Практичне заняття 5

1.Індивідуальна психологія А.Адлера: основні поняття концепції та

принципи.

На відміну від глибинної психології 3. Фрейда, в теорії А. Адлера немає

жодних постулатів про приховані неосяжні сили і структури психічного
життя. Не природжені потяги, не природжені архетипи, а відчуття спільності
з іншими людьми, що стимулює соціальні контакти і орієнтацію на інших
людей, - ось та головна сила, яка визначає поведінку і життя людини,
стверджував А. Адлер.

А. Адлер вважав соціальне почуття природженим, хоча специфічність

взаємин людей й визначається характером суспільства, в якому проживає
людина. Отже, у цьому аспекті точка зору А. Адлера так само біологічна, як і
погляди 3. Фрейда і К. Юнга. В той же час Адлер був єдиним, хто вважав
найважливішою тенденцією в розвитку особистості її прагнення зберегти в
цілісності свою індивідуальність, усвідомлювати і розвивати її. 3. Фрейд в
принципі відкидав ідею про унікальність кожної особистості, досліджуючи
те загальне, що властиве сфері несвідомого.

На думку А. Адлера, структура особистості єдина і тому не може бути

розчленованою на три інстанції ("Воно", "Я" та "Над-Я"). Детермінантою
розвитку особистості є потяг до вищості, прагнення влади,
самоствердження. Однак цей потяг не завжди може бути реалізований,
наприклад, внаслідок дефектів у розвитку або несприятливих соціальних
умов виникає почуття неповноцінності.

Теорія особистості А. Адлера е добре структурованою системою, що

базується на декількох базових поняттях: фіктивний фіналізм, прагнення
до переваги, почуття неповноцінності і компенсації, суспільний інтерес,
стиль життя, креативне "Я".

Фіктивний фіналізм (фіктивні цілі) - суб'єктивні причини психологічних

явищ. Психологічні феномени неможливо зрозуміти, не ґрунтуючись на
принципі фіналізму, лише фінальні цілі можуть пояснити людську поведінку.
Фінальна мета може бути фікцією, тобто недосяжним ідеалом, але є
реальною стимул-реакцією і дає остаточне пояснення поведінки.

Прагнення до переваги є поштовхом до вирішення людиною життєвих

проблем. Прагнення до переваги є природженим і веде людину до вершин
розвитку. Це могутній динамічний принцип.

Почуття неповноцінності включає усі почуття, які виникають у зв'язку з

соціальною або психологічною недосконалістю, окрім переживань,
пов'язаних з фізичною слабкістю і хворобою. Почуття неповноцінності в
нормальних обставинах є великою рушійною силою. Бажання подолати свою
неповноцінність дає поштовх до розвитку особистості.

Суспільний інтерес є природженим, тобто люди - соціальні істоти, які

прагнуть зробити суспільство досконалим.

Життєвий стиль є системною основою функціонування особистості, тобто

це цілісність, якій підпорядковані структурні частини особистості.

Креативне "Я" створює суб'єктивну, динамічну, єдину, таку, що володіє

унікальним життєвим стилем особистість, надає сенс життю, творить мету і
продумує засоби її досягнення.

Індивідуальна психологія А. Адлера заперечує фатальний зв'язок психічного

розвитку особистості з органічними інстинктами, більше того, вона
стверджує, що цей розвиток керований логікою суспільного життя. Однак,
погляди А. Адлера у наш час сприймаються як надмірно механістичні, що
надто спрощують складні діалектичні зв'язки між індивідом і суспільством.

2.Невроз, його причини та корекція в рамках індивідуальної психології

А.Адлера.
Невроз - діагностично неоднозначний термін, що охоплює численні
поведінкові порушення. Можна також описати суть неврозу як внутрішньо-
особистісний конфлікт між почуттям неповноцінності та жадобою влади.
Невроз складно охарактеризувати як захворювання з позиції Альфреда
Адлера. Для нього характерна різноманітна симптоматика (наприклад,
обсесивно-компульсивна поведінка, страхи, тривога). Симптоми розуміються
у його концепції як механізм самозахисту Я, оскільки вони є «виправданням»
для поведінки особистості; це невдала компенсація почуття недостатності
особистістю. Мета невротика ворожа оточенню, оскільки в нього працюють
несвідомі установки, що будь-які людські стосунки – це боротьба за
перевагу; що жіноча стать неповноцінна в порівнянні з чоловічою. Адлер
вважав всі невротичні симптоми формами висловлювання прагнення
переваги та влади. Згідно з Адлером, неврози виникають у результаті
відчуття відчуженості від соціального середовища, низької самооцінки та
неефективної соціальної адаптації.
Основними причинами неврозу Адлер вважав низку факторів, зокрема:
- Недостатня соціальна взаємодія в дитинстві, коли дитина не отримує
достатньої уваги, поваги і любові від батьків і оточуючих.
- Занадто жорсткі вимоги до себе, що може призвести до почуття власної
некомпетентності і безсилля.
- Занадто жорсткі вимоги до інших людей, які можуть призвести до
розчарування.
- Недостатній розвиток соціальної компетентності, що може призвести до
нездатності ефективно взаємодіяти з іншими людьми.
Щодо корекції, Адлер рекомендує використовувати індивідуальну
психологію. Головною посадою цього підходу є забезпечення можливості
розвитку свого потенціалу і становлення належним чином.
Одним із способів корекції неврозу є робота з психотерапевтом, а саме
діалог, під час якого паціент готовий розібратися у своїх проблемах і змінити
свої неконструктивні способи дії на світ. Під час розмови клієнт може
дізнатися про свої несвідомі потреби та бажання, які допоможуть змінити
його відношення до себе та навколишнього світу. Психотерапевт повинен
допомогти клієнту збільшити свою самооцінку та стати більш ефективним у
соціальному середовищі. Важливим елементом індивідуальної психології є
створення позитивної атмосфери, яка сприяє розвитку самооцінки та
самовизначенні людини.
3.Вплив порядку народження на життя людини за А.Адлером.
Порядок народження — один з концептів індивідуальної психології,
запропонованих Альфредом Адлером. Адлер надавав порядку народження
дітей у сім'ї великого значення. Він звернув увагу, що у братів та сестер,
котрі мають тих самих батьків, ростуть в однакових умовах можуть бути
абсолютно різні характери. Порядок народження впливає на формування
індивідуума, але інтенсивність впливу вирішально-визначальним чином
залежить від ставлення батьків до дітей, один до одного, до інших людей.

Порядок народження — це фактор, що визначає моделі поведінки дітей

залежно від їхнього вікового співвідношення з братами та сестрами. Альфред
Адлер першим виділив «порядкові позиції»:

- єдина дитина;

- старший в сім’ї;

- середня дитина;

- молодший з двох дітей;

- молодший з трьох і більшого числа дітей.

Згідно з Адлером, положення першої дитини у сім'ї є унікальним, оскільки

батьки зазвичай повністю віддаються їй, даючи безмежну любов та турботу.
Але це триває то дого часу, доки не з'явиться наступна дитина. Адлер
описував положення першої дитини після народження наступної як "монаха,
у якого відібрали трон", і підкреслював, що цей досвід є дуже травмуючим.
Коли старша дитина спостерігає за тим, як молодший брат чи сестра
виграють в змаганні за батьківську увагу, то вона звичайно буде схильною
відвойовувати свою перевагу в сім'ї. З часом дитина усвідомлює, що батьки
надто зайняті або байдужі, щоб терпіти її інфантильні вимоги. В результаті
такої боротьби перша дитина "привчає себе до ізоляції" і вивчає стратегію
виживання самостійно, не потребуючи ні підтримки, ні одобрення.
Альфред Адлер також вважав, що найстарша дитина в сім'ї є консерватором,
прагне до влади, хоче бути лідером та потребує визнання.
4. Техніки та процедури психокорекційної роботи за А. Адлером.
Техніка психокорекційної роботи включає в себе наступні процедури:
1. Встановлення правильних відносин. Основа цього етапу - формування
відповідні установок щодо клієнта: поважність, віра в можливості і здібності
людини, активне слухання, прояв щирого інтересу, підтримка і
підбадьорення. Для цього використовуються комунікативні навички та
вміння.
2. Аналіз особистісної динаміки. Головне на цьому етапі - розуміння,
усвідомлення специфіки життя клієнта, важливе місце приділяється
опитуванню про цілі життя: "Вам подобається те, на що ви витрачаєте своє
життя?" і т. д.
3. Підбадьорювання. На цьому етапі роботи основна функція - визнання
особистої мужності клієнта, його духовних сил і головне - наявності свободи
вибору у вчинках на основі придбаного самопізнання.
4. Заохочення розвитку саморозуміння. Завдання психологу - створення
умов для розвитку, шляхом поєднання психологічної підтримки та
конфронтації, а також відповідних інтерпретацій з тим, щоб висвітити для
клієнта його неусвідомлювані цілі, помилкові цінності та стиль життя. В
інтерпретаціях корисні натяки, підказки і припущення, за допомогою яких
знижується рівень психологічного захисту клієнта. Реальне саморозуміння -
ось сенс цього етапу.
5. Допомога в переорієнтації. Ця заключна стадія роботи, тобто втілення 4
етапу в дію. Існують спеціальні прийоми, що сприяють зміні колишніх цілей
і прийняття нових рішень.
5.Основні поняття аналітичної психології К.Юнга – структура особистості,
Его-спрямованість та ін. Архетипи та їх особливості.
У Юнга поняття лібідо, на відміну від фройдівського, не має сексуального
змісту. Це – життєва енергія. Для пояснення психологічних феноменів він
використовує два принципи: принцип ентропії та принцип еквівалентності.
Принцип ентропії: розподіл енергії в психічній сфері прагне до балансу.
Ідеальний стан – рівномірний розподіл енергії по всім частинам психіки.
Принцип еквівалентності: якщо певна кількість енергії вичерпана в одному
місці, така ж кількість енергії з’явиться в іншому. Якщо певне бажання
витіснене зі свідомості, то енергія з’явиться у несвідомому. Юнг виходив з
архетипічної ідеї гармонії, єдності протилежностей. За принципом
полярності кожній функції, установці відповідає її протилежність. Вони
компенсують одна одну. Якщо свідома установка екстравертована, то
несвідома – інтровертована.
Компенсація охоплює всю структуру особистості. Протилежності створюють
конфлікт, напругу, що сприяє росту.

Его — це свідомий розум. Воно будується з свідомих перцепцій, спогадів,

думок і почуттів. Его відповідає за почуття ідентичності та безперервності і з
точки зору індивідуальної людини розглядається як центр свідомості.

Особисте несвідоме — це регіон, дотичний до Его. Він складається з

переживань, які колись були свідомими, але витіснених, пригнічених,
забутих або ігнорованих, і з переживань, які при своїй появі були занадто
слабкі, щоб справити враження на рівні свідомості. Зміст особистого
несвідомого доступний свідомості: між особистим несвідомим і Его йде
сильний «двосторонній рух».

Колективне (або трансперсональное) несвідоме — найбільш сильна і

впливова психічна система, і в патологічних випадках вона перекриває его і
особисте несвідоме (К. Юнг, 1936, 1943, 1945).

Колективне несвідоме — сховище прихованих спогадів, успадкованих від

предків; це успадковане минуле включає не тільки расову історію людей як
особливого біологічного виду, але і досвід долюдських і тварин предків.
Воно майже повністю відокремлене від особистого в житті індивіда, і,
мабуть, є універсальним. Колективне несвідоме — вроджена, расова основа
всієї структури особистості. На ньому виростають его, особисте несвідоме і
інші індивідуальні придбання.

Найголовніші архетипи за Юнгом: Самість, Тінь, Аніма, Анімус, Персона.

Самість

Поєднуючи і гармонізуючи всі аспекти несвідомого, самість створює єдність

і стабільність особистості. Таким чином, завдання самості (як і
психотерапії) — інтеграція різних підсистем особистості. Юнг порівнював
самість з поривом або прагненням до самоактуалізації, що визначає
гармонійність і цілісність, найповніше розкриття можливостей особистості.

Тінь

У сенсі колективного несвідомого Тінь — це природна, інстинктивна

людина, і вона майже не змінилася з тих часів, коли виникло людське
суспільство, коли людина стала людиною розумною. Тінь не може бути до
кінця перетворена вихованням, і багато в чому вона залишається чисто
імпульсивною — те, що притаманно особливо дітям. Найяскравіший приклад
втілення архетипу Тіні в міфології — образ Диявола. Тінь — це підсвідомі
бажання, несумісні з соціальними стандартами. Це нижчий рівень свідомості
щодо сучасного суспільства, і це хтось, хто підсвідомо живе в нас і хоче
робити те, чого ми собі не дозволяємо, — це містер Гайд нашого доктора
Джекіла.

Персона

Персона існує на противагу Тіні — це соціальний образ людини, ідеальний з

моральної та соціальної точки зору. Це певне узагальнення людини як істоти
цивілізованої, колективне «я» людства як такого.

6. Роботи зі снами в юнгіанській парадигмі.

Робота зі снами – важливий метод у терапії К.-Г. Юнга. Він бачив у снах
механізм, що веде від комплексів до усвідомлення проблем. За Юнгом, сон
має символічну природу, тому і пояснювати його варто, використовуючи
мову символів. Точніше, вчений пропонував "не тікати у вільні асоціації", а
треба зосередитись на конкретних значеннях символів та у процесі
трактування дати їм якомога більше аналогій.

Юнгіанська парадигма розглядає сни як важливий засіб вивчення та

розуміння підсвідомого. Юнг вважав, що сни відображають наші найглибші
прагнення, фобії та невідомі аспекти нашої психіки.

У рамках юнгіанської парадигми робота зі снами відбувається в аналізі

сновидінь, щоб визначити символіку та контекст. Ключовою ідеєю
юнгіанської психології є те, що символи в сні несуть глибокий сенс та
можуть допомогти розкрити певні аспекти нашої особистості.
Психоаналітик розумів сни як засіб компенсації позицій Ego. Він пропонував
особливу увагу звертати на "великі" сни, котрі проектуються колективним
несвідомим і є своєрідним попередженням.

К.-Г. Юнг застерігав від інтерпретації снів без урахування особистісної

ситуації клієнта, тобто, досліджувати їх смисловий контекст.

Юнг вважав, що вивчення снів може допомогти людям розуміти свої емоції,
проявлення та прагнення, які є частинами їх підсвідомого. Він рекомендував
важливо слухати свої сни та збирати їх описи для аналізу.

Юнгіанський підхід започаткував нові, символічні та метафоричні, форми

психотерапевтичної практики, які широко використовуються у сучасних
концепціях консультування та психотерапії. Працюючи з архетипічними
проблемами клієнта, аналітик супроводжує його, сприяючи розвитку
індивідуації - творчого потенціалу та самореалізації.