ДОНЕЦЬК 2010

УДК 612.015(075.8)+577.1(075.8)
Автори:
З.М.Скоробогатова, Ю.Д.Турсунова, А.Г.Матвієнко, Є.В.Хомутов,
О.М.Бакурова, Т.О.Журавель, О.П.Шатова

Біохімія в рисунках і схемах. Навчально-наочний посібник для

студентів фармацевтичного факультету. – Донецьк, 2010. – 225 с.

Навчально-наочний посібник з біологічної хімії для студентів вищих

фармацевтичних закладів освіти III - IV рівнів акредитації підготовлений
співробітниками кафедр біохімії і фармацевтичної та токсикологічної хімії, які
мають значний досвід викладання біоорганічної і біологічної хімії на
фармацевтичному факультеті Донецького національного медичного університету
ім. М. Горького. Посібник складається з окремих розділів, присвячених біохімії
ферментів, вітамінів, енергетичному обміну, загальним шляхам катаболізму,
обміну вуглеводів, ліпідів, білків, нуклеотидів, основам молекулярної біології, а
також біохімії гормонів, крові та печінки. У відповідних розділах навчального
посібника надана наочна інформація у вигляді кольорових рисунків та схем про
структуру, функції, біохімічні перетворення органічних молекул у організмі
людини. Пояснюються причини можливих порушень метаболічних процесів в
організмі людини, а також показані механізми дії ряду лікарських засобів,
створених на підставі знань про структури біоорганічних сполук та біохімію
обміну речовин. Розділи посібника мають елементи профілізації з урахуванням
фаху провізора.

Рецензенти:
Скляров О.Я., доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри
біохімії Львівського національного медичного університету ім. Данила
Галицького.
Попов А.Ф., академік НАН України, доктор хімічних наук,
професор кафедри біохімії Донецького національного університету.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для

студентів фармацевтичних факультетів вищих навчальних закладів (протокол
№1/11 7415 від 06.08.2010 р.).

2
 ЗМІСТ

Стор.

1.  Передмова…………………………………………………………………….. 4
2.  Ферменти……………………………………………………………………… .5
3.  Вітаміни………………………………………………………………………..20
4.  Вступ до обміну речовин……………………………………………………..33
5.  Обмін вуглеводів……………………………………………………………...53
6.  Обмін ліпідів…………………………………………………………………..75
7.  Обмін простих білків………………………………………………………….98
8.  Обмін нуклеотидів …………………………………………………….119
9.  Молекулярні основи передачі генетичної інформації……………………..131
10.  Введення в ендокринологію…………………………………………………154
11.  Біохімія крові…………………………………………………………………196
12.  Біохімія печінки………………………………………………………………216
13.  Предметний покажчик……………………………………………………….223
14.  Література…………………………………………………………………….225

3
 ПЕРЕДМОВА
Розвиток біохімії відбувається стрімкими темпами і стає все більш
важливим фундаментом для вивчення патогенезу хвороб людини, розробки
ефективних методів діагностики та лікування. Значні досягнення у біохімії та
клінічній біохімії дають змогу створення нових фармакологічних засобів для
профілактики та лікування захворювань.
Майбутнім фармацевтам біохімія потрібна, щоб вміти
використовувати знання про молекулярні основи функціонування клітин,
тканин та органів, а також організму у цілому, що є необхідним при
подальшому вивченні профільних дисциплін та в майбутній професіональній
діяльності. На жаль, у навчальному плані кількість лекцій з біохімії для
студентів фармацевтичного факультету не дає змогу у достатній мірі викласти
величезний обсяг складної інформації, яку містить така фундаментальна
дисципліна як біологічна хімія. Саме тому метою авторів було скласти
посібник, у якому в наглядній формі, але при цьому стисло і лаконічно,
представлена інформація, яку, на наш погляд, повинен містити лекційний курс
для студентів-фармацевтів.
На відміну від фундаментального підручника з біохімії,
навчально-наочний посібник для студентів фармацевтичного факультету
“Біохімія в рисунках і схемах“ містить дуже стислу інформацію по кожній
темі, яка розподілена на невеликі фрагменти і супроводжується кольоровими
рисунками і схемами метаболічних процесів. Поряд зі схемами метаболічні
процеси представлені також і у традиційному формульному вигляді. Такий
підхід, на наш погляд, допомагає студентам різнобічно сприйняти навчальний
матеріал, полегшує його засвоєння та порозуміння. Наприкінці кожного
розділу містяться тестові завдання для самоконтролю засвоєння матеріалу.
Вибір вірної відповіді потребує ретельного аналізу отриманої інформації. До
тестових завдань у навчальному посібнику є еталони відповідей. Усі розділи
мають елементи профілізації з урахуванням фаху провізора.
Окремо повинні зауважити, що для студентів-фармацевтів, які
глибоко інтересуються біохімією, цей посібник є дуже лаконічним, тому усі
неосяжні біохімічні питання, що не увійшли в посібник, мають бути отримані
з відповідних підручників та монографій, список яких є у рекомендованій
літературі.
Колектив авторів дуже вдячний завідувачу кафедрою професору
Борзенко Б.Г. за підтримку при підготовці посібника, а також рецензентам
професору Склярову О.Я. и професору Попову А.Ф. за зауваження та корисні
пропозиції під час підготовки посібника.

Колектив авторів
4
 ФЕРМЕНТИ
“Медицина говорить мовою ензимології” (О.Браунштейн)
Ферменти (ензими) – це біологічні каталізатори білкової природи, котрі
прискорюють перебіг хімічних реакцій у клітинах.
Ферменти, тобто білки з каталітичними функціями, відрізняються від хімічних
каталізаторів за трьома унікальними властивостями:
високою ефективністю дії;
специфічністю дії;
здатності до регуляції.
Докази білкової природи ферментів:
 денатурують під дією хімічних і
фізичних чинників;
 при гідролізі розщеплюються до амінокислот;
 мають амфотерні властивості;
  рухомість під дією електричного поля;
 не проходять (не діалізуються) крізь
напівпроникні мембрани;
 осаджуються висолюванням;
 мають високу молекулярну масу; Первинна структура першого
 характеризуються високою специфічністю; синтезованого білка-фермента
 прямий доказ - синтез білків-ферментів. рибонуклеази (1969 рік)
Класифікація ферментів
В основу класифікації покладений тип каталізованої ферментом реакції.
Клас Тип каталізованої реакції

1. Оксидоредуктази Окисно-відновні реакції:

Авідн. + Вокис Аокис + Ввідн.

2. Трансферази Перенос груп атомів від молекули-донора до акцептора:

А-Х + В А + В-Х
3. Гідролази Гідроліз (розрив) зв’язків у присутності води:
А-В + Н2О А-Н + В-ОН
4. Ліази Розрив зв’язків між атомами С, О, N, S негідролітичним або
неокисно-відновним шляхом:
А(Х)-В(Y) AX + BY
5. Ізомерази Взаємне перетворення ізомерів:
А ізомер А
6. Лігази Утворення нових зв’язків у реакції конденсації двох молекул
(синтетази) з використанням енергії АТФ:
АТФ АДФ
5
А+В А-В
Речовина, на котру діє ензим (Е), називається субстратом (S). В результаті
ферментативної реакції утворюється продукт (Р):
S Е Р

Структура ферментів ферменти

прості складні
ферменти ферменти

апофермент кофактор

• Ферменти, як і білки, поділяються на прості та складні.

Прості ферменти - це поліпептидні ланцюги. При гідролізі вони розщеплюються до
амінокислот (наприклад, ферменти пепсин, ліпаза, амілаза).
Складний фермент називається голоферментом.
Складні ферменти складаються з білкової частини (апофермента) та небілкової
частини - кофактора.
Якщо кофактор міцно зв’язаний з білковою частиною та не дисоціює при виділенні
фермента, то він називається простетичною групою (наприклад, іони металів).
Якщо кофактор легко дисоціює, то він називається коферментом (найчастіше це
похідні вітамінів). У складних ферментах ані кофакторам, ані апоферментам не
притаманні самостійні каталітичні дії.

Функціональна организація ферментів

Білкова природа ферментів визначає їхні функціональні особливості. Перш за все,
ферменти - це макромолекули, котрі за своїми розмірами суттєво перевищують
реагуючі речовини - субстрати. Тому ферменти працюють не всією своєю
поверхнєю, а лише її частиною - активним центром ферменту.

Активний центр - це частина молекули ферменту

(унікальна комбінація амінокислотних залишків), яка
безпосередньо приймає участь у каталізі. Ці амінокислотні
залишки знаходяться у різних місцях поліпептидного
ланцюгу, але при просторовому укладанні, тобто при
формуванні третинної структури, вони зближуються,
створюючи активний центр. Таким чином, активний центр
формується на рівні третинної структури, тому денатурація
призводить до втрати каталітичної активності ферментів.

6
До активного центру входять наступні функціональні групи:
•  СООН-групи дикарбонових амінокислот і кінцеві;
•  аміногрупи лізину та кінцеві;
•  фенольна група тирозину;
•  ОН-групи серину та треоніну;
•  SH-група цистеїну та дисульфідні зв’язки,
утворені цистеїном;
•  індольна група триптофану;
•  гуанідинова група аргініну;
•  імідазольна група гістидину;
•  тіоэфірна група метіоніну;
•  гідрофобні групи аліфатичних амінокислот
і ароматичне кільце фенілаланіну.
Якщо білок складний, то до складу активного центра входить його небілкова частина.
В активному центрі розрізняють:
• контактну (якірну) ділянку - для спізнавання та зв’язування субстрата, тобто
необхідну для утворення фермент-субстратного комплексу.
• каталітичну ділянку – для безпосередньої хімічної взаємодії із субстратом.
Перша модель активного центру, запропонована Е.Фішером, трактувала взаємодію
ферменту із субстратом як “ключ - замок”, тобто жорстку матрицю. Але у молекулі
білку-ферменту жорсткі ділянки чергуються із гнучкими, тому кращою є теорія
індукованої відповідності, котра була пізніше запропонована Д.Кошландом. Ця
теорія припускає гнучкість каталітичного центру. Субстрат індукує конформаційні
зміни активного центру ферменту, прибудовуючи його до себе. Фермент, у свою
чергу, також може спричинити перебудову субстрату до себе.

E ES

Властивості ферментів
1. Залежність активності ферменту від температури (термолабільність)
v
У певному обмеженому інтервалі швидкість реакції зростає
при підвищенні температури, тому що збільшується
кінетична енергія молекул. При оптимальній температурі
(40◦С) швидкість ферментативної реакції є
максимальною. При подальшому підвищенні температури
40 t° відбувається денатурація ферменту, та реакція зупиняється.
7
2. Вплив рH середовища на швидкість ферментативної реакції
Ця залежність визначається наступними чинниками:
- денатурацією ферментів при дуже високих або дуже
низьких значеннях рH середовища реакції;
- зміною величин зарядів субстратів або ферментів.
В активному центрі ферментів є групи, здатні до іонізації,
тому зміна рH середовища реакції призводить до зміни
ступіню іонізації функціональних груп, що може спричинити
конформаційні зміни у ферментах і, таким чином, змінити
його активність.

3. Специфічність дії ферментів

 А. Специфічність шляху перетворення. Функціональні групи активного центру здатні
хімічно перетворювати субстрат у визначений, а не в будь-який, продукт. Наприклад,
один і той же самий субстрат (амінокислота гістидин) може перетворюватися у різні
продукти (кетокислоту або амін) в залежності від того, який діє фермент (гістидаза
або декарбоксилаза):

гістидин

NН3 СО2
дека
рбок
сила
з а
кетокислота гістамін

 В.Субстратна специфічність - здатність ферментів зв’язуватися із визначеними

субстратами завдяки унікальній структурі активних центрів, компліментарних саме
до цих субстратів.
Розрізняють наступні види субстратної специфічності:
1.  Абсолютна специфічність - здатність ферменту каталізувати перетворення лише
одного субстрату. Наприклад, аргіназа розщепляю тільки аргінін.
2. Відносна специфічність - здатність ферментів каталізувати однотипні
перетворення групи субстратів, подібних за структурою. Наприклад, ліпаза каталізує
ліполіз (гідроліз ліпідів), пепсин - протеоліз (гідроліз білків).
3.Стереоспецифічність - здатність ферменту діяти тільки на один якийсь із
стереоізомерів. Наприклад, оксидаза D-амінокислот не може діяти на їхні
стереоізомери L-амінокислоти.

8
 Ізоферменти

Множинні форми ферментів – це група ферментних білків, які відрізняються між

собою фізико-хімічними властивостями, спорідненістю до субстрату, але вони
каталізують одну й ту ж саму реакцію.
Серед множинних форм ферментів виділяють ізоферменти, у котрих фізико-хімічні
відмінності мають генетичне походження. Вміст окремих ізоферментів у різних
клітинах і навіть органах неоднаковий, що дозволяє використовувати визначення
іхньої активності для диференціальної діагностики вражень різних органів і тканин.

Наприклад, Н Н Н Н Н Н
лактатдегідрогеназа (ЛДГ),
Н Н Н М М М
складний фермент із
четвертинною структурою, ЛДГ1 ЛДГ2 ЛДГ3
складається з чотирьох
субодиниць двох типів:
Н і М. Комбінація цих М М М М
субодиниць (поліпептидних М М М
ланцюгів) дає п’ять Н
ЛДГ4 ЛДГ5
ізоферментних форм ферменту.
Ці ізоферменти характеризуються неоднаковою
швидкістю руху в електричному полі, тому для
їхнього розділення використовується електрофорез.
Ферменти органоспецифічні, тобто локалізовані у
ЛДГ1
різних органах: ЛДГ1 – переважно у серцевому м’язі,
ЛДГ5 – у скелетних м’язах. У крові їхній вміст у
нормі мінімальний. При деструкції органа
(інфаркті міокарда) концентрація ЛДГ1 у крові
2 4 6 8 суттєво підвищується.
Доба після інфаркту Такі ферменти або їхні ізоферментні форми
називаються індикаторними.
Поліферментні системи
• Це надмолекулярні комплекси, до складу яких S
входять різноманітні ферменти, котрі послідовно
каталізують різні стадії будь-якого метаболічного матрикс
Е1
процесу. Ці системи працюють подібно конвеєру:
продукт першої реакції є субстратом для другого Е2
ферменту і так далі, що призводить до виграшу у Е3
відстані та часі. Часто такі ферментні ансамблі P Е4
структурно пов’язані з будь-якою органелою клітини
або мембраною. Приклади поліферментних систем:
піруватдегідрогеназний комплекс, синтетаза вищих
жирних кислот. 9
мембрана
 Загальні закономірності каталізу

• Різниця між вільною енергією вихідних речовин і продуктів реакції

визначає ймовірність перебігу цієї реакції.

• Якщо вона вище у вихідних речовин, то можливий самовільний перебіг

реакції (екзергонічна реакція), якщо навпаки, - реакція стає енергетично
неможливою (ендергонічна реакція).

• Швидкість екзергонічних реакцій залежить від енергетичного бар’єру,

тобто енергії активації. Це та додаткова кількість енергії, наприклад,
нагрівання, котру необхідно передати молекулам реагуючих речовин, щоб
вони вступили в хімічну реакцію.
Каталізатор (фермент) не впливає на вільну енергію вихідних речовин і
продуктів, але він впливає на енергетичний профіль, тобто у присутності
каталізатора реакція перебігає через низький енергетичний бар’єр.

• Таким чином, ферменти зменшують енергію активації реакції, в

результаті чого швидкість ферментативної реакції суттєво підвищується на
відміну від неферментативної реакції.

неферментативна
реакція

енергія активаціі
неферментативної реакціі
енергія активаціі
ферментативної реакціі

ферментативна
реакція

10
 Механізм дії ферментів

• В класичних роботах Міхаеліса і Ментен процес ферментативного каталіза

складається з трьох стадій:
• 
k1 k2
E+S ES ES* EP E+P
k-1

• 1. Дифузія субстрату до ферменту та утворення ЕS (ферментосубстратного)

комплексу. Це швидка та зворотна стадія. Протягом цієї стадії реалізується точна
просторова, геометрична та електростатична відповідність (комплементарність) між
активним центром ферменту та субстратом.

• 2. Перетворення первинного ES комплексу у активований - ЕS*. Ця стадія

відбувається повільно, при цьому за допомогою функціональних груп ферменту
зв’язки субстрату розхитуються та зменшується енергія активації реакції.

• 3. Відокремлення продуктів реакції від активного центру та їхня дифузія у

середовище. Фермент не входить до складу кінцевих продуктів реакції.

Ефективність ферментативного каталізу пояснюється наступними молекулярними

ефектами:
1. Орієнтацією реагентів:
субстрат з’єднується з ферментом як мінімум у трьох місцях (триточкова фіксація),
що забезпечує високу вибірковість (комплементарність) зв’язування та орієнтацію
субстрату. Це призводить до збільшення швидкості реакції у сотні та тисячі разів, що
неможливо при безладних взаємодіях.
2. Напруженням і деформацією (ефект “диби”):
при зв’язуванні з активним центром молекула субстрату деформується, напружується,
і місця деформації розриваються більш легко.
3. Кислотно-основним каталізом:
ферменти як білки мають у активному центрі кислотні та основні групи, тому вони
можуть бути донорами або акцепторами протонів, що відрізняє ферменти від
неорганічних каталізаторів. Це полегшує перебудову та розрив зв’язків у субстраті.
Наприклад, так працює залишок амінокислоти гістидину в активному центрі
ферменту, при його блокуванні фермент утрачає активність.
4. Ковалентним каталізом:
до активного центру ферментів можуть входити групи, здатні утворювати ковалентні
зв’язки з субстратом із наступним формуванням несталих ES комплексів та швидким
вивільненням продуктів реакції.
Як правило, для ферментів притаманно поєднання усих цих механізмів, що забезпечує
їхню високу активність. 11
 Кінетика ферментативних реакцій
• Досліджує закономірності впливу хімічної природи реактантів і різноманітних
зовнішніх умов (рH, температури та інших) на швидкість ферментативних реакцій
для з’ясування механізмів біохімічних процесів.
“Вивчити кінетику та не з’ясувати механізм реакції – це те ж саме, що знайти
капелюх і втратити його власника” (Інгольд).
• Як вже відомо, швидкість ферментативної реакції залежить від температури, рН
середовища. Крім того, на швидкість реакції впливають концентрація ферменту
(прямо пропорційно) та концентрація субстрату.

Залежність швидкості ферментативної реакції від концентрації субстрату

Як видно з графіка, при низькій

швидкість реакції

концентрації субстрату [S] залежність

швидкості реакції V від концентрації
субстрату лінійна.
При високій концентрації субстрату
швидкість реакції максимальна Vmax та не
залежить від концентрації субстрату, тобто
спостерігається ефект насичення фермента
субстратом.
концентрація субстрату

Рівняння Міхаеліса-Ментен відображує

Vmax . [S]
швидкість ферментативної реакції в
V = КM + [S]
залежності від концентрації субстрату.

КM – константа Міхаеліса – чисельно дорівнює концентрації субстрату за умов, коли

швидкість ферментативної реакції дорівнює половині від максимальної
(КM має розмірність концентрації).
КM - це експериментально визначаєма величина, визначення якої має практичне
значення для з’ясування дії ефекторів (активаторів або інгібіторів) на активність
ферменту (КM обернено пропорційна активності ферменту).

Більш зручним для обробки результатів є графік у

координатах Лайнуївера-Берка, котрий відображує
прямо пропорційну залежність. Це дозволяє легко
обчислити значення константи Міхаеліса й оцінити
активність ферменту за конкретних умов.

12
 Регуляція активності ферментів

Для оцінки активності ферментів визначають кількість розщепленого субстрату або

кількість утвореного продукту реакції.
Активність ферментів досліджують у стандартних умовах:
•  температура - 25 С
•  рH середовища оптимальне значення
•  повне насичення ферменту субстратом (швидкість реакції максимальна)
•  повне насичення складного ферменту кофактором
Міжнародна одиниця активності ферменту (МО) – це така кількість ферменту, котра
перетворює 1 мікромоль субстрату за 1 хвилину у стандартних умовах (мікромоль/хв).
Питома активність - дорівнює числу одиниць ферментативної активності, що
припадає на міліграм білка (мкмоль/(хв х мг білка).
Катал (кат) - кількість ферменту, здатного перетворити 1 моль субстрату за 1
секунду у стандартних умовах (моль/с). Одна МО дорівнює 1/60 мккат або 16,67 нкат.

Чинники, що впливають на активність ферментів:

•  температура
•  рH середовища
•  концентрація ферменту
•  концентрація субстрату
•  наявність активаторів або інгібіторів

Таким чином, ферменти належать до каталізаторів з регульованою активністю, що

дуже важливо для підтримки гомеостазу.
Активація ферментів
1. Алостерична регуляція
Багато ферментів належать до алостеричних, тобто до регуляторних. Крім активного
центру, вони мають алостеричний центр, який знаходиться у іншому місці молекули
ферменту. Такі ферменти, як правило, складаються з декількох субодиниць, тобто
належать до білків із четвертинною структурою. В одній із субодиниць міститься
активний центр, а в іншій - алостеричний центр, до якого приєднуються
низькомолекулярні сполуки - ефектори. Структура ефектору повинна бути
комплементарною до структури алостеричного центру подібно тому, як структура
субстрату компле-ментарна до активного центру ферменту.
Ефектори можуть бути активаторами або інгібіторами реакцій.
Після приєднання алостеричного ефектору до регуляторної субоединиці відбуваєть-
ся зміна її конформації, що сприяє конформаційним змінам у каталітичній субодини-
ці. Внаслідок цього активний центр стає більш або менш комплементарним до
субстрату (алостерична активація або алостеричне інгібування).
13
• Гетеротропні алостеричні ефектори – це сполуки, котрі відрізняються від субстрату
за хімічною структурою.
•  Гомотропна алостерична регуляція притаманна ферментам, які складаються із
однакових протомерів, і в кожному з протомерів міститься свій активний центр. У
цьому випадку субстрат сам стає ефектором, і після його зв’язування з одним
протомером відбувається активація інших.

алостеричний
центр
активний центр

субстрат активатор інгібітор

алостерична активація алостеричне інгібування

2. Активація кофакторами
Наявність кофакторів – необхідна умова активності складних ферментів. Деякі
Функції кофакторів найчастіше всього виконують активні форми метали-
вітамінів або іони двох-, іноді одновалентних металів. Чверть відомих кофактори
ферментів потребує метали для своєї активності. Наприклад, амілаза Cu2+
слини активується ионами натрію. Fe2+
Активація металами здійснюється за різними механізмами: Fe3+
-  іони металів приймають участь у формуванні та стабілізації активного K+
центру; Mg2+
-  іони металів виконують роль простетичних груп; Mn2+
-  іони металів полегшують зв’язування субстрату з активним центром Mo+
ферменту; Ni2+
-  метал приєднується до субстрату, утворюючи металосубстратний Se+
комплекс (справжній субстрат), на який діє фермент. Zn2+

14
3. Частковий протеоліз - перетворення неактивного ферменту (зимогену або
проферменту) у активний шляхом відщеплення поліпептидного фрагменту. За цих умов
гідролізується один пептидний зв’язок, тобто головним наслідком є зміна первинної
структури ферменту. Цей механізм притаманний для протеолітичних ферментів, які
приймають участь у перетравленні білків.

Н2О

полі
поліпептидний фрагмент
неактивный фермент
неактивний фермент активний фермент
Це еволюційно сформований механізм захисту структурних білків клітин від дії
протеаз.
4. Фосфорилювання - дефосфорилювання ферментів
Деякі ферменти активуються при фосфорилюванні (введені негативно зарядженої
фосфатної групи) під дією ферменту протеїнкінази , наприклад:
АТФ АДФ
ліпаза протеїнкіназа ліпаза Ф
неактивна активна
Інші ферменти активуються при дефосфорилюванні:

глікоген- глікоген-
синтаза синтаза
неактивна
активна
Н2О
протеїнфосфатаза
5. Асоціація та дисоціація протомерів
Ряд ферментів активується після приєднання або відщеплення регуляторних
субодиниць або білків-регуляторів. При цьому головним є зміна четвертинної
структури ферменту.

асоціація

дисоціація
15
 Інгібування ферментів
•  Дослідження інгібування має дуже важливе значення для порозуміння механізмів дії
багатьох ферментів, а також ферментативного каталізу. Воно допомагає вивчати
метаболічні процеси. Інгібітори активності ферментів використовуються в
фармакології, промисловості.
•  Інгібітори характеризуються міцністю зв’язування з субстратом, (встановлюється за
допомогою діалізу), тому вони розподіляються на дві групи:
• 1. Незворотні інгібітори – сполуки, що специфічно зв’язують функціональні групи
ферментів, утворюючи з ними міцні ковалентні зв’язки.
• 2. Зворотні інгібітори – утворюють неміцні, нековалентні зв’язки з ферментами та
можуть дисоціювати від ферментів.

інгібітори

незворотні зворотні
інгібітори інгібітори

конкурентні неконкурентні
інгібітори інгібітори

1. Конкурентне інгібування

Дія багатьох лікарських засобів базується на конкурентному інгібуванні.

Наприклад, для лікування подагри, спричиненої накопиченням сечової кислоти,
використовується конкурентний інгібітор ксантиноксидази алопуринол, який є
структурним аналогом ксантину – проміжного продукту у процесі утворення сечової
кислоти:
алопуринол
_
пуринові основи ксантин сечова кислота
16 ксантиноксидаза
 2. Неконкурентне інгібування

Інгібітор (I) не має структурної подібності з субстратом (S), тобто спорідненості

до активного центру фермен-ту, тому зв’язування інгібітору з ферментом часто
відбувається не в активному центрі, а в іншому місці молекули субстрату. При цьому
може утворюватися потрійний комплекс ESI. Усунути неконкурентне інгібування
високими концентраціями субстрату неможливо, для цього потрібні речовини, що
зв’язують інгібітор.

Е Е

Неконкурентний інгібітор
зменшує Vmax, але не впливає Конкурентний інгібітор
на спорідненність ферменту із підвищує KM, але не впливає
субстратом. на Vmax

Алостеричне інгібування належить до неконкурентного, і часто здійснюється за

механізмом оборотного негативного зв’язку:

S Р1 Р2 Р3 Рn
Е1 Е2 Е3 Еn
_

Іноді при тривалій дії неконкурентного інгібітору та утворенні міцних зв’язків із

ферментом таке інгібування стає незворотним. Незворотні інгібітори часто бувають
токсичними.
• Наприклад, цианіди, міцно зв’язуючись із залізом, що входить до цитохромоксидази,
блокують дихальний ланцюг, що призводить до клітинної смерті.
• Іони важких металів також дуже токсичні, тому що вони блокують SH-групи у
активному центрі ферментів, при цьому субстрат може зв’язуватися з активним
центром ферменту, але продукти реакції не утворюються.
• Інгібітори холінестерази, котра розщеплює ацетилхолін, незворотно фосфорилюють
каталітичну групу ферменту (отрути з нервово-паралітичною дією зарин, зоман).
17
 Використання ферментів у медицині

Використання ферментів у медицині здійснюється у трьох головних напрямках:

1.  Ензимопатологія - дослідження ферментативної активності в нормі та патології з

метою виявлення спадкових захворювань - ензимопатій, спричинених генетичними
дефектами ферментів. Внаслідок цього порушуються синтез і активність ферментів,
що призводить до аномалій метаболізму.

2. Ензимотерапія - використання ферментів і регуляторів дії ферментів як лікарських

засобів. Наприклад, інгібітори протеолітичних ферментів (які в нормі продуцуються
підшлунковою залозою у неактивному стані) використуються для запобігання аутолізу
підшлункової залози при гострому панкреатиті.

3. Ензимодіагностика розвивається у двох напрямках:

Використання високоочищених ферментів як аналітичних реактивів, тобто у

якості специфічних реагентів, необхідних для кількісного визначення у біологічних
рідинах хімічних речовин, нормальних або патологічних, з діагностичною метою. Цей
метод діагностики характеризується високими специфічністю та чутливістю. У
клініці за допомогою ферментів визначають вміст глюкози, лактату, сечовини, сечової
кислоти та інших сполук.

Визначення активності ферментів у біологічних рідинах при ураженні органів і

тканин. Зміна концентрації або активності ферментів у багатьох випадках може бути
наслідком, а не причиною патологічних процесів. Для цих аналізів використовуються
сироватка або плазма крові, а також сеча, слина, секрет підшлункової залози та інші
біологічні рідини.
Більшість ферментів, активність яких досліджується у плазмі крові, є
внутрішньоклітинними. У невеликій кількості внутрішньоклітинні ферменти
визначаються у крові як наслідок клітинного оновлення. Але після пошкодження
клітинних мембран вони вивільняються у кров, і тоді їхні концентрація й активність
суттєво підвищуються, що й свідчить про ураження того або іншого органа або
тканини. Тому такі ферменти називаються “індикаторними ферментами”.

18
 Тести до теми “Ферменти”

1. У сироватці крові хворого визначено високу активність ізоферменту ЛДГ1.

Про патологічний процес в якому органі йде мова?
A. У нирках
B. У печінці
C. У скелетних м'язах
D. У підшлунковій залозі
E. У серці
2. У хворого гострий панкреатит. Які препарати повинен призначити лікар, щоб
уникнути аутолізу (руйнування) підшлункової залози?
A. Активатори протеаз
B. Інгібітори протеаз
C. Трипсин
D. Хімотрипсин
E. Амілазу
3. α-Амілаза слини каталізує гідроліз 1,4-глікозидних зв’язків крохмалю. Активатором
цього ферменту є іони:
A. Натрію
B. Калію
C. Міді
D. Свинцю
E. Заліза
4. У регуляції активності ферментів важливу роль відіграє їх ковалентна модифікація.
Який із зазначених механізмів здійснюється при регуляції активності
глікогенфосфорилази і глікогенсинтетази?
A. Обмежений протеоліз
B. Метилювання
C. Аденілювання
D. Фосфорилювання-дефосфорилювання
E. АДФ-рибозилювання
5. Важливим кишковим ферментом є трипсин, який розщеплює пептони, що надійшли
зі шлунку. До якого класу ферментів він належить?
A. Оксидоредуктаз
B. Трансфераз
C. Гідролаз
D. Ліаз
E. Лігаз

Еталони відповідей:
1- Е; 2 – В; 3 – А; 4 – D; 5 – C. 19
 ВІТАМІНИ
”Аміни жизни” (К.Функ)
Вітаміни - це необхідні для нормальної життєдіяльності харчові низькомолекулярні
органічні сполуки, синтез яких у организмів даного виду відсутній або ограничен.

•  Джерела вітамінів у людини – продукти харчування та бактерії кишечнику. Деякі

вітаміни надходять в організм у вигляді попередників - провитамінів, котрі в
тканинах перетворюються в активні речовини (наприклад, каротиноїди, котрі
містяться в моркві, томатах, червоному перці, - це провітаміни вітаміну А).
•  Вітаміни мають характерні особливості. Вони:
не включаються до структури органів і тканин;
не використовуються як джерела енергії.

Класифікація та номенклатура вітамінів

Кожний вітамін має свій буквений символ, а також хімічну та фізіологічну назву.
Наприклад,
вітамін С = аскорбінова кислота = антискорбутний вітамін.
Вітаміни класифікуються на жиророзчинні та водорозчинні.
1. Жиророзчинні вітаміни – вітаміни А, D, Е, К, а також вітаміноподібні речовини -
убіхінон (вітамін Q), есенціальні жирні кислоти
(вітамін F)
2. Водорозчинні вітаміни – вітаміні групи В, вітаміни Н, С, вітаміноподібні речови-
ни - холін, ліпоєва кислота, карнітин, оротова кислота
та інші

Дисбаланс витамінів в організмі

Гіповітаміноз – часткова нестача вітамінів (має клінічні та біохімічні прояви).

Авітаміноз – повний дефіцит вітамінів.
Гіпервітаміноз - надлишок вітамінов (стосується головним чином жиророзчинних
вітамінів, які можуть накопичуватися в організмі та призводити до інтоксикації).
Причини дисбалансу вітамінів:
Екзогенні причини: нераціональне харчування.
Ендогенні причини: - порушення всмоктування у кишечнику
- збільшена потреба (наприклад, при вагітності)
- захворювання печінки
- посилення розпаду вітамінів
- поразка мікрофлори кишечника
20
Гіповітамінози мають спільні ознаки: підвищення втомленості, зниження захисних сил
організму. На відміну від гіповітамінозів, авітамінози завжди мають специфічні
клінічні прояви, викликані порушеннями певних біохімічних процесів. Це пояснюється
тим, що більшість водорозчинних вітамінів перетворюється в організмі в свої активні,
тобто коферментні формі ( нуклеотид або фосфорний ефір), котрі далі зв’язуються з
білковою частиною – апоферментом, утворюючи складні холоферменти.
Холоферменти каталізують певні біохімічні реакції:

зв’язування
вітамін активація
кофермент апофермент

холофермент

субстрат каталіз
продукт

Біологічна роль вітамінів

Водорозчинні вітаміни є коферментами складних ферментів або складовими
компонентами коферментів. Вони приймають участь в усіх видах обміну речовин.
Жиророзчинні вітаміни входять до складу біологічних мембран. Крім того, вони
виконують різноманітні регуляторні функції на ріні як окремих клітинних структур,
так і організму в цілому. Багато вітамінів є антиоксидантами. Вони захищають
біологічні молекули від окиснення активними формами кисню.

Mетаболізм вітамінів
Після всмоктування в кишечнику жиророзчинні вітаміни депонуются в тканинах.
Далі жиророзчинні вітаміни використовуються, коли це є необхідним. Водорозчинні
вітаміни перетворюються в організмі в активну форму – коферменти. Після
виконання каталітичної функції у складі ферментів вони розпадаються та виводяться
з організму. Антивітаміни
Антивітаміни – це природні та синтетичні сполуки, котрі заважають біологічній дії
вітамінів. Існують дві групи антивітамінів:
-  структурні аналоги вітамінів, котрі блокують активні центри ферментів, тому що
вони зв’язуються з білковою частиною ферменту замість вітаміну, що призводить до
конкурентного інгібування ферменту. Внаслідок цього гальмується певна біохімічна
реакція, що має клінічні прояви гіпо- або авітамінозу. Наприклад, препарат ізоніазид,
котрий використовується для лікування туберкульозу, є антивітаміном вітамінів РР і
В6.
-  антивітаміни, котрі розщеплюють або зв’язують вітаміни. Наприклад, в сирій рибі
міститься фермент тіаміназа, котрий розщеплює тіамін, а в сирих білках курячих
яєць міститься авідин – антивітамін біотину. 21
 ВІТАМІН В1 - ТІАМІН - антиневритний

Коферментна форма – тіамінпірофосфат - ТПФ (кокарбоксилаза)

Активація вітаміну проходить за дрпомогою АТФ (у якості джерела двох

залишків фосфорної кислоти ) і ферменту тіамінфосфокіназі:

АТФ АМФ
B1 ТПФ

Біологічна роль
ТПФ входить до складу піруватдегідрогеназного та α-кетоглутаратдегідрогеназного
комплексів у реакціях окиснювального декарбоксилювання пірувату та ά-кетоглутарату
(у циклі трикарбонових кислот), тобто сприяє вивільненню енергії з вуглеводів і
ліпідів:
піруват ацетил-КоА + СО2
пируватдегидрогеназа

ά-кетоглутарат сукциніл-КоА + СО2

ά-кетоглутаратдегидрогеназа
ТПФ входить до складу транскетолази (пентозофосфатний шлях окиснення глюкози),
що необхідно для синтезу жирів і нуклеїнових кислот.

Гіповітаміноз: поліневрит ( бері-бері, синдром Верніке) - пораження серцево-судинної

та нервової систем, шлунково-кишкового тракту (характерна біохімічна ознака –
підвищення концентрації пірувату в крові, сечі, тканинах і органах).
22
 ВІТАМІН В2 – рибофлавін – вітамін росту

Коферментні форми: флавінмононуклеотид - ФМН

флавінаденіндинуклеотид – ФАД
Для активації вітаміну потрібний АТФ як донор залишків фосфорної кислоти в синтезі
ФМН та як донор АМФ в синтезі ФАД:

АТФ АДФ АТФ ФФ

B2 ФМН ФАД

Флавінмононуклеотид
(ФМН)
Флавінаденіндінуклеотид
(ФАД)
Біологічна роль
ФМН і ФАД - простетичні групи багатьох ферментів – флавопротеїнів (аеробних та
анаеробних дегідрогеназ і оксидаз), котрі приймають участь у окисненні різноманітних
проміжних речовин вуглеводного, ліпідного та білкового обмінів.

Гіповітаміноз: затримка росту, запальні процеси слизової оболонки язику (глосит),

губ, епітелію шкіри, очей (кон’юнктивит, кератит, катаракта). 23
 В5 – РР - нікотинова кислота, нікотинамід, ніацин,
протипелагричний

Нікотинова кислота Нікотинамід

На відміну від інших витаминів, нікотинамід може синтезуватися
в организмі людини з амінокислоті триптофану.
Коферментні форми – нікотинамідаденіндинуклеотид – НАД+
нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат -НАДФ+

НАД+ НАДФ+
Біологічна роль нікотинових коферментів:
- здійснюють транспорт водню в окисно-відновних реакціях,
виступають коферментами піридинзалежних анаеробних дегідрогеназ;
- виступають субстратами для синтетичних реакцій реплікації та репарації;
-  виступають алостеричними регуляторами активності ряду ферментів.

Гіповітаміноз – пелагра:
- дерматит (симетрічні пошкодження ділянок шкіри);
-  діарея (порушення травлення);
-  деменція (порушення інтелекту). 24
 Вітамін В6 – піридоксин - антидерматитний

піридоксол піридоксаль піридоксамін

Коферментні форми – піридоксальфосфат - ПАЛФ,
піридоксамінфосфат - ПАМФ

ПАЛФ ПАМФ
Коферментні форми утворюються шляхом фосфорилювання вітаміну за допомогою
АТФ і ферменту піридоксалькінази:
АТФ АДФ

Біологічна роль: B6 ПАЛФ

піридоксалькіназа

ПАЛФ і ПАМФ входять до складу піридоксалевих ферментів, каталізуючих основні

реакції амінокислотного (білкового) обміну:
-  реакції трансамінування амінокислот (трансамінази або амінотрансферази);
-  реакції декарбоксилювання амінокислот (декарбоксилази);
-  біосинтез гему та сфінголіпідів;
-  перетворення триптофану у вітамін РР.
Піридоксалеві коферменти також приймають участь у активному транспорті
амінокислот крізь клітинні мембрани.

Гіповітаміноз: пелагроподібний дерматит (не лікується вітаміном РР); анемія;

судоми; підвищена збудливість центральної нервової системи; піридоксальзалежні
ензимопатії (гомоцистинурія).
Гіповітаміноз піридоксину може виникати також при тривалому лікуванні туберкульозу
ізоніазидом – антивітаміном вітаміну В6 .
25
 ФОЛІЄВА КИСЛОТА (вітамін В9 або Вс) фактор росту
(антианемічний)

Джерела вітаміну: їжа

та мікрофлора
кишечника

Залишок птеридину пара- глутамінова

амінобензойна кислота
кислота
Коферментна форма - тетрагідрофолієва кислота (ТГФК) – Н4-фолат

Коферментна форма утворюється шляхом поступового відновлення вітаміну:

ФК + НАДФН2 фолатредуктаза ДГФК + НАДФ+

ДГФК + НАДФН2 дигідрофолатредуктаза ТГФК + НАДФ+

4-аміноптерін – протипухлинний
засіб – інгібітор синтезу ТГФК
Біологічна роль:
ТГФК приймає участь у межмолекулярному транспорті одновуглецевих залишків
(метильних, оксиметильних, формільних, формімінових, метенільних), котрі
використовуються у метаболізмі пуринових і піримідинових нуклеотидів (тобто, у
синтезу ДНК і РНК), амінокислот (метіоніну, серину, гліцину), фізіологічно активних
сполук.
Біохімічні функції фолієвої кислоти тісно пов’язані з обміном вітамину В12. Обидва
вітаміни є синергістами.
Гіповітаміноз – анемія (макроцитарна, мегалобластична), спру, лейкопенія,
тромбоцитопенія.
Гиповитаминоз
До гіповітамінозу може призвести дисбактеріоз, спричинений тривалим лікуванням
сульфаніламідними препаратами - структурними аналогами пара-амінобензойної
кислоти (складової фолієвої кислоти). Ці ліки порушують синтез фолієвої кислоти
мікрофлорою кишечника, необхідною для синтезу нуклеїнових кислот цих бактерій.
26
 ВІТАМІН В12 - кобаламін – антианемічний

Коферментні форми: метилкобаламін (метил-В12)

дезоксиаденозилкобаламін (ДА - В12)

Біологічна роль :
- метил-В12 разом з ТГФК бере участь у реакціях трансметилювання, тобто у
межмолекулярному переносі метильних груп (ресинтез метіоніну, синтези адреналіну,
креатину, пуринових і піримідинових нуклеотидів, необхідних для синтезу ДНК и РНК;
- ДА-В12 - це кофермент метилмалоніл-КоА-мутази – ферменту, що каталізує
перетворення метилмалоніл-КоА (утворюється внаслідок окиснення жирних кислот з
непарною кількістю атомів вуглецю) у сукциніл-КоА (метаболіт циклу Кребса).

24 27
 Вітамін С – аскорбінова кислота,
антискорбутний вітамін

L-аскорбінова кислота L-дегідроаскорбінова кислота

Біологічна роль :
- бере участь у окисно-відновних реакціях (гідроксилювання в синтезі
нейромедіаторів, стероїдних гормонов, колагену, гемоглобіну та інших сполук);
- підсилює всмоктування та використання заліза у тканинах;
- є антиоксидантом.
Авітаміноз: цинга (скорбут) – порушення синтезу колагену, глікопротеїнів, що
призводить до ураження судинних стінок; петехії; кровоточивість з ясен; анемія.

ВІТАМІН Р - РУТИН - вітамін проникності

(флавоноїди)

Р-вітамінні активні речовини :

кверцетин, рутин, катехін

Біологічна роль: зміцнення стінки капілярів, зменшення проникності судин.

Механізм дії: стабілізує основну міжклітинну речовину сполучної тканини, інгібує

гіалуронідазу (фермент, який каталізує розщеплення гіалуронової кислоти – складової
основної міжклітинної речовини сполучної тканини);
захищає від окиснення аскорбінову кислоту.

Гіповітаміноз - підвищення проникності судин проницаемости (крововиливи,

кровоточивість), швидка стомлюваність, біль у кінцівках. Супроводжує нестачу
вітаміну С (цингу). Аскорутин - препарат, котрий складається з двох вітамінів-
синергістів: вітаміну С і вітаміну Р.

28
 ВІТАМІН В3 - ПАНТОТЕНОВА КИСЛОТА

β-аланін
Коферментні форми– кофермент А (коензим А) НS-КоА, 4-фосфопантотеїн

меркаптоетіламін пантотенова кислота 3-фосфоаденозін-5-діфосфат

Биологічна роль: НS-КоА бере участь у наступних реакціях: Гіповітаміноз:

- активації ацетату та жирних кислот; відсутній.
- окисненні та синтезі вищих жирних кислот;
- синтезі холестеринута інших стероїдів; (Pantothen - грец.
- синтезі кетонових тіл; – скрізь
- ацилюванні у синтезах гему та ацетилхоліну; присутній)
-окисному декарбоксилюванні пірувату та α-кетоглутарату.

ВІТАМІН Н – Біотин – антисеборейний вітамін

Джерело – мікрофлора кишечника,
продукти рослинного та тваринного
походження.

Біологічна роль: у якості простетичної групи входить до складу біотинових

ферментів, які каталізують реакції карбоксилювання та транскарбоксилювання:
- у біосинтезі жирних кислот (ацетил-КоА-карбоксилаза);
- у перетворенні пірувату в оксалоацетат (піруваткарбоксилаза);
- у біосинтезі пуринових нуклеотидів.
Гіповітаміноз спостерігається при порушенні нормальної мікрофлори кишечника
(внаслідок довготривалого лікування антибіотиками та сульфаніламідами), при
вживанні багатої кількості сирого яєчного білка, в котрому міститься глікопротеїн
авідин, котрий порушує всмоктування біотину. Прояви: дерматит, надмірне виділення
сальними залозами сала, випадання волосся, ураження нігтів.
29
 Тести з теми “Вітаміни”

1. При ентеробіозі призначають акрихін – структурний аналог вітаміну В2. Порушення

синтезу яких ферментів у мікроорганізмів викликає цей препарат?
A. Піридинових дегідрогеназ
B. Цитохромоксидаз
C. ФАД-залежних дегідрогеназ
D. НАД- залежних дегідрогеназ
E. Амінотрансфераз
2. Вагітній жінці, що мала в анамнезі декілька викиднів, призначена терапія, яка
містить вітамінні препарати. Укажіть вітамін, який найбільш сприяє розвитку ембріона.
A. Вітамін А
B. Нікотинова кислота.
C. Тіамін
D. Піридоксальфосфат.
E. Фолієва кислота.
3. Хворим на туберкульоз призначають лікарський засіб, який є антивітаміном
піридоксалю. Назвіть цей фармацевтичний препарат.
A. Сульфаніламід
B. Ізоніазід
C. Ізорибофлавін
D. Окситіамін
E. Акрихін
4. При хворобах різного патогенезу рівень активних форм кисню дуже зростає, що
призводить до руйнування клітинних мембран. Для запобігання цьому процесу
використовують антиоксиданти. Найпотужнішим природнім антиоксидантом є:
A. Тіамін
B. Глюкоза
C. Вітамін Д
D. Жирні кислоти
E. Альфа-токоферол
5. Хворим з поганим станом імунітету та частими простудними хворобами
рекомендують аскорутин. Яка сполука в цьому препараті посилює дію витаміну С?
A. Вітамін А
B. Вітамін РР
C. Вітамін Р
D. Вітамін К
E. Вітамін D

30
6. Для діагностики ряду захворювань визначають активність трансаміназ крові. Який
вітамін входить до складу кофакторів цих ферментів?
A. В6
B. В2
C. В1
D. В8
E. В5
7. У хворих на пелагру є прояви неврастеничного синдрому, понос, дерматит.
Недостатністю якого вітаміну обумовлені зазначені зміни?
A. Вітаміну К
B. Вітаміну А
C. Вітаміну С
D. Вітаміну D
E. Вітаміну РР

8. Злоякісна гіперхромна анемія – хвороба Бірмера – виникає внаслідок нестачі

вітаміну В12. Який біоелемент входить до складу цього вітаміну?
A. Кобальт
B. Молібден
C. Цинк
D. Залізо
E. Магній

9. У процесі лікування парадонтозу застосовують антиоксиданти природного та

штучного походження. Вкажіть, яка з наведених природних сполук
використовується в якості антиоксидантного засобу?
A. Нікотинова кислота
B. Фолієва кислота
C. Глюконова кислота
D. Пантотенова кислота
E. Аскорбінова кислота

10. Внаслідок дефіциту вітаміну В1 порушується окисне декарбоксилювання альфа-

кетоглутарової кислоти. Синтез якого з наведених коферментів порушується при
цьому?
A.  Тіамінпірофосфату
B.  Нікотинамідаденіндинуклеотиду
C. Флавінаденіндинуклеотиду
D. Ліпоєвої кислоти
E. Коензиму А
31
11. Після тривалого вживання сульфаніламідних препаратів у хворого розвинулась
мегалобласна анемія. Утворення активної форми якого вітаміну відбувається при
цьому?
A. Рибофлавіну
B. Тіаміну
C. Фолієвої кислоти
D. Пантотенової кислоти
E. Аскорбінової кислоти

12. Хворому похилого віку з ішемічною хворобою серця призначений препарат

кокарбоксилаза, що є іншою назвою тіамінпірофосфату. Який вітамін входить до
складу цього коферменту?
A. Вітамін В2
B. Вітаміну В1
C. Вітаміну В5
D. Вітаміну В6
E. Вітаміну В12

13. За відсутності якого вітаміну спостерігаються такі прояви, як діарея, деменція та

дерматит?
A. Вітаміну С
B. Вітаміну Р
C. Вітаміну Н
D. Вітаміну Д
E. Вітаміну РР

14. У процесі лікування парадонтозу застосовують антиоксиданти. Вкажіть, яка з

наведених природних сполук використовується в якості антиоксидантного засобу?
A. Глутамінова кислота
B. Аскорбінова кислота
C. Пантотенова кислота
D. Фолієва кислота
E. Нікотинова кислота

Еталони відповідей:
1- С; 2 – Е; 3 – В; 4 – Е; 5 – C.

32
 ВСТУП ДО ОБМІНУ РЕЧОВИН

БІОЕНЕРГЕТИКА
Біоенергетика, або біохімічна термодинаміка, займається досліджненням
енергетичних перетворень, що супроводжують біохімічні реакції.
Її головні принципи дозволяють пояснити, чому трапляються одні реакції та неможливі
інші. Небіологічні системи можуть здійснювати роботу за рахунок теплової енергії,
біологічні – за рахунок енергії хімічних процесів.
В чому полягає важливість вивчення цієї теми для майбутніх лікарів і
фармацевтів? Уся неохідна для життєдіяльності енергія повинна потрапляти в організм
у вигляді палива – харчових продуктів. Знання того, як організм вивільнює цю енергію
є основою для порозуміння процесів нормального харчування. Вичерпання
енергетичних ресурсів призводить до голодної смерті, а запасання надлишкової енергії
у вигляді харчовин речовин – до ожиріння. Корекція порушень обмінних процесів за
допомогою фармацевтичних засобів також повинна враховувати енергетичні потреби
організму. Всі хімічні реакції в живих клітинах підпорядковуються законам
термодінамики.
Перший закон : енергія не створюється з нічого та не зникає, вона лише
перетворюється в еквівалентних кількостях з одного виду в інший, тобто внутрішня
енергія системи залишається постійною. Самовільно хімічні процеси можуть
проходити лише в одному напрямку – досягнення рівноваги, тобто максимальної
ентропії. Ентропія – це міра хаосу, неупорядкованості.
Другий закон: ентропія при самовільних процесах зростає. Самовільно
неупорядкована система ніколи не перетвориться в упорядковану. Для цього
перетворення треба витратити додаткову енергію.
Напрямок перебігу реакцій можна визначити на практиці за допомогою
вільної енергії системи, котру можна вимірити.

Δ G - це та частина енергії системи, котру можна

ΔG=ΔН-TΔS використовувати для виконання роботи;
Т Δ S - зв’язана енергія, котра не може бути
використана на роботу;
Δ Н - ентальпія – внутрішня енергія системи
(може бути вимірена експериментально)

 якщо ΔG < 0, то реакція екзергонічна, тобто

Енергетичний стан будь-
якої системи виражається
цією формулою
перебігає самовільно з вивільненням енергії (ці
реакції постачають клітинам енергію);
 якщо ΔG > 0, то реакція ендергонічна, тобто
відбувається з використанням зовнішньої енергії;
 якщо ΔG = 0, - це стан рівноваги.. 33
Життєво необхідні процеси – реакції синтезу, скорочення м’язів, проведення нервових
імпульсів, активний транспорт – отримують енергію шляхом хімічного поєднання з
окисними реакціями, тобто існує поєднання екзергонічних реакцій з ендергонічними.
До екзергонічних реакцій належать катаболічні реакції - реакції розщеплення або
окиснення “паливних” молекул (енерговмісних нутрієнтів), котрі надходять в організм
у складі харчових продуктів.
До ендергонічних реакцій належать анаболічні реакції - реакції синтезу складних
біоорганічних сполук – клітинних макромолекул.
• Сукупність усіх біохімічних перетворень хімічних речовин у живому організмі - це
метаболізм.

Поєднання ендергонічних процесів з екзергонічними

Клітинні макромолекули: Енерговмісні

білки нутрієнти:
полісахариди вуглеводи
ліпіди ліпіди
нуклеїнові кислоти білки

АДФ+Ф
НАД+
НАДФ+
ФАД

анаболізм АТФ катаболізм

НАДН2
НАДФН2
ФАДН2

хімічна
енергія

Молекули- Енергетично бідні

попередники: кінцеві продукти
амінокислоти СО2
моносахариди Н2О
жирні кислоти NН3
азотові основи
Катаболічні шляхи вивільнюють енергію у вигляді
АТФ, а також НАДН2, НАДФН2 і ФАДН2 .
Ця енергія може використовуватися в анаболічних реакціях для
34
синтезу клітинних макромолекул із низькомолекулярних сполук.
 Для поєднання цих процесів необхідний посередник. У процесі екзергонічних
реакцій синтезуються сполуки з високим енергетичним потенціалом ~Е, котрі вже
далі використовуються в ендергонічних реакціях. Таким шляхом трапляється передача
хімічної енергії від екзергонічного до ендергонічного процесу.Сполуки з високим
енергетичним потенціалом, макроергічні сполуки (~Е), – це біомолекули з високою
стандартною вільною енергією перенесення кінцевої фосфатної групи.

~ рибоза аденін
Головним макроергом у живих
організмах є аденозинтрифосфат
АТФ (АТФ), котрий забезпечує передачу
вільної енергії від екзергонічних до
ендергонічних процесів.
Символ (~) означає, що перенос групи,
Ф гідроліз поєднаної таким зв’язком,
супроводжується вивільненням великої
кількості вільної енергії.
Вільна енергія гідролізу кінцевої
фосфатної групи АТФ:

рибоза аденін ΔG0 = - 30,5 кДж/моль.

АДФ

Синтез АТФ із АДФ і фосфату (фосфорилювання АДФ) відбувається в організмі за

двома шляхами, котрі відрізняються один від іншого джерелом енергії для утворення
макроергічного зв’язку :
енергія

АДФ + Ф АТФ

1. Окисне фосфорилювання (головний шлях синтезу): здійснюється за рахунок

енергії окиснення різноматітних сполук (метаболітів або субстратів окиснення).
2. Субстратне фосфорилювання: здійснюється за рахунок енергії розриву
макроергічних зв’язків субстрату.

Крім АТФ, існують й інші макроерги. Макроергічні сполуки: ΔG0

Це метаболіти вуглеводного,
ліпідного та амінокислотного ∼ фосфоенолпіруват - 61,9 кДж/моль
обмінів, а також фосфагени ∼ карбамоїлфосфат - 51, 4 кДж/моль
(креатинфосфат), котрі виступають ∼ 1,3-дифосфогліцерат - 49,3 кДж/моль
як резервуари макроергічних ∼  креатинфосфат - 43,1 кДж/моль
зв’язків: 35
 Таким чином, завдяки накопиченню енергії у специфічних фосфатних зв’язках
АТФ стає можливим її перенесення в живих клітинах. Але оскільки жива
клітина не є рівноваговою системою, хімічна енергія може накопичуватися у
макроергічних зв’язках після її вивільнення із харчувальних речовин.

Слід розуміти, що енергія вивільняється лише з продуктів розпаду харчувальних

речовин, котрі утворюються внаслідок обміну речовин.
Обмін речовин в організмі людини складається з наступних послідовних стадій:
1. Надходження харчувальних речовин - білків, жирів, вуглеводів - у складі
продуктів харчування.
2. Перетравлення харчувальних речовин у шлунково-кишковому тракті до
простих сполук, здатних до всмоктування у слизовій оболонці кишечника.
3. Транспорт продуктів перетравлення до певних органів і тканин за
допомогою крові та лімфи.
4. Внутрішньоклітинний метаболізм - проміжний обмін.
5. Виведення з організму кінцевих продуктів обміну речовин: вуглекислого газу,
води, сечовини, солей амонію.

36
3 стадія (спільна для всіх видів обміну речовин) - окиснення ацетил~КоА до кінцевих
продуктів – вуглекислого газу та води. Ця стадія локалізована в клітинних
енергетичних станціях - мітохондріях, і складається із двох процесів:
  циклу трикарбонових кислот (ЦТК), внаслідок котрого утворюється СО2, а атоми
водню використовуються для відновлення коферментів НАД і ФАД. Водень - це
універсальне енергетичне паливо, що використовується у дихальному ланцюгу для
утворення енергії та води.
  система транспорту електронів в мембранах мітохондрій, в якій атоми водню
поступово переносяться на кисень з утворенням ендогенної, або метаболічної, води.
Ця система поєднана з окисним фосфорилюванням, внаслідок якого енергія
біологічного окиснення використовується для синтезу АТФ.
БІЛКИ ВУГЛЕВОДИ ЛІПІДИ

амінокислоти моносахариди гліцерин жирні кислоти

NН3 піруват
СО2

ацетил-КоА

СО2 СО2
ЦТК

2Н+ 2Н+ 2Н+ 2Н+

О2 Дихательний ланцюг мітохондрій Н2О

тепло енергия АДФ + Ф АТФ

37
 Шляхи використання кисню в реакціях біологічного окиснення
Існує чотири типи реакцій окиснення органічних субстратів , в котрих
використовується кисень.
•  1. Оксидазний шлях (80-90% споживання кисню)
•  Продукти – окиснений субстрат, вода та енергія. Реализується у мітохондріях у
дихальному ланцюзі.
•  2. Оксигеназний шлях (8-12% споживання кисню):
•  - за допомогою монооксигеназ: один атом кисню включається у субстрат,
•  другий – у молекулу води;
•  - за допомогою діоксигеназ: обидва атоми кисню включаються у субстрат
•  Це вільне, непоєднане з синтезом АТФ окиснення природних або неприродних
субстратів (ксенобіотиків) відбувається в мікросомах печінки, кори наднирників.
Воно називається мікросомальним окисненням.
•  Шляхом мікросомального окиснення із холестерину утворюються жовчні кислоти,
стероїдні гормони, а в печінці знешкоджуються ксенобіотики, в тому числі
лікарські препарати, токсини екзо- та ендогенного походження.
•  Мікросомальні ланцюги – це короткі ланцюги транспорту протонів та електронів,
джерелом котрих є відновлений НАДФ, а активатором кисню – цитохром Р-450.
•  3. Пероксидазний шлях: це шлях відновлення кисню до пероксиду водню за
допомогою пероксидутворюючих ферментів – флавопротеїнів. За цим шляхом
окиснюються біогенні аміни, амінокислоти. Перекис водню – це токсична
речовина, але у фагоцитуючих клітинах, наприклад, лейкоцитах, її утворення
необхідне для знешкодження патогенних бактерій.
•  4. Вільнорадикальне окиснення відбувається під дією активних форм кисню
(АФК), що утворюються шляхом одноелектронного відновлення кисню. До АФК
належать:
- супероксид-аніон;
- перекис водню;
- гідроксильний радикал;
- синглетний кисень.
•  АФК – це дуже реакційноздатні молекули, котрі самовільно прискорюють
ланцюгові реакції перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) та шляхом окиснення
модифікують структуру інших макромолекул: білків, нуклеїнових кислот.
•  Процеси споживання кисню активно відбуваються у мембранах, особливо у
ділянках із ненасиченими жирними кислотами у складі фосфоліпідів. У номальних
клітинах таким чином відбувається оновлення мембран, регулюється їхня
проникність. При надмірній активації ПОЛ виникають незворотні зміни, котрі
призводять до загибелі клітин.
•  Супероксид-аніон активує утворення в тканинах NО-радикалу, котрий сприяє
вазодилатації. Після перетворення останнього в пероксинітрит індукується
апоптоз – запрограмована смерть клітин.
•  За допомогою антиоксидантів клітини захищають себе від дії радикалів кисню.
Антиоксидант вітамін Е обриває ланцюгову реакцію перекисного окиснення
жирних кислот шляхом утворення з радикалами неактивних форм. Його
синтетичний аналог – ацетат токоферолу – використовується в медицині.
38
 Біологічне окиснення
АТФ-синтаза зовнішня
• Біологічне окиснення, що супроводжується мембрана
споживанням кисню з наступним утворенням кристи
енергії та води, називається тканинним
диханням. Це багатостадійний процес внутрішня
перенесення атомів водню (протонів і електронів) мембрана
від субстарту до кисню з утворенням води та
вивільненням енергії.
• Субстрати окиснення SH2 утворюються
внаслідок катаболізму вуглеводів, ліпідів і білків.
Процес їхнього окиснення відбувається не за
рахунок приєднання атомів кисню, а шляхом
дегідрування, тобто відщеплення атомів водню.
матрикс
Водень Н2 – це універсальне енергетичне
паливо, котре використовується у тканнинному
диханні для утворення енергії та води.
• Тканинне дихання складається з
поліферментного ланцюгу перенесення
електронів і протонів, котрий називається
мітохондріальним дихальним ланцюгом або
дихальним ансамблем. Його складові вбудовані во
внутрішню мембрану мітохондрій: від 5 до 20 рибосоми
тисяч ансамблей в одній мітохондрії. протонні канали

Проміжні переносники (Р) при транспортуванні електронів від вихідного донору

електронів (субстрату) SH2 до термінального акцептору – кисню О2

Повний процес складається з ланцюгу послідовних окисно-відновних реакцій, в

котрих переносники взємодіють один із іншим. Кожний проміжний переносник (Р)
спочатку виступає у ролі акцептору електронів і протонів, тобто відновлюється. Далі
він передає електрон наступному переноснику і знов повертається до окисненого
стану. На останній стадії переносник передає електрони кисню, котрий після
приєднання протонів відновлюється до води.

відновл. відновл. відновл. відновл.

39
 1. НАД-залежні дегідрогенази
Н Це складні ферменти, котрі
2Н+2е- безпосередньо каталізують
.. реакції окиснення субстратів
+ Н+
R (первинні дегідрогенази).
НАДН НАД+, активна форма вітаміну
(відновлена форма) РР, - кофермент цих ферментів.
Від субстрату на НАД+
переносяться два електрони й
один протон. Другий протон
НАД+ переходить у середовище.
(окиснена форма)

2. Флавінові дегідрогенази або флавопротеїни (ФП)

2Н+2е- Н Це складні ферменти з

простетичними групами
ФМН або ФАД (активні
Н
форми вітамину В2).
ФАДН2 (ФМНН2)
ФМН
ФМН (відновлені)

ФАД-залежні дегідрогенази каталізують

ФАД окиснення ряду субстратів, наприклад,
бурштинової кислоти (сукцинату), тобто це
первинні дегідрогенази (сукцинатдігидро-
геназа). ФМН є простетичною групою НАДН-
ФАД, (ФМН)
дегідрогенази. Цей фермент необхідний для
(окиснені) окиснення НАДН.

3. Убіхінон – коензим Q (КоQ)

Це невелика молекула, розчинна у ліпідному

КоQ шарі мембрани завдяки неполярному
(окиснений) боковому ланцюгу. КоQ легко переміщується
всередині мембрани. Назва “убіхінон”
виникла завдяки його розповсюдженості у
2Н+2е- природі.
Коензим Q є колектором протонів і
ОН електронів від відновлених коферментів
ФМНН2 і ФАДН2. Його відновлена форма -
КоQН2.
КоQН2
40 ОН (відновлений)
 4. Залізо-сірчані білки (FeS – білки)
білок Це складні білки, котрі містять негемінове залізо та
сірку. Ці білки локалізовані в ліпідному шарі
мембран. Вони можуть зворотньо окиснюватися та
відновлюватися, тобто переносити електрони.
Подібні окисно-відновні системи стабільні лише у
складі білків. Вони можуть мати від 2 до 6 іонів
заліза, котрі утворюють комплекси різного складу з
неорганічним сульфідом і SH-групами залишків
цистеїну білкових молекул.

5. Цитохроми
Це складні білки – гемопротеїни, що містять
білок гем - простетичну групу, подібно до гему
гемоглобіну. Гем містить гемінове залізо, здатне
змінювати валентність, тобто переносити
тільки електрони.

Цитохроми відрізняються один від іншого як за

складом білка, так і за замісниками у гемі. Вони
мають різні фізико-хімічні властивості та
гем С
окисно-відновні потенціали.

В дихальному ланцюзі цитохроми необхідні для перенесення електронів. Вони

розташовані згідно з величинами їхніх окисно-відновних потенціалів наступним
чином: цитохром b, цитохром с1, цитохром с, цитохроми а, а3.
Цитохром аа3 , або цитохромоксидаза, - це термінальный фермент,
котрий переносить електрони безпосередньо на кисень (аеробний
фермент). Він складається з 6 субодиниць та, крім гемінового заліза,
містить іони міді. У перенесенні електронів спочатку беруть участь іони
заліза цитохромів а й а3, а далі - іон міді цитохрому а3.

Молекулярна організація ланцюгу перенесення електронів

Усі учасники ланцюгу перенесення електронів структурово об’єднані в чотири окисно-
відновні системи – мультиферменті комплекси I – IV, вбудовані у ліпідний матрикс
внутрішньої мембрани мітохондрій.
Процес окиснення починається з перенесення протонів і електронів з субстрата, що
окиснюється, на НАД+ або ФАД. Це залежить від природи субстрату. SH2
41
 мембрана гліцерол- Комплекс I – НАДН-дегідрогеназа –
3-фосфат флавопротеїн, що містить ФМН. Цей фермент
окиснює НАДН і передає два атоми водню
ФАД (2Н+ 2е-) на коензим Q. Комплекс також
містить FeS-білки.
Fe-S
Комплекс II – сукцинатдегідрогеназа –
ФМН флавопротеїн, що містить ФАД. Цей фермент
ФАД окиснює сукцинат і транспортує два атоми
ФАД
НАДН
водню (2Н+ 2е-) на коензим Q. У складі
НАД+
сукцинат комплекса присутні FeS-белки.
SH2 ацил-КоА У матриксі мітохондрій також містяться й
ізоцитрат інші ФАД-залежні дегідрогенази, котрі
піруват
матрикс
окиснюють відповідні субстрати (гліцерол-3-
малат
глутамат
фосфат, ацил-КоА) та далі передають атоми
митохондрії
та інші водню на коензим Q.

Потоки атомів водню об’єднуються на стадії утворення відновленого КоQН2 .

Коензим Q є останнім компонентом ланцюгу, котрий здатний транспортувати не тільки
протони, але й електрони (2Н+ 2е-). Далі протони (2Н+) переходять із внутрішньої
поверхні мембрани мітохондрії на зовнішню, а електрони (2е-) крізь ланцюг
цитохромів переносяться на кисень.
Міжмембранний
простір

НАДНН НАД+ сукцинат фумарат ½ О2+2Н Н2О

матрикс
Комплекс III – убіхінондегідрогеназа – це ферментний комплекс, котрий включає
цитохром b, FeS-білок і цитохром с1. Цей комплекс транспортує електрони 2е- від
відновленого убіхінону КоQН2 на цитохром с (невеликий за розмірами
водорозчинний білок, що міститься на зовнішній стороні внутрішньої мембрани).
Комплекс IV – цитохром с-оксидаза – ферментний комплекс,
що складається з цитохромів а й а3. Ці ферменти здійснюють
2е + ½ О2 О2-
останню стадію біологічного окиснення – відновлення
електронами ( 2е- ) молекулярного кисню:
Відновлений кисень О2- реагує з вільними протонами (2Н+ ) матриксу. В результаті
реакції утворюється ендогенна, або метаболічна, вода:
42 2Н+ + О2- Н2О
 Комплекс I Комплекс III Комплекс IV
Q
ФМН FeS b FeS c1 с a a3 1/2О2

Комплекс II
НАД+ 2Н
ФАД FeS

SH2 Н2О
SH2

Напрямок перенесення протонів і електронів визначають окисно-відновні потенціали.

Для забезпечення спонтанного перенесення компоненти окисно-відновного ряду
повинні розташовуватися згідно зі збільшенням величин потенціалів.

Редокс-потенціал пари НАД+/НАДН = - 0,32 В, що

свідчить про високу здатність віддавати електрони.
-0,32 Редокс-потенціал пари кисень/вода = + 0,82 В, що
свідчить про високу спорідненість до електронів.
Загальна різниця редокс-потенціалів дорівнює
1,14 В. Цьому відповідає зміна вільної енергії
ΔG = - 220 кДж/моль. Ця загальна величина енергії
реакції розподіляється на невеликі та більш зручні
«пакети», величини котрих визначаються за
різницею окисно-відновних потенціалів
відповідних проміжних продуктів. Припускається,
що цей розподіл на пакети забезпечує дихальному
+0,82 ланцюгу дивовижно високий вихід енергії, що
складає приблизно 60%.

О2 Дихальний ланцюг мітохондрій Н2О

тепло энергія АДФ + Ф АТФ

При проходженні по дихальному ланцюгу пари електронів вивільняється

енергія, більша частина котрої (60%) розсіюється у вигляді тепла, а інша
акумулюється у макроергічниз зв’язках АТФ, а саме поглинається в реакції
синтезу АТФ-окисному фосфорилюванні. 43
Це фосфорилювання називається окисним, тому що енергія, що необхідна для
утворення макроергічного зв’язку, генерується у процесі окиснення, тобто руху
протонів і електронів по мітохондріальному ланцюгу транспорту електронів.
Механізм окисного фосфорилювання

міжмембранний
цит.с
простір

КоQ

фумарат ½ О2+2Н+ Н2О

сукцинат

НАДНН НАД+
АДФ+Ф
V
матрикс синтез АТФ

хімічний електрохімічий
потенціал ΔрН потенціал ΔµН+ АТФ-синтаза

Головні переносники електронів, комплекси I, III, IV, використовуючи енергію

електронів, забезпечують перенесення протонів Н+ із матриксу у міжмембранний
простір. В результаті змінюється значення рН та виникає протонний електрохімічний
потенціал ΔµН+ (хеміосмотична теорія П. Мітчела). Саме цей потенціал є
рушійною силою синтезу АТФ із АДФ і Ф. Синтез АТФ поєднаний зі зворотним
+
потоком протонів Н із міжмембранного простіру у матрикс. Внутрішня мембрана
мітохондрій непроникна для цього потоку. Завдяки спеціальній ферментній системі,
що називається протонною АТФ-азою або АТФ-синтазою (комплекс V), здійснюється
зворотний рух протонів. Після досягнення певної величини ΔµН+ активується АТФ-
аза. В ній відкривається канал, крізь який протони повертаються у матрикс із
міжмембранного простіру, а енергія ΔµН+ використовується для синтезу АТФ.

44
Кожний зі трьох комплексів (I, III, IV) забезпечує протонний градієнт, необхідний для
активації АТФ-синтази та синтезу 1 молекули АТФ.
АТ АТ АТ
АДФ + Ф Ф АДФ + Ф Ф АДФ + Ф Ф

Комплекс I Комплекс III Комплекс IV

Q
ФМН FeS b FeS c1 с a a3 О2

Комплекс II
НАД+ ФАД FeS Коефіцієнт окисного фосфорилю-
вання P/O – це відношення кількості
фосфорної кислоти (Р), котра була
SH2 (P/O = 3) використана на фосфорилюваня, у
піруват розрахунку на один атом поглинутого
α-кетоглутарат кисню (О).
ізоцитрат SH2 (P/O=2)
малат сукцинат P/O залежить від ділянки вхождення у
глутамат ацил-КоА ланцюг транспорту електронів
лактат гліцерол-3-фосфат відновних еквівалентів H2 від
субстратів SH2, що окиснюються.
Субстрати SH2, що окиснюються НАД-залежними дегідрогеназами
(піруват, α-кетоглутарат, ізоцитрат, малат, глутамат, лактат), мають більшу енргетичну
цінність, тому що при їхньому окисненні утворюються 3 молекули АТФ (P/O = 3). При
окисненні субстратів SH2 (сукцинату, ацил-КоА, гліцерол-3-фосфату) ФАД-
залежними дегідрогеназами утворюються 2 молекули АТФ (P/O=2).

Усі описані процеси перенесення протонів, електронів і синтезу АТФ

(тканинного дихання та окисного фосфорилювання) щільно поєднані: вони
відбуваються завжди одночасно. Їхня швидкість також змінюється одночасно.

Процеси засвоєння їжі та синтезу АТФ повинні визначатися енергетичними потребами

клітин, тобто синтез і використання АТФ повинні бути погодженими.
При збільшенні в клітині споживання АТФ поідвищується швидкість надходження
АДФ в мітохондрії, що означає зростання швидкості синтезу АТФ. Це призводить до
збільшення швидкості транспорту протонів: зростає швидкість дихання. Така
кореляція, а саме пришвидшення окисного фосфорилювання та дихання при
підвищенні концентрації АДФ називається дихальним контролем. Дихальний
контроль – це співвідношення АТФ/АДФ: при його зменшенні підвищується
інтенсивність дихання.
45
 1. Пощкодження мембрани
У деяких випадках поєднання фосфо-
рилювання та дихання порушується, в
мітохондріях виникає “неконтрольоване”
дихання. Це може бути спричинено
пошкодженням мембран мітохондрій, а
також дією речовин, котрі функціонально 2. Рухомі танспортери
роз’єднують окиснення та фосфори-
лювання – роз’єднувачів. Ці ліпофільні
сполуки (2,4-динітрофенол, жирні кисло-
ти) здатні переносити протони крізь
мембрану мітохондрій, обминаючи АТФ- норадоеналін
синтетазу. Це призводить до знищення
протонного градієнту. Прикладом жирні
жир кислоти
природного роз’єднувача є білок
термогенін, котрий функціонує як термо-
протонний канал у мітохондріях бурої 3. Керований протонний генін
канал
жирової тканини. За цих умов коефіцієнт
Р/О зменшується, енергія розсіюється у
вигляді тепла.
Інгібітори транспорту електронів і окисного фосфорилювання

1. Інгібітори, що блокують Ротенон, барбітурати а)

дихальний ланцюг завдяки
зв’язуванню з певними НАДН КоQ цит.b цит.с1 цит.с цит.аа3 О2
ферментами або коферментами
на різних ділянках ланцюгу. В
результаті Р/О знижується до в)
нуля залежно від ділянки, де діє антиміцин
інгібітор:
а) ротенон (інсектицид), НАДН КоQ цит.b цит.с1 цит.с цит.аа3 О2
барбітурати (снотворні),
антибіотик пієрицидін А. с)
СN- или СО
б) антиміцин (антибіотик).
в) CN-, CO, H2S. НАДН КоQ цит.b цит.с1 цит.с цит.аа3 О2

2. Інгібітори окисного фосфорилювання:

олігоміцин – антибіотик, гальмує функцію АТФ-синтетази (не діє на тканинне
дихання).
46
 Загальні шляхи катаболізму
1. Окиснювальне декарбоксилювання пірувату
Це процес відщеплення СО2 від пірувату та перенесення ацетильного залишку на
коензим А з наступним утворенням ацетил-КоА. Процес здійснюється за участю
мультиферментого піруватдегідрогеназного комплексу (ПДГ).
Комплекс складається з трьох ферментів (Е1 , Е2 , Е3)
та п’яти кофакторів:
тіамінпірофосфат (ТПФ) простетичні групи щільно
ліпоєва кислота (ЛК), ФАД зв’язані з апоферментами

ФАД
НАД+ коферменти легко дисоциюють від
апоферментів
коензим А (HS-КоА)
Піруват+НАД+ + НSКоА СО2+ацетил-SКоА+НАДН Н+

Е1 –ТПФ: каталізує відщеплення СО2 від пірувату та перенесення гідроксіетильного

залишку на ТПФ.
Е2 –ЛК: переносить гідроксіетильний залишок від ТПФ на простетичну групу – ЛК,
При цьому дисульфідний зв’язок розривається, а ацетильний залишок і водень
приєднуються до ЛК. Далі ацетильный залишок переноситься з ЛК на НSКоА з
утворенням ацетил-SКоА, а ЛК відновлюється до дигідро-ЛК.
Е3-ФАД каталізує дегідрування дигідро-ЛК, котра знов окиснюється. Атоми водню
відновлюють ФАД. На останній стадії атоми водню переносяться на НАД+ з
утворенням НАДН Н+. 47
 2. Цикл трикарбонових кислот
Цикл трикарбонових кислот (цикл Кребса, цитратний цикл) – це циклічна
послідовність ферментативних реакцій, внаслідок яких ацетил-SКоА, продукт
катаболізму білків, ліпідів і вуглеводів, окиснюється до вуглекислого газу СО2 з
утворенням атомів водню (Н), що використовуються для відновлення первиннних
акцепторів ланцюгу транспорту електронів: НАД+ і ФАД.

(С2)

(С6)

(С4) (С6)

СО2

(С4) α-
(С5)
СО2

(С4)
(С4)

(С4)

Метаболіти та ферменти ЦТК локалізовані у матриксі та внутрішній мембрані

мітохондрій. Вони функціонально поєднані з мітохондріальним ланцюгом транспорту
електронів. Тому відновні еквіваленти (4 пари атомів водню), що утворюються
внаслідок окиснення метаболітів циклу Кребса, завдяки первинним акцепторам
+
НАДН Н і ФАДН2 передаються у дихальний ланцюг для відновлення атомів кисню О2
з утворенням молекул Н2О. За рахунок окисного фосфорилювання синтезується АТФ.

Ацетил-КоА – «активна оцтова кислота» (містить 2 атоми вуглецю С2), утворюється

внаслідок окиснювального декарбоксилювання пірувату. В першій реакції вона
конденсується з чотирьохвуглецевим оксалоацетатом (С4) з утворенням
шестивуглецевого цитрату (С6). Далі від цитрату послідовно відщепляються два
атоми вуглецю у вигляді двох молекул СО2,. Внаслідок цього знов регенерується
оксалоацетат (С4). Таким чином, сумарне рівняння ЦТК має наступний вигляд:

48 СН3СООН + 2Н2О 2СО2 + 8Н

 1

∼SКоА конденсація

НSКоА
цитратсинтаза

2а
8
оксалоацетат цитрат дегідратація
дегідрування

малат- аконітаза
дегідрогеназа
ЦТК

7 малат
гідратація цис-аконітат
фумараза НАДНН+ 2в
аконітаза
гідратація

ФАДН2

фумарат ізоцитрат
сукцинат- ізоцитрат- 3
6 дегідрогеназа дегідрогеназа
декарбокси-
дегідрування лювання

α-кето- СО2
сукциніл- глутарат-
тіокіназа дегідрогеназа
сукцинат
НSКоА α-кетоглутарат
НSКоА
∼SКоА
ГТ
ГДФ+Ф
Ф СО2
сукциніл∼SКоА
5 4
субстратне окислительное
окисне
декарбокси-лирование
декарбоксилювання 49
фосфорилювання
 Енергетичний баланс ЦТК

У ЦТК при окисненні однієї молекули «активного ацетату» утворюються відновні

коферменти: 3 молекули НАДН+Н+ і 1 молекула ФАДН2. Далі вони окиснюються у
дихальному ланцюзі. За рахунок окисного фосфорилювання утворюється по 3
молекули АТФ на кожний НАДН+Н+ і 2 молекули АТФ – на ФАДН2. Таким чином, за
рахунок окисного фосфорилювання утворюється 11 молекул АТФ (3х3 + 2х1 = 11).
Крім того, у циклі Кребса існує реакція субстратного фосфорилювання, в котрій за
рахунок розщеплення макроергічного зв’язку субстрату (сукциніл∼SКоА)
утворюється нова макроергічна сполука - ГТФ. Далі ГТФ передає свій фосфат на АДФ
для утворення 1 молекули АТФ. Таким чином, при окисненні 1 молекули ацетил-КоА
утворюється 12 молекул АТФ (11 + 1 = 12).

Регуляція ЦТК

піруват
АТФ, ацетилКоА, НАДН,
піруват- жирні кислоти
дегідрогеназний
комплекс АМФ, НSКоА, НАД+, Са2+

ацетил-КоА
АТФ, НАДН, сукциніл-КоА

АДФ
цитрат Найголовнішим чинником
синтаза цитрат
регуляції циклу є співвідно-
шення НАДН/НАД+.
оксалоацетат ізоцитрат
ЦТК
АТФ
малат ізоцитрат
дегідрогеназа дегідрогеназа АДФ, Са2+
НАДН
малат α-кетоглутарат
α-кето
ФАДН2 глутарат- НАДН, сукциніл-КоА
дегідрогеназа
Са2+
сукцинат сукциніл∼SКоА
дегідрогеназа

інгібування

ГТФ
активація
50
 Тести з теми “Вступ до обміну речовин ”
1. При вивченні дії антибіотику олігоміцину було встановлено, що він впливає на
енергетичний метаболізм. Як саме?
A. Гальмує функцію АТФ-синтетази
B. Інгібує цитохромоксидазу
C. Активує ФАД-залежні дегідрогенази
D. Активує НАД- залежні дегідрогенази
E. Посилює синтез АТФ

2. При окисленні сукцинату транспорт електронів іде за коротким дихальним

ланцюгом, тобто комплекс І відсутній. Укажіть вітамін, який входить до складу
цього комплексу.
A. Вітамін С
B. Нікотинамід
C. Тіамін
D. Піридоксаль
E. Фолієва кислота

3. Під час прийому снотворних препаратів - похідних барбітурової кислоти можливі

прояви гіпоенергетичного стану. Активність яких ферментів тканинного дихання
знижена при цьому?
A.  Цитохромоксидаза
B.  НАДН-дегідрогеназа
C. Малатдегідрогеназа
D. Піруватдегідрогеназа
E. Ізоцитратдегідрогеназа

4. При транспорті протонів і електронів у процесі тканинного дихання звільняється

енергія. У якому процесі вона використовується?
A. Перекисному окисленні
B. Субстратному фосфорилюванні
C. Окисному фосфорилюванні
D. Мікросомальному окисленні

5.Важливими компонентами електронного транспорту в мітохондріях є цитохроми.

Який компонент цих білків бере участь в окисно-відновних реакціях?
A. Гістидин глобіну
B. Гемінове залізо
C. Негемінове залізо
D. Білковий компонент
E. Азот пирольного циклу
51
6. При вивченні дії ціанідів було встановлено, що вони незворотньо інгібують
термінальний фермент дихального ланцюга. Який саме?
A. АТФ-синтетазу
B. Цитохромоксидазу
C. ФАД-залежні дегідрогенази
D. НАД- залежні дегідрогенази
E. НАДН-дегідрогенази

7. При окисленні пірувату, малату, ізоцитрату транспорт електронів іде за довгим

дихальним ланцюгом. Чому дорівнює коефіцієнт фосфорилювання для цих
субстратів?
A. 1
B. 2
C. 3
D. 4
E. 5

8. У ЦТК є реакція, в якій безпосередньо синтезується 1 молекула АТФ. Назвіть її.

A. Перекисне окислення
B. Субстратне фосфорилювання
C. Окисне фосфорилювання
D. Мікросомальне окислення

9. Важливими компонентами електронного транспорту в мітохондріях є цитохроми. За

якими властивостями вони розташовані у дихальному ланцюзі?
A. За молекулярною масою
B. За зарядом молекули
C. За міцністю зв’язку з ліпідами мембран
D. За електрофоретичною рухомістю
E. За ростом окисно-відновних потенціалів

Еталони відповідей:
1- А; 2 – В; 3 – В; 4 – С; 5 – В.

52
 ОБМІН ВУГЛЕВОДІВ
ВУГЛЕВОДИ – це альдегідо- та кетопохідні
багатоатомних спиртів (альдози та кетози)
Функції вуглеводів:
  енергетична (моносахариди, гомополісахариди); R R
  структурна (гетерополісахариди); альдоза кетоза
  вуглеводи входятьдо складу складних білків – глікопротеїнів
(ферментів, гормонів, рецепторів, імуноглобулінів);
  вуглеводи використовуються у синтезі нуклеотидів, нуклеїнових кислот,
коферментів.
Моносахариди: Дисахариди: Полісахариди:
 глюкоза  мальтоза  Крохмаль (амілоза та амілопектин)
 фруктоза  сахароза  глікоген
 галактоза  лактоза  целюлоза

глюкоза галактоза фруктоза

Крохмаль – це розгалужений
гомополісахарид, складається з
мономеру глюкози. Мономери
лінійних ділянок (амілози)
зв’язані 1,4-глікозидними зв’язка-
ми, а в точках розгалуження – 1,6-
глікозидними зв’язками.

1,6-глікозидний
зв’язок

Глікоген – це полісахарид, його

структура подібна крохмалю, але
глікоген більш розгалужений. Він
містить більше 1,6-глікозидних зв’язків і
більшу кількість кінцевих мономерів, 1,4-глікозидний
що полегшує його розпад. зв’язок 53
 Головні процеси в обміні вуглеводів
1. Травлення вуглеводів
2. Синтез глікогену - глікогенез
3. Розпад глікогену - глікогеноліз
4.  Дихотомічний розпад глюкози – непряме окиснення глюкози при розпаді
її молекули на дві тріози:
4.1. Анаеробний гліколіз – окиснення глюкози при відсутності кисню з
утворенням 2 молекул лактату та 2 молекул АТФ.
4.2. Аеробний гліколіз – окиснення глюкози при наявності кисню з утворенням
2 молекул пірувату та 8 молекул АТФ.
4.3. Спиртове бродіння – перетворення глюкози в етіловий спирт під дією
мікроорганізмів (дріжджів).
5. Глюконеогенез - синтез глюкози з невуглеводів: амінокислот (білків), гліцерину
(ліпідів), пірувату, лактату.
6. Апотомічний розпад глюкози - пряме окиснення глюкози –
пентозофосфатний шлях окиснення глюкози
7. Взаємоперетворення моносахарів – включення інших гексоз в обмін глюкози

Вуглеводи їжі

глюкоза фруктоза галактоза

глікоген глюкозо-6-фосфат

СО2
ліпіди гліцерин 3-фосфогліцеральдегід
рибозо-
5-фосфат

білки амінокислоти піруват лактат НАДФН+

СО2 ацетил-SКоА етанол

СО2 ЦТК нуклеотиди

АТ коферменти
Ф дихальний ланцюг ліпіди ДНК, РНК
54 Н2О
 1. Травлення вуглеводів

Травлення вуглеводів – це гідроліз оліго- та полісахаридів, тобто розщеплення в

присутності води глікозидних зв’язків під дією гідролітичних ферментів.
Ротова порожнина
Травлення вуглеводів починається у ротовій порожнині, в котрій діє α-амілаза слини
(рН opt = 6,7). Фермент каталізує гідроліз 1,4-глікозидних зв’язків у молекулі
крохмалю. Цей фермент є ендоамілазою, тому що він розщеплює зв’язки, віддалені від
кінця ланцюгу. В результаті утворюються олігосахариди (декстрини) та невелика
кількість дисахариду мальтози.

α-амілаза
слини

1,6-
глікозидаза

У шлунку (рН 1,5-2)

травлення вуглеводів не
відбувається

Тонкий кишечник
панкреатична
α-амілаза

У верхньому відділі тонкого кишечника діє панкреатична α-амілаза, котра гідролізує

1,4-глікозидні зв’язкі шляхом послідовного відщеплення молекул мальтози від
декстринів. 1,6-глікозидні зв’язкі в декстринах гідролізують 1,6-глікозидази.
На дисахариди в кишечнику діють відповідні ферменти (мальтаза, сахараза та
лактаза), що розщеплюють дисахариди до моносахаридів:

 мальтоза глюкоза + глюкоза +

мальтаза
 сахароза глюкоза + фруктоза +
сахараза

 лактоза лактаза глюкоза + галактоза + 55

 Перетворення глюкози у тканинах Перша реакція перетворення
глюкози у тканинах – ак-тивація
глюкози шляхом
фосфорилювання за участю АТФ.
АТФ АДФ У багатьох тканинах її каталізує
гексокіназа, а в клітинах печінки
– і глюкокіназа. Глюкокіназа
гексокіназа
специфічна для глюкози та
глюкокіназа
глюкоза глюкоза-6-фосфат працює при високих
концентраціях субстрату (КM = =
Ця реакція «зачиняє» глюкозу у клітинах, тому 12ммоль/л), а гексокіназа
що клітинні мембрани непроникні для фосфорилює різні гексози та
фосфорильованої глюкози. інгібується глюкозо-6-фосфа-том
(КM = 0,1ммоль/л).
2. Синтез глікогену - глікогенез
Глікоген – це тваринний гомополісахарид, резервна форма глюкози. Головним чином
він депонується у печінці та скелетних м’язах. Глікоген тварин, як і амілопектин
рослин, є розгалуженим полімером глюкози, в котрому залишки глюкози з’єднані α
(1→4)-глікозидними зв’язками. У точках розгалуження зв’язки знаходяться у
положенні α(1→6) приблизно у кожного 10-го залишка глюкози. Розгалужена
структура створює велику кількість кінцевих мономерів, що сприяє роботі
ферментів, відщеплюючих або приєднуючих глюкозу при синтезі або розпаді
глікогену. УТФ ФФ

фосфо- УДФ-глюкозо-
глюкомутаза пірофосфорилаза

глюкоза-6-фосфат глюкозо-1-фосфат
УДФ-глюкоза

Зберігання в організмі вільної

глюкози неможливо із-за її високої
розчинності: великі концентрації
глюкози створюють у клітинах
гіпертонічне середови-ще, що
сприяє надходженню води.
Навпаки, нерозчинний глі-коген
є осмотично малоактив-ним і
56 Гранули глікогену компактним.
 Подовження ланцюгу лінійних полімерів
здійснюється шляхом утворення 1,4-гліко-
зидних зв’язків

урацил
УДФ-глюкоза

олігосахарид-«запал» глікогену (праймер), що містить n

глікоген- молекул глюкози (n>4)
синтаза
УДФ

глікоген, що містить ( n+1) молекул глюкози

а) подовження
ланцюгу Подовження ланцюгу каталізується
глікогенсинтазою. У зв’язку з тим, що
утворення глікозидних зв’язків між сахара-
ми є ендергонічною реакцією, спочатку
утворюється активований попередник -
глікогенсинтаза УДФ-глюкоза внаслідок реакції
глюкозо-1-фосфату з уридинтрифосфатом
(УТФ). Лише після цього залишок глюкози
легко переноситься з УДФ-глюкози на вже
б) розгалуження існуючий праймер глікогену. Коли ланцюг
досягає довжини більш 11 залишків
глюкози, спеціальний фермент розгалужень
глікогену (1,4→1,6-глікозил-трансфераза)
каталізує перенесення кінцевого
олігосахариду, що містить 6-7 залишків
глюкози, на 6(ОН) залишок глюкози того ж
самого або іншого ланцюгу глікогену з
утворенням точки розгалуження [α(1→6)-
фермент розгалужень зв’язки]. Далі за допомогою
глікогенсинтази цей фрагмент
подовжується. 57
 3. Розпад глікогену у тканинах Глікоген печінки ніколи
повністю не розпадаєть-
ся. Скорочуються лише
невідновлювальні кінці
деревоподібної структу-
ри глікогену шляхом
фосфоролізу, тобто вза-
Н3РО4 Глікоген ( n молекул глюкози) ємодії з неорганічним
глікоген- фосфатом у місці
фосфорилаза розривання зв’язку.

Глікогенфосфорилаза
відщеплює від нероз-
галужених ланцюгів
глікогену по одному
мономеру у вигляді
Глюкозо-1-фосфат Глікоген ( (n –1) молекул глюкози) глюкозо-1-фосфату.
1,6-зв’язок Глікогенфосфорилаза каталізує фосфороліз 1,4-
зв’язків, тобто розщеплення лінійних полімерів.
Розрив 1,6-зв’язків каталізує фермент дерозга-
лужень. Фермент має дві активності:
глікоген 1) глікозилтрансферазну активність: він
глікоген- переносить олігосахарид із трьох залишків
фосфорилаза глюкоз на кінець нерозгалуженого
ланцюгу, але залишається одна молекула
глюкози, зв’язана 1,6- глікозидним зв’язком;
2) 1,6-глікозидазну активністю: гідролізує 1,6-
молекули глюкозо-1-фосфату
зв’язки з утворенням глюкози та лінійного
фермент
полімеру, на котрий далі діє
дерозгалужень
глікозил- глікогенфосфорилаза.
трансферазна
активність
Розпад глікогену в печінці та м’язах
відрізняється лише за однією реакцією. В печінці
фермент
є фермент глюкозо-6-фосфатаза, що каталізує
дерозгалужень
1,6-глікозидазна відщеплення фосфату від глюкозо-6-фосфату -
активність глюкоза своєрідного якоря, котрий не випускає глюкозу із
клітин. Мобілізація глікогену печінки
Лінійний полімер - субстрат для підтримує сталу концентрацію глюкози в
подальшої дії глікоген- крові. Функція глікогену м’язів – забезпечення
фосфорилази. м’язів метаболічним паливом.
58
 Регуляція глікогенезу та глікогенолізу (синтезу та розраду глікогену)
Синтез і розпад глікогену – це два протилежних процеса, котрі ніколи не відбуваються
в клітинах одночасно. Регуляція цих метаболічних шляхів здійснюється завдяки змінам
активності двох регуляторних ферментів синтезу та розпаду глікогену -
глікогенсинтази та глікогенфосфорілази за допомогою
Їхнього фосфорилювання та дефосфорилювання. інсулін
Синтез глікогену активується в період
травлення (1-2 години після прийому
вуглеводної їжі). За цей час
збільшується секреція гормону
підшлункової залози інсуліну, котрий глікоген- глікоген-
активує глікогенсинтазу шляхом її синтаза синтаза
дефосфорилювання. Внаслідок цього неактивна
глюкоза після всмоктування у кров із активна
кишечника депонується у печінці у Н2О
вигляді глікогену. протеїнфосфатаза

глюкозо-
6-фосфат інсулін глюкагон
протеїнфосфатаза
Н2О Розпад (мобілізація) глікогену
відбувається, головним чином, у період
між прийомами їжі, а також під час
фізичної роботи. У постабсорбтивному
глікоген- глікоген- періоді (при зниженні концентрації
фосфорилаза фосфорилаза глюкози в крові) підсилюється секреція
активна іншого гормону підшлункової залози -
неактивна глюкагону, котрий активує глікоген-
АТФ фосфорилазу шляхом фосфорилювання.
АДФ
За цих умов у печінці відбувається розпад
протеїнкиназа гліконену, і глюкоза потрапляє у кров.
Аналогічно у м’язах діє адреналін. У
скелетних м’язах розпад глікогену
глюкагон адреналін
активується при фізичній роботі.
Глікогенові хвороби
Це спадкові захворювання – ензимопатії, пов’язані з порушеннями активності
ферментів синтезу або розпаду глікогену.
  Глікогенози – хвороби накопичування глікогену, внаслідок яких спостерігаються
гіпоглікемія та її наслідки. Наприклад, хвороба Гірке характеризується недостатністю
глюкозо-6-фосфатази.
  Аглікогенози – порушення синтезу глікогену, котрі призводять до зниження його
вмісту у тканинах, а також гіпогликемії. 59
 глюкоза 4. Дихотомічний розпад глюкози -
непряме окиснення глюкози.
гліколіз Незалежно від умов, дихотомічний
розподіл 6-ти вуглецевої молекули
анаеробні умови 2 піруват анаеробні глюкози з наступним утворенням
у дріжджях умови
аеробні
двох тривуглецевих молекул
умови пірувату відбувається однаково.
2 етанол +2СО2 2 лактат Далі, в залежності від умов,
2СО2
піруват за різними шляхами може
2 ацетил-КоА перетворюватися в лактат або в
ацетил-КоА, або в етиловий спирт
4СО2 + Н2О (в дріжджях).
4.1. Анаеробний гліколіз
Анаеробний гліколіз – це ферментативний розпад глюкози до молочної кислоти
(лактату) без споживання кисню (схема на наступній сторінці). Усі реакції гліколізу
локалізовані у цитозолі.
Анаеробний гліколіз відбувається у м’язах у перші хвилини інтесивної роботи,
еритроцитах (в них немає мітохондрій), у різних органах при нестачі кисню
(гіпоксія), а також у клітинах пухлин. За цих умов гліколіз є єдиним способом
отримання енергії для синтезу АТФ із АДФ і Фн.
1 стадія - енергоспоживальна, в котрій глюкоза двічі фосфорилюється (активується) з
витратой 2 молекул АТФ і дихотомічно розподіляється на два фосфорильованих С3
фрагменти - фосфотріози: фосфодіоксіацетон и 3-фосфогліцериновий альдегід, які
здатні взаємоперетворюватися. Але у другу стадію безпосередньо включається лише
3-фосфогліцериновий альдегід.
2 стадія - енергогенеруюча стадія (гліколітична оксидоредукція), в якій відбувається
окиснення (дегідрування) 3-фосфогліцеральдегіду та відновлення НАД+ у НАДН+Н+.
Крім того, у другій стадії відбуваються дві реакції субстратного фосфорилювання. В
кожній з них утворюється по 2 молекули АТФ у перерахунку на одну молекулу
глюкози. Внаслідок дихотомії утворилися дві фосфотріози, кожна з них далі
перетворюється в піруват. Таким чином, енергетичний вихід другої стадії складає 4
молекули АТФ.
НАДН+Н+, що утворився внаслідок
глюкоза окиснення 3-фосфогліцеринового альдегіду,
відновлює піруват до лактату. тому що за
анаеробних умов він не може окиснюватися у
2НАД+ мітохондріальному дихальному ланцюзі.

2НАДНН+
2 піруват у відсутності О2
2 лактат
Під час перетворення глюкози у лактат
60
утворюється 2 молекули АТФ ((2х2)-2=2).
 глюкоза Анаеробний
гліколіз
энергоспоживальна

1 АТ
гексокіназа Ф
стадія

глюкозо-6-фосфат Реакції 1-3

Активація глюкози шляхом
2 фосфорилювання
фруктозо-6-фосфат Витрачається 2 моля АТФ

Реакція 4
3 АТ Дихотомія – розподіл
фосфофрукто- Ф 6-вуглецевої молекули
кіназа нп 2 фосфотріози

фруктозо-1,6-дифосфат Реакція 5
Ізомеризація
4 тріозофосфатів

3-фосфогліцериновий 5 фосфодіоксі-
альдегід ацетон

2 НАД+
6 Реакция 6
2 НАДН Н+ Утворення 2 молей
НАДНН+ і
макроергічної
(гліколітична оксидоредукція)

(2)1,3-дифосфогліцерат сполуки

Реакция 7
Енергогенеруюча стадія

Субстратне
7 2АТ фосфорилювання -
Ф утворення 2 молей АТФ

Реакції 8 и 9
(2)3-фосфогліцерат Утворення
макроергічної сполуки
8 та води
(2)2-фосфогліцерат
Реакція 10
9 Субстратне
фосфорилювання -
(2)фосфоенолпіруват утворення 2 молей АТФ

Реакция 11
Відновлення 10 2АТ
пірувата в лак- піруваткіназа Ф
тат (використо-
вується 11
НАДН Н+, що
утворився в
(2) піруват (2)лактат
6-й реації) 2 НАДН 2 НАД+ 61
1 - гексокіназа
2 - глюкозо-6-фосфат ізомераза З одинадцяти реакцій анаеробного гліколізу

1 стадія
3 – фосфофруктокіназа три реакції незворотні:
4 – альдолаза 1 – гексокіназна;
5 – тріозофосфатізомераза 3 – фосфофруктокіназна;
10 – піруваткіназна.
6 – гліцеральдегідфосфатдегідрогеназа
Ферменти, котрі каталізують незворотні
7 – фосфогліцераткіназа
8 – фосфогліцеромутаза реакції, є регуляторними. Від їхньої

2 стадія
9 – енолаза активності залежить швидкість всього
10- пируваткіназа метаболічного процесу.
11- лактатдегідрогеназа

4. 2. Аеробний гліколіз

глюкоза Аеробний гліколіз – це окиснення глюкози до

двох молекул пірувату при наявності кисню.
2НАД+ Два моля гліколітичного НАДН +Н+ у
аеробних умовах відновлюють кисень у
2НАДНН+
мітохондріальному дихальному ланцюзі (ДЛ)
ДЛ з утворенням води. Водночас із окисненням 2
2 піруват молекул гліколітичного НАДН+Н+ у ДЛ
При наявності утворюється 6 молей АТФ (2х3=6) за
кисню механізмом окисного фосфорилювання.
ацетил-КоА Враховуючи субстратне фосфорилювання
гліколізу (2 АТФ), виграш енергії при
перетворенні глюкози в піруват складає 8
молекул АТФ ( схема на наступній сторінці).
СО2 Н2О
Далі піруват у аеробних умовах окиснюється у ацетил-КоА з утворенням 3 молекул
АТФ шляхом окисного фосфорилювання. Ацетил-КоА окиснюється у ЦТК із
утворенням СО2, Н2О і 12 молекул АТФ. Таким чином, при окисненні пірувату до
вуглекислого газу та води утворюється 15 молекул АТФ. Оскільки з глюкози
утворюється 2 моля пірувату, то кількість молекул АТФ буде складати 30 (2х15).
При окисненні глюкози у аеробних умовах до вуглекислого газу та води утворюється
38 молекул АТФ (30+8 =38).
Аеробне окиснення глюкози є значно більше вигідним процесом, тому що глюкоза
глюкоза витрачається більш економно (повільно) у порівнянні з анаеробним гліколізом.
Тому при переключенні з анаеробного на аеробний шлях зменшується швидкість
витрачання глюкози та припиняється накопичення лактату (ефект Пастера).
Молекулярний механізм цього ефекту полягає у конкуренції між диханням і гліколізом
за АДФ, необхідним для утворення АТФ.
62
 Енерго- Аеробний і анаеробний гліколіз
споживальна
стадія глюкоза
Витрачено 2 моля АТ
АТФ 1
Ф
для активації
однієї молекули 2
глюкози
АТ
3 Ф

фруктозо-1,6-
дифосфат

4
3-фосфогліцер-
5 фосфодіоксі-
альдегід ацетон

2 НАД+ Утворюється 2 моля

6 НАДН.Н+
Енерго- У анаеробних умовах
генерируюча 2 НАДН Н+ НАДНН+ використо-
вується для
стадія 1,3-дифосфо-
2моля гліцерат
відновлення пірувату у
Утворюється лактат
2 моля пірувату та 2АТ У аеробних умовах
4 моля АТФ 7 Ф НАДНН+ використо-
за рахунок вується для
субстратного 3-фосфо-
2моля гліцерат
відновлення кисню з
фосфорилювання утворенням води в
8 процесі тканинного
Н2О дихання.
9 За цих умов
фосфоенол- утворюється 6 молей
2моля піруват АТФ шляхом окисного
фосфорилювання.
10 2АТФ

При (2) піруват (2) лактат

окисненні 2 НАД+
2 молей піру- 2 НАДН 2 НАД+
вату до СО2 і 2 НАДН
Н2О утворю- 2ацетил-SКоА
ється 30
молей АТФ СО2
АТ
Ф ЦТК Н2О 63
 ГЛІКОЛІЗ І ГЛЮКОНЕОГЕНЕЗ

ГЛЮКОЗА
1 IV
глюкозо-6-фосфат

фруктозо-6-фосфат

3 III
фруктозо-
1,6-дифосфат
ліпіди

гліцерин (2) З-фосфогліцеральдегід

Специфічні 2 НАД+ Специфічні

ферменти 2 НАДН Н+ ферменти
глюконеогенезу гліколізу
I – піруваткарбоксилаза (2) 1,3-дифосфогліцерат 1 – гексокіназа
II – ФЕП-карбоксикіназа 3 – фосфофрукто-
III – фруктозо-1,6- кіназа
дифосфатаза 10 – піруваткназа
2АТ
IV -- глюкозо-6-фосфатаза
Ф

білки
(2) 3- фосфогліцерат
м’язів

2ГТФ аміно-
білки кислоти
(2) фосфоенолпіруват
м’язів (ФЕП)
II
10
(2) оксалоацетат
амінокислоти
(2) піруват
I
2АТ
Ф

64 (2) лактат
 Глюконеогенез – це процес, протилежний гліколізу, за
Цикл Корі винятком трьох необоротних реакцій гліколізу, котрі у
глюконеогенезі відбуваються за допомогою інших,
специфічних для глюконеогенезу ферментів: глюкозо-6-
глюкоза гліколіз лактат фосфатази, фруктозо-1,6-дифосфатази, фосфоенолпіру-
ваткарбоксикінази (ФЕПКК), піруваткарбоксилази, а
також різних амінотрансфераз.
глюкоза лактат
Глюконеогенез локалізованийпереважно у печінці та
кров нирках. Синтез глюкози з амінокислот і гліцерину
активується при голодуванні під дією гормонів
глюкокортикоїдов.
глюкоза глюконеогенез лактат
При фізичному навантаженні у м’язах внаслідок анаеробного
гліколізу утворюється лактат, котрий потрапляє в кров і далі -
у печінку, в котрій він перетворюється в глюкозу шляхом
глюконеогенезу. Це глюкозо-лактатний цикл або цикл Корі.
Регуляторні ферменти гліколізу:
Напрямок метаболізму
глюкозо- глюкози у печінці пов’яза-
гексокіназа 6-фосфат
фруктозо- ний із ритмом харчування.
6-фосфат Регуляція протилежно
цитрат спрямованих процесів -
фосфофруктокіназа гліколізу та глюконеогене-зу
АМФ АТФ
– здійснюється на рівні їхніх
необоротних реакцій.
Синтез і розпад глюкози, як
АТФ
піруваткіназа і глікогену, водночас не
відбуваються. Якщо
ацетил-КоА
клітинам потрібна енергія у
Регуляторні ферменті глюконеогенезу: вигліді АТФ, то активується
ацетил- гліколіз. Під час
піруваткарбоксилаза голодування печінка є
SКоА
джерелом глюкози завдяки
АТФ фруктозо-1,6- глюконеогенезу.
дифосфатаза АМФ

глюкагон
глюкозо-6-
адреналін інсулін
фосфатаза
глюко-
кортикоїди
ФЕП-
карбоксикіназа
65
 глюкоза 4.3. Спиртове бродіння
Спиртове бродіння – це перетворення глюкози в етиловий спирт під
дією ферментів дріжджів. Спочатку глюкоза поступово
розпадається гліколітичним шляхом до двох молекул пірувату. Але, на
відміну від анаеробного гліколізу, далі відбувається
декарбоксилювання пірувату з утворенням оцтового альдегіду
(ацетальдегіду). За допомогою алкогольдегідрогенази ацетальдегід
відновлюється у етанол.
НАДНН+ НАД+
ТПФ
піруватдекарбоксилаза алкогольдегідрогеназа

піруват ацетальдегід етанол

Метаболізм етилового спирту

В організмі людини метаболізм етилового спирту включає окиснення до оцтової

кислоти, котра перетворюється в ацетил-КоА. Далі він вступає у ЦТК:
НАД+ НАДН Н+ НАД+ НАДН Н+ ОН

етанол ацетальдегід
алкогольдегідрогеназа ацетальдегіддегидрогеназа
ацетат
Метаболізм етанолу локалізований головним чином у
печінці (до 90%). Обмін етилового спирту відбувається ацетил-КоА
швидко. Це призводить до різкого зменшення
співвідношення НАД+/НАДН+ при вживанні великої
кількості алкоголю. Внаслідок цього оборотна АТ
Ф Н2О
лактатдегідрогеназна реакція буде спрямована у напрямку СО2
утворення лактату: НАД+
НАДНН+

піруват лактат
лактатдегідрогеназа
За цих умов концентрація лактату в клітинах і крові зростає, а пірувату –
зменшується. Це призводить до інгібування глюконеогенезу в печінці, тому що
піруват є попередником у синтезі глюкози. При зменшенні запасів глікогену у печінці
та м’язах (після фізичної роботи, вживання алкоголю натще) може виникнути
гіпоглікемія навіть з втратою свідомості. Зниження використання лактату як субстрату
глюконеогенезу призводить до лактатацидозу – зменшенню рН крові.

66
 6. Апотомічний розпад глюкози –
пряме окиснення глюкози - пентозофосфатний шлях
Крім гліколізу, існує альтернативний метаболічний процес окиснення глюкози. Це
процес прямого окиснення глюкози – пентозофосфатний шлях (ПФШ), котрий не
пов’язаний безпосередньо з дихальним ланцюгом перенесення електронів та окисним
фосфорилюванням. В ньому утворюється інший тип носіїв метаболічної енергії -
відновлені коферменти НАДФН+Н+. Вони містять атоми водню окисненої глюкози,
котрі далі використовуються у відновних синтезах ліпідів, біохімічно важливого
трипептиду глутатіону та інших сполук. Друга функція ПФШ – утворення
фосфопентоз, необхідних для синтезу нуклеотидів.
Процес складається з двох стадій:
  1 стадія – окисна, в ході якої глюкоза у активній формі (глюкозо-6-фосфат)
безпосередньо (прямо) окиснюється, а далі декарбоксилюється (апотомія –
відщеплення верхівки (apex) - одного атому вуглуцю у вигляді вуглекислого газу з
утворенням фосфопентоз и НАДФН+Н+.

  2 стадія – неокисна (стадія ізомерних перетворень), під час котрих фосфорибози (6

молекул) знов перетворюються у вихідний глюкозо-6-фосфат (5 молекул).

неокисна окисна
стадія стадія
глюкозо-6-фосфат
НАДФ+ глутатіон відновлений
глутатіонредуктаза

НАДФН+ глутатіон окиснений

транскетолаза
трансальдолаза 6-фосфоглюконат жирні кислоти, холестерин
НАДФ+ відновні
СО біосинтези
НАДФН+
2
рибулозо-5-фосфат попередники

рибозо-5-фосфат

нуклеотиди,
коферменти
ДНК, РНК 67
 1. Окисна стадія 2. Неокисна стадія
Н СО Н (взаємоперетворення фосфопентоз)
глюкозо- 6 молекул
6-фосфат рибулозо-5-фосфату

Р
НАДФ+
2 С5 2 С5 2С5
глюкозо-6-фосфат- рибозо- ксилулозо- ксилулозо-
дегідрогеназа 5-фосфат 5-фосфат 5-фосфат
НАДФН+Н+
транскетолаза

6-фосфо- 2С3
глюконо-
2 С7 гліцер-
седогептулозо- альдегід-
лактон
7-фосфат 3-фосфат

Р трансальдолаза
лактоназа
2С6 2С4
фруктозо- транскетолаза
еритрозо-
«apex» 6-фосфат 4-фосфат

6-фосфо- Н ОСН
глюконат 2С3
2С6 гліцер-
фруктозо- альдегід-
6-фосфат 3-фосфат
Р
6-фосфоглюконат- НАДФ+
дегідрогеназа
НАДФН+Н+ 2 молекули 2 молекули 1 молекула
глюкозо- глюкозо- глюкозо-
апотомія
6-фосфату 6-фосфату 6-фосфату
рибулозо-5-
фосфат
Сумарне рівняння пентозофосфатного циклу:
Р
фосфопенто- 6 глюкозо-6-фосфат + 12 НАДФ+ + 7Н2О
ізомераза
1 і 2 стадії
рибозо-5-
фосфат 5 глюкозо-6-фосфат + 12 НАДФН+Н+ + 6 СО2 + Р

68 Р
Функція неокисної стадії полягає в тому, щоб продукція пентозофосфатів відповідала
метаболічним потребам клітин. Частіше всього потреба у НАДФН++Н+ набагато
більше, ніж у пентозофосфатах. За допомогою пентозофосфатного шляху надлишок
пентоз, що перевищує потреби клітин, може бути повернений у фонд гексоз.

Жировій тканині необхідна велика кількість

відновних еквівалентів (НАДФН+Н+) для
синтезу ліпідів, а потреба у фосфопентозах
невелика. Тому в жировій тканині активно
відбуваються обидві стадії, тобто процес має
циклічний характер, і він називається
пентозофосфатним циклом.
У деяких органах (печінці, наднирниках,
статевих залозах, молочній залозі у період
лактації) активно використовуються
фосфопентози для синтезу нуклеїнових
кислот. У цьому випадку друга стадія може
не відбуватися, і тоді реалізується пентозо-
фосфатний шлях.

Якщо нарівні з НАДФН+Н+ клітини потребують енергію у вигляді АТФ, то продукти

неокисної стадії ПФШ (фруктозо-6-фосфат і 3-фосфогліцериновий альдегід)
включаються у гліколіз і далі - у ЦТК і дихальний ланцюг з утворенням вуглекислого
газу та води. Таким чином, завдяки спільним метаболітам, - фруктозо-6-фосфату та 3-
фосфогліцериновому альдегіду, - стає можливим переключення ПФШ на гліколіз у
відповідності з метаболічними потребами клітин. У цьому випадку ПФШ має назву
пентозофосфатного шунту.

ПФШ активно функціонує в еритроцитах. Біологічна роль цього процесу для

еритроцитів полягає в тому, що НАДФН+Н+ використовується в цих клітинах для
протидії пероксидному окисненню ненасичених жирних кислот фосфоліпідів мембран
еритроцитів, тобто попереджує гемоліз еритроцитів.
При спадковому дефекті пускового ферменту ПФШ – глюкозо-6-фосфат-
дегідрогенази спостерігається схильність еритроцитів до гемолізу, особливо при
лікуванні деякими лікарськими засобами (сульфаніламідів, аспірину, примахіну -
протималярийного препарату).

69
7. Взаємоперетворення моносахаридів –включення інших гексоз у обмін глюкози

мальтоза лактоза
мальтаза лактаза

глікоген галактоза
фофорилаза галакто- АТФ
сахароза галактозо-1-фосфат-
кіназа
уридилтрансфераза
АТФ глюкозо- галактозо-
сахараза глюкоза 1-фосфат 1-фосфат
гексо-
кіназа УДФ-глюкоза
глюкозо- УДФ-галактоза
6-фосфат
АТФ

гексо-
фруктоза кіназа
фруктокіназа АТФ фруктозо-
6-фосфат
фруктозо-1-фосфат
фруктозо-1-фосфат-
альдолаза
фруктозо-
гліцеральдегід + фосфодіоксі- 1,6-дифосфат
ацетон
АТФ 3-фосфогліцер- піруват СО2 + Н2О
тріозокіназа альдегід

Спадкові
Порушення обміну фруктози ензимопатії Порушення обміну галактози
Непереносимість фруктози – дефект Галактоземія – дефект ферменту
ферменту фруктозо-1-фосфатальдолази, при галактозо-1-фосфат-уридил-
цьому накопичується фруктозо-1-фос-фат, трансферази, внаслідок якого у
котрий гальмує розпад глікогену. В крові та внутрішніх органах
результаті виникають фруктоземія, накопичуються галактоза і галак-
фруктозурія та гіпоглікемія. тозо-1-фосфат. Клінічні прояви:
Есенціальна фруктоземія – дефект помутніння кришталику (катарак-
ферменту фруктокінази, що супроводжується та), збільшення печінки, затримка
підвищенням вмісту фруктози у сечі. розумового розвитку. Ензимопа-
Клінічних проявів ця тія з’являється у ранньому віці
ензимопатія не має. 70 при споживанні молока.
 Тести з теми “Вуглеводи”

1. У регуляції активності ферментів важливе місце належить їхній постсинтетичній

ковалентній модифікації. Яким із зазначених механізмів здійснюється регуляція
активності глікогенфосфорилази і глікогенсинтетази?
A. Фосфорилювання-дефосфорилювання
B. Метилювання
C. Аденілювання
D. Обмежений протеоліз
E. АДФ-рибозилювання
2. Через деякий час після інтенсивного фізичного тренування у спортсмена активується
глюконеогенез, основним субстратом якого є:
A. Аспарагінова кислота
B. Лактат
C. Глутамінова кислота
D. Альфа-кетоглутарат
E. Серін
3. У новонародженої дитини після годування молоком спостерігалися диспептичні
розлади (диспепсія, блювота). При годуванні розчином глюкози ці явища зникали.
Вкажіть фермент, що бере участь в перетравленні вуглеводів, недостатня активність
якого приводить до вказаних розладів.
A. Мальтаза
B. Амілаза.
C. Сахараза.
D. Ізомальтаза.
E. Лактаза
4. Під час бігу на коротку дистанцію у нетренованих людей спостерігається м’язова
біль внаслідок накопичення лактату. Вкажіть, з посиленням якого біохімічного процесу
це може бути пов’язано.
A. Гліколізу.
B. Глюконеогенезу.
C. Пентозофосфатного шляху.
D. Травлення вуглеводів.
E. Глікогенезу.
5. Яка речовина є основним джерелом енергії для мозкової тканини?
A. Глюкоза
B. Жирні кислоти
C. Ацетонові тіла
D. Амінокислоти
E. Молочна кислота
Еталони відповідей:
1- А; 2 – В; 3 – Е; 4 – В; 5 – А. 71
6. При голодуванні нормальний рівень гюкози у крові підтримувається за рахунок
глюконеогенезу. Яка речовина є основним джерелом глюкози при цьому?
A. Стеаринова кислота
B. Гліцерин
C. Фруктоза
D. Аланін
E. Молочна кислота

7. Після фізичного навантаження лактат виходить із м язів і перетворюється у печінці

на глюкозу. Назвіть цей процес.
A. Гліколіз
B. Цикл Кребса
C. Цикл Корі
D. Гліоксилатний цикл
E. Глікогеноліз

8. Відомо, що в еритроцитах активно функціонує пентозо-фосфатний шлях. Яка

головна функція цього метаболічного шляху у еритроцитах?
A. Протидія перекисному окисленню ліпідів
B. Генерація енергіі
C. Знешкодження ксенобіотиків
D. Окислення глюкози до лактата
E. Посилення перекисного окислення ліпідів

9. При перетворенні глюкози в пентозному циклі утворюються фосфати різних

моносахаридів. Яка з цих речовин може бути використана для синтезу нуклеїнових
кислот?
A. Еритрозо-4-фосфат
B. Рибулоза-5-фосфат
C. Рибоза- 5-фосфат
D. Седогептулозо-7-фосфат
E. Єксилулозо-5-фосфат
10. Відомо, що при аеробному і при анаеробному гліколізі утворюється загальний
метаболіт. Назвіть цю сполуку:
А. Лактат
В. Пируват
С. Фумарат
Д. Малат
Е. Оксалоацетат

72
11. У хворої дитини судоми, блювання, втрата свідомості. Аналіз крові натще показал
гіпоглікемію. Передбачуваний діагноз – хвороба Кори. Порушення активності
якого ферменту веде до цієї хвороби?
A. Глікргенсинтази
B. Глікогенфосфорилази
C. 1,4-глікозидази
D. Аміло-1,6-глікозидази
E. Глюкозо-6-фосфатази

12. При анаеробному гліколізі утворбється декілька багатоергічних сполук. Виберіть

одну з них :
A.  2-фосфоглицерат
B.  3-фосфоглицерат
C. 1,3-діфосфогліцерат
D. Пируват
E. Лактат

13. Останню реакцію анаеробного гліколіза каталізує лактатдегідрогеназа. Який

кофермент входить до складу цього ферменту?
A. ФАД
B. ФМН
C. НАД+
D. ТПФ
E. ПАЛФ

14. Під час інтенсивної м язової роботи активується фосфороліз глікогену у печінці,
внаслідок чого підвищується рівень глюкози у крові. Який гормон активує цей
процес?
A. Інсулін
B. Глюкагон
C. Кортизол
D. Адреналін
E. Тестостерон

15. Під час інтенсивної м язової роботи енергетичні потреби скелетних м язів дуже
зростають. Який гормон забеспечує мобілізацію глікогену у м язах?
A. Інсулін
B. Глюкагон
C. Кортизол
D. Адреналін
E. Тестостерон
73
16. Пентозо-фосфатного шлях постачає НАДФН для відновлюючих синтезів ліпідів. До
складу якого ферменту цього метаболічного шляху входить НАДФН?
А. Транскетолаза
В. Глюкозо-6-фосфатдегидрогеназа
С. Трансальдолаза
Д. Лактоназа
Е. Пентозофосфатизомераза

17. Пентозофосфатний цикл в залежності від умов може переключатися на гліколіз

завдяки спільним метаболітам. Назвіть такий метаболіт.
A. 6-фосфоглюконат
B. Фруктозо-6-фосфат
C. Ксилулозо-5-фосфат
D. Рибулозо-5-фосфат
E. 6-фосфоглюколактон

18. Відомо, що під час синтезу гликогена гілки у його молекулі утворюються під дією
ферменту розголуження глікогену. Який зв язок утворює цей фермент?
А. α –1,6-глікозидний
В. β–1,6-глікозидний
С. α–1,4-глікозидний
Д. β–1,4-глікозидний
Е. α –4-6-глікозидний

19. Людина раптово виконує важку фізичну роботу. Який процес метаболізму
вуглеводів активується при цьому?
А. Анаеробный гліколіз
В. Аеробний гліколіз
С. Глюконеогенез
Д. Глікогеноліз
Е. Глюкогенез

20. Після інтенсивної фізичної роботи у печінці активується глюконеогенез. Яка

сполука, що утворбється у м язах, є субстратом цього процесу?
А. Цитрат
В. Фумарат
С. Фруктозо-1,6-фосфодиоксиацетон
Д. Лактат
Е. Фосфоенолпируват

74
 ОБМІН ЛІПІДІВ
Ліпіди – це різноманітні за структурою органічні сполуки, що мають загальну
властивість - гідрофобність.
Основні класи ліпідів
1. Нейтральні жири – триацилгліцериди (ТАГ) – ефіри гліцерину та вищих
жирних кислот (ВЖК):
насичений
ацил RСООН
ненасичений Вищі жирні кислоти входять
ацил
до складу більшості ліпідів
людини. Поряд із глюкозою
насичений вони є важливими «паливними
ацил
молекулами» - джерелами
енергії. Це можливо завдяки
ТАГ – найбільш компактна та енерговмісна великої кількості атомів водню
форма зберігання енергії. Це гідрофобні сполуки. у їхньому складі. Наприклад,
Завдяки цій властивості вони утворюють
структури, ізольовані від води (краплі жиру). насичені жирні кислоти:
2. Гліцерофосфоліпіди– амфіфільні сполуки. Це С15Н31СООН пальмітинова
дозволяє їм утворювати С17Н35СООН стеаринова
бішарові структури мембран. Ненасичені жирні кислоти:
С17Н33СООН олеїнова
гідрофобні С17Н31СООН лінолева
«хвости»
С17Н29СООН ліноленова
С19Н31СООН арахідонова
етаноламін Вільні жирні кислоти – це
холін
амфіфільні сполуки. Вони
гідрофільна
«голова» Х мають гідрофільну, тобто
серин заряджену, «голову» та гідро-
фобний, тобто незаряджений
«хвіст»:
гідрофільна
3. Стероїди –амфіфільні «голова»
сполуки:

 холестерин; гідрофобний
 стероїдні гормони; «хвіст»

 жовчні кислоти
 вітамін D.
гідрофобна
гідрофільна частина насичена ненасичена
частина ВЖК ВЖК 75
Травлення нейтральних жирів– це поступовий гідроліз триацилгліцеридів
за допомогою панкреатичної ліпази (ліполіз).
триацилгліцерид діацилгліцерид моноацилгліцерид гліцерин

  попередньо емульгований жир;

Умови
  активна панкреатична ліпаза ( рН 7,5 - 8);
травлення:
  панкреатичний білок коліпаза;
 наявнясть амфіфільних жовчних кислот

холева жири
кислота їжі шлунок
гідрофільна
частина
панкреатичні
жовчна солі жовчний ліпаза та коліпаза
кислота жовчних кислот міхур

гідрофобна частина

вода дванадцати-
пала кишка підшлункова
міцела залоза

ТАГ жовчні тонка кишка

кислоти

Жовчні кислоти ОН Функції

синтезуються у печінці жовчних
12
з холестерину, кон’ю- таурохолева кислот:
гують с гліцином або (парна жовчна кислота)  емульгують
таурином із утворен- НО 3 7
ОН жири;
ням кон’югатів (парных  активують
Жовчні кислоти заміщення у:
жовчних кислот), котрі ліпазу;
С-3 С-7 С-12
у складі жовчі  приймають
потрапляють в жовчний холева участь у
міхур, а далі - у всмоктуванні
хенодезоксихолева -Н
тонку кишку. продуктів
76 дезоксихолева -Н ліполізу
 Етапм травлення, всмоктування та транспорту
ТАГ
Харчові
жири
10. ВЖК у клітинах, наприклад,
міоцитах, окиснюються до кінце-
вих продуктів з утворенням АТФ
або, як у адипоцитах, запасаються
завдяки включенню у синтез ТАГ.
жовчні шлунок
кислоти рН 1,5-2 11. Частина ТАГ міоцит
жовчний
ВЖК або
міхур
надходить до
адипоцит
крові, зв’язу-
ється з аль-
9.Частина
несприятливі бумінами та
ВЖК
умови для транспорту-
надходить до
перетравлення ється у такому
клітин
ліпідів вигляді. ВЖК жирової
тканини,
міокарда,
5. 90% жовчних скелетних
кислот м’язів,
АТФ
всмоктуються молочних
з кишечника залоз.
у кров, далі
тонка потрапляють у
кишка печінку, де
знов ліпопротеїнліпаза
1. Солі жовчних кислот використо-
емульгують харчові вуються для
жири у тонкому утворення
кишечнику з утворенням жовчі 8. ЛП-ліпаза, що активується
змішаних міцел. (ентеро- апоС II, розщеплює на
гепатична поверхні ендотелію капиля-
циркуляція – рів жирової тканини ТАГ,
2. Панкреатична
7-8 обертів на що містяться у хіломікронах,
ліпаза (та коліпаза)
добу). на ВЖК і гліцерин.
розщеплює ТАГ капіляр
до ВЖК і МАГ
(гидроліз до гіицерину
7. Хіломікрони переносять
відбувається у незначній
стінка харчові ТАГ по
мірі ).
кишечника лімфатичним судинам і
АпоСII крові до тканин і органів
3. ВЖК і МАГ всмоктуються ( жирової тканини,
у стінку кишечника у вигляді скелетних м’язів, міокарда,
міцел із амфіфільними тощо).
жовчними кислотами,
фосфоліпідами та
холестерином. хіломікрон
ВЖК

4. У слизовій оболонці кишечника 6. У епітелії слизової оболонки кишечника

міцела розпадається, а із МАГ ТАГ, фосфоліпіди, холестерин і апопротеїни
і жирних кислот відбувається ресинтез «упаковуються» в хіломікрони –
специфічних для людини ТАГ. ліпопротеїни, що транспортують екзогенні
ТАГ жири з кишечника до тканин. 77
 Травлення гліцерофосфоліпідів
Гліцерофосфоліпіди (ФЛ) перетравлюються за допомогою фосфоліпаз, котрі
гідролізують ефірні зв’язки у молекулах гліцерофосфоліпідів, наприклад,
фосфатидилінозитолдифосфатів).
Продукти травлення фосфоліпідів:
фосфоліпаза А1
R1СООН - насичена жирна кислота

R2СООН - ненасичена жирна кислота

фосфоліпаза А2
фосфоліпаза С
фосфорна кислота
фосфатидил-
інозитол-
дифосфат
гліцерин
Н
фосфоліпаза D
інозитолдифосфат (ИФ2)
Панкреатична фосфоліпаза А2 надходить до тонкої кишки у неактивній формі та
активується тріпсином шляхом часткового протеолізу. Внаслідок її дії утворюються
токсичні лізофосфоліпіди, котрі не накопичуються, тому що майже водночас на
фосфоліпіди діють кишечні фосфоліпази А1, С і D.

Травлення ефірів холестерину

RСООН

+
Н2О
холестеролестераза

ефір холестерину (ЕХС) холестерин (ХС)

Ефіри ходестерину, котрі надходять у складі продуктів тваринного походження,

(рослинні стероїди не засвоюються), гідролізуються кишечною або панкреатичною
холестеролестеразою до вільних жирних кислот и холестерину.

При порушенні травлення та всмоктування ліпідів нерозщеплені ліпіди виводяться із

організму із калом. Це називається стеатореєю або жировим стулом.
78
 Ресинтез специфічних жирів у стінці кишечника

МАГ, котрі надійшли у стінку кишечника, можуть перетворюватися за двома шляхами:

- ліполіз до гліцерину та ВЖК;
- ресинтез власних специфічних ТАГ за участю 2 молекул ацил-КоА:
моноацилгліцерин діацилгліцерин триацилгліцерин

Транспортні форми екзоненних ліпідів – хіломікрони

Хіломікрони - це основна молекулярна форма, у вигляді
якої ресинтезовані ТАГ проходять крізь латеральну апопротеїни
мембрану ентероцитів і проникають у лімфатичні
судини, а далі – у лімфатичну протоку і кров. По крові
харчові жири транспортуються хіломікронами у
тканини.
Хіломікроні – це найбільш великі ліпопротеїнові
частинки: діаметр 100-1000 нм. Вони складаються з
ліпідів і білків, утворюються у слизовій оболонці
кишечника. Хіломікрони переважно містять гідрофобні
ТАГ (до 90%), котрі локалізовані у ядрі цієї частинки
фосфо-
поруч із гідрофобними ефірами холестерину. До
холестерин ліпіди
складу хіломікронів входить невелика кількість триацлгліцериди
амфіфільних фосфоліпідів, вільного холестерину та і ефіри холестерину
білку, котрі разом утворюють амфіфільну оболонку.
Основною функцією хіломікронів є перенесення з током крові харчових ТАГ із
кишечника, де вони всмоктуються, у тканини. Концентрація хіломікронів у плазмі
крові досягає максимальної на 3 - 6 годину після приймання жирної їжі, а потім вона
поступово зменшується. Швидкість елімінації цих частинок із плазми достатньо
велика. У здорових людей, які голодували протягом 12 годин, хіломікрони не
визначаються. Це відбувається завдяки дії ліпопротеїнліпази – фермента, котрий
міститься на поверхні ендотелію капілярів тканин і органів (жирової тканини,
скелетних м’язів, міокарда). Цей фермент «впізнає» хіломікрони завдяки взаємодії з
апопротеїном апоС-II, який функціонує як його активатор. Ліпопротеїнліпаза капілярів
гідролізує нейтральні жири (ТАГ) у складі хіломікронів до гліцерину та ВЖК. В
результаті реакції утворюються залишкові (ремнантні) хіломікрони, які потім
потрапляють у печінку, в котрій вони остаточно розщеплюються. 79
 Катаболізм триацилгліцеридів
ТАГ надходять в організм людини з
ТАГ їжею. Після перетравлення,
у складі всмоктування та біохімічних
ХМ перетворювань у ентероцитах, крові та
печінці ТАГ депонуються в адипоцитах
– клітинах жирової тканини. В значно
ТАГ меншій кількості ТАГ містяться у
у складі жирова клітинах інших органах, наприклад,
ЛПДНЩ тканина печінки. Накопичення резервів ТАГ є
(депо ТАГ) ВЖК +
найбільш ефективним механізмом
альбуміни
акумуляції метаболічної енергії. Завдяки
м’язи великій насиченості атомами водню при
печінка окисненні ТАГ утворюється набагато
серце більша кількість енергії у порівнянні з
вуглеводами та білками.
СО2 АТФ Н2О

гормон
(адреналін, глюкагон) Внутрішньоклітинний ліполіз
неактивна ТАГ можуть здійснювати свою енергетичну функцію
аденілатциклаза лише після попереднього гідролітичного розщеплення на
активна гліцерин і жирні кислоти шляхом внутрішньоклітинного
аденілатциклаза ліполізу. Цей процес мобілізації жирних кислот із
жирової тканини відбувається під дією тканинних ліпаз
АТФ (Е1, Е2, Е3), з котрих Е1 - ТАГ-ліпаза – гормонзалежний
фермент, тобто його активність регулюється деякими
цАМФ гормонами. Наприклад, вона активується адреналіном
(при стресі), глюкагоном (при голодуванні), гальмується
неактивна інсуліном. Контроль активності ТАГ-ліпази
протеїнкіназа здійснюється за каскадним механізмом
активна гормональної регуляції функцій клітин.
протеїнкіназа Безпосередньо ТАГ-ліпаза активується
АТФ
шляхом фосфорилювання. ВЖК, що
неактивна утворилися, далі окиснюються у багатьох
тригліцеридліпаза
тканинах і органах (міокарді, скелетних
активна Е 1 м’язах, печінці) , крім мозку.
тригліцеридліпаза
ТАГ ДАГ Е2 МАГ Е3 гліцерин

80 ВЖК ВЖК ВЖК

 Окиснення гліцерину

АТФ АДФ НАД+ НАДН

гліцерол- P фосфогліцерол- P P
гліцерин кіназа фосфогліцерол дегідрогеназа фосфодіоксі- 3-фосфогліцер-
ацетон альдегид
2
Гліцерин активується шляхом фосфорилювання (витрачається 1
АТФ). Фосфогліцерол, що утворився, далі дегідрується з
утворенням НАДН, котрий окиснюється у мітохондріальному
дихальному ланцюзі. Окиснення НАДН поєднано з синтезом
20
3 АТФ. Фосфодіоксіацетон, метаболіт гліколізу, перетво-
рюється у 3-фосфогліцеральдегід, котрий окиснюється у другій
стадії гліколізу до пірувату. На даному етапі утворюється 3 піруват
АТФ за рахунок окисного фосфорилювання і 2 АТФ – шляхом ацетил-SКоА
субстратного фосфорилювання. У аеробних умовах піруват
окиснюється до ацетил-КоА з утворенням 3 АТФ. Ацетил-КоА
«згорає» в ЦТК до СО2 і Н2О з утворенням 12 АТФ. Таким ЦТ
чином, при окисненні гліцерину до кінцевих продуктів К
утворюється 22 АТФ.
Н2О СО2
Окиснення вищих жирних кислот
1. Активація ВЖК у цитозолі клітин: АТФ АМФ + ФФ
RCOOH + HSKoA ацил-КоА-синтетаза
R-CO- SKoA
2. Перенесення ацил- КоА із цитозоля в матрикс мітохондрій за допомогою карнітину:
Окиснення ВЖК відбувається у мітохондріях, але
внутрішня мембрана мітохондрій непроникна
для ацил-КоА, тому ацил
переноситься
карнітином, котрий працює за
човниковим принципом.
карнітин

міжмембранний карнітін
простір

карнітін
карнітін
карнітін

карнітін карнітін
81
 β-окиснення вищих жирних кислот
Мітохондріальне окиснення вищих жирних кислот (ВЖК) відбувається у три стадії. У
1 стадії (β-окиснення) ВЖК окиснюється з відщепленням двовуглецевого фрагменту у
вигляді ацетил-SКоА, починаючи від карбоксильного кінця ацилу, що окиснюється.
Наприклад, при окисненні
пальмітинової кислоти (n=16)
S-КоА утворюється n/2=8 молекул ацетил-
пальмітоїл- S-КоА SКоА, котрі включаються у 2
ацил-SКоА- ФАД стадію окиснення ВЖК - цикл
1 дегідрогеназа ФАДН2 в ЦПЭ 2АТФ Кребса. На цій стадії ацетильні
групи окиснюються до СО2 і
S-КоА постачають атоми водню у
еноїл- S-КоА дихальний ланцюг.
еноїл-SКоА- Стадія 1 Стадія 2
2 гідратаза кількість
циклів β-окиснення
8 ацетил-SКоА
β-окиснення
S-КоА (n/2-1)=7
β-оксіацил- S-КоА
β-оксіацил-SКоА-
дегідрогеназа НАД+
3 НАДНН+ в ЦПЭ 3АТФ
ЦТК
S-КоА
β-кетоацил-
НS-КоА
4 тіолаза

S-КоА S-КоА
НАДН, ФАДН2
ацил-S-КоА ацетил -SКоА Стадія 3
Ці чотири послідовні реакції (цикл β-окиснення) ланцюг
повторюються стільки разів, поки вся жирна кислота перенесення
електронів
з парною кількістю атомів вуглецю (n), не пере-
твориться в n/2 молекул ацетил-SКоА: АДФ+Ф АТФ

С14 У 3 стадії атоми водню від НАДН2 і ФАДН2 надходять у дихальний

С12 ланцюг і відновлюють кисень з утворенням води (жири – джерела
ендогенної води). Енергія окиснення ВЖК конвертується у
С10 молекули АТФ. При окисненні 8 молекул ацетил-КоА утворюється
8х12=96 молекул АТФ. Відбувається 7 циклів окиснення
С8 пальмітинової кислоти. В кожному з них утворюються по 5 молекул
С6 АТФ за рахунок окиснення НАДН и ФАДН2), тобто 7х5=35 молекул
АТФ. Сумарно: 141-1* = 140 АТФ.
С4 (* 1 молекула АТФ витрачена на активацію ВЖК).
82
 Синтез кетонових тіл
ліпідна
Метаболізм кетонових тіл
крапля
SКоА SКоА
2 ацетил-SКоА
кетонові тіла ацетоацетат і β-
тіолаза гідроксибутират
НSКоА
НSКоА експортуються у
якості джерел
SКоА енергії для скелет-
ацетоацетил-SКоА ВЖК ацетил-SКоА них м’язів, серця,
ОМГ- SКоА- ацетил-SКоА мозку.
синтетаза оксалоацетат
НSКоА ЦТК

глюкоза
SКоА глюкоза експортується
β-окси-β-метилглутарил-SКоА(ОМГ- SКоА) у якості паль-
гепатоцит ного для мозку
ОМГ- SКоА- та інших
ліаза ацетил-SКоА тканин
Утилізація
кетонових тіл
ацетоацетат
β-оксибутират НАД+
β-оксибутират β-оксибутират НАДН
НАДН дегідрогеназа
дегідрогеназа
НАД+

ацетоацетат сукциніл- SКоА

ацетон β-оксибутират β-кетоацилКоА
трансфераза сукцинат

кетоновые
кетоновые
кетонові тіла
тела
тела
SКоА
Кетонові тіла синтезуются тількі у печінці ацетоацетил-SКоА
(перша реакція – у цитозолі, інші – у мітохондріях тіолаза НSКоА
гепатоцитів), але вони ніколи не використовуються у
печінці. Кетонові тіла дифундують у кров і викорис-
товуються як альтернативне метаболічне паливо
SКоА SКоА
для позапечінкових органів і тканин: міокарда,
2 ацетил-SКоА
скелетних м’язів, коркового шару наднирників та за
умов голодування - для мозку.
У нормі концентрація кетонових тіл у крову невелика (10-20 мг/ ЦТ
л), але вона суттєво підвищується при голодуванні та К
цукровому діабеті. Це призводить до кетонемії, кетоацидозу та СО2
АТФ
кетонурії. НО 83
2
 Синтез холестерину
біомембрани

ВЖК глюкоза стероїдні

гормони

вітамін D3

жовчні
кислоти холестерин
тіолаза
ПФШ
НАДФН+

ланостерин
НАДФН+

сквален
2(НАДФН+Н+) 2НАДФ+ ізопентенілдифосфат

Н2ОН
ОМГ- SКоА- редуктаза
β-окси- β-метилглутарил-SКоА (ОМГ- SКоА)
мевалонова кислота
Синтез ендогенного холестерину переважно відбувається у печінці (50-80%),
кишечнику (10-15%), а також у шкірі (до 5%), корі наднирників і репродуктивних
органах. Біосинтез холестерину починається з ацетил-КоА. Вуглецевий скелет
С27стерину будується з С2- ланок у результаті складної послідовності реакцій.
Біосинтез холестерину складається з чотирьох етапів.
  На першому етапі з трьох молекул ацетил-КоА утворюється мевалонат (С6). Перші
реакції повністю співпадають із синтезом кетонових тіл до ОМГ-SКоА, але вони
локалізовані у цитозолі гепатоцитів. Далі ОМГ-SКоА відновлюється до мевалонової
кислоти. Регуляторний фермент цього синтезу - ОМГ-SКоА-редуктаза, коферментом
котрого є НАДФН+Н+ (головне джерело НАДФН+Н+ - пентозофосфатний шлях
окиснення глюкози). Активність цього ферменту інгібується холестерином і ЛПНЩ за
принципом негативного зворотного зв’язку. Кім того, цей фермент також інгібується
шляхом фосфорилювання (активна його дефосфорильована форма).
  На другому етапі мевалонат перетворюється у «активний ізопрен» -
ізопентенілдифосфат.
  На третьому етапі шість молекул ізопрену полімеризуються з утворенням сквалену
(С30).
  На четвертому етапі сквален циклізується у ланостерин (С30), від котрого
відщеплюються три метильні групи та утворюється холестерин (С27). На схемі
84 показани найбільш важливі проміжні продукти цього біосинтезу.
 Надходження з їжею Синтез із ацетилКоА
(екзогенний холестерин) (ендогенний холестерин)
0,3-0,5 г на добу до 1 на добу

фонд холестерину
структура мембран синтез стероїдних
в організмі
і ліпопротеїнів гормонів ~40 мг на добу

синтез екскреція екскреція з синтез

жовчних кислот з фекаліями шкіряним салом вітаміну D3
~ 1,0-1,3 г на добу ~0,5-0,7 г на добу ~ 0,1 г на добу ~10мг на добу

Фонд холестерину складається з:

  вільного холестерину – найбільша
фракція, до котрої належать холестерин
мембран і оболонки ліпопротеїнів крові.
 ефірів холестерину – гідрофобних молекул,
котрі є запасною формою холестерину у
організмі. Вони знаходяться у ліпідних крап- холестерин
лях цитозолю клітин і ядрах ліпопротеїнів.
Ефіри утворюються в реакції етерифікації
холестерину з ненасиченою жирною
фосфатидилхолін (лецитин)
кислотою (із лецитину) за допомогою
ферменту лецитинхолестеролацил- лецитинхолестерол-
трансферази (ЛХАТ) або в реакції ацилювання ацилтрансфераза
холестерину за допомогою ацил-КоА та (ЛХАТ)
ацилхолестеролацилтрансферази (АХАТ).
В организмі дорослої людини міститься
приблизно 140 г холестерину, з котрих більш
ніж 90% міститься у тканинах, особливо у ефір
нервовій, м’язовій, сполучній і жировій, а також холестерину
у наднирниках. До 10% холестерину міститься у
плазмі крові та лімфі у складі ліпопротеїнів
(складова частка у вигляді ефірів). З віком
холестерин накопичується у организмі, тому у лізофосфатидилхолін
дорослих концентрація холестерину у плазмі
крови вище у порівнянні з дітлахами і складає в
нормі 3,88 – 6,46 ммоль/л.
Холестерин – дуже важлива сполука у організмі людини. Крім структурної функції
(компонент клітинних мембран), холестерин є попередником багатьох біологічно
значущих речовин: стероїдних гормонів (кортикостероїдів, статевих гормонів),
антирахітичного вітаміну D3, а також жовчних кислот, тобто усіх стероїдів у
організмі. 85
Ліпопротеїни – транспортні форми ліпідів фосфоліпіди
апоВ-100
Усі ліпіди надходять у плазму у вигляді
макромолекулярних комплексів, котрі називаються
ліпопротеїнами. Ліпопротеїни (ЛП) – це сферичні
частинки, що складаються з гідрофобного ядра й
амфіфільної оболонки. Ядро містить неполярні
триацилгліцериди (ТАГ) та ефіри холестерину. Оболонка
складається з полярних ліпідів - холестерину та
фосфоліпідів. Заряджені кінці цих молекул спрямовані
назовні. Крім того, до складу оболонки входять білки ТАГ
холестерин
(апопротеїни), нековалентно зв’язані з фосфоліпідами та ефіри холестерину
холестерином. Існують апопротеїни А, В, С, D і E.
Функції апопротеїнів: структурна, активація ЛП-ліпази, рецепторна. Циркулюючи у
крові, ліпопротеїни обмінюються між собою поверхневими ліпідами та апопротеїнами.
Апопротеїни служать "візитною карткою" ліпопротеїнів, тому що ліпопротеїнові
рецептори у різних тканинах та органах розпізнають тільки специфічні апопротеїни.

ХМ ЛПДНЩ ЛПНЩ ЛПВЩ

тригліцериди
холестерин
фосфоліпіди
ліпопротеїни ліпопротеїни ліпопротеїни
хіломікрони дуже низької низької высокої апопротеїни
щільності щільності щільності

транспорт транспорт транспорт транспорт

ліпідів ліпідів, холестерину холестерину функції
із клітин котрі син- до тканин із тканин у ЛП
кишечника тезується печінку
у печінці атерогенні антиатерогенні
Існує декілька класів ліпопротеїнів в
залежності від їхньої густини (визначається
ультрацентрифугуванням) та
електрофоретичною рухомістю. Щільність
ліпопротеїнової частинки оцінюється за Хіломікрони (х60000) ЛПДНЩ (х180000)
співвідношенням апопротеїни/ліпіди: чим
більше білку, тим вище густина.
Електрофоретична рухомість залежить від
вмісту апопротеїнів і полярних
86 ліпідів. ЛПНЩ (х180000) ЛПВЩ (х180000)
 зворотний
транспорт
печінка ЛПВЩ холестерину
кишечник до печінки

ЛПНЩ

поза-
печінкові
остат. тканини
ЛПДНЩ ХМ остат.
ЛПДНЩ

ХМ попередники ЛПВЩ
капіляр (із печінки та кишечника)

ВЖК
ліпопротеїнліпаза жирова тканина, м’язи
Усі ліпопротеїни беруть участь у транспорті холестерину та
його ефірів по крові та їхнім розподіленням по органам.
  Хіломікрони транспортують екзогенний холестерин із
кишечника до печінки.
  ЛПДНЩ утворюються у печінці (в невеликій кількості – у
кишечнику) та транспортують екзо- та ендогенний
холестерин (поряд із іншими ліпідами) до тканин. Обидві плазма
плазма крові
форми ліпопротеїнів (ХМ і ЛПДНЩ) швидко розпадаються після крові після
(півперіод їхнього життя складає 1,5 – 2 години). голодування прийому
жирної їжі

Ліпопротеїнліпаза (ЛП-ліпаза) розщеплює ТАГ у складі хіломікронів і ЛПДНЩ на

поверхні ендотелію капілярів з наступним перетворенням цих частинок у остаткові
хіломікрони та остаткові ЛПДНЩ, відповідно. Ці частинки поглинаються у печінці за
механізмом ендоцитозу завдяки наявності специфічних рецепторів.
  Далі ТАГ остаткових ЛПДНЩ розщеплюються ЛП-ліпазою, після чого вони
перетворюються у ЛПНЩ. ЛПНЩ відрізняються від своїх попередників не тільки
збільшеним вмістом холестерину (у вигляді ефірів), але й складом апопротеїнів. Це
основний клас ліпопротеїнів, котрі переносять холестерин не тільки до печінки, але
й до позапечінкових тканин та органів для його подальшого використання. ЛПНЩ
називаються атерогенними, тому що вони сприяють розвитку атеросклерозу.
  ЛПВЩ утворюються із своїх попередників у печінці та «дозрівають» у крові.
Завдяки своєї здатності «вытягати» на себе із клітин мембранний холестерин, ЛПВЩ
забезпечують його зворотний транспорт до печінки, тому вони називаються
антиатерогенними ліпопротеїнами (перешкоджають розвитку атеросклерозу).
87
 Біосинтез ліпідів - ліпогенез
Ліпогенез спрямований на акумуляцію у організмі людини резервів метаболічного
пального у вигляді триацилгліцеридів і на оновлення структурних компонентів
біомембран шляхом синтезу фосфоліпідів, сфінголіпідів. Складовою частиною цього
процесу є біосинтез жирних кислот, котрий найбільш активно відбувається у жировій
тканині, печінці, молочній залозі пад час лактації.
Синтез вищих жирних кислот
В організмі людини переважно синтезується пальмітинова кислота (С16),
безпосереднім донором двовуглецевих фрагментів є ацетил-КоА, що утворюється
при аеробному окисненні глюкози у мітохондріях клітин. Реакції синтезу локалізовані
у цитозолі клітин, але внутрішня мембрана мітохондрій непроникна для ацетил-КоА.
матрикс цитозоль
Перенесення ацетилу із ацетил-КоА
ацетил-КоА
мітохондрій у цитозоль здійсню-
ється за допомогою човникового оксалоацетат цитрат цитрат
оксалоацетат
механізму. Спочатку у мітохонд-
ріальному матриксі із ацетил-КоА і
СО2 малат
оксалоацетату утворюється цитрат, НАДФ+
котрий проходить крізь мембрану НАДФН+
мітохондрій, і саме він є піруват піруват
переносником ацетилу у цитозоль.
Оксалоацетат повертається у матрикс мітохондрій також за допомогою човникової
системи. Для цього він відновлюється у малат, котрий проходить через мембрану.
Іншим шляхом повернення оксалоацетату є його перетворення у піруват, для котрого
мембрана теж проникна. Перевагою цього шляху є утворення НАДФН+Н+,
необхідного для відновного синтезу жирних кислот.
У мітохондріях цитрат є основним субстратом циклу Кребса, але він може залишати
мітохондрії та виходити у цитозоль за умов посиленого вживання вуглеводів із їжею.

У першій стадії відбувається карбоксилювання ацетил-КоА з утворенням С3 молекули

малоніл-КоА. Реакція каталізується ключовим ферментом біосинтезу – ацетил-КоА-
карбоксилазою, простетична група цього фермента - біотин.
АТФ
АДФ+Ф

+ біотин
SКоА ацетилКоА-карбоксилаза SКоА
ацетил-КоА (КоЕ – біотин) малоніл-КоА
цитрат
інсулін пальмітоїл-КоА

Біотин (вітамін Н) за участю АТФ утворює активний комплекс із вугільною

88 кислотою – карбоксибіотин, який вводить карбоксильну групу в ацетил-КоА.
У синтезі жирних кислот приймає
участь мультиферментний комп- Синтаза жирних кислот (пальмітатсинтаза)
лекс – синтаза жирних кислот
(пальмітатсинтаза), котрий β-кетоацил-АТБ-
складається з декількох ферментів, синтетаза SН Малоніл-КоА-
каталізуючих окремі реакції АТБ-трансфераза
синтезу жирних кислот, і з SН
ацилтранспортуючого білку Ацил-
(АТБ). Цей комплекс має дві SH- КС Транспортуючий
МТ
групи: цистеїнового залишку (Cys- Білок
SH), що зв’язує ацетильний АТ АТБ КР
залишок, і 4'-фосфопантотенової
групи (Pan-SH), необхідної для ЕР ГД
зв’язування малонільного залиш-
ку. Ця частина ферменту функціо-
нує як "довга рука", котра фіксує Ацетил-КоА-АТБ- β-кетоацил-
субстрат і передає його від одного трансацетилаза АТБ-редуктаза
ферменту реакції до іншого.
Еноїл-АТБ- β-гідроксиацил-АТБ-
редуктаза дегідратаза

Просторове об’єднання декількох послідовних реакцій у такому мультиферментному

комплексі має низку принципових переваг у порівнянні з окремими ферментами:
запобігаються конкурентні реакції, послідовні реакції узгоджені, як на конвеєрі. Це
сприяє найбільш ефективному перебігу всіх ферментативних реакцій.

Пальмітатсинтаза забезпечує
послідовне зростання вуглецевого ланцюгу
на два атоми вуглецю (С2, С4, С6 , тощо) до утворення
16-вуглецевого ацильного залишку, зв’язаного з SН-групою
АТБ. Відщеплення пальмітилу від АТБ здійснюється
шляхом гідролізу. При цьому утворюється вільна
пальмітинова кислота С15Н31СООН та вивільняється
89
пальмітатсинтаза.
Послідовність ферментативних реакцій синтезу ВЖК

  На синтез однієї молекули

пальмітату використовується:
КС МТ   1 молекула ацетил-КоА;
АТ АТБ КР   7 молекул малоніл-КоА;
ЕР ГД   14 молекул НАДФН + Н+.
  Внаслідок цього утворюється:
КоА
 7 молекул СО2;
ацетил-КоА  6 молекул H2O;
НSКоА
перенос  8 молекул НSКоА;
ацетилу  14 молекул НАДФН+Н+

КС МТ
перенос
АТ АТБ КР
малонілу КС МТ
ЕР ГД
АТ АТБ КР 5
ЕР ГД перенос бутирилу
повторення циклів з SН-групи АТБ
SКоА
малоніл-КоА на SН-групу
НSКоА
ферменту КС

КС МТ КС МТ
синтаза жирних кислот АТ АТБ КР
АТ АТБ КР з метильною та
ГД малонільною групами ЕР ГД
ЕР
бутирил-АТБ
1 НАДФ+
конденсація
НАДФН+
4
відновлення

КС МТ КС МТ
АТ АТБ КР АТ АТБ КР
ЕР ГД ЕР ГД

β-кетобутирил-АТБ
КС МТ
НАДФН+ АТБ
АТ КР
2 НАДФ+
ГД 3
ЕР
відновлення дегідратація
90 β-гідроксибутирил-АТБ
 Синтез фосфатидної кислоти – спільного попередника ТАГ і ФЛ
Жири – це найбільш
глюкоза компактна форма збері-
гання енергії. Тому
надлишок глюкози, що
надходить із їжею,
гліколіз

перетворюється у
жири. Цей процес
активується інсуліном (у
абсорбтивний період), і
найбільш активно він
фосфодіоксі- гліцерин відбувається у печен-
ацетон ці та жировій тканині.

НАДН+Н+ АТФ
гліцерофосфат-
печінка дегідрогеназа гліцеролкіназа
жирова тканина печінка
НАД+ АДФ
м’язи

гліцерол-
3-фосфат

SКоА
НSКоА
Ацилювання ацетил-КоА глюкоза
гліцерол-3-фосфату
у позиціях 1, 2
Синтезовані із ацетил-
SКоА
КоА (із глюкози) жирні
Фосфатидна кислота - НSКоА кислоти не
спільний попередник у залишаються вільними,
синтезі простих нейт- а активуються у ацил-
ральних жирів (три- КоА та використо-
ацилгліцеридів, ТАГ) і вуються для синтезу
складних ліпідів – ТАГ і у меншій
фосфоліпідів (ФЛ). фосфатидна кислота кількості - ФЛ.

триацилгліцериди фосфоліпіди 91
 Н2О ЦТФ

Ф фосфатидна кислота ФФ

ЦДФ-холін ЦМФ

ЦДФ
діацилгліцерид ЦДФ-діацилгліцерид
3
серин

ЦМФ

триацилгліцерид
фосфатидилсерин
Синтезируємі нейтральні жири ТАГ
виконують головним чином енергетичну
функцію, а фосфоліпіди – переважно
структурну: вони входять до складу мембран
клітин і оболонок ліпопротеїнів.
У печінці синтезуються ТАГ і ФЛ, але не
тільки для власних потреб, але й «на експорт»
- для інших тканин та органів,ву котрі вони фосфатидилэтаноламин
потрапляють з кров’ю у складі ліпопротеїнів. Препарат «Гептрал», S-аденозил-
При порушенні синтезу фосфоліпідів що використовується
метіонін (-СН3)
перешкоджається виведення нейтральних при захворюваннях
печінки, - це S-адено- В12
гідрофобних ТАГ із гепатоцитів, що може зилметіонін. S-аденозил-
призводити до жирової инфильтрації гомоцистеїн
печінки (нагромадженню нейтральних жирів
у гепатоцитах). Синтез ФЛ може бути
спричинений, наприклад, нестачею
ліпотропних речовин: холіну, метіоніну,
серину (при білковому
92 голодуванні). фосфатидилхолін (лецитин)
 Порушення ліпідного обміну

  Гіперліпопротеїнеміі первинні – спадкові молекулярні захворювання, спричинені

порушеннями синтезу неферментативних білків – апопротеїнів. У крові
спостерігається підвищення вмісту відповідних ліпопротеїнів. Ці захворювання
зустрічаються дуже рідко.
  Гіперліпопротеїнемії вторинні – захворювання, при котрих спостерігається
підвищення концентрації ліпідів. Виникненю цих захворювань сприяють не лише
спадкові причини, але й такі чинники як умови життя, особливості харчування, вік,
стать та інші. Вторинні гіперліпопротеїнемії супроводжують ожиріння, цукровий
діабет, атеросклероз.
  Атеросклероз – це системне захворювання, головною ознакою котрого є
накопичення в інтімі судин ліпідних бляшок, у складі яких переважають холестерин і
його ефіри. Бляшки спричинюють звуження судин крові. Внаслідок цього порушується
кровопостачання тканин та органів, що поступово може призвести до ішемічної
хвороби серця, інфаркта міокарда, інсульта. Молекулярною основою атеросклерозу є
гіперхолестеринемія, але вирішальне значення має співвідношення ЛПНЩ/ЛПВЩ.
Розвитку атеросклерозу сприяє не тільки підвищення концентрації у крові фракції
атерогенних ЛПНЩ, але й поява та зростання в цій фракції різноманітних
модифікованих ЛПНЩ. При лікуванні атеросклерозу використовують наступні
препарати:
  статини (правастатин, ловастатин та інші) – конкурентні інгібітори ОМГ-КоА-
редуктази, зменшують синтез ендогенного холестерину;
  секвестранти жовчних кислот (колестипол) – підвищують виведення жовчних
кислот із організму;
  фібрати (фенофібрат) - активують ЛП-ліпазу та зменшують утворення ЛПДНЩ;
  антиоксиданти (вітамін Е, пробукол) – гальмують пероксидну модифікацію ЛП;
  нікотинову кислоту – зменшує утворення ЛПДНЩ і підвищує вміст
антиатерогенних ЛПВЩ.

  Ожиріння – підвищення відкладання нейтрального

жиру в адипоцитах у порівнянні з нормою.
  Первинне ожиріння відбувається в результаті
перевищення калорійності харчування у порівнянні з
витрачанням енергії. Розвитку ожиріння сприяють генетичні
причини. Наприклад, існує ген ожиріння obese gene,
Нормальна миша
продуктом експресії якого є білок лептин (від грец. худий). (праворуч) і миша з
Мутації в цьому гені призводять до розвитку ожиріння. ожирінням (ліворуч)

  Вторинне ожиріння супроводжує інші захворювання, частіше всього ендокринні.

Наприклад, при гіпофункції щитоподібної залози виникає ожиріння.
93
 Тести з теми “Обмін ліпідів”

1. У чоловіка, який тривалий час не вживав з їжею жирів, але отримував достатню
кількість вуглеводів і білків, виявлено дерматит, погане загоювання ран, погіршення
зору. Яка можлива причина порушення обміну речовин?
A. Нестача лінолевої кислоти, вітамінів А, Д, Е, К
B. Нестача пальмітинової кислоти
C. Нестача вітамінів РР, Н
D. Низька калорійність дієти
E. Нестача олеїнової кислоти
2. В основі ліполізу (мобілізації жирних кислот (з жирових депо) лежить
ферментативний процес гідролізу жиру до жирних кислот та гліцерину. Утворені жирні
кислоти надходять в кров і транспортуються в складі:
A. ЛПНЩ (ліпопротеїнів низької щільності)
B. Глобулінів
C. ЛПВЩ(ліпопротеїнів високої щільності)
D. Альбумінів
E. Хіломікронів
3. Після прийому жирної їжі хворий відчуває дискомфорт, а у калі неперетравлені
краплі жиру.Причиною такого стану є нестача:
A. Фосфоліпідів
B. Жирних кислот
C. Хіломікронів
D. Тригліцеридів
E. Жовчних кислот
4. Хворий страждає на гіпертонію, атеросклеротичне ураження судин. Укажіть,
вживання якого ліпіду йому необхідно знизити в добовому раціоні.
A. Олеїнову кислоту
B. Холестерину
C. Лецитину
D. Моноолеатгліцериду
E. Фосфатиділсерину
5. При обстеженні хворого виявили застій жовчі в печінці та жовчні камені в жовчному
міхурі. Вкажіть основний компонент жовчних каменів, які утворюються в цьому стані.
A. Тригліцериди
B. Холестерин.
C. Білірубінат кальцію.
D. Білок.
E. Мінеральні солі.
Еталони відповідей:
94 1- А; 2 – Д; 3 – Е; 4 – В; 5 – В.
6. Хворому призначено аспірин як протизапальній засіб, що гальмує продукцію
біорегуляторів - простагландинів. Із якої кислоти утворюються ці біологічно активні
сполуки?
A. Стеаринової
B. Олеїнової
C. Арахідонової
D. Глюкуронової
E. Пировиноградної

7. Встановлено, що всі перетворення вільних жирних кислот починаються з активації.

Яка сполука приймає участь у цьому процесі?
А. Холін
В. Гліцерин
С. Фосфорна кислота
Д. Коэнзим А
Е. ГТФ

8. Як енергетичні сполуки вільні жирні кислоти використуються у різних тканинах.

Скільки молей АТФ утворюється при полному окисленні пальмітинової кислоти?
А. 2 мол.
В. 38 мол.
С. 130 мол.
Д. 145 мол.
Е. 128 мол

9. Протизапальна дія деяких препаратів зумовлена їх інгібуючим впливом на

визволення арахідонової кислоти. Ця кислота є попередником:
A. Гему
B. Сечовини
C. Сечової кислоти
D. Простагландинів
E. Холестерину

10. Пацієнту призначений препарат карнітину. Трансмембранний перенос яких сполук

забеспечує цей препарат?
A. Амінокислот
B. Пуринових нуклеотидів
C. Піримидинових нуклеотидів
D. Глюкози
E. Холестерину

95
11. В організмі людини основним місцем депонування триацилгліцеролів (ТАГ) є
жирова тканина. Разом з тим їх синтез відбувається в гепатоцитах. У вигляді чого
проходить транспорт ТАГ із печінки в жирову тканину?
A. ЛПДНЩ
B. Хіломікронів
C. ЛПНЩ
D. ЛПВЩ
E. Комплексу з альбуміном

12. У чоловіка 58 років є ознаки атеросклеротичного ураження серцево-судинної

системи. Збільшення якого з перерахованих нижче показників биохімічного аналізу
крові найбільш характерно для цього стану?
A. Рівня ЛПНЩ
B. Рівня хиломикронів
C. Рівня ЛВПЩ (a-ліпопротеїнів)
D. Активності аланінмінотрансферази
E. Активності сукцинатдегідрогенази

13. Людину вкусила змія. Вона починає задихатися, в сечі з'являється гемоглобін. У
крові проходить гемоліз еритроцитів. Дія токсичої зміїної отрути призводить до :
A. Утворення лізолецитину
B. Ацидозу
C. Поліурії
D. Розвитку алкалозу
E. Утворення тригліцеридів

14. Жирні кислоти, як висококалорійні сполуки зазнають перетворень у мітохондріях у

результаті яких утворюється велика кількість енергії. Якими шляхами проходять ці
процеси ?
A. Бета - окиснення
B. Декарбоксилювання
C. Трансамінування
D. Дезамінування
E. Відновлення

15. У хворої дитини при аналізі крові встановлено гіперліпопротеїнемію, що

передалась по спадковості. Генетичний дефект синтезу якого ферменту обумовлює це
A. Ліпопротеїнліпаза
B. Глікозидаза
C. Протеїназа
D. Гемсинтетаза
E. Фенілаланінгідроксилаза
96
16. Наявністю яких ліпідів зумовлена мутність сироватки крові :
A. Хіломікронів
B. Холестерину
C. Жирних кислот
D. Тригліцеридів
E. Глицерину
17. При цукровому діабеті глюкоза погано засвоюється тканинами, в крові значно
збільшується рівень інших низькомолекулярних речовин, що відіграють роль
транспортного водорозчинного енергетичного матеріалу. Це в першу чергу:
A. Кетонові тіла
B. Молочна кислоти
C. Піровіноградна кислота
D. &-кетоглутарова кислота
E. Оксалат
18. Для підвищення результатів спортсмену рекомендували застосовувати препарат,
який містить у собі карнітин. Який процес в найбільшій ступені активується
карнітином?
A. Транспорт жирних кислот в мітохондрії
B. Синтез кетонових тіл
C. Синтез ліпідів
D. Тканинне дихання
E. Синтез стероїдних гормонів
19. При ненадходженні чи недостатньому утворенні в організмі людини ліпотропних
факторів у неї розвивається жирове переродження печінки. Яку з наведених речовин
можна використовувати при цьому?
A. Холін
B. Холестерин
C. Триацилгліцериди
D. Жирні кислоти
E. Рибофлавін
20. Хворий після прийому жирної їжі відчуває нудоту, млявість, з часом з'явилися
ознаки стеатореї. В крові холестерин - 9,2 ммоль/л. Причиною такого стану є нестача:
A. Жовчних кислот
B. Тригліцеридів
C. Жирних кислот
D. Фосфоліпідів
E. Хіломікронів

97
ОБМІН ПРОСТИХ БІЛКІВ
Білки -
це біополімери, котрі
складаються з мономерів -
амінокислот, з’єднаних
пептидним зв’язком.
пептидний зв’язок

R R R R R R R R
O H O H O H O H O H O H O H O
Н2N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C-OH

Розрізняють чотири рівні структурної організації білків:

третинна структура –
просторова упаковка
вторинної структури.
Стабілізуючі зв’язки:
первинна
водневі, дисульфідні, іонні,
cтруктура –
гідрофобні
детермінована
лінійна четвертинна структура –
послідовність аміно- вторинна структура – асоціація декількох
кислот у поліпеп- просторова упаковка субодиниць (протомерів)
тидному ланцюзі. поліпептидного ланцюгу у у олігомерний білок.
Утворювальні зв’яз- вигляді α-спіралі або β- Стабілізуючі зв’язки:
ки: пептидні. структури. Стабілізую- водневі, іонні, гідрофобні.
чі зв’язки: водневі.
Обмін белків займає центральне місце у метаболічних процесах, що відбуваються у
живому організмі. Це обумовлено різноманітністю, важливістю та унікальністю
функцій, котрі виконують білки.
Саме цей вид обміну речовин забезпечує відтворення подібних до себе організмів
шляхом програмованого синтезу білків, а інші види обміну речовин підпорядковані
цьому глобальному завданню. 98
В організмі людини протягом доби розпадаються на амінокислоти приблизно 400 г
білків, і така ж кількість білків синтезується. Незворотно розпадається 1/4 частина
амінокислот, котра повинна компенсуватися за рахунок харчових білків. За добу
доросла людина повинна споживати 0,7 г білків на 1 кг маси тіла(100-150 г на добу).
Виключення білків із їжі навіть на недовгий термін призводить до важких порушень:
Білкове голодування (квашиоркор)

Зменшення
вживання затримка росту
білків зменшення син- анемія
тезу гемоглобіну

зменшення синтезу набряки

альбумінів

снижен синтез зменшення синтезу жирова

зменшення син-
клеточных белков ліпопротеїнів інфільтрація печінки
тезу клітинних
білків
атрофія клітин
підшлункової порушення травлення
залози білків

Білкове голодування небезпечне також тому, що у організмі людини можуть

синтезуватися із інших метаболітів лише замінні амінокислоти, а інші, незамінні
амінокислоти, повинні надходити з їжею, тому що організм людини не здатний їх
синтезувати. Для біосинтезу білків потрібний повний набір амінокислот. При
відсутності незамінних амінокисло біосинтез білків не відбувається (принцип «все
або нічого»).
Білки – це основні азотвмісні сполуки у організмі, тому для характеристики білкового
обміну використовується поняття «азотовий баланс», котрий характеризується
співвідношенням азоту, що надійшов із їжею, до азоту, що виводиться (Nнад./Nвив.).
 позитивний азотовий баланс (Nнад./Nвив. >0) – характерний під час росту
організму, для періоду одуження після
хвороб; для вагітності;
 негативний азотовий баланс (Nнад./Nвив. <0) – характерний для підсиленого
розпаду білків (при старінні, голодуванні,
виснажливих захворюваннях);
 азотова рівновага (Nнад./Nвив. = 0) – характерна для дорослого
здорового організму при нормальному
харчуванні.
99
 ТРАВЛЕННЯ БІЛКІВ
Травлення білків – це ферментативний гідроліз (протеоліз) пептидних зв’язків у
молекулах білків, внаслідок якого утворюються вільні амінокислоти.
радикали
амінокислот

N-кінець С-кінець
ланцюгу пептидний зв’язок ланцюгу

Травлення білків відбувається за допомогою гідролаз, які називаються

протеолітичними ферментами (протеазами або пептидазами). Вони утворюються
у неактивній формі (проферменти або зимогени) та активуються шляхом
часткового протеолізу, тобто шляхом гідролізу одного пептидного зв’язку з наступним
відщепленням інгібуючого N-кінцевого пептиду. Це супроводжується зміною
конформації ферменту та розкриттям його активного центру:

Н2О

N-кінцевий
неактивний фермент поліпептид активний фермент
(профермент або зимоген)
аутокаталіз

Активний фермент, що утворився внаслідок часткового протеолізу, може діяти на

власний профермент та переводити його у активний стан, тобто здійснювати
аутокаталіз (сам себе активує).
Місце синтезу проферментів (слизова оболонка шлунку, підшлункова залоза) і місце
їхньої активації (порожнина шлунку, порожнина тонкої кишки просторово
відокремлені. Це необхідно для захисту секреторних клітин шлунку та підшлункової
залози від аутоперетравлення.
Передчасна активація проферментів у секреторних клітинах відбувається при
виразковій хворобі, гострому панкреатиті (активируются пепсин, трипсин,
відповідно). 100
 В нормі у підшлунковій залозі не відбувається активація зимогенів завдяки наявності
інгібітору трипсину, котрий утворює з ферментом дуже міцний комплекс. У
шлунку та кишечнику внутрені повехні покриті муцинами – глікопротеїнами слизу.
Муцини захищають епітелій шлунково-кишкового тракту від негативної дії
протеолітичних ферментів.
  Згідно з місцем дії на молекули субстрату протеолітичні ферменти розподіляються
на екзопептидази та ендопептидази.
  Протеази, або пептидази, котрі гідролізують пептидний зв’язок у кінцевої
амінокислоти, називаються екзопептидазами.
До них належать амінопептидаза, котра відщеплює останню амінокислоту з N-кінця
білкової молекули, та карбоксипептидаза, котра гідролізує пептидний зв’язок з С-
кінця молекули білка, а також ди- та трипептидази, що розщеплюють дипептиди та
трипептиди.
  Пептидні зв’язки, розташовані на відстані від кінців молекули білка, гідролізують
ендопептидази: пепсин, трипсин, хімотрипсин, еластаза. В залежності від
наявності у їхніх активних центрах амінокислот серину, цистеїну та інших, розрізняють
серинові протеази, цистеїнові протеази та інші.
Ендопептидази:
амінопептидаза пепсин
ендопептидази
екзопептидази трипсин
хімотрипсин
еластаза дипептидази

карбокси-
пептидаза
амінокислотний
залишок

Пептидази характеризуються відносною специфічністю, тобто вони розщеплюють усі

білки, але кожний з цих ферментів переважно гідролізує пептидні зв’язки лише між
певними амінокислотами:
 пепсин гідролізує пептидні зв’язки, утворені карбосильними групами ароматичних
амінокислот (фенілаланіну та тирозину), а також лейцину та глутамату;
 трипсин розщепляює зв’язки, утворені карбоксильними групами аргініну та лізину;
 хімотрипсин - фенілаланіну, тирозину та триптофану;
  еластаза – гліцину, аланіну, серину, проліну.

Протеолітичні ферменти використовуються як лікарські засоби (ацидинпепсин,

фестал, панкреатин) при порушенні секреції шлункового соку, при запаленні
підшлункової залози. Крім того, протеази використовуються для обробки гнійних ран
(розщеплюють білки, що містяться у гнійній рідині).
101
 ТРАВЛЕННЯ БІЛКІВ У ШЛУНКУ
Для пепсину рНопт 1,5-2.

феніл-
R R тирозин R аланін R R R
O H O H O H O H O H O H O H O
Н2N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C-OH

пепсин

НCl
аутокаталіз
пепсиноген

У шлунку діє фермент пепсин, котрий синтезується у основних клітиних слизової

оболонки шлунку у вигляді неактивного проферменту пепсиногену. Цей зимоген
активується шляхом часткового протеолізу за допомогою соляної кислоти (повільно),
а далі – за механізмом аутокаталіза (швидко). Пепсин – це фермент з відносною
специфічністю. Він гідролізує пептидні зв’язки, утворені карбоксильними групами
ароматичних амінокислот (фенілаланіну, тирозину).
У шлунку також діє пепсиноподібний фермент гастриксин, у котрого рНопт = 3,
тому він перетравлює білки при при низькій кислотності шлункового соку.

У дітей грудного віку

Функції соляної кислоти: фермент шлунка реннін каталізує
 денатурація білків звурджування молока, перетворюючи
 створює середовище з рН 1,5 – 2 розчинний білок казеїноген у
 активує пепсин нерозчинний казеїн, котрий далі
 руйнує мікроорганізми розщеплюється пепсином

Порушення травлення білків у шлунку

  Гіперхлоргідрія –підвищена продукція НСl. гипоацидные
Гіпоацидні стани
состояния
  Гіпохлоргідрія - зменшена продукція НСl. рН 3 - 5
  Ахілія – відсутність у шлунковому соці НСl і пепсину.
(Повна ахілія або тотальна резекція шлунку може спричинити злоякісну перніциозну
анемію, тому що відсутній внутрішній фактор Касла – гастромукопротеїн, необхідний
для всмоктування вітаміну В12).
  Молочна кислота (лактат) у шлунковому соці в нормі відсутня. Вона
визначається при злоякісних пухлинах шлунка
(активується анаеробний гліколіз). 102
 ТРАВЛЕННЯ БЕЛКІВ У КИШЕЧНИКУ
аміно-
пептидаза фенілаланін
аргінин тирозин гліцин
R R лізин триптофан R аланін R R
O H O H O H O H O H O H O H O
Н2N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C N-CH-C-OH

хімотрипсин еластаза карбоксипептидаза

трипсин

ентеропептидаза хімотрипсиноген

трипсиноген проеластаза

прокарбоксипептидаза
У кишечнику (рН 7-8) діють ферменти підшлункової залози: трипсин,
хімотрипсин, еластаза, карбоксипептидаза, котрі синтезуються у вигляді
попередників. Ці проферменти активуються у кишечнику: трипсиноген активується
ферментом кишечника ентеропептидазою, хімотрипсиноген, проеластаза та
прокарбоксипептидаза активируються найбільш активним ферментом трипсином.
Амінопептидаза та дипептидази – ферменти кишкового соку, вони синтезуються у
активному вигляді.
В результаті сумарної дії шлункових, панкреатичних і кишечних пептидаз
відбувається повний гідроліз харчових білків і утворюються вільні амінокислоти,
котрі всмоктуються у стінку кишечника шляхом активного транспорту. Далі вони
потрапляють у кров і транспортуються до тканин і органів. На відміну від білків,
вільні амінокислоти позбавлені видової специфічності та не характеризуються
антигенними властивостями.
Шляхи перетворень амінокислот
 Частина амінокислот внаслідок втрати аміногрупи (процеси дезамінування і
трансамінування) перетвоюється в α-кетокислоти (безазотові залишки), котрі
можуть:
  використовуватися для синтезу глюкози – глюконеогенез (такі амінокислоти
називаються глікогенними),
 використовуватися для синтезу ліпідів, кетоновых тіл – кетогенез (такі амінокислоти
називаються кетогенними),
 окиснюватися до кінцевих продуктів з утворенням СО2, води та енергії.
 Аміногрупа відщеплюється у вигляді аміаку NH3 (токсична речовина), пере-
творюється у сечовину (кінцевий продукт азотового обміну) та виводиться з сечею.
 Частка амінокислот розпадається шляхом відщеплення карбоксильної групи у
вигляді СО2 (декарбоксилювання) з утворенням продуктів, які називаються біогенними
амінами.
103
 Шляхи перетворень амінокислот

На відміну від вуглеводів і ліпідів, в організмі не існує депо білків.

Своєрідним депо є пул (фонд) амінокислот - кількість вільних амінокислот, котрі
утворюються:
  після всмоктування у кишечнику,
  при розщепленні (протеолізі) власних білків організма,
  шляхом синтезу de novo (замінні амінокислоти).

Функціональні
білки
дозрівання 10000г

Вільні амінокислоти
використовуються перш за все
для синтезу власних
функціональних білків організма:
структурних білків, ферментів,
рецепторів, гормонів, білків
плазми крові та інших.
трансляція
глюкоза
пул амінокислот
100 г ліпіди
секреція
білка
50г / добу кетонові
їжа
50-100 тіла
г/добу
всмоктування
деградація
до 150г/добу ά-кетокислоти
50-100г/добу
cинтез
травлення de novo
СО2 NН3 СО2 , Н2О
аміно- піруват
АТ
кислоти фосфоенолпіруват Ф
кишечник 3-фосфогліцерат
ά-кетокислоти сечовина солі
глюкоза амонію
виведення з
фекаліями біогенні
нирки
10г/добу аміни
виведення з
104 сечею
 ДЕЗАМІНУВАННЯ АМІНОКИСЛОТ

Дезамінування - це процес
відщеплення α-аміногрупи від
NН3
НАД+ амінокислоти у вигляді аміаку.

глутамат НАДН +Н+ Дезамінуванню підлягають усі

амінокислоти, крім лізину.

пряме Існує декілька видів дезамінуван-

окиснювальне ня:
дезамінування   пряме окиснювальне – для
глутамінової кислоти,
  пряме неокиснювальне:
  гідролітичне – для цистеїну,
NН3
  внутрішньомолекулярна
перебудова – для гістидину,
  відновлювальне - для серину та
треоніну,
  непряме – для більшості
α-кетоглутарат
амінокислот.
Основним видом прямого дезамінування є окиснювальне дезамінування,
котрому підлягає лише глутамінова кислота.
Пряме окиснювальне дезамінування глутамінової кислоти здійснюється за
допомогою фермента глутаматдегідрогенази (кофермент НАД+ або НАДФ+),
локалізованого у мітохондріях багатьох органів (максимально у печінці) і з високою
швидкістю перетворюючого глутамат у α-кетоглутарат. При прямому дезамінуванні
утворюється вільний аміак (токсична речовина), який далі знешкоджується. Більшість
амінокислот приймає участь у непрямому дезамінуванні, першим етапом якого є
трансамінування.

ТРАНСАМІНУВАННЯ АМІНОКИСЛОТ
Трансамінування – це перенесення аміногрупи від амінокислоти (донора) на α-
кетокислоту (акцептор) з наступним утворенням нової α-кетокислоти и нової
амінокислоти без проміжного виділення аміаку.

1 ά-кетокислота 2 амінокислота
1 амінокислота 2 ά-кетокислота 105
Цю реакцію каталізують амінотрансферази (трансамінази). Коферментом
амінотрансфераз є піридоксальфосфат (ПАЛФ) – активна форма вітаміна В6, котрий у
якості посередника приймає аміногрупу від амінокислоти та перетворюється у
піридоксамінфосфат (ПАМФ). Амінотрансферази органоспецифічні: аланін-
амінотрансфераза (АлАТ) локалізована переважно у печінці, аспар-
татамінотрансфераза (АсАТ) –– у серці. При пошкодженні цих органів ферменти
потрапляють у кров. Визначення їхньої активності у сироватці крові є дуже важливим
методом для виявлення та контролю за перебігом гострого гепатиту (АлАт) та
інфаркту міокарда (АсАт). Активність цих індикаторних ферментів підвищується при
даних захворюваннях у 20-30 разів.
 Основними донорами Значення реакцій трансамінування:
аміногруп в реакціях   колекторна функція – збирання аміногрупп від різних
трансамінування є глу- амінокислот у вигляді глутамінової кислоти;
тамат, аспартат і   синтез замінних амінокислот;
аланін.   перерозподіл амінного азоту у тканинах;
 Основним акцептором   початковий етап катаболізму амінокислот, перша
аміногрупп від різних стадія непрямого дезамінування;
амінокислот є α-кето-   завдяки реакціям трансамінування вуглецевий
глутарат. скелет амінокислот може включатися в інші види обміну
речовин
НЕПРЯМЕ ДЕЗАМІНУВАННЯ

NН3
2
глутаматдегідрогеназа

α-кетоглутарат глутамат α-кетоглутарат

1 Аминокислоти, котрі
не здатні дезамінуватися
прямо, підлягають непрямому
дезамінуванню або транс-
дезамінуванню, яке
складається з двох етапів:
амінокислота α-кетокислота
1 –трансамінування амінокислоти з ά-кетоглутаровою кислотою, внаслідок чого
утворюється глутамінова кислота,
2 – пряме окиснювальне дезамінування глутамінової кислоти з наступним
утвореннім вільного аміаку.
Глутаматдегідрогеназа, каталізуюча другий етап трансамінування, - регуляторний
алостеричний фермент. Її інгібує НАДН2. Від активності глутаматдегідрогенази
залежить швидкість непрямого дезамінування амінокислот і утворення аміаку.
106
 Обмін аміаку
амінокислоти Джерела аміаку:
біогенні аміни   пряме та непряме
дезамінування амінокислот;
гниття білків   інактивація біогенних
нуклеотиди
амінів;
  дезамінування пуринових і
піримідинових нуклеотидів;
NН3   гниття білків у кишечнику.
Аміак – токсична речовина. У високих концентраціях він пошкоджує
головним чином нервові клітини. Причини токсичності аміаку:
  Аміак зв’язує α-кетоглутарат (відновлювальне амінування)
НАДФН+Н+ НАДФ+
NН3 + α-кетоглутарат глутамат
У цьому випадку α-кетоглутарат виводиться з пулу амінокислот, що призводить до
гальмування реакцій, в яких він використовується:
  ЦТК (виникає гіпоенергетичний стан);
  обмін амінокислот (порушується трансамінування).
  Аміак підсилює синтез глутаміну у нервовій тканині, що призводить до підви-
щення осмотичного тиску з подальшим виникненням набряку мозку.
АТФ АДФ + Ф
NН3 + глутамат глутамін
  Аміак знаходиться у крові у вигляді катіона амонію NН4+
NН3 + Н+ NН4+,
При накопиченні катіона амонію порушується транспорт катіонів Na+, К+ через
мембрани, що погіршає проведення нервових імпульсів.
Знешкодження аміаку
NН3

Синтез Утворення
глутаміну Утворення глутамату
Утворення
аланіну Синтез
солей амонію
сечовини
25г/добу 0,5г/добу
мозок та інші м’язи,
органи кишечник печінка нирки мозок 107
 Шляхи знешкодження аміаку
1. Утворення транспортних форм аміаку
Кінцевими продуктами обміну аміаку є сечовина та солі амонію, котрі утворюються у
печінці та нирках, відповідно, та виводяться із організму у складі сечі. Але аміак
утворюється в усіх тканинах і органах, особливо при важкому фізичному навантаженні,
нервовому збудженню.возбуждении. Тому доставка аміаку до місць його остаточного
знешкодження (печінка та нирки) здійснюється за допомогою транспортних форм.

Головною транспортною формою аміаку є глутамін, який легко

проходить через клітинні мембрани, тому що він є нейтральною
сполукою:
АТФ АДФ + Ф
NН3 + глутамат глутамін
глутамінсинтетаза
У нормі завдяки цій реакції підтримується низька
концентрація аміаку у крові (25-40 мкмоль/л)
Глутамін потрапляє у кров із різних тканин, але головним чином, із м’язів і мозку. Далі
він транспортується у нирки, печінку та кишечник, у яких за допомогою ферменту
глутамінази від глутаміну відщепляється вільний аміаак:
Н2О
глутамін глутаміназа глутамат + NН3
Із кишечника та м’язів аміак виводиться у вигляді
аланіну (глюкозо-аланіновий цикл).
Працюючі м’язи отримують частину енерггії за м язові
рахунок розпаду амінокислот.Аміногрупи від білки
різних амінокислот включаються у глутамат
амінокислоти
завдяки реакції трансамінування. Далі глутамат
трансамінується з піруватом, який утворюється у
працюючих м’язах із глюкози в результаті гліколізу.
Внаслідок цієї реакції утворюється аланін, який
«несе в собі» аміногрупи із білків м’язів і аланін
вуглецевий скелет із глюкози:
аланін

+ + аланін

піруват аланін
глутамат α-кетоглутарат
Аланін, що утворився, транспортується з током
крові у печінку, де вступає в реакцію непрямого нирки
дезамінування. Із аміаку, що утворився, сечовина
синтезується сечовина, а піруват перетворюється у
108 глюкозу - джерело енергії для м’язів. Виведення із сечею
 2. Біосинтез сечовини – орнітиновий цикл
Орнітиновий цикл, або цикл Кребса –Хензелайта, або цикл синтезу сечовини – це
головний процес знешкодження аміаку у організмі людини.
Він відбувається тільки у печінці(в
NН4 +
глутамін мітохондріях і цитозолі) шляхом
Н CО3- утворення нейтральної нетоксичної
карбамоїл- молекули сечовини, яка легко
2АТФ
фосфат- проходить через мембрани,
cинтетаза I транспортується по крові у нирки і
2АДФ+Ф виводиться із сечею.
карбамоїлфосфат Для біосинтезу сечовини необхідні
аміак (потрапляє у печінку у складі
Н2N C глутаміну) і вугільна кислота
матрикс (НСО3-).
митохондрії
орнітин-
Н2N C
карбамоїл-
орнітин цитрулін
трансфераза

цитрулін АТФ
цитозоль
аргініно-
сукцинат- ФФ
cинтетаза

НN C

фосфат
орнітин
NН2
C =О
рибоза АМФ
NН2
сечовина аденін
аргіназа
проміжний продукт

аргініно- N Н3
NН2 + сукцинат-
C
cинтетаза
Н2 N аспартат
аргінін аргініно- АМФ
сукцинат-
ліаза
NН2+
NН C
фумарат аргініносукцинат 109
 Молекула сечовини містить два атоми азоту:
N NН2
перший атом азоту вступає у орнітиновій цикл у вигляді аміаку;
N другий атом азоту вводиться в сечовину із аспартату. C =О
NН2
фумарат аргінін сечовина

малат

Цикл регенерації Цикл

аспартату аргініносукцинат сечовини орнітин
із фумарату

цитозоль аспартат цитрулін

матрикс аспартат цитрулін орнітин

митохондрії α-кетоглутарат
глутамат
карбамоїлфосфат NН3
оксалоацетат
НАДН+Н +
НАД+
малат аланін (-NН2)
ЦТК
піруват
фумарат

Аспартат, необхідний для синтезу сечовини, утворюється у печінці з використанням

вуглецевого скелету оксалоацетату та аміногрупи аланіну: -NН2 .
Одночасно фумарат, який утворився у орнітиновому циклі, перетворюється у
оксалоацетат внаслідок двох реакцій ЦТК, тобто відбувається регенерація аспартату
із фумарату.
Біосинтез сечовини потребує великих витрат енергії. Вона постачається за рахунок
розриву чотирьох макроергічних зв’язків трьох молекул АТФ: двох макроергічних
зв’язків при синтезі карбамоїлфосфату і двох - при синтезі аргініносукцинату.
При захворюваннях печінки (гепатити, цирроз), а також при спадкових дефектах
ферментів орнітинового циклу можуть виникати гіперамоніємії – підвищення
концентрації аміаку у крові, котре супроводжується запамороченням, блюванням,
втратою свідомості.
3. Синтез солей амонію у нирках
Глутамін, який транспортує аміак у нирки, розщеплюється глутаміназою, котра
активується при ацидозі, а аміак, що утворився, використовується для нейтралізації
кислих продуктів з наступним утворенням солей амонію (0,5 г на добу):
Н+А + NН3 +А
Ця реакція захищає організм
NН від втрати з сечею іонів К+ і Nа+.
110 (кислота) 4
Глікогенні амінокислоти- це
амінокислоти, здатні перетво-
рюватися у піруват і проміж-
ні продукти ЦТК , а також
використовуватися у процесі
глюконеогенезу.
Кетоглікогенні Кетогенні амінокислоти –
амінокислоти – під час катаболізму перетво-
використовуються і для рюються у ацетоацетат або
синтезу глюкози, і для ацетил-КоА, можуть бути
синтезу кетонових джерелом кетонових тіл.
тіл.

ГЛЮКОЗА аланін гліцин кетонові

цистеїн серин тіла
треонін

ПІРУВАТ

оксалоацетат ацетил-КоА ацетоацетат

аспарагін
аспартат фумарат триптофан
ЦТК
лейцин
аспартат ізолейцин
сукцинат
феніл-
аланін лейцин
α-кето-
тирозин глутарат лізин
валін фенілаланін
метіонін глутамат, глутамін тирозин
треонін гістидин, пролін
ізолейцин аргінін
Вуглецеві скелети, що утворилися з
амінокислот після відщеплення амінокислоти
аміаку,здатні через α-кетокислоти
вступати у ЦТК і окиснюватися до біосинтез NН3 вуглецеві
скелети
вуглекислого газу і води. Але організму амінокислот,
не вигідно «спалювати» настільки нуклеотидів
α-кетокислоти
корисні молекули. Головним карбамоїлфосфат
метаболічним шляхом для них є їхнє Цикл
СО2
перетворення у глюкозу - глюконеогенез. Цикл регенерації
аспартату ЦТК Н2О
сечовини
Аміак, що утворюється, викорис- із фумарату АТФ
товується для біосинтезу різноманітних
азотвмісних сполук або виводиться із сечовина оксалоацетат
організму у вигляді в сечовини.
глюкоза 111
 ДЕКАРБОКСИЛЮВАННЯ АМІНОКИСЛОТ

СОО Н ПАЛФ
Н2N СН R СО2 + Н2N СН2 R
амІнокислота декарбоксилаза
біогенні аміни-
фізіологічно
СО2 активні речовини

триптофан триптамін

окситриптофан
СО2

серотонін

СО2
гістидин
гістамін

СО2

γ-аміномасляна кислота
глутамат ГАМК

СО2
тирозин ДОФА
норадреналін
дофамін

112 адреналін
Деякі амінокислоти підлягають декарбоксилюванню – відщепленню α-карбоксильної
групи з утворенням СО2 і біогенних амінів – фізіологічно активних речовин (гормонів,
нейромедиаторів тощо). Деякі біогенні аміни входять до складу інших біомолекул.
Наприклад, етаноламін входить до складу фосфоліпідів.

Реакції декарбоксилювання амінокислот α-декарбоксилази L-амінокислот, які

характеризуються стереоспецифічністю. Ці ферменти не діють не на D-ізомери
амінокислот. Коферментом α-декарбоксилаз є піридоксальфосфат.
Відомо більш 40 біогенних амінів, серед яких найбільш важливми є наступні:
Серотонін нейромедіатор центральної нервової системи, утворюється у гіпоталамусі.
Гістамін утворюється у опасистих клітинах сполучної тканини, секретується у
кров при пошкодженні тканин (травми, опіки). Функції гістаміну:
  спричинює розширення судин, набряки, почервоніння шкіри;
  приймає участь у розвитку алергічних реакцій;
  стимулює серецію шлункового соку, слини;
  зменшує артеріальний тиск, але підвищує внутрішньочерепний тиск;
  скорочує гладенькі м’язи легень легень;
  .є нейромедіатором центральної нервової системи.
важливий гальмівний нейромедіатор вищих відділов мозку. У
γ-аміномасляна
вигляді лікарських засобів гамалону й аміналону ГАМК
кислота (ГАМК)
використовується при порушенні мозкового кровообігу,
депресіях, приступах епілепсії.
медіатор середнього відділу мозку. Недостатність дофаміну у чорній
Дофамін субстанції мозгу (наприклад, внаслідок зниження активності ДОФА-
декарбоксилази) спричинює хворобу Паркінсона.
Норадреналін гальмівний медіатор симпатичної нервової системи у різних відділах
головного мозку, але може бути збуджувальним медіатором у
гіпоталамусі.Зменшення вмісту норадреналіну та дофаміну у нервових
клітинах може призводити до депресії.
Адреналин гормон інтенсивної фізичної праці, стреса, регулює основний
обмін, підсилює скорочення сердечного м’яза, підвищує
артеріальний тиск.
Знешкодження біогенних амінів
1. Окисненя (з дезамінуванням) під дією моноамінооксидаз (МАО):
NН3 Інгібітори МАО – депреніл,
R СН2 NН2 R СН O ніаламід, піразидол -
моноамінооксидаза
використовуються при ліку-
(ФАД)
ванні хвороби Паркінсона
2. Метилювання за участю SAM - для гістаміну, адреналіну, норадреналіну:
адреналін метиладреналін 113
 Особливості обміну ароматичних амінокислот у різних органах

фенілаланін
О2
фенілаланін- НАДФН+Н+ Наднирники
фенілкетонурия гідроксилаза адреналін
НАДФ+
норадреналін
Н2О

тирозин ДОФА дофамін

тирозин-
тирозинемія II трансаміназа
альбінізм

Шкіра
п-оксифенілпіруват меланіни
п-оксифеніл- О2
тирозинемія III піруват-
Щитоподібна залоза
СО2 йодтироніни (тироксин)
оксидаза
Фенілаланін – незамінна
амінокислота, тирозин –
умовно замінна, синтезується
гомогентизинова кислота тільки із фенілаланіну.
Катаболізм цих амінокислот
гомогентизат- відбувається у печінці. У
алкаптонурія діоксигеназа О2
процесі катаболізму утворю-
ються фумарат, який може
фумарилацетоацетат використовуватися у глюко-
фумарил- неогенезі, та ацетоацетат -
тирозинемія I ацетоацетаза кетонове тіло. Обидві
ароматичні амінокислоти є
фумарат ацетоацетат
кетоглікогенними.
Порушення обміну ароматичних амінокислот, - ензимопатії, – пов’язані із
генетичними дефектами ферментів їхнього метаболізму.
Фенілкетонурія – фенілаланін накопичується у крові, з сечею виводяться фенілкетони
у великих кількостях, котрі утворюються з надлишкового фенілаланіну. Захворювання
характеризується затримкой розумового (фенілпіровиноградна олігофренія) та
фізичного розвитку.
Алкаптонурія – накопичується гомогентизинова кислота, котра забарвлює сечу у
чорний колір.При великій кількості пігменти відкладаються у склерах, хрящах.
Альбінізм – порушення синтезу пігментів меланінів у шкірі, волоссі, сітківці.
Тирозинемії – ряд ензимопатій, пов’язаних з накопиченням тирозину, надлишок
114 якого негативно впливає на розвиток дитини.
 глюкоза Обмін гліцину та серину
ТГФК N5,N10(СН2)ТГФК

3-фосфогліцерат СН2ОН сериноксиметилтрансфераза

серин синтез гему гліцин

синтез креатину
піруват синтез глутатіону синтез
пуринових
синтез парних жовчних кислот нуклеотидів
Гліцин і серин – замінні амінокислоти, вони можуть синтезуватися із глюкози. Обидві
амінокислоти необхідні для синтезів багатьох життєво необхідних біологічних речевин.
Гліцин і серин є джерелами одновуглецевих залишків, які переносяться за допомогою
тетрагідрофолієвої кислоти N5,N10(- СН2 -)ТГФК, і використовуються у унікальних
реакціях синтезів метіоніну, пуринових нуклеотидів, тіміділату та інших сполук.
ТГФК
НАД+НАДН+Н+
НСООН
гліциноксидаза

гліцин гліоксилат оксалат N5,N10(-СН2- )ТГФК

Обмін метіоніну

Н3С Ф+ФФ
метіонін метіонінаденозил-
АТФ СН3
трансфераза
ТГФК 1 S-аденозил-
метіонін
Вітамін В12 4 (SAM) R
метил-
2 трансферази

3 R-СН3
N5(-СН3) ТГФК

аденозин Н2О аденозин

гомоцистеїн S-аденозилгомоцистеїн
Метіонін – незамінна амінокислота, котра у вигляді метіоніл-тРНК приймає участь у
ініціації біосинтеза білків. Особлива роль метіоніну полягає у тому, що він у вигляді
своєї активної форми S-аденозилметіонину (SAM) є донором метильних груп для
утворення різноманітних сполук (R-СН3) у реакціях трансметилювання (реакція 2). До
цих сполук належать фосфатидилхолін, креатин, адреналін, карнітин тощо.
115
 Тести з теми “Обмін простих білків”

1. Метильні групи (-СН3) використовуються в організмі для синтезу таких важливих

сполук, як креатин, холін, адреналін, інші. Джерелом цих груп є одна з незамінних
амінокислот, а саме
A. Лейцин
B. Валін
C. Метионін
D. Ізолейцин
E. Триптофан
2. У крові хворого на рак сечового міхура знайдено високий вміст серотоніну. З
надлишком надходження в організм якої амінокислоти це пов’язано?
A. Триптофану
B. Аланіну
C. Гістидину
D. Метіоніну
E. Тирозину
3. До лікаря звернувся чоловік 33 роки із скаргами на болі в суглобах. При огляді
пацієнта виявлено пінгментацію склери і вушних раковин. При аналізі сечі
встановлено, що в лужному середовищі і на повітрі вона чорніє. Найбільш ймовірним
діагнозом є:
A. Фенілкетонурія
B. Цистиноз
C. Альбінізм
D. Алкаптонурія
E. Тирозиноз
4. У немовляти на 6 день життя в сечі виявлено надлишок фенілпірувату та
фенілацетату. Обмін якої амінокислоти порушено в організмі дитини?
A. Триптофану
B. Фенілаланіну
C. Метіоніну
D. Гістидину
E. Аргініну
5. При захворюваннях підшлункової залози порушується утворення та секреція
трипсину. Назвіть процеси, які порушені при цьому.
A. Гідроліз білків
B. Гідроліз ліпідів
C. Гідроліз вуглеводів
D. Гідроліз нуклеїнових кислот
E. Гідроліз фосфоліпідів

Еталони відповідей:
116 1- С; 2 – А; 3 – Д; 4 – В; 5 – А.
6. У немовляти на 6 день життя в сечі виявлено надлишок фенілпірувату та
фенілацетату. Обмін якої амінокислоти порушено в організмі дитини?
A. Фенілаланін
B. Триптофан
C. Метіонін
D. Гістидин
E. Аргінін

7. Альбіноси погано переносять сонячний загар, з'являються опіки. Порушення

метаболізму якої амінокислоти лежить в основі цього явища?
A. Фенілаланіну
B. Метіоніну
C. Триптофану
D. Глутамінової кислоти
E. Гістидину

8. При захворюваннях підшлункової залози порушується утворення та секреція

трипсину.Назвіть речовини, травлення яких порушене?
A. Гідроліз білків
B. Гідроліз ліпідів
C. Гідроліз вуглеводів
D. Гідроліз нуклеїнових кислот
E. Гідроліз фосфоліпідів

9. При визначенні залишкового азоту знайшли, що азот сечовини значно знижений. Для
захворювання якого органа це характерно?
A. Печінки
B. Мозку
C. Серця
D. Кишечнику
E. Шлунка

10. У хворого з черепномозковою травмою спостерігаються епілептиформні судомні

напади, що регулярно повторюються. Утворення якого біогенного аміну порушено при
цьому стані.
A. ГАМК.
B. Гістамін.
C. Адреналін.
D. Серотонін.
E. Дофамін.

117
11. При алкаптонурії у сечі хворого знайдено велику кількість гомогентизинової
кислоти (сеча темніє на повітрі). Вроджений дефект якого ферменту має місце.
A. Оксидази гомогентизинової кислоти.
B. Аланінамінотрансферази
C. Тирозинази
D. Фенілаланін-4-монооксигенази
E. Тирозинамінотрансферази

12. У немовляти спостерігаються епілептиформні судоми, викликані дефіцитом

вітаміну В6. Це спричинено зменшенням у нервовій тканиніі гальмівного
медіатора - гамма-аміномасляної кислоти. Активність якого ферменту знижена:
A. Глутаматдекарбоксилази
B. Аланінамінотрансферази
C. Глутаматдегідрогенази
D. Піридоксалькінази
E. Глутаматсинтетази

13. При хронічному панкреатиті спостерігається зменшення синтезу і секреції

трипсину. Травлення яких речовин порушене?
A. Білків
B. Полісахаридів
C. Ліпідів
D. Нуклеїнових кислот
E. Жиророзчинних вітамінів

14. Внаслідок попадання окропу на руку уражена ділянка шкіри почервоніла, набрякла,
стала болючою. Яка речовина може привести до такої реакції?
A. Гістамін
B. Лізин
C. Тіамін
D. Глутамін
E.  Аспарагін

15. У немовля спостерігається потемніння склер, слизових оболонок, вушних раковин,

виділена сеча темніє на повітрі. У крові та сечі виявлено гомогентизинову кислоту.
Який найбільш імовірний симптом?
A. Алкаптонурія
B. Альбінізм
C. Цистинурія
D. Порфірія
E. Гемолітична анемія
118
 ОБМІН НУКЛЕОТИДІВ
Нуклеотиди – це трьохкомпонентні сполуки, що складаються з азотової основи
пуринового або піримідинового ряду, залишків пентози (рибози або дезоксирибози) і
залишку фосфорної кислоти:
азотова основа пентоза фосфат
нуклеозид
Структура пуринових та піримідинових нуклеотидів
азотові основи : пентози: фосфат

ОН
пурин: аденін гуанін рибоза
Р

Н
піримідин: цитозин тимін урацил дезоксирибоза

Дезоксирибонуклеотиди:

дАМФ дГМФ дТМФ дЦМФ

дезоксиаденозинмонофосфат дезоксигуанозинмонофосфат дезокситимідинмонофосфат дезоксицитидинмонофосфат
дезоксиаденілова кислота дезоксигуанілова кислота дезокситимідилова кислота дезоксицитидилова кислота
Рибонуклеотиди:

АМФ ГМФ УМФ ЦМФ

аденозинмонофосфат гуанозинмонофосфат уридинмонофосфат цитидинмонофосфат
аденілова кислота гуанілова кислота уридилова кислота цитидилова кислота119
 Перетравлення нуклеопротеїнів

Це гідролітичний розпад під дією ферментів шлункового і кишкового соків. В шлунку

нуклеопротеїни (хроматин і рибосоми) розпадаються на нуклеїнові кислоти (ДНК та
РНК) та протеїни за допомогою ферментів і соляної кислоти :

НСl
ДНК
пепсин
гистоны Протеїны
Пептоны
Дезоксирибонуклео- НСl
протеїн (хроматин)

ДНК, РНК
Рибонуклеопротеїн
(рибосоми)
В кишечнику пептиди розпадаються далі до вільних амінокислот. Гідролітичний
розпад ДНК і РНК здійснюється в тонкому кишечнику за допомогою ендонуклеаз -
ДНК-ази і РНК-ази підшлункового соку до олігонуклеотидів, а потім
фосфодіестеразами - до мононуклеотидів:

ДНК-аза РНК-аза У
А

нуклеотидаза
(фосфатаза) Г
Т
азотова
основа:
Р

Г С
мононуклеотид

Мононуклеотиди, що утворилися, далі можуть

розщеплюватися неспецифічною фосфатазою,
ДНК (нуклеотидазою) з утворенням вільної РНК
фосфорної кислоти та нуклеозидов.
120 Всмоктуються головним чином нуклеозиди.
 Біосинтез пуринових нуклеотидів

Шлях біосинтезу азотових основ нуклеотидів

вельми складний, але цей процес життєво Походження атомів азоту і вуглецю в
необхідний майже для всіх клітин. пуриновому кільці
Єдиним крупним попередником є
СО2 гліцин, з якого походять С-4, С-5 і N-7,
гліцин інші атоми кільця поставляються
аспартат
окремо: N-1 – від амінокислоти
6 5 7
аспартат, N-3 і N-9 від амідного азоту
1
8 ТГФК глутаміну, а атоми вуглецю
2 3 4 9
С6– від СО2, С-2 і С-8 – від
ТГФК активних форм фолієвої кислоти –
N10-форміл-ТГФК і N5-метеніл-ТГФК
глутамін

Синтез пуринових нуклеотидів починається з рибозо-5-фосфата, який утворюється з

глюкози в результаті пентозофосфатного шляху. Саме на цьому метаболіті, як на
фундаменті, потім, крок за кроком формується пуринове кільце.

Р
Р
АТФ

глюкоза Р Р
Н
(ФРПФ-синтетаза)
рибозо-5-фосфат фосфорибозил-
пірофосфат (ФРПФ)
Рібозо-5-фосфат активується в 1-
положенні з утворенням ФРПФ, який Р Р
далі перетворюється у
фосфорибозиламін, в якому атом
глн
азоту в NH2-группі буде N-9 атомом
пуринового кільця, що синтезується (в ФРПФ-амідо-
трансфераза
ході 9 подальших реакцій).
глу

Р
5АТФ

фосфорибозил-
інозинмонофосфат (ІМФ) 9 реакцій
амін 121
 В результаті послідовної збірки пуринового кільця на фундаменті фосфорибози
утворюється перший пуриновий нуклеотид – ІМФ – інозинмонофосфат, який не
входить до складу нуклеїнових кислот, а є попередником АМФ і ГМФ. ІМФ не
нагромаджується в клітці, а швидко перетворюється в нуклеотиди:
АМФ – аденозинмонофосфат з участю аспартата і енергії ГТФ
ГМФ – гуанозинмонофосфат з участю глутаміна і енергії АТФ.
аспартат

НАД+ ГТФ
Н2О
Р
рибоза
НАДН+
ІМФ

Р Основне місце
рибоза
біосинтезу пуринових
ксантозилмонофосфат нуклеотидів – це Р
рибоза
печінка.
Вона забезпечує аденілосукцинат
глн пуринами тканини, які
АТФ не здатні до їх синтезу:
еритроцити
глу поліморфно-ядерні фумарат
лейкоцити і, частково,
мозок

Р Р
рибоза рибоза

АМФ
ГМФ
Далі відбувається фосфорилювання нуклеотидів з утворенням субстратів, з яких надалі
може синтезуватись РНК:

АМФ кіназа АДФ кіназа АТФ

на синтез РНК
ГМФ ГДФ ГТФ
122 кіназа кіназа
 Рибозо-5-фосфат Регуляція
синтезу пуринових нуклеотидів
Здійснюється за принципом
ФРПФ
зворотного зв'язку («ретро-
Фосфорибозиламін контроль»). Причому, АМФ і ГМФ
гальмують як свій власний синтез з
ІМФ, так і інгібірують загальний
ІМФ етап перетворення ФРПФ у
фосфорибозиламін. АДФ і ГДФ
негативно впливають на утворення
АМФ ГМФ загального попередника – ФРПФ.
АДФ ГДФ В той же час, АТФ позитивно
впливає на синтез ГМФ, а ГТФ –
АТФ ГТФ на синтез АМФ.

Ця регуляція здійснюється через ключові ферменти синтезу пуринів за

основним шляхом: ФРПФ-синтетазу (пірофосфокиназа) і ФРПФ-амідотрансферазу
при одночасному підвищенні концентрації АМФ і ГМФ. Для збалансованого вмісту
аденілових і гуанілових нуклеотидів використовуються регуляторні ферменти:
аденілосукцинатсинтетаза і ІМФ-дегідрогеназа.

Реутилізація пуринових основ - запасний шлях синтезу - «шлях спасіння»

Р Р Нуклеотиди відносяться до найбільш
ФРПФ складних метаболітів, у зв'язку з чим їх
аденін біосинтез вимагає багато часу і високих
аденін-
АМФ витрат енергії. Тому в процесі обміну
фосфорибозилтрансфераза речовин нуклеотиди не на всі 100%
руйнуються до кінцевих продуктів і
виводяться з організму. В більшій мірі це
Р Р
відноситься до пуринових основ. Близько
ФРПФ 90% аденіну і гуаніну в еритроцитах,
гуанін ГМФ лейкоцитах і клітинах головного мозку
гуанін(гіпоксантин) знову перетворюються в
фосфорибозилтрансфераза нуклеозидмонофосфати (тобто нуклеотиди),
в одну стадію приєднуючи рибозу і фосфат
від фосфорибозилпірофосфата (ФРПФ)
Р Р Таким чином, пуринові основи можуть
ФРПФ бути повторно використаними в синтезі
гіпоксантин ІМФ нуклеїнових кислот (реутилізовані), що дає
гуанін(гіпоксантин) від 10 до 20% загальної кількості
фосфорибозилтрансфераза нуклеотидів. 123
 Розпад пуринових нуклеотидів
ДНК і РНК, після виконання своїх функцій (біосинтезу білка), розпадаються в
тканинах до мононуклеотидів за допомогою тканинних ферментів ДНК-ази і РНК-
ази. Мононуклеотиди, що утворилися гідролітично втрачають фосфатний залишок під
дією нуклеотидаз з утворенням нуклеозидів.

Далі ці нуклеозиди (аденозин і гуанін), а також харчові пуринові нуклеозиди, що

потрапили з кишечнику, розпадаються в тканинах до сечової кислоти, яка потрапляє в
кров і виводиться через нирки з сечею.
рибоза
NН2 ОН ОН
Н2О NН3

аденозин-
дезаміназа
рибоза
аденозин інозин гіпоксантин

ксантин-
О
оксидаза

рибоза ОН
ОН ОН
Н2О NН3

гуаназа
(гуаніндезаміназа) НО
Н2 N Н2 N Н
гуанозин рибоза гуанін ксантин
аллопуринол
В нормі вміст сечової кислоти в сироватці крові складає 0,15–
0,42 ммоль/л, в добовій сечі - 400-600мг. При підвищенні
ксантин-
концентрації сечової кислоти в крові (гіперурікемія) вона оксидаза
О
випадає в осад з утворенням кристалів солей сечової кислоти
(уратів) в суглобових хрящах і синовіальній оболонці; при
цьому утворюється також каміння в нирках. Це викликає ОН
запальний процес, що часто супроводжується больовим
синдромом. Найчастішим клінічним проявом гіперурікемії є
подагра. Основний лікарський препарат, який використовується ОН
для лікування подагри- аллопуринол – структурний аналог НО
пурину. Він є конкурентним інгібітором ксантиноксидази.
124 сечова кислота
 Схема синтеза і розпаду
пуринових нуклеотидів

Рибозо-5-фосфат При підвищенні

ферментативної активності
білків-учасників синтезу
ФРПФ пуринових нуклеотидів або
зниженні їх чутливості до
аллостеричних ефекторів
порушується ретро-контроль
5-фосфорибозиламін цього синтезу. При цьому ті,
що надмірно синтезуються,
підлягають катаболізму, отже,
утворення сечової кислоти
ГМФ ІМФ АМФ ФРПФ
(урікогенез) підвищується,
аденін виникає гіперурікемія. Напр,
реутилизація
пуринів при гіперактивності ФРПФ-
гуанозин інозин аденозин синтетази розвивається
гіперурікемія, подагра,
ФРПФ уролітіаз та глухота.
гуанін гіпоксантин

ксантин

сечова кислота

Причиною гіперурікемії може бути також

порушення реутилізації пуринових основ
(повторного використання в синтезі ДНК) через
генетичні дефекти ферментів реутилізації. При
цьому аденін, гуанін і гіпоксантин не
використовуються повторно, а повністю
перетворюються на сечову кислоту, тобто її
концентрація збільшується

При спадковому дефіциті або відсутності

ферменту гіпоксантин-гуанінфосфорибозил-
трансферази виникає синдром Леша – Ніхана,
що виявляється тільки у хлопчиків підвищеною
екскрецією сечової кислоти, важкою розумовою
відсталістю, нападами агресивної поведінки зі
схильністю до самоушкодження.
125
 NН3 + СО2 Синтез піриміидинових нуклеотидів
(глутамін) 2АТФ

1 Регуляторні ферменти синтезу:

2АДФ
1 карбамоїлфосфатсинтетаза
карбамоїл (інгібітор УТФ);
фосфат 2
•  аспартаткарбамоїлтрансфераза

Н2О НАД+ НАДН+

2 3 4
аспартат карбамоїласпартат дигідрооротова кислота оротова кислота
ФРПФ
оротидил- 5
фосфорибозил- Р Р
трансфераза
Оротацидурія –
спадкове захворювання,
яке пов'язане з ЦТФ
порушенням
перетворення оротової Р
кислоти в УМФ. З рибоза рибоза
сечею виділяється в 1000 ОМФ
разів більше оротату, ніж
глу ОМФ-
в нормі, порушується 6
АДФ декарбоксилаза СО2
синтез ДНК. Виявляється
розумовою відсталістю і
9 глн
важкою АТФ АДФ
АТФ
АДФ
АТФ

мегалобластичною
анемією. Лікують УТФ УДФ
8 7
«вдарними дозами»
Р
уридину (до 1г в доба.) рибоза
УМФ
На відміну від пуринових, в синтезі піримідинових нуклеотидів спочатку будується
вільне піримідинове кільце, а потім до нього приєднується рибозо-5-фосфат.
Джерелами атомів піримідинового кільця є глутамін, вугільна кислота і аспартат.
Спочатку з амідного азоту глутаміну, CO2 і АТФ утворюється карбамоїлфосфат (як і
в синтезі сечовини). Потім до нього приєднується аспартат, в наступній реакції
замикається цикл з утворенням дигидрооротата, який дегидрується в оротову кислоту
- піримідинова снова. Далі до неї приєднується фосфорибоза з ФРПФ і утворюється
перший піримідиновий нуклеотид ОМФ – оротидилмонофосфат, з якого утворюється
УМФ, а потім ЦТФ. 126
 Біосинтез дезоксирибонуклеотидів

азотова азотова
Р Р Р Р основа
основа

Н
ОН
нуклеозиддіфосфат дезоксинуклеозид-
(АДФ, ГДФ, діфосфат
ЦДФ, УДФ) НАДФ+ НАДФН+ (дАДФ, дГДФ,
дЦДФ, дУДФ)
Проліферуючі клітини для реплікації генома потребують, як субстрати для синтезу
ДНК, дезоксинуклеозидтрифосфати. Відновлення рибози в дезоксирибозу відбувається
тільки у складі нуклеозидди-фосфатів, причому, безпосереднім відновником є
невеликий білок тіоредоксин, а відновні еквіваленти постачаються НАДФН+.

Біосинтез тимідинмонофосфата 5-фторурацил

СН3

N,N-метеніл
ДГФК
ТГФК

дУМФ дТМФ

аміноптерин
метотрексат
ТГФК
Для синтезу ТМФ необхідно ввести в дУМФ метильну групу (-CH3). Її донором є
метеніил-ТГФК (фактор росту!) за участю Vit B12, а каталізує цю реакцію
тимідилатсинтаза. При цьому метеніл-ТГФК, віддаючи метильную групу,
перетворюється в дигидрофолат (ДГФК), яка відновлюється в ТГФК за допомогою
дигидрофолатредуктази. Щоб ТГФК знову перетворилася на «носія» метильної групи,
необхідний серин, як донор цього одновуглецевого фрагменту. Ферменти, що беруть
участь в цьому процесі і контролюють синтез ТМФ, а, значить, і синтез ДНК, є
важливими мішенями для дії цитостатиків (5-фторурацил, метатрексат,
аміноптерин).
127
 ОБЩАЯ СХЕМА СИНТЕЗА И РАСПАДА НУКЛЕОТИДОВ
глоюкоза
глюкоза амінокислоти
аминокислоты СОСО
2 2

АТФ
синтез
витамины
вітамини
de
novo
Пуринові та піримідинові нуклеотиди
(нуклеозидмонофосфати)

АТФ

дАТФ,
дАТФ,дГТФ,
дГТФ, нуклеозидтрифосфаты
нуклеозидтрифосфати АТФ, ГТФ,
дТТФ,
дТТФ,дЦТФ
дЦТФ УТФ, ЦТФ

т-РНК
т-РНК
транскрипція м-РНК
м-РНК трансляція білок
р-РНК
р-РНК

Розпад тканей

нуклео-
пуринові таипіримідинові
пуриновые пиримидиновые
нуклеотиді
нуклеотиды протеин
протеїни
(АМФ, ГМФ,
ГМФ,ТМФ,УМФ,ЦМФ)
ТМФ, УМФ, ЦМФ) ы їжі
пищи

пуриновые
пуринові нуклеозиди
нуклеозиды піримідинові
пиримидиновыенуклеозиди
нуклеозиды
(аденозин, гуанозин) (тимідин,
(тимидин,уридин,
уридин,цитидин)
цитидин)

аденин
аденін гуанин
гуанін тимин
тимін урацил цитозин

мочевая
сечова кислота
кислота сечовина + β-аланін

128 Виведення з організма

 Тести з теми “Обмін нуклеотидів”
1.  Затримка поділу клітин злоякісних пухлин відбувається під впливом препаратів,
які блокують синтез дТМФ, інгібуючи тимідилатсинтазу. Виберіть сполуку, яка
може впливати таким чином:
A.Тимін
B. Гіпоксантин
C. Дигідрооротат
D. Аденілосукцинат
E. 5-Фторурацил
2. Похідні птерину – аміноптерин і метатрексат – є конкурентними інгібіторами
дігідрофолатредуктази, внаслідок чого вони пригнічують регенерацію
тетрагідрофолієвої кислоти з дигідрофолату. Біосинтез якого нуклеотиду при
цьому пригнічується?
A. дТМФ
B. ІМФ
C. УМФ
D. ОМФ
E. АМФ
3. На прийом до терапевта прийшов чоловік 37 років зі скаргами на періодичні
інтенсивні больові приступи у суглобах великого пальця стопи та їх припухлість.
При аналізі сечі встановлено її різко кислий характер і рожеве забарвлення. З
наявністю яких речовин можуть бути
A. Фосфат кальцію
B. Хлориди
C. Амонієві солі
D. Солі сечової кислоти
E. Сульфат магнію

4. У хворої суглоби збільшені, болючі.У крові пацієнтки підвищений рівень уратів.Як

називається така патологія?
A. Рахіт
B. Подагра
C. Скорбут
D. Пелагра
E. Каріес
5.У хворого болі у дрібних суглобах, суглоби збільшені.У сироватці крові підвищений
вміст уратів.Обмін яких речовин порушений?
A. Пуринів
B. Амінокислот
C. Дисахаридів
D. Піримідинів
E. Гліцерину
129
6. У дитини спостерігається затримка росту і розумового розвитку, з сечею виділяється
велика кількість оротової кислоти. Ця спадкова хвороба розвиваєтья внаслідок
A. Синтезу піримідинових нуклеотидів
B. Розпаду піримідинових нуклеотидів
C. Синтезу пуринових нуклеотидів
D. Розпаду пуринових нуклеотидів
E. Перетворення рибонуклеотидів у дезоксирибонуклеотиди

7. У хворого 50 років діагностовано подагру, а в крові виявлено гіперурикемію. Обмін

яких речовин порушений :
A. Пуринів
B. Жирів
C. Амінокислот
D. Вуглеводів
E. Піримідину

8. Хворий 48 років звернувся до лікаря зі скаргами на сильні болі, припухлість,

почервоніння в ділянках суглобів, підвищення температури до 38оС. В крові виявлено
високий вміст уратів. Ймовірною причиною такого стану може бути порушення
A. Пуринів
B. Колагену
C. Холестерину
D. Піримідинів
E. Вуглеводів

9. У чоловіка 53 років діагностовано сечокам’яну хворобу з утворенням уратів. Цьому

пацієнту призначено аллопурінол, який є конкурентним інгібітором фермента:
A. Ксантиноксидази
B. Уреази
C. Уратоксидази
D. Дигідроурацилдегідрогенази
E. Уридилілтрансферази

Еталони відповідей:
1- Е; 2 – А; 3 – Д; 4 – В; 5 – А.
130
 МОЛЕКУЛЯРНІ АСПЕКТИ ПЕРЕДАЧІ
ГЕНЕТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

  Генетична інформація зберігається   в клітинних ядрах. Вона  

зашифрована у вигляді послідовності  нуклеотидів  в  первинній  структурі  ДНК.  

Первиння  структура  ДНК  

– це певна послідовність
дезоксирибонуклеотидів
в полінуклеотидному
ланцюзі, зв'язаних 3’,5’-
фосфодиефірними
зв'язками.
На 5’-кінці знаходиться
фосфатна група
на 3’-конце – ОН-група
пентози.

Вторина  структура  ДНК  

На 5’-кінці знаходиться фосфатна група
на 3’-кінці – ОН-група пентози.
- це подвійна спіраль, утворена двома
полінуклеотидними ланцюгами, закрученими
навкруги загальної осі і розташованими
антипаралельно. Ланцюги утримуються за
рахунок водневих зв'язків між нуклеотидами,
що комплементарні - А -Т і G-C, та
лежать в одній площині (перпендикулярної
осі). Спіраль стабілізована гідрофобними
взаємодіями між основами.
Ланцюги комплиментарні, але не ідентичні
один одному, їх склад розрізнений.

131
 •  Кожна молекула ДНК упакована в окрему хромосому, яка містить
також різноманітні білки, тобто ДНК знаходиться в клітині в комплексі з
білками, утворюючи нуклеопротеїн - хроматин або хромосоми.
•  Отже, в кожній хромосомі знаходиться одна гиганська ДНК, в
середньому що містить 150 млн нуклеотидних пар, довжина молекули
3-5 см. Величина хромасомы - 1нм, тобто ДНК суперспіралізована,
лінійний розмір кожної молекули ДНК зменшується в 8000 разів!

Склад  хроматину:    
   ДНК  -­‐  30-­‐40%  
 гістоны  -­‐  30-­‐50%    -­‐  основні  білки        
невеликого  розміру  з  високим  вмістом  
позитивно  заряджених  амінокислот  -­‐  
аргініну  і  лізину.  Є  5  типів  гистонів:    
Н2А,  Н2В,  Н3,  Н4  -­‐  утворюють  нуклеосоми,  
які  складаються  з  146  пар  нуклеотидів  
ДНК  (заряджених  негативно)  і  восьми  
гістонів,  що  мають  позитивний  заряд.  Н1  -­‐    
зв'язуються  з  ДНК  в  міжнуклеосомних  
ділянках  (лінкерних  послідовностях)  і  
захищають  їх  від  дії  нуклеаз  
    негістонові   білки   (кислі)-­‐     4-­‐33%     -­‐це  
регуляторні  білки  та  ферменти
   РНК  -­‐  1.5-­‐10%  

 Гаплоїдний   геном   кожної  

клітини   людини   включає   3,5  
10     пар   основ   (23   пари  
хромосом)   достатньо   для   1,5  
млн   пар   генів,   а   кодується  
тільки  100000  білків  

132
 Функції  ДНК  
Генетична  інформація,  що  закладена  в  ДНК,  служить  двом  метам:  
1  -­‐  передача  генетичної  інформації  дочірньої  ДНК  при  розподілі  клітини,  тобто  
передача  самої  себе  у  ряді  клітинних  поколінь  і  поколінь  організмів;  
2  -­‐  для  біосинтезу  білкових  молекул,  тобто  передача  генетичної  інформації  на  
РНК  в  процесі  життєдіяльності  
Обидві  функції  засновано  на  тому,  що  молекула  ДНК  служить  матрицею:  в  
першому  випадку  для  реплікації,  в  другому  -­‐  для  транскрипції.    

Нуклеїнові кислоти і білки називають інформаційними

молекулами, оскільки в чергуванні їх мономерів закладено певне
значення. Послідовність нуклеотидів в ДНК визначає структуру всіх білків
клітки. Ділянки ДНК (гени), кодуючі певні білки, копіюються
(транскрибіруються) у вигляді полінуклеотидного ланцюга матричної РНК,
яка потім служить матрицею для синтезу білка. Таким чином, генетична
інформація, записана в ДНК (в генотипі) забезпечує утворення
фенотипічних ознак клітини, тобто генотип трансформується у фенотип.
Цей напрямок потоку інформації включає три типи матричних синтезів.

Потік  генетичної  інформації:                                                                                 Експресія  генів:  

 транскрипція  
   рРНК    трансляція  
1   2   3  
     ДНК   мРНК   білок    
ДНК  
                                                                        тРНК  

1  –  репликація-­‐      синтез  ДНК  на  матриці  ДНК  

2  -­‐  транскрипція-­‐синтез  РНК  на  матриці ДНК,  

зворотня  транскрипція  -­‐  синтез  ДНК  на                 РНК  

           матриці  РНК  (онковіруси)  

3  -­‐  трансляція    -­‐    синтез  білка  на  матриці  РНК       білок  

133
 РЕПЛІКАЦІЯ – процес подвоєння ДНК, суть якого
складається в утворенні ідентичних копій ДНК для передачі генетичної

інформації в поколіннях клітин та організмів.

Принципы репликации: 1  
  Комплементарність
  Антипаралельність
  Уніполярність 2
3
  Потреба в затравці
  Преривистість
  Полуконсервативність

Реплісома-     мультиферментний   5  
комплекс   -­‐   ДНК-­‐репліказная  
4  
система, яка   включає біля   20  
ферментв  і  білкових  факторів:  

6
1 - топоізомераза (гіраза) - зворотня нуклеаза, спочатку вона розриває
ланцюг ДНК, а після закінчення реплікації зашиває тимчасові надрізи,
розкручує суперспіраль ДНК і виконує “шарнірну функцію” - перешкоджає
обертанню суперспіралізованого ланцюга, (вносить одноланцюгові
розриви в ланцюг ДНК і тут же її репарує.)
2 - хеліказа - використовує енергію АТФ для розплітання подвійної спіралі
ДНК, розриває водневі зв'язки між компліментарними нуклеотидами в
подвійному ланцюзі ДНК (застібка “блискавка”)
3 - ДНК-залежна РНК-полімераза (праймаза) - синтезує праймер -
олігорибонуклеотид, який є затравкою для ДНК-полімерази III
4 - ДНК- полимераза I (фермент Корнберга)- розщеплює праймер (володіє
нуклеазною активністю) і на його місці синтезує компліментарний ланцюг
ДНК (володіє полімеразною активністю), заповнює проломи.
5 - ДНК-полімераза III -основний фермент реплікації - синтезує
компліментарні дочірні ланцюги на материнських ланцюгах, що
розійшлися, у напрямі 5’ → 3’. Вона не здатна ініціювати синтез нового
ланцюга ДНК, може лише подовжувати затравку-праймер. Утворює 3,5-
фосфоефірні зв'язки між нуклеотидами, використовуючи як субстрати
нуклеозидтрифосфати (НТФ).
6 - ДНК-лігаза зшиває фрагменти синтезованої дочірньої ДНК.

134
 Сумарне  рівняння  реплікації:  

           n  дАТФ                            ДНК-­‐матрица                                  дАМФn  

           n  дГТФ   ДНК дГМФn   +  (n+n+n+n)  ФФ  
           n  дЦТФ                    ДНК-­‐полімераза                              дЦМФn                              
           n  дТТФ                                                                                                                дТМФn  

Синтез   кожного   дочірнього   ланцюга   ДНК   іде комплементарно   та

антипараллельно до  матричного  ланцюга, та завжди в  напрямку 5'                →3'.    

Для  реплікації є необхідним  

ряд  умов:  

 наявність   дезоксирибо-­‐
нуклеотидтрифосфатів   (дАТФ,  
дГТФ,   дЦТФ.   дТТФ),   як  
структурного   матеріалу   при  
збірці   нових   ланцюгів   ДНК   і   як  
джерела  енергії  

 розплетення подвійної  
спіралі   ДНК,   формування
реплікативної  вилки  

 утворення   “затравки”   –  
праймера  

 наявність ферментів   та  
специфічних   білків, що
приймають участь   в  
реплікації  (реплісоми)  

 наявність   ионів   магнію, що

є необхідними для   дії   всіх  
полімераз  

135
 Наявність дезоксирибонуклеотидтрифосфатів (дАТФ, дГТФ, дЦТФ, дТТФ), як
структурний матеріал для нових ланцюгів ДНК і як джерела енергії. В даний час
процес реплікації у прокариот достатньо вивчений, тоді як багато аспектів реплікації
еукаріот залишаються неясними. Проте з великою часткою вірогідності можна
стверджувати, що в більшості клітин цей процес протікає подібно

В бактеріях реплікація починається із

специфічної крапки в кільцевій ДНК (область
початку реплікації) і продовжується в обох
напрямах. В результаті утворюються дві
репликативні вилки, які просуваються в
протилежних напрямках, тобто обидва
ланцюги репліцируються одночасно
1.  Ініціація        ЭТАПИ  РЕПЛІКАЦІЇ      
ДНК-полімераза не здатна починати синтез нового ланцюга з її першого нуклеотида.
Вона може подовжувати вже наявний ланцюг, тому для початку реакції потрібна РНК-
приманка (праймер), якою є короткий олігорибонуклеотид (100-200 нуклеотидов),
комплементарний до матричного ланцюга ДНК. Синтез починається з реакції між 3’-
ОН групи РНК-приманки та 5’-ОН-фосфатної групи дезоксинуклеозидтрифосфата з
видаленням пірофосфату. Вибір чергового нуклеотида на кожному кроці синтезу
визначається матричним ланцюгом ДНК згідно правилу комплементарности (Уотсон і
Крик, 1953 р.)  

2.  Елонгація  
Реплікація на двох антипаралельних ланцюгах відбувається одночасно. Проте, у
напрямку 3’→5’ синтез йти не може, тому на одному ланцюзі - лідируючому -
полімеризація йде безперервно, а на другому – що запізнюється - синтез йде
фрагментами Оказаки по 150 - 200 нуклеотидів проти руху реплікативної вилки.
Кожний такий фрагмент містить праймер, який видаляє ДНК-полімераза I, поступово
відрізуючи від 5’-кінця поодинці рибонуклеотиди, а до 3’-концу фрагмента вона
приєднує дезоксирибонуклеотиди, заповнюючи пролом. Зшиває фрагменти ДНК-
лігаза.  

3.  Термінація    
Закінчується реплікація тоді, коли вся матриця скопійована. В утвореній таким чином
подвійній спіралі ДНК тільки один з ланцюгів синтезований наново. Тому говорять, що
реплікація ДНК відбувається по напівконсервативному механізму. У E.coli петля
росте із швидкістю 1000 пара нуклеотидів за секунду. Для реплікації всієї молекули
хромосомної ДНК цієї бактерії необхідні 42 хвилини. У еукаріот реплікативна петля
росте із швидкістю 100 п.н. в секунду. Ймовірно, це пов'язано з наявністю зв'язку з
гістонами. У людини для повної дуплікації ДНК необхідні 8 годин.  
136
 РЕПАРАЦІЯ ПОВШКОДЖЕНЬ ТА ПОМИЛОК ДНК

Передача  генетичної  інформації  в  неспотвореному  вигляді  -­‐  найважливіша  умова  

збереження  вигляду.  Це  забезпечується  за  рахунок  комплементарности.  Проте,  
можливі  як  помилки  реплікації,  так  і  несприятлива  дія  навколишнього  середовища  
(радіація,  УФ-­‐опромінення,  хімічні  агенти).    
Існує  спеціальна  система  моніторингу  точності  спаровування  нуклеотидів,  причому  
здійснюється  подвійна  перевірка:    
-­‐  при  включенні  ДРН  в  ланцюг,  що  росте  
-­‐  після  включення  ДРН  шляхом  видалення  помилкових  нуклеотидів  (помилки  
відбуваються  не  частіше,  ніж  1  разів  на  10    пар  основ).
                                               Причини  спонтанних  порушень
   помилки  репликації
   депуринізація  з-за слабкої  N-­‐гликозидного  зв'язку в  пуринах  
   дезамінування  (Ц У,  А Г,  Г Х)  
 Причини  індукованих  порушень  
   алкілірування  азотових  основ  (алкілюючі агенти  застосовуються як інгібітори  
новоутворувань)  
 утворення  зшивок  -­‐  піримідинових  димеров  між  сусідніми  основами  (тиміном)  під  
дією УФ-­‐опромінення  

Репарація  –  видалення  пошкоджених  

ділянок  ДНК  або  помилково  вбудованих  
нуклеотидів  в  результаті  дії  спеціальних  
ендо  -­‐  та  екзонуклеаз.    

Этапи  репарації:  
1)  впізнавання  місця  пошкодження  
розщеплювання  зв'язку  ендонуклеазою    
2)  добудова  -­‐  “латка”  -­‐    пошкодженого  ланцюгу  
ДНК-­‐полімеразою  
3)  відщеплення  ушкодженої  ділянки  
ендонуклеазою    
4)  зшивання  3-­‐кінця  латки  з  5-­‐кінцем    основного  
ланцюга  ДНК-­‐лігазю

137
 Порушення репарації УФ-індукованих пошкоджень ДНК
(порушення синтезу УФ-специфічної ендонуклеази) приводить до
сублетального спадкового захворювання – пігментної ксеродерми.

Генні мутації

Зміни генетичної програми ДНК клітин - це мутації. Розрізняють

хромосомні мутації (зміна числа хромосом, хромосомні аберації) і
молекулярні або генні мутації.
Генні мутації - це успадковані зміни первинної структури ДНК, які
ведуть або до припинення синтезу білка, або до синтезу зміненого,
дефектного білка.
Мутації в регуляторних ділянках оперона ведуть до порушення
регуляції або до припинення синтезу ДНК.
Існують наступні варіанти генних мутацій:
  Транзиція - заміна пар основ
Місенс-мутація - приводить до зміни значення кодону при заміні
нуклеотида, а, значить, до синтезу зміненого білка. Наприклад,
серповидно-клітинна анемія: кодон, що відповідає за включення глу в
ланцюг гемоглобіну, перетворюється на кодон вал.
Заміна одного нуклеотида не завжди веде до зміни значення кодону
(оскільки код вироджений) - така зміна ДНК фенотипічно не виявляється.
  Нонсенс-мутація - в результаті заміни образуется один з термінуючих
кодонів, при цьому синтез белка препиняється та утворюється
незавершений білок.
  Делеція - випадіння однієї пари або групи основ
  Вставка однієї пари або групи основ. Ці мутації можуть бути як із зміною
рамки зчитування (випадання або вставка одного або двох нуклеотидів),
що веде до синтезу безглуздого білка, так і без зміни рамки зчитування
(три нуклеотиди) - синтезується білок, вкорочений на 1 амінокислоту.
  Зміна місцеположення окремих ділянок ДНК.

138
Транскрипція – це синтез всіх видів РНК по матриці ДНК, який
здійснюється ферментом ДНК-залежною РНК-полімеразою.
Молекула ДНК, що береже генетичну інформацію, безпосередньої участі в
синтезі білка не приймає, але інформація, що записана в послідовності
нуклеотидів ДНК, копіюється (транскрибується) у вигляді м-РНК з подальшою
трансляцією в поліпептидний ланцюг білка. Транскрипція, як і реплікація ДНК, -
ендергічний процес, зв'язаний з використанням нуклеозидтрифосфатів
(АТФ, ГТФ, УТФ, ЦТФ) в якості субстратів та джерел енергії .    

Принципи  транскрипції:    
       Комплементарність.    
       Антипаралельність.    
       Уніполярність.    
       Беззатравочність.    
       Асиметричність.    
РНК синтезується комплементарно і антипаралельно ланцюгу ДНК, який
транскрибується. Подовження ланцюга РНК йде тільки у напрямку 5' → 3'. Для
початку синтезу РНК фермент не потребує полі- або олігонуклеотидну
приманку. Ланцюг ДНК, на якому йде транскрипція, називається кодуючим,
інший некодуючим. Ділянка ДНК, яка підлягає процесу транскрипції,
називається транскриптон (еукаріоти) або оперон (прокаріоти) (300 –
10 нуклеотидів)
11

Структура  оперона  
Промотор  -­‐    участок оперона, існує для впізнавання ферментом РНК-
полімеразою. Послідовність основ по ходу ланцюга ДНК, що знаходиться нижче
за сайтом промотора в напрямку 3’→ 5’, використовується як матриця для
синтезу РНК. До промотора може приєднуватись комплекс цАМФ-БАК - білок-
активатор катаболічного гена), що полегшує РНК-полімеразі початок транскрипції
структурних генів.
139
 Пізнавання і міцне скріплення відбувається на різних ділянках ДНК.
Ці ділянки відрізняються і по первинній, і по вторинній структурі. Шляхом
секвенірування виявили структуру багатьох промоторів. У більшості з них є
загальна властивість.    

РНК-полімераза впізнає промотор,

покриваючи 40-60 пар нуклеотидів. В
промоторі впізнається взаємне
розташування двох AT-багатих
ділянок. В кожному з них 4-6 пар
нуклеотидів. Центри цих ділянок
знаходяться в положеннях "-10" і
"-35". Принципово важливою є
відстань між цими ділянками. Вона
коливається від 16 до 19 п.н. Штучне
збільшення цієї відстані до 20 п.н. або
зменшення його до 15 п.н. призводить
до того, що РНК-полімераза не
впізнає зіпсований промотор.    

Після промотора в опероні знаходиться акцепторна зона (у еукаріот) або

оператор (у прокаріот), яка служить для скріплення з регуляторами
транскрипції (наприклад, підсилювачами - енхансерами). У оператора
диспетчерська функція: він дозволяє або забороняє транскрипцію.

140
Гени або структурні цистрони - несуть інформацію про структуру
поліпептидних ланцюгів або нематричних РНК. Транскриптон може
містити один структурний ген або кілька.
Цистрон - послідовність нуклеотидів ДНК, що кодує поліпептид (в
більшості випадків - білок) або одну tРНК, або одну rРНК.
В більшості випадків цистрони об'єднуються в оперон за наступним
принципом: закодовані в них білки беруть участь в одному біохімічному
ланцюзі реакцій.
Гени містять інтрони - неінформативні ділянки та екзони -
інформативні ділянки.
Термінатор - остання ділянка транскриптона, служить сигналом про
закінчення транскрипції.
Первинний транскрипт - РНК, що утворюється при транскрипції -
комплементарна копія транскриптона від промотора до термінатора

141
 ЭТАПИ  ТРАНСКРИПЦІЇ  

На всіх этапах транскрипції є необхідною участь спеціальних білкових факторів:

А, В - ініціації, Е, Н, F - елонгації, ρ-фактор - термінації.
1. Ініціація
Приєднання ДНК-залежної РНК-полімерази до промотора.
У  прокаріот  цей  фермент  складається  з  4   Еукаріотичні  клітини  звичайно  містять  
субодиниць,   створюючих   кор-­‐фермент   3  типи  РНК-­‐полімераз:    
(“серцевина”),   до   якого   приєднується   РНК-­‐полімераза  I  каталізує  синтез  
додатковий   білковий   σ -­‐фактор,   рРНК  
сприяючий   більш   міцному   скріпленню   РНК-­‐полімераза  II  каталізує  синтез  
ферменту   із   специфічною   промоторною   пре-­‐мРНК  
послідовністю.   РНК-­‐полімераза  III  каталізує  синтез  
тРНК  

На  цьому  етапі  діють  

інгібітори  -­‐  
антибактеріальні  
антибіотики    
рифаміцин  та  
рифампіцин,  а  також  
протипухлинний  
антибіотик
актиноміцин D    

Безпосередньо    ініціація    синтезу  починається  з  включення  в  ланцюг  першого  

нуклеотида    -­‐    у    всіх    РНК    це    пуриновий    нуклеозидтрифосфат    (Пур-­‐5-­‐ФФФ).    

142
 На цьому етапі діє
інгібітор  елонгації -
стрептолідигін

3. Термінація
Сигнал термінації є певною послідовністю в рамках кодуючого ланцюга ДНК.
Специфічними для ділянок, що термінують, є паліндроми - зворотні повтори і
поліА-послідовності. Транскріпт з цієї ділянки має форму шпильки з кінцевою
УУУУ-послідовністю. На цьому етапі бере участь термінуючий білок- ρ-фактор.

При   взаємодії   ρ-­‐фактора   з   РНК-­‐

полімеразою   вона   втрачає  
спорідненість  до  ДНК  і  комплекс  
розпадається:   фермент  
відділяється   від   ДНК,                    
вивільняються   ρ- фактор   та  
первинний   транскрипт,   тобто  
РНК  

Після  термінації  кор-­‐фермент  відокремлюється  від  ДНК-­‐матріци  и,  зв'язавшись  с  новою  

молекулою  сигма-­‐фактора,  приступає  до  синтезу  нової  молекули  РНК.
143
 Всі   первинні   транскрипти   РНК   у   еукаріот  
піддаються     процесінгу   (дозріванню)   в  
період  між  їх  синтезом  і  початком  реалізації  
відповідної   функції   -­‐   в   ролі   мРНК,   тРНК   або  
рРНК.

Процесинг   -­‐   складний   процес,   включаючий  

“кепірування”,   реакції   розщеплювання   та  
лігірування   (сплайсинг),   приєднання   додаткових  
кінцевих   нуклеотидів   та   нуклеозидну  
модифікацію  

 “Кепірування” - приєднання   до   5-­‐кінця  

мРНК   метилгуанозинтрифосфата   (зв'язок   5-­‐5),  
відбувається   в   ядрі,   в   процесі   елонгації,   коли  
довжина   ланцюга   РНК   досягає   близько   30  
нуклеотидів.  

  Поліаденілування - приєднання  кінцевих  

нуклеотидів   -­‐   поліА-­‐послідовність   з   3-­‐кінця  
(відбувається   в   ядрі   і   цитоплазмі),   що  
складається  з  100-­‐200  залишків  АМФ

  Сплайсинг – вирізання інтронів та

зшивання екзонів

144
 Свойства  кода  
-­‐  триплетність  (43=64  кодона)  
-­‐  специфічність  (один  кодон  -­‐  одна  амінокислота)  
-­‐  вирожденість  (на  одну  амінокислоту  –  декілька кодонов)  
-­‐  універсальність  
-­‐  однонаправленість  (5-­‐-­‐-­‐-­‐>3)  
-­‐  непреривність  
-­‐  неперекриваємість  
-­‐  лінейність    

ІНФОРМАЦІЙНА ЄМКІСТЬ ДНК

На Землі живе 6 мільярдів чоловік. Спадкова інформація про них

вкладена в 6х109 сперматозоїдах. За різними оцінками у людини від 30
до 50 тисяч генів. У всіх людей ~ 30х1013 генів або 30х1016 пар
нуклеотидів, які складають 1017 кодонів.
Середня книжкова сторінка містить 25х102 знаків. ДНК 6х109
сперматозоїдів містить інформацію, рівну за об'ємом приблизно
4х1013 книжкових сторінок. Ці сторінки зайняли б об'єм 6-і будівель
МГУ. 6х109 сперматозоїдів займають половину наперстка. Їх ДНК
займає менш чверті наперстка .
145
146
Трансляція-­‐   це   переклад   генетичного   тексту   мРНК   в   лінійну  
                   послідовність  амінокислот  в  поліпептидну  білкового  ланцюга.  

Щоб  амінокислота  «впізнала»  своє  місце  в  майбутньому  поліпептидному  ланцюзі,  вона  

повинна  зв'язатися  з  транспортною  РНК  (тРНК),  що  виконує  адапторну  функцію:  з  
одного  боку,  «взнає»  кодон  на  мРНК,  з  іншою  –  зв'язується  з  відповідною  цьому  кодону  
амінокислотою.    
Все  т-­‐РНК  мають  один  полінуклеотидний  ланцюг,  окремі  ділянки  якого  утворюють  
спіралевідні  петлі  -­‐  “шпильки”  за  рахунок  водневих  зв'язків  А-­‐Т  і  Г  –  Ц  (  70%  п/п  
ланцюги),  в  результаті  утворюється  просторова  конфігурація  у  вигляді  “листа  
конюшини”.    

Завдяки  антикодону  -­‐триплету  в  середній  частині  молекули  тРНК,  комплементарному  

певному  кодону  на  мРНК,  тРНК  “читає”  текст  на  м-­‐РНК,  а  за  допомогою    акцепторної  
ділянки   на   3-­‐кінці   -­‐   ЦЦА   (   обов'язкової   для   всіх   т-­‐РНК)     -­‐   приєднує   відповідну  
амінокислоту  з  утворенням  аміноацил-­‐тРНК.  

Специфічне   взаємне   пізнавання   амінокислоти   і   тРНК   відбувається   за   допомогою  

ферменту  -­‐  аміноацил-­‐тРНК-­‐синтетази  (АРС-­‐ази).  Цей  фермент  взнає  і  зв'язує  тРНК,  
а   потім   переносить   амінокислотний   залишок   на   3’-­‐ОН   групу   кінцевого   аденозина,  
приєднуючи  її  складноефірним  зв'язком:    
амінокислота + тРНК + ATP аміноацил-тРНК + АМР + РР
аа-тРНК-синтетаза

147
 Компоненти:
  м-РНК - генетична матриця - містить лінійну послідовність кодонів,
визначаючих первинну структуру білків
  набір (близько 60 ) аа-т-РНК - для читання тексту на м-РНК і як
джерело амінокислот при зборці білка. Виконує функцію адаптора,
перекладаючого запис інформації з мови нуклеотидів на мову
амінокислот
  АТФ, ГТФ - джерела енергії
  білкові фактори ініціації, елонгації, термінації -
специфічні внерибосомні білки, що необхідні для процесів трансляції
  іони магнію - стабілізують структуру рибосом
  рибосоми - рибонуклеопротеїнові субклітинні структури,
які є місцем синтезу білків - молекулярні машини для послідовного
з'єднання амінокислот.
До складу рибосом входить рибосомальна РНК (рРНК), оточена білками.
Рибосоми складаються з 2 різних субодиниц. Знаходяться у вільному стані
в цитоплазмі або пов'язані з мембранами ендоплазматичного ретикулуму.
Можуть вільно переміщатися в різні ділянки клітини ----> збирати білок
там, де це необхідно.

Рибосомы   та   їх   субодиниці   класифікують   не   за   масами,  

а   відповідно   до   їх   коефіцієнтів   седиметації   (S),   які  
визначаються  ультрацентрифугуванням  

Прокаріотична Еукаріотна
рибосома рибосома
70S 80S
50S 30S 60S 40S
5S rРНК
5S rРНК 16S
5.8S rРНК 18S rРНК
23S rРНК rРНК
28S rРНК

34 не меньше не меньше
молекул 21 білок 50 різних 33 різних
білків білків білків

  В   синтезі   білка   мРНК   використовуе   не   одну,   а  

кілька   рибосом   -­‐-­‐-­‐>   утворюються   полісоми   -­‐-­‐>  
підвищується ефективність  використання  мРНК  
-­‐-­‐-­‐-­‐>  підвищується  швидкість  синтезу  білка  .    
148
 1.  ІНІЦІАЦІЯ  ТРАНСЛЯЦІЇ  

Субодиниці рибосом розімкнені. М-РНК, вийшовши з ядра, зв'язується з

малою субодиницею поряд з 5 кінцем м-РНК (читання від 5---->3). В її межах
поміщається 2 кодони. Перший кодон АУГ або ГУГ - ініціюючі, якщо вони
знаходяться на початку ланцюга, якщо в середині - то вони кодують метионін
або валін відповідно.
Білкові фактори ініціації забезпечують скріплення м-РНК з субчастинкою
рибосоми та ГТФ, потім приєднується велика субодиниця, а фактори
віддаляються. Утворюється комплекс: м-РНК-рибосома-метионіл-т-РНК,
готовий до елонгації.

метионіл-­‐тРНК  

мРНК  
На  рибосомі  існують  два  участки:  
П-­‐сайт   або   пептидильний   сайт,  
мРНК   потрібний   для   зв'язування   з  
поліпептидним   ланцюгом,   який  
подовжується  
А-­‐сайт   або   аміноацильний,  
потрібний   для приєднаня   нової   аа-­‐
тРНК.  

мРНК   На   стадії   ініціації   до   П-­‐сайту  

приєднується   метионіл-­‐тРНК,   А-­‐сайт  
П-­‐сайт   А-­‐сайт   –  є  вільним.    

149
 2.  ЕЛОНГАЦІЯ  ТРАНСЛЯЦІЇ    

Елонгація – це подовження поліпептидного ланцюга від N-кінця до С-

кінця
а) - зв'язування аа-т-РНК
У момент першого кроку другий кодон на мРНК вільний. З ним
злучається своїм антикодоном аа-тРНК, що потрапляє в рибосоми її
аміноацильний кінець зв'язується з А-сайтом рибосоми. На це
витрачається енергія ГТФ. Беруть участь білкові фактори елонгації.
б) -транспептидація
Відбувається перекидання пептидила з лівої тРНК (з П-сайта) на
аміногрупу аа-тРНК ----> утворюється пептидний зв'язок за допомогою
ферменту пептидилтрансферази. В А-сайті утворюється пептидил-
тРНК (n+1), П -сайт - вакантний.
в) - транслокація
Пептидил-тРНК, що утворився переноситься з А-сайта в П-сайт,
завдяки просуванню рибосоми щодо мРНК. Фермент - транслоказа.
Використовується енергія ГТФ.
Рибосома переміщюється вздовж мРНК у напрямі 3-кінця на 1 кодон
(триплет) ----> йде нарощування ланцюга по 1 амінокислоті відповідно
до порядку кодонів мРНК

Енергетичні витрати на синтез 1 пептидного зв'язку: 2АТФ и 2 ГТФ

150
 3.  ТЕРМІНАЦІЯ  ТРАНСЛЯЦІЇ  

В мРНК присутні кодони (“стоп-сигнали”) УАА, що термінують.

УГА. УАГ і білкові фактори термінації. З термінуючими кодонами не може
зв'язатись жодна тРНК, оскільки немає відповідних антикодонів---> йде
зв'язування з білковими факторами термінації.
Активуються рибосомні білки - пептидази -----> гідролізується
складноефірний зв'язок між синтезованим поліпептидом та тРНК ->
відділяється синтезований білок від рибосоми, звільняється тРНК і мРНК.

Регуляція  синтеза  білка    

Концентрація багатьох білків в клітці непостійна і змінюється залежно від стану
клітини та зовнішніх умов. Це відбувається в результаті регуляції швидкостей
синтезу і розпаду білків. Регуляція експресії генів може здійснюватись на будь-
якій стадії на шляху від гена до утворення функціонально активного білка.
Регуляція транскрипції
Транскрипція генів може пригнічуватися або активуватися, отже, синтез білків
може репресуватися або індукуватися. Оперон - це ділянка DNA, що кодує
будову, як правило, функціонально зв'язаних білків і що містить регуляторну
зону, контролюючу синтез цих білків. На малюнку приведена схема лактозного
оперону:

151
 Тести з теми “Основи молекулярної генетики”
1.Із нітратів, нітритів і нітрозамінів в організмі утворюється азотиста кислота, яка
зумовлює окисне дезамінування азотових основ нуклеотидів. Це може призвести до
точкової мутації - заміни цитозину на:
A. Гіпоксантин
B. Гуанін
C. Тимін
D. Аденін
E. Урацил
2. У хворих на пігментну ксеродерму шкіра надзвичайно чутлива до сонячного світла,
може розвиватись рак шкіри. Причиною є спадкова недостатність ферменту УФ-
ендонуклеази. Внаслідок чого цей порушується процес?
A. Репарації ДНК
B. Зворотньої транскрипції
C. Реплікації ДНК
D. Транскрипції
E. Трансляції
3. Для лікування урогенітальних інфекцій використовують хінолони - інгібітори
ферменту ДНК-гірази. Укажіть, який процес порушується під дією хінолонів у першу
чергу.
A. Репарація
B. Реплікація
C. Ампліфікація генів
D. Рекомбінація генів
E. Зворотна транскрипція
E. Трансляції
4. На судово-медичну експертизу надійшла кров дитини та передбачуваного батька для
встановлення батьківства. Вкажіть, ідентифікацію яких хімічних компонентів
необхідно здійснити в дослідній крові.
A. Гя-РНК.
B. т-РНК.
C. р-РНК.
D. ДНК.
E. мя-РНК.
5. Молекулярний аналіз гемоглобіну пацієнта, що страждає на анемію, виявив заміну
6Глу на 6Вал бета-ланцюга. Який молекулярний механізм патології?
A. Генна мутація
B. Хромосомна мутація
C. Геномна мутація
D. Ампліфікація генів
E. Трансдукція генів Еталони відповідей:
152 1- Е; 2 – А; 3 – ВД; 4 – Д; 5 – А.
 Введення в ендокринологію
Для координації численних специфічних функцій в диференційованих тканинах
багатоклітинних організмів необхідні механізми міжклітинної регуляції.
У механізмах регуляції можна виділити три рівні:
  внутрішньоклітинний рівень - здійснюється за рахунок ферментів (зміни їх
активності або кількості)
Міжорганну регуляцію виконують дві основні системи:
  ендокринна система (другий рівень) - сукупність всіх ендокринних залоз, які
використовують гормони в якості мобільних посередників;
  нервова система (третій рівень) - система проведення сигналів, що має жорстку
структурою.
Всі три рівні тісно пов'язані один з одним та функціонують як єдина система,
накладаючись і перекриваючись.
У ієрархії систем регулювальників
ЦНС провідна роль належить нервовій
системі, яка отримує сигнали як
попередники зовнішньої, так і внутрішньої середи,
внаслідок чого виникають імпульси в
гіпоталамус спеціалізованих рецепторах. Імпульси
надходять в гіпоталамус, де
синтезуються перші біологічно активні
ліберини статини гормональні речовини - рілізінг-
фактори. Вони не потрапляють у
загальний кровоток, а за системою
попередники
портальних судин досягають
аденогіпофіз спеціалізованих клітин гіпофіза та
стимулюють (ліберіни) або
негативний зв'язок

сповільнюють (статіни) біосинтез і

зворотний

виділення тропних гормонів. Ці

тропні гормони гормони з током крові надходять у
попередники
відповідну ендокринну залозу,
викликаючи секрецію певного гормону.
периферичні Гормони діють на органи або тканини-
залози мішені, змінюючи в них концентрацію
метаболітів, т.ч. впливаючи на обмін
речовин. Надлишок гормону за
гормони принципом зворотного негативного
зв'язку гальмує вироблення гормонів
гіпоталамуса або гіпофіза.
клітина-
мішень відповідь клітини
153
 Гормони - (hormao - грец. - спонукати до дії) - речовини органічної природи, що
виробляються в спеціалізованих клітинах залоз внутрішньої секреції, надходять
безпосередньо в кров і регулюють обмін речовин у тканинах-мішенях і функції
організму у цілому.
  Кожен гормон, де б він не був синтезований, потрапляє в кров і циркулює разом з
нею, зустрічаючи на своєму шляху клітини всіляких типів. Але зовсім не всі клітини є
мішенями для всіх гормонів. Клітини реагують лише на присутність в крові одного або
декількох певних гормонів.
міжклітинний
гормон простір

кровь

рецептор

клітина- клітина -
мішень не мішень

  При цьому усі 75 трильйонів клітин організму людини є мішенями для одного
або декількох з 50 відомих гормонів.
  Реакція тканини-мішені на дію гормонів залежить від ряду чинників:
•  швидкості продукування гормону в кров і швидкості деградації його в печінці
або в нирках (від декількох хвилин до декількох діб);
•  анатомічній близькості тканини-мішені до джерела (ендокринної залози);
•  швидкості асоціації і дисоціації гормонів із спеціальними білками-переносниками.
Гормони циркулюють в крові як у вільному, так і в зв'язаному стані - з протеїнами
плазми, специфічними білками-переносниками (резервуар гормонів, їх неактивна
форма). У тканинах-мішенях гормони визволяються від білка і починають діяти. У
клініці визначають вільну і зв'язану форми (наприклад, підвищення вільних
жіночих статевих гормонів - погана діагностична ознака).
  Усі гормони взаємодіють з клітинами-мішенями за допомогою рецепторів -
особливих молекул впізнання, специфічних білків складної, унікальної структури, що
забезпечують високу вибірковість. Один гормон може мати декілька рецепторів.
Порушення функції рецепторів може бути причиною багатьох ендокринних
захворювань. Порушення можуть бути такі:
  поява антитіл проти рецепторів певних гормонів;
  відсутність зв'язування гормону з рецептором;
  порушення регуляції рецепторів.
155
  Справжні гормони мають такі характерні властивості:
  цілеспрямованість і дистантність дії (утворюються в одних органах, діють в інших);
  висока біологічна активність (концентрація гормонів в крові зовсім мала - 10-7 -
10-12 моль/л);
  висока специфічність (гормони діють лише на свої тканини-мішені)
  Окрім справжніх гормонів, що секретуються безпосередньо в кров і
характеризуються дистантністю, існують гуморальні регуляторні фактори
неендокринного походження (гормони локальної дії), які регулюють метаболізм там, де
вони виробляються (ізокринна дія). Вони утворюються в різних органах і тканинах:
лімфоїдній системі, лейкоцитах, сполучній тканині, ЖКТ, нервовій системі, нирках,
міокарді, тому ще називаються тканинними гормонами або гормоноїдами.

лютропин імпульси
  Концентрація гормонів схильна до періодичних 30
коливань, які можуть залежати від пори року, часу 20
дня або менструального циклу. Багато гормонів 10
надходять в кров імпульсами, нерегулярно; їх
12 15 18 24 3 6 9
концентрація може пульсувати. Концентрація іншої час 21
доби
групи гормонів змінюється залежно від зовнішніх
30 зовнішня
чинників (стрес, голодування, їжа). Викид гормонів є
дія
відповіддю організму на зовнішню дію або на зміну 20
інсулін
внутрішнього стану. 10 їжа

12 15 18 21 24 3 6 9
час доби
Класифікація гормонів
  Існує декілька підходів до класифікації гормонів:
  за розчинністю у воді і ліпідах (гідрофільні або ліпофільні гормони);
  за локалізацією рецепторів гормонів (мембранні або цитозольні рецептори);
  за секретуючими ендокринними залозами (гормони гіпофіза, підшлункової,
щитоподібної залози і т.д.);
  за метаболічним ефектом (гормони гіперглікемічні, анаболічні і т.д.)
  за хімічною структурою:
  гормони білково-пептидної природи:
  складні білки (частіше глікопротеїни): СГ, ТТГ;
  прості білки: інсулін, СТГ;
  пептиди: кальцитонін, глюкагон, нейропептиди, тканинні біорегулятори;
  гормони - похідні амінокислот: тироксин, адреналін, норадреналін і ін.;
  гормони стероїдної природи: кортикостероїди, статеві гормони, похідні вітаміну D;
 эйкозаноїди – гормоноподібні речовини - похідні арахідонової кислоти:
простагландини, простацикліни, тромбоксани, лейкотрієни.
156
 Механізми взаємодії гормонів з клітиною
  Усі гормони поділяють на дві великі групи в залежності від клітинної локалізації
рецептора (на клітинній мембрані або в клітинні), з яким взаємодіє гормон. Це, в свою
чергу, залежить від структури та властивостей самого гормону:

  гідрофільні гормони – білково-пептидної природи та похідні амінокислот – не здатні

проникати всередину клітини-мішені крізь ліпофільну клітинну мембрану, діють на
клітину за рахунок зв'язування з мембранним рецептором;
  ліпофільні гормони – стероїдні гормони і йодтироніни – проникають в клітину-
мішень і взаємодіють із специфічними рецепторами в цитоплазмі або в клітинному
ядрі.

Механізм дії гідрофільных гормонов

  Трансформація гормонального сигналу в специфічну відповідь клітини-мішені
відбувається в результаті таких молекулярних подій:
  Передача гормонального сигналу здійснюється за допомогою білкових рецепторів,
розташованих на поверхні плазматичної мембрани. Розрізняють два основних типи
мембранних рецепторів: іонотропні рецептори – після взаємодії з гормоном вони
сприяють відкриттю іонних каналів на мембрані та розвитку швидких іонних потоків
(кальцію, натрію, калію, хлору);
  метаботропні рецептори активують системи клітини за допомогою білків-
трансдукторів (G-білків).

гормон ефекторні
ферменти:
метаботропний
аденілатциклаза,
рецептор
гуанілатциклаза,
фосфоліпаза С,
фосфоліпаза А2.

  G-білки - це внутрішньомембрані білки, які приймають хімічний сигнал від

рецептора, модифікованого гормоном, та передають цей сигнал на ефекторні системи
клітини. Існує декілька типів G-білків, основні з них:
  Gs – стимулюють аденілатциклазу;
  Gi - інгибують аденілатциклазу;
  Gq – активують фосфоліпазу C. 157
  Ефекторні ферменти – аденілатциклаза, гуанілатциклаза, фосфоліпаза С та ін.,
локалізовані на внутрішній поверхні клітинної мембрани. Вони стимулюють утворення
в цитоплазмі клітини вторинних посередників – месенджерів.
Найбільш важливими вторинними месенжерами є: циклічний АМФ (цАМФ)
циклічний ГМФ (цГМФ), іони Са2+ , інозитолтрифосфат ІФ3, діацилгліцерид
(ДАГ) і монооксид азоту (NO).
Подальша передача гормонального сигналу від вторинних месенжерів здійснюється за
допомогою протеїнкіназ – ферментів, які фосфорилюють білки (більше 100 різних
білків, у тому числі ряд ферментів і факторів транскрипції). У результаті
фосфорилювання змінюється функціональна активність цих білків.
Гідрофільні гормони Ліпофільні гормони
діють за допомогою діють за допомогою
мембранних рецепторів внутрішньоклітинних
рецепторів
Гормон Гормон Гормон
(білково-пептидні гормони, (інсулін, СТГ) (стероїдні гормони,
адреналін) йодтироніни)
Ауто-
Рецептор (у мембрані)
фосфорил Рецептор (усередині клітини)
ювання
рецептора
G – білок Комплекс «гормон – рецептор»

Ефекторний фермент G – білок Транспорт комплексу

(аденілатциклаза, «гормон - рецептор» у ядро
фосфоліпаза С, та ін.)
Каскад Взаємодія комплексу
фосфорилювання «гормон - рецептор» с ДНК
Вторинний месенжер білків
(цАМФ, Са 2+, ІФ3, ДАГ)
Індукція або репресія
транскрипції
Протеїнкінази Активація
ферментів та
факторів Трансляція -
Фосфорилювання білків транскрипції синтез білків (ферментів)

Зміна функціональної активності білків Зміна кількості

158 (ферментів) білків (ферментів)
Поява в клітині вторинного посередника є пусковим моментом для зміни метаболізму,
який здійснюється, як правило, шляхом фосфорилювання білків. Роль вторинних
посередників можуть виконувати цАМФ, цГМФ, інозитолтрифосфат, діацилгліцерин
Ca2+. Найпоширенішим і добре вивченим вторинним посередником є циклічний 3',5'-
аденозинмонофосфат (цАМФ):

аденілат-
циклаза
фосфодіестераза

АТФ цАМФ АМФ

  Зв'язування гормону з рецептором активує аденілатциклазу і, отже, призводить до

підвищення внутріклітинної концентрації цАМФ, що веде до збільшення швидкості
фосфорилювання білків. Наявність каскаду ферментативних реакцій між зв'язуванням
гормону з рецептором і зміною метаболізму дозволяє значно підсилити первинну дію
гормону. Таким чином, відбувається багатократне посилення гормонального сигналу –
ампліфікація: на одну молекулу гормону припадає до 100 молекул цАМФ).
Припинення дії гормону в даному випадку досягається руйнуванням вторинного
месенжера – за допомогою фосфодіестерази він перетворюється на АМФ.

Інший ефекторний фермент, що знаходиться в ліпофільній мембрані – фосфоліпаза С –

гідролізує ті фосфоліпіди (фосфоінозітолдіфосфати), що знаходяться в цій самій
мембрані, внаслідок чого утворюються інші вторинні внутрішньоклітинні
посередники: гідрофільний інозитолтрифосфат і ліпофільний діацилгліцерид.

діацилгліцерид (ДАГ)

фосфоліпаза С

159 фосфоінозитолдіфосфат (ФІФ2) інозитолтрифосфат (ІФ3)

1 гормон кров Дія гідрофільних гормонів
через цАМФ
1 Гідрофільні гормони не здатні
проникати всередину клітини та
клітинна мембрана тому запускають відповідну
реакцію шляхом приєднання до
метаботропних рецепторів,
локалізованих на плазматичній
рецептор аденілатциклаза мембрані.
G-білок У комплексі, що утворився,
цитоплазма неактивна 2
неактивний рецептор модифікується
гормон зв’язан гормоном і передає хімічний
2 сигнал на внутрішньомембранний
з рецептором
білок-трансдуктор (G-білок).
Він складається з трьох
субодиниць (α, β, γ ), одна з них
(α) може гідролізувати ГТФ і
ГТФ
активувати аденілатциклазу
гормон-рецепторний
аденілатциклаза 3 Аденілатциклаза – вельми
комплекс активує G-білок
неактивна складна система. Гормони за
допомогою своїх рецепторів
можуть як активувати, так і
3
інгібувати її. Це фермент,
локалізований на внутрішній
поверхні плазматичної мембрани,
каталізує перетворення АТФ на
α цАМФ - вторинний месенжер.
ГТФ аденілатциклаза
від активованого Молекули цАМФ, що утворилися,
активна
G-білка відщепилася активують в клітині різні
α-субодиниця АТФ протеїнкінази - ферменти, що
складаються з 4 субодиниць: 2 -
АМФ фосфодіестераза цАМФ регуляторні (R) і 2 – каталітичні
(C). Вільні каталітичні
протеїнкіназа А цАМФ субодиниці фосфорилюють різні
неактивна білки-ферменти з допомогою
АТФ, що веде до зміни їх
каталітичної
протеїнкіназа А цАМФ активності.
активна Припинення дії гормонів може
здійснюватися шляхом гідролізу цАМФ
за допомогою фосфодіестераз
АТФ АДФ (інгібітори цих ферментів - кофеїн,
протеїн фосфо- теофілін і ін. - посилюють дію
фосфорилювання протеїн
160 гормонів).
білків
 Дія гідрофільних гормонів
через вторинні месенжери: Са2+, ІФ3, ДАГ

Аналогічним чином через G-білки може активуватися інший ефекторний фермент у

клітинній мембрані – фосфоліпаза С. Цей фермент розщеплює мембранний
фосфоліпід – фосфоінозітолдіфосфат (ФІФ2) з утворенням двох вторинних
месенжерів: інозітол-3-фосфату (ІФ3) і діацилгліцериду (ДАГ). Гідрóдрофільний ІФ3
мігрує до ендоплазматичного ретикулуму і активує вихід іонів кальцію з цього депо, а
ліпофільний ДАГ залишається поблизу мембрани і активує протеїнкіназу С. Цей
фермент, разом з іншими протеїнкіназами, фосфорилює білки клітини, змінюючи їх
функціональну активність.
Регуляторна роль іонів кальцію здійснюється шляхом підвищення
внутрішньоклітинної (цитозольної) концентрації цього іону (від 10-100 нм до 500-1000
нм). Відбувається це в результаті: - відкриття кальцієвих каналів в мембрані (при
деполяризації мембрани або під впливом нейрорегуляторов або вторинних месенжерів
на іонотропні рецептори);
-  виходу іонів кальцію в цитозоль з внутрішніх депо (мітохондрій і цистерн ЕПР) під
дією іншого вторинного месенжера – ІФ3.
Кальцій взаємодіє з кальційзв’язуючими білками цитоплазми, зокрема, з невеликим
білком кальмодуліном (приєднує 4 іони кальцію), який змінює конформацію і стає
здатним активувати протеїнкінази, що регулюють активність різних важливих
ферментів. За рахунок активації кальмодуліну, іони Са2+ впливають не лише на
активність ряду протеїнкіназ, але й іонних насосів і компонентів цитоскелету.
161 43
 Механізм дії ліпофільних гормонів
  Ліпофільні гормони -
стероїди (кортикостероїди,
цитоплазма чоловічі та жіночі статеві
гормони, похідні вітамину Д),
рецептор а також тиреоїдні гормони,
можуть проникати крізь
ліпофільну мембрану клітини-
гормон- мішені в цитозоль, де і
рецепторний знаходяться їх рецептори
комплекс
ядро
(рецептор також може
знаходитися безпосередньо в
ядрі клітини). У результаті
РНК-полімераза
комплементарної взаємодії
гормону та циторецептора
відбувається модифікація
ДНК
рецептора в складі гормон-
мРНК
транскрипція рецепторного комплексу. Це
виходить
з ядра дозволяє такому комплексу
проникнути до ядра клітини,
де він взаємодіє зі спеціальною
мРНК ділянкою ДНК хроматину та
активує специфічні гени. У
синтез функціональних білків рибосоми результаті відбувається
(трансляція)
транскрипція мРНК, яка
виходить з ядра в цитоплазму
клітини.

  Далі на рибосомах здійснюється синтез відповідних функціональних білків. Це

можуть бути як структурні білки (анаболічний ефект стероїдів), так і ферменти, які
змінюють метаболізм в клітині.

  Таким чином, ліпофільні гормони здійснюють значний вплив на зріст та

диференціювання клітин, і т.ч. на розвиток організму. Прояв біологічної дії цих
гормонів потребує декілька годин, він і відповідає за процеси довгострокової адаптації
організму. У цей же час, гормони білково-пептидної природи забезпечують швидку
адаптацію організму, їх дія реалізується через 20-30 хв, адже потребує швидкого
включення відповідного біохімічного процесу або фізіологічної функції.

162
 ГОРМОНИ ГІПОТАЛАМУСА

  Гіпоталамус - це зона головного мозку, яка регулює активність гіпофіза та

периферичних ендокринних залоз шляхом продукції специфічних рилізінг-факторів:
  ліберинів - сприяють утворенню відповідних тропних гормонів;
  статинів - інгибують секрецію тропних гормонів гіпофизу.
Добре вивчені такі рилізінг-фактори:
  соматоліберин; соматостатин;
  тиреоліберин; пролактостатин;
  гонадоліберин;
  кортиколіберин.
  Рилізінг-фактори за хімічною будовою становлять собою поліпептиди, які
секретуються нейронами гіпоталамуса та за системою портального кровообігу
надходять в аденогіпофиз, де стимулюють продукцію тропних гормонів.

ГОРМОНИ ГІПОФІЗА
  В передній та в середній долях аденогіпофіза виробляються тропні гормони -
“гормони гормонів”. Тропні гормони здійснюють свою функцію, впливаючи на
гормоноутворення в периферичних ендокринних залозах або безпосередньо на обмін
речовин у клітинах-мішенях. Ряд цих гормонів за структурою є глікопротеїнами, які
складаються з двох білкових субодиниць та вуглеводного компоненту. α-субодиниця у
всіх цих гормонів однакова, а β-субодиниця – різна, та саме вона визначає біологічну
специфічність.
  Тиреотропний гормон (ТТГ) - глікопротеїд, складається з двох
субодиниць, впливає на утворення щитоподібною залозою гормонів
йодтиронінів (см. с. 49):
  стимулює зріст фолікулярних клітин щитоподібної залози;
  активує метаболізм йоду в щитоподібній залозі;
  посилює включення йоду до складу тироксину; ТТГ
  активує протеолітичні ферменти, звільнюючи тироксин з
тиреойодглобуліну.
  Гонадотропні гормони - складні білки –
глікопротеїди, впливають на гонади (см. с. 59).
  Фолікулостимулюючий гормон (ФСГ) - стимулює
утворення жіночих статевих гормонів естрогенів, а також
ФСГ ЛГ
дозрівання фолікулів яєчників у жінок та сперматогенез у
чоловіків.
  Лютеїнізуючий гормон (ЛГ) - стимулює утворення
прогестерону у жінок та тестостерону у чоловіків.
  Хоріонічний гонадотропін (ХГ) – глікопротеїн.
163 ХГ 45
  Сімейство проопіомеланокортину
Під впливом кортиколіберину в гіпофізі синтезується поліпептид з 265 амінокислот –
проопіомеланокортин (ПОМК). Він є попередником цілої групи пептидних гормонів,
які утворюються в результаті часткового протеолізу молекули ПОМК:

N-кінець С-кінець

1 проопіомеланокортин (ПОМК) 265

частковий протеоліз

α-МСГ АКТГ β-ліпотропін γ-ліпотропін β-ендорфін β-МСГ

  Адренокортикотропнй гормон (АКТГ) - пептид, який сприяє розростанню кори
надниркових залоз, стимулюючи через метаботропні рецептори (вторинний
мессенжер - цАМФ) секрецію цією залозою гормонів кортикостероїдів (см.с.60).
АКТГ впливає на метаболізм у клітинах-мішенях:
  підвищує поглинання глюкози корою надниркових залоз;
  підвищує окиснення глюкози в ПФШ з утворенням НАДФН, необхідного для
синтезу холестерину – попередника кортикостероїдів;
  має прямий ліпотропний ефект на жирову тканину (через цАМФ активує тканинну
ліпазу);
  впливає на пігментацію шкіри шляхом стимуляції утворення пігменту меланіну.
  Меланоцитстимулюючі гормони (МСГ, меланотропіни) – пептиди,
секретуються проміжною долею гіпофіза, утворюються під час часткового протеолізу
ПОМК.
  збільшують кількість пігментних клітин - меланоцитів;
  сприяють утворенню меланінів у шкірі, райдужній оболонці та в пігментному
епітелії сітківки (збільшують активність тирозинази, що бере участь у перетворені
тирозину на меланін);
  мають прямий жиромобілізуючий ефект.
  Ліпотропні гормони (ЛТГ, ліпотропіни)
  посилюють ліполіз простих жирів (через активацію аденілатциклази стимулюють
ТАГ-ліпази (гормональний ефект ЛТГ виражений слабко, більш важлива їх роль в
якості попередників ендорфінів).
  Ендорфіни – пептиди мозку, діють подібно до опіатів, блокують опіатні рецептори
нейронів нервової системи, які відповідають за відчуття болі, голоду, спраги та ін. Вони
є головною ланкою протибольової системи організму, регулюють емоції. Описана їх
участь у регуляції імунітету та регенерації, а також їх вплив на асоциативно-
дисоциативні процеси в центральній нервовій системі.

164
  Соматотропний гормон (СТГ) - гормон росту, простий білок, починає
утворюватися під час першої треті внутрішньоутробного розвитку.
  Вплив на обмін речовин в тканинах-мішенях (пряма дія)
  Білковий обмін
  СТГ - потужний анаболік, посилює синтез білку в гладеньких та скелетних м’язах,
паренхиматозних органах;
  збільшує проліферацію фібробластів шляхом посилення реплікації (забезпечує
включення тиміну в ДНК за запасним шляхом);
  посилює транскрипцію (включення урацилу в РНК);
  посилює ріст м’яких тканин обличчя та ротової порожнини.
  Вуглеводний обмін
Потужно збільшує концентрацію глюкози в крові (сильний гіперглікемічний ефект), за
рахунок того, що примушує інсулін “працювати” на білковий обмін, при цьому зростає
проникність мембран більш для амінокислот, ніж для глюкози.
  Ліпідний обмін
  мобілізує жири з жирового депо.

  Опосередкована дія – СТГ стимулює утворення соматомединів - поліпептидів, які

регулюють ріст.
  Соматомедини А и С:
  посилюють поділ хрящових клітин;
  активують синтез ДНК, РНК, білку;
  сприяють включенню сульфатів до складу протеогліканів, що синтезуються.
  Соматомедин С - діє подібно до інсуліну на жирову та м’язову тканину –
збільшує поглинання глюкози та пригнічує ліполіз.
  Соматомедини В - посилюють синтез ДНК та білку в нервовій тканині.

  Гіпофункція СТГ
 Гіпофізарнийй нанізм або карликовість – вроджена недостатність соматотропіну,
проявляється маленьким зростом зі збереженням правильних пропорцій і нормальних
розумових здібностей.

  Гіперфункція СТГ має вікові особливості.

 Гігантизм – виникає в дитячому віці, проявляється різким збільшенням зросту зі
збереженням правильних пропорцій. Часто спостерігається гіперглікемія, яка може
призвести до розвитку цукрового діабету.
  Акромегалія – виникає при пухлині гіпофізу, може розвиватися також при
фізіологічних станах - вагітності, проявляється непропорційним збільшенням частин
обличчя, що виступають, а також м’яких тканин обличчя та ротової порожнини.

165 47
  Пролактин - у чоловіків залишається в зв'язаному стані в гіпофізі та в нормі не
секретується. У жінок виробляється в період лактації, забезпечує:
  розпад жирів у молочній залозі;
  синтез козеїну і лактози.

  Нейрони гіпоталамуса синтезують нонапептиди, що мають дуже схожу будову –

вазопресин та окситоцин, які надходять у задню долю гіпофіза, де зберігаються у
вигляді гранул у нервових закінченнях.

S S

цис – тир – іле – глн – асп – цис – про – лей – глі – СО – NН2
окситоцин

S S

цис – тир – фен – глн – асп – цис – про – арг – глі – СО – NН2
вазопресин

  Окситоцин
Активує скорочення гладенької мускулатури матки та скорочення клітин, що оточують
альвеоли молочної залози. Окситоцин застосовують у клінічній практиці для
стимуляції родової діяльності.

  Вазопресин або антідіуретичний гормон (АДГ).

  Клітини-мішені - клітини дистальних канальців нирок.
 Вплив на обмін
  тонка регуляція водного балансу через контроль реабсорбції води.
  Секреція АДГ стимулюється:
  при збільшенні осмоляльності плазми;
  при зниженні об’єму циркулюючої крові через ренін-ангіотензинову систему (див. с.
63);
  при стресі та нудоті.

  Гіпофункція – при атрофії задньої долі гіпофізу виникає нецукровий діабет

(нецукрове сечовиснаження), що характеризуються виділенням дуже великої кількості
рідини з сечею (до 10 л за добу). До недостатньої секреції вазопресину нейрогіпофізом
можуть призводити також пухлини передньої долі гіпофіза.

166
 Йодтироніни
Йодтироніни входять до складу білку фолікул
тиройодглобуліну, що міститься в колоїді фолікулів
колоїд
щитоподібної залози. Цей білок становить собою запасну
форму основних гормонів фолікулярної частини
щитоподібної залози – тироксину та трийодтироніну.
Це єдині гормони, які містять йод, який потрапляє в С-клітини
тканини у вигляді аніона. капіляр
  Синтез йодтиронінів.
1.  Утворення молекулярного йоду 2е
2I- иодидпероксидаза I2
за допомогою йодидпероксидази:
2. Йодування залишків амінокислоти тирозину в складі тиреойодглобуліну
(посттрансляціонна модифікація білку тиройодглобуліну) за участю тирозинйодінази з
утворенням моно- (МЙТ) та дійодтирозинів (ДЙТ):

залишки
тирозину

… … … білок тиройодглобулін

I2 тирозинйодіназа

МЙТ
МИТ ДЙТ
I I I I

… … … білок тиройодглобулін

3. Окисна конденсація МЙТ та ДЙТ з утворенням

трийодтироніну (Т3) та тетрайодтироніну
(тироксину або Т4 ) в складі білка тиреоглобуліну.

4. Поглинання тироглобуліну з колоїду клітинами

епітелію і переміщення його до зовнішньої
поверхні мембрани.

трийодтиронін тетрайодтиронін 5. Секреція гормонів завдяки протеолізу

(Т3) (Т4) - тироксин тиройодглобуліну.
167 49
 гіпоталамус
Синтез та секреція йодтиронинів регулюється
ТЛ гіпоталамо-гіпофизарною системою: під дією
тироліберину (ТР), що секретується
гіпоталамусом, утворюється тиротропний гормон
гіпофизу (ТТГ), який стимулює синтез та секрецію
Т3 и Т4 щитоподібною залозою. Ці гормони за
гипофиз принципом зворотного зв'язку пригнічують
виробку ТЛ и ТТГ.
  Транспортні форми. За хімічною природою
йодтироніни є гідрофобними, цьому
ТТГ
транспортуються в комплексі з
тироксинзв'язуючим глобуліном та альбуміном.
Т3 активніше в 3-5 разів, ніж Т4, адже він менш
зв'язаний з білками плазми. Транспортні білки
щитоподібна
залоза служать своєрідним депо, яке може забезпечити
додаткову кількість гормонів.
  Тканини-мішені : печінка, серце, нирки, скелетні м’язи, менш - жирова та нервова
тканина.
  Біологічна дія
  вплив на ріст та диференціювання тканин, на швидкість основного обміну;
  калоригенна дія - вплив на енергетичний обмін, що виражається зовнішньо в
збільшенні споживання кисню та продукуванні теплоти (калорій).
  Механізм взаємодії цих гормонів з клітиною двоякий:
  цитозольний (основний);
  через активацію аденілатциклази.
  Вплив на обмін речовин ядро
  Енергетичний обмін
За цитозольним механізмом йодтироніни хроматин
прискорюють реплікацію ДНК, активують
транскрипцію окремих генів, тобто
йодтироніни є індукторами синтезу більш 100
білків-ферментів (головним чином м-РНК
м-РНК

енергетичного обміну), у тому числі ферментів

мітохондрій та ферментів човникового біоефект
транспорту водню з цитоплазми до білок
мітохондрій.
При цьому стимулюється зростання кількості мітохондрій та збільшення кристів для
повного розміщення в них дихальних ансамблів. Усе це викликає збільшений розхід
кисню.
Йодтироніни збільшують і валову продукцію енергії, і теплоутворення,
168 посилюючи окиснення енергетичних субстратів та стимулюючи Nа, К-АТФ-азу.
  Вуглеводний обмін
Йодтироніни - гіперглікемічні гормони, мають діабетогенні властивості:
  сприяють усмоктуванню глюкози;
  стимулюють глікогеноліз в печінці та м’язах шляхом активації аденілатциклази;
  активують глюконеогенез в печінці.
  Білковий обмін
Йодтироніни - потужні анаболики - сприяють включенню амінокислот до
поліпептидного ланцюга - тобто процесу трансляції з використанням АТФ.
Зовні це проявляється проліферацією клітин, їх зростанням та
диференціюванням. На рівні цілого організму - зростом та правильним
розвитком органів і тканини. Йодтироніни відповідають за правильний
розвиток і зростання ембріону.
У високих концентраціях тироксин виконує свою зворотну функцію - стимулює
катаболізм білків.
  Ліпідний обмін
Йодтироніни за аденілатциклазним механізмом активують ліполіз в жировій тканині.
Тироксін стимулює виробку адреналіну та, таким чином, опосередковано також
активує мобілізацію жирів та їх окиснення.
  Мінеральний обмін
Тироксин - єдиний гормон, який виводить натрій з клітини.
  Гіперфункція щитоподібної залози
Проявляється в двох основних формах:
 дифузний токсичний зоб (базедова хвороба) – збільшення щитоподібної залози і
прискорення синтезу йодтиронінів;
  аутоімунний тироідит – поява в крові імуноглобулінів, які зв’язуються з
рецепторами ТТГ у щитоподібній залозі, імітують його дію, тобто стимулюють
синтез Т3 і Т4.
Зовні гіперфункція має характерні прояви:
  збільшення щитоподібної залози (зоб);
  екзофтальм (витрішкуватість);
  тахікардія.
При гіперфункції позитивні ефекти йодтиронінів переходять у своє заперечення -
посилюються катаболічні процеси:
  розпад вуглеводів;
  мобілізація ліпідів з жирових депо та їх окиснення;
  розпад білків та посилення синтезу сечовини, що призводить до негативного
азотистого балансу.
Ці процеси потребують більшого розходу кисню, що призводить до збільшення
мітохондрій, змінення їх форми (“хвороба мітохондрій”). Результатом цього є
зниження енергетичних ресурсів організму. Як наслідок розвивається м’язова
слабкість до повної нерухливості, атрофія тазового поясу.
169 51
Страждає також серцевий м’яз - серцево-судинна недостатність проявляється
тахікардією.
Посилена калоригенна дія призводить до підвищення температури.
Нестача кисню призводить до накопичення недоокиснених метаболітів (пірувату,
альфа-кетоглутарату, кетонових тіл та ін.), що має токсичний вплив на ЦНС.
Підвищена продукція адреналіну призводить до перезбудження рецепторів кори, що
проявляється сильною дратливістю, неадекватними реакціями, треморі.
Лікування - хірургічне видалення або блокування продукції тироксину за допомогою
антагоністів тироксину, які сповільнюють синтез тиреоїдних гормонів:

тіосечовина тіоурацил метилтіоурацил

Крім того, знижують функцію щитоподібної залози тіоцианат та речовини, що містять

амінобензольну групу, а також мікродози йоду.

  Гіпофункція має вікові особливості.

  Кретинізм - уроджена недостатність тироксину - характеризується вираженою

розумовою та фізичною відсталістю, що проявляється відсутністю інтелекту та
карликовістю. Це пояснюється порушенням зростання й диференціювання клітин в
ембріогенезі, що призводить до затримки зростання кісткової тканини та до порушення
диференціювання нервової тканини.

  Мікседема - розвивається у дорослому віці, характеризується зниженням основного

обміну. Підшкірна клітковина насичується слиззю (накопичуються протеоглікани і
вода), що проявляється як слизистий набряк. Основні симптоми гіпотиреозу:
  зниження температури тіла;
  погіршення пам’яті, емоціональна та інтелектуальна затримка;
  сонливість;
  ожиріння.
Ендемічний зоб
Виникає через недостатнє надходження йоду в організм. Проявляється компенсаторним
розростанням щитоподібної залози, однак, синтез йодтиронинів при цьому знижений.
Корегується введенням йоду в складі їжи.

170
 Гормони підшлункової залози
Острівцевий апарат підшлункової залози продукує такі гормони:
  глюкагон - в α-клітинах;
  інсулін - у β клітинах;
  соматостатин - у D-клітинах -(тут його концентрація вище, ніж у гіпоталамусі)
  пригнічує секрецію гормону зросту;
  бере участь у локальній регуляції інсуліну та глюкагону;
  панкреатичний поліпептид - у F-клітинах - впливає на шлункову-кишкову
секрецію.

місце синтезу глікоген жири

глюкагон   глікогеноліз
жирні
  глюконеогенез
пептид глюкоза кислоти
  рівень глюкозы
з 29 кетонові   кетогенез
амінокислот α-клітини тіла
підшлункової аміно-
залози кислоти
в кров

Глюкагон - одноланцюговий поліпептид, складається з 29 амінокислот, виробляється у

вигляді проглюкагону (37амінокислот), активується частковим протеолізом, секреція
стимулюється іонами кальцію та амінокислотами, інгібується глюкозою та
соматостатином. Напівперіод життя глюкагону дорівнює 5 хв., розпадається в печінці
(концентрація його в крові ворітної вени вище, ніж у периферичній).
  Тканини-мішені: печінка, жирова тканина.
 Вплив на обмін речовин
 Вуглеводний обмін. Глюкагон - гіперглікемічний гормон (має діабетогенні
властивості) - підвищує рівень глюкози в крові:
  у печінці за аденілатциклазним механізмом стимулює глікогенфосфорилазу (посилює
розпад глікогену) та водночас інгібує глікогенсинтетазу (сповільнює синтез глікогену),
у результаті утворюється глюкозо-6-фосфат, який перетворюється на глюкозу під дією
глюкозо-6-фосфатази (активується глюкагоном) і вільна глюкоза виходить в кров.
  глюкагон - найактивніший стимулятор глюконеогенезу (шляхом активації
основного ферменту глюконеогенезу - фосфоенолпіруваткарбоксикінази (ФЕПКК)).
Глюкагон за допомогою цАМФ прискорює транскрипцію гену ФЕПКК.
  Жировий обмін. Глюкагон - потужний ліполітичний агент. За допомогою цАМФ
стимулює тканинні ТАГ-ліпазы, посилюючи таким чином розпад жиру до гліцерину й
ВЖК. Жирні кислоты далі використовуються в якості джерел енергії або
перетворюються на кетонові тіла.
  Гіперфункція – за клінічними ознаками схожа на цукровий діабет (якщо дії
глюкагону не перешкоджає інсулін, як це має бути в нормі, глюкагон посилює прояви
діабету). 171
 клітина  споживання
інсулін місце синтезу
глюкоза глюкози клітинами
 гліколіз
простий білок  глюконеогенез
з 51  кетогенез
глікоген білки жири
амінокислот β-клітини  рівень глюкози
підшлункової   запасні речовини:
залози аміно- жирні
глюкоза  біосинтез
кислоти кислоти
 деградація
Інсулін – це простий білок, який складається з двох ланцюгів: А (21 амінокислота) та В
(30 амінокислот), пов’язаних один з одним двома дисульфідними містками, третій S-S-
місток знаходиться в А-ланцюзі.
Виробляються у вигляді проінсуліну, який складається з одного поліпептидного
ланцюга (84 амінокислотних залишки), активується шляхом часткового протеолізу.
Це гормон надлишку – він виробляється після їжи, таким чином підтримуючи сталість
ваги.
Період напіврозпаду - 8-25 хв. Деградація в печінці.

Ланцюг А
Ланцюг В
S S S

S
S S
частковий протеоліз
проінсулін
( 1 поліпептидний ланцюг інсулін
з 84 амінокислотних 2 поліпептидних ланцюги:
залишків ) (А – 21, В - 30 амінокислотних залишків)
Синтез і секреція інсуляну регулюється рівнем глюкози в крові. Глюкоза є основним
енергетичним субстратом. Джерелами глюкози для організму є вуглеводи їжи та
ендогенна продукція глюкози (г.ч. печінкою) шляхом глікогенолізу (розпаду глікогену) і
глюконеогенезу (синтезу глюкози з невуглеводів). Концентрація глюкози в крові
залежить від співвідношення викиду її в кровоток та утилізації тканинами.
Концентрація глюкози в нормі жорстко регулюється та у здорових людей рідко падає
нижче 2,5 ммоль/л або перевищує 8,0 ммоль/л незалежно від режиму харчування. У
нормі концентрація глюкози в крові складає 3,3 -5,5 ммоль/л.

 Тканини-мішені: жирова тканина, скелетні м’язи, печінка.

Інсулін існує в двох формах:
 вільний інсулін - атакує всі тканини-мішені;
172
 пов’язаний (з білками) - діє лише на жирову тканину.
  Вплив інсуліну на обмін речовин
  Вуглеводний обмін.
Інсулін - єдиний гіпоглікемічний гормон, який знижує концентрацію глюкози в крові
такими шляхами:
  підвищує проникність клітинних мембран для глюкози в жировій тканині та
скелетних м’язах;
  підвищує проникність клітинної мембрани для іонів кальцію;
  підвищує активність фосфодіестерази, яка розщеплює цАМФ, завдяки чому
знижується розпад глікогену;
  стимулює синтез глікогену шляхом активації глікогенсинтетази;
  підвищує активність основних ферментів гліколізу – гексокінази, глюкокінази,
фосфофруктокінази, піруваткінази;
  підвищує активність ферментів, які беруть участь в окисненні глюкози до кінцевих
продуктів (ЦТК): піруват- та альфа-кетоглутаратдегідрогеназних комплексів,
  прискорює пряме окисненя глюкози - пентозо-фосфатного шляху через активацію
НАДФ-залежних дегідрогеназ;
  інгібує ферменти глюконеогенезу, таким чином перешкоджає накопиченню глюкози
(у результаті вибіркового інгібування транскрипції гену, який кодує мРНК для
основного ферменту глюконеогенезу - фосфоенолпіруват-карбоксикінази – ФЕПКК).

Інсулін активує всі процеси утилізації глюкози,

сприяє перетворенню її на жири
або на кінцеві продукти з виділенням енергії.

  Жировий обмін
Інсулін протистоїть більшості гормонів, адже він активує синтез жирів:
  підвищує активність ліпопротеїнліпази, яка розщеплює хіломікрони, отже до
жирової тканини надходять харчові ВЖК, які використовуються для синтезу жирів;
  підтримує нормальний рівень регуляторного ферменту синтезу ВЖК - ацетил-КоА-
карбоксилази, що каталізує перетворення ацетил-КоА на малоніл-КоА, який «запускає»
синтез ВЖК;
  активують синтез ВЖК (шляхом посилення продукції ацетил-КоА й НАДФ.Н при
прямому та непрямому окисненні глюкози);
  посилює синтез ТАГ з ВЖК і гліцерину, які утворюються з глюкози ;
  знижує активність тканинних ліпаз, завдяки чому жир затримується в депо.

Інсулін стимулює накопичення жирів у жировій тканині,

зберігаючи запаси жиру та активуючи анаболічний процес ліпогенезу.
173
   Білковий обмін
Інсулін - потужний анаболік, сприяє синтезу білка на всіх стадіях:
  підвищує проникність клітинних мембран для амінокислот;
  сповільнює глюконеогенез, «зберігає» амінокислоти для біосинтезу білка;
  посилює реплікацію;
  сприяє транскрипції;
  активує трансляцію.

Інсулін посилює зростання й диференціювання клітин,

забезпечує позитивний азотистий баланс.

  Гіпофункція - цукровий діабет

  ІЗЦД – інсулінзалежний цукровий діабет (діабет I типу) – це захворювання,
пов’язане з порушенням β-клітин острівців підшлункової залози. Повний дефіцит
інсуліну при ІЗЦД призводить до гіперглікемії та до інших тяжких метаболічних
порушень, тому у хворих, які не отримували необхідну кількість інсуліну, неминуче
розвивається діабетичний кетоацидоз.
Тест на толерантність до глюкози
(метод «цукрового навантаження»)
концентрацяя глюкози в крові, мг/мл

використовуються для диференційної

діагностики гіперглікемій.
ІЗЦД У нормі після цукрового
навантаження (прийому розчину
глюкози) концентрація глюкози в
крові стає максимальною через
годину, потім (через дві години після
норма початку дослідження) під впливом
інсуліну концентрація глюкози падає
навіть нижче вихідного рівня
(натщесерце), а далі під впливом
глюкагону повертається до вихідного
години стану.

Як правило, ІЗЦД вражає дітей, підлітків та молодих людей (ювенільний діабет),

але він може розпочатися у будь-якому віці. Сучасна назва хвороби -
інсулінозалежний цукровий діабет - вказує на довічну потребу хворих отримувати
лікарський засіб - інсулін.
  Основні біохімічні ознаки дисфункції β-клітин:
  гіперглікемія натщесерце;
  глюкозурія;
  кетонурія;
  наявність глікозильованого гемоглобіну в крові;
174   відсутність або низький рівень С-пептиду в крові або в сечі.
 дефіцит
інсуліну

білковий вуглеводний ліпідний

обмін обмін обмін

посилення зниження проникнення посилення

катаболізму білків глюкози всередину клітин мобілізації жирів

зниження утилізації глюкози

посилення окиснення ВЖК
зменшення транспорту посилення глюконеогенезу
амінокислот у м’язи
кетонемія
гиперглікемія
зниження
синтезу білку глюкозурія кетонурія

осмотичний діурез
негативний метаболічний кетоацидоз
азотистий баланс
поліурія
втрата натрію
затримка зросту полідипсія

дегідратація тканин

ІНЦД – інсуліннезалежний цукровий діабет (II типу) – це загальна назва декількох

захворювань, обумовлених інсулінрезистентністю та відносним дефіцитом інсуліну.
Як правило, на ІНЦД хворіють люди після 40 років. При цьому функція β-клітин
частково або повністю зберігається, тому більшість хворих не потребує інсулінотерапії.
У 80% хворих відзначається ожиріння, адже переважає пов’язана форма інсуліну, яка
атакує жирову тканину, сприяючи перетворенню глюкози на жири.
За перебігом ІНЦД суттєво відрізняється від ІЗЦД: прояви ІНЦД наростають повільно
та поступово; ускладнення розвиваються пізніше, серед них переважають ураження
крупних судин.
175
 Гормони мозкового шару надниркових залоз
Мозковий шар надниркових залоз продукує гормони адреналін і норадреналін.

тирозин диоксифенілаланін дофамін

  Адреналін и норадреналін синтезуються з амінокислот

- фенілаланіну й тирозину та накопичується у вигляді
секреторних гранул у хромафінних клітинах.
 Джерелом метильных груп у синтезі алреналіну є
метіонін, переносять їх коферментні форми вітаміну В12 норадреналин
та фолієвої кислоти.
  Біологічну активність мають катехоламіни: дофамін,
адреналін і норадреналін.
  Ці гормони секретуються у відповідь на гіпоглікемію
або на стрес.
адреналин

  працездатність серця
місце синтезу серце   просвіт кровоносних судин
адреналін   кров’яний тиск
похідне мозковий шар   Метаболічний ефект:
печінка
амінокислот надниркових залоз жирова   глікогеноліз
м’язи
тканина   рівень глюкози в крові
  ліполіз
  Тканини-мішені: жирова тканина, скелетні м’язи.
  Вплив на обмін речовин.
  Вуглеводний обмін. Адреналін - гиперглікемічний гормон, діє за допомогою ц-
АМФ (як і глюкагон) і забезпечує термінову мобілізацію глікогену у м’язах під час
фізичного навантаження і стресу (активує розпад глікогену, стимулюючи
глікогенфосфорилазу й сповільнює синтез глікогену, інгібуючи глікогенсинтазу).
  Ліпідний обмін. У жировій тканині адреналін стимулює ліполіз шляхом активації
тканинних ТАГ-ліпаз за аденілатциклазним механізмом. Це призводить до підвищення
рівня жирних кислот і гліцерину в крові. Вільні ВЖК надходять до серцевого м’язу й
служать джерелом енергії.

  Фізіологічні ефекти
Адреналін і норадреналін звужують кровоносні судини, підвищують кров’яний тиск,
адреналін збільшує силу й частоту серцевих скорочень, розслаблює гладенькі м’язи
176 кишечника, бронхів, матки.
 Стероїдні гормони

Загальним попередником усіх

стероїдних гормонів є C27
холестерин, який надходить
до гормон-синтезуючих клітин кальцитріол
з різних джерел у складі холестерин
ЛПНП або синтезується в цих
клітинах з ацетил-КоА.

Гормони кори надниркових залоз

  Глюкокортикоїди С21
(кортизол, кортизон, кортикостерон)
  Мінералокортикоїди С21 прегненалон кортизол
(альдостерон)
  Статеві гормони C21
  Чоловічі статеві гормони –
андрогени С19 (тестостерон)
  Жіночі статеві гормони
естрогени С18 , прогестерон С21 прогестерон альдостерон
Синтез стероїдних гормонів
Наведені на
У процесі синтезу стероїдних
C19 схемі стероїди
гормонів утворюється більш 40
об’єднані в
стероїдних метаболітів, які тестостерон підгрупи
відрізняються за структурою і
за числом
біологічною активністю, найбільш
C18 вуглеводних
важливими є прогестерон, кортизол,
атомів.
альдостерон, тестостерон і естрадіол,
а також кальцитріол. эстрадиол

На первом этапе синтеза путем отщепления от молекулы холестерина боковой 6-

углеродной цепи образуется прегненолон – непосредственный 21-углеродный
предшественник всех стероидных гормонов. Каким именно гормоном окажется
конечный стероид, зависит от набора ферментных систем в данной клетке.
Биосинтез каждого из них состоит из множества последовательных ферментативных
реакций, причем, каждый из стероидных гормонов может образоваться более, чем
одним путем, т.е. пути синтеза этих гормонов образуют сложную сетку реакций.
Важнейшими реакциями, определяющими образование отдельных групп стероидов,
являются реакции гидроксилирования в положениях 11, 17, 21, протекающие при
участии специфических гидроксилаз. 177
 Порушення реакцій гідроксилювання в синтезі стероїдних гормонів може змінити
співвідношення окремих груп стероїдів і призвести до розвитку патологічних станів.
Так, адрено-генітальний синдром (уроджена дисфункція кори надниркових залоз)
проявляється передчасним статевим дозріванням хлопчиків і розвитком вторинних
чоловічих статевих ознак у дівчинок. При вказаній патології визначається дефект 21-
гідроксилази (рідше - 11-гідроксилази).

Катаболізм стероїдних гормонів

Розпад стероїдних гормонів відбувається в першу чергу в печінці. у результаті їх
катаболізму утворюються стероїди, які мають кето-групу в 17-му положенні. Вони
називаються 17-кетостероїди (17-КС) і виводяться нирками у складі сечі (у вигляді
кон’югатів із сірчаною або з глюкуроновою кислотою).
Визначення ГК у сечі має діагностичне значення.
Норма: 7-12 мг/доб. сечі - для жінок;
12-17 -----------,---- - для чоловіків.
  Підвищення 17-КС: при пухлині сім’яників;
пухлині надниркових залоз;
  Зниження 17-КС: при євнухоїзмі;
. гіпофункції аденогіпофіза;
адисоновій хворобі;
мікседемі.
Гормони кори надниркових залоз
(кортикостероїди)
КС
глюкоза
К+ C21 C21

Na+ Мінерало- Глюко-

кортикоїди кортикоїди

Кора надниркових залоз секретує

гормони, які регулюють всі види обміну
речовин (вуглеводний, ліпідний,
Основним Основним
білковий, водно-сольовий),
мінерало- глюко-
а також сприяють нормальному
кортикоїдом кортикоїдом є
функціонуванню інших залоз є альдостерон кортизол
внутрішньої секреції.
178
 глюкоза
Глюкокортикоїди
стрес травма
Основні глюкокортикоїди (ГК):
кортизол, кортизон, кортикостерон.
гіпоталамус
  Утворенню глюкокортикоїдів (ГК) передує ціла низка
КЛ подій:
  у відповідь на стрес, зниження рівня глюкози в крові,
травму в гіпоталамусі секретується рилізінг-фактор
кортикотропінліберин (КЛ);
  кортиколіберин діє на гіпофіз і стимулює продукцію
гіпофиз адренокортикотропного гормону (АКТГ);
  АКТГ, як тропний гормон, з кров’ю надходить до
надниркових залоз і активує продукцію їх корою
глюкокортикоїдів, зокрема кортизолу;
  кортизол надходить у кров и за принципом зворотного
АКТГ негативного зв’язку інгібує продукцію як кортиколіберину
кортизол гіпоталамусом, так і адренокортикотропного гормону
(ГК) гіпофізом.
надниркові
залози
Регуляція
секреції кортизолу ЛПНП
АКТГ клітинна мембрана

кортизол ліпідна
R рецептор
G ЛПНП крапля
  АКТГ, будучи гормоном аденілатциклаза
пептидної природи, не ЭХС
АТФ цАМФ холестерол-
надходить всередину клітини, а естераза
взаємодіє з рецептором (R) на ПК ХС
поверхні клітинної мембрани,
який за допомогою G-білка і
ендоплазматичний
аденілатциклази активує
ретикулум
протеїнкіназу (ПК). Цей
фермент переводить у ХС
активний стан: прогестерон
  холестеролестеразу - прегненолон
фермент, який вивільняє 11-дезокси- мітохондрія
холестерин (ХС) з його ефірів кортизол
(ЭХС); кортизол
  ферменти синтезу
кортизолу з холестерину. 179
   Глюкокортикоїди виробляються при
сон зниженні концентрації глюкози в крові, тому
протягом доби їх секреція ритмічно
мкг/100мл

змінюється. Як правило максимальна продукція

время суток
Суточный ритм секреции кортизола
кортизолу спостерігається вранці, тобто в
постабсорбтивний період, коли внутрішні
резерви глюкози знижені.
  ГК транспортуються з кров’ю в комплексі з
альфа-2-глобуліном – транскортином.
  Тканини-мішені: печінка, нирки, лімфоїдна
тканина (селезінка, лімфовузли, лімфоцити,
тимус), сполучна тканина, скелетні м’язи.

  Вплив глюкокортикоїдів на обмін речовин

  Вуглеводний обмін
  ГК підвищують концентрацію глюкози в крові, адже вони індукують синтез
ферментів глюконеогенезу (піруваткарбоксилазу, фосфоенолпіруваткарбоксикіназу
(ФЕПКК), глюкозо-6-фосфатазу, фруктозо-1,6-бісфосфатазу, тирозинамінотрансферазу
та ін.) у печінці, корковому шарі нирок і в клітинах кишечника.
 ГК стимулюють синтез глікогену в печінці, але сповільнюють цей процес у м’язах.
 ГК посилюють синтез адреналіну, що призводить до активації ліполізу, отже і до
підвищення концентрації гліцерину, який використовується в глюконеогенезі.

  Білковий обмін
 У печінці ГК стимулюють синтез білків – ферментів глюконеогенезу;
 У лімфоїдній тканині ГК активують розпад білків, зокрема антитіл;
 У м’язах та інших тканинах ГК сповільнюють синтез білків;
 У сполучній тканині ГК сповільнюють синтез колагену.
Пригнічення синтезу білку (катаболічний ефект) сприяє підвищенню концентрації
вільних амінокислот та їх використанню в синтезі глюкози
  Ліпідний обмін
Шляхом активаціїї синтезу адреналіну ГК посилюють ліполіз, що веде до збільшення
концентрації гліцерину і ВЖК у крові, тобто ГК викликають кетонемію та ацитоз.
Водно-мінеральний обмін
ГК підвищують реабсорбцію іонів натрію і виділення калію (як і мінералокортикоїди,
але слабше). Через зниження синтезу білків у кістковій тканині відбувається
розсмоктування окремих ділянок і вимивання кальцію та фосфору.
  Практичне застосування ГК. ГК та їх синтетичні аналоги широко застосовуються
при алергічних та аутоімунних захворюваннях (ревматизмі, бронхіальній астмі,
артритах та ін.) як десенсибілізуюючі, протизапальні та імунодепресивні засоби.
180
 Мінералокортикоїди
  Альдостерон транспортується з кров’ю у компліксі з альбумінами.
  Тканини-мішені: - клітини епітелію дистальних канальців нирок, які мають
відповідні циторецептори.
  Механізм дії. Альдостерон, як
ліпофільний гормон, проникає до
альдостерон цитоплазми клітин, зв’язується з
цитозольним рецептором, ГР-
ядро комплекс проходить в ядро, активує
хроматин транскрипцію генів, які несуть
рецептор інформацію про структуру тих
м-РНК білків, що беруть участь у

фільтрат
ЦТК транспорті іонів натрію крізь
клітинну мембрану. Таким чином,
насос АТФ білок посилюється реабсорбція натрію
та хлору з сечі до міжклітинної
Na+ АДФ Na+
Na+
рідини та далі до крові, в результаті
чого натрій затримується в
кров організмі. Одночасно втрачається
калій (в обмін на натрій).

Продукція альдостерону контролює ренін-ангіотензінова система (каскад реакцій

часткового протеолізу), а також АКТГ і простагландін Е.
РЕНІН-АНГІОТЕНЗИНОВА СИСТЕМА:
Зменшення об’єму Стеноз
циркулюючої крові ниркової артерії

Зменшення перфузійного
тиску в нирках
ренін - протеолітичний фермент,
Збільшення об’єму синтезується в юкстагломерулярних
Виділення ренину
циркулюючої крові клітинах нирок при зниженні кров’яного
тиску

ангіотензиноген I ангіотензин I
α-глобулін, ангіотензинперетворюючий фермент
синтезується в печінці
ангіотензин II
спрага

виділення вазопресину віділення альдостерону звуження судин

затримка води затримка Nа+ 181

 Порушення гормональної функції надниркових залоз
  Гіпокортицизм - дефіцит усіх КС та змішані зміни метаболізму.
Зниження продукції кортизолу та/або альдостерону спостерігається при багатьох
захворюваннях гіпоталамуса та гіпофиза: дефіциті кортикотропину (АКТГ) та
кортиколіберину (КЛ), первинної гіпоплазії надниркових залоз, спадкових вадах
біосинтезу гормонів, руйнуванні кортикального шару (туберкульоз), аутоімунних
процесах, крововиливах, гострих інфекціях.
  Адиссонова хвороба (“бронзова хвороба") – найчастіша форма гіпокортицизму.
Нестача ГК призводить до гіпоглікемії та зниженню стійкості організму до стресів.
Суттєво порушується водно-мінеральний обмін через нестачу альдостерону,
відбувається втрата організмом натрію та води та накопичення калию.
Симптоматика складається з м’язової слабкості (до повного безсилля), тому що
знижується збудливість м’язів через порушення калій-натрієвого градієнту на
мембрані, анорексії, втрати ваги, низького артеріального тиску та гіперпігментації
шкіри, часто патологічної потреби в солі при дефіциті мінералокортикоїдів, шлунково-
кишковими розладами.
 Спадкові форми глюкокортикоїдної недостатності відрізняються від набутих форм
збереженням мінералокортикоїдних функцій.
  Гіперкортицизм - підвищена секреція усіх КС або будь-якої групи КС.
  Кортикостерома - пухлина надниркових залоз (посилений синтез кортизолу);
  Хвороба Іценко-Кушинга - ураження гіпоталамо-гіпофизарної системи (посилений
синтез АКТГ). Може також виникати при тривалому прийомі високих доз
кортикостероїдних препаратів.
Надлишок кортизолу призводить до суттєвого порушення метаболізму, викликаючи
гіперглюконеогенез, тобто надмірне перетворення білків на вуглеводи. Цей стан
характеризується втратою м’язової маси, зниженою вуглеводною толерантністю, тобто
зниженим надходженням глюкози з крові до тканин (що проявляється аномальним
зростанням концентрації цукру в крові при його надходженні з їжою). Це стимулює
синтез інсуліну, отже і утилізацію глюкози тканинами, що призводить до ожиріння.
Хворі мають луноподібне обличчя, шкіряні стрії, спостерігається стоншення кінцівок.
В подальшому може розвитися і цукровий
діабет (“стероїдний діабет”) з кетонемією
та кетонурією. Спостерігається атрофія
підшкірної сполучної тканини, остеопороз
(демінералізація кісткової тканини), важка
гіпертонія (за рахунок адреналіну та
альдостерону).
  Хвороба Кона (альдостеронізм) – надлишкова секреція переважно альдостерону, в
результаті чого затримується NаСl та збільшується осмотичний тиск міжклітинної
рідини. Це є сигналом для вивільнення вазопресину, який посилює реабсорбцію води в
нирках. Симптоматика: набряки, збільшена збудливість міокарду, гіпертонія.
182
 Чоловічі статеві гормони
C19

Чоловічі статеві гормони – андрогени: тестостерон,

андростерон, дигідротестостерон.
тестостерон
Андрогени синтезуються в сім’яниках, а
також частково в надниркових залозах,
гипоталамус
яєчниках та плаценті. Їх синтез проходить
під контролем гонадотропних гормонів
гіпофізу – лютеїнезуючого (ЛГ) і
ГЛ
фолікулостимулюючого (ФСГ), які
виробляються під впливом рилізінг-фактора
гіпоталамуса – гонадоліберину (ГЛ). ФСГ
стимулює сперматогенез у сім’яниках, а ЛГ
гипофиз сприяє продукції тестостерону цією залозою.

ФСГ Концентрація тестостерону

ЛГ знаходиться під контролем
спермато- негативного зворотного
генез семенники зв’язку: збільшена кількість
надпочечники
яичники цього гормону викликає
плацента зниження продукції
тестостерон гонадотропінів – ФСГ і ЛГ.

 Андрогени транспортуються по крові у вигляді комплексу з глікопротеїном –

тестостеронзв’язуючим глобуліном.
  Як і стероїдні гормони, діють за цитозольним механізмом на хроматин клітин-
мішеней, стимулюючи експресію генів, тобто синтез відповідних білків.
Андрогени забезпечують: - збільшення м’язової маси;
- розвиток статевих органів;
- статевий розвиток у пубертатному періоді;
- розвиток вторинних статевих ознак;
- стимуляцію сперматогенезу;
- статеву диференціацію гіпоталамуса під час
ембріогенезу;
- розвиток і мінералізацію епіфізів кісток;
- розвиток мозку і пам’яті;
- поведінкові реакції 183
  Впив андрогенів на обмін речовин
 Белковий обмін
  активують синтез ДНК;
  сприяють транскрипції специфічних генів;
  посилюють трансляцію.
У результаті андрогени значно посилюють біосинтез білків (анаболічний ефект значно
вище, ніж у естрогенів), сприяють позитивному азотистому балансу.

Вуглеводний і ліпідний обміни

  шляхом стимуляції синтезу катаболічних білков-ферментів вторинно посилюють
мобілізацію енергетичних резервів з депо (внутрішньоклітинний ліполіз, аеробне
згорання вуглеводів і ВЖК), що забезпечує енергією біосинтез білків;
  активують синтез структурних фосфогліцеридів і полісахаридів.
  Концентрація тестостерону в сироватці крові циклічно змінюється протягом доби.
Максимальна – з 7 до 9 годин ранку, мінімальна – з 0 до 3 годин ночі.
  Надлишкова секреція андрогенів пухлинами надниркової залози призводить до
маскулінізації. Пухлини надниркових залоз можуть виробляти також естрогени,
особливо у чоловіків, призводячи до фемінізації.
  Гіпофункція -– євнухоїдізм – недорозвиток статевих органів і вторинних статевих
ознак, подовження кінцівок, атрофія скелетної мускулатури, надлишкове відкладення
жиру, порушення коркових процесів гальмування.

Синтетичні аналоги андрогенів – стероїдні

анаболіки – нероболіл, ретаболіл та ін. - мають
анаболічну активність, на порядок вищу за
активність тестостерону. Їх використовують при
схудненні, анемії, недостатності зросту,
негативному азотистому балансі.
Введення до організму анаболічних стероїдів,
які є аналогами природних гормонів, призводить
до зростання концентрації цих гормонів у крові.
За принципом зворотного зв’язку екзогенні
гормони впливають на гіпоталамо-гіпофізарну
систему, даючи тій сигнал про призупинення
продукції своїх, ендогенних гормонів. Тому
більшість негативних ефектів після закінчення
прийому анаболічних стероїдів виникають саме
через те, що організм вже не здатний виробляти
андрогени самостійно.

.
184
 Жіночі статеві гормони C21
C18
Виділяють дві групи жіночих статевих гормонів, які
відрізняються за структурою і біологічною
функцією: естрогени (естрадіол) і прогестіни
(прогестерон). естрадіол прогестерон
.
  Жіночі статеві гормони синтезуються в яєчниках і жовтому тілі, а також у
надниркових залозах, сім’яниках і плаценті.
  Секреція гонадотропінів задає тон циклічним процесам у організмі жінки.
 Яєчниковий (оваріальний) цикл має три фази:
1 – фолікулінова фаза (13-14 днів): під впливом
гипоталамус фолітропіну (ФСГ) починається зростання і
дозрівання фолікула яєчника. Його клітини
виробляють естрогени: естрадіол, який
ГЛ перетворюється на естрон і естріол.
Виділення в кров естрогенів пригнічує секрецію
ФСГ (негативний зворотний зв’язок) і стимулює
продукцію гіпофізом лютропіну (ЛГ) (позитивний
зворотний зв’язок).
Відбувається овуляція, на місці фолікула, що
розірвався, утворюється жовте тіло, а яйцеклітина
гіпофіз просувається до слизової оболонки матки. Це
закінчення фолікулярної фази (високий рівень
естрогенів і низький рівень прогестинів).
2 – лютеїнова фаза (9-10 днів): жовте тіло під
впливом лютеїнезуючого гормону (ЛГ) секретує
ФСГ ЛГ прогестерон, який підготовлює ендометрій до
імплантації яйцеклітини. Якщо запліднення не
відбулося, то жовте тіло дегенерує і друга фаза
закінчується (високий рівень прогестерону,
фолікул жовте тіло низький рівень естрогенів).
3 – інволюція жовтого тіла (3-4 дні) –
відсутність секреції естрогенів і прогестерону.
естрогени прогестерон

  Біологічна роль жіночих статевих гормонів

Естрогени  розвиток жіночих статевих органів;
забезпечують:  формування вторинних статевих ознак;
 регуляцію проліферації ендометрію;
 формування психічного статусу жінки;
 протікання вагітності та родів;
 розвиток молочних залоз і підготовка до лактації. 185
   Прогестерон  гальмування скорочення матки і маточних труб;
(гормон вагітності)  підготовку ендометрію до імплантації
забезпечує: заплідненої яйцеклітини;
 розвиток матки, формування родових шляхів;
 розростання молочних ходів і лактацію;
 зниження сексуальної реактивності.
  Механізм дії жіночих статевих гормонів – цитозольний.
  Вплив на обмін речовин
  Білковий обмін. Як ліпофільні стероїди, жіночі статеві гормони впливають на
активність специфічних генів у хромосомах і індукують синтез специфічних білків.
Вони є сильними анаболіками, забезпечують позитивний азотистий баланс.
Забезпечують синтез колагену, посилюють мінералізацію кісток.
 Вуглеводний обмін. Будучи індукторами білків-ферментів стимулюють гліколіз і
пентозо-фосфатний шлях. При цьому організм отримує енергію для анаболічних
процесів і фосфопентози для синтезу нуклеїнових кислот, що необхідно для біосинтезу
білків.
 Ліпідний обмін. Сприяють швидкому оновленню ліпідів, перешкоджають
накопиченню жирів у печінці та жировій тканині, сприяють виведенню холестерину з
організму (риск розвитку атеросклерозу у жінок репродуктивного віку нижче, ніж у
чоловіків).
Шляхом хімічного синтезу отримують
речовини, які не є ідентичними гормонам,
але здатні зв’язуватися з рецепторами.
естриол
Синтетичні ліганди, які викликають той
самий ефект, як і природні гормони, мають
назву агоністів гормонів. Наприклад, ХГ
синтетичним шляхом отримані оральні
прегнандіол
контрацептиви, агоністи естрагенів і
прогестерону. Ліганди, які зв’язуються з
рецептором, але не викликають біологічного
ефекту, мають назву антагоністів.
Антагоністи блокують дію ендогенних строк вагітності, дні
гормонів. Антагоністи гормонів Хоріонічний гонадотропін (ХГ) –
застосовують у терапії пухлин. Для того, гормон плаценти людини.
щоб оцінити, чи є ця пухлина Ембріон секретує ХГ, завдяки якому
гормонзалежною і чутливою до дії зберігається жовте тіло: естрадіол і
антагоністів, необхідно на пробі тканини прогестерон, які воно продукує, підтримують
визначити рівень експресії гормональних цілість ендометрію. Після імплантації
зародка починає розвиватися плацента, що
рецепторів. продовжує секретувати ХГ, який досягає
найбільшої концентрації приблизно на
другому місяці вагітності. Визначення
концентрації ХГ у крові та сечі лежить в
186 основі тестів на вагітність.
 Гормональна регуляція обміну кальцію
  Кальцій є важливим хімічним елементом для організму людини, виконуючи
різноманітні функції:
  структурну – входить до складу кісток, зубів;
  нервово-м’язову – індукує м’язове скорочення, забезпечує контроль збудливості;
  ферментативну – є кофактором багатьох ферментів;
  сигнальну – є внутрішньоклітинним вторинним месенджером;
  бере участь у згортанні крові;
  регулює проникність клітинних мембран;

  Організм дорослої людини містить приблизно 1 кг кальцію, 99% якого входить до

складу скелету. У міжклітинній рідині міститься близько 20 ммоль кальцію, з яких
майже половина – у плазмі крові.
Концентрація кальцію в плазмі крові є важливою гомеостатичною константою: 2,24 –
2,85 ммоль/л. Кальцій у плазмі крові знаходиться у вигляді трьох основних форм:

  іонізований кальцій
  зв’язаний з білками (сироватковими альбумінами)
  у вигляді солей з аніонами органічних і неорганічних кислот
остеоцити Гомеостаз кальцію визначається функціонуванням
таких анатомо-фізіологічних систем.
остео-
бласти   Кісткова тканина – резервуар кальцію – не інертна у
метаболічному плані, між нею та міжклітинною рідиною
відбувається активний обмін кальцієм. Завдяки
діяльності остеобластів утворюється нова кісткова
тканина, йде мінералізація остеоїду (1); остеокласти
остеокласти
беруть участь у резорбції кістки, тобто забезпечують
вихід кальцію в кров (2).

1 5
2 6
кістки

3   Тонкий кишечник, у верхніх

відділах якого всмоктується
4 (5) харчовий кальцій. Той
Са2+
кальцій, що входить до складу
  Нирки, у клубочках яких
секретів шлунково-кишкового
відбувається фільтрація іонів
тракту, частково
кальцію (3), але більша частина цих
реабсорбується (6) разом з
іонів потім реабсорбується в
харчовим кальцієм.
ниркових канальцях (4). кровь 187
  Постійна концентрація кальцію в крові підтримується у вузькому діапазоні завдяки
гормональному контролю.
Паратиреоїдний гормон
  Паратгормон (паратиреоїдний гормон) продукується С-клітинами
паращитоподібної залози у відповідь на зниження концентрації іонів кальцію в плазмі
крові. Одноланцюговий поліпептид (84 амінокислоти), утворюється з прогормону
шляхом часткового протеолізу. Деградація в печінці відбувається через 30 хвилин.
  Вплив на обмін – підвищує концентрацію кальцію в крові та знижує
концентрацію фосфору.
  Механізм дії – мембранно-внутрішньоклітинний.
  Тканини – мішені: кістки, нирки, кишечник.
  Кісткова тканина:
  знижує концентрацію колагену в остеобластах;
  підвищує активність остеокластів, що призводить до резорбції кістки та виходу
кальцію в кров;
  через цАМФ інгібує активність ізоцитратдегідрогенази (фермент ЦТК), що веде до
накопичення ізоцитрату та цитрату, які зв’язують кальцій і виводять його в кров;
  посилює накопичення лактату, що також призводить до виведення кальцію з кісток.
  Нирки:
  підвищує реабсорбцію кальцію і виведення фосфору, зберігаючи кальцій для
організму;
  стимулює продукцію 1,25-діоксіхолекальциферол – активного вітаміну D.
  Кишечник:
  опосередковано стимулює всмоктування кальцію в кров шляхом активації синтезу
кальцитриолу (який безпосередньо активує всмоктування кальцію).

Паратгормон підвищує концентрацію кальцію в крові

  Гіпопаратиреоз
Може розвитися в результаті помилкового видалення паращитоподібної залози під час
операції на щитоподібній залозі. У крові знижується концентрація кальцію і зростає
концентрація фосфору. Характеризується відчуттям занімілості кінцівок, тетанічними
судомними скороченнями деяких м’язів (від фібрілярних посмикувань до сильних
судом), спазмами гортані.
  Гіперпаратиреоз - хвороба Реклінгаузена
Розвивається при гормонально активних пухлинах паращитоподібних залоз. При цьому
зростає концентрація кальцію в крові знижується, а фосфору – зростає, визначається
фосфатурія. Різке враження кісткової тканини, остеопороз – демінералізація кісток (до
порушення матриксу кісткової тканини через те, що порушений синтез колагену).
Кальцій накопичується в нирках, розвивається сечокам’яна хвороба (оксалати
кальцію).
188
 Кальцитріол

Кальцитріол - 1,25-діоксіхолекальциферол - 1,25(ОН)2D3 - активна форма

жиророзчинного вітаміну D3 (холекальциферолу), який може як надходити з
продуктами тваринного походження (екзогенний вітамін), так і синтезуватися в
організмі людини з холестерину. холестерин
  Тканина-мішень: кишечник
  Механізм взаємодії з клітиною –
цитозольний. Як стероїдний ліпофільний 7-дегідрохолестерин
гормон, кальцитріол надходить в клітину, УФ- шкіра
де знаходиться рецептор. Гормон- світло

рецепторний комплекс зв’язується з кальциол (D3)

хроматином і стимулює експресію генів, печінка
відповідних за синтез Ca-зв’язуючих
білків. Ці білки сприяють усмоктуванню кальцидіол (25-ОН-D3)
кальцію в кишечнику проти градієнту нирки
концентрації. кальцитріол (1,25-(ОН)2-D3)
Кальцитріол забезпечує фізіологічну
концентрацію кальцію і фосфатів у крові

  Рахіт – захворювання, спричинене нестачею надходження з їжею або порушенням

синтезу в організмі вітамінів D (гіпо- або авітаміноз). Основним проявом є
гіпокальциемія і гіпофосфатемія, що призводять до порушення кальцифікації кісток і
специфічним зміненням скелета.

Кальцитонін

  Кальцитонін продукується с-клітинами щитоподібної

залози. Одноланцюговий поліпептид (32 амінокислоти), фолікул
виробляється у вигляді прогормону, активується шляхом колоїд
часткового протеолізу. Секреція регулюється іонами
кальцію, глюкагоном і гастрином.
 Тканини-мішені:
  кісткова тканина. Кальцитонін пригнічує функцію С-клітини
остеокластів і гальмує їх утворення з клітин-попередниць капіляр
(моноцитів). Таким чином, інгібує резорбцію як органічної,
так і неорганічної частини кісткового матриксу.

Кальцитонін знижує концентрацію кальцію в крові

189
 Ейкозаноїди
Ейкозаноїди – це гормони місцевої дії, похідні С20-полієнових жирних кислот,
головним чином арахідонової кислоти. Вони утворюються в невеликій кількості у всіх
органах і тканинах людини (крім еритроцитів), у яких вони виявляють різноманітні, але
короткочасні ефекти.
Джерелом ейкозаноїдів є лінолева кислота, яка є незамінним харчовим фактором. В
організмі вона перетворюється на арахідонову кислоту, яка швидко включається до
складу фосфоліпідів (ФЛ) практично усіх тканин. Вільна арахідонова кислота також є
біологічно активною сполукою. Однак більш суттєве значення мають її метаболіти:
простагландини, простацикліни, тромбоксани і лейкотрієни, які мають групову
назву ейкозаноїди (від грец. еikosi - 20).

харчові
фосфоліпіди
незамінні жирні
мембран глюкокортикоїди
кислоти (вітаміни F):
лінолева

ліноленова фосфоліпаза А2
арахідонова

аскорутин

аспірин
метиндол арахідонова кислота С20

простагландин-
синтаза ліпооксигеназа

ендопероксиди лейкотрієни

190 простагландини простацикліни тромбоксани

Біосинтез ейкозаноїдів починається з вивільнення арахідонової кислоти з ФЛ під
впливом тканинних фосфоліпаз (А2 і С). Потім під дією поліферментного комплексу –
простагландинсинтази, до складу якого входить циклооксигеназа (ЦОГ),
утворюються біоактивні проміжні продукти – ендопероксиди, з яких потім
синтезуються різні простагландини (ПГ).

 У стінках судин з ендопероксиду утворюється особливий тип – ПГ12 –

простациклін (ПЦ).
 У тромбоцитах і тучних клітинах з ендопероксиду синтезуються тромбоксани (ТХ)
– сполуки з шестичленним кільцем;
 У лейкоцитах арахідонова кислота за допомогою ліпооксигенази перетворюється на
ациклічні ненасичені лейкотрієни (ЛТ).

  Вражаюча різноманітність метаболічних ефектів і високу активність ПГ пов’язують

з іх впливом на метаболізм через клітинні посередники. Ейкозаноїди діють як на
синтезуючі їх клітини (аутокринна дія), так і на сусідні клітини (паракринна дія), як
локальні біорегулятори шляхом зв’язування з мембранними рецепторами недалеко від
місця їх синтезу. У деяких випадках їх дія опосередкована цАМФ і цГМФ.

  Ейкозаноїди виконують надзвичайно різнобічні фізіологічні функції. Вони служать

вторинними месенжерами гідрофільних гормонів, контролюють скорочення гладенької
м’язової тканини (кровоносних судин, бронхів, матки), беруть участь у вивільненні
продуктів внутрішньоклітинного синтезу (гормонів, НСl, мукоїдів), впливають на
метаболізм кісткової тканини, периферичну нервову систему, імунну систему,
пересування і агрегацію клітин (лейкоцитів і тромбоцитів), виступають ефективними
лігандами больових рецепторів.
  Дія багатьох протизапальних препаратів заснована на гальмуванні синтезу цих
медіаторів. Глюкокортикоїди та їх синтетичні аналоги блокують фосфоліпазу А2,
негормональні засоби – метиндол, аспірин, диклофенак та ін. – інгібують ЦОГ. Цим
пояснюється болезаспокійлива, жарознижуюча і антиревматична дія цих препаратів. У
шлунку такі препарати пригнічують синтез простагландинів, які стимулюють
виділення мукоїдів, що захищають слизову оболонку від дії протеолітичних ферментів.
Тому тривалий прийом ацетилсаліцилової кислоти може викликати виразкову хворобу
шлунка і дванадцятипалої кишки.
Важливу роль у розвитку тромбозу відіграє співвідношення простациклін/
тромбоксан у стінці судини. ТХ А сприяє утворенню тромбів, адже він викликає
агрегацію тромбоцитів і має судинозвужувальну дію, ПЦ перешкоджає
тромбоутворенню і активує фібриноліз. Цим пояснюється антитромботичний ефект
нестероїдних протизапальних препаратів (аспірину, метиндолу). Аскорутин інгібує
ліпооксигеназу, у зв’язку з чим впливає на проникність судин.

191
 Тести з теми “Гормональна регуляція обміну речовин”
1.Відомо, що в деяких біогеохімічних зонах розповсюджене захворювання на
ендемічний зоб. Дефіцит якого біоелемента викликає це захворювання?
А. Йода
В. Заліза
С. Цинка
D. Міді
Е. Кобальта
2.Хворий 45 скаржиться на невгамовну спрагу, споживання великої кількості рідини
(до 5 л), виділення значної кількості сечі (до 6 л на добу). Концентрація глюкози крові
становить 4,4 ммоль/л, рівень кетонових тіл не підвищений. Сеча незабарвлена,
питома вага 1,002; цукор у сечі не визначається. Дефіцит якого гормону може
призводити до таких змін?
А. Вазопресину
В. Альдостерону
С. Інсуліну
D. Глюкагону
Е. АКТГ
3. У хворого виявлено різке похудання, підвищену подразливість, невелике підвищення
температури тіла, екзофтальм, гіперглікемію, азотемію. Яке це захворювання?
A. Базедова хвороба
B. Бронзова хвороба
C. Невроз
D. Туберкульоз наднирників
E. Мікседема
4.Хворий знаходиться у стані гіпоглікемічної коми. Укажіть передозування якого
гормону може привести до такої ситуації.
А. Інсулін
В. Прогестерон
С. Кортизол
D. Соматотропін
Е. Кортікотропін
5.Тестовим показником розвитку пухлини мозкової частини наднирників є рівень
гормонів:
А. Катехоламінів
В. Мінералокортікоїдів
С. Глюкокортікоїдів
D. Статевих гормонів
Е. Кортиколіберинів

192
6. До лікаря звернувся хворий із скаргами на постійну спрагу. Виявлена гіперглікемія,
поліурія та підвищений вміст 17-кетостероїдів у сечі. Яке захворювання ймовірне?
A. Стероїдний діабет
B. Інсулінозалежний діабет
C. Мікседема
D. Глікогеноз I типу
E. Аддісонова хвороба
7. Пацієнт скаржиться на м’язеву слабкість та потемніння шкіри всього тіла. При
обстеженні – низький артеріальний тиск, гіпоглікемія. Яку хворобу можна запідозрити?
A. Хворобу Аддісона
B. Мікседему
C. Інсулома ( з підвищенною продукцією інсуліну)
D. Синдром Іценко-Кушинга
E. Пелагра
8. У хворого головний біль, огрубіння голосу, погіршення пам'яті. При огляді -
збільшення надбрівних дуг, носа, язика. Аналіз сечі без особливих змін. Причиною
такого стану може бути:
A. Гіперпродукція соматотропіну
B. Нестача глюкагону
C. Нестача тироксину
D. Нестача альдостерону
E. Гіперпродукція кортикостероїдів
9. Продуктами гідролізу та модифікації деяких білків є біологічно активні речовини-
гормони. Вкажіть, з якого із приведених білків в гіпофізі утворюються ліпотропін,
кортикотропін, меланотропін та ендорфіни?
A. Проопіомеланокортин (ПОМК)
B. Нейроальбумін
C. Нейростромін
D. Нейроглобулін
E. Тиреоглобулін
10. Хвора скаржиться на сухість в роті, спрагу, почащений сечоспуск, слабкість. При
біохімічному дослідженні крові -гіперглікемія, гіперкетонемія. В сечі - глюкоза,
кетонові тіла. На електрокардіограмі дифузні зміни в міокарді. У хворої вірогідно:
A. Цукровий діабет
B. Аліментарна гіперглікемія
C. Гострий панкреатит
D. Нецукровий діабет
E. Ішемічна хвороба серця
Еталони відповідей:
1- А; 2 – А; 3 – А; 4 – А; 5 – А.
193
 Зміни метаболізму залежно від прийому їжі
Постійне надходження в організм з їжею (живлення) певної кількості
живильних речовин є необхідною умовою життя людини. Завдяки цьому
забезпечується нормальний метаболізм і динамічний стан всіх молекул і
клітинних структур.

При цьому живлення буває нерегулярним, а, значить, надходження живильних речовин

в організм – нерівномірним. Щоб компенсувати перерви в живленні, органи і тканини
організму виконують депонуючі функції.
Абсорбтивний період
  Абсорбтивний період -(всмоктування) триває від двох до чотирьох годин
(починаючи з їжею). При цьому за рахунок всмоктування в кишечнику підвищується
концентрація в плазмі крові глюкози, амінокислот та жирів (ТАГ). В результаті у ряді
органів і тканин посилюються анаболічні процеси, направлені на депонування
живильних речовин. Характеризується високим співвідношенням інсулін/глюкагон.

  Печінка. Глюкоза, що поступила в печінку перетворюється переважно на глікоген,

який депонується в печінці, на триацилгліцериди (жири), які у вигляді ЛПОНП
поступають в кров .
  Жирова тканина. Ліпопротеїни доставляють в жирову тканину ресинтизированные
жири з кишечника (у складі хіломікронів) і синтизуванні в печінці ТАГ (у складі
ЛПДНЩ ).
  М'язова тканина. Амінокислоти, що транспортуються кров'ю, запасаються у
вигляді білків, а глюкоза – у вигляді глікогену.
  Мозок та серцевий м'яз. Ці органи використовують глюкозу як основне джерело
енергії, що потрапляє з кров'ю від кишечника.

амінокислоти

глюкоза
білки

глікоген глікоген
жири

жири жири

194
 Постабсорбтивний період
  Через декілька годин після припинення надходження їжі починається
використовування організмом запасених енергетичних резервів. Сигналом для
мобілізації запасів є зміна секреції гормонів підшлунковою залозою. Якщо у фазу
абсорбції було високим співвідношення інсулін/глюкагон, то в постабсорбтивному
періоді зменшується секреція інсуліну, а зростає - глюкагону. В результаті
починається розщеплювання запасних речовин: жирів, білків, глікогену .

  Печінка. Посилюється розпад глікогену, внаслідок чого утворюється глюкоза, яка

виходить в кров і споживається перш за все мозком та еритроцитами, тобто клітинами,
що не мають власних резервів глюкози. При подальшому голодуванні в печінці
активується глюконеогенез – синтез глюкози з амінокислот, що поступили з м'язів
(внаслідок розпаду білків) та гліцерину, доставленого з жирової тканини (в результаті
розпаду жирів). Вищі жирні кислоти (ВЖК), які також приносяться кров'ю в печінку з
жирової тканини, перетворюються на кетонові тіла – основний енергетичний
субстрат для позапечінкових тканин в постабсорбтивному періоді (особливо для
серцевого м'яза і мозку, якщо інші енергетичні резерви вичерпані, наприклад, при
тривалому голодуванні ).

амінокислоти білки

глікоген
глюкоза глікоген

гліцерин гліцерин
глюкоза

кетонові
ВЖК тіла
жири

Энергетичні
резерви вичерпані

ВЖК
  М'язи. Запаси глікогену знижуються. Глюкоза, що утворюється при цьому,
використовується м'язовою тканиною для власних потреб. Білки розпадаються до
амінокислот, які з кров'ю поступають в печінку і перетворюються на глюкозу
(глюконеогенез).
  Жирова тканина. Посилюється ліполіз, вільні жирні кислоти, що утворилися,
транспортуються кров'ю (в комплексі з альбумінами) в тканини, де вони є джерелами
енергії (окрім мозку та еритроцитів). 195
 Біохімія крові

Функції крові
  Транспортна функція: гази в крові
 перенесення газів (дихальна функція) -
кисню та вуглекислого газу. Тобто
забезпечення тканин киснем і виведення
СО2;
  перенесення поживних речовин (трофічна
функція) до печінки та інших органів після поживні
всмоктування в кишечнику. Такий речовини,
транспорт забезпечує постачання органів і метаболіти,
тканин необхідними речовинами для кінцеві продукти
життєдіяльності ; метаболізму
  перенесення метаболітів, забезпечуючи
обмін речовин в тканинах і органах;
  подальше перенесення кінцевих продуктів гормони
метаболізму (екскреторна функція) для їх
виведення з організму легенями, печінкою
та нирками;
  транспорт гормонів (регуляторна функція)
від ендокринних залоз до тканин-мішеней .
  Підтримання гомеостазу: клітина позаклітинний
 підтримання водного балансу між клітинним простір
простором і позаклітинним середовищем;
  підтримання температури тіла шляхом
контролю кров'ю транспорту тепла;
  підтримання кислотно-основної рівноваги,
тобто рН крові, яке регулюється легенями,
нирками та печінкою.

  Захисна функція:
в крові містяться клітини імунної системи і
антитіла, що захищають організм від чужорідних
молекул та клітин; клітини імунної антитіло
згортальна система крові захищає організм системи
від крововтрат при пошкодженні кровоносних
судин;
антизгортальна система крові запобігає
утворення тромбів шляхом розчинення
196
кров'яних згустків (фібриноліз). згортання крові
фібриноліз
Кров людини складає приблизно 8% від маси тіла. Вона складається з клітин,
клітинних фрагментів та водного розчину, тобто плазми. Частка клітинних елементів в
загальному об'ємі називається гематокритом і складає приблизно 45 %.

СКЛАД КРОВІ

плазма (55 – 60%) формені елементи

(40 – 45%)

вода (90 – 92%) сухий залишок (8 – 10%)

  еритроцити 44%
неорганічні органічні 59% 6,5%
сполуки сполуки

Nа+, К+, Са2+, Mg2+, F2+ нейтрофільний моноцит

Сl-, НСО3-, НРО42- и др. гранулоцит
31%

небілкові сполуки білки (7 – 8%)

малий великий
лімфоцит
азотовмісні безазотисті 2,4% 0,6%

сечовина
сечова кислота альбуміни глобуліни эозинофіл базофіл
креатин,креатинін гранулоцит
(4,5%) (2–3,5%)
амінокислоти глюкоза
піруват   лейкоцити
аміак, індикан
білірубін лактат
(залишковий ТАГ фібриноген
азот) холестерин (0,3%)
  тромбоцити

  Електроліти плазми крові. Неорганічні речовини плазми представлені катіонами

(основний з них натрій) та аніонами (основні – хлор та бікарбонат), причому, сума
аніонів і катіонів практично однакова, тобто вся система електронейтральна.
Електролітний склад плазми крові близький до такого в морській воді.
  Мінеральні речовини, присутні в крові в дуже малих кількостях, називаються
мікроелементами. До них відносяться йод, мідь, цинк, кобальт, селен та ін. Як
правило, вони знаходяться в плазмі в пов'язаному з білками стані.
197
 Білки плазми крові

  Плазма крові містить суміш білків, що розрізняються як за походженням, так і по

виконуваній функції. Визначення вмісту загального білка плазми крові –
найважливіший елемент комплексу лікувальних та профілактичних заходів вже на
початкових етапах надання медичної допомоги.

Функції білків крові:

  підтримання онкотичного тиску (за рахунок альбумінів);

  транспортна функція – перенесення живильних речовин, метаболітів, гормонів,
лікарських речовин;
  підтримання в'язкості крові;
  участь в згортанні крові (білкові фактори згортальної та протизгортальної систем);
  підтримання рН крові (білкова буферна система);
  підтримання імунітету (імуноглобуліни);
  підтримання рівня катіонів в крові;
  резерв амінокислот.

  Плазма крові людини містить

близько 100 різних білків. Вони
володіють різною структурою і,
Електрофореграмма отже, відрізняються за фізико-
білків сироватки крові хімічними властивостями,
зокрема, по рухливості в
електричному полі. При цьому
сироваткові білки, які крізь
наявність надмірного
негативного заряду рухаються
до анода, розділяються на п'ять
основних фракцій: альбумін,
α1-, α2-, β - і γ-глобуліни.

альбумін α1- α2- β- γ-глобуліни

 Альбуміни – найрухоміша гетерогенна фракція білків, яка має яскраво виражені
гідрофільні властивості. Завдяки цим властивостям вони підтримують онкотичний
тиск, тому при зниженні їх концентрації вода виходить з кров'яного русла в тканині і
розвиваються набряки. Альбуміни також транспортують по крові багато
низькомолекулярних гідрофобних метаболітів (ліпіди, вітаміни, гормони, жовчні
пігменти), а також ряд лікарських препаратів.
198
 Характеристика окремих білків плазми крові

  Глобуліни – гетерогенна фракція

білків плазми крові, що виконує
головним чином транспортну функцію
(перенесення ліпідів, іонів металів,
гормонів і ін.), а також захисну функцію
(β - і γ-глобуліни).

 α2-Макроглобулін – глікопротеїн α2-

глобулінової фракції, універсальний
інгібітор протеїназ. Регулює систему
тканинного протеоліза, бере участь в
таких процесах, як згортання крові,
фібриноліз, реакції запалення,
судинного тонусу і др.
 α1-Антитрипсин – гликопротеїн, що інгібірує активність протеолітичних ферментів
(трипсину, хімотрипсину, плазміну, тромбіну і ін.). При запаленні, а також про
гострому панкреатиті, різко посилюється синтез цього білка в печінці, а значить,
збільшується його інгібіторна активність.
  Гаптоглобін – білок α2-глобулінової фракції, володіє здатністю зв'язуватися з
гемоглобіном і у вигляді комплексу транспортувати гемоглобін в РЕС, де гемоглобін
окислюється до жовчних пігментів. Це сприяє збереженню в організмі іонів заліза, що
входить до складу гемоглобіну.
  Трансферин – глікопротеїн β-глобулінової фракции, має здатність звязувати іони
заліза (Fе3+) та транспортувати їх до місця депонування та використання.
  Церулоплазмін – білок плазми крові, основною функцією якого є зв’язування іонів
міді (Сu+), а також ферментативна активність при окисленні вітаміну С, адреналіну і
ін. Різьке зниження цього білка в плазмі крові - характерне для гепато-церебральної
дистрофії (хвороби Коновалова-Вільсона), при цьому іони міді виходять з кров'яного
русла і нагромаджуються в сполучній тканині, приводячи до патологічних змін в
печінці, головному мозку і ін.
  Криоглобулин – γ-глобулін, що з'являється в крові тільки при патологічних станах:
мієломі, цирозі печінки, нефрозі, лейкозі, ревматизмі і ін. При температурі нижче 37°С
цей білок випадає в осад.
  С-реактивний білок – білок «гострої фази», оскільки з'являється в сироватці крові
в гострий період захворювання, що супроводжується запаленням і некрозом тканин (в
нормі цей білок в крові відсутній).
  Інтерферони – специфічні білки, синтезуються у відповідь на вірусну інфекцію.
Вони пригноблюють розмноження вірусних клітин, але не руйнують вже наявні
віруси.
199
Більшість білків плазми синтезується в гепатоцитах. Винятком є імуноглобуліни, що
виробляються клітинами імунної системи.
В клініці зустрічаються стани, що характеризуються зміною як загальної кількості
білків плазми крові, так і порушенням співвідношення фракцій білків.
  Гіперпротеїнемія – підвищення загального змісту білків в плазмі крові:
  відносна гіперпротеїнемія – виникає при втраті води організмом;
  абсолютна гіперпротеїнемія – виникає в основному за рахунок підвищення фракції
імуноглобулінів при запаленні або інфекційних захворюваннях.
  Гіпопротеїнемія – зниження загального білка в плазмі крові в основному за
рахунок зниження кількості альбумінів – виникає при ураженні нирок, печінки, при
збільшенні проникності стінок капілярів, а також при білковому голодуванні.
  Парапротеїнемія – поява в крові аномальних білків, наприклад, при мієломній
хворобі в крові виявляються специфічні «мієломні білки».
  Діспротеїнемія – зміна процентного співвідношення різних фракцій білків,
спостерігається при різних захворюваннях, які можна диференціювати при порівнянні
протеїнограм:

  Нормальна протеинограма
альбумін

  Запальний процес:
 зниження альбуміну
альбумін  підвищення γ-глобулинової фракції

  Циротичний тип:
 зниження альбуміну
альбумін  зниження α-глобуліну
 Підвищення β- и γ-глобулинів
  Нефротичний тип:
 значне підвищення α2-глобулину
альбумін  зниження усіх фракцій

Ферменти плазми крові

Секреторні ферменти Екскреторні ферменти Індикаторні ферменти

синтезуються в печінці, в Синтезуються в основному клітинні ферменти.
нормі секретуються в кров в печінці, в нормі Потрапляють в кров при
та каталізують конкретні екскретуються в складі ураженні тіх органів, де
реакції - (напр., жовчі. При порушенні їх вони находяться в нормі,
згортання крові). виділення концентрація являючись індикаторами
200 ферментів в крові зростає. ступеня ураження органа.
 Калікреїн-кінінова система
Кініни – це біоактивні низькомолекулярні пептиди крові, що беруть участь в регуляції
судинного тонусу, мікроциркуляції, розвитку запалення. Вони утворюються з
неактивних кініногенів за допомогою протеолітичних ферментів калікреїнів, що
знаходяться в крові в неактивному вигляді (прекалікреїни):

кініногени

прекалікреїни калликреины Запальна реакція:

 росширення судин;

Кініни  підвищення
(брадикінін проникливісті судин;
«Контрикал»
калідин)
«Гордокс»
(протизапальні   біль;
препарати) кінінази
неактивні   алергічні реакції
поліпептиди

Небілкові азотовмісні сполуки крові

Небілкові азотовмісні компоненти крові називають залишковим азотом (залишається в
фільтраті після осадження білків крові).
Небілковий (залишковий) азот крові складає в нормі 15 – 25 ммоль/л.

  Азотемія– підвищення залишкового азоту.

  Продукціонна азотемія – виникає   Ретенціонна азотемія – виникає

при надмірному надходженні при порушенні виведення небілкових
азотовмісних продуктів в кров азотовмісних сполук.
(внаслідок посиленного розпаду
тканинних білків при опіках,
обширному запаленні, кахексії)

  Ниркова   Позаниркова
ретенціонна азотемія  ретенціона азотемія
виниває внаслідок виникає внаслідок порушення
погіршення екскреторної кровообігу, зниження
функції нирок. При цьому артеріального тиску та
небілковий азот сечовини зменшення ниркового
зростає до 90% кровотоку 201
 Кислотно-основний стан крові (КОС)

Активна реакція крові обумовлена співвідношенням водневих та

гідроксильних іонів. Для визначення активної реакції крові
використовують водневий показник рН – концентрацію іонів
водню, яка виражається негативним десятковим логарифмом
рН = - lg[Н+] мольної концентрації водневих іонів.

В нормі рН крові – 7,36 (реакція слабколужна); артеріальної крові – 7,4; венозної –

7,35. При різних фізіологічних станах рН крові може змінюватися від 7,3 до 7,5.
Активна реакція крові є жорсткою константою, що забезпечує необхідну активність
ферментів, істотні зміни рН крові не сумісні з життям.
Крайні межі рН крові, сумісні з життям, дорівнюють 7,0 – 7,8.

рН плазми

нМ логарифмічна
шкала
[Н+]
лінейна
рН шкала
ацидоз алкалоз
 гіповентиляція;  гіпервентиляція;
 підвищене утворення Н+;  підвищене виведення Н+
 знижене виведення Н+
  Ацидоз – надмірне накопичення в крові кислих сполук, одже надлишок вследствие
водородних іонів Н+.
  Алкалоз –надмірне накопичення в крові лужних сполук, внаслідок зменшення
протонів та накопичення гідроксильних іонів ОН-.
В організмі людини завжди є умови для зсуву активної реакції крові у бік ацидозу або
алкалозу, які можуть привести до зміни рН крові. В клітинах тканин постійно
утворюються кислі продукти. Накопиченню кислих сполук сприяє споживання білкової
їжі. Навпаки, при посиленому споживанні рослинної їжі в кров поступають основи.
Підтримка постійноъ рН крові є важливою фізіологічною задачею і забезпечується
буферними системами крові та фізіологічними механізмами – діяльністю легенів і
системою виділення нирок.

Буферні системи нейтралізують значну частину кислот і лугів, що поступають в кров,

тим самим перешкоджаючи змінам активної реакції крові. В організмі в процесі
метаболізму більшою мірою утворюється кислих продуктів. Тому запаси лужних
речовин в крові у багато разів перевищують запаси кислих, і ці лужні запаси
202 розглядають як лужний резерв крові.
 Буферні системи крові
Буферна система - це суміш слабкої кислоти з її сіллю (утворена з сильною лугою).
Поява в плазмі сильної кислоти викликає реакцію буферних систем, в результаті якої
сильна кислота перетворюється на слабку. Те ж відбувається при дії сильної луги, що
аналогічно перетворюється на слабку. Унаслідок цього змін рН не відбувається або
вони будуть мінімальними .

  Гемоглобінова буферная система на 75% забезпечує буферну ємкість крові.

ННbO2 - оксигемоглобін - сильна кислота;
ННb -відновлений гемоглобін – слабка кислота – донор протонів;
КНb – калієва сіль гемоглобіну – основа – акцептор протонів.
Оксигемоглобін є більш сильною кислотою, ніж відновлений гемоглобін.
Оксигемоглобін звичайно буває у вигляді калієвої солі. З тканин в кров поступає велика
кількість кислих продуктів розпаду. Одночасно в тканинних капілярах при діссоціації
оксигемоглобіна відбувається віддача кисню та поява великої кількості лужних
реагуючих солей гемоглобіну. Останні взаємодіють з кислими продуктами розпаду,
наприклад, вугільною кислотою. В результаті утворюються бікарбонати та відновлений
гемоглобін :
КНb + Н2СО3 КНСО3 + ННb
В капілярах легенів гемоглобін, віддаючи іони водню, приєднує кисень та стає сильною
кислотою, яка зв'язує іони калію.
ННb + О2 ННbO2
Іони водню використовуються для утворення вугільної кислоти, що надалі
видаляється з легенів у вигляді Н2О и СО2.
ННbO2 + КНСО3 КНbO2 + Н2СО3

Н2О + СО2
  Бікарбонатна буферна система за своєю потужністю займає друге місце. Вона
представлена вугільною кислотою (Н2СО3) та бікарбонатом натрію або калію
(NaНСО3, КНСО3) в пропорції 1/20.
 Якщо в кров потрапляє більш сильна кислота, ніж вугільна, то в реакцію вступає,
наприклад, бікарбонат натрію. Утворюються нейтральна сіль та вугільна кислота.
Вугільна кислота під дією карбангідрази еритроцитів розпадається на Н2О та СО2,
останній виділяється легенями в оточуюче середовище :
Н+ + NaНСО3 Н2СО3

Н2О + СО2 гіпервентиляція легенів

 Якщо в кров потрапляє основа, то в реакцію вступає вугільна кислота, утворюючи

гідрокарбонат натрію та воду. Надлишок бікарбонату натрію виводиться нирками:
ОН- + Н2СО3 НСО3- + Н2О
виведення нирками 203
  Фосфатна буферная система
Складає 1% буферної ємкості крові (в тканинах – це основна буферна система).
  NаН2РО4 – дигідрофосфат натрію – слабка кислота (донор протонів) взаємодіє з
лужними продуктами, що потрапляють в кров:
ОН- + Н2РО4- НРО4-- + Н2О
 Nа2НРО4 - гідрофосфат натрію – сіль сильної луги (акцептор протонів) – взаємодіє
з більш сильними кислотами:
Н+ + Nа2НРО4 Н2РО4-
Ця буферна пара здатна працювати при змінах рН внутріклітинної рідини від 6,1 до
7,7.
  Білкова буферная система
Здатна нейтралізувати кислоти та луги завдяки амфотерним властивостям. Білки
залежно від рН можуть дисоціювати як кислоти та як основи.
  При змінах рН в лужну сторону дисоціація основних груп пригноблюється та білок
поводиться як кислота (НPr). Зв'язуючи основу, ця кислота дає сіль NaPr.
 Із збільшенням рН зростає кількість білків у формі солі, а при зменшенні - росте
кількість білків плазми у формі кислоти.

Порушення кислотно-основної рівноваги

Ацидоз – підвищення концентрації іонів водороду, Н+

т.ч. - зменьшення рН крови

  Метаболічний ацидоз.
ОН-
Викликається надходженням в кров великих кількостей органічних та неорганічних
кислот, при цьому здатність хімічних буферів нейтралізувати протони падає.
Причини:
 надмірне введення протонів з їжею або ліками;
 кетоацидоз (цукровий діабет, голодування, лихоманка, печінкова кома, шок,
післяопераційний період);
 лактатний ацидоз (кардіогенний шок, набряк легенів, травматичний шок, важка
фізнагрузка, порушення водно-електролітного обміну при захворюваннях ШКТ);
 підвищена втрата бікарбонату натрію через кишечник (діарея, при гострій дизентерії
або холері, хворобі Аддісона);
 нирковий ацидоз (при нефриті - обмеження виведення кислот з сечею, при
гломерулонефриті - порушення виведення сульфатів та фосфатів з організму,
порушення секреції протонів та реабсорбції бікарбонатів);
  застосування діуретиків - інгібіторів карбангідрази (контроль є обовязковим)
Для купірування метаболічного ацидозу застосовують бікарбонат натрію, трісамін або
лактат натрію (протипоказання - печінкова недостатність).
204
  Дихальний (респіраторний) ацидоз.
Це порушення КОС, що супроводжується підвищенням рСО2 артеріальної крові.
Причини:
 зменьшення дихального об'єму легенів;
 порушення співвідношення вентиляція/кровотік в окремих ділянках легенів, при
якому переважає кровотік крізь гіповентилюємі відділи.
Спостерігається при гострій дихальній недостатності, обумовленій отруєнням
наркотиками, барбітуратами, нападом бронхіальної астми, шоком, набряком легенів, а
також при хронічній дихальній недостатності.

Алкалоз – зниження концентрації водородних ионів, ОН-

т.ч. зростання рН крові

Н+
  Метаболичний (нереспіраторний) алкалоз.
Характеризуется недостатком органических и неорганических кислот в крови. При
этом способность химических буферов крови нейтрализовать протоны возрастает.
  Перший вид - характеризується алкалозом крові та всіх тканин, виникає в результаті
втрати кислих продуктів (частого блювання), аба від введення в організм надмірної
кількості соди, трис-буфера .
  Другий вид - характеризується алкалозом крові та ацидозом тканин в результаті
наступних причин:
 зменшення позаклітинного рідинного об'єму, що приводить до рефлекторного
посилення виведення нирками протонів і реабсорбції бікарбонату натрію;
 внутріклітинного дефіциту калію (замість калію в клітини проникають протони);
 надмірного виведення іонів хлору з сечею.
Розпізнавання цих видів проводиться методом виключення (за відсутності блювоти -
виявляється другий тип ).

  Дихальний (респіраторний) алкалоз.

Це порушення КОС, що супроводжується зниженням рСО2 артеріальної крові
Причини:
 збільшення дихального об'єму легенів;
 порушення співвідношення вентиляція/кровотік в окремих ділянках легенів, при
якому переважає кровотік крізь гіпервентилюємі відділи.
Спостерігається при гострій гіпоксії, нападі бронхіальної астми (частіше, ніж ацидоз),
у вагітних, в умовах високогір'я, лікуванні кофеїном, еуфілином, кордіаміном, а також
прогестероном та саліцилатами, які збуджують дихальний центр. Збільшення
дихального об'єму може бути довільним (глибоке дихання) та мимовільним (істеричні
реакції). 205
 Згортальна система крові
Згортальна система крові складається з ферментів та факторів плазми крові,
тромбоцитів, та інтими кровоносних судин. Вона забезпечує зменшення крововтрати
при порушенні цілісності кровоносної системи.
  Виділяють три фази процесу зупинення кровотечі:
  скорочення кровоносної судини ;
  утворення білого (тромбоцитарного) тромбу – нашарування тромбоцитів в місці
пошкодження для закриття пошкоджень невеликих судин;
  утворення червоного (фібринового) тромбу – перетворення розчинного білка плазми
крові фібриногену (ф.I) в нерозчинну сіть волокон білка фібрину (ф.Iа), в яку
іммобілізуються формені елементи крові: тромбоцити і еритроцити.
  Каталізує перетворення фібриногена у фібрин фермент тромбін (ф. IIа), який
відщеплює від молекули фібриногена невеликі негативно заряджені пептиди, при
цьому звільняються (глутамін-трансфераза) (ф. XIIIа) утворює зв'язки бічних
ланцюгів амінокислот ділянки скріплення, завдяки чому утворюється фібрин-полімер.
Потім фібринстабілізуючий фактор фібрину («зшиває» мономери фібрину), що
приводить до формування нерозчинного фібринового згустка (тромбу). Далі
відбувається ретракція згустка за допомогою скоротливого білка тромбостеніну
(фактора тромбоцитів), що проявляє АТФ-азну активність.
  Процес згортання крові є каскадом протеолітичних реакцій :
  з неактивних попередників ферментів (проферментів, що умовно позначаються
римськими цифрами, на схемі в кружечці ) шляхом відщеплювання пептидів
утворюються активні ферменти - серинові протеїнази (які позначаються римськими
цифрами з індексом «а»);
 активні ферменти у свою чергу діють на інші білки, переводячи їх в активний стан.
Це забезпечує лавиноподібне посилення процесу, що реалізує швидку захисну реакцію
на травму судини .

  Згортання крові может здійснюватись за двома альтернативними механізмами :

- внаслідок порушення цілісності тканини (позасудинний або зовнішній шлях)
- внаслідок патологічних процесів, які починаються на внутрішній поверхні судини
(внутрішньосудинний або внутрішній шлях).
Ці два механізми відрізняються причинами, по яких відбувається коагуляція і
початковими етапами, які приводять в обох випадках до активації ф. Стюарта-
Прауера (ф. Х). З цього етапу (утворення ф.Ха) зовнішній та внутрішній шляхи
співпадають.
  Активний ф.Ха є сериновою протїназою, яка перетворює неактивний фермент
протромбін (ф.II) в активний тромбін (ф.IIа) шляхом часткового протеолизу. Далі
тромбін трансформує фібриноген у фібрин, що є основою для утворення кров'яного
згустку. Крім того, тромбін активує ф.ХIII та за механізмом позитивного зворотного
206 зв'язку активує ф.V, VII, VIII і ХI ).
 Схема згортальної системи крові
калікреїн Внутрішній шлях Зовнішній шлях

3 хв 10 сек

ХIIа ФЛ
III
Са2+

ХIа

IХа VIIа

VIII VШа +Са2+ + ФЛ

Ха

V Vа + Са2+ + ФЛ
IIа

ф.I фібриноген - -
ф.II протромбін I Iа
ф.III тканинний тромбопластин фібрин-мономер
ф.IV іони кальцию Са2+
ф.V проакцелерин
ф.VII проконвертин
ф.VIII антигемофільний глобулін А (ф.Віллебранда)
ф.IX антигемофільний глобулін В (ф. Кристмаса)
фібрин-полімер
ф.X ф. Стюарта-Прауера
ф.XI ф. Розенталя
ф.XII ф. Хагемана ХIIIа
ф.XIII фібринстабілізуючий фактор

проферменти – неактивні форми протеолітичних

ферментів;
фактори, що мають γ-глутамінову кислоту. 207 ретрагований фібрин
  Білкові фактори згортання II, VII, IX і X синтезуються в печінці та містять
незвичайну амінокислоту, γ-карбоксиглутамінову (гла). Вона утворюється
шляхом карбоксилювання глутамінової кислоти в процесі посттрансляційної
модифікації (дозрівання) цих білкових факторів за участю вітаміну К:
СОО- СОО-
γ СН2 γ СН СОО-
СН2 вітамін К СН2
СН СН
білок СO NH білок білок СO NH білок
  Авітаміноз К супроводжується підвищеною кровоточивістю. Це спостерігається
при порушенні всмоктування жирів (наприклад, при жовчно-кам'яній хворобі), що
перешкоджає засвоєнню жиророзчинного вітаміну К.
  Антагонисти вітамину К, наприклад, препарати групи кумарину (дикумарин,
неодикумарин, пелентан, синкумар), пригнічують синтез активних чинників
коагуляції і тому діють як інгібітори згортання крові.
  Залишки γ-карбоксиглутамінової
кислоти в білкових факторах (на мал.
ф.Х, ф.II) згруповані в особливих
Ха II IIа
білкових доменах (гла-домены). Завдяки
своїм негативним зарядам вони
приєднують іони Са2+, які необхідні для
зв’язування відповідних регуляторних
фосфоліпиди
Vа факторів з фосфоліпідами на поверхні
плазматичної мембрани тромбоцитів.
гла-домен Речовини, що здатні зв'язувати вільні
Са2+Са2+Са2+Са2+ іони Са2+ у вигляді комплексу,
наприклад, цитрат, запобігають цій
мембрана
тромбоцитів взаємодії з фосфоліпідами, тому
Протромбіназний комплекс гальмують згортання .

  Позасудинний (зовнішній) шлях активації починається із звільнення ф.III

(тканинного тромбопластину) з пошкоджених тканинних клітин. Протягом декількох
секунд цей фактор приводить до згортання крові в області рани .
  Ф.III є інтегральним мембранним білком, що містить рецептор фактора VII.
  Ф.VII – гла- глікопротеїн, що функціонує тільки в зовнішньому шляху, швидко
включається після пошкодження тканини в активацію, перетворюючись в VIIа (за
принципом зворотного позитивного зв'язку цьому сприяють тромбін і ф.Ха). При
цьому утворюється комплекс, аналогічний протромбіназному (див. мал.), в який
входять ф.VIIа, тканинної чинник III, Са2+ і ФЛ (фосфоліпіди мембран).
Причому, активність ф.VIIа в комплексі з тканинним фактором та іонами кальцію
зростає в 10000 разів.
208
  Внутрішньосудинний (внутрішній) шлях повільний процес, оскільки в ньому бере
участь значна кількість факторів, створюючи каскадний механізм, який генерує
активний ф.Ха .
 Цей шлях ініціюється колагеном, який в нормі не експонований на внутрішній
поверхні кровоносних судин; його контакт з кров'ю призводить до того, що ф. XII стає
доступним для атаки калікреїном. В результаті утворюється ф. XIIа, який у свою чергу
індукує перехід прекалікреїну в калікреїн (див. стор. ).
  ф. XIIа, будучи протеолітичним ферментом, перетворює ф. XI у ф. XIа .
  ф. XIа аналогічним чином активує ф. IХ, перетворюючи його у ф. IХа .
  ф. IХа спільно з Са2+, фосфоліпідами мембран (ФЛ) та ф. VIIIа (білок-активатор)
утворює комплекс, аналогічний протромбиназному комплексу (див. мал.). Залишки гла
факторів IХ та Х забезпечують Са2+-залежне зкріплення з кислими фосфоліпідами
мембран тромбоцитів, виникає висока локальна концентрація цих ферментних білків,
що посилює процес активації ф.Х у багато разів.

  В результаті утворюється активний

IХа Х Ха
ф.Ха, і з цієї миті зовнішній та
внутрішній шляхи зливаються в один
шлях перетворення протромбіна (ф.II) в
фосфоліпіди
активний тромбін (ф.IIа) у складі
VШа протромбіназного комплексу .
  На заключному етапі під дією
гла-домен протеолітичного ферменту тромбіна
Са2+Са2+Са2+Са2+ фібриноген (I) перетворюється на
фібрин (Iа), який полімеризується та
мембрана
тромбоцитів ущільнюється з утворенням тромбу .
В 1 мл плазми крові міститься близько 3 мг фібриногену і лише 0,01мг фактора Х. Це
означає, що в системі гемостазу обов'язково повинна бути присутня ампліфікація –
посилення сигналу.
В процесі згортання крові діють два механізми посилення сигналу:
  каскад реакцій, в якому кожна ферментативна ланка посилює сигнал ;
  положительные обратные связи.

Фібриноліз
Система згортання крові в нормі знаходиться в динамічній рівновазі, при якій
фібринові згустки весь час утворюються, а потім розчиняються. Процес розпаду
здійснюється за допомогою ферменту плазміну, який є сериновою протеїназою, що
здатна гідролізувати фібриноген, фібрин та інші білкові фактори. В нормі плазмін
міститься у вигляді неактивного проферменту – плазміногену – глікопротеїна β-
глобулінової фракції. Він активується шляхом часткового протеолізу за допомогою
різних тканинних та судинних активаторів. 209
В багатьох тканинах організму (крім печінки) є активатори плазміногена (ТАП), які є
протеолітичними ферментами, що є неактивними у відсутність контакту з фібрином.
При контакті з фібрином вони активуються, переводять плазміноген в активний
плазмін, отже запускається процес розщеплювання фібринового тромбу.
Схема фібринолізу
тканинні активатори
урокіназа плазміноген плазміногену (ТАП)
стрептокіназа
пептид
пептид

плазмін
фібриновий тромб розчинні пептиди
ТАП, отримані методами генної інженерії, використовуються для лікування захворювань, пов'язаних з
тромбозам судин. Ферменти урокіназа (виділяють з клітин нирок людини) та стрептокіназа
(бактерійний продукт) також активують плазміноген і тому використовуються в медичній практиці з
метою лізису тромбів та профілактики тромбозів.
ІнактивацІя плазміна Для припинення розчинення тромбів
(тобто інактивації плазміна) в крові
+ знаходиться білок α2-антиплазмін,
який зв'язує плазмін та переводить його
плазмін α2-антиплазмін неактивний
плазмін в неактивний стан.

Антизгортальна система
Відомо, що раптовий тромбоз судин може мати небезпечні і навіть катастрофічні
наслідки. Тому активність згортальної системи повинна не тільки ретельно
контролюватись, але й врівноважуватись антизгортальною системою, яка підтримує
кров в рідкому стані та складається з антикоагулянтів. Зниження їх вмісту в плазмі
крові може привести до тромбозу.
  Антикоагулянти – це інгібітори відповідних білкових факторів згортання крові.
  Антитромбіни:
  антитромбін III - білок, активність якого залежить від гепарина (крім тромбіна
інгібірує фактори IХа, Ха, ХIа, ХIIа);
  α1-інгібітор протеїназ – глікопротеїн α1 –глобулінової фракції, інгібірує тромбін,
ф. Ха, ХIа;
  α2-макроглобулін - глікопротеїн α2 –глобулінової фракції, реалізує до 25%
антитромбінової активності плазми крові (не залежить від гепарина);
гепарин –гетерополісахарид (глікозамінглікан), синтезується тучними клітинами
печінки, легенів та кровоносних судин, активує антитромбін Ш.

210
 Обмін хромопротеїнів
  Хромопротеїны – складні білки, небілкової частина яких є забарвлений компонент
(від греч. chroma – фарба). Найбільш поширені хромопротеїни – це гемопротеїни, що
містять як небілкова частина гем. До них належать :
  гемоглобін та його похідні ;
  міоглобін;
  ферменти: цитохроми, каталаза, пероксидаза.

Гемоглобін (Hb) складається з гема

(небілкова частина) та білка глобіну, який
представлений чотирма поліпептидними
ланцюгами, кожний з яких просторово
оточує молекулу гема. Залежно від
комбінації типів поліпептидних ланцюгів
гем розрізняють види гемоглобіну:
  HbА1 – складається з 2α- та 2β-ланцюгів;
  HbА2 - з 2α- и 2σ-ланцюгів (2,5%);
  Hb F - з 2α- и 2γ-ланцюгів.

  Гем складається з 4 пирольних кілець, що містять

метильні (М) та вінільні (В) замісники. Азотовмісні
кільця зв’язані метіленовими містками, утворюючи
порфіринове кільце, а атоми азоту пов'язані із
залізом: два азоти – ковалентними зв'язками, інші
два азоти – координаційними зв'язками. Крім того,
атом заліза пов'язаний з амінокислотою гістидином
білка глобіна, а також має здатність до зв’язування
лігандів: кисню або вуглекислого газу. Залізо в
гемоглобіні двовалентно (Fе2+).

  Захворювання гемоглобінів називають гемоглобінозами (описано понад 200):

  гемоглобінопатії – спадкова зміна структури одного з ланцюгів глобіну, наприклад,
серповидно-клітинна анемія, при якій в β-цепях гемоглобіна глутаміновая
амінокислота замінена на валін з утворенням патологічного Hb S;
  таласемії – генетично обумовлені порушення синтезу якого-небудь нормального
ланцюга гемоглобіну, наприклад, при β-таласемії в крові зростає до 15% концентрація
HbА2 і різко підвищується Hb F .
  Проізводні гемоглобіна:
  HbО2 –оксигемоглобін, HbСО2 – карбгемоглобін;
 HbСО – карбоксигемоглобін; HbОН – метгемоглобін. 211
 Біосинтез гемоглобина
  Джерела атомів
азота та вуглецю в
гемі: сукциніл-КоА –
метаболіт ЦТК та
σ-АЛК-синтаза
амінокислота гліцин (КоЕ – ПФ)
сукциніл-КоА гліцин
σ-амінолевуліновая
мітохондрія
кислота (σ-АЛК)
гем Регуляція за зворотнім
негативним зв'язком

Fе2+
гліцин
протопорфірин IХ
сукциніл-КоА σ-АЛК- σ-АЛК
синтаза
О2
копропорфіриноген III

σ-амінолевуліновая
уропорфіриноген Ш
кислота
косинтаза

порфобіліноген
копро- уропорфіриноген III
порфірино-
ген III уропорфіриноген
NН4+
копропорфіриноген III
Спадкові порушення обміну порфіринів
  Ензимопатії, пов'язані з дефектом ферментів синтезу гема
– порфірії – приводять до накопичення в тканинах протопорфіриноген III
проміжних продуктів синтезу гема: порфіринів і їх
попередників. Характеризуються підвищеною чутливістю
до світла (внаслідок посиленого утворення активних форм протопорфірин IХ
кисню), неврологічними порушеннями . Fе2+
гем-синтаза
  Еритропоетична порфірія (хвороба Гюнтера) – дефект
уропорфіриноген Ш-косинтази; сеча, зуби і кістки забарвлені в
червоний колір внаслідок накопичення нефізіологічного
уропорфіриногена I. α-,β-ланцюги глобіна
  Печінкові порфірії – характерні
неврологічні порушення, які обумовлені
накопиченням серотоніну з-за дефіциту
ферменту обміну цього біогенного аміна, що
212 містить у структурі гем. гемоглобін гем
 Fе2+
Vit C
гем-оксидаза
глобін
білівердин

НАДФН
білівердин-
гем в складі гем в складі
редуктаза
гемоглобіна вердоглобіна НАДФ+

ретикуло-ендотеліальна система
(печінка, селезінка, кістковий мозок) білірубін

печінка кровь
білірубін білірубін вільний
УДФ-глю УДФ-глюкуроніл- нерозчинний
куронова трансфераза токсичний 75%
кислота «непрямий»
моноглюкуранід
білірубіна
УДФ-глю
куронова УДФ-глюкуроніл-
трансфераза
кислота
диглюкуронід білірубін зв'язаний
білірубіна розчинний 25%
піроли
нетоксичний
жовчний пузырь «прямий»
диглюкуронід
білірубіна
кишечник глюкуронова
кислота

білірубін
мікрофлора кишечника

мезобілірубін

мезобіліноген
нирки
стеркобіліноген

кал сеча
стеркобілін (300 мг за добу) стеркобіліноген (4 мг за добу) 213
 Тести з теми “Біохімія крові”

1. Людина в стані спокою штучно примушує себе дихати часто та глибоко на протязі
декілька хвилин. Як це відбивається на кислотно-лужній рівновазі організму?
A. Виникає дихальний алкалоз
B. Виникає дихальний ацидоз
C. Виникає метаболічний алкалоз
D. Виникає метаболічний ацидоз
E. Кислотно-лужна рівновага не змінюється
2. Яке похідне гемоглобіну виявляється в крові при отруєнні чадним газом ?
A. Карбоксігемоглобін.
B. Метгемоглобін.
C. Оксігемоглобін.
D. Карбгемоглобін.
E. Вердоглобін
3. Електрофоретичне дослідження сироватки крові хворого з пневмонією показало
збільшення однієї з білкових фракцій. Вкажіть її.
A. Гама-глобуліни
B. Альбуміни
C. Альфа1-глобуліни.
D. Альфа2-глобуліни
E. Бета-глобуліни
4. Біохімічний аналіз сироватки крові пацієнта з гепатолентикулярною дегенерацією
(хвороба Вільсона-Коновалова) виявив зниження вмісту церулоплазміну.
Концентрація яких іонів буде підвищена в сироватці крові при цьому?
A. Міді
B. Кальцію
C. Фосфору
D. Калію
E. Натрію
5. В процесі катаболізму гемоглобіну звільняється залізо, яке в складі спеціального
транспортного білку надходить в кістковий мозок і знову використовується для
синтезу гемоглобіну. Назвіть цей транспортний білок
A. Трансферин
B. Транскобаламін
C. Гаптоглобін
D. Церулоплазмін
E. Альбумін

214
6 У пацієнта після перебування на сонці виявлено пухирі та посилену пігментацію.
Сеча після стояння набуває червоного кольору. Який показник сечі підтвердить хворобу
Гюнтера?
A. Уропорфіриноген І
B. Гемоглобін
C. Білірубін
D. Креатинін
E. Ацетон
7. У хворого швидко розвиваються набряки. Зниження яких білків сироватки крові
призводить до їх виникнення?
A. Альбумінів
B. альфа-1-глобулінів
C. альфа-2-глобулінів
D. бета-глобулінів
E. фібриногену
8. У хворого виявлена серповидноклітинна анемія. Заміна якої амінокислоти в
поліпептидному ланцюгу Hb на валін призводить до цього захворювання?
A. Глутамінової кислоти
B. Аспарагінової кислоти
C. Лейцину
D. Аргініну
E. Треоніну
9. В якості антикоагулянтів використовують різноманітні речовини, в тому числі
полісахарид природного походження, а саме:
A. Гепарин
B. Гіалуронова кислота
C. Дерматансульфат
D. Хондроітинсульфат
E. Декстран
10. Для запобігання післяопераційної кровотечі рекомендовано приймати вікасол, що
є синтетичним аналогом вітаміну К. Вкажіть, які посттрансляційні зміні факторів
згортання крові активує вікасол.
A. Карбоксилювання глутамінової кислоти
B. Фосфорилювання радикалів серину
C. Частковий протеоліз
D. Полімеризацію
E. Глікозилювання

Еталони відповідей:
1- А; 2 – А; 3 – А; 4 – А; 5 – А.

215
 БІОХІМІЯ ПЕЧІНКИ
  Печінка грає життєво важливу, центральну роль в обміні речовин. Особливості
ферментативного апарату печінки і її анатомічних зв'язків з іншими органами дає
можливість печінки брати участь в регуляції практично всіх видів обміну та
підтримувати постійну концентрацію в крові для багатьох життєво важливих сполук .
  Печінка - велика проміжна станція між портальним кругом та загальним
кровообігом організму, тому всі речовини, що всмоктуються з кишечника, повинні
пройти крізь неї. Основні клітини печінки – гепатоцити – займають центральне місце в
реакціях проміжного метаболізму, і в біохімічному відношенні є як би прототипом всієї
решти клітин організму .

  Печінка – найкрупніший орган в організмі   вода - 70-75%;

людини (близько 1,5 кг). Величина та склад   білки - 12-24%;
печінки схильні до значних коливань, що   ліпіди - 2 - 6%;
залежать від складу їжі, фізіологічного стану   вуглеводи - 2- 85%;
організму та інших факторів .   вітаміни
  мікроелементи

  Функції печінки обумовлюють її своєрідний “біохімічний альтруїзм ”:

  происходящие в ней процессы настроены на производство различных веществ для
других органов (биосинтез веществ “на экспорт”);
  захист цих органів від токсичних сполук, які утворюються в них (або тіх, що
потрапляють ззовні.
  Функції печінки :
  Регуляторно-гомеостатична функція. Печінка забезпечує постійність складу
крові (гомеостаз) шляхом синтезу, депонування та виділення в кров різних
метаболитів .
  Депонуюча функція. Печінка є важливим депо вуглеводів (у вигляді глікогену),
також в ній накопичуються білки, жири, гормони, вітаміни, мінеральні речовини,
складаючи метаболічні резерви організму.
  Знешкоджуюча функція. В печінці здійснюється біохімічна трансформація
(знешкодження) токсичних речовин ендо- і екзогенного походження .
  Екскреторна функція. З печінки ряд продуктів метаболізму або виводиться з
жовчю в кишечник (холестерин, жовчні кислоти, жовчні пігменти), або потрапляє в
кров, а звідти виводиться нирками. Порушення цієї функції несприятливо
позначається на перетравленні і всмоктуванні ліпідів, а також викликає накопичення
токсичних продуктів.
Метаболічна функція. В печінці протікають основні біохімічні процеси обміну
вуглеводів, ліпідів і білків, а також мікроелементів біологічно активних речовин
(вітамінів, гормонів, біогенних амінів та ін.).
216
 РЕГУЛЯЦІЯ ВУГЛЕВОДНОГО ОБМІНУ
  Печінка - практично єдиний орган, що підтримує постійний рівень глюкози навіть в
умовах голодування. Це досягається регуляцією швидкості синтезу глікогеноліза і
глюконеогенеза - з одного боку, та синтезу глікогену - з іншого.
  Пускова реакція перетворення глюкози – фосфорилювання з утворенням глюкозо-6-
фосфата – в печінці каталізується двома ферментами: гексокіназою (активна при
фізіологічних концентраціях глюкози в крові) та специфічною глюкокіназою
(активується під час потрапляння з їжею великої кількості вуглеводів). Активність
глюкокінази в печінці в 10 разів більше, ніж гексокінази, і вона не інгібірується, на
відміну від гексокінази.
  Процеси синтезу і розпаду глікогену регулюються завдяки включенню механізмів
фосфорилювання головних ферментів обміну глікогену - глікогенсинтази і
глікогенфосфорилази. Активація аденілатциклази гормонами запускає “каскадний “
механізм фосфорилювання цих ферментів, що приводить до утворення активної
фосфорилази і неактивної глікогенсинтетази. Таким чином, посилюється розпад
глікогену. Включення механізму дефосфорилювання, навпаки, веде до посилення
синтезу глікогену. В печінці також активний розгалужуючий фермент - глікозіл -(4-6)-
трансфераза, що створює 1,6-глікозидні зв'язки, тобто формує розгалуження у молекулі
глікогену.
  В печінці є активними ферменти глюконеогенеза (ФЕП-карбоксикіназа,
піруваткарбоксилаза, глюкозо-6-фосфатаза), які дозволяють перетворувати на глюкозу
глюкогенні амінокислоти, лактат, гліцерин за умовах зменшення її концентрації в крові.

глюкоза

галактоза
глюкоза
фруктоза конверсія
глюкоза
глюкозо-6-фосфат глікоген
амінокислоти
3-фосфогліцериновий ТАГ ФЛ
альдегід
амінокислоти
лактат глюконеогенез піруват ВЖК

ацетіл-КоА
гліцерин
  При розщеплюванні глюкози в печінці основне значення має не окислення її до
кінцевих продуктів – вуглекислого газу і води, а запасання метаболітів, необхідних для
синтезу вищих жирних кислот і гліцерину, а отже, синтезу ТАГ, які у складі ЛП
транспортуються в жирову тканину. 217
 РЕГУЛЯЦІЯ ЛІПІДНОГО ОБМІНУ
  В печінці є комплекс ферментів, що каталізує переважну більшість реакцій ліпідного
обміну. Тут синтезуються різні ліпіди – холестерин (ХС), триацилгліцериди (ТАГ),
фосфоліпіди (ФЛ), сфінгомієлін – за рахунок використання метаболитів, що
утворюються під час окислення глюкози .
  В печінці утворюються ліпопротеїни дуже низької щільності (ЛПДНЩ) -
транспортні форми ліпідів для постачання синтезованих в печінці ендогенних ТАГ
через кров в адіпоцити.
  Печінка синтезує кетонові тіла – («жирове паливо») - джерело енергії для
позапечінкових тканин.
  Печінка бере участь в перетравленні, всмоктуванні ліпідів (шляхом синтезу парних
жовчних кислот з холестерину і секрецію їх у складі жовчі в кишечник ).

і
и г ол одуванн
пр
кетонові
тіла

глюкоза ВЖК апо-

протеїни
ВЖК ацетил-КоА
β-окислення
ФЛ
ВЖК ТАГ
ТАГ
ТАГ эфіри
холестерин холестерина
холестерин
(ХМ)

жовчні
кислоти ЛПДНЩ
ЛПВЩ

періферійні тканини періферійні тканини

  Одним з порушень в проміжному обміні ліпідів є жирова інфільтрація печінки,
тобто переповнення клітинних елементів жиром. До факторів, що викликають жирову
інфільтрацію, відносять:
  стійке зниження глікогену в печінки і, як наслідок, підвищення мобілізації жиру з
депо (спостерігається при хронічних інфекціях, цукровому діабеті, тривалому
голодуванні, харчовій інтоксикації, отруєннях, туберкульозі, тривалому стресі);
  порушення синтезу ФЛ і формування ЛПДНЩ, що гальмує вихід ТАГ з печінки
(пов'язано з дефіцитом ліпотропних факторів - метіоніна, холіна).
218
 РЕГУЛЯЦІЯ БІЛКОВОГО ОБМІНУ
  Синтез білків. За добу в організмі синтезується до 100 г білка, з них 50% - в печінці.
Причому, разом з власними білками, печінка синтезує “на експорт” білки крові. Всі
альбуміни крові, велика частина α-, β-глобулинів, імуноглобуліни, більшість факторів
згортальної системи (протромбін, проконвертин, проакцелерин, фібриноген), група
транспортних білків (ферітин, церулоплазмін і ін.), глікопротеїни, ліпопротеїни
синтезуються в печінці. Ця функція найбільш лабильна і зазнає відхилення навіть при
незначних функціональних порушеннях печінки. В результаті спостерігаються
диспротеїнемії, зниження вмісту альбумінів і інших білків.
  Метаболізм амінокислот. Концентрація амінокислот в плазмі крові контролюється
печінкою. Надлишкові амінокислоти розщеплюються нею :
  трансамінування та дезамінування амінокислот - сприяє включенню їх
вуглецевих скелетів в проміжний метаболізм як джерело для синтезу глюкози
(глюконеогенез), або як джерело енергії (кетонові тіла).
  Урогенез - утворення сечовини – основний шлях знешкодження аміаку, що
утворюється в печінці в процесі білкового катаболізму. При порушенні функції печінки
знижується добове виділення сечовини з сечею.
  Урикогенез - утворення сечової кислоти при розпаді пуринових нуклеотидів (в
печінці активна ксантиноксидаза ).
  Синтез холіну (ліпотропний фактор) і креатину (джерело енергії для м'язової
тканини).

кетонові тіла креатин

холін
α-кетокислоти біогенні аміні

амінокислоти білки

NН3
α-кетокислоти
орнітиновий експресія
цикл генів
ДНК, РНК
глюкоза
сечовина
ПФШ
сечова
кислота
рибозо-5-фосфат

виведення крізь нирки

219
 Детоксикаційна функція печінки
  Печінка є основним органом, де відбувається знешкодження природних продуктів
обміну і екзогенних речовин (ксенобіотиків).
Основні реакції детоксикації :
  окислення;
  відновлення;
  метилювання;
  ацетилювання;
  кон'югація;
  зхисні синтези (синтез сечовини)

  Знешкодження складається з двох фаз:

  Фаза модифікації (несинтетична) - це ферментативна модифікація структури, в
процесі якої в молекулу знешкоджуваної речовини вводяться додаткові функціональні
групи (аміно-, гідроксильна), або розриваються зв'язки (гідроліз), таким чином
підвищується розчинність знешкоджуваної речовини у воді і (або) з'являється
можливість залучити цю речовину у фазу кон'югації.
 Фаза кон'югації (синтетична) - утворення ковалентних зв'язків між молекулами
знешкоджуваної речовини і біомолекулами організму: глюкуроновою кислотою,
сульфатами та ін. Донорами залишку глюкуронової кислоти є її активна форма – УДФ-
глюкуронова кислота, донором сірчаної кислоти є 3-фосфоаденозинфосфосульфат
(ФАФС). Не маючи функціональних груп, речовина не може пройти фазу кон'югації .

Слід зазначити, що деякі речовини знешкоджуються тільки в одну фазу - першу або
другу.
  В першій фазі головна роль відводиться мікросомальному окисленню, а саме
ферментним системам мембран ендоплазматичного ретикулуму – мікросомальним
оксигеназам (монооксигеназам). Центральний компонент цієї системи - цитохром
Р-450. Є ряд ізоформ цього ферменту в ендоплазматичному ретикулумі гепатоцитів, які
відрізняються по специфічності, тобто можуть каталізувати не тільки гідроксилювання,
але і інші реакції. Як донори водню (протона і електрона) в реакціях гідроксилювання
виступають НАДФН. Ці ферментні системи утворюють короткі електронтранспортні
ланцюги мікросомального окислення, компонентами яких є флавопротеїн (ФП), що
містить ФАД, цитохром b5 та кінцева монооксигеназа – цитохром Р-450:

RH
НАДФН Н+ ФП(ФАД) цит.b5 цит.Р-450 О2

Н2О
RH - гідрофобна сполука, що знешкоджується
220 R-OH - гідрофільна сполука, здатна до кон'югації R-OH
 Тести з теми «Біохімія печінки»

1. У новонародженого з'явились ознаки жовтяниці. Введення невеликих доз

фенобарбітала, що індукує синтез УДФ-глюкуронілтрансферази призвело до
поліпшення стану дитини. Який з перерахованих нижче процесів активується під
впливом індукованого фенобарбіталом ферменту?
A. Кон'югації
B. Мікросомального окислення
C. Тканинного дихання
D. Глюконеогенезу
E. Синтезу глікогена
2. У юнака 20 років діагностовано спадковий дефіцит УДФ-
глюкуронілтрансферази. Підвищення якого показника крові підтверджує діагноз?
A. Непрямого (некон'югованого) білірубіну
B. Прямого (кон'югованого) білірубіну
C. Уробіліну
D. Стеркобіліногену
E. Тваринного індикану
3. В печінці хворого порушена детоксикація природних метаболітів та
ксенобіотиків. Назвіть цитохром, активність якого може бути знижена:
A. Цитохром Р-450
B. Цитохромоксидаза
C. Гемоглобін
D. Цитохром
E. Цитохром с1
4. У хлопчика 4 років після перенесеного важкого вірусного гепатиту
спостерігається блювання, втрати свідомості, судоми. У крові – гіперамоніємія.
Порушення якого біохімічного процесу викликало подібний патологічний стан
хворого?
A. Порушення знешкодження аміаку в печінці
B. Порушення знешкодження біогенних амінів
C. Посилення гниття білків у кишечнику
D. Активація декарбоксилування амінокислот
E. Пригнічення ферментів трансамінування
5. Який процес в печінці посилюється у хворого під час голодування?
A. Глюконеогенез
B. Синтез сечовини
C. Синтез білірубіна
D. Утворення гіпурової кислоти
E. Синтез сечової кислоти
221
6. В організмі людини основним місцем депонування триацилгліцеролів (ТАГ) є
жирова тканина. Разом з тим їх синтез відбувається в гепатоцитах. У вигляді чого
проходить транспорт ТАГ із печінки в жирову тканину?
A. ЛПДНЩ
B. Хіломікронів
C. ЛПНЩ
D. ЛПВЩ
E. Комплексу з альбуміном
7. При ненадходженні чи недостатньому утворенні в організмі людини ліпотропних
факторів у неї розвивається жирове переродження печінки. Яка з наведених речовин
належить до таких факторів?
A. Холін
B. Холестерин
C. Триацилгліцериди
D. Жирні кислоти
E. Рибофлавін
8. При жировій інфільтрації печінки порушується синтез фосфоліпідів. Вкажіть, яка
з перелічених речовин може посилювати процеси метилювання в синтезі
фосфоліпідів?
A. Метіонін
B. Аскорбінова кислота
C. Глюкоза
D. Гліцерин
E. Цитрат
9. При визначенні залишкового азоту знайшли, що азот сечовини значно знижений.
Для захворювання якого органа це характерно?
A. Печінки
B. Мозку
C. Серця
D. Кишечнику
E. Шлунка
10. У юнака 18 років з ураженням паренхіми печінки в сироватці крові
найвірогідніше буде виявлено підвищений рівень
A. Аланінамінотрансферази
B. ЛДГ1
C. Креатинкінази
D. Кислої фосфатази
E. ά-амілази

Еталони відповідей:
1- А; 2 – А; 3 – А; 4 – А; 5 – А.
222
 Предметний показчик
—А— —Г—
Аденозинтрифосфат, 35 Галактоза, 53
Адреналін, 178 Галактоземія, 70
Аеробний гліколіз, 54 Гіперліпопротеїнеміі, 93
Азотовий баланс, 99 Гіповітаміноз, 20
Амінокислоти Глікогенез, 54
Дезамінування, 105 Глікогенові хвороби, 59
Трансамінування, 105 Глікогеноліз, 54
Шляхи перетворень, 103 Гліцерофосфоліпіди, 75
Анаеробний гліколіз, 54 глюкоза, 53
Антивітаміни, 21 —Д—
Антиміцин, 46 Дезамінування амінокислот
Аскорбінова кислота, 28 непряме, 106
Атеросклероз, 93 пряме, 105
Ацетил-КоА, 48 Декарбоксилювання амінокислот, 112
—Б— Дихотомічний розпад глюкози, 54
Барбітурати, 46 —Е—
Білки, 98 Есенціальна фруктоземія, 70
Порушення травлення, 102 Етиловий спирт
Структура, 98 Метаболізм, 66
Травлення, 100 —Ж—
Біологічне окиснення Жири
Вільнорадикальне, 38 Травлення, 76
Оксигеназний шлях, 38 —З—
Оксидазний шлях, 38 Загальні шляхи катаболізму
Пероксидазний шлях, 38 Окиснювальне декарбоксилювання
—В— пірувату, 47
Вищі жирні кислоти, 75 Цикл трикарбонових кислот, 48
Вітаміни, 20 —І—
B2, 23 Ізоферменти, 9
В1, 22 Інозинмонофосфат, 122
В12, 27 Інсулін, 173
В3, 29 —Й—
В5, 24 Йодтиронін, 114
В6, 25 —К—
В9, 26 Кетонові тіла, 83
Метаболізм, 21 Крохмаль, 53
С, 28
Вуглеводи, 53
Травлення, 54
223
 —Л— —Р—
Ланцюг перенесення електронів Реакції
Залізо-сірчані білки, 41 анаболічні, 34
Молекулярна організація, 41 екзергонічні, 34
НАД-залежні дегідрогенази, 40 ендергонічні, 34
Убіхінон, 40 катаболічні, 34
Флавінові дегідрогенази, 40 Ресинтез специфічних жирів, 79
Цитохроми, 41 рибофлавін, 23
лізофосфатидилхолін, 85 Розпад глікогену, 54
Ліпіди, 75 Ротенон, 46
Ліпопротеїди —С—
ЛПДНЩ, 86 Синтез
ХМ, 86 вищих жирних кислот, 88
ЛПВЩ, 86 фосфатидної кислоти, 91
ЛПНЩ, 86 Синтез глікогену, 54
—М— Синтез холестерину, 84
Мевалонат, 84 Спиртове бродіння, 54
Метіонін, 115 Стадії катаболізму
Мінералокортикоїди, 179 загальні, 36
—Н— специфічні, 36
Нейтральні жири, 75 Стероїди, 75
Непряме окиснення глюкози, 54 Супероксид-аніон, 38
Нікотинова кислота, 24 —Т—
Нуклеотид, 119 теорія
—О— Кошланда, 7
Ожиріння, 93 Фішера, 7
Окисне фосфорилювання, 44 Тіамін, 22
Інгібітори, 46 Травлення ефірів холестерину, 78
Коефіцієнт P/O, 45 Травлення гліцерофосфоліпідів, 78
ОМГ-SКоА-редуктаза, 84 Триацилгліцериди, 75
—П— Внутрішньоклітинний ліполіз, 80
Пантотенова кислота, 29 Катаболізм, 80
Пентозофосфатний шлях, 67 Окиснення вищих жирних кислот, 81
Пептидний зв’язок, 98 Окиснення гліцерину, 81
піридоксин, 25
Піриміидини, 126
Пурини, 121

224
—Ф—
ферменти
Механізм дії, 11
Специфічність, 8
Структура. См.
Ферменти, 5
Використання у медицині, 18
Інгібування, 16
Кінетика, 12
Міжнародна одиниця активності, 13
Регуляція активності, 13
Фосфорилювання - дефосфорилювання,
14
Фолієва кислота, 26
Фосфатидилхолін, 85
Фосфоліпаза, 78
Фруктоза, 53
—Х—
Хіломікрони, 79
—Ц—
Цикл Корі, 65
Цикл трикарбонових кислот, 48
Енергетичний баланс, 50
Регуляція, 50

225