Психологічна

травма
Діти

Людмила Дерев’янко

Практичний психолог
Психологічна травма – це подія, що завдає
шкоди
психологічному здоров’ю людини, а також яку
неможливо подолати самостійно. Це ті явища,
з приводу яких особа тривалий час перебуває
у дискомфортному стані. Це ті обставини, які
позбавляють душевного спокою, психічної
рівноваги
та вимагають кардинальних змін у мисленні
й поведінці.
 ПСИХОЛОГІЧНА ТРАВМА
(МОЖЕ БУТИ ШОКОВОЮ І СИСТЕМАТИЧНОЮ)

 РАПТОВА, РУЙНІВНА ПОДІЯ

 НЕСТЕРПНА ПОДІЯ, ЯКУ НЕМОЖЛИВО ПЕРЕБОРОТИ (НЕМОЖЛИВО

ЗМІНИТИ, ВТЕКТИ, НЕМАЄ СИЛ БОРОТИСЯ)

 ПОДІЯ, ДО ЯКОЇ ДИТИНА НЕ БУЛА ГОТОВА І НЕ МОГЛА БУТИ ГОТОВА

 ПОЧУТТЯ БЕЗЗАХИСНОСТІ, БЕЗВИХОДІ, ПОЧУТТЯ ПОЗАМЕЖОВОГО

СТРАХУ
 П С И Х О Т РА В М О Ю Д Л Я Д И Т И Н И М О Ж Е С Т АТ И :

 1 . Д У Ж Е РА Н Н Я С Е П А РА Ц І Я ( Р О З Л У К А З М А М О Ю ) .
 2 . Н А С И Л Л Я Ф І З И Ч Н Е , С Е КС УА Л Ь Н Е , Е М О Ц І Й Н Е ( П О Б О Ї , О Б М Е Ж Е Н Н Я
Ф І З И Ч Н О Ї С ВО Б ОД И , П Р И М У Ш Е Н Н Я Д О С Е КС У, П Е Р Е ГЛ Я Д У
П О Р Н О Г РА Ф І Ч Н О Ї П Р О Д У К Ц І Ї , П Р И Н И Ж Е Н Н Я , П О Д А В Л Е Н Н Я І Ш А Н ТА Ж ) .
 О С О Б Л И ВО , Я К Щ О Н АС И Л Л Я В І Д БУ ВА Є Т ЬС Я З Б О К У Б Л И З Ь КО Ї ТА
З Н АЧ И М О Ї Д Л Я Д И Т И Н И Л Ю Д И Н И .
 Д І Т Е Й Б И Т И Н Е М ОЖ Н А ! Н І З М Е Т О Ю В И ХО ВА Н Н Я . Н І З М Е Т О Ю
Ф О РМ У ВА Н Н Я В Л АС Н О Г О А ВТ О Р И Т Е Т У.
 3. СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА НАСИЛЛЯМ НА Д ІНШОЮ ЛЮДИНОЮ (ОСОБЛИВО
Н А А Д Р Е С У Б АТ Ь К І В , Б Л И З Ь К И Х Л Ю Д Е Й , Д РУ З І В , Д О М А Ш Н І Х Т ВА Р И Н ) .
 4 . В А Ж К І Т РА В М И ТА Х В О Р О Б И ( П У Н К Т П О В ’ Я З А Н И Й З П . 1 ) . О С О Б Л И В О
Ц Е С Т О С У Є Т Ь С Я Х ВО Р О Б , Я К І В И М А ГА Ю Т Ь Г О С П І ТА Л І З А Ц І Ї Д И Т И Н И ,
Т Я Ж К І Х ВО Р О Б И А Б О С М Е Р Т Ь Б Л И З Ь К И Х ТА Р ОД И Ч І В , Д РУ З І В .
5 . І Н ВАЗ І Й Н І Х І РУ Р Г І Ч Н І ВТ РУ Ч А Н Н Я Б Е З П І Д Т Р И М К И
Б АТ Ь К І В ( О П Е РА Ц І Ї , У С ТА Н О В К А К А Т Е Т Е РА , І Н ’ Є К Ц І Ї ,
КЛІЗМИ).

6 . С И С Т Е М А Т И Ч Н И Й Н Е Н А Л Е Ж Н И Й Д О ГЛ Я Д З А Д И Т И Н О Ю
(НЕДОЇДАННЯ АБО НАСИЛЬНИЦЬКЕ ПРИМУШЕННЯ ДО
П Е РЕ Ї Д А Н Н Я , П ОС ТІ Й Н Е П Е РЕ ОХОЛ ОД ЖЕ Н Н Я А БО
ПЕРЕГРІВАННЯ, ВІДСУТНІСТЬ ГІГІЄНИ).

7 . П Е Р Е БУ ВА Н Н Я В З О Н І А ВА Р І Й , С Т И Х І Й Н И Х Л И Х ,
К АТ А С Т Р О Ф , Р О З Р У Ш Е Н Ь , В О Є Н Н И Х Д І Й ( ТА К О Ж , С Ю Д И
М О Ж Н А В І Д Н Е С Т И РА П Т О В И Й П Е Р Е Ї З Д , З М І Н У М І С Ц Я
П Р ОЖ И ВА Н Н Я ) . Я К Щ О Е М О Ц І Й Н А Р Е А К Ц І Я БАТ Ь К І В БУЛ А
С И Л Ь Н О Ю , П О З А М Е ЖО ВО Ю – Ц Е М ОЖ Е ВТ О Р И Н Н О
Т РА В М А Т И З ВУ В А Т И Д И Т И Н У.

( В Б И ВС Т ВО БАТ Ь К І В – 1 0 0 % П Т С Р,
СЕКСУАЛ Ь Н Е Н АСИ Л ЬСТВО – 9 0 % П Т СР ) .
 Для вихованців дитячих будинків характерно відставання в
наступних областях психічного розвитку:
СПІЛКУВАННЯ. Зміст і форма спілкування з дорослими визначаються режимними
моментами і умовами групового життя дітей.
В цілому спілкування з дорослими зміщено зі сфери практичної діяльності в дисциплінарну.
Це умовно створює цінність дитячої особистості (позитивне ставлення дорослого не дано
спочатку, його треба заслужити), сприяє формуванню підвищеної емоційної залежності
дитини від оцінок дорослого, що, в свою чергу, блокує розвиток автономності,
ініціативності.

СПІЛКУВАННЯ З ОДНОЛІТКАМИ. В умовах дитячого будинку дитина

постійно знаходиться у вузькій закритій групі однолітків, не маючи можливості віддати
перевагу їй іншу. Таке безумовне віднесення часто призводить до розвитку невротичного
механізму злиття з групою (феномен дитбудинківського «ми»). Це ускладнює освоєння
дітьми - сиротами соціально рольових позицій друга, партнера, конкурента.
ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА.
 знижений загальний настрій;
 бідна гамма емоцій;
 одноманітність емоційно-експресивних засобів спілкування;
 схильність до швидкої зміни настрою
 підвищена схильність до страхів, тривоги;
 сильна імпульсивність;
 основна спрямованість позитивних емоцій на отримання нових і нових задоволень;
 нерозуміння емоційного стану іншої людини;
 неадекватність реакцій на похвалу і зауваження

САМОСВІДОМІСТЬ.
Для дітей - сиріт характерно ситуативне, «миттєве» проживання життя.
Це призводить до відкидання досвіду, коли окремі пережиті епізоди не стають подіями
життя, що не присвоюються і не входять в особистий психологічний досвід, що
перешкоджає розвитку адекватної самооцінки та рівня домагань.
Основні групи симптомів
Як травма впливає на розвиток дитини у різному
віці
 Немовлята (від перших днів до одного року)
переживають
травматичну подію

Самопочуття та розвиток
немовляти залежать від
психологічного стану
дорослих, які піклуються
ним
 Що важливо для дитини 0 - 1 року
 Перебувати разом з батьками чи дорослими, які піклуються про неї, оскільки
їх відсутність і є травматичною подією для неї
 Отримувати піклування для розвитку міцної та надійної прив’язаності

 Задовольняти першочергові базові потреби

 Мати емоційний контакт з батьками через усмішки, тембр голосу, погляд,

вирази обличчя, реагування на прояви емоцій дитини, а також торкання та
обійми.
 Мати спокійних і врівноважених батьків, які піклуються про неї.
Як реагує немовля на травматичні події
 плаче, кричить
 погано спить, часто
прокидається, довго не засинає
 відмовляється від їжі
 монотонно розхитується всім
тілом або головою
 не реагує на усмішку, голос, не
слідкує очима за брязкальцем
 Що важливо для дитини у віці
1-3 роки
 Відчувати себе окремо від дорослих, але бути поруч з ними і розвиватися з їхньою
допомогою
 Учитися розмовляти
 Практикувати дрібну моторику (акуратність і точність рук і пальців бо це розвиває
головний мозок)
 Розрізняти чужих і своїх
 Бачити приклади управління емоціями, як долати гнів та роздратування, як
заспокоюватись
 Пізнавати світ через навколишні предмети, вивчати їх на смак, запах, дотик та
багаторазово повторювати свої дії
 Як реагує дитина раннього віку на
травматичні події
 плаче й не може заспокоїтися
 погано спить, часто прокидається, довго не засинає
 відмовляється від їжі або дуже багато їсть
 монотонно розхитується всім тілом або головою
 повертається до більш ранніх звичок (смокче
палець, перестає ходити, проситися в туалет
тощо)
 відстає в розвитку (частіше це може помітити
лікар/лікарка)
 поводиться агресивно, примхливо
 Як реагує дитина раннього віку на
травматичні події
 «чіпляється» за одяг, ноги батьків або дорослих,
які піклуються про неї, не відпускає їх від себе
 боїться незнайомих людей
 боїться того, що її раніше не лякало (гучних
звуків, тварин)
 поводиться надто збуджено й енергійно чи,
навпаки, загальмовано, апатично
 втрачає інтерес до ігор
 грає в агресивні, жорстокі ігри
 Що важливо для дитини у віці
3-6 років
 Відособлюватися від дорослих, вибудовувати власні межі самостійності

 Розвивати уявлення про світ і предмети в ньому, людей та їхні дії: як і чому все
навколо побудовано саме так
 Повністю довіряти дорослим не сумніватися в їхніх діях

 Грати в ігри з ролями та сюжетами

 Отримувати роз’яснення про причини й наслідки подій та робити висновки

 Керувати власними емоціями і потребами

 Розвивати уяву, фантазію, пам’ять та увагу

 Як реагує дитина дошкільного віку на
травматичні події
 в її іграх з’являються сюжети травматичної події
 ігри стають агресивними або такими, що лякають
 в її малюнках з’являються сюжети травматичної події
 може називати речі так, як називали їх дорослі, а не
так, як вони називаються насправді (наприклад, «грім»
замість вибухи, «погладив» замість ударив)
 гіперактивність або загальмованість
 енурез, енкопрез
 Як реагує дитина дошкільного віку на
травматичні події
 порушення сну, жахи
 розлади харчування
 страх розлуки з батьками або дорослим,
які піклуються про дитину
 страх незнайомих людей
 дратівливість
 «чіпляння» за батьків або інших дорослих
 порушення уваги, концентрації
 Що важливо для дитини у віці
6- 11 років
 виконувати роль учня/учениці, першу власну роль у світі дорослих
 навчатися новому
 мати адекватну самооцінку
 швидкими темпами розвивати пам’ять, увагу та уяву
 бути впевненим/впевненою в собі, мати досягнення
 управляти власними емоціями, володіти собою
 навчитися дотримуватися прийнятих соціальних норм
 бути визнаним/визнаною в соціальному оточенні
 ідеалізувати світ, щоб почуватися спокійно в ньому, та брати провину на себе, щоб не
розчаровуватися в ньому
 Як реагує дитина молодшого шкільного
віку на травматичні події
 енурез
 почуття провини («це все через мене, мої дії»)
 постійне повторення, розповіді про травматичну подію
 розлади сну, жахи
 порушення самопочуття без наявних причин (болі, нудота,
запаморочення тощо)
 агресивна, груба поведінка
 апатія, загальмованість
 Як реагує дитина молодшого шкільного
віку на травматичні події
 регрес у розвитку – повернення до більш ранніх
моделей поведінки (поводиться, як маленька;
втрачаються або погіршуються навички
читання, писання, самообслуговування)
 погіршення пам'яті, уваги, навчання
 з дитиною стає складно спілкуватися, вона
конфліктує або поводиться незрозуміло для
інших, неслухняно
 страх майбутнього, повторення травматичної
події
 Що важливо для дитини у віці
12-18 років
 мати авторитет серед однолітків, друзів/подруг

 проводити більше часу в групі однолітків

 навчитися будувати близькі стосунки, любити

 визначитися з майбутньою професією

 вчитись управляти своїми емоціями під час

«гормональних бурь»
 бути красивими та привабливим для себе й інших

 зрозуміти та розвивати свою ідентичність, тобто уяву

про самого/саму себе, свої якості, можливості, сильні та
слабкі сторони
 Як реагує дитина підліткового віку на
травматичні події
 ізоляція від оточення, небажання спілкуватися
 різкі зміни в міжособистісних стосунках (відсутність контакту з
батьками, несподівана зміна друзів)
 агресивна поведінка
 наслідування чужої поведінки, різке дорослішання, виконання не своєї ролі
(наприклад, піклується про молодших братів і сестер через розгубленість
батьків)
 Флешбеки, пригніченість
 розлади сну, харчової поведінки
 думки про переслідування, погрози
 афективна або відхильна поведінка
 самоушкодження, суїцидальні наміри
 Діти, які пережили погане ставлення до себе, проявляють загострену
чуттєвість, на перший погляд, незначних речей:

Сильно довгий візуальний контакт може бути розглянутий, як смертельна загроза;

Дружнє доторкання до плеча може нагадати дитині про сексуальне насильство, яке
здійснював дорослий;

Доброзичлива легка посмішка для одної людини може іншому здатися принизливою,
схожою на безкінечні вербальні (словесні) образи, яким він піддавався вдома;

Пропозиція вийти до дошки вирішити задачу, може бути страшною для дитини, якій
вдома постійно говорять (навіюють), що вона нічого не вміє робити добре;

Злегка підвищений тон може здаватись криком для дитини, батько якої постійно кричить
на матір, або відбуваються сімейні гучні сварки.

Дорослим варто контролювати свій емоційний стан, діти відчувають страх і

тривогу.
 Кроки підтримки дитини для подолання досвіду
травмуючої події

Безпека

Підтримка

Слухання

Пояснення

Організована поведінка

Фахова допомога

Згадування

Залучання підтримки

Турбота про себе

Творення життя
 Як впоратися з посттравматичними реакціями
батькам і дітям

Поповнюйте свої ресурси

Намагайтеся дотримуватися звичайного порядку
життя

Спілкуйтесь із сім’єю та друзями

Стежте за власною реакцією на те, що відбулося

Приділяйте дитині достатньо уваги

Робіть обмеження в перегляді телевізора і те саме
ви зможете потребувати у дітей

Уважно стежте за проявом будь-яких ознак стресу в
себе та у дитини.
 Діти, які ростуть без батьків, можуть сприймати
інщих, як “об’єкти”:
-Ймовірне джерело грошей
-Їжі
-Випадкового сексу
- інших задоволень, не пов’язаних з реальною
людською участю та увагою. Це значить, що вони
думають, що інші дивляться на світ такими ж очима,
як і вони самі.
-Наприклад, ЛЮБОВ – це просто слово, яке прийнято
говорити коли хочеш сексу, а СПІВЧУТТЯ – це
вдавання, щоб гарно виглядати в очах других людей,
або хитрощі для слабких.
 Епігенетика
- дисципліна, яка показує, як
оточуюче середовище, в якому
народжується дитина, приймає
участь у тому, які гени
становляться активними, а які
будуть завжди “мовчати”.
Мудрий дорослий поруч з дитиною –
основа для відновлення.

Передбачуваність
Безпека

Стабільність
Безпечне місце – це передумова
успішного розвитку.
Одним з першочергових завдань прийомної сім’ї як
посттравматичного середовища є створення
безпечних умов та обстановки.
Позитивна емоційна стабільність прийомних
батьків чи вихователів, передбачуваність,
відсутність загрози і насильства, реалізація
базових потреб, наявність комфортного власного
місця, можливість контакту з важливими
людьми – все це впливатиме не тільки на
самопочуття дитини, але й значно пришвидшить
процес зцілення від наслідків травми.
 Подбайте, щоб у дитини був свій індивідуальний
і комфортний простір – кімната, або якийсь
куточок;
 Потурбуйтеся про те, щоб були задоволені базові
потреби дитини (їжа, вбрання, ліжко, безпечне
місце на особисті речі і пам’ятки, матеріальні
речі тощо);
 Включайте дитину у процес прийняття правил
та планування дня чи тижня, питайте про
бажання та ідеї, при можливості враховуйте їх;
 Дайте дитині можливість обладнати свою
кімнату або куток, давайте вибір, як проводити
вільний час, запрошувати друзів додому;
 Проводьте з кожною дитиною індивідуальний
час;
 Говоріть з дитиною, не бійтеся розмовляти про
життєву історію дитини, дайте зрозуміти
дитині, що ви приймаєте її такою, як вона є;
 Включайте дитину в прийняття рішень, які
стосуються її життя;
 Будьте емоційно доступним для дитини,
розвивайте взаємовідносини;
 Помічайте ситуації, пов’язані з відтворенням
травми, допомагайте дитині впоратися з
наслідками, допоможіть зрозуміти свою історію,
запевни її в тому, що це не вина дитини в тому, що
вона не виховується у своїй біологічній сім’ї;
 Не застосовуй насильницьких методів виховання
щодо дитини з досвідом травми. Вони будуть лише
підтверджувати травматичні переконання та
очікування.
 Застереження!
1. НЕ ОБЕЗЦІНЮЙТЕ.
2. НЕ ІНВАЛІДИЗУЙТЕ.
3. ВІДСЛІДКОВУЙТЕ, ЩО ВИ
ГОВОРИТЕ ПРИ ДИТИНІ.
4. НЕ ПЕРИРИВАЙТЕ ІГРИ, ЯКІ
ПОВТОРЮЮТЬСЯ.
5. НЕ НАМАГАЙТЕСЯ НАСИЛЬНО
ЗРОБИТИ ДИТИНУ СИЛЬНОЮ,
СТІЙКОЮ, НЕРЕАГУЮЧОЮ.
6. НЕ ПЕРЕБИВАЙТЕ ДИТИНУ,
ЯКЩО ВОНА ПОЧАЛА ВАМ
РОЗПОВІДАТИ ПРО ПОДІЇ, ЯКІ З
НЕЮ ВІДБУВАЛИСЯ ТА ЗАВДАЛИ
ЇЙ ШКОДИ.
 Вправи для повернення опори, стабілізації
психоемоційного стану після стресових ситуацій
 1. Малюємо долоньки.
Простий спосіб безпечно повертатися «в себе» -
обмалюьовування долоньок і будь-які ігри з
долоньками. Відбиток долоні - це перша ідентифікація
малюка.
2. Пряничний чоловічок.
Дітки, які пережили травматичний досвід, можуть не
допускати дотиків, боятися фізичного контакту. З ними
можна і потрібно - малювати «пряникового чоловічка» і
його розмальовувати. З підлітками можна описувати
контури тіла на шпалерах, можна купити промислові
іграшки, на яких можна малювати і потім змивати
намальоване.

3. Ліплення.
З глини, тіста, гірше - пластики і пластиліну. Ліплення
трансформує напругу, знімає затиски, дає відчуття контролю
(що важливо для тих, хто втратив контроль над ситуацією,
життям, реальністю), ліплення корисне при будь-яких
психосоматичних хворобах.

4. Робимо ляльок.
Кожен раз, коли ми щось «творимо» - ми
повертаємо відчуття себе. Лялечки з ниток,
прості мотанки, чоловічки з поролону (або з
губок для миття посуду), виліплювання
лялечок і фігурок з тіста-глини - все це дуже
дієва терапія.
5. Граємо в дерево.
Дітки, які пережили стрес, часто перестають відчувати контакт
ніжок з землею (втрачають опору, приземленість). З ними добре
грати (малювати, ліпити, пританцьовувати) квіти і дерева -
приділяючи увагу корінню і міцному стовбуру. Іноді ми граємо в
«вирощування велетенських ніг» - уявляючи, що ноги стають
величезними і міцно утримують в рівновазі, не даючи
розгойдуватися від вітру (вітер - це метафора змін, подій, на які ми
вплинути не можемо), чим яскравіше ми представимо (намалюємо ,
помасажуємо) ці велетенські ноги, тим сильніше ефект.
6. Сейф для страхів.
Для того, щоб обережно доторкнутися до теми страху, дати дитині
відпочинок і контроль над страшними спогадами і снами: можна
спорудити (намалювати, виліпити, зробити з коробки) сейф для
страшних спогадів. Не називаючи спогади - дати метафору - просто
зім'яти папір, або взяти темні аркуші паперу, камені, шишки і скласти
їх в сейф. Ключ від якого буде або у дорослого, або у самої дитини.
Зробити з сірників і різнокольорових ниток «ловців снів» або вирізати
ажурну сніжинку - яка, як фільтр, вбирала б страшні образи, не
підпускаючи їх до дитини.

7. Будуємо будиночки
З дитиною корисно робити
халабуди, будиночки, грати в
хованки, така дитина любить
перекриватися ковдрою або
простирадлом. Є тілесна
практика - «колиска», яка і
повертає контур безпеки і дає
ресурс.
8. Розфарбуємо
Дітки в стані тривоги можуть боятися малювати щось на
«вільну тему». Їм можна давати розмальовки з чіткими
«жирними» кордонами. Можна з ними малювати всередині
паперової тарілки, малювати нестандартними «пензликами» -
спонжиком, ватяними паличками, зубними щітками. Наступний
етап - капати акварельною фарбою на вологий папір. Потім,
обводити висохлу форму, придумуючи, на що ця форма схожа.

9. Малюємо
Будь-яке малювання повертає відчуття
кордонів.

10. Продовжуємо казку

Суть цієї вправи полягає в тому, що батьки розповідають
невеликий казковий фрагмент, а дитина його завершує. Цікаво
описувати в казці персонажів, які в чомусь відповідають членам
вашої родини (рід занять, захоплення, вік, стать та ін.). По ходу
можна задавати дитині питання: «Як думаєш, що було далі? Як
вважаєш, що придумав цей герой? » Завдання оповідача не просто
придумати казку, а видозмінити її в напрямку, заданому дитиною.
Дякую за увагу!