Національний медичний університет імені О. О.

Богомольця
Кафедра інфекційних хвороб

Затверджено
на методичній нараді
“____” _____________ 20__ р.
“____” _____________ 20__ р.
“____” _____________ 20__ р.
“____” _____________ 20__ р.
“____” _____________ 20__ р.

Зав. кафедри, д. мед. н. Голубовська О. А.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
для студентів
VІ курсу медичних факультетів (за темою, що увійшла до плану аудиторної
підготовки).

Тема № 9. Ведення хворого з ВІЛ-інфекцією/СНІДом. Ведення хворого з

ВІЛ-індикаторною інфекцією.

Тема № 9.2. Ведення хворого з ВІЛ-індикаторною інфекцією.

2020
 1. Актуальність

Обов’язковим елементом стандартного ведення ВІЛ-інфікованих осіб є

профілактика опортуністичних інфекцій. Такі інфекції визначають кінцевий наслідок ВІЛ-
інфекції. Ті з них, які характерно супроводжують термінальну стадію ВІЛ-інфекції,
представляють особливу, чітко окреслену групу опортуністичних інфекцій, що називають
«СНІД-індикаторними» чи «СНІД-асоційованими». Саме вони у переважній більшості
випадків є причиною смерті у ВІЛ-інфікованих, сприяють невпинному прогресуванню
основного процесу. Відтак, надзвичайно важливим є своєчасне виявлення та діагностика
опортуністичних інфекцій.
Збудниками опортуністичних інфекцій часто виступають умовно-патогенні
мікроорганізми, які, зазвичай, не бувають причиною патологічних процесів або
спричинюють їх лише у певного контингенту (маленьких дітей, осіб старшого віку, осіб,
що отримують лікування глюкокортикостероїдами, цитостатиками або рентгенівським
опроміненням).
Збудниками можуть бути мікроорганізми, для яких властива тривала персистенція в
організмі, та в нормальному його стані вони не здатні спричинити патологічний процес.

2. Навчальні цілі заняття:

2.1. Студент повинен знати (α-2):

- умови, за яких при ВІЛ-інфекції проявляються опортуністичні інфекції;

- основних збудників опортуністичних інфекцій;
- патогенез основних опортуністичних інфекцій;
- клінічні прояви опортуністичних інфекцій при ВІЛ-інфекції;
- принципи діагностики опортуністичних інфекцій;
- принципи профілактики та лікування опортуністичних інфекцій при ВІЛ-інфекції;
- принципи профілактики ВІЛ-інфекції, в тому числі серед медичних працівників;
- універсальні правила безпеки для медичного персоналу, лікарів з метою попередження
зараження ВІЛ-інфекцією.

2.2. Студент повинен вміти (α-3):

- провести клініко-лабораторну діагностику ВІЛ-інфекції та опортунісних інфекцій;

- обґрунтувати і оформити клінічний діагноз згідно з сучасною класифікацією;
- скласти схему диференційного діагнозу на стадії первинних клінічних проявів з
інфекційним мононуклеозом, грипом;
- при лабораторному підтвердженні діагнозу направити хворого у територіальний
спеціалізований центр для подальшого обстеження, спостереження і лікування;
- визначати оптимальну тактику ведення ВІЛ-інфікованого;
- призначити диференційоване лікування залежно від стадії перебігу ВІЛ-інфекції, в тому
числі й профілактики опортуністичних захворювань, виписати рецепти основних
препаратів;
- призначити патогенетичне лікування та етіотропне лікування опортуністичних
захворювань;
- визначити правила виписки із стаціонару;
- провести екстрену профілактику інфікування вірусом імунодефіциту при виникненні
професійної аварії;
- визначити тактику лікаря-інфекціоніста КІЗу на різних етапах спостереження.

2.3. Виховна мета заняття

 Сформувати уявлення про принципи лікування ВІЛ-інфекції та профілактику і
лікування ВІЛ-асоційованих опортуністичних хвороб з метою адекватного ведення
пацієнта з ВІЛ-інфекцією. Вміння застосовувати правила загальної та неспецифічної
профілактики ВІЛ-інфекції дозволить студентам в майбутньому впевнено почуватися при
наданні медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію, активно допомагати їх соціально-
психологічній адаптації в суспільстві

3. Міждисциплінарна інтеграція

Дисципліна Знати Вміти

Параметри фізіологічної норми Оцінити дані лабораторного
органів і систем людини; обстеження
Фізіологія показники лабораторного
обстеження в нормі (загальний
аналіз крові, сечі тощо)
Механізм порушення функції Інтерпретувати патологічні зміни
органів і систем при патологічних за результатами лабораторного
Патофізіологія станах різного генезу. обстеження при порушенні
функції органів і систем різного
генезу.
Основні поняття предмету, роль Аналізувати імунограми з
системи імунітету в інфекційному нормальними та патологічними
Імунологія процесі. Особливості показниками.
функціонування лімфоцитів у Оцінити показники Т-клітинного
нормі та патології імунодефіцитного стану
Основні етапи та методи Збирати скарги, анамнез, володіти
клінічного обстеження хворого. методами об'єктивного
Пропедевтика
обстеження хворого та
внутрішніх
додатковими методами
хвороб
дослідження. Аналізувати
отримані дані.
Групи антивірусних, Призначити лікування в
антибактерійних, анти залежності від віку,
паразитарних, протигрибкових індивідуальних особливостей
Клінічна
препаратів, фармакокінетику і хворого, стадії хвороби, вибрати
фармакологія
фармакодинаміку основних з них, оптимальний режим прийому та
побічні дії. дозу препарату, виписати рецепти
необхідних препаратів.
Первинні та вторинні висипні Проводити диференційний діагноз
Дерматологія елементи між екзантемами при ВІЛ-інфекції
та іншими дерматозами
Перкуторні та аускультативні Провести обстеження дихальної
феномени в нормі і при патології системи, інтерпретувати
Пульмонологія
результати лабораторно-
інструментальних досліджень
Правила обстеження пацієнта з Провести обстеження нервової
ураженням нервової системи, системи, інтерпретувати
Неврологія
алгоритм виконання люмбальної результати лабораторно-
пункції інструментальних досліджень
Соціальна Методики підвищення санітарної Здійснювати санітарно-освітню
гігієна та ООЗ культури населення роботу
 Клінічну картину онкологічної
патологію у хворих на ВІЛ-
інфекцію. Обстеження хворих з
Онкологія онкологічною патологією.
Проводити диференційний діагноз
між персистуючою
лімфаденопатією та лейкозами.
Виявляти онкологічну патологію у
хворих на ВІЛ-інфекцію.

3.1. Рекомендована література

Основна:
Інфекційні хвороби: за ред. О.А. Голубовської, «Медицина», 2014 – 784 с.

Допоміжна:

Ющук Н. Д. Инфекционные болезни: национальное руководство / Н. Д. Ющук, Ю. В.

Венгеров. – Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2015. – 1056 с.
Покровский В. И. Инфекционные болезни и эпидемиология. / В. И. Покровский, С. Г. Пак,
Н. И. Брико. – Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2016. – 1008 с. – (Учебник).
Harrison's Principles of Internal Medicine, 19th Edition, Part 8: Infectious Diseases // Dan
Longo,Anthony Fauci,Dennis Kasper,Stephen Hauser. – 2015.
Клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків,
затверджений наказом МОЗ України від №887 від 22.12.2015.
5. Наказ МОЗ України від 05.06.2019 р. № 1292 «Про затвердження нового Клінічного
протоколу із застосування антиретровірусних препаратів для лікування та профілактики
ВІЛ-інфекції»

Опортуністичні інфекції (ОІ) на тлі ВІЛ-інфекції характеризуються злоякісним

перебігом, схильністю до дисемінації, тривалістю й високою летальністю. Вони часто
рецидивують, в інших випадках на зміну одній опортуністичній інфекції приходить інша,
може бути поєднання кількох опортуністичних інфекцій одночасно, що є вкрай
несприятливим чинником.
У хворих на ВІЛ-інфекцію за етіологічним чинником виокремлюють такі
опортуністичні патологічні стани:

Злоякісні новоутворення:
1. Саркома Капоші
2. Лімфома головного мозку
3. Рак шийки матки
4. Неходжкінська лімфома
Інвазії:
1. Токсоплазмоз (з ураженням центральної нервової системи)
2. Криптоспоридіоз (кишкова форма з тривалою діареєю)
3. Стронгілоїдоз (пневмонії, ураження нервової системи, дисеміновані процеси)
4. Ізоспороз
5. Вісцеральний лейшманіоз
Мікози:
1. Пневмоцистна пневмонія
2. Кандидоз (частіше стравоходу та порожнини рота)
3. Криптококоз (ураження легенів, ЦНС, дисемінований процес)
4. Гістоплазмоз
5. Кокцидіомікоз
Бактерійні інфекції:
 1. Туберкульоз
2. Атиповий мікобактеріоз (дисеміновані інфекції)
3. Сальмонельоз (ентерит, сепсис)
4. Бартонельоз
5. Вірусні інфекції:
1. Цитомегаловірусна інфекція (ураження легенів, травного тракту й ЦНС)
2. Прогресивна лейкоенцефалопатія
3. Герпесвірусна інфекція
4. Оперізувальний герпес
5. Папіломавірусна інфекція
6. Гепатити В і С
Набір таких ОІ може змінюватися залежно від регіону, оскільки в різних місцевостях
існують свої мікроби-ендеміки. Так, у європейському регіоні найбільш поширеними ОІ є
туберкульоз, пневмоцистна пневмонія, герпесвірусні інфекції, кандидозний езофагіт,
криптококовий менінгіт, токсоплазмоз, рідше зустрічаються саркома Капоші, атиповий
мікобактеріоз, ЦМВ-інфекція, неходжкінська лімфома
В африканських країнах надзвичайно серйозною проблемою є ВІЛ-асоційовані
стронгілоїдоз, туберкульоз, криптококоз, криптоспоридіоз, а саркома Капоші може
поєднуватися з так званою хворобою Сліма (діарея). У США та Великій Британії
найпоширенішою є пневмоцистна пневмонія.
Позитивний результат тестування на ВІЛ-інфекцію обумовлює необхідність
проведення первинного клінічного обстеження, під час якого визначається стадія ВІЛ-
інфекції та виявляють супутні захворювання і стани.
Лікарі повинні пояснювати пацієнтам та їх родичам, що ВІЛ-інфекція – це хронічне
захворювання, яке може супроводжуватися ОІ. Їх потрібно інформувати, що деякі з ОІ
можна попередити, а пацієнтам пояснити, що рання діагностика ОІ є надзвичайно
важливою, тому вони повинні негайно звертатися до лікаря при підозрі на прогресування
ВІЛ-інфекції. Пацієнт після обстеження повинен бути ознайомлений з основними ОІ, які
можуть виникнути у нього, та які поширені в даному регіоні. При цьому надзвичайно
важливими є й психічні порушення або зміни в поведінці пацієнта, які можуть помітити
родичі або друзі пацієнта, що часто бувають ознаками ОІ ЦНС: герпесвірусний
менінгоенцефаліт, токсоплазмоз ЦНС (абсцес мозку, менінгоенцефаліт), прогресивна
мультифокальна лейкоенцефалопатія тощо.
При цьому пацієнта необхідно забезпечити графіком регулярних лабораторних та
клінічних обстежень. Однак, цей графік може змінюватися залежно від змін в стані
пацієнта та появи ОІ.
Пацієнт повинен розуміти, що розвиток деяких ОІ можна попередити і профілактика ОІ
є частиною комплексної допомоги, яка йому надається.
Виявлення та лікування ОІ – обов’язковий елемент комплексної медичної допомоги
пацієнтам з ВІЛ-інфекцією. Лікування повинні отримувати усі хворі з ОІ, незалежно від
статі й соціального стану, в тому числі й особи, що вживають ін’єкційні наркотики,
працівники комерційного сексу, ув’язнені, імігранти та інші уразливі групи населення.
Рішення про необхідність лікування приймається винятково за медичними показаннями.
Під час медикаментозної профілактики або лікування ОІ лікування іншої супутньої
патології необхідно продовжувати.
Профілактика ОІ може бути первинною, коли пацієнт є серонегативним стосовно тієї
чи іншої опортуністичної інфекції, яка має значне поширення в даному регіоні, та
вторинною, коли пацієнт уже серопозитивний щодо неї.
Відміна первинної профілактики ОІ допустима у тому випадку, коли на тлі АРТ
протягом 3-6 місяців кількість лімфоцитів CD4 збільшується до певного рівня (наприклад,
для пневмоцистної пневмонії >200/мкл, для токсоплазмозу - >100/мкл, для інфекцій, що
спричинені МАК (комплекс атипових мікобактерій) - > 50/мкл).
 Відміна вторинної профілактики можлива на тих же умовах, однак вимагається
ретельне спостереження за хворим. Якщо кількість клітин CD4 знову зменшується нижче
вказаних рівнів, профілактику необхідно поновити.
Ефективність АРТ визначається також за розвитком запального синдрому відновлення
імунітету (ЗСВІ). Він розвивається невдовзі після початку АРТ, частіше в осіб з кількістю
CD4 лімфоцитів менше 100/мкл. Безсимптомний (тому не виявлений) перебіг ОІ на тлі
АРТ може проявитися запальною реакцією, що зумовлена відновленням та активізацією
імунної системи. Саме це і дозволяє їх діагностувати. ЗСВІ може спостерігатися у третини
хворих з туберкульозом. Перебіг ОІ при ЗСВІ часто є нетиповим – пневмоцистна
пневмонія перебігає з нетиповими змінами на рентгенограмі легенів. Вважається, що ЗСВІ
спостерігається у близько 10% пацієнтів. Найчастіше ЗСВІ спричинюють атипові
мікобактерії та ЦМВ. Як правило, слід продовжувати АРТ на тлі лікування ОІ. Часто
корисними бувають невеликі дози преднізолону. АРТ необхідно припинити, якщо пацієнт
нерегулярно приймає АРТ-препарати з-за побічної дії засобів для лікування ОІ або з-за
болю в стравоході (ЦМВ-, герпес-, кандидо-асоційований езофагіт).
Одними з найпоширеніших ОІ в Україні є інфекції дихальних шляхів – пневмоцистна
пневмонія, легеневий туберкульоз та токсоплазмоз.
Пневмоцистна пневмонія – поширена ОІ, що асоційована з ВІЛ-інфекцією. Збудник –
pneumocystis jirovecii (минула назва – pneumocystis carinii), який часто зустрічається на
слизових оболонках верхніх дихальних шляхів дітей і дорослих. Пневмоцистна пневмонія
у осіб з імунодефіцитим може перебігати дуже важко, за відсутності своєчасного і
правильного лікування призводить до смерті.
Діагноз встановлюється за клінічними симптомами, які виявляють у ВІЛ-інфікованих
пацієнтів: гарячка, сухий кашель, задишка, дихальна недостатність, ціаноз за відсутності
виразних ознак ураження легенів при фізикальному обстеженні. При рентгенологічному
обстеженні виявляють гомогенні затемнення (типу матового скла) в нижніх частинах обох
легенів або вогнищеві зміни, що схожі на такі, що виникають при бактерійних пневмоніях.
У значної частини пацієнтів з підтвердженим діагнозом пневмоцистної пневмонії
рентгенологічні ознаки ураження легенів відсутні.
«Золотий стандарт» діагностики – дослідження бронхоальвеолярного лаважа. Діагноз
вважається підтвердженим при виявленні цист pneumocystis jirovecii в мокротинні, що
виділенні при посиленому кашлі чи аспіраті, отриманому під час бронхоскопії. Якщо
бронхоскопія недосяжна, діагноз пневмоцистної пневмонії підтверджують погіршенням
показників функції зовнішнього дихання та газів артеріальної крові. Лікування починають
негайно після встановлення діагнозу.
Препаратом першого ряду є триметоприм/сульфаметоксазол (ТМП/СМК), другого ряду
– кліндаміцин з примахіном або пентамідин з антибіотиком широкого спектру дії для
профілактики бактерійної суперінфекції.
Важливою складовою лікування пневмоцистної пневмонії є й патогенетична терапія.
Після ліквідації гострих проявів пневмоцистної пневмонії необхідно продовжити
вторинну профілактику з використанням ТМП/СМК в дозі 160/800 мг всередину один раз
на добу. Профілактику можна відмінити, якщо кількість CD4 у пацієнта продовжує
залишатися стабільною на рівні >200/мкл протягом, щонайменше, 3 місяців.
Токсоплазмоз як захворювання у осіб з ВІЛ-інфекцією спостерігається часто в
розвинутих країнах. Він спричинює розвиток численних запальних вогнищ у головному
мозку (токсоплазмовий менінгоенцефаліт або абсцес мозку). У хворих на ВІЛ-інфекцію
токсоплазмоз проявляється також і дисемінованою інфекцією.
Запідозрити токсоплазмоз можна за клінічними ознаками, які виявляють у ВІЛ-
інфікованих осіб:
 порушення свідомості;
 гарячка;
 судоми;
  головний біль;
 вогнищеві неврологічні симптоми (загальмованість, парези, паралічі черепних
нервів, рухальні розлади, порушення координації рухів, випадіння полей зору,
афазія;
 у пацієнтів з ознаками дифузного ураження кори головного мозку вогнищева
симптоматика проявляється в міру прогресування;
 при КТ- та МРТ-дослідженні у головному мозку виявляють численні кільцеподібні
вогнища;
 якщо КТ- чи МРТ-дослідження недосяжні, діагноз токсоплазмозу підтверджують
серологічними тестами (IgG в ІФА);
 у більшості пацієнтів з церебральним токсоплазмозом виявляють серологічні
ознаки раніше перенесеної інфекції, обумовленої Toxoplasma gondii;
 при підозрі на токсоплазмоз починають пробне лікування;
 біопсія головного мозку повинна розглядатися лише в тому випадку, якщо 2-
тижневий курс пробного лікування не дає результатів;
 діагноз підтверджується гістологічним дослідженням тканин головного мозку,
отриманих при біопсії.
Лікування церебрального токсоплазмозу проводиться піриметаміном з фолієвою
кислотою та сульфадіазіном протягом 6-8 тижнів. Сульфадіазін може бути замінений
кліндаміцином, азитроміцином, кларитроміцином, атоваквоном.
Деяким пацієнтам необхідний тривалий курс інтенсивного лікування гострої інфекції.
Стандартних рекомендацій стосовно тривалості лікування немає: рішення щодо переходу
на інший курс лікування приймають за клінічними показаннями та результатами КТ.
Для вторинної профілактики застосовують половинну дозу препаратів, що входять до
ефективних схем та використовуються для лікування гострого токсоплазмозу. Лікування
продовжують до того часу, поки кількість CD4 не буде залишатися на рівні >200/мкл
протягом, щонайменше, 3 місяців.

Профілактика деяких ОІ у ВІЛ-інфікованих осіб

Збудник Показання Препарати вибору Альтернативні

препарати
Рneumocystis Кількість CD4 Триметоприм/  ТМП/СМК 80/400
jirovecii <200/мкл або сульфометаксазол мг (1 таблетка
кандидоз (ТМП/СМК), звичайної дози)
порожнини рота 160/800 мг (1 всередину 1 р/доб
й глотки таблетка подвійної  ТМП/СМК
дози) всередину 1 160/800 мг 3 рази
р/доб на тиждень
(понеділок,
середа, п’ятниця )
 Дапсон 50мг 2
р/доб всередину
 Дапсон 100мг 1
р/доб
 Піриметамін
50мг+дапсон
50мг+фолієва
кислота 15мг 1
р/доб
 Пентамідин 300мг
 1раз в 3 тижні
(інгаляції)
 Можна також
використовувати
кліндаміцин або
атоваквон
Mycobacterium Позитивна Ізоніазід 300мг В регіонах з високим
Tuberculosis проба Манту всередину, поширенням стійкості до
(більше 5 мм) пиридоксін 50 мг ізоніазіду, необхідні
або недавній всередину 1 р/доб подальші дослідження
контакт з протягом 6 місяців альтернативних методів
хворим на хіміопрофілактики
туберкульоз
Toxoplasma gondii Кількість CD4 ТМП/СМК 160/800  ТМП/СМК 80/400
(первина <100/мкл мг всередину 1 р/доб мг всередину 1
профілактика) р/доб
 Дапсон 50 мг
всередину 1
р/доб+
піриметамін 50 мг
1 р/тиж+фолієва
кислота 25мг
всередину 1 р/тиж

Toxoplasma gondii Кількість CD4 ТМП/СМК 160/800 Дапсон 50 мг всередину

(вторинна <100/мкл мг всередину 1 раз 1раз на
профілактика) на день добу+пириметамін 50 мг
всередину
1р/доб+фолієва кислота
15-25 мг 1 р/доб

Важливим елементом профілактика ОІ при ВІЛ-інфекції є профілактичне щеплення.

Однак, слід пам’ятати, що ВІЛ-інфекція призводить до прогресивного руйнування імунної
системи, тому застосування деяких вакцин у ВІЛ-інфікованих осіб може
супроводжуватися розвитком важких побічних реакцій. Оскільки жодний з
імунобіологічних препаратів не може бути повністю безпечним. Основою загальних
рекомендацій з імунізації дітей та дорослих є:
- характеристика імунобіологічних препаратів;
- наукові знання, що є базовими принципами активної та пасивної імунізації;
- епідеміологія тієї чи іншої інфекційної хвороби;
- ризик і користь стосовно досягнення оптимального рівня захисту від тієї чи іншої
інфекційної хвороби.
Поки що ризик та користь від імунізації при ВІЛ-інфекції в спеціальних дослідженнях
не вивчені. Деякі вакцини слід застосовувати у ВІЛ-інфікованих осіб обережно або не
застосовувати взагалі.
Терміни «вакцинація» та «імунізація» часто використовують як синоніми для
позначення «активної імунізації». Проте «імунізація» - більш широке поняття, що означає
процес індукції або забезпечення специфічного імунітету штучним шляхом, і може бути
активною або пасивною.
Принципи щеплень ВІЛ-інфікованих осіб:
 безпечним для ВІЛ-інфікованих є застосування убитих вакцин; графіки щеплень
такими вакцинами нічим не відрізняються від графіка щеплень здорових осіб;
  живі вірусні чи бактерійні вакцини можуть бути небезпечними для ВІЛ-
інфікованих пацієнтів, тому призначають їх лише після оцінювання
співвідношення ризик/користь із урахуванням стадії ВІЛ-інфекції та важкості
імуносупресії;
 вакцинація проти інфекційних хвороб насамперед живими вакцинами
пропонується здоровим особам, які близько контактують з ВІЛ-інфікованими
особами для зменшення ризику їхнього інфікування (кір, краснуха, епідемічний
паротит).

Важливим елементом попередження поширення ВІЛ-інфекції є її загальна і

специфічна профілактика. Загальні профілактичні заходи повинні застосовуватися як у
побутових умовах при наявності ризику зараження (наприклад, застосування
презервативів у статевому житті з ВІЛ-інфікованим або з людиною невідомого ВІЛ-
статусу), так і під час виконання професійних обов’язків на робочому місці. Останнє
стосується насамперед медичних працівників. Зазвичай, ВІЛ-статус пацієнта є невідомим,
тому виконання загальних правил профілактики – захисні окуляри, маски, рукавички під
час проведення парентеральних маніпуляцій та проведення лабораторних досліджень з
біологічними рідинами та тканинами пацієнтів, є обов’язковим.
Суттєво зменшує кількість ятрогенних заражень ВІЛ-інфекцією використання під час
лікування пацієнтів одноразового інвентаря та інструментів, різке скорочення показань
для переливання донорської крові та її препаратів. Так, у 2008 році в Україні зафіксовано
1 випадок інфікування ВІЛ-інфекцією реципієнта еритроцитної маси. Причиною його став
хибно негативний результат тестування на антитіла до ВІЛ-інфекції на тест-системі ІФА
донора. Певно, що при цьому були порушені правила обстеження донорів та донорської
крові на ВІЛ-інфекцію.
Необхідно суттєво посилювати контроль за дотриманням правил профілактики
зараження ВІЛ-інфекцією на робочому місці, адже можливості специфічної профілактики
обмежені постконтактним профілактичним лікуванням. Створити вакцину проти ВІЛ не
вдається, за багатьма даними її не вдасться створити в найближчі 20 років чи створити
взагалі внаслідок певних особливостей вірусу ВІЛ.
Тому зараз існує лише 2 методи зниження ризику розвитку ВІЛ-інфекції після контакту
з вірусом ВІЛ: післяконтактна профілактика (ПКП) та профілактика передавання ВІЛ від
матері до дитини.
ПКП повинна бути і є частиною комплексної державної програми з боротьби з ВІЛ-
інфекцією, а також заходів із захисту здоров’я персоналу та надавання допомоги жертвам
сексуального насильства. Вона повинна надаватися в усіх медичних закладах й
використовуватися у комплексі зі стандартними заходами пересторог, що знижують
ймовірність небезпечних контактів з інфекційним агентом на робочому місці.
ПКП повинна бути доступною для усіх, незалежно від віку, статі, сексуальної
орієнтації, громадянства, професії чи перебування в ув’язненні. ПКП надається:
 при професійному контакті з ВІЛ чи високій ймовірності такого контакту;
 при випадковому контакті, не пов’язаному з професійною діяльністю, чи високою
ймовірністю такого контакту, в тому числі й у лікувальному закладі.
Відносно осіб, що отримують ПКП, повинні дотримуватися права людини та лікарська
таємниця. Для виявлення обставин контакту та проведення ПКП необхідно отримати
добровільну інформовану згоду на проведення консультування та тестування на ВІЛ, при
цьому необхідно дотримуватися стандартів, незалежно від того, за чиєю ініціативою –
клієнта чи особи, що надає послугу – проводиться консультування та тестування.
В особливих випадках, коли обстежуваний не здатний самостійно надати згоду на
тестування на ВІЛ (наприклад, перебуває у комі, страждає психічним захворюванням, або
є неповнолітнім), згоду надає опікун або інша довірена особа відповідно до національного
або регіонального законодавства.
 Професійний контакт – це контакт з кров’ю або іншими біологічними рідинами
внаслідок потрапляння їх під шкіру, на слизові або ушкоджену шкіру, що відбулося під
час виконання службових обов’язків. Професійний контакт можливий не лише у
медичних працівників, а й у осіб інших професій (наприклад, міліціонер, пожежник
тощо). Небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією під час виконання службових обов’язків
спричинюють поранення забрудненими гострими інструментами (голка), контакт через
ушкоджену шкіру (тріщини, подряпини) або слизові оболонки.
Ризик зараження при професійному контакті залежить від форми контакту й кількості
небезпечного матеріалу:
 при пораненні гострим інструментом ризик зараження становить в середньому
близько 0,23%;
 ризик зараження при контакті зі слизовими оболонками становить у середньому
близько 0,09%;
Фактори, які підвищують ризик зараження:
 глибоке (внутрішньом’язове) проникнення;
 поранення, під час якого забруднений інструмент потрапив у кровоносну судину
(крапля крові на шкірі);
 поранення порожнистою голкою (від шприца, крапельниці тощо);
 високий рівень вірусного навантаження у пацієнта – ймовірного джерела
зараження.
Описані випадки зараження через ушкоджену шкіру. Середній ризик для цієї форми
контакту точно не встановлено, проте вважається, що він значно нижчий, ніж при контакті
зі слизовими оболонками. Ризик зараження при контакті з іншими біологічними рідинами
чи тканинами також не встановлений, він, певно, нижчий, ніж при контакті з кров’ю.
Потенційно небезпечними вважаються кров та усі біологічні рідини, що містять видиму
домішку крові. Ризик передавання ВІЛ через спинномозкову, синовіальну, плевральну,
перитонеальну та інші рідини невідомий. У цьому випадку багато залежить від стадії ВІЛ-
інфекції у пацієнта, клінічного варіанта. Сперма та піхвові виділення не мають значення у
передаванні ВІЛ від пацієнта до медичного працівника. Кал, виділення з носа, слина,
мокротиння, піт, сльози, сеча, блювотиння вважаються безпечними, якщо вони не містять
видиму домішку крові.
Контакт непрофесійного характеру – будь-який прямий контакт з потенційно
небезпечними біологічними рідинами внаслідок потрапляння їх на слизові оболонки, під
шкіру чи безпосередньо до вени, що виник без зв’язку з професійною діяльністю та не в
перинатальний період.
До контактів, що не пов’язані з професійною діяльністю, відноситься також внутрішньо
лікарняний контакт з ВІЛ. Випадок зараження ВІЛ у лікувальному закладі можливий від
медичного працівника чи іншого пацієнта, може виникати за 3 сценаріями:
 від ВІЛ-інфікованого медичного працівника, який проводить інвазивне втручання;
 під час неінвазивного втручання, яке проводить ВІЛ-інфікований медичний
працівник (у нього виникає носова кровотеча, або пацієнт завдає йому травму –
ушкодження);
 випадкове використання для інвазивного втручання інструменту чи матеріалу, що
інфікований ВІЛ після використання його у іншого пацієнта.
З етичних причин, проспективні рандомізовані контрольовані дослідження
ефективності ПКП для попередження ВІЛ-інфекції після непрофесійного контакту
неможливі. Немає ні результатів досліджень, ні окремих спостережень, що доводять
ефективність ПКП після незахищених статевих контактів, пов’язаних з ризиком довенного
введення наркотиків чи інших певних контактів, не пов’язаних з професійною діяльністю.
Водночас, дані, отримані при дослідженні випадків професійних та перинатальних
контактів, експериментів на тваринах підтверджують наявність біологічних передумов
для ефективного застосування ПКП у наведених випадках.
 Схема ПКП ВІЛ із застосуванням двох АРВ-препаратів є ефективною, проте перевагу
слід віддавати схемам із застосування трьох АРВ-препаратів (умовна рекомендація, дуже
низька якість доказових даних).
АРВ-схеми ПКП для дорослих та підлітків: TDF+ламівудин (3TC) (або FTC) є
рекомендованою основною схемоюа , якій слід надавати перевагу в рамках ПКП ВІЛ для
дорослих та підлітків (наполеглива рекомендація, низька якість доказових даних).
Лопінавір/ритонавір (LPV/r) або атазанавір/ритонавір (ATV/r) є рекомендованим третім
препаратом, якому слід надавати перевагу в рамках ПКП ВІЛ для дорослих та підлітків
(умовна рекомендація, низька якість доказових даних). За наявності, ралтегравір (RAL),
дарунавір/ритонавір (DRV/r) або EFV можна розглядати як альтернативні схеми.

Розрахований ризик зараження ВІЛ-інфекцією при різних типах одноразового

контакту.

Форма контакту Ризик на 10000 контактів з Ризик

джерелом ВІЛ у%
Переливання крові 9250 92,5
Перинатальне передавання 1500 – 3000 15 - 30
Використання спільних голок та шприців для 80 0,8
введення наркотиків
Анальний статевий контакт (пасивний) 50 0,5
Черезшкірний укол голкою 30 0,3
Контакт зі слизовою оболонкою 10 0,1
Піхвовий статевий контакт (жінка) 1-15 0,01-0,15
Анальний статевий контакт (активний) 6,5 0,065
Піхвовий статевий контакт (чоловік) 1-15 0,01-0,15
Оральний статевий контакт (пасивний) 1 0,01
Оральний статевий контакт (активний) 0,5 0,005
Наведені цифри при статевих контактах стосуються ризику ВІЛ-інфікування без
презервативу.

Обстеження потенційного джерела зараження.

За можливості, особа, біологічні рідини якої стали потенційним фактором передачі

зараження, повинна бути обстежена на ВІЛ. Якщо відомо, з чиєю кров’ю чи іншим
біологічним матеріалом відбувся контакт, рекомендується щонайшвидше обстежити цю
людину на ВІЛ. Якщо її обстежити не можна, досліджують матеріал, з яким відбувся
контакт, якщо це можливо.
При обстеженні людини необхідно дотримуватися таких правил:
 отримати інформовану згоду на тестування;
 провести передтестове та післятестове консультування;
 у випадку отримання позитивного результату спрямувати людину для проведення
відповідного консультування, лікування та служби підтримки.
У більшості випадків результат дослідження (ІФА) неможливо отримати протягом 24-
48 год, тому потрібно провести експрес-тест на антитіла до ВІЛ – імунохроматографічний
метод (ІХА). Він дозволяє вже через 15 хв отримати результат. Два позитивних результати
ІФА чи експрес-тести з високою ймовірністю підтверджують ВІЛ-інфекцію; негативний
результат виключає наявність антитіл до ВІЛ.
Для підтвердження результатів ІФА та експрес-тесту проводять імуноблотінг, однак
відкладати ПКП в очікуванні його результату не варто.
Прямі тести на ВІЛ (наприклад, ІФА на антиген р24), тести на РНК ВІЛ для
обстеження потенційного джерела зазвичай не застосовуються. Причинами цього є:
  низька частота сероконверсії після професійного контакту й дороговизна прямих
тестів на ВІЛ;
 порівняно висока частка хибнопозитивних результатів, що дарма спричинює
тривогу обстежуваних й може стати причиною невиправданого лікування;
 за жодних обставин проведення КПК у контактних не може бути відкладене в
очікуванні результатів тестування;
 потенційне джерело зараження обстежують також на гепатит В, С.
При обстеженні потенційного джерела необхідно враховувати:
 результати попереднього обстеження на ВІЛ;
 наявність клінічних симптомів (наприклад, синдрому, що вказує на первинну фазу
ВІЛ-інфекції, можливість контакту з ВІЛ-інфікованим в останні 3 місяці, а також
дані анамнезу, що свідчать про можливість контакту з ВІЛ;
 АРТ в анамнезі – її тривалість, ефективність чи невдале лікування, схема
лікування.
Якщо джерело можливого зараження невідоме, не може бути обстежене чи
відмовляється від обстеження, ризик зараження ВІЛ оцінюють за епідеміологічними
відомостями.
Якщо відомо, що людина, з якою відбувся контакт, ВІЛ-інфікована, для вибору схеми
ПКП бажано дізнатися:
 клінічну стадію ВІЛ-інфекції;
 кількість CD4 лімфоцитів;
 вірусне навантаження (при високому вірусному навантаженні ризик зараження
завжди вищий);
 АРТ, що проводилася;
 генотипову чи фенотипову стійкість вірусу (якщо її визначали);
 у випадку статевого контакту – чи є виразки на слизовій оболонці рота, статевих
органах чи ознаки інших інфекційних хвороб, що передаються статевим шляхом,
чи не співпав статевий контакт з менструацією чи кровотечею іншого походження;
 при випадковому ушкодженні голкою – чи була свіжа кров на голці, чи глибокий
був укол, чи знаходилась голка у вені – усі ці чинники підвищують ризик
зараження.
При відсутності вказаних відомостей і при наявності показань для ПКП її відкладати не
можна. Якщо у подальшому появляться додаткові відомості, то схему профілактики
можна змінити.
Якщо у джерела можливого зараження після контакту не виявлено ні антитіл до ВІЛ, ні
ознак ВІЛ-інфекції, обстеження припиняють. Ймовірність того, що обстеження
потенційного джерела зараження співпаде з «періодом вікна» без симптомів гострого
ретровірусного синдрому вкрай мала.

Обстеження контактера.

Обстеження після контакту (незалежно від того, відбувся він на робочому місці чи ні)
проводять щонайшвидше, в найближчий час. Рекомендовано:
 відразу провести у контактера тестування на антитіла до ВІЛ, щоб зʼясувати, чи
був він інфікованим до контакту, отримавши попередньо інформовану згоду,
обов’язково провести передтестове та післятестове консультування;
 при наявності симптомів гострого ретровірусного синдрому незалежно від давності
контакту, провести прямі тести на ВІЛ;
 виявити стан, захворювання та лікарські засоби, що приймає контактер, які можуть
вплинути на вибір лікарських засобів для ПКП (наприклад, вагітність, годування
груддю);
  провести лабораторне обстеження – загальний аналіз крові, біохімічних показників
функції печінки, нирок, на гепатит В і С.

Надавання допомоги після випадкового контакту з ВІЛ.

Перша допомога – це дії, які необхідно провести негайно після контакту з метою
скоротити час контакту з інфікованою біологічною рідиною чи тканиною, правильно
обробити місце контакту, зменшивши таким чином ризик інфікування. При пораненні
гострим інструментом порядок дій наступний:
 відразу промити ушкоджене місце милом;
 потримати ранову поверхню під проточною водою кілька хвилин, поки не
припиниться кровотеча;
 за відсутності проточної води – обробити ушкоджене місце дезінфікуючим гелем
або розчином для миття рук;
 не можна використовувати сильнодіючі засоби – спирт, відбілювальні засоби та
йод, тому що вони можуть спричинити подразнення ураженої поверхні;
 не можна здушувати чи терти уражену поверхню;
 не можна відсмоктувати кров з ранки.
Якщо кров або інша біологічна рідина розбризкалась:
 на неушкоджену шкіру:
1. негайно вимити забруднену ділянку;
2. промити під проточною водою або обробити гелем, розчином для миття
рук;
3. не можна використовувати сильнодіючі засоби (спирт тощо);
4. використовувати слабкі дезінфікуючі засоби – 2-4% розчин
хлоргексидину;
5. не можна терти чи шкребти місце контакту;
6. не можна накладати пов’язку.
 контамінація очей:
1. відразу промити водою чи фізіологічним розчином, лити воду на око так,
щоб вона потрапляла під повіко, час від часу її обережно відтягувати;
2. не знімати контактні лінзи під час промивання; після того, як око
промили, контактні лінзи зняти й обробити як звичайно з подальшим
використанням;
3. не промивати очі милом чи дезінфікуючим засобом.
 розбризкування в рот:
1. негайно виплюнути рідину, що потрапила в рот;
2. ретельно прополоскати рот водою чи фізіологічним розчином й знову
виплюнути, повторити кілька разів;
3. не можна використовувати для промивання мило чи дезінфікуючий
розчин.

Консультування контактерів.

Після обстеження медичний працівник повинен провести консультування відносно

менш ризикованої поведінки, незалежно від форми контакту та потреби в ПКП. Таке
консультування повинне зменшити ризик випадкових контактів у майбутньому.
Контактеру дають чітко зрозуміти, що він може відмовитися від ПКП. У випадку згоди на
ПКП, необхідно отримати письмове підтвердження. Потім дають рекомендації щодо
необхідності:
 уникати вагітності та віднайти безпечну альтернативу годуванню груддю;
 уникати будь-якого донорства;
  використовувати презерватив під час статевих контактів протягом 6 місяців до
підтвердження, що у контактера з потенційним джерелом зараження тест на
антитіла до ВІЛ залишається негативним;
 дотримання стандартних заходів безпеки на робочому місці за наявності ризику
професійного контакту;
 проведення клінічного та лабораторного спостереження.
Невід’ємною частиною консультування є надавання психологічної підтримки контактеру,
що є з потенційним джерелом зараження, при необхідності – направлення його до
відповідного фахівця.
Якщо контакт не пов'язаний з професійною діяльністю, рекомендувати відносно менш
ризиковану поведінку, що включає:
 безпечні способи введення наркотиків, програми на лікування наркотичної
залежності, метадонова програма тощо;
 лікування ІХПСШ з направленням до відповідних фахівців;
Якщо контакт був пов'язаний зі статевим насильством, постраждалому надають
консультацію та направляють до відповідних служб, в тому числі юридичних.

Тактика за відсутності показань до ПКП

Ситуації, за яких в ПКП немає необхідності:

 контактер з потенційним джерелом зараження був ВІЛ-інфікованим раніше (цьому
мусить бути документальне підтвердження);
 контакти з ВІЛ мають хронічний характер (контакти відбуваються регулярно
(наприклад, в серодискордантних парах), якщо вони рідко використовують
презервативи, або між особами, що вживають наркотики й користуються одним
шприцем;
 контакт не є загрозливим:
1. якщо небезпечна біологічна рідина потрапила на здорову шкіру;
2. при статевому контакті з використанням презервативів, які під час цього
контакту не порвалися чи злетіли;
3. при контакті з безпечними біологічними рідинами (кал, піт, сеча тощо), що
не містять видимої домішки крові;
4. при контакті з біологічними рідинами особи, про яку відомо, що її кров не
містить антитіл до ВІЛ, за винятком тих, у кого є високий ризик недавно
набутої інфекції, що перебуває у «періоді вікна»;
5. з моменту контакту пройшло понад 72 год (водночас постраждалого
необхідно спрямувати для проведення консультування, тестування й
подальшого спостереження).

Час початку та тривалості ПКП

ПКП потрібно починати негайно після контакту, не чекаючи результатів тестування, в

ідеалі в період від 2 год і не пізніше 72 год. Оптимальна тривалість ПКП невідома.
Дослідження на тваринах та результати в осіб після професійних контактів показали
ефективність 4-тижневого курсу зидовудіну, тому, якщо АРТ-препарати добре
переносяться, ПКП призначають на 4 тижні. Застосовують такі комбінації АРТ:

Схеми з 3 АРВ-препаратів

До схеми входить 2 НІЗТ+1ІП. ЇЇ слід застосовувати у закладах, де досяжний широкий

набір АРВ-препаратів й при ймовірній стійкості ВІЛ джерела зараження до АРВ-засобів:
 зидовудін+ламівудін+лопінавір/ритонавір
  альтерантивні:
1. зидовудін+ламівудін+саквінавір/ритонавір
2. зидовудін+ламівудін+аназанавір/ритонавір
3. зидовудін+лімівудін+фосампренавір/ритонавір
4. тенофовір+емтрицитабін+ саквінавір/ритонавір
5. тенофовір+емтрицитабін+атазанавір/ритонавір
6. тенофовір+емтрицитабін+фосампренавір/ритонавір
7. ставудін+ламівудін+саквінавір/ритонавір
8. ставудін+ламівудін+атазанавір/ритонавір
9. ставудін+ламівудін+ фосампренавір/ритона вір

ПОСТКОНТАКТНА ПРОФІЛАКТИКА
при ризику інфікування на робочому місці

1. Реєстрація аварії при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і робота з ВІЛ-

контамінованим матеріалом
2. Оброблення забрудненої ділянки шкіри або слизової оболонки
3. Початок хіміопрофілактики (зі згоди потерпілого) протягом перших 2-72 год. після
аварії антиретровірусними препаратами групи НІЗТ (тривалість – 4 тижні)
4. Протягом 5 діб після аварії обстежують потерпілого (з його згоди) на наявність антитіл
до ВІЛ. При негативному результаті обстеження повторюють через 1,5; 3, 6 і 12 міс.
(для встановлення факту професійного зараження)

Дози АРВ-засобів (усі приймають всередину):

 зідовудін по 300 мг 2 рази на добу під час їжі;
 ламівудін 150 мг 2 рази на добу або 300 мг 1 раз на добу;
 емтрицитабін 200 мг 1 раз на добу;
 тенофовір 300 мг 1 раз на добу;
 ставудін 30 мг 2 рази на добу;
 лопінавір/ритонавір 400/100 мг 2 рази на добу під час їжі
 саквінавір/ритонавір 1000/100 мг 2 рази на добу;
 атазанавір/ритонавір 300/100 мг 1 раз на добу;
 фосампренавір/ритонавір 700/100 мг 2 рази на добу.

Для ПКП не рекомендуються з-за можливих серйозних побічних реакцій: абанавір,

диданозін зі ставудіном та невірапіном. Ампренавір протипоказаний вагітним жінкам та
тим, що годують груддю. Ефавінарез не рекомендується з-за низького генетичного бар’єра
розвитку медикаментозної стійкості. Він застосовується лише у випадках інфікування
штамом, що стійкий до усіх АРВ-засобів, крім ефавіренца, або особа, якій необхідна ПКП,
має непереносимість до ІП.

Спостереження за контактерами

Незалежно від того, чи був контакт професійним, чи ні, показане наступне:

 усі контактери повинні пройти консультування, тестування на ВІЛ, загальне
медичне обстеження;
 у тих, хто отримує АРВ-засоби, необхідно слідкувати за дотриманням режиму
лікування, відслідковувати і лікувати побічні ефекти;
 якщо у контактера з’являються симптоми, що властиві для гострого ретровірусного
синдрому – прямі тести на ВІЛ, причому давність контакту не має значення;
  якщо виявлено, що контактер заразився НСV-інфекцією від джерела конфекції
НСV/ВІЛ, рекомендується подовжити спостереження з метою виключення
зараження ВІЛ до 12 місяців;
 якщо після закінчення ПКП у контактера відбулася сероконверсія, його
направляють до служб допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих;
 якщо контакт відбувся унаслідок статевого насилля, необхідно забезпечити
відповідне консультування та психологічну підтримку;
 якщо контакт відбувся у підлітка або внаслідок статевого насилля, доцільно
залучити інших фахівців – педіатра, працівника служби допомоги жертвам насилля
тощо;
 лікувальні заклади, що надають допомогу людям після можливого контакту з ВІЛ,
повинні повідомляти про ці випадки у відповідні служби охорони здоров’я,
незалежно від того, призначена ПКП, чи ні; відомості повинні передаватися до
національного регістру ПКП.

Профілактика професійних та внутрішньолікарняних контактів

Після того, як відбувся професійний контакт, рекомендується оцінити заходи безпеки

на робочому місці й зробити більш жорсткими їхні стандарти.
В усіх програмах з надавання ПКП, необхідно особливий наголос робити на важливості
первинної профілактики ВІЛ-інфекції скрізь, де можливий контакт з ВІЛ. Медичні та інші
працівники, які можуть контактувати з ВІЛ, повинні отримувати інформацію про
доступність ПКП і заклади, до яких необхідно звернутися. Важливо зазначити, що ПКП не
гарантує 100% попередження ВІЛ-інфекції, тому, відповідно, ці заходи повинні бути
частиною загальної стратегії з попередження контакту з ВІЛ, яка базується на стандартних
принципах дотримання заходів попередження.
При виявленні випадку контакту, необхідно переглянути умови контролю якості та
дотримання заходів безпеки на робочому місці після контакту, що відбувся.

Стандартні методи безпеки

Стандартні методи безпеки спрямовані на зменшення ризику зараження медичних

працівників та пацієнтів інфекційними хворобами, що передаються через кров та інші
біологічні рідини. Оскільки неможливо виявити усіх інфікованих патогенними
мікроорганізмами, що передаються через кров, захист від ВІЛ та збудників гепатитів В і С
повинен базуватися на концепції, відповідно до якої усі медичні працівники та пацієнти
вважаються інфікованими цими збудниками.
Кров та інші біологічні рідини необхідно вважати інфекційно небезпечними, тому під
час роботи з ними необхідно дотримуватися необхідних заходів безпеки. Щоб захистити
медичних працівників та пацієнтів від інфекційних хвороб, що передаються з кров’ю, ВІЛ
включно, ВООЗ рекомендує дотримуватися стандартних заходів з профілактики їх
поширення:
 мити руки з милом до і після маніпуляцій;
 при безпосередньому контакті з кров’ю та іншими біологічними рідинами
використовувати захисні засоби – рукавички, халати, фартухи, маски, окуляри;
 дезінфікувати інструментарій та обладнання, які можуть бути забруднені;
 правильно прибирати та обробляти брудну білизну;
 використовувати для ін’єкцій лише нові одноразові голки та шприци;
 використання багаторазового інструментарію допускається лише за відсутності
одноразового і за умови, що його стерильність може бути підтверджена
документально індикаторами часу стерилізації, температури, тиску пара;
  негайно викидати використані голки не одягаючи захисний ковпачок в жорсткі
водонепроникні контейнери, не допускаючи їх переповнення; контейнери
герметично зачиняють й відправляють на утилізацію;
 документально підтверджувати якість стерилізації інструментів для інвазивних
втручань.

3.2. Матеріали для самоконтролю

3.2.1. Питання для самоконтролю

1. Перелічити основні опортуністичні паразитози при ВІЛ-інфекції.

2. Перелічити основні опортуністичні бактеріози при ВІЛ-інфекції.
3. Перелічити основні опортуністичні вірусні інфекції при ВІЛ-інфекції.
4. Назвати основні ВІЛ-асоційовані онкологічні хвороби.
5. Перелічити основні мікотичні ВІЛ-асоційовані хвороби.
6. Регіональні особливості ОІ при ВІЛ-інфекції.
7. Особливості ОІ при ВІЛ-інфекції в Україні.
8. Значення ОІ для перебігу ВІЛ-інфекції.
9. Види профілактики ОІ при ВІЛ-інфекції.
10. Поняття про ЗПСВІ, причини і частота виникнення.
11. Правила ведення пацієнтів з ЗСВІ.
12. Основні принципи профілактики ОІ при ВІЛ-інфекції.
13. Показання для проведення профілактики ОІ.
14. Показання для припинення первинної та вторинної профілактики ОІ.
15. Клініко-діагностичні особливості пневмоцистної пневмонії.
16. Особливості первинної та вторинної профілактики пневмоцистної пневмонії.
17. Препарати та схеми для профілактики та лікування пневмоцистної пневмонії.
18. Патогенетична терапія пневмоцистної пневмонії.
19. Клініко-діагностичні особливості токсоплазмозу при ВІЛ-інфекції.
20. Особливості первинної та вторинної профілактики токсоплазмозу при ВІЛ-інфекції.
21. Препарати та схеми профілактики та лікування церебрального токсоплазмозу при ВІЛ-
інфекції
22. Перебіг гострого токсоплазмозу при ВІЛ-інфекції.
23. Принципи профілактичних щеплень при ВІЛ-інфекції.
24. Поняття про загальну профілактику ВІЛ-інфекції.
25. Поняття про ПКП, її призначення.
26. Правила проведення ПКП у медичних працівників.
27. Ймовірність зараження при різного виду контамінаціях ВІЛ-інфікованим матеріалом.
28. Ризик зараження при одноразовому контакті різного виду.
29. Правила обстеження потенційного джерела зараження.
30. Правила обстеження і ведення контактера.
31. Надавання першої допомоги при професійному ВІЛ-контакті медичному працівникові.
32. Консультування контактерів.
33. Тактика за відсутності показань до ПКП.
34. Технічні особливості ПКП.
35. Показання до проведення 3-компонентної ПКП.
36. Основні стандартні схеми ПКП.
37. Правила спостереження за контактерами.
38. Перелічити основні стандартні методи безпеки інфікування ВІЛ.

3.2.2. Тести для самоконтролю

Вибрати правильну відповідь:
1. До ОІ – паразитозів при ВІЛ відносять:
A. Токсоплазмоз, пневмоцистоз
B. лямбліоз
C. дифілоботріоз
D. криптоспоридіоз, ізоспороз
E. усі вищевказані

2. Причиною розвитку ЗСВІ є:

A. токсична дія АРВ-препаратів
B. подальше пригнічення імунітету
C. відновлення імунної відповіді на тлі АРТ
D. підвищення вмісту циркулюючих імунних комплексів та вірусу
E. автоімунні реакції

3. Чи існують регіональні особливості ОІ?

A. Регіональні особливості ОІ мають місце
В. Немає сенсу виокремлювати регіональні особливості
С. Регіональні особливості визначаються переважним поширенням тих чи інших ОІ
D. Поширення ОІ у різних частинах світу однакове
E. Для Європи і Північної Америки найпоширенішою ОІ є пневмоцистна пневмонія

4. Первинна профілактика ОІ передбачає:

А. попередження зараження ОІ
В. профілактичне лікування гострої ОІ
С. лікування гострої ОІ
D. вакцинацію проти ОІ
Е. лікування загострення хронічної ОІ

5. Первинна профілактика ОІ припиняється, якщо:

А. якщо розпочата АРТ
В. якщо кількість лімфоцитів CD4 більша за 200/мкл
С. якщо кількість лімфоцитів CD4 більша за певну величину, залежно від виду ОІ
D. при появі клінічних проявів ОІ
Е. усі відповіді вірні

6. Пневмоцистну пневмонію можна діагностувати:

А. у ВІЛ-інфікованих
В. серологічними методами
С. при мікроскопії мокротиння чи бронхо-альвеолярного змиву
D. за клінічними та інструментальними методами
Е. усі вище наведені напрямки вірні

7. Ефективним профілактичним та лікувальним засобом пневмоцистної пневмонії є:

А. ТМП/СМК
В. триметоприм/сульфаметоксазол
С. пентамідин є основним лікувальним засобом, але вводиться довенно
D. пентамідин є профілактичним засобом інгаляційного введення
Е. кліндаміцин є лікувальним препаратом першого ряду

8. Токсоплазмоз, як ОІ при ВІЛ-інфекції, уражує:

А. лімфатичну систему та легені
В. печінку, селезінку
С. перебігає у ВІЛ-інфікованих як сепсис
D. мʼязову систему
Е. уражає насамперед ЦНС

9. Токсоплазмоз при ВІЛ-інфекції підтверджується:

А. серологічно
B. за допомогою КТ чи МРТ, які мають патогномонічні симптоми
C. за біопсією мозку
D. на основі клінічних симптомів
E. усі відповіді правильні

10. Стандартом ПКП є:

А. застосування 2 АРВ-засобів
B. застосування 3 АРВ-засобів
C. застосування 2 НІЗТ
D. застосування 1НІЗТ+ІП
E. усі відповіді вірні

Еталони відповідей. 1. А, D; 2. С; 3. C, Е; 4. А, В, D; 5. С; 6. Е; 7. А, В, D; 8. Е; 9. А, C; 10.

В

3.2.3. Задачі для самоконтролю (а-2)

Задача 1
Хворий Ш. 24 років, ін’єкційний наркоман, звернувся по допомогу у зв’язку з
наявністю тривалої, більше 1 місяця, гарячки. При об’єктивному обстеженні виявлено:
сліди ін’єкцій наркотиків, поліаденопатія, гепатолієнальний синдром, оперізувальний
лишай, волосиста лейкоплакія язика.
1. Попередній діагноз.
2. План обстеження.
3.Тактика лікування.
4. Диференційний діагноз.

Зразок рішення:

Попередній діагноз: ВІЛ-інфекція, клін.стадія 2 (ангулярний хейліт, генералізована ЛАП,

втрата ваги 15%)

План обстеження:

1. 1.Заг.ан.крові.

2. Заг.ан.сечі.

3. Мікроскопія калу на яйця гельмінтів і найпростіші.

 4. Мікроскопія та посів мазка з ротоглотки на мікрофлору, найпростіші, грибкову

флору.

5. Біохім.дослідження крові (глюкоза, креатинін, сечовина, заг. білок, електроліти,

АлАТ, АсАТ, білірубін, ТП).

6. ІФА HBsAg, abHBcorIgG, abHCV, ab HSV 1, 2

7. РЗК з сифілітичним антигеном в динаміці.

8. Рентгенографія ОГП в прямій проекції.

9. ЕКГ.

10. Імунограма

11. ІХА/ІФА ВІЛ (після передтестової консультації і отримання згоди пацієнта).

12. Western Blot, ПЛР РНК ВІЛ (за умови позитивного результату ІФА ВІЛ).

План лікування:

1. Перенаправлення та постановка на облік у спеціалізованому медичному закладі.

2. Полоскання ротоглотки розчинами антисептиків.

Рекомендована схема АРТ (за підтвердження діагнозу ВІЛ-інфекції):

TDF+3TC (або FTC)+ (LPV|r або ATV|r),

де TDF – тенофовіру дезопроксилфумарат, 3TC – ламівудин, FTC – емтріцитабін, LPV|

r – лопінавір/ритонавір, ATV|r – атазанавір/ритонавір

4. Матеріали для аудиторної самостійної роботи

Професійний алгоритм щодо формування навичок та вмінь діагностики ВІЛ-

інфекції

№ Завдання Послідовність Зауваження, попередження щодо

виконання самоконтролю
1. Оволодіти 1. З‘ясувати скарги Виокремити скарги, що характеризують
методикою хворого. синдроми:
клінічного - загальної інтоксикації
 обстеження - алергічні прояви
хворого на - органних уражень
ОІ.
2. Провести 2. З‘ясувати анамнез: Звернути увагу на поступовий початок;
курацію I. Анамнез хвороби термін, послідовність виникнення,
хворого динаміку:
- гарячки;
- артралгій, міалгій;
- екзантеми;
- головного болю, гіперестезій;
- порушень сну;
- порушень випорожнень;
- ознак ураження дихальний шляхів (біль у
грудях, кашель з харкотинням, задишка)
- інших симптомів
II. Анамнез життя Виявити перенесені хвороби та анамнез
щеплень, дані стосовно шкідливих звичок,
сексуальної поведінки тощо.
III. Епіданамнез Виявити джерело та шляхи передачі
інфекції
3. Провести об‘єктивне Пам’ятати: наявність, виразність, динаміка
обстеження. симптомів зумовлені терміном і тяжкістю
перебігу хвороби, залежать від віку хворого,
супутньої патології.
I. Загальний огляд: Звернути увагу на:
- загальний стан - температуру тіла;
хворого; - артралгії, міалгії;
- шкіра, слизові - екзантему, енантему, їх характер;
ротоглотки; - шкірний свербіж;

II. Травна система: Звернути увагу на:

- огляд язика; - зміни на язику, губах, сзизовій рота
- перкусія живота; - зниження апетиту, діарею, блювання та їх
- пальпація живота; характер;
- гепатолієнальний синдром;
- втрату ваги;

III. Серцево–судинна Звернути увагу на:

система: - частоту пульсу;
- характер АТ;
- звучність тонів серця, ритм
IV. Дихальна система: Звернути увагу на:
- ядуху, кашель з харкотинням
- біль в грудях,
- аускультативні дані
V.Нервова система Звернути увагу на:
- поганий сон, дратівливість, головний біль
- підвищена втомлюваність, запаморочення
- менінгеальні знаки
3. Призначити 1. Загальний аналіз Звернути увагу на типові зміни, часто
лабораторні і крові. панцитопенію
додаткові
 дослідження, 2. Загальний аналіз сечі. Зміни у вигляді «токсичної» нирки
інтерпретува
ти 3. Дослідження Знаходження грибкової флори
результати. харкотиння

4. Біохімічні методи Ниркові, печінкові тести тощо

дослідження крові
Диспротеїнемія, гіпоальбумінемія
5. Рентгенографія
органів грудної клітки Картина туберкульозу, «матового скла»
тощо

6. Матеріали післяаудиторної самостійної роботи.

Тематика УДРС та НДРС:

 Особливості перебігу ВІЛ-інфекції в сучасних умовах

 Сучасні методи специфічної діагностики ВІЛ-інфекції
 Проблеми етіотропного лікування ВІЛ-інфекції сьогодні

6.Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів

Орієнтовна карта для організації самостійної роботи студентів

з навчальною літературою.

Навчальні завдання Вказівки до завдання

Повторити
1. Мікробіологія Біологічні особливості збудників ВІЛ-інфекції, ОІ
2. Епідеміологія Механізм та шляхи передачі ВІЛ-інфекції, ОІ
Основні методи профілактики ВІЛ-інфекції
3. Імунологія Основні реакції імунітету
Особливості противірусного імунітету
4. Фізіологія Параметри фізіологічної норми органів і систем
людини; показники лабораторного обстеження в
нормі( загальні аналізи крові, сечі, спинно-мозкової
рідини, біохімія крові, параметри КОС, електролітів,
5. Імунологія та алергологія тощо).
Роль системи імунітету в інфекційному процесі, вплив
на термін елімінації збудника з організму людини.
6. Терапія Механізми развитку алергічних реакцій.
Основні клінічні прояви захворювань, що перебігають з
ураженням шлунково-кишкового тракту, органів
дихання, НС тощо
Вивчити
1. Етіологію ВІЛ-інфекції,
ОІ Будову вірусу та збудників ОІ, їх особливості
2. Епідеміологію ВІЛ- Механізм, шляхи передавання, сприйнятливість людини
інфекції, ОІ до ВІЛ, ОІ
3. Патогенез ВІЛ-інфекції, Назвати основні фактори патогенності ВІЛ, збудників
ОІ ОІ
Описати морфологічні, імунологічні та інші зміни в
 організмі
Перелічити основні етапи патогенезу ВІЛ-інфекції, ОІ
Описати клінічні синдроми, що виникають при різних
4. Клініку стадіяї ВІЛ-інфекції, ОІ
Перелічити основні діагностичні критерії ВІЛ-інфекції,
різних ОІ
5. Диференціальну Заповнити таблицю лабораторної діагностики ВІЛ-
діагностику ВІЛ-інфекції інфекції
6. Лікування Назвати основні напрямки лікування ВІЛ-інфекції та ОІ
і препарати для їх забезпечення
7. Профілактика Перелічити методи загальної профілактики ВІЛ-
інфекції, ОІ.