МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Вінницький національний медичний університет

імені М.І.Пирогова

ЗАТВЕРДЖЕНО
на методичній нараді кафедри
____мікробіології___
(назва кафедри)

Завідувач кафедри
проф. Г.К.Палій

«_____»____________2015 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ПРИ

ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
З_мікробіології, вірусології та імунології_
(назва навчальної дисципліни)

____фармацевтичного___факультету
(назва факультету)

Спеціальність – клінічна фармація

Вінниця – 2015
 Методичні рекомендації
по підготовці та роботі на лабораторному занятті №25
для студентів фармацевтичного факультету (спеціальність клінічна фармація).

1.Тема заняття: Патогенні рикетсії та хламідії. Біологічні властивості. Методи лабораторної

діагностики, етіотропна терапія та профілактика захворювань, спричинених ними.
2. Мета заняття:
2а. Мета загальна: засвоїти основні біологічні властивості рикетсій та хламідій, принципи
лабораторної діагностики, специфічної профілактики і лікування інфекцій.
2б. Мета конкретна:
1. Вміти систематизувати рикетсії серед представників мікросвіту.
2. Вміти визначати основні морфологічні групи та етапи репродукції рикетсій.
3. Вміти охарактеризувати основні представники рикетсій, що викликають захворювання у
людини.
4. Вміти обгрунтувати лабораторну діагностику рикетсіозів.
5. Вміти обгрунтувати призначення специфічної профілактики рикетсіозів.
6. Вміти визначати основні морфологічні групи та етапи репродукції хламідій.
7. Вміти охарактеризувати типові представники родини, що мають епідеміологічне значення в
розвитку хвороб.
8. Вміти обгрунтувати лабораторну діагностику хламідіозів.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
1. Знати систематичне положення рикетсій та хламідій серед представників мікросвіту.
2. Методи мікроскопічного дослідження рикетсій і хламідій.
3. Знати відмінності в морфології та репродукції рикетсій, хламідій, вірусів і бактерій.
4. Фактори вірулентності бактерій.
5. Характеристика токсинів бактерій.
6. Періоди розвитку інфекційних хвороб.
7. Імунодіагностичні реакції.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Патогенні рикетсії. Історія відкриття та сучасна класифікація.
2.Морфологія, біологічні властивості збудників рикетсіозів.
3.Епідеміологія та патогенез висипного тифу.
4. Епідеміологія та патогенез групи кліщових плямистих гарячок, пневморикетсіозу (Ку-
гарячка) і пароксизмального рикетсіозу (волинська п’ятиденна гарячка).
5.Серологічні реакції у діагностиці рикетсіозів.
6. Морфологія, цикл розвитку хламідій.
7. Епідеміологія та патогенез трахоми, уретрального хламідіозу, пневмохламідіозу, венеричної
лімфогранульми, орнітозу.
8. Основні методи лабораторної діагностики хламідійних інфекцій.
5. Зміст теми:
Класифікація патогенних для людини рикетсій
Назва роду Патогенні види
Rickettsia R. typhi, R. рrowazekii, R. sibirica
Orientia O.tsutsugamushi
Coxiella С. burnetii
Rochalimаea R. quintana
Класифікація рикетсій і рикетсіозів:
I група - група висипного тифу: епідемічений висипний тиф та рецидивний висипний тиф
(хвороба Брілла) - R. prowazekii; ендемічний (крисячий, блошиний) висипний тиф - R. typhi;
Канадський рикетсіоз – R. canada.
II група - група плямистих лихоманок (кліщових рикетсіозів): плямиста лихоманка Скелястих
гір - R. rickettsii; Марсельская лихоманка – R. conorii; південно-азіатський рикетсіоз – R.
sibirica.
III група - група цуцугамуші: лихоманка цуцугамуші - О. tsutsugamushi;
IV група - група Ку-рикетсіозів (пневморикетсіозів): Ку-лихоманка - С. burnetii;
VI група - група параксизмальних рикетсіізов: Волинська (п’ятиденна лихоманка) –
R. quintana;
• Життєвий цикл розвитку має 2 стадії:
- стадія спокою – сферична форма, нерухома, оточена щільною оболонкою, трьохшаровою
КС. Має відносну кислотостійкість (метод Ціля-Нільсена)
- вегетативна форма – утворюється в чутливих клітинах під час розмноження, має
паличковидну, бацилярну, ниткоподібну форму (фарбуються за Грамом– Гр-, за Здродовським
– червоні, за Романовським-Гімзою – фіолетові).
Розмноження бінарним поділом.
• Культивують: в жовтковому мішку курячого ембриону; в організме лабораторних
тварин; в організмі переносників (воші, кліщі): мікроклізми (метод Вайгля-Мосінга) метод
епідермомембран (метод Пшенічнова); в культурі клітин фібробластів.

Коротка характеристика особливостей патогенезу, клінічного перебігу і лабораторної

діагностики рикетсій
Фактори Патогенез Клінічні Лабораторна Профілактика і
патогенності прояви діагностика лікування
1. Ендотоксин Рикетсії- Інкубаційний 1. Бактеріо Профілактика:
2. Екзотоксин внутрішньоклі період-7-14 д. скопічний метод Неспецифічна –
3. Термолабіль тинні паразити Гіпертермія, 2.Біологічний метод боротьба з
ний токсичний Тропні до головний біль, 3. Серологічний педикульозом і
білок (R.
(R. ендотелія затьмарення 4. Алергічний кліщами;
prowazekii , судин, свідомості 5.Молекулярно- - виявлення
O.tsutsugamush макрофагів,ери (status tyhosus),
tyhosus), генетичний джерел інфекції
i) троцитів. висип на шкірі, Специфічна -
4. Адгезини і Викликають враження ссс, епідемічний
інвазини системні може висипний тиф –
васкуліти. розвитись ДВЗ жива та хімічна
синдром. вакцини
- ендемічний
висипний тиф,
лихоманка
скелястих гір –
інактивована
вакцина
- Ку лихоманка
– жива
атенуйована
вакцина
Лікування
антибіотики
тетрациклі
нового ряду,
макроліди,
левоміцетин

Лабораторна діагностика рикетсіозів

Досліджуваний матеріал – кров, сироватка.
Будь-які маніпуляції з рикетсіями Провачека дуже небезпечні і проводяться в спеціальних
режимних лабараторіях.
1. Бактеріоскопічний метод ( забарвлення за Романовськім-Гімзою та Здродовським).
2.Бактеріологічний метод (в курячому ембрионі , культурі клітин, переносників).
3.Біологічний метод (внутрішньоочеревинне зараження морських свинок, білих мишей
(“скротальний феномен”)
4. Серологічний метод
- РА з специфічними рикетсіозними діагностикумами неспецифічна РА (Вейгля-Фелікса) з ОХ
АГ протея;
- РЗК;
- РНГА;
- ІФА;
- РІФ
5. Алергічний метод (при Ку-лихоманці алергічна проба з рикетсією Бернета)
6. Молекулярно-генетичний метод - ПЛР
• Порядок – Chlamydiales
• Родина – Chlamydiaceae, Parachlamydiaceae, Simkaniacea, Waddiacea.
• Рід – Chlamydia, Chlamydophila
• Вид – C. trachomatis; C. pneumoniae; C. рsittaci; C. Рecorum
Цикл розвитку хламідій

Коротка характеристика особливостей патогенезу, клінічного перебігу і лабораторної

діагностики хламідіозів
Фактори Патогенез Клінічні Лабораторна Профілактика і
патогенності прояви діагностика лікування
1.Фактори Хламідії Трахома; 2. Бактеріо Профілактика:
адгезії та внутрішньо урогенітальни скопічний метод Неспецифічна –
інвазії клітинні й хламідіоз, 2.Бактеріологічнийм виявлення і
2. Ендотоксин паразити.Враж венерична етод санація джерел
3. Екзотоксин ають слизові лімфогранульм 3. Серологічний інфекції;
4.Біологічно- оболонки, а,фарингіти, 4.Молекулярно- розрив
активні викликаючи трахеобронхіт генетичний механізмів
речовини хронічне и, ларингіти, передачі
специфічне тонзиліти, захворювання.
запалення синусити,брон Лікування
хопневмонії; - Етіотропне
(макроліди,
тетрациклін,
фторхінолони,
сульфаніламіди)
Протихламідій
ний людський
імуноглобулін
 Лабораторна діагностика хламідійних інфекцій
Досліджуваний матеріал – харкотиння, змиви з носоглотки, біоптат кон’юктиви, виділення з уретри,
шийки матки, цервікального каналу, вміст бубонів, сеча, кров.
Методи Мета Тести,що
використовуються
Бактеріоскопічний Виявлення морфологічнихЗабарвлення препаратів за
структур збудника Романовським- Гімзою, РІФ
Бактеріологічний Виділення збудника Культура клітин;
Курячі ембріони
Серологічний Виявлення антигену чиРЗК, РНГА, ІФА
антитіл
Молекулярно- генетичний ДНК діагностика ДНК-гібридизація, ДНК-
зонди, ПЛР

6. Практична робота
1. Врахували макроскопічну реакцію аглютинації Вейгля. Під час проведення реакції
використовують корпускулярний рикетсіозний антиген (500 млн. клітин/мл). Сироватку
хворого розводять від 1:40 до 1:1280 в об’ємі 0,25 мл і в кожну пробірку добавляють по 0,25 мл
антигену. При цьому необхідно врахувати, що після внесення антигену розведення сироватки
подвоюється. Облік результатів проводимо, через 2 години після того, як пробірки вийняли з
термостата. Діагностичний титр дорівнює 1:40 – 1-80 і більше майже у 100% хворих на висипний
тиф вже на 4-5 день хвороби.
Компоненти,мл Розведення Контроль
1:40 1:80 1:160 1:320 1:640 1:1280
Ізотонічний розчин 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25
хлориду натрію
Сироватка хворого 1:10 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25 -
Антиген рикетсій 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25
Провачека
Експозиція в термостаті 18 год. при 370 С
Результат

2. Ознайомитись з принципом постановки ІФА з метою виявлення специфічних антигенів в

сироватці кров і хворого. На занятті в якості твердофазного носія використовують планшетки з
адсорбованими на дні луночок антитілами. В лунки вносять по 1 краплині досліджуваної
сироватки і вміщують в термостат при 370С. Промивають луночки буферним розчином і
вносять мічені ферментом (пероксидазою хрону антитіла проти цього антигену (прямий
варіант). Планшетки вміщують в термостат при 370С. Промивають луночки буферним
розчином, вносять по одній краплині перекису водню та ортофенілдіаміну (ОФД). Планшетки
вміщують термостат до появи жовтого забарвлення в луночці з контролем. Кількість
приєднаного до фази ензиму відповідає кількості антигенів. При наявності в досліджуваній
сироватці антигенів вірусу в лунках змінюється колір рідини на жовтий або жовтувато –
коричневий (результат позитивний). В лунках з сироваткою, яка не містить антигенів збудника,
колір рідини не змінюється (результат негативний).
3. Познайомитись із принципом постановки реакції гібридизації нуклеїнових кислот. Метою
методу є виявлення в досліджуваному матеріалі ділянок ДНК, характерних для даного
збудника. Для цього використовують їх гібридизацію з діагностичними ДНК –зондами. ДНК –
зонди – це однониткові фрагменти ДНК (комплементарні до специфічних ділянок ДНК
збудника), мічені радіонуклідами, ферментами або флюорохромами.
4. Провели облік результатів реакції зв’язування комплементу. Здійснюється постановка РЗК з
метою виявлення антитіл в сироватці хворого з допомогою відтитрованих антигена та
комплементу в робочих дозах. Дослід супроводжується 3 контролями: сироватки (фізрозчин,
сироватка, комплемент) та антигену (фізрозчин, антиген, комплемент). Одночасно готується
індикаторна система. Обидві системи витримуються в термостаті 40 хв., після чого до
основного досліду та контролів додається гемсистема. Повторно витримується реакція в
термостаті до появи гемолізу в контролях. РЗК вважається позитивною при затримці гемолізу в
дослідній пробірці.

Розведення сироватки
1:5 1:10 1:20 1:40 1:80 1:160

5. Провели облік результатів реакції пасивної гемаглютинації. Для цього використовують

стандартний еритроцитарний діагностикум, який додають до розведень сироватки хворого в
лунки планшету. Інкубують в термостаті (37оС) проводять первинний облік через 2 години,
кінцевий – через 18-20 годин. Позитивна РПГА виражається в появі на дні лунок крихкого
осаду у вигляді парасольки, негативна – осад в вигляді компактного диску з рівними краями.
Розведення сироватки:
1:5 1:10 1:20 1:40 1:80 1:160
Початок захворювання:

Через 10 днів:

7. Рекомендована література.
7а. Основна:
1. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія ⁄ В.П.Широбоков та ін.⁄⁄ Вінниця, Нова
книга.- 2011.-С.467-480.
2. Практична мікробіологія ⁄ С.І.Климнюк та співавт. .⁄⁄ Тернопіль.- 2004.- С.299-312.
3. Збірник задач для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін „Крок
-1. Загальна лікарська підготовка” /Кол. авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співав.- К.:
Медицина,2004.
7б. Додаткова:
1. А.А.Воробьев. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология. М., 2004.- С. 261.
2. А.И.Коротяев, С.А.Бабичев. Медицинская микробиология, имунологія и вирусология.
С.Петербург, 2002.- С.239
3. Л.Б.Борисов. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология. М., 2001.- С. 68.
4. И.Л.Дикий и соавт. Микробиология, Харьков,2004.- С.93

Додаток 1:
1. При мікроскопії вмісту кон’юктивального мішка виявлені епітеліальні клітини з включенням
мікроорганізмів, покритих оболонкою, що розташовувались поблизу ядра і зафарбовувались
Романовського-Гімза в синьо-голубий колір. Які мікроорганізми присутні в досліджуваному
матеріалі?
A. Віруси.
B. Мікроскопічні гриби.
C. Хламідії.
D. Спірохети.
E. Актиноміцети.
2. З досліджуваного матеріалу виділені поліморфні збудники які є внутрішньоклітинними
паразитами, існують у двох життєвих формах, грамнегативні, кислостійкі, за методом
Здродовського забарвлюються в червоний колір. Для якої групи мікроорганізмів характерні
наведені властивості?
A. Хламідії.
B. Спірохети.
C. Рикетсії.
D. Мікоплазми.
E. Віруси.

3. З статевих шляхів чоловіка 35 років, що страждає хронічним уретритом, була

виділена Chlamydia trachomatis. Які ще органи може вражати цей збудник?
A. Очі
B. Нирки
C. Суглоби
D. Центральну нервову систему
E.Шлунково-кишковий тракт

4. Для специфічної профілактики епідемічного висипного тифу використовується:

A. жива вакцина.
B. людський імуноглобулін.
C. хімічна вакцина.
D. імунна сироватка.
Е. вбита вакцина.

5.Відомо, що епідемічним висипний тиф – це антропонозне захворювання. З чим пов’язаний

механізм зараження людини?
A. укусом воші
B. розчавленням воші
C. втиранням у рану фекалій воші
D. укусом блохи
E. укусом кліща

Автор: к.м.н., доц. Римша О.В.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №26

1.Тема заняття: Патогенні коки. Стафілококи. Морфологія та біологічні властивості. Методи

лабораторної діагностики, етіотропна терапія та профілактика захворювань.

2. Мета заняття:
2а. Загальна
Засвоїти основні біологічні властивості стафілококів; оволодіти основними методами
мікробіологічної діагностики, лікування та специфічної профілактики захворювань,
спричинених стафілококами.
2б. Конкретна:
Вміти розпізнавати стафілококи за морфологічними ознаками; визначати фактори патогенності
стафілококів; правильно обрати метод лабораторної діагностики стафілококових інфекцій,
знати препарати для специфічної профілактики та лікування стафілококових інфекцій.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1 Анатомія людини: аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що його
складають, органи і тканини.
3.2. Гістологія, цитологія, ембріологія: інтерпретувати мікроскопічну та субмікроскопічну
структуру клітин.
3.3 Медична і біологічна фізика: трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, що
лежать в основі біологічних процесів.
3.4. Медична біологія: пояснювати на молекулярно-біологічному та клітинному рівні
закономірності біологічних процесів.
3.5. Медична хімія: трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що лежать в основі
процесів розвитку клітин

4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

1. Морфологія, класифікація, антигенна будова стафілококів.
2. Культуральні, біохімічні властивості, токсиноутворення стафілококів.
3. Екологія, резистентність стафілококів.
4. Фактори та ферменти патогенності стафілококів.
5. Значення стафілококів у виникненні інфекцій та внутрішньолікарняних захворювань.
Стафілококове носійство.
6. Методи мікробіологічної діагностики стафілококових інфекцій.
7. Специфічна профілактика та лікування захворювань, спричинених гноєтворними коками.
5. Зміст теми:
Стафілококи (Staphylococcus) Патогенний стафілокок вперше відкрив Л. Пастер у 1880 році.
Більш детально його властивості описав Ф. Розенбах (1884).
Морфологія . Стафілококи мають правильну круглу форму розміром 0,5 - 1,5 мкм. У мазках
розміщуються у вигляді неправильних скупчень, які нагадують грона винограду. Стафілококи
грам позитивні бактерії, нерухомі, не утворюють спор, окремі види в організмі мають ніжну
капсулу. До складу клітинної стінки входять пептидоглікан (муреїн) і тейхоєві кислоти.
Фізіологія Стафілококи - факультативні анаероби, краще ростуть в аеробних умовах. До
живильних середовищ невибагливі, добре культивуються на простих середовищах.
На МПА колонії правильної круглої форми, опуклі, непрозорі, з гладенькою, блискучою, ніби
полірованою поверхнею, забарвлені в золотистий, палевий, білий, лимонно-жовтий колір,
залежно від кольору пігменту. На кров’яному агарі колонії оточені зоною гемолізу. У МПБ
викликають помутніння й осад на дні.
У бактеріологічних лабораторіях стафілококи часто культивують на середовищах з 7-10 %
хлориду натрію. Таку високу концентрацію солі інші бактерії не витримують. Отже, сольовий
агар є селективним середовищем для стафілококів. Стафілококи виділяють протеолітичні й
сахаролітичні ферменти. Вони розріджують желатин, викликають зсідання молока,
ферментують ряд вуглеводів із виділенням кислоти.
Токсиноутворення. Стафілококи, особливо Staphylococcus aureus, виділяють екзотоксини і
багато “ферментів агресії”, які мають важливе значення в розвитку стафілококових інфекцій.
Токсини їх досить складні. Описують багато варіантів гемотоксинів, лейкоцидинів,
некротоксинів, летальний токсин. Лейкоцидини руйнують лейкоцити, макрофаги та інші
клітини, а в менших концентраціях пригнічують їх фагоцитарну функцію. Некротоксин
спричиняє некроз шкіри, а летальний токсин при внутрішньовенному введенні викликає майже
миттєву смерть. Золотисті стафілококи продукують ексфоліатини, які зумовлюють імпетиго
дітей і пухирчатку новонароджених. Окремі види здатні виділяти ентеротоксини, які
специфічно діють на ентероцити кишечника, що призводить до виникнення харчових
токсикоінфекцій та ентероколітів. У патогенній дії стафілококів, окрім токсинів, важливе
значення мають ферменти агресії: плазмокоагулаза, фібриназа, дезоксирибонуклеаза,
гіалуронідаза, лецитиназа, протеїназа, желатиназа, ліпаза, фосфатаза та інші. Вони є стабільною
ознакою окремих видів. При визначенні окремих із них (коагулаза, гіалуронідаза, лецитиназа)
вирішують питання про вид і вірулентність виділених культур. Важливе значення у прояві
патогенних властивостей стафілококів має білок А. Він здатний реагувати з IgG. Комплекс
білок А+IgG інактивує комплемент, знижує фагоцитоз, викликає ушкодження тромбоцитів.
Виникнення захворювань залежить від імунної реактивності організму.
Антигени і класифікація. Антигенна структура стафілококів досить складна й варіабельна.
Описано біля 30 антигенів, пов’язаних із білками, тейхоєвими кислотами, полісахаридами.
Основним з них є капсульний білок А. До роду Staphylococcus входять 29 видів, але не всі вони
викликають захворювання у людини. Нині бактеріологічні лабораторії України ідентифікують
лише три види: S. aureus, S. epidermidis, S. saprophyticus. Розроблені тести для визначення ще
восьми видів.
Екологія і розповсюдження. Головними біотопами стафілококів у організмі хазяїна є шкіра,
слизові оболонки й кишечник. Вони входять до складу нормальної мікрофлори тіла людини і
знаходяться з нею в симбіозі. Однак, при виникненні стафілококових інфекцій можуть
уражатися й інші органи та тканини. У наше довкілля стафілококи потрапляють від хворих
людей і тварин та носіїв. Їх постійно знаходять у повітрі, воді, грунті, на різноманітних
предметах вжитку. При контакті з хворими в окремих осіб може формуватись резидентне
стафілококове бактеріоносійство, коли постійним місцем їх проживання стає слизова оболонка
носа, звідки вони виділяються масивними дозами. Таке носійство особливо небезпечне серед
медичного персоналу лікарень, оскільки носії можуть стати джерелом внутрішньогоспітальних
інфекцій. Стафілокококи досить стійкі в зовнішньому середовищі. При кімнатній температурі
вони виживають на предметах догляду за хворими протягом 1-2 місяців. При кип’ятінні гинуть
миттєво, при 70-80 °С - через 30 хв. Розчин хлораміну (1 %) викликає їх загибель через 2-5 хв.
Дуже чутливі до брильянтового зеленого, який широко застосовують при лікуванні гнійних
захворювань шкіри.
Захворювання людини. Стафілококи найчастіше уражають шкіру, її придатки, підшкірну
клітковину. Вони викликають фурункули, карбункули, панариції, абсцеси, флегмони, мастити,
лімфаденіти, нагноєння ран. Їх виділяють також при пневмоніях, бронхітах, плевритах. Вони
можуть викликати ангіни, тонзиліти, гайморити, отити, кон’юнктивіти. Стафілококи
спричиняють також захворювання нервової системи (менінгіти, абсцеси мозку) та серцево-
судинної системи (міокардити, ендокардити). Дуже небезпечними бувають харчові
токсикоінфекції, ентероколіти, холецистити. При проникненні в кров або кістковий мозок
викликають відповідно сепсис і остеомієліт. Проте всі захворювання стафілококової етіології не
розглядають як гострозаразні.
Імунітет. Вродженої несприйнятливості до стафілококів у людей немає, проте резистентність
до них досить висока. Не дивлячись на постійний контакт зі стафілококами, інфікування
виникає порівняно рідко. У результаті перенесеної інфекції розвивається імунітет проти самих
мікробів, їх токсинів, ферментів, протеїну А, але він недовготривалий.
Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження служить кров, гній, слиз, сеча,
промивні води шлунка, випорожнення, залишки харчових продуктів. Гній досліджують
бактеріоскопічним і бактеріологічними методом, решту матеріалів - бактеріологічним. Після
виділення чистої культури встановлюють вид за такими факторами як здатність розкладати
глюкозу і маніт в анаеробних умовах, утворення плазмокоагулази, гемолізинів, ДНК-ази, білку
А, здатністю розкладати цукри. Для виявлення джерел інфекції та шляхів її передачі, особливо
при спалахах захворювань у пологових будинках і хірургічних стаціонарах, проводять
фаготипування виділених культур за допомогою міжнародного набору стафілококових
бактеріофагів. Обов’язково визначають чутливість виділених культур до антибіотиків з метою
призначення для лікування раціональних хіміотерапевтичних препаратів.
Профілактика й лікування. Попередження виникнення та розповсюдження стафілококових
інфекцій спрямовано на виявлення й лікування носіїв золотистих стафілококів особливо серед
медичного персоналу пологових будинків, хірургічних та дитячих відділень лікарень.
Необхідно чітко витримувати суворий санітарний режим роботи в лікарняних закладах,
систематично проводити дезинфекцію. Для профілактики стафілококових інфекцій у пологових
будинках важливе значення має раціональний режим стерилізації, пастеризації та збереження
грудного молока. На промислових підприємствах для профілактики нагноєнь при мікротравмах
застосовують захисні мазі та пасти. З метою підвищення протистафілококового імунітету
практикують проведення імунізації стафілококовим анатоксином осіб, у яких часто виникають
травми і мікротравми. При лікуванні гострих стафілококових захворювань призначають
антибіотики, сульфаніламідні та нітрофуранові препарати, мірамістин. Вибір препаратів
залежить від результатів визначення чутливості до них виділеної культури. Для лікування
сепсису, остеомієліту та інших важких стафілококових інфекцій використовують імунологічні
препарати: стафілококовий імуноглобулін, гіперімунну плазму. При хронічних захворюваннях
застосовують стафілококовий анатоксин, аутовакцину.
6. Практичні роботи, які виконуються на занятті.

Схема мікробіологічної діагностики стафілококової інфекції

6.1. Матеріал для дослідження: гній, ексудат, мокрота, слизисті виділення із зіву, носа тощо.
6.2. Мікроскопічне дослідження - мазок, забарвлений за методом Грамом:
Методика забарвлення мазка за методом Грама:
1. Фіксований мазок забарвлюють карболовим розчином генціанового фіолетового протягом 1-
2 хвилин.
2. Протягом 1 хвилини обробляють мазок розчином Люголя.
3. Знебарвлюють етиловим спиртом 96° 10-20 сек.
4. Промивають водою.
5. Дофарбовують мазок водним розчином фуксину 1-2 хвилини.
6. Промивають водою та висушують.

6.3. Бактеріологічне дослідження матеріалу для виділення чистої культури стафілокока.

Здійснюють посів на МПА ( м'ясо-пептонний агар) та на молочно-сольовому агарі (МСА) для
визначення пігментоутворення культури стафілокока, на жовтково-сольовий агар (ЖСА) для
виявлення лецитиназної активності стафілокока, на кровяний агар (для виявлення гемолітичних
властивостей стафілокока). Чашки з посівами інкубують при t 37 С протягом 24 год..

6.4. Дослідження посівів на поживних серидовищах:

- на м'ясо-пептоному агарі колонії стафілокока середньго розміру, з рівним краєм, опуклою
гладенькою поверхнею, непрозорі, забарвлені в колір пігменту.
- на молочно соловому агарі колонії стафілокока утворюють ліпохромний фермент, який
забарвлює біомасу колонії в золотистий, жовтий або білий колір.
- на жовтково-сольовому агарі колонії стафілокока при утворені ферменту лецитовітелази
оточені зоною помутніння, яка має хактерний райдужний вінчик по перефірії.
- на кров’яному агарі колонії стафілококів при утворені ферменту гемолізину викликають
руйнування еритроцитів серидовища, що проявляєтьмя формуванням прозорої зони навколо
колонії.
6.5. Накопичення чистої культури стафілокока здійснюють шляхом пересіві біомаси
ізольованної колонії на скошений м'ясо-пептонний агар в пробірці. Посів інкубують 24 години.
6.6. Плазмокоагулазу (фермент патогенності) виявляють шляхом внесення виділеної чистої
культури у пробірку з розведеною цитратною плазмою кролика. Для цього використовують
стандартну суху цитратну плазму кроля. Перед вживанням в ампулу додають 1 мл ізотонічного
розчину хлориду натрію й після повного розчинення її розводять 1 : 5 ізотонічним розчином
хлориду натрія. Плазму розливають в аглютинаційні стерильні пробірки по 0,5 мл. Повну
петлю культури стафілококів емульгують у плазмі і вміщують у термостат на 2 год., 4 год, та на
24 год. Попередній облік згортання плазми проводять через 2-4 години, остаточний на другий
день.
При виділені плазмокоагулази - середоще згортається.
6.7. Біохімічні властивості визначають за здатності ферментувати маніт в анаеробних умовах.
Чисту культуру засівають в середовища інкубують 24 години. При ферментації спостерігається
зміна кольору середовища в залежно від виду індикатора.

Диференційні ознаки стафілококів.

Ознаки S. aureus S. epidermidis S. saprophyticus
Плазмокоагулаза + 2 год - -
Лецитиназа + +/- -
Гемолізин + - -
Ферментація маніту + - +

6.8. Визначення фаговарів

Для визначення фаговарів патогенного стафілокока у разі виникнення стафілококової
внутрішньолікарняної або харчової токсикоінфекції використовують набір типових
бактеріофагів. Фаги (бактеріофаги) – є вірусами, які розмножуються в клітинах бактерій. В
результаті цього відбувається руйнування клітин і виникнення негативних колоній фага, які на
посіві чистої культури збудника характеризуються відсутністю біомаси бактерій. Фаги
характеризуються видовою та типовою рецепторною спорідненістю з певними видами бактерій,
що використовується в лабораторній діагностиці для індикації, ідентифікації або визначення
фаговару певного виду збудника, якщо виявляється джерело інфекції (наприклад : S. аureus).
Спільність різних штамів певного виду збудника за фаговаром, виділених від різних хворих при
спалаху інфекційної хвороби, свідчить про єдине джерело інфекції.
Методика фаготипування приводиться в інструкції для використання стафілококових
бактеріофагів. Штами S. aureus, виділені із слизових оболонок дихальних шляхів медперсоналу
хірургічних стаціонарів і пологових будинків, треба фаготипувати в обов’язковому порядку,
виділені від хворих лише за епідпоказаннями.. Міжнародний набір стафілококових
бактеріофагів, які розділені на 4 групи:
1 група фаги 29, 52, 52А, 79, 80;
2 група фаги 3А, 3С, 55, 71;
3 група фаги 6, 42Е, 47, 53, 54, 75, 77, 84, 85;
4 група  фаги 94, 95, 96;
поза групою  фаги 81, 187.
Фаги розводять до титру, який вказаний на етикетці. Кожну із досліджувану культур засівають
на поживний агар в чашку петрі газоном, висушують в термостаті, потім петлею краплю
відповідного фага наносять на квадрати (за числом фагів, які вхзодять в набір), попередньо
розкреслені олівцем на дні чашки петрі. Посіви інкубують при 37°С .Результати оцінюють
наступногог дня по наявності лізису культури (негативні колонії фага). Номер фага визначає
фаготип культури.
За допомогою вказаних фагів вдається типувати 60-80 % виділених культур. Встановлені
особливі епідемічні штами S. aureus, які найчастіше циркулюють у стаціонарі при
внутрішньолікарняних інфекціях. Отримані також набори специфічних бактеріофагів для
типування S. epidermidis.
6.9. Антибіотикограма.
У чистих культур стафілококів, виділених від хворих, обов’язково визначають чутливість до
антибіотиків з метою застосування етіотропних препаратів для лікування або передопераційної
антибіотикопрофілактики. У стафілококових носіїв визначення чутливості культур до
антибіотиків проводять лише за показаннями, наприклад, при необхідності вибирати препарат
для санації. При цьому використовують диско-дифузійний метод або метод серійних
послідовних розведень.

6.10. Зразок оформлення протоколу заняття:

- Тема заняття.
- Мета заняття.
- Хід роботи ( опис виконання практичної частини).
- Висновки.
7. Рекомендована література.
7а. Основна
В.П. Широбоков. – Мікробіологія, вірусологія, імунологія. –В, 2011 (укр.) _ с. 333-340.
К.Д. Пяткин, Ю.С. Кривошеїн. – Мікробіологія. – К., 1992 (укр..) – с. 243 – 255.

7б. Додаткова
В.Д. Тимаков, В.С. Левашов. – Микробиология. – М. 1983 (рус.). – с.253 – 266.
А.И. Коротяев, С.А. Бабичев – Медицинская микробиология и вирусология. – Санкт-Петербург,
2002 (рус.). – с. 330-341.
И. Л. Дикий, И.Д. Холупяк. – Микробиология. – Харьков, 1999 (рус.). – с. 214-220.
В.И. Покровский. – Медицинская микробиология._М., 1998 (рус.). – с. 183-206.
О.І.Климнюк, І.О. Ситник. – Практична мікробіологія. – Терн. 2004 (укр..). – с. 172-183.
Л.П. Борисов. – Руководство к практическим занятиям по микробиологии. – М. 1984 (рус.). – с.
131-141, 152-153.
М.Н Лебедева. – Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии. – М.
1973 (рус.). с. 158-176.
Ю.С. Кривошеин. – Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии. –
М. 1986 (рус.). – с. 86-92.
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням. Заг. ред.
проф.. Г.К. Палій, К. 2004. с. 7-146.

8. Матеріали для самоконтролю: див. додаток 1, 2.

Автор: асистент, к.мед.н. Трофіменко Ю. Ю.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету (спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №27

1. Тема: Патогенні коки. Стрептококи. Морфологія , біологічні властивості. Методи

лабораторної діагностики, етіотропна терапія, профілактика захворювань.
2. Мета заняття.
2а. Загальна. Знати основні властивості патогенних стрептококів, вміти обрати метод для
мікробіологічної діагностики стрептококової інфекції, викликаної різними видами
стрептококів, обґрунтувати вибір препаратів для антимікробної терапії інфекції.
2б. Конкретна.
1. Вміти пояснити особливості патогенезу стрептококової інфекції, зумовлені дією
факторів патогенності.
2. Вміти розпізнати стрептококи за морфологічними ознаками в препаратах, виготовлених
із дослідного матеріалу.
3. Вміти забрати матеріал для лабораторного дослідження при стрептококових інфекціях.
4. Вміти обрати метод для лабораторної діагностики гнійних стрептококових інфекцій.
5. Вміти обрати метод для лабораторної діагностики негнійних стрептококових інфекцій
(ревматизм, гломерулонефрит).
6. Вміти обґрунтувати принципи етіотропної терапії стрептококових інфекцій.
3.Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
1. Морфологія стрептококів.
2. Фактори патогенності бактерій.
3. Бактеріальна капсула, функції.
4. Етапи бактеріологічного методу дослідження.
5. Перехресно-реагуючі антигени.
4.Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Морфологія, класифікація, антигенна будова стрептококів.
2. Культуральні, біохімічні властивості, токсиноутворення стрептококів.
3. Фактори та ферменти патогенності стрептококів.
4. Роль стрептококів у виникненні гнійно-запальних процесів, скарлатині та ревматизмі.
5. Стрептококи пневмонії, основні властивості. Особливості мікробіологічної діагностики
захворювання.
6. Методи мікробіологічної діагностики стрептококових інфекцій.
7. Профілактика та лікування захворювань, спричинених гноєтворними коками.
5. Зміст теми.
Стрептококи відносяться до родини Streptococcaceae, роду Streptococcus. Основні види, які
мають значення для патології людини: S.pyogenes, S.pneumoniae, S.mitis, S.agalactiae. Родина
також включає рід Enterococcus, до якого відносяться умовно-патогенні ентерококи, що
населяють ШКТ і за певних умов викликають гнійно-запальні процеси в черевній порожнині, як
правило, в асоціації з іншими мікроорганізмами. Найбільш поширені види: E.faecalis, E.faecium,
E.durans.
Морфологія стрептококів: Грам (+) коки, сферичної, овоїдної або ланцетоподібної форми
(S.pneumoniae), розмірами 0,5-2 мкм, нерухомі, не утворюють спор. Патогенні представники
утворюють капсулу (S.pneumoniae, S.pyogenes) в організмі людини і тварин. В мазках-
препаратах розташовуються попарно, у вигляді коротких або довгих ланцюжків
Культуральні властивості: факультативні анаероби , оптимальна температура культивування
370C, вибагливі до поживних середовищ. Культивують у цукровому бульйон ( S.pyogenes
утворюють придонно-пристінковий ріст), на кров’яному агарі. В залежності від типу
гемолізинів, які продукуються стрептококами, їх поділяють на альфа-гемолітичні (неповний
гемоліз), бета-гемолітичні (повний гемоліз), гама-гемолітичні (відсутній гемоліз за аеробних
умов). Для диференціації альфа-гемолітичних пневмококів та ентерококів використовують
жовчний бульйон, на якому культивуються тільки представники роду Enterococcus. На щільних
поживних середовищах стрептококи утворюють, як правило, S форми колоній. Крім
класифікації за гемолітичними властивостями, стрептококи класифікують за антигенною
структурою за Ленсфілд. За будовою С-полісахариду клітинної стінки стрептококи поділяють
на серогрупи (А-V); всередині групи розрізняють серотипи на підставі будови типоспецифічних
антигенів (М, T,R,Р). S.pyogenes також містить у складі клітинної стінки перехреснореагуючі
антигени, які подібні до тканин щитовидної залози, шкіри, нирок, сполучної тканини серцевих
клапанів.
Резистентність: стрептококи малочутливі до низьких температур, висушування, чутливі до
високих температур, більшості дезінфектантів у робочих концентраціях.
Факторами патогенності бета-гемолітичного стрептококу є поверхневий протективний білок М,
капсула, ферменти патогенності ( С5а-пептидаза, гіалуронідаза, стрептокіназа (фібринолізин),
ДНК-аза (стрептодорназа), амінопептидаза) та екзотоксини (0 та S – стрептолізини,
еритрогенін (скарлатинозний токсин), кардіогепатотоксин). Важливе значення в патогенезі
стрептококових інфекцій відіграють перехреснореагуючі антигени, суперантигени, алергени.
Епідеміологія і патогенез: джерелом інфекції є хвора людина або бактеріоносій. Шляхи
зараження – контактний і аерогенний. Стрептококи викликають гнійно-запальні захворювання
різної локалізації, скарлатину, рожисте запалення (бешиха), ревматизм.
Імунітет: нестійкий, типоспецифічний – для більшості стептококових інфекцій; стійкий
антитоксичний після перенесеної скарлатини.
Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є гній, рановий вміст, ексудат, слиз із
носоглотки, наліт із мигдаликів, кров, ліквор, харкотиння. Застосовують бактеріоскопічний,
бактеріологічний методи. Для діагностики хронічних та аутоімунних інфекцій забирають кров
для виявлення антистрептококових антитіл.
Профілактика та лікування. Профілактику проводять неспецифічними методами, для
профілактики пневмококових інфекцій використовують пневмококову вакцину, яка містить
капсульний полісахарид. Для лікування призначають антибіотики за результатами
антибіотикограми. Для профілактики ревматизму при частих ангінах профілактично
призначають бета-лактамні антибіотики (пеніциліни)
Граф логічної структури мікробіологічного дослідження стрептококової інфекції.
Матеріал для дослідження: гній, ексудат, мокрота, слизисті виділення із зіву, носа та ін.
1.Мікроскопічне дослідження:
- мазок, забарвлений по Граму. Відповідь.
2. Бактеріологічне дослідження:
- посів на кров’яний або цукровий агар,
- характер росту колоній,
- наявність гемолізу,
- мазок, забарвлений за Грамом,
- висів на кров’яний або цукровий агар,
- визначення серогрупи,
- визначення чутливості до антибіотиків. Відповідь.
Серологічне дослідження
- визначення О-стрептолізина у сироватці крові Відповідь.
5. Практичні роботи, які виконуються на занятті.
1.Вивчити морфологію бета-гемолітичного стрептококу та пневмококу в демонстраційних
препаратах. Звернути увагу на характер розташування стрептококу (ланцюжки), форму та
розташування пневмококу (ланцетоподібні диплококи).
2. Вивчити ріст стрептококів на поживних середовищах (кров’яний агар, глюкозний МПБ) та
виявити тип гемолізу.
3. Визначити чутливість стрептококів до антибіотиків методом стандартних дисків в
демонстраційному досліді. Результати антибіотикограми внести в протокол.
4. Внести в протокол схему бактеріологічної діагностики стрептококових інфекцій.

7.Рекомендована література:
7а. Основна:
1. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед. навч.
заклад / За редакцією В.П.Широбокова / Видання 2-е. – Вінниця : Нова Книга, 2011. С.340-347.
2. К.Д. Пяткин, Ю.С. Кривошеїн. – Мікробіологія. – К., 1992 (укр..) – с. 243 – 255.
3. О.І.Климнюк, І.О. Ситник. – Практична мікробіологія. – Терн. 2004 (укр..). – с. 172-183.
7б. Додаткова:
1. Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням. Заг. ред.
проф.. Г.К. Палій, К. 2004. с. 7-146.
2. К.Д. Пяткин, Ю.С. Кривошеин. – Микробиология. – М. 1980 (рус.). – с. 227-244.
3. В.Д. Тимаков, В.С. Левашов. – Микробиология. – М. 1983 (рус.). – с.253 – 266.
4. А.И. Коротяев, С.А. Бабичев – Медицинская микробиология и вирусология. – Санкт-
Петербург, 2002 (рус.). – с. 330-341.
5. И. Л. Дикий, И.Д. Холупяк. – Микробиология. – Харьков, 1999 (рус.). – с. 214-220.
6. В.И. Покровский. – Медицинская микробиология._М., 1998 (рус.). – с. 183-206.
7. Л.П. Борисов. – Руководство к практическим занятиям по микробиологии. – М. 1984 (рус.). –
с. 131-141, 152-153.
8. Ю.С. Кривошеин. – Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии. –
М. 1986 (рус.). – с. 86-92.

8. Матеріали для самоконтролю:

Тести:
1. У мазку, виготовленому з гною хворого з гнійно-запальним процесом кісток виявлені
грампозитивні кулястої форми бактерії, які розташовані в виді ланцюжків. Які бактерії можна
вважати збудником захворювання?
A Менінгококи
B Гонококи
C Стрептококи
D Мікрококи
E Сарцины

2. При мікроскопії мазків з харкотиння хворого виявлені диплококи синьо-фіолетового кольору

ланцетовидної форми. Яким методом були забарвлені мазки?
A Грама
B Ожешки
C Буррі-Гінса
D Морозова
E Нейссера

3. При дослідженні мікропрепарату, виготовленого з харкотиння хворого на пневмонію,

виявлено грампозитивні капсульні диплококи ланцетовидної форми. Який це мікроорганізм?
A Ентерокок
B Менінгокок
C Гонокок
D Стафілокок
E Пневмокок

4. У хворого на пневмонію при бактеріоскопічному дослідженні виявлено грампозитивні

диплококи, які розміщені у вигляді полум'я свічки та оточені капсулою. Вкажіть йомовірного
збудника?
A Пневмокок
B Клебсієла
C Стафілокок
D Гонокок
E Менінгокок
5. Від хворого, з гнійно-запальним процесом ротової порожнини, в бактеріологічній
лабораторії виділена чиста культура стрептокока. Яке дослідження необхідно провести для
остаточної ідентифікації збудника?
A Виявити термостабільні антигени в реакції кільцепреципітації
B Провести реакцію аглютинації з сироваткою хворого
C Поставити реакцію непрямої гемаглютинації
D Провести реакцію молекулярної гібридизації ДНК
E Поставити реакцію аглютинації з стандартними сироватками

6. З ротової порожнини стоматологічного хворого виділені стрептококи, які на кров’яному агарі

утворюють мілкі напівпрозорі колонії, оточені зеленуватою зоною. До якої групи стрептококів
вони відносяться?
AПатогенні
B Альфа-гемолітичні
C Карієсогенні
D Токсигенні
E Ентерококи

Ситуаційна задача:
З ранового вмісту пацієнта виділено культуру грампозитивних коків, які розташовуються в
препараті короткими ланцюжками, на кров‘яному агарі колонії мікроорганізму оточені зоною
бета-гемолізу.
1. Який мікроорганізм можна запідозрити як чинник ранового процесу?
2. Яке середовище використовують для культивування збудника?
3. Який метод лабораторної діагностики дозволить поставити остаточний діагноз?
4. Назвіть відомі вам фактори патогенності даного мікроорганізму.

Автор: доцент, к.б.н. Макац Е.Ф.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів
фармацевтичного факультету (клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №28

1.Тема: Патогенні коки. Менінгокок. Гонокок. Морфологія, біологічні властивості.

Мікробіологічна діагностика захворювань.

2.Мета заняття.
2а. Загальна: Знати мікробіологічну діагностику інфекційних захворювань, зумовлених
нейсеріями. Знати біологічні властивості патогенних нейсерій. Вміти диференціювати
менінгококові захворювання в залежності від форми інфекції. Вміти обгрунтувати діагностику
гострої і хронічної гонореї.
2.б.Конкретна. Вивчити особливості морфології та культуральні властивості менінгококів та
гонококів. Опанувати методи мікробіологічної діагностики захворювань менінгококової
етіології. Опанувати методи лабораторної діагностики гонореї та бленореї. Вивчити
особливості діагностики хронічної гонореї. Знати заходи профілактики захворювань.

3.Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

1. Морфологічні особливості кокових бактерій.
2. Будова клітинної стінки грамнегативних бактерій .
3. Спеціальні поживні середовища.
4. Постанова РЗК.
5. Методи визначення чутливості до антибіотиків.

4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

1. Морфологія, культуральні властивості, антигенна будова менінгококів.
2. Мікробіологічна діагностика захворювань, спричинених ними.
3. Гонококи, їх властивості.
4. Методи лабораторної діагностики гострої та хронічної гонореї.
5. Профілактика та лікування захворювань зумовлених нейсеріями.

5.Зміст теми.
Граф логічної структури змісту.
1.Таксономія нейсерій. Родина Neisseriaceae, рід Neisseria, основні представники: N.meningitidis
(менінгокок), N.gonorrhoeae (гонокок).
2.Загальна характеристика нейсерій, що мають медичне значення.
Менінгококи представлені грам негативними диплококами, що повернуті один до одного
увігнутою поверхнею. Форма збудника нагадує боби або кавові зерна. Спор не утворюють,
більшість має капсулу, нерухливі. Менінгококи вибагливі до поживних середовищ і умов
культивування. Вони добре ростуть на середовищах, що містять кров, сироватку або асцитичну
рідину, швидко розмножуються при температурі 35-37 оС в атмосфері з пониженим вмістом
кисню і в присутності 5-10% вуглекислого газу. Оптимум рН середовища 7,2-7,4. На
сироватковому агарі утворюють круглі безбарвні ніжні колонії маслянистої консистенції
діаметром від 0,5 до 1,5 мм. На кров’яному і "шоколадному "агарі утворюють ніжні округлі
колонії злегка сіруватого кольору с блискучою поверхнею. Біохімічна активність низька.
Строгий аероб, капнофіл. Розкладає глюкозу і мальтозу до кислоти, не розріджує желатин, не
утворює індол і сірководень, не відновлює нітрати. Менінгококи мають білковий видовий
антиген спільний для всього виду N.meningitidis та полісахарідний групоспецифічний , за яким
поділяється на 12 серогруп. Найбільш патогенні для людей А,В,С групи. До основних факторів
патогенності відносяться: ендотоксин, який проявляє токсичну, пірогенну, некротичну дію;
капсула, що захищає менінгококи від завершеного фагоцитозу; фімбрії які адгезують бактерії
до слизових оболонок. До інших факторів відносяться: гіалуронідаза, протеаза, фібринолізин,
нейрамінідаза. Збудники не стійкі до зовнішніх факторів. При температурі 10 оС гине через дві
год., температура 50оС вбиває його через 5 хв. Чутливі до дії УФ, антисептиків і дезінфектантів.
 Джерело інфекції – хворі люди, бактеріоносії. Механізм передачі – аерогенний, шлях –
повітряно-краплинний. Захворювання носить сезонний характер, збільшуючись в осінньо-
зимовий період. Менінгококова інфекція клінічно перебігає в локалізованій форма
(менінгококоносійство, гострий назофарингіт) або в генералізованій формі (менінгококцемія,
менінгіт, менінгоенцефаліт). Епідемічний цереброспінальний менінгіт супроводжується
високою температурою, головним болем , блюванням, судомами, ригідністю м’язів потилиці.
Без специфічного лікування летальність до 85%. Постінфекційний імунітет стійкий, тривалий,
напружений.
Мікробіологічна діагностика менінгококової інфекції.
Матеріал для дослідження – спинномозкова рідина, слиз з носоглотки, кров.
Бактеріоскопічне дослідження:
- мазок забарвлений за Грамом,
- виготовлення і забарвлення товстої краплі крові.
Відповідь.
Бактеріологічне дослідження:
- посів на сироватковий агар,
- посів на "шоколадний" агар,
- характер росту колоній,
- проба на оксидазу і каталазу,
- визначення серогрупи з діагностичними сироватками в РП,
- визначення чутливості до антибіотиків.
Відповідь.
Серологічне дослідження:
– виявлення в сироватці антитіл в реакціях РНГА та ІФА.
Відповідь.
Використовують також молекулярно-генетичні дослідження в ЛПР для виявлення
менінгококової ДНК в лікворі. Профілактується захворювання введенням вакцини "Менінго-
А+С" за епідпоказанням. Лікування проводять антибіотиками пеніцилінового ряду
(бензилпеніцилін, ампіцилін, оксацилін) або рифампіцином.
Гонококи – нерухомі аспорогенні грам негативні диплококи розміром 1,0-1,25 мкм, що
утворюють капсулу. Клітини гонокока мають трохи здовжену форму, яка нагадує форму бобу
або кавового зерна. Добре забарвлюються аніліновими барвниками (метиленовим синім,
діамантовим зеленим та ін.). У гнійному ексудаті при гонореї розташовані переважно у
цитоплазмі нейтрофілів – явище незавершеного фагоцитозу. Під дією пеніциліну утворюються
L–форми. Культивуються на кров’яному, сироватковому, асцит агарі та середовищі КДС–1
(казеіново-дріжджове сироваткове). Колонії або мутні безбарвні, або прозорі у вигляді крапель
роси. Розщеплюють тільки глюкозу до кислоти. Містять соматичний і капсульний антигени.
Виділяють 16 серотипів. До факторів патогенності відносяться: пілі, капсула, ендотоксин,
білки поверхневої мембрани. Малостійкі в зовнішньому середовищі. Чутливі до дії
антисептиків і дезінфектантів. Джерело інфекції – хвора людина. Механізм передачі –
контактний, шлях – статевий. До гонококів дуже висока сприйнятливість. Проявляється
гонококова інфекція у вигляді запалення слизової оболонки сечостатевих шляхів (гонорея),
конʼюнктивіт очей (бленорея). Характеризується захворювання виділенням гною з уретри,
різзю при сечовипусканні. Нелікована гонорея переходить в хронічну безсимптомну форму.
Нелікована бленорея веде до сліпоти. Імунітет відсутній, реєструються повторні захворювання
(реінфекція).
Схема мікробіологічного дослідження гонококової інфекції.
Матеріал для дослідження: гнійні виділення з уретри, сеча, сироватка.
Бактеріоскопічне дослідження:
- мазок, забарвлений за Грамом та метиленовим синім,
- реакція імунофлуоресценції.
Відповідь.
Бактеріологічне дослідження:
- посів на кров’яний, сироватковий, асцитний агари,
- вивчення культуральних властивостей,
- диференціація гонококів від інших видів роду Neisseria,
- визначення чутливості до антибіотиків.
Відповідь.
Серологічне дослідження:
– виявлення антитіл в сироватці крові в реакціях РЗК (Борде-Женгу), РНГА, ІФА.
Відповідь.
Профілактика неспецифічна: виявлення джерела інфекції, лікування хворих, санітарно-освітня
робота, направлена на пропаганду здорового способу життя. Для профілактики бленореї
новонародженим в очі капають нітрат срібла або препарат виготовлений на основі вітчизняного
антисептика декаметоксину. Лікування проводять антибіотиками пеніцилінового ряду (гостра
форма) або застосовують імунотерапію (хронічна форма).

6.Практичні роботи, які виконуються на занятті

1. Подивитися під мікроскопом та замалювати препарати з культур менінгокока в
протокол. Морфологічні ознаки менінгококів: грамнегативні парні бобовидні коки. Розташовані
в середині лейкоцитів (незавершений фагоцитоз).
2. Подивитися під мікроскопом та замалювати препарати з гнійного виділення уретри
хворого на гонорею. Морфологічні ознаки гонококів: грамнегативні парні бобовидні коки.
Розташовані в середині лейкоцитів (незавершений фагоцитоз).
3. Поставити реакцію преципітації з спинномозковою рідиною хворого та преципітуючими
сироватками А та В. Через 5 хв. провести облік результатів реакції, визначити серогрупу.
Результати внести в протокол.
Постанова РП.
У вузенькі преципітаційні пробірки наливають 0,5 мл преципітуючої сироватки (антитіло), а
потім обережно пастерівською піпеткою нашаровують по стінці пробірки відповідний антиген
(ліквор). У випадку позитивної реакції через 5 хв на межі двох рідин зʼявляється видиме на
темному фоні кільце молочно-білого кольору.
4. Провести урахування РЗК з сироваткою крові хворого на гонорею. Результати внести в
протокол.
Серологічну діагностику гонореї здійснюють, в основному, при її хронічному перебігу. РЗК
Борде-Жангу має важливе значення при особливо ускладнених формах гонореї (гоносепсис,
метрит, артрит тощо).
Постанова РЗК. Компоненти.
– Досліджувана сироватка хворого прогріта при 560С протягом 30 хв для інактивації
власного комплементу, послідовно розведена в ряді пробірок для визначення титру антитіл.
– Антиген – гонококовий діагностикум (випускає промисловість).
– Комплемент представлений ліофілізованою сироваткою гвінейської свинки, яку
розводять 1:10, а потім титрують в реакції гемолізу. Титром комплементу буде та найменша
його кількість при якій спостерігається повний гемоліз еритроцитів. Для РЗК беруть робочу
дозу більшу від титру на 25%.
– Гемолітична сироватка, яку випускають в промислових умовах, з відомим титром. Але
інколи її також титрують в реакції гемолізу. Титром гемолітичної сироватки вважається те
найбільше її розведення, яке в присутності комплементу викликає повний гемоліз еритроцитів.
В РЗК беруть робочу дозу гемолітичної сироватки у потрійному титрі.
– Еритроцити барана – готують 3% суспензію в ізотонічному розчині хлориду натрію.
При постановці основного досліду РЗК кожен компонент реакції беруть в кількості 0,5 мл,
загальний об’єм її становить 2,5 мл. Спочатку в пробірки, у яких міститься розведена сироватка
хворого, додають рівні обʼєми антигена і комплементу в робочій дозі. Пробірки ретельно
струшують і ставлять у термостат при 37 0С на одну годину. За цей час зʼєднується антиген з
антитілом і на цьому комплексі фіксується комплемент. Одночасно в термостаті інкубують
гемолітичну систему (рівні обʼєми гемолітичної сироватки і еритроцитів). Через годину в усі
пробірки основного досліду додають по 1 мл гемолітичної системи і знову ставлять в
термостат. Через 30-45 хв проводять облік реакції при умові повного гемолізу в контролях
сироватки, антигена і комплементу. РЗК оцінюють за чотири плюсовою системою:
різкопозитивна, повна затримка гемолізу (++++); позитивна – надосадова рідина блідо-
рожевого кольору, незначний осад еритроцитів (+++); реакція на два і один плюс –
переставляється; повний гемоліз, рідина червона і прозора "лакова кров" - РЗК негативна (–).
5. Визначити чутливість менінгококів до антибіотиків методом стандартних дисків (для
чого потрібно виміряти зони затримки росту за допомогою міліметрової лінійки). За ступенем
чутливості до антибіотиків бактерії поділяються на три групи: перша група – чутливі до
антибіотиків (діаметр зони затримки росту 25 мм і більше); друга група – помірно резистентні
(діаметр – 15-25 мм); третя група – резистентні (діаметр до 15 мм). Диско-дифузійний метод
відноситься до якісних методів.
6. Оформити протокол, зробити висновки.

7.Рекомендована література.
7.а. Основна:
1. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія (за редакцією акад. НАН України
В.П.Широбокова) // Вінниця, Нова Книга, 2011 – С.349-356.
2. Дикий И.Л., Холупяк И.Д., Шевелева Н.Е., Стегний М.Ю Микробиология // К., 2007,–
С.339-343
3. Дикий И.Л., Холупяк И.Д. Руководство к лабораторным занятиям // К.,2004, - С.355-358.
7.2.Додаткова
1. Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням Заг.
ред. проф. Г.К. Палій // К, 2004, – 7-146с.
2. Лекційний матеріал

8.Матеріали для самоконтролю. Тести:

1.У дитячому садку здійснено обстеження дітей і персоналу з метою виявлення
менінгококового носійства. Підберіть метод мікробіологічного дослідження:
A. Алергічний
B. Бактеріологічний
C. Бактеріоскопічний
D. Біологічний
E. Серологічний

2.При бактеріоскопічному дослідженні носоглоткового слизу дитини 2,5 років, хворої на

назофарінгіт, виявлені Гр-диплококи, схожі за формою на кавові зерна. Які органи дитини
найбільш імовірно будуть уражені, якщо ці мікроорганізми проникнуть у
A. Серцеві клапани
B. Ниркові гломерули
C. Статево-сечові шляхи
D. Оболонки мозку
E. Лімфатичні вузли

3.Хворій назофарингітом дитині лікар поставив діагноз "менінгококовий назофарингіт". Який

метод лабораторної діагностики найбільш раціональний для підтвердження діагнозу ?
A. Алергічний.
B. Бактеріологічний
C. Біологічний
D. Серологічний
E. Мікроскопічний

4.Від хворої дитини на цереброспінальний менінгіт отримано спинномозкову рідину мутного

характеру, яка вміщує велику кількість лейкоцитів. Якою із серологічних реакцій слід
скористатися для експрес-діагностики захворювання?
A. Реакцією аглютинації
B. Реакцією зв'язування комплементу
C. Реакцією преципітації
D. Реакцією гемаглютинації
E. Реакцією нейтралізації

5.Бактеріологічне дослідження гнійних виділень з уретри з’ясувало присутність бактерій, які за

Грамом фарбувалися негативно, нагадували кавові зернини, розкладали глюкозу і мальтозу до
кислоти. Розташовувалися в лейкоцитах. До збудників якої хвороби їх віднести ?
A. Сифілісу
B. Венеричного лімфогранулематозу
C. Гонореї
D. Мʼякого шанкру
E. Меліоідозу

6.На спеціальному живильному середовищі, після посіву виділення гною з уретри, виросли
ніжні голубуваті колонії. При мікроскопії препаратів з них виявленні грамнегативні бобовидні
диплококи. Збудником якої хвороби вони є?
A. Туляремії
B. Гонореї
C. Хламідіозу
D. Сифілісу
E. Меліоідозу

7.Хворій жінці поставили клінічний діагноз “гонорея”. Яке із перерахованих нижче досліджень
можна застосувати для підтверджння діагнозу?
A. Зараження лабораторних тварин
B. Проба з бактеріофагом.
C. Мікроскопія патологічного матеріалу.
D. Реакція гемаглютинації.
E. Реакція іммобілізації

8.Хворий доставлений в лікарню з підозрою на хронічну форму гонореї. Яку серологічну

двосистемну реакцію можна використати для виявлення специфічних антитіл в сироватці
A. Реакцію нейтралізації
B. Реакцію аглютинації
C. Реакцію зв’язування комплементу
D. Радіоімунний аналіз
E. Імуноферментний аналіз

Ситуаційні задачі
1.Бактеріолог при дослідженні слизу з носоглотки, дотримувався певних заходів щодо
збереження збудників у матеріалі. Під час бактеріоскопічного дослідження встановлено
наявність грамнегативних коків, які нагадують кавові зерна та розташовані парами або
тетрадами.
A. Назвіть збудника, який був ізольований бактеріологом (лат.).
B. Вкажіть джерело інфекції та шляхи передачі.
C. Визначте назву інфекційних захворювань, які він викликає. Опишіть патогенез.
D. Назвіть матеріали від хворого, які підлягають дослідженню. Вкажіть методи їх
дослідження для встановлення діагнозу.
E. Профілактика інфекцій.

2.Бактеріологічне дослідження гнійних виділень з уретри з’ясувало присутність бактерій, які за

Грамом фарбувалися негативно, нагадували кавові зернини, розкладали глюкозу і мальтозу до
кислоти. Розташовувалися в лейкоцитах.
A. Яке захворювання вони спричиняють? Назвіть видову назву збудника (лат.).
B. Вкажіть джерело цієї інфекції, шляхи зараження.
C. Назвіть матеріали для дослідження та методи діагностики хронічної та гострої
форм цієї інфекції.
D. Назвіть поживні середовища для виділення чистої культури збудника, опишіть
його культуральні властивості.
E. Профілактика захворювання.

Автор: доцент Є.Ф.Макац

 Методична розробка
по підготовці до лабораторного заняття
для студентів фармацевтичного факультету(клінічна фарамація) №29

Тема. Ешерихії. Морфологія та біологічні властивості. Мікробіологічна характеристика

ешерихіозів. Етіотропна терапія та профілактика захворювань.
Актуальність теми. Escherichia coli (кишкова паличка) була виділена 1885 року дитячим
лікарем професором К. Ешеріхом спочатку з випорожнень грудних дітей, потім від дорослих.
Це нормальний житель кишечнику людини, тварин, риб, комах, поширений у зовнішньому
середовищі. Після відкриття кишкової палички почалося її вивчення в різних аспектах.
Спочатку E. coli розглядали як сапрофіт, що засіменяє кишечник дорослих і дітей. Потім було
встановлено, що вона здатна проникати в тканини і розмножуватися там, викликаючи
інтоксикацію аж до летального кінця. У зв'язку із цим згодом кишкову паличку почали вважати
умовно-патогенним мікробом. Потім стало можливим відокремити банальну (звичайну)
кишкову паличку від патогенної. У наш час розрізняють кишкові палички: непатогенну,
ентеропатогенну (ЕПКП), ентероінвазивну (ЕІКП), ентеротоксигенну (ЕТКП),
енетерогеморагічну(ЕГКП).
1.Мета.
1.1. загальна:
1. вивчти основні біологічні властивості кишкової палики, її роль у розвитку патологічних
станів дорослих та дітей, лабораторну діагностику та профілактику.
1.2. конкретна:
1. вивчити морфологію, культуральні та біохімічні властивості кишкової палички.
2. знати диференційно-діагностині ознаки ентеробактерій групи кишкової палики
3. Знати головні біохімічні ознаки, які слугують для визначення виду енеробактерій(їх
здатність ферментувати різні цукри до утворення кислоти або газу, утворення індолу
сірководню, утилізувати цитрати)
4. Розрізняти основні типи антигенів
5. Опанувати бактеріологічний метод дослідження при коліентеритах немовлят
6. Засвоїти методи профілактики та лікування кишкових інфекцій
2. Основні теоретичні питання що підлягають вивченню.
1.Загальна характеристика родини ентеробактерій.
2.Морфологія, культуральні та біохімічні властивості ешерихій.
3.Антигенна структура ешерихій.
4. Фактори патогенності ешерихій.
5.Диференціація умовно-патогенних та патогенних ешерихій.
6.Значення кишкової палички в патології людини
7.Мікробіологічна діагностика ешерихіозів
8. Методи неспецифічної та специфічної профілактики та терапії
3. Зміст теми. Представники цього роду - обширна група мікроорганізмів, що складаються з
близьких за біологічними властивостями мікроорганізмів. Об᾽єднує лактозопозитивні та
лактозонегативні різновидності, в тому числі й безгазові. Природне місце знаходження - вміст
товстого кишечника людей, савців, більшості птахів, багатьох плазунів, риб, комах. З
випорожненнями вони попадають в оточуюче середовище (грунт, вода, овочі, фрукти), де легко
призвичаюются до нових умов існування. Ешерихіозна інфекція характеризується
поліморфізмом клінічної картини, що пов᾽язано не тільки з особливостями організму хворого,
але біологічними властивостями збудника. В цьому плані особливий інтерес представляють
генетичні детермінанти - плазміди, яким притаманна передача не тільки в межах одного виду,
але й серед інших родів бактерій. Морфологія. Ешерихії - дрібні і середні, рухомі і нерухомі,
грамнегативні, неспороносні палички, деколи мають капсулу, добре ростуть на простих твердих
і рідких поживних середовищах. Культуральні властивості. На твердому середовищі
утворюють опуклі, середньої величини, блискучі, круглі, прозорі і непрозорі колонії з рівними
краями (S-, гладенька форма). В рідких середовищах ростуть дифузно або дають осад або
плівку на поверхні, кільце на стінці. На селективно-диференціальних середовищах типу Ендо -
 червоні з металевим блиском, Левіна - сині, Плоскирєва – червоні. E. coli ферментують
вуглеводи з газоутворенням, не ферментують адоніт, інозит, не утворюють сірководень на
середовищах з FeCl3, не утілізують цитрат, не мають фенілаланіндезаміназної активності, не
продукують уреази, желатинази, негативні в реакції Фогес-Проскауера, продукують
лізиндекарбоксилазу.
Ферментативні властивості ешеріхій і тифозно-паратифозних бактерій
Вид Лактоза Глюкоза Мальтоза Маніт Сахароза Індол H2S
Escherichia coli кг* кг кг кг кг + 
Salmonella typhi - к к к - - +
Salmonella - кг кг кг - - -
paratyphi A - кг кг кг - - +
Salmonella
schottmuelleri
Примітка: «к» - розкладання цукру з виділення кислоти; «г» - розкладання цукру з виділенням
газу. Антигени. Антигенна структура кишкових паличок дуже складна. Описано антигени О,
R, K, (L, B, A), H, M, CFA/1, f +, ,  та інші. Структурно ці антигени розміщено неоднозначно:
О-атигенний комплекс - в оболонці; рібосомні - в середині цитоплазми; f + - фімбріальні; К - в
оболонці або за її межами; ,  - подібні до еритроцитарних антигенів. За хімічним складом О-
антигени ешерихій поділено на хемотипи. Деякі антигени - спільні для ешерихій та сальмонел
(1-8, Х-ХІІІ), клебсієл, шигел, інші - специфічні. За морфологічними, ферментними,
культуральними властивостями патогенні та непатогенні ешерихії не диференціюються. Тому
надзвичайно актуальним є пошук в матеріалі патогенних ешерихій. Для цього
використовуються орієнтовна реакція аглютинації. При ешерихіозній інфекції, напевно,
найбільше патогенентичне значення має система захисту, пов᾽язана з К-антигенами і
коліцинами; фактори колонізації (адгезії), зумовлені фімбріями; наявність у ешерихій власних
агресивних речовин - токсинів, гемолізинів, які контролюються плазмідами Ent, Hly; фактори
активного захисту, детерміновані R-плазмідами. Всі детермінанти, які контролюють певні
власивості ешерихій та їх здатність до внутрішньоепітеліального розмноження, корелюють з
вірулентністю E. Coli і певним патогенезом захворювання, тому їх вважають і факторами
патогенності.
Фактори вірулентності Escherichia coli
Діареєгенні E. coli Фактори вірулентності
Ентеротоксигенні E. coli Термолабільний токсин (LT)
Термостабільний токсин (ST) Колонізуючий фактор
(фімбрії)
Ентерогеморагічні E. coli Шигаподібний токсин І, ІІ (SLT-I, SLТ-II)
Колонізуючий фактор (фімбрії)

Ентероінвазивні E. coli Шигаподібний токсин І, ІІ (SLT-I, SLТ-II)

Здатність проникати в епітеліальні клітини

Ентеропатогенні E. coli Адгезивний фактор до епітеліальних клітин

E. coli, що спричиняють ураженняP- фімбрії

сечовивідної системи
E. coli, що спричиняють менінгіти K-1 капсули

Ентеротоксигенні кишкові палички (ЕТКП), які викликають діарейні захворювання у

дорослих і дітей (холероподібні захворювання, «діарею мандрівників»), при якій зневоднення
виражене більше, ніж при холері. Ці форми ешерихіоза надзвичайно контагіозні, особливо
розповсюджені в літній період. Шляхи передачі - вода, харчові продукти. Розповсюдження
бактерій обмежене поверхнею слизової оболонки тонкого кішківника, ентероцити не
інвазуються і структурно не пошкоджуються. Про це свідчить відсутність запальної реакції в
стінці кішківника та водянисті випорожнення без домішків слизу та крові. Такий тип
називається секреторним, на противагу інвазійному типу, при якому спостерігається деструкція
кишкового епітелія. Cекреторна діарея виникає внаслідок гіперсекреції Na і Cl та води
каймистими клітинами крипт при послабленні альтернативної функції тонкого кишківника –
всмоктування електролітів і води війчастими клітинами слизової оболонки. У тварин вони
викликають ентеротоксигенний колібацильоз, наносячи високі збитки, викликаючи високу
смертність худоби. Ентеротоксигенність пов᾽язана з 2 токсинами, неоднаковими за своєю
стійкістю до нагрівання - стабільний токсин (ST), низькомолекулярний, не має антигенних
властивостей і лабільний (LT), який за токсичними і антигенними властивостями близький до
холерогену. Після рецепції гангліозидами енетроцитів LT токсин (саме його А-субодиниця)
проникає у клітину та іннактивує регуляторний білок, що контролює акт ивність
аденілатциклази. Діареєгений ефект пов’язаний з підвищенням внутріклітинного рівня
циклічного аденозинмонофосфату. ST токсин не проникає у клітину, лише діє на рецептори
енетероцитів, зв’язаних з мембранною гуанілатциклазою. Посилення синтезу циклічного
гуанозинмонофосфату провокує гіперсекрецію води та електролітів. Синтез його закодований
на плазміді. Не виявлено біохімічних відмінностей між токсигенними і нетоксигенними
штамами. ДО цієї групи належать кишкові палички О-8, О-15, О-25, О-73, О-115 О-128, О-138,
О-139, О-142, О-148.
Ентероінвазійні кишкові палички (ЕІКП) викликають епітеліальну інвазію, мають антигенні
зв᾽язки з шигелами. Вони вважаються збудниками дизентерієподібних захворювань. Подібно
шигелам ЕІКП проникають та розмножуються в епітеліоцитах товстого кишківника,
пошкоджують їх та індукують запалення та виразкування слизової оболонки. Інвазія
починається з пенетрації клітин кишкового епітелію. Всередині клітин бактерії продукують
ферменти, які лізують стінку фагосом, викликаючи пошкодження епітеліоцитів та
розповсюдження інфекції. Найбільш відомі кишкові палички серотипів О-124:К-72, О-144. Як
шигели, вони здатні викликати кератокон᾽юнктивіт у гвінейських свинок.
Ентеропатогенні кишкові палички (ЕПКП) здатні викликати коліентерити у дітей до 1-2-х
років. Вражають тонкий кішківник. В основі діарейного синдрому лежить згладжування
епітеліальних мікроворсинок на фоні адгезії між бактеріями та плазматичною мембраною.
Втрата адсорбуючих ворсинок у зоні адгезії призводить до діареї за рахунок порушення
електролітного балансу і мальабсорбції. Це мікроорганізми серотипів О-26, О-55, О-111.
Лабораторна діагностика
Взяття матеріалу для дослідження. До початку етіотропного лікування у хворих беруть
випорожнення, блювотні маси, дуоденальний вміст, кров, сечу, гній, спинномозкову рідину, від
трупів - кров із серця, вміст кишок, шматочки легень, печінки, селезінки, нирок. При
необхідності досліджують промивні води шлунка, залишки їжі, змиви з рук обслуговуючого
персоналу, повітря палат тощо.В окремих випадках роблять первинну мікроскопію крові, сечі,
ліквору, гнійних виділень, секретів слизових оболонок у мазках, забарвлених за Грамом.
Виявлення грамнегативних паличок допомагає бактеріологові вибрати відповідні живильні
середовища і наступні етапи лабораторної діагностики. Початкова бактеріоскопія випорожнень
не проводиться.
Бактеріологічне дослідження. З останніх порцій випорожнень тампоном беруть частину
фекалій у пробірку з транспортним середовищем (30 % гліцерину і 70 % фосфатного буферу)
або безпосередньо біля ліжка хворого сіють на середовище Ендо (Левіна, Плоскірєва, Аселя-
Лібермана). При цьому невелику кількість фекалій емульгують у 0,85 % розчині хлориду
натрію у співвідношенні 1 : 10. Через кілька хвилин після осідання грубих решток 1-2 краплі
рідини вносять на поверхню середовища і скляним шпателем розтирають її на невеликій
ділянці. Відірвавши шпатель від агару роблять посів на решту поверхні середовища. Якщо
виникає потреба посіяти на другу і третю чашки, матеріал наносять повторно. Кров (10 мл)
засівають у флакон із МПБ. Посів інших матеріалів роблять так само, як і випорожнень. Після
інкубації в термостаті при 37 0С протягом доби вивчають характер росту на елективно-
диференціальних середовищах. На агарі Ендо колонії мають дисковидну форму злегка опуклі з
рівними краями, малиново-червоного кольору. На середовищі Левіна вони забарвлені в темно-
синій колір, а на середовищах Плоскірєва і Аселя-Лібермана - в рожевий. До складу останнього
середовища входить агар, лактоза ( або сахароза ) та індикатор коного-червоний. Середовище з
сахарозою використовують для індикації тих ентеропатогенних ешеріхій, які ферментують цей
вуглевод. У зв'язку з тим, що колонії патогенних і непатогенних кишкових паличок на
вказаних середовищах не відрізняються, належність виділених культкр до патогенних серогруп
визначають за допомогою слайд-аглютинації з діагностичними полівалентними ОК-
сироватками, або адсорбованими О-сироватками, що містять антитіла до певних О-антигенів.
Мікробіологічна промисловість випускає 5 наборів діагностичних ОК-сироваток: ОКА, ОКВ,
ОКС, ОКД і ОКЕ. Основна полівалентна сироватка ОКА містить антитіла до О- і К-антигенів
більше 20 головних серологічних груп. Суміш ОК-сироваток готують так, щоб кінцеве
розведення кожної з них було 1 : 10. Аглютинують 10 лактозопозитивних колоній. Матеріал із
кожної колонії беруть петлею так, щоб частина її залишилась для подальшого пересіву.кщо
одна з колоній дала позитивну слайд-аглютинацію, її залишок пересівають на середовище
Олькеницького. Через 18-20 год враховують ферментацію лактози і глюкози (пожовтіння та
розрив стовпчика і скошеної частини агару), виділення Н 2S (утворення чорного кільця на межі
стовпчика і скошеної частини). Виділену культуру орієнтовно відносять до певної серогрупи.
Для остаточної ідентифікації збудника необхідно поставити розгорнуту реакцію аглютинацію в
пробірках для окремого виявлення його О- і К-антигенів. Діагностичні аглютинуючі сироватки
розводять у двох рядах пробірок (у першому - О-сироватку, у другому - К-сироватку) до титру,
що вказаний на етикетках ампул. Для визначення О-антигена в кожну пробірку першого ряду
вносять по 2 краплі 2-х млрд суспензії виділеної культури, прогрітої протягом 2 год при 100 0С.
При кип'ятінні інактивується К-антиген, який локалізується поверхнево і затримує
аглютинацію О-антигена. Останній при прогріванні не руйнується. Для виявлення К-антигену в
кожну пробірку другого ряду з розведеною до титру сироваткою вносять по 2 краплі супсензії
живої (не кип'яченої культури). Пробірку вміщують у термостат при 37 0С на 18-20 год. При
позитивній реакції розгорнутої аглютинації до титру (або, принаймні, до половини титру)
роблять остаточний висновок про виділення відповідного серовару патогенних ешеріхій.
Негативна слайд-аглютинація 10 лактозопозитивних колоній ешеріхій дає право дати відповідь
про відсутність ентеропатогенних кишкових паличок. Виділену на середовищі Олькеницького
культуру, що дала позитивну розгорнуту реакцію аглютинації, сіють на середовища Гісса для
вивчення її цукролітичних, пептолітичних властивостей і рухливості. Після інкубації посівів
протягом доби враховують результати. Патогенні ешеріхії ферментують лактозу, глюкозу,
мальтозу, маніт, сахарозу (окремі штами), арабінозу, ксилозу, трегалозу, утворюють індол, не
виділяють H2S (деякі штами утворюють сірководень), не розкладають інозит і сечовину, не
дезамінують фенілаланін, дають негативну реакцію Фогеса-Проскауера і не синтезують ДНК-
азу. Для виявлення джерела інфекції проводять фаго-та кальцинотипування виділених культур.
Ідентифікація діареєгенних серотипів можлива також на основі виявлення специфічних
маркерів. Культури типу ЕТКП продукують два види токсинів: термостабільний виявляють на
мишатах-сисунцях, термолабільний - на культурах Y1 наднирників. Для швидкої фдентифікації
ЕПКП використовують реакцію коаглютинації на склі для виявлення білка зовнішньої
мембрани. Серотипи ЕГКП, особливо серовар 0157 : Н 7, не ферментують сорбіт.
Ентероінвазивні кишкові палички (ЕІКП) викликають кон'юнктивіт у гвінейських свинок при
внесенні бактерій у кон'юктивальний мішок (тест Серені), нерухливі, не ферментують саліцин.
Вони також виділяють шигаподібні токсини SLT-1 і SLT-2, які виявляють у виорожненнях
хворих за допомогою ІФА. Адгезивні властивості ешеріхій (ЕАКП) виявляють на культурах
Hela і Hep-2. Найшвидшим і високоспецифічним методом діагностики захворювань,
викликаних ентеропатогенними ешеріхіями, є використання специфічних ДНК-зондів. Вони
дають змогу виявити гени плазмід, що кодують патогенність кишкових паличок або синтез їх
цитотоксинів. Метод оснований на тому, що одноланцюгова молекула ДНК може
гібридизуватися з комплементарним до неї другим ланцюгом ДНК. У більшості патогенних
ешеріхій гени вірулентності локалізовані у плазмідах. Отже зондом для виявлення цих бактерій
можуть бути мічені послідованості, клоновані з таких плазмід.
Серологічне дослідження. Виявлення антиешеріхіозних аглютинінів у сироватці крові хворих
з діагностичною метою в рутинній лабораторній практиці не знайшло широкого використання.
Антитіла якщо й виявляються то в низьких титрах (не вище 1 : 100). Для серологічної
діагностики колі-інфекцій більш чутливою і специфічною є реакція непрямої гемаглютинації
(РНГА). Специфічний антиген для цієї реакції виготовляють шляхом сенсибілізації еритроцитів
барана суспензією 48 год агарової культури ешеріхій, прогрітої 2 год при 100 0С. Отже за
допомогою РНГА можна виявити лише О-антитіла, що може бути використано для
диференціації захворювань від бактеріоносійства, особливо якщо взяти для реакції
еритроцитарний діагностикум з автоштамом. Достовірність серологічної діагностики
ешеріхіозів зростає при виявленні окремих класів імуноглуболінів. Зміна підвищеної
концентрації IgM на IgG обумовлена гострим інфекційним процесом. Виявлення в сироватці
крові антитіл лише класу IgG свідчить про бактеріоносійство.Отже лабораторна діагностика
ешеріхіозів основана на виділенні збудника захворювання і наступній ідентифікації патогенних
і непатогенних штамів кишкових паличок за допомогою діагностичних ОК-сироваток в
орієнтованій і розгорнутій реакціях аглютинації.
Лікування ешерихіозу. Госпіталізацію хворих проводять за клініко-
епідеміологічнимипоказаннями. Принципи патогенетичного лікування обумовлені видами
збудників і подібні з такими при сальмонельозі, шигельозі, холері. Призначають щадну дієту
(стіл № 4 після припинення діареї - стіл № 13). При вираженій інтоксикації і дегідратації
призначаютьполііонних кристалоїдні розчини всередину або внутрішньовенно, а при
відсутності зневоднення - колоїдні розчини (реополіглюкін, гемодез та ін.) В схему лікування
рекомендують додавати нітрофурани (фуразолідон по 01 г 4 рази на день), а у важких випадках,
викликаних ЕІКП, -фторхінолони (ципрофлоксацин по 05 г 2 рази на день, пефлоксацин по 400
мг 2 рази в день) курсом на 5-7 днів. У випадках ешеріхіозов, викликаних ЕПКП у дітей,
рекомендують призначення котрімоксазола та антибіотиків. Для лікування генералізованих
форм (сепсис, менінгіт, пієлонефрит,холецистит) застосовують цефалоспорини II і III поколінь.
При затяжному перебігу захворювань показані еубіотики і ферменти. В даний час для лікування
ешеріхіозов, викликаних ЕГКП, впроваджують антитоксичну терапію (сироватки,
екстракорпоральна сорбція антитіл).
Профілактика ешерихіозу. Профілактичні та протиепідемічні заходи при ешеріхіозах повинні
грунтуватися на матеріалах постійного спостереження за проявами епідемічного процесу і
даних мікробіологічних досліджень. Особливо важливанастороженість при групових
захворюваннях діареєю в лікарняних умовах, організованих колективах дітей та дорослих, де
необхідно здійснювати лабораторну діагностику і встановлювати видову приналежність
ешерихій.
Профілактичні заходи. Профілактика ешеріхіозов заснована на суворому дотриманні
санітарно-гігієнічних вимог на об'єктах громадського харчування та водопостачання.
Враховуючи провідну роль харчового шляху передачі інфекції, надзвичайне значення мають
заходи, спрямовані на його переривання. Особливу увагу слід приділяти попередженню
заражень і суворого дотримання санітарно-протиепідемічного режиму в ДДУ, пологових
будинках і лікарняних стаціонарах. Необхідно використовувати індивідуальні стерильні
пелюшки, обробляти руки дезінфікуючими розчинами після роботи з кожною дитиною,
знезаражувати посуд, пастеризувати або кип'ятити молоко, молочні суміші та харчові добавки.
Профілактично обстежують на ешеріхіози вагітних до пологів і породіль. Необхідно
прищеплювати гігієнічні навички матерям і персоналу, яка доглядає за немовлятами, а також
дітям більш старшого віку, в тому числі в установах системи суспільного виховання та
навчання.
Заходи в епідемічному осередку Хворих ешерихіозу госпіталізують за клінічними та
епідеміологічними показниками. Виписують їх зі стаціонару після клінічного одужання і
отримання негативних результатів 3-кратного бактеріологічного дослідження калу,
проведеного через 2 дні після закінчення етіотропного лікування з інтервалом 1-2 дні, після
чого дорослих допускають до роботи за фахом, а дітей - до дитячих установ без додаткового
обстеження або карантину. Інші контингенту виписують не раніше ніж через 3 доби після
нормалізації стільця, температури тіла і отримання негативного результату бактеріологічного
дослідження калу. Дітей, які спілкувалися з хворим ешеріхіозов за місцем проживання,
допускають у дитячі заклади після роз'єднання з хворим і триразових негативних результатів
бактеріологічного обстеження. При появі захворювань у дитячих та родопомічних закладах
припиняють прийом вступників дітей і породіль. Персонал, матерів і дітей, які спілкувалися з
хворими, а також дітей, виписаних додому незадовго до появи захворювання, піддають 3-
кратному бактеріологічному обстеженню. Осіб з позитивним результатом дослідження
ізолюють. Серед працівників харчових і прирівняних до них підприємств беруть ті ж заходи,
що і при шигеллезах. Діти раннього віку і дорослі, пов'язані з декретованим групам населення
(особи, зайняті приготуванням, роздачею і зберіганням харчових продуктів, вихователі в ДДУ,
медичні працівники та ін), підлягають диспансерному спостереженню протягом 1 міс після
клінічного одужання з бактеріологічним обстеженням в кінці строку .

4. Базовi навички необхiднi для засвоення теми.

4. 1. Морфологія та тінкторіальні властивості паличковидних бактерій.
4. 2. Будова клітинної стінки грамнегативних бактерій.
4.3. Диференційно-діагностичні середовища.
Мiкробiологiчне дослiдження при колiентеритах.
1.Матеріал для дослідження: випорожнення хворої дитини.
2.Посів на середовище Ендо.
3.Характер та колір колоній.
4.Мазок,забарвлення за Грамом.
5.Реакція аглютинації на склі з ОВ-сироватками.
6.Пересів аглютинабельних колоній на скошений МПА.
7.Реакція аглютинації з типоспецифічними сироватками.
8.Розгорнута реакція аглютинації.
9.посів на “строкатий” ряд
Тести на вихідний рівень знань-умінь :
Бактерії характеризуються:
A. Паличковидною формою.
B. Обов’язковою наявністю джгутиків.
C. Розмірами від 1 до 10 мкм.
D. Розмірами від 1 до 10 нм.
E. Спороутворенням в зовнішньому середовищі .
Відповідь: A,C.

5. Практичні роботи, які виконуються на занятті.

5.1. Виготовлення мазків з культури кишкової палички, забарвлення за Грамом, мікроскопія.
5.2. Вивчення складу та призначення диференціально-діагностичних середовищ.
5.3.Вивчення колоній ешерихій візуально та під стереомікроскопом на середовищах Ендо,
Плоскірєва, Лєвіна.
Рекомендована лiтература
Основні джерела.
1. Широбоков
2. К.Д. Пяткін, Ю.С. Кривошеін, Мікробіологія, К.1982 (укр) - 211-216
2. К.Д. Пяткін, Ю.С. Кривошеін Микробиологія, М. 1980 (рос) 255-259,270-273
3. В.Д. Тимаков Микробиология. М. 1983 (рос) 273-279,286-288
4. А.И. Коротяєв С.А. Бабич Медицинская микробиология, иммунология и вирусология
Санкт-Петерб. 2002 (рос), 373-377,389-384
5. И.Л. Дикий, И.Ю. Холупяк, Н.С.Шевелева, М.Ю. Стегний, Микробиология. Харк.224-
227,232-236.
6. Микробиология . Руководство к лабораторним занятиям. Харк 2002
7. О.І. Климнюк, І.О, Ситник, М.С. Творко, В.П. Широбоков, Практична мікробіологія, Терн,
2004 190-194,209-212
8. Л.Б. Борисов, Руководство к практическим занятиям по микробиологии М. 1984 (рос),176-181
9. М.Н. Лебєдева, Руководство к практическим занятиям по мєдицинской микробиологии / 1973
(рос)182-186,195-200
10. Ю.С. Кривошеин, Руководство к практическим занятиям по мєдицинской микробиологии.
М. 1986 (рос), 97-98,107-109
Додаткові джерела
1. Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням. Заг.
ред, проф. Г.К. Палій, К, 2004,7-146

Автор: доц. Стукан О.К.

Додаток 1.
При посіві випорожнень хворого черевним тифом на середовищі Ендо виросли колонії,
які мають різне забарвлення та розміри: одні – червоні, крупні; інші – безбарвні, середніх
розмірів. До яких за призначенням поживних середовищ відноситься вказане в умові
поживне середовище?
A Диференційно - діагностичне
B Елективне
C Спеціальне
D Вибіркове
E Збагачення
До iнфекцiйної лiкарнi поступила дитина з пiдозрою на колiентерит. З випорожнень
виділено кишкову паличку. Як встановити належнiсть палички до патогенних
варіантів?
A В реакцiї аглютинацiї з О сироватками
B На пiдставi бiохiмiчних властивостей
C Шляхом фаготипування
D Мікроскопію забарвлених мазків
E За характером росту на середовищi Ендо
. З випорожнень хворої дитини 6-місячного віку, яка знаходилась на штучному годуванні,
виділена культура кишкової палички з антигенною структурою 0-111. Який діагноз
можна поставити?
A Колі-ентерит
B Гастро-ентерит
C Холероподібне захворювання
D Харчове отруєння
E Дизентерієподібне захворювання
При бактеріологічному дослідженні випорожнень чотиримісячної дитини з симптомами
гострої кишкової інфекції на середовищі Ендо виросли у великій кількості червоні
колонії. Які це можуть бути мікроорганізми?
A Ешерихії
B Сальмонели
C Стафілококи
D Стрептококи
E Шигели
У хлопчика 7 років - холероподібне захворювання (блювота, профузна діарея). При посіві
фекалій хворого на середовище Ендо виросли однотипні колонії: малинового кольору, з
металевим блиском. Який мікроорганізм є найбільш імовірним збудником захворювання?
A ентеротоксигенна Escherichia coli
B Salmonella enteritidis
C Yersinia enterocolitica
D Shigella sonnei
E НАГ-вібріон
У дитини з гострою кишковою інфекцією швидко розвинулись ознаки зневоднення,
з’явилась кров у випорожненнях. Педіатром було запідозрено колі ентерит. Яким
 методом необхідно скористатись для діагностики ентерального ешерихіозу?
A Бактеріологічним
B Серологічним
C Біологічним
D Алергічним
E Мікроскопічним

Врач-бактериолог выделил у больного ребенка возбудителя дизентерии Флекснера - тип

2, Зонне – тип I и этеропатогенную кишечную палочку – 055/В5. Как называется такой
тип инфекции у данного ребенка?
A Смешанная инфекция
B Вторичная инфекция
C Носительство патогенных бактерий
D Суперинфекция
E Реинфекция
В клинику поступил ребенок с жалобами на боли в животе, стул жидкий с примесью
крови. При посеве испражнений на среду Эндо выросли малиново-красные с
металлическим блеском колонии. Какие свойства нужно изучить для доказательства
энтеропатогенности кишечной палочки?
A антигенные
B морфологические
C культуральные
D биохимические
E тинкториальные
 Методична розробка
по підготовці до лабораторного заняття №30
для студентів фармацевтичного факультету(клінічна фарамація)

Тема. Шигели. Морфологія та біологічні властивості. Мікробіологічна характеристика

шигельозу. Етіотропна терапія та профілактика захворювання.
Актуальнiсть теми. Дизентерія - гостра або хронічна інфекційна хвороба, що характеризується
проносом, ураженням слизової оболонки товстої кишки та інтоксикацією організму. Це одно з
найчастіших кишечних захворювань у світі. Його викликають різні види бактерій роду Shigella:
S. dysenterial, S. flexneri, S. boydii, S. sonnei. У повоєнні роки в промислово розвинених країнах
дизентерію найчастіше викликають S. flexneri й S. sonnei.В Україні користуються міжнародною
класифікацією цих бактерій, яка враховує їх біохімічні властивості та особливості антигенної
структури. Всього нараховують 44 серовари шигел.
2. Мета вивчення теми.
1.2.Загальна. Вивчити основні спільні властивості представників родини ентеробактерій.
Засвоїти біологічні властивості збудників бактеріальної дизентерії. Опанувати основи
патогенезу дизентерії. Вивчити мікробіологічну діагностику дизентерії.
1.3.Конкретна :
1.Ознайомитись із міжнародною класифікацією шигел.
2.Вивчити методи мікробіологічної діагностики гострої та хронічної форм дизентерії
3.Ознайомитись з основними ланками патогенезу шигельозу(адгезiя, колонsзацiя,
внутриепiтелiальна iнвазiя)
4.Знати причини загибелi макрофагiв та колоноцитiв
5.Токсин Шига та гемолитико-уремичний синдром
6.Пояснити организацiю генiв вiрулентностi:плазмiд та хромосом
7.Охарактеризувати проблеми специфiчноi профiлактики
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Анатомія людини - аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що його
складають, органи і тканини.
3.2. Гістологія - інтерпретувати мікроскопічну та субмікроскопічну структуру клітин.
3.3. Медична і біологічна фізика - трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, що
лежать в основі біологічних процесів.
3.4. Медична біологія - пояснювати на молекулярно-біологічному та клітинному рівні
закономірності біологічних процесів.
3.5. Медична хімія - трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що лежать в основі
процесів розвитку клітин.

4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

4.1. Сучасна міжнародна класифікація шигел.
4.2. Морфологія,культуральні та біохімічні властивості шигел.
4.3. Антигенна будова шигел.
4.4. Фактори патогенності шигел, механізм внутрішньоклітинного паразитизму.
4.5. Методи мікробіологічної діагностики гострої та хронічної дизентерії.
4.6. Бактеріоносійство при дизентерії та методи його виявлення.
4.7. Профілактика дизентерії
5. Зміст теми. Збудника дизентерії вперше описали у 1888 р. А. Шантемес і Ф.
Відаль, у 1891 р.— О. В. Григор'єв; його докладно вивчив у 1898 р. К. Шига, у 1900 р.
С. Флекснер і в 1915 p. K. Зонне; пізніше були відкриті й вивчені інші види шигел.Усі
дизентерійні бактерії об'єднані в рід Shigella.
Морфологія шигел відповідає характеристиці родини Enterobacteгіасеае. Однією з
характерних ознак дизентерійних бактерій, якою вони відрізняються від бактерій
колітифознопаратифозної групи, є відсутність у них джгутиків. У деяких штамів шигел
Флекснера виявлено фімбрії.
Культивування. Шигели — факультативні анаероби, вони добре розвиваються на звичайних
середовищах з рН 6,7—7,2; оптимальна температура росту 37 °С, при 45 °С не ростуть. На
густих середовищах Плоскирєва, Ендо утворюють дрібні (1—1,5 мм у діаметрі) ніжні
напівпрозорі колонії (рис. 62, в), подібні до колоній бактерій черевного тифу; на бульйоні
спричиняють дифузне помутніння середовища.
Ферментативні властивості шигел наведено в табл. 14. Шигели Зонне за швидкістю (у
добах) розщеплення рамнози, ксилози і мальтози поділяються на сім біохімічних варіантів.
Токсиноутворення. S. dysenteriae продукує екзотоксини, що мають термолабільність,
виражений тропізм до нервової системи і слизової оболонки кишок; його виявляють у
старих бульйонних культурах, у лізатах добових агарових культур і висушених бакте-
ріальних клітинах. Внутрішньовенне введення невеликих доз екзотоксину спричиняє
загибель кролів і білих мишей від діареї, паралічу нижніх кінцівок і колапсу. Решта
підгруп дизентерійних бактерій розчинних токсинів не утворюють. Вони містять речовини
вуглеводно-ліпідно-протеїнової природи — ендотоксини.
У деяких штамів S. sonnei виявлено термолабільні речовини з нейтропною дією.
Біохімічні властивості бактерій роду Shigella
Ферментація вуглеводів Індол Каталаза
Вид лактоза глюкоз мальтоз маніт дульцит сахароза
а а
S. dysenteriaе - + - - - - - -
S. flexneri - + + + + - - -
S. boydii - +  + + - + -
S. sonnei + повільно + + + - + - +
повільно
П р и м і т к а . (+) — ферментація вуглеводів, утворення індолу, дека-рбоксиловапої
каталази; (—)—відсутність ферментації вуглеводів, утворення індолу, орнітину; (±)—
слабке утворення індолу, декарбоксилування орнітину, ферментація вуглеводів.
Антигенна структура. Шигели містять соматичні О- і поверхневі К-антигени.
Класифікація. Усі бактерії роду Shigella поділяють на чотири підгрупи: А, В, С і D .
Резистентність. Дизентерійні бактерії можуть зберігатися у зовнішньому середовищі (на
предметах, посуді, у прісній і морській воді, на поверхні грошових знаків, на овочах,
фруктах) протягом 5—14 діб. Пряме сонячне світло, 1 % розчин фенолу вбивають їх через ЗО хв,
температура 60 °С — через 10 — 20 хв. Шигели швидко гинуть від дії розчинів
хлораміну і хлорного вапна. Найчутливіші до фізичних і хімічних' факторів S. dysenteriae і
порівняно резистентні — S. sonnei.
Патогенність для тварин. До шигел в умовах розплідників сприйнятливі мавпи, які
заражуються від хворих людей або носіїв, у ряді випадків вони можуть бути джерелом
інфікування обслуговуючого персоналу розплідників і зоопарків, проте епідеміологічна роль
мавп невелика. При парентеральному зараженні кролів у них розвивається інтоксикація, яка
призводить до летального кінця.
Клінічна картина. Джерелами інфекції є особи, хворі на гостру і хронічну дизентерію, а також
носії. Зараження відбувається фекально-оральним шляхом при вживанні інфікованих харчових
продуктів (особливо молока, води), побутовим шляхом (через домашніх мух, різні предмети,
засіяні шигелами, брудні руки). Дизентерійні бактерії локалізуються в клітинах слизової
оболонки підслизового шару товстої кишки, де розмножуються звичайно без проникнення в кров.
Інтоксикація організму зумовлюється всмоктуванням токсинів шигел через слизову оболонку,
головним чином товстої кишки.
Імунітет. Після перенесеної дизентерії виробляється дуже слабкий і короткочасний
групоспецифічний імунітет. Тому можливе повторне і багаторазове виникнення
захворювання, що іноді переходить у хронічну форму.
Лікування передбачає застосування бактеріальних препаратів, (біфікол, біфідумбактерин,
дизентерійна вакцина Чорнохвостова), переливання плазми, здійснення дезинтоксикаційних
заходів відновлення порушеного водно-електролітного обміну, точно диференційоване
призначення антибіотиків широкого спектра дії (вітациклін, морфоциклін), сульфаніламідних
препаратів (фталазол, сульгінта ін.).
Профілактика забезпечується здійсненням комплексу загальних заходів: 1) захистом води,
харчових продуктів (особливо молочних) від інфікування збудниками дизентерії; 2) ранньою
лабораторною діагностикою; 3) госпіталізацією або ізоляцією хворих удома з додержанням
відповідного режиму; 4) старанною дезинфекцією вогнищ захворювання; 5) повноцінним
лікуванням1 хворих; 6) наглядом за вогнищами захворювання і здійсненням у них
профілактичних заходів; 7) додержанням санітарно-гігієнічних режимів у дитячих закладах,
житлових і робочих приміщеннях, на підприємствах харчової промисловості, у їдальнях і
магазинах. Ведуться випробування протидизентерійних живих вакцин, призначених для
перорального введення.
Лабораторна діагностика. Посіви випорожнень проводять паралельно на селективне
середовище Плоскірєва для отримання ізольованих колоній і обов'язково в селенітовий
бульйон з метою накопичення шигел, якщо їх мало в досліджуваному матеріалі.
Бактеріологічною петлею вибирають слизово-гнійні шматочки, ретельно прополоскують їх у 2-
3-х пробірках з ізотонічним розчином хлориду натрію, наносять на середовище Плоскірєва і
скляним шпателем втирають в агар на невеликій ділянці. Потім відривають шпатель від
середовища і втирають ним залишковий матеріал досуха в решту незасіяної поверхні. При
посіві в 2-3 чашки на кожну з них наносять нову порцію посівного матеріалу. В селенітовий
бульйон грудочки слизу і гною сіють без прополоскування. При відсутності слизово-гнійних
шматочків фекалії емульгують у 5-10 мл 0,85 % розчину хлориду натрію і 1-2 краплі надосаду
засівають на середовище Плоскірєва. У селенітовий бульйон сіють неемульговані
випорожнення у співвідношенні 1:5. При посіві блювотних мас і промивних вод
використовують селенітовий бульйон подвійної концентрації і забезпечують співвідношення
посівного матеріалу до середовища 1:1. Засіяні біля ліжка хворого живильні середовища
безпосередньо вміщують у термостаті. Всі посіви вирощують при 37 0С протягом 18-20 год.
На другий день неозброєним оком або за допомогою лупи 5х-10х досліджують характер росту
на середовищі Плоскірєва, де шигели утворюють дрібні, прозорі, безбарвні колонії. Шигели
Зонне можуть давати колонії двох видів: одні плескуваті із зазубреними краями, інші круглі,
опуклі, з вологим блиском. 3-4 колонії мікроскопують, досліджують на рухливість і
пересівають на середовище Олькеницького для виділення чистої культури. Якщо на агарі
Плоскірєва росту немає, або відсутні характерні колонії шигел, роблять висів із селенітового
бульйону на агар Плоскірєва або Ендо. При достатній кількості типових колоній ставлять
орієнтовну реакцію аглютинації на склі з сумішшю сироваток Флекснера і Зонне.
На третій день враховують характер росту на середовищі Олькеницького. Шигели викликають
характерні зміни трицукрового агару (жовтіє стовпчик, колір скошеної частинки не
змінюється, почорніння відсутнє). Підозрілу культуру сіють в середовища Гіса для визначення
біохімічних властивостей, або використовують ентеротести.
Біохімічні властивості шигел
Ферментація вуглеводів Індол Каталаза
Вид лактоза глюкоза мальтоза маніт дульцит сахароза
S. - + - - - - - -
dysenteriaе - + + + + - - -
S. flexneri - +  + + - + -
S. boydii + + + + - + - +
S. sonnei повільно повільно
Примітка: +...ферментація вуглеводів, утворення індолу, каталази; відсутність
ознак
Серологічна ідентифікація виділених культур проводиться за допомогою реакції аглютинації
на склі спочатку з сумішшю сироваток проти видів Флекснера і Зонне, які найчастіше
зустрічаються, а потім із моновидовими та монорецепторними сироватками. Останнім часом
випускають комерційні як полівалентні, так моновалентні сироватки проти всіх видів збудників
дизентерії.
Для визначення виду шигел використовують також реакцію коаглютинації. Вид збудника
встановлюють за допомогою позитивної реакції з білком А золотистого стафілокока, на якому
адсорбовані специфічні антитіла проти шигел. На типову колонію наносять краплю
сенсибілізованого антитілами протеїну А, похитують чашку й через 15 хв під мікрокопом
спостерігають появу аглютинату. Реакцію коаглютинації можна ставити вже на другий день
дослідження, якщо на середовищі є достатня кількість лактозонегативних колоній.
З метою швидкої і надійної ідентифікації шигел ставлять також пряму й непряму реакції
імунофлуоресценції та ензиммічених антитіл. Остання при дизентерії є високоспецифічною і
все частіше використовується при лабораторній діагностиці захворювання. Для виявлення
антигенів у крові хворих, у тому числі в складі циркулюючих імунних компонентів, можна
використати реакцію агрегат-гемаглютинації та метод ІФА (діагностична тест-система
"Шигелапласт"). Антигени шигел у випорожненнях і сечі виявляють за допомогою РНГА, РЗК і
коаглютинації. Ці методи високоефективні, специфічні й придатні для ранньої діагностики.
Щоб встановити належність виділених культур до роду шигел ставлять також
кератокон'юнктивальну пробу на гвінейських свинках. У кон'юнктивальний мішок вносять
петлю агарової культури або краплю бульйонної. Важливо не травмувати при цьому рогівку.
Свіжовиділені шигели викликають виражений кератит на 2-5 добу після введення культури.
Сальмонели також можуть викликати кон'юнктивіт, але вони не уражають рогівку. Однак, слід
пам'ятати, що ентероінвазивні кишкові палички (ЕІКП) особливо серовари 028, 029, 0124, 0143
та ін. також викликають експерементальний кератокон'юнктивіт у гвінейських свинок.
Бактеріологічний метод діагностики дизентерії є найдостовірнішим, але в різних
мікробіологічних лабораторіях (в залежності від кваліфікації бактеріологів і лаборантів) він дає
лише 50-70 % позитивних результатів. Окрім діагностики захворювань, бактеріологічне
дослідження проводять також для виявлення бактеріоносіїв, особливо серед працівників
продовольчих підприємст, дитячих установ і лікарняних закладів. З метою встановлення
джерел інфекції визначають фаговари й коліноцитовари шигел.
Серологічну діагностику дизентерії проводять рідко. Інфекційний процес не супроводжується
значним антигенним подразненням, тому титри антитіл у сироватці хворих і реконвалисцентів
невисокі. Їх виявляють на 5-8 добу захворювання. Найбільше антитіл утворюється на 2-3-му
тижні.
Об'ємну реакцію аглютинації з мікробними діагностикумами ставлять так само, як і реакцію
Відаля при черевному тифі і паратифах. Сироватку крові розводять від 1 : 50 до 1 : 800.
Діагностичним титром антитіл до S. flexneri у дорослих хворих вважають 1 : 200, до S.
dysenteriaе і S. sonnei - 1 : 100 (у дітей відповідно - 1 : 100 і 1 : 50).
Більш достовірні результати отримують при постановці РНГА особливо при використанні
методу парних сироваток. Діагностичне значення має збільшення титру в 4 і більше разів.
Еритроцитарні діагностикуми виготовляють, в основному, з антигенів S. flexneri та S. sonnei.
Допоміжне значення для діагностики має також постановка алергічної внутрішньошкірої проби
з дизентерином Цуверкалова (розчин білкових фракцій шигел Флекснера і Зонне). Вона стає
позитивною у хворих на дизентерію, починаючи з 4-го дня. Облік реакції проводять через 24
год. При появі гіперемії і набряку шкіри діаметром 35 мм і більше реакція оцінюється як сильно
позитивна, при 20-34 мм - помірна і при 10-15 мм - сумнівна.
Лікування шигельозу. При наявності задовільних санітарно-побутових умов хворих на
дизентерію в більшості випадків можна лікувати вдома. Госпіталізації підлягають особи з
важким перебігом дизентерії, а також люди похилого віку, діти до 1 року,хворі з важкими
супутніми захворюваннями; також госпіталізацію проводять і за епідемічними показаннями.
Необхідна дієта (стіл № 4) з урахуванням індивідуальної переносимості продуктів. У середньо-і
важких випадках призначають напівпостільний або постільнийрежим. При гострій дизентерії
середньотяжкого і тяжкого перебігу основу етіотропної терапії становить призначення
антибактеріальних препаратів у середніх терапевтичних дозах курсом 5-7 днів - фторхінолонів,
тетрациклінів, ампіциліну, цефалоспоринів, а такожкомбінованих сульфаніламідів
(котрімоксазол). Не заперечуючи їх можливий позитивний клінічний ефект, застосовувати
антибіотики потрібно з обережністю через розвиток дисбактеріозу. У зв'язку з цим розширені
показання до призначення еубіотиків (біфідумбактерину,біфікол, колібактеріна, лактобактерину
та ін) по 5-10 доз на добу протягом 3-4 тижнів. Крім того, слід враховувати наростаючу
стійкість збудників дизентерії до етіотропних препаратів, особливо щодо левоміцетину,
доксицикліну і котрімоксазола. Препаратинітрофуранового ряду (наприклад, фуразолідон по 01
г) і налідиксової кислоти (невіграмон по 05 г) 4 рази на день протягом 3-5 діб в даний час ще
призначають, проте їх ефективність знижується.
Застосування антибактеріальних препаратів не показано при гастроентерітіческому варіанті
захворювання через затримку термінів клінічного одужання та санації, розвитку дисбактеріозу,
зниження активності імунних реакцій. У випадках дизентерійного бактерионосительства
доцільність проведення етіотропної терапії сумнівна. За показаннями проводять
дезінтоксикаційну та симптоматичну терапію, призначають імуномодулятори (при хронічних
формах захворювання під контролем імунограми), ферментні комплексні препарати
(панзинорм, мезим-форте, фестал тощо),ентеросорбенти (смекту, ентеросорб, «ентерокат-М» та
ін), спазмолітики, в'яжучі засоби.
У період реконвалесценції у хворих з вираженими запальними змінами та сповільненою
репарацією слизової оболонки дистального відділу товстої кишки позитивнийефект роблять
лікувальні мікроклізми з настоями евкаліпта, ромашки, масел шипшини і обліпихи, винилина і
т.д.
У випадках хронічної дизентерії лікування буває складним і вимагає індивідуального підходу
до кожного хворого з урахуванням його імунного статусу. У зв'язку зцим лікування хворих в
стаціонарі значно ефективніше амбулаторного. При рецидивах і загостреннях процесу
застосовують ті ж засоби, що і при лікуванні хворих на гостру дизентерію. Разом з тим
застосування антибіотиків і нитрофуранов менш ефективно, ніж при гострійформі. Для
максимального щадіння травного тракту призначають дієтотерапію. екомендуют
фізіотерапевтичні процедури, лікувальні клізми, еубіотики.
Профілактика шигельозу. Епідеміологічний нагляд включає контроль за санітарним станом
харчовихоб'єктів і ДДУ, дотриманням належного технологічного режиму при приготуванні і
зберіганні харчових продуктів, санітарно-комунальним благоустроєм населених пунктів,
станом і експлуатацією водопровідно-каналізаційних споруд і мереж, а також за
динамікоюзахворюваності на обслуговуваних територіях, біологічними властивостями
циркулюючих збудників, їх видовий і типовий структурою.
Профілактичні заходи. У профілактиці дизентерії вирішальна роль належить гігієнічним і.
санітарно-комунальним заходам. Необхідно дотримуватися санітарний режим на харчових
підприємствах і ринках, в закладах громадського харчування, продовольчих магазинах, дитячих
установах і спорудах водопостачання. Велике значення маютьочищення території населених
місць та охорона водойм від забруднення каналізаційними стоками, особливо стічними водами
лікувальних установ. Чималу роль грає дотримання правил особистої гігієни. Велике значення у
профілактиці шигельозів має санітарна освіта.Гігієнічні навички слід прищеплювати дітям в
родині, дитячих установах і школі. Важливо забезпечити дієву санітарно-освітню роботу серед
населення щодо попередження вживання для пиття води сумнівної якості без термічної обробки
та купанняв забруднених водоймах. Особливе значення гігієнічне навчання має серед осіб
певних професій (працівників харчових підприємств, об'єктів громадського харчування і
торгівлі харчовими продуктами, водопостачання, дитячих дошкільних установах та ін); при
влаштуванніна такі місця роботи бажана здача санітарних мінімумів.
Осіб, що поступають на роботу на харчові і прирівняні до них підприємства і установи,
піддають однократному бактеріологічному обстеженню. При виділенні збудників дизентерії та
гострих кишковихзахворювань людей не допускають до роботи і направляють на лікування.
Дітей, знову надходять в ясельні групи дитячих дошкільних установ у період сезонного
підйому захворюваності на дизентерію, приймають після однократного обстеження на кишкову
групу інфекцій.Дітей, які повертаються в дитячий заклад після будь-якого перенесеного
захворювання або тривалого (5 днів і більше) відсутності, приймають при наявності довідки із
зазначенням діагнозу або причини хвороби.
Заходи в епідемічному осередку. Хворі підлягають госпіталізації за клінічними та
епідеміологічними показниками. Якщо хворого залишають вдома, йому призначають лікування,
проводять роз'яснювальну роботу про порядок догляду за ним і виконують поточну
дезінфекцію в квартирі. Реконвалесцентов після дизентерії виписують не раніше ніж через 3 дні
після нормалізації стільця і температури тіла при негативному результаті контрольного
одноразового бактеріологічного дослідження, проведеного не раніше ніж через 2 дні після
закінчення лікування. аботніков харчових підприємств та осіб, прирівняних до них, виписують
після 2-кратного негативного контрольного бактеріологічного дослідження і допускають до
роботи за довідкою лікаря. Дітей молодшого віку, що відвідують і не відвідують дитячі
установи, виписують з дотриманням тих же вимог, що і для працівників харчування, і
допускають в колективи відразу після одужання. Після виписки реконвалесценти повинні
перебувати під наглядом лікаря кабінету інфекційних захворювань поліклініки. За особами,
страдаюшіх хронічну дизентерію і виділяють збудник, а також бактеріоносіями встановлюють
диспансерне спостереження на 3 міс з щомісячним оглядом і бактеріологічним обстеженням.
аботнікі харчових підприємств та особи, до них прирівняні, що перенесли гостру дизентерію,
підлягають диспансерному спостереженню протягом 1 міс, а перенесли хронічну дизентерію - 3
міс з щомісячним бактеріологічним обстеженням.
6.7. Зразок оформлення протоколу заняття:
- Тема заняття.
- Мета заняття.
- Хід роботи ( опис виконання практичної частини).
- Висновки
7. Рекомендована література.
7а. Основна
1. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед. навч.
заклад / За редакцією В.П.Широбокова / Видання 2-е. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – 362 с. : іл.
2. И.Л.Дикий, И.Ю.Халупяк, Н.Е.Шевелева, М.Ю.Стегний. Микробиология, Харьков, 1999,
с.391-394
3. К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, 1982, с.340-344
4. О.І.Клименюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоків. Практична мікробіологія,
Тернопіль, 2004, с.354-356
7б. Додаткова
1. Л.Б.Борисов. Медицинская микробиологии, вирусология, иммунология, М., 2002, с.256-552
2 Гайдаш І.С., Флегонтові В.В. Медична вірусологія, Луганськ, 2002, с.150-156
3. Посібник з медичної вірусології. Заг. ред. В.М.Гиріна, К., 1995, с.256-261 .
8. Матеріали для самоконтролю: див. Додаток 1, 2.

Автор: доц. Стукан О.К.

Додаток 1.
При вивченні властивостей виділеної від хворого культури шигел встановлено
наявність екзотоксину. Для якого виду шигел характерна ця ознака?
A S. dysenteriae
B S. lexneri
C S.boydii
D S. sonnei
E-
У хворого з типовою клінічною картиною дизентерії, внаслідок раннього застосування
антибіотиків під час бактеріологічного дослідження випорожнення шигелли не
виявлені. Тітр антишигелльозних антитіл в РПГА у парних сироватках у даного хворого
виріс в 4 рази. Про що це свідчить?
A Підтверджує діагноз дизентерії.
B Виключає діагноз дизентерії.
C Переніс дизентерію раніше.
D Неспецифічна реакція.
E Вакцинальна реакція.
Больной был доставлен в больницу с жалобами на головную боль, повышенную
температуру, частый стул, боли в животе с тенезмами. Врач поставил клинический
диагноз “дизентерия?” и направил исследуемый материал /испражнения/ в
баклабораторию. Каким методом диагностики врач-бактериолог должен был
 подтвердить или опровергнуть клинический диагноз?
A Бактериологическим
B Биологическим
C Бактериоскопическим
D Серологическим
E Аллергическим
Хатня муха потрапилиа до лікарняного кабінету. Збудників яких захворювань вона може
передати механічно:
A Холера, дизентерія, черевний тиф
B Поворотний тиф
C Висипний тиф
D Енцефаліт
E Лейшманіоз
Для решения вопроса ретроспективной диагностики перенесенной бактериальной
дизентерии было назначено провести серологическое исследование сыворотки крови
с целью установления титра антител к шигеллам. Какую из перечисленных реакций
целесообразно использовать для этого?
A Пассивной гемагглютинации
B Связывания комплемента
C Преципитации
D Гемолиза
E Бактериолиза
Пацієнт одужав після перенесеної дизентерії Зонне і повторно заразився цим же
збудником. Як називається така форма інфекції?
A Реінфекція
B Рецидив
C Суперінфекція
D Персистуюча інфекція
E Хронічна інфекція
В школе поселка городского типа зарегистрирована вспышка бактериальной
дизентерии среди детей, пообедавших в столовой. Укажите наиболее вероятный
механизм заражения.
A Фекально-оральный
B Трансмиссивный
C Аэрогенный
D Вертикальный
E Артифициальный
Врач назначил дизентерийный бактериофаг лицам, контактировавшим с больным
дизентерией. С какой целью назначен бактериофаг?
A Профилактики дизентерии
B Лечения дизентерии
C Выделения возбудителя
D Определения фаготипа
E Фагоиндикации
В населенном пункте зарегистрированы случаи заболевания дизентерией. Назовите
возможный механизм ее передачи от больных к здоровым.
A Фекально-оральный
B Трансмиссивный
C Аэрогенный
D Вертикальный
E Артифициальный
В бактериологической лаборатории из испражнений больного, поступившего в
инфекционное отделение с диагнозом “острая дизентерия”, выделена культура
дизентерийных палочек Григорьева-Шига. Какие факторы вирулентности отличают
 этот вид шигелл от других?
A Экзотоксин
B Эндотоксин
C Ферменты агрессии
D Капсула
E Vi-антиген
 Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів
фармацевтичного факультету (клінічна фармація) при підготовці
до практичного заняття №31

1.Тема: Патогенні ентеробактерії. Сальмонели черевного тифу, паратифів А і В.

Морфологія, біологічні властивості. Мікробіологічна діагностика захворювань.

2.Мета заняття.
2а. Загальна: Вміти діагностувати тифо-паратифозні захворювання в залежності від патогенезу
хвороби. Вміти обгрунтувати необхідність серологічних досліджень черевного тифу і
паратифів.
2.б.Конкретна. Знати основні біологічні властивості збудників тифо-паратифозної групи.
Засвоїти методи ідентифікації сальмонел за біохімічними та антигенними властивостями. Знати
як вибрати адекватні методи діагностики черевного тифу на 1,2,3 і 4-й тиждень захворювання.
Вміти вірно інтерпретувати результати реакції Відаля. Знати методи визначення
бактеріоносійства при черевному тифі.
3.Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
1. Знати антигенну структуру бактерій.
2. Знати методи виділення чистої культури аеробних бактерій .
3. Вміти поставити розгорнуту реакцію аглютинації.
4. Володіти методом постанови РПГА.
5. Знати механізм дії ендотоксину грамнегативних бактерій.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Морфологічні, культуральні та біохімічні властивості сальмонел черевного тифу,
паратифів А та В.
2. Антигенна структура тифо-паратифозних сальмонел.
3. Принцип класифікації сальмонел по Кауфману-Уайту.
4. Етіопатогенез черевного тифу та паратифів.
5. Методи мікробіологічної діагностики в залежності від періоду захворювання.
6. Рання діагностика черевного тифу методом гемокультури.
7. Обгрунтування серодіагностики при черевному тифі. Накопичення О-, Н-, Vі-антитіл в
різні періоди захворювання, їх значення для серодіагностики.
8. Реакція Відаля, техніка її постанови.
5.Зміст теми.
Граф логічної структури змісту.
Сальмонели – збудники черевного тифу, паратифів А і В, належать до родини Enterobacteriacea,
роду Salmonella. Види: S.typhi – збудник черевного тифу, S.paratyphi A. – збудник паратифу А,
S.paratyphi B. (S.schottmuelleri – збудник паратифу В). Рухливі грамнегативні палички із
заокругленими кінцями 3-4 мкм довжиною. Факультативні анаероби. Культивуються на
простих та жовчовмісних поживних середовищах при температурі 7-45 0С і при значеннях pH 6-
8. Колонії круглі, плоскі, гладенькі до 3 мм в діаметрі. На диференціально-діагностичних
середовищах Ендо, Лєвіна, Плоскрірєва ростуть у вигляді безбарвних колоній. На вісмут-
сульфіт агарі утворюють колонії чорного кольору. Ферментують глюкозу, маніт, мальтозу. Не
ферментують лактозу і сахарозу. Продукують сірководень. Сальмонели класифікують за
антигенною структурою за Кауфманом-Уайтом. Вони мають О-соматичний антиген, Н-
джгутиковий антиген, а збудник черевного тифу має поверхневий Vi-антиген.
Черевний тиф - гостре, антропонозне системне захворювання, яке характеризується ураженням
лімфатичного апарату тонкої кишки, бактеріємією, інтоксикацією, розеольозним висипом.
Джерелом інфекції є хворий, або бактеріоносій. Механізм передачі фекально-оральний, шлях
аліментарний. Клініка черевного тифу і паратифів характеризується циклічністю. Імунітет
напружений, тривалий, можливе бактеріоносійство. Діагностується захворювання
бактеріологічним методом, виділенням гемо-, копро-, урино-, білікультури. Серологічним
методом – постановою реакцій Відаля, РПГА, ІФА. Для специфічної профілактики черевного
тифу використовують хімічну вакцину ТАВte, спиртову черевнотифозну вакцину з Vi-
антигеном. Для лікування застосовують нітрофуранові препарати, левоміцетин, рифампіцин.
Схема виділення чистої культури (гемокультури) при черевному тифі
та паратифах.
Матеріал для дослідження – кров.
1. Посів на середовище Рапоппорт.
2. Мазок за Грамом.
3. Висів на диференційне середовище.
4. Пересів на середовище Расселя.
5. РА з полівалентними та монорецепторними сальмонельозними сироватками.
6. Пересів на “строкатий” ряд.
7. Фаготипування.
Відповідь.
Схема постанови реакції Відаля
Матеріал для дослідження: сироватка хворого.
1. Розведення сироватки фіз. розчином у відношенні від 1:100 до 1:1600 в чотирьох рядах
пробірок.
2. Внесення в перший ряд пробірок О-діагностикуму збудника черевного тифу.
3. В другий ряд – Н-діагностикум збудника черевного тифу.
4. В третій ряд – О-діагностикум сальмонели паратифу А.
5. В четвертий – О-діагностикум сальмонели паратифу В.
6. Супроводження реакції контролями сироватки та діагностикумів.
7. Термостатування 2 години.
8. Витримка при кімнатній температурі.
9. Урахування через 12-18 годин . Відповідь.
6.Практичні роботи, які виконуються на занятті
1. Приготувати мазки з культур збудників черевного тифу, паратифів А та В, забарвити за
Грамом, замалювати.
2. Вивчити культуральні властивості збудників черевного тифу та паратифів на
диференціально-діагностичних середовищах Ендо, Плоскірєва, Лєвіна,вісмут-сульфіт агарі,
описати характер росту, внести в протокол.
3. Вивчити ферментативні властивості збудників тифо-паратифів в тест-системі СІП.
Пояснити механізм дії ферментів.
4. Провести урахування розгорнутої реакції аглютинації Відаля з метою серодіагностики
черевного тифу. Обгрунтувати результати.
5. Урахувати результати РПГА з еритроцитарним Vi-діагностикумом.
6. Ознайомитись з біологічними препаратами, які використовують для діагностики та
профілактики черевного тифу та паратифів.
7. Оформити протокол, зробити висновки.
7.Рекомендована література.
7.а. Основна:
Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія (за редакцією акад. НАН України
В.П.Широбокова) // Вінниця, Нова Книга, 2011 – С.362-366.
Дикий И.Л., Холупяк И.Д., Шевелева Н.Е., Стегний М.Ю Микробиология // К., 2007,– С.348-
352
Дикий И.Л., Холупяк И.Д. Руководство к лабораторным занятиям // К.,2004, - С.359-364, 368-
369.
7.2.Додаткова:
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням Заг. ред. проф.
Г.К. Палій // К, 2004, – 7-146с.
Лекційний матеріал
8.Матеріали для самоконтролю.
Тести:
І.До лікаря-інфекціоніста на прийом прийшов хворий зі скаргами на пропасницю, яка триває
три дні, загальну слабкість, безсоння, погіршення апетиту. Лікар запідозрив черевний тиф.
Який метод лабораторної діагностики доцільніше призначити для підтвердження діагнозу?
А. Виділення гемокультури .
В. Виділення копрокультури. .
С. Виділення уринокультури .
Д. Виділення білікультури .
Е. Виділення мієлокультури.

2. З крові хворого виділена культура збудника черевного тифу. Які культуральні властивості
характерні для цього збудника?
А.Утворення колоній червоного кольору на середовищі Ендо.
В.Утворення безбарвних або блідо-рожевих колоній на середовищі Ендо та Плоскірєва.
С.Утворення безбарвних колоній на середовищі вісмут-сульфіт агарі.
Д. Утворення гемолізу на кров’яному агарі.
Е. Утворення ніжної плівки на лужній лептонній воді.

3.Пацієнт звернувся до лікаря на другому тижні хвороби, яка за клініко-епідеміологічними

даними нагадувала тифо-паратифозне захворювання. Лікар вирішив підтвердити діагноз
шляхом виявлення специфічних антитіл. Які препарати слід використовувати для цієї мети?
А.Діагностикуми.
В.Діагностичні сироватки .
С.Мічені сироватки.
Д. Моноклональні антитіла.
Е. Адсорбовані монорецепторні сироватки.

4.Маючи на увазі скарги хворого, дані про епідситуацію та об'єктивного обстеження, лікар ви-
ставив попередній клінічний діагноз „ Черевний тиф ” і направив матеріал для дослідження в
бактеріологічну лабораторію. Хворий хворіє 2 доби. Яким методом мікробіологічної
діагностики можливо підтвердити діагноз даного хворого?
А.Серологічним.
В.Мікроскопічним.
С.Бактеріологічним.
Д.Біологічним.
Е.Алергічним

5. Для серодіагностики черевного тифу ставлять реакцію. при якій до різних розведень
сироватки хворого добавляють діагностикуми трьох видів мікроорганізмів і результат якої
оцінюють по наявності осаду із склеєних бактерій. Ця реакція має назву
А. Райта.
В. Борде-Жангу .
С.Вассермана .
Д. Відаля .
Е. Асколі.
6. Хворий поступив в інфекційну клініку з попереднім діагнозом "Черевний тиф". Відчуває себе
хворим протягом трьох днів. Використання, якого метода, дасть змогу підтвердити діагноз?
A. Виділення гемокультури .
B. Виділення копрокультури.
C. Виділення урино культури.
D. Виділення білікультури.
E. Виділення розеолокультури.

Задача.
Хворому з підозрою на черевний тиф лікар-інфекціоніст призначив бактеріологічне
дослідження крові.
1. Обґрунтуйте доцільність цього призначення.
2. Яке поживне середовище використовують для виділення гемокультури?
3. Опишіть морфологічні властивості збудника.
4. Вкажіть культуральні властивості збудника на середовищі Ендо.
5. Назвіть матеріали від хворого, які підлягають дослідженню на другому тижні
захворювання.

Автор: доц. Є.Ф.Макац

 Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів
фармацевтичного факультету (клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №32

1.Тема: Патогенні ентеробактерії. Сальмонели – збудники гострих гастроентеритів.

Морфологія, біологічні властивості. Мікробіологічна діагностика сальмонельозних
гастроентеритів.

2. Мета заняття.
2а. Загальна. Опанувати мікробіологічну діагностику сальмонельозної токсикоінфекції. Знати
біологічні властивості сальмонел. Вміти диференціювати харчові токсикоінфекції, зумовлені
іншими бактеріями.
2б. Конкретна. Вивчити морфологію, культуральні, біохімічні властивості збудників харчових
інфекцій. Знати патогенез сальмонельозних гастроентеритів. Уміти провести бактеріологічне
дослідження харчових продуктів на наявність сальмонел та інших збудників. Знати заходи
неспецифічної профілактики харчових гастроентеритів.

3.Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

Знати основні біологічні властивості с сальмонел. Знати принципи класифікації сальмонел за
Кауфманом-Уайтом. Вміти виділяти чисту культуру бактерій з досліджувального матеріалу.
Знати методи неспецифічної профілактики кишкових інфекцій .

4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

1.Морфологія, біохімічні властивості та антигенна будова сальмонел – збудників харчових
токсикоінфекцій.
2.Класифікація сальмонел – збудників гострих гастроентеритів.
3.Етіопатогенез гострих сальмонельозних гастроентеритів.
4.Бактеріологічна диференціація харчових токсикоінфекцій, які викликаються сальмонелами,
ешерихіями, стафілококами, протеями.
5.Профілактика гострих гастроентеритів.

5.Зміст теми.
Граф логічної структури змісту.
1.Таксономія сальмонел. Родина Enterobacteriacea, рід Salmonella, основні представники: S.
typhimurium, S.enteritidis, S.choleraesuis , S.anatum, S.derbi та інш.
2. Загальна характеристика сальмонел.
Всього відомо близько 2500 сальмонел, з них 400 є патогенними для людини.
Морфологія. Рухливі грамнегативні палички із заокругленими кінцями 3-4 мкм довжиною.
Факультативні анаероби. Культивуються на простих та жовчовмісних поживних середовищах
при температурі 7-450С і при значеннях pH 6-8. Колонії круглі, плоскі, гладенькі до 3 мм в
діаметрі. На диференціально-діагностичних середовищах Ендо, Лєвіна, Плоскрірева ростуть у
вигляді безбарвних колоній. На вісмут-сульфіт агарі утворюють колонії чорного кольору.
Ферментують глюкозу, маніт, мальтозу. Не ферментують лактозу і сахарозу. Продукують
сірководень. Сальмонели класифікують за антигенною структурою за Кауфманом-Уайтом.
Вони мають О-соматичний та Н-джгутиковий антиген.
Сальмонели викликають захворювання у людей, тварин, птахів. Їх було виявлено в організмі
качок, гусей, курей, свиней, корів, собак, кішок та інш. Механізм зараження фекально-
оральний, шлях аліментарний. Переважно при вживанні контамінованих харчових продуктів
(яйця, субпродукти, м’ясні, рибні вироби, напої). Інфікуюча доза від 1 до 100 мнл. мікробних
клітин. Клінічні прояви зумовлені дією ентеротоксину та ендотоксину, які вивільняються при
руйнуванні сальмонел. Супроводжується захворювання нудотою, блювотою, діареєю, болями в
животі, підвищенням температури. Захворювання починається гостро. Інкубаційний період
триває 4-48 год. Без ускладнень проходить через 2-4 доби. Імунітет типоспецифічний.
Мікробіологічна діагностика полягає у виявленні збудників у матеріалі від хворих та залишках
їжі. Бактеріологічний метод дає можливість виділити чисту культуру та ідентифікувати
сальмонели за морфологічними, культуральними, біохімічними, антигенним властивостями.
Серологічне дослідження проводять в реакціях ІФА, РПГА з парними сироватками.
Діагностичне значення має наростання титру антитіл. Для виявлення бактеріоносіїв серед
працівників підприємств громадського харчування, водопостачання, дитячих закладів
досліджують фекалії. На дослідження беруть також залишки підозрілої їжі, продукти з яких її
готували, змиви з поверхні столів, дощок, рук персоналу. При необхідності виявлення джерела
інфекції виділену чисту культура сальмонел фаготипують. Специфічної профілактики на
проводять. Неспецифічна полягає у дотриманні санітарно-гігієнічних правил на
м’ясопереробних підприємствах, при зберіганні м’ясних продуктів, приготування їжі. Серед
сільськогосподарських тварин і птахів проводять ветеринарно-санітарні заходи. Для лікування
застосовують етіотропну антибіотикотерапію та парентеральне введення рідин і електролітів
для корекції зневоднення.
Схема мікробіологічного дослідження гострих гастроентеритів.
Матеріал для дослідження: блювотні маси, промивні води, випорожнення, сеча, залишки
їжї.
- висів на середовище Ендо, Плоскірєва, конденсаційну воду скошеного МПА.
- вивчення культуральних особливостей на поживних середовищах,
- мазок, забарвлення за Грамом,
- пересів на скошений МПА (чиста культура),
- реакція аглютинації на склі із специфічними сироватками,
- пересів на строкатий ряд Гісса.
Відповідь.

6. Практичні роботи які виконуються на занятті.

6.1. Виготовити, забарвити за Грамом, промікроскопувати препарати культур сальмонел.
Описати морфологію і тінкторіальні властивості, замалювати в протокол.
Сальмонели – збудники гострих гастроентеритів мають вигляд грамнегативних паличок із
заокругленими кінцями, довжиною 3-4- мкм .
2. Вивчити культуральні і біохімічні властивості сальмонел – збудників гострих
гастроентеритів на середовищах Ендо, Плоскірєва, Лєвіна, СІП, внести в протокол.
На диференційно-діагностичних середовищах сальмонели ростуть у вигляді безбарвних
колоній, тому що не ферментують лактозу, яка входить до їх складу. На вісмут-сульфіт агарі
утворюють чорні колонії, тому що розкладають білки з виділенням сірководню. На середовищі
Гісса ферментують глюкозу, маніт, мальтозу до кислоти і газу. Не продукують індол, виділяють
сірководень.
3. Провести бактеріологічне дослідження харчового продукту: висіяти його на середовище
Ендо і в конденсаційну воду на МПА. Методику записати в протокол.
Бактеріологічне дослідження харчового продукту.
Шматочок харчового продукту поміщають в стерильну керамічну ступку, додають
фізіологічний розчин та розтирають до однорідної маси. Емульгат висівають на:
диференційно-діагностичне середовище з лактозою (Ендо, Лєвіна, Плоскірєва), та в
конденсаційну воду скошеного МПА за Шукевичем. Вивчають культуральні властивості та
проводять ідентифікацію виділеного збудника через 24 год. термостатних умов.
4. Ознайомитись із спектром мікроорганізмів, які найчастіше викликають харчові
токсикоінфекції. Звернути увагу на харчові продукти, які можуть бути факторами передачі
передбачуваних інфекцій, та на середовища, які використовуються для первинного посіву
матеріалу.
 Спектр мікроорганізмів
Харчові Середовища для Ріст м/о на середовищах
Вид збудника
продукти посіву
ти
м'ясні продукти, cеленітовий бульйон
Сальмонели помутніння
яйця жовчний бульйон
Ентеропатогенні м'ясні, молочні малинові колонії
Ендо
ешерихії продукти з металевим блиском
тістечка, жовточно-сольовий мутний ареол
Стафілококи
масляний крем агар навколо колоній
Протей м'ясні продукти МПА за Шукевичем «повзучий» ріст
консервовані
Клостридії Кітта-Тароцці помутніння
продукти
Шигела Молочні
Ендо червоні колонії через 48 год.
(S.sоnnеі) продукти

5.Оформити протокол, зробити висновки.

7.Рекомендована література
7.а. Основна:
Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія (за редакцією акад. НАН України
В.П.Широбокова) // Вінниця, Нова Книга, 2011 – С.366-367.
Дикий И.Л., Холупяк И.Д., Шевелева Н.Е., Стегний М.Ю Микробиология // К., 2007,– С.353-
355
Дикий И.Л., Холупяк И.Д. Руководство к лабораторным занятиям // К.,2004, - С.359-364, 369-
370.
7.2.Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням Заг. ред. проф.
Г.К. Палій // К, 2004, – 7-146с.
Лекційний матеріал

8.Матеріал для самоконтролю

Тести
1.При ідентифікації збудника харчової токсикоінфекції з’ясувалося, що за своїми біохімічними
властивостями він відноситься до роду Salmonella Яка ознака збудника дозволить найбільш
точно встановити його видову приналежність?
A. Фаготип
B. Антигенна структура
C. Культуральні властивості
D. Патогенність для лабораторних тварин
E. Морфо-тинкторіальні властивості

2.В інфекційне відділення госпіталізований хворий з попереднім діагнозом гострий

гастроентерит». При посіві випорожнень на вісму-сульфіт агарі виросли чорні колонії з
металевим блиском. Які мікроорганізми можна передбачити?
A. Ешерихії
B. Шигели
C. Єрсинії
D. Бруцелли
E. Сальмонелли

3.При бактеріологічному дослідженні блювотних мас хворого виділив грамнегативні палички

середніх розмірів із заокругленими кінцями, рухливі, які аглютинуються сальмонельозною О-
сироваткою групи В. Ідентичні мікроорганізми виявлені в салаті, який напередодні вживали всі
хворі. Про збудника якого захворювання можна думати в даному випадку?
A. Сальмонели – збудники черевного тифу.
B. Сальмонели – збудники гострого гастроентериту.
C. Сальмонели – збудники паратифу А
D. Ешерихії – збудники харчової токсикоінфекції
E. Протеї – збудники харчової токсикоінфекції

4.У дитячому садку через кілька годин після вживання сирної м аси майже у всіх дітей раптово
з’явилися симптоми гастроентериту. При бактеріологічному дослідженні блювотних мас та
залишків сирної маси виділено сальмонели. Як доцільно продовжити дослідження для
уточнення джерела інфекції?
A. Провести фаготипування виділених штамів
B. Визначити здатність штамів до токсиноутворення
C. Провести дослідження обладнання харчоблоку
D. Вивчити наявність антитіл у хворих дітей
E. Поставити алергічну пробу

5.Зареєстровано спалах харчового отруєння, пов’язаний з використанням кондитерських

виробів, що зберігалися при кімнатній температурі і при виготовленні яких використовували
качині яйця. Які мікроорганізми могли викликати захворювання.
A. Стафілококи
B. Кишкова паличка
C. Сальмонели
D. Легіонели
E. Холерний вібріон
Задача.
При бактеріологічному дослідженні промивних вод хворого на харчове отруєння висіяли чисту
культуру бактерій з такими властивостями: грамнегативна рухлива паличка, на
середовищі Ендо росте у вигляді безбарвних колоній.
1. Представником якого роду було зумовлене захворювання? Назвіть основні види
збудників (лат.).
2. Що може бути фактором передачі збудників? Назвіть основні джерела інфекції.
3. На основі яких властивостей проводиться остаточна ідентифікація збудників цього
роду?
4. З якими збудниками харчових токсикоінфекцій слід диференціювати виділену
чисту культуру при проведенні бактеріологічного методу дослідження?
5. Профілактика захворювання.

Автор: доцент Макац Е.Ф.

 Методична розробка
по підготовці та роботі на лабораторному занятті № 33
для студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність клінічна фармація)

1.Тема заняття: Умовно-патогенні ентеробактеріїи – протеї, клебсієли. Псевдомонады.

Морфологія та біологічнівластивості. Методи лабораторної діагностики, етіотропна терапія та
профілактика захворювань, спричинених ними.

2. Мета заняття:
2а. Мета загальна: Уміти розпізнавати морфологічні особливості протей, клебсієл,
псевдомонад. Познайомитись з принципами діагностики та профілактики захворювань,
спричинених ними.
2б. Мета конкретна:
1. Засвоїти диференційні морфологічні ознаки псевдомонад, клебсієл, протей.
2. Ознайомитись з методами діагностики захворювань, спричинених ними.
3. Вивчити роль псевдомонад, клебсієл, протей у виникненні госпітальних інфекцій.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
1. Знання морфології, культуральних властивостей протей, клебсієл, псевдомонад.
2. Знання принципів лабораторної діагностики захворювань, спричинених протеями,
клебсієлами, псевдомонадами.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1.Джерела та шляхи розповсюдження госпітальної інфекції.
2. Умови та фактори, що сприяють прояву вірулентності умовно-патогенних бактерій та
виникненню госпітальних інфекцій.
3 .Морфологія, культуральні та біохімічні властивості клебсієл.
4. Фактори патогенності клебсієл.
5. Мікробіологічна діагностика склероми.
6. Морфологія, культуральні та біохімічні властивості протей та псевдомонад.
7. Методи лабораторної діагностики інфекцій, викликаних протеями та синьо гнійною
паличкою..
8.Профілактика госпітальних інфекцій.
5. Зміст теми:
Умовно-патогенні ентеробактерії- Клебсієли.
Родина Enterobacteriaceae-Род Klebsiella
Klebsiella pneumoniae
Klebsiella ozaenae
Klebsiella rhinoscleromatis
Морфологія форма Гр- еліпсовидни палички
розташування Поодиноко, попарно або короткими ланцюжками
спора Немає
руливість Нерухома
капсула є
Методи культивування Факультативный анаероб, 36º С, рН - 7,0- 7,4
Живильні середовища- МПА, МПБ

Резистентність Чутливі до дії дезінфектантів. Стійкі до низьких та високих

температур (25º С – тижні, місяці )
Ферментативна Сахаролітична властивість знижується від Klebsiella pneumoniae,
активність Klebsiella ozaenae до Klebsiella rhinoscleromatis .
Протеолітичні властивості: індол, Н² S не продукують.
Антигени О- АГ : 5 серогруп
К- АГ : 72 серовара
Культуральні МПБ- дифузне помутніння
властивості МПА- утворення S- форми колонії, крупні, слизисті, випуклі.
Середовище Ендо, Лєвіна, Плоскірєва – колонії Klebsiella
pneumoniaeта Klebsiella ozaenae забарвлені в колір індикатора.
Розташування клебсієл в юних колоніях:
Klebsiella pneumoniae- петлеподібно
Klebsiella ozaenae- спіралевидно
Klebsiella rhinoscleromatis- концетрично

Методи лабораторної Мікроскопічний ( виявлення капсули методом Буррі - Гінса,

діагностики Романовського - Гімза)
Бактеріологічний
Серологічний ( РЗК )
Біологічний
Алергічний ( алерген - склерозан)
Специфічна Не розроблена
профілактика
Специфічна терапія Аутовакцини при хронічних формах

Умовно-патогенні ентеробактерії- Протеї.

Родина Enterobacteriaceae- Род Proteus.

Proteus vulgaris
Proteus mirabilis
Proteus rettgeri
Proteus inconstans
Морфологія форма Гр- поліморфні палички
розташування Попарно або ланцюжками
спора Немає
рухливість + перитрих
капсула Немає
Методи культивування Факультативный анаероб
25-37º С рН - 7,2- 7,4
Живильні середовища - МПА, МПБ
Резистентність Стійкі до фізичних факторів та протимікробних препаратів.
Ферментативна Оксидаза –
активність Каталаза+
Ферментативна активність знижується від Proteus vulgaris
Антигени О- АГ : 49 сероварів
Н- АГ : 19 сероварів
Культуральні МПБ- дифузне помутніння з осадом.
властивості МПА- О- колонії (окремі S- форми з рівними краями),
Н- колонії ( вигляд “ роїння ” з дочірніми відростками)
Методи лабораторної Бактеріологічний (посів за методом Шукевича в конденсаційну воду
діагностики скошеного агару ).
Фактоиы Ендотоксин Фімбрії Джгутики
вірулентності Протеаза Уреаза Гемолізин

Синьогнійна паличка

Родина Pseudomonadaceae- Рід Pseudomonas

Pseudomonas aeruginosa
Морфологія форма Гр- палички
розташування Поодиноко або короткими ланцюжками
 спора Немає
рухливість + монотрих, амфітрих
капсула Немає
Методи культивування Облігатний аероб.
40-42º С
Живильні середовища - МПА, МПБ
Резистентність Стійкі до фізичних факторів та протимікробних препаратів.
Ферментативна Сахаролітичні властивості: ферментація глюкози до кислоти.
активність Протеолітичні властивості: індол, сірководень продукує слабо.
Антигени О- АГ : 20 серогруп
Н- АГ : 15 серотипів
Культуральні МПБ- дифузне помутніння з осадом.
властивості МПА- колонії S- форми, плоскі, слизисті.
Виділяють при рН< 7червоний пігмент, при рН> 7 – синьо- зелений
пігмент. Виділяють специфічний запах.
Методи лабораторної Бактериологічний
діагностики
Фактори Екзотоксин А
вірулентності Цитотоксин
Екоензим S
Гемолізин
Нейрамінідаза
Ентеротоксин
Ендотоксин
Протеаза || ( еластаза )
Протеаза ||| ( лужна протеаза )
6. Практична робота
1. У демонстраційному препараті, забарвленому за Бурі-Гінсом, ознайомились з
морфологічними особливостями клебсієл. Це Грам негативні палички, що утворюють капсулу.
В препараті на чорному фоні виявляються червоні палички, що оточені прозорою капсулою.
2. Візуально за допомогою стереомікроскопу провели оцінку агар-мікроскопії юних колоній
клебсієл. На простому або гліцеріновому агарі через 2-4 год. Основні види клебсієл утворюють
характерні колонії з різною внутрішньою структурою. У Klebsiella pneumonia вони мають
петлеподібну структуру, у Klebsiella rhinoscleromatis – концентричну, у Klebsiella ozaenae –
розсіяно концентричну.
3. З метою постановки диагнозу токсикоинфекції протейної етіології врахували результати
посіву харчових продуктів на скошеному агарі за Шукевичем. Звертають увагу на “повзучий”
ріст протея. Готують мазки, забарвлюють за методом Грама для вивчення морфології,
тінкторіальних властивостей протея.
4. Провели облік чутливості псевдомонад та протея до антибіотиків в демонстраційному досліді
диско-дифузійним методом. За допомогою лінійки виміряли діаметр зон пригнічення росту
культур мікроорганізмів.
5. У демонстраційному досліді познайомились з культуральними властивостями псевдомонад.
На МПА через 24 год. Виростають досить крупні напівпрозорі слизуваті колонії синьо-зеленого
кольору з перламутровим відтінком. Через 1-2 доби забарвлюється і само середовище.
Культури часто мають специфічний запах фіалок або жасміну.
7. Рекомендована література.
7а. Основна:
Мікробіологія /И. Л. Дикий та співавт. ⁄⁄ К. 2007. – С. 360-370.
В.П.Широбоков Мікробіологія, вірусологія, імунологія, В. 2010. – С. 370-372.
Практична мікробіологія.⁄ С.І.Климнюк та співавт. ⁄⁄ Тернопіль. Укрмедкнига, 2004. – С.
265–267.
7б. Додаткова: К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1992. – С. 216 -221, 309-314
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. – С. 250-255, 274 -279.
В.Д.Тимаков. Микробиология, М., 1983. – С. 288-291, 303-304.
А.І. Коротяєв, Г. А. Бабічев Медицинская микробиология, иммунология и вирусология, 2002.
С 348- 354.
Л.Б.Борисов. Руководство к практическим занятиям по микробиологии, М., 1984.
Ю.С.Кривошеин. Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии, М.,
1986. – С. 135-138, 142-143.
М.Н.Лебедева. Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии, М.,
1973. – С. 208-211, 266-267.
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред Г.К.Палія,
В.І.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін
«Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співавт. –
К.:Медицина, 2004.

8. Матеріали для самоконтролю:

Додаток 1:
1. Вкажіть збудника інфекції, який може вражати слизові оболонки, викликати запалення
внутрішніх органів, сепсис, утворення синьо-зеленого гною і, як правило, стійкий до більшості
антибіотиків:
A Proteus vulgaris
B Mycoplasma pneumonia
C Str. pyogenes
D E.coli
E Pseudomonas aeruginosa

2. При бактеріологічному дослідженні гнійного матеріалу післяопераційної рани на

МПАвиросли великі слизисті колонії, які через 24 години при доступі сонячного світла
утворювали зелено-блакитний пігмент з запахом меду або жасмину. Бактеріоскопія дозволила
виявити грамнегативні лофотрихи. Ваш висновок — культура яких бактерій виявлена в гнійних
виділеннях:
A Proteus vulgaris
B Klebsiella osaenae
C Pseudomonas aeruginosa
D E.coli
E Str. Pyogenes

3. У хворого з гострим циститом під час дослідження сечі виявили лейкоцити і багато
грамнегативних паличок. При посіві виросли колонії слизового характеру, які утворювали
зелений розчинний пігмент. Який мікроорганізм, найбільш вірогідно, є причиною
захворювання?
A Klebsiella pneumoniae
B Salmonella enteritidis
C Escherichia coli
D Pseudomonas aeruginosa
E Proteus mirabilis

4. У пацієнтки хірургічного відділення з’явилися скарги на біль у попереку та внизу живота.

Болісне і часте сечовипускання. Після бактеріологічного дослідження сечі виявлені
грамнегативні оксидаза- позитивні паличкоподібні бактерії, що утворюють мукоїдні колонії
зеленуватого кольору зі специфічним запахом. Про який збудник можна думати?
A E.coli
B Mycoplasma pneumonia
C Str. pyogenes
D Proteus mirabilis
E Pseudomonas aeruginosa

5. У хворого, що знаходиться в опіковому відділенні, виникло гнійне ускладення. Гній має

синьо-зелений відтінок, що вказує на інфекцію, викликану Pseudomonas aeruginosa. Яка
морфологічна ознака характерна для цього збудника?
A негативне забарвлення за Грамом
B наявність спор
C кокова форма
D розташування клітин парами
E утворення міцелію

Додаток 2:
1. У пацієнтки хірургічного відділення з’явилися скарги на біль у попереку та внизу
живота.Болісне і часте сечовипускання. Після бактеріологічного дослідження сечі виявлені
грамнегативні оксидаза- позитивні паличкоподібні бактерії, що утворюють мукоїдні колонії
зеленуватого кольору зі специфічним запахом. Про який збудник можна думати?
A E.coli
B Pseudomonas aeruginosa
C Str. pyogenes
D Proteus mirabilis
E Mycoplasma pneumonia

2. У хворого, що знаходиться в опіковому відділенні, виникло гнійне ускладення. Гній має

синьо-зелений відтінок, що вказує на інфекцію, викликану Pseudomonas aeruginosa. Яка
морфологічна ознака характерна для цього збудника?
A кокова форма
B наявність спор
C негативне забарвлення за Грамом
D розташування клітин парами
E утворення міцелію

3. Вкажіть збудника інфекції, який може вражати слизові оболонки, викликати запалення
внутрішніх органів, сепсис, утворення синьо-зеленого гною і, як правило, стійкий до більшості
антибіотиків:
A Proteus vulgaris
B Pseudomonas aeruginosa
C Str. pyogenes
D E.coli
E Mycoplasma pneumonia

4. У пацієнтки хірургічного відділення з'явилися скарги на біль у попереку та внизу живота,

болісне та часте сечовипускання. Після бактеріологічного дослідження сечі виявлені
бграмнегативні, оксидазо-позитивні, паличкоподібні бактерії, що утворюють мукоїдні колонії
зеленуватого кольору зі специфічним запахом. Про який збудник можна думати?
A Proteus vulgaris
B Mycoplasma pneumonia
C Pseudomonas aeruginosa
D E.coli
E Str. Pyogenes

5. При бактеріологічному дослідженні сечі хворого пієлонефритом виділені мікроорганізми, що

утворюють на м'ясопептонному агарі жовто-зелений пігмент і характерний запах. Як вони
називаються?
A клебсієли
B ешерихії
C протей
D псевдомонади
E азотобактерії

6. При дослідженні підозрілих м'ясних продуктів (сосиски), що мали характерний гнилісний

запах, було виділено рухливі грамнегативні паличковидні мікроорганізми, що добре росли на
МПА з ефектом «роїння». При посіві в конденсаційну воду мікроорганізми на поверхні
середовища утворювали наліт димчасто-блакитного кольору. Який мікроорганізм міг
спричинити гнилісний розпад даного продукту?
A сальмонели
B холерний вібріон
C ешерихії
D протей
E шигели

7. При бактеріологічному дослідженні гнійного матеріалу післяопераційної рани на МПА

виросли великі слизисті колонії, які через 24 години при доступі сонячного світла утворювали
зелено-блакитний пігмент з запахом меду або жасмину. Бактеріоскопія дозволила виявити
грамнегативні лофотрихи. Ваш висновок — культура яких бактерій виявлена в гнійних
виділеннях:
A Pseudomonas aeruginosa
B Klebsiella osaenae
C Proteus vulgaris
D E.coli
E Str. Pyogenes

8. При дослідженні підозрілих харчових продуктів було виявлено рухливі грамнегативні

палички, які після 18-годинного культивування на МПА виявили повзучий ріст у вигляді
вуалеподібного напилу. До якого роду відносяться виділені бактерії?
A Shigella
B Salmonella
C Pseudomonas
D Escherichia
E Proteus

9. З мокротиння хворого на пневмонію виділені грамнегативні нерухомі палички, для яких

характерне постійне капсулоутворення. Вкажіть можливий етіологічний агент захворювання:
A Bordetella pertussis
B Klebsiella pneumoniae
C Pseudomonas aeruginosa
D Escherichia coli
E Mycoplasma pneumoniaе

Автор: доц., к.м.н. Жоряк О. І.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №34

1. Тема: Вібріони. Морфологія, біологічні властивості холерного вібріона.

Мікробіологічна діагностика, етіотропна терапія, профілактика холери.
2. Мета заняття.
2а. Загальна: вміти обрати метод лабораторної діагностики холери при підозрі на захворювання,
знати шляхи передачі захворювання, обґрунтувати методи профілактики холери у вогнищі
захворювання, вміти запропонувати препарати для етіотропної терапії.
2б. Конкретна:
1. Розпізнавати ключові ознаки роду Vibrio, диференційні культуральні і біохімічні
властивості холерного вібріону.
2. Вміти обрати метод лабораторної діагностики холери.
3. Засвоїти мету та зміст бактеріологічного дослідження при холері та холероподібних
ентеритах.
4. Пояснити механізм дії холерного токсину, вплив на патогенез захворювання та
клінічні ознаки холери.
5. Знати основні протиепідемічні і профілактичні заходи для попередження
розповсюдження захворювання у вогнищі.
6. Знати препарати для етіотропного лікування холери.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Морфологічні особливості вібріонів, методи мікроскопічного дослідження.
3.2. Методи вивчення монотрихіальної рухливості бактерій.
3.3. Методи визначення антигенної структури бактерій.
3.4. Етапи бактеріологічного методу дослідження.
3.5. Порівняльна характеристика екзотоксинів та ендотоксинів бактерій.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
4.1. Загальна характеристика вібріонів, які мають значення в патології людини
4.2. Морфологія та біологічні властивості збудника холери.
4.3. Диференціація біоварів холерного вібріону
4.4. Мікробіологічна діагностика холери. Етапи бактеріологічного дослідження.
4.5. Методи прискореної діагностики холери.
4.6. Профілактика холери.
4.7. Етіологія і особливості мікробіологічної діагностики холероподібних гастроентеритів.
5. Зміст теми.
Граф логічної структури змісту:
1.Таксономія патогенних для людини вібріонів
Родина Vibrionaceae Рід Vibrio Види: V.cholerae, V.parahaemolyticus,
V.vulnificus
2. Загальна характеристика вібріонів, що мають медичне значення
Морфологія: Культуральні властивості:
Грам-негативні, злегка зігнуті палички у вигляді Факультативні анаероби або аероби;
коми Адаптовані до лужного середовища
0,5 – 1,5-3 мкм, спор та капсул не утворюють, (оптимальне рН 7,6-8,2);
рухливі (монотрихи) Оптимальна температура 18-370С;
Невибагливі до складу поживного
середовища;
Для швидкого росту культивують на
спеціальних або селективних середовищах;
Деякі види адаптовані до підвищених
концентрацій NaCl (галофільні)
Методи вивчення морфології: Поживні середовища для культивування:
1. Нативні препарати «висяча» або 1. Лужний агар, лужна пептонна вода
«роздавлена» крапля (рухливість); 2. Диференційно-діагностичні: TCBS-
2. препарати, забарвлені за Грамом, агар, середовище Монсура
Пфейфером Характеристика росту:
1. На пептонній воді утворюють
блакитну плівку через 4-6 год.
2. на лужному агарі утворюють диско
видні прозорі S-колонії
3. на TCBS-агарі утворюють жовті
колонії (ферментують сахарозу)
4. на середовищі Монсура утворюють
колонії з темно-сірим центром
Класифікаційні біологічні ознаки вібріонів
Антигенна структура Біохімічні властивості Вірулентність
1. О-Аг (групоспецифічний) Ферментація маннози, сахарози, 1. Патогенні вібріони
2. Н-Аг (спільний) арабінози (V.cholerae)
(тріада Хейберга) 2. Умовно-патогенні вібріони
Метод вивчення: РА з Поділ на 8 хемогруп (V.parahaemolyti-
групо-специфічною О- cus, V.vulnificus, V.metsch-
сироваткою nicovi)
Поділ на 139 О-серогруп 3.Сапрофітні вібріони
Збудник холери (V.cholerae) належить до О-1 серогрупи і I хемогрупи за Хейбергом

Внутрішньовидова класифікація V.cholerae

1. За структурою О-Аг 2. За біологічними властивостями
1. О-1 група: 1. Біовар cholerae
Серотип Огава (АВ) 2. Біовар el-tor
Серотип Інаба (АС) 3. Біовар proteus
Серотип Гікошима (АВС) 4. Біовар albensis
2. НАГ вібріони Класифікаційні ознаки:
3. О-139 група (штам bengal) 1. Гемоліз курячих еритроцитів
2. аглютинація еритроцитів барана
3. чутливість до поліміксину
4. фаголізабельність типовими фагами
5. реакція Фогеса-Проскауера

Патогенність і фактори вірулентності збудника холери

Патогенність Фактори вірулентності
Викликає особливо-небезпечну 1. Джгутики
кишкову інфекцію людини, що 2. Пілі (адгезини)
супроводжується водянистою 3. Ферменти патогенності: плазмокоагулаза,
діареєю і вираженою дегідратацією і лецитиназа, фібринолізин, нейрамінідаза, протеази
характеризується швидким 4. Ендотоксин
епідемічним розповсюдженням 5. Екзотоксин (холероген) викликає пригнічення
аденілатциклази, що призводить до накопичення цапф
та виходу в просвіт кишківника води та електролітів
 Коротка характеристика захворювання
Холера - особливо-небезпечна антропонозна кишкова інфекція, що супроводжується
водянистою діареєю і вираженою дегідратацією і характеризується швидким епідемічним
розповсюдженням
Джерело інфекції Хвора людина; вібріоносій
Механізм та шляхи Фекально-оральний; шляхи: водний, аліментарний, побутовий
передачі захворювання Фактори передачі: вода, харчові продукти
Інкубаційний період 1-6 діб
Форми захворювання 1.Холерний ентерит 2.Холерний гастроентерит 3.Холерний алгід 4.
Холерна кома.
Основні клінічні ознаки виражена інтоксикація; профузний водянистий пронос; блювота;
симптоми зневоднення (сухість шкіри, зменшення її тургору;
падіння тиску; тромбози)
Імунітет Напружений, стійкий, антибактеріальний і антитоксичний
Лабораторна Прискорена: Мікроскопія (нативна, забарвленних препаратів, РІФ)
діагностика Основна: бактеріологічний метод
Допоміжна(ретроспективна): серологічний метод
Профілактика Неспецифічна: конвенційна та етіотропна антибактеріальна
(тетрациклін протягом 4-5 діб)
Специфічна (тільки у постійних вогнищах холери): інактивована
холерна вакцина; холероген-анатоксин
Лікування Еритроміцин, тетрациклін, доксациклін, левоміцетин
Схема мікробіологічної діагностики холери і холероподібних ентеритів
Матеріал для дослідження: випорожнення, блювотні маси, секційний матеріал (сегменти
тонкого кішківника), вода, харчові продукти
Прискорена діагностика:
- РІФ;
- Реакція іммобілізації вібріонів О-1 сироваткою
Бактеріологічний метод:
Перший етап:
- мікроскопія нативних мазків для виявлення рухливості;
- мікроскопія забарвлених за Грамом мазків випорожнень;
- висів дослідного матеріалу у лужну ПВ, лужний агар, середовище ТЦБС;
Другий етап (через 4-6 годин):
- мікроскопічне дослідження плівки з лужної ПВ (нативна мікроскопія);
- мазок, забарвлення за Грамом;
- постановка орієнтовної РА з О-1 сироваткою;
- при необхідності (відсутність видимих ознак росту) пересів у другу ПВ і на щільні
середовища;
Третій етап (через 14-16 годин):
- вивчення колоній, що утворились на щільних середовищах: мазок за Грамом, орієнтовна
РА з О-1 сироваткою;
- пересівання підозрілих колоній на лужну ПВ.
Четвертий етап (через 20-24 години):
- ідентифікація чистих культур:
o визначення цукролітичних властивостей (тріада Хейберга);
o визначення серотипу у орієнтовній і розгорнутій РА;
o постановка біологічних тестів для визначення біовару;
П’ятий етап (через 24-36 годин):
- врахування результатів;
- видача остаточного мікробіологічного діагнозу.
Серологічний метод (допоміжний, ретроспективна діагностика, виявлення носіїв, оцінка
напруженості імунітету):
- визначення вібріоцидів в сироватці хворих в реакції лізису (з 3-го дня); діагностичний титр
1:1000
- визначення аглютинінів в розгорнутій РА; діагностичний титр 1:80;
- визначення антитоксинів за допомогою РНГА; діагностичний титр 1:160.

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті.

6.1. Промікроскопувати демонстраційні препарати, виготовлені із культури холерного
вібріону і забарвлені за Грамом. Вивчити характерну морфологію збудника. Мікроскопічну
картину замалювати у протокол.
Морфологічні ознаки вібріонів: грам-негативні злегка зігнуті мікроорганізми у вигляді коми,
довжиною 1,5-3 мкм.
6.2. Вивчити характер росту холерного вібріону на 1% пептонній воді. Відомості занести у
протокол:
На лужній пептонній воді Vibrio cholera утворює через 5-6 годин ніжну плівку з блакитним
відтінком.
6.3. Ознайомитись з демонстраційними щільними поживними середовищами, які
використовують для виділення холерного і умовно-патогенних вібріонів з патологічного
матеріалу (лужний агар, кров’яно-сольовий агар, ТЦБС). Характерні ознаки росту патогенних
для людини вібріонів внести в протокол:
1) На лужному агарі збудник холери через 10-12 годин утворює середніх розмірів гладенькі
прозорі з блакитним відтінком дисковидні колонії з рівним краєм та блискучою поверхнею.
2) На середовищі ТЦБС (тіосульфат-цитрат-бромтимол-сахарозний агар) холерний вібріон
утворює плоскі жовті колонії (за рахунок ферментації сахарози) на фоні блакитно-сірого
середовища. Парагемолітичний вібріон утворює зеленуваті колонії, V.vulnificus утворює зелені
колонії (не ферментують сахарозу).
3) Кров’яно-сольовий агар використовують для виділення галофільних вібріонів, які
викликають холероподібні ентерити. Парагемолітичний вібріон утворює на середовищі
гладенькі, прозорі колонії, оточені вузькою зоною гемолізу.
6.4. Поставити орієнтовну РА на склі з культурою вібріону та групоспецифічною
сироваткою. Врахувати результат, зробити висновок.
Для постановки орієнтовної РА на скло наносять краплю фізіологічного розчину (контроль), на
іншу половину – краплю діагностичної О-1 сироватки, розведеної до титру 1:100, потім в
кожній краплі емульгують культуру вібріону, яка утворилась на пептонній воді, перемішують
до отримання рівномірного помутніння. Похитуючи скельце протягом 3-5 хвилин,
спостерігають за утворенням зерен аглютинату та просвітленням краплини , що містить
діагностичну сироватку (при позитивному результаті). При негативному результаті зернистий
осад (аглютинат) не утворюється, краплина залишається мутною, як в контролі.
6.5. Врахувати результати демонстраційної РА культури вібріону у пептонній воді з
холерною О-сироваткою.
При позитивному результаті орієнтовної РА ставлять розгорнуту РА в пробірках для
прискорення ідентифікації. Для цього аглютинуючу діагностичну сироватку О1 розводять до
вказаного на ампулі титру у пептонній воді, а потім в кожну пробірку вносять по 1-2 краплі
суспензії бактерій, яку виготовляють із 5-6 колоній вібріонів, що виросли на лужному агарі.
Інкубують пробірки в термостаті при 37 0С протягом 3-4 годин і проводять врахування
результату.
«+» - наявність зерен аглютинату при струшуванні пробірки, рідина прозора.
«-» - рідина мутна, зерен не виявляється. При наявності позитивного результату в пробірках, які
містять вказаний титр діагностичної сироватки, або його половину, розгорнуту РА вважають
достовірно позитивною та видають остаточний результат виділення холерного вібріону.
6.6. Вивчити діагностичні і лікувально-профілактичні препарати, які використовують для
лабораторної діагностики, профілактики і лікування холери: діагностичні О-сироватки групо- і
типоспецифічні, бактеріофаги el-tor, C IV Мукерджі, інактивована холерна вакцина, холероген-
анатоксин, тетрациклін, доксіциклін. Відомості про лікувально-профілактичні препарати та
правила їх застосування внести в протокол.
Для людей, які були в контакті з хворими, застосовують антибіотики тетрациклін/доксіциклін
для профілактики захворювання протягом 3-5 днів. З метою попередження розповсюдження
холери із вогнища неконтактним людям проводять імунізацію вакциною, що містить О-
антигени сероварів Огава й Інаба обох біоварів та холероген-анатоксин. Імунітет триває 3-6
місяців.
6.7. Оформити протокол, зробити висновки.

7. Рекомендована література:
7а. Основна:
Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія. За ред. акад.. НАН України В.В.Широбокова.
Вінниця. Нова книга.2011.- С.378-383.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. Стор.
С.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков. Практична мікробіологія. Тернопіль,
2004. Стор.214-221.
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням. Загальна ред..
Г.К.Палій, К., 2004.
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. Стр. 284-291.
В.Д.Тимаков.Микробиология, 1983. Стр. 298-302.
А.И.Коротяев, С.А.Бабич. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология, Санкт-
Петерб.,2002. Стр. 394-401.
И.Л.Дикий, И.Ю.Холупяк, Н.С.Шевелева, М.Ю.Стегний. Микробиология, Харьков, 1999.
Стр.242-247.
Микробиология. Руководство к лабораторным занятиям. Под ред. И.Л.Дикого, Харьков, 1999.
Стр.280-286.
Л.Б.Борисов. Руководство к лабораторным занятиям по микробиологии, 1984. Стр. 188-193.
Л.Б.Борисов. Медицинская микробиология, вирусология,иммунология, М., 2002. Стр 409-412.
Ю.С.Кривошеин. Руководство к практическим занятиям по микробиологии, 1973. Стр. 200-208.
Б.Л.Черкасский. Особо опасные инфекции, М.: «Медицина», 1996. Стр. 38-44.
Лекційний матеріал.

8. Матеріали для самоконтролю:

Тести:
1. У мазках з випорожнень хворого виявлені грамнегативні бактерії у вигляді коми. Які
властивості слід вивчитиу в першу чергу за допомогою мікроскопа для отримання додаткової
інформації про виявлені мікроби?
A Наявність цист.
B Наявність спори.
C Наявність капсул.
D Рухливість.
E Наявність гранул волютину.
2. Від хворого з діагнозом "холера" виділена чиста культура рухливих вібріонів. До
якої групи джгутикових бактерій відноситься цей збудник?
A перитрихи
B лофотрихи
C амфитрихи
D монотрихи
E-
3. У туриста, який повернувся з Індії, почалася гостра водяниста діарея. Випорожнювання
мають вигляд рисового відвару. При проведенні бактеріоскопії виявлені грамнегативні рухливі
вібріони. Який можна поставити попередній діагноз?
A Черевний тиф
B Дизентерія
C Холера
D Чуму
E Гепатит
4. При бактеріологічному дослідженні випорожнень хворого з діареєю була виділена чиста
культура паличковидних, дещо зігнутих мікроорганізмів, які у мікропрепараті нагадували
зграйки риб. При культивуванні на лужних середовищах (лужна пептонна вода) через шість
годин утворювали плівку з голубим відтінком. Для якого збудника притаманні такі
властивості?
A Холерні вібріони
B Кишкові палички
C Сальмонели
D Спірохети
E Мікобактерії
5. У хворого з блювотних мас з підозрою на холеру виділені грамнегативні рухливі вібріони.
Які діагностичні препарати слід застосувати для визначення серовару виділеної культури?
A Люмінесцентна сироватка
B Типові бактеріофаги
C Полівалентний бактеріофаг
D Типові аглютинуючі сироватки Інаба і Огава
E Нормальні сироватки
6. Від хворого з підозрою на холеру, як матеріал для дослідження, були взяті випорожнення.
На яке рідке середовище рекомендується сіяти матеріал для виділення холерного вібріона
A М'ясо-пептонний бульйон
B 1% лужну пептонну воду
C 1% глюкозний бульйон
D 10% сироватковий бульйон
E 10% жовчний бульйон
7. З випорожнень хворого виділена зігнута у вигляді коми паличка, спор і капсул не утворює,
рухома. На твердому лужному середовищі дає ріст у вигляді прозорих колоній, на лужній
пептонній воді - через 6 годин ріст у вигляді ніжної блакитної плівки. Який збудник можна
запідозрити?
A Протей
B Сальмонели
C Шигели
D Ешерихії
E Холерний вібріон
Ситуаційна задача:
У пацієнта профузний пронос та блювота. Відомо, що він нещодавно повернувся із країни, в
якій спостерігається несприятлива епідемічна ситуація щодо холери.
1. Який матеріал слід взяти у хворого для попередньої діагностики холери?
2. Який метод лабораторної діагностики слід використати з метою виявлення збудника
холери в клінічному матеріалі?
3. Які поживні середовища використовують для виділення збудника із клінічного
матеріалу?
4. Назвіть критерії ідентифікації холерного вібріону.
5. Які тести слід поставити для визначення біовару виділеної культури Vibrio cholera?
6. Яку реакцію використовують для визначення серовару збудника?
7. Назвіть заходи по попередженню захворювання у осіб, що перебували в контакті з
хворим.

Автор : доцент Вовк І.М.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №35

1. Тема: Патогенні єрсинії. Збудники чуми, кишкового єрсиніозу, псевдотуберкульозу.

Морфологія, біологічні властивості. Методи лабораторної діагностики, етіотропна терапія,
профілактика захворювань.
2.Мета заняття.
2а. Загальна: вивчити біологічні властивості патогенних єрсиній, вміти обрати та обґрунтувати
метод мікробіологічної діагностики захворювань, що викликаються цими мікроорганізмами,
запропонувати основні протиепідемічні заходи в осередку захворювання на особливо-
небезпечні зоонози, вміти запропонувати препарати для етіотропної терапії.
2б. Конкретна:
1. Вміти розпізнати збудника чуми за морфологічними ознаками.
2. Вміти ідентифікувати єрсинії на підставі даних про їх біологічні властивості.
3. Вміти обрати метод для попередньої та остаточної мікробіологічної діагностики чуми,
харчових єрсиніозів.
4. Вміти запропонувати основні профілактичні заходи у вогнищі чуми, знати показання до їх
впровадження; обрати специфічні і неспецифічні профілактичні препарати, що застосовують
при спалаху інфекції.
5. Знати препарати для етіотропного лікування, захворювань, що викликаються єрсиніями.
3.Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Загальна характеристика родини ентеробактерій, типові морфологічні і культуральні
властивості.
3.2. Диференційно- діагностичні середовища для виділення збудників кишкових інфекцій.
3.3. Спеціальні поживні середовища, характеристика факторів росту для вибагливих
мікроорганізмів.
3.4. Етапи бактеріологічного методу дослідження.
3.5. Механізми і шляхи передачі збудників інфекційних захворювань.
3.6. Поняття про мікробні алергени. Методи визначення гіперчутливості клітинного типу на
мікробні алергени, значення алергічного методу в лабораторній діагностиці інфекційних
захворювань.
3.7. Серологічний метод діагностики інфекцій, особливості забору матеріалу, основні
серологічні реакції.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Біологічна характеристика збудника чуми і інших патогенних для людини єрсиній.
2. Диференційно-діагностичні ознаки збудників чуми, псевдотуберкульозу, кишкового
єрсиніозу.
3. Епідеміологія, патогенез та імунітет при захворюваннях, викликаних патогенними
єрсиніями.
4. Методи мікробіологічної діагностики чуми.
5. Лабораторна діагностика єрсиніозів.
6. Специфічна профілактика і основні протиепідемічні заходи у вогнищі виникнення чуми.
5.Зміст теми.

Граф логічної структури змісту:

1.Таксономія патогенних для людини єрсиній
Родина Enterobacteriaceae Види: Y.pestis- збудник чуми,
Y.enterocolitica- збудник кишкового єрсиніозу,
Рід Yersinia Y.pseudotuberculosis- збудник псевдотуберкульозу

2.Загальна характеристика єрсиній, що мають медичне значення

Морфологія: Умови культивування:
Y.pestis – Грам (–) поліморфні палички Y.pestis : Факультативні анаероби;
овоїдної форми фарбуються біполярно. Оптимальна температура 18-370С;
Нерухомі, не утворюють спор, але утворюють Оптимальна температура для культивування
капсулу (в організмі людини і тварин) інших єрсиній- 22-280С
Y.pseudotuberculosis, Y.enterocolitica - Грам Невибагливі до складу поживного
(–) поліморфні палички овоїдної форми, середовища;
фарбуються біполярно; Для швидкого росту культивують на
0 0
Рухомі при 4-28 С, нерухомі при 37 С; спеціальних або селективних середовищах
не утворюють спор і капсул
3. Культуральні властивості єрсиній
Види Середовища для Характеристика росту
культивування
Y.pestis 1. МПА, МПБ; 1. Утворюють R-форми колоній на МПА:
2. Середовище через 10-12 год – “юна колонія” – стадія “битого скла”;
Туманського, через 18-24 год – “зріла колонія” – “зім´ята мереживна
цистеїновий агар хустинка” – біло-сірий ущільнений центр, прозорий
(спеціальні) ніжний край;
через 48 год – “стара колонія” (ромашка) – центр
коричневого кольору, краї біло-сірі, мереживні
2. На МПБ – R- форма
а) білі пластівці на дні пробірки
б) плівка на поверхні, від якої вниз
спускаються нитковидні вирости (“сталактити”)
Y.pseudo- 1. МПА, МПБ Характерний повільний ріст дрібних гладеньких колоній;
tuberculosis, 2. Середовища Ендо, При 370С Y.pseudotuberculosis може утворювати R-форми
Y.enterocoliti Плоскирєва колоній, подібні до колоній Y.pestis, але без стадії «битого
ca скла»
На середовищах Ендо, Плоскірєва ріст скудний,
повільний, колонії безбарвні
4. Антигенна структура і фактори патогенності
Види Антигенна структура Фактори патогенності
Y.pestis 1. К-антиген 1. Адгезини – капсула, пілі
2. О-антиген 2.Ферменти патогенності- гемолізин,
3. Протективні антигени: Фібринолізин, плазмокоагулаза
V і - W -антигени 3. Перехресно-реагуючі антигени
4. Перехресно-реагуючі АГ 4. Алергени (формують ГЧУТ)
5. Екзотоксин -“мишачий токсин”
6. Ендотоксин
7. Антифагоцитарні фактори:
- капсула
- протективні антигени
- аденілатциклаза
Y.pseudotuberculosis, 1. О-АГ(групоспецифічний) 1. Адгезини – пілі, мікрокапсула
Y.enterocolitica 2. Н-АГ(типоспецифічний) 2. Екзотоксини – ентеротоксини
(Y.enterocolitica)
3. Ферменти патогенності –
плазмокоагулаза, фібринолізин, гемолізин,
лецитиназа, РНК-аза
4. Ендотоксини
5. Білкові субстанції з властивостями
екзотоксину (некротична дія)
6. Алергени
 5.Коротка характеристика чуми
Чума – особливо-небезпечна зоонозна інфекція диких гризунів та їх ектопаразитів, яка
передається до людини, характеризується важким перебігом та високою летальністю.

Джерело інфекції Дикі, синантропні гризуни, інші тварини (біля 300 видів); хвора на
легеневу форму людина
Шляхи передачі 1.трансмісивний; 2.повітряно-пиловий; 3.повітряно-крапельний;
захворювання 4.контактний; 5.аліментарний
Інкубаційний 1-3 доби
період
Форми 1.Бубонна; 2. Шкірно-бубонна; 3. Шкірна; 4. Кишкова ; 5. Легенева
захворювання 6.Первинно-септична;7. Вторинно-септична
Основні клінічні -виражена інтоксикація;
ознаки -специфічне запалення реґіонарних лімфатичних вузлів (бубон);
- геморагічний пронос (кишкова форма);
-кашель, виділення великої кількості мокротиння, швидкий розвиток
набряку легенів;
Імунітет Стійкий, довготривалий. Антибактеріальний,антитоксичний
Клітинний (формується стан ГЧУТ)
Лабораторна Прискорена:1.Мікроскопія ( забарвлених препаратів,
діагностика імунофлюоресцентна)
Основна: 1.Бактеріологічний; 2.Біологічний
Допоміжна(ретроспективна): 1.Серологічний; 2.алергічний
Профілактика Неспецифічна: конвенційна та етіотропна антибактеріальна
(стрептоміцин)
Специфічна: жива атенуйована EV вакцина;
Лікування Стрептоміцин, окситетрациклін

Схема мікробіологічної діагностики чуми (проводять в спеціалізованих лабораторіях)

Матеріал для дослідження: виділення з виразки, пунктат з бубону, кров, фекалії, мокротиння
(залежить від форми інфекції); секційний матеріал
1. Бактеріоскопічний метод: (попередня діагностика)
- мазок, забарвлення за Грамом
-мазок, забарвлення за Леффлером
- пряма РІФ
2. Бактеріологічний метод:
-висів матеріалу у флакони з 50-100 мл МПБ, на МПА, на середовище Туманського, цитратний
дезоксіхолевий агар
-дослідження колоній через 10-12 год., через 18-20год. врахування типового росту у МПБ
(мазок, забарвлення за Грамом, Леффлером)
-пересівання ізольованих колоній на скошений агар
-через 24 год. ідентифікація чистої культури:
-РА з діагностичною О-сироваткою
- РП з діагностичною К-сироваткою
- проба на фаголізабельність чумним бактеріофагом (метод стікаючої краплі)
- визначення цукролітичних властивостей на середовищах Гіса (диференційні ознаки єрсиній
див.нижче)
3. Біологічний метод
- зараження морських свинок або білих мишей (підшкірно, внутрішньоочеревинно,
нашкірно)
- дослідження загиблих через 2-3 дня (заражені в черевну порожнину) або 5-7 днів
тварин:
-мазки з внутрішніх органів;
- висів крові на поживні середовища, виділення чистої культури, ідентифікація
4. Серологічний метод (ретроспективна діагностика)
Матеріал для дослідження: сироватка крові
-РНГА; діагностичний титр 1:40
5. Алергічна проба з пестином (визначення поствакцинального імунітету, ретроспективна
діагностика)
6. Прискорені методи діагностики ( базуються на визначенні антигенів збудника в матеріалі)
-РІФ;
-РНГА з анти тільним еритроцитарним діагностикумом;
- реакція кільцепреципітації по типу Асколі;
- визначення фаголізису культури протичумним бактеріофагом.

5. Коротка характеристика псевдотуберкульозу і кишкового єрсиніозу

Джерело інфекції велика рогата худоба, свині, собаки, коти, птахи, гризуни

Шляхи передачі Фекально-оральний: аліментарний

захворювання Фактори передачі – овочі, інші продукти, які не проходять термічної
обробки перед вживанням
Інкубаційний 1-3 тижні
період
Стадії 1. запалення слизової ілео-цекального відділу ; 2. Мезаденіт;
захворювання 3. Бактеремія;4. ураження внутрішніх органів, суглобів та ін.
Основні клінічні - інтоксикація; -болі у правій клубовій ділянці;- пронос;
ознаки -підвищена температура;-артрит; -висипка
-утворення гранульом та мікроабсцесів печінці, селезінці, легенях,
суглобах
Імунітет Нетривалий, ненапружений, типоспецифічний
формується стан ГЧУТ
Лабораторна Рання: 1.Бактеріологічний
діагностика Пізня: 2. Серологічний (дослідження парних сироваток)
Профілактика Неспецифічна: контроль продуктів харчування, боротьба з
гризунами, термічна обробка продуктів
Лікування Хлорамфенікол, цефалоспоріни 3-4 поколінь, аміноглікозиди

Схема мікробіологічної діагностики псевдотуберкульозу

Матеріал для дослідження: пунктат лімфатичних вузлів, змиви з носоглотки, кал, сеча, жовч,
блювотні маси
1. Бактеріологічний метод:
- посів матеріалу на середовища Ендо, Сєрова
-через 48-72 год. підозрілі колонії мікроскопують, пересівають для накопичення чистої
культури;
- ідентифікація:
Тест на рухливість при 250С;
Визачення цукролітичних властивостей на середовищах Гіса;
Визначення антигенної структури в РА з груповими О-сироватками
2.Серологічний метод (з другого тижня захворювання)
Матеріал для дослідження: сироватка крові
-РНГА; діагностичний титр 1:400;
- РА; діагностичний титр 1:200
-ІФА
3.Біологічна проба на морських свинках (гинуть через 7-12 діб)
4.Алергічна шкірна проба

Схема мікробіологічної діагностики кишкового єрсиніозу

Матеріал для дослідження: кров, випорожнення, дуоденальний вміст, сеча, жовч, блювотні
маси
1.Бактеріологічний метод:
- посів матеріалу на середовища Ендо, Плоскірєва, селенітовий бульйон, CIN-агар
- культивування при 250С; через 48-72 год. підозрілі колонії мікроскопують, пересівають для
накопичення чистої культури;
- ідентифікація:
Тест на рухливість при 250С;
Визначення цукролітичних властивостей на середовищах Гіса;
Визначення антигенної структури в РА з груповими О-сироватками
2.Серологічний метод (з другого тижня захворювання): дослідження парних сироваток
Матеріал для дослідження: сироватка крові
-РНГА;
- РА;
-ІФА
Діагностичний критерій – наростання титру в 4 і більше разів за 7-10 діб
3.Біологічна проба на морських свинках (гинуть через 7-12 діб)
4.Алергічна шкірна проба
Диференційні ознаки патогенних єрсиній
Тест Y.pestis Y. pseudotuberculosis Y.enterocolitica.
Рухливість при 250С - + +
Ферментація адоніту - + -
Ферментація рамнози - + -
Ферментація сахарози - - +
Лізис чумним фагом + - -
Утворення + + +
сірководню
Плазмокоагулаза + - -
Каталаза + + +
Уреаза - + +
Ріст на цитратному Червоні колонії Жовті колонії Жовті колонії
дезоксіхолевому агарі

6.Практичні роботи, які виконуються на занятті.

1. Промікроскопувати забарвлені за Грамом демонстраційні препарати, виготовлені з
культур патогенних єрсиній. Мікроскопічну картину замалювати.
Збудник чуми (Y.pestis) - грам (–) поліморфні палички овоїдної форми; при забарвленні
метиленовим синім фарбуються біполярно, більш інтенсивно на полюсах клітини; в мазках-
відбитках паренхіматозних органів можна виявити капсулу, яка утворюється навколо бактерій з
типовою для збудника морфологією.
Інші єрсинії (Y.pseudotuberculosis, Y.enterocolitica) - грам (–) поліморфні палички.
2. Провести облік демонстраційного досліду фаголізису методом «стікаючої краплі», який
використовується для прискореної діагностики чуми.
Дослід фаголізису проводиться для прискоренної діагностики чуми в лабораторіях особливо-
небезпечних інфекцій. Для цього на поверхню засіяного дослідним матеріалом поживного
середовища наносять 1 краплю специфічного протичумного бактеріофага, переводять чашку в
вертикальний стан таким чином, щоб крапля фагу стікала по поверхні поживного середовища;
інкубують в термостаті 5-6 годин, а потім проглядають чашки на предмет появи в зоні контакту
агарової культури та фагу плям лізису або доріжки, які виглядають як незасіяне середовище.
При позитивному результаті (доріжка лізису) діагноз чуми підтверджується.
3. Врахувати результати РПГА з парними сироватками хворого і еритроцитарними
діагностикумами єрсиній псевдотуберкульозу і ентероколіту. Зробити висновки.
З врахуванням пізньої появи антитіл при інфекціях, викликаних єрсиніями, доцільно
досліджувати парні сироватки хворих, які заберають на 2-му та 3-4-му тижнях захворювання.
Критерії врахування результату:
«+» - на дні лунки осад склеєних еритроцитів у вигляді «перевернутої парасольки»;
«-» - компактний, з чітким краєм осад на дні лунки .
Визначення титру сироватки пацієнту проводять по останній лунці з позитивним результатом, а
потім порівнюють титри парних сироваток: при зростанні титру парної сироватки в 4 та більше
разів виставляють серодіагноз. При відсутності істотного зростання титру в парній сироватці
діагноз не підтверджується.
Для пізньої діагностики єрсиніозів (на 3-4 тижні) здійснюють постановку РНГА з сироваткою
пацієнта, визначають титр і порівнюють з діагностичним (1:160). Серодіагноз виставляється
при титрі сироватки пацієнта вищий за діагностичний.
4. Вивчити імунобіологічні препарати для діагностики і профілактики захворювань,
викликаних патогенними єрсиніями.
Набір препаратів: діагностичні – чумний бактеріофаг, протичумна люмінесцентна сироватка
для постановки РІФ, преципітуючі сироватки для виявлення антигенів єрсиній в дослідному
матеріалі; псевдотуберкульозний, єрсиніозний діагностикуми для постановки розгорнутих
реакцій аглютинації; профілактичні препарати – чумна жива суха вакцина EV для нашкірного
введення.
5. Ознайомитись з антибіотиками, які використовують для екстреної профілактики і
етіотропного лікування чуми та єрсиніозів – тетрациклін, доксіциклін, стрептоміцин,
ріфампіцин.
6. Оформити протокол, зробити висновки.

7.Рекомендована література:
7а. Основна:
1. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія. За ред. акад.. НАН України
В.В.Широбокова. Вінниця. Нова книга.2011.- С.373-378, 399-402.
2. К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. Стор.221-226, 237-240.
3. С.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков. Практична мікробіологія.
Тернопіль, 2004. Стор.223-232.
7б. Додаткова:
1. Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням.
Загальна ред.. Г.К.Палій, К., 2004.
2. Б.Л.Черкасский. Особо опасные инфекции, М.: «Медицина», 1996. Стр.35-38, 44-50.
3. К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. Стр. 279-284, 297-301.
4. В.Д.Тимаков.Микробиология, 1983. Стр.293, 296-297, 311-313.
5. А.И.Коротяев, С.А.Бабич. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология,
Санкт-Петерб.,2002. Стр.355-361, 364-367.
6. И.Л.Дикий, И.Ю.Холупяк, Н.С.Шевелева, М.Ю.Стегний. Микробиология, Харьков,
1999. Стр.247-250, 254-258.
7. Микробиология. Руководство к лабораторным занятиям. Под ред. И.Л.Дикого, Харьков,
1999. Стр.294-297, 301-304.
8. Л.Б.Борисов. Руководство к лабораторным занятиям по микробиологии, 1984. Стр.198-
204.
9. Л.Б.Борисов. Медицинская микробиология, вирусология,иммунология, М., 2002.
Стр.426-428.
10. Ю.С.Кривошеин. Руководство к практическим занятиям по микробиологии, 1973.
Стр.118-125.
11. М.Н.Лебедева. Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии.
М., 1973. Стр. 211-220.
12. А.Н.Маянский. Микробиология для врачей, Н.Новгород: НГМА, 1999. Стр.176-180.
13. Лекційний матеріал.
8.Матеріали для самоконтролю:
Тести:
1. У епідеміології деяких захворювань велике значення мають переносники - блохи.
Виберіть із наведених захворювань ті, у розповсюдженні якого у природі вирішальну роль
відіграють блохи:
A Сибірка
B Чума
C Висипний тиф
D Поворотний тиф
E Лептоспіроз
2. В одному з гірських селищ мала місце масова загибель гризунiв. Одночасно хворіло
населення цієї мiсцевостi. Хвороба супроводжувалася швидким підвищенням температури,
вираженою інтоксикацією, збільшенням пахових лiмфовузлiв. У препаратах-мазках з трупного
матеріалу виявлені грам-негативні палички овоїдної форми з біполярним забарвленням. Якi
мікроорганізми є збудниками цього інфекційного захворювання?
A. Паличка чуми
B. Стафілокок
C. Стрептокок
D. Збудник сибірки
E. Клостридії
3. При мікроскопічному дослідженні препарату, виготовленого із збільшеного пахового
лімфовузла хворого, зафарбованого за Леффлером (метиленовим синім), було виявлено
бактерії овоїдної форми, інтенсивніше забарвлені на полюсах, розташовані хаотично. Якому із
перелічених мікроорганізмів притаманні ці властивості?
A T.pallidum
B N.gonorrhoae
C Y.pestis
D L.interrogans
E M.tuberculosis

Ситуаційні задачі:
1. При мікроскопії харкотиння хворого з попереднім діагнозом "гостра пневмонія" виявлено
хаотично розташовані грам-негативні мікроорганізми овоїдної форми довжиною до 2 мкм,
інтенсивніше забарвлені на полюсах.
1. Який найбільш імовірний діагноз можна встановити на підставі отриманих даних?
2. В яку лабораторію направляється матеріал від хворого?
3. Який метод лабораторної діагностики слід обрати для остаточного підтвердження
діагнозу?
4. Назвіть поживні середовища для виділення збудника із інфекційного матеріалу.
5. Які протиепідемічні заходи слід провести щодо контактних осіб?
2.В інфекційну лікарню госпіталізовано 5 осіб, які скаржаться на нудоту, одноразову блювоту,
болі в животі, здебільшого справа і біля пупка, підвищену температуру тіла і болі в суглобах.
Встановлено, що нещодавно вони споживали салат із сирої капусти.
1. Який мікроорганізм найвірогідніше міг спричинити дане захворювання?
2. Назвіть джерело інфекції, шляхи та фактори передачі інфекційного захворювання.
3. Який метод лабораторної діагностики слід обрати для постановки діагнозу протягом
двох перших тижнів захворювання?
4. Який метод лабораторної діагностики застосовують на пізніх стадіях хвороби?
5. Яку морфологію має збудник захворювання?

Автор : доцент Вовк І.М.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №36

1.Тема: Збудник туляремії. Морфологія, біологічні властивості. Методи лабораторної

діагностики, етіотропна терапія, профілактика туляремії.
2.Мета заняття.
2а. Загальна: вивчити біологічні властивості збудника туляремії, вміти обрати та обґрунтувати
метод мікробіологічної діагностики туляремії в залежності від термінів захворювання,
запропонувати основні протиепідемічні заходи та препарати для профілактики та лікування в
осередку захворювання на туляремію.
2б. Конкретна:
1.Вміти обрати метод для попередньої та остаточної мікробіологічної діагностики туляремії.
2. Вміти запропонувати основні профілактичні заходи у вогнищі туляремії, знати показання до
їх впровадження; обрати специфічні і неспецифічні профілактичні препарати, що застосовують
при спалаху інфекції.
3.Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Спеціальні поживні середовища, характеристика факторів росту для вибагливих
мікроорганізмів.
3.2.Механізми і шляхи передачі збудників інфекційних захворювань.
3.3. Поняття про мікробні алергени. Методи визначення гіперчутливості клітинного типу на
мікробні алергени, значення алергічного методу в лабораторній діагностиці інфекційних
захворювань.
3.4.Серологічний метод діагностики інфекцій, особливості забору матеріалу, основні
серологічні реакції.
3.5.Біологічний метод лабораторної діагностики.
4.Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Біологічні властивості збудника туляремії, особливості його виділення з досліджуваного
матеріалу.
2. Патогенність збудника туляремії для людини, механізми зараження, патогенез, імунітет.
3. Методи лабораторної діагностики туляремії.
4. Специфічна профілактика і основні протиепідемічні заходи у вогнищі виникнення
туляремії.
5.Зміст теми.
Граф логічної структури змісту:
1.Таксономія патогенних для людини францисел
Родина Brucellaceae Види: F.tularensis – збудник туляремії
Рід Francisella
2. Біологічні властивості збудника туляремії
Морфологія: Умови культивування:

Francisella tularensis: Francisella tularensis:

Мілкі поліморфні Грам (-) кокобактерії або Облігатні аероби, ауксотрофи, вибагливі до
палички; нерухомі; не утворюють спор; мають поживних середовищ (потребують додавання
ніжну капсулу екстрактів із органів і тканин, цистину,
глюкози, жовтку)
Дуже повільно ростуть на поживних
середовищах, особливо в перших генераціях
Середовища для культивування: Культуральні властивості:
Згорнуте яєчно-жовткове середовище МакКоя і Колонії з´являються через 2-5 діб;
Чепіна S-форми – дрібні, опуклі.
2. Кров´яний, рибно-дріжджовий агар з
глюкозою і цистином.
 3. Антигенна структура і фактори патогенності
Вид Антигенна структура Фактори патогенності
F. tularensis 1.О-АГ (соматичний) 1. Капсула
2.Vі-АГ (протективний 2. Протективний антиген
3. Алергени 3. Ендотоксин
4.. Алергени

4. Коротка характеристика туляремії

Туляремія – зооантропонозне природно вогнищеве захворювання з множинними механізмами і
факторами передачі
Джерело дикі, синантропні гризуни, комахоїдні (біля 300 видів);
інфекції
Шляхи 1. трансмісивний (переносники – кліщі, блохи); 2.повітряно-пиловий;
передачі 3.контактний; 4.аліментарний
захворювання
Форми 1.Очно-бубонна ; 2. Шкірно-бубонна; 3. Ангінозна ; 4. Кишкова; 5.
захворювання Легенева;
6.Первинно-септична
Основні -первинний афект у місці укусу кліща; інтоксикація;
клінічні -специфічне запалення реґіонарних лімфатичних вузлів (бубон);
ознаки - пронос (кишкова форма);
-кашель, задишка (легенева форма);
-симптоми ангіни (ангінозна форма)
-кон’юнктивіт (очно-бубонна форма)
Імунітет Стійкий, довготривалий. Антибактеріальний . Клітинний (формується стан
ГЧУТ)
Лабораторна Рання:Алергічна проба
діагностика Основна: 1. Біологічний метод 2. Бактеріологічний; 3. Серологічний
Профілактика Специфічна(тільки у постійних вогнищах туляремії):
Жива атенуйована вакцина Гайського-Ельберта
Лікування Аміноглікозиди, тетрацикліни, амфеніколи

Схема мікробіологічної діагностики туляремії

Методи діагностики для проведення в Методи лабораторної діагностики, які можна
лабораторіях особливо-небезпечних виконувати в звичайних лабораторіях
інфекцій
1. Біологічний 1. Серологічний
2. Бактеріологічний 2. Алергічний (рання)

Матеріал для дослідження: пунктат з бубонів, гній з виразок, кон’юнктиви, кров, харкотиння,
секційний матеріал.
Бактеріологічне дослідження :
- зараження білих мишей або морських свинок матеріалом від хворого
- через 5-14 діб розтин загиблих тварин;
- мікроскопічне дослідження мазків-відбитків внутрішніх органів, черевного ексудату,
пунктату лімфатичних вузлів (забарвлення за Грамом, Романовським-Гімзою).
- висів вище наведеного матеріалу на яєчно-жовткове середовище МакКоя-Чепіна або на
глюкозно-цистиновий кров’яний агар Френсіса;
- ідентифікація виділеної культури за морфологією, культуральними, біохімічними
ознаками і антигенною структурою (РА з видовою О-сироваткою).
Матеріал для дослідження: сироватка крові
Серологічний метод
- прискорений орієнтовний метод – кров’яно-крапельна реакція аглютинації
- РА (з 10-12 дня); діагностичний титр 1:100
-РНГА (рання серологічна діагностика, ретроспективна, визначення поствакцинального
імунітету); діагностичний титр 1:1280
-непряма РІФ (ретроспективна діагностика, стан після вакцинації, діагностика захворювання);
діагностичний титр 1:400
Алергічна проба з тулярином (рання діагностика) позитивна з 3-5 дня захворювання

6.Практичні роботи, які виконуються на занятті.

1.Промікроскопувати забарвлені за Грамом демонстраційні препарати, виготовлені з культур
францисел. Мікроскопічну картину замалювати.
Збудник туляремії (F. tularensis) - грам (-) дрібні поліморфні кокобактерії або палички
2.Поставити реакцію кільцепреципітації з метою виявлення туляремійного преципітиногену в
досліджуваному матеріалі.
Методика: реакція кільцепреципітації ставиться в спеціальних вузьких преципітаційних
пробірках. Для постановки реакції необхідно мати преципітаційну діагностичну сироватку для
визначення туляремійного антигену в фільтраті дослідного матеріалу, нормальну сироватку(без
преципітинів), фільтрат досліджуваного матеріалу.
В преципітаційну пробірку 1 наливають нормальну сироватку в кількості 0,3-0,5 мл (контроль),
потім повільно пастерівською піпеткою нашаровують дослідний матеріал, взятий в кількості
0,2-0,3 мл, тримаючи пробірку нахиленою, переводять пробірку в вертикальне положення і
спостерігають за зоною розмежування рідин. При відсутності кільця помутніння (негативна
реакція) здійснюють постановку досліду: в преципітаційну пробірку 2 наливають діагностичну
сироватку в кількості приблизно 0,3-0,5 мл, потім повільно нашаровують дослідний матеріал,
взятий в кількості 0,2- 0,3 мл, тримаючи пробірку нахиленою, переводять пробірку в
вертикальне положення і спостерігають за зоною розмежування рідин. При появі кільця
помутніння протягом 2-3 хвилин реакцію вважають позитивною, що свідчить про наявність
туляремійного антигену в дослідному матеріалі.
3.Врахувати результати розгорнутої РА хворого на туляремію в демонстраційному досліді,
зробити висновки.
Аглютинуючі антитіла при туляремії з’являються в крові хворого відносно пізно (після 2
тижнів захворювання), для їх виявлення застосовують розгорнуту РА з туляремійним
діагностикумом. Критерії врахування результату:
«+» - на дні пробірки дрібнозернистий осад, надосадова рідина прозора;
«+» - на дні пробірки невелика кількість осаду, надосадова рідина мутна;
«-» - вміст пробірки мутний, осаду немає.
Діагностичний титр реакції 1:100. При позитивному результаті реакції в титрі 1:100 або вище,
діагноз туляремії підтверджується.
4.Вивчити імунобіологічні препарати для діагностики і профілактики туляремії.
Набір препаратів: діагностичні – преципітуючі сироватки для виявлення антигенів францисел в
дослідному матеріалі; туляремійний діагностикум для постановки розгорнутої реакції
аглютинації; тулярин для постановки алергічної проби; профілактичні препарати –туляремійна
жива суха накожна вакцина Гайського-Ельберта.
5.Ознайомитись з антибіотиками, які використовують для екстреної профілактики і
етіотропного лікування туляремії – тетрациклін, доксіциклін,стрептоміцин, ріфампіцин.
6.Оформити протокол, зробити висновки.

7.Рекомендована література:
7а. Основна:
Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія. За ред. акад.. НАН України В.В.Широбокова.
Вінниця. Нова книга.2011.- С. 399-402.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. Стор.221-226, 237-240.
С.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков. Практична мікробіологія. Тернопіль,
2004. Стор.223-232.
7б. Додаткова:
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням. Загальна ред..
Г.К.Палій, К., 2004.
Б.Л.Черкасский. Особо опасные инфекции, М.: «Медицина», 1996. Стр.35-38, 44-50.
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. Стр. 279-284, 297-301.
В.Д.Тимаков.Микробиология, 1983. Стр.293, 296-297, 311-313.
А.И.Коротяев, С.А.Бабич. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология, Санкт-
Петерб.,2002. Стр.355-361, 364-367.
И.Л.Дикий, И.Ю.Холупяк, Н.С.Шевелева, М.Ю.Стегний. Микробиология, Харьков, 1999.
Стр.247-250, 254-258.
Микробиология. Руководство к лабораторным занятиям. Под ред. И.Л.Дикого, Харьков, 1999.
Стр.294-297, 301-304.
Л.Б.Борисов. Руководство к лабораторным занятиям по микробиологии, 1984. Стр.198-204.
Л.Б.Борисов. Медицинская микробиология, вирусология,иммунология, М., 2002. Стр.426-428.
Ю.С.Кривошеин. Руководство к практическим занятиям по микробиологии, 1973. Стр.118-125.
М.Н.Лебедева. Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии. М.,
1973. Стр. 211-220.
А.Н.Маянский. Микробиология для врачей, Н.Новгород: НГМА, 1999. Стр.176-180.
Лекційний матеріал.

8.Матеріали для самоконтролю:

Тести:
1. З метою підтвердження діагнозу “Туляремія” мисливцю, госпіталізованому на 5 день
хвороби слід призначити для ранньої діагностики
A. РІФ
B. РА
C. РНГА
D. РЗК
E. Алергічну пробу

2. В міську інфекційну лікарню поступив пацієнт із скаргами, які дозволили лікарю поставити
попередній діагноз туляремія. Яким із нижче перерахованих методів є найбільш раннім
методом діагностики та найбільш застосованим у звичайних клінічних умовах?
A Алергологічний
B Біологічний
C Серологічний
D РІФ (експрес-метод)
E Бактеріологічний

Ситуаційні задачі:
1. В місцеву інфекційну лікарню поступив пацієнт з симптомами, які дозволили поставити
попередній діагноз: туляремія.
1. Який метод застосовують для ранньої діагностики туляремії?
2. Який метод лабораторної діагностики можна застосовувати в умовах звичайної
лабораторії?
3. Як відбувається зараження людини на туляремію?
4. Які особливості виділення францисел із дослідного матеріалу?
5. Які засоби профілактики захворювання людей слід використовувати в ендемічних зонах
розповсюдження збудника туляремії?

Автор : доцент Вовк І.М.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність-клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №37

1.Тема: Збудники бруцельозу, сибірки. Морфологія, біологічні властивості. Методи

лабораторної діагностики, етіотропна терапія, профілактика захворювань.
2.Мета заняття.
2а. Загальна: засвоїти основні біологічні властивості патогенних для людини бруцел і бацил,
орієнтуватись у виборі методів лабораторної діагностики цих зоонозних захворювань, знати
основні профілактичні заходи в осередку захворювання.
2б. Конкретна:
1. Засвоїти диференційно-діагностичні ознаки патогенних для людини бруцел; знати
біологічні диференційні ознаки збудника сибірки.
2. Вміти правильно обрати метод лабораторної діагностики, визначитись із матеріалом,
який необхідно взяти у хворого, для кожного конкретного методу.
3. Засвоїти етапи мікробіологічної діагностики бруцельозу і сибірки.
4. Вміти оцінювати результати серологічного дослідження при бруцельозі.
5. Вміти поставити реакцію термопреципітації по Асколі для перевірки тваринницької
сировини на предмет контамінації спорами збудника сибірки.
6. Вміти проводити експрес-діагностику сибірки за мікроскопією.
7. Вміти проводити експрес-діагностику бруцельозу за реакцією Хеддльсона.
8. Знати основні протиепідемічні і профілактичні заходи для попередження
розповсюдження захворювання у вогнищі.
9. Знати препарати для етіотропної терапії бруцельозу, сибірки.
3.Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Значення спороутворення у бактерій, методи виявлення спор, чутливість спор до дії
несприятливих фізико-хімічних факторів.
3.2. Серологічний метод діагностики інфекційних захворювань, матеріал для дослідження,
реакції для виявлення специфічних антибактеріальних імуноглобулінів.
3.3. Реакція кільце преципітації, методика постановки, застосування в діагностиці
інфекційних захворювань.
3.4. Фактори вірулентності бактерій.
3.5. Етапи бактеріологічного методу дослідження.
3.6. Виявлення алергії на мікробні антигени, значення в лабораторній діагностиці.
3.7. Живі вакцини, характеристика, особливості застосування.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Біологічна характеристика патогенних бруцел, принципи класифікації, диференційні
ознаки.
2. Епідеміологія, патогенез бруцельозу. Особливості імунітету.
3. Принципи мікробіологічної діагностики бруцельозу. Особливості бактеріологічного і
серологічного методів дослідження.
4. Лабораторна діагностика хронічних форм бруцельозу (алергічний, серологічний методи).
5. Профілактика бруцельозу, етіотропні препарати для лікування.
6. Морфологія і біологічні властивості збудника сибірки, диференційні ознаки патогенних і
умовно-патогенних бацил.
7. Епідеміологія і патогенез сибірки. Особливості імунітету.
8. Мікробіологічна діагностика сибірки: попередня, основна, ретроспективна. Методи
визначення забрудненості тваринницької сировини спорами сибірки (РІФ, реакція
кільцепреципітації).
9. Специфічна профілактика і лікування сибірки.

5. Зміст теми.
Граф логічної структури змісту:
 Таксономія патогенних для людини бруцел і бацил
Родина Brucellaceae Види: B.melitensis – збудник бруцельозу мілкої рогатої худоби
Рід Brucella B.abortus – збудник бруцельозу великої рогатої худоби
B.suis – збудник бруцельозу свиней
Родина Bacillaceae Види: B. anthracis – збудник сибірки
Рід Bacillus Умовно-патогенні: B.subtilis , B.cereus, B.megaterium
Загальна характеристика бруцел і бацил, що мають медичне значення
Морфологія Умови культивування, середовища, ознаки росту

Патогенні бруцели: Патогенні бруцели:

Мілкі, Гр-, поліморфні Облігатні аероби, або капнофіли (B.abortus)
кокобацили Вибагливі до поживних середовищ
Нерухомі Повільний ріст (до 3 тижнів).
Не утворюють спор Поживні середовища для культивування:
Утворюють істинну або Печінковий агар – S-форми колоній, з перламутровим
мікрокапсулу відтінком (можлива дисоціація в R форми).
Печінковий бульйон – помутніння і слизистий осад
Патогенні бацили: Патогенні бацили:
Грам (+) стрептобацили з Факультативні Поживні середовища для
обрубаними кінцями культивування:
Нерухомі 1.МПА, МПБ
Утворюють капсулу (тільки в 2.Кров’яний агар
організмі людини або тварин) Характеристика росту:
В оточуючому середовищі На МПА – утворює R-форму колоній (“левяча грива”,
утворюють спору, центрально “голова Медузи”)
розташовану На МПБ – утворює осад у вигляді пластівців або
Під дією пеніциліну утворюють L- шматочків вати, бульйон прозорий.
форми (“перлинове намисто”) У стовпчику желатину – ріст, що нагадує
“перевернуту” ялинкуанаероби;
Оптимальна температура 370С;
Невибагливі до складу поживного середовища;
Культивуються на МПА, МПБ
На МПА – утворює R-форму колоній (“левяча грива”,
“голова Медузи”)
На МПБ – утворює осад у вигляді пластівців або
шматочків вати, бульйон прозорий.
У стовпчику желатину – ріст, що нагадує
“перевернуту” ялинку
Антигенна структура і фактори патогенності
Види Антигенна структура Фактори патогенності
Brucella О-АГ ( до 15 антигенних 1.Ендотоксин
фракцій) 2. Протективний антиген
1. Родовий антиген (антифагоцитарний фактор)
2. Видоспецифічні антигени 3. Інгібітори злиття фагосом і лізосом
Brucella melitensis М-АГ - B.melitensis 4. Капсула
Brucella abortus А-АГ- B.abortus 5. Фактори інвазії (гіалуронідаза)
Brucella suis А і М-АГ - B.suis 6. Алергени (зумовлюють формування
2. R-АГ – R-форми ГЧУТ)
3. Термолабільний Vі-АГ
(протективний)
Bacillus anthracis 1. Капсульний (К-АГ) – 1. Капсула
поліпептидний, 2. Екзотоксин.
термолабільний. Складається з 3 фракцій:
2. Соматичний (О-АГ) – 1) Протективний антиген
 полісахаридний, 2) Летальний фактор
термостабільний. 3) Набряковий фактор
3. Протективний АГ –
термолабільний, одна із
фракцій екзотоксину.
Коротка характеристика бруцельозу
Джерело інфекції Велика рогата худоба; мілка рогата худоба; парнокопитні
(травоїдні); свині
Механізм та шляхи Аерогенний; Фекально-оральний
передачі захворювання Шляхи: Контактний; повітряно-пиловий; аліментарний
Фактори передачі: продукти тваринництва (молоко, м’ясо)
Інкубаційний період 1-6 тижнів, до 6 місяців
Форми захворювання 1.Гострий рецидивуючий бруцельоз; 2.Хронічний активний;
3.Хронічний неактивний
Основні клінічні ознаки Гострий- лихоманка, ознаки міокардиту, бронхіту, артриту;
Хронічний-артрити, радикуліти, спондиліти, плексіти, мастит
Імунітет Стійкий, напружений; гуморальний та клітинний (ГЧУТ)
Лабораторна Рання:1. Бактеріологічний метод (гемокультура); 2.Біологічна
діагностика проба
Пізня: 1.Серологічний; 2.Алергічний
Профілактика Неспецифічна: ліквідація захворювання серед тварин, обстеження
професійних груп;
Специфічна - жива вакцина (B.abortus 19-BA)
Лікування

Коротка характеристика сибірки

Сибірка – гостра особливо-небезпечна зоонозна інфекція великої та мі лкої рогатої хвороби, що
передається до людини різними шляхами, характеризується швидким розвитком та високою
летальністю серед тварин.
Джерело інфекції Велика рогата худоба; мілка рогата худоба; парнокопитні
(травоїдні); свині
Механізм та шляхи Контактний; Трансмісивний; Аерогенний; Фекально-оральний
передачі захворювання Шляхи: Контактний; повітряно-пиловий; аліментарний
Фактори передачі: тваринницька сировина (шкіра, хутро );
продукти тваринництва (молоко, м’ясо)
Інкубаційний період 2-3 дні.; до 8 днів
Форми захворювання 1. Шкірна; 2. Легенева; 3. Кишкова; 4.Септична
Основні клінічні ознаки Шкірна: карбункул з чорним струпом; лімфаденіт
Легенева:пневмонія з швидким розвитком набряку
Кишкова: геморагічний коліт
Септична:виражена інтоксикація, симптоми ІТШ
Імунітет Стійкий, напружений; гуморальний: антибактеріальний і
антитоксичний; клітинний (ГЧУТ)
Лабораторна Попередня:Бактеріоскопічний метод
діагностика Основна:Бактеріологічний метод
Додатковий метод: Біологічний метод
Ретроспективна: Серологічний, алергічний методи
Профілактика Неспецифічна: ліквідація захворювання серед тварин, обстеження
професійних груп, перевірка сировини;
Специфічна - жива вакцина СТІ (безкапсульний штам B.anthracis)
Лікування Пеніциліни, тетрациклін, проти сибірковий імуноглобулін

Схема мікробіологічної діагностики бруцельозу

Матеріал для дослідження: кров, сеча, кістковий мозок, синовіальна рідина,
Методи діагностики:
Рання при гострій формі інфекції – виділення гемокультури, мієлокультури, урінокультури
(проводять тільки в лабораторіях діагностики особливо-небезпечних інфекцій)
1.Бактеріологічний метод
-посів крові у печінковий МПБ або за методом Кастанеда із рідким середовищем і скошеним
агаровим середовищем у 2 флакони (в одному з флаконів створюють підвищену концентрацію
вуглекислого газу для росту B.abortus);
-пересів підозрілих колоній на скошений печінковий агар;
-диференціація виділених бруцел (проба на сірководень, бактеріостатичну дію анілінових
барвників, лізис фагом RTD);
-орієнтовна РА на склі з А і М-сироватками
Тести для ідентифікації бруцел
Види Лізис Потреба H2S Уреаза Ріст в присутності
фагом в СО2
тіоніну сафраніну фуксину
RTD
B.melitensis - - - + + + +
B.abortus + + + + - + +
B.suis - - + + + - -

2.Біологічна проба (рідко використовується в зв’язку з тривалістю дослідження)– зараження

білих мишей або морських свинок (в черевну порожнину або підшкірно в пахвинній ділянці).
Розтин через 20-30 діб

Пізня (з другого тижня захворювання при гострій формі), при хронічних формах інфекції
(основний метод), ретроспективна діагностика

1.Серологічний метод (при хронічних формах інфекції – основний)

Матеріал для дослідження: сироватка крові
- орієнтовна РА Хеддельсона на склі (пластинкова РА для масових обстежень)
- розгорнута РА Райта (діагностичний титр 1:100 і вище)
- непряма реакція імунофлюоресценції
- реакція Кумбса (визначення неповних антитіл)
- опсоно-фагоцитарна реакція
- ІФА, РНГА, РЗК
2.Алергічна проба (проба Бюрне) внутрішньо шкірне введення бруцеліну. Позитивна з 15-20
дня захворювання.

Схема мікробіологічної діагностики сибірки

Матеріал для дослідження залежить від форми інфекції: вміст карбункулу, везикул (шкірна
форма); харкотиння (легенева форма); випорожнення (кишкова форма); кров (септична форма).
1.Бактеріоскопічний метод (попередня діагностика)
-мазки за Грамом,
-мазки за Романовським-Гімзе.
-РІФ.
2.Бактеріологічний метод (остаточна діагностика)
-посів матеріалу на МПА, кров’яний агар, у МПБ;
-через 18-20 год. підозрілі колонії пересівають на скошений агар;
-ідентифікація чистої культури на підставі результатів :
1) біологічної проби (зараження білих мишей, визначення в мазках-відбитках капсульованих
бацил)
2) тесту «перлинного намиста» (висів у середовище з пеніциліном, де збудник сибірки утворює
L-форми);
3) фаголізабельністі сибірковим бактеріофагом;
 4) здатності утворювати капсулу на середовищах з додаванням нативного білка (сироватковий
агар)
5) відсутності гемолітичної активності;
6) відсутності рухливості
Диференційні ознаки бацил
Ознака або тест B.anthracis B.anthracoides B.subtilis B.megaterium B.cereus
Капсула + - - - -
Патогенність для білих + - - - -
мишей
Лізис специфічним фагом + - - - -
Тест «перлинного намиста» + - - - -
РІФ з протисибірковою + - - - -
сироваткою
Рухливість - + + + +
Гемоліз - + + - -
лецитиназа - + + + +
Фосфатаза - + + + +
3.Біологічний метод – матеріалом від хворого підшкірно заражають білих мишей; тварини
гинуть через 1-2 дні після введення матеріалу; у внутрішніх органах виявляють збудників
типової морфології

Методи для ретроспективної діагностики або визначення поствакцинального імунітету:

1.Алергічний метод – постановка внутрішньо-шкірної проби з антраксином
2.Серологічний метод:
Матеріал для дослідження: сироватка крові
РЗК, РНГА, ІФА , реакція коаглютинації з сибірковим антигеном

Методи для визначення антигенів сибіркових бацил у матеріалі, тваринницькій сировині,

тощо.
Серологічна діагностика:
Реакція термокільцепреципітації по Асколі

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті.

1.Вивчити морфологію патогенних бруцел в демонстраційних препаратах, забарвлених за
Грамом. Мікроскопічну картину замалювати у протокол.
Патогенні бруцели - мілкі, грамнегативні, поліморфні коко бактерії або палички
2. Вивчити морфологію збудника сибірки в демонстраційних препаратах, зафарбованих за
Грамом, Цілем-Нільсеном, Бурі-Гінсом.Мікроскопічну картину замалювати.
За Грамом – збудник сибірки грубі, з обрубаними кінцями грам позитивні стрептобацили, в
препаратах ланцюжки бацил нагадують палиці бамбука;
За Цілем-Нільсена – вегетативні клітини фарбуються у блакитний колір, центрально
розташовані овальні спори червоного кольору;
За Бурі-Гінсом – на темному фоні виявляються рожеві стрептобацили, оточені капсулою;
За Романовським-Гімзе –фіолетового кольору стрептобацили, оточені блідо-рожевою
капсулою.
3. Провести візуальне і стереомікроскопічне дослідження R-форм колоній антракоїдів на
кров’яному агарі.
R –форми колоній B.anthracoides нагадують колонії збудника сибірки: край колонії нагадує при
мікроскопічному вивченні пасма скуйовдженого волосся, але на відміну від збудника сибірки
антракоіди продукують гемолізин, тому колонії на кров’яному агарі оточені зоною гемолізу.
4. Поставити реакцію кільцепреципітації по типу Асколі , врахувати результати, внести в
протокол відомості про мету застосування реакції.
Мета застосування реакції: визначення соматичного термостабільного сибіркового антигену в
дослідному матеріалі, тваринницькій сировині (хутро, шкіра, м’ясо та ін..), виробах із
тваринницької сировини.
Необхідні інгредієнти для постановки реакції: нормальна сироватка (без специфічних антитіл),
преципітуюча сироватка, фільтрат рідини, в яку екстрагували сибірковий антиген шляхом
кип’ятіння досліджуваної сировини.
Методика постановки: В преципітаційну пробірку 1 наливають нормальну сироватку в
кількості 0,3-0,5 мл (контроль), потім повільно пастерівською піпеткою нашаровують
дослідний матеріал, взятий в кількості 0,2-0,3 мл, тримаючи пробірку нахиленою, переводять
пробірку в вертикальне положення і спостерігають за зоною розмежування рідин. При
відсутності кільця помутніння (негативна реакція) здійснюють постановку досліду: в
преципітаційну пробірку 2 наливають діагностичну сироватку в кількості приблизно 0,3-0,5 мл,
потім повільно нашаровують дослідний матеріал, взятий в кількості 0,2-0,3 мл, тримаючи
пробірку нахиленою, переводять пробірку в вертикальне положення і спостерігають за зоною
розмежування рідин. При появі кільця помутніння протягом 2-3 хвилин реакцію вважають
позитивною, що свідчить про наявність сибіркового антигену в дослідному матеріалі.
5. Оцінити результати демонстраційної пластинкової реакції Хеддльсона, схему реакції і
результати внести в протокол (див. малюнок).
Схема пластинкової реакції Хеддльсона
0,08 мл дослідної 0,04 мл дослідної сироватки 0,02 мл дослідної сироватки
сироватки 0,03 мл бруцельозного 0,03 мл бруцельозного
0,03 мл бруцельозного діагностикуму діагностикуму
діагностикуму Результат:
Результат: Результат:

0,01 мл дослідної Контроль сироватки: Контроль діагностикуму:

сироватки 0,02 мл дослідної сироватки 0,03 мл бруцельозного
0,03 мл бруцельозного 0,03 мл фізіологічного діагностикуму
діагностикуму розчину 0,03 мл фізіологічного
Результат: Результат: розчину
Результат:
Інгредієнти реакції вносять у квадрати мікропіпеткою, потім ретельно змішують рідини
скляною паличкою і спостерігають за результатом реакції: протягом 2 хвилин при позитивному
результаті в краплині з’являються дрібні пластівці синього кольору. Реакція вважається
позитивною, якщо аглютинація відбувається в дозах сироватки 0,02-0,01 мл.
6. Врахувати результати демонстраційної реакції Райта, поставленої з метою підтвердження
діагнозу «бруцельоз». Дані внести в протокол, зробити висновки.
Аглютинуючі антитіла при бруцельозі визначають, починаючи з 2 тижня захворювання, для їх
виявлення застосовують розгорнуту РА з бруцельозними діагностикумами. Критерії врахування
результату:
«+» - на дні пробірки дрібнозернистий синій осад, надосадова рідина прозора, блакитна;
«+» - на дні пробірки невелика кількість осаду, надосадова рідина мутна;
«-» - вміст пробірки мутний, осаду немає.
Діагностичний титр реакції 1:200. При позитивному результаті реакції в титрі 1:200 або вище з
певним діагностикумом, діагноз підтверджується.
7. Ознайомитись з препаратами, які використовують для діагностики, лікування і
профілактики бруцельозу і сибірки. Дані внести у протокол.
Діагностичні препарати: бруцельозний діагностикум (завис інактивованих бруцел, забарвлених
метиленовим синім, для постановки реакцій Хеддельсона, Райта); преципітуюча сибіркова
сироватка для постановки реакції термопреципітаціі, сибірковий бактеріофаг, сибіркова
люмінесцентна сироватка для РІФ, бруцелін (фільтрат інактивованих нагріванням культур
B.melitensis, B.suis, B.abortus) для постановки шкірноалергічної проби Бюрне, антраксин
(білково-полісахаридно-нуклеїновий комплекс, отриманий при гідролізі B.anthracis) для
постановки шкірно-алергічної проби.
Препарати для специфічної профілактики: сибіркова вакцина СТІ (спори авірулентного без
капсульного штаму B.anthracis), накожна суха жива бруцельозна вакцина, виготовлена із
авірулентного штаму B.abortus.
Лікувальні препарати: проти сибірковий кінський імуноглобулін, антибіотики: пеніциліни,
цефалоспорини – для лікування сибірки, тетрацикліни, аміноглікозиди, фторхінолони – для
лікування бруцельозу, сибірки..
8. Оформити протокол, зробити висновки.

7. Рекомендована література:
7а. Основна:
Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія. За ред. акад.. НАН України В.В.Широбокова.
Вінниця. Нова книга.2011.- С.395-399, 419-422.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. Стор.234-237, 256-262.
С.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков. Практична мікробіологія. Тернопіль,
2004. Стор.232-237,239-243.
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням. Загальна ред..
Г.К.Палій, К., 2004.
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. Стр. 291-297, 308-316.
В.Д.Тимаков.Микробиология, 1983. Стр. 307-311, 318-322.
А.И.Коротяев, С.А.Бабич. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология, Санкт-
Петерб.,2002. Стр. 361-364, 367-370.
И.Л.Дикий, И.Ю.Холупяк, Н.С.Шевелева, М.Ю.Стегний. Микробиология, Харьков, 1999.
Стр.250-254, 258-263.
Микробиология. Руководство к лабораторным занятиям. Под ред. И.Л.Дикого, Харьков, 1999.
Стр.297-301,304-307.
Л.Б.Борисов. Руководство к лабораторным занятиям по микробиологии, 1984. Стр. 204-211.
Л.Б.Борисов. Медицинская микробиология, вирусология,иммунология, М., 2002. Стр 423-426,
446-448.
Ю.С.Кривошеин. Руководство к практическим занятиям по микробиологии, 1973. Стр. 125-132,
143-147.
Б.Л.Черкасский. Особо опасные инфекции, М.: «Медицина», 1996. Стр. 38-44.
Лекційний матеріал.
8. Матеріали для самоконтролю:
Тести:
1.При плановому обстеженні доярок поставлено шкірно-алергічну пробу Бюрне. Вказана проба
використовується для виявлення гіперчутливості до
A Тулярину
B Туберкуліну
C Альттуберкуліну
D Бруцеліну
E Антраксину
2. Робітнику цеху по переробці шкіряної сировини поставлений попередній діагноз
"сибірка ". Яку реакцію використовують для встановлення факту зараження
шкіряної сировини?
A Реакцію зв'язування комплементу
B Реакцію аглютинації
C Реакцію термопреципітації
D Реакцію нейтралізації
E Реакцію непрямої гемаглютинації
3.У фермера після контакту зі шкірою та м'ясом загиблої корови на шкірі виникли карбункули з
почорнінням у центрі, гіперемією, підвищенням температури. Після госпіталізації було
поставлено діагноз - сибірка. Що терміново необхідно ввести хворому для лікування?
A Протисибірковий глобулін
B Вакцина СТІ
C Вакцина БСЖ
D Тулярин
E Антраксин
4.У хворого під час огляду карбункула лікар відмітив: в центрі чорний струп, набряк
підшкірної клітковини, при дотику - безболісність. При мікроскопії виявлені грампозитивні
стрептобацили, що утворюють капсулу. Вкажіть найбільш вірогідне захворювання.
A Правець
B Чума
C Сибірка
D Холера
E Сифіліс
5.При вивченні мазка з виділення з карбункула виявлені великі грампозитивні палички з
обрубаними кінцями, розташовані у вигляді ланцюжків, оточені загальною капсулою. Який
попереднй діагноз?
A Піодермія
B Чума
C Туляремія
D Кандидоз
E Сибірка

Ситуаційні задачі:
1. Доярка у розпал епідемії грипу звернулась до лікаря зі скаргами на високу температуру,
загальну слабкість, відсутність апетиту, біль в суглобах. Протягом 10 діб вона лікувалась з
діагнозом “Грип”. Але інфекціоніст запідозрив в неї бруцельоз.
1. Який матеріал необхідно взяти у хворої для лабораторного дослідження?
2. Який метод лабораторної діагностики слід обрати для підтвердження діагнозу?
3. Якою реакцією можна поставити остаточний діагноз бруцельозу?
4. Назвіть види бруцел, які найчастіше викликають захворювання у людей.
5. Який вид бруцел, на Вашу думку, найвірогідніше спричинив захворювання у цієї пацієнтки?

Автор : доцент Вовк І.М.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів
при підготовці до практичного заняття №38
для студентів фармацевтичного факультету (спеціальність – клінічна фармація)

1.Тема заняття: Патогенні клостридії. Збудники ботулізму та ентеральних клостридіозів.

Морфологія та біологічні властивості. Мікробіологічна діагностика, етіотропна, специфічна
терапія, профілактика захворювань, спричинених ними.
2. Мета заняття.
2.1. Мета загальна. Уміти пояснити біологічні властивості збудників ботулізму,
ентеральних клостридіозів, принципи лабораторної діагностики, специфічної профілактики,
лікування інфекцій.
2.2. Мета конкретна. Вміти правильно обрати метод лабораторної діагностики ботулізму,
ентеральних клостридіозів, призначати препарати для екстреної профілактики ботулізму.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Морфологічні групи бактерій.
3.2. Спори бактерій, їх значення, методи виявлення.
3.3. Токсини мікроорганізмів.
3.4. Імунобіологічні препарати для специфічної профілактики та лікування захворювань.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
4.1 Морфологічна, біологічна характеристика патогенних клостридій, значення у виникненні
ентеральних клостридіозів.
4. 2. Морфологія, культуральні властивості збудника ботулізму, анаеробної харчової
токсикоінфекції, псевдомембранозного ентероколіту.
4.3. Характеристика ботулотоксину, ентеротоксину C.perfringens, екзотоксинів C.difficile,
механізм їх дії.
4.4. Мікробіологічна діагностика ботулізму та ентеральних клостридіозів. Реакція нейтралізації,
методика визначення екзотоксинів патогенних клостридій.
4.5. Профілактика, терапія ботулізму та ентеральних клостридіозів. Характеристика
імунобіологічних препаратів.
5. Зміст теми.
Збудник ботулізму (C.botulinum) - коротка грам-позитивна паличка, утворює овальну
субтермінально розташовану спору («тенісна ракетка»). Культивують на спеціальних
середовищах для анаеробів: середовище Кітта-Тароцці, кров’яно-цукровий агар Цейслера,
середовище Вільсон-Блера. Екзотоксин- ботулотоксин (нейротоксин), який зв’язує ацетилхолін
в нервово-м’язових синапсах центральної, вегетативної і периферійної нервової системи.
Екзотоксин накопичується в переважно консервованих продуктах, при потраплянні в шлунок
може активуватись протеолітичними ферментами. Інкубаційний період - від 2 годин до 10 діб.
Форми зазворпювання – гастроінтестинальна, рановий ботулізм, ботулізм новонароджених.
Імунітет - антитоксичний слабко напружений. Методи діагностики - біологічна проба,
бактеріологічний, серологічний метод для виявлення ботулотоксину в харчових продуктах,
матеріалі від хворого (ІФА, РНГА з анти-тільним діагностикумом). Профілактика –
неспецифічна (контроль за виготовленням консервованих продуктів), специфічна екстрена
пасивна (полівалентна антитоксична вакцина).
Серологічні варіанти C. perfringens A і C продукують ентеротоксини, накопичення
яких у харчових продуктах призводить до розвитку харчових токсикоінфекцій. C. perfringens
тип A викликає токсикоінфекцію легкої та середньої важкості з коротким інкубаційним
періодом та нетривалим перебігом. Основні симптоми (діарея, блювота) зникають протягом
доби. Важчий перебіг має некротичний ентерит, спричинений C. perfringens типу С.
Збудник псевдомембранозного коліту C. difficile - грампозитивна спороутворююча
паличка. На середовищах для культивування анаеробів утворює білі щільні колонії із
специфічним запахом крезолу. Збудник продукує два екзотоксини А і В. Токсин А
(ентеротоксин) має діареє генну і летальну дію. Токсин В (цитотоксин) пошкоджує клітини
слизової кишечника, пригнічує синтез білка і порушує функцію мембран із втратою іонів К +.
C. difficile входить до складу мікрофлори кишечника у 3 % здорових дорослих і 30-50 %
немовлят. Носійство зростає у госпіталізованих хворих. Збудник іноді викликає внутрішньо
лікарняні спалахи захворювання. Ураження найчастіше виникає при антибіотикотерапії. В
результаті пригнічується нормальна мікрофлора (анаеробні неспороутворюючі бактерії), яка є
основою колонізаційної резистентності товстого кишківника. C. difficile виживає завдяки
утворенню спор. Відміна антибіотиків сприяє проростанню спор і виділенню екзотоксину
вегетативними клітинами. Для дослідження використовують бактеріологічний метод,
визначення цитотоксинів за допомогою ІФА. Лікування – ванкоміцин, метронідазол, еубіотики.
Граф логічної структури мікробіологічної діагностики ентеральних клостридіозів
Матеріал для дослідження: промивні води шлунка, блювотні маси, кров, залишки харчових
продуктів, випорожнення
Бактеріологічне метод
1. Матеріал прогрівають при 800С протягом 20 хв;
2. Висів матеріалу на середовище Кітта-Тароцці; інкубація 48-72 год.,
3. Пересів на кров’яний агар Цейслера; інкубація 24-48 год.
4. Ізольовані колонії пересівають на Кітта-Тароцці; інкубація 24-48
год.
Ідентифікація чистої культури на підставі: морфології, культуральних, біохімічних
властивостей, результатах біологічної проби (реакція нейтралізації) для визначення серотипу
токсину.
Біологічний метод (реакція нейтралізації) – проводять на мишах (введення суміші фільтрату
матеріалу і антитоксичної сироватки певного типу, попередньо витриманої в термостаті 30-
40хв. (контрольні миші); введення фільтрату матеріалу без антитоксичної сироватки (дослідна
миша); врахування результатів біологічної проби через 2-3 доби.
Серологічний метод: визначення ботулотоксину за допомогою РНГА з антитільним
еритроцитарним діагности кумом; виявлення токсину за допомогою ІФА.
6. Практичні роботи, які виконують на заняттях.
6.1. Вивчити морфологію збудника ботулізму в демонстраційних препаратах, забарвлених за
Грамом. Мікроскопічну картину замалювати у протокол, звертаючи увагу на форму, розмір і
місце розташування спор.
6.2. Вивчити характер росту клостридій у середовищі Кітта-Тароцці, лакмусовому молоці.
Ознайомитись з поживними середовищами, які використовують для виділення патогенних
клостридій з дослідного матеріалу і накопичення чистої культури (кров’яно-цукровий агар
Цейслера, середовище Вільсон-Блера, середовище Кітта-Тароцці, скошений кров’яно-цукровий
агар по Філдсу).
6.3. Врахувати результати демонстраційної РПГА, поставленою з метою виявлення
ботулотоксину в різних взірцях харчових продуктів.
Збудник ботулізму виробляє токсини семи сероварів (А, B, C, D, E, F, G), однак частіше за
інших зустрічаються серовари А, В, Е. Всі токсини відрізняються за антигенними
властивостями і можуть бути диференційовані в реакціях з типоспецифічними сироватками.
Для цієї мети використовують реакцію пасивної (непрямої) гемаглютинації з сироваткою
хворого, в якій передбачається наявність токсину, і еритроцитами, навантаженими антитілами
антитоксичних протиботулінічних сироваток типів А, В, Е. Контролем служить нормальна
сироватка. У позитивному випадку еритроцити осідають на дні лунки у вигляді рівного шару
клітин із складчастим або зазубреним краєм («перевернута парасолька»), в негативному -
осідають у вигляді «ґудзика».
6.4. Ознайомитись з препаратами, які використовують для діагностики, специфічного
лікування і профілактики ботулізму.
Протиботулінічні сироватки. Отримують з крові коней, які були гіперімунізовані
ботулінічними анатоксинами. Для лікувально-профілктичних заходів готують протиботулінічні
полівалентні та моно валентні сироватки типів А, В, Е, F. Моновалентні сироватки
використовують для визначення серотипу токсину в досліджуваному матеріалі в реакції
нейтралізації на білих мишах.
Антитоксична сироватка C. perfringens. Використовують з діагностичною метою в реакції
нейтралізації досліджуваного токсину на білих мишах.
Пробіотики. Препарати, які містить суспензію біфідобактерій, лактококів, лактобацил,
пропіоновокислих бактерій, оцтовокислих бактерій. Використовують для лікування та
профілактики псевдомембранозного ентероколіту.
7. Рекомендована література.
7.1. Література основна.
И.Л.Дикий, И.Ю.Холупяк и др. Микробиология, 2004. – С. 442-445.
И.Л.Дикий, И.И.Сидорчук и др. Микробиология: Руководство к лабораторным занятиям, 2004.-
С. 413-421.
7.2. Література додаткова.
Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед. навч.
заклад / За редакцією В.П.Широбокова. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – С. 429-434.
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред. Г.К.Палія,
В.Г.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. – С. 262-266, 269-274.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С. 245-249, 249-256.
8. Матеріали для самоконтролю.
8.1. Тестові завдання для перевірки вихідного рівня знань.
1) Виживанню мікробів в об'єктах зовнішнього середовища сприяє спороутворення.
Мікроорганізми якого роду з нищеперерахованих є спороутворюючими?
A.Bacteroides
B.Clostridium
C.Peptococcus
D. Peptostreptococcus
E.Staphylococcus
2) У хворого була виділена культура бактерій, що не ростуть в присутності кисню. Як
забезпечити умови росту для цієї культури?
A. Використанням анаеростату
B.Використанням апарата Кротова
C.Використанням печі Пастера
D. Використанням сироваткового середовища
E.Середовищами з окисним редокс- потенціалом
3) Патогенні мікроби і їхні токсини, потрапивши в макроорганізм, можуть поширюватися в
ньому різними шляхами. Який шлях характерний для токсинемії?
A. Збудники із крові надходить у внутрішні органи
B.Мікроби з місця потрапляння надходять у кров, але не розмножуються
C.Мікроби із крові надходять у внутрішні органи, де утворюють гнійні вогнища
D. Мікроби перебувають у лимфоузлах
E. У кров попадають мікробні токсини
4) Після отримання антитоксичної сироватки необхідно визначити її активність. З цією
метою використовують реакцію, яка заснована на з'єднанні рівних доз імунної сироватки і
анатоксину. Як називається ця реакція?
A. Гемаглютинації
B. Гемадсорбціі
C. Зв'язування комплементу
D. Преципітації
E. Флокуляції
5) Для серопрофілактики і серотерапії інфекцій використовують імунні сироватки і
імуноглобуліни. Який вид імунітету формується з їх допомогою?
A. Видовий спадковий
B.Набутий активний
C.Набутий пасивний
D. Штучний активний
Е. Штучний пасивний
8.2. Контрольні питання для перевірки первинного рівня знань.
Ситуаційна задача 1. В бактеріологічній лабораторії досліджували в´ялену рибу
домашнього виготовлення, яка стала причиною важкого харчового отруєння. При мікроскопії
виділеної на середовищі Кітта-Тароцці культури виявлені мікроорганізми, схожі на тенісну
ракетку.
Запитання.
1. Який діагноз встановив лікар?
2. Вкажіть видову назву збудника (лат.)
3. Опишіть патогенез хвороби.
4. Назвіть матеріали від хворого, які підлягають дослідженню для встановлення
діагнозу, методи їх дослідження.
5. Профілактика захворювання.

Ситуаційна задача 2. З організму хворого на харчове отруєння виділили чисту

культуру анаеробних грам позитивних споро утворюючих паличок.
Запитання.
1. Які види клостридій можуть викликати харчові токсикоінфекції?
2. Дайте їх морфологічну характеристику.
3. Опишіть етапи бактеріологічного методу дослідження при діагностиці
захворювання.
4. Яку ще інфекцію можуть викликати ці збудники?
5. Профілактика захворювань, спричинених даними мікроорганізмами.

Автор – доцент А.В.Крижановська

 Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів
при підготовці до практичного заняття №39
для студентів фармацевтичного факультету (спеціальність – клінічна фармація)

1.Тема заняття: Патогенні клостридії. Збудники правця, газової анаеробної інфекції.

Морфологія та біологічні властивості. Мікробіологічна діагностика, етіотропна, специфічна
терапія та профілактика захворювань, спричинених ними.
2.Мета заняття.
2.2. Мета загальна. Уміти пояснити біологічні властивості збудників правця, газової
анаеробної інфекції, принципи лабораторної діагностики, специфічної профілактики, лікування
інфекцій.
2.2. Мета конкретна. Вміти правильно обрати метод лабораторної діагностики правця, газової
анаеробної інфекції (попередня і остаточна), призначати препарати для екстреної профілактики
правця, газової анаеробної інфекції; знати схему імунізації дітей правцевим анатоксином для
планової профілактики правця.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Морфологічні групи бактерій.
3.2. Спори бактерій, їх значення, методи виявлення.
3.3. Поняття «асептика», «антисептика», «антисептичні засоби».
3.3. Токсини мікроорганізмів.
3.4. Види набутого імунітету.
3.5. Імунобіологічні препарати для специфічної профілактики захворювань.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
4.1. Морфобіологічна характеристика патогенних клостридій, значення в патології людини.
4.2. Морфологія, культуральні збудника правця. Характеристика токсину, механізм дії.
4.3. Принципи лабораторної діагностики правця.
4.4. Специфічна профілактика і лікування правця. Характеристика імунобіологічних препаратів.
4.5. Морфологія, культуральні, вірулентні властивості збудників газової анаеробної інфекції.
4.6. Характеристика токсинів збудників газової анаеробної інфекції, механізм дії.
4.7. Мікробіологічна діагностика газової анаеробної інфекції. Реакція нейтралізації, методика
визначення екзотоксинів патогенних клостридій.
4.8. Специфічна профілактика і терапія газової анаеробної інфекції.
5. Зміст теми.
Збудник правця - C.tetani. Грам-позитивні спороутворююча паличка («барабанна паличка»), не
утворюють капсулу, малорухомі перитрихи. Облігатні анаероби. Культивують на спеціальних
середовищах для анаеробів: середовище Кітта-Тароцці, кров’яно-цукровий агар Цейслера,
середовище Вільсон-Блера. Екзотоксин має 2 фракції: тетаноспазмін (нейротоксин) і
тетанолізин (мембранотоксин, гемолізин). Механізм дії нейротоксину: пригнічення виділення
гальмівних нейромедіаторів у синапсах вставних нейронів ЦНС. Правець – гостра токсична
ранова інфекція, яка викликається нейротоксином C. tetani, і проявляється судомами скелетних
м’язів і періодичними генералізованими судомами. Механізм та шляхи передачі захворювання
– контактний. Фактори передачі - сторонні тіла в рані, нестерильний інструмент тощо. Джерело
інфекції - тварини, людина (клостридії –постійні коменсали ШКТ людей і тварин). Патогенез -
потрапляння спор у рану, проростання спор в анаеробних умовах, фіксація екзотоксину в м’я-
зево-нейронних синапсах, ретроградний аксональний транспорт токсину до ЦНС, фіксація в
синапсах гальмінівних нейронів, зв’язування медіаторів. Інкубаційний період – від 2 до 14 діб.
Форми захворювання - рановий правець, правець новонароджених, післяпологовий правець,
криптогенний правець. Імунітет - постінфекційний, антитоксичний, слабко напружений,
нетривалий. Методи діагностики – бактеріоскопічний, біологічна проба (реакція нейтралізації
на білих мишах). Бактеріологічний, серологічний (визначення тетеноспазміну в матеріалі за
допомогою ІФА. Профілактика – неспецифічна (хірургічна обробка рани, видалення соронніх
тіл, згустків крові; дотримання асептики при хірургічних втручаннях); специфічна планова
(імунізація дітей АКДП,АДП), екстрена - активна (анатоксин), активно-пасивна
(анатоксин+сироватка, пасивна (антитоксична сироватка).
 Класифікація патогенних для людини анаеробів – збудників газової ранової інфекції і гнійно-
запальних ускладнень
№№ Назва роду Патогенні види
Неспороутворюючі анаероби
1 Bacteroides B. fragilis, B.melaninogenicus
2 Fusobacterium F.nucleatum, F.necroforum
3 Propionobacterium P. acnes, P.avidus
4 Peptococcus P. niger
5 Peptostreptococcus P. anaerobius
6 Veilonella V.atipica, V.dispar
Спороутворюючі анаероби
7 Clostridium C. perfringens
C. novi
C. septicum
C. hystolyticum
C. difficile
C. sporogenes
Неспороутворюючі анаероби викликають ендогенні гнійно-запальні інфекції в асоціаціях з
факультативними анаеробами або аеробами: м’яких тканин (флегмони, абсцеси, нагноєння
трофічних виразок, ранові інфекції), дихальної системи (абсцеси легенів, емпієма плеври та ін.),
опорно-рухової системи (остеомієліти), сечо-статевої системи, стоматологічні захворювання
(глибокий карієс, періодонтити, періостити, пародонтити, хелітозіс та ін.). Умови розвитку
захворювань: порушення тканинних бар’єрів шкіри і слизової оболонки; зменшення рівня
кисню і окисно-відновного потенціалу у тканинах внаслідок травм, спазмів або порушення
проникливості судин; хірургічні втручання (операції на кишечнику, у щелепно-лицевій
ділянці); цукровий діабет, онкозахворювання, лейкози, артеріосклероз, ендартеріїт, алкоголізм;
тривале застосування препаратів з імуносупресивною дією (кортикостероїди, імунодепресанти,
антибіотики; рентгенівське та гамма-опромінення.
Спороутворюючі збудники газової анаеробної інфекціі. Грам-позитивні спороутворюючі
палички, які під час споруляції набувають веретеноподібної форми;не утворюють капсулу (крім
C. perfringens); малорухомі перитрихи (крім C. perfringens). Облігатні анаероби. Культивують
на спеціальних середовищах для анаеробів: середовище Кітта-Тароцці, кров’яно-цукровий агар
Цейслера, середовище Вільсон-Блера, середовище Вілліса_Хобса. C. perfringens, C. septicum
мають переважно цукролітичні властивості, C. novyi, C. hystoliticum – протеолітичні
властивості. Фактори вірулентності – багатофракційні екзотоксини, капсула. Дія екзотоксинів:
гемолітична, дермонекротична, летальна, ентеротоксична, нейротоксична, кардіотоксична,
нефротоксична. Клінічні форми газової анаеробної інфекції - емфізематозна, набрякова ,
змішана. Характерно відсутність яскравих ознак запалення у рані, швидко прогресуючий
некроз тканин і наявність вираженої інтоксикації. Методи діагностики - бактеріоскопічний
(попередня діагностика), бактеріологічний (основний), біологічний, імунохімічний.
Профілактика – неспецифічна(ПХО рани), специфічна (полівалентна протигангренозна
гетерологічна сироватка). Лікування - неспецифічне – антибіотики (цефалоспорини або
пеніциліни), специфічне (видоспецифічні антитоксичні сироватки).
Граф логічної структури мікробіологічної діагностики ранової анаеробної інфекції
Матеріал для дослідження: рановий вміст, ексудат, некротизовані тканини, тампони з рани,
при пологовому правцеві – віділення і біоптати з матки, вагіни; при правцеві новонароджених –
виділення з пупка
Бактеріоскопічний метод (попередня діагностика):
Мазок, забарвлення за Грамом
Імунофлюоресцентна мікроскопія
Бактеріологічне метод
1) Матеріал прогрівають при 800С протягом 20 хв;
2) Висів матеріалу на середовище Кітта-Тароцці, у конденсаційну воду скошеного кров’яного
агару по Філдсу;
3) Інкубація 48-72 год., пересів на кров’яний агар Цейслера;
4) Інкубація 24-48 год, ізольовані колонії пересівають на Кітта-Тароцці;
5) Інкубація 24-48 год.
Ідентифікація чистої культури на підставі морфології, культуральних властивостей;
ферментативних ознак, результатів біологічної проби (реакція нейтралізації).
Методи для визначення нейротоксину клостридій правця в дослідному матеріалі
Біологічний метод (реакція нейтралізації) - введення суміші фільтрату матеріалу ( або рідкої
культури) і антитоксичної сироватки, попередньо витриманої в термостаті 30-40хв. (контрольна
миша); введення фільтрату матеріалу без антитоксичної сироватки (дослідна миша); врахування
результатів біологічної проби через 4-5 діб.
Серологічний метод:визначення тетаноспазміну за допомогою РНГА з антитільним
еритроцитарним діагности кумом; виявлення токсину за допомогою ІФА.
Прискорений метод виявлення токсину перфрінгенс
Лецитиназна проба для виявлення токсину перфрінгенс в досліджуваному матеріалі за
допомогою діагностичної сироватки анти-perfringens.
6. Практичні роботи, які виконують на занятті.
1. Вивчити морфологію збудників правця, газової анаеробної інфекції в демонстраційних
препаратах, забарвлених за Грамом. Мікроскопічну картину замалювати у протокол, звертаючи
увагу на форму, розмір і місце розташування спор.
2. Вивчити характер росту клостридій у середовищі Кітта-Тароцці, лакмусовому молоці.
3. Ознайомитись з поживними середовищами, які використовують для виділення патогенних
клостридій з дослідного матеріалу і накопичення чистої культури (кров’яно-цукровий агар
Цейслера, середовище Вільсон Блера, середовище Кітта-Тароцці.
4. Здійснити врахування результатів досліду виявлення токсину клостридій перфрінгенс в
рановому виділенні за його лецитиназною активністю з метою прискореної діагностики
клостридіозу. Для цього в три пробірки вносять по 0,3 мл досліджуваного матеріалу, в дві з них
– по 0,1 мл лецитину, далі в першу додається 0,1 мл сироватки антиперфрінгенс, в другу – 0,1
мл, а в третю – 0,2 мл фізіологічного розчину. Облік результатів здійснюють через 40 хвилин
інкубації в термостаті. В першій пробірці розчин залишається прозорим (нейтралізація токсину
антитоксином), в другій – позитивний результат у вигляді помутніння (розщеплення лецитину),
в третій – вміст залишається прозорим (контроль).
5. Ознайомитись з лікувально-діагностичними препаратами, які застосовують при ранових
анаеробних інфекціях.
1) Антитоксична полівалентна протигангренозна сироватка. Випускають в рідкому
вигляді шляхом гіперімунізації коней анатоксинами. Використовують для специфічної
профілактики та лікування газової анаеробної інфекції.
2) Адсорбований правцевий анатоксин (АП). Отримують шляхом знезараження правцевого
екзотоксину 0,4 % формаліном при 40 0С протягом 4 тижнів, концентрують, адсорбують на
гідраті окису алюмінію. Використовують для активної імунізації проти правця.
3) Асоційована кашлюково-дифтерійно-правцева вакцина (АКДП) містить правцевий
анатоксин. Використовують для активної імунізації новонароджених проти правця, кашлюку,
дифтерії.
4) Адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин (АДП, АДП-М). Використовують для
активної імунізації проти правця, дифтерії.
5) Імуноглобулін людський протиправцевий. Отримують із гамма-глобулінової фракції
сироватки крові людей, ревакцинованих очищеним сорбованим анатоксином. Використовують
для пасивної екстреної профілактики правця у поєднанні із правцевим анатоксином при
травмах, лікуванні правця (переважно дітей).
6) Протиправцева сироватка. Отримують з крові гіперімунізованих правцевим
анатоксином коней. Активність вимірюють в міжнародних одиницях (МО) використовують для
профілактики та лікування правця.
7.Рекомендована література.
7.1.Література основна.
Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед. навч.
заклад / За редакцією В.П.Широбокова. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – С. 429-433.
И.Л.Дикий, И.Ю.Холупяк и др. Микробиология, 2004. – С. 430-442.
И.Л.Дикий, И.И.Сидорчук и др. Микробиология: Руководство к лабораторным занятиям, 2004.-
С. 418-421, 407-413.
7.2. Література додаткова.
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред. Г.К.Палія,
В.Г.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. – С. 264-274, 314-315.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С. 243-246, 249-256.
8.Матеріали для самоконтролю.
Тестові завдання для перевірки вихідного рівня знань.
1) Виживанню мікробів в об'єктах зовнішнього середовища сприяє спороутворення.
Мікроорганізми якого роду з нищеперерахованих є спороутворюючими?
A. Bacteroides
B. Clostridium
C. Peptococcus
D. Peptostreptococcus
E. Staphylococcus
2) У хворого була виділена культура бактерій, що не ростуть в присутності кисню. Як
забезпечити умови росту для цієї культури?
A. Використанням анаеростату
B. Використанням апарата Кротова
C. Використанням печі Пастера
D. Використанням сироваткового середовища
E. Середовищами з окисним редокс- потенціалом
3) У хворого - некротична флегмона нижньої кінцівки. У лікаря виникла підозра на газову
гангрену. При мікроскопії в гнійних виділеннях з рани виявлено грам-позитивні мікроорганізми
паличковидної фрми. На якові живильне середовище слід висіяти матеріал
для подальшого бактеріологічного дослідження й підтвердження діагнозу?
A. Молочно-сольовий агар.
B.М'ясо-пептоний агар.
C.Середовище Ендо.
D.Середовище Кіта-Тароцці.
E.Середовище Лєвіна.
4) У хворого - некротична флегмона нижньої кінцівки. У лікаря виникла підозра на газову
гангрену. При мікроскопії в гнійних виділеннях з рани виявлено грам-позитивні мікроорганізми
паличковидної фрми. На якові живильне середовище слід висіяти матеріал
для подальшого бактеріологічного дослідження й підтвердження діагнозу?
A. Молочно-сольовий агар.
B.М'ясо-пептоний агар.
C.Середовище Ендо.
D.Середовище Кіта-Тароцці.
E.Середовище Лєвіна.
5) Патогенні мікроби і їхні токсини, потрапивши в макроорганізм, можуть поширюватися в
ньому різними шляхами. Який шлях характерний для токсинемії?
A. Збудники із крові надходить у внутрішні органи
B. Мікроби з місця потрапляння надходять у кров, але не розмножуються
C. Мікроби із крові надходять у внутрішні органи, де утворюють гнійні вогнища
D. Мікроби перебувають у лимфоузлах
E. У кров попадають мікробні токсини
Контрольні питання для перевірки первинного рівня знань.
Ситуаційна задача. Потерпілому в автомобільній катастрофі (перелом нижньої кінцівки)
надали негайну допомогу і ввели протиправцеву сироватку. Але через два місяці пацієнта
госпіталізували в інфекційне відділення із симптомами пізнього правця.
Запитання.
1. Як правильно потрібно було б провести профілактику правця, щоб запобігти
подібному ускладненню?
2. Опишіть морфологічні властивості збудника.
3. Назвіть поживні середовища для виділення чистої культури збудника, умови його
культивування.
4. Перерахуйте методи мікробіологічної діагностики правця.
5. Профілактика правця.

Автор – доцент А.В.Крижановська

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №40

Тема: Коринебактерії дифтерії. Морфологія та біологічні властивості. Мікробіологічна

діагностика захворювання.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: засвоїти основні біологічні властивості патогенних для людини коринебактерій,
орієнтуватись у виборі методів лабораторної діагностики дифтерії, знати основні методи
специфічної профілактики і лікування .
2б. Конкретна:
1). Розпізнавати морфологію і дифференціювати біологічні властивості збудника дифтерії.
2). Опанувати методиками мікробіологічної діагностики захворювання.
3). Запропонувати методи специфічної терапії і профілактики дифтерії.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Визначення понять “патогенність” і ”вірулентність”.
3.2. Фактори вірулентності бактерій.
3.3. Характеристика токсинів бактерій.
3.4. Періоди розвитку інфекційних хвороб.
3.5. Визначення факторів вірулентності бактерій.
3.6. Виявлення включень (зерен волютину) за допомогою мікроскопічних методів
дослідження (Нейссера, Лефлера).
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
4.1.Таксономічне положення коринебактерій.
4.2.Морфологічні, тинкторіальні й культуральні особливості збудника дифтерії.
4.3.Біовари та їх біологічні властивості.
4.4.Епідеміологія та патогенез дифтерії. Фактори патогенності, токсиноутворення
дифтерійних паличок. Значення у розвитку захворювання.
4.5.Протидифтерійний імунітет. Значення вакцинації в профілактиці хвороби.
4.6.Методи лабораторної діагностики дифтерії. Значення проб на токсигенність збудника
дифтерії.
4.7. Препарати для специфічної профілактики і терапії дифтерії.
5. Зміст теми.
Граф логічної структури змісту:

Термін Визначення
Дифтерія Гостре інфекційне захворювання, що викликається
токсигенними коринебактеріями дифтерії, передається
повітряно-краплиним шляхом; характеризується місцевим
фібринозним запаленням переважно слизових оболонок
рото- і носоглотки, а також явищами загальної
інтоксикації, ураженням серцево-судинної, нервової і
видільної системи.
Біологічні особливості Морфологія: Гр.+ палички. Використовують складний
збудників дифтерії метод фарбування за Нейсером і простий за Лефлером.
Характерна наявність на кінцях зерен валютину, які
фарбуються більш інтенсивни чи в інший колір ( явище
метахромазії ). Збудники розташовані під кутом один до
одного. Характерно, явище поліморфізму.
Росте в аеробних умовах на сироваткових середовищах Ру
(згорнута кінська сироватка), Леффлера (сироватка з 1/3
цукрового бульйону), використовуються сироватковий і
кров’яний телуритовий агар, середовище Клауберга та ін.
 За культуральними і біохімічними властивостями
виділяють 4 біовари: gravis, mitis, intermedius, belfanti.
Токсигенність Пов’язана з продукцією екзотоксину
Явище ,,фагової конверсії” Потрапляння в бактеріальну клітину помірного
бактеріофагу, який привносить в геном “tox + ген.”
Клітина починає продукувати екзотоксин.
Визначення токсигенності Використовуються реакції прецепітації в гелі .
дифтерійної палички в Антитоксин здатний дифундувати в гель, при наявності в
дослідах ,,in vitro” гелі дифтерійного екзотоксину, який продукується при
рості бактерій, утворюється лінія преципітації.
Імунітет. Після хвороби виникає антитоксичний імунітет, хоча
можливі повторні випадки захворювання.
Мікробіологічна Мікробіологічна діагностика має вирішальне значення,
діагностика дифтерії при цьому особлива увага приділяється вивченню
морфологічних, культуральних, біохімічних властивостей,
визначенню біоварів і токсигенності дифтерійної палички.
Особливо важливого значення набуває диференціація
дифтерійної палички від непатогенних коринебактерій.
Специфічна профілактика Використовують дифтерійний анатоксин при введенні,
якого формується антитоксичний імунітет.
Екстренна профілактика і Протидифтерійна сироватка
лікування
Структура лабораторної діагностики дифтерії
- матеріал для дослідження: виділення слизової оболонки зіва, носа, кон’юктиви ока,
зовнішніх статевих органів;
- бактеріоскопічне дослідження - приготування мазків, фарбування за Лефлером, Нейсером.
- бактеріологічне дослідження: посів матеріалу на одне з елективних середовищ (середовища
Ру, середовище Леффлера, середовище Клауберга);
- через 8-12 годин інкубації готують мазки, при негативному результаті мікроскопічне
дослідження повторюють через 18-24 години;
- через 24-48 годин вивчають колонії, що виросли і підозрілі пересівають на сивороткове
середовище;
- чисті культури засівають на «строкатий ряд» Гісса, середовище з цистеїном і сичевиною;
- Біологічний метод дослідження.
-внутрішньошкірне або підшкірне введення матеріалу морським свинкам.
- Серологічне дослідження.
- РА або РНГА
- Диференціація коринебактерій за біохімічними властивостями
-
Види Гем Фермен Поновле Жела Уре Цисті Синтез
коринебактерій оліз тація ння тиназа аза наза токсину
сахарози нітратів
Cor. diphtheriae + - + - - + + (- -)

Cor. - - + - + - --
pseudodiphtheric
um (hofmannii)

Cor. xerosis - + + - - - --

Cor. ylcerans + - - + + + --

-
- Диференціюючі ознаки біоварів збудника дифтерії
 -
Токс СА Ферментація
иген МР- Цис Піраз Глю Сах Крох Сечов Поновлення
ніст тес тин инамі кози ароз мал ини нітратів в
ь т у ду и ю нітрити
C. diphtheriae V - + - + - + - +
var. gravis

C. diphtheriae V - + - + - - - +
var. mitis
C. diphtheriae -/+* - + - + - - - +
var. intermedius
C. diphtheriae -/+* - + - + - - - -
var. belfanti
- Примітка: * рідко бувають токсигенні;
- ** можуть містить tox-ген, V-токсигенна частина штамів;
- *** інверсована САМР-реакція (пригнічення гемолізу).

- одночасно проводять реакцію РА на склі зі специфічними протидифтерійними сироватками;

Реакція преципітації в гелі з метою визначення токсигенності дифтерійної палички

(демонстрація).
ІІ І
Фільтрувальний папір, просочений антитоксичною
сироваткою

Засіяні культури збудника

Лінія преципітації

Чашка Петрі з гелем

Висновок: якщо збудник продукує екзотоксин, то в гелі спостерігаються лінії
преципітації (І частина чашки), які є результатом взаємодії екзотоксину з антитоксинами. В
контролі лінії відсутні, що свідчить про відсутність екзотоксину.
Біопрепарати, що використовуються для діагностики, профілактики і лікування дифтерії і
кашлюка.
Перелік профілактичних і лікувальних засобів.
АД –м-анатоксин (анатоксин дифтерійний очищений, адсорбований зі зменшеним вмістом
антигену, рідкий)
АДП-анатоксин (анатоксин дифтерійно-правцевий очищений, адсорбований рідкий)
АДП-м-анатоксин (анатоксин дифтерійно-правцевий очищений, адсорбований із зменшеним
вмістом антигенів, рідкий)
АКДП-адсорбована кашлюково-дифтерійно-правцева вакцина.
Д.Т. КОК (адсорбована вакцина для профілактики дифтерії, кашлюку та правця).
Тетракок (комбінована вакцина для профілактики дифтерії кашлюку, правця і поліомієліту).
Сироватка протидифтерійна, коняча, очищена, концентрована, рідка.

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті.

І етап. Промікроскопувати демонстраційні препарати з коринебактерій зафарбованих за
методом Нейссера, Леффлера.
ІІ етап. Ознайомитись з поживними середовищами, які використовують для культивування
коринебактерій.
ІІІ етап. Ознайомитись з методом вивчення токсигенності коринебактерій.
IV етап. Провести диференційну діагностику біоварів коринебактерій дифтерії і дифтероїдів.
V етап. Вивчити біопрепарати, що використовують для профілактики і специфічного лікування
дифтерії.
VI етап. Замалювати збудників і записати методи діагностики, визначення токсигенності,
диференційні ознаки, схему мікробіологічної діагностики дифтерії .

7. Рекомендована література.
7а. Основна
В.П. Широбоков та співав. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія, Нова Книга,
Вінниця, 2011. С. 441-445.
К.Д. Пяткін, Ю.С. Кривошиїн. – Мікробіологія. – К., 1992(укр.), с. 240-243, 286-292
К.Д. Пяткин, Ю.С. Кривошеин. - Микробиология. – М., 1980(рос.), с. 301-305, 335-341
А.И. Коротяев, С.А. Бабич. – Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. –
Санкт-Петербург. – 2002 (рос.), с. 406-412
И.Л. Дикий, И.Ю. Холупяк, Н.Е. Шевелева, - Практическая микробиология. – Харьков, 1999
(рос.), с. 274-279
Микробиология. Руководство к лабораторным занятиям Под ред.И.Л.Дикого – Харьков,
2004 (рос.), с. 433-440
О.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков. Практична мікробіологія. –
Тернопіль, 2004 (укр.), с. 257-264
Л.Б.Борисов Руководство к практическим занятиям по микробиологии М. 1984(рос.) с.171-
175
М.Н.Лебедева Руководство к практическим занятиям по мед. микробиологии М. 1973(рос.)
с.262-264, 276-283
Ю.С. Кривошеин Руководство к практическим занятиям по микробиологии М. 1986(рос.)
с.154-160
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням. Під ред.
проф. Г.К. Палій. – К., 2004. с. 64
Лекційний матеріал.
8. Матеріали для самоконтролю:
Тести :
1. В мазках із матеріалу, який взятий від хворого з підозрою на дифтерію виявлені жовті
палички з синіми зернами на кінцях. Який спосіб фарбування використаний в даному випадку?
A Нейссера
B Леффлера
C Циля- Нільсена
D Козловского
E Романовского
2. У хворої дитини з підозрою на дифтерію було взято на дослідження вміст враженої слизової
оболонки зіву. Приготовлений та пофарбований мазок. При мікроскопії виявлені жовті
палички з темно-синіми потовщеннями на кінцях. Який структурний елемент мікробної клітини
визначається у виявлених мікроорганізмів?
A Зерна волютину
B Плазміди
C Капсула
D Спори
E Джгутики
3. У мазку з нальоту на мигдалинах хворого з підозрою на дифтерію виявлено палички синього
кольору з потовщеннями на полюсах. Який метод фарбування мазків було використано?
A Леффлера.
B Буррі.
C Гінса.
D Грама.
E Нейссера.
4. У зв’язку з випадком дифтерії виникла необхідність провести запобіжні щеплення в
студентській групі. Який препарат слід використати для створення штучного активного
імунітету?
A Дифтерійний анатоксин
B Антидифтерійну сироватку
C Специфічний імуноглобулін
D Вакцина АКДП
E Вакцина з вбитих бактерій
5. В закритому колективі виникла необхідність перевірити стан імунітету проти дифтерії,
щоб обгрунтувати необхідність вакцинації. Які дослідження слід провести з такою метою?
A Встановити титр антитоксинів в РНГА
B Перевірити членів колективу на носійство палички дифтерії
C Встановити рівень антитіл проти дифтерійної палички
D Перевірити медичну документацію щодо вакцинації
E Перевірити стан імунітету щодо дифтерійної палички
6. Від хворої дитини з підозрою на дифтерію виділено коринебактерію дифтерії. Яке
дослідження необхідно провести, щоб переконатись, що даний мікроб є збудником дифтерії у
цієї дитини?
A Перевірити токсигенність мікроба
B Провести фарбування за методом Буррі - Гінса
C Виконати посів на кров'яний агар
D Заразити кролика
E Провести реакцію аглютинації
7. При обстеженні хворої дитини, у якої відмічалось підвищення температури до 38°С, біль при
ковтанні, набряк обличчя, адинамія, сіро-білі плівки на мигдаликах, лікар запідозрив дифтерію.
Якими мікробіологічними методами можна підтвердити попередній діагноз?
A Мікроскопічним + бактеріологічним.
B Мікроскопічним+алергологічним
C Мікроскопічним+серологічним
D Алергологічним+серологічним
E Біологічним+серологічним

Автор: доцент Кордон Ю.В

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №41

Тема: Бордетели кашлюку та паракашлюку. Морфологія та біологічні властивості.

Мікробіологічна діагностика, етіотропна терапія та профілактика захворювань, спричинених
ними.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: засвоїти основні біологічні властивості патогенних для людини бордетел,
орієнтуватись у виборі методів лабораторної діагностики захворювання, знати основні методи
специфічної профілактики і лікування .
2б. Конкретна:
1). Розпізнавати морфологію і дифференціювати біологічні властивості збудника кашлюку та
паракашлюку.
2). Опанувати методиками мікробіологічної діагностики захворювання.
3). Запропонувати методи специфічної терапії і профілактики кашлюку та
паракашлюку.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Визначення понять “патогенність” і ”вірулентність”.
3.2. Фактори вірулентності бактерій.
3.3. Характеристика токсинів бактерій.
3.4. Періоди розвитку інфекційних хвороб.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
4.1.Таксономічне положення бордетел.
4.2. Біологічні властивості збудника кашлюку та паракашлюку.
4.3.Епідеміологія та патогенез кашлюка. Особливості перебігу хвороби.
4.4.Методи мікробіологічної діагностики кашлюку та паракашлюку.
4.5. Специфічне лікування та профілактика коклюшу та паракашлюку.
5. Зміст теми.
Граф логічної структури змісту:

Термін Визначення
Кашлюк Коклюш (син.: кашлюк) - гостра інфекційна хвороба, яка
характеризується катаральним запаленням дихальних шляхів і
нападами спазматичного кашлю.
Біологічні особливості Збудник коклюшу- невеликі ГР- овоїдної форми палички. Спор не
збудника кашлюка утворюють, капсули є тільки у B. pertussis, а джгутики - лише у B.
bronchiseptica. Бордетели - суворі аероби, вибагливі до умов
вирощування. Культивують їх на середовищі Борде-Жангу
(картопляно-гліцериновий агар із кров’ю) або на казеїно-вугільному
агарі (КВА). Колонії всіх видів гладенькі, нагадують крапельки ртуті.
На кров’яному агарі колонії оточені зонами гемолізу.
Біологічні властивості бордетел дуже слабкі. Вони не розкладають
білки і вуглеводи, не відновлюють нітрати, але виділяють каталазу.
Токсигенність Виділяє термолабільний білковий токсин
Екологія. Джерелом інфекції - хвора людина, яка виділяє збудник протягом 25-
45 днів хвороби. Найбільш небезпечними є хворі на стерті й
субклінічні форми та нерозпізнані бактеріоносії. Механізм передачі -
повітряно-краплинний.
Резистентність Потрапляючи в навколишнє середовище, бордетели швидко гинуть
від дії прямих сонячних променів і висушування. Кип’ятіння
викликає їх загибель у перші секунди. Низькі температури вони також
переносять погано. Дезинфікуючі розчини досить швидко
 інактивують їх.

Захворювання людини. Інкубаційний період триває 5-9 днів. Перебіг хвороби поділяють на
три періоди: катаральний (2 тижні), спазматичний або конвульсивний
(4-6 тижнів) і завершення (2-3 тижні).

Імунітет. Після перенесення хвороби виникає стійкий і тривалий імунітет.

Профілактика і застосовують адсорбовану коклюшно-дифтерійно-правцеву (АКДП)
лікування вакцину. Перше щеплення роблять у віці 3 місяців, ревакцинацію -
через 1,5-2 роки.
Лікування проводять протикоклюшним імуноглобуліном і
антибіотиками, з яких найбільш ефективними є левоміцитин,
еритроміцин, ампіцилін і тетрациклін.

Структура мікробіологічної діагностики кашлюка:

- матеріал для дослідження: слиз з носоглотки і гортані, яки отримують метод: «кашлевих
пластинок», мокроту, кров.
- бактеріоскопічне дослідження: приготування мазків – препаратів, фарбування за методом
Грама.
- бактеріологічне дослідження: посів матеріалу на одне з елективних поживних середовищ
(КУА, Борде-Жангу, кров’яний МПА) - вивчення підозрілих колоній; мазок, фарбування за
Грамом; пересів на скошений агар; посів на вуглеводний ряд Гіса, середовище з тирозином,
середовище з сечовиною; одночасно проводять РА на склі зі специфічною сироваткою.
- Серологічне дослідження:
-РПГА, РЗК, РА з сироваткою хворого,
Біопрепарати, що використовуються для профілактики кашлюка.
Перелік профілактичних і лікувальних засобів.
АКДП-адсорбована кашлюково-дифтерійно-правцева вакцина.
Д.Т. КОК (адсорбована вакцина для профілактики дифтерії, кашлюку та правця).
Тетракок (комбінована вакцина для профілактики дифтерії, кашлюку, правця і поліомієліту).
6. Практичні роботи, які виконуються на занятті.
І етап. Промікроскопувати демонстраційні препарати з бордетел зафарбованих за методом
Грама.
ІІ етап. Ознайомитись з поживними середовищами, які використовують для культивування
бордетел.
ІІІ етап. Вивчити біопрепарати, що використовують для профілактики і специфічного лікування
кашлюка.
IV етап. Замалювати збудник і записати схему мікробіологічної діагностики кашлюка.

7. Рекомендована література.
7а. Основна
В.П. Широбоков та співав. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія, Нова Книга,
Вінниця, 2011. С. 441-445.
К.Д. Пяткін, Ю.С. Кривошиїн. – Мікробіологія. – К., 1992(укр.), с. 240-243, 286-292
К.Д. Пяткин, Ю.С. Кривошеин. - Микробиология. – М., 1980(рос.), с. 301-305, 335-341
А.И. Коротяев, С.А. Бабич. – Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. –
Санкт-Петербург. – 2002 (рос.), с. 406-412
И.Л. Дикий, И.Ю. Холупяк, Н.Е. Шевелева, - Практическая микробиология. – Харьков, 1999
(рос.), с. 274-279
Микробиология. Руководство к лабораторным занятиям Под ред.И.Л.Дикого – Харьков,
2004 (рос.), с. 433-440
О.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков. Практична мікробіологія. –
Тернопіль, 2004 (укр.), с. 257-264
 Л.Б.Борисов Руководство к практическим занятиям по микробиологии М. 1984(рос.) с.171-
175
М.Н.Лебедева Руководство к практическим занятиям по мед. микробиологии М. 1973(рос.)
с.262-264, 276-283
Ю.С. Кривошеин Руководство к практическим занятиям по микробиологии М. 1986(рос.)
с.154-160
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням. Під ред.
проф. Г.К. Палій. – К., 2004. с. 64
Лекційний матеріал.
8. Матеріали для самоконтролю:
Тести :
1. У хворого на протязi 10 днiв має мiсце пiдвищена температура, приступи
характерного кашлю. Лiкар назначив посiв слизу з носоглотки на середовище КУА. Який
мiкроорганiзм передбачається виявити?
A Паличку коклюшу
B Палочку iнфлюенци
C Лiстерiю
D Стафiлокок
E Клебсiєлу
2. У дитини 4 років спостерігаються клінічні ознаки коклюшу. З метою серологічної
діагностики була поставлена розгорнута реакція з коклюшним та паракоклюшним
діагностикумами. На дні пробірок, до яких було внесено діагностикум з Bordetella parapertussis,
утворився зернистий осад. Які антитіла виявила ця реакція?
A Аглютиніни
B Преципітини
C Опсоніни
D Бактеріолізіни
E Антитоксини

3. Для профілактики дитячих інфекцій у дітей використовують асоційовану вакцину

АКДП. Вкажіть тип протикашлюкової вакцини, яка входить до її складу.
A Убита
B Атенуйована
C Хімічна
D Анатоксин
E Генно-інженерна
4. У дитячу поліклініку звернулася мати з хворою дитиною, у якої спостерігався
«гавкаючий» кашель. Інфекціоніст поставив діагноз "кашлюк". Який матеріал для
дослідження треба взяти у дитини для підтвердження діагнозу?
A Слиз із задньої стінки горла
B Кров
C Гній
D Фекалії
E Блювотні маси

Автор: доцент Кордон Ю.В

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету (клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №42

Тема: Мікобактерії туберкульозу. Морфологія та біологічні властивості. Мікробіологічна

діагностика туберкульозу. Етіотропна терапія та специфічна профілактика захворювання.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: засвоїти основні біологічні властивості патогенних для людини мікобактерій,
орієнтуватись у виборі методів лабораторної діагностики туберкульозу, знати основні методи
специфічної профілактики і лікування .
2б. Конкретна:
1). Розпізнавати морфологію і дифференціювати біологічні властивості збудника туберкульозу
2). Знати поживнісередовища для культивування мікобактерій.
3). Створити схему мікробіологічної діагностики туберкульозу.
4). Опанувати мікроскопічний метод Ціля-Нільсена для виявлення збудника туберкульозу.
5). Запропонувати методи діагностики туберкульозу.
6). Знати основні препарати для етіотропної терапії та специфічної профілактики захворювання.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
- джерела, механізми і шляхи передачі інфекції;
- роль чинників зовнішнього середовища і соціальних умов у виникненні хвороби;
- характеристика токсинів мікобактерій
Перелік початкових практичних знань – умінь : знати особливості будови кислотостійких
бактерій і уміти їх виявляти в досліджуваному матеріалі (метод Ціля-Нільсена).
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1) Таксономічне положення мікобактерій.
2) Морфологічні, тинкторіальні, культуральні властивості збудника туберкульозу.
3) Фактори патогенності збудника туберкульозу.
4) Епідеміологія та патогенез туберкульозу.
5) Туберкулін, його властивості. Вивчення інфікованості туберкульозом. Особливості
імунітету.
6) Лабораторні методи діагностики туберкульозу.
7) Препарати для лікування та специфічної профілактики туберкульозу.
5. Зміст теми.
Граф логічної структури змісту:

Термін Визначення
Туберкульоз Туберкульоз – інфекційне захворювання, що спричинене
мікобактеріями туберкульозу і характеризується розвитком
гранульом в уражених тканинах, поліморфізмом клінічних
ознак – інтоксикаційним і/або локальними синдромами.
Залежно від локалізації уражень виділяють туберкульоз легень,
шкіри, лімфатичних вузлів, мозкових оболонок, кісток і
суглобів, органів сечостатевої системи і черевної порожнини.
Туберкулін Р. Кох у 1890р. добув із туберкульозних мікобактерій
туберкулін. Є кілька препаратів туберкуліну. Старий
туберкулін Коха – АТК (Alttuberculin Koch) це фільтрат 5-6-
тижневої культури мікобактерій у гліцериновому бульйоні,
згущеному до 1/10 початкового об’єму. Новий туберкулін Коха
– висушені мікобактерії туберкульозу, розтерті в 50% гліцерині
до утворення гомогенної маси. Туберкулін із мікобактерій
бичачого виду містить протеїни, жирні кислоти, ліпіди,
нейтральні жири, кристалічний алкоголь. Крім того, є
препарати туберкуліну, вільного від баластних речовин, – PPD
 (Purified Protein Derivative) і PT (Purificatum Tuberculinum).
ППД випускають у двох формах: сухий очищений туберкулін
по 50000 ТО в ампулі і ППД у стандартному розведенні в
ампулах по 3 мл. У 0,1 мл розчину міститься одна доза (2 ТО).
БЦЖ Вакцина, отримана А. Кальметом та Гереном з ослабленого
багатолітнім пересівом штаму M. bovis. Застосовується для
активної імунізації проти туберкульозу.
Проба Манту. Туберкулінова проба Манту є специфічним діагностичним
тестом. Його використовують для визначення інфікованості
населення туберкульозом, масового обстеження на туберкульоз
дітей і підлітків, відбору осіб, яким потрібно проводити
ревакцинацію, перевірити її ефективність, а також із метою
діагностики туберкульозу та визначення активності процесу.
Для постановки проби використовують туберкулін.

ЗБУДНИКИ ТУБЕРКУЛЬОЗУ
Micibacterium tuberculosis
Micobacterium bovis

МОРФОЛОГІЯ Форма Гр+ палички

За Цілем-Нільсеном – рубіново-червоні (кислото-,
луго-, спиртостійкі) на блакитному фоні
Спора -
Капсула -
Рухливість -
КУЛЬТИВУВАННЯ Живильні Картопляно-гліцеринове середовище
середовища Середовища Петрова, Петраньяні, Левенштейна-
Йенсена, Школьнікова, Сотона
Умови Ростуть повільно – 30 діб
Аероби
КУЛЬТУРАЛЬНІ Рідке середовище – утворюють товсту зморшкувату плівку
ВЛАСТИВОСТІ На щільному середовищі – R-форми колоній
РЕЗИСТЕНТНІСТЬ Стійкі в зовнішньому середовищі, в молочних продуктах.
Гинуть при автоклавуванні і під дією УФ-променів.
МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ Відкрита форма туберкульозу:
Мікроскопічний (забарвлення за Цілем-Нільсеним, метод флотації для
більшої ймовірності виявлення)
Бактеріологічний
Біологічний (зараження морських свинок при туберкульозі сечо-статевої
системи)
Закрита форма туберкульозу:
Алергічні проби з туберкуліном (Коха, Кальметта, Пірке, Манту)
Серологічний (РЗК)

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті:

6.1.Вивчити культуральні властивості збудників туберкульозу та середовища для їх
культивування.
1. Середовище Петраньяни;
2. Середовище Петрова;
3. Середовище Левенштейна-Йенсена.
6.2.Здійснити бактеріоскопічну діагностику туберкульозу шляхом фарбування препаратів за
методом Ціля-Нільсена та демонстраційних препаратів.

Метод забарвлення за Цілем-Нільсеном.

1. На фіксований мазок над полум'ям пальника накладають фільтрувальний папірець,
наливають на нього фуксин Ціля і фарбують тричі підігріваючи до появи парів (але не доводячи
до кипіння); після чого препарат з фарбником залишають на 1-2 хвилини для охолождення,
зливають фарбу, знімають папірець. Промивають водою.
2. Препарат знебарвлюють 5% сірчаною або соляною кислотою до появи жовтуватого відтінку
(10-30 сек) і кілька разів промивають водою.
3. Додатково фарбують мазок метиленовою синькою Леффлера, промивають водою, висушують
і досліджують під мікроскопом.
Мікроскопічна картина: на загальному синьому (блакитному) фоні кислотостійкі бактерії
виглядають рубіново-червоними.

6.3.Засвоїти методи мікробіологічної діагностики туберкульозу.

Методи мікробіологічної діагностики туберкульозу.
Бактеріоскопічний Бактеріологічний Біологічний Серологічний Алергічні
проби
а) Матеріал а) Передпосівна Після Матеріал: а) Реакція
харкотиння, обробка матеріалу попередньої сироватка Моро;
ексудат ↓ обробки хворого б) Реакція
↓ посів на Н2SО4 а) РЗК Пірке;
Методи збагачення картопляно- та відмивання б) Реакція в) Реакція
(флотації, гліцерінові фіз. розчином непрямої Манту.
гомогенізації середовища; заражають гемаглютинації
↓ середовища морську (РНГА)
мікроскопія Левенштейна- свинку
(фарбування за Йенсенаб) Метод ↓
Цілем-Нільсеном) мікрокультур Макро- та
б) Люмінесцентна Посів на цитратно- мікроскопія
мікроскопія кров,яне органів
(фарбування аурамін- середовище на 3- тварини.
родаміном) 7днів.
↓
Мікроскопія
(фарбування за
Цілем-Нільсеном)

6.4.Вивчити препарати для специфічної профілактики, діагностики та лікування туберкульозу.

Туберкулін.
Препарати 1 ряду: ПАСК, ізотіазид, фтивазид.
Препарати 2 ряду: циклосерін, канаміцин, ріфампіцин, флоріміцин.
Вакцина БЦЖ.

7. Рекомендована література.
7а. Основна
В.П. Широбоков та співав. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія, Нова Книга,
Вінниця, 2011. С. 447-452.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн Мікробіологія К.1992 (укр) с.274-280
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология. М. 1980 (рос) с.343-354
А.И.Коротяев, С.А.Бабич. Мед.микробиология, иммунология и вирусология. С-П.2002 (рос)
с.437-444
И.Л.Дикий, И.Ю.Холупяк, Н.С.Шевелева, Практическая микробиология Харьков. 1999 (рос)
с.265-274
Микробиология.Руководство к лабораторним занятиям Под ред. И.Л.Дикого Харьков 2004
(рос) с.422-433.
О.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков Практична мікробіологія, Тернопіль
2004 (укр) с.272-279
Л.Б.Борисов Руководство к практическим занятиям по микробиологии М.1984 (рос) с.163-169
Ю.С.Кривошеин Руководство к практическим занятиям по микробиологии.М.1986 (рос) с.160-
166.
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та іефекційним захворюванням. Заг.ред.
проф.Г.К.Палій К. 2004 с.136, 78..
Р.О.Драбкина. Микробиология туберкулеза. (рос). 1983.
М.П.Заков, Т.В.Ильина Потенциально-патогенные бактерии и лабораторная диагностика
микобактериозов.(рос) М. 1978
Лекційний матеріал.
8. Матеріали для самоконтролю:
Тести:
1. При вивченні харкотиння, що взяте від хворого з підозрою на туберкульоз, виготовили
мазок-препарат та пофарбували його за Цілем-Нільсеном. Яка мікроскопічна картина
підтверджує попередній діагноз?
A Тонкі бактерії червоного кольору
B Мікроорганізми з ядром рубіново-червоного кольору та блакитною цитоплазмою
C Червоного кольору мікроорганізми з біполярним зафарбовуванням
D Паличкоподібні мікроорганізми у вигляді ланцюжків, фіолетового кольору
E Коковидні мікроорганізми червоного кольору
2. Хворому на туберкульоз, в анамнезі якого була відкрита легенева форма захворювання,
проведено мікроскопічне дослідження мокротиння, з метою виявлення збудника. Який метод
забарвлення доцільно використати при цьому?
A Метод Ціля-Нільсена
B Метод Грама
C Метод Буррі-Гінса
D Метод Романовського-Гімза
E Метод Нейссера
3. Після введення вакцини БЦЖ немовлятам імунітет до туберкульозу триває доти, доки в
організмі є живі бактерії вакцинного штаму. Як найбільш правильно назвати такий вид
імунітету?
A Нестерильний
B Гуморальний
C Типоспецифічний
D Природжений
E Перехресний
4. При оформленні дитини у школу для вирішення питання про необхідність ревакцинації
поставлена проба Манту, яка виявилась негативною. Про що свідчить даний негативний
результат проби?
A Про відсутність клітинного імунітету до туберкульозу
B Про наявність клітинного імунітету до туберкульозу
C Про відсутність антитіл до туберкульозних бактерій
D Про відсутність антитоксичного імунітету до туберкульозу
E Про наявність антитіл до туберкульозних бактерій
5. У мазках, які були виготовлені з харкотиня хворого на туберкульоз легень мікобактерій не
виявлено. Яким методом можна підвищити імовірність виявлення мікобактерій в харкотині?
A Гомогенізації і флотації
B Прайса і Школьнікової
C Темнопольна мікроскопія
D Мікроскопія препаратів, пофарбованих за Цилем-Нільсеном
E Мікроскопія нативних мікропрепартів
6. Для визначення стану імунітету до туберкульозної палички планується провести обстеження
дітей в дитячому садку. Який метод із нижче наведених буде використовуватись з цією метою?
A Внутрішньо шкірна алергічна проба Манту з туберкуліном
B Визначення рівня В-лімфоцитів
C Визначення специфічних антитіл за допомогою РЗК
D Комплексне імунологічне обстеження
E Визначення рівня Т-лімфоцитів

Автор: доцент, к.м.н. Кордон Ю.В.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів медичного факультету
при підготовці до практичного заняття №43

Тема: Патогенні спірохети. Трепонеми. Морфологія та біологічні властивості. Мікробіологічна

діагностика, етіотропна терапія та профілактика сифілісу.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: засвоїти основні біологічні властивості патогенних для людини трепонем,
орієнтуватись у виборі методів лабораторної діагностики сифілісу, знати основні методи
специфічної профілактики і лікування .
2б. Конкретна:
1). Розпізнавати морфологію патогенних трепонем.
2). Знати біологічні властивості збудника сифілісу.
3). Створити схему мікробіологічної діагностики сифілісу.
4). Інтерпретувати результати серологічного дослідження при сифілісі.
5). Запропонувати методи профілактики, знаючи закономірності патогенезу сифілісу.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
- джерела, механізми і шляхи передачі інфекції;
- мікроскопічні методи вивчення морфології спірохет (Романовського-Гімзи, Буррі, Морозова)
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1) Таксономічне положення патогенних трепонем.
2) Морфологія, культуральні властивості та антигенна структура трепонем.
3) Епідеміологія та патогенез захворювання. Особливості патогенезу сифілісу.
4) Мікробіологічна діагностика сифілісу.
5) Інтерпретація результатів серологічної реакції Вассермана при обстеженні хворих на
сифіліс.
6) Методи профілактики сифілісу.
5. Зміст теми.
Граф логічної структури змісту:

Сифіліс - це венеричне інфекційне захворювання,при якому уражається шкіра, слизові оболонки,

внутрішні органи і центральна нервова система. Слово “сифіліс” вперше з’явилося в поемі
видатного італійського вченого, лікаря, філософа і поета з Верони Джіроламо Фракасторо
"Сифіліс”, або “французька хвороба” , яка видана у Венеції в 1530 р. За ім’ям героя поеми пастуха
Сіфіла, якого боги покарали хворобою статевих органів (Suis – свиня, philos – люблячий),
хворобі присвоєно назву “сифіліс”.

Збудник сифілісу – це Treponema pallidum, яка входить до роду Treponema ( від лат. trepo -
повертати, nemo - нитка) відкритий в 1905 р. Ф.Шаудіном і Е.Гофманом. Стара назва збудника –
бліда спірохета зумовлена тим, що мікроорганізм погано забарвлюється барвниками внаслідок
низького вмісту нуклеопротеїдів, тому виявляють за методами Романовського-Гімзи, Морозовим,
по Буррі.
Treponema pallidum – тонкі мікроорганізми спіралеподібної форми з 12-14 рівномірними
завитками. Характерні всі види руху, рухи плавні, повільні (“висяча крапля”). Під впливом
несприятливих факторів (антибіотикотерапія) в організмі людини можуть утворювати цисти,
зернисті форми і L-форми
Особливості культивування. Не культивуються або погано культивуються на штучних поживних
середовищах. Ростуть дуже повільно. При культивуванні втрачають типову АГ структуру і
патогенність. Культивують in vivo при експериментальному зараженні кролів у яєчко (тканинні
трепонеми – штам Nicols). Використовують для постановки РІБТ і створення діагностикумів
Фактори патогенності
Ендотоксин. Перехресно-реагуючі антигени.
Епідеміологія
Джерело інфекції – хвора людина
Особливо заразні хворі на первинний і вторинний сифіліс (перші 3-5 років після інфікування)
Механізми передачі:
Контактний – статевий контакт або рідше безпосередній контакт (сифіліс акушерів)
Парентеральний
Вертикальний (інфікування плода через плаценту – вроджений сифіліс)
Інкубаційний період при статевому контакті 2-10 тижнів (в середньому 3-4 тижні)
Патогенез сифілісу
Первинний сифіліс
Тріада: шанкр, лімфангіт, лімфаденіт – первинний сифіліс (тривалість 1,5-2 міс)
Вторинний сифіліс – генералізація процесу. Клінічно – висипи на шкірі, ураження внутрішніх
органів і периферичної нервової системи. Рецидивуючий перебіг. Тривалість до 2-4 років.
Третинний сифіліс (пізній) настає після тривалого безсимптомного перебігу. Поява осередків
специфічного продуктивного запалення у внутрішніх органах (сифілітичні гумми). Вражається
аорта, печінка, ЦНС, кістки, хрящові тканини
Вроджений сифіліс - немає проявів первинного сифілісу; вражаються внутрішні органи і кістки
Імунітет . Нестерильний. Ненапружений. Переважно клітинний.
Можливі випадки суперінфекції (при повторному зараженні на фоні захворювання не утворюється
шанкр, але більш яскраво проявляються клінічні симптоми тієї стадії, на якій відбулось зараження)
Лабораторна діагностика залежить від стадії захворювання:
При ранньому серонегативному сифілісі (перші 2 тижні захворювання) – мікроскопічний метод
Усі інші стадії – серологічний метод
Мікроскопічний метод
Матеріал для дослідження: зішкряб із шанкру, пунктат лімфатичних вузлів, рідина із елементів
висипу.
- нативна мікроскопія
- РІФ
- забарвлення за Романовським-Гімзою , контрастування за Бурі, сріблення за Морозовим
Серологічний метод
Осадові неспецифічні серореакції (мікропреципітації) для виявлення реагінів за допомогою
кардіоліпінового Аг - реакції Кана, Закса-Вітебського, цітохолева,
Реакція Вассермана (RW) – специфічна - РЗК з трьома антигенами: кардіоліпіновим Аг, Аг
культуральних трепонем і Аг тканинних трепонем
РНІФ, РІБТ – високоспецифічні (позитивні навіть у перші тижні захворювання) - використовують
для діагностики вродженого сифілісу, пізніх стадій і прихованих форм

6. Практичні роботи, які виконуються на практичному занятті.

6.1.Вивчити морфологію трепонем у демонстраційних препаратах пофарбованих по
Романовському-Гімзи, Буррі та Морозову.
6.2.Врахувати результати реакції Вассермана з досліджуваною сироваткою.
Для виконання реакції Вассермана отримують сироватку крові, інактивують на водяному
нагрівачі при 560С 30 хв і розливають у 4 пробірки.
Використовується в реакції Васермана: 1) специфічний антиген, який містить антигени
збудника – зруйновані ультразвуком трепонеми; 2) неспецифічний антиген – ліпоїдний екстракт
з бичачого серця з лецетином і холестерином – кардіоліпідний антиген; 3) неспецифічний
антиген – спиртовий екстракт ліпоїдів із м’язів серця бика з холестерином.

Схема виконання основного досліду реакції Вассермана

Інгредієнти Пробірка №1 Пробірка №2 Пробірка №3 Пробірка №4
Сироватка крові
хворого,
інактивована і 0,5см3 0,5 см3 0,5 см3 0,5 см3
розведена 1:5
Антиген 0,5 см3 - - -
№1(специфічний)
Антиген - 0,5 см3 - -
№2(неспецифічний)
Антиген - - 0,5 см3 -
№3(неспецифічний)
Комплемент 0,5 см3 0,5 см3 0,5 см3 0,5 см3
(робоча доза)

Ізотонічний розчин - - - 0,5 см3

NaCl (натрія
хлориду)
1) Термостат при температурі 370 С упродовж 45 хв.
Гемолітична 1,0 см3 1,0 см3 1,0 см3 1,0 см3
система
сенсибілізована
2) Термостат при температурі 370 С упродовж 1 год.
Результат: Пробірка №1 Пробірка №2 Пробірка №3 Пробірка №4
з сироваткою -Г -Г -Г +Г
хворого
сифілісом
з нормальною +Г +Г +Г +Г
сироваткою

Примітка: -Г гемолізу немає ; + Г гемоліз; + позитивний результат; - негативний результат.

Облік результатів проводиться після настання гемолізу у всіх контролях.
У 50% хворих реакція стає + після появи твердого шанкру. В другому і третьому періодах
сифілісу 75-90% позитивних реакцій. Після лікування реакція Васермана негативна.

6.3. Скласти схему мікробіологічної діагностики сифілісу.

Мікробіологічна діагностика сифілісу

1. Мікроскопія (нативний і фіксований матеріал)
- нативна мікроскопія
- РІФ
- забарвлення за Романовським-Гімзою , контрастування за Бурі, сріблення за Морозовим

2. Серологічна діагностика
- Імуноферментний аналіз (ІФА)
- Реакція непрямої гемаглютинації (РНГА)
- Реакція Вассермана
- Осадові реакції (Кана і Закса-Вітебського)
- Реакції іммобілізації блідої трепонеми (РІБТ)
- Реакція імунофлюоресценції (РІФ)
3. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)

7.Рекомендована література.
7а. Основна.
В.П. Широбоков та співав. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія, Нова Книга,
Вінниця, 2011. - С. 459-461.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн Мікробіологія К.1992 (укр) с.294-299
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология. М. 1980 (рос) с.358-363
А.И.Коротяев, С.А.Бабич. Мед.микробиология, иммунология и вирусология. С-П.2002 (рос)
с.485-488
И.Л.Дикий, И.Ю.Холупяк, Н.С.Шевелева, Практическая микробиология Харьков. 1999 (рос)
с.297-301
Микробиология.Руководство к лабораторним занятиям Под ред. И.Л.Дикого Харьков 2004
(рос) с.446-454
О.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков Практична мікробіологія, Тернопіль
2004 (укр) с.284-291
Л.Б.Борисов Руководство к практическим занятиям по микробиологии М.1984 (рос) с.224-229
М.Н.Лебедева Руководство к практическим занятиям по мед.микробиологии. М.1973 (рос)
с.249-298
Ю.С.Кривошеин Руководство к практическим занятиям по микробиологии.М.1986 (рос) с.171-
177
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та іефекційним захворюванням. Заг.ред.
проф.Г.К.Палій К. 2004 с.129
Лекційний матеріал.

8.Матеріали для самоконтролю.

Тести:
1. При лабораторній діагностиці сифілісу виникла необхідність вивчення характеру
і ступені рухливості збудника. Який вид мікроскопії використовують з цією метою в
бактеріологічній лабораторії?
A темнопольна
B світлова
C люмінісцентна
D електронна
E аноптральна
2. Для мікроскопічного підтвердження діагнозу "первинний сифіліс" у хворого взято виділення
з виразки. Який вид мікроскопії використовується для виявлення збудника?
A Темнопольна
B Світлова
C Люмінісцентна
D Електронна
E Аноптральна
3. Хворий сифілісом пройшов курс антибіотикотерапії і повністю вилікувався. Але через
певний час знову інфікувався Treponema pаllidum. Цю форму інфекції можна віднести до…
A Реінфекціі
B Рецидиву
C Вторинна инфекція
D Суперінфекція
E Ускладнення
4. Реакція Васермана у хворого 30 років різко позитивна (++++). Для діагностики якого
інфекційного захворювання використовується реакція Васермана?
A Сифіліс
B Бруцельоз
C Туберкульоз
D Поліомієліт
E Грип
5. У мікропрепараті, виготовленому з пунктату реґіонарного лімфатичного вузла хворого,
пофарбованого за Романовським-Гімзою, лікар виявив тонкі мікроорганізми з 12-14
рівномірними завитками з гострими кінцями завдовжки 10-13 мкм блідо-рожевого кольору. Про
збудника якої інфекційної хвороби може йтися в цьому раз:
А. Поворотного тифу
В. Лептоспірозу
С. Сифілісу
D. Лейшманіозу
Е. Содоку

Автор: доцент, к.м.н. Кордон Ю.В.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття № 44

1. Тема заняття: Тема: Патогенні спірохети. Борелії та лептоспіри. Морфологія та

біологічні властивості. Мікробіологічна діагностика захворювань.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: Засвоїти методи лабораторної діагностики лептоспірозу та бореліозів.
2б. Конкретна: вивчити морфологію та біологічні властивості лептоспір та борелій, вивчити
методи мікробіологічної діагностики лептоспірозу та поворотного тифу, розібрати питання
специфічної та неспецифічної профілактики захворювань.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Знати таксономічне положення та особливості ультраструктури спірохет.
3.2. Знати принципи постановки та врахування результатів РЗК, РНГА.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Морфологія та біологічні властивості лептоспір.
2. Патогенез лептоспірозу
3. Лабораторна діагностика та профілактика лептоспірозу.
4. Морфологія та біологічні властивості борелій.
5. Патогенез епідемічного поворотного тифу.
6. Лабораторна діагностика та профілактика епідемічного поворотного тифу.
7. Збудник ендемічного поворотного тифу, патогенез, лабораторна діагностика, профілактика
захворювання.
5. Зміст теми.
Термін Визначення
Поворотні тифи – гострі, кров’яні трансмісивні інфекції, які
викликають борелії і характеризуються загальною інтоксикацією,
Поворотні тифи повторними нападами лихоманок – гарячок, які чергуються з без
1 температурними періодами

Борелії поворотного тифу – це збудники бореліозів. Епідемічний

(вошивий) поворотний тиф викликає Borrelia recurrentis, а ендемічний
Збудники – В.persica, B.duttoni, B.caucasica. Збудники поворотного тифу
поворотного тифу відрізняються від трепонем наявністю великих пологих
нерівномірних завитків, кількість яких становить від 3 до 10.
Лептоспіроз – це гостре інфекційне зоонозне захворювання , яке
характеризується лептоспіремією, лихоманкою, інтоксикацією,
Лептоспіроз ураженням нирок, капілярів печінки, м’язів, серцево-судинної і
центральної нервової систем.
Лептоспіри – збудники гострих інфекційних захворювань
лептоспірозів, які уражають людину, гризунів, велику рогату худобу,
овець, свиней, собак та інших тварин. Викликається лептоспіроз
Збудники збудником Leptospira interrogans (грец. leptos - довгий, тонкий).
лептоспірозу Збудниками лептоспірозу часто є L.pomona, L.monijakov,
L.grippotyphosa, L.tarassovi, L.canicola, L.icterohaemorragiae.
Лептоспіри – довгі, тонкі спіралеподібні мікроорганізми з 12-18
дрібними завитками. Кінці їх загнуті у вигляді крючків.

Патогенні лептоспіри - Leptospira є збудниками зоонозних захворювань. Лептоспіроз

спричиняється Leptospira interrogans. Морфологія. Лептоспіри - мікроорганізми з 12-18 дрібними
первинними завитками, які щільно прилягають один до одного. Нагадують пружину з загнутими
і стовщеними кінцями. На кінцях лепто спір є вторинні завитки, що надають їм 5- або С-подібної
форми. Є також безгачкові штами лептоспір. Довжина лептоспір 7-14 (іноді 20-30) мкм, товщина
0,06-0,15 (0,25-0,3) мкм. Вони рухливі, роблять обертові й поступальні рухи. Лептоспіри
грамнегативні, за Романовським - Гімзою забарвлюються у блідо-рожевий колір Їх можна
виявити за методом Буррі або сріблення за Морозовим. Лептоспіри слабко заломляють світло.
Культивування. Лептоспіри - хемоорганотрофи, облігатні аероби, ростуть при температурі 28-29
ºС у рідких і напіврідких живильних. Ріст виявляють при перегляді краплини середовища у
темному полі: середовище не каламутніє.
Антигенна структура. До патогенних лепто спір входять 19 серогруп і понад 200 сероварів.
Токсиноутворення. Лептоспіри не продукують екзотоксин. Токсичні речовини є тільки в живих
лептоспірах, які паразитують в організмі людини і тварин.
Резистентність. У воді лептоспіри виживають 5-10 діб, у грунті -2 доби. В харчових продуктах
(молоко, вершкове масло, хліб та ін.) життєздатність лептоспір не перевищує кількох годин.
Лептоспіри довго зберігаються при низькій температурі, дуже чутливі до висихання, дії кислот,
при температурі 56ºС гинуть через 30 хв.
Патогенність для тварин. У вогнищах лептоспірозу найбільше епідеміологічне значення мають
хом'яки, миші, пацюки та ін., які виділяють лептоспіри у зовнішнє середовище з сечею і
випорожненнями. Лептоспіроз реєструють також серед свиней, великої і дрібної рогатої худоби,
собак
Патогенез. Лептоспірозом людина заражується через воду, інфіковану хворими тваринами або
носіями лептоспір (купання, пиття води, виконання різних робіт у водоймах). Інфікування людей
лептоспірозом можливе також і при догляді за хворою худобою. Збудники лептоспірозу
проникають в організм людини через травний канал, ушкоджену шкіру і слизові оболонки.
Інкубаційний період - 5-6 діб і характеризується високою температурою тіла, загальною
слабкістю, сильними головним і м'язовим болями та гіперемією обличчя. Жовтяниця буває
приблизно у 10 % хворих. Велике значення в патогенезі лептоспірозу має стан бактеріємії, яка
розвивається з перших днів захворювання. Наприкінці першого тижня лептоспіри
концентруються в печінці, селезінці, лімфатичних вузлах, кістковому мозку. Під впливом
токсичних речовин, що утворюються в результаті розпаду лептоспір, розвиваються
паренхіматозне і жирове переродження печінки, виникають вогнищеві крововиливи у селезінці і
явища геморагічного нефриту.
Імунітет. Після перенесеного захворювання виникає стійкий специфічний імунітет, механізм
якого пов'язаний з наявністю антитіл. Антитіла з'являються на кінець 5-6-ї доби захворювання і
можуть зберігатися кілька років, що дає змогу ставити діагноз ретроспективно.
Лабораторна діагностика включає пряму бактеріоскопію у темному полі роздавленої краплини
цитратної крові, спинномозкової рідини, сечі, зависі органів трупів і виділення гемо- та
уринокультури. Наступним етапом дослідження є проведення реакції мікроаглютинації із
сироваткою крові хворого або видужуючого і живою культурою еталонних штамів лептоспір
різних серогруп. Крім названих методів, для діагностики лептоспірозу застосовують РЗК і
біологічну пробу - зараження молодик морських свинок кров'ю хворого (3-5 мл
внутрішньочеревно). Через 2-3 доби після зараження досліджують ексудат черевної порожнини
морської свинки на наявність лептоспір (мікроскопія в темному полі і висівання на живильні
середовища). Біологічна проба є найбільш раннім методом лабораторної діагностики
лептоспірозу.
Лікування. Хворим на лептоспіроз призначають пеніцилін, тетрацикліни, протилептоспірозний
глобулін і дезинтоксикаційні засоби (глюкоза, препарати крові).
Профілактика. Слід не допускати контактів людей із зараженою водою (заборона купання,
використання для пиття і побутових потреб некип'яченої води та ін.). Для ліквідації природних
вогнищ лептоспірозу застосовують осушення боліт та інші меліоративні заходи. У сільських
вогнищах лептоспірозу здійснюють оздоровлення тварин. Серед населення ведуть санітарно-
освітню роботу, впорядковують місця для забирання води, купання людей і тварин тощо. У
міських вогнищах лептоспірозу застосовують дератизацію і захищають харчові продукти від
пацюків, осіб, які працюють у вогнищах інфекції, піддають вакцинації. Лептоспірозна вакцина є
зависсю вбитих нагріванням лептоспір кількох серологічних груп.
Виділяють епідемічний поворотний тиф, що передається вошами, й ендемічний, при якому
перенощиками є кліщі. Збудники поворотного тифу - борелії (Воrrelia) відрізняються від
трепонем наявністю крупних пологих нерівномірних завитків, кількість яких коливається від З
до 10. Епідемічний поворотний тиф спричиняється В. recurrentis. Збудником ендемічного
(кліщового) поворотного тифу можуть бути різні види патогенних борелій - В. duttoni, В. persica,
В. саucasica та ін.
Морфологія. Борелії епідемічного поворотного тифу - тонкі спіралеподібні мікроорганізми
завдовжки 8-18 мкм і завширшки 0,3-0,6 мкм, мають 3-8 завитків; кінці борелій загострені.
Борелії епідемічного поворотного тифу рухливі, грамнегативні, забарвлюються за методом
Романовського - Гімзи в синьо-фіолетовий колір.
Культивування. Збудник вирощують в анаеробних умовах на жи.вильних середовищах з рН 7,2-
7,4, що містять сироватку крові, шматочки тканин або органів, і в курячих ембріонах.
Резистентність. При кімнатній температурі в рідких середовищах (у запаяних скляних трубках)
збудник поворотного тифу зберігається 14 діб, при заморожуванні - 8, при температурі 0 ºС - 3
доби. Від дії температури 45-48 ºС збудник гине протягом 30 хв.
Патогенність для тварин. У природних умовах тварини на поворотний тиф не хворіють.
Патогенез. Джерело інфекції - хвора на епідемічний поворотний тиф людина, перенощик одежна
воша. При кровосмоктанні борелії потрапляють у кишечник воші, розмножуються вони в
гемолімфі. Через 5-12 діб воша при укусі може інфікувати людину. В організм людини борелії
проникають в результаті втирання гемолімфи роздавлених вошей. Період, протягом якого воші
можуть заразити людину, відповідає тривалості їх життя (25-40 діб). Трансоваріальної передачі
борелій у вошей немає. Епідемічний поворотний тиф найчастіше виникає в зимову пору року.
Збудник поворотного тифу розмножується в тканинах лімфоїдно-макрофагальної сисгеми. На
кінець інкубаційного періоду він проникає у великій кількості в кров, де під впливом її
бактерицидних речовин частково гине. Ендотоксин, що утворюється, зумовлює ураження
центральної нервової системи, розвиток токсикозу, гарячки, функціональних порушень,
дистрофії органів і тканин. Ендотоксин уражує кровоносну систему, сприяє розвиткові інфарктів
і некрозів у селезінці і печінці. Під дією лізинів і фагоцитів збудники руйнуються. Борелії, що
містяться в глибоких тканинах і центральній нервовій системі, внаслідок варіабельності генів
змінюються в антигенному відношенні. Розмноження нового різновиду борелій зумовлює
чергові приступи захворювання, кількість яких коливається від 3 до 5; вони тривають доти, поки
організм не знешкодить усі раси збудника. Захворювання характеризується високою
температурою тіла (39-40 ºС), нудотою, блюванням, збільшенням селезінки. При першому
приступі гарячка тримається 6-7 діб, потім температура тіла різко спадає, настає період апірексії
або ремісії протягом 5-7 діб.
Імунітет нестійкий і нетривалий.
Лабораторна діагностика. Для виявлення збудника захворювання досліджують товсту краплину і
мазки крові, взяті під час приступу (забарвлення за методом Романовського - Гімзи, фуксином,
за Буррі). Краплини крові вивчають у темному полі для визначення рухливості борелій. У період
апірексії борелій визначають методом збагачення крові хворого (піддають зсіданню та роблять
товсті мазки). Крім того, в період апірексії можна ставити серологічну пробу. Для диференціації
епідемічного й ендемічного поворотного тифу використовують біологічний метод: морській
свинці вводять 3-5 мл крові хворого; за наявності епідемічного поворотного тифу тварина не
захворіє.
Лікування полягає у призначенні антибіотиків - пеніциліну, левоміцетину, еритроміцину,
напівсинтетичних препаратів тетрацикліну.
Профілактика. Підвищення матеріального і культурного рівня життя населення , своєчасна
діагностика захворювання, госпіталізація хворих, медичний нагляд за вогнищами.

Збудник ендемічного поворотного тифу. Морфологія. Борелії ендемічного поворотного тифу

схожі на збудників епідемічного поворотного тифу. Культивування проводять у середовищі, яке
складається з нагрітої до 56-58 ºС сироватки крові кроля і однакового об'єму ізотонічного
розчину натрію хлориду з шматочками зсілого білка курячого яйця.
Антигенна структура. Відомо кілька варіантів борелій, патогенних для людини і тварин.
Диференціація їх за серологічними властивостями та морфологічними ознаками неможлива;
більш результативний у цьому відношенні біологічний метод.
Резистентність. У збудників ендемічного поворотного тифу резистентність майже така сама, як і
в борелій епідемічного поворотного.
Патогенність для тварин. У природних умовах, збудники ендемічного поворотного тифу
паразитують в організмі диких гризунів і комахоїдних, від яких вони потрапляють в організм
кліщів.
Патогенез захворювання у людини. За патогенезом і клінічною картиною захворювання схоже
на епідемічний поворотний тиф. Трапляється захворюваність на ендемічний поворотний тиф у
Середній Азії, Закавказзі, на Північному Кавказі, в Казахстані, Херсонській області. Найчастіше
виникає в теплу пору року, переважно навесні. Кліщі паразитують на гризунах, які стають
джерелом інфекції. Проникнення борелій у яйцепроводи і яйця кліщів зумовлює можливість
трансоваріальної передачі збудника. Зараженість кліща зберігається протягом усього його життя
(понад 10 років). Людина заражується при укусі кліща. На місці укусу утворюється папула
(первинний афект). Захворювання характеризується приступами гарячки тривалістю 1-2 доби;
кількість приступів може бути 5-7-9 і більше,тривалість ремісій - від кількох годин до 6-8 діб.
Імунітет. У населення ендемічних районів імунітет виникає в ранньому дитинстві, про що
свідчить виявлення антитіл у сироватці крові місцевих жителів. Хворіють головним чином
приїжджі.
Лабораторна діагностика. Роблять бактеріоскопію товстої краплини і мазків крові для виявлення
борелій.
Лікування. Хворим призначають ампіцилін, левоміцетин, напівсинтетичні препарати
тетдацикліну.
Профілактика полягає у здійсненні заходів для знищення кліщів і гризунів, ранній діагностиці
захворювання, госпіталізації хворих і додержанні особистої профілактики (захист людей від
нападу кліщів).

Таблиця. Диференціація епідемічного і ендемічного поворотного тифу

Ознаки Епідемічний поворотний тиф Ендемічний (кліщовий)
поворотний тиф
Збудник B.recurrentis B.persica, B.caucasica
Переносник Pediculus vestimenti і рідше Alectorobius Alectorobius
P.capitis papillipes verrucosus
Патогенність для морської Захворювання настає через 5-
свинки Не хворіє 7 діб ( введення 0,5 см 3
( біологічний метод) крові підшкірно або 1-2
краплини у кон’юнктиву
ока).
Наявність збудника в Виявляється велика кількість Поодинокі спірохети, але їх
“товстій” краплі крові під час спірохет виявлення є можливим як
гарячкового періоду під час нападу, так і в період
між ними.
При огляді в темному полі Наявність одного контуру в Наявність двох контурів
зору мікроскопа спірохеті в спірохеті
Центральна, Середня Азія і
Розповсюдження Практично відсутній Середземне море (B.persica);
Кавказ, Україна (B.caucasica).

Граф логічної структури мікробіологічної діагностики лептоспірозу.

Матеріал для дослідження: Спинномозкова рідина. Кров. Сеча. Вода.
Перший етап – мікроскопічне дослідження (нативний препарат для мікроскопії у темному полі)
Попередня відповідь.
- посів матеріалу на водно-сироваткове живильне середовище.
- Зараження кроликів або морських свинок.
- Реакція аглютинації – лізису з сироваткою крові.
- Другий етап. – виготовлення препаратів з посівів на живильному середовищі для
мікроскопії в темному полі
- Реакція аглютинації – лізису виділеної культури з діагностичними сироватками.
- Мікроскопічне та бактеріологічне дослідження матеріалу від заражених лабораторних
тварин.
- Заключна відповідь.
Граф логічної структури мікробіологічної діагностики поворотного тифу.
- Матеріал для дослідження: кров.
- 1 етап – мазок; забарвлений фуксином.
- Препарат “товста крапля” забарвлений за Романовським – Гімзе
- Біопроба – зараження морських свинок.
- 2 етап – мазок із крові морської свинки пофарбований фуксином
- препарат “товста крапля” забарвлений за Романовським – Гімзе
- Заключна відповідь

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті

1. Вивчити морфологію лептоспір у демонстраційних препаратах, забарвлених срібленням за
Морозовим.
У полі зору видно: темно-коричневі ниткоподібні мікроорганізми у вигляді літер S або C, з
вторинними завитками на жовтому фоні.
Намалювати препарат.
На малюнку позначити: лептоспіри.
2. Вивчити морфологію борелій у препаратах «товста крапля» забарвлених по Романовському –
Гімзе.
У полі зору видно: борелії – тонкі, довгі, звивисті нитки з нерівномірними завитками і
загостреними кінцями, забарвлені у синьо-фіолетовий колір, розташовані позаклітинно.
Величина їх у кілька разів перевищує діаметр лейкоцитів.
Намалювати: еритроцити, лейкоцит та борелії.
На малюнку позначити: борелії.
3. Поставити реакцію коагглютинації на склі з матеріалом від хворого на лептоспіроз та
антитілами, які адсорбовані на стафілококові.
На предметне скельце піпеткою наносять краплю досліджуваного матеріалу та краплю Со-
діагностикума. Бактеріологічною петлею змішують компоненти реакції. Через три хвилини
враховують результат. Позитивний результат – просвітлення рідини з утворенням білих
пластівців. Врахування проводять на темному фоні.

4. Врахувати результати РЗК та РНГА з метою виявлення специфічних антитіл до лептоспір у сироватці
хворого.
Розведення сироватки
1:50 1:100 1:200 1:400 1:800 1:1600
Початок захворювання

Через 7 днів

Розведення 1:10 1:20 1:40 1:80 1:160 1:320 1:640

сироватки

5. Провести облік РА на вугільних часточках в демонстраційному досліді.

Розведення сироватки
1:50 1:100 1:200 1:400 1:800 1:1600
Початок захворювання

Через 7 днів

6. Ознайомитись з біопрепаратами, які застосовують для профілактики лептоспірозу.

Вбита полівалентна вакцина, яку вводять дворазово з інтервалом у 7 днів. Ревакцинація
проводиться через рік - одноразово.
7. Рекомендована література.
7а. Основна
Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія. За ред.. В.П.Широбокова. Вінниця:Нова
книга, 2011. – С. 461-464.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн Мікробіологія К.1992 (укр) с.294-299
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология. М. 1980 (рос) с.358-363
А.И.Коротяев, С.А.Бабич. Мед.микробиология, иммунология и вирусология. С-П.2002 (рос)
с.483-485.488-490.
И.Л.Дикий, И.Ю.Холупяк, Н.С.Шевелева, Практическая микробиология Харьков. 1999 (рос)
с.297-309
Микробиология.Руководство к лабораторним занятиям Под ред. И.Л.Дикого Харьков 2004
(рос) с.446-455
О.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков Практична мікробіологія, Тернопіль
2004 (укр) с.292-298
Л.Б.Борисов Руководство к практическим занятиям по микробиологии М.1984 (рос) с.224-229
М.Н.Лебедева Руководство к практическим занятиям по мед.микробиологии. М.1973 (рос)
с.249-298
Ю.С.Кривошеин Руководство к практическим занятиям по микробиологии.М.1986 (рос) с.171-
177
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням / Заг. ред. проф.
Г.К.Палія К., 2004.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін
«Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співавт. –
К.:Медицина, 2004.

8. Матеріали для самоконтролю:

1. Поворотний тиф характеризується періодичними нападами та періодами ремісії. Який
матеріал треба брати від хворого для діагностики під час ремісії?
А.Сечу.
В. Кров.
С. Сироватку крові.
Д. Випорожнення.
Е. Мазок із зіву

2. Лептоспіри досить вибагливі щодо культивування. Вони аероби і вимагають спеціальних

поживних середовищ. Які речовини необхідні для їх росту та розмноження?
А. Вуглеводи.
В. Спирти.
С. Сироватка крові.
Д. Крохмаль.
Е. Кров.

3. Під час нападу поворотного тифу у хворого підвищується температура до 40 0 С. Чим

обумовлена така реакція організму?
А. Дією екзотоксину.
 В. Дією ендотоксину.
С. Дією антигенів.
Д. Продуктами руйнування клітин.
Е. Запальною реакцією.

4. Через 7 днів після купання у водоймищі із стоячою водою у хворого підвищилась

температура до 38-39 градусів. З’явились сильні болі у м’язах. Через декілька днів з’явилася
жовтуха. Попередній діагноз – лептоспіроз. Який матеріал треба взяти у хворого для
дослідження.
А. Сечу.
В. Мазок із зіву.
С. Випорожнення.
Д. Спинномозкову рідину.

5. У хворого з ознаками інтоксикації й ниркової недостатності в сечі виявлено рухливі

мікроорганізми з безліччю дрібних завитків, забарвились за Романовським-Гімза в рожевий
колір. З анамнезу відомо, що хворий кілька днів назад купався у відкритій водоймі. Яке
захворювання можна запідозрити?
A Лептоспіроз
B .Сифіліс
C Грип
D Бруцельоз
E Псевдотуберкульоз

Автор: асистент Гончар О.О.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №45

1.Тема заняття: Патогенні спірили. Кампілобактери. Хелікобактери. Морфологія та

біологічні властивості. Методи мікробіологічної діагностики, етіотропна терапія та
профілактика захворювань, спричинених ними.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: Засвоїти методи діагностики захворювань, викликаних патогенними
Кампілобактерами та хелікобактерами.
2б. Конкретна: вивчити морфологію та біологічні властивості кампілобактерій та
хелікобактерій; вивчити методи лабораторної діагностики захворювань, викликаних цими
бактеріями.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Знати таксономічне положення та особливості ультраструктури спірохет.
3.2. Знати методи забарвлення спірохет.
3.3. Знати принципи постановки та врахування результатів РЗК, РНГА.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Морфологія кампілобактерій.
2. Біологічні властивості кампілобактерій.
3. Патогенез захворювань, які викликають кампілобактери.
4. Мікробіологічні методи діагностики, лікування та профілактики захворювань, викликаних
кампілобактеріями.
5. Морфологія та біологічні властивості хелікобактерій.
6. Патогенез захворювань, які викликають хелікобактерії.
7. Мікробіологічні методи діагностики, лікування та профілактики захворювань, викликаних
хелікобактеріями.

5. Зміст теми
До роду Campyiobacter належить більше 10 видів бактерій, які можна охарактеризувати як
умоа- но-патогенні та патогенні для тварин і людини. Основні види, що мають значення у
патологіі людини, — С. jeјuni, С. cori, С. fetus. Морфологія. Кампілобактерї - грамнегативні
напівскручені палички, форма клітин нагадуе букву S або "крила чайки". Рухомі монотрихи, від
0,5 до 5-8 мкм. Вимогливі до середовищ та умов культивування. Ростугь на спеціальних
кров'яних середовищах, що містять гемін, білкові гідролізати, амінокислоти. Культиауються як
капнічні мікроорганізми Окремі види кампілобактерій відрізняються щодо оптимвльноі
темпераryри купьтивування. Вуглеводів не розкладають. Оксидазо- і каталазопозитивні,
відновлюють нітрати. Антигенна струкryра. Поверхневі О-антигени - ліполісахариди та
кислоторозчинні білки. За цими антигенами розрізняють окремі сероваріанти кампілобактерій.
Джгугиковий білковий антиген спільний для різних варіантів бактерій. Фактори патогенності.
Бактеріі долають слизовий бар'ер кишкового каналу завдяки актианій рухпивості. Здатність
прикріплятися до епітелію слизоаоі зумоалена специфічними поверхнеаими адгезинами.
Кампілобактеріі мають інвазиані властивості. Токсигенні властивості зумовлені
ентеротоксином, ліпополісахаридним ендотоксином. Епідеміологія та патогенез. Джерело
інфікування людини найбільше значення мають домашні птахи і тварини, зокрема кури.
Найважливішим фактором передачі в харчові продукти. Відомі різні клінічні форми
кампілобактеріоау. Кишкові інфекця як коліти та ентероколіти або гаетрсентерити.
Позакишкові ураження (сепсис, менінгіт, енцефаліт) спостерігаютыя у новонароджених та осіб
з імунодепресіею. У ротовій порожнинівикликають ураження пародонта. Мікробіологічна
діагностика. Мікроскопічний метод. Чутливішим та достовірнішим є імунолюмінесцентне
дослідження. Чисті культури виділяють з застосуванням селективних середовищ, ідентифікація
виділених культур проводиться на основі морфотинкторіальних та біохімічних характеристик.
Антибактеріальні препарати призначають пpu важких формах кампілобактеріозів, пpu
 позакишкоаих ураженнях кампілобактеріями. 3астосовують макроліди, аміноглікозиди,
тетрацикліни. Профілактика. Специфічна профілактика не розроблена.

Класифікація патогенних для людини кампілобактерій:

Вид Ураження
Campylobacter jejuni Гастроентерити
C.fetus Бактеріємія, мертво народження
C.hyointestinalis Проктит, діарея
C.coli Гастроентерит
C.iari Діарея, бактеріємія
Helikobakter pylori Виразкова хвороба
C.upsaliensis Діарея
C.concisus Хвороби періодонта
C.sputorum Діарея, шкірні ураження
C.rectus Ураження періодонта, виділяють із
зубних каналів.
Патогенез уражень.
Обумовлений високою адгезивністю та інвазивною здатністю кампілобактерій. Кампілобактери
резистентні до дії жовчі і швидко колонізують верхні відділи тонкої кишки. Легко проникають
через мембрани епітеліальних клітин та міжклітинних просторів. Викликають запалення,
набряки, гіперплазію слизової оболонки, утворення ерозій.
Лабораторна діагностика захворювань, які викликають кампілобактерії.
Матеріал для дослідження: - випорожнення, кров, іноді вода та харчові продукти.
При ураженні Helikobacter pylori на дослідження беруть біоптати слизової оболонки шлунка або
дванадцятипалої кишки.
Методи дослідження:
Мікроскопічний - виготовлення препаратів та фарбування 1% розчином фуксину(10 - 30
секунд), або кристалічним фіолетовим.
Бактеріологічний - засівають на селективні поживні середовища, або профільтрований через
мембранний фільтр (діаметр пор 0,65мкм) матеріал (кампілобактерії рухливі і проходять через
фільтр) засівають на кров'яний або шоколадний м'ясо-пептонний агар.
Серологічний метод - виявлення антитіл в реакціях РНГА, РЗК, РІФ, ІФА
Диференціальні ознаки кампілобактерій

Вид Температ. Гидролиз Продукція Сірковод Відновл. Чутливість до Налідікс.

росту гіппурата каталази ню нітратів Цефалотину кислоти

C.coli 42 - + + + - +
C.fetus 25 + - - + -
С.jejuni 42 + + - + - +
C.iari 42 - + + + + -
-H.pylori 37 - + + + + -

Для ідентифікації бактерій застосовують реакцію аглютинації з культурою

обробленою формаліном або РЗК

Мікробіологічна діагностика захворювань,

викликаних C. jejuni та спорідненених бактерій
Метод діагностики Характеристика
1.Бактеріоскопія (орієнтовна діагностика) Грамнегативні вібріоподібні мікроорганізми.
Монотрихи. Стрімка рухливість.

2.Бактеріологічна діагностика (основна) Визначення біологічних, біохімічних,

серологічних властивостей виділеної чистої
культури:оксидазопозитивні; ростуть при 420
(крім C.fetus, яка не росте при 420, але росте
при 250С); враховують чутливість до
налідоксової кислоти.

3. Серологічна діагностика Для підтвердження бактеріологічного

діагнозу, використовують рідко ІФА, РІФ,
РНГА та ін.
4. Генетична діагностика Полімеразна ланцюгова реакція

Хелікобакгери відокремлені від кампілобактерів. Складають окремий рід, до якого входить

понад 20 видів.
Типовий вид – Helicobacter pilori, патогенний для людини. Морфологія. Helicobacter рilori має
характерну морфологію – напівзігнуті, дугоподібні грам негативні палички. Володіють
поліморфізмом. Культуральні властивості. До середовищ вимогливі, культивуються на
спеціальних середовищах із гемолізованою кров’ю барана з додаванням ванкоміцина у
мікроаерофільних умовах. На відміну від кампілобактерій не росте при температурі 42°С.
Колоній дрібні, прозорі,блискучі. На рідкому середовищі утворюють блакитну плівку.
Біохімічні властивості. Ознакою Helicobacter pilori є виражена уреазна активність.
Субстрат для цього ферменту (сечовина) продукується клітинами шлунка і міститься у слизі.
Аміак нейтралізує кислотність шлункового соку, а це забезпечуе можливість існування Н. рilori
в шлунку. До інших біохімічних ознак Н. рilori належать фосфатазна і пептидазна активність.
Епідеміологія. Хелікобактерна інфекція є антропонозом, шляхи передачі -
аліментарний,контактно-побутовий. Патогенез. Інкубаційний період - близько 7 днів. Завдяки
активній рухливості бактерії проникають через шар слизу і прикріпляються до епітеліальних
клітин. Захворювання проявляється нудотою, блюванням, кишковими розладами. Такий
симптомокомлекс виявляється у дітей при первинному інфікуванні , в основному
хелікобактерна інфекція носить хронічний характер. Розвитку виразкової
хвороби сприяє підвищена кислотність шлункового соку. У патогенезі хвороби має значення
адгезія бактерій на клітинах шлунка, продукція цитотоксинів та аміаку. Мікробіологічна
діагностика. Для мікроскопічного дослідження забирають біоптат слизової шлунка при
ендоскопічному обстеженні. У подальшому готують мазки-відбитки або гістологічні зрізи.
Мікроскопічне дослідження дає можливість виявити збудника у більшості випадків.
Застосовують, також, бактеріологічний метод та серологічний, який є допоміжним (виявлення
Ig M при ІФА). Лікування. Застосовують ампіцилін, кларитроміцин, фторхінолони. Специфічна
профілактика не розроблена.

Методи діагностики захворювань,

викликаних Helicobacter pylori
Бактеріологічний Виділення збудника
Гістологічний Виявлення збудника в гістологічних зрізах
біоптатів
Уреазний Виявлення біохімічної активності збудника
в біоптатах
Дихальний тест Виявлення уреазної активності збудника в
шлунку хворого за допомогою ізотопів
вуглецю (13С, 14С)
Імунологічний ІФА, антигенів збудника в фекальних масах
Генетичний (Полімеразна ланцюгова Матеріал з біоптатів
реакція)

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті

1. Промікроскопувати демонстраційні препарати, пофарбовані простим методом.
Вивчити морфологію і замалювати кампілобактерії.
В мазках з 3-5-добових культур, вирощених на напіврідких або щільних середовищах,
переважають довгі спірілловідние форми рожевого кольору розміром 1-10x0,2-0,8 мкм.
2. Ознайомитись з поживними середовищами на яких культивують кампілобактерії та
хелікобактерії.
Транспортне тіогліколеве середовище. Якщо ж посіви роблять не пізніше 24 тд, транспортне
середовище не використовують.
Для виділення кампіло- і гелікобактерій найчастіше застосовують середовище Бутцлера (до
кров'яного агару додають цефоперазон - 30 мг/л, рифампіцин - 10 мг/л і амфотеріцин В - 2 мг/л).
Антибіотики пригнічують ріст супутньої мікрофлори. Посіви інкубують в атмосфері 10 % СО2
при температурі 25 °С, 37 °С і 42 °С протягом 24-72 год. Кампілобактерії утворюють два типи
колоній: 1) правильної круглої форми з рівними краями діаметром 1-2 мм, блискучою опуклою
поверхнею, прозорі, гомогенні; 2) неправильної округлої форми діаметром 2-8 мм, безбарвні
або світло-сірого кольору, прозорі, нагадують краплі води.
3. Врахувати результати реакцій зв'язування комплементу та непрямої гемаглютинації,
поставлені з сироваткою хворих.
Розведення сироватки
1:50 1:100 1:200 1:400 1:800 1:1600
Початок захворювання

Через 7 днів

Розведення 1:10 1:20 1:40 1:80 1:160 1:320 1:640

сироватки

4. Записати в протоколі схему лабораторної діагностики кампілобактеріозів.

7. Рекомендована література.
7а. Основна
Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія. За ред.. В.П.Широбокова. Вінниця:Нова
книга, 2011. – С. 464-467.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн Мікробіологія К.1992 (укр) с.307-309
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология. М. 1980 (рос) с.373
А.И.Коротяев, С.А.Бабич. Мед.микробиология, иммунология и вирусология. С-П.2002 (рос) с.
О.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков Практична мікробіологія, Тернопіль
2004 (укр) с.221-223.
Ю.С.Кривошеин Руководство к практическим занятиям по микробиологии.М.1986 (рос) с.
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням / Заг. ред. проф.
Г.К.Палія К., 2004.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін
«Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співавт. –
К.:Медицина, 2004.

8. Матеріали для самоконтролю:

1.Хворий госпіталізований з причини гострого коліту з інтоксикацією та діареєю. При
бактеріологічному дослідженні виявлені звивисті грам негативні бактерії, мікроаерофіли,
каталазопозитивні та уреазо позитивні. Спор та капсул не утворюють, рухливі. Назвіть вид
виділеного збудника.
А.Bacterium coli
B.Haemophilus influenzae
C.Proteus mirabvilis
D. Helicobacter pylori
E.Salmonella typhi

2.В лікарню звернувся хворий з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки. Хвороба носить
хронічний характер. Для діагностики застосували серологічний метод діагностики. Яку з нижче
перерахованих реакцій доцільно застосувати?
А. Аглютинації.
В. Непрямої гемаглютинації
С. Преципітації
Д. Зв’язування комплементу
Е. Нейтралізації

3.У хворого з явищами діареї із випорожнень виділені грамнегативні рухливі зігнуті палички,
які не ростуть при 25 градусах, чутливі до цефалотину, уреазопозитивні. Назвіть вид збудника.
А.Еscherichia coli
В. Helicobacter pylori
C.Salmonella typhimurium
D.Proteus mirabilis
E.Vibrio cholerae

4.З випорожнень хворого на гастроентерит виділили грамнегативні бактерії, які вимогливі до

поживних середовищ і ростуть при температурі 42 0 С.Утворюють каталазу та сірководень,
відновлюють нітрити, чутливі до налідіксової кислоти. Назвіть вид збудника.
А.Нelicobacter pylori
B. Campylobacter coli
C.Escherichia coli
D.Salmonella typhi
E.Vibrio cholerae

5.Джерелом інфекції при кампілобактеріозах можуть бути домашні тварини. Який шлях
передачі від тварини до людини?
А.Аерогенний
В.Повітряно-крапельний
С.Трансмісивний
Д.Контактний
Е. Фекально – оральний

Автор: асистент Гончар О.О.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття № 46

1. Тема заняття: Патогенні актиноміцети та умовно-патогенні гриби роду Candida.

Морфологія, біологічні властивості. Мікробіологічна діагностика етіотропна терапія,
профілактика актиномікозу та кандидозу.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: Засвоїти морфологічні особливості збудників актиномікозу та кандидозу.
2б. Конкретна: Вміти досліджувати мікроскопічно патологічний матеріал та оцінювати
результати серологічних реакцій з метою діагностики актиномікозу та кандидозу.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
1. Особливості токсономічного положення актиноміцетів.
2. Особливості будови клітинної стінки актиноміцетів, відмінності від грибів.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Морфологічні, тинкторіальні особливості актиноміцетів..
2. Морфологія, тинкторіальні особливості грибів роду Candida
3. Фактори, що сприяють виникненню актиномікозу та кандидозу.
4. Мікробіологічна діагностика кандидозів та актиномікозів.
5. Принципи лікування захворювань, викликаних збудниками.
6. Профілактика актиномікозів та кандидозів.
5. Зміст теми.
Актиномікоз – широко розповсюджене захворювання, особливо серед дорослого населення
сільської місцевості. Хворіють також домашні тварини. Характеризується хронічним гнійним
ураженням різних органів та систем з характерною інфільтрацією тканин, абсцесами та
норицями, щільними зернами (друзами) в гною. Збудники актиномікозу належать до окремого
роду Actinomyces (actis – промінь, myces- гриб), іноді називаються стрептоміцетами. Найбільш
частими збудниками актиномікозу у людини є A.israelii, а рідше A.albus, A.bovis. Іноді
актиномікози розглядають як прояв аутоінфекції, яка прогресує на фоні гнійно-запальних
захворювань, травм, імунодефіцитних станів.

Граф логічної структури мікробіологічної діагностики актиномікозу.

Матеріал для дослідження: відділяєме виразок, гній, мокротиння, кров, сеча, пунктати
лімфатичних вузлів, спинномозкова рідина.

 Мікроскопічне дослідження. Готують мікропрепарати, фарбують за методом Грама,

Ціля-Нільсена, досліджують за допомогою імерсійної системи світлового мікроскопу.

 Бактеріологічне дослідження: висівають досліджуваний матеріал на щільні та рідкі

поживні середовища:
- КА,
- гліцериновий агар та бульйон,
- глюкозний МПБ,
- середовища Сабуро, Чапека,
- сусло-агар

 Серологічне дослідження: РНГА, РЗК, ІФА, ЛПР, ІФ.

 Алергічний метод: внутрішньошкірна проба з актиноміцетином

Остаточна відповідь
Кандидоз – опортуністична інфекційна хвороба шкіри, слизових оболонок і внутрішніх органів.
Зустрічається повсюдно, найчастіше як ускладнення після багатьох інфекційних захворювань,
при імунодифіцитних станах.

Гриби роду Candida (кандида) викликають поверхневий, інвазивний та інші форми кандидозу
(кандидомікозу). Налічується близько 200 видів грибів роду Candida.
Провідне значення в розвитку кандидозу має С. albicans, потім слідують С. glabrata, С. tropicali і
С. parapsilosis.
Морфологія і фізіологія кандид
Гриби роду Candida складаються з овальних дріжджових клітин (4-8 мкм), що брунькуються,
псевдогіф і септованих гіф. Для Candida albicans характерне утворення ростової трубки з
бластоспори. Крім цього Candida albicans утворює хламідоспори - товстостінні двоконтурні
великі овальні спори. На простих поживних середовищах при 25-27 ° С вони утворюють
дріжджові і псевдогіфальні клітини. Колонії опуклі, блискучі, сметаноподібні, непрозорі з
різними відтінками. У тканинах кандиди ростуть у вигляді дріжджів і псевдогіф.
Епідеміологія кандидозу
Кандиди є частиною нормальної мікрофлори ссавців і людини. Вони мешкають на рослинах,
плодах, будучи частиною нормальної мікрофлори, вони можуть вторгатися в тканину
(ендогенна інфекція) і викликати кандидоз у людей з ослабленим імунним захистом. Рідше
збудник передається дітям при народженні, при годуванні груддю. При передачі статевим
шляхом можливий розвиток урогенітального кандидозу.
Патогенез
Розвитку кандидозу сприяють неправильне призначення антибіотиків, обмінні і гормональні
порушення, імунодефіцити, підвищена вологість шкіри, пошкодження шкіри і слизових
оболонок. Найчастіше кандидоз викликається Candida albicans, яка продукує протеази і
молекули для адгезії до екстрацелюлярним білкам і інші фактори вірулентності. Кандиди
можуть викликати вісцеральний кандидоз різних органів, системний кандидоз, поверхневий
кандидоз слизових оболонок, шкіри та нігтів, хронічний (гранулематозний) кандидоз, алергію
на антигени кандид. Вісцеральний кандидоз супроводжується запальним ураженням певних
органів і тканин (кандидоз стравоходу, кандидний гастрит, кандидоз органів дихання, кандидоз
сечовидільної системи). Важливою ознакою дисемінованого кандидозу є грибковий
ендофтальміт (ексудативна зміна жовто-білого кольору судинної оболонки ока).
При кандидозі рота на слизових оболонках розвивається гостра форма хвороби (так звана
молочниця) з появою білого творожистого нальоту, можливий розвиток атрофії чи гіпертрофії,
гіперкератозу сосочків язику. При кандидозі піхви (вульвовагініт) з'являються білі сирнисті
виділення, набряк і еритема слизових оболонок. Ураження шкіри частіше розвивається у
новонароджених; на тулубі і сідницях спостерігаються дрібні вузлики, папули і пустули.
Можливі кандидна алергія ШКТ, алергічне ураження органів зору з розвитком свербіння,
блефароконьюнктівіта.
Імунітет
Переважає клітинний імунітет. У захисті організму від кандид беруть участь фагоцити-
мононуклеари, нейтрофіли, захоплюючі елементи грибів. Розвивається ГСТ, формуються
гранульоми гігантськими клітинами.
Лікування кандидозу
Лікування кандидозу засноване на застосуванні таких ліків, як: ністатин, леворин (для
лікування місцевих поверхневих мікозів, наприклад орофарингеального), клотримазол,
кетоконазол, каспофунгін, ітраконазол, флуконазол (не діє на С. krusei багато штамів С.
glabrata).

Граф логічної структури мікробіологічної діагностики кандидозу.

Матеріал для дослідження: шкірні та нігтьові лусочки, відділяєме вражених ділянок слизових
оболонок, гній, випорожнення, спинномозкова рідина, біоптати тканин.

 Мікроскопічне дослідження. Готують мазки, зафарбовують метиленовим синім по Граму.

 Мікологічне дослідження: висівають досліджуваний матеріал на поживні середовища:
- середовище Сабуро,
- сусло-агар,
- кандида-агар

 Серологічне дослідження: РА, РП, РНГА, РЗК.

Остаточна відповідь

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті

1. Приготувати мазок з досліджуваного матеріалу хворого на кандидоз. Зафарбувати простим
методом (метиленовий синій), промікроскопувати, замалювати.

Мікроскопічно: овальні дріжджові клітини (4-8 мкм), що брунькуються, псевдомицелий

(клітини з'єднані перетяжками), міцелій з перегородками і бластоспори, що брунькуються.
Candida albicans утворює хламідоспори - товстостінні двоконтурні великі овальні спори.

2. Вивчити культуральні властивості кандид на середовищі Сабуро.

Колонії опуклі, блискучі, сметаноподібні, непрозорі з різними відтінками.

3. Провести облік результатів РА, РЗК, РПГА, поставлених з сироваткою крові хворого на
хронічний кандидоз.

7. Рекомендована література.
7а. Основна
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1992. – С. 283-286.
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. – С. 354-357.
А.И.Коротяев, С.А.Бабичев. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. С.-
Петербург, 2002. – С. 447-480, 509.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С. 283-284, 392-395.
Медицинская микробиология, вирусология и иммунология под ред. А.А.Воробьева. – М.:
Медицинское информативное агентство, 2004 – С. 469-470, 634-636.
7б. Додаткова
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред Г.К.Палія,
В.І.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін
«Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співавт. –
К.:Медицина, 2004.
Збірник тестів з шкірних та венерологічних хвороб для студентів стоматологічного
факультету. Вінниця, 2005 – 108 с.
Методичні рекомендації з шкірних та венеричних хвороб для самостійної позааудиторної
роботи студентів стоматологічного факультету. Вінниця, 2005 – 88 с.

8. Матеріали для самоконтролю:

1. У клініку поступила дитина, на слизовій оболонці щік, піднебіння і язика якої виявлено
точковий наліт білого та жовтуватого кольору характерний для кандидозу. Який матеріал
необхідно взяти для дослідження?
А. Плівковий наліт з різних ділянок ротової порожнини.
B. Волосся та нігті
C. Кров
D. Слиз із носової частини глотки
E. Сечу

2. При вивченні культуральних властивостей збудника виявлено ріст на щільному поживному

середовищі у вигляді S-форм колоній, матових, з характерним запахом дріжджів. Який збудник
має характерні властивості росту?
A. - Стафілокок
B. - Стрептокок
C. - Кишкова паличка
D. - Кандиди

3. Який метод лабораторної діагностики кандидозів використовують для постановки

остаточного діагнозу?
A. - Мікроскопічний метод
B. - Серологічний
C. - Біологічна проба
D. - Алергічний
E. - Мікологічний метод

4. При мікроскопічному дослідженні патологічного матеріалу були виявлені довгі, переплетені

ниткоподібні клітини, не септовані. А також паличкоподібні клітини з потовщеннями на кінцях,
що розташовуються поодиноко, парами V абоY-подібно. Який вид збудника виділено з
організму хворого?
А. - Кандиди
В. - Актиноміцети
С. - Антракоїди
D. - Кишкову паличку

5. Які поживні середовища використовують для вивчення культуральних властивостей кандид?

A. - МПА
B. - Сабуро
C. - КА
D. - ДДС

Автор: доцент, к.мед.н. Сорокоумова Л.К.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №47

1.Тема заняття: Плісняві гриби родів Mucor, Penicillum, Aspergillus. Морфологія, біологічні
властивості. Мікробіологічна діагностика етіотропна терапія, профілактика захворювань.

2. Мета заняття:
2а. Загальна: Ознайомитись з етіопатогенетичними аспектами захворювань. Засвоїти
методи лабораторної діагностики захворювань, викликаних пліснявими грибами.
2б. Конкретна: Вміти дослідити патологічний матеріал та оцінити результати серологічних
реакцій з метою діагностики захворювань, викликаних пліснявими грибами.

3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

1. Особливості токсономічного положення грибів.
2. Тинкторіальні особливості грибів. Методи їх фарбування.

4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

1. Біологічні властивості грибів роду Mucor.
2. Біологічні властивості грибів роду Penicillum.
3. Біологічні властивості грибів роду Aspergillus.
4. Методи мікробіологічної діагностики захворювань, викликаних пліснявими грибами.

5. Зміст теми
Пліснява, або цвілі, як їх прийнято називати, поширені повсюдно. Вони відносяться до різних
класів грибів. Всі вони є гетеротрофами і, розвиваючись на харчових продуктах (фруктах,
овочах та інших матеріалах рослинного або тваринного походження), викликають їх псування.
На пошкодженій поверхні з'являється пухнастий наліт, спочатку білого кольору. Це - міцелій
гриба. Незабаром наліт забарвлюється в різні кольори від світлого до темного відтінків. Це
фарбування утворюється масою спор і допомагає розпізнавати цвілі. З плісневих грибів
найчастіше зустрічаються Мuсоr (мукор), Penicillium (пеніцілліум) і Aspergillus (аспергіллус).

Мuсоr відноситься до сімейства мукорових класу фікоміцетів підкласу зигомицетів. У цієї цвілі
одноклітинний сильно розгалужений міцелій, безстатеве розмноження здійснюється за
допомогою спорангіоспор, а статевий - зігоспор. У мукора спорангієносці одиночні, прості або
розгалужені (рис.1)

Цвілі Penicillium (рис.2) і Аsреrgillus (рис.3) відносяться до класу Ascomycetes. У них

багатоклітинний міцелій, розмножуються переважно конідіоспорами, забарвлені в різні кольори
і утворюються на характерної форми конідієносцях. Так, у Penicillium конідієносець
багатоклітинний, гіллястий, що має вигляд пензликів, тому його називають ще кистевиком.
Рис.2. Penicillium: 1 - гіфа; 2 - конідієносець; 3 - cтepігми; 4 - конідіоспори.

Рис.3. Aspergillus niger (конідієносець): 1 - стерігма; 2 - конідії.

У Aspergillus конідіеносець одноклітинний, з роздутою верхівкою, на поверхні якої розташовані
радіально витягнуті клітини - стерігма з ланцюжками конідіоспор. Плодові тіла у цих грибів
утворюються рідко і мають вигляд дрібних кульок, усередині яких безладно розташовані сумки
зі спорами.
Опортуністичні мікози - група мікозів, які викликаються умовнопатогенними грибами з родів
Aspergillus, Candida, Mucor, Penicillium та ін. у імунодефіцитних осіб.
Гриби роду Aspergillus викликають важке захворювання - аспергільоз. При цьому локалізація
патологічного процесу може бути досить різноманітна. У першу чергу аспергилл вражає
бронхолегеневу систему, це найпоширеніший варіант мікозу легенів.
Аспергіли продукують ферменти (протеолітичний, сахаролитический, ліполітчні та ін.) І
ендотоксини. Виділення різних типів токсинів (альфа-токсину, гліотоксіну та ін.) у навколишнє
середовище і в організм людини при прогресуванні захворювання також є характерною рисою
Aspergillus fumigatus.
З'єднання, синтезованих Аспергиллами (у тому числі серинової і аспарагінової протеаз,
металлопротеінази, діпептіділпептідази і фосфоліпази та ін.), є сильними алергенами. У
результаті алергічної реакції на них або при розвитку інфекційного процесу можуть страждати і
інші органи - пазухи носа, гортань, трахея і бронхи - з можливим поширенням інфекції в шкіру,
в шлунково-кишковий тракт, головний мозок, серце. Відомо, що аспергілли є причиною
алергічного бронхолегеневого аспергільозу, хронічного некротичного легеневого аспергільозу,
можуть викликати бронхіальну астму, екзогенний алергічний альвеоліт.
Заразитися можна, споживаючи їжу, уражену аспергиллами, при вдиханні грибкових спор, а
також при їх попаданні на поверхню рани. Сприяють зараженню хвороби, що ослабляють
імунітет, а також певна сфера діяльності людини, наприклад робота з голубами, які є
переносником захворювання.
Крім того, до факторів, що підвищує ризик інфікування аспергільозом, відносять:
 тривалу і важку нейтропенію (яка може бути наслідком високих доз системних
кортикостероїдних препаратів, цитостатичної хіміотерапії),
 пересадку гемопоетичних стовбурових клітин і трансплантацію органів,
 тривалий агранулоцитоз при лейкозах,
 апластичну анемію,
 ВІЛ та СНІД,
 цукровий діабет,
 хронічну гранульоматозну хворобу,
 алкоголізм з порушенням функції печінки,
 опікові рани, оперативні втручання, травми,
 злоякісні новоутворення,
 інтенсивну і тривалу антибіотикотерапію та ін.
Найпоширеніші з них - це нейтропенія та використання кортикостероїдів.
При інфікуванні в організмі запускаються захисні механізми - імунна відповідь, - і в результаті
відбувається вироблення специфічних антитіл, йхня дія спрямована на знешкодження і загибель
збудника. У силу особливостей Aspergillus fumigatus усунути патоген за рахунок власних
ресурсів організму не вдається, тому найчастіше потрібно серйозне і тривале лікування.
Антитіла IgG можуть бути виявлені вже в ранню фазу зараження. Вони присутні у людини
значно довше, ніж антитіла інших класів (IgА і IgЕ), і можуть виявлятися в сироватці через 12
місяців і більше після першого контакту з антигенами збудника. Для гострого періоду
характерні наростаючі або високі титри антитіл IgG. При хронічних формах захворювання IgG
можуть виявлятися протягом більш тривалого періоду.
Для впевненої постановки діагнозу при ураженнях бронхів і легенів необхідно враховувати:
 тривалий перебіг хвороби,
 утворення характерних інфільтратів з наступним розпадом (аспергілльома легень являє
собою з'єднання переплетених ниток гриба, покритих фібрином, слизом і клітинними
елементами),
 характер мокротиння (можливо кровохаркання, щільна мокрота зеленувато-коричневого або
сірого кольору),
 лейкоцитоз і еозинофілію.
Підтвердженням діагнозу служить виявлення самого збудника з різних біоматеріалів (з
мокротиння, матеріалу, взятого з бронхів, біоптатів уражених органів). По клінічним і
рентгенологічним даними аспергільоз диференціюють з іншими мікозами (нокардіоз,
гістоплазмоз, кандидозом), а також з туберкульозом легень, абсцесами легенів,
новоутвореннями, хронічним бронхітом.
Відомий пеніцілліоз, що рідко зустрічається (викликає Penicillium marneffei). Це ендемічне
захворювання, поширене в Південно-Східній Азії і на Далекому Сході, викликає шкірні та
підшкірні ураження у людей, особливо на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції, а також у домашніх
тварин, бамбукових щурів, мишей.
Інші види Penicillium, що відносяться до цвілевих мікроміцетів, можуть бути причиною
опортуністичної інфекції у осіб з порушеннями імунітету. Гриби роду Penicillium рясно
присутні в зовнішньому середовищі, внутрішніх приміщеннях і є одним з найбільш частих
лабораторних контамінантів, тому діагноз пеніцілліоз у хворих може бути підтверджений
тільки шляхом дослідження тканини на наявність грибів.
Гриби цього роду часто асоціюються з алергічними захворюваннями і можуть викликати
клінічну симптоматику у сенсибілізованих осіб.
Етіологія
Penicillium marneffei - диморфний гриб, що дає міцеліальні і дріжджові колонії при різних
умовах розвитку. При мікроскопії виявляються округлі і овальні (еліптичні) дріжджові клітини
близько 3 мкм в діаметрі.
Крім P. marneffei, патологія людини може бути обумовлена P. crustareum, P. glaucum, P. bertai,
P. bicolor, P. spinulosum, P. citrinum, P. notatum, P. citrinum та іншими видами.
Патогенез
Зараження відбувається при інгаляції спор. Ураження тканини характеризується профузним
ростом, судинною інвазією, тромбозом і інфарктами.
Фактори ризику: ВІЛ-інфікованість, імуносупресія у зв'язку з цитостатичною і
кортикостероидною терапією з приводу колагенозів, гематологічних порушень, при
трансплантації нирок, при міелогранулематозі, гострому лейкозі, ендокардиті при протезувнні
клапанів, посттравматичному ендофтальміті та ін.
Сенсибілізація до Penicillium у хворих бронхіальною астмою наближається до 25%.
Клінічна картина
Знаходження в організмі P. marneffei може не супроводжуватися великими ураженнями, однак
можуть спостерігатися ураження печінки та генералізовані ураження ретикуло-ендотеліальної
системи. У імунокомпетентних осіб (частіше фермерів) ендемічних районів можливі випадки
шкірних і підшкірних уражень з залученням регіональних лімфатичних вузлів, аж до розвитку
дисемінованого пеніціллоза. Для лімфаденіту характерні множинність ураження з виразкою,
нагноєнням і формуванням свищів; для шкірних поразок також характерні множинність,
еритематозні, іноді - глибокі підшкірні абсцеси.
Важкі опортуністичні мікози з розвитком генералізованих форм більш характерні для
іммунокомпроментованих хворих. Клінічними проявами пеніціллоза є лихоманка, втрата ваги,
анемія, фунгемія, що, за відсутності терапії, може призводити до смерті. У процес найчастіше
залучаються шкіра (в 80% ураження шкіри нагадують контагіозний молюск), лімфатичні вузли,
легені, печінка, селезінка. При гепатоспленомегалії жовтяниця не характерна. Можливе також
ураження кісток і кісткового мозку, кишечника, перикарда, нирок, мозку, мікотичний кератит.
Остеомієлітичні ураження (одиничні, множинні, що включають різні кістки) визначаються у
вигляді холодних абсцесів. При залученні в процес кишечника можливий перфоративний
перитоніт.
При ураженні легень може виникати одинична або множинна інфільтрація.
Діагностика
Для постановки достовірного діагнозу микотичної пневмонії необхідно мікроскопічне
дослідження гістопатологічного матеріалу з виявленням дріжджоподібних клітин з
поздовжньою перегородкою (Penicillium marneffei) в тканинах, і цвілевих форм - в культурі.
При зростанні на агарі під колоніями визначається червоний пігмент. Але, навіть при
повторному отриманні Penicillium з мокротиння хворих з легеневою патологією, діагноз
представляє сумнів.
• Мікроскопія забарвлених по Райту, GSM або PAS-методом (клітини Penicillium marneffei не
красять гематоксиліном-еозином) мазків гною, мокротиння, бронхоальвеолярного змиву, сечі,
кісткового мозку, матеріалу з вогнищ ураження шкіри, біоптатів лімфатичних вузлів.
• Посів на середовище Сабуро з антибактеріальними антибіотиками гною, вмісту легеневих
абсцесів, мокротиння, бронхоальвеолярного змиву, крові, кісткового мозку, біопсійного
матеріалу шкіри, кісток або печінки при 25 ° С і 37 ° С з демонстрацією теплового диморфізму
для виявлення Penicillium marneffei.
• Визначення антитіл до Penicillium marneffei в сироватці крові ІФА.
• Гістологічне дослідження біопсійного матеріалу з вогнищ ураження.
Гриб мукор відноситься до роду нижчих цвілевих грибів, клас Зигоміцети. Це аеробний гриб,
тобто для життя і розмноження йому необхідний кисень. Його міцелій не поділений на клітини,
але має багато ядер. Цей клас включає в себе більше шістдесяти видів. Всі різновиди грибів
цього виду, живуть у верхніх шарах грунту, продуктах харчування, кінському гною, органічних
залишках. Пліснявий гриб мукор є паразитом. Тіло його нагадує тонкі безбарвні волоски або
павутинки - це грибниця. Незважаючи на те що тіло грибниці сильно розрослося, по суті, це
одна клітина, яка містить багато ядер. На тонких відростках грибниці (гифах) утворюються
головки чорного кольору (спорангії). У них знаходяться спори.-
Мукороз, фікомікоз - хронічний глибокий мікоз, обумовлений різними видами грибів з
сімейства Mucoraceae.
Етіологія. Збудниками мікозу є різні види грибів Absidia, Mucor і Rhizopus.
Патогенез. В організм людини спори грибів сімейства мукорових потрапляють переважно
аерогенним шляхом з повітря, з пилом, з гниючих частин рослин. Розвитку мікозу сприяють
важкі, виснажливі захворювання, цукровий діабет, хвороби крові, злоякісні пухлини, терапія
антибіотиками, кортикостероїдами.
Клініка. Пульмональний мукоромікоз типової симптоматики не має. Можливі вогнищеві
пневмонії, інфаркт легень з виділенням геморагічної мокроти, підвищенням температури тіла і
лейкоцитозом. Рентгенологічно виявляються плямисті тіні.
Діагностика і диференціальна діагностика. Мукоромікозу диференціюють від інших мікозів - на
підставі повторного виділення культури гриба з мокротиння, промивних вод бронхів;
серологічна діагностика мікозу не розроблена.
Лікування. Проводиться антифунгальна терапія інгаляціями амфотерицину В 10-14 днів,
амфоглюкамін або мікогептін протягом 10 днів. При важких формах перебігу вводять
амфотерицин В внутрішньовенно крапельно.
Профілактика. Боротьба з запиленістю приміщення.

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті

1. Розглянути демонстраційні препарати, мікроскопічну картину замалювати.

У Aspergillus - конідієносець одноклітинний, з роздутою верхівкою, на поверхні якої

розташовані радіально витягнуті клітини - стерігма з ланцюжками конідіоспор.
У Penicillium - конідієносець багатоклітинний, гіллястий, що має вигляд пензликів.
У Мuсоr - на тонких відростках грибниці (гифах) утворюються головки чорного кольору
(спорангії). У них знаходяться спори.

2. Вивчити культуральні властивості патогенних грибів на середовищі Сабуро.

3. Провести облік результатів РЗК, РПГА, поставлених з сироваткою крові хворого на

хронічний аспергільоз.

4. Звернути увагу на препарати та терміни лікування захворювань викликаних патогенними

дерматоміцетами.

7. Рекомендована література.
7а. Основна
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1992. – С. 391-404.
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. – С. 449-462.
А.И.Коротяев, С.А.Бабичев. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. С.-
Петербург, 2002. – С. 447-480, 509.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С. 395-404.
Медицинская микробиология, вирусология и иммунология под ред. А.А.Воробьева. – М.:
Медицинское информативное агентство, 2004 – С. 469-470, 634-636.
7б. Додаткова
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред Г.К.Палія,
В.І.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін
«Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співавт. –
К.:Медицина, 2004.
Збірник тестів з шкірних та венерологічних хвороб для студентів стоматологічного
факультету. Вінниця, 2005 – 108 с.
Методичні рекомендації з шкірних та венеричних хвороб для самостійної позааудиторної
роботи студентів стоматологічного факультету. Вінниця, 2005 – 88 с.

8. Матеріали для самоконтролю:

1. Гриби відносяться до:
А) прокаріотів
В) еукаріотів
С) бактерій
Д) найпростіших
Е) вірусів

2. Морфологію грибів в нативному вигляді вивчають:

А) в люмінесцентному мікроскопі
В) в препараті "роздавлена крапля"
С) забарвленням по Леффлеру
Д) срібленням за Морозовим
Е) за Нейссером

3. Основним структурним компонентом грибів є:

А) міцелій
В) термінальний горбок
С) спора
Д) конідії
Е) стерігма

4. У відділення інтенсивної терапії поступила дитина з важкою формою пневмонії.

Антибактеріальна терапія результатів не дала. При посіві мокротиння на середовище Сабуро
при 20º С утворилися білі пухнасті колонії. При мікроскопії нативного препарату виявлений
септований міцелій. Органи спороношення складаються з термінального бульбашки (головки) з
виростаючими із неї рівномірно розташованими бутилочковидними структурами - стеригмами.
Таку морфологію мають гриби роду

A. Aspergillus
B. Fusarium
C. Pеnicillum
D. Mucor
E. Rhizopus

Автор: доцент, к.мед.н. Сорокоумова Л.К.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття №48

1.Тема заняття: Дерматоміцети – збудники трихофітії, мікроспорії, епідермофітії. Методи

лабораторної діагностики, етіотропна терапія, профілактика захворювань.

2. Мета заняття:
2а. Загальна: Ознайомитись з етіопатогенетичними аспектами захворювань. Засвоїти
методи лабораторної діагностики поверхневих мікозів.
2б. Конкретна: Вміти дослідити патологічний матеріал та оцінити результати серологічних
реакцій з метою діагностики дерматомікозів.

3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

1. Особливості токсономічного положення грибів.
2. Тинкторіальні особливості грибів. Методи їх фарбування.

4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

1. Біологічні властивості збудника трихофітії.
2. Біологічні властивості збудника мікроспорії.
3. Біологічні властивості збудника епідермофітії.
4. Загальна характеристика інфекційного процесу спричиненого патогенними грибами.
5. Методи мікробіологічної діагностики трихофітії, мікроспорії, епідермофітії.

5. Зміст теми
Збудниками епідермомікозів є 40 близькоспоріднених видів з трьох родів: Epidermophyton (2
види), Microsporum (16 видів), Trichophyton (24 види). Дерматоміцети не відносяться до
диморфних грибів. Їх диференціація ґрунтується переважно на морфологічних і культуральних
ознаках.
Морфологічні та культуральні властивості
Дерматоміцети утворюють септований міцелій зі спіралями, ракетовидними здуттями,
артроспор, хламідоспори, макро- і мікроконідій. Вони піддаються морфологічним змінам в
лабораторних умовах, коли втрачають здатність до пігментоутворення і формуванню конідій.
Види розрізняють за пігментацією і по формі колоній. Дерматоміцети добре ростуть на
глюкозному агарі Сабуро.
Для тріхофітона характерні зернисті або борошнисті колонії з рясними мікроконідіями, що
розташовуються гронами на термінальних гифах.
Мікроспоруми утворюють товстостінні або тонкостінні макроконідії, що складаються з 8-15 (М.
canis) або 4-6 (М. gypseum) клітин. Їх колонії забарвлені в жовто-оранжевий колір. При
ультрафіолетовому опроміненні уражених мікроспорумом волосся спостерігається
флюоресценція світло-зеленим кольором.
Епідермофітону притаманні 1-5-клітинні булавоподібні конідії.
Антигени
Всі дерматоміцети - слабкі антигени. Глікопротеїни клітинних стінок цих грибів є алергенами,
причому вуглеводна частина алергену обумовлює розвиток ГНТ, а білкова частина - ГУТ.
Патогенез та імунітет
Збудники епідермомікозів вражають епідерміс, волосся, нігті внаслідок прямого контакту
здорової людини із зараженими лусочками або волоссям хворого. Гіфи грибів потім
проростають в роговий шар, викликаючи різноманітні за клінічними проявами і локалізацією
захворювання. Окремі випадки захворювань пов'язані з контактом людей (особливо дітей) з
хворими собаками і кішками. У рідкісних випадках можуть розвиватися генералізовані форми
епідермомікозів з ураженням великих областей шкіри тулуба і голови, з залученням
лімфатичних вузлів.
При епідермомікозах спостерігається розвиток гіперчутливості негайного (ГНТ) та
уповільненого типів (ГУТ). Екологія та епідеміологія. Більшість дерматоміцетів широко
поширені в природі. Одні види виявляються в грунті і ніколи не викликають захворювань у
людини, інші патогенні для людей. Більше десятка видів антропофільних дерматоміцетів (Т.
rubrum, Т. tonsurans та ін.) передаються від людини до людини; інші - зоофільні дерматоміцети
(М. canis, Т. verrucocum), патогенні для домашніх і диких тварин, передаються людині; треті -
геофільні дерматоміцети (М. gypseum, M. fulvum), мешкають в грунті, але також здатні вражати
людину.
Дерматоміцети досить стійкі до впливу факторів навколишнього середовища. Деякі види
зустрічаються головним чином в певних географічних регіонах.

Збудники трихофітії, або стригучого лишаю, відносяться до роду Trichophyton. У людини

захворювання викликає головним чином Trichophyton violaceum (фіолетовий трихофитон), який
утворює зморшкуваті, шкірясті колонії від блідо-бузкового до темно-фіолетового кольору. Він
вражає шкіру, волосся, нігті (поверхнева трихофітія). Усередині ураженої волосини,
виявляються ланцюжки спор розміром 3-4 мкм. Іноді вони розташовуються безладно («мішок з
горіхами»). У шкірі і нігтях виявляються септовані і несептовані нитки міцелію зі спорами.
Фіолетовий трихофитон викликає захворювання тільки у людини.

Збудники епідермофітії відносяться до роду Epidermophyton і вражає роговий шар епідермісу,

рідше нігті і ніколи не вражає волосся. У лусочках шкіри і нігтів виявляються нитки міцелію,
вилоподібно розгалужені. Іноді вони розпадаються на довгасті клітини. Серед ниток -
ланцюжки спор. На живильних середовищах утворюють пухнасті білі колонії з гладкою
куполоподібної поверхнею. Розрізняють епідермофітію пахову і епідермофітію стоп.

Збудники мікроспорії відносяться до роду Microsporum і зазвичай вражають шкіру, волосся,

дуже рідко нігті. У людини захворювання викликають М. аіdounii і М. ferrugineum, у тварин -
М. lanosum, який може вражати і людини. В ураженій волосині виявляють розгалужені нитки
міцелію з величезною кількістю дрібних спор, особливо в периферійній частині. Навколо
волосини утворюється як би чохол з дрібних, мозаїчно розташованих спор. У лусочках шкіри
виявляють покручені нитки міцелію, що розпадаються на спори.

Збудники фавуса, або парші (Achorion schonleinii) вражають шкіру, волосся і нігті. Елементи
гриба розташовуються усередині волосини вільно, у вигляді септованих ниток, міцелію зі
спорами і поліморфних спор. На волосині і всередині неї можуть бути бульбашки повітря. У
шкірі і нігтях виявляються нитки міцелію і спори. Ахоріон утворює на середовищі Сабуро
повільно зростаючі, зморшкуваті, що підняті над середовищем порожнисті колонії. Каскадний
міцелій по краю колонії вростає в середовище і при мікроскопії має вигляд розгалужених рогів
оленя.
Лабораторна діагностика
Патологічний матеріал (лусочки шкіри, нігтів, волосся, витягнуті з уражених місць)
мікроскопують, попередньо розм'якшивши їх у 10-20% розчині КОН. Microsporum утворює
тісні пласти спор в мозаїчному порядку навколо волосся, тоді як Trichophyton - паралельні ряди
спор, зовні (ектотрікс) і всередині (ендотрікс) ураженого волосся.
До дерматоміцетів групи ектотрікс відносять Microsporum audouinii, M.canis, M.gypseum та ін .;
до групи ендотрікс - Т. gourvilii, Т. tonsurans та ін. Одні з них не утворюють конідій в волосі,
інші рідко проникають у волосся, треті волосся не інвазують. Волосся, інфіковані Microsporum,
флюоресциюють при ультрафіолетовому опроміненні. Остаточна ідентифікація дерматоміцетів
проводиться на підставі вивчення культур, вирощених протягом 1-3 тижнів на середовищі
Сабуро при 20 ° С, по морфологічним особливостям міцелію і спор. Для ідентифікації
дерматоміцетів із звільненням їх від контамінуючих грибів і бактерій використовують
спеціальне живильне середовище - DTM, яке знайшло широке застосування в клінічних
лабораторіях.
Специфічна профілактика відсутня
З хіміотерапевтичних засобів рекомендують гризеофульвін, деякі похідні азолів (аміказол,
клотримазол та ін.), ламізил, нітрофунгін, октаціл, мікосептін, аморолфін (похідне морфоліну)
та ін.

Граф логічної структури мікробіологічної діагностики захворювань викликаних

патогенними грибами.
Матеріал для дослідження: волосся, нігті, лусочки шкіри уражені дерматофітами, кришечки
пухирців, промивні води бронхів, сироватка крові хворого.
 Мікроскопічне дослідження. Для мікроскопічного дослідження патологічний
матеріал подрібнюють, вносять у краплю 10% розчину КОН або NаОН на предметному склі,
підігрівають до появи парів і залишають на 15 хвилин, а зіскріби з нігтів на 1-2 години. При
мікроскопії «роздавленої краплі» виявляють короткий (2-4 мкм) переплетений розгалужений
міцелій і артроспори прямокутної форми, які розташовані у вигляді ланцюжків.
 Мікологічне дослідження: дає можливість виділити чисту культуру і визначити рід
та вид збудників на щільних середовищах Сабуро, сусло-агар, Чапека, з тетрацикліном, твіном-
80 та ліпідними компонентами. Після посіву додають декілька крапель оливної олії.
 Серологічне дослідження: РПГА, РЗК, ІФА, ЛПР, РІФ.
 Алергічний метод: проби з алергенами виділеними з грибів
 Біологічна проба: (морські свинки, миші) заражають шкіру, кігті, волосяний покрив.
Остаточна відповідь

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті

1. Розглянути демонстраційні препарати, мікроскопічну картину замалювати.
Trichophyton. Усередині ураженої волосини, виявляються ланцюжки спор розміром 3-4 мкм.
Іноді вони розташовуються безладно («мішок з горіхами»).
Microsporum. В ураженій волосині виявляють розгалужені нитки міцелію з величезною
кількістю дрібних спор, особливо в периферійній частині. Навколо волосини утворюється як би
чохол з дрібних, мозаїчно розташованих спор.
Achorion. Елементи гриба розташовуються усередині волосини вільно, у вигляді септованих
ниток, міцелію зі спорами і поліморфних спор. На волосині і всередині неї можуть бути
бульбашки повітря.
2. Вивчити культуральні властивості патогенних грибів на середовищі Сабуро.
Trichophyton - утворює зморшкуваті, шкірясті колонії від блідо-бузкового до темно-фіолетового
кольору
Epidermophyton - утворює пухнасті білі колонії з гладкою куполоподібною поверхнею.
Microsporum росте у вигляді округлих сірувато-білих колоній (з віком жовто-коричневих) зі
сланким пухнастим міцелієм.
Ахоріон - утворює на середовищі Сабуро повільно зростаючі, зморшкуваті, що піднімаються
над середовищем порожнисті колонії. Каскадний міцелій по краю колонії вростає в середовище
і при мікроскопії має вигляд розгалужених рогів оленя.
3. Провести облік результатів РЗК, РПГА, поставлених з сироваткою крові хворого.
4. Звернути увагу на препарати та терміни лікування захворювань викликаних патогенними
дерматоміцетами.

7. Рекомендована література.
7а. Основна
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1992. – С. 391-404.
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. – С. 449-462.
А.И.Коротяев, С.А.Бабичев. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. С.-
Петербург, 2002. – С. 447-480, 509.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С. 395-404.
Медицинская микробиология, вирусология и иммунология под ред. А.А.Воробьева. – М.:
Медицинское информативное агентство, 2004 – С. 469-470, 634-636.
7б. Додаткова
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред Г.К.Палія,
В.І.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін
«Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співавт. –
К.:Медицина, 2004.
Збірник тестів з шкірних та венерологічних хвороб для студентів стоматологічного
факультету. Вінниця, 2005 – 108 с.
Методичні рекомендації з шкірних та венеричних хвороб для самостійної позааудиторної
роботи студентів стоматологічного факультету. Вінниця, 2005 – 88 с.

8. Матеріали для самоконтролю:

1. При мікроскопії матеріалу від хворого дерматомікозом використовують:
A. – Фарбування по Буррі-Гінсу
B. – По Цілю-Нільсену
C. – Обробку сумішшю Нікіфорова
D. – Обробку 10% КОН

2. До умов, що сприяють розвитку грибкових уражень відносяться:

А. - Порушення вітамінного балансу
В. - Перенесення гострих і хронічних інфекцій, дисбактеріози
С. - Хвороби крові, злоякісні пухлини
Д. - Травми, нераціональна антибіотикотерапія
Е. - Всі вище перераховані

3. Для проведення мікологічного дослідження дерматоміцетів використовують середовища:

F. – Лужний агар, МПА
G. – Левенштейна-Йенсена, Ру
H. – Сабуро, сусло-агар
I. – Рапоппорта, Лєвіна

4. До лікаря звернувся пацієнт, у якого на шкірі волосяної частини голови з’явились уражені
ділянки з обламаним волоссям біля поверхні шкіри. У волосяних фолікулах помітні залишки
волосин у вигляді чорних цяток. При мікроскопії уражених волосин, як в середині так і назовні,
виявлені клітини гриба, розташовані ланцюжками і повністю заповнюють корінці волосин.
Який на Вашу думку збудник спричинив захворювання?
А. – Epydermophyton floccosum
В. – Microsporum canis
С. – Trichophyton schonleini
D. – Trichophyton violaceum

5. Для трихофітії, мікроспорії, фавуса характерні:

A. – Враження внутрішніх органів
B. – Зубної емалі
C. – Враження шкіри, нігтів, волосся
D. – Захворюваність вище серед дорослих

Автор: доцент, к.мед.н. Сорокоумова Л.К.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття № 49

1. Тема заняття: Патогенні найпростіші. Збудники малярії, токсоплазми. Морфологія,

біологічні властивості. Методи лабораторної діагностики, етіотропна терапія, профілактика
захворювань.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: Вміти розпізнавати за морфологічними ознаками патогенних найпростіших,
обирати методи лабораторної діагностики захворювань та інтерпретувати результати
мікробіологічних досліджень при захворюваннях, спричинених патогенними найпростішими.
Враховуючи важкий перебіг захворювань, викликаних найпростішими майбутнім лікарям будь-
якої спеціалізації необхідно знати основні протиепідемічні профілактичні і лікувальні заходи
що до цих захворювань.
2б. Конкретна:
1. Уміти проводити диференціацію збудників триденної, чотириденної та тропічної малярії за
морфологічними ознаками на стадії еритроцитарної шизогоній.
2. Засвоїти цикли розвитку малярійного плазмодія.
3. Вміти пояснювати патогенез малярії.
4. Вміти трактувати результати мікроскопування нативних препаратів при малярії.
5. Вивчити морфологічні особливості збудників токсоплазмозу.
6. Вміти проводити врахування РНГА та РЗК за методом Кальметта при токсоплазмозі.
7. Знати препарати, які використовують для лікування та профілактики протозойних інфекцій
(малярія, токсоплазмоз).
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Знати характеристику та вміти класифікувати найпростіших.
3.2. Вміти обирати методи мікроскопічного дослідження найпростіших.
3.3. Вміти пояснити принцип постановки РНГА та РЗК.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Морфологія плазмодіїв малярії.
2. Безстатевий та статевий цикли розвитку плазмодіїв малярії.
3. Епідеміологія та патогенез малярії, особливості імунітету.
4. Методи лабораторної діагностики малярії. Диференціація видів малярійних плазмодіїв.
5. Основні напрямки в профілактиці та лікуванні малярії.
6. Морфологія та цикл розвитку збудників токсоплазмозу.
7. Біологічні властивості збудників токсоплазмозу.
8. Патогенез токсоплазмозу.
9. Методи лабораторної діагностики токсоплазмозу, профілактика захворювання.
5. Зміст теми.
1. Морфологія. Наймолодші форми малярійного плазмодія - мерозоїт и виникають в результаті
поділу (меруляції) зрілого шизонта. Вони мають круглу або овальну форму і невеликі розміри
(1-2 мкм). Мерозоїти складаються з цитоплазми і ядра, їм не властиві амебоподібні рухи.
Цитоплазма забарвлюється за Романовським — Гімзою в голубий, ядро — у червоний колір.
Кільцеподібний трофозоїт утворюється на наступному етапі розвитку малярійного плазмодія,
коли мерозоїд проникає в еритроцит. При цьому паразит збільшується в об’ємі, у цитоплазмі
його з'являється вакуоля. На цій стадії малярійний плазмодій має нерівні обриси і нагадує
перстень. Амебовидний трофозоїт рухається в межах еритроцита за рахунок появи
псевдоподій. У процесі росту трофозоїт збільшується, у його цитоплазмі накопичується пігмент
(у вигляді темно-бурих плям) — продукт розщеплення гемоглобіну. 3рілий трофозоїт (шизонт)
має округлу цитоплазму і втягнуті псевдоподії, займає майже весь еритроцит. У цій стадії
відбувається меруляція поділ ядра і цитоплазми з утворенням залежно від виду паразита 6-24
меророзоїтів. Пігмент скупчується в центрі у вигляді компактного утворення. Наприкінці
процесу меруляції еритроцити руйнуються, і мерозоїти потрапляють у плазму крові; одні з них
проникають в еритроцити, інші (більшість) гинуть під впливом імунних факторів організму.
Безстатеві форми паразита з неподіленим ядром називають трофозоїтами, а з моменту поділу
ядра - шизонтами. Гаметоцити (гамонти, гамети) - статеві форми малярійних плазмодіїв, які
поділяються на жіночі – макрогаметоцити (розмірами 12-14 мкм, містять великі зерна пігменту,
ядра невеликі, компактні, забарвлюються у червоний колір і розташовуються біля краю клітин)
і чоловічі — мікрогаметоцити (менші за величиною, цитоплазма забарвлюється блідіше, ядра
крупніші, злегка дифузні, розташовуються в центрі).

2. Плазмодії мають безстатевий і статевий цикли розвитку. Безстатевий цикл розвитку

паразита відбувається в організмі людини і називається шизогонією. При укусі людини
самицею комара роду Anopheles зараженою збудниками малярії, разом із слиною комахи в кров
людини потрапляють плазмоції малярії у вигляді ниткоподібних клітин — спорозоїтів. Вони
проникають у клітини печінки та інших органів і тканин організму людини. Ця стадія
називається позаеритроцитарною (екзоеритроцитарною). У клітинах печінки спорозоїти стають
округлими й досягають певної величини, тобто проходять стадії тканинного трофозоїту і
тканинного шизонту. Надалі вони поділяються з утворенням великої кількості мерозоїтів. У Р.
falciparum відбувається один, а в Р. vivax — два цикли тканинної шизогонії. У період тканинних
циклів розвитку малярійних паразитів в інфікованих людей не буває клінічних проявів
захворювання. Деякі з мерозоїтів проникають в еритроцити, де вони проходять стадії
кільцеподібного, амебоподібного і зрілого трофозоїту, після чого настає - стадія поділу —
меруляція з утворенням мерозоїтів, які знову проникають в еритроцити і повторюють свій цикл
розвитку. На певному етапі, мерозоїти перетворюються в статеві форми - макро- і
мікрогаметоцити; при потраплянні їх у шлунок комара відбувається злиття (копуляція) макро- і
мікрогаметоцитів, в результаті чого утворюється рухлива форма — зигота або оокінета, яка
заглиблюється в стінку шлунка комара і перетворюється в ооцисту. Розвиток малярійного
плазмодія в організмі комара (спорогонія) залежно від виду збудника і навколишньої
температури триває в середньому 7-9, іноді 7-45 діб. Дозріла ооциста досягає в діаметрі 60 мкм
і наповнена спорозоїтами. Оболонка ооцисти розривається, і спорозоїти потрапляють у
порожнину тіла комара, накопичуються в клітинах слинних залоз і при укусі проникають в
організм людини, де здійснюються позаеритроцитарна (тканинна) шизогонія в клітинах печінки
и еритроцитарна шизогонія. Для розвитку паразита в організмі комара потрібна оптимальна
температура 30 °С; при температурі нижче 16-17 °С процес запліднення (злиття мікро- й
макрогаметоцитів) і проникнення оокінети в стінку шлунка комара не відбувається. При
температурі 25 °С розвиток спорозоїтів у Р. vivax завершується через 10, y P.falciparum — через
14, у Р. mаlаrіае через 18 діб. Температура нижче 0 °С призводить до загибелі паразитів в
організмі комара, але при температурі 4-10 °С їх життєздатність зберігається. 3аражений комар
є джерелом інфекції протягом місяця. Трансоваріальної передачі малярійних плазмодіїв у
комарів немає.
Життєвий цикл Plasmodium falciparum:
1 — вихід спорозоїтів з слинної залози комара та проникнення в клітини печінки;
2 — екзоеритроцитарний трофозоїд; 3 — екзоеритроцитарний шизонт;
4 — вихід екзоеритроцитарних мерозоїтів із гепатоцита в плазму крові;
5,6 — перстневидні трофозоїти в еритроциті; 7 — юний трофозоїт; 8 — незрілий
еритроцитарний шизонт; 9 — зрілий еритроцитарний шизонт; 10 — эритроцитарні мерозоїти;
11—14 — гаметоцитогонія; 15 — чоловічий гаметоцит; 16 — жіночий гаметоцит; 17 — жіноча
гамета; 18 — утворення чоловічих гамет; 19 — запліднення; 20 — зигота; 21 — оокинета; 22,23
— розвиток ооцисти; 24 — вихід спорозоїтів з дозрілої ооцисти; 25 — спорозоїти в слинній
залозі комара.

3. Епідеміологія. Патогенез. Малярія — антропонозна інфекція (резервуаром збудників є

людина), передається членистоногими (комарами роду Anopheles), характеризується
природною ендемічністю. 3будники можуть передаватися через укус комара, від матері до поду
— через плаценту і при парентеральному введенні інфікованої крові. Тривалість інкубаційного
періоду при триденній малярії коливається від 10 діб до 11 місяців, при чотириденній малярії
він становить 21-42 доби, при тропічній 9-16 діб. Приступ малярії виникає як відповідь
організму на надходження в кров білкових речовин, що утворюються при розпаді еритроцитів і
мерозоїтів. Повторні приступи призводять до сенсибілізації організму і розвитку тяжкої
клінічної картини малярії. Механізми пізніх рецидивів малярії зумовлені активізацією у
весняний період спорозоїтів, які збереглися в латентному стані у тканинних клітинах.
 Захворювання супроводжується типовою для кожної форми малярії гарячкою, патологічною
картиною крові (гемоглобін перетворюється в глобін), збільшенням селезінки і розвитком
анемії, а також різними ускладненнями (меланоз внутрішніх органів і тканин, геморагічний
синдром, нефропатія, енцефалопатія та ін.). Імунітет. Головну роль у розвитку імунітету
відіграють клітинні фактори (фагоцитоз малярійних плазмодіїв макрофагами). У крові хворих
виявляють антитіла (цитолітичні, комплементзв'язуючі). Природжена несприйнятливість до
триденної малярії у жителів Західної Африки пов'язана з відсутністю в їх еритроцитах
ізоантигенів, що виконують функцію рецепторів щодо мерозоїтів Р. vivax. Однією з форм
природного (генетичного) імунітету при малярії вважають серповидноклітинність еритроцитів.
Ця форма анемії спостерігається у гетерозиготних осіб, еритроцити яких мають тенденцію
набирати серповидноклітинної форми. У таких еритроцитах плазмодії тропічної малярії гинуть.
Серповидноклітинність — дуже поширене (15-20 %) явище серед населення Центральноі
Африки; діти, які перехворіли малярією, у віці 9-14 років стають несприйнятливими до
повторних заражень. При малярії можливі тривалі періоди (до 40 років) прихованого
позаеритроцитарного паразитоносійства. Під впливом різних зовнішніх факторів (інсоляція,
охолодження, травма, вакцинація, скороминуча інфекція) тимчасове благополуччя
порушується, і виникають рецидиви малярії.
4. Лабораторна діагностика охоплює мікроскопію товстої краплини і мазків крові,
забарвлених за Романовським-Гімзою і визначення виду збудника. Мікроскопічно збудник
може бути виявлений у крові не раніше 5-8 дня від моменту інфікування людини.
Використовують серологічний метод (РНГА, РЗК, ІФА, РІФ, РІА) та генетичний метод (ПЛР).
Для визначення епідемічного стану населення в ендемічних щодо малярії районах застосовують
імунодіагностику (виявлення імуноглобулінів М i G).
Основні видові особливості паразитів при дослідженні мазка крові:
• Pl.vivax: добре виражена стадія амебоподібного трофозоїта. Псевдоніжки надають паразиту
різноманітної форми. В уражених еритроцитах видно дрібну зернистість червоного кольору
(зерна Шюффнера).
• Pl.malariae: трофозоїти стрічкоподібної форми у вигляді смуги впоперек еритроцита З одного
боку стрічки знаходиться ядро видовженої форми, з іншого боку - зерна пігменту.
• Pl.ovale: характерна наявність декількох кілець в еритроциті при загальній невеликій кількості
паразитів. Еритроцити, що містять зрілі трофозоїти, знебарвлюються, збільшені в розмірах.
Близько 1/3 еритроцита набуває овальної форми, а частина еритроцита витягується і стає
торочкуватою. У деяких еритроцитів можна побачити великі зерна темно-червоного кольору
(зерна Джеймса).
• Pl.falciparum: у периферійній крові виявляються тільки кільця або гаметоцити, тому що
закінчення шизогонії відбувається в капілярах внутрішніх органів. Кільця дрібні, в одному
еритроциті може бути 2 і більше кілець. Гаметоцити півмісяцевої форми. В еритроцитах
знаходяться великі рожево-фіолетові плями (плямистість Маурера).

Деякі характерні ознаки малярійних плазмодіїв в мазку периферичної крові

(забарвлення за Романовським-Гімза)
Характерні ознаки P.vivax P.malariae P.falciparum P.ovale
Клінічна форма Триденна Чотириденна Тропічна Овале
малярії
Які стадії Всі стадії Всі стадіїТільки кільця (на Всі стадії
виявляються в початку хвороби)
мазку або кільця і
гамонти. У важких
випадках –
шизонти
Стан уражених Збільшені, Не змінюються Не змінюються Збільшені, бліді,
еритроцитів блідо-рожеві овальні, краї часто
бахромчасті
Характеристика Мілка, рясна, Відсутня Поодинокі великі Менша кількість
зернистості червона (зерна рожево-фіолетові та крупніша ніж у
Шуфнера) плями (плями P.vivax
Маурера)
Стадія кільця Розмір 1/4-1/3 Розмір 1/2-1/3 Мілкі 1/4-1/6 Схожість з
частина частина частина іншими видами.
еритроциту. еритроциту. В еритроциту. По 2-
Іноді 2-3 в еритроциті 3 в одному
одному завжди один еритроциті, ядро
еритроциті паразит. роздвоєне.
Амебовидний Псевдоніжки Псевдоніжки Псевдоніжки Псевдоніжки
трофозоїт добре виражені. виражені слаб- відсутні виражені слабко,
ко, округлої округлої форми.
форми.
Пігмент у Рясний, Грубий, У вигляді однієї Грубий, розсіяний
дорослому розсіяний розсіяний компактної купки
трофозоїті
Стрічкоподібні Відсутні Зустрічаються Відсутні Відсутні
форми
Морула 12-18 хаотично 8-12 мерозоїтів 12-24 мілких 4-12 крупних
розташованих розташованих мерозоїта, мерозоїта,
мерозоїтів, розеткою хаотично розташованих
пігмент збоку навколо купки розташованих хаотично
пігменту
Гамонти Округлі Округлі Форма напівмісяця Округлі

Характерні ознаки малярійних плазмодіїв в товстій краплі крові

(забарвлення за Романовським-Гімзе)
Ознака P.vivax P.ovale P.malariae P.falciparum
Кільця Часто розірвані Схожі з P.vivax Зберігають Схожі з іншими
нагадують знак форму, часто у видами, ядра
оклику вигляді ядра з крупні,
невеликим неправильної
обідком форми
цитоплазми
Еритроцити Зберігаються у Не зберігаються Не зберігаються Зберігаються
вигляді залишки
рожевуватих еритроцитів
дисків з
шизонтами та
зернами
Трофозоїти Амебоподібні Округлі, добре Зазвичай не Компактні
містять комочки забарвлені виявляють
цитоплазми
навколо ядра;
дорослі –
компактні,
округлі
Пігмент Мілкий, Округлі, крупні В вигляді Буровато-
паличкоподібний зерна чорної глибки коричневий

5. Лікування і профілактика. Специфічна імунопрофілактика не розроблена, рекомендована

хіміопрофілактика для груп ризику. Потрібні своєчасне і повне виявлення хворих на малярію,
повноцінне комбіноване лікування із застосуванням хінгаміну (хлорохіну, резохіну, хіноциду)
та інших препаратів. Хінгамін швидко викликає загибель безстатевих еритроцитарних форм
всіх видів плазмодіїв (збудників малярії, що знаходяться у стадії розвитку, що протікає в
еритроцитах людини). У країнах з високою захворюваністю на малярію добрі результати
добуто при застосуванні хінгаміну в комбінації з гематоцидним препаратом (хлорохіном або
примахіном). В країнах, де у збудника малярії реєструється стійкість до делагілу (хлорохіну)
застосовують ларіам (мефлохін), малоприм. За вибірковою або переважаючою дією на різні
форми збудника малярії — плазмодія виділяють кілька груп протималярійних засобів.
Наприклад, хінін, акрихін, хлорохін та інші знищують шизонтів у крові; хіноцид і примахін
вбивають малярійних паразитів у тканинах; бігумаль діє як на еритроцитарні, так і на статеві
форми плазмодія тощо. Більшість протималярійних засобів — синтетичні препарати, хінін —
алкалоїд хінного дерева. Усім, хто хворів на малярію, через рік після перенесеного
захворювання роблять профілактику. Розробляється протималярійна генно-інженерна вакцина.
До заходів для запобігання розповсюдженню малярії входять винищування комарів роду
Anopheles y житлових і господарських приміщеннях двічі за сезон за допомогою інсектицидів
(гексахлоран та ін.) і знищення їх личинок у водоймах (місцях виплоду) біологічним методом
(розведення риб-гамбузій, що живляться личинками комарів), а також застосуванням
біологічних (бактокуміцид) та інсектицидних препаратів.

6. Збудник токсоплазмозу — Toxoplasma gondii належить до класу споровиків. Т. gondii має

форму півмісяця, груші, овала; кінці її іноді загострені, довжина 4-7 мкм і ширина 5 мкм. При
забарвлюванні за методом Романовського — Гімзи цитоплазма стає голубою, а ядро рубіново-
червоним. За допомогою електронної мікроскопії на поверхні тіла токсоплазм виявлено
мікротрубочки, які виконують опорну і рухову функції. Мікротрубочки відходять від коноїда,
що є органелою, тісно зв’язаною з поверхневими структурами токсоплазми. Цитоплазма
вегетативної форми токсоплазми дрібнозерниста, містить багато вакуоль, розташованих
поблизу цитоплазматичної мембрани, мембранні канальці і цистерни, що несуть рибосоми і
полірибосоми, мітокондрії з двошаровими мембранами, ядро сферичної або овальної форми.
Збудник розміщується вільно або всередині різних клітин системи мононуклеарних фагоцитів
нервової тканини, печінки, у плаценті та ін. У процесі розмноження токсоплазм у вакуолях
макрофагів утворюються скупчення псевдоцист, що не мають власних оболонок, які
заповнюють цитоплазму клітин хазяїна і надалі руйнують їх. При переході захворювання в
хронічну форму з'являються справжні цисти, покриті власною оболонкою.
Процес розвитку токсоплазм має статевий і безстатевий цикли розвитку. Статевий цикл
відбувається в організмі основник хазяїв - представників родини кошачих, зокрема домашніх
котів. Після зараження частина паразитів проникає в клітини епітелію кишок, де відбувається
процес шизогонії (безстатеве розмноження) з утворенням 4-30 мерозоїтів, покритих двома
тришаровими мембранами. Через кілька циклів розмноження (на 3-15-й день зараження)
утворюються мікро- і макрогаметоцити, в результаті злиття яких формується ооциста; вона
відторгається з клітин епітелію тонкої кишки і разом з випорожненнями кота надходить у
зовнішнє середовище. Усередині ооцисти є дві спороцисти з чотирма довгастими зігнутими
спорозоїтами, які проникають у клітини епітелію кишок сприйнятливих до паразита свійських і
диких тварин і птахів. Розмножуючись у кишках, паразит потрапляє з течією крові в інші
органи. У процесі множинного поділу виникають мерозоїти, які започатковують утворення
вегетативних форм, а також цист.

7. Культивування. Токсоплазми ростуть у курячих ембріонах, що и розвиваються. Звичайно

краплину перитонеального ексудату мишей, заражених токсоплазмами, вводять у курячий
ембріон; заражений ембріон гине на 5—б-й день. Токсоплазми розмножуються в спеціальних
культурах тканин при температурі 37-39 °С. Добрий ріст буває в обертових пробірках, що
містять тканини ембріонів мишей і людини. Для культивування токсоплазм використовують
морських свинок, мишей, кролів, ховрахів, хом'яків. При внутрішньоочеревинному, зараженні
лабораторних тварин токсоплазми виявляють у вакуолях макрофагів у вигляді окремих особин
або невеликих груп. У макрофагах парази и розмножуються внутрішнім брунькуванням з
утворенням двох дочірніх клітин (ендозоїти). Ядро набуває гантелеподібної або
підковоподібної форми. 3'являються мембранні структури дочірніх клітин, потім оболонка
материнської клітини розривається і вивільняються дві дочірні клітини. Резистентність.
Токсоплазми малостійкі до дії факторів зовнішнього середовища (висока температура,
висихання, опромінення) і дезінфікуючих речовин. Вони довго зберігаються тільки в організмі
свійських та диких тварин і членистоногих. При низьких температурах токсоплазми
залишаються життєздатними від кількох хвилин до кількох діб; нагрівання при температурі 45-
60 °С призводить до їх загибелі протягом 5-15 хв.

8. Токсоплазмоз — дуже поширене захворювання. Трапляється в усіх країнах. Токсоплазмами

інвазовано 1/4-1/3 населення земної кулі. Людина заражується від собак, від котів, овець та
інших тварин. Найчастіше зараження настає аліментарним шляхом при вживанні в їжу м'яса,
молока, молочних продуктів від хворих на токсоплазмоз тварин, сирих яєць) від ураженої
захворюванням птиці, а також води, інфікованої токсоплазмами. У деяких випадках збудники
можуть проникнути в організм тварин і людей при укусі членистоногих (кліщі, одежні воші) і
кровососних комах, які є механічними перенощиками. Зараження може статись повітряно-
краплинним і повітряно-пиловим шляхом через ушкоджену шкіру і слизові оболонки
(порожнини рота, дихальних шляхів, піхви, кон'юнктиви). Можливий трансплацентарний шлях
зараження. Описано випадки інфікування працівників лабораторій, акушерів, гінекологів і
хірургів, які стикаються з кров'ю хворих або заразним матеріалом. Токсоплазмоз може бути
природженим і набутим. Характерними ознаками природженого токсоплазмозу є висока (39-40
°С) або субфебрильна температура тіла, гідро- або мікроцефалія, наявність вогнищ звапнування
у головному мозку, ураження органа зору (хоріоретиніт), цироз печінки, збільшення селезінки,
пневмонія, ентероколіт, нефрит, гепатит. У тих випадках, коли захворювання не призводить до
летального кінця, у дітей залишаються необоротні зміни в центральній нервовій системі,
внутрішніх органах, кістках скелета, що стає причиною глибоких порушень фізичного і
психічного розвитку і призводить до олігофренії, шизофренії, епілепсії та ін. При
безсимптомному токсоплазмозі у матері в перші 3 місяці вагітності заражується плід, що
призводить до аборту або мертвонародження. Набутий токсоплазмоз може перебігати
безсимптомно, зараження виявляється тільки імунологічними зрушеннями. Це найбільш частий
варіант у осіб з нормальним імунітетом. При порушенні імунітету патологія прогресує. У
дорослих токсоплазмоз може проявлятись у вигляді плямисто-папульозного висипу, що
покриває все тіло, за винятком долонь, підошов і волосистої частини голови. Досить часто
бувають пневмонія, ентероколіт, нефрит, гепатит, висока або субфебрильна температура тіла. У
багатьох хворих розвиваються ураження очей (хоріоїдит, перифлебіт судин сітківки, неврит
зорового нерва та ін.). Набутий токсоплазмоз характеризується різноманітністю клінічних
форм. Приховані форми виявляються тільки за допомогою серологічних реакцій. Досить часто
захворювання має хронічну форму з проявами алергії. Антитіла, що виробляються організмом,
не забезпечують захисту від збудника. Імунітет постінфекційний, слабко напружений,
нестерильний; титри антитіл у сироватці крові і молоці хворих матерів невисокі.

9. Лабораторна діагностика. Мікроскопічне дослідження проводять для виявлення токсоплазм

у рідинах або тканинах хворих людей і тварин. Із центрифугатів спинномозкової рідини,
плеврального ексудату роблять мазки і забарвлюють їх зa Романовським — Гімзою; при
пневмонії досліджують мокротиння, у деяких випадках роблять бактеріоскопію кісткового
мозку і біопсованих лімфатичних вузлів; із трупного матеріалу досліджують як рідини, так і
тканини печінки, головного і спинного мозку, селезінки, легень та інших органів. Біологічні
проби на токсоплазмоз роблять зараженням кров'ю, спинномозковою рідиною, емульсією із
шматочків тканини у мозок або очеревину сприйнятливих тварин — білих мишей, пацюків,
морських свинок, кролів, ховрахів, голубів. У заражених тварин звичайно розвивається гостре
захворювання; миші гинуть на 7-10-у добу. 3 3-4-ї доби після зараження у черевній порожнині
починає нагромаджуватись багато ексудату і токсоплазм; паразитів виявляють у різник органах
і тканинах, зокрема у тканині мозку. У разі негативних результатів пасирування роблять 3-4
рази. За зараженими мишами наглядають протягом 2 тижнів, за морськими свинками — 6
тижнів. Найбільш ефективним і специфічним методом лабораторної діагностики є серологічне
дослідження. Використовують Р3К, РІФ, РНГА, реакцію з барвником Себіна-Фельдмана.
Алергічна внутрішньошкірна проба з токсоплазміном малоспецифічна. Позитивний результат
розглядають як орієнтовну вказівку на інфікованість організму токсоплазмами, проте він не дає
можливості оцінити активність процесу. Результати проби враховують через 48 год; розміри
еритеми мають бути в межах 10 х 10 мм. У дітей віком до 2 років, в ослаблених осіб із зів'ялою
шкірою і в старих людей шкірну пробу не роблять, бо вона часто буває негативною.
Лікування. 3астосовують хлоридин у поєднанні з сульфаніламідними препаратами
(сульфадимезин та ін.) відповідно до інструкції для лікування токсоплазмозу; добрі результати
бувають при застосуванні хінгаміну. Профілактика. Весь комплекс заходів для попередження
токсоплазмозу здійснюють спільно з ветеринарною службою, якщо в районах з природною
вогнищевістю є захворювання на токсоплазмоз, знищують диких тварин, виявляють хворих і
носіїв серед свійських тварин, ізолюють їх і лікують. Найбільшу небезпеку становлять бродячі
собаки і коти, яких треба знищувати. М'ясо хворих тварин і птиці з підозрою на наявність
токсоплазм піддають старанній термічній обробці, молоко кип'ятять, яйця варять протягом 5 хв.
У місцях, де є випадки захворювання на токсоплазмоз, роблять систематичну дератизацію для
знищення пацюків і хатніх мишей. Трупи свійських і диких тварин, що загинули від
токсоплазмозу, обливають гасом або іншими дезінфікуючими речовинами і закопують на
глибину не менш як 1,5 м у спеціальних скотомогильниках. Серед населення ведуть санітарно-
освітню роботу для роз'яснення правил особистої гігієни (миття рук перед їдою, після стикання
з тваринами і продуктами тваринного походження). Обов'язкова достатня тривалість термічної
обробки м'ясних продуктів (особливо печінки). Важливе епідеміологічне значення має
запобігання контактам людей, особливо вагітних жінок, з фекаліями котів. Велику увагу
приділяють попередженню заражень професійного характеру у працівників ветеринарної
служби, боєнь, м'ясокомбінатів, тваринницьких ферм, птахофабрик, доярок, мисливців на
промислових диких тварин, працівників лабораторій. Осіб цих професій необхідно періодично
обстежувати і в разі виявлення серед них хворих проводити повний курс лікування.
Для профілактики природженого токсоплазмозу, жінок, у яких у анамнезі є мимовільні аборти,
передчасні роди, мертво народження, а також народження дітей з вадами, піддають
лабораторному обстеженню на токсоплазмоз.

Граф логічної структури мікробіологічного дослідження малярії та токсоплазмозу.

Матеріал для дослідження: кров.
Бактеріоскопічне дослідження
- забарвлення мазків крові та “товстої” краплі крові за Романовським-Гімза.
Серологічне дослідження. (з парними сироватками крові)
- РЗК, РІФ, РНГА, ІФА – при малярії;
- РЗК, РІФ, РНГА – при токсоплазмозі.
Біологічна проба.
- зараження мишей, білих пацюків, морських свинок (токсоплазмоз).
Алергічне дослідження.
- шкірно-алергічна проба з токсоплазміном.

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті

1. Промікроскопувати мазок крові хворого на малярію (забарвлення за Романовським). У полі
зору видно численні еритроцити рожевого кольору і поодинокі лейкоцити. Вони значно більше
і мають ядра синього кольору. Знайти еритроцити з плазмодіями на різних стадіях розвитку
(кільце, зрілий трофозоїт, трофозоїт на стадії шизогонії, макро- і мікрогаметоцити).
Намалювати:
Стадія кільця. Замалювати. На малюнку позначити: цитоплазму, ядро, вакуолю плазмодія,
еритроцити.
Стадія зрілого трофозоїта. Заражені еритроцити в півтора рази більше здорових і містять
зернистість рожевого кольору. Трофозоїт займає значну частину еритроцита. Ядро
розміщується в центрі трофозоїту. На малюнку позначити: еритроцити, цитоплазму і ядро
трофозоїту.
Трофозоіт на стадії шизогонії. Заражені еритроцити в півтора рази більше незаражених. У
цитоплазмі трофозоїт, який ще не поділився, видно до 20 ядер. На малюнку позначити:
еритроцити, цитоплазму і ядра трофозоїту.
Макро- і мікрогаметоцити. Заражені еритроцити в півтора рази більше здорових. Гаметоцити
розміщуються в центрі еритроцита. Макрогаметоціт має невелике ядро. Мікрогаметоцит дещо
менше макрогаметоцита, але має більше ядро.

2. Замалювати схему життєвого циклу малярійного плазмодія. На малюнку позначити стадії

розвитку.

3. Промікроскопувати демонстраційні препарати тканинних форм токсоплазм. Виявити

найпростіших у формі напівмісяця з одним загостреним, а іншим заокругленим кінцями,
протоплазма яких вакуолізована та забарвлена в блакитний колір, ядро – рубіново-червоне.
Мікроскопічну картину замалювати у протокол.

4. Провести облік результатів РЗК, поставлену за методом Кальметта з сироваткою хворого

на токсоплазмоз в об’ємі 1,25 мл (діагностичний титр 1:5 – 1:40). Розведення
сироватки хворого 1:5 – 1:320. За титром антитіл встановити форму інфекції:
гостра, латентна.
Розведення сироватки
1:5 1:10 1:20 1:40 1:80 1:160
Початок захворювання

Через 7 днів

Антиген для РЗК виготовляють із перитонеального ексудату заражених токсоплазмами білих

мишей або гвінейськик свинок. Рекомендують ставити реакцію повторно, що дає змогу виявити
наростання титру комплементзв'язуючик антитіл.

5. Провести облік результатів РНГА з сироваткою крові хворого на токсоплазмоз.

Розведення 1:10 1:20 1:40 1:80 1:160 1:320 1:640
сироватки

Танізовані еритроцити легко адсорбують на собі лізований антиген токсоплазм. При

наступному додаванні сироватки хворого, в paзi наявності в ній антитіл, такий еритроцитарний
діагностикум аглютинується.

6. Внести в протокол дані про діагностичні та профілактичні препарати, що застосовуються

при токсоплазмозі.
Суспензія убитих токсоплазм – використовується у РІФ, комплекс антиген-антитіло
(досліджувана сироватка) обробляється міченою флуорохромом антиглобуліновою сироваткою;
та для РІФ- IgM (для діагностики вродженого токсоплазмозу).
Діагностикум для РЗК виготовляють з перитонеального ексудату заражених токсоплазмами
білих мишей.
Танізовані еритроцити з адсорбованим антигеном токсоплазм використовується в РНГА.
Розчинний стандартний антиген токсоплазм та антитіла до імуноглобуліну людини
використовують при ІФА та РІА.
Токсоплазмін - фракція перитонеального ексудату білих мишей, заражених токсоплазмами, що
містить антигенний комплекс збудника; застосовується для постановки внутрішньошкірної
алергічної проби при діагностиці токсоплазмозу.

Лікування найбільш ефективно в гострій фазі захворювання: хворі з латентною формою

хронічного набутого токсоплазмозу лікування не потребують. Ефективність етіотропних ліків
при хронічному токсоплазмозі низька, оскільки хіміопрепарати і антибіотики практично не
впливають на ендозоїти, що знаходяться в тканинних цистах. Лікування токсоплазмозу
показано тільки при загостренні процесу і при невиношуванні вагітності (лікування проводять
поза періодом вагітності).

В якості етіотропних ліків при токсоплазмозі застосовують піриметамін в поєднанні з

сульфаніламідами або антибіотиками. Тривалість циклу лікування 7 сут. Звичайно проводять 2-
3 цикли з перервами між ними в 10 діб.
Вагітних лікують спіраміцином (накопичується в плаценті і не проникає в плід).
Лікування токсоплазмозу у дітей проводять тими ж препаратами, що й лікування дорослих:
Додатково призначають кальцію фолінат протягом усього курсу лікування для усунення
побічної дії антифолатів (піриметаміну, сульфаніламідів).

7. Рекомендована література.
7а. Основна
Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія. За ред.. В.П.Широбокова. Вінниця:Нова
книга, 2011. – С. 711-715, 721-725, 729-730.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1992. – С. 413-425.
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. – С. 471-488.
В.Д.Тимаков. Микробиология, М., 1983. – С. 463-467, 480-489.
А.И.Коротяев, С.А.Бабичев. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. С.-
Петербург, 2002. – С.
И.Л.Дикий и соавт. Микробиология, Харьков, 1999. – С. 60-68, 465-482.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С.412-419, 424-427.
Ю.С.Кривошеин. Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии, М.,
1986. – С.
М.Н.Лебедева. Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии, М.,
1973. – С.
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням / Заг. ред. проф.
Г.К.Палія К., 2004.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін
«Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співавт. –
К.:Медицина, 2004.

8. Матеріали для самоконтролю:

1. У жінки 32 років з безсимптомним перебігом хвороби народилася вдруге мертва дитина з

вираженою мікроцефалією. Про яку хворобу в першу чергу слід подумати лікарю?
A. Бруцельоз
B. Сифіліс
C. Токсоплазмоз
D. Гістоплазмоз
E. Лістеріоз

2. При бактеріоскопічному дослідженні мазків спинномозкової рідини, забарвлених за

Романовським –Гімзе, виявлені найпростіші у формі напівмісяця з загостреними кінцями,
блакитною цитоплазмою та рубіновим ядром. Збудник якого захворювання виявлено?
A. Токсоплазмоз
B. Малярія
C. Лейшманіоз
D. Трипаносомоз
E. Амебіаз

3. Хворий Н., 40 років, після багатомісячного плавання в районах Західної Африки повернувся
додому. Через 15 днів відчув слабкість, головний біль, підвищилась температура, з'явилась
лихоманка. Лікарем поставлений діагноз "малярія". Якими методами лабораторної діагностики
можна підтвердити цей діагноз?
A. Бактеріологічний, алергічний
B. Мікроскопічний, серологічний
C. Бактеріоскопічний, біологічний
D. Серологічний, біологічний
E. Мікроскопічний, культуральний

4. Скільки часу триває еритроцитарна шизогонія у P.vivax?

A. 24 години
B. 48 годин
C. 72 години
D. 1 годину

5. В мазку крові виявлені трофозоїти, які займають 1/2- 1/3 еритроциту. Форма овальна, злегка
витягнута, вакуоль відсутня, пігмент у вигляді окремих крупних зерен. Визначте вид плазмодія.
A. P.vivax
B. P.malariae
C. P.falciparum
D. P.ovale

Автор:_доцент, к.м.н. Н.М.Шевчук__

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету (клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття № 50

1. Тема заняття: Лямблії, трихомонади, трипаносоми, лейшманії. Морфологія та

біологічні властивості. Методи лабораторної діагностики, етіотропна терапія та
профілактика захворювань, спричинених ними.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: Вміти диференціювати патогенних найпростіших, що відносяться до
класу джгутикових, за морфологічними особливостями. Вміти обирати методи
лабораторної діагностики та профілактики інфекційних захворювань, спричинених цими
найпростішими.
2б. Конкретна:
1. Вивчити морфологічні особливості патогенних джгутикових найпростіших (збудники
лямбліозу, трихомоніазу, лейшманіозу, трипаносомозу).
2. Засвоїти систематику, цикли розвитку, шляхи зараження та патогенний вплив на
організм людини джгутикових найпростіших.
3. Опанувати методи лабораторної діагностики захворювань, спричинених
найпростішими.
4. Засвоїти методи профілактики та лікування протозойних інфекцій, викликаних
патогенними найпростішими класу джгутикових.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Знати характеристику та класифікацію джгутикових найпростіших.
3.2. Вміти описувати морфологічні особливості найпростіших.
3.3. Вміти обирати та описувати методи мікроскопічного дослідження найпростіших.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Морфологія, біологічні властивості лямблій.
2. Патогенез, лабораторна діагностика, профілактика та лікування лямбліозів.
3. Трихомонади. Морфологія. Культивування.
4. Патогенез, лабораторна діагностика, профілактика та лікування трихомоніазу.
5. Лейшманії. Морфологія.
6. Патогенез, лабораторна діагностика, профілактика та лікування шкірного лейшманіозу.
7. Патогенез, лабораторна діагностика, профілактика та лікування вісцерального лейшманіозу.
8. Трипаносоми. Морфологія. Патогенез, лабораторна діагностика, профілактика та лікування
африканського трипаносомозу.
9. Патогенез, лабораторна діагностика, профілактика та лікування американського
трипаносомозу.
5. Зміст теми.
1. Лямблія - двобічний симетричний організм грушовидної форми з витягнутим заднім кінцем і
двома симетрично розташованими ядрами. Тіло паразита має довжину 10-28 мкм і ширину 8-12
мкм. На тупому кінці лямблії є дископодібне удавлення — своєрідний присосок, за допомогою
якого вона прикріплюється до поверхні епітелію кишок. По середній лінії тіла паразита
проходять дві опорні нитки; рухається паразит за допомогою чотирьох пар джгутиків. Лямблії
утворюють цисти овальної форми завдовжки 10-14 мкм і завширшки 7,5-9 мкм, що мають по
двоє або четверо ядер. Культивування. Ростуть на середовищах, до яких входять екстракти
дріжджоподібних грибів.

2. Патогенез захворювання в людини. Джерелом зараження є людина яка виділяє цисти разом
із випорожненнями. Після проникнення цист у кишки їх хітинова оболонка розчиняється.
Вегетативні форми лямблій розмножуються у порожній кишці, проникають у дванадцятипалу
кишку 1 жовчний міхур. Розвиткові лямблій сприяють запальні процеси в слизовій оболонці
кишок, що буває при дизентерії, гельмінтозах, а також наявність у кишковій флорі грибів,
Розвиваються хронічне запалення дванадцятипалої і тонкої кишок, що зумовлює диспепсичні
розлади (нудота, згага, зниження кислотності), загальне виснаження. Досить часто
розвиваються холецистит, гепатит, стан підвищеної чутливості до алергенів лямблій. Імунітет
не вивчено. Даних щодо постінфекційного імунітету немає. Доведено, що в процесі
захворювання розвивається стан алергії. Лабораторна діагностика здійснюється
мікроскопічним дослідженням дуоденального вмісту або випорожнень на наявність
вегетативних форм і цист. Лікування. 3астосовують фуразолідон, амінохінол, метронідазол
(трихопол) усередину і в розчині для промивання дванадцятипалої кишки. При мішаній
інфекції рекомендується комплексне лікування з урахуванням характеру співчленів
паразитоценозу (дегельмінтизація, протидизентерійні препарати і засоби для лікування мікозів).
Профілактика така сама, як і при кишкових інфекціях. При цьому слід ураховувати високу
інвазійність лямблій.

3. В організмі людини паразитують піхвова (Trichomonas vaginalis), кишкова (Trichomonas

hominis) трихомонади, що належать до класу джгутикових. Збудник урогенітального
трихомонозу Trichomonas vaginalis. Морфологія. Піхвова трихомонада овально-грушовидної
форми, розміром 7—30 мкм. Тіло її складається з тонкозернистої протоплазми з численними
вакуолями. Ззовні вона має тонку оболонку — перипласт, у передній частині тіла якої є щілина
гачкоподібної форми цитостома, що виконує функції ротового отвору. У передній частині тіла
трихомонади міститься ядро з 5-6 ядерцями, а поряд з ним - блефаропласт, від якого
розпочинається пряма осьова нитка аксонем. Це пружний тяж, що виконує функцію кістяка,
розташований усередині протоплазматичного тіла по довгій осі, виступаючи у вигляді шипа.
Піхвова трихомонада, як і Т. intestinalis, мае 4 джгутики й ундулюючу мембрану, за допомогою
яких вона пересувається. Культивування. Т. vaginalis розвивається на штучних живильних
середовищах при температурі 36-37 °С.
Резистентність. Піхвові трихомонади малостійкі до змін температури, сонячного
випромінювання. Вони гинуть при висиханні і дії антисептичних розчинів (1 % хлораміну, 1 %
карболової кислоти та ін.) протягом кількох секунд.

4. Патогенез захворювання. Піхвова трихомонада паразитує у людини. Зараження настає в

основному статевим шляхом, можливе інфікування здорових осіб через предмети туалету,
якими користувався хворий. Після інкубаційного періоду (в середньому 10 днів) у чоловіків
розвивається уретрит, який з самого початку набирає кволого перебігу. У жінок трихомоноз
проявляється ураженням сечовипускного каналу, піхви і каналу шийки матки. Імунітет після
перенесеного захворювання не розвивається. Лабораторна діагностика. Основним методом
дослідження є мікроскопія нативних і забарвлених препаратів, приготованих із виділень
сечостатевих шляхів. Використовують забарвлення за Романовським— Гімзою, Грамом,
Лейшманом, а також 0,5-1 % водним розчином метиленового синього. Застосовують
культуральний метод — висівання на штучні живильні середовища, особливо при
безсимптомних і латентних формах і для визначення виліковності хворих. Лікування.
Ефективним засобом лікування трихомонозу є метронідазол (трихопол, флагіл). Профілактика
полягає в додержанні особистої гігієни. Специфічних заходів для запобігання трихомонозу не
розроблено. Основне - заходи загальної профілактики. Збудник кишкового трихомонозу —
Trichomonas hominis. Морфологія. 3а будовою та іншими властивостями кишкова трихомонада
схожа на піхвову, але значно менша за неї, її розміри — 7-15 мкм. Патогенез захворювання.
3араження здорових людей відбувається фекально-оральним шляхом (з водою, їжею). 3будник
паразитує у товстій кишці людини. Вважають, що кишкова трихомонада не призводить до
виникнення захворювання, а є лише супровідною різних патологічних процесів у кишках,
породжених іншими причинами. Лабораторна діагностика полягає в дослідженні калу для
виявлення вегетативних форм кишкової трихомонади. Лікування. 3астосовують метронідазол
(трихопол), трихомонацид, осарсол, ятрен, сульфазин, борну кислоту. Профілактика полягає у
здійсненні загальних заходів, як і при інших кишкових захворюваннях, спричинених
наипростішим. Профілактика трихомонозу, який спричиняється Т. intestinalis, така сама, як і
кишкових інфекцій, а заходи для запобігання сечо-статевому трихомонозу ті самі, що й при
венеричних захворюваннях.
5. Лейшманії входять до класу джгутикових. Розрізняють дві основні форми лейшманіозу -
шкірну і вісцеральну.
Морфологія. У життєвому циклі лейшманії проходять дві стадії розвитку: амастигот
(безджгутикову), при якій лейшманії паразитують у макрофагах та інших фагоцитуючих
клітинах шкіри, слизових оболонках, селезінці, печінці, кістковому мозку і лімфатичних вузлах
організму хребетних, і промастигот (джгутикову), коли найпростіші локалізуються в просвіті
кишок перенощика. Поверхня тіла амастигот покрита тонкою оболонкою; довжина іх 2-6 мкм,
ширина - 2-3 мкм. У цитоплазмі є велике ядро круглої або овальної форми, паличкоподібний
блефаропласт із залишком джгутика та вакуолі. При забарвленні за Романовським — Гімзою
цитоплазма набуває блакитного, ядро - яскраво-червоного, блефаропласт - темно-червоного
кольору. В організмі безхребетних (москіти) і в культурах клітин утворюються промастиготи,
які досягають 20 мкм у довжину і 3 мкм у ширину. Культивування. Лейшманії вирощують у
культурі клітин (макрофагів) при температурі 37 °С, на агарі з дефібринованою кров'ю кроля
(середовищеNNN-агар), нa якому вони розмножуються при температурі 18-22º С і
розташовуються у вигляді розетки. Патогенність для тварин. Джерелом інфекції збудника
зоонозного лейшманіозу є піщанка, ховрахи та інші гризуни пустельних місцевостей; шкірно-
слизистого лейшманіозу, що трапляється в Центральній та Південній Америці, дикі тварини і
гризуни. При експериментальному зараженні патогенні лейшманії уражують мавп, собак, котів,
гризунів (мишей, хом'яків, ховрахів, піщанок, білок), кролів, морських свинок. Паразити
спричиняють генералізовану інфекцію, і їх виявляють у селезінці, печінці і кістковому мозку
тварин.

6. Збудник шкірного лейшманіозу. Патогенез захворювання людини. Лейшманіоз у людей

зареєстрований у 76 країнах світу. В Середній Азії, Закавказзі трапляються дві форми шкірного
лейшманіозу, що спричиняються L. tropica.
Збудником зоонозного шкірного лейшманіозу e L. tropica variola major. Лейшманіоз, що
спричиняється цим видом лейшманій, дістав назву також сільського, гостронекротизуючого,
пустельного, мокнучого. Джерелом збудника зоонозного _ шкірного лейшманіозу є гризуни
(піщанки, пацюки, хатні миші та ін.); перенощики москіти з роду Phlebotomus. Зоонозний
шкірний лейшманіоз характеризується порівняно коротким інкубаційним періодом (від 1 2
тижнів до 1,5-2 місяців), після чого на шкірі з'являються папули (лейшманіоми) з виразками.
Краї виразок пухкі, обриси нерівні. Навколо лейшманіом утворюються горбки, що є
результатом дисемінації збудника. Рубцювання настає через 3-6 місяців. якщо лейшманії
проникають у лімфатичні шляхи, розвивається лімфангоїт і, рідше, регіонарний лімфаденіт.
Збудник антропонозного шкірного лейшманіозу — L. tropica var. minor. Лейшманіоз,
зумовлений цим видом найпростіших називають також міським, який пізно вкривається
виразками. Основне джерело інфекції — хворі на хронічну форму лейшманіозу. 3араження
здійснюється перенощиком москітом роду Phlebotomus. Інкубаційний період тривалий (2 3
місяці і більше). На відкритих частинах тіла — шкірі обличчя, шиї, рук, ніг з'являються
поодинокі або множинні сверблячі папули, що поступово переходять у вузлики, які
перетворюються у безболісні виразки. Вони покриваються буро-червоними кірочками, після
зняття яких виявляється вкрита виразками поверхня, вистелена пухкою грануляційною
тканиною з великою кількістю лейшманій. Захворювання триває близько року, іноді — до 2-10
років. Імунітет. Після перенесеного захворювання виробляються несприйнятливість протягом
кількох років і сенсибілізація до лейшманіозного алергену. В осіб, які перехворіли на зоонозний
шкірний лейшманіоз, несприйнятливість розвивається і до антропонозного лейшманіозу що
свідчить про збудників і використовується для специфічної профілактики шкірного
лейшманіозу. Лабораторна діагностика охоплює виявлення лейшманій у грануляційній
тканині, висівання на агар з дефібринованою кров'ю (NNN- агар) і застосування серологічних
реакцій (Р3К, РІФ). Лікування. Призначають мапакрин у вигляді ін’єкцій у товщу папули.
Коли лейшманіоми вкриті виразками, для пригнічення вторинної інфекції призначають
антибактеріальні препарати (норсульфазол і пеніцилін). Профілактика і боротьба з шкірним
лейшманіозом передбачає загальні заходи (рання діагностика, знищення інфікованих
лейшманіями собак, гризунів, москітів). Особам, що прибули у вогнища лейшманіозу,
прищеплюють живу культуру лейшманій, яку вводять у верхню частину стегна або плеча.
Імунізація створює стійкий імунітет. Вакцина складається із зависі штамів живих
культуральних форм (промастигот) збудника зоонозного шкірного лейшманіозу.
Різновидом шкірного лейшманіозу є шкірно-слизистий (еспундія), який характеризується
природною вогнищевістю, трапляється в Центральній Америці і в усіх країнах Південної
Америки (крім Чілі). Спричиняється L. brasilіеnsіа. Перенощик — москіти роду Lutromyia.
Другим різновидом природно-вогнищевого шкірного лейшманіозу є суданський, або
нодулярний, збудник його — L. nilonica. Лікують ці види шкірного лейшманіозу препаратами
п’ятивалентної сурми (глюкантим). В разі бактеріальних ускладнень призначають антибіотики і
сульфаніламідні препарати. Профілактика полягає у знищенні москітів і захисті від них.
Щеплень не роблять.

7. Збудник вісцерального лейшманіозу. Патогенез захворювання в людини. Вісцеральний

лейшманіоз (кара-азар) спричиняється L. donovani. Джерелом інфекції є хворі люди з явними
або прихованими формами лейшманіозу і свійські тварини (собаки, коти), інфіковані
лейшманіями. Інкубаційний період триває від кількох тижні до 2-3 місяців, потім розвивається
гарячка з тривалими ремісіями, встановлюється постійна помірно підвищена температура тіла,
збільшуються селезінка і печінка, розвивається прогресуюча анемія. Іноді з’являються виразки
в кишках; вражаються бронхи і легені, виникають набряки і крововиливи у внутрішніх органах,
слизових оболонках і шкірі; шкіра стає темною (чорна гарячка). 3ахворювання має періодичний
характер, триває протягом багатьох років. Для вісцерального лейшманіозу характерна природна
вогнищевість. Трапляється в Індії, Китаї, країнах Центральної Африки. Вісцеральний
лейшманіоз реєструється в Середній Азії, на півдні Казахстану, в Закавказзі. Передається
трансмісивним шляхом через укуси москітів. Імунітет після перенесеного вісцерального
лейшманіозу досить стійкий. Повторні випадки захворювання не спостерігаються.
Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є пунктат кісткового мозку; у деяких
випадках - пунктат печінки і лімфатичних вузлів. Для виявлення амастигот мазки забарвлюють
за Романовським — Гімзою. Досліджуваний матеріал висівають на агар з дефібринованою
кров'ю (NNN-arap), після чого застосовують РНГА і РІФ. Лікування проводять солюсурміном,
глюкантимом, пентостамом, уреастибаміном. Профілактика полягає в ранній діагностиці,
своєчасному лікуванні хворих, а також у боротьбі з гризунами, знищенні москітів і собак,
інфікованих лейшманіями.

8. Збудники трипаносомозу — трипаносоми — належать до класу джгутикових. Розрізняють

дві форми трипаносомозу — африканський (сонна хвороба) й американський (хвороба Шагаса).
Збудниками - африканського трипаносомозу є два близьких між собою види — Trypanosoma
gambiense i Trypanosoma rhodesiense. Збудник американського трипаносомозу — Trypanosoma
cruci.
Морфологія. Збудники трипаносомозу мають вигляд веретеноподібних клітин з ундулюючою
мембраною і загостреними джгутиками на кінцях. Трипаносоми рухливі, довжина їх 25-40 мкм,
ширина — 20 мкм. Цитоплазма забарвлюється за Романовським - Гімзою у голубий колір, ядро,
блефаропласт і джгутики — у червоний. Культивування проводять у середовищі, що
складається з розчину Рінгера і цитратної крові людини, а також на агарі з дефіброваною кров'ю
кроля (NNN-arap). Патогенність для тварин. Деякі види трипаносом патогенні для більшості
свійських і лабораторних тварин; збудники розмножуються в крові, внутрішніх органах,
кістковому мозку. Від сонної хвороби щороку гинуть сотні тисяч голів великої рогатої худоби.
На півдні нашої країни трапляються різновиди трипаносомозу у тварин — су-ауру у верблюдів
(збудник - Т. evanci, перенощики — гедзі) і парувальна хвороба в коней і віслюків (збудник —
Т. equiperdum).
Збудник африканського трипаносомозу. Патогенез захворювання в людини. Африканський
трипаносомоз — трансмісивне захворювання; передається через укус кровососних комах.
Трипаносоми заражують рогату худобу, диких травоїдних тварин, які є джерелом інфікування
людини. Захворювання характеризується кахексією, анемією, гарячкою, набряком мозку,
хронічним лептоменінгітом, ураженням нирок. Хвороба хронічна, триває місяцями і навіть
роками; приступи гарячки чергуються з періодами позірного видужання. Потім настає депресія,
розвивається прогресуюча сонливість і хворий впадає ,у стан коми. Кількість паразитів у крові
незначна; трипаносоми є в тканинах, особливо м'язах, у спинномозковій рідині. Інфекція дуже
часто закінчується смертю. Захворювання трапляється в країнах Західної Африки; в нашій
країні не спостерігається, оскільки у фауні країни немає перенощика. Імунітет. В результаті
перенесеного захворювання в крові утворюються антитіла комплементзв'язуючі та ін. Не
виключається і роль фагоцитозу. Постінфекційний і поствакцинальний імунітет не забезпечує
захисту організму у зв'язку з швидкою мінливістю антигенної структури трипаносом, у яких є
варіабельні поверхневі глікопротеїди, що кодуються різними генами. Лабораторна діагностика
охоплює: 1) мікроскопіювання мазків і товстої краплини крові (під час приступів гарячки), а
також мазків із пунктату збільшених лімфатичних вузлів; 2) дослідження в летаргічному
періоді спинномозкової рідини, в якій виявляють підвищену кількість білка і клітин крові
(лімфоцитів), а іноді й трипаносом. Лікування. Застосовують антрипол, сурамін, пентамідин. У
другому періоді захворювання (летаргічному) призначають 2-3 курси терапії препаратами
миш'яку (меларсопрол, трипарсамід), які вводять внутрішньовенно. Профілактика
забезпечується здійсненням комплексу заходів, до якого входять виявлення і лікування хворих,
захист населення від укусів кровососних мух цеце застосуванням відлякуючих засобів
(диметилфталат та ін.), винищення мух перенощиків збудника інфекції, введення здоровим
людям атринолу для попередження розвитку захворювання.

9. Збудник американського трипаносомозу. Патогенез захворювання у людини. Особливо

чутливі до цієї форми трипаносомозу діти. Захворювання природно-вогнищеве, передається
через укуси різних видів триатомових клопів. Резервуаром збудника є дикі тварини —
броненосці, опосуми, гризуни, мавпи. У немовлят захворювання через кілька днів після укусу
нерідко призводить до летального кінця. У дітей старших року захворювання має підгострий
перебіг. У дорослих захворювання супроводжується підвищенням температури тіла, появою
набряків обличчя, збільшенням щитовидної залози, лімфатичних вузлів, селезінки і печінки. У
деяких осіб зараження не призводить до явного клінічного захворювання. При хронічних
формах американського трипаносомозу спостерігаються ендокринні розлади — мікседема,
бронзове забарвлення шкіри й інфантилізм. Трипаносоми можна виявити у периферичній крові,
але розмножуються вони не в крові, а в клітинах покресленої поперечносмугастої м'язової
тканини і центральної нервової системи. Лабораторна діагностика охоплює: 1) дослідження в
гострому періоді крові хворих у мазках або товстій краплин і; 2) зараження морських свинок 5-
10 мл крові хворого (трипаносомами можна легко заразити різних свійських і диких тварин).
Лікування. Застосовують похідні нітрофурану, у гострій і хронічній стадіях використовують
лампіт (ніфутримукс, Bayer 2502). Обнадійливі резуль- тати добуто при випробуванні Z-
нітроімідазолу (рафоніл). Профілактика. Полягає у знищенні клопів - перенощиків збудників
інфекції. В ендемічних вогнищах здійснюють хіміопрофілактику пентамідином. Робляться
спроби виготовлення вакцин проти трипаносомозу. Американським трипаносомозом (хвороба
Шагаса) у Північній і Південній Америці уражено кілька мільйонів чоловік; летальність висока,
у перехворілих буваєЕ кардіопатія.

Граф логічної структури мікробіологічного дослідження протозойних інфекцій.

Матеріал для дослідження: виділення виразок, уретри, піхви, харкотиння, кров, пунктат
грудини, печінки, випорожнення, спино-мозкова та плевральні рідини.
Бактеріоскопічне дослідження
- мазків методом фазового контрасту за Романовським-Гімза (трипаносоми, лейшманії),
залізним гематоксиліном.
Бактеріологічне дослідження.
- посів на середовище NNN (лейшманії, трипаносоми), спеціальні середовища для
культивування трихомонад, лямблій.
Серологічне дослідження. (з парними сироватками хворого)
- РЗК, РІФ – при лейшманіозі;
Біологічна проба.
зараження морських свинок (трипаносомоз).
6. Практичні роботи, які виконуються на занятті
1. Вивчити морфологічні особливості лямблій в демонстраційних препаратах.
Вегетативна форма. Розглянути слайд мазка фекалій людини (забарвлення гематоксиліном).
Лямблії синього кольору, грушоподібної форми, довжиною 10-18 мкм, забарвлені в синій колір.
Два ядра і 4 пари джгутиків розташовані симетрично від серединної лінії тіла. Ядра мають чітку
оболонку, велику каріосому, яка оточена світлою прозорою зоною. Каріозоми ядер виділяються
на тлі тіла у вигляді "дверних вічок". Намалювати. На малюнку позначити: присмоктувальний
диск, цитоплазму, два ядра, чотири пари джгутиків, два аксостилі.
Циста. Під мікроскопом (7х40) розглянути препарат мазка фекалій людини (забарвлення
гематоксиліном). Цисти лямблій правильної овальної форми, довжина 10-14 мкм, ширина 6-10
мкм. Оболонка двоконтурна, чітко виражена і відокремлена світлою непрофарбованою зоною.
Ядер два або чотири, розміщені на одному з полюсів. Усередині тіла розташований згорнутий
джгутиковими апарат у вигляді ниток і парабазальне тіло. Замалювати. На малюнку позначити
ядра.
2. Промікроскопувати готові препарати лейшманій, забарвлених за Романовським-Гімза.
Під мікроскопом (7х90) розглянути зафарбований препарат лейшманій (лептомонадна, або
джгутикова, форма). Лейшманії мають видовжену форму. Задній кінець тіла тупий, передній
загострений, цитоплазма синього кольору, ядро червоне. Джгутики не завжди видно.
Намалювати кілька лейшманій. На малюнку позначити: цитоплазму, ядро, джгутик,
блефаропласт.
3. Промікроскопувати готові препарати трипаносом.
Розглянути слайд мазка крові (забарвлення за Романовським). Між чисельними еритроцитами
рожевого кольору знайти трипаносоми. Вони мають видовжену форму, цитоплазма синього
кольору, ядро червоного. Намалювати кілька трипаносом і еритроцитів. На малюнку позначити:
цитоплазму, ядро, блефаропласт, ундулюючу мембрану, джгутик.
4. Ознайомитись з морфологічними особливостями трихомонад в демонстраційному
препараті.
Розглянути слайд мазка виділень піхви жінки (забарвлення гематоксиліном). Знайти
трихомонади. Форма грушоподібна з шилоподібним виростом на задньому кінці. Ундулююча
мембрана доходить до середини тіла. Намалювати. На малюнку позначити: цитоплазму, ядро,
джгутики, ундулюючу мембрану, блефаропласт, аксостіль.
5. Провести врахування РЗК з парними сироватками хворого на шкірний лейшманіоз.
Розведення сироватки
1:5 1:10 1:20 1:40 1:80 1:160
Початок захворювання

Через 7 днів

6. Ознайомитись з діагностичними та профілактичними препаратами, що застосовуються

при лейшманіозах.
Лейшманін – суспензія лейшманій, убитих нагріванням або формаліном, використовується при
внутрішньо шкірній пробі для з метою ретроспективної діагностики, а також при масових
епідеміологічних обстеженнях населення ендемічних регіонів.
Діагностикум з антигену 15-денної культури лейшманій використовують при РЗК, РНГА, РІФ.
Специфічна профілактика розроблена тільки відносно шкірного лейшманіозу, який
викликається L. major і полягає у введенні живої вакцини, особам, що прямують в ендемічний
район.

7. Рекомендована література.
7а. Основна
Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія. За ред.. В.П.Широбокова. Вінниця:Нова
книга, 2011. – С. 715-721.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1992. – С. 405-413.
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. – С. 464-471.
В.Д.Тимаков. Микробиология, М., 1983. – С. 467-480.
А.И.Коротяев, С.А.Бабичев. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. С.-
Петербург, 2002. – С..
И.Л.Дикий и соавт. Микробиология, Харьков, 1999. – С.60-68, 482-498.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С.419-424, 427-431.
Ю.С.Кривошеин. Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии, М.,
1986. – С. 272-307.
М.Н.Лебедева. Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии, М.,
1973. – С. 305-306,308-310.
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням / Заг. ред. проф.
Г.К.Палія К., 2004.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін
«Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співавт. –
К.:Медицина, 2004.
8. Матеріали для самоконтролю:
1. До лікаря-гінеколога звернулася жінка зі скаргами характерними для запального процесу
піхви. Яким видом найпростіших він може бути викликаний?
A. Trichomonas vaginalis
B. Toxoplasma gondii
C. Plasmodium malariae
D. Entamoeba coli
E. Lamblia intestinalis

2. Заключний діагноз вісцерального лейшманіозу ставлять на підставі виявлення збудника:

A. У мазках зішкрябав із виразок на шкірі
B. У мазках пунктату кісткового мозку
C. У мазках крові
D. У випорожненнях

3. При мікроскопії мазків крові забарвлених за Романовським виявлено найпростіших тіло яких
забарвлено в блакитний колір, ядро та джгутики в червоний. В препараті видно мембрану, яка
з’єднує хвилеподібно звивистий джгутик з краєм тіла. Вкажіть вид найпростішого.
A. Трипаносоми
B. Трихомонади
C. Лейшманії
D. Лямблії

4. До лікаря звернувся хворий на відкритих частках тіла якого були безболісні виразки, покриті
буро-червоними кірками, після зняття яких виявилася поверхня вкрита грануляціями. При
мікроскопії мікропрепарату пофарбованого за Романовським-Гімзе в полі зору виявлені
мікроорганізми округлої та овальної форми. Тривалість хвороби більше року.
A. Leichmania tropica var. minor
B. Leichmania tropica var. mayor
C. Leichmania donovani
D. Liamblia intestinaslis
E. Trichomonas hominis

5. В нативному мазку випорожнень знайдено овальні безбарвні утворення розміром 10-14 мкм,
з добре вираженою оболонкою, яка по своїй довжині ніби відшарована від тіла. Розчином
Люголя забарвлюється в жовто-коричневий колір, проглядає внутрішня структура. Визначте
вид та стадію розвитку найпростішого.
A. Цисти балантидій
B. Цисти дизентерійної амеби
C. Цисти лямблій
D. Без джгутикова форма лейшманій

Задача 1. При дуоденальному зондуванні у вмісті 12-палої кишки і жовчного міхура виявлені
паразити грушоподібної форми з 4-ма парами джгутиків і парними ядрами.
1.Ваш діагноз? 2.Патогенна дія паразиту. 3.Стадія життєвого циклу. 4.Сістематичне положення
збудника на латині.

Задача 2. До районної інфекційної лікарні одного з міст надійшов хлопчик 6 років зі скаргами
на слабкість, болі в животі, озноб, порушення сну. У хлопчика бліді шкірні покриви, висока
температура (39-40º), збільшені печінка і селезінка, в крові значна анемія, він виснажений. Зі
слів матері кілька тижнів тому гостював у бабусі в сільській місцевості Середньої Азії, де
відзначається велике скупчення кліщів і москітів. Хлопчик багато часу проводив на свіжому
повітрі і грав з домашніми тваринами. Після укусу москіта у дитини з'явилися пухирі, скарги на
свербіж.
1. Який матеріал Ви пропонуєте використовувати для постановки остаточного діагнозу? 2.
Який результат дослідження в разі підтвердження діагнозу? 3.Напишіть латинську назва
паразиту. 4.Як відбулося зараження?

Автор: доцент, к.м.н. Н.М.Шевчук

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету (клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття № 51

1. Тема заняття: Патогенні найпростіші. Амеби, балантидії. Морфологія та біологічні

властивості. Методи лабораторної діагностики, етіотропна терапія та профілактика
захворювань, спричинених ними.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: Вміти розпізнавати за морфологічними ознаками патогенних найпростіших,
обирати методи лабораторної діагностики захворювань та інтерпретувати результати
мікробіологічних досліджень при захворюваннях, спричинених патогенними найпростішими.
2б. Конкретна:
1. Вивчити морфологічні особливості збуднику амебіазу.
2. Вивчити морфологічні особливості збуднику балантидіазу.
3. Засвоїти методи мікробіологічної діагностики амебіазу та балантидіазу.
4. Знати препарати, які використовують для лікування та профілактики протозойних інфекцій
(амебіаз, балантидіаз).
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
3.1. Знати характеристику та вміти класифікувати найпростіших.
3.2. Вміти обирати методи мікроскопічного дослідження найпростіших.
3.3. Вміти пояснити принцип постановки РНГА та РЗК.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Збудник амебіазу. Морфологія. Цикл розвитку.
2. Біологічні властивості дизентерійної амеби. Патогенез амебіазу.
3. Методи мікробіологічної діагностики амебіазу.
4. Етіотропна терапія та профілактика амебіазу.
5. Збудник балантидіазу. Морфологія. Біологічні властивості.
6. Патогенез балантидіазу.
7. Лабораторна діагностика, етіотропна терапія та профілактика балантидіазу.
5. Зміст теми.
1. Цикл розвитку дизентерійної амеби (E. histolytica) охоплює дві стадії: вегетативну і стадію
спокою, або цисти. На вегетативній стадії розрізняють чотири основні форми амеби: 1)
тканинну (20-25 мкм), яка швидко пересувається за допомогою псевдоподій і має здібність
фагоцитувати еритроцити; 2) велику вегетативну (30-60 мкм), що живиться еритроцитами і не
захоплює бактерій; 3) просвітну (15-20 мкм), яка живе в просвіті товстої кишки, живиться
бактеріями і грибами; 4) передцистну, що не містить бактерій та інших харчових включень.
Цисти дизентерійної амеби округлої форми, розміром 9-14 мкм, мають двоконтурну оболонку і
від одного до чотирьох ядер. Зрілі цисти мають чотири ядра. Їх виявляють у випорожненнях
хронічних хворих і носіїв. В кишках людини живуть непатогенні Е. со1і,. трохи більші, ніж Е.
histolytica; цитоплазма їх зерниста, у вакуолях Е бактерії, лейкоцити, частинки їжі, глікоген,
немає еритроцитів; псевдоподії спостерігаються рідко, цисти крупніші і мають вісім ядер.

2. Культивування. 3будник амебіазу росте при температурі 34 °С на середовищі Павлової;

добре росте в культурі тканин. Резистентність. Цисти збудника амебіазу довго зберігаються у
воді, що й зумовлює в ряді випадків розвиток водних спалахів захворювання; стійкі проти дії
хлору, соляної кислоти у високих концентраціях (6,2 %), кислого вмісту шлункового соку. у
випорожненнях хворих і в ґрунті цисти залишаються життєздатними 5-30 діб, легко
витримують низькі температури. Разом з тим вони чутливі до висихання. Патогенність для
тварин. У природних умовах на амебіаз хворіють пацюки і мавпи, які в ряді випадків є
джерелом зараження людей. При зараженні кошенят і собак реr rectum виникають типові
дизентерієподібні ураження прямої кишки, а також абсцеси печінки (позакишкова форма
амебіазу). Однією з оптимальних моделей експериментального амебіазу є зараження білих
пацюків. Патогенез захворювання в людини. Основним джерелом інфекції є хворі на хронічну і
гостру рецидивуючу форми амебіазу, реконвалесценти — цистовиділювачі та носії цист, які
щодня виділяють з калом понад 30 млн цист. 3араження настає при заковтуванні цист, які є у
воді, харчових продуктах, забруднених фекаліями. Цитоносійство виявляють у середньому в 20
% здорового населення. Амебіазом уражено 10 % населення земної кулі. 3ахворювання
трапляється в усіх країнах; спостерігається в 3акавказзі, Середній Азії і на Далекому Сході.
Амебіаз має гостру і хронічну форми, супроводжується ураженням товстої кишки, в основному
сліпої і поперечної ободової. Випорожнення хворих мають вигляд малинового желе, рівномірно
просоченого кров'ю; дефекація близько 30 раз на добу, виникає обезводнювання організму.
Розвивається запальний набряк, стінки кишки вкриваються виразками, починається некроз і
гангренозний розпад навколишніх тканин; амеби проникають у слизову оболонку, підслизовий
і мязовий шари стінки кишки, у судини кишок і по гілках ворітної вени можуть досягати
печінки . Ускладненнями амебіазу можуть бути абсцеси і некроз печінки, іноді абсцеси легень і
мозку. У деяких випадках амеби потрапляють у велике коло кровообігу, і тоді може
уражуватись будь-який орган. Імунітет. У людей є порівняно виражена природжена
несприйнятливість до амебіазу, про що свідчить про значне поширення цистоносійства (5—30
% і більше) без наступного розвитку захворювання. Гадають, що несприйнятливість пов'язана із
станом нестерильного імунітету. Велике значення мають резистентність тканин стінки кишки і
властивість макроорганізму нейтралізувати токсичну дію.

Дизентерийна амеба: а — просвітня форма; б — 4-ядерна циста; в — велика вегетативная

форма (еритрофаг) с фагоцитованими еритроцитами.

3. Лабораторна діагностика. Мікроскопічне дослідження свіжих випорожнень хворого для

виявлення в них Е. histolytica роблять з використанням нагрівального столика. При
мікроскопічному дослідженні калу на наявність у ньому цист і зерен глікогену до нього
додають розчин Люголя. Виявлення патогенних амеб можливе і при гістологічному
дослідженні тканин (забарвлення метиленовим синім, сафроніном, гематоксилін-еозином,
залізним гематоксиліном). Роблять висівання і виділення культур з наступною ідентифікацією
їх. У разі негативних результатів дослідження калу і позакишкового амебіазу ставлять реакції
непрямої гемаглютинації, аглютинації латексу, подвійної дифузії в агаровому гелі і зустрічного
імуноелектрофорезу. Експериментальний амебіаз відтворюють зараженням кошенят або білих
пацюків, у яких розвивається типова картина захворювання.
4. Лікування. 3астосовують еметину гідрохлорид і метронідазол (трихопол), а також хініофон
(ятрен) і хінгамін (делагін, резохін, хлорохін). Для дії на бактеріальну мікрофлору, яка обтяжує
амебіаз, призначають напівсинтетнчні препарати тетрацикліну, пеніцилін. Профілактика
полягає в госпіталізації, старанному лікуванні хворих. Важливими заходами забезпечення
населених пунктів доброякісною водою і каналізаційною системою, систематичне обстеження
працівників харчоблоків на цистоносійство, підвищення санітарно-гігієнічного рівня життя
населення. Розробляють методи специфічної профілактики амебіазу у вогнищах його значного
поширення.

5. В. соlі - єдина паразитична інфузорія у людини спричиняє балантидіаз. Морфологія. Розміри

тіла балантидії (трофозоїт) можуть бути різними — завдовжки від 50-70 до 200 мкм,
завширшки від 40 до 70 мкм. Тіло балантидії несиметричне, овальної форми, вкрите війками,
передній кінець більш загострений, ніж задній, є ротовий отвір (перистом), що веде в короткий
стравохід, біля рота розташовані крупні війки. Коло заднього кінця тіла є анальна пора —
цитопіг. Під пелікулою (оболонкою) міститься тонкий шар альвеолярної ектоплазми. У
зернистій ендоплазмі є ниркоподібний макронуклеус з густим скупченням хроматину й
кількома ядерцями; на вгнутій поверхні вміщується мікронуклеус, є дві скоротливі вакуолі.
Розмножуються балантидії поперечним поділом. У кишках людини трофозоїт балантидії
інцистується, покривається двошаровою оболонкою, під якою зникає війковий покрив. Діаметр
цист 30-60 мкм. Культивування проводиться в спеціальних середовищах (МПБ, розведений у 5
раз 0,85 % розчином натрію хлориду з кінською сироваткою крові і рисовим крохмалем).
Додавання до середовища антибіотиків дає змогу мати культури балантидіїв вільні від
бактеріальної мікрофлори. Патогенність для тварин. Сприйнятливі до балантидіазу свійські і
дикі свині, мавпи.

6. Патогенез захворювання в людини. Зараження настає від свійських свиней, у кишках яких
паразитує збудник. В організм людини B. coli. потрапляють головним чином цисти. Не
виключається можливість проникнення і рухливих (вегетативні форми) балантидіїв, оскільки
вони мають високу стійкість і можуть витримувати дію шлункового соку протягом 12 год.
Паразит може проникати у кровоносні і лімфатичні судини, у м'язову оболонку шлунка.
Балантидії уражують товсту кишку з утворенням виразок і абсцесів, спричиняють коліт з
кров'ю і слизом у калі. Захворювання супроводжується втратою апетиту, головним болем,
виснаженням і в окремих випадках призводить до летального кінця. Буває і безсимптомне
паразитоносійство. Імунітет. Люди мають високу природну резистентність до балантидіазу.
Механізм розвитку імунітету не вивчено.

7. Лабораторна діагностика. Для дослідження беруть свіжовиділений кал хворих. При

мікроскопії нефіксованих мазків трофозоїти виявляють у вигляді дуже рухливих крупних
клітин. Цисти в організмі людини утворюються рідко і в невеликій кількості, діагностичного
значення не мають. Лікування. Застосовують хініофон, еметину гідрохлорид, окситетрациклін,
роблять клізми з нітрату хініну або нітрату срібла. Профілактика забезпечується здійсненням
санітарно-гігієнічних заходів (захист продуктів і води від забруднення випорожненнями свиней
і додержання правил гігієни при догляді за ними).

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті

1. Вивчити морфологічні особливості цистних форм амеб в готових препаратах. Під
мікроскопом (7х40) розглянути препарат мазка фекалій людини (забарвлення гематоксиліном).
Цисти правильної округлої форми, 9-16 мкм в діаметрі, двоконтурна оболонка світла,
цитоплазма синього кольору, ядра у вигляді більш темних тонких кілець. У зрілих цистах 4
ядра. У ядрі, переважно в центрі, розміщена зірчастої форми каріосома. Ядра розташовані в
різних площинах, тому, щоб побачити всі ядра, потрібно користуватися мікрометричним
гвинтом. Замалювати. На рисунку позначити 4 ядра.
2. Вивчити морфологічні особливості вегетативної форми балантидій. Під мікроскопом
(7х40) розглянути препарат мазка фекалій людини (забарвлення гематоксиліном). У балантидія
спостерігають добре видимі ряди війок, ядро чорного кольору, травні вакуолі з еритроцитами,
мікроорганізмами та іншими клітинами. Замалювати. На рисунку позначити ядро та травні
вакуолі з еритроцитами.
3. Провести врахування РНГА з антигеном із зруйнованих ультразвуком дизентерійних амеб та
сироваткою крові хворого для виявлення позакишкової форми амебіазу (амебний абсцес печінки).
Розведення 1:10 1:20 1:40 1:80 1:160 1:320 1:640
сироватки

При наявності в досліджуваній сироватці антитіл - еритроцитарний діагностикум

аглютинується.

7. Рекомендована література.
7а. Основна
Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія. За ред.. В.П.Широбокова. Вінниця:Нова
книга, 2011. – С. 711-713, 729-730.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1992. – С. 413-415, 424-425.
К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. – С. 471-476,486-488.
В.Д.Тимаков. Микробиология, М., 1983. – С. 463-467, 488-489.
А.И.Коротяев, С.А.Бабичев. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. С.-
Петербург, 2002. – С.
И.Л.Дикий и соавт. Микробиология, Харьков, 1999. – С. 60-68, 465-469.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С.424-427.
Ю.С.Кривошеин. Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии, М.,
1986. – С.
М.Н.Лебедева. Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии, М.,
1973. – С.
7б. Додаткова
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням / Заг. ред. проф.
Г.К.Палія К., 2004.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін
«Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співавт. –
К.:Медицина, 2004.

8. Матеріали для самоконтролю:

1. Робітниця свиноферми звернулася до лікаря зі скаргами на біль у животі, часті випорожнення
з домішкою слизу і крові, знижений апетит, втрату ваги. Які протозойні захворювання можуть
викликати ці симптоми?
а) амебіаз;
б) балантидіаз;
в) трихомоноз;
г) токсоплазмоз;
д) лейшманіоз.

2. В мазку випорожнень, забарвленому розчином Люголя, знайдені цисти жовто-коричневого

кольору, розміром 15-25 мкм. Оболонка добре окреслена, чотири ядра. Яка із вказаних ознак
свідчить про те, що в препараті знайдено цисти дизентерійної амеби?
A. Жовто-коричневий колір
B. Розміри
C. Добре окреслена оболонка
D. Чотири ядра

3. При мікроскопічному дослідженні нативного препарату з випорожнень хворого, які мають

кров'яно-слизистий характер виявлені мікроорганізми округлої форми, в цитоплазмі яких
містяться еритроцити, а також цисти дрібних розмірів з 4 ядрами. Про який збудник йде мова?
A. Entamoeba hystolitica
B. Entamoeba coli
C. Lamblia intestinalis
D. Trichomonas intestinalis
E. Leichmania donovani

4. Хворого, який пройшов в лікарні курс лікування у зв’язку з амебною дизентерією, виписали з
залишковими проявами нестійкого стула, опираючись на три негативних результати аналіза
кала. Чи обґрунтована у даному випадку виписка хворого з лікарні?
A. Так
B. Необхідно отримати 6 негативних результатів аналізів на протязі 2-х тижнів
C. Необхідно отримати 3 негативних результату аналізів на протязі 1 тижня
D. Необхідне додаткове обстеження через тиждень

5. В нативному мазку з комочків слизу із рідких випорожнень хворого знайдені крупні активно
рухливі вегетативні форми амеб, які містять фагоцитовані еритроцити. Чи достатньо цього для
постановки заключного діагнозу амебної дизентерії?
A. Необхідно знайти у випорожненнях цисти
B. Необхідно провести повторне обстеження через тиждень
C. Ні
D. Так

Задача. У хворого кривавий пронос. При опитуванні хворого стало відомо, що він працює на
свинофермі. При мікроскопуванні фекалій виявляються слиз, кров і маса великих
одноклітинних паразитів.
1. Ваш попередній діагноз? 2. Яке лабораторне дослідження необхідно провести для постановки
діагнозу? 3. Як могло статися зараження? 4. Заходи профілактики захворювання.

Автор: доцент, к.м.н. Н.М.Шевчук

 Методична розробка
по підготовці та роботі на лабораторному занятті № 52
для студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність клінічна фармація)

1.Тема заняття: Загальна характеристика клінічної мікробіології. Мікробіоценози здорових та

патологічно змінених біотопів тіла людини. Дисбактеріоз та його корекція.
2а. Мета загальна: Уміти визначати роль нормальної мікрофлори у функціонуванні
організму людини. Познайомитись з поняттям дисбактеріозу та методами його корекції.
2б. Мета конкретна:
1. Вміти дати оцінку мікробіоценозу в кожній екосистемі тіла людини.
2. Оцінити роль нормальної мікрофлори в захисті організму людини від патогенних
мікроорганізмів.
3. Ознайомитись з методами діагностики дисбактеріозу.
4. Познайомитись з групами препаратів, що використовують для корекції дисбактеріозу.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
1. Знання головних морфологічних груп бактерій.
2. Знання факторів патогенності мікроорганізмів.
3. Володіння бактеріологічним методом дослідження.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Головні представники мікрофлори:
а) ротової порожнини;
б) шкіри;
в) дихальних шляхів;
г) сечостатевої системи;
д) шлунково – кишкового тракту
2. Роль нормальної мікрофлори в життєдіяльності організму.
3. Дисбіоз, фактори, які його обумовлюють (виникнення, діагностика).
4. Пробіотики. Використання.
5. Зміст теми:
Схема лабораторної діагностики дисбіозу на прикладі дослідження
кишкового вмісту.
Матеріал Кишковий вміст
↓
Мікроскопічне дослідження Посів 0,1мл в розведенні
1 : 100; 1 : 1000; 1 : 10 000 на
поживні середовища (Ендо,
Плоскірева, Сабуро, тіогліколіву,
кров’яний МПА, та ін.)
↓
Підрахунок кількості колоній на
поживних середовищах і
визначення в 1мл (1г) матеріалу
↓
Ідентифікація мікроорганізмів за
морфологічними, культуральними
ферментативними ознаками, антигенній будові
↓
Визначення характеру дисбіозу
6. Практична робота:
1. Провели дослідження складу мікрофлори зубного нальоту. Приготували мікропрепарат та
забарвили за методом Грама. Слід звернути увагу на таксономічну різноманітність
представленої нормофлори.
2. В готових мікропрепаратах, виготовлених з кишкового вмісту немовляти, дорослої людини
визначили наявність грампозитивних і грамнегативних бактерій, грибів роду Сandida.
3. Познайомились з основними групами сучасних медичних препаратів, що застосовують для
корекціїї дисбіозу. Нині пропонується широкий арсенал засобів для підтримання та відновлення
складу і функціональної активності фізіологічних мікробних систем людини. Раціональне їх
застосування є перспективним та спрямоване на покращення здоров'я населення.
7. Рекомендована література.
7а. Основна:
И. Л. Дикий Микробиология / Дикий И. Л. и соавт. // К. 2007. – С. 236– 250.
В.П.Широбоков Мікробіологія, вірусологія, імунологія, В. 2010. – С. 807-837.
Практична мікробіологія.⁄ С.І.Климнюк та співавт. ⁄⁄ Тернопіль. Укрмедкнига, 2004. – С.
807-834.
7б. Додаткова:
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1992. – С. 84-89.
О. К. Поздеев Медицинская микробиология //М. 2006. – С. 121-126.
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред Г.К.Палія,
В.І.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових дисциплін
«Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.авторів; За ред. В.Ф.Москаленка та співавт. –
К.:Медицина, 2004.

8. Матеріали для самоконтролю:

Додаток 1:
1.Представники нормальної мікрофлори ротової порожнини:
А. S. mitior
В. S. Saligarsius
С. S. Sangues
D. S. Mutans
E. всі відповіді вірні

2.Хворому зробили гастроскопію і отримали у висіві шлункового соку декілька

мікроорганізмів. Які з мікроорганізмів не є представниками нормальної мікрофлори
шлунку?
а.Candida
в. кампілобактерії
г. стафілококи
д. фузобактерії
е. хелiкобактер
3. За допомогою довгого кишкового зонду провели дослідження пристінкової флори верхніх
відділів тонкого кишківника. Ізольовано декілька мікроорганізмів. Які з них не є
представниками нормальної мікрофлори тонкого кішківника?
а. ентерокок
б. лактобактерії
в. бактероїди
г. Сandida
д. гарднерелла

4. Мікроорганізми товстого кишківника мають антагоністичні властивості проти патогенних

або умовно-патогенних мікроорганізмів. Назвіть їх.
а. E. Coli
б. цитробактер
в. ентеробактер
г. протей
д. клебсіела
5. Мікрофлора товстого кішківника грає важливу роль в життєдіяльності людини тому,
що:
а. є антагоністом гнилісної мікрофлори
б. продукує молочну та оцтову кислоти
в. продукує коліцини
г. приймає участь в метаболізмі білків
д. усі разом

Додаток 2:
1. Лікар отримав результати бактеріологічного дослідження, в якомувизначені клостридії,
кишкові палички, ентерококи. З якої частини кишківника був взятий матеріал для дослідження?
A. шлунок
B. тонкий кишківник
C. товстий кишківник
D. дванадцятипала кишка
E. єюнум

2.У хворого, якому був проведений курс антибіотикотерапії, у зв’язку з загостренням хронічної
пневмонії, з'явилися диспептичні явища, метеоризм, пронос. Бактеріологічне дослідження
випорожнень показало відсутність E. coli, Зменшення кількості лакто- і біфідобактерій. Які
препарати варто призначити хворому?
A Еубіотики та вітаміни
B Антибіотики ай еубіотики
C Сульфаніламіди та еубіотики
D Антибіотики та вітаміни
E Сульфаніламіди та вітаміни

3. Хворій, яка довгий час приймала протимікробні засоби, провели бактеріологічне

дослідження вмісту піхви та визначення рН. Визначили відсутність лактобактерій та лужне
середовище. Що слід призначити хворій для відновлення нормальної мікрофлори піхви?
А. Молочно-кислі бактерії
В. Супозиторії з антибіотиками
С. Розчин перманганату калію
Д. Сульфаніламідні препарати
Е. Супозиторії з антисептиком

4.Хворому на онкопатологію видалено майже весь товстий кишечник. Які препарати слід
призначити хворому для заміщення функції мікрофлори товстого кишечнику?
А. Вітаміни
В. Антистафілококова плазма
С. Полівалентний бактеріофаг
Д. Антибіотики
Е. Сульфаніламіди

5. У пацієнта після тривалого вживання антибіотиків розвинувся дисбактеріоз кишечнику. Які

препарати варто призначити для відновлення нормальної мікрофлори?
А. Сульфаніламіди
В. Еубіотики
С. Інтерферон
Д. Протигрибкові препарати
Е. Цефалоспорини
6. При дисбактеріозах, що супроводжуються розвитком гнильної флори і підвищенням рН
фекалій, необхідно призначити біологічні препарати, що закислюють середовище і виявляють
антагоністичну дію. Які мікроорганізми для цього придатні?
А. Азотобактерії
В. Клебсієли
С. Біфідумбактерії
Д. Ентеробактерії
Е. Сарцини

7. У дитини 10 років протягом трьох місяців спостерігається дисфункція кишечнику.

Дослідження фекалій на дисбактеріоз дало такі результати: біфідобактерї- 5х10 8,лактобацили-
109; загальна кількість кишкової палички –10 7; кишкова паличка зі зниженими
ферментативними властивостями-8%; умовно-патогенні ентеробактерії -5x10; стафілококи-10 4;
гемолізуючий стафілокок не виявлений; гриби роду кандида-10 2. На який ступінь дисбактеріозу
вказують ці дані?
А. Норма
В. І ступінь
С. II ступінь
Д. ІII ступінь
Е. Отриманих даних недостатньо для оцінки дисбактеріозу

8. Дитина 5 міс., яка знаходиться на штучному вигодовуванні, одужує після коліентериту.

Перед випискою зі стаціонару було проведене дослідження кількісного і якісного складу
мікрофлори кишечнику. Отримано такі результати: біфідобактерії -5х 107; лактобацили–108;
загальна кількість кишкової палички-109; кишкова паличка зі зниженими ферментативними
властивостями -10%; гемолізуюча кишкова паличка -5%; умовно-патогенні ентеробактерії –105;
стафілокок –104; гриби роду кандида -103. Які засоби найбільш доцільні для корекції
мікробіоценозу кишечнику у дитини?
А. Антибіотики, що вибірково пригнічують ріст стафілококів і дріжджепдібних грибів
В. Включення молочнокислих продуктів у раціон харчування
С. Біфідумбактерин
Д. Колібактерин
Е. Лактобактерин
9. У вагітної жінки диагностировано бактеріальний дисбактеріоз піхви. Який препарат варто
обрати в даному випадку?
А. Бактеріофаг
В. Антибіотик
С. Інтерферон
Д. Еубіотик
Е. Полівітаміни

10. У хворого 56 років після тривалого лікування антибіотиками розвинувся дисбактеріоз:

втрата маси тіла, діарея, у фекаліях значна кількість гемолітичних кишкових паличок, протея,
стафілококів. Які з перерахованих заходів дозволять ліквідувати дисбаланс аутохтонної
мікрофлори :
А. Замінити антибіотики і провести фаготерапію
В. Відмінити антибіотики і призначити сульфаніламідні препарати
С. Відмінити антибіотики і призначити еубіотики
Д. Давати ентеросорбенти та імуномодулятори
Е. Давати нітрофуранові препарати та імуностимулятори

Автор: доц., к.м.н. Жоряк О. І.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття № 53

1. Тема заняття: Основи санітарної мікробіології, вірусології. Санітарно-мікробіологічне

дослідження води, грунту, повітря.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: вміти проводити бактеріологічне та вірусологічне дослідження грунту,
води, повітря
2б. Конкретна: знати санітарно-показникові мікроорганізми для води, грунту та повітря; вміти
визначити загальне мікробне число, колі-титр та колі-індекс води, загальне мікробне число для
грунту, ознайомитись з методами визначення загального мікробного числа для повітря.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
1. Збудники інфекційних захворювань, що передаються через повітря.
2. Збудники інфекційних захворювань, що передаються через воду.
3. Збудники інфекційних захворювань, що передаються через грунт.
4. Бактеріологічний метод дослідження.
5. Культуральні властивості кишкової палички.

4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

1. Визначення, мета і задачі санітарної мікробіології. Санітарно-показникові мікроорганізми.
2. Правила забору води для дослідження.
3. Визначення мікробного числа води, колі-титру, колі-індекс.
4. Санітарно-віросулогічне дослідження води. Вимоги до питної води.
5. Постійна мікрофлора і патогенні мікроби лікувального закладу. Санітарно-показникові
мікроби (патогенні стафілококи, стрептококи)
6. Методи дослідження мікрофлори повітря (за Кохом, за Кротовим)
7. Визначення патогенних бактерій та вірусів в повітрі.
8. Патогенні мікроби, які знаходяться в ґрунті. Визначення мікробного числа ґрунту.
9. Визначення санітарного стану ґрунту (колі-титр, колі-індекс, перфрінгенс-титр)

5. Зміст теми.
Мікрофлору навколишнього середовища вивчає санітарна мікробіологія, завданням якої є
розробка методів мікробіологічних і вірусологічних досліджень ґрунту, води, повітря,
предметів побуту, харчових продуктів та ін.
Для визначення санітарно-гігієнічного стану різних об’єктів навколишнього середовища, води,
повітря, грунту, харчових продуктів та ін. Проводяться санітарно-бактеріологічні дослідження,
метою яких є визначення епідемічної безпеки.
Мікробна забрудненість визначається за мікробним числом. Мікробне число – це кількість
мікроорганізмів,які знаходяться в одиниці об’єму (1 мл води, 1 г грунту, 1 м 3 повітря).
Визначення санітарно- показникових мікроорганізмів проводиться за двома показниками: титру
та індексу. Титром називається та мінімальна маса або об’єм, в якому знаходяться дані бактерії;
індексом – кількість санітарно-показникових бактерій, які знаходяться в 1 л рідини, 1 г щільної
речовини, 1 м3 повітря.

МІКРОФЛОРА ГРУНТУ
У ґрунті є необхідні для розвитку бактерій поживні речовини і волога, внаслідок чого їх
кількість в 1 г ґрунту досягає величезних кількостей: В 1 г ґрунту міститься 1-10 млрд бактерій.
Обсіменіння ґрунту мікроорганізмами залежить від ступеня забруднення його фекаліями і
сечею, а також від характеру обробітку та удобрення.
Патогенні, що не утворюють спор, бактерії внаслідок нестачі потрібних поживних речовин, а
також в результаті згубної дії світла, висихання, бактерій-антагоністів і фагів зберігаються у
ґрунті від кількох діб до кількох місяців.
Звичайно грунт э несприятливим середовищем для більшості патогенних видів бактерій,
вірусів, грибів, найпростіших. Проте, як фактор передачі низки збудників інфекційних
захворювань він відіграє важливу роль. У ґрунті довго залишаються життєздатними спори
бацил сибірки, клостридії правця, анаеробної інфекції, ботулізму і багатьох ґрунтових
мікроорганізмів. За сприятливих умов спори здійснюють повний цикл розвитку: влітку вони
проростають у вегетативні форми, а потім знову утворюють спори.
У ґрунті живуть різні гризуни, на яких паразитують перенощики збудників чуми, туляремії,
москітної, геморагічної гарячки, енцефаліту, зоонозного шкірного лейшманіозуі т. д.
У ґрунті проходять певну стадію цисти найпростіших (амеб, балантидіїв та ін.). Особливо
велика роль ґрунту в розповсюдженні гельмінтозів (аскаридозу, трихоцефальозу,
анкілостомідозу та ін.). У ґрунті живуть гриби, які спричиняють аліментарно-токсичну алейкію,
ерготизм, аспергільоз, пеніциліоз, гістоплазмоз, хромомікоз та ін.
Виживання в ґрунті ентеровірусів коливається в широких межах (15-90 діб), воно залежить од
виду ґрунту, його вологості, температури. Ентеровіруси довго зберігаються на овочах,
вирощених на ділянках, зрошуваних стічними водами. Сирі овочі з полів зрошування можуть
бути фактором зараження в результаті потрапляння ентеровірусів на їх поверхню.
Важливим показником санітарного стану є загальна кількість наявних у ньому сапрофітів,
термофільних мікроорганізмів, ентеробактерій (Е. соlі, протеїв), анаеробів (С. реfringens та ін).
Грунт вважають чистим, якщо його колі-титр* становить 1,0 і вище, титр С. реfringens - 0,01 і
вище, а кількість термофільних бактерій в 1 г досягає 100-1000. За епідеміологічними
показаннями грунт досліджують на наявність патогенних мікроорганізмів (сальмонели, шигели,
ентеровіруси), спор клостридій правця, ботулізму, сибірки, гістоплазм та ін.
У зв'язку з певною епідеміологічною роллю ґрунту як фактора розповсюдження деяких
інфекційних захворювань тварин і людини санітарно-протиепідемічна практика охоплює
здійснення комплексу заходів, спрямованих на захист ґрунту від забруднення та інфікування
його патогенними видами мікроорганізмів.

МІКРОФЛОРА ВОДИ
Мікрофлора води річок залежить від ступеня їх біологічного забруднення та якості очистки
стічних вод, які опускають у русла річок.
Ступінь обсіменіння води організмами прийнято виражати сапробністю, під якою розуміють
сукупність живих істот, які живуть у водах з великим скупченням тварин або рослинних
решток. Розрізняють чотири зони сапробності.

П о л і с а п р о б н а з о н а - дуже забруднена вода, бідна на кисень і багата на органічні

сполуки. Кількість бактерій в 1 мл досягає 1 млн і більше, переважають Е. соlі та анаеробні
бактерії, які спричинюють процеси гниття і бродіння.
У м е з о с а п р о б н і й з о н і (зона помірного забруднення) мінералізуються органічні
речовини з інтенсивним окисленням і вираженою нітрифікацією. Кількість бактерій в 1 мл
становить сотні тисяч.
О л і г о с а п р о б н а з о н а характерна для чистої води. Кількість бактерій у ній незначна, в 1
мл налічується кілька десятків або сотень; Е. со1і у цій зоні немає.
К а т а р о б н а з о н а - зона дуже чистої води (особливо в осінньо-зимовий період), вона
розташована вдалині від населених пунктів і берегів.

Залежно від інтенсивності забруднення водойм у них можуть бути і певний час зберігатись
життєздатними патогенні бактерії. Так, наприклад, у водопровідній, морській, річковій і
колодязній воді сальмонели можуть бути від 2 діб до 3 місяців, шигели - 5-9 діб, лептоспіри - 7-
150 діб. Холерний вібріон виживає у воді річок, морів протягом кількох місяців збудник
туляремії - від кількох діб до 3 місяців.
Водопровідну воду вважають приданою для споживання, якщо загальна кількість бактерій в 1
мл дорівнює 100, умовною – при 100-150, забрудненою - при 500 і більше. У воді колодязів і
відкритих водойм кількість бактерій в 1 мл не повинна перевищувати 1000. Крім того, якість
води визначають за наявністю в ній Е. со1і.
Показник біологічного забруднення води оцінюють за колі-індексом і колі-титром.
Водопровідна вода повинна мати колі-індекс у межах 2-3, а колі-титр - 300. Для води шахтних
колодязів допусгимі колі-індекс не більше 10, а колі-титр не менше 100.
Оскільки Е. со1і постійно живе у кишках людини й теплокровних тварин і має високу стійкість
проти температурних коливань та інших факторів навколишнього середовища, кількість його
поряд з колі-титром і колі-індексом є показником ступеня біологічного забруднення води,
стічних вод, ґрунту й інших об'єктів.
Вода могутній фактор передачі збудників багатьох інфекційних захворювань: черевного тифу,
сальмонельозного гастроентериту, холери. дизентерії, лептоспірозу, туляремії,
кампілобактеріозу, амебіазу, ентеровірусних інфекцій (поліомієліт, гепатит А та ін.).
Ентеровіруси найчастіше виділяються з води влітку і восени, коли кількість вірусоносійства
збільшується в 2-3 рази порівняно з осінньо-зимовим періодом. Пасивне і тривале виділення
ентеровірусів із кишок хворих і вірусоносіїв зумовлює значне обсіменіння господарсько-
побутових стічних вод (30-85 %). Ентеровіруси виявляли у водоймах, особливо при колі-титрі
0,1 і нижче. Їх знаходили і в питній воді, яка пройшла відповідну очистку і знезараження.
Під час відвідування басейнів з нехлорованою водою можливе зараження людей лептоспірозом,
кон'юнктивітом, що спричинюються хламідіями, стафілодермією, епідермією.
Знезараження води, інфікованої патогенними бактеріями і токсинами, робиться хімічними
методами з наступним кип'ятінням.

МІКРОФЛОРА ПОВІТРЯ І ПРЕДМЕТІВ УЖИТКУ

Мікрофлора повітря дуже різноманітна. Вона складається із найрізноманітніших видів
мікроорганізмів, які надходять у з ґрунту, рослин і живих організмів. У повітрі часто
трапляються пігментні сапрофітні бактерії (мікрококи, різні сарцини), бацили, актиноміцети,
плісняві, дріжджові гриби та ін.
Кількість бактерій у повітрі коливається у великих діапазонах від кількох особин до багатьох
десятків тисяч екземплярів в і м3; а у промислових містах в 1 смз повітря виявляється величезна
кількість бактерій. У лісі, особливо хвойному, бактерій у повітрі дуже мало, бо на них згубно
діють леткі речовини рослин - фітонциди, що мають бактерицидні властивості. Спороносні
види і плісеневі гриби було виявлено на висоті 20 км. В 1 г пилу є до 1 млн бактерій.
Залежно від пори року якісний і кількісний склад мікрофлори повітря змінюється.
Для повітря закритих приміщень санітарно-показовими мікроорганізмами є стафілококи,
зеленячі стрептококи, а про пряму епідеміологічну небезпеку роблять висновок за кількістю
гемолітичних стрептококів і стафілококів.
Загальна кількість бактерій в операційному відділенні до початку операції не повинна
перевищувати 500 в 1 мз повітря, а після операції: 1000; патогенних стафілококів і стрептококів
не повинно виявлятись у 250 л повітря. У повітрі операційних пологових будинків (відділень)
до початку роботи допускається не більше 20 колоній сапрофітів, що утворилися при осіданні
бактерій повітря на чашці з МПА протягом 30 хв.
Ультрафіолетове опромінювання згубно діє на мікроорганізми, але якщо останні адсорбовані на
частинках пилу або інших речовин, то бактерицидна дія ультрафіолетового випромінювання
неефективна.
Кількість мікроорганізмів у робочих і жилих приміщеннях тісно пов'язана з санітарно-
гігієнічним режимом. При скупченні людей, поганій вентиляції, слабкому природному
освітленні, неправильному прибиранні приміщень кількість мікроорганізмів значно
збільшується. Сухе прибирання, рідке миття підлоги, використання брудних ганчірок і щіток,
сушіння їх у тому ж приміщенні створюють сприятливі умови для нагромадження в повітрі
мікроорганізмів.
Віруси можуть розповсюджуватись повітряно-пиловим і повітряно-краплинним шляхом. При
чханні, кашлі, розмові хвора людина виділяє у навколишнє середовище на відстань 1-1,5 м і
більше разом з краплинками слизу, мокротиння патогенні віруси. Людина вдихає за добу в
середньому 12 000-14 000 л повітря, причому 99,8 % мікроорганізмів, що є в ньому,
затримуються в дихальних шляхах. Бактеріальний аерозоль (до 60 000 краплин різного
розміру), що утворюється природним шляхом у просторі носової частини глотки, при чханні і
кашлі виділяється в повітря.
Найбільше бактерій виділяється при чханні, менше - при кашлі, ще менше - при розмові.
Характер бактеріального аерозолю - залежить від в`язкості секрету, що виділяється з дихальних
шляхів. Біля бактеріовиділювача утворюється найбільш концентрований аерозоль, що
складається з бактеріальних краплин розміром від 1 до 2000 мкм. Крупні краплини величиною
від 100 до 2000 мкм виділяються на відстань 2-3 м і більше і швидко осідають. Дрібні
краплинки бактеріального аерозолю (1-10 мкм) можуть довго (протягом кількох годин і діб)
бути в завислому стані.
Повітря - несприятливе середовище для бактерій і вірусів. Відсутність поживних речовин,
вологи, оптимальної температури, згубна дія сонячного проміння і висушування не створюють
умов для їх збереження. Однак і порівняно короткого перебуванням мікроорганізмів у повітрі
цілком досить для того, щоб зумовити передачу патогенних видів мікроорганізмів від хворих
осіб здоровим. Через повітря можуть передаватися разом з краплинами слизу й мокротиння при
чханні, кашлі, розмові збудники хвороб - скарлатини, дифтерії, кашлюку , стафілококової,
стрептококової і менінгококової інфекцій, туберкульоз, грип , кір, натуральної та вітряної віспи,
герпесу, епідемічного паротиту, краснухи, аденовірусних та інших захворювань. Повітряно-
пиловим шляхом розповсюджуються спори сибірки, правця, гістоплазмозу, грибів, збудники
Ку-гарячки, орнітозу та ін.
Лабораторні дослідження повітря роблять для визначення кількісного і якісного складу його
мікрофлори. Розроблено прискорені методи виявлення (індикації) мікроорганізмів у
навколишньому середовищі (ґрунті, повітрі, воді).
Проби для вірусологічного дослідження повітря беруть за допомогою вловлюючої рідини
(цукровий бульйон або гідролізат лактоальбуміну), якою заражують курячі ембріони (для
виділення вірусу грипу) або клітини культури Неlа (для виявлення аденовірусів). Ідентифікацію
виділених вірусів роблять за загальноприйнятою методикою.
Для знезараження повітря закритих приміщень (лікарень, дитячих садків), у яких скупчено
багато людей, використовують ультрафіолетове, кварцове опромінювання, бактерицидну пару й
аерозолі дезінфікуючих речовин, фільтрування повітря через різні матеріали, інтенсифікацію
процесів обміну повітря в приміщеннях та інші способи, які забезпечують усунення або
зменшення можливості розповсюдження збудників вірусних інфекцій аерогенним шляхом.
Бактерицидну дію мають аерозолі ряду хімічних речовин: триетиленгліколю, молочної кислоти,
гексилрезорцину, суміші ефірних масел, пероксиду водню та ін. Однак широке використання
цих засобів обмежується їх побічною дією на організм людини. Для знезаражування повітря
боксів приймальних відділень в інфекційних стаціонарах, дитячих лікувально-профілактичних
закладів, бактеріологічних лабораторій і для дезінфекції повітря санітарного транспорту може
бути використаний перекис водню.

Певне значення в розповсюдженні збудників бактеріальних і вірусних інфекцій, особливо в

дитячих колективах, мають предмети вжитку на поверхні яких можуть бути патогенні й
умовно-патогенні мікроорганізми. Не тільки бактерії, а й віруси порівняно довго (від 1 до 80
діб) зберігаються на поверхні багатьох предметів.
Дослідження змивів або зіскобів з предметів ужитку (столи, іграшки, посуд, столики для
сповивання, обідні столи, кухонний інвентар та ін.) роблять за епідеміологічними показаннями.
Виявленна у них санітарно-показових та умовно-патогенних мікроорганізмів і мінімальних
кількостей енгеровірусів та респіраторних вірусів свідчить про неблагополучний стан
обстежуваного закладу.
Виділення ентеровірусів і респіраторних вірусів із різних об'єктів навколишнього середовища
(грунт, вода, повітря, предмети) роблять за допомогою зараження курячих ембріонів і
первинних культур тканин; добуті культури ідентифікують за допомогою РГА, РН, РЗК.
Предмети вжитку знезаражують фізичними і хімічними методами (кип'ятіння, миття гарячою
водою, ультрафіолетове опромінювання, обробка перекисом водню, розчинами хлораміну,
гексилрезорцину).
 Методи проведення санітарно
бактеріологічних досліджень

А. Методи прямого Б. Методи непрямого

визначення збудника визначення збудника

Визначення Склад санітарно-

Посів на поживне загального показникових
середовище мікробного числа мікроорганізмів
(ЗМЧ) (СПМ)

Прямий Посів на
Ідентифікація Підрахунок
підрахунок поживні
мікроорганізмів мікроорганізмів в
мікроорганізмів середовища
1 мл, або 1 г
(камера
Петрова, або
Гельбера)
Визначення
титру або
індексу

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті

6.1. Визначити мікробне число води. Підрахувати кількість колоній, що виросли при посіві
досліджуваної води на МПА за допомогою лічильної сітки та помножити на розведення води
(х10, х100 і т.д.). Дати санітарно-гігієнічну оцінку досліджуваної води.
6.2. Визначення мікробного числа повітря за методом Коха. Як показали дослідження
В.Л.Омельянського, на поверхні середовища площею 100 см2 осідає за 5 хвилин стільки
мікробів, скільки їх знаходиться в 10 л повітря. Наприклад, на чашці з МПА при 5 хв експозиції
виросло 32 колонії, потрібно визначити кількість мікробів, що знаходяться в 1 м 3 повітря,
застосовуючи формулу Омельянського. Площа чашки дорівнює: 3,14 * 52 = 78, 5 см2. Знаючи
площу чашки та кількість колоній, що виросли, можна визначити кількість мікробів (х), які б
виросли при даній експозиції на поверхні середовища площею 100 см2 :
32 * 100
х = ----------------- = 40
78,5
Ця кількість мікробів містилась в 10 л повітря, а в 1 м3 (1000 л) їх буде: (40 * 1000) : 10 = 4000.
Дати санітарно-гігієнічну оцінку повітря закритих приміщень для зимового режиму.
6.3. Визначення мікробного числа повітря за методом Кротова. Чашку з МПА помістити в
апарат Кротова та провести посів 10-20 л повітря. Після термостатування провести визначення
мікробного числа повітря.
6.4. В демонстраційному досліді провести визначення колі-титру та колі-індексу
водопровідної води за методом мембранних фільтрів.

7. Рекомендована література.
7а. Основна
1. К.Д. Пяткiн, Ю.С. Кривошеiн Мiкробiологiя К. 1982(укр) с. 71-89
2. К.Д. Пяткiн, Ю.С. Кривошеiн Микробиология М. 1980 (рос)
3. В.Д. Тимаков Микробиология М. 1983 (рос) с. 124-134
4.А.И. Коротеєв С.А. Бабич Медицинская микробиология, иммунология и вирусология Санкт -
Петерб 2002 (рос) с. 107-118
5.И.Л. Дикий, И.Ю. Холуняк, Н.С. Шевелёва, М.Ю. Стегний, Микробиология Харк. 1999 (рос)
с. 143-147
6.О.І. Климнюк, І.О. Ситник, М.С. Творчо, В.П. Широбоков, Практична мiкробiологiя, Терн.
2004 с. 78-89
7.Л.Б. Борисов, Руководство к практическим занятиям по микробиологии М. 1984 (рос) с. 81-95
8.М.Н. Лебедева, Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии М.
1973 (рос) с. 107-115
7б. Додаткова
1. Словник по мiкробiологiї, вiрусологiї, iмунологiї та iнфекцiйним захворюванням. Заг. ред,
проф., Г.К. Палiй, К, 2004

8. Матеріали для самоконтролю:

1. Вкажіть санітарно-показникові мікроорганізми води:
A стрептокок;
B кишкова паличка;
C золотистий стафілокок;
D спороутворюючі анаероби;
E дріжджі.

2. Які поживні середовища використовують для дослідження води?

A МПА;
B кров’яний МПА;
С середовище Ендо;
D молочно-сольовий агар;
E середовище Кітта-Тароцці.

3. Вкажіть мікробне число водопровідної води:

A 100;
B 200;
C 300;
D 400;
E 500.

4. Збудники яких інфекцій можуть передаватися через воду?

A черевний тиф;
B правець;
C висипний тиф;
D кір;
E дифтерія.

5. Вкажіть метод визначення санітарно-показникових мікроорганізмів води:

A мікроскопічний;
B седиментаційний;
C аспіраційний;
D метод мембранних фільтрів;
E біологічний

Автор: доцент, к.мед.н. Сорокоумова Л.К.

 Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів фармацевтичного факультету
(спеціальність – клінічна фармація)
при підготовці до практичного заняття № 54

1. Тема заняття: Фітопатогенні мікроорганізми. Мікробна контамінація лікарської сировини.

Категорії лікарських засобів за мікробною чистотою. Методи дослідження мікробного
забруднення лікарських засобів.
2. Мета заняття:
2а. Загальна: Вивчити біологічні методи визначення мікробного забруднення готових
лікарських форм; значення фітопатогенних мікроорганізмів при виробництві і зберіганні
лікарської рослинної сировини.
2б. Конкретна:
1. Знати про наслідки мікробної деградації лікарських препаратів.
2. Вміти визначати стерильність готових лікарських препаратів.
3. Вміти визначати мікробне забруднення готових лікарських форм.
4. Знати вимоги до мікробної чистоти готових лікарських препаратів в залежності від
призначення і способу введення (категорії).

3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

1. Показники мікробного забруднення води і грунту.
2. Санітарно-показникові бактерії води, повітря, грунту.
3. Методи визначення мікробної чистоти води.

4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

1. Фітопатогенні мікроорганізми. Класифікація захворювань рослин, викликаних
фітопатогенними мікроорганізмами.
2. Значення фітопатогенів в виробництві і зберіганні лікарських рослинних препаратів.
Поняття про мікробну деградацію лікарських препаратів.
3. Заходи для попередження захворювань лікарських рослин при культивуваннні і
зберіганні лікарської рослинної сировини.
4. Мікробне забруднення готових лікарських форм. Джерела забруднення, ознаки
мікробної контамінації.
5. Вимоги до мікробіологічної чистоти готових лікарських форм в залежності від
призначення і форми введення (категорії).
6. Методи визначення мікробного забруднення лікарських препаратів (метод прямого
висівання, метод мембранної фільтрації).
7. Заходи для попередження мікробного забруднення лікарських препаратів. Санітарно-
епідемічний режим в аптеках.
5. Зміст теми.
Існує велика група мікроорганізмів, здатних контамінувати і викликати захворювання у рослин.
Такі мікроорганізми називаються фітопатогенними. Вони широко розповсюджені у природі, до
фітопатогенів відносять понад 40 тисяч видів вірусів, грибів, бактерій.
Серед них значну частину складають ті, що мають ознаки облігатних паразитів (здатні
розмножуватись в організмі рослин і тільки, швидко гинуть в грунті). Серед них значну частину
складають ті, що мають ознаки облігатних паразитів (здатні розмножуватись в організмі рослин
і тільки, швидко гинуть в ґрунті).
Приклади бактеріозів рослин: гниль коренів женшеню (Erwinia araliavora) – червоно-коричневі
плями, на коренях листя рослин набуває жовто-коричневої смугастості і рослина гине.
Бактерицидна плямистість листя і коробочок опійного маку (ксантомонади).
Вірусні захворювання рослин найчастіше розповсюджуються комахами, які живляться соком
рослин; виявляються захворювання плямистостями або мозаїчним забарвленням листя,
пов’язаним з руйнацією збудників хлоропластів (мозаїчна хвороба табака, тюльпани
Рембрандта)
У розповсюдженні фітопатогенних мікоплазм провідну роль також відіграють комахи. Серед
рослин , які використовуються в медицині , мікоплазми можуть вражати барвінок , чорний
пасльон, дурман, білину. Серед інших культурних рослин слід назвати картоплю , томати,
виноград, пшеницю. Серед перших ознак захворювання – втрата зеленого забарвлення
судинами інфікованого листа, рослини. Поступово набувають карликовості і втрачають
здатність до плодоносіння.
Велике значення для збереження лікувальних властивостей рослинної сировини відіграють
умови зберігання . Більшість фітопатогенних мікроорганізмів погано витримують висушування.
Тому провідну роль в умовах зберігання відіграють t і вологість повітря.
Оптимальні умови: вологість 30-40%%, t- 18-20 С.
При порушенні цих умов найшвидше псуються багаті цукристими речовинами ягоди і
корневища. Встановлено, що подрібнене листя наперстянки в результаті зволоження і дії
мікрофлори швидко втрачає понад 50% своєї специфічної активності.
Виділяють декілька типів захворюваньрослин , викликаних фітопатогенних мікроорганізмів:
1) зів'янення – ураження кореневої і провідної системи рослин, при якому збудник
локалізується у судинах і викликає механічну закупорку;
2) гнилі – розм’ягчення і руйнація тканин рослини під дією ферментів м/о (целюлоз, пектиназ і
ін.);
3) плямистості – відмирання чітко відмежованих від неуражених тканин частин листових
платівок;
4) поволоки – поява на листках поверхневих різного кольору плівок, які легко стираються;
5) пустули – опуклі утворення в тканинах рослин, які несуть у собі спори фітогена, покриті
епідермісом чи перідермою;
6) пухлини – місцеве збільшення об’єму стовбурів, коренів і корневищ, обумовлене
викликаною м/о гіперплазією тканин.
Наявність означених вище перерахованих проявів захворювання слід враховувати в процесі
заготівлі лікарської сировини, оскільки вміст діючої речовини в уражених рослинах може
змінюватись , а наявність продуктів життєдіяльності фітопатогенних бактерій чинити
несприятливий вплив на організм людини.
Серед збудників захворювань рослин найбільшу групу складають гриби. Фітопатогенні гриби
виявлені серед ооміцетів, аскоміцетів, зігоміцетів, базідіоміцетів, дейтероміцетів.
Наприклад, гриби роду Ramularia можуть вражати насадження лікарських рослин: м’яти,
ромашки, валеріани і ін.
Другою за чисельністю групою фітопатогенів є бактерії. Захворювання рослин, які
викликаються бактеріями, називаються бактеріозами. Бактеріози найчастіше виявляються у
вигляді гнилей і зів”янень. Серед збудників бактеріозів переважають гр (-) аеробні рухливі
палички із родів псевдомонад, ксантомонад, агробактерій і ервіній.
Для готових лікарських засобів із лікарської рослинної сировини Державною Фармакопеєю
України встановлені нормативи мікробної забрудненості (категорія 4)
А. Рослинні лікарські засоби, що складаються з цілісних подріблених або розтертих у порошок
рослинних компонентів, до яких перед вживанням додають киплячу воду можуть містити не
більше 107 КУО/г бактерій і не більше 105КУО грибів/г.
Не допускаються наявності не більше ніж 102 КУО E. coli /г або мл.
Б. Для лікарських рослинних засобів, до яких перед вживанням не додають киплячу воду:
не більше 105 КУО бактерій/г
не більше 104 КУО грибів/г
Крім того, не повинно бути жодної E. coli в 1г/мл препарату і не повинно бути жодної
Salmonella в 10 г (мл) препарату.
Мікробному забрудненню піддаються також різноманітна хімічна сировина, готові лікарські
форми. Наприклад, спороутворюючі м/о здатні тривалий час зберігати життєздатність навіть у
чистому етанолі.
Із сипучих матеріалів , що використовуються в аптеках, завжди багаті на м/о тальк, крохмаль,
цукри, желатина. Із м’яких матеріалів значну мікробну забрудненість часто несуть ланолін,
кондитерські саломаси, вазелін. Завдяки високій ферментативній активності м/о здатні
змінювати необхідні для виготовлення ліків властивості цих матеріалів і навіть утворювати
токсичні продукти для організму людини ( цей процес носить назву мікробної деградації).
Серед готових аптечних лікарських форм мікробному псуванню найчастіше підлягають інфузи,
декокти та рідкі лікарські форми, що містить цукровий сироп.
Ознаки псування:
-зміна кольору
-помутніння
-утворення плівок
-утворення осаду
-поява кислотного запаху
Найбільш сурові вимоги, з т. з. мікробної чистоти виявляються до розчинів для
парантерального введення і очних крапель. Ці препарати повинні бути стерильними. В умовах
промислової фармації згідно міжнародних вимог належної виробничої практики лікарських
засобів технологічний процес виготовлення таких лікарських засобів підлягає валідації.
Валідація – моделювання технологічного процесу виготовлення лікарського засобу з
використанням промислових приміщень, серійного обладнання, постійного робочого персоналу
з контролем якості готового продукту, яке гарантує стабільне одержання у подальшому
серійної якісної продукції.
Мікробіологічна валідація технологічного процесу одержання стерильних ліків передбачає
імітацію виготовлення лікарського засобу на технологічній лінії з використанням замість
лікарської сировини поживних середовищ від стадії заповнення первинних ємкостей до стадії
одержання кінцевої упаковки. У серії виготовленої таким чином моделі лікарського засобу
допускається проростання не  ніж 0,1% упаковок продукції.
Готова продукція , до якої виявляються вимоги стерильності, підлягає випробуванню на
стерильність.
Для випробування із кожної серії лікарського засобу , яка нараховує 500 і  упаковок довільно
відбирається 2% флаконів і контейнерів. Вміст перевіряють на стерильність одним із наступних
методів:
1) 1) метод прямого висівання
2) метод мембранної фільтрації
1) – вміст вносять в рідке тіогліколіве середовище для виявлення бактерій і рідке середовище
Сабуро для виявлення грибів.
Кількість препарату не  10% об’єму середовища.
Інкубація – 14 днів при t = 35C. Серія лікарського засобу вважається такою, що витримує
випробовування на стерильність , якщо у жодній із проб при візуальному контролі не
виявляється ознак росту.
2) – використовують целюлозно-нітратні або целюлозно-ацетатні мембранні фільтри із
розмірами пор не  0,45мкм і d =50 мм.
У стерильну фільтраційну установку вносять лікарський препарат і фільтрують. Негайно після
фільтрації фільтр в асептичних умовах розрізають навпіл і вносять по 1 половині у тіоглікол. б-
н і рідке середовище Сабуро.
Інкубація 14 днів при t = 35C (тіоглік. б-н)
-“- “ - “ - t = 25C (середовище Сабуро)
Якщо лікарський засіб має антимікробні властивості , то фільтр перед внесенням у середовище
відливають шляхом фільтрації через нього потрійною (від кількості об’єму препарату )
стерильною 0,9% NaCl або стерильного поживного середовища.
Готові лікарські форми , які не застосовують парентерально, не є очними краплями і не
призначені для внесення у рани і порожнини тіла, можуть бути нестерильними.
Допустимі норми мікробного забруднення для нестерильних лікарських засобів:
1) для місцевого застосування і застосування у респіраторному тракті
- не більше 102 аеробних бактерій і грибів сумарно в 1 г (мл).
Не повинно бути Ps. Aeruginosa, St aureus і не більше 10 КУО Enterobacterioceat
2) для орального і рект. застосування – не більше 10 3 КУО анаеробних бактерій/г або мл ; не
більше 102 КУО грибів/г або мл.
Не допускається наявності E. coli.
Детальні вимоги до мікробіологічної чистоти субстанцій і допоміжних речовин , а також
бактеріологічні методи дослідження мікробіологічного забруднення викладені в ІІ та У розділах
Державної Фармакопеї України.
З метою запобігання мікробної контамінації ліків у аптечних умовах у аптеках дотримуються
санітарно-епідеміологічного режиму.
“Інструкцією по санітарно-епідеміологічному режиму аптек” передбачені жорсткі вимоги до:
- розміщення та оздоблення аптечних приміщень та обладнання
- прибирання та догляду за устаткуванням аптек
- особистої гігієни персоналу і порядку його періодичного медичного
обстеження
- одержання, транспортування і зберігання води очищеної
- технологія виготовлення ліків.
В Інструкції детально розписана система протимікробних заходів (способи знезараження
повітря, дезінфекції приміщень і обладнання , миття та стерилізації посуду, допоміжних
матеріалів контролю ефективності знезаражування).
Контроль за дотриманням санітарно-епідеміологічного режиму в аптеках здійснюють
бактеріологічні відділи Обл. СЕС шляхом бактеріологічного обстеження не рідше 2 разів у
квартал:
- води очищеної і води для ін’єкцій
- лікарських засобів
- аптечного посуду, пробок та інших допоміжних матеріалів
- інвентаря та устаткування
- рук і одягу персоналу
- повітря.

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті

1. Провести випробовування на стерильність препарату для парентерального введення, який не

має антимікробної дії, методом прямого висівання.
- В асептичних умовах відкрити ампулу з препаратом (водою для ін’єкцій).
- Стерильним шприцем відібрати 1 мл препарату.
- Висіяти 0,5 мл препарату в пробірку з 5 мл рідкого тіогліколевого середовища (для виявлення
бактерій)
- Висіяти 0,5 мл препарату в пробірку з 5 мл рідкого середовища Сабуро (для виявлення
грибів).
- Посіви помістити в термостат при температурі 35оС і 25оС .
2. Врахувати результати дослідження на стерильність препарату для парентерального введення,
поставленого заздалегідь. Лікарський препарат відповідає вимогам на стерильність, якщо
протягом 14 діб інкубування не з”явилось ознак видимого росту.
3. Провести випробовування мікробіологічної чистоти лікарського засобу для перорального
прийому методом прямого висівання.
- Стерильною піпеткою відібрати 0,2 мл препарату.
- 0,1 мл препарату висіяти на поверхню пластинчатого агару в чашці Петрі. Рівномірно
розподілити рідину по поверхні за допомогою стерильного шпателя.
- 0,1 мл препарату висіяти на поверхню щільного середовища Сабуро. За допомогою
стерильного шпателя рівномірно розподілити препарат по поверхні.
- Посіви помістити в термостат при t 350С для виявлення бактерій і при 250С для виявлення
грибів.
4. Врахувати результати визначення загального мікробного числа для нестерильних лікарських
засобів для перорального застосування в демонстраційному досліді. Порівняти з вимогами,
зробити висновки.
Вимоги: в 1 мл або 1 г- не більше 1000 аеробних бактерій; не більше 100 грибів.
7. Рекомендована література.
7а. Основна
Палій Г.К., Палій В.Г. Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби Словник.
Здоров”я, 2007.- 292 с.
Дикий І.Л., Холупяк І.Ю., Шевельова Н.Ю. та ін. Мікробіологія: Підручник для студентів
фармацевтичних вузів та фармацевтичних факультетів медичних інститутів, 1999. – С. 159-165.
Дикий И.Л., Холупяк И.Ю., Шевелева Н.Е., Стегний М.Ю. Микробиология: Учебник для
студентов фармацевтических ВУЗов и фармацевтических факультетов медицинских
институтов, 2004. – С.250-259.
Дикий И.Л., Сидорчук И.И., Холупяк И.Ю., Микробиология: Руководство к лаборатор.
занятиям: Учебное пособие для студентов фармацевтических ВУЗов и фармацевтических
факультетов медицинских институтов, 2004. – С.178-198.
7б. Додаткова
Державна фармакопея України XI, 2001. С.101-150, 303-305.

8. Матеріали для самоконтролю:

1. Дитині шести місяців лікар призначив лікарський препарат для прийому
усередину. Яка максимальна кількість бактерій і грибів припустима в 1 г цього
препарату відповідно до вимог ВОЗ і фармакопеї ?
A Не більше 50 бактерій і грибів сумарно
B Не більше 500 бактерій і грибів сумарно
C Не більше 1000 бактерій і грибів сумарно
D Не більше 1000 бактерій і 100 грибів
E Не більше 500 бактерій і грибів

2. В аптеці по рецепту приготували вушні краплі. Яка максимальна кількість

мікробних клітин припустима в 1 мл цих крапель відповідно до вимог
ВОЗ і фармакопеї ?
A Не більше 100
B Не більше 50
C Не більше 1000
D Не більше 500
E Не більше 150

3. Для лікування екземи лікар виписав пацієнтові лікарський засіб, що

треба використовувати трансдермально. Яка максимальна кількість
мікроорганізмів припустима в 1 г цього засобу відповідно до вимог ВОЗ і
фармакопеї?
A 100 бактерій і грибів сумарно
B 100 бактерій і 50 грибів
C 1000 бактерій і грибів
D 100 бактерій і 100 грибів
E 500 бактерій і грибів

4. Рослини часто уражаються мікроорганізмами, які змінюють їх фармакологічні

властивості. Серед них часто зустрічаються мікоплазми. Ознаками мікоплазмової інфекції у
рослин є:
A Карликовість, пожовтіння, припинення плодоносіння
B Маленькі, світло-зелені плями на листках
C Гниття кореневої системи
D Розвиток пухлин кореневої системи
E Плями на литтях, квітках, плодах, опіки, м’яка гниль

5. Для приготування деяких ін’єкційних препаратів використовують дистильовану

 воду. В 1 мл дистильованої води, призначеної для виготовлення стерильних
розчинів не повинно бути більше
A 10-15 мікроорганізмів
B 20-25 мікроорганізмів
C 5-10 мікроорганізмів
D Не більше 100 мікроорганізмів
E до 30 мікроорганізмів

Автор: доцент, к.мед.н. Сорокоумова Л.К.