Тема 19.

Розлади особистості та
патохарактерологічний розвиток.
Порушення психологічного розвитку.

Петрієнко-Башкірьова Вікторія 471-М

Психопатії До розладів особистості відносять стійкі аномалії
характеру, що проявляються дисгармонією емоційної та вольової
сфери та переважно афективним мисленням, які перешкоджають
соціальній адаптації. Для визначення цього стану В.М. Бехтерев ще у
1886 р. запропонував термін "психопатія".
Видатний московський психіатр П.Б. Ганнушкін зазначав, що
"Психопатія — це аномалія характеру, яка визначає психічний вигляд,
накладаючи відбиток на весь душевний склад, протягом життя не
піддається скільки-небудь різким змінам та заважає пристосовуватися
до навколишнього середовища».
Проблема особистісних розладів у цей час достатньо актуальна
для медицини та для лікарів загальної соматичної практики.
Виражена емоційно-вольова нестійкість, дисгармонічність психічних
властивостей із неадекватністю реакцій на зовнішні подразники легко
призводять до виникнення конфліктних ситуацій та соціальної
дезадаптації. Такі особи не можуть самі пристосуватися до вимог
суспільства й при цьому істотно заважають жити іншим. Крім того,
психопатичні риси характеру можуть ініціювати соматичне
захворювання або привносити особливості в його перебіг, що нерідко
утруднює діагностику та лікування патологічного процесу.
Поширеність: виявлення справжньої поширеності психопатії
істотно утруднено, оскільки більшість психопатичних особистостей
не потрапляють у поле зору психіатрів. Разом із тим, наведені у
літературі дані про поширеність психопатій серед населення
відрізняються широким діапазоном показників. У цілому, дані різних
авторів свідчать про те, що серед населення і серед хворих, які
перебувають на лікуванні у психіатричних клініках та на
диспансерному обліку, психопатичні особистості становлять близько
5 % серед чоловіків. Серед жінок психопатії спостерігаються у 2—3
рази рідше.
 В основу діагностичних критеріїв психопатії були покладені
ознаки О.В. Кербікова: 1) тотальність патологічних рис характеру:
вони проявляються скрізь — вдома та на роботі, у праці й на
відпочинку, в умовах звичайних і емоційних стресів; 2) стабільність
патологічних рис характеру: вони зберігаються протягом усього
життя, хоча вперше виявляються у різному віці, найчастіше в
підлітковому, іноді з дитинства, рідше в період дорослішання; 3)
соціальна дезадаптація є наслідком саме патологічних рис характеру,
а не зумовлена несприятливим середовищем.
 У МКХ-10 виділені певні типи психопатій.
Емоційно-нестійкий розлад особистості (емоційно-лабільний тип
психопатії, експлозивна, збудлива, епілептоїдна психопатії) включає
збірну групу із різними порушеннями емоційної та ефекторновольової сфери.
Експлозивна (афективно-лабільна) психопатія характеризується
вираженими афективними реакціями, підвищеною дратівливістю з
будь-якого, навіть самого незначного приводу, вибуховістю.
Психопатичні особистості цього типу нетерплячі, не переносять
заперечень, зовсім не враховують бажань й інтересів оточуючих. У
житті це непоступливі, тверді, нездатні до тривалої цілеспрямованої
діяльності люди.
Епілептоїдна психопатія характеризується нападоподібними
епізодами втрати контролю над поведінкою, схильністю до
нестримних афективних спалахів з агресією та автоагресією. Іноді
епізоду може передувати аура, потім протягом декількох хвилин
виникає стан дисфорії — тужливо-злісного настрою, під час якого
хворі шукають, яким чином зірвати свою злість. Такі хворі, як
правило, мають значну фізичну силу, здатні наносити тяжкі тілесні
ушкодження. Вони жорстокі, злопам'ятні, уразливі, знущаються зі
слабких, нездатних постояти за себе. Нерідко вчиняють необдумані й
навіть небезпечні дії. Особистості з цією формою психопатії
дріб'язкові, прямолінійні, уперті, схильні до «боротьби за
справедливість», відстоюючи при цьому свої егоїстичні інтереси .
Істеричний розлад особистості (істерична психопатія)
спостерігається з дитинства, частіше — у жінок. Характер
відрізняється демонстративністю, театральністю поведінки,
зайвою,
недоречною емоційністю. Міміка, жести, одяг, зачіска — усе
спрямовано на те, щоб привернути до себе увагу. Хворі
легко
піддаються навіюванню, їхні почуття поверхневі й нестійкі,
швидко
відмовляються від своїх намірів, особливо, якщо це не
обіцяє негайної
слави й захоплення з боку оточуючих.
Дисоціальний розлад особистості (психопатія нестійкого типу,
антисоціальний розлад особистості). Основною властивістю цього
типу є слабкість вищих форм вольової діяльності, беззахисність перед
зовнішніми впливами, сугестивність, мінливість, що поєднується з
нездатністю до цілеспрямованої діяльності. Вони безвідповідальні,
ігнорують соціальні норми, правила й обов'язки. Швидко, часто й без
коливань міняють рішення, місце роботи, проживання, нездатні
підтримувати стійкі стосунки з іншими, живуть одним днем, не
замислюються про майбутнє; легко афектують, іноді з жорстокістю;
при цьому почуття провини відсутні; вони не вміють користуватися
минулим досвідом. Постійно дратівливі, схильні у всьому
звинувачувати інших і скаржитися на невдачі.
 Ананкастний (обсесивно-компульсивний) розлад особистості
(психастенічна психопатія). Основною рисою розладу є тривожна
недовірливість, що поєднується з нерішучістю, постійними
468
сумнівами. Патологічні риси спостерігаються з дитячого віку: вони
сором'язливі, вразливі, боязкі, невпевнені в собі, схильні до
тривожних побоювань. Такі діти бояться запізнитися в школу,
одержати погану оцінку, зустріти несхвалення з боку оточуючих.
Потреба повторно перевіряти зроблене чергується із крайньою
заклопотаністю відносно деталей у дріб'язкових речах.

Тривожний ("уникаючий") розлад особистості (сенситивна

психопатія). Основні риси цього розладу особистості — вразливість і
почуття власної неповноцінності. Постійне бажання сподобатися й
бути прийнятим іншими супроводжуються почуттям внутрішнього
напруження й тривоги. Невпевнені, вони бачать у собі багато
недоліків, побоюються бути осміяними й підданими критиці. Коло
особистих прихильностей у цих людей досить обмежене і, як правило,
складається з тих, до кого вони звикли й довіряють. Будь-яке
відхилення в поведінці оточуючих сприймається як принизливе.
Страх бути недооціненим породжує своєрідний паттерн поведінки:
неприродність і непевність, скутість у рухах, зайва скромність,
пробачний тон.
Шизоїдний розлад особистості (шизоїдна психопатія). Основна
особистісна риса — замкнутість, відхід у себе (аутизм),
нетовариськість, емоційна холодність і сухість стосовно близьких.
Риси шизоїдної психопатії розвиваються у дитячому віці. Такі діти
віддають перевагу відстороненим тихим заняттям, а не гучному
дитячому колективу, їх не тягне до однолітків, до рідних та близьких
не проявляють емоційної прихильності. Прискорення розумового
розвитку таких дітей поєднується із відставанням у руховій сфері:
моторика шизоїдів недостатньо пластична, неприродна.

Залежний розлад особистості - астенічна психопатія.

Характерними ознаками такого виду психопатії є неможливість
витримати повсякденні фізичні й психічні навантаження, підвищена
виснажуваність, безпорадність перед труднощами, низька самооцінка,
непевність у собі, боязкість, тривожність, сором'язливість. Себе вони
оцінюють безпомічними. Психопатичним особистостям цього типу
властива загальна "нервова слабкість", надмірна чутливість і
вразливість. Внутрішній світ астенічного психопата визначається
складним комплексом переживань, серед яких превалюють свідомість
власної неспроможності, слабохарактерність, малодушність. Вони
тривожні, майже постійно обтяжені, пасують перед майбутніми
труднощами
Органічні психопатії.
До органічних психопатій відноситься
патологія особистості, формування якої зумовлене перинатальним та
раннім постнатальним ураженням центральної нервової системи. Це
ураження може бути спричинене різними факторами: патологією
вагітності (гестози, гіпоксія плода), травми, інфекції, інтоксикація,
променевий вплив на плід, пологові травми, асфіксія в пологах,
черепно-мозкові травми та нейроінфекції, перенесені у віці до трьох
років. Патогенний фактор призводить до порушення морфологічного
дозрівання окремих структур головного мозку та їх диз-регуляції.
Патологічні риси характеру формуються на вже "зміненому грунті".
Поширеність органічних психопатій досить висока, за даними А.Є.
Лічко (1983), досягає 29 % серед загального числа психопатій.
Клінічна картина органічних психопатій зовні подібна проявам
психопатій іншого генезу, однак існуюче «органічне тло» вносить
деякі особливості. Крім того, як правило, у них виявляється
неврологічна мікросимптоматика. Оборотність органічних психопатій
низька, лише 15% дорослих соціально адаптовані.
В основі запропонованої В. В. Ковальовим (1995) класифікації
психогенних патологічних формувань особистості лежать 2 критерії:
1) особливості психогенезу порушень характеру, що формується; 2)
клінічні особливості "синдрому" патологічних змін характеру.
Ним же було виділено 4 основних типи психогенних
патологічних формувань особистості: 1) патохарактерологічний
розвиток; 2) постреактивне патологічне формування особистості; 3)
невротичний розвиток; 4) дефіцитарний тип патологічного
формування особистості.
У практиці найбільше часто спостерігається перший тип -
патохарактерологічний розвиток, афективно-збудливий варіант. Цей
варіант формується у дітей та підлітків із неблагополучних родин
(алкоголізовані батьки, коли у родині переважає ситуація
бездоглядності) і в родинах із хронічною конфліктною ситуацією. Для
таких підлітків характерні нестриманість, афективна збудливість на
неадекватно низький подразник, злість, гнів. Все це може
супроводжуватися агресивними діями. Такі підлітки підвищено
конфліктні. Значно рідше спостерігається гальмівний, істероїдний та
нестійкий варіанти патохарактерологічного розвитку особистості, що
нагадують за своїми клінічними проявами однойменні типи
психопатій.
Постреактивне патологічне формування особистості виникає у
результаті психогенної патології, як, наприклад, реактивна депресія,
за якої у підлітка формується почуття провини, занижена самооцінка
й непевність у собі. Останні набувають стійке вираження і стають
основою патологічних рис характеру. Постреактивне формування
особистості спостерігається рідко.
 Вікові
Підлітковий вік звичайно сприяє
загостренню психопатичних рис характеру за рахунок
особливості.
несформованості компенсаторних механізмів. Однак у деяких
випадках у разі органічних психопатій, що розвинулися в дитинстві,
нейроендокринна перебудова, яка відбувається в пубертатний період,
призводить до нівелювання клінічних проявів. В інволюційний період
відбувається загострення патологічних рис характеру. У старечому
віці за рахунок зниження сили емоцій і фізичного постаріння
психопатичні риси характеру згладжуються.
Адаптація особистості з психопатичними рисами багато в чому
залежить від факторів навколишнього середовища та від ступеня
вираженості патологічних рис характеру. У разі "глибоких
психопатій" компенсаторні можливості незначні й деяка соціальна
адаптація спостерігається тільки в 1/3 випадків. В інших випадках
формується стан декомпенсації - коли стабільно зберігається
яскравість патологічних рис характеру, що перешкоджає соціальній
адаптації.
 Формування розладів особистості
зумовлене сукупністю причин. Основний внесок (до 60 % аномальних
особистостей) у це формування здійснює конституціональногенетичний фактор. Відомо, що
аномальні риси особистості
успадковуються за рецесивним типом, передбачається, що від матері

Етіологія до сина й від батька до дочки. Це так звані "ядерні" або

"конституціональні" психопатії.

і
Причиною "крайових" психопатій є фактори навколишнього
середовища: виховання в аномальній родині, наявність хронічної
психотравмувальної ситуації, особливо якщо ця ситуація адресується
патогенез. акцентуації характеру — місцю найменшого опору.
Органічні психопатії свідчать про етіологічну роль органічної
церебральної дисфункції, що виникла внаслідок поєднаного впливу
перинатальної, ранньої постнатальної патології та несприятливих
факторів навколишнього середовища.
Патогенез психопатій складний і дотепер недостатньо вивчений.
Однак відомо, що певну роль в етіології і патогенезі розладів
особистості відіграють біохімічні процеси. Деякі автори пов'язують
наявність імпульсивності з підвищеним рівнем статевих гормонів і
зниженням окремих метаболітів серотоніну, а підвищений рівень
моноаміноксидази сироватки крові — із загальним зниженням рівня
соціальної активності хворих.
 Акцентуації характеру
Акцентуації характеру — це крайні
варіанти норми, за яких
окремі риси характеру надмірно
виражені, внаслідок чого
особистості
стають вибірково вразливими до
певного роду психогенних впливів.
Основні типи акцентуацій характеру, описані А.Є. Лічко (1983).
Гіпертимічний тип. Проявляється підвищеною товариськістю,
гарним настроєм, що гармонійно поєднується із прекрасним
самопочуттям і високим життєвим тонусом. З дитинства дуже
рухливі, не за віком самостійні, бешкетні. У стосунках із дорослими й
педагогами не дотримуються субординації. У колективі гучні, вносять
багато суєти, віддають перевагу компанії однолітків, претендуючи
при цьому на лідерство, недисципліновані. Через невгамовність і
відволікання уваги значних успіхів у навчанні не досягають.
Легковажно ставляться до правил, законів, моральних принципів та
соціальних установок. Схильні до алкоголізації, делінквентності, втеч,
бродяжництва.
Циклоїдний тип. У дитинстві нічим не проявляється або нагадує
гіпертимічний тип. З початку пубертатного періоду, а частіше у 16-18
років, виникає субдепресивна фаза, що проявляється апатією,
знесиленням, зневірою. В емоціях переважає дратівливість. Важко
переживають дрібні невдачі та неприємності. Фази звичайно
нетривалі — 1—2 тиж, потім чергуються період підйому та звичайний
стан. У період підйому "надолужують упущене", перетворюючись на
гіпертимію. Прагнуть до компанії, заводять знайомства, не переносять
самітності. Періоди підйому трапляються рідше, ніж субде- пресивні
фази. У поле зору психіатра потрапляють під час спроби суїциду в
субдепресивній фазі або через афективну реакцію.
Лабільний тип. З дитинства нічим
не відрізняються від
однолітків, лише дуже хворобливі.
У деяких відзначається схильність
до невротичних реакцій. Головна
риса лабільного типу — крайня
мінливість настрою через незначні
приводи, що супроводжується
погіршенням самопочуття,
вегетативною лабільністю. По
відношенню до близьких здатні
мати глибокі почуття, щирість і
прихильність. Важко переносять
емоційне відсторонення з боку
знайомих для них осіб.
Астеноневротичний тип. Є преморбідним тлом для
формування
невротичних реакцій і неврозів. Головними рисами цього типу
акцентуації є підвищена стомлюваність, дратівливість,
схильність до іпохондрії. Дратівливість чітко простежується в
процесі стомлення й може досягати афективних сплесків. У
самооцінці звичайно відображені іпохондричні настрої, у
планах на майбутнє центральне місце посідає турбота про
власне здоров'я.
Сенситивний тип. З дитинства боязкі, не люблять гучних ігор,
уникають ризикованих витівок. Відчувають страх і
сором'язливість у спілкуванні зі сторонніми. Навчаються
старанно, побоювання виникають стосовно контрольних,
іспитів, нерідко відповідей на уроках. Дві головні якості цього
типу акцентуації — підвищена
вразливість і почуття власної неповноцінності. Проявляються
звичайно в 16-18 років, коли звичний шкільний стереотип
змінюється на трудовий або на навчання в іншому закладі й
доводиться встановлювати нові контакти.
 Психастенічний тип. У дитинстві і юнацтві особливо не
проявляються. Головними рисами є нерішучість, схильність до
поміркованості, самоаналізу, тривожна помисливість. Легко
виникають нав'язливі страхи, побоювання, які породжують захисні
ритуали. Фізичний розвиток психастенічних підліт ків недостатній.
Усі відомі форми порушеної поведінки їм не властиві. Найбільшого
розквіту психастенічні риси характеру досягають у віці 20— 40 років.
На цьому тлі легко формується невроз нав'язливих станів.
Шизоїдний тип. Шизоїдні риси характеру помітні з раннього
дитинства, такі діти не тягнуться до однолітків, здебільшого
усамітнюються, уникають гучних колективів. Вони стримані у
проявах почуттів, і це може сприйматися як емоційна холодність. У
підлітковому віці відбувається посилення акцентуації, підлітки
стають ще більш замкнутими, живуть у своєму світі, при цьому самі
страждають від своєї самотності, нездатності встановлювати
контакти. Шизоїдні риси характеру не спричиняють порушень
поведінки, алкогольної і наркотичної залежності, не призводять до
соціальної дезадаптації.
Епілептоїдний тип. Головними рисами цього типу акцентуації є
вибуховість і схильність до дисфорії — нападів тужно-злісного
настрою. В'язкість, інертність супроводжують усі психічні процеси.
Особливу увагу приділяють своєму здоров'ю й благополуччю.
Схильні до демонстративних суїцидів, злопам'ятні, мстиві, не
вибачають образ
ПОРУШЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО
(ПСИХІЧНОГО) РОЗВИТКУ. ДИТЯЧИЙ
АУТИЗМ

Аутизм — занурення у світ особистих

переживань із ослабленням або втратою контакту з дійсністю,
втратою інтересу до реальності, відсутністю прагнення до
спілкування з оточуючими людьми, бідністю емоційних проявів.
Ранній дитячий аутизм, або синдром Каннера, — це аномалія
психічного розвитку, що полягає головним чином у суб'єктивній
ізоляції дитини від навколишнього світу.
На сьогодні найбільш значущими в клінічній
картині синдрому Каннера вважають такі ознаки:
1. Аутизм як граничне ("екстремальне") усамітнення дитини, що
формує порушення його соціального розвитку поза зв'язком із рівнем
інтелектуального розвитку.
2. Прагнення до сталості, що проявляється як стереотипні
заняття, надпристрасть до різних об'єктів, опір змінам у
навколишньому.
3. Особливо характерна затримка й порушення розвитку мови,
також поза зв'язком із рівнем інтелектуального розвитку дитини.
4. Ранній прояв (до 2,5 року) патології психічного розвитку
(причому ця патологія більшою мірою пов'язується з особливим
порушенням психічного розвитку, ніж його регресом).
Причини дитячого аутизму до кінця не визначені. Існує низка
клінічно й експериментально підтверджених гіпотез про етіологію і
патогенез розладу: слабкість інстинктів та афективної сфери,
інформаційна блокада, пов'язана із розладами сприйняття,
порушення
перероблення слухових вражень, що призводить до блокади
контактів; порушення активізувального впливу ретикулярної формації
стовбура мозку, порушення функціонування лобно-лімбічного
комплексу, що спричинює розлад мотивації й планування поведінки
зміни обміну серотоніну та функціонування серотонінергічних систем
моз ку, порушення парного функціонування півкуль головного мозку.
Клінічна картина. Особливістю поведінки аутичних дітей є те,
що вони ніколи не дивляться в очі іншій людині (явища очного
аутизму). Такі діти будь-яким способом уникають спілкування з
людьми. Зовні складається враження, що вони не розуміють або
зовсім не чують, що їм говорять. Як правило, такі діти взагалі не
говорять, а якщо в них виникає необхідність у спілкуванні з іншими
людьми, діти-аутисти словами практично не користуються. Якщо
вони розмовляють, то їхня манера говорити досить специфічна —
вони не вживають особистих займенників, аутична дитина говорить
про себе у другій або в третій особі. При цьому мова фрагментована,
монотонна, сповнена неологізмами. Інтонації, що з'являються, можуть
не відповідати значенню висловлення, не засвоюється значення
займенників. Якість вимови ехолалічних фрагментів, зміст яких
такими дітьми не сприймається, може бути вища, ніж власна
спонтанна мова. Вони звичайно говорять більше, ніж розуміють. їхні
висловлення завжди обмежені конкретним контекстом ситуації і
вузьких рамок власного інтересу до предмета. Навіть якщо з'являється
швидка мова, аутисти нездатні до справжнього діалогу, підтримці
розмови про те, що їх не цікавить. Виникає враження, що вони
говорять комусь, але не з кимсь.
Для поведінки дітей із синдромом Каннера
характерним є
великий інтерес до різноманітних механічних
предметів і незвичайна
спритність у користуванні ними. До суспільства ж
аутисти, навпаки, проявляють очевидну байдужість, у
них відсутня потреба зіставляти себе з іншими людьми
або зі своїм власним "Я".
При цьому може бути надвибірковість контакту:
спілкування
тільки з однією людиною (найчастіше з матір'ю), навіть
повна
залежність від неї — так званий "симбіотичний
зв'язок". Контакт із навколишнім світом у цьому
випадку здійснюється тільки через цю людину (частіше
мати), дитина перебуває в постійному страху її
втрати.Відомо, що в дитячому віці патології фізичного й
психічного розвитку переплітаються особливо тісно.
Можливі труднощі у
вигодовуванні таких дітей: мляве ссання, рання
відмова від грудей, вибірковість у споживанні
прикорму. Функція травлення нестійка, часто
порушується, відзначається схильність до закрепів.
Одних дітей, які мало реагують на навколишнє, підозрюють у
сліпоті й глухоті, інші ж годинами кричать у відповідь на
незвичний голосний звук, відкидають яскраві іграшки.
Коли такі діти починають ходити, то звичайно не ходять за
батьками по будинку, не виявляють страху залишитися
одному або зустрічі зі стороннім. У більш старшому віці
можуть з'явитися елементи прихильності у стосунках з
рідними, але однолітків вони уникають або не виражають
зацікавленості до спілкування з ними. В іграх і спілкуванні з
рідними відсутнє наслідування поведінки
оточуючих.Однак надмірна антипатія дітей із аутизмом до
контактів з іншими людьми пом'якшується радістю, яку вони
нерідко відчувають, коли з ними поводяться як із зовсім ще
маленькими. У цьому випадку дитина не буде ухилятися від
лагідних торкань доти, поки ви не почнете наполягати, щоб
вона подивилася на вас або поговорила з
вами
В аутичних дітей спостерігаються й незвичайні пристрасті,
фантазії, потяги, причому вони повністю захоплюють дитину, її не
можна відволікти від цих дій. Діапазон таких дій дуже широкий. Одні
діти розгойдуються, перебирають пальцями, смикають мотузочку,
рвуть папір, бігають по колу або від стіни до стіни. Інші проявляють
незвичайну пристрасть до схем руху транспорту, плану вулиць,
електропроводки й т. ін. У деяких є фантастичні ідеї перевтілення у
тварину або казковий персонаж. Частина дітей прагне до дивних,
неприємних на звичайний погляд дій: залазять у підвали та смітники,
постійно малюють жорстокі сцени насильства, проявляють
агресивність у своїх вчинках, виявляють сексуальний потяг. Такі
особливі дії, пристрасті, фантазії відіграють важливу роль у
патологічному пристосуванні дітей- аутистів до навколишнього й до
себе

Прояви раннього дитячого аутизму змінюються з віком. Клінічна
картина формується поступово до 2,5—3 років і залишається
найбільш вираженою до 5—6 років, являючи собою складне
сполучення первинних розладів, зумовлених хворобою і вторинними
труднощами, що виникають у результаті неправильного,
патологічного пристосування до них і дитини, й дорослих.
Характерним є поступове поліпшення з високим ступенем його
нерегулярності, можливими епізодами регресу на тлі ситуативного
стресу, інтеркурентних захворювань, пубертату, а також з епізодами
швидкого розвитку, що не можна пояснити зовнішніми умовами.
У дорослому віці в аутистів зберігається клінічна присутність
резидуальної органічної дисфункції мозку, частіше у вигляді
обсесивної симптоматики та соціальної дезадаптації. Приблизно дві
третини хворих у дорослому віці не можуть самостійно існувати. У
легких випадках досягається примітивне професійне пристосування.
Особливо слід підкреслити, що 10 % аутичних дітей (порівняно з
1 % їхніх здорових однолітків) мають видатні здібності. У світовій
науці чимало тому прикладів.
А. Ейнштейн у дитинстві тримався
відсторонено, не грав з
однолітками, до 7 років нав'язливо повторював
одні й ті самі речення.
Він на все життя зберіг побожний подив, який
він отримав у 5-річному віці від компаса, а в 12-
річному - від геометрії. Він не міг
вписатися в канони навчання та кар'єри.
Ненавидів механічне
заучування, а у 15 років кинув школу.
Університет закінчив, але викликав таку
ворожість професорів, що наукову працю в
ньому продовжити не зміг. Протягом усього
життя не вмів організувати свій
побут і добувати засоби для існування
загальноприйнятим шляхом.
1. Ньютон був повністю захоплений роботою,
іноді не пам'ятав
про їжу. Він зазнавав труднощів у побутовому
спілкуванні, міг читати
лекції перед порожньою аудиторією, важко
підтримував розмову,
охоче викладав думки письмово
 ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ

Відповідно до Міжнародної класифікації

хвороб (МКХ-10)
виділяють такі діагностичні критерії аутизму.
1. Якісні порушення взаємодії, що
проявляються мінімум в
одній з таких областей: B. Відсутність соціоемоційної залежності, що проявляється
A. Нездатність адекватно використати для порушеною реакцією на інших людей, відсутність модуляції
регулювання поведінки відповідно до соціальної ситуації.
соціальної взаємодії контакт погляду, мімічний Г. Відсутність спільних інтересів або діяльності з іншими
вираз, жестикуляцію. людьми.
Б. Нездатність до встановлення взаємозв'язків 2. Якісні аномалії в спілкуванні, що проявляються мінімум в
з однолітками. одній з таких областей:
A. Затримка або повна відсутність спонтанної мови без спроб
компенсувати цей недолік жестикуляцією й мімікою (часто передує
відсутність комунікативного гуління).
Б. Відносна нездатність починати або підтримувати бесіду (за
будь-якого рівня мовного розвитку).
B. Повторювана й стереотипна мова.
Г. Відсутність різноманітних спонтанних рольових ігор або (у
більш молодшому віці) наслідуваних ігор.
3. Обмежена, повторювана й стереотипна поведінка, інтереси
й
активність, що проявляється мінімум в одній з таких областей:
A. Поглинання у стереотипні та обмежені інтереси.
Б. Зовні нав'язлива прихильність до специфічних,
нефункціональних учинків або ритуалів.
B. Стереотипні й повторювані моторні рухи.
Г. Підвищена увага до частин предметів або
нефункціональних
елементів іграшок (до їхнього запаху, дотику поверхні,
здійснюваному ними шуму або вібрації).
Диференціальний діагноз. Дитячий аутизм необхідно
диференціювати з певними захворюваннями.

Розлади розвитку рецептивної мови. У разі цієї патології

звичайно відсутні властиві дитячому аутизму перцептивні порушення
— підвищена або знижена чутливість, ці хворі більшою мірою
виявляють цікавість до навколишнього, здатність до символічних
ігор і невербальних форм контакту. Для них менш характерні мовні
стереотипії і більш характерні порушення артикуляції.
Порушення слуху. Такі діти мають тяжіння до рідних, люблять,
коли їх беруть на руки. Аутистичні діти рідко белькочуть, у той час
як у глухих дітей відзначається відносно нормальне белькотіння до 1
року. Аудіограма та викликані потенціали підтверджують значну
втрату слуху у глухих дітей.
Розумова відсталість. Інтелектуальне зниження носить більш
тотальний і якісно інший характер. Ці хворі більшою мірою
використовують значення слів, крім того, вони, особливо в разі
синдрому Дауна, виявляють певну здатність до встановлення
емоційних стосунків з оточуючими
 Дитяча шизофренія. Для даного захворювання характерний
більш пізній початок. Хворі на аутизм мають більш широкий профіль
10 і вірогідно більш низькі показники субтесту тямущості порівняно
із хворими на шизофренію. Хворі на дитячий аутизм, як правило, не
проявляють розлади мислення із маренням і галюцинаціями.
Синдром Ретта. У разі даної патології аутистичні розлади
виникають у віці 8—18 міс після попереднього періоду нормального
розвитку, у І (аутистичній) стадії хвороби. До особливостей клінічної
картини цієї стадії відносять меншу вираженість відмови, збереження
очної реакції та емоційної взаємодії з матір'ю. У II стадії (швидкої
втрати набутих навичок) аутистичні розлади нівелюються.
Приєднуються моторні порушення у вигляді миючих рухів кистями
рук, у динаміці простежуються незвичайні для дитячого аутизму
прогресивні неврологічні порушення (диспраксія, атаксія, розлади
ковтання тощо)
 Синдром Туретта. Хворі мають збережені мовні навички й
свідомість хворобливого характеру своїх поведінкових порушень;
вони виявляють занепокоєння у зв'язку з неможливістю
контролювати
їх. У випадках тривалої психосоціальної депривації диференціальну
діагностику полегшує швидке поліпшення комунікативної
поведінки
в разі забезпечення відповідної стимуляції.
Хвороба Геллера (дезінтегративний (регресивний) психоз,
ліпоїдоз або лейкодистрофія) звичайно починається у віці від 3 до 5
років. Захворювання починається після періоду нормального
розвитку
та прогресує протягом декількох місяців із розвитком порушень
інтелекту, всіх сфер поведінки зі стереотипіями та манірністю.
Дякую за увагу!