Розлади особистості та

патохарактерологічний
розвиток. Порушення
психологічного розвитку.
Підготувала
Студентка групи 471-М
Батюх Анастасія
Особистість — типовий спосіб людини,
сприймати, мислити та діяти. Зважаючи на
те, що особистість типова, вона досить
стала у часі. Соціальна поведінка стосується
почуттів, думок чи дій людини стосовно
інших осіб. Ці два визначення мають дуже
тісний взаємозв'язок. Знання чогось про
особистість людини, повинно дозволяти
психологам передбачати її соціальну поведінку.
Так само, знання про соціальну поведінку
людини, повинно давати підказки про деякі
ознаки її особистості. Іншими словами,
особистісна та соціальна поведінка індивіда,
впливають одна на одну, і знання про одне,
дозволяє зробити висновки про інше.
Розлади особистості - стійкі й виражені аномалії
особистості, що проявляються дисгармонією
характеру і призводять до порушень поведінки,
стосунків із оточуючими, утруднюючи соціальну
адаптацію індивіда.
 Розроблено цілий ряд психоаналітичних теорій психологічного розвитку для
пояснення виникнення патології особистості.
Теорія Зігмунда Фрейда надає особливого значення
подіям перших п'яти років життя. Автор припускав,
що критичні етапи формування лібідо дитини (одна з
аксіом фрейдівського психоаналізу полягає у первісно
притаманній дитині сексуальності)
- оральна, анальна і генітальна, мають бути успішно
пройденими при нормальному розвитку особистості.
При фіксації на одній з них виникають розлади
особистості (аж до психічного захворювання).
Наприклад, затримкою на анальній фазі розвитку
(фіксація лібідо на зоні ануса і задоволеннях,
пов'язаних з актом дефекації) Фрейд пояснював
формування ананкастної психопатії. Він припускав
можливість деякої зміни особистості в більш
пізньому віці за рахунок того, що людина ідентифікує
себе з іншими людьми, але це вважається менш
важливим, ніж негативні впливи у ранньому
дитинстві.
К.Г. Юнг розглядав розвиток особистості
як процес, що триває все життя. Головна
роль при цьому належить внутрішнім
психічним процесам, а не на соціальним
впливам. Він розробив вчення
про архетипи, згідно якого індивід спадкує
особливості не лише своїх найближчих
родичів, але взагалі усіх предків, тобто
несе у собі певний архетип, який визначає
його теперішні риси особистості. Юнга
більше цікавили зміни, які відбуваються з
особистістю у пізньому віці і досягають
завершення на порозі смерті.
А. Адлер відхиляв фрейдистську
теорію розвитку лібідо і припускав,
що особистість розвивається
внаслідок зусиль, що спрямовані на
компенсацію почуття
неповноцінності.

Представники неофрейдизму (Е. Фромм, К. Хорні, Д. Саллівен)

підкреслювали роль соціальних факторів, надаючи менше значення
біологічно детермінованим стадіям по схемі Фрейда. Е. Еріксон
найбільше значення в розвитку особистості і формуванні патології
характеру надавав подіям підліткового періоду.
 Класифікація
В основі запропонованої В. В. Ковальовим (1995) класифікації
психогенних патологічних формувань особистості лежать 2
критерії:
1) особливості психогенезу порушень характеру, що формується;
2) клінічні особливості "синдрому" патологічних змін характеру.

Ним же було виділено 4 основних типи психогенних патологічних

формувань особистості:
1) патохарактерологічний розвиток;
2) постреактивне патологічне формування особистості;
3) невротичний розвиток;
4) дефіцитарний тип патологічного формування особистості.
Емоційно-нестійкий розлад особистості (емоційно-лабільний тип
психопатії, експлозивна, збудлива, епілептоїдна психопатії) включає
збірну групу із різними порушеннями емоційної та ефекторновольової
сфери. Експлозивна (афективно-лабільна) психопатія характеризується
вираженими афективними реакціями, підвищеною дратівливістю з
будь-якого, навіть самого незначного приводу, вибуховістю.
Психопатичні особистості цього типу нетерплячі, не переносять
заперечень, зовсім не враховують бажань й інтересів оточуючих. У
житті це непоступливі, тверді, нездатні до тривалої цілеспрямованої
діяльності люди. Епілептоїдна психопатія характеризується
нападоподібними епізодами втрати контролю над поведінкою,
схильністю до нестримних афективних спалахів з агресією та
автоагресією. Іноді епізоду може передувати аура, потім протягом
декількох хвилин виникає стан дисфорії — тужливо-злісного настрою,
під час якого хворі шукають, яким чином зірвати свою злість.
Істеричний розлад особистості (істерична
психопатія) спостерігається з дитинства, частіше
— у жінок. Характер відрізняється
демонстративністю, театральністю поведінки,
зайвою, недоречною емоційністю.
Дисоціальний розлад особистості (психопатія нестійкого
типу, антисоціальний розлад особистості). Основною
властивістю цього типу є слабкість вищих форм вольової
діяльності, беззахисність перед зовнішніми впливами,
сугестивність, мінливість, що поєднується з нездатністю до
цілеспрямованої діяльності. Вони безвідповідальні, ігнорують
соціальні норми, правила й обов'язки.

Ананкастний (обсесивно-компульсивний) розлад

особистості (психастенічна психопатія). Основною
рисою розладу є тривожна недовірливість, що
поєднується з нерішучістю, постійними сумнівами.
Тривожний ("уникаючий") розлад особистості (сенситивна
психопатія). Основні риси цього розладу особистості —
вразливість і почуття власної неповноцінності. Постійне бажання
сподобатися й бути прийнятим іншими супроводжуються
почуттям внутрішнього напруження й тривоги.
Шизоїдний розлад особистості (шизоїдна психопатія). Основна
особистісна риса — замкнутість, відхід у себе (аутизм),
нетовариськість, емоційна холодність і сухість стосовно близьких.

Залежний розлад особистості - астенічна психопатія.

Характерними ознаками такого виду психопатії є неможливість
витримати повсякденні фізичні й психічні навантаження, підвищена
виснажуваність, безпорадність перед труднощами, низька самооцінка,
непевність у собі, боязкість, тривожність, сором'язливість. Себе вони
оцінюють безпомічними.

Параноїдний розлад особистості відповідає паранояльному типу

психопатії. Характеризується постійною підозрілістю й
недовірливістю до оточуючих.
Крім наведених вище, існують ще змішані типи психопатій, коли риси різних типів
представлені відносно рівномірно й установити основний тип не уявляється
можливим.

Також окремо виділяють органічні розлади особистості.

До органічних психопатій відноситься патологія особистості, формування
якої зумовлене перинатальним та раннім постнатальним ураженням
центральної нервової системи.

4 основних типи психогенних патологічних формувань особистості:

1) патохарактерологічний розвиток;
2) постреактивне патологічне формування особистості;
3) невротичний розвиток;
4) дефіцитарний тип патологічного формування особистості.
 В основу діагностичних критеріїв психопатії були
покладені ознаки О.В. Кербікова:

1) тотальність патологічних рис характеру: вони

проявляються скрізь — вдома та на роботі, у праці й
на відпочинку, в умовах звичайних і емоційних стресів;
2) стабільність патологічних рис характеру: вони
зберігаються протягом усього життя, хоча вперше
виявляються у різному віці, найчастіше в підлітковому,
іноді з дитинства, рідше в період дорослішання;
3) соціальна дезадаптація є наслідком саме патологічних
рис характеру, а не зумовлена несприятливим
середовищем.
 Акцентуації характеру — це крайні варіанти норми, за яких окремі
риси характеру надмірно виражені, внаслідок чого особистості
стають вибірково вразливими до певного роду психогенних впливів.
Основні типи акцентуацій Слід зазначити, що майже половину випадків акцентуацій
характеру, описані А.Є. Лічко: характеру представляють змішані типи. Для діагностики
важливо встановити сполучення цих типів акцентуацій,
· Гіпертимічний тип
оскільки психотерапевтичні підходи повинні бути різними.
· Циклоїдний тип Акцентуації найчастіше проявляються у період
· Лабільний тип становлення характеру — у підлітковому віці, поступово в
· Астеноневротичний тип міру дорослішання вони згладжуються. Акцентуйовані
· Сенситивний тип риси характеру звичайно добре компенсовані.
Акцентуації особистості притаманні й здоровим людям і
· Психастенічний
не є самі собою клінічним діагнозом. Проте вони можуть
· Шизоїдний тип бути преморбідним тлом, ґрунтом, поштовхом до
· Епілептоїдний розвитку психогеній (гострих афективних, невротичних і
· Істероїдний психопатичних реакцій, неврозів, психопатій, реактивних
· Нестійкий тип психозів).
Тому лікування потребують не всі типи акцентуації.
· Конформний

Тріда Ганнушкіна- Кєрбікова:
1) тотальність патологічних рис
характеру: вони проявляються скрізь
— вдома та на роботі, у праці й на
відпочинку, в умовах звичайних і
емоційних стресів;
2) стабільність патологічних рис
характеру: вони зберігаються
протягом усього життя, хоча вперше
виявляються у різному віці,
найчастіше в підлітковому, іноді з
дитинства, рідше в період
дорослішання;
3) соціальна дезадаптація є наслідком
саме патологічних рис характеру, а не
зумовлена несприятливим
середовищем.
На відміну від психопатій, акцентуації зазвичай
розвиваються в період становлення характеру й
зникають з віком. Виявляють їх лише за певних
ситуацій, бо вони не супроводжуються соціальною
дезадаптацією, або ж їхній перебіг буває
перехідним. Таким чином, при акцентуаціях
характеру ніколи не буває всіх трьох обов'язкових
ознак психопатії П. Б. Ганнушкіна—О. В.
Кербикова.
При психопатіях диференціальний діагноз
проводять, головним чином, у двох напрямках, а
саме: з психопатичними
(патохарактерологічними) реакціями, а також
психопатоподібними станами, властивими іншим
психічним хворобам. Різницю між перехідними,
ситуаційно зумовленими реакціями у динаміці
психопатіи і акцентуаціи характеру та подібними
реакціями при інших психічних і соматичних
захворюваннях визначають на підставі критеріїв
П. Б. Ганнушкіна—О. В. Кербикова.
У разі диференціації психопатії й неврозу треба враховувати суб'єктивне відчуття
хворого з активним намаганням позбутися патологічних виявів, а також наявність
сомато-вегетативного компоненту в клінічній картині неврозу (головний біль,
тахікардія, коливання артеріального тиску, шлунково-кишкові розлади та ін.). В
той же час не забувати про можливий невротичний патохарактерологічнии
розвиток, що свідчить про близкість цих двох межових нервово-психічних розладів.
Нерідко виникає потреба в диференціальній діагностиці між психопатіями,
деякими формами шизофренії із повільним перебігом та маніакально-депресивним
психозом. На користь процесуальної природи шизофренії свідчать наявність
неврозоподібних та інших розладів, не зумовлених психогенним впливом,
монотонність обсесивних проявів, схильність до систематизації нав'язливих
проявів і формування ритуалів, редукція вегетативного компоненту. Паранояльні
стани в рамках динаміки психопатіи відрізняються від шизофренії тим, що
простежується тісний зв'язок між змістом надцінних ідей і реальними подіями, а
також відбувається поступова редукція симптоматики за умови усунення дії
психотравмівних ситуацій або поліпшення соматичного стану.
Найбільші труднощі виникають тоді, коли доводиться
диференціювати психопатію і шизофренію з психопатоподібним
перебігом. Для психопатії характерна поява патохарактерологічних
ознак у дитинстві з їхнім посиленням у пубертатний період. Для
шизофренії — "процесуальний зсув", коли за звичайного преморбіду в
підлітка виникають психопатоподібні стани з різкою зміною
поведінки.
 Гіпертимний тип
Гіпертимні натури завжди дивляться на життя
оптимістично, їм властива практично постійна
висока активність і жага діяльності. Головна риса
таких підлітків – майже завжди дуже гарний,
піднесений настрій, вічний оптимізм. Якщо
акцентуація незначна, на перший план виступають
позитивні риси: хороший настрій; висока
контактність, комунікабельність; упевненість у собі;
активне прагнення до діяльності, вражень, розваг;
прагнення до лідерства, організаторські здібності.
Однак якщо акцентуація виражена занадто яскраво,
позитивний прогноз знімається. Проявляються такі
дезадаптивні якості, як легковажність, відсутність
етичних норм і почуття обов'язку; дратівливість у
колі друзів і близьких, схильність до азартних
захоплень, утеч, раннього статевого життя, алкоголю.
 Циклоїдний тип
Цей тип найчастіше проявляється у старшому
підлітковому або юнацькому віці. Його
особливістю є періодичне (з фазою від кількох
днів до кількох місяців) коливання настрою й
життєвого тонусу. У період підйому циклоїду
властиві риси гіпертимного типу, за винятком
легковажності й необов'язковості. Вони
комунікабельні, мають захоплення, з інтересом
працюють у групі. У період спаду різко
знижується контактність, підліток
небагатослівний, песимістичний, його починає
обтяжувати галасливе товариство, хоча в
конфлікти вступає рідко. Підліток полишає свої
захоплення, стає сумним, уникає товариства,
втрачає апетит, уночі може страждати від
безсоння, а вдень — від сонливості.
 Лабільний тип
Провідною рисою цього типу є крайня мінливість
настрою, що легко та швидко змінюється
залежно від обставин. Швидкість у зміні настрою
супроводжується глибиною: від оптимізму до
чорної зневіри, від радості до суму зі слізьми на
очах. Значна глибина переживань проявляється в
міміці, пізнотонічній активності; в самопочутті,
працездатності, комунікативності. Однак
переважають періоди хорошого настрою, під час
яких лабільний підліток товариський, легко
пристосовується до нового, чутливий до прохання
про допомогу, вміє переживати проблеми своїх
близьких і друзів як свої. Лабільні підлітки мають
розвинуту інтуїцію, легко вловлюють ставлення
інших до себе й відповідають адекватно.
 Астено-невротичний тип
Підвищена стомлюваність, особливо при розумовій
роботі, що проявляється у всьому зовнішньому вигляді
підлітка. На тлі стомлення можуть відбуватися
короткочасні афективні спалахи (роздратування, гнів,
сльози).
Типовою рисою є схильність до іпохондрії: підлітки
дуже уважно прислухаються до своїх тілесних
відчуттів, охоче лікуються, вкладаються в постіль,
піддаються оглядам і обстеженням.
Психофізіологічному стану астено-невротиків
властива особлива циклічність протягом доби,
тижня, чверті. Найбільша стенічність (підйом) — на
2—3-му уроці, на початку навчального тижня, на
початку чверті. Це час для успіху. Підлітки цього
типу дуже амбівалентні: з одного боку, це ставлення
до себе як до слабкого, з іншого боку — «Я все можу».
 Сенситивний тип
Цей тип формується досить пізно (до 15—19 років), але
його провідні риси можуть яскраво проявлятися й у більш
ранньому віці.
Сенситивні підлітки надзвичайно вразливі. Пізніше
приєднується почуття власної неповноцінності. Вони
зазвичай дуже старанні, ввічливі й дисципліновані, але
бояться перевірок, іспитів, публічних відповідей (на
публіці, як правило, відповідають гірше, ніж знають).
Зазвичай таким підліткам властива природна внутрішня
й зовнішня культура, почуття прекрасного. Вони
альтруїсти, жалісливі, вміють радіти чужим удачам,
почуття обов'язку доповнюється ретельністю.
Контактність нижче середньої, у спілкуванні
доброзичливі, ввічливі, тактовні.
Рідко конфліктують, образи зберігають у собі, в іграх та
інших видах діяльності віддають перевагу пасивній ролі.
 Тривожно-педантичний тип

Основною рисою цього типу акцентуації є

тривожність, постійний страх за себе та своїх
близьких футуристичного характеру. Часто
проявляється симбіотична прихильність до матері або
іншого родича (неусвідомлений пошук захисту). Усі
інші риси цього типу мають компенсаторну природу
(запобігання неминучим нещастям). Такі підлітки
дуже акуратні, сумлінні, навіть педантичні,
раціональні, ґрунтовні. Але водночас нерішучі,
сумніваються в ситуації, коли потрібно прийняти
рішення (аж до нездатності це зробити). Тому вони
негнучкі в поведінці, замкнуті, емоційно стримані.
Нерішучість у справах часто компенсується
безапеляційністю в судженнях. Нерідко страждають
від різних нав'язливих ідей.
 Інтровертований тип

Найяскравіші риси підлітків цього типу —

замкнутість, відмежування від інших, емоційна
холодність, які, хоча й не забарвлені негативізмом,
роблять підлітків малозрозумілими для інших.
Нерідко відсутнє видиме прагнення встановити
близькі стосунки, дружні взаємини складаються
важко. Дуже часто такі підлітки зосереджені на
ідеї вдосконалювання в якійсь сфері, у всьому хочуть
розібратися самі. Незалежні від думки інших,
діють самостійно, але без ризику й необачності. У
роботі, за яку взялися, — сумлінні, ретельні,
надають перевагу індивідуальним видам діяльності.
Знижений видимий інтерес до протилежної статі
(хоча насправді статевий потяг часто досить
сильний). Бідність міміки й жестикуляції.
 Збудливий тип

В основі всього комплексу рис збудливого типу полягає

незбалансованість збудження й гальмування нервових
процесів.
Типовий стан для збудливих — дисфорія, стан
пригнічення з похмурою агресивністю стосовно всього
оточуючого. У цьому стані збудливий підліток
підозріливий, загальмований, інтелектуально ригідний.
Але, перебуваючи у стані дисфорії, підліток завжди
схильний до афективної запальності, невмотивованої
жорстокості стосовно слабшого.
Збудливі підлітки педантичні, корисливі, азартні.
Прагнуть до влади над людьми й гедоністичних
задоволень. Іноді, потрапивши під вплив потягу, гніву,
азарту, втрачають контроль над власною поведінкою.
 Демонстративний тип
Яскраво виражений егоцентризм, постійне
бажання бути в центрі уваги, бажання справити
«враження». Якщо ця домінуюча установка
демонстрантів підкріплюється загальними або
спеціальними здібностями, можлива досить
продуктивна творча діяльність. Якщо такі
здібності відсутні, розвиток демонстранта часто
відбувається за типово істероїдним типом —
привертати до себе увагу, залучаючи мотиви
співчуття, подиву, навіть ворожості зі сторони
оточення. При цьому за демонстративною
поведінкою ми, як правило, виявимо прагматичне
бажання отримати різні вигоди, маніпулювання
людьми. Для демонстрантів характерні
комунікабельність, розвинута інтуїція, висока
пристосовуваність до людей.
 Психопатії збудливого типу.
Підвищена дратівливість, збудливість у поєднанні з експлозивністю (вибуховістю), через
що існує назва "психопатії експлозивного типу", переважання злобності в коливаннях
настрою, мстивість, в'язкість афективних реакцій, схильність до бурхливих проявів
афекту у відповідь на часто незначні причини - ось головні характерологічні ознаки, що
проходять через все життя таких психопатичних осіб. Це здебільшого постійно нічим
невдоволені люди, котрі шукають зачепок для прискіпувань. Коливання настрою у них, як
правило, зумовлені зовнішніми чинниками, може спостерігатись і підвищений настрій,
однак він не досягає радісного ставлення до життя. Збудливі психопатичні особи
переважно злобні, їм бракує розсудливості і холодної оцінки ситуації, тому дрібні щоденні
неприємності викликають у них виразні емоційні вибухи, спалахи нестримного гніву.
Особливо чітко це виявляється в частих сімейних конфліктах. Психопатичні особи цього
типу надто нетерпимі до чужої думки, не виносять протиріч. Ці риси в поєднанні з
властивим їм егоїзмом, небажанням рахуватися з інтересами інших дають привід для
завжди поганих відносин з оточуючими. Повсяк­денні зіткнення призводять до уявлення
про якесь їхнє особливе призначення. З'являються думки та висловлювання про те, що їх
"не розуміють", "недостатньо цінують" на роботі і вдома.
Більшість психопатичних осіб збудливого типу схильні до переоцінки
своїх розумових здібностей, часто вважають себе людьми, котрі
стоять вище середнього рівня. На тлі неприємних відносин з
оточуючими ці якості виливаються в дріб'язкову прискіпливість,
підозрілість. Такі особи образливі, злопам'ятні, застережливо
відносяться до близьких, які часто не приймають їх вимог, чинять
спротив їхнім примхам. Таке ставлення, звичайно, поглиблює
конфлікти. У суперечках із різних причин хворі доводять свою правоту
не стільки логічними тлумаченнями, скільки намаганнями
"перекричати" опонентів, здобути перевагу своїм сварливим
характером. Вони прямолінійні, вперті. У декого з них виробляється
своєрідна поза "борця за справедливість", "захисника" різних прав, при
цьому вони намагаються подати себе більш справедливими та
достойними, ніж оточуючі, іноді вступають в конфлікти, коли
"несправедливість" стосується третіх осіб, але швидко переходять до
своїх особистих егоїстичних інтересів.
Через вищенаведені особливості характеру психопати цієї групи виявляються
невживчивими в колективах, вимушені часто змінювати місця своєї роботи.
На тлі основних рис особистості, характерних для збудливої психопатії, можуть
виявлятися деякі додаткові риси, які дозволяють визначити різні варіанти цієї групи.
В одних випадках - це дефензивні риси: улесливість, педантичність, акуратність,
злопам'ятність, жорстокість, що нагадують епілептичні риси; в інших -
нестриманість, відсутність спроб приховувати свої почуття, деяка театральність їх
експлозивних проявів, схильність до сліз у стані збудження, тобто особливості, які
зовні нагадують істеричні ознаки. Ці додаткові якості слугують ніби надбудовою над
основною структурою психопатичної особи, що додають відповідних відтінків афек­
тивним проявам таких осіб.
 Гальмівні психопатії.
Патологічні особи, в структурі яких провідне
місце займають астенічні та психастенічні
патохарактерологічні прояви, об'єднують у цю
групу психопатій. Основою для цього є
гальмівний, пасивний характер реакцій на різні
психотравмуючі події.
В астенічних психопатичних осіб із дитинства
спостерігається підвищена несміливість,
нерішучість, вразливість. Особливо
сором'язливими вони стають в новій обстановці,
серед малознайомих людей, де їх не полишає
відчуття власної неповноцінності. Підвищена
чутливість, "мімозність", проявляється у таких
осіб стосовно як психічних подразників, так і
фізичних навантажень. При цьому ними
відчуваються виразні коливання працездатності,
спади настрою, стомленість, розбитість.
Постійні якості цих осіб - подразлива слабкість, спалахи
афекту при будь-яких напруженнях, непосильних для них.
Характерним є дещо пригнічений фон настрою з легко
виникаючою тривожністю, невпевненістю в собі при стиканні
навіть із незначними труднощами. Дещо пізніше, в
підлітковому віці, до цих астенічних патохарактерологічних
особливостей можуть приєднуватися психастенічні риси. У
таких осіб виявляються підвищена рефлексія, прагнення до
постійного психічного психоаналізу та самоконтролю. Із
застереженням вони ставляться до всього нового, що
спричиняє у них відчуття страху, тривоги, своєї
неповноцінності. Часто при цьому з'являється схильність до
настирливих сумнівів, легко формуються різні фобії.
Вольові прояви психопатичних осіб гальмівного кола характеризуються
недостатністю, в них часто можна відзначити слабкість потягів - поганий
апетит, відставання у сексуальному розвитку й аномальна сексуальність у
дорослому віці (імпотенція, гомосексуалізм, педофілія). Характерні і такі
соматичні компоненти, як головні болі, розлади сну, неприємні відчуття в
ділянці серця. Неухильні зіткнення з оточуючим середовищем у більшості
випадків супроводжується в цих осіб астенічними емоціями пригніченості,
сорому, відчуттям поразки та стражданням. Властиві гальмівним
психопатичним особам патохарактерологічні особливості часто заважають
їх адаптації в колективі і сприяють створенню конфліктних ситуацій у різних
сферах міжособистісних відносин (виробничих, сімейних тощо). В цих
ситуаціях відбувається психопатична реакція з загостренням відчуття
неповноцінності, відмовою від подальших дій, з фіксацією на іпохондричних
переживаннях. У хронічних психотравмуючих ситуаціях можливе
ускладнення структури психопатії з розвитком вторинних істеричних,
параноїчних рис характеру.
Про мозаїчну психопатію говоримо, у випадках,
коли в клінічній картині досліджуваних осіб у
різний час проявляються тією, чи іншою мірою
виражені ознаки майже всіх вищенаведених
характерологічних особливостей.
Найчастіше при подібному розладі психіки
виникають такі симптоми: - Наявність
нав'язливих ідей, віра в теорію всесвітньої змови
політиків проти людства; - Чи не підсвідома
схильність до маніпулювання людьми; -
Підвищений рівень самооцінки; - Хвастощі; -
Відсутність близьких друзів, небажання
оточуючих проводити час з такою людиною; -
Садистські нахили і схильність до жорстокості.-
Відсутність вини, емпатії. –Знехтування
соціальних правил і норм.
Психопатоподібний синдром –
симптомокомплекс емоційних та ефекторно-
вольових порушень, що мають більш менш
стійкий характер і визначальний основний тип
нервово-психічного реагування і поведінки, зазвичай
недостатньо адекватної реальній ситуації.
Включає підвищену емоційну збудливість,
неадекватність довільних дій і вчинків, підвищену
підкорюваність інстинктивним потягам,
соціальну дезадаптацію. Залежно від особливостей
типу вищої нервової діяльності і умов виховання
може мати астенічний, істеричний,
психастенічний, збудливий, паранояльний або
шизоїдний характер. Є основою різних форм
психопатії і психопатоподібних станів
органічного і іншого походження. Нерідко
супроводжується статевими і іншими
збоченнями.
Виділяють такі варіанти психопатоподібного розвитку
особистості: "чистий" астенічний — астенічні реакції
початкового періоду хвороби фіксуються, стають основою для
формування нових якостей характеру (боязливості, вразливості,
незручності, пасивності); астенообсесивний — у разі якого
астенічні синдроми змінюються згодом на обсесивні, у міру розвитку
психоорганічного синдрому фобії ставали одноманітними і
монотонними, а па перший план виступали тривожність і
недовірливість; астеноіпохондричний з фіксацією хворих на
неприємних відчуттях і з формуванням іпохондричного синдрому, у
генезі якого відіграють певну роль психогенні моменти, вегетативна
гіперреактивність і діенцефальні пароксизми; експлозивний — у
клінічній картині основне місце посідає вибуховість, дратівливість і
безпричинні коливання настрою.
Досить часто зустрічається психопатоподібний синдром у
дітей дошкільного віку. На ранніх стадіях він не викликає
незручностей, тому діагностується рідко. У дітей, яким
притаманне дане відхилення стерта межа між злом і
добром, знецінені моральні орієнтири. Немає жалю і
співчуття. Ще в дошкільному віці вони втрачають інтерес
до навчання і самостійного розвитку. Ухиляються від
занять, намагаються прогулювати уроки, не виконують
домашнє завдання, якщо мова йде про школярів.
Симптоми схожі з особливостями поведінки пубертатного віку.
Психопатоподібна симптоматика виглядає як зміна особистісних
властивостей людини. Недуга впливає на поведінку, інтереси,
захоплення і спосіб життя. Часто зустрічається: • Агресія; •
Жорстокість; • Неохайність; • Епатажна зовнішність; •
Невміння спілкуватися; • Відсутність огиди; • Мастурбація; •
Конфліктність; • Спроби суїциду; • Різка зміна інтересів; • Дивні
захоплення.
Тому характерною рисою є неадекватність вчинків, відірваність
від реальності.
Декомпенсація — період у динаміці психопатій, що
характеризується тривалим загостренням психопатичних рис і
виявляється зазвичай порушеннями поведінки та соціальною
дезадаптацією. Найчастіше розвивається під дією несприятливих
для даного типу психопатії чинників оточення, які не впливають за
іншого варіанту порушення, а також у нормі. Так, при психастенії
легко настає декомпенсація в разі службових конфліктів, тоді як
при збудливій психопатії пацієнти передусім нетерпимі в сім'ї.
Біологічними чинниками зумовлюються декомпенсації в періоди
вікових криз — пубертатний і клімактеричний. Під час статевого
дозрівання сильніше виявляються патологічні риси характеру в
хлопчиків, а в клімактеричний період — у жінок.
Часткова декомпенсація — стан, за
якого вираженість патологічних рис
характеру зберігається, але
спостерігається і соціальна адаптація, що
проявляється в тому чи іншому ступені.

Повна компенсація — стан, в основі якого

лежить поєднана взаємодія компенсаторних
механізмів особистості зі сприятливим впливом
навколишнього середовища, що сприяє стійкому
згладжуванню патологічних рис характеру та
розвитку повноцінної соціальної адаптації.
Психофармакотерапію проводять залежно від провідного
психопатологічного синдрому. У разі психопатичного збудження, коли
хворий потребує невідкладної психіатричної допомоги, використовують
методику швидкого введення психотропних препаратів седативної дії, а
саме: аміназину або тизерцину (по 2—3 мл 2,5 % розчину) з 3 мл 2 % розчину
димедролу, внутрішньом'язово), клопіксолу (по 2 мл — 20 мг), седуксену (по
40—60 мг), неулептилу (до 60 мг), феназепаму (по 5—6 мг), радедорму (10
мг), транксену (150—300 мг на добу). Призначають коректори (паркопан,
циклодол тощо). За тяжкого збудження і дисфорії на органічно
неповноцінній основі нейролептичні засоби поєднують з фінлепсином
(карбамазепін, тегретол), хлораконом. При декомпенсаціях паранояльної
психопатії призначають антипсихотичні засоби (галоперидол, триседил,
зипрекса, рисперидон, клопіксол, флюансол, орап, семап, соліан, стелазин) в
поєднанні з коректорами (паркопан, циклодол) і транквілізаторами із
седативною дією (феназепам, радедорм, транксен, сибазон та ін.).
Афективні психопатії з переважанням гіпотимічних проявів лікують
препаратами антидепресивної дії (азафен, ципраміл, прозак, золофт,
піразидол) і стимуляторами (тріоксазин, рудотель, сиднофен, сиднокарб).
Гіпертимічні прояви знімають аспокійливими засобами (сибазон,
феназепам, неулептил, транксен, радедорм, івазан), а також призначають
карбамазенін, карбасан і літію карбонат. Подібну психофармакологічну
корекцію застосовують при психопатіях з емоційною лабільністю.

При астенічних, психастенічних психопатіях медикаментозна терапія повинна

бути загальнозміцнювальною з психофармакологічною корекцією астенічних і
тривожно-помисливих рис шляхом призначення транквілізаторів (тріоксазин,
тазепам, рудотель, мепробамат), психостимуляторів (сиднофен, сиднокарб) і
ноотропів, до яких належать піридитол (енцефабол), пантогам, пірацетам
(ноотропіл). Шизоїдні патохарактерологічні декомпенсації коригуються малими
дозами стелазину і френолону в поєднанні з нейролептичними засобами
пролонгованої дії (модитен-депо, клопіксолдепо, флюанксол-депо, флушпірилен),
енглонілом, сонапаксом.
Зниження емоційного реагування при істероїдному розладі
особистості досягають транквілізаторами (феназепам,
седуксен, радедорм, транксен, івазан та ін.) і нейролептичними
засобами (аміназин, неулептил, зипрекса, рисперидон,
флюанксол). Прояви характерологічних особливостей і
поведінки пацієнта із збудливою психопатією коригують за
допомогою тривалого призначення неулептилу (по 20—60 мг на
добу), а також інших заспокійливих нейролептичних засобів
(аміназин, тизерцин, хлорпротиксен, клопіксол, флюанксол, у
поєднанні з паркопаном — зипрекса, соліан, рисперидон),
транквілізаторів (феназепам, транксен, івазан, радедорм,
седуксен та ін.).
З огляду на значний вплив психогенних чинників на динаміку
психопатій, психотерапії належить важлива роль у досягненні компенсацій
характерологічних аномалій і нормалізації міжособистісних відносин. Вона повинна
бути насамперед індивідуальною. Вибір методів залежить від типу і динаміки
психопатії. Хворих з психастенічним, паранояльним типами треба терпляче
переконувати в тому, що їхня самооцінка завищена або занижена, що слід змінити
вимоги до оточення, допомогти їм розібратися у власних сумнівах і підозрах,
вселити впевненість у собі і т. ін. При збудливій, істеричній психопатіях
застосовують наказово-сугестивний підхід з протидією афективним спалахам і
нейтралізацією негативних виявів характеру пацієнта, навчають володіти собою,
стримувати власні емоції. Позитивно впливає на патохарактерологічні
властивості та поведінку не лише індивідуальна, а й групова, зокрема сімейна,
психотерапія. За групової психотерапії важливе значення має взаємовплив
пацієнтів із спеціально підібраної групи (подолання невпевненості, тривожно-
помисливості та ін.). Метою сімейної психотерапії, яка ґрунтується на
правильному розумінні особливостей характеру, є нормалізація внутрішньородинних
взаємин, пошуки компромісів, правильна оцінка мотивів поведінки один одним.
Під час диференціації з психопатоподібними
розладами, що є наслідком органічного ураження
головного мозку (після черепномозкових травм,
нейроінфекцій, отруєнь алкогольного і
токсикоманічного генезу), передусім звертають увагу
на дані анамнезу про травму чи хворобу, наявність
неврологічної симптоматики і ознак розвитку
психоорганічного синдрому. Так, у клініці хронічного
алкоголізму на тлі астенії, подальшої алкоголізації
формується енцефалопатія — психоорганічні розлади
з експлозивними реакціями, психоподібними змінами
психіки за типом збудливих, з агресією та нападами
дисфорій.
 Використана література:
1. https://
doctrina.space/subjects/psychiatryNarcology/copybook/13
2.
https://www.docsity.com/ru/psihiatriya-tema-19-rozladi-oso
bistosti/9116924
/
3. https://
svitppt.com.ua/psihologiya/akcentuacii-harakteru0.html
4. https://ppt-online.org/294763
https://repo.knmu.edu.ua/bitstream/123456789/23493/1/%
5.
D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D1%96%D0%B0%
D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D1%81%D1%8
2%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82-%
D1%83%D0%BA%D1%80-2019.pdf