Практичне заняття 4

Психодинамічний підхід до психотерапії та психокорекції

1. Психоаналіз як теорія особистості. Поняття свідомого, несвідомого та
підсвідомого.
Психоаналіз — спосіб інтроспекції людини, що передбачає систематичне
пояснення несвідомих зв'язків та процесів. Більш конкретно — група
психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів,
а також методів психотерапії невротичних розладів.
Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений кінця XiX — початку
XX століття Зиґмунд Фрейд (фрейдизм, класичний чи ортодоксальний
психоаналіз)
Психоаналіз опирається на клінічні спостереження та дослідження, а також
на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів,
процеси придушення, опору, перенесення тощо.
Особистість розглядається як машина, що приводиться в рух енергією лібідо
— тілесною енергією, сексуальним бажанням, і поступово розвивається через
культурну зовнішню заборону прямого виявлення лібідо, у переносі його на
соціально схвалювані чи корисні для людини види діяльності.
Фрейд виокремив три сфери психічного: свідомість, підсвідомість і
несвідоме. Саме в несвідомому знаходяться основні детермінанти
особистості — психічна енергія, спонукання та інстинкти. Існує два основні
інстинкти: лібідо, або прагнення до сексуального задоволення, та інстинкт
агресії і прагнення до смерті. У структурі особистості існує також три
компоненти: Воно (Ід), Я (Его), і Над-Я (Супер-Его). Ід - головна і
центральна частина особистості майже цілком несвідома. Вона включає
психічні форми, які ніколи не були свідомими, і ті, які виявилися
неприйнятними для свідомості і були витіснені з неї. Ід не знає цінностей,
добра і зла, не знає моралі.
Его, з одного боку, слідує несвідомим інстинктам, а з іншого — підкоряється
вимогам реальності. Ця частина особистості відповідає задовільну поведінку,
може контролювати і придушувати інстинкти, прагнути до послаблення
напруги і підсилення задоволення.
Супер-Его розвивається з Его і слугує місцем, де зберігаються моральні
установки, норми поведінки, є суддею і цензором діяльності і думок Его,
Мотиви, думки, які не відповідають нормам Супер-Его, витісняються у сферу
несвідомого або підсвідомого.
Особисте несвідоме складається з переживань, що були колись свідомими,
але потім стали забутими або витісненими із свідомого. За певних умов вони
стають усвідомленими. Структурними одиницями особистого несвідомого
може бути констеляція почуттів, думок та спогадів, що певним чином
організовані у так званих „комплексах". Центральну роль серед архетипів
К.Г.Юнг відводив архетипу „самості" — потенційному центру особистості на
відміну від „Его" („Я") як центру свідомості.
2. Структура особистості та стадії психічного розвитку.
На початку 20-х років Фрейд ввів в анатомію особистості три основних
структури: ід (воно), его і суперего. Це було названо структурною моделлю
особистості, хоча сам Фрейд був схильний вважати їх якимись процесами,
ніж структурами.
Слово «ІД» походить від лат. «ВОНО», в теорії Фрейда означає примітивні,
інстинктивні й уроджені аспекти особистості, такі як сон, їжа, копуляція що
наповнюють нашу поведінку енергією. Ід має своє центральне значення для
індивідуума протягом усього життя, воно не має будь-яких обмежень. Будучи
вихідною структурою психіки, ід виражає первинний принцип усього
людського життя – негайну розрядку психічної енергії, виробленої
первинними біологічними сполуками, стримування яких призводить до
напруги в особистісному функціонуванні. Ця розрядка і отримала назву
принцип задоволення.
ЕГО (лат. «ego» - «я») Це компонент психічного апарату, відповідальний за
прийняття рішень. Его, є відділенням від ід, черпає від нього частину енергії,
для перетворення та реалізацію потреб у соціально прийнятному контексті,
таким чином забезпечуючи безпеку і самозбереження організму. Его у своїх
проявах керується принципом реальності, ціль якого - збереження цілісності
організму шляхом відстрочки задоволення до перебування можливості його
розрядки або відповідних умов зовнішнього середовища. Его було названо
Фрейдом вторинним процесом, «виконавчим органом» особистості, областю
протікання інтелектуальних процесів вирішення проблем. Звільнення деякої
кількості енергії его для рішення проблем на більш високому рівні психіки, є
однією з основних цілей психоаналітичної терапії.
СУПЕРЕГО. Це останній компонент особистості, що розвивається,
функціонально означає систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з
тими, що прийняті в оточенні індивідуума. Будучи морально-етичної силою
особистості, суперего є наслідком тривалої залежності від батьків. Можна
також розглядати суперего як індивідуальне відображення соціуму, хоча
цінності суспільства бувають спотворено сприйняттям дитини.
Суперего підрозділяється на дві підсистеми: совість і его-ідеал. Совість
здобувається за допомогою батьківських покарань. Вона включає здатність
до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття
провини в дитини. Заохочувальний аспект супереего - его-ідеал. Він
формується з позитивних оцінок батьків і веде індивідуума до встановлення в
себе високих стандартів. Суперего вважається повністю сформованим, коли
батьківський контроль заміняється на самоконтроль. Однак принцип
самоконтролю не служить принципу реальності. Суперего направляє людину
до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках. Воно намагається
переконати его в перевазі ідеалістичних ідей над реалістичними.
\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Зігмунд Фрейд, виділяв 5 стадій розвитку особистості:
• Оральна (0-1 рік.)
• Анальна (1-3 роки)
• Фаллічна (3 – 5 років)
• Латентна (5 – 12 років)
• Генітальна (період статевого дозрівання і до 22 років)
Оральна стадія
У цей період (з народження до півтора років) виживання немовляти цілком
залежить від того, хто про нього піклується, а область рота найбільш тісно
пов’язана із задоволенням біологічних потреб і приємними відчуттями.
Анальна стадія
Анальна стадія починається у віці близько 1 року і триває до трьох років.
Протягом цього періоду дитина вчиться самостійно ходити в туалет. Вона
отримує велике задоволення від цього контролю, тому що це одна з перших
функцій, яка вимагає від дитини усвідомленості своїх дій.
Фаллічна стадія.
Між трьома і п’ятьма роками інтереси дитини зсуваються в нову зону,
область геніталій. Протягом фаллічної стадії діти можуть розглядати і
досліджувати свої статеві органи, виявляти зацікавленість в питаннях,
пов’язаних зі статевими стосунками.
Латентна стадія
Наступна стадія розвитку являє собою найбільш спокійний період. У
проміжку від 5-6 років до початку підліткового періоду лібідо дитини за
допомогою сублімації (переорієнтації на соціальну активність) направляється
назовні. У цей період дитину цікавлять різні інтелектуальні заняття, спорт,
спілкування з однолітками. Латентний період можна розглядати як час
підготовки до дорослішання, яке настане в останній психосексуальній стадії.
Генітальна стадія
Після завершення латентної стадії, яка триває до настання статевої зрілості,
починають відновлюватися сексуальні і агресивні спонукання, а разом з ними
інтерес до протилежної статі і зростаюче усвідомлення цього інтересу.
3. Захисні механізми психіки.
Захисні механізми психіки — несвідомий психологічний механізм, який
зменшує занепокоєння, що виникає з неприйнятних або потенційно
шкідливих подразників.
1. Витіснення. Це процес мимовільного усунення в несвідоме неприйнятних
думок, мотивів чи почуттів. З. Фрейд докладно описав захисний механізм
мотивованого забування. Він відіграє істотну роль у формуванні симптомів;
коли цього механізму для зменшення тривожності виявляється недостатньо,
підключаються інші захисні механізми, що дозволяють витісненому
матеріалу усвідомлюватися у викривленому вигляді.
2. Регресія. За допомогою цього механізму здійснюється неусвідомлене
сходження на більш ранній рівень пристосування, що дозволяє задовольняти
бажання. Регресія може бути частковою, повною або символічною. Більшість
емоційних проблем мають регресивні риси. У нормі регресія виявляється в
іграх, в реакціях на неприємні події (наприклад, при народженні другої
дитини малюк – первісток перестає користуватися туалетом, починає
просити соску і т.п.).
3. Проекція. Це механізм віднесення до іншої особи або об'єкта думок,
почуттів, мотивів і бажань, які на свідомому рівні індивід у себе відкидає.
Нечіткі форми проекції виявляються в повсякденному житті. Багато хто з нас
абсолютно є некритичним до своїх недоліків і з легкістю помічає їх тільки у
інших. Ми схильні звинувачувати оточуючих у власних бідах. Проекція
буває і шкідливою, тому що призводить до помилкової інтерпретації
реальності. Цей механізм часто спрацьовує у незрілих і ранимих
особистостей. У випадках патології проекція призводить до галюцинацій і
марення, коли втрачається здатність відрізняти фантазії від реальності.
4. Інтроекція. Це символічна інтерналізація (включення до себе) людини або
об'єкта. Дія механізму є протилежною проекції. Інтроекція виконує дуже
важливу роль у ранньому розвитку особистості, оскільки на її основі
засвоюються батьківські цінності та ідеали. Механізм актуалізується під час
трауру, при втраті близької людини. За допомогою інтроекції усуваються
відмінності між об'єктами любові і власною особистістю. Часом замість
озлобленості або агресії по відношенню до інших людей принизливі
спонукання перетворюються на самокритику, самообесцінювання, тому що
сталася інтроекція обвинуваченого. Таке часто зустрічається при депресії.
5. Раціоналізація. Це захисний механізм, що виправдовує думки, почуття,
поведінку, які насправді є неприйнятними. Раціоналізація – найпоширеніший
механізм психологічного захисту, тому що наша поведінка визначається
безліччю факторів, і тому раціоналізуючи, ми пояснюємо її найбільш
прийнятними для себе мотивами. Несвідомий механізм раціоналізації не слід
плутати з навмисною брехнею, обманом. Раціоналізація допомагає зберігати
самоповагу, уникнути відповідальності та провини. У будь-якій
раціоналізації є хоча б мінімальна кількість правди, проте в ній більше
самообману, тому вона і небезпечна.
6. Інтелектуалізація. Цей захисний механізм передбачає перебільшене
використання інтелектуальних ресурсів, з метою усунення емоційних
переживань і почуттів. Інтелектуалізація тісно пов'язана раціоналізацією і
підміняє переживання почуттів роздумами про них (наприклад, замість
реальної любові – розмови про кохання).
7. Компенсація. Це несвідома спроба подолання реальних і уявних
недоліків. Компенсаторна поведінка є універсальною, оскільки досягнення
статусу є важливою потребою майже всіх людей. Компенсація може бути
соціально прийнятною (сліпий стає знаменитим музикантом) та
неприйнятною (компенсація низького зросту – прагненням до влади й
агресивністю; компенсація інвалідності – грубістю і конфліктністю). Ще
виділяють пряму компенсацію (прагнення до успіху в явно програшній
області) і непряму компенсацію (прагнення затвердити себе в іншій сфері).
8. Реактивні формування. Цей захисний механізм підмінює неприйнятні
для усвідомлення спонукання гіпертрофованими, протилежними
тенденціями. Захист носить двоступеневий характер. Спочатку витісняється
неприйнятне бажання, а потім посилюється його антитеза. Наприклад,
перебільшена опіка може маскувати почуття відторгнення, перебільшена
солодка і ввічлива поведінка може приховувати ворожість тощо.
9. Заперечення. Це механізм відкидання думок, почуттів, бажань, потреб або
реальності, які є неприйнятними на свідомому рівні. Поведінка при цьому
показує, що ніби проблеми не існує. Примітивний механізм заперечення в
більшій мірі характерний для дітей (якщо заховати голову під ковдрою, то
реальність перестане існувати). Дорослі часто використовують заперечення у
випадках кризових ситуацій (невиліковна хвороба, наближення смерті,
втрата близької людини тощо).
10. Зсув. Це механізм спрямування емоцій від одного об'єкта до більш
прийнятної заміни. Наприклад, зсув агресивних почуттів від роботодавця на
членів сім'ї або інші об'єкти. Зсув проявляється при фобічних реакціях, коли
прихована тривожність переноситься на зовнішній об'єкт.
11. Сублімація – переклад енергії інстинктів (переважно сексуальних і
агресивних імпульсів) у соціально прийнятні форми. Проблема сублімації
має першорядне значення у вихованні та педагогіці. Навчити дитину вмінню
швидко перемикати власну енергію афективних потягів і трансформувати її в
добрий жарт, алегорію, гостроту, реалізувати її в будь-якій творчій
діяльності, спорті – означає дати людині в руки інструмент, що значно
підвищує її адаптивні можливості в сучасному суспільстві.
4. Невротичний та нормальний розвиток у психоаналітичній парадигмі.

5. Основні техніки у психоаналітичному консультуванні.

У процесі професійної допомоги шляхом психоаналізу психолог налаштовує
пацієнта на словесне вираження асоціацій, тобто на їх вільний потік. При
цьому він намагається віднайти ознаки придушення (клієнт запинається або
ж виказує зніяковіння, намагається згадати щось забуте). Це означає, за
Фрейдом, що десь перервалась нитка природного потоку інстинктивних
прагнень із підсвідомого в свідоме, а звідти — в реальність. Ці симптоми
вказують на наявність глибинних психологічних конфліктів. Завдання
психолога — докопатись до конкретного конфлікту, витягнути його на світ із
підсвідомості.
Психоаналітик сприяє процесу перевиховання Ego, досягненню інсайту
(розуміння) через розкриття несвідомого матеріалу. При цьому він займає
нейтральну позицію. Під час сеансу клієнт глибоко занурюється у
переживання минулого. Цілі процесу перевиховання Ego:
а) звільнення імпульсу;
б) посилення заснованого на реальності функціонування Ego та присвоєння
ним більшої частини Id;
в) зміна змісту Супер-Ego таким чином, щоб воно представляло людські, а не
жорстокі моральні стандарти.
Зокрема, при з'ясуванні причин тривоги клієнта важливо визначити її тип
(реальна, невротична чи моральна). Так, невротична тривога може стати
результатом страху втратити контроль над інстинктами, а моральна — страху
порушити моральні норми (закладеними в Cynep-Ego).
Вільні асоціації (допомагають перетворити підсвідоме на свідоме). Лежачи
на кушетці, клієнт проговорює вголос усе, що спадає на думку. Думки не
підлягають цензурі. Проте аналітик відзначає їх послідовність,
повторюваність, моменти затримки та переривання.
Сновидіння відкривають доступ до безсвідомого. Пацієнт розповідає свої
сни, які інтерпретуються через присутні в них символи. Інтерпретація снів —
це, за Фрейдом, "королівська дорога до пізнання несвідомої активності
мозку".
Поряд з використанням захисних механізмів, клієнт використовує енергію
психологічного опору (упереджене невиконання фундаментальних правил).
Подолання опору — головна робота психоаналітиків.