МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця

“Затверджено”
на методичній нараді кафедри
пропедевтики внутрішньої медицини № 1

Завідувач кафедри
Професор В.З.Нетяженко

________________________
(підпис)
“26” серпня 2016 р., протокол № 1/16

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Навчальна дисципліна Пропедевтика внутрішньої медицини

Модуль № 1 Основні методи обстеження хворих в клініці
внутрішніх хвороб
Змістовний модуль № 1 Введення в клініку внутрішніх хвороб. Основні
правила розпитування та огляду хворого
Тема заняття Схема історії хвороби. Проведення розпиту
хворого.
Курс ІІІ
Факультети Медичні, ФПЛЗСУ, медико-психологічний

Тривалість заняття – 2,5 академічні години

Київ – 2016

1
 1. Актуальність теми:
Клінічне обстеження хворого проводиться, зазвичай, спочатку із застосуванням
суб`єктивних методів і прийомів, а потім – об`єктивних. Суб`єктивне обстеження
хворого полягає в отриманні від нього за допомогою опитування (interrogatio) даних
про його хворобу та про інші чинники, з нею пов‘язані.
Важливість цього етапу клінічного обстеження хворого важко переоцінити.
Численними дослідженнями зясовано, що у хворих терапевтичного профілю
ретельно проведене опитування є запорукою до 80 відсотків правильно встановленого
діагнозу. Крім того, метод дає можливість орієнтуватися в характері конкретної
хвороби, індивідуальних її проявах, в розпізнаванні причин і початкових ознак
недуги, ролі спадкових, екологічних, побутових, виробничих та інших чинників в її
виникненні і перебігу. Як справедливо відмітив англійський клініцист Мекензі, перші
симптоми хвороби чисто суб`єктивного характеру, і вони зявляються значно раніше,
чим їх можна виявити фізичними методами дослідження”.
Анамнез відіграє винятково важливу роль у діагностиці численних гострих і
хронічних захворювань. Нерідко повно і детально зібрані та глибоко клінічно
осмислені анамнестичні дані стають провідними у визначенні клінічного діагнозу
хвороби або особливостей її індивідуального перебігу.
Тому зарубіжні і вітчизняні клінічні терапевтичні школи віддають і по сьогодні,
належну увагу застосуванню і удосконаленню прийомів і методів збирання анамнезу
та аналітико-логічний оцінці його даних в діагностиці хвороб людини.

2. Конкретні цілі:
– Класифікувати основні методи обстеження в клініці внутрішніх хвороб
– Засвоїти основні принципи та порядок проведення обстеження хворого за
традиціями вітчизняної терапевтичної школи
– Демонструвати знання основних розділів історії хвороби
– Методично правильно проводити розпитування хворих із патологією
внутрішніх органів
– Трактувати взаємозв’язок скарг хворого та робити попередню оцінку щодо
ураженої системи організму
– Узагальнювати результати розпиту хворих та вирізняти на їх підставі
основні симптоми захворювання, характер його перебігу
– Робити попередню оцінку можливих причин розвитку захворювання в
кожному конкретному випадку
– Демонструвати правильність заповнення анамнестичної частини історії
хвороби

2
 3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін Отримані навики

1. Деонтологія в медицині Демонструвати володіння морально-
деонтологічними принципами медичного фахівця
та вміння застосовувати їх при спілкуванні із
хворим
2. Історія медицини – Представляти в історичному аспекті розвиток
поглядів на розпитування хворого
– Визначати роль Київської терапевтичної школи
у формуванні сучасної схеми збирання анамнезу
3.Латинська мова та медична Застосовувати латинську медичну термінологію
термінологія при позначенні основних скарг хворого та розділів
анамнестичної частини історії хвороби
4. Анатомія людини Володіти знаннями будови серцево-судинної,
травної, бронхо-легеневої, сечо-видільної та
нервової систем
5. Фізіологія Трактувати основні механізми розвитку болю,
задишки, серцебиття, кашлю.

4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які

повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін Визначення
1. Пропедевтика – вступний курс до спеціальної дисципліни
2. Діагностика – це зміст і процес цілеспрямованого медичного
обстеження хворого, основаного на застосуванні
діагностичних прийомів і методів з метою визначення
сутності хвороби, тобто її діагнозу.
3. Симптом – ознака патологічного стану чи хвороби
4. Синдром – сукупність симптомів, повязаних однією патологе-
нетичною основою
5. Семіотика – сукупність знань про ознаки (симптоми) хвороб і
патологічних станів, їх діагностичне значення
6. Анамнез – інформація пацієнта про хворобу (хвороби) на основі
неприємних відчуттів, пригадування фактів, подій,
причин виникнення недуги, її розвитку, а також
чинників і обставин, пов`язаних з нею
7. Збирання анамнезу – методика субєктивного обстеження, заснована на
детальному розпитуванні хворого, яке проводиться за
спеціальним планом
8. Скарга хворого – суб`єктивне відчуття хворим своєї недуги

3
9. Історія захворювання – детальні дані про розвиток та перебіг захворювання
від моменту появи перших ознак недуги до дня курації
10. Загальний анамнез – суб`єктивна інформація пацієнта про функціональ-
ний стан його найважливіших органів і систем, в тому
числі не залучених до основного патологічного
процесу
11. Анамнез життя – частина анамнестичного розділу історії хвороби, яка
містить дані про умови життя та побуту хворого від
моменту народження, відомості про навчання та
трудову діяльність, шкідливі звички, перенесені
захворювання, травми, операції, а також дані стосовно
розвитку алергії (алергологічний анамнез), спадковості
та сімейного стану хворого.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Які основні методи діагностики Вам відомі?
2. Назвіть складові розділи анамнезу.
3. Що включає в себе паспортна частина?
4. Що таке основні скарги хворого?
5. З якою метою проводиться деталізація скарг?
6. Що включає в себе розділ "Анамнез захворювання"?
7. Що таке "Загальний анамнез", з якою метою його збирають?
8. Що включає в себе "Анамнез життя"?
9. Яке значення має професійний анамнез?
10. Яке значення має спадковий анамнез хворого?
11. Що таке алергологічний анамнез, його значення?
12. Як провести оцінку анамнестичних даних?
13. Що таке симптом захворювання?
14. Що таке синдром?

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Розпитування хворого та оцінка анамнестичних даних.
2. Написання окремих розділів анамнестичної частини історії хвороби.

5. Зміст теми:
Діагностичні методи дослідження хворого поділяються на основні та додаткові.
До основних методів дослідження належать: розпит хворого (interrogatio aegroti),
огляд хворого (inspection aegroti), пальпація (palpatio), вистукування (percussio),
вислуховування (auscultatio). Ці методи дослідження проводяться безпосередньо
лікарем, за їх допомогою лікар має вирішити, які додаткові методи дослідження слід
застосувати для підтвердження діагнозу, контролю за перебігом хвороби та
проведенням лікування. Додаткові методи включають лабораторні, інструментальні,

4
генетичні, експериментальні та інші. Перше знайомство лікаря з хворим починається
з розпитування.
Найперші історичні відомості про роль розпитування хворого у пізнанні
хвороби пов`язані зі славетними іменами древніх медиків – Гіппократа, Діоскірида,
Галена, Авіценни. Велике значення у впровадженні у клінічну практику методу
анамнезу належить французькому клініцисту А.Юшару, і особливо, відомому
російському клініцисту – одному із засновників Московської терапевтичної школи
М.Я. Мудрову. В своїй вступній лекції для студентів-медиків у частині про значення
опитування в діагностиці він зазначав що для того щоб розпізнати хворобу, лікарю
слід детально розпитати хворого: коли хвороба відвідала його вперше, необхідно
з”ясувати в яких ділянках тіла вона проявила свої найперші утиски, раптово напала,
як сильний супостат, чи з`явилась, як злодійка вночі, де вона вперше проявила свою
наругу.
Однак найбільша заслуга в опрацюванні класичних засад анамнезу
належить відомому вітчизняному клініцисту ХІХ століття Г.А. Захар`їну, який за
влучним висловом Юшара, “довів анамнез до висоти мистецтва”. Саме Г.А.
Захар`їним опрацьовані методологія і структурна послідовність збирання анамнезу,
які використовуються і до сьогодні у вітчизняній клінічній практиці, зокрема, у
пропедевтичній підготовці лікарів. Важлива роль у визначенні окремих аспектів
анамнестичного обстеження хворого належить фундаторам Київської терапевтичної
школи - В.П.Образцову, М.Д. Стражеску, Т.Г. Яновському, а також їх
продовжувачам – М.М. Губергріцу, В.М. Іванову, А.П. Пелещуку, Б.С.Шкляру. Г.Й.
Бурчинському.
Анамнез складається із таких п”яти послідовних розділів: 1)паспортна
частина (pars officialis); 2)скарги хворого (molestiae aegroti); 3)анамнез хвороби
(anamnesis morbi); 4)загальний анамнез (anamnesis communis) – розпитування про
функціональний стан органів і систем; 5) анамнез життя (anamnesis vitae). З
практичної точки зору лікарю, насамперед початківцю – медику, анамнестичні
матеріали доцільно записувати на окремому паперовому аркуші або зареєструвати у
вигляді магнітофонного запису, а потім перенести їх до офіційного медичного
документу – історії хвороби. У такий спосіб найповніше зберігається інформація,
насамперед, субєктивна, про хворобу пацієнта.
Умови проведення. Збирання анамнестичних даних повинне розпочинатися
і здійснюватися після максимального забезпечення умов його проведення. Ці умови
стосуються зовнішнього антуражу оточуючої обстановки – санітарно-гігієнічних і
естетичних вимог до приміщення, в якому проводиться обстеження, певних
побутових деталей, естетичного вигляду лікаря, його розташування стосовно
обстежуваного пацієнта, етичних, лексичних та фонетичних аспектів, яких слід
дотримуватись в процесі обстеження. Професійний одяг лікаря має відповідати
традиційним стандартам – чистий білий і ретельно випрасуваний халат, на голові –
біла шапочка. Гігієнічні, етичні і естетичні вимоги обов”язкові не лише при
5
суб”єктивному обстеженні, але й на всіх наступних його етапах. Дотримання їх
важливе не лише як прояв формальних еталонів медико-професійного етикету, але і
як попередні клініко-діагностичні і лікувально-оздоровчі заходи, спрямовані на
формування у свідомості хворого стереотипу щодо його майбутнього перебування в
клініці або лікарні.
Лише у разі виняткових, екстремальних ситуацій, зумовлених гострим
проявом недуги або форс мажорними суміжними чинниками, в дотримання цих
попередніх умов можуть бути внесені відповідні зміни.
Клінічне обстеження хворого (суб”єктивне і об”єктивне фізичне),
здійснюється за таких основних умов:
- Приміщення, в якому проводиться обстеження повинно бути чистим,
ретельно провітреним, помірно сухим і добре освітленим – сонячними променями або
штучними джерелами світла;
- температура приміщення не повинна бути нижчою 18 С;
- в лікарняній палаті або кабінеті поліклініки (амбулаторії) під час
обстеження повинна зберігатися тиша і не знаходитися посторонніх осіб;
- при обстеженні лікар повинен зайняти стосовно хворого положення, яке
називається класичним, або академічним: при перебуванні хворого у ліжку лікар
розташовується на стільці (табуреті) праворуч обличчям до пацієнта в ділянці тазової
його частини; в умовах поліклінічного прийому лікар сідає на стілець навпроти
пацієнта і дещо праворуч від нього.
Перша зустріч із хворим, за винятком екстремальних ситуацій, повинна
проходити у такій послідовності: взаємне знайомство, за якого лікар (студент-медик)
повинен представити свої основні дані – прізвище, імя, по-батькові, посаду, фах,
мету і ціль спілкування. Розмова з недужою людиною повинна здійснюватися в
атмосфері виняткової довіри, поблажливості, такту, доброзичливості, ввічливості та
інших моральних чинників, які не лише створюють атмосферу духовного єднання між
пацієнтом і лікуючим лікарем, але і стають одним із оздоровчих засад у
комплексному лікуванні хворого.

1. Паспортна частина (pars officialis).

Послідовно виясняють: прізвище, ім`я, по батькові; вік, стать, сімейний
стан, освіту, професію, місце роботи, посаду, у разі інвалідності – причину, дату
встановлення інвалідності, група; у осіб пенсійного віку – дата і причина виходу на
пенсію (вік, хвороба), місце проживання (адреса), контактний телефон, дата
поступлення до лікарні, особливості поступлення – за особистою ініціативою,
направленням поліклініки, каретою швидкої допомоги, за переведенням із іншого
відділення, та ін.
Паспортні дані відіграють роль не тільки як статистичної інформації про
хворого, але і можуть мати певне діагностичне значення. Зокрема, вік хворого може
свідчити про ймовірну або неймовірну можливість появи у хворого певних хвороб.
6
Наприклад, висип кіроподібного характеру найчастіше притаманний хворим дитячого
і підліткового віку, натомість, атеросклероз та його ускладження - літнього і
похилого віку; такі хвороби, як стеноз мітрального отвору, цукровий діабет першого
типу, уроджені вади серця найчастіше притаманні особам молодого віку, а
пневмосклероз, атеросклероз мозкових судин, емфізема легень з`являться частіше у
дорослих людей. Уявлення про календарний вік є орієнтиром для визначення
біологічного віку хворого.
Дані щодо сімейного стану можуть бути важливими для з”ясування психо-
емоційних особливостей пацієнта, характеристики його нервової діяльності, статевої
активності. Вияснення стану працездатності пацієнта важливе для попередньої оцінки
тяжкості його стану. Питання професії і виробничої діяльності хворого необхідні для
попереднього визначення інтелекту та ерудиції хворого, як важливих чинників
лексичного спілкування з ним. Дані професійної діяльності важливі також і для
з”ясування можливого впливу виробничих чинників на перебіг або виникнення
хвороби. Методи поступлення хворого до лікарні спроможні виявити особливості
клінічного перебігу хвороби, насамперед, гострому прояву, невідкладність стану,
черговість діагностичних і лікувальних заходів, проблеми диференційної діагностики
і лікування.

2. Скарги (molestiae aegroti).

Вони є суб`єктивними відчуттями хворим своєї недуги. Розрізняють скарги
основні, які з найбільшою вірогідністю засвідчують прояви хвороби - біль, кашель,
задишка, серцебиття, запори, проноси, нудота, блювання, зниження зору, слуху та
інше, а також ознаки недуги, видимі для пацієнта. Це можуть бути скарги на
збільшення в об`ємі живота, раптове схуднення або прогресуюче збільшення маси
тіла, кровотечі, кровохаркання, надмірне збільшення або зменшення кількості
виділеної сечі, поява дьогтьоподібного калу, крові у сечі, виникнення
пухлиноподібних утворень на тілі, поява набряків, жовтяничного або синюшнього
збарвлення шкіри та ін.
Загальні скарги які прямо не свідчать про певне захворювання, або
захворювання конкретної системи організму, але можуть зустрічатись при інших
подібних захворюваннях, ускладнювати і обтяжувати перебіг основної хвороби. До
них належать загальна слабкість, психо-емоційна неврівноваженість, зниження
працездатності, фізична слабкість, порушення сну, відчуття дискомфорту, або
нездужання, підвищення або зниження температури тіла, остуди або жару.

Методика проведення розпитування хворого з метою зясування скарг.

Зясування скарг хворого вимагає від лікаря виняткового мистецтва і
професійної етики, які спрямовані на відвертість і довіру пацієнта, у спілкуванні з
лікарем, також вимагає тактовності лікаря при виясненні у хворого індивідуальних і
часто інтимних особливостей хвороби. Пацієнту доцільно спочатку дати можливість
7
відповісти на одне із питань: на що ви скаржитесь (що вас турбує), які неприємні
відчуття ви відмічаєте в організмі, що свідчать про ваше нездоровя ? Ці питання
можна задавати пацієнту в різних лексичних варіантах, але сутність їх має бути
єдиною – пацієнт повинен висловити субєктивне відчуття ознак хвороби – основної і
супутніх.
В процесі такого діалогу з пацієнтом необхідно спершу дати можливість
повністю вислухати його інформацію, а потім уточняти деталі додатковими
запитаннями.
У разі інформації пацієнта, яка не має відношення до хвороби або
полишена діагностичної значущості, лікарю слід тактовно втручатися в діалог,
коректувати відповіді хворого за допомогою цілеспрямованих пояснень або питань.
Натомість, мовчазного пацієнта слід активно залучати до бесіди без прояву
нетерпіння або дратівливості. Питання слід задавати короткі, чіткі, зрозумілі
пацієнтові, корегуючи відповіді на них конкретними стислими поняттями. Слід
находити іноді обтічну форму питань, які торкаються інтимної сфери життя пацієнта,
шкідливих звичок, окремих хвороб (сифіліс, СНІД, гонорея).
Слід зазначити, що формулювання і внутрішній смисловий підтекст цих
питань повинні бути такими, аби не спонукати пацієнта на бажані для лікаря
відповіді, або втаємничення від нього необхідної інформації.
Весь процес вияснення одного із найважливіших фрагментів анамнезу -
скарги хворого повинен здійснюватись не у формальному діалозі “питання-
відповідь”, а в атмосфері відвертої, довірливої бесіди, лікаря з пацієнтом, що
визначається мистецтвом першого і яке здебільшого набувається його професійним
клінічним досвідом.
При визначенні скарг недостатньо виявлення лише певного хворобливого
відчуття, яке може бути спільним для численних захворювань, важлива деталізація
скарги – особливості її прояву, зв`язок із іншими суб`єктивними відчуттями,
індивідуальні характеристики – частота, тривалість, періодичність, інтенсивність та
ін. Наприклад, у разі найчастішої скарги – болю, важливо не лише виявити у пацієнта
його наявність, але й уточнити важливі, семіологічно і діагностично значущі,
особливості – причини виникнення (емоції, прийом їжі, фізичні, психічні
навантаження), локалізацію, характер (гострий, розпираючий, стискуючий, колючий),
іррадіація в інші частини тіла, зв`язок з можливими причинними факторами (фізичні,
нервові перенавантаження, метеорологічні зміни, геомагнітні зрушення тощо). Це
стосується і інших скарг, виявлених лікарем при опитуванні пацієнта. Тобто, кожна
скарга має бути всебічно вияснена і як самостійна ознака хвороби, і як пов”язана з
іншими скаргами. Така деталізація важлива стосовно і інших скарг.
Лише за такого підходу щодо вияснення і скарг і їх особливостей можливе
повноцінне осягнення їх значущості і ролі в діагностиці хвороби людини.

3. Анамнез хвороби (anamnesis morbi).

8
 Це структурна частина анамнезу, спрямована на вияснення особливостей
еволюції хвороби – від найменших (початкових) її проявів до моменту зустрічі лікаря
з пацієнтом. Цей розділ анамнезу виключно важливий в оцінці індивідуального
перебігу хвороби, визначенні діагнозу і комплексного лікування хворого.
Анамнез хвороби спрямований на вияснення особливостей її
індивідуального перебігу, частоти ускладнень, ефективності лікувально-оздоровчих
заходів від початку виникнення недуги до моменту зустрічі пацієнта з лікуючим
лікарем, а також з студентом-медиком на всіх етапах йог клінічної підготовки.
Методика проведення розпитування.
Анамнез хвороби збирають у такій послідовності:
1. Початковий період:
- раптово чи спрокволу розпочиналась хвороба;
- коли відбувся перехід від здорового до хворобливого стану (рік, місяць, доба,
година);
- найімовірніші причини хвороби;
2. Подальший розвиток хвороби:
- періоди і частота загострень та тривалість ремісій (в хронологічній послідовності);
- методи і результати раніше проведених діагностичних обстежень;
- методи і ефективність раніше проведеного лікування (із зазначенням назв
лікувально-оздоровчих установ), переносність медикаментозних та інших засобів: з
цією метою можна додатково скористатись медичними довідками – виписками із
попередніх історій хвороби, амбулаторної та санаторно-курортних карт);
- наявність інвалідності (рік встановлення, причина, група);
- мотиви і причини останньої госпіталізації.

4. Загальний анамнез (anamnesis communis).

Загальний анамнез – це суб`єктивна інформація пацієнта про функціональний
стан його найважливіших органів і систем, в тому числі не залучених до основного
патологічного процесу. Проведення загального анамнезу має важливе значення в
діагностичному процесі. Інформація пацієнта про суб`єктивні відчуття і суб`єктивну
оцінку діяльності численних органів і систем, які часто не відображені в скаргах і в
історії розвитку основного захворювання, може виявитися корисною для
розпізнавання супутніх хвороб, а також виявленні можливих функціональних
розладів інтактних органів, які можуть бути поєднані з основною недугою і нерідко
негативно впливають на її перебіг.
Дані загального анамнезу конче важливі для встановлення індивідуального
діагнозу, який має певні відмінності від діагнозу нозологічного. Зрештою,
суб`єктивна інформація хворого про функціональний стан основних органів і систем
визначає профіль і спектр подальших діагностичних досліджень і особливостей
комплексного лікування пацієнта. В процесі збирання даних цього розділу виясняють
не тільки скарги стосовно певної системи чи конкретного органу, які не були

9
відображені в розділі „скарги”, але й визначають стан їх діяльності (у суб”єктивному
сприйманні пацієнта).
Методика проведення.
Структуру цього розділу формують у такій послідовності: серцево-судинна
система, органи дихання, травлення, сечовиділення, нервова система, органи чуттів,
опорно-руховий апарат. Додатково в курсі вивчення спеціальних клінічних дисциплін
(нервові хвороби, акушерство і гінекологія, отоларингологія, очні хвороби, урологія)
студенти детально опановують методи анамнестичного дослідження статевої і
дітородної (у жінок) функцій, суглобового апарату, стану нервової і психічної
діяльності, сечостатевих функцій. У разі, коли стан певної системи відносно повно
відображений у скаргах пацієнта, виясняють лише ті дані , які вимагають додаткового
висвітлення.
Методика проведення:
Збирання цього розділу, як і попередніх, здійснюється у формі діалогу між
лікарем і пацієнтом. В процесі співбесіди може з”явитися додаткова необхідність в
уточненнях або виясненнях. В процесі співбесіди необхідно дотримуватися
деонтологічних принципів, поблажливо ставитися до емоційної і мовної реакції
хворого; розмову потрібно вести у спокійній, ввічливій і неспішній формі.
Серцево-судинна система.
Послідовно виясняють наявність або відсутність таких проявів:
- задишка: особливості появи (постійна, періодична, нападоподібна), залежність
від фаз дихання (експіраторна, інспіраторна, змішана); причини появи (фізичне
навантаження – біг, ходьба, зміни погоди, атмосферного тиску, температури довкілля,
психо-емоційне навантаження, без видимої причини), задуха (причини, тривалість,
періоди появи, ефективність лікарських засобів);
- серцебиття: особливості (постійне, періодичне, нападоподібне); інтенсивність
(виразне, помірне); тривалість (кілька секунд, хвилин, годин, діб); причини (фізичне,
психоемоційне навантаження, фармакологічні засоби, зміни погоди, атмосферного
тиску, вживання кави, чаю, лікарські засоби – конкретно які);
- перебої в серці: особливості прояву (періодичні, епізодичні, постійні),
інтенсивність (помірні, виразні), причини (психоемоційні, фізичні навантаження,
фармакологічні засоби, погода, зміни атмосферного тиску, без видимих причин),
ефективність лікарських засобів;
- біль у ділянці серця: локалізація (верхівка, за грудиною, у верхній (нижній)
ділянках мечоподібного відростка, зліва від грудини); характер (стискуючий, ниючий,
колючий, розпираючий); виразність прояву (інтенсивний, помірний, хвилеподібний);
особливості (періодичний, постійний, нападоподібний); причини (фізичні
навантаження, нервово-емоційні реакції, зміни атмосферного тиску, погоди,
геомагнітні зрушення, холодне повітря, без видимих причин); іррадіація (верхній
плечовий пояс, ліві рука, щелепа, шия, епігастрій, інші локалізації); тривалість (кілька
секунд, хвилин, годин, діб); термін появи (ніч, ранок, протягом дня); ефективність

10
лікарських засобів (валеріана, пустирник, валідол, валокордин, нітрогліцерин,
спазмолітики, наркотики);
- набряки: локалізація (стопи, гомілки, стегна, живіт, обличчя, поперек);
особливості появи (епізодичні, періодичні, постійні), термін появи (під вечір, вранці,
протягом дня), виразність (помірні, інтенсивні), супроводжуються або не
супроводжуються зменшенням добової кількості сечі, ефективність лікарських
засобів.
Органи дихання.
Розпитування проводять у такій послідовності:
- дихання: вільне чи затруднене; ротом, через ніс; сухість у роті (носі) під час
дихання; відчуття дряпання або садніння за грудиною;
- біль у грудній клітці: локалізація (бокові ділянки, під лопатками, над
ключицями, по ребрах, міжребер”ях, в між лопаткових ділянках); інтенсивність
(помірний, інтенсивний), звязок з диханням (посилення, без змін), іррадіація (в руки,
у верхню або нижню ділянки грудної клітки); звязок з диханням, кашлем;
- кашель: особливості (сухий, вологий); інтенсивність (помірний, інтенсивний,
нападоподібний, епізодичне покашлювання); термін появи або посилення (ніч, під
ранок, протягом дня); звязок з болем у грудній клітці, за грудиною;
- мокротиння: характер (слизове, гнійне, рожеве, з домішками крові,
склоподібне, кров”янисте, пінисте), колір (білий, сірий, жовтий, зелений, брунатний,
прозорий); запах (без особливостей, гнилісний, смердючий); кількість (кілька
плювків, значна кількість – вказати орієнтовно обєм); особливості відхаркування
(легко, з напруженням);
- задишка: залежить від фаз дихання(експіраторна, інспіраторна, змішана);
причина появи (психо-емоційні, фізичні навантаження, запахи парфумів, рослин;
медикаментозних лікарських засобів, переохолодження, тютюнопаління, алергени
різного походження, холодне, вологе повітря); термін появи (вночі, вранці, протягом
дня); тривалість (кілька хвилин, годин, протягом доби, постійна); інтенсивність
(помірна, інтенсивна, нападоподібна); супроводжується чи ні відчуттям свисту або
хрипів у грудній клітці, ефективність лікарських засобів;
- надмірна пітливість: інтенсивність (значна, помірна); особливості появи (вночі,
вранці, протягом дня, постійна); супроводжується чи ні підвищенням температури
тіла; причини (переохолодження, вологе повітря, зниження навколишьої температури,
без видимих причин).

Необхідно відмітити, що окремі субєктивні неприємні відчуття і функціональні

розлади, наприклад, біль у грудній клітці, задишка, задуха, кашель, кровохаркання є
спільними для захворювань і органів дихання, і серцево-судинної системи. З метою
уникнення повторень під час опитування в конкретному розділі недоцільно
дублювати одну і ту ж інформацію, а визначити лише ті деталі та особливості, які
стосуються певної системи. Наприклад, коли задишка та її особливості були детально
11
висвітлені у розділі серцево-судинної системи, то в розділі органи дихання слід
уточними лише окремі деталі: характер задишки чи задухи (експіраторна чи
інспіраторна), супроводжується або ні вона інтенсивними сухими, дистанційними
вологими хрипами або клекотінням у грудній клітці, зявляється після фізичних або
нервових навантажень чи контакту з алергенами, пилом, тютюновим димом, тощо.
Органи травлення.
Функціональний стан системи визначають послідовним виясненням таких
суб`єктивних даних:
- біль у животі: локалізація (епігастральна ділянка, ліве, праве підреберя,
здухвинні ділянки, бокові частини живота, навколо пупкова, надлобкова ділянки);
харктер (ниючий, ріжучий, переймоподібний, стискуючий, нападоподібний,
розпираючий, хвилеподібний); особливості (постійний, періодичний, епізодичний);
причини (недоброякісна, груба, мучна, смажена, надто кисла, жирна їжа; порушення
режиму і ритму харчування, психо-емоційні чинники, тютюнопаління, зловживання
алкоголем, харчові отруєння та ін); виникнення залежно від терміну вживання їжі (до,
після, під час їди – зазначити хвилини, години, вночі, натще); іррадіація (в різні
ділянки живота, в пах, в серце, в шию, поперек); засоби, зменшення болю (певне
положення тулуба, лікарські препарати);
- біль у язиці (відмічає, не відмічає);
- апетит: збережений, підвищений, знижений, відсутній; смак: не змінений,
спотворений (присмак металоподібний, кислий, гіркотний); сухість, підвищене
слиновиділення;
- неприємний запах з рота (відчуває, не відчуває);
- ковтання: вільне, утруднене, болісне, безболісне;
- спрага: відчуває (не відчуває) в умовах звичайного питного режиму;
- приймання їжі: повільне, квапливе, ретельне або неповне розжовування їжі;
- нудота: частота (періодична, епізодична, постійна), чи супроводжується
блюванням, причини появи (основне захворювання, вживання неякісної їжі,
спотворення смаку, інші причини);
- блювання: частота, звязок з прийманням харчових продуктів,
медикаментозних препаратів, вагітність, інші причини); термін появи (натще, під час
їжі, після їжі); вплив на біль у животі медикаментів – зазначити яких (не зменшують,
зменшують); чи передує блюванню нудота (так, ні);
- блювотні маси: кількість, колір (сірий, жовтий, свіжої крові, кавової гущі);
запах (каловий, бродильний, гнилісний, смердючий); присмак (кислий, тухлий,
гіркий); домішки (жовч, кров, слиз, залишки вживаної їжі);
- відрижка: частота (епізодична, впродовж доби); інтенсивність (виразна,
помірна, незначна); особливості прояви (повітрям, вживаною їжею, з кислим або
гірким присмаком); запах (без особливостей, тухлих яєць, гнилісний, смердючий);
ефективність лікарських засобів;

12
 - печія: частота впродовж доби (постійна, періодична, епізодична); інтенсивність
(виразна, помірна, незначна); присмак (кислий, відсутній); засоби зменшення або
усування (молоко, розчин натрію гідрокарбонату, мінеральна лужна вода та ін);
- здуття живота (метеоризм): інтенсивність (виразне, помірне); періодичність
появи (постійне, періодичне, епізодичне); супроводжується (не супроводжується)
дистанційними звуками перистальтики кишечника; супроводжується (не
супроводжується) болем у кишечнику;
- випорожнення: без змін, схильність до закрепів, проносів; частота протягом
доби; кількість калових мас (велика, помірна, незначна); консистенція калу
(оформлений, рідкий, кашоподібний, твердий, “овечий”); форма калових мас
(ковбасоподібна, стрічкоподібна); колір (жовто-брунатний, жовтий, дьогтьоподібний,
сіро-білий); запах (без особливостей, гнилісний, смердючий); домішки (слиз, кров,
залишки неперетравленої їжі, членики або особини глистів);
Органи сечовиділення.
Функціональний стан системи сечовиділення виясняють у такій послідовності:
- біль: локалізація (поперекова, надлобкова ділянки, в сечовипускальному
каналі); характер (ниючий, тиснучий, ріжучий, пекучий); особливості прояву
(постійний, перодичний, переймоподібний); тривалість (кілька хвилин, годин, діб);
іррадіація (пах, за напрямом сечовипускального каналу); звязок із сечовипусканням
(відчуває, не відчуває); причини (фізичне навантаження, зловживання алкоголем,
охолодження , тряска їзда); ефективність лікарських засобів та фізичних прийомів
(спазмолітиків, анальгетиків, зміна положення тулуба, застосування тепла);
- сечовипускання: частота вдень і вночі; біль (перед, під час, після
сечовипускання); характер (ріжучий, колючий, пекучий); прояв (короткочасний,
тривалий); затримка сечовипускання, нетримання сечі; наявність в осаді сечі
камінців; струмінь сечі (повний, тонкий, переривчастий, виділення сечі краплями,
невтримні позиви до сечовипускання, свербіж у сечовипускальному каналі, відчуття
неповного випорожнення сечового міхура);
- сеча: кількість за добу (помірна – 1,5 л, надмірна – понад 2 л, недостатня – до 1
л); колір (солом”яно-жовтий, кольору пива, м”ясних помий, цегляний, брунатний,
водянистий, білястий); прозорість (прозора, каламутна); наявність домішок (слиз,
кров, камінці, пісок, бруд).
Нервова система.
Послідовно виясняють такі дані:
- біль: локалізація (голова дифузний або в певних ділянках - лобній, скроневій,
тімяній, потиличній; в зонах периферичної больової іннервації – обличчя, поперек,
міжребер”я, кінцівки); інтенсивність (помірний, виразний, нестерпний); характер
(стискуючий, пульсуючий, ниючий, розпираючий); причини (хворобливий стан,
охолодження, безсоння, фізична або психічна втомлюваність, тютюнопаління,
зловживання алкоголем, інтоксикації різними чинниками); супроводжуються (не

13
супроводжуються) іншими хворобливими ознаками – нудотою, блюванням,
порушенням зору, зниженням слуху, запамороченням);
- сон: без змін, сонливість удень, зменшення тривалості сну або безсоння уночі);
нічний сон спокійний, переривчастий, з барвистими сновидіннями і частими
пробудженнями, розлади засипання, бадьорість або млявість після ранкового
пробудження;
- психоемоційний статус: настрій (врівноважений, бадьорий, пригнічений,
раптові зміни настрою); надмірна нервовість, дратівливість, плаксивість, емоційна
збудливість;
- запаморочення, відчуття крутіння в голові: частота, тривалість, умови
виникнення;
- шум у вухах: відсутній, наявний, періодичність (постійний, епізодичний);
виразність (помірний, інтенсивний); зв”язок з порушеннями сну, слуху, зору,
запамороченнями, станом пам”яті;
- пам”ять: збережена, знижена – на поточні, давно минулі події і факти;
- розлади шкірної чутливості: локалізація (обличчя, шия, руки, ноги);
особливості прояву (поколювання, оніміння, відчуття повзання мурашок,
похолодання, свербіння); тривалість (постійні, періодичні);
- судоми: локалізація (руки, ноги, обличчя); частота (щодня, щотижня, інша
періодичність); триавлість (кілька секунд, хвилин, годин); інтенсивність (помірні,
сильні); ефективність застосовуваних засобів;
- фізична і розумова працездатність: не знижена, зменшена, втрачена.
Органи чуттів.
Послідовно виясняють такі прояви:
- зір: без змін, зниження гостроти, короткозорість, далекозорість, сліпота; поява
перед очима світлих або темних утворень у вигляді метеликів, іскр, мух, райдужних
віночків; біль у ділянці ока, сльозотечі, відчуття паління в оці (в очах);
- слух: без змін, зниження слуху (на обидва вуха, на одне вухо, повна глухота);
шум у вухах (періодичний, постійний); біль у вусі (у вухах) – постійний, періодичний;
виділення з вух (серозне, гнійне, кров”янисте);
- нюх: не змінений, спотворений, знижений, відсутній;
- смак: не змінений, знижений, спотворений, відсутній.
Опорно-руховий апарат.
Функціональний стан системи з”ясовують на основі виявлення таких даних:
- суглоби: рухи (в повному обсязі, обмежені частково, повністю,
супроводжуються (не супроводжуються) болем і хрустом; ранкова скутість рухів –
проявляється, не проявляється;
- біль: не проявляється, з”являється, локалізація болю (суглоби кінцівок, хребет,
кістковий, м`язевий апарат); періодичність (постійний, епізодичний); тривалість
(кілька годин, діб, місяців, років); інтенсивність (помірний, сильний); посилюється
(не посилюється) при фізичних навантаженнях; ефективність лікарських засобів;
14
 - м`язева сила: не змінена, зменшена, переважна локалізація м`язевої слабкості
(руки, ноги, плечовий пояс, без переважної локалізації); виразність (помірна,
інтенсивна); тривалість прояву (постійна, періодична);
- набряки: локалізація (один, кілька суглобів); виразність (інтенсивні, помірні);
зміни шкіри над набряклим суглобом (почервоніння, синюшність, підвищення
температури, деформація суглобів та білясуглобових ділянок); поява
периартикулярних вузлоподібних утворень.
Ендокринна система.
Функціональний стан системи виясняють за допомогою наступних даних:
- спрага: наявна або відсутня при звичайному питному режимі (залежно чи
незалежно) від температури довкілля;
- різке гальмування росту: в дитячому, підлітковому та юнацькому віці;
- різке прискорення росту: в підлітковому та юнацькому віці;
- поява безболісних деформацій: окремі частини тулуба (голова, обличчя, грудна
клітка, кінцівки);
- поява зовнішніх жіночих рис у чоловіків (фемінізм): зникнення волосяного
покриву за чоловічим типом, витончення голосу; поява зовнішніх чоловічих рис у
жінок (гірсутизм): посилений ріст волосся на тулубі, поява вусів і бороди, огрубіння
голосу;
- надмірне ожиріння, особливо в дитячому і юнацькому віці;
- надмірне схуднення, насамперед, в дитячому і юнацькому віці;
- надмірна мерзлякуватість, незалежно від температури довкілля;
- особливості мови: надмірно швидка, надто уповільнена.

5. Анамнез життя (anamnesis vitae).

Анамнез спрямований на виявлення із поперднього життя хворого даних, які
зясовують у такій послідовності: стан здоровя, фізичний, психічний та
інтелектуальний розвиток на різних етапах життя пацієнта – дитинства, підліткового
періоду, юності, зрілого, літнього віку; особливості способу життя, фізичної і
розумової діяльності, перенесені захворювання, травми, оперативні втручання в
хронологічній послідовності; генетично обумовлені хвороби, шкідливі звички,
схильність до алергічних реакцій, реакцій на фактори довкілля – метеорологічні,
геомагнітні. Стосовно кожного вікового періоду виясняють такі основні дані:
- дитячий період: місце народження, побутові умови, стан харчування,
особливості фізичного і психічного розвитку, перенесені хвороби, травми, операції,
спадкові захворювання;
- підлітковий і юнацький періоди: житлово-побутові умови, якість харчування,
навчальна успішність, трудова та службова діяльність, наявність ендемічних хвороб в
регіоні проживання; шкідливі звички – алкоголь, наркоманія, токсикоманія,
тютюнопаління; умови праці; професійні шкідливості, радіація; фізична активність:

15
 схильність до активного чи малорухомого способу життя, заняття фізкультурою і
спортом, перенесені хвороби, травми, операції в цьому віці;
- дорослий період: умови побуту, праці; особливості харчування, фізична
активність, шкідливі звички, метеозалежність, перенесені хвороби, травми, операції,
сімейний стан: у жінок – менструальний цикл, менопаузальний період, перебіги
вагітності, пологів;
- спадковий анамнез: хвороби членів родини (батько, мати, рідні сестри, брати),
якщо прямі родичі померлі – вияснити у якому віці і причину смерті; - алергологічний
анамнез: непереносність певних медикаментів, тваринних, рослинних продуктів,
вакцин, сироваток; парфуми, реакцій на окремі рослини, інгаляцію, тепло, холод.

Результати анамнестичного обстеження аналізуються лікарем з метою

формування таких попередніх діагностичних гіпотез (висновків):
- перелік систем і органів, задіяних в основному патологічному процесі;
- перелік систем і органів, задіяних в паралельному або супутньому патологічному процесі;
- характер перебігу основного захворювання і супутніх недуг (гострий – до 2-3 тижнів,
підгострий – до 3 місяців, хронічний – понад 3 місяці);
- можливі або ймовірні причинні чинники виникнення хвороби.

Оцінка анамнестичних даних проводиться за наступним планом:

1. Виділення основних скарг, домінуючих в анамнезі.
2. Можливий зв'язок скарг між собою, тобто об'єднання симптомів у синдроми.
3. Про переважне ураження хворобливим процесом якої системи можна підозрювати
за даними анамнезу.
4. Характер перебігу захворювання (гостре, підгостре, хронічне).
5. Найбільш вірогідні причини, що викликали хворобу.

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю:
1. Схематично зобразити класифікацію діагностичних методів дослідження
хворого.
Діагностичні методи

Основні Додаткові

Субєктивні Обєктивні Лабораторні

Інструментальні
Розпитування – огляд Генетичні
(збирання – пальпація Експериментальні та ін.
анамнезу) – перкусія
– аускультація

16
 2. У вигляді схеми зобразити послідовність розпитування хворого

Розпитування хворого (анамнез)

Паспортна частина (pars officialis)

Оцінка анамнестичних
Скарги хворого (molestiae aegroti) даних:
Основні скарги.
Історія захворювання (anamnesis morbi) Основні синдроми.
Уражена система.
Розпитування по органах та системах Характер перебігу
(anamnesis communis) захворювання.
Можливі причини

Історія життя (anamnesis vitae)

Б. Тестові питання для самоконтролю

1. Хто є засновником сучасного наукового методу розпитування хворого:

1. С.П.Боткін.
2. Г.А.Захарїн.
3. О.О.Остроумов.
4. В.П.Образцов.
5. М.Д.Стражеско

2. До яких методів діагностики належить розпитування хворого:

1. Обєктивних.
2. Інструментальних.
3. Додаткових.
4. Субєктивних.
5. Експериментальних.

3. З якої системи органів слід починати розпитування про стан органів та систем:
1. З серцево-судинної, враховуючи її важливість у кровозабезпеченні органів.
2. З дихальної, враховуючи її роль у постачанні кисню до тканин.
3. З тієї, яка виходячи із розпиту хворого вважається ураженою.
4. З нервової, оскільки саме її функціонування забезпечує нормальну роботу
організму.
5. Важливо провести розпит по всіх системах, а з якої починати – принципового
значення не має.

4. Який висновок слід зробити на підставі розпитування хворого:

1. Оцінено загальний стан хворого.
2. Поставлений попередній діагноз.
3. Зясовано, яка система уражена та як між собою повязані скарги.
17
 4. Призначено лікування.
5. Оцінено стан здоровя хворого.

5. Які скарги хворого слід вважати основними:

1. Ті, що примусили хворого звернутися до лікаря.
2. Ті, з яких розпочалось захворювання.
3. Загальну слабкість, зниження працездатності, оскільки вони найбільше
впливають на життєдіяльність хворого.
4. Ті, які не вдається коригувати лікуванням.
5. Скарги з боку серцево-судинної системи, зважаючи на розповсюдженість
патології кровообігу та важкі наслідки.

6. Які з перерахованих нижче скарг належать до загальних:

1. Біль у ділянці серця.
2. Кашель з виділенням харкотиння.
3. Печія та відризка кислим.
4. Часте, болюче сечовипускання.
5. Слабкість, порушення сну, зниження працездатності.

7. З чого слід починати зясування скарг хворого:.

1. Зі скарг, яких почалось захворювання.
2. Зі скарг, які турбували хворого на момент госпіталізації.
3. Зі скарг, які турбують пацієнта на момент розпитування.
4. Зі скарг, які не піддаються лікуванню.
5. Зі скарг, які першими зникли при призначенні лікування.

8. З чого слід починати зясування анамнезу захворювання:

1. З часу появи та початкових проявів захворювання.
2. З вияснення, чим лікувався хворий до звернення до лікаря.
3. При хронічному перебігу захворювання – з кратності звернення до лікаря та
результатів попереднього лікування.
4. У стаціонарного хворого слід вияснити, як змінився його стан після
госпіталізації.
5. Вияснити скарги на момент розпитування.

9. Хворий скаржиться на задишку, напади ядухи, періодичний кашель, болі в лівій

частині грудної клітки. Про ураження якої (яких) систем (и) Ви зробити висновок у
першу чергу?
1. Травної.
2. Дихальної.
3. Серцево-судинної.
4. Травної та/або серцево-судинної.
5. Дихальної та/або серцево-судинної.

10. Для яких із зазначених захворювань спадкова схильність має особливе значення:
1. Гострі респіраторні захворювання.
2. Ішемічна хвороба серця, цукровий діабет.
3. Хронічний тонзиліт.
4. Інфекційні захворювання сечовидільної системи.
18
 5. Бронхіти, особливо гострі.

В. Задачі для самоконтролю:

1. До лікаря звернувся хворий зі скаргами на біль в епігастральній ділянці, нудоту,
блювання, зниження апетиту, виражену загальну слабкість, головний біль та
запаморочення.
Завдання:
1) виділіть основні скарги хворого;
2) назвіть загальні скарги хворого.
2. Хворому 36 років. З 16 років палить по 1 пачці цигарок на день. Розвиткові яких
захворювань це може сприяти?
3. Хворий чолок, 45 років, працює президентом фірми. Звернувся зі скаргами на
нападоподібні болі за грудиною, які мають стискаючий характер та зявляються
при психо-емоційному перевантаженні.
Про ураження якої системи йде мова? Що може бути причиною даних скарг?

Література.

Основна:
1. Пропедевтика внутрішньої медицини: підручник / Ю.І.Децик, О.Г.Яворський,
Є.М.Нейко та ін.; за ред. проф. О.Г.Яворського. – 3-є вид., виправл. І допов. –
К.: ВСВ «Медицина», 2013. – с.14-73, с. 533-539.
2. Методика обстеження терапевтичного хворого: навч.посіб./С.М.Андрейчин,
Н.А.Бількевич, Т.Ю.Чернець – Тернопіль : ТДМУ, 2015. – с.6-64.
3. Ковальова О.М., Сафаргаліна-Корнілова Н.А. Пропедевтика внутрішньої
медицини: Підручник. – К: Медицина, 2010.– 724 с.
4. Пропедевтика внутрішніх хвороб (ред. В.Ф.Москаленко, ІІ.Сахарчук). – Київ,
«Книга Плюс», 2007.– с.58–61.

Додаткова:
1. Никула Т.Д. і співавт. Пропедевтика внутрішніх хвороб, Київ 1996, с. 3-18.
2. Нетяженко В.З. Алгоритми діагностики в клініці внутрішніх хвороб,
Київ 1996, с. 11-12.
3. Щуліпенко І.М. Пропедевтика внутрішньої медицини: загальна семіотика і
діагностика: Навчальний посібник. – К: Медицини, 2008.– 304 с.
4. Шкляр B.C. Діагностика внутрішніх хвороб. – К, 1972. – С.7-15.
5. Губергриц А.Я. Непосредственное исследование больного. – М, 1972. – С. 17-
29.

19