Що таке самоактулізація?

 Самоактулізація – це прагнення людини до якомога повнішого виявлення і

розвитку своїх особистісних можливостей. У деяких напрямках сучасної
західної психології самоактуалізація висувається на роль головного
мотиваційного фактора, на противагу біхевіоризму і фрейдизму, за якими
поведінкою особистості рухають біологічні сили (за біхеоівіоризмом це
сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища, а за
фрейдизмом – вплив несвідомого, свідомого та підсвідомого). Поняття
"Самоактуалізація" - одне з ключових понять у гуманістичної психології. При
цьому різні дослідники в різні часи вкладали в нього різний зміст, у зв'язку з
чим визначення «самоактуалізація» мала різні трактування у різні часи та
поступово набувала рис сучасного вигляду.

Реальність самоактуалізації складна, і далеко не всяка самоактуалізація радує

і людину, і оточуючих. Самоактуалізація зустрічається активна і пасивна,
глибока та поверхнева.

Пасивна і активна. Пасивна самоактуалізація відбувається в пасивному

особистісному зростанні, коли інтелект і психологічна культура ростуть самі і
природньо, так само як зростає тіло людини. В активному (продуктивний)
особистісному зростанні у людини з'являється задум, формується намір,
ставляться цілі - після чого людина самостійно займається
самовдосконаленням або проходить заняття і тренінги, розвиваючи
необхідні уміння і навички.

Глибока та поверхнева. Глибока, сутнісна самоактуалізація - це особистісний

ріст, розвиток особистості, спрямованість людини "вгору". В побуті,
пройшовши через фільтри масової особистості, самоактуалізація стає чимось
більш простим і дешевим, втрачає глибину і спрямованість увись. Така,
поверхнева самоактуалізація - це актуалізація себе (не найкраще в собі, а все
те, що зараз в мені є - без розбору), вільне самовираження, роблення всього
того, що здається, що йде зсередини, реалізація вже наявних схильностей і
здібностей.

При тому, що самоактуалізація відбувається зсередини, від внутрішньої

природи людини, зовнішні обставини можуть сильно впливати на процес
самоактуалізації, сприяючи або перешкоджаючи їй. Внутрішніми умовами
самоактуалізації є особисте здоров'я та потреба в самоактуалізації. Щодо
зовнішніх умов - ведуться суперечки. Якщо К. Роджерс був переконаний, що
головною умовою самоактуалізації є тепла підтримка, інші автори вважають,
що важкі умови і виклик, який постає перед людиною, для
самоактуалізації не менш важливі.

Дослідження самореалізації можна знайти в роботах таких вчених як Адлер,

який пише про прагнення до влади, Карл Юнг — до індивідуації, Еріх
Фромм — про продуктивний характер, Карл Роджерс — увага до клієнта.

Але одним із головних розробників ідеї самоактулізації є Абрахам Маслоу.

Він вважав, що самоактуалізація є найвищою потребою людини, відповідно
до «піраміди потреб». Відповідно до його теоретичних положень, людина
здатна до задоволення більш високих (з піраміди) потреб тільки після того, як
задоволені нижчі. Отже, щоб людина змогла самоактуалізуватися, їй спочатку
необхідно задовольнити всі інші потреби відповідно до піраміди.

Зміст теорії:

У 1943 р. психолог Абрахам Маслоу, досліджуючи фактори, які впливають на

поведінку, розбив їх на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. В
основі цієї ієрархії лежали найбільш насущні потреби (їжа, вода, житло), а на
вершині — більш високі індивідуальні запити (визнання, самовираження).
Коли потреби найнижчого рівня задоволені хоча б частково, людина починає
рухатися до задоволення потреб іншого і не обов'язково наступного рівня
ієрархії.
Усе, що необхідно для підтримки життя, — їжа, одяг, житло — об'єднується в
категорію фізіологічних потреб. Перш ніж людина зможе переслідувати якісь
інші цілі, їй необхідно задовольнити ці основні потреби. В умовах "золотого
мільярда" більшість людей, що працюють і одержують зарплату, цілком
спроможні задовольнити свої фізіологічні потреби, тому запити вищих рівнів
стають усе сильнішим мотиваційним чинником. Наприклад, коли людина має
достатню кількість предметів першої потреби, з її боку буде логічно
застрахуватися від можливих втрат. Така потреба в безпеці і подібні їй
можуть бути задоволені завдяки достатньо високій заробітній платі, що
дозволяла би робити заощадження, а також завдяки
системам медичного і соціального страхування і програмам пенсійного
забезпечення та гарантій зайнятості.
Маслоу визначив потребу в самовираженні як «бажання стати більшим, ніж
ти є, стати всім, на що ти спроможний». Ця потреба найвищого порядку, і
задовольнити її складніше за все. Люди, що досягають цього рівня, працюють
не просто заради грошей або заради справляння враження на інших, але
тому, що усвідомлюють значимість своєї роботи і відчувають задоволення від
самого її процесу.
Ієрархія Маслоу — дуже зручний засіб класифікації людських потреб, проте
було би помилкою сприймати її як якусь жорстку схему. Зовсім не
обов'язково, щоби потреби кожного рівня були цілком задоволені (а іноді це
і неможливо), перед тим, як у людини з'являться більш «високі» спонуки.
Насправді в кожний конкретний момент людиною рухає цілий комплекс
потреб.
Будова піраміди Маслоу:

А. Маслоу (1907-1970) - один із основоположників гуманістичної теорії,

головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації,
самовираження, до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична
потреба нести людям добро. Він стверджував, що людині не властиві
природжені інстинкти жорстокості й агресії, як вважав 3. Фрейд. Навпаки, в
них закладено інстинкт збереження своєї популяції, що змушує людей
допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації  своїх можливостей і
здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою - видатним
людям. Суспільство може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку
здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей. Поступ суспільства
відбувається не революційним шляхом, не соціальними перетвореннями, а
задоволенням гуманістичних потреб людини.
За А. Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі,
моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може
реалізувати за певних умов. Однак, ці потреби в самоактуалізації
задовольняються лише під час задоволення інших потреб і передусім
фізіологічних. Ієрархія потреб, згідно з Маслоу, охоплює:
 - фізіологічні потреби;
 - потреби в безпеці;
 - потреби в любові й прихильності;
 - потреби у визнанні та оцінці;
 - потреби в самоактуалізації - реалізації здібностей і талантів.
 1. Фізіологічні потреби. Потреби цього рівня - це потреби фізичною
виживання: в їжі, воді, кисневі, сні, активності, захисті від
екстремальних температур, сенсорній стимуляції. Це основні, найбільш
сильні і невідкладні потреби. Якщо людина не задовольнить цих
потреб на якомусь мінімальному рівні, вона не буде зацікавленою в
 потребах вищих рівнів ієрархії. Окреслені потреби мають і таку
характерну рису: якщо одна з цих потреб залишається незадоволеною,
вона дуже швидко стає настільки домінуючою, що всі інші потреби
відходять на задній план.
 2. Потреби безпеки та захисту. До цього рівня належать потреби в
організації, в законі і порядку, в прогнозованості подій, у відсутності
таких загрозливих сил, як хаос, хвороби, страх. Слід підкреслити, що
умови стабільності, надійності, прогнозованості надзвичайно важливі
для розвитку особистості дитини. Не менш суттєвими потреби безпеки
є для дорослих здорових людей. Здорова людина прагне надійності в
роботі, умовах зарплати. Пошуками безпеки мотивовані такі дії людей,
як створення накопичувальних рахунків, придбання страхових полісів.
 3. Потреби належності та любові Люди гостро переживають муки
самотності, відсутність друзів і близьких або соціальне відчуження. Для
здорового почуття власної гідності людині дуже важливо, щоб її
визнавали інші та вважали гідною поваги. Любов є основною
передумовою здорового розвитку особистості. Маслоу зробив
висновки про існування суттєвої кореляції між щасливим дитинством та
психічним здоров'ям дорослої людини.
 4. Потреби самоповаги. Потреби самоповаги Маслоу поділив на дві
групи: самоповага та повага інших. Особистості важливо
усвідомлювати, що вона гідна самоповаги, може справлятися із
завданнями та вимогами життя. Другий тип потреб характеризується
таким категоріями, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка,
прийняття у соціальному оточенні. У такому випадку для особистості
важливо знати, що те, що вона робить, визнано та високо оцінюється
значимими людьми. Задоволення потреб цього рівня породжує
почуття впевненості у собі, розвиває почуття власної гідності та
усвідомлення, що особистість є корисною та необхідною в цьому світі.
Маслоу підкреслював, що здорова самоповага ґрунтується на
заслуженій повазі інших людей, а не на славі, лестощах чи соціальному
статусі.
 5. Потреби самоактуалізації, або потреби особистого
самовдосконалення. Самоактуалізація визначається Маслоу як
бажання людини максимально розвинути свої здібності, цілком
розгорнути закладений природою потенціал. У процесі
самоактуалізації особистість стає саме такою, якою вона може бути, і
досягає вершини своїх можливостей.
Фундаментальною позицією гуманістичної психології є визнання
пріоритетності творчого потенціалу людини. Маслоу перший висловив тезу,
що творчість є універсальною характеристикою людини, її невід'ємною
сутністю. Творчі здібності притаманні людині від народження. Це природно
для людини такою ж мірою, як птахам літати, а деревам - вкриватися листям.
Здатність до творчості закладена в кожному з нас, для творчості не потрібні
якісь особливі обдарування або навички. Щоб бути творчими, немає потреби
писати книги, картини або компонувати музику. Так робить лише невелика
кількість людей. Творчість - універсальна функція людини, що передбачає всі
види саморозкриття. Творчими можуть бути люди будь-яких професій у своїй
діяльності та побуті. Однак, більшість людей протягом життя втрачають
здатність до творчості. Особливо руйнівні чинники творчого потенціалу
пов'язані з офіційною освітою. Деградації особистості сприяють психологічні і
соціальні чинники.

Риси самоактулізованих людей:

За Абрахомом Маслоу, ці люди являють собою найкращих представників

людської раси.  Він також вважав, що ці люди досягли того рівня
особистісного розвитку, який потенційно закладений в кожному з нас.

Виходячи зі свого дослідження, А. Маслоу прийшов до висновку, що

самоактуалізовані люди мають:

1. Адекватніше сприйняття дійсності, вільне від впливу актуальних потреб,

стереотипів і забобонів, інтерес до незвіданого. У самоактуалізації людина,
яка досягла задоволення основних потреб, набагато менш залежна і скута,
більш автономнаі сама визначає напрямок свого руху.

2. Прийняття себе та інших такими, якими вони є, відсутність штучних,

захисних форм поведінки і неприйняття такої поведінки з боку інших.

3.Спонтанність проявів, простота і природність. Такі люди дотримуються

встановлені ритуали, традиції та церемонії, але ставляться до них з належним
гумором. Це не автоматичний, а свідомий конформізм лише на рівні
зовнішньої поведінки.
4. Ділова спрямованість. Такі люди зайняті зазвичай не собою, а своєю
життєвим завданням чи місією. Зазвичай вони співвідносять свою діяльність з
універсальними цінностями і схильні розглядати її під кутом зору вічності, а
не поточного моменту. Тому всі вони в якійсь мірі філософи.

5. Вони нерідко схильні до самотності, і для них характерна позиція

відстороненості по відношенню до багатьох подій власного життя. Це
допомагає їм відносно спокійно переносити неприємності і бути менш
схильними до впливів ззовні. Самореалізованим людям інші люди практично
не потрібні, зате можуть ставати на заваді. У них існує пристрасть до роздумів
на самоті.

6. Автономія і незалежність від оточення; стійкість під впливом факторів. Такі

люди набагато самостійніші і самодостатніші. Вони підпорядковуються,
насамперед, внутрішнім, а не громадським детермінантам або
детермінантам оточення. Цими детермінантами є закони їх власної
внутрішньої природи, їх потенційні можливості та здібності, їх творчі
імпульси, їх потреба пізнати самих себе і стати більш цілісними людьми,
краще зрозуміти, ким вони є насправді, чого вони насправді хочуть, в чому
полягає їх покликання, або якою повинна бути їхня доля. Автономність або
відносна незалежність від оточення означають також стійкість перед
обличчям несприятливих зовнішніх обставин, типу невезіння, ударів долі,
трагедій, стресів і поневірянь.

7. Велика свіжість сприйняття; знаходження кожного разу нового у вже

відомому. Багатство емоційних реакцій.

8. Граничні переживання, які характеризуються відчуттям зникнення

власного «Я». Частіші прориви на пік переживання. Ці переживання
допомагають змінювати на краще думки людини про самого себе, вносять
зміни в його ставлення до інших людей і його спілкування з цими людьми.
Вони вивільняють творчі здібності, спонтанність, експресію, неповторність
індивіда. Вони присутні в мотивації розвитку, так як людина пам'ятає пікове
переживання, як дуже значне і бажане  і прагне його повторення.

9. Почуття спільності з людством в цілому.

10. Дружба з іншими самоактуалізованими людьми: вузьке коло людей,

відносини з якими дуже глибокі. Відсутність проявів ворожості в
міжособистісних відносинах. Оскільки вони в меншій мірі залежать від інших
людей, вони менше бояться їх, менше їм брешуть, менш ворожі по
відношенню до них, менше потребують їх похвали і прихильності. Вони
менше стурбовані пошаною, престижем і нагородами.

11. Демократичність у відносинах. Готовність вчитися в інших. Повага до

інших людей.

12. Стійкі внутрішні моральні норми. Самоактуалізовані люди ведуть себе

морально, вони гостро відчувають добро і зло; вони орієнтовані на цілі, а
засоби завжди підпорядковують цим цілям. У них загострене почуття
справедливості, вони тонко відчувають неправду і фальш.

13. «Філософська» почуття гумору. Вони ставляться з гумором до життя в

цілому і до самих себе, але ніколи не вважають смішною чию-небудь
ущербність або незгоди.

14. Креативність ( творчість), яка не залежить від того, чим людина

займається, і що виявляється у всіх діях самоактуалізованої особистості.
Творчість передбачає відкрите, без сорому, і щире вираження і відображення
своїх почуттів та ідей. Самоактуалізована особистість ніколи не боїться
потрапити у незручне становище, коли "творить" свої ідеї, вчинки, поведінку,
а також не стане соромитися або озиратися на громадське несхвалення при
створенні конкретних творів мистецтва, такі, як музика, вірші, картини,
літературна творчість та інше . Люди мистецтва можуть цілком бути
самоактуалізованими особистостями.

15. Більше виражена автономність і протистояння до прилучення до якої-

небудь культури. Вони не приймають беззастережно ту культуру, до якої
вони належать. Вони не конформісти, але і не схильні до бездумного
бунтарства. Вони досить критично ставляться до своєї культури, вибираючи з
неї гарний і відкидаючи погане.

Критика теорії А. Маслоу:

Коли Холл і Ноугейм (Hall і Nougaim) проводили своє дослідження, Маслоу
написав їм листа, в якому зазначив, що важливо враховувати задоволення
потреб в залежності від вікової групи випробовуваних. «Щасливчики» з точки
зору Маслоу задовольняють потреби в безпеці і фізіології в дитинстві,
потреби в приналежності і любові - в підлітковому віці і т. Д. Потреба ж у
самоактуалізації задовольняється років до 50 у «щасливчиків». Саме тому
потрібно враховувати вікову структуру [5].

Головна проблема при перевірці теорії ієрархії в тому, що немає надійного

кількісного вимірника задоволеності потреб людини. Друга проблема теорії
пов'язана з розбивкою потреб в ієрархії, їх послідовністю. Сам Маслоу
вказував, що порядок в ієрархії може змінюватися. Проте, теорія не може
пояснити, чому деякі потреби продовжують бути мотиваторами навіть після
того, як вони були задоволені [6].

Оскільки Маслоу досліджував біографії тільки тих творчих особистостей, які,

на його думку, були успішними ( «щасливчиками»), то з досліджуваних
особистостей випав, наприклад, Ріхард Вагнер, великий композитор,
позбавлений практично всіх особистісних рис, які цінував Маслоу. Вченого
цікавили надзвичайно активні і здорові люди, такі як Елеонора Рузвельт,
Авраам Лінкольн і Альберт Ейнштейн. Це, звичайно, накладає неминучі
спотворення на висновки Маслоу, так як з його досліджень не ясно було, як
влаштована «піраміда потреб» більшості людей. Також Маслоу не проводив
емпіричних досліджень [7].

Особливості прояву самоактулізаціі у особистості юнацього віку:

У юності важливими спонуками життєтворчості стають самоактуалізація,
саморозвиток, максимальний прояв кращих якостей і потенцій особистості.
Самоактуалізація є природною потребою, що надає індивідуальному життю
юнаків визначеності, глибини, сенсу, допомагає зміцнити віру в себе та
встояти перед життєвими негараздами. Проблема самоактуалізації
особистості в юнацькому віці набуває особливої значущості й пов’язана з тим,
що цей віковий період є початком дорослішання, характеризується
відсутністю різнопланового життєвого досвіду, що, у свою чергу, ускладнює
орієнтацію в соціальній дійсності, саморегуляцію власної поведінки у
відповідь на постійно мінливі умови соціального середовища, може
провокувати розвиток стресу. Гуманістичні психологи А. Маслоу, Р. Мей, Г.
Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл спрямовували свою увагу на вивчення
здорової творчої особистості, метою якої є самоактуалізація. Завдяки
розвитку самоактуалізації особистість досягає вершин власних можливостей.
Головною проблемою для юнацького віку є пошук шляху до власного
розвитку і реалізації задуманих планів у майбутньому. Великою мірою на
юнаків і дівчат впливають особливості емоційної сфери і їхнє соціальне
середовище. Важливою передумовою у процесі розвитку самоактуалізації
юнаків є стресостійкість.

Тенденція до самоактуалізації, самовираження починає переважати в

студентські роки, коли людина прикладає зусилля для становлення своєї
індивідуальності. Студенти, навчаючись у вищому навчальному закладі,
мають свою мету, великі можливості для спілкування, готуються до
виконання соціальних ролей і функцій інтелігенції. Студентство припадає на
юнацький вік який характеризується усвідомленням власної індивідуальності,
неповторності, несхожості на інших. У цьому віці активізуються ціннісно-
орієнтаційна діяльність, складається вектор життєдіяльності, пошуків,
самореалізації. Інтенсивне формування здібностей, яке пов'язане з
професіоналізацією, стиль поведінки, характер спілкування - всі ці складові
способу життя закладаються саме в період навчання у вузі. У зв'язку з цим
організація навчального процесу в сучасній вищій школі повинна
забезпечувати умови розвитку і самоактуалізації кожної особистості, її
самоствердження, самовираження, саморозвитку. Пріоритетність цих
напрямків визначається в Національній доктрині розвитку освіти України.

У психологічній науці поняття "самоактуалізація" характеризується як

синтезоване, що охоплює всебічне і безперервне розвиток творчого і
духовного потенціалу людини, максимальна реалізація його можливостей,
адекватне сприйняття навколишнього світу і свого місця в ньому, багатство
емоційної і духовного життя, високий рівень фізичного здоров'я і моральності

А. Маслоу зазначає, що термін "самоактуалізація" відноситься

до "бажанням людей реалізувати себе, а саме до схильності

проявити в собі те, що в них закладено потенційно "

С.Д.Максіменко вважає, що самореалізація особистості

є, насправді, органічно властивою будь-якій людині (і зовсім недоречними є

тези про те, що ніби-то дуже невелика кількість людей (3% по А. Маслоу)
самореалізуються, оскільки це "роблять всі".

Е.Н.Городілова даний феномен визначає як "прагнення

і процес реалізації генетичних і особистісних можливостей ..., найбільш повне
і позитивне використання можливостей, втілення потенціалу, внутрішньої
природи людини, прояв його Я, процес повного розвитку, саморозвитку,
самопізнання, самовдосконалення, високий рівень психічного здоров'я,
збалансоване і гармонійне розкриття всіх аспектів особистості,
цілеспрямоване прагнення до цілісності ".

Е.Е.Вахромов розглядає самоактуалізацію як свідомо здійснювану суб'єктом

практичну діяльність, спрямовану на вирішення наявних проблем своєї
життєвої ситуації, наслідком якої є самозміна і зміна в життєвій ситуації.

Самоактуалізація студентів визначається як процес реалізації прагнення до

здійснення діяльності максимально повного розвитку своєї особистості в
процесі навчання у вузі.

У сучасній науці розроблені особливості і показники самоактуалізуючий

особистості студентів. Для самоактуалізації студентів характерна
комунікативна спрямованість, значимість взаємовідносин з соціумом,
потреба суспільного визнання, орієнтація на активні дії, товариськість,
емоційна стійкість, впевненість в силах, енергійність, емпатійні здібності,
орієнтація на взаємодію з іншими людьми, сміливість у встановленні
міжособистісних контактів, ділова спрямованість, професійна креативність,
гнучкість і довільність поведінки, довірливість, товариськість, впевненість і
відповідальність, потреба в самоповазі.

Виходячи з аналізу праць, присвячених дослідженню різних аспектів сутності

самоактуалізації, можна визначити показники самоактуліалізації студентів:

 Першим показником самоактуалізації студентів є соціально-психологічна

адаптованість. Це "рівень фактичного пристосування людини до життя,
взаємовідповідність його соціального статусу і задоволеності або
незадоволеності собою. Необхідно відзначити, що зарубіжні вчені
гуманістичного спрямування (К.Гольдштейн, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.)
розглядали адаптацію, як явище, що веде до гомеостазу і уповільнює
розкриття індивідуальності і розвиток особистості. Однак, К.Роджерс, Р. Мей і
Е. Шостром відзначають важливість і корисність адаптації на першому етапі
пристосування до нових умов. Так, Р. Мей визнає адаптацію "кроком вперед"
у бік самоактуалізації. Е. Шостром розглядає початок життя людини (до 35
років) як один великий адаптаційний період, в якому молоді люди
адаптуються як до зовнішніх вимог соціокультурного середовища, так і до
своїх внутрішніх потреб і прагнень. У вітчизняних дослідженнях
відзначається, що особистість більш ефективно реалізує свій потенціал при
сприятливих зовнішніх умовах. Самоактуалізуюча особистість знаходить
оптимальну ступінь адаптованості, яка є результуючої діалектичного
протиріччя між потребою в спілкуванні, в приналежності до групи, потребою
відповідати ціннісним стандартам групи і потребою слідувати своєму
призначенню, заявити про себе як про індивідуальність. Самоактуалізуюча
особистість здатна до "певного дистанціювання від адаптивних впливів
соціальних структур "

Однак, особливості юнацького віку такі, що досягти гармонійного

"дистанціювання" важко. Виявляється суперечливість соціальної
спрямованості особистості. З одного боку, у юнаків, як і у підлітків, висока
значимість потреби в приналежності до референтним групам, в суспільному
визнанні, затвердження. З іншого боку, характеристикою юності є прагнення
виділитися, звільнитися від опіки, показати свою індивідуальність, проявити
незалежність. В цьому віці самоактуалізуюча людина повинна демонструвати
оптимальний рівень пристосованості до групи, інтегрованість в її статусно-
рольову структуру; власний стиль поведінки, незалежність від громадської
думки, відсутність прагнення гнатися за модою, сліпо наслідувати кумирів;
опора на власні сили, переконання, установкі.Соціально-психологічна
адаптація як показник самоактуализирующейся особистості студентів
характеризується наступними ознаками:

• здатність аналізувати рольову структуру колективу;

• вміння працювати в команді;

• здатність до швидкого встановлення глибоких контактів з

людьми;

• здатність приймати себе, інших такими, якими вони є;

• опора на власні сили, переконання, впевненість в своїх

силах;

• знання основних особливостей системи вищої освіти;

• вміння оптимальної організації режиму праці і відпочинку в

умовах навчального процесу вищого навчального закладу;

• вміння ефективного слухання, конспектування, раціонального читання,

складання тез і роботи з першоджерелами, словниками, довідниками;

• знання правил написання рефератів, курсових чи інших видів робіт;

• вміння ефективної організації підготовки до іспитів

Другим показником самоактуалізуючих себе студентів є креативність.

Креативність визначається як "творчі можливості (здатності) людини, які
можуть проявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах
діяльності, характеризувати особистість в цілому і / або її окремі сторони,
продукти діяльності, процес їх створення". Креативність пов'язана з
розвитком особистості в онтогенезі, з з'являючимося і все більш
усвідомленим прагненням до самоактуалізації молодих людей. Творчий
порив в юності часто не приводить до якого-небудь результату, творча
діяльність і самоактуалізація можуть носити спонтанний, некерований
характер. Креативність студентів повинна проявлятися в здатності самостійно
ставити цілі, орієнтуватися на майбутнє. Виявлятися не тільки в енергійності,
винахідливості і безпосередності, а й в завзятості для досягнення цілей
творчості.

Внутрінні умови успішності та ефективності, творчої діяльності студентів

використовує інтелектуальну дисципліну, організованість та систематичність
в роботі.

Для того, щоб стати успішними та творчо продуктивними у всіх видах

діяльності, юноші потребують в інтелектуальній дисципліні та самоконтролі.

Креативність як показник самоактуалізації

студентської особистості може проявити в наступних знаннях, вміннях,

здібностях:

• інтелектуальні вміння (вміння аналізувати, порівнювати, виходити,

описувати, доказувати, обосновувати, оцінювати, ранжирувати ідеї);

• вміння модернізувати старі ідеї, генерувати нові;

• вміння імпровізувати, здатність до незвичайних поєднаньелементів
(розумінь, ідей, відтінків, форм, відношення), здатність шукати проблеми у
знаменитому;

• здатність насолоджуватися не лише результатами, але і

процесом творчої діяльності;

• вміє здійснювати самоконтроль, самодисципліну, зібраність, упорство,

терпіння, організованість;

• вміння ставити цілі, планувати, оцінювати результати;

• вміння організовувати, відстоювати свою точку зору,

вірити, уникати конфліктів;

• прагнення до самовираженості, вираження свого «Я»;

• вміння самопрезентації

Третім показником самоактуалізації

студентів є високий рівень розвитку рефлексивності.

Рефлексія - "це уявний процес, спрямований на аналіз, розуміння,

усвідомлення себе: власних дій, поведінки, мови, досвіду, почуттів, станів,
здібностей, характеру, відносин з і до інших, своїх завдань, призначення"].
Отже, рефлексивність як якість особистості проявляється в здатності
здійснювати ці процеси, зокрема аналізувати особливості свого "Я", дії і
вчинки, відносини з іншими, розуміти і усвідомлювати можливості
саморегуляції діяльності.

Рефлексивні акти служать коригуванням уявлень людини про себе і в світі.

Розвиток рефлексивності сприяє самоактуалізації, так як когнітивні процеси
забезпечують якісну і кількісну самооцінку системи знань людини про свою
особистість, впливають на самоактуалізацію і способи її досягнення.
Існують певні типи рефлексії:

• знання про статусно-рольову структури організації колективної взаємодії

(кооперативна рефлексія);

• уявлення про внутрішній світ іншої людини і

причинах тих чи інших його вчинків (комунікативна

рефлексія);

• свої вчинки і образи власного "я" (особистісна

рефлексія);

• знання про об'єкт і способи дії з ним (інтелектуальна рефлексія).

Четвертим показником самоактуалізуючих студентів є готовність до

саморозвитку. Ця готовність студентів проявляється в наявності таких умінь:
визначити основу своєї діяльності; оцінити власну позицію; прогнозувати
результати власних рішень; приймати відповідальність за свої вчинки;
"Повертатися назад" і оцінити правильність вибраного рішення; аналізувати
причини своєї поведінки, допущені помилки; співвідносити результати з
кінцевою метою; розуміти свої якості в теперішньому часі, порівнюючи з
минулим; прогнозувати перспективи власного самовдосконалення.
Готовність до саморозвитку як показник самоактуалізації особистості
студентів виражається в наступних уміннях і здібностях:

• здатність приймати себе, цінувати свої вміння та переваги,

поважати себе, довіряти собі і своїм силам;

• внутрішня свобода розвиватися в будь-якому напрямку;

• готовність вчитися;

• інтерес до особистісного розвитку, зацікавленість в його

результатах, розуміння його важливості, значущості;

• вміння визначати цілі саморозвитку, планувати їх

досягнення, прогнозувати результати;

• вміння мобілізувати сили, зосередитися, знайти шляхи

подолання труднощів;

• вміння аналізувати причини своєї поведінки, допущені помилки;

• вміння приймати відповідальність за результат саморозвитку;

• вміння співвідносити результати з кінцевою метою, оцінювати свої якості в

теперішньому часі, порівнюючи з минулим.

Висновок:

Таким чином, розглянуті нами показники самоактуалізуючої себе особистості

студентів вузу детерміновані психологічними особливостями юнацького віку,
а також специфікою соціального середовища, створюваної навчальним
процесом у ВНЗ. Вони набувають великого значення в зв'язку з впливом
соціального фактора, мають певні риси та типізацію.