки, менших - вуглеводи та жири. Встановлено, що при змішаному
харчуванні та оптимальному співвідношенні білків, жирів та вуглеводів затрати
становлять 10-15 % від основного обміну. Прийом білків підвищує основний
обмін на 30-40 %, прийом жирів - на 4-14 %, а вуглеводів - на 4-7 %. Прийом
жирів до початку їжі не тільки не підвищує швидкості основного обміну, але
навіть знижує її.
Енергія на трудову діяльність - затрати енергії на виконання фізичної та
розумової праці і залежить від її інтенсивності.
Енергетична цінність харчування забезпечується білками,жирами,вуглеводами,
при розкладанні виділяється енергія у кількості до 1 г: білки і вуглеводи– по 4
ккал, жири – 9 ккал.
3. Склад харчового раціону (білки, жири, вуглеводи, мінеральні елементи,

вітаміни).
Білки їжі (протеїни) виконують в організмі переважно пластичну функцію:
вони необхідні для зростання і оновлення всіх клітин і тканин організму, синтез
антитіл, багатьох ферментів і гормонів. Харчова і біологічна цінність білків
визначається надходженням в організм з їжею необхідної кількості амінокислот
і їх збалансованістю. Основним критерієм в оцінці біологічної цінності і
фізіологічної ролі амінокислот є їх здатність підтримувати зростання і
забезпечувати синтез білка. Особливо важливе значення в цьому відношенні
мають незамінні (есенціальні) амінокислоти.
Якість харчового білка (біологічна цінність протеїну – ступінь утилізації
білкового азоту організмом) визначається наявністю в ньому повного набору
незамінних амінокислот в певній кількості і в певному співвідношенні із
замінимими амінокислотами. Для дорослої людини як «ідеальний» білок, що
утилізувався в організмі на 100%, застосовується рекомендована Комітетом
ФАО/ВОЗ амінограма, що показує вміст кожної із незамінних амінокислот (г) в
100 г стандартного білка і добову потребу в ній (г): валін – 3,5 (добову потребу
– 2,6), ізолейцин – 2,8 (добову потребу – 2,1), лейцин – 6,6 (добову потребу –
4,95), лізин – 5,8 (добову потребу – 4,35), сірковмісні амінокислоти (метіонін +
цистеїн) – 2,5 (добову потребу – 1,9), ароматичні амінокислоти (фенілаланін +
Тирозин) – 6,3 (добову потребу – 4,7),треонін – 3,4 (добову потребу –
2,5), триптофан – 1,1 (добову потребу – 0,8), Найбільш близькі до
«ідеального» білка тваринні білки м'яса, яєць і молока, а для новонароджених –
білок грудного молока.
Жири (ліпіди) мають високу енергетичну цінність (33% добової норми), окрім
цього, виконують важливу пластичну роль в синтезі ліпідних структур
(нервової тканини, клітинних мембран, простагландинів). Харчова цінність
жирів залежить від наявності в них незамінних харчових речовин (незамінних
жирних кислот, вітамінів А, Е, Д), фосфоліпідів, каротиноїдів, стеринів.
Біологічна цінність жирів визначається співвідношенням в них насичених,
мононенасичених і поліненасичених (ПНЖК) жирних кислот. Насичені кислоти
(пальмітинова, стеаринова та інші) використовуються організмом в основному
як джерела енергії; МНЖК (олеїнова кислота) і ПНЖК (лінолева, ліноленова,
арахідонова кислоти) мають високу біологічну активність, за що отримали
назву вітаміну F. Зі всієї безлічі жирних кислот дві (лінолева і ліноленова)
відносяться до незамінних (есенціальних) жирних кислот і обов'язково повинні
поступати з їжею.
Для харчування людині переважно використовувати рослинні масла і обмежити
споживання тваринних жирів і насичених жирних кислот, що містяться в них,
сприяючих підвищенню рівня холестерину в плазмі крові і що викликають
розвиток атеросклерозу. Вміст рослинних жирів в раціоні дорослої людини
повинен складати не менше 30% загальної кількості жирів. Добова потреба
дорослої людини в жирі складає 80-100 г в добу, зокрема 25-30 г рослинного
масла, з них 3-5% лінолевої кислоти (8-10 г) і не менше 10% від цієї кількості
(1,1-1,6 г) повинно доводитися на ліноленову кислоту. З натуральних жирів
таку ж структуру жирних кислот мають свиняче сало, арахісове і оливкове
масла.
Вуглеводи складають основну частину раціону (55-70% добової його
енергетичної цінності). Частина з них, окислюючись, засвоюється організмом
(глюкоза, фруктоза, сахароза, лактоза, мальтоза, а також крохмаль, декстрин і
глікоген). Інша частина незасвоєних вуглеводів об'єднана в групу харчових
волокон, основними компонентами яких є клітковина (целюлоза), геміцелюлоза,
пектини і лігнін. Харчові волокна формують стінки рослинних кліток і
відрізняються резистентністю до травних ферментів. Вони регулюють склад
кишкової мікрофлори і перистальтику кишечника; прискорюють проходження
вмісту кишечника (час транзиту), сприяють виведенню холестерину, зв'язують,
зменшують всмоктування і виводять з кишечника токсичні елементи (важкі
метали: свинець, ртуть, кобальт, нікель, кадмій, марганець, стронцій) і
органічні чужорідні речовини, що мають канцерогенні властивості. Клітковина
бере участь в нормалізації корисної кишкової мікрофлори. Харчові волокна
мають важливе значення в профілактиці серцево-судинних захворювань,
ожиріння, деяких видів раку, діабету. Їжа, багата харчовими волокнами, як
правило, мало калорійна, містить мало жиру, але достатньо вітамінів і
мінеральних речовин. Харчові волокна містяться тільки в рослинних
продуктах: овочах, фруктах, бобах і продуктах із зерна. Харчових волокон
немає в тваринній їжі – м'ясі, рибі, молоці, яйцях. Вміст харчових волокон в
продуктах із зерна залежить від ступеня їх очищення: чим вище очищення, тим
менше залишається харчових волокон в кінцевому продукті.
Основними джерелами вуглеводів є продукти рослинного походження:
продукти із зерна і муки (хлібобулочні вироби, крупи, макарони), овочі, фрукти
і ягоди, боби, горіхи, а також цукор, мед, молоко. Потреба у вуглеводах в
середньому рівна 250-400 г в добу, з них близько 25 г повинне доводитися на
харчові волокна. Споживання цукру повинне бути обмежене до 50 г в день.
Для оптимального функціонування організму необхідне дотримання
пропорційного надходження макронутрієнтів. В середньому фізіологічно
оптимальне співвідношення білків, жирів і вуглеводів в раціоні харчування
здорової людини 1:1:4. При великих фізичних навантаженнях (5 група
інтенсивності праці) це співвідношення змінюється за рахунок збільшення
вуглеводів як джерел енергії (1:1:5), для працівників розумової праці (1 група
інтенсивності праці) зменшується частка жирів і вуглеводів (1:0,8:3).
Вітаміни відіграють роль каталізаторів обмінних процесів в організмі. Вони
відносяться до незамінних чинників харчування (13 вітамінів: В1, В2, В6, В12,
РР, С, фолієва кислота, пантотенова кислота, біотин, А, β-каротин, Д. Е, К),
тому повинні поступати в організм постійно з їжею або харчовими добавками,
По механізму розвитку вітамінної недостатності розрізняють декілька форм:
Аліментарна форма обумовлена недостатнім надходженням вітаміну з їжею
або при порушенні відповідності компонентів в раціоні при нормальному вмісті
вітамінів в їжі. Так встановлено, що збільшення вуглеводів в раціоні вимагає
збільшення добової норми вітаміну В1, що у свою чергу викликає підвищену
витрату вітамінів В2 і С.
Резорбційна форма виникає при частковому руйнуванні вітамінів в травному
тракті і порушенні їх всмоктування при певних захворюваннях. Так
встановлено, що при захворюваннях шлунку, що супроводжуються
пониженням кислотності шлункового соку вітаміни В1(тіамін), РР (нікотинова
кислота) і С піддаються значному руйнуванню. При виразковій хворобі шлунку
і дванадцятипалої кишки порушується обмін вітамінів А, С, РР, каротину. Різні
форми захворювання печінки і кишечника приводять до пониження
всмоктування різних вітамінів (К, С і ін.).
Десиміляційна форма пов'язана з фізіологічними зрушеннями в обміні речовин,
зокрема вітамінів. Ця форма гіповітамінозу спостерігається при дії різних
чинників: токсичних і інфекційних агентів, хіміотерапії, застосуванні ряду
лікарських препаратів. Наприклад, сульфаниіамиди і антибіотики, які
застосовуються для лікування деяких захворювань (особливо інфекційних),
пригноблюють мікрофлору кишечника і викликають пов'язане з цим порушення
синтезу бактеріями окремих вітамінів (В2, В6, В12, біотину, К,
параамінобензойної кислоти).
Біологічні ефекти вітамінів різноманітні:
4. Вітаміни В1, В2, РР, В6, В12, С, А, Д, Е, біотин, холін, ліпоєва кислота
викликають підвищення загальної резистентності організму за рахунок
регуляції функціонального стану ЦНС, обміну речовин і трофіки тканин;
5. Вітаміни С, Р проявляють антигеморагічну дію, забезпечуючи нормальну
проникність і резистентність кровоносних судин, підвищують
згортуваність крові;
6. Вітаміни В12, С, Вс (фолиевая кислота), В6, холін
проявляють антианемічну дію за рахунок нормалізації і стимуляції
процесів кровотворення;
7. Вітаміни А, С, група В проявляють антиінфекційні властивості,
підвищують стійкість організму до інфекцій: стимулюють вироблення
антитіл, підсилюють фагоцитоз, підсилюють захисні властивості
епітелію, нейтралізують токсичну дію збудника;
8. Вітаміни А, В2, С, ліпоєва кислота, ПНЖК надають регулюючу дію на
зір, забезпечуючи адаптацію ока до темноти, підсилюють гостроту зору,
розширюють поле кольорового зору, сприяють розвитку сітківки ока;
9. Вітаміни С, Е, каротин і ліпоєва кислота захищають структурні ліпіди від
окислення, тобто є сильними антиоксидантами;
10.Вітамін Д володіє антирахітичними властивостями, беручи участь в
нормалізації всмоктування з кишечника солей кальцію і фосфору,
відкладенню в кістках фосфату кальцію, регулюючи обмін фосфору і
кальцію в організмі;
11.Вітаміни В6, В12, ліпоєва кислота В15, холін, інозит, ПНЖК
проявляють антисклеротичну дію за рахунок своїх ліпотропних
властивостей, тобто нормалізують ліпідний і жировий обмін і обмін
холестерину, попереджаючи ожиріння печінки;
12.Вітаміни А, Д, В 2, В6 , В12, ПНЖК, ліпоєва кислота
є ростовими чинниками.
Мінеральні речовини беруть участь у всіх біохімічних процесах, що
протікають в організмі, виконують пластичну функцію, підтримують колоїдний
стан протоплазми кліток, осмотичний тиск протоплазми і біологічних рідин
організму, концентрацію іонів, буферні властивості крові. Мідь, залізо,
магній беруть участь в транспорті білків і вуглеводів через клітинні мембрани,
кальцій – в процесі згортання крові, залізо – основний елемент кровотворення,
бере участь в нормалізації складу крові, калій, кальцій, магній і натрій беруть
участь в підтримці нервово-м'язової збудливості, забезпечують водно-сольовий
обмін. При недоліку натрію, калію, фосфору, хлору і брому
порушується діяльність ЦНС. Натрій, кальцій і хром ослабляють функцію
травних залоз, дефіцит йоду знижує функцію щитовидної залози і викликає
розвиток ендемічного зобу.
Основні харчові речовини – органічні і неорганічні сполуки, необхідні для
нормального росту, підтримання і відновлення тканин, а також для
розмноження. Тому їхній вміст у харчовому раціоні людини має бути не
нижчим зазначеного мінімального рівня. Водночас якщо приймання харчових
речовин перевершує необхідний рівень, це може призвести до різних
інтоксикацій організму, включаючи летальний кінець.
Харчові речовини поділяють на дві основні групи:
 макронутрієнти – білки, жири, вуглеводи і макроелементи;
 мікронутрієнти – вітаміни і мікроелементи.
4.Харчові добавки. Принципи раціонального харчування.

Харчові́ добавки (адити́ви) — природні, ідентичні природнім або штучно
синтезовані речовини, які додають у їжу як інгредієнт з технологічних
міркувань: подовжити термін зберігання (консерванти), перетворити їжу в
відношенні кольору, смаку (щоб зберегти і підвищити смак), текстури,
консистенції, зовнішнього вигляду. Звичайно до харчових додатків не відносять
з'єднання, які підвищують харчову цінність продуктів харчування: вітаміни,
мікроелементи, амінокислоти. Деякі домішки використовувались протягом
століть, наприклад, для збереження їжі — оцет, сіль (соління бекону, м'яса,
риби і ін.), або використання діоксиду сірки у в деяких винах (E220[2]). З
появою оброблених харчових продуктів у другій половині 20-го століття, було
введено багато інших домішок, як природного, так і штучного походження.
Станом на 2010 рік відомо більш 2800 найменувань харчових добавок.
Раціональне харчування – це повноцінне в кількісному та збалансоване в
якісному відношенні харчування, що забезпечує нормальний ріст, фізичний та
психофізіологічний розвиток організму,його високу працездатність, активне
довголіття та стійкість до несприятливих природних, техногенних, соціальних
чинників навколишнього середовища.
Раціональне харчування повинно відповідати таким основним принципам:
1. Бути повноцінним у кількісному відношенні, тобто за енергетичною
цінністю (калорійністю) добового раціону відповідати енергетичним витратам
організму, з урахуванням не засвоюваної частини раціону.
2. Забезпечувати якісну повноцінність (збалансованість) раціону, тобто
оптимальний вміст у ньому всіх харчових речовин в оптимальних кількостях і
співвідношенні – білків, жирів (у тому числі тваринних), вуглеводів (у тому
числі цукрів, клітковини, харчових волокон), вітамінів, макро-, мікроелементів,
смакових речовин.
3. Дотримуватися раціонального режиму харчування: години
приймання їжі повинні відповідати біологічним ритмам організму; кількість
прийомів їжі повинна бути 3-4 разова для дорослих, 5-6 разова для дітей
різного віку; інтервали між прийомами їжі повинні бути відповідно 5-6 годин
для дорослих та 3-4 години для дітей. Розподіл добового раціону по окремих
прийомах їжі повинен відповідати фізіологічним потребам організму: в
ранкову, обідню пору (період фізичної активності організму) енергетична
цінність повинна бути відповідно 30-35 % та 45-50 %, після закінчення
активного періоду доби ввечері – 20-25 %.
4. Готова їжа повинна відповідати ферментним можливостям травної
системи. З цією метою підготовка продуктів та їх кулінарна обробка повинні
забезпечувати хороші смакові якості, високу поживність, легкотравність та
високу засвоюваність їжі.
5. Їжа повинна бути нешкідливою в токсичному відношенні, тобто у
продуктах, готових блюдах не повинно бути токсичних речовин в шкідливих
для організму концентраціях.
6. Їжа повинна бути безпечною в епідемічному відношені: в ній повинні
бути відсутні збудники інфекційних захворювань з аліментарним механізмом
передачі – бактерії, віруси, грибки, простіші, зародки гео- та біогельмінтів.
Порушення кожного з цих принципів може спричинити до зниження рівня
здоров’я індивіда чи організованого колективу, виникнення захворювань
аліментарного походження.
Серед цих захворювань можна виділити такі:
- захворювання, пов’язані з голодуванням, кількісним і якісним
недоїданням (маразм, квашіоркор, гіповітамінози, авітамінози та інші);
- захворювання, пов’язані з переїданням (ожиріння, подагра, гепатити,
холецистити, панкреатити, жовчно-кам’яна хвороба тощо);
- захворювання, пов’язані з порушенням режиму харчування (гастрити,
виразки шлунку, 12-палої кишки, копростаз та інші);
- захворювання, пов’язані з порушенням кулінарної обробки продуктів
(також гастрити, виразкова хвороба, гіповітамінози тощо);
- харчові отруєння: мікробної природи (токсикоінфекції, бактерійні
токсикози, мікотоксикози), немікробної етіології (продуктами, отруйними за
своєю природою; продуктами, які стали отруйними при порушеннях правил
зберігання та інше); продуктами, забрудненими отруйними речовинами
(пестицидами, солями важких металів тощо);
- кишкові бактерійні, вірусні, зоонозні інфекції (черевний тиф, паратифи
А, В, дизентерія; гепатит А, поліомієліт, ентеровіруси; бруцельоз, ящур,
туберкульоз та інші); гео- і біогельмінтози (аскариди, власоглав, бичий,
свинячий солітер, тріхінела, риб’ячий солітер, сосальщики тощо);
- ураження продуктами, забрудненими засобами масового знищення у
сучасній війні – радіоактивними продуктами ядерних вибухів, бойовими
отруйними речовинами, особливо небезпечними бактерійними засобами (РР,
ОР, БЗ).
Серед методів такого контролю виділяють: - вивчення і оцінку харчового
статусу контрольованих осіб; - виявлення названих аліментарних захворювань;
- визначення чи розрахунок енерговитрат та потреб в харчових речовинах; -
оцінку фактичного харчування анкетно-опитувальними, бюджетними,
ваговими, лабораторними методами, методами санітарного обстеження
харчоблоків та розрахунковими методами оцінки калорійності та нутрієнтного
складу добового раціону.
Неправильне, нераціональне і недостатнє харчування, навпаки, негативно
впливає на ріст і розвиток організму, його працездатність і значно знижує
опірність людини до шкідливих впливів, порушує проміжний обмін речовин,
призводить до передчасного старіння, гіпо- і авітамінозів, захворювань крові,
печінки, підшлункової, щитоподібної залоз та інших органів. Порушення
обміну речовин в організмі відіграє значну роль у патогенезі нервових і
психічних захворювань. Неправильне харчування протягом тривалого часу є
однією з причин захворювання шлунка, кишок та інших органів травлення.
5. Лікувально-профілактичне та дієтичне харчування.

Лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ) є частиною комплексу
оздоровчих заходів щодо профілактики професійних захворювань і підвищення
стійкості організму осіб, що піддається несприятливій дії виробничих чинників.
Основні принципи лікувально-оздоровчої дії ЛПХ:
- підвищення загальної резистентності організму (профілактичне
застосування вітамінів з метою попередження гіповітамінозу,
попередження дефіцитумакро- і мікроелементів);
- використання антитоксичних властивостей компонентів їжі залежно від
природи шкідливого чинника і характеру його дії (наприклад, сірковмісні
амінокислоти (цистеїн, метіонін) і інші амінокислоти забезпечують
біосинтез глутатіона, а вітамін В2 - його відновлення);
- активне втручання в метаболізм токсичних сполук за рахунок
прискорення процесів біотрансформації і знешкодження їх в організмі
(вітаміни В1 і Е);
- обмеження всмоктування токсичних речовин і прискорення їх виведення
(наприклад, пектини адсорбують, прискорюють виведення важких
металів і радіонуклідів і скорочують час транзиту і контакту чужорідних
речовин в кишечнику);
- захист найбільш чутливих до отрут органів і систем
(наприклад, ліпотропні речовини: вітамін В12, фолиевая кислота і вітамін
В6 забезпечують захист печінки, вітамін В1 необхідний для захисту
нервової системи, вітамін А і бета-каротин необхідні для захисту
епітеліальних тканин від дії канцерогенів, вітамін Е захищає органи
дихання від дії озону, оксидів азоту);
- компенсація підвищених витрат біологічно активних харчових речовин
(так, під час вступу до організму фосфору відбувається підвищена
витрата білка, при дії окислювального стресу відбувається висока
витрата вітаміну С і Е, для профілактики анемії необхідно збільшити
надходження заліза з їжею).
Функціональне призначення ЛПХ:
1) підвищення захисних функцій фізіологічних бар'єрів організму (шкіри,
слизових оболонок тощо), що перешкоджає проникненню шкідливих чинників
в організм;
2) диференційований вплив на процеси біотрансформації ксенобіоти-ків,
стимуляція механізмів утворення малотоксичних продуктів метаболічних
перетворень і, навпаки, гальмування, блокування процесів біотрансформації в
разі утворення більш токсичних метаболітів;
3) активація системи антиоксидантного захисту організму, підвищення її
ефективності;
4) активація процесів зв'язування, знешкодження та виведення з організму
токсичних речовин та продуктів їх перетворення;
5) підтримання та поліпшення функціонального стану органів та систем, які
переважно уражаються шкідливими виробничими чинниками; підвищення
антитоксичної функції печінки як специфічного детоксикуючого органу,
особливо якщо шкідливі чинники гепатотропні;
6) компенсація дефіциту нутрієнтів, який виникає в організмі внаслідок
безпосереднього впливу шкідливих виробничих чинників та під час їх
метаболічних перетворень;
7) підтримання ауторегуляторних процесів організму, в тому числі
адаптаційних, компенсаторних, імунорегуляторних;
8) підвищення загальної опірності організму, його адаптаційних резервів,
працездатності, поліпшення самопочуття, зниження загальної та
професійної захворюваності, продовження активної життєдіяльності,
попередження передчасного старіння.
Лікувальне (дієтичне) харчування — це застосування з лікувальною або
профілактичною метою спеціальних харчових раціонів і режимів харчування
(дієт) для хворих людей. «Лікувальне харчування» і «дієтичне харчування» —
поняття дуже близькі, але трохи відмінні за своїм значенням. Лікувальне
харчування розглядається як метод комплексної терапії у разі гострих
захворювань або загострення хронічних, особливо в умовах лікарні. Під
дієтичним розуміють головним чином харчування людей із хронічними
захворюваннями поза загостренням, наприклад харчування у санаторіях-
профілакторіях і дієтичних їдальнях. Головне значення дієтичного харчування
— вторинна профілактика рецидивів і прогресування хронічних захворювань.
Основні принципи лікувального харчування у разі тих або інших захворювань
зберігаються у дієтичному харчуванні. Характеристика лікувальних дієт. У
зв'язку з великою кількістю захворювань і різноманітністю їх перебігу створено
багато дієт. У лікарнях, санаторіях і профілакторіях діє єдина офіційна номерна
система дієт.
№ Показання до призначення
1,1а,1б Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гострий
гастрит, хронічний гастрит із збереженою і підвищеною
секрецією
2 Хронічний гастрит із зниженою секрецією
3 Хронічні захворювання кишок здискінетичними закрепами
4,4б,4в Гострі і хронічні ентерити і коліти

5,5а Гострі і хронічні захворюваннягепатобіліарної системи
5п Хронічний панкреатит
6 Подагра; сечокам'яна хвороба зуратурією
7,7а,7б,7в Гострі і хронічні захворювання нирок
8,8а,8в Ожиріння
9,9а Цукровий діабет
10 Захворювання серцево-судинної системи
11 Туберкульоз
Неврові хвороби
12
13 Гострі інфекційні захворювання
14 СКХ з фосфаторурією
15 Захворювання, що не потребують спеціальних лікувальних дієт
Лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ) — досить дієвий засіб захисту
організму від несприятливого впливу шкідливих чинників виробничого
середовища. Дієтичне (лікувальне) харчування - це харчування хворої людини,
при якому застосовуються з лікувальною або профілактичною метою
спеціально складені харчові раціони або режими харчування хворих.
6. Профілактика токсикоінфекцій та хвороб, спричинених вживанням
неякісної їжі.
Харчові отруєння - це гострі захворювання, що виникли при вживанні їжі або
масивно обсемененной хвороботворними мікроорганізмами, або їх токсинами,
або містить речовини, що викликають у людини отруєння. У відповідності із
зазначеним, харчові отруєння можна поділити на 2 групи: бактеріальні та
небактеріальних.
Бактеріальні отруєння - діляться на харчові інтоксикації (ПІ) і харчові
токсикоінфекції (ПТІ). Для ПІ характерно гострий початок протягом перших 3
годин після прийому їжі у вигляді нудоти і блювання; температура не
підвищується, а може навіть знизитися; пронос відсутня або може з'явитися в
подальшому. ПІ викликають мікроорганізми, самі не небезпечними для
організму при вживанні їх з їжею: захворювання викликають продукти їх
життєдіяльності – токсини. Найбільш частими ПІ є стафиллококковый токсикоз
і ботулізм.
Розглянемо два види ПІ: найбільш часто зустрічається - стафілококовий
токсикоз і найбільш важко протікає – ботулізм.ПТІ викликаються самими
живими мікроорганізмами, на які організм реагує не відразу. Захворювання, як
правило, починається через 10-20 год. з проносу, болю в епігастральній області,
підвищеної температури, загальної слабкості. Якщо мікроорганізм встиг
виробити в продукті токсин, то початок виникає по типу харчової інтоксикації
(нудота, блювання), але триває вже за типом інфекції. Вираженість клініки
отруєння залежить від кількості патогенних мікробів, спожитих з їжею. Для
реалізації ПТІ необхідно накопичення в продукті відповідної мінімальної дози
мікроорганізмів, яка зумовлює захворювання (при дизентерії і сальмонельозу –
1 млн мікробів). При збільшенні дози тяжкість захворювання зростає, хоча
залежить і від сприйнятливості постраждалого людини.
У відповідності із зазначеним, профілактика ПТІ полягає в заходах,
спрямованих на ізоляцію джерела інфекції (усунення гострих хворих
кишковими інфекціями, виявлення хроніків і бактеріоносіїв) і на припинення
шляхів передачі (санітарно-ветеринарний контроль при забої тварин; роздільна
обробка сирого та вареного м'яса; дотримання технології приготування
продуктів і строків реалізації готової продукції; повторна термічна обробка
зберігався продукту та ін).
Харчові мікотоксикози - це переважно хронічні харчові отруєння -
захворювання, викликані вживанням в їжу продуктів, що містять токсини
мікроскопічних грибів (грибків). Прояв захворювання відзначається не відразу
після вживання продукту. Токсини мають високу токсичність, мутагенні,
терратогенными і канцерогенними властивостями. В даний час відомо понад
250 видів цвілевих грибів, що продукують близько 100 токсинів. Найбільш
небезпечні мікотоксикози – эрготизм, фузариотоксикоз і афлотоксикоз.
Для переривання шляхів передачі, навіть у разі зараження продукції, має
значення усунення моментів, що сприяють виникненню захворювань. Сюди
включається дотримання правил первинної обробки продуктів, дефростації
заморожених продуктів, використання холоду на етапах реалізації їжі,
дотримання термінів реалізації, температурного режиму варіння, смаження і
стерилізації, технології приготування їжі.
ВИСНОВОК до шостого питання:
Профілактика передбачає дотримання санітарно-гігієнічних правил на
підприємствах харчової промисловості і громадського харчування, правил
зберігання продуктів харчування, які швидко псуються. До роботи з
продуктами харчування не допускають осіб, які мають гноячкові захворювання
шкіри, бактерійний фарингіт, пронос. На фермах слід виявляти корів, хворих на
мастит, і забороняти використовувати молоко від них для харчування людей.
Необхідно забезпечити контроль за забоєм тварин, перевезенням і збереженням
м'ясних продуктів. Важливо не допустити забруднення продуктів харчування
виділеннями домашніх тварин, гризунів, птахів; також слід захищати їх від мух.
Необхідно пропагувати знання з харчової санітарії серед населення.
Харчові продукти за всю історію людства завжди були чи не найважливішим
чинником навколишнього середовища, який постійно впливає на стан здоров'я
людини. Завдяки науково-технічному прогресу зменшилася частка тяжкої
фізичної праці, а отже, і витрата енергії, внаслідок чого енергетична цінність
їжі перевищила енерговитрати. У зв'язку з цим різко збільшилося число людей
з ожирінням і пов'язаними з ним захворюваннями, серед яких найголовнішими
є атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, цукровий діабет,
подагра. Значно змінилося використання деяких основних харчових продуктів,
зокрема збільшилося споживання продуктів тваринного походження, цукру.
Відомі хвороби, пов'язані як з недостатнім, так і з надмірним харчуванням
Причиною багатьох недуг є вживання надмірно жирної чи солоної їжі, велика
кількість цукру в продуктах, відсутність так званих баластних речовин,
зловживання алкоголем. Недостатнє харчування зумовлює нестачу в організмі
заліза, тіаміну, рибофлавіну, фолієвої кислоти і кальцію, а відтак розвиток
різних патологічних станів.
ІІІ р.а. Схвалено МОЗ / Довженко Л.В., Лінькова І.К. — К., 2017. — 49 с
Питання:
1. Які макронутріцієнти можете назвати .

2. Вкажіть основні види харчування.
Тема наступної лекції «Гігієна праці»
ІІІ р.а. Схвалено МОЗ / Довженко Л.В., Лінькова І.К. — К., 2017. — 49 с
1. Вкажіть основні шкідливості в праці фармацевта .
2. Гігієнічне та мікробіологічне обґрунтування вимог до особистої гігієни
ТЕМА № 6
«Гігієна праці»
Згідно з міжнародною класификацією (Агентство з охорони навколишнього
середовища США), підприємства хіміко-фармацевтичної промисловості
належать до групи екологічно небезпечних виробництв.
Виробництво лікарських препаратів базується на багатостадійних процесах
органічного або біологічного синтезу, пов'язаного із використанням
різноманітних видів сировини, супроводжується забрудненням повітря
органічними та неорганічними хімічними речовинами, шкідливими для
навколишнього середовища й здоров'я людини. Тому особливої актуальності
набуває проблема вивчення екологічної безпеки фармацевтичних виробництв,
оцінка умов праці і розробка оздоровчих заходів.
Дидактична: ознайомити з санітарно-гігієнічного особливостями гігієни праці
для фармацевтичної галуззі.
Виховна: формувати відповідальне ставлення до профілактики професійних
захворювань .

Організація заняття. Тема:Гігієна праці» 5
План викладання ІІ Текстовий матеріал 55-
лекційного матеріалу лекцій,презентаційний 60
1. Предмет і завдання матеріал хв.
гігієни праці.
2. Форми трудової
діяльності.
3. Фізіологічні зміни в
організмі під час
роботи.
4. Подолання втоми та
раціональна організація
трудового процесу.
5.Виробничі шкідливі й
небезпечні чинники в
роботі фармацевта.
3.2 Відповіді на
можливі запитання
студентів.
Попередні
1. «Анатомія -анатомо-фізіологічні Описувати особливості

людини з основами особливості та будова органів будови організму.
фізіології» і систем людини.
Наступні
1. «Охорона праці в - особливості протікання - діагностувати
галузі» професійних захворювань та професійні
отруєнь . захворювання та
отруєння.
Внутрішньо-  гігієну праці в аптечних  визначати й
предметна установах; оцінювати санітарно-
інтеграція.  виробничі шкідливі та гігієнічні особливості
небезпечні чинники в роботі мікроклімату
фармацевта; виробничих приміщень.
 вимоги до мікроклімату
виробничих приміщень аптек
та аптечних складів.
План
1. Предмет і завдання гігієни праці.
2. Форми трудової діяльності.
3. Фізіологічні зміни в організмі під час роботи.
4. Подолання втоми та раціональна організація трудового процесу.
5.Виробничі шкідливі й небезпечні чинники в роботі фармацевта.
Навчальні ресурси
Основна
1. Гігієна з основами екології: Навчально-методичний посібник для мед.
ВНЗ І—ІІІ р.а. Схвалено МОЗ / Довженко Л.В., Лінькова І.К. — К., 2017. — 49
с.
Додаткова
гігієни: навч. посіб. — Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2003,78-98 с.
2. Литвинова Г.О. Гігієна з основами екології. — К.: Здоров’я, 2001
1995.
ВСТУП
Виробничі фактори в залежності від їх інтенсивності можуть викликати у
працюючих професійні захворювання або отруєння. В системі заходів по
боротьбі з якими велике значення мають реєстрація, облік і розслідування
випадків професійних отруєнь і захворювань, недопущення їх виникнення
шляхом проведення оздоровчих заходів.
1. Предмет і завдання гігієни праці.

Гігієна праці – це галузь практичної й наукової діяльності, що вивчає стан
здоров'я працівника під впливом умов праці й на цій основі обґрунтовує заходи
і засоби збереження та зміцнення здоров'я працюючого, профілактики
несприятливого впливу умов праці.
У системі законодавчих актів щодо гігієни праці ключове місце посідає Закон
України «Про забезпечення санітарного епідеміологічного благополуччя
населення». Забезпечення санітарного благополуччя досягається такими
заходами:
- гігієнічна регламентація та державна реєстрація шкідливих чинників
виробничого і навколишнього середовища;
- державна санітарно-гігієнічна експертиза проектів технологій, діючихоб'єктів
на відповідальність їх санітарним нормам;
- включення вимог безпеки щодо здоров'я до державних нормативних актів;
- ліцензування видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для
здоров'я людей;
- гігієнічне обґрунтування проектів, будівництв, розробки, виготовлення та
використання нових засобів виробництва та технологій;
- пред'явлення гігієнічнообґрунтованих вимог до житлових, діючих засобів
виробництва та технологій тощо;
- обов'язкові медичні огляди певних категорій працівників і ін.
Нормативними актами з гігієни праці є постанови та положення (норми),
затверджені МОЗ України, наприклад Положення про медичний огляд
працівників певнихкатегорій.(280 наказ)
У системі заходів із забезпечення безпеки праці велике значення мають
запобіжний і поточний санітарні нагляди, які здійснюють установи та заклади
Державної санітарно-епідеміологічноїслужби. Запобіжний санітарний нагляд
дає можливість значно покращити умови і безпеку праці через заборону
виробництва і використання на підприємствах усіх форм власності життєво
небезпечних речовин та матеріалів, технологічного устаткування,
технологічних процесів та впровадження сучасних безвідходних і нешкідливих
для здоров'я людей технологій.
Поточний санітарний нагляд передбачає систематичний контроль за
дотриманням чинних санітарних правил та норм на виробництві.
Основними завданнями гігієни праці є, зокрема, такі:
-вивчення впливу на людину небезпечних і токсичнихречовин, що викидаються
в навколишнє середовище внаслідок технологічних процесів, роботи
устаткування, та розроблення заходів захисту від них;
-вивчення впливу шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання на організм
людини і розроблення заходів захисту від цих чинників;
- вивчення освітленості робочих місць та розробка заходів і засобів з його
нормалізації;
-розробка методів і засобів контролю умов праці;
- розробка та впровадження індивідуальних засобівзахисту;
- розробка та обґрунтування вимог до санітарно-побутового забезпечення
працівників.
Гігієна праці — галузь гігієни, що вивчає вплив на організм людини трудових
процесів і навколишнього виробничого середовища. Розробляє гігієнічні
нормативи і заходи для забезпечення нормальних умов праці та запобігання
професійним хворобам.
2. Форми трудової діяльності.

Фізична праця характеризується в першу чергу підвищеним навантаженням на
опорно-рушійний апарат і його функціональні системи (серцево-судинну,
нервово-м'язову, дихальну тощо), які забезпечують його діяльність. Фізична
праця сприяє розвитку м'язової системи і стимулює обмінні процеси, але в той
же час вона має ряд негативних наслідків. Перш за все це соціальна
неефективність фізичної праці, яка пов'язана з її низькою продуктивністю,
необхідністю високого напруження фізичних сил і потреб у тривалому (до 50%
робочого часу) відпочинку. Цей вид праці відрізняється також великими
витратами енергії, яка утворюється за рахунок хімічного окислювання
(спалювання) в клітках м’язів споживних речовин – жирів, білків та вуглеводів
киснем.
Фізична праця має цілий ряд недоліків. Насамперед вона відрізняється низькою
продуктивністю. Окрім того надмірні перевантаження при перенесені чи
підніманні вантажів, особливо при незручній позі чи без попередньої
підготовки можуть викликати зміщення суглобів, розтягування та розриви
зв’язок чи м’язів, сприяти розвитку гриж. Наслідком тривалого перебування у
вимушеній робочій позі, систематичного утримання вантажу у висячому
положенні, частих нахилів тулуба можуть бути професійні радикуліти,
міофібрози, бурсити. У жінок, що піднімають важкі предмети, може
спостерігатися опущення та випадіння матки і стінок піхви. Тривале
перебування у вимушеній робочій позі може спричинити варикозне
розширення вен на ногах і тромбофлебіти.
Розумова діяльністьпоєднує роботи, які переважно пов'язані з прийомом і
переробкою інформації. Це вимагає напруження сенсорного апарата, пам'яті,
уваги, активізації процесів мислення, емоційної сфери. До основних форм
розумової праці належать операторська, управлінська, творча, праця
викладачів, учнів і студентів, праця медичних працівників тощо. Усе більшого
поширення набуває операторськапраця, пов'язана з високим нервово-емоційним
напруженням, гіподинамією, напруженням аналізаторів, з підвищеними
вимогами до функцій пам'яті, уваги, швидкості сприйняття та переробки
інформації.
Розумова праця людини визначається переважною участю у трудовому процесі
центральної нервової системи та органів чуття. Для неї характерна гіпокинезія,
тобто значне зниження рухливості людини, яке призводить до погіршення
реактивності організму й підвищення емоційного напруження. Вимушена
одноманітна поза в якій перебуває людина при розумовій праці сприяє
ослабленню обмінних процесів і зумовлює застійні явища у м'язах ніг, органах
черевної порожнини і малого таза. Окрім того погіршується постачання мозку
киснем.
Тривале розумове перевантаження пригнічує психічну діяльність:
погіршуються функції уваги (концентрація, переключення), пам'ять
(короткочасна й тривала), сприйняття (з'являється велика кількість помилок). В
осіб, які виконують роботи, що потребують високої координації рухів і
швидкого темпу, можуть виникнути професійні координаторні неврози.
Систематичне напруження голосових зв'язок (робота викладачів, телефоністів,
дикторів) може зумовити хронічний ларингіт, напруження зору — прогресуючу
короткозорість. Крім того при інтенсивній роботі погіршуються функції
зорового аналізатора: гострота зору, стійкість ясного бачення, контрастна
чутливість, зорова працездатність, збільшується час зорово-моторної реакції.
Тепер зрозуміло ,що є два різновиди праці – фізична та розумова,які тісно
пов’язані одна з одною.
3. Фізіологічні зміни в організмі під час роботи.

Частота серцевих скорочень під час роботи може досягати 180 —240 за 1 хв,
однак вона ефективна лише до нижчого рівня, у різних людей лише до 150 —
190 за 1 хв. Збільшення кровообігу сприяє зменшенню опору під час
проходження крові судинним руслом унаслідок розширення судин і зниження
судинного тонусу. Притому підвищується AT, а мінімальний майже не
змінюється.
Зміни функції дихання під час роботи полягають у тому, що легенева
вентиляція збільшується в кілька разів і може сягнути 150 л/хв за рахунок
прискорення дихання і, особливо, збільшення глибини вдиху. Легенева
вентиляція зростає пропорційно до інтенсивності роботи і ступеня споживання
кисню. Переважно в людей під час м'язового навантаження вентиляція легенів
не перевищує 100 л/хв. Частота дихання під час роботи збільшується до 30—40
за 1 хв і більше. Зазвичай спостерігається узгодження ритму дихання і ритму
роботи, яка виконується. Під час виконання дуже тяжкої роботи стан робітника
визначає дихальний коефіцієнт, тобто відношення кількості вуглекислоти, що
виділяється, до кількості кисню, що споживається. Звичайно, якщо праця легка,
цей коефіцієнт коливається від 0,7 до 1,0 залежно від того, як співвідносяться
жири, білки і вуглеводи, що окислюються в організмі.
Під час фізичної праці збільшується вміст у крові норадреналіну її адреналіну,
а також кортизону і кортикостерону. Завдяки тренуванню відбувається
збільшення вмісту катехоламінів у крові. Виконання різної роботи нерідко
супроводжується посиленою активністю симпатико-адреналової і гіпофізарно-
адренокортикальної систем. Посилюють свою діяльність і інші ендокринні
залози, зокрема підвищується в крові концентрація глюкагону, соматотропіну,
альдостерону, вазопресину і тестостерону. Активність щитоподібної залози
істотно не змінюється. Під час тривалої праці знижується вміст інсуліну в
крові. Хімізм м'язових скорочень в цілісному організмі перебуває під впливом
гормональних чинників, що їх контролює нервова система. Під час трудової
діяльності в умовах взаємодії із соціальним середовищем відбуваються зміни у
зовнішній поведінці й біохімічних процесах. Поєднання рухових і біохімічних
процесів відбувається на основі емоцій, зумовлених певною життєвою
ситуацією. Викликана емоцією продукція адреналіну супроводжується
глюкозурією. Завдяки адреналіну відбувається розпад печінкового глюкогену
до глюкози. Глікоген м'язів розпадається до молочної кислоти, жир із жирового
депо — до неестерифікованих жирних кислот. Зниження глюкози в крові під
час фізичної праці призводить до погіршення постачання джерел енергії м'язів,
що працюють, а також серця і ЦНС. Це знижує інтенсивність праці, але
подразники, що викликають емоції, підвищують і вміст адреналіну, під
впливом якого в кров надходить із печінки глюкоза, і м'язи отримують новий
приплив енергії. Що інтенсивніше під час роботи руйнується глікоген у м'язах,
то швидше й інтенсивніше відбувається відновлення його рівня в період
відпочинку.
Усі закономірності зазвичай залежать від характеру роботи і від умов, в яких її
виконують, тому що це визначає кількість і різноманітність хімічних речовин,
які виділяє організм.
4. Подолання втоми та раціональна організація трудового процесу.

Втомлюваність — це процес тимчасового зниження функціональних
можливостей організму під впливом інтенсивної або тривалої праці, який
виражається в погіршенні її кількісних і якісних показників та в дискоординації
фізіологічних функцій. Втомлюваність є зниженням працездатності, зумовленої
попередньою працею, тому вона є тим чинником, який істотно впливає на
продуктивність і ефективність праці. Втома носить тимчасовий і зворотний
характер, є процесом фізіологічним, а після належного відпочинку
працездатність повністю відновлюється. Втомлюваність, яка розвивається під
впливом трудової діяльності, має назву професійної. З нею пов'язують такі
суб'єктивні відчуття, як небажання працювати, загальна слабкість, сонливість,
зниження уваги. Втомлюваність, що накопичується щоденно, переходить у
хронічну. Цьому сприяють негативні зміни в умовах, коли відновних процесів
недостатньо для повної нормалізації функцій організму та його працездатності.
Якщо ж за таких умов порушення в організмі і далі відбуваються,
втомлюваність переходить у перевтому.
Перевтома — це патологічний стан, за якого ослаблюється адаптативна
здатність організму, що може призвести до підвищення захворюваності. Вияви
перевтоми важко віддиференціювати від до клінічних ознак багатьох хвороб.
Це частий головний біль, підвищені дратівливість і втомлюваність, порушення
сну. Такі скарги супроводжуються функціональними порушеннями, до яких
належать астеновегетативний синдром і вегетосудинна дистонія. Бонн можуть
призвести до гіпертонічної хвороби, ІХС, виразкової хвороби і захворювань
нервової системи. Характерно те, що на відміну від втоми фізіологічні зміни в
організмі внаслідок перевтоми не повністю зворотні. Заходи профілактики
втомлюваності поділяють на загальні і спеціальні. До загальних заходів
належать поліпшення соціального середовища у вигляді підвищення
матеріального і культурного добробуту населення, правильної організації
трудових процесів, санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення
виробничого середовища.
Спеціальні заходи профілактики втомлюваності — це виробниче навчання і
тренування, професійний відбір, раціоналізація режимів праці, заходи екстреної
стимуляції працездатності. Важливим для підтримки високої працездатності є
чергування розумової праці з фізичною. На цьому базується виробнича
гімнастика. Найліпші результати дає включення легкого фізичного
навантаження всередині робочого дня і після його завершення у людей
розумової праці. Такі самі результати дає усунення монотонної праці на
конвеєрі, заміна одного виду праці іншим.
Підвищення працездатності і профілактика втоми грунтуються на раціональних
умовах режиму праці та відпочинку. Раціональне використання часу значно
підвищує ефективність виробництва. Режими праці і відпочинку мають бути
спрямовані на прискорення процесу опрацьовування, на максимальне
подовження стабільної працездатності і віддалення на кінець зміни зниження
працездатності.
Вибір раціональних режимів тісно пов'язаний зі специфікою виробництва, його
ритмом, характером, тяжкістю і напруженням праці, і тому в окремих випадках
вкрай потрібне введення додаткових регламентованих перерв у разі появи
перших ознак зниження працездатності. Фаза стійкої працездатності повинна
підтримуватися лише мікропаузами, які зумовлені закономірностями
фізіологічних функцій людини, що відбуваються у процесі роботи. Запобігання
втомлюваності в середині робочого дня досягається запровадженням перерви
на обід. Кількість регламентованих перерв на відпочинок протягом робочого
дня визначають залежно від ступеня і характеру вияву втомлюваності, які
спричинюють динаміку працездатності протягом робочої зміни. Відпочинок на
5 — 10 хв найсприятливіший, оскільки забезпечує найінтенсивніше
відновлення фізіологічних функцій і не порушує сформованої робочої
установки. Режим праці та відпочинку включає також загальну тривалість
трудової діяльності протягом доби, тижня, сезону, року, частоту і тривалість
періодів робочої активності і перерв у процесі цієї діяльності, співвідношення і
чергування цих періодів. Перерва на обід повинна бути не пізніше ніж через 4
год після початку роботи тривалістю 30—60 хв. Інтенсивна м'язова робота
потребує триваліших перерв, а не дуже інтенсивна — частіших, але коротких
перерв. Час на відпочинок розподіляють таким чином, щоб 30—35% його
припадало на першу половину зміни і 65—70% — на другу. Відпочинок слід
поєднувати із виробничою фізичною культурою, що сприяє збільшенню
життєвої ємності легенів, поліпшенню діяльності серцево-судинної системи,
збільшенню м'язової сили. Позитивним є також застосування функціональної
музики, що сприяє запобіганню розвитку втоми. З метою зняття нервово-
психічного напруження у виробничих умовах рекомендується створювати
спеціальні кімнати психофізіологічного розвантаження.
Обов'язковою ланкою ефективної профілактики втомлюваності є організація
трудового процесу. Раціональна організація праці передбачає
найсприятливіший режим праці. У роботу слід входити поступово і зберігати
певний її ритм, що сприяє виробленню навичок і сповільнює розвиток втоми.
Ритмічна трудова діяльність приблизно на 20—25% продуктивніша, ніж
неритмічна. Потрібною є також послідовність у діяльності. Це передбачає
регулярну, організовану і планову роботу.
Особливе значення у запобіганні втомлюваності мають чинники
навколишнього середовища, особливо ті, які зумовлюють санітарний
благоустрій виробничих приміщень. Зокрема, це площа приміщень,
мікрокліматичні умови, освітлення, вентиляція, опалення. Важливою є
раціональна організація робочого місця, яка має бути спрямована на те, щоб
конструкція виробничого устаткування відповідала антропометричним даним і
психофізіологічним можливостям людини. Тривала праця у вертикальному
положенні може призвести до професійної патології, зокрема до варикозного
розширення вен, тромбофлебіту, набряків нижніх кінцівок, плоскої стопи.
Праця в положенні сидячи менше стомлює, але і за таких умов можливі застійні
явища в органах таза, ускладнення з боку діяльності органів кровообігу й
дихання, статичне напруження м'язів, і тому скрізь на виробництві слід
передбачати можливість виконання праці і сидячи, і стоячи, щоб робітники
мали змогу змінювати положення тіла.
ВИСНОВОК до четверного питання:
Проблеми втомлюваності і перевтоми тісно пов'язані з проблемами
працездатності людини. В умовах впливу на організм різноманітних чинників
виробничого середовища, які забезпечують у звичайному режимі без стресових
дій нормальну ефективність праці.
5.Виробничі шкідливі й небезпечні чинники в роботі фармацевта.

ПРОФЕСІЙНІ (виробничі) ШКІДЛИВОСТІ — несприятливі для здоров’я
фактори трудового (виробничого) процесу або незадовільні санітарно-гігієнічні
умови праці, які можуть бути прямою причиною порушень працездатності та
стану здоров’я працівників. Їх можна поділити на 5 основ-них класів:
психологічні чинники: статичні й динамічні перевантаження, фізіологічно
недостатня рухова активність, фізіологічні перевантаження органів кровообігу
та інші, нервово-психічні перевантаження; фізичні чинники: підвищена або
знижена температура, вологість повітря, підвищений рівень ІЧ, УФ-
випромінювання, підвищена запиленість повітря, підвищений рівень шуму,
вібрації, ультразвуку, нераціональна освітленість та ін.; хімічні виробничі
шкідливості: гази, пара, рідини, аерозолі; біологічні чинники: мікро-і
макроорганізми, вітаміни, гормони, антибіотики, речовини білкової природи;
небезпека виробничих травм: наявність рухомих машин і механізмів,
незахищених рухомих елементів виробничого обладнання, небезпечного рівня
напруги в електричному колі та ін.
Робота провізорів і фармацевтів в аптечних організаціях відноситься до числа
своєрідних, складних і напружених видів трудової діяльності. Аптечні
працівники піддаються впливу несприятливих мікрокліматичних умов,
факторів зовнішнього середовища, малої інтенсивності праці при великій
нервово-психічної напруженості. Фізичний компонент трудової діяльності
аптечних працівників не виходить за межі середньої ваги, однак, зорова напря -
дження, нервово-емоційні навантаження внаслідок необхідності вирішувати
нестереотипные завдання (приготування лікарських засобів за індивідуальними,
нестандартним прописами, велика моральна відповідальність за якість
виготовлених лік, контакт із хворими й ін) вимагають великої уваги до цієї
професії. Робота основних виробничих груп персоналу в аптеці пов'язана зі
значним напруженням окремих органів. Найбільш суттєве напруження відчуває
орган зору, так як аптечними працівниками виконується великий обсяг
технологічних операцій, пов'язаних з розрізненням дрібних об'єктів, кольору
лікарської сировини та готової лікарської продукції, каламутності мікстур з
визначенням рівномірності сумішей, порошків, читанням рецептів, написів і т.
д. Тому виникає необхідність забезпечення у виробничих приміщеннях аптеки
максимально сприятливого освітлення, що відповідає гігієнічним нормативам.
Обстеження аптечного персоналу показали, що при роботі в умовах
недостатньої освітленості спостерігається перенапряже - ня зору. Виникає
дратівливість, послаблення уваги, порушення координації рухів, розвивається
короткозорість; частіше інших професійних груп вона загрожує провізорів-
технологів, технологам-аналітикам, фармацевтам. Короткозорість може
виникнути в результаті того, що при недостатній інтенсивності освітлення
створюється необхідність розглядати предмет, сильно наблизивши його до
очей. Часта зміна положення очей з одного рівня яскравості на інший також
викликає сильне їх стомлення. Таке явище може виникати у провізора-
технолога і фармацевта при перекладі очей від яскраво освітленої бюреточной
вертушки до інших об'єктів, при зважуванні на аналітичних вагах, розгляданні
дрібних суспензій у розчинах, відліку поділок на піпетках. Це поступово може
призвести до астенопії - швидко настає стомлення очей. Даний стан
характеризується такими ознаками, як біль в області очей, неясне бачення,
загальна стомлюваність і головний біль. У зв'язку з цим в аптеці повинні бути
створені такі умови природного і штучного освітлення, які враховували б
характер виконуваної роботи і забезпечували можливість бачити дрібні деталі
без напруги зору. Велике значення має рівномірність освітлення. Аптечний
персонал часто виконує роботу при вимушеному положенні тіла. Так, у
вимушеному положенні стоячи можливий розвиток плоскостопості, можуть
відмічатися біль у ногах, судоми литкових м'язів, варикозне розширення вен,
тромбофлебіти. Необхідно чергування пози стоячи і сидячи. Робота сидячи
викликає викривлення хребта, підвищення внутрішньочеревного тиску, застій у
малому тазі (дисфункція жіночих статевих органів, геморой). Дуже важливо
змінювати робочу позу, чергувати види робіт, використовувати крутиться
стілець. В асистентській у процесі роботи відбувається перенапруження
дрібних м'язів кистей і пальців при виконанні одноманітних і дрібних рухів
(розвішуванні, пакування порошків, отмеривании рідини з бюретки чи піпетки),
звідси - розвиток таких захворювань, як міозити, судоми, координаторні
неврози. Для групи адміністративно-господарських працівників провідними
несприятливими факторами є нервово-психічна навантаження і моральна
відповідальність за всі види роботи в аптеці. Для них характерна частота
серцево-судинних захворювань, таких як ішемічна хвороба серця, гіпертонічна
хвороба, неврастенія. Вплив лікарських препаратів і шкідливих хімічних
речовин. До несприятливих факторів виробничого середовища в аптеці слід
віднести безпосереднє вплив лікарських препаратів у процесі їх виготовлення.
При порушенні санітарно-гігієнічного режиму технологічного процесу і
недотримання правил особистої гігієни ліки у вигляді пилу або аерозолів
можуть через повітряне середовище надходити в організм працюючих через
легені, шкіру і слизові оболонки.
Найбільш несприятливими є ті технологічні операції, при яких у повітря
виділяється лікарська пил, що є біологічно і фізіологічно активною
речовиною.Характеризуючи з цієї точки зору лікарську пил, слід зазначити, що
більшість її видів є високодисперсними аерозолями. На 96-98% вони
складаються з пилових частинок розміром менше 5 мкм. Внаслідок цього
практично всі аерозолі ліків володіють високою стабільністю в повітрі і здатні
глибоко проникати в легені.
Потрапляючи на шкіру, слизові оболонки, в дихальну систему, аерозоль може
надати специфічне несприятлива дія: токсичний, подразнюючу, алергічні та ін.
Ряд лікарських речовин одночасно може надавати і токсична і подразнююча
або будь-яку іншу дію. Наприклад, багато антибіотики широкого спектру дії
володіють токсичними, алергенними властивості і викликають дисбактеріоз. У
аптечних працівників дію лікарської пилу може викликати важкі форми
захворювання, так як протягом робочого дня вони можуть отримувати дозу,
значно перевищує добову терапевтичну дозу при лікуванні. Найбільш тривало
контактують з лікарськими речовинами, зокрема з їх пилом, провізори-
технологи, фармацевти, фасовщици, провізори-аналітики. Більш високі
концентрації лікарської пилу виявляються в коморах (матеріальних) при
внутріаптечного розфасовці ліків, лікарських напівфабрикатів, лікарських трав;
в асистентській - при безпосередньому виготовленні ліків і особливо складних
лікарських сумішей.
Вплив шуму. Шумовий режим в аптеках обумовлений як зовнішнім шумом,
проникаючим з вулиці, так і внутрішнім. Головним джерелом зовнішнього
шуму є міський транспорт. Шум усередині приміщень створюється в
основному за рахунок роботи вентиляційних установок, водопровідних і
каналізаційних пристроїв, електровакуумних насосів, моторних установок і
миючих машин. Це обладнання генерує на рівні 40-49 дБ. При вивченні
працездатності аптечних працівників було встановлено, що її різке зниження
спостерігається вже при інтенсивності шуму 45 дБ. Для приміщень аптек
рекомендується встановлювати рівень шуму не більше 30 дБ, так як більш
інтенсивний шум сприяє збільшенню числа помилок при виготовленні ліків. В
цілях боротьби з шумом в аптеках необхідно використовувати принцип ізоляції,
тобто обладнати всі агрегати і пристрої шумозахисними екранами, розміщувати
їх в окремих приміщеннях.
У сучасній техніці застосовується безліч речовин, які можуть потрапляти в
повітря і становити небезпеку здоров'ю людей. Для визначення небезпечності
медики досліджують вплив цих речовин на організм людини і встановлюють
безпечні для людини концентрації та дози, які можуть потрапити різними
шляхами в організм людини. На промислових підприємствах повітря робочої
зони може забруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в
результаті технологічного процесу або містяться в сировині, продуктах та
напівпродуктах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у
вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. В
залежності від їх токсичності та концентрації в повітрі можуть бути причиною
хронічних отруєнь або професійних захворювань.
Виробнича діяльність людини тісно пов'язана зі збільшенням ролі ЦНС,
складних центрально-нервових регуляторних процесів, які змінюють механізм
регуляції ЦНС. Емоційні перенапруження потребують розвитку творчої функції
мозку, а це, у свою чергу, вимагає посилення ролі фізіології праці в дослідженні
функцій ЦНС.
Найголовнішим у фізіології праці є обстеження робітника в конкретних умовах
реального виробництва з урахуванням виробничої обстановки і соціальних
чинників. Порушення та відновлення робочого динамічного стереотипу
підпорядковані специфічним законам фізіології праці, і тільки пізнання цих
законів дає змогу ефективно керувати трудовими процесами і підвищувати
продуктивність праці.

Питання:
1. Які професійні шкідливості існують в фармацевтичній промисловості.

2. Назвіть основні види трудової діяльності
Тема наступної лекції «Особиста гігієна. Санітарна освіта»


3. Вимоги до особистої гігієни персоналу аптек.
4. Гігієнічне та мікробіологічне обґрунтування вимог до особистої гігієни
ТЕМА № 7
« Особиста гігієна.Санітарна освіта»
Санітарно - просвітницька робота, як найважливіший розділ гігієнічного
виховання, повинна передувати будь-якого виду профілактичної роботи.
Основний напрямок санітарної освіти - прищепити населенню знання про
здоровий спосіб життя, причини стоматологічних захворювань і створити
переконання про необхідність проведення профілактичних заходів.
Перш за все, необхідно чітко поділяти активні і пасивні форми роботи. До
активних форм відносяться методи безпосереднього спілкування медичних
працівників (лікарів-стоматологів) з населенням - проведення уроків здоров'я,
бесід, лекцій, виступів. До пасивних відносяться видання науково-популярної
літератури, статей, листівок, пам'яток, плакатів, санітарних бюлетенів,
проведення виставок, показ кінофільмів, виступ по радіо, телебаченню.
Дидактична мета: формувати загальні відомості про особисту гігієну та
поглибити знання у видах санітарно-просвітницької роботи, важливість
застосування отриманих знань у практичній діяльності фармацевта.
Виховна мета: сформувати усвідомлення пріоритету особистої гігієни;
формування таких якостей особистості, як відповідність, організованість,
дисциплінованість.

Організація заняття. Тема:« Перспективи розвитку 5
Формування теми з профілактичного напряму хв.
постановкою навчальної медицини. Навколишнє
мети та її мотивація середовище та здоровя.
Чинники ризику виникнення
захворювань.»
1. Значення особистої хв.
гігієни:
2.Вимоги до особистої
гігієни персоналу аптек.
Гігієнічне та
мікробіологічне
обґрунтування вимог до
особистої гігієни
3.Організація роботи з
санітарної освіти в
аптеці.
4.Роль фармацевтів у
пропаганді санітарно-
освітніх знань серед
населення. 5.Пропаганда
здорового способу
життя, подолання
шкідливих звичок.
Попередні
1. «Біологія» - складові добового раціону - описувати харчовий
здорової людини раціон людини: мікро
та макро нутріцієнти.
2.«Основи - поширення мікроорганізмів у - складати меню-

мікробіології» природі. розкладку для ДНЗ та
хворих.
- проводити взяття,
транспортування і
підготовку матеріалу
для
бактеріологічного,
вірусологічного
інфекціях.
Наступні
1.«Фармакологія» - знання 
інфекційних проведення
захворювань. санітарно-освітньої
роботи.
2. «Фармакогнозія» - основні про поширення і - визначити ЛР різних

місце зростання ЛР,що морфологічних груп у
знайшли застосування в різних станах.
медицині
Внутрішньо- - вимоги до особистої гігієни  дотримувати
предметна персоналу аптек правил особистої
інтеграція. - значення, методи і форми гігієни фармацевта;
санітарної освіти.  організовувати
й проводити роботу
із санітарної освіти.
План
1. Значення особистої гігієни:
a) Гігієна тіла і ротової порожнини.
b) Гігієна одягу і взуття.
2.Вимоги до особистої гігієни персоналу аптек. Гігієнічне та мікробіологічне
обґрунтування вимог до особистої гігієни фармацевта.
3.Організація роботи з санітарної освіти в аптеці.
4.Роль фармацевтів у пропаганді санітарно-освітніх знань серед населення.
5.Пропаганда здорового способу життя, подолання шкідливих звичок.
ЛІТЕРАТУРА
Навчальна:
Додаткова:
1. Литвинова Г.О. Гігієна з основами екології. — К.: Здоров’я, 1999.- 10-41 с.
ВСТУП
Основою здорового способу життя, ефективної первинної і вторинної
профілактики різних захворювань є особиста гігієна — комплекс заходів,
спрямованих на збереження та зміцнення здоров'я шляхом дотримання
гігієнічних вимог у повсякденному житті й діяльності людини.
1.Значення особистої гігієни:
У сферу особистої гігієни входять: гігієна тіла і ротової порожнини, гігієна
фізичного виховання та загартовування, запобігання шкідливим звичкам,
гігієна статевого життя, гігієна одягу та взуття, гігієна відпочинку і сну, гігієна
індивідуального харчування, гігієна розумової праці, психогігієна тощо.
Гігієна тіла, забезпечення його чистоти, догляд за шкірою і волоссям є
найдавнішими елементами особистої гігієни. Систематичне вмивання
забезпечує чистоту і нормальне функціонування шкіри, що дуже важливо у
зв'язку з її фізіологічною роллю.
Через шкіру виділяється значна кількість летких речовин, зокрема таких, як
пропанол, оцтова кислота, ацетон, метанол, органічні та неорганічні солі,
ферменти. Сукупність цих та інших речовин сприяє розмноженню на шкірі
бактерій і грибів, особливо у ділянці промежини та відхідника.
Водночас шкіра, особливо чиста, має бактерицидні властивості — кількість
мікробних тіл у суспензії мікроорганізмів, нанесених на чисту шкіру протягом
2 год, знижується більше ніж. на 90 %. Бактерицидність добре вимитої шкіри в
15— 20 разів вища, ніж брудної. Тому необхідно обмивати все тіло теплою
водою (бажано під душем) не менше одного разу на тиждень. Крім
обов'язкових умивань уранці і перед сном, щодня увечері слід мити ноги.
Необхідно також, особливо жінкам, обмивати зовнішні статеві органи, що
також є елементом щоденної особистої гігієни.
Основний спосіб гігієнічного догляду за ротовою порожниною — двічі на день
(вранці і перед сном) чистити зуби. Чищення зубів необхідне для знищення
зубного нальоту, сповільнення процесів утворення зубного каменю, який є
одним із головних чинників розвитку карієсу і пародонтозу, знищення
неприємного запаху з рота, зменшення кількості мікроорганізмів у ротовій
порожнині, в тому числі і умовно-патогенних, для розвитку яких у ній є
необхідні поживні речовини та сприятливі щодо температури і вологості умови.
З метою збереження здорових зубів потрібно знати про геохімічну ситуацію
регіонів, яка впливає на формування зубів, та про біохімічні умови місцевості,
де мешкає населення. Слід знати про наявність макро- і мікроелементів, про
хімічне забруднення атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунту і продуктів
харчування. Унаслідок антропогенної діяльності найближчим часом можна
очікувати змін геохімічного тла на більших територіях, і це істотно вплине на
формування і стан зубів. Зокрема, фтор значно впливає на розвиток зубів і
утворення кісток. Якщо кількість фтору в питній воді знижується до 0,5 мг/л і
менше, це стає причиною карієсу зубів. Надлишок фтору в питній воді
зумовлює флюороз, порушення процесів скостеніння і загальне виснаження
організму.
З'явившись на ранніх етапах зародження людського суспільства, одяг пройшов
значну еволюцію. Нині основними компонентами пакету одягу вважають такі
шари: білизна (1-й шар), костюми і плаття (2-й шар) та верхній одяг (3-й шар).
За призначенням і характером використання розрізняють одяг повсякденний
побутовий (у тому числі дитячий), професійний (спецодяг), спортивний,
військовий, лікарняний, обрядовий тощо.
Важливим показником якості та гігієнічних властивостей одягу є підодяговий
мікроклімат. За температури навколишнього середовища 18-22 °С
рекомендуються такі його параметри: температура підодягового повітря 32,5—
34,5 °С, віднос-на вологість — 55-60 %, концентрація діоксиду вуглецю — до
1—1,5 %.
Гігієнічні властивості одягу залежать від виду тканини, характеру її фактури та
розкрою одягу. Для виготовлення тканин для одягу використовуються
текстильні волокна різного походження (натуральні, хімічні). Натуральні
органічні волок-на — найдавніший вид тканинних матеріалів, їм притаманні
високі гігієнічні властивості. Вони можуть бути органічними (рослинними,
тваринними) і неорганічними. До рослинних (целюлозні) органічних волокон
належать бавовна, льон, сизаль, джут, прядиво та ін. До органічних волокон
тваринного походження (білкові) належать вовна і шовк. Для виготовлення
деяких видів спецодягу можуть використовуватися неорганічні (мінеральні)
волокна, наприклад азбест.
Останніми роками все більшого значення і поширення набуває інша група
текстильних волокон — хімічні. Як і натуральні, вони можуть бути
органічними і неорганічними. Проте останні застосовуються тільки для
виготовлення спеціальних видів одягу.
За призначенням розрізняють побутове (домашнє, літнє, зимове, повсякденне,
святкове та ін.), спортивне, спеціальне робоче, дитяче, військове та лікувальне
(ортопедичне та ін.) взуття. У поєднанні з одягом взуття є важливим атрибутом
нашого туалету, воно має велике естетичне значення, відбиваючи культуру,
виховання та національні традиції і формуючи зовнішній вигляд людини.
Взуття має відповідати таким загальним гігієнічним вимогам:
• Мати малу теплопровідність, забезпечувати оптимальний мікроклімат
взуттєвого простору та його добру вентиляцію.
• Бути зручним у користуванні, не порушувати кровопостачання, ріст і
формування кістково-м'язових елементів ступні, не утруднювати рухів під час
ходьби, занять фізичною культурою і під час виконання трудових операцій.
• Забезпечувати захист ступні від несприятливих фізичних, хімічних і
біологічних впливів.
•Не виділяти у внутрішньовзуттєвий простір хімічних речовин у концентраціях,
здатних у реальних умовах експлуатації мати несприятливий вплив
(шкіроподразливий, резорбтивний, алергічний та ін.) на шкіру ступні і організм
у цілому.
• Відповідати віковим, статевим та іншим фізіологічним особливостям
організму.
• Легко чиститися і висушуватися, тривалий час зберігативихідні форму та
гігієнічні властивості.
Гігієнічні властивості взуття залежать від матеріалу, з яко-го воно виготовлене,
відповідності розмірів конфігурації ступні, конструктивних особливостей та
експлуатаційних якостей.
Для виготовлення взуття використовують різні натуральні і штучні матеріали.
Багато показників, за якими судять про переваги й недоліки того чи іншого
матеріалу і можливості вико-ристання його у взутті різного призначення,
збігаються з тими, які характеризували гігієнічні властивості тканин та одягу:
теплопровідність, вологопоглинання, повітропроникність та паропроникність.
Висновок до першого питання: Особиста гігієна розглядає раціональний
режим особистого життя, побуту, праці та відпочинку людини, що є
необхідною умовою для відновлення її сил і працездатності. Вона включає
гігієну тіла, гігієну одягу та взуття. Велике значення мають також загартування
та фізична культура, що є основним засобом фізичного виховання людини.
Таким чином, здоров'я людини залежить насамперед від ступеня використання
засад особистої гігієни в умовах побуту і професійної діяльності.
2.Вимоги до особистої гігієни персоналу аптек. Гігієнічне та

мікробіологічне обґрунтування вимог до особистої гігієни фармацевта.
Аптечний працівник являє особистий приклад культури поведінки для
відвідувачів, з якими він постійно спілкується. Персонал аптек повинен
дотримуватися таких правил:прийшовши на роботу, зняти верхній одяг і взуття
в окремій гардеробній; перед початком роботи у другій гардеробній зняти
особисті речі, розвісити їх в індивідуальних шафах і вимити руки; надіти
технологічний одяг (халат, шапочку, фартух) і спеціальне взуття, які
зберігаються в окремих шафах під бактерицидним опромінюванням, вимити і
продезінфікувати руки. Обробку рук необхідно проводити до початку і в
процесі роботи, але не більше 3 разів за зміну. Дезінфікуючі суміші необхідно
чергувати кожні 5-6-днів;перед відвідування туалету знімати халат, а після
відвідування - ретельно мити і дезінфікувати руки; не виходити за межі аптеки
в технологічному вбранні. Виробничому персоналу забороняється зберігати на
робочих місцях і в кишенях халатів речі особистого користування, окрім чистої
носової хусточки. Особи, що займаються виготовленням, контролем,
фасуванням ліків, повинні коротко стригти нігті, не покривати їх лаком і не
носити на пальцях каблучки. Технологічний одяг і взуття видається
працівникам аптек у відповідності з діючими нормами. Заміна технологічного
одягу повинна проводитися не рідше двох разів на тиждень, а при необхідності
і частіше. Для цього кожен співробітник аптеки повинне бути забезпечений не
менше, ніж двома комплектами одягу. Працівникам, що зайняті виготовленням
і фасування ліків, перед початок зміни повинні видаватися чисті рушники для
особистого користування. Працівникам аптек, що займаються виготовленням і
контролем якості ліків, фасуванням медикаментів і обробкою аптечного
посуду, а також ті, що стикаються з готовою продукцією, влаштовуючи на
роботу, проходять медичний огляд, а в подальшому періодичний медичний
огляд в відповідності з діючими вимогами. Результати обстеження заносяться в
медичну книжку, яка надає право на допуск до виготовлення, контролю і
фасування ліків, миття аптечного посуду та інших виробничих процесів. Особи
у яких виявлені хвороби, а також бактеріоносії направляються на лікування.
Допуск цих осіб до роботи, що пов’язана з виготовленням, контролем якості,
фасовою ліків проводиться тільки при наявності довідки лікувально-
профілактичного закладу про видужання або негативні результати на
бактеріоносії. Щоб уникнути поширення мікроорганізмів, про всі випадки
захворювань персонал аптеки повинен негайно доводити до відома
адміністрації аптек.
Мікроорганізми є одним з діючих факторів зовнішнього середовища. При
несприятливих санітарно-гігієнічних умовах вони можуть негативно впливати
на якість, виготовлених лік в аптеках, і служити причиною виникнення
внутрішньоаптечних інфекцій. Численні дослідження, проведені по цьому
питанню, як у нашій країні, так і за кордоном, свідчать про велику небезпеку
потрапляння мікроорганізмів у ліки.
Великий збиток препаратам наносять сапрофітні мікроорганізми, що руйнують
ліки і використовують їхній як живильні речовини для свого росту і розвитку.
Такі ліки втрачають свою терапевтичну активність, а іноді набувають
токсичних властивостей. Так, багато мікроорганізмів активно розкладають
сульфаніламідні препарати й алкалоїди. Ряд мікробів змінюють хімічний склад
лік, відновлюючи хлорит кальцію до хлориду кальцію.
Високу мікробну засіюваність можуть мати концентровані розчини бюреточних
установок: розчин гідрокарбонату натрію, сульфату магнію, барбіталу натрію,
аскорбінової кислоти, амідопірина, м'ятної води й ін. Мікробному засіюванню
піддаються не тільки рідкі, але і тверді лікарські форми, порошки, мазі,
суспензії, свічі і т.д. Найбільшому засіюванню піддані порошки, до складу яких
входить рослинний компонент (корінь валеріани, сухий екстракт беладони).
Істотну епідеміологічну роль можуть грати мікроорганізми у виникненні
внутріаптечної інфекції. Як уже відзначалося, в аптеку приходять хворі (з
гострою формою і помірною амбулаторною), реконвалесценті, носії збудників
інфекційних захворювань. Усі вони є джерелами інфекції, що різними шляхами
може передаватися від них аптечним працівникам. Найбільш небезпечний
повітряно-краплинний шлях. При розмові, кашлі, чханні з дихальних шляхів
виділяються дрібні крапельки, що містять мікроорганізми – бактерій.
Підсихаючи, вони утворять бактеріальний пил, що осідає на навколишні
предмети і підлогу. При наявності повітряних потоків цей пил піднімається в
повітря і розноситься по приміщеннях аптеки. Зона поширення бактеріального
пилу і бактеріальних аерозолей дуже велика, що саме по собі представляє
велику епідеміологічну небезпеку.
Збудники інфекційних захворювань можуть поширюватися при
безпосередньому контакті, головним чином через рецепти.
Найбільшої епідеміологічної небезпеки піддаються працівники аптек, робочі
місця яких розташовані в торговому залі і мають безпосередній контакт з
відвідувачами: провізори-технологи, фармацевти касири, у меншому ступені
провізора-аналітики, тому що вони прямого контакту з відвідувачами не мають,
але можуть бути інфіковані через повітряне середовище й особливо через
рецепти.
Мікробному засіюванню піддаються в основному руки, спецодяг аптечних
працівників, що може привести до захворювання. Крім того, можуть
обсіменятися устаткування, аптечний інвентар, дистильована вода і ліки.
Дотримання правил особистої гігієни є обов'язковим і повинне бути нормою
поведінки кожної людини. Особиста гігієна аптечних працівників особливо
важлива, тому що при порушенні санітарних правил поведінки можливі
передача внутріаптечної інфекції і зараження лік. Крім того, зовнішній вигляд
аптечних працівників, їх охайність, чистота одягу, рук, зачіска, дотримання
гігієнічних навичок грають велику санітарно-просвітницьку роль.
3.Організація роботи з санітарної освіти в аптеці.
Беручи участь поряд з медичними працівниками санітарно-освітньої роботи
серед мешканців свого району, ділянки, села, фармацевти повинні проводити
співбесіди з питань профілактики інфекційних захворювань, фізичного
виховання молоді, використання природних факторів - сонця, повітря і води для
зміцнення свого здоров'я і т. д. Особливо велику увагу слід приділяти
ознайомленню з початковими ознаками дитячих інфекційних захворювань,
вказуючи, зокрема, на необхідність негайного звернення до лікаря і
неприпустимість лікування дитини своїми силами і засобами.
Постійний контакт з населенням через рецептара-контролера створює
можливість при відпуску виготовлених ліків, готових медикаментів і предметів
догляду за хворими проводити консультативну роботу, роз'яснюючи правила
використання ліків, умови зберігання (щоб уникнути псування) і надання
першої медичної допомоги до прибуття лікаря. Оскільки в останні роки все
ширше поширюється доставка ліків хворому на будинок, фармацевт, який
доставляє ліки, слід використовувати своє відвідування для ознайомлення з
тим, як забезпечити ізоляцію інфекційного хворого в домашніх умовах до його
госпіталізації, як приймати ліки, зробити компрес і т. п.
Висновок до третього питання:
Санітарне просвітництво є невід'ємною обов'язком аптечних працівників. Вони
повинні брати активну участь у поширенні та популяризації серед широких
верств населення медичних і санітарних знань, підвищення їх санітарної
культури та оволодінні гігієнічними навичками.
4.Роль фармацевтів у пропаганді санітарно-освітніх знань серед населення.

Санітарна культура хворого і членів його сім'ї , точне виконання
запропонованого режиму підвищують ефективність лікування , попереджають
рецидиви. Діяльність аптечних працівників у галузі санітарної освіти чітко
визначена положенням про аптеку , а якій зазначено, що на аптеку покладається
функція розповсюдження серед населення санітарно - гігієнічних знань і
проведення санітарно-освітньої роботи. Вирішальне значення для ефективного
проведення санітарно-освітньої роботи має її зміст, який повинен відповідати
таким вимогам , як дієвість , своєчасність , наочність тощо. Для проведення
санітарно-освітньої роботи на медичні теми аптеки координують свою
діяльність з будинками санітарної освіти , де отримують брошури, листівки,
плакати та інші інформаційні матеріали на різні теми . Зазначені матеріали
використовуються для оформлення куточків здоров'я та санітарних бюлетенів в
аптеках. Інформація про зберігання ліків в домашніх умовах полягає в тому,
щоб роз'яснити хворому в усній або письмовій формі основні правила
зберігання медикаментів в домашніх умовах. Вказуються терміни зберігання
ліків . Одночасно звертається увага на те , що придбані лікарські засоби в
готовому вигляді , а також ліки , виготовлені в аптеці, потрібно зберігати точно,
як зазначено на етикетці. Особливо це відноситися до крапель ( очним , вушних
) , мікстурам , які містять пеніцилін, настої і відвари з лікарських рослин.
Хворому повідомляється , що найкраще ліки зберігаються в сухому ,
прохолодному і сухому місці (якщо не передбачені інші умови) . У домашніх
умовах ліки повинні зберігатися в призначених для цих цілей (бажано
замикаються) шафах, у недоступному для дітей місці. Важливе значення має
повідомлення хворому правил прийому ліків. Слід нагадувати, щоб хворий
перед вживанням уважно прочитав етикетку і беззаперечно виконував вказівки
про час і порядок прийому препарату. Лікувальний ефект ліків обумовлений
часом застосування по відношенню до прийому їжі. Їжа містить різноманітні
активні в хімічному і фармакологічному відношенні речовини , які можуть
зробити істотний вплив на всмоктування ліків із шлунково - кишкового тракту
в кров і змінити їх терапевтичний ефект. Складові їжі іноді прямо вступають у
взаємодію з лікарськими засобами, що застосовуються всередину. Багато
лікарських засобів вживаються після їжі , в значній мірі або повністю
втрачають свою активність внаслідок прямої взаємодії з вмістом шлунка і
кишечника. Дія таких лікарських засобів , як дігоксин , фуросемід ,
сульфаніламідні , препарати та ін, під впливом їжі сповільнюється. Провізор -
технолог і фармацевт , які відпускають хворим ліки , повинні знати і завжди
нагадувати їм час прийому (до або після їжі). Слід пам'ятати , що більшість
лікарських засобів резорбтивної дії призначається натщесерце за 30-60 хвилин
до прийому їжі. Після їжі можна застосовувати жиророзчинні препарати
(гризеофульвін , фурадонін , фурагін , фуразолідон , солі калію і брому ,
седуксен , апрессін , верошпирон , індерал та ін), а так само препарати , стійкі
до кислого середовища шлунка і лужному середовищі кишечника і не
руйнуються від взаємодії з їжею. Окрім повідомлення про час прийому ліків ,
хворому слід вказати дозування. У випадках , коли відпускаються ліки , ще не
готові до використання (лікарський збір , сухі мікстури та ін), хворому
пояснюється технологія їх приготування в домашніх умовах.
Одним з основних напрямків санітарно-освітньої роботи аптеки є інформація
населення про користь ліків і шкоду самолікування. Фармацевтичні працівники
повинні застерегти хворих від так званої фармакофіліі, тобто любові до
медикаментів . Як відомо , приблизно 1/3 медикаментів надають побічну,
небажану дія на людський організм, тому роз'яснення населенню шкоди
самолікування має велике значення для збереження здоров'я членів суспільства.
З цією метою проводяться бесіди, оформляються стенди, використовуються
плакати та інші друковані форми санітарно-освітньої роботи з написами:
«Самолікування може бути шкідливим для Вашого здоров’я», «Неправильно
або без показань прийняте ліки може заподіяти непоправної шкоди вашому
здоров'ю», «Не застосовуйте ліків без призначення лікаря!», «З ліками треба
поводитися обережно!». Слід врахувати , що надмірна інформація про шкоду
фармакофіліі може призвести до мармакофобіі , тобто боязні застосування
медикаментів. Тому доцільно проводити інформаційну роботу населення,
роз'яснюючи одночасно і користь ліків, і шкоду самолікування. Для цього
рекомендується така тематика : «Про користь прийому вітамінів», «Про
користь ліків і шкідливість самолікування», «Мінеральні води як лікарські
засоби» та ін. В останні роки значно збільшився попит на лікарські рослини. У
зв'язку з цим актуальним напрямком санітарно-освітньої роботи аптек є
інформація населення про правила збору , сушіння та зберігання лікарської
рослинної сировини. Вказується , що збір лікарської рослинної сировини слід
проводити в той період, коли потрібні частини рослини містять максимальну
кількість діючих речовин. Інформація населення про застосування предметів
санітарії гігієни та догляду за хворими сприяє підвищенню ефективності їх
використання та продовження терміну придатності. Про відпустці таких
предметів населенню фармацевти повинні пояснювати правила користування
ними , зберігання , мету використання і т.д. Для підвищення санітарної
культури населення аптеки пропагандують санітарно - гігієнічні засоби. Для
цього оформляється вітрина із засобами по догляду за порожниною рота ( зубні
порошки , пасти , еліксири ) , по догляду за волоссям (шампуні , лосьйони і
д.р.), для гоління (креми , лосьйони ) і т.д.
Висновок до четвертого питання:
Аптечні заклади обслуговують широкі маси населення. Обов’язки
фармацевтичних працівників - максимально використовувати можливості для
санітарно-освітньої роботи серед населення в аптечних установ.
5.Пропаганда здорового способу життя, подолання шкідливих звичок.
Здоровий спосіб життя включає в себе раціонально організований, фізіологічно
оптимальний працю, гігієнічне виховання, виконання правил і вимог
психогігієни, раціонального харчування та особистої гігієни, активний руховий
режим і систематичні заняття фізичною культурою, ефективне загартовування,
продуману організацію дозвілля, відмова від шкідливих звичок. Шкідливі
звички входять в число найважливіших факторів ризику багатьох захворювань,
істотним чином позначаються на стані здоров'я молоді та населення в цілому.
Навіть епізодичне вживання в молодому віці алкоголю, перші затяжки несуть в
собі велику загрозу, пов'язану з формуванням в подальшому пияцтва,
алкоголізму, пристрасті до тютюнопаління. Ще більш небезпечно в цьому
відношенні вживання різноманітних речовин, що викликають звикання,
оскільки наркоманія і токсикоманія розвиваються у молодих людей
катастрофічно швидко. Процес формування здорового способу життя
конкретної людини включає в себе щонайменше три етапи:
По - перше, це формування позитивної мотивації зберегти і зміцнити здоров'я.
По - друге, конкретна діяльність, спрямована на формування, збереження і
зміцнення здоров'я. По-третє, активна діяльність по реалізації валеологічної
компетентності.
В даний час по суті відсутня пропаганда здорового способу життя, пропаганда
заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я. Або вона
відбувається в спотвореному вигляді: рекомендуються пігулки, пояси, пластирі
і т. п.
Валеологічна компетентність включає в себе знання засобів, надають
позитивний вплив на здоров'я людини та забезпечують формування, зміцнення,
збереження здоров'я, а також особливості методики і використання цих засобів
і методів, розуміння значущості для збереження здоров'я, підтримання
оптимального психічного стану.
Така грамотність є необхідною базою для активної діяльності з формування,
зміцнення і збереження здоров'я.
Третій етап - конкретна робота по формуванню здорового способу життя. Цей
етап включає заходи, спрямовані на зниження негативного впливу екологічних
факторів, відмова від шкідливих звичок, більш обережне використання
лікарських засобів, побутової хімії, контроль за своїм психічним станом для
зниження психологічної напруженості.
Висновок до п’ятого питання:
Здоровий спосіб життя несумісний з шкідливими звичками, і ця принципова
несумісність, бо вживання алкоголю, інших п'янких та наркотичних речовин,
куріння тютюну перешкоджають утвердженню будь-яких сторін здорового
способу життя (оптимальна організація дозвілля, фізична активність,
раціональне харчування тощо).
Однією з найважливіших умов проведення ефективної профілактики
захворювань, збереження та зміцнення індивідуального і громадського здоров'я
є обізнаність населення з чинниками, які негативно впливають на його
стан.Санітарна освіта являє собою невід'ємну складову системи охорони
здоров'я, комплекс державних, громадських і медичних заходів, спрямованих
на забезпечення такої обізнаності з метою підвищення рівня здоров'я
населення.

Питання:
1. Які особливості дотримання особистої освіти фармацевтів ви можете

назвати?
2. Вкажіть основні засоби санітарної освіти?

Gigiena Lekcii

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Gigiena Lekcii

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Циклова комісія практичної та професійної підготовки

Для студентів відділення

Лекцію підготував: Саболдашна Ю.С

Розглянуто і схвалено цикловою

Дидактична: ознайомити з принципами організації підрозділів

ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

2. «Техніка - загальні принципи - методику виконання

1. Предмет і завдання гігієни. Значення гігієни в практичній роботі фармацевта.

1. Предмет і завдання гігієни. Значення гігієни в практичній роботі

2.Історія розвитку гігієни. Основні періоди: емпіричний та науково-

Матеріали для самопідготовки студентів:

1. Які основні підрозділи гігієни ви можете назвати?

Тема наступної лекції «Гігієна повітря»

Основні питання до наступної лекції:

ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

1. Гігієнічне значення повітряного середовища.

2. Фізичні чинники повітря та їх гігієнічне значення

3. Хімічний склад атмосферного повітря та його гігієнічне значення.

5. Зміна хімічного складу та бактеріологічного складу повітря у

Загальний Висновок:Таким чином, повітря має надзвичайно велике гігієнічне

Матеріали для самопідготовки студентів:

1. Гігієнічне значення вологості повітря для приміщень аптеки.

Тема наступної лекції «Гігієна грунту»

Основні питання до наступної лекції:

Дидактична: формулювати поняття про ґрунт як складовий елемент

ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

2. «Основи - поширення - проводити взяття,

1. Гігієнічне та епідеміологічне значення ґрунту. Гігієнічне значення

2. Значення ґрунту в поширенні інфекційних хвороб та гельмінтозів.

3. Самоочищення ґрунту. Очищення населених місць та його гігієнічне

Матеріали для самопідготовки студентів:

1. Які основні види грунтів можете назвати?

Вода – найпоширеніша в природі сполука водню і кисню. Вона є універсальним

Дидактична:розширити знаннями про джерела водопостачання

ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

2.Джерела і системи водопостачання.

4.Хімічні й бактеріологічні показники якості питної води.

5.Санітарні вимоги до одержання, транспортування та зберігання води

Матеріали для самопідготовки студентів:

1. Гігієнічне значення води.

Тема наступної лекції «Гігієна харчування»

2.«Основи - поширення мікроорганізмів у - складати меню-

2. «Фармакогнозія» - основні про поширення і - визначити ЛР різних

1. Фізіолого-гігієнічні основи харчування.

2.Енергетична цінність харчового раціону.

3. Склад харчового раціону (білки, жири, вуглеводи, мінеральні елементи,

4.Харчові добавки. Принципи раціонального харчування.

5. Лікувально-профілактичне та дієтичне харчування.

4,4б,4в Гострі і хронічні ентерити і коліти

1. Які макронутріцієнти можете назвати .

ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

1. «Анатомія -анатомо-фізіологічні Описувати особливості

1. Предмет і завдання гігієни праці.

2. Форми трудової діяльності.

3. Фізіологічні зміни в організмі під час роботи.

4. Подолання втоми та раціональна організація трудового процесу.

5.Виробничі шкідливі й небезпечні чинники в роботі фармацевта.

Матеріали для самопідготовки студентів:

1. Які професійні шкідливості існують в фармацевтичній промисловості.

Тема наступної лекції «Особиста гігієна. Санітарна освіта»

Основні питання до наступної лекції:

ПЛАН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА