МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ
імені ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
Кафедра дитячих інфекційних хвороб

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
для практичного заняття для студентів 5 курсу
медичного факультету

галузі знань 22 «Охорона здоров’я»

спеціальності 222 «Медицина»
228 «Педіатрія»

за темою:
«Менінгококова інфекція. Поліомієліт.
Ентеровірусна інфекція»

Львів-2022
Дані методичні розробки складені згідно робочої навчальної програми з
дитячих інфекційних хвороб для студентів медичних навчальних закладів
другого (магістерського) рівня вищої освіти галузі знань 22 «Охорона
здоров’я» спеціальності 222 «Медицина»

Методичні рекомендації підготували викладачі кафедри дитячих інфекційних

хвороб ЛНМУ ім. Данила Галицького: к.м.н., доц. Литвин Г.О.; к. м.н., доц.
Покровська Т.В.; к.м.н., асист. Хомин О.Я.; к.м.н., доц. Дибас І.В.; к.м.н., асист.
Гладченко О.І.; асист. Стасів М.В.

Рецензент: завідувач кафедри педіатрії №2 Львівського національного

медичного університету імені Данила Галицького, д.мед.н., професор Беш Л.В

Відповідальний за випуск декан факультету №2 проф. Надрага О.Б.

Методичні рекомендації затверджені на засіданні кафедри дитячих інфекційних

хвороб ЛНМУ імені Данила Галицького № 11 від 13 травня 2022 року.

Методичні рекомендації затверджені на засіданні методичної комісії з

педіатричних дисциплін медичного факультету № 2 ЛНМУ імені Данила
Галицького № 3 від «13» червня 2022 року
2
 АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Менінгококова інфекція — гостра інфекційна
хвороба з повітряно-краплинним механізмом передачі інфекції, спричинена
менінгококом. Характеризується різноманітними клінічними проявами: від
носійства та назофарингіту до генералізованих форм гнійного менінгіту
(менінгоенцефаліту), менінгококцемії, у тяжких випадках з проявами
інфекційно-токсичного шоку (ІТШ).
Діти до 14 років хворіють в 16 разів частіше, ніж дорослі.
Менінгококцемія у дітей перших двох років життя часто ускладнюється ІТШ,
летальність при якому досягає 80 %.
Недостатня обізнаність з ранньою симптоматикою ІТШ, клінічними
проявами менінгіту у дітей першого року життя, зумовлює несоєчасну
діагностику, яка у поєднанні з пізньою госпіталізацією, та неадекватним
лікуванням може призвести до несприятливого завершення хвороби.
Ентеровірусна інфекція – група гострих хвороб, які спричинюються
багаточисленними вірусами роду ентеровірусів із сімейства пікорнавірусів і
характеризуються значною різноманітністю клінічних форм

МЕТА ЗАНЯТТЯ: навчити студентів на підставі скарг хворого, даних

анамнезу захворювання, епіданамнезу, об’єктивного обстеження та
параклінічних тестів розпізнати різні форми ентеровірусної інфекції, дати
оцінку динаміці основних клінічних проявів та лабораторних показників,
допомогти засвоїти принципи лікування хворого на ентеровірусну інфекцію в
умовах стаціонару та дому, вивчити заходи профілактики цієї хвороби.

НА ЗАНЯТТІ СТУДЕНТ ПОВИНЕН ЗНАТИ :

- етіологію хвороби (морфологію, антигенну структуру, класифікацію
менінгококів, їх патогенні, вірулентні, інвазивні та токсигенні властивості)
- епідеміологію хвороби (джерело інфекції, механізм та шляхи зараження,
сприйнятливість, сезонність захворювання серед дітей раннього і старшого
віку)
- патогенез хвороби (вхідні ворота інфекції, причини і патогенез
розвитку менінгококцемії, ендотоксичного синдрому, інфекційно-токсичного
шоку, менінгіту і набряку-набухання речовини головного мозку)
- класифікацію менінгококової інфекції (бактеріоносійство, локалізовану,
генералізовані, рідкісні форми; тяжкість, перебіг захворювання)
- клінічну картину хвороби при типових формах, особливості у дітей
залежно від віку
- ускладнення хвороби та їх клінічну картину (інфекційно-токсичний шок,
ДВЗ-синдрм, набряк-набухання речовини головного мозку, синдром
церебральної гіпер- та гіпотензії, епендиматиту)
- методи лабораторної діагностики (бактеріологічний, серологічний)
- що менінгококову інфекцію слід диференціювати від скарлатини,
єрсиніозу, геморагічного васкуліту, тромбоцитопенічної пурпури, токсичного
грипу; серозного менінгіту ентеровірусної, паротитної, туберкульозної,

3
лептоспірозної та ін. етіології; гнійного менінгіту пневмококової, гемофільної,
стрептококової, синьогнійної, клебсієльозної та ін.етіології
- принципи лікування хворого на менінгококову інфекцію (показання
до госпіталізації, правила та середники етіотропної, патогенетичної
детоксикаційної та дегідратаційної, симптоматичної терапії )
- заходи профілактики (підвищення санітарно-гігієнічної культури
населення, протиепідемічні заходи у вогнищі: ізоляція джерела інфекції,
обстеження контактних)

НА ЗАНЯТТІ СТУДЕНТ ПОВИНЕН ВМІТИ:

- дотримуватись основних правил роботи біля ліжка хворого
- зібрати анамнез хвороби
- оцінити епідеміологічні дані
- оглянути хворого, виявити основні симптоми хвороби (зокрема, ознаки
ураження центральної нервової системи)
- відтворити отримані дані в історії хвороби і обгрунтувати попередній
діагноз
- призначити план обстеження та оцінити результати лабораторних
досліджень
- обгрунтувати клінічний діагноз відповідно до класифікації хвороби
- провести диференційну діагностику хвороби
- призначити лікування хворому, враховуючи форму і тяжкість хвороби, її
ускладнення, преморбідний фон:
а) в умовах стаціонару
б) на догоспітальному етапі
- пояснити, як організувати протиепідемічні заходи у вогнищі інфекції

ВИХОВНА МЕТА ЗАНЯТТЯ: формувати у студента відповідальність

перед хворим: під час бесіди з хворим та його близькими з перших слів
постаратись викликати довіру; не поспішати давати питань інтимного
характеру; давати інформацію про стан здоров’я хворого, не викликаючи
стресових реакцій

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:

Підготовчий етап – 20 % робочого часу: організація заняття, постановка
навчальної мети, контроль вихідного рівня знань.
Основний етап – 60 % робочого часу: формування професійних навичок і
вмінь. В цей час студент під контролем викладача здійснює курацію хворих,
оволодіває навичками об’єктивного огляду хворого, інтерпретує лабораторні
дані, обґрунтовує попередній та клінічний діагнози, призначає дані обстеження
та лікування, виписує рецепти, оволодіває методикою забору матеріалу для
лабораторного дослідження.
Заключний етап - 20% робочого часу: контроль і корекція рівня
професійних вмінь і навичок, підведення підсумків, домашнє завдання

4
 МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
САМОПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ
(вивчення менінгококової інфекції)

№ Навчальні Вказівки до завдання

завдання
ВИВЧИТИ
Етіологію назву, морфологію, антигенну структуру, класифікацію
1 менінгококової менінго-коків, їх патогенні, вірулентні, інвазивні та
інфекції токсигенні властивості
Епідеміологію джерело інфекції, механізм та шляхи зараження,
2 сприйнятливість, сезонність захворювання серед дітей
раннього і старшого віку

3 Патогенез вхідні ворота інфекції, причини і патогенез розвитку

ендоток-сичного синдрому, інфекційно-токсичного шоку,
бактеріємії, роз-витку менінгококцемії, менінгіту,
менінгоенцефаліту
4 Класифікацію типові, атипові форми, бактеріоносійство; тяжкість,
хвороби перебіг
Клінічні синдроми ендотоксикозу, інфекційно-токсичного шоку,
5 симпто-ми бактеріємії, розвитку менінгококцемії, менінгіту,
типових форм менінгоенце-фаліту та ін.
6 Методи бактеріологічний, серологічний
лабораторної
діагностики
Диференційну заповнити таблицю диференційної діагностики
7 діагностику менінгококового менінгіту з менінгітами іншої етіології
Лікування показання до госпіталізації, правила та засоби
8 етіотропної, патогенетичної детоксикаційної та
дегідратаційної, симпто-матичної терапії
Профілактику попередження розповсюдження менінгококової інфекції;
9 підвищення санітарно-гігієнічної культури населення,
протиепідемічні заходи у вогнищі: ізоляція джерела
інфекції, обстеження контактних

5
 МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:

№ Дисципліна Знати Вміти

1 Анатомія анатомію центральної нервової
системи, особливості у дітей
раннього віку

2 Фізіологія фізіологію зсідання крові,

анатомо-фізіологічні особливості
гемодинаміки, мікроциркуляції у
дітей раннього віку

3 Мікробіологія морфологічні, патогенні, зібрати матеріал для

вірулентні, інвазині, токсигенні бактеріологічного і
властивості менінгококів; серо-логічного
методику бактеріологічного і дослідження, дати
серологічного дослідження оцінку отриманих
результатів
4 Патологічна патоморфологічні зміни в
анатомія органах при менінгококцемії,
менінгококовому ме-нінгіті

5 Патологічна механізми запалення і алергії

фізіологія
6 Педіатрія методику об’єктивного огляду з здійснити об’єктивне
врахуванням віку хворого обстеження хворого,
дати оцінку
отриманим даним
7 Неврологія топографічну діагностику
неврологічних уражень, вікові
норми психомоторного розвитку,
вегетативних функцій

8 Нейрохірургія методику обстеження при підозрі

на нейрохірургічну патологію
9 Нейрохірургія клінічні прояви об’ємних віддиференціювати
процесів, абсцесу мозку, від менінгококового
гідроцефалії менінгіту
10 Неврологія клінічні прояви вегетосудинної віддиференціювати
дистонії, гіпертонічного та гіпо- від менінгококового
тонічного кризів, геморагічного менін-гіту
та ішемічного інсультів, дитячого
це-ребрального паралічу
6
11 Педіатрія клінічні прояви геморагічного віддиференціювати
васкуліту, тромбоцитопенічної від менінгококцемії
пурпури

12 Внутрішньо- Клін. прояви нейроінфекцій віддиференціювати

предметна іншої етіології, нейротоксикозу від менінгококової
інтеграція при гострих кишкових, інфекції
респіраторних, екзантемних
інфекціях

Матеріал по темі заняття

Менінгококова інфекція
Етіологія: Збудником захворювання є грам-негативний диплокок
(Neisseria meningitidis), який має форму кавового зерна, розміщується попарно в
середині нейтрофільних гранулоцитів, містить ендотоксин та алергізуючу
субстанцію. Відомо десять серогруп менінгокока: А, В, С, D, Y, Z, N, 29-E, W-
135.
Епідеміологія. Джерело інфекції — батеріоносії та хворі на різні клінічні
форми хвороби. Шлях передачі — повітряно-краплинний. Інкубаційний період
— 1-10, найчастіше 3-5 днів. Сезонність зимово-весняна. Хворіють на
менінгококову інфекцію переважно діти (80-90 %), серед них діти раннього віку
складають 50-60 %.

Клінічні форми менінгококової інфекції:

1. Локалізовані:
а) назофарингіт;
б) менінгококоносійство;
2. Генералізовані:
а) менінгококцемія (типова, блискавична, хронічна);
б) менінгіт;
в) менінгоенцефаліт;
г) змішані форми (менінгіфт в поєднанні з менінгококцемією).
3. Рідкісні форми:
а) ендокардит;
б) пневмонія;
в) артрит;
г) іридоцикліт.

Клінічні діагностичні критерії менінгококемії:

- раптовий, гострий початок з підвищенням температури тіла до 38-400С;
- виражений інтоксикаційний синдром: загальна слабкість, головний біль, біль
у м’язах, блідість шкірних покривів;

7
- у більшості хворих через декілька годин на шкірі з’являється плямисто-
папульозний висип без певної локалізації. Ще через декілька годин на шкірі
сідниць, стегон, гомілок, нижньої частини тулуба утворюються геморагічні
елементи висипу розміром від 1-2 мм до декількох сантиметрів. Згодом у
центрі найбільших елементів висипу утворюється некроз;
- можуть спостерігатися крововиливи у склери, слизові оболонки ротогорла,
носові, шлункові кровотечі;
Для блискавичної форми менінгококцемії характерний раптовий
початок з бурхливими зростаючими симптомами загальної інтоксикації:
1. З перших годин захворювання температура підвищується до високих цифр
(40-41оС), з тенденцією до зниження (до субнормальної).
2. Остуд з вираженим гіпергідрозом, тремор кінцівок.
3. Загальна гіперестезія з перших годин хвороби, збудження, судоми, втрата
свідомості, повторне блювання.
4. В перші години хвороби яскрава гіперемія шкірних покривів, в подальшому
змінюється різкою блідістю, тотальним ціанозом.
5. Висипка виникає в перші 4-6 годин, швидко підсипає, рясна, геморагічна,
великих розмірів з глибокими некрозами. Множинні крововиливи на слизових
оболонках ротоглотки, конютивах, статевих органах. Можливі некрози і суха
гангрена фалангів пальців, кистей, носа, вушних раковин.
6. Виражена тахікардія, глухість серцевих тонів, різке падіння артеріального
тиску.
7. Задишка, порушення ритму дихання.
8. Олігурія, в подальшому анурія.
9. Наростаючий ДВЗ-синдром.
Перелічені вище симптоми властиві ІТШ.
Найбільш досконалою і розповсюдженою у світі є прогностична шкала
при менінгококемії Глазго (1991), яку доцільно застосовувати для визначення
хворих, що потребують агресивної підтримки через несприятливий прогноз
захворювання.

Прогностична шкала менінгококової септицемії Глазго

Показники Бали
1. АТ систолічний ( 75 мм рт. ст. у дітей до 4 років), 3
АТ систолічний ( 85 мм рт. ст. у дітей старше 4 років)
2. Шкірно-ректальний температурний градієнт  3С 3
3. Оцінка коми за шкалою Глазго - менше ніж 8 балів або
погіршення на 3 і більше балів за годину 3
4. Погіршення стану за останню годину 2
5. Відсутність менінгізму 2
6. Поширена пурпура, великі екхімози 1
7. Дефіцит основ в артеріальній чи капілярній крові  8,0 1
Максимальна оцінка 15 балів

8
 При оцінці за шкалою Глазго більше ніж 8 балів – прогнозована
летальність складає 73%. При оцінці за шкалою більше ніж 10 балів –
прогнозована летальність — 87,5%.

Алгоритм надання медичної допомоги дітям з менінгококемією на

догоспітальному етапі:
1. Оксигенотерапія зволоженим киснем із FiO2 0,35-0,4.
2. За наявністю показань забезпечити прохідність дихальних шляхів та
адекватне дихання (введення повітроводу, оксигенотерапія, допоміжна
вентиляція за допомогою маски, при можливості - інтубація трахеї та ШВЛ).
3. При наявності ознак шоку у термін 3-5 хвилин за допомогою катетерів типу
«Вазофікс» або «Венфлон» забезпечити надійний венозний доступ та
розпочати інфузійну терапію ізотонічними сольовими розчинами (0,9%
розчин хлориду натрію або розчин натрію хлорид + калію хлорид + кальцію
хлориду дигідрат + натрію лактат) в обсязі 20 мл/кг маси тіла за 20 хвилин.
4. Антибактеріальна терапія – цефотаксим в разовій дозі 75 мг/кг або
цефтриаксон в разовій дозі 50 мг/кг внутрішньовенно крапельно. При
підвищеній чутливості до бета-лактамних антибіотиків - левоміцетину
сукцинат в разовій дозі 25 мг/кг внутрішньовенно струминно .
На догоспітальному етапі цефотаксим повинен бути антибіотиком першої
лінії у випадках, коли на госпітальному етапі передбачається застосування
розчинів, що містять у своєму складі кальций (розчин Рингера тощо).
Цефтриаксон можна розглядати антибіотиком першої лінії на
догоспітальному етапі у тому випадку, коли введення препаратів кальцію
при подальшій терапії не потрібне.
5. Глюкокортикостероїди тільки внутрішньовенно (преднізолон, гідрокортизон)
в дозі 10 мг/кг (розрахунок дози за преднізолоном).
6. Антипіретична терапія (у разі необхідності) - (парацетамол 10-15 мг/кг,
ібупрофен 5-10 мг/кг через рот, метамізол натрію 50% в/в 0,1 мл/рік життя .
7. Протисудомна терапія (у разі необхідності) – діазепам в дозі 0,3-0,5 мг/кг
маси тіла одноразово (не більше 10 мг на одне введення).

Антибактеріальна терапія
Препаратами вибору при тяжких формах менінгококової інфекції є
цефотаксим або цефтріаксон, що призначаються внутрішньовенно крапельно на
ізотонічному розчині хлориду натрію. Цефотаксим повинен бути антибіотиком
першої лінії при менінгококемії у випадках, коли на госпітальному етапі
передбачається застосування розчинів, що містять у своєму складі кальцій
(розчин Рінгера тощо). Однак цефтріаксон можна розглядати в якості препарату
для продовження терапії менінгококемії після гострої фази, коли введення
розчинів кальцію більше не потрібне.
Необхідність захисту від нозокоміальної інфекції і власної
умовнопатогенної флори в критичних станах та при агресивній підтримуючій
терапії (катетеризація центральних вен і сечового міхура, проведення ШВЛ)
диктує необхідність призначення другого антибіотика. Доцільнішим при цьому
9
є застосування аміноглікозидів (амікацин 15 мг/кг/добу, нетилміцин - дітям до 1
року 7,5-9 мг/кг, дітям старше 1 року 6-7,5 мг/кг) . Всі препарати вводяться
внутрішньовенно. Антибактерійна терапія повинна починатися за умови
початку проведення внутрішньовенних інфузій в обсязі, що достатній для
підтримки адекватної центральної гемодинаміки.
Дози основних антибактерійних препаратів, шлях, кратність та
спосіб їх введення при менінгококемії

Антибіотик Оптимальний шлях Добова доза Кількість

введення введень
Цефтриаксон Болюсне, повільна 100 мг/кг 2
інфузія в/в
Бензилпеніцилін Болюсне в/в 300-500 тис. од/кг 6-8
Левоміцетину сукцинат Болюсне в/в 100 мг/кг 2-4
Цефотаксим Болюсне введення, 150 мг/кг 2-4
повільна інфузія в/в
Ампіцилін Болюсне в/в введення 300 мг/кг 4-6

Тривалість антибактерійної терапії при менінгококовій інфекції 7-10

днів.
Починати інфузійну терапію шоку необхідно негайно, з кристалоїдних
розчинів у дозі 20 мл/кг протягом перших 20 хвилин з подальшою інфузією
колоїдного розчину в дозі 10-20 мл/кг в наступні 20 хвилин. При такому
поєднанні гемодинамічний ефект вищий. При блискавичних формах
менінгококової інфкції доцільно сполучати кристалоїдні та колоїдні розчини у
співвідношенні 2:1.
Лікування ДВЗ-синдрому
Терапія ДВЗ–синдрому припускає призначення гепарину в дозі 50-200
од/кг маси тіла на добу, під контролем показників коагулограми (оптимальним є
постійна внутрішньовенна інфузія за допомогою інфузоматів). При наявності
гіперкоагуляції застосовується дозування до 150-200 од/кг маси тіла гепарину,
що в поєднанні з інфузійною, антибактеріальною й антиагрегантною терапією
сприяє швидкій нормалізації показників коагулограми.
При розвитку перехідної і гіпокоагуляційної фаз ДВЗ–синдрому
застосовують свіжозаморожену одногрупну плазму в дозі 10-20 мл/кг маси тіла.

СЕРОЗНІ МЕНІНГІТИ

Серозні менінгіти (СМ) – це група захворювань ЦНС, в основі

виникнення яких лежить серозне запалення оболонок мозку, переважно
вірусної, рідше – бактеріальної, грибкової чи паразитарної етіології.
Етіологія серозних (асептичних) менінгітів:
віруси: Enteroviruses групи Coxsackie та ECHO, Mumps virus, Influenza virus,
Rubeola virus, Rubella virus, Varicella-Zoster virus, Herpes Simplex virus,
Lymphocytic Choriomeningitis virus, Cytomegalovirus, HIV, Reovirus, Adenoviruses;
10
найпростіші: Toxoplasma gondii;
бактерії: Leptospira, Mycobacterium tuberculosis, Brucella, Borrelia, Listeria
monocytogenes, Treponema pallidum, Francisella tularensis.
Крім інфекційної природи, серозні менінгіти можуть бути зумовлені деякими
лікарськими препаратами: бісептолом, ізоніазидом, пеніциліном,
ципрофлоксацином, ібупрофеном, внутришньовенним імуноглобуліном.
У дітей серозні менінгіти здебільшого спричинені ентеровірусами.
Патогенез. СМ поділяють на первинні (ентеровірусні, лімфоцитарний
хоріоменінгіт, паротитний, герпетичний, вірус Епштейн-Бар) і вторинні
(корьовий, бруцельозний, туберкульозний, сифілітичний, ВІЛ інфекція тощо).
Клініка. При серозних менінгітах початок гострий або поступовий.
Температура тіла не перевищує 38-39° С. Основними клінічними проявами
менінгіту є: біль голови, блювання, загальна гіперестезія, специфічна
менінгеальна поза, менінгеальні симптоми. Біль голови частіше буває
дифузним, але іноді може мати локалізацію в області чола або потилиці. Його
виникнення пов’язують з подразненням чутливих закінчень в оболонках мозку,
набряком-набуханням речовини головного мозку, гіперсекрецією ліквору.
Такий самий механізм блювання, що супроводжує біль голови, при менінгіті.
Блювання зумовлене безпосереднім подразненням рецепторів блукаючого
нерва, не полегшує стан, не пов’язане з прийомом їжі чи ліків. Характерним є
не сам факт наявності блювання, а багаторазове його повторення протягом доби
без видимих причин. Гіперестезія або підвищена чутливість при менінгіті може
бути тактильною, зоровою та слуховою. Характерною є поза хворого при
менінгіті: він лежить на боці, голова запрокинута дозаду, руки й ноги зігнуті й
приведені до живота. Менінгеальна поза – наслідок тонічного скорочення
м’язів. Результатом тонічного рефлексу з мозкових оболонок також є
менінгеальні симптоми. У клінічній практиці найчастіше використовують такі
менінгеальні симптоми, як ригідність м’язів потилиці, симптом Керніга,
симптоми Брудзинського (верхній, середній та нижній). У дітей першого року
життя додатковими менінгеальними симптомами можуть бути випинання і
напруження тім’ячка, симптом Лесажа або підвішування.
Менінгеальні симптоми можуть з’являтися не одразу (з 3-5-го дня
хвороби), виражені помірно, короткотривалі (2-5 днів), дисоційовані
(виявляються не всі одразу), можлива повна відсутність менінгеальних
симптомів.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
Клінічні:
Загальноінфекційний синдром: його клінічні прояви переважно залежать від
характеру та властивостей збудника.
При ентеровірусному менінгіті: катаральні явища в ротоглотці, герпангіна, біль
у м`язах (плевродинія); екзантема поліморфного характеру; діарейний синдром,
весняно-літня сезонність.

11
При аденовірусному менінгіті: катаральні явища у вигляді закладеності носу,
нежиті, кашлю, змін в ротоглотці, ураження очей (кон`юнктивіт, склерит);
лімфаденопатія; мезаденіт, діарея.
При паротитному менінгіті: збільшення привушних слинних залоз
(підщелепної, під’язикової); гіперемійована, набрякла вивідна протока слиної
залози на слизовій щік (симптом Мурсона); біль у животі, панкреатит;
відсутність щеплень проти епідемічного паротиту.
Менінгеальний синдром (див вище).

Параклінічні дослідження:
1. Загальний аналіз крові – помірна лейкопенія, іноді невеликий лімфоцитоз,
зсув формули вліво, ШОЕ нормальна;
2. Аналіз ліквору – плеоцитоз в межах декількох десятків-сотен лімфоцитів,
вміст білку нормальний, або трохи підвищений (0,4 - 1 г/л), рівень глюкози
нормальний, за винятком туберкульозного менінгіту, при якому зниження
вмісту глюкози є патогомонічною ознакою;
3. ПЛР ліквору, крові – наявність нуклеїнової кислоти збудника;
4. Вірусологічні дослідження крові, ліквору – виділення збуднику із крові,
ліквору методом зараження лабораторних тварин чи культури тканин;
5. Бактеріологічні посіви ліквору, крові, слизу з носогорла, випорожнень
шляхом посіву на селективні живильні середовища – для виділення
збудника (при підозрі на бактерійну етіологію захворювання);
6. Серологічні методи РНГА, РЗК, РН з метою виявлення специфічних
антитіл і наростання їхнього титру у 4 і більше разів. РІФ, ІФА для
визначення вірусного антигену або антитіл.

Лікування
1. Етіотропна терапія. При менінгітах, які викликані вірусом простого
герпесу, вітряної віспи, оперізувального герпесу показано призначення
ацикловіру, або його похідних в разовій дозі 10 – 15 мг/кг 3 рази на добу
протягом 5 - 7 днів внутрішньовенно.
2. Режим. Суворий ліжковий режим до покращення загального стану,
зниження температури тіла, покращення показників ліквору, в середньому на 7-
10 днів. Після цього – напівліжковий режим на 5-7 днів з наступним вільним
режимом.
3. Харчування. Дітям першого року після стабілізації гемодинаміки –
зціджене грудне молоко або адаптовані молочні суміші при зменшенні об`єму
годування в першу добу до 1/2 - 1/3 вікової норми з наступним збільшенням до
норми протягом 2-3 днів. При порушенні ковтання – харчування через зонд.
Дітям старшого віку – дієта з вживанням парової їжі 5-6 разів на день, дрібно,
невеликими порціями – стіл № 5 за Певзнером. Питний режим відповідає
добовій потребі в рідині з урахуванням розчинів, введених внутришньовенно –
соки, морси, мінеральна вода.

12
4. Патогенетична терапія:
а). Дегідратація (при наявності гіпертензійно-гідроцефального синдрома):
розчин сірчанонокислої магнезії 25% в/м; фуросемід 1% в/в або в/м у дозі 1-3
мг/кг, ацетазоламід через рот.
б). Дезінтоксикація. При середньому ступеню тяжкості можна
обмежитися ентеральним прийомом рідини в об`ємі фізіологічної добової
потреби. При тяжкому перебігу об`єм в/в інфузії в першу добу не повинен
перебільшувати ФП (фізіологічної потреби). З другої доби підтримувати
нульовий водяний баланс, забезпечити діурез у кількості не менш, ніж 2/3 від
загального об`єму отриманої рідини.

ЕНТЕРОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ
характеризуються розмаїттям клінічних проявів – від легких гарячкових
станів і простого носійства вірусу до тяжких менінгоенцефалітів, міокардитів,
міалгій і ін.
Ентеровіруси стійкі в зовнішньому середовищі і тривалий час можуть
виявлятися в стічних водах, плавальних басейнах, відкритих водоймищах,
молоці, на хлібі, овочах, у фекаліях. Стійкі до антибіотиків. Швидко
інактивуются при прогріванні і кип’ятінні.
Крім вірусів Коксаки і ECHO, є ще 4 типи ентеровірусів (68-71), які добре
культивуються в культурі клітин нирок мавпи. Два з них (типи 68, 69) є
збудниками респіраторних і кишкових захворювань, тип 70 – геморагічного
кон’юнктивіту, а ентеровіруси типу 71 були виділені від хворих менінгітами і
енцефалітом.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі з клінічно вираженою та
безсимптомною інаппарантною формою (вірусоносії). Вірусоносії грають
важливу роль в розповсюдженні інфекції, особливо в дитячому колективі.
Хворий заразний в останні дні інкубаційного періоду. У виділеннях із
носоглотки вірус виявляється в перші 3 дні від початку хвороби, з фекаліями
вірус виділяється протягом тижня і довше.
Механізм передачі збудника – повітряно-краплинний і фекальний-
оральний, через інфіковану воду і продукти харчування. Можлива
трансплацентарна передача вірусу.
Сприйнятливість дітей до ентеровірусів висока. Найчастіше хворіють
діти у віці від 3 до 10 років. Діти до 3-місячного віку не хворіють у зв'язку з
наявністю у них трансплацентарного імунітету. У дітей старшого віку і
дорослих ентеровірусна інфекція зустрічається рідко, що пояснюється
наявністю у них імунітету, придбаного в результаті перенесеної безсимптомної
інфекції.
Максимальна захворюваність реєструється у весняно-літні місяці року.
Можливі періодичні підйоми з інтервалом в 3–4 роки.
Ентеровірусна інфекція високо контагіозна, тому при занесенні в дитячий
колектив легко виникають епідемічні спалахи з охватом великої кількості дітей.
Ці спалахи мають багато загального з гострими респіраторними вірусними
інфекціями.
13
 Патогенез. Реплікація вірусів відбувається в епітеліальних клітинах і
лімфоїдних утвореннях верхніх дихальних шляхів і кишечнику. Надалі
гематогенним шляхом вірус досягає різних органів і систем, викликаючи
розвиток гострого серозного менінгіту або менінгоенцефаліту, гострого міозиту
або міалгії, міокардиту, гепатиту і ін.
В більшості випадків виявляється ураження слизової оболонки
ротоглотки. Часто спостерігається одночасне ураження багатьох органів і
систем з виникненням комбінованих форм хвороби. Доведено, що один і той же
вірус може викликати різні клінічні форми хвороби. Навіть під час спалаху
ентеровірусної інфекції в дитячому колективі одночасно можна виявити
найрізноманітніші клінічні прояви, що, ймовірно, пояснюється не тільки
властивостями вірусу, але перш за все реактивністю макроорганізму. Проте
необхідно мати на увазі і органотропність деяких сероварів вірусів Коксаки і
ECHO, що підтверджується численними описами спалахів ентеровірусної
етіології, коли переважно спостерігається одна яка-небудь форма хвороби
(серозний менінгіт, епідемічна міалгія, міокардит або ураженя очей і ін.).
Клінічна картина.Клінічні прояви ентеровірусної інфекції різноманітні у
зв’язку з тропізмом вірусів Коксаки і ECHO до багатьом органів і тканин
людини.
По ведучому клінічному синдрому виділяються наступні форми хвороби:
ентеровірусна лихоманка, серозний менінгіт, енцефаліт, герпетична ангіна,
епідемічна міалгія, гастроентеритична форма, ентеровірусна екзантема,
паралітична форма, міокардит, енцефаломіокардит новонароджених, мезаденіт,
гострий гепатит і інші рідкісні форми.
Перебіг цих форм може бути ізольований, проте нерідко разом з ведучим
основним синдромом виявляються клінічні симптоми інших форм хвороби.
Такі форми називають комбінованими. Не дивлячись на різноманітність
клінічних форм, можна виявити симптоми, характерні для всіх типових форм
хвороби.
Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів (частіше 2-4 дні).
Захворювання починається гостро, іноді раптово з підйому температури тіла до
39-40°С, виникає повторна блювота, головний біль, запаморочення, млявість,
порушення сну, знижується апетит. Визначається гіперемія слизових оболонок
мигдаликів, зернистість м’якого піднебіння, дужок і задньої стінки глотки.
Язик обкладений. Для всіх форм характерна гіперемія шкірних покривів
верхньої половини тулуба (особливо обличчя і шиї), ін’єкція судин склер. На
шкірі може з’явитися поліморфний плямисто-папульозний висип. Шийні
лімфатичні вузли декілька збільшені, не болючі. Відмічається схильність до
запорів.
У периферичній крові кількість лейкоцитів нормальна або злегка
підвищена. Нерідко визначається помірний нейтрофільоз, що змінюється в
пізні періоди лімфоцитозом і еозинофілією. ШОЕ звичайно в межах норми або
дещо підвищена.
Перебіг хвороби, результати і тривалість гарячкового періоду залежать
від тяжкості і форми ентеровірусної інфекції.
14
 Серозний менінгіт та енцефаліт – одна з типових форм
ентеровірусної інфекції. Розпочинається гостро, з підйому температури тіла
до 39-40°С. З’являється сильний головний біль, запаморочення, повторна
блювота, збудження, неспокій, іноді болі в животі, марення і судоми.
Характерний зовнішній вигляд хворого: обличчя гіперемоване, злегка
пастозне, склери ін’єктовані. Слизисті оболонки ротоглотки гіперемовані,
виявляється зернистість на м'якому піднебінні і задній стінці глотки. З перших
днів з’являються менінгеальні симптоми: ригідність потиличних м'язів,
симптоми Керніга і Брудзінського. Черевні рефлекси знижені. Нерідко
менінгеальний синдром виражений слабо або неповно, відсутні окремі
симптоми (дисоціація менінгеального симптомокомплексу, тобто може бути
тільки симптом Керніга або незначна ригідність потиличних м'язів).
Менінгеальні симптоми виявляються на висоті температурної реакції. В
окремих випадках можуть спостерігатися клінічні форми без типових
менінгеальних симптомів, але з вираженими змінами ліквору, в інших
випадках при виражених клінічних проявах менінгіту зміни в лікворі відсутні
(гіпертензійний синдром).
При спинномозковій пункції ліквор прозорий, витікає під тиском. Цитоз
до 200-300 клітин в 1 мм. На самому початку хвороби цитоз, як правило,
змішаний (нейтрофільно-лімфоцитарний), а потім виключно лімфоцитарного
характеру. Вміст білка, цукру і хлоридів звичайно не підвищений, реакція
Панді слабопозитивна або негативна. З ліквору можуть бути виділені віруси
Коксакі або ECHO.
Клінічні прояви менінгіту тримаються 3-5 днів, а нормалізація ліквору
наступає на 3-4-му тижні від початку хвороби. Можливі рецидиви серозного
менінгіту. Після перенесеного захворювання протягом 2-3 місяців зберігається
астенія і можливі залишкові явища внутрішньочерепної гіпертензії.
Паралітична форма ентеровірусної інфекції – найбільш рідкісна зі всіх
форм ентеровірусної інфекції. Частіше хворіють діти раннього віку.
Захворювання починається гостро, з підвищення температури тіла, легких
катаральних явищ і появи млявих паралічів. Нерідко паралічі виникають при
нормальній температурі тіла і повному благополуччі. При цьому у дитини
порушується хода, з’являється слабкість в ногах, рідше в руках. М’язовий тонус
знижений, сухожильні рефлекси на стороні ураження помірно знижені.
Спинномозкова рідина часто не змінена. В деяких випадках виявляється
ізольоване ураження лицьового нерва за периферичним типом, можливі
ураження і інших черепних нервів. Перебіг паралітичної форми ентеровірусної
інфекції легкий і майже не залишає стійких паралічів, на відміну від
поліомієліту.
Діагноз. Діагностувати ентеровірусну інфекцію при спорадичних
захворюваннях дуже тяжко. Тільки у випадках, при перебігу захворювання з
характерним для цієї інфекції симптомокомплексом (герпетична ангіна,
епідемічна міалгія, енцефаломіокардит у новонароджених), можна припустити
ентеровірусну природу захворювання.

15
 Під час епідемічних спалахів в колективі за наявності хворих з типовими
клінічними формами можна виявити і стерті форми ентеровірусної інфекції.
Лабораторні методи:
Вірусологічний метод. Матеріалом для дослідження служать змиви з
ротоглотки, кров, спинномозкова рідина, кал.
Серологічні методи. Досліджують сироватки крові в РН і РЗК.
Наростання титру специфічних антитіл більш ніж в 4 рази в динаміці
захворювання підставу діагностувати ентеровірусну природу захворювання.
Розроблені методи прямої і непрямої імунофлюоресценції, імуноферментного
аналізу, що дозволяють виявити в досліджуваному матеріалі антиген вірусу.
Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) ліквору, крові.
Диференційний діагноз. Ентеровірусну інфекцію доводиться
диференціювати від гострих респіраторних вірусних захворювань. тифо-
паратифозної інфекції, серозного менінгіту іншої вірусної та туберкульозної
етіології, гострого апендициту, холециститу, панкреатиту, краснухи,
медикаментозних висипів, ієрсиніозу, стоматиту бактерійної етіології і
герпетичного стоматиту, кишкових інфекцій, поліомієліту, міокардиту іншої
етіології. У будь-якому випадку треба використовувати все наявні лабораторні
методи для виключення поліомієліту, а також вивчити епідемічну ситуацію.

ПОЛІОМІЄЛІТ
Поліомієліт – гостре інфекційне захворювання, що викликається одним із
трьох типів поліовірусу і характеризується великим діапазоном клінічних
проявів – від абортивних до паралітичних форм.
Етіологія. Родина – Picornaviridae, рід – Enterovirus, вид – ентеровіруси людини
групи С. Поліовірус типів 1 (Брунгільда), 2 (Лансінг) та 3 (Леон). Вірус має ікосаедральну
форму, побудований із субодиниць білка. Квазі-еквівалентна упаковка досягається за
рахунок 3 різних поліпептидів, по 60 копій кожного з білків VP1, VP2 та VP3. Геном
складається з однієї нефрагментованої молекули РНК і містить близько 7 500 нуклеотидів.
Епідеміологія
Джерело інфекції – хворі, вірусоносії. Поліовірус виділяють хворі і
перехворілі на поліомієліт протягом 2 - 7 тижнів, іноді до 4 місяців.
Шлях передачі – повітряно-крапельний, аліментарний, контактно-
побутовий, водний;
Сприйнятливість – висока, особливо у дітей до 3 років.
Імунітет постінфекційний: дуже напружений і довічний. Можливі
повторні випадки захворювання на поліомієліт, спричинені вірусом іншого
типу. Несприйнятливість пов'язана з наявністю віруснейтралізуючих антитіл і
клітинних факторів, які продукують секреторні імуноглобуліни А. Гуморальний
імунітет типоспецифічний.
Патогенез:
1. Вхідні ворота вірусу - епітелій кишечника чи верхніх дихальних шляхів.
2. Первинна репродукція вірусу в лімфоїдній тканині, епітелії слизової
оболонки глотки та кишок, що зумовлює виділення вірусу в перші дні хвороби
в дуже великій кількості.
3. Вірусемія – генералізація інфекції.
16
4. Ураження нервової системи, якщо не відбулася нейтралізації збудника
клітинами системи мононуклеарних фагоцитів.
5. Вірус характеризується унікальним тропізмом до рухових нейронів передніх
рогів спинного мозку, що зумовлює виникнення млявих периферичних
паралічів.

Класифікація
Форми поліомієліту
без ураження ЦНС: з ураженням ЦНС:
І. Інапарантна І. Непаралітична ІІ. Паралітична:
(вірусоносійство) (менінгеальна) 1. Спінальна (шийна, грудна,
ІІ. Абортивна поперекова, обмежена чи
(мала хвороба) поширена).
2. Понтинна.
3. Бульбарна.
4. Понтоспінальна.
5. Бульбоспінальна.
6. Бульбопонтоспінальна.

Діагностичні критерії окремих форм поліомієліту

Паралітична:
Препаралітичний період (триває 2-3 дні):
– висока гарячка, інтоксикація
– незначні катаральні явища
– диспепсичний синдром
– вегетативні розлади: підвищена пітливість ( особливо голови) і червоний
дермографізм
– біль у шиї, спині, кінцівках
– загальна гіперестезія
– фібрилярні посіпування окремих груп м'язів, зниження та асиметрія
рефлексів
– позитивні симптоми натягу
– зміни у лікворі (як при серозному менінгіті: клітинно-білкова дисоціація)

Паралітичний період (з 3 – 7 дня від початку хвороби):

– різкий біль в м'язах ніг, рідше спини, попереку, шиї
– розвиток млявих (периферичних) паралічів та парезів:
= мозаїчність ураження (анатомічно незв'язані комбінації)
= проксимальне ураження кінцівок
= атонія, арефлексія, атрофія м'язів, але збережена чутливість
– вегетативні розлади: похолодіння і ціаноз кінцівок зміна вологості та
мармуровість шкіри

17
Відновний період (до 1 року):
– відновлення функції найменш уражених мотонейронів
Резидуальний період
– наростаючі м’язові атрофії, контрактури, остеопороз, кісткові деформації.
Понтинна форма
уражується ядро лицевого нерва і розвивається параліч мімічних м’язів,
виникає згладженість носогубної складки, розширення очної щілини
(лагофтальм).
Клінічні критерії діагностики вакциноасоційованого поліомієліту
(ВООЗ):
– початок захворювання не раніше 4–6-го дня і не пізніше 30-го дня після
вакцинації чи не пізніше 60-го дня в контактних осіб;
– виникнення гострих млявих паралічів без порушення чутливості зі стійкими
(більше 60 днів) залишковими явищами;
– відсутність тривалого поглиблення паралічів (більше 2–4 днів);
– виділення поліовірусу вакцинного штаму чи 4-разове наростання до нього
антитіл у динаміці.
Діагностика.
Виділення поліовірусу з калу, слини, носоглоткового слизу, крові
протягом першого тижня захворювання (на культурах тканин). Для
ідентифікації вірусу потрібно досліджувати випорожнення і слиз з носової
частини горла. У ротовій частині горла він виявляється протягом 5 днів після
початку хвороби, з випорожненнями виділяється непостійно, тому потрібно
брати 2 проби з інтервалом 24–48 год.
Наростання діагностичного титру антитіл протягом хвороби;
використовують РЗК і реакцію преципітації (нейтралізації) зі специфічним
антигеном у парних сироватках, взятих з інтервалом 3–4 тиж. Діагностичне
значення має наростання титру антитіл (АТ) у 4 рази і більше в парних
сироватках, взятих з інтервалом 10–14 днів.
За допомогою молекулярно-біологічних методів виділений вірус
диференціюють від вакцинних штамів або типування за допомогою
типоспецифічних нейтралізувальних сироваток.
При спинномозковій пункції спинномозкова рідина зазвичай прозора,
безбарвна, тиск може бути підвищеним, виявляють помірний лімфоцитарний
цитоз (30–40 х 109/л, іноді з переважанням нейтрофілів, але потім переважно
лімфоцитарний). Вміст білка й глюкози – в межах фізіологічної норми або дещо
підвищений (ознаки серозного менінгіту).
Електроміографія не дає змогу виявити збудника, але за допомогою
даного методу можна встановити, які з м’язів іннервуються недостатньо
внаслідок ураження рухових нейронів.
Лікування:
В гострому періоді
1. Обов’язкова госпіталізація
2. Фізичний та психічний спокій
3. Знеболюючі (анальгін 50% 0,1 мл/рік життя, броміди)
18
4. Теплові процедури (гарячі укутування, озокеритові, парафінові аплікації)
5. Дегідратуючі засоби (лазікс 1-3 мг/кг, маніт, манітол 1-1,5 г/кг)
6. Кортикостероїди (у тяжких випадках) 1-3 мг/кг за преднізолоном
7. Людський імуноглобулін 0,5 мл/кг 2-3 дні
У ранньому відновному періоді
1. Прозерин 0,001 г/рік життя, галантамін, дібазол 0,001-0,005 г на добу 20-30
днів
2. ЛФК, УВЧ, озокеритотерапія, діатермія, масаж
3. Вітаміни (В6, В12), АТФ
4. Анаболічні стероїди (2-3 курси за рік)
У резидуальному періоді
1. ортопедична корекція
Профілактика. Поліомієліт належить до керованих інфекцій, тож
головним засобом боротьби з ним є вакцинація, яка в Україні входить до
Календаря профілактичних щеплень, зареєстровані живі поліовакцини (ОПВ)
та інактивовані (ІПВ).

Питання тестового контролю для засвоєння теми “Гострі нейроінфекції

(менінгококова інфекція)”
(вибрати 1 варіант правильної відповіді)

1. Які морфологічні властивості менінгокока?

а. грамвід’ємна паличка
б. грамнегативний диплокок
в. грампозитивний диплокок
г. грампозитивна паличка
д. стрепокок

2 Менінгококами якої серогрупи найчастіше спричинюються генералізовані

форми хвороби в наших кліматичних умовах?
а. серогрупи А
б. серогрупи В
в. серогрупи С
г. серогрупи D
д. серогрупи Х

3. Який механізм зараження на менінгококову інфекцію?

а. повітряно- краплинний
б. фекально-оральний
в. трансмісивний
г. контактно-побутовий
д. трансплацентарний

19
4. Які вхідні ворота при менінгококовій інфекції?
а. слизова оболонка статевих органів
б. кон’юнктива очей
в. слизова оболонка ротоглотки
г. слизова оболонка гортані
д. шкіра

5. Який з факторів, крім бактерії, зумовлює тяжкість клінічних проявів

менінгококової інфекції:
а. ендотоксин
б. екзотоксин
в. ентеротоксин
г. еритрогенний токсин
д. лімфоцитозостимулюючий фактор

6. Як називається локалізована форма менінгококової інфекції?

а. назофарингіт
б. кон’юнктивіт
в. ларингіт
г. тонзиліт
д. менінгіт

7. Який синдром загрозливий для життя при блискавичній менінгококцемії?

а. Дауна
б. Шенляйн-Геноха
в. гемолітико-уремічний
г. Уотерхауса-Фрідеріксена
д. Філатова-Копліка

8. Який типовий елемент висипу при менінгококцемії?

а. везикула
б. пустула
в. геморагія
г. пляма
д. макула

9. Де переважно локалізується екзантема при менінгококцемії?

а. обличчя, шия, плечі
б. плечі, передпліччя, кисті
в. ступні
г. сідниці, стегна, гомілки
д. внутрішні та згинальні поверхні кінцівок

10. Яка температура тіла типова при менінгококцемії на початкових етапах

розвитку захворювання?
20
а. нормальна
б. субфебрильна
в. субнормальна
г. гіпертермія
д. всі відповіді вірні

11. Яка з форм менінгококової інфекції трапляється найчастіше?

а. менінгококцемія
б. назофарингіт
в. менінгіт
г. артрит
д. енцефаліт

12. Для синдрому Уотерхауса-Фрідеріксена характерні, КРІМ:

а. шкіра холодна, бліда, вкрита холодним потом
б. загрозливе зниження артеріального тиску
в. ниткоподібний або відсутній пульс
г. поступовий початок хвороби
д. дихання Чейн-Стокса, артеріальний тиск не визначається.

13. Який за характером запалення менінгіт найчастіше розвивається при

менінгококовій інфекції?
а. серозний
б. геморагічний
в. гнійний
г. плівчастий

14. Для менінгококового менінгіту найхаратерніші зміни спинномозкової

рідини, крім:
а. прозора
б. підвищений рівень вмісту білка
в. високий нейтрофільний плеоцитоз
г. помірне зниження рівня цукру

15. Для аналізу крові при менінгококовій інфекції характерне, крім:

а. високий лейкоцитоз
б. нейтрофільоз
в. зрушення формули вліво
г. лімфоцитоз

16. Найтиповіші симптоми менінгіту у дітей першого року життя, крім:

а. неспокій, монотонний крик, гіперестезія, блювота
б. конвульсії
в. випинання і напруження великого тім’ячка,
21
 г. симптоми ригідність м’язів потилиці, Керніга, Брудзинського

17. Найтиповіші симптоми менінгіту у дітей старшого віку, крім:

а. сильний біль голови, блювота
б. гіперестезія
в. ригідність м’язів потлиці, симптоми Керніга, Брудзинського
г. симптоми Бабінського, Опенгейма, Гордона, Штрюмпеля

18. Які симтоми свідчать про прогресуючий набряк-набухання речовини

головного мозку при менінгококовому менінгіті, крім:
а. конвульсії
б. менінгеальні симптоми
в. розлади ритму дихання і серцебиття
г. розлади свідомості, психомоторне збудження

19. Лабораторним підтвердженням діагнозу менінгококової інфекції служать,

крім:
а. результат бактеріологічного дослідження крові
б. результат бактеріологічного дослідження спинномозкової рідини
в. результат бактеріологічного дослідження слизу з носоглотки
г. результат дослідження “товстої краплі” крові

20. Який “стартовий” антибіотик при лікуванні менінгококового менінгіту?

а. пеніцилін
б. аміногікозиди
в. цефалоспорини
г. макроліди

21. Яким з антибіотиків найоптимальніше лікувати хворого на менінгококову

інфекцію при розвитку інфекційно-токсичного шоку?
а. пеніциліном
б. левоміцетин-сукцинатом
в. цефатоксимом
г. гентаміцином

22. Чи передбачена діючим календарем профілактичних щеплень активна

імунізація від менінгококової інфекції?
а.так
б.ні

22
 Еталони правильних відповідей

1- б 6-а 11 - б 16 - г 21 - а
2- б 7- г 12 - г 17 - г 22 - б
3- а 8- в 13 - в 18 - б
4- в 9- г 14 - а 19 - б
5- а 10 - г 15 - г 20 - г

Зразки задач, які рекомендуються для контролю знань студентів

на основному та заключному етапі заняття.

1. Хворий 2 років, захворів раптово: температура тіла 40.1°С, повторна

блювота, неспокій. При поступленні: стан дуже тяжкий, свідомість
відсутня. На шкірі тулуба, кінцівок і обличчя різні за величиною
геморагічні висипання зірчастої форми. Різко виражені менінгеальні
симптоми, корчі. Ваш діагноз? Напишіть план обстежень, вкажіть
очікувані результати. Призначте лікування.

2. Дитина, 12 років, раптово втратила свідомість. Тиждень тому на фоні

легких катаральних явищ, і субфебрильної температури тіла, на всьому
тілі з’явились дрібні плямисто-папульозні рожеві висипання з
переважною локалізацією на розгинальних поверхнях кінцівок. До лікаря
не звертались. На 12-й день хвороби прокинулась з болем голови,
температура тіла до вечора досягла 40°С. Спостерігались короткочасні
посіпування кінцівок. Ваш діаноз ? Складіть план обстеження пацієнта.

3. Хлопчик, 10 місяців, поступив в лікарню з діагнозом «менінгіт».

Народився недоношеним. Часто хворів: 3 рази переніс пневмонію, 2 рази
– отит. Теперішнє захворювання почалося поступово. При дослідженні
ліквору плеоцитоз - 3400?10/л, 86% нейтрофілів, білок – 1,33 г/л, реакція
Панді та Нонне-Апельта (+++). Загальний аналіз крові: лейкоцити –
11,4?10/л, л/ф: е-1%, ю-3%, п-16%, с-67%, л-10%, м-3%, ШОЕ – 35 мм за
1 год. Яке дослідження найбільш інформативне для з’ясування етіології
основного захворювання?

Перелік рекомендованої літератури:

Основна література:
1. Інфекційні хвороби у дітей: підручник (ВНЗ ІV р. а.) / Л.І. Чернишова, А.П.
Волоха, А.В. Бондаренко та ін.; за ред. Л.І. Чернишової. — 2-е вид., випр. 392 с
2. Інфекційні хвороби в дітей / за ред. Крамарьова С.О., Надраги О. Б. - Київ.:
ВСВ ″Медицина″, 2010 - 392 с.
3. Наказ МОЗ України від 09.07.2004 №354 “Про затвердження Протоколів
діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей”.

23
4. Наказ МОЗ України від 12.10.2009 № 737 “Протокол лікування
менінгококемії у дітей”
5. Наказ МОЗ України від 31.08.2004 №437 “Про затвердження клінічних
Протоколів надання медичної допомоги при невідкладних станах у дітей на
шпитальному і дошпитальному етапах”.
6. Nelson textbook 20th Edition by Robert M. Kliegman, MD, Richard E. Behrman,
MD, Hal B. Jenson, MD and Bonita F. Stanton, MD. Видавництво: SAUNDERS.
2017. – 3200 р.

24