1

МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ
з гігєни та екології
для студентів 6 курсу медичного факультету
(спеціальність – медична психологія)
Тема 1. Гігієнічне значення сонячної радіації та особливості використання її складових для

профілактики захворювань людини та санації повітря, води і предметів побуту.
Тема 2. Гігієна водопостачання населених пунктів. Гігієнічні проблеми якості питної води та її
покращання. Критерії ефективності очистки, знезараження, знешкодження та дезактивації питної води.
Санітарна охорона водних об’єктів.
Тема 3. Санітарна охорона ґрунту. Гігієнічні аспекти санітарної очистки населених місць.
Сучасні схеми та методи очистки стічних вод і побутових відходів. Методи та засоби знезараження
стічних вод у лікувальних закладах.
Тема 4. Гігієна планування населених місць. Гігієна житлових і громадських споруд.
Тема 5. Методологічні та методичні основи вивчення впливу комплексу чинників

навколишнього середовища на здоров’я населення. Методика оцінки стану здоров’я населення у зв’язку
з впливом факторів та умов навколишнього середовища.
Тема 6. Гігієнічна оцінка потенційного ризику впливу факторів навколишнього середовища на

організм людини та здоров’я населення. Гігієнічні основи біобезпеки.
Тема 7. Гігієнічна оцінка впливу природних та антропогенних компонентів біосфери на здоров’я

людини та популяції. Санітарна охорона атмосферного повітря. Гігієнічне значення фізичних чинників
в умовах населених місць.
Тема 8. Гігієнічне значення хімічних чинників в умовах населених місць. Методи

експериментального дослідження хімічних сполук. Методи визначення орієнтовно безпечного рівня
впливу нових хімічних сполук, що впроваджуються у виробництво.
Тема 9. Харчування та здоров’я. Види харчування. Методика оцінки харчового статусу людини
Тема 10. Харчування в профілактичній медицині. Організація харчування в лікувально-

профілактичних закладах та на промислових підприємствах. Гігієнічні аспекти лікувально-дієтичного та
лікувально-профілактичного харчування. Лікувальні та дієтичні властивості окремих харчових
продуктів.
Тема 11 Особливості взаємодії харчових продуктів з лікарськими речовинами при різних

функціональних станах організму та захворюваннях. Санітарно-гігієнічний контроль за громадським
харчуванням. Харчування в умовах екологічно несприятливого середовища.
Тема 12. Аліментарна регуляція діяльності шлунково-кишкового тракту, діяльності ендокринної

системи, обміну речовин та імунобіологічної реактивності організму. Нутриціологічна профілактика
захворювань органів травлення, атеросклерозу, ожиріння, цукрового діабету, порушень
імунобіологічної реактивності та передчасного старіння.
Тема 13. Гігієнічна оцінка факторів трудового процесу та виробничого середовища. Медико-
біологічні методи профілактики та реабілітації професійно-зумовленої патології серед працівників
промисловості та сільськогосподарського виробництва.
Тема 14. Особливості гігієнічних вимог до планування та експлуатації лікувально-

профілактичних закладів. Гігієнічні аспекти практичної діяльності сімейного лікаря.
2
Тема 15. Організація медичного обслуговування працівників промислових підприємств та

сільськогосподарського виробництва. Актуальні проблеми охорони та безпеки праці. Законодавчі
основи проведення санітарного нагляду в галузі гігієни праці. Гігієна праці жінок, підлітків, осіб
похилого віку та інвалідів.
Тема 16. Сучасні проблеми внутрішньолікарняної інфекції та комплекс гігієнічних заходів щодо
їх профілактики. Об'єктивні методи гігієнічної оцінки умов побуту, харчування та праці в діяльності
сімейного лікаря.
Тема 17. Закономірності формування променевого навантаження людини в місцях проживання,

методологія його гігієнічної оцінки та шляхи зниження. Радіаційна небезпека та протирадіаційний
захист на об’єктах з радіаційно-ядерними технологіями.
Тема 18. Гігієнічна оцінка протирадіаційного захисту персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів
при застосуванні радіонуклідів та інших джерел іонізуючих випромінювань в лікувально-
профілактичних закладах. Генетичні та демографічні наслідки аварії на ЧАЕС.
Тема 19. Гігієнічні основи профілактики та усунення негативних наслідків в екстремальних

ситуаціях. Організація санітарного нагляду за харчуванням і водопостачанням в умовах катастроф.
Тема 20. Організація гігієнічного забезпечення при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Особливості тимчасового розміщення потерпілого населення та аварійно-рятувальних формувань
Тема 21. Гігієнічні основи комплексної оцінки стану здоров’я в сучасних умовах. Фізичний
розвиток як важливий критерій оцінки стану здоров’я дітей і підлітків.
Тема 22. Гігієнічні вимоги до планування, благоустрою та обладнання дитячих закладів.

Гігієнічні аспекти визначення функціональної готовності дітей до навчання у школі.
Тема 23. Гігієнічний контроль за навчально-виховною роботою в організаційних дитячих

колективах та оцінка її ефективності. Гігієнічні основи організації фізичного і трудового виховання
дітей і підлітків. Професійна орієнтація учнів.
Тема 24. Зміст роботи лікаря дитячого закладу в системі організації медичного забезпечення
дітей і підлітків у дитячих дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, професійно-технічних
училищах та коледжах. Сучасні проблеми гігієнічного виховання та санітарної освіти
Тема 25. Актуальні проблеми психогігієни та хроногігієни. Гігієнічні основи оптимізації

адаптаційного процесу. Методи психофізіологічних та психогігієнічних досліджень.
Тема 26. Навчально-дослідна конференція “Гігієнічні аспекти професійного становлення та

ефективної практичної діяльності сімейного лікаря. Наукові основи формування здорового
способу життя”.
Тема 27. Підсумковий модульний контроль.
ТЕМА №1: ГІГІЄНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СОНЯЧНОЇ РАДІАЦІЇ ТА

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЇЇ СКЛАДОВИХ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ
ЗАХВОРЮВАНЬ ЛЮДИНИ ТА САНАЦІЇ ПОВІТРЯ, ВОДИ І ПРЕДМЕТІВ
ПОБУТУ
МЕТА ЗАНЯТТЯ:
1. Закріпити та доповнити знання студентів про біологічну дію і гігієнічне значення сонячної радіації, особливості
використання ультрафіолетової радіації з профілактичною метою та з метою санації повітряного середовища.
ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1. Природа сонячної радіації та її електромагнітний склад.
3
2. Спектральний склад ультрафіолетової частини сонячної радіації на межі з атмосферою і на поверхні Землі.
Озоновий шар атмосфери та його гігієнічне значення.
3. Інфрачервоне випромінювання: етіологічна дія, методи вимірювання інтенсивності.
4. Ультрафіолетове випромінювання: спектральний склад, основні властивості та біологічна дія.
5. Штучні джерела ультрафіолетового випромінювання та їх фізичні і гігієнічні характеристики. Фотарії.
6. Методи вимірювання інтенсивності ультрафіолетового випромінювання, одиниці вимірювання.
7. Поняття про еритемну, фізіологічну та профілактичну дози ультрафіолетового випромінювання.
8. Зрушення у стані здоров’я та захворювання, пов’язані з дефіцитом ультрафіолетового випромінювання.
9. Основні симптоми “сонячного голодування” та його профілактика.
10. Надлишкове опромінення людини Сонцем та штучними джерелами ультрафіолетового випромінювання.
ультрафіолетового випромінювання як професійна шкідливість.
11. Методи і засоби захисту від надмірного ультрафіолетового опромінення.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитись з фізичним характером та біологічними властивостями ультрафіолетової та ультрачервоної радіації
методом вимірювання їх інтенсивності.
2. Засвоїти порушення в організмі та захворювання, що виникають при надлишку та недостачі ультрафіолетової та
ультрачервоної радіації, їх профілактика.
3. Розв’язати ситуаційні задачі.
ЛІТЕРАТУРА: а) основна:
1. Загальна гігієна : пропедевтика гігієни / [Є. Г. Гончарук, Ю. І. Кундієв, В. Г. Бардов та ін.] ; за ред. Є. Г.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 1995. ― С. 207-239.
2. Загальна гігієна: посібник до практичних занять / [І.І. Даценко, О.Б. Денисюк, С.П. Долошицький та ін.] ; за ред.
І.І.Даценко. ― Львів.: “Світ”, 1992 ― С. 48-50.
3. Гігієна та екологія / [В. Г. Бардов, В. Ф. Москаленко, С. Т. Омельчук та ін.] ; за ред. В. Г. Бардова. ― Вінниця:
Нова Книга, 2006. ― С. 34-50.
4. Габович Р.Д. Гигиена / Р.Д. Габович, С.С. Познанский, Р.Х. Шахбазян. ― К.: Вища школа, 1983. ― С. 31-36.
5. Общая гигиена: пропедевтика гигиены / [Е. И. Гончарук, Ю. И. Кундиев, В. Г. Бардов и др.] ; под ред. Е. И.
6 Даценко І.І. Профілактична медицина: загальна гігієна з основами екології / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — К.:
Здоров’я, 2004 ― С. 445-446.
б) додаткова:
1. Загальна гігієна та екологія людини: навчальний посібник / за ред. В.Г.Бардова та І.В. Сергети. — Вінниця: Нова
книга, 2002. — С. 15-22..
2. Минх А.А. Методы гигиенических исследований / А.А. Минх. ― М.: Медицина, 1971. ― С. 42-48.
3. Руководство Р. 3.1.683-98 : Использование ультрафиолетового бактерицидного излучения для обеззараживания
воздуха и поверхности в помещениях / [М.Г. Шандала, В.Г. Юзбашев, А.Л. Вассерман и др.] // Светотехника. — 1998. — №
4. — С. 4-18.
МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

В ході практичного заняття студенти визначають основні причини виникнення порушень в організмі, що пов’язані з
недостатністю та надлишком основних складових сонячної радіації, засвоюють питання профілактики цих порушень,
вивчають методи та засоби, які при цьому використовуються, розв’язують ситуаційні задачі.
СОНЯЧНА РАДІАЦІЯ, ЇЇ ФІЗИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА СПЕКТРАЛЬНИЙ СКЛАД
Сонячна радіація – це інтегральний потік корпускулярних часток (протони, γ-частинки, електрони, нейтрони,
нейтрини) та електромагнітного (фотонного) випромінювання.
Дані щодо електромагнітного складу сонячної радіації наведені в табл. 1.
Таблиця 1
Електромагнітний склад сонячної радіації (за R.F.Donnelly, O.R.White, 1980)
Назва хвилі Довжина хвилі  в нанометрах
Діапазон радіочастот > 100 000
Далека інфрачервона ділянка 100 000 – 10 000
Інфрачервона ділянка 10 000 – 760
Видима, або оптична ділянка 760 – 400
Ультрафіолетова ділянка 400 – 120
Крайня ультрафіолетова ділянка 120 – 10
М’яке рентгенівське випромінювання 10 – 0,1
Жорстке рентгенівське випромінювання < 0,1
Інфрачервоне випромінювання
Інфрачервоні (ІЧ) промені були відкриті Гершелем в 1800 р. Основна дія — теплова. Доля інфрачервоної радіації в
загальному потоці Сонця збільшується при зменшенні висоти його над горизонтом..
4
Довгі ІЧ-промені головним чином затримуються в епідермісі шкіри і викликають нагрівання її поверхні,
подразнюють рецептори. Інфрачервона еритема утворюється за рахунок розширення капілярів шкіри, є розлитою, без чітких
контурів.
Короткі ІЧ-промені проникають на глибину 2,5-4 см, викликаючи глибоке прогрівання, причому суб'єктивні
відчуття є значно меншими, ніж у попередньому випадку.
В теперішній час більшість дослідників визнають не лише теплову, але й фотохімічну дію ІЧ-променів на організм,
визначають наявність поглинання ІЧ-променів білками крові і активацію різноманітних ферментних процесів.
Загальна дія інфрачервоного випромінювання (ІЧВ) полягає у нагріванні тканин організму з утворенням вираженої
розлитої еритеми та виділенням ряду фізіологічно активних речовин (наприклад, ацетилхоліну), які поступають в загальне коло
кровообігу і викликають посилення обмінних процесів у віддалених від місць опромінення тканинах і органах. Загальна реакція
організму виражається у перерозподілі крові в судинах, підвищенні числа еозинофілів в периферичній крові, підвищенні
ступеня загальної опірності організму.
Дія на центральну та вегетативну нервову систему. Внаслідок дії ІЧВ спостерігається зниження тонусу
симпатичної нервової системи і, відповідно, реєструється ваготонія.
Дія на серцево-судинну систему і інші внутрішні органи і системи. Під дією ІЧВ спостерігається перерозподіл
крові, збільшення частоти серцевих скорочень, підвищення максимального і зниження мінімального артеріального тиску,
підвищення температури тіла, посилення потовиділення, рефлекторно збільшується теплоутворення в інших органах,
стимулюється функція нирок, розслабляється мускулатура, спостерігається прискорення регенеративних процесів та
зменшення больових відчуттів.
Дія на орган зору. Експериментально встановлено, що через око проходить 27% загального потоку променистої
енергії. Найбільш частою патологією є катаракта (помутніння кришталика). Це захворювання частіше буває професійним і
зустрічається у склодувів та робітників залізопрокатних заводів.
Роль ІЧВ у процесах теплообміну. Слід пам'ятати, що людина сама є випромінювачем ІЧ- променів (5-15 мк),
втрачаючи у процесі тепловипромінювання близько 45% тепла. Отже, з одного боку, при переохолодженні шкірних
покривів, коли організм випромінює ІЧ-промені, створюються умови для виникнення цілого ряду захворювань
(фурункульози, ревматизм, простудні захворювання), з іншого боку, можливе перегрівання організму, сонячний удар,
опіки шкіри. В той же час необхідно зазначити, що помірне використання ІЧ-променів сонячної радіації тренує механізми
терморегуляції.
Штучні джерела інфрачервоного випромінення

1. Загальне опромінення — ІЧ - ванна
2. Місцеве — Лампа “Солюкс”
— Лампа Мініна
Методи вимірювання інтенсивності інфрачервоного випромінювання
Вимірювання інтенсивності сонячної радіації (сумарної і розсіяної) проводиться за допомогою піранометрів.

Найчастіше використовується піранометр Янішевського. Сприймаючим пристроєм приладу є термоелектрична батарея —
пластина, яка з одного боку пофарбована білою і чорною фарбою. Реєстраційний пристрій приладу — гальванометр.
Піранометри широко використовуються на метрологічних станціях. Одиниці вимірювання інтенсивності ІЧВ – мкал/см 2 за
хвилину. Для вимірювання інтенсивності ІЧВ від виробничих чинників (розпечені або розплавлені суміші, метали тощо)
використовують актинометр ЛІОТ-Н. Допустима доза ІЧВ на виробництві, яка не викликає будь-яких фізіологічних
зрушень у функціональному стані організму, складає — 1 кал/см2 за хвилину.
Ультрафіолетове випромінювання
Весь діапазон ультрафіолетового випромінювання (УФВ) Сонця та штучних джерел поділяється на три області:
 область А – довгохвильове УФВ:  = 315-400 нм;
 область В – середньохвильове УФВ:  = 280-315 нм;
 область С – короткохвильове УФВ:  = 10-280 нм.
Спектральний склад та основні властивості УФ-радіації представлені на рис.1.
5
Рим. 1. Спектральний склад та основні властивості ультрафіолетової радіації (УФР)
УФР Сонця з довжиною хвилі менше 290 нм повністю поглинається киснем та озоном у верхніх шарах земної
атмосфери. Проте забруднення атмосфери промисловими викидами, передусім фреоном, сприяє руйнуванню озонового
шару атмосфери, появі так званих “озонових дірок”, через які до поверхні землі доходять більш короткі та небезпечні для
всього живого ультрафіолетові промені.
Біологічна дія УФР: біогенна (загальностимулююча, D-вітаміноутворююча, пігментоутворююча) та абіогенна
(бактерицидна, канцерогенна тощо).
1. Загальностимулююча (еритемна) дія УФР властива діапазону 250-320 нм з максимумом при 250 і 297 нм
(подвійний пік) та мінімумом при 280 нм, зумовлюючи фотоліз білків у шкірі (УФ промені проникають у шкіру на глибину
3-4 мм) з утворенням таких токсичних продуктів, як гістамін, холін, аденозин, пірімідінові сполуки тощо. Останні
всмоктуються в кров, стимулюють обмін речовин в організмі, впливають на ретикулоендотеліальну систему і кістковий
мозок, підвищують кількість гемоглобіну, еритроцитів і лейкоцитів, збільшують активність ферментів дихання, стимулюють
діяльність нервової системи, функції печінки.
Загальностимулююча дія УФР підсилюється завдяки її еритемному ефекту, тобто рефлекторному розширенню
капілярів шкіри, особливо в тому випадку, якщо одночасно має місце достатньо інтенсивне інфрачервоне випромінювання.
Еритемний ефект при надмірному опроміненні може закінчитись опіком шкіри.
2. D-вітаміноутворююча (антирахітична) дія УФР властива для діапазону 315-270 нм (область В) з максимумом
в діапазоні 280-297 нм та полягає в розщепленні кальциферолів: із ергостерину (7,8-дегідрохолестерину) в шкіряному салі (в
сальних залозах) під впливом УФВ завдяки розщепленню бензольного кільця утворюються вітаміни D 2
(ергохолекалциферол) і D3 (холекалциферол), з провітаміну 2,2-дегідроергостеріну – вітамін D.
3. Пігментостворююча (загарна) дія УФР характерна для діапазонів області А, В з довжиною хвилі 280-340 нм з
максимумом при 320-330 нм та 240-260 нм та зумовлює перетворення амінокислоти тирозину, діоксіфенілаланіну і
продуктів розпаду адреналіну під впливом УФ променів і ферменту тирозинази в чорний пігмент – меланін. Меланін
захищає шкіру (і весь організм) від надлишку УФ, видимої та інфрачервоної радіації.
4. Бактерицидна (абіотична) дія УФВ властива області С і В та охоплює діапазон від 300 до 180 нм з максимумом
при хвилі 254 нм (за іншими даними – 253,7-267,5 нм). Внаслідок такого впливу спочатку виникає подразнення бактерій з
активацією їх життєдіяльності, яка зі збільшенням дози УФО змінюється бактеріостатичним ефектом, і долі –
фотодеструкцією, денатурацією білків та загибеллю мікроорганізмів.
5. Фотоофтальмологічна дія УФР (запалення слизової оболонки очей) проявляється високо в горах (снігова
хвороба у альпіністів) та як професійна шкідливість у електрозварювальників і фізіотерапевтів, які працюють з штучними
джерелами УФВ без дотримання правил безпеки.
6. Канцерогенна дія УФР проявляється в умовах жаркого тропічного клімату та на виробництвах з високими
рівнями впливу та тривалою дією технічних джерел УФВ (електрозварювання тощо).
Методи вимірювання ультрафіолетового випромінювання
В гігієнічній практиці найчастіше використовуються наступні методи вимірювання інтенсивності УФР:

фотохімічний, фізичний та біологічний.
1. Фотохімічний (щавлевокислий) метод розроблений З.Н.Куличковою і заснований на розкладанні щавлевої
кислоти у присутності азотнокислого уранілу пропорційно інтенсивності та тривалості УФ опромінення її титрованого
розчину.
Результат вимірювання виражається у кількості міліграмів розкладеної щавлевої кислоти на 1 см 2 поверхні розчину,
яка опромінювалась. Одній еритемній дозі відповідає 3,7- 4,1 мг/см2 розкладеної щавлевої кислоти, фізіологічній дозі –
1 мг/см2, профілактичній дозі – 0,5 мг/см2.
Інтенсивність ультрафіолетової радіації за цим методом визначається в мг розкладеної щавлевої кислоти на 1 см 2
поверхні розчину за одиницю часу (доба, година).
2. Фізичний (фотоелектричний) метод передбачає вимірювання інтенсивності УФ радіації ультрафіолетметром
(скорочено – уфіметром). Уфіметр – фізичний прилад з магнієвим (для діапазону 220-290 нм) або сурм’яно-цезієвим для
діапазону (290-340 нм) фотоелементом. Результати вимірювання виражаються в мВт/м2 або мВт/м2.
6
У зв’язку з тим, що еритемний ефект відрізняється у залежності від довжини хвилі, будучи найбільшим при =297
нм, введена еквівалентна цій довжині одиниця – мікроер 1 мкер =1 мВт/м 2 при = 297 нм. При інших довжинах хвиль
результат вимірювання в мВт/м2 помножують на відносну біологічну ефективність (табл. 2).
Наприклад, інтенсивність УФР, виміряна уфіметром, дорівнює 6 мВт/м2, з них 4 мВт/м2 при =297 нм, а 2 мВт/м2
при =310 нм. Отже, доза опромінювання складає: 41+20,03=4,06 мкер. Встановлено, що 1 еритемна доза складає 700-
1000 мкер; 1 профілактична доза – 100 мкер.
Таблиця 2
Відносна біологічна ефективність ультрафіолетового випромінювання різних діапазонів
Довжина хвилі, нм 320 310 300 297 280 250 180

Відносна біологічна ефективність 0,01 0,03 0,5 1,0 0,75 0,43 0,18
3. Біологічний (еритемний) метод передбачає визначення еритемної дози за допомогою біодозиметра методом
Горбачова-Дальфельда (рис. 2). Еритемна доза (ЕД) або біологічна доза становить найменший термін УФ опромінення
незасмаглої шкіри у хвилинах, після якого через 15-20 годин (у дітей через 1-3 години) з’являється виразне почервоніння
шкіри, тобто еритема.
Рис. 2. Біодозиметр
Біодозиметр являє собою планшетку з 6 отворами (1,5  1,0 см), що закриваються пластинкою, яка рухається. Для
визначення еритемної дози біодозиметр закріплюють на незасмаглій частині тіла (внутрішня частина передпліччя, нижня
частина живота або внутрішня частина стегна). Доцільно помітити на шкірі (кульковою ручкою) місце розташування та
номери віконець. Досліджувану ділянку шкіри розташовують на відстані 0,5 м від штучного джерела УФР (після прогріву
лампи 10-15 хв.) і відчиняють кожне віконце на 1 хвилину. Таким чином, віконце № 1 опромінюється 6 хв., № 2 – 5 хв., № 3
– 4 хв., № 4 – 3 хв., № 5 – 2 хв., № 6 – 1 хв. В залежності від потужності джерела та інших умов час опромінення і відстань до
джерела можуть бути іншими.
Контроль появи еритеми проводять через 18-20 годин після опромінення. Еритемну дозу визначають у хвилинах за
номером віконця, де еритема буде найменшою.
Фізіологічна доза складає 1/2 - 1/4 еритемної дози, а профілактична – 1/8 еритемної дози.
Профілактичну дозу на необхідній для опромінення пацієнтів відстані розраховують за формулою:
(1)
де: В – відстань від лампи до пацієнта, м;

С – стандартна відстань, на якій визначається еритемна доза, 0,5 м;
А – еритемна доза на стандартній відстані, хв.
Штучні джерела УФ радіації:
 прямі ртутно-кварцеві (ПРК), дугові ртутно-кварцеві (ДРК) лампи, що генерують УФР у діапазоні хвиль 240-
380 нм;
 лампи еритемні увіолеві (ЕУВ-15, ЕУВ-30, ЛЕ-30), що генерують 285-380 нм;
 лампи бактерицидні увіолеві БУВ-30, ЛБ-30, що генерують 240-380 нм.
Недостатність УФ-радіації та її профілактика
Недостатність УФ-радіації може стати причиною розвитку в організмі так званого “сонячного голодування”,
основними ознаками якого є:
7
 порушення фосфорно-кальциєвого обміну в організмі і, як наслідок, розвиток у дітей рахіту, у дорослих —

остеопорозу;
 карієс зубів;
 анемія;
 зниження імунітету;
 зниження рівня працездатності.
До числа основних заходів щодо профілактики УФ-недостатності відносять:

 раціональну забудову населених місць;
 охорону атмосферного повітря від забруднення;
 раціоналізацію режиму праці і відпочинку;
 забезпечення довготривалого перебування на відкритому повітрі;
 чистота віконного скла;
 використання увіолевого скла під час засклення вікон;
 проведення профілактичних УФ-опромінень, передусім, таких категорій населення, як вагітні та жінки, які
годують, шахтарі, робітники гірнорудних промислових підприємств, будівники метро тощо.
Штучні джерела УФ радіації для профілактичного опромінення являють собою опромінювачі без конструкцій та
фотарії, що обладнані еритемними лампами ЛЕ-15, ЛЕ- 30, які не генерують небажаного для людини короткохвильового УФ
випромінювання (довжина хвилі більше 285 нм).
Фотарії являють собою приміщення, обладнані для групового опромінення людей УФ-променями з
профілактичною метою. Відповідно до своєї конструкції фотарії бувають різних типів, проте найбільш поширеними є
фотарій кабінного типу та фотарій прохідного типу.
Фотарій кабінного типу облаштовується ерітемними лампами і лампами розжарювання. В кожній кабіні
знаходиться пісочний годинник, за допомогою якого особи, що опромінюються, контролюють час.
Фотарій прохідного типу облаштовується у вигляді коридору шириною до двох метрів, по обидві сторони якого
розміщуються еритемні лампи і лампи розжарювання у світловідбивачах (солюкс). Люди проходять один за другим під стук
метронома, переважно опромінюються груди та спина.
Розрахунок еритемного потоку маячного (пересувного) опромінювача ЛЕ-10 здійснюють за формулою 2:
Fопромінювача = 5,4  S  H/t, (2)
де: F - загальний (сумарний) еритемний потік опромінювача, мер/м2  хв;
5,4 – коефіцієнт запасу;
S – площа приміщення, м2;
t – тривалість роботи опромінювача, хв;
H – доза профілактичного УФ опромінення, мер/м2  хв.
Значення H: - при 1 ЕД = 800 мкер мкВт/см2 = 5000 мер/м2  хв;
- при 1/2 ЕД = 400 мкер мкВт/см2 =2500 мер/м2  хв;
- при 1/4 ЕД = 200 мкер мкВт/см2 = 1250 мер/м2  хв;
- при 1/8 ЕД = 100 мкер мкВт/см2 = 625 мер/м2  хв.
Перед опроміненням спочатку визначають еритемну дозу (біодозу), а потім, використовуючи таблицю 3, визначають
відстань і термін профілактичного опромінення.
Таблиця 3
Коефіцієнти для визначення тривалості опромінення при зміні відстані лампи від місця опромінення
Нова відстань, см
Початкова відстань від лампи, см
100 70 50 40 30 20
100 1,00 0,49 0,25 0,16 0,09 0,05
70 2,04 1,00 0,51 0,32 0,18 0,12
50 4,00 1,96 1,00 0,64 0,36 0,25
40 6,25 3,06 1,56 1,00 0,56 0,39
30 11,10 5,44 2,77 1,77 1,00 0,69
20 16,00 7,84 4,00 2,56 1,44 1,00
Опромінювальні установки тривалої дії з еритемними лампами рекомендують застосовувати в дитячих,

лікувально-профілактичних і спортивних приміщеннях, а також в приміщеннях, де за технологією виробництва відсутнє
природне освітлення (безвіконні та безфонарні цеха). В таких установках використовують еритемні лампи ЛЕР-40, які
монтують в системі загального освітлення. Люмінофор в цих лампах наноситься тільки на половину сфери, і, отже, за
рахунок залишеної без люмінофора сфери УФ-потік рівномірно розсіюється вниз приміщення. Надбровні дуги працюючих
захищають орган зору від прямого попадання УФ-променів, тому висота приміщень повинна бути не меншою 5 м.
Практичною медициною і спеціальними дослідженнями (В.Г.Бардов, 1990) накопичений значний матеріал про
позитивну дію природного (сонячного) і штучного УФ опромінення в профілактичних дозах за відповідними схемами на
розвиток і перебіг серцево-судинних захворювань. Зокрема, для первинної і вторинної геліопрофілактики зазначених
захворювань та зрушень у функціональному стані організму організуються аеросолярії (сонячно-повітряні ванни) і
лікувальні пляжі, на яких повинні бути виключені умови як для перегрівання, так і для переохолодження організму
(захищення від вітрів). Для прийому сонячних ванн доцільніше використовувати тапчани або шезлонги, рідше пляжний
8
пісок. Термін інсоляції визначається за допомогою спеціальних таблиць, складених з урахуванням сонячного клімату
місцевості (табл.4).
Розрахунковий метод визначення доз профілактичного УФ опромінення в ході проведення сонячних та небесних ванн
за допомогою таблиць для 49- 51 північної широти (Північні регіони України)
Таблиця 4
Тривалість опромінення у хвилинах
Квітень Травень, червень, липень Серпень Вересень

Година дня
Доза 11-12 10-11 11-12 12-13 11-12 12-13
Поряд-
опромі- 16-17 17-18 16-17 15-16 16-17 15-16
ковий
нення Ванна
номер
(частина
сонячної
несонячна
несонячна
несонячна
несонячна
несонячна
несонячна
еритемної
сонячна
сонячна
сонячна
сонячна
сонячна
сонячна
ванни
дози)
Дітей раннього віку від 6 місяців до 4 років

1-3 1/12 3 6 2 4 2 4 2 3 2 4 3 6
4-6 1/10 4 8 3 6 3 5 2 4 3 6 4 8
7-9 1/8 5 10 4 8 3 6 3 5 4 8 5 9
10-12 1/6 6 12 5 10 4 8 3 6 5 10 6 12
13-15 1/5 8 16 7 13 5 10 4 8 6 12 8 16
16-18 1/4 10 20 9 17 6 12 5 10 8 16 10 19
Дітей дошкільного (4-7 років) і молодшого шкільного (7-12 років) віку
1-2 1/10 5 10 5 10 3 6 3 5 4 8 5 10
3-4 1/8 7 14 6 12 4 8 4 7 5 10 7 13
5-6 1/6 9 18 8 16 5 10 5 9 7 14 9 17
7-8 1/5 11 22 10 19 7 13 6 11 9 18 11 21
9-10 1/4 13 27 12 23 9 17 7 13 11 22 13 26
11-12 2/7 16 31 14 274 10 20 8 16 13 25 16 30
13-14 1/3 19 36 16 31 12 23 9 19 15 29 19 36
15-16 2/5 23 44 20 38 14 27 11 23 18 35 23 43
17-18 1/2 28 55 25 48 17 34 14 28 23 44 28 54
Дітей середнього (12-15 років), старшого (15-18 років) шкільного віку та дорослих
1-2 1/10 7 13 6 11 4 8 4 7 6 10 7 13
3-4 1/8 9 17 8 14 5 10 5 9 7 12 9 16
5-6 1/6 11 23 10 19 7 14 6 11 9 18 11 21
7-8 1/5 14 28 12 23 8 16 7 14 11 22 14 26
9-10 1/4 17 34 15 29 10 21 9 17 14 27 17 32
11-12 2/7 20 39 17 33 12 24 10 20 16 31 20 37
13-14 1/3 23 46 20 38 14 28 12 23 19 36 23 43
15-16 2/5 28 55 26 46 17 34 14 28 23 44 27 52
17-18 1/2 35 69 30 58 22 43 18 35 29 55 34 65
19-20 5/8 44 86 37 72 27 53 22 44 36 68 43 81
21-22 3/4 53 104 45 87 33 64 27 53 43 83 52 98
23-24 7/8 62 121 53 101 38 75 31 62 50 97 60 115
25-26 1 71 138 60 116 43 86 36 71 58 111 69 131
Санація повітря на підставі використання ультрафіолетового випромінювання
Штучні джерела УФР з короткою довжиною хвилі широко використовуються в гігієнічній практиці для санації
повітряного середовища приміщень, різноманітних закладів і установ, дитячих іграшок в дитячих дошкільних закладах,
знезараження води тощо.
Для оцінки ефективності санації повітря необхідно провести посів повітря на чашки Петрі з м’ясопептонним або
спеціальним середовищем за допомогою приладу Кротова (рис. 3) до опромінення приміщення. Опромінення виконують за
допомогою бактерицидних ламп ЛБ-30 або ртутно-кварцевих типу ПРК з урахуванням розрахованої експозиції. Після
опромінення проводять повторний посів повітря на чашки Петрі. Після інкубації чашок в термостаті протягом 24 годин при
температурі 37°С підраховують кількість колоній, які виросли на обох чашках, засіяних повітрям до та після опромінення.
Оцінка мікробного забруднення повітря проводиться шляхом визначення показника мікробного забруднення повітря
– мікробного числа (загальна кількість мікроорганізмів у 1 м3 повітря) та кількості гемолітичного стафілокока.
Мікробне число розраховують за формулою 3:
A1000
М.ч. = ——— ; (3)
9
TV
де: М.ч. – кількість мікробних тіл у 1 м3 повітря;
А – кількість колоній на чашці Петрі;
Т – тривалість забору проби повітря, хв.;
V – швидкість пропускання повітря через прилад Кротова, л/хв.
Бактерицидна дія УФВ характеризується

ступенем ефективності, який показує, на скільки
відсотків зменшилась кількість мікроорганізмів, та
коефіцієнтом ефективності, який показує у
скільки разів зменшилось число мікроорганізмів в
тому ж об’ємі повітря (різниця у кількості колоній,
які проросли на чашках Петрі, засіяних повітрям до
та після опромінення).
Санація вважається ефективною, якщо
ступінь ефективності становить 80 %, коефіцієнт
ефективності складає не менше 5.
Отримане після санації повітря мікробне
число порівнюють також з орієнтовними
показниками для оцінки допустимого мікробного
забруднення повітря закритих приміщень (табл. 5)
Рис. 3. Прилад Кротова для бактеріологічного

дослідження повітря
(1 – клиновидна щілина; 2 – обертальний диск; 3
- реометр)
Таблиця 5
Орієнтовні показники для оцінки мікробного забруднення(ступеню чистоти) повітря деяких приміщень
Мікробне число, на м3 Характеристика

Види приміщень
Загальне мікробне число В т.ч. гемолітичний стрептокок повітря
Житлові приміщення До 2000 До 10 Дуже чисте
Громадські приміщення 2000-4000 11-40 Досить чисте
Дитячі заклади (дитячі 4000-7000 40-120 Помірно забруднене
будинки, школи та ін.) >7000 >120 Сильно забруднене
Операційна:
а) до операції До 500 Не повинно бути Чисте
б) після операції До 1000 Не більше 3
Перев’язочна:
а) до роботи До 500 Не повинно бути Чисте
б) в кінці роботи До 2000 Не більше 3
До 1000 До16 Дуже чисте
Маніпуляційна
До 2500 До 16 Досить чисте
Лікарняна палата До 3500 До 100 Чисте
Штучні джерела УФР широко використовують і з лікувальною метою – при ревматизмі, невралгічних болях,
шкіряному туберкульозі і, особливо, в хірургічній практиці з метою прискорення загоювання хірургічних, травматичних,
бойових і гнійних ран та профілактики виникнення ускладнень. Дія УФВ на рани складається з її бактерицидних
властивостей, здатності до прискорення відторгнення гнійних виділень, стимуляції керато-пластичних функцій шкіри,
загальної знеболюючої дії тощо. Саме тому з цією метою використовують штучні джерела УФР широкого діапазону – прямі
ртутно-кварцеві (ПРК) лампи та ін.
Під час дії УФР на поверхню рани і одночасному опроміненні здорової зони навколо рани, з якої виходять
регенеративні процеси, прискорюється гідратація рани, скорочується період рубцювання та епітелізації і, як наслідок
прискорюється загоєння рани.
СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ
Задача 1
У дитячому санаторії організовано проводиться приймання дітьми сонячних ванн. Для того, щоб отримати
максимальну загальностимулюючу дію ультрафіолетової радіації лікарю необхідно визначити у школярів біологічну дозу.
Біодозиметр закріплений в області нижньої третини живота. Тривалість опромінення шкіри в першому віконці становить 2
хв, в другому — 3 хв, в третьому — 4 хв, в четвертому — 5 хв, в п’ятому — 6 хв, в шостому — 7 хв. Через 6 годин після
опромінення сестра виявила на шкірі дві червоні смуги. Визначіть біодозу (в хв), а також максимальну, фізіологічну та
профілактичну дози (в с ).
10
Задача 2
Еритемна доза у дітей дитячого садка на стандартній відстані 0,5 м від маячного опромінювача з 10 лампами ЛЕ-30
виникла в середньому за 1 хвилину. Розрахуйте профілактичну дозу на відстані 2,5 м, тобто найближчої відстані, на якій
можна розмістити навколо опромінювача групу дітей з 25 осіб.
Задача 3
На якій відстані від маячного опромінювача з прямою ртутно-кварцевою лампою (ПРК) слід розмістити для
профілактичного опромінення групу хворих кардіологічного відділення, якщо еритемна доза на стандартній відстані 0,5 м у
більшості з них склала 0,5 хв.
Задача 4
Розрахуйте тривалість санації повітря операційної однією лампою ЛБ-30, якщо до пробної санації з повітря
апаратом Кротова висіяно 8000 мікроорганізмів/м3, після санації – 3800 мікроорганізмів/м3.
Задача 5
Робітник склодувної майстерні скаржиться на головний біль, роздратованість, послаблення зору — він бачить
оточуючі предмети ніби крізь сітку. Об’єктивно реєструється гіперемія склери та потовщення рогівки. Гострота зору обох
очей складає 0.7, спостерігається зниження прозорості кришталика. Індивідуальними захисними засобами не користується.
Поставте діагноз захворювання, укажіть оздоровчі та профілактичні заходи, необхідні в даному випадку.
Задача 6
Медична сестра працює в фізіотерапевтичному кабінеті, обслуговує електроапаратуру, яка випромінює радіацію
всіх ділянок електромагнітного спектра. Засоби захисту сестра не використовує. Пред’являє скарги на біль та відчуття
“піску” в очах, неможливість дивитись на яскраве світло. Об’єктивно спостерігається гіперемія та набряк кон’юнктиви очей.
Поставте діагноз захворювання, укажіть який фактор зумовив його виникнення та дайте відповідні гігієнічні рекомендації.
Задача 7
Після посіву повітря операційної аспіраційно-седиментаційним методом Ю.Кротова на чашці Петрі з
м’ясопептонним агаром через добу експозиції в термостаті проросло 98 колоній мікроорганізмів. Після санації повітря, яку
здійснювали чотирма лампами БУВ—30 впродовж 6 годин, зробили повторний посів. Умови посіву в обох випадках були
тотожними — швидкість посіву 10 л/хв протягом 5 хвилин. При повторному посіві виросло 6 колоній. Дайте оцінку чистоті
повітря операційної до і після санації.
Задача 8
Для санації повітря в шкільному класі (площа – 50 м 2, висота – 3,5 м), впродовж періоду епідемії грипу
використовували опромінювач лампи БУВ—30, який працював протягом години. Посів повітря до і після опромінення
здійснювали аспіраційно-седиментаційним методом Ю.Кротова (швидкість посіву – 20 л/хв, час — 5 хв). Дайте гігієнічну
оцінку ефективності санації, якщо до опромінення виросло 86 колоній, а після — 64.
Задача 9
Для санації повітря в лікарняній палаті (площа – 8 м 2, висота – 3 м) використовували опромінювач з лампою БУВ-30
протягом години. Посів повітря до і після опромінення здійснювали аспіраційно-седиментаційним методом Ю.Кротова
(швидкість посіву – 10 л/хв, час – 5 хв). Дайте гігієнічну характеристику проведеній санації, якщо до опромінення виросло
78 колоній, а після — 13.
ТЕМА №2: ГІГІЄНА ВОДОПОСТАЧАННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ.

ГІГІЄНІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЯКОСТІ ПИТНОЇ ВОДИ ТА ЇЇ ПОКРАЩАННЯ.
КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇЇ ОЧИСТКИ, ЗНЕЗАРАЖЕННЯ,
ЗНЕШКОДЖЕННЯ ТА ДЕЗАКТИВАЦІЇ. САНІТАРНА ОХОРОНА ВОДНИХ
ОБ’ЄКТІВ
1. Засвоїти фізіологічне, епідемічне, ендемічне, господарсько-побутове та народногосподарське значення води.
2. Засвоїти гігієнічне значення техногенного забруднення води.
3. Вивчити основні види і засоби покращання якості питної води, принципи організації централізованого та
місцевого водопостачання.
4. Засвоїти методики санітарного обстеження джерел водопостачання та гігієнічної оцінки якості питної води.
5. Ознайомитися з заходами санітарно-епідеміологічного нагляду за господарсько-питним водопостачанням.

1. Гігієнічне значення води. Норми водоспоживання.
2. Епідеміологічне значення води та її роль у поширенні інфекційних захворювань.
3. Ендемічне значення води та її роль в поширенні захворювань інфекційної природи.
4. Вода як фактор виникнення захворювань неінфекційної природи.
5. Джерела водопостачання та їх порівняльна гігієнічна характеристика.
11
6. Гігієнічні вимоги до якості питної води. Державні санітарні правила і норми “Гігієнічні вимоги до води питної,
призначеної для споживання людиною”.
7. Види покращання якості питної води. Методи очистки, знезараження, знешкодження та дезактивації води.
Основні етапи санації криниці.
8. Централізована система водопостачання, основні споруди для обробки води та умови їх експлуатації. Зони
санітарної охорони вододжерел.
9. Загальна схема санітарного обстеження джерел місцевого водопостачання.
10. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд за господарсько-питним водопостачанням (запобіжний та
поточний санітарний нагляд).
ЗАВДАННЯ:
1. Засвоїти методику гігієнічної оцінки якості питної води і санітарного обстеження джерел водопостачання.
Ознайомитися з основними етапами покращання якості питної води на водопровідній станції.
2. Обґрунтувати висновок щодо придатності води для задовільнення питних потреб за даними ситуаційної задачі.
3. Вивчити методику розрахунку дози хлорного вапна для обробки води в джерелах місцевого водопостачання.
ЛІТЕРАТУРА:
Нова Книга, 2006. ― С. 178-209.
2. Гигиена и экология / [В. Г. Бардов, В. Ф. Москаленко, С. Т. Омельчук та ін.] ; под ред. В. Г. Бардова. ― Вінниця:
Нова Книга, 2007. ― С. 174-205.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 1995. ― С. 283—301.
4. Комунальна гігієна / [Є.Г. Гончарук, В.Г. Бардов, С.І. Гаркавий та ін.]. — К.: Здоров’я, 2003. — С. 11, 37, 38,
42―42, 47, 53, 54, 185, 186, 188, 189―191.
5. Габович Р.Д. Гигиена / Р.Д. Габович, С.С. Познанский, Р.Х. Шахбазян. ― К.: Вища школа, 1983. ― С. 57—86.
6. Румянцев Г.И. Общая гигиена / Г.И. Румянцев, Е.П. Вишневская, Т.А. Козлова. — М.: Медицина, 1985. — С. 106
—140.
7. Покровский В.А. Гигиена / В.А. Покровский. — М.: Медицина, 1979. — С. 93—124.
8. Руководство по гигиене водоснабжения / Под ред. С.Н.Черкинского. — М.: Медицина, 1975. — 126 с.
9. Комунальная гигиена / Под ред. А.Н. Марзеева, В.М. Жаботинского. — М.: Медицина, 1989. — С. 313—396.
11. Нікберг І.І. Гігієна з основами екології / І.І. Нікберг, І.В. Сергета, Л.І. Цимбалюк. — К.: Здоров’я, 2001 — С. 59—
82.
12. Загальна гігієна: навчальний посібник до практичних занять для студентів шостого курсу медичного
факультету / [І.В Сергета, Б.Р.Бойчук, С.О. Латанюк та ін. ]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — 133 с.
В ході практичного заняття студенти знайомляться з фізіологічним, епідемічним, ендемічним, епідеміологічним

значенням води, з результатами техногенного забруднення питної води, з гігієнічними вимогами до питної води та
основними етапами покращання якості питної води на водопровідній станції, засвоюють методику гігієнічної оцінки якості
питної води і санітарного обстеження джерел водопостачання, вивчають основні показники Державних санітарних правил і
норм “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною, з державним санітарно-епідеміологічним
наглядом за господарсько-питним водопостачанням (запобіжний та поточний санітарно-епідеміологічний нагляд),
розв’язують ситуаційні задачі за темою практичного заняття.
Гігієнічне значення води визначається насамперед фізіологічною потребою в ній людини.
Вода, як повітря і їжа, є одним із найважливіших елементів зовнішнього середовища, без якого неможливе життя.
Людина без води здатна прожити лише 5-6 діб, адже її тіло в середньому на 65% складається з цієї речовини. Без води не
відбувається жоден біохімічний, фізіологічний та фізико-хімічний процес обміну речовин та енергії: неможливі травлення,
дихання, анаболізм (асиміляція) та катаболізм (дисиміляція), синтез білків, жирів, вуглеводів із чужорідних білків, жирів,
вуглеводів харчових продуктів.
За допомогою води в клітини організму надходять пластичні, біологічно вкрай потрібні компоненти та енергетичні
матеріали, виводяться з нього продукти обміну. Вода сприяє збереженню колоїдального стану живої плазми. Вода і
розчинені у ній мінеральні солі підтримують найважливішу біологічну константу організму – осмотичний тиск крові й
тканин. У водному середовищі створюються належні рівні лужності, кислотності, гідроксильних та водневих іонів. Вода
забезпечує кислотно-основний стан в організмі, впливаючи на швидкість та напрямок біохімічних реакцій, бере участь у
процесах гідролізу жирів, вуглеводів, гідролітичного й окисного дезамінування амінокислот та в інших реакціях. Вода є
основним акумулятором тепла, яке утворюється в організмі в процесі екзотермічних біохімічних реакцій обміну речовин.
Крім того, випаровуючись із поверхні шкіри й слизових оболонок органів дихання, вода бере участь у процесах
тепловіддачі, тобто у підтриманні температурного гомеостазу.
Потреба організму у воді задовольняється головним чином за рахунок питної води, напоїв та продуктів харчування,
особливо рослинного походження. Фізіологічна добова потреба дорослої людини у воді (за відсутності фізичних
навантажень) у регіонах з помірним кліматом орієнтовно становить 1,5-3 л.
Роль води у механізмі передачі збудників кишкових інфекцій, виникненні епідемій та пандемії людство усвідомило
значно раніше, ніж відкрили патогенні мікроорганізми.
12
Найбільш масові водні епідемії з найтяжчими наслідками порушення громадського здоров’я пов’язані з можливістю
поширення з водою збудників кишкових інфекцій, яким притаманний фекально-оральний механізм передачі.
Загалом, до числа захворювань, які можуть виникати внаслідок споживання недоброякісної води, необхідно
віднести:
1. Інфекційні хвороби бактеріальної природи (холера, черевний тиф, сальмонельоз, дизентерія, паратифи,
бруцельоз, лептоспіроз, псевдотуберкульоз, чума, туляремія тощо);
2. Вірусні захворювання (вірусний гепатит, полiомiелiт, адено—, рео— та ентеровiруснi iнфекцiї);
3. Протозойні інфекції (балантадiоз та амебна дизентерія);
4. Гельмінтози (аскаридоз, дифiлоботрiоз, шистосомоз, лямблiоз, анкiлостомідоз тощо);
5. Захворювання, що зумовлені хімічним складом води:
а) Захворювання, що виникають внаслідок споживання води, яка має високу (сечокам’яна, нирковокам’яна,
жовчокам’яна хвороби, подагра) або, навпаки, низьку твердість (сердцево-судинні захворювання, остеопоротичні змiни у
кiстковій системi);
б) Захворювання, зумовлені високим вмістом у воді речовин азотного походження (водно-нітратна
метгемоглобінемія тощо);
в) Біогеохімічні ендемії (флюороз, карiєс, ендемiчний зоб, молiбденовий артрит або ендемiчна подагра, ендемiчна
“уровська” хвороба, борний ентерит тощо);
г) Захворювання, що пов’язані з наявністю у питній воді токсичних хімічних речовин (“копитна хвороба” (Аs),
отруєння свинцем (Pb), хвороба ітай-ітай (Сd), хвороба Міномата (Hg), хвороба Юшо (поліхлорбіфеноли) тощо).
Разом з тим експертами ВООЗ запропонована наступна класифікація інфекційних хвороб в механізмі передачі
яких бере участь вода:
І. Хвороби, які виникають унаслідок використання забрудненої води для питних потреб:
1. Кишкові інфекції (провідний механізм передачі – фекально-оральний):
а) бактеріальної природи: холера, черевний тиф, паратифи А і В, дизентерія, коліентерит, сальмонельоз;
б) вірусної етіології: вірусний епідемічний гепатит А, або хвороба Боткіна, вірусний гепатит Е, поліомієліт та інші
ентеровірусні інфекції, зокрема Коксакі та ЕСНО (епідемічна міалгія, ангіна, грипоподібні і диспепсичні розлади, серозний
менінгоенцефаліт), ротавірусні хвороби (гастроентерит, інфекційний пронос);
в) протозойної етіології: амебна дизентерія (амебіаз), лямбліоз.
2. Інфекції дихальних шляхів, збудники яких інколи можуть поширюватися фекально-оральним шляхом:
а) бактеріальної природи (туберкульоз);
б) вірусної етіології (аденовірусні інфекції, зокрема ринофарингіт, фарингокон’юнктивальна гарячка, кон’юнктивіт,
ринофаринготонзиліт, риніт).
3. Інфекції шкіри та слизових оболонок, які можуть мати фекально-оральний механізм передачі (сибірка).
4. Кров’яні інфекції, які можуть мати фекально-оральний механізм передачі (Ку-гарячка).
5. Зооантропонози, які можуть мати фекально-оральний механізм передачі (туляремія, лептоспіроз та бруцельоз).
6. Гельмінтози:
а) геогельмінтози (трихоцефальоз, аскаридоз, анкілостомідоз);
б) біогельмінтози (ехінококоз, гіменолепідоз).
ІІ. Хвороби шкіри і слизових оболонок, які виникають унаслідок контакту із забрудненою водою: трахома,
проказа, сибірка, контагіозний молюск, грибкові захворювання (епідермофітія мікози тощо).
III. Захворювання, які зумовлюють гельмінти, що живуть у воді: (шистосомоз, дракункульоз, або ришта).
IV. Трансмісивні інфекції, які поширюють комахи-переносники, що розмножуються у воді (малярія, жовта
гарячка).
Масові захворювання населення інфекційної природи – найбільш загрозливий, але не єдиний негативний наслідок
уживання неякісної води. Масові ураження можуть мати неінфекційну природу, тобто спричинюватися наявністю у воді
хімічних – як мінеральних, так і органічних домішок.
Серед згаданих ендемічних захворювань особливо тісно пов’язані із вживанням води ендемічний флюороз,
ендемічний карієс, водно-нітратна метгемоглобінемія й ендемічний зоб, уровська хвороба, копитна хвороба.
Гігієнічне значення техногенного забруднення води хімічними речовинами

Віддаючи належне ендемічному значенню води, слід чітко усвідомлювати, що на сьогодні ще загрозливішим для
здоров’я людей є техногенне забруднення водойм хімічними речовинами внаслідок скидання неочищених або недостатньо
очищених стічних вод промислових підприємств, поверхневого стоку із сільськогосподарських ланів, територій звалищ
промислових відходів тощо. Потрапляння у воду токсичних речовин, навіть у незначних кількостях, може становити
небезпеку для здоров’я окремої людини і населення в цілому, аж до виникнення масових отруєнь. Цьому сприяє те, що
хімічні речовини, котрі забруднюють воду водойм, не затримуються сучасними очисними спорудами водопровідних станцій.
Ймовірність негативної дії підвищується у разі надзвичайно токсичних і високотоксичних речовин, наявності у них
мутагенної та канцерогенної активності, ембріотоксичності та тератогенності, репродуктивної токсичності та
сенсибілізувальних властивостей.
До стійких у водному середовищі належать важкі метали, хлорорганічні сполуки (ДДТ, ГХЦГ, алдрин, дилдрин,
поліхлоровані біфеніли, дибензодіоксини та дибензофурани, нітрозаміни тощо). 3 іншого боку, у воді внаслідок деструкції
під впливом різноманітних фізичних, хімічних та біологічних чинників можуть утворитися токсичніші та небезпечніші
продукти трансформації. Наприклад, нітрати можуть перетворитися на нітрозаміни і нітрозаміди, які є мутагенами і
канцерогенами; ртуть неорганічна може перетворитися на метилртуть, яка спричинює хворобу Мінамата.
13
Слід враховувати й можливість комбінованої дії деяких хімічних речовин за одночасного надходження в організм з
водою. Наслідком цього найчастіше є сумація негативних ефектів, тобто адитивна дія. Але цілком можливе й посилення
ефекту, тобто потенціювання. Це властиво важким металам, зокрема свинцю та кадмію, поліхлорованим діоксинам і
дибензофуранам, хлорорганічним пестицидам ДДТ і ГХЦГ тощо.
Гігієнічні вимоги, що пред’являються до питної води

Як провідні гігієнічні вимоги, що пред’являються до питної води, необхідно відзначити наступні положення:
 вода повинна мати бездоганні органолептичні та фізичні якості;
 вода повинна мати оптимальний хімічний склад;
 вода не повинна погіршувати біологічну цінність їжі;
 вода не повинна бути жорсткою;
 вода повинна вміщувати не більше гранично допустимих концентрацій та гранично допустимого рівня
радіоактивних та токсичних хімічних речовин;
 вода не повинна вміщувати патогенні мікроорганізми.
Основні види покращання якості питної води

До провідних видів покращання якості питної води відносяться:
 очистка;
 знезараження;
 дезактивація;
 знешкодження.
Очистка – це комплекс технічних заходів, що спрямовані на покращання органолептичних, фізичних та хiмiчних
властивостей води, а також її пiдiгрiв або охолодження.
Основними методами очистки питної води є:
 освітлення (відстоювання, коагуляція, фільтрація, флокуляція);
 знебарвлення (відстоювання та фільтрація);
 дезодорація (фiльтрацiя води через активоване вугілля, аерування, оброблення окислювачами);
 пом’якшення (фізичний, хімічний та іоннообмінний способи);
 опріснення (дистиляція, іоннообмінний спосіб, електроліз, гіперфільтрація, випаровування під вакуумом,
діаліз, екстракція, виморожування);
 спеціальні методи очистки (знезалізнювання, фторування, дефторування тощо).
Знезараження – це комплекс технічних заходів, що спрямовані на покращання мікробного складу води та знищення
патогенних мiкроорганiзмiв.
Основними методами знезараження питної води є:
 хімічні або реагентні методи (використання препаратів хлору, перекисних сполук, препаратів срібла та
проведення озонування);
 фізичні або безреагентні методи (використання ультрафіолетового випромінювання, швидких електронів,
високочастотного струму, імпульсного струму низької напруги, ультразвуку та кип’ятіння).
До головних методів хлорування відносять:
 хлорування нормальними дозами хлору ( хлорування за хлорпотребою);
 перехлорування;
 подвійне хлорування;
 хлорування з преамонізацією.
Необхідно підкреслити, що показниками надійності проведеного знезараження води є показники вмісту
залишкового хлору (0,3 — 0,5 мг/л) та бактеріологічні показники.
Дезактивація – це комплекс технічних заходів, що забезпечують доведення кiлькостi радiоактивних речовин у
питній воді до гранично-допустимої концентрації та гранично–допустимого рівня.
Hайбiльш поширеними методами дезактивацiї є:
 коагуляцiя;
 вiдстоювання;
 фiльтрацiя через спеціальну шихту;
 хлорування.
Знешкодження – це комплекс технічних заходів, що забезпечують усунення з питної води токсичних хiмiчних
речовин.
Hайбiльш доцільними методами знешкодження питної води є:
 перехлорування (передусім суперхлорування);
 кип’ятіння.
Основні етапи санації (оздоровлення) криниці:
 оздоровлення прилеглої території
 покращання технічного стану криниці (видалення з дна мулу та насипання піску або гравію на дно криниці);
 обливання цямриння 3–5% розчином хлорного вапна;
 визначення необхідної кількості хлорного вапна для проведення знезараження води;
 знезараження води у криниці;
 видалення надлишкового хлору;
 відбір проб води для лабораторного дослідження та контроль якості знезараження.
14
До головних елементів централізованої системи водопостачання відносять:

 заборні труби і берегові колодязі;
 насосні станції I підйому;
 очисні споруди;
 резервуари для чистої води;
 насосні станції II підйому;
 водонапірна башта;
 головний водовід і розвідна мережа водопроводу.
Методика санітарного обстеження джерела водопостачання

Санітарне обстеження джерела водопостачання проводиться за такою схемою:
 населений пункт (назва), район, область та місцезнаходження джерела водопостачання (в населеному пункті або
за його межами; на рівному місці або на підвищені, на схилі, в яру або на березі водоймища; чи не заливається талими
водами
 тип криниці (шахтний, трубчастий), матеріал, з якого вона виготовлена (деревина, бетон, цегла, вапняк, граніт),
діаметр та інші розміри (довжина, ширина, площа), відстань до води та до дна, висота зрубу над рівнем землі, наявність
глиняного замка, стан внутрішніх поверхонь (наявність щілин, плям, розростань грибів тощо), рік побудови криниці та час її
останньої санації
 водоносний горизонт, що є джерелом водопостачання та його коротка характеристика, стан поверхні грунту
навколо криниці (наявність замощення, скатів від криниці, канави, огорожі
 спосіб підйому води з криниці: відром (корбою, “журавлем”) або насосом, наявність кришки, накриття або будки
над отвором криниці та їх технічний стан
 відстань криниці від найближчих житлових будинків, вбиралень, помийних ям, промислових і
сільськогосподарських об’єктів та інших джерел забруднення води і ґрунту, кількість житлових будинків, що
використовують воду з криниці
 дані про поширення інфекційних та інших захворювань, пов’язаних з водним фактором;
 дані про наявність епізоотій серед свійських тварин та гризунів у районі обстеження
 відомості про наявність санітарного паспорта криниці, дата останнього контролю;
 узагальнений висновок про санітарний стан об’єкта та санітарний нагляд за ним, який обов’язково повинен
ураховувати дані санітарно-топографічного та санітарно-технічного обсеменіння вододжерел, результати вивчення
епідеміологічної обстановки та лабораторного аналізу питної води;
 заходи щодо покращання санітарного стану криниці та якості питної води.
Державний санітарний нагляд і лабораторний контроль у галузі водопостачання населених місць

Згідно з чинним законодавством, забезпечити жителів населених місць доброякісною питною водою в достатній
кількості зобов’язані органи державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування (Закон України “Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, ст. 18). Для розв’язання проблеми раціонального
водопостачання населених місць важливе значення має правильно організований і систематичний санітарний нагляд.
Державний санітарний нагляд за господарсько-питним водопостачанням здійснюють установи і заклади державної
санітарко-епідеміологічної служби, насамперед санітарно-епідеміологічні станції. У сільській місцевості до контролю за
місцевим водопостачанням залучають персонал лікарських дільниць і фельдшерсько-акушерських пунктів, у профілактичній
роботі яких нагляд за водопостачанням повинний посідати важливе місце.
Державний санітарно-епідеміологічний нагляд передбачає контроль за дотриманням юридичними (відомствами,
установами, підприємствами тощо) і фізичними (громадянами) особами санітарного законодавства в галузі водопостачання
населених місць та застосування заходів правового характеру щодо порушників. Державний санітарно-епідеміологічний
нагляд за господарсько-питним водопостачанням здійснюється у двох формах: запобіжного та поточного санітарного
нагляду.
Запобіжний санітарний нагляд. Провідна роль у забезпеченні раціонального господарсько-питного
водопостачання належить запобіжному санітарному нагляду.
Запобіжний санітарний нагляд у процесі організації централізованого господарсько-питного водопостачання
передбачає:
 участь лікаря-гігієніста у виборі джерела водопостачання, місця розташування водозабору й головних споруд
водопроводу, а також у встановленні меж зон санітарної охорони;
 розгляд проектів розширення і реконструкції діючих та будівництва нових водопроводів, у тому числі й
проектів зон санітарної охорони;
 санітарний нагляд під час будівництва водопроводів;
 участь у прийманні в експлуатацію водопроводів і окремих водопровідних споруд.
Поточний санітарний нагляд повинен сприяти дотриманню правильного технологічного режиму оброблення
води, своєчасному виявленню дефектів у роботі очисних споруд і мережі та запобіганню подачі населенню води, що не
відповідає вимогам чинних Державних санітарних норм та правил “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для
споживання людиною” (ДСанПіН 2.2.4-171-10). Їх головним завданням є контроль за утриманням акваторії, санітарним
станом території зон санітарної охорони, всіх споруд водопроводу, особистою гігієною персоналу, своєчасністю
проходження ним медичних оглядів.
За законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, персонал
водопровідних станцій і особи, що обслуговують водонапірні вежі, резервуари чистої води і колонки, повинні проходити
обов’язкові попередні (до прийняття на роботу) і періодичні медичні огляди. Перед тим як стати до роботи, проходять огляд
15
терапевта і дерматолога, флюорографію, обстеження на носійство збудників кишкових інфекцій і гель мінтози. Надалі
оглядають терапевт, дерматолог і роблять флюорографію 1 раз на рік, а обстеження на бактеріоносійство – за
епідеміологічними показаннями. Результати обстеження заносять в індивідуальні санітарні книжки, що зберігаються на
об’єкті. Тих, хто без поважних причин не пройшов у встановлений термін медичний огляд у повному обсязі, не допускають
до роботи і можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності.
Основою поточного санітарного нагляду є паспортизація споруд водопроводу.
Успіх поточного санітарного нагляду за господарсько-питним водопостачанням багато в чому визначається
організацією систематичного лабораторного контролю якості води, що надходить у мережу водопроводу, і питної води в
точках водорозбору. Розрізняють лабораторно-виробничий контроль, здійснюваний власником водопроводу, і санітарно-
лабораторний, що є елементом поточного санітарного нагляду і здійснюється СЕС. На великих водопроводах, що мають
власні аналітичні лабораторії, лабораторно-виробничий контроль якості води проводять силами цих лабораторій відповідно
до вимог чинного стандарту (ГОСТ 2874-82 або ДСанПіН “Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання”).
З метою проведення гігієнічної оцінки якості питної води слід використовувати Державні санітарні норми та
правила “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною” (ДСанПіН 2.2.4-171-10).
Відповідно до їх основних положень гігієнічну оцінку безпечності та якості питної води проводять за
показниками епідемічної безпеки (мікробіологічні, паразитологічні), санітарно-хімічними (органолептичні, фізико-
хімічні, санітарно-токсикологічні) та радіаційними показниками, наведеними у додатках 1–9.
Додаток 1
Показники епідемічної безпеки питної води
Нормативи для питної води
№
Найменування показників Одиниці виміру Водопровідної з З колодязів та
п/п Фасованої
пунктів розливу каптажів джерел
1. Мікробіологічні показники
Загальне мікробне число при t <=100
1. КУО/см3 не визначається <=20*****
37°С – 24 год* (<=50)
Загальне мікробне число при t
2. КУО/см3 не визначається не визначається <=100*****
22°С – 72 год
3. Загальні колі форми*** КУО/100 см 3
відсутність <=1 відсутність
4. E. coli*** КУО/100 см3 відсутність відсутність відсутність
5. Ентерококи*** КУО/100 см3 відсутність не визначається відсутність
Синьо гнійна паличка
6. КУО/100см3 не визначається не визначається відсутність
(Pseudomonas aeruginosa)
7. Патогенні ентеробактерії наявність в 1 дм 3
відсутність відсутність відсутність
8. Коліфаги**** КУО/дм3 відсутність відсутність відсутність
Ентеровіруси, аденовіруси,
Наявність в 10
9. антигени рота вірусів, рота відсутність відсутність відсутність
дм3
вірусів, вірусу гепатиту А та ін.
2. Паразитологічні показники
Патогенні кишкові
найпростіші:ооцисти
криптоспоридій, із оспор, клітини, цисти в
10. відсутність відсутність відсутність
цисти лямблій, дизентерій-них 50 дм3
амеб, балантидія кишкового та
інші
клітини, яйця,
11. Кишкові гельмінти відсутність відсутність відсутність
личинки в 50 дм3
Примітка:
* Для 95% проб води, відібраних з водопровідної мережі, що досліджувались протягом року.
** Через 10 років з часу набрання чинності Санітарними нормами.
*** Для 98% проб води, відібраних з водопровідної мережі, що досліджувались протягом року.
**** Визначають додатково у питній воді з поверхневих вододжерел у місцях її надходження з очисних споруд в
розподільну мережу, а також в ґрунтових водах.
***** Визначають під час виробничого контролю перед розливом питної води у тару.
Додаток 2
Таблиця 1
Санітарно-хімічні показники безпечності та якості питної води
№ Найменування З колодязів та Фасованої, з
Одиниці виміру
п/п показників Водопровідної каптажів пунктів розливу та
джерел бюветів
1. Органолептичні показники
<=2 <=3 <=0 (2)4
1. Запах при t 20°С при t 60°С бали
<=2 <=3 <=1 (2)4
2. Забарвленість градуси <=20 (35) 1
<=35 <=10 (20)4
3. Каламутність Нефелометрична <=1,0 (3,5) 1
<=3,5 <=0,5 (1,0)4
16
одиниця каламут-
ності (1 НОК =
0,58мг/дм3)
4. Смак та присмак бали <=2 <=3 <=0 (2)4
2. Фізико-хімічні показники
а) неорганічні компоненти
5. Водневий показник одиниці рН 6,5 –8,5 6,5 –8,5 6,5 –8,5 (>=4,5)5
0,2–0,3 – для слабо
газованої , 0,31-0,4 –
для середньо
6. Діоксид вуглецю % не визначається не визначається
газованої,
0,41-0,6 – для
сильногазованої
7. Залізо загальне мг/дм3 <=0,2 (1,0)1 <=1,0 <=0,2
8. Загальна жорсткість моль/дм 3
<=7,0 (10,0)1 <=10,0 <=7,0
9. Загальна лужність моль/дм 3
не визначається не визначається <=6,5
10. Йод мкг/дм3 не визначається не визначається <=50
11. Кальцій мг/дм3 не визначається не визначається <=130
12. Магній мг/дм3 не визначається не визначається <=80
13. Марганець мг/дм3 <=0,05 (0,5)1 <=0,5 <=0,05
14. Мідь мг/дм 3
<=1,0 не визначається <=1,0
15. Полі фосфати (за РО43-) мг/дм3 <=3,5 не визначається <=0,6 (3,5)4
16. Сульфати мг/дм3 <=250 (500) <=500 <=250
17. Сухий залишок мг/дм3 <=1000 (1500)1 <=1500 <=1000
18. Хлор залишковий вільний мг/дм3 <=0,5 <=0,5 <=0,05
19. Хлориди мг/дм 3
<=250 (350)1 <=350 <=250
20. Цинк мг/дм 3
б) органічні компоненти
Хлор залишковий
21. мг/дм3 <=1,2 <=1,2 <=0,05
зв’язаний
3. Санітарно-токсикологічні показники
а) неорганічні показники
22. Алюміній** мг/дм3 <=0,20 (0,50)2 не визначається <=1,0
23. Амоній мг/дм3 <=0,5 (2,6)2 <=2,6 <=0,1 (0,5)4
24. Діоксид хлору мг/дм3 >=0,1 не визначається не визначається
25. Кадмій* мг/дм 3
26. Кремній** мг/дм3 <=10 не визначається <=10
27. Миш’як** мг/дм3 <=0,01 не визначається <=0,01
28. Молібден** мг/дм3 <=0,07 не визначається <=0,07
29. Натрій** мг/дм3 <=200 не визначається <=200
30. Нітрати (по NO3) мг/дм3 <=50,0 <=50,0 <=10 (50)4
31. Нітрити** мг/дм3 <=0,5 (0,1)3 <=3,3 <=0,5 (0,1)7
32. Озон залишковий мг/дм 3
0,1-0,3 не визначається не визначається
33. Ртуть * мг/дм3 <=0,0005 не визначається <=0,0005
34. Свинець** мг/дм3 <=0,010 не визначається <=0,010
35. Срібло** мг/дм3 не визначається не визначається <=0,025
<=1,5
для кліматичних
для кліматичних
зон:
зон:
36. Фториди** мг/дм3 IV<=0,7 <=1,5
IV<=0,7
III<=1,2
III<=1,2
II<=1,5
II<=1,5
37. Хлориди мг/дм3 <=0,2 не визначається не визначається
Поліакриламід**
38. мг/дм3 <=0,2 не визначається <=0,2
залишковий
39. Формальдегід** мг/дм 3
40. Хлороформ** мг/дм3 <=60 не визначається <=60
в) інтегральний показник
Перманганатна
41. мг/дм3 <=0,5 <=5,0 <=2,0 (5,0)4
окиснюваність
Примітка:
1 – норматив, зазначений у дужках, установлюється в окремих випадках за погодженням з головним державним
санітарним лікарем відповідної адміністративної території.
2 – норматив, зазначений у дужках, установлюється для питної води, обробленої реагентами, що містять алюміній.
17
3 – норматив, зазначений у дужках, установлюється для обробленої питної води.

4 – норматив, зазначений у дужках, установлюється для питної води фасованої газованої, питної води з пунктів
розливу та бюветів.
5 – pH для газованої питної води.
6 – норматив встановлюється виключно для питної води фасованої. Для питної води з пунктів розливу та бюветів
норматив встановлюється за кліматичними зонами.
7 – норматив, зазначений у дужках, установлюється для негазованої питної води.
* – речовини I класу небезпеки.
** – речовини II класу небезпеки.
Примітка:
1. У водопровідній питній воді визначаються:
хлороформ - якщо питна вода з поверхневих вододжерел;
хлор залишковий вільний та зв’язаний, озон, поліакриламід - у разі застосування в процесі водопідготовки
відповідних реагентів;
формальдегід – у разі озонування води в процесі водопідготовки;
діоксид хлору та хлорити – у разі обробки води діоксидом хлору в процесі водопідготовки.
2. У питній воді фасованій, з пунктів розливу та бюветів визначаються:
хлороформ – якщо вода хлорується в процесі водопідготовки або використовується хлорована вихідна вода;
формальдегід – у разі озонування води в процесі водопідготовки або якщо використовується озонована вихідна
вода;
срібло та діоксид вуглецю – у разі застосування в процесі водопідготовки відповідних реагентів чи речовин;
поліакриламід – у разі використання в процесі водопідготовки водопровідної питної води з поверхневого джерела
питного водопостачання.
Таблиця 2
№ Фасованої, з
Найменування показників Одиниці виміру З колодязів та
п/п Водопровідної пунктів розливу
каптажів джерел
та бюветів
органічні компоненти
1. Нафтопродукти мг/дм3 <=0,1 не визначається <=0,01
Поверхнево активні речовини <=0,5 <=0,05
2. мг/дм3
аніонні
а) неорганічні показники
3. Кобальт** мг/дм3 <=0,1 не визначається <=0,1
4. Нікель мг/дм3 <=0,02 не визначається <=0,02
5. Селен** мг/дм3 <=0,01 не визначається <=0,01
6. Хром загальний мг/дм3 <=0,05 не визначається <=0,05
7. Бен(а)пірен* мкг/дм3 <=0,005 не визначається <=0,002
8. Дибромхлорметан** мкг/дм3 <=10 не визначається <=1
9. Пестициди1,2 мг/дм3 <=0,0001 не визначається <=0,0001
10. Пестициди1,3 (сума) мг/дм3 <=0,0005 не визначається <=0,0005
11. Тригалегенметани (сума) 4
мкг/дм 3
<=100 не визначається <=102
Примітка:
1 – пестициди включають органічні інсектициди, органічні гербіциди, органічні фунгіциди, органічні нематоциди,
органічні акарициди, органічні альгіциди, органічні родентициди, органічні слімициди, споріднені продукти (серед них
регулятори росту) та їх метаболіти, продукти реакції та розпаду. Перелік пестицидів, що визначаються у питній воді,
встановлюється в кожному конкретному випадку та повинен включати тільки ті пестициди, що можуть знаходитись в
джерелі питного водопостачання.
2 – норматив для кожного окремого пестициду. У разі наявності в джерелі питного водопостачання алдрину,
діелдрину, гептахлориду та гептахлорепоксиду їх вміст у питній воді повинен становити не більше ніж 0,03 мкг/куб.дм для
кожної з цих речовин.
3 – сума пестицидів визначається як сума концентрацій кожного окремого пестициду.
4 – сума тригалогенметанів визначається як сума концентрацій хлороформу, бромоформу, дибромхлорметану та
бромдихлорметану.
* – речовини I класу небезпеки.
** – речовини II класу небезпеки.
Примітка. Тригалогенметани та дибромхлорметан визначаються у водопровідній питній воді з поверхневих
вододжерел, а також у питній воді фасованій, з пунктів розливу та бюветів - у разі якщо вода хлорується в процесі
водопідготовки або використовується хлорована вихідна вода.
18
Таблиця 3
№ Фасованої, з
Найменування показників Одиниці виміру З колодязів та
п/п Водопровідної пунктів розливу
каптажів джерел
та бюветів
органічні компоненти
1. Феноли леткі мг/дм3 <=0,1 не визначається <=0,01
2. Хлорфеноли мг/дм3 <=0,5 <=0,05
а) неорганічні компоненти
3. Берилій* мг/дм3 <=0,0002 не визначається <=0,0002
4. Бор** мг/дм3 <=0,5 не визначається <=0,5
5. Стронцій** мг/дм3 <=7,0 не визначається <=7,0
6. Сурма** мг/дм3 <=0,005 не визначається <=0,005
7. Ціаніди** мг/дм3 <=0,050 не визначається <=0,050
8. Бензол** мг/дм3 <=0,001 не визначається <=0,001
9. 1,2-дихлоретан** мкг/дм3 <=3 не визначається <=0,3
10. Тетрахлорвуглець** мкг/дм3 <=2 не визначається <=0,2
Трихлоретилен** та
11. мкг/дм3 <=10 не визначається <=1
тетрахлоретилен
б) інтегральний показник
12. Загальний органічний вуглець мг/дм3 <=8,0*** не визначається <=3,0
Примітка:
* Речовини I класу небезпеки.
** Речовини II класу небезпеки.
*** Не визначається на підприємствах питного водопостачання з об’ємом виробництва питної води менше 10000
куб.м на добу.
Примітка:
1. 1,2-дихлоретан, тетрахлорвуглець, трихлоретилен та тетрахлоретилен (сума) визначаються у водопровідній питній
воді з поверхневих вододжерел, а також у питній воді фасованій, з пунктів розливу та бюветів – у разі якщо вода хлорується
в процесі водопідготовки або використовується хлорована вихідна вода.
2. Загальний органічний вуглець може визначатись замість перманганатної окиснюваності.
Додаток 3
Таблиця 1
Показники питомої сумарної альфа- і бета-активності питної води
№ п/п Найменування показників Одиниці виміру Нормативи
1. Сумарна -активність Бк/дм3 <=0,1
2. Сумарна -активність Бк/дм3 <=1,0
Таблиця 2
Радіаційні показники безпечності питної води
1. Сумарна активність природної суміші ізотопів U Бк/дм3 <=1
2. Питома активність Ra
226
Бк/дм3 <=1
3. Питома активність Ra
228
Бк/дм3 <=1
4. Питома активність Rn
222
Бк/дм3 <=100
5. Питома активність Cs
137
Бк/дм3 <=2
6 Питома активність Sr
90
Бк/дм3 <=2
Додаток 4
Показники фізіологічної повноцінності мінерального складу питної води
1 2 3 4
1. Загальна жорсткість ммоль/дм3 1,5 -7,0
2. Загальна лужність ммоль/дм3 0,5 -6,5
3. Йод мкг/дм3 20-30
4. Калій мг/дм3 2-20
5. Кальцій мг/дм3 25-75
6. Магній мг/дм3 10-50
19
7. Натрій мг/дм3 2-20

8. Сухий залишок мг/дм3 200-500
9. Флориди мг/дм3 0,7-1,2
Додаток 5
САНІТАРНИЙ ПАСПОРТ
___________________________________________________
(назва інженерної споруди нецентралізованого питного
водопостачання населення (бювет, колодязь або каптаж джерела))
від “___” ____________ 20__ року № ___
Місцезнаходження споруди:
вулиця ___________________________________; населений пункт ______________________________________;
район ____________________________________; область ______________________________________________.
1. Загальні відомості:
1.1 власник _____________________________________________________________________________________;
1.2 кількість водокористувачів _____________________________________________________________________;
1.3 дата введення в експлуатацію ___________________________________________________________________;
1.4 дата останнього ремонту _______________________________________________________________________.
2. Технічні характеристики
2.1. Місце розташування водозабору: глибина (м) _____________________________________________________;
водоносний горизонт _________; ємність чи об’єм камери накопичення (м 3) ____; дебіт (м3/добу) ___________.
2.2. Влаштування бювету:
глибина статичного рівня води в свердловині ____________________;
зміна рівня води в свердловині протягом часу її експлуатації, характер, величина та можлива причина ________;
улаштування оголовка свердловини ________________________________________________________________;
тип розподільної колонки, наявність павільйону тощо _________________________________________________;
перелік обладнання та пристроїв, що використовуються, їх характеристика _______________________________.
2.3. Влаштування шахтного колодязя:
наявність глиняного “замка” навколо колодязя, його розмір_____________________________________________;
відведення стоку від колодязя ________; огорожа ______; навіс над колодязем __; зруб колодязя, його висота __;
матеріал стінок колодязя ___________________________________; ремонтні скоби ________________________;
ємність для забору води _______________________; утеплення колодязя (матеріал) ________________________.
2.4. Влаштування трубчастого колодязя (свердловини): глибина постійного рівня води від поверхні ___________;
зміна рівня води протягом часу експлуатаціїї, характер, величината можлива причина ______________________;
матеріал стінок трубчастого колодязя, наявність фільтрів,матеріал фільтра ________________________________;
улаштування оголовка __________________; спосіб підйому води (електричним чи ручним насосом) _________;
наявність глиняного “замка”, водовідведення, підставки під ємність тощо _________________________________.
2.5. Влаштування каптажу джерела:
наявність глиняного “замка” навколо каптажу, його адіус_______________________________________________;
відведення стоку від каптажу _____________; огорожа каптажу _________________________________________;
піддонник, кришка (люк) __________________________; висота горловини каптажної споруди ______________;
матеріал стінок, дна камери накопичення ____________; технічний стан водорозбірної труби ________________;
переливна стіна у каптажній споруді ________________________________________________________________;
технічний стан переливної труби, водовідведення _____________________________________________________;
ремонтні скоби, східці ____________________________________________________________________________.
3. Санітарно-гігієнічна характеристиа (на момент оформлення Санітарного паспорта):
3.1. Проведення дезінфекції споруди та знезараження води (дата, реагенти тощо) ___________________________
________________________________________________________________________________________________.
3.2. Результати лабораторних досліджень води за мікробіологічнимита санітарно-хімічними показниками, проведені
установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби (датавиконання, оцінка, П.І.Б. виконавця, назва
лабораторії)______ _________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________3.3.
Рекомендації щодо утримання споруди, термін наступної дезінфекції, досліджень води_______________
________________________________________________________________________________________________
4. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд за утриманнямбювета, колодязя чи каптажу джерела заповнюється
щороку) 20__ рік
4.1. Загальні дані (внести зміни по кожному пункту) ___________________________________________________
________________________________________________________________________________________________.
4.2. Технічна характеристика (внести зміни по кожному пункту)_________________________________________.
4.3. Санітарно-гігієнічна характеристика інженерної споруди:
4.3.1. Проведення ремонтних робіт, чистки (обсяг, дата) _______________________________________________.
4.3.2. Проведення дезінфекції споруди та знезараження води (дата,реагенти тощо) __________________________
____________________________________________________________________________________________
4.3.3. Результати лабораторних досліджень води за мікробіологічними та санітарно-хімічними показниками, проведені
установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби (дата виконання, оцінка, П.І.Б. виконавця, назва
лабораторії)_______________________________________________________________________.
4.3.4. Рекомендації щодо утримання споруди, термін наступної дезінфекції, досліджень води ______________
20
________________________________________________________________________________________________.
Власник споруди _______________________________ ____________
(П.І.Б.) (підпис)
Посадова особа державної

санітарно-епідеміологічної
служби відповідної адміністративної території
(найменування закладу, П.І.Б. посадової особи) ____________
(підпис)
М.П.
Додаток 6
Вимоги до влаштування шахтних колодязів
Під час влаштування колодязів необхідно дотримуватись таких вимог:
1. Ізолювати колодязь від проникнення поверхневого стоку (дощових і талих вод).
2. Влаштування стінок колодязя проводити переважно монолітним залізобетоном, бетонними або залізобетонними
кільцями, а за їх відсутності - керамікою, цеглою, каменем або деревом. Стінки колодязя повинні бути щільними, без
шпарин.
3. Каміння для влаштування стінок колодязя повинно бути з міцних стійких порід та укладатись на цементний розчин.
4. У разі використання дерев’яних зрубів слід застосовувати колоди завтовшки не менше ніж 0,25 м, прямі, без
глибоких шпарин і червоточин, не уражені грибком, витримані (заготовлені не менше ніж за 5-6 місяців до їх використання).
При цьому перевагу необхідно надавати таким породам дерева, як модрина, вільха, в’яз чи берест, але можна застосовувати
також дуб і сосну (дуб та сосна з початку експлуатації можуть надавати воді присмак та запах). Вінця надводної частини
зрубу можна робити з колод або брусів сосни або ялини.
5. Підводну частину стінок колодязя потрібно заглиблювати у водоносний горизонт не більше ніж на один метр для
кращого його розкриття та збільшення шару води. При слабкому водоносному потоці необхідно розширити зруб колодязя у
нижній частині.
6. У разі влаштування колодязя в галькових, гравелистих ґрунтах або у скельних породах, що обвалюються, дно
колодязя не закріплюють, а у стінках водоприймальної частини передбачаються створи діаметром 15-30 мм, розташовані у
шахматному порядку через 0,2-0,3 м (дірчатий фільтр) для надходження води в колодязь.
У разі влаштування колодязя у піщаних ґрунтах на його дні влаштовують зворотний піщано-гравійний фільтр (із
декількох шарів ретельно відмитого піску та гравію з укладанням у нижній частині фільтра дрібних фракцій 0,1-1,0 мм, у
верхній – великих 2-10 мм, при цьому товщина кожного шару 0,1-0,15 м, загальна товщина – 0,4-0,5 м) або фільтр з
пінобетону, а в стінках водоприймальної частини колодязя також влаштовують фільтри з пінобетону.
У разі влаштування колодязя у відкритих котловинах на дні колодязя влаштовують гравійні фільтри.
7. Для опущення в колодязь людини з метою його чистки та ремонту в стінки колодязя необхідно вставити металеві
скоби, розміщені у шахматному порядку на відстані 0,3 м одна від одної.
8. Наземна частина колодязя (оголовок), призначена для захисту шахти від забруднення та спостереження за
водозабором, влаштовується не менш як на 0,8 м вище поверхні землі. З метою захисту від засмічення оголовок повинен
щільно закриватись кришкою з металу чи дерева або мати залізобетонне перекриття з люком, який також закривається
кришкою. Зверху оголовка влаштовують дашок, навіс або оголовок вміщують у будку.
Колодязі, закриті зверху, необхідно обладнати вентиляційною трубою, виведеною вище поверхні землі не менше ніж на
2 м, отвір слід захистити ковпаком із сіткою.
9. Для підйому води із колодязя слід застосовувати насоси (краще електрозанурювальні). Зливна труба насоса повинна
мати гачок для підвішування відра. У разі неможливості застосування насоса допускається обладнання колодязя
коловоротом або міцно прикріпленим “журавлем” з відром для загального користування.
Біля колодязя слід влаштовувати підставку для відер, навколо споруди повинні бути огорожа (радіусом не менше 2 м) з
воротами (хвірткою) та стежка із твердим покриттям (від воріт до колодязя).
10. Для захисту колодязя від забруднення поверхневими стоками слід влаштовувати перехоплюючі канави, які
відводять стоки від колодязя, навколо колодязя необхідно робити “замок” із гарно замішаної та пошарово утрамбованої
глини чи масного суглинку (глибиною 2 м і шириною 1 м) або бетонувати (асфальтувати) майданчик радіусом не менше ніж
2 м на основі з щебеню товщиною 15-20 см та з ухилом від колодязя.
Навколо колодязя, розміщеного у водопроникаючих ґрунтах (піски, піщано-гравійні, піщано-галькові) з невеликим (2
м) покриттям супіску, суглинків, необхідно цементувати майданчик радіусом не менше ніж 2 м та з ухилом від колодязя.
Вимоги до влаштування трубчастих колодязів (свердловин)
1. За своєю будовою трубчастий колодязь є свердловиною, яка обладнана водяним фільтром, водопіднімальною трубою
і насосом. Якщо ґрунт, в якому будують колодязь, дуже слабкий або глибина колодязя велика, свердловину необхідно
укріпити обсадними трубами. Трубчасті колодязі бувають неглибокі та глибокі. Підйом води з трубчастого колодязя
здійснюється за допомогою ручного або електричного насоса.
2. Оголовок трубчастого колодязя повинен бути вище поверхні землі на 0,8–1,0 м та герметично закритим, мати кожух
та зливну трубу з гаком для відра. Навколо оголовка колодязя влаштовують відмостки, водовідведення та глиняний “замок”,
а також підставку для відер, як і для шахтного колодязя.
3. Неглибокі трубчасті колодязі (абіссінські) можуть бути індивідуального та громадського користування. Їх необхідно
влаштовувати на ділянках, де рівень залягання ґрунтових вод не дуже глибокий – до 7-9 м. Такий колодязь є більш
захищеним, ніж шахтний.
Глибокі трубчасті колодязі зазвичай слід використовувати, якщо глибина залягання водоносного шару перевищує 9 м.
21
Вимоги до влаштування каптажів джерел

Під час влаштування каптажів джерел необхідно дотримуватись таких вимог:
1. Забирання води з висхідного джерела здійснюють через дно каптажної камери, з низхідного - через отвори стін
камери. Каптажні камери низхідних джерел повинні мати водонепроникні стінки (за винятком стіни з боку водоносного
горизонту) і дно, що забезпечується влаштуванням глиняного “замка”. У камерах висхідних джерел глиняний “замок”
потрібно влаштовувати по всьому периметру стін. Матеріалом для стін та дна каптажу джерела повинні бути такі самі
матеріали, як і для облаштування колодязів. Водоносний горизонт перекривають стінкою з отворами або пористою плитою з
пінобетону.
2. З метою запобігання забрудненню води в каптажі джерела піском (частинками породи) необхідно передбачати
засипку з гравію та піску із зростаючою за напрямком руху води величиною зерен (від 0,2 до 10 мм) зі сторони потоку води,
а також відстоювання води, для чого камеру каптажу розділяють переливною стінкою на два відділення, одне з яких -
приймальне - для відстоювання води, а друге - для забору освітленої води, які обладнують трубопроводами спорожнення.
3. У камері каптажу освітленої води влаштовують водорозбірну та переливну труби діаметром 100 мм і більше, які
розраховують на найбільший дебіт джерела. Переливна труба на кінці повинна мати щільну сітку та клапан-захлопку (на
водорозбірній трубі наявність сітки не обов’язкова).
Водорозбірну трубу обладнують краном, гаком для підвішування відер та відводять на відстань 1-2 м від каптажу джерела. На
поверхні землі, де закінчується труба, влаштовують забрукований лоток для відведення залишків води.
Воду із переливної труби необхідно відводити в інший від водорозбірної труби бік і під нею також обладнати лоток для
відведення надлишків води. Переливна труба повинна сполучатися з відвідним лотком методом “розриву струменя”.
4. Під краном з каптажу джерела слід влаштувати підставку для відер. Після відповідного переобладнання допускається
використання для каптажу резервуара чистої води, обладнаного водорозбірною та переливною трубами тощо.
5. Каптажні камери повинні бути захищені від поверхневих забруднень, промерзання та затоплення поверхневими
водами, для чого слід передбачити спорудження глиняного “замка”, відвідних канав та брукування біля каптажної споруди.
Взимку камери утеплюють для захисту від промерзання такими самими матеріалами, як і шахтний колодязь.
Горловина каптажної камери з люком та кришкою повинна бути вища від поверхні землі не менше ніж на 0,8 м. Над
камерою розміщують павільйон, а територію навколо неї огороджують. Огорожа повинна бути радіусом не менше ніж 2 м.
6. Для забезпечення можливості огляду, чистки та дезінфекції каптажу у стінці камери необхідно влаштовувати двері та
люки, східці або скоби. Вхід до камери слід розміщувати не над водою, а віднести його у бік, щоб забруднення не
потрапляли у воду. Двері та люки повинні бути влаштовані над поверхнею землі не менше ніж на 0,4 м та мати надійні
замикаючі пристрої.
Для вентиляції каптажу джерела необхідно облаштовувати вентиляційні труби, виведені не менше ніж на 2 м вище
поверхні землі, діаметром не менше ніж 100 мм з дефлектором чи ковпаком із сіткою.
Розміри і кількість стояків вентиляційної системи визначаються згідно з розрахунками у проектній документації.
Додаток 7
Таблиця 1
Періодичність здійснення скороченого, скороченого періодичного та повного виробничого контролю безпечності та
якості питної води перед її надходженням у розподільну мережу для водопроводів з підземних джерел питного
водопостачання (централізоване питне водопостачання)
Кількість осіб, що забезпечуються питною водою з системи
водопостачання*
Види
Групи показників До 500 500-20000 20000-50000 Понад 50000
контролю
Кількість проб питної води, досліджених протягом одного року, не менше
ніж
12 (одна на 52 (одна на 156 (три на 365 (одна на
Мікробіологічні
місяць) тиждень) тиждень) добу)
Скорочений
12 (одна на 52 (одна на 156 (три на 365 (одна на
Органолептичні
місяць) тиждень) тиждень) добу)
4 8 14
Скорочений Згідно з табл. 3 цього 4 +2 на кожні 10 +2 на кожні 10 +2 на кожні 10
періодичний додатка (одна на сезон) тис. населення тис. населення тис. населення
(4-8) (8-14) (понад 14)
Мікробіологічні,
органолептичні,
Повний фізико-хімічні та 1 1 2 2
санітарно-
токсикологічні
* У разі необхідності можна зробити перерахунок на об’єм води, що подається населенню, з урахуванням того, що одна
особа споживає 0,2 м2/добу питної води.
Таблиця 2
Періодичність здійснення скороченого, скороченого періодичного та повного виробничого контролю безпечності та
якості питної води перед її надходженням у розподільну мережу для водопроводів з поверхневих джерел питного
водопостачання (централізоване питне водопостачання)
Види контролю Групи показників Кількість осіб, що забезпечуються питною водою з
системи водопостачання*
До 20000 20000-100000 Понад 100000
22
Кількість проб питної води, досліджених протягом одного

року, не менше ніж
52** (одна на
Мікробіологічні 365 (одна на добу) 365 (одна на добу)
тиждень)
4 (одна на 4 (одна на сезон) 4 (одна на сезон)
Скорочений Паразитологічні
сезон)
52** (одна на
Органолептичні 365 (одна на добу) 365 (одна на добу)
тиждень)
12 12 36
Скорочений
Згідно з табл. 3 цього додатка (одна на +3 на кожні 10 тис. +3 на кожні 10 тис.
періодичний
місяць) населення (12-36) населення (понад 36)
Мікробіологічні, органолептичні,
4 (одна на
Повний фізико-хімічні та санітарно- 4 (одна на сезон) 12 (одна на місяць)
сезон)
токсикологічні
* У разі необхідності можна зробити перерахунок на об’єм води, що подається населенню, з урахуванням того, що одна
особа споживає 0,2 м3/добу питної води.
** У весняно-літній період періодичність досліджень проб питної води повинна становити не менше ніж одна на добу.
Таблиця 3
Перелік показників скороченого періодичного контролю безпечності та якості питної води
Найменування показників Періодичність та умови визначення
Алюміній
Водневий показник (рН)
Нафтопродукти*
Перманганат на окиснюваність Згідно з табл. 1 або 2 цього додатка
Поверхнево-активні речовини аніонні*
Сухий залишок
Феноли леткі*
Формальдегід Згідно з табл. 1 або 2 цього додатка – у разі озонування
води
Хлорфеноли* Згідно з табл. 1 або 2 цього додатка – у разі присутності
фенолів у вихідній воді та проведення знезараження
хлорвмісними реагентами
Хлороформ Згідно з табл. 1 або 2 цього додатка – у разі хлорування
води з поверхневих джерел питного водопостачання
Необхідно контролювати під час застосування реагентів, що призводять до збільшення зазначених показників
Аюміній Один раз на зміну
Залізо загальне Один раз на зміну
Нітрити Один раз на зміну – у разі хлорування з амонізацією
Полі фосфати Один раз на зміну
Поліакриламід Один раз на зміну
Кремній Один раз на зміну
Озон Один раз на годину
Хлор залишковий вільний Один раз на годину
Хлор залишковий зв’язаний Один раз на годину – у разі хлорування з амонізацією
Діоксан хлору Один раз на годину – у разі застосування діоксиду хлору
Хлорити Один раз на зміну – у разі застосування діоксиду хлору
Примітка:
* Визначаються у водопровідній воді з підземних джерел питного водопостачання в окремих випадках за вимогою
державної санітарно-епідеміологічної служби.
Додаток 8
Періодичність здійснення виробничого контролю безпечності та якості питної води у розподільній мережі
Кількість осіб, що забезпечуються питною водою з Кількість проб питної води, досліджених протягом
системи водопостачання одного місяця
до 500 1
500 – 5000 5
5000 – 50000 10
50000 – 500000 20
500000 – 1000000 50
Понад 1000000 100
Примітка. Кількість проб повинна бути рівномірно розподілена у часі.
Додаток 9
Періодичність здійснення скороченого та скороченого періодичного виробничого контролю безпечності та якості
питної води фасованої та з пунктів розливу (нецентралізоване питне водопостачання)
Найменування показників Види контролю
23
Скорочений періодичний
Скорочений*
Щомісячно** щопіврічно
1 2 3 4
Органолептичні
Водневий показник (рН) +
Запах: при t 20°С
+
при t 60°С
Забарвленість +
Каламутність +
Смак та присмак +
Мікробіологічні
Загальне мікробне число при при t 37°С +
Загальне мікробне число при при t 22°С +
Колі формні бактерії +
Синьо гнійна паличка*** (Preudomonas aeruginosa) +
Санітарно-хімічні
Амоній +
Кадмій +
Миш’як +
Мідь +
Нітрати +
Нітрити +
Перманганат на окиснюваність +
Ртуть +
Свинець +
Цинк +
Вміст реагентів та речовин
Діоксид вуглецю +
Йод +
Срібло +
Флориди +
Примітка:
* Скорочений контроль питної води фасованої здійснюється у кожній партії продукції, а для питної води з пунктів
розливу продуктивністю до 5 м3 на годину - один раз на тиждень. Якщо продуктивність пункту розливу становить більше 5
м3на годину, скорочений контроль здійснюють один раз на добу.
** Щомісячний скорочений періодичний контроль здійснюється на підприємствах з об’ємом виробництва питної води
до 60 м3/добу, а у разі об’єму виробництва питної води більше 60 м 3/добу необхідно проводити ще одне дослідження на
кожні додаткові 5 м3 на добу.
*** Не визначаються у питних водах з пунктів розливу.
Додаток 10
Вимоги щодо санації шахтних колодязів
Санацію за епідемічними показниками розпочинають з дезінфекції підводної частини колодязя об’ємним
способом. Для цього визначають об’єм води в колодязі і розраховують необхідну кількість хлорного вапна чи кальцію
гіпохлориту за формулою (1):
P = (E · C · 100)/H; (1)
де: P – кількість хлорного вапна чи кальцію гіпохлориту (г);
E – об’єм води в колодязі (м3);
C – задана концентрація активного хлору у воді колодязя (100 - 150 г/ м 3), достатня для дезінфекції стінок зрубу та
гравійного фільтра на дні;
100 – постійний числовий коефіцієнт;
H – вміст активного хлору в хлорному вапні чи в кальції гіпохлориту (%).
Якщо вода у колодязі холодна (+4°C - +6°C), кількість хлорвмісного препарату для дезінфекції колодязя об’ємним
способом збільшують вдвічі.
Розрахункову кількість дезінфекційного засобу розчиняють у невеликій кількості води, налитої у відро, до
отримання рівномірної суміші, освітлюють відстоюванням і виливають цей розчин у колодязь. Воду у колодязі добре
перемішують протягом 15-20 хв. жердинами чи частим опусканням та підніманням відра на тросі. Потім колодязь
закривають кришкою і залишають на 1,5-2 години.
Після попередньої дезінфекції із колодязя повністю відкачують воду насосом чи відрами. Перед тим як людина
спускається у колодязь, перевіряють, чи не накопичився там СО, для чого у відрі на дно колодязя опускають запалену свічку.
Якщо вона гасне, то працювати можна тільки в ізолювальному засобі індивідуального захисту органів дихання.
Потім проводять чистку дна від мулу, бруду, сміття та випадкових предметів. Стінки колодязя чистять механічним
способом від забруднень та обростання і у разі необхідності ремонтують. Вибраний з колодязя бруд та мул поміщають у яму
на відстані не менше 20 м від колодязя на глибину 0,5 м, заливають 10% розчином хлорного вапна чи 5% розчином
гіпохлориту кальцію та закопують.
Для остаточної дезінфекції поверхню стінок колодязя зрошують з гідропульта 5% розчином хлорного вапна чи 3%
розчином кальцію гіпохлориту з розрахунку 0,5 дм3на 1 м2 площі стінок колодязя. Потім чекають, доки колодязь
24
наповниться водою до звичайного рівня, після чого дезінфікують підводну його частину об’ємним способом із розрахунку
100-150 мг активного хлору на 1 л води в колодязі протягом 6-8 год. Після закінчення цього часу беруть пробу води із
колодязя та перевіряють її на вміст залишкового хлору або перевіряють пробу на запах. Якщо запах хлору відсутній,
додають 1/4 чи 1/3 частину від початкової кількості препарату і залишають ще на 3-4 год. Після цього відбирають пробу
води і направляють її до закладу державної санітарно-епідеміологічної служби для проведення лабораторних досліджень (не
менше трьох досліджень через кожні 24 години).
Дезінфекцію колодязя з профілактичною метою починають з визначення об’єму води в колодязі. Потім повністю
відкачують воду, чистять та ремонтують колодязь, дезінфікують поверхню стінок колодязя методом зрошення, очікують,
поки колодязь наповниться водою, і дезінфікують підводну частину об’ємним способом.
Додаток 11
Вимоги щодо знезараження води в колодязі за допомогою дозуючих патронів
Підставами для знезараження води в колодязі є її невідповідність гігієнічним вимогам за показниками епідемічної
безпеки, наявність ознак забруднення води за санітарно-хімічними показниками (знезаражують до виявлення джерела
забруднення та отримання позитивних результатів після санації) неефективна санація колодязя, наявність вогнищ кишкових
інфекцій в населенному пункті (проводиться після дезінфекції колодязя до моменту повної ліквідації вогнищ).
Воду в колодязі знезаражують за допомогою дозуючого патрона за умови обов’язкового контролю її безпечності та
якості за санітарно-хімічними та мікробіологічними показниками. Тривале знезараження води за допомогою дозуючих
патронів не може бути ефективним без попередньої санації колодязя.
Дозуючі патрони є ємностями циліндричної форми з пористими стінками об’ємом 250, 500 чи 1000 см 3, які
заповнюють кальцієм гіпохлориту чи хлорним вапном і занурюють у колодязь.
Для тривалого знезараження питної води необхідну кількість кальцію гіпохлориту, який вміщує 52% активного
хлору, розраховують за формулою (2):
X = 0,07 · X1 + 0,08 · X2 + 0,02 · X3 + 0,14 · X4 ; (2)
де: X − кількість препарату, що необхідна для заповнення патрона (кг);
X1 − об’єм води у колодязі (м3);
X2 - дебіт колодязя (м3/год) - визначають експериментально;
X3 - водозабір (м3/добу) - визначають шляхом опитування населення;
X4 - хлоропоглинання води (мг/дм3) – визначають експериментально.
У випадку застосування хлорного вапна, яке вміщує 25%активного хлору, розрахункова кількість реагенту
збільшується у 2 рази.
Якщо вміст активного хлору у реагенті не відповідає розрахунковому, то здійснюють перерахунок за формулою (3):
P = (X · H1 )/H2 ; (3)
де: P − кількість хлорного вапна чи кальцію гіпохлориту (кг);
X − кількість реагенту, що необхідна для заправки патрона (кг);
H1 − вміст активного хлору в препараті, що прийнято у розрахунок (52% для гіпохлориту або 25% для хлорного
вапна);
H2 − фактичний вміст активного хлору у препараті (%).
Під час знезараження води в колодязі в зимовий період розрахункова кількість препарату також збільшується у 2
рази.
Для визначення дебіту колодязя – кількості води (м 3), що можна отримати з колодязя за 1 годину, необхідно
швидко відкачати воду з колодязя, вимірюючи її кількість, і зареєструвати час відновлення вихідного рівня.
Розраховують дебіт колодязя за формулою:
D = (V · 60)/t ; (4)
де: D – дебіт колодязя (м3/год);
V – об’єм води, яку було відкачано (м3);
t – сумарний час, що складається з часу відкачування та відновлення рівня води у колодязі (хвилини);
60 – постійний коефіцієнт.
Перед наповненням патрон попередньо витримують у воді протягом 3-5 годин, потім заповнюють розрахованою
кількістю знезаражуючого реагенту, додають 100-300 см 3води та щільно перемішують (до утворення рівномірної суміші).
Після цього патрон зачиняють керамічною або гумовою пробкою, підвішують у колодязі та занурюють у воду приблизно на
0,5 м нижче верхнього рівня води (на 0,2-0,5 м від дна колодязя).
Контроль за концентрацією активного залишкового хлору у воді колодязя проводять через 6 годин після занурення
дозуючого патрона. Якщо концентрація активного хлору у воді нижче 0,5 мг/ дм 3, необхідно занурити додатковий патрон та
провести після цього відповідний контроль ефективності знезараження. Якщо концентрація активного залишкового хлору у
воді значно вища за 0,5 мг/дм 3, один патрон виймають та проводять контроль ефективності знезараження. Надалі
контролюють концентрацію активного залишкового хлору не рідше ніж один раз на тиждень, перевіряючи при цьому також
мікробіологічні показники безпечності та якості питної води. Періодичність заміни патрона складає 3-4 тижні. Патрон
виймають з колодязя, видаляють з нього залишки препарату, ретельно промивають чистою водою, заповнюють реагентом та
знову занурюють у колодязь. Для очищення пор від солей кальцію карбонату патрон занурюють у слабкий розчин оцтової
кислоти (1:250) на 1-6 годин залежно від інтенсивності осаду. Після цього патрон промиваютьчистою водою та висушують.
Така обробка дозволяє використовувати патрон багаторазово.
Методика розрахунку кількості хлорного вапна для проведення знезараження води у криниці
Розрахунок необхідної кількості хлорного вапна для проведення знезараження води у криниці здійснення таким
чином.
Нехай, маємо шахтну криницю, розміром 2 м х 2 м, висота водного стовпа в який становить – 2,9 м. Слід
розрахувати, скільки необхідно 25% хлорного вапна для проведення знезараження води в криниці.
25
Об’єм води в криниці складає 2 м 2 м 2,9 м = 11,6 м3 = 11,600 л води.

У випадку використання методу перехлорування для знезараження 1 л води необхідно 10 мг активного хлору
Отже, складаємо пропорцію:
1 л – 10 мг активного хлору;
11600 л – х мг активного хлору.
11600 · 10
х = –––––– = 116000 мг або 116 г активного хлору.
1
Якщо, 100 г 25% хлорного вапна вміщує 25 активного хлору, то в х г хлорного вапна вміщується 116 г активного
хлору.
116 х 100
х = –––––– = 464 г 25 % хлорного вапна.
25
Для проведення знезараження хлорне вапно розтирають з невеликою кількістю води у відрі, доводячи її до стану
емульсії, заливають повне відро води, ретельно розмішують і відстояний розчин виливають у криницю.
Задача 1
В ході лабораторного дослідження води, що відібрана з водорозбірної колонки, встановлено: забарвленість – 15°,
запах – 2 бали (при температурі 20°С), загальна жорсткість – 7 мкмоль/л, перманганатна окислюваність – 3 мг/л, вміст
амонію – 0,1 мг/л, вміст нітритів – 0,1 мг/л, вміст нітратів – 10 мг/л, вміст хлоридів – 80 мг/л, залишковий хлор – 0,25 мг/л,
рН – 6,7, сухий залишок – 1000 мг/л, загальне мікробне число – 100 (при температурі 37°С).
Водорозбірна колонка остання у водопровідній мережі міста. Жолоб для стоку води зацементований погано, поряд з
ним знаходиться оглядова каналізаційна криниця.
Обґрунтуйте гігієнічний висновок щодо якості води та, у разі необхідності, рекомендації, які спрямовані на її покращання.
Задача 2
Дані санітарно-топографічного опису криниці свідчать про те, що шахтна криниця розташована на околиці
населеного пункту. На відстані 56 м від неї розміщена молочно-товарна ферма. Біля криниці проходить ґрунтова дорога.
Місцевість рівна. Криниця має зруб з дерева, кришку, обладнана глиняним замком. Відра для загального користування
немає. Глибина криниці становить 6 м.
Дані лабораторного дослідження води: забарвленість – 49°, запах – 3 бала (при температурі 20°С), смак – 3 бала,
перманганатна окислюваність – 12 мг/л, вміст амонію – 5 мг/л, вміст нітритів – 6 мг/л, вміст нітратів – 50 мг/л, вміст
хлоридів – 200 мг/л, вміст фтору – 0,8 мг/л, твердість – 7 мг/екв, мікробне число – 600.
Обґрунтуйте гігієнічний висновок щодо якості води та визначте можливості її використання для забезпечення питних потреб
населення.
Задача 3
В населеному пункті використовують воду з шахтної криниці, яка розташована біля ґрунтової дороги. Глибина
криниці становить 6,5 м. Глиняний замок відсутній. Місцевість рівна, ґрунт піщаний. Санітарний стан навколо криниці
задовільний. В 70 м від криниці знаходиться помийна яма. Протягом останніх 6 місяців в населеному пункті зареєстровано 3
випадки захворювань на дизентерію.
Дані лабораторного дослідження води: забарвленість – 30°, запах – 2 бала (при температурі 20°С), смак – 3 бала,
вміст амонію – 4 мг/л, вміст нітратів – 60 мг/л, вміст нітритів – 4 мг/л, перманганатна окислюваність – 7 мг/л, загальна
жорсткість – 12 мкмоль/л, мікробне число – 1000 (при температурі 37°С).
Обґрунтуйте гігієнічний висновок щодо якості води та, у разі необхідності, рекомендації щодо її покращання.
Задача 4
Дані санітарного паспорта вододжерела. Місце розташування: Немирівське шосе, буд 81. Назва вододжерела:
Артезіанська криниця № 2.
Санітарно-епідеміологічні дані: Воду з артезіанської криниці населення використовують для задоволення питних та
господарських потреб. Захворювань, що можуть передаватися через неякісну воду серед населення, а також епізоотіїв серед
свійських тварин протягом останнього року не спостерігалось.
Санітарно-топографічні дані: Територія навколо криниці забруднена. Глибина криниці становить 350 м. Забір води
проводиться з третього водоносного горизонту.
Санітарно-технічні дані: Вода надається під тиском по трубі за допомогою насосу. Біля труби у ґрунті є щілина.
Накриття та навісу немає.
Дані лабораторного аналізу води:

Запах – 1 бал Перманганатна окислюваність – 3 мг
Забарвленість –10 ° Хлориди – 250 мг/л
Смак – 1 бал Загальні жорсткість – 7 мкмоль/л
Аміак – 2,1 мг/л Загальне мікробне число – 80 (при температурі 37°С 22°С) за 72 години
Нітрити – 0,1 мг/л Коліфаги – відсутні
Нітрати – 10 мг/л Амоній – 0,1 мг/л
Складіть санітарно-гігієнічний висновок щодо придатності води для задоволення питних потреб населення.
26
ТЕМА №3: САНІТАРНА ОХОРОНА ГРУНТУ. ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ

САНІТАРНОЇ ОЧИСТКИ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ. СУЧАСНІ СХЕМИ ТА МЕТОДИ
ОЧИСТКИ СТІЧНИХ ВОД ТА ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ. МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ
ЗНЕЗАРАЖЕННЯ СТІЧНИХ ВОД У ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
1. Вивчити та усвідомити гігієнічне, епідеміологічне та ендемічне значення ґрунту.
2. Оволодіти методикою санітарного обстеження території та відбору проб ґрунту для лабораторного аналізу.
3. Засвоїти мету, завдання та заходи із санітарної охорони ґрунту.
4. Вивчити основні методи санітарної очистки населених місць.
5. Засвоїти методи та засоби знезараження стічних вод у лікувально-профілактичних закладах.

1. Грунт, визначення поняття. Джерела забруднення ґрунту, класифікація і гігієнічна характеристика
2. Основні фізичні властивості ґрунту та їх гігієнічне значення.
3. Гігієнічне, епідемічне і ендемічне значення ґрунту.
4. Процеси самоочищення ґрунту.
5. Захворювання, виникнення яких пов’язане із забрудненням ґрунту.
6. Методика гігієнічної оцінки санітарного стану ґрунту за результатами санітарного обстеження земельної ділянки
та лабораторного аналізу проб.
7. Схема санітарної оцінки та показники санітарного стану ґрунту.
8. Показники шкідливості ґрунту.
9. Заходи щодо санітарної охорони ґрунту.
10. Гігієнічні принципи очистки населених місць.
11.Системи та споруди для тимчасового зберігання, видалення, знезараження, знешкодження та утилізації твердих і
рідких відходів.
12. Загальна схема та споруди для очистки побутових стічних вод.
13. Особливості збирання, видалення, знезараження та знешкодження відходів з лікувально-профілактичних
закладів.
ЗАВДАННЯ:
1. Оволодіти методикою санітарно-гігієнічного дослідження ґрунту та скласти гігієнічний висновок щодо якості
ґрунту за даними ситуаційних задач.
2. Ознайомитися з гігієнічними принципами очистки населених місць.
3. Засвоїти методику очистки побутових стічних вод.
4. Вивчити особливості збирання, видалення, знезараження та знешкодження стічних вод в лікувально-
профілактичних закладах.
Нова Книга, 2006. ― 720 с.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 1995. ― С. 129―130, 316―324, 283—301.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 1999. ― С. 144―145, 382―391.
4. Комунальна гігієна / [Є.Г. Гончарук, В.Г. Бардов, С.І. Гаркавий, О.П. Яворівський та ін.]; за ред. Є.Г. Гончарука.
― К.: Здоров’я, 2003. ― С. 332―384.
5. Даценко І.І. Профілактична медицина: загальна гігієна з основами екології / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — К.:
Здоров’я, 1999 ― С. 220―236.
І.І.Даценко. ― Львів.: “Світ”, 1992. ― С. 79―89.
7. Минх А.А. Методы гигиенических исследований / А.А. Минх. ― М.: Медицина, 1990. ― С. 203―215.
8. Сергета І.В. Практичні навички з загальної гігієни / І.В.Сергета. — Вінниця, 1997. — С. 28―30.
9. Габович Р.Д. Гигиена / Р.Д. Габович, С.С. Познанский, Р.Х. Шахбазян. ― К.: Вища школа, 1983. ― С. 57—86, 93
—100, 299—300.
10. Загальна гігієна: навчальний посібник до практичних занять для студентів шостого курсу медичного факультету /
[І.В. Сергета, Б.Р.Бойчук, С.О. Латанюк та ін.]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — 133 с.
—140.
12. Покровский В.А. Гигиена / В.А. Покровский. — М.: Медицина, 1979. — С. 93—124, 139—141.
13. Руководство по гигиене водоснабжения / Под ред. С.Н. Черкинского. — М.: Медицина, 1975.
14. Комунальная гигиена / Под ред. А.Н. Марзеева, В.М. Жаботинского. — М.: Медицина, 1989. — С. 269—310.

27
В ході практичного заняття студенти оволодівають методикою гігієнічної оцінки ґрунту за результатами
лабораторного аналізу, використовуючи при цьому шкалу його санітарної оцінки, самостійно розв’язують задачі за темою
практичного заняття, знайомляться з основними методами санітарної очистки населених місць, технологією проведення та
методиками контролю якості очистки стічних вод у містах, особливостями збирання, видалення, знезараження та
знешкодження стічних вод в лікувально-профілактичних закладах.
Грунт являє собою складну багатокомпонентну малодинамічну дисперсну систему, в якій дисперсне середовище
представлене мінеральними речовинами (кристалічним кварцом, глинистими мінералами, природними макро- і
мікроелементами), а дисперсними фазами є органічні речовини, всі види ґрунтової вологи (гігроскопічна, плівкова,
капілярна, вільна гравітаційна, вологе), повітря, мікро- і макроорганізмами.
Джерела забруднення ґрунту:
1. внесення у грунт мінеральних і органічних добрив;
2. використання пестицидів;
3. надходження промислових і побутових відходів різних видів, які застосовують як добрива та з метою зволоження,
в тому числі і внесення відходів тваринницьких комплексів та індивідуальних господарств;
4. потрапляння на поверхню ґрунту хімічних речовин з викидів в атмосферу промислових підприємств і
автотранспорту, а також радіонуклідів унаслідок аварій на ядерних реакторах;
5. зберігання або постійного поховання побутових і промислових відходів.
Основні властивості ґрунту
 механічний склад — процентний розподіл часток ґрунту за їх розміром. До механічних елементів ґрунту
належать: каміння та гравій (розміром понад 3 мм), пісок великий (3-1 мм), середній (1-0,25 мм), дрібний (0,25-0,05 мм); пил
великий (0,05-0,01 мм), середній (0,01-0,005 мм), дрібний (0,005-0,001 мм); мул (до 0,001 мм). За механічним складом ґрунти
класифікують в залежності від питомої ваги фізичного піску (частки розміром понад 0,01 мм) та фізичної глини (частки
розміром до 0,01 мм);
 пористість — сумарний об'єм пор в одиниці об'єму ґрунту, виражений у відсотках. Розмір пор тим більший,
чим більші має за розмірами окремі механічні елементи ґрунту. Пористість ґрунту тим вища, чим меншим за розміром є
окремі механічні елементи ґрунту;
 повітропроникність — здатність ґрунту пропускати повітря через свою товщу;
 водопроникність або чи фільтраційна здатність — здатність ґрунту поглинати та пропускати воду, яка
надходить з поверхні, шляхом всмоктування (1 фаза) і фільтрація (2фаза);
 вологоємність — кількість вологи, яку здатний утримати ґрунт завдяки дії сорбційних та капілярних сил;
 капілярність ґрунту – здатність ґрунту піднімати по капілярах воду з нижніх шарів догори. Чим меншим є
розмір механічних часток ґрунту, тим більшою є капілярність ґрунту, тим вище і повільніше буде підніматися в такому
ґрунті вода.
Гігієнічне значення ґрунту

Ґрунт це:
 середовище, в якому відбуваються процеси трансформації та накопичення сонячної енергії;
 провідна ланка кругообігу речовин у природі, середовище, в якому безперервно відбувається перебіг
різноманітних складних процесів руйнування та синтезу органічних речовин;
 головний елемент біосфери, у структурі якого відбуваються процеси міграції, трансформації та обміну всіх
хімічних речовин як природного, так і антропогенного (техногенного) походження;
 чинник, що формує хімічний склад продуктів харчування рослинного і тваринного походження;
 чинник, що відіграє важливу роль у формуванні якості води поверхневих і підземних джерел господарсько-
питного водопостачання;
 чинник, що впливає на якісний склад атмосфери;
 чинник, що має суттєве ендемічне значення — аномальний природний хімічний склад ґрунту в ендемічних
провінціях є причиною виникнення і локального розповсюдження ендемічних хвороб: ендемічного флюорозу і карієсу,
ендемічного зобу тощо;
 чинник, що має важливе епідемічне значення і, отже може бути фактором передачі збудників цілого ряду
інфекційних захворювань та інвазій: кишкових інфекцій бактеріальної етіології (бактеріальна дизентерія, холера,
сальмонельоз), вірусної етіології (гепатит А, ентеровірусні інфекції), протозойної етіології (амебіаз, лямбліоз),
зооантропонозів (лептоспіроз, інфекційна жовтяниця, бруцельоз, туляремія, сибірка), мікобактерій туберкульозу,
спороутворюючих клостридій (збудники правцю, газової гангрени, ботулізму), геогельмінтозів (аскаридоз, трихоцефальоз,
опісторхоз).
 є природним середовищем для знешкодження рідких та твердих побутових і промислових відходів за рахунок
процесів самоочищення (санітарне значення ґрунту).
Самоочищення ґрунту обумовлене наявністю сапрофітних гнильних, нітри- та нітрофікуючих бактерій,
найпростіших організмів, личинок комах, хробаків, грибків, вірусів, бактеріофагів, а також його фізико-хімічними
властивостями. Процес самоочищення полягає у здатності ґрунту перетворювати органічні сполуки на мінеральні речовини,
придатні для засвоєння рослинами: вуглеводи – на воду і вуглекислоту; жири — на гліцерин і жирні кислоти, а потім —
також на воду і вуглекислоту; білки — на амінокислоти, з виділенням аміаку, амонійних солей та подальшим їх окисленням
до нітритів і нітратів; сірки білків — на сірководень тощо.
Методика санітарного обстеження земельної ділянки та відбору проб ґрунту
Санітарне обстеження земельної ділянки передбачає:

28
 визначення призначення ділянки (територія лікарні, дитячих закладів, шкіл, промислових підприємств, об'єктів
знешкодження відходів комунально-побутового, виробничого, будівельного походження тощо);
 візуальне обстеження території ділянки, визначення характеру та розміщення (віддаленості) джерел
забруднення ґрунту, рельєфу місцевості, напрямку руху ґрунтових вод;
 визначення механічного складу ґрунту (пісок, супісь, суглинок, чорнозем);
 визначення місць відбору проб ґрунту для аналізу: ділянки біля джерела забруднення і контрольної ділянки
завідомо чистого ґрунту, що розміщується на певному віддаленні від цього джерела.
У таблиці 1 і 2 наведені показники санітарного стану грунту та узагальнена шкала оцінки санітарного стану
грунту.
Таблиця 1
Показники санітарного стану ґрунту
Група показників Показники

Механічний склад, коефіцієнт фільтрації, повітропроникність,
Санітарно-фізичні вологопроникність, капілярність, вологоємність, загальна та гігроскопічна
вологість
Фізико-хімічні Активна реакція (рН), ємність поглинання, сума поглинутих основ
- хімічні речовини Фоновий вміст валових та рухомих форм макро- і мікроелементів
природного походження незабрудненого ґрунту
Показники
- хімічні речовини
хімічної Залишкові кількості пестицидів, валовий вміст важких металів та миш’яку,
антропогенного походження
безпеки: вміст рухомих форм важких металів, вміст нафти та нафтопродуктів, вміст
(показники забруднення
сірчаних сполук, вміст канцерогенних речовин (бенз(а)пірену) тощо
ґрунту ЕХР)
Загальний органічний азот, санітарне число Хлєбнікова, азот аміаку, азот
- санітарно-хімічні
нітритів, азот нітратів, органічний вуглець, хлориди, окисність ґрунту
Загальне число ґрунтових мікроорганізмів, мікробне число, титр бактерій
Показники - санітарно-мікробіологічні групи кишкової палички (колі-титр), титр анаеробів (перфрингенс-титр),
епідемічної патогенні бактерії та віруси
безпеки: - санітарно-гельмінтологічні Число яєць гельмінтів
- санітарно-ентомологічні Число личинок та лялечок мух
Показники радіаційної
Активність ґрунту
безпеки
Показники радіаційної безпеки Активність ґрунту
Показники самоочищення ґрунту Титр та індекс термофільних бактерій
Проби відбираються “методом конверту” на прямокутних або квадратних ділянках розміром 10х20 і більше метрів.
У кожній з п’яти точок “конверта” відбирають 1 кг ґрунту на глибину 20 см. З відібраних зразків готують середню пробу
масою 1 кг.
До відібраної проби заповнюють супровідний бланк, у якому вказують: місце, адресу і призначення земельної
ділянки, тип ґрунту, рельєф, рівень стояння ґрунтових вод, мету і об’єм аналізу, результати досліджень, виконаних на місці,
дату і час відбору, погодні умови попередніх 4-5 днів, особу, що здійснила відбір проби та її підпис. Проби упаковують у
скляний закритий посуд, поліетиленові мішечки.
Усі показники поділяються на прямі (дозволяють безпосередньо за результатами лабораторного дослідження проби
ґрунту оцінити рівень його забруднення та ступінь небезпеки для здоров'я населення та непрямі (дозволяють зробити
висновки про факт існування забруднення, його давність і тривалість шляхом порівняння результатів лабораторного аналізу
досліджуваного ґрунту і контрольного чистого ґрунту того ж типу, відібраного з незабруднених територій).
Санітарне число Хлєбнікова — співвідношення азоту гумусу (суто ґрунтової органічної речовини) до загального
органічного азоту (складається з азоту гумусу та азоту сторонніх для ґрунту органічних речовин, що його забруднюють).
Якщо ґрунт чистий, то санітарне число Хлєбнікова коливається у межах від 0,98 до 1.
Колі-титр ґрунту — мінімальна кількість ґрунту у грамах, в якій міститься одна бактерія групи кишкової палички.
Титр анаеробів (перфрінгенс-титр) ґрунту — мінімальна кількість відходів у грамах, в якій міститься одна
анаеробна клостридія.
Мікробне число ґрунту — кількість мікроорганізмів в 1 грамі ґрунту, що виросли на 1,5% м’ясо-пептонному агарі за
24 години при температурі 37°С
Крім того, як показники санітарного стану грунту можна використовувати дані про вміст СО2 та сполук азоту.
Оцінка санітарного стану грунту за вмістом СО2 (у об.%) проводиться на підставі використання наступних
критеріїв:
 0,38 — 0,80 — чистий грунт;
 1,20 — 2,80 — мало забруднений грунт;
 4,10 — 6,50 — забруднений грунт;
 14,50 — 18,00 — сильно забруднений грунт.
Оцінка санітарного стану ґрунту за вмістом сполук азоту здійснюється на підставі таких критеріїв (показники
незабрудненого ґрунту): загальний вміст азоту — 68 мг/100 г; вміст аміаку — 57мг/100 г; вміст азотної кислоти— 126 мг/100
г.
Показники шкідливості ґрунту
29
Органолептичний показник шкідливості ґрунту характеризує ступінь зміни харчової цінності продуктів рослинного
походження, а також запаху атмосферного повітря, смаку, кольору і запаху води та харчових продуктів в екстремальних
умовах експерименту.
Загальносанітарний показник шкідливості ґрунту визначає вплив екзогенних хімічних речовин на процес
самоочищення ґрунту та його біологічну активність.
Фітоакумуляційний транслокаційний показник шкідливості ґрунту характеризує здатність екзогенні хімічні
речовини що нормують, переходити з грунту через кореневу систему у рослини та накопичуватися у зеленій масі та плодах.
Міграційно-водний показник шкідливості ґрунту визначає процес міграції екзогенних хімічних речовин , що
вивчають, з ґрунту в поверхневі та підземні води.
Міграційно-повітряний показник шкідливості ґрунту визначає процес міграції екзогенних хімічних речовин , що
вивчають, з ґрунту в атмосферне повітря.
Токсикологічний показник шкідливості ґрунту характеризує ступінь токсичності екзогенної хімічної речовини, що
вивчають, для організмів теплокровних експериментальних тварин при комплексному або поєднаному її надходженні з водою,
їжею, повітрям, через шкіру, слизові оболонки верхніх дихальних шляхів тощо.
Таблиця 2
Шкала оцінки санітарного стану ґрунту
Показники епідемічної безпеки Показник

забруднення
Показник Показник
екзогенна
Число радіаційної самоочи-
Ступінь Ступінь Число яєць Санітарне хімічна
Колі- Титр личинок і безпеки –– щення ––
небезпеки забруднення гельмінтів число речовина ––
титр анаеробів лялечок мух активність титр
в 1 кг Хлєбнікова кратність
на 0,25 м2 ґрунту термофілів
перевищення
ГДК
1,0 0,1 Природній
Безпечний Чистий 0 0 0,98-1,0 до 1 0,01-0,001
і вище і вище рівень
Перевищення
Відносно Слабо 1,0- природного 0,001-
0,1-0,01 до 10 1-10 0,86-0,98 1-10
безпечний Забруднений 0,01 рівня в 1,5 0,00002
рази
Перевищення
0,01- 0,01- 0,00002 -
Небезпечний Забруднений 11-100 10-25 0,70-0,86 11-100 природного
0,001 0,0001 0,00001
рівня в 2 рази
0,001 Перевищення
Надзвичайно Сильно 0,0001 понад понад
і до 0,70 понад 100 природного до 0,00001
небезпечний забруднений і нижче 100 25
нижче рівня в 3 рази
Схема гігієнічної оцінки санітарного стану ґрунту
Для складання висновку з санітарної оцінки ґрунту доцільно використовувати схему (алгоритм), яка передбачає
реалізацію 6 наступних етапів:
1 етап — визначають мету та завдання. Так, при відведенні земельних ділянок під нові населені пункти, необхідно
дати гігієнічну оцінку санітарного стану природного ґрунту. Вході поточного санітарного нагляду необхідно оцінювати
санітарний стан штучно створеного ґрунту на земельних ділянках житлових і громадських будівель, дитячих та спортивних
майданчиках. У разі несприятливої епідемічної ситуації необхідно визначитися, чи не є ґрунт фактором поширення
патогенних мікроорганізмів. Інколи під час розслідування випадків гострих і хронічних отруєнь необхідно визначити ступінь
забруднення ґрунту токсичними хімічними речовинами (пестициди, важкі метали тощо). Санітарний стан ґрунту може
вивчатися і з метою оцінки ефективності санітарної очистки території міста, під час поточного санітарного нагляду за
очисними спорудами каналізації та спорудами з утилізації і знешкодження твердих побутових відходів з метою оцінки
ефективності їх роботи.
2 етап — у залежності від визначених задач встановлюють необхідний обсяг досліджень. Так, при гігієнічній оцінці
природного ґрунту земельних ділянок, які відводяться під нові населені пункти, необхідним є повний санітарний аналіз за
всіма показниками санітарного стану. При гігієнічній оцінці штучно створеного ґрунту населених пунктів за умов
сприятливої епідемічної ситуації доцільно проводити дослідження за схемою скороченого санітарного аналізу: визначення
загальної вологості та гігроскопічної вологості, санітарного числа Хлєбнікова, вміст хлоридів, окисності ґрунту, мікробного
числа, титру бактерій групи кишкової палички, титру анаеробів, кількості яєць гельмінтів, кількості личинок і лялечок мух.
При несприятливій епідемічній ситуації в схему скороченого санітарного аналізу обов'язково необхідно включити
дослідження на наявність патогенних бактерій та вірусів. При розслідуванні випадків гострих та хронічних отруєнь для
визначення ступеня забруднення ґрунту токсичними хімічними речовинами достатньо визначити механічний склад, загальну
і гігроскопічну вологість та вміст шкідливих речовин: пестицидів, важких металів, миш'яку тощо.
3 етап — здійснювати перевірку повноти представлених матеріалів, контролюють наявність даних санітарного
обстеження, оцінюють схеми відбору проб ґрунту, способи їх підготовки до аналізу, строки виконання аналізів, умови
зберігання проб, контролюють наявність результатів лабораторного аналізу ґрунту згідно з програмою досліджень, які
проводяться.
4 етап — аналізують дані санітарного обстеження: а) санітарно-топографічну характеристику ділянки; б) санітарно-
технічну характеристику об'єктів, що впливають на стан ділянки; в) санітарно-епідемічну ситуацію. Обґрунтовують
30
попередній висновок щодо існування підстав підозрювати, що ґрунт може бути забрудненим екзогенними хімічними
речовинами або є фактором розповсюдження інфекційних захворювань.
5 етап — проводять оцінку результатів лабораторного аналізу ґрунту за всіма показниками, що передбачені
програмою досліджень. За непрямими показниками на підставі порівняння досліджуваної ділянки з контрольною ("чистою")
обґрунтовують висновки про факт існування забруднення, його давність та тривалість. За прямими показниками,
використовують шкалу оцінки санітарного стану ґрунту, оцінюють рівень забруднення ґрунту та ступінь його небезпеки для
здоров'я населення.
6 етап — формулюють загальний висновок про санітарний стан ґрунту, ступінь його забруднення та небезпеки для
здоров'я населення, прогнозують можливий вплив забруднення ґрунту на здоров'я населення в залежності від його рівнів,
пропонують заходи щодо попередження подальшого погіршання санітарного стану ґрунту та шляхи його поліпшення.
Санітарна охорона ґрунту – являє собою комплекс заходів (організаційних, законодавчих, гігієнічних),
спрямованих на обмеження надходження в грунт механічних, хімічних і біологічних забруднювачів до величин, які не
порушують процеси самоочищення ґрунту, не призводять до накопичення у рослинах шкідливих речовин у небезпечних для
здоров’я людей і тварин кількостях, не призводять до забруднення атмосферного повітря, поверхневих та підземних водойм,
а також не обмежують використання ґрунту в сільському господарстві.
Мета санітарної охорони ґрунту полягає у збереженні такої його якості, коли він не стає чинником передачі
заразних для людей та тварин хвороб і не призводить до прямого або опосередкованого в разі надходження екзогенних
хімічних речовин гострого або хронічного отруєння з можливими віддаленими наслідками.
Основні завдання санітарної охорони ґрунту:

1) охорона ґрунту від забруднення побутовими викидами та відходами, які є шкідливими для здоров'я людини в
наслідок наявності у них патогенних мікроорганізмів, яєць гельмінтів та комах – переносників інфекційних хвороб;
2) гігієнічна оцінка методів збирання, вивезення, знешкодження та утилізації промислових, сільськогосподарських і
побутових викидів та відходів;
3) розробка та уніфікація методів дослідження з нормування і гігієнічної оцінки вмісту шкідливих речовин у ґрунті.
Заходи із санітарної охорони ґрунту можна розподілити на наступні групи:
1) законодавчі, організаційні та адміністративні заходи;
2) технологічні заходи, що спрямовані на створення маловідходних технологічних схем виробництва, які
знижують до мінімуму утворення відходів, поліпшують технології знешкодження відходів тощо;
3) санітарно-технічні заходи, які передбачають збирання, видалення, знезараження та утилізацію відходів, що
забруднюють грунт (санітарна очистка населених місць);
4) планувальні заходи, які стосуються вибору земельних ділянок для будівництва очисних споруд;
5) наукові заходи, які полягають у розроблені гігієнічних нормативів для здійснення адекватної оцінки санітарного
стану ґрунту в разі надходження органічних, біологічних і хімічних забруднювачів.
Важливим гігієнічним критерієм ефективності заходів щодо санітарної охорони ґрунту від забруднення хімічними
речовинами є ГДК їх у ґрунті. Під ГДК екзогенної хімічної речовини у ґрунті слід розуміти ту максимальну кількість її в
ґрунті (в міліграмах на 1 кг абсолютно сухого ґрунту), яка у разі прямого контакту людини з нею гарантує відсутність
негативної прямої або непрямої дії на здоров'я людини, її потомства, санітарні умови життя населення і самоочищувальну
здатність ґрунту.
Отже, санітарна очистка населених місць передбачає виконання гігієнічних вимог, які пред'являються до правильної
побудови і експлуатації установок і споруд, призначених для збирання, тимчасового зберігання, транспортування,
знезараження, знешкодження і утилізації твердих і рідких побутових та промислових відходів.
Усі відходи слід поділяти на дві великі групи: рідкі та тверді.
До рідких відходів відносяться: нечистоти з вигрібних вбиралень, помиї (від виготовлення їжі, миття посуду тощо.),
а також стічні води (господарсько-фекальні, побутові, промислові, місцеві та атмосферні тощо).
До твердих відходів відносяться: сміття (домові відходи), відходи підприємств громадського харчування, відходи
торгівельних і промислових підприємств, будівельне сміття тощо.
Розрізнюють три основні системи видалення відходів: сплавну, вивізну та змішану.
Сплавна система використовується у повністю каналізованих населених пунктах, в яких усі рідкі і частково тверді
відходи сплавляються за системою труб. Такий спосіб видалення рідких відходів отримав назву — каналізація.
Вивізна система використовується у неканалізованих населених пунктах. У цьому випадку видалення рідких і
твердих відходів здійснюється завдяки використанню спеціального транспорту. Такий спосіб видалення твердих відходів
одержав назву — очистка, спосіб видалення рідких відходів — асенізація.
Змішана система видалення відходів використовується у частково каналізованих населених пунктах. При цій
системі рідкі відходи з каналізованої частини населеного пункту видаляються за допомогою каналізаційної мережі, тверді
відходи спеціальним транспортом санітарної очистки, рідкі відходи з неканалізованої частини — асенізаційним
транспортом.
Методи збереження, транспортування, знезараження, знешкодження і утилізації твердих та рідких відходів
Збирання твердих побутових відходів здійснюється за допомогою сміттєпроводів, квартирних, дворових та

вуличних сміттєзбірників, контейнерів прийнято виділяти методи стаціонарного і змінного посуду.
Для вивезення і транспортування сміття та інших твердих відходів використовують спеціальні автомашини
— сміттєвози. Можливим є транспортування сміття за системою трубопроводів.
31
Одним з найважливіших етапів, санітарної очистки є знезараження та знешкодження твердих відходів. В ході
формування і розвитку міст та інших населених пунктів склалися дві головні технології знезараження та знешкодження
твердих відходів:
 утилізаційна (переробка відходів у мінеральні добрива, біопаливо тощо.);
 ліквідаційна (захоронення в землю, викидання в море, спалювання без використання тепла тощо).
За технічними особливостями методи знезараження та знешкодження твердих відходів можуть бути розподілені на:
 біотермічні (використання полів компостування, біотермічних камер, сміттєзвалищ, полігонного захоронення та
заводського біотермічного компостування);
 термічні (сміттєспалювання та піроліз);
 хімічні (гідроліз у присутності агресивних речовин);
 механічні (механічна сепарація).
Знешкодження, знезараження та утилізація рідких відходів передбачає:
 проведення механічної очистки (за допомогою системи грат, пісколовок, відстоювання у радіальних,
вертикальних та горизонтальних відстойниках, метатенках, септиках тощо.);
 проведення біологічної очистки (використання полів фільтрації та зрошення, біологічних фільтрів, біологічних
ставків, аеротенки тощо);
 проведення знезараження (застосування використання препаратів хлору).
Методи знешкодження твердих побутових відходів повинні відповідати наступним основним гігієнічним вимогам:
 забезпечення надійного знешкоджувального ефекту, перетворення відходів на нешкідливий в епідемічному та
санітарному відношенні субстрат;
 найкращим слід вважати такий метод, який дозволяє ефективно знешкодити відходи впродовж того проміжку
часу, протягом якого вони утворюються;
 необхідно запобігти відкладанню яєць та розвитку личинок мух як у відходах під час знешкодження, так і в
отриманому внаслідок знешкодження субстраті;
 необхідно запобігти доступу гризунів у процеси знешкодження відходів і перетворити відходи в субстрат,
несприятливий для їх життя та розвитку;
 необхідно запобігати забрудненню повітря леткими продуктами руйнації органічних речовин;
 під час знешкодження відходів не повинні забруднюватися поверхневі та підземні води;
 необхідно дозволяти максимально і безпечно для здоров'я людей використовувати корисні властивості твердих
побутових відходів, оскільки вони містять до 6% утилю, і, отже, при їх спалюванні можна отримувати теплову енергію, при
біотермічній переробці –– органічні добрива, а харчові відходи використовувати для відгодівлі тварин.
Особливості улаштування станції біологічної очистки стічних вод у містах

передбачає таку послідовність проведення технологічних операцій:
1. Технологічна операція: прийом стічних вод.
2. Технологічна операція: механічна очистка.
3. Технологічна операція: біологічна очистка
4. Технологічна операція: знезараження.
Для прийому стічної води споруджують приймальний колодязь та гасник швидкості. Далі стічні води надходять на
станцію грат, що обладнана залізними решітчастими фільтрами, які дозволяють очистити воду від великих завислих і
зважених предметів (гілля, листя, папір тощо) та пісколовки, тобто бетонні резервуари, в яких різко уповільнюється
швидкість протікання стічних вод, в результаті чого великі та мілкодисперсні речовини адсорбуються і осідають на дно.
Первинні радіальні відстійники являють собою великі бетонні ємності, в які вноситься певна кількість мулу для
здійснення відповідних біологічних реакцій. Стічна вода, повільно проходячи через ємкості, вивільняється від завислих та
зважених частинок, що осідають на дно резервуара і внаслідок впливу живих організмів, перетворюється на мул, який
періодично забирають та вивозять на спеціальні мулові майданчики.
Потім стічна вода надходить в аеротенки, де змішується з повітрям, що нагнітається насосною станцією. Кисень
повітря окислює органічні речовини, які знаходяться у воді.
Наступний етап очистки — відстоювання стічних вод у вторинних радіальних відстійниках. Принцип їх
улаштування аналогічний будові і первинних радіальних відстійників.
Після проходження вторинних відстійників стічна вода надходить у хлораторну, де знезаражується з використанням
газоподібного хлору, виходячи із розрахунку 4-10 мг/л. Колі-титр стічної води після проведення хлорування повинен
дорівнювати 1 мл.
Після здійснення санітарної очистки знезаражена та знешкоджена стічна вода викидається у річку.
Особливості збирання, видалення, знезараження та знешкодження

відходів лікувально-профілактичних закладів
Стічні води соматичних лікарень, в яких відсутні інфекційні відділення, можуть спускатися безпосередньо в міську каналізацію.
Водночас стічні води інфекційних відділень (лікарень), туберкульозного, шкірно-венерологічного та інших
диспансерів є дуже небезпечними у епідеміологічному відношенні. Якщо в побутових стічних водах населених місць
співвідношення патогенних мікроорганізмів до кишкових паличок складає 1:10000 — 1:1000000, то в стічних водах
інфекційних відділень досягає рівня 1:100-1:1000. Тому екскременти хворих на кишечні інфекції перед зливом у загальну
лікарняну каналізацію слід обов’язково дезінфікувати у суднах, додаючи 200 г хлорного вапна на 0,5 л випорожнень.
Тривалість такої обробки повинна становити 30-45 хв.
Централізована обробка стічних вод інфекційних відділень здійснюється шляхом використання наступних методів:
а) термічний (доведення температури стічної води до t° 100° С впродовж 10 хв) метод;
32
б) механічний (очистка стоків септику з наступною обробкою розчином хлорного вапна у кількості 30 мг активного
хлору на 1 л стоків впродовж 30 хв) метод;
в) хімічний (безпосередня обробка стоків розчином хлорного вапна у кількості 50 мг активного хлору на 1 л стоків
протягом 60 хв) метод;
г) біологічний (із застосуванням серійних установок типу КУ, БИО, КУО, аеротенків, біофільтрів, наземних та
підземних полів фільтрації, фільтрувальних траншей, піщано-гравійних фільтрів) метод.
На рис. 1 і 2 наведені принципові схеми збирання, видалення, знезараження та знешкодження відходів лікувально-
профілактичних закладів, а в таблиці 3 представлені нормативні показники санітарного стану стічної води, яка пройшла
відповідну обробку.
Соматична лікарня
В населеному пункті
Каналізований Неканалізований
Викид лікарняних стічних вод у

каналізаційну мережу Локальні очисні споруди
Очистка
Осад, надлишковий
активний мул
Механічна
Мулові майданчики
Біологічна
Добрива
Знезараження
Водоймище Активний хлор 3-5 г/м3
Залишковий хлор 1,5 Контакт 30 хвилин

Протитуберкульозна
Рис. 1 Схема знезараження лікарняних стічних вод загальносоматичних лікарень
Локальні очисні споруди
Механічна очистка Активний хлор 20-60 г/м3
Біологічна очистка Знезараження Контакт 2 години
Осад, надлишковий активний

Біологічна очистка
Знезараженн
Залишковий
хлор 3-6 мг/л
Водоймище
Мулові майданчики
Каналізаційна мережа
населеного пункту
Добрива
Каналізаційна мережа Місце знезараження викидів
населеного пункту
Рис. 2 Схема знезараження стічних вод спеціалізованих лікарень

33
Таблиця 3
Показники лабораторного контролю за станом стічних вод лікувально-профілактичних
закладів
Показники Значення
Залишковий вміст
шкідливих 100 мг/л - двоярусний відстійник, 15 мг/л - септик, аеротенк, біофільтр
речовин
БПК20 10-20 мг/л — аеротенк, біофільтр, 3-6 мг/л — ЦОК, АРТ, БИО, КУ
Розчинений
2 мг/л - аеротенк, біофільтр, 4 мг/л - ЦОК, АРТ, БИО, КУ
кисень
Колі-титр 1000 — інфекційні лікарні та відділення
Колі-індекс 1 — інфекційні лікарні та відділення
Кількість
мікобактерій О - протитуберкульозна лікарня
туберкульозу
1,5 мг/л — біологічно очищені та знезаражені стічні води соматичних та інфекційних лікарень
Залишковий хлор 3,0 мг/л — освітлені та знезаражені стічні води інфекційних лікарень
3,0-5,0 мг/л біологічно очищені та знезаражені стічні води протитуберкульозних лікарень
Задача 1
Дайте санітарну оцінку грунту за результатами лабораторного аналізу:
Вміст азоту гумусу — 18 мг Вміст органічного азоту — 20 мг
Мікробне число — 6800 бактерій у 1 г грунту Колі-титр — 1,9 г
Титр анаеробів — 1,0 г Число яєць аскарид — 0 у 1 кг грунту
Число личинок мух — 0 на 0,25 м2 грунту Ступінь радіаційного забруднення — природний фон
Шкідливі хімічні речовини — не перевищує ГДК Вміст канцерогенних речовин — 4 мг/кг бензопірена
Титр термофілів — 0,07 г
Задача 2
Дайте санітарну оцінку грунту за результатами лабораторного аналізу:
Вміст азоту гумусу — 17 мг Вміст органічного азоту — 21 мг
Мікробне число — 42000 бактерій у 1 г грунту Колі-титр — 0,04 г
Титр анаеробів — 0,06 г Число яєць аскарид — 3 у 1 кг грунту
Число личинок мух — 4 на 0,25 м2 грунту Ступінь радіаційного забруднення — природний фон
Шкідливі хімічні речовини — перевищує ГДК у 7 разів Вміст канцерогенних речовин — 8 мг/кг бензопірена
Титр термофілів — 0,0009 г
Задача 3
Для будівництва лікарні на околиці населеного пункту Н. відведена ділянка землі. В минулому означена територія
використовувалась як пасовисько для домашньої худоби. Рельєф ділянки рівнинний з невеликим нахилом у південно-
східному напрямку. Як на ділянці, так і навкруги неї випадків забруднення ґрунту не виявлено. Проби ґрунту взяті на
глибину орного шару (20 см) з використанням методики конверту розміром 100х60 м. Дані санітарно-хімічного аналізу
ґрунту: окислюваність 13,7 мг кисню на 100 мл ґрунтової витяжки, санітарне число Хлєбнікова — 0,91, загальний вміст
азоту 187,0 мг на 100 г ґрунту, вміст аміаку 64,0 мг на 100 г ґрунту, вміст азотної кислоти — 103,0, вміст вуглецю — 3,44%.
Дані бактеріологічних і гельмінтологічних досліджень: мікробне число 7·10 4 мікробних тіл в 1 г ґрунту, титр анаеробів —
0,001 г, колі-титр — 0,02, число яєць гельмінтів і лялечок мух — 5 на 25 м2 площі.
Сформулюйте обґрунтовані висновки. Обґрунтуйте висновок щодо санітарного стану ґрунту та визначте
рекомендації відносно придатності земельної ділянки для будівництва лікарні.
ТЕМА №4: ГІГІЄНА ПЛАНУВАННЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ. ГІГІЄНА

ЖИТЛОВИХ І ГРОМАДСЬКИХ БУДІВЕЛЬ
МЕТА ЗАНЯТТЯ: Засвоїти гігієнічні основи зонування населених місць та оцінки окремих типів забудов
мікрорайонів, житлових і громадських споруд.

1. Гігієнічне значення та законодавчі основи планування населених місць.
2. Загальні основи планування та реконструкції населених місць.
3. Урбанізація як соціально-гігієнічна проблема.
4. Вимоги до проектування та розміщення міських поселень.
5. Гігієнічне значення та функції зелених насаджень.
6. Вимоги до проектування та розміщення сільських поселень.
34
7. Основи читання будівельних креслень в ході санітарної експертизи генеральних планів (проектів) населених
місць.
ЗАВДАННЯ:
За матеріалами ситуаційних задач скласти висновки та надати пропозиції відносно:
а) правомірності обрання території під забудову населеного пункту;
б) функціонального зонування міських та сільських поселень;
в) стану міської квартири або сільського житлового будинку (особливості планування, мікроклімату, вентиляції,
освітлення тощо);
ЛІТЕРАТУРА: основна:
Нова Книга, 2006. ― С. 149-160; 162-167.
2. Гончарук Є.Г. Комунальна гігієна / Є.Г. Гончарук та ін.. — Київ: Здоров’я, 2003. — С. 680-723.
3. Даценко І.І. Профілактична медицина / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — Київ: Здоров’я, 2004. — С. 231-268.
4. Сергета І.В. Тестовий контроль з загальної гігієни та екології людини / І.В. Сергета та ін.. — Вінниця, 2005. — С. 109-
122.
додаткова:
1. Гончарук Є.Г. Загальна гігієна / Є.Г. Гончарук та ін. — Київ: Вища школа, 1995. — С. 168-175.
2. Габович Р.Д. Гігієна / Р.Д. Габович та ін.. — Київ: Вища школа. 1983. — С. 277-295, 297-300.
3. Минх А.А. Методы гигиенических исследований / А.А. Минх. — Москва: «Медицина», 1971. — С. 249-288.
4. Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів : збірник Законів України. — Київ, 1996.
— Т. 5. — Ч. 1. — С. 6-23.
5. Чайка В.Є. Урбоекологія / В.Є. Чайка. — Вінниця, 1999. — 368 с.
6. Даценко І.І. Загальна гігієна : словник-довідник / І.І. Даценко та ін.. — Львів: “Афіша”, 2001. — 245 с.
Одним із провідних розділів комунальної гігієни є гігієна планування населених місць, що спрямована на
забезпечення оптимальних умов життєдіяльності та ефективної охорони здоров’я мешканців міст і сіл.
Планування населених місць являє собою комплекс соціально-економічних, архітектурно-планувальних,
інженерно-будівельних та санітарно-гігієнічних питань, що підлягають вирішенню в ході будівництва населених пунктів
міського або сільського типу.
Досягнення оптимальних умов проживання населення можливе лише завдяки раціональному розселенню людей та
розташуванню виробничих комплексів, функціональному зонуванню території поселень, надійному комунальному
обслуговуванню тощо. Саме тому належні житлові умови та сприятливе екологічне оточення є основою збереження здоров’я
людини на основі комплексної реалізації архітектурно-планувальних, інженерно-будівельних та еколого-гігієнічних заходів.
В нашій країні напрацьований цілий ряд законів та нормативних документів, що регламентують питання
містобудування, забудови сільських поселень, охорони довкілля і здоров’я населення, серед яких, передусім, слід відзначити
такі закони:
 “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.);
 “Про основи містобудування України” (1992 р.);
 “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (1992 р.);
 “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України” (1994 р.);
 “Державні будівельні норми України. Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень.
ДБН 360-92”;
 “Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів” (1996 р.).
Слід відмітити, що для нашої країни сьогодні не є характерним створення нових населених пунктів, міст або сіл.
Однак із економічним зростанням на Україні все більшого розмаху набуває житлове будівництво, розробляються генеральні
плани реконструкції та забудови існуючих міст та сіл. Нажаль, абсолютна більшість сільських населених пунктів, селищ
міського типу та й окремих міст ще не мають генеральних планів, і тим більше, перспективного планування забудови. За
таких умов не реалізовується принцип щодо обов’язкового розмежування зон у населених пунктах. Особливо багато
порушень здійснюється під час забудові житлових зон і, зокрема, мереж торгівлі та побутового обслуговування, внаслідок
чого погіршується їх санітарний стан та якість атмосферного повітря, зменшуються площі зелених насаджень, зростає рівень
комунального шуму тощо.
Зрозуміло, що така негативна екологічна ситуація погіршує стан здоров’я дитячого та дорослого населення,
патогенез хвороб цивілізації набуває все більшого розмаїття, тривалість життя зменшується.
Розміщення, проектування і будівництво міських та сільських населених пунктів в цілому або окремих їх
частин здійснюється на основі наступних документів:
 регіональна схема розвитку і розміщення продуктивних сил України;
 схема розвитку та розміщення галузей народного господарства та галузей промисловості;
 схема та проекти районного планування (регіону, області);
 схема територіально-виробничих комплексів;
 схема курортних районів та територіальні комплексні схеми охорони природи;
 генеральні плани міст та сільських поселень в т.ч.:
35
- проекти розміщення будівництва;

- проекти приміських і курортних зон;
- проекти планування промислових зон та вузлів;
- проекти окремих будівель та споруд;
- схеми і проекти інженерного обладнання та благоустрою населених пунктів (водопостачання, каналізація,
санітарна очистка, енергозабезпечення тощо).
Всі питання розміщення і проектування міських або сільських поселень мають вирішуватись з урахуванням
викладених вище законодавств, а також законодавств “Про охорону атмосферного повітря”, Земельного, Лісового і Водного
кодексів та інших документів щодо санітарних та природоохоронних вимог.
Знання основ законодавств стосовно гігієнічних вимог до планування, забудови або реконструкцій населених місць є
обов’язковими не тільки для санітарного, але й сімейного лікаря, адже він має враховувати у своїй повсякденній діяльності
середовишні умови проживання сімей у міській або сільській місцевості.
Загальною основою планування або реконструкції населених місць є:
 вивчення особливостей земельної ділянки;
 аналіз природно–кліматичних умов з комплексною оцінкою сонячної радіації, вологості, температурного
режиму та “рози вітрів”, здатності ґрунтів до самоочищення (табл. 1);
 визначення відповідності навколишнього середовища гігієнічним нормативам і, особливо, забезпечення
радіаційної безпеки території для проживання населення;
 встановлення можливості організації озеленення, централізованого водопостачання та водовідведення, а
також знешкодження промислових та побутових відходів;
 вивчення та оцінка природних і штучних біогеохімічних провінцій, тобто наявності надлишку, недостатності або
відсутності у ґрунті макро- і мікроелементів;
Окрім цього слід врахувати, що малопридатними в санітарно–гігієнічному відношенні є території, які затоплюються,
підтоплюються, мають високий рівень ґрунтових вод тощо.
Не допускається забудова житлово-громадських об’єктів на території з щільністю радіоактивного забруднення
ізотопами цезію понад 5 Кі/км2; стронцію — понад 0,15 Кі/км2 та плутонію — понад 0,01 Кі/км2.
Таблиця 1
Санітарно-гігієнічні показники придатності ґрунту під забудову населеного пункту
№п/п Показники (для шару грунту 0-20 см) Одиниці виміру Нормативи
1. Хімічні токсичні речовини мг/кг не більше ГДК
Сумарний показник забруднення хімічними безрозмірна
2. до 16
речовинами, для яких не встановлено ГДК величина
3. Кишкова паличка клітин в 1 г ґрунту 1-9
4. Ентерокок клітин в 1 г ґрунту 1-9
5. Патогенні ентеробактерії клітин в 1 г ґрунту відсутність
6. Ентеровіруси клітин в 1 г ґрунту відсутність
відсутність життєздатних
7. Яйця геогельмінтів екземплярів в 1 кг ґрунту
форм
На територіях закритих кладовищ та звалищ господарсько-побутових відходів будь-яке будівництво заборонено, тут
дозволено лише озеленення (лісонасадження), якщо минуло 25-30 років після останнього поховання або закриття звалища.
Населений пункт, що проектується або підлягає реконструкції повинен мати наступні території (Додаток 1,
рис. 1):
 селітебна (житлова) зона: житлові споруди, громадські будівлі, установи соціального, культурного і
побутового призначення, смуга озеленення, транспортні сполучення, зв’язок;
 виробнича зона: промислові підприємства, бази, склади, гаражі, депо, об’єкти зовнішнього транспорту, шляхи
заміського та приміського сполучення;
 ландшафтно-рекреаційна зона: приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та
курортні зони.
Зрозуміло, що такий територіальний розподіл населеного пункту не завжди має чіткі кордони, адже у значній мірі
залежить від характеру промислового виробництва (наприклад, металургійний або хімічний комбінати, картографічна
фабрика або завод з виробництва діамантів). Відповідно, і відстані між територіями мають залежати від інтенсивності
впливу виробничого об’єкту на повітря, грунт та воду, і, отже, на селітебну та ландшафтно-рекреаційну зони.
Проектування та забудова міського середовища — винятково складний процес. Ще більш складним є проектування з
метою реконструкцій існуючих міст. Сьогодні саме реконструкція існуючих міст є найбільш характерною для вітчизняного
містобудування.
Забудова і проектування населених місць передбачають застосування науково-обгрунтованих нормативів, що
спрямовані на створення оптимальних умов проживання, праці та відпочинку людини. При цьому використовуються
відповідні Державні будівельні нормативи (ДБН) і Державні санітарні норми та правила (ДСанПіН).
В ході проектування забудови та реконструкції міста слід враховувати чисельність працездатного і дитячого
населення, а також число людей похилого віку. Цей чинник визначає потужність виробничої сфери, кількість місць у
дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах, необхідність у розгортанні мережі лікувально-профілактичних
закладів.
36
Планування чисельності населення міст, як на найближчі роки так і на перспективу є основою для визначення
сьогоденної та перспективної потреб у енергоносіях, оздоровчих, побутових закладах та установах. Таке планування має
здійснюватись відповідно до вимог ДБН 360-92, за якими міста мають бути поділені на наступні групи:
 малі міста — до 50000 населення;
 середні міста — до 250000 населення;
 великі міста — до 500000 населення;
 дуже великі міста — до 100000 населення;
 надвеликі міста (мегаполіси) — понад 1000000 населення.
Для проектування та розташування населених пунктів велике значення має територія, її розміри та санітарно-
гігієнічний стан, а також враховується перспектива її розвитку на найближчі 25 років.
Зокрема, за розрахункову щільність населення на території житлового району приймають: 110 – 170 чол. на 1 га
(малі міста) та 180 – 220 чол. на 1 га (найбільші міста).
Обличчям кожного міста є селітебна зона. Як правило, вона має розташовуватися на найбільш красивих
ландшафтних територіях і будуватися, у відношенні до виробничої зони, з урахуванням “рози вітрів”.
Орієнтація житлових споруд має бути такою, щоб інсоляція вікон житлових помешкань складала не менше 2,5
годин на день (протягом періоду з 22 березня до 22 вересня), інсоляція дитячих гральних і спортивних майданчиків при
житлових будинках, шкіл та зон відпочинку — не менше 3 години на день.
Дворові території житлового мікрорайону передбачають такі нормативи площі:
 майданчик для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку — площа не менше 0,7 м2/люд., на відстані не
менше 12 м від вікон житлових і громадських будівель та на відстані не менше 20 м від сміттєзбірників та короткочасних
стоянок автотранспорту;
 майданчик для заняття фізкультурою і спортом — не менше 2 м2/люд. на відстані від житла — 10-40 м;
 майданчик для відпочинку дорослого населення — не менше 0,1 м2/люд. на відстані 10 м від житлових та
громадських будівель;
 майданчик для господарського призначення (вивішування білизни, чищення речей, розміщення сміттєзбірників)
— виходячи із розрахунку не менше 0,3 м2/люд. на відстані не менше 20 м від житлових будівель.
Мікрорайон селітебної території раніше забудовували за радіальною системою (тобто всі вулиці спрямовувались
до центру), що викликало виникнення цілого ряду незручностей (велике скопичення транспортних засобів, шум, забруднене
повітря тощо). Тому наприкінці ХХ століття переважно велась забудова за радіально-кільцевою, стрічковою та
периметричною системами. Нині, найбільш доцільною вважають вільну забудову житлових споруд. Саме за такої забудови
можна забезпечити оптимальну інсоляцію приміщень, зберегти рельєфні (природні) особливості місцевості та досягти
найменшого рівня комунального шуму (Додаток 1 – мал. 2).
Під час планування та забудови промислової території слід передбачати наступне:

 чим більшим є негативний вплив підприємства на довкілля, тим більшою повинна бути відстань до житла (таку
відстань визначають СЕС);
 обов’язковим є урахування “рози вітрів” та розташування промислових підприємств з підвітряної сторони,
насамперед, приймають до уваги домінуючий напрям руху повітря у теплий період року;
 транспортні потоки (в т.ч. залізничні), що йдуть до промислової зони, не повинні слідувати через житлову
територію;
 підприємства слід розташовувати нижче за течією річки, скидання промислових відходів має проводитись
нижче місць використання водойм для водопроводів та пляжних місць;
 всі промислові відходи, повинні знешкоджуватися, а промислові викиди у воду та повітря не повинні
перевищувати санітарних норм (ГДК, ОДК, ГДР);
 підприємство не повинно негативно впливати на санітарний стан житлової території.
Здоров’я мешканців міст, рівень їх працездатності у значній мірі залежать від раціонального збереження та
стандартного використання природних багатств, серед яких необхідно передусім виділити ландшафтно-рекреаційні
території (зелені насадження, водні плеса, і відповідно – чисте повітря, надійна інсоляція тощо). А тому, як на стадії
проектування, так і в ході реалізації проектів у будівництві, або реконструкції територій міста, слід максимально зберігати
зелені насадження та водойми, не розширювати будівництво за рахунок обмежень територій лісів, парків, водних акваторій і
ін.
Внутрішньоміські зелені насадження за функціональною ознакою поділяються на:

 насадження загального користування (парки, сади, сквери, набережні);
 насадження обмеженого користування (на житлових територіях, ділянках дошкільних і шкільних навчальних
закладів, лікувально–профілактичних закладів, промислових підприємств);
 насадження спеціального призначення (на вулицях, у санітарно–захисних та охоронних зонах, кладовищах,
крематоріях).
Площа озеленених територій загального користування у містах має дорівнювати 7-10 м 2 /люд., в сільських
поселеннях — 12 м2 /люд.
Рівень озеленення житлової території повинен складати 40%, промислової зони — 30%, ділянок шкіл і дошкільних
закладів — 80%, лікарень — не менше 60%.
Обов’язковими є приміські ландшафтно-рекреаційні зони і, особливо, зелені насадження (зелене кільце міста) із
шириною смуги зелених насаджень — 8-10 км.
До головних функцій зелених насаджень відносять:

37
 очищення повітря від пилу та хімічних токсичних речовин;

 затримка вітрів;
 зменшення рівня шуму;
 санація повітря за рахунок виділення фітонцидів;
 сприяння стабілізації мікрокліматичних умов;
 естетичне значення.
Розглядаючи особливості планування та проектування забудови і реконструкції сільських поселень, необхідно

підкреслити, що сільський населений пункт має складатися із наступних територій:
 селітебної (житлової) зони;
 виробничої зони;
 ландшафтно-рекреаційної зони.
Селітебна зона села повинна мати:

 житлові споруди (у більшості випадків окремі оселі);
 медичне та аптечне обслуговування;
 мережу торгівельних закладів та побутового обслуговування (обов’язково лазню);
 дитячі ясла-садочки та школу ;
 побутове та телефонне забезпечення і радіо;
 надійне електропостачання;
 дороги із твердим покриттям;
 бібліотеку, клуб та спортивний комплекс;
 надійний, транспортний зв’язок (обов’язково із районним та обласним адміністративним центром).
Забудова житлової території села, як правило, буває вільною або змішаною. В ході проектування слід прагнути до
компактності розташування осель, що зумовлює можливості щодо влаштування газифікації, централізованого
водопостачання та водовідведення. Адже більшість сіл таких зручностей не мають.
Сільський населений пункт не повинен негативно впливати на навколишнє природне середовище. Особливого
значення набуває впровадження прогресивних методів компостування та правильного облаштування гноєсховищ.
Споруди загального користування на селі повинні мати водяне опалення, надійне водопостачання і водовідведення
(хоча б локальну каналізацію). В першу чергу, це стосується ясел-садочків, шкіл, лікувальних закладів, клубів та ін.
Велике гігієнічне значення має правильно забудована сільська оселя. Сьогодні вже не існує обмежень щодо
відсотків земельної ділянки під забудову, розмірів та кількості поверхів житлових та допоміжних споруд. Однак, згідно з
сучасними вимогами, таке будівництво має також здійснюватися за відповідним проектом, який має пройти погодження у
районному архітектурному управлінні та реєстрацію у місцевій сільській Раді (Додаток 1 – мал. 3).
У більшості випадків, сільська оселя або оселя сільського фермера - це своєрідний невеличкий населений пункт, що
має відповідні житлові (житловий дім) та виробничі (надвірні допоміжні споруди, гараж, овочесховища, хліви для домашніх
тварин, сінники, земельні угіддя тощо) площі.
Серед великої кількості вимог до планування сільської оселі однією з основних є адекватне взаєморозташування
окремих споруд на земельній ділянці сільського господарства (табл. 2).
Таблиця 2
Мінімальні санітарно-земельні розриви для господарських будівель на селі, м
Хліви для худоби

Споруди (кількість голів) Сміттєсховище Компост, туалети, гноярка
1-2 3-8 Понад 8
Житлові будинки 12 25 50 15 15
Шахтні колодязі 20 25 50 20 25
Виробнича територія сільської місцевості є досить різноманітна і має відповідні спрямування:

 рільництво та садівництво;
 тваринництво та птахівництво;
 агропереробна промисловість.
В залежності від потужностей виробничих територій та особливостей їх впливу на грунти, воду та атмосферне
повітря Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів (ДСанПін) № 173 від 19.06.1996
року передбачена санітарна класифікація підприємств, виробництв та споруд і визначені розміри санітарно-захисних зон
(тобто відстань від житлових до виробничих площ).
Зокрема, передбачені такі розміри санітарно-захисних зон:
 1000 м — до заводів з переробки тваринної продукції; виготовлення клеїв, желатини, до місць утримання
великої рогатої худоби з поголів’ям понад 5000 голів або свиней — на 12-20 тис. голів, до складів сильнодіючих отруйних
речовин тощо;
 100 м — до комбікормових заводів, польових станів тракторно-рільничих бригад, зерноочисних токів, до
птахоферм на 300 голів тощо;
 50 м — до кондитерських фабрик, виробництв олії, оцту, макаронів, хліба тощо.
Наведені відстані між житловими та виробничими площами відтінюють лише частинку великого переліку із Правил.
В усіх випадках уточнення слід проводити за участю СЕС та екологічних інспекцій.
38
Окрім викладеної інформації студенту необхідно ознайомитись із змістом матеріалів теми 13 (с. 149-160) підручника
“Гігієна та екологія” за редакцією В.Г. Бардова і, зокрема, додатками 1 та 2.
Стосовно загальної методики санітарного обстеження і описання об’єкта також доцільно скористатися матеріалами
теми 14 (с. 161-167) підручника “Гігієна та екологія” за редакцією В.Г. Бардова і, зокрема, додатками 1 та 2.
Задача 1
Планується забудова житлового мікрорайону малого міста, де має проживати 1700 чоловік:
 розмір земельної ділянки – 6 га;
 рівень залягання ґрунтових вод – 0,9 м;
 щільність радіоактивного забруднення ізотопами цезію – 9 Кі/км 2;
 кількість кишкових паличок – 18 в 1 г ґрунту.
Викладіть можливий варіант узгодження на використання цієї земельної ділянки під забудову.
Задача 2
Дайте оцінку правомірності запропонованого взаєморозташування зон міського середовища, в тому випадку, якщо
селітебна (житлова) зона знаходиться у південному районі міста, а виробнича та ландшафтно-рекреаційна зони – у його
північних районах.
Повторюваність вітрів у даній місцевості: Північний – 140, Північно-східний – 80, Східний – 10, Південно-східний –
9, Південний – 10, Південно-західний – 14, Західний – 4, Північно-західний – 62.
Задача 3
В ході вивчення макету майбутнього житлового мікрорайону площею 6 га на 2500 чоловік отримані наступні дані:
 зона озеленення – 10%;
 відстань між 9-ти поверховими спорудами – 20 м;
 середньоденна інсоляція житлових кімнат (влітку) – 1 год.;
 середня інсоляція гральних майданчиків садочків та спортивних зон (влітку) – 2 год.;
 відстань від гральних майданчиків до вікон будинків – 6 м, до контейнерного майданчика – 9 м, до смітника – 9 м.
Викладіть висновок щодо узгодження проекту будівництва мікрорайону та, у разі необхідності, внесіть свої
пропозиції щодо оптимізації макету.
Задача 4
Під час розробки проектної документації на реконструкцію дворових територій житлового мікрорайону міста передбачено
виділити наступні площі та встановити наступні відстані:
 для ігор дітей дошкільного віку – 0,4 м2 на 1 дитину;
 для занять фізкультурою і спортом – 4,0 м2 на 1 людину;
 для відпочинку дорослих – 0,3 м2 на 1 людину;
 відстань від контейнерного майданчика для сміття до вікон житлового будинку – 13 м;
 майданчик для вивішування білизни та чистки речей передбачено на відстані 12 м від житлових будинків.
Викладіть можливість узгодження проекту реконструкції мікрорайону та власні пропозиції відносно планування території.
Задача 5
Власник земельної ділянки площею 65 га отримав дозвіл на створення фермерського господарства та забудову
житла. Його вимоги до розробників проектної документації наступні:
 відстань від житлового двоповерхового будинку до компостного майданчика повинна становити – 9 м, до
гноєсховища – 14 м, до корівника – 30, до вигрібного туалету – 9 м;
 всі споруди мають розташовуватися на схилі у такому порядку: зверху – тваринницький комплекс, нижче –
криниця, внизу – житловий будинок.
Укажіть, чи погодиться проектна організація з такими побажаннями замовника та які можливі корективи?
Задача 6
В ході вивчення існуючого стану забудови та взаєморозташування споруд і об’єктів житлових та виробничих площ
села санітарним лікарем до констатуючої частини Припису занесені наступні відомості:
 відстань від школи до тваринницького комплексу на 3000 голів великої рогатої худоби – 300 м;
 відстань від лікарні до гноєсховища тваринницького комплексу – 200 м, до скотобази на 1000 голів – 300 м;
 склади сильнодіючих отруйних речовин знаходяться на відстані 500 м від житлової зони.
Укажіть, яким має бути зміст висновку та вимог з боку санітарного лікаря?
Задача 7
Згідно з розпорядженням головного лікаря було створено комісію із санітарного обстеження поліклініки родинної
медицини. Після закінчення її роботи було оформлено Акт обстеження із висвітленням таких питань: паспортні дані,
характеристика земельної ділянки, питання водопостачання та водовідведення.
Укажіть, чи є такий акт завершеним, та якщо ні, то на які питання ще необхідно отримати відповідь.
Задача 8
39
Під час проходження виробничої практики з гігієни студент отримав завдання провести санітарне обстеження
гуртожитку медичного університету.
В ході заповнення Карти-схеми (Акту) студент надав відповіді на наступні запитання: адреса, загальна
характеристика споруди, особливості природного освітлення та опалення.
Укажіть, з якої причини керівник практики повернув Акт на доопрацювання?
Додаток 1
Рис. 1. Функціональне зонування території міста

(схема):
7 — сельбищна територія;
2 — промислова територія;
3 — зона зовнішнього транспорту;
4 — комунально-складська;
5 — лісопаркова зона;
6 — санітарно-захисна зона; в
7 — резервна територія Рис. 2. Головні системи забудови житлового
мікрорайону (схема):
А — периметральна; б — рядкова; в — групова
а
40
10500
10500
12500
б в
Рис.3. Житловий будинок (котедж):
а — загальний вигляд будинку, в— план першого поверху; в — план другого поверху
ТЕМА №5: МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ

ВПЛИВУ КОМПЛЕКСУ ЧИННИКІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА
ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ. МЕТОДИКА ОЦІНКИ СТАНУ ЗДОРОВ’Я
НАСЕЛЕННЯ У ЗВ’ЯЗКУ З ВПЛИВОМ ФАКТОРІВ ТА УМОВ
НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
1. Ознайомитися із загальною методикою вивчення впливу навколишнього середовища на здоров'я населення.
2. Засвоїти методику вибору зон спостереження для оцінки впливу умов навколишнього середовища на здоров'я
населення.
3. Навчитися оцінювати зв'язок між чинниками навколишнього середовища та здоров'ям населення.

1. Визначення понять “здоров'я людини” та “здоров'я населення”. Класифікація населення за групами здоров'я.
2. Епідеміологічний метод гігієни (санітарно-статистичне дослідження, медичне обстеження, натурний гігієнічний
експеримент).
3. Схеми гігієнічного дослідження впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я населення.
4. Методи встановлення зв'язку між чинниками навколишнього середовища і станом здоров'я. Методика розрахунку
індексу Л.Є.Полякова та Д.М.Малинського.
5. Гігієнічні вимоги до вибору зон спостереження.
6. Поняття про роздільну (ізольовану), комбіновану, комплексну та поєднану дію чинників навколишнього
середовища на здоров'я людини.
ЗАВДАННЯ
1. Вивчити методики визначення зон спостереження, розрахунків Індексу здоров'я, визначення коефіцієнтів
комплексної оцінки забруднення навколишнього середовища.
2. Оцінити вплив чинників навколишнього середовища на здоров'я населення (за даними ситуаційної задачі).
[І.В. Сергета, Б.Р.Бойчук, С.О. Латанюк та ін.]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — 133 с.
4. Руководство к лабораторним занятиям по коммунальной гигиене / Под ред. Е.И.Гончарука. — М:
Медицина,1982. — С. 33—36.
5. Гигиена окружающей среды / Под ред. Г.И.Сидоренко. — М: Медицина, 1985. — С. 24—60, 103—113.
6. Буштуева К.А. Методы й критерии оценки состояния здоровья населення в связи с загрязнением окружающей
среды / К.А. Буштуева, И.С. Случанко. — М.: Медицина, 1979. — С. 34—43.
7. Изучение влияния факторов окружающей среды на здоровье населения : учеб. пособие / Под ред. Е.И.Гончарука.
— К.: МНН, 1989. — 204 с.
8. Сидоренко Г.И. Гигиенические критерии комплексного действия химических загрязнителей окружающей среды /
Г.И. Сидоренко, М.А. Пинигин // Гигиена й санитария. — 1976. — №6. — С.4—22.
9. Антомонов М.Ю. Методика формирования комплексних показателей в эколого-гигиенических исследованиях /
М.Ю. Антомонов // Гигиена и санитария. — 1993. — №7.— С. 20—23.
41
10. Комунальна гігієна / [Є.Г. Гончарук, В.Г. Бардов, С.І. Гаркавий, О.П. Яворівський та ін.]; за ред. Є.Г.Гончарука.
— К.: Здоров’я, 2008. — 728 с.
В ході практичного заняття студенти знайомляться із загальною методикою вивчення впливу навколишнього
середовища на здоров'я населення, вивчають методики вибору зон спостереження, визначення індексів здоров'я та оцінки
зв'язку між чинниками навколишнього середовища і станом здоров'я.
Після проведення контролю рівня теоретичних знань кожний студент одержує у викладача ситуаційну задачу та
уважно її вивчає. В задачі указані окремі території з населенням, на яке діють (дослідна зона), або не діють (контрольна зона)
чинники, що вивчаються (наведені середні рівні). Для кожної зони спостереження (популяції) наведені величини рівнів
показників здоров'я (захворюваності, інвалідності, фізичного розвитку, смертності тощо). Необхідно вибрати одну з 5 схем
вивчення впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людей (додаток 1).
Забруднення навколишнього середовища поряд з генетичними та психоматичними чинниками відіграють суттєву
роль у формуванні рівня здоров’я населення. Екологічні фактори біосфери поділяють на біотичні і абіотичні. Вони можуть
бути природного і антропогенного походження.
Санітарний нагляд за оздоровленням навколишнього середовища повинен проводитися диференційовано і вимагати
суворої санітарної охорони ґрунту, води, повітря, харчових продуктів.
Грунт, вода в залежності від вмісту в них тих чи інших хімічних елементів, можуть бути джерелом різноманітних
ендемічних захворювань (додаток 2).
Патогенні мікроорганізми, які знаходяться у ґрунті, можуть спричинювати виникнення вогнищевих захворювань
(сибірка, ботулізм, правець, газова гангрена, кліщовий енцефаліт, гемологічна пропасниця, туляремія, лептоспірози,
пропасниця Ку, рикетсіози тощо).
Надзвичайно великою у поширенні гельмінтів є роль грунту.
Антропогенний вплив на грунт, повітря, воду викликає хронічні інтоксикації у населення (додаток 3), і навпаки
статистичні дані показують, що в тих регіонах, де питна вода хлорується, спостерігається тенденція до зниження смертності
від серцево-судинних захворювань, раку, туберкульозу, значно зменшується захворюваність карієсом зубів.
У населення, яке проживає у населених пунктах з жорсткою водою, діяльність серцево-судинної і дихальної системи
є кращою, працездатність вищою, а смертність нижчою, ніж у тих, хто проживає у населених пунктах з м’якою водою.
Недостатня кількість літію в питній воді може викликати схильність до стенокардії, гіпертонії, атеросклерозу. Пестициди
стали потужним фактором забруднення ґрунту, води, повітря, харчових продуктів. Поблизу промислових центрів в грунті
зростає концентрація свинцю, миш’яку, ртуті, фтору, кадмію та інших важких металів. Все це викликає необхідність у
вивченні впливу забруднення біосфери на здоров’я населення.
Під поняттям навколишнього середовища в науці прийнято розуміти все, що нас оточує, що прямо або
опосередковано впливає на наше життя та діяльність. До навколишнього середовища в широкому розумінні належить вся
наша планета і космічний простір, у вузькому — лише біосфера, складовою частиною якої є людина.
Ту частину біосфери, яка безпосередньо стикається з слизовими оболонками і шкірою, називають зовнішнім
середовищем. Зовнішнє середовище впливає на всі види рецепторів людини, які сприймають зовнішній світ. Вода і харчові
продукти, що контактують з епітелієм травного каналу, шар повітря, що оточує людину і прилягає до епітелію шкіри та
слизових оболонок органів дихання, предмети, з якими безпосередньо контактує шкіра людини, енергія різного виду, що
впливає на екстерорецептори, є для людини зовнішнім середовищем.
Вплив навколишнього середовища на людину пов'язані з поняттям внутрішнього середовища. Внутрішнє
середовище — являє собою живе середовище організму, що відмежоване від зовнішнього середовища епітелієм шкіри та
слизових оболонок, Внутрішнє середовище приймає участь у здійсненні обміну речовин, забезпечує нервові і гуморальні
механізми регуляції та гомеостаз організму.
Існує декілька визначення поняття здоров'я:
Загальнопатологічне поняття здоров'я — це інтервал, в межах якого кількісні коливання психофізіологічних
процесів здатні утримувати живу систему на рівні функціонального оптимуму (норма, оптимальна зона, в межах якої
організм не виходить на патологічний рівень саморегуляції).
Популяційне здоров'я — це умовне статистичне поняття, яке досить повно характеризується комплексом
демографічних показників, рівнем фізичного розвитку і захворюваності, частотою виникнення преморбідних станів,
інвалідністю певних груп населення тощо.
Індивідуальне теоретичне здоров'я — це стан повного соматичного, біологічного та соціального благополуччя, при
якому функції всіх органів і систем організму людини врівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які
захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти.
Індивідуальне фактичне здоров'я — це стан організму, при якому він здатний повноцінно виконувати свої
соціальні та біологічні функції.
Для кількісного описання рівня фактичного здоров'я індивіда запропонований цілий ряд критеріїв. Причому до їх
числа, в першу чергу, відносять наступні критерії:
1) функціональний стан основних органів і систем (ЦНС, серцево-судинна та дихальна, система крові тощо);
2) рівень фізичного розвитку та ступінь його гармонійності;
2) рівень резистентності організму до впливу несприятливих чинників навколишнього середовища (оцінюється
за частотою і тривалістю захворювань протягом певного періоду).
Характеризуючи методологію вивчення системи “навколишнє середовище — здоров'я”, слід зупинитися на таких
поняттях, як факторіальна та результативна ознаки, поперечне та поздовжнє дослідження.
Факторіальна ознака — це етіологічний чинник, незалежна величина, яка є аргументом в даній моделі.
42
Результативна ознака — це залежна величина, яка залежить від факторіальних ознак і розраховується в конкретній
моделі.
Поперечне (одномоментне) дослідження являє собою спостереження за впливом чинників навколишнього
середовища на здоров'я населення у певний конкретний момент без динамічного спостереження за здоров'ям.
Поперечне дослідження може бути проспекптивним та ретроспективним
У першому випадку (проспективне дослідження) порівнюють 2 групи людей -тих, що зазнають впливу
досліджуваного чинника, і тих, що не зазнають його і, отже, рух наукового пошуку спрямований від чинника до здоров'я.
У другому випадку (ретроспективне дослідження) також порівнюють 2 інші групи людей, проте, хворих і
здорових. Під час такого зіставлення визначається причина захворювання у більшості хворих, тобто рух наукового пошуку
зворотний — від здоров'я (хвороби) до можливого чинника.
Тривале динамічне спостереження за певним контингентом людей має назву поздовжнього епідеміологічного
дослідження Поздовжні дослідження, у свою чергу, поділяють на паралельні та непаралельні.
Паралельним поздовжнім епідеміологічним дослідженням називають таке дослідження, при якому тривалість
проведення самого дослідження і період, протягом якого збирається потрібна інформація, співпадають.
Непаралельним поздовжнім епідеміологічним дослідженням називають таке дослідження, при якому
досліджуваний період часу відноситься до минулого. Непаралельні дослідження вимагають для свого проведення значно
менших витрат часу, однак вони мають суттєвий недолік — доводиться обмежуватись тими статистичними даними, які були
колись зібрані.
Велике практичне значення під час вивчення впливу навколишнього середовища на здоров'я має використання
індексу Л.Є.Полякова та Д.М.Малинського, який розраховується за наступною схемою:
1. Розрахунок окремих показників здоров'я (Pij) (захворюваність, фізичний розвиток, інвалідність, смертність
тощо) окремо для кожної популяції, що вивчають;
2. Розрахунок середніх показників здоров'я (Pj)
3 Розрахунок нормованих до середнього рівня окремих показників здоров'я (ω ij) окремо для кожної популяції, що
вивчають за формулою (1):
(1)
де i - номер показника:
j - номер популяції;
i.· - середнє квадратичне відхилення окремого показника (Pij) у множині популяцій, які досліджуються;
4. Заміна нормованих до середнього рівня окремих показників здоров'я (ωij) імовірними оцінками (βij)·за
спеціальною таблицею, в якій (βij) змінюється від 0,01 до 0,99 у залежності від величин ωij.
5. Розрахунок індексу здоров'я Kj за формулою (2):
n
Σij
i=1
Kj = (1 ———) • 100 (2);
n
де n - число окремих показників здоров'я.

Саме такий підхід і є правомірним в ході застосування схем 1 або 2.
При виборі схем 3 або 4, тобто у разі необхідності розрахунку комплексних показників навколишнього середовища,
проведення інтегральної оцінки може бути виконано двома шляхами: або шляхом порівняння окремих параметрів
середовища з відповідними нормами, або шляхом безпосереднього розрахунку ступеня відхилення багатовимірного об'єкту,
що вивчається, від еталонного за допомогою методик дискримінантного, факторного або кластерного аналізу.
Розглянемо лише перший, більш простий шлях, під час запровадження якого слід дотримуватися наступні
послідовності операцій:
1. Вибір базису (граничнодопустима концентрація (ГДК), граничнодопустимий рівень (ГДР), орієнтовно
безпечний рівень впливу (ОБРВ) та ін.).
2. Отримання безрозмірного еквіваленту (d), що може бути виконано різними шляхами, наприклад в результаті
поділу значень параметрів середовища на значення норми:
d= х/х0 (3);
або внаслідок стандартизації за середньоквадратичним відхиленням:
d=х/β (4);
3. Нормування у заданому діапазоні, наприклад між 0 та 1. Цей етап є бажаним, але необов'язковим. Він може
виконуватися за допомогою різних функцій перетворень — як лінійних, так і нелінійних. При цьому можуть бути
використані значення масивів вихідних даних {х}, або різні еквіваленти, що відповідають їм {d}. Найбільш простим є
нормування лінійною функцією з використанням мінімальних (х-) та максимальних (х+) значень вихідних масивів:
q = (х-х-) / (х+- х-) (5);

43
Нормування показників може бути проведене і за допомогою інших функцій, наприклад, за функцією нормального
розподілу (додаток 4).
4. Узагальнення еквівалентів, що може бути виконано як за правилами визначення середньої арифметичної

величини (Q1):
Q1 = Σwi·qi / Σwi (6);

i i
так і за правилами визначення середньої геометричної величини (Q2)
i
(7);
—
корінь n ступеня, де n — кількість показників,
wi — вага ознак, що визначається експертними або розрахунковими методами.
Для кількісної оцінки аерогенного навантаження атмосферних забруднень необхідно використовувати формулу:
Каз= Σ Кi · Kкд (8);

де Каз — коефіцієнт навантаження атмосферного забруднення;
Ккд — коефіцієнт комбінованої дії, який ураховується тоді, коли у повітрі одночасно присутні декілька речовин.
Кі — показник забруднення, що визначається за формулою:
Кі = Сі /ГДКі (9);
Ураховуючи, що такі коефіцієнти встановлені для обмеженого числа комбінацій речовин, а також той факт, що
комбінований вплив широко поширених речовин, які забруднюють атмосферу, проявляється у вигляді послаблення
кінцевого ефекту, коефіцієнт комбінованої дії може бути розрахований за формулою:
_
Ккд = 1/ √n (10);
де n — число речовин, що входять в суміш:

І, отже, коефіцієнт навантаження атмосферного забруднення (Каз) можна представити у такому вигляді:
__
Каз= Σ Кji / √n (11);
i
Для кількісної оцінки забруднення води слід використовувати формулу:
n+ n+ n— n—
Qj = (Σwi·dij+ / Σwi) + (Σwi·dij / Σwi) (12)
i=1 i=1 i=1 i=1
де і — індекс показника забруднення;

j — індекс проби води
wi — ваговий коефіцієнт, який ураховує клас небезпеки;
n— і n+ — кількість показників, які відповідно виходять та не виходять за межі нормативів;
d— і d+ - безрозмірні еквіваленти, що розраховуються за формулами 3 або 4.
Слід відзначити, що показник Q, який визначений таким чином має чіткі межі змін.
Якщо в якійсь пробі 0<Q<1, то можна стверджувати, що вода в цій пробі повністю відповідає нормативним вимогам.
Якщо Q>1, то вода не відповідає вимогам хоча б за одним показником, причому чим Q>1, тим вода "гірша". Для
допустимого ступеня забруднення граничне значення Q становить 1,5; для помірного ступеня — 3,3; для високого ступеня
— 7,4,
Крім того, використання формули 12 надає можливість отримати узагальнену оцінку поєднаної та комбінованої дії
на організм як чинників різної природи (атмосферного повітря, води, шуму тощо), так і різних середовищ.
Зв'язок чинників навколишнього середовища з показниками здоров'я населення можна оцінити і графічним методом,
який передбачає визначення довірчого інтервалу:
I = + 2m
Задача 1
Місто Т. поділене на три райони А, В, С з населенням, що складає відповідно 70, 80 та 75 тисяч чоловік. Біля міста з
порушенням правил улаштування санітарно-захисної зони побудований і працює протягом 20 років цементний завод.
Середня запиленість атмосферного повітря в районі А складає 1,2 мг/м 3, В – 0,8 мг/м3, С – 0,5 мг/м3 (ГДК = 0,1
мг/м ).
3
Таблиця 1
Показники захворюваності органів дихання в різних районах міста
Захворювання А (M+m) В (M+m) С (M+m) Загалом
Всього 392,5+1,85 284,3+1,59 249,9+1,58 306,7+0,97
44
в тому числі:
Туберкульоз органів дихання 8,4+0,34 5,2+0,54 3,7+0,52 5,7+0,16
Бронхіальна астма 27,5+0,62 12,1+0,39 8,2+0,33 15,6+0,16
Хронічний бронхіт 38,2+0,72 22,3+0,52 15,1+0,45 24,8+0,32
Грип та ГРВІ 289,5+1,71 232,8+1,49 205.7+1,48 241,4+0,90
Інші захворювання 28,9+0,63 12,4+0,39 17,2+0,47 19,1+0,29
Побудуйте графік залежності захворюваності органів дихання населення міста Т. від. ступеня запиленості
атмосферного повітря.
Задача 2
Сталеплавильний цех забруднює атмосферне повітря міста 3. шкідливими речовинами, концентрації яких наведені в
таблиці 2. В районах А, В, С проживає відповідно 80, 65, 70 тис. чоловік. Захворюваність згідно з числом звертань за
медичною допомогою становить відповідно 326,5+1,66; 252,1+1,7 та 205,7+1,53 випадків на 1000 жителів.
Таблиця 2
Середньодобові концентрації токсичних хімічних сполук в атмосферному повітрі
різних районів міста
Середньодобові концентрації
Хімічні в районах міста, мг/м3 Середньодобова ГДК,
сполуки мг/м3
А В С
СО 5,0 2,1 0,2 1,0+0,12
SO2 0,82 0,51 0,01 0,05+0,01
NO2 0,25 0,05 0,01 0,04+0,01
NН3 0,1 0,05 0,01 0,1+0,01
Бензол 0,8 0,2 0,05 0,1+0,02
Фенол 0,16 0,8 0,01 0,7+0,01
Пил неорганічний з вмістом SiO2 понад 70% 0,25 0,15 0,05 0,15+0,03
МnO2 0,01 0,002 0,0005 0,001+0,0002
3,4 - бензопірен 5,210 -6
4,410 -6
0,510 -6
110-6+0,01
Побудуйте графік залежності захворюваності від ступеня забруднення атмосферного повітря.
Задача З
Аеродром біля великого міста Л. протягом доби створює широкополосний переривчастий шум, рівень якого в
квартирах району А складає 72 дбА, в квартирах району В – 65 дбА, в квартирах району С – 30 дбА (ГДР дорівнює 35 дбА).
Таблиця З
Показники здоров'я населення у віці понад 16 років в різних районах міста
(на 1000 чоловік)
А В С В цілому по місту (285 тис.)
Показники здоров'я
(60 тис.) (75 тис.) (150 тис.) P 
Загальна захворюваність 1232,1 1062,3 905,1 1015,3 131,9
Інвалідність 91,3 73,2 50,4 65,0 18,1
Смертність 152,3 126,1 105,7 120,9 16,9
Побудуйте графік залежності стану здоров'я населення міста від рівня шуму в квартирах.
Задача 4
З порушенням санітарно-захисної зони, уверх за течією від села, яке розміщене на двох берегах річки, 10 років тому
побудований склад мінеральних добрив. Результати лабораторних досліджень води в криницях, розташованих на правому
березі річки (на тому ж, де й розміщений склад) та на лівому березі, представлені в таблиці 4.
Таблиця 4
Органолептичні та хімічні показники якості питної води
Органолептичні Окислюваність, мг/л, Азот Азот нітритів, Азот нітратів, Кальцію
Криниця
показники О2 амонійний, мг/л мг/л мг/л фосфат, мг/л
На правому березі:
1 задовільні 4 1,2 3,4 45 4,5
45
2 добрі 3 1,5 3,2 50 4,8

3 добрі 5 2,0 4,1 65 4,9
4 добрі 3 1,1 3,7 57 4,7
5 задовільні 5 3,2 4,2 75 4,9
6 добрі 3 1,2 3,1 48 3,8
7 добрі 3 0,5 2,1 35 3,7
На лівому березі:
8 добрі 4 0,05 0,001 10 0,1
9 задовільні 5 0,04 0,001 15 0,2
10 добрі 3 0,05 0.001 14 0,1
11 добрі 3 0,05 0.001 10 0,2
12 добрі 3 0,05 0,001 30 0.1
Колі-індекс у всіх пробах не перевищує 10, мікробне число – 300.

Концентрація азоту амонійного у річній воді становить – 1,2 мг/л, азоту нітритів – 2,1 мг/л, кальцію фосфату – 2,5
мг/л, окислюваність – 3,6 мг/л O2.
Середньодобова концентрація аміаку в атмосферному повітрі на правому березі становить 1,8 мг/м 3, на лівому березі
– 0,02 мг/м3 (ГДК дорівнює 0,04 мг/м3).
Смертність населення села на правому березі річки, де проживає 2 тис. населення складає 154,6 на 1000 чол.,
загальна захворюваність – 1242 на 1000 чол., інвалідизація – 75,4 на 1000 чол.. На лівому (1,5 тис. населення) ці показники
становлять відповідно 98,7; 986,7 та 96,3 на 1000 чол..
Визначте, чи існує зв'язок між рівнем забруднення навколишнього середовища, що зумовлене тривалою
експлуатацією складу мінеральних добрив, та станом здоров'я населення села.
Додаток 1
СХЕМИ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ЧИННИКІВ НАВКОЛИШНЬОГО

СЕРЕДОВИЩА НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ
Схема І
Гігієнічне дослідження типу "чинник-показник здоров'я"
Вибір лімітуючого чинника шкідливості у навколишньому середовищі
Гігієнічна оцінка чинника

(рівень поширення, впливу, тривалість і умови впливу)
Вибір найбільш чутливого адекватного показника здоров'я та дослідної групи населення
Збирання даних для розрахунку показника здоров’я
Розрахунок показника здоров'я
Оцінка зв'язку між рівнем поширення чинника і показником здоров'я
Розробка і впровадження профілактичних рекомендацій та оцінка їх ефективності
Схема 2
Гігієнічне дослідження типу "чинник-комплекс показників здоров'я"
Вибір лімітуючого чинника шкідливості у навколишньому середовищі
Гігієнічна оцінка чинника

(рівень поширення, впливу, тривалість і умови впливу)
Вибір адекватних показників здоров'я та дослідної групи населення
Збирання даних для розрахунку показників здоров'я, що відібрані
Розрахунок показників здоров'я
Інтеграція розрахованих показників здоров'я в індекс здоров'я, визначення групи здоров'я

46
Оцінка зв'язку між рівнем поширення чинника та окремими показниками або індексами
здоров'я
Розробка і впровадження профілактичних рекомендацій

та оцінка їх ефективності
Схема 3
Гігієнічне дослідження типу "комплекс чинників — показник здоров'я"
Складання переліку етіологічних чинників навколишнього середовища
Гігієнічний опис поширення чинників, що відібрані

(кількісна оцінка, визначення тривалості та умов впливу на організм)
Визначення найбільш чутливого показника здоров'я для дослідної групи населення
Збирання даних для розрахунку визначеного показника здоров'я

та його розрахунок
Оцінка багатофакторного зв'язку між різними етіологічними чинниками та

показниками здоров'я за допомогою методів математичного моделювання
Розробка і впровадження профілактичних рекомендацій та оцінка їх ефективності
Схема 4
Гігієнічне дослідження типу "комплекс чинників — комплекс показників здоров'я"
Складання переліку етіологічних чинників навколишнього середовища
Гігієнічний опис поширення чинників, що відібрані

(кількісна оцінка, визначення тривалості та умов впливу на організм)
Складання переліку адекватних показників здоров'я та вибір

дослідної групи населення
Збирання даних для розрахунку показників здоров'я, що визначені

та їх розрахунок, визначення індексу здоров'я
Оцінка багатофакторного зв'язку між різними етіологічними чинниками

та показниками за допомогою методів математичного моделювання
Розробка і впровадження профілактичних рекомендацій

та оцінка їх ефективності
47
Схема 5
Інверсійний підхід до вивчення впливу чинників
навколишнього середовища на здоров'я населення.
Оцінка рівня здоров'я населення
Обґрунтування ”нормованого” прогнозу зміни рівня здоров'я населення
Установлення пріоритетного переліку чинників навколишнього середовища
Розробка та впровадження профілактичних заходів
Оцінка ефективності профілактичних заходів

Додаток 2
Ендемічні хвороби та їхня характеристика
Захворю- Біогеохімічна
Причина Клінічна картина
вання провінція
Флюороз зубів, який проявляється появою на зубах фарфороподібних
Бучацька геохімічна
плям (1 стадія), пігментацією плям (II стадія), ерозіями емалі, ураженням
Вміст фтору у провінція
Ендемічний дентину, руйнацією коронки — (Ш стадія). В подальшому (IV стадія)
воді – понад У гірських районах,
флюороз спостерігається флюороз скелета (остеосклероз, осифікація зв'язок,
1,5мг/л де залягають
хрящів), порушення обміну речовин, гастроентерит, гепатит, нефрит,
фторвмісні мінерали,
міокардит.
Ендемічні зони, що
Концентрація
Ендемічний охоплюють значні Деструкція зубної емалі та дентину (стадії пігментованої плями та
фтору у воді – до
карієс зубів території всіх каріозної порожнини).
0,5 мг/л
континентів
Водно- Ендемічні зони, що Клінічні прояви гемічної гіпоксії: акроціаноз (носо-губного трикутника,
Концентрація
нітратна охоплюють значні мочок вуха, кінчиків пальців), ціаноз слизових оболонок, тахікардія.
нітратів у воді –
метгемо- території всіх задишка, згодом – паморочення, судоми. Спостерігається переважно у
понад 45 мг/л
глобіннемія континентів немовлят, які перебувають на штучному вигодовуванні.
У патогенезі — підвищення активності ксантиноксидази, Інтенсифікація
пуринового обміну, посилення утворення сечової кислоти, відкладення її
Надлишок Мо
солей (уратів) у суглобах. Напад подагрич-ного артриту виявляється як
(вміст його в
підвищення температури тіла, сильний біль, набряк і почервоніння частіше
питній воді Вірменія
Молібденова одного, інколи – кількох ураже-них суглобів. Триває 5-6 діб, після чого
становить (Анкаван і
подагра значна кількість уратів виділяється із сечею. Згодом з'являються ознаки
0,25 мг/л). Кадражан)
артрозу. Хвороба супроводжується атеросклеротичним нефрон-склерозом
Добова потреба –
(”пода-грично зморщена нирка”), уролітіазом, раннім коронаросклерозом і
0,1-0,3 мг
атеросклерозом судин головного мозку, гіпертензією, анемією,
лейкопенією, функціональними порушеннями печінки.
Недостатність
йоду. Добова
У патогенезі — порушення синтезу тироксину, гіперплазія щитоподібної
потреба людини Карпати, Полтавська
залози, гіпотиреоз, пригнічення обміну речовин. Спостерігаються
Ендемічний – область,
збільшення розмірів щитоподібної залози, зниження температури тіла,
зоб 0,1- 0,2 мг (не Середня Азія, Кавказ,
ожиріння, пасивність, апатія, випадання волосся, у дітей – вади розвитку,
менше ніж 0,05 і Алтай
розумова відсталість, можливий кретинізм.
не більше ніж 0,5
мг)
У патогенезі — конкуруючі взаємовідносини стронцію і кальцію,
Полігіпермік- незбалансоване співвідношення інших мікроелементів, унаслідок чого
Забайкалля,
роелеменоз* – пригнічується остеогснез і процеси осифікації кісток, виникають раннє
Урівська Східна Сибір,
підвищений синостозування. а також дистрофічні зміни внутрішніх органів і
хвороба, або (Читинська,
вміст S, Fe, Мn, передчасне постаріння організму. Розвивається генералізований
хвороба Амурська, Іркутська
Zn, Рh, Аg, F на симетричний остеодеформівний остеоартроз, особливо міжфалангових,
Кашина-Бека область), Північна
фоні низького кульшових суглобів і хребта. Спостерігаються викривлення кісток, їхня
Корея і Китай
вмісту Са виражена крихкість, біль у суглобах, деформації, які призводять до появи
симптомів ведмежої лапи та качиної ходи.
Гіпомікро Ендемічна ювенільна кардіоміопатія. Підвищений ризик щодо
Китай,
елементоз Se атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, інфаркту
Хвороба Забайкалля,
(добова потреба міокарда, ендокринопатій. Чинник ризику щодо виник-нення і підвищеної
Кешана Єгипет,
селену смертності від злоякісних новоутворень шлунка, кишок, молочної залози,
Швеція
0,05-0,2 мг) яєчників, передміхурової залози та легенів.
Гіпермікро- Хронічний дерматит (свербіж, лущення шкіри), артралгії, втомлюваність,
Селеноз США,
елементоз Se підвищений ризик щодо розвитку карієсу. У тварин селеноз, або “лужна
48
(добова потреба
хвороба”, характеризується рівнем ознак цирозу і некрозу печінки та
селену Венесуела
супроводжується вадами розвитку в ембріонів і плодів.
0,05-0,2 мг)
Арало- Каспійська
Борний
низина, Ентерит, діарея, схуднення, загальна слабкість унаслідок порушення
ентерит Надлишок В
Західна Сибір, процесів засвоєння вуглеводів і білків.
(бороз)
Алтайський край
Надлишок Si
Райони залягання
Ендемічна (добова потреба
силікатних гірських Нефропатія, рак сечових шляхів.
нефропатія кремнію
порід на Балканах
– 20-30 м)г
* Мікроелементози – патологічні стани, які виникають в умовах недостатності (гіпомікроелементоз), надлишку
(гіпермікроелементоз) або дисбалансу мікроелементів в організмі. Ендемічні хвороби, зумовлені надлишком або
недостатністю того чи іншого мікроелементу або дисбалансом кількох мікроелементів у грунті, воді та продуктах
харчування, є природними екзогенними мікроелементозами.
Додаток 3
Хронічні інтоксикації, що пов'язані з техногенним забрудненням води хімічними речовинами в концентраціях, які
перебільшують ГДК
Речовина Вміст у воді, ГДК Хвороба Клінічна картина
Вперше зареєстрована в м. Кюсю (Японія).
Захворіли 1000 осіб, які вживали олію з рису,
обробленого ПХБ. Клінічні ознаки: блювання,
Природні води: чисті –
нудота, слабкість, гіперкератоз шкіри, хлоракне,
до 0,5 нг/л; помірно Юшо
Поліхлоровані біфеніли бронхіт, гепатит, неврологічні порушення. ПХБ
забруднені – 0,5-50 (масляна
(ПХБ) долають трансплацентарний бар'єр і потрапляють у
нг/л; абруднені – хвороба)
грудне молоко. Тому в жінок, які перехворіли під
понад 50 нг/л
час вагітності, народжувалися діти з проявами
хвороби Юшо. ПХБ справляють канцерогенний
вплив.
Загальна слабкість, погіршання апетиту, тремор
кінцівок, схуднення, неприємний присмак у роті,
Підземні води – 0,1- 20 свинцева облямівка на яснах, біль у животі, ознаки
мкг/л; анемії. Згодом парез, параліч, порушення
Свинець
поверхневі – 0,3-5 Сатурнізм гемопоезу, енцефалопатія, хронічна гепато-
(Рb)
мкг/л. нефропатія, анорексія, “свинцеві коліки”. Існує
ГДК – 0,03 мг/л кореляційна залежність між частотою розумової
відсталості у дітей, смертністю від раку нирок та
лейкемії.
Виявлено вперше в Японії (у м. Фуку, префектура
Тояма), де рисові поля зрошували водою з річки
Джинцу, в яку скидали промислові стоки, що
містили Сd. Зареєстровано 3000 хворих. Добове
надходження Сd в організм сягало 300 мкг і більше.
Сd – антагоніст Са, Se, Fе, Zn, Со. У патогенезі –
дисфункція проксимальних відділів ниркових
канальців унаслідок відкладення кадмію, що
Природні води – 0,05- призводить до надмірної втрати через нирки
Кадмій 1 мкг/л, у природних мінеральних елементів кісткової тканини. Хвороба
Ітай-ітай
(Cd) БГХП – до 10 мкг/л виявлялася сильним болем у ногах і попереку
ГДК – 0,001 мг/л внаслідок остеомаляції та остеопорозу, які сприяли
множинним переломам кісток (особливо плечових,
ліктьових, тазових і стегнових, ребер тощо) та
виникненню деформацій скелета.
Супроводжувалася залізодефіцитною гіпохромною
анемією, канальцевою дисфункцією нирок,
порушенням функцій підшлункової залози й
ентеропатією. Кадмію властиві тератогенні,
мутагенні та канцерогенні ефекти.
Миш'як Підземні води – 0,002- Ратицева Вперше випадок масового отруєння внаслідок
(As) 0,8 мг/л; поверхневі – (копитна) вживання для пиття води із законсервованої шахти,
0,003-10 мг/л хвороба де видобували миш'якову руду, був зареєстрований
ГДК – 0,05 мг/л у Челябінській області . Вміст миш'яку у воді сягав
3-6 мг/л. Спостерігаються нудота, блювання,
погіршення апетиту, головний біль, гіперкератоз,
дерматити, випадання волосся, ламкість нігтів,
49
неврит, параліч, погіршення тактильної чутливості,
порушення зору, ураження печінки. Підвищується
захворюваність на рак.
Найбільшу небезпеку становить Сr6+, який
Природні води –
спричиняє алергенну, мутагенну та канцерогенну
0,001-0,012 мг/л; у
(рак стравохода) дії. У разі контакту зі шкірою та
Хром природних БГХП – до
слизовими оболонками призводить до виникнення
(Cr) 0,1 12 мг/л. ГДК: Сг –64
виразок і дерматитів. Досить небезпечний за
0,05 мг/л, Сг3+– 0,5
інгаляційного надходження (рак легень,
мг/л
передміхурової залози, верхньощелепних пазух).
Ртуть – протоплазматична отрута, що блокує ЗН-
групи тіолових ензимів, справляє нейротоксичний,
Природні води— нефротоксичний, гепатотоксичний,
0,001-0.1 мкг/л; у гонадотоксичний, ембріотоксичний і мутагенний
Хвороба
Ртуть природних БГХП – 1-5 вплив, впливає на репродукгивний функцію та
Мінамата
(Hg) мкг/л, ендокринну систему. Хвороба Мінамата вперше
(етіологічний
(неорганічні та органічні інколи 30-50 мкг/л. зареєстрована в 1953–1956 рр. у Японії, у мешканців
чинник –
сполуки) ГДК затоки Мінамата. Концентрація ртуті у воді затоки
метил-ртуть)
ртуті неорганічної – становила 80-660 мкг/л. Захворіло 130 осіб, із них –
0,0005 мг/л 22 немовлят. У 1964 – 1965 рр. у префектурі Ніїгата
вздовж річки Агано захворіло 180 осіб, з яких 52
загинули.
Утворюються у воді у
разі її хлорування
внаслідок взаємодії
Загально токсична дія проявляється ураженнями
активного хлору з
печінки і нирок, нсйротоксичними і
аліфатичними
Тригаломстани кардіотоксичними ефектами. Властива
вуглеводнями. ГДК:
(ТГМ) канцерогенна дія – хлороформ і бромдихлорметан,
ТГМ - 0, 1 мг/л,
за даними МАІР*, належать до канцерогенів групи
хлороформ —
2Б.
0,06 мг/л,
дибромхлорметан –
0,01 мг/л
Утворюються в разі
хлорування води, яка 2,3,7,8-ТХДД – одна з найбіль токсичних речовин
містить феноли, (у 2000 разів токсичніша за стрихнін). У 1990 р.
гумінові та діоксини виявлено в річковій та питній воді у м.
Діоксини: фульвокислоти і Уфі (Росія), куди вони потрапили зі стічними
тетрахлордибензодіоксини лігніни. Можуть водами і поверхневими стоками з території заводу
(ТХДЦ) надходити разом “Хімпром”.
та дибензофурани зі стічними водами Отрута політропної дії: спостерігаються хлоракне,
(ТХДФ) деяких підприємств ураження печінки, нирок, центральної нервової
хімічного синтезу. системи, порушення жирового та вуглеводного
ГДК у перерахунку на обміну. Справляють канцерогенний вплив.
2,3,7,8-ТХДД – Надзвичайно стабільні.
20 пг/л
Загальнотоксична дія є політропною: ураження
Поліциклічні ГДК 3,4-бензпірену – печінки, нирок, центральної нервової системи,
ароматичні вуглеводні 0,01 мкг/л системи кровотворення. Справляють
канцерогенний вплив.
* МАІР — Міжнародна агенція з вивчення раку. За її класифікацією всі хімічні речовини залежно від
канцерогенного ризику для людини мають бути розділені на 3 групи: 1 – існують достатні епідеміологічні докази
канцерогенності речовини для людини; II (підгрупи 2А і 2Б) – існують достатні експериментальні докази канцерогенності
дія теплокровних тварин, що надає підстави вважати речовину ймовірним канцерогеном для людини; III – даних
недостатньо, щоб класифікувати речовину з точки зору її канцерогенності для людини.
Додаток 4
Функція нормованого центрованого нормального розподілу
X 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9
0, 0000 0348 0793 1179 1554 1915 2257 2580 2881 3159
1, 3413 3643 3849 4032 4192 4332 4452 4554 4641 4713
2, 4772 4821 4860 4892 4918 4937 4953 4965 4974 4981
3, 4986 4990 4993 4995 4996 4997 4998 4998 4999 4999
Примітка: В таблиці указані десяткові знаки після коми:
50
Так, наприклад при х=1,0; у= 0,3413.
При х<0 функція F(х) =0,5–у; при х>0 F(х)=0,5+у.
ТЕМА №6: ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА ПОТЕНЦІЙНОГО РИЗИКУ ВПЛИВУ
ФАКТОРІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ ТА
ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ. ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ БІОБЕЗПЕКИ.
1. Вивчити питання щодо біологічного забруднення навколишнього середовища як важливої гігієнічної та
екологічної проблему.
2. Засвоїти гігієнічні основи біобезпеки.

1. Основні компоненти біологічного забруднення об'єктів навколишнього середовища та головні структурні групи
біологічного чинника.
2. Види робіт, пов'язаних зі шкідливою дією біологічного фактора.
3. Розвиток мікробіотехнологій та їх вплив на навколишнє середовище.
4. Класифікація інфекційних організмів за групами ризику (за ВООЗ).
5. Несприятливі наслідки дії біологічного фактора.
6. Гігієнічні основи біобезпеки
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися з основними компонентами біологічного забруднення навколишнього середовища як важливої
гігієнічної і екологічної проблеми сьогодення.
2. Визначити можливі несприятливі наслідки дії біологічного фактора.
3. Систематизувати та засвоїти гігієнічні основи біобезпеки,
ЛІТЕРАТУРА: а) основна:
1. Загальна гігієна : пропедевтика гігієни / [Є. Г. Гончарук, Ю. І. Кундієв, В. Г. Бардов та ін.] ; за ред. Є, Г.
Гончарука. — К.: Вища школа, 1995. — С. 48—137, 458—479.
Гончарука. — К.: Вища школа, 2000. — С. 47—96, 538—560.
3. Гігієна та екологія / [В. Г. Бардов, В. Ф. Москаленко, С. Т. Омельчук та ін.] ; за ред. В. Г. Бардова. — Вінниця:
Нова Книга, 2006. — С. 225—238.
4. Изучение влияния факторов окружающей среды на здоровье населения: учебное пособие / Под ред.
Е.И.Гончарука. — К.: КМИ, 1989. — 204 с.
5. Даценко 1.1. Профілактична медицина: загальна гігієна з основами екології / І.І. Даценко, Р.Д.Габович. — К.:
Здоров'я, 1999 — С. 6—27.
6. Общая гигиена: учебник / [Г.И. Румянцев, М.П. Воронцов, Е.И. Гончарук и др.]; под ред. Г.И.Румянцева, М.П.
Воронцова. — М.: Медицина, 1990. — С. 49—238, 279—283.
7. Габович Р.Д. Гигиена / Р.Д. Габович, С.С. Познанский, Р.Х. Шахбазян. — К.: Вища школа, 1983. — С.6—15.
8. Современные проблемы зкогигиены / [М.П. Захарченко, Е.И. Гончарук, Н.Ф. Кошелев, Г.И.Сидоренко]. — К.:
Хрещатик, 1993. — Ч. 1. — С.5—64.
9. Бойко Н.В. Мікроорганізми як фактор техногенно порушених екосистем Верхнього Полісся: автореф. дис. доктор.
біол. наук / Н.В. Бойко. — Київ, 2009. — 49 с.
10. Заверуха Н.М. Основи екології: навч. посібник / Н.М. Заверуха. — Київ, 2006. — С. 212—224.
1. Величковський Б.Г. Главнейшая задача экологии человека в России / Б.Г. Величковский // Гигиена и санитария. —
2003. — №3. — С. 6—8.
2. Чибураев В.И. Система аккредитации органов по оценке риска в Российской Федерации / В.И. Чибураев //
Гигиена и санитария. — 2004. — № 5. — С. 60—62.
3. Ушаков И.Б. Медицинские аспекты защиты здоровья населения от вредного воздействия факторов окружающей
среды // Гигиена и санитария. —2005. — №6. — С. 29—34.
4. Гигиеническое регламентирование и риск / [И.А.Черниченко, А.М.Сердюк и др.] // Гигиена и санитария. — 2006.
— №1. — С. 30—32.
В ході практичного заняття студенти знайомляться з особливостями біологічного забруднення навколишнього

середовища як важливої екологічної і гігієнічної проблеми, визначають можливі несприятливі наслідки дії біологічного
фактора, обґрунтовують конкретні рекомендації щодо їх профілактики, засвоюють гігієнічні основи біобезпеки та
розв'язують ситуаційні задачі.
Біологічне забруднення об'єктів навколишнього середовища

як фактор ризику та особливості його впливу на здоров'я населення
51
“Термін “біологічне забруднення” охоплює різні біологічні об'єкти, здатні справляти прямий або опосередкований
(через об'єкти довкілля) несприятливий вплив на здоров'я людини шляхом пригноблення природних процесів самоочищення
їх організму” (Г.І. Сидоренко).
Основними компонентами біологічного забруднення є: живі організми (макро- і мікроорганізми) продукти їх
життєдіяльності та деякі органічні речовини природного походження (схема 1).
Головні компоненти біологічного фактора

Схема 1
патогенні
живі умовно патогенні
Мікроорганізми непатогенні
неживі вакцини
сироватки
Макроорганізми РЕС*
Компоненти люди, тварини

біологічного рослини гриби
фактора
токсини,
Продукти
ферменти
мікробіологічного
антибіотики,
синтезу
амінокислоти,
білково-вітамінні
концентрати
пилок рослин, які

Органічні речовини опилюються
природного вітром, пил
походження рослинного
походження
синьо-зелені
водорості
*Примітка: (РЕС) — Ретикуло-ендотеліальна система
Актуальність біологічного забруднення пов'язана з наявністю цілого ряду медичних і екологічних проблем, а саме:
1. Не зважаючи на обширну інформацію про механізм дії мікроорганізмів, їх дія на стан здоров'я людини все ще
повністю не контролюється.
2. Забрудненість повітряного середовища мікроорганізмами і пилом органічного походження на підприємствах
біотехнологічної і текстильної промисловості, на тваринницьких і птахівницьких комплексах, ряді інших виробництв є
надзвичайно суттєвим чинником, що справляє негативний вплив на здоров'я працівників.
3. Реєструється неухильне зростання захворювань, викликаних умовно-патогенними збудниками, представниками
звичайної мікрофлори людини.
4. Спостерігається виникнення численних поствакцинальних ускладнень у зв'язку з підвищеною сенсибілізацією
організму людини.
5. Виникають труднощі під час лікування багатьох захворювань внаслідок широкого поширення у довкіллі
антибіотикостійких мікроорганізмів.
6. Темпи урбанізації, що постійно зростають, створюють небезпеку недостатнього знешкодження величезної
кількості стічних вод.
7. Розвиток біотехнологій, перехід тваринництва і птахівництва на промислову основу призводить до збільшення
масштабів мікробного забруднення як повітря робочої зони, так і довкілля, а отже до погіршання стану здоров'я людей, що
працюють на таких підприємствах або проживають в районах розташування цих виробництв.
Суттєве розмаїття видів робіт, пов'язаних з небезпекою шкідливої дії біологічних чинників на організм людей, є
дуже великою. Проте можна умовно поділити на 3 групи.
Види робіт, що пов'язані зі шкідливою дією біологічних чинників на організм
І група: роботи, пов'язані зі шкідливою дією мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності:

52
• роботи з виробництва біологічних препаратів, основою або продуцентами яких є мікроорганізми, біологічні рідини,
тканини і органи, а також культури кліток і тканин;
• роботи з використання біологічних препаратів для профілактики, лікування, діагностики та вирішення інших цілей
в медицині, ветеринарії і сільському господарстві;
• роботи з локалізації і ліквідації вогнищ інфекційних хвороб;
• роботи з використання культур мікроорганізмів в науково-дослідних, навчальних і лікувально-профілактичних
установах;
• роботи, що вимагають контакту з ґрунтом і водою;
• роботи з лікування і догляду за людьми і тваринами (хворими і носіями);
• роботи з дослідження біоносійних матеріалів від людей і тварин, а також трупного матеріалу в діагностичних і
науково-дослідних цілях.
II група: роботи, пов'язані з небезпекою шкідливої дії тварин (домашніх, диких і лабораторних) та продуктів їх
життєдіяльності:
• роботи з обслуговування тварин в сільському господарстві і під час виробництва біологічних препаратів,
продуцентами яких вони служать;
• роботи з обслуговування тварин у віваріях науково-дослідних і практичних установ;
• мисливські і риболовецькі промисли;
• забій тварин;
• переробка сировини тваринного походження;
• обслуговування і дресирування тварин в зоологічних садах і цирках.
III група: роботи, що пов'язані з небезпекою шкідливої дії рослин (культурних і дикорослих):
• роботи з вирощування рослин у сільському, лісовому і міському господарствах;
• роботи зі збирання і переробки рослинної сировини;
• лісогосподарські роботи і роботи по заготівлі лісу;
• роботи з виробництва лікарських препаратів і алергенів з рослин;
• роботи з виробництва кормів.
Всі компоненти, що входять до структури біологічного чинника, доцільно розділити на дві основні трупи:
І група - натуральні природні компоненти, тобто елементи природних процесів, здатні за певних умов відігравати
роль біологічного чинника:
• збудники, переносники і носії інфекційних захворювань людей;
• збудники інфекційних захворювань тварин;
• збудники інфекційних захворювань птиці;
• природні відходи тваринного світу;
• пилок при цвітінні рослин;
• синьо-зелені водорості;
• цвілі предмети.
ІІ група - індустріальні або техногенні компоненти, до числа яких відносять гігієнічно значущі чинники
(мікроорганізми, готові продукти, пил рослинного походження тощо), що властиві для:
 • промислово-тваринницьких комплексів;
 виробництва і використання мікробіологічних засобів захисту рослин;
 виробництва і використання антибіотичних засобів;
 виробництва і використання білково-вітамінних концентратів;
 виробництва і використання стимуляторів зростання;
 • споруд з очищення стічних вод;
 • виробництва сіна, льону, бавовни та зерна;
 • виробництва вакцин і сироваток;
 • виробництва фізіологічно-активних препаратів.
Безумовно, питома вага різних компонентів є неоднаковою. Провідні місця в теперішній час займають
мікробіотехнологія, а також тваринництво, переведене на промислову основу.
Сучасні тваринницькі комплекси відрізняються високою концентрацією поголів'я худоби, новою технологією
виробництва та розміщенням тварин без підстилку, що призводить до утворення великої кількості (до 3-5 тис. м 3/добу)
висококонцентрованих стоків, небезпечних в санітарно-епідеміологічному відношенні, зважаючи на вміст в них патогенних
мікроорганізмів, яєць і личинок гельмінтів, а також інших компонентів біологічного походження: консервантів,
антибіотиків, недоокислених продуктів (альдегідів, кетонів тощо) і комплексу органічних речовин.
За ступенем забруднення органічними речовинами, рівнем бактеріального обсіменіння (в тому числі
мікроорганізмами, патогенними для людини), за вмістом гельмінтів і найпростіших відходи тваринницьких комплексів
значно перевершують господарчо-побутові стічні води і стоки підприємств.
В ході ферментативних процесів бродіння у гної разом з окисленими продуктами з'являються водень, альдегіди,
спирти, складні ефіри, жирні кислоти тощо. В анаеробних умовах під час гниття білкових речовин утворюються пептони,
аміак, сірководень, сірчистий амоній, меркаптани, фенол, індол, скатол та інші речовини, що мають вельми неприємні
запахи.
53
Неприємні запахи, окрім відчуття відрази, викликають головний біль, нудоту та поверхневе дихання, яке призводить
до зменшення легеневої вентиляції, і, як наслідок, до зниження окислювальних процесів в організмі.
Натурні дослідження доводять, що тваринницькі комплекси є масивними джерелами забруднення атмосферного
повітря. Так, валовий викид забруднень в атмосферне повітря лише з організованих джерел (системи вентиляції) комплексу
великої рогатої худоби на 10 тис. голів за аміаком складає 57 кг/добу, а за органічними речовинами - 2148 кг/добу. Крім того,
з систем вентиляції в атмосферне повітря щодоби викидається до 1310 млрд. мікроорганізмів.
У стоках тваринницьких комплексів містяться сальмонели, ентеропатогенні кишкові палички, протей, синьогнійна
паличка тощо.
Відходи тваринництва також можуть бути потенційними носіями збудників ряду зоонозних інфекційних
захворювань: бруцельозу, лептоспірозу, туберкульозу, ящуру тощо. Не знезаражені стоки можуть містити в 1 л від декількох
десятків до декількох десятків тисяч життєздатних яєць гельмінтів і цист найпростіших. В основному це яйця аскарид і
волосоголовців а також цисти балантидій.
У зв'язку з цим, утилізація неочищених або недостатньо очищених тваринницьких стоків призводить до небезпечного
забруднення ґрунту, ґрунтових і поверхневих вод, що суттєво посилюється більшим виживанням у гної мікроорганізмів —
збудників інфекційних захворювань і яєць гельмінтів. Так, в рідкому гної яйця гельмінтів зберігають життєздатність понад 1
рік, сальмонели - 160 діб, бруцели - 170 діб, мікобактерії туберкульозу – 460 діб.
Таким чином, гній, потрапляючи в грунт та водні об'єкти, стає надзвичайно потужним джерелом поширення інфекцій і
інвазій для людей і тварин. Використання в тваринницьких комплексах антибіотиків і кормових дріжджів може призводити до
розвитку у працівників мікозів. Крім того, біологічні забрудники тваринного походження (шерсть, лупа і екскременти тварин) є
сильними алергенами і які здатні викликати у тваринників цілий ряд алергозів.
Розвиток мікробіотехнологій та їх вплив на навколишнє середовище
Протягом останніх десятиліть надзвичайно масштабний розвиток отримала основна галузь біотехнології –
мікробіотехнологія. Це пов'язано з тим, що мікроорганізми володіють помітними перевагами перед рослинними і
тваринними об'єктами, тобто мають у сотні і тисячі разів більш велику швидкість розмноження і синтезу біологічно
активних речовин, швидкість адаптації до умов, що змінюються, зумовлюють максимальну економію сировини і енергії.
Нині визначилися і сфери пріоритетного впровадження мікро біотехнології, а саме медична, хімічна і харчова
промисловість, сільське господарство, охорона довкілля, комунальне господарство.
У медичній і фармацевтичній промисловості мікробіотехнологія використовується для виробництва цілого ряду
біологічно активних речовин, у тому числі антибіотиків, ферментів, амінокислот, вітамінів, вакцин, антигенних речовин
тощо.
У хімічній промисловості отримують дешеві і в необмежених кількостях органічні кислоти, кетони, спирти.
Існування харчової промисловості в теперішній час не мислиме без використання мікробіотехнології для
виготовлення пекарських дріжджів, кисломолочних продуктів і сирів, хлібобулочних виробів, харчового білка, тютюну,
кави, какао, маслин тощо.
Для потреб сільського господарства виробляється кормовий білок, мікробні інсектициди, здійснюється силосування
кормів, відмочування льону і джгуту тощо.
Це далеко не повний перелік найважливіших аспектів життя і практичної діяльності людини, в яких застосовується
біотехнологія.
В той же час спостерігається значне забруднення мікроорганізмами-продуцентами і продуктами мікробіологіч-ного синтезу
як виробничого, так і природного навколишнього середовища в районах розташування таких підприємств.
В цілому ряді наукових досліджень показано, що вміст мікроорганізмів-продуцентів в повітрі біотехнологічних
виробництв складає від сотень до десятків мільйонів мікробних тіл в 1 м 3 повітря.
Разом із забрудненням виробничого середовища на підприємствах біотехнології спостерігається масивне входження
промислових мікроорганізмів і викид продуктів мікробіологічного синтезу в різні об'єкти довкілля. Так, за відсутності
очищення газоповітряних викидів вміст в них мікроорганізмів-продуцентів склав на різних підприємствах становить від
сотень тисяч до мільйонів мікробних клітин в 1 м3.
Висока забрудненість атмосферного повітря промисловими штамами реєструється також при використанні
мікробіологічних засобів захисту рослин - мільйони мікробних тіл в 1 м3 атмосферного повітря. Разом з живими
мікроорганізмами в газоповітряних викидах біотехнологічних виробництв дуже високим є і вміст готового продукту. Так,
валові викиди пилу білково-вітамінних концентратів складають в середньому 187 кг/год.
Підприємства біотехнології інтенсивно забруднюють і водне середовище за рахунок скидання стічних вод, що
містять сотні мільйонів мікробних тіл в 1 л. Обробка сільськогосподарських культур бактерійними інсектицидами також
здатна призводити до значного обсіменіння води відкритих водоймищ і складати в день обробки до 10 6-108 клітин на літр.
Викиди біотехнологічних підприємств в атмосферу і водне середовище супроводжують накопиченням мікроорганізмів-
продуцентів у ґрунті. Використання в сільському господарстві мікробіологічних засобів захисту рослин призводить до забруднення
промисловими мікроорганізмами поверхневого шару ґрунту - до 10 -10 клітин в 1 г ґрунту.
Вживання у сільському господарстві мікробних інсектицидів забруднює ентомопатогенними мікроорганізмами
рослинні продукти харчування - до 10б-109 клітин на 1 г.
Таким чином, численні факти інтенсивного біологічного забруднення виробничого і оточуючого середовища не
викликають сумнівів.
Класифікація інфекційних мікроорганізмів за групами ризику (за ВООЗ)

54
Група ризику 1 (низький індивідуальний і суспільний ризик). Мікроорганізми, які невідомі як етіологічні агенти
захворювань людини або тварин, не мають ветеринарного значення тощо.
Наприклад: Васillus subtitles, Escherichia coli..
Група ризику П (помірний індивідуальний і обмежений суспільний ризик). Патогенний агент, який може викликати
захворювання у людини або тварин, проте не представляє серйозного ризику для лабораторного персоналу, суспільства,
свійських тварин або навколишнього оточуючого середовища. Необережна робота в лабораторії може викликати серйозну
інфекцію, яка може бути купована доступними терапевтичними і профілактичними засобами - ризик її поширення
обмежений.
Наприклад Salmonella typhymurium, вірус лейкоцитарного хоріоменінгіту.
Група ризику Ш (високий індивідуальний і низький суспільний ризик),
Патогенний агент викликає серйозні захворювання у людини, однак, як правило, не поширюється від хворого до
здорового.
Наприклад: Brucella, Histoplasma capsulatum, вірус гарячки Ласса.
Група ризику IV (високий індивідуальний і суспільний ризик). Патогенний агент викликає серйозні захворювання у
людини або тварин і легко прямо або опосередковано розповсюджується від хворого до здорового.
Наприклад: вірус Ебола-Марбурга, вірус ящура.
В країнах СНГ патогенні мікроорганізми за ступенем небезпеки поділяються на 4 групи:

І група - збудники особливо небезпечних інфекцій (сап, чума, сибірка, чорна віспа, холера)
П група - збудники висококонтагіозних епідемічних бактерійних, вірусних, риккетсіозних, грибкових захворювань
(хвороба Боткіна, бруцельоз)
Ш група - збудники бактерійних, вірусних, риккетсійних, грибкових, протозойних інфекційних хвороб, які виділені в
самостійні нозологічні форми (черевний тиф, дифтерія)
IV група — збудники бактерійних, вірусних, грибкових септицемій, менінгітів, пневмоній, ентеритів,
токсикоінфекцій, гострих бактерійних отруєнь.
Безпосередня дія біологічних чинників вивчена досить добре. Різні компоненти біологічного забруднення можуть
призводити до прямого або непрямого негативного впливу на здоров'я людей І потрапляти в організм із забрудненим
повітрям, водою або рослинними харчовими продуктами (наприклад, після обробки сільськогосподарських культур
мікробними інсектицидами). Специфічні захворювання, пов'язані з дією біологічних агентів мікробіотехнологічних
підприємств, виявляються у вигляді сенсибілізуючої, іммунотоксичної та дисбіотичної дії на організм людини. Найчастіше
показники захворюваності визначаються виникненням таких нозологічних форм, як бронхіальна астма, хронічні
астматичні бронхіти, риносинусити, кандидози верхніх дихальних шляхів, кон'юнктивіти, дерматити і кольпіти.
Рослинні продукти, забруднені бактерійними інсектицидами, за певних умов можуть викликати харчові
токсикоінфекції,
Дитячий організм внаслідок своїх фізіологічних особливостей, як відомо, відзначається підвищеною чутливістю до
дії несприятливих чинників довкілля. Тому негативна дія промислових мікроорганізмів і продуктів їх життєдіяльності, що
забруднюють довкілля, перш за все, виявляється у впливі на організм дітей. Багато дослідників, що вивчали стан здоров'я
дітей, які мешкають у районах розташування біотехнологічних підприємств, відзначають у цих дітей зростання не лише
специфічних, але і неспецифічних захворювань.
Так, дуже тривожні дані отримані на підставі 3-річних спостережень за станом здоров'я підлітків-школярів в 4-5-
кілометровій зоні біохімічного заводу в Росії. Встановлено, що біологічне забруднення об'єктів довкілля цієї території впливає
практично на всі показники стану здоров'я підлітків. Спостерігається зниження маси тіла в порівнянні з однолітками
контрольного району, більш ніж в 2 рази частіше зустрічається дисгармонійний фізичний розвиток та порушення опорно-
рухового апарату, виявлено зниження функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної систем, зниження
рівня гемоглобіну крові. Провідне місце у структурі патологічних зрушень займають хвороби вуха, горла, носа і захворювання
нервової системи.
Опосередкований несприятливий вплив на здоров'я людини промислових мікроорганізмів полягає в тому, що у разі
масивного забруднення ґрунту і водоймищ їх штамами відбувається порушення процесів самоочищення, реєструється
розбалансування мікробіоценозів і збільшення термінів виживання патогенної мікрофлори.
Все це здатне призвести до зниження родючості ґрунту, різкого погіршання санітарного стану довкілля, порушень
екологічної рівноваги в природі, виникненню епідемічне небезпечних ситуацій тощо.
На схемі 2 указані найбільш характерні несприятливі наслідки окремих компонентів біологічного фактора на
людину та об'єкти навколишнього середовища.
Схема 2
Можливі несприятливі наслідки дії біологічного фактору
Об’єкти оточуючого середовища

Людина
Зміни структури інфекційної захворюваності Зміни фізичних і хімічних констант атмосфери
Зростання числа захворювань, викликаних умовно Зміни мікроклімату

патогенними мікроорганізмами
Несприятливий вплив на рослини і тварини
Поствакцинальні ускладнення
55
Поява стійких форм мікроорганізмів
Поява стійких до антибіотиків мікроорганізмів
Поява стійких форм макроорганізмів
Сенсибілізація організму
Порушення екологічного балансу
Ріст числа алергенних захворювань
Зростання числа внутрішньолікарняних інфекцій
Порушення процесів самоочищення води і ґрунту
Порушення екологічного балансу між мікро- і

макроорганізмами
Реєстрація численних ознак емоційного та психологічного

дискомфорту
Збільшення активності перенесення патогенних

мікроорганізмів та гельмінтів
Гігієнічні основи біобезпєки
Профілактичні заходи, спрямовані на охорону довкілля і збереження здоров'я людей від шкідливої дії промислових
мікроорганізмів і готових біотехнологічних продуктів, мають комплексний підхід до вирішення цієї вельми важливої
гігієнічної проблеми і включають у свою структуру:
А. Організаційні заходи.
1. На стадії проектування підприємств біотехнології необхідним є проведення санітарно-гігієнічної експертизи
проекту,
2. Розміщення біотехнологічних виробництв у кожному конкретному випадку узгоджується з органами санітарного
нагляду.
3. Як мікроорганІзми-продуценти дозволяється застосовувати лише штами, що пройшли експериментальну
перевірку і допущені до вживання спеціалізованими установами Міністерства охорони здоров'я України.
Б. Заходи профілактики, що забезпечують безпеку праці і захист виробничого середовища.
І. Медико-профілактичні заходи:
1. Працівники біотехнологічних виробництв повинні проходити попередній медичний огляд під час прийому на
роботу з урахуванням протипоказань, що стосуються робіт з мікроорганізмам й-продуцентами і готовими продуктами. Крім
того, робітники повинні проходити періодичний медичний огляд, в якому беруть участь терапевт, невропатолог і
дерматолог. Обов'язковим є проведення рентгенологічного дослідження легень І дослідження складу периферичної крові.
2. Для покращення стану здоров'я осі, що працюють, та зниження втрат тимчасової непрацездатності необхідним є
функціонування санаторію-профілакторію.
II. Гігієнічні і санітарио-технічні заходи профілактики:
1. Проведення регулярного контролю ступеня забруднення мікроорганізмам й-продуцентам й і готовими
біотехнологічними продуктами спеціального одягу і засобів індивідуального захисту робочих приміщень.
2. Удосконалення технологій виробництва біологічних препаратів, що передбачає високий ступінь автоматизації і
герметизації процесів, перешкоджаючи біологічному забрудненню повітря робочих приміщень.
3. Використання у виробничих приміщеннях загальнообмінної припливно-витяжної вентиляції і місцевих
відсмоктувань, що забезпечують дотримання гранично допустимих концентрацій штамів-продуцентів І готових продуктів у
повітрі робочих приміщень.
4. Підлоги і стіни у виробничих приміщеннях повинні виконуватися з матеріалів з гладкою поверхнею, зручних для
миття і дезинфекції, які б не сорбували вологу.
5. У виробничих приміщеннях повинне проводиться щоденне вологе прибирання з дезинфекцією.
6. Обов'язковим є використання засобів індивідуального захисту і заходів особистої профілактики:
а) працівники і службовці біотехнологічних виробництв повинні безкоштовно забезпечуватися спеціальним одягом,
спеціальним взуттям і засобами для захисту органів дихання (респіратор "Пелюсток") тощо;
6} усі робітники повинні проходити систематичні інструктажі щодо питань дотримання правил роботи, заходів
особистої гігієни і індивідуальної профілактики;
в) на робочих місцях біотехнологічних підприємств забороняється приймати їжу та палити.
Заходи профілактики на різних етапах роботи з біологічними препаратами полягають у дотриманні правил їх
транспортування, зберігання і безпечного застосування.
В. Заходи профілактики, спрямовані на охорону навколишнього середовища і здоров'я населення.
Попередження небезпечного забруднення природного середовища і негативного впливу біологічних чинників на
здоров'я населення в значній мірі визначається ефективністю профілактичних заходів, приведених вище, проте має ряд
додаткових особливостей:
1. Запобігання викиду біологічних забруднень шляхом створення безвідходних технологій,
2. Проведення регулярного контролю за вмістом мікроорганізмів-продуценті в і готових біотехнологічних продуктів
в повітряних викидах і стічних водах підприємств, а також в атмосферному повітрі, водоймищах і ґрунті в районах
розташування біотехнологічних виробництв.
3. Дотримання санітарно-захисних зон.
56
Задача 1
Дані санітарно-топографічного опису криниці свідчать про те, що шахтна криниця розташована на околиці
населеного пункту. На відстані 56 м від неї розміщена молочнотоварна ферма. Біля криниці проходить ґрунтова дорога.
Місцевість рівна. Криниця має зруб з дерева, кришку, обладнана глиняним замком. Відра для загального користування
немає. Глибина криниці становить 6 м.
Дані лабораторного дослідження води: прозорість - 4 см, колірність - 39°, запах - 3 бала, смак - 2 бала, окислюваність -
12 мг/л О2, вміст аміачних сполук - 0,1 мг/л, вміст нітритів - 0,01 мг/л, вміст нітратів - 50 мг/л, вміст хлоридів - 100 мг/л, вміст
фтору - 0,8 мг/л, твердість - 7 мг/екв, колі-титр - 10, колі-індекс - 100, мікробне число-600.
Обґрунтуйте гігієнічний висновок щодо ризику мікробного забруднення води та визначте дані лабораторного
дослідження, які цей ризик підтверджують.
Задача 2
Під час лабораторного дослідження ґрунту встановлено: вміст азоту гумусу становить 19,4 мг, вміст органічного
азоту -- 19,6 мг, мікробне число Ґрунту - 900 бактерій в 1 кг ґрунту; колі-титр - 2,7; титр анаеробів - 0,8; число яєць аскарид -
1 в 1 кг ґрунту; число личинок мух - 1 на 0,25 м 2. Стан радіаційного забруднення перевищує природний фон в 2,5 рази;
концентрація шкідливих хімічних речовин не перевищує ГДК; вміст канцерогенних речовин становить 3 мг/кг; титр
термофілів - 0,06.
Визначте шляхи мікробного забруднення ґрунту, підтвердіть Ваш висновок даними лабораторного дослідження.
Задача З
Недостатньо очищені відходи промислового підприємства скидаються у річку, вода з якої використовується для
господарське-питного водопостачання. Це спричиняє загибель деяких мікроорганізмів, порушення процесів самоочищення води
та погіршення її якості, що може мати негативний вплив на стан здоров'я людей.
Визначте дію факторів навколишнього середовища, обґрунтуйте роль біофактора у порушенні процесів
самоочищення води і погіршанні її якості.
ТЕМА №7: ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА ВПЛИВУ ПРИРОДНИХ І

АНТРОПОГЕННИХ КОМПОНЕНТІВ БІОСФЕРИ НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ І
ПОПУЛЯЦІЇ. САНІТАРНА ОХОРОНА АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ.
ГІГІЄНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ і ХІМІЧНИХ ЧИННИКІВ В УМОВАХ
НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ.
1. Ознайомитися з методиками гігієнічної оцінки впливу природних і антропогенних компонентів біосфери на
здоров’я людини.
2. Ознайомитися з основними принципами і методами санітарної охорони атмосферного повітря.
3. Оцінити значення і особливості дії на здоров’я людини фізичних чинників, які впливають в умовах населених
місць.

1. Забруднення атмосферного повітря: основні джерела забруднення атмосферного повітря, поняття про
забруднюючу речовину та джерело викиду.
2. Поняття про санітарну охорону атмосферного повітря та її основні заходи.
3. Державний санітарний нагляд в області охорони атмосферного повітря.
4. Гігієнічна характеристика шуму та його джерел, особливості впливу на організм та заходи профілактики в умовах
населених місць.
5. Гігієнічна характеристика вібрації та її джерел, особливості впливу на організм та заходи профілактики в умовах
населених місць.
6. Гігієнічна характеристика електромагнітних випромінювань та їх джерел, особливості впливу на організм та
заходи профілактики в умовах населених місць.
ЗАВДАННЯ:
1. Оцінити значення фізичних чинників в умовах населених місць та вивчити основні методи охорони атмосферного
повітря.
2. Оцінити міру дії фізичних чинників довкілля на здоров’я населення (за даними ситуаційних завдань).
2. Руководство к лабораторным занятиям по коммунальной гигиене / Под ред. Е.И.Гончарука. — М.:
Медицина,1982. — С. 33-36.
3. Є. Г. Гончарук. Комунальна гігієна / Гончарук Є. Г. — К.: Здоров’я, 2003. — С. 420-452
4. Буштуева К.А. Методы и критерии оценки состояния здоровья населения в связи с загрязнением окружающей
среды / К.А. Буштуева, И.С. Случанко.— М.: Медицина, 1979. — С. 34-43.
57
5. Гигиена окружающей среды / Под ред. Г.И.Сидоренко — М: Медицина, 1985. — С. 24-60, 103-113.
6. Загальна гігієна : пропедевтика гігієни / [Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундієв, В.Г.Бардов та ін.] ; за ред. Є.Г.Гончарука.
— К.: Вища школа, 1995. — С. 465-479.
7. Антомонов М.Ю. Методика формирования комплексных показателей в эколого-гигиенических исследованиях /
М.Ю. Антомонов // Гигиена и санитария. — 1993. — №7.— С. 20-23.

В ході практичного заняття студенти знайомляться з методиками гігієнічної оцінки впливу природних і
антропогенних компонентів біосфери на здоров’я людини, вивчають основні принципи і методи санітарної охорони
атмосферного повітря, оцінюють значення і вплив на здоров’я людини таких фізичних чинників, що впливають в умовах
населених місць, як шум, вібрація та електромагнітне випромінювання.
Основні джерела забруднення атмосферного повітря

Під забрудненням атмосферного повітря розуміють зміну складу і властивостей атмосферного повітря внаслідок
надходження до нього або утворення у ньому фізичних, біологічних чинників і (або) хімічних сполук, які можуть
несприятливо впливати на здоров'я людей та стан природного довкілля.
Забруднююча речовина – ця речовина хімічного або біологічного походження, яка міститься або надходить в
атмосферне повітря і може прямо або опосередковано несприятливо впливати на здоров'я людини та стан природного
довкілля.
Джерело викиду – це об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого в атмосферне
повітря переходить забруднююча речовина або суміш таких речовин.
Викид – це потрапляння в атмосферне повітря забруднюючих речовин або їх суміші.
Головними джерелами забруднення атмосферного повітря є: транспорт, теплогенеруючі установки, промислові
підприємства та ґрунт.
За даними ВОЗ, найбільш поширені забруднюючі речовини атмосферного повітря представлені наступними
групами:
— тверді частки (леткі – зола, пил, оксид цинку, силікати, хлорид свинцю);
— сполуки сірки (діоксид сірки, сірководень, меркаптани);
— органічні сполуки (альдегіди, вуглеводні, смоли);
— сполуки азоту (оксид азоту, діоксид азоту, аміак);
— сполуки кисню (озон, оксид вуглецю, діоксид вуглецю);
— сполуки галогенів (фтори водню, хлорид водню);
— радіоактивні сполуки (радіоактивні гази, аерозолі).
Відповідно до “Директив – 96/62/ЄС” від 27.08.1996 року оцінку і контроль якості повітряного середовища
необхідно здійснювати з урахуванням вмісту в ньому таких речовин: діоксиду сірки, діоксиду азоту, тонкодисперсні тверді
частки, свинець, озон, бензолу, оксиду вуглецю, полиароматическі вуглеводні, кадмій, миш’як, нікель і ртуть.
Для більшості промислових регіонів характерні такі співвідношення речовин, що забруднюють атмосферне повітря:
оксиди вуглецю – майже 50%, оксид сірки – 20%, тверді частки – 16-20%, оксиди азоту – 6-8%, вуглеводні – 2-5%. До
забруднюючих речовин також відносять аміак, сірководень, сірковуглець, альдегіди, хлорорганічні сполуки, фториди.
На організм людини впливають майже 500 тис. речовин, різноманітного находження. Згідно з даними прогностичної
оцінки очікується, що протягом найближчих років загальний обсяг виробництва різних хімічних речовин збільшиться в 2-2,5
разів і перевищить 500 млн т. В постійному кругообігу речовин індустріального суспільства знаходиться майже 65 тис.
хімічних сполук, що раніше в природі не існували. Майже 10 тис. з них щорічно виробляють в об’ємі 0,5-1 млн. кг. Причому
понад 2000 цих речовин безпосередньо впливають на генетичний апарат клітини, прискорюють мутагенез та онкогенез. Нині
в країнах з розвиненою економікою в лікарнях загального профілю з приводу спадкової патології лікується 15-20% дітей від
загальної кількості пацієнтів. Серед дітей, померлих у віці до 1 року, до 30% складають померлі в результаті мутаційних
процесів. Тільки через генетичні порушення не виношуються 25% вагітностей в рік, з'являється на світ 250 тис. дітей зі
спадковими вадами, у тому числі майже 100 тис. дітей - з важкими аномаліями розвитку.
Викиди транспорту. Місцевий транспорт представлеаий головним чином автомобілями, які займають пріоритетне місце
серед джерел забруднення атмосферного повітря. Склад вихлопних газів автотранспорту залежить від типу двигуна, режиму
роботи, технічного стану автомобіля і якості палива. Нині вивчено більше 200 компонентів, що входять до складу відпрацьованих
газів автотранспорту. За об'ємом найбільшу питому вагу мають оксиди вуглецю (0,5-10%), оксиди азоту (до 0,8%), незгорілі
вуглеводні (0,2-3,0%), альдегіди (до 0,2%) і сажа (до 0,05%).
Кількість токсичних речовин, що потрапляють в атмосферу внаслідок спалювання одиниці об'єму палива дизельним
двигуном, є значно меншим, ніж карбюраторним. Проте у викидах автомобілів, що працюють на дизельному паливі, вміст
сажі є вищим.
В середньому автомобіль споживає в рік 2 т бензину і викидає в повітря 20-25 тис. м 3 продуктів згорання, в яких
міститься 700 кг оксиду вуглецю, 40 кг оксидів азоту, 230 кг вуглеводнів і 2-5 кг твердих часток. Рівень забруднення
атмосферного повітря відпрацьованими газами автотранспорту залежить також від режиму його роботи. В умовах вуличного
руху в місті двигун автомобіля працює 30% часу на холостому ходу, 30-40% – з постійним навантаженням, 20-25% – в
режимі розгону і 10-15% – в режимі гальмування.
При цьому на холостому ходу автомобіль викидає в середньому 5-7% оксиду вуглецю від об'єму усього вихлопу.
Одночасно при такому режимі збільшується в 2-2,5 разів викид вуглеводнів і в 1,5 разів – альдегідів. В процесі руху з
постійним навантаженням автомобіль викидає лише 1-2,5% оксиду вуглецю. При невідрегульованому карбюраторі викид
оксиду вуглецю на холостому ходу підвищується до 15%. Якість палива також обумовлює склад відпрацьованих газів
автотранспорту.
58
Так, у вихлопних газах автомобілів, що працюють на етилорованому бензині з додаванням дихлоретану, містяться
тетрахлордибензолдіоксини і поліхлоровані дибензофурани. За розрахунками, проведеними у Швеції, загальна кількість
поліхлорованих дибензолдіоксинів і поліхлорованих дибензофуранів, які виділяються автомобілями, що працюють на
етилорованому бензині з галогенвміщуючими добавками, складає 10-100 г еквівалентів тетрахлордибензолдіоксинів в рік.
В процесі спалювання бензину з антидетонаційними добавками в двигунах внутрішнього згорання утворюються
галогенові, оксигалогенові та оксидні сполуки свинцю, які потрапляють в атмосферне повітря з вихлопними газами у вигляді
аерозолів. Якщо концентрація сполук свинцю у природному атмосферному повітрі складає майже 0,5 мкг/м 3, то в населених
місцях з інтенсивним забрудненням повітря викидами автотранспорту вони досягають 2,4-5,9 мкг/м 3. Добавка 3,0-3,8 об. %
бензолу до бензину є причиною того, що сотні тисяч тонн бензолу потрапляють у повітряний басейн міст Європи. При
інтенсивному русі автотранспорту концентрація бензолу в атмосферному повітрі Берліна і інших міст Німеччини наприкінці
ХХ – та на початку ХХІ століття знаходилася в межах 8-48 мкг/м 3, у Відні – 23 мкг/м3, в житлових приміщеннях – 9 мкг/м 3. У
районі міських автомагістралей концентрація бензолу в повітрі варіює від 6 до 10 мкг/м 3. Саме тому нині увага
конструкторів і інженерів автомобільного транспорту направлена на удосконалення газового палива.
В останні декілька десятиліть проведена велика робота з переходу вантажних автомобілів і міських автобусів з
карбюраторними двигунами на газове паливо. Найпоширеніша суміш нафтових газів складається з пропану і бутану,
оскільки вона є найбільш екологічно чистою. Встановлено, що у вихлопних газах двигуна, що працює на пропані і бутані, на
холостому ходу вміст оксиду вуглецю в 4 рази, а в робочому режимі – в 10 разів менше, ніж двигуна, що працює на бензині.
При використанні стислого природного газу вміст оксиду вуглецю у відпрацьованих газах зменшується в 2-4 рази,
вміст вуглеводів – в 1,1-1,4 разу, вміст оксидів азоту – в 1,2-2 рази.
Кожна шина автомобіля за період експлуатації залишає на асфальті до 3 кг пилу і сажі. Активна поверхня сажі в 1 м 3
вихлопу досягає 10-45 м2. На цій поверхні конденсується значна кількість смольних речовин бенз(а)пірену.
Під час експлуатації автомобільних доріг та зношування автомобільного покриття утворюється пил, який містить
канцерогенні сполуки. Це пов’язано з тим, що застосовують в'яжучі матеріали з кам’яновугільних смол і дьогтю. У
приземний шар атмосферного повітря з такої поверхні інтенсивно мігрують леткі вуглеводні: бензол, толуол, ксилоли,
пропилбензол, інден, стирол, олефіни, парафіни.
Поблизу від транспортних магістралей концентрація бенз(а)пірену в атмосферному повітрі перевищує ПДК в 10-12
разів, в середині житлових кварталів – в 1,5-2 рази. На вулицях міста з покриттям з нафтових бітумів в 1 м 3 повітря виявлене
0,017-0,054 мкг бенз(а)пірену.
Транспорт не лише забруднює атмосферне повітря, але інтенсивно поглинає кисень. Один автомобіль в рік поглинає
4 т кисню, а один літак під час перельоту через Атлантику - 70-150 т кисню.
Викиди теплогенеруючих установок. Понад 40% енергоресурсів в країнах світу використовуються на виробництво
електроенергії, пари і гарячої води. Майже 80% усієї електроенергії виробляють теплові електростанції (ТЭС), які являють
собою суттєвий чинник забруднення довкілля – їх використовують майже 30% шкідливих викидів усіх стаціонарних джерел.
Ступінь забруднення атмосферного повітря викидами ТЭС залежить від кількості і якості палива, а також технології
спалювання. Оцінка співвідношення викидів в процесі спалювання твердого (вугілля, кокс, сланець), рідкого (нафта, мазут,
смоли) і газоподібного (природний газ) палива свідчить про те, що найбільші сумарні викиди відбуваються у разі
спалювання твердого палива, найменші – у разі спалюванні природного газу.
Глобальні викиди діоксиду вуглецю при спалюванні нафтопродуктів, вугілля і газу складають 6,25 млрд т в рік.
Більш того, за прогнозом до 2030 році викиди діоксиду вуглецю в атмосферу на нашій планеті зростуть на 15-37%. Майже
60% загальної кількості аерозолів, що надходять в атмосферне повітря від промислових джерел у всьому світі, складають
тверді частки, які утворюються під час спалювання вугілля. Це головним чином зола і пил, в декілька менших концентраціях
– сажа. При спалюванні твердого палива велике значення має вміст мінеральної частини і сірки, тип паливних пристроїв
(камерні топки з сухим або рідким шлаковидаленням), ступінь ефективності пиловловлювачів тощо. На якість атмосферного
повітря впливає і технологія спалювання.
Викиди промислових підприємств. Стаціонарні джерела, залежно від системи газових викидів, розділяють на
технологічні і вентиляційні. До технологічних викидів відносяться так звані хвостові технологічні викиди, а також викиди,
які утворюються в результаті продування, витоки через нещільність або тріщини в устаткуванні. Вентиляційними викидами
вважають викиди механічної і загальнообмінної природної вентиляції, а також місцевої витяжної вентиляції.
За способом відведення газоповітряної суміші в атмосферу викиди поділяють на організовані і неорганізовані. До
організованих викидів відносять викиди через труби і шахти, до неорганізованих викидів – викиди через ліхтарі, а також
вихлопи шкідливих речовин внаслідок утворення нещільностей у технологічному устаткуванні та в результаті випарування
рідини з відкритої поверхні.
За режимом роботи виділяють постійно діючі джерела шкідливих викидів з нерівномірним валовим викидом і
джерела періодичних, залпових викидів.
В Україні більшість виробництв різних галузей промисловості, відповідно до класифікації Міжнародного агентства з
вивчення раку при ВОЗ, відносяться до канцерогеннонебезпечних як для працівників, так і для населення загалом, оскільки
вони є джерелом утворення та викиду в природне довкілля канцерогенних речовин і їх попередників. Передусім, до числа
таких виробництв слід віднести підприємства чорної і кольорової металургії, коксохімії, нафтопереробки, хімічної
промисловості та з виробництва азбестовміщуючих виробів.
За даними наукового гігієнічного центру МЗ України, ДУ “Інститут гігієни та медичної екології АМН України” у
повітряному середовищі населених пунктів визначається 16 поліциклічних ароматичних вуглеводнів, з яких 8 справляють
виражений канцерогенний вплив.
Викиди хімічної промисловості забруднюють атмосферне повітря населених місць широким спектром інгредієнтів, а
саме: оксидами, діоксидами сірки і вуглецю, вуглеводнями аліфатичного ряду, альдегідами, кетоном, спиртами,
галогенвміщуючими сполуками, твердими частками. Однією з провідних галузей хімічної промисловості є нафтопереробна.
Нафта є джерелом емісії вуглеводнів і сірководня.
59
Атмосферне повітря в районі нафтопереробних виробництв містить ацетон, бензол, акролеїн, диметиламін,
ізопропілбензол, аерозоль парафіну, вищі спирти, жирні кислоти, а також оксид вуглецю, мурашину і хлористоводневу
кислоти. Ці речовини поширюються від джерела викиду в радіусі 10-13 км з найбільшим рівнем забруднення на відстані 1,5
км.
До числа екологічно небезпечних джерел забруднення атмосферного повітря відноситься і виробництво цементу, цеглини,
асфальту, руберойду, азбесту і гіпсу. Характерним для цієї галузі промисловості є виділення часток пилу діаметром до 10
мкм, а також сполук фтору, свинцю, миш'яку, ртуті, кремнію діоксиду, оксиду вуглецю.
Ґрунт. Ще одним загальновідомим джерелом забруднення атмосферного повітря є ґрунт. З вільної території
населеного пункту, яка не озеленена і взимку не вкрита снігом, при щонайменшому вітрі ґрунтовий пил піднімається в повітря.
Це мінеральний пил, в якому у разі незадовільної організації санітарної очистки населеного пункту може міститися значна
кількість органічних речовин, мікроорганізмів та яєць гельмінтів (30-40 в 1 кг).
На території уздовж автомобільних трас і навкруги свинцевоплавильних заводів (у радіусі до 30 км) ґрунт
інтенсивно забруднюється свинцем, навколо ртутних виробництв – ртуттю, які згодом мігрують у приземний шар
атмосферного повітря. Концентрація свинцю досягає 0,085 мг/м 3, концентрація ртуті – 0,002 мг/м3. З ґрунту промислових
районів, на території яких розташовані підприємства, що використовують хлоровані біфеніли, в повітря надходять
поліхлоровані біфеніли, концентрація яких в атмосферному повітрі сягає 2 мкг/м3.
Внаслідок впровадження в сільське господарство інтенсивних технологій, що передбачають широке використання
добрив і пестицидів з різними фізико-хімічними властивостями, стабільністю і токсичністю, з ґрунту в процесі
випаровування, а також в наслідок фото- і біохімічних реакцій в атмосферне повітря мігрують продукти трансформації
пестицидів, які є значно більш токсичними у порівнянні з самими отрутохімікатами.
У безвітряну погоду, при температурній інверсії, високій вологості повітря в таких районах утворюється токсичний
туман, який може привести до появи випадків гострих отруєнь. Значну питому вагу в сільському господарстві мають
тваринницькі комплекси, стічні води яких забруднюють атмосферне повітря діоксидом вуглецю, сірководнем, аміаком,
індолом, скатолом, етиламіном, органічними кислотами, а також мікроорганізмами та яйцями гельмінтів. З 1 м 3
атмосферного повітря в районі розташування тваринницьких комплексів висівають до 1-2 млн. мікроорганізмів.
Санітарна охорона атмосферного повітря: основні заходи та особливості санітарного нагляду

Санітарна охорона атмосферного повітря – являє собою комплекс законодавчих, наукових, гігієнічних,
технологічних, технічних і планувальних заходів, спрямованих на збереження, покращання та відновлення стану
атмосферного повітря і запобігання шкідливого впливу атмосферних забруднень на здоров'я та санітарно-побутові умови
проживання населення. Заходи з охорони атмосферного повітря можна розділити на такі групи: законодавчі, гігієнічні,
технологічні, санітарно-технічні, планувальні заходи.
Законодавчі заходи – це заходи, які визначають ідеологічне і юридичне обґрунтування заходів в області санітарної
охорони атмосферного повітря, так регулюють громадські стосунки у процесі використання і відтворення природних
ресурсів, здійснюють екологічну політику уряду, що спрямоване на попередження забруднення повітряного басейну
шкідливими речовинами та захист здоров'я населення. Законодавчі заходи забезпечують гармонійний розвиток фізичних і
духовних сил, високий рівень працездатності і активне довголіття кожного члена суспільства, попереджають виникнення
різноманітних захворювань, ліквідовують чинники і умови, які негативно впливають на здоров'я населення.
Санітарно-епідеміологічна служба України у своїй діяльності керується цілим рядом законодавчих документів, і
передусім Конституцією України (прийнятою на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 року). Відповідно до ст. 13,
земля, її надра, атмосферне повітря, водні і інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є об'єктами
права власності українського народу. У ст. 16 підкреслюється, що екологічна безпека і підтримка екологічної рівноваги,
збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.
1.07.1991 року ухвалений закон України “Про охорону природного довкілля”, який визначає правові, економічні і
соціальні основи організації охорони природного довкілля в інтересах сьогодення і майбутніх поколінь.
19.11.1992 року постановою Верховної Ради України були затверджені “Основи законодавства України про охорону
здоров'я”, які спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високого рівня працездатності і
сприяють довголітньому активному життю громадян, усунення чинників, що негативно впливають на їх здоров'я,
попередження хвороб і зниження захворюваності, інвалідності і смертності, поліпшення спадковості тощо.
16.10.1992 року був уведений в дію закон України “Про охорону атмосферного повітря”, який спрямований на
збереження і відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності,
забезпечення екологічної безпеки і попередження несприятливої дії атмосферного повітря на здоров'я людей і природне
довкілля. Цей закон визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в області охорони атмосферного повітря.
Для оцінки стану атмосферного повітря встановлюють нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря,
гранично допустимих викидів речовин, що забруднюють атмосферне повітря, гранично допустимого впливу фізичних і
біологічних чинників стаціонарних джерел, вмісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах і впливу фізичних чинників
пересувних джерел в межах населених пунктів, в рекреаційних зонах, в інших місцях проживання, постійного або
тимчасового перебування людей, об'єктах природного довкілля з метою забезпечення екологічної безпеки громадян і
оточуючого природного середовища.
24.02.1994 року був уведений в дію закон України “Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя
населення”. Згідно зі ст. 19, якість атмосферного повітря в населених пунктах, на території підприємств, закладів,
організацій та інших об'єктів повинна відповідати санітарним нормам і, отже, підприємства зобов'язані вживати належні
заходи щодо попередження забруднення атмосферного повітря та усунення його причин.
Разом із вказаними вище законодавчими документами санітарно-епідеміологічна служба, під час здійснення
попереджувального і поточного державного санітарного нагляду керується інструктивними, нормативно-методичними
матеріалами, а саме: 1) ДБН 360-92 “Планування і забудова міських і сільських поселень”; 2) ГОСТ 17.2.3.01-86 “Правила
60
контролю якості повітря населених пунктів”; 3) ОНД-86 “Методика розрахунку концентрацій в атмосферному повітрі
шкідливих речовин, які містяться у викидах підприємств”; 4) “Державні санітарні правила планування і забудови населених
пунктів” (затверджені наказом № 173 МОЗ України від 19.06.1996 року; 5) “Державні санітарні правила охорони
атмосферного повітря населених місць” (від забруднення хімічними і біологічними речовинами) - ДСП-201-97. 9.02.1995
року.
Верховна Рада України ухвалила закон “Про екологічну експертизу”, який спрямований на запобігання несприятливого
впливу антропогенної діяльності на стан природного довкілля і здоров'я людей, а також оцінку міри еколого-гігієнічної безпеки
господарської діяльності і еколого-гігієнічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.
У галузях профілактичної медицини зазначеним законом встановлені такі завдання: визначення відповідності
об'єктів експертизи вимогам санітарних норм; оцінка впливу їх діяльності на популяційне здоров'я та ефективності заходів
щодо охорони здоров'я населення.
Гігієнічні заходи є складовою частиною санітарного законодавства, основою здійснення ефективного
попереджувального і поточного державного санітарного нагляду.
Технологічні заходи спрямовані на забезпечення екологічно чистого виробництва та зменшення викидів та повинні
забезпечувати, по-перше, замкнуті технологічні процеси, що виключають викид в атмосферу хвостових газів на кінцевих
стадіях виробничих процесів або газів, що утворюються на проміжних стадіях виробництва (абгазів). Нині широко
впроваджують часткову рециркуляцію, що передбачає повторне використання газів та організовують промислове
виробництво за принципом безвідходної технології і, отже, хвостові гази і абгази використовують як цінну сировину у
промисловому виробництві.
Прикладом може служити газифікація високосірчистого рідкого палива (мазуту) з отриманням газу, який
використовується для енергетики. У сталеплавильному виробництві пил, що містить 40-50% залоза, перетворюють при
змішуванні з силікатом натрію і цементом у продукт, що використовується в технології цього виробництва. Золу застосовують
для зміцнення солончакових ґрунтів, а в суміші з піском і гравієм – для будівництва доріг, виготовлення портландцементу,
бетону, легкого наповнювача як добавки при виготовленні брикетів або будівельних блоків, а також, за умов відсутності
токсичних інгредієнтів, як добрива у сільському господарстві.
По-друге, необхідно передбачити такі технологічні процеси, що забезпечують, :
1) заміну шкідливих речовин нешкідливими або менш шкідливими;
2) заміну сухих засобів переробки сипких матеріалів мокрими;
3) заміну нагрівання на полум'ї електричним нагріванням, твердого і рідкого палива - газоподібним;
4) очищення сировини від шкідливих домішок;
5) герметизацію і максимальне ущільнення стиків та з'єднань в технологічному устаткуванні для попередження
виділення шкідливих речовин в процесі виробництва;
6) комплексну механізацію та автоматизацію процесів;
7) безперервність процесів виробництва;
8) накриття механічного транспорту, а також використання гідро- і пневмотранспорта для транспортування сипких
матеріалів;
9) рекуперацію шкідливих речовин та очищення технологічних викидів.
Останнім часом увага учених світу притягає безпаливна енергетика, що передбачає використання сонячної, вітрової
та геотермальної енергії. Зокрема у Криму самою природою створені ідеальні умови для застосування цих джерел енергії. На
півострові діє 50 геліостатів, які надають можливість заощадити 200 т палива. Є декілька десятків вітряних млинів, у тому
числі і на Арабатській стрілці.
Димові котельні замінюють геліотермальними установками, що обігрівають за рахунок підземного тепла службові
приміщення, шкіл, дитячі садки, житлові будинки, теплиці, тваринницькі ферми тощо. Потужним джерелом енергії є також
море. Великий інтерес представляє і можливість використання енергетичних установок, які працюють від сонячних
променів. У Криму побудована перша в країні сонячна електростанція.
З метою зниження забруднення атмосферного повітря димовими газами котельних вважають за доцільне
використання у котельних та на ТЕС природного газу.
Санітарно-технічні заходи. Санітарно-технічні заходи, передусім, передбачають використання устаткування для
очищення газів від пилу.
За основу класифікації установок для очищення газового потоку від пилу покладені сили, що діють на порошинки,
відділяючи їх від потоку-носія. До першої групи відносяться механічні пиловловлювачі, в яких пил видаляється внаслідок дії
гравітаційних, відцентрових або інерційних сил. До другої групи відносяться фільтраційні пристрої, в яких пил видаляється
під час проходження газового потоку через пористий матеріал До третьої групи – електрофільтри, в яких частки осідають за
рахунок електростатичних сил, до четвертої групи – акустичні пиловловлювачі, в яких діють акустичні коливання звукової і
ультразвукової частот, до п'ятої групи – пристрої, в яких частки вловлюються зрошуючою рідиною.
Планувальні заходи у містобудуванні реалізуються завдяки оптимальної побудови схем районних планувань, і
генерального плану міста, урахування санітарних норм і правил. До їх числа відносять: 1) раціональне розташування
селитебної території у відношенні до промислової зони з урахуванням рози вітрів, небезпечної швидкості вітру,
мікроклімати цих умов місцевості, несприятливих метеорологічних ситуацій для розсіювання промислових викидів, рельєфу
місцевості, температурної інверсії, утворення туманів, фонових концентрацій шкідливих речовин в атмосферному повітрі,
перспектив розвитку районів міста тощо; 2) озеленення населених пунктів; 3) організація санітарно-захисної зони для
об'єктів, що є джерелами забруднення атмосферного повітря.
Відповідно до санітарної класифікації, для підприємств, виробництв і споруджень IA класу розмір санітарно–
загальних зон складає 3000 м, для ІБ класу – 1000 м, для II класу – 500 м, для III класу – 300 м, для IV класу – 100 м, для V
класу – 50 м.
Державний санітарний нагляд в області охорони атмосферного повітря.
61
Попереджувальний державний санітарний нагляд в області санітарної охорони атмосферного повітря – це
санітарний нагляд, що здійснюється органами і установами санітарно-епідеміологічної служби на етапі вибору і відведення
земельної ділянки під будівництво (або реконструкціях) промислових об'єктів, санітарної експертизи проектних матеріалів,
контролю за будівництвом промислових об'єктів та введенням їх в експлуатацію.
Поточний державний санітарний нагляд в області санітарної охорони атмосферного повітря – це санітарний
нагляд за санітарним станом населених місць та діючих об'єктів і дотриманням на них санітарних норм і правил.
Гігієнічне значення фізичних чинників, в умовах населених місць

Найбільш суттєвими фізичними чинниками, які значно погіршують умови праці і побуту населення в містах, є шум,
вібрація та електромагнітне випромінювання.
Впровадження у сучасну промисловість нових технологічних процесів, включаючи електроенергетику і
радіоелектроніку, зростання потужності технологічного устаткування, використання новітніх засобів наземного, повітряного
і водного транспорту, численного побутового і інженерного устаткування, механізація виробничих процесів, широкий
розвиток телебачення, радіозв'язку, радіолокації, використання високочастотної електромагнітної енергії в різних сферах
народного господарства, а також в побуті, призвели до того, що людина як в умовах виробництва, так і вдома постійно
підпадає під вплив інтенсивних шумів, а в деяких випадках – інтенсивності вібрації та дії електромагнітного
випромінювання.
Боротьба зі шкідливими фізичними чинниками є актуальною комплексною проблемою, що пов'язана з вирішенням
різноманітних гігієнічних, технічних, адміністративних і правових завдань. Проведені дослідження доводять, що шум і
вібрація погіршують умови і якість праці, вкрай несприятливо впливають на організм людини, підвищуючи рівень загальної
захворюваності, призводячи до розвитку професійних хвороб, є причиною небажаних психічних і фізіологічних реакцій
тощо. Таким чином, проблема боротьби з шумом і вібрацією має не лише соціально-гігієнічне, але й велике техніко-
економічне значення.
Гігієнічне значення шуму

Шум супроводжує людину від народження до смерті. Його можна розглядати як один з найбільш поширених і
несприятливих чинників науково-технічного прогресу і урбанізації. Шум може справляти небажаний фізіологічний або
психологічний вплив на людину і перешкоджати різним видам діяльності: спілкуванню, роботі, відпочинку, розвагам, сну.
З розвитком міст, промисловості, транспорту рівні шуму у довкіллі в економічно розвинених країнах неухильно
зростають, і все більше населення підлягає його дії. Якщо раніше досить високі рівні шуму, які обумовлювали деяке
зниження слуху, головним чином створювалися внаслідок діяльності промислових підприємств або були пов'язані з
виконанням певних видів робіт, нині їх реєструють на міських вулицях, а іноді на житловій території і в будинках.
Джерела шуму і їх характеристики. Рівень шуму в квартирах залежить від особливості розташування будинку
відносно джерел шуму, внутрішнього планування приміщень різного призначення, звукоізоляції конструкцій будівлі,
характеру її оснащення інженерно-технологічним та санітарно-технічним устаткуванням.
Джерела шуму в довкіллі, що оточує людину можна розділити на дві великі групи – внутрішні і зовнішні. До
внутрішніх джерел шуму, передусім, відносять інженерне, технологічне, побутове і санітарно-технічне устаткування, а
також джерела шуму, які безпосередньо пов'язані з життєдіяльністю людей.
Зовнішніми джерелами шуму є різні засоби транспорту (наземні, водні, повітряні), промислові і енергетичні
підприємства і установи, а також різні джерела шуму, що розміщений всередині кварталів та пов'язані з життєдіяльністю
людей (наприклад, спортивні і ігрові майданчики тощо).
Інженерне і санітарно-технічне устаткування – ліфти, насоси для підкачування води, сміттєпроводи, венти-ляційні
установки (понад 30 видів устаткування сучасних будівель) іноді створюють шум в квартирах до 45-60 дБА.
Джерелами шуму є також музична апаратура, інструменти і побутова техніка (кондиціонери, пилососи, холодильники та ін.).
Під час ходьби, танців, пересуванні меблів, метушні дітей виникають звукові коливання, що передаються на конструкції
перекрить, стіни і перегородки та поширюються на велику відстань у вигляді структурного шуму. Це відбувається внаслідок
недостатнього загасання звукової енергії в матеріалах конструкції будівель.
Вентилятори, насоси, ліфтові лебідки і механічне устаткування іншого призначення є джерелами як повітряного, так і
структурного шуму. Наприклад, вентиляційні установки створюють потужний повітряний шум. Якщо не вжити відповідні
заходи, цей шум поширюється разом з потоком повітря за вентиляційними каналами і через вентиляційні грати проникає в
кімнати. Крім того, вентилятори, як і інше механічне устаткування, в результаті вібрації викликають інтенсивні звукові
коливання у структурі перекрить і стін будівель.
Так коливання у вигляді структурного шуму легко поширюються за конструкціями будівель і проникають навіть у
приміщеннях, що досить далеко розташовані від джерел шуму. Якщо устаткування встановлене без відповідних звуко- і
віброізолюючих пристосувань, у підвальних приміщеннях, фундаментах утворюються коливання звукових частот, що
передаються по стінах будівель і поширюються по них, створюючи шум в квартирах.
У багатоповерхових будівлях джерелом шуму можуть бути ліфтові установки. Шум виникає під час роботи лебідки
ліфта, руху кабіни, від ударів і поштовхів черевиків, клацання поповерхових вимикачів і, особливо, від ударів розсувних
дверей шахти і кабіни. Такий шум поширюється не лише по повітрю в шахті і сходовій клітині, але й, головним чином, за
конструкціями будівель внаслідок жорсткого кріплення шахти ліфта до стін і перекриттів.
Рівень шуму, що проникає в приміщення житлових і громадських будівель внаслідок експлуатації санітарно-
технічного і інженерного устаткування, в основному залежить від ефективності заходів щодо шумопоглинання, які
застосовують під час монтажу і експлуатації.
Найбільш поширеним джерелом міського (зовнішнього) шуму є транспорт: вантажні автомашини, автобуси,
тролейбуси, трамваї, а також залізничний транспорт і літаки цивільної авіації. Скарги населення на шум транспорту
складають 60% усіх скарг на міський шум. Сучасні міста надзвичайно переобтяжені транспортом. Найбільше транспортне
62
навантаження спостерігається на вулицях адміністративно-культурних центрів міст і магістралей, що зв'язують житлові
райони з промисловими вузлами.
У містах з розвиненою промисловістю та містах-новобудовах значне місце в транспортному потоці (до 63-89%)
займає вантажний транспорт.
На шумовий режим, особливо великих міст, значно впливають шуми залізничного транспорту, трамваїв і відкритих
ліній метрополітену. Джерелами шуму в багатьох містах і приміських зонах є не лише залізничні введення, але й залізничні
станції, вокзали, тяглове і колійне господарства з операціями вантаження і розвантаження, під'їзні дороги, депо і тощо.
Шумовий режим багатьох міст в значній мірі залежить від особливості розташування аеропортів цивільної авіації.
Використання потужних літаків і вертольотів у поєднанні з різким підвищенням інтенсивності повітряних перевезень
призвело до того, що проблема авіаційного шуму в багатьох країнах стала головною проблемою цивільної авіації.
Промислові підприємства і їх устаткування часто є джерелами значного зовнішнього шуму на прилеглій селитебній
території. Основними джерелами шуму на промислових підприємствах є технологічне, допоміжне устаткування і системи
вентиляції.
Вплив шуму на організм людини. Людина живе серед різних звуків і шумів. Частина з них є корисними сигналами,
що дозволяють можливість спілкуватися, правильно орієнтуватися у довкіллі, брати участь в трудовому процесі. Здавна
відомий сприятливий вплив на організм людини шумів природного середовища (листя, дощу, річки тощо).
Дані статистики свідчать про те, що у людей, які працюють в лісі, біля річки, на морі, значно рідше, ніж у жителів міст,
зустрічаються захворювання нервової і серцево-судинної системи. Встановлено, що шелест листя, спів птахів, дзюрчання струмка,
звуки дощу оздоровлюють нервову систему. Внаслідок впливу звуків, що утворюються водоспадом, посилюється робота м'язів.
Про позитивний вплив гармонійної музики відомо з давніх часів.
Наведені факти визначають надзвичайно суттєве теоретичне і практичне значення вивчення особливостей впливу
шуму на організм людини. Основною метою досліджень є виявлення порогу несприятливого впливу шуму і обґрунтування
гігієнічних нормативів для різних контингентів населення, різних умов і місць перебування людини (житлові, громадські
будівлі, виробничі приміщення, дитячі і лікувально-профілактичні установи, території житлових районів і місць відпочинку).
Необхідно виділити наступні категорії впливу акустичної енергії на людину:
— вплив на слухову функцію, що обумовлює слухову адаптацію, слухове втомлення, тимчасову або постійну
втрату слуху;
— порушення здатності передавати і сприймати звуки мовного спілкування;
— дратівливість, занепокоєння, порушення сну;
— зміна фізіологічних реакцій людини у відповідь на дію стресових сигналів і сигналів, що не є специфічними для
шумового впливу;
— вплив на психічне і соматичне здоров'я;
— вплив на виробничу діяльність та ефективність розумової і фізичної праці.
Заходи щодо захисту від шуму. Для захисту від шуму застосовують наступні засоби: усунення причин
шумоутворення або послаблення шуму в джерелі виникнення, послаблення шуму на шляху його поширення і безпосередньо
в об'єкті захисту.
Для захисту від шуму використовують різноманітні заходи: технологічні (послаблення шуму в джерелі), санітарно-
технічні (будівельно-акустичні) (послаблення рівня шуму на шляхах його передачі); архітектурно-планувальні (раціональні
прийоми планування будівель, територій забудови); організаційні і адміністративні (обмеження, заборона, або регулювання
у часі експлуатації тих або інших джерел шуму) заходи.
Заходи щодо послаблення шуму потрібно передбачати вже на стадії проектування генеральних планів міст,
промислових підприємств і планування приміщень в окремих будівлях. Так, неприпустимо розміщувати об'єкти, що
вимагають захисту від шуму (житлові будівлі, лабораторно-конструкторські корпуси, адміністративні будівлі) у
безпосередній близькості від джерел шумоутворення.
В житлових будинках і гуртожитках не можна розміщати котельні і насосні, вбудовані та прибудовані до них
трансформаторні підстанції, автоматичні телефонні станції, адміністративні установи міського та районного призначення,
лікувально-профілактичних закладів (крім жіночих консультацій і стоматологічних поліклінік), їдальні, кафе та інші
підприємства громадського харчування з кількістю посадкових місць понад 50, магазини, майстерні, пункти з прийманню
посуду, а також інші нежитлові приміщення, в яких можуть виникати вібрація і шум. Машинне приміщення ліфтів
неприпустимо розташовувати безпосередньо над і під житлом, а також поряд з ними. Шахти ліфтів не повинні прилягати до
стін житлових кімнат. Кухні, ванни, санітарні вузли слід об'єднувати в окремі блоки, прилеглі до стін сходових клітин або до
таких же блоків сусідніх приміщень, і відділяти від житлових приміщень коридором, тамбуром або холом. Заборонений
монтаж трубопроводів і санітарних приладів на конструкціях, які огороджують житлові кімнати, а також розміщення поряд з
ними ванних кімнат і каналізаційних стояків.
Для зниження рівнів звукового тиску повітряного шуму використовують наступні заходи:
— зниження рівня звукової потужності джерел шуму за допомогою досконалих з акустичної точки зору
вентиляторів і кінцевих пристосувань, шляхом запровадження раціонального режиму їх роботи;
— зниження рівня звукової потужності за шляхами поширення звуку на підставі устаткування глушників,
раціонального планування будівель, застосування звукоізоляційних конструкцій з підвищеною звукоізоляцією (стіни,
перекриття, вікна, двері тощо) та звукопоглинальних конструкцій в приміщеннях з джерелами шуму;
— зміна акустичних властивостей приміщення, шляхом збільшення звукопоглинання (застосування
звукопоглинального покриття і штучних звукопоглиначів).
Для послаблення шуму, який поширюється за каналами систем вентиляції, кондиціонування повітря і повітряного
опалювання, слід використовувати спеціальні глушники (трубчасті, стільникові, пластинчаті і камерні із звукопоглинальним
матеріалом), а також повітряпроводи і згони, що фанеровані зсередини звукопоглинальним матеріалом .
63
Основними джерелами шуму в системах водопроводу, каналізації і опалювання у будівлях є насосні агрегати, різна
апаратура, у тому числі санітарно-технічні прилади і сам трубопровід. Послабити повітряний шум, який створюється
насосами, можна за допомогою вибору найбільш досконалих конструкцій насосів, статичного і динамічного балансування
устаткування або ж шляхом вмонтування насосів безпосередньо у кожух відповідних конструкцій.
Послаблення структурного шуму досягають за допомогою улаштування поглинальних матеріалів між бетонною
основою і насосом віброізоляторів, ізоляції насосних агрегатів, які підходять до трубопроводу, передбачивши гнучкі вставки
тощо.
Звукоізоляцією приміщень від повітряного шуму називають послаблення звукової енергії в процесі передачі її через
обгороджування. Найчастіше звукоізоляційними обгороджуваннями є стіни, перегородки, вікна, двері, перекриття.
Звукоізоляційна здатність одношарових обгороджувань залежить від багатьох чинників, але, в першу чергу, від їх маси. Для
забезпечення високої звукоізоляції такі обгороджування повинні мати велику масу.
Звукоізоляцією від ударного шуму називають здатність перекриття до послаблення шуму в приміщенні під
перекриттям під час його посилення викликаного ходінням, перестановкою меблів і тощо. Для забезпечення нормативної
звукоізоляції від повітряного шуму одношарових міжквартирних конструкцій, що захищають, в житлових будівлях їх
поверхнева маса повинна складати не менше 400 кг/м2.
Для зменшення маси звукоізолюючих обгороджувань при забезпеченні нормативної звукоізоляції від повітряного
шуму необхідно застосовувати як подвійні з повітряним прошарком, так і багатошарові обгороджування, конструкції.
Звукопоглинальні конструкції призначені для поглинання звуку. До них відносяться звукопоглинальне облицювання
поверхонь приміщень, що захищають, та штучні звукопоглиначі.
Найчастіше звукопоглинальне облицювання використовують: в навчальних, спортивних; видовищних будівлях для
того, щоб створити найкращі акустичні умови для сприйняття мови і музики, у виробничих цехах, офісах і інших
приміщеннях громадського призначення (машинописні бюро, машинообчислювальні станції, адміністративні приміщення,
ресторани, зали очікування вокзалів і аеровокзалів, магазини, їдальні, банки, відділення зв'язку та ін.); в приміщеннях
коридорного типу (школи, лікарні, готелі і тощо) для попередження поширення шуму.
Заходи щодо боротьби з міським шумом можна розділити на дві групи: архітектурно-планувальні і будівельно-
акустичні. Разом з розробкою заходів із зниження рівня шуму транспортних джерел виникає проблема боротьби з шумом,
який поширюють ці джерела у довкілля.
Зазначену проблему, як правило, вирішують двома шляхами: шляхом планування загальних містобудівних заходів в процесі
складання генеральних планів міст, проектів детального планування житлових районів і мікрорайонів, а також на підставі
розробки спеціальних шумозахисних пристосувань, які ізолюють, поглинають і відбивають шум.
Можуть бути використані різні адміністративні заходи, що передбачають: перерозподіл руху транспортних потоків
вулицями міста, обмеження руху у різний час доби за певними напрямами руху, зміна складу транспортних засобів
(наприклад, заборона використання на деяких вулицях міста вантажних автомобілів і автобусів з дизельними двигунами) і
тощо.
Під час розробки проектів планування і забудови міст для захисту від шуму необхідно використовувати як природні
умови (рельєф місцевості і зелені насадження), так і спеціальні споруди (екрани поблизу транспортних магістралей). Можна
застосовувати також раціональні прийоми зонування території за умовами шумового режиму для тих або інших видів
будівель, ділянок і майданчиків для відпочинку, господарчо-побутових потреб.
Гігієнічне значення вібрації.

Науково-технічний прогрес, урбанізація привели до того, що в довкіллі міст з'явився новий фізичний чинник –
вібрація. Нині область її поширення вийшла за Режі промислового виробництва і транспортних засобів. Небажані механічні
коливання стали виникати на території житлової забудови, в житлових і громадських будівлях.
За характером дії виділяють загальну і локальну вібрацію. Загальна вібрація – це коливання великих поверхонь, що
передаються усьому організму. Локальна вібрація спостерігається у разі виникнення коливання невеликих тіл (ручні
інструменти і тощо) і як правило передається обмеженій ділянці тіла.
Джерелами вібрації в житлових і громадських будівлях є інженерне і санітарно-технічне устаткування, а також
промислові установки, наприклад потужне ковальсько-пресове устаткування, поршневі компресори, будівельні машини
(дизелі-молоти), а також транспортні засоби (метрополітен, важкі вантажні автомобілі, залізничні потяги, трамваї), що
створюють під час роботи велике динамічне навантаження і призводять до поширення вібрації в ґрунті і конструкціях
будівель. Ця вібрація часто є причиною появи шуму в будівлях або супроводжує його.
Численні дослідження впливу вібрації в умовах виробництва показали можливість появи у працівників комплексу
патологічних змін, що дістали назву вібраційної хвороби. Вібрація, проникаючи в житла, внаслідок цілодобової дії може
несприятливо впливати на організм людини. Проте дія вібрації як чинника малої інтенсивності внутрішньожитлового
середовища вивчений є недостатньо.
Міра несприятливої дії вібрації залежить від рівня вібрації (або відстані до джерела низькочастотних коливань),
періоду доби, віку, виду діяльності і стану здоров'я людини. Клініко-фізіологічне обстеження різних груп населення, що
підлягають дії механічних коливань від об'єктів рейкового транспорту, показало наявність об'єктивних фізіологічних змін у
функціональному стані окремих систем організму, що мають фазний характер.
Так, при нетривалій дії вібрації (1,5 року) на перший план виступають функціональні порушення з боку центральної
нервової системи у вигляді астенічного і астеновегетативного синдромів та неврастенії. У групі населення з тривалішим
терміном проживання (7 років) найчастіше реєструються порушення з боку серцево-судинної системи. Наведені факти свідчать
про необхідність гігієнічного нормування вібрації в умовах житла, таким чином розррбки технічних і планувальних заходів для
зниження вібрації у міському середовищі. У нашій країні допустимі рівні вібрації в житлових будівлях, правила їх виміру і
оцінка регламентовані “Санітарними нормами допустимих рівнів вібрації в житлових будівлях”, що затверджені Міністерством
охорони здоров'я України.
64
Заходи щодо захисту від вібрації. Зазвичай вібрація поширюється як у ґрунті, так і в будівельних конструкціях з
відносно невеликим ступенем загасання. Тому, передусім, необхідно вжити заходи щодо зменшення динамічних
навантажень, які створюються джерелом вібрації або зниження передачі цих навантажень на підставі віброізоляції машин і
засобів транспорту. Зниження вібрації у приміщеннях може бути досягнуте завдяки найбільш доцільного розташування
устаткування в будівлі.
Устаткування, що створює значні динамічні навантаження, рекомендують встановлювати у підвалах або на окремих
фундаментах, які не пов'язані з каркасом будівлі. На перекритті бажано розміщувати устаткування в місцях, віддалених від
захищаючих об'єктів. Якщо неможливо забезпечити достатнє зниження вібрації і шуму, що виникають під час роботи,
вказаними методами, слід передбачити їх ізоляцію. Машини з динамічним навантаженням (вентилятори, насоси, компресори
і т. д.) рекомендують жорстко монтувати на важкій бетонній плиті або металевій рамі, яка спирається на віброізолятори.
Важка плита зменшує амплітуду коливань агрегату, встановленого на віброізоляторах. Крім того, плита забезпечує жорстке
центрування з приводом і знижує розміщення центру тяжіння установки. Бажано, щоб маса плити була не менше маси
машини, що ізолювалася.
Захист будівель від вібрації, що виникає від руху на залізничних лініях, лініях метрополітену, забезпечується за
рахунок належної відстані від джерела вібрації. Житлові будівлі не повинні розташовуватися на відстані ближче 40 м від
стіни тунелю метро.
Гігієнічна оцінка електромагнітних випромінювань у довкіллі. Розвиток телебачення, радіозв’язку, радіолокації,
розширення мережі високовольтних ліній електропередач, застосування високочастотної енергії в різних сферах народного
господарства і в побуті привело до значного зростання рівня електромагнітних випромінювань в містах і населених пунктах.
Електромагнітні хвилі різних діапазонів, у тому числі радіочастотні, існують в природі, утворюючи природний фон.
Збільшення кількості і зростання потужності різних штучних джерел неіонізуючої радіації створюють додаткове
штучне електромагнітне поле, що за певних умов може несприятливо впливати на здоров'я населення.
Джерела електромагнітних випромінювань і їх характеристики. Основними джерелами випромінювання енергії
електромагнітного поля в містах і населених пунктах є антенні пристрої радіо- і телевізійних та радіолокаційних станцій, що
працюють в широкому діапазоні частот, високочастотні установки промислового і досвідченого призначення тощо.
Вплив електромагнітних випромінювань на організм людини і їх нормування. Дія електромагнітного поля
залежить від напруженості поля, тривалості дії та частоти коливання хвиль. Так, із підвищенням частоти коливання
електромагнітних хвиль вплив електромагнітного поля посилюється, і, отже, високі і надвисокі частоти викликають більш
виражений біологічний ефект, ніж низькі.
Встановлено, що електромагнітні хвилі міліметрового діапазону майже повністю поглинаються шкірою і діють на її
рецептори; сантиметрові і дециметрові – майже не поглинаються шкірою, проникаючи значно глибше і справляючи певний
вилив безпосередньо на ультра структури тканини.
На підставі узагальнення результатів експериментальних досліджень були розроблені ГДР електромагнітної енергії
(залежно від частоти та довжини хвилі), які лягли в основу “Державних санітарних норм і правил захисту населення від
впливу електромагнітних полів” (1996).
Заходи щодо захисту від електромагнітних випромінювань. Під час вибору майданчика для розміщення
радіотехнічних об'єктів (радіостанції, телевізійні ретранслятори, станції радіолокації, радіорелейні лінії зв'язку тощо)
потрібно враховувати потужність передавачів, конструктивні особливості антен, рельєф місцевості, функціональне
призначення прилеглої території, поверховість забудови. Необхідно стежити за тим, щоб рівень електромагнітної енергії на
території житлової забудови не перевищував допустимого рівня.
В ході експертизи проектних матеріалів органи санітарно-епідеміологічної служби повинні вимагати від проектних
організацій результати розрахунку напруженості поля для території на відстані до 3000-5000 м від проектованого
радіотехнічного об'єкту з електромагнітним випромінюванням. Слід враховувати складну (мозаїчну) структуру поля біля
поверхні землі і сезонну залежність його інтенсивності.
Захист від електромагнітних полів, що створюються антенними системами телевізійних центрів і ретрансляторів,
передусім, повинен забезпечуватися створенням санітарно захисних зон. Крім санітарно захисних зон. встановлюють зону
обмеження забудови диференційовано по вертикалі.
Найбільш складними слід вважати питання щодо захисту населення від впливу електромагнітних полів
радіотехнічних об'єктів, розташованих на вже забудованій території. Так, захист від випромінювання коротко-хвильових
радіостанцій може здійснюватися шляхом екранування житла, зміни кута напряму антен, зниження потужності передавача,
винесення радіостанції за межі населеного пункту, а житла – із зони впливу радіостанції, гасіння випромінювання в заданих
напрямах. Доцільно виносити зазначені об'єкти за межі селитебної зони.
Проте це не завжди можливо, виходячи із техніко-економічних міркувань, і в такому разі необхідно застосовувати
різні активні і пасивні засоби захисту. До активних засобів захисту відносяться: зниження потужності передавачів, зміна
конструкції і спрямованості антен у вертикальній площині. Пасивні засоби захисту являють собою містобудівні і
планувальні заходи, різноманітні інженерно-будівельні конструкції, що надають можливість знизити випромінювання
поверхні землі і створити “радіотіні” в зонах перебування людей.
Для захисту від випромінювання можна використовувати екранування, розміщуючи громадські і адміністративні
будівлі між джерелом електромагнітних випромінювань і житловою забудовою. Зелені насадження також є екранами і в
певній мірі знижують рівень напруженості електромагнітних хвиль. Доцільно використовувати рельєф місцевості на
територіях, що розташовані поблизу від джерел випромінювання, і зводити житлові будівлі на ділянках, де є “радіотінь”.
Досить ефективними є дифракційні екрани, що являють собою вертикальну стінку з матеріалу, який відбиває
електромагнітні хвилі, що встановлена на певній відстані від джерела випромінювання. Ефективність екранів і створювана
ними “радіотінь” залежать від їх розмірів, відстані від екрану до джерела випромінювання і довжини випромінюваних
радіохвиль. Як матеріал для екранів також використовують металеву сітку. Як матеріал для екранів, вікон застосовують
прозоре скло з металізованими плівками
65
Санітарно-епідеміологічна служба контролює дотримання ГДР електромагнітного поля на стадіях проектування,
реконструкції і експлуатації радіотехнічних об'єктів на прилеглій селитебної території. В ході проектування житлової
забудови або окремих споруд поблизу від джерел випромінювання електромагнітної енергії контроль за дотриманням
нормативних величин на території, що відводиться під будівництво, здійснюється на підставі розрахункового та
інструментального методів визначення рівня напруженості електромагнітного поля.
Під час приймання в експлуатацію нових або реконструйованих радіотехнічних об’єктів рівні електромагнітного
поля вимірює відомча служба за участю санітарних лікарів, а у разі приймання громадських будівель – представники
санітарно-епідеміологічної служби за участю представників радіотехнічного об’єкту.
Необхідно відмітити, що захист населення від шкідливої дії електромагнітних полів є дуже актуальним, але ще
недостатньо вивченим питанням.
Задача 1
Місто Т. поділене на три райони А, В, С з населенням, що складає відповідно 70, 80 та 75 тисяч чоловік. Біля міста з
порушенням правил улаштування санітарно-захисної зони побудований і працює протягом 20 років цементний завод. (табл.
1).
Середній рівень запиленості атмосферного повітря в районі А складає 1,2 мг/м 3, в районі В – 0,8 мг/м3, в районі С –
0,5 мг/м (ГДК – 0,1 мг/м3).
3
Таблиця 1
Показники захворюваності органів дихання в різних районах міста
Захворювання А В С Всього
Всього 392,5 284,3 249,9 306,7
в тому числі:
Туберкульоз органів дихання 8,4 5,2 3,7 5,7
Бронхіальна астма 27,5 12,1 8,2 15,6
Хронічний бронхіт 38,2 22,3 15,1 24,8
Грип та ГРВІ 289,5 232,8 205.7 241,4
Інші захворювання 28,9 12,4 17,2 19,1
Побудуйте графік залежності захворюваності органів дихання населення міста Т. від рівня запиленості
атмосферного повітря.
Задача 2
Сталеплавильний цех забруднює атмосферне повітря міста К. шкідливими речовинами, концентрації яких наведені в
таблиці 2. В районах А, В, С міста, що виділені, проживає відповідно 80, 65, 70 тис. чоловік. Захворюваність за числом
звертань за медичною допомогою становить відповідно 326,5, 252,1 та 205,7 випадків на 1000 мешканців.
Таблиця 2
Середньодобові концентрації токсичних хімічних сполук в атмосферному повітрі різних районів міста
Середньодобові концентрації в районах міста, мг/м3 Середньодобова
Хімічні сполуки ГДК,
А В С мг/м3
СО 5,0 2,1 0,2 1,0
SO2 0,82 0,51 0,01 0,05
NO2 0,25 0,05 0,01 0,04
NН3 0,1 0,05 0,01 0,1
Бензол 0,8 0,2 0,05 0,1
Фенол 0,16 0,8 0,01 0,7
Пил неорганічний з вмістом SiO2 понад 70% 0,25 0,15 0,05 0,15
МnO2 0,01 0,002 0,0005 0,001
3,4 – бенз(а)пірен 5,2 4,4 0,5 1
Побудуйте графік залежності захворюваності від ступеня забруднення атмосферного повітря.
Задача З
Аеродром біля великого міста Л. протягом доби створює широкополосний переривчастий шум, рівень якого в
квартирах району міста А. складає 72 дбА, в квартирах району міста В. – 65 дбА, в квартирах району міста С. –30 дбА (ГДР
= 35 дбА).
Таблиця 3
Показники здоров'я населення у віці понад 16 років в різних районах міста
(на 1000 чоловік)
66
А В С В цілому по місту
Показники здоров'я
(60 тис.) (75 тис.) (150 тис.) (285 тис.)
Загальна захворюваність 1232,1 1062,3 905,1 1015,3
Інвалідність 91,3 73,2 50,4 65,0
Смертність 152,3 126,1 105,7 120,9
Побудуйте графік залежності стану здоров'я населення міста від рівня шуму в квартирах.
Задача 4
З порушенням санітарно-захисної зони, уверх за течією від села, яке розміщене на двох берегах річки, 10 років тому
побудований склад мінеральних добрив. Результати лабораторних досліджень води в криницях, розташованих на правому
березі річки (на тому ж, де й розміщений склад) та на лівому березі, наведені в таблиці 4.
Таблиця 4
Органолептичні та хімічні показники якості питної води
Органолептичні Окислюваність, Азот амонійний, Азот нітритів, Азот нітратів, Кальцію фосфат,
Криниця
показники мг/л, О2 мг/л мг/л мг/л мг/л
На правому березі:
1 задовільні 4 1,2 3,4 45 4,5
2 добрі 3 1,5 3,2 50 4,8
3 добрі 5 2,0 4,1 65 4,9
4 добрі 3 1,1 3,7 57 4,7
5 задовільні 5 3,2 4,2 75 4,9
6 добрі 3 1,2 3,1 48 3,8
7 добрі 3 0,5 2,1 35 3,7
На лівому березі:
8 добрі 4 0,05 0,001 10 0,1
9 задовільні 5 0,04 0,001 15 0,2
10 добрі 3 0,05 0.001 14 0,1
11 добрі 3 0,05 0.001 10 0,2
12 добрі 3 0,05 0,001 30 0.1
Загальне мікробне число при температурі 37°С у всіх пробах складає – 300, показник E. coli коливається в межах від
5 до 10 КУО/100 см3.
Концентрація азоту амонійного у річній воді становить 1,2 мг/л, азоту нітритів – 2,1 мг/л, кальцію фосфату – 2,5
мг/л, окислюваність – 3,6 мг/л O2.
Середньодобова концентрація аміаку в атмосферному повітрі на правому березі становить 1,8 мг/м 3, на лівому березі
– 0,02 мг/м3 (ГДК – 0,04 мг/м3).
Смертність населення села на правому березі річки, де проживає 2 тис. населення складає 154,6 на 1000 чол.,
загальна захворюваність – 1242 на 1000 чол., рівень інвалідизації – 75,4 на 1000 чол. На лівому (1,5 тис. населення) ці
показники становлять відповідно 98,7; 986,7 та 96,3 на 1000 чол..
Визначте, чи існує зв'язок між забрудненням навколишнього середовища, що зумовлене тривалою експлуатацією
складу мінеральних добрив, та здоров'ям населення села.
ТЕМА №8: ГІГІЄНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ХІМІЧНИХ ЧИННИКІВ В УМОВАХ

НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ. МЕТОДИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
ХІМІЧНИХ РЕЧОВИН. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ОРІЄНТОВНО БЕЗПЕЧНОГО
РІВНЯ ВПЛИВУ НОВИХ ХІМІЧНИХ СПОЛУК, ЩО ВПРОВАДЖУЮТЬСЯ У
ВИРОБНИЦТВО.
1. Ознайомитися з основними поняттями виробничої токсикології, найпоширенішими промисловими отрутами та
заходами щодо профілактики їх несприятливого впливу.
2. Засвоїти принципи гігієнічного нормування хімічних речовин та методичні підходи до оцінки ступеня токсичності
і небезпеки хімічних сполук.
3. Оволодіти методиками проведення токсикологічного експерименту в практиці гігієнічних досліджень.

67
1. Поняття про шкідливу хімічну речовину. Класифікація шкідливих хімічних речовин. Шляхи надходження та
виведення токсичних речовин з організму людини.
2. Наслідки впливу шкідливих хімічних речовин на здоров’я людини.
3. Найпоширеніші промислові отрути: властивості, шляхи надходження, особливості біологічного впливу.
4. Профілактичні заходи, що попереджують негативний вплив шкідливих хімічних речовин на організм людини.
5. Принципи гігієнічного нормування шкідливих хімічних речовин в атмосферному повітрі та воді.
6. Методи визначення гранично допустимої концентрації та орієнтовно безпечного рівня впливу токсичних хімічних
речовин.
7. Методи експериментального дослідження хімічних речовин. Санітарно-токсикологічний лабораторний
експеримент.
8. Показники, що характеризують зміни в організмі, які виникають внаслідок впливу токсичних хімічних сполук.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися з основними поняттями виробничої токсикології та вивчити особливості перебігу отруєнь
найпоширенішими промисловими отрутами та заходами щодо профілактики їх негативного впливу.
2. Навчитися розробляти та обгрунтовувати ГДК (гранично допустиму концентрацію) і ОБРВ (орієнтовно
небезпечний рівень впливу) шкідливих хімічних речовин.
3. Засвоїти принципи гігієнічного нормування шкідливих хімічних речовин та ознайомитися з основними видами
санітарно-токсикологічного лабораторного експерименту.
1. Гігієна та екологія / [В. Г. Бардов, В. Ф. Москаленко, С. Т. Омельчук та ін.] ; за ред. В. Г. Бардова. ―
Вінниця: Нова Книга, 2006. ― 778 с.
2. Даценко І.І. Профілактична медицина: загальна гігієна з основами екології / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. —
К.: Здоров’я, 1999 ― 278 с.
3. Комунальна гігієна / [Є.Г.Гончарук, В.Г.Бардов, С.І. Гаркавий та ін.]; За ред. Є.Г.Гончарука. ― К.: Здоров’я,
2003. ― 728
5. Общая гигиена: пропедевтика гигиены / [Е. И. Гончарук, Ю. И. Кундиев, В. Г. Бардов и др.] ; под ред. Е. И. Гончарука.
― К.: Вища школа, 2000.
факультету / [І.В. Сергета, Б.Р. Бойчук, С.О. Латанюк та ін.]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — С. 102—103.
7. Нікберг І.І. Гігієна з основами екології / І.І. Нікберг, І.В. Сергета, Л.І. Цимбалюк. — К.: Здоров’я, 2001.
8. Руководство к практическим занятиям по гигиене труда // Под ред. А.М. Шевченко. — К.: Вища школа,
1986. — С. 155—180.
9. Елизарова О.Н. Определение пороговых доз промышленных ядов при пероральном введении / О.Н.
Елизарова. — М.: Медицина, 1971. — 191 с.
10. Заугольников С.Д. Экспертные методы определения токсичности и опасности химических веществ / С.Д.
Заугольников. — Л.: Медицина, 1978. — 184 с.
11. Методические указания по применению рассчетного метода обоснования ориентировочных безопасных
условий воздействия (ОБУВ) вредных веществ в воздухе рабочей зоны. — М., 1977. — 15 с.
12. Методические указания к постановке исследований для обоснования санитарных стандартов вредных
веществ в воздухе рабочей зоны. — М., 1980. — 20 с.
В ході заняття студенти вивчають методичні підходи, які спрямовані на встановлення ступеня токсичності і
небезпеки хімічних сполук, методикою проведення токсикологічного експерименту, що є одним з найбільш поширених у
практиці гігієнічних досліджень, знайомляться з принципами гігієнічного нормування та методами профілактики
негативного впливу хімічних речовин на організм людини.
Поняття про шкідливу хімічну речовину. Сучасні класифікації шкідливих хімічних речовин
На сьогоднішній день відомо понад 5 млн. хімічних сполук і сумішей, які забруднюють довкілля. Все більше
мегаполісів та порівняно невеликих промислових міст охоплені смогом внаслідок накопичення великої кількості токсичних
хімічних речовин у приземному шарі атмосфери. Виділяють 2 типи смогу: “чорний” токсичний туман Лондонського типу
(виникає при низьких температурах, підвищеній вологості, основою є двоокис сірки та сажа) та “білий” фотохімічний смог
Лос-Анджелеського типу (виникає при високих температурах, низькій або помірній вологості, основою є двоокис азоту та
сітчастий ангідрид).
Шкідлива хімічна речовина – це речовина хімічної природи, яка при контакті з організмом може викликати
відхилення у стані здоров’я людини, як одразу після контакту, так і у віддалені періоди життя людини і навіть у її нащадків.
Класифікація шкідливих хімічних речовин:
1. За агрегатним станом в повітряному середовищі: гази, пари, рідкі аерозолі, тверді аерозолі.
2. За хімічною будовою: органічні, неорганічні, елементоорганічні.
3. За шляхами надходження в організм: через дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт, шкіру.
68
4. За характером дії на організм: подразнюючі, загальнотоксичні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні,
тератогенні.
5. За переважним ушкодженням органів і систем: нейротропні, кардіотоксичні, пневмотропні, гепатотропні,
нефротропні, гематотропні, дермотропні, політропні.
6. За ступенем токсичності: надзвичайно токсичні (ГДК у повітрі менше 0,1 мг/м3 ), високотоксичні (ГДК 0,1 – 1,0
мг/м ), помірно токсичні (ГДК 1,0 – 10,0 мг/м3), малотоксичні (ГДК понад 10,0 мг/м3).
3
7. За ступенем небезпеки: надзвичайно небезпечні, високонебезпечні, помірно небезпечні, малонебезпечні.

Хімічні речовини можуть справляти на організм роздільний (ізольований), комбінований, поєднаний та
комплексний вплив. Роздільний вплив відрізняється наявністю дії однієї речовини на організм людини. Комбінований вплив
являє собою спільну дію декількох чинників однієї природи (наприклад, декількох промислових отрут), поєднаний вплив
характеризується наявністю сумісної дії чинників різної природи (наприклад, фізичних та хімічних), комплексний вплив
визначається наявністю різних шляхів надходження шкідливих речовин в організм людини (наприклад, через шлунково-
кишковий тракт та шкіру).
Крім того, одна хімічна речовина може як підсилювати вплив іншої при комбінованій дії подвоюючи ефект ( сумація
або адитивність – 1+1=2), збільшуючи його в декілька разів (потенціювання або синергізм – 1+1=3), так і зменшувати
очікуваний ефект (антагонізм – 1+1=0,5).
Виділення отрут із організму відбувається через легені, нирки, травний канал, шкіру, потові та сальні залози,
молочні залози із молоком.
Багато хімічних речовин здатні накопичуватися в організмі – ефект кумуляції. Зокрема матеріальна кумуляція
характеризується тим, що хімічні речовини накопичуються і тісно зв’язуються із тканинами, відмітною рисою
функціональної кумуляції є той факт, що речовини не спричинюють будь-яких незворотних змін у тканинах.
Зрештою, необхідно виділити ефект адаптація, що полягає у зниженні чутливості до токсичної хімічної речовини
унаслідок систематичного потрапляння її в організм. Іншими словами, це звикання до отрути.
Наслідки впливу шкідливих хімічних речовин на організм людини

Негативні наслідки впливу на організм людини можна умовно розділити на безпосередні та опосередковані.
Безпосередній вплив полягає у виникненні гострих і хронічних отруєнь та інтоксикацій, алергічних захворювань,
онкопатології, захворювань дихальної системи (риніти, бронхіти, бронхіальна астма), неспецифічної хронічної патології з
боку серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, патології вагітності та вад розвитку плода тощо.
Найбільш характерними специфічними наслідками впливу хімічних речовин на здоров’я людини слід вважати
отруєння.
Гострим отруєнням називають зрушення у стані здоров’я людини, які виникають після однократної дії шкідливої
хімічної речовини на організм.
Гострі отруєння можуть мати місце у випадку аварій, значних порушень технологічного режиму, правил техніки
безпеки і промислової санітарії, тобто в умовах, коли кількість шкідливої речовини значно (в десятки, сотні разів) перевищує
ГДК.
Хронічним отруєнням називають зрушення у стані здоров’я людини, які розвиваються після систематичної тривалої
дії малих концентрацій або доз шкідливої речовини. Найбільш часто подібні стани розвиваються на виробництві та мають
назву хронічних професійних отруєнь.
Опосередкований вплив хімічних речовин полягає у тому, що, по-перше, внаслідок зниження прозорості
атмосфери (утворення смогу через накопичення хімічних речовин за відповідних погодних умов) втрачається значна
частина ультрафіолетових променів (до 50 % і більше), що призводить до розвитку остеопорозних явищ, авіта мінозу,
а також зниження загальної резистентності організму; по-друге – внаслідок руйнування озонового шару до земної
поверхні проникає більша кількість канцерогенного ультрафіолетового випромінювання та збільшується частота
виникнення раку шкіри і фотоалергічних захворювань; по-третє – парниковий ефект викликає зміни клімату,
збільшення засушливих територій і як наслідок зменшення врожайності сільськогосподарських культур, що в свою
чергу зумовлює виникнення аліментарно-зумовлених захворювань, пов’язаних із кількісною та якісною недостатністю
харчування.
Найбільш поширені промислові отрути

Розглянемо головні промислові отрути
Свинець (Pb) – важкий метал сірого кольору, дуже пластичний під час обробки.
Сфери використання: виготовлення акумуляторів, кришталю, хімічної апаратури, свинцевих пігментів та
тетраетилсвинцю, покриття електричних кабелів, у поліграфічній галузі, в ході різання металевих конструкцій покритих
суриком тощо.
Шляхи надходження в організм: через органи дихання, дещо менше значення (тільки у разі порушення санітарно-
гігієнічних вимог) як шляхи надходження слід відзначити шлунково-кишковий тракт та шкіра.
Свинець відноситься до політропних отрут, які впливають на всі органи та системи, особливо суттєві зміни
виникають у крові, нервовій, серцево-судинній системах та органах шлунково-кишкового тракту.
Гострі отруєння, які раніше зустрічалися тільки на виробництві в теперішній час, практично не спостерігаються.
Симптоми гострої інтоксикації: землистий колір обличчя, свинцевий коліт, свинцева кайма (смужка сірувато-лілового
кольору на яснах).
Хронічні отруєння (сатурнізм) характеризуються полісиндромністю перебігу захворювання. Розрізняють такі форми
отруєння:
– початкова форма, перебіг якої є малосимптомним і характеризується змінами у стані периферійної крові
(ретикулоцитоз і базофільна зернистість еритроцитів) та порфіринового обміну;
69
– легка форма, під час якої до попередніх синдромів додаються клінічні симптоми ураження центральної нервової
системи (астено-вегетативний синдром, початкова полінейропатія, яка проявляється у вигляді порушень чутливості, болей,
парестезій, оніміння та легкого ціанозу шкіри кінцівок, м’язової гіпотонії, парези та паралічі розгиначів кінцівок – кисть
акушера) та симптоми порушення секреції і моторики шлунково-кишкового тракту.
– виражена форма, для якої властиві посилення змін з боку периферійної крові (анемія), симптомів ураження
нервової системи (виражена полінейропатія, енцефалопатія) та шлунково-кишкового тракту (свинцева коліка
(переймоподібні інтенсивні болі у черевній порожнині, закрепи, які не піддаються впливу послаблюючих засобів, сірувато-
лілова смужка на яснах, токсичний гепатит тощо)
Ртуть – сріблясто-білий, рідкий, важкий метал.
Сфери використання: приладобудування (виготовлення термометрів, манометрів ламп денного світла, кварцових
ламп тощо), хімічна промисловість (синтез деяких органічних речовин, виготовлення фарб), стоматологічна справа (як
пломбувальний матеріал використовується амальгама – сплав ртуті з сріблом та кадмієм), фармацевтична промисловість.
Шляхи надходження: основний шлях – органи дихання, крім того солі ртуті можуть проникати і через шкіру.
Гостра інтоксикація – можлива тільки на виробництві при аваріях, у побуті таке явище є вкрай рідким,
проявляється клінікою гострого запалення верхніх дихальних шляхів та стоматиту. Пізніше розвивається слабкість,
виникають головний біль, біль в епігастральній ділянці, блювання з кров’ю, ниркова недостатність, від проявів якої людина
може загинути.
Хронічні інтоксикації (меркуріалізм) виникають у працівників в умовах тривалого контакту з ртуттю і мають три
стадії:
– легка стадія (функціональна), що характеризується проявами астено-вегетативного синдрому (порушення сну,
дратівливість, емоційна нестабільність, головний біль та головокружіння), вегетативними порушеннями (підвищення
артеріального тиску, тахікардія), та виникненням відчуття металевого присмаку в роті.
– стадія середнього ступеня важкості (органічна), під час якої до попередніх додаються симптоми порушення
діяльності міокарду (міокардіодістрофія), зрушення діяльності шлунково-кишкового тракту (ртутний стоматит, синювата
ртутна кайма на яснах, біль в епігастральній області, нудота, блювання, діарея тощо), посилюється астенізація, змінюється
почерк.
– важка стадія (токсична енцефалопатія), що клінічно характеризується вираженою астенізацією, явищами
гломерулонефриту, порушеннями психічної діяльності (немотивована агресія).
Марганець – метал темно-сірого кольору з червонуватим полиском, твердий і в той же час крихкий.
Сфери використання: у металургії для розкислення і видалення сірки зі сталей, як добавка під час виробництва
чавуну і сталі, для одержання феромарганцю, у виробництві електричних елементів (батарей), для процесу зварювання тощо.
Шляхи надходження: інгаляційний шлях у вигляді аерозолей конденсації і дезінтеграції.
В промислових умовах небезпеку представляють хронічні форми отруєнь марганцем, перебіг якої характеризується
наявністю трьох стадій.
І стадія – стадія хронічної інтоксикації: клінічно малосимптомна і характеризується наявністю астено-вегетативного
синдрому і незначними змінами у шлунково-кишковому тракті (гастрит).
П стадія – до попередніх симптомів приєднуються початкові явища енцефалопатії, виникають центральні парези і
паралічі.
Ш стадія – характеризується розвитком марганцевого паркінсонізму.
Оксид вуглецю (СО) – газ без кольору і запаху.
Сфери використання: входить до складу гримучого (до 60%) і ряду промислових: світильного (4-11%), доменного і
генераторного (до 30%) газів.
Шляхи надходження: інгаляційний шлях, при цьому в крові утворюється карбоксигемоглобін (СОHb), який викликає
стан гіпоксемії і гіпоксії. Отруєння можливі як на виробництві, так і в побуті.
Гострі інтоксикації за ступенем важкості можуть мати різні форми.
Легка форма отруєння (рівень СОНb – до 20%) характеризується головними болями, слабістю, нудотою, явищами
гіпотонії.
Отруєння середньої важкості (рівень СОНb – від 20% до 30%) супроводжуються втратою свідомості.
Важка форма інтоксикації (рівень СОНb –понад 30%) характеризується тривалим коматозним станом.
Хронічна інтоксикація має 2 стадії:
I (негативна) стадія характеризується появою астено-вегетативних порушень з явищами ангіодистонічного
синдрому.
П стадія зустрічається рідко і відзначається наявністю проявів токсичної енцефалопатії.
Амідо- і нітросполуки. Сфери використання: миловаренна і парфумерна промисловість, органічний синтез,
виробництво штучних смол та анілінових барвників, як основа вибухових речовин (тринітротолуол).
Шляхи надходження: дихальні шляхи і непошкоджена шкіра (особливо у жарку пору року), можливо надходження і
через шлунково-кишковий тракт внаслідок заковтування пилу. Амідо- і нітросполуки володіють кумулятивними
властивостями, утворюючи депо у підшкірно-жировій клітковині та паренхіматозних органах (печінці).
Гострі інтоксикації – у разі їх виникнення перші симптоми з’являються найчастіше через 3 – 5 годин після початку
контакту з токсичними речовинами. Основні клінічні прояви – головокружіння, слабкість, серцебиття, нудота, блювота,
ціаноз шкіри і слизових оболонок, які приймають зеленувато-грязний відтінок. У важких випадках спостерігається втрата
свідомості, смерть від паралічу дихального і судинорухового центрів.
Для хронічних інтоксикацій характерним є жовте забарвлення долонь, крил носа, нігтів, рудувато-жовте забарвлення
волосся, розвиток гастритів, гепатитів, астено-вегетативного синдрому, у жінок розвиваються порушення менструального
циклу.
70
Система профілактичних заходів, що попереджують несприятливий вплив
шкідливих хімічних речових на організм людини
До сучасної системи профілактичних заходів, що попереджують несприятливий вплив шкідливих хімічних речовин
на організм людини відносять:
1. Гігієнічне нормування.
2. Технологічні заходи.
3. Санітарно-технічні заходи
4. Архітектурно-планувальні заходи.
5. Організаційні заходи.
6. Використання індивідуальних засобів захисту
7. Лікувально-профілактичні заходи.
Розглянемо основні напрямки реалізації кожної з перерахованих груп заходів:

1. Гігієнічне нормування забезпечує керування якістю навколишнього середовища та сприяють обмеженню
несприятливого впливу його різних чинників на організм людини.
Основні принципи гігієнічного нормування:
1) Принцип пріоритету медичних показників під час встановлення нормативів для певного шкідливого чинника
звертають увагу, передусім, на особливості його впливу на організм людини і санітарні умови життя, тобто на медичний
аспект його дії.
2) Принцип диференціації біологічних відповідей – в ході розгляду та аналізу всіх реакцій організму, що виникають у
відповідь на вплив шкідливого чинника виділяють такі види біологічних відповідей, як смертність, захворюваність,
фізіологічні і біохімічні ознаки хвороби, зрушення в організмі невідомої етіології, накопичення забруднюючих речовин в
органах і тканинах, тобто певні рівні шкідливого впливу на здоров’я людини різного ступеня значущості.
3) Принцип розподілу об’єктів санітарної охорони – гігієнічні нормативи установлюють окремо для кожного
об’єкту, кожної речовини.
4) Принципи урахування усіх можливостей несприятливих впливів –установлюються гігієнічні нормативи, які
ураховують усі можливі види несприятливої дії чинника на організм.
5) Принцип пороговості – визначається ГДК, ГДР, ГДД для кожного шкідливого фактору, перевищення яких
зумовлює виникнення несприятливих проявів.
6) Принцип залежності ефекту від концентрації (дози і часу) впливу.
7) Принцип лабораторного дослідження – усі дослідження проводяться в лабораторних умовах.
8) Принцип агравації – зі всього розмаїття шкідливих чинників відбираються лише ті, які відіграють вирішальну роль
впливу на організм людини.
9) Принципи відносності і періодичного перегляду гігієнічних нормативів.
2. Технологічні заходи – спрямовані на зменшення і навіть повне виключення того чи іншого шкідливого фактору за
рахунок зміни технології виробництва. Наприклад: запровадження безвідходних і безперервних технологій, технологій
замкнутого циклу, автоматизація і механізація виробничих процесів, дистанційне управління трудовим процесом тощо.
3. Санітарно-технічні заходи – спрямовані на зниження рівня впливу шкідливого чинника за рахунок використання
спеціальних технічних пристроїв. Наприклад: герметизація робочих зон, використання пило- і шумо-непроникливих
кожухів, налагодження потужної місцевої витяжної вентиляції (витяжні шафи, кожухи, зонти, бокові відсоси), використання
спеціальних екранів (зокрема, акустичних) тощо.
4. Архітектурно-планувальні заходи – спрямовані на зниження ступеня впливу шкідливого чинника за рахунок
раціональних планувальних рішень підприємств. Наприклад: локалізація об’єктів, що генерують шум, вібрацію, пил,
боротьба зі структурними шумами і вібрацією за рахунок використання матеріалів з підвищеною віброізоляцією і
вібропоглинанням, улаштування ”плаваючих фундаментів”, озеленення території промислового підприємства тощо.
5. Організаційні заходи – полягають в організації раціонального режиму праці і відпочинку, обмеженні часу
контакту працівника зі шкідливою речовиною, проведенні професійної консультації та професійного відбору, недопущенні
на шкідливі підприємства підлітків і жінок тощо.
6. Використання індивідуальних засобів захисту – передбачає застосування спецодягу і спецвзуття, засобів для
захисту рук, органів дихання (респіратори, протигази, ізолюючі шлангові і автономні дихальні апарати), голови (каски,
шоломи), засоби захисту очей і обличчя (захисні окуляри, маски, щитки), органу слуху (антифони шлеми) тощо.
7. Лікувально-профілактичні заходи – полягають у проведенні первинних та періодичних медичних оглядів,
організації лікувально-профілактичного харчування проведенні заходів оздоровчого захисту, використанні
ультрафіолетового випромінювання, застосування різноманітних видів виробничої гімнастики і психотренінгів, санаторно-
курортне лікування тощо.
Гігієнічне нормування шкідливих хімічних речовин в атмосферному повітрі та у воді

Гігієнічна регламентація вмісту токсичних хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень, визначення гранично
допустимої концентрації (ГДК), гранично допустимої дози (ГДД) та орієнтовно безпечного рівня впливу (ОБРВ) є
надзвичайно ефективним профілактичним заходом, що дозволяє запобігти несприятливому впливу цих речовин на організм
працівників.
Наукове обгрунтування принципів гігієнічного нормування хімічних речовин в атмосферному повітрі мало у
своєму розвитку три основні етапи:
І етап – природознавчий, коли нормою визнавався склад повітря, що спостерігається у природних умовах.
ІІ етап – санітарно-технічний, коли нормою вважався такий склад повітря, що є технічно досяжним.
ІІІ етап – фізіологічний, коли норма визначалась на підставі оцінки прямої дії забруднювачів на здоров’я людини.
71
Слід підкреслити, що фізіологічний підхід передбачав виділення 3 зон:
 перша зона – відсутність впливу чинника на організм;
 друга зона – вплив чинника компенсується за рахунок захисно-пристосувальних реакцій організму;
 третя зона – токсична дія на організм зумовлює появу патологічних зрушень у стані здоров’я.
ГДК шкідливих речовин, як правило, встановлюють на рівні першої зони.
Для визначення вмісту хімічних речовин у повітрі використовують три групи методів:
1 група — методи візуальної калориметрії, що полягають у зіставленні кольору поглинального розчину, який
одержують після протягування крізь нього досліджуваного повітря, зі стандартною шкалою;
2 група— методи, які передбачають застосування реактивного паперу, що дозволяє провести якісний та кількісний
аналіз вмісту шкідливих речовин за наявністю та інтенсивністю характерного для кожного з них забарвлення;
3 група — лінійно-калориметричні методи, що полягають у застосуванні індикаторних трубок.
Найбільш поширеним приладом для визначення вмісту хімічних речовин у повітрі є універсальний газовий
аналізатор (УГ–2), за допомогою якого визначається концентрація таких хімічних речовин, як оксид азоту, бензин, аміак,
ацетон, оксид вуглецю, пари ртуті тощо.
Таблиця 1
Величини ГДК токсичних хімічних речовин у повітрі робочих зон промислових підприємств
Речовина ГДК, мг/м3 Речовина ГДК, мг/м3

Свинець 0,01 Анілін 0,1
Ртуть 0,1 Тринітротолуол 0,5
Марганець 0,05 Сірчана кислота 1
Оксид вуглецю 20 Сірководень 10
Аміак 20 Борна кислота 10
Оксид азоту 5 Ацетон 200
Наукове обгрунтування принципів гігієнічного нормування хімічних речовин у воді також мало у своєму розвитку
три етапи:
І етап – природознавчий, який полягав у забороні випуску стічних вод;
ІІ етап – санітарно-технічного максималізму, коли ступінь очистки стічних вод визначалось за технічно-досяжними
можливостями;
ІІІ етап – фізіолого-гігієнічний, що зумовлював нормування якості води у водоймищах на відстані 1 км до
найближчого пункту водозабору.
Методи визначення гранично допустимої концентрації та

орієнтовно безпечного рівня впливу хімічних токсичних речовин
Токсико-гігієнічна оцінка хімічних сполук являє собою важливу складову частину попереджувального санітарного
нагляду, який спрямований на профілактику і гострих, і хронічних професійних отруєнь. Саме тому установлення ГДК та
ОБРВ слід вважати одним з найбільш ефективних профілактичних заходів, що дозволяє попередити несприятливий вплив
цих речовин на організм працівників.
Установлення величин гранично допустимої концентрації (ГДК) і орієнтовно безпечного рівня впливу (ОБРВ)
проводиться за методикою, що передбачає проведення трьох етапів токсикологічних досліджень:
1 етап — попередня токсикологічна оцінка та установлення розрахункових ГДК і ОБРВ;
2 етап — узагальнена токсикологічна оцінка дії шкідливих хімічних речовин на організм лабораторних тварин;
3 етап — корекція величин ГДК і ОБРВ на підставі даних клініко-статистичних (натурних) досліджень протягом 3
—х років (під час вивчення віддалених наслідків цей етап може бути більш тривалим).
Для установлення розрахункових ГДК і ОБРВ запропоновано ряд математичних методів, що дозволяють
визначити орієнтовно безпечні рівні впливу речовин, виходячи з їх фізико-хімічних особливостей, а саме величин
поверхневого натягу, молекулярної маси, показників заломлення, температури кипіння та плавлення, пружності пару тощо.
Для летючих органічних сполук орієнтовна величина ОБРВ розраховується на підставі використання наступних
формул:
lg ОБРВ = 1,12 — 0,056 + lg М;
lg ОБРВ = 14,2 — 10 h l + lg М;
lg ОБРВ = —1,2 — 0,012 t пл. + lg М;
lg ОБРВ = 0,40 — 0,01 М + lg М;
lg ОБРВ = 0,6 — 0,01 t кип. + lg М;
lg ОБРВ = 1,6 — 2,2d + lg М.
де ОБРВ — орієнтовний безпечний рівень дії, мг/м3;
6 — поверхневий натяг рідини при 20 °С, н/м;
М — молекулярна маса;
h l — показник заломлення;
t пл. — температура плавлення, °С;
t кип. — температура кипіння, °С;
d — відносна густина, г/см3.
72
Розрахунок ОБРВ проводять за всіма указаними вище правилами, результати сумують і визначають спочатку
середнє значення lg ОБРВ, а згодом і абсолютну величину ОБРВ.
Впродовж останніх років поряд із застосуванням розрахункових методів широке поширення знайшов досить
нетрудомісткий номограмний метод розрахунку ОБРВ. Номограми побудовані на основі оцінки рівнянь лінійної регресії,
які ураховують дані про величину середньосмертельної дози та середньосмертельної концентрації. Іноді ОБРВ
установлюють методами інтерполяції або екстраполяції.
В ході проведення токсикологічної оцінки необхідно установити не лише ОБРВ, але й вивчити характер загальної дії
речовини на організм (наркотична, подразнювальна та гемолітична дія, здатність до кумуляції (накопичення) в організмі,
особливості впливу на шкіру, на слизову оболонку очей та органів дихання). ОБРВ і ГДК, що установлені за наведеною
схемою, затверджуються Головним Державним санітарним лікарем України і доводяться до відома обласних, міських та
районних СЕС з метою подальшого використання у практичній діяльності проведення поточного санітарного нагляду за
станом повітряного середовища на виробництві.
Корекція ГДК і ОБРВ проводиться на підставі зіставлення даних захворюваності і матеріалів поглибленого
медичного вивчення стану здоров’я працівників в реальних умовах промислового виробництва. Виявлення негативних
зрушень у стані здоров’я працівників основних цехів у порівнянні з контрольною групою свідчить про ненадійність
розроблених гігієнічних регламентів і є підставою для їх подальшого перегляду.
Методи експериментального дослідження хімічних речовин.

Санітарно-токсикологічний лабораторний експеримент
Санітарно-токсикологічний лабораторний експеримент є важливим етапом гігієнічного нормування
промислових забруднень і включає у свою структуру постановку та проведення гострого (для установлення параметрів
токсичності хімічних речовин), підгострого (для вивчення особливостей токсикодинаміки хімічних речовин та їх
кумулятивних якостей, виявлення найбільш уразливих органів і систем) та хронічного (для установлення порогу
загальнотоксичної дії) лабораторного дослідження.
Моделювання умов навколишнього середовища, як правило, проводиться в ході проведення лабораторного
експериментального дослідження. В умовах лабораторії в спеціальній камері вивчають фізіологічні реакції людини у
відповідь на вплив факторів виробничого середовища різної інтенсивності. Однак частіше моделювання проводиться в
експерименті на тваринах. Тривалість дослідження залежить від характеристик об’єкта навколишнього середовища та
основних шляхів надходження токсичних хімічних речовин в організм.
Гострий лабораторний експеримент (однократний вплив з подальшим 2-тижневим спостереженням) передбачає
визначення величин ОБРВ, що засновані на показниках токсичності хімічних речовин. Для летючих органічних сполук
орієнтовні величини ГДК розраховуються за формулами. Чим вужчою є зона гострої дії речовини, тим вона небезпечніша
щодо можливостей виникнення гострого професійного отруєння – навіть невелике підвищення концентрації (починаючи від
порогової) вже може викликати смерть.
Підгострий лабораторний експеримент (тривалість до 1 місяця) полягає у виявленні найбільш чутливих до
впливу токсичних речовин органів і систем організму піддослідних тварин. Ці відомості важливі для правильного вибору
методів тестування, необхідних для встановлення порогу хронічної дії. Крім того, у підгострому експерименті більш
детально та ретельно вивчаються кумулятивні властивості речовин.
Хронічний лабораторний експеримент (тривалість до 4 місяців) полягає у встановленні порогу хронічної
загальнотоксичної дії. Визначена у ході дослідження величина служить відправною точкою для визначення ГДК.
Основні токсикологічні дослідження виконуються на тваринах різноманітних видів: мишах, щурах, морських
свинках, кролях, кішках та собаках. Слід підкреслити, що в ході проведення хронічного дослідження використовується не
менше двох видів тварин.
Основним шляхом надходження шкідливих хімічних речовин у виробничих умовах є інгаляційний. Тому під час
проведення лабораторних досліджень переважно застосовується саме інгаляційний метод затравки. Розрізняють динамічну
інгаляційну затравку (використання камер із зміною повітря з постійною концентрацією досліджуваної хімічної речовини)
та статичну інгаляційну затравку (циркуляція повітря в камері не відбувається, потрібна концентрація токсичних речовин
створюється на початку дослідження).
Ще одним вельми поширеним шляхом надходження шкідливих хімічних речовин в організм є перкутанний шлях.
Попередня оцінка шкірно-резорбційної дії проводиться при зануренні хвостів тварин (мишей) у досліджувальну речовину. У
ході наявності резорбтивного ефекту проводиться кількісна оцінка перкутанної токсичності. На вистрижену поверхню
ділянки шкіри наноситься досліджувана речовина.
Реакція слизової оболонки ока або кон’юнктивальна проба у відповідь на дію токсичної хімічної сполуки
досліджується шляхом внесення досліджуваної речовини в кількості 1—2 мл у кон’юнктивальний мішок ока кролика.
Для оцінки особливостей перорального надходження токсичних хімічних речовин затравка тварин проводиться
шляхом додавання речовин, що досліджуються, до їжі.
Під час проведення гострого експерименту можливим є введення речовини у шлунок за допомогою металевого
(еластичного) зонду або шприца. Цей спосіб вельми простий з точки зору практичного використання і надає змогу досить
точно дозувати речовини.
Отже, методи виробничої токсикології спрямовані, передусім, на виявлення тих змін (в організмі загалом, органних
тканинних, клітинних та субклітинних), які виникають в організмі внаслідок впливу шкідливих хімічних речовин.
Показники, що характеризують зміни в організмі,

які виникають внаслідок впливу хімічних токсичних сполук
Показники, що характеризують указані зміни в організмі людини умовно розподіляються на неспецифічні або
інтегральні та специфічні.
73
До неспецифічних показників відносяться ті показники, що відображають неспецифічні зміни у загальному стані
організму і характеризують його морфофункціональний стан (маса тіла, стан газообміну, фізична працездатність,
особливості терморегуляції, функціональні можливості центральної нервової системи, зорової сенсорної системи та
соматосенсорного аналізатору тощо). Водночас специфічні показники відтворюють особливості змін в організмі, властиві
для впливу певної визначеної токсичної хімічної речовини або класу хімічних сполук.
Для дослідження функціонального стану центральної нервової системи застосовують методики
електроенцефалографії, хронорефлексометрії, визначення сумації підпорогових імпульсів тощо. Дослідження
функціонального стану серцево-судинної системи проводять за допомогою визначення показників електрокардіографії,
вимірювання артеріального тиску, визначення стійкості капілярів шкіри. Стан гепатобіліарної системи оцінюють за
характеристиками екскреторної, антитоксичної та білкової функцій печінки. Функціональні можливості нирок у ході
токсикологічного експерименту вивчають за даними визначення величини спонтанного діурезу, відносної щільності сечі,
вмісту білка і хлоридів в сечі, креатиніну, залишкового азоту та сечовини в сечі та крові. Вельми перспективним є
застосування проб, що передбачають введення фарбників.
Для вивчення віддалених наслідків впливу шкідливих хімічних речовин сучасна виробнича токсикологія
використовує великий арсенал спеціальних методів, що дозволяють визначити особливості їх гонадотропної, ембріотропної,
канцерогенної та мутагенної дії.
ТЕМА №9: ХАРЧУВАННЯ ТА ЗДОРОВ’Я. ВИДИ ХАРЧУВАННЯ.

МЕТОДИКА ОЦІНКИ ХАРЧОВОГО СТАТУСУ ЛЮДИНИ
1. Визначити місце харчування у процесі збереження та зміцнення здоров’я людини, вивчити основні причини
виникнення зрушень у стані здоров’я, що пов’язані з харчуванням, та оволодіти основами їх нутриціологічної профілактики.
2. Засвоїти методику оцінки харчового статусу людини.

1. Харчування та здоров’я людини. Види харчування. Основні функції їжі.
2. Гiгiєнiчнi принципи раціонального харчування.
3. Методика визначення енерговитрат людини.
4. Фізіологічні норми харчування для різних груп населення. Поняття про коефіцієнт фізичної активності.
5. Фізіолого-гігієнічна характеристика основних харчових речовин (білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин,
вітамінів).
6. Поняття про харчовий статус. Методика оцінки харчового статусу.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися з основними видами харчування, принципами раціонального харчування та основами
нутриціологічної профілактики зрушень у стані здоров’я людини, що пов’язані з харчуванням.
2. Розрахувати добові енерговитрати студента.
3. Оцінити харчовий статус студента.
Загальна гігієна : пропедевтика гігієни / [Є. Г. Гончарук, Ю. І. Кундієв, В. Г. Бардов та ін.] ; за ред. Є. Г. Гончарука. ― К.:
Вища школа, 1995. ― С.434 — 453.
4. Даценко І.І. Основи загальної і тропічної гігієни / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — К.: Здоров’я, 1995. — С. 59 —92.
—77.
6. Покровский В.А. Гигиена / В.А. Покровский. — М.: Медицина, 1979. — С. 232— 50.
7. Нікберг І.І. Гігієна з основами екології / І.І. Нікберг, І.В. Сергета, Л.І. Цимбалюк. —К.: Здоровя, 2001 — С. 142—
163.
8. Петровский К.С. Гигиена питания / К.С. Петровский. — М.: Медицина,1975. — С. 19—111.
[І.В Сергета, Б.Р.Бойчук, С.О. Латанюк та ін. ]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — 133с.
10. Ванханен В.Д. Руководство к практическим занятиям по гигиене питания / В.Д. Ванханен, Е.А. Лебедева. — М.:
Медицина, 1987. — С. 203—228.
11. Петровский К.С. Рациональное питание / К.С. Петровский. — М.: Медицина, 1976. — 136 с.
12. Смоляр В.И. Рациональное питание / В.И. Смоляр. — Киев: Наук. думка, 1991. — С. 8—109, 234—237.
13 Учбовий посібник до практичних занять з загальної гігієни / За ред. В.Г.Бардова, І.І.Швайко. — К., 1994. — Ч. 1.
— С. 94—100.
14. Минх А.А. Методы гигиенических исследований / А.А. Минх. — М.: Медицина, 1971. — С. 342—381.
15. Гурова А. И. Практикум по общей гигикне / А.И. Гурова, О.Е. Горлова. — М.: Изд. Университета Дружбы
Народов, 1991. — С. 63—74.
74
16. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене / Под ред. Ю.П. Пивоварова. — М.: Медицина, 1983. — С. 4—
12.
17. Сергета І.В. Практичні навички з загальної гігієни / І.В. Сергета. — Вінниця, 1997. — С. 30—31.
В ході практичного заняття студенти розглядають місце та значення раціонального харчування у процесі збереження
і зміцнення здоров’я людини та подовження тривалості активного життя, знайомляться з основними видами харчування,
принципами раціонального харчування, розглядають фізіолого-гігієнічне значення основних харчових речовин, визначають
енерговитрати та харчовий статус.
Необхідно враховувати, що сучасні дані наук про харчування і, передусім, гігієни харчування та нутріціології
виділяють чотири головні особливості біологічної дії їжі на організм людини, і у зв’язку з цим, чотири види харчування
(табл. 1).
Таблиця 1
Класифікація харчування за біологічною дією їжі
Біологічна дія Призначення Види харчування Група населення
Специфічна Профілактика аліментарних захворювань Раціональне Здорові
Профілактика захворювань неспецифічної Особи, що відносяться до
Неспецифічна Превентивне
(багатофакторної) природи групи ризику
Особи, зі шкідливими та
Лікувально-
Захисна Профілактика професійних захворювань особливо шкідливими
профілактичне
умовами праці
Відновлення порушеного внаслідок
Фармакологічна захворювання гомеостазу та діяльності окремих Дієтичне (лікувальне) Хворі
функціональних систем організму
Основні функції їжі

Як основні функції їжі слід визначити:
1. Енергетична функція — забезпечення організму енергією. Постачальниками енергії є вуглеводи, жири та білки.
2. Пластична функція — забезпечення організму пластичними речовинами. Для забезпечення цієї функції необхідно
надходження білків, в меншій мірі ця функція характерна для жирів та вуглеводів, крім того, для побудови кісткової тканини
велике значення має надходження до організму мінеральних речовин.
3. Біорегуляторна функція — полягає в тому, що їжа містить речовини, з яких утворюються ферменти та гормони,
тобто біологічні регулятори обміну речовин. В утворенні цих речовин особливу роль відіграють білки, вітаміни та
мікроелементи.
4. Пристосувально-регуляторна функція — кожна харчова речовина має специфічне значення в пристосувально-
регуляторній діяльності різних функціональних систем організму, і, насамперед, систем травлення та виділення. Наприклад,
харчові волокна (клітковина, пектини), які нещодавно вважались баластовими речовинами, беруть участь у регуляції
моторної функції кишок.
5. Імунно-регуляторна функція — здатність організму протистояти впливу пошкоджувальних чинників залежить від
якості харчування, особливо від білкового та вітамінного складу, вмісту есенціальних жирних кислот, мікроелементів
(залізо, цинк, йод).
6. Реабілітаційна функція — харчування відіграє важливу роль у реабілітації здоров'я хворих, прискорює їх
одужання, запобігає виникненню рецидивів та переходу хвороби з гострої форми у хронічну.
7. Смакова функція — пов'язана з постачанням в організм смакових речовин, які сприяють підтриманню на певному
рівні харчової мотивації. До складу смакових речовин входять ефірні олії, органічні кислоти, цукристі речовини тощо.
Гігієнічні принципи раціонального харчування

До числа основних гігієнічних принципів раціонального харчування необхідно віднести:
1. Адекватність харчування — харчовий раціон має характеризуватися достатньою енергетичною цінністю, яка
повинна відповідати енерговитратам людини за добу.
2. Збалансованість харчування — щоденно в організм мають надходити в необхідній кількості всі харчові речовини
— білки, жири, вуглеводи, мінеральні речовини та вітаміни, що збалансовані в найбільш сприятливих для організму
співвідношеннях.
3. Раціональний режим харчування — передбачає встановлення певної кількості прийомів їжі та інтервалів між
ними, чіткого дотримання приймання їжі у певні години щодня та правильного розподілу їжі за окремими прийомами.
4. Забезпечення максимального використання біологічного потенціалу харчових речовин шляхом проведення
раціональної кулінарної обробки, яка б забезпечувала максимальне збереження та засвоєння корисних речовин, надавала б
стравам приємний вигляд, аромат та смак.
5. Дотримання санітарних правил під час отримання, транспортування, зберігання та кулінарної обробки харчових
продуктів, що попереджає можливість виникнення харчових отруєнь мікробної або немікробної етіології та гельмінтозів.
Методика визначення енерговитрат людини

75
Один із головних принципів раціонального харчування, а саме: принцип адекватності: полягає в тому, що
енергетична цінність добового раціону має відповідати енерговитратам людини (за виключенням дітей, вагітних, жінок, що
вигодовують немовлят груддю та реконвалесцентів після важкої хвороби).
Для визначення енерговитрат застосовують такі методи, як пряма, непряма та аліментарна енергометрія
(калориметрія), а також хронометражно-табличний метод. У разі використання останнього методу ураховують, що
основними складовими добових енерговитрат є: величина основного обміну, енерговитрати, які пов’язані зі специфічно-
динамічною дією їжі, та енерговитрати, що зумовлені певною діяльністю.
Основний обмін, перша складова добових енерговитрат являє собою показник інтенсивності енергетичного обміну,
що зумовлений діяльністю внутрішніх органів і необхідністю забезпечення певного м'язового тонусу та визначається у стані
абсолютного спокою, натще, не менш, ніж через 14 годин після останнього прийому їжі, в положенні лежачи, при кімнатній
температурі. Слід підкреслити, що величина основного обміну знаходиться у тісній залежності від віку, статі, росту та маси
тіла.
Для визначення основного обміну використовують спеціальні формули, що ураховують довжину та масу тіла (табл.
2) або таблиці Гарріса та Бенедікта (табл. 3 та 4). В ході роботи з таблицями визначають два числа, перше з них указує на
величину енерговитрат людини у залежності від маси тіла, друге — на величину енерговитрат людини у залежності від її
росту, віку та статі. Сума цих чисел і є величиною основного обміну.
Таблиця 2
Формула для розрахунку основного обміну
(на підставі даних щодо довжини та маси тіла)
Віковий діапазон, роки Основний обмін, ккал
10—18 16,6 • МТ + 77•ЗР+572
18—30 15,4 • МТ — 27•ЗР+717
Чоловіки
30—60 11,3 • МТ + 16•ЗР+901
понад 60 8,8 • МТ + 1128•ЗР—1071
10—18 7,4 • МТ + 482•ЗР+217
18—30 13,3 • МТ + 334•ЗР+35
Жінки
30—60 8,7 • МТ — 25•ЗР+865
понад 60 9,2 • МТ + 637•ЗР—302
Примітка: МТ — маса тіла; ДТ — довжина тіла.
Таблиця 3
Розрахунок основного обміну чоловіків
Таблиця А. Перше число.
Маса, Маса, Маса, Маса, Маса, Маса, Маса, Маса,
Ккал Ккал Ккал Ккал Ккал Ккал Ккал Ккал
кг кг кг кг кг кг кг кг
40 617 48 727 56 837 64 947 72 1057 80 1167 88 1277 96 1387
41 630 49 740 57 850 65 960 73 1070 81 1180 89 1290 97 1407
42 644 50 754 58 864 66 974 74 1084 82 1194 90 1304 98 1428
43 643 51 768 59 878 67 988 75 1098 83 1206 91 1318 99 1428
44 672 52 782 60 892 68 1002 76 1112 84 1222 92 1332 100 1442
45 685 53 785 61 905 69 1015 77 1125 85 1235 93 1345
46 699 54 809 62 919 70 1029 78 1139 86 1249 94 1359
47 713 55 823 63 933 71 1043 79 1153 87 1263 95 1373
Таблиця Б. Друге число.

Ріст,
Вік (в роках)
см
17 19 21 23 25 27 29 31 33 35 37 39 41 43 45 47 49 51 53 55 57 59
140 553 528
144 593 568
148 633 608
152 673 648 619 605 592 578 565 551 533 524 511 497 484 470 457 443 430 416 402 389 375 362
156 713 678 689 625 612 593 585 571 558 544 531 517 504 490 477 463 450 436 423 409 305 382
160 743 708 659 645 631 618 605 591 578 564 551 537 524 510 497 483 470 456 443 429 416 402
164 773 733 379 665 652 638 625 611 598 584 571 557 544 530 517 503 490 476 463 449 436 422
168 803 768 699 685 672 658 645 631 618 604 591 577 564 550 537 523 510 496 483 469 456 442
172 923 788 719 705 692 678 665 651 638 624 611 597 584 570 557 543 530 516 503 489 476 462
176 843 808 739 725 718 698 685 671 658 644 631 617 604 590 577 563 550 536 523 509 496 482
180 803 828 759 745 732 718 705 691 678 664 651 637 634 610 597 583 570 556 543 529 516 502
Таблиця 4
Розрахунок основного обміну жінок
Таблиця А. Перше число
76
Маса Маса Маса Маса Маса Маса Маса Маса
Ккал Ккал Ккал Ккал Ккал Ккал Ккал Ккал
, кг , кг , кг , кг , кг , кг , кг , кг
40 1038 48 1114 56 1191 64 1267 72 1344 80 1420 88 1497 96 1573
41 1047 49 1124 57 1200 65 1277 73 1353 81 1430 89 1506 97 1583
42 1057 50 1133 58 1210 66 1286 74 1363 82 1439 90 1516 98 1592
43 1066 51 1143 59 1219 67 1296 75 1372 83 1449 91 1525 99 1602
44 1076 52 1152 60 1229 68 1305 76 1382 84 1458 92 1535 100 1611
45 1085 53 1162 61 1238 69 1310 77 1391 85 1468 93 1544
46 1095 54 1172 62 1248 70 1325 78 1401 86 1478 94 1554
47 1105 55 1181 63 1258 71 1334 79 1411 87 1487 95 1564
Таблиця Б. Друге число

Ріст Вік (в роках)
в см 17 19 21 23 25 27 29 31 33 35 37 39 41 43 45 47 49 51 53 55 57 59
140 155 146
144 171 162
148 187 178
152 201 192 183 174 164 155 146 136 127 117 108 99 89 80 71 61 52 43 33 24 15 16
156 215 206 190 181 172 162 153 144 134 125 116 106 97 87 78 69 59 50 41 31 22 13
160 229 220 198 188 179 170 160 151 142 132 123 114 104 95 86 76 67 57 48 39 29 20
164 243 234 205 196 186 177 168 158 149 140 130 121 112 102 93 84 74 65 56 46 37 27
168 255 246 213 203 194 184 175 166 156 147 138 128 119 110 100 91 82 72 63 54 44 35
172 267 258 220 211 201 192 183 173 164 154 145 136 126 117 108 98 89 80 70 61 52 42
176 279 270 227 218 209 199 190 181 171 162 153 143 134 123 115 106 96 87 78 68 59 50
180 291 282 235 225 216 207 197 188 179 169 160 151 141 132 124 113 104 94 85 76 66 57
За величиною основного обміну визначають другу складову добових енерговитрат, а саме: енерговитрати, що
пов'язані зі специфічно-динамічною або термогенною дією їжі. При споживанні їжі з переважним вмістом вуглеводів
величина специфічно-динамічної дії складає 4-7% від значень основного обміну, при споживанні їжі з переважним вмістом
жирів — 4-17%, при споживанні їжі з переважним вмістом білків — 30-40%. Проте під час використання традиційних
змішаних раціонів харчування величина енерговитрат, що пов'язані зі специфічно-динамічною дією їжі, як правило,
коливається у межах від 10 до 15%.
Енерговитрати, що зумовлені нервово-м'язовою діяльністю та руховою активністю, і, отже, третю складову
добових енерговитрат, вираховують за допомогою хронометражу всіх видів діяльності, що виконуються, із використанням
даних, які наведені в табл. 5.
Таблиця 5
Витрати енергії під час виконання різних видів діяльності (включаючи основний обмін)
Енерго- Енерго- Енерго- Енерго-
витрати, витрати, витрати, витрати,
Види діяльності Вид діяльності
ккал/хв на кДж/хв на ккал/хв на кДж/хв на
1 кг маси 1кг маси 1 кг маси 1 кг маси
Біг зі швидкістю 180 м/хв 0,1780 0,7440 Робота в лабораторії 0,0360 0,1540
Біг зі швидкістю 8 км/год 0,1357 0,5672 Їзда на автомашині 0,0267 0,1116
Бесіда стоячи 0,0267 0,1116 Миття посуду 0,0343 0,1434
Бесіда сидячи 0,0252 0,1053 Миття підлоги 0,0548 0,2291
Витирання пилу 0,0411 0,1718 Відпочинок стоячи 0,0264 0,1104
Гімнастика, вільні рухи 0,0845 0,3532 Відпочинок сидячи 0,0229 0,1250
Одягання та роздягання 0,0281 0,1175 Плавання 0,1190 0,4974
Прасування білизни 0,0323 0,1350 Друкування на машинці 0,0333 0,1392
Приймання їжі сидячи 0,0236 0,0986 Робота шевця 0,0321 0,1342
Підмітання підлоги 0,0402 0,1680 Робота лікаря-хірурга (операція) 0,0266 0,1112
Домашня робота 0,0530 0,2215 Робота на ЕОМ 0,0247 0,1032
Прослуховування лекцій 0,0243 0,1015 Перерва 0,0258 0,1078
Підготовка до занять 0,0455 0,1902 Відпочинок лежачи (без сну) 0,0183 0,0765
Ходьба асфальтованою
0,0597 0,2500 Прибирання ліжка 0,0329 0,1375
дорогою
Умивання (до пояса) 0,0504 0,2106 Приймання душу 0,0570 0,2383
Сон 0,0155 0, 0646
77
В ході визначення енерговитрат, що пов'язані з виконанням певної роботи, слід звернути увагу на те, в яких одиницях
(ккал/хв, або кДж/хв на 1 кг маси тіла) виражена їх величина у таблиці, а також на те, чи включають вони у свою структуру
величину основного обміну.
Норми харчування дорослого працездатного населення залежно від статі диференційовані на чотири групи фізичної
активності. При цьому враховується коефіцієнт фізичної активності (КФА), тобто відношення загальних енерговитрат до
величини основного обміну.
Перша група — працівники, які зайняті переважно розумовою та легкою фізичною працею, невелика фізична
активність: КФА дорівнює 1,4 (наукові працівники, студенти гуманітарних факультетів, оператори ЕОМ, контролери,
педагоги, диспетчери, працівники пультів управління та ін.).
Друга група — працівники, які зайняті легкою працею, невелика фізична активність, КФА — 1,6 (водії трамваїв, тролейбусів,
робітники конвейєрів, вагарі, пакувальниці, кравці, працівники радіоелектронної промисловості, агрономи, медичні сестри, санітарки,
працівники зв’язку, сфери обслуговування, продавці промислових товарів та ін.).
Третя група — працівники, які зайняті працею середнього ступеня важкості, середня фізична активність: КФА —
1,9 (слюсарі, налагоджувальники, станочники, буровики, водії екскаваторів, бульдозерів та автобусів, лікарі-хірурги,
текстильники, взуттєвики, залізничники, водії вугільних комбайнів, продавці продовольчих товарів, водники, апаратники,
металурги-доменщики, працівники хімічних заводів та ін.).
Четверта група – працівники, які зайняті важкою фізичною працею, висока фізична активність: КФА — 2,3 (для
чоловіків) і (2,2 для жінок) (будівельники, помічники буровиків, прохідники, бавовнороби, більшість сільськогосподарських
працівників і механізаторів, доярок, овочівники, деревообробники, металурги, ливарники та ін.).
Кожна група, в свою чергу, поділена на три вікові категорії: 18-29 років, 30-39 та 40-59 років. Як середня ідеальна маса тіла
прийнята маса 70 кг для чоловіків і 60 кг для жінок. Норми враховують вплив кліматичних особливостей — потреби в енергії населення
північних районів повинні перевищувати на 10-15 % потреби жителів інших кліматичних зон.
Методика оцінки харчового статусу людини

На засіданні комітету експертів ВООЗ з питань медичної оцінки стану харчування визначена методика вивчення і
оцінки харчового статусу людини.
Харчовий статус — це фізіологічний стан, зумовлений особливостями харчування. Вивчення харчового статусу
дозволяє визначити ступінь схильності організму до виникнення аліментарних і соматичних захворювань, виявити наявність
харчових чинників ризику та попередити їх подальший вплив.
Розрізняють наступні види харчового статусу: звичайний, оптимальний, надлишковий та недостатній харчовий
статус. При звичайному харчовому статусі харчування людини організується за нормами, достатніми для нормальних умов
існування. Оптимальний харчовий статус характерний для харчування за спеціальними нормами, що ураховують вплив
екстремальних умов. Надлишковий харчовий статус та недостатній харчовий статус є результатом відповідно
надлишкового або недостатнього надходження харчових речовин в організм.
Визначення харчового статусу пацієнта починають з оцінки зовнішніх ознак та особливостей поведінки людини.
Уважно оглядають обличчя пацієнта. Під час обстеження очей звертають увагу на стан і колір склер, кон'юнктиви,
країв повік. Визначають, чи немає ознак ксерозу та кон'юнктивіту, наявність бляшок Іскерського (плям Біто), особливості
адаптації зору в сутінках тощо. Ураховують можливий вплив на очі хронічно травмуючих чинників - яскравого сонячного
світла, пилу, вітру, диму, інфекційних агентів та перевтоми, внаслідок чого виникають симптоми подразнення слизових
оболонок очей. Блідість кон'юнктив поряд з блідістю шкіри та слизових оболонок ротової порожнини є клінічними ознаками
анемії. Ксероз кон'юнктиви, який проявляється сухістю, потовщенням та пігментацією кон'юнктиви відкритої частини
очного яблука, втратою блиску і прозорості кон'юнктиви найчастіше є ознакою недостатності вітамінів А, В 2, В6.
Оглядають губи, звертають увагу на їх колір, можливі ознаки ангулярного стоматиту (ерозії та тріщини у обох куточках рота після
загоєння ангулярного стоматиту) і ангулітів, які є ознаками недостатності вітамінів В2 та В6, а також хейлозу (вертикальні тріщини губ з
гіперемією, набряком, виразками), що є наслідком гіповітамінозів В2, В6, РР та ін.
Оглядають язик, визначають можливі сліди набряку, стан та колір сосочків (атрофію або гіпертрофію, гіперемію),
що може бути наслідком гіповітамінозів В2 і РР, відчуття жару язика, що може бути ознакою недостатності вітаміну РР та
глосит, причиною якого є недостатність вітаміну В6.
Звертають увагу на зуби, їх кількість, стан емалі, ураження карієсом, який може бути пов'язаний не тільки з
недостатнім вмістом у їжі продуктів, що містять кальцій, або фтор у питній воді, але й з надлишком вуглеводів, особливо
рафінованих, іншими аліментарними чинниками.
Оглядають ясна, їх колір і стан та визначають чи немає набряку зовнішніх міжзубних сосочків і кровоточивості під
час легкого натискання, які можуть бути ознаками гіповітамінозу С. Проте слід пам'ятати, що подібні симптоми можуть
виникати і при цілому ряді стоматологічних захворювань (пародонтоз, стоматит тощо).
Під час огляду шкіри звертають увагу на її колір, стан, вигляд, можливі ознаки ксерозу (сухість і лущення),
фолікулярного гіперкератозу (шиноподібна бляшка навкруг волосяного фолікула на сідницях, стегнах, колінах, що є
ознаками недостатності вітамінів А і С), стан шкіри на ліктях та колінах, наявність синців та петехій, які виникають навіть
при незначному надавлюванні.
Оглядають нігті, їх форму, колір, наявність плям та смужок, крихкість, деформації, ознаки койлоніхії (двостороння
ложкоподібна деформація нігтів як ознака дефіциту заліза), витонченість, ламкість, стан шкіри навколонігтьового ложа.
Оглядають волосся, оцінюють його вигляд, сухість, ламкість, ступінь випадіння та стан шкіри голови.
Уважно оглядають кісткову систему пацієнта з метою виявлення ознак наявного (у дітей) або перенесеного (у
дорослих) рахіту: збільшення епіфізів довгих трубчастих кісток рук і ніг, потовщення на ребрах, викривлення ніг,
деформація голови, пізнє закриття великого тім’ячка. У людей похилого віку явища остеопорозу або остеомаляції
діагностуються як дифузні або локальні деформації кісток, місцеві або загальні деформації кістяка, особливо в області тазу та
сліди переломів, передусім, якщо вони виникають часто. У разі необхідності для остаточного підтвердження діагнозу та
78
диференціальної діагностики з іншими захворюваннями необхідно провести рентгенологічні та біохімічні дослідження.
Ступінь розвитку м'язової системи оцінюють за зовнішніми ознаками.
Обстежуючи органи травлення, звертають увагу на те, чи пред’являє людина скарги на наявність неприємного
запаху з ротової порожнини, присмак в роті, відрижку, печію, нудоту, блювання, метеоризм, пронос або закреп, що часто
виникають. Під час обстеження шлунково-кишкового тракту визначають дані об’єктивного дослідження шлунку,
дванадцятипалої кишки, тонкої та товстої кишок, межі печінки, її м’якість, наявність больового синдрому при пальпації, стан
жовчного міхура та наявність больового синдрому при пальпації.
Оцінюють стан нервової системи обстежуваного: ознаки апатії або знервованості, подразливості, неврівноваженості,
ступінь адекватності реакцій у відповідь на подразнення, швидка стомлюваність, загальна слабкість, безсоння або
сонливість. Виясняють, чи непокоять людину болі в м’язах, кінцівках, хребті, порушення чутливості (тактильної, больової,
температурної), парестезії тощо.
Стан серцево-судинної системи визначають на підставі оцінки того, чи пред’являє людина скарги на біль в області
серця, з чим це пов'язано, серцебиття у спокої, при навантаженні тощо. Визначають межі серця, локалізацію серцевого
поштовху, частоту серцевих скорочень у стані спокою, чи однаковий пульс на обох руках та обох ногах, чи є скарги на
оніміння кінцівок, пекучий біль у стопах, особливо під час ходьби, змерзання ніг навіть у теплий період року, чи не відмічає
погіршання пам'яті та появу частих головних болей. Визначають кров'яний тиск з використанням стандартного методу.
Всі результати клінічного обстеження заносять у протокольний зошит. У разі необхідності для встановлення
діагнозу використовують додаткову інформацію про характерні ознаки та симптоматику найбільш поширених порушень
аліментарного статусу організму, які наведені в таблицях 6, 7 та 8.
Таблиця 6
Клінічні ознаки і деякі дані лабораторних досліджень при основних видах вітамінної недостатності
Недостатність
Клінічні ознаки Лабораторні дані
вітаміну
С (аскорбінова Ціаноз губ, носа, нігтів, крихкість та синюшність ясен, Кількість аскорбінової кислоти в
кислота, набухання міжзубних сосочків, кайма біля шийки зубів, добовій сечі менше 567,6 мкмоль/л
аскорбат) кровоточивість ясен під час чищення зубів, блідість і сухість (10 мг), в годинній сечі натще менше
шкіри, гіпотермія, зроговіння волосяних фолікулів з 0,3 мг, в плазмі менше 17 мкмоль/л
поодинокими петехіями, швидка стомлюваність, знижена (0,3 мг%), в лейкоцитах менше 567,8
працездатність, часті простудні захворювання мкмоль/л (10 мг%), резистентність
капілярів за Нестеровим більше 15
петехій.
В1 Швидка фізична і психічна втомлюваність, втрата апетиту, Кількість тіаміну, в добовій сечі менше 100
(тіамін) закрепи, м’язова слабкість, болі в ногах і втомлюваність під час мкг, в годинній сечі натще менше 10 мг,
ходьби, при пальпації болючість литкових м’язів, перестезії і піровиноградна кислота в добовій сечі
гіперстезії, задишка, тахікардія. більше 30 мг, в плазмі більше 114
мкмоль/л (1 мг%).
В2 Сухість і синюшність губ, червона кайма та рубці на губах (хейлоз), Кількість рибофлавіну в добовій сечі
(рибофлавін) тріщини і кірочки в куточках рота (ангулярний стоматит), сухий, яскраво- менше 30 мгк, в годинній сечі натще
червоний язик, себорейний дерматит носогубних складок, менше
світлобоязкість, кон’юнктивіт, блефарит. 15 мкг.
РР (нікотинова Неврастенічний синдром (збудливість, безсоння, пригнічення, Кількість -метилнікотинаміду в
кислота) загальмованість), пронос без слизу і крові, нервово-м’язовий добовій сечі менше 4 мг, в годинній
біль, сухість і блідість губ, язик обкладений, набряклий, з сечі натще менше 0,3 мг.
рівчачками, сухий, болючий, з тріщинами, яскраво-червоний,
еритема на тильній поверхні кисті, на шиї, лущення,
гіперкератоз, пігментації.
В6 (піридоксин) У дітей раннього віку - затримка росту, шлунково-кишкові Кількість 4-піридоксинової кислоти в
розлади, підвищення збудливості, епілептіформні судоми, добовій сечі менше 0,5 мг, в годинній
гіпохромна анемія. У дорослих втрата апетиту, нудота, сечі натще менше 30 мкг.
занепокоєння, сухий себорейний дерматит, хейлоз,
кон’юнктивіт, глосит. У вагітних жінок — подразливість,
депресія, безсоння, токсикоз вагітності.
В12 Блідість слизових оболонок та кон’юнктиви, язик сухий, Кількість ціанкобаламін в крові
(ціанко- яскравого кольору, зниження кислотності шлункового вмісту, менше 0,2 нмоль/л.
баламін) відсутність апетиту, проноси, поліневрити, мегалобластична
гіперхромна анемія.
А Блідість, сухість шкіри і лущення, зроговіння волосяних Кількість ретинолу в сироватці крові
(ретинол) фолікулів, утворення вугрів, нахил до утворення гнійничкових не менше 0,52 мемоль/л (менше 15
уражень, сухість і тьмяність, смугастість нігтів, кон’юнктивіт і мкг% каротин менше 0,75 мкмоль/л
блефарит, поодинокі бляшки Біто, світлобоязнь, гемералопія, (40 мкг%). Темнова адаптація нижче
зроговіння шкіри на ліктях і колінах. норми (за Рипаком).
Д У дітей — підвищена подразливість, рухове занепокоєння, Кількість лужної фосфатази в 1 мл
(кальцифе- загальна слабкість, пітливість, затримка розвитку зубів, легка сироватки крові у дітей вище 100
роли) спазмофілія, схильність до виникнення захворювань дихальних одиниць, у дорослих — вище 60
шляхів. У дорослих — в’ялість, втомлюваність, тягнучий біль у одиниць.
79
м’язах, кульгавість, крихкість зубів, часті переломи кісток.
Е М’язова слабкість, зниження тонусу м’язів, безпліддя, спонтанні Кількість токоферолу в крові менше
(токоферол) повторні аборти, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, деякі 3500 нмоль/л
форми склеродермії.
К Внутрішні кровотечі різної локалізації, носові кровотечі, Кількість філохінону в крові менше
(філохінони) підшкірні крововиливи, гематоми. 400 нмоль/л.
Таблиця 7
Клінічні ознаки і деякі дані лабораторних досліджень при основних видах недостатності мікро- та макроелементів
Елемент Клінічні ознаки Лабораторні дані
Залізо (Fe) Блідість шкіри, слизових оболонок та нігтів, запаморочення голови, Визначення кількості еритроцитів,
головокружіння, “літання мушок перед очима”, тахікардія, гемоглобіну та кольорового
кардіомегалія, задишка, слабкість, підвищена втомлюваність, показника крові.
знижена працездатність, сонливість, головний біль, оніміння
кінцівок, зниження витривалості до фізичного навантаження,
зниження апетиту, спотворення смаків (потреба їсти крейду, землю
тощо), згладжування сосочків язика, сухість в роті, пекучість в
області язика; сухість, ламкість та випадання волосся, ламкість та
поперечна смугастість нігтів, їх ложкоподібне вдавлювання і
тріщини в куточках.
Мідь (Cu) Визначення кількості еритроцитів,
Блідість шкіри, подразливість, затримка росту, набряки навколо
гемоглобіну та кольорового
очей, іноді тривалі поноси, гіпохромна анемія, ретикулоцитоз,
показника крові, активність
зниження активності фермента церулоплазміна.
церулоплазміну 70-140 мкг/100 мл
Цинк (Zn) Затримка росту, затримка статевого розвитку, відсутність вторинних
статевих ознак (гіпогонадізм, статевий інфантилізм), збільшення
печінки, селезінки, анемія, погіршання перебігу процесів загоєння
ран.
Кальцій Визначення вмісту кальцію в крові (в
(Ca) нормі 11-13 мг/100 мл 2,7-3,91
Карієс, витончення емалі зубів, уповільнення процесів осифікації,
ммоль/л), при остеопорозі не
остеопороз, остеомаляція, деформація кісток, рахіт у дітей.
знижується, при остеомаляції
знижується.
Калій (K) М’язова слабкість, апатія, сонливість, втрата апетиту, нудота, Вміст калію в крові 3,8-4,6 ммоль/л.
блювота, зниження сечовиділення, закрепи, брадикардія та аритмії,
артеріальна гіпотонія.
Магній Емоційна нестабільність, подразливість, збудженість, відчуття Вміст магнію в крові 0,75-1,25
(Mg) страху, посіпування м’язів, судоми, аритмії, гіпертонічні кризи. ммоль/л.
Таблиця 8
Клінічні ознаки і деякі дані лабораторних досліджень при білковій
та білково-енергетичній недостатності
Стан Клінічні ознаки Лабораторні дані
Білкова Зменшення м’язів, витончення та сухість шкіри, сухість, Загальний аналіз крові — кількість
недос- ламкість, випадання волосся, в’ялість, апатія, слабкість, еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну,
татність втомлюваність, зниження працездатності, затримка фізичного кольоровий показник.
розвитку у дітей. Блідість шкіри та слизових оболонок, Білок загальний сироватки крові та білкові
головокружіння, періодичне запаморочення голови, анемія. фракції — альбуміни, глобуліни,
Погіршання процесів травлення (внаслідок зниження синтезу фібриногени.
травних ферментів трепсину, ліпази, амілази підшлунковою Аналіз сечі на вміст загальної кількості азоту
залозою). Можливі набряки. сечовини за добу, азоту амонійного креатину
та креатиніну.
Білково- Наростання слабкості, зниження працездатності, швидка Загальний аналіз крові.
енерге- фізична та психічна втомлюваність, відчуття холоду, постійне Білок сироватки крові, білкові фракції.
тична відчуття голоду та спраги, зниження фізичної сили, Аналіз сечі на вміст кількості азоту сечовини
нечос- головокружіння, збільшення сечовиділення, схильність до за добу, азоту амонійного, креатину,
татність закрепів, оніміння кінцівок, зниження чутливості пальців. креатиніну.
Схуднення, глибокі зморшки на обличчі, витончення м’язів
шиї та кінцівок.
Блідість, дряблість, зморшкуватість та сухість шкіри, ламкість
та випадіння волосся.
Можливі набряки, зниження температури тіла. Брадікардія,
зниження кров’яного тиску, зменшення частоти дихання.
Порушення з боку статевої системи. Гіпохромна анемія,
80
лейкопенія, тромбоцитопенія.
Для уточнення діагнозу та проведення диференційної діагностики призначають відповідне лабораторне обстеження.
Результати аналізів порівнюють з фізіологічними нормативами.
Далі визначають фактичні антропометричні показники фізичного розвитку, а саме довжину і масу тіла, з
використанням стандартних методів.
Розраховують “нормальну” та максимально допустиму масу тіла для конкретної людини за формулами Брока або
Кребса, використовуючи таблиці 9 та 10, порівнюючи їх дані з фактичною масою та оцінюючи отримані результати. Якщо
обстежується чоловік з добре розвиненою м'язовою системою та грудною кліткою, для розрахунку нормальної маси тіла
використовують формулу, в якій врахований об'єм грудної клітки.
Формула Брока для розрахунку нормальної маси тіла.
Для чоловіків нормостенічної конституції нормальна маса тіла визначається за формулою:
МТ = ДТ — 100 (при зрості 155—165 см);
МТ = ДТ — 105 (при зрості 166—175 см);
МТ = ДТ — 110 (при зрості більш, ніж 175 см),
де МТ — маса тіла, кг
ДТ — довжина тіла (см).
Для жінок маса тіла у всіх групах повинна бути на 5% меншою, ніж у чоловіків.
Формула Кребса (модифікована формула Брока).

Для чоловіків: МТ = ДТ — 0,4 (В — 52).
Для жінок: МТ — 0,2 (ДТ —52).
де, МТ — нормальна маса тіла, кг
ДТ — довжина тіла у сантиметрах мінус 100 .
Оцінюючи отримані результати, необхідно ураховувати, що у гіперстеніків нормальна маса тіла може перевищувати
визначену за формулою на 7%, у астеніків може бути меншою на 6%.
Формула з урахуванням обводу грудної клітки (для чоловіків):

МТ = 42 х ДТ х ОГК,
де МТ — нормальна маса тіла, кг;
ДТ — довжина тіла, м;
ОГ — обвід грудної клітки, м.
Таблиця 9
Нормальна маса тіла у віці 25-30 років, кг
Чоловіки Жінки
Довжин Вузька Вузька
Нормальна грудна Широка Ріст, Нормальна грудна Широка грудна
а тіла, грудна грудна
клітка грудна клітка см клітка клітка
см клітка клітка
(нормостенік) (гі-перстенік) (нормостенік) (гіперстенік)
(астенік) (астенік)
155,0 49,3 56,0 62,2 152,5 47,8 54,0 59,0
157,5 51,7 58,0 64,0 155,0 49,2 55,2 61,6
160,0 53,5 60,0 66,0 157,5 50,8 57,0 63,1
162,5 55,3 61,7 68,0 160,0 52,1 58,5 64,8
165,0 57,1 63,5 69,5 162,5 53,8 60,1 66,3
167,5 59,3 65,8 71,8 165,0 55,3 61,8 67,8
170,0 60,5 67,8 73,8 167,5 56,6 63,0 69,0
172,5 63,3 69,7 76,8 170,0 57,8 64,0 70,0
175,0 65,3 71,7 77,8 172,5 59,0 65,2 71,2
180,0 68,9 75,2 81,2 175,0 60,3 66,5 72,5
182,5 70,9 77,2 83,6 177,5 61,5 67,7 74,9
185,0 72,8 79,2 85,2 180,0 62,7 68,9 73,7
Таблиця 10
Максимально допустима маса тіла у залежності від статі, довжини тіла та віку, кг
Довжин 20-29 років 30-39 років 40-49 років 50-59 років 60-69 років
а тіла, чоло-
см чоло-віки жінки чоло-віки жінки чоло-віки жінки чоло-віки жінки жінки
віки
148 50,8 48,4 55,0 52,3 56,6 54,7 56,0 53,2 53,9 52,2
150 51,3 48,9 56,7 53,9 58,1 58,0 55,7 55,7 57,3 54,8
152 53,1 51,0 58,7 55,0 61,5 59,5 61,1 57,6 60,3 55,9
154 55,3 53,0 61,6 59,1 64,5 62,4 63,8 60,2 61,2 61,9
156 58,5 55,8 64,4 61,5 67,3 66,0 65,8 62,4 63,7 60,9
158 61,2 58,1 67,3 64,1 70,4 67,9 68,0 64,5 67,0 62,4
81
160 62,9 59,8 69,2 65,8 72,3 69,9 69,7 65,8 68,2 64,6
162 64,6 61,6 71,0 68,5 74,4 72,2 72,7 68,7 69,1 66,5
164 67,3 63,6 73,9 70,8 77,2 74,0 75,6 72,0 72,2 70,0
166 68,8 65,2 74,5 71,8 78,0 76,5 76,3 73,8 74,3 71,5
168 70,8 68,5 76,2 73,7 79,6 78,2 77,9 74,8 76,0 73,3
170 72,7 69,2 77,7 75,8 81,0 79,8 79,6 76,8 76,9 75,0
172 74,1 72,8 79,3 77,0 82,8 81,7 81,1 77,7 78,3 76,3
174 77,5 74,3 80,8 79,0 84,4 83,7 82,5 79,4 79,3 78,0
176 80,8 76,8 83,6 79,9 86,0 84,6 84,1 80,5 81,9 79,1
178 83,0 78,2 85,6 82,4 88,0 86,1 86,5 82,4 82,8 80,9
180 85,1 80,9 88,0 83,9 89,9 88,1 87,5 84,1 84,4 81,6
182 87,2 83,3 90,6 87,7 91,4 89,3 89,5 86,5 85,4 82,9
184 89,1 85,5 92,0 89,4 92,9 90,9 91,6 87,4 88,0 85,8
186 93,1 89,2 95,0 91,0 96,6 92,9 92,8 89,6 89,0 87,3
188 95,8 91,8 97,0 94,4 98,0 95,8 95,0 91,5 91,5 88,8
190 97,1 92,3 99,5 95,6 100,7 97,4 99,4 95,6 94,8 92,9
Примітка:
1) у віці понад 30 років допустимим є збільшення маси, у порівнянні з даними таблиці 1: для чоловіків — на 2,5-6 кг,
для жінок — на 2,5-5 кг.
2) для осіб з астенічною конституцією віднімають 3—5% від величин маси, указаної в таблиці 3, з гіперстенічною —
додають 1—2%.
Оцінка результатів зіставлення фактичної і розрахункової “нормальної” маси здійснюється наступним чином: якщо
фактична маса перевищує розрахункову
не більше ніж на 5% — в межах норми;
на 5—14% — надлишкова маса;
на 15—29% — ожиріння I ступеня;
на 30—49% — ожиріння II ступеня;
на 50—99% — ожиріння III ступеня;
на 100% і більше — ожиріння IV ступеня.
Розраховують біомас-індекс Кетле та оцінюють його за нормативами ВООЗ (табл. 11). Визначають конституційний
тип обстежуваного.
Індекс Кетле — індекс маси тіла або біомас (ВМІ) визначають за формулою:
де М — маса тіла, кг
ДТ — довжина тіла, м.
Конституційний тип визначають шляхом вимірювання кута, що утворений реберними дугами з вершиною на
кінці мечовидного відростку грудини.
Оцінка результатів:
кут близько 90° — нормостенічний тип;
кут близько 90° (гострий) — астенічний тип;
кут близько 90° (тупий) — гіперстенічний тип.
Таблиця 11
Оцінка стану харчування за величиною ВМІ згідно з рекомендаціями ВООЗ (у залежності від статі)
Показник ВМІ Оцінка
Жінки Чоловіки стану харчування
до 16,0 до 16,0 Гіпотрофія III ступеня
16,0—17,99 16,0—16,99 Гіпотрофія II ступеня
18,0—20,0 17,0—18,49 Гіпотрофія I ступеня
20,10—24,99 18,50—23,8 Адекватне харчування (діапазон коливань)
22,0 22,80 Адекватне харчування (оптимальна середня величина)
25,0—29,99 23,90—28,50 Ожиріння I ступеня
30,0—39,99 28,60—39,99 Ожиріння II ступеня
понад 40,0 понад 39,0 Ожиріння III ступеня
Якщо одержані результати перевищують нормативні величини, визначають, за рахунок якого компоненту —
жирового або м'язового, це відбулося. Для визначення жирового компоненту маси тіла за стандартною методикою заміряють
циркулем-вимірювачем або каліпером товщину шкірно-жирових складок у чотирьох місцях:
82
1. На спині — під кутом лопатки.
2. В області тріцепсу — на задній поверхні плеча посередині між плечовим та ліктьовим суглобом.
3. На грудях — в області передньої аксілярної лінії на рівні сьомого ребра.
4. На животі — в точці перетину вертикальної лінії, що проведена через правий сосок і горизонталі, що проведена
через пупок.
Результати вимірювань товщини чотирьох шкірно-жирових складок підсумовують і за таблицею 12 визначають
відносну кількість жирового компоненту.
Таблиця 12
Таблиця для визначення відносної кількості жирового компоненту маси тіла
за сумою чотирьох шкіро-жирових складок
Сумарна товщина Кількість жиру у Кількість жиру у Сумарна товщина Кількість жиру у Кількість жиру у
складок чоловіків, % жінок, % складок чоловіків, % жінок, %
15 3.7 5.2 110 27.4 33.1
20 6.7 9.2 115 27.9 33.7
25 9.8 12.3 120 28.4 34.3
30 12.0 14.9 125 28.9 34.9
35 13.8 17.1 130 29.4 35.4
40 15.4 18.9 135 29.8 36.0
45 16.8 20.6 140 30.2 36.5
50 18.0 22.0 145 30.7 37.0
55 19.2 23.3 150 31.2 37.4
60 20.2 24.6 155 31.4 37.9
65 21.1 25.7 160 31.8 38.3
70 22.0 26.8 165 32.2 38.8
75 22.8 27.7 170 32.5 39.2
80 23.6 28.5 175 32.9 39.6
85 24.3 29.5 180 33.2 40.0
90 25.0 30.3 185 33.5 40.4
95 25.6 31.0 190 33.9 40.7
100 26.2 31.8 195 34.2 41.1
105 26.8 32.4 200 34.5 41.5
Далі сантиметровою стрічкою на тому ж рівні, де визначається товщина шкірно-жирової складки тріцепсу (ШСТ).
вимірюють окружність плеча та розраховують величину окружності м'язів плеча (ОМП) за формулою ОМП(см) = ОП(см) -
(0,314 х ШСТ(мм), де ШСТ — шкіряна складка тріцепсу; ОП — окружність плеча.
Результати порівнюють з нормативами, що наведені у таблиці 13, детально аналізують дані щодо визначення статусу
харчування обстежуваного та оцінюють його (нормальний, оптимальний, надлишковий або недостатній). Якщо виявлені симптоми
невідповідності аліментарного статусу нормативним положенням, визначають напрямки подальшого обстеження пацієнта з метою
встановлення причин виникнення цих явищ та можливостей їх усунення.
Таблиця 13
Оцінка результатів антропометричних вимірювань
Величина показника в залежності від віку та статі
Показник 16—18 років понад 18 років
юнаки дівчата чоловіки жінки
Товщина шкірної складки над тріцепсом, см 10,0—11,1 12—13,4 13,7—15,2 13,7-15,2
Окружність плеча, см 17,3 17,3 29,3 28,5
Окружність м’язів в середній треті плеча (см) 24,0 21,8 25,3 28,5
Гармонійність статури оцінюють за формулою:
де, ГС — показник гармонійності статури, %;

А — обвід грудної клітки в паузі, см;
ДТ — довжина тіла, см.
Оцінка результатів:
ГС = 50—55% — гармонійна статура;
ГС 50% — дисгармонійна статура, слабкий розвиток;
ГС 55% — дисгармонійна статура, надлишковий розвиток.
83
ТЕМА №10: ХАРЧУВАННЯ В ПРОФІЛАКТИЧНІЙ МЕДИЦИНІ.
ОРГАНІЗАЦІЯ ХАРЧУВАННЯ В ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ
ЗАКЛАДАХ ТА НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ. ГІГІЄНІЧНІ
АСПЕКТИ ЛІКУВАЛЬНО-ДІЄТИЧНОГО ТА ЛІКУВАЛЬНО-
ПРОФІЛАКТИЧНОГО ХАРЧУВАННЯ. ЛІКУВАЛЬНІ ТА ДІЄТИЧНІ
ВЛАСТИВОСТІ ОКРЕМИХ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ.
1. Визначити та засвоїти класифікацію алiментарно-зумовлених ахворювань та засобами щодо їх профілактики.
2. Ознайомитися з лікувальними і дієтичними особливостями окремих груп харчових продуктів та технологією
приготування дієтичних страв.
3. Навчитися обгрунтовувати конкретні рекомендації з організації харчування для хворих з захворюваннми
шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної, дихальної та сечовидільної систем, а також при інфекційних хворобах.

1. Класифікація та гігієнічні основи профілактики аліментарно-зумовлених захворювань.
2. Значення дієтичного і лікувального харчування в комплексній терапії різних захворювань.
3. Технологія приготування дієтичних страв. Методи кулінарної обробки харчових продуктів, що дозволяють
забезпечити механічне, хімічне і термічне щадіння шлунково-кишкового тракту.
4. Роль повноцінних білків у харчуванні людини. Вегетаріанство та його гігієнічна характеристика.
5. Біологічна роль вітамінів, макро- і мікроелементів. Захворювання, які пов'язані з недостатнім або надлишковим
надходженням в організм людини вітамінів, макро- і мікроелементів.
6. Шляхи додаткової вітамінізації їжі. Гігієнічне значення овочів та фруктів у лікувальному і дієтичному харчуванні.
ЗАВДАННЯ:
1. Визначити та засвоїти класифікацію алiментарно-зумовлених захворювань.
2. Ознайомитися з лікувальними і дієтичними особливостями окремих харчових продуктів і технологією
приготування дієтичних страв.
3. Оволодіти методикою гігієнічного обгрунтування рекомендацій, що спрямовані на організацію лікувально-
дієтичного та лікувально-профілактичного харчування, здійснення добору харчових продуктів, які рекомендуються і,
навпаки, забороняються або обмежуються для хворих з різноманітними захворюваннями.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 1995. ― С. 434 — 458.
3. Даценко І.І. Основи загальної і тропічної гігієни / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — К.: Здоров’я, 1995. — С. 57
—59, 129—163, 169.
4. Габович Р.Д. Гигиена / Р.Д. Габович, С.С. Познанский, Р.Х. Шахбазян. ― К.: Вища школа, 1983. ― С. 134—
169.
5. Румянцев Г.И. Общая гигиена / Г.И. Румянцев, Е.П. Вишневская, Т.А. Козлова. — М.: Медицина, 1985. — С.
51—80, 95—105.
7. Нікберг І.І. Гігієна з основами екології / І.І. Нікберг, І.В. Сергета, Л.І. Цимбалюк. — К.: Здоров’я, 2001.
8. Петровский К.С. Гигиена питания / К.С. Петровский. — М.: Медицина, 1975. — С. 578—590.
9. Загальна гігієна: навчальний посібник до практичних занять для студентів VI курсу медичного факультету /
[І.В. Сергета, Б.Р. Бойчук, С.О. Латанюк та ін.]. — Тернопіль: Украмедкнига, 1999. — 133 с.
10. Губергриц А.Я. Лечебное питание / А.Я. Губергриц, Ю.В. Линевский. — К.: Вища школа, 1985. — 295 с.
11. Меньшиков Ф.К. Диетотерапия / Ф.К. Меньшиков. — М.: Медицина, 1972. — 246 с.
12. Смолянский Б.С. Руководство по лечебному питанию / Б.С. Смолянский. — Л.: Медицина, 1981. — С. 224
—250.
13. Справочник по диетологии / Под ред. А.А. Покровского, М.А. Самсоновой. — М.: Медицина, 1981. —
С.141—157, 391—429.
14. Ванханен В.Д. Руководство к практическим занятиям по гигиене питания / В.Д. Ванханен, Е.А. Лебедева.
— М.: Медицина, 1987. — С. 203—241.
15. Воробьев В.И. Организация диетотерапии в лечебно-профилактическом учреждении / В.И. Воробьев. 1983.

В ході практичного заняття студенти знайомляться з лікувальними і дієтичними властивостями окремих найбільш
поширених у дієтологічній практиці харчових продуктів і технологією кулінарної обробки їжі, що застосовується в
дієтології, оволодівають теоретичними аспектами механізму розвитку захворювань, прямо або побічно пов’язаних з
харчуванням, вивчають класифікацію алiментарно-зумовленої патології, знайомляться з основами організації лікувально-
84
дієтичного та лікувально-профілактичного харчування, методикою гігієнічного обгрунтування рекомендацій з питань
організації лікувального та дієтичного харчування та добору продуктів
харчування, які рекомендуються.
Існує декілька загальноприйнятих класифікацій аліментарно-зумовленої патології. Найбільш прийнятною є
класифікація, запропонована Б.Л. Смолянським (1973).
Класифікація аліментарно-зумовлених захворювань

I. Первинні хвороби недостатнього та надлишкового харчування або патологічні стани, що зумовлені
недотриманням принципів раціонального харчування:
1. Хвороби та синдроми недостатнього харчування:
 білково-енергетична недостатність (БЕН);
 білкова недостатність (порушення росту та розвитку, квашіоркор, аліментарна дистрофія, похудіння, харчовий
маразм та ін.);
 вітамінна недостатність (гіпо- та авітамінози: цинга, бері–бері, рахіт та ін.);
 мінеральна недостатність (залізодефіцітна анемія, ендемічний зоб, карієс та ін.);
 недостатність незамінних поліненасичених жирних кислот;
 невстановлені види недостатності харчування (недостатність харчових волокон, окремих амінокислот та ін.);
2. Хвороби та синдроми надлишкового харчування:
 енергетична надлишковість (аліментарне ожиріння);
 синдром білкового надлишку харчування;
 синдром надлишку поліненасичених жирних кислот;
 вітамінна надлишковість (гіпервітамінози А, D та ін.);
 мінеральна надлишковість (флюороз, молібденова подагра та ін.);
3. Хвороби невстановленої етіології – хвороба Кашина-Бека (полімакро- і мікроелементоз).
4. Порушення режиму харчування – морфофункціональні порушення органів травлення.
II. Вторинні хвороби недостатнього і надлишкового харчування:

1. Вторинна білково-енергетична недостатність (внаслідок інфекційних, хірургічних, онкологічних захворювань).
2. Вторинні гіповітамінози (вторинний рахіт).
3. Вторинне ожиріння (церебральне, гіпоталамічне, ендокрінне).
III. Захворювання, що мають багатофакторну етіологію, тобто хвороби для яких характерні алементарні
фактори ризику:
 атеросклероз;
 гіпертонічна хвороба;
 сечокам’яна хвороба;
 жовчонокам’яна хвороба;
 подагра;
 злоякісні новоутворення та ін.
IV. Інфекційні і паразитарні хвороби з аліментарним шляхом передачі:

1. Харчові інфекції (мікробної, вірусної та протозойної природи).
2. Гельмінтози.
3. Харчові отруєння мікробного походження.
4. Харчові отруєння хімічної природи (продуктами отруйними за своєю природою або за певних умов, які вміщують
домішки токсичних речовин, в тому числі мікотоксини).
V. Патологічні стани, що пов´язані з морфофункціональними особливостями організму або харчова

непереносимість:
1. Ензимопатії:
 спадкові (галактоземія, фенілкетонурія, дефіцит лактази та ін.);
 набуті (дисахаридазна недостатність та ін.).
2. Харчова алергія.
Суттєве місце у структурі аліментарних захворювань займають харчові отруєння.

Харчові отруєння – це гострі або хронічні захворювання, що викликані споживанням їжі, масивно засіяної деякими
видами мікроорганізмів або забрудненої токсинами мікробного та немікробного походження.
Харчові отруєння мають ряд характерних провідних ознак. До їх числа відносять:
 чіткий зв’язок з прийомом їжі;
 масовий характер ураження;
 раптовий початок, як правило, серед повного здоров´я;
 ураження в основному кишково-шлункового тракту;
85
 швидке припинення подальшого виникнення захворювань після вилучення із споживання недоброякісних
харчових продуктів.
Гігієнічні основи організації лікувально-дієтичне харчування
Лікувально-дієтичне харчування є найважливішим елементом комплексної терапії ряду захворювань. Лікувальне
харчування використовується при гострих захворюваннях і у випадку загострення хронічних хвороб. Дієтичне харчування
застосовують у період ремісії як в санаторно-курортних закладах, так і в системі громадського харчування.
В одних випадках, при захворюваннях органів травлення або порушеннях обміну речовин, лікувально-дієтичне харчування
відіграє роль основного терапевтичного чинника, в інших – створює оптимальний фон для більш ефективного проведення
лікувальних заходів.
Основні принципи організації лікувально-дієтичного харчування:
 лікувально-дієтичне харчування має не тільки забзпчувати фізіологічні потреби, але й бути лікувальним
засобом, тобто вливати на клінічну картину захворювання і характер патологічного процесу.
 лікувально-дієтичне харчування має підвищувати ефективність терапевтичних засобів.
 лікувально-дієтичне харчування має бути диференційованим і індивідуальним.
 лікувально-дієтичне харчування має бути регулярним (найчастіше чотириразовим).
 лікувально-дієтичне харчування має враховувати супутні захворювання.
Слід пiдкреслити, що лiкувальне харчування повинно бути динамічним. Hеобхiдність забезпечення динамічності,
насамперед, продиктоване тим, що будь-яка лiкувальна дiєта в тому чи iншому вiдношеннi є обмеженою i, як наслiдок цього,
однобiчною i неповноцiнною.
Тому тривале дотримування дієтичного харчування, особливо суворих дієт, може привести, з одного боку, до
часткового голодування органiзму у вiдношеннi окремих харчових речовин, з іншого − до детренування порушених
функцiональних механiзмiв в перiод вiдновлення.
Hеобхiдна динамiчнiсть досягається широким використанням в процессі організації дiєтотерапiї принципiв щадіння
та тренування.
Принцип щадiння передбачае виключення з рацiону тих чинників харчування, що сприяють пiдтримці
патологiчного процесу або сприяють його прогресуванню.
Вiдiляють механiчне, хiмiчне та термiчне щадiння.
До провідних принципiв механічного щадіння вiдносять:
 виключення грубих речовин та речовин, що погано засвоюються;
 обмеження в харчовому рацiонi клiтковини;
 подрiбнення, протирання та п’юрування їжі.
До основних принцiпiв хімічного щадіння вiдносять:
 паровий метод приготування других страв;
 виключення страв багатих екстрактивними речовинами;
 обмеження страв з сокогонною дiєю;
 виключення прянощів і солодощів.
Зрештою, термічне щадіння передбачає виключення з рацiону термiчних подразників, тобто страв з високою
температурою.
Принципи щадіння, як правило, використовуються на початку лiкування i практично полягають і суворому
дотриманнi суворих дiєт.
Потiм з метою попередження часткового голодування використовують принцип тренування, який передбачає
розширення первинно суворої дiєти за рахунок зняття, пов’язаних з нею обмежень, та наступним переведенням хворих на
більш повноцiнні харчові рацiони.
Головними методами реалізації принципу тренування є організація харчування за “ступiнчастою” системою або за
системою “зигзагiв”.
“Ступiнчаста” система передбачає поступове розширення первинно суворої диети за рахунок дозованого зняття
обмежень.
В свою чергу, система “зигзагів” зумовлює вiдносно рiзку, короткочасну змiну дiєти. Такi дiєти, i вiдповiдно днi iх
застосування, отримали назву контрастних.
Контрастні дієти бувають двох видiв: навантажувальнi (“плюс-зигзаг” дієти) та розвантажувальнi (“минус-
зигзаг” дієти).
Навантужувальні дієти (дні) передбачають включення до рацiону на короткий термін харчових речовин, вмiст
яких є рiзко обмеженим, або вони зовсiм виключенi з основноi дiети. Як такий підхід сприяє поштовхоподiбному
стимулюванню ослаблених функцій, забезпечує включення до рацiону дефiцiтних харчових речовин, викликає пiдвищення
апетиту, полегшує переносимiсть довгострокових i зовсiм суворих дiетичних режимiв, і, фактично, є своєрiдною
функцiональною пробою, яка має важливе психопрофiлактичне значення, збільшуючи впевненiсть хворого у сприятливому
перебiгу захворювання.
Розвантажувальні дієти (дні) зумовлюють обмеження енергетичної цінності харчового раціону, яке пов’язано з
цiлеспрямованою перебудовою його хiмiчного складу та забезпечує щадiння зiпсованих функцiональних механiзмiв, а також
корегування обмiнних зрушень.
Перiодичнiсть призначення навантажувальних та розвантажувальних дієт є приблизно однаковою − 1 раз на 7−10
днiв.
Під час призначення лiкувального харчування необхідно використовувати 2 системи його організації: елементну i
дiєтну.
86
Елементна система передбачає розроблення для кожного хворого iндивiдуальної системи харчування з
конкретним перерахуванням характеристик кожного з елементiв добового харчового рацiону.
Дієтна система, яка переважно використовується в теперішній час, характеризується призначенням в
iндивiдуальному порядку тієї чи іншої дієти з числа ранiше розроблених та випробуваних.
Зазначена система лiкувального харчування передбачає використання 15 основних лікувальних дієт (столів), а
також групу контрастних або розвантажувальних дієт. Крiм того, частина основних дiєт (1, 4, 5, 7, 9, 10) мають декiлька
варiантiв, що позначаються прописними лiтерами алфавiту і додаються до номеру основної дiєти, наприклад 1а, 1б, 5а тощо.
Кожна дiєта i її варiанти характеризуються:
1. Показниками до застосування.
2. Цiльовим лiкувальним призначенням.
3. Енергетичною цінністю та хiмiчним складом.
4. Особливостями кулiнарної обробки їжi.
5. Режимом харчування.
6. Перелiком дозволених i рекомендованих страв.
В таблиці 1 наведені головні характеристики основних лiкувальних дiєт.
Таблиця 1
Перелік основних столів лікувально-дієтичного харчування
Номер
дієти Показання Особливості дієти
(столу)
0 Після операцій (3-6 днів) Рідка протерта їжа низької калорійності (до 1000 ккал на добу)
Виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки у
Несуворе механічне і хімічне щадіння (протерта, відварена їжа).
1 фазі згасаючого загострення, гіпер- і
Забороняються м'ясні бульйони, гострі приправи, консерви.
нормацидний гастрит, третя декада лікування.
Загострення виразкової хвороби шлунка і 12-
Механічне, хімічне і термічне щадіння. Харчування кожні 2 – 3
1а палої кишки, загострення хронічного гастриту з
години, склянка молока на ніч.
підвищеною секрецією, перша декада лікування.
Згасаюче загострення виразкової хвороби
Те ж саме, що і при дієті № 1а, але із додаванням білих сухарів,
1б шлунка або гіперацидного гастриту, друга
протертих каш із білих круп на молоці з олією.
декада лікування.
Повноцінна, помірно щадна їжа у вареному і тушкованому
Гіпоацидний гастрит, хронічні ентерити і
2 вигляді. Механічне щадіння у сполученні з хімічними
ентероколіти після стихання загострення.
стимуляторами шлункової секреції.
Хронічні запори аліментарного і нейрогенного Різноманітне харчування з підвищеним вмістом продуктів, що
3
походження. посилюють моторику кишок.
4 Коліти і ентероколіти в стадії загострення. Обмеження механічних і хімічних подразників.
Коліти і ентероколіти з переважанням процесів
4а Білкова дієта
бродіння.
Коліти і ентероколіти без різко виражених явищ
4б Подальше розширення дієти № 4а.
запалення
Хвороби печінки та жовчних шляхів поза Повноцінна їжа з обмеженням смажених і м’ясних страв, гострих
5
стадією загострення приправ, введення в раціон ліпотропних речовин.
Те ж саме, що і при дієті № 5, але з механічним щадінням і
5а Загострення хвороб печінки і жовчних шляхів.
обмеженням м'ясних страв.
Обмеження загальної калорійності, білка (до 1 г на 1 кг маси
пацієнта), кухонної солі (до 6 г), виключення продуктів, що багаті
6 Подагра
на пурини (печінка, нирки, мізки, смажене м'ясо, м'ясні і рибні
супи, шпроти, квасок, шпинат, гриби, бобові).
Хвороби нирок і сечостатевих шляхів без явищ Певне обмеження білків та вільної рідини (до 1 л на добу), їжу
7
ниркової недостатності готують без солі (3 – 6 г солі видають на руки).
7а Гострі і хронічні нефрити в стадії загострення Сувора дієта, обмеження білка до 25 г у добу, без солі.
Містить 40 г білків, 400 г вуглеводів, 80 г жирів, 2,5 г кухонної
7б Перехідна дієта від № 7а до № 7.
солі.
Обмеження калорійності за рахунок виключення солодощів і
борошняних виробів до 1300 – 1800 ккал, обмеження солі.
8 Ожиріння
Небажані смажені і рафіновані продукти, копченості і маринади,
алкоголь.
Помірне обмеження вуглеводів, індивідуальна побудова дієти у
9 Цукровий діабет. Алергічні захворювання.
залежності від ступеня компенсації.
Обмеження калорійності, тваринних жирів, солі (до 5 – 6 г) та
10 Захворювання серцево-судинної системи
вільної рідини (до 1,2 л).
Перші 2 дні хворий одержує тільки пиття, до 8 разів на добу.
10і Гострий інфаркт міокарда Починаючи з 3 доби призначають раціон, що відповідає столу №
1а.
87
Дієта підвищеної калорійності (3000 – 4000 ккал), високий вміст
11 Туберкульоз, анемії, хронічні важкі інфекції. білків, жирів, вітамінів і мікроелементів, максимальне розмаїття
харчових продуктів.
Різноманітне харчування, але з обмеженням м'ясних супів,
12 Захворювання нервової системи. гострих приправ, міцного чаю, кави, алкоголю. Призначення
вітамінів В1, В2, С.
Дієта з механічним щадінням, дрібний режим харчування. Багато
13 Гострі інфекції
рідини, мінеральних солей, вітамінів.
Багато рідини, обмеження кухонної та інших солей, молока і
14 Сечокам'яна хвороба молочних продуктів, овочів та фруктів. Призначення вітамінів А,
В1, С і РР.
15
(загаль- Період реконвалесценції Повноцінна дієта з підвищеним вмістом вітамінів.
на)
КЛАСИФІКАЦІЯ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ З УРАХУВАННЯМ ЇХ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЇ
1 група – Продукти, що забзпчують щадний вплив на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту.

До таких продуктів відносяться: крупи для дитячого і дієтичного харчування, гомогенізовані овочеві і фруктові
консерви, дієтичні плодоовочеві, м'ясні і рибні консерви, булочки зі зниженою кислотністю, енпіти для зондового годування.
Показанями до призначення таких продуктів є: захворювання шлунково-кишкового тракту, щелепно-лицеві травми,
стан після операцій на шлунку та кишках. Механічне щадіння досягається високим ступенем подрібнення.
2 група – Продукти, що характеризуються низьким вмістом натрію (безсольові продукти).
До цієї групи відносять: хліб і безсольові (ахлоридні) сухарі, різноманітні солезамінники (хлорид калію або амонію,
санасоль, сальнотрекс).
Показання для призначення: гіпертонічна хвороба 1-2 ступеня, гострі і хронічні нефрити, недостатність кровообігу
1-2 стадій, нефропатії вагітних, тривале лікування кортикостероїдами.
3 група – Продукти з наповнювачами, що мають низьку енергетичну цінність.
До таких продуктів відносяться білково-висівковий хліб (енергетична цінність знижена на 15-30%, вміст вуглеводів
- у 3 рази), продукти з метилцелюлозою (для заміни до 40% вершкового масла або сметани в масляних і сметанних сумішах,
а також вершково-масляних кремах), аерин (кисло-молочний напій із знежиреного молока з фруктово-ягідними
наповнювачами).
Показання для призначння: цукровий діабет, з ожирінням і хронічними закрепами.
4 група – Продукти із зниженим вмістом жирів.
До цієї групи відносять: молочні продукти (масло “Бутербродне”, сметана дієтична 10% жирності, кефір
знежирений) і продукти з підвищеним вмістом поліненасичених жирних кислот (масло вершкове “Дієтичне”, що містить 25-
30% рослинної олії, маргарин молочний дієтичний “Здоров'я” та ін.).
Ці продукти рекомендуються для профілактики атеросклерозу, ішемічної хвороби серця й ожиріння.
5 група – Продукти з модифікованим вуглеводним компонентом.
Це велика група дієтичних продуктів — цукрозамінники (сорбіт, ксиліт, фруктоза, сахарин), а також компоти,
кондитерські вироби та фруктово-ягідні соки, що виготовлені на їх основі.
Ці продукти використовують, насамперед, у харчуванні хворих на цукровий діабет та ожиріння.
6 група – Безбілкові продукти, що імітують хлібо-булочні вироби, крупи, желеподібні десертні страви.
Як замінник білків використовують кукурудзяний або амілопектиновий крохмаль. Призначають хворим із
хронічною нирковою недостатністю.
7 група – Дієтичні продукти, збагачені мікроелементами та вітамінами.
До цієї групи відносять продукти, що збагачені йодом (кондитерські вироби з морською капустою, йодована сіль та
ін.), фтором, вітамінами, дієтичні продукти з пастою “Океан”, кукурудзяно-солодовим екстрактом і сухою білковою
сумішшю.
Збагачення раціону додатковими харчовими чинниками

Відповідно до медичних показань, що враховують підвищену потребу хворого організму в тих або інших незамінних
чинниках харчування, окремі лікувальні раціони повинні додатково збагачуватися певними харчовими речовинами, до числа
яких відносяться вітаміни, мінеральні елементи і ліпотропні речовини.
Вітаміни
При деяких захворюваннях потреба в окремих вітамінах істотно зростає. В результаті патологічного порушення
всмоктування або обміну вітамінів може розвинутися вітамінна недостатність. Всі щадні дієти, як правило, бідні на
водорозчинні вітаміни С, В1, В2, РР, які втрачаються в процесі виварювання або подрібнення продуктів.
Таким чином, більшість лікувальних раціонів потребує збагачення тими чи іншими вітамінами. Найбільш
фізіологічним засобом вітамінізації лікувальних раціонів є введення до їх складу продуктів, що багаті на відповідні
вітаміни. При цьому вітаміни потрапляють в організм у природному вигляді. Отже, практично виключається можливість
виникнення гіпервітамінозів і порушення збалансованості вітамінних компонентів. Синтетичні вітамінні препарати
призначаються з лікувальною метою, як правило, в тих випадках, коли необхідно створити високу концентрацію певного
вітаміну або комплексу вітамінів в організмі.
88
Джерелом вітаміну С є сирі овочі і зелень (болгарський перець, капуста, салат, зелена цибуля, зелень петрушки та
кріп), багато фруктів і ягід, овочеві і фруктові соки, цитрусові (особливо лимони), відвари плодів шипшини та сушеної
чорної смородини.
У тих випадках, коли введення в раціон природних вітаміноносіїв не забезпечує необхідного вмісту в ньому вітаміну
С, відповідно до спеціальних розпоряджень органів охорони здоров'я проводиться С-вітамінізація готової їжі аскорбіновою
кислотою.
Вітамін В1, як і інші вітаміни групи В, у відносно великих кількостях міститься у вівсяних пластівцях, висівках
злакових рослин і дріжжах. Крім того, багатими на зазначну групу вітамінів є такі харчові продукти, як нирки, печінка,
яловиче м'ясо і риба.
У лікувальному харчуванні для збагачення раціонів вітамінами групи В широко використовують дріжджовий напій і
таблетовані дріжжі з кальцієм.
Харчовими джерелами жиророзчинного вітаміну А є печінка, особливо печінка тріски, жовток курячого яйця і
вершкове масло. Каротин, що в організмі перетворюється на вітамін А, міститься в таких продуктах рослинного походження,
як морква, зелена цибуля, шпинат, помідори, апельсини, абрикоси.
Вітамін Е (токоферол) у значних кількостях міститься в нерафінованих рослинних оліях і виділеному з них
концентраті фосфатидів, що також використовується в ході організації лікувального харчування.
Мінеральні речовини
Калій, магній і фосфор є основними елементами кісткової тканини. У кістках міститься близько 99% кальцію, 80%
фосфору і 50% магнію, що є в організмі людини. Велика кількість калію міститься в рибі, картоплі, капусті, баштанних
(гарбуз, кабачки, кавуни) культурах, а також сушених фруктах (урюк, курага, ізюм, інжир).
При туберкульозі, різноманітних запальних процесах в організмі, захворюваннях серця, при рахіті у дітей необхідно
збільшити в дієті кількість кальцію, а при деяких обмінних порушеннях, наприклад, склерозі судин, істотно знизити. Добре
засвоювані солі кальцію містяться в молоці і молочних продуктах, особливо в сирах. У значній кількості солі кальцію
містяться і в багатьох рослинних продуктах: квасолі, зеленій цибулі, петрушці, шпинаті, салаті, капусті. Проте кальцій
рослинних продуктів засвоюється організмом значно гірше, внаслідок того, що він міцно зв’язаний із щавлевою кислотою у
вигляді нерозчинної солі.
Підвищене вживання фосфору з їжею показане при туберкульозі, переломах кісток, порушеннях діяльності нервової
системи тощо. На солі фосфору багаті продукти із зернових культур, молоко, сири, м'ясо, печінка, мізки, риба, яйця.
Підвищення кількості солей магнію, що сприяють виведенню з організму холестерину, рекомендується при
гіпертонічній і жовчо-кам’яній хворобах, атеросклерозі. Солі магнію містяться у великій кількості в оболонках насіння
злаків. Тому на них багатий хліб із борошна грубого помолу, вівсяна, ячмінна і гречана крупи, а також морська риба та інші
продукти моря.
Солі заліза відіграють винятково важливу роль у процесах кровотворення. Дефіцит заліза особливо часто
розвивається у вагітних жінок і дітей грудного віку. У дітей у віці до 1 року залізодефіцитна анемія часто пов’язана із
дефіцитом заліза в грудному молоці. Особливо багато заліза міститься в печінці тварин, а також яйцях і м'ясі. Багаті на залізо
і листові овочі, насамперед салат і шпинат.
Мікроелементи входять до складу деяких ферментів і гормонів. Наприклад, йод є компонентом гормону
щитовидної залози – тироксину. На йод багаті продукти моря (морський гребінець, мідії, кальмари, креветки, кріль, морська
капуста).
Ліпотропні речовини
Ліпотропні речовини є важливими чинниками, що сприяють нормалізації жирового і, насамперед, холестеринового
обміну в організмі. Вони стимулюють виділення жиру з печінки та його окислення, що зумовлює зменшення жирової
інфільтрації печінки. На ліпотропні речовини багаті яловичина, курячі яйця, нежирні види риби (тріска, судак), морські
безхребетні тварини, нежирний сир, соєве борошно (табл. 2). Ліцитин міститься у великій кількості в нерафінованих
рослинних оліях і у виділеному з них фосфатидному концентраті. Найважливішим джерелом ліцитину є рідина (маслянка),
яку одержують в процесі збивання вершків у масло.
Всі перераховані продукти харчування, які багаті на ліпотропні речовини, повинні входити у дієти для хворих із
порушеннями обміну речовин (ожиріння, артеріальна гіпертензія, атеросклероз) і захворюваннями печінки.
Незамінні поліненасичені жирні кислоти (лінолеваій ліноленова кислоти) не синтезуються в організмі, а
вводяться винятково з їжею. Основним джерелом цих кислот є рослинні олії: соняшникова, кукурудзяна, бавовняна тощо.
Для збагачення раціонів ліпотропними речовинами використовують і ряд специфічних продуктів, зокрема,
незнежирене дезодороване соєве борошно, пшеничні висівки, фосфатидний концентрат, суху морську капусту. Ці продукти
застосовують у невеликій кількості, головним чином, як добавки у тісто, під час приготування борошняних виробів.
Таблиця 2
Вміст ліпотропних речовин (метіоніну, холіну, ліцитину)
у найважливіших харчових продуктах (мг на 100 г продукту)
Продукти Метіонін Холін Ліцитин
Яловичина 430 95 1000
Печінка 460 630 850
Тріска 480 90 1
Судак 370 — —
Яйця курячі 460 560 3700
Жовток курячого яйця 460 1700 9600
Молоко 85 15 60
89
Сир нежирний 500 75 2
Сир плавлений 230 50 —
Дріжжі пекарські 190 — 500
Хліб житній 90 30 30
Хліб пшеничний 120 30 40
Борошно пшеничне 1-го сорту 200 50 65
Борошно кукурудзяне 145 37 —
Борошно соєве 625 340 1480
Крупа гречана 255 60 460
Крупа вівсяна 150 95 —
Рис 140 90 110
Горох 290 260 900
Макарони 190 45 —
Олія соняшникова — — 700 — 1400
Олія бавовняна — — 1000 — 2000
Олія соєва — — 1500 — 3900
Методи, що забезпечують механічне щадіння шлунково-кишкового тракту
Механічне щадіння слизової оболонки шлунково-кишкового тракту забезпечується завдяки використанню
лікувальної дієти № 1 та її різновидів. Досягається це наступними шляхами:
 спеціальні прийоми первинної обробки рослинних продуктів;
 зниження вмісту в їжі рослинної клітковини та тваринної сполучної тканини;
 теплова обробкою, що забезпечує максимальне пом’якшення тваринних і рослинних тканин і грубої скоринки;
 подрібнення продуктів і надання їжі ніжної консистенції.
Спеціальні прийоми первинної обробки рослинних продуктів, що спрямовані на зниження в готовій їжі кількості
клітковини, зводяться до того, що під час перебирання плодів та овочів видаляють зелені, незрілі екземпляри, в листових
овочів – старі листки і найбільш грубі стебла, у свіжої зелені використовують тільки верхні молоді гілочки та фрукти, що
призначені для варіння, очищують від шкірочки.
При суворому механічному щадінні шлунково-кишкового тракту з круп (вівсяна, перлова, рис) готують слизові
відвари шляхом тривалого розварювання крупи у воді і проціджування. При цьому у відвар переходять, головним чином,
розчинні харчові речовини і лише мінімальна кількість клітковини.
Зниження вмісту рослинної клітковини. Якщо при звичайному раціональному харчуванні в добовому раціоні
міститься близько 40–45 г клітковини, то в щадних дієтах кількість останніх повинна бути зменшена в 2–3 рази. Це
досягається, насамперед, виключенням продуктів із підвищеним вмістом клітинних оболонок. Перше місце за вмістом
клітковини займають коренеплоди (від 2 до 4 %), дещо менше її у капустяних овочах (від 1,8 до 2,4 %), ще менше в картоплі
(1,5 %), а в кабачках її вміст становить менше 1 %. У крупах клітковина складає 1,5 – 5 %, особливо багато її в зерно-
бобових – 7–10 % (табл. 3).
Таблиця 3
Вміст клітковини в найбільш поширених продуктах, г на 100 г продукту
Вміст Вміст
Продукти клітковин Групи клітковин
и и
Горох 5,7 Рис 0,4
Горох лущений 1,1 Пшоно 0,7
Квасоля 3,9 Манна крупа 0,2
Гречана крупа 1,1 Вівсяна крупа 2,8
Перлова крупа 1,0 Ячмінна крупа 1,4
Макаронні вироби 1-го сорту 0,2 Хліб житній 1,1
Хліб пшеничний із борошна 1 сорту 0,2 Хліб пшеничний із борошна 2 сорту 0,4
Картопля 1,0 Капуста білокочанна 0,7
Капуста червонокачанна 1,3 Капуста цвітна 0,9
Морква 1,2 Буряк 0,9
Огірки 0,7 Редиска 0,8
Ріпа 1,4 Салат 0,5
Петрушка 1,5 Кріп 3,5
Квасоля стручкова 1,0 Томати 0,8
Гарбуз 1,2 Диня 0,6
Абрикоси 0,8 Персики 0,9
Вишня, слива 0,5 Черешня 0,3
Яблуко, груша 0,6 Апельсини 1,4
Мандарини 0,6 Журавлина, агрус 2,0
Малина 5,1 Суниця садова 4,0
Смородина чорна 3,0 Чорниця 2,2
90
Зниження вмісту тваринної сполучної тканини. Для дієт із механічним щадінням шлунково-кишкового тракту
вибирають частини туш із найменшим вмістом сполучної тканини, такі як вирізка, товстий і тонкий краї, м’язи задньої ноги.
Риба містить порівняно незначну кількість сполучної тканини, її колаген малостійкий до теплового впливу, чим і
пояснюється легкість доведення риби до стану готовності. Сполучна тканина риби зосереджена в основному у шкірі. Тому
для щадних дієт рибну котлетну і кнельну маси готують з філе риби без шкіри з ретельним видаленням реберних кісток.
Теплова обробка продуктів. Для зменшення механічного впливу їжі на слизові оболонки шлунково-кишкового
тракту кулінарні вироби повинні мати, по можливості, ніжну, гомогенну консистенцію. З цією метою продукти піддають
тепловій обробці і подрібненню.
До основних прийомів теплової обробки продуктів, що застосовуються у лікувальній кулінарії, відносять: готування
у воді, на пару, припускання і тушкування. При помірному механічному щадінні слизових оболонок шлунка і кишечника
(дієта № 2) використовують такі прийоми теплової обробки продуктів, як запікання в духовій шафі (пудинги, рулети) і
обсмажування без утворення грубої шкірки (м'ясні, рибні, овочеві, круп'яні котлети). Вироби перед обсмажуванням не
панірують.
Подрібнення продуктів. Під час подрібнення їжі поверхня зіткнення її частинок з травними соками в багато разів
збільшується, що полегшує доступ ферментам до клітин харчових речовин і тим самим сприяє прискоренню процесу
перетравлення їжі. Крім того, пюреподібна їжа суттєво знижує моторну діяльність шлунково-кишкового тракту, що також
сприяє його щадінню.
У процесі приготування дієтичних страв дуже часто використовують протирання круп після розварювання їх у 5–10-
кратній кількості води. Цей метод застосовують і ході виготовлення слизових відварів, круп'яних супів-пюре й протертих
каш. Процес приготування таких страв полягає в тривалому розварюванні круп у воді і проціджуванні відвару або
протиранні крупи разом із відваром. Цей процес зазвичай триває 3–4 години і пов’язаний із втратами основних харчових
речовин крупи. Так, при приготуванні протертих супів ці втрати складають 25–30%, а при приготуванні слизових відварів
50–70%. Щоб уникнути цих втрат і скоротити загальну тривалість приготування страв, замість круп можна використовувати
відповідні види борошна для дитячого і дієтичного харчування.
Методи, що забезпечують хімічне щадіння шлунко-кишкового тракту

Слабкими збудниками секреції шлунково-кишкового тракту є: питна вода, слабкий чай, лужні мінеральні води
(негазовані), незбиране молоко, вершки, некислий сир, сирий яєчний білок, виварене м’ясо, риба, усі види жирів, відварені і
протерті овочі (картопля, цвітна капуста, буряк, морква), пюре із солодких фруктів, слабкий овочевий відвар і вегетаріанські
супи.
До спеціальних прийомів кулінарної обробки продуктів, що забезпечують хімічне щадіння слизової оболонки
шлунка і кишечника, відносяться наступні прийоми:
— вилучення з м'яса і риби екстрактивних речовин;
— видалення з деяких овочів ефірних олій;
— виключення процесів обсмажування і запікання.
Вилучення з м'яса і риби екстрактивних речовин. В практиці лікувальної кулінарії відварювання м'яса і риби в
киплячій воді застосовують у тих випадках, коли потрібно максимально видалити з них екстрактивні речовини. На ступінь
видалення екстрактивних речовин значно впливає кількість води, у якій відварюється продукт, а також ступінь подрібнення
м'яса. При збільшенні співвідношення м'яса, що відварюється, і води з 1:1 до 1:3, кількість розчинних речовин, що
виділяються, підвищується на 25%. Чим меншими є шматки м'яса, тим більшою є поверхня контакту з водою і тим
сприятливішими слід вважати умови для дифузії з них екстрактивних речовин.
Видалення ефірних олій. Ефірні олії зумовлюють аромат багатьох рослинних продуктів, що використовуються як
прянощі. У великій кількості вони містяться в цибулі та часнику, петрушці, селері, кропі, редьці, редисці. Ефірні олії
посилюють виділення харчових соків, а також мають антисептичні властивості. Вони справляють збуджувальний вплив на
нервову систему, а у великих кількостях викликають подразнення нирок. Ефірні олії є дуже нестійкими речовинами і легко
випаровуються разом із водяними парами. Тому для видалення ефірних олій з цибулі та пряних коренеплодів (петрушка,
селера) їх відварюють у воді при інтенсивному кипінні.
Виключення процесів смаження й запікання. Комплекс речовин, що беруть участь в утворенні смаженої
шкоринки, створює специфічний смак і аромат смажених та запечених виробів, отже, володіють сильною сокогінною дією, в
результаті чого шкоринка смажених виробів є не тільки механічним, але й хімічним подразником шлунково-кишкового
тракту. У зв’язку з цим, обсмажування і тривале запікання використовується лише в дієтах, в яких стимуляція виділення
шлункового соку та активізація апетиту є необхідним лікувальним прийомом, наприклад, під час здійснення терапії
туберкульозу, анемій, а також в дієтотерапії хронічних закрепів.
Превентивне харчування його гігієнічне значення

Превентивне харчування — це раціональне харчування, скориговане з урахуванням чинників ризику неінфекційних
захворювань, що враховує наявність у кожної людини властивої йому біохімічної і фізіологічної індивідуальності внаслідок
несприятливих впливів навколишнього середовища. Тривалий аліментарний дисбаланс, у тому числі порушення режиму
харчування, є одним із первинних патогенних чинників, що сприяють розвитку і прогресуванню захворювання. Отже,
боротьба з неінфекційними захворюваннями (атеросклерозом, ІХС, гіпертонічною хворобою, цукровим діабетом, патологією
органів травлення тощо) значною мірою залежить від своєчасної корекції раціонів харчування з урахуванням чинників
ризику їх виникнення.
Гігієнічні принципи організації лікувально-профілактичного харчування

91
Для ефективного запобігання виникненню професійних захворювань, поряд із оздоровленням умов праці та
виробничого середовища, суттєвее значення мають заходи, що спрямовані на підвищення стійкості організму до дії
несприятливих виробничих чинників. Серед таких заходів провідну роль відіграє лікувально-профілактичне харчування.
Мета лікувально-профілактичного харчування полягає у підвищенні опірності організму до впливові певної
професійної шкідливості, обмеженнті накопичення в організмі шкідливих речовин та прискоренні їх виведення.
Основні принципи організації лікувально-профілактичного харчування:
 Забезпечення затримки надходження токсичних речовин із травного каналу в організм, тобто зв'язування їх в
шлунку .
 Прискорення виведення токсичних речовин із організму.
 Підвищення загальної резистентності організму.
 Захист окремих систем від шкідливої дії токсичних речовин.
 Прискорення метаболізму токсичних речовин, що надходять в організм, або, навпаки, його уповільнення.
Дані щодо показань для призначення основних раціонів лікувально-профілактичного харчування та особливості
добового набору продуктів в його основних раціонах наведені у табл. 4 та 5.
Таблиця 4
Показання для призначення лікувально-профілактичного харчування
Раціони лікуваль-но-
профілактично-го
Показання Особливості раціону та профілактичної дії
харчування та окремі
продукти і препарати
Багатий на ліпотропні речовини, які Робота з радіонуклідами і джерелами іонізуючих
№1
підвищують антитоксичну функцію печінки випромінювань
Багатий на повноцінні білки, поліненасичені
жири, кислоти і кальцій, які зменшують Виробництво неорганічних кислот, лужних
№2
накопичення в організмі токсичних хімічних металів, сполук хлору і фтору та ціаністих сполук
речовин
Багатий на незамінні амінокислоти і
Контакт з хромом та іншими хромовмісними
№2а вітаміни, що виявляють десенсибілізуючі
речовинами
властивості
Багатий на повноцінні білки, пектини,
№3 вітаміни, лужні елементи, перешкоджає Контакт зі сполуками свинцю
всмоктуванню та накопиченню свинцю
Багатий на ліпотропні речовини і Виробництво аміно- і нітросполук, бензолу,
№4 аскорбінову кислоту, містить мало жирів, фенолу, хлорованих вуглеводнів, сполук миш'яку
жарених та тушкованих страв та ртуті, пластмас
Виробництво вуглеводнів, сірковуглеводнів,
Багатий на ліпотропні речовини,
№5 тетраетил свинцю, барію, марганцю,
поліненасичені жири кислоти, вітаміни С і В
фосфорорганічних пестицидів
Багаті на повноцінні білки та кальцій, які Робота з різноманітними вуглеводнями, спиртами,
Молоко сповільнюють накопичування шкідливих ефірами, органічними кислотами, металами,
речовин антибіотиками, сажею
Кисломолочні Багаті на повноцінні білки, кальцій та
Робота з неорганічними сполуками свинцю
продукти та джеми пектини, які зв’язують і виводять свинець
Підтримують функцію ЦНС та інших Робота в умовах високої температури і
Вітамінні препарати
органів, покращують терморегуляцію тепловипромінювання
Таблиця 5
Добовий набір продуктів в раціонах лікувально-профілактичного харчування
Раціони лікувально-профілактичного харчування
Набір і хімічний склад продуктів
№1 №2 №2а №3 №4 . №5
Хліб житній 100 100 100 100 100 100
Хліб пшеничний — 100 100 100 100 100
Борошно пшеничне 10 15 6 15 — —
Борошно картопляне 1 — — _ — —
Крупи, макарони 25 40 15 20 15 20
Бобові 10 10 — — — —
Цукор 17 35 5 35 45 40
М'ясо 70 150 80 100 100 100
Риба 20 25 — 25 — 25
Печінка 30 25 40 20 _ 25
Яйця 37 12 — 17 12 50
Кефір 200 — 150 — — —
Молоко 70 200 — 200 200 200
Сир 40 — 70 80 80 35
92
Сметана 10 — 30 — 20 10
Сир 10 25 — — — —
Масло тваринне 20 15 13 10 15 17
Масло рослинне 7 13 20 5 10 15
Картопля 160 100 120 100 150 125
Капуста 150 100 — — — —
Морква 90 50 275 160 25 100
Томат-пюре 7 2 — 5 3 3
Фрукти свіжі 130 — 75 100 — —
Клюква 5 — — — _ —
Сухарі 5 — — — — _
Хімічний склад:
білки 50 63 52 64 65 58
жири 51 50 63 52 45 53
вуглеводи 159 185 156 198 181 172
Калорійність:
кДж 5774 6296 5730 6134 5973 6017
(ккал) 1380 1480 1370 1465 1430 1440
Задача 1
Хвора В., 23 роки, діагноз: гострий гломерулонефрит із нефротичним синдромом.
Призначте відповідну лікувальну дієту та охарактеризуйте її. Перерахуйте необхідні продукти і продукти, що не
рекомендуються при даному захворюванні.
Задача 2
Хворий С., 28 років, діагноз: гострий гепатит, гострий холецистит.
Призначте необхідну лікувальну дієту та охарактеризуйте її. Перерахуйте необхідні продукти і продукти, що не
Задача 3
Хвора К. 45 років, діагноз: хронічний пієлонефрит у стадії загострення, сечокам’яна хвороба.
Задача 4
Хворий С., 35 років, діагноз: виразкова хвороба 12-палої кишки в стадії загострення.
Задача 5
У хворого П., 35 років, після перенесеної пневмонії і лікування антибіотиками виник дисбактеріоз кишечника.
Задача 6
В цеху з виробництва пластмаси використовуються як сировина та утворюються як проміжні продукти
технологічного циклу такі шкідливі хімічні сполуки, як фенол, хлорфеноли, амінофеноли.
Укажіть, який раціон лікувально-профілактичного харчування слід призначити в даному випадку та перерахуйте, які
продукти в складі цього раціону виявляють специфічну захисну дію.
Задача 7
Чоловік, 42 роки, працює оператором АЕС.
Призначте раціон лікувальне-профілактичного харчування і охарактеризуйте його. Назвіть, які продукти виявляють
ліпотропну дію.
Задача 8
В цеху з виробництва мінеральних добрив як сировину використовують азотну кислоту.
Укажіть, який раціон лікувально-профілактичного харчування слід призначити робітникам даного цеху та
перерахуйте, які продукти, що мають специфічну захисну дію, обов’язково повинні входити до складу цього раціону.
Задача 9
В цеху робітники по ходу технологічного процесу працівники мають контакт з такими хімічними сполуками, як
аміак, фосфор та фосфорна кислота.
93
Укажіть, який раціон лікувально-профілактичного харчування слід призначити робітникам даного цеху та
охарактеризуйте продукти, що мають специфічну захисну дію і обов’язково повинні входити до складу цього раціону.
Задача 10
Укажіть, який раціон лікувально-профілактичного харчування слід призначити працівникам міського водоканалу,
котрі мають контакт з хлором і фтором, та охарактеризуйте його.
Задача 11
Укажіть, який раціон лікувально-профілактичного харчування слід призначити працівником цеху, котрі мають
контакт з марганцем, тіофосом і сірководнем, та охарактеризуйте цей раціон.
Задача 12
Укажіть, який раціон лікувально-профілактичного харчування слід призначити працівникам цеху, котрі мають
контакт з азотнокислим свинцем, та охарактеризуйте його.
Задача 13
Чоловік, 46 років, працює в цеху, де має місце така виробнича шкідливість, як контакт з хромом.
Призначте раціон лікувально-профілактичного харчування, охарактеризуйте його та перерахуйте, які продукти, що
включені до його складу, виявляють десенсибілізуючу дію.
ТЕМА №11: ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ З

ЛІКАРСЬКИМИ РЕЧОВИНАМИ ПРИ РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТАНАХ
ОРГАНІЗМУ ТА ЗАХВОРЮВАННЯХ. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИЙ КОНТРОЛЬ
ЗА ГРОМАДСЬКИМ ХАРЧУВАННЯМ. ХАРЧУВАННЯ В УМОВАХ
ЕКОЛОГІЧНО НЕСПРИЯТЛИВОГО СЕРЕДОВИЩА.
1. Ознайомитися з основними типами взаємодії лікарських речовин та компонентів харчового раціону.
2. Оволодіти методикою призначення лікувально-дієтичного харчування з урахуванням особливостей
медикаментозної терапії.

1. Основні типи взаємодії лікарських речовин з компонентами харчового раціону.
2. Особливості призначення лікувально-дієтичного лікування при різних функціональних станах організму та
захворюваннях з урахуванням медикаментозної терапії, що проводиться.
3. Принципи еколого-захисного харчування. Захисні речовини харчового раціону.
4. Санітарно-гігієнічний контроль за громадським харчуванням.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися із основними типами взаємодії компонентів їжі і лікарських речовин.
2. Відповідно до даних ситуаційної задачі та ураховуючи особливості медикаментозної терапії, що проводиться.
призначити лікувальну дієту хворим з різними захворюваннями. Дати конкретні рекомендації хворому щодо необхідних і
заборонених продуктів харчування та методики прийому лікарських препаратів.
4. Даценко І.І. Основи загальної і тропічної гігієни / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — К.: Здоров’я, 1995. — С. 57—59,
129—163, 169.
5. Нікберг І.І. Гігієна з основами екології / І.І. Нікберг, І.В. Сергета, Л.І. Цимбалюк. — К.: Здоров’я, 2001. — С. 191
—213.
6. Загальна гігієна: навчальний посібник до практичних занять для студентів VI курсу медичного факультету / [І.В.
Сергета, Б.Р. Бойчук, С.О. Латанюк та ін.]. — Тернопіль: Украмедкнига, 1999. — 133 с.
7. Губергриц А.Я. Лечебное питание / А.Я. Губергриц, Ю.В. Линевский. — К.: Вища школа, 1985. — 295 с.
8. Гурвич М.М. Диета и здоровье : заметки врача-диетолога / М.М. Гурвич. — 1999.
9. Справочник по диетологии / Под ред. А.А. Покровского, М.А. Самсоновой. — М.: Медицина, 1981.
10. Вікторов О.П. Їжа та ліки / О.П. Вікторов, В.Г. Передерій, О.В. Щербак // Фармацевтичний журнал. — 1995. —
№1. — C.110—114.
11. Parnetti L., Lowenthal D.T. Drug-Food Interactions: Which Are Medically Significant ? / L. Parnetti, D.T. Lowenthal //
Сonsultant ,1996 (May): 1057-1066. // Медицина світу, серпень 1999.
94

В ході практичного заняття студенти розглядають особливості взаємодії лікарських речовин та компонентів їжі,
оволодівають методикою призначення лікувально-дієтичного харчування з урахуванням особливостей медикаментозної
терапії, що проводиться.
Після знайомства з матеріалами, які представлені в методичній розробці, студенти одержують у викладача
ситуаційні задачі і використовуючи таблиці №1-3 призначають відповідний стіл лікувально-дієтичного харчування хворому,
з урахуванням особливостей медикаментозної терапії, дають конкретні рекомендації хворому щодо необхідних та заборонені
продуктів харчування та методики прийому лікарських препаратів.
Їжа, яка є життєво необхідною потребою організму, джерелом поживних і смакових речовин, що забезпечують
гомеостаз і підтримку на високому рівні життєво-необхідних фізіологічних процесів за різних умов трудової діяльності, у
разі виникнення певних обставин може бути причиною і чинником виникнення захворювань як інфекційної, так і
неінфекційної природи.
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ ХАРЧОВИМИ ПРОДУКТАМИ ТА ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

Терапевтичний ефект під час прийому медикаментів може бути відсутнім у 3-х випадках, а саме:
 порушує всмоктування препарату;
 прискорює його метаболізм або всмоктування;
 блокує препарат шляхом фармакодинамічної взаємодії.
Інтенсивність взаємодії між ліками та їжею залежить від:
 фізичної та хімічної природи препарату;
 його форми;
 типу та кількості спожитої їжі;
 послідовності, в якій приймаються ліки та їжа;
 часу, який минає між прийняттям їжі та прийомом препарату.
В свою чергу, ліки також можуть впливати на всмоктування та засвоєння їжі.
До віддалених побічних ефектів приймання ліків або їх впливу на засвоєння їжі відносяться:
 гіпофагія;
 гіперфагія;
 порушення всмоктування та переварювання їжі;
 втрата мінеральних речовин та вітамінів з сечею;
 порушення катаболізму поживних речовин.
Ефективність дії ліків залежить від багатьох факторів і передусім, від віку, статі, функції нирок та печінки,
взаємодії між препаратами, які приймаються одночасно, дотримання режиму лікування, особливостей харчування тощо.
Таким чином, якщо ефект у відповідь на прийом препарату відсутній, перш ніж або збільшувати дозу ліків, або
призначати цей же препарат в іншій формі, або переходити на інший препарат тієї ж чи іншої групи необхідно з'ясувати
причину відсутності ефекту. Це особливо важливо для пацієнтів старшого віку – серед яких ризик ятрогенних розладів є
найвищим.
Для розуміння взаємодії між ліками та компонентами їжі необхідно, перш за все, визначити параметри, які
характеризують дію препаратів, та особливості впливу компонентів дієти на ці параметри. Для вибору раціональної
фармакотерапії надзвичайно важливо знати про існування такої взаємодії, розуміти її механізм та вміти його передбачати, і,
отже, мати інформацію про особливості фармакокінетики та фармакодинаміки.
Найпростіше визначення фармакокінетики можна сформулювати як “те, що організм робить з препаратом”. Натомість
фармакодинаміка – це “те, що препарат чинить з організмом”. Фармакодинамічна відповідь може змінюватися під час одночасного
приймання ліків та їжі.
Їжа може суттєво впливати на всмоктування препарату:
 посилювати;
 послаблювати;
 затримувати його абсорбцію.
Їжа також може впливати і на метаболізм медикаментів. Терапевтична ефективність препарату втрачається, якщо
їжа сповільнює або іншим чином порушує процес його всмоктування, прискорює метаболічну трансформацію або
елімінацію, блокує його дію тощо.
Якщо виникли несприятливі симптоми, які вимагають відміни препарату або зміни дозування, слід з'ясувати, чи не
можуть вони бути наслідком взаємодії ліків та їжі. Частота виникнення побічної дії ліків, яка зумовлена їх взаємодією з їжею, поки
що чітко невизначена. Однак таку взаємодію та її наслідки, як правило розпізнають ретроспективно, що пояснюється обмеженістю
знань про ситуації, в умовах яких вона може виникати. На жаль, на взаємодію ліків та їжі звертають належну увагу лише тоді, коли
починаються проявлятися побічні ефекти препарату.
Абсорбція ліків
Оскільки більшість препаратів застосовують у вигляді оральних лікарських форм, абсорбція, вірогідно, є
найчастішим механізмом взаємодії їжі та медикаментів.
Залежно від типу та інтенсивності взаємодії, що має місце, всмоктування ліків може сповільнюватися, посилюватися або
залишатися незмінним внаслідок впливу фізіологічних змін, які відбуваються у шлунково-кишковому тракті. Передбачити
фармакокінетичні параметри цієї взаємодії у конкретного пацієнта неможливо, але в багатьох ситуаціях вдається визначити рівень
95
препарату в крові та здійснити контроль за станом пацієнта після його призначення. Загалом їжа зменшує біодоступність ліків, тобто ступінь
їх надходження в кров і тканини, де вони повинні проявляти свою фармакодинамічну дію.
Перелік препаратів, на абсорбцію яких може суттєво вплинути їжа, наведено в таблицях 1-3.
Таблиця 1
Антимікробні препарати, на всмоктування яких може впливати їжа
Препарат Лікарська форма Вплив їжі на всмоктування Механізм

Амоксицилін Капсули Зменшується Сповільнення евакуації з шлунка
Ампіцилін Капсули Зменшується Сповільнення евакуації з шлунка
Грізеофульвін Таблетки Посилюється Високий вміст жирів у їжі
Еритроміцин Капсули, таблетки Посилюється Сповільнення евакуації з шлунка
Ізоніазид Таблетки Зменшується Збільшення рН у шлунку
Кетоконазол Таблетки Зменшується Невідомий
Лінкоміцин Капсули Зменшується Невідомий
Метронідазол Таблетки Сповільнюється Невідомий
Рифампін Капсули Зменшується Невідомий
Утворення фізіологічного бар’єру або
Сульфаніланіди Суспензія Сповільнюється
сповільнення евакуації з шлунка
Утворення комплексів з
Тетрациклін Капсули Зменшується
полівалентними катіонами
Сповільнюється Невідомий
Цефалексин Капсули, суспензія
Зменшується Невідомий
Таблиця 2
Гіпотензивні засоби та диуретики, на всмоктування яких може впливати їжа
Препарат Лікарська форма Вплив їжі на всмоктування Механізм
Атенолол Таблетки Сповільнюється Можливо утворення фізичного бар’єру
Гідрохлоротіазид Таблетки Посилюється Сповільнення евакуації з шлунка
Каптоприл Таблетки Зменшується Невідомий
Метопролол Таблетки Посилюється Невідомий
Пропранолол Таблетки Посилюється Високий вміст білків у їжі
Спіронолактон Таблетки Посилюється Сповільнення евакуації з шлунка
Фуросемід Таблетки Сповільнюється Невідомий
Таблиця 3
Ліки різних груп, на всмоктування яких може впливати їжа
Вплив їжі на
Препарат Лікарська форма Механізм
всмоктування
Конкуренція за механізми транспорту
Леводопа Таблетки Зменшується
амінокислот
Пеніциламін Таблетки Зменшується Можливо комплексоутворення з кальцієм
Пропантелін Таблетки Зменшується Невідомий
Рибофлавін Розчин Посилюється Сповільнення евакуації з шлунка
Таблетки, форми з Посилюється,
Невідомий залежно від вмісту жирів у їжі та
Теофілін сповільненим вивільне- зменшується
від швидкості евакуації з шлунка
нням препарату або сповільнюється
-токоферол Капсули Посилюється Посилена продукція жовчі
Фенобарбітал Таблетки Зменшується Зв’язування білками
Хінідин Таблетки Сповільнюється Зв’язування білками
Хлорпромазин Таблетки Зменшується Сповільнення евакуації з шлунка
Інгібування ферментів, якщо приймати разом з
Циклоспорин Капсули Посилюється
грейпфрутовим соком
Циметидин Таблетки Сповільнюється Невідомий
Основним місцем всмоктування ліків є тонка кишка. Площа поверхні слизової кишки, через яку відбувається
всмоктування медикаментів, у похилому віці зменшується внаслідок зменшення кількості клітин слизової оболонки травного
каналу та зміни типу клітин.
Основними факторами, які можуть обмежити всмоктування або зменшити його швидкість, є:
— швидкість розчинення медикаменту (або вплив на процес його розчинення);
— час евакуації із шлунка.
Ефективність всмоктування ліків залежить від ступеня їх подрібнення та розчинення перед контактом із
абсорбуючою поверхнею.
96
Крім того, слід відзначити, що хоч шлунок і не є важливим місцем всмоктування ліків, кислотність його середовища
впливає на розщеплення таблетованих препаратів. Тому, якщо їжа змінює pH шлунка, то це може впливати на процеси
розщеплення, і отже, і на всмоктування ліків.
Більшість оральних препаратів проникають через епітелій травного каналу в кровоносне русло шляхом пасивної
дифузії. На цей процес впливає кислотність середовища та іонізованість ліків. Внаслідок того, що більша частина препарату
перебуває в неіонізованому або у жиророзчинному стані, слабокислі препарати швидше проникають через епітеліальний
бар'єр при низьких показниках pH у травному каналі.
Сповільнення всмоктування ліків, спричинене їжею, не обов'язково означає, що в кров потрапляє менша кількість
препарату. Це швидше стосується того, що пікова концентрація препарату після приймання одноразової дози досягається
пізніше. Цей ефект є особливо важливим для антибіотиків, високої концентрації яких у сироватці крові бажано досягти
якомога скоріше.
Звичайно, ліки найбільш швидко евакуюються з шлунка у випадку їх приймання натще. Тому зрозуміло, що
наявність їжі у шлунку суттєво впливає на їх абсорбцію. Сповільнене спорожнення шлунка може прискорити всмоктування
деяких препаратів (наприклад, гідрохлоротіазиду, спіронолактону, еритроміцину), оскільки вони краще розчиняються у
шлунковому вмісті перед потраплянням у тонку кишку, де всмоктуються. Натомість тривала затримка у шлунку або прийом
одночасно з антацидами може повністю завадити всмоктуванню інших ліків (наприклад, тетрацикліну, препаратів заліза,
дігоксину тощо).
Фактори, які впливають на всмоктування ліків

Тип їжі. Встановлено, що молоко та молочні продукти можуть суттєво впливати на всмоктування ліків, що
зумовлено наявністю двох механізмів. По-перше, деякі препарати (наприклад, тетрациклін, препарати заліза) утворюють з
кальцієм нерозчинні сполуки. Цей механізм пригнічує всмоктування як ліків, так і кальцію. По-друге, молоко і молочні
продукти підвищують pH шлунка, що може спричинити розчинення в шлунку оболонки таблеток, які повинні руйнуватися в
тонкій кишці. Внаслідок розчинення оболонки подразнюється слизова оболонка шлунка.
Особливості напоїв. Тип, температура та об'єм напоїв, якими запивають оральні препарати, також можуть вплинути
на ступінь всмоктування ліків. Медикаменти краще всмоктуються у розведеному стані. Евакуація шлункового вмісту
відбувається швидше, а препарат розподіляється на більшій площі кишкової стінки при більшому розведенні завдяки
більшому об'єму та відносній гіпотонічності. Особливо важливо наголосити на необхідності споживання великої кількості
рідини пацієнтам похилого віку, особливо тим, які страждають на нетримання сечі або отримують діуретики. Такі хворі
переважно намагаються приймати ліки, запиваючи їх як найменшою кількістю рідини, що може сповільнювати
всмоктування.
Ліки найкраще засвоюються, коли їх запивають водою або іншою фармакологічно неактивною рідиною. Загалом, не
рекомендують запивати їх газованими напоями або напоями, до складу яких входить кофеїн, кислі фруктові або овочеві
соки.
Метаболізм ліків
Кліренс. Кліренс препарату в печінці залежить як від активності ферментів, відповідальних за його
біотрансформацію, так і від інтенсивності кровоплину у печінці, що зумовлює швидкість надходження у неї ліків. Для
препаратів, метаболізм яких у печінці відбувається відносно повільно (наприклад, діазепам, ізоніазид, варфарин) кліренс
пропорційний рівню їх трансформації в печінці і, отже, є низьким. Натомість, для препаратів із дуже швидким метаболізмом
(наприклад, лідокаїн, нітрогрліцерин), для яких властивим є високий кліренс, швидкість метаболізму може обмежуватися
лише швидкістю кровоплину у печінці. Такі ж закономірності зберігаються і при внутрішньовенному введенні препаратів.
Їжа суттєво збільшує біодоступність лужних препаратів, які швидко виділяються, наприклад, пропранололу. З
іншого боку, їжа може зменшити всмоктування і біодоступність ліків, які виділяються повільно, наприклад, тетрацикліну,
пеніциліну, рифампіцину тощо.
Біотрансформація. З біохімічної точки зору процес метаболізму речовин у печінці можна представити як сукупність
реакцій кон'югації першої (окислення, відновлення, гідроліз) і другої (глюкуронування, ацетилювання, сульфування) фаз. У всіх
таких реакціях беруть участь мікросомальні та немікросомальні ферменти.
Реакції 1 фази, як правило, змінюють або оголюють функціональні групи в суміші і збільшують розчинність
препарату та роблять його більш доступним для реакцій кон'югації. Тому продукти реакцій 1 фази можуть мати навіть
токсичний характер.
Реакції 2 фази суттєво підвищують водорозчинність фармакологічних речовин і зменшують доступність їх
функціональних груп.
Окислювальні реакції першої фази, що найбільш поширені, зазнають найбільшого впливу у разі зміни характеру
харчування.
Доволі частим результатом реакції 1 та 2 фаз є значне зниження фармакологічної активності та трансформація
препарату у форму, більш придатну для його виведення.
Ізоферментні реакції. Про спроможність ізоферментів групи цитохрому Р-450 переводити речовини, прийняті
орально, в токсичну форму відомо давно. Проте лише протягом останніх років вивчено специфічність ізоферментів,
особливості їх індукції - інгібування та локалізації у слизовій оболонці кишки, що надало можливість пояснити різноманітні
взаємодії ліків з їжею.
Підгрупа ізоферментів CYP344 бере участь у метаболізмі ряду препаратів, у т.ч. циклоспорину, терфенадину тощо. Водночас
грейпфрутовий сік інгібує ізоферменти CYP344, збільшуючи біодоступність оральних форм циклоспорину та терфенадину. Отже,
рекомендації запивати ці препарати грейпфрутовим соком є цілком доцільними.
Порушення харчування та особливості метаболізму лікарських засобів

97
З метою вивчення впливу порушень харчування на метаболізм лікарських засобів проведено цілу низку досліджень на тваринах.
Проте лише протягом останніх двох десятиліть були здійснені аналогічні дослідження для з'ясування подібних процесів у людини.
В більшості випадків дослідження з метою вивчення впливу складу харчування на метаболізм їжі охоплювали
здорових осіб, які дотримувались дієти, адекватної за харчовою цінністю до конкретних обставин. Такий підхід дозволяє
одержати більш інформативні та адекватні дані щодо впливу специфічних особливостей дієти на метаболізм ліків, аніж
дослідження, що охоплюють пацієнтів, у яких на одержані результати могли вплинути хвороба, супутня фармакотерапія, вік
або інші чинники. Проте саме для таких “реальних” хворих вплив їжі на метаболізм ліків має найбільше клінічне значення.
Компоненти харчування та метаболізм ліків

Дієта з високим вмістом білків і низьким вмістом вуглеводів може прискорювати метаболізм медикаментів у печінці.
Недостатнє вживання білків зменшує фільтрацію плазми нирками, кліренс креатиніну та багатьох препаратів.
Розглянемо особливості впливу низькобілкової дієти на метаболізм ліків на прикладі леводопи. Дієта з низьким
вмістом білків полегшує транспорт леводопи через гематоенцефалічний бар'єр при хворобі Паркінсона. Велика частка
пацієнтів з пізніми стадіями хвороби Паркінсона неоднаково реагують на леводопу, оскільки коливається ступінь
надходження препарату в мозок. Це частково може бути зумовлено дієтою хворого, склад якої впливає на фармакокінетику
ліків. Вміст амінокислот у плазмі крові зростає після приймання їжі, багатої на білки, і зменшується натще та після
споживання їжі, багатої на вуглеводи. Для проникнення амінокислот через гематоенцефалічний бар'єр існує ряд механізмів,
за допомогою яких вони проходять через ендотелій капілярів. Оскільки усі великі нейтральні амінокислоти (ВНАК)
конкурують за один і той же механізм, співвідношення між концентрацією ВНАК у крові та мозку суттєво залежить від їх
сумарної кількості в крові.
Оскільки леводопа також належить до ВНАК, транспортування цього препарату через гематоенцефалічний бар'єр
здійснюється за тими ж закономірностями. При високому вмісті ВНАК у крові клінічний ефект леводопи буде мінімальний,
незважаючи на високу концентрацію препарату в плазмі крові. Симптоматика хвороби згасає, коли рівень ВНАК у крові
зменшується, навіть, якщо концентрація леводопи є відносно невисокою.
При дієті з низьким вмістом білків концентрація ВНАК є низькою, препарат у цьому випадку діє ефективніше навіть
при нижчій його концентрації у крові порівняно з випадками, коли хворі споживають велику кількість білків. Таким чином,
пацієнтам доцільно рекомендувати вживати невелику кількість білкової їжі лише перед сном, що забезпечує задовільну
моторну функцію протягом цілого дня та оптимальну якість життя.
Це класичний приклад того, як на основі знань про взаємодію ліків та їжі можна поліпшити ефективність
фармакотерапії у пацієнтів старшого віку із хворобою Паркінсона.
При споживанні їжі з високим вмістом жирів суттєво зростає рівень вільних жирних кислот у плазмі крові. Вільні
жирні кислоти зв'язуються з альбумінами плазми у тих же місцях, до яких приєднуються молекули більшості ліків. Теоретично це
повинно було б призводити до конкурентного зв'язування та витіснення одних речовин іншими при їх одночасній наявності у
крові. Проте клінічні дані суттєво відрізняються стосовно різних ліків.
Водночас голодування сприяє розщепленню тригліцеридів та зростанню рівня вільних жирних кислот у крові з
таким же впливом на процеси зв'язування ліків з альбуміном.
Вплив вуглеводної дієти на якість медикаментозної терапії вивчений недостатньо.
Деякі ліки інактивуються в сполученні з певними продуктами харчування. Препарати тетрациклінового ряду
утворюють у шлунку з кальцієм їжі нерозчинні комплекси. Отже, прийом їх разом з молочною їжею слід вважати
недоцільним.
Їжа з листових овочів підвищує вміст вітаміну К і, тим чином, послаблює дію непрямих антикоагулянтів крові.
Хворим із підвищеним артеріальним тиском не показані сичугові сири, банани, ананаси та помідори, так як тірамін,
що міститься в них, має виражену судинозвужувальну активність і зменшує ефективність гіпотензивних засобів.
Клінічні вимоги до вивчення особливостей ефективного використання лікарських засобів

Тестування ліків та добір клінічних доз в своїй більшості проводять натще у здорових людей. Очевидно, що це не
відображає справжньої клінічної ситуації.
Особливості загального і специфічного впливу їжі на всмоктування ліків та їх метаболізм слід ураховувати під час
планування клінічних досліджень, передусім для того, щоб отримати адекватні фармакокінетичні та фармакодинамічні дані.
Крім того, під час планування досліджень подібного змісту слід урахувати звички харчування загальної популяції та
окремих підгруп. Таке становище зумовлене тим, що в клінічній практиці гетерогенна популяція, яка приймає ліки, може
суттєво відрізнятися від відібраної для вивчення групи.
Яким повинен бути прийом ліків: натще чи після приймання їжі, який проміжок часу повинен бути між прийманням
ліків та їдою, якою рідиною та яким її об'ємом потрібно запивати препарат – ці питання до сьогодні є одним найбільш
суперечливих в сучасних дієтології і гігієні харчування потребують подальших ретельних досліджень.
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ХАРЧУВАННЯ В ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОМУ ЗАКЛАДІ
Раціональне харчування хворих повинно задовольняти загальні фізіолого-гігієнічні вимоги, які ставляться до
харчування, і в той же час сприяти процесу лікування.
У лікарнях прийнято систему лікувального харчування, за якої лікар призначає хворому в індивідуальному порядку
ту чи іншу розроблену і клінічно апробовану стандартну дієту.
Кожна дієта характеризується метою призначення, режимом харчування, енергетичною цінністю і складом
харчових продуктів, переліком припустимих і протипоказаних страв і способів їх кулінарної обробки.
Для більшості хворих в лікувально-профілактичних закладів України прийнято 4-разовий режим харчування:
сніданок – 25-30 % від добової енергетичної цінності, обід – 35%, вечеря – 20-25% і друга вечеря (за 1-1,5 год. до сну) – 5-
98
10%. Разом з тим у лікарнях Німеччини рекомендують наступний режим харчування: сніданок (один або два) – 35%, обід –
30%, підвечірок – 10%, вечеря – 25% від добової енергетичної цінності. Особам з деякими захворюваннями необхідно
приймати їжу 5-6 разів на день (загострення виразкової хвороби, інфаркт міокарда, після операцій на органах черевної
порожнини тощо).
Харчоблок лікарні складається з адміністративно-побутових приміщень (кабінет завідувача виробництвом, гардероб
з двома шафками на кожного працівника, душова, туалет з умивальником і кімната відпочинку для персоналу), кладових
(для овочів, сухих продуктів, холодильних камер для продуктів, які швидко псуються, інвентаря і білизни) та виробничих
приміщень (заготівельні для м'яса, риби і овочів, кухня-варочна, холодний цех, мийна для кухонного посуду) (рис.1).
Розташовуючи приміщення, виходять з необхідності дотримуватися поточності технологічного процесу: не повинна

допускати зустрічних потоків сировини, напівфабрикатів і готової їжі, необхідно окремо зберігати харчові продукти до і після
термічної обробки. Побутові приміщення і комори розміщують ближче до входу. Виробничі можливості харчоблоку лікарні, як і
будь-якого підприємства громадського харчування, повинні відповідати його потребам. Відомо багато випадків, коли така
невідповідність призводила до того, що їжу готували значно раніше до її приймання і через неправильне зберігання готових страв
виникали масові харчові токсикоінфекції.
Якість харчування в лікарні в значній мірі залежить від його організації. При децентралізованій системі
організації лікувального харчування (її вважають найкращою) харчовий блок сконцентрований в одному місці, наприклад, у
добудові до найбільшого з лікувальних корпусів або в окремому будинку, який зв'язаний з головним корпусом за допомогою
тунелю або переходів. За таких умов до палат не доносяться шум і запахи. Готову їжу роздають у груповому, який зберігає
тепло, посуді (термоси та ін.), в якому її доставляють у буфети лікувальних відділень, їжу, яка охолола, в буфетах
підігрівають. Далі їжу розкладають на індивідуальні порції і розносять або розвозять на рухомих стелажах або мармітних
візочках по палатах.
При централізованій системі організації лікувального харчування якість їжі нерідко погіршується, оскільки деякі
страви доводиться готувати завчасно, а зберігання, багаторазове переливання, перекладання, підігрівання призводить до
погіршання смаку і зовнішнього вигляду їжі, розпадання вітаміну С, втрати жирів, зростання бактеріального обсіменіння.
Проте за умови адекватної організації цього способу зазначені недоліки можуть бути зведені до припустимого мінімуму.
Безпосереднє науково-методичне та організаційне керівництво організацією лікувально-дієтичного харчування в
лікарні покладається на лікаря-дієтолога (спеціально виділеного лікаря), який консультує інших лікарів з питань дієтичного
харчування, сприяє підвищенню їх кваліфікації в цій галузі, щорічно узагальнює матеріали, які характеризують стан
харчування в лікарні (вміст харчових речовин у різні сезони року), дані лабораторних аналізів, дані опитування хворих і
персоналу, дані вивчення історій хвороб тощо), розробляє заходи щодо його оптимізації і доповідає про них головному
лікарю.
99
Крім того, лікар-дієтолог здійснює поточний санітарний контроль і організує систематичне підвищення кваліфікації
дієтичних сестер, працівників кухні та буфетів з питань гігієни харчування, лікувально-дієтичного харчування і раціональної
кулінарії.
Керівництво харчоблоком лікарні покладається на дієтичну сестру, а у великих лікарнях – на інженера-технолога
громадського харчування. Приготуванням їжі на кухні керує шеф-повар. Завідувач харчоблоком відповідає за приготування і
розподіл їжі, а також за дотримання санітарно-гігієнічних вимог у харчоблоці. Під керівництвом лікаря-дієтолога він складає
тижневе меню (щоб забезпечити різноманітність страв), підраховує хімічний склад та енергетичну цінність раціонів,
контролює якість харчових продуктів і готової їжі, а також її С-вітамінізацію.
Під час надходження продуктів на склад їх доброякісність перевіряє працівник комори, Якщо термін реалізації
продуктів і, передусім, продуктів, які швидко псуються, за сертифікатом минув, продукт не приймають неза лежно від
органолептичних показників. Результати огляду заносять у контрольний журнал комори, в якому зазначають оцінку якості,
дозвіл на прийом і термін реалізації.
Зі складу продукти видають на кухню на добу та їх зберігають у добовій коморі. Якість продуктів контролюють
шеф-повар і завідувач харчоблоку. У сумнівних випадках питання щодо можливості використання продукту вирішує лікар-
дієтолог або черговий лікар.
Контроль за якістю готової їжі здійснюють безпосередньо перед її видачею з кухні. Черговий лікар разом із завідувачем
харчоблоку знімає пробу з кожної страви, що зазначено в меню-розкладці, безпосередньо з котла. Визначають органолептичні
властивості їжі та її температуру. Ці дані і дозвіл на видачу їжі заносять у журнал готової їжі.
Видача готової їжі з кухні, доставка в буфетні відділення і роздача хворим повинні здійснюватися якомога швидше,
оскільки затримання на якомусь етапі призводить до зниження органолептичних і харчових якостей їжі та до збільшення її
мікробного обсіменіння. Краще, якщо готову їжу в буфети доставляють працівники кухні. Дієтсестра перевіряє, щоб їжа
відпускалась у чисті, справні термоси та в інший посуд, який має покришки і ярлики із зазначенням відділення, номера дієти
і кількості порцій. Заповнюють їх не раніше ніж за 30 хвилин до видачі їжі з кухні.
Якість доставленої їжі в буфетах перевіряє старша медсестра відділення і робить відповідний запис у журналі.
Буфетниця, якщо потрібно, підігріває їжу і розподіляє її відповідно до листка призначень. Перед розкладанням гарячої їжі
столовий посуд необхідно підігріти. Доцільно до ліжок хворих прикріплювати ярлики із зазначенням номера дієти. Для
роздачі їжі використовують марміти, візочки і підноси. Спочатку обслуговують
хворих, що перебувають на постільному режимі, потім, – хворих, котрі споживають їжу в їдальнях відділення. Для того, щоб
прискорити роздачу їжі, використовують вільний персонал відділення, забезпечуючи його чистим, охайним санітарним
одягом. Дуже впливає на апетит хворого не тільки смачно приготовлена, але й гарно оформлена їжа, сервіровка столу, якість
посуду, навколишня обстановка. Тому перед прийманням їжі палати слід привести в порядок, провітрити, витерти тумбочки
або приліжкові столики. Руки хворих мають бути вимиті. Перед вживанням їжі маніпуляції та втручання, що зумовлюють
появу больових втручань, дослідження припиняють. У буфетах повинно бути вивішено меню із зазначенням маси порції.
У лікарнях повинна бути введена цілодобова С-вітамінізація харчування. Доза аскорбінової кислоти для дорослого
складає 80 мг, для вагітних – 100 мг, жінок, які годують груддю – 120 мг. Її у відповідній кількості вносять у перші, або,
краще, у треті страви обіду.
У відділеннях має бути належний контроль за продуктами, які приносять хворим із дому. Відсутність контролю за
передачами продуктів може призвести до порушення призначеного лікувального харчування або гігієнічного режиму. В
їдальнях і місцях прийому передач необхідно вивісити списки дозволених (рекомендованих) для передачі залежно від
номера дієти харчових продуктів із зазначенням їх граничної кількості і способу обробки. Прийом передач контролює
старша медична сестра, яка звертає увагу на відповідність продуктів дієті, їх кількість, доброякісність та гігієнічний стан
упаковки.
Продукти, які швидко псуються, зберігають у буфеті в спеціально виділеному холодильнику. Старша медсестра
(дієтсестра) щоденно перевіряє їх і зіпсовані продукти видаляє, повідомляючи про це хворого. Лікарі відділень, особливо
чергові, повинні звертати увагу на всі аспекти дієтхарчування хворих.
ГІГІЄНІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ФІЗІОЛОГІЧНОЮ ЦІННІСТЮ ХАРЧУВАННЯ

Гігієнічний контроль за забезпеченням фізіологічної цінності харчування забезпечується шляхом всебічного
вивчення вибіркових меню-розкладок у різні сезони року. У меню-розкладці, як відомо, перераховують асортимент і
кількість продуктів, що входять до складу кожної страви добового раціону. За допомогою спеціальних таблиць хімічної
будови і харчової цінності харчових продуктів проводять розрахунок показників, які характеризують харчову цінність
добового раціону:
1. Енергетична цінність добового раціону та окремих прийомів їжі.
2. Вміст білків у добовому раціоні (у грамах на 1 кг маси тіла та у відсотках добової енергетичної цінності за
рахунок білків). Окремо підраховують кількість білків тваринного походження і вираховують їх відсоток від загальної
кількості білків.
3. Загальний вміст жирів (у грамах та у відсотках добової енергетичної цінності за рахунок жирів). Окремо
підраховують кількість вершкового масла та інших жирів із молочних продуктів, рослинних олій та інших жирів.
4. Загальний вміст вуглеводів (у грамах та у відсотках добової енергетичної цінності за рахунок вуглеводів).
Окремо враховують вміст цукру, а також рослинних волокон (клітковини, пектинів).
5. Вміст кальцію, заліза, фосфору, магнію (у міліграмах) в добовому раціоні та відношення Са і Р.
6. Вміст вітамінів (ретинолу, тіаміну, рибофлавіну, нікотинової, аскорбінової кислот та ін.) у міліграмах. При
цьому враховують втрати аскорбінової кислоти під час приготування їжі, які в середньому становлять 50%, а також інших
вітамінів.
Визначають також режим харчування (час прийому їжі, проміжки між окремими прийомами їжі, розподіл
енергетичної цінності між окремими прийомами у відсотках, характер їжі, яку приймають у день і увечері – на вечерю) та
100
різноманітність їжі (асортимент харчових продуктів, поєднання страв протягом дня, повторюваність і поєднання страв
протягом тижня).
Крім оцінки харчування розрахунковим методом за меню-розкладкою, рекомендується періодично проводити
лабораторний аналіз готової їжі на енергетичну цінність, вміст білків, жирів, вуглеводів та аскорбінової кислоти. Отримані
лабораторні дані порівнюють із розрахунковими, що дозволяє судити про втрати харчових речовин у процесі кулінарної
обробки. Спеціально оцінюють лікувальний бік харчування.
Важливим елементом поточного санітарного нагляду є контроль за приготуванням їжі з точки зору максимального
зберігання її харчової та біологічної цінності. Насамперед це виражається у зведенні до мінімуму втрат вітамінів у процесі
зберігання продуктів, їх обробки і приготування їжі. У разі їх недостатності обов'язковою є вітамінізація їжі.
ЗАПОБІГАННЯ ХАРЧОВИМ ОТРУЄННЯМ, ІНФЕКЦІЯМ І ГЕЛЬМІНТОЗАМ

Для вирішення цього завдання необхідна висока санітарна культура і оптимальний санітарний благоустрій підприємств
громадського харчування. Увесь шлях руху харчових продуктів, починаючи від постачального транспорту і закінчуючи споживанням
їжі хворими, повинен бути в полі зору лікаря, який здійснює санітарний нагляд.
Харчоблок має забезпечуватися доброякісною водою із розрахунку 30-50 л води на одного хворого, з них близько 10
л гарячої води.
Гігієнічні вимоги до транспортування і зберігання продуктів

Перевезення продуктів для підприємств громадського харчування необхідно організовувати таким чином, щоб у дорозі вони не
забруднилися і не зіпсувалися. Для цього необхідно мати спеціалізований транспорт. Перевозити продукти, які швидко псуються, в
теплу пору року слід у рефрижераторах, які виключають підвищення температури продукту понад 6-8°С. У разі відсутності
рефрижератора м'ясо перевозять в автофургонах або в закритому ящику, стінки якого всередині оббиті листами оцинкованого заліза.
Хлібні вироби перевозять у закритих фургонах, обладнаних висувними лотками, ящиками або полицями; молоко, сметану, сир – у
металевих оцинкованих флягах або бідонах. Для перенесення м'яса, хліба та інших продуктів застосовують носилки, лотки.
Транспортні засоби після вивантаження добре очищують і обливають гарячою водою. Особи, які беруть участь у перевантажуванні
харчових продуктів, повинні перед роботою надягнути санітарний одяг і вимити руки. Особливу увагу потрібно звертати на доставку
напівфабрикатів у їдальні. За відсутності холоду напівфабрикати дозволяється зберігати не більше ніж 2-3 год. Через це доставку
напівфабрикатів слід здійснювати декілька разів на день.
У коморах забороняється зберігати нехарчові продукти, а також разом зберігати сухі продукти, продукти, які
швидко псуються і готові страви. Комори для сухих продуктів і овочів обладнують стелажами. Овочі доцільно подавати у
комору через отвір у зовнішній стіні.
Для зберігання продуктів, які швидко псуються, їдальня повинна бути забезпечена холодильною камерою. Місця
зберігання м'яса, риби і молочних продуктів у холодильній камері повинні бути розмежовані. За прийнятими санітарними
правилами, продукти, які швидко псуються, повинні зберігатися в холодильних камерах за температури від 0 до 8°С. Ці продукти
допускається зберігати протягом таких термінів: субпродукти охолоджені – 12 год, заморожені – 24 год., ковбаси варені – 48 год.,
ковбаси ліверні, кров'яні, зельци – 12 год., сосиски – 48 год., молоко – 20 год., кефір, кисле молоко – 24 год., сир – 36 год., сметану
– 72 год, вершкове масло – 10 діб, яйця – 20 діб, морожену рибу – 3 доби, м'ясо охолоджене – 3 доби, м'ясо морожене – 5 діб,
ковбаси напівкопчені – 10 діб.
Продукти, які швидко псуються, видаються для кулінарної обробки безпосередньо перед приготуванням страви. У
приміщеннях харчоблоку картопля, свіжа капуста, коренеплоди можуть зберігатися 3–5 діб, а салат, щавель, зелена цибуля
та інша зелень – до 6 год.
Робітник комори несе відповідальність за якість збереження і видачу на кухню і в буфет харчових продуктів. У разі
найменшого сумніву щодо їх якості він повинен повідомити про це медичного працівника, який здійснює санітарний нагляд.
Первинна (холодна) обробка харчових продуктів

Первинну обробку харчових продуктів проводять в овочевому і м'ясо-рибному цехах. Необхідно максимально
зберігати харчову цінність продуктів і запобігати обсіменінню мікроорганізмами напівфабрикатів, які виготовляються.
Важливе значення має механізація процесів первинної обробки харчових продуктів.
Овочевий цех обладнують картоплечистками, овочерізками, столами для оброблення овочів, ванною для миття з проточною
водою, ванною для зберігання картоплі та стелажами. Тривале зберігання очищених овочів у воді здійснюють із таким розрахунком, щоб
максимально скоротити термін зберігання очищених овочів у цеху до теплової обробки.
У м'ясо-рибному цеху проводять обробку м'яса і риби. Морожене м'ясо розморожують великими відрубами у підвішеному стані.
Бажано, щоб розморожування проводилось за температури не вище ніж 8-10°С, В таких умовах м'ясо прогрівається рівномірно,
втрата м'ясного соку є мінімальною, мікрофлора не розмножується.
Перед розробленням м'ясо обливають проточною водою, що знижує його обсіменіння на 90-95%. М'ясо рубають на
дерев'яній колоді, яку потім очищують ножем від залишків м'яса, добре промивають гарячою водою, просушують і
посипають сіллю. Розбирають м'ясо на столі, оббитому суцільними листами сталі, із використанням дошок, які призначені
для розбирання певних видів продуктів.
Розроблення сирого, вареного м’яса і риби проводять на окремих столах. Для окремої обробки продуктів застосовують гладенько
вистругані і маркіровані (СМ – сире м’ясо, ВМ – варене м’ясо) дошки. Особливу увагу звертають на чистоту рук персоналу та
гігієнічний стан обладнання. Готові напівфабрикати терміново направляють на теплову обробку або короткочасно розміщують у
холодильній шафі. Під час виготовлення фаршу виникають особливо сприятливі умови для розповсюдження мікроорганізмів із
поверхні м’яса по всій подрібненій масі, а також для їх розмноження. Внаслідок цього особливо чистими необхідно зберігати
м’ясорубки та інше обладнання, з яким контактує фарш. Вироби із фаршу повинні проходити термічну обробку терміново.
Теплова обробка харчових продуктів

101
Теплову обробку харчових продуктів здійснюють у варочній або у так званому “гарячому” цеху, в якому основним
обладнанням є плита {електрична, газова та різні види іншого теплового обладнання (електрошафи, електросковорода
тощо).
Теплова обробка дозволяє повністю звільнити харчовий продукт від патогенних мікроорганізмів. Найнадійніше
знезараження їжі відбувається під час виготовлення перших страв, які довго киплять.
У других стравах, які мають щільну консистенцію, тепло внаслідок слабкої теплопровідності харчових продуктів
повільно проникає з поверхні у глибину, внаслідок чого до моменту готовності продукту температура в ньому може не
досягнути рівня, який забезпечує знищення всіх мікробів.
Вироби із фаршу (котлети, рулет) і субпродуктів (печінка, нирки, легені, мозок) необхідно піддавати особливо глибокій
тепловій обробці. Котлети необхідно обсмажувати на плиті не менше ніж 10 хвилин і протягом 10 хвилин доводити до
готовності в духовій шафі. Приготування студнів і паштетів можливе лише за наявності холодильних камер.
Частина харчових продуктів (вінегрети, салати, м’ясні та рибні закуски тощо) теплову обробку перед вживанням не
проходять. Саме тому особливої уваги вимагає холодний цех, в якому їх готують. Забезпечення цього цеху холодильним
обладнанням (шафами, прилавками та ін.) є обов’язковими.
На підприємствах громадського харчування, а тим більше в лікарні реалізація готової їжі повинна проводитися
якомога швидко, її організують таким чином, щоб: 1) зберегти органолептичні властивості їжі і запобігти її охолодженню; 2)
звести до мінімуму втрату вітамінів; 3) запобігти розмноженню мікрофлори – як залишкової, так і тієї, якою було обсіменено
страву після теплової обробки.
Їжу для роздачі зберігають у мармітах, які підігріваються гарячою водою, парою або електрикою. З моменту
готовності до закінчення роздачі перші і другі страви можуть зберігатися на плиті або марміті в лікарні не більше 1-2 години
на підприємствах громадського харчування не більше як 2-4 год. Не реалізовану протягом цього терміну їжу дозволяється
зберігати лише за температури нижче ніж 8°С і не більше ніж 12 год. Перед використанням ці страви повинні підлягати
вторинній тепловій обробці (кип’ятіння, смаження), після чого вони повинні бути реалізовані протягом 1 години.
Під час прийому їжі на столовий посуд можуть потрапляти різноманітні мікроорганізми з рук і слизових оболонок
порожнини рота споживачів. Тому для ручного миття столового посуду на підприємствах громадського харчування доцільно
використовувати ванни з трьома відділеннями (40х45х40 см). Процес миття починають з очищення тарілок від залишків їжі.
Потім заповнюють перші два відділення водою, нагрітою до 45-50°С. У перше відділення додають знезаражуючі миючі
засоби – кальциновану соду (1%), луг або синтетичні поверхнево-активні речовини для кращого видалення з посуду жиру та
інших органічних речовин. Вимивши мочалкою посуд у першому відділенні, його переносять у друге, де завершують процес
миття. На 1 л води другого відділення додають 10 мл 10% розчину хлорного вапна для дезинфекції. Потім кладуть тарілки у
дротяний кошик і промивають їх у третьому відділенні під струменем окропу або заливають їх окропом. В особливому
випадку через 2-3 хвилини кошик з тарілками виймають. Очищені і знежирені тарілки поміщають ребром на стелажі,
гарячий посуд швидко висихає без витирання рушником. Чайний посуд миють у двох водах в окремих ваннах.
На великих підприємствах громадського харчування для прискорення миття і дезинфекції застосовують спеціальні
посудомийні машини, в яких, рухаючись по конвеєру, тарілки зазнають дії спочатку миючих, а потім стерилізуючих
струменів гарячої води.
Контроль за станом здоров’я та особиста гігієна персоналу

Запобігання харчовим отруєнням, забезпечення сприятливих санітарних умов приготування їжі і збереження
максимуму харчових речовин у ній в значній мірі залежать від персоналу, який обслуговує підприємство громадського
харчування, від ступеня його культури, свідомості, дисциплінованості, від професійної кваліфікації, санітарної грамотності і
стану здоров’я. Особи, професія яких зобов’язує їх контактувати із сировиною, напівфабрикатами або готовими виробами, а
також із посудом, тарою або обладнанням, перед оформленням на роботу проходять медичне обстеження, дослідження на
бацило- і гельмінтоносійство, флюорографію легень. Надалі медичне обстеження повторюють регулярно, а дослідження на
бацилоносійство – за епідеміологічними показниками. Дату і результати оглядів, досліджень і щеплень заносять у санітарну
книжку, в якій має бути фотографія її господаря.
Відповідно до існуючих інструкцій, до роботи на харчових підприємствах не допускаються особи, які хворіють на туберкульоз
легень (відкриту форму), гнійний бронхіт, кишкові інфекції, сифіліс, гостру гонорею, заразні захворювання очей, сверблячку,
гноячкові захворювання шкіри та ряд інших захворювань. Не допускаються до роботи особи, в сім’ї яких є хворі на заразні
хвороби, кишкові інфекції, поліомієліт, дифтерію, скарлатину, а також хворі на гострий гастрит або гастроентерит. Після
одужання такі особи мають пройти позачергове обстеження на бацилоносійство. Не допускаються до роботи носії холерного
вібріону, бацилоносії черевнотифозних, паратифозних і дизентерійних паличок, а також особи, що перехворіли у поточному році
на ці захворювання.
Особи, які виявлені раніше як бацилоносії або хворіли в минулому на черевний тиф або паратиф, допускаються до
роботи лише після 3-разового дослідження на бацилоносійство з негативними результатами. Гельмінтоносії в обов’язковому
порядку проходять дегельмінтизацію без відриву від роботи.
Працівники громадського харчування повинні добре засвоїти так званий санітарний мінімум за спеціально встановленого
програмою, до якої входить ознайомлення з основами раціонального харчування, гігієнічна характеристика харчових продуктів і
правила зберігання їх харчової та біологічної цінності, заходи профілактики харчових отруєнь, інфекцій і гельмінтозів. Залік із
санітарного мінімуму необхідно здавати не пізніше як через 1-2 міс з дня влаштування на роботу, надалі здачу санітарного
мінімуму повторюють через кожні 2 роки.
Персонал їдальні повинен виконувати всі правила особистої гігієни. Перед тим як приступити до роботи, слід
прийняти душ, одягнути чистий санітарний одяг, добре з милом і щіткою, що мити руки, потім надягнути білий халат,
підібрати волосся під ковпак або косинку і після того сполоснути руки.
Верхній одяг необхідно залишити в гардеробі. Вихід з підприємств або відвідування туалету в санітарному одязі
забороняється. Після відвідування туалету руки обов’язково треба мити з милом і щіткою і дезинфікувати освітленим 0,2%
102
розчином хлорного вапна, що знижує кількість мікробів на шкірі рук у декілька тисяч разів. У процесі роботи необхідно
часто мити руки, особливо у разі переходу від обробки сирого продукту до обробки вареного, і слідкувати за порядком і
чистотою на своєму робочому місці. Персонал їдальні повинен уникати доторкування руками до готової їжі або тих місць
посуду, з якими буле контактувати їжа або слизова оболонка рота споживача. Приймати їжу дозволяється тільки у
спеціально відведених місцях.
Після закінчення роботи також необхідно вимитися під душем. Висока температура в кухні призводить до
інтенсивного потовиділення і виділення шкірного сала. Тому необхідно ретельно стежити за чистотою тіла і часто змінювати
натільну білизну.
Санітарна освіта з гігієни харчування
Санітарно-освітня робота з гігієни харчування серед населення повинна посідати провідне місце у пропаганді
здорового способу життя, її зміст складають як пропаганда основ раціонального харчування, так і засвоєння заходів
запобігання аліментарним інфекціям, гельмінтозам ї отруєнням мікробної та хімічної етіології. Пропаганда здорового
харчування буде успішною лише тоді, коли медичний працівник добре знає умови харчування місцевого населення та його
захворюваність аліментарної етіології, враховує місцеві традиції, а також природні і соціально-економічні умови та реальні
можливості того контингенту населення, з яким проводять бесіду або лекцію. Наукову інформацію слід подавати населенню
в яскравій, доступній, переконливій формі, обов’язково адаптованою до місцевих умов.
Медичним працівникам слід культивувати існуючі корисні традиції та викорінювати небажані навички та звички.
ПРИНЦИПИ ЕКОЛОГО-ЗАХИСНОГО ХАРЧУВАННЯ

Як основні принципи організації еколого-захисного харчування необхідно відводити наступні положення:
1. Раціональне харчування (кількісна та якісна повноцінність раціону, оптимальна збалансованість нутрієнтів, режим
харчування) забезпечує високий рівень стійкості організму до впливу сторонніх хімічних речовин.
1. Дефіцит будь-яких харчових речовин, а особливо таких, що мають захисну дію, збільшує всмоктування
ксенобіотиків у шлунково-кишковому тракті і посилює їх токсичність. Доведено, що дефіцит білків у харчовому раціоні
призводить до збільшення всмоктування в травному каналі важких металів і радіонуклідів, послаблює імунобіологічну
реактивність. Дефіцит кальцію в раціоні приблизно в два рази збільшує всмоктування 90Sr. В таблиці 4 наведені дані про
основні захисні речовини харчового раціону.
3. Ураховуючи роль сірковмісних амінокислот (метіоніну, цистеїну), а також таурину в обміні важких металів і
радіонуклідів, запобіганні жировому переродження печінки, до 50% білків тваринного походження добового раціону мають
становити білки молока та молочних продуктів, яєць і риби.
3. Особливу увагу слід приділити вмісту і збалансованості в харчовому раціоні основних харчових речовин, та, в
першу чергу, вітамінів і мінеральних речовин.
4. Потрібно підтримувати на фізіологічному рівні (25-30 г на добу) і навіть збільшувати вміст у харчовому раціоні
неспецифічних сорбентів – харчових волокон, які зменшують всмоктування сторонніх нехарчових компонентів у травному
каналі.
Таблиця 4
Захисні речовини харчового раціону
Ксенобіоти Речовина
к
Рb Кальцій, магній, цинк, аскорбінова кислота, вітаміни групи В, вітамін D, харчові волокна
Hg Білок, сірковмісні амінокислоти, селен, харчові волокна
Сd Кальцій, селен, цинк, аскорбінова кислота, токофероли, харчові волокна
F Кальцій, аскорбінова кислота
А1 Кальцій, цинк, аскорбінова кислота, харчові волокна
137
Cs Кальцій, токофероли, ретинол, аскорбінова кислота, вітаміноподібні речовини (біотин, пангамова кислота), харчові
волокна
Кальцій, вітаміни (токофероли, ретинол, аскорбінова кислота) та вітаміноподібні речовини (біотин, пангамова
90
Sr
кислота), харчові волокна
Високий захисний ефект від дії хімічних токсичних речовин та радіонуклідів виявляють пектини, тобто органічні
речовини, здатні утворювати у присутності органічних кислот та цукрів гель (желе). Пектини відносяться до
комплексоноутворюючих сполук (комплексони, хелати), основною властивістю яких є здатність утворювати стійкі
комплексони з багатьма дво- та трьохвалентними важкими металами і рідкоземельними елементами, а також їх солями. При
формуванні таких комплексонів в організмі вони відносно швидко виводяться з сечею. Захисна дія пектинів пояснюється
також і тим, що вони разом з іншими харчовими волокнами покращують перистальтику кишок, сприяючи більш швидкому
виведенню шкідливих речовин.
Пектинові речовини містяться в плодах, овочах, коренеплодах та в інших продуктах рослинного походження в
кількостях 0,5-3,8%. Найбільш багаті на пектини буряк столовий, редис, морква, перець солодкий, гарбуз, баклажани,
яблука, абрикоси, айва, вишні, сливи, груші, цитрусові (табл. 5). Високим є вміст пектинів у фруктових та овочевих соках з
м'якоттю (яблучний, морквяний, яблучно-клюквенний, айвовий, персиковий, томатний), фруктах та ягодах, перетертих з
цукром (яблука, суниці, аґрус, сливи, смородина тощо).
Таблиця 5
Вміст пектинів в плодах та овочах, г/ 100 г їстівної частини
Плоди та овочі Вміст пектинів Плоди та овочі Вміст пектинів
103
Абрикоси 0,7 Черешня 0,3
Апельсини 0,6 Яблука 1,2
Вишні 0,4 Баклажани 0,4
Груші 0,6 Горошок зелений 2,5
Суниці 0,7 Картопля 0,5
Смородина чорна 1,1 Морква 0,4
Клюква 0,7 Огірки 0,4
Аґрус 0,7 Буряк столовий 1,1
Малина 0,6 Томати 0,3
Персики 0,7 Кавун 0,5
Сливи 0,9 Гарбуз 0,3
Виноград 0,6 Перець солодкий 0,6
Так як велика кількість шкідливих речовин, що потрапляють в організм в умовах екологічно несприятливої
обстановки, підвищують ризик виникнення онкологічних захворювань, необхідно в харчовий раціон включати якомога
більше продуктів, що містять природні антиканцерогени (табл. 6)
Таблиця 6
Природні антиканцерогени
Інгібітори канцерогенезу Основні джерела
Аскорбінова кислота Овочі, фрукти
Ароматичні ізотіоціанати (бензил- і фенилізотіоціанати) Капуста, листові овочі
-каротин Морква
Кумарин, лактони (α-ангеліковий лактон, ліметин , кумаронон) Капуста
Харчові волокна Зернові, фрукти, овочі
Флавоноїди (кверцетин, мірецетин, кемпферол, кризин тощо) Фрукти, овочі, злакові
Індол (індол-3-аацетонітрил, індол-3-карбінол, 3,3-дііндолметан) Капуста
Фенольні кислоти (кофеїнова, ферулінова, хлорогенова, елагінова кислоти) Чай, кава, бобові, овес, яблука, картопля
Протеазні інгібітори Бобові, горіхи грецькі
Сполуки селену Зернові, гриби
α-токоферол Рослинна олія, горіхи, спаржа
Задача 1
Хвора В., 23 роки, діагноз: хронічний гепатит у фазі загострення.
Призначте необхідну лікувальну дієту та охарактеризуйте її. Обгрунтуйте рекомендації щодо медикаментозної
терапії, ураховуючи особливості харчового раціону.
Задача 2
Хвора К. 45 років, діагноз: хвороба Паркінсона у стадії загострення.
Призначте необхідну лікувальну дієту та медикаментозну терапію.
Задача 3
Хворий С., 35 років, діагноз: виразкова хвороба шлунку у стадії загострення.
Задача 4
Хвора К. 45 років, діагноз: ішемічна хвороба серця.
Задача 5
Хворий С., 35 років, діагноз: гіпертонічна хвороба.
Задача 6
Хвора Д. 40 років, діагноз: ожиріння III ступеня.
Задача 7
Хворий Д., діагноз: полісегментарна пневмонія.
104
ТЕМА №12: АЛІМЕНТАРНА РЕГУЛЯЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ШЛУНКОВО-
КИШКОВОГО ТРАКТУ, ДІЯЛЬНОСТІ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ, ОБМІНУ
РЕЧОВИН ТА ІМУНОБІОЛОГІЧНОЇ РЕАКТИВНОСТІ ОРГАНІЗМУ.
НУТРИЦІОЛОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ
ТРАВЛЕННЯ, АТЕРОСКЛЕРОЗУ, ОЖИРІННЯ, ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ,
ПОРУШЕНЬ ІМУНОБІОЛОГІЧНОЇ РЕАКТИВНОСТІ ТА ПЕРЕДЧАСНОГО
СТАРІННЯ.
1. Засвоїти гігієнічні основи нутриціологічної профілактики захворювань шлунково-кишкового тракту, обмінних
порушень, а також травм кісток.
2. Оволодіти методикою призначення лікувального харчування при захворюваннях шлунка, печінки і кишок, при
порушеннях імунобіологічної реактивності, обмінних порушень та травм кісток.

1. Загальні принципи дієтотерапії при патології органів шлунково-кишкового тракту.
2. Характерні елементи дієт, що призначаються хворим з захворюваннями органів травлення.
3. Аліментарна регуляція обмінних порушень. Профілактика виникнення надлишкової ваги. Гігієнічні основи
лікування ожиріння.
4. Аліментарна регуляція обміну жирів та холестерину. Профілактика атеросклерозу.
5. Аліментарна регуляція вуглеводного обміну. Профілактика та нутриціологічна корекція цукрового діабету.
6. Основні принципи лікувального харчування при захворюваннях кишок.
7. Загальні принципи дієтотерапії при патології імунобіологічної системи. Особливості призначення лікувально-
дієтичного харчування при харчових алергіях та інших порушеннях імунобіологічної реактивності.
8. Гігієнічні основи нутриціологічної профілактики травм кісток та сприяння репаративним процесам.
ЗАВДАННЯ:
1. Визначити особливості аліментарної регуляції діяльності шлунково-кишкового тракту, обміну речовин та
оволодіти підходами щодо обґрунтування конкретних рекомендацій з питань організації лікувально-дієтичного харчування з
метою профілактики гострих захворювань шлунково-кишкового тракту, а також виникнення рецидивів хронічних хвороб
органів травлення.
2. Оволодіти методикою призначення лікувально-дієтичного харчування при порушеннях імунобіологічної
реактивності, ожирінні, атеросклерозі, цукровому діабеті, сечокам’яній хворобі та травмах кісток.
ЛИТЕРАТУРА: а) основна:
3. Габович Р.Д. Гигиена / Р.Д. Габович, С.С. Познанский, Р.Х. Шахбазян. ― К.: Вища школа, 1983. ― С. 134 — 169.
4. Румянцев Г.И. Общая гигиена / Г.И. Румянцев, Е.П. Вишневская, Т.А. Козлова. — М.: Медицина, 1985. — С. 51—
80, 95—105.
6. Нікберг І.І. Гігієна з основами екології / І.І. Нікберг, І.В. Сергета, Л.І. Цимбалюк. — К.: Здоров’я, 2001 — С. 164—
213.
7. Петровский К.С. Гигиена питания / К.С. Петровский. — М.: Медицина, 1975. — С. 578—590
[І.В. Сергета, Б.Р. Бойчук, С.О. Латанюк та ін. ]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — 133 с.
9. Ванханен В.Д. Руководство к практическим занятиям по гигиене питания / В.Д. Ванханен, Е.А. Лебедева. — М.:
Медицина, 1987. — С. 203—228.
1. Оздоровительное и диетическое питание / Под ред. В.И. Циприяна. — Киев : Глобус, 2001. — 336 с.
2. Смолянский Б.Л. Лечебное питание : новейший справочник / Б.Л. Смолянский, В.Г. Лифляндский. — СПб: Сова;
М.: Изд-во “Эксмо”, 2002. — 896 с.
3. Справочник по диетологии / Под ред. В.А. Тумельяна, М.А. Самсонова. — М.: Медицина, 2002. — 544 с.
В ході практичного заняття студенти вивчають особливості аліментарної регуляції діяльності органів травлення,
порушень обміну речовин та репаративних процесів в організмі, зумовлених неадекватним і незбалансованим харчуванням,
стратегію та тактику дієтотерапії при захворюваннях шлунково-кишкового тракту і патології імунологічної системи,
обґрунтовують конкретні гігієнічні рекомендації щодо нутриціологічної профілактики захворювань шлунково-кишкового
тракту та порушень імунобіологічної реактивності.
105
ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКУВАЛЬНО-ДІЄТИЧНОГО ХАРЧУВАННЯ

ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ
Необхідно підкреслити, що лікувально-дієтичне харчування відіграє провідну роль в комплексній терапії більшості
захворювань шлунково-кишкового тракту.
До основних принципів дієтотерапії при захворюваннях органів травлення необхідно віднести:
* забезпечення хворих повноцінним різноманітним збалансованим харчуванням відповідно до фізіологічних потреб
організму та з урахуванням особливостей перебігу патологічних процесів;
* дотримання режиму харчування;
* забезпечення механічного щадіння слизової оболонки шлунково-кишкового тракту;
* забезпечення хімічного щадіння слизової оболонки шлунку, кишок, підшлункової залози, печінки і жовчовивідної
системи;
* забезпечення термічного щадіння слизової оболонки та рецепторного апарату шлунково-кишкового тракту.
В зв’язку з цим, характерними елементами дієт, що призначаються хворим з захворюваннями органів
травлення (дієти №№ 1, 2, 3, 4, 5, а також декілька варіантів, які позначаються малими літерами алфавіту (дієти №№ 1а,
1б, 4б, 5а, 5п тощо) є:
* хімічний склад (вміст білку, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин);
* енергетична цінність;
* фізичні властивості їжі (об’єм, маса, температура)страв, що споживаються;
* достатньо повний перелік страв і продуктів, що рекомендуються, або, обмежуються або забороняються;
* особливості кулінарної обробки;
* режим прийому їжі (найчастіше роздрібнений 5 – 6 разів на добу) та особливості розподілу добового раціону між
окремими прийомами.
Необхідно пам’ятати, що харчові продукти справляють достатньо неоднозначний вплив на шлункову секрецію. До
сильних стимуляторів шлункової секреції відносять: алкогольні і газовані напої, бульйони та навари з м’яса, рибні продукти,
овочі, гриби, соління, смажені страви; консерви, копчені вироби з м’яса та риби; знежирене молоко, сирі овочі, яйця, зварені
круто, кава, житній хліб тощо.
Разом з тим слабкими стимуляторами є: питна вода, знежирене молоко, вершки, сир, крохмаль, добре відварені
м’ясо та свіжа риба, овочі у вигляді пюре, жир, слизові супи з круп, пюре з солодких фруктів, страви з манної крупи та
вареного рису.
Вплив на евакуаторну функцію залежить, перш за все, від консистенції їжі. Тверда їжа евакуюється із шлунка
повільніше, ніж кашоподібна. Швидше евакуюються вуглеводи, трохи повільніше – білки, зовсім повільно – жири.
До особливостей дієтотерапії при захворюваннях гепатобіліарної системи відносять індивідуальний характер
призначення лікувальної дієти з урахуванням як загального стану хворого, так і особливостей перебігу патологічного
процесу, а також той факт, що дієтотерапія повинна сприяти накопиченню глікогену і зменшенню жирової інфільтрації
печінки, покращанню її регенераторної здатності і функціональної активності, нормалізації білкового, жирового,
вуглеводного, вітамінного та водного обміну, функціонального стану інших органів травлення, які також уражені
патологічним процесом. Зрештою, необхідно підкреслити, що дієта має бути повноцінною, збалансованою, різноманітною та
в повній мірі відповідати фізіологічним потребам організму.
Кількість білка повинна відповідати фізіологічним потребам організму (100 – 120 г на добу), що надзвичайно
важливо, так як недостатня кількість білка в харчовому раціоні суттєво посилює процеси жирової інфільтрації печінки,
причому 1/2 – 3/4 від загальної кількості білка має бути забезпечене за рахунок продуктів тваринного походження, що багаті
на ліпотропні речовини: молоко, сир, яєчний білок, м’ясо та риба. Лише при розвитку печінкової недостатності необхідно
зменшувати кількість білку в раціоні, для того щоб уникнути аміачної інтоксикації.
Кількість жирів також повинна відповідати фізіологічній нормі, проте кількість тугоплавких жирів тваринного
походження (баранячий, свинячий, яловичий, гусячий, качачий жир та ін.) повинна бути різко обмежена. Необхідно
віддавати перевагу жирам рослинного походження, так як вони багаті на поліненасичені жирні кислоти. Із жирів тваринного
походження дозволяється споживати лише вершкове масло, яке краще засвоюються, ніж інші тваринні жири. Лише в деяких
випадках (жировий гепатоз, розпал жовтяничного періоду вірусного гепатиту та деякі інші) оправданим є суттєве обмеження
жирів.
Дієта при захворюваннях гепатобіліарної системи повинна містити достатню кількість вуглеводів (400 – 500 г на
добу), причому вуглеводи, що містять фруктозу (мед, фрукти, ягоди, соки, киселі з них), рекомендуються до споживання у
великих кількостях, так як глікоген із фруктози утворюється краще.
Дієта при захворюваннях печінки має бути багата на вітаміни і містити достатню кількість мінеральних речовин.
У разі призначення дієти при захворюваннях підшлункової залози, особливо при гострому панкреатиті, потрібно
враховувати, що фізіологічним збудником панкреатичної секреції є соляна кислота. Отже, всі харчові продукти, що
стимулюють шлункову секрецію, посилюють і зовнішньо-секреторну діяльність підшлункової залози. Подібну дію
виявляють також і жири, особливо рослинна олія.
До основних принципів дієтотерапії при захворюваннях кишок відносять індивідуальний характер призначення
лікувальної дієти, що передбачає як урахування загального стану хворого, так і особливостей перебігу патологічного
процесу. Крім того, дієтотерапія повинна сприяти відновленню структури слизової оболонки кишок та їх секреторної і
моторної функцій, нормалізації обміну речовин та покращанню загального стану хворого.
При побудові дієтичних режимів повинні бути ураховані особливості впливу харчових речовин та продуктів на
різнобічні сторони діяльності кишок.
106
Так, посиленню бродильних процесів сприяють вуглеводи. Натомість білкові продукти суттєво посилюють гнильні
процеси.
Випорожненню кишок сприяють продукти, що багаті на: рослинну клітковину (овочі, фрукти, ягоди, хліб з борошна
грубого помелу), сполучну тканину (м’ясо, хрящі, шкірка птахів та риби), органічні кислоти (одноденний кефір, кисле
молоко, кумис, квас), сіль (оселедець, рибна ікра, солена вода), цукристі речовини (цукор, сироп, мед, солодкі страви,
фрукти), жири (сметана, вершки), холодні страви та напої, буряковий, морквяний і абрикосовий соки.
Зрештою, затримують випорожнення кишок: какао, чорна кава, міцний чай, гранат, кизил, айва, чорниця,
брусниця, груші, слизові супи, каші (крім гречаної), макаронні вироби, киселі, деякі сорти пшеничного хлібу, гарячі напої і
страви.
Необхідно також ураховувати можливу індивідуальну непереносимість ряду харчових продуктів в результаті
ентерогенної сенсибілізації або в зв’язку з недостатньою кількістю відповідних ферментів (лактаза, мальтаза, сахараза тощо).
Організація гіпосенсибілізуючого харчування при порушеннях імунобіологічної реактивності

Від харчових алергій в тій чи іншій мірі страждає від 5 до 50% хворих на алергози. Обов’язковим компонентом
алергенів є білки або пептиди. Найбільш поширені харчові алергени – білки яєць, молока та пшениці. Надзвичайно часто
причиною харчової алергії є вживання риби, молюсків, суниць, горіхів, томатів, шоколаду, цитрусових, бананів.
Гіпосенсибілізуюче харчування спрямоване на послаблення або уповільнення процесів сенсибілізації організму та
покращання обміну речовин. Передбачається зменшення кількості вуглеводів, а особливо цукру. Незначно збільшується
вміст жирів, в основному за рахунок жирів рослинного походження. Вміст білків має відповідати фізіологічним нормам.
В раціоні гіпосенсибілізуючого харчування необхідно використовувати продукти харчування, які містять:
а) білки з високим вмістом сірковмісних амінокислот, проте з відносно низьким вмістом гістидину і триптофану (сир,
яловичина, м’ясо кролів, курчата, короп тощо);
б) аскорбінову кислоту, рутин, ніацин, філохінон, токоферол, ретинол;
в) кальцій, магній, сірку;
г) продукти з високим вмістом фосфатидів, особливо лецетину (м’ясо кролів, печінка, серце, нерафінована олія,
сметана);
д) продукти із значною лужною реакцією (молоко, овочі, фрукти, ягоди);
е) продукти, що є джерелами пектину та органічних кислот (овочі, фрукти та ягоди).
Натомість, обмежується використання продуктів:
а) з вмістом активних алергенів;
б) з високим вмістом щавлевої кислоти, яка зменшує засвоєння солей кальцію (щавель, шпинат, ревінь тощо);
в) з високим вмістом хлору та натрію;
г) продуктів, що подразнюють шлунково-кишковий тракт і підвищують всмоктування алергенних та
гістаміноподібних речовин (гострі та екстрактивні речовини).
З урахуванням вище перерахованого під час організації гіпосенсебілізуючого харчування до раціону рекомендується
включати такі патогенетично оправдані продукти, як яловичина, курчата, м’ясо кролів, яловичі печінка та серце, деякі види
річкової та озерної риби (короп, лящ), молоко та кисломолочні продукти, вершкове масло, соняшникова та кукурудзяна олія
(бажано нерафіновані), хліб із борошна грубого помелу або з висівками, рис, пшоно, картопля, капуста білокачанна, морква,
гарбуз, огірки, салат, груші, сливи, яблука, вишні, виноград, абрикоси, лимони, петрушка, кріп, настій шипшини, свіжі соки з
м’якоттю з цих фруктів, овочів та ягід.
Продукти з високим сенсибілізуючим потенціалом рекомендується обмежити, і насамперед яєчний білок, рибу із
родини скумбрієвих і лососевих, раки, краби, свинину, нирки, легені, боби (крім зеленого горошку), томати, банани,
апельсини, мандарини, персики та деякі ягоди (полуниці, суниці, малина), какао і шоколад. Крім того, слід обмежити (краще
виключити із споживання) гострі та екстрактивні страви: міцні м’ясні та рибні бульйони, супи на їх основі, пряності,
кондитерські вироби (булочки з кремом, бісквіти, тістечка, торти), солена та маринована риба, сир (особливо чедер і
рокфор), квашені, солені та мариновані овочі та їх розсоли, копчені продукти.
Харчування має бути різноманітним, але простим. Страви готуються в основному у відвареному та пареному
вигляді, можна в печеному та тушкованому, приготування смажених страв забороняється.
Рекомендується використовувати дієти №7, №10 з обмеженням легкозасвоюваних вуглеводів або дієту №9 з обмеженням
солі.
ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ АЛІМЕНТАРНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ОБМІННИХ

ПОРУШЕНЬ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ОЖИРІННЯ
Методика визначення нормальної маси тіла

Для визначення нормальної маси тіла використовують формули Брока, Кребса, з урахуванням обводу грудної клітки
та індекс Кетле.
Методика визначення ступеня ожиріння
Виділяють 4 ступеня ожиріння:
1 ступінь — надлишок маси тіла складає 15 — 29%;
2 ступінь — надлишок маси тіла 30 — 49%;
3 ступінь — надлишок маси тіла 50 — 99%;
4 ступінь — надлишок маси тіла понад 100%.
Зрештою, необхідно відзначити, що перевищення нормальної маси тіла на 5 — 14% свідчить про надлишкову масу
тіла, а не про ожиріння як хворобу.
107
Гігієнічні принципи організації лікувального харчування при ожирінні

 Зниження енергетичної цінності харчування (1500-1800 ккал) за рахунок вуглеводів; виключення солодощів,
цукру та меду, макаронів, білого хліба, каш з шліфованого рису та манки, смаженої картоплі, винограду та бананів.
 Обмеження жирів тваринного походження при одночасному збільшенні (до 50%) рослинних жирів.
 Забезпечення в дієті оптимальної кількості білків (60% з них білки тваринного походження).
 Створення відчуття ситості внаслідок призначення малокалорійної, але об’ємної їжі (салати з сирої капусти,
моркви, болгарського перцю, огірків, томатів, мюслів (запарених пластівців з вівсянки та несолодких фруктів); знежиреного
кефіру, ряжанки та сирих фруктів).
 Організація п’яти-шести разового харчування, що усуває відчуття голоду.
 Обмеження споживання кухонної солі.
 Використання розвантажувальних дієт та розвантажувальних днів.
 Введення в режим дня дозованих фізичних навантажень.
 Оцінка ефективності та корекція лікувального харчування на основі вивчення особливостей перебігу
хвороби та біохімічного статусу організму.
Основні розвантажувальні дієти:

1. Молочний день: кожні 2 — 2,5 години по 200 мл кефіру, ацидофіліну або молока (всього 1,2 — 1,5 л).
2. Сирний день: 400—600 г нежирного сиру на 4—5 прийомів, 2 склянки кави або чаю з ксилітом, 1—2 склянки
відвару шипшини, 1 — 2 склянки нежирного кефіру.
3. М’ясо (рибно)-овочевий день: Нежирне м’ясо 450 — 600 г (270 —360 вареного) або риба 600 — 700 г, овочі 0,5 —
0,8 кг (свіжа капуста, огірки, морква, зелений горошок, редис) на 5 прийомів, 2 склянки чаю або кави, 1—2 склянки відвару
шипшини. Протипоказання: захворювання печінки та нирок з порушенням функцій.
4. Жировий (сметанний) день: Має достатню насиченість, активізує жиромобілізуючі ферменти, пригнічує
перезбуджений інсулярний апарат. 300 г сметани 20% жирності на 3 прийоми, 2 склянки чаю або кави з ксилітом, 1—2
склянки відвару шипшини. Замість сметани можна використовувати 500 мл 20% вершків на 5 прийомів. Протипоказання:
погане засвоювання жирів при захворюваннях печінки, жовчовивідних шляхів та кишок.
5. Фруктово—овочеві дієти. Мають мінімальну калорійність, стимулюють моторику кишечнику, сприяють розпаду
резервних жирів, виведенню з організму продуктів обміну речовин, води та натрію.
а) Яблучний день: 1,2 — 1,5 кг сирих або печених яблук на 5 прийомів.
б) Огірковий день: 1,2 — 1,5 кг свіжих огірків на 5 прийомів, 5 г солі.
в) Соковий день: 1 — 1,2 л натуральних свіжовиготовлених соків на 5 прийомів, виключаючи виноградний сік.
Крім того, до числа допоміжних лікувальних засобів відносять:
 препарати, що зменшують апетит (фепранон, дезопімон).
 препарати, що стимулюють обмін речовин (тиреоідин, адипозін). Однак, слід зазначити, що дані про
безпечність таких лікарських засобів досить суперечливі.
 сечогінні препарати (циклометиазід, фуросемід, діхлотіазид).
Оцінка результатів дієтотерапії

Оцінка результатів дієтотерапії проводиться на підставі вивчення об’єктивних та суб’єктивних показників
функціонального стану організму людини.
Не слід намагатися різкого та швидкого зниження маси тіла. Показником правильного лікування є не тільки
зменшення маси тіла, але й пов’язане з ним покращання самопочуття.
Зменшення ваги на 4—5 кг протягом першого місяця лікування є цілком задовільним результатом. Лише іноді в
окремих випадках допустимим є зменшення маси тіла на 7—8 кг за місяць. Необґрунтоване різке зниження калорійності
дієти може викликати різку слабкість, головний біль, запаморочення, дратівливість, погіршання сну та інші несприятливі
явища.
Терапія ожиріння має за мету, насамперед, виробити у хворого нові навички харчування, навчити його правильно формувати
свій харчовий раціон. Адже досягнення нормальної маси тіла в даному випадку не є кінцевою метою. До 80% хворих після
зниження маси тіла швидко набирають її знову. Отже, формування нового стилю життя, нового раціону харчування та
підвищення фізичної активності дозволяють досягти стабільної маси тіла і в подальшому.
ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ АЛІМЕНТАРНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ АТЕРОСКЛЕРОЗУ
Поширеність серцево-судинних захворювань набула епідемічного характеру і є однією з основних причин

інвалідності та смертності. Понад 80% випадків смерті від серцево-судинних хвороб зумовлені ішемічною хворобою серця.
Причиною майже всіх випадків смерті від захворювань судин головного мозку є інсульти. Отже, проблеми профілактики
виникнення атеросклерозу надзвичайно актуальні.
До провідних аліментарних факторів ризику виникнення атеросклерозу слід віднести підвищену енергетичну
цінність харчування, надлишок жирів та легкозасвоюваних вуглеводів (кондитерські вироби) у харчуванні, надлишок
продуктів, багатих на холестерин, порушення режиму харчування, дефіцит поліненасичених жирних кислот, недостатнє
вживання клітковини та пектинів, недостатню кількість ліпотропних чинників їжі, недостатню кількість вітамінів С, Р, В 2,
В6, РР та Е, надлишкове вживання солі, дефіцит у харчуванні мікроелементів, передусім Mg, I, Mn, Co, Zn та K, зловживання
алкоголем. Крім того, вагомими факторами ризику для розвитку атеросклерозу є: ожиріння, підвищений артеріальний тиск,
гіпокінезія, паління, високе нервово-емоційне навантаження.
108
Тому, визначальними рисами аліментарної профілактики атеросклерозу є:
 загальна профілактика ожиріння, що зумовлює зменшення вживання жирів, багатих насиченими жирними
кислотами, та легкозасвоюваних вуглеводів, насамперед цукру і кондитерських виробів;
 роздрібнений (не менш ніж 5 разів на день) режим харчування;
 збільшення вживання повноцінних білків, рослинних жирів, пектинів, клітковини, вітамінів С, В 6, В12, РР, А
та Е;
 зменшення кількості солі та смажених страв,
 виключення з раціону алкогольних напоїв.
Зазначені рекомендації можна виконати, дотримуючись наступних правил:
1. Обмежити вживання жирів тваринного походження (масло вершкове, свинячий, яловичий, баранячий, качачий
жир), використовувати в харчуванні нежирні сорти м’яса (яловичина, кроляче м’ясо, індик), рибу, знежиренні молочні
продукти. З раціону мають бути виключені: жирне м’ясо, печінка, мозок, вим’я, ікра риб. Кількість яєчних жовтків не
повинна перевищувати 1 – 2 на тиждень.
2. Щоденно включати в раціон 20 – 25 г рослинної олії (кукурудзяної, соняшникової), яка є джерелом
поліненасичених жирних кислот, лецитину, токоферолів і сприяє переходу холестерину в жовчні кислоти, завдяки чому
знижуються його рівень в крові. Рослинні олії посилюють ліпотропний вплив холіну, що сприятливо впливає на процес
зсідання крові і проникність судинних стінок.
3. Обмежити кількість продуктів, що багаті на прості цукри — варення, сиропи, цукерки, кондитерські вироби.
Добова кількість сахарози не повинна перевищувати 40 – 50 г.
4. Широко використовувати в раціоні овочі, фрукти та ягоди у свіжому вигляді (не менш як 400 – 500 г на добу), а
також настої шипшини, пшеничних висівок.
5. Включати в раціон продукти моря (морську капусту, кріль, мідії, кальмари), котрі багаті на органічні сполуки
йоду, а також на інші мікроелементи, вітаміни, ліпотропні фактори.
Якщо відомий тип гіперліпопротеідемії, то в залежності від цього необхідно застосувати диференційовані
аліментарні заходи.
Основні принципи їх використання:
 обмеження вживання жирів – при гіперліпопротеідеміях І, ІІа, ІІб,ІV, та V типів;
 обмеження вуглеводів у вигляді моно- та дицукрів – при гіперліпопротеідеміях ІІб, ІІІ, ІV, та V типів,
 обмеження вживання холестерину – при гіперліпопротеідемії ІІа типу;
 повна заборона алкоголю – при гіперліпопротеідемії V типу.
У випадках, коли розлади серцево-судинної системи та атеросклеротичні зміни в уже мають місце, призначають
дієти № 7 – 10. Об’єднання дієти № 7, що призначається при хронічних захворюваннях нирок без порушення їх
азотовидільної функції, і дієти № 10, яка рекомендується у випадку серцево-судинних захворювань, це пов’язано з тим, що
зрушення у стані здоров’я при цих патологічних станах часто є супутніми. Крім того, дієта № 7 та дієта № 10 базуються на
однакових принципах щадіння та відновлення порушених обмінних процесів (виділення азотистих шлаків і недоокислених
продуктів обміну з організму).
ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ НУТРИЦІОЛОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ
Надлишкове вживання вуглеводів є незаперечною та надзвичайно частою причиною розвитку цукрового діабету. І
хоч, цукровий діабет безпосередньо не відноситься до аліментарних захворювань, однак систематичне та надлишкове
споживання легкозасвоюваних вуглеводів може сприяти виникненню діабету при спадковій або набутій схильності до нього.
Це зумовлено спочатку перевантаженням, а потім і виснаженням клітин підшлункової залози, які виробляють інсулін. Ще
одним фактором, який сприяє розвитку цукрового діабету є ожиріння.
Отже, аліментарна профілактика цукрового діабету — це, насамперед, обмеження вживання легко засвоюваних
вуглеводів та профілактика або лікування ожиріння. Лікувальне харчування хворих цукровим діабетом будується відповідно
до вимог дієти № 9. Дієта повинна сприяти нормалізації вуглеводного обміну в хворих і може призначатися на тривалий
термін. Її хімічний склад: білки — 100 г, жири — 70 г, вуглеводи — 300 г; калорійність раціону — 2300 ккал. Кількість
повареної солі становить 12 г. Загальна маса раціону 3 кг, вільної рідини — 1,2 - 1,5 л.
В дієті суттєво обмежуються вуглеводи, які швидко всмоктуються - цукор, варення, мед, цукерки. Потреба організму
у вуглеводах має задовольнятися за рахунок вуглеводів, що повільно всмоктуються, тобто продуктів, які містять крохмаль
(хліб, краще житній з висівками, каші, овочі і фрукти).
Замість цукру до дієти включають ксиліт, що являє собою п’ятиатомний спирт. Можна використовувати і сорбіт —
шестиатомний спирт, але його солодкість є удвічі нижчою, ніж у ксиліту. Застосовувати сахарин при цукровому діабеті не
рекомендується.
У хворих на цукровий діабет поряд із розладом вуглеводного обміну порушується і жировий обмін. Тому вміст
жирів в дієті знижують до 70 г, із яких 30 г повинні складати рослинні олії. Варто суттєво обмежити кількість тугоплавких
тваринних жирів і продуктів, багатих на холестерин.
Хворих діабетом необхідно розглядати і як «печінкових» хворих, тому в їх раціон харчування необхідно вводити
білкові продукти, що мають ліпотропне спрямування. Варто рекомендувати до харчування в раціон морську рибу і продукти
моря, багаті йодом.
Раціон хворих цукровим діабетом потребує збагачення вітамінами А, В 1 і С. Вітамін А, як відомо, має здатність
підвищувати опірність організму до інфекційних захворювань, що у хворих діабетом суттєво знижена. Особливо важливо
збагачувати дієту № 9 вітамінами групи В, так як вони сприяють усуненню порушень вуглеводного обміну. Вітамін С
109
посилює окисні процеси в організмі, підвищує його опірність інфекціям, знижує вміст цукру в крові, збільшує функціональні
можливості печінки.
Слід рекомендувати хворим вживання продуктів харчування, що містять інулін-інсуліноподібну речовину
рослинного походження. Високий вміст інуліну виявлено в топінамбурі, стахісі, скорцонері (чорному корені) та артишоках.
Усі страви готують переважно у вареному що запеченому вигляді.
ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ НУТРИЦІОЛОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ПЕРЕДЧАСНОГО СТАРІННЯ

В основі організації раціонального харчування з метою профілактики передчасного старіння знаходяться наступні
принципи:
 енергетична збалансованість раціону харчування має визначатися згідно з рівнем фактичних енерговитрат;
 антисклеротична спрямованість харчового раціону;
 максимально можлива різноманітність харчування та його збалансованість за основними незамінними
факторами харчування;
 оптимальне забезпечення харчового раціону речовинами, що стимулюють активність ферментних систем в
організмі.
Дані щодо енергетичної цінності та вмісту основних нутрієнтів, що рекомендуються для осіб дорослого
працездатного, похилого і старого віку наведені в таблицях 1 і 2.
Таблиця 1
Енергетична цінність, вміст білків, жирів і вуглеводів у харчовому раціоні, що рекомендуються для дорослого
працездатного населення різноманітних груп відповідно до інтенсивності праці (на день)
Групи за Чоловіки Жінки

інтенсив- Вікові Енерге- Білки, г Енерге- Білки, г
ністю групи Жи- Вугле- Жи- Вугле-
тична всьо- тва- тична
праці ри, г води г всьо-го тваринні ри, г води, г
цінність го ринні цінність
18 — 29 2800 91 50 103 378 2400 78 43 88 324
1 30 — 39 2700 88 48 99 365 2300 75 41 84 310
40 — 59 2550 83 46 93 344 2200 72 40 81 297
18 — 29 3000 90 49 110 412 2550 77 42 93 351
2 30 — 39 2900 87 48 106 399 2450 74 41 90 337
40 — 59 2750 82 45 101 378 2350 70 39 86 323
18 — 29 3200 96 53 117 440 2700 81 45 99 371
3 30 — 39 3100 93 51 114 426 2600 78 43 95 658
40 — 59 2950 88 43 108 406 2500 75 41 92 344
18 — 29 3700 102 56 136 518 3150 87 48 116 441
4 30 — 39 3600 99 54 132 504 3050 84 46 112 427
40 — 59 3450 95 52 126 483 2900 80 44 106 406
Примітка:
 Потреба вагітних жінок в енергії (5 — 9 місяць вагітності) в середньому складає 2900 ккал, білку — 100 г, у
тому числі 60 г білків тваринного походження.
 Потреба жінок, які годують у середньому становить 112 г, у тому числі 67 г білків тваринного походження.
Таблиця 2
Енергетична цінність, вміст, білків, жирів і вуглеводів у харчовому раціоні,
що рекомендуються для людей похилого і старого віку
Вікові Енергетична Білки, г
Стать Жири, г Вуглеводи, г
групи цінність всього тваринні
60 — 74 роки 2300 69 38 77 333
Чоловіки
понад 75 років 2000 60 33 67 290
60—74 роки 2100 63 35 70 305
Жінки
понад 75 років 1900 57 31 63 275
Лікувально-дієтичне харчування при сечокам’яній хворобі

При сечокам’яній хворобі призначають дієти № 6 або № 14 в залежності від наявності уратурії, оксалатурії або
фосфатурії. Хворі повинні отримувати багато рідини, вітаміни А, В, С і РР.
При сечокислому діатезі призначають дієту № 6, яка передбачає обмеження продуктів, що багаті на пурини: м’ясо
молодих тварин та птахів, жирні сорти м’яса, печінка, нирки, мозок, язик, жирні види риби, копченості, бульйони, бобові,
щавель, шпинат.
При оксалатурії також призначається дієта № 6, причому обмежують вживання продуктів, що містять щавлеву
кислоту (бобові, буряк, салат, щавель, шпинат, петрушка, какао, шоколад).
При фосфатурії призначають дієту № 14, що передбачає запровадження борошнисто-м’ясної дієти із обмеженням
молочних продуктів і більшості овочів та фруктів для забезпечення відновлення кислої реакції сечі.
110
Лікувально-дієтичне харчування при травмах кісток

В результаті травми протягом перших днів у сироватці крові зменшується кількість білку, має місце його активний
розпад. Отже, призначення білкової дієти сприяє підвищенню активності лужної фосфатази, що стимулює відкладення
фосфорних солей в кістках і прискорює регенерацію кісткової тканини.
Таким чином, раціональним є призначення дієти з високим вмістом білку: 140 — 160 г на добу, причому 75% має
складати білок тваринного походження.
Таку кількість протеїнів забезпечує добовий раціон, що містить 200 г кисломолочного сиру, 400 г баранини або
яловичини та 2 яйця. Іншу кількість білка хворий отримує за рахунок продуктів рослинного походження: хліба, круп і
овочів.
Обов’язковим є призначення вітамінів, що активізують репаративні процеси в кістках: А, Д2, С.
Основними елементами кісткової тканини є Са, Р, Мg. В кістках міститься 99% кальцію, 80% фосфору і 50% магнію,
які є в організмі. При переломах кісток вміст цих мінеральних солей необхідно збільшити.
Солі кальцію, що добре засвоюються, містяться в молоці, сичугових сирах, бобових, зеленій цибулі, петрушці,
шпинаті, салаті і капусті. Кальцій, що міститься в рослинних продуктів засвоюється гірше, так як утворює нерозчинну сіль із
щавлевою кислотою.
Фосфором багаті злакові, молоко, сир, м’ясо, печінка, мозок, риба та яйця.
Магній міститься в хлібі грубого помелу, ячмінній і гречаній крупі, морській рибі та інших морепродуктах.
CИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ
Задача 1
Хворий 42 років, пред’являє скарги на біль та важкість в епігастральній області і в правому підребер’ї, нудоту,
знижений апетит, проноси.
Після обстеження був поставлений діагноз: Гострий гепатит.
Призначте хворому дієтотерапію та визначте її характерні особливості.
Задача 2
Хворий 46 років, пред’являє скарги на гострі інтенсивні болі у правому пiдребір’ї з іррадіацією у праве плече, праву
лопатку та праву ключицю. Язик покритий густим сірим нальотом. Живіт приймає участь в акті дихання обмежено,
відмічається напруженість м’язів черевної стінки. Печінка збільшена, болюча під час пальпації.
Після обстеження був поставлений діагноз: Гострий холецистит.
Призначте хворому дієтотерапію, визначте її характерні особливості та складіть меню на перші два дні
захворювання.
Задача 3
Хворий 35 років пред’являє скарги на болі у точці Поргеса, які мають тупий та ниючий характер, важкість в
епігастральній області після прийому їжі, відчуття розпирання та урчання, метеоризм, запори. Дефіцит маси хворого складає
20 кг.
Після обстеження був поставлений діагноз: Хронічний ентероколіт у стадії загострення.
Призначте хворому дієтотерапію та визначте її характерні особливості.
Задача 4
Хвора 55 років пред’являє скарги на болі в підребер’ї, більше зліва, які мають тупий і ниючий характер та віддають
у спину, важкість в епігастральній області після прийому їжі, відчуття розпирання і урчання в животі, метеоризм, часті
проноси. Дефіцит маси хворого складає 8 кг.
Після обстеження був поставлений діагноз: Хронічний панкреатит у стадії загострення.
Призначте хворій дієтотерапію та визначте її характерні особливості.
Задача 5
Хвора 38 років пред’являє скарги на закрепи, біль при дефекації, виділення невеликої кількості свіжої крові.
Після обстеження був поставлений діагноз: Звичайний аліментарний закреп. Тріщина прямої кишки.
Призначте дієтотерапію та визначте її характерні особливості.
Задача 6
Чоловік, інженер-технік, 49 років, довжина тіла — 172 см, маса тіла — 94 кг, гіперстенік. Діагноз: атеросклероз,
гіпертонічна хвороба.
Призначте необхідну лікувальну дієту, попередньо визначивши ступінь ожиріння та ураховувати віково-статеві
особливості, основний діагноз а також групу інтенсивності праці.
Задача 7
Жінка, швачка, 28 років, ріст 164 см, маса тіла 92 кг, нормостенік.
Діагноз: цукровий діабет.
 Призначте необхідну лікувальну дієту, попередньо визначивши ступінь ожиріння та ураховувати віково-
статеві особливості людини, основний діагноз а також групу інтенсивності праці.
111
Задача 8
Чоловік, зварювальник, 45 років, довжина тіла — 185 см, маса тіла — 72 кг, астенік.
Діагноз: сечокам’яна хвороба з сечокислим діатезом.
Призначте необхідну лікувальну дієту з урахуванням віково-статеві особливості людини, основного діагнозу, а
також групу інтенсивності праці.
Задача 9
Підліток, 14 років, довжина тіла — 158 см, маса тіла — 48 кг, нормостенік.
Діагноз: перелом стегна.
Призначте необхідну лікувальну дієту, ураховуючи віково-статеві особливості та основний діагноз.
Задача 10
Чоловік, вчитель, 55 років, довжина тіла — 189 см, маса тіла — 81 кг, астенік.
Діагноз: атеросклероз, ішемічна хвороба серця.
Призначте необхідну лікувальну дієту, ураховуючи віково-статеві особливості людини, основний діагноз та групу
інтенсивності праці.
Задача 11
Жінка, пенсіонерка, 58 років, довжина тіла — 154 см, маса тіла — 90 кг, гіперстенік.
Діагноз: Остеопороз, патологічна ламкість кісток.
Призначте необхідну лікувальну дієту, попередньо визначивши ступінь ожиріння та ураховуючи віково-статеві
особливості людини і основний діагноз.
ТЕМА №13: ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА ФАКТОРІВ ТРУДОВОГО ПРОЦЕСУ ТА

ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА. МЕДИКО-БІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ
ПРОФІЛАКТИКИ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРОФЕСІЙНО-ЗУМОВЛЕНОЇ ПАТОЛОГІЇ
СЕРЕД ПРАЦІВНИКІВ ПРОМИСЛОВОСТІ ТА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО
ВИРОБНИЦТВА.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: Оволодіти методикою гігієнічної оцінки факторів виробничого процесу, ознайомитися з
професійними хворобами, професійно-зумовленою патологією та медико-біологічними заходами щодо їх профілактики.
1. Методика гігієнічної оцінки факторів трудового процесу (шум, вібрація, хімічні забрудники повітря тощо).
2. Поняття про професійну та професійно-зумовлену патологію. Класифікація професійних захворювань.
3. Особливості розумової та фізичної праці. Гігієнічні принципи раціональної організації діяльності людини в
умовах високого нервово-емоційного навантаження, монотонії та гіпокінезії.
4. Медико-біологічні методи профілактики захворювань, що зумовлені впливом професійних шкідливостей.
5. Гігієнічні основи реабілітації хворих з професійно-зумовленою патологією.
6. Загальні і спеціальні оздоровчі заходи, особливості організації, та методи оцінки їх ефективності.
ЗАВДАННЯ:
1. Оволодіти методиками гігієнічної оцінки параметрів шуму і вібрації, методикою гігієнічної оцінки чистоти
повітря виробничих приміщень.
2. Ознайомитися з медико-біологічними методами профілактики та реабілітації професійно-зумовленої патології.
3. Визначити ефективність лікувально-профілактичних заходів, що проводяться, за даними ситуаційної задачі.
3. Загальна гігієна: навчальний посібник до практичних занять для студентів шостого курсу медичного факультету
/ [І.В. Сергета, Б.Р.Бойчук, С.О. Латанюк та ін.]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — С. 51—57.
354—371, 392—424.
5. Дейнега В.Г. Професійні хвороби: навч. посібник / В.Г. Дейнега. — К.: Вища школа, 1993.— 232 с.
6. Л.Н. Грацианская. Социальная и медицинская реабилитация больных профессиональными заболеваниями / Л.Н.
Грацианская, А.Я. Юркевич. — Л.: Медицина, 1978. — 128 с.
7. Молоканов К.П. Биологические методы профилактики профессиональных заболеваний (краткое пособие) / К.П.
Молоканов. — М.: Медицина, 1971. — 64 с.
112
8. Организация экспертизы трудоспособности в медсанчастях промышленных предприятий. Метод. рекомендации
/ МЗ УССР. — Кривой Рог, 1987. — 18 с.
9. В.П.Маленький В.П. Професійні хвороби / В.П.Маленький. — Вінниця : Нова Книга, 2005. — 336 с.
В ході практичного заняття студенти знайомляться з особливостями впливу фізичного та розумового навантаження
на організм людини, медико-біологічними методами профілактики захворювань, зумовлених впливом професійних
шкідливостей, гігієнічними основами реабілітації хворих з професійно-зумовленою патологією, основними етапами
проведення профілактичних медичних оглядів, за даними ситуаційної задачі визначають ефективність лікувально-
профілактичних заходів.
Основним завданням гігієни праці є якісна та кількісна оцінка впливу умов праці на організм, на основі якої
відбувається розробка та впровадження заходів, що забезпечують максимальну продуктивність праці при відсутності
шкідливого впливу на здоров’я працівників.
Крім того, до важливих поточних завдань гігієни праці необхідно віднести:
— розробку гігієнічних нормативів, які є основою законодавства у галузі оздоровлення умов праці;
— розробку та обґрунтування санітарних правил і норм улаштування та утримання промислових підприємств
— розробку рекомендацій щодо раціональної організації трудового процесу та робочих місць, організації
оптимального режиму праці та відпочинку;
— оцінку ефективності оздоровчих заходів, що використовуються.
Ураховуючи наведене необхідно звернути увагу на цілий ряд підходів щодо здійснення гігієнічної оцінки провідних
чинників виробничого середовища, що можуть зумовлювати формування професійно-зумовленої патології.
Методика вимірювання та гігієнічної оцінки шуму і вібрації

Для вимірювання шуму використовують шумомір ШУМ-1-М (рис. 1).
Рис. 1. Шумомір типу “ШУМ-1М”
Для проведення вимірювання прилад розташовують поблизу джерела шуму. Капсуль мікрофона нагвинчують на
електронний блок. Перемикач “Швидко – Повільно” встановлюють у положення “Швидко”. Перемикачем “Діапазон”
підбирається очікуваний рівень звуку. Перемикач “Рід роботи” переводять в положення “Бат” (стрілка повинна знаходитися
у лівій частині чорного сектора, в іншому випадку потрібно замінити батарею). Перемикач "Рід роботи" переводять в
положення “Калібр.” і за допомогою ручки “Калібр.” встановлюють стрілку на установочний рівень капсуля мікрофону.
Перемикач "Рід роботи" встановлюють на характеристику А (у разі потреби - на характеристику В або С). Перемикач
“"Діапазон” повертають ліворуч або праворуч з тим, щоб стрілка перебуває у межах від 0 до 10 дБ.
Для отримання результатів вимірювання: до значення дБ перемикача “Діапазон” додають (якщо стрілка шкали
приладу знаходиться праворуч від нуля) або віднімають (якщо стрілка приладу знаходиться ліворуч від нуля) показання
стрілки шкали приладу, також дБ. Наприклад, 60 дБ перемикача “Діапазон” + 3,5 дБ шкали = 63,5 дБ.
Після закінчення процесу вимірювання перемикач “Рід роботи” встановлюють у положення “Вимкнуто”.
113
Крім того для вимірювачем та гігієнічної оцінки шумо-вібраційної обстановки використовують вимірювання шуму і
вібрації ВШВ-003, що побудований на принципі перетворення звукових та механічних коливань досліджуваних об'єктів в
пропорційні їм електричні сигнали, які потім підсилюються і вимірюються за допомогою вимірювального приладу (рис 2).
Рис. 2. Вимірювач шуму і вібрації “ВШВ-003”
Вимірювач шуму і вібрації “ВШВ-003” призначений для вимірювання і частотного аналізу параметрів шуму і
вібрації у разі виконання наукових і господарчих робіт та для боротьби з постійним шумом та вібрацією у виробничих
приміщеннях.
Прилад ВШВ-003 може працювати від голкових елементів або від електричної мережі напругою 220 В. у цьому
випадку прилад заземлюють через гніздо І та механічним коректором (у разі необхідності) встановлюють стрілку приладу на
нуль шкали.
Перемикач “Рід роботи” встановлюють в позицію -||- для контролю напруги елементів живлення. При достатній
напрузі стрілка приладу повинна перебувати у межах від 7 до 10 поділки шкали - + 10 дБ (нижня шкала, межі позначені
зеленою рискою). Про наявність живлення свідчить також світіння одного із світлодіодів перемикача “Ділитель - дБ 1, 2”.
Далі перемикач “Рід роботи” переводять у положення F або S. Прилад готовий до роботи.
Перед початком вимірювання рівнів звуку (а також періодично під час вимірювання) (за спеціальною
методикою).проводять електричну калібровку вимірювача ВШВ-003.
Вимірювання рівнів звукового тиску проводиться на частотних характеристиках “ЛІН”,С. В. А. Для цього кнопки
“V”, “І kHz”, “Фільтри октавні”, “Н” повинні бути вимкнуті (не втоплені). Перемикач “Рід роботи” також має бути
вимкнутий. Перемикачі вимірювального приладу встановлюють у положення “Ділитель дБ 1” - 80, “Ділитель дБ II” - 50.
Фільтри - на “ЛІН”, “Рід роботи” - на F. При цьому засвічується крайній праворуч світлодіод, що відповідає значенню шкали
130 дБ МІ01 (верхня на панелі). Прилад прогрівається протягом двох хвилин.
Піж час проведення вимірювань передпідсилювач МП-3 (мікрофон) слід тримати в витягнутій руці у напрямку
джерела звуку. Якщо стрілка приладу знаходиться на початку шкали (нижньої), то вона виводиться у сектор - 10 шкали
децибел спочатку перемикачем “Ділитель дБ 1”, а потім перемикачем “Ділитель дБ II”. Якщо періодично засвічується
індикатор “Перегр.”, то “Ділитель дБ 1” необхідно перемкнути на більш високий рівень.
Вході вимірювання низькочастотних складових звуків можуть виникнути коливання стрілки приладу. У цьому
випадку перемикач “Рід роботи” слід перевести з положення F в положення S.
Для визначення результатів вимірювання потрібно скласти значення світлодіоду за шкалою дБ МІ01 на передній
панелі приладу і показання за шкалою децибел.
Вимірювання рівнів звукового тиску в октавних смугах частот проводиться лише в частотній характеристиці “ЛІН”,
тобто при положенні перемикача “Фільтри” на “ЛІН”. Натискують кнопку “Фільтри октавні”. Перемикачем “Фільтри
октавні” вмикають необхідні октавні фільтри, щоразу встановлюючи перемикачем “Ділитель дБ П” стрілку шкали децибел в
рамках 0-10 дБ. Перемикач “Ділитель дБІ” має залишатися в тому положенні, яке він займав під час вимірювання загальних
рівнів звуку (при характеристиці “ЛІН”).
При звуковому тиску в умовах вітру, коли його швидкість перевищує 1м/с, необхідно користуватися екраном П-ІІ
(для захисту капсюля Ml01 від вітру). Вимірювання звукового тиску здійснюються відповідно до вищевикладеного.
Зрештою, виходячи із триманих результатів креслять спектрограму (або використовують готовий бланк з нормативною
кривою), наносять фактичні результати і дають оцінку частотам, які перевищують нормативні
Методика вимірювання та гігієнічної оцінки хімічного забруднення виробничого повітря
Для здійснення гігієнічної оцінки особливостей забруднення атмосферного повітря, повітря жилих приміщень та
повітря робочої зони виробничих підприємств використовуються дві групи методів – лабораторні та експресні.
До числа найбільш поширених лабораторних методів відносять аспіраційний метод відбору проб, сутність якого
полягає у протягуванні за допомогою водяного аспіратора (рис. 3), пилососа, або електроаспіратора (рис. 3) певного
об'єму повітря через елективні поглинаючі розчини та вміщені у поглинаючі прилади різних конструкцій. Досліджуване
повітря через довгу трубку такого приладу потрапляє у поглинаючий розчин, а потім через коротку трубку витягується
аспіратором. Використовують також кристалічні поглинаючі реактиви, які вміщують у спеціальні трубки – алонжі певної
форми.
114
Кількість протягнутого через поглинаючий розчин або алонж повітря визначається за допомогою газового
лічильника, рідинного реометра або кулькового ротаметра, які визначають швидкість аспірації повітря у л/хв. Лічильник або
реометр підключаються послідовно між поглинаючим приладом і аспіратором.
Проби повітря для проведення лабораторного аналізу можна відбирати також у судини певної ємності, продуваючи
їх повітрям досліджуваного приміщення. Для цього використовують газові піпетки, сулії тощо.
Для експресних методів використовуються універсальний газоаналізатор УГ-2 (рис. 4), газоаналізатор ГМК-3
та ряд інших приладів.
Рис. 3. а- водяний аспіратор (1), з’єднаний гумовими трубками (2) з поглинаючими приладами;
б - елекроаспіратор “Ліо”: 1 - колодка для приєднання до приладу електричного шнура; 2 - тумблер для ввімкнення і
вимкнення приладу; 3 - гніздо запобіжника; 4 - запобіжний клапан для запобігання перевантаження електродвигуна; 5 -
ручка вентилів ротаметрів; 6 - ротаметри; 7 - штуцери для приєднання гумових трубок поглинальних приладів; 8 - виїмка для
заземлення.
Рис. 4. Універсальний газоаналізатор УГ-2 з колористичною лінійкою
Найбільш поширеним приладом, що використовується для оцінки хімічного забруднення виробничих приміщень є
універсальний газоаналізатор УГ-2. Принцип роботи газоаналізатора – лінійно-колористичний: концентрацію хімічного
забруднювача повітря визначають за довжиною забарвлення індикаторного кристалічного реактиву у скляній трубці після
протягування через нього певного об’єму досліджуваного повітря. Індикаторну трубку з реактивом накладають на
колористичну лінійку, яка додається до приладу для кожного забруднювача повітря. На лінійці нанесені концентрації
досліджуваної речовини в мг/м3.
Прилад дозволяє визначити наявність і концентрацію 14 хімічних забруднювачів, які найчастіше зустрічаються в
промисловому виробництві: аміак, ацетон, ацетилен, бензин, бензол, ксилол, окис вуглецю, окиси азоту, сірчаний ангідрид,
сірководень, толуол, вуглеводні нафти, хлор, етиловий ефір.
Для виконання аналізу готують індикаторні трубки з кристалічними реактивами, які додаються до приладу. Далі
безпосередньо на місці дослідження (в цеху, на робочих місцях, в місцях викидів забруднень), використовуючи шток з
відповідним для даного аналізу об’ємом повітря, приведеним на одній з чотирьох граней, витискують повітря з
115
повітрязабірного сифону (гумова камера, розтягнута пружина). Після цього приєднують до гумової трубки приладу
відповідну індикаторну трубку і протягують через неї необхідний об’єм повітря, звільнивши шток від защіпки що утримує.
Після цього індикаторну трубку накладають на колориметричну лінійку і за довжиною частини реактиву, яка змінила колір
(потемніла), визначають концентрацію досліджуваного забруднювача.
В таблиці 1 наведені граничнодопустимі концентрації провідних шкідливих речовин у повітрі робочої зони.
Таблиця 1
Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони
Переважний
Величина агрегатний стан в Клас
Назва речовини Особливості дії на організм
ГДК, мг/м3 умовах небезпеки
виробництва
Ацетилен 5 пари ІІІ
Аміак 20 пари ІV
Ацетон 200 пари IV
Бензин 100 пари IV
Бензол 15/5* пари ІІ Канцерогенна дія
Ксилол 50 пари ІІІ
Окис вуглецю (СО) 20 пари IV Гостроспрямована дія на кров
Оксиди азоту (в перерахунку
5 пари ІІІ Гостроспрямована дія на кров
на NO2)
Сірчаний ангідрид 1 аерозоль ІІ
Сірководень 10 пари ІІ Гостроспрямована дія
Толуол 50 пари ІІІ Гостроспрямована дія, алергенна дія
Вуглеводні нафти
Хлор 1 пари ІІ Гостроспрямована дія, алергенна дія
Етиловий ефір 10 пари ІІІ
* в чисельнику – максимальна, в знаменнику – середньомісячна
Медико-біологічні методи профілактики та реабілітації професійно-зумовленої патології

Профілактика професійно-зумовленої патології являє собою цілісну систему державних, медичних і громадських
заходів, спрямованих на зміцнення і збереження здоров’я працівників у промисловому та сільськогосподарському
виробництві.
Розрізняють первинну профілактику, тобто запобігання виникненню захворювань, вплив на механізми, що
зумовлюють їх появу та фактори ризику, які сприяють їх розвитку, вторинну профілактику, мета якої — запобігання
розвитку та загостренню хвороби, систематичне лікування хворого та усунення шкідливого впливу чинників навколишнього
середовища, а також третину профілактику, в центрі якої запобігання рецидивів перенесених захворювань.
Разом з тим професійна реабілітація являє собою процес відновлення соціальних, психічних та соматичних
професійно—значущих функцій індивідуума.
Саме тому загальні відомості про професійні захворювання, їх класифікація, особливості переважної дії етіологічних
чинників на певні органи і системи та знання основних біологічних методів профілактики та лікування є необхідною
передумовою організації оздоровчих заходів. Крім того, в процесі організації заходів оздоровчого змісту велике значення
має комплексне використання не лише медико-біологічних, але й законодавчих, організаційних, технічних, санітарно-
технічних та санітарно-гігієнічних заходів.
Слід відзначити, що в основу сучасних класифікацій професійних хвороб покладено етіологічний принцип. В
таблиці 2 наведені основні види професійної патології, що зумовлена впливом виробничих чинників та основні лікувально-
профілактичні заходи.
Таблиця 2
Основні види професійної патології, що зумовлена впливом виробничих чинників, та лікувально-профілактичні заходи
Головні шкідливі Можливі професійні

Лікувально-профілактичні заходи
професійні чинники захворювання
1. Професійні хвороби, що зумовлені впливом фізичних виробничих чинників
Шум Слухова втома Попередні та періодичні медичні огляди 1 раз в 1-3
Шумова хвороба роки у залежності від рівня шуму. До ранніх симптомів
Професійна приглухуватість і відносяться: зниження повітряної провідності на високі
глухота тони, послаблення уваги, збільшення латентного
Шумова травма періоду зорово- і слухомоторних реакцій, порушення
Неврит слухового нерва терморегуляційного рефлексу, пригнічення
Неврастенії піломоторного рефлексу тощо. Гімнастичні вправи,
Нейроциркуляторна дистонія. масаж комірцевої зони, водні процедури (душ, ванни).
Раннє лікування кохлеарного невриту (засоби, які
покращують церебральний кровообіг, тканинний
116
метаболізм, провідність нервових імпульсів та
співвідношення основних нервових процесів —
папаверин, платифілін, еуфілін, стугерон, девінкан,
вінкапан, АТФ, кокарбоксилаза, вітаміни А, В1, В6, В15,
дібазол у малих дозах, ФіБС, гумізоль, апілак,
галантамін, бром, тазепам). Ендоауральний
електрофорез, голкотерапія, електросон, гідротерапія
тощо.
Вібраційна хвороба Раннє виявлення (термографія, холодова проба,
Захворювання опорно-рухового визначення шкірної чутливості, капіляроскопія). Водні
апарату, периферійних нервів і процедури для рук, масаж, гімнастичні вправи,
м’язів (неврити, вегетативні двокамерні гальванічні ванни з нафталаном,
Вібрація
поліневрити, вегетоміофісцити, ультрафіолетове опромінення комірцевої зони, УВЧ,
міофасцити та ін.) короткохвильова діатермія, струми Бернара,
Астенічні стани, вітамінотерапія — 2 рази на рік (вітаміни С до 200 мг,
астеновегетативний синдром. В1—10-15 мг, РР) тощо.
Нервово-вегетативні порушення
Психастенія
Патологія середнього вуха Аналогічні шумовібраційній хворобі Попередні та
Інфразвук
Порушення дихання та серцевої періодичні медичні огляди, професійний відбір.
діяльності
Розриви внутрішніх органів.
Медичний огляд 1 раз на рік за участю невропатолога,
терапевта та отоларинголога. Особи зі зниженням
Вестибулопатії слуху на 20 дБ і більше, або з порушеннями
Вегетативний поліневрит вестибулярного апарату, зі скаргами або симптомами
Ультразвук Парези астенічного стану та судинної дистонії переводяться на
Гіперакузія роботу без ультразвуку і шуму з наступним
Ендокринні порушення. лікуванням, після чого можуть бути повернені на
попередню роботу за умов зниження рівня ультразвуку
до допустимих величин.
Неврастенія Раннє виявлення патології: головний біль, підвищена
Нейроциркуляторні та втомлюваність, загальна слабкість, зниження
диенцефальні порушення працездатності, порушення ритму сну, артеріальна
Електромагнітні поля та
Опіки гіпотензія, брадикардія, рефлекс, в’яла судинна реакція
лазерне випромінювання
Катаракта на внутрішкірне введення гістаміну, асиметрія тонусу
Ендокринні захворювання судин та шкірної температури. Гімнастичні вправи,
Порушення кровотворення. масаж комірцевої зони, водні процедури (душ, ванни).
Неврастенія Астено-невротичний
Лікування з урахуванням головного клінічного
синдром
Статична електрика синдрому, повернення на роботу тільки за умов
Нейроциркуляторна дистонія
повного одужання.
Фобії.
Гостра променева хвороба
Хронічна променева хвороба
Раціон №1 лікувально-профілактичного харчування,
Променеві опіки
що багатий на ліпотропні речовини. Раннє виявлення
Променева катаракта
патологічних зрушень у стані здоров’я: дослідження
Злоякісні пухлини
крові, показників зовнішнього дихання та ЕКГ.
Спадкові захворювання
Протипоказаннями до прийому на роботу є зниження
Вади розвитку
рівня гемоглобіну до 120 г/л у жінок і 130 г/л у
Радіаційне пошкодження органів
чоловіків, вміст лейкоцитів у периферійній крові
та тканин найбільш уразливих до
Іонізуюче випромінювання менше ніж 4,5·109 в 1 л, тромбоцитів менше ніж
дії радіонуклідів (аутоімунний
180·109 в 1 л, захворювання судин, доброякісні
тиреоїдит, променеві нефрити,
пухлини, хронічні захворювання, катаракта, зниження
гіпопластичний стан
гостроти зору, геморагічний діатез, гіпертонічна
кровотворення, астенічний
хвороба ІІ ступеня, нервові та психічні захворювання.
синдром, нейроциркуляторна
Лікувальні заходи проводяться за умов припинення
дистонія за гіпотонічним типом,
подальшого професійного контакту з іонізуючим
гіпоацидний гастрит,
випромінюванням.
інтерстиіальний гепатит,
пневмосклероз тощо).
Гіпертермія Гідропроцедури. Попередні та періодичні медичні
Опіки огляди 1 раз в 2 роки. Вітамінізований чай (В1, В2, В6,
Інфрачервоне
Тепловий удар В12, РР), додатково 5-10 г NaCl до щоденного раціону,
випромінювання
Сонячний удар мінеральні води, соки, компоти, молочно-кислі напої.
Катаракта. Реконвалесценти до роботи не допускаються.
117
Опіки
Фотодерматози
Злоякісні пухлини
Ультрафіолетове Фототоксикоз
Захисні мазі, пасти, вітамінотерапія тощо.
випромінювання Фотоалергія
Кератокон’юнктивіт
Фотокератит
Катаракта.
Вітамінізований чай (В1, В2, В6, В12, РР), додатково 5-10
Гіпертермія
Висока температура та г NaCl до щоденного раціону, мінеральні води, соки,
Судомна хвороба
висока вологість компоти, молочнокислі напої. Реконвалесценти до
Тепловий удар.
роботи не допускаються.
Простудні захворювання
Низька температура та Нейроваскуліти Загартовування, раннє виявлення та лікування, гаряче
висока вологість Обмороження харчування, термоси з гарячим чаєм.
Холодова хвороба.
Правильно організована декомпресія та, у разі
необхідності, рекомпресія, обов’язкове спостереження
Підвищений атмосферний Кесонна (декомпресійна) хвороба. лікаря під час спуску на глибину понад 45 м з
тиск Баротравма. попереднім проведенням медичного огляду (при
спусках на менші глибини повинно бути проведено
опитування про самопочуття фельдшером)
Професійний відбір, тренування до кисневого
Знижений атмосферний голодування, вживання підкислених і вітамінних
Гірська (висотна) хвороба.
тиск напоїв, при підйомі на 8 км та вище додаткове
вдихання кисню
ІІ. Хвороби, що зумовлені діянням хімічних виробничих чинників
Катар верхніх дихальних шляхів
Пневмонії
Дихальна гімнастика, інгаляції: лужні та аерозолів
Пневмоконіози
лікарських речовин (NaCl, алое, мед, аскорбінова
Алергічні захворювання
Пил кислота), ультрафіолетове опромінення грудної клітки,
Кон’юнктивіти
мікрохвильова терапія, УВЧ на область грудної клітки,
Дерматити
лікувально-профілактичне харчування.
Дерматози
Гнійничкові захворювання шкіри.
Катар верхніх дихальних шляхів Те ж, що і для хворих з пиловою патологією та оксиге-
Шкідливі хімічні
Кон’юнктивіти нотерапія, а також вітаміни А і С. Раціон лікувально-
речовини:
Хронічні токсичні бронхіти профілактичного харчування №2, що багатий на
а) речовини
Бронхіальна астма протеїн, поліненасичені жирні кислоти і калій, які
подразнювальної дії (хлор,
Токсичний пневмосклероз. гальмують процеси накопичення в організмі хімічних
фтор, кислоти, луги)
речовин.
Раннє виявлення інтоксикацій (наприклад, лейкопенія
нижче 4000 лейкоцитів, тромбоцитопенія нижче
180000, гемоглобін нижче 70 г/л з урахуванням
самопочуття при інтоксикації бензолом).
б) отрути крові (бензол і Вітамінопрофілактика: аскорбінова кислота, вітаміни
Токсичні анемії,
його гомологи, свинець, групи В, особливо В12, пектин. Раціони лікувально-
Лейкоцитотромбопенії та інші
миш’яковистий водень, профілактичного харчування №3, що багатий на
хвороби крові
фенілгідразин та ін.) протеїни, пектини, вітаміни та лужні елементи, які
попереджують накопичення свинцю, та раціон №4,що
багатий на ліпотропні речовини, поліненасичені жирні
кислоти, вітамін С, і включає малу кількість жиру,
смажених та тушених блюд.
Раннє виявлення інтоксикацій: збільшення печінки,
тупий біль у черевній порожнині справа,
функціональні відхилення, ускладнені хронічним
в) гепатотропні отрути запаленням або дискінезією жовчних шляхів, сулемова
(хлоровані вуглеводні, проба (в нормі 1,8-2,2 од, білірубін в крові по
Токсичні гепатити
нітро- та аміносполуки Єндрашику (в нормі 0,06-0,81 мг%), по Тодорову - 0,5-
Нефропатії
бензолу, стирол, свинець, 1,2 мг%, із цієї кількості прямого білірубіну 75%,
хром та ін.) непрямого -75%. Діатермо-електрофорез з папаве-
рином, платифіліном і сірчанокислою магнезією.
Раціони лікувально-профілактичного харчування №2а,
№3, №4. Дієта лікувального харчування №5.
г) нейротропні отрути Нейротоксикоз Раннє виявлення інтоксикацій (наприклад свинцю:
118
ретикулоцити в крові, більше 10%0, базофільна
зернистість еритроцитів — 1 на 2-25 полів зору,
гемоглобін крові нижче 70 г/л, підвищений вміст
копропорфирину в сечі — понад 6 балів, свинець в сечі
— більше 0,04 мг/л). Вивчення рефлексів: Даніні-
Ашнер, на конвер-генцію очей, шийно-вегетативний,
шкірно-серцевий, ортостатичний, визначення величини
зіниць, піломоторний, дермографізм. Адрено-
гістамінова проба, проба на гідрофільність Олдрича,
проба Нестерова, судинно-гуморальна реактивність за
(ртуть, марганець, свинець, Астенічні стани
допомогою ультрафіолетової еритеми. Гімнастичні
сірковуглець та ін.) Астено-вегетативний синдром.
вправи, масаж зони комірця, водні процедури (душі,
ванни), електрофорез за Щербаком, назальний
електрофорез з димедролом або кофеїном. Раціони
лікувально-профілактичного харчування №3, та
багатий на протеїни, пектини, вітаміни, лужні
елементи, які попереджують накопичення свинцю, та
№4 та №5, та багаті на ліпотропні речовини і
поліненасичені жирні кислоти, вітаміни С і В1, які
покращують функціональний стан нервової системи та
печінки.
Захисні мазі, пасти, підвищення резистентності
організму до несприятливих виробничих умов,
проведення масляних інгаляцій, у разі контакту з
Дерматози
сильними алергенами після закінчення робочого дня
д) облігатні, факультативні Алергічні ураження внутрішніх
слід включати до складу інгальованих сумішей бронхо-
сенсибілізатори органів
розширювальні засоби. Раціон лікувально-
Професійна бронхіальна астма.
профілактичного харчування №2а,що багатий на
незамінні амінокислоти, які володіють
десенсибілізуючими властивостями.
е) мутагени, канцерогени,
ембріотоксичні речовини
Спадкові захворювання
(нафтиламін, бензидин, Виявлення передракових захворювань, рання
Потворності розвитку
діанизидин, бенз(а)пірен, діагностика та лікування у онколога, боротьба з
Хромосомні хвороби
бензол, парафін, асбест, палінням.
Злоякісні пухлини.
сажа, берилій, хром, нікель
та ін.)
ІІІ. Хвороби, що зумовлені нераціональною організацією та незадовільною зовнішньою обстановкою праці
Деформація хребта
Попереково-крижовий радикуліт Раннє виявлення захворювань м’язів (екстензорна
Плоскостопість Варикозні реакція м’язів передпліч, динамометрія). Водні
Вимушене положення тіла
розширення вен Міофасцикуліти процедури для рук, масаж, гімнастичні вправи,
та порушення рухового
Тендовагініти. двокамерні гальванічні ванни з нафталаном,
режиму
Люмбаго Грижі ультрафіолетове опромінення комірцевої зони, УВЧ,
Дискоординаторні неврози короткохвильова діатермія, струми Бернара тощо.
Міопія.
Дотримання голосового режиму, виключення паління
та прийому алкоголю, уникання переохолодження,
Ларингіти санація вогнищ хронічної інфекції. У разі виникнення
Вазомоторний хордит органічних змін – протизапальна терапія, прийом
Перенапруження
Маргінальний хордит антигістамінних засобів, інстиляція масел в гортань.
голосового апарату (у
Вузлики співаків При вазомоторних змінах – інгаляції суспензій
педагогів, вокалістів,
Поліпи голосових складок гідрокортизону, вітамін С, при субатрофічних формах
читців, дикторів,
Контактні виразки – луги, вітаміни, біостимулятори, при гіпертрофічних –
екскурсоводів тощо)
Дисфонії з цинком, таніном, при вазомоторних – з
Фонастенія. гідрокортизоном та новокаїном. Електрофорез з
йодидом калію, вітаміном Е. При фонастенії –
седативна терапія та гідропроцедури.
Раннє виявлення спазму акомодації за допомогою
Недостатнє освітлення при Спазм акомодації Астенопія
рефрактометрії до та після виконання виробничих
зоровому перенапруженні Міопія.
операцій.
ІV. Хвороби, що зумовлені впливом біологічних виробничих чинників
Несприятливі біологічні Професійні інфекції та інвазії Раннє виявлення, ізоляція, застосування карантинних
чинники Професійні мікози Ерізіпелоїд заходів, вакцинація, дератизація, термінова обробка
“Вузли доярок” мікротравм лівопластом та їх своєчасне лікування,
119
Алергічні захворювання
Поствакцинальні ускладнення
Токсикози теплі ванночки, спецодяг тощо.
Зоонози Травми та укуси, що зу-
мовлені тваринами.
Необхідно зазначити, що загальні оздоровчі заходи для всіх груп полягають у раціональному використанні аеро-,
геліо- та гідротерапії, а також засобів фізичної культури, забезпеченні максимального перебування на відкритому повітрі,
вітамінізації з урахуванням особливостей професійних шкідливостей, запровадженні раціонального режиму праці та
відпочинку тощо.
Оцінка ефективності методів лікування і профілактики повинна здійснюватися:
* на підставі аналізу клінічних даних;
* за даними щодо тимчасової втрати працездатності;
* за рівнем продуктивності праці.
Клінічні показники можуть мати як суб’єктивний, так і об’єктивний характер. У практично здорових осіб
спеціальні заходи профілактики і відповідні об’єктивні дослідження виконуються передусім на підставі реалізації функцій
контролю. Так, наприклад, саме цій меті повинні слугувати періодичні дослідження функції зовнішнього дихання у осіб, на
яких впливає пил, або аналізи крові у осіб, які працюють у контакті з отрутами, що діють на кров. Важливими критеріями є
також показники певних видів захворюваності на тому чи іншому виробництві, середній стаж роботи на час виникнення
певних захворювань тощо.
У осіб з початковими стадіями професійних хвороб оцінка ступеня ефективності лікувально-профілактичних
заходів, що використовуються, повинна проводитися до використання оздоровчих заходів та наприкінці їх застосування, а в
ряді випадків і через певний час (6-12 місяців) після закінчення їх запровадження.
Клініко-фізіологічні дослідження, які повинні бути проведені для оцінки ефективності медико-біологічних методів
лікування і профілактики, чітко залежать від видів професійних захворювань. Оцінка ефективності заходів, що
використовуються, наприклад, при пневмоконіозах може полягати в оцінці частоти дихання (нормальне дихання – до 20
дихань за хвилину, 21-24 – помірно часте, більше 24 – тахіпное), кількості мокроти та легкості її відкашлювання, визначення
життєвої ємності легень (ЖЄЛ). Ефект лікувальних заходів чітко визначається на підставі використання клінічних
показників: зменшення кашлю, хрипів у легенях та астмоїдних проявів, динамічні зрушення у бік нормалізації
морфологічного складу крові тощо. Важливе значення для адекватного виявлення початкових змін у функціональному стані
організму належить навантажувальним пробам: проба Штанге з задержанням дихання (в нормі – не менше 30-40 с.),
форсована життєва ємкість легень (ФЖЄЛ, повинна складати не менше 70% ЖЄЛ), визначення максимальної вентиляції
легень (в нормі 70-100 л/хв) тощо.
Організація оцінки ефективності застосування медико-профілактичних заходів за показниками тимчасової втрати
працездатності та за характеристиками продуктивності праці в значній мірі залежить від технологічних особливостей
виробництва та ряду інших виробничих чинників. Захворюваність, у свою чергу, може залежати від ряду випадкових та
непередбачених причин (наприклад, епідемія грипу), що потребує внесення відповідних поправок для проведення
об’єктивного зіставлення результатів.
Задача 1
Визначити ефективність санітарно-гігієнічних заходів, що спрямовані на покращання умов праці буряківників
(нормування виробничого навантаження у залежності від фізичної працездатності, механізація трудомістких процесів,
прогнозування та регламентація рівня пестицидів у повітрі робочої зони тощо) за індексом здоров’я (в %), виходячи з даних,
що наведені в таблиці 3.
Таблиця 3
Захворюваність з тимчасовою втратою працездатності та середня тривалість кожного випадку захворювання у

жінок буряківників до і після запровадження комплексу санітарно-гігієнічних заходів щодо покращання умов праці
Буряківники, Мm (450) Все населення, Мm (5000)
Час випадки на Середня випадки на середня
дослідження дні на 100 дні на 100
100 тривалість 1 100 тривалість 1
працівників працівників
працівників випадку, днів працівників випадку, днів
До
21,10,73 366,457,7 17,30,14 110,10,89 132,153,2 13,10,15
запровадження
Після
14,70,65 211,745,3 14,40,12 9,80,75 124,244,1 12,60,11
запровадження
Примітка: Помилка комплексного показника здоров’я визначається за формулою:
де m — захворюваність (відносна величина віднесена до 1), чи на 100 працюючих:

120
де n — кількість працюючих, чи кількість населення.
Задача 2
Працівник, 39 років звернувся до лікаря зі скаргами на ниючий біль та відчуття оніміння у кистях та передпліччях,
зниження м’язової сили рук, зниження слуху, порушення сну, роздратованість та швидку втому. Під час медичного огляду
установлено: синюшний відтінок шкіри кистей, набряк кінчиків пальців, утертість шкірного малюнка, легка деформація
міжфалангових суглобів, зниження тактильної, температурної та больової чутливості. Професійний анамнез: робітник
протягом 15 років працює бурильником, використовуючи свердло вагою 25 кг. Дайте гігієнічну оцінку умовам праці,
поставте попередній діагноз та обґрунтуйте відповідні рекомендації.
Задача 3
Працівниця складу лісоматеріалів пред’являє скарги на ниючі болі у дистальних відділах нижніх кінцівок, блідість
пальців, поганий слух, порушення сну. Об’єктивно: гіпергідроз рук, суглоби рук частково деформовані, знижена больова та
тактильна чутливість, холодова проба — позитивна. Капіляроскопія дозволила виявити явища ангіоспазму рук. В обов’язки
працівниці входить обробка будматеріалів з використанням електрорубанка. Засоби індивідуального захисту не
застосовуються. Оцініть умови праці та поставте діагноз. Укажіть, які профілактичні заходи необхідно провести в даному
випадку.
Задача 4
В цеху для пошиття рукавичок виробничого об’єднання “Володарка-Люкс” було проведене випробовування нового
низькошумового обладнання німецької фірми “Bauer”.
Під час випробовування було проведене порівняння рівнів інтенсивності шуму при роботі старого обладнання та
випробовуваного нового обладнання (у ДБ), різниця інтенсивностей середніх рівнів звуку дорівнювала 20. Визначіть, у
скільки разів відрізнялася сила звуків, які виникали в процесі роботи нового та старого обладнання. Які висновки повинен
зробити цеховий терапевт фабрики за результатами проведених вимірювань відносно впливу нового обладнання на стан
здоров’я працюючих?
ТЕМА №14: ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

ПРАЦІВНИКІВ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
ОХОРОНИ ТА БЕЗПЕКИ ПРАЦІ. ЗАКОНОДАВЧІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ
САНІТАРНОГО НАГЛЯДУ В ГАЛУЗІ ГІГІЄНИ ПРАЦІ. ГІГІЄНА ПРАЦІ ЖІНОК,
ПІДЛІТКІВ, ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: Ознайомитися з основними напрямками роботи закладів охорони здоров’я з питань медичного
обслуговування працівників промислових підприємств та сільського господарства, профілактики професійних захворювань
та виробничого травматизму, гігієна праці медичного персоналу, жінок, підлітків, осіб похилого віку та інвалідів.

1. Гігієна праці як наука. Види трудової діяльності та особливості їх впливу на організм.
2. Основи законодавства України в галузі гігієни та охорони праці.
3. Класифікація і характеристика професійних шкідливостей.
2. Форми медико-санітарного обслуговування трудових колективів. Структура медико-санітарної частини
промислового підприємства. Основні завдання здоровпункта та обов’язки цехового ординатора.
4. Профілактичні медичні огляди, їх види та основні етапи проведення.
3. Особливості планування та проведення роботи медико-санітарних частин і дільничних лікарень з питань
профілактики, лікування та реабілітації професійно-зумовленої патології. Основні види та реєстраційні форми документації.
5. Основні поняття та актуальні проблеми охорони праці в медицині і фармації. Особливості умов праці у медичній
галузі.
6. Методичні підходи до визначення класу умов праці основних видів виробничої діяльності за показниками
шкідливості, небезпеки, важкості та напруженості трудового процесу.
7. Заходи щодо покращання стану виробничого середовища, зменшення ступеня важкості та напруженості трудового
процесу.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися з особливостями організації медико-профілактичного обслуговування працівників промислових і
сільськогосподарських підприємств та структурою лікувально-профілактичних закладів, реєстраційними формами медичної
документації тощо.
2. Скласти проект комплексного плану оздоровчих заходів на підприємстві.
121
факультету / [І.В Сергета, Б.Р.Бойчук, С.О. Латанюк та ін.]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. —133с.
4. Габович Р.Д. Гигиена / Р.Д. Габович, С.С. Познанский, Р.Х. Шахбазян. ― К.: Вища школа, 1983. ― С. 189
— 200, 228 — 242.
354 — 371, 392 — 424.
7. Навроцкий В.Н. Гигиена труда / В.Н. Навроцкий.— М.:
Медицина, 1974. — С. 17—51.
8. Пивоваров Ю.П. Руководство к лабораторным занятиям
по гигикне / Ю.П. Пивоваров, О.П. Гоева, А.А. Величко. — М.: Медицина, 1983. — С. 174—179.
9. Организация работи цехов здоровья на промышленном
предприятии : метод. рекомендации.— М., 1984.— 29 с.
10. Ерошкина Т.В. Врачебно—инженерные бригады на
предприятиях металлургической промышленности Украинской СССР / Т.В. Ерошкина. — К.: Здоров’я; 1983. — 40 с.
11. Организация экспертизы трудоспособности в
медсанчастях промышленных предприятий. Метод. рекомендации / МЗ УССР.— Кривой Рог, 1987.— 18 с.
В ході практичного заняття студенти знайомляться з організацією роботи та структурою закладів охорони здоров’я,
які обслуговують робітників промислових підприємств, основними класами професійних шкідливостей та професійною
патологією, вивчають основні положення плану лікувально-профілактичної роботи промислового підприємства та,
відповідно до даних ситуаційної задачі, складають аналогічний план.
Основні поняття гігієни та охорони праці

Умови праці – сукупність чинників трудового процесу і виробничого середовища, у якому здійснюється діяльність
людини.
Шкідливий виробничий фактор – фактор середовища і трудового процесу, вплив якого на працюючого за певних
умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може викликати професійне захворювання, тимчасове або стійке зниження
працездатності, підвищити частоту соматичних і інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров’я нащадків.
Небезпечний виробничий фактор – фактор виробничого середовища та трудового процесу, що може бути
причиною гострого захворювання, раптового різкого погіршання здоров’я або смерті.
Важкість праці — характеристика трудового процесу, що відображає навантаження на опорно-руховий апарат і
функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність.
Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відображує навантаження переважно на центральну
нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.
Безпечні умови праці — умови праці, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничих чинників на працівників
виключений або рівень впливу не перевищує значень гігієнічних нормативів.
Професійні захворювання — захворювання, у виникненні, яких вирішальна роль належить впливу несприятливих
факторів виробничого середовища.
Професійне отруєння — гостра або хронічна інтоксикація, що викликана впливом в умовах виробництва
шкідливого хімічного чинника.
Основи законодавства України в галузі гігієни та охорони праці

Законодавство про охорону праці в Україні регламентується урядовими структурами (Верховна Рада, Кабінет
Міністрів, Міністерство праці і соціальної політики, Міністерство охорони здоров’я), профспілковими організаціями,
іншими відомствами та громадськими організаціями.
Так, Конституцією України передбачено, що “кожен має право на працю та забезпечення безпечних умов праці.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров’я роботах забороняється” (ст. 43); “Кожен, хто працює,
має право на відпочинок. Це право забезпечується скороченим робочим днем для працівників ряду професій і виробництв, які
визначаються законом, скороченою тривалістю роботи у нічний час…” (ст. 45); “Кожен має право на охорону здоров’я,
медичну допомогу та медичне страхування” (ст. 49) тощо.
У Законі України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, який прийнятий
Верховною Радою 24.02.1994 року визначено, що “Громадяни мають право на: безпечні для здоров’я умови праці;
відшкодування шкоди, завданої її здоров’ю; обов’язкові медичні огляди.” Законом також передбачено усунення від роботи
осіб, які ухиляються від обов’язкових медичних оглядів і щеплень, створення єдиного Державного реєстру небезпечних і
шкідливих факторів, проведення Державної санітарної експертизи проектів промислового будівництва, технологій
виробництва, сировини, напівфабрикатів, готової продукції, запобігання захворювань, травм, отруєнь тощо.
Закон України “Про охорону праці”, прийнятий Кабінетом Міністрів за № 64 від 1993 р. (нова редакція 2004 р.),
передбачає створення належних санітарно-гігієнічних умов на виробництві, запобігання виробничого травматизму,
122
професійних захворювань і отруєнь, зниження дії шуму, вібрації, інших шкідливостей, очистку і знешкодження відходів
тощо. Законом передбачено проведення цілого ряду оздоровчих і профілактичних заходів, обов’язкових медичних оглядів,
диспансерного обслуговування, забезпечення лікувально-профілактичною допомогою, протезною допомогою інвалідам
праці, санітарною освітою.
Серед законодавств про працю важливе місце займає Кодекс законів про охорону праці (КЗОП, 1992) розроблений
профспілковими організаціями, Міністерством охорони здоров’я та іншими відомствами. Кодекс включає у свою структуру
велику кількість законодавчих положень про техніку безпеки, виробничу санітарію, охорону праці жінок, підлітків та осіб
старших вікових груп, колективні договори між працівниками і роботодавцями, правила внутрішнього розпорядку на
підприємствах, забезпечення індивідуальними засобами захисту, спецодягом і взуттям тощо.
Міністерством охорони здоров’я розроблені “Основи законодавства України про охорону здоров’я” № 2801 – ХП
від 1992 р.; “Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень” та “Гранично допустимі концентрації (ГДК)
шкідливих речовин у повітрі робочої зони” (Держстандарт 12.1.085 - 88); “Положення про порядок прийняття в
експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів” (Постанова Кабміну № 431 від 1992 р.); Санітарні правила для
підприємств чорної металургії (№ 2527 - 82) та ряду інших галузей тощо.
Особливе місце серед документів санітарного законодавства займають правові закони, правила та інструкції і,
передусім “Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення
нормативних актів про охорону праці” (Постанова № 754 Кабміну від 1993 р.); “Порядок зупинення або призупинення
інвестиційної діяльності при порушенні санітарного законодавства” (Наказ МОЗ № 65 від 1995 р.), накази про
відсторонення від роботи осіб при порушенні правил санітарного законодавства, кримінальну відповідальність за грубі
порушення санітарного законодавства тощо.
Основні класи професійних шкідливостей:

Шкідливі чинники виробничого середовища прийнято поділяти на 3 класи.
КЛАС А — САНІТАРНІ ПОРУШЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ
1. Вплив несприятливих механічних і фізичних чинників
 енергія механічних коливань (шум, вібрація, ультразвук,
інфразвук та ін.);
 енергія електромагнітних коливань (рентгенівське, -,
видиме, ультрафіолетове, інфрачервоне і радіохвильове випромінювання та ін.);
 енергія внутрішньоатомних перетворень (-, -, і
нейтронне випромінювання та ін.);
 метеорологічні чинники (температура, вологість,
швидкість руху повітря, тепловипромінювання та ін.);
 підвищений або знижений атмосферний тиск.
2. Вплив несприятливих хімічних чинників
 токсичні хімічні речовини;
 токсичні пари;
 токсичні аерозолі.
3. Вплив несприятливих біологічних чинників
патогенні мікроорганізми;
патогенна флора;
патогенна фауна.
КЛАС Б — НЕПРАВИЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТРУДОВОГО ПРОЦЕСУ

1. Надмірна інтенсивність праці
2. Тривале вимушене положення тіла
3. Надмірна тривалість робочого дня
4. Перевантаження окремих органів і систем
5. Монотонність трудового процесу
КЛАС В — НЕЗАДОВІЛЬНА ЗОВНІШНЯ ОБСТАНОВКА ПРАЦІ І ВИРОБНИЦТВА

1. Недостатнє і нерівномірне природне або штучне освітлення
2. Незадовільна вентиляція, опалення, водопостачання, каналізація тощо
Окремо виділяють особливостей сільськогосподарського виробництва

 сезонність сільськогосподарських робіт;
 виконання робіт на відкритому повітрі;
 відносно часта зміна працівником робочих операцій;
 значне віддалення місць роботи від місць проживання, що створює труднощі в організації санітарно-побутового
обслуговування;
 широка хімізація сільського господарства (використання хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив,
пестицидів), що неминуче призводить до забруднення робочої зони і біосфери;
 висока біологічна небезпека сільськогосподарського виробництва.
НЕБЕЗПЕЧНІ ТА ШКІДЛИВІ ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ

123
Згідно з існуючими вимогами у структурі небезпечних та шкідливих виробничих факторів виділяють 4 групи:
фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні шкідливості.
Група фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів включає у свою структуру:
 рухомі машини, механізми, незахищені рухомі елементи виробничого обладнання, заготовки, матеріали, вироби,
що переміщуються, інші механічні фактори;
 перегрівний або охолоджувальний мікроклімат робочої зони, високі рівні інфрачервоного випромінювання
(гарячі цехи металургійної промисловості, котельні тощо), гарячу воду або пару;
 підвищений або знижений барометричний тиск та його різкі зміни;
 високі рівні шуму, вібрації, інфра- та ультрамеханічних коливань повітря або твердих поверхонь;
 високі рівні електромагнітних коливань радіодіапазону, електричних магнітних полів промислових частот,
статичної електрики;
 високі рівні іонізуючої радіації (рентгенівські, -, корпускулярне випромінювання);
 недостатнє або надмірне освітлення робочих місць, низьку контрастність, високу яскравість світла, його
засліплюючу дію, нерівномірність, пульсація світла, стробоскопічний ефект;
 високу запиленість повітря, горючі, вибухонебезпечні гази (метан в шахтах) тощо.
Група хімічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відповідно до своїх провідних властивостей
поділяється на наступні групи:
 за характером дії на організм: подразнювальний, загальнотоксичні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні,
тератогенні речовини;
 за шляхами проникнення в організм: речовини, що проникають через дихальні шляхи, через травну систему,
через шкіру (хімічні опіки);
 за тропністю дії: пневмотропні, нейротропні, гепатотропні, гематотропні, нефротропні, дермотропні, політропні
речовини;
 за ступенем токсичності: особливо високотоксичні (ГДК у повітрі до 0,1 мг/м 3), високотоксичні (ГДК 0,1–1,0
мг/м ), середньотоксичні (ГДК 1,0–10,0 мг/м3), малотоксичні (ГДК понад 10,0 мг/м3) речовин.
3
Група біологічних небезпечних і шкідливих виробничих чинників включає у свою структуру біологічні об’єкти,
вплив яких на працівників викликає захворювання, отруєння, травми:
 зоонозні бактерійні, вірусні, грибкові інфекції (сибірка, ящур, коров’ячий сказ, туляремія та ін.), інвазії, алергійні
захворювання (в результаті дії тваринного, рослинного пилу) тощо;
 рослинні і тваринні отрути;
 виробничі біологічні об’єкти: антибіотики, білково-вітамінні концентрати, стимулятори росту, біологічно активні
препарати тощо.
Група психофізіологічних виробничих шкідливостей включає у свою структуру:
 фізичні перенавантаження: статичні (утримання великих вантажів); динамічні (підняття і переміщення великих
вантажів та його інтенсивність), гіпокінезія, вимушене положення тіла, перенапруження окремих органів і систем;
 нервово-психічні перенавантаження: розумове перенапруження, перенапруження уваги, пам’яті, сенсорних
систем, надзвичайно інтенсивна зміна виробничих процесів, величезний обсяг інформації, що надходить, монотонність
праці, психоемоційні перенавантаження.
За характером і ступенем витрат енерговитрат фізична праця характеризується важкістю та інтенсивністю, а
розумова, операторська — напруженістю праці.
Згідно з вимогами Державного стандарту 12.1.005 – 88 “Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої
зони” фізична праця відповідно до рівня енерговитрат поділяються на легку (енерговитрати – до 150 ккал/год), середньої
важкості (150–200 ккал/год), важку (200–250 ккал/год), дуже важку (понад 250 ккал/год).
За напруженістю розумова праця поділяється на: ненапружену, малонапружену, напружену та дуже напружену
тощо.
Ураховане наведених вище виробничих шкідливостей згідно зі спільним Наказом Міністерства охорони здоров’я,
Міністерства соціального захисту населення та Міністерства праці за № 23/36/9 від 2.02.1995 року затверджено “Список
професійних захворювань” та “Інструкцію щодо його застосування”.
До списку внесені професійні захворювання, які викликані виключно дією несприятливих виробничо-професійних факторів,
їх найближчі та віддалені наслідки, а також ускладнення непрофесійних захворювань внаслідок впливу професійних
шкідливостей (наприклад перебігу артеріальної гіпертонії в результаті впливу шуму і вібрації).
Розрізняють гострі та хронічні професійні захворювання.
Гостре професійне захворювання виникає зненацька, після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни)
впливу відносно високих концентрацій хімічних речовин, що знаходяться у повітрі робочої зони, або рівнів та доз інших
шкідливих факторів.
Хронічні професійні захворювання виникають внаслідок тривалого впливу невисоких (проте таких, що
перевищують ГДК, ГДР, ГДД) концентрацій, рівнів та доз шкідливих виробничо-професійних факторів.
Відповідно до затвердженого “Списку…” професійні захворювання мають бути поділені на 7 груп:

1 група: захворювання, які виникають внаслідок впливу хімічних факторів: гострі, хронічні інтоксикації різної
тропності дії (нейро-, гемо-, гепато-, нефро-, політропні, дерматропні, алергічні тощо);
2 група: захворювання, що викликані впливом промислових аерозолів: пневмоконіози, пилові бронхіти,
ринофарінголарингіти, алергії;
124
3 група: захворювання, які пов’язані з дією фізичних факторів: іонізуючих випромінювань (гостра, хронічна
променева хвороба, місцеві променеві ураження, віддалені наслідки – злоякісні пухлини); неіонізуючих випромінювань
(лазерних, ультрафіолетових, інфрачервоних); декомпресійна – кесонна хвороба; гострий, хронічний перегрів, шумова,
вібраційна хвороба тощо;
4 група: захворювання, що пов’язані з перевантаженням та перенапруженням окремих органів і систем:
координаторні неврози (у доярок, скрипалів), радикуліти, тендовагініти, артрози, бурсити, тромбофлебіти, ларингіти (у
співаків, викладачів), прогресуюча короткозорість тощо;
5 група: захворювання, які пов’язані з дією біологічних факторів: інфекційні і паразитарні захворювання у
тваринників, ветеринарів, інфекціоністів, лаборантів баклабораторій та інших;
6 група: алергічні захворювання: кон’юнктивіти, риніти, бронхіальна астма, дерматити, екземи, кропивниця тощо,
які виникають при роботі з відповідними подразниками рослинного або тваринного походження;
7 група: новоутворення: – злоякісні пухлини при роботі з канцерогенами фізичного (іонізуючі випромінювання,
ультрафіолетова радіація тощо) або хімічного (3, 4-бензпірен, смоли тощо) походження
Класи умов праці за ступенем шкідливості та небезпеки

Виходячи з принципів гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпеки виробничого
середовища, важкості та напруженості виробничого процесу, що затверджене наказом Міністерства охорони здоров’я
України “Про затвердження гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів
виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу” № 528 від 27.12. 2001 року, умови праці слід
розподіляти на 4 класи:
1 клас: оптимальні умови праці — такі умови, при яких зберігається не лише здоров’я працівників, але й
створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих
чинників установлені для мікрокліматичних параметрів і чинників трудового процесу. Для інших чинників за оптимальні
умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі чинники виробничого середовища не перевищують рівня, що
прийнятий як безпечний для населення.
2 клас: допустимі умови праці — характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і факторів
трудового процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а імовірні зміни у
функціональному стані організму відновлюються впродовж часу регламентованого відпочинку або до початку наступної
зміни і не справляють несприятливого впливу на стан здоров’я працівників та їх нащадків як у найближчому так, і у
віддаленому періодах.
3 клас: шкідливі умови праці — характеризуються наявністю шкідливих виробничих чинників, що перевищують
гігієнічні нормативи і здатні справляти несприятливий вплив на організм працівників або їх нащадків.
Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та рівнем вираження змін в організмі
працівників поділяють на 4 ступеня:
1 ступінь (3.1) — умови праці, що характеризуються певними відхиленнями чинників виробничого середовища і
факторів трудового процесу від гігієнічних нормативів та, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі
фізіологічних коливань та сприяють зростанню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;
факторів трудового процесу від гігієнічних нормативів, здатні викликати стійкі функціональні порушення, та у більшості
випадків призводять до зростання рівня захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підвищення частоти
загальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології тощо;
факторів трудового процесу від гігієнічних нормативів та призводять до підвищення рівня захворюваності з тимчасовою
втратою працездатності та розвитку початкових стадій професійних захворювань;
4 ступінь (3.4 ) — умови праці, що характеризуються певними відхиленнями чинників виробничого середовища і
факторів трудового процесу від гігієнічних нормативів та, здатні призводити до розвитку виражених форм професійних
захворювань, значного зростання ступеня поширення хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності.
4 клас: небезпечні (екстремальні) умови — умови праці, що характеризуються такими рівнями чинників
виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює високий ризик виникнення важких
форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв та зумовлює пряму загрозу для життя.
В таблицях 1-5 наведені дані щодо визначення класів умов праці за ступенем шкідливості та небезпеки згідно з
окремими характеристиками виробничого середовища.
Таблиця 1
Класи умов праці залежно від вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони (перевищення ГДК, разів)
Клас умов праці
Шкідливий (3)
Чинник виробничого середовища Небезпек-ний
(шкідливі речовини) Допустимий 1 2 3
4 ступінь (екстремальн
(2) ступінь ступінь ступінь
(3.4) ий) (4)
(3.1) (3.2) (3.3)
Шкідливі речовини за винятком
ГДК 1,1-3,0 3,1-6,0 6,1-10,0 10,1-20,0 20,0
перерахованих нижче
Речовини з гостроспрямованим
ГДК 1,1-3,0 3,1-6,0 6,1-10,0 10,0
механізмом дії
Алергени ГДК 1,1-3,0 3,1-10,0 10,0
125
Канцерогени ГДК 1,1-3,0 3,1-6,0 6,1-10,0 10,0
Протипухлинні лікарські засоби,
***
гормони (естрогени)**
Наркотичні анальгетики** ***
Метали, оксиди металів ГДК 1,1-3,0 3,1-10,0 10,1-20,0 20,0
Аерозолі переважно фіброгенної дії ГДК 1,1-2,0 2,1-5,0 5,1-10,0 10,0
* Перевищення указаного рівня для речовин з гостроспрямованим механізмом дії може призвести до гострого
смертельного отруєння.
** Речовини, при роботі з якими повинен бути виключений контакт з органами дихання та шкірою.
*** Робота з указаними речовинами при їх виробництві, а також в онкологічних диспансерах та підрозділах дає
право віднесення умов праці до даного класу.
Таблиця 2
Класи умов праці при роботі з біологічним чинником (перевищення ГДК, разів)
Шкідливий (3)
Чинник виробничого Допус- Небезпечний
середовища (біологічний) тимий 4 (екстремальний)
1 ступінь 2 ступінь 3 ступінь
(2) ступінь (4)
(3.1) (3.2) (3.3)
(3.4)
Патогенні мікроорганізми:
+
особливо небезпечні інфекції +
збудники інших інфекційних захворювань
Мікроорганізми-продуценти, препарати, що
 ГДК 1,1-3,0 3,1-10,0 10,0
містять живі клітини та спори мікроорганізмів
Білкові препарати ГДК — 1,1-2,0 2,1-10,0 10,0
* Робота у спеціалізованих медичних і ветеринарних установах та підрозділах, спеціалізованих господарствах для
хворих тварин дає право віднесення умов праці до указаного класу.
Таблиця 3
Класи умов праці при дії електромагнітних випромінювань (перевищення ГДР, разів)
Чинник виробничого Шкідливий (3) Небезпечний
середовища Допустимий
1 ступінь 2 ступінь 3 ступінь 4 ступінь (екстремаль-
(2)
(3.1) (3.2) (3.3) (3.4) ний) (4)
Постійне магнітне поле  ГДР 5  10  50  100
Електромагнітне поле ГДР  3,0  5,0  10,0 10
Електричні поля промислової ГДР для всього
 3,0  5,0  10,0 10 40
частоти (50 Гц) робочого дня)
Магнітні поля промислової ГДР для всього
 5,0  10  50 50
частоти (50 Гц) робочого дня
Електромагнітні випромінювання
радіочастотного діапазону: 0,01-3 ГДР  3,0  5,0  10,0 10
МГц
3—30 МГц ГДР  3,0  5,0  10,0 10
30—300 МГц ГДР  3,0  5,0  10,0 10,0
300 Мгц — 3000 МГц ГДР  3,0  5,0 5,1—8,0 10,0
 102  103
Лазерне випромінювання* ГДР1.2  ГДР1.2  10 ГДР1.2 103 ГДР1.2
ГДР1.2 ГДР1.2
* Для ГДР при тривалості впливу рівній або більшій за 0,2 години.
Таблиця 4
Класи умов праці за показниками напруженості трудового процесу
Показники Оптимальний Допустимий Шкідливий (напружена праця) 3
№
напруженості (напруженість (напруженість 3
п/п 1 ступінь 2 ступінь
трудового процесу праці легкого праці середнього ступінь
ступеня) (1) ступеня) (2) (3.1) (3.2)
(3.3)
1 Інтелектуальні навантаження:
1.1 Зміст роботи Відсутня Рішення простих Рішення складних Евристична (творча)
необхідність альтернативних завдань з вибором діяльність, що
прийняття рішення завдань згідно з за відомим вимагає вирішення
126
алгоритмом (робота складних завдань за
інструкцією за серією відсутності
інструкцій) алгоритму.
Сприйняття
сигналів з Сприйняття сигналів
Сприйняття
Сприйняття наступним з наступною
Сприйняття сигналів сигналів з
сигналів без зіставленням комплексною
1.2 інформації та їх наступною
подальшої потреби фактичних значень оцінкою
оцінка корекцією дій та
у корекції дії параметрів з їх взаємопов’язаних
операцій
номінальними параметрів.
значеннями.
Обробка, Обробка та Контроль та
Обробка та
Ступінь складності виконання контроль за попередня робота з
1.3 виконання
завдання завдання та його виконанням розподілу завдань
завдання
перевірка завдання для інших осіб
Робота в умовах
дефіциту часу та
Робота за Робота за
Характер роботи, що Робота в умовах інформації з
1.4 індивідуальним установленим
виконується дефіциту часу підвищеною
планом графіком
відповідальністю за
кінцевий результат
2 Сенсорні навантаження
Тривалість
зосередженого
2.1 до 25 25—50 5—75 >75
спостереження (у %
від часу зміни)
Щільність сигналів
(світлових, звукових
та інших) та
2.2. до 75 75—175 176—300 >300
повідомлень в
середньому за 1
годину роботи
Кількість виробничих
2.3 об’єктів одночасного до 5 5—10 11—25 >25
спостереження
2.4 Навантаження на зоровий аналізатор:
Розмір об’єкта
розрізнення (при
відстані від очей
5,0—1,1; більше
працівника до об’єкта 1,0—0,3 мм; більше
50% часу
розрізнення не >5мм 50% часу менше 0,3;
2.4.1 1,0—0,3; до 50%
більше, ніж 0,5 м), мм 10% менше 0,3; більше 50% часу
часу менше 0,3; до
при тривалості 25—50% часу
25% часу
спостереження, %
часу зміни
Робота з оптичними
приладами
(мікроскопи, лупи та
2.4.2 ін.) при тривалості 25 26—50 51—75 >75
спостереження, %
часу зміни
Спостереження за
2.4.3 екранами
до 2 2—3 3—4 >4
. відеотерміналів,
годин на зміну
Навантаження на
слуховий аналізатор
(при виробничій Розбірливість слів Розбірливість слів Розбірливість слів Розбірливість слів та
2.5 необхідності та сигналів від та сигналів від 90% та сигналів від 70% сигналів менше, ніж
сприйняття мови або 100% до 90% до 70% до 50% 50%
диференційованих
сигналів)
3 Емоційне навантаження:
127
Несе Несе
Несе відповідальність за відповідальність за
Несе
відповідальність за якість основної якість кінцевої
відповідальність за
якість допоміжних роботи (завдання). продукції, роботи
виконання
Ступінь робіт (завдань) Вимагає (завдання). Викликає
окремих елементів
3.1 відповідальності Вимагає виправлень за ушкодження
завдання. Вимагає
Значущість помилки додаткових зусиль рахунок обладнання, зупинку
додаткових зусиль
з боку керівництва додаткових зусиль технологічного
у роботі з боку
(бригадира, всього колективу процесу та виникає
працівника
майстра та ін.) (групи, бригади та можливість
ін) небезпеки для життя.
Ступінь ризику для
3.2. Виключений Виключений Виключений Можливий
власного життя
Ступінь ризику за
3.3 Виключений Виключений Виключений Можливий
безпеку інших осіб
4. Монотонність навантажень:
Кількість елементів
(прийомів),
необхідних для
реалізації простого
4.1 >10 9—6 5—3 <3
завдання або в
операціях, які
багаторазово
повторюються
Тривалість виконання
простих виробничих
4.2 >100 100—25 24—10 <10
завдань або операцій,
що повторюються
5 Режим праці:
Тривалість робочого
5.1 6—7 8—9 10—12 > 12
дня
Тризмінна робота Нерегулярна
Однозмінна робота Двозмінна робота
5.2 Змінність роботи (з роботою у нічну змінність з роботою в
(без нічної зміни) (без нічної зміни)
зміну) нічний час
Таблиця 5
Класи умов праці при дії іонізуючих випромінювань (в частинах від ЛД*)
Річна ефективна Оптималь Допусти- Шкідливий (3) Небезпечний
доза, Е ний мий 1 ступінь 2 ступінь 3 ступінь 4 ступінь (екстремальний)
(1) (2) (3.1) (3.2) (3.3) (3.4) (4)
Ефективна доза в 0,05<Е 0,1 < Е  0,5< Е 
Е < 0,05 0,7 < Е  1,0 1,0 <Е  2,5 Е > 2,5
частинах від ЛД  0,1 0,5 0,7
Ефективна доза на 2,0 < Е  10,0 <Е  14,0 < Е 
Е < 1,0 1,0 < Е  2,0 10 < Е  50 Е > 50
рік, мЗв рік -1 10,0 14 20
* Відповідно до НРБУ–97 мінімальний ліміт ефективної дози ЛД (20 мЗв  рік-1) являє собою основний радіаційно-
гігієнічний норматив, метою якого є обмеження ступеня опромінення осіб персоналу категорії А від індустріальних джерел
іонізуючих випромінювань.
Гігієнічні аспекти медичного обслуговування працівників промислових підприємств та сільськогосподарського

виробництва
Функції профілактики, лікування та реабілітації працівників виконують лікувально-профілактичні заклади. З метою
наближення профілактичних, лікувальних та реабілітаційних заходів до працівників у сільській місцевості організована
мережа дільничних лікарень, а на промислових підприємствах — мережа медико-санітарних частин, які мають подвійне
підпорядкування: адміністрації підприємств та державним органам охорони здоров’я, а також взаємодіють з громадськими
організаціями — Товариством Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, інженерно-лікарськими бригадами, центрами
здоров’я тощо.
З урахуванням перерахованих виробничих шкідливостей та професійних захворювань і отруєнь, які вони можуть викликати,
повідними завданнями у лікарів – спеціалістів з гігієни праці, профпатологів, лікарів різних фахів медико-санітарних частин
промислових підприємств та лікувально-профілактичних закладів слід вважати:
 вивчення шкідливих факторів виробничого середовища, технологічних процесів та встановлення їх відповідності
гігієнічним нормативам;
128
 вивчення впливу на організм різних шкідливостей виробничого середовища (технологічного процесу,
повітряного середовища робочої зони, сировини, напівфабрикатів, готової продукції, супутніх продуктів, відходів та викидів
виробництва);
 вивчення стану здоров’я працівників рівня поширення загальної та професійної захворюваності;
 діагностика і лікування професійних захворювань та отруєнь;
 диспансерне та санаторно-курортне забезпечення працівників;
 участь у роботі лікарсько-соціальних експертних комісій (ЛСЕК), лікарсько-контрольних комісій (ЛКК),
лікарсько-трудових експертних комісій (ЛТЕК) та комісій з експертизи професійної патології та визначенні інвалідності.
Профілактичні медичні заходи повинні включати:
 участь у розробці інженерно-технічних засобів оздоровлення умов праці (вентиляція, герметизація,
автоматизація, механізація, дистанційне управління тощо);
 розробка гігієнічних нормативів, санітарного законодавства; запровадження засад наукової організації праці –
НОП;
 здійснення запобіжного і поточного санітарного нагляду;
 санітарно-освітня та профілактична робота серед трудового колективу (навчання санітарним правилам, правилам
техніки безпеки, адекватному використанню спецодягу, індивідуальних засобів захисту, організація лікувально-
профілактичного харчування, та активного питного режиму).
ОСНОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ЦЕХОВОГО ЛІКАРЯ-ОРДИНАТОРА

До числа основних обов’язків цехового лікаря-ординатора необхідно віднести:
1. Надання кваліфікованої лікарської допомоги працівниками із залученням у разі необхідності інших спеціалістів.
2. Диспансерний нагляд за станом здоров’я працівників та проведення профілактичних медичних оглядів.
3. Контроль за дотриманням правил техніки безпеки.
4. Проведення санітарно-освітньої роботи.
5. Проведення профілактичних щеплень.
6. Професійна орієнтація та професійний відбір.
В таблиці 6 наведений приблизний план санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів.
Таблиця 6
План санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів
Час Відповідальний
Заходи
виконання за виконання
Санітарно-гігієнічна та санітарно-протиепідемічна діяльність
Головний
1. Забезпечити постійну роботу системи водопостачання підприємства (душові, енергетик,
Протягом
санітарно-побутові приміщення тощо), систем освітлення, опалення, каналізації та начальники
року
харчування. цехів, цехові
лікарі
2. Проводити систематичний санітарний нагляд за цехами та відділами, в першу чергу Начальники
Протягом
за роботою системи водопостачання та каналізації, освітлення, опалення, вентиляції, цехів, цехові
року
діяльністю харчових об’єктів (їдалень і буфетів). лікарі
3. Систематично проводити аналіз якості води, повітря, змін температури та руху Промислово-
Протягом
повітря, вологості повітря, шуму в усіх цехах підприємств (в першу чергу на дільницях санітарна
року
з несприятливими умовами праці) лабораторія.
4. Організувати підвищення санітарно-гігієнічної грамотності робітників шляхом
проведення санітарно-гігієнічного інструктажу серед робітників, які розпочинають
Протягом Лікарі та
роботу на підприємстві, підвищення кваліфікації робітників харчових об’єктів за
року медичні сестри
установленою програмою, проведення лекцій та бесід з питань профілактики
захворювань.
5. Проводити екстрені лікарсько-епідеміологічні обстеження всіх випадків інфекційних Протягом Лікарі та
захворювань на підприємстві, повідомляти про кожний випадок в СЕС міста (районну). року епідеміологи
6. Проводити щеплення проти інфекційних захворювань відповідно до план міської Протягом Цехові лікарі та
СЕС (районної) та за епідеміологічними показаннями. року медичні сестри
Загальні лікувально-профілактичні заходи та заходи, що спрямовані
на боротьбу з окремими захворюваннями
1. Проводити комплексні профілактичні медичні огляди щодо виявлення хронічних
захворювань серед працівників та службовців підприємства, працівників-підлітків,
Дільничні та
працівників, робота яких пов’язана з впливом токсичних речовин (за спеціальним Протягом
промислові
графіком), працівників, які здійснюють професійну діяльність на ділянках з року
санітарні лікарі
несприятливими виробничими чинниками виробництва (шум, пил, температурні
коливання тощо).
2. Здійснювати диспансерне обслуговування робітників, які працюють з токсичними Протягом Цехові лікарі
речовинами та знаходяться в умовах впливу інших несприятливих чинників (пил, шум, року
129
температурні коливання тощо), працівників-підлітків, працівників харчових об’єктів,
вагітних жінок, керівного складу, працівників провідних професій; а також хворих з
хронічними захворюваннями(виразкова хвороба шлунку і 12-палої кишки, хронічні
гастрити, гіпертонічна хвороба та ін).
3. Проводити заходи, спрямовані на боротьбу з окремими захворюваннями Цехові лікарі і
Протягом
(туберкульоз, грип, ангіна, гострі шлунково-кишкові захворювання, гнійничкові лікарі вузьких
року
захворювання шкіри; професійні захворювання, промислові і побутові травми). спеціальностей
Відділ охорони
праці та техніки
4. Організувати облік та розслідування (спільно з відділом охорони праці та техніки Протягом
безпеки, лікарі-
безпеки) кожного випадку професійного отруєння або захворювання. року
хірурги, цехові
лікарі
III. Підвищення кваліфікації працівників медико-санітарної частини
Начальник
1. Проводити науково-практичні конференції лікарів з винесенням на них доповідей, 2 рази в медсанчастини і
що присвячені розгляду та аналізу лікувально-діагностичних помилок. місяць завідувачі
відділеннями
2. Проводити конференції середнього медичного персоналу відповідно до програми, що Завідувачі
Щотижня
встановлена для кожного відділення стаціонару. відділень
Старші медичні
сестри
3. Проводити заняття з санітарками за програмою санітарно-технічного мінімуму і Один раз в
відділення
догляду за хворими. місяць
стаціонару і
поліклініки
Завідувачі
4. Проводити консультації з кожним ординатором в поліклініці і в стаціонарі з Один раз на
відділень та
одночасною перевіркою медичної документації. тиждень
кабінетів
5. Проводити семінари лікарів з питань експертизи працездатності з різних Один раз на Начальники
захворювань. рік медсанчастини.
Начальники
6. Проводити семінари лікарів з технології виробництва, гігієни праці і профілактичної Один раз на медсанчастини,
патології на підприємстві. рік завідувачі
відділень СЕС
Організаційно—масова робота
1. Проводити обговорення звітних доповідей лікарів про стан захворюваності Начальники
Один раз в
працівників та заходи щодо його зниження на засіданнях Ради соціального страхування медсанчастини,
квартал
заводському та цехових комітетів. цехові лікарі
2. Проводити інструктаж страхових делегатів з питань контролю за виконанням режиму Один раз в Цехові лікарі і
хворих вдома, виявлення хворих і складання актів у випадках побутових травм. квартал медичні сестри
3. Проводити заняття з санітарним активом (санітарні дружини, санітарні пости) в Один раз в Цехові лікарі і
цехах та відділах підприємства і здійснювати керівництво його роботою. квартал медичні сестри
В таблиці 7 наведений перелік основних плану роботи цехового ординатора.

Таблиця 7
Основні питання плану роботи цехового ординатора
Час
Заходи Відповідальний за виконання
виконання
1. Проведення аналізу захворюваності в цеху протягом минулого року Протягом
Терапевт
(півріччя, місяця). року
2. Обговорення даних аналізу захворюваності та розробка заходів щодо Протягом
Всі спеціалісти цехової ділянки.
її зниження. року
3. Надання інформації цеховому комітету про стан виробничого
Протягом
травматизму, наявність гнійничкових захворювань та захворювання Хірург, дерматолог, гінеколог
року
серед підлітків та жінок.
4. Проведення профілактичні медичних оглядів та поглиблених
медичних оглядів підлітків, працівників шкідливих професій, Протягом Всі спеціалісти під керівництвом
працівників похилого віку та учасників Вітчизняної війни та бойових року цехового лікаря
дій.
Цеховий ординатор, інженер з
Протягом техніці безпеки, представник
5. Проведення обстеження санітарного стану цехів.
року цехового комітету, санітарний
лікар, СЕС
6. Проведення протиепідемічних заходів (щеплення та вакцинація, Протягом
Терапевт та медичні сестри
обстеження на бактеріоносіння тощо). року
130
Протягом
7. Проведення санітарно-освітньої роботи. Всі спеціалісти
року
8. Здійснення роботи з санітарним активом, організація санітарних Цеховий терапевт та медичні
Протягом
постів, інструктаж страхделегатів, підготовка працівників в з питань сестри, комітет представ-никами
року
надання самодопомоги та взаємодопомоги. Червоного Хреста
Особливості санітарного нагляду в галузі гігієни праці жінок, підлітків, осіб похилого віку та інвалідів
Використання праці жінок, підлітків, осіб похилого віку та інвалідів у народному господарстві вимагає прийняття
певних спеціальних заходів спрямованих на запобігання впливу професійних шкідливостей на репродуктивну функцію,
особливості розвитку організму або функціональні можливості організму з обмеженою працездатністю.
У зв’язку з цим Конституція України, Закон України “Про охорону праці”, Кодекс законів про працю України,
Постанова Кабінету Міністрів України №314 від 3 травня 1995 р. “Про організацію робочих місць та працевлаштування
інвалідів” передбачають забезпечення певних гарантій з питань охорони праці жінок, підлітків, осіб похилого віку та
інвалідів.
Підприємства, відповідно до Законів України “Про зайнятість населення” та “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” забезпечують певну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, підлітків та інших верств
населення, що потребують соціального захисту. У разі невиконання цієї вимоги або відмови у створенні робочих місць для
інших категорій населення підприємства відраховують кошти на рахунок Ради народних депутатів у порядку та розмірах, що
передбачені зазначеними Законами. Підприємства зобов’язані постійно поліпшувати умови праці та побуту жінок і підлітків,
забезпечувати їх роботою переважно у денний час із скороченим робочим днем, жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних
жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці та надавати інші пільги, передбачені законодавством.
Підприємства зі шкідливими умовами праці повинні створювати окремі цехи, дільниці для надання жінкам, підліткам та
окремим категоріям працівників більш легкі за ступенем важкості і напруженості роботи.
Гігієна праці жінок

Про несприятливий вплив виробничих чинників на специфічні функції жіночого організму судять за порушеннями
менструальної функції, особливостями перебігу та закінчення вагітності, пологів, розвитком плоду та новонародженого,
наявністю у біологічних середовищах жінки (грудне молоко, кров, сеча, організм плоду тощо) токсичних речовин, з якими
вона контактує на виробництві (або продуктів їх метаболізму). Слід підкреслити: той факт, що фізичні, хімічні, біологічні і
соціальні чинники діють на жіночий організм несприятливо на рівнях, які значно менші, ніж граничні рівні для чоловіків.
Трудове законодавство України, ураховуючи фізіологічні особливості жіночого організму, інтереси охорони
материнства та дитинства, встановлює спеціальні норми з охорони праці жінок, які можна розподілити на 2 групи: 1)
охорона праці всіх жінок, які працюють; 2) охорона праці у зв’язку з материнством.
До першої групи (норми охорони праці, які працюють) відноситься заборона Кодексом Законів про працю України
(КЗпП України, ст. 174) праці жінок на деяких важких та шкідливих роботах. Конкретні рекомендації з цього приводу є у
“Переліку важких робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця жінок”, що
затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України №256 від 29 грудня 1993 року. Законодавством також
передбачені обмеження з питань використання праці жінок на роботах, що пов’язані з перенесенням важких речей та
предметів. Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України №241 від 10 грудня 1993 року затверджено “Граничні
норми піднімання та переміщення важких речей жінками” (табл. 8).
Таблиця 8
Граничні норми піднімання та переміщення важких речей і предметів жінками
Гранично допустима
Характер робіт, що виконуються
маса вантажу, кг
Підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на 10
годину)
Підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни 7
Сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не
повинна перевищувати:
з робочої поверхні 350
з підлоги 175
До другої групи нормативних положень (норми охорони праці у зв’язку з материнством) відносяться заходи з
охорони праці вагітних жінок та матерів. Зокрема відповідно до основних положень КЗпП України, (ст. 176-186):
 не допускається залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох років, до нічних і
понадурочних робіт, робіт у вихідні дні, а також направлення їх у відрядження;
 жінки, що мають дітей у віці від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до
понадурочних робіт та направлятися у відрядження;
 вагітні жінки і жінки, які мають дітей у віці до трьох років, повинні бути переведені на легшу роботу;
 жінкам надаються відпустки по вагітності і пологах тривалістю сімдесят календарних днів до пологів і п’ятдесят
шість (у разі нормальних родів або народження двох або більше дітей – сімдесят днів) календарних днів після пологів;
 крім зазначених відпусток жінці, за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по
догляду за дитиною до досягнення нею трьох років;
 час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років і додаткової
відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шести років зараховується як в
131
загальний, так і в безперервний стаж роботи за спеціальністю. У стаж роботи, що надає право на щорічні оплачувані
відпустки, час відпусток по догляду за дитиною не зараховується;
 жінкам, що мають дітей у віці до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку і харчування надаються
додаткові перерви для годування дитини;
 власник або уповноважений ним орган у разі необхідності повинен видавати вагітним жінкам і жінкам, які
мають дітей у віці до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або
на пільгових умовах, надавати їм матеріальну допомогу тощо;
 на підприємствах і в організаціях із широким застосуванням жіночої праці мають бути організовані дитячі ясла,
дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни для жінок.
Гігієна праці підлітків

Посильна праця на дітей і підлітків справляє суттєвий загально зміцнювальний та оздоровчий вплив. Разом з тим
необхідно відзначити, що позитивний вплив праці на організм можливий лише в умовах відповідності праці як за
характером, так і за об’ємом фізіологічним можливостям та стану здоров’я молодих працівників, а також при неухильному
дотриманні гігієнічних вимог до режиму праці і умов її виконання. Наукові дослідження переконливо доводять, що загальна
щільність робочого часу підлітків не повинна бути більшою 50-70%.
У системі підготовки кваліфікованих молодих кадрів та раціональному їх використанні суттєву роль відіграє
професійна орієнтація. Її головний принцип полягає у забезпеченні вільного вибору професії молодими особами відповідно
до психофізіологічних та функціональних можливостей організму. Їх професійна орієнтація передбачає вивчення потреб
суспільства у спеціалістах різного профілю та кваліфікації, оцінку особливостей професії з точки зору вимог, які ставляться
нею до певних якостей людини і забезпечують успіх у засвоєнні професії, дослідження психологічних, фізіологічних та
інших якостей особистості, вивчення стану здоров’я підлітків для забезпечення його відповідності вимогам професії тощо.
Професійний відбір ставить більш вужчі та конкретніші завдання, головні з яких полягають у вирішенні питань
щодо вивчення придатності людини за станом здоров’я до обраної нею професії.
Ураховуючи це спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України і Державного комітету України з нагляду
за охороною праці “Перелік робіт, де є потреба у проведенні професійного добору” від 23 вересня 1994 року затверджений
№263/121.
Санітарна служба зобов’язана контролювати виконання керівниками всіх підприємств всіх форм власності існуючих
санітарних норм і правил з питань охорони праці підлітків. Тому, порядок нагляду за закладами, де працюють і навчаються
підлітки, регулюється “Інструкцією про роботу санітарно-епідемічної станції з розділу гігієни дітей і підлітків”. На допомогу
санітарним лікарям Міністерство охорони здоров’я України видано цілий ряд методичних рекомендацій з проблем
профілактики впливу численних несприятливих чинників на організм підлітка.
Проведення лікарсько-професійної консультації дозволяє підлітку із багатьох професій, що існують, вибрати таку,
що максимально відповідає функціональним можливостям його організму, стану його фізичного та психічного розвитку. Для
повноцінного здійснення професійної консультації необхідно забезпечити виконання наступних умов:
 лікар повинен бути достатньо обізнаний з особливостями підліткового віку;
 обов’язків медичний огляд має проводитися з урахуванням вимог та основних положень щодо здійснення
професійної консультації;
 необхідно добре знати характер та умови праці у різних найбільш масових професіях, можливий вплив їх на
організм, який розвивається, та на перебіг деяких захворювань;
 лікар має знати та правильно використовувати діючі переліки протипоказань для вступу в різні навчальні заклади;
 лікар повинен знати закони та інструкції з охорони праці підлітків;
 слід знати умови та характер праці на виробництвах району, який обслуговується, та характеристики найбільш
масових професій, характерних для цих виробництв.
Основним правилом лікарської професійної консультації є вибір для підлітка такої професії, яка не тільки не
посилила б відхилення у стані здоров’я, що мають місце, але й максимально сприяла б його одужанню.
Визначення професійної придатності при хронічних захворюваннях повинно проводитися відповідно до переліку
медичних протипоказань до роботи та виробничого навчання в різних галузях народного господарства.
Необхідно відзначити той факт, що до роботи та професійного навчання допускаються підлітки і починаючи з 16
років, у виключних випадках зі згоди профспілкової організації — з 15 років. З метою підготовки молоді до здійснення
продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних та спеціальних
навчальних закладів для виконання легкої праці, яка не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від
навчання час по досягненню ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його заміняє. Всі
підлітки обов’язково проходять попередній медичний огляд, а в подальшому щорічно періодичні медичні огляди.
Тривалість робочого дня підлітків у віці від 15 до 16 років має бути обмежена 4 годинами, у віці від 16 до 18 років
— 6 годинами, при п’ятиденці — відповідно 5 і 7 годин. Норми виробітку для підлітків встановлюються, виходячи з норм
виробітку для дорослих, пропорційно скороченому робочому часу, або за погодженням з профспілковим комітетом можуть
затверджуватися знижені норми виробітку. Оплата проводиться за повний робочий день, як і для дорослих працівників
відповідної категорії. Учням, які працюють у вільний від навчання час, оплата здійснюється пропорційно відпрацьованому
часу або залежно від виробітку, проте підприємства можуть встановлювати учням певні доплати до заробітної плати.
Забороняється залучати працівників молодше 18 років до виконання надурочних робіт і до робіт у вихідні дні, важких робіт і
робіт із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також до підземних робіт. Забороняється також залучати осіб
молодше 18 років до перенесення і пересування важких речей, що перевищують встановлені для них норми.
Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України №46 від 31 березня 1994 р. затверджено “Перелік важких
робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх”.
132
Відповідно до наказу Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 130 від 30 грудня 1994 р. затверджено
“Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов’язаних з важкими роботами і роботами з шкідливими і
небезпечними умовами праці”.
Дані щодо прохідних норм підіймання і переміщення вантажів підлітками під час виконання короткочасної та
тривалої роботи наведені в таблиці 9.
Таблиця 9
Граничні норми підіймання і переміщення вантажів підлітками
під час виконання короткочасної та тривалої роботи
Календарний Граничні норми вантажу, кг
вік, Короткочасна робота Тривала робота
років юнаки дівчата юнаки дівчата
14 5 2,5 — —
15 12 6 8,4 4,2
16 14 7 11,2 5,6
17 16 8 12,6 6,3
Гігієна інвалідів, які працюють

Згідно з ст. 172 КЗпП України на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок працевлаштування
інвалідів відповідно до рекомендації медичної установи, встановлення на їх прохання неповного робочого дня та пільгових
умов праці. Залучення інвалідів до надурочних робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63 КЗпП України ).
Кабінетом Міністрів України 3 травня 1995 р. прийнята постанова №314: “Про організацію робочих місць та
працевлаштування інвалідів”. Відповідно до неї Міністерство охорони здоров’я України зобов’язане цією постановою
забезпечити збирання, узагальнення та передачу Міністерству праці і соціального захисту України інформації про осіб, які
потребують трудової реабілітації.
Робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних
можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування або спеціалізоване робоче місце інваліда, яке
повинно бути обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від
анатомічних дефектів або нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації МСЕК, професійних навичок і
знань інваліда. Спеціалізоване робоче місце інваліда може бути створене як на виробництві, так і вдома.
Підприємствам, які створюють або пристосовують існуючі робочі місця для працевлаштування інвалідів понад
встановлених нормативів, надається фінансова допомога за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.
Працевлаштування інвалідів здійснюється Державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань і стану здоров’я інвалідів, їх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Ураховуючи вище зазначене, підприємства:
 у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
 визначають види виробництв, цехи та дільниці, на яких доцільно використовувати працю інвалідів;
 інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця
та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів;
 створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-
економічні гарантії, що передбачені законодавством;
 запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками.
Рекомендувати працю інвалідів можна при достатній залишковій працездатності, в залежності від того, які органи та
системи у інваліда є ураженими. Інвалід може працювати за професіями фізичної праці при необхідній потужності
виконуваних робіт не більше 25% від максимальної потреби кисню, що, як правило, відповідає, 1-2 класам важкості праці.
При важкості праці, яка перевищує 2 клас, доцільно використовувати працю інвалідів та пенсіонерів тільки в умовах
шестигодинного робочого дня.
Для визначення тривалості робочого дня пенсіонерів та інвалідів використовують формулу, яка враховує
енерговитрати за зміну і максимальну потребу в кисні працівника:
де Т — допустима тривалість фізичного навантаження, год;

Q — енерговитрати при певному виді праці, ккал/хв;
max VO2 — максимальна потреба в кисні, л/хв.
Напруженість праці також не повинна перевищувати 2 клас. Вимоги професії відповідно до її важкості,
напруженості та шкідливості не повинні перевищувати залишкові адаптаційні можливості інваліда. Необхідно ураховувати
також і особливості попередньої адаптації інваліда до професії, в якій він працював.
Люди, які раніше займалися розумовою працею, після визначення групи інвалідності в основному продовжують
виконувати роботу за цією професією, але зі значним скороченням її об’єму, що пояснюється функціональною збереженістю
ЦНС у цього контингенту хворих, а також сприятливими умовами праці.
Для хворих з патологією серцево-судинної системи також доступною є розумова праця, але у залежності від стадії
захворювання. Так, людина з гіпертонічною хворобою І, ІІ, і ІІІ ступеня може виконувати роботу, що відноситься до 1 і 2
класу згідно з “Гігієнічною класифікацією...”.
133
Інвалідам без ознак порушення кровообігу в умовах відсутності щорічних загострень ревматизму доступна фізична
праця 2 і розумова 1 і 2 класів.
При ішемічній хворобі серця інвалідам можна здійснювати розумову працю 1 і 2 класів, 3 клас рекомендують лише
інвалідам з неускладненою ішемічною хворобою серця з високим рівнем толерантності до фізичних навантажень.
Задача 1
Ливарник, 35 років, звернувся до лікаря зі скаргами на кашель з мокротою, задишку, що поступово посилився
впродовж 4-х останніх місяців, біль у підлопаточній області. Об’єктивно: перкуторний звук над нижніми відділами легень
коробковий, екскурсія легеневих країв зменшена, дихання жорстке, реєструються поодинокі сухі хрипи. Рентгенологічно
відзначається підвищена повітряність легеневого малюнка. Міждолева плевра справа потовщена.
Характеристика умов праці: робота проводиться у приміщенні, що відокремлене від ливарного цеху перегородкою.
Робочі операції немеханізовані, формувальна земля насипана на підлогу, вентиляції немає. За даними СЕС, кількість пилу в
повітрі коливається у межах від 1,5 мг/м3 до 3,5 мг/м3, вміст двоокису кремнію складає 90-95%.
Дайте гігієнічну оцінку умовам праці та поставте попередній діагноз. Складіть план санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів на підприємстві.
Задача 2
На складі отрутохімікатів в зоні дихання робітника в момент розважування гранозану відібрали пробу повітря (100
л). ГДК гранозану становить 0,005 мг/м3. До відбору проби вага фільтра складала 0,1119 г, після відбору проби повітря —
0,1130 г.
Отрутохімікати зберігаються в дерев’яному бункері, обтягнутому з середини поліетиленовою плівкою. Кришка
бункера прилягає до країв бункера не щільно. Поряд з бункером на столі розміщена вага, на якій розважують гранозан.
Робочі операції проводяться вручну. Вентиляція у приміщенні здійснюється через вікно і двері. Працівники одягнуті в
комбінезони, мають рукавиці, використовують ватно-марлеві маски. Температура повітря в приміщенні становить 18-20°С,
вологість повітря — 80%, швидкість руху повітря — 0,1-0,2 м/с.
Розрахуйте кількість пилу в повітрі та оцініть умови праці за “Гігієнічною класифікацією...”. Скласти план
санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів на підприємстві.
Задача 3
Члени рентгенохірургічної бригади – хірург, анестезіолог та операційна сестра під час використання сучасних
рентгенодіагностичних апаратів типу “Пантоскоп”, одержують щотижня дозу 0,31 + 0,005 мЗв / тиждень (ліміт дози для
групи Б за НРБУ становить 2 мЗв  рік —1).
Дайте загальну оцінку умов праці за “Гігієнічною класифікацією...” та обґрунтуйте необхідні профілактичні
рекомендації.
Задача 4
Лікар-фізіотерапевт у своїй роботі безпосередньо стикається з цілим рядом несприятливих фізичних чинників
виробничого середовища. Зокрема, напруженість постійного магнітного поля перевищує ГДР у 2 рази, напруженість
електричного поля – в 2,5 рази, рівень електромагнітного випромінювання в діапазоні 0,01 – 3 Мгц – в 3 рази, в діапазоні 3-
30 Мгц – в 2,5 рази, в діапазоні 30-300 Мгц – в 5 разів, в діапазоні 300-3000 Мгц – в 1,5 разів.
Дайте загальну оцінку умов праці фізіотерапевта за “Гігієнічною класифікацією...” та обґрунтуйте необхідні
профілактичні рекомендації.
Задача 5
На машинобудівному підприємстві в механічному цеху тривалість робочого дня складає 8 годин. В професіях,
пов’язаних з обробкою металу різанням (токарі, фрезерувальники, свердлярі тощо), працюють, як правило, чоловіки, однак
частину робіт верстатників виконують жінки, юнаки і дівчата у віці 16-18 років, які працюють в тому ж режимі. Основними
робочими операціями, що виконуються верстатниками, є знайомство із завданням та кресленнями, підготовка верстата до
роботи, установка та закріплення заготовки, обробка, вимірювання, розкріплення та зняття готової деталі.
Дані хронометражних і ергономічних спостережень дозволили класифікувати працю верстатників, як працю III
класу важкості та III класу напруженості. В цеху реєструється широкополосний високо- і середньочастотний шум з індексом
граничного спектру 75 дб. Запиленість повітря становить 2-4 мг/м 3 (ГДК пилу заліза дорівнює 4 мг/м 3). Розмір пилинок
складає 5 мкм. Мастильно-охолоджувальні рідини та продукти їх деструкції у вигляді повітряно-масляного аерозолю
забруднюють повітря робочої зони на рівні 2-6 мг/м3 (ГДК – 5 мг/м3).
Укажіть, до якої категорії за ступенем важкістю слід віднести працю жінок та обґрунтуйте необхідні профілактичні
ТЕМА №15: ОСОБЛИВОСТІ ГІГІЄНІЧНИХ ВИМОГ ДО ПЛАНУВАННЯ ТА

ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ. ГІГІЄНІЧНІ
АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ ТА
СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ
134
МЕТА ЗАНЯТТЯ: Вивчити та засвоїти гігієнічні вимоги до планування лікувально-профілактичних закладів і
ознайомитися з гігієнічними аспектами практичної діяльності лікаря загального профілю та сімейного лікаря.

1. Гігієнічні особливості основних систем забудови лікарень, їх порівняльна характеристика та особливості умов
перебування хворих, експлуатації і праці медичного персоналу.
2. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки лікувально-профілактичного закладу (розміри, характеристика ґрунту,
зонування, відсотки забудови та озеленення).
3. Гігієнічні вимоги до окремих структурних підрозділів лікувально-профілактичного закладу (поліклініки,
приймального, терапевтичного, хірургічного, дитячого, акушерсько–гінекологічного, інфекційного, рентгенологічного,
радіологічного відділень).
4. Гігієнічні вимоги до планування та обладнання лікарняних приміщень.
5. Гігієнічна характеристика основних видів діяльності лікаря загального практики та сімейного лікаря.
6. Гігієна праці медичного персоналу.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися з основними видами діяльності лікаря загальної практики та сімейного лікаря, що потребують
гігієнічних знань.
2. Обґрунтувати гігієнічні рекомендації щодо оцінки умов перебування хворих у лікувально-профілактичному
закладі, особливості організації харчування та оптимізації рухового режиму, особистої гігієни хворої і здорової людини.
Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 485―492.
2. Гончарук Є. Г. Комунальна гігієна / Є. Г. Гончарук. — К.: Здоров’я, 2003. — С. 615―632, 651―657.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 1995. ― С. 118—138, 458—478, 512—530.
К.: Здоров’я, 1999 ― С. 313—354, 437—453, 566—578, 659—688.
5. Габович Р.Д. Гигиена / Р.Д. Габович, С.С. Познанский, Р.Х. Шахбазян. ― К.: Вища школа, 1983. ― С. 119—
155, 189—200, 248—254, 272, 305—311.
6. Охорона праці в медицині та фармації : посібник / [В.М. Мороз, І.В. Сергета, Н.М. Фещук, М.П. Олійник].
— Вінниця: Нова книга, 2005. — Розділ 7.2.
7. Державні будівельні норми України : заклади охорони здоров’я - ДБНВ.2.2.-10-2001 Держбуд України. —
Київ, 2001. — С. 5―7; 12―21; 43―44; 158―161.
8. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про охорону праці” (стаття 21) // Охорона праці. —
№1(103). — 2003. — С. 3―11.
9. Никберг И.И. Гигиена больниц / И.И. Никберг. — К.: Здоров’я, 1993.

В ході практичного заняття студенти знайомляться з особливостями планування та експлуатації різних структурних
відділень лікарсько-профілактичного закладу, а також основними видами практичної діяльності лікаря, які потребують
гігієнічних знань.
Гігієнічне значення систем забудов лікарень та їх порівняльна характеристика
Виділяють чотири основні системи лікарняного будівництва: централізована, децентралізована, змішана та
централізовано-блочна. Кожна з систем має і свої переваги і свої недоліки.
Централізована система забудови відрізняється тим, що більшість відділень знаходиться в одному корпусі (окрім
інфекційного та психіатричного відділень, які обов’язково повинні розташовуватись в ізольованих корпусах). Перевагою
такого типу забудови є зручності у підведенні необхідних комунікацій, наявність однієї системи електро-, тепло- і
газомереж, водопроводу, каналізації тощо, раціональне використання діагностичної апаратури (рентген-, УЗД-установки
знаходяться поряд), можливість взаємної консультації лікарів різного профілю, рентабельність. Як головні недоліки слід
відмітити: значне скупчення хворих у одній будівлі, відділення не ізольовані один від одного, що спричинює збільшення
ймовірності розповсюдження внутрішньо-лікарняних інфекцій у лікарні, значно більший рівень шуму в порівнянні з
децентралізованим типом забудови, близькість палат терапевтичного профілю до відділень інтенсивної терапії і хірургії (де
частіше перебувають важкохворі), що негативно впливає на психоемоційний стан пацієнтів.
При децентралізованій системі забудови кожне з відділень розміщується у самостійній споруді. Переваги: споруди
невеликі, що надає можливість хворим легко виходити на територію лікарні для здійснення прогулянки на свіжому повітрі,
мала скупченість пацієнтів та ізольованість корпусів сприяє зменшенню розповсюдження внутрішньолікарняних інфекцій,
менший рівень шуму тощо. Недоліками такої лікарні є те, що її утримання вимагає залучення значних коштів, так як до
кожної споруди потрібно окремо підводити воду, газ, електрику тощо, виникає потреба у дублюванні в лікувальних
корпусах спеціальних лікувально-діагностичних кабінетів, транспортувати їжу доводиться з харчоблоку до кожного з
корпусів на досить далекі відстані, певні незручності виникають і у переміщені медперсоналу.
Змішана система забудови передбачає наявність головного корпусу із основними відділеннями та декількох
додаткових корпусів (наприклад, патологоанатомічного, радіологічного тощо).
135
У теперішній час найчастіше використовується централізовано-блочна система забудови, коли лікарня
складається з декількох корпусів, зблокованих в одне ціле за допомогою переходів. Такий тип забудови надає можливість
об’єднати функціонально-однорідні підрозділи, наприклад, створити один операційний комплекс із 6-8 операційних тощо.
Основні гігієнічні вимоги до земельної ділянки, яка відведена під будівництво лікарняної споруди:
Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу:
а) повинна бути достатнього розміру (від 80 до 500 м² на 1 ліжко-місце в залежності від потужності та профілю лікарні);
б) на плані населеного пункту має розташовуватися у зручному для потенційних пацієнтів місці;
в) необхідним є урахування рози вітрів;
г) повинна мати достатню відстань від найближчих джерел забруднення атмосферного повітря, ґрунту, а також
від відкритих водоймищ, джерел шуму (50-1000 м згідно з СН 245-71);
д) після ліквідації джерел забруднення (цвинтар, склади нафтопродуктів, отрутомогильники тощо), які
розташовувалися на обраній ділянці, до будівництва лікарні повинно пройти не менше 75 років;
е) мають бути враховані можливості приєднання споруди до електро-, тепло- і газомереж, водопроводу,
каналізації тощо;
ж) має розташовуватися в добре освітленій сонцем і доступній для провітрювання місцевості.
з) повинна мати незабруднений грунт (при виборі враховуються фізичні властивості ґрунту: фільтраційна
здатність, пористість, капілярність, вологоємність тощо; хімічні властивості: окислюваність, санітарне число Хлєбнікова;
біологічні властивості: колі-титр, вміст анаеробів, клостридій, гельмінтологічні та ентомологічні показники) і низьке стояння
ґрунтових вод (не менше 1,5 м від поверхні землі);
На території багатопрофільної лікарні виділяють наступні функціональні зони:
 поліклінічна зона (4-6% від загальної площі території);
 зона лікувальних корпусів (10-16% від загальної площі території);
 зона спеціалізованих відділень: пологового, дитячого, інфекційного, психіатричного, рентгенологічного (5-10%);
 господарська зона (2-4% від загальної площі території);
 зона патологоанатомічного відділення з моргом;
 зона зелених насаджень (не менше 60% від загальної площі території та не менше, ніж 25 м2 на 1 ліжко).
Між функціональними зонами лікарні повинні бути передбачені смуги зелених насаджень шириною 25-30 м,
відстань між спорудами повинна становити 25-30 м, відстань від крайньої споруди до так званої “червоної лінії” має
складати не менше 30 м, ширина захисних смуг по периметру – 15-30 м.
На територію лікарні повинно бути передбачено не менше 3 окремих в’їздів:
— до лікувальних корпусів;
— до господарчої зони;
— окремий вхід та під’їзд до поліклініки.
Якщо передбачено наявність інфекційних та патологоанатомічного корпусів, до них слід мати окремі в’їзди.
Гігієнічні вимоги до різних відділень лікувально-профілактичного закладу

Поліклініка. При змішаному та децентралізованому типах забудови поліклінічна споруда розташовується у
самостійній зоні, що наближена до міських транспортних сполучень і повинна мати паркувальний майданчик та окремий
в’їзд і підхід. Сучасна багатопрофільна поліклініка повинна мати 3 окремих входи (виходи) відповідно для дітей, для хворих
дорослих та для здорових відвідувачів. Перелік приміщень поліклініки та основні вимоги до них наведені в табл.1.
Таблиця 1
Основні гігієнічні вимоги до приміщень багатопрофільних поліклінік
№ п/п Назва приміщення Площа та інші відомості
1. Вхід, тамбур 4-6 м2
2. Вестибуль 20-60 м2
3. Гардеробна, реєстратура, довідкова служба, аптека кожне приміщення 8-30 м2
4. Кабінет завідувача поліклініки, сестри-господарки, каса 8-12 м2
5. на кожному поверсі по 2-3
Санітарні вузли, умивальники (окремо для чоловіків та жінок)
кабінети
6. Окрема кімната для технічного персоналу з відокремленим місцем для
8-12 м2
дезинфікуючих та мийних матеріалів, а також предметів прибирання
7. одно- або частково двостороння
Коридори (ширина не менш, ніж 3 м)
забудова
8. Кабінети за профілем:— терапевтичні 40% від загальної площі
— хірургічні 20% від загальної площі
— дитячі, гінекологічні та ін. 30% від загальної площі
— адміністративні та допоміжні 10% від загальної площі
за вимогами:— площа не менше, ніж 12 м 2
— світловий коефіцієнт 1:5 — 1:6
— коефіцієнт природного освітлення не менше, ніж 1,25%
— штучне освітлення 150 лк (лампи розжарювання), 300
лк (лампи люмінесцентні)
— температура повітря 20°С
136
— місце для очікування 1,5 м2 на одного відвідувача
Приймальне відділення. Приймальне відділення може бути спільним для більшості стаціонарних відділень, крім:
дитячих, інфекційних, пологових, психіатричних та наркологічних відділень. Бажано, щоб приймальне відділення було
з’єднане з основними корпусами окремими переходами або розташовувалось в основному лікарняному корпусі. Перелік
приміщень та основні вимоги до них наведені в табл. 2.
Таблиця 2
Основні гігієнічні вимоги до приміщень приймальних відділень
№ п\п Назва приміщень Площі та інші відомості
1. Вестибюль та очікувальна 12 м2 (поруч довідкова служба та 2 туалети)
2. Реєстратура 12 м2
3. Кімната тимчасового зберігання одягу хворих не менше 4 м2
4. Палата-бокс 22 м2
5. Оглядова 12-18 м2
6. Санпропускник:
— роздягальня 6 м2
— ванна, душ 10 м2
— одягальня 6 м2
7. Процедурна-перев’язочна-гіпсувальна 22 м2
8. Рентгенологічний кабінет згідно з будівельними нормативами
9. Ургентна операційна:
— передопераційна 10 м2
— стерилізаційна 10 м2
— операційна зала 36 м2
10. Лабораторія для проведення термінових аналізів 8-10 м2
11. Приміщення для санітарної обробки суден, клейонок,
6-9 м2
зберігання предметів для прибирання приміщень
12. Палати: на 1 ліжко 9 м2
на 2 ліжка 12 м2
13. Кабінети:
— завідувача відділення 12 м2
— чергового лікаря 10 м2
— старшої медсестри 10 м2
— лікарів 8 м2
14. Санітарний пропускник для персоналу 14-28 м (гардероби, душові, туалети)
2
15. Кімната чистої білизни 4 м2

16. Місце для зберігання каталок, носилок 4-6 м2
17. Приміщення для виписки хворих:
— кімната медсестри 8 м2
— кімната для переодягання 4-6 м2
Терапевтичне відділення. Перелік приміщень терапевтичного відділення та основні гігієнічні вимоги до них
наведені в табл.3.
Таблиця 3
Основні гігієнічні вимоги до приміщень терапевтичного відділення (секція) на
30 ліжок
№ п\п Назва приміщень Площа та інші відомості
1. Палати:
— 1-ліжкові 5% від загальної кількості
— для інших цілей 6% від загальної кількості
2. Кімната денного перебування хворих 15 м2
3. Лікувально-допоміжні кабінети та кімнати:
— кабінет завідувача відділення 12 м2
— кабінет лікарів 10-12 м2
— процедурна 13-18 м2
— маніпуляційна 8-10 м2
— кімната старшої медсестри 10 м2
— кімната для персоналу 10-12 м2
4. Господарчі приміщення:
— буфетна з мийною для персоналу 14-22 м2
137
— їдальня 18-25 м2
— кімната сестри-господарки 10 м2
— місце для каталок 5 м2
5. Санітарний блок:
— туалети (з умивальниками у шлюзах) 2 – для хворих,
1 – для персоналу
— ванна та умивальники 12 м2
— кабіна особистої гігієни жінки 5 м2
— приміщення для тимчасового зберігання брудної білизни 3-5 м2
— приміщення для миття і стерилізації суден, клейонок та інших
предметів догляду за хворими 4-6 м2
— приміщення для приготування і зберігання дезинфікуючих
розчинів та предметів для прибирання приміщень 15-18 м2
6. Комора чистої білизни 8 м2
7. Пост чергової медсестри 4 м2
Примітка:
1. Оптимальний варіант забудови коридору лікарняного відділення одно- або частково двосторонній.
2. Кабінети завідувача відділенням, лікарів (ординаторську) доцільно розташувати біля входу, їдальню — ближче до
ліфтів, санітарний блок — у кінці коридору, пост медичної сестри — у максимальному наближенні до палат.
Хірургічне відділення. Особливістю хірургічного відділення є наявність операційного комплексу (блоку), вимоги до
якого наведені в табл. 4. На 30-40 ліжок повинна бути передбачена 1 операційна. Операційний комплекс (блок) доцільно
розташувати у окремому крилі будівлі (бажано на верхньому поверсі або у спеціальній прибудові). Хірургічне відділення
повинно бути поділено на дві частини – чисту та гнійну із своїми палатами та процедурними-перев’язочними.
Таблиця 4
Основні гігієнічні вимоги до приміщень операційного комплексу (блоку)
хірургічних відділень
Площа та інші
№п\п Назва приміщень
відомості
1. Операційна зала 36-48 м2
2. Передопераційна 15-25 м2
3. Стерилізаційна 10-15 м2
4. Наркозна 20-30 м2
5. Приміщення для зберігання та приготування крові 10 м2
6. Лабораторія для проведення термінових аналізів 10 м2
7. Інструментально-матеріальна 10 м2
8. Приміщення для сортування та миття інструментів 10 м2
9. Приміщення для систем штучного кровообігу 18 м2
10. Гіпсувальна 20 м2
11. Кімната для чистої білизни та для тимчасового зберігання брудної білизни по 10 м2
12. Післяопераційна палата 13 м2 на 1 ліжко
13. Кабінети (кімнати):
— кабінет завідувача комплексу (блоку) 10 м2
— кабінет хірургів 10 м2
— кімната медичних сестер 10 м2
— кімната молодшого персоналу 10 м2
14. Санпропускник для персоналу (гардероб для домашнього одягу, душова,
до 20 м2
гардероб для робочого одягу)
Дитяче відділення. Дитяче відділення відрізняється від інших тим, що має: власне приймальне відділення,
материнську кімнату, ігрову кімнату, навчальні приміщення (для школярів, які потребують тривалої госпіталізації), дитячу
молочну кухню (для госпіталізованих дітей у віці до 1 року) тощо. Дитячі відділення слід розміщувати не вище 5 поверху
будівлі. В дитячих інфекційних відділеннях у стінах, що розділяють палати та відділяють їх від коридору передбачено
розміщення засклених віконець для нагляду. Основні гігієнічні вимоги до дитячих відділень наведені у табл. 5.
Таблиця 5
Основні гігієнічні вимоги до палат дитячих відділень
№ п\п Назва приміщень Площа на 1 ліжко та інші відомості
1. Приймально-оглядова 16 м2
2. Палати новонароджених, немовлят до 1 року 6 м (не більше 8 ліжок)
2
3. Палати дитячі неінфекційні:

— без місця для матері 6 м2
— із денним перебуванням матері 7,5 м2
— із цілодобовим перебуванням матерів 9,5 м2
138
4. Палати дитячі інфекційні та туберкульозні:
— без місця для матері 6,5 м2
— із денним перебуванням матері 8 м2
— із цілодобовим перебуванням матерів 10 м2
Акушерсько-гінекологічне відділення. Акушерсько-гінекологічне відділення розміщується в окремому корпусі.

Архітектурно-планувальні рішення повинні забезпечити чітке функціональне зонування відділення, циклічність заповнення і
санітарної обробки. У структурі акушерсько-гінекологічного відділення виділяють фізіологічне акушерське відділення (50-
55% від загальної кількості акушерських ліжок), акушерське відділення обсервації (20-25%), відділення патології вагітності
(25-30%), гінекологічне відділення (25-30%, якщо передбачено) та відділення (палати) новонароджених. Основні гігієнічні
вимоги до приміщень акушерсько-гінекологічного відділення викладені у табл. 6.
Таблиця 6
Основні гігієнічні вимоги до приміщень акушерсько-гінекологічних відділень
№ п\п Назва приміщень Площа та інші відомості
Приймально-пропускний блок:
— приймальня 12 м2
— фільтр 14-15 м2
1.
— санітарний вузол 22 м2
— оглядові кімнати 18 м (окремо для фізіологічного і обсерваційного
2
відділень)
2. Пологовий блок:
— передпологова палата 7 м2 на ліжко (але не менше 9 м2), 12% фонду ліжок
відділення (повинна бути продубльована, не більше, ніж
на 2 ліжка), 18-20°С
— палата інтенсивної терапії 26 м2
— пологовий зал 24-36 м на 1-2 ліжка, 8% фонду ліжок (повинен бути
2
продубльований), 20-22°С
— маніпуляційна для новонароджених 15 м2
— приміщення для медичного персоналу 8-12 м2
3. Операційний блок: 110 м2
— операційна мала 24 м (повинна бути продубльована)
2
— операційна велика 36 м2
— передопераційна 22 м2
— кімната для зберігання крові 6 м2
— кімната для зберігання переносної апаратури 12 м2
4. Післяродові приміщення:
— палати для породіль 7 м2 на ліжко (але не менше 9 м2), 45% фонду ліжок, 18-
— молочна кімната 20°С
— кімната для протитуберкульозної вакцинації 12 м2
— процедурна 12 м2
— приміщення для новонароджених, що не можуть 12 м2
перебувати з матір’ю та недоношених 4 м на кожне ліжечко, але не менше 9м2 (не більше 20
2
ліжечок в одній палаті), 22-24°С

— їдальня (в залежності від потужності відділення)
— кімната денного перебування породіль (хол)
Інфекційне відділення. Інфекційне відділення розташовується в окремому корпусі без сполучення з основними
корпусами. Повинно мати мінімум 2 входи: один для хворих, другий — для персоналу, доставки їжі та чистих речей. При
недостатній кількості палат-напівбоксів або палат-боксів слід розташувати хворих у 1-2 ліжкових палатах з шлюзами та
умивальниками. Доцільно в кожній окремій палаті на 2 та більше місць розміщувати хворих з однотипним діагнозом. Крім
того, необхідно здійснювати і групування палат, виділяти:
— палати для хворих з вірусними збудниками;
— палати для хворих з харчовими отруєннями;
— палати для хворих на вірусний гепатит тощо.
Стічні води інфекційного відділення не допускається скидати у загальноміську каналізаційну мережу без попереднього
знезараження. Перелік приміщень інфекційних відділень та основні вимоги до них наведені в табл. 7.
Таблиця 7
Основні гігієнічні вимоги до інфекційних відділень
№ п\п Назва приміщень (основний перелік) Площа та інші відомості
1. Приймально-оглядові бокси для відділень:
— до 60 ліжок 2 бокси
139
— до 100 ліжок 3 бокси
— понад 100 ліжок на кожні 50 ліжок — 1 бокс
2. Бокси:
— на 1 ліжко 22 м2
— на 2 ліжка 27 м2
3. Напівбокси:
4. Палати із шлюзом, туалетом та умивальником:
5. Лікувально-допоміжні та господарчі кабінети (кімнати):
— кабінет завідувача відділення 12 м2
— кабінет лікарів 10-12 м2
— кімната старшої медичної сестри 10 м2
— кімната для персоналу 10-12 м2
— кімната для сестри-господарки 10 м2
— приміщення інвентаря для прибирання 8 м2
— сестринський пост 4 м2
— буфетна та приміщення для миття і стерилізації кухонного посуду 14-22 м2
— кімната для чистої білизни 8 м2
— кімната для брудної білизни 8 м2
6. Санітарний пропускник для персоналу:
— кімната для домашнього одягу 8 м2
— душова 12 м2
— кімната для робочого одягу 8 м2
7. Рентгенологічний кабінет згідно з будівельними нормами
Рентгенологічне відділення. Рентгенологічне відділення повинно розташовуватися у спеціально збудованих або

реконструйованих для них приміщень, перевагу віддають розташуванню в окремому корпусі. Для фарбування стін
застосовується баритобетон, двері повинні бути покриті листами заліза або свинцю, вікна обладнані залізними віконницями,
підвіконня має бути підняте на висоту 1,6 м над рівнем підлоги. Після спорудження відділення стаціонарне захисне
обладнання перевіряють за допомогою дозиметричної апаратури, надалі здійснюють контроль 1 раз на 2 роки. Стаціонарний
захист від випромінення медичного персоналу здійснюється за допомогою стін, перекриття, перегородок, захисних дверей та
оглядового скла із свинцю. У кабінетах рентгеноскопії передбачається затемнення і адаптаційне освітлення, у
рентгеноопераційних – аварійне освітлення. Перелік приміщень та основні вимоги до них наведені в табл. 8.
Таблиця 8
Основні гігієнічні вимоги до приміщень рентгенологічних відділень
№
Назва приміщення Площа Інші відомості
п\п
Процедурні:
з поворотним столом-штативом і стійкою для знімків 34 м2 – світловий коефіцієнт не
менше 1 : 10
з поворотним столом-штативом, столом з приставкою для 45 м2 – освітленість (лампи
рентгеноскопії розжарювання) не менше 150
1.
рентгенофлюрографічного кабінету 20 м2 лк, (люмінесцентні лампи) не
рентгеномамографічного кабінету 10 м2 менше 300 лк;
ретгеностоматологічного кабінету 10 м2 – кратність обміну повітря
рентгеноурологічної 34 м2 +3–4;
кабінетів дистанційної і контактної рентгенотерапії 24 м2 – температура +20°С
2. Кімната управління рентгенологічного кабінету 10 м2
Фотолабораторії:
3. рентгенологічного кабінету 10 м2 – кратність обміну повітря
рентгенофлюрографічного кабінету 6 м2 +3–4;
Кімнати для комп’ютерної томографії: – світловий коефіцієнт не
процедурна 34 м2 менше 1 : 10;
кімната управління 15 м2 – освітленість (лампи
фотолабораторія 12 м2 розжарювання) не менше 150
4.
комп’ютерна 18 м2 лк, (люмінесцентні лампи) не
переглядальна 12 м2 менше 300 лк;
– кратність обміну повітря
+3–4
140
Рентгеноопераційна 48 м2 – освітленість (лампи
Комплекс допоміжних приміщень рентгеноопераційного блоку для 86 м2 розжарювання) не менше 200
досліджень серця і великих судин (кімната управління, лк, (люмінесцентні лампи) не
передопераційна, стерилізаційна, кімната тимчасового перебування менше 500 лк;
хворих, фотолабораторія, переглядальна) – кратність обміну повітря
5.
Комплекс допоміжних приміщень рентгеноопераційного блоку для +12–10;
дослідження легенів (кімната управління, передопераційна, – температура +22°С
стерилізаційна, мікроскопічна, фотолабораторія, кімната особистої 101 м2
гігієни персоналу, кімната зберігання брудної білизни, комірка
запасних частин, кімната перегляду знімків, кабінет лікаря)
6. Роздягальня (в кабінетах для масових обстежень) 15 м2 – кратність обміну повітря
7. Очікувальна (в кабінетах для масових обстежень) 15 м2 +3–4
Туалет для пацієнтів (у кабінетах для дослідження травного каналу) 1,6 ´ 1,1
8.
м2
Приміщення для персоналу: – освітленість (лампи
Кімната лікаря розжарювання) не менше 150
Кабінет завідувача відділення 10 м2 лк,(люмінесцентні лампи) не
9. Кімната персоналу 12 м2
менше 300 лк;
3,25 м2 – кратність обміну повітря –
на 1 особу 1,5
Радіологічне відділення. Радіологічне відділення поділяють на відділення для дистанційної променевої терапії та
відділення для застосування радіофармацевтичних препаратів. У відділеннях для дистанційної променевої терапії
спостереження за хворим у процедурній здійснюється за допомогою телевізійних установок. Дверні пройми зроблені у
вигляді лабіринту з бетонних стін. Двері покривають листковим свинцем товщиною не менш, ніж 3 мм. Двері з кімнати
управління в процедурну забезпечені пристроями для автоблокування, щоб виключити можливість її відкривання під час
роботи g-апарата. Відділення для застосування радіофармацевтичних препаратів оснащені сховищем, звідки препарати
надходять у відділення через спеціальний конвеєр у контейнерах. Усі роботи з препаратами медичний персонал проводить
дистанційно. Хворі в ході лікування —препаратами являють небезпеку як джерело випромінювання, тому вони під час
лікувального процесу мають знаходитися в спеціальних радіологічних палатах, в котрих розташовані не більш як два ліжка,
відгороджені одне від одного залізобетонною стіною. Контакт з медичним персоналом здійснюється через переговорний
пристрій. Всі приміщення підлягають дозиметричному контролю. Перелік основних приміщень радіологічного відділення. та
основні вимоги до них наведені в табл. 9.
Таблиця 9
Основні гігієнічні вимоги до приміщень відділень променевої терапії
Приміщення Площа (м2) та інші відомості,
Приміщення для лікувального застосування відкритих
радіофармацевтичних препаратів:
Сховище препаратів 10
Фасувальна 20
Мийна 12
Приміщення біля входу у сховище, фасувальна і мийна з постом
8
дозиметричного контролю
Процедурна для внутрішньовенного введення препаратів 20
Процедурна для перорального введення препаратів 16
Операційна 36
Лабораторія радіометрії і дозиметрії 12
10 якщо лікарів двоє і більше, то
Кабінет лікаря (ординаторська) площу треба збільшувати на кожного
лікаря на 4 м2
Приміщення тимчасового зберігання білизни та забруднена
8
радіофармацевтичними препаратами
Приміщення тимчасового зберігання радіоактивних виділень хворих, які
8
підлягають дослідженню
Приміщення зберігання твердих відходів, що забруднені радіоактивними
6
препаратами
Приміщення для витримування твердих відходів, забруднених
8
радіофармацевтичними препаратами
Кімната для дезактивації і миття суден (з дозиметричним контролем) 10
Приміщення санітарного пропускника для персоналу з постом дозиметричного
12+12+5
контролю і кімната особистої гігієни
Матеріальна 10
Санітарний пропускник для хворих з постом дозиметричного контролю 12
141
Кабінети статичної та рухомої телегамматерапії:
Процедурна на один апарат 36-45
Кімната керування одним апаратом 15
Кімната керування двома апаратами 20
Кабіна для роздягання 1,2 ´ 2
Кабінет внутрішньопорожнинної g-терапії:
Процедурна 20
Кімната керування апаратом 15
Підготовча 24
Маніпуляційна 18
Кабіни для роздягання 1,2 ´ 2
Загальні приміщення радіологічного відділення:
Матеріальна 10
Перев’язочна 22
10 на кожного лікаря, більше одного
Кабінет лікаря (ординаторська)
— площу потрібно збільшувати на 4 м2
Очікувальна 12
Кімната особистої гігієни персоналу 5
Кабінет завідувача відділенням 12
Кабінет старшої сестри 10
Кімната сестри-господарки 10
Кімната дозиметричного контролю 10
Кімната клінічної дозиметрії 10
Кабінет старшого інженера 10
Фотолабораторія 18
Приміщення для виготовлення корсетів, болюсів, формувальних приладів і
30
фантомів
Майстерня настроювання і ремонту апаратури 12
Кімната персоналу 10
Гігієнічні вимоги до планування та обладнання лікарняних приміщень

Основною структурною одиницею відділень лікарні є палата. Виділяють наступні типи палат: палата звичайна на
чотири ліжка (60% палатного фонду), палата на два ліжка (20%) та палата на одне (20%) ліжко, палата інтенсивної терапії,
палата коксована, напівбокс та бокс.
Основними елементами боксу та напівбоксу є шлюз, палата та санітарний вузол, крім того, у боксі передбачений
окремий вихід на вулицю, натомість напівбокс відрізняється тим, що вихід на вулицю відсутній і хворі прибувають через
палатний коридор.
Гігієнічні вимоги до основних варіантів раціонального планування та обладнання лікарняних палат і деякі
показники щодо переліку і площ основних приміщень палатних відділень і палатних секцій, санітарно–гігієнічного стану
лікувально–профілактичних закладів наведено у таблицях 10 – 14 та на рис. 1.
Таблиця 10
Основні гігієнічні вимоги до основних приміщень палатних секцій і відділень
Площа (діапазон залежно від
Назва приміщень профілю та вікової групи
пацієнтів), м2
Приміщення палатних секцій:
Палати на 2 ліжка і більше 3-13 (на одне ліжко)
Палати на одне ліжко (різного типу) 9-16
Напівбокс або бокс на одне ліжко 22
Бокс на 2 ліжка 27
Кабінет лікаря 10
Приміщення (пост) медичної сестри
Процедурна 6
Клізмова із шлюзом 10
Вбиральня для хворих (зі шлюзом та умивальником) 3-6 (на один унітаз)
Санітарний вузол (убиральня і душова) для інвалідів із кріслами-візками 6
Кімната особистої гігієни 5
Ванна з душем 12-14
Приміщення для миття і стерилізації суден 8
142
Приміщення для короткочасного зберігання і сортування брудної білизни 4
Приміщення для зберігання предметів прибирання і дезінфекційних засобів з трапом,
4
краном і сушил кою
Приміщення для денного перебування хворих 0,8-1,0
Приміщення для збирання і зберігання матеріалів для аналізів 3
Загальні приміщення неінфекційних відділень для дорослих:
Кабінет завідувача відділенням 12
Перев’язочна 22
Кімната старшої медсестри 12
Кімната сестри господарки з приміщенням для тимчасового зберігання брудної білизни 10-16
Приміщення для зберігання пересувної апаратури 12-20
Буфетна 18-22
Їдальня 1,2-1,5 на одне місце
Приміщення для сортування і тимчасового зберігання брудної білизни 4
Комора для чистої білизни 10
Комора для дрібного інвентаря 10
Комора для тимчасового зберігання списаного інвентаря 4
Кімната для персоналу 16
Кімната для особистої гігієни персоналу 10
Вбиральня для персоналу зі шлюзом та умивальником 3 на 1 унітаз
Таблиця 11
Нормативні показники мікроклімату і повітряного середовища
основних приміщень лікувально-профілактичних закладів
Нормативні значення
Палати
Показник Перев’язочні Апаратні,
Інтенсивної Операційні,
наркозно- стерилізаційні
Загальні терапії, пологові зали
реанімаційні при операціях
післяопераційні
Температура повітря, °С 20 22 22 20,5—22,5 18
Відносна вологість повітря, % 50—60 55—60 55—60 55—60 6—70
Швидкість руху повітря, м/с 0,15 0,15 0,15 0,15—0,2 0,15
Вміст одноксидвуглецю, % 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1
Окислюваність повітря
8—10 10 15—20 15—20 10
(біхроматна) за О2, мг/м3
Вміст етилового ефіру, мг/м3 — — 300 300 —
Вміст фторотану, мг/м3 — — 50 50 —
Вміст ртуті, мг/м3 0,01 0,01 0,01 0,01 0,01
40 м3 на 60 м3 Приплив +2, Приплив +6, Приплив +1,
Кратність обміну повітря
одне ліжко на одне ліжко витяжка -3 витяжка -5 витяжка -3
143
Рис. 1. Варіанти планування та обладнання лікарняних палат:

1 — ліжко лікарняне; 2 — стілець; 3 — шафа; 4 — стіл; 5 — крісло; 6 — умивальник; 7 — душ; 8 — відро; 9 — унітаз; 10 —
приліжкова тумбочка; 11 — ванна; 12 — телевізор
Таблиця 12
Величина значень коефіцієнта природного освітлення при боковому освітленні приміщень
лікувально-профілактичних закладів, %
У зоні зі стійким На іншій
Приміщення
сніговим покривом території
Операційні, пологові палати, секційні 1,6 2,0
Перев’язочні, кабінети лікарів, аптека, палати інтенсивної терапії 0,8 1,0
Палати, приміщення денного для перебування хворих, процедурні,
0,4 0,5
стерилізаційні
Буфетні, кімнати очікування, рентгенівські та фізіотерапевтичні кабінети 0,4 0,5
Таблиця 13
Рекомендована орієнтація вікон приміщень лікувально-профілактичних закладів відносно сторін світу
Географічна широта
Назва
Приміщення Південніше за 45° У межах 45-55° Північніше за 55°
північної широти північної широти північної широти
Операційні, реанімаційні, секційні, пологові зали Пн, ПнС, ПнЗ Пн, ПнС, ПнЗ, Пн, ПнС, С
Пд, ПдС, С, Пн*, Пд, ПдС, С, ПнС*, Пд, ПдС, ПдЗ,
Палати для туберкульозних та інфекційних хворих
ПнС*, ПнЗ* ПнЗ* ПнС*, ПнЗ*
Палати інтенсивної терапії, дитячих відділень для дітей Не допускається на 3, для палат
до 3 років, кімнати для ігор у дитячих відділеннях інтенсивної терапії — на 3 та ПдЗ
Лабораторії для бактеріологічних досліджень,
Пн, ПнС, ПнЗ, ПдС, Пн, ПнС, ПнЗ, Пн, ПнС, ПнЗ,
приміщення для приймання інфекційного матеріалу та
С ПдС, С ПдС, С
його розбору, розтинальні
144
* Допускається орієнтація вікон палат, загальна кількість ліжок в яких складає не більше ніж 10 % від загальної кількості
ліжок у відділенні; у разі необхідності слід передбачити захист приміщень від перегріву сонячними променями з
використанням жалюзі або інших пристосувань.
Таблиця 14
Нормативні значення штучного освітлення приміщень лікувально-профілактичних закладів
Освітлення робочих
Назва приміщення*
приміщень, лк
Операційна (0,8 м) 400
Пологова та реанімаційна зали, наркозна, перев’язочна (0,8 м) 500
Передопераційна, приміщення для спостереження за операціями (0,8 м)** 300
Кабінети лікарів (оглядові) (0,8 м)** 500
Кабінети лікарів (ординаторські) (0,8 м)** 300
Кабінети лікарів функціональної діагностики (0,8 м)** 150
Фізіотерапевтичні кабінети (0,8 м)** 150
Кабінети лікування сном (0,8 м)** 50
Кабінети психіатричних відділень (0,8 м)** 100
Палати післяопераційні, інтенсивної терапії, для новонароджених, для хворих на глаукому, 150
ізолятор (0,8 м)**
Інші палати (0,8 м)** 100
Кімнати для клініко-лабораторних досліджень (0,8 м)** 300
Секційна (0,8 м)** 400
Кімнати денного перебування (0,8 м)** 200
Приміщення для миття і стерилізації суден, санітарні кімнати, клізмова (підлога) 75
Коридори в операційному блоці (підлога) 150
Коридори у палатних відділеннях (підлога)** 150
*У дужках — висота над рівнем горизонтальної площини підлоги, для якої нормується рівень освітлюваності.
** Мають передбачатися штепсельні розетки для місцевого освітленості.
Санітарний блок лікарняного стаціонару містить: 3 туалети та 3 умивальні, душові та ванні кабіни, місця для
приготування мийних та дезинфікуючих розчинів, дезінфекції та зберігання предметів догляду за хворими, для ношів,
милиць, ціпків, каталок, для тимчасового збирання брудної білизни, для збирання матеріалів аналізів (кал, сеча, тощо).
Лікарю загальної практики та сімейному лікарю знання гігієни необхідні під час виконання наступних видів
діяльності:
1. Аналіз стану здоров’я населення.
2. Діагностика та виявлення причин виникнення захворювань, передусім професійної, інфекційної та аліментарної природи.
3. Розслідування випадків харчових та професійних отруєнь, а також виробничого травматизму.
4. Здійснення лікувально-трудової експертизи та професійної орієнтації.
5. Проведення профілактичних медичних оглядів.
6. Здійснення диспансеризації населення.
7. Санітарна експертиза та погодження проектів будівництва, реконструкції, капітального і поточного ремонтів
приміщень, будівель та споруд лікувально-профілактичних закладів.
8. Здійснення попереджувального та поточного санітарного нагляду в закладах охорони здоров’я.
9. Здійснення контролю за санітарно-гігієнічними умовами праці медичного персоналу.
10. Здійснення контролю за умовами перебування і навчання дітей в дошкільних та шкільних загальноосвітніх
закладах, в установах позашкільної освіти та виховання.
11. Оцінка побутових умов та умов проживання родини.
12. Проведення профілактичної роботи в лікувально-профілактичних закладах, на підприємствах та в інших
закладах і установах.
13. Розробка рекомендацій щодо організації раціонального харчування, призначення лікувально-дієтичного та
лікувально-профілактичного харчування.
14. Визначення впливу клімато-погодних та інших факторів довкілля на здоров’я людини, надання рекомендацій з
питань санаторно-курортного оздоровлення та лікування.
15. Виконання функцій керівника в різних ланках охорони здоров’я.
16. Проведення санітарно-освітньої роботи.
Слід підкреслити, що здійснення санітарно-освітньої роботи має виняткове значення для лікаря будь-якої
спеціальності. Дійсно, сьогодні санітарно-освітня робота є надзвичайно актуальною проблемою сучасної медичної науки,
насамперед тому, що підвищення рівня загальної освіти населення не зумовило зростання санітарної культури населення і
передусім його гігієнічної грамотності.
Основними завданнями санітарно-освітньої роботи є:
1. Засвоєння гігієнічних та медичних знань.
2. Виховання гігієнічних навичок та умінь.
3. Організація роботи громадського медичного активу (санітарні пости, санітарні дружини та інші структури
товариства Червоного Хреста, профспілок тощо.).
145
Тому, в першу, чергу слід вдосконалювати та впроваджувати наступні види і засоби санітарно-освітньої роботи:
1. Живе спілкування: лекція, бесіда, вечори запитань та відповідей.,
2. Письмове спілкування: стінівка, звернення, заклики, дошка запитань та відповідей, бюлетні, книги, плакати, журнали.
3. Використання наочних засобів: діапозитиви, муляжі, препарати, зразки виробів, радіопрограми, теле- та
відеофільми, комп’ютерні програми.
Гігієна праці медичного персоналу

Трудова діяльність медичних працівників пов’язана з можливістю негативного впливу різних специфічних
професійних чинників:
• високе нервово-емоційне напруження, зумовлене почуттям співпереживання, відповідальності за здоров'я та життя
хворого;
• контакт з інфекційними хворими, небезпека зараження та травматизації під час проведення маніпуляцій,
обстежень, операцій, перебування в середовищі, де мешкають носії та переносники захворювань;
• несприятливе за своїми хімічними та фізичними властивостями навколишнє середовище на робочому місці
(дискомфортний мікроклімат, забруднення повітря та предметів лікарськими, анестезувальними, дезінфекційними та іншими
хімічними речовинами, вплив іонізуючих випромінювань, електромагнітних полів радіочастот, лазерного та інших
випромінювань, ультразвуку, шуму, вібрації та інших несприятливих фізичних чинників);
• вимушене положення тіла (хірурги, оториноларингологи, стоматологи), напруження зору, фізичні навантаження
під час виконання більшості маніпуляцій та операцій, відсутність достатніх умов для короткочасного відпочинку протягом
періоду робочої зміни;
• порушення оптимальної структури режиму дня, які пов'язані з працею у нічний та у позаурочний час, із станом
емоційного напруження, що утруднює повне відключення від професійно-службових справ після завершення робочого дня.
Таке становище зумовлює високий рівень захворюваності серед медичних працівників. У структурі цієї
захворюваності превалюють ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, алергічні та гінекологічні захворювання,
ускладнення вагітності та післяопераційного періоду, хвороби опорно-рухового апарату, порушення зору та слуху тощо.
Різні професійні групи медичних працівників відрізняються одна від одної не лише рівнем, але й структурою
захворюваності. Так, наприклад, ускладнення вагітності (пізній токсикоз), патологія пологів (передчасні пологи, кровотечі
тощо) у жінок-хірургів та жінок-анестезіологів зустрічаються у 2—3 рази частіше, ніж у лікарів-лаборантів. Близько 20%
маніпуляційних сестер страждають на алергічні захворювання: дерматити, вазомоторний риніт, астматичний бронхіт.
Для запобігання виникнення професійної патології медичних працівників використовується система
профілактичних заходів, важливим елементом якої має бути якісний професійний відбір.
Загальні медичні протипоказання стосовно допущення до роботи в закладах охорони здоров'я:
• природжені аномалії органів з вираженою недостатністю їх функцій;
• органічні захворювання ЦНС із стійкими та вираженими порушеннями функцій;
• епілепсія з частими нападами і зміною особистості;
• захворювання ендокринної системи з вираженим порушенням функцій;
• злоякісні новоутворення;
• виражені форми хвороб крові і кровотворних органів;
• гіпертонічна хвороба II-III стадії;
• хвороби серця з недостатністю кровообігу;
• хронічні захворювання легенів з вираженою легенево-серцевою недостатністю та схильністю до кровотеч;
• бронхіальна астма важкого перебігу з вираженими порушеннями кровообігу без нападу;
• активні форми туберкульозу будь-якої локалізації;
• виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки з частими загостреннями або схильністю до ускладнень;
• цирози печінки та активні хронічні гепатити, ураження жовчовивідних шляхів з важкими нападами;
• хронічні панкреатити, гастроентерити та коліти з частими загостреннями;
• хронічні захворювання нирок з явищами ниркової недостатності, сечокам'яна хвороба з частими нападами або
ускладненнями;
• колагенози;
• захворювання суглобів з частими загостреннями або зі стійкими порушеннями функцій;
• стійке порушення менструальної функції;
• вагітність і період лактації;
• хронічні запальні захворювання матки і придатків з частими загостреннями;
• патологія вагітності (невиношування й антенатальне ушкодження плода) у жінок дітородного віку;
• захворювання зорового нерва і сітківки;
• анофтальм;
• глаукома.
З урахуванням специфіки умов праці та професіональних шкідливостей, властивих для деяких спеціалізованих
відділень, установлений перелік додаткових медичних протипоказань до роботи у цих підрозділах.
Карта гігієнічної оцінки умов перебування в лікарні та реабілітації хворого
1. Прізвище, ім’я та по батькові ____________________________________________________________________
2. Вік___________років. 3. Спеціальність____________________________________________________________
4. Стаж роботи_________років. 5. № історії хвороби___________________________________________________
6. Відділення лікарні______________________________________________________________________________
7. Клінічний діагноз_______________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
146
фаза захворювання________________________________________________________________________________
ступінь компенсації функціональних змін_____________________________________________________________
8. ЧСС у стані спокою___________уд/хв.
9. Артеріальний тиск_______________мм.рт.ст.
10. Довжина тіла___________________см.
11. Маса тіла_______________кг.
12. Дані ЕКГ_____________________________________________________________________________________
13. Ступінь вираження змін ЕКГ (1-ЕКГ у межах норми, 2-помірні зміни, 3-фізіологічнозначущі зміни ЕКГ,
4-клінічнозначущі зміни ЕКГ).
14. Частота захворювань з тимчасовою втратою працездатності за останній рік_____________________________
15. Гігієнічні рекомендації:
а) щодо дієтичного харчування_____________________________________________________________________
(обґрунтовують з урахуванням клінічного діагнозу, фази захворювання та ступеня вираження функціональних змін)
б) щодо працевлаштування_________________________________________________________________________
(Не рекомендують працевлаштування за професіями, які вимагають напруженої роботи та підвищеного навантаження
хворих органів і натомість рекомендують професії, що за своєю енергоємністю (таблиця 15) не перевищують енергетичні
можливості хворих (таблиця 16), для визначення енергетичних можливостей хворих розраховують адаптаційний потенціал
серцево-судинної системи (таблиця 17);
в) щодо рухового режиму__________________________________________________________________________
(обгрунтовують, використовуючи таблиці 17 і 18);
г)щодо особистої гігієни___________________(рекомендують кліматопроцедури, загальні повітряні ванни, загальні сонячні
ванни, купання, теплові навантаження у лазнях тощо).
16. Комплексні рекомендації щодо профілактики та запобігання внутрішньолікарняних інфекцій______________
________________________________________________________________________________________________
Таблиця 15
Енергетична цінність та вміст харчових речовин у раціоні різних груп населення

Жи
Білки, г Вугле
Енергетична -
Групи населення Вік цінність, у тому
кДж (ккал) всьо- ри, води,
числі
го г г
тваринні
І. Робітники переважно розумової праці: керівники 18-29 11704 (2800) 91 50 103 378
закладів та організацій, педагоги, лікарі (крім хірургів), 30-39 11286 (2700) 88 48 99 365
наукові робітники, працівники, труд яких пов’язаний зі 40-59 10659 (2550) 83 46 93 344
значним нервовим напруженням (диспетчери пультів
управління).
ІІ. Робітники, що зайняті легкою фізичною працею: 18-29 12540 (3000) 90 49 110 412
інженерно-технічний персонал, робітники 30-39 12122 (2900) 87 48 106 399
радіоелектронної промисловості, зв’язку і телеграфу, 40-59 11495 (2750) 82 45 101 378
сфери обслуговування, медичні сестри, санітарки.
ІІІ. Робітники, що зайняті середньою за важкістю працею: 18-29 13398 (3200) 96 53 117 440
токарі, слюсарі, водії автотранспорту, залізничники, лікарі- 30-39 12958 (3100) 93 51 114 425
хірурги, поліграфісти. 40-59 12331 (2950) 88 48 108 406
ІV. Робітники, що зайняті важкою фізичною працею: 18-29 15466 (3700) 102 56 136 518
будівельники, робітники нафтової, газової та целюлозно- 30-39 15048 (3600) 99 54 132 504
паперової про-мисловості, металурги, деревооброблювачі, 40-59 14421 (3450) 95 52 120 483
гірники на поверхневих роботах.
V. Робітники, що зайняті особливо важкою фізичною 18-29 17974 (4300) 118 65 158 602
працею: гірники на підземних роботах, сталевари, 30-39 17138 (4100) 113 62 150 574
каменярі, землекопи. 40-59 16302 (3900) 107 59 143 546
Діти: 1-3 6437 (1540) 53 37 53 212
4-6 8235 (1970) 68 44 68 272
7-10 9544 (2300) 79 47 79 315
Хлопчики 11-13 11286 (2700) 93 56 91 370
Дівчатка 11-13 10241 (2450) 85 51 85 340
Юнаки 14-17 12122 (2900) 100 60 100 400
Дівчата 14-17 10868 (2600) 90 54 90 360
Таблиця 16
Енергетичні можливості людей у залежності від стану їх здоров’я

Адаптаційний Максимальне споживання Допустимі
Група здоров’я Стать Вік, років
потенціал, група кисню, мл/хв/кг енерговитрати, ккал
147
ч до 44 1 43-54 4750
45-59 2 40-50 4410
І понад 59 2 33-41 3630
(здорові) ж до 39 1 35-44 3280
40-54 2 30-36 3230
понад 54 2 27-33 2940
ч до 44 2 36-48 4120
45-59 2 33-40 3580
ІІ понад 59 2 31-36 3280
(практично здорові) ж до 39 2 28-37 3180
40-54 2 26-39 2940
понад 54 2 25-31 2740
ч до 44 2 30-38 3330
ІІІ 45-59 3 25-31 2740
(хворі з понад 59 3 23-28 2500
захворюванням у ж до 39 2 26-32 2840
стадії компенсації) 40-54 3 24-29 2600
понад 54 3 19-24 2110
ч до 44 3 22-30 3100
ІV
45-59 3 20-23 2600
(хворі з
понад 59 4 14-22 2200
захворюванням у
ж до 39 3 18-23 2500
стадії
40-54 3 15-18 2020
субкомпенсації)
понад 54 4 12-16 1710
ч до 44 4 13-22 2570
V
45-59 4 12-19 2280
(хворі з
понад 59 4 11-13 1760
ж до 39 4 11-16 1980
стадії
40-54 4 10-13 1700
декомпенсації)
понад 54 4 9-11 1500
Методика розрахунку адаптаційного потенціалу

Адаптаційний потенціал (АП) серцево-судинної системи розраховують за формулою:
АП=0,011*ЧСС+0,01*АТс+0,008*АТд+0,009*М+0,0014*В—0,009*Р—0,27 (1)
або у випадку реєстрації ЕКГ:
АП=0,011*ЧСС+0,01*АТс+0,008*АТд+0,006*В+0,19*ЕКГ—0,001*Р—1,17 (2)
де ЧСС — частота серцевих скорочень у спокої, уд/хв;
АТс та АТд — систолічний та діастолічний артеріальний тиск, мм.рт.ст.;
М — маса тіла, кг;
В — вік, роки;
Р — довжина тіла, м;
ЕКГ — ступінь змін ЕКГ за 4-бальною системою:
1 — ЕКГ у межах норми;
2 — помірні зміни ЕКГ;
3 — фізіологічно-значущі зміни ЕКГ;
4 — клінічно-значущі зміни ЕКГ.
Таблиця 17
Шкала оцінок адаптаційного потенціалу (АП)

Група Значення АП*
Оцінка АП
за АП 1 2
Задовільна адаптація 1 < 2.10 < 2.60
Напруження механізмів адаптації 2 2.11—3.20 2.60—3.09
Незадовільна адаптація 3 3.21—4.30 3.10—3.49
Зрив адаптації 4 > 4.31 > 3.50
*
Значення АП : 1 за формулою (1); 2 — за формулою (2)
Таблиця 18
Гранична (пікова) та допустима ЧСС хворих з різним АП серцево-судинної системи та різного віку при тривалому
навантаженні
АП Руховий Вік, років
режим 30—39 40—49 50—59 60—69
148
Граничн Допустим Граничн Допустим Граничн Допустим Граничн Допустим
а ЧСС а ЧСС а ЧСС а ЧСС а ЧСС а ЧСС а ЧСС а ЧСС
1 Інтенсивно- 174 130-142 170 125-138 160 121-130 152 115-125
тренувальний
2 Тренувальний 152 115-125 150 114-122 140 110-118 135 108-115
3 Щадно-тренувальний 140 110-120 138 100-118 132 100-113 126 105-112
4 Щадний 117 95-107 115 92-104 110 90-100 106 88-97
Дані, що необхідні для проведення гігієнічної оцінки санітарного стану житлових приміщень викладені у карті-
схемі, яка приведена нижче.
КАРТА-СХЕМА
санітарного обстеження об'єкта (житлової квартири або кімнати у гуртожитку)
1. Адреса. Відомча належність житлової квартири або гуртожитку.

2. Контингент, що проживає у приміщенні (загальна кількість, кількість сімейних, одиноких, у тому числі дітей
віком до 14 років).
3. Земельна ділянка: розміри, площа, характер озеленення, умови для провітрювання та для стікання атмосферних
опадів, двір забрукований (так, ні), утримується в чистоті (так, ні), наявність підприємств, що забруднюють атмосферне
повітря, кількість великих шосейних доріг і залізничних колій, вигрібних ям, сміттєзвалищ тощо.
4. Квартира (кімната у гуртожитку) розміщена у будинку з ... поверхів (вказати), будівля (цегляна, бетонна,
дерев'яна), покрита штукатуркою, рік будівництва, тип внутрішнього планування (квартирний, готельний), планування і
розміри приміщень (схематичний план), їх орієнтація, площа та об’єм на 1 людину.
5. Внутрішнє оздоблення приміщення (стіни побілені, покриті олійною фарбою, шпалерами, пластиком); підлога
(паркетна, дерев'яна, бетонна, покрита пластиком), утримування будинку, характер прибирання (регулярне, нерегулярне).
6. Опалення: центральне, місцеве, водяне, парове, панельне, радіатори (поверхня гладенька, ребриста), характер
розташування (у нішах, під вікнами), температура нагріваючої поверхні.
7. Вентиляція: природна (наявність квартирок, фрамуг, коефіцієнт аерації, наскрізне провітрювання кімнати —
можливе, ні), штучна (припливна, витяжна, працює безшумно, з шумом, з вібрацією, величина кратності обміну повітря),
центральна (припливна, витяжна, припливно-витяжна, розташування вентиляційних отворів, режим провітрювання
приміщень), локальна (припливна, витяжна, наявність спеціальних пристроїв).
8. Природне освітлення: характеристика вікон (кількість і характер розташування, площа, наявність підвіконня та
його висота, ступінь забруднення скла (незначне, помірне, значне), ступінь затінення сусідніми будинками (є, немає),
інсоляційний режим (максимальний, помірний, мінімальний), світловий коефіцієнт, коефіцієнт глибини закладання, проекція
небосхилу, кут падіння, кут отвору.
9. Штучне освітлення: система освітлення (загальна, місцева, комбінована), тип джерела світла (лампи
розжарювання, люмінісцентні лампи), характер розташування та кількість світлоточок, потужність та кількість ламп, тип
світлової арматури, достатність та рівномірність освітлення, рівень освітленості робочого місця.
10. Водопостачання (центральне, місцеве).
11. Каналізація (є, немає), вбиральня (розташована в будинку, у дворі, тепла, холодна).
12. Наявність підсобних приміщень (указати яких).
13. Домашні тварини (є, немає, які).
14. Комахи у квартирі (є, нема, які): пацюки або миші (є, нема).
15. Вологість у житлових кімнатах (є, немає, причини виникнення).
16. Шум та вібрація (є, немає, причини їх виникнення).
17. Скарги мешканців.
18. Додаткові дані.
19. Узагальнений гігієнічний висновок щодо санітарного стану об'єкта та у разі необхідності обґрунтування
відповідних рекомендацій
ТЕМА №16: СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНОЇ

ІНФЕКЦІЇ ТА КОМПЛЕКС ГІГІЄНІЧНИХ ЗАХОДІВ ЩОДО ЇХ
ПРОФІЛАКТИКИ. ОБ’ЄКТИВНІ МЕТОДИ ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ УМОВ
ПОБУТУ, ХАРЧУВАННЯ ТА ПРАЦІ В ДІЯЛЬНОСТІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ.
1. Закріпити знання з питань запобігання виникнення та профілактики поширення внутрішньолікарняних інфекцій.
2. Засвоїти методики обстеження умов проживання, побуту, харчування та праці населення.

1. Внутрішньолікарняні інфекції: визначення, причини, наслідки.
2. Джерела та збудники внутрішньолікарняних інфекцій.
3. Шляхи передачі внутрішньолікарняних інфекцій.
149
4. Основні шляхи профілактики внутрішньолікарняних інфекцій.
5. Дезінфекція: визначення, види, методи та засоби.
6. Хлор та хлорвмістні сполуки, правила зберігання та використання.
7. Гігієнічні вимоги до житла (набір приміщень, площа, освітлення, вентиляція, мікрокліматичні умови тощо), умов
перебування в лікарні та реабілітації хворих.
8. Гігієнічні принципи раціонального харчування та методи оцінки адекватності і збалансованості харчування.
10. Режим дня. Гігієнічні принципи складання режиму дня.
ЗАВДАННЯ:
1. Обстежити умови перебування хворих і праці медичного персоналу в лікувально-профілактичному закладі та
виявити можливі причини та шляхи передачі внутрішньолікарняних інфекцій.
2. За матеріалами обстеження скласти гігієнічний висновок та розробити конкретні комплексні рекомендації щодо
профілактики внутрішньолікарняних інфекцій.
3. Оволодіти методиками санітарного обстеження та описання об’єкту.
4. Оволодіти методикою оцінки харчування населення.
5. Оволодіти методиками оцінки стану здоров’я за величиною адаптаційного потенціалу серцево-судинної системи
та рівня засвоєння гігієнічних навичок.
Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 485—492 .
2.. Гигиена и экология / [В. Г. Бардов, В. Ф. Москаленко, С. Т. Омельчук и др.] ; под ред. В. Г. Бардова. ― Винница:
Нова Книга, 2008. ― С. 482—490.
3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології. Навчальний посібник —
К.: Здоров’я, 1999. — С. 652—658.
4. Габович Р.Д., Шахбазян Г.Х., Познанский С.С. Гигиена. — К.: Вища школа. 1983. — С. 227—305.
5. Покровский В.А. Гигиена. — М., Медицина, 1979. — С.471— 483.
6. Никберг И.И. Гигиена больницы. — К., Здоров’я, 1993. — 261 с.
7. Гурова А. И., Горлова О.Е. Практикум по общей гигиене. — М.: Изд. Университета Дружбы Народов. 1991. — С.
7—24, 34—38.

В ході практичного заняття студенти знайомляться з основними джерелами і збудниками внутрішньолікарняних
інфекцій та обґрунтовують рекомендації щодо запобігання їх виникненню та профілактики поширення.
Профілактика внутрішньолікарняних (шпитальних, нозокоміальних) інфекцій є однією з найактуальніших та
найскладніших проблем забезпечення функціонування сучасних лікувально-профілактичних закладів і, насамперед,
лікарняних стаціонарів.
Згідно з визначенням Комітету експертів ВООЗ, внутрішньолікарняна інфекція (ВЛІ) являє собою будь-яке
клінічно виражене захворювання мікробного походження, що уражує хворого внаслідок його госпіталізації або відвідання
ним лікувально-профілактичного закладу з метою лікування, а також медичний персонал у зв'язку зі здійснюваною ним
діяльністю, незалежно від того, проявляються чи не проявляються симптоми цього захворювання під час перебування
зазначених осіб у лікарні.
До ВЛІ належить сукупність достатньо різних за етіологією захворювань, зокрема гнійно-септичні захворювання, вірусний
гепатит, грип, сальмонельоз, аденовірусні захворювання, кір, вірусний кон’юнктивіт, синдром набутого імунодефіциту
(СНІД) та багатьох інших.
Найбільш суттєвими епідеміологічними особливостями ВЛІ слід вважати їх поліетіологічність, різноманітність
джерел та шляхів передачі, одномоментність перебігу декількох епідемічних процесів, що й визначає складність побудови
ефективної системи профілактичних заходів.
До 50-х років XX ст. домінуюче положення в структурі ВЛІ займали гострі інфекційні захворювання, зумовлені
згідно патогенних мікроорганізмів (кір, скарлатина, дифтерія, вітряна віспа, газова гангрена, правець тощо). Однак у
наступні роки структура цих захворювань зазнала значних змін, почали домінувати, інколи в поєднанні з переліченими
вище, різні інфекційні стани, спричинені умовно-патогенними мікроорганізмами (кишковою паличкою, протеєм,
клебсієлами та ін.). Проте справжньою “чумою” багатьох стаціонарів у 50-70-ті роки стала стафілококова інфекція.
У 80-90-ті роки відбулось деяке зниження питомої ваги стафілококових захворювань і на перший план вийшла
грамнегативна мікрофлора (синьогнійна паличка, протей, клебсієла, ентеробактер тощо). Нині питома вага цих збудників
складає близько 60% за усіх ВЛІ.
Доволі значного поширення набуває поєднання декількох збудників, що підтверджується як вивченням власне ВЛІ, так і
носійством мікрофлори медичним персоналом. Зокрема, доведено, що носійство грамнегативних мікроорганізмів у верхніх
дихальних шляхах медичного персоналу пологового будинку в середньому складає 40,4% (у пологовому відділенні – 42,3%,
у дитячому – 45,5%, післяпологовому – 34,8%, в обсерваційному – 27,3%). При цьому в 71,4% випадків відзначаються
асоціації грамнегативної флори із золотистим, а у 28,6% – з епідермальним стафілококом.
Структура ВЛІ має досить суттєві особливості, пов’язані як із профілем стаціонару, так і з конкретними санітарно-
протиепідемічними умовами перебування у ньому. У минулі роки переважним об’єктом поширення ВЛІ були акушерські та
хірургічні стаціонари. Хоча за зрозумілих причин вони продовжують привертати особливу увагу, однак можна з повним
правом стверджувати, що в теперішній час ВЛІ більше чи менш маніфестно проявляють себе в стаціонарах будь-якого
профілю. В хірургічних та урологічних стаціонарах найбільшу складність виходячи як з лікувальної, так і з профілактичної
150
точки зору являє собою поєднання стафілококової та грамнегативної інфекції. У гінекологічній практиці небезпечною є ще й
анаеробна мікрофлора.
Останніми роками підвищену зацікавленість викликає проблема профілактики ВЛІ у відділеннях та палатах для
хворих з імунодефіцитними станами (гемобластози, інші онкологічні захворювання, променева патологія, СНІД тощо).
Продовжують зберігати велике епідемічне значення і бути небезпечними діарейні інфекції (сальмонельози тощо) в
пологових будинках та дитячих відділеннях.
Загалом перелік збудників ВЛІ є досить поширеним і нараховує декілька десятків представників, До їх числа
необхідно віднести аеробні грампозитивні бактерії (золотистий та епідермальний стафілокок, пневмококи, стрептококи та
ін.), аеробні грамнегативні бактерії (ешерихії, клебсієла, синьогнійна паличка, протей та ін.), анаеробні дріжджеподібні
гриби, віруси тощо.
Основними шляхами передачі ВЛІ є природний та артифіціальний або штучний (рис. 1).
Природний шлях передачі ВЛІ може бути горизонтальним (фекально-оральний, аерозольний, контактно-побутовий,
трансмісивний), вертикальним та таким, що пов’язаний із пологовим процесом. До основних різновидів штучного шляху
передачі ВЛІ належать ін’єкції, трансфузійні маніпуляції, асоційовані з операціями, інвазивними лікувальними або
діагностичними процедурами, а також інгаляційні шляхи
Проте в теперішній час найбільш поширеними шляхами передачі ВЛІ небезпідставно прийнято вважати аерозольний
(повітряно-крапельний та повітряно-пиловий), а також дещо меншою мірою контактно-побутовий та фекально-оральний
шляхи (табл. 1).
Шляхи передачі
природний артифіційний
Ін’єкційний
(штучний)
Під час
Трансфузійний
Фекально-
оральний
Аерозольн Асоційований з
ий Асоційований з інвазивними
Контактно-
лікувальними процедурами
побутовий
Асоційований з не
Трансмісій
ний інвазивними діагностичними
Інгаляційний
Рис. 1. Шляхи передачі внутрішньолікарняних інфекцій
Таблиця 1
Внутрішньолікарняні інфекції, збудники яких передаються за допомогою природного механізму
Механізм
Нозологічні форми Механізм передачі Нозологічні форми
передачі
Повітряно- Скарлатина Шигельоз
крапельний Дифтерія Ешерихіоз
Коклюш Сальмонельоз
Туберкульоз Черевний тиф, паратифи
Менінгококова інфекція Кампілобактеріоз
Мікоплазмоз Фекально-оральний Ієрсиніоз
Кір Поліомієліт
Ентеровірусні інфекції
Стрептококова інфекція
(Коксакі, ЕСНО та ін.)
Стафілококова інфекція Гепатит А.Е
Паротит Крептоспоридіоз
Краснуха Контактно- Клостридіоз, у тому числі газова
Грип побутовий гангрена
Парагрип Урогенітальний мікоплазмоз
Аденовірусна інфекція Гонорея
Реовірусна інфекція Короста
151
Респіраторно-сенцитіальна інфекція Грибкові хвороби
Пневмоцистоз Гепатит В, С, Д
Необхідно відзначити, що повітряно-крапельним шляхом передається більшість відносно малостійких до впливу

несприятливих чинників навколишнього середовища збудників, а саме: респіраторні віруси, стрептококи, стафілококи,
коринебактерії та ін.
Натомість на відміну від повітряно-крапельного повітряно-пиловий шлях характеризується наявністю так званого
проміжного стану: мікроорганізм потрапляє на об’єкти навколишнього середовища, а далі, після висихання, з пилом надходить у
дихальні шляхи. Такий шлях є найхарактернішим для стійких до висушування мікробіоорганізмів.
Наукове обґрунтування ефективної системи профілактики ВЛІ нерозривно пов’язане з розумінням тих причин,
що обумовили їх значне поширення. Як такі необхідно відзначити:
 значне збільшення серед осіб, які госпіталізуються, хворих на різні хронічні захворювання (онкологічні, серцево-
судинні, нефрологічні, хвороби крові, цукровий діабет тощо), хворих з множинними травмами та різними
імунодепресивними станами, осіб похилого віку, новонароджених та дітей раннього дитячого віку з вадами розвитку;
 ослаблення природного імунітету населення внаслідок несприятливої екологічної ситуації, впливу численних
хімічних, фізичних та біологічних чинників, у своїй більшості поєднаних між собою, а також у зв’язку із застосуванням
імунодепресантів, цитостатиків, променевої терапії тощо;
 урбанізація внутрішньолікарняного середовища, зосередженість великої кількості хворих та персоналу в
багатоповерхових будинках, поліпшення контактів між ними, недостатня кількість спеціально обладнаних ізольованих палат
для хворих з імунодефіцитними станами;
 ускладнення оперативних втручань, збільшення тривалості і травматичності порожнинних та інших операцій,
широке використання ендоскопічної апаратури, яка потребує спеціальних методів очищення, дезінфекції та стерилізації;
 надмірне, інколи недостатньо обґрунтоване, застосування антибіотиків і, як наслідок, формування
внутрішньошпитальних штамів збудників ВЛІ, полірезистентних до застосування антибіотиків, а також порушення
природного біоценозу слизових та шкірних покривів.
 недостатньо ретельне та недостатньо контрольоване знезараження ін’єкційного та іншого інструментарію;
 невиправдане збільшення тривалості перебування хворого у стаціонарі, пов’язане з функціонально-
діагностичними та лабораторними дослідженнями;
 суттєве погіршання організації гігієнічного та санітарно-протиепідемічного режиму в стаціонарах.
Саме тому до основних напрямків профілактики внутрішньолікарняних інфекцій у сучасних умовах слід
віднести архітектурно-планувальні заходи, санітарно-протиепідемічний режим та підвищення стійкості організму хворих і
медичного персоналу до впливу несприятливих чинників (рис. 2).
Отже, ситуація, яка склалася, вимагає розроблення і, головним чином, реального та ефективного запровадження в
практику сучасних закладів охорони здоров’я науково обґрунтованого гігієнічного режиму, основною метою якого є:
• створення оптимальних умов для перебування хворих та ефективного їх лікування;
• профілактика внутрішньолікарняних інфекцій;
• створення оптимальних умов праці медичного і допоміжного персоналу шляхом запровадження архітектурно-
планувальних заходів, санітарно-протиепідемічного режиму та використання організаційних підходів, спрямованих на
організацію лікувально-охоронного режиму, встановлення деонтологічного комфорту та проведення гігієнічного навчання і
виховання хворих та медичного персоналу.
Профілактика ВЛІ
Фінансування
Специфічна Неспецифічна
Імунізація
населення: Санітарно- Санітарно Архітектурно-
- пасивна протиепідемі -технічні планувальні
- активна чні заходи заходи заходи
- активно-
Планова: туберкульоз дифтерія, За епідемічною

поліомієліт, епідемічний паротит, локалізацією:
правець, коклюш, кір, краснуха, вірусний Ку-лихоманка, бруцельоз, сибірка, чума,
дифтерія
гепатит
оптимальне розміщення земельної ділянки та адекватна система
забудови, що забезпечує функціональне зонування території
лікарняно-профілактичного закладу
152
Розподіл функціонально-технологічних потоків
Архітектурно-
планувальні заходи Ізоляція режимних відділень, палат та приміщень
Забезпечення нормативних вимог до набору та санітарного

благоустрою приміщень
Раціональне взаємо розташування основних підрозділів лікарні
Особиста гігієна персоналу та хворих

Санітарно-
протиепідемічний
режим
Медичний контроль за станом здоров’я та
бацилоносіння персоналу
Дотримання вимог, що забезпечують санітарно-протиепідемічний режим

лікарні
Вентиляція та Регуляторна
кондицію-вання санація
повітря повітряного Якісна дезинфекція і стерилізація різноманітних предметів
приміщень середовища
Виявлення та ізоляція інфекційних хворих

Забезпечення
Об’єктивний контроль бактеріального забруднення об’єктів
оптимального
навколишнього середовища і продуктів харчування
мікроклімату
Підвищення стійкості організму Раціональне харчування

до впливу несприятливих
чинників Планова імунізація
Екстерна імунізація
Рис. 2. Схема основних заходів профілактики внутрішньолікарняних інфекцій
У зв’язку з цим, основними гігієнічно–значущими напрямками щодо запобігання виникненню ВДІ необхідно
вважати:
1. Проведення попереджувального санітарного нагляду:
 вивчення особливостей земельної ділянки лікувально-профілактичного закладу та особливості ґрунту;
 розробка та детальна санітарна експертиза проектів будівництва або реконструкції лікувально-профілактичних
закладів;
 суворий контроль за будівництвом та прийняттям об’єктів до експлуатації;
 проведення попередніх медичних оглядів медичного, допоміжного та технічного персоналу під час оформлення на
роботу.
2. Проведення поточного санітарного нагляду:
 персональна відповідальність кожного керівника лікувально-профілактичного закладу та структурного підрозділу
за організацією профілактики ВЛІ;
 ретельний огляд, інструктаж та відповідна санітарна обробка хворих у приймальних відділеннях під час
госпіталізації;
 організація антимікробного режиму (раціональне застосування антибіотиків, ефективна хіміотерапія тощо);
 зміцнення імунітету хворих та медичного персоналу (щеплення, вакцинація, оздоровчі заходи тощо);
 покращання умов праці медичного персоналу;
 санітарно-освітня робота.
Для повсякденної профілактики випадків виникнення ВЛІ запроваджують ряд дезінфекційних заходів. Дезінфекція
являє собою комплекс заходів, спрямованих на попередження та знищення заразних збудників.
За часом проведення розрізняють поточну та заключну дезінфекцію:
153
Поточна дезінфекція передбачає знезараження виділень хворих, спеціальне прання білизни, миття посуду та
прибирання приміщень в ході проведення лікувального процесу.
Заключна дезінфекція проводиться після вибуття хворого з лікувально-профілактичного закладу .
За технологічними особливостями виділяють фізичну (вогонь, жар, гаряче сухе повітря, гаряча вода, водяний
гарячий пар, сонячне світло, ультрафіолетові промені, низька температура, ультразвук, низько – та високочастотний струм)
та хімічну (хлор та хлорвмісні (хлорне вапно, хлорамін, сульфохлорантин, дезом, хлордезін, хлорцин, дихлор-1, препарат
ДП, хлоргіксидін, ДТСГК) препарати, дезінфектанти, що не містять хлор (ніртан, амфолан, лізол, формалін, формальдегід,
препарати водню) дезінфекцію.
Критерії бактеріальної чистоти повітря лікувально-профілактичних закладів наведено в таблиці 2.
Таблиця 2
Критерії бактеріальної чистоти повітря лікувально-профілактичних закладів

(кількість мікроорганізмів у м3 повітря)
Загальне мікробне Гемолітичний Гемолітичний
Приміщення
обсеменіння стрептокок стафілокок
Операційні хірургічні: до операції 500 — —
після операції 1000 — —
Передопераційні та перев’язувальні: до роботи 750 — —
після роботи 1500 — —
Пологові зали 2000 Не більше 24
Маніпуляційні 2500 Не більше 32
Палати для новонароджених 3000 Не більше 44
Бокси для повітряно-краплинних інфекцій 3500 Не більше 75—100
Інші приміщення: влітку 3500 16 24
взимку 5000 36 52
Одне з провідних місць в діяльності сімейного лікаря займають питання щодо здійснення об’єктивної оцінки умов
побуту, харчування та праці його пацієнтів.
Гігієнічна оцінка умов перебування хворого в лікарні здійснюється з використанням спеціальної карти, яка
наведена нижче.
Карта гігієнічної оцінки умов перебування

в лікувально-профілактичному закладі та реабілітації хворого
1. Прізвище, ім’я та по батькові ____________________________________________________________________

2. Вік___________років. 3. Спеціальність____________________________________________________________
4. Стаж роботи_________років. 5. № історії хвороби___________________________________________________
6. Відділення лікарні______________________________________________________________________________
7. Клінічний діагноз_______________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________
фаза захворювання________________________________________________________________________________
ступінь компенсації функціональних змін_____________________________________________________________
8. ЧСС у стані спокою___________уд/хв.
9. Артеріальний тиск_______________мм.рт.ст.
10. Довжина тіла___________________см.
11. Маса тіла_______________кг.
12. Обвід грудної клітки ________________ см
13. Дані ЕКГ_____________________________________________________________________________________
14. Ступінь вираження змін ЕКГ (1– ЕКГ у межах норми, 2 – помірні зміни, 3 – фізіологічнозначущі зміни ЕКГ,
4 – клінічнозначущі зміни ЕКГ).
15. Частота захворювань з тимчасовою втратою працездатності протягом останнього року___________________
16. Гігієнічні рекомендації:
а) щодо дієтичного харчування_____________________________________________________________________
(обґрунтовують з урахуванням клінічного діагнозу, фази захворювання та ступеня вираження функціональних змін)
б) щодо працевлаштування_________________________________________________________________________
(не рекомендують працевлаштування за професіями, які відзначаються напруженим трудовим процесом та наявністю
підвищеного навантаження хворих органів та систем і натомість рекомендують професії, що за своєю енергоємністю
(таблиця 3) не перевищують енергетичні можливості хворих (таблиця 4), для визначення енергетичних можливостей хворих
розраховують адаптаційний потенціал серцево-судинної системи (таблиця 5);
в) щодо рухового режиму__________________________________________________________________________
(обґрунтовують необхідний руховий, використовуючи таблиці 5 і 6);
г)щодо особистої гігієни___________________(рекомендують застосування кліматичних процедур, загальних повітряних
ванн, загальних сонячних ванн, купання, теплових навантажень у лазнях тощо).
16. Комплексні рекомендації щодо профілактики та запобігання внутрішньолікарняних інфекцій______________
154
________________________________________________________________________________________________
Таблиця 3
Енергетична цінність та вміст харчових речовин у раціоні різних груп населення

Білки, г
Енергетична
Групи населення Вік цінність, у тому Жи- Вугле-
всьо- ри, г води, г
кДж (ккал) числі
го
тваринні
І. Робітники переважно розумової праці: керівники закладів та 18-29 11704 (2800) 91 50 103 378
організацій, педагоги, лікарі (крім хірургів), наукові робітники, 30-39 11286 (2700) 88 48 99 365
працівники, робота яких пов’язана зі значним нервово-емоційним 40-59 10659 (2550) 83 46 93 344
напруженням (диспетчери пультів управління).
ІІ. Робітники, що зайняті легкою фізичною працею: інженерно- 18-29 12540 (3000) 90 49 110 412
технічний персонал, робітники радіоелектронної промисловості, 30-39 12122 (2900) 87 48 106 399
зв’язку і телеграфу, сфери обслуговування, медичні сестри, 40-59 11495 (2750) 82 45 101 378
санітарки.
ІІІ. Робітники, що зайняті середньою за важкістю працею: токарі, 18-29 13398 (3200) 96 53 117 440
слюсарі, водії автотранспорту, залізничники, лікарі-хірурги, 30-39 12958 (3100) 93 51 114 425
поліграфісти. 40-59 12331 (2950) 88 48 108 406
ІV. Робітники, що зайняті важкою фізичною працею: 18-29 15466 (3700) 102 56 136 518
будівельники, робітники нафтової, газової та целюлозно-паперової 30-39 15048 (3600) 99 54 132 504
промисловості, металурги, деревооброблювачі, гірники на 40-59 14421 (3450) 95 52 120 483
поверхневих роботах.
V. Робітники, що зайняті особливо важкою фізичною працею: 18-29 17974 (4300) 118 65 158 602
гірники на підземних роботах, сталевари, каменярі, землекопи. 30-39 17138 (4100) 113 62 150 574
40-59 16302 (3900) 107 59 143 546
Діти: 1-3 6437 (1540) 53 37 53 212
4-6 8235 (1970) 68 44 68 272
7-10 9544 (2300) 79 47 79 315
Хлопчики 11-13 11286 (2700) 93 56 91 370
Дівчатка 11-13 10241 (2450) 85 51 85 340
Юнаки 14-17 12122 (2900) 100 60 100 400
Дівчата 14-17 10868 (2600) 90 54 90 360
Таблиця 4
Енергетичні можливості людини у залежності від стану їх здоров’я

Адаптаційний Максимальне споживання Допустимі
Група здоров’я Стать Вік, років
потенціал, група кисню, мл/хв/кг енерговитрати, ккал
ч до 44 1 43-54 4750
45-59 2 40-50 4410
І понад 59 2 33-41 3630
(здорові) ж до 39 1 35-44 3280
40-54 2 30-36 3230
понад 54 2 27-33 2940
ч до 44 2 36-48 4120
45-59 2 33-40 3580
ІІ понад 59 2 31-36 3280
(практично здорові) ж до 39 2 28-37 3180
40-54 2 26-39 2940
понад 54 2 25-31 2740
ч до 44 2 30-38 3330
ІІІ 45-59 3 25-31 2740
(хворі з понад 59 3 23-28 2500
захворюванням у ж до 39 2 26-32 2840
стадії компенсації) 40-54 3 24-29 2600
понад 54 3 19-24 2110
ч до 44 3 22-30 3100
ІV
45-59 3 20-23 2600
(хворі з
понад 59 4 14-22 2200
ж до 39 3 18-23 2500
стадії
40-54 3 15-18 2020
субкомпенсації)
понад 54 4 12-16 1710
155
ч до 44 4 13-22 2570
V
45-59 4 12-19 2280
(хворі з
понад 59 4 11-13 1760
ж до 39 4 11-16 1980
стадії
40-54 4 10-13 1700
декомпенсації)
понад 54 4 9-11 1500
Методика розрахунку адаптаційного потенціалу

Адаптаційний потенціал (АП) серцево-судинної системи розраховують за формулою (1):
АП = 0,011 · ЧСС + 0,01 · АТс + 0,008 · АТд + 0,009 · М + 0,0014 · В – 0,009 · Р – 0,27 (1)
або у випадку реєстрації ЕКГ за формулою (2):
АП = 0,011 · ЧСС + 0,01 · АТс + 0,008 · АТд + 0,006 · В + 0,19 · ЕКГ – 0,001 · Р – 1,17 (2)
де ЧСС – частота серцевих скорочень у стані спокою, уд/хв;
АТс та АТд – систолічний та діастолічний артеріальний тиск, мм.рт.ст.;
М – маса тіла, кг;
В – вік, роки;
Р – довжина тіла, м;
ЕКГ – ступінь змін ЕКГ за 4-бальною системою:
1 – ЕКГ у межах норми;
2 – помірні зміни ЕКГ;
3 – фізіологічно-значущі зміни ЕКГ;
4 – клінічно-значущі зміни ЕКГ.
Таблиця 5
Шкала оцінок адаптаційного потенціалу

Група Значення адаптаційного потенціалу*
Оцінка адаптаційного потенціалу за адаптаційного
потенціалу 1 2
Задовільна адаптація 1 < 2.10 < 2.60
Напруження механізмів адаптації 2 2.11—3.20 2.60—3.09
Незадовільна адаптація 3 3.21—4.30 3.10—3.49
Зрив адаптації 4 > 4.31 > 3.50
Примітка:
*Значення адаптаційного потенціалу : 1 – за формулою (1); 2 – за формулою (2).
Таблиця 6
Гранична (пікова) та допустима частоти серцевих скорочень хворих з різним адаптаційного потенціалу серцево-
судинної системи та різного віку при тривалому навантаженні
Вік, років
Руховий 30–39 40–49 50–59 60–69
АП
режим Гранична Допустима Гранична Допустима Гранична Допустима Гранична Допустима
ЧСС ЧСС ЧСС ЧСС ЧСС ЧСС ЧСС ЧСС
1 Інтенсивно- 174 130-142 170 125-138 160 121-130 152 115-125
2 Тренувальний 152 115-125 150 114-122 140 110-118 135 108-115
3 Щадно- 140 110-120 138 100-118 132 100-113 126 105-112
4 Щадний 117 95-107 115 92-104 110 90-100 106 88-97
Примітка: АП – адаптаційний потенціал;
ЧСС – частота серцевих скорочень.
Дані, що необхідні для проведення гігієнічної оцінки санітарного стану житлових приміщень викладені у карті-
схемі, яка приведена нижче.
Карта-схема
санітарного обстеження об’єкта (житлової квартири або кімнати у гуртожитку)
1. Адреса. Відомча належність житлової квартири або гуртожитку.
2. Контингент, що проживає у приміщенні (загальна кількість, кількість сімейних, одиноких, у тому числі дітей
віком до 14 років).
3. Земельна ділянка: розміри, площа, характер озеленення, умови для провітрювання та для стікання атмосферних
опадів, двір забрукований (так, ні), утримується в чистоті (так, ні), наявність підприємств, що забруднюють атмосферне
повітря, кількість магістральних шосейних доріг і залізничних колій, вигрібних ям, сміттєзвалищ тощо.
156
4. Квартира (кімната у гуртожитку) розміщена у будинку з ... поверхів (вказати), будівля (цегляна, бетонна,
дерев’яна), покрита штукатуркою, рік будівництва, тип внутрішнього планування (квартирний, готельний), планування і
розміри приміщень (схематичний план), їх орієнтація, площа та об’єм на 1 людину.
5. Внутрішнє оздоблення приміщення (стіни побілені, покриті олійною фарбою, шпалерами, пластиком); підлога
(паркетна, дерев’яна, бетонна, покрита пластиком), утримування будинку, характер прибирання (регулярне, нерегулярне).
6. Опалення: центральне, місцеве, водяне, парове, панельне, радіатори (поверхня гладенька, ребриста), характер
розташування (у нішах, під вікнами), температура нагріваючої поверхні.
7. Вентиляція: природна (наявність квартирок, фрамуг, коефіцієнт аерації, наскрізне провітрювання кімнати –
можливе, ні), штучна (припливна, витяжна, працює безшумно, з шумом, з вібрацією, величина кратності обміну повітря),
центральна (припливна, витяжна, припливно-витяжна, розташування вентиляційних отворів, режим провітрювання
приміщень), локальна (припливна, витяжна, наявність спеціальних пристроїв).
8. Природне освітлення: характеристика вікон (кількість і характер розташування, площа, наявність підвіконня та
його висота, ступінь забруднення скла (незначне, помірне, значне), ступінь затінення сусідніми будинками (є, немає),
інсоляційний режим (максимальний, помірний, мінімальний), світловий коефіцієнт, коефіцієнт глибини закладання, проекція
небосхилу, кут падіння, кут отвору.
9. Штучне освітлення: система освітлення (загальна, місцева, комбінована), тип джерела світла (лампи
розжарювання, люмінісцентні лампи), характер розташування та кількість світлоточок, потужність та кількість ламп, тип
світлової арматури, достатність та рівномірність освітлення, рівень освітленості робочого місця.
10. Водопостачання (центральне, місцеве).
11. Каналізація (є, немає), вбиральня (розташована в будинку, у дворі, тепла, холодна).
12. Наявність підсобних приміщень (указати яких).
13. Домашні тварини (є, немає, які).
14. Комахи у квартирі (є, нема, які): пацюки або миші (є, нема).
15. Вологість у житлових кімнатах (є, немає, причини виникнення).
16. Шум та вібрація (є, немає, причини їх виникнення).
17. Скарги мешканців.
18. Додаткові дані.
19. Узагальнений гігієнічний висновок щодо санітарного стану об’єкта та, у разі необхідності, обґрунтування
відповідних рекомендацій
Вельми важливою слід визнати необхідність проведення обстеження умов харчування хворих як в умовах
перебування в лікувально-профілактичному закладі, так і у домашніх умовах.
Орієнтовна карта обстеження умов харчування

1. Прізвище, ім’я, по-батькові __________________________________________________
2. Вік _______________________________ 3. Стать ________________________________
4. Початок роботи ________________закінчення _____________ перерва______________
5. Число вихідних днів ________________________________________________________
6. Перелік страв, які входять до раціону харчування:
понеділок сніданок обід вечеря
вівторок
середа
четвер
п’ятниця
субота
неділя
7. Кількість хліба, що вживаються під час прийму їжі (г) ________________________
8. Снідає __________________(г);
9. Обідає __________________(г);
10. Вечеряє _________________(г),
(вдома, в їдальні, на роботі, всухом’ятку; час сніданку, обіду і вечері – вписати)
11. Чи вживає алкоголь:
а) як часто б) кількість мл за 1 раз
понад 1 раз на тиждень_______ (визначити кількість)
1 раз на тиждень_________
1 раз на місяць __________
менше 1 разу на місяць ________
взагалі не вживає _______
12. Тютюнопаління:
кількість цигарок на добу ________________
не вживає ____________________________
13. Вживання харчових продуктів за день на одну людину: включаючи сніданок, обід та вечерю:
Назва продукту Приблизна кількість, г Кількість разів на тиждень
Хліб
Борошняні та макаронні вироби
157
Круп’яні вироби
Ковбаси та інші м’ясні продукти
Риба, оселедці
Жири:
вершкове масло
сало
рослинне масло
Яйця
Молоко
Молочні продукті
Цукор, варення, цукерки
Картопля
Овочі (перерахувати)
Фрукти (перерахувати)
Спиртні напої (перерахувати)
14. Скарги:
а) з боку органів травлення______________________________________________________
б) з боку серцево-судинної системи_______________________________________________
в) інші скарги _________________________________________________________________
15. Чим хворів та коли ___________________________________________________________
16. Чим хворіє, скільки часу_____________________________________________________
Суттєве місце у роботі сімейного лікаря займають питання щодо адекватного проведення оцінки рівня гігієнічних
навичок як передумови формування здорового способу життя, особливо серед працівників дитячого і підліткового
населення..
Анкета вивчення гігієнічних навичок дітей і підлітків

Із запропонованих варіантів відповідей з кожним з питань, що наведені, необхідно вибрати та відмітьте ті, як
найбільш властиві для способу життя дитини або підлітків.
1. Тривалість Вашого нічного сну (в залежності від віку школярів):
Початкова школа Основна школа Старша школа Бали
а) більше 11годин; а) більше 9 годин; а) більше 9 годин; 2
б) 8-9 годин; б) 8-9 годин; б) 8-9 годин; 3
в) менше 8 годин; в) менше 8 годин; в) менше 8 годин. 1
2. Процедури загартовування (контрастний душ, обливання, обтирання до пояса), як правило, Ви:
а) не проводите; 0
б) проводите не постійно; 1
в) проводите постійно. 3
3. Ранкову гімнастику, як правило, Ви:
а) не робите зовсім; 0
б) робите інколи; 2
в) робите постійно. 3
4. Зуби Ви:
а) не чистите; 0
б) чистите 1 раз на добу; 1
в) чистите більше 2 разів на добу. 3
5. В робочі ( навчальні) дні Ви звичайно буваєте на свіжому повітрі:
а) менше 1 години; 1
б) 1 -2 години; 2
в) більше 2 годин. 3
6. Чи спите Ви вдень?
а) ніколи; 1
б) деколи; 2
в) майже завжди. 3
7. На підготовку до наступних занять вдома (домашнього завдання) Ви витрачаєте:
а) не готуєте зовсім; 1
б) до 1 години; 2
в) 1 - 3 години. 3
г) більше 3 годин. 1
8. На перегляд телепередач Ви витрачаєте:
а) практично не дивитесь; 3
б) до 1 години; 2
в) 1 - 2 години; 1
г) 3 години і більше. 0
9. Ви зазвичай приймаєте їжу:
а) менше 2 разів на добу; 0
158
б) 3-4 рази на добу; 3
в) більше 4 разів на добу. 2
10. За добу Ваша рухова активність (ходіння, біг і тощо) в цілому складає:
а) менше 2 годин; 1
б) 2-6 годин; 3
в) більше 6 годин. 2
11. Під час перебування у навчальному закладі Ваше харчування, як правило, складається з:
а) зовсім не приймаєте їжу; 0
б) їжі, яку принесли з дому; 2
в) тістечок, що купляєте у буфеті; 1
г) другої страви; 3
д) обід з трьох страв. 3
12. Чи приймаєте Ви вітамінні препарати:
а) ні; 0
б) деколи; 1
в) в зимово-весняний період; 2
г) цілодобово. 1
13. Під час перерви у навчальному закладі, як правило, Ви:
а) готуєтесь до наступного уроку; 0
б) спілкуєтеся з друзями не виходячи з класу; 1
в) спокійно ходите по школі; 3
г) активно граєте з друзями ( бігаєте, стрибаєте тощо); 2
14. У вільний час, як правило, Ви:
а) дивитесь телевізор; 0
б) виконуєте додаткові факультативні завдання; 0
в) читаєте, малюєте або в’яжете; 1
г) граєте в настільні ігри, займаєтесь в технічному гуртку; 2
д) допомагаєте батькам по господарству 2
е) займаєтесь бізнесом; 1
ж) граєте у футбол, хокей та інші ігри на свіжому повітрі; 3
з) займаєтесь у спортивній секції. 3
и) займаєтесь, граєте за комп’ютером 0
15. У вихідні дні, як правило, Ви:
а) дивитесь телевізор; 0
б) виконуєте додаткові факультативні завдання; 0
в) читаєте, малюєте або в’яжете; 1
г) граєте в настільні ігри, займаєтесь у технічному гуртку; 2
д) допомагаєте батькам по господарству, на дачі; 2
е) займаєтесь бізнесом; 1
ж) граєте у футбол, хокей та інші ігри на свіжому повітрі; 3
з) займаєтесь у спортивній секції. 3
и) займаєтесь, граєте за комп’ютером 0
16. В кінці навчального дня Ви, як правило, почуваєте себе?
а) погано; 0
б) задовільно; 1
в) добре. 3
17. В кінці вихідних днів Ви, як правило, почуваєте себе:
а) погано; 0
б) задовільно; 1
в) добре. 3
Оцінка рівня сформованості гігієнічних навичок у школяра

15–22 бали – дуже погано, режим потребує негайної принципової корекції;
23 – 30 балів – незадовільно, режим потребує значної корекції;
31 – 38 балів – задовільний, але потребує диференційованої корекції:
більше 38 балів – добре, хоча можлива корекція.
У педіатричній практиці велике значення має вивчення особливостей життя та визначення різноманітних,
зрушень у стані здоров’я дитини на підставі використання найрізноманітніших скрінінгових програм. Однією з найбільш
простих є анкета для батьків, що наведена нижче, яка дозволяє виявити передумови д розвитку до нозологічних та
патологічних проявів алергічного ґенезу.
Анкета для батьків

Просимо Вас надати відповідь на ряд запитань, пов’язаних з особливостями життя Вашої дитини. На бланку
відповідей відповідно у певній графі відмітьте наявність (“Так”, “+“) або відсутність (“Ні”, “+“) тих чи інших проявів та
ознак.
159
1. Укажіть чи мали місце які-небудь ускладнення протягом періоду вагітності. Якщо так, то які.
2. Вкажіть чи мали місце які-небудь ускладнення у період народження та впродовж періоду новонародженості. Якщо так, то
які.
3. Відмітьте особливості харчування дитини протягом першого року життя (природне, штучне).
4. Укажіть наявність алергічних захворювань у батька.
5. Укажіть наявність алергічних захворювань у матері.
6. Укажіть наявність алергічних захворювань по лінії батька.
7. Укажіть наявність алергічних захворювань по лінії матері.
8. Відмітьте наявність проявів алергічного діатезу (висипання, прояви гіперемії (почервоніння) шкіри, екзема).
9. Відмітьте наявність алергічних проявів у відповідь на введення прикормів та соків.
10. Відмітьте наявність алергічних проявів у зв’язку з вживанням окремих харчових продуктів.
11. Відмітьте наявність алергічних проявів у зв’язку з використанням окремих медичних препаратів.
12. Відмітьте наявність алергічних проявів у відповідь на проведення профілактичних щеплень.
13. Відмітьте наявність проявів алергічного риніту.
14. Відмітьте наявність проявів алергічного кон’юнктивіту.
15. Вкажіть частоту виникнення гострих респіраторно-вірусних захворювань (число захворювань протягом року) у дитини.
16. Відмітьте наявність запальних захворювань органів дихання впродовж першого року життя. Якщо так, то які.
17. Відмітьте наявність запалювальних захворювань органів дихання після першого року життя. Якщо так, то які.
18. Відмітьте наявність у дитини проявів нестачі повітря вночі.
19. Відмітьте наявність у дитини запальних захворювань інших органів і систем протягом періоду до першого року. Якщо
так, то які.
20. Відмітьте наявність у дитини геліометеотропних реакцій (зміни у стані здоров’я, що зумовлені змінами погодних умов).
21. Характеристика житлових умов (відмінні, добрі, задовільні, незадовільні).
22. Відмітьте наявність в квартирі тварин та птахів.
Ще одним надзвичайно потужним інструментом щодо проведення скринінг діагностики стану здоров’я дітей і
підлітків слід вважати проведення скринівг опитування щодо стану здоров’я школярів
Скринівг опитування щодо стану здоров’я школярів

Багатопрофільний скринінг передбачає – використання декількох груп питань для виявлення певних захворювань.
Пропонований анкетний метод скринінг-оцінки у формі простих питань дозволяє виявити ознаки найбільш поширених у
школярів захворювань нервової, серцево-судинної систем, хвороб ЛОР-органів, зору, органів травлення, нирок, алергічних
захворювань. Означені захворювання нерідко визначаються недостатньо повно під час масових оглядів у школі, що
приводить до невчасного призначення лікувальних заходів й істотного погіршення спроможності дітей до адаптації в
оточуючому середовищі.
Інструкція для учнів: ”Відповіді на запитування, що пропонуються, необхідні для своєчасного виявлення у Вас
можливих порушень стану здоров’я. Під час відповідей аналізуйте, будь ласка, свій стан протягом останніх кількох місяців і
враховуйте те; що Вам найбільш властиво Якщо Ви готові відповісти на запитання “ТАК”, проставте на аркуші відповідей
його номер, який буде вказано по закінченні питального речення”.
ПИТАННЯ:
Чи вважаєте Ви, що стан Вашого здоров’я за останній час погіршився? 1
Чи звертали Ви увагу на наявність у себе підвищеного апетиту? 2
Чи звертали Ви увагу на наявність у себе зниженого апетиту? 3
Чи буває у Вас печія? 4
Чи буває у Вас блювота після їжі? 5
Чи буває у Вас відрижка? 6
Чи буває у Вас почуття гіркоти у роті? 7
Чи буває у Вас неприємний смак у роті? 8
Чи буває у Вас почуття розпирання в животі чи буркотіння? 9
Чи буває у Вас закріпи чи поноси? 10
Чи турбує Вас біль у животі, який виникає без істотної причини? 11
Чи турбує Вас біль у животі коли зголодніли або вночі? 12
Чи помічали Ви у себе обкладеність язика, нальоти? 13
Чи турбує Вас біль або тяжкість у правому підребер’ї? 14
Чи турбує Вас кровотеча з ясен під час чищення зубів? 15
Чи турбує Вас неприємний запах з рота? 16
Чи турбує Вас слабкість, розбитість вранці? 17
Чи помічаєте у себе сонливість вдень, значну стомленість наприкінці дня? 18
Чи помічаєте у себе болі в області серця при фізичному навантаженні? 19
Чи буває у Вас нудота зранку або перед їжею? 20
Чи буває у Вас нудота після вживання жирної їжі? 21
Чи помічали у себе змінювання форми та кольору нігтів, їх ламкість? 22
Чи помічали у себе появу блідо-сірого відтінку шкіри? 23
Чи помічали у себе крапчасті крововиливи на передпліччях та гомілках? 24
Чи помічали у себе появу почервоніння та набряклості ясен? 25
160
Чи помічали у себе сухість, лущіння шкіри? 26
Чи помічали у себе посилене випадіння волосся? 27
Чи помічали у себе появу тріщин та коринок у кутках роту? 28
Чи помічали у себе підвищене сльозовиділення, світлобоязнь? 29
Чи помічаєте Ви, що погано відрізняєте запахи? 30
Чи помічаєте Ви легку появу синців? 31
Чи помічали Ви у себе часту появу гноячкового висипу, фурункулів? 32
Чи трапляється у Вас періодичний, без істотної причини поганий настрій? 33
Чи помічали Ви зміни в кольорі, прозористі сечі? 34
Чи помічали Ви значне зростання волосся на тілі? 35
Чи помічали Ви набряклість ніг наприкінці дня? 36
Чи помічали Ви набряклість під очима вранці? 37
Чи турбує Вас періодично біль у попереку? 38
Чи турбує Вас періодично біль унизу живота? 39
Чи турбує Вас періодично труднощі під час сечовипускання? 40
Чи турбує Вас періодичний біль без значної причини в області серця? 41
Чи помічали Ви у себе приступи серцебиття? 42
Чи помічали Ви у себе непритомні стани? 43
Чи турбує Вас головокружіння, що періодично виникає? 44
Чи турбує Вас потемніння в очах? 45
Чи помічали Ви у себе неприємні відчуття в області серця: перебої, замирання? 46
Чи помічали Ви, що погано відчуваєте себе під час проїзду в транспорті? 47
Чи помічали Ви погане самопочуття у задушливих приміщеннях? 48
Чи помічали Ви таке почуття, що не вистачає повітря, важко вдихнути? 49
Чи турбують Вас часті головні болі? 50
Чи трапляється у Вас шум, дзвін у вухах? 51
Чи помічали Ви у себе періодично пітливість, похолодіння кистей чи стоп? 52
Чи турбують Вас періодичні болі в суглобах? 53
Чи турбує Вас набряклість суглобів? 54
Чи помічали Ви у себе зміни форм суглобів? 55
Чи помічали Ви у себе тугорухомість у суглобах вранці? 56
Чи помічали Ви у себе обмеження рухів у суглобах? 57
Чи помічали Ви у себе збільшену рухомість у суглобах ніж у Ваших одноліток? 58
Чи помічали Ви у себе болі в суглобах, хребті при тривалому стоянні чи сидінні? 59
Чи помічали Ви у себе болі у хребті, посилені під час руху? 60
Чи помічали Ви у себе появу висипань на шкірі? 61
Чи трапляється у Вас почуття постійної сухості у роті? 62
Чи трапляється у Вас, що Ви п’єте більш 2-х літрів води на день? 63
Чи не помічали Ви у себе потовщення шиї? 64
Чи турбує Вас те, що Ви дуже потієте навіть під час незначного фізичного навантаження? 65
Чи турбує Вас погане перенесення спеки? 66
Чи не помічали Ви у себе часті рясні сечовипускання? 67
Чи схуднули Ви за останній місяць (істотно)? 68
Чи можна сказати, що Ви плаксиві, у Вас легко з’являються сльози? 69
Чи відмічали Ви у себе появу ділянок потемніння на шкірі? 70
Чи вважаєте Ви, що маєте надмірну вагу? 71
Чи вважаєте Ви, що маєте низький зріст в порівнянні зі своїми однолітками? 72
Чи звертали Ви увагу на утруднене дихання носом? 73
Чи звертали Ви увагу на часті чи тривалі нежиті? 74
Чи схильні Ви до частих простудних захворювань? 75
Чи схильні Ви до частих ангін? 76
Чи турбує Вас часте відчуття, що дере або сохне в горлі, біль при ковтанні? 77
Чи буває у Вас тривалий кашель (до 3-х місяців)? 78
Чи буває у Вас часта чи постійна осиплість голосу? 79
Чи трапляються у Вас приступи утрудненого свистячого дихання? 80
Чи буває у Вас відчуття недостачі повітря при наявності міцних запахів? 81
Чи буває у Вас тривале зниження слуху? 82
Чи буває у Вас почуття закладення у вухах? 83
Чи помічали Ви появу нежиті, кашлю, задушення, свербіж ока, носа, при контакті з домашніми
84
тваринами чи при контакті з пилкою квітучих рослин?
Чи помічали Ви у себе реакції на яку-небудь їжу, ліки, щеплення у виді висипу, набряку, утруднення дихання? 85
Чи трапляються у Вас носові кровотечі? 86
Чи трапляється, що Ви прокидаєтесь вночі і деякий час не можете заснути? 87
Чи вважаєте Ви себе запальним? 88
Чи помічаєте Ви у себе заїкуватість? 89
Чи вважаєте, що для вивчення віршу, правил Вам потрібно більше часу ніж Вашим товаришам? 90
161
Чи помічали Ви у себе постійне відчуття тривоги? 91
Чи помічали Ви у себе відчуття «клубка» у горлі при хвилюванні? 92
Чи відмічаються у Вас часті конфлікти з друзями? 93
Чи турбують Вас нав’язливі рухи, дії, звички? 94
Чи відмічаються у Вас часті конфлікти з вчителями? 95
Чи можете сказати про себе, що Ви вперти, невживчиві? 96
Чи помічали Ваші близькі, що Ви розмовляєте чи ходите вночі? 97
Чи помічали Ви у себе неприємні відчуття в очах під час чи після занять? 98
Чи помічали Ви у себе зниження гостроти зору (погано бачите на дошці, з зусиллям читаєте книгу)? 99
Чи трапляється у Вас почервоніння білків очей? 100
Чи помічали Ви у себе коли-небудь підвищений артеріальний тиск? 101
Чи помічали Ви у себе тривалі кровотечі після порізу? 102
Чи маєте Ви часті конфлікти з батьками? 103
Чи турбує Вас швидка стомлюваність очей? 104
Чи була у Вас за останні півроку травма голови? 105
Чи звертали Ви увагу на наявність у себе змінених ділянок шкіри (дрябла шкіра, суха, загрубіла,
106
облуплювана)?
Чи турбує Вас біль у животі після їжі? 107
(Питання лише для дівчат)
Чи є у Вас місячні? 108
Чи бувають у Вас рясні, тривалі місячні? 109
Чи бувають у Вас болючі місячні? 110
Чи помічали Ви у себе непостійні місячні (затримки більше 2-х тижнів)? 111
Перші місячні почалися у Вас після 14 років? 112
Перші місячні почалися у Вас до 10 років? 113
Значимі питання відносно груп захворювань

1. Гастроентерологічні захворювання –1, 3, 4, 5, 6. 7, 8. 9, 10, 11. 12. 13, 14, 16, 17, 20, 21, 70, 107.
2. Кардіоревматологічні захворювання – 1, 17, 36, 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58,
59, 60, 61, 76, 101.
3. Стоматологічні захворювання – 15, 16, 25.
4. Захворювання шкіри – 106.
5. Нервово-психічні розлади – 1 3, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 52, 61, 65, 66, 69, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93,
94, 95, 96, 97, 103, 105.
6. Нефрологічні захворювання –1, 34, 36, 37. 38, 39, 40, 67, 101.
7. Ендокринні захворювання – 2, 26, 27, 35, 37, 38, 40, 42, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 88, 101, 106.
8. Алергійні стани – 22, 61, 78, 80; 81, 84, 85, 100.
9. Захворювання ЛОР-органів – 1, 16, 30, 73, 74, 75, 76, 77, 82, 83, 86.
10. Пульмонологічні захворювання – 1, 17, 49, 75, 78, 79, 80, 81.
11. Офтальмологічні захворювання – 1,29, 98, 99, 100, 104.
12. Захворювання крові – 24, 31, 64, 86, 102.
13. Гінекологічні порушення – 11, 39, 108, 109. 110, 111, 112, 113.
14. Гіповітамінози – 13, 15, 18, 19, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31, 32, 33, 44, 45, 104, 106.
15. Астенічні стани – 1, 3, 17, 18, 33, 81.
Прогностичні бали виявлення захворювання

№ Групи захворювань і порушень стану здоров’я
питання A B D E F G H I K
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
1 0,68 1,89 2,23 1,12 1,31 3,39 0,96 0,17 1,31
2 1,20
3 4,44
4 2,71
5 3,83
6 3,10
7 4,05
8 2,80
9 0,09
10 0,14
11 3,30
12 0,10
13 0,28
14 9,44
15 3,34
16 4,07 0,20 3,75
162
25 6,08
26 0,80
29 3,35
З0 3,26
33 2,69
35 6,89
37 3,15 1,62 0,62
38 6,8! 3,42
39 4,13
40 9,12 0,92
41 1,78
42 1,54 4,40
43 6,17 4,31
44 2,32 4,81
45 2,87 3,3!
46 1,94 3,96
47 2,11 3,09
48 2,61 2,55
49 10,83 4,13
50 0,46 3,77
51 3,22
52 1,17 3,49
53 0,89
54 2,81
56 1,63
58 1,57
59 1,97
60 5,45
61 1,32 2,31
62 1,16
63 2,38
65 3,61 3,46
66 2,54 4,13
67 3,11
68 1,31
69 0,86 2,55
70 6,62
71 6,77
72 !,10
73 1,76
74 3,96
75 6,61 2,93
77 1,57
78 15,50
79 12,18
80 19,51
81 9,97
86 0,80
87 2,63
88 22,88
89 4,31
90 3,09
91 4,31
92 3,64
93 0,82
94 2,29
95 0,82
96 3,28
97 2,55
98 2,47
99 6,32
100 0,36
101 5,50
163
103 0,82
104 1,66
105 5,28
Умовні позначки:
A – Гастроентерологічні захворювання F – Пульмонологічні захворювання
В – Нефрологічні захворювання G – ЛОР захворювання
D – Захворювання серцево-судинної системи Н – Стоматологічні захворювання
Е – Ендокринні захворювання І – Нервово-психічні розлади
К –Офтальмологічні захворювання
Критичні значення суми прогностичних коефіцієнтів

Гастроентерологічні захворювання – 23,5
Нефрологічні захворювання – 25,5
Кардіоревматологічні захворювання – 21,9
Ендокринологічні захворювання - – 30,6
Пульмонологічні захворювання - 33,6
ЛОР захворювання – 20,7
Стоматологічні захворювання – 23,5
Нервово-психічні розлади 27,2
Офтальмологічні захворювання – 26,3
Показання для залучення лікарів-спеціалістів до подальшого огляду школяра

Ендокринологом:
1) Наявність відомостей про ендокринні захворювання (цукровий діабет, тиреотоксикоз, ожиріння та ін.) у найближчих
родичів.
2) Значимі питання відносно пунктів 2, 26, 27, 35, 37, 38, 40, 42. 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 7!, 72, 88, 101, 106 при
досягненні значення суми прогностичних коефіцієнтів 30,6.
3) Наявність клінічних проявів різних ендокринних розладів: гіперпігментація шкіри, слизової оболонки рота, кон’юнктиви
очей; гіпертрихоз, гірсутизм, наявність смуг розтягнень, екзофтальм, зайва вага тіла (більш ніж на 16%) виснаження,
крипторхізм, високий артеріальний тиск, наявність цукру в сечі.
Гінекологом:
1) Наявність в анамнезі відомостей про відставання у фізичному та статевому розвитку, високому інфекційному індексі,
відсутність менструацій після 13 років, поява вторинних статевих ознак до 9 років.
2) Значимі питання відносно пунктів 108, 109, 110, 111, 112, 113 та скарги на біль у животі, соматичне не обумовлені, гнійні
виділення зі статевих шляхів, свербіж в області статевих шляхів.
3) Наявність відставання в розвитку вторинних статевих ознак, патологічне оволосіння, пухлини в животі; лейкоцитурія.
Психоневрологом:
1) Наявність в анамнезі травм черепа, в тому числі і родових. Інфекційних захворювань нервової системи (менінгіти,
менінгоенцефаліти), судомних синдромів при захворюваннях, непритомних станів, нічного нетримання сечі.
2) Значимі питання відносно пунктів 1, 3, 33, 41, 42, 43, 44. 45, 46, 47, 48, 49, 50, 52, 61, 65, 66, 69, 87, 88, 89, 90, 9!, 92, 93,
94, 95, 96, 97, 103, 105 при досягненні значення суми прогностичних коефіцієнтів 27,2.
3) Наявність клінічних проявів психонервозних розладів: асиметрія обличчя, паралічі, парези кінцівок, мютонії, м’язові
атрофії, ознаки хвороби Дауна, розлади вегетативної нервової системи ( лабільність пульсу, акроцианоз, гіпергідроз),
порушення артеріального тиску, насильницькі рухи, розумова відсталість, неправильні форми поведінки (психопатоподібш.
виражена рухова розгальмованість).
Отоларингологом:
1) Наявність в анамнезі частих гострих респіраторних захворювань, ангін, отитів, носових кровотеч.
2) Значимі питання відносно пунктів 1, 16, 30, 73, 74, 75, 76, 77, 82, 83, 86 при досягненні значення суми прогностичних
коефіцієнтів 20,7.
3) Наявність зниження гостроти слуху, гіпертрофія піднебінних мигдаликів, звеличення і хворобливість підщелепних і
шийних лімфовузлів, аденоїдного вираз) обличчя: гнійні виділення з носа і вуха.
Хірургом:
1) Наявність R анамнезі локального болю в хребті, в колінному, кульшовому суглобах (туберкульозний гоніт, коксит),
випадіння прямої кишки.
2.) Скарги на часті повторні приступи гострого болю в животі, постійні запори, домішки свіжої крові в капі, утруднене
сечовипорожнення з різями, швидка втома нижніх кінцівок у поєднанні з нестерпністю фізичних навантажень
3) Наявність диспропорції будови тіла (різко розвинута верхня половина тулуба), венозного малюнка живота, варикозного
розширення вен нижніх кінцівок, розширення пупкового, пахових кілець, грижових вирячувань в області білої лінії живота,
крипторхізму.
Ортопедом
1) Наявність в анамнезі переломів кісток з порушенням функції, повторних переломів, залишкових явищ перенесеного
поліомієліту, пологової травми
2) Скарги та стійкий біль у кінцівках, суглобах, хребті (запитання 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60).
3) Наявність при об’єктивному обстеженні деформації кінцівок, грудної клітки, хребта, порушення постави, плоскостопість
(площа опори більше третини поверхні підошви), порушення функції крупних і мілких суглобів.
164
Кардіоревматологом
1) Наявність в анамнезі частих ангін, високого інфекційного Індексу, функціональних змін у серці, підозра на вроджені вади,
ревматизм. Спадкова обтяженість по гіпертонії. Ішемічній хворобі серця, захворюваність суглобів.
2 ) Значимі питання відносно пунктів 1, 17, 36. 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 76,
101 при досягненні значення суми прогностичних коефіцієнтів 21,9.
3) Наявність клінічних проявів кардіопатій, глухість серцевих тонів, аритмія, тахі- і брадикардія, різноманітні шуми,
артеріальна гіпер- і гіпотонія.
Гастроентерологом:
1) Спадкова обтяженість по гастроентерологічній патології.
2) Значимі питання відносно пунктів 1, 3, 4. 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, І6, 1, 20, 21, 107 при досягненні значення суми
прогностичних коефіцієнтів 23,5.
3) Наявність хворобливості при пальпації основних областей живота (епігастральної. пілородуоденальної, правого
підребер’я та ін.), симптомів подразнення жовчного міхура.
Нефрологом
1) Наявність в анамнезі без симптомного підвищення температури. Наявність ниркової патології у родичів, в тому числі у
матері при вагітності.
2) Значимі питання відносно пунктів 1, 34, 36, 37, 38, 39, 40, 67, 101 при досягненні значення суми прогностичних
коефіцієнтів 25,5.
3) Наявність при об’єктивному обстеженні вагінітів (у дівчат), підвищеного AT, набряків, позитивних симптомів
Пастернацького, змін в аналізах сечі.
Офтальмологом
1) Наявність в анамнезі захворювань підшлункової залози, нирок, ревматизму, хвороб крові, менінгіту, енцефаліту,
арахноїдиту, черепно-мозкової травми.
2) Значимі питання відносно пунктів 1, 29, 98, 99, 100, 104 при досягненні значення суми прогностичних коефіцієнтів 26,3
3) Наявність при зовнішньому огляді зі сторони (колобома, опущення верхнього віка, неправильний ріст вій), асиметричне
розташування очних яблук, запалення (слизово-гнійна виділення, почервоніння, свербіж та ін.)
Алергологом
1) Наявність в анамнезі ексудативного діатезу, псевдокрупу, ГРЗ з астматичним компонентом, реакції на щеплення та ліки.
Спадкова обтяженість по бронхіальній астмі, полінозу. нейродерміту.
1) Значимі питання відносно пунктів 22, 61, 78, 80, 81, 84, 85, 100.
2) Клінічні прояви шкірної чи респіраторної алергії (висип, кашель, нежить, явища кон’юнктивіту, наявність свистячих і
провідних хрипів у легенях).
Дерматологом:
1) Наявність в анамнезі ексудативного діатезу, реакції на щеплення та ліки, порушення пігментного обміну. Спадкова
обтяженість її шкірних, обмінних та ендокринних захворювань.
2) Скарги на патологічні зміни шкіри, волосся, нігтів (запитання 106).
3) Наявність запальних, пігментних та інших змін шкіри, порушення росту та розвитку нігтів та волосся.
Пульмонологом:
1) Наявність в анамнезі частих простудних захворювань, вродженого стридору, астматичного синдрому.
2) Значимі питання відносно пунктів 1, 17, 49, 75, 78, 79, 80, 81 при досягненні значення суми прогностичних коефіцієнтів
33,6.
3) Клінічні прояви легеневої патології (зміна характеру дихання, перкуторного звуку, наявність хрипів при аускультації).
Ситуаційні задачі
Задача 1
В дитячій лікарні реєструються випадки внутрішньолікарняних гострих респіраторних захворювань вірусної
етіології. У місті – епідемія грипу. Під час санітарно-епідеміологічного обстеження лікарні було установлено: палати
переважно багатоліжкові, площа на 1 ліжко в середньому складає 4,5 м 2, штучна припливно-витяжна вентиляція відсутня,
свіже повітря надходить через кватирки. 60% палат мають орієнтацію вікон на південь, 40% – на північ. Результати аналізу
стану повітря у палатах: вміст СО2 – 0,18%, вміст аміаку – 2 мг/м3, загальне бактеріальне обсіменіння – 8000 в 1 м 3. Мають
місце порушення медичним персоналом масочного режиму та принципу почерговості заповнення палат. Заключна
дезінфекція в палатах не проводиться. Пересувні бактерицидні опромінювачі використовуються лише 2 рази на тиждень.
Перерахуйте основні причини поширення гострих респіраторних захворювань в стаціонарі, обґрунтуйте відповідні
гігієнічні рекомендації та назвіть особливості улаштування палатної секції.
Задача 2
У фізіологічному та обсерваційному відділеннях пологового будинку протягом осінньо-зимового періоду виникло
декілька випадків післяпологового сепсису і маститу серед породіль. В ході санітарно-епідеміологічного обстеження
встановлено: кожне із відділень розташоване на окремому поверсі, прийом та санітарна обробка породіль здійснюється
ізольовано. В нічний час у пологовому будинку чергує лише один лікар. У санітарних пропускниках фізіологічного та
обсерваційного відділень килими з дезінфікуючим розчином є сухими, бірки на ємностях з хлораміном замінені 5 днів назад.
У відділеннях: одностороння забудова коридору, палати довгі та вузькі, площа на 1 ліжко становить 7 м 2. Штучна
припливно-витяжна вентиляція відсутня. Для забезпечення надходження свіжого повітря використовуються кватирки.
Результати аналізу повітря у післяпологових палатах: вміст СО 2 – 0,20%, вміст аміаку – 3 мг/м 3, окислюваність – 6
мг/м , загальне бактеріальне обсіменіння – 7500 мікроорганізмів в 1 м 3 повітря. В мазках із зіву та слизової оболонки носа як
3
медичного персоналу, так і породіль, виявлений патогенний стафілокок, у змивах з ліжок, підлоги та стін виявлена кишкова
паличка.
165
Дайте гігієнічну оцінку санітарному стану відділення і чистоті повітря у палатах та назвіть провідні принципи
профілактики виникнення внутрішньолікарняних інфекцій.
Задача 3
Під час комплексного обстеження санітарного стану лікарні отримані наступні дані:, в більшості палат і коридорах
температура повітря становить – +18-20°С, температура внутрішньої поверхні зовнішньої стіни – +10°С, вологість повітря –
60-65%, швидкість руху повітря – 0,1 м/с; концентрація СО 2 в більшості палат складає 0,14%, окислюваність повітря – 16,0,
мікробне число – 10000, гемолітичний стрептокок – 80-200 в 1м 3. Кишкова паличка виявлена в змивах рук у 2% осіб з числа
персоналу та 45% осіб з числа з рук хворих – в 15%, з помитого столового посуду – у 2% випадків, з помитих ложок і
виделок – у 3% випадків, з щіток для миття рук – у 7% випадків. Не виявлено кишкову паличку в змивах з поверхонь столів
на кухні, з ножів та іншого інвентарю. Рівень штучної освітленості палат (лампи розжарювання) в більшості палат складає 75
лк, в коридорах – 45 лк, в нічний час – 20 лк. Рівень шуму в більшості випадків становить вдень до – 45-50 дБА, вночі – до
20-25 дБА.
Дайте гігієнічну оцінку санітарному стану лікарні та обґрунтуйте висновок щодо забезпечення оптимальних умов
для перебування хворих та праці медичного персоналу.
Задача 4
Під час проведення санітарного обстеження багатопрофільної поліклініки отримано наступні результати: вхід
спільний для всіх відвідувачів, реєстратура як загальна для дорослого так і для дитячого населення, середня площа більшості
кабінетів складає 7,5 м2, середня кількість відвідувачів біля кожного із кабінетів становить 8-11 чоловік.
Визначте, чи створені в поліклініці належні умови для перебування хворих і роботи медичного персоналу та, у разі
необхідності, укажіть порушення і їх можливі наслідки, обґрунтуйте конкретні пропозиції та рекомендації.
Задача 5
За даними обстеження поліклінічного відділення лікарні встановлено наступне: вхід у поліклініку спільний для всіх
категорій відвідувачів, на кожному поверсі розміщено по одному туалету та умивальнику, де в пластмасовому посуді
міститься хлорне вапно для миття рук лікарів та медичних сестер і рушник спільного користування, в кабінетах розмірами
3,03,0 м світловий коефіцієнт становить 1:8, проекція небосхилу – 19 см, коефіцієнт природного освітлення – 0,4%, середня
температурі повітря – +24С, відносна вологість повітря – 82%, швидкість руху повітря – 0,01 м/с, вміст СО2 – 0,2 %.
Обґрунтуйте гігієнічний висновок за результатами обстеження та у разі необхідності обґрунтуйте необхідні
Задача 6
В приймальному відділенні багатопрофільної лікарні на 80 ліжок з метою контролю за дотриманням
протиепідемічного режиму проведено санітарне обстеження. Виявлені наступні дані: приймальне відділення є спільним для
всіх стаціонарних відділень лікарні, в санітарному пропускнику роздягальня та одягальня об’єднані, в одному кабінеті
проводиться прийом і виписка хворих. Приймальне відділення має наступні робочі приміщення: оглядова, що об’єднана із
ізолятором, гардеробна, кабінет чергового лікаря, гіпсувальна для хворих, а також туалет.
Обґрунтуйте висновок щодо відповідності приймального відділення і строгим санітарним вимогам і нормам та, у
разі необхідності, запропонуйте відповідні пропозиції та рекомендації.
Задача 7
Багатопрофільна лікарня на 900 ліжок має спільне приймальне відділення для дорослих і дітей, яке розташоване в
окремій споруді. Переходи між окремими відділеннями облаштовані тротуарами. Відділення має у своєму складі наступні
приміщення: реєстратура, роздягальня, оглядова і одягальня, рентгенологічний кабінет та кабінети лікаря і медичних сестер.
Обґрунтуйте висновок щодо відповідності приймального відділення і строгим санітарним вимогам і нормам та, у
разі необхідності, запропонуйте відповідні пропозиції та рекомендації.
Задача 8
Інфекційне відділення центральної районної лікарні, що розрахована на 35 ліжок, розташоване в окремій
одноповерховій споруді, всі палати трьохмісні, площа кожної з них складає 15,0 м 2, забудова коридору – двобічна,
відділення має спільний санітарний блок, їдальню із буфетом, маніпуляційну, кабінет завідувача відділення та
ординаторську.
Обґрунтуйте висновок щодо відповідності відділення і строгим санітарним вимогам і нормам та, у разі необхідності,
запропонуйте відповідні пропозиції та рекомендації.
Задача 9
З метою оцінки заходів з профілактики внутрішньолікарняних інфекцій у багатопрофільній лікарні лікарем-
епідеміологом районної СЕС проведено відповідну перевірку. Акт результатів перевірки містить наступні дані: поліклінічна
споруда має бічну забудову коридорів, на 1 поверсі розташовано 2 кабінети лікарів-інфекціоністів, вхід у поліклініку
спільний для всіх відвідувачів. Приймальне відділення є загальним для всіх хворих, що направляються на госпіталізацію
(окрім вагітних жінок). Інфекційне відділення займає окрему споруду: кількість ліжко-місць – 60, кількість палат – 12
(палати звичайні на 5 койко-місць кожна).
Дайте гігієнічну оцінку багато профільній лікарні, що переважають та, у разі необхідності, запропонуйте відповідні
пропозиції та рекомендації.
166
Задача 10
Лікарняна палата на 4 ліжко–місця має наступні розміри: довжина – 4,0 м, ширина – 6,0 м, висота – 3,7 м, є 1 вікно
(2,0х1,5 м), висота верхнього краю вікна над підлогою становить 3,2 м. Природна вентиляція здійснюється за рахунок
фрамуги (0,3х0,3 м). Температура повітря складає – +28°С, відносна вологість – 79%, швидкість руху повітря – 0,01 м/с.
Вміст СО2 становить 0,18%. Хворі, що перебувають у палаті, пред’являють скарги на задуху, частий головний біль,
пітливість та роздратованість.
Дайте гігієнічну оцінку мікроклімату та, у разі необхідності, внесіть відповідні пропозиції.
Задача 11
Хворі пред’являють скарги на сирість в палатах та дискомфортне теплове самопочуття. В ході проведення
вимірювань окремих параметрів повітря тримані наступні дані: середня температура повітря становить +17°С, швидкість
руху повітря – 0,04 м/с, атмосферний тиск – 750 мм. рт. ст, температура повітря, за даними сухого термометру психометра
Ассмана становить +17,5°С, вологого термометру – +16°С.
Визначте відносну вологість повітря в палатах та дайте гігієнічну оцінку мікроклімату.
Задача 12
В інфекційній лікарні реєструються випадки виникнення внутрішньолікарняних гострих респіраторних інфекцій. У
місті епідемія грипу. Під час санітарно-епідеміологічного обстеження лікарні було установлено наступне: палати переважно
багатоліжкові, площа на 1 ліжко в середньому складає 4,5 м 2, боксового відділення немає. Штучна припливно-витяжна
вентиляція відсутня, свіже повітря надходить через кватирки. 60% палат мають орієнтацію вікон на південь, 40% палат – на
північ. За результатами аналізу повітря палат, визначено, що вміст СО 2 становить 0,18%, вміст аміаку – 2 мг/м 3, загальне
бактеріальне обсіменіння – 4000 в 1,0 м 3. В лікарні дозволяється щоденне відвідування хворих, принцип суворої ізоляції не
виконується.
Перерахуйте основні причини поширення гострих респіраторних захворювань в стаціонарі та обґрунтуйте відповідні
гігієнічні рекомендації.
Задача 13
У ході виявлення причин, що зумовлюють виникнення внутрішньолікарняної інфекції в лікувально-
профілактичному закладі, в ході проведення планової перевірки санітарним лікарем разом з комісією з охорони праці
лікарні встановлено наступне: під час оформлення на роботу медичні огляди не проводяться, медичні сестри проходять
тільки флюорографію. Періодичний медичний огляд проходять також тільки медичні сестри. І з числа документів, що
необхідні для здійснення обліку внутрішньолікарняних інфекцій в лікарні в наявності є лише журнал реєстрації та
санітарний журнал.
Дайте гігієнічну оцінку результатам перевірки, що отримані.
ТЕМА №17: ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОМЕНЕВОГО

НАВАНТАЖЕННЯ ЛЮДИНИ В МІСЦЯХ ПРОЖИВАННЯ, МЕТОДОЛОГІЯ
ЙОГО ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ТА ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ. РАДІАЦІЙНА
НЕБЕЗПЕКА ТА ПРОТИРАДІАЦІЙНИЙ ЗАХИСТ НА ОБ’ЄКТАХ З
РАДІАЦІЙНО-ЯДЕРНИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ
1. Розширити та систематизувати знання про радіаційну небезпеку та гігієнічні вимоги до роботи з радіонуклідами
та іншими джерелами іонізуючого випромінювання.
2. Ознайомитися з найбільш поширеними приладами, які використовуються для проведення радіаційного контролю
та оволодіти методикою оцінки радіаційного фону в промислових, лікувально-профілактичних і побутових умовах.
3. Систематизувати і закріпити знання про принципи та заходи протирадіаційного захисту персоналу під час роботи
з радіонуклідами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання, оволодіти розрахунковими методами оцінки
радіаційної небезпеки та параметрів захисту від зовнішнього опромінення в ході роботи з джерелами –, – та
рентгенівського випромінювання.

1. Джерела іонізуючих випромінювань, та їх розповсюдження у навколишньому середовищі.
2. Іонізуюче випромінювання як чинник навколишнього середовища: фізичні властивості, види, що
використовуються у медицині, та їх джерела. Поняття про радіонукліди.
3. Якісні (енергія випромінювання, проникаюча та іонізуюча здатність) і кількісні (експозиційна, поглинута,
еквівалентна та ефективна дози, щільність потоку часток) характеристики іонізуючого випромінювання.
4. Якісні (вид ядерного перетворювання, період напіврозпаду) і кількісні (активність) характеристики радіонуклідів.
5. Поняття про дозу опромінення та види доз.
6. Радіаційна загроза та радіаційна безпека.
7. Види променевих уражень. Умови та фактори, від яких залежить ступінь важкості променевих уражень.
8. Гігієнічні принципи та методи протирадіаційного захисту.
167
9. Параметри радіаційного захисту, що визначають за допомогою розрахункових методів (захист кількістю, часом,
відстанню, екрануванням ) та методика їх розрахунку.
10. Радіаційний контроль як основний принципі радіаційного захисту. Види радіаційного контролю.
11. Дозиметричні прилади, що використовуються для проведення радіаційного контролю. Методика роботи з
дозиметричними приладами.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися з приладами, які використовуються для проведення радіаційного контролю, та засобами
індивідуального захисту.
2. Оволодіти методикою роботи з приладами дозиметр–радіометр АНРІ–01–02 “Сосна” та радіометр–рентгенометр
ДП–5А.
3. Провести індикацію радіоактивного забруднення робочих поверхонь, обладнання, спецодягу, визначити його
рівень та скласти гігієнічний висновок за результатами проведених досліджень.
4. Оволодіти методикою розрахунку параметрів захисту від іонізуючого випромінювання.
К.: Здоров’я, 1999 ― С. 135—149.
4. Кириллов В.Ф. Радиационная гигиена / В.Ф. Кириллов, Е.Ф. Черкассов. ― М.: Медицина, 1982. — С.
17―102, 141―148; 158―167
5. Руководство к лабораторным занятиям по радиационной гигиене / Под ред. Ф.Г.Кроткова. — М.: Медицина,
1980. — С. 26—58, 125—129.
6. Пивоваров Ю.П. Руководство к лабораторным занятиям по гигикне / Ю.П. Пивоваров, О.Э. Гоева, А.А.
Величко. — М.: Медицина, 1983. – С. 114—135.
7. Радиация: дозы, эффекты, риск. — М.: Мир, 1988. — 80 с.
8. Авсеенко В.Ф. Дозиметрические и радиометрические приборы и измерения / В.Ф. Авсеенко. — К.: Урожай,
1990. — 144 с.
9. Радіаційна медицина / За ред. О.В.Ковальського – К.: Вища школа, 1993. — 121 с.
10. Нікберг І.І. Радіаційна гігієна / І.І. Нікберг. – К.: “Вища школа”, 1999. — 160 с.
11. Нікберг І.І. Гігієна з основами екології / І.І. Нікберг, І.В. Сергета, Л.І. Цимбалюк. — К.: Здоров’я, 2001 — С. 274—294.
В ході практичного заняття студенти оволодівають методикою оцінки радіаційної обстановки та проведення
радіаційного контролю, визначення параметрів захисту від зовнішнього випромінювання під час роботи з джерелами –, – ,
– та рентгенівського випромінювання.
Одним з фізичних чинників навколишнього середовища, який здатний негативно впливати на здоров’я людини, є
іонізуюче випромінювання природного або техногенного находження.
Природний радіаційний фон — це випромінювання від природних джерел (космічне випромінювання,
випромінювання радіонуклідів, що природно розподілений, у поверхневих шарах Землі, приземній атмосфері, продуктах
харчування, воді та організмі людини.
Техногенний радіаційний фон — це природний фон, що підсилений в результаті діяльності людини.
Сьогодні важко назвати галузь практичної діяльності людини, де не застосовувались би радіоактивні речовини та
інші джерела іонізуючих випромінювань: промисловість, енергетика, сільське господарство, наука, медицина, військова
справа і навіть мистецтво.
Таке широке використання призвело до різкої зміни радіаційної ситуації на Земній кулі. Особливо разючі зміни
відбулися в другій половині ХХ століття, яка отримала назву “атомної” або “космічної”.
Нині в трьох десятках країн світу будуються, функціонують або законсервовані більше 500 ядерних реакторів, які в
безаварійній обстановці призводять до неухильного зростання радіаційного опромінення людей.
Необхідно підкреслити і те, що аварії на ядерних об’єктах (як приклад слід пригадати аварію на Чорнобильській
АЕС) призводять до катастрофічних наслідків.
Випробовування ядерної та термоядерної зброї змінило рівновагу вмісту в атмосфері вуглецю-14 (з періодом
напіврозпаду 5730 років), питома вага якого зросла на 2,6%, та радіоактивного ізотопу водню тритію (з періодом
напіврозпаду 12,3 років), частота якого збільшилась майже в 100 разів, тобто на 10000%!
Майже 25% надприродного радіаційного фону зумовлює з метою діагностики і, в меншій мірі з метою лікування
використання радіоактивних речовин та рентгенівського випромінювання в медицині Техногенний фон складає близько 40%
надприродного радіаційного фону. Велику небезпеку для навколишнього середовища як забруднювачів радіонуклідами
являє собою виробництво та використання фосфорних мінеральних добрив, а також виробництво будівельних матеріалів,
особливо портландцементу, цегли, будівельного граніту, фосфогіпсу, кальцій-силікатного шлаку тощо.
Таким чином, для оцінки радіаційної обстановки необхідно враховувати всі складові радіаційного фону та джерела
радіоактивного забруднення навколишнього середовища.
Радіоактивність являє собою здатність деяких хімічних елементів спонтанно розпадатися з утворенням
іонізуючого випромінювання, характерною ознакою якого є перетворення атомних ядер одних елементів на інші.
168
Одиниця вимірювання радіоактивності – Бекерель (Бк, Вq). 1 Бк дорівнює одному спонтанному розпаду на 1 с.
Позасистемна одиниця радіоактивності – Кюрі (Кu, Сu). 1 Кu дорівнює 3,7•1010 Бк. В медичній практиці також
використовується така одиниця активності як міліграм-еквівалент радію мг-екв. Rа, тобто кількість міліграмів будь-якого
джерела -випромінювання, що створює такий самий ефект іонізації, як і 1 мг радію.
Ізотопи (isos – однаковий, topos – місце; грец.) – це різновиди хімічного елемента, атоми яких мають ядра з одним
числом протонів, проте розрізняються числом нейтронів.
Нукліди – ядра усіх ізотопів. Проте, нукліди можуть бути як стабільними, так і нестабільними ( радіонукліди). Для
радіонуклідів властиві внутрішньоядерні перетворення, внаслідок яких відбувається самочинний вихід корпускулярних
частинок і іонізуючого випромінювання.
Іонізуюче випромінювання – це потік часток або квантів електромагнітного випромінювання, проходження яких
крізь речовину призводить до його іонізації (перетворення нейтральних атомів і молекул в іони) з утворенням електричних
зарядів різних знаків.
Відомі дві групи фізичних чинників, які мають іонізаційну здатність:
1. Корпускулярні:
 –частинки – важки частки, які складені з двох нейтронів і двох протонів;
 –частинки – електрони або позитрони,
 протони – позитивно заряджені елементарні частки;
 нейтрони – нейтральні елементарні частки з масою як у протона
 мезони – елементарні частки з негативним зарядом і енергією 25 – 100 МеВ та масою у 300 разів більше
маси електрона.
2. Хвильові:
 –випромінювання – електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі менше 0,05 н/м.
 рентгенівське випромінювання – електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі 0,05 – 10 н/м, що
отримують у рентгенівських трубках, в результаті впливу енергії електронів з розжареного катоду, які потрапляють на анод;
 короткохвильове ультрафіолетове випромінювання – електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі 10 –
110 н/м (вакуумний ультрафіолет).
Відповідно розрізняють такі види іонізуючого випромінювання:
 –випромінювання;
 –випромінювання;
 нейтронне випромінювання;
 мезонне випромінювання;
 –випромінювання;
 рентгенівське випромінювання;
 короткохвильове ультрафіолетове випромінювання.
Фізичні властивості
Іонізуюче випромінювання та радіонукліди мають певні якісні та кількісні характеристики.
Як якісні характеристики радіонуклідів використовують:
 вид ядерного перетворення (–розпад, електронний –розпад, позитронний –розпад, К-захват, самовільне
ділення ядер, термоядерна реакція);
 період напіврозпаду – тобто час, за який розпадається половина всіх радіонуклідів певного типу.
(Наприклад: Уран-238 – 4,47 млрд. років, Радій-226 – 1600 років, Свинець-214 – 26,8 хв.).
Як кількісну характеристику радіонуклідів використовують:
 активність, що характеризується числом ядерних перетворень за одиницю часу. Одиницями активності є
Бекерель (Бк) та Кюрі (Кі). Проте, більш зручним кількісним критерієм радіонукліда для –випромінювання слід вважати так
званий –еквівалент, який вимірюється в міліграм–еквівалент радію.
До якісних характеристик іонізуючого випромінювання відноситься:

 енергія випромінювання, що вимірюється у Джоулях (Дж) та електрон–вольтах (еВ);
 проникаюча здатність, яка характеризується довжиною пробігу частинок або –квантів у речовині і
виражається в одиницях довжини (м, см, мм);
 іонізуюча здатність, що характеризується повною іонізацією (загальна кількість пар іонів, утворених
частинками або -квантами в речовині) та лінійною щільністю іонізації (кількість пар іонів, що припадає на одиницю
довжини пробігу).
До кількісних характеристик іонізуючого випромінювання відносять:

 поглинута доза, одиницями вимірювання якої є Грей (Гр) та Рад;
 еквівалентна доза, одиницями вимірювання якої є Зіверт (Зв) та Бер;
 ефективна доза, одиницями вимірювання якої є Зіверт (Зв) та Бер;
 експозиційна доза (для – та –випромінювання), одиницями якої є кількість кулон/кг (Кл/кг) та Рентген (Р);
 щільність потоку частинок (для корпускулярних випромінювань), одиницями вимірювання якої є кількість
частинок на 1 см3.
169
Доза опромінення являє собою енергію випромінювання, яка поглинута в одиниці об’єму або маси речовини за
певний час. Слід підкреслити, що, як зазначено вище, існують такі види доз: поглинута, еквівалентна, ефективна та
експозиційна.
Поглинена доза (D) – це кількість енергії іонізуючого випромінювання, що поглинута опроміненим тілом
(тканинами організму), у перерахунку на одиницю маси. Одиниця поглиненої дози – джоуль на кілограм (Дж/кг) або Грей
(Гр, Gу). 1 Гр = 1 Дж/кг. Позасистемна одиниця – Рад (від англ. radiation absorber dose (rad) – поглинута доза радіації). 1 Гр =
100 рад.
Еквівалентна доза (H) — це величина поглиненої дози, яка помножена на коефіцієнт якості випромінювання (k),
що враховує здатність певного виду випромінювання пошкоджувати тканини організму ( H = D  k).
Коефіцієнт якості випромінювання (k) – це коефіцієнт, що введений для урахування біологічної ефективності
різних видів іонізуючого випромінювання (табл. 1).
Таблиця 1
Коефіцієнти якості для деяких видів іонізуючого випромінювання
Види іонізуючих випромінювань Коефіцієнт якості (k)

–випромінювання 1
рентгенівське випромінювання 1
–випромінювання, 1
нейтрони 3–10 (у залежності від енергії)
–випромінювання 20 (при внутрішньому опроміненні)
Ефективна доза (Hеф) – являє собою величину еквівалентної дози, яка помножена на коефіцієнт, що враховує різну
чутливість різних тканин до впливу іонізуючого випромінювання. Hеф = H  Wr , де
H – еквівалентна доза
Wr – коефіцієнт, який враховує ступінь чутливості органів і тканин до іонізуючого випромінювання (табл. 2).
Одиниця вимірювання еквівалентної та ефективної доз – Зіверт (Зв.). Позасистемна одиниця – Бер, тобто
біологічний еквівалент рентгена (rem (англ.) – roengen eqwivalent for man – еквівалент рентгена для людини). Цей показник
використовується тому, що, залежно від фізичних властивостей випромінювання, біологічна ефективність однієї дози може
бути різною. 1 Зіверт =100 Бер.
Таблиця 2
Коефіцієнти Wr якості для деяких органів і тканин
Перелік органів та систем Wr Перелік органів та систем Wr

Статеві залози 0,25 Печінка 0,05
Червоний кістковий мозок 0,12 Щитовидна залоза 0,03
Кишечник 0,12 Кісткова тканина 0,01
Легені 0,12 Шкіра 0,01
Існує також класифікація органів за чутливістю до опромінення дещо іншого змісту, що виділяє 4 групи
критичних органів:
I гр. – гонади, червоний кістковий мозок, лімфоїдна тканина, легені;
II гр. – кришталик, кишки, печінка, нирки, м’язи;
III гр. – шкіра, щитоподібна залоза, кісткова тканина, інші внутрішні органи;
IV гр. – шкіра рук та стоп.
Експозиційна доза характеризує іонізаційний ефект рентгенівського та –випромінювання у повітрі і, отже, являє
собою відношення сумарного заряду всіх іонів одного знаку, утворених в повітрі до маси повітря в зазначеному об’єкті.
Одиниці вимірювання експозиційної дози – рентген (Р) або кулон на кілограм (Кл/кг).
Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність, більше того, воно здатне негативно впливати на біологічні
організми і, за певних умов, призводити до їх руйнації та загибелі.
Радіаційна загроза при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань полягає в тому, що зовнішнє та внутрішнє
опромінення організму справляє як прямий, так і опосередкований вплив на внутрішньоклітинні структури, особливостями
якого є невідчутність для людини, наявність певного латентного періоду прояву біологічного ефекту та ефекту сумування
поглинутих доз.
Під час дії іонізуючого випромінювання на організм молекули іонізуються і, хоча тривалість існування таких іонів
становить лише 10-10 с, протягом цього часу утворюються вільні радикали – хімічні сполуки, які реагують з тканинами, в
результаті чого знижується концентрація важливих метаболітів, порушується обмін речовин, утворюються радіотоксини.
Таке ставлення призводить до відповідних соматичних уражень або навіть до загибелі організму. Внаслідок пошкодження в
результаті впливу іонізуючого випромінювання ядерних структур виникають генетичні ураження. Велике значення мають
також віддалені наслідки опромінення, які можуть виникнути через 5 – 20 років після опромінення.
Отже, до основних видів променевих уражень відносять:
 соматичні ураження (гостра та хронічна променева хвороба, локальні променеві ураження (опіки,
катаракта) тощо);
 сомато–стохастичні ураження (скорочення тривалості життя, онкогенез, тератогенний вплив тощо);
170
 генетичні ураження (домінантні або рецесивні генні мутації, хромосомні та хроматидні аберації тощо).
До умов, які визначають ступінь променевого ураження відносять наступні характеристики радіонуклідів: вид
іонізуючого випромінювання та радіаційної дії, величина поглинутої дози (таблиця 3), розподіл поглинутої енергії
випромінювання у часі та в організмі, радіочутливість різних органів і систем, радіотоксичність ізотопу тощо.
Таблиця 3
Залежність біологічних ефектів від поглинутої дози опромінення
Поглинута доза
Біологічний ефект
опромінення, Гр
менше 0,25 помітних відхилень немає
0,25 – 0,5 незначні зміни складу крові (лейкоцитоз)
0,5 – 1 суттєві зміни складу крові, порушення функцій центральної нервової системи
1 – 2,5 променева хвороба легкої форми
2,5 – 4 променева хвороба середнього ступеня важкості
4–5 променева хвороба важкої форми (без лікування DL50)
5 – 10 променева хвороба дуже важкої форми (без лікування DL100)
Радіаційна безпека являє собою комплекс заходів, що спрямовані на обмеження опромінення населення та
запобігання виникнення як ранніх, так і віддалених наслідків опромінення.
Протирадіаційний захист – це комплекс законодавчих, організаційних, санітарно-гігієнічних, санітарно-технічних
та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці персоналу під час роботи з радіонуклідами та іншими
джерелами іонізуючих випромінювань.
Основними принципами протирадіаційного захисту слід вважати:
 гігієнічне нормування
 проведення попереджувального та поточного санітарного нагляду;
 виробниче навчання;
 санітарна освіта;
 радіаційний контроль;
 медичний контроль.
Головними методами протирадіаційного захисту є:
 захист кількістю – розрахунок допустимої активності джерела випромінювання;
 захист відстанню – розрахунок допустимої відстані до джерела випромінювання;
 захист часом – розрахунок допустимого часу роботи із джерелом іонізуючого випромінювання;
 захист за допомогою екранування – розрахунок необхідної товщини захисного екрану;
 хімічні методи захисту – використання спеціальних фармацевтичних препаратів і сполук: радіопротекторів
та радіоінгібіторів;
 захист культурою праці – дотримування правил техніки безпеки та особистої гігієни.
Розрахункові методи оцінки радіаційної небезпеки надають можливість визначити основні параметри
протирадіаційного захисту і, передусім, оцінити ефективність захисту кількістю, відстанню, часом або екрануванням,
обґрунтувати найбезпечніші режими праці персоналу радіаційно-небезпечних об’єктів тощо. Крім того, до основних
параметрів радіаційної небезпеки, що визначаються розрахунковими засобами, слід віднести експозиційну дозу, яка
створюється джерелами -випромінювання, та щільність потоку частинок, яка утворюються джерелами - та -
Зокрема, для визначення умов безпеки в ході роботи з радіоактивними речовинами у разі відсутності екрану слід
використовувати універсальні формули (1) та (2)
(за 1 робочий день) (1)
(за робочий тиждень) (2)
де:
А – -активність джерела випромінювання, мг-екв радію;
t – час опромінення за годину;
r – відстань від джерела випромінювання до об’єкта, м;
8 (48) – постійний коефіцієнт для проведення розрахунків за 1 робочий день (або за робочий тиждень).
Ураховуючи той факт, що зазначена формула відображає співвідношення між активністю джерела, відстанню та
часом опромінення в умовах застосування джерел іонізуючого випромінювання, її можна використовувати для розрахунку
основних параметрів захисту.
Для розрахунку допустимої активності джерела випромінювання формули в результаті перетворень набувають
вигляду (3):
171
або ; (3)
Приклад: Оператор впродовж робочого тижня, що складає 36 годину, працює з джерелом –випромінювання, яке
розташоване на відстані 150 см від його робочого місця. Укажіть, з якою допустимою активністю джерела випромінювання
він може працювати без захисного екрану:
мг-екв. радію
Для розрахунку допустимого часу роботи із джерелом іонізуючого випромінювання формули набувають
наступного вигляду (4):
або ; (4)
Приклад: В лабораторії радіоізотопної діагностики технологічний процес передбачає використання джерела –

випромінювання, що має активність 4 мг–екв радію та розташоване на відстані 0,5 м від оператора. Розрахуйте допустимий
час роботи з радіоактивним ізотопом за робочий день:
години за 1 робочий день
Для розрахунку допустимої відстані від об’єкта до джерела випромінювання формули набувають такого вигляду
(5):
або ; (5)
Приклад: Медична сестра радіологічного відділення протягом 36 годин на тиждень працює з джерелом –
випромінювання, активність якого складає 6 мг-екв радію. Визначить допустиму безпечну відстань, на якій може
знаходитися сестра впродовж часу, що вказаний.
Захист за допомогою екранування заснований на здатності деяких матеріалів поглинати радіоактивне

В умовах зовнішнього опромінення -частинками в екрануванні немає ніякої потреби, тому що -частинки мають
невелику довжину пробіг у повітрі і надзвичайно добре затримуються будь—якими матеріалами, наприклад, листком
паперу.
Для захисту від -випромінювання слід, передусім, застосувати легкі матеріали, наприклад: алюміній, скло,
пластмаси тощо. Зокрема, шар алюмінію товщиною 0,5 см повністю затримує -частинки.
Інтенсивність поглинання -випромінювання прямо пропорційно питомій вазі матеріалів та їх товщині і обернено
пропорційно енергії випромінювання. Для захисту від -випромінювання слід застосовувати екрани з важких металів:
свинцю, чавуну, заліза, бетону тощо. Крім того, можливим є використання грунту або води.
Товщину захисного екрану, що зменшує потужність -випромінювання до гранично-допустимих рівнів, можна
розрахувати двома способами:
1) за таблицями (з урахуванням енергії та необхідної кратності послаблення дози випромінювання);
2) за числом шарів половинного послаблення (без урахування енергії випромінювання).
Розрахунок товщини захисного екрану за таблицями

Визначення товщини захисного екрана за кратністю послаблення дози випромінювання передбачає розрахунок
кратності послаблення в результаті зіставлення фактичної потужності джерела випромінювання із максимально допустимою
та знаходження товщини екрана за допомогою спеціальних таблиць – шукана величина розташована на перехресті значень
енергії випромінювання та кратності послаблення (додатки № 2, 3, 4).
При незбіжності даних кратності послаблення та енергії випромінювання з указаними в таблиці результатами,
товщину екрану знаходять шляхом інтерполяції або використовують свідомо більш значні числа, забезпечуючи тим самим
більш надійний захист. Величина коефіцієнта послаблення (кратність послаблення) визначається за формулою (6):
172
; (6)
де:
К – кратність послаблення;
Р – одержана доза;
Ро – гранично-допустима доза.
З метою створення безпечних умов при постійній роботі використовують ліміти гранично-допустимих доз
опромінення, які розраховані на підставі гранично-допустимих річних доз та умов роботи, що передбачається (додаток 5).
Приклад: Лаборант, який проводить фасування радіоактивного золота 198 Au, енергія випромінювання якого
становить 0,5 МеВ, без захисту за годину опромінення одержує дозу опромінення 5 мБер. Укажіть, якої товщини повинен
бути екран зі свинцю, що передбачається застосувати для створення безпечних умов праці лаборанта:
У нашому випадку:
разів
В додатку 2 на перетині ліній, що відповідають кратності послаблення 5 та енергії випромінювання 0,5 МеВ
знаходимо, що необхідна товщина свинцевого екрану повинна бути 11 мм.
Розрахунок товщини захисного екрану за числом шарів половинного послаблення

Розрахунок товщини захисного екрану за числом шарів половинного послаблення не враховує енергію
випромінювання. Шаром половинного послаблення називають товщину матеріалу, що послаблює потужність –
випромінювання в 2 рази. Шар половинного послаблення для свинцю становить 1,8 см, для заліза – 2,4 см, для бетону – 10
см. Таким чином, 1 шар послабляє енергію випромінювання в 2 рази, 2 шари – в 4 рази, 3 шари – в 8 разів тощо (додаток 6).
Визначення товщини захисного екрана з використанням цього методу передбачає розрахунок кількості шарів
половинного послаблення, які необхідні для зменшення енергії випромінювання у відповідну кількість разів.
Приклад: Необхідно послабити інтенсивність –випромінювання 60Со з енергією 1,5 МеВ у 1000 разів з
використанням екрану із заліза.
З додатку 6 знаходимо, що для послаблення у 1000 разів необхідно використати 10 шарів половинного послаблення.
Товщина 1 шару половинного послаблення із заліза складає 2,4 см. Отже, загальна товщина екрану із заліза дорівнює 2,4 х 10
= 24 см.
Радіаційний контроль – це контроль за забезпеченням радіаційної безпеки, виконанням вимог щодо санітарних
норм праці з радіонуклідами, а також отримання інформації про опромінення медичного персоналу та населення.
Розрізняють 4 види радіаційного контролю:
 дозиметричний;
 радіометричний;
 індивідуально–дозиметричний;
 спектрометричний.
Відповідно до класифікації основних видів радіаційного контролю, апаратуру для радіаційного контролю за
призначенням слід розподілити на наступні групи:
 дозиметричні прилади, що призначені для вимірювання потужності дози (рівня радіації), який іноді
називають фоном. Крім того, до цієї групи відносяться такі прилади як індикатори–сигналізатори, тобто найпростіші
прилади для встановлення наявності іонізуючого випромінювання або сигналізації про перевищення заданого порогу
радіації.
 радіометричні прилади, за допомогою яких визначають рівень радіоактивного забруднення різних
предметів;
 індивідуально-дозиметричне портативне обладнання, передусім, мініатюрні переносні прилади, що
призначені для проведення індивідуального контролю та визначення дози опромінення за певний проміжок часу;
 спектрометричні установки, що надають можливість установити спектральні характеристики
радіонуклідів і, таким чином визначити їх вміст у будь–якому радіоактивно забрудненому об’єкті.
Коротка характеристика основних приладів,

що використовується для радіаційного контролю:
1. Радіометр–рентгенометр ДП–5А – радіометр–рентгенометр, що призначений для вимірювання рівня
радіоактивного забруднення робочих поверхонь та потужності експозиційної дози –випромінювання (Р/год, мР/год) і
складається з пошукового зонду з перемикачем для вимірювання – або –випромінювання, пристрою для реєстрації
випромінювання, блока живлення та телефону.
2. Комплект індивідуального дозиметричного контролю ДП–21–Б, що призначений для визначення
індивідуальної сумарної дози –випромінювання і складається з малогабаритної іонізаційної камери (у вигляді авторучки) та
зарядно-вимірювального пристрою (пульту).
3. Дозиметр індивідуального фотоконтролю універсальний ІФКУ, що призначений для вимірювання
еквівалентних доз у діапазоні 0,05 – 2 Бер та щільності потоку теплових нейтронів і являє собою поліетиленову касету з
173
світлонепроникаючим корпусом, з внутрішнього боку якого запресовані фільтри. В середині приладу знаходиться
фотоплівка, яка розподілена на 4 поля: перше поле – для вимірювання дози -випромінювання та фонового -
випромінювання, друге – для вимірювання дози фонового -випромінювання, третє – для вимірювання дози -
випромінювання, четверте – для вимірювання дози теплових нейтронів та -випромінювання.
4. Хімічний дозиметр індивідуального дозиметричного контролю ДП–70, що призначений для вимірювання
експозиційних доз жорсткого -випромінювання та -випромінювання в діапазоні 50–800 мР. Під впливом іонізуючого
випромінювання прозора рідина в ампулі змінює забарвлення пропорційно одержаній дозі.
5. Дозиметр прямопоказуюючий ДК–0,2, що виконаний у вигляді авторучки з оптичним окуляром і дозволяє
безпосередньо проводити підрахунок експозиційної дози –випромінювання у діапазоні 0–200 мР.
6. Дозиметр ДРГЗ–04 – широкодіапазонний цифровий дозиметр потужності експозиційної дози хвильового
випромінювання, що призначений для вимірювання потужності експозиційної дози на робочих місцях і в суміжних
приміщеннях, на території підприємств і закладів, які використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючих
випромінювань. Крім того, прилад можна використовувати і для здійснення контролю за ефективністю біологічного захисту
радіаційних установок, а також під час ліквідації наслідків аварійних ситуацій - для оперативного групового контролю
потужності експозиційної дози.
7. Прилад стинтіляційний геологорозвідувальний СРГ–68–01, що призначений для пошуку радіоактивних руд за
ступенем –випромінювання, для радіометричної зйомки місцевості і радіометричного випробування кар’єрів та гірських
виробок. Прилад вимірює потік та потужність експозиційної дози –випромінювання на основі перетворення фізичної
інформації (сцинтіляційний детектор) в електронний сигнал з наступним вимірюванням його параметрів.
8. Дозиметр–радіометр побутовий АНРІ–01–02 “Сосна”, що призначений для індивідуального використання з
метою проведення контролю радіаційної обстановки в робочих приміщеннях. Прилад дозволяє вимірювати потужність
експозиційної (польової еквівалентної) дози –випромінювання, щільність потоку –випромінювання забруднених
поверхонь та об’ємну активність радіонуклідів в речовині.
9. Прилад СРП-68-01 - сцинтиляційний радіометр переносний —має подвійне призначення: а) для вимірювання ступеню
забруднення радіонуклідами робочих поверхонь в імп/сек, для чого перемикач (зліва зверху) переводиться на шкалу С -1; б)
для вимірювання потужності дози у повітрі в мкР/год, для чого цей перемикач переводять на шкалу мкR/h.
10. Прилад КДТ-02 - термолюмінесцентний дозиметр - його модифікації та аналоги призначені для вимірювання
поглинутої в повітрі дози рентгенівського та -випромінювання з енергією понад 10 кеВ. Діапазон вимірюваних величин від
0,05 до 1000 рентген.
11. Прилад ІФК-2,3 – індивідуальний фото дозиметр призначений для вимірювання індивідуальних доз опромінення при
роботі з джерелами іонізуючого випромінювання в діапазоні енергії 0,1-0,3 МеВ.
12. Прилад СЗБ-03 (0,4) - сигналізатор забруднення поверхонь, використовується в практиці дозиметричного і
технологічного контролю, як сигналізатор забруднення поверхонь бета-випромінюючими радіонуклідами.
13. Прилад УІМ 2-2 – універсальний імпульсивний вимірювач радіоактивного забруднення призначений для вимірювання
середньої швидкості лічби імпульсів і сигналізації про перевищення встановлених порогових значень швидкості лічби
імпульсів. Вимірювач застосовується в лабораторіях дозиметричного, радіометричного і технологічного контролю об’єктів,
де використовуються джерела іонізуючої радіації.
14. Прилад ДП-100 – радіометр, що дозволяє визначити радіоактивність об’єктів навколишнього середовища
15. Прилад РУГ-90 “АДАНІ” – радіометр універсальний для гамма-випромінювання, що дозволяє визначити
радіоактивність зразків продуктів і води у товстому шарі
Інструкція
щодо роботи з приладом радіометр-дозиметр АНРІ–01–02 “Сосна”
Визначення потужності експозиційної дози –випромінювання.

Прилад має чотири режими роботи: три – для проведення точних вимірювань та четвертий режим “Пошук” – для
експрес-оцінки радіаційної обстановки за частотою послідовних звукових сигналів.
Порядок підготовки до роботи та увімкнення приладу:
 Вимикач режиму роботи (лівий важіль) перевести у положення “МД” (крайнє ліве положення).
 Вимикачем живлення (правий важіль) увімкнути прилад.
 Короткочасно натиснути кнопку “Пуск” – на цифровому табло повинні з’явитися крапки і розпочатися
підрахунок імпульсів.
 Через 20 секунд вимірювання автоматично закінчується, що супроводжується звуковим сигналом.
 На цифровому табло фіксується величина експозиційної дози –випромінювання у мР/год.
 Показники на цифровому табло зберігаються до повторного натиску на кнопку “Пуск”. Для виконання
наступних 3–4 вимірювань достатньо кожний раз короткочасно натиснути на кнопку “Пуск”.
 Після виконання завдання малий важіль (вимикач режиму роботи) слід перевести в середнє положення, а
правий важіль (вимикач підживлення) у крайнє праве положення.
Вимірювання щільності потоку –випромінювання.
 Підготувати прилад до роботи відповідно до вищезазначеної інструкції
 Перевірити чи закрита задня кришка приладу, при необхідності щільно закрити її.
 Перевести вимикач режиму роботи у положення “МД” та увімкнути прилад.
 Піднести прилад площиною задньої кришки до досліджуваної поверхні на відстань 0,5 см і короткочасно
натиснути кнопку “Пуск”. Виконати вимірювання та записати показники приладу (N).
174
 Відкрити задню кришку приладу.
 Виконати вимірювання з відчиненою задньою кришкою та записати показники приладу (N + ).
 Закрити задню кришку приладу, вимкнути прилад.
 Величину щільності потоку –вимірювання з поверхні обчислити за формулою:
q = Кs (N +  – N);
де: q – щільність потоку –вимірювання (част/см2хв);
N – показники приладу з закритою задньою кришкою;
N +  – показники приладу з відкритою задньою кришкою;
K8 – коефіцієнт лічення приладу (част/см 2 хв · імпульс).
Примітка:
Коефіцієнт лічення приладу “Анрі–01–02–Сосна” складає 0,5 част/см2 хв · імпульс.
щодо роботи з приладом радіометр–рентгенометр ДП–5А
Спочатку проводять підготовку приладу до роботи. Для цього перемикач діапазонів переводять з положення “Викл”
у положення “Реж”, ручкою “Режим” встановлюють стрілку гальванометра на чорний трикутник і прогрівають прилад
протягом 2–3 хвилин. Під час використання приладу ДП–5Б стрілка повинна самостійно установитися у межах чорного
сектора.
Для визначення природного фону приладу зонд з датчиком встановлюють у положення –випромінювання, а
перемикач діапазонів переводять у положення “0,1” або інше, якщо стрілка відхиляється до кінця шкали. Через 1–2 хвилини
реєструють показники шкали, помножуючи їх величини на значення конкретного діапазону.
Для вимірювання рівня забруднення продовольства та води радіоактивними речовинами датчик розташовують на
відстані 1 см від зразка досліджуваної проби.
Переміщуючи його уздовж поверхні знаходять найбільше забруднення. Через 1–2 хвилини реєструють результати
вимірювання, помноживши їх величину на значення діапазону. Після дослідження прилад переводять у вихідне положення.
до вимірювання потужності поглинутих у повітрі
доз рентгенівського і гама-випромінювання сцинтиляційним
радіометром переносним – СРП-68-01
Прилад (батарейного, або від мережі живлення, готується до роботи згідно інструкції) має подвійне призначення: а)
для вимірювання ступеню забруднення радіонуклідами робочих поверхонь в імп/сек, для чого перемикач (зліва зверху)
переводиться на шкалу С-1; б) для вимірювання потужності дози у повітрі в мкР/год, для чого цей перемикач переводять на
шкалу мкR/h.
Потім перемикач режиму роботи встановлюють на постійну часу вимірювання – 2,5 або 5, а перемикач діапазонів –
в положення, щоб показання стрілочного приладу складали не менше 30% всієї шкали. Детектор випромінювання
розміщують на робочому місці таким чином, щоб умови його опромінення відповідали умовам опромінення персоналу, а
також – за захисними екранами чи за стінами в суміжних приміщеннях.
Показання, враховуючи діапазон, знімають з верхньої (0-100) чи нижньої (0-30) шкали приладу. При цьому роблять
5-10 вимірювань протягом хвилини і розраховують середнє арифметичне.
Результати вимірювання потужності дози у повітрі оцінюють згідно нормативних документів: а) для
рентгенологічних об’єктів: - на робочому місці (персонал категорії А) – до 1,7 мР/годину; - за стінами в суміжних
приміщеннях (персонал категорії Б) – до 0,12 мР/годину; для категорії В (палати, за межами корпусу) – до 0,03 мР/годину.
МІТКА. Для існуючих рентгенологічних об’єктів давньої побудови ці величини більші у 2 рази, відповідно.
б) для об’єктів з гама-випромінюваннями: в приміщеннях постійного перебування персоналу категорії А – до 1,4

мР/годину; перебування половину робочого часу – до 2,9 мР/годину. Для персоналу категорії Б (в суміжних приміщеннях, на
території санітарно-захисних зон) – до 0,12 мР/годину, для категорії В – до 0,03 мР/годину.
з вимірювання індивідуальних доз зовнішнього опромінення
за допомогою фотодозиметра ІФК-2,3
Прилад призначений для вимірювання індивідуальних доз опромінення при роботі з джерелами іонізуючого
випромінювання в діапазоні енергії 0,1-0,3 МеВ.
Він складається з вимірювального блоку у вигляді настільного приладу і комплекту поліетиленових касет, які
фіксуються на одязі персоналу (за допомогою булавки, прищепки тощо).
Детектором випромінювання у дозиметрах типу ІФК являється фотоплівка, якою заряджаються касети.
На передній панелі вимірювального блоку знаходяться: прямопоказуючий стрілочний прилад, шкала якого
проградуйована в рентгенах, тумблери включення живлення і переключення діапазону виміру, сигнальна лампочка, вікно з
механізмом утримання кришки касети і два перемикачі для регуляції режиму роботи.
Касета складається з двох частин – власне касети та її кришки, яка одночасно являється і фіксатором плівки.
175
Для зарядження касет використовується рентгенівська плівка вітчизняного виробництва типу РМ-5-1, РМ-5-4, а
також імпортна плівка типу “АГФА” у вигляді смужок 2 х 6 см.
Вимірювання індивідуальних доз опромінення складається з пяти етапів:
1. Зарядження касет рентгенівською плівкою;
2. Експозиції плівки в процесі виробничої діяльності персоналу;
3. Обробки плівки (проявлення, фіксація, промивка, сушіння);
4. Вимірювання дози. Для вимірювання дози кришку касети з фіксованою в ній плівкою вставляють в гніздо вимірювального
блоку, стрілка прямопоказуючого приладу відхилиться вправо і покаже величину дози в рентгенах.
5. Перерахунку показання приладу в одиниці ефективної дози – зіверт. Для цього дозу в рентгенах множать на коефіцієнт
0,93 (для біологічної тканини), а потім на радіаційний зважуючий фактор.
по визначенню радіоактивності зразків продуктів і води у товстому шарі
на радіометрі універсальному для гама-випромінювання РУГ-90 “АДАНІ”
1. Вмикають вилку шнура приладу у розетку електромережі. Натискують кнопку “сеть” (зліва під цифровим табло),
прогрівають прилад 30 хв., після чого почуєте звуковий сигнал, а на табло засвітяться нулі.
ВИМІРЮВАННЯ ФОНУ
2. Поміщають порожню кювету для проб у гніздо свинцевого екрану (якщо продукт, який буде вимірюватись – сухий,
легкий), або з налитою в неї дистильованою водою (якщо продукт щільний, важкий).
3. Натискують кнопку “фон” (звучить звуковий сигнал), а потім кнопку “2 хв” або “20 хв”. На табло індукується зворотний
відлік часу виміру. Після кінця виміру натискують по черзі кнопки К 40, Сs137 – на табло висвітиться значення фону для того
чи іншого радіонукліду (значення фону автоматично фіксується у пам’яті гама-радіометра).
4. Заповнюють кювету продуктом, що підлягає аналізу, поміщають її у свинцевий екран, закривають кришкою.
5. Натискують кнопку “проба”, а потім кнопку “2 хв” або “20 хв”.
6. Після кінця виміру натискують почергово кнопку Сs137, К40 і знімають значення обємної активності в кБк/л.
7. Результат вимірювання 0,5 або 0,25 л проби відповідає обємній активності в кБк/л, що при щільності продукту, близькій
до одиниці, відповідає питомій активності в кБк/кг продукту.
Якщо питома вага зразка відмінна від одиниці, зразок потрібно зважити і перерахувати результат. Наприклад, об’єм зразка
500 мл, його вага 400 г. Питома вага зразка = 400 : 500 = 0,8 кг/л. Отримана обємна активність 1,6 кБк/л.
Звідси питома активність = обємна активність (кБк/л) / питома вага = 1,6 / 0,8 = 2,0 кБк/кг.
Якщо об’єм проб менший ніж 0,5 або 0,25, то результат виміру слід помножити на коефіцієнт:
- для 400 мл – на 1,2
- для 300 мл – на 1,6
- для 200 мл – на 2,9.
Радіоактивне забруднення виміряного зразка оцінюють згідно припустимих рівнів.
Додаток 1
Відповідно до постанови головного Державного санітарного лікаря України № 62 від 01.12.97 р. з 01.01.98 р.
Введені в дію нові Державні гігієнічні нормативи “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ–97)”.
Зокрема, встановлені наступні нормативи:
1 – ліміт ефективної дози за рік для категорії А (особи, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з
джерелами іонізуючих випромінювань) – 20 мЗв/рік (2 бер);
2 – для категорії Б (особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, проте
можуть отримати додаткове опромінення) – 2 мЗв/рік (0,2 бер);
3 – для категорії В ( все населення) – 1 мЗв/рік (0,1 бер);
4 – річна ефективна доза, яку людина може отримати під час проведення профілактичного рентгенівського
обстеження, що не повинна перевищувати 1 мЗв;
5 – питома активність природних радіонуклідів для будівельних матеріалів та мінеральної сировини, яке
повинна становити не вище 370 Бк/кг (I клас);
від 370 до 740 Бк/кг (II клас);
від 720 до 1350 Бк/кг (III клас);
6 – потужність поглиненої в повітрі дози повинна становити:
6.1 – для об’єктів, які проектуються, будуються або реконструюються для експлуатації з постійним перебуванням
людей (житлові, дитячі заклади, санаторно-курортні та лікувально-оздоровчі заклади) – 30 мкР/год;
6.2 – для об’єктів, які експлуатуються для постійного перебування людей – 50 мкР/год;
6.3 – для дитячих закладів, санаторно-курортних та лікувально-оздоровчих закладів, незалежно від того, чи вони
будуються (реконструюються), чи експлуатуються – 30 мкР/год;
7 – питома активність природних радіонуклідів у мінеральних добривах – 1,9 кБк/кг;
8 – активність природних радіонуклідів (радій, торій, калій) у глиняному, порцелярно-фаянсовому та скляному
посуді побутового призначення – не більше 370 Бк/кг ;
9 – питома активність природних радіонуклідів у мінеральних барвниках – 1400 Бк/кг.
176
Визначення доз згідно з пунктами 1, 2, 3, 4 може бути проведено шляхом індивідуальної дозиметрії або
розрахунковими методами, відповідно до пункту 6 – дозиметричними приладами (типу ДРГЗ), за всіма іншими пунктами –
за допомогою спектрометричних установок.
Додаток 2
Товщина захисту з свинцю (в мм)
у залежності від кратності послаблення та енергії випромінювання
Кратність Енергія -випромінювання

послабленн
я 0,1 0,2 0,3 0,5 0,7 0,8 1 1,25 1,5 1,75 2 3 4 6 8 10
1,5 0,5 1 1,5 2 4 6 8 9,5 11 12 12 13 12 10 9 9
2 1 2 3 5 8 10 13 15 17 18,5 20 21 20 16 15 13,5
5 2 4 6 11 19 22 28 34 38 41 43 45 45 28 33 30
8 2 5 8 15 23,5 28 35 42 48 52,5 55 59 58 50 43 38
10 3 5,5 9 16 26 30,5 38 45 51 56 59 65 64 55 49 42
20 3 6 11 20 32,5 38,5 49 58 66 72 76 83 82 71 63 56
30 3,5 7 11,5 23 36,5 43 55 65 73 80 85 93 92 80 2 63
50 4 8,5 14 26 39,5 46 60 72 82 90 96 106 105 92 83 73
60 4,5 9 14,5 27 42 49,5 63 75 85 95 101 110 109 97 87 77
80 4,5 10 15,5 28 45 53 67 80 92 101 107 117 116 104 94 82
100 5 10 16 30 47 55 70 84,5 96,5 106 113 122 121 109 99 87
200 6 12,5 19 34 53 63 80 96,5 111 122 129 140 138 126 114 102
500 6,5 14 22 40 61 72 92 113 129 142 150 165 161 149 133 119
1000 7 15 24 44 69,5 81 102 123 141 155 165 180 178 165 151 133
5000 9 19 30 55 85 99 124 149 170 186 198 219 217 203 185 166
8000 10 20 31,5 57 90 104 130 158 180 196 208 230 229 215 196 175
104 10,5 21 33 59 91 106 133 161 183 201 213 235 234 220 201 180
5104 11,5 23,5 37 69 105 123 156 188 214 233 247 273 272 258 237 315
1105 11,5 24 38 72 111 130 165 201 227 247 262 289 289 275 253 229
Додаток 3
Товщина захисту з заліза (в см)

послаблення 0,25 1,5 1,75 2 2,2 3 4 6 8 10
1,5 2,15 2,2 2,3 2,4 2,5 2,7 2,8 2,9 4 2
2 3,45 3,6 3,8 3,9 4,1 4,4 4,5 4,6 4 3,4
5 6,9 7,4 7,8 4,1 8,3 8,9 9,4 9,6 9 8
8 8,5 9,1 9,6 10,1 10,3 11,2 11,6 12,1 11,2 10,4
10 9,3 10 10,6 11 11,4 12,2 12,6 13,2 12,4 11,4
20 11,3 12,2 13 13,6 14,1 15,3 15,9 16,6 17 15
30 12,6 13,6 14,4 15,1 15,6 17 17,7 18,8 18 17
40 13,3 14,4 15,3 16,1 16,6 18,2 19,1 20,4 19,4 18,4
50 13,9 15,1 16,1 16,9 17,5 19,1 20 21,5 20,6 19,6
60 14,5 15,7 16,7 17,6 18,2 19,9 21 22,4 21,4 26
80 15,5 16,3 17,8 18,7 19,4 21,2 22,2 24 23 22
100 16,1 17,3 18,5 19,5 20,2 22,1 23,3 25 24 23,1
2102 18 19,6 20,8 22 22,8 25 26,6 28,4 27,4 26,6
5102 20,6 22,3 23,7 25 25,9 28,8 30,6 32,7 32 31,2
103 22,6 24,4 26,1 27,5 28,6 31,7 33,7 36 35,4 34,6
2103 24,5 26,5 28,3 30 31,2 34,6 36,8 39,2 38,7 37,9
5103 27 29,4 31,4 33,3 34,3 38,2 20,7 43,2 43 42,2
104 28,8 31,3 33,6 35,5 36,9 20,9 43,7 46,5 46,3 45,2
2104 30,6 33,2 35,8 37,8 39,2 43,4 46,5 50,8 49,6 48,6
5104 33 35,9 38,4 40,8 42,3 47,2 50,4 55 54 53
105 34,9 38 40,7 43,2 44,7 50 53,4 58,3 57,2 56,1
2105 36,8 40,1 43 45,4 47,1 52,6 56,4 61,8 60,8 59,8
5105 47,1 51,3 54,8 57,9 60,1 67,5 73,1 79,4 78,8 78
106 41,1 44,7 47,8 50,6 52,3 58,8 63,3 69 68,3 67
2106 42,9 46,6 49,9 52,8 54,7 61,4 66,2 72,3 71,2 70,3
177
5106 45,5 49,4 52,7 55,7 57,7 64,9 70,3 76,5 75,5 74,8
Додаток 4
Товщина захисту з бетону (в см)

послаблення 0,1 0,3 0,5 0,7 1 1,5 2 3 4 6 8 10
2 4,7 9,9 12,3 12,4 12,9 13,6 14,2 15,3 16,4 18,8 18,8 18,8
8 7 11,8 24,6 26,4 28,8 32,2 35,2 39,4 43,4 48,1 48,7 49,3
10 8,2 19,7 26,8 27,6 29 34 37,6 43,4 47,5 51,6 52,8 54
20 8,2 21,4 29,8 33,6 37 42,5 47 54 58,7 64,6 65,7 69,3
50 9,9 25,1 35 39,4 44,6 52,1 58,1 66,9 72,8 81,6 83,9 89,8
80 11,5 27,7 38,7 43 48,1 56,4 63,4 74 81 90,4 93,9 100,4
100 11,5 28,9 39,9 45,3 50,5 58,3 65,7 77,5 84,5 95,1 98 105,1
2102 12,7 32,4 44,6 50,5 56,4 65,3 74 88 95,7 108 112,1 120,9
1103 15,5 39,2 55,2 62,5 70,4 81,7 92,7 110,9 120,9 137,9 143,2 155
2103 17,6 42,3 59,9 67,4 75,7 88,5 100,4 120,9 132,1 150,3 156,1 168,5
2104 21,1 51,9 72,8 83,1 94,5 110,8 126,2 152,6 167,3 190,8 201,9 216
5104 23,3 56,4 78,1 88,7 102,1 120,4 136,2 164,9 181,4 206,6 218,4 233,6
1105 30,5 64,6 82,8 93,5 106,8 126,6 144,4 173,8 191,4 218,4 231,3 248,9
2105 38,3 69,8 86,9 97,7 112,7 126,6 144,4 173,8 191,4 218,4 231,3 248,9
2106 67,6 84,5 101 113,6 131,5 157,8 179,6 213,7 237,1 272,4 287,6 308,8
1107 64 95,7 110,3 123,6 142 170,8 194,9 236 259,4 299,4 314,6 340,5
Додаток 5
Ліміти дози опромінення
Категорії осіб, які зазнають опромінення

Показник ліміту дози опромінення
А Б В
Dle (Ліміт мЗв / рік. 20 2 1
ефективної дози) мЗв (мБер) / год. 0,01 (1) 0,001 (0,1) 0,0001 (0,01)
DL lens – для кришталика
150 15 15
ліміт ока
еквівалентної DL skin – для шкіри 500 50 50
дози(мЗв / рік.) DL extrim – для кистей та
500 50 –
стоп
Додаток 6
Співвідношення кратності послаблення та числа шарів половинного послаблення
Число шарів половинного

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
послаблення
Кратність послаблення 2 4 8 16 32 64 128 256 512 1024
ТЕМА №18: ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА ПРОТИРАДІАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ

ПЕРСОНАЛУ І РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ПАЦІЄНТІВ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ
РАДІОНУКЛІДІВ ТА ІНШИХ ДЖЕРЕЛ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ В
ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ. ГЕНЕТИЧНІ ТА
ДЕМОГРАФІЧНІ НАСЛІДКИ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС.
1. Розширити, систематизувати та закріпити знання про радіаційну небезпеку для персоналу і пацієнтів лікувальних
закладів при застосуванні радіонуклідів та інших джерел іонізуючих випромінювань з діагностичною і лікувальною метою,
про принципи та засоби протирадіаційного захисту.
2. Оволодіти методами і засобами радіаційного контролю за умовами праці персоналу та захисту пацієнтів в
рентгенологічних та радіологічних відділеннях лікувально-профілактичних закладів.
3. Розглянути гігієнічні аспекти диспансеризації дорослих і дітей, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
178
1. Іонізуюче випромінювання як виробнича шкідливість для персоналу лікувальних закладів.
2. Іонізуючі випромінювання як чинник ризику для пацієнтів лікувально-профілактичних закладів в ході проведення
рентгенорадіологічних діагностичних і лікувально-профілактичних процедур.
3. Структура радіологічного відділення лікарні. Особливості радіаційної небезпеки та протирадіаційного захисту в
кожному структурному підрозділі (відкритих, закритих джерел, дистанційної терапії) радіологічного відділення.
4. Характеристика радіаційної небезпеки в рентгенівському діагностичному кабінеті та умови, від яких вона
залежить. Гігієнічні вимоги до планування рентген-кабінету.
5. Регламенти радіаційної безпеки і пільги для персоналу лікувально-профілактичних закладів та пацієнтів (НРБУ-
97, ОСПУ-01, інші законодавчі документи).
6. Шляхи зниження променевого навантаження персоналу та пацієнтів лікувально-профілактичних закладів.
Санітарно-технічне обладнання рентген- і радіологічних відділень.
7. Методи збирання та знешкодження радіоактивних відходів під час роботи з відкритими джерелами іонізуючої
радіації.
8. Методи і засоби санітарного та радіаційного контролю при роботі з джерелами іонізуючої радіації в лікувально-
профілактичних закладах.
9. Гігієнічні регламенти опромінення населення, яке проживає на територіях з підвищеним рівнем радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитись з особливостями розміщення радіологічного та рентгенологічного відділень в комплексі будівель
лікарні.
2. Засвоїти методи і засоби санітарного контролю при роботі з джерелами іонізуючої радіації в медичних закладах.
3. Ознайомитися з даними щодо ступеня радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС
деяких контрольованих територій України.
4. Оволодіти навичками роботи з радіометром-дозиметром АНРІ—01—02 “Сосна” та радіометром-рентгенометром
ДП-5А, іншими радіометричними приладами.
5. Вивчити інструкцію щодо проведення диспансерного нагляду за дорослим населенням, дітьми, підлітками,
вагітними жінками і немовлятами, що постраждали в результаті аварії на ЧАЕС.
6. Ознайомитися з основними директивними документами щодо аналізу захворюваності дітей і підлітків та
лікувально-оздоровчими заходами, що проводяться серед осіб, які мешкають на радіоактивно-забруднених територіях.
2. Загальна гігієна : навчальний посібник до практичних занять для студентів шостого курсу медичного
факультету / [І.В. Сергета, Б.Р.Бойчук, С.О.Латанюк та ін.]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — С. 105—113.
3. Кириллов В.Ф. Радиационная гигиена / В.Ф. Кириллов, С.Ф. Черкасов. — М., 1982. — С. 17—102, 141—148,
158—167, 241—243.
4. Руководство к лабораторным занятиям по радиационной гигиене / Под ред. Ф.Г. Кроткова. — М.:
Медицина, 1980. — С. 26—58, 125—129.
5. Пивоваров Ю.П. Руководство к лабораторным занятиям по гигикне / Ю.П. Пивоваров, О.Э. Гоева, А.А.
Величко. — М.: Медицина, 1983. — С.114—135.
6. Радиация : дозы, эффекты, риск. — М., 1990. — 79 с.
7. Авсеенко В.Ф. Дозиметрические и радиометрические приборы и измерения / В.Ф. Авсеенко. — К.: Урожай,
1990. — 144 с.
8. Медичні аспекти впливу малих доз радіації на організм дитини. — Житомир, 1996. — 115 с.
В ході практичного заняття студенти знайомляться з особливостями розміщення радіологічного відділення на

земельній ділянці лікувально-профілактичного закладу, його внутрішнім плануванням, структурою, організацією
радіаційного і медичного контролю, а також з матеріалами, які відображають особливості забруднення радіонуклідами
деяких територій України внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, оволодівають методикою роботи з радіометричним
приладами, вивчають інструкцію щодо проведення диспансерного нагляду за дорослим населенням, дітьми, підлітками,
вагітними жінками і немовлятами, що постраждали в результаті аварії на ЧАЕС, розглядають гігієнічні аспекти методики
спостереження за дітьми і підлітками, які знаходяться на диспансерному обліку та засвоюють основні заходи лікувально-
оздоровчого змісту.
Гігієнічні вимоги до планування, санітарно-технічного, протирадіаційного обладнання та режиму експлуатації

рентгенологічних і радіологічних відділень лікувально-профілактичних закладів
Протирадіаційний захист персоналу і радіаційна безпека пацієнтів

при проведенні рентгенологічних досліджень
Серед джерел іонізуючих випромінювань, які використовуються у лікувально-профілактичних закладах, найбільш
поширеними є рентгенівське випромінювання, що генерується рентгенівськими діагностичними апаратами,
179
характеризується значною проникаючою здатністю, і, отже, являє собою небезпеку для персоналу рентгенологічних
підрозділів, пацієнтів, яким проводяться рентгенологічні процедури, отже осіб, які перебувають в суміжних приміщеннях і
на прилеглій території. Тому їх розміщення, планування і експлуатація повинні відповідати вимогам радіаційної безпеки.
Вимоги до розміщення, планування, санітарно-технічного обладнання рентгенологічних підрозділів медичних
установ, протирадіаційного захисту їх персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів викладені в “Будівельних нормах і
правилах”, “Санітарних правилах і нормах – Рентгенологічні відділення (кабінети)”(СанПіН 42-129-11-4090-86), “Санітарних
правилах роботи при проведенні медичних рентгенологічних досліджень” (№ 2780-80).
Санітарне законодавство не дозволяє розміщення рентгенологічних відділень (кабінетів) в житлових будинках і
дитячих установах. Особливих вимог до їх розміщення в лікувально-профілактичних установах воно не передбачає. Проте з
метою зменшення кількості суміжних приміщень для постійного перебування співробітників і хворих перевагу слід віддати
блочному розміщенню зазначених відділень в окремій прибудові або на першому та останньому поверсі будівель.
Основним приміщенням рентгенкабінету є процедурна, тобто приміщення, в якому розміщено рентгенапарат(и) і
проводяться всі види рентгенологічних досліджень. Чинне законодавство забороняє їх розміщення над (під) палатами для
вагітних і дітей або в суміжних з ними приміщеннях.
Протирадіаційний захист прилеглої території (при розміщенні рентгенкабінету на першому поверсі) і суміжних
приміщень забезпечується екрануванням будівельними конструкціями (стіни, міжповерхові перекриття, перегородки),
матеріал і товщина яких повинні знижувати інтенсивність випромінювання до допустимого рівня.
Найбільш слабким місцем в організації ефективного протирадіаційного захисту на підставі використання лише
будівельних конструкцій є двері та вікна. Усунення цієї вади досягається покриттям дверей листами заліза або свинцю,
просвинцьованою гумою, обладнанням вікон залізними віконницями (дерев’яними з покриттям їх залізом або
просвинцьованою гумою) або підняттям підвіконня на висоту 1,6 м над рівнем підлоги.
З метою захисту суміжних приміщень відстанню регламентується площа процедурної, що повинна бути не меншою
34 м2 на один рентгенівський апарат, який необхідно розміщувати таким чином, щоб відстань від фокусу рентгенівської
трубки до стін була не менше 2 м, а її випромінювання було спрямоване переважно у напрямку капітальної стіни. На кожний
додатковий рентгенапарат площа процедурної має бути збільшене на 15 м 2. Рентгенівська трубка повинна бути розміщена в
свинцевому кожуху з коліматором, який формує робочий пучок випромінювання.
Захист лікаря-рентгенолога забезпечується:
 просвинцьованим склом, яке закриває флуоресцентний екран;
 багатосмуговим в напуск фартухом з просвинцьованої гуми, який підвішується до екран-знімального пристрою;
 малою захисною ширмою;
 використанням у разі проведення спеціальних досліджень засобів індивідуального захисту (рукавички, фартух з
просвинцьованої гуми (у тканинному чохлі для захисту від розпилення свинцю).
Захист рентген лаборанта забезпечується розміщенням його робочого місця в окремому суміжному приміщенні,
яке називають кімнатою управління (пультовою), з вікном з просвинцьованого скла у процедурній та селекторним зв’язком з
лікарем.
Крім процедурної та пультової в ході планування рентген-кабінету або відділення повинні бути передбачені
наступні приміщення:
 кабінет лікаря – 10 м2;
 фотолабораторія – 6 м2;
 кабіна для приготування розчинів барію – 4 м2;
 роздягальня – 2,5 м2;
 туалет;
 приміщення для очікування.
Перебування молодшого медичного персоналу в процедурній або в кімнаті управління (пультовій) під час
проведення рентгенологічних процедур не допускається.
Під час проведення рентгенологічних досліджень в процедурній можуть перебувати особи, які приймають участь в
їх проведенні – персонал інших відділень лікарні, родичі пацієнта, супроводжуючі особи, які повинні підтримувати дитину
або важкохворого за умов, що одержана ним доза не перевищує рівень опромінення категорії Б.
Радіаційна безпека пацієнтів повинна передбачати зменшення променевого навантаження під час проведення
рентгенологічних досліджень населення, передусім вагітних жінок, дітей і підлітків, яке може бути досягнуто шляхом
здійснення комплексу організаційних, медичних і технічних заходів.
Організаційні заходи передбачають упорядкування рентгенологічних досліджень населення, обмеження річних доз
опромінення для різних категорій пацієнтів, підвищення кваліфікації персоналу та відповідальності за виконання процедур.
Всі пацієнти, які підлягають рентгенологічним дослідженням, в залежності від їх призначення поділяються на
чотири категорії.
Категорія Ад – хворі з онкологічними захворюваннями або підозрою на них, хворі, дослідження яких проводять з
метою диференціальної діагностики вродженої серцево-судинної патології, хворі, яким проводять рентгенотерапевтичні
заходи, особи, що досліджуються за життєвими показаннями в ургентній практиці. Рекомендований граничний рівень річного
опромінення для осіб цієї категорії 100 мЗв.
Категорія Бд – хворі, дослідження яких проводять за клінічними показаннями при неонкологічних захворюваннях з
метою уточнення діагнозу та (або) вибору тактики лікування. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб
цієї категорії становить 20 мЗв.
Категорія Вд – особи з груп ризику, в тому числі працівників підприємств зі шкідливими умовами праці та
працівників, що проходять професійний відбір для роботи на цих підприємствах, хворі, зняті з обліку після радикального
180
лікування онкологічних захворювань тощо. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб цієї категорії
складає 2 мЗв.
Категорія Гд – особи, яким проводять всі види профілактичних обстежень, за винятком тих, які віднесені до
категорії Вд. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб цієї категорії становить 1 мЗв.
Медичні заходи включають у свою структуру: вибір методу дослідження, обмеження площі опромінення до
мінімальних величин, необхідних для постановки діагнозу захворювання, захист оточуючих тканин екранами з
просвинцьованої гуми, правильний вибір пози під час проведення рентгенографії тощо. Такі екрани (як і фартухи
рентгенолога) повинні бути розміщені у тканинних чохлах для захисту від розпилення свинцю. Для зниження гонадних доз
при рентгенологічних дослідженнях органів черевної порожнини, попереково-хребцевого відділу хребта та інших
передбачено екранування гонад.
До технічних заходів, які забезпечують зниження променевого навантаження, відносяться різні засоби щодо
підвищення якості рентгенівського зображення: виробництво і застосування високочутливих рентгенівських плівок,
правильний вибір режиму роботи рентгенівського апарату (проведення досліджень при мінімальних величинах анодного
струму і напруги на трубці), використання електронно-оптичних підсилювачів зображення, які дозволяють одержувати більш
чітке та яскраве зображення при ощадливому режимі роботи апарата, використання широкоформатної флюорографії в ході
проведення профілактичних оглядів тощо. Велике значення має дотримання темнової адаптації зору рентгенолога при
рентгеноскопічних дослідженнях. Крім того, необхідно відзначити, що канали витяжної вентиляції у процедурній повинні бути
розміщені у верхній частині приміщення – для видалення іонізованого високою напругою повітря та в нижній частині (над
підлогою) – для видалення свинцевого пилу.
Протирадіаційний захист персоналу і радіаційна безпека хворих в радіологічних відділеннях лікарень

Для проведення променевої терапії застосовують різні квантові та корпускулярні випромінювання, джерелами яких
є:
 -, -випромінюючі радіонукліди у вигляді закритих і відкритих джерел;
 рентгенівські апарати, які утворюють квантове випромінювання низьких і середніх енергій;
 бетатрони і лінійні прискорювачі, які генерують гальмівне та корпускулярне випромінювання високих енергій.
Способи променевої терапії поділяються на дві основні групи: 1 група – способи дистанційного опромінення; 2 група
– способи контактного опромінення.
При дистанційному опроміненні джерело знаходиться або на значній відстані від хворого (далекодистанційне
опромінення) або на незначній відстані від нього (короткодистанційне опромінення). В обох випадках пучку
випромінювання надають необхідну ширину і форму та спрямовують його на частину тіла, яка підлягає опроміненню.
Контактне опромінення передбачає застосування аплікаційного способу, при якому закриті джерела розміщують на
поверхні тіла, що опромінюють, за допомогою спеціальних пристроїв: муляжів, масок, аплікаторів; внутрішньопорожнинього
способу, при якому джерело випромінювання вводиться в одну з порожнин тіла, та внутрішньотканинного способу при якому
джерело вводиться безпосередньо у тканину пухлини.
Розмаїття способів і засобів променевої терапії обумовлене необхідністю забезпечення основного принципу
променевої терапії – концентрації енергії випромінювання в патологічно змінених тканинах при максимальному
зниженні дози в оточуючих їх тканинах і всьому організмі.
Радіаційна небезпека для персоналу радіологічних відділень, хворих, котрі підлягають променевій терапії та осіб, які
можуть перебувати в різних приміщеннях і на території, що прилягає до будівлі, залежить від способу променевої терапії та
технічних засобів для їх проведення.
У зв’язку з цим до розміщення радіологічних відділень лікарень, їх планування, організації протирадіаційного
захисту персоналу і радіаційної безпеки хворих та населення пред’являється низка вимог, викладених в “Будівельних нормах
і правилах” та “Правилах роботи з радіоактивними речовинами в установах системи Міністерства охорони здоров’я”.
Відповідно до зазначених нормативних документів радіологічні відділення лікарень, як правило розміщують в
одноповерхових будівлях з асиметрично-блочним плануванням, що забезпечує ізольоване розміщення кожного структурного
підрозділу, а саме:
 відділення дистанційної променевої терапії;
 відділення для лікування закритими джерелами;
 відділення для лікування відкритими джерелами;
 відділення (лабораторії) радіонуклідної діагностики.
Гігієнічні вимоги відділення дистанційної променевої терапії

Основними структурними підрозділами відділення дистанційної променевої терапії є процедурні з пультовими
кімнатами управління.
Для проведення дистанційної променевої терапії використовують:
 рентгенотерапевтичні установки, які генерують випромінювання енергією 0,1-0,3 МеВ;
 бетатрони, які генерують електронне випромінювання з енергією 15-30 Мев;
 -терапевтичні установки з активністю радіонукліду (Со 60) від 1200 до 6000 Кi та енергією -випромінювання
1,17 і 1,33 МеВ.
Дистанційне опромінення може бути статичним і рухливим. При статичному опроміненні джерело випромінювання
протягом всього сеансу опромінення перебуває у фіксованому положенні відносно хворого, рухливе опромінення
характеризується переміщеннями джерела відносно хворого в процесі опромінення, яке може бути ротаційним, секторним
або дотичним.
181
Радіаційна небезпека у такому відділенні характеризується можливістю тільки зовнішнього опромінення персоналу і
пацієнтів.
Протирадіаційний захист суміжних приміщень і території, яка прилягає до блоку дистанційної променевої терапії,
забезпечується:
 будівельними конструкціями з бетону при товщині стін понад 1 м;
 улаштуванням процедурних без природного освітлення;
 раціональним формуванням пучка випромінювання, що створюється джерелом за допомогою різних пристроїв –
діафрагм, фільтрів, коліматорів, з метою надання йому певних розмірів і форми для максимального зменшення можливості
проникнення у суміжні приміщення;
 улаштування на прилеглій території зони недоступності.
Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:
 перебуванням його в кімнаті управління (захист екрануванням);
 шляхом застосування технічних засобів спостереження і мовного спілкування з хворими під час процедур;
 улаштування входу в процедурну по типу лабіринту;
 регламентацією тривалості робочого дня (захист часом).
Радіаційна безпека хворих забезпечується:
 раціональним вибором способу опромінення;
 раціональним формуванням пучка випромінювання з метою зменшення можливості негативного впливу на
здорові тканини.
Гігієнічні вимоги до відділення для лікування закритими джерелами

У відділенні для лікування закритими джерелами застосовують контактні методи опромінення (аплікаційний,
внутрішньо порожнинний та внутрішньо тканинний методи), при яких джерело випромінювання у вигляді радіонуклідного
препарату розміщують у безпосередній близькості до поверхні патологічного процесу або безпосередньо вводять у пухлину.
Закритими джерелами іонізованого випромінювання називають радіонукліди, фізичний стан яких або оболонка, в
якій вони знаходяться, виключають можливість забруднення ними навколишнього середовища (в тому числі і тканин
хворого). У більшості випадків закриті джерела мають форму циліндрів з закругленими кінцями або голок, у яких один
кінець загострений, а другий – закруглений, коротких стрижнів, кульок, які містять -випромінюючі радіонукліди – Со60,
Cz137, Тo182, І192, або -випромінюючі радіонукліди – P32, Sr90, It90, Pr147, Ta204.
При аплікаційному методі опромінення спочатку в порожнину вводять спеціальний фіксуючий пристрій (кольпостат,
ендостат), а потім джерело випромінювання, при тому джерело випромінювання може бути введено без участі медичного
персоналу за допомогою запрограмованих автоматичних систем або дистанційних маніпуляторів.
Основними структурними елементами відділення для лікування закритими радіонуклідами є блок
радіонуклідного забезпечення, який включає у свою структуру: сховище джерел випромінювання, маніпуляційну,
процедурну, радіологічні палати, побутові та інші приміщення.
Радіаційна небезпека в такому відділенні характеризується можливістю тільки зовнішнього опромінення.
Протирадіаційний захист суміжних приміщень і прилеглої території забезпечується:
 звичайними будівельними конструкціями, товщина яких повинна відповідати вимогам чинного законодавства;
 регламентацією сумарної активності радіонуклідних джерел в радіологічних палатах;
 улаштуванням зони недоступності на прилеглій території .
 використанням всіх існуючих засобів протирадіаційного захисту (захист відстанню, часом, кількістю,
екрануванням (всі маніпуляції з радіонуклідними джерелами повинні виконуватися тільки в захисних боксах та за захисними
екранами, вхід в маніпуляційну зсередини повинен мати захисну стінку з бетону тощо);
 дотриманням норм радіаційної безпеки і санітарних правил при роботі з джерелами випромінювання.
Радіаційна безпека хворих забезпечується:
 раціональним вибором форми променевої терапії;
 дотриманням існуючих правил проведення променевої терапії.
Гігієнічні вимоги до відділення для лікування відкритими джерелами

Відкритими джерелами іонізуючого випромінювання називають радіонукліди, при роботі з якими можливе
забруднення навколишнього середовища – повітря, рук, одягу та інших поверхонь. Відкриті джерела являють собою - і -
випромінюючі радіоактивні речовини, що перебувають у порошкоподібній формі та у формі істинних або колоїдних
розчинів, суспензій, які вводять у пухлини через ін’єкційні голки тощо. Крім того радіонукліди йоду водять в організм
аліментарним шляхом.
До складу відділення для лікування відкритими джерелами входять:
 блок радіонуклідного забезпечення у складі: сховища радіонуклідів, фасовочної, процедурної, мийної, кімнати
тимчасового зберігання радіоактивних відходів та відстійних резервуарів системи каналізації;
 радіологічні палати;
 санітарно-побутові приміщення.
Радіаційна небезпека у відділенні для лікування відкритими джерелами характеризується можливістю зовнішнього і
внутрішнього опромінення персоналу, а також можливістю виносу радіонуклідів за межі відділення тощо.
182
В зв’язку з цим пред’являються спеціальні вимоги до улаштування приміщень блоку радіонуклідного забезпечення,
радіологічних палат, водопостачання, каналізації, санітарно-побутових приміщень, режиму роботи, правил особистої гігієни,
особливості використання спецодягу, спеціальних систем вентиляції і фільтрації повітря.
Характер цих вимог залежить від класу робіт з радіонуклідами.
Згідно з ОСПУ-01 всі роботи з відкритими джерелами поділяють на три класи. Клас роботи залежить від двох умов:
 групи радіаційної небезпеки, до якої належить радіонуклід (відповідно до вимог ОСПУ-01 всі радіонукліди в
залежності від можливої радіаційної небезпеки, створюваної ними, поділяють на 4 групи: групу А – радіонукліди з особливо
високою радіаційною небезпекою; групу Б - радіонукліди з високою радіаційною небезпекою; групу В – радіонукліди з
помірною радіаційною небезпекою; групу Г – радіонукліди з малою радіаційною небезпекою);
 активності радіонукліду на робочому місці.
Протирадіаційний захист суміжних приміщень забезпечується системою заходів з радіаційної асептики, які
попереджують можливість винесення радіонуклідів за межі виробничих приміщень.
 використанням всіх існуючих засобів захисту від зовнішнього опромінення;
 дотриманням вимог радіаційної асептики, які попереджують можливість внутрішнього опромінення;
 дотримання правил особистої гігієни.
Радіаційна безпека пацієнтів забезпечується дотриманням вимог радіаційної асептики у межах відділення.
Зрештою, слід відмітити, що всі методи захисту від іонізуючої радіації (захист кількістю, відстанню, часом,
екрануванням тощо) можна поділити на законодавчі (нормативні) та організаційно-технічні.
Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в
організм інгаляційним або аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі та питній воді, допустимі
рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу і рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на
робочому місці та ін.).
Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням
тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.
Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами і правилами, якими
передбачені відповідні норми площі і об’єму відповідних приміщень, особливостями їх технічного обладнання тощо
Важливе місце у структурі проведення поточного санітарного нагляду займають питання щодо здійснення
санітарної експертизи рентгенологічного і радіологічного відділень лікарні.
Схема санітарного обстеження рентгенологічного відділення лікувально-профілактичного закладу

1. Назва і адреса лікарні або поліклініки, розміщення кабінету (корпус, поверх, суміжні приміщення).
2. Наявність і стан ведення документації (журнал дозиметрії, інструкції тощо).
3. Планування кабінету (перелік кімнат та їх площі і об’єму).
4. Тип рентгенівського апарату, напруга і сила струму в трубці.
5. Призначення рентген-апарату (діагностичний, терапевтичний, флюорографічний, дефектографічний).
Особливості робочого пучка випромінювання: нерухомий, однонаправлений, різнонаправлений.
6. Наявність та тип вентиляції у процедурній, наявність верхнього і нижнього витяжних каналів. Особливості
природного та штучного освітлення.
7. Захист від рентгенвипромінювання робочих місць лікаря-рентгенолога і рентгентехніка та суміжних приміщень
(захисні ширми, просвинцьоване скло, стіни, двері, вікна, індивідуальні засоби захисту). Розрахунки ефективності їх захисту.
8. Наявність і тип рентгенометрів, індивідуальних дозиметрів, їх формуляри та дати перевірки.
9. Ступінь підготовки персоналу (спеціальна освіта, удосконалення тощо).
Схема гігієнічної оцінки протирадіаційного захисту в радіологічному відділенні лікарні

1. Загальна характеристика радіологічного відділення лікарні
1.1. Назва лікувального закладу, його відомча підпорядкованість та адреса.
1.2. Характеристика і оцінка розміщення будівлі радіологічного відділення на земельній ділянці, тип будівлі,
наявність зони недоступності, особливості санітарно-захисної зони, її розміри, озеленення.
1.3. Структура відділення, особливості розміщення та планування його підрозділів, функціональний зв’язок між
ними.
1.4. Оцінка радіаційної обстановки на території санітарно-захисної зони та за її межами за результатами
визначення потужності поглинутої в повітрі дози -випромінювання та радіоактивного забруднення ґрунту.
2. Відділення дистанційної променевої терапії
2.1. Розміщення і планування відділення, основні приміщення, характеристика апаратури, яка використовується для
проведення променевої терапії.
2.2. Протирадіаційний захист кімнати управління, суміжних приміщень і прилеглої території від -випромінювання
(наявність захисного кожуха на опромінювальній установці, матеріали і товщина стін в процедурній, наявність захисного
лабіринту при вході, захисних дверей, їх блокування, наявність попереджувальної світлової сигналізації).
2.3. Система спостереження за опроміненням хворих.
2.4. Характеристика та оцінка засобів захисту хворих від побічного опромінення.
2.5. Оцінка ефективності протирадіаційного захисту у кімнаті управління та інших суміжних приміщеннях на
підставі розрахункових методів та шляхом вимірювання потужності поглинутої ув повітрі дози.
3. Відділення для лікування закритими джерелами
3.1. Розміщення та планування відділення.
183
3.2. Джерела випромінювання, які використовуються у відділенні, їх активність, методи введення джерел
випромінювання хворим (мануально-лінійний та послідовний).
3.3. Характеристика радіаційно-небезпечних приміщень (сховище для джерел випромінювання, радіоманіпуляційна,
радіопроцедурна) та відповідність їх гігієнічним вимогам.
3.4. Умови зберігання і транспортування джерел випромінювання.
3.5. Засоби протирадіаційного захисту персоналу в радіоманіпуляційній і радіопроцедурній, та у сховищах джерел
3.6. Протирадіаційний захист суміжних приміщень та прилеглої території.
3.7. Оцінка ефективності протирадіаційного захисту на підставі здійснення відповідних розрахунків та вимірювання
потужності поглинутої у повітрі дози на робочих місцях, за захисними екранами, в суміжних приміщеннях, на прилеглій
території.
4. Відділення для лікування відкритими джерелами
4.1. Розміщення відділення, характеристика та особливості застосування радіонуклідів, клас радіаційної небезпеки,
до якого воно відноситься.
4.2. Характеристика радіаційно-небезпечних приміщень (сховище радіонуклідів, фасовочна, процедурна, мийна,
радіологічні палати) та їх відповідність дозволеному класу робіт, особливості санітарного благоустрою (покриття стін,
підлоги, витяжні шафи, вентиляція, системи збирання, видалення та знешкодження твердих і рідких радіоактивних відходів).
4.3. Наявність засобів протирадіаційного захисту: захисні екрани, бокси, дистанційний інструмент.
4.4. Наявність індивідуальних засобів протирадіаційного захисту персоналу: спецкостюми, халати, фартухи,
нарукавники, респіратори та інші.
4.5. Санітарно-побутові приміщення для персоналу.
4.6. Результати вимірювання та оцінка рівнів радіоактивного забруднення виробничих та інших приміщень.
5. Знайомство з документацією радіологічного відділення, її види. Аналіз та оцінка матеріалів радіаційного і
медичного контролю за попередній та поточний рік.
6. Висновки.
Стан здоров’я дітей, що мешкають на радіаційно-забруднених територіях та фактори, що його формують

Стан здоров’я дітей належить до найбільш важливих та чутливих динамічних показників, які можуть суттєво
змінюватися внаслідок впливу різноманітних чинників навколишнього середовища, в тому числі радіаційного забруднення і,
отже, використовуватися як критерій ефективності проведення санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів.
Так. вивчення захворюваності дітей, що мешкають на забруднених в результаті аварії на ЧАЕС територіях в
динаміці понад 15 років, показало, що її узагальнений рівень значно перевищує показники захворюваності мешканців
“чистих” територій (додаток 2). Якщо в цілому по Україні він практично не змінився, або навіть знизився, то в окремих
радіаційно-забруднених районах захворюваність підвищилася у 2—3 рази. Так, в Народичському районі Житомирської
області рівень захворюваності збільшився з 516,7 до 1148,3 на 1000 дітей, в Коростеньському районі Житомирської області
— з 445,0 до 849,4 на 1000 дітей, в Поліському районі Київської області — з 497,7 до 1204,3 на 1000 дітей.
Подібний закономірності спостерігаються в ході аналізу даних захворюваності за окремими класами хвороб. Так рівень
поширення захворювань крові та кровотворних органів збільшився у 6-10 разів, новоутворень — в 1,5-2 рази.
Важливим об’єктивним критерієм здоров’я дітей є фізичний розвиток. Вивчення його характеристик серед дітей, які
мешкають на забруднених територіях, дозволило визначити, що у 8—10% з них спостерігається затримка процесів росту, яка
реєструється на фоні загального зниження маси тіла. Ступінь поширення явищ дисгармонійного фізичного розвитку досягає
20—25%. Ці факти вказують на досить високий рівень поширення проявів функціональної затримки фізичного розвитку,
пов’язаних з нейроендокринною дискоординацією.
Одним з найбільш уразливих органів є щитовидна залоза. Дійсно, щитовидна залоза дітей раннього та пубертатного
віку характеризується підвищеною здатністю поглинати ізотопи йоду, про що свідчать більш високі еквівалентні дози її
опромінення саме у ці вікові періоди. Більше того, опромінення щитовидної залози радіоактивним йодом стає пусковим
механізмом виникнення та розвитку різноманітних патологічних процесів у всьому організмі. Тривалий вплив малих доз
радіації активізує процеси перекисного окислення ліпідів у дітей, при цьому найбільш значних змін зазнає вихідна ланка
утворення дієнових кон’югатів, відбуваються і багато інших негативних за змістом та загрозливих для здоров’я процесів.
Тому вже сьогодні до групи підвищеного ризику у зв’язку з недосконалістю адаптаційних процесів відносять понад 55%
дітей і підлітків, які проживають на радіаційно-забруднених територіях.
Методичні основи медичного контролю за станом здоров’я дітей і підлітків,

що мешкають на радіаційно-забруднених територіях
Для забезпечення багаторічного контролю за станом здоров’я дітей, що постраждали внаслідок аварії на
Чорнобильській АЕС організована структура Національного реєстру України, який відповідно до існуючої системи охорони
здоров’я передбачає виділення районного, обласного та державного рівнів управління (додаток 2).
Розроблена структурно-функціональна модель управління медичним забезпеченням дітей і підлітків, яка
передбачає чітку етапність надання спеціалізованої медичної допомоги та проведення цільової диспансеризації дитячого
населення, що мешкає на забруднених територіях (додаток 3).
Проведення медичного контролю за станом здоров’я дітей, що проживають на радіаційно-забруднених територіях
потребує здійснення постійного комплексного нагляду-диспансеризації за участю педіатра, ендокринолога, гематолога і
радіолога. Усім дітям рекомендовано двічі на рік проводити ультразвукове та гормональне обстеження стану гіпофізарно-
тиреоїдної, надниркової та статевої систем.
184
Диспансерний нагляд за дітьми, що мешкають у зоні тривалої дії малих доз радіації, обов’язково повинен
передбачати дослідження показників оксидантної та імунної систем, визначення гормонального профілю організму та
ультразвукове сканування ендокринних залоз.
Регламенти опромінення населення, що проживає на територіях з підвищеним рівнем радіоактивного забруднення

внаслідок аварії на Чорнобильський АЕС
Якщо з урахуванням природнокліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій
опромінення населення перевищує 1мЗв (0,1 бер) за рік, то таке становище потребує вжиття заходів щодо радіаційного
захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення та забезпечення
нормальної господарської діяльності.
Відповідно до рівня щільності забруднення ґрунту виділено 4 зони радіоактивного забруднення:
1 — зона відчудження (активність ґрунту за Сs — понад 40 Ки/км2, річна еквівалентна доза — десятки бер).
2 — зона обов’язкового відселення (активність ґрунту за Cs — 15-40 Ки/км2, річна еквівалентна доза — вище 0,5
бер).
3 — зона гарантованого добровільного відселення (активність ґрунту за Cs — 5-15 Ки/км 2, річна еквівалентна доза
— вище 0,1 бер).
4 — зона посиленого радіаційного контролю (активність ґрунту за Cs — 1-5 Ки/км 2, річна еквівалентна доза — 0,05-
0,1 бер).
Заходи щодо захисту населення, що мешкає на радіаційно-забруднених

територіях у післяаварійний період
До числа основних заходів захисту населення, що мешкає на радіаційно-забруднених територіях у після аварійний період
необхідно віднести:
 зменшення ґрунтового пилоутворення та рівня засвоєння радіонуклідів рослинами з ґрунту;
 зменшення вмісту радіонуклідів в їжі та ступеня їх засвоєння організмом;
 забезпечення населення чистими харчовими продуктами;
 підвищення загальної резистентності організму;
 використання радіоінгібіторів та радіопротекторів;
 проведення ретельного радіаційного контролю за станом навколишнього середовища та медичного
контролю за станом здоров’я населення;
 гігієнічне нормування радіаційного забруднення;
 проведення заходів щодо дезактивації та у разі необхідності евакуація і відселення населення
 забезпечення державної допомоги та пільг для евакуйованого населення.
Лікувально-оздоровчі заходи, що проводяться серед дітей і підлітків, які

евакуйовані із радіоактивної забрудненої місцевості
Ураховуючи специфічні особливості стану здоров'я дітей і підлітків які постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС,
зберігається необхідність їх подальшого лікування і оздоровлення протягом віддалених періодів.
Основними принципами лікувально-оздоровчих заходів щодо дітей і підлітків, евакуйованих із радіаційно-
забруднених зон, є: комплексність, етапність (клінічний, амбулаторно-поліклінічний та санаторно-курортний етапи),
індивідуальний підхід з урахуванням стану нервової, серцево-судинної, ендокринної та імунної систем при дотримані
режимних моментів та особливостей харчування.
Харчування дітей і підлітків, постраждалих від аварії на ЧАЕС, повинно забезпечувати підвищену потребу в білках
та вітамінах і, отже включення до раціону в оптимальних кількостях м'яса, птиця, риби, яєць, продуктів моря, овочів і
фрукти. Молочні продукти найбільш доцільно використовувати у переробленему вигляді - сметана, сир, кефір. Необхідним є
широке використання продуктів рослинного походження, що мають полівітамінні властивості - морква, щавель, чорниці,
аґрус, чорна смородина, виноград, цитрусові, абрикоси, яблука. Патогенетично виправданим є застосування рослинних
продуктів, що містять гормони - проросла пшениця, незріла кукурудза, червоний солодкий перець, а також продуктів
бджільництва - мед, квітковий пилок.
З урахуванням особливостей психоневрологічного статусу дітей і підлітків, постраждалих від аварії на ЧАЕС,
рекомендовано включення у базисну терапію психотерапевтичних методів. Причому психотерапія повинна бути
комплексною і проводитися з урахуванням психотравмуючих факторів, пов'язаних як безпосередньо із радіоактивним
впливом, так і з особливостями соціально-психологічних факторів, що зумовлені процесами евакуації, адаптації до нових
умов навчання і побуту тощо.
Психотерапевтична корекція, що поєднує сімейну, раціональну, групову та ігрову корекцію умовно може бути
поділена на 2 етапи: діагностичний (збирання сімейного та евакуаційного анамнезу, діагностика психологічних рис
особливості і рівня соціальної адаптації дітей і підлітків, діагностичні бесіди з дитиною і усіма членами родини) та
лікувально-відновний етапи.
Сімейна психотерапія є обов'язковим патогенетичним методом корекції, що має проводиться на усіх етапах
реабілітації (стаціонар, поліклініка, санаторій) 3 рази на тиждень. На початковому етапі бесіди проводяться з кожним членом
родини окремо, потім зі всіма разом. У ході бесід встановлюється лідер сімейних відносин і в у подальшому через нього
проводяться усі основні психологічні настанови на сім'ю. Під час сімейної психотерапії з урахуванням індивідуальних
психологічних характеристик дитини виробляється адекватна оцінка не тільки її здоров'я, але й здоров’я усіх членів родини,
способи самоконтролю і взаємодопомоги у сім'ї, забезпечення оптимістичної оцінки майбутнього.
185
Індивідуальна психотерапія проводиться лікарем щоденно, починаючи з перших хвилин контакту з дитиною або
підлітком, має бути заснована на аналізі результатів обстеження та свідомій оцінці школярем стану свого здоров'я.
Створюючи комплексний план лікувально-оздоровчих заходів (лікар - дитина - підліток), в якому кожний повинен
відігравати найактивнішу роль, переслідується мета щодо вироблення активної життєвої позиції, потреби самостійно
вирішувати свої проблеми, активного засвоєння принципів здорового способу життя тощо.
Групову ігрову психотерапію, що складається із організації вільних дискусій (ігор) на теми, які цікавлять пацієнтів, а
також музикотерапії і психомалюнків, як правило, використовують на завершальному етапі. В ході групової психотерапії
закріплюються психологічні настанови, отримані під час проведення сімейної і раціональної психотерапії, відпрацьовуються
навички емоціонального реагування і поведінки дитини або підлітка у ситуаціях стресу. Усього проводиться 10 - 15 сеансів.
Отже, комплекс реабілітаційних заходів для школярів, які прибули з радіаційно-забруднених територій повинен
включати: раціональну психотерапію, лікувальне харчування фітотерапію, використання засобів, які підвищують рівень
неспецифічної резистентності організму (вітамінні препарати, адаптогени) тощо.
Для реабілітації нервово-психічних зрушень що мажуть мати місце, доцільно використовувати комплекс медико-
біологічних, соціально-психологічних і психотерапевтичних методів лікування і оздоровлення.
Психотерапевтичний вплив повинен бути спрямований на зниження емоційного напруження, підвищення
психологічної та емоційної толерантності до психогенних факторів, що стали причиною виникнення невротичних розладів,
зміцнення адаптивних механізмів, які забезпечують нормальне функціонування організму. При цьому доцільно
використовувати методи індивідуальної і групової психотерапії, а ураховуючи специфіку умов: літні табори санаторного
типу, в яких заняття слід проводити протягом всієї зміни, починаючи з першого огляду дітей, а потім один раз на тиждень
впродовж 1,5 - 2 годин. Отже, за період оздоровлення повинно бути проведено не менше 4 - 5 занять з психотерапевтичною
групою, які доцільно поєднувати з індивідуальними корегуючими психотерапевтичними бесідами.
У літніх таборах санаторного типу для дітей, які прибули з контрольованих територій, доцільно утворення кабінетів
психологічного навантаження, метою діяльності яких є зняття за мінімальний період нервово-емоційного порушення, втоми.
В кабінеті проводиться аутогенне тренування з школярами, які мають нервово-психічні відхилення, за загальноприйнятою
методикою. Групи аутогенного тренування повинні складатися з 3-5 дітей, заняття проводяться 2 рази на тиждень,
тривалість сеансу має складати 30 хвилин.
Для корекції обміну речовин, покращання функціонального стану шлунково-кишкового тракту доцільно
використовувати лікувальні напої. Зокрема, мінеральну воду (“Березовська”, “Миргородська”, “Есентуки №4”) тощо, слід
призначати дітям у залежності від віку в дозі від 1/3 до 1/2 стакана 3 рази у день в теплому дегазованому вигляді за 30 - 40
хвилин до приймання їжі.
Для нормалізації метаболічних процесів та стабілізації клітинних мембран, доцільно використовувати вітамінний
препарат, передусім флавоноїди із аскорбатом - таблетки “Аскорутін” (по 1/2 таблетки 2 рази на день), препарати вітамінів
А і Є – “Аєвіт” (по 1 капсулі 1 раз на день – вранці) тощо.
Для підвищення стійкості до впливу стресових явищ, підвищення працездатності, нормалізації метаболізму в
клітинах і тканинах, комплекс лікувально-реабілітаційних заходів повинен включати фітотерапію, тобто використання з
терапевтичною метою лікарських рослин у різних поєднаннях:
а) загальнозміцнювальний збір – листя чорної смородини і суниць, деревій, кропива, плоди шипшини і горобини;
б) при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, холецистити, дискенезії жовчовивідних шляхів тощо, в залежності
від виду патологічних зрушень пропонується: спеціальний збір, який включає: деревій, безсмертник, кукурудзяні рильця; при
гастритах, при виразковій хворобі рекомендується корінь солодки, звіробій, м'ята, ромашка.
Ураховуючи значне поширення захворювань і функціональних розладів шлунково-кишкового тракту і
жовчовивідних шляхів, у харчуванні вказаного контингенту пропонується використовувати дієтичний стіл № 5 за
Певзнером.
Учням з вегето-судинною дистонією пропонується застосування вегетотропних препаратів протягом 20 - 25 днів
(белоїд, белоспін, белотамінал). В комплексі заходів для вказаних контингентів школярів доцільно включати адаптогени, які
містять природні препарати вітамінів А, С і Є, мають протизапальні, репаративні та адаптогенні властивості.
Наприкінці часу перебування у таборі лікар, який здійснює нагляд за вказаними учнями в динаміці оздоровчого періоду,
обґрунтовує висновок про стан їх здоров’я, про комплекс лікувально-оздоровчих заходів, проведений у таборі та ефективність
оздоровлення, який передає дільничному педіатру (за місцем проживання) або сімейному лікарю.
Додаток 1
Ступінь забруднення радіонуклідами деяких контрольованих територій Київської, Житомирської та Чернігівської
областей внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС
Забруднення Cs137+ Cs134 Дози опромінення (мБер) Сумарна
Контрольовані Внутрішня доза
території Грунт, Молоко, мКі/л, Картопля, Зовнішня доза, доза,
(за рахунок Cs)
Кі/км, min/max min/max нКі/кг, min/max min/max min/max
min/max
Київська область
Іванківський р-н 0,49/7,64 0,27/3,0 0,27/0,51 5/0,9 7/148 27/186
Поліський р-н 0,13/15,43 0,15/13,44 0,27/0,5 2/201 4/403 17/615
Чернігівська область
Рінкінський р-н 0,14/6,20 0,11/11,83 0,16/0,36 2/108 3/275 16/430
Чернігівський
0,18/15,34 0,09/13,82 0,20/0,36 1/199 2/228 14,454
район
Козелецький р-н 0,23/1,40 0,15/2,35 0,22/0,25 3/17 3/82 12/208
186
Житомирська область
Народицький р-н 0,68/20,45 0,35/14,85 0,08/0,24 9/225 9/514 26/617
Овруцький р-н 0,14/14,9 0,17/100,2 0,23/3,6 10/194 5/3006 41/3087
Лугинський район 1,34/16,09 0,23/49,89 0,28/0,38 17,156 7/2105 53/1550
Додаток 2
Національний реєстр України з наслідків аварії на ЧАЕС
Районний рівень Обласний рівень Державний рівень
1. Хворі (особи, що відносяться до 3

1. Постраждалі, внаслідок
та 4 груп здоров’я).
аварії на Чорнобильській АЕС.
Все населення, що 2. Ліквідатори.
2. Особи, у яких захворювання
проживає на території 3. Діти з рівнем опромінення
або втрата працездатності
району щитовидної залози 0,3 Гр і більше.
пов’язана з аварією.
4. Особи, втрата працездатності яких
3. Евакуйовані з 30-км зони.
пов’язана з аварією на ЧАЕС.
ПОСТАНОВА
кабінету міністрів України
від 23.07.91 р.
№ 106.
“Про організацію виконання постанов Верховної Ради України щодо порядку введення в дію законів України “Про правовий
порядок введення в дію законів України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи”.
Розпорядженням кабінету міністрів України до переліку населених пунктів, забруднених внаслідок Чорнобильської
катастрофи включені такі населені пункти Вінницької області:
ГАЙСИНСЬКИЙ РАЙОН
с. Басаличівка
с. Бубнівка
с. Дмитренки
с. Карбівка
с. Косаново
с. Кузьминці
с. Кунка
с. Павлівка
с. Сокільці
с. Степашки
с. Трубочка
с. Шурівці
с. Харпачка
с. Ярмолинці
НЕМИРІВСЬКИЙ РАЙОН
с. Анциполівка
смт. Брацлав
с. Воробіївка
с. Гвоздів
с. Гриненки
с. Грабовець
с. Гранітнео
с. Гостинне
с. Зятківці
с. Кудлаї
с. Лука
с. Никифоровці
с. Нова Миколаївка
с. Новоселівка
с. Семенки
с. Скрицьке
187
с. Сорокодуби
с. Стрільчинці
с. Шура
ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОН
с. Бушинка
с. Василівка
с. Зарванка
с. Канава
с. Рахни-Польові
с.Рогізне
с.Сліди
с.Уяринці
с.Шершні
ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОН
с. Антопіль
с. Благодатне
смт. Вапнярка
с. Горишівка
с. Жолоби
с. Забіляни
с. Касянівка
с. Марківка
с. Олександрівка
с. Паланка
ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОН
с. Красногірка
м. Ладижин
ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОН
с. Ганнопіль
с. Журавлівка
с. Заозерне
с. Клебань
смт. Кірнасівка
с. Крищинці
с. Маркове
с. Михайлівка
с. Одаї
с. Станіславка
с. Тиманівка
м. Тульчин
с. Холодівка
смт. Шпиків
с. Федьківка
с. Юрківка
с. Зарічне
с. Маньківка
ЧЕЧЕЛЬНИЦЬКИЙ РАЙОН
с. Бондурівка
с. Вербка
с. Каташин
с. Куренівка
с. Рогівка
с. Тартак
с. Червона Гребля
смт. Чечельник
ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН
с. Вербівка
с. Голичінці
188
с.Джурин
с. Зведенівка
с. Мала Деребчинка
с. Попелівка
с. Рахни-Лісові
Дані Центрального дозиметричного регістру
Дози опромінення (мбэр)

№ тип Назва S cs Смол Зовнішнє Внутрішнє опромінення Сумарна
п/п н.п населеного пункту Кі/км2 нКі/л опроміненн доза
я Dcs Dsr Dpu Сума 1991
Вінницька область Гайсинський район
1. с. Басальчівка 0.74 0.1 10 3 - - 14 24
2. c Бубнівка 0.79 0.1 10 3 - - 14 24
3. с. Дмитренки 1.05 0.1 14 3 - - 14 28
4. с. Карбовка 0.49 0.1 6 3 - - 14 20
5. с. Кузьминці 1.59 0.1 21 3 - - 14 35
6. с. Кунка 4.09 0.1 53 3 - - 14 67
7. с. Сокольці 1.48 0.1 19 3 - - 14 33
8. смт Трубочка 0.97 0.1 13 3 - - 14 27
9. с. Цуровці 0.71 0.1 9 3 - - 14 23
10. с. Ярмолинці 0.70 0.1 9 3 - - 14 23
Вінницька область Немирівський район
1. с. Анциполівка 1.19 0.1 15 3 1 - 5 20
2. смт Брацлав 0.57 0.1 5 3 - - 14 19
3. с. Воробієвка 2.47 0.1 32 3 - - 14 46
4. с. Гвоздів 1.06 0.1 14 3 1 - 5 19
5. с. Глинське 0.68 0.1 9 3 1 - 5 14
6. с. Гостинне 0.93 0.1 12 3 - - 14 26
7. с. Грабовей 2.22 0.1 27 3 1 - 5 34
8. с. Гранітне 0.94 0.1 12 3 1 - 5 17
9. с. Гриненки 0.85 0.1 11 3 - - 14 25
10. с. Зятківці 0.88 0.1 11 3 - - 14 25
11. с. Кудлаї 1.78 0.1 23 3 - - 14 37
12. с. Никифорівці 1.42 0.1 18 3 - - 14 32
13. с. Нов. Николаївка 0.80 0.1 10 3 - - 14 24
14. с. Новоселівка 0.76 0.1 10 3 2 - 6 16
15. с. Семенки 1.34 0.1 17 3 1 - 5 22
16. с. Скрицьке 1.52 0.1 20 3 2 - 6 26
17. с. Сокілець 0.55 0.1 7 3 1 - 5 12
18. с. Сорокодуби 1.45 0.1 19 3 6 - 10 29
19. с. Стрельчинці 1.34 0.1 17 3 - - 14 31
20. с. Щура 2.24 0.1 29 3 1 - 5 34
Вінницька область Томашпільський район
1. с. Олександрівка 0.68 0.1 9 3 - - 14 23
2. с. Антопіль 1.12 0.1 15 3 - - 14 29
3. с. Благодатне 1.12 0.1 15 3 - - 14 29
4. смт Вапнярка 1.22 0.1 11 3 - - 14 25
5. с. Головорусова - 0.1 - 3 - - 14 14
6. с. Гавришівка 2.20 0.1 29 3 - - 14 43
7. с. Желоби 2.19 0.1 28 3 - - 14 42
8. с. Забеляни 0.64 0.1 8 3 - - 14 22
9. с. Кас’янівка 1.21 0.1 16 3 - - 14 30
10. с. Марківка 0.83 0.1 11 3 - - 14 25
11. с. Паланка 0.61 0.1 8 3 - - 14 22
Вінницькая область Тростянецький район
1. с. Красногірка 0.95 0.1 12 3 - - 14 26
2. м Ладижин 1.14 0.1 7 3 - - 14 21
3. с. Лукавишка - 0.1 - 3 - - 14 14
Вінницька область Тульчинський район
1. с. Анопіль 2.25 0.1 29 3 - - 14 43
189
2. с. Василівка 2.00 0.1 26 3 - - 14 40
3. с. Винокурна - 0.1 - 3 - - 14 14
4. с. Дранка - 0.1 - 3 - - 14 14
5. с. Журавлівка 1.10 0.1 14 3 - - 14 28
6. с. Зарічне - 0.1 - 3 - - 14 14
7. с. Кинашів - 0.1 - 3 - - 14 14
8. смт Кирнасівка 2.45 0.1 22 3 - - 14 36
9. с. Клебань 1.70 0.1 22 3 - - 14 36
10. с. Кришинці 3.45 0.1 45 3 - - 14 59
11. с. Мазурівка - 0.1 - 3 - - 14 14
12. с. Марково 1.97 0.1 26 3 - - 14 40
13. с. Михайлівка 3.39 0.1 44 3 - - 14 58
14. с. Нестерварка 0.70 0.1 9 3 - - 14 23
15. с. Одан 1.35 0.1 18 3 - - 14 32
16. с. Станіславка 1.55 0.1 20 3 - - 14 34
17. с. Тиманівка 1.20 0.1 16 3 - - 14 30
18. м. Тульчин 1.21 0.1 7 3 - - 14 21
19. с. Холодівка 1.75 0.1 23 3 - - 14 37
20. смт Шпиків 0.99 0.1 9 3 - - 14 23
21. с. Юрківка 1.20 0.1 16 3 - - 14 30
Вінницька область Тиврвіський район
1. с. Бушинка 2.12 0.1 28 3 3 - 7 35
2. с. Василівка 1.00 0.1 13 3 1 - 5 18
3. с. Зарванка 0.93 0.1 121 3 1 - 5 17
4. с. Канава 2.10 0.1 27 3 - - 14 41
5. с. Рахни-Польові 1.41 0.1 18 3 1 - 5 23
6. с. Рогізна 0.77 0.1 10 3 - - 14 24
7. с. Сліди 1.99 0.1 26 3 2 - 6 32
8. с. Уяринці 3.85 0.1 50 3 1 - 5 55
9. с. Шершин 0.91 0.1 12 3 2 - 6 18
Вінницька область Чечельникський район
1. с. Бондурівка 2.63 0.1 34 3 - - 14 48
2. с. Вербка 2.49 0.1 32 3 - - 14 46
3. с. Каташин 0.85 0.1 11 3 - - 14 25
4. с. Куренівка 1.55 0.1 20 3 - - 14 34
5. с. Рогизка 0.75 0.1 10 3 - - 14 24
6. с. Тартак 1.00 0.1 13 3 - - 14 27
7. с. Червона Гребля 0.70 0.1 9 3 - - 14 23
8. смт Чечельник 0.68 0.1 6 3 - - 14 20
Вінницька область Шаргородський район
1. с. Голинчинці 1.27 0.1 17 3 - - 14 31
2. с. Джурин 2.65 0.1 34 3 - - 14 48
3. с. Зведенівка 1.62 0.1 21 3 - - 14 35
4. с. Мал. Деребчинка 1.95 0.1 25 3 - - 14 39
5. с. Рахни Лесові 3.05 0.1 40 3 1 - 5 45
Додаток 3
Структура управління з медичних проблем аварії на ЧАЕС
і радіаційного захисту населення
Начальник управління
Відділ організації медичної Відділ організації

допомоги профілактичних заходів із
спеціальних питань
Заступник начальника заступник начальника

управління, начальник відділу управління, начальник відділу
190
Г Г Г П
П
оловний оловний оловний ровідний
ровідний
спеціаліст, спеціаліст, спеціаліст, спеціаліст,
спеціаліст
лікар лікар інженер інженер
Управлінню з медичних проблем аварії на ЧАЕС і радіаційного захисту населення України підпорядковані:
— Центр радіаційної медицини
— Республіканський спеціалізований диспансер
— Радіологічні підрозділи
— Харківський НДІ медичної радіології
— Обласні спеціалізовані диспансери
— Спеціалізовані підрозділи лікувально-профілактичної допомоги
— Республіканський регіональний діагностичний консультативний центр матері і дитини
ТЕМА №19: ГIГIЄНIЧНI ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ТА УСУНЕННЯ

НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ. ОРГАНІЗАЦІЯ
САНІТАРНОГО НАГЛЯДУ ЗА ХАРЧУВАННЯМ І ВОДОПОСТАЧАННЯМ В
УМОВАХ КАТАСТРОФ
1. Вивчити методичні підходи до профілактики та усунення негативних наслідків надзвичайних ситуацій.
2. Ознайомитися з основними засобами санітарно-гігієнічного забезпечення експертизи води та продовольства,
правилами відбору проб води та готової їжі для лабораторного дослідження.

1. Класифікація надзвичайних ситуацій.
2. Гігієнічні аспекти надання екстреної медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях.
3. Організація польового водопостачання на період надзвичайних ситуацій, катастроф та у воєнний час.
4. Основні методи очистки, знезараження, знешкодження та дезактивації води, особливості їх використання у
польових умовах.
5. Пункт водопостачання: структура, табельні засоби видобутку, обробки, зберігання та транспортування води.
6. . Табельні засоби щодо контролю за якістю обробки води у польових умовах.
7. Гігієнічна характеристика основних харчових продуктів, консервів, харчових концентратів, що
використовуються в екстремальних ситуаціях та у воєнний час.
8. Показники, які характеризують свіжість та товарні якості харчових продуктів. Ознаки псування,
епідеміологічної і токсикологічної небезпеки продуктів, що використовуються у період надзвичайних ситуацій та у воєнний
час.
9. Табельні засоби (лабораторні комплекти та прилади), призначені для проведення медичної експертизи води і
продовольства. Можливі варіанти експертних висновків на різних етапах її проведення.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися з класифікацією надзвичайних ситуацій і організацією роботи служби екстреної медичної
допомоги.
2. Оволодіти методикою та закріпити навички роботи з радіометричними приладами та приладами хімічної розвідки.
3. Ознайомитися з призначенням польових лабораторій ЛГ-1 і ЛГ-2.
4. Оволодіти методиками відбору проб та складання актів відбору проб води і готової їжі для подальшого
лабораторного дослідження.
Здоров’я, 2004. — С. 666—688.
Нова Книга, 2006. ― С. 606—641.
3. Військова гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях : підручник / За ред. К.О. Пашка. — Тернопіль:
Укрмедкнига, 2005. — С. 109—152.
І.І.Даценко. ― Львів.: “Світ”, 1991. ― С. 424—449.
5. Беляков В.Д. Учебное пособие по военной гигиене и эпидемиологии / В.Д. Беляков, Е.Г. Жук. — М.: Медицина,
1988.— С. 69—154.
6. Методичні матеріали самостійної роботи студентів з курсу військової гігієни. — Вінниця., 1994. — С. 6-49.
7. Медицина катастроф / [А.Е. Дубицкий и др.]. — К.: Здоров'я, 1993. — С.16—20, 2—78,
8. Дії населення в надзвичайних ситуаціях мирного часу. — К., 1992. — С. 26—34.
191
9. Навчальний посібник для практичних занять з пропедевтики гігієни, військової та радіайійної гігієни / Під ред.
В.Д.Бардова. — К., 1999. — С. 69—73.
10. Військово-медична підготовка / [І.О. Семенов, Г.І. Сердюков, С.М. Ритік та ін.]. — К.: Здоров’я, 1992. — 216 с.
В ході заняття студенти знайомляться з гігієнічними основами усунення наслідків катастроф та надзвичайних
екстремальних ситуацій, вивчають методичні підходи щодо запобігання їх виникнення.
Катастрофа — це непередбачена, несподівана ситуація, що виникає раптово або є розтягнутою у часі і
супроводжується серйозною загрозою для здоров’я та життя окремих груп або великих контингентів населення,
порушеннями звичного стереотипу життя та цілісності навколишнього середовища.
Отже, під катастрофою доцільно розуміти надзвичайну ситуацію, яка викликана силами природи або діяльністю
людини, супроводжується масовим ураженням населення, виведенням із ладу частини медичних закладів і потребує для
ліквідації її наслідків втручання сил та засобів ззовні району стихійного лиха.
Надзвичайна ситуація — це ситуація, що викликана природною або техногенною катастрофою, при якій виникає
різка диспропорція між потребою потерпілих в екстреній медичній допомозі і можливістю її забезпечення наявними силами
та засобами охорони здоров’я з використанням повсякденних форм і методів роботи.
Для забезпечення об’єктивного підходу до оцінки катастроф та надзвичайних ситуацій, розроблення гігієнічних
основ профілактики та усунення їх наслідків використовують різноманітні сучасні класифікації, що наведені у таблицях 1-4.
Таблиця 1
Класифікація катастроф за походженням
(запропонована Всесвітньою організацією охорони здоров’я)
Види катастроф Найбільш характерні явища

Метеорологічні Бурі, урагани, смерчі, циклони, бурани, морози, надзвичайна спека, засуха тощо.
Топологічні Повені, снігові обвали, зсуви тощо.
Телуричні та тектонічні Землетруси, виверження вулканів тощо.
Вихід з ладу технічних споруд (гребель, тунелів, будівель шахт тощо) пожежі, корабельні
Аварії
аварії, аварії потягів, літаків.
Таблиця 2
Медико-соціальна класифікація катастроф
Стихійні (природні) Соціальні (специфічні)

Технологічні (рукотворні) катастрофи
Катастрофи катастрофи
Землетруси Вибухи, руйнування Епідемії
Повені Пожежі Голод
Урагани Витік високотоксичних отруйних речовин Тероризм
Обвали на шахтах, рудниках, обвали будівель, великі транспортні
Смерчі аварії на залізничному полотні, на воді, на автомобільних дорогах, Безладдя
на авіаційному транспорті, в тунелях
Виверження вулканів Війни
Селі
Сніжні обвали
Викиди радіоактивних речовин
Зсуви Епізоотії
Засухи
Морози
Таблиця 3
Класифікація надзвичайних ситуацій за походженням
Види надзвичайних ситуацій Найбільш характерні явища

Виробничі Визволення механічної, термічної, хімічної або радіаційної енергії
Транспортні Автомобільні, залізничні, авіаційні, водні аварії
а) метеорологічні — бурі, морози, спека;
Стихійні б) топологічні — повені, зсуви, селі, урагани, тайфуни;
в) тектонічні — землетруси, виверження вулканів.
Війни, епідемії, громадське безладдя, тероризм, екологічні негаразди (пересихання
Соціальні
річок та озер, хвороби водоймищ, глобальні зміни клімату)
Таблиця 4
Класифікація надзвичайних ситуацій у залежності від кількості потерпілих
192
Категорії надзвичайних ситуацій Кількість потерпілих, що потребують госпіталізації
Малі 25 — 100 чоловік
Середні 101 — 1000 чоловік
Великі понад 1000 чоловік
Слід підкреслити, що однією з найбільш характерних особливостей надзвичайних ситуацій та катастроф,

викликаних силами природи або технологічною діяльністю людини, властивих для ХХ століття, є масовий травматизм серед
населення.
В Україні Міністерство надзвичайних ситуацій в компетенції якого знаходяться питання щодо профілактики та
усунення надзвичайних ситуацій створено шляхом об’єднання Міністерства з ліквідації наслідків Чорнобильської аварії та
Державного Комітету цивільної оборони. У його складі організовані центральні та регіональні медичні формування
швидкого реагування для надання допомоги потерпілим в аваріях і катастрофах та під час інших надзвичайних ситуаціях
(додаток 1).
Слід відзначити, що для ліквідації наслідків катастроф завжди залучаються військові формування, у тому числі
підрозділи медичної служби військ. Отже, багатовіковий досвід військової медицини і накопичений до сьогодні досвід
медицини катастроф взаємно доповнюють один одного, дозволяють на практиці ліквідації наслідків катастроф
удосконалювати знання і вміння військових медиків та більш ефективно готувати медичні кадри військ і цивільних
формувань.
В Україні у наш час існує 4 групи формувань для участі у ліквідації наслідків катастроф:
 корпус рятувальників;
 медичні формування і установи Міністерства охорони здоров’я;
 медичні формування Міністерства надзвичайних ситуацій;
 формування медичної служби Збройних Сил України.
Безпосередні заходи щодо ліквідації наслідків катастроф і, навіть бойові дії, виконуються, як правило, у масштабі
військової частини (полку) або її окремих підрозділів (батальйонів, рот, спеціальних команд) тощо. Тому ї санітарно-
гігієнічні заходи здійснюється, в основному, в масштабі зазначених частин і підрозділів.
Організаційно-штатна структура медичної служби полку і батальйонів представлена, відповідно, медичним
пунктом полку (МПП) і медичним пунктом батальйону (МПБ), крім того, в структурі роти питаннями медичного
забезпечення займається санітарний інструктор.
МПБ очолює фельдшер батальйону, МПП — лікар-хірург. До складу МПП входять також два лікарі загального
профілю і лікар-стоматолог.
Спеціальних санітарно-протиепідемічних підрозділів та спеціалістів-гігієністів і епідеміологів в полку і в окремих
підрозділах немає. У зв’язку з цим усі гігієнічні і протиепідемічні питання вирішують лікарі зазначених вище профілів,
фельдшери батальйонів та санітарні інструктори рот.
Санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, що проводяться у випадку надзвичайних ситуацій або бойових дій,
поділяють на немедичні, у виконанні яких приймають участь спеціалісти декількох відповідних служб і на медичні, які
вирішуються суто медичною службою.
У Збройних Силах України проведення немедичних санітарних заходів (розміщення особового складу, харчування,
водопостачання, забезпечення одягом і взуттям, лазнево-пральне обслуговування, створення сприятливих умов праці і
відпочинку) покладені на командування частин і підрозділів, служби тилу (продовольча, речова, квартирно-експлуатаційна,
інженерна) і на усіх військовослужбовців.
До медичних (гігієнічних) заходів відносяться гігієнічне нормування (обґрунтування норм, правил і вимог до умов
праці, побуту, відпочинку, питань життєзабезпечення військовослужбовців тощо) та цілий ряд інших заходів медичного
спрямування, що регламентовані як положеннями військових Статутів (Статут Внутрішньої служби Збройних Сил та ін.),
так і цілим рядом постанов, керівництв, санітарних правил і норм, інструкцій, наказів, вказівок та рекомендацій.
До медичних заходів також відносять проведення запобіжного і поточного санітарного нагляду, який забезпечує
виконання розроблених гігієнічних норм і правил посадовими особами відповідних служб, гігієнічний аналіз захворюваності
і оцінку рівня здоров’я, які визначають особливості впливу факторів довкілля в умовах надзвичайних ситуацій, бойових дій
або військових навчань.
Крім того, у структуру медичних заходів входять: медичний нагляд за умовами обслуговування об’єктів озброєння і
військової техніки, а також за дотриманням гігієнічних правил під час роботи зі шкідливими факторами військової праці;
медичний нагляд за лазнево-пральним обслуговуванням особового складу, організація і проведення санітарної підготовки
медичних підрозділів частин, проведення санітарно-освітньої та санітарно-виховної роботи серед особового складу тощо.
Об’єкти, завдання, етапи медичної експертизи

Об’єктами медичної експертизи продовольства у польових умовах при надзвичайних ситуаціях та в умовах бойових
дій є:
 готова їжа та харчові продукти поточного споживання (хліб, борошно, макарони, крупи, м’ясо, жири, спиртні
напої тощо);
 продовольство тривалого зберігання (сухі пайки, харчові концентрати, польові раціони, консерви тощо);
 харчові продукти місцевих заготовок від населення і зі складів в районі надзвичайних ситуацій;
 трофейні харчові продукти;
 імпортні продовольчі продукти.
До основних завдань медичної експертизи продовольства необхідно віднести:
193
 оцінку товарних якостей продовольства, його відповідність сертифікатам, санітарним нормам та термінам
реалізації;
 оцінку ступеня зіпсованості та наявності її окремих ознак продуктів з метою запобігання харчових отруєнь,
інфекційних захворювань з харчовим механізмом передачі, а також гельмінтозів (планова, періодична, спорадична
експертиза);
 екстрену медичну експертизу продовольства під час розслідування причин харчових отруєнь та інфекційних
захворювань, в умовах катастроф та інших надзвичайних ситуацій, при застосуванні противником засобів масового
ураження у воєнний час тощо;
 виявлення зараження або отруєння противником, що відступає продовольства з диверсійною метою;
Проведення медичної експертизи продовольства у польових умовах є необхідним заходом для вирішення питань
щодо організації харчування рятувальних команд і потерпілого населення в умовах катастроф та у воєнний час вибору
методів дезинфекції, дегазації, дезактивації, утилізації або знищення партії продовольства, що покладає велику
відповідальність на медичну службу частин і з’єднань військ, цивільних формувань тощо.
Основні етапи медичної експертизи продовольства у польових умовах

Ι етап:
 зібрання інформації та санітарне обстеження продовольчого об’єкта на місці (продовольчого складу, пункту
харчування, трофейних харчових продуктів, заготовок на місці);
 індикація тари, і продовольства на зараження отруйними речовинами за допомогою приладу хімічної розвідки
медико-ветеринарного ПХР-МВ (рис. 1) та радіоактивними речовинами за допомогою рентгенометра-радіометра польового
ДП-5А, ДП-5В (рис. 2);
 оцінка органолептичних ознак якості та псування продуктів (крім смаку);
 обґрунтування і оформлення попереднього експертного висновку.
Рис. 1. Прилад хімічної розвідки медико-ветеринарний ПХР–МВ

(1 – ручний насос; 2 – металева коробка; 3 – ремінь; 4 – склянка для сухоповітряної екстракції та аналізу
продуктів; 5 – індикаторні трубки у паперових касетах; 6 – склянки для проби води; 7 – хімічні реактиви у касеті із
тканини; 8 – кришка)
Рис. 2. Рентгенометр-радіометр польовий ДП–5А

194
(1 – зонд; 2 – кабель; 3 – перемикач піддіапазонів; 4 – тумблер підсвіту шкали; 5 - мікроамперметр; 6 –
радіоактивний препарат стронцій-90; 7 – регулятор “режим”; 8 – кнопка; 9 – головні телефони)
Інструкції щодо роботи з приладом ПХР–МВ і ДП–5А та визначення органолептичних і санітарно-хімічних показників
якості і псування харчових продуктів наведені в додатках 4, 5, та 6.
Варіанти попереднього експертного висновку можуть мати наступний характер:
а) продукт придатний до вживання без обмежень;
б) продукт непридатний до вживання і підлягає знищенню;
в) продукт сумнівної якості, потребує лабораторної експертизи.
ΙΙ етап:
 відбір проб продуктів сумнівної якості (не менше 10 зразків з кожної партії продовольства) для проведення
бактеріологічного та санітарно-хімічного аналізу (додаток 2 і 3;
 пакування проб та оформлення супроводжувальних документів;
 транспортування проб до лабораторії.
ΙΙΙ етап:
Проведення лабораторних досліджень:
 санітарно-токсикологічне дослідження, за допомогою медичної польової хімічної лабораторії МПХЛ–54 (в
санепідлабораторії дивізії), токсикологічної лабораторії ЛТ (в СЕЗ армії);
 санітарно-бактеріологічне та вірусологічне дослідження за допомогою комплектів “Лабораторія бактеріологічна
ЛБ” та “Лабораторія вірусологічна ЛВ”;
 радіометричне дослідження, за допомогою радіометричної лабораторії в укладках РЛУ–2 (рис. 3);
 санітарно-хімічне і органолептичне дослідження, за допомогою лабораторії гігієнічної військової ЛГ–1 або
основної ЛГ–2 (додаток 7).
Рис. 3. Радіометрична лабораторія в укладках РЛУ-2 у розгорнутому положенні

(1 – стіл з ящиків укладки та похідної меблі; 2 – дошка обробна; 3 – фарфорові ступки з пестиками для приготування
однорідної маси проби; 4 – ящик для розтирання проб (настільний бокс); 5 – прес для виготовлення кювет з фольги; 6 –
перелічувальна установка ДП–100-М; 7 – свинцевий домік; 8 – торцевий лічильник; 9 – стійка (етажерка) для
препаратів торцевого лічильника)
У разі виникнення надзвичайних ситуацій у мирний час такі дослідження можуть бути виконані в
лабораторії найближчої СЕС.
ΙV етап:
Обґрунтування і оформлення кінцевого експертного висновку, варіанти якого можуть мати наступний характер:
1. продукт доброякісний, придатний до вживання без обмежень;
2. продукт умовно придатний, може або споживатися протягом обмеженого терміну, або шляхом змішування з
чистими продуктами у раціоні (з метою зниження рівнів забруднення до допустимих);
3. продукт підлягає спеціальній обробці (дегазації, дезактивації, стерилізації) з повторним проведенням санітарної
експертизи;
4. продукт непридатний до вживання і підлягає знищенню (при зараженні стійкими отруйними речовинами, при
перевищенні радіоактивного забруднення в 10 і більше разів від допустимих рівнів, при псуванні, загниванні тощо);
195
5. продукт непридатний до вживання, може бути використаний як корм для тварин;
6. продукт непридатний до вживання, може бути використаним для технічних цілей або може бути перероблений у
мінеральне добриво.
Додаток 1
Структурна схема служби екстреної допомоги у державній системі ліквідації надзвичайних ситуацій
Кабінет міністрів
Міністерство України з питань

надзвичайних ситуацій
Міністерство охорони здоров’я Департамент Міністерств

України цивільної о оборони
оборони України України
НДІ Науково- НДІ

медичного практичні медицин Сили Сили
профілю, об’єднан и та засоби ЕМД та засоби ЕМД
медичні вищі ня центрального центрального
навчальні швидкої підпорядкуванн підпорядкуванн
заклади, медичної я я
клінічні допомоги
лікарні та
СЕС
центральног
о підпорядку-
вання
Обласні, Територіаль Територіаль

Територіаль
міські ні сили ні сили
ні
лікарні та засоби та засоби
обласні
та СЕС ЕМД ЕМД
об’єднання
Районні Районні
лікарні та станції
СЕС швидкої
допомоги
Додаток 2
Методика відбору проб води для лабораторного дослідження
Проби води відбирають у будь-яку чисту посудину з корком (для бактеріологічного аналізу склянка або пляшка
повинна бути простерілізована та мати притертий корок). З поверхневих водоймищ відбір проб здійснюється у місцях
передбаченого водозабору, у криницях -– з дна. Перед забором воду у криниці слід скаламутити, опускаючи декілька разів
відро з водою на дно, потім необхідно підняти відро на поверхню, вилити воду знов у криницю та знов опустити відро у
криницю і зачерпнути воду, яка вже попередньо перемішана та призначається для подальшого лабораторного дослідження.
З неглибоких свердловин і криниць відбір проб води здійснюють з використанням батометру або пляшки на мотузці
з корком та прив'язаним до неї грузилом. До корку батометра або пляшки повинна бути прикріплена мотузка для
висмикування корка на необхідній глибині. В разі необхідності забору проби з придонного шару воду слід скаламутити,
піднімаючи батометр та опускаючи його на дно декілька разів, і лише потім відкрити корок. Перед тим, як закрити батометр,
верхній шар води слід злити таким чином, щоб під корком залишався невеликий шар повітря.
Для аналізу необхідно відібрати 0,5 л води.
У супроводжувальному документі вказується:
 назва джерела води і місце його розташування;
 дата забору проби (рік, місяць, число, час);
 місце і точка, де взята проба (для відкритих водоймищ — відстань від берегів та глибина, з якої взята проба, від
поверхні);
 дані органолептичної оцінки води (прозорість, колірність, запах);
196
 для свердловин і криниць — відмітка гирла і дна, статичного і динамічного рівнів, тривалості та інтенсивності
відкачки;
 санітарно-технічне обладнання вододжерела;
 особливі умови, які можуть вплинути на якість води у джерелі;
 призвіще, ім'я та по-батькові. посада особи, яка здійснила відбір проби води.
 відібрані проби води повинні бути терміново доставлені в лабораторію.
Додаток 3
Методика відбору проб готової їжі для лабораторного аналізу
Відбір зразків готових страв для подальшого дослідження здійснюється під час їх роздачі людям, тобто перед
прийомом їжі. Для більш досконального визначення середньої маси порцій, що відпускаються, зважують 10-15 порцій, які
підготовлені для роздачі. Потім у посуд лабораторії санітарно-епідеміологічної станції для аналізу відбирають одну із
порцій, що були зважені.
При цьому необхідно записати точну назву продуктів, для приготування конкретної страви необхідних за меню-
розкладкою. На пробу, що взята для аналізу, складається акт відбору проби, в якому вказуються: час відбору проби, назва
установи, де вона взята; меню-розкладка страв і вихід готової страви; хто проводив відбір; вигляд упаковки; ким опечатана
проба і хто з відповідальних осіб від установи громадського харчування був присутній при цьому (шеф-повар, завідувач
виробництва, директор їдальні). Акт є супроводжувальним документом для лабораторії і підписується особою, яка відбирає
пробу та калькулятором виробництва. В акті вказується лабораторія, в яку направляється проба на дослідження та мета
дослідження, що буде проведене.
Додаток 4
щодо визначення зараження отруйними речовинами продовольства і води
за допомогою приладу хімічної розвідки ПХР-МВ)
Прилад ПХР-МВ використовується на 1 етапі медичної експертизи і дозволяє визначити у харчових продуктах та
воді: наявність таких отруйних речовин, як зарин, зоман, Vi-гази, іприт, люїзит, трихлортриетил, хлорціан, синильну
кислоту, фосген, дифосген; лише у воді – миш’якові похідні отруйні речовини, алкалоїди, солі важких металів. Крім того,
прилад дозволяє відібрати проби продуктів і води для проведення бактеріологічного аналізу.
Перед відбором проби продуктів, води необхідно обстежити продовольчий об’єкт з метою виявлення ознак
зараження отруйними речовинами.
Пробу продукту слід брати з поверхні у місцях очевидного, найбільшого забруднення на глибину 2-3 см, зрізуючи
ножицями і пінцетом або користуючись совком. Роздрібнену пробу вміщують у склянку приладу на 2/3 об’єму, а воду – у
дрексельну пробірку, наповнюючи її до 1, 2 або 3 мл у залежності від виду отруйних речовин.
Індикаторну трубку для конкретної отруйної речовини обламують з обох кінців, зробивши насічки круглим ножем
на торці ручки насоса. Верхнім (з маркуванням) кінцем трубку приєднують до короткої (гумової) трубки склянки з пробою, а
нижнім кінцем — до насоса.
Здійснюють певну кількість повільних всмоктувань насосом (різну для кожної отруйної речовини). Порівнюють
інтенсивність та колір забарвлення в індикаторній трубці з еталоном на касеті для відповідної отруйної речовини.
Так, для хлорціану, синильної кислоти здійснюють 30 всмоктувань. При наявності отруйної речовини нижня
частина реактиву у трубці забарвлюється у малиновий або червоно-фіалковий колір. Для зарину, зоману і Vi-газів роблять
30-60 всмоктувань після розбивання верхньої ампули з рідким реактивом. Через 5 хвилин розбивається друга ампула.
Ампули розбиваються голками у рукоятці насоса відповідно до кількості кілець маркування на ампулі та рукоятці насоса.
Червоне або рожеве забарвлення свідчить про те, що проба позитивна, жовте про те, що проба негативна. Чутливість
приладу становить 5 х 10-7мг/л або мг/кг. Для решти отруйних речовин слід вивчити інструкцію до приладу.
Додаток 5
щодо визначення радіоактивного забруднення продуктів і води за допомогою
польового рентгенометра-радіометра ДП-5А або ДП-5В
1. Перемикач з положення “Вимкнуто” переводять у положення “Режим”, Ручкою потенціометра “Режим”
встановлюють стрілку гальванометра на чорний трикутник і прогрівають прилад протягом 2-3 хвилин.
У приладі ДП-5В стрілка автоматично встановлюється в межах чорного сектора (у разі необхідності замінюють батарею).
2. Визначають природний фон приладу. Для цього зонд з детектором розміщують не ближче 1 м від будь-якої
поверхні (на довжину кабелю), перемикач діапазонів переводять у положення “0,1”, через 1 хвилину знімають показання
фону на верхній шкалі в мр/годину, помножують на значення діапазону (0,1). Якщо стрілка зашкалює, вимірювання
повторюють при менш чутливих діапазонах.
3. Для вимірювання радіоактивності зразка зонд з детектором розміщують на відстані 1 см від його поверхні,
паралельно їй, знаходять місце найбільшого забруднення і через 1 хвилину знімають показання шкали, помножують на
значення діапазону та віднімають значення фона, що був виміряний.
Примітка: проби води, рідких і сипучих продуктів, готової їжі вміщують для вимірювання в солдатський казанок. Хліб
вимірюють у буханці, м’ясо – у туші або півтуші, концентрати – в упаковці або також у казанку, рибу (1 кг) – у буртику 25 х
25 см.
Результати вимірювання порівнюють з нормативними величинами.
Додаток 6
до визначення органолептичних і санітарно-хімічних показників якості та
197
псування харчових продуктів і концентратів у польових умовах
1. Органолептичний аналіз починають з оцінки зовнішнього вигляду продукту або концентрату, стану упаковки та
етикетки. Звертають увагу на термін реалізації продукту, наявність деформацій упаковки, брикету, зміни кольору,
консистенції, наявність цвілі, жучків, комах тощо.
2. Органолептичні показники (запах, смак, присмаки тощо) визначають при негативному результаті на зараження
отруйними речовинами, радіоактивними речовинами і бактеріологічною зброєю у сухому вигляді (натуральному, на зломі та
при розтиранні), а потім під час пробного варіння: зважують 10 г концентрату, вносять у хімічну склянку, доливають 100 мл
дистильованої води, нагрівають на спиртівці до кипіння і також оцінюють запах, смак, присмаки.
3. Для визначення кислотності концентрату 10 г його заливають 250 мл дистильованої води, настоюють 10 хвилин
при перемішуванні та фільтрують. Далі в колбу для титрування вносять 25 мл фільтрату, добавляють 3 краплі розчину
фенолфталеїну і титрують (піпеткою з гумовою грушею) 0,1 Н розчином NaOH до появи рожевого забарвлення. Результат
титрування для перерахунку у градуси множать на 10.
Під час оцінки результатів слід ураховувати, що кислотність якісних житніх сухарів повинна бути в межах 20-21
градус, пшеничних галет і хрустких хлібців – 12-13 градусів, концентратів супів і каш — 8-10 градусів, каші з пшона – 1
градус.
4. Для визначення наявності металевих спилок 5 г маси борошна, концентрату, або іншого зразка розтирають,
розсипають рівним шаром на папері, клейонці та проводять над ним магнітом: залізні спилки збираються на магніті.
5. З метою виявлення та розпізнавання амбарних шкідників у борошні та крупах продукт розглядають через лупу
при достатньому освітленні. Комахи або їх личинки, що виявлені, ідентифікують, використовуючи атласи амбарних
шкідників.
6. Для визначення наявності метилового спирту у спиртних напоях в пробірку вливають 1 мл досліджуваного зразка.
Чисту спіраль з мідного дроту нагрівають на спиртівці і опускають у пробу. Неприємний запах формаліну свідчить про
наявність у напої метилового спирту в концентрації понад 50%. У разі відсутності запаху формаліну дротяну спіраль
нагрівають ще два рази, щоразу опускаючи її у пробу. Потім вносять у пробу одну ложечку реактивної суміші солянокислого
фенілгідразину з червоною кров’яною сіллю і одну краплю міцної соляної кислоти. При вмісті метилового спирту понад
0,5% проба забарвиться у рожево-червоний колір, при його відсутності – у жовтий.
Додаток 7
Призначення та основні сфери використання польових лабораторій ЛГ-1 та ЛГ-2
Комплекти ЛГ-1 (лабораторія гігієнічна військова) та ЛГ-2 (лабораторія гігієнічна основна) призначені для
проведення санітарно-гігієнічного обстеження об'єктів навколишнього середовища (води, харчових продуктів, повітря) у
польових умовах.
За допомогою комплекту ЛГ-1 проводиться:
 експрес-дослідження якості питної води (визначення температури, прозорості, забарвлення, запаху, кислотно-
лужної реакції (рН), вмісту азоту амонійного, азоту нітратів, азоту нітритів, окислюваності, хлоридів, сульфатів, загальної
жорсткості, заліза);
 установлення зв'язку вододжерел з місцями забруднення грунту;
 вибір дози хлорвміщуючих препаратів та коагулянтів для подальшого покращання якості питної води;
 визначення кількості активного хлору у хлорвміщуючих препаратах;
 дослідження хліба, сухарів, галет, муки, круп, макаронних виробів та харчових концентратів;
 дослідження остудженого, охолодженого і замороженого м'яса; охолодженої, замороженої і просоленої риби
(визначення органолептичних показників, пробне варіння, проба Андрієвського, проба з сірчанокислою міддю, бульйонна
проба на аміак і сірководень);
 дослідження консервів;
 дослідження молока і молочних продуктів (визначення органолептичних показників, кислотності, наявності
домішків соди, оцінка ефективності пастерізації);
 дослідження харчових жирів (визначення органолептичних показників, альдегідів, харчових домішок, кислотного
числа);
 визначення органолептичних показників ковбасних виробів;
 експрес-дослідження сушених овочів та фруктів (визначення органолептичних показників, ураженості
шкідниками);
 визначення органолептичних показників просолених та квашених овочів;
 визначення вмісту аскорбінової кислоти в овочах, овочевих стравах та настоях;
 визначення міцності горілки, спирту, проведення проби на метиловий спирт та етиленгликоль;
 визначення температури повітря.
За допомогою комплекту ЛГ-2, крім перерахованих вище досліджень, проводять:

 визначення кількості екскреції аскорбінової кислоти з сечею;
 дослідження яєчного порошка та яєць (оцінка зовнішнього вигляду, проведення овоскопії, визначення
кислотності яєчного порошка);
 дослідження м'яса сублімінаційної засушки і визначення аміно-аміачного азоту у остудженому, охолодженому та
замороженому м'ясі;
 визначення ураженості хлібних запасів шкідниками;
 визначення вологості хліба;
 дослідження риби в'яленої та холодного закопчення;
198
 аналіз молочних концентратів;
 дослідження фізичних якостей повітряного середовища у польовому шпиталі, фортифікаційних спорудах та
пересувних об'єктах військової техніки;
 визначення освітленності у польовому шпиталі, фортифікаційних спорудах і пересувних об'єктах військової
техніки.
Вміст комплекту ЛГ-1 розрахований на забезпечення діяльності одного лаборанта-гігієніста протягом місяця, вміст
комплекту ЛГ-2 — для забезпечення діяльності одного лікаря-гігієніста та одного-двох лаборантів протягом місяця.
Комплект ЛГ-1 розміщується у двох укладках і має вагу 100 кг, комплект ЛГ-2 — у шести укладках і має вагу 310 кг.
Польові гігієнічні лабораторії ЛГ-1 і ЛГ-2 можуть бути розгорнуті як ув приміщеннях, так і в наметах або в
спеціально обладнаних накриттях. Апаратура і необхідні реактиви укладки ЛГ-1 розміщуються поверх ящиків.
Задача 1
В приміській зоні великого промислового міста при посадці літака ТУ—154 виникла авіакатастрофа, в який
загинуло 126 чоловік. Серед потерпілих у 6 чоловік зареєстровані черепно-мозкові травми, 10 чоловік— знаходяться у стані
шоку, у 12 чоловік — відмічаються травми та опіки різного ступеня важкості. Визначте вид та категорію авіакатастрофи (за
таблицями 1—4) та обґрунтуйте медичні і санітарно-гігієнічні заходи, які повинні бути проведені у першу чергу.
Задача 2
На шосейній дорозі у 15 км від міста Д. виникла дорожньо-транспортна аварія, під час якої зіткнулись дві
автомашини: вантажна і легкова. Травми (пошкодження різного ступеня) отримали 4 чоловіка: троє – дорослих та одна
дитина. Визначте вид та категорію автокатастрофи (за таблицями 1—4) та обґрунтуйте медичні і санітарно-гігієнічні заходи,
що повинні бути проведені у першу чергу.
Задача 3
В районі Карпат за п’ять останніх років спостерігалось 67 підземних поштовхів, з них 14пацієнтів силою 6,5—7,5
балів, решта — силою 5,0—6,5 балів. В деяких населених пунктах спостерігалось руйнування та пошкодження окремих
споруд, шосейних шляхів, комунікацій систем газо- та водопостачання, каналізації тощо. Серед потерпілих нараховується 14
чоловік, зокрема 6 чоловік — з синдромом стиснення, решта — з травмами та опіками різного ступеня важкості. Визначте
заходи щодо медичного забезпечення потерпілих та обґрунтуйте заходи, що спрямовані на запобігання погіршання
санітарно-гігієнічного і епідеміологічного стану в районі стихійного лиха.
Задача 4
Для забезпечення евакуйованого населення питною водою використовують криницю, діаметр якої становить 80 см,
висота водяного стовпа складає 2,5 м. Вода у криниці прозора. Для знезараження води використовують 35% хлорне вапно.
Розрахуйте необхідну кількість хлорного вапна для знезараження води у криниці.
Задача 5
Рота солдат виконує бойове завдання на місцевості з жарким кліматом. Водні ресурси місцевості обмежені.
Розрахуйте кількість води, що необхідна для забезпечення оптимального водопостачання військової частини у цих
кліматичних умовах.
Задача 6
Взвод солдат використовує для питних потреб воду з криниці: розміри зрубу криниці 1,0 х 1,5 м, висота водяного
стовпа становить 2,8 м. Вода в криниці має виражений присмак. Розрахуйте необхідну кількість хлорного вапна для
проведення знезараження води у криниці.
Задача 7
Вода знаходиться в РДВ-500. Необхідно знезаразити воду за методом перехлорування з використанням 30%
хлорного вапна. Розрахуйте його необхідну кількість.
Задача 8
Для забезпечення евакуйованого населення із сіл Закарпаття, де спостерігається повінь, вирішено використовувати
воду із проточного ставка. Вода прозора, без сторонніх запаху та присмаку. Необхідно знезаразити воду методом
перехлорування в ємкості, довжина якої складає 2,5 м, а діаметр становить 1,4 м. Хлорне вапно вміщує 25% активного хлору.
Визначте необхідну кількість хлорного вапна для проведення знезараження води.
Задача 9
Підрозділ, що обслуговує польовий табір біженців, який розміщений на острові у гирлі річки, для забезпечення
питних потреб використовує воду із шахтної криниці, віддаленої від ближнього берега на 120 м. Стіни криниці виготовлені з
цементних кілець, їх верхня частина піднімається над рівнем землі на 45 см, глиняного замка та навісу немає. Забір води
здійснюється із застосуванням індивідуальних відер. У період збільшення рівня води у річці (паводків, злив тощо) криницю
періодично заливає. Грунт у місці розташування криниці піщаний. Дайте гігієнічну оцінку стану водопостачання та
обґрунтуйте пропозиції щодо його покращання.
Задача 10
199
Проведено санітарну експертизу трофейного продовольства. Згідно з даними загальновійськової розвідки застосування
ядерної зброї в даній місцевості мало місце 42 доби тому. Про використання отруйних речовин та бактеріологічної
зброї відомостей немає.
Встановлена радіоактивне забруднення м’яса — 20 мр/год і хліба — 14 мр/год, а також наявність отруйних речовин
типу “Зарін” в ящиках з крупою, консервні банки деформовані (здавлені). Обґрунтуйте гігієнічний висновок щодо
можливості використання продовольства та профілактичні рекомендації.
Задача 11
Під час огляду хліба на складі начальник медичної служби виявив, що хліб житній формовий, спиртової стерилізації
зберігається в поліетиленових пакетах впродовж 5 місяців. Запах і смак відповідають властивостям доброякісного
продукту. Слідів цвілі не виявлено. М’якушка черства, вологість — 47%, кислотність — 15%, пористість — 45%.
Необхідно дати гігієнічну оцінку якості хліба та обгрунтувати висновок щодо можливості його використання і
подальшого зберігання.
Задача 12
В районі землетрусу, який стався 8 днів тому, під час проведення санітарної експертизи 50 м’ясних туш, взятих з
холодильника продовольчого складу, виявлена ослизлість поверхні, сірий колір та неприємний запах. Проба на аміак
позитивна, проба з CuSO4 — бульйон злегка мутнуватий, в мазках — реєструються поодинокі мікроорганізми у полі
зору. Складіть обґрунтований експертний висновок щодо якості продукту, та визначте практичні рекомендації.
ТЕМА №20: ОРГАНІЗАЦІЯ ГІГІЄНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИ

ЛІКВІДАЦІІ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ. ОСОБЛИВОСТІ
ТИМЧАСОВОГО РОЗМІЩЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО НАСЕЛЕННЯ ТА АВАРІЙНО-
РЯТУВАЛЬНИХ ФОРМУВАНЬ
МЕТА ЗАНЯТТЯ: Засвоїти гігієнічні вимоги щодо розміщення військ, формувань і населення та обов’язки
посадових осіб формувань з питань їх санітарно-гігієнічного забезпечення, оволодіти методами медичного контролю за
розміщенням особового складу формувань і потерпілого населення при надзвичайних ситуаціях.

1. Польове розміщення особового складу цивільних та військових формувань.
2. Укриття населення в захисних (фортифікаційних) спорудах. Основні види захисних споруд та гігієнічні вимоги до
їх обладнання і експлуатації при надзвичайних ситуаціях.
3. Закриті фортифікаційні споруди (сховища): основні елементи планування, нормативи площі, об’єму та
санітарного благоустрою. Загальні правила перебування у захисній споруді.
4. Основні шкідливості закритих захисних споруд. Розрахунок умов перебування в закритих фортифікаційних спорудах.
Характерні особливості умов праці при надзвичайних ситуаціях у залежності від їх походження.
5. Шкідливі і небезпечні фактори, які супроводжують катастрофи та інші надзвичайні стани, їх вплив на здоров’я і
працездатність ліквідаторів наслідків катастроф та потерпілого населення.
6. Гігієнічна характеристика індивідуальних засобів захисту, які використовуються при надзвичайних ситуаціях
ліквідаторами, військовими та цивільними формуваннями.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитись з різними видами захисних фортифікаційних споруд.
2. Розв'язати ситуаційні задачі щодо умов перебування в фортифікаційних спорудах.
Здоров’я, 2004. — С. 679—687.
Нова Книга, 2006. ― С. 606—641.
3. Військова гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях : підручник / За ред. К.О. Пашка. — Тернопіль:
Укрмедкнига, 2005. — С. 109—152.
4. Беляков В.Д. Учебное пособие по военной гигиене и эпидемиологии / В.Д. Беляков, Е.Г. Жук. — М.: Медицина,
1988. — С. 42—68.
5. Загальна гігієна: посібник для практичних занять / За ред. проф. І.І. Даценко. — Львів: Світ, 2001. — С. 422—424.
6. Методичні матеріали самостійної роботи студентів з курсу військової гігієни. — Вінниця, 1994. — С. 50—64.
7. Надзвичайні ситуації: основи законодавства України. Т. 1. — К., 1998. — 544 с., Т. 2. — К., 1998. — 496 с.
8. Медицина катастроф. — М., 1996. — С. 76—104.
9. Дубицький А.Є. Медицина катастроф: учбовий посібник для студентів медичних вузів / А.Є. Дубицький, І.О.
Семенов, А.П. Чепкий. — К.: Здоров'я, 1993. — 462 с.
10. Стихійні лиха та ліквідація стихійних лих. – Львів, 2003.
200
В ході заняття студенти вивчають санітарно-гігієнічні заходи, які проводять під час усунення наслідків
надзвичайних ситуацій, вивчають методичні підходи щодо запобігання їх виникнення, а також визначають можливості
тимчасового розміщення населення та умови перебування в фортифікаційних спорудах.
Санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи при надзвичайних ситуаціях

В районах катастроф та стихійного лиха, місцях тимчасового розселення евакуйованого населення та розміщення
рятівників може виникнути несприятлива санітарно-гігієнічна і епідеміологічна обстановка, яка сприяє виникненню та
поширенню серед різних контингентів групових і навіть масових інфекційних хвороб (епідемій). Під час стихійного лиха
можливе порушення рівноваги екологічних систем, “оживлення” природних вогнищ особливо небезпечних інфекцій
(холери, чуми, сибірки тощо).
Тому до провідних санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів відносять:
 Дотримання норм та правил особистої і колективної гігієни.
 Дотримання умов раціонального розміщення людей, які залишили місця постійного проживання.
 Організація повноцінного харчування, водопостачання та банно-прального обслуговування евакуйованих.
 Виключення впливу на населення шкідливих факторів навколишнього середовища (радіаційно- та хімічно-
забруднене повітря, вода і продукти харчування, переохолодження та перегрівання).
 Пропаганда гігієнічних знань, норм і правил поведінки людей.
 Обов’язкове проведення в надзвичайних ситуаціях гігієнічних досліджень та санітарної експертизи води і
продуктів харчування.
 Суворий контроль за санітарним станом об’єктів народного господарства, які були пошкоджені в районі
стихійного лиха, передусім системами водопостачання та каналізації; об’єктами харчової промисловості, громадського
харчування, торгівлі; дитячими дошкільними і шкільними закладами; підприємствами комунального обслуговування;
лікувально-профілактичними закладами; місцями тимчасового розміщення евакуйованого населення та розташування
порятункових команд і загонів екстреної медичної допомоги (ЕМД); промисловими об’єктами, які можуть стати джерелами
іонізуючого випромінювання, тощо;
 Постійний контроль за забезпеченням населення водою і продуктами харчування.
 Забезпечення санітарного контролю за проведенням дезінфекційних заходів на харчових підприємствах, що
обслуговують населення в зоні стихійного лиха (тимчасові пункти харчування, вуличні та тимчасові торгівельні точки).
 Здійснення контролю за санітарною обробкою (миттям) населення, дезактивацією (дегазацією,
дезінфекцією) його одягу, взуття і предметів побуту.
 Проведення екстрених медичних та санітарних заходів щодо забезпечення населення доброякісними водою і
харчовими продуктами, вибору джерел водопостачання, здійснення знезараження та знешкодження автоцистерн шляхом
хлорування.
 Проведення екстрених ремонтно-відновлювальних заходів на каналізаційних спорудах та станціях
санітарної очистки населених місць.
 Розміщення у місцях розташування медичних формувань екстреної медичної допомоги та рятувальних
загонів (в холодну пору року необхідно мати теплі приміщення для людей (площа 15—18 м 2 на 100 чоловік) і сушильну
кімнату для їх одягу та взуття).
Основні шкідливості в закритих захисних спорудах

1. Фізичні фактори:
 несприятливий мікроклімат: низька радіаційна температура стін (грунт, бетон), швидке підвищення температури
і вологості повітря при заселенні людьми, мала рухомість повітря. У цих умовах збільшується до 70% віддача тепла
радіацією (в нормі 43-45%), зменшується віддача тепла конвекцією і випаровуванням (піт виділяється, але не випаровується,
а стікає, викликаючи холодову реакцію). Від високої вологості повітря на холодних стінах з’являється конденсат. При роботі
вентиляції можливе застудження, особливо у малорухомих осіб (поранені);
 збільшується кількість важких позитивних іонів, зменшується кількість негативних іонів у повітрі, що негативно
впливає на самопочуття людини;
 світловий голод при тривалому перебуванні у сховищі, і, передусім, ультрафіолетова недостатність;
 шум і вібрація, зумовлені роботою вентиляційних силових систем, електричні і магнітні поля від останніх,
перепади атмосферного тиску при різних режимах вентиляції.
2. Хімічні фактори:
 недостаток О2 та збільшення концентрації СО2 від людей і за рахунок ґрунтового повітря – воно бідніше киснем
(14-15%) і багатше вуглекислим газом (до 3 %). Слід додати, що вихід ґрунтового СО 2 у повітря сховища підсилюється при
зниженні атмосферного тиску, при опаленні сховища (підсмоктуючий ефект), при піднятті ґрунтових вод (дощі, танення
снігів), при замерзанні поверхні ґрунту;
 випаровування сірководню, аміаку та інших газів від санітарних вузлів, а також дезінфікуючих засобів (хлорного
вапна, лізолу);
 виділення газів горіння пального (дизелі, опалення, кухня).
3. Психоемоційне напруження: “сенсорний голод” (невідомість), або пригнічуюча інформація.
4. Гіпокінезія: вимушене положення тіла, тривала обмежена рухливість, яка викликає статичне стомлення.
Система повітрозабезпечення закритих фортифікаційних споруд

201
Герметичні сховища можуть бути вентильовані і невентильовані. Вентильовані сховища забезпечуються різними
типами фільтрів і системами активної припливної вентиляції.
Фільтри поділяють на:
 фільтри грубої очистки від пилу;
 фільтри тонкої очистки від пилу;
 фільтри масляної самоочистки;
 фільтри-поглиначі з адсорбентами для радіоактивних речовин, отруйних речовин та бактеріальної зброї.
Системи активної вентиляції:
 фільтровентиляційні комплекси ФВК-ПМ-1, ФВК-ПМ-2 з двома і трьома, відповідно, фільтрами-поглиначами
продуктивністю відповідно 100 та 150 м3/годину;
 установки для регенерації повітря.
Режими вентиляції сховища:
 режим 1 – чиста вентиляція – подача повітря у сховище без фільтрації фільтрами-поглиначами, коли атмосферне
повітря не забруднене (заселення сховища по сигналу тривоги);
 режим ΙΙ – фільтровентиляція – коли повітря фільтрується через фільтровентиляційні комплекси, тобто повністю
очищується;
 режим ΙΙΙ – повна ізоляція – коли вентиляція вимикається і використовується запас повітря сховища, або повітря
регенерується хімічним способом чи з запасів у балонах. Третій режим вентиляції, як правило, вводиться при великому
задимленні (пожежі), при напливі радіоактивної, газової, бактерійної “хмари” після застосування зброї масового ураження,
при виході з ладу фільтровентиляційних комплексів. Норми площі, кубатури, ГДК СО 2 у сховищах та санітарні норми
мікроклімату сховищ надані в таблицях 1 та 2.
Таблиця 1
Норми площі, об’єму, ГДК СО2 у сховищах
Об’єм, ГДК СО2 при різних режимах вентиляції, %
Тип сховища Площа, м2
м3 Ι ΙΙ ΙΙΙ
Довготривалі спеціальні сховища 4 10 0,5 1 2
Військові сховища польового типу 0,8-2 1,5-4 1 2 3
Сховища цивільної оборони 0,5-1 1-2 1 2 3
Таблиця 2
Санітарні норми мікроклімату сховищ
Показники мікроклімату режим Ι режим ΙΙ режим ΙΙΙ
Максимальна температура повітря 28С 30С 32С
Допустима вологість повітря 75% 80% 80%
Еквівалентно-ефективна температура 190ЕТ 200ЕТ 21,50ЕТ
У матеріалах додатку 1 наведений навчальний проект захисної споруди

Додаток 1
Навчальний проект захисної споруди
(Пояснювальна записка)
Захисна споруда улоговинного типу, що передбачає використання стандартних залізобетонних блоків.
Клас споруди — III-й (розрахований на ударний тиск 3 кг/см 2). Герметизація споруди досягається шляхом
застосування комплектів стандартних захисно-герметичних дверей (ЗГД).
Приміщення для розташування людей обладнується нарами в два яруси: перший розміщений на висоті 0,4 м від
підлоги, другий — на висоті 0,9 м над першим. Загальна висота приміщення становить 2,0 м. Опалення проектується від
автономного табельного польового опалювального комплексу (ПОК), що складається з металевої опалювальної польової печі
(ОПП), набору труб для відведення диму та протидимного обладнання (ДЗО).
Освітлення автономне, від акумулятора. Вентиляція забезпечується за допомогою фільтровентиляційного комплексу
ФВК—ПМ 2 з трьома фільтрами-всмоктувачами. Об’єм вентиляції при використанні електроприводу становить 150 м 3/год,
при використанні ручного приводу — 75-100 м3/год.
Тиск повітря, що створюється при її режимі, складає 15мм водяного стовпа.
Водопостачання — автономне, за рахунок запасу води в спеціальних ємкостях.
202
План захисної структури (масштаб 1:100)
УМОВНІ ПОЗНАЧКИ
1. Основний та запасний вихід з захисними дверима
2. Потерня
3. Тамбур з двома захисно-герметичними дверима
4. Аварійний лаз з захисними герметичними люками
5. Приміщення для розміщення людей, обладнане нарами
6. Приміщення для розміщення фільтровентиляційного агрегату
7. Фільтровентиляційний агрегат
8. Приміщення для запасів води та продовольства
9. Санітарний вузол з ємкостями, що виносяться
10. Повітрязабірне приміщення
11. Повітропроводи
12. Акумулятори
13. Польова обігрівна піч
Формула для розрахунку умов перебування в закритих фортифікаційних спорудах

Розрахунки за ступенем накопичення вуглекислого газу:
,
де: V – об’єм сховища, м3 або необхідний об’єм вентиляції, м3/год;
K – кількість СО2, що виділяється однією особою за годину (під час сну – 16 л/год, під час перебування у
положенні сидячи – 20 л/год, під час виконання фізичної роботи – до 50 л/год);
n – кількість людей, на яку розраховане сховище або об’єм вентиляції
t – термін перебування людей у сховищі, годин. При розрахунку об’єму вентиляції t = 1;
p – ГДК СО2 у сховищі у проміле (0/00);
q – концентрація СО2 в атмосферному повітрі у проміле (0/00).
Задача 1
У містечку склалася надзвичайна ситуація внаслідок аварії на атомній електростанції з викидом радіоактивних
речовин в атмосферне повітря.
Визначте максимально можливу кількість цивільного населення для перебування протягом 6 годин у військовому
сховищі (режим повної ізоляції), якщо об’єм сховища становить 300 м3.
Задача 2
У спеціалізованому сховищі знаходиться 20 поранених.
Розрахуйте необхідну кількість повітря, яке повинно подаватися фільтровентиляційними агрегатами.
Задача 3
20 осіб мотострілкового підрозділу перебувають у сховищі об’ємом 100 м 3 при третьому режимі вентиляції (повна
ізоляція, ГДК СО2 дорівнює 3%).
Розрахуйте максимальний термін перебування підрозділу у сховищі.
203
Задача 4
В спеціальному сховищі для тривалого перебування з ІІ режимом вентиляції знаходяться 120 осіб цивільного
населення.
Розрахуйте необхідний об’єм вентиляції по накопиченню вуглекислого газу для забезпечення оптимальних
гігієнічних умов перебування.
Задача 5
Під час аварії на хімічному об’єкті з викидом небезпечних хімічних речовин в атмосферу в сховище цивільної
оборони з ІІ режимом вентиляції (фільтровентиляція) було евакуйоване 100 осіб цивільного населення. Площа сховища
складає 120 м2, об’єм - 250 м3. Показники мікроклімату: температура – 29° С, вологість – 78 %. Концентрація СО2 – 1,7 %.
Дайте гігієнічні оцінку умов перебування населення у сховищі.
ТЕМА №21: ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ КОМПЛЕКСНОЇ ОЦІНКИ СТАНУ ЗДОРОВ’Я В СУЧАСНИХ

УМОВАХ. ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК ЯК ВАЖЛИВИЙ КРИТЕРІЙ ОЦІНКИ СТАНУ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: Оволодіти методиками проведення гігієнічної оцінки фізичного розвитку дітей і підлітків.

1. Загальні закономірності росту і розвитку дитячого та підліткового організму.
2. Критерії і показники здоров’я дітей і підлітків. Методика комплексної оцінки стану здоров’я дітей і підлітків.
Поняття про групи здоров’я.
3. Фізичний розвиток як критерій оцінки стану здоров’я. Основні показники фізичного розвитку.
4. Правила антропометрії. Вимоги до таблиць стандартів фізичного розвитку.
5. Поняття про біологічний та календарний вік. Показники рівня біологічного розвитку дітей і підлітків.
6. Методи гігієнічної оцінки фізичного розвитку дітей і підлітків (метод “норм зросту”, метод сигмальних відхилень,
метод оцінки фізичного розвитку за шкалами регресії, комплексний метод).
ЗАВДАННЯ:
1. Оволодіти методиками комплексної оцінки стану здоров’я та гігієнічної оцінки фізичного розвитку.
2. Оцінити фізичний розвиток дітей і підлітків з використанням методу “норм зросту”, методу сигмальних
відхилень, за шкалами регресії та комплексного методу.
Здоров’я, 1999 ― С. 587—605, 671—675.
Здоров’я, 2004. ― С. 539—543.
5. Даценко І.І. Основи загальної і тропічної гігієни / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — К.: Здоров’я, 1995. — С.53—54,
375—383.
6. Габович Р.Д. Гигиена / Р.Д. Габович, С.С. Познанский, Р.Х. Шахбазян. ― К.: Вища школа, 1983. ― С. 254—257,
262—265, 305—310.
І.І.Даценко. ― Львів.: “Світ”, 1992 ― С. 210—221.
8. Пивоваров Ю.П. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене / Ю.П. Пивоваров, О.Э. Гоева, А.А. Величко.
— М.: Медицина, 1983. — С. 242—251.
9. Учбовий посібник до практичних занять з загальної гігієни / За ред. В.Г.Бардова, І.І.Швайко. — К., 1994. — С.
48—51.
10. Берзінь В.І. Основи психогігієни / В.І. Берзінь. — К.: Вища школа. 1997. — С. 70—74
11. Гигиена детей и подростков / Под ред. В.Н.Кардашенко. — М.: Медицина, 1988. — С. 169—261.
12. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене детей и подростков / [В.И.Берзинь и др.]. — К.: Вища шк.,
1989. — С. 127—162, 178—186.
[І.В.Сергета, Б.Р.Бойчук, С.О.Латанюк та ін.]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — С. 104—112.

В ході практичного заняття студенти оволодівають методиками комплексної оцінки стану здоров’я та гігієнічної
оцінки фізичного розвитку дітей і підлітків.
Загальні закономірності підліткового організму та росту і розвитку дитини

Важливим показником здоров’я дитини є її фізичний розвиток. Для вивчення фізичного розвитку застосовують
антропометричні методи дослідження, які дозволяють визначити кількісні і якісні показники розвитку, розробити стандарти
204
фізичного розвитку дітей і підлітків для кожного віку і статі і з урахуванням особливостей регіону проживання. До числа
основних астрометричних показників відносять:
 соматометричні показники – вимірювання довжини і маси та обводу грудної клітки;
 стоматоскопічні показники – визначення особливостей розвитку скелета, форми хребта, грудної клітки, ніг і
стопи, постави, розвитку мускулатури і підшкірно-жирової клітковини, ступеня статевого розвитку, появи і зміни постійних
зубів;
 фізіометричні показники – визначення життєвої ємності легень, сили кисті рук, частоти дихання та серцевих
скорочень, артеріального тиску тощо).
Оцінку фізичного розвитку проводять за допомогою методу стандартів, який передбачає порівняння одержаних
результатів із даними, наведеними спеціально розміщених таблицях, з урахуванням віку, статі і регіону проживання. На
основі аналізу одержаних результатів роблять висновок про фізичний розвиток.
У зв’язку з переходом у сучасних школах на навчання з 6 років особливо важливого значення набуває проблема шкільної
зрілості. Під шкільною зрілістю розуміють той ступінь морфофункціонального розвитку дитини, який є достатнім для здійснення
складного комплексу пристосувальних реакцій, спрямованих на забезпечення оптимального рівня здоров’я в умовах, що
характеризується підвищенням вимог до організму, пов’язаних із систематичними заняттями, зміною режиму дня тощо. Оцінку
рівня шкільної зрілості здійснюють на основі антропометричних показників функціонального стану різних систем організму,
визначення розумової працездатності, особливостей розвитку мовлення, моторики та довільної уваги. Для цих цілей найчастіше
використовують тест Керна-Ірасека, він полягає в тому, що дітям пропонують виконати 3 завдання: намалювати людину,
скопіювати фразу із 3 коротких слів і перемалювати 10 крапок, розташованих у формі п’ятикутника. за кожне завдання
виставляється окрема оцінка. Найвища – 1 бал, найгірша – 5 балів. У функціонально зрілих дітей загальна оцінка складає 3-5 балів,
у функціонально незрілих – 10 балів і більше. Функціонально “незрілі” діти важче адаптуються до шкільних умов: у них більш
низька розумова працездатність, швидше настає втома, більш тривалим є адаптаційний період, що потребує від вчителя
запровадження індивідуального підходу в ході організації навчально-виховного процесу.
Розглядають особливості морфофункціонального розвитку організму та процеси формування здоров’я необхідно
відзначити цілий ряд загально біологічних плопуляційних закономірностей.
1. Поступовість і необоротність. Людина в своєму розвитку проходить цілий ряд етапів – один за одним, від
простого до складного, вдруге повторитися вони не можуть.
2. Нерівномірність і безперервність росту і розвитку. Характерною особливістю процесу росту дитячого
організму є його нерівномірність і хвилеподібність. Періоди посиленого росту змінюються деяким його уповільненням.
Найбільшою інтенсивним є зростання дитини протягом першого року життя та в період статевого дозрівання. Початковий
зріст (зріст при народженні) подвоюється до 5 років і потроюється до 15 років. У молодшому шкільному віці довжина тіла
збільшується на 4-5см, в період статевого дозрівання — на 6-8 см в рік. Від періоду новонародження і до досягнення зрілого
віку довжина тіла збільшується в 3,5 рази, довжина тулуба — в 3 рази, довжина руки – в 4 рази, довжина ноги – в 5 разів.
Пропорції тіла з віком також суттєво змінюються. Новонароджений відрізняється від дорослої людини відносно
короткими кінцівками, великим тулубом і великою головою. З віком збільшення голови уповільнюється, а збільшення
кінцівок прискорюється. До початку статевого дозрівання статева різниця у пропорціях тіла відсутня, натомість протягом
періоду статевого дозрівання у юнаків кінцівки стають довшими, тулуб коротший і таз вужчим, ніж у дівчат. Розрізняють
три періоди відмінностей пропорцій між довжиною і шириною тіла: від 4 до 6 років, від 6 до 15 років і від 15 років до
дорослого стану. Якщо до початку періоду статевого дозрівання загальний зріст збільшується за рахунок збільшення ніг, то
впродовж періоду статевого дозрівання – за рахунок росту тулуба. Нерівномірність росту являє собою пристосування, що
вироблене еволюцією. Бурхливий ріст тіла в довжину на першому році життя пов’язаний із збільшенням маси тіла, а
уповільнення росту протягом наступних років зумовлене активними процесами диференціювання клітин, тканин, органів.
Розвиток веде до морфологічних і функціональних змін, а ріст – до збільшення маси тканин, органів і всього тіла. При
нормальному розвитку дитини обидва процеси тісно взаємозв’язані, проте періоди інтенсивного росту можуть не збігатися з
періодами інтенсивного диференціювання. Посилене диференціювання зумовлює уповільнення росту. Наприклад, маса
головного і спинного мозку в основному наростає до 8-10 років, майже досягаючи маси цих органів у дорослої людини,
разом з тим функціональне удосконалення нервової системи відбувається протягом достатньо тривалого часу. Дозрівання
опірно-рухового апарату настає в 13-14 років і водночас в 15-18 років відбувається подальший інтенсивний ріст і
диференціація м’язової тканини.
3. Неодночасність дозрівання органів і систем організму або гетерохронія – не дає можливість забезпечити
прискорений вибірковий ріст і диференціацію тим структурам і їх функціям, які насамперед необхідні організмові на певному
етапі онтогенезу. П.К.Анохін обґрунтував вчення про гетерохронію (нерівномірне дозрівання функціональних систем), відповідно
до якого функціональні системи організму дозрівають нерівномірно та поетапно, забезпечуючи організмові пристосування в різні
періоди онтогенетичного розвитку. Структури, які до моменту народження повинні становити функціональну систему,
закладаються і дозрівають вибірково та прискорено. Наприклад, коловий м’яз рота іннервується прискорено і задовго до того, як
будуть іннервовані інші м’язи обличчя. Прискореного розвитку зазнає не лише коловий м’яз рота, але й інші м’язи і ті структури
центральної нервової системи, які забезпечують акт смоктання. Із всіх нервів руки насамперед і найповніше розвиваються ті, що
забезпечують скорочення м’язів – згиначів пальців, які беруть участь у виконанні хватального рефлексу.
Окремі частини фізіологічних систем дозрівають неодночасно. Наприклад, нервова система функціонує як єдине ціле,
але її окремі частини розвиваються і формуються різними темпами і в різні строки. Доцентрова частина нервової системи
досить зріла вже при народженні, проте остаточно дозріває в 6-7 років, а відцентрова остаточно дозріває лише у 23-25 років.
Такий вибірковий і прискорений розвиток морфологічних утворень, які становлять повноцінну функціональну систему, що
забезпечує новонародженому виживання дістав назву системогенезу.
4. Статевий диморфізм — (характеризується різними темпами росту та розвитку хлопчиків і дівчаток).
205
5. Надійність біологічної системи – такий рівень регулювання адаптаційних процесів в організмі, при якому
забезпечується їх оптимальний перебіг з можливістю екстреною мобілізацією резервних можливостей і взаємозамінності, що
гарантує пристосування до нових умов, та швидке повернення до початкового стану.
6. Акселерація або прискорення розвитку:
Процеси акселерації характеризується:
 збільшенням довжини тіла і маси новонароджених (за останні 30-40 років на 0,5-1см і 100-150 г);
 збільшенням зросту, маси та інших параметрів тіла серед дітей і підлітків усіх вікових груп (сучасна 9-річна
дитина має зріст і масу 10-річної дитини 1940 року);
 більш ранньою зміною дитячих пропорцій тіла дорослими;
 більш раннім прорізування і заміною молочних зубів постійними (на 1-5роки);
 прискореним перебігом процесів окостеніння скелету, зокрема дрібних кісток зап’ястя (на 1-5роки), і більш
раннім завершенням) росту (у XVIII столітті у чоловіків ріст тривав до 26 років, у1940 році – до 21 року а в 1960 – до 18-19
років;
 більш ранньою появою (на 1-5 роки раніше) перших статевих ознак (у дівчат – у 8-9 років, у хлопців – у 10 років)
та більш швидким завершенням цього періоду статевого дозрівання.
Проте в ході спеціальних досліджень, які були проведені, встановлено, що акселерації фізичного розвитку не завжди
відповідає високий рівень психічного розвитку, працездатності і соціальної зрілості.
Акселерацію пояснюють дією комплексу факторів, які ще до кінця не вивчені. Зокрема, процеси акселерації
зумовлені поліпшенням загальних умов життя, харчування, медичного обслуговування, урбанізацією та інтенсифікацією
темпів сучасного життя.
7. Ретардація розвитку (від латинського Retardatio – сповільнення) являє собою затримку фізичного розвитку і
формування функціональних систем організму дітей і підлітків. Якщо б темпи акселерації 1965 – 1975 років збереглися
незмінними, то до кінця століття статеве дозрівання підлітків закінчувалось в 8 – 9 років. Проте перебіг процесів акселерації
в останній час суттєво сповільнився. Так, впродовж останніх 20 – 30 років вік менархе у дівчат Скандинавських країн,
Англії, Голландії, Румунії, України практично не змінився. Темпи акселерації різко знизились в тих країнах, де середня
довжина тіла дорослих чоловіків наближається до 175 см. Вчені прогнозують, що середня довжина тіла чоловіка і надалі не
перевищуватиме 178 – 180 см. Ці цифри відповідають верхній межі морфо-функціональної норми, що сумісна з гармонічним
(щодо основних положень біомеханіки) розвитком окремих частин тіла (В.В.Бунак, 1968). Філогенетично розміри тіла
людини, крім всього іншого, розраховані на опір сили земного тяжіння, тому для їх збільшення існує біологічно доцільна
межа. Подібна межа, імовірно, характерна і для процесів статевого дозрівання. Науковці вважають, що акселерація не має
відношення до перебігу видової біологічної еволюції людини. Протягом останніх декількох тисячоліть реєструють чимало
періодів збільшення і зменшення розмірів тіла. Вік настання статевого дозрівання в Стародавній Греції і в Стародавньому
Римі був більш раннім, ніж в епоху Середньовіччя і наближався до показників нашого часу. Максимальними розміри тіла
людини на території нашої країни були в неоліті, мінімальними – в Середньовіччі. Вважається, що причиною таких коливань
могла бути зміна інтенсивності геомагнітного поля. Отже в минулому зміни розмірів тіла людини були дуже повільними і
розтягувались на багато десятків поколінь. Сучасна ж акселерація характеризується тим, що спостерігається у дітей навіть в
порівнянні з їх батьками, тобто в межах одного-двох поколінь. Водночас явище ретардації дітей і підлітків необхідно
враховувати під час вирішення проблеми шкільної зрілості. Адже кількість ретердантних дітей в сучасній середній школі
складає близько 15%. Для дітей зі сповільненим фізичним розвитком необхідно організовувати спеціальні групи з відповідно
координованими навчальними планами. В ряді випадків доцільним слід вважати і тимчасову відстрочку вступу до школи
виразно ретардованих дітей.
Якщо ретардація зумовлена сповільненою програмою біологічного розвитку, то в подальшому такі особи так же
сповільнено старіють, тобто це майбутні довгожителі.
Вивчення закономірностей росту і розвитку дітей і підлітків дозволило життєвий цикл людини до досягнення зрілого
віку поділити на цілий ряд вікових періодів, які характеризуються специфічними анатомічними і функціональними
особливостями. Чітко окреслених меж між цими періодами немає і вони дещо умовні. Проте вичленення таких періодів
необхідно, насамперед тому, що діти одного і того ж календарного (паспортного), але різного біологічного віку (вік розвитку)
по різному реагують на фізичні навантаження. Критерії такої періодизації включають у свою структуру комплекс ознак, що
розцінюються як показники біологічного віку:
 розміри тіла і органів, маса тіла;
 “скелетна зрілість” – окостеніння скелету;
 “зубна зрілість” – прорізування молочних і постійних зубів;
 ступінь розвитку вторинних статевих ознак;
 м’язова сила;
 розвиток залоз внутрішньої секреції.
Виділяють наступні вікові періоди:
 період новонародженності – 1-10 днів;
 грудний період – до 1 року;
 період раннього дитинства – від 1 до 4 років;
 першого дитинства – з 4 до 7 років;
 період другого дитинства – з 8 до 11 років у дівчаток, до 12 років - у хлопчиків;
 підлітковий вік (період статевого дозрівання)– з 13 до 16 років – у хлопчиків, з 12 до 15 років – у дівчаток;
 юнацький вік – з 17 до 21 років – у хлопчиків, з 16 до 20 років – у дівчат.
 зрілий вік – з 22 до 60 років – у чоловіків, з 21 до 55 років – у жінок;
 похилий вік – з 61 до 74 років – у чоловіків, з 56 до 74 років – у жінок;
206
 старечий вік – з 75 до 90 років;
 довгожителі – понад 90 років.
В процесі індивідуального розвитку існують критичні періоди, які характеризуються підвищеною чутливістю
організму, що розвивається, до дії факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Виділяють такі критичні періоди
розвитку:
 передембріональний;
 запліднення;
 імплантація зародка (4-8 доба ембріогенеза);
 формування зачатків осьових органів — хорди, нервової трубки, первинної кишки і плаценти (3-8 тиждень
розвитку);
 стадія посиленого розвитку головного мозку (20-24 тиждень пренатального періоду розвитку);
 момент народження дитини і період новонародженості;
 період раннього і першого дитинства (2-7 років), коли закінчується формування взаємозв’язків між органами та
системами органів;
 підлітковий вік (період статевого дозрівання – у хлопчиків з 13 до 16 років, у дівчаток – з 12 до 15 років).
Методика комплексної оцінки стану здоров’я дітей і підлітків

Вивчення стану здоров’я є одним із найважливіших розділів роботи лікаря, який обслуговує дітей і підлітків.
Важливість цієї роботи полягає, насамперед в тому, що саме у дитячому віці формується фізичне і психічне здоров’я
людини, її стійкість до впливу несприятливих факторів навколишнього середовища.
Нині прийняті наступні критерії комплексної оцінки стану здоров’я:
1. Наявність або відсутність у момент обстеження хронічних захворювань.
2. Рівень функціонального стану основних систем організму.
3. Ступінь опірності організму несприятливому впливу.
4. Рівень досягнутого розвитку і ступінь його гармонійності.
Відповідно до критеріїв, що визначені розроблена схема розподілу дітей за групами здоров’я.
Виділяють 5 груп здоров’я:
Перша група здоров’я – Здорові діти з нормальним розвитком та нормальним рівнем функцій.
Друга група здоров’я – Здорові діти, що мають функціональні та деякі морфологічні відхилення, а також зниженні
опірності до гострих і хронічних захворювань.
Третя група здоров’я – Діти, які страждають хронічними захворюваннями в стані компенсації, зі збереженням
функціональних можливостей організму.
Четверта група здоров’я – Діти, які страждають хронічними захворюваннями у стані субкомпенсації, зі зниженими
функціональними можливостями організму.
П’ята група здоров’я – Діти, які страждають хронічними захворюваннями у стані декомпенсації, зі значно
зниженими функціональними можливостями організму.
Розподіл дітей за групами здоров’я дозволяє виявити осіб, що мають фактори ризику щодо розвитку патологічних
зрушень, а також дітей з початковими формами захворювань та функціональними відхиленнями та розробити на цій підставі
комплекс заходів з охорони та зміцнення їх здоров’я, профілактики хронічних захворювань тощо.
Ступінь опірності (резистентності) організму визначають за даними щодо кількості гострих захворювань та
загострень хронічних хвороб протягом минулого року, а також за показниками стану неспецифічної резистентності (вміст Х-
хроматину і гетерохроматину в епітелії слизової щоки, глікогену в нейтрофілах, активність лужної і кислої фосфотаз в
нейтрофілах, дегідрогенази і сукцинатдегідрогенази в лімфоцитах, лізоциму і лактатдегідрогенази в слині, ступінь
бактерицидності шкіри) організму.
Оцінка функціонального стану систем організму проводиться з використанням клінічних методів, а також за
допомогою функціональних проб (проби Мартіне, Летунова, РWС170).
МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

Відповідно до визначення ВООЗ, фізичний розвиток дитини являє собою сумарний індикатор стану здоров’я
окремої дитини та популяції, а показники фізичного розвитку дітей раннього віку слід вважати вагомим критерієм оцінки
соціально-економічного розвитку окремого регіону, країни загалом. Моніторинг фізичного розвитку дітей раннього віку
ВООЗ вважає одним із найефективніших заходів, які має здійснюватися медичними працівниками щодо зниження рівня
смертності та захворюваності дитячого населення.
Фізичний розвиток дітей та підлітків оцінюють на підставі визначення соматометричних (антропо-метричних),
соматоскопічних (антропоскопічних), та фізіометричних показників з їх подальшим вивченням за допомогою методів “Норм
зросту”, сигмальних відхилень, за шкалами регресії, комплексного та центильного методів.
Методичні підходи щодо оцінку фізичного розвитку передбачають зіставлення індивідуальних даних з середніми
нормативними значеннями (стандартами фізичного розвитку) для кожної окремої віково-статевої групи, які відображують рівень
фізичного розвитку дітей і підлітків, які мешкають у подібних умовах перебування.
Оцінка фізичного розвитку дитини віком до 3 років проводиться на підставі “Норм зросту”, які розроблені ВООЗ в
2006 році.
Ці стандарти базуються на доказовій медицині і свідчать про те, що за умови створення сприятливого середовища
для дитини (забезпечення раціонального вигодовування і харчування, відмова матері від тютюнопаління, адекватний догляд
вдома та доступність до якісної первинної медико-санітарної допомоги) діти раннього віку мають подібні моделі фізичного
розвитку незалежно від країни проживання.
207
Норми (стандарти) фізичного розвитку дітей раннього віку, розроблені ВООЗ необхідно використовувати:
Медичним працівникам: як ефективний інструмент скринінгової оцінки фізичного розвитку дітей раннього віку для
своєчасного виявлення відхилень від норми та захворювань, консультування батьків, призначення у разі потреби
необхідного обстеження та лікування.
Організаторам охорони здоров’я: як інструмент для обґрунтування необхідності розробки державних та
регіональних програм, спрямованих на реалізацію права дитини на нормальний фізичний розвиток, підтримку грудного
вигодовування, забезпечення раціонального харчування, підвищення доступності та якості медичної допомоги дітям і
матерям.
Батькам: як інструмент, що дозволяє сім’ї разом з медичними працівниками більш ефективно здійснювати
моніторинг фізичного розвитку дитини, розуміти важливість і необхідність виконання рекомендацій стосовно вигодовування
та харчування, своєчасно звертатися за медичною допомогою тощо.
Ці норми є глобальними і рекомендовані ВООЗ як міжнародний стандарт фізичного розвитку дитини раннього
віку в усіх країнах незалежно від етнічної належності, соціально-економічного статусу та виду харчування.
Оцінка фізичного розвитку дітей до 5 років методом “Норм зросту”

На вихідному етапі проводяться вимірювання довжини/зросту, маси тіла та обводу голови дитини. Результати
вимірювань заносяться до відповідних графіків. Це надає можливість побачити тенденцію фізичного розвитку дитини
протягом періоду спостережень та виявити наявні проблеми фізичного розвитку. (Додаток 1-18).
Лінія, позначена 0 на кожному графіку, є медіаною, що являє собою середнє значення. Інші лінії визначають стандартні
відхилення, які вказують на ступінь віддаленості показника фізичного розвитку від стандарту.
Лінії стандартних відхилень (СВ) на графіках фізичного розвитку дитини мають позитивне (1, 2, 3) або негативне
(−1, −2, −3) значення.
Для того, щоб нанести значення довжини тіла / зросту для певного віку, слід:
1) На горизонтальній осі відкласти значення повних тижнів, місяців або років та місяців. Точки значення слід
ставити на вертикальній лінії (а не між вертикальними лініями). Наприклад, якщо дитині 5,5 місяців, значення наносять на
поділку 5 місяців (а не між 5 та 6 місяцями).
2) На вертикальній осі відкласти значення довжини тіла / зросту. Точки значення слід ставити на або між
горизонтальними лініями. Наприклад, якщо довжина тіла дитини становить 60,5 см, необхідно нанести значення в клітинку
між горизонтальними лініями.
3) Після нанесення точок за результатами двох або більше оглядів, необхідно з’єднати точки прямою лінією для
того, щоб побудувати криву та побачити динаміку.
4) Далі необхідно перевірити, чи правильно занесені точки до графіку, та, у разі необхідності, повторити антропометричні
вимірювання. Наприклад, довжина тіла дитини не повинна бути меншою, ніж значення довжини тіла під час проведення
попереднього огляду. У цьому випадку, одне з вимірювань було здійснений неправильно. Тому необхідно чітко провести корекцію та
в подальшому суттєво дотримуватися методики проведення антропометрії.
Графік співвідношення маси тіла до довжини тіла / зросту дозволяє виявити дітей з дуже низькою масою тіла та
дітей з високим співвідношенням маси до довжини тіла/зросту, що може свідчити про ризик розвитку надмірної ваги або
ожиріння.
На цьому графіку на горизонтальній осі відкладаються значення довжина тіла/зросту дитини в сантиметрах, на
вертикальній осі – маса в кілограмах.
Індекс маси тіла (ІМТ), що визначається за формулою: значення маси тіла поділити на довжину тіла / зріст в
квадраті (кг/м²), використовується для проведення скринінгу на наявність надмірної ваги та ожиріння. Для проведення
розрахунків показник довжини тіла необхідно перевести в метри. Результат обчислень округлити до десятих.
Як правило, графік ІМТ для дитини певного віку показує результати, подібні до результатів графіку співвідношення
маси до довжини тіла /зросту дитини.
На цьому графіку на горизонтальній осі відкладаються значення віку в повних тижнях, місяцях, або роках і місяцях.
На вертикальній осі відкладається ІМТ.
Інтерпретація показників фізичного розвитку залежить від того, де знаходиться показник фізичного розвитку на
графіку.
Якщо, показник знаходиться безпосередньо на лінії стандартного відхилення, вважається, що це значення попадає в
категорію меншої важкості. Наприклад, якщо показник маси для даного віку знаходиться на лінії «−3», вважається, що
дитина має недостатню вагу, проте не вкрай недостатню вагу.
В таблиці 1 наведена інформація щодо визначення проблем фізичного розвитку з огляду на величину стандартного
відхилення.
Необхідно порівняти показники, нанесені на графіки фізичного розвитку дитини, із лініями стандартного
відхилення, щоб визначити, де знаходиться показник фізичного розвитку по відношенню до ліній стандартного відхилення.
Результати вимірювання, які потрапляють у зафарбовані клітинки, знаходяться в межах норми.
Таблиця 1
Інтерпретація стандартних відхилень показників фізичного розвитку
Показники фізичного розвитку
Стандартне
відхилення Довжина тіла / зріст для Маса для Співвідношення маси до довжини
ІМТ для даного віку
даного віку даного віку тіла / зросту
Вище 3 Див. примітку 1 Див. Ожиріння Ожиріння
Вище 2 Норма примітку 2 Надмірна вага Надмірна вага
208
Можливий ризик надмірної ваги Можливий ризик надмірної
Вище 1 Норма
(Див. примітку 3) ваги (Див. примітку 3)
0 (медіана) Норма Норма Норма Норма
Нижче −1 Норма Норма Норма Норма
Затримка зросту Недостатня
Нижче −2 Виснажена Виснажена
(Див. примітку 4) вага
Надмірна затримка зросту Надмірно

Нижче −3 Дуже виснажена Дуже виснажена
(Див. примітку 4) недостатня вага
Примітка:
1. Дитина, показники довжини тіла якої потрапляють в дану категорію, є дуже високою.
Високий зріст рідко являє собою проблему, за винятком тих випадків, коли він вказує на наявність ендокринних
розладів (наприклад, пухлина, що виробляє гормони зросту). Якщо виникає підозра на наявність ендокринних розладів, у
дитини — її, слід направити на консультацію до спеціаліста (наприклад, якщо у дитини, надто високої для свого віку, а
батьки нормального зросту).
2. Дитина, чий показник маси для даного віку попадає в цю категорію, може мати проблеми з боку показників
фізичного розвитку, але такі висновки краще робити на основі аналізу показників співвідношення маси до довжини тіла /
зросту або ІМТ для даного віку.
3. Показник, який знаходиться вище лінії 1 стандартного відхилення, означає вірогідний ризик. Висхідна динаміка у
напрямку лінії 2 стандартного відхилення вказує на наявність ризику.
4. Існує вірогідність того, що дитина з затримкою або сильною затримкою зросту матиме надмірну вагу.
Для того, щоб обґрунтувати висновок щодо фізичного розвитку дитини необхідно оцінити всі графіки фізичного
розвитку та результати спостереження за дитиною.
Попередня таблиця демонструє проблеми, які можна виявити, розглянувши лише один показник фізичного
розвитку. Тому надзвичайно важливо взяти до уваги усі графіки фізичного розвитку дитини разом. Розгляд усіх графіків
фізичного розвитку дитини разом допомагає визначити характер наявних проблем фізичного розвитку. Також необхідно
подивитися на динаміку показників впродовж періоду спостереження за дитиною.
Наприклад, якщо дитина має недостатню масу тіла за графіком маси тіла для певного віку, слід також розглянути
графік довжина тіла / зріст для цього віку та співвідношення маси до довжини / зросту тіла.
 Показник довжина тіла / зріст/ вік визначає особливості приросту зросту дитини. Затримка фізичного розвитку
(показник довжина тіла /зріст для даного віку нижче лінії “−2” може свідчити, що протягом тривалого періоду часу дитина
отримувала поживні речовини в кількості, недостатній для забезпечення нормального зросту дитини та/або що дитина часто
хворіла. Дитина з затримкою фізичного розвитку може мати нормальні показники співвідношення маси тіла до довжини тіла
/зросту, проте мати низькі показники маси тіла для даного віку через невисокий зріст.
 Показник співвідношення маса тіла/довжина тіла/зріст нижчий лінії “−2” стандартного відхилення може
свідчити про значне недоїдання дитини та/або захворювання, яке спричинило різку втрату маси.
 Показник індекс у маси тіла для даного віку. ІМТ, як правило, на відміну від маси та зросту окремо не зростає з
віком, натомість ІМТ дитини різко зростає тоді коли дитина швидко набирає масу по відношенню до зросту протягом
перших шести місяців життя. ІМТ знижується пізніше у віці до року і залишається стабільним від 2 до 5 років життя.
Показник ІМТ для конкретного віку схожий з показником співвідношення маси до довжини тіла/зросту і використовується
як скринінг на наявність надмірної маси тіла та ожиріння. В ході інтерпретації ступеня ризику дотримування надмірної ваги
варто прийняти до уваги вагу батьків дитини. Якщо у дитини один з батьків страждає на ожиріння, це збільшує ризик
дитини набрати надмірну масу. Дитина, в якої один з батьків страждає на ожиріння, має 40% ризику щодо розвитку
надмірної ваги, тоді як у дитини, обоє батьків, якої страждають на ожиріння, ризик надмірної ваги зростає до 70%. Важливо
розуміти, що надмірна маса та ожиріння можуть існувати паралельно із затримкою зросту.
Для визначення динаміки фізичного розвитку дитини слід проаналізувати динаміку показників фізичного розвитку, які
нанесені на графік за результатами декількох оглядів. Динаміка може вказувати на та сталий фізичний розвиток дитини, або на
те, що дитина має ризик виникнення певних проблем, і її слід оглянути повторно.
“В нормі” графік фізичного розвитку дитини буде проходити паралельно медіані (лінія, яка позначена 0 на
кожному графіку) та лініям стандартних відхилень. Більшість дітей розвивається “за графіком”, який проходить по лінії
СВ або між ними та більш-менш паралельно медіані, причому графік може проходити під або над медіаною. Під час
інтерпретації графіків фізичного розвитку дитини слід пам’ятати про наступні ситуації, які можуть вказувати на
проблему або наявність ризику:
 Крива фізичного розвитку дитини перетинає лінію стандартного відхилення
 У графіку фізичного розвитку дитини спостерігається різкий підйом або різке зниження.
 Відсутність позитивної динаміки графіку фізичного розвитку дитини (маса або зріст дитини не збільшується).
Оцінка вищезазначених випадків залежить від того, коли почалися зміни у динаміці кривих фізичного розвитку
дитини та який їх напрямок. Наприклад, якщо дитина хворіла та втратила масу, швидкий приріст маси (демонструється
різким підйомом на графіку) може бути позитивною ознакою того, що дитина “наздогнала в розвитку”.
В ході інтерпретації динаміки графіків фізичного розвитку дитини важливо проаналізувати ситуацію в цілому.
Відхилення у фізичному розвитку потребують проведення консультацій лікарів-спеціалістів та повинні
враховуватись під час встановлення клінічного діагнозу. В будь-якому випадку оцінка та інтерпретація показників фізичного
розвитку дитини обов’язково має здійснюватися в динаміці часу.
209
Оцінка фізичного розвитку методом сигмальних відхилень
Метод сигмальних відхилень з графічним зображенням профілю фізичного розвитку передбачає порівняння кожної
індивідуальної ознаки з середньозваженою арифметичною величиною для цієї ознаки при певному віці, що дозволяє
визначити її фактичне відхилення від нормативних значень.
Далі шляхом ділення фактичного відхилення на величину середнього квадратичного відхилення знаходять сигмальне
відхилення, що і надає інформацію про те, на яку величину сигм у більшу або меншу сторону відрізняються показники
досліджуваної дитини від середніх показників, властивих певному віковостатевому періодові.
Відхилення у межах від –1 до +1 вважають середнім розвитком досліджуваної ознаки, від –1,1 до –2 –
розвитком нижче середнього, від –2,1 та нижче – низьким, від +1,1 до +2 – вище середнього, від +2,1 та вище –
високим.
Для побудови профілю фізичного розвитку на однаковій відстані одна від одної проводять горизонтальні лінії,
кількість яких зумовлюється числом ознак, що підлягають оцінці, і на кожній з них відкладають значення отриманих
відхилень, котрі з’єднують прямими лініями (рис. 1).
3 2 1 М +1 +2 +3

Довжина тіла
Маса тіла
Обвід грудної клітки
Рис. 1. Профіль фізичного розвитку

Метод сигмальних відхилень дозволяє визначити ступінь розвитку кожної окремої ознаки фізичного розвитку та
його пропорційність, відомості про яку надає саме профіль. Якщо величини відхилень укладаються в одну сигму – розвиток
вважається пропорційним, якщо не укладаються – непропорційним.
Висновок щодо фізичного розвитку дитини у випадку використання методу сигмальних відхилень повинен мати
такий вигляд: “Фізичний розвиток Кравченко П., 11 років, за довжиною тіла середній (вище середнього, високий, нижче
середнього, низький), за масою тіла середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький), за обводом грудної
клітки середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький), пропорційний (непропорційний)”.
Основним недоліком методу сигмальних відхилень є те, що величини показників оцінюються окремо без урахування
ступеня їх взаємозв’язку. Разом з тим кожному росту людини мають відповідати певні величини маси тіла і обводу грудної
клітки, тобто фізичний розвиток має бути гармонійним. Цей недолік усувається у разі використання методу оцінки фізичного
розвитку за шкалами регресії, а також комплексного і центильного методів.
Оцінка фізичного розвитку за шкалами регресії

Використання методу оцінки фізичного розвитку за шкалами регресії дозволяє подолати головний недолік методики
сигмальних відхилень, а саме відокремлений характер оцінки кожної соматометричної ознаки. Оціночні таблиці у цьому
випадку ураховують кореляційну залежність між ростом, масою тіла та обводом грудної клітки і, отже, дозволяють одержати
більш ґрунтовну оцінку ступеня фізичного розвитку за сукупністю взаємопов’язаних ознак.
Перший етап проведення оцінки фізичного розвитку за оціночними таблицями шкал регресії спрямований на пошук
групи (розвиток середній, нижче середнього, вище середнього, низький, високий), до якої слід віднести довжину тіла дитини.
Далі знаходять показники маси тіла та обводу грудної клітки, що повинні відповідати фактичному ростові та
порівнюють з ними фактичні показники досліджуваних ознак. Для цього від величини фактичного розвитку ознаки віднімають
його стандартне значення та ділять на сигму регресії (R) для кожної досліджуваної ознаки.
Фізичний розвиток вважається:
 гармонійним, якщо індивідуальні показники маси тіла та обводу грудної клітки, що визначені, перебувають у
межах М±1R;
 дисгармонійним, якщо індивідуальні показники показники маси тіла та обводу грудної клітки, що визначені,
перебувають у межах від М1,1R до М2R або від М+1,1R до М+2R за рахунок підвищеного жировідкладання;
 різко дисгармонійним, якщо індивідуальні показники показники маси тіла та обводу грудної клітки, що визначені,
перебувають у межах від М2,1R і нижче або від М+2,1R і вище за рахунок підвищеного жировідкладання.
Висновок щодо фізичного розвитку дитини у випадку використання методу його оцінки за шкалами регресії повинен
мати такий вигляд: “Фізичний розвиток Петренко І., 10 років, за довжиною тіла середній (вище середнього, високий, нижче
середнього, низький), за масою тіла, обводом грудної клітки гармонійний (дисгармонійний, різко дисгармонійний).
Крім того, проведене дослідження дозволяє віднести дитину до однієї з 4 основних груп фізичного розвитку:
нормальний фізичний розвиток – маса тіла у межах від М–1R до М+2R; дефіцит маси тіла – маса тіла менша ніж М–
1,1R; надлишок маси тіла – маса тіла більша ніж М+2,1R; низький ріст – довжина тіла менша ніж М–2.
Оцінка фізичного розвитку комплексним методом

Комплексний метод оцінки фізичного розвитку дозволяє урахувати як особливості морфофункціонального стану
організму, так і встановити відповідність рівня його біологічного розвитку календарному вікові (табл. 2).
Таблиця 2
Критерії оцінки фізичного розвитку дітей і підлітків (у разі використання комплексного методу)
210
Схема залежності
функціонального
біологічного
розвитку та
Рівень Морфо-
морфо-
Маса тіла, обвід грудної клітини
стану
Функціональні
біологічного функціональний
(М±R) показники
розвитку стан
Відповідає
М
календарному віку Гармонійний М±R
і вище
М–1,1R...М–2R
Випереджує за рахунок дефіциту маси
М–1,1...
календарний вік Дисгармонійний М+1,1R...М+2R
М–2
за рахунок надлишкового
жировідкладання
М–2,1R і нижче
за рахунок дефіциту маси
Відстає від Різко М–2,1
М±2,1R і вище
календарного віку дисгармонійний і нижче
за рахунок надлишкового
жировідкладання
Спочатку за даними довжини тіла та її щорічного збільшення, числа постійних зубів, ступеня розвитку вторинних
ознак статевого дозрівання, терміну осифікації кісток кисті визначають біологічний вік дитини та порівнюють його з
календарним. У залежності від значень отриманих показників він може відповідати календарному вікові, випереджувати
його або відставати від нього.
Наступний етап комплексного методу пов’язаний з оцінкою морфофункціонального стану організму із
застосуванням шкал регресії та віково-статевих стандартів розвитку функціональних показників. Фізичний розвиток
вважається:
 гармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки, що визначені, перебувають у межах М±1R або від
М±1,1R та функціональні показники характеризуються відхиленнями від –1 і вище;
 дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки, що визначені, перебувають у межах від
М1,1R до М2R або від М+1,1R до М+2R за рахунок дефіциту маси або підвищеного жировідкладання та
функціональні показники знаходяться у межах від –1,1 до –2;
 різко дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки, що визначені, перебувають у межах від
М2,1R і нижче або від М+2,1R і вище за рахунок дефіциту маси або підвищеного жировідкладання та функціональні
показники характеризуються відхиленнями від –2,1 і нижче.
Висновок щодо фізичного розвитку дитини у випадку використання комплексного методу повинен мати такий
вигляд: “Фізичний розвиток Кравченко П., 11 років, середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький),
гармонійний (дисгармонійний, різко дисгармонійний), біологічний вік відповідає календарному вікові (випереджає
календарний вік, відстає від календарного віку)”.
Отже, під час використання комплексного методу оцінки фізичного розвитку рівень біологічного розвитку
визначається на підставі встановлення ступеня відповідності його основних ознак віково-статевим стандартам (табл. 3 та 4).
Таблиця 3
Показники рівня біологічного розвитку хлопчиків шкільного віку

довжини тіла, см
Число постійних
зубів (М)
збільшення
Щорічне
Довжин
Ступінь
Вік а тіла Ознаки осифікації кісток кисті
статевого дозрівання
(М)
Наявність ядер скостеніння всіх кісток зап’ястка (крім

7 М7 4–6 73 Р0, Ах0
горохоподібної), поява епіфіза ліктьової кістки
8 М8 4–6 Наявність епіфіза ліктьової кістки 122 Р0, Аx0
9 М9 4–6 Наявність епіфіза ліктьової кістки, що добре виражений 142 Р0, Аx0
Поява та формування шилоподібного відростка ліктьової
10 М10 4–6 183 Р0, Аx0
кістки
Наявність вираженого шилоподібного відростка ліктьової
11 М11 4–6 204 Р0, Аx0
кістки
12 М12 4–6 Поява горохоподібної кістки 243 Р0,1, Аx0, V1
Поява сезамоподібної кістки у I п’ястково-фаланговому
13 М13 7–10 271 Р1, Аx0, V1, L0,1
суглобі
211
14 М14 7–10 Наявність сезамоподібної кістки 28 Р2, Аx1, V1,2, L0,1, F0,1
15 М15 4–7 Початок скостеніння I п’ясткової кістки 28 Р3, Аx2, V2, L1,2, F1
Скостеніння I п’ясткової кістки та дистальних фаланг Р3,4, Аx3, V2
16 М16 3–4 28
пальців L2, F1,2
17 – 1–2 Скостеніння II–V п’ястних кісток 28 Р4, Аx3, V2, L2, F2,3
Таблиця 4
Показники рівня біологічного розвитку дівчаток шкільного віку

Щорічне збільшення
Число постій-них
довжини тіла, см
зубів (М)
Дов-жина Ступінь
Вік тіла Ознаки осифікації кісток кисті статевого
(М) дозрівання
Наявність ядер скостеніння кісток зап’ястка (крім

7 М7 4–5 93 Ma0, Р0, Аx0
горохоподібної) та епіфіза ліктьової кістки
Поява та формування шилоподібного відростка
8 М8 4–5 123 Ma0, Р0, Аx0
ліктьової кістки
9 М9 4–5 Наявність вираженого шилоподібного відростка 153 Ma0, Р0, Аx0
10 М10 4–5 Формування горохоподібної кістки 193 Ma0, Р0, А0
Наявність горохоподібної кістки, що добре
11 М11 6–8 213 Ma1, Р0,1, Аx0,1
виражена, поява сезамоподібної кістки
12 М12 6–8 Наявність сезамоподібної кістки 252 Ma2, Р0,2, Аx1,2
Ma2,3, Р2,3,
13 М13 4–6 Скостеніння I п’ястної кістки 28
Аx2,3, menarche
14 М14 2–4 Скостеніння фаланг II–V п’ястних кісток 28 Ma3, Р3, Аx2,3, menses
Повне скостеніння дрібних
15 М15 1–2 28 Ma3, Р3, Аx3, menses
кісток кисті
16 – 1–2 Скостеніння ліктьової кістки 28 Ma3,4, Р3, Аx3, menses
17 – 0–1 Скостеніння променевої кістки 28 Ma4, Р3, Аx3 menses
Примітка: Ах – обволосіння пахових впадин, Р – обволосіння лобка, F –обволосіння обличчя, L – розвиток кадика,
V – мутація голосу, Ма – розвиток молочної залози, Ме – поява менструацій.
Рівень фізичного розвитку за довжиною тіла визначається за допомогою шкал регресії або у випадку їх відсутності
за методом сигмальних відхилень.
Як і в попередньому випадку існують 5 оцінок фізичного розвитку за ростом: високи й, вище середнього, середній,
нижче середнього, низький.
Середню зважену величину кожного показника фізичного розвитку знаходять у таблиці 5.
Таблиця 5
Регіональні стандартизовані показники фізичного розвитку дітей і підлітків 7–16 років

Довжина тіла, см Маса тіла, см Обвід грудної клітки, см
Вік
М  М  Ry/х R М  Ry/х R
Хлопчики
7 121,6 5,8 24,3 3,98 0,52 2,28 61,0 3,68 0,31 3,31
8 128,1 5,56 27,9 4,94 0,66 3,26 62,5 4,92 0,38 3,25
9 132,6 5,4 30,2 5,3 0,69 3,76 65,4 4,74 0,52 3,79
10 137,3 5,6 33,4 6,0 0,80 3,96 67,5 4,80 0,55 3,70
11 142,5 6,26 37,0 6,82 0,83 4,43 69,9 5,20 0,53 4,0
12 147,0 6,96 39,9 6,7 0,71 4,49 71,6 4,46 0,34 3,79
13 153,5 8,22 45,1 8,74 0,84 5,33 75,0 5,48 0,37 4,55
14 161,1 8,74 50,8 8,70 0,79 5,31 78,7 6,14 0,42 4,85
15 166,9 8,16 57,2 10,12 0,92 6,78 82,0 6,0 0,44 4,44
16 173,1 7,02 62,98 8,24 0,61 5,42 85,3 4,52 0,21 4,67
Дівчатка
7 121,5 5,54 23,3 3,65 0,53 2,19 58,7 3,51 0,38 2,51
8 127,0 5,26 26,8 4,74 0,58 3,60 60,6 4,36 0,43 3,71
9 131,5 5,74 29,0 4,52 0,55 3,21 62,4 4,06 0,38 3,45
212
Довжина тіла, см Маса тіла, см Обвід грудної клітки, см
Вік
10 137,4 6,15 33,3 7,0 0,80 5,11 65,7 5,28 0,53 4,17
11 142,8 7,1 37,0 7,30 0,74 5,11 69,7 5,28 0,47 4,06
12 149,3 6,8 40,4 7,08 0,75 4,88 69,8 5,02 0,38 3,66
13 156,2 6,2 48,5 7,74 0,45 6,38 74,7 5,32 0,40 4,73
14 159,2 5,42 51,8 8,78 0,83 5,55 77,3 3,86 0,33 5,47
15 158,0 5,2 54,6 6,6 0,65 6,44 83,4 4,5 0,45 4,76
16 159,5 4,9 55,9 7,0 0,85 6,55 84,8 4,2 0,35 5,66
Коефіцієнт регресії (Ry/х) показує, на яку величину змінюються значення маси тіла (кг) і обводу грудної клітки (см) у
разі збільшення або зменшення довжини тіла на стандартну одиницю вимірювання (см). Сигма регресії ( R) дозволяє
визначити величину індивідуального відхилення маси тіла і обводу грудної клітки від стандартних даних довжини тіла.
За допомогою коефіцієнта регресії та сигми регресії складають оціночні таблиці (шкали регресії за ростом), які
дозволяють визначити гармонійність розвитку людини за морфологічними ознаками. (Табл. 6). Ступінь гармонійності
фізичного розвитку встановлюється шляхом порівняння фактичної маси тіла і обводу грудної клітки зі стандартними
величинами цих показників для певного віку і статі.
Різницю між фактичною і стандартною величинами показника фізичного розвитку ділять на сигму регресії і
отримують величину сигмального відхилення, яка дозволяє визначити ступінь гармонійності фізичного розвитку школяра.
Критерії оцінки фізичного розвитку організму з використанням шкал регресії наведені вище. Слід лише підкреслити,
що діти з відхиленням маси тіла від стандартних значень понад ±3R повинні бути направлені на консультацію до
лікаряендокринолога.
Таблиця 6
Оцінка фізичного розвитку школярів 11 років (шкала регресії за ростом)

Дов-жина Обвід грудної Дов-жина тіла, Обвід грудної
Межі сигмаль- Маса тіла, кг Маса тіла, кг
тіла, см клітки, см см клітки, см
них відхилень
Хлопчики 11 років Дівчатка 11 років
123 20,9 59,8 123 22,1 58,0
124 216 60,2 124 22,9 58,5
125 22,7 60,6 125 23,6 59,0
Низькі (від М–2
126 23,1 61,0 126 24,3 59,5
і нижче)
127 23,7 61,4 127 25,1 60,0
128 24,5 61,8 128 25,8 60,5
129 25,2 66,2
130 25,9 62,7 129 26,5 61,0
131 22,6 63,1 130 27,2 61,6
132 27,3 63,5 131 28,0 62,1
Нижче середніх
133 28,1 63,9 132 28,7 62,6
(від М–1
134 28,8 64,3 133 29,4 63,1
до М–2)
135 29,5 64,7 134 30,2 636
136 30,2 65,1 135 30,9 64,1
136 31,6 64,6
137 30,9 65,5 137 32.4 65,1
138 31,7 65,9 138 33,1 65,6
139 32,4 66,3 139 33,8 66,1
140 33,1 66,8 140 34,6 66,7
141 33,8 67,2 141 35,3 67,2
142 34,5 67,6 142 36,0 67,7
143 35,3 68,0 143 36,7 68,2
Середні (М1) 144 36,0 68,4 144 37,5 68,7
145 36,7 68,8 145 38,2 69,2
146 37,4 69,2 146 38,9 69,7
147 38,1 69,6 147 39,7 70,2
148 38,9 70,0 148 40,4 70,7
149 39,6 70,4 149 41,1 71,2
159 40,3 70,8 159 41,8 71,8
151 41,0 71,3 151 42,6 72,3
Вище середніх 152 41,7 71,7 152 43,3 72,8
(від М+1 до 153 42,5 72,1 153 44,0 73,3
М+2) 154 432 72,5 154 44,8 73,8
155 43,9 72,9 155 45,5 74,3
213
Межі сигмаль- Дов-жина Обвід грудної Дов-жина тіла, Обвід грудної
Маса тіла, кг Маса тіла, кг
них відхилень тіла, см клітки, см см клітки, см
156 44,6 73,3 156 46,2 74,8
157 45,3 73,7 157 47,0 75,3
158 46,1 74,1 158 47,7 75,8
159 46,8 74,5 159 48,4 76,3
160 47,5 75,0 160 49,2 76,9
161 48,2 75,4 161 49,9 77,4
Високі (від М+2 162 48,9 74,8 162 50,6 77,9
і вище) 163 49,7 76,2 163 51,3 78,4
164 50,4 76,6 164 52,1 78,9
165 51,1 77,0 165 52,8 79,4
М 144,5 36,4 68,6 143,9 37,4 68,6
 7,01 7,01 5,46 7,54 7,72 6,22
Ry/х 0,72 0,41 0,73 0,51
R 4,89 4,63 5,37 4,92
Функціональні показники під час використання комплексного методу оцінюють за допомогою методу стандартних
сигмальних відхилень.
Якщо фізичний розвиток є дисгармонійним або різко дисгармонійним, тоді обов’язково слід указати причину
виявлених зрушень у морфофункціональному стані (за рахунок надлишкової або недостатньої маси тіла, малого обводу
грудної клітки) та обґрунтувати рекомендації щодо корекції фізичного розвитку (збільшення або зменшення енергетичної
цінності харчового раціону, зміна набору харчових продуктів, запровадження активних занять фізичною культурою та
спортом тощо).
Оцінка фізичного розвитку центильним методом
Центильний метод, на відміну від традиційних, орієнтованних на оцінку ознак фізичного розвитку, які варіюють за
законом нормального розподілу, є ефективним непараметричним способом стислого опису характеру їх розподілу, що має
право- або лівосторонню асиметрію.
Суть центильного методу полягає у зіставленні фактичної ознаки розвитку окремої характеристики фізичного
розвитку з упорядкованим рядом, що включає у свою структуру весь діапазон коливань досліджуваної ознаки, розподілений
на 100 інтервалів, потрапляння в які має рівну імовірність, проте розміри цих центильних інтервалів в абсолютних одиницях
вимірювань неоднакові.
Для визначення ступеня фізичного розвитку використовують 7 фіксованих центилів: 3-й, 10-й, 25-й, 50-й, 75-й, 90-й
та 97-й і відповідно 8 центильних інтервалів:
 1-й інтервал (нижче 3%) – дуже низькі показники;
 2-й інтервал (від 3% до 10%) – низькі показники;
 3-й інтервал (від 10% до 25%) – знижені показники;
 4-й та 5-й інтервали (відповідно від 25% до 50% та від 50% до 75%) – середні показники;
 6-й інтервал (від 75% до 90%) – підвищені показники;
 7-й інтервал (від 90% до 97%) – високі показники;
 8-й інтервал (вище 97%) – дуже високі показники.
Індивідуальну оцінку морфофункціональних показників проводять за одновимірними оціночними шкалами, які
включають у свою структуру розмах коливань (максимальне і мінімальне значення), центральну тенденцію (медіану
упорядкованого ряду) та 8 центильних інтервалів. Такий підхід дозволяє визначити як окремі характеристики розвитку
соматометричних ознак, так і, ураховуючи той факт, що 4-й та 5-й інтервали номограми характеризують гармонійний
фізичний розвиток, 3-й та 6-й інтервали – дисгармонійний, 1-й та 2-й і 7-й та 8-й – різко дисгармонійний за рахунок дефіциту
або надлишку маси тіла, встановити ступінь гармонійності фізичного розвитку.
Додаток 1
Графік фізичного розвитку
Довжина тіла до віку, дівчатка від народження до 2-х років (z-scores)
214
Додаток 2
Зріст до віку, дівчатка від 2 до 5 років (z-scores)
Додаток 3
Маса до віку, дівчатка від народження до 2 років (z-scores)

215
Додаток 4
Маса до віку, дівчатка від 2 до 5 років (z-scores)
Додаток 5
Маса довжини тіла, дівчатка від народження до 2-х років (z-scores)

216
Додаток 6
Маса до зросту, дівчатка від 2 до 5 років (z-scores)
Додаток 7
217
Індекс маси тіла (ІМТ), дівчатка від народження до 2-х років (z-scores)
Додаток 8
Індекс маси тіла (ІМТ), дівчатка від 2-х до 5 років (z-scores)

218
Додаток 9
Обвід голови до віку, дівчатка від народження до 5-х років (z-scores)
Додаток 10
Довжина тіла/зріст до віку, хлопчики від народження до 2-х років (z-scores)

219
Додаток 11
Зріст до віку, хлопчики від 2 до 5 років (z-scores)
Додаток 12
Маса до віку, хлопчики від народження до 2-х років (z-scores)

220
Додаток 13
Маса до віку, хлопчики від 2 до 5 років (z-scores)
Додаток 14
Маса до довжини тіла, хлопчики від народження до 2-х років (z-scores)
221
Додаток 15
Маса до довжини тіла, хлопчики від 2 до 5 років (z-scores)
Додаток 16
222
Індекс маси тіла (ІМТ), хлопчики від народження до 2-х років (z-scores)
Додаток 17
Індекс маси тіла (ІМТ), хлопчики від 2 до 5 років (z-scores)
223
Додаток 18
Обвід голови до віку хлопчики від народження до 5 років (z-scores)
Задача 1
Учениця, 14 років, має довжина тіла 175 см, масу тіла – 54,0 кг, обвід грудної клітки – 75,5 см. Впродовж останнього
року ріст збільшився на 5 см, число постійних зубів становить 28, ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Ма 3, РЗ, Ах3.
Мускулатура і підшкірно-жирова складка виражені помірно, ЖЄЛ складає 2560 мл, м’язова сила рук: правої – 20,1 кг, лівої –
16,35 кг. Об’єктивно з боку внутрішніх органів ніяких патологічних змін не виявлено. Практично здорова. Фізкультурою
займається в основній групі.
Визначіть групу здоров’я і оцініть фізичний розвиток дівчинки з використанням методу сигмальних відхилень та
комплексного методу.
Задача 2
В ході медичного обстеження у школярки 10 років були виявлені ознаки хронічного тонзиліту у стадії компенсації
та порушення осанки. Довжина тіла учениці становить 142 см, маса тіла – 38,5 кг, обвід грудної клітки – 69,0 см, число
постійних зубів – 20, за останній рік дівчинка виросла на 4 см, розвиток вторинних ознак – Ма0, Р0.
Визначіть групу здоров’я та оцініть фізичний розвиток школярки з використанням методу сигмальних відхилень та
за шкалою регресії.
Задача 3
Через 2 дні після перенесеного ГРВІ учень 5 класу звернувся до шкільного лікаря з проханням дати медичний
висновок щодо його допуску до занять у секції спортивної гімнастики. В ході медичного обстеження лікарем установлено:
довжина тіла – 150 см, маса тіла – 42 кг, обвід грудної клітки – 70 см, щорічне збільшення довжини тіла становить 5 см,
число постійних зубів – 25, ступінь розвитку вторинних статевих ознак – Р 0, Ах0, м’язи розвинуті погано, підшкірно-жирова
складка молорозвинена, ЖЄЛ – 2500 мл, м’язова сила рук: правої – 20 кг, лівої – 18 кг. Об’єктивно з боку внутрішніх органів
ніяких змін не виявлено. Фізкультурою займається в основній групі фізичного виховання.
Визначіть групу здоров’я та дайте оцінку фізичного розвитку хлопчика за шкалою регресії з використанням
комплексного методу.
Задача 4
У ході поглибленого медичного обстеження школяра 11 років виявлено, що він часто (майже щомісяця) хворіє на
гострі респіраторно-вірусні захворювання, страждає на міопію слабкого ступеня та карієс. Довжина тіла учня становить
133,5 см, маса тіла – 23,5 кг, обвід грудної клітки – 59,2 см.
Визначіть до якої групи здоров’я і групи фізичного виховання відноситься школяр та оцініть фізичний розвиток
учня методом сигмальних відхилень,
224
Задача 5
Учень 3 класу середньої загальноосвітньої школи, 10 років, практично здоровий, має довжину тіла – 125 см, масу
тіла – 30 кг, обвід грудної клітки – 64,0 см, число постійних зубів складає 12, щорічне збільшення довжини тіла – 5 см,
ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Р0, Ах0.
Оцініть фізичний розвиток хлопчика за допомогою комплексного методу.
Задача 6
Учениця 3 класу середньої загальноосвітньої школи, 10 років, практично здорова, побутові умови задовільні,
довжина тіла складає – 135 см, маса тіла – 30,5 кг, обвід грудної клітки – 60,0 см, число постійних зубів становить 22,
щорічна прибавка росту — 6 см, ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Ма0, Ах1, Р1.
Оцініть фізичний розвиток дівчинки за шкалою регресії.
Задача 7
Хлопчик 13 років має довжина тіла 155 см, масу тіла – 42 кг, обвід грудної клітки – 70 см.
Оцініть фізичний розвиток з використанням методу сигмальних відхилень та побудуйте профіль фізичного
розвитку.
ТЕМА №22: ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО ПЛАНУВАННЯ, БЛАГОУСТРОЮ

ТА ОБЛАДНАННЯ ДИТЯЧИХ ЗАКЛАДІВ. ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ
ВИЗНАЧЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ ДО НАВЧАННЯ У
ШКОЛІ
МЕТА РОБОТИ:
1. Ознайомитись з гігієнічними вимогами до планування та благоустрою загальноосвітніх навчальних закладів.
2. Ознайомитися з методами гігієнічної оцінки устаткування та утримання дітей в навчально-виховних установах.
3. Оволодіти методиками гігієнічної оцінки шкільних меблів та розсаджування учнів.
4. Ознайомитися з віково-статевими анатомо-фізіологічними та психофізіологічними особливостями організму
дитини, медичними, фізіологічними і психологічними критеріями оцінки її розвитку.
5. Оволодіти методикою визначення функціональної готовності дітей до вступу в школу.

1. Чинники та умови навколишнього середовища і навчально-виховного процесу, що впливають на здоров’я дітей
та підлітків та методи вивчення їх впливу на організм дитини.
2. Гігієнічні вимоги до планування, устаткування і санітарно-технічного благоустрою земельної ділянки, будівлі
навчальних закладів та шкільного класу.
3. Медичні, фізіологічні та психологічні критерії оцінки розвитку дитини. Провідні методи вивчення вікових
психофізіологічних особливостей організму дітей і підлітків.
4. Поняття про шкільну зрілість. Гігієнічні основи та методика визначення функціональної готовності дитини до
навчання у школі.
5. Зрушення у стані здоров’я і захворювання, що можуть бути зумовлені впливом несприятливих чинників
навчально-виховного процесу.
ЗАВДАННЯ:
1. Провести санітарне обстеження земельної ділянки загальноосвітнього навчального закладу.
2. Провести санітарне обстеження шкільної парти та надати гігієнічну оцінку
3. Засвоїти медичні, фізіологічні та психологічні критерії оцінки розвитку дитини, яка поступає у школу.
4. Здійснити гігієнічну оцінку функціональної готовності дітей до вступу в школу.
3. Общая гигиена // [Румянцев Г.И., Воронцов М.П., Гончарук Е.И. и др.]. — М.: Медицина, 1985. — С. 342—360.
Здоров’я, 1999 ― С. 568—573, 578—587.
5. Даценко І.І. Основи загальної і тропічної гігієни / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — К.: Здоров’я, 1995. — С. 53—54.
252—254, 257—262
7. Загальна гігієна: посібник до практичних занять // За ред. І.І.Даценко. — Львів, 1992.— С. 133—147.
8. Общая гигиена // [Румянцев Г.И., Воронцов М.П., Гончарук Е.И. и др.]. — М.: Медицина, 1990. — С. 229—235,
255—256.
225
9. Пивоваров Ю.П. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене / Ю.П. Пивоваров, О.3. Гоева, А.А. Величко.
— М.: Медицина, 1983. — С. 222—242.
10. Гигиена детей и подростков // Под ред. В.Н. Кардашенко. — М.; Медицина, 1988. — С. 60—79, 115—169,438—
469.
11. Гігієна та екологія / [Бардов В.Г. та ін.]. – Вінниця: Нова книга, 2006 — С.149–160; С.162–167.
12. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене детей и подростков / [В.И. Берзинь и др.]. — К.: Вища шк.,
1989. — С. 86—127.
13. Учбовий посібник до практичних занять з загальної гігієни / За ред. В.Г.Бардова, І.І. Швайко. — К., 1994. — ч. ІІ.
— С. 51—55, 60—62.
14. Загальна гігієна: навчальний посібник до практичних занять для студентів IV курсу медичного факультету /
[Сергета І.В., Бойчук Б.Р., Латанюк С.О. та ін.]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — С. 42—50, 96— 103, 100—112.
15. Гигиена детей и подростков / [Сердюковская Г.Н., Сухарев А.Г., Белостоцкая Е.М. и др.].; под ред. Г.Н.
Сердюковской, А.Г. Сухарева. — М.: Медицина, 1986. — С. 132—143,157—185.
16. Державні санітарні правила і норми по устаткуванню, утриманню загальноосвітніх навчальних закладів та
організації навчально-виховного процесу / МОЗ України – Київ, 2001.
17. Определение функциональной готовности детей 6-ти летнего возраста к поступлению в школу и организация
учебных занятий и режима продленного дня в первых классах общеобразовательной школі: Методические рекомендации. —
М, 1985. — 32 с.
У ході практичного заняття студенти розглядають гігієнічні вимоги до планування та благоустрою загальноосвітніх
навчальних закладів. Засвоюють методи гігієнічної оцінки устаткування та утримання навчально–виховних установ для
дітей і підлітків, проводять санітарне обстеження шкільної парти, обґрунтовують гігієнічний висновок про її відповідність
гігієнічним вимогам та здійснюють гігієнічну оцінку функціональної готовності дітей до вступу в школу, розв’язують
ситуаційні задачі за темою заняття.
Гігієнічні вимоги до планування та благоустрою загальноосвітніх навчальних закладів.

Питання про планування загальноосвітніх навчальних закладів регламентуються наступними законами та
нормативними документами, що розглядають питання містобудування, забудови сільських поселень, охорони довкілля і
здоров’я населення:
 “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.);
 “Про основи містобудування України” (1992 р.);
 “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (1992 р.);
 “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України” (1994 р.);
 “Державні будівельні норми України. Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень.
ДБН 360–92”;
 “Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів” (1996 р.).
 Державні санітарні правила і норми по устаткуванню, утриманню загальноосвітніх навчальних закладів та
організації навчально–виховного процесу (2002 р.).
Дитячі установи розташовують біля місця проживання обслуговуючих контингентів та на значному віддаленні від
шосейних та залізничних шляхів, підприємств, що забруднюють повітря або спричиняють значний шум.
В умовах міста найбільш оптимальним варіантом розташування дитячого закладу є внутрішньоквартальне
розташування, коли по периметру земельної ділянки розташовані житлові будівлі, а транспортні магістралі віддалені більш
ніж на 100 метрів. Для визначення вимог щодо розгортання мережі бази дитячих закладів у населеному пункті, враховують
віковий ценз населення. Мережа дитячих закладів планується, виходячи із наступного розрахунку 30-40 місць на 1000
населення в яслах, 40-50 місць на 1000 населення у дитячих садках, 190 місць на 1000 населення в загальноосвітніх школах.
Важливим критерієм організації мережі дитячих закладів є радіус обслуговування, який має забезпечувати пішохідну
доступність, ураховуючи як вік дітей і підлітків, так і кліматичні умови району будівництва. В місті відстань до школи для
учнів молодших класів має складати не більше 0,5 км, для старшокласників – не більше 1,5 км. Дозволяється розміщення
шкіл на відстані транспортної доступності: для учнів шкіл 1 ступеня –15 хв (в один бік), для учнів шкіл II і III ступенів – не
більше 30 хв (в один бік).
У сільській місцевості розміщення шкіл передбачає для учнів І ступеня радіус пішохідної доступності не більше 2
км і не більше 15 хв в один бік – при транспортному забезпеченні учнів.
При відстані до школи понад 3 км необхідно організовувати доставку учнів спеціалізованим транспортом.
Максимальний радіус обслуговування учнів шкіл ІІ-ПІ ступенів не повинен бути більшим 15км. Відстань від місця
проживання до місця збору на зупинці не повинна бути більшою 500 м.
Для учнів, які проживають на відстані більшій за максимально допустимі границі транспортного обслуговування, а
також при транспортній недоступності в період негоди, повинен передбачатися пришкільний інтернат із розрахунку 10
відсотків місць від загальної місткості закладу.
Гігієнічні вимоги до будівлі загальноосвітньої школи

Необхідно підкреслити, що загальноосвітній навчальний заклад має функціонувати відповідно до "Положення про
загальноосвітній навчальний заклад", що затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 964, від 14.06.2000 р.
створюючи усі необхідні умови для здобуття загальної середньої освіти на рівні Державних стандартів і сприяти вихованню
226
морально і фізично здорового покоління. Влаштування та обладнання приміщень шкіл, що будуються, реконструюються, а
також діючих, здійснюється згідно з вимогами ДБН В.2.2-3-97 “Будинки та споруди навчальних закладів”.
Відповідальність за виконання санітарних правил і норм покладається на засновника (власника) та керівника
загальноосвітнього навчального закладу. Щоденний контроль за виконанням чинних санітарних правил і норм здійснює
керівник та медичний персонал загальноосвітнього навчального закладу, а також відповідальна особа, призначена наказом
керівника загальноосвітнього закладу. Державний санітарно–епідеміологічний нагляд за виконанням чинних санітарних
правил та норм здійснюють посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби.
Гігієнічні вимоги до земельної ділянки загальноосвітнього навчального закладу

Розміри земельних ділянок загальноосвітнього навчального закладу встановлюються відповідно до ДБН 360-92
“Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень”. Відведення земельної ділянки здійснюється за
наявності технічних умов на електропостачання, водопостачання, каналізування та опалення, що погоджені з територіальними
установами державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України.
Ділянки під забудову шкіл повинні розташовуватися у населених пунктах з дотриманням санітарних норм щодо
відстані від джерел викидів шкідливих речовин, шуму, вібрації, електромагнітних та іонізуючих випромінювань. Не
допускається їх розміщення в санітарно-захисних зонах промислових підприємств та інших об’єктів, які є джерелами
забруднення довкілля небезпечними факторами.
Ширина санітарно-захисної зони між межею шкільної ділянки та гаражами повинна бути не меншою 50 м. Розміри
санітарно-захисної зони повинні погоджуватися з державною санітарно-епідеміологічною службою.
Відстань від станцій технічного обслуговування, автозаправних станцій до шкільної ділянки визначається за
погодженням з органами Держсанепіднагляду, проте не може бути меншою, ніж 50 м. Через територію школи не повинні
проходити повітряні лінії електропередачі з напругою в 35 кВ і більше.
Будівлі загальноосвітніх шкіл розміщуються не ближче, ніж за 25 м від червоної лінії.
Відстань від межі ділянок шкіл до стін житлових будинків із входами та вікнам мають становити понад 10 м, від
будинків шкіл до житлових і громадських будинків та споруд – згідно з нормами інсоляції, природного освітлення та
шумозахисту.
По периметру земельної ділянки закладу слід передбачити захисну зелену смугу (дерева, кущі, газон) завширшки не
менше 1,5 м, з боку вулиць – не менше 3 м. Огорожа території заклад повинна бути заввишки не менше 1,2 м. У разі
розміщення шкіл всередині житлових кварталів допускається застосування огорожі між ними з зелених насаджень, що
заввишки складає не менше 1 м,
Площа озеленення земельної ділянки повинна складати 45-50% від загальної площі ділянки. Якщо ділянка прилягає
безпосередньо до зелених масивів (парки, сади, сквери), а також при розміщенні шкіл у сільській місцевості або за умов їх
реконструкції, площі зелених насаджень допускається скорочувати, однак не більше ніж до 30%.
Високорослі дерева належить висаджувати на відстані не меншій, ніж 10 м від стін з вікнами навчальних приміщень,
куші на відстані – не меншій ніж 5 м.
Розташування та орієнтація основних функціональних приміщень загальноосвітніх навчальних закладів повинні
забезпечувати безперервну тригодинну тривалість інсоляції на день. Нормативна тригодинна інсоляція повинна бути
забезпечена на території спортивної зони та зони відпочинку, в тому числі на спортивних та ігрових майданчиках.
Не дозволяється біля школи висаджувати колючі дерева і кущі (біла акація, глід, шипшина тощо), рослини з отруйними
ягодами (“вовче лико”, “бріонія”, “сумах отруйний”, рицина тощо), а також вирощувати гриби.
Земельна ділянка загальноосвітнього навчального закладу має поділяється на такі функціональні зони:
– навчальна зона;
– навчально-виробнича зона;
– навчально-дослідна зона;
– фізкультурно-спортивна зона;
– зона відпочинку;
– сільськогосподарська зона (для шкіл в сільській місцевості);
– житлова зона (для шкіл-інтернатів).
Фізкультурно-спортивну зону слід розміщувати поруч з навчальною, але не з боку вікон приміщень для початкових
класів.
Майданчики для ігор з м’ячем і метання спортивних снарядів розміщуються на відстані, не меншій, ніж 25 м від
вікон навчальних та навчально-допоміжних приміщень будинків (при наявності огорожі 3 м заввишки і не менше 15 м
завдовжки), майданчики для інших видів фізкультурних занять – на відстані, не меншій ніж 10 м.
Спортивні майданчики повинні мати тверде покриття та розміщувати по довжині з півночі на південь.
Бігова доріжка влаштовується навколо футбольного поля, доріжка довжиною 100 м входить до складу бігової ями
для стрибків у довжину і висоту заповнюються піском, змішаним з тирсою. Під час будівництва бігових доріжок і
спортивних майданчиків (волейбольні, баскетбольні, для гри у ручний м’яч) необхідно використовувати дренаж.
Комбінований майданчик можна асфальтувати (бетонувати), футбольне поле повинно мати трав’яне покриття. З
метою попередження травм майданчики повинні мати рівну поверхню. Забороняється проводити заняття на зволожених
майданчиках.
Борти ям для стрибків, крім переднього, оббиваються гумою.
Наливні льодові катки для катання, хокею та швидкісного бігу на ковзанах повинні мати товщину льоду 5-6 см та
гладку поверхню без розколин і виїмок. Штучне освітлення катка повинно бути рівномірним на всій льодовій поверхні і має
становити не менше 100 лк.
227
Майданчики для учнів 1-4 класів повинні бути обладнані тіньовими навісами, ліанами, гірками для спуску,
гойдалками, бетонованою стіною для ігор з м’ячем, лавками, доріжками з твердим покриттям для катання на роликових
ковзанах та велосипедах, плескальним басейном тощо.
Займатися на спортивних майданчиках дозволяється тільки у спортивному одязі та взутті. Діти повинні бути
ознайомлені з правилами користування спортивним інвентарем і обладнанням.
Фізкультурні майданчики необхідно відгороджувати один від одного зеленими насадженнями. Ігрові майданчики,
розміщені біля будівлі школи, засівають невисокою травою.
Господарська зона повинна мати окремий в’їзд і розташовуватися поблизу від навчально-виробничої зони та приміщень
їдальні. У цій зоні розміщуються ремонтні майстерні, склади, гаражі, підсобно-виробничі приміщення, навіси, сміттєзбірники.
Сміттєзбірники повинні щільно закриватися кришками і встановлюватися на відстані не менше, ніж 25 м від вікон і входу до
їдальні на бетонованому або асфальтованому майданчику під навісом.
Проїжджа частина, пішохідний прохід до господарських будівель, майданчики для сміття, а в сільських школах, які
не мають каналізації – до надвірних туалетів, повинні бути асфальтованими або бетонованими.
Підходи до будівель школи повинні мати тверде покриття на відстані не менш, ніж 100 м.
У житловій зоні земельної ділянки розміщуються гуртожитки для учнів, а також допускається розміщення
житлових будинків для викладачів та обслуговуючого персоналу. Житлова зона повинна мати окремий вхід з боку вулиць і
проїздів та бути ізольованою від господарської зони на відстані не менше, ніж 100 м.
Майданчики для рухливих ігор та відпочинку у зоні відпочинку повинні розташовуватися біля виходів з приміщень
(для максимального використання їх під час перерв) і бути розділені для учнів кожної вікової групи.
Використання внутрішнього двору навчальних закладів для господарських потреб (стоянка автотранспорту), меблів,
обладнання, макулатури, металобрухту, будівельних матеріалів тощо) забороняється.
Навчально-дослідна зона повинна складати понад 25% від площі земельної ділянки. У міських школах вона може
бути зменшена за рахунок будівництва на ділянці парників, теплиць і оранжерей, що органічно пов’язані з комплексом
кабінетів біології та хімії.
Гігієнічні вимоги до основних приміщень загальноосвітніх навчальних закладів

Будівля школи повинна забезпечувати оптимальні умови для організації навчально-виховного процесу, відпочинку
та харчування учнів. Будівлю школи на території земельної ділянки слід розташовувати так, щоб рівень освітлення та
інсоляції навчальних приміщень був оптимальним, а взаємозв’язок між ділянкою і будівлею – раціональним.
Основними варіантами архітектурно-планувальних композицій будівель навчальних закладів є компактна
блочно-секційна павільйонна система.
Найбільш раціональними слід вважати блочно-секційну та павільйонну системи розташування навчальних будівель.
В одній секції слід розміщувати максимум три паралелі класів для дітей одного віку або дві паралелі класів двох суміжних
вікових груп (1 і 2, 3 і 4 тощо).
Будівлі загальноосвітніх навчальних закладів повинні мати не більше трьох поверхів. При розміщенні
загальноосвітніх навчальних закладів у попередньо збудованих 4-5 поверхових будівлях, четвертий і п’ятий поверхи
відводять під кабінети, які мають найменше навчальне навантаження.
Кількість учнів загальноосвітнього навчального закладу не повинна перевищувати його проектну місткість.
У будівлях загальноосвітніх шкіл передбачаються розміщення наступних функціональних груп приміщень: класні
кімнати, навчальні кабінети, лабораторії з лаборантськими, кабінети трудового навчання та професійної орієнтації,
продовженого дня, фізкультурно-спортивні, приміщення харчоблоку, медичні, актовий зал, бібліотека, адміністративні,
допоміжні (вестибуль, рекреації, гардероби, санітарні вузли з технічними приміщеннями) приміщення.
Уразі розміщення школи у пристосованій будівлі набір приміщень та їх площа визначаються за погодженням з
територіальною санітарно–епідеміологічною станцією у кожному випадку окремо, виходячи з типу загальноосвітнього
навчального закладу, кількості і віку учнів, кількості класів тощо.
Склад і площі приміщень загальноосвітнього навчального закладу визначаються за шляхом проведення відповідних
розрахунків, виходячи з призначення приміщень, ступеня наповнюваності класів під час виконання різних видів навчальних
занять та показників розрахункової площі на одного учня. Допускається добудова додатково до школи блоку плавального
басейну за умов, що для цього є відповідна земельна ділянка.
Кількість класів, навчальних приміщень, лабораторій, навчально-спортивних залів слід розраховувати, виходячи із
кількості годин занять в одну зміну і їх зайнятості не менш як 75 відсотків навчального часу.
Підлога приміщень загальноосвітніх навчальних закладів повинна бути з деревини або лінолеуму на теплій основі,
не мати щілин, підлога туалетних та умивальних кімнат має вистилатися керамічною або мозаїчною шліфованою плиткою.
Забороняється використовувати цементні, мармурові або інші подібні матеріали для настилу підлоги усіх приміщень.
Стіни навчальних приміщень повинні бути гладкими та такими, щоб їх прибирання було можливе вологим
способом.
Класні кімнати (навчальні приміщення) для учнів 1-4 класів слід розміщувати тільки на першому поверсі в
окремому блоці, ізольовано від приміщень для учнів інших вікових груп.
Якщо в школі існує кабінетна система навчання, то вона потребує розміщення кабінетів у межах 1-2 поверхів таким
чином, щоб перехід з одного кабінету в інший займав не більше 2 хвилин. Кабінети з предметів, які найчастіше вивчаються у
школах, розміщуються для 5-9 класів на першому поверсі, для 10-12 класів на третьому поверсі. Оптимальна кількість
кабінетів – 2-4 на один предмет (залежно від місткості школи). Всі інші лабораторії та кабінети розміщуються на другому
поверсі.
Навчальні класи і кабінети не повинні бути прохідними та мають бути ізольованими від приміщень, які є джерелами
шуму і запахів (майстерні, спортивні і актові зали, харчоблок тощо).
228
Приміщення для трудового навчання повинні бути ізольованими від інших основних приміщень (в окремих
блоках, відсіках будівлі або в окремих будівлях з гардеробом і туалетом) і розміщеними на першому поверсі. Для трудового
навчання і професійної підготовки учнів 10-12 класів додатково передбачаються навчально-виробничі майстерні, міжшкільні
навчально–виробничні комбінати, навчальні цехи промислових і сільськогосподарських підприємств. Із майстерень з
обробки дерева, комбінованих майстерень з обробки металу, металу і дерева необхідно передбачити додатковий вихід на
вулицю через теплий тамбур або коридор, у який немає виходу із класів, кабінетів і лабораторій.
Спортивний зал розміщується на першому поверсі. Його розміри повинні забезпечити адекватну реалізацію
програм з фізичного виховання і можливості організації позаурочних спортивних занять, актовий зал розміщується на
другому поверсі.
Найбільша кількість людей, які одночасно перебувають на поверсі в будівлі школи, визначається наповнюваністю
навчальних приміщень, приміщень для трудового навчання, спортивного і актового залів, що розміщуються на цьому ж
поверсі.
Використовувати актовий зал як спортивний не рекомендується. Вхід в спортивний зал слід передбачити через
роздягальню або через відокремлений коридор. Інвентарна для спортивного інвентаря (обладнання) повинна з’єднуватися із
спортивним залом через двері або відкритий отвір розмірами (2х2,2 м 2). Довжина цього приміщення повинна бути не
меншою ніж 5 м, а підлога на одному рівні з підлогою спортивного залу (без порогу). Із інвентарної або спортивного залу
слід передбачити додатковий вихід на земельну ділянку. Висота спортивних залів площею 162 м 2 повинна бути не меншою
ніж 6 м. У спортивному залі площею до 288 м допускається одночасне заняття не більше, ніж з одним класом.
Виробничі приміщення харчоблоку проектуються із урахуванням розміщення в них технологічного устаткування.
Кухонні плити, які працюють на твердому паливі, можна використовувати лише в сільських школах з наповнюваністю не
більше 80 учнів. Кухні в школах повинні бути розраховані на розміщення в них устаткування для приготування їжі із
сировини, а також – з напівфабрикатів. Площу обіднього залу (без кімнати для роздачі) слід визначити виходячи із
розрахунку на одного учня не менше як 0,75 м2 в школах до 80 місць і 0,65 м2 в школах не понад 80 місць.
Максимальна наповнюваність обідніх залів має становити – 350-490 місць, при цьому у школах-інтернатах не
допускається більше 2-х посадок учнів, у загальноосвітніх школах – 3-х. Із виробничих приміщень харчоблоків слід
передбачити окремий вихід на територію подвір’я.
Обідні зали слід обладнувати столами на 4-6-10 місць і стільцями або табуретами. Відстань (між столами і
роздаточною або вікном (дверима) для прийому брудного посуду повинна становити –150-200 см; між рядами столів – 100-
150 см; між столами і стіною – 40-60 см.
Приміщення в будівлях шкіл поділяють на дві основні групи – навчальні та загально шкільні приміщення.
Розташування приміщень має відповідати їх функціональному призначенню. Приміщення загальношкільного використання:
учбово–спортивні, актові зали, майстерні є джерелами шуму і забруднення навколишнього середовища і мають бути
віддалені від навчальних приміщень.
Основним принципом архітектурно-планувального рішення шкільної будівлі є максимальне розмежування
дитячого колективу на окремі вікові групи для утворення диференційованого режиму навчання, позанавчальної діяльності та
відпочинку учнів різного віку. Цим вимогам в найбільшій ступні відповідає блочно-секційне планування шкільної будівлі.
Для учнів початкової школи відводять окрему навчальну секцію, д складу якої входять класні приміщення, спально-
ігрові з розрахунку 2 м2 на учня, рекреаційні приміщення та санітарні вузли. Навчальні секції для учнів 5-9 класів і 10-11
класів складаються з навчальних кабінетів, лабораторій з лаборантськими, рекреацій та санітарних вузлів.
Відповідно до вимог існуючих гігієнічних норм, площа класної кімнати або навчального кабінету має складати 60
м2, лабораторії – 66 м2, лаборантських при них від 16 до 32 м2.
Найбільш поширеною формою навчального приміщення є прямокутна кімната з розташуванням вікон по одній з
довгих сторін кімнати, що забезпечує необхідну лівобічну спрямованість світла.
Відповідні умови оптимальної видимості класної дошки створюються на відстані від неї до останнього місця учня не
більше 8 м та кута видимості дошки 30-35°, причому відстань від дошки до першої парти складає від 1,2 м до 2,25 м.
Висота навчальних приміщень має становити не менше 3 м. При цьому повітряний куб, який припадає на одного учня,
повинен складати 4,5-6 м3. Для розташування навчальних кабінетів у приміщенні школи керуються віковим принципом.
Кабінети повинні мати вертикальні і горизонтальні зв’язки між собою. Найбільш зручним є кафедральний принцип розміщення
кабінетів, при якому утворюються спеціалізовані секції із окремих приміщень.
Рекреаційні приміщення служать для відпочинку. Та проведення різноманітних фори шкільної діяльності.
Рекреаційні приміщення повинні бути добре освітлені і мати умови для вентиляції. Вони є резервуарами чистого повітря під
час уроків і дозволяють організувати активне провітрювання навчальних кімнат під час перерв.
Схема проведення санітарного обстеження та гігієнічної оцінки загальноосвітнього навчального закладу

Паспортні дані навчального закладу
Повна назва навчального закладу, його адреса, проектна наповнюваність, кількість учнів, які фактично навчаються,
кількість класів, кабінетів та змін, наявність у навчальному закладі груп подовженого дня, факультативів, елементів
гурткової та секційної діяльності.
Дані санітарного обстеження земельної ділянки та будівлі навчального закладу (школи)

Розміщення земельної ділянки у плані міста та мікрорайону: тип розміщення (внутрішньоквартальний, суміжний з
кількома кварталами, на міжквартальних проїздах тощо), радіус обслуговування, доступність та безпека переміщення дітей на
шляху до навчального закладу (наявність магістральних доріг, перехресть), відстань між спорудою закладу та будинками, які її
оточують, обгородження земельної ділянки, відсоток забудови, питома вага озеленення та характер зелених насаджень
(фруктові, хвойні дерева тощо).
229
Функціональне зонування земельної ділянки: наявність і площа окремих зон та особливості їх розташування,
кількість під’їзних шляхів, площа, обладнання та санітарний стан окремих зон (навчальна, навчально-виробнича, навчально-
дослідна, фізкультурно-спортивна, господарська, житлова зони та зона відпочинку).
Санітарно-технічний благоустрій земельної ділянки: водопостачання (місцеве, централізоване, наявність кранів
для поливання у господарський, спортивній та навчально-дослідній зонах), особливості видалення рідких та твердих
відходів, наявність штучного освітлення зон та підходів до будівлі, покриття підходів до будівлі, стежок та інших елементів
земельної ділянки.
Будівля навчального закладу (школи): тип забудови (компактний, блочно-секційний, павільйонний), розташування
будівлі відносно елементів земельної ділянки, особливості збереження мікрокліматичних та ізоляційних розривів, світлового
клімату, наявність та відстань від об’єктів, які затіняють (будинки, дерева тощо).
Санітарне обстеження будівлі: кількість поверхів, набір приміщень (навчальні, навчально-методичні,
адміністративно-побутові) та їх взаєморозташування, місце розміщення окремих кабінетів (кабінети хімії, фізики, біології),
особливості розташування та обладнання актової і спортивних залів, блоку для трудового навчання, кількість входів у школу
та їх зв’язок з роздягальнями та їдальнею.
Санітарне обстеження навчального приміщення (шкільного класу): план-схема навчального приміщення (класу),
площа навчального приміщення (загальна та на одного учня), об’єм навчального приміщення (загальний та на одного учня),
відстань від першої та останньої парт до дошки, відстань парт від стін та відстань між рядами, характеристика природного та
штучного освітлення (орієнтація вікон, світловий коефіцієнт, коефіцієнт заглиблення, величина кутів падіння та отвору,
рівномірність та достатність (питома потужність) освітлення, рівень штучного освітлення робочих місць, тип та справність
освітлювальної арматури), характеристика вентиляції (коефіцієнт аерації, кратність обміну повітря, концентрація СО 2 у
повітрі), особливості мікрокліматичних умов (середня температура повітря, перепади температури по горизонталі та
вертикалі, добовий перепад температури, відносна вологість та швидкість руху повітря), визначення відповідності номерів
парт (столів), або інших параметрів навчальних меблів довжині тіла учнів.
Гігієнічна оцінка обладнання шкільних приміщень та навчальних меблів

Обладнання шкільних приміщень повинно відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, сприяти оптимальному
забезпеченню педагогічного процесу та ефективному проведенню позакласної навчально-виховної роботи. Тому навчальні
класи і кабінети повинні бути обладнані меблями згідно з вимогами діючих нормативних документів.
Меблі слід добирати відповідно до довжини тіла учнів. Заборонено використовувати замість стільців лави і
табурети. Фізіологічною робочою позою для учнів вважають робочу позу, при якій кут нахилу грудної частини тіла до
поперекової становить 145°. Разом з тим цілком припустимою для школярів є робоча поза, при якій відстань від поверхні
парти до очей складає не менше 30 см.
Рис. 1. Основні розміри шкільної парти.

1 – висота переднього краю стола; 2 – висота заднього краю стола; 3 – ширина горизонтальної частини кришки стола; 4 –
ширина похилої частини кришки стола; 5 – висота сидіння; 6 – глибина сидіння; 7 – ширина сидіння; 8 – дистанція спинки; 9
– дистанція сидіння; 10 – диференція.
Як основні розміри навчальних меблів, які використовуються у ході проведення їх гігієнічної оцінки, визначають
наступні розміри (рис. 1):
висота заднього краю стола, що являє собою відстань від заднього краю стола до підлоги;
 висота сидіння, що визначається як відстань від переднього краю сидіння до підлоги та повинна відповідати
довжині гомілки разом зі стопою з додаванням 1,5-2 см на висоту підбору, забезпечуючи згинання ніг у кульшовому і
колінному суглобі під прямим кутом та адекватне спирання стопи на підлогу або підставку;
 дистанція сидіння, що являє собою відстань у горизонтальній площині від переднього краю сидіння до проекції
на площину сидіння заднього краю кришки стола і може бути нульовою, якщо край стола і стільця розташовані на одній
230
вертикалі, додатною, якщо край сидіння не досягає опущеної від заднього краю стола вертикалі, та від’ємною, якщо
опущена вертикаль потрапляє на площину сидіння. Для виконання навчальної діяльності в робочій позі сидячи (письмо,
читання тощо) оптимальною вважають від’ємну дистанцію, яка складає 3-5 см, у разі здійснення навчальної діяльності
стоячи (відповідь на запитання вчителів тощо) як оптимальну визначають додатну дистанцію сидіння (рис. 2);
Рис. 2. Основні варіанти дистанції сидіння:

а – від’ємна; б – нульова; в – додатна
• дистанція спинки, що являє собою відстань від заднього краю кришки стола до спинки стільця, яка повинна
перевищувати передньо-задній розмір грудної клітки учня на ширину дитячої долоні;
• диферєнція, що являє собою відстань у вертикальній площині від заднього краю кришки стола до площини
сидіння, яка повинна дорівнювати відстані від сидіння до ліктя вільно опущеної руки з додаванням 5-6 см та забезпечувати
вільне розташування рук на столі. Суттєве зменшення диференції примушує учня сильно нахилятися вперед і спиратися на
стіл, що призводить до стиснення органів грудної клітки та черевної порожнини, опущення правого плеча і виникнення
лівобічного сколіозу. Натомість збільшення диференції зумовлює підняття правого плеча і виникнення правобічного
сколіозу;
• глибина сидіння, що являє собою передньо-задній розмір сидіння, який має становити від 2/3 до 3/4 довжини
стегна;
• висота спинки, що має сягати рівня поперекового відділу хребта і забезпечувати спирання на неї грудного відділу
хребта;
• кут нахилу кришки стола, що повинен дорівнювати 15° завдяки цьому дозволяти учневі утримувати книжку або
зошит на оптимальній відстані (30-35 см) від очей під найбільшим кутом при найменшому нахилі голови, забезпечуючи
сталу акомодацію і запобігаючи виникненню міопії;
• рельєф сидіння, що повинен відповідати формі стегна та сідниць і мати невеликий нахил назад, який надає учневі
змогу не сповзати вперед під час виконання основної навчальної діяльності у положенні сидячи.
Для забезпечення учнів шкільними меблями відповідно до довжини тіла, і, отже, на підставі їх віднесення до певної
ростової групи, розроблено в спеціальних розмірів шкільних меблів (ДСанПіН 5.5.2.008-01, ДСТУ 5994-93, П015-93, 11016-
93): №1 для учнів з довжиною тіла 100-115 см; №2 – для учнів з довжиною тіла 116-130 см; №3 – для учнів з довжиною тіла
131-145 см; №4 – для учнів з довжиною тіла 146-160 см; №5 – для учнів з довжиною тіла 161-175 см; №6 – для учнів з
довжиною тіла понад 176 см.
У кожному класі (кабінеті) слід передбачати розташування 2-3 розмірів меблів певного розміру. Суттєву перевагу в
сучасних умовах мають меблі, здатні до трансформування. Правильне розміщення дітей за шкільними партами (столами)
може бути забезпечене лише за умов, якщо в одному приміщенні навчаються діти з різницею у віці не більше ніж 2 роки.
Дані щодо особливостей розподілу меблів серед школярів різного віку наведені в таблиці 1.
Таблиця 1
Особливості розподілу меблів серед школярів різного віку
Група меблів та колір Клас
Ростова група, см
маркування 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
до 115 1 – оранжевий +
116–130 2 – фіолетовий + + +
131–145 3 – жовтий + + + + +
146–160 4 – червоний + + + + + + + +
161–175 5 – зелений + + + + + +
Понад 176 6 – блакитний + + + +
Розміщувати меблі у класних кімнатах, які мають прямокутну конфігурацію, необхідно таким чином, щоб відстань
між зовнішньою стіною і першим рядом парт становила 0,6-0,7 м (в будівлях із цегли допускається 0,5 м), між рядами
двомісних парт (столів) – не менше 0,6 м, між третім рядом парт (столів) і внутрішньою стіною або шафами, які розташовані
231
біля стіни, не менше 0,7 м, між передньою партою (столом) і демонстраційним столом – не менше 0,8 м. Відстань від
передньої стіни з класною дошкою до передніх столів має складати не менше 2,4–2,6 м, від задніх столів до задньої стіни –
не менше 0,65 м (в тому разі, якщо задня стіна зовнішньою – не менше 1,0 м), від задніх столів до шаф, які стоять вздовж
заднього краю стіни – не менше 0,8 м, від демонстраційного столу до класної дошки – не менше 1,0 м, між столом викладача
і переднім столом учнів – не менше 0,5 м. Зрештою найбільша відстань останнього місця від класної дошки маэ становити 9
м, висота нижнього краю дошки над підлогою для учнів 1 класу повинна складати 0,7-0,8 м, для учнів 2-4 класів – 0,75-0,8 м,
для учнів 5-12 класів – 0,8-0,9 м.
У класних кімнатах, що мають поперечну або квадратну конфігурацію та відрізняються розташуванням меблів у
чотири ряди, має бути збільшена відстань від дошки до першого ряду парт (не менше 3 м) для того, щоб забезпечити
величину кута розглядання до 35°. Відстань від першого ряду парт до зовнішньої стіни повинна становити 0,8-1,0 м, між
рядами парт (столів) – 0,6 м, від задніх парт до шаф, розміщених біля внутрішньої стіни – 0,9-1,0 м.
Учні зі зниженою гостротою зору повинні сидіти за першими партами (столами) у першому від світлонесучої стіни
ряду. Школярі зі зниженим слухом розмішуються за першою та другою партами (столами) бокових рядів. Учні, які часто та
тривало хворіють, розмішуються у третьому (біля внутрішньої стіни) ряду парт.
Для профілактики порушень постави не менше двох разів на рік школярів необхідно пересаджувати з першого ряду
в третій і навпаки, не порушуючи відповідності групи меблів довжині їх тіла та ураховуючи гостроту зору і слуху.
Шкільні меблі повинні бути промаркованими. Маркування навчальних меблів наноситься у вигляді лінії завширшки
2 см або кола діаметром 2,5 см на обох боках парти, стола та стільця. Меблі, що відносяться до першої ростової групи,
позначаються оранжевим, до другої – фіолетовим, до третьої – жовтим, до четвертої – червоним, до п’ятої – зеленим, до
шостої – блакитним кольорами.
Крім колірного маркування, для підвищення ефективності здійснення контролю за правильністю підбору певної
групи меблів на внутрішню поверхню стола повинно бути нанесене цифрове маркування.
У навчальному приміщенні шкільні меблі розміщуються таким чином, щоб ближче до дошки знаходилися менші
розміри, далі від неї – більші.
Для визначення необхідного для конкретного учня розміру меблів у класній кімнаті на стіні (дверях) має бути
нанесена кольорова вимірна вертикальна лінійка: на висоті до 115 см наводиться оранжева смуга, на висоті від 115 до 130 см
– фіолетова, на висоті від 130 до 145 см – жовта, на висоті від 145 до 160 см – червона, на висоті від 160 до 175 см – зелена,
на висоті понад 175 см – блакитна.
Робочі місця у виробничих майстернях школи повинні забезпечувати правильну робочу позу учнів та в повній мірі
відповідати вимогам техніки безпеки.
Тому виробничі майстерні мають бути розраховані на 13-15 робочих місць, що обладнані верстатами. У майстернях
з обробки деревини повинно бути передбачене розташування верстатів висотою 75,5; 78,0 та 80,5 см; водночас у майстернях
з обробки металу – розташування верстатів висотою 87 та 95 см від підлоги до губок лещат, обладнаних захисними
екранами.
Кожне робоче місце слід забезпечити сидінням на кронштейні або табуретами висотою 40-42 см та розміром сидіння
35 х 35 см і 40 х 40 см. Для підбору відповідних меблів у майстернях повинні бути розміщені підставки (по 5 підставок
кожного розміру) розміром 55 х 75 см та висотою 5, 10 і 15 см відповідно.
У майстерні з обробки деревини верстати слід розмішувати або під кутом 45°, або в три ряди перпендикулярно до
світлонесучої стіни. Відстань між верстатами у передньо-задньому напрямку має становити не менше 0,8 м, між рядами – не
менше 1,2 м.
У майстерні з обробки металу верстати необхідно розміщувати таким чином, щоб світло на робоче місце падало
спереду або справа. Відстань між рядами має складати 1,0 м, відстань від внутрішньої стіни до верстатів – не менше ніж 0,8
м. Краще всього розміщувати однойменні верстати у шаховому порядку. Відстань між лещатами повинна становити не
менше 1,0 м.
У майстернях для учнів 10-12 років слід використовувати інструменти спеціального розміру №1, для учнів 13-15
років – інструменти спеціального розміру №2, для учнів понад 15 років – інструменти для дорослих.
Максимальна маса вантажу для підняття школярами має складати у віці 11-12 років – до 4 кг, у віці 13-14 років –
до 5 кг, у віці 15 років: для хлопчиків – 12 кг, для дівчаток – 6,0 кг, у віці 16 років – відповідно 14 та 7 кг, у віці 17 років –
відповідно 16 та 8 кг.
Отже, санітарна експертиза правильності підбору та розстановки меблів у навчальних приміщеннях повинна
передбачати аналіз наявності в кожному з них меблів не менше 2-3 різних номерів та визначення адекватності їх
взаєморозташування, характеристику відстані між рядами меблів та між меблями і боковими, передньою та задньою стінами
приміщення, вивчення умов забезпечення правильної робочої пози та зручної посадки, вимірювання основних розмірів
навчальних меблів тощо.
Методика гігієнічної оцінки функціональної готовності дітей до вступу у школу

Оцінка функціональної готовності дітей до вступу в школу передбачає проведення експрес-оцінки функціональних
можливостей організму та поглибленого психофізіологічного обстеження вищої нервової діяльності дитини.
Експрес-оцінка функціональної готовності дитини до вступу та систематичного навчання у школі

проводиться на підставі результатів виконання комплексного психофізіологічного тесту Керна-Ірасека, показників
дослідження якості звуковимови та точності координації рухів.
Тест Керна-Ірасека складається з трьох завдань: 1) малювання людини; 2) перемальовування короткої фрази з 3-4
слів; 3) перемальовування групи крапок. Кожне завдання оцінюється у балах (найкраща оцінка – 1 бал, найгірша – 5 балів).
Сума даних виконання окремих завдань є загальним результатом дослідження.
232
Перше завдання полягає в тому, що дитина повинна намалювати фігуру людини без будь-яких установок з боку
дослідника, друге – в тому, що дитина копіює фразу з трафарету, який виготовлений заздалегідь і вміщує просту коротку
фразу, наприклад: “Він їв суп” або “Вона пила сік”, третє – в тому, що дитина протягом 1 хвилини дивиться на трафарет, а
потім намагається відтворити форму розстановки і кількість крапок на листі паперу. Критерії загальної оцінки результатів
тестування: висока готовність до навчання у школі – до 5 балів, середня готовність – 6-10 балів, низька готовність – понад
11 балів.
Оцінка якості та чистоти звуковимовляння проводиться під час словесного відтворення слів, що важко
артикулюються, таких як: рак, чапля, яйце, сокира, лопата, стілець, газета, зима, мишка, риба, чайка, ключ.
Точність координації рухів і, отже, готовність до сприйняття навичок письма, визначається за допомогою тесту
“Вирізання кола”. Дитині пропонують картку, на якій зображені сім кіл, що розташовані на відстані 1 мм одне від одного.
Середнє коло відмічено потовщеною лінією і має діаметр, що дорівнює 50 мм. Майбутній школяр повинен вирізати коло за
потовщеною лінією протягом 1 хвилини. Відрахунок часу розпочинається з того моменту, коли ножиці доторкнулися до
потовщеної лінії. Оцінюють час та якість виконання тесту.
Поглиблене психофізіологічне обстеження вищої нервової діяльності дитини з метою визначення її готовності
до навчання у школі передбачає проведення дослідження та здійснення кількісної оцінки механічної, образної та вербально–
логічної пам’яті, а також вербально-логічного мислення.
Оцінка механічної пам’яті. Дитині пропонують запам’ятати, а потім відтворити, написавши на листі паперу, десять
цифр, що пред’явлені на окремих картках або написані на дошці. Числа можуть бути різними, бажано як одно-, так і
двозначними, від 1 до 16.
Дитина, яка досліджується, впродовж 1 хвилини уважно розглядає запропоновані цифри і намагається запам’ятати
їх, а потім по пам’яті протягом 1 хвилини занотовує ці цифри на листі паперу в будь-якому порядку. Критеріальною
характеристикою механічної пам’яті є показник її продуктивності, який обчислюється за формулою:
с–а
ПМП = —— • 100%;
n
де ПМП – продуктивність механічної пам’яті;
с – кількість вірно відтворених цифр;
а – кількість помилково відтворених цифр;
n – кількість пред’явлених цифр.
Продуктивність механічної пам’яті вважається високою, якщо результат знаходиться у межах від 80% до 100%,
середньою – від 50% до 80%, низькою – менш, ніж 50%.
Оцінка вербально–логічної пам’яті. Дослідник двічі чітко та голосно вимовляє 10 слів, призначених для
запам’ятовування. Слова повинні бути простими, мати конкретні образні характеристики та легко відтворюватися.
Наприклад: гора, кішка, вікно, книга, ваза, стіл, зірка, квітка, дерево, пилка. Дитина, яка досліджується, повинна протягом 1
хвилини написати на листі паперу слова, які удалося запам’ятати, або намалювати образи, що відповідають цим словам.
Показник продуктивності вербальнологічної пам’яті обчислюється за формулою:
с–а
ПВЛП= —— • 100%;
n
де: ПВЛП – продуктивність вербально–логічної пам’яті;
с – кількість вірно відтворених слів;
а – кількість помилково відтворених цифр;
n – кількість пред’явлених цифр.
Критерії оцінки результатів аналогічні попереднім.
Оцінка образної пам’яті Дитині, яка досліджується, для запам’ятовування пред’являється картка із зображеними на
ній 9 простими геометричними фігурами. Час пред’явлення та час відтворення однаковий – 1 хвилина. Показник
продуктивності образної пам’яті обчислюється за формулою:
с–а
ПОП= —— • 100%;
n
де: ПОП – продуктивність образної пам’яті;
с – кількість вірно відтворених фігур;
а – кількість помилково відтворених фігур;
n – кількість пред’явлених фігур.
Критерії оцінки результатів аналогічні попереднім.
Оцінка вербально-логічного мислення. Дитині, яка досліджується, пропонується картка з написаною на ній групою
слів, що складається з 10 варіантів по 4 слова у кожному.
При цьому кожні 3 слова в кожній групі мають чіткий змістовний зв’язок, а четверте слово є зайвим, таким, що не
пов’язане з іншими. Зайве слово потрібно викреслити:
Наприклад:
1. книга, портфель, чемодан, сумка 2. молоко, сир, хліб, вершки
3. хвилина, секунда, час, вечір 4. вага, годинник, окуляри, термометр
5. Вова, Микола, Маша, Юра 6. зима, літо, ніч, осінь
233
7. стіл, стілець, вікно, шафа 8. береза, сосна, ягода, дуб
9. зошит, ручка, олівець, газета 10. мати, бабця, тато, учитель
Зайві слова: 1) книга, 2) хліб, 3) вечір, 4) окуляри, 5) Маша, 6) ніч, 7) вікно, 8) ягода, 9) газета, 10) учитель.
За кожну вірну відповідь дитині нараховується 2 бали, за кожну невірну – 0 балів. Потім підраховується загальна
сума балів.
Загальний результат вважається низьким, якщо дитина набрала від 0 до 6 балів; середнім – від 8 до 12 балів, високим
– від 14 до 20 балів.
Для комплексної оцінки показників функціональної готовності дітей до вступу у школу, що були визначені,
використовують спеціально розроблену стандартизовану 20-бальну шкалу, при цьому результат 1-6 балів свідчить про
низький рівень функціональної готовності, 7-13 балів – про середній рівень функціональної готовності, 14-20 балів – про
високий рівень функціональної готовності дитини (таблиця 2).
Таблиця 2
Стандартизована шкала оцінки функціональної готовності дітей до вступу у школу

ПОП
Шкальні ПОП ПВМП, ВЛМ, ПВМП, ВЛМ,
Шкальні оцінки та ПМП,
оцінки та ІШП, % % бали % бали
%
20 100 90–100 20 10 68–72 42–47 10
19 98–99 86–90 19 9 63–67 38–42 9
18 96–98 79–86 18 8 59–62 33–38 8
17 94–96 74–79 17 7 54–58 29–33 7
16 92–94 69–74 16 6 50–53 23–29 6
15 90–92 65–69 15 5 46–49 20–23 5
14 87–90 56–60 14 4 40–45 12–20 4
13 82–86 51–56 13 3 36–39 11–12 3
12 76–81 51–56 12 2 31–35 7–11 2
11 73–75 47–51 11 1 25 7 1
Задача 1
Дівчинка 6 років, часто (понад 3 рази на рік) хворіє на простудні захворювання, фізично розвинута для гармонійно,
має тільки молочні зуби, мигдалики гіпертрофовані, вміє читати та рахувати, не вимовляє літери “Р” та “С”. Оцінка за
виконання тесту Керна-Ірасека – 6 (2 + 2 + 2) балів. Продуктивність механічної пам’яті за даними поглибленого
психофізіологічного обстеження вищої нервової діяльності складає 40%, продуктивність вербально-логічної пам’яті – 50%,
продуктивність образної пам’яті – 60%, продуктивність вербально–логічного мислення 10 балів. Дайте гігієнічну оцінку
функціональної готовності дитини до навчання в школі та, у разі необхідності, обґрунтуйте рекомендації щодо її
покращання.
Задача 2
Хлопчик 6 років, страждає хронічним гастритом у стадії компенсації, вміє читати та писати. Оцінка за виконання
тесту Керна-Ірасека – 4 (1 + 2 + 1) балів. Продуктивність механічної пам’яті за даними поглибленого психофізіологічного
обстеження вищої нервової діяльності складає 65%, продуктивність вербально–логічної пам’яті — 90%, продуктивність
образної пам’яті – 100%, продуктивність вербально–логічного мислення – 18 балів. Дайте гігієнічну оцінку функціональної
готовності дитини до навчання в школі та, у разі необхідності, обґрунтуйте рекомендації щодо її покращання.
Задача З
Хлопчик 6 років, практично здоровий, вміє читати, проте, не вміє писати. Оцінка за виконання тесту Керна-Ірасека –
12 (4 + 4 + 4) балів. Продуктивність механічної пам’яті за даними поглибленого психофізіологічного обстеження вищої
нервової діяльності складає 45%, продуктивність вербально–логічної пам’яті – 40%, продуктивність образної пам’яті – 50%,
продуктивність вербальне–логічного мислення – 8 балів. Дайте гігієнічну оцінку функціональної готовності дитини до
навчання в школі та, у разі необхідності, обґрунтуйте рекомендації щодо її покращання.
Задача 4
Дівчинка 6 років, страждає хронічним гломерулонефритом у стадії компенсації, має тільки молочні зуби, вміє
читати та рахувати, не вимовляє літеру “Р”. Оцінка за виконання тесту Керна-Ірасека – 6 (2 + 2 + 2) балів. Продуктивність
механічної пам’яті за даними поглибленого психофізіологічного обстеження вищої нервової діяльності складає 85%,
продуктивність вербально–логічної пам’яті – 75%, продуктивність образної пам’яті – 100%, продуктивність вербально–
логічного мислення – 12 балів. Дайте гігієнічну оцінку функціональної готовності дитини до навчання в школі та, у разі
необхідності, обґрунтуйте рекомендації щодо її покращання.
234
Задача 5
У п’ятому класі середньої загальноосвітньої школи навчається 30 учнів: 14 дівчинок і 16 хлопчиків.
Довжина тіла дівчаток коливається в межах від 135 до 150 см, довжина тіла хлопчиків – від 137 до 155 см (10
хлопчиків) та 155-170 (6 хлопчиків). Клас обладнаний 15 партами: 10 парт відповідає номеру 2, 5 парт – номеру 3.
Оцініть чи правильно підібрані парти для учнів та у випадку необхідності дайте відповідні гігієнічні рекомендації .
Задача 6
У шостому класі навчається 30 учнів. Серед них довжина тіла 145 см спостерігається у 10 осіб, 147 см – у 14 осіб,
148 см – у 3 осіб, 150 см – у 1 особи, 152 см – у 2 осіб. Парти, призначені для цих учнів мають наступні розміри: у 9 парт
висота стола – 66 см, висота сидіння – 36 см; у 3 парт – висота стола – 72 см, висота сидіння – 44 см.
Визначте чи правильно підібрані парти для учнів, у разі необхідності обґрунтуйте відповідні гігієнічні рекомендації.
Задача 7
Визначте номер парти та укажіть найбільше оптимальне місце для 3 учнів сьомого класу. Перший з них має довжина
тіла 163 см та страждає міопією середнього ступеня, другий – довжина тіла 170 см та відноситься до категорії осіб, часто і
тривало хворіють, третій – довжина тіла 178 см та страждає на пониження слуху в діапазоні середніх та високих частот.
Задача 8
Визначте номер навчальних меблів, їх основні розміри та місце у структурі шкільного класу, що мають бути
рекомендовані для хлопчика 12 років який має довжину тіла 159 см, маса – 44,0 кг, обвід грудної клітини – 78,0 см,
впродовж останніх 3-х років лікарі відмічають зниження гостроти зору на лівому та правому оці до 0,5 Д.
Задача 9
В ході медичного обстеження учениці школи–ліцею, що перебуває у віці 9 років, виявлено після перенесеного
гострого отиту – зниження слуху на 40%. Довжина тіла учениці складає 140 см, маса – 34,5 кг, обвід грудної клітини – 60,0
см. Визначте номер навчальних меблів, їх основні розміри та групу здоров’я для учениці.
ТЕМА №23: ГІГІЄНІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЮ

РОБОТОЮ В ОРГАНІЗОВАНИХ ДИТЯЧИХ КОЛЕКТИВАХ ТА ОЦІНКА ЇЇ
ЕФЕКТИВНОСТІ. ГІГІЄНІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ФІЗИЧНИМ І ТРУДОВИМ
ВИХОВАННЯМ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ. ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ УЧНІВ.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: 1. Вивчити методики складання та гігієнічної оцінки режиму дня і розкладу занять для школярів
різного віку.
2. Засвоїти основні принципи гігієнічної оцінки навчальних посібників та шкільних підручників.
3. Вивчити методики гігієнічної оцінки організації фізичного та трудового навчання дітей і підлітків.
4. Оволодіти методиками проведення лікарсько-професійної консультації, професійного відбору та прогнозування
успішності професійної діяльності.
5. Ознайомитися з методикою гігієнічної оцінки організації позашкільної діяльності та вільного часу учнів.

1. Гігієнічні вимоги до організації навчально-виховної роботи у загальноосвітніх школах.
2. Гігієнічні принципи складання режиму дня дітей і підлітків.
3. Гігієнічні вимоги до розкладу занять у школі та методика його оцінки.
4. Гігієнічні вимоги до організації і методики проведення уроку в сучасній школі.
5. Особливості навчально-виховного процесу у нових перспективних закладах освіти (гімназії, ліцеї, коледжі тощо),
спеціалізованих школах, дитячих санаторіях та оздоровчих установах.
6. Гігієнічна основа організації дошкільної освіти
7. Гігієнічні вимоги до навчальних посібників для дітей шкільного віку.
8. Гігієнічні принципи раціональної організації фізичного виховання дітей і підлітків.
9. Поняття про рухову активність. Наукові основи кількісного вимірювання та гігієнічної оцінки рухової активності.
Профілактика гіпокінезії.
10. Гігієнічні основи оцінки уроку фізичного культури.
11. Медико-педагогічний контроль за організацією занять фізичною культурою та гігієнічні аспекти медичного
забезпечення фізичного виховання дітей і підлітків.
12. Гігієнічні принципи раціональної організації трудового навчання дітей і підлітків.
13. Гігієнічні вимоги до змісту, режиму та умов організації і проведення трудового навчання.
14.Сучасна система професійної орієнтації, її зміст та основні функції. Наукові основи проведення лікарсько-
професійної консультації. Поняття про професійний відбір. Методика прогнозування професійної успішності.
15. Гігієнічні вимоги до організації позашкільної діяльності та вільного часу учнів.
ЗАВДАННЯ:
235
1. Дати гігієнічну оцінку режиму дня, розкладу уроків, організації та методики проведення уроку та навчальних
посібників.
2. Дати гігієнічну оцінку організації фізичного та трудового навчання дітей і підлітків у школі.
3. Провести професійний відбір та прогнозування успішності професійної діяльності учнів (за даними ситуаційної
задачі).
4. Здійснити гігієнічну оцінку організації позашкільної діяльності та вільного часу учнів.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 1995. ― С. 485―490, 492―493.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 2000. ― С. 516—511, 568―573.
3. Общая гигиена // [Румянцев Г.И., Воронцов М.П., Гончарук Е.И. и др.]. — М.: Медицина, 1985. — С. 314―319,
342—360.
Здоров’я, 1999 ― С. 568—573, 578—605, 671—675.
[Сергета І.В., Бойчук Б.Р., Латанюк С.О. та ін.]. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — С. 42—50, 96— 103, 104—112.
6. Даценко І.І. Основи загальної і тропічної гігієни / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — К.: Здоров’я, 1995. — С. 53—54,
375—383.
252—254, 257—265, 305—310.
9. Загальна гігієна: посібник до практичних занять // За ред. І.І.Даценко. — Львів, 1992. — С. 131—169.
10. Общая гигиена // [Румянцев Г.И., Воронцов МИ, Гончарук Е.И. и др.]. — М: Медицина, 1990. — С. 229—235, 255
—256.
10. Пивоваров Ю.П. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене / Ю.П. Пивоваров, О.З. Гоева, А.А. Величко.
— М: Медицина, 1983. — С. 222—251.
11. Гигиена детей и подростков // Под ред. В.Н.Кардашенко. — М.: Медицина, 1988.— С. 60—79, 115—169,438-69.
587—605, 671—675.
12. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене детей и подростков // [В.И. Берзинь и др.]. — К.: Вища шк.,
1989. — С. 86—126, 127—162, 178—186.
13. Учбовий посібник до практичних занять з загальної гігієни / За ред. В.Г.Бардова, І.І.Швайко. — К., 1994. — Ч.ІІ.
— С. 51—55, 60—62.
—337, 344—346.
15. Минх А.А. Методы гигиенических исследований / А.А. Минх. — М.: Медицина, 1971. — С. 537—545.
17. Белоусов А.З. Руководство к практическим занятиям по гигиене детей и подростков / А.З. Белоусов. — М.:
Медицина, 1972. — С. 52—79.
18. Гигиена детей и подростков / [Сердюковская Г.Н., Сухарев А.Г., Белостоцкая Е.М. и др.]; под ред.
Г.Н.Сердюковской, А.Г.Сухарева. — М.: Медицина, 1986. — С. 132— 143, 157—185,186— 281,401—409.
19. Сухарев А.Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков / А.Г. Сухарев. — М.: Медицина, 1991. —
272 с.
20. Сергета І.В. Організація вільного часу та здоров'я школярів / І.В. Сергета, В.Г. Бардов. — Вінниця: РВВ ВАТ
"Віноблдрукарня", 1997. — 292 с.
21. Сергета І.В. Гігієна та охорона праці користувача ЕОМ / І.В. Сергета, М.П. Олійник, В.Г. Бардов. — Вінниця:
РВВ ВАТ “Віноблдрукарня”, 1998. — 112 с.
22. Державні санітарні правила і норми по устаткуванню, утриманню загальноосвітніх навчальних закладів та
організації навчально-виховного процесу. — К., 2001. —54 с.
23. Санитарно-гигиенические требования к организации трудового обучения учащихся 1-7 классов: методические
рекомендации. — М., 1985. — 11с.
24. Положення про медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах та
інструкції про розподіл учнів на групи для занять на уроках фізичної культури. Наказ МОЗ та МОН України № 518/674 від
20.07.2009 р.
24. Врачебный контроль за влиянием на организм школьников 10-15 лет физических нагрузок, развивающих
выносливость: методические рекомендации. — М., 1987. — 10 с.
В ході практичного заняття студенти засвоюють методику складання та гігієнічної оцінки режиму дня і розкладу
занять для школярів різного віку, а також основні принципи гігієнічної оцінки навчальних посібників вивчають сучасні
методики гігієнічної оцінки організації фізичного та трудового навчання дітей і підлітків, проведення лікарсько-професійної
консультації, професійного відбору та прогнозування успішності професійної діяльності учнів.
Методики гігієнічної оцінки режиму дня, розкладу занять, організації і проведення уроку та шкільних підручників
236
З метою здійснення гігієнічної оцінки режиму дня дітей і підлітків використовують методи анкетування,
інтерв'ювання та хронометражних спостережень.
В ході досліджень необхідно отримати інформацію про наявність та тривалість у режимі дня основних режимних
елементів (повноцінний сон, навчальна діяльність у школі, регулярне харчування, відпочинок з перебуванням на свіжому
повітрі, підготовка домашніх завдань, виконання домашніх обов'язків, вільний час на індивідуальні інтереси дитини),
правильність та доцільність їх чергування, відповідають їх тривалим фізіологічним потребам та стану здоров'я, віково-
статевим, анатомо-фізіологічним і функціональним особливостям організму та індивідуальним схильностям дитини.
У ході складання режиму дня необхідно вказати початок і кінець кожного елементу впродовж доби від пробудження
до сну. Приблизна схема режиму дня учнів різного віку та сумарне кількість годин для виконання різних видів діяльності та
відпочинку школярів наведені в табл. 1 і 2.
Таблиця 1
Приблизна схема режиму добової діяльності учнів різного віку
Елементи режиму добової діяльності 6-8 років 9-10 років 11-12 років 13-14 років 15-16 років
Пробудження 700 700 700 700 700

Ранкова гімнастика, ранковий туалет,
процедури загартовування та прибирання 700 — 730 700 — 730 700 — 730 700 — 730 700 — 730
постелі
Сніданок 700 — 750 700 — 750 700 — 750 700 — 750 700 — 750
Дорога у школу 750 — 820 750 — 820 750 — 820 750 — 820 750 — 820
Навчальні заняття у школі (вступна
гімнастика, уроки, сніданок на великій 820 —1230 820-1330 820 —1400 820 —1400 820 —1430
перерві), позакласні заняття
Дорога зі школи додому (прогулянка) 1230-1300 13зо -14оо 1400-1430 1400-1430 1430-1500
Обід 13О0-1330 1400-1430 1430-1500 1430-1500 1500-1530
Відпочинок після обіду (сон для дітей 6-8
1330-1430 — — — —
років)
Перебування на свіжому повітрі, прогулянка,
1430-1630 1430-1730 1500-1700 1500-1700 1530-1700
рухливі ігри та розваги
16°°-1700
Приготування домашнього завдання 1700-1900 1700-1930 1700-2000 1700-2000
(1730)
1700(1730)
Перебування на свіжому повітрі — — — —
-1900
Вечеря та вільний час (творча діяльність,
читання літератури, допомога сім'ї, музика, 1900-2000 1900-2030 19зо-21оо 2000-2100 2000-2130
конструювання, ручна праця)
Приготування до сну та вечірній туалет 2000-2030 2030-2100 2100-2130 2100-2130 2130-2200

Сон 2030-700 2100-700 2130-700 2130-700 2230-700
Таблиця 2
Сумарна кількість годин для різних видів діяльності та відпочинку школярів
Навчальні Навчальні Заняття в
Перебування на Ранішня Сон
Клас заняття в заняття в гуртках, по
свіжому повітрі гімнастика, туалет (нічний)
школі дома господарству
I 3-4 1 3,5 2,5 2,5 11-10
II 4 1-1,5 3,5 2,5 2,5 11-10,5
III 4 1,5-2 3,5 2,5 2,5 11-10,5
V 4-5 1,5-2 3,5 2,5 2,5 10,5-10
VI 5-6 2 3 2,5 2,5 10-9
VII 5-6 2 3 2,5 2,5 10-9
VIII 5-6 2,5-3,5 2,5 2 2 9,5-9
IX 5-6 3-4 2,5 2 2 9,5-9
X 5-6 3-4 2,5 2 2 9-8.9
XI 5-6 3-4 2,5 2 2 8,5-8
237
Гігієнічна оцінка організації навчального процесу в школі передбачає вивчення навчального розпорядку, розкладу
занять та організації уроку.
Контроль за навчальним розпорядком пов'язаний з визначенням часу занять у школі, тривалості уроків, перерв між
уроками та змінами, відповідності кількості уроків протягом року та тижня навчальним планом з окремих предметів та
закладу освіти загалом.
Дані щодо допустимої сумарної кількості годин (уроків) тижневого навантаження учнів наведені в таблиці 3.
Таблиця 3.
Допустима сумарна кількість годин (уроків) тижневого навантаження учнів
Допустима сумарна кількість годин (уроків) інваріантної та варіантної частин навчального плану
Класи
5-денний навчальний тиждень 6-денний навчальний тиждень
1 20 22
2 22 23
3 23 24
4 23 24
5 28 30
6 31 32
7 32 34
8 33 35
9 33 36
10 33 36
11 33 36
Протягом навчального року для учнів проводяться канікули: осінні, зимові і весняні загальним обсягом не менше30
днів.
Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закладах повинна складати
В 1 класах – 35 хвилин, у 2-4 класах – 40 хвилин, в 5-12 класах – 45 хвилин.
Розклад уроків повинен враховувати оптимальне співвідношення навчального навантаження впродовж тижня, а
також правильне чергування протягом дня і тижня предметів природничо-математичного і гуманітарного циклів з уроками
музики, образотворчого мистецтва, трудового навчання та основ здоров я і фізичної культури.
Складаючи розклад уроків необхідно:

 створити найкращі умови для забезпечення високоефективної праці учнів.
 створити оптимальні умови для забезпечення єдності урочної, позаурочної та позашкільної діяльності учнів.
 врахувати матеріально-технічні умови.
 врахувати вимоги нормативних документів, що регулюють роботу освітнього закладу.
Саме тому робочий тиждень для учнів 1 класу протягом навчального року має передбачати встановлення
додаткового розвантажувального дня (четвер), до розкладу якого не вводяться предмети, які потребують значного
розумового напруження (математика, мовні предмети тощо).
У початковій школі спарювати уроки не дозволено. Для учнів 5-9-х класів проведення спарених уроків допускається
лише у разі проведенні лабораторних і контрольних робіт, уроків трудового навчання та написання творів. В 10-12 класах
допускається проведення спарених уроків як з основних, так і з ряду профільних навчальних дисциплін.
Тривалість перерв між уроками для учнів 1 класу повинна бути не меншою 15 хвилин, для всіх інших класів – не
менше 10 хвилин. Тривалість великої перерви (після 2-го уроку) має складати 30 хвилин. Замість однієї великої перерви
після 2-го і 3-го уроків можна влаштовувати перерви впродовж 20 хвилин. Під час перерв необхідно організовувати
перебування учнів на відкритому повітрі та їх харчування.
Для профілактики виникнення втоми, порушень постави та появи розладів з боку органу зору та нервово-психічних
зрушень серед учнів початкових класів на уроках письма, мови, читання та математики через кожні 15 хвилин уроку
потрібно проводити фізкультурні хвилинки, спеціальну гімнастику для очей. Використовувати засоби психогігієнічної
корекції тощо.
В ході визначення доцільності, характеру, змісту та обсягу домашніх завдань слід ураховувати індивідуальні
особливості учнів та цілий ряд педагогічних вимог. Так, у 1 класі домашні завдання не задаються. Надалі обсяг домашніх
завдань має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2 класі – 45 хвилин; у 3 класі - 1 годину 10
хвилин; у 4 класі - 1 годину 30 хвилин; у 5-6 класах – 2,5 години; у 7-9 класах – 3 години; у 10-12 класах – 4 години. У 2-4
класах домашні завдання не рекомендується задавати на вихідні та святкові дні.
Початок занять в загальноосвітніх навчальних закладах повинен припадати на час не раніше 8 години ранку. У разі
використання двозмінного режиму навчання початок занять у другу зміну має організовуватися не пізніше 14 години,
закінчення занять – не пізніше 19 години. Починати заняття протягом навчального року як в першу, так і в другу зміну слід в
один і той самий час.
Учні перших, других і випускних класів, а також класів компенсуючого навчання повинні навчатися лише у першу
зміну. Учні 3-5 класів можуть навчатися у першу зміну або у підзміну з початком занять не пізніше 12 години. Навчання в
інноваційних навчальних закладах організовується лише в одну (першу) зміну.
238
Наповнюваність класів не повинна перевищувати 30 учнів, з урахуванням того, що площа у класі, яка припадає на
одного учня, має становити не менше 2,0 м2.
Основними елементами санітарно-гігієнічного нагляду за розкладом занять є визначення відповідності розподілу та
чергування предметів впродовж навчального дня і навчального тижня стану здоров'я та морфофункціональним можливостям
організму дітей і підлітків, урахування особливостей фізіологічної кривої працездатності учнів (рис. 1), а також вивчення
ступеня складності предметів та характеру їх взаєморозташування (наявність спарених уроків, розміщення поспіль уроків з
предметів, подібних за змістом або за видом діяльності, наприклад, рідна мова та іноземна мова, алгебра та геометрія тощо).
І ІІ ІІІ
Період роботи
Рис. 1. Фізіологічна крива працездатності

(І — період утягнення в роботу; II — період високої стійкої працездатності, III —період зниження працездатності; а —
зона неповної компенсації; б — зона кінцевого пориву; в — зона прогресивного падіння працездатності)
Найвища активність розумової діяльності у дітей шкільного віку припадає на інтервал з 10 до 12 години. Цей час
характеризується найбільшою ефективністю засвоєння матеріалу при найменших психофізичних та психічних витрат
організму.
Тому у розкладі уроків для молодших школярів предмети, що вимагають значного розумового напруження, повинні
проводитися на 2-3 уроках, а для учнів середнього і старшого віку – на 2,3,4 уроках.
Неоднаковою є адекватність діяльності учнів і в різні дні навчального тижня: її рівень зростає до середини тижня і
залишається низьким на початку (понеділок) і в кінці (п’ятниця) тижня.
Тому розподіл навчального навантаження протягом тижня повинен бути таким, щоб найбільший його обсяг
припадав на вівторок і середу. На ці дні до шкільний розкладу необхідно виносити предмети, які потребують великого
розумового навантаження.
Для визначення ступеня складності уроків використовують методику групування предметів за ступенем важкості
(1 група: математика, іноземна мова; 2 група - хімія, фізика; 3 група - рідна мова, історія, географія; 4 група -
природознавство, література; 5 група - фізична культура, музика, праця, малювання) або рангову шкалу важкості шкільних
предметів за І.Г.Сивковим (математика - 11 балів; іноземна мова - 10; фізика, хімія - 9; історія - 8; рідна мова, література - 7;
природознавство, географія - 6; фізична культура - 5; праця - 4; креслення — 3; малювання - 2; музика - 1) або методику
визначення ступеня складності предметів за М.П. Гребняком та В.В. Машиністовим (геометрія - 6; алгебра - 5,5; іноземна
мова - 5,4; хімія - 5,3; фізика - 5,2; біологія - 3,6; українська мова - 3,5; українська література 1,7; історія - 1,7).
Гігієнічна оцінка організації уроку передбачає дослідження умов його проведення, особливостей подання навчального
матеріалу, методики та наочності викладання, ступеня розвитку втоми учнів у ході навчального процесу, проведення
хронометражних спостережень за тривалістю основних структурних елементів уроку (організаційна частина, перевірка
домашнього завдання, основна частина, закріплення нового матеріалу, заключна частина).
На втомлюваність сучасних школярів суттєвий вплив справляє ступінь психофізіологічного напруження, яке
потрібне для засвоєння тих або інших елементів навчальної програми тому урахування потребують наступні чинники:
 обсяг інформації, що сповіщається учнем та спрямована на сприйняття та її подальше перероблення;
 складність та ступінь новизни навчального матеріалу;
 тип уроку;
 методична майстерність викладача;
 емоційний стан учня, ступінь його зацікавлення навчальним процесом;
 взаємини класу та вчителя, учня та вчителя;
 санітарний стан навчальних приміщень.
Гігієнічна оцінка навчальних посібників та шкільних підручників та навчальних посібників передбачає проведення
санітарної експертизи поліграфічного оформлення посібників та підручників і, насамперед, визначення загальних відомостей
про навчальне видання, характеристики паперу (колір, особливості поверхонь, просвічуваність), шрифту (гарнітура, висота
основних штрихів товщина, відстань між штрихами), набору (відстань між літерами і словами (апрош) та рядками
(інтерліньяж), довжина рядка, ширина полів, однотипність шрифту, наявність петиту та курсиву, щільність набору), друку
(чіткість, інтенсивність, рівномірність, особливості типографської фарби) та зовнішнього оформлення (маса, габарити,
формат, брошурування, оправлення), а також здійснення відповідних лабораторних досліджень (вміст деревини у папері,
мікробне забруднення підручника тощо).
Медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах

239
Медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням являє собою невід`ємну частину навчального процесу та
медичного обслуговування учнів у загальноосвітньому навчальному закладі що включає у свою структуру заходи,
спрямовані на оптимізацію, безпеку та ефективність фізичної культури.
Медико-педагогічний контроль є необхідним компонентом педагогічного процесу, що забезпечує своєчасне
визначення рівня функціональних можливостей організму учнів, адекватність фізичних навантажень та раннє виявлення
ознак хвороб і ушкоджень.
Медико-педагогічний контроль здійснюється медичним персоналом лікувально-профілактичних закладів,
медичними та педагогічними працівниками навчального закладу.
Оздоровчий ефект занять фізичною культурою забезпечується за умови повної відповідності фізичного
навантаження функціональним можливостям організму. У свою чергу, функціональний стан організму характеризує
ефективність і раціональність організації фізичного виховання у навчальному закладі.
Необхідно зазначити, що метою медико-педагогічного контролю є: визначення стану здоров’я, фізичного розвитку і
функціонального стану організму учнів, які займаються фізичною культурою, оптимізація рухової активності школярів та
вирішення питань щодо відповідності фізичних навантажень стану здоров’я та функціональним можливостям учнів
навчальних закладів.
Як основні завдання медико-педагогічного контролю слід визначити:
 визначення рівня фізичного розвитку, стану здоров’я, функціональних можливостей організму та рівня розвитку
рухових навичок учня з метою диференціації засобів і форм фізичного виховання та дозування фізичного навантаження;
 систематичне спостереження за динамікою показників фізичного розвитку, стану здоров’я та розвитку
локомоторних функцій учнів під впливом фізичних вправ, загартовування та інших засобів біокорекції для оцінки їх
оздоровчого ефекту;
 виявлення функціональних відхилень і ранніх симптомів хвороб, що виникають під час занять фізичною
культурою;
 профілактика шкільного, в тому числі спортивного, травматизму;
 проведення санітарно-освітньої роботи та гігієнічного виховання учнів.
Організацію медико-педагогічного контролю в навчальному закладі забезпечує його керівник. Водночас оцінку
стану здоров’я учнів з подальшим розподілом їх на групи для занять фізичною культурою здійснює медичний працівник
навчального закладу за результатами:
 обов’язкових медичних профілактичних оглядів (рівень та гармонійність фізичного розвитку, наявність
захворювань чи вад розвитку, травм, гострих хронічних захворювань, частота та тривалість захворювань, патологічна
враженість);
 функціональних проб з дозованим фізичним навантаженням (визначення рівня функціонального стану
організму);
 медико-педагогічних спостережень за різними формами фізичного виховання у навчальному закладі.
Основними формами медико-педагогічного контролю є:
 медико-педагогічні спостереження під час уроків з фізичного виховання, динамічної перерви, занять спортивних
секцій, змагань та інших форм фізичного виховання;
 диспансерний облік учнів, які за станом здоров’я займаються в підготовчій та спеціальній групах;
 оцінка санітарно-гігієнічного стану місць проведення уроків та інших форм фізичного виховання;
 медико-педагогічні консультації з питань фізичного виховання;
 медичний супровід змагань та туристичних походів;
 профілактика шкільного, в тому числі спортивного, травматизму;
 санітарно-освітня робота;
 контроль за ефективністю організації фізичного виховання у навчальних закладах.
Медико-педагогічний контроль входить до обов’язкових функцій медичних і педагогічних працівників навчального
закладу. І, отже, медико-педагогічне спостереження має здійснюватися згідно з кратністю проведення спеціалістами медико-
педагогічного спостереження за уроками фізичного виховання у 1 – 11-х класах загальноосвітнього навчального закладу
(табл. 4).
Таблиця 4
Орієнтовна кратність проведення спеціалістами медико-педагогічного спостереження за уроками фізичного виховання у 1 –
12-х класах загальноосвітнього навчального закладу
Мінімальна кількість разів

Посада особи, що Мета
на протягом протягом навчального
контролює перевірки
місяць семестру року
Директор
1 2–3 адміністративне інспектування
школи *
Заступник директора з
навчально-виховної 1 2–3 методичне інспектування
роботи *
Заступник директора з
виховної 1 4 8 оздоровчо-виховна робота
роботи *
Класні керівники ** 1 4 8 відвідування учнями уроків,
240
дисциплінованість, успішність
учнів
МПК*** за змістом і методами
проведення уроків фізичної
Медичний культури, за відповідністю
1 3 6
персонал ** фізичного навантаження
функціональним можливостям
учнів
Примітка:
* Для одного потоку класів.
** Для кожного класу.
*** МПК – медико-педагогічний контроль.
Питання щодо ефективності організації шкільного фізичного виховання розглядається на педагогічній раді 2 рази на
рік.
Медико-педагогічне спостереження проводиться медичним працівником (лікарем, медсестрою) разом з вчителем
безпосередньо під час уроків з фізичного виховання, динамічної перерви, занять спортивних секцій, змагань та інших форм
фізичного виховання.
Під час медико-педагогічного спостереження вирішуються наступні завдання:
 ознайомлення з навчально-методичною документацією (класний журнал, календарно-тематичний план, конспект
уроку);
 контроль за навантаженням учнів, що віднесені за станом здоров’я до основної, підготовчої та спеціальної груп,
під час проведення уроків із фізичної культури;
 оцінка методики проведення уроків із фізичної культури та фізкультурно-оздоровчих заходів, матеріально-
технічного забезпечення, відповідність нормативам щодо забезпечення обладнанням та інвентарем, їх справність;
 оцінка гігієнічних умов місць проведення уроків із фізичної культури (температура та вологість повітря,
ефективність вентиляції, рівень освітленості, якість і своєчасність вологого прибирання приміщень, дотримання правил
техніки безпеки, наявність засобів першої медичної допомоги тощо);
 контроль за відповідністю одягу та взуття умовам проведення занять;
 контроль за відповідністю фізичного навантаження статі учнів;
 вивчення реакції організму дітей у відповідь на фізичне навантаження та хронометраж проведення уроку.
В ході проведення хронометражних спостережень ураховують, що вступна частина (3-5 хвилин) передбачає
організацію колективу та його підготовку до уроку, підготовча частина (12-15 хвилин) зумовлює проведення загальної
фізичної підготовки, основна частина (20-25 хвилин), яка власне є темою уроку, поділяється на 2 періоди, а саме: періоди
формування рухових навичок та рухливої гри, заключна частина (3-5 хвилин) повинна забезпечити приведення організму до
вихідного стану.
Під час проведення уроку враховуються основні зовнішні ознаки втоми: колір шкіри обличчя, пітливість, характер
дихання і рухів, міміка, увага і самопочуття учнів за схемою візуального визначення втоми учнів під час фізичного
навантаження (табл.. 5).
Таблиця 5
Схема візуального визначення втоми учнів під час фізичного навантаження
Об’єкти спостереження Ознаки втоми
Колір шкіри обличчя значне почервоніння
Міміка вираз обличчя напружений
Пітливість виразна у верхній половині тіла
Дихання сильно прискорене, уривчасте дихання через рот
Рухи хитання, нетвердий крок
Самопочуття скарги на втому, біль у м’язах, серцебиття, задуху, шум у вухах, запаморочення
Увага помилки при виконанні команд, нечітке їх виконання
Для оцінки ефективності уроку використовуються хронометражні спостереження, які дозволяють обчислити та
загальну щільність уроку.
Загальна щільність уроку (ЗЩУ) визначається відношенням доцільно витраченого часу з точки зору педагогічної
діяльності до загальної тривалості уроку:
ЗЩУ= сума раціонально витраченого часу х 100 % .

45
Відповідно до гігієнічних вимог величина загальної щільності уроку має становити не менше ніж 80-90%.
Загальна щільність включає у свою структуру: виконання учнями вправ (стройові, загальнорозвивальні вправи,
вправи на увагу, підвідні, основні вправи, ігри, перевірка домашнього завдання); сприйняття (повідомлення і закріплення
теоретичної інформації, інструктаж, спостереження за виконанням вправ, керівництво, використання наочних та технічних
засобів); відпочинок (відпочинок між підходами, очікування черги до спортивного снаряда); допоміжні дії (страховка,
241
корекція, перестроювання, перехід до інших снарядів, підготовка до уроку, прибирання обладнання); а також простій з вини
вчителя і учнів (передчасне закінчення уроку, пошук інвентарю, тривале переодягання учнів).
Показник моторної (рухової) щільності уроку (М(Р)ЩУ) розраховується за формулою:
М(Р)ЩУ= сума часу, витраченого однією дитиною на виконання різних рухів, х 100 % .
45
Так, наприклад, якщо за 45 хвилин уроку загальна тривалість занять фізичними вправами однією дитиною становила
30 хвилин, то МЩУ становитиме:
30 хв. х 100% : 45 хв. = 66%.
Відповідно до гігієнічних вимог величина моторної (рухової) щільності уроку має становити не менше 60%
Графічним зображенням реакції серцево-судинної системи (частоти серцевих скорочень) у відповідь на фізичне
навантаження є фізіологічна крива оцінки реакції учня на фізичне навантаження
Для визначення фізіологічної кривої оцінки реакції учнів у відповідь на фізичне навантаження одночасно з
хронометражем складових частин уроку фізичного виховання у 2–3-х учнів різної статі, які обираються об’єктами
спостереження за критеріями достатньої активності, дисциплінованості та середньої фізичної підготовленості, проводять
пульсометрію. За стандартом підрахунок проводять протягом 10 с. Обов’язковим є вимірювання частоти серцевих скорочень
до уроку та після його закінчення.
Частоту серцевих скорочень вимірюють до початку занять, після вступної частини уроку, після проведення загальних
вправ, після рухової гри, після заключної частини уроку та через 3-5 хв. після закінчення уроку.
Графічне зображення кривої фізичного навантаження будується з дотриманням наступних умов: по осі абсцис від
вихідної точки відкладають час уроку із зазначенням його частин, по осі ординат – частоту серцевих скорочень за 1 хв.,
починаючи шкалу осі із вихідної точки “60”. За умови правильної побудови уроку фізіологічна крива повинна мати
двовершинну (або одновершинну) параболічну форму.
пульс (уд./хв.)
200
пул ьс (уд /хв)
150
100
50
0
1 2 3 4 5 6 7 8 9
відповідає гігієнічним вимогам

низька інтенсивність фізичного наватаження
висока інтенсивність фізичного навантаження
Рис. 2. Фізіологічна крива фізичного навантаження
Критеріями інтенсивності фізичного навантаження за показниками частоти серцевих скорочень є:

 до 140 уд./хв. – легке фізичне навантаження;
 141 – 160 уд./хв. – середнє фізичне навантаження;
 понад 160 уд./хв. – значне фізичне навантаження;
В умовах правильної побудови уроку фізіологічна крива повинна мати двохвершинну параболоподібну форму,
причому, після вступної частини рівень фізіологічних показників, як правило, повинен збільшуватися на 15-20%, після
періоду формування рухових навичок основної частини - на 50-60%, після рухливої гри - на 70-90%, після заключної
частини — на 5-10%, що свідчить про наявність тренувального ефекту та через 2-3 хвилини після закінчення уроку
повертатися до рівня вихідних значень.
Визначення груп для проведення занять фізичною культурою в загальноосвітніх навчальних закладах
Медичне обстеження учнів у загальноосвітніх навчальних закладах проводиться в установленому законодавством
порядку. Медичний працівник навчального закладу на підставі довідки про стан здоров’я, в якій визначається група для
занять на уроках фізичної культури, здійснює розподіл всіх учнів на групи для занять фізичною культурою, а саме основну
підготовчу та спеціальну групу (табл. 6).
Таблиця 6
Характеристики груп для занять на уроках фізичної культури та особливості організації занять з учнями в
навчальних закладах
Назва Критерії віднесення учнів до Характеристика фізичного Примітка
242
медичної
груп навантаження
групи
1 2 3 4
Здорові діти та діти, які мають Фізична підготовка
гармонічний, високий або проводиться в повному Дозвіл лікаря щодо занять, які супроводжуються
середній рівень фізичного обсязі згідно з навчаль- підвищеними фізичними навантаженнями
Основна
розвитку з високим або вище ними програмами з (заняття в спортивних секціях, танці,
група
середнього рівнем функціо- урахуванням індивідуа- хореографія тощо), надається тільки після
нально-резервних можливос-тей льних особливостей поглибленого медичного обстеження
серцево-судинної системи розвитку дитини
Заборонено заняття в спортивних секціях, проте
рекомендовано додаткові заняття у групах
Діти в реабілітаційному періоді загально-фізичної підготовки або в домашніх
після випадку гострої умовах з метою ліквідації недоліків у фізичній
захворюваності, що не потребує Поступове збільшення підготовці (за індивідуальними комплекс-
Підготовча
курсу лікувальної фізкультури, з навантаження без здачі завданнями вправ, що спрямовані на підвищення
група
середнім рівнем функціонально- нормативів рівня функціональних можливостей серцево-
резервних можливостей серцево- судинної системи та системи дихання, зміцнення
судинної системи певної групи м’язів, оволодіння певними
руховими навичками або підвищення рівня їх
виконання)
Значні відхилення постійного або
тимчасового характеру в стані
здоров’я, що не перешкоджають
навчанню в школі, проте
протипоказані для занять
Фізична підготовка
фізичною культурою за
проводиться за Заняття проводяться вчителем фізичної
Спеціальна навчальною програмою.
спеціальними програмами культури з наданням індивідуальних завдань
група Рівень функціонально-резервних
з урахуванням характеру та безпосередньо на уроках
можливостей серцево-судинної
ступеня наявних відхилень
системи: низький або нижче
середнього. Учні, які мають
дефекти опірно-рухового апарату
і не можуть займатися за
загальною програмою.
Учні, які не пройшли медичного обстеження (рекомендованого додаткового обстеження), до навантажень на уроках фізичної
культури не допускаються, про що повинні бути поінформовані їх батьки.
Наказом директора навчального закладу списки учнів, віднесених до підготовчої та спеціальної груп, затверджуються на
поточний рік і доводяться до відома вчителів (викладачів) фізичної культури, класних керівників. На підставі наказу класний
керівник за участю медичного працівника навчального закладу оформлює Листок здоров’я, який знаходиться в журналі
обліку навчальних занять (табл.. 7).
У разі необхідності зміни щодо групи заносяться в Листок здоров’я класу з обов’язковим підписом класного керівника або
медичного працівника навчального закладу.
Таблиця 7
Прізвище,
Дата Група з Термін Зміна групи з
імя, по Термін дії Примітка
народження фізкультури дії фізкультури
батькові
Визначення гармонійності та рівня фізичного розвитку учнів проводиться з використанням стандартів фізичного
розвитку.
Функціонально-резервні можливості серцево-судинної системи дітей визначаються в амбулаторно-поліклінічних
закладах медичним працівником, результати проби вносяться до амбулаторної карти та довідки про дозвіл відвідування
навчального закладу з визначенням групи для занять на уроках фізичної культури.
Визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинної системи проводиться за пробою Руфьє.
Показання для проведення проби Руфьє після перенесеного гострого захворювання визначає лікар-педіатр або сімейний
лікар залежно від особливостей індивідуального розвитку та перебігу хвороби.
Методика проведення функціональної проби Руфє полягає у наступному:

Учень повинен виконати ЗО присідань з витягнутими вперед руками протягом 45 с. Учневі пропонують самостійно і
голосно проводити рахунок (“один”, “два” і т. ін.), що дозволяє уникнути затримки дихання.
243
Після 3-5 хв. відпочинку, у положенні сидячи, у обстежуваного підраховують пульс кожні 15 с., доки не буде
отримано 2-3 однакові цифри. Отримані дані записують до протоколу, і пропонується виконати навантаження.
Під час виконання проби необхідно стежити за збереженням стандартних умов виконання навантаження, за
зовнішніми ознаками втоми дитини.
Після закінчення присідань учень сідає і проводиться підрахунок пульсу за перші 15с. першої хвилини відновлення
та за останні 15с. першої хвилини відновлення.
Оцінку функціональних можливостей серцево-судинної системи проводять за індексом Руфьє (ІР\ що
розраховується за формулою:
4 х (ЧCC1 + ЧСС2 + ЧСС3 ) – 200
ІР = ——————————————
10
де: ЧССІ - пульс за 15 с-y стані спокою; ЧСС2- пульс за перші 15 с першої хвилини відновлення; ЧССз — пульс за
останні 15 с першої хвилини відновлення.
Рівні функціонального резерву серця визначаються з урахуванням п'яти градацій:
менше 3 — високий рівень;
4–6 — вище середнього (добрий);
7–9 — середній;
10–14 — нижче середнього (задовільний);
більше 1 5 — низький;
ЧСС — частота серцевих скорочень.
У разі визначення зниження рівня функціональних можливостей серцево-судинної системи за відсутності клінічних
проявів хвороби проводиться додаткове обстеження відповідного спеціаліста зі зміною групи для занять на уроках фізичної
культури.
Після перенесення гострих захворювань, оперативного втручання або травмування на період реабілітації учні
тимчасово зараховуються за призначенням лікаря до підготовчої групи, оскільки повне звільнення від фізкультури
призводить до явищ гіпокінезії з несприятливими для організму наслідками.
За місяць до закінчення терміну перебування учня в спеціальній або підготовчій групі класний керівник письмово
повідомляє учня та його батьків про необхідність проходження повторного медичного огляду з метою визначення групи для
занять фізичною культурою. Перші визначення групи для занять на уроках фізичної культури проводяться під час
поглибленого обстеження дитини перед вступом до навчального закладу.
Методика гігієнічної оцінки рухової активності дітей і підлітків

Критеріями комплексної оцінки рухової активності дітей і підлітків є число локомоцій, величина енерговитрат та
тривалість динамічного компонента як у добовому циклі, так і протягом певного проміжку часу, наприклад у навчальний або
в позанавчальний час.
Число локомоцій (у кроках) визначається за допомогою крокомірів різних конструкцій, що закріплюється до одягу
досліджуваного у вертикальному положенні поблизу від центру важкості його тіла.
Величина енерговитрат (у кДж або ккал) розраховується хронометражно-табличним методом, з урахуванням того,
що енерговитрати організму складаються з наступних компонентів; основний обмін, витрати енергії на ріст, розвиток і
відкладення тканинних речовин (15% від величини основного обміну), витрати енергії, пов'язані із специфічно-динамічною
дією їжі (10% від величини основного обміну), витрати енергії, що зумовлені виконанням роботи та руховою активністю.
Для визначення енерговитрат, що пов'язані з руховою активністю, час, який було витрачено на виконання окремого
виду діяльності помножують на енергетичну вартість цієї діяльності та на масу тіла досліджуваного. Величину загальних
енерговитрат розраховують за формулою:
ЕРА- 100
Е= ———————— ;
75
де: Е — величина загальних енерговитрат;
ЕРА — величина енерговитрат, що зумовлені руховою активністю.
Тривалість рухового динамічного компонента (у хвилинах або у %) визначається на підставі даних хронометражних
спостережень, анкетування або інтерв'ювання учнів.
244
Рис. 3. Параболоподібна залежність фізіологічних реакцій організму від величини добової рухової активності
(1 - найбільший оздоровчий вплив; 2 - патологічний стан)
Для індивідуальної оцінки рухової активності в окремі проміжки часу ураховують наявність параболоподібної
залежності фізіологічних реакцій організму від значень добової рухової активності та використовують спеціально-
розроблений стандартизовані шкали (рис. 3).
Так, зокрема, для оцінки рівня рухової активності підлітків 15-17 років слід використовувати нормативні значення
рухової активності, що наведені у таблицях 8 та 9.
Таблиця 8
Показники добової рухової активності підлітків 15-17 років
Показники рухової активності у вільний час

Стать
число локомоцій, кроки енерговитрати, кДж динамічний компонент, хв.
Дівчата 20000- 25000 12500 – 14500 180-270
Юнаки 25000-30000 14500 - 16500 180-240
Таблиця 9
Показники рухової активності підлітків 15-17років у вільний час
Показники рухової активності у вільний час

Стать
число локомоцій, кроки енерговитрати, кДж динамічний компонент, хв.
Дівчата 10000- 17000 6000 - 8000 180-210
Юнаки 12000-20000 6550 - 8500 170-200
Методика визначення фізичної працездатності дітей і підлітків

за допомогою степ-енергометрії (РWС170)
Для оцінки рівня фізичної працездатності дітей і підлітків найбільш доцільно використовувати методику степ-
енергометрії (РWС170) з одним навантаженням, яка полягає у тому, що в ході дослідження учні впродовж 3-х хвилин
піднімаються на сходинку, висота якої складає 1/3 довжини ноги, і спускаються з неї приставним кроком у темпі 30 підйомів
за 1 хвилину.
Визначення величин фізичної працездатності проводиться на підставі реєстрації частоти серцевих скорочень у стані
спокою і зразу після закінчення навантаження з наступним обчисленням за формулою:
170 – ЧСС у стані спокою

ФП – N • ——————————————————————— ;
ЧСС після навантаження – ЧСС у стані спокою
де ФП — рівень фізичної працездатності;

245
N — потужність навантаження, що дорівнює добутку маси тіла (у кг) на висоту сходинки (у м) і на число підйомів
на сходинку за 1 хвилину; ЧСС — частота серцевих скорочень.
Нормативні значення фізичної працездатності (РWС170) для дітей і підлітків різного віку наведено в таблиці 10.
Таблиця 10
Показники фізичної працездатності (РWС170 ) дітей і підлітків різного віку
Вік, Рівень фізичної працездатності, Вт
роки Дівчата Хлопчики
10 62,91±12,99 70,44±12,45
11 71,67±15,62 73,35±9,25
12 78,86±17,24 99,18±31,91
13 84,40±8.25 106,36±23,66
14 93,82±24,80 124,17±33,42
15 101,23±21,52 136,60±35,05
Методика гігієнічної оцінки уроку трудового виховання та проведення лікарської професійної консультації і
професійного відбору
Санітарно-гігієнічна оцінка уроку трудового виховання школярів зумовлює необхідність проведення
хронометражних спостережень, здійснення контролю за змістом (характеристика основних трудових операцій, особливості
вибору матеріалу та забезпечення профільності політехнічної підготовки, дотримання норм щодо тривалості та об'єму
робочого процесу, піднімання та переміщення вантажів), режимом (місце уроку в режимі навчальних занять та його
побудова, особливості подання навчального матеріалу, методики та наочності викладання, використання форм активного
відпочинку) та умовами навчання (визначення санітарно-гігієнічних умов навчання та відповідності обладнання майстерень
росту учнів, дотримання правил техніки безпеки), виявлення ступеня розвитку втоми учнів у ході навчального процесу і,
отже, дослідження функціонального стану дітей і підлітків під час виконання трудової діяльності.
До основних етапів проведення професійної консультації та професійного відбору відносять:

 вивчення стану здоров'я та адаптаційних ресурсів організму;
 визначення критеріальних для професії, яка вивчається, психофізіологічних функцій на підставі аналізу
літературних даних, хронометражних спостережень за ходом занять з виробничого навчання та трудовим процесом;
 проведення експертної оцінки ступеня професійної значущості психофізіологічних функцій та фізичних якостей
за участю висококваліфікованих фахівців, фізіологів, гігієністів, майстрів виробничого навчання;
 підбір адекватних, інформативних, надійних і, водночас, простих методик дослідження професійно-значущих
функцій;
 урахування мотиваційної спрямованості, індивідуально-типологічних і нервово-психічних особливостей
організму та вихідного рівня розвитку ключових функцій;
 зіставлення отриманих результатів з вимогами професіограми, психофізіограми та психограми спеціальності,
яка вивчається;
 науково-обґрунтоване прогнозування успішності професійного навчання та подальшої професійної діяльності.
До числа найбільш поширених методів проведення професійного відбору і, отже, прогнозування успішності
професійного навчання та майбутньої професійної діяльності слід віднести:
— методику виділення меж фізіологічних коливань стану критеріальних функцій з визначенням типів
рефлекторних реакцій та їх подальшою оцінкою;
— векторний аналіз професійної перспективності;
— методику бальної оцінки рівня розвитку ключових професійно-значущих функцій з визначенням прогнозу
успішності професійного навчання;
— прогнозування професійної придатності на основі фундаментальних положень нечіткої логіки та нейронних
мереж.
Виділення меж фізіологічних коливань стану критеріальних функцій та визначення типу рефлекторних реакцій
організму дозволяє виявити осіб з високим, середнім або (низьким рівнем розвитку ключових професійно-значущих
функцій, визначити як особливості індивідуального характеру їх формування, так і загальні закономірності розвитку
фізіологічних реакцій, зумовлені віково-статевими особливостями.
Векторний аналіз професійної перспективності є найбільш наочним методом професійного відбору учнів і дозволяє
визначити особливості індивідуального розвитку критеріальних функцій з подальшим графічним зображенням профілю
психофізіологічного розвитку організму школярів.
Визначення успішності професійного навчання па підставі бальної оцінки рівня розвитку ключових професійно-
значущих функцій передбачає проведення дослідження особливостей розвитку критеріальних характеристик
функціонального стану організму, власне бальну оцінку ступеня розвитку ключових функцій та узагальнене визначення
прогнозу успішності професійного навчання і подальшої професійної діяльності.
246
Прогнозування професійної придатності на основі фундаментальних положень нечіткої логіки та нейронних мереж
зумовлює використання засобів формалізації природно-мовних висловлювань та логічного висновку на підставі експертних
знань про структуру та функціональні можливості досліджуваних об’єктів, математичних аналогів людського мозку, які
моделюють здатність навчання.
СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧИ
Задача 1
Учениця 6 класу відвідує школу в першу зміну, побутові умови задовільні, практично здорова, приймає участь у
роботі гуртка з вивчення англійської мови. В ході дослідження режиму дня школярки лікар установив, що учениця
перебуває у школі – 7 годин, допомагає батькам вдома – 1 годину, займається у гуртку (в п'ятницю та суботу) по 4 години,
виконує домашні завдання – 5 годин, дивиться телевізор – 2 години, перебуває на свіжому повітрі – 1 годину, читає художню
літературу – 2 години, приймає їжу – 3 рази на день, спить – не більше 6 годин. Дайте гігієнічну оцінку режиму дня
школярки та, у разі необхідності, запропонуйте рекомендації щодо його оптимізації.
Задача 2
До медичного пункту школи звернувся учень 10 класу загальноосвітньої школи зі скаргами на поганий сон, втому і
головний біль. В ході обстеження підлітка шкільний лікар патології не виявив. Під час опитування установлено, що школяр
навчається в першу зміну, відвідує шкільний фізичний гурток. Свій час розподіляє таким чином: прокидається о 7 00,
ранковий туалет 7 –7 , сніданок 7 30-750, підготовка домашнього завдання – 7 50-850, дорога до школи – 8 50–9 , перебування у
школі – 900-14° , дорога зі школи додому – 1400-1410, обід – 1400-1430, відпочинок, допомога батькам – 1430-16 , підготовка
домашнього завдання –1600-2000, вечеря – 2000-2020, перегляд телепередач – 2020-2345, вечірній туалет – 2345-2400, лягає спати о
2400. Дайте гігієнічну оцінку режиму дня школяра та, у разі необхідності, запропонуйте рекомендації щодо його оптимізації.
Задача 3
Дайте гігієнічну оцінку шкільному розкладу уроків для учнів 6 класу:
Понеділок Вівторок Середа

1. Українська 1. Історія 1. Біологія
мова 2. Українська 2. Математика
2. Українська мова 3. Українська
літ. 3. Праця мова
3. Фізика 4. Праця 4. Фізкультура
4. Математика 5. Фізкультура 5. Біологія
5. Географія 6. Англійська
6. Малювання мова
Четвер П’ятниця Субота

1. Математика 1. Математика 1. Математика
2. Англійська 2. Математика 2. Фізкультура
мова 3. Українська 3. Англійська
3. Географія мова мова
4. Фізика 4. Українська 4. Праця
5. Співи літ. 5. Біологія
5. Історія
Задача 4
В ході оцінки розкладу занять учнів загальноосвітньої школи установлено, що кількість уроків протягом тижня у
молодших класах складає 28, в середніх − 36, в старших − 40. Тривалість уроків в усіх класах однакова і становить 45
хвилин. В понеділок у середніх класах і в суботу у старших на перших уроках проводяться заняття з математики. Дайте
гігієнічну оцінку розкладу уроків та, у разі необхідності, запропонуйте рекомендації щодо його оптимізації.
Задача 5
Дайте гігієнічну оцінку уроку фізичної культури, якщо тривалість вступної частини уроку становить 10 хвилин,
тривалість підготовчої частини – 10 хвилин, тривалість основної частини – 15 хвилин, тривалість заключної частини – 10
хвилин, загальна щільність уроку складає 60%, моторна щільність – 45%, рівень фізіологічних показників після вступної
частини збільшився у порівнянні з вихідним рівнем на 15%, після періоду формування рухових навичок основної частини –
на 40%, після проведення рухливої гри — на 60%, після заключної частини уроку – на 5%.
Задача 6
247
Обґрунтуйте гігієнічний висновок щодо рівня рухової активності та фізичної працездатності організму учня 15
років, який має з ріст – 167 см та масу тіла – 59,0 кг, якщо число, локомоцій протягом доби становить 20000 кроків, величина
добових енерговитрат –10500 Кдж, тривалість динамічного компоненту у добовому бюджеті часу – : 120 хвилин, частота
серцевих скорочень під час проведення степ–тесту (РWС 170) У стані спокою складає 72 удари за хвилину, після проведення
тестування – 90 ударів за хвилину.
ТЕМА №24: ЗМІСТ РОБОТИ ЛІКАРЯ ДИТЯЧОГО ЗАКЛАДУ У СИСТЕМІ

ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІТЕЙ, ПІДЛІТКІВ І МОЛОДІ У
ДИТЯЧИХ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ, ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ,
ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ УЧИЛИЩАХ ТА КОЛЕДЖАХ. СУЧАСНІ
ПРОБЛЕМИ ГІГІЄНІЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА САНІТАРНОЇ ОСВІТИ.
1. Ознайомитися з основними напрямками роботи лікаря дитячого закладу.
2. Вивчити особливості профілактичної та організаційно-методичної роботи лікаря у дитячому закладі.
3. Вивчити офіційні документи, які регламентують організацію медичного контролю за станом здоров'я дитячого
населення.
4. Засвоїти основні форми, методи та засоби санітарної освіти та гігієнічного виховання.
5. Вивчити основні положення щодо організації та проведення оздоровчих заходів в організованих дитячих
колективах, в лікувально-профілактичних закладах, на виробництві та в побутових умовах.

1. Стан здоров'я дітей, підлітків і молоді та фактори, що його формують.
2. Методика комплексної оцінки стану здоров'я дітей і підлітків. Групи здоров'я.
3. Методика вивчення захворюваності дітей, підлітків та молоді. Основні показники захворюваності (індекс
здоров'я, загальна захворюваність, кратність захворювань, поширеність окремих хвороб, середня тривалість випадку
захворювання тощо)
4. Гігієнічні вимоги до будівництва та благоустрою дитячих закладів.
5. Медична документація, що регламентує проведення державного санітарного нагляду за станом здоров'я дітей,
підлітків та молоді.
6. Поняття про первинну медико-санітарну допомогу в дитячих дошкільних закладах.
7. Загальні положення щодо організації відпочинку дітей шкільного віку з різним рівнем здоров’я.
8. Основні принципи оздоровлення учнів системи професійної освіти (ПТУ, коледжі тощо).
9. Загальна схема профілактичних заходів, що проводяться на підприємстві.
10. Форми і засоби проведення санітарної освіти та гігієнічного виховання дітей, підлітків та молоді населення в
цілому.
11. Обов’язки медичних працівників сучасних закладів освіти в ході проведення санітарної освіти та гігієнічного
виховання.
ЗАВДАННЯ:
1. Вивчити методику комплексної оцінки стану здоров'я та визначення груп здоров'я дітей і підлітків,
2. Ознайомитися з реєстраційними формами медичної документації та основними показниками захворюваності,
методами гігієнічних досліджень, що використовуються у гігієні дітей, підлітків і молоді.
3. Засвоїти методики проведення санітарної експертизи, гігієнічної оцінки особливостей будівництва та
благоустрою дитячих закладів.
4. Вивчити та засвоїти основні заходи щодо проведення гігієнічних заходів оздоровчого змісту серед дітей,
підлітків та молоді населення в цілому.
5. Засвоїти основні заходи санітарної освіти та гігієнічного виховання населення.
—344, 351—354.
4. Гигиена детей и подростков / Под ред. Г.Н. Сердюковской, А Х.Сухарева. — М.: Медицина, 1986. — С. 60—185.
5. Гигиена детей и подростков / Под. ред. В.Н.Кардашенко. — М.: Медицина, 1988. — С. 41—114.
6. Руководство к лабораторним занятиям по гигиене детей и подростков / Под ред. В.И.Берзиня. — К.: Вища школа.
— 1989. — С. 20—70.
Здоров’я, 1999 ― С. 605—608.
248
8. Сергета І.В. Організація вільного часу та здоров’я школярів / І.В. Сергета, В.Г. Бардов. — Вінниця, 1997. — С.
254—276.
9. Гурова А.И. Практикум по общей гигиене / А. И. Гурова, О.Е. Горлова. — М.: Изд. Университета Дружбы
Народов, 1991. — С. 80—84.
10. Соколов И.С. Санитарное просвещение / И.С. Соколов, Я.Н. Трахтман. — М.: Медицина, 1976. — 153 с.
В ході практичного заняття студенти вивчають методику комплексної оцінки стану здоров'я та визначення груп
здоров'я, знайомляться з реєстраційними формами медичної документації та основними показниками захворюваності,
методами гігієнічних досліджень, що використовуються у гігієні дітей, підлітків і молоді, вимогами до будівництва та
благоустрою дитячих закладів.
Таблиця 1
Методи та методики гігієнічних досліджень, що використовуються у гігієні дітей, підлітків та молоді
Методики вивчення чинників навколишнього Методики вивчення реакцій організму у відповідь на

середовища вплив чинників навколишнього середовища
1. Санітарний опис об'єкта (отримання інформації 1. Дослідження функціонального стану окремих
про набір приміщень, особливості планування та фізіологічних систем організму:
забудови земельної ділянки, обладнання та а) серцево-судинна і дихальна системи (за даними
благоустрою). функціональних проб тощо);
б) центральна нервова система (за даними
2. Інструментальні дослідження чинників хронорефлексометрії тощо);
навколишнього середовища: в) система кровотворення (за даними фагоцитарної
а) дослідження природного та штучного освітлення; активності лейкоцитів, ферментного профілю лейкоцитів,
б) дослідження особливостей мікроклімату вмісту глобулінів у сироватці крові тощо.);
(температурно-вологісний режим, швидкість руху та г) рівень функціонування окремих сенсорних систем
охолоджуюча здатність повітря); (зорова і слухова сенсомоторна система, соматосенсорний
в) хімічні та бактеріологічні властивості повітря аналізатори тощо).
(вміст СО2, антропотоксинів, пилу, токсичних 2 Дослідження особливостей поведінкових реакцій дітей,
хімічних речовин, бактеріальна забрудненість); підлітків і молоді (проведення хронометражу та ін.).
г) дослідження водопостачання;
д) дослідження шумовібраційної обстановки; 3. Вивчення розумової та фізичної працездатності
ж) дослідження особливостей обладнання (предмети (функціональні проби з дозованим навантаженням тощо).
побуту, меблі, книги, іграшки, посуд, одяг та ін.).
4. Вивчення захворюваності дітей і підлітків:
3. Дослідження особливостей харчування дітей, а) за даними числа звертань у медичні установи за
підлітків і молоді: допомогою;
а) Розрахунковий метод вивчення особливостей б) за даними медичних оглядів;
харчування;
б) Лабораторне дослідження особливостей харчування 5. Дослідження фізичного розвитку за дітей, підлітків і
молоді (за методом сигмальних відхилень, за шкалами
4. Гігієнічна оцінка режиму дня дітей, підлітків і регресії комплексним та центильним методами тощо).
молоді:
а ) Хронометраж; 6. Психогігієнічні та біоритмологічні дослідження
б) Опитування (анкетування, інтерв'ювання та ін.).
МЕТОДИКА КОМПЛЕКСНОЇ ОЦІНКИ ЗДОРОВ'Я ДІТЕЙ, ПІДЛІТКІВ І МОЛОДІ

В основі комплексної оцінки стану здоров'я дітей, підлітків і молоді знаходяться такі критерії:
 наявність або відсутність в момент обстеження хронічних захворювань;
 рівень фізичного і нервово-психічного розвитку та ступінь його гармонійності;
 рівень функціонування основних життєво-важливих систем організму;
 ступінь опірності організму несприятливому впливу та чинників навколишнього середовища.
На підставі вищезазначених критеріїв усіх дітей і підлітків можна розподілити на 5 груп здоров'я;
Перша група здоров'я — особи, у яких відсутні хронічні захворювання, які не хворіли або рідко хворіли протягом періоду
обстеження та мають фізичний і нервово-психічний розвиток, що відповідає вікові (здорові, без відхилень);
Друга група здоров'я — особи, які не страждають хронічними захворюваннями, але мають деякі функціональні або
морфологічні відхилення, а також особи, що часто (4 рази на рік і більше) або тривало (понад 25 днів за одним захворюванням) хворіли
(практично здорові з морфофункціональними відхиленнями та зниженою опірністю);
Третя група здоров'я — особи, які страждають на хронічні захворювання у стадії субкомпенсації при збереженні
Четверта група здоров'я — особи, які страждають на хронічні захворювання у стані субкомпенсації зі зниженням
249
П'ята група здоров'я — особи, які страждають на хронічні захворювання у стані декомпенсації зі значним зниженням
функціональних можливостей організму, інваліди І та II груп.
Для визначення належності дитини до тієї чи іншої групи здоров'я (а це має велике значення під час вирішення
багатьох питань, пов'язаних з організацією навчальної діяльності, фізичного та трудового виховання, проведення
професійної орієнтації тощо) використовують та оцінюють об'єктивні показники функціонального стану організму, рівня
його адаптаційних ресурсів, фізичного розвитку та біологічного віку.
Надзвичайно важливими слід визнати методи оцінки функціональних можливостей вищої нервової діяльності,
сенсорних систем, уваги, пам'яті, мислення, особливостей особистості (табл. 2).
Таблиця 2
Методи дослідження функціонального стану організму і дітей та підлітків
Функція, що
Властивості, що вивчаються Метод Апаратура
досліджується
Сила нервової системи
Індивідуально-
Рухомість та врівноваженість Хронорефлексометрія Хронорефлексометр
типологічні
особливості вищої нервових процесів
нервової діяльності Визначення критичної частоти злиття Прилад для визначення
Лабільність нервової системи
світлових миготінь (КЧСМ) КЧСМ
Прилад для визначення
Лабільність зорового аналізатора Визначення КЧСМ
Зорова сенсорна КЧСМ
система Визначення довжини відрізка, що
Лінійний окомір Лінійка Ф. Гальтона
заданий
Координамометр,
Координація рухів Координамометрія, тремометрія
тремометр
Точність відтворення заданого Кінематометр
Кінематометрія
Сенсомоторний руху Жуковського
аналізатор М'язова сила Динамометрія Динамометр
Точність
підтримування Динамометрія Динамометр Розенблата
м'язового зусилля
Тактильний
Поріг тактильної чутливості Метод Марк-Уорті Лінійка Мак-Уорті
аналізатор
Стійкість уваги Коректурна проба Таблиця Анфімова
Увага Таблиці Шульте,
Переключення уваги Відшукування чисел
Шульте-Платонова
Механічна пам'ять Метод Нечаєва Картка, секундомір
Пам'ять
Образна пам'ять Метод Бюлєра Картка, секундомір
Існують певні вікові закономірності структури захворюваності дитячого та підліткового населення, які також
потребують урахування.
Так, у період новонародженості провідне місце займають захворювання та стани, пов'язані переважно з впливом
чинників протягом періоду внутрішньоутробного розвитку. У переддошкільний вік домінують хвороби органів дихання та
інфекційні захворювання. Певне значення у цьому віці мають також захворювання органу слуху, розлади нервової системи,
хвороби органів травлення, алергічні прояви тощо. У віці до 7 років на першому місці стоять хвороби органів дихання, далі у
дітей молодшого шкільного віку (7—10 років) переважають інфекційні захворювання, хвороби органів травлення, травми, у
дітей середнього шкільного віку (11—14 років) — травми, інфекційні захворювання, хвороби шкіри та органів травлення, у
дітей старшого шкільного віку (15—17 років) — травми, хвороби органів травлення, шкіри та інфекційні захворювання.
Крім того, для дітей шкільного віку велике значення мають розлади серцево-судинної системи, зору (зниження його
гостроти), слуху, нервової системи, опорно-рухового апарату (деформації скелета), а також ступінь гармонійності фізичного
розвитку.
МЕТОДИКА АНАЛІЗУ ЗАХВОРЮВАНОСТІ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ
Для характеристики стану здоров'я дітей і підлітків використовують медико-статистичні показники

захворюваності — загальної, інфекційної, з тимчасовою втратою працездатності, з госпіталізацією тощо.
Головними реєстраційними формами є такі документи: "Історія розвитку дитини (Ф—112—У), "Індивідуальна
карта дитини" (Ф—026—У), "Статистична карта особи, яка вибула із стаціонару" (Ф—066—У), "Журнал реєстрації
інфекційних захворювань" (Ф— 060—У), "Екстрене повідомлення про інфекційну хворобу, харчове, гостре професійне
отруєння" (Ф—056—У), "Контрольна картка диспансерного спостереження" (Ф—30), "Зведена відомість обліку
захворювань, що зареєстровані у лікувальному закладі" (Ф—071—У), "Зведена відомість нещасних випадків, що виявлені
вперше" (Ф—071—1у), "Вкладний листок до медичної картки підлітків" (Ф—025—1у), "Довідка про тимчасову
непрацездатність" (Ф—095/у).
250
Основні показники захворюваності дітей і підлітків:
1. Загальна захворюваність (загальна поширеність захворювань)
Кількість усіх дітей, які звертались за допомогою протягом 1 року
Х= ————————————————————————————— х 100;
Загальна кількість дітей, які знаходились під наглядом
2. Поширеність окремих захворювань
Кількість випадків окремих хвороб у дітей протягом 1 року

X= ————————————————————————————— х 100;
3. Індекс здоров'я
Число дітей, які не зверталися за медичною допомогою протягом 1 року

Х= ———————————————————————————————— х 100;
4. Показник осіб, які часто хворіють
Число дітей, які хворіли 4 і більше разів протягом 1 року

Х= ————————————————————————————— х 100;
5. Структурні особливості захворюваності (питома вага кожного захворювання відповідно із загальноприйнятою

класифікацією)
Кількість дітей, що захворіли окремою хворобою протягом 1 року

Х= ———————————————————————————————— х 100;
Загальна кількість дітей, які хворіли протягом 1 року
6. Кратність захворювань
Кількість дітей, які хворіли (1, 2 і більше) протягом 1 року

Х= ————————————————————————————— х 100;
Загальна кількість дітей, які хворіли протягом 1 року
7. Середня кількість днів захворювань на одну дитину
Загальна кількість днів захворювань серед дітей протягом 1 року.

Х= ————————————————————————————— х 100;
Кількість дітей, що хворіли протягом 1 року
8. Середня тривалість окремого захворювання на одну дитину
Число днів, пов'язаних з окремою хворобою

Х= ————————————————————————————— х 100;
Число випадків окремого захворювання
Основні показники захворюваності дітей і підлітків, що розраховуються за даними медичних оглядів:
1. Повнота охоплення медичними оглядами
Число дітей, які були оглянуті

Х= ————————————————————————————— х 100;
Число дітей, що підлягають огляду
2. Показник розподілу дітей за групами здоров'я
Число дітей, які відносяться до окремих груп здоров'я

Х= ————————————————————————————— х 100;
Загальна кількість дітей, які були оглянуті
3. Показник розподілу дітей на умовні групи фізичного розвитку
Число дітей, які віднесені до умовної групи фізичного розвитку

X= —————————————————————————————х 100;
251
4. Контингент осіб, які хворіють (III — V групи здоров'я)
Число дітей, які страждають окремими захворюваннями

X= ————————————————————————————— х 100;
5. Абсолютний приріст захворюваності, що характеризує ступінь збільшення або зменшення рівня захворюваності
за певний період
6. Темп приросту захворюваності
Абсолютний приріст захворюваності

X= ————————————————————————————— х 100.
Попередній рівень захворюваності
7. Показник наочності, що являє собою співвідношення кожної з величин, які порівнюються, до вихідного рівня,
взятого за 100 %.
Кожний з наведених показників обчислюють диференційовано, з урахуванням віку та статі дитини.

Надзвичайно важливим напрямком роботи лікаря є забезпечення дотримання гігієнічних вимог до їх планування
та благоустрою дитячого закладу.
Слід відзначити, що до дитячих закладів належать дитячі дошкільні (ясла, дитячі садки та ін.), дитячі освітні
(загальноосвітні і спеціалізовані школи (ліцеї, гімназії різного типу) тощо та позашкільні (палаци, будинки дітей та юнацтва,
літні табори тощо) заклади.
Розміщення дитячих закладів має бути поблизу від місць проживання відповідних контингентів дитячого та
підліткового населення. Для дошкільних закладів радіус обслуговування повинен складати 0,3—0,5 км, для школярів
молодших класів — до 0,5 км, для школярів середніх класів — до 1 км; для школярів старших класів — до 1,5 км, у сільській
місцевості (за умови організованого підвезення дітей спеціально виділеним і придатним транспортом) — до 3 км.
Земельні ділянки, де розташовані заклади для дітей і підлітків, за своїми розмірами, мають відповідати гігієнічним
нормативам. їх слід розміщувати в екологічно найпридатніших місцях, на певному віддаленні від джерел забруднення
атмосферного повітря, шуму та великих транспортних магістралей. Найдоцільніше розташовувати ці заклади
внутрішньоквартально.
Розміщуючи відповідні заклади, слід ураховувати необхідність забезпечення основних приміщень і відкритих
ігрових та інших майданчиків не менш як тригодинною безперервною інсоляцією.
Внутрішнє планування дитячих дошкільних закладів повинно забезпечувати необхідні умови для дотримання
принципу групової ізоляції, забезпечення можливості рухової активності дітей, створення сприятливого повітряного і
теплового середовища, достатньої освітленості тощо. Площа озеленення земельних ділянок має становити не менше ніж 15
—17 м2 на одне місце, тобто понад 50 % усієї їх площі. Зменшення цього нормативу можливе тільки тоді, коли ділянка
дитячого закладу безпосередньо межує з лісовими або парковими територіями.
На території земельної ділянки дитячого дошкільного закладу слід передбачити наявність групових майданчиків
для дітей різного віку, загального фізкультурного майданчика, городу-ягідника, господарчої зони та пішохідних доріжок.
Перелік основних приміщень дитячого дошкільного закладу і дані щодо їх розрахункової площі наведено в табл. 3.
Під час планування ділянок під освітні заклади для дітей шкільного віку вихідним є забезпечення раціонального
функціонального зонування території і достатньої площі відповідних зон. Площа земельної ділянки навчально-виховних закладів
(шкіл) має відповідати нормативним значенням, наведеним у табл. 4.
Таблиця 3
Основні приміщення дитячого дошкільного закладу
Приміщення Площа, м2 Приміщення Площа, м2

Приміщення для молодшої ясельної
Приміщення для дошкільної групи (25 дітей)
(15 дітей), середньої і старшої (20 дітей) ясельної групи
Приймальня 18,0 Роздягальня 18,0
Ігрова 50,0 Ігрова 50,0
Спальня 36,0 Спальня 50,0
Вбиральня 12,0 Вбиральня 16,0
Буферна-мийна 3,0 Буферна-мийна 3,0
Таблиця 4
Площа земельної ділянки загальноосвітньої школи (без інтернату)
Кількість учнів Площа ділянки, га Кількість учнів Площа ділянки, га

40 0,3 627 2,0
80 0,5 784 2,2
129 1,2 1176 2,8
252
320 1,7 1568 3,0
464 2,0 1960 4,0
До сучасних типів загальноосвітніх шкіл належать такі: початкові, основні та середні школи, гімназії та ліцеї.
Навчальні будівлі загальноосвітніх шкіл розміщуються не ближче ніж 2,5 м від червоної лінії земельної ділянки, по
периметру якої передбачається захисна зелена смуга (дерева, кущі) завширшки не менш як 1,5 м, а з боку вулиць — не менш
як 3 м.
На земельній ділянці навчального закладу мають бути розташовані такі функціональні зони: навчальна, навчально-
дослідна (навчально-виробнича), фізкультурно-спортивна, господарча, житлова (за наявності гуртожитків, спальних
корпусів тощо) та зона відпочинку. Фізкультурно-спортивну зону бажано розміщувати таким чином, аби вона не
проглядалася з вікон навчальних класів (особливо початкових).
Висота будівель загальноосвітніх шкіл не повинна перевищувати трьох-чотирьох поверхів, висота поверхів (від
підлоги до підлоги вище розташованого поверху) має бути не меншою ніж 3,6 м, висота лекційних приміщень (на 50 місць і
більше), актових залів, фізкультурно-спортивних споруд — не меншою ніж 4,2 м.
Забудова навчально-виховних закладів здійснюється за трьома основними системами: компактній (централізованій),
блочній (секційній) та павільйонній (децентралізованій). Набір і взаєморозташування приміщень залежать від типу закладу.
Проте нині сучасні середні школи будуються переважно за блочною (секційною) структурою. Така структура передбачає
можливість розміщення дітей різних вікових груп в окремих блоках, разом з тим, загально шкільні приміщення об'єднуються
в окремий блок.
У складі шкільних будівель мають бути передбачені 3 групи приміщень — основні (навчальні кабінети, класні
кімнати, лабораторії, навчальні майстерні, спортивний зал), допоміжні (бібліотека, рекреаційні приміщення, їдальня, буфет,
актовий зал, комори, складські приміщення, туалети та ін.) та службові (кабінети для адміністрації, вчительські, медичний
кабінет та ін,) приміщення.
Більшу частину часу учні перебувають у класних кімнатах або навчальних кабінетах, які мають відповідати певним
гігієнічним вимогам (табл. 5).
Таблиця 5
Перелік основних навчальних приміщень шкільних будівель та їх площа
Мінімальна площа на
Приміщення, група приміщень
одного учня, м2
1,25-2,4
Навчальні класи, навчальні кабінети
Лабораторії з природничих наук, кабінети креслення 2,8
Лабораторії професійно-технічного та спеціального профілю 4
Кабінети інформатики та обчислювальної техніки (на одне робоче місце біля дисплею) 6
Аудиторії (залежно від кількості місць, обладнання) Від 1 до 3
Площа класу має бути не меншою ніж 50 м 2, площа навчального кабінету — 50—60 м2, мінімальна площа на одного
учня в цих кімнатах становить 1,25 м 2. Найкраща форма класної кімнати — прямокутна (глибина 6—6,3 м, довжина — 8—
8,4 м) із співвідношенням глибини до ширини 3:4. Відстань від першого ряду парт до дошки має складати 1,6—2 м, висота
стелі — 3—3,5 м. Розміщення вікон — лівобічне, кут розгляду (кут між лінією погляду і площиною класної дошки в
горизонтальній площині) має бути не меншим як 30—35°. Площа вчительської визначається виходячи із розрахунку 1,5—2,5
м2 на один клас.
При спортивних залах, дані щодо розмірів яких наведено в табл. 6, мають бути дві роздягальні площею по 16 м 2
кожна, дві душові — по 3 м2 кожна та два туалети — по 2 м 2 кожний. У школах, які містять більше ніж 20 класів,
влаштовують два гімнастичні зали, в тому числі один (на 144 м2) — для занять з учнями молодших класів
Актову залу розраховують на одночасне перебування в ньому не менш як 25 % учнів від загальної кількості їх,
площею по 0,6 м2 на кожного присутнього.
Таблиця 6
Розміри та площа деяких спортивних приміщень загальноосвітньої школи
Розміри, м
Площа, м2
Приміщення довжина ширина висота
144 12 12 3
162 18 9 5,4
Спортивні, гімнастичні зали
288 24 12 6
450 30 15 6
Кімната оснащена спортивними снарядами 12-24 Залежно від габаритів снарядів 2,4
Кімната інструктора 8-12 - - 2,4
Кількість місць в обідніх залах їдалень у загальноосвітніх школах установлюється виходячи із розрахунку одне місце
на трьох учнів. Площа обіднього залу в цих закладах установлюється виходячи із розрахунку 1,4 м 2 на одне місце.
У кожному навчальному закладі мають бути приміщення медичного обслуговування, до складу яких входять:
терапевтичний кабінет (площею не менш як 16м2), процедурна (10 м2), фізіотерапевтичний кабінет (18 м2), стоматологічний
253
кабінет (16 м2), кімната психофізіологічного розвантаження (18 м 2), Терапевтичний кабінет може бути використаний і як
офтальмологічний. Для цього треба, щоб довжина однієї з його стін була не меншою ніж 5,8 м.
Таблиця 7
Температура повітря в приміщеннях дошкільних закладів і
загальноосвітніх шкіл у кліматогеографічних умовах України
Температура, Температура,
Приміщення Приміщення
°С °С
Спальня ясельної групи 21 Службово-побутові приміщення 20
Класні кімнати, навчальні кабінети,
Спальня дошкільної групи 19 18
лабораторії
Групові та роздягальні дошкільних груп 20-21 Спортивні зали 15
Гральні та приймальні молодшої та старшої
23 Актовий зал 18
ясельної групи
Гральні та приймальні середньої та старшої
22 Рекреаційні приміщення 16
ясельної груп
Вчительська, адміністративні
Туалети ясельної групи 22 18
приміщення
Туалети дошкільної групи 21 Роздягальні при спортивному залі 20
Зали для гімнастичних занять 20 Туалети 18
Медичні кабінети 23 Вестибуль 19
Санітарно-технічне обладнання будівель і окремих приміщень дитячих закладів має забезпечувати режим
мікроклімату і повітряного середовища, що відповідає гігієнічним вимогам.
Нормативні значення температури повітря в приміщеннях дошкільних закладів та загальноосвітніх шкіл наведено
в табл. 7.
Забезпечення потрібного рівня освітленості приміщень та їх ультрафіолетового опромінення досягається шляхом
дотримання відповідних заходів як під час будівництва дитячих закладів, так і під час їх експлуатації. Одним із таких заходів
є оптимальна орієнтація вікон (табл. 8).
Таблиця 8
Оптимальна орієнтація вікон приміщень дошкільних і
шкільних закладів у кліматогеографічних умовах України
Приміщення Оптимальна орієнтація

Групові, гральні, зали для гімнастичних та музичних занять Пд.
Приміщення харчоблоку Пн
Класи, навчальні кабінети, лабораторії Пд.,ПС, С
Кабінети креслення і малювання Пн, ПНС, ПнЗ
Будівельними нормами встановлено такі значення коефіцієнта природного освітлення (КПО): в класних кімнатах не
менше ніж 1,5%, в кабінетах креслення і малювання не менше ніж 2 %. За результатами гігієнічних досліджень вважається,
що значення КПО мають бути ще більшими і сягати 2,5—5 %.
У основних приміщеннях дитячих закладів, де підвищене зорове навантаження, світловий коефіцієнт має бути 1:4
або більше. В інших приміщеннях він може складати 1:5—1:6. Відстань між вікнами (ширина простінків)не повинна бути
більше ніж 0,5 м.
При однобічному розташуванні вікон коефіцієнт заглиблення (відношення глибини кімнати до відстані від підлоги
до верхнього краю вікна) не повинен бути більшим як 2. Якщо глибина приміщення становить більше ніж 6—6,5 м, виникає
потреба у двобічному природному освітленні. Аби не заважати вільному проникненню зовнішнього світла до приміщень,
протилежні будівлі мають розташовуватися від будівлі дитячого закладу на відстані не менше ніж 2,5—3 їх висоти.
Важливе значення має колір оточуючих поверхонь та обладнання, від якого залежить коефіцієнт відбиття. Білий
колір відбиває 80—90% світлових променів, жовтий та світло-блакитний — 70—80%, зелений — 60%, світло-коричневий,
темно-рожевий — 30—45 %, темно-зелений — 22—25% світлових променів. Має бути забезпечена певна контрастність
співвідношення яскравості поверхонь: 1:7 (зошит — вікно), 1:12 (класна дошка — вікно), 4:1 (зошит — парта).
Нормативи штучного освітлення приміщень наведено в табл. 9.
Таблиця 9
Нормативи штучного освітлення дитячих закладів
Приміщення Освітленість, лк
254
Лампи розжарювання Люмінесцентні лампи
Групові, гральні, кімнати для музичних занять, приймальня,
150 200
роздягальня в дошкільному дитячому закладі
Спальні в дошкільному дитячому закладі 50 75
Класи, навчальні кабінети, аудиторії, лабораторії, майстерні
200 300
шкіл та профтехучилищ
Кабінети креслення та малювання 300 500
Спортивні та актові зали 150 200
Рекреаційні приміщення 100 150
У приміщеннях дитячих дошкільних закладів слід використовувати світильники, що забезпечують освітлення
відбитим або розсіяним світлом, яскравість яких не перевищує 2000 Кд/м 2.
У разі застосування комбінованого освітлення приміщень (природне та штучне) оптимальне співвідношення між
світловими потоками від вікна і від джерела штучного освітлення становить 2 : 1.
Для приміщень навчальних закладів встановлено певні гігієнічні вимоги щодо повітрообміну (табл. 10).
Серед головних принципів розташування мережі позашкільних закладів слід відзначити принцип ступінчастості,
який передбачає забезпечення умов для організації позашкільних занять та дозвілля за рахунок гурткової діяльності в
загальноосвітніх установах і дворових клубах (І ступінь), у палацах і будинках дітей та юнацтва (II ступінь), у
спеціалізованих позанавчальних закладах, зокрема в дитячо-юнацьких спортивних, музичних та художніх школах, центрах
науково-технічної творчості (III ступінь).
Територія земельної ділянки типових позашкільних закладів має передбачати наявність таких зон: спортивної,
навчально-дослідної, господарчої, зелених насаджень і відпочинку та атракціонів.
Провідним критерієм вибору будівлі позашкільного закладу є одночасна місткість із розрахунку числа дітей, які
займаються в ньому протягом одного дня в одну зміну. Максимальна поверховість будівлі не повинна перевищувати трьох
поверхів.
Таблиця 10
Показники повітрообміну приміщень навчальних закладів
Обмін повітря
Приміщення Приплив Витяжка
Класи, навчальні кабінети та лабораторії 16 м3/год на одну людину
Кабінети інформатики та електронно-обчислювальної техніки 16 м3/год на одну людину
Аудиторії, навчальні кабінети, навчальні майстерні із зонами для теоретичних занять,
читальні зали, зали для курсового проектування, студія живопису, малюнка, скульптури, 20 м3/год на одну людину
актова зала, кімната для співу та музики
Фізкультурно-спортивні зали, студія хореографії 80 м3/год на одну людину
Серед основних груп приміщень позашкільних закладів слід виділити гурткові приміщення, спортивний блок,
приміщення для масово-методичної роботи, адміністративно-господарчі приміщення, блок обслуговування. Головне правило
розміщення гуртків: одна навчальна група — одне приміщення.
Оптимальною орієнтацією навчальних приміщень у зимовий період року слід вважати південно-східну, припустимою
— південну та південно-західну; в осінній та весняний періоди — оптимальною є південна, припустимою — східна, південно-
східна або південно-західна. Освітленість робочих місць у кабінетах позашкільних закладів має бути в межах 300—350 лк, у
спортивних залах — 200 лк, в ізостудіях, кабінетах крою та шиття — 400 лк. Оптимальна температура приміщень — 18—
22°С, відносна вологість повітря — 40—60 %, швидкість руху повітря — 0,1—0,2 м/с. Комплексний аналіз
психофізіологічного стану і працездатності школярів дозволяє рекомендувати як найбільш доцільне світло-оранжеве
пофарбування стін, що дозволяє здійснити зміну звичної для школярів обстановки на більш яскраву, колоритну та збудливу і,
отже, сприяє підвищенню ефективності проведення позаурочних занять.
Літній табір повинен мати окрему земельну ділянку в приміській екологічно чистій зоні. Необхідна площа табору
розраховується, виходячи з нормативу 200—250 м2 на одну особу, яка перебуває в ньому. Проте, якщо табір розміщується
безпосередньо поблизу курортних зон, садів або лісопарків, якими можна користуватися, площа ділянки може бути
зменшена до 100 м2 на одну особу.
Доцільно, щоб літній табір мав наступні функціональні зони: спальну та культурно-масового призначення,
спортивну, господарчу та службово-адміністративну зони. До господарчої зони має бути передбачений окремий в'їзд. Кожен
літній табір повинен мати медичний пункт з ізолятором, що розрахований на перебування в ньому до 1,5 % від загальної
кількості дітей.
Основні положення організації і проведення гігієнічних

та лікувально-оздоровчих заходів у дошкільних дитячих колективах
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, «здоров'я - це стан повного фізичного, духовного та
соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби». Отже, здоров’я являє собою широке соціальне поняття. Для
дітей дошкільного віку бути здоровим - означає мати змогу відвідувати дошкільні заклади і успішно оволодівати усіма
вміннями та навичками, що передбачені для їх віку згідно з програмою виховання. Тому пошук оптимальних та ефективних
шляхів зміцнення здоров'я дітей дошкільного віку набуває особливого значення.
Існуюча нині система охорони здоров'я складає комплекс медико-санітарних та інших суміжних підрозділів, спільна
поєднана діяльність яких забезпечує охорону здоров'я. Первинна медико-санітарна допомога є нижчим рівнем цієї системи, на
255
якому проходить безпосередній контакт між дітьми, які обслуговуються, і власне системою охорони здоров'я, і, отже, дозволяє
максимально наблизити медико-санітарну допомогу до дитячих дошкільних закладів, являє собою первинний етап
безперервного процесу охорони здоров'я прийдешнього покоління тощо.
Первинна медико-санітарна допомога передбачає реалізацію наступних положень:
 підвищення рівня освіченості дітей дошкільного віку та їх батьків з найбільш важливих проблем охорони
здоров'я і методів профілактики захворювань;
 сприяння оптимальному забезпеченню дітей раціональним харчуванням, доброякісним і безперервним
водопостачанням та проведення відповідного об'єму санітарно-гігієнічних заходів;
 оздоровлення дітей, які стоять на диспансерному обліку, передусім осіб, які часто і тривало хворіють;
 імунізація проти основних інфекційних захворювань;
 профілактика ендемічних у районі перебування дітей хвороб;
 відповідне лікування захворювань та корекція імовірних відхилень у фізичному і нервово - психічному розвитку;
 забезпечення у повному обсязі усіма необхідними лікувальними засобами.
В комплексі заходів первинної медико-санітарної допомоги повертають на себе увагу задачі, які пов'язані з
оздоровленням організованих дошкільних колективів. Дійсно, високий рівень захворюваності дітей засвідчує необхідність
пошуку нових організаційних форм медичного обслуговування передусім завдяки часткового переведення місця проведення
основних профілактичних, лікувально-оздоровчих та протирецидивних засобів з поліклініки до дошкільних закладів.
У зв’язку з цим великого значення набуває організація спеціалізованих дошкільних закладів для дітей, які часто
хворіють на гострі респіраторні вірусні захворювання. Ураховуючи недоцільність утворення в кожному дитячому закладі
лікувально-оздоровчої бази, що передбачає розміщення цілого комплексу фізіотерапевтичного оснащення, заслуговує також
уваги досвід використання пересувних дитячих діагностичних реабілітаційних кабінетів, використання яких на базі дитячих
дошкільних закладів, створює найбільш сприятливу можливість для проведення лікувально-оздоровчих заходів у звичній
для дітей обстановці.
У профілактичній роботі важливе місце повинна займати охорона та оздоровлення дітей зі зниженою гостротою
зору. Ураховуючи, що серед заходів профілактики міопії провідне місце займають заходи гігієнічного змісту, працівникам
санітарно-епідеміологічної служби необхідно більш ретельно контролювати відповідність освітленості у приміщеннях дитячих
дошкільних закладах значенням загальноприйнятих нормам. Медичні працівники дошкільних закладів разом з лікарями-
офтальмологами поліклінік та лікарями з гігієни дітей і підлітків СЕС повинні здійснювати постійний контроль за режимом
зорового навантаження, проводити відповідні заняття з дітьми, серед яких виявлені явища спазму акомодації та прояви
короткозорості. Профілактика міопії не є прерогативою тільки офтальмолога. Цим питанням слід займатися вихователям,
педагогам і, звичайно, батькам. Всі вони повинні знати і володіти на практиці засобами, які спрямовані направлені на
запобігання захворювань зорової сенсорної системи.
Медичні працівники зобов'язані регулярно проводити співбесіди з батьками дітей, які страждають на міопію,
розповідати їм про засоби профілактики щодо її прогресування. Так, наприклад, дітям з пониженою гостротою зору
рекомендують більш подовжений час перебування на свіжому повітрі, підвищення рухової активності, скорочення часу для
відвідувань кінотеатрів та перегляду телепередач.
У плані проведення оздоровчих заходів особлива увага повинна приділятися дітям, які народилися у матерів із
групи ризику: з ускладненим акушерським анамнезом, спадковою патологією, які перенесли оперативне втручання під час
пологів (кесарів розтин тощо) або підлягали негативному впливу чинників навколишнього середовища, в т.ч. побутових і
виробничих шкідливостей, протягом періоду вагітності.
Загальні положення щодо організації відпочинку дітей

шкільного віку з різним рівнем здоров’я
Організація відпочинку дітей шкільного віку з різним рівнем здоров'я (здорові, з функціональними відхиленнями з
хронічними захворюваннями, діти-інваліди тощо) повинна передбачати розв’язання наступних завдань:
 організація відпочинку школярів є складовою частиною загальної системи формування здоров'я дітей і підлітків,
яка передбачає забезпечення їх гармонійного, психічного та фізичного розвитку, корекцію функціональних порушень та
компенсацію хронічних захворювань;
 головною метою діяльності закладів щодо організації літнього відпочинку дітей шкільного віку є створення умов
для їх фізичного оздоровлення, підвищення рівня соціально-психологічної адаптації, реабілітації школярів із
функціональними порушеннями та хронічними захворюваннями;
 заходи щодо оздоровлення дітей шкільного віку повинні ураховувати індивідуальні дані про їх здоров'я та
базування на системі моніторингу здоров'я школярів;
 як основні організаційні форми відпочинку та реабілітації школярів з різним рівнем здоров'я слід відзначити:
дитячі оздоровчі табори сезонного та цілорічного функціонування, дитячі санаторії тощо;
 основними напрямами оздоровлення дітей і підлітків слід вважати: психосоматичне оздоровлення, підвищення
рівня соціально-психологічної адаптації, збереження та зміцнення фізичного здоров'я та соматичного здоров'я;
 головними принципами оздоровлення та реабілітації дітей під час відпочинку є: використання природних
факторів екологічно благополучного навколишнього середовища; подовжене перебування на відкритому повітрі;
систематичне використання засобів фізичної культури та загартовування; системне використання засобів щодо забезпечення
психічного розвитку дитини та лікувально-оздоровчих заходів, підвищення рівня соціально-психологічної,
психофізіологічної психічної адаптації, фізичного, духовного та інтелектуального розвитку дітей тощо.
Оздоровчі санітарно-гігієнічні заходи щодо корекції впливу несприятливих факторів на організм учнів системи
професійної освіти (ПТУ, технічні коледжі тощо)
256
До числа основних санітарно-гігієнічних заходів щодо корекції впливу несприятливих факторів на організацію учнів
системи професійної освіти необхідно віднести:
1. Постійний контроль з боку медичного персоналу училищ за повітряно-тепловим режимом (температура,
вологість, швидкість руху повітря) в навчальних, рекреаційних та інших приміщеннях, тривалістю наскрізного
провітрювання під час уроків та перерв з урахуванням природних умов та роботи витяжної вентиляції.
2. Постійний контроль медичного персоналу училищ за створенням оптимального режиму освітлення, своєчасна
заміна непридатних світильників та ламп, забезпечення кожного ПТУ або коледжу світловими календарями.
3. Організація професійної підготовки учнів ПТУ або коледжу відповідно до вимог щодо забезпечення
попередження впливу шкідливих виробничих факторів на організм учнів.
4. Суворе дотримування санітарно-протиепідемічного режиму:
а) виконання існуючих правил підтримання всіх приміщень та ділянок училищ;
б) виконання основних елементів режиму дня, що спрямовані на запобігання соматичних та інфекційних
захворювань;
в) систематичне виконання санітарно-протиепідемічного режиму з метою профілактики виникнення масових
випадків групових гострих кишкових інфекцій та харчових отруєнь.
Систематичне проведення (2-3 рази на місяць) санітарно-освітньої роботи медико-педагогічним персоналом серед
підлітків з питань оптимальної організації умов та режиму навчання, харчування, праці та відпочинку, а також попередження
шкідливих звичок.
Основні положення санітарної освіти

Однією з найважливіших умов проведення ефективної профілактики захворювань, збереження та зміцнення
індивідуального і громадського здоров'я є обізнаність населення з чинниками, які негативно впливають на його стан.
Санітарна освіта являє собою невід'ємну складову системи охорони здоров'я, комплекс державних, громадських і
медичних заходів, спрямованих на забезпечення такої обізнаності з метою підвищення рівня здоров'я населення.
Головними завданнями санітарної освіти є пропаганда здорового способу життя, профілактика шкідливих звичок,
інформування про сучасні уявлення щодо причин виникнення різних захворювань, системи індивідуальних та громадських
заходів з їх первинної та вторинної профілактики.
Обізнаність із цих та інших питань необхідна не тільки в інтересах охорони індивідуального здоров'я. Вона є
важливою передумовою свідомого і відповідального ставлення всіх верств населення, керівників і працівників промислових
підприємств, громадського харчування та комунального господарства, будівельників, науковців, педагогів тощо до еколого-
гігієнічних проблем довкілля, дотримання вимог індивідуальної та громадської гігієни в усіх сферах життя і трудової
діяльності людини.
Організація санітарної освіти ґрунтується на таких принципах: державний характер, наявність спеціальної
структури організаційно-методичного керівництва і координації діяльності, плановість, комплексність, масовість,
диференційованість, розумна оптимістичність, доступність, цілеспрямованість, активна участь усіх медичних працівників.
У системі заходів санітарної освіти використовують різноманітні методи і засоби. Основними методами санітарної
освіти є усний, друкований, наочний і змішаний. Вони реалізуються шляхом використання таких форм санітарної освіти,
як лекції, бесіди, поради-консультації, виступи на радіо, аудіозаписи (усний метод), публікації в друкованих засобах масової
інформації, науково-популярні книги, брошури, пам'ятки, бюлетені, дошки з питань і відповідей (друкований метод);
експозиційні стенди, муляжі, фотографії, малюнки, плакати (наочний метод); телебачення, відеофільми, діафільми,
університети та школи здоров'я, курсові заходи для населення і хворих, виставки, театралізовані вистави (змішаний метод).
У практичній діяльності середнього та молодшого медичного працівника найвагоміше місце серед інших форм
санітарної освіти займають групові бесіди й індивідуальні поради. За належної підготовки середні та молодші медичні
працівники можуть виступати з лекціями, брати активну участь у всіх інших формах санітарної освіти.
Під час проведення лекцій, бесід та виступів важливо забезпечити такі вимоги до їх якості: актуальність теми,
зацікавленість до неї аудиторії, сучасний науковий рівень, повнота охоплення основних питань і розкриття теми, особиста
обізнаність з питань теми, вільне володіння матеріалом, чітке, логічне та послідовне викладення, доступність сприйняття
аудиторією, емоційність, використання прикладів з власного професійного або особистого досвіду, наочних посібників та
художньої літератури, вміння підтримувати зворотний зв'язок з аудиторією, володіння нею, готовність до відповідей на
запитання.
Тематика й форми санітарно-освітньої роботи визначаються залежно від конкретних умов і змісту професійної
діяльності медичного працівника, контингенту слухачів, обізнаності й володіння матеріалами теми заняття (виступу тощо).
На вибір методів і засобів санітарної освіти впливає також тип ситуації, за якої здійснюється той чи інший санітарно-освітній
захід. Розрізняють такі ознаки ситуацій, які мають значення під час вибору засобів санітарної освіти: екстремальність або
неекстремальність події, однорідність або неоднорідність контингенту, обізнаність (готовність, рівень) або необізнаність
слухачів (учасників).
Організаційно-методичну, координаційну та оперативну роботу з гігієнічного навчання та виховання населення
здійснюють обласні, міські та районні Центри здоров'я, кабінети та інспектори-методисти санітарної освіти в СЕС,
територіальних медичних об'єднаннях, окремих лікувально-профілактичних закладах
Базова структура Центру здоров'я передбачає наявність таких взаємопов'язаних підрозділів: організаційного відділу,
методичного відділу (кабінету), лекційного бюро, бібліотеки-читальні, фонду наочних посібників, видавничої групи,
кінолекторію, складу науково-популярної літератури, навчальних аудиторій тощо. Центр здоров’я виконує функції планування,
організаційно-методичного та консультативного керівництва діяльністю з гігієнічного навчання та виховання населення на
території обслуговування, підготовки та видання (сприяння виданню) науково-популярної літератури, організації радіо- та
телепередач, виставок, лекцій, курсових та інших заходів із санітарної освіти населення, координації та обміну досвідом роботи
лікувально-профілактичних закладів із цих питань тощо.
257
ТЕМА №25: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОГІГІЄНИ ТА

ХРОНОГІГІЄНИ. ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ ОПТИМІЗАЦІЇ АДАПТАЦІЙНОГО
ПРОЦЕСУ. МЕТОДИ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИХ ТА ПСИХОГІГІЄНІЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ
МЕТА РОБОТИ:
1. Закріпити теоретичні знання про психічне здоров’я та його основні критерії, провідні особливості особистості
людини, біоритмологічні та психофізіологічні її характеристики.
2. Вивчити та засвоїти сучасні методики психогігієнічних, психофізіологічних та біоритмологічних досліджень
функціонального стану організму людини.
3. Вивчити психогігієнічні, біоритмологічні та психофізіологічні принципи раціональної організації повсякденної
діяльності людини, оптимізації адаптаційного процесу тощо.

1. Психогігієна, хроногігієна та психофізіологія як розділи гігієнічної науки, їх мета та основні завдання.
2. Поняття про психічне здоров’я людини та методологія його вивчення. Групи психічного здоров’я.
3. Закономірності та особливості розвитку і формування провідних психофізіологічних функцій організму та
особливостей особистості у дитячому, підлітковому і дорослому віці.
4. Провідні методи психофізіологічних і психогігієнічних досліджень та критерії оцінки психічного здоров’я.
5. Психогігієнічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності людини.
6. Біоритмологія як наука, її значення. Провідні характеристики біологічних ритмів та методологія їх вивчення.
7. Біоритмологічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності людини.
ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися з найбільш поширеними методами та методиками психофізіологічних, біоритмологічних та
психогігієнічних досліджень.
2. Дослідити особливості процесів формування та розвитку провідних психофізіологічних функцій організму учнів
та студентів, особливостей їх особистості та біоритмологічних характеристик.
1. Загальна гігієна : пропедевтика гігієни / [Гончарук Є. Г., Кундієв Ю. І., Бардов В. Г. та ін.] ; за ред. Є. Г.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 1995. ― С. 178–185, 485–490.
2. Общая гигиена: пропедевтика гигиены / [Гончарук Е. И., Кундиев Ю. И., Бардов В. Г. и др.] ; под ред. Е. И.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 1999. ― С. 130–134, 568–573.
3. Общая гигиена / [Румянцев Г.И., Воронцов М.П., Гончарук Е.И. и др.] – М.: Медицина, 1985. – С. 314–319.
4. Общая гигиена // [Румянцев Г.И., Воронцов М.П., Гончарук Е.И. и др.] – М.: Медицина, 1990. – С. 255–256, 259–
263.
5. Румянцев Г.И. Общая гигиена / Г.И. Румянцев , Е.П. Вишневская , Т.А. Козлова. – М.: Медицина, 1985. – С. 228–
230.
[Сергета І.В., Бойчук Б.Р., Латанюк С.О. та ін.] – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – С. 42–50.
7. Гигиена детей и подростков / Под ред. В.Н. Кардашенко. – М.: Медицина, 1988. – С. 60–79, 469–487.
8. Гигиена детей и подростков / [Сердюковская Г.Н., Сухарев А.Г., Белостоцкая Е.М. и др.]; под ред. Г.Н.
Сердюковской, А.Г. Сухарева. – М., Медицина, 1986. – С. 70–95, 232–243.
9. Сергета І.В. Організація вільного часу та здоров’я школярів / І.В. Сергета, В.Г. Бардов. – Вінниця: РВВ ВАТ
“Віноблдрукарня“, 1997. – 292 с.
10. Сергета І.В. Гігієна та охорона праці користувача ЕОМ / І.В. Сергета , М.П. Олійник, В.Г. Бардов. – Вінниця:
РВВ ВАТ “Віноблдрукарня”, 1998. – 112 с.
11. Гехт К. Психогигиена / К. Гехт. – М.: Прогресс, 1979. – 250 с.
12. Психогигиена детей и подростков / Под ред Г.Н.Сердюковской, Г.Гельница. – М.: Медицина, 1985. – 224 с.
13. Здоровье, развитие, личность / Под ред Г.Н.Сердюковской, Д.Н.Крілова, У.Кляйнпетера. – М.: Медицина, 1990. –
336 с.
14. Школа и психическое здоровье учащихся / Под ред. С.М.Гомбаха. – М.: Медицина, 1988. – 272 с.
15. Сухарев А.Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков / А.Г. Сухарев. – М.: Медицина, 1991. – 272
с.
16. Бардов В.Г. Гигиена климата / В.Г. Бардов. – К., 1990. – 136 с.
17. Биологические ритмы / Под ред. Ю.Ашоффа. – М.: Мир, 1984. – Т.1. – 414 с. – Т.2. – 262 с.
18. Биоритмы и труд / [К.М.Смирнов, А.О.Навакатикян, Г.М.Гамбашидзе и др.]. – Л.: Наука, 1980. – 143 с.
19. Деряпа Н.Р. Проблемы медицинской биоритмологии / Н.Р. Деряпа, М.П. Мошкин, В.С. Посный. – М.: Медицина,
1985. – 208 с.
20. Доскин В.А. Биологические ритмы растущего организма / В.А. Доскин, Н.Н. Куинджи. – М.: Медицина, 1989. –
224 с.
258
21. Доскин В.А., Лаврентьева Н.А. Актуальные проблемы профилактической хрономедицины / В.А. Доскин, Н.А.
Лаврентьева. – М.: ВНИИМИ, 1985. – 80 с.
22. Доскин В.А. Ритмы жизни / В.А. Доскин, Н.А. Лаврентьева. . – М.: Медицина, 1991. – 176 с.
В ході практичного заняття студенти засвоюють основні методичні підходи до вивчення психічного здоров’я,
психогігієнічні, психофізіологічні та біоритмологічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності та
оптимізації адаптаційних ресурсів організму людини, вивчають особливості особистості, психофізіологічні та
біоритмологічні особливості студентів тощо.
Актуальні проблеми психогігієни

Протягом останніх років серед комплексу профілактичних наук, що складають сучасну гігієну, однією з найбільш
мультикритеріальних, багатогранних та інтегративних за своїм змістом у багатьох країнах світу по праву визнають
психогігієну.
Дійсно, глибокі зміни соціальних стереотипів в результаті докорінних та глибинних соціальних, економічних та
політичних зрушень, які відбуваються нині в більшості з них не можуть не накладати свій відбиток на нервово-психічну
сферу особистості людини, сприяють зростанню ступеня поширення психічних розладів, порушень психічної,
психофізіологічної та соціально–психологічної адаптації, формуванню різноманітних проявів соціальної дезадаптації тощо.
Епідеміологічні дослідження останніх років свідчать про те, що сьогодні питома вага дітей з невротичними реакціями в
різних країнах Європи коливається від 28% до 74%. За даними комітету експертів ВООЗ, розлади психічного здоров’я, які
порушують процеси соціального становлення та професійного самовизначення особистості, зустрічаються практично у кожної
двадцятої дитини. Це узагальнені дані світової статистики.
Проте у розвинутих урбанізованих країнах Західної Європи та Північної Америки число психічних зрушень, що мають
функціональну природу, є значно вищим. Зокрема, діти з невротичними проявами у Франції складають 38% від загального числа,
у Швейцарії – 32%. В Україні, Росії та деяких інших країнах СНД, за даними спеціальних досліджень, що були проведені, рівень
поширення вже сформованих психічних захворювань в дитячому віці становить 10–15%, в підлітковому – 20-25%, що, до речі, є в
10-12 разів більшим, ніж за даними офіційної статистики, яка проводиться на підставі визначення числа звертань за медичною
допомогою до психіатра.
Більшість з неврозів, дійсно, виникає саме впродовж шкільного періоду життя. Установлено, що астено-невротичні
реакції спостерігаються у 12-20% дітей шкільного віку. Слід відмітити і те, що переважна більшість з них має психогенний
характер, тобто виникає як наслідок дії психотравмуючих ситуацій і належить до категорії так званих граничних нервово-
психічних розладів. Однак хоча ці реакції є нетривалими, такими, що минають, вони являють собою незаперечні передумови
формування та розвитку стану психічної дезадаптації, для якої властивим слід вважати суттєве посилення окремих рис та
особливостей особистості, що зумовлюють її вибіркову уразливість до впливу окремих психогенних факторів на тлі
адекватної стійкості до діїінших. Тому проблема забезпечення наукового підґрунтя сучасних психогігієнічних досліджень
потребує поглибленого розгляду методологічних та прогностичних аспектів проблеми формування психічно здорової
особистості.
Отже, розглянемо основні фундаментальні питання проблеми, яка знаходиться в центрі уваги.
Психогігієна – галузь сучасної гігієни, що вивчає стан нервово-психічного здоров’я населення, його динаміку у
зв’язку зі впливом на організм людини природних, соціальних, виробничих і побутових чинників та розробляє на підставі
цих досліджень науково-обґрунтовані заходи щодо активного впливу на людський організм та середовище його перебування
з метою створення найбільш сприятливих умов для збереження та зміцнення як психічного, так і соматичного здоров’я.
Основні завдання психогігієни:
 аналіз нервово-психічного здоров’я населення;
 розробка вікових стандартів розвитку психофізіологічних функцій та особливостей особистості;
 вивчення характеру впливу чинників середовища на організм та їх нормування з урахуванням динамічних
зрушень психофізіологічних та психологічних показників функціонального стану організму та показників особливостей
особистості;
 наукове обґрунтування ефективних заходів щодо запобігання зрушень у нервово–психічному стані,
збереження та зміцнення психічного і соматичного здоров’я людини.
Методологія вивчення психічного здоров’я
Атрибутивно-категорійний
підхід
Нормативний підхід ПСИХІЧНЕ

ЗДОРОВ’Я Прогностичний підхід
Інтегративний підхід
259
Відповідно до атрибутивно-категорійного підходу психічне здоров’я людини характеризується відсутністю
виражених нервово-психічних розладів, певним резервом сил, що дозволяє подолати несподівані стреси або утруднення, а
також стійкою рівновагою між організмом та навколишнім світом.
Отже, головний атрибут психічного здоров’я – не лише відсутність психічних захворювань, але й нервово–
психічний розвиток, що відповідає вікові, а також сприятливий функціональний стан організму і, передусім, вищої нервової
системи та сенсорних систем організму
Провідні критерії психічного здоров’я:
 відсутність або наявність виражених форм психічних захворювань та граничних нервово-психічних
розладів;
 гармонійність психічного розвитку та його відповідність вікові;
 показники стану провідних соціально- і професійно-значущих психофізіологічних функцій та особливостей
особистості (функціональний стан центральної нервової системи, зорової, слухової, сенсорних систем соматосенсорного
аналізатору, властивості нервових процесів, уваги, пам’яті, темпераменту і характеру, розумової працездатності тощо), які
зумовлюють ефективне виконання різноманітних навчальних, професійних або побутових завдань у повсякденній
діяльності.
СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ ЛЮДИНИ

(за К.Леонгардом)
– у нормальному стані:
нервово-психічний стан
мотиваційна спрямованість
характер
темперамент
здібності
задатки та нахили
– у патологічному стані:
До провідних особливостей особистості людини, які підлягають обов’язковому вивченню в ході проведення
психогігієнічних досліджень слід віднести властивості темпераменту та характеру, мотиваційну спрямованість та
особливості нервово-психічного стану.
Отже, одне з визначальних місць в структурі особливостей особистості людини займають властивості
темпераменту, що належать до первинних форм об’єднання різноманітних психологічних якостей і являють собою
сукупність потреб, головним змістом яких є виконання стабілізаційної функції. У багаторівневій ієрархії характеристик
особистості властивості темпераменту відрізняються від інших як тісним зв’язком з морфологічними, біохімічними та
фізіологічними особливостями організму, так і прямим входженням в тканину багатьох вищих інтегративних систем.
Отже, темпераментом слід називати відносну константу особистісного забарвлення переживань, характеристику
індивідуального стереотипу реакцій у відповідь на вплив чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя,
спосіб емоційної реактивності та динаміки діяльності людини. Тому до числа головних показників ступеня вираження
260
окремих рис темпераменту слід віднести екстравертованість або інровертованість особистості, емоційну врівноваженість
силу спонукання або імпульсивність, швидкісні характеристики моторної діяльності та стійкості рухових проявів.
Комплексне вивчення особливостей особистості людини обов’язково повинно передбачати дослідження властивостей
характеру, виключне значення яких у процесі соціального становлення особистості підкреслюють їх чіткий зв’язок зі станом
адаптаційних систем організму, високий рівень індивідуальних проявів, а також той факт, що кожна особливість характеру
визначає окрему тенденцію до здійснення різного роду вчинків.
Таким чином, якщо характеристики темпераменту є формальними, відносно незалежними від змісту діяльності, яка
виконується, то характерологічні прояви забезпечують регуляцію діяльності стеження, переключення, передбачення та
планування особистої поведінки.
Високий рівень розумової та фізичної працездатності визначається комплексом чинників, котрі характеризують як
особливості діяльності, що виконується, так і індивідуально-типологічні особливості організму. Серед останніх суттєва роль,
безперечно, належить мотиваційній спрямованості та рівно суб’єктивного настрою. Так, висока позитивна мотивація
зумовлює готовність суб’єкта до здійснення у стислі строки і з найбільшим ефектом діяльності, яка запланована. В ряді
наукових досліджень під час аналізу динамічних зрушень працездатності навіть виділяється так званий установчий період,
що пов’язаний з процесом формування мотиваційних установок та становленням відповідного рівня домагань та рівня
контролю.
Під психічним станом організму розуміють узагальнену картину психічного функціонування вищої нервової діяльності
організму в обмежений проміжок часу, уявлення про яку в свідомості людини реалізується на основі самооцінювальних процесів.
Адекватна, стала та гармонійна самооцінка сприяє найбільшій продуктивності різних видів діяльності і, отже, визначення
психофізіологічних корелят самооцінки на основі факторного групування її провідних характеристик дозволяє здійснити
комплексний аналіз психічного стану особистості.
Більше того, саме самооцінка людиною свого стану в значній мірі зумовлює потребу в досягненні успіху і,
відповідно, той рівень домагань, який проявляється у прагненні досягти певну, конкретну та складну мету. Отже, самооцінка
психічного стану не лише відображає глибинне відношення людини до себе як особистості, але й визначає певний рівень її
вимог до себе, безпосередньо пов’язана з саморегуляцією поведінки та є однією з центральних характеристик психічного
розвитку.
Основні методи вивчення стану психічного здоров’я:

методики дослідження процесів формування та розвитку психофізіологічних функцій:
 методики дослідження особливостей вищої нервової діяльності (сила, рухомість та врівноваженість основних
нервових процесів, увага, пам’ять, мислення тощо)
 методики дослідження особливостей сенсорних систем організму (зорова, слухова сенсорна системи,
соматосенсорний, тактильний та інші аналізатори).
методики дослідження властивостей особистості:
 методики дослідження властивостей темпераменту (особистісні опитувальники Айзенка, Спілбергера,
Русалова та ін.)
 методики дослідження властивостей характеру (особистісні опитувальники MMPI, Mini-mult, Кеттелла,
Шмішека та ін.)
 методики дослідження мотиваційної спрямованості (особистісні опитувальники Роттера, Горбачовського та ін.)
 методики дослідження нервово-психічних станів (особистісні опитувальники САН, Цунга, Люшера, Малкової, та
ін.)
Відповідно до нормативного підходу психічне здоров’я людини визначається як континуум, тобто безперервний ряд
перехідних станів або фаз. від абсолютної норми до порушень з клінічно-вираженою симптоматикою.
Головні принципи нормативного підходу:
 визначення функціональних станів на грані норми і патології, рання діагностика граничних нервово-психічних
розділів, виявлення початкових, ініціальних, донозологічних порушень;
 розробка науково-обґрунтованих нормативних положень щодо виділення різних груп населення за станом
психічного здоров’я, які повинні бути:
– специфічними за змістом;
– непостійними, тобто такими, що періодично змінюються, за характером;
– такими, що розвивають, мають тренувальне спрямування, за сутністю.
Прийнято виділяти 4 групи здоров’я.
Групи психічного здоров’я:
І група – цілком здорові;
ІІ група – з легкими функціональними, передусім, астенічними зрушеннями до нозологічного змісту;
ІІІ група – з доклінічними станами і клінічними формами захворювань в стадії компенсації;
ІV група – з клінічними формами захворювань в стадії субкомпенсації.
Крім того, поглиблений аналіз закономірностей психічного розвитку людини, дозволяє виявити і чіткий
кореляційний зв’язок між донозологічними (до клінічними) зрушеннями психічного здоров’я та відхиленнями у процесі
формування особистості, передусім в дитячому та підлітковому віці.
Тому серед патологічних радикалів індивідуальних змін характеристик вищої нервової діяльності найбільш
вагомими вважають такі, як:
 підвищений нейротизм;
 виражена емоційна збудливість;
 висока внутрішня особистісна та ситуативна тривожність;
 акцентуації характеру;
261
 високий ступінь порушення аспектних та депресивних проявів;
 знижена соціальна активність.
Відповідно до інтегративного підходу психічне здоров’я людини розглядається як міждисциплінарне,
мультикритеріальне поняття, що визначає особливості психічного стану людини в умовах постійної її взаємодії з чинниками
середовища перебування.
До числа чинників, які сприяють ломці адаптаційних механізмів відносять:
 стани, що зумовлені онтогенетичним розвитком, наприклад, кризові сенситивні періоди нервово–психічного
розвитку відповідно у віці 3, 7 та 12-15 років, психічні дезонтогенези тощо;
 знижену, внаслідок органічної церебральної недостатності, нервово-психічну реактивність;
 патогенні біологічні (гіпоксія, черепно-мозкова травма, інфекційне захворювання та ін.) і психічні
(інформаційне перевантаження, емоційна та інформаційна депривація та ін.) чинники.
Тому основою для установлення психогігієнічних норм та градацій (можливих варіантів) результативності впливу
різноманітних чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя на психічне здоров’я людини, які мають різну
інтенсивність дії, є:
визначення стану функціональної системи (або систем), що реагують, передусім, в обов’язковому порядку,
функціональних можливостей вищої нервової діяльності (за С.М. Громбахом):
— комфорт, незначне напруження;
— помірне напруження;
— значне напруження;
— перенапруження та виснаження.
оцінка ступеня напруження регуляційних систем (за В.П. Казначєєвим та Р.М. Баевським):
— норма;
— перехідний стан;
— напруження;
— перенапруження та “поломка” адаптаційних механізмів.
установлення характеру фізіологічного реагування (за П.І. Гуменером):
— оптимальне регулювання;
— перебудова регуляторних механізмів;
— мобілізація регуляторних механізмів;
— погіршання та порушення якості регулювання.
Крім того, в ході досліджень, що були проведені протягом останніх років, визначені та обґрунтовані перспективи
використання таких кількісних показників оцінки характеру адаптаційних процесів організму та поведінкових реакцій, як
індекс психофізіологічної адаптації, експрес-індекс стрес-індикації та індекс біхевіорального благополуччя.
В основі визначення показників індексу психофізіологічної адаптації знаходиться виявлення особливостей зрушень
провідних характеристик стану психофізіологічних функцій та особливостей особистості у період між вихідним та кінцевим
етапами дослідження на підставі реєстрації наявності позитивних, негативних і стабільних за змістом результатів.
Індекс психофізіологічної адаптації визначають за формулою (1):
(1)
де ІПфА – індекс психофізіологічної адаптації;
а – кількість випадків з ознаками наявності позитивної (“+”) динаміки розвитку з боку окремої психофізіологічної
функції або особливості особистості;
b – кількість випадків з ознаками наявності негативної (“–”) динаміки розвитку з боку окремої психофізіологічної
функції або особливості особистості;
с – кількість випадків зі стабільними результатами динамічних (“0”) зрушень з боку окремої психофізіологічної
функції або особливості особистості.
Кількісні критерії оцінки ступеня успішності психофізіологічної адаптації організму такі:
 перебіг психофізіологічної адаптації задовільний: ІПфА = 0,50 – 1,00;
 перебіг психофізіологічної адаптації нестабільний, спостерігається напруження адаптаційних механізмів:
ІПфА = 0,25 – 0,50;
 перебіг психофізіологічної адаптації незадовільний: ІПфА = 0 – 0,25;
 зрив процесів перебігу психофізіологічної адаптації: ІПфА = 1,0 – 0.
Значення експрес-індексу стрес-індикації розраховують за формулою (2):
ЕІСІ = Е + Т + Н + К + В; (2)
де ЕІСІ – експрес-індекс стрес-індикації;
Е – ступінь вираження емоційної стійкості (за особистісним опитувальником Айзенка);
Т – співвідношення величин ситуативної і особистісної тривожності (за особистісним опитувальником
Спілбергера);
Н – рівень нервово-психічного напруження (за особистісним опитувальником Немчіна);
К – значення інтегрального показника координації рухів;
В – стан вегетативного забезпечення діяльності серцево-судинної системи, що визначається на підставі
визначення наявності функціональних і органічних порушень серцевого ритму
Кількісні критерії оцінки отриманих результатів наступні:
262
 до 6 балів – група сприятливого прогнозу;
 7–9 балів – група спостереження (еустрес – фаза активації адаптаційних механізмів), потребує періодичного
спостереження з боку шкільного лікаря, шкільного психолога та педагогів, необхідна специфічна самокорекція
функціонального стану з використанням психогігієнічних і психофізіологічних методик;
 10–13 балів – група ризику дезадаптації (дистрес – фаза гострого стресу): потребує посиленого нагляду з боку
шкільного лікаря, шкільного психолога, педагогів і специфічної самокорекції функціонального стану з використанням
психогігієнічних, психофізіологічних і психологічних методик подолання наслідків стресових, екстремальних та кризових
ситуацій;
 понад 14 балів – група наявної дезадаптації (хронічний стрес при низькому рівні реактивності, преморбідний,
донозологічний стан): потребує негайної консультації педіатра, невролога, психіатра, необхідним є постійний нагляд з боку
шкільного психолога та психологічна підтримка педагогів
Зрештою, показники індексу біхевіорального благополуччя визначають за формулою (3):
ІББ = Н + А + Н; (3)
де ІББ – індекс біхевіорального благополуччя;
Н – характер вживання нікотину;
А – характер вживання алкоголю;
Н – характер вживання фармакологічно-активних і наркотичних психічно-активних речовин.
Відповідно до значень індексу кожного з досліджуваних осіб можна віднести до однієї з 4 категорій:
 1 категорія: високо біхевіорально благополучні особи (ІББ у межах від 0 до 2 балів);
 2 категорія: середньо біхевіорально благополучні особи (ІББ становить 3 бали) із соціально-поведінковим
ризиком залежності від психічно-активних речовин завдяки соціальним контактам із оточенням, яке провокує їх широке
використання;
 3 категорія: низько біхевіорально благополучні особи (ІББ у межах від 4 до 5 балів) із індивідуальним
поведінковим ризиком залежності від психічно-активних речовин;
 4 категорія: біхевіорально неблагополучні особи (ІББ у межах від 6 до 13 балів) із наявною залежністю від
психічно-активних речовин.
Відповідно до прогностичного підходу психічне здоров’я людини являє собою похідну, результат впливу
різноманітних чинників внутрішнього стану, навколишнього середовища та соціальних умов життя, що підлягають якісній і
кількісній оцінці та імовірнісному передбаченню і, отже, дозволяють розробити системи та заходи щодо управління
здоров’ям людини.
Основні методи прогнозування психічного здоров’я:
 Фізiологiчні методи, що полягають у визначенні та бальній оцiнці рiвня розвитку психофізіологічних
функцiй та особливостей особистості, дослідженні меж фiзiологiчних коливань стану критерiальних функцiй, векторному
аналiзі особистісної перспективностi тощо.
Переліченi методи досить інформативнi, але, водночас, дозволяють вирiшити лише окремi проблеми визначення
соціальної надiйностi та професійної перспективності i, тому, надто однобiчнi та схематичнi.
 Кiбернетичнi методи, що передбачають аналiз вхiдних та вихiдних параметрiв функціональних систем
організму, які складаються у ході виконання повсякденної діяльності.
На жаль, методи подібного змісту не дозволяють проаналізувати глибиннi процеси, що вiдбуваються в організмi при
пред’явленні незвичних для нього подразникiв i, отже, визначити ефективнiсть становлення робочого динамiчного
стереотипу як основи здійснення будь-якої діяльності та передумови ефективного управління здоров’ям людини.
 Iмовiрнісно-статистичнi методи, що детермiнованi необхiднiстю нагромадження та математичної
обробки великих масивiв статистичних даних з подальшою змiстовною iнтерпретацiєю кiнцевих результатiв.
Проте складний мультикритеріальний підхід, властивий для означених вище методів, є правомірним лише в ходi
вирiшення глобальних, складних, багатоварiантних проблем,
 Створення експертних систем з наступною експертною оцінкою отриманих результатів на основi
фундаментальних положень нечiткої логiки, нейрогенних мереж що передбачає опис причинно-наслiдкових зв’язків між
провідними чинниками, які формують здоров’я, у виглядi висловлень природною мовою, створення бази даних
лінгвістичних змінних та формалiзацiю взаємозв’язкiв матричної системи “фактори - прогноз” за допомогою нечiтких
логiчних рiвнянь.
Як відомо, експертна система є гнучким сучасним поліфункціональним інструментом, який надає можливість
вирішувати питання діагностики, прогнозування, управління функціональним станом, збереження і зміцнення здоров’я.
Основою для розробки систем такого роду служать певні бази знань про властивості та рівень функціонування регуляційних
систем організму, в першу чергу, центральної нервової системи, конституційно-генетичні особливості адаптаційного
реагування, індивідуально-типологічні та біосоціальні характеристики особистості людини.
На рисунку 1 наведена структура експертної системи для прогнозування успішності операторської діяльності на
підставі даних психогігієнічних досліджень.
Висока Вище середнього Середня Нижче середнього Низька

263
Успішність операторської
діяльності
Психофізіологічні особливості Особливості особистості організму

організму
Швидкість простої зорово-моторної реакції Екстравертованість

Швидкість диференційованої зорово-моторної
Нейротизм
реакції
Рухомість нервових процесів Ситуативна тривожність
Врівноваженість нервових процесів Особистісна тривожність
Швидкість переключення уваги Депресивність
Стійкість уваги Роздратованість
Точність лінійного окоміру Врівноваженість
Координація рухів Реактивна агресивність
М’язово-суглобова
Емоційна лабільність
чутливість
Рис 1. Структура експертної системи для прогнозування успішності операторської діяльності на підставі даних
психогігієнічних досліджень
Запровадження індивідуалізованого підходу на основі використання шкал інтегральних критеріїв оцінки

процесів формування морфофункціонального стану, психофізіологічних функцій та особливостей особистості
Саме такою є методика скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення донозологічних зрушень у стані психічного
здоров’я учнів і студентів, яка надає можливість визначити рівень психічного здоров’я як окремої особи, так і організованого
колективу загалом, об’єктивно оцінити його динамічні зрушення, зумовлені впливом різноманітних чинників
навколишнього середовища та соціальних умов життя, дозволяє своєчасно звернути увагу на появу найперших, вихідних за
своїм змістом, зрушень у стані психічного здоров’я, що мають донозологічний характер і є передвісниками формування
психічної дезадаптації та розвитку психічної патології.
Основною відмітною рисою скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення донозологічних зрушень у стані
психічного здоров’я учнів і студентів є її максимальна ефективність щодо визначення доцільності використання заходів
психопрофілактичного і психогігієнічного змісту, а також заходів психологічної корекції відхилень у психічному стані, що
виникають на рівні передзахворювання та мають бути усунені завдяки ранній діагностиці та застосуванню засобів
запобіжного змісту.
Запропонована методика скринінгової оцінки практично здійснюється у такій спосіб. На попередньому етапі на
підставі проведення анкетування або інтерв’ювання з використанням особистісних опитувальників і тестових методик, що
запропоновані, визначаються особливості особистості дівчат і юнаків певного організованого колективу, а саме: показники
щодо рівня вираження нейротизму, ситуативної і особистісної тривожності, а також шкільної тривожності, емоційного
вигоряння, агресивності та схильності до розвитку депресивних станів.
Дослідження подібного змісту, як правило, проводяться в ході або після здійснення щорічних профілактичних
медичних оглядів на початку навчального року, тобто саме в той період, протягом якого відбувається активація усіх процесів
психологічного і психофізіологічного змісту та найбільш чітко діагностуються початкові зрушення у стані психічного
здоров’я.
В подальшому на підставі використання запропонованої комплексної бальної шкали скринінгової оцінки ступеня
ризику виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я визначають кількість балів окремо за кожним із
досліджуваних показників, використовуючи дані, наведені в таблиці 1.
Таблиця 1
Комплексна бальна шкала скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення
донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я учнів і студентів
Кіль-
Методика Компоненти скринінгової оцінки
Показники кість
дослідження та ступінь їх вираження
балів
Рівень нейротизму, бали:
Особистісний – висока емоційна стійкість (до 10) 1
Рівень
опитувальник – помірна емоційна стійкість (11-14) 2
нейротизму
Айзенка – висока емоційна нестійкість (15-18) 3
– дуже висока емоційна нестійкість (19-24) 4
Рівень Методика Рівень вираження фаз розвитку емоційного вигоряння
емоційного діагностики (напруження, резистенції, виснаження), бали:
вигоряння рівня – усі фази несформовані (до 36) 1
емоційного – одна із фаз на стадії формування (37-60) та дві фази несформовані (до 36)
264
– одна фаза несформована (до 36) та дві фази на стадії формування (37-60)
– дві фази несформовані (до 36) та одна фаза сформована (понад 61) 2
– усі фази на стадії формування (37-60)
– одна фаза несформована (до 36), одна фаза на стадії формування (37-60) та
одна фаза сформована (понад 61)
вигоряння 3
– дві фази на стадії формування (37-60) та одна фаза сформована (понад 61)
Бойко
– одна фаза несформована (до 36) та дві фази сформовані (понад 61)
– одна фаза на стадії формування (37-60) та дві фази сформовані (понад 61)
4
– усі фази сформовані (понад 61)
Рівні ситуативної (СТ) та особистісної (ОТ) тривожності, бали:
– низька СТ (до 30) та низька ОТ (до 30) 1
– низька СТ (до 30) та помірна ОТ (31-44)
– помірна СТ (31-44) та низька ОТ (до 30) 2
Особистісний
Рівень – помірна СТ (31-44) та помірна ОТ (31-44)
опитувальник
тривожності – низька СТ (до 30) та висока ОТ (понад 45)
Спілбергера
– помірна СТ (31-44) та висока ОТ (понад 45)
– висока СТ (понад 45) та низька ОТ (до 30) 3
– висока СТ (понад 45) та помірна ОТ (31-44)
– висока СТ (понад 45) та висока ОТ (понад 45) 4
Рівень шкільної тривожності та симптомів, що її формують, бали:
– низька загальна тривожність у школі (до 11) 1
– помірна загальна тривожність (12-16), рівень симптомів, що її формують,
низький або помірний: переживання соціального стресу (до 8), фрустрація
потреби у досягненні успіху (до 9), страх самовираження (до 4), страх ситуації
2
Методика перевірки знань (до 4), страх не відповідати очікуванням оточуючих (до 3),
Рівень діагностики низька фізіологіч-на опірність (до 3), проблеми у відношеннях з вчителями або
шкільної рівня шкільної викладачами (до 5).
тривожності тривожності – помірна загальна тривожність (12-16), більше трьох із симптомів, що її
Філліпса формують мають високий рівень: переживання соціального стресу (9-11),
фрустрація потреби у досягненні успіху (10-13), страх самовираження (5-6),
3
страх ситуації перевірки знань (5-6), страх не відповідати очікуванням
оточуючих (4-5), низька фізіологічна опірність (4-5), проблеми у відношеннях з
вчителями або викладачами (6-8)
– висока загальна тривожність у школі (17-22) 4
Рівень показників агресії (фізична, вербальна та непряма агресія, негативізм,
роздратування, підозрілість, почуття образи та провини), бали:
Методика
Рівень – низький рівень усіх показників (до 55), однак можливий високий рівень
діагностики 1
агресивна- одного з них (понад 55)
агресії Басса та
ності – від двох до чотирьох показників мають високі рівні (понад 55) 2
Дарки
– від п’яти до семи показників мають високі рівні (понад 55) 3
– високий рівень усіх показників (понад 55) 4
Рівень вираження депресивних проявів, бали:
Схильність Психометрична – відсутність депресивних проявів, стан без депресії (до 49) 1
до розвитку шкала Цунга – легка депресія ситуативного або невротичного ґенезу (50-59) 2
депресивного для самооцінки
– субдепресивний стан (60-69) 3
стану депресії
– депресивний стан (понад 70) 4
Далі, з метою здійснення розподілу учнів і студентів за категоріями ризику з урахуванням ступеня імовірності
виникнення відхилень у стані їх психічного здоров’я, виявлення дівчат і юнаків з донозологічними зрушеннями і
патологічними проявами, а також визначення характеру втручань, які мають бути рекомендовані в кожному конкретному
випадку, за допомогою формули (4) розраховують інтегральний показник оцінки особливостей психічного стану (ІПОПС)
кожного представника досліджуваної групи:
ІПОПС = Н + ЕВ + Т + ШТ + А + Д ; (4)
де Н – рівень нейротизму, ЕВ – рівень емоційного вигоряння, Т – рівень тривожності, ШТ – рівень шкільної
тривожності, А – рівень агресивності, Д – ступінь схильності до розвитку депресивного стану.
Відповідно до величини ІПОПС, що розрахований, досліджувану особу можна віднести до однієї із 4 категорій, які
визначені, а саме до категорій: з мінімальним (до 8,0 балів), низьким (від 8,1 до 12,0 балів), помірним (від 12,1 до 17,0 балів)
або високим (понад 17,1 балів) ризиком виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я (табл. 2).
Таблиця 2
Визначення категорій осіб у залежності від ступеня ризику виникнення
донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я
Діапазон Характеристика Рекомендації щодо покращання стану психічного
Категорія
балів основних проявів здоров’я
1 категорія: до 8,0 Високий рівень стійкості до дії Спеціальних заходів щодо покращання стану
Мінімальний ризик балів психотравмуючих факторів психічного здоров’я дівчата і юнаки не потребують.
265
виникнення
донозологічних Рекомендується проведення загальнопрофілактичних
навколишнього середовища та
зрушень у стані заходів, дотримання здорового способу життя тощо.
соціальних умов життя
психічного Повторне обстеження – через 1 рік.
здоров’я
Виникнення тимчасового
2 категорія: психічного дискомфорту і зру- Підвищена увага з боку педагогів і батьків.
Низький ризик шень у функціональному стані Використання психопрофілактичних заходів, таких
виникнення організму, що є чинниками як психогімнастика та психорелаксаційні вправи,
8,1–12,0
донозологічних ризику формування оптимізація рухової активності, раціоналізація режи-
балів
зрушень у стані патологічних змін з боку мних елементів, усунення загального напру-ження та
психічного психічного здоров’я в умовах нормалізація функціонування органів і систем
здоров’я постійного впливу організму. Повторне обстеження – через 6 місяців.
психотравмуючих чинників
3 категорія:
Помірний ризик Обстеження у медичного психолога в динаміці часу.
Постійний психічний
виникнення Підвищена увага з боку педагогів, шкільного лікаря,
12,1–17,0 дискомфорт, наявність стійкої
донозо-логічних шкільного психолога і батьків. Застосування як
балів тенденції до погіршання стану
зрушень профілактичних, так і психокорекційних заходів,
психічного здоров’я
психічного психофізичних і психотехнічних вправ та ігор.
здоров’я
4 категорія: Проведення поглибленої діагностики психічного
Високий ризик стану дівчат і юнаків із консуль-туванням медичного
виникнення понад Розвиток стійких психолога та лікаря-психіатра. Застосування
донозологічних 17,0 донозологічних зрушень у індивідуальних та групових заходів психокорекції, а
зрушень у стані балів стані психічного здоров’я також підбір комплексів психокорекційних вправ з
психічного урахуванням особливостей особистості та
здоров’я психоемоційного стану учнів і студентів.
Для оцінки узагальненого рівня психічного здоров’я організованого колективу, виявлення схильності окремих його
членів до виникнення різноманітних форм психічної патології, а також визначення доцільності використання
психопрофілактичних, психогігієнічних та психокорекційних програм за формулою (5) розраховують інтегральний показник
оцінки особливостей психічного стану організованого колективу (ІПОПСК):
Σ (Нi + ЕВi + Тi+ ШТi + Аi + Дi)
ІПОПСК = ————————————————— (5)
n
де Н – рівень нейротизму, ЕВ – рівень емоційного вигоряння, Т – рівень тривожності, ШТ – рівень шкільної тривожності,
А – рівень агресивності, Д – схильність до розвитку депресивного стану, n – кількість осіб в колективі.
З метою оцінки якісних та кількісних динамічних змін психічного здоров’я конкретної особи або певного
організованого колективу загалом, а також для оцінки ефективності застосування психопрофілактичних і психогігієнічних
методів корекції психічного стану за формулою (6) розраховують інтегральний показник динамічних змін стану психічного
здоров’я індивідуума (ІПДЗПЗ) та за формулою (7) – інтегральний показник динамічних змін особливостей психічного стану
організованого колективу (ІПДЗПЗК):
ІПОПС1 – ІПОПС2
ІПДЗПЗ = —————————  100% ; (6)
ІПОПС1
де ІПОПС1 та ІПОПС2 – інтегральні показники оцінки особливостей психічного стану окремої особи впродовж
різних періодів спостереження (наприклад, до і після застосування психопрофілактичних і психогігієнічних методів корекції
психічного стану, на початку та наприкінці навчального року тощо).
ІПОПСК1 – ІПОПСК2
ПДЗПЗК= ——————————  100% ; (7)
ІПОПСК1
де ІПОПСК1 та ІПОПСК2 – інтегральні показники оцінки особливостей психічного стану організованого колективу
протягом певного періоду спостереження.
Необхідно відзначити, що повторне обстеження, як правило, має проводитися або на початку наступного
навчального року, якщо учнів і студенти (або організований колектив) відносяться до категорії з мінімальним ризиком
виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я, або після застосування психопрофілактичних і
психокорекційних методів, для оцінки та визначення ступеня їх ефективності.
Сприятливим перебіг психічної, психофізіологічної і соціально-психологічної адаптації без виникнення ризику розвитку
донозологічних відхилень у психічному стані вважають в тому випадку, якщо ІПДЗПЗ або ІПДЗПЗК має позитивні або нульове
значення. Як ефективне застосування психопрофілактичних і психокорекційних методів визначають в тому випадку, якщо
розраховані показники становлять не менше +5%. Крім того, на підставі оцінки значень ІПДЗПЗК здійснюють порівняння ступеня
ефективності психопрофілактичних і психокорекційних програм в різних як за якісними, так і за кількісними характеристиками
організованих колективах.
Отже, запропонована методика, в основі якої знаходиться вивчення найбільш значущих, критеріальних з соціальної,
навчальної та професійної точок зору, особливостей особистості учнів і студентів та визначення ступеня ризику як
266
виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я, так і формування окремих проявів психічної патології,
сприяє ранньому та адекватному проведенню відповідної психопрофілактичної та психокорекційної роботи, яка спрямована
на покращання стану психічного здоров’я дівчат і юнаків.
Крім того, слід підкреслити, що пріоритетними напрямками підходу до розв’язання проблем психогігієнічного змісту є
варіаційно-статистичне прогнозування популяційних та індивідуальних тенденцій віково-статевих змін як психічного здоров’я в
цілому, так і його окремих критеріальних показників, передбачення ступеня впливу соматичної патології і, першу чергу, хронічних
захворювань на процеси формування особистісної сфери, прогнозування ступеня успішності перебігу психічної адаптації загалом та її
окремих видів зокрема серед різних контингентів населення.
Провідними психогігієнічними принципами оптимізації повсякденної діяльності людини є:
 проведення гігієнічного нормування виробничої (навчальної) діяльності людини;
 визначення чинників, які сприяють ломці адаптаційних механізмів і, насамперед, урахування кризових
періодів у житті людини, в основі яких знаходяться перебудова структурної організації особистості, психофізіологічні та
поведінкові зрушення, зміни психосоціальної орієнтації;
 раціональна організації позаробочої (позанавчальної) діяльності людини, що передбачає вивчення
індивідуальних особливостей темпераменту, характеру, мотиваційної спрямованості рівня суб’єктивного контролю та
нервово-психічних станів, урахування вікових закономірностей їх змін, використання активних методів психофізіологічного
впливу на процеси формування критеріальних показників особистості;
 обґрунтування та диференційоване запровадження заходів психофізіологічного впливу на особистості та
психогігієнічної корекції та реабілітації.
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ХРОНОГІГІЄНИ

Біологічні ритми являють собою самопідтримуючі автономні процеси періодичного чергування станів організму і
коливань інтенсивності фізіологічних реакцій індивідуума.
Людина має складну ієрархію та сувору часову упорядкованість у встановленні біоритмологічної структури особистості
внаслідок дії як внутрішніх, так і зовнішніх синхронізаторів. Більше того, цілісний організм може існувати лише при певних
фазових співвідношеннях різних коливальних процесів у клітинах, тканинах, органах і функціональних системах, з одного боку, та
їх чіткій синхронізації з умовами довкілля — з іншого.
Таким чином, стан здоров’я — це стан оптимальної гармонійності між часовою структурою внутрішнього
середовища організму та впливом чинників навколишнього середовища, а біологічні ритми, за своєю суттю, відображають
зміни різноманітних показників фізіологічних процесів хвилеподібної форми.
Різноманітні ритмічні коливання певних станів у живих системах реєструються з частотою від 1 разу в мілісекунду
до 1 разу в декілька років. Проте найбільше значення для людини мають ультрадіанні (довжина періоду від 0,5 до 20 годин),
циркадіанні (від 20 до 28 годин), інфрадіанні (від 28 до 60 годин) та циркасептідальні (від 60 до 148 годин) біологічні ритми.
Найважливішими характеристиками біологічних ритмів прийнято вважати такі показники, як рівень, період,
амплітуда, акрофаза та форма денної кривої ритму (рис. 2).
Рис 2. Графічне зображення типового біологічного ритму та його провідних характеристик

(Амп – амплітуда ритму, Акр – акрофаза ритму, Т – період ритму).
Рівень ритму або мезор являє собою середню величину фізіологічної функції, яка розглядається, протягом одного
біологічного циклу, графічне зображення якого наближається до синусоїди. Періодом ритму прийнято вважати відрізок
часу, після закінчення якого стан організму повторюється, і, натомість, частота ритму являє собою величину, що обернена
тривалості періоду. Амплітуду розраховують як різницю між максимальними та мінімальними значеннями певного
фізіологічного процесу впродовж одного біологічного циклу. Під акрофазою розуміють час, на який припадає максимальний
рівень функції. Причому, якщо акрофаза ритму функції змінюється у межах певної зони, це явище має назву “зона блукання
акрофази”.
Зрештою, кожний біологічний ритм характеризується формою денної кривої, тобто графічним зображенням
динамічних змін функції, що досліджується, протягом світлового дня. До нормальних фізіологічних кривих відносять
267
параболоподібні криві з максимальною акрофазою в ранковий та денний час і наступним зниженням рiвня ритму у вечірній
та нічний. До змінених фізіологічних кривих - платоподібні (незначне вираження ступеня коливання функції протягом дня),
інертні (максимальне підвищення рівня ритму у вечірній час), двохвершинні або бігемінальні (наявність двох підйомів
активності функції, як правило, у ранковий і у вечірній час) та інвертовані (зниження вихідного рівня функції протягом
денного періоду) криві.
Як критерiальні показники біоритмологічного стану організму, як правило, використовують характеристики
циркадiанних ритмів температури тiла та частоти серцевих скорочень Реєстрацiя температури тiла проводиться у пахвовій
ямці медичним або електричним термометром, частота серцевих скорочень визначається традиційним методом на
передпліччі руки пальпаторно протягом 1 хвилини. Слід підкреслити, що дослiдження показникiв стану циркадiанних
систем органiзму необхідно проводити в середині тижня впродовж 2-3 днів з чотирьохгодинним iнтервалом відповідно о 8,
12, 16 та 20 годині.
Рис. 3. Типи денних кривих за даними бальної квантифікації

(1 – інвертовані криві; 2 – платоподібні криві; 3 – параболоподібні криві з акрофазою о 20 годині; 4– двохвершинні криві; 5 –
параболоподібні криві з акрофазою о 12 або 16 годині).
Hа основi аналізу фізіологічних показників визначають амплітуду, рівень та акрофазу біологічних ритмів функцій,
які вивчаються. Для визначення характеру впливу чинників навколишнього середовища на біоритмологічні особливості
учнів досліджується форма денного відрізку хронограми-кривої і, на підставі отриманих даних, здійснюється бальна
квантифікація результатів, метою якої є визначення типу фізіологічних кривих: параболоподiбних з акрофазою о 12–16
годині, платоподiбних, iнертних, двохвершинних та iнвертованих (рис. 3).
Слід лише відзначити, що вiдмнною рисою платоподiбних кривих є зрушення амплітуди функцій, які вивчаються, на
величину, меншу критеріальної, котра для температури тiла складає 0,5 °С, для частоти серцевих скорочень – 8 ударів за
хвилину. Iнертнi кривi характеризуються найбiльшою амплiтудою коливань у вечiрнi години, двохвершинні або бiгемiнальнi
– наявнiстю двох пiдйомiв активностi о 12 годині та у вечiрнiй час, iнвертованi – зменшенням вихiдного рiвня у деннi
години.
В ході квантифікації, найвищу оцінку (5 балів) отримують параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 12
або 16 годині, які власне і вважаються найбільш фізіологічними, 4 бали – двохвершинні криві, 3 бали – параболоподібні
криві з максимальною акрофазою о 20 годині, 2 бали – платоподібні криві, 1 бал – інвертовані криві. Саме три останні
випадки і свідчать відповідно про десинхронізуючий вплив факторів, що діють, про ранні ознаки пошкодження
циркадіанного ритму в процесі адаптаційного процесу та про явний десинхроноз.
Десинхроноз являє собою вид хронопатології, який є передвісником та супутником найрізноманітніших проявів
неблагополуччя організму, в тому числі і багатьох захворювань. Проте найбільш поширеними причинами виникнення
десинхронозу вважають зміни часових поясів в результаті тривалих перельотів та переїздів; неузгодженість за фазою із місцевими
датчиками часу ритму “сон-пильнування”; виключення географічних синхронізаторів часу; вплив шкідливих агентів та стресових
факторів (патогенні мікроорганізми, больові та фізичні подразники, психічне та м’язове навантаження, суттєві порушення режиму
добової діяльності тощо).
Провідними біоритмологічними принципами раціональної організації повсякденної діяльності людини слід
вважати:
 забезпечення поєднання часу трудової діяльності (навчальних занять) з часом оптимуму фізіологічних функцій
організму;
 використання рухової активності як синхронізатора біологічних ритмів;
 запровадження методів та засобів раціональної організації вільного часу як важливого фактору повної реалізації
амплітудно-фазової програми біологічних ритмів.
ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ ОПТИМІЗАЦІЇ АДАПТАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Наукове обґрунтування підходів до збереження та зміцнення здоров’я людини передбачає збалансоване поєднання
традиційних і нетрадиційних методів впливу на стан адаптаційних ресурсів організму, пошук найбільш доцільних засобів
психофізіологічної та психогігієнічної корекції функціональних можливостей дівчат та юнаків.
Водночас стан здоров’я людини необхідно розглядати і як динамічну систему, що постійно змінюється у зв’язку з
постійними зрушеннями в стані довкілля за рахунок зрушень у функціонуванні окремих органів і систем та відповідного
напруження регуляторних механізмів її організму.
Отже, проблема адаптації, незаперечно, є однією з головних у сучасній медичній науці передусім тому, що саме
адаптаційний процес визначає можливість оптимальної життєдіяльності людини в умовах навколишнього середовища та в
268
соціальних умовах, які зазнають повсякчасних перетворень. Причому, в процесі підтримання адекватних співвідношень у
системі “людина-середовище”, в ході якого можуть видозмінюватися і внутрішній стан людини, і параметри середовища,
вирішальну роль відіграють такі різновиди адаптації, як психічна, психофізіологічна та соціально–психологічна адаптація.
Слід відмітити, що в ході розгляду динамічних зрушень протягом адаптаційного процесу з боку функціональних
систем організму чітко відзначити 3 основних напрямки змін основних психофізіологічних корелят працездатності, а саме:
появу функціональних станів організму, що забезпечують оптимізацію його життєдіяльності у нових умовах середовища,
зникнення форм пристосування, що склалися, проте, застаріли, та збереження тих форм пристосування, які є корисними для
організму, появу нових адаптивних форм поведінки, що пов’язані з несинхронними зрушеннями характеристик
функціонального стану у зв’язку з впливом зовнішніх умов середовища та внутрішніх змін, які відбуваються в організмі.
Тому адаптацію слід визначити і як цілеспрямовану системну реакцію організму, що забезпечує можливість
виконання будь-яких видів життєдіяльності в умовах впливу чинників, котрі можуть призводити до порушень
гомеостатичного балансу.
Розглянемо це питання з точки зору змін, які відбуваються під час адаптації людини до виконання виробничої
діяльності, тобто професійної адаптації, на прикладі організації професійної підготовки студентів у вищому навчальному
закладі медичного профілю.
Отже, виходячи з вищенаведеного, професійна адаптація являє собою цілеспрямовану системну реакцію організму,
що зумовлює активне пристосування людини до змісту та умов праці, нового соціального оточення і особливостей
конкретної спеціальності та забезпечує високу ефективність професійної діяльності. Саме успішність професійної адаптації
вважають одним з головних критеріїв вірного вибору фаху, що засвоюється, рівня професійної придатності та індикатором
ступеня професійної підготовленості в цілому.
Професійна адаптація характеризується збереженням та подальшим розвитком здібностей і схильностей до
конкретної професійної діяльності, злиттям суспільної і особистої мотивації праці та здійснюється у тісній взаємодії і
незаперечному взаємозв’язку з соціальною адаптацією. Необхідно відзначити, що професійна адаптація може мати як
підготовчий, так і основний характер. Підготовчий етап здійснюється у процесі професійного навчання і включає у свою
структуру елементи, як психофізіологічної, так і соціально-психологічної адаптації. Основний етап професійної адаптації
відбувається безпосередньо під час виконання виробничих обов’язків на конкретному робочому місці.
Надзвичайно характерними та важливими для професійної адаптації слід визнати такі властивості адаптаційних
процесів, як здатність елімінувати вплив різних подразників шляхом відтворення певної реакції у відповідь на вплив
подразників, а також здатність до адекватного подальшого сприйняття подразників, що повторюються, та на підставі їх
аналізу, активно перетворювати середовище перебування, змінювати у певних межах стратегію діяльності тощо.
Всебічна оцінка адаптаційних перетворень, що відбуваються, неможлива без урахування соціально-гігієнічних,
психолого-педагогічних та акліматизаційних аспектів проблеми. Дійсно, використання наукових досліджень анамнестичного
змісту, насамперед таких, що зумовлюють гігієнічну оцінку особливостей способу життя, провідних характеристик
особливостей реагування організму у відповідь на вплив як термінових, так і відстрочених змін у стані навколишнього
середовища, надає можливість виявити основні закономірності взаємодії людини та довкілля і в звичних, і в надзвичайних
умовах.
Процес навчання дівчат і юнаків в умовах сучасних вищих навчальних закладів нерозривно пов’язаний з
необхідністю подолання явищ емоційного напруження, психологічного дискомфорту і навіть антено-вегетативних проявів. У
зв’язку з цим виникає нагальна потреба у проведенні комплексу досліджень психофізіологічного та психогігієнічного змісту,
кінцевим етапом, якого повинна стати гігієнічна оцінка стану здоров’я, що здійснюється на наукових засадах з адаптаційної
точки зору та з позицій системного аналізу.
Незаперечне значення проблеми раціональної організації навчальної та позанавчальної діяльності студентів мають в
умовах підготовки майбутніх медичних працівників. Слід зазначити, що стан здоров’я населення завжди був і буде одним з
провідних критеріїв розвитку суспільства, адже його високий рівень є передумовою економічного, соціального і політичного
добробуту, запорукою безпеки і прогресу. В цих умовах медична освіта, в першу чергу вища, виступає як один із головних
регуляторів соціального розвитку, що формує доктрину життєздатності суспільства та підтримує його через діяльність
кадрів системи охорони здоров’я.
Гігієнічні принципи оптимізації адаптаційного процесу (на прикладі даних, що були отримані під час вивчення
та обґрунтування основних шляхів оптимізації професійної адаптації студентів-медиків):
 урахування віково-статевих закономірностей процесів формування психофізіологічних функцій та
особливостей особистості студентів у природних умовах повсякденної діяльності;
 раціональна організація навчальної та позанавчальної діяльності студентів, що забезпечує цілеспрямований
розвиток ключових соціально- і професійно-значущих психофізіологічних функцій та особливостей особистості;
 визначення особливостей процесів психофізіологічної адаптації студентів до умов перебування у вищому
навчальному закладі;
 урахування соціально-гігієнічних, психолого-педагогічних та акліматизаційних особливостей адаптаційного
процесу;
 адекватне поєднане використання як традиційних, так і нетрадиційних заходів щодо підвищення ступеня
адаптації організму дівчат та юнаків до процесу професійного навчання.
Ситуаційні задачі
Задача 1
Дайте гігієнічну оцінку властивостям темпераменту студента медичного університету, якщо під час тестування з
використанням особистісних опитувальників Айзенка та Спілбергера отримані такі результати: екстраверсія – 8 балів,
нейротизм – 20 балів, щирість – 2 бали; ситуаційна тривожність – 52 бали, особистісна тривожність – 49 балів.
269
Задача 2
Дайте гігієнічну оцінку властивостям темпераменту студента медичного університету, якщо під час тестування з
використанням особистісних опитувальників Айзенка та Спілбергера отримані такі результати: екстраверсія – 17 балів,
нейротизм – 18 балів, щирість – 3 бали; ситуаційна тривожність – 45 балів, особистісна тривожність – 59 балів.
Задача 3
Дайте гігієнічну оцінку властивостям характеру студентки медичного університету, якщо під час тестування з
використанням особистісного опитувальника Шмішека отримані такі результати: рівень вираження акцентуації за
гіпертимним типом становить 12 балів, за застрягаючим типом – 12 балів, за емотивним типом – 21 бал, за педантичним – 20
балів, за тривожним типом – 18 балів, за циклотимним типом – 14 балів, за демонстративним типом – 16 балів, за
возбудимим типом – 20 балів, за дистимним типом – 20 балів, за екзальтованим типом – 18 балів.
Задача 4
Дайте гігієнічну оцінку властивостям суб’єктивного контролю особистості студента медичного університету, якщо
під час тестування з використанням тестової методики Роттера отримані такі результати: рівень загальної інтернальності
становить 3 стени, рівень інтернальності в області досягнень – 4 бали, рівень інтернальності в області невдач – 2 стени,
рівень інтернальності в області сімейних відносин – 6 балів, рівень інтернальності в області виробничих відносин – 3 бали,
рівень інтернальності в області меж особистісних відносин – 6 балів, рівень інтернальності в області здоров’я та хвороби – 3
бали.
Задача 5
Дайте гігієнічну оцінку рівню нервово–психічного напруження особистості студента медичного університету, якщо
під час тестування з використанням тестової методики НПН Немчина отриманий такий результат: загальний рівень нервово–
психічного напруження складає 73 бали.
Задача 6
Дайте гігієнічну оцінку показникам нервово-психічного стану особистості студента медичного університету, якщо
під час тестування з використанням тестової методики САН отримані такі результати: самопочуття – 3 бали, активність – 5
балів, настрій – 4 бали.
Задача 7
Дайте гігієнічну оцінку типам денних кривих біологічних ритмів температури тіла та частоти серцевих скорочень
студента медичного університету, якщо в 800 температура його тіла складала 36,4°С, частота серцевих скорочень – 72 удари
за хвилину, в 1200 температура тіла становила 36,8°С, частота серцевих скорочень – 80 ударів за хвилину, в 16 00 температура
тіла складала 36,2°С, частота серцевих скорочень – 72 удари за хвилину, в 20 00 температура тіла становила 36,6°С, частота
серцевих скорочень – 78 ударів за хвилину.
Задача 8
Обґрунтуйте гігієнічний висновок щодо типів денної працездатності трьох студентів 6 курсу медичного
університету, якщо сума балів виконання тестової методики Остберга складає відповідно 78, 62 і 40 балів та, у разі
необхідності, відповідні рекомендації щодо зміни стереотипу навчальної діяльності на підставі урахування особливостей
біоритмологічного профілю особистості.
ТЕМА №26: ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ТА

ЕФЕКТИВНОЇ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ. НАУКОВІ
ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ (навчально-дослідна
конференція)
1. Засвоїти основні положення гігієни, що підвищують ефективність практичної діяльності сімейного лікаря.
2. Ознайомитися та провести аналіз провідних складових здорового способу життя людини та ролі сімейного лікаря
в його формуванні.

1. Основні положення організації первинної медико-санітарної допомоги.
2. Сімейна медицина в діяльності ВООЗ.
3. Питання гігієни в діяльності сімейного лікаря.
4. Історія розвитку напрямку сімейної медицини в Україні.
5. Санітарно-освітня робота в діяльності сімейного лікаря.
6. Роль сімейного лікаря у формуванні здорового способу життя пацієнтів.
7. Гігієнічне виховання в системі профілактичних заходів, що проводяться сімейним лікарем.
270
ЗАВДАННЯ:
1. Вивчити гігієнічні аспекти діяльності сімейного лікаря.
2. Засвоїти основні принципи формування здорового способу життя.
1. Загальна гігієна : пропедевтика гігієни / [Гончарук Є. Г., Кундієв Ю. І., Бардов В. Г. та ін.] ; за ред. Є. Г.
Гончарука. ― К.: Вища школа, 1995.
2. Даценко І.І. Основи загальної і тропічної гігієни / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — К.: Здоров’я, 1995. — С. 659—
688.
3. Общая гигиена / [Г.И. Румянцев, М.П. Воронцов, Е.Г. Гончарук и др.]. — М.: Медицина, 1990. — С. 238—264.
4. Голяченко О.М. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я / О.М. Голяченко, А.М. Сердюк,
О.О. Приходський. — Тернопіль: Джура, 1997. — С. 123—131.
5. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / За ред. Ю.В. Вороненко, В.Ф. Москаленка. — Тернопіль:
Укрмедкнига, 2000. — С. 293—310.
6. Беске Ф. Здравоохранение Германии / Ф. Беске, И. Брехт, А. Райнкемайер. — М., 1997. — 224 с.
7. Здоров’я дітей та жінок в Україні / [Р. Богатырева, О. Бердник, Б. Ворник та ін.]. — К., 1997. — 152 с.
8. Голяченко О.М. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я / О.М. Голяченко, А.М. Сердюк,
О.О. Приходський. — Тернопіль—Київ—Вінниця, 1997. — 328 с.
9. Гончарук Е.И. Изучение влияния факторов окружающей среде на здоровье населения / Е.И. Гончарук, Ю.В.
Вороненко, Н.И. Марценюк. — К., 1989. — 204 с.
10. Грандо О.О. Подорож у минуле медицини / О.О. Грандо. — К.: РВА «Тріумф», 1995. — 176 с.
11. Грейсон Дж.К. Американский менеджмент на пороге ХХI века / Дж.К. Грейсон, К. О’Делл; пер. с англ. — М.:
Экономика, 1991. — 319 с.
12. Довідник сімейного лікаря: пер. з англ. — К.: Медична газета України, 1997. — 181 с.
13. Европейская политика по достижению здоровья для всех на двадцать первое столетие // Рабочий документ для
консультаций. — ВОЗ. — 1997. — 216 с.
14. Задачи по достижению здоровья для всех: Европейская политика здравоохранения. — Копенгаген: ВОЗ:
Европейское региональное бюро, 1993. — 322 с.
15. Збірник нормативно-правових актів систем первинної медико-санітарної допомоги в охороні здоров’я. — К.,
1999. — 450.
16. Здоровье населения в Европе: отчет о мониторинге деятельности по достижению здоровья для всех в 1993-1994
гг. — Копенгаген: ВОЗ: Европейское региональное бюро, 1995. — 66 с.
17. Общепрактическая и семейная медицина: пер. с нем. / Под ред. М.М.Кохена. — Минск, 1997. — 618 с.
18. Концепція реформування первинної медико-санітарної допомоги / В.М. Паноморенко, О.М. Циборовский, В.І.
Польченко та ін. // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 1999. — № 1. — С. 67—73.
19. Соціальний, медичний та протирадіаційний захист постраждалих в Україні внаслідок Чорнобильської
катастрофи: збірник законодавчих актів та нормативних документів 1991-1998 рр. — К.: Агенство
«Чорнобильінтернетінформ», 1998. — 610 с.
20. Уваренко А.Р. Первинна медико-санітарна допомога на селі / А.Р. Уварено, В.Д. Парій. — Житомир: Полісся,
1998. — 208 с.

В ході практичного заняття, що проводиться у вигляді навчально-дослідної конференції, студенти виступають з
науковими доповідями та реферативними повідомленнями згідно із запропонованою на одному з попередніх занять
тематикою. Після виступів доповідачів проводиться обговорення повідомлень, визначаються пріоритетні напрямки
діяльності сімейного лікаря з питань формування здорового способу життя, визначається місце гігієнічних знань, умінь і
навичок у структурі практичної діяльності сімейного лікаря.
Рекомендований перелік тем доповідей і повідомлень

для проведення навчально-дослідної конференції:
1. Сімейний лікар - провідний працівник первинної медико-санітарної допомоги.
2. Співпраця сімейного лікаря з відомствами та службами, що мають відношення до здоров'я людей.
3. Основні положення профілактичної роботи в діяльності сімейного лікаря.
4. Місце профілактичної роботи в діяльності сімейного лікаря.
5. Фактори ризику та їх профілактика в діяльності сімейного лікаря.
6. Протиепідемічна робота в діяльності сімейного лікаря.
7. Наукові основи скринінгових обстежень дітей і підлітків.
8. Основні цілі Європейської програми “Досягнення здоров'я для всіх у ХХІ столітті”.
9. Основні напрямки дій щодо ефективної реалізації програми “Досягнення здоров'я для всіх у ХХІ столітті”.
10. Результати моніторингу здійснення програми “Досягнення здоров'я для всіх у ХХІ столітті” у країнах Східної та
Центральної Європи.
11. Діяльність сімейного лікаря у питаннях соціального, медичного та протирадіаційного захисту населення
України, що постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи.
12. Питання психотерапії, психології сім'ї та гігієни статевого життя в діяльності сімейного лікаря.
13. Система санітарно-протиепідемічних заходів на селі в діяльності сімейного лікаря.
271
14. Виявлення та усунення біологічних чинників ризику як один із провідних заходів первинної профілактики
сімейного лікаря.
15. Питання здорового способу життя в “Основах політики осягнення здоров'я для усіх в Європейському регіоні
ВООЗ”.
16. Розробка заходів оздоровлення природного та виробничого середовища пацієнтів та участь сімейного лікаря у їх
проведенні.
17. Участь сімейного лікаря у формуванні здорового способу життя пацієнтів.
18. Пропаганда здорового способу життя - запорука збереження здоров'я пацієнтів сімейного лікаря.
19. Гігієнічне виховання в системі профілактичних заходів сімейного лікаря.
20. Науково-технічна революція та спосіб життя людини.
21. Гігієнічні основи здорового способу життя.
22. Гігієна тіла та волосся.
23. Гігієна ротової порожнини.
24. Гігієна харчування та профілактика ожиріння.
25. Гіпокінезія: її вплив на здоров'я та шляхи профілактики.
26. Сон і здоров'я. Гігієна сну.
27. Гігієна одягу в сільській місцевості.
28. Гігієна повітряного середовища та мікроклімату житла.
29. Гігієна освітлення житла.
30. Гігієна повітряного середовища житла.
31. Профілактика побутових отруєнь та побутового травматизму.
32. Синтетичні матеріали та гігієнічні основи їх використання.
33. Гігієнічна характеристика сучасних миючих засобів та особливості їх використання з метою догляду за шкірою і
волоссям.
34. Фізична культура як елемент особистої гігієни людини.
35. Зимові види спорту та їх лікувально-профілактичне значення.
36. Гігієна туристичного походу.
37. Гігієнічні основи використання природних факторів з метою оздоровлення.
38. Гігієна відпочинку.
39. Шляхи та засоби підвищення стійкості організму до впливу стресових факторів довкілля і соціальних умов
життя.
40. Режим дня і особиста гігієна школяра.
41. Особиста гігієна підлітка.
42. Особиста гігієна вагітної жінки.
43. Особиста гігієна людини похилого віку.
43. Соціально-гігієнічне значення та профілактика паління.
44. Соціально-гігієнічне значення та профілактика алкоголізму.
45. Соціально-гігієнічне значення та профілактика наркоманії.
46. Соціально-гігієнічне значення та профілактика ожиріння.
47. Психогігієна і психопрофілактика та їх лікувальне значення.

1

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

1

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ

Тема 1. Гігієнічне значення сонячної радіації та особливості використання її складових для

Тема 4. Гігієна планування населених місць. Гігієна житлових і громадських споруд.

Тема 5. Методологічні та методичні основи вивчення впливу комплексу чинників

Тема 6. Гігієнічна оцінка потенційного ризику впливу факторів навколишнього середовища на

Тема 7. Гігієнічна оцінка впливу природних та антропогенних компонентів біосфери на здоров’я

Тема 8. Гігієнічне значення хімічних чинників в умовах населених місць. Методи

Тема 10. Харчування в профілактичній медицині. Організація харчування в лікувально-

Тема 11 Особливості взаємодії харчових продуктів з лікарськими речовинами при різних

Тема 12. Аліментарна регуляція діяльності шлунково-кишкового тракту, діяльності ендокринної

Тема 14. Особливості гігієнічних вимог до планування та експлуатації лікувально-

Тема 15. Організація медичного обслуговування працівників промислових підприємств та

Тема 17. Закономірності формування променевого навантаження людини в місцях проживання,

Тема 19. Гігієнічні основи профілактики та усунення негативних наслідків в екстремальних

Тема 22. Гігієнічні вимоги до планування, благоустрою та обладнання дитячих закладів.

Тема 23. Гігієнічний контроль за навчально-виховною роботою в організаційних дитячих

Тема 25. Актуальні проблеми психогігієни та хроногігієни. Гігієнічні основи оптимізації

Тема 26. Навчально-дослідна конференція “Гігієнічні аспекти професійного становлення та

Тема 27. Підсумковий модульний контроль.

ТЕМА №1: ГІГІЄНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СОНЯЧНОЇ РАДІАЦІЇ ТА

ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

СОНЯЧНА РАДІАЦІЯ, ЇЇ ФІЗИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА СПЕКТРАЛЬНИЙ СКЛАД

Штучні джерела інфрачервоного випромінення

Методи вимірювання інтенсивності інфрачервоного випромінювання

Вимірювання інтенсивності сонячної радіації (сумарної і розсіяної) проводиться за допомогою піранометрів.

Рим. 1. Спектральний склад та основні властивості ультрафіолетової радіації (УФР)

Методи вимірювання ультрафіолетового випромінювання

В гігієнічній практиці найчастіше використовуються наступні методи вимірювання інтенсивності УФР:

Довжина хвилі, нм 320 310 300 297 280 250 180

де: В – відстань від лампи до пацієнта, м;

Штучні джерела УФ радіації:

Недостатність УФ-радіації та її профілактика

 порушення фосфорно-кальциєвого обміну в організмі і, як наслідок, розвиток у дітей рахіту, у дорослих —

До числа основних заходів щодо профілактики УФ-недостатності відносять:

Опромінювальні установки тривалої дії з еритемними лампами рекомендують застосовувати в дитячих,

Квітень Травень, червень, липень Серпень Вересень

Дітей раннього віку від 6 місяців до 4 років

Санація повітря на підставі використання ультрафіолетового випромінювання

Бактерицидна дія УФВ характеризується

Рис. 3. Прилад Кротова для бактеріологічного

Мікробне число, на м3 Характеристика

ТЕМА №2: ГІГІЄНА ВОДОПОСТАЧАННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ.

ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

В ході практичного заняття студенти знайомляться з фізіологічним, епідемічним, ендемічним, епідеміологічним

Гігієнічне значення техногенного забруднення води хімічними речовинами

Гігієнічні вимоги, що пред’являються до питної води

Основні види покращання якості питної води

До головних елементів централізованої системи водопостачання відносять:

Методика санітарного обстеження джерела водопостачання

Державний санітарний нагляд і лабораторний контроль у галузі водопостачання населених місць

3 – норматив, зазначений у дужках, установлюється для обробленої питної води.

7. Натрій мг/дм3 2-20

Посадова особа державної

Вимоги до влаштування каптажів джерел

Кількість проб питної води, досліджених протягом одного

Об’єм води в криниці складає 2 м 2 м 2,9 м = 11,6 м3 = 11,600 л води.

Дані лабораторного аналізу води:

ТЕМА №3: САНІТАРНА ОХОРОНА ГРУНТУ. ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ

ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Гігієнічне значення ґрунту

Методика санітарного обстеження земельної ділянки та відбору проб ґрунту