Раціонально-емотивна терапія (А.

Елліс) – психотерапевтична школа, основною

метою якої є корекція ірраціональних думок та упереджень спричинених ними негативних
емоційних переживань.

Загалом, з погляду раціонально-емотивної терапії, причиною депресії та неврозу є такі

життєві установки:

1) негативна самооцінка особи, яка сформувалася разом із переконанням, що наявність

серйозних вад є свідченням непридатності, недолугості, неадекватності людини;

2) песимістичне сприймання людиною свого оточення, переконаність, що воно має бути

значно кращим. Неможливість цього сприймається як щось надто неприйнятне, жахливе;

3) похмуре бачення свого майбутнього, в якому неминучі неприємності; визнання життя,

сповненого випробувань

4) низький рівень самосхвалення і висока схильність до самоосуду, поєднані з уявленням про

те, що особистість зобов'язана бути досконалою, отримувати схвалення від інших, інакше
вона не варта доброго ставлення і буде покарана;

5) очікування неприємностей, неспроможність упоратися з ними, що сприймається як

катастрофа.

Розроблена А. Еллісом модель раціонально-емотивної психотерапії зосереджує увагу на

процесах відповідності фактичного стану і поведінки суб'єкта його цінностям, думкам і
установкам. Розлади між цими аспектами людського існування усуваються за рахунок
свідомої рефлексії, роботи мислення, когнітивних процесів і здорового глузду.

43. Схема-терапія

Схематерапію розробив наприкінці 90х років американський психотерапевт Д. Янг як

модифікацію стандартної когнітивноповедінкової терапії (КПТ) щодо лікування розладів
особистості. Мета схема - терапії - допомогти пацієнтам в досягненні задоволення своїх
глибинних емоційних потреб.

У моделі Д. Янга схеми є внутрішніми тематичними конструктами, що відображають і

організовують знання, насамперед про себе й людські стосунки, набуті в результаті
життєвого досвіду, зокрема раннього дитинства. Ці схеми можуть бути більшою чи меншою
мірою усвідомленими чи неусвідомленими, є схеми здорові (адаптивні) і негативні
(дисфункційні), пов’язані з негативним травматичним досвідом у дитинстві. Д. Янг пов’язує
дисфункційні схеми з певними категоріями тем і завдань, присутніх на різних етапах
вікового розвитку дитини, і поділяє їх на 5 груп, у яких сумарно виокремлює 18
схем. Схеми, у свою чергу, він поділяє на первинні та вторинні. Вторинні є свого роду
компенсацією первинних: наприклад, схема самопожертви є компенсаторною щодо схеми
дефективності. Людина може перебувати в стані активованої схеми») чи намагатися уникати
активації схеми, оскільки більшість схем викликають емоційний дистрес, шляхом
застосування копінгстратегій уникнення або гіперкомпенсації (наприклад, для схеми
дефективності стратегією уникнення буде запобігання близьким стосункам — «коли ти не
підпускаєш нікого до себе близько, то захищаєшся від розчарування, що тебе ніхто не може
полюбити» або ж гіперкомпенсації — постійно шукати близьких стосунків, боротися за
любов інших, вимагаючи від них постійних знаків, виявів та підтверджень любові тощо). На
жаль, зазвичай ці стратегії ведуть швидше до підтвердження схеми, аніж до зцілення (коли
людина вимагає від інших постійних виявів любові, ревнує, рано чи пізно це призведе до
конфліктів у стосунках та їх розриву; той же, хто уникає стосунків, навпаки, не має
можливості отримати корегуючий досвід, що його можуть любити).

Д. Янг у розробці схематерапії впровадив також поняття «частки» (це стани свідомості,
пов’язані з певним набором схем та копінгстратегій) і виділив такі з них:

— зранена дитина (містить у собі зазвичай схеми депривації, скривдження, покинення,

дефективності несе у собі весь біль, пов’язаний з минулим досвідом скривдження та
емоційної депривації);

— зла/неконтрольована дитина (частка, пов’язана з вибухами злості, що накопичується й

більше не може стримуватися);

— осудливокаральна частка (самоосудження, ненависть до себе, є свого роду представником

у внутрішньому світі людини осіб, які негативно ставилися до неї в минулому, які
осуджували, відкидали, кривдили);

+— відстороненозахисна частка (має функцію втамовувати біль, а відповідно й усі почуття

шляхом загального втамовування/замороження або ж стратегіями зловживання алкоголем,
поведінкою самопошкодження тощо);

— доросла здорова частка — в осіб з особистісними розладами зазвичай дуже слабо

розвинена, її розвиток є одним із завдань терапії.

Рефрейминг - термін, який широко використовує НЛП для опису

використовуваних ним процедур переосмислення і перебудови механізмів
сприйняття, мислення, поведінки з позбавлення від невдалих (можливо навіть
патогенних) психічних шаблонів.

Багато метафори, казки, анекдоти можна розглядати як приклади рефрейминга,

де події поміщають в певну «рамку». Технологія Р. була розроблена Річардом
Бендлером і Джоном Гриндером в 80-х рр.. ХХ століття в результаті їх
ретельного і систематичного спостереження за роботою Мілтона Еріксона та
інших психотерапевтів. Прихильники НЛП описують рефрейминг як принцип,
що «в будь-якій ситуації є позитивний ресурс», тільки його потрібно побачити і
постаратися використовувати. Рефрейминг, на їхню думку, це зміна контексту
або цінності даного явища.

Психодрама Морено. В психодрамі Морено відтворюються і

досліджуються міжособові конфлікти зараз. Саме поєднання принципу "тут і
зараз" і можливостей рольової гри в груповій практиці робить психодраму
такого захоплюючою і повною життя. Це дуже "життєвий" підхід. Психодрама
допомагає учасникам проявити себе в усіх ролях, створюючи умови, при яких
помилки суджень не зв'язані з ризиком втратити поваги керівника або членів
групи.