1.

Дайте характеристику психології як науки, розкрийте її значення, завдання,

галузі.

Психологія – це наука про психіку, загальні закономірності її розвитку і прояву.

Предметом психології є психіка людини і тварини, тобто психічні явища, притаманні
людині і тварині.

Психологія вивчає внутрішній психічний світ людини, психічні процеси, стани,

властивості, закони виникнення, розвитку й перебігу. психічної діяльності,
становлення психічних властивостей людини, життєве значення психіки.

Внутрішній психічний світ людини психологія розглядає як живий, неперервний

процес, який формується і розвивається, породжує деякі продукти чи результати.
Загальна психологія вивчає закономірності психологічної діяльності людини з
нормальним розвитком. Загальна психологія досліджує: пізнавальні процеси (відчуття,
сприймання, пам'ять, мислення, уяву); емоційні процеси (емоції, почуття); вольові
процеси (боротьба мотивів, прийняття рішень тощо); питання, пов'язані зі
спілкуванням, діяльністю особистості, її характером і здібностями.

Вікова психологія вивчає психічний розвиток людини, формування її психічних

процесів і станів. Її поділяють на дитячу психологію, психологію підлітка, юнака,
дорослої людини, людини похилого віку. Вікова психологія розкриває зміст
послідовних етапів розвитку, динаміку психологічних процесів, досліджує вплив на
формування індивідуальних відмінностей культурно-історичних, соціально-
економічних та етнічних умов.

Генетична психологія вивчає психічний розвиток людини з перших днів життя і до

смерті.

Педагогічна психологія вивчає психологічні основи виховання та навчання, досліджує

формування пізнавальної діяльності та суспільно значущих якостей особистості.

Соціальна психологія вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей
у різних організаціях і соціальних групах, закономірності спілкування і взаємодії
людей, діяльність малих і великих соціальних груп, процеси соціалізації особистості,
розвиток соціальних настанов тощо.

Психологія мистецтва вивчає психологію створення і сприймання людиною творів

мистецтва, властивості і психічні стани людей, пов'язані зі створенням та
сприйманням художніх цінностей.

Психологія спорту розробляє питання навчання і виховання спортсмена,

закономірності формування спортивних навичок, умінь, вольових і моральних
якостей; досліджує психічні особливості, що виявляються в умовах спортивних
змагань і діяльності тренера; розглядає психологічні аспекти підвищення ефективності
тренування спортсмена, міжособистісні взаємини спортсменів у команді, міжкомандні
взаємини тощо.

Юридична психологія досліджує психологію взаємин між представниками юридичних

спеціальностей із підсудними, засудженими тощо, зокрема психологію допитів і
показань, а також психологію виправлення, що вивчає особливості психічної
діяльності в умовах застосування покарань. До неї належить кримінальна психологія,
яка досліджує формування протиправних аспектів діяльності та можливості
запобігання їм.

2. Розкрийте поняття про психіку, наукове розуміння психіки як форми

відображення об’єктивної дійсності, суб’єктивний характер відображення.

Психіка є властивістю, функцією мозку і полягає у відображенні в ньому реальної

дійсності. Однак психіка — не дзеркальне відображення, а активний багатоактний
процес, в ході якого зовнішні впливи трансформуються відповідно до внутрішніх
особливостей суб’єкта, що сприймає.

Психіка – це властивість високоорганізованої матерії – мозку – відображувати

об’єктивну дійсність.

Відображення – загальна властивість матерії, що полягає у відтворенні ознак,

властивостей і відношень об'єкта, що відображається.

Основними ФУНКЦІЯМИ психіки є:

Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та

комунікативну функції.

Відображення об'єктивної реальності регулювання індивідуальної поведінки і

діяльності.

Психіка як властивість мозку має рефлекторну природу, тобто є відповіддю на

зовнішній вплив: людина (і тварина) бачить те, що її оточує; чує звуки, запахи, які
видають подразники,

3. Розкрийте поняття про свідомість, суспільно-історичний характер

свідомості.

Свідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що

виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-
історичною діяльністю людей

Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його
та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.
Суспільне буття розуміється як реальний процес життя людини, суспільства. Це не що
інше, як природно облаштований стан співіснування, взаємозв'язку людей через
організацію виробництва і відтворення людини. Суспільне буття -- це також
організація людиною сукупності системи відносин стосовно виробництва не тільки
самої людини, а й умов її існування, особливо благ, необхідних для задоволення
тілесних і духовних потреб та інтересів.

Суспільна свідомість є відображенням суспільного буття, системою суспільних ідей,

теорій, соціальних почуттів, настроїв, ілюзій тощо. У зв'язку з цим прийнято
констатувати, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, бо перш ніж щось
відображати, те, що відображається, має бути, існувати.

Суспільна свідомість -- це сукупність, система почуттів, звичаїв, звичок, традицій,

думок, ідеалів, ідей, теорій, які відображають суспільне буття і функціонують у
суспільстві, скеровуючи, спрямовуючи життя суспільства у відповідному напрямі.

Сутністю суспільної свідомості є те, що, з одного боку, вона є відображенням

суспільного буття, тобто має суб'єктивний характер виникнення, а з іншого -- ця
свідомість набуває статусу об'єктивної реальності, матеріалізується, тобто реально
існує як надбання суспільства, яке має і позитивні, і негативні сторони свого
існування, адже ідеального суспільства ніколи не було, немає і бути не може.
Суспільна свідомість, як і будь-яке суспільне явище, має досить складну структуру,
розгляд якої дає змогу зрозуміти не тільки її наповненість, багатство елементів, які її
складають, а й осягнути її функціонування, зрозуміти важливість її впливу на
гармонізацію відношення "людина -- світ". У сучасній літературі стосовно структури
суспільної свідомості є кілька точок зору. З нашого погляду, найбільш вдалою, такою,
що синтезує багато інших, є розгляд структури суспільної свідомості "по вертикалі",
тобто через виділення її основних рівнів, та по "горизонталі" -- через виділення форм
існування.

З цієї точки зору структура суспільної свідомості набуває такого вигляду: рівнями Ті є
суспільні психологія та ідеологія, а основними формами -- економічна, політична,
правова, етична, естетична, наукова, релігійна, філософська, історична, екологічна
свідомість.

4. Розкрийте поняття про діяльність, покажіть зв’язок активності і діяльності.

Охарактеризуйте структуру діяльності людини.

Діяльність – це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка

регулюється свідомою метою.

Діяльність – це активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставленої

мети, пов’язаної із задоволенням потреб та інтересів людини чи із вимогою зі сторони
суспільства.
– Що таке потреба?

Потреба – це стан живої істоти, що відображає її залежність від умов існування та

спричиняє активність у ставленні до цих умов.

Потреба – це те, без чого жива істота не може обійтись.

– Що таке інтерес?

Інтерес – це прагнення людини пізнати глибше якийсь предмет чи явище, пов’язане з

позитивним

емоційним ставленням до них.

Діяльність завжди пов’язана зі свідомістю.

Складові структури діяльності:

Ціль – усвідомлене бажання досягти певного результату діяльності людини (для чого
вона працює?)

Мотив – внутрішня спонукальна сила до дії (чому людина діє?)

Засобами у діяльності є дії – система рухів, набутих у процесі життя, необхідних для
виконання певної діяльності.

Результат – кінцевий продукт діяльності.

5. Охарактеризуйте види діяльності

Залежно від віку людині властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди
життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою, значенням. У
дошкільному віці провідним видом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а в
зрілому - праця.

Гра та навчання властиві і людям, і тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих

різновидів діяльності є інстинкти, а в людини вони зумовлені соціальними умовами
життя, різняться якісно, значно складніші та багатші за змістом.

Праця за природою та змістом - суспільно-історичне явище. У процесі праці виникла і

розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх
різновидів людської діяльності в тому, що найчастіше вони пов'язані з мовною
діяльністю. Остання сприяє розвитку змісту та форм усіх різновидів діяльності, їхньої
цілеспрямованості та мотивації.

Основною формою вияву активності дитини дошкільного віку є ігрова діяльність, яка
водночас є і основним засобом пізнання нею навколишнього світу.

Ігрова діяльність спрямована на сам процес гри і в доступній формі відтворює

навчання і працю
На відміну від навчання і праці, дитина захоплюється здебільшого процесом, який
викликає в неї задоволення. Тільки-но інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

Навчальна діяльність - активна, свідома діяльність, спрямована на засвоєння знань,

вироблення умінь та навичок

Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її

спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.

Зміст навчальної діяльності визначається навчальними програмами, розробленими для

кожного року навчання з урахуванням вікових особливостей психіки дитини та її
фізичних можливостей. В ході навчання школяр не лише здобуває знання і вміння, в
нього розвивається активне, самостійне, творче мислення, розширюється світогляд,
удосконалюється пам'ять і увага. Виховний характер навчання проявляється в тому,
що в процесі навчання формується особистість, закладаються такі цінні риси, як
цілеспрямованість, наполегливість, почуття колективізму, взаємодопомоги.

Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та

духовних благ

Праця є необхідною умовою існування і розвитку людини. Необхідною передумовою

будь-якої праці є наявність мети: створення певного продукту.

Характерною особливістю праці є те, що людина передбачає її результати, уявляє собі

матеріал, який буде при цьому використовувати, окреслює способи та послідовність
своїх дій. Праця потребує відповідної підготовки з боку її виконавця, причому знання,
навички та вміння її здійснення набуваються впродовж навчання людини. Праця
потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання
та інших вольових якостей особистості.

У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна

кількість видів праці.

6. Розкрийте поняття про знання, вміння, навички та закономірності

оволодіння ними. Охарактеризуйте звички людини.

Знання – система понять про навколишній світ, які набуваються протягом життя і
виражають результат того, що ми пізнаємо.

Емпіричні – в основі яких лежить фактичний матеріал, отриманий

позаекспериментальним шляхом (спостереженням, свідченням очевидців).

Теоретичні – ґрунтуються на наукових узагальнених фактах, отриманих

експериментальним шляхом.

Уміння – способи застосування знань у практичній діяльності.

Навички – дії, окремі операції яких в процесі багаторазового повторення стали
частково автоматизованими.

Вправи – багаторазове цілеспрямоване повторення одних і тих же дій з метою їх

удосконалення.

Звички – навички, які стали потребою.

7. Розкрийте поняття про особистість, індивід, індивідуальність.

Охарактеризуйте особливості (властивості) особистості.

Індивід – це окрема істота, живий організм, що існує самостійно.

У понятті «індивід» втілено родову приналежність людини.

Особистість – це індивід, наділений свідомістю, який проживає у суспільстві і реалізує

свої можливості в результаті активної творчої діяльності.

Індивідуальність – це неповторність, своєрідність кожної особистості, відмінність її

від інших людей. Індивідуальність характеризує людську неповторність і виявляється
у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну
людину від іншої.

Особистість характеризують такі ознаки:

розум – визначає рівень інтелектуального розвитку.

відповідальність – уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і

відповідати за них.

свобода – здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень.

особиста гідність – визначається рівнем вихованості.

самооцінки.

1. Стійкість психіки.

Означає, що ті якості, які уже сформувалися, є стійкими і проявляються стало

(постійно): риси характеру (ввічливість-неввічливість, чесність- брехливість,
сміливість-боягузтво тощо), здібності, інтереси, моральні, цінності.

2. Єдність психіки.

Особистість становить єдине ціле, де кожна риса нерозривно пов’язана з іншими, і

тому кожна риса набуває свого значення залежно від її співвідношення з іншими
рисами особистості.
Н-д, наполегливість як уміння досягати мети має позитивне значення тільки в
поєднанні з високими моральними рисами. Якщо вона пов’язана з надмірно
розвиненими егоїстичними потребами, то ця риса матиме тоді зовсім інший зміст.

Тому ми можемо сказати, що особистість формується і виховується не частинами, а в

цілому.

3. Активність особистості.

Активність особистості виражається в діяльності.

На що направлена діяльність особистості? Цю тему ми уже вивчили.

Пригадайте

4. Динамічність особистості – здатність особистості до розвитку.

Подумайте, що впливає на ваш розвиток?

5. Життєва позиція – це не просто здатність, а готовність діяти певним чином. Життєва

позиція реалізується у відношенні людини до життя, до праці, до інших людей і буває
активною чи пасивною, творчою чи пристосовницькою, моральною чи аморальною

6. Соціальна роль — поведінка, очікувана від того, хто має певний соціальний статус.
Обмежується сукупністю прав і обов'язків, відповідних цьому статусу. У кожний
момент життя людина виконує різні соціальні ролі

(Ви в коледжі – студенти, в транспорті – пасажири,в магазині – покупці.)

8. Розкрийте структуру особистості. Охарактеризуйте спрямованість

особистості.

1 – біологічні особливості – включають в себе фізіологічні і морфологічні особливості

мозку, (які визначають: тип ВНД, рівень розвитку і співвідношення І і ІІ сигнальних
систем, задатки, особливості будови аналізаторів); конституцію тіла; статеві
особливості.

2 – форми відображення – індивідуальні особливості пізнавальних психічних процесів

(які є пізнавальні психічні процеси? ), які виявляються в пізнавальній та емоційно-
вольовій діяльності людини.

3 – досвід: – знання, уміння, навички, звички; набувається в процесі навчання і

виховання.

4 – спрямованість особистості – це певні моральні якості, установки, стосунки з

іншими; це ціннісні орієнтації особистості, внутрішні спонукальні сили.

Потреба – це стан живого організму, що виражає необхідність у чомусь, залежність від

об'єктивних умов і є рушійною силою активності.
Потреби людини бувають:

біологічні – в повітрі, їжі, воді, теплі, відвідуванні туалету;

матеріальні – в одязі, житлі, предметах побуту;

соціальні – в спілкуванні, пізнанні, праці, в реалізації

вроджених здібностей,

культурні – в читанні книг, газет, слуханні радіопередач, відвідуванні театрів, кіно,

слуханні музики, духовні – в досягненні мети життя, у визнанні цінностей власної
індивідуальності, у самозбереженні і реалізації власних здібностей з найменшими
втратами і невдачами; у вірі і віросповіданні.

Упродовж усього життя потреби постійно змінюються. Вони тісно пов’язані з

інтересами та ідеалами: до чого ми прагнемо, у тому відчуваємо потребу.

9. Розкрийте поняття про групи та їх види. Охарактеризуйте міжособистісні

взаємини в групі.

‒ за змістом: до техніки, музики, театру, художньої літератури тощо;

‒ глибокі – коли людина ґрунтовно вивчає об’єкт у всіх деталях та тонкощах;

‒ поверхневі – людина знає лише дещо про предмет і не цікавиться ним по

справжньому;

‒ широкі – людина всебічно розвинена, має широке коло інтересів за наявності

головного, центрального інтересу;

‒ вузькі – у людини наявні один-два інтереси при повній байдужості до всього поза
ними;

‒ стійкі – зберігаються тривалий час, відіграють суттєву роль у житті людини;

‒ нестійкі – короткочасні: швидко виникають і швидко згасають;

‒ дієві – спонукають до систематичних і цілеспрямованих дій, н-д, до занять спортом;

‒ пасивні – не спонукають до фізичної діяльності (н-д, у

футбол/волейбол/баскетбол/тощо людина не грає, а тільки спостерігає, як грають
спортсмени);

‒ прямі – виникають через зацікавлення самим змістом діяльності чи науки (вчить

математику, бо любить її);

‒ непрямі – виникають через значення, яке може мати предмет чи діяльність (вчить
математику для авіамоделювання чи вправляння у грі в шахи)
10. Розкрийте поняття про спілкування як процес, його функції, засоби.
Охарактеризуйте педагогічне спілкування.

11. Розкрийте поняття про мову і мовлення. Дайте характеристику видів

мовлення.

Мова – це система звукових і графічних знаків, необхідних для спілкування.

Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Мовлення – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми.

Мова та мовлення тісно взаємопов’язані й утворюють єдине ціле. Отже, мовлення

виступає як психологічна діяльність, що виявляється у спілкуванні людей за
допомогою мови.

В залежності від змісту та будови повідомлення розрізняють три основні типи

мовлення: розповідь, опис і роздум

12. Розкрийте поняття про увагу, її значення в діяльності людини.

Охарактеризуйте властивості уваги.

Увага є формою організації пізнавальних процесів та умовою їх успішного протікання.

Увага – це форма психічної діяльності, яка полягає увиділенні свідомістю одних

об'єктів з одночасним відволіканням від інших.

Увага – це спрямованість психічної діяльності людини, її зосередження на об'єктах, які

мають для

особистості важливе значення.

Зосередженість уваги - це утримування уваги на одному об’єкті або на одній

діяльності при відволіканні від усього іншого.

Наприклад, учень займається конструюванням. Він цілковито поринув у справи, не

помічає, як плине час, не реагує на звертання до нього, навіть не чує їх. Отже, у нього
велика сила зосередженості уваги.

Стійкість уваги - це властивість, яка полягає у тривалому утриманні уваги на предметі

чи якійсь діяльності. Ця особливість характеризується часом, впродовж якого
діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість. Особливо важливим є вміння
зберігати стійкість уваги за несприятливих умов, коли діють різні подразники.

Стійкість уваги залежить від рухливості предмета і від активної діяльності людини з
даним предметом.
Пасивне спостереження за нерухомим предметом утримує увагу на 5 сек. Активна
робота з предметом - увага на 15-20 хв.

Як думаєте, які поради вчителю щодо утримання стійкості уваги учнів? (Залучати
учнів до активної діяльності)

Увага може бути стійкою, коли людина надає об’єктові чи діяльності важливого
значення, коли ставиться до них з інтересом і виявляє практичну або відповідну
пізнавальну активність.

Об’єм (обсяг) уваги – це кількість об’єктів, які сприймаються одночасно з достатньою

чіткістю. Обсяг уваги залежить від віку, а також від самих об’єктів сприймання. Не
пов’язані між собою предмети сприймаються у кількості від 12 до 14.

Середній об’єм уваги – 5-9 об’єктів.

Розподіл уваги – це одночасна увага до двох або кількох об'єктів та одночасне

виконання дій з ними чи спостереження за ними.

13. Охарактеризуйте види уваги, умови їх виникнення та підтримання.

За формою організації вирізняють колективну, групову та індивідуальну увагу.

Колективна увага означає зосередження уваги певної групи індивідів на одному

об’єкті. Наприклад, учні зосереджено слухають розповідь учителя. Коли більшість
учнів класу уважно працюють, це позитивно впливає й на тих школярів, яким важко
виявляти організовану увагу.

Групова увага - полягає у зосередженні уваги групи в умовах роботи в колективі.

Прикладом групової уваги є увага школярів під час лабораторних робіт або
розв’язування завдань, підібраних

відповідно до можливостей окремих груп учнів. Організовувати роботу групами

важко, бо групи відволікають одна одну.

Індивідуальна увага полягає у зосередженні суб’єкта на своєму завданні.

Учитель має завжди чергувати, узгоджувати види уваги учнів, дбати про перехід від
одного виду до іншого.

За характером цільового спрямування та за рівнем вольових зусиль вирізняють

мимовільну, довільну та після довільну увагу.

Мимовільна увага – це увага, яка виникає без наміру, без заздалегідь поставленої мети
і яка не вимагає вольових зусиль.
Мимовільна увага виникає внаслідок зовнішніх причин, тобто особливостей
подразників, що діють на нас, а також внутрішніх спонукань, спрямованості
особистості.

14. Розкрийте поняття про відчуття. Опишіть види відчуттів.

Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення в корі головного мозку

окремих властивостей предметів і явищ об’єктивної дійсності при їх безпосередній дії
на аналізатори.

Відчуття властиві всім живим істотам, які мають нервову систему. Але усвідомлюють
свої відчуття тільки ті, у кого є свідомість.

Відчуття є первинною формою орієнтування організму в навколишньому середовищі.

Тварини відображають лише окремі якості предметів і явищ, такі якості, які мають
значення для їх життя. Новонароджена дитина теж в перші тижні після народження
реагує лише на окремі якості предметів – звук, світло, запах.

З допомогою відчуттів в центральну нервову систему – головний орган управління

життєдіяльністю людини – своєчасно і швидко поступає інформація про стан
навколишнього світу і організму людини.

У залежності від модальності аналізатора розрізняються наступні види відчуттів:

зорові, слухові, шкірні, нюхові, смакові, кінестезичні, статичні, вібраційні, органічні і
болючі.

15. Охарактеризуйте загальні властивості та закономірності відчуттів.

Відчуття мають спільні властивості

1. якість (чим одне відчуття відрізняється від іншого)

2. інтенсивність (вказує на силу дії подразника ).

3. тривалість (час, протягом якого виникає відчуття).

4. локалізація в просторі (місце, звідки виникає дія подразника)

16. Розкрийте поняття про сприймання. Дайте характеристику видів

сприймання.

Сприймання – пізнавальний психічний процес, що відображає предмети та явища в

цілому при їх безпосередній дії на аналізатори.

Знання про оточуючу дійсність ми отримуємо за допомогою відчуттів і сприймань, але

якщо відчуття дають нам знання про окремі властивості предметів і явищ, то
сприймання відображують предмети і явища оточуючої дійсності в цілому.
В основі сприймання лежать відчуття, але сприймання не зводиться до суми відчуттів.
Ми сприймаємо, наприклад, навчальну дошку для писання крейдою як дошку, а не
суму зеленого кольору, твердості, прямокутності. Сприймаючи, ми не лише
виокремлюємо групу відчуттів, а поєднуємо їх в цілісний образ, розуміємо його,
застосовуючи для цього свій попередній досвід.

Відчуття не вимагає від людини ніякої активності; воно «спрацьовує» саме собою:
навіть спляча людина відчує холод, і запах сам проникає в ніс.

Залежно від того, який орган чуття при сприйманні працює активніше, переробляє
більше інформації, розрізняють види сприймань за провідним аналізатором: зорові,
слухові, смакові, нюхові, тактильні, дотикові сприймання, органічні. Про них ви легко
наведете приклади, оскільки знаєте про види відчуттів, а види сприймань базуються на
видах відчуттів.

Процес сприймання здійснюється зазвичай низкою взаємодіючих аналізаторів.

Наприклад, при дотиковому сприйманні беруть участь тактильний і кінестезичний
аналізатори.

17. Охарактеризуйте основні властивості сприймання. Розкрийте поняття

«спостереження» і «спостережливість», покажіть їх роль у сприйманні
навколишньої дійсності.

Предметність сприймання виявляється в тому, що будь- який предмет або явище

відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об’єкт, який має свій
зміст, природу, призначення. Сприймаючи предмети, людина, в першу,
чергу,цілісність та структурність сприймання полягає в тому, що образи відображених
предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей.

Орієнтується в них за їхніми функціями.

Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів, у пізнанні яких

зацікавлена

особистість. Є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання.

Спостереження характеризується високою активністю. Його систематичний характер
дає змогу простежити явище в розвитку.

Структура спостереження:

Підготовка до спостереження

Постановка завдання (визначення часткових цілей)

Складання плану проведення спостереження

Фіксування результатів, їх аналіз.

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру
спостереження, в неї розвивається така особистісна властивість, як спостережливість.

Спостережливість – це вміння людини вирізняти характерні, проте ледве помітні

особливості предметів і явищ.

Спостережливість формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і

тому пов’язана з розвитком професійних інтересів особистості.

18. Розкрийте поняття про пам’ять та уявлення пам’яті. Охарактеризуйте види

пам’яті.

Пам’ять – це форма психічного відображення, яка проявляється в закріпленні,

збереженні і відтворенні минулого досвіду.

Пам’ять характерна для всіх живих істот.

Значення пам’яті надзвичайно велике:

Пам’ять є основою для засвоєння індивідуального досвіду людини, її соціалізації;

в масштабах людства пам’ять постає основою для збереження, поповнення та передачі

суспільного цивілізаційного досвіду;

Пам’ять тримає найголовнішу інформацію людини про саму себе; приклади амнезій
(втрат пам’яті) викликають психологічне пригнічення, почуття «втрати себе»; зміст
пам’яті є основою для творчої діяльності, оскільки створення чогось нового завжди
спирається на попередній досвід, накопичений людиною.

Уявлення – образи раніше сприйнятих предметів і явищ дійсності, які людина зараз
може відтворити (коли предмети і явища не діють на органи чуття).

1. Образна пам’ять – це запам’ятовування, збереження і відтворення раніше

сприйнятих предметів і явищ дійсності.

Людина з наочно-образним типом пам’яті добре запам’ятовує образи, форми, колір

предметів, звуки, обличчя... Образна пам’ять добре розвинена у людей мистецтва:
художників, музикантів, письменників.

Деякі художники, наприклад, можуть писати портрети з пам’яті. Моцарт і Рахманінов

могли запам’ятати важкий музичний твір, прослухавши його всього один раз.

2. Словесно-логічна пам’ять – виражається у запам’ятовуванні, збереженні і

відтворенні думок, понять, словесних формулювань.

Цей вид пам’яті притаманний тільки людині. Тварини володіють решту трьома видами
пам’яті, але словесно-логічна пам’ять у них відсутня.
3. Рухова (моторна) пам’ять – проявляється у запам’ятовуванні і відтворенні рухів і їх
систем.

Рухова пам’ять лежить в основі вироблення і формування рухових навиків (ходьби,

письма, трудових і спортивних навиків). Так, ми вміємо ходити, писати
автоматизовано завдяки руховій пам’яті. Саме рухова пам’ять дозволяє піаністу грати,
не дивлячись на клавіатуру, а спортсмену виконувати спортивні дії, не задумуючись
над технікою виконання.

4. Емоційна пам’ять – це пам’ять на пережиті почуття.

Позитивні чи негативні емоції, які пережила людина, не щезають безслідно, а

запам’ятовуються і відтворюються нею при певних умовах: людина знову радіє,
згадавши радісну подію; червоніє при спогаді про негарний вчинок; блідніє, згадавши
пережитий раніше страх.

Емоційна пам’ять має велике значення у формуванні особистості людини.

19. Дайте характеристику процесів пам’яті.

Запам’ятовування – це процес пам’яті, завдяки якому

відбувається закріплення в пам’яті нової інформації шляхом

зв’язування її з уже набутими знаннями.

Запам’ятовування буває мимовільне і довільне; механічне і логічне.

Мимовільне здійснюється без раніше поставленої мети і беззастосування вольових

зусиль. Довідне здійснюється при попередньо поставленій меті запам’ятати.

Механічне запам’ятовування – це послідовне заучування окремих частин матеріалу

без опори на смисловий зв’язок. Наприклад, готуючи урок, школярка 5-6 разів
прочитала матеріал. На уроці відтворила усе дослівно, але не могла відповісти на
прості запитання: ‖Я краще все підряд розкажу, мені так легше.‖ Отже, вона
спрацювала механічна пам’ять.

Логічне (смислове) запам’ятовування – базується на розумінні суті, усвідомленні

відносин і зв’язків між частинами заучуваного матеріалу, а також між даним
матеріалом і попередніми знаннями.

20. Охарактеризуйте індивідуальні особливості пам’яті (типи пам’яті).

ТИПИ ПАМ’ЯТІ:

- наочно-образний,
 - словесно-логічний,
- гармонійний (змішаний),
- феноменальна пам'ять.

При наочно-образному типі пам’яті людина краще запам’ятовує предмети, картини,

обличчя, кольори, звуки; при словесно-логічному типі пам’яті — словесний матеріал:
словесні формулювання, поняття, числа, формули; при гармонійній пам’яті – і те, і
інше однаковою мірою;

Експериментальні дослідження показали, що найбільш поширеним є змішаний тип

пам’яті (гармонійна пам'ять). Чисті типи пам’яті зустрічаються рідко. У школярів вони
спостерігаються в межах лише від 1 до 3%.

21. Розкрийте поняття про мислення як вищу форму пізнавальної діяльності.

Мислення — складніша та вища за своєю організацією, порівняно з чуттєвим

пізнанням, форма відображення дійсності. Воно має соціальну природу. Це
виявляється в історичній наступності знань: кожне наступне покоління спирається на
той багаж знань, який набули попередні покоління.

Водночас мислення як вища форма пізнання завжди ґрунтується на нижчій, бо для

того, щоби відбулося узагальнення суттєвих властивостей предметів та явищ
найперше необхідно отримати безпосередню інформацію про зовнішній світ. Ця
інформація, як відомо, отримується за допомогою чуттєвого пізнання. Мислення
починається там, де чуттєве пізнання виявляється недостатнім.

На мислення можуть впливати найрізноманітніші чинники. Воно залежить від того,

яким способом людині пред'являють умови задачі (наприклад, письмово чи усно,
наочно чи словесно), яку установку сформували на задачу (наприклад, наперед
повідомили, що це дуже складна задача чи, навпаки, легка). Процес мислення
залежитиме також від мотивації людини, її емоційного стану, різноманітних
соціальних чинників. Найкраще, коли в людини є інтерес до задачі і при цьому
оптимальне емоційне напруження. Замотивованість, надмірне емоційне збудження,
підвищена тривожність та прагнення знайти відповідь якомога швидше негативно
впливають на процес розв'язання задачі.

22. Охарактеризуйте види мислення та основні форми мислення.

Мислення – це вища форма опосередкованого і узагальненого відображення суттєвих

властивостей предметів та явищ і закономірностей зв’язків між ними.

Це найбільш складний пізнавальний психічний процес, він притаманний тільки

людині.
Поняття – форма мислення, яка відображує суттєві властивості, зв’язки і відносини
предметів і явищ та виражається словом чи групою слів.

Властивості можуть бути суттєвими і несуттєвими. Н-д, кожний трикутник має 3 кути,
3 сторони, певну довжину сторін і площу, але тільки перша і друга ознаки суттєві, (має
3 кути і 3 сторони) роблять фігуру трикутником і відрізняють його від інших фігур.
Інші ознаки (несуттєві) відрізняють один трикутник від іншого.

Поняття бувають конкретні і абстрактні.

Коли ми думаємо про свого товариша, ми думаємо про конкретну людину, а коли
розкриваємо, наприклад, роль людини в сучасному світі (н-д, в освоєнні космосу) чи
вплив людини на навколишнє середовище, ми мислимо про людину взагалі.

Коли ми говоримо, скільки рослин і тварин знищено людиною, ми не маємо на увазі,

що така собі конкретна особа – ваш одногрупник чи знайомий вирубав половину дерев
на планеті чи перестріляв якусь частину птахів і звірів, а маємо на увазі людину
взагалі, у загальному.

Судження – це форма мислення, яка полягає у ствердженні чи запереченні якогось

положення відносно предметів, явищ чи їх властивостей. Н-д, ствердження: “Дієслово
– це частина мови”, “Україна – європейська держава”, заперечення: “Вінниця – не
столиця України”, “Жити” – не іменник”.

Умовивід – це форма мислення, при якій на основі кількох суджень робиться певний
висновок. Типовим прикладом є доведення геометричних теорем.

Умовивід індукція дедукція

Індукція – це спосіб міркування від часткових суджень до загального. Це встановлення

загальних законів і правил на основі вивчення окремих фактів.

Дедукція – це спосіб міркування від загального судження до часткового. Це пізнання

окремих фактів і явищ на основі знань загальних законів і правил.

23. Охарактеризуйте операції мислення та індивідуальні особливості мислення.

Операції мислення:

– порівняння

– аналіз

– синтез

– абстракція

– узагальнення
– конкретизація

– класифікація

– систематизація

Операції мислення дають змогу вникнути в суть проблеми, розглядати властивості

складових цієї проблеми, знаходити вирішення задачі.

Порівняння – це операція мислення, яка базується на встановленні подібності і

розбіжності між об’єктами.

Іншими словами, це співставлення предметів і явищ для того, щоб знайти подібність і
розбіжність між об’єктами.

Порівнюючи предмети чи явища (н-д, пори року, природні зони, частини мови,
математичні фігури), ми глибше пізнаємо їх особливості.

Аналіз – це операція мислення, що полягає у поділі складного об’єкту на складові

частини або характеристики (ознаки, властивості).

За допомогою аналізу виявляються найбільш суттєві ознаки.

Н-д, вивчаючи тему “Рослини”, учні визначають, що кожна рослина має корінь,
стебло, листочки, квітку... Тобто визначають, з яких складових утворена квітка.

У ранньому дитинстві діти дуже люблять все розкручувати, розгвинчувати, розбирати

по деталях. Цим самим діти дізнаються, із чого складений той чи інший предмет, і
спосіб його дії.

Синтез – це операція мислення, що полягає у поєднанні окремих елементів, частин, і

ознак об’єкта в єдине ціле.

Аналіз і синтез у процесі пізнання тісно пов’язані і в єдності дають повну

характеристику дійсності.

Аналіз дає знання про окремі елементи, а синтез, об’єднуючи ці елементи і

опираючись на результати аналізу, дає знання про об’єкт в цілому.

Н-д, вивчаючи матеріал, учень поділяє його на частини(аналізує) і намагається

зрозуміти, як вони логічно пов’язані в єдине ціле (синтезує).

Абстракція – це операція мислення, яка базується на виділенні суттєвих властивостей

предмета чи явища при одночасному відволіканні від несуттєвих властивостей.

Виділена у процесі абстрагування ознака предмета мислиться незалежно від інших

ознак і стає самостійним об’єктом мислення.
Н-д, спостерігаючи, як протікає хвилина, година, день, рік, ми виділяємо загальну
ознаку – час, і мислимо про нього як про окремий об’єкт.

За допомогою абстрагування створюються поняття довжини, висоти, руху, прозорості,

трикутника, прямокутника, всіх інших геометричних фігур і т.д.

Узагальнення – це уявне об’єднання предметів і явищ за їхніми загальними і

суттєвими ознаками.

Будь-яка суттєва властивість є загальною для даної групи об’єктів, але не навпаки: не
всяка загальна властивість є суттєвою для даної групи.

Н-д, у будь-якого квадрата кути = 90°, але не кожна фігура, кути якої = 90°, є
квадратом.

Усі студенти факультету іноземних мов вивчають іноземну мову. Але не кожна
людина, яка вивчає іноземну мову, є студентом факультету іноземних мов.

Конкретизація – це уявний перехід від загального до одиничного, яке відповідає цьому

загальному.

Конкретизувати – означає навести приклад, який підтверджує загальне теоретичне

положення.

Н-д, з української мови ми знаємо, що іменник – це частина мови, яка вказує на

предмет і відповідає на питання хто? що? Це загальне визначення. Але коли учитель
просить назвати приклади іменників, то учень вказує конкретно: стіл, книжка,
картина, життя і т.д.

Класифікація – виокремлення та подальше об’єднання об’єктів у види та роди на

основі спільних істотних ознак.

Систематизація – виокремлення та об’єднання не окремих об’єктів, а їх груп та класів.

24. Розкрийте поняття про уяву,її види. Покажіть значення уяви в діяльності
людини.

Уява – психічний процес, який полягає у створенні нових образів предметів і явищ, які
людина ніколи не сприймала раніше.

Види уяви.

За способом активності уява буває: мимовільна, довільна, активна і пасивна.

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується

спеціальною метою уявити певні предмети чи події
Так, під впливом розповіді викладача створюються нові образи. При читанні
художнього твору в уяві без спеціального наміру виникають образи героїв твору, час
та місцевість, в якій відбуваються події.

Приклад мимовільної уяви

Мимовільна уява зумовлюється потребами і почуттями.

Голодна людина уявляє смачні страви, в спеку уява приносить людині прохолоду.

Довільна уява скеровується спеціальною метою створити образ певного об'єкта,

можливої ситуації

Митець, який створює новий музичний твір, зображує образ літературного героя або
картину, використовує довільну уяву.

Вчитель на уроці, пропонуючи учням уявити якусь історичну подію, певну місцевість,
подорожуючи по карті, також викликає в школярів довільну уяву.

Пасивна уява протікає без постановки мети, виявляється в хворобливих фантазіях,

маренні, інколи – в ілюзії життя, де людина говорить, діє уявно. Пасивна мимовільна
уява виникає в стані афекту, під час сну.

Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання.

Залежно від характеру (або результатів) діяльності людини уява буває відтворююча
(репродуктивна) і творча (продуктивна).

Відтворююча (репродуктивна) уява базується на створенні образів предметів, явищ,

які наявні в дійсності, або відтворенні наочної картини чи картини подумки на основі
опису (з визначеним ступенем точності)

Так, у конструктора-винахідника, який створює нову машину, уява творча, а в

інженера, який за словесним описом або кресленням створює образ цієї машини, –
репродуктивна.

Читаючи навчальну й художню літературу, людина відтворює за допомогою уяви те,

що в ній відображено.

Творча уява базується на самостійному створенні образів об'єктів, які не існують в

наш час, або відтворенні оригінальної модифікації вже наявного об'єкта, явища; це
нестандартний образ раніше описаного, прочитаного, сприйнятого Творча уява
активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці,
створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні цінності.

Творча і репродуктивна уява взаємопов'язані й переходять одна в одну.

Уява проявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізняють такі види уяви:
художня, технічна, наукова тощо. Усі ці види уяви мають свої особливості.

У художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) образи, надзвичайно

детальні та яскраві. Різні види художньої уяви мають свої специфічні особливості, які
проявляються при створенні образів художньої уяви, коли переважає той чи інший
аналізатор: слуховий - у композитора, зоровий - у художника тощо.

Технічна уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур із

застосуванням їх у різних комбінаціях подумки.

Наукова уява втілюється у плануванні й проведенні експериментальних досліджень, у

вмінні будувати гіпотези, узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Наукова уява
допомагає знайти нові, ще невідомі ланки в системі фактів. Уява відтворює образ
предметів та явищ, що сприймалися раніше, чи створює нові образи та ситуації, які
раніше не виникали. Тобто механізм роботи уяви базується на основі тих образів, що
має людина, але ці образи постають в нових неочікуваних зв'язках і сполученнях.

25. Розкрийте прийоми створення образів уяви.

Аглютинація (склеювання) – це прийом створення нового образу шляхом поєднання

якостей,, властивостей або частин, узятих з різних об'єктів. Часто в реальності
неможливі такі поєднання, як, наприклад, казково-міфічні істоти.

Гіперболізація – це створення нових образів шляхом перебільшення характеристик

об'єкта.(чоботи-скороходи, богатирі, велетні).

Літота – створення нових образів шляхом применшення характеристик об'єкта

(Дюймовочка, гномики)

Акцентування (наголошування) – навмисне посилення в об'єкті певних ознак, які

виявляються домінуючими на тлі інших.

Доповнення – створення нового образу на основі суттєвого удосконалення уже

існуючого образу. За допомогою цього прийому створена уся сучасна побутова
техніка. Порівняйте функціональні можливості телефону чи пральної машинки,
автомобіля чи літака перших моделей випуску і сучасних моделей.

Типізація – створення узагальненого образу з суттєвими ознаками для багатьох.

Особливо часто типізація застосовується у художній творчості при створенні
письменником художніх типів на основі десятків прототипів.

Алегорія – наділення образу не властивими йому ознаками. Наприклад, у казках усі

звірі ходять на задніх лапах і розмовляють людською мовою.

Аналогія – це створення нового образу, схожого на реально існуючий об'єкт, але в

ньому проектується принципово нова модель явища чи факту.
Наприклад, Літак створено за принципом польоту птаха

Машина “Пінгвін” може рухатись по рихлому снігу (як пінгвіни)

Підводний човен за формою і принципом роботи під водою створено за аналогією до

риби

Схематизація – створення символічних і схематичних образів, в яких окремі ознаки

зливаються, відмінності згладжуються, а риси подібності чітко виступають.

Приклади схематизації вам добре відомі.

26. Розкрийте поняття про емоції і почуття, їх значення в житті та діяльності

людини. Покажіть особливості емоцій та почуттів.

Емоції – безпосереднє переживання в даний момент, пов’язане із задоволенням чи

незадоволенням потреб.

Проявляючись як реакція на предмети оточення, емоції пов’язані з першими

враженнями. Перше враження від чогось має суто емоційний характер, будучи
безпосередньою реакцією (страх, гнів, радість) на якісь його зовнішні особливості.

Почуття – це (більш складне за емоції) постійне ставлення особистості до того, що

вона пізнає і робить, до об’єкта своїх потреб.

Почуття характеризуються усталеністю і тривалістю, що вимірюється місяцями та

роками життя їх суб’єкта. Складність почуття виявляється в тому, що воно включає до
свого складу цілу гаму емоцій і часто його складно описати. Почуття визначає
динаміку і зміст емоцій, які мають ситуативний характер. Так, для прикладу, почуття
кохання виявляється в емоціях радості за успіхи коханої людини, смутку при
невдачах, гордості за неї.

27. Дайте характеристику видів вищих почуттів.

Від характеру потреб розрізняють види почуттів – вищі і нижчі. Нижчі потреби
пов’язані із задоволенням чи незадоволенням фізіологічних потреб (голод, спрага,
нудота) Вищі – із задоволенням чи незадоволенням духовних потреб.

Вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, праксичні та інтелектуальні.

Моральні відображають стійке ставлення людини до інших та до себе, до суспільних

явищ і норм (любов, заздрість, відповідальність, совість, чемність). За допомогою цих
почуттів оцінюються вчинки людей, регулюються взаємини між ними.

Джерелом моральних почуттів є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за

досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-
історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки
вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.

Естетичні - відображають ставлення до явищ прекрасного та потворного (насолода,

захопленість, огида). Почуття прекрасного викликають гармонія побудови, звучання,
рухів, симетрія, пропорційність у явищах природи, предметах побуту та мистецтва.
Індивідуальні особливості естетичних почуттів називають естетичним смаком.
Найвищий рівень естетичних почуттів становлять гумор, почуття трагічного,
комічного, які безпосередньо пов'язані з моральними почуттями і стосуються краси
людських взаємин. Джерелом естетичних почуттів є краса (у творах мистецтва,
угармонії барв, звуків).

Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по різному відгукуються на

красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та
взаємопереходи між кольорами, звуками, формами та рухами, інші не відчувають цієї
гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими
поєднаннями кольорів. Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними почуттями.
Вони вшляхетнюють особистість, надихають її високими прагненнями, утримують від
негативних вчинків. Отже, естетичні почуття є істотними чинниками у формуванні
моральною обличчя людини.

Основним джерелом естетичних почуттів є природа.

Праксичні — (з грецької означає дію) це переживання людиною свого ставлення до

різних видів діяльності (радість успіху, сумління, натхнення, милування результатами
своєї діяльності). Іноді їх не відрізняють від моральних, оскільки діяльність є також
соціальним явищем. Вони виникають у діяльності, залежать від її організації та умов.

Позитивні емоції викликає творча, самостійна діяльність. Робота з примусу породжує

відразу.

Праксичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов

діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли
діяльність імпонує інтересам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності
виявляються елементи творчості, розвиваються перспективи її розвитку. Праксичні
почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними почуттями. Праця як
справа честі, гуманістичне ставлення до діяльності роблять праксичні почуття
важливим чинником боротьби за високу продуктивність та якість праці.

Джерелом праксичних почуттів є діяльність людини.

Інтелектуальні – відображають ставлення особистості до пізнавальної діяльності

(сумнів, здивування, впевненість, інтерес).

Виконують важливу роль у навчанні та у науковій діяльності.

Джерелом інтелектуальних почуттів є пізнавальна діяльність людини.

Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або

сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові
до знань, навчальних і наукових уподобаннях. Пізнавальні почуття залежно від умов
життя, навчання та виховання мають різні рівні свого розвитку. Такими його рівнями є
цікавість, допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань,
захоплення пізнавальною діяльністю. Пізнавальні почуття своїм механізмом мають
природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання,
виховання, навколишньої дійсності умов життя.

28. Дайте характеристику формам переживань емоцій та почуттів (настрій,

афект, стрес, пристрасть, фрустрація, депресія, апатія).

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час

діяльність людини, характеризує її життєвий тонус.

Розрізняють настрої позитивні, які виявляються у бадьорості, і негативні, які

пригнічують, викликають пасивність. Настрій — це такий загальний емоційний стан,
який виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв —
найрізноманітніші: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею,
хворобливі стани, приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що
викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні,
викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особистості. Міра
піддатливості настроям має індивідуальний характер.

Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває

людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки.
Прикладом афектів може бути несподіване переживання — сильна радість, вибух
гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється
ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів, ослаблюються гальмівні
процеси кори великих півкуль головного мозку. І. Павлов, аналізуючи афектний стан,
зазначав, що людина у стані афекту, який перевищує гальмівну функцію кори,
говорить і робить те, чого вона ніколи не зробить у спокійному стані і про що шкодує,
коли мине афект.

Фрустрація — це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є

дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи.
Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні
стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація
виникає в результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, де
людина не має підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка
людини, яка зачіпає її особисто — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській
гідності, — спричинює стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною
збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих,
розбещених дітей.

Пристрасті — це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють

нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у
зосередженні їх на одній меті. Пристрасть — це суттєва сила людини, що енергійно
прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети.

Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за умов напруженого життя та
діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують
негайних заходів для їх подолання.

У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується,

спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переведенні уваги, у
сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише твердо
засвоєні вміння та навички в стані стресу можуть залишатися сталими. Практичний
досвід доводить, що дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають
дезорганізації поведінки за умов стресу.

Апатія — це відсутність почуттів, емоцій, інтересу чи стурбованості щодо чого-

небудь. Цей стан байдужості або придушення таких емоцій, як турбота, ажитація,
мотивація або пристрасть. В апатичної людини відсутня цікавість або занепокоєння
щодо емоційного, соціального, духовного, філософського, віртуального або фізичного
життя і світу.

Депресія – це захворювання, що характеризується постійним пригніченим станом та

втратою цікавості до будь-якої діяльності, що зазвичай приносить задоволення, а
також нездатністю виконувати повсякденні справи протягом як мінімум двох тижнів.

29. Розкрийте поняття про волю та вольові зусилля, значення волі в житті і
діяльності людини. Охарактеризуйте вольову дію та її структуру, вольові якості
особистості та поняття про морально-виховану волю.

Воля – це психічна діяльність людини, яка проявляється у свідомих діях, скерованих

на досягнення поставленої мети, здійснення якої пов’язане з подоланням труднощів та
перешкод.

Вольовим зусиллям – особливим станом психічного напруження, що мобілізує

фізичні, інтелектуальні та моральні сили людини.

Воля проявляється не лише в умінні досягнути мети, а й в умінні утриматись від

чогось.

Воля проявляється у всіх видах діяльності людини: праці, навчання, в грі (яка вимагає
вольового зосередження чи вміння стримувати себе).
30. Розкрийте поняття про темперамент і його типи. Покажіть взаємозв’язок
типу ВНД і темпераменту.

Темперамент – це індивідуальні особливості людини, які визначають динаміку

протікання психічних процесів і поведінку.

Поєднання цих особливостей нервових процесів були покладені в основу визначення

типу ВНД.

І.П.Павлов встановив, що в основі кожного темпераменту лежить тип ВНД. Тип ВНД
– природжена властивість. Оскільки ці властивості досить стійкі, то практичне
завдання – не в пошуку їх зміни, а в знаходженні найкращих для кожного типу ВНД
шляхів методів навчання і виховання дітей з даним типом нервової системи. Під
впливом цих процесів деякі прояви ВНД можуть маскуватися, змінюватися,
послаблюватись чи посилюватись. Вихована доросла людина може розвинути в себе
кращі сторони свого темпераменту і послабити гірші. Крім того, має значення в прояві
темпераменту і вік: коли серед дітей більше холериків і сангвініків, то серед людей
похилого віку – навпаки, багато флегматиків і меланхоліків.

Дослідження психологів і фізіологів показує, що “чистих” темпераментів майже не

буває. У кожної людини можна помітити риси кількох видів темпераменту.

31. Дайте психологічну характеристику сангвініка, меланхоліка, флегматика та

холерика.

Сангвінік. Людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і

реактивність у нього урівноважені. Він жваво, збуджено відгукується на усе, що
залучає його увагу, має живу міміку і виразні рухи. По незначному приводі він регоче,
а несуттєвий факт може його розсердити. По його особі легко угадати його настрій,
відношення до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому він не
зауважує дуже слабких звуків і світлових подразників. Володіючи підвищеною
активністю і будучи дуже енергійну і працездатним, він активно приймається за нову
справу і може довго працювати не стомлюючись. Здатний швидко зосередиться,
дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні
реакції.
Йому властиві швидкі рухи, гнучкість розуму, спритність. швидкий темп мови,
швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості
почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходиться з новими людьми,
швидко звикає до нових вимог і обстановки. Без зусиль не тільки переключається м
однієї роботи на іншу, але і переучується,. опановуючи новими навичками. Як правило
він у більшому ступені відгукується на зовнішні враження, чим на суб'єктивні образи і
представлення про минуле і майбутнє, екстраверт.
У сангвініка почуття легко виникають, легко змінюються. Легкість з який у сангвініка
утворяться і переробляються нові тимчасові зв'язки, велика рухливість стереотипу,
відбиває також у розумовій рухливості сангвініків, виявляють деяку схильність до
нестійкості.
Холерик. Як і сангвінік відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й
активністю. Але в холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він
неприборканий, нестриманий, нетерплячий. Запальний. Він менш пластичний і більш
інертний. Чим сангвінік. Звідси - велика стійкість прагнень і інтересів, велика
наполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги, він скоріше екстраверт.
Флегматик має високу активність, що значно переважає над малою реактивністю,
малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити - коли навколо
голосно сміються, він може залишатися незворушним. При великих неприємностях
залишається спокійним. Звичайно в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені,
так само, як мова. Він неметкий, із працею переключає увага і пристосовується до
нової обстановки, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний і
працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він
важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження,
інтроверт.
Недоліком флегматика є його інертність, малорухомість. Інертність позначається і на
відсталості його стереотипів, труднощі його перебудови. Однак ця якість, інертність,
має і позитивне значення, сприяє обґрунтованості сталості особистості.
Меланхолік Людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена
чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може
викликати в нього сльози, він надмірно уразливий, болісно чуттєвий. Міміка і рухи
його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Звичайно він невпевнений у собі, боязкий,
найменші труднощі змушують його опускати руки. Меланхолік неенергійний,
ненаполегливий, легко стомлюється і мало працездатний. Йому властиве відволікання
легко і хитлива увага й уповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість
меланхоліків - інтроверти.
Меланхолік соромливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійній звичній обстановці
меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами.
Можна вважати уже твердо установленим, що тип темпераменту в людини уроджений,
а від яких саме властивостей його уродженої організації він залежить, ще до кінця не
з'ясовано.
32. Розкрийте поняття про характер, типове та індивідуальне у характері.

Характер – це індивідуальне поєднання суттєвих властивостей особистості, що

показують відношення людини до оточуючого світу і виражаються в поведінці,
вчинках.

Характер є цілісним утворенням.

У характері є типові та індивідуальні риси.

Типові риси характеру формуються в результаті суспільно-історичних впливів –

епохи, в якій проживає людина, – суспільно-історичного ладу, – соціального
середовища.

Індивідуальні риси характеру формуються в результаті індивідуально- своєрідних

впливів – умов життя і діяльності кожної людини, які є своєрідними і неповторними, її
діяльності, виховання.

33. Охарактеризуйте риси характеру, процес їх формування. Назвіть

національні риси характеру.

Кожна нація характеризується національними рисами характеру – рисами, які властиві

окремій нації.

Вчені, вивчаючи характер різних народів, відмітили, що

- німці визначаються пунктуальністю, педантичністю,

- швейцарці – точністю,
- жителі Скандинавських країн – врівноваженістю, холоднокровністю, суворістю,
замкнутістю,
- латиші – повільністю

На формування національних рис характеру впливають:

– традиції,

– звичаї,

– культура,

– мова: «Народ існує стільки, скільки існує мова: зникла мова

– зник народ»,

– географічне розміщення,

– переважання способу життя (землеробство, рибальство...)

– віра, віросповідання

Національні риси українського характеру досліджували М.Костомаров,

М.Грушевський, І.Франко, І.Нечуй-Левицький, Г.Ващенко та інші.

Позитивні риси українського характеру:

– гостинність,

– доброзичливість,

– підвищена чутливість та емоційність,

– глибока релігійність,

– артистизм,

– працьовитість,

– терплячість,

– ощадливість,

– шанобливе ставлення до землі.

Негативні риси українського характеру:

– індивідуалізм → самоізоляції, до конфлікту з усіма,

– навіюваність,

– схильність до гніву і образ,

– байдужість,

– пасивність,

– недбалість

34. Розкрийте поняття про здібності, покажіть взаємозв’язок здібностей та

діяльності. Розкрийте роль задатків у формуванні здібностей.

Здібності - це такі індивідуально-психологічні особливості, які мають відношення до

успішності виконання однієї чи декількох діяльностей. Вони не зводяться до наявних
навичок, умінь і знань, але можуть пояснити легкість і швидкість набуття цих навичок
і знань.
Зв'язок між здібностями та діяльністю може бути вирішальним для успіху в будь-якій
сфері життя. Здібності - це природні таланти, які ми маємо, наприклад, музичний слух,
математичний обдарованість чи лінгвістичні здібності. Діяльність - це те, що ми
робимо, наші дії і зусилля, які ми вкладаємо.

Коли здібності використовуються в діяльності, вони можуть забезпечити перевагу чи

стимулювати успіх. Наприклад, якщо у вас є здібності до музики, ви можете вирішити
стати музикантом і вдосконалювати свої навички гри на інструменті. Це дозволяє вам
відчувати задоволення від розвитку в обраній сфері і досягати більшого успіху через
свої природні здібності.

Проте важливо пам'ятати, що діяльність може також розвивати здібності. Наприклад,

якщо ви не володієте високим рівнем математичних здібностей, але вирішуєте вивчати
математику і працювати над своєю навчальною діяльністю, ви можете зробити
значний прогрес у цій області завдяки наполегливості та зусиллям.

Таким чином, взаємозв'язок між здібностями та діяльністю може бути

двонапрямлений: здібності можуть впливати на вибір діяльності, але і сама діяльність
може впливати на розвиток здібностей.

Задатками здібностей є особливості нервової системи, що обумовлюють роботу

різноманітних аналізаторів, окремих коркових зон і півкуль мозку. Уроджені задатки
визначають швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків, їхня усталеність,
співвідношення першої і другої сигнальних систем.

35.Охарактеризуйте структуру здібностей, їх види та рівні розвитку.

Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в
навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її
успіху. Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику здібностей, можна
виокремити в них більш загальні (що відповідають не одному, а багатьом видам
діяльності) та спеціальні (що відповідають більш вузьким вимогам певної діяльності)
якості, які не слід протиставляти. За загальними здібностями характеризують
належність людини до одного з трьох типів людей, визначених І. Павловим як
“художній”, “розумовий” та “середній”.

Для “художнього” типу властиві яскравість образів, жива вразливість, емоційність.

Таким людям легше опанувати діяльність художника, скульптора, музиканта, актора
тощо.

Для “розумового” типу характерне вміння оперувати абстрактним матеріалом,

поняттями, математичними залежностями.

До структури здібностей, належать:

• уважність, тобто здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, об’єкті
діяльності (що

складніше завдання, то більшої зосередженості воно потребує);

• чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість.

Кожна здібність охоплює певні якості пам’яті людини: швидкість, міру, повноту
запам’ятовування та відтворення.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити,

розкривати не дані безпосередньо зв’язки та відношення. Важливе значення тут мають
такі якості мислення, як широта, глибина, якість, послідовність, самостійність,
критичність, гнучкість.

Недостатнє розвинення окремих властивостей може компенсуватися. Наприклад,

люди, які не мають слуху чи зору, компенсують їх підвищеною дотиковою, нюховою,
вібраційною чутливістю.

Рівні здібностей : творчі(обдарованість,талант,геніальність) і репродуктивні

Обдарованість - це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на

нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов
життя. Обдарованість виявляється лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких
відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні задатки й
можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їхньому
співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки обдарованості
особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що висуваються під час
діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі навчальна програма. Щоб
стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, проте посильними.

Талант - це високий рівень розвитку спеціальних здібностей; сукупність таких

здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється
новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю. Вже в дитячому віці
можуть виявитися перші ознаки таланту в галузях музики, математики, лінгвістики,
техніки, спорту тощо. Разом з тим талант може проявитись і пізніше. Формування і
розвиток таланту значною мірою залежить від суспільно-історичних умов життя і
діяльності людини. Талант може проявитися в усіх сферах людської праці: в
організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, в найрізноманітніших
видах виробництва. Для розвитку таланту велике значення мають працьовитість і
наполегливість.

Геніальність - найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у творчості,

що має історичне значення для життя суспільства. Для генія характерні творча
продуктивність, оволодівання культурною спадщиною минулого і водночас рішуче
долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю
сприяє прогресивному розвитку суспільства.

36. Дайте характеристику предмету вікової психології як галузі

психологічної науки. Розкрийте завдання та проблеми вікової
психології на сучасному етапі.
Вікова психологія – це галузь психологічної науки, яка вивчає вікові особливості
психіки людини на різних етапах її життя

Об*єктом вивчення вік.псих. є людина, її психіка.

Предметом вивчення є вікові зміни, особливості психіки.

Предметом дослідження є: закономірності розвитку психіки, роль діяльності психіки,

фактори, що впливають на розвиток психіки, індивід.

Фактори, що впливають на розвиток психіки: умови; включення дитини в діяльність;

внутрішні чинники, саморозвиток.

Галузі вікової психології: дитяча психологія – від 0 до 10 років, психологія підлітка –

11 – 16 років, психологія юнака - 17 – 25 років (рання і пізня), психологія дорослої
людини – 26-65 років, психологія людини похилого віку 66+. Дитинство: 1) немовля –
0-1 рік; 2) 1-3 років – ранній вік; 3) 3-6 років – дошкільний; 4) 6-10 років – молодший
школяр.

До предмету вікової психології входить вивчення рушійних сил індивідуального

розвитку людської психіки, закономірностей переходу від попередніх періодів до
наступних, від нижчих етапів до вищих, з'ясування індивідуально-типологічних
відмінностей у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді та дорослих,
встановлення факторів, що їх детермінують, тощо.

Вікова психологія зосереджена на таких теоретичних і практичних завданнях:

1. Вивчення особливостей розвитку людини на етапах ранньої та зрілої дорослості (Я-

концепції, системи життєдіяльності, особливостей інтересів та інтелекту, проблем і
криз розвитку тощо).

2. Розвиток психічно здорової особистості та дослідження особливостей відхилень у

психічному здоров’ї людини.

3. Дослідження психології старих людей та особливостей їхньої життєдіяльності.

4. Розвиток обдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих

психічних функцій).

5. З’ясування індивідуальних відмінностей дітей, розкриття їхніх творчих здібностей.

6. Дослідження сенситивних періодів у розвитку особистості та окремих психічних
функцій.

7. Створення психологічних умов для забезпечення саморозвитку. 8. Вивчення

відхилень у психічному та особистісному розвитку.

9.Дослідження взаємин дітей та дорослих.

10. З’ясування особливостей впливу масової культури та засобів масової інформації на

психічний та особистісний розвиток дітей. Основні проблеми вікової психології:

Категорія віку. Однією з основних питань, які розглядають у рамках вивчення вікової
психології, є поняття віку. Розрізняють хронологічний (паспортний) вік і
психологічний. Хронологічний вік позначає тривалість існування з народження.
Психологічний вік - це певна, якісно своєрідна щабель онтогенезу, обумовлена
умовами життя, виховання і навчання. Вирізняють такі компоненти віку: соціальна
ситуація розвитку, новоутворення, провідна діяльність.

Закономірності психічного розвитку.

1. Психічний розвиток визначає діяльність, тобто вікові особливості визначають

характер провідною

діяльності.

2. Діяльність визначає психічний розвиток, тобото ніж активніша діяльність, тим

інтенсивніший

розвиток.

3. Нерівномірність психічного розвитку. Для кожної психічної функції є свій період

найсприятливішого розвитку (сензитивний період).

4. Інтеграція – все психічні функції поступово мають дедалі великі зв'язку друг з
одним і більше впливають один на одного.

5.Акселерація – прискорений психічний й фізичний розвиток.

6. Компенсація – психічну функцію у розвитку, яка затримується починає заміщати

інша функція.

7. Криза – протиріччя, зіткнення між потребами та можливостей. Може виявлятися в

особистісної, інтелектуальної, емоційної, вольовий сферах.

Однією з фундаментальних проблем вікової психології є проблема періодизації.

37. Розкрийте поняття про психічний розвиток, дайте його

характеристику.
Для розкриття сутності цього процесу використовують передусiм поняття “розвиток” і
“формування”.

Найбільш загальним є поняття “розвиток”. Використовується воно найчастіше для

позначення процесу руху від нижчого (простого) до вищого (складного). Під
розвитком розуміють кількісні та якісні зміни живої людської істоти, зміни необхідні,
послідовні, пов’язані з певними етапами її життєвого шляху, i прогресивнi, що
характеризують її структурне i функцiональне вдосконалення.

Поняття “формування” застосовують насамперед для характер. процесу розвитку

індивіда під впливом зовнішніх соціальних факторів. У формуванні можна виділити
стихійну компоненту (тобто змiни пiд впливом некерованих, випадкових факторiв)i
цiлеспрямованiй процес змiн особистостi або ж її окремих сторiн, якостей внаслiдок
спеціально організованих впливів (виховання).

Окрім названих, часто використовують також поняття “дозрівання” та “становлення”.

Під “дозріванням” розум. насамперед зміни індивіда чи окремих його функцій і
процесів внаслід.дії внутрішy. вроджен. факторів. Поняття “становлення” вказує на
набуття нових ознак та форм у процесі розвитку. (Н-д про становлення характеру
людини, її мислення тощо, розвиток якоїсь сторони чи якості особистості як про
процес наближення до певного стану).

Говорячи про розвиток людської психiки, передусiм слід вказати на неперервність

цього процесу.

Безперервно збiльшуються однi та зменшуються iншi ознаки людської iстоти (фiзичнi,

фізіологiчнi, психiчнi тощо). Постiйно мають мiсце “перерви неперервностi”, тобто
якiснi змiни, поява одних i зникнення iнших якостей (ознак, властивостей), зумовленi
кiлькiсними змiнами. (Н-д, фiзично зростає органiзм людини, розмiри окремих
органiв, і т.д (кiлькiснi змiни), однак перетворення зародкової клiтини на людську
iстоту чи процес дозрiвання органiзму вже є вираженням якiсних змiн.

Розвиток психiчних функцiй протiкає нерiвномiрно: “хвилями” розвиваються

психомоторика, мовлення, інтелектуал.вмiння ;прискорення розвитку одних функцiй
супроводжується сповiльненням розвитку iнших i навпаки. Для становлення окремих
видiв психiчної дiяльностi iснують найбiльш сприятливi, так званi сензитивні
періоди(Н-д у 3роки дитина може опанувати будь-яку мову не залежно від націонал.)
Розвитку психiки людини полягає в її інтеграції, переходi вiд малосистематизованого
з’єднання фрагментарних психiчних процесiв i станiв до чiтко окреслених процесiв,
станiв та якостей особистостi ,вироблення все бiльшої цiлiсностi i стiйкостi психiки.

Також характер.пластичність і компенсація, якi полягають у цiлеспрямованому

формуваннi психiки iндивiду через навчання i виховання шляхом замiни однiєї
функцiї iншою, менш розвинутої сильнiшою за своїм розвитком. Фiзiологiч.основою
цього є пластичнiсть нервової системи. Внутрішні суперечності - рушійні сили
розвитку психіки. Людська психiка розвивається як система, що сама себе
вдосконалює (I.П. Павлов). Постiйно порушується i знову вiдновлюється рiвновага
мiж органiзмом i середовищем, причому стан рiвноваги є тимчасовим, а процес
урiвноважування - постiйним. Суперечностi, що виникають при цьому, спонукають
органiзм до активностi, спрямованої на їх подолання, на вiдновлення рiвноваги.

Фактори розвитку:

-Спадковість-фізіолог.фактор,впливає першу чергу на дозрівання. Спадковість не

змінна.(Тип ВНД,задатки,особливості і тд)

-Середовище- може бути сприятливим і не сприятливим (Відносять засоби 1-

ції,сім’я,школа.

Середовище можна змінити.

-Діяльність(гра,навчання,виховання,праця,спілкування.)

-Активіність-поділ.на репродуктивна,виконавча та
творчу(саморозвиток,самовдосконал.і тд).Найбільш важливим фактор є активність!!!

Кожен розвиток має свій темп-поділ.на норма,випереджаючий розвиток, відставання,

затримка (ненадовго).Врахов. вік та індивід.особлив.

38. Охарактеризуйте методи вивчення психіки дитини, покажіть

особливості їх використання у віковій психології.
Методами власне вікової психології є;

а) близнюковий метод. Особливо він придатний для порівняльного вивчення впливу

зовнішніх умов та

спадковості на розвиток близнюків. Оскільки однояйцеві (монозиготні) близнюки

мають однаковий генетичний код, відмінність у їхньому розвитку і поведінці дає
підставу для висновків про особливості впливу зовнішніх чинників, наприклад
навчально-виховних умов, на розвиток психічних функцій та особистості;

б) лонгітюдний (продовжений) метод дослідження. Суть його полягає у вивченні

одних і тих самих досліджуваних у різні моменти їхнього життя. Його повторюють
через значні проміжки часу і порівнюють отримані дані з попередніми. Предметом
дослідження можуть бути розвиток інтелекту, мовлення, самосвідомості, спонукальної
сфери. Складність проведення лонгітюдних досліджень зумовлена міграцією
індивідів, їхньою відмовою від участі в експерименті, звиканням до нього і
"продукуванням" бажаних для дослідника даних, які не відповідають реальності,
значними затратами коштів, оновлю-ваністю теорій і методик;
в) метод поперечних зрізів. При використанні цього методу порівнюють одночасно
різні вікові групи досліджуваних. Перевага його полягає у короткотри вал ості,
незначних фінансових затратах, керованості.

Прикладом використання цього методу є вивчення мотивів саморегулювання

поведінки молодшими школярами, підлітками та старшокласниками. Метод
поперечних зрізів вимагає однозначних критеріїв у формуванні вибірки
досліджуваних. Наприклад, при вивченні особливостей потреб дорослих, що значно
різняться за віком, часто важко сформувати вибірку за рівнем освіти, належністю до
певної соціальної групи чи статі, а також відокремити ефекти хронологічного віку від
ефектів історичного періоду, в якому жили люди;

г) комбіновані плани. Нерідко вчені об'єднують методи лонгітюдного і поперечного

зрізів у комбінованих планах. Наприклад, американська дослідниця Стелла Вітбурн
досліджувала розвиток Я-образу, соціальні відносини і життєві цінності студентів
старших курсів коледжів. Кожну із цих 4-х груп вона розглядала як вікову когорту.
Найстаршу вікову когорту до завершення дослідження обстежували 4 рази. Вікові
зміни в ній можна було проаналізувати тим самим способом, що і за лонгітюдного
дослідження, протягом тривалого часу. Крім того, цю когорту можна було порівняти з
іншими на кожному віковому рівні.

39. Дайте характеристику факторів, що впливають на розвиток

особистості. Розкрийте поняття про рушійні сили, кризи та стабільні
періоди розвитку, зовнішні та внутрішні умови розвитку.
Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими
своєрідними розумовими, емоційними, вольовими тафізичними властивостями

У формуванні особистості дуже важливу роль відіграє наступністьу навчанні та

вихованні.

У формуванні особистості важливу роль відіграє наслідування дитиною дорослих.

Діти наслідують як позитивне, так і негативне, оскільки у них ще не вистачає досвіду
й немає критичного ставленнядо дій, вчинків дорослих. Наслідування особливо
яскраво виявляєтьсяу дітей дошкільного віку.

Фактор, що вплив. На розвиток особ-ті:

- Спадковість характеризується здатністю біологічних організмів передавати задатки

своїм нащадкам.

- соціальне успадкування, завдяки якому народжена дитина активно засвоює

соціально-психологічний досвід батьків і всіх оточуючих (мову, звички, особливості
поведінки, морально-етичні якості тощо)
- активна діяльність (ігрова, навчальна, трудова, художньо-естетична, спортивна та
ін.). Вона є внутрішнім психофізичним рушієм активності особистості, а відтак,
суттєвим чинником фізичного, психічного та соціального розвитку.

- природно-соціальне середовище (розвиток суспільства, науки, техніки, стан

навколишнього середовища.)

Основними рушійними силами розвитку особистості вихованця є:

• рівень розвитку особистості та її ідеали, життєві цінності й настанови;

• потреби, мотиви, мотивації особистості та моральний обов'язок;

• життєві домагання особистості та її можливості;

• спадкові дані та потреби виховання;

• емоційно-почуттєва сфера особистості;

• особливості протікання нервово-психічних процесів особистості

Стабільний період характеризується плавним перебігом процесу розвитку, без різких

зрушень та змін в особистості дитини. Непомітні, мінімальні зміни, які відбуваються
протягом тривалого часу, зазвичай, непомітні для оточуючих. Вони поступово
накопичуються і в кінці періоду дають якісний стрибок у розвитку: з'являються вікові
новоутворення. Той шлях, який пройшла дитина у своєму розвитку протягом того чи
іншого періоду, можна оцінити, порівнявши початок і кінець стабільного періоду.

Основними кризами віку є: криза новонародженості, 1 року, криза 3 років, криза 6-7
років, криза 12-14 років, криза 17 років. Це найважчі психологічні періоди, коли
дитина може відчувати дуже глибоку кризу.

Всього ж за час свого розвитку кожна людина проходить близько дев'яти кризових
періодів. Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у своїх основних
рисах цілком. Це революційний, бурхливий, стрімкий перебіг подій як за темпами, так
і за змістом змін, що відбуваються. У кризові періоди загострюються основні
протиріччя: з одного боку, між зростаючими потребами дитини і її все ще
обмеженими можливостями, з іншого - між новими потребами дитини і стосунками з
дорослими, що склалися раніше.

Кризи, на відміну від стабільних періодів, тривають недовго, у випадку сприятливого

збігу обставин - кілька місяців, за несприятливого - до року і більше. Початок і кінець
кризового періоду непомітні, межі його розмиті, нечіткі. Загострення відбувається у
середині періоду.

Зовнішні умови — умови природного й суспільного середовища, необхідні для

існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, освіти і праці, реалізації
можливостей розвитку. Діють через внутрішні умови (природні нахили, сукупність
почуттів, переживань), які існують у самому індивіді. Зовнішні і внутрішні умови
розвитку за своєю суттю протилежні, водночас вони не тільки взаємопов’зані, а й
переходять одні в одних.

Зовнішнє, об’єктивне, засвоюючись індивідом, стає внутрішнім, суб’єктивним його

надбанням, що визначає нові його ставлення до оточуючого світу. Формується
здатність оперувати об’єктами в образах, думках, перетворювати їх мислено, виявляти
ці процеси назовні Зовнішнє стає цьому внутрішнім, зазнаючи змін і перетворень.

40. Розкрийте поняття про вік, вікові та індивідуальні особливості

розвитку особистості. Назвіть критерії вікової періодизації.
Вік - це певний період життя людини. Розрізняють фізичний і психологічний вік.
Перший характеризує час життя дитини у днях, місяцях, роках, що минули з моменту
її народження; другий розкриває досягнутий на цей момент часу рівень
психологічного розвитку. Приміром, п’ятирічна за фізичним віком дитина може
досягнути рівня розвитку шести чи семирічної. Буває й навпаки, коли за
психологічним розвитком дитина відстає від фізичного розвитку.

Вікова періодизація психічного розвитку людини

Епоха дитинства

1. Пренатальний період зачаття - народження

2. Немовлячий період Фаза новонародженості народження - 1 рік народження - один-

два місяці

3. Ранній (переддошкільний) період 1 - 3 роки

4. Дошкільний період 3 - 6 років

5. Молодший шкільний період 6 - 10 (11) років

Епоха дорослішання

6. Підлітковий період

Фаза молодших підлітків (10 (11) - 15 років)

Фаза старших підлітків (13 - 15 років)

7. Юнацький період

Фаза ранньої юності (15 - 21 рік)

Фаза власне юності (15 - 18 років,18 - 21 рік)

Епоха дорослості

8. Ранній дорослий період(21 - 40 років)

9. Середній дорослий період (40 - 60 років)

10. Пізній дорослий період (60 років - до смерті)

41. Дайте характеристику психології немовляти.

Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року. Соціальна ситуація спільного
життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності - їхнього
безпосереднього емоційного спілкування. Для дорослого об'єктом впливу є дитина,
водночас дитина починає виявляти перші форми впливу на дорослого. Так, дуже
швидко її голосові реакції набувають характеру емоційно-активного заклику,
схлипування перетворюється на поведінковий акт, спрямований на дорослу людину.
Однак це ще не є мовою, а тільки емоційними реакціями.

Перші прояви спілкування дитини з мамою починаються без слів під час годування,
коли вона кладе ручку на її груди та намагається заглянути в очі. До 6-7 місяців
арсенал засобів і форм взаємодії значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває
різноманітних відтінків: плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик.

Перші "запитання", які задає дитина дорослому, виражаються у формі дії, погляду,
жесту. Зрозуміти їх можна тільки в ситуації дії. Виконання прохань немовляти, його
звернень до дорослого є новою формою діалогу, яка з'являється наприкінці першого
півріччя.

Для дитини діалог - це можливість бачити світ очима інших людей, спонукання їх до
взаємодії. Вона може домагатися цього найрізноманітнішими доступними засобами:
плачем, загляданням в очі, навмисною дією, спрямованою на привернення уваги.

З оволодінням мовою з'являються монологи. Спочатку такі: "Оля, и-и-и", що є згадкою

про те, як плакала дівчинка. Зародження щирості й відвертості між дитиною та мамою
залежить від уміння дорослого слухати і брати участь в таких діалогах. Саме через
матір немовля вступає у складний світ людських стосунків.

Дефект спілкування, відрив дитини від матері у період немовляти породжує так
званий ефект шпитальності - уповільнений емоційний розвиток дитини. За таких
обставин відбуваються значні порушення в психічному розвитку дитини, травмується
особистість, що непоправно позначається на її подальшому житті.

Найнебезпечнішим і найуразливішим є вік від 6 до 12 місяців, оскільки немовляті

особливо необхідне спілкування з дорослим, людське тепло. У цей період дитину аж
ніяк не можна позбавляти спілкування з мамою.
А якщо це неможливо, необхідно подбати про спілкування її з іншою людиною.
Здатність дитини любити тих, хто її оточує, залежить від того, скільки любові і в якій
формі вона отримує.

Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити.

Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те,
що воно відокремлює себе від дорослого.

Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а
вона веде маму, куди хоче.

Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про

подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку.

Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші

новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно
забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається
з Частинок слів) і ще не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати
конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується.

Замість єдності батьків і немовляти, з'явилися двоє: дорослий і дитина.

Криза першого року життя - криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності

емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості,
інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.

Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від
дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не
рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до
різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення
соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це
зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до
об'єктів навколишнього світу. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті
дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше
свободи і самостійності.

З'являються перші афективні реакції - сильні короткочасні нервово-психічні

збудження, пов'язані переважно з невдачами, які виникають у процесі засвоєння
предметних дій.

42. Розкрийте зміст основних ліній розвитку психіки в ранньому віці.

Л. Виготський вважав, що критерієм розмежування вікових періодів є новоутворення
віку, адже на кожному віковому етапі можна завжди знайти центральне, провідне
новоутворення, яке "характеризує перебудову всієї особистості на новій основі".
Навколо нього розміщуються часткові новоутворення. Ті з них, що безпосередньо
пов'язані з основним новоутворенням, утворюють центральну лінію розвитку в
певному віці, всі інші часткові процеси (зміни) - побічну лінію розвитку.

Ранній дитячий вік охоплює період від 1 до 3 років. Найпершим, чим характеризується
даний вік -зміною соціальної ситуації розвитку, оскільки емоційне спілкування з
дорослими стає все рідшим, поступаючись місцем ситуативно-дійовому спілкуванню,
практичному співробітництву, спільним діям з предметами. Тому соціальна ситуація
розвитку дитини раннього віку має наступну структуру:

Дитина <-> Предмет (предметна діяльність з елементами гри) <-> Дорослий

Соціальна ситуація спільної діяльності дитини раннього віку і дорослого породжує

протиріччя: спосіб дії з предметом, зразок дії належить дорослому, а дитина в той же
час повинна виконувати індивідуальні дії. Це протиріччя вирішується в новому типі
провідної діяльності - предметній діяльності з елементами гри (в якій дитина
відтворює те, що роблять дорослі), що спрямована на засвоєння суспільно вироблених
способів дій з предметами.

Емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитинстві,

воно інтенсивно розвивається, стає мовним та використовується дитиною в
предметній діяльності.

Ранній дитячий вік є сенситивним (сприятливим) періодом для розвитку мовлення. На

початку другого року життя в активній мові дитини є 10-12 слів, у два роки - близько
300 слів, у три роки словник складає 1200-1500 слів. Автономне мовлення зникає.
Дитина оволодіває мовленнєвим диханням, засвоює майже всі звуки рідної мови,
використовує прості речення з 5-6 слів.

До основних новоутворень у ранньому дитинстві належать наступні:

1) поява символічних дій - створення нових відношень між предметом і його

використанням (використання предметів не за їх призначенням);

2) поява наслідування: у грі дитина починає активно наслідувати людей, які її

оточують (в основному наслідує моторні дії);

3) перші прояви самопізнання: малюки починають підпорядковувати поведінку інших

людей своїм потребам, пов'язаним з особистісним розвитком, а також порівнювати
себе з іншими людьми;

4) поява найпростішої форми самосвідомості - дитина впізнає себе, називає своє ім'я в
різних варіантах, говорить про себе в першій особі ("Я"), здатна виражати засобами
мови окремі стани і потреби ("Я хочу", "Я буду") та позитивно забарвлене твердження
про себе ("Я гарний"), позитивно ставиться до похвали дорослого, намагається
самостійно повторити позитивну дію, прагне до активних самостійних дій;
5) розвиваються початкові форми мислення.

Наприкінці третього року життя (іноді дещо раніше) діти починають відстоювати своє
право на незалежну поведінку ініціативними заявами "Я сам". Це є причиною повного
розпаду попередньої соціальної ситуації і появикризи трьох років. Дана криза
зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі,
впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі .

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими,

яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі.
Для успішного вирішення кризи батькам дитини потрібно змінити до неї ставлення.
Якщо батьки заохочують самостійність дитини у правильних межах, то труднощі у
взаєминах з нею швидко минають.

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні

новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної
діяльності, подібної до діяльності дорослих.

Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому

періоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з
ним значно глибші взаємини.

43. Охарактеризуйте передумови формування особистості дітей

раннього віку. Дайте характеристику проявів кризи трьох років «Я
сам».
Ранній дитячий вік охоплює період від 1 до 3 років і є одним із ключових у житті
дитини. Він характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, оскільки на
цьому етапі її життя провідною стає предметно-маніпулятивна діяльність, яка заміняє
емоційне спілкування з дорослим (провідну діяльність немовляти), виникають важливі
новоутворення.

Особливе значення раннього дитячого віку полягає в тому, що він безпосередньо

пов'язаний із ходьбою.. Завдяки їй дитина починає вільніше та самостійніше
спілкуватися із зовнішнім світом. Ходьба розвиває вміння орієнтуватися в просторі,
розширює можливості ознайомлення з оточенням, а також забезпечує перехід до
самостійної предметної діяльності. Малюк повністю захоплений предметами,
внаслідок чого змінюються його стосунки з дорослими. Все рідшим стає емоційне
спілкування з ними, поступаючись місцем ситуативно-дійовому спілкуванню,
практичному співробітництву, спільним діям з предметами. Дорослий, як правило,
спонукає до спілкування завдяки своїм діловим якостям, а не емоційності. Соціальна
ситуація розвитку в ранньому дитинстві має таку структуру: "дитина - предмет -
дорослий".
Провідна діяльність у ранньому дитинстві. Основними видами діяльності є предметна
діяльність, мовлення і гра. Розвиток предметної діяльності пов'язаний з оволодінням
виробленими людством способами користування предметами. Дитина вчиться від
дорослих використовувати предмети, осягає значення речей.

Засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям оволодіння суспільними

способами використання предметів є спілкування.

Ранній дитячий вік є сенситивним (сприятливим) періодом для розвитку мовлення,

оскільки саме в цей час оволодіння мовою є найефективнішим. До трьох років дитина
оволодіває мовленнєвим диханням, засвоює майже всі звуки рідної мови. її
словниковий запас становить 1200-1500 слів, вона використовує поширені речення (5-
6 слів), що свідчить про опанування основ синтаксису, виявляє активність у мовному
спілкуванні з дорослими та дітьми, оволодіває експресивно-мімічними діями
(усмішка, контакт очей, рухи, пози, дотики тощо). Для розвитку малюка особливе
значення має гра - діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній
дійсності.

Елементи гри використовують уже немовлята, маніпулюючи предметами (іграшками,

сосками). Найпоширенішими у цьому віці видами ігор є гра-дослідження (ігрове
дослідження особливостей предметів), гра-конструювання (самостійне зведення
споруд і обігрування їх), рольова (перебирання дитиною на себе ролі дорослого) гра.

Ігрова діяльність малюка є основою формування майбутніх умінь і навичок,

розумових дій. Отже, предметна діяльність, мовлення і гра свідчать про психічний
розвиток малюка. У цих видах діяльності проявляються певні психічні новоутворення
раннього дитинства.

Соціальна ситуація розвитку - "дитина - предмет - дорослий", засвоєння способів

діяльності з предметами. Протиріччя - дитина набуває деяку ступінь автономії і
самостійності, але в дуже обмежених межах.

Потреба - закономірності розвитку дитини в цьому віці визначаються характером і

способом з-організації його спільної життєдіяльності з дорослим. Дорослий все більш
і більш виступає тепер вже не тільки з боку задоволення основних потреб, але
головним чином як носій суспільного досвіду дій з предметами, які опановує дитина, і
як організатор, керівник його орієнтування в розширюється життєвому просторі.
Провідний тип діяльності - предметна діяльність.

Криза трьох років - зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних

відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті,
деспотизмі.

Криза трьох років — це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є

кризою виділення свого "Я". Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності,
вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові
стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність
постійно обмежується, у дитини, виникають безпосередньо кризові явища, що
проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками. Криза вперше була
розкрита в роботі Ельзи Келер «Про особистість трирічної дитини». Вона виділила 7
характеристик кризи трьох років: негативізм, вередливість, гонорливість, своєвілля,
знецінювання, протест-бунт, деспотизм:

1) негативізм - прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити
тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на
пропозицію дорослих);

2) впертість - наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому,

що вона цього вимагає;

3) норовистість - реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм

виховання, способу життя;

4) свавілля, примхливість - намагання діяти самостійно, на свій розсуд;

5) протест-бунт - поведінка дитини характеризується виявами протестів;

6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого - ігнорування пропозиції,

прохання, оцінки дорослого;

7) прагнення до деспотизму - намагання виявляти необмежену владу щодо

навколишніх;

8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім'ї ще є діти

9) невротичні, психопатичні реакції - страхи, неспокійний сон, нічний енурез, різкі

утруднення у мовленні тощо.

Прояви впертості і негативізму спрямовані переважно проти дорослих, які постійно

доглядають за дитиною, опікають її. Негативна форма поведінки рідко адресується
іншим дорослим і ніколи не стосується однолітків. Особливості протікання цього
періоду розвитку залежать від ставлення до дитини з боку дорослих. Намагання
поводитись з нею, як і раніше, зумовлюють закріплення негативних ознак поведінки,
збереження їх упродовж усього дошкільного дитинства.. Прагнучи бути дорослими,
вони хочуть не лише самостійно засвітити світло або сісти за стіл, а й піти у магазин,
зварити обід, водити автомобіль. Задовольнити ці прагнення повною мірою
неможливо. Найпридатнішою формою їх задоволення є тільки форма гри. Перехід до
ігрової діяльності не відбувається миттєво, оскільки дитина повинна ще оволодіти
грою.

44. Розкрийте психологічні особливості дошкільника.

Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є протиріччя, які виникають у
зв'язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші з них: потреба в
спілкуванні, з допомогою якої засвоюється соціальний досвід; потреба в зовнішніх
враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей; потреба
в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та
вмінь. Розвиток провідних соціальних потреб у дошкільному віці характеризується
тим, що кожна з них набуває самостійного значення.

Дитина-дошкільник має велике бажання включитися в доросле життя, активно в ньому

брати участь.

Мова. В дошкільному дитинстві в основному завершується довгий і складний процес

оволодіння мовою. До 7 років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, а
також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається
навчання читанню і письму. Як вважають психологи, мова для дитини стає рідною.

Інтенсивно росте словниковий склад мови.

Мислення. Мислення дошкільника має свої особливості. Мислення розвивається від

наочно-дійового до образного. Далі на основі образного мислення починає
розвиватися образно-схематичне, яке є проміжним між образним і логічним
мисленням. Образно-схематичне мислення дає можливість встановлювати зв'язки і
співвідношення між предметами та їх властивостями.

Учені розглядають гру як провідну діяльність дошкільника і визначають соціальну

обумовленість її розвитку Гра — соціальна за своїм походженням і змістом, вона є
історичним утворенням, пов'язаним із розвитком суспільства, його культури. Гра —
особлива форма життя дитини в суспільстві. Вона являє собою діяльність, в якій діти
виконують ролі дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх життя, працю та стосунки
між ними. Через гру дошкільники задовольняють свої потреби у спілкуванні з
дорослими, у суспільному житті з ними.

Гра — це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює

всю систему людських взаємин.

Сутність гри, як провідної діяльності, заключається в тому, що діти відображають в грі

різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої
знання про навколишній світ.

Характеризуючи гру дошкільнят, вкажемо передусім на її рольовий характер. Якщо в

ранньому дитинстві центральним моментом гри було оволодіння предметами та
способами дій з ними, то тепер на перший план виходить людину, її дії, стани та
стосунки з іншими людьми.
Поряд з грою суттєву роль у психічному розвитку дошкільнят відіграють різні види
продуктивної діяльності (малювання, аплікації, конструювання, ліплення)

45. Охарактеризуйте сюжетно-рольову гру як провідну діяльність в

дошкільному віці.
Сюжетно-рольова гра - відтворення дітьми дій дорослих і стосунків між ними.

Це - образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події
(сюжет) і розігрування дітьми.

Структурними компонентами сюжетно-рольової гри є роль, сюжет, зміст, правила,

ігрові дії, рольові і реальні стосунки, ігрові предмети і предмети-замінники.

Центральним компонентом гри є роль - спосіб поведінки людей у різноманітних

ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам. Роль об'єднує всі
сторони гри: у її реалізації знаходять своє втілення сюжет (сфера соціальної дійсності)
і зміст (основний момент діяльності дорослих і стосунків між ними, які
відображаються в іграх).Дитина може взяти на себе виконання певної ролі, якщо
відображена у сюжеті гри сфера дійсності вже знайома їй, оскільки основним
джерелом сюжетів ігор є дійсність, ознайомлення з якою є основною умовою її
виникнення. Уведення дитини в цю дійсність має відбуватися так, щоб у її центрі
стала людина, її діяльність, а в результаті цього ознайомлення виникало позитивне
емоційне ставлення до діяльності,

У грі дитина приймає позицію іншої людини (часто - багатьох людей) і в межах
одного сюжету бачить ситуацію їх очима. Виконуючи, наприклад, роль мами, потім -
дочки, вона розуміє важливість материнського піклування і слухняності дітей. Завдяки
цьому перед нею відкриваються правила поведінки і їх значення для встановлення і
підтримання позитивних стосунків з іншими людьми, відбувається усвідомлення
необхідності дотримання правил, тобто формується свідоме виконання їх.

Сюжетно-рольова гра допомагає дитині зрозуміти мотиви трудової діяльності

дорослих, розкриває їх суспільне значення. На перших порах у виборі ролі переважає
її зовнішня привабливість, а у процесі гри розкривається її значущість (дитина
розуміє, що вихователь виховує, лікар лікує тощо). Старші дошкільники опановують
до 10-ти ролей, з яких 2-З стають улюбленими.

Для гри потрібне створення уявної ситуації, без якої неможливі її сюжет і зміст. Діти
відтворюють сцени сімейного побуту, трудової діяльності і трудових відносин
дорослих, відображають епохальні події (космічні польоти, арктичні експедиції тощо).
Чим ширша сфера дійсності, з якою доводиться мати справу дитині, тим
різноманітніші сюжети ігор. Діти 5-6-ти років граються не тільки в "гості", "сім'ю",
"дитячий садок", а й у "будівництво моста", "запуск космічного корабля" тощо.
Із урізноманітненням сюжетів збільшується тривалість ігор: у 3-4-річних дітей вона
становить 10-15 хв.; у 4-5-річних - до 40-50 хв.; у старших дошкільників ігри можуть
тривати кілька годин, навіть упродовж кількох днів.

Ігри молодших і старших дітей відрізняються сюжетами. Для наймолодших дітей

типовими е ігри з побутовим сюжетом ("сім'я"); діти середнього дошкільного віку
вибирають також ігри з виробничими сюжетами ("залізниця", "будівництво",
"лікарня", "дитячий садок", "магазин"); старші дошкільники часто організовують ігри
із суспільно-політичним сюжетом ("космос", "війна", "вибори" тощо). Поступово діти

вводять у свої ігри сюжети з улюблених казок і кінофільмів. У грі переплітаються

реальні і казкові сюжети, особливо в дітей після 4-х років.

Деякі сюжети ігор приваблюють як молодших, так і старших дошкільників ("дитячий

садок", "сім'я"). Однак у межах одного сюжету більш різноманітною є гра старших
дошкільників. Вони по-різному відтворюють дійсність у межах одного і того самого
сюжету.

Велике значення для розвитку ігрової діяльності мають предмети-атрибути, які

допомагають взяти на себе роль, спланувати і розгорнути сюжет, створити ігрову
ситуацію. Вони забезпечують зовнішні умови для реалізації ролі, полегшують рольову
поведінку: дитина краще виконує роль лікаря, коли вона у білому халаті, шапочці. У
старшому дошкільному віці зовнішні атрибути все менш потрібні, оскільки основою
гри є уявлення про функції предметів.

46. Охарактеризуйте готовність дошкільників до навчання в школі.

Успішний розвиток особистості, ефективність навчання дитини багато в чому
залежать від того, наскільки правильно враховано рівень підготовки її до школи.
Загалом, готовність дитини до навчання у школі передбачає інтелектуальну,
особистісну та соціально-психологічну, вольову складові.

Інтелектуальна готовність дошкільника до навчання у школі. Тривалий час рівень

інтелектуального розвитку дитини визначали за кількістю виявлених у неї знань,
обсягом її словникового запасу. Однак таких показників недостатньо. На думку А.
Усової, дошкільник мусить мати високий рівень научуваності — вміння виокремити
навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності.
Це передбачає володіння допитливістю й спостережливістю, здатністю дивуватися та
шукати причини виявленої новизни.

Особистісна та соціально-психологічна готовність дошкільника до навчання у школі.

Підготовка дитини до школи передбачає формування у неї готовності до прийняття
нової соціальної ролі — школяра, що виражається у серйозному ставленні до школи,
до навчальної діяльності та вчителя.
Часто дошкільників приваблює зовнішній аспект шкільного життя. Але це не
найголовніший мотив.

Більшість із них прагне учитися. До учіння вони ставляться як до дуже серйозного

завдання («навчуся писати, читати»). Якщо дошкільник не готовий прийняти
соціальну позицію школяра, то навіть за наявності необхідних умінь і навичок,
високого рівня інтелектуального розвитку йому буде важко адаптуватися до
шкільного життя.

Є діти, які взагалі не хочуть іти до школи. Причиною такого ставлення. як правило, с
помилкове виховання дошкільників.

Виникнення позитивного ставлення дитини до школи часто пов'язане зі способом

подання дорослими інформації про неї. Особистісна та соціально-психологічна
готовність до школи передбачає сформованість у дітей навиків спілкування і взаємодії
з ровесниками й дорослими.

Вольова готовність дошкільника до навчання у школі. Під кінець дошкільного віку в

дошкільника вже сформовані основні елементи вольової дії — він здатен поставити
мету, прийняти рішення, окреслити план дій, виконати його, виявити зусилля для
подолання перешкод, оцінити результат своєї дії. За твердженням психологів, які
досліджували волю у дітей, у дошкільному віці вони успішніше досягають мети за
наявності ігрової мотивації, коли їх поведінку оцінюють однолітки (командна гра).

Про вольову готовність дошкільників свідчить високий рівень довільності їхніх рухів і
поведінки. Довільність рухів виявляється у письмі, правильному використанні
навчального приладдя, підтриманні порядку на письмовому столі, парті, у портфелі.
Довільність поведінки у навмисному заучуванні віршів, можливості побороти повно
бажання відмовитися від гри зароди іншої справи, наприклад допомоги матері.

Основним досягненням у житті дитини є її готовність до навчання у школі. У цей

період закладаються основи її психічного здоров'я, характеру, здібностей, особливості
самосвідомості тощо. Досягнення у психічному та особистісному розвитку є
передумовою для гармонійного розвитку дитини на наступних етапах.

47. Охарактеризуйте анатомо-фізіологічний розвиток молодшого

школяра, його особливості в дітей 6-річного віку.
У цей період відбувається активне анатомо- фізіологічне дозрівання організму. До
семи років завершується морфологічне формування лобного відділу великих
півкуль ,що створює сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки ,
планування й виконання певної програми дій.

До 6-7 років підвищується рухливість нервових процесів, дещо збільшується

врівноваженість процесів збудження й гальмування. Зростає роль другої сигнальної
системи в аналізі та синтезі вражень зовнішнього світу, утворенні тимчасових
зв’язків , формуванні нових дій і операцій, засвоєнні динамічних стереотипів.

Узагальнюючи вище сказане,можна зробити висновок,що у дітей семи-десяти років

основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближаються до
властивостей нервової системи дорослих, хоча ці характеристики ще не стійкі.

У цьому віці також відбуваються істотні зміни в органах та тканинах тіла,що підвищує
фізичну витривалість дитини. Однак варто зазначити, що дрібні м’язи розвиваються
досить повільно, внаслідок чого дітям важко виконувати рухи,які вимагають чіткої
координації.

48. Охарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку молодшого

школяра
Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це
принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного
життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина
починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність - вчиться - і
значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника
була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин
вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю, до
якої дорослі ставляться з особливою повагою.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в

нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує
взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: "саме тому, що навчальна
діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань
культури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є
суспільно значущою і суспільно оцінюючою), суспільною за своїм виконанням
(виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у
молодшому шкільному віці, тобто у період її формування".

У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від

мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та
обов'язкового виконання дитиною багатьох правил. Вона повинна вчасно приходити в
школу, дотримуватися правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та
вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Дотримання цих правил вимагає
вміння регулювати свою поведінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо
поставленим цілям.

Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з

однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в
контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому
садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками
регламентовані переважно нормами "дорослої" моралі, тобто успішністю у навчанні,
виконанням вимог дорослих. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те,
що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і
випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному
мікрорайоні).

Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини

відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою
перебирав на себе функції батьків. Стосунки школяра з учителем складаються тільки в
процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного
життя, а відповідно - більш діловими і стриманішими. У зв'язку з цим дуже важливими
для педагога є знання особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання
допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази,

як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх
індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу
ровесників). Школяр потрапляє в зовсім нову для нього групу ровесників-
однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є
дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з
вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей,
оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні стосунки з іншими
дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її
ставлення до себе як до "іншого". Фактором розвитку особистості молодшого школяра
є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності,
дисциплінованості, старанності дитини.

Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного
навчання і
виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами
в її житті й розвитку.

49. Охарактеризуйте навчальну діяльність як провідну в молодшому

шкільному віці, її структуру та особливості.
Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність, яка з першим
кроком до школи опосередковує систему його стосунків з навколишнім світом.
Навчальна діяльність - цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток
особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та
навичками.

Навчальна діяльність у початкових класах підпорядкована певним закономірностям.

Одна з них полягає в тому, що весь процес викладання відбувається у формі
розгорнутого представлення дітям головних компонентів навчальної діяльності, в яку
вони активно включаються.

Відбувається навчальна діяльність в навчальній ситуації, детальне розкриття вчителем

особливостей якої (труднощів розв'язання конкретно-практичних завдань,
необхідності пошуку загального способу їх аналізу) та її ролі є однією із суттєвих умов
розвитку пізнавальної активності дітей, їхнього інтересу до навчання.Систематичне
включення дитини у навчальні ситуації починається вже з 1 класу, але вміння
самостійно ставити перед собою навчально-теоретичні завдання формується значно
пізніше. Виявляється воно у намаганні школяра, який отримав серію конкретно-
практичних завдань, знайти загальний спосіб їх розв'язання, а не розв'язувати кожне з
них окремо. Як правило, він знаходить цей спосіб, аналізуючи одне-два завдання,
прагнучи з'ясувати їх загальні зв'язки та умови. В умінні перетворювати конкретно-
практичні завдання в навчально-теоретичні, що забезпечує розв'язування типових
завдань, пошук ефективних способів розв'язування нетипових задач, виявляється
найвищий рівень розвитку навчальної діяльності школярів. Свідченням його у
навчальній діяльності молодших школярів є усвідомлені пізнавальні інтереси,
прагнення не просто отримати конкретний, частковий результат, а знайти загальний
спосіб отримання всіх однотипних результатів, зрозуміти суттєві зв'язки і відношення
предмета, що вивчається. Це прагнення є основою бажання і здатності вчитися. У
молодшому шкільному віці воно сформоване недостатньо, однак надалі ні сумлінність,
ні старанність не можуть стати психологічним джерелом радісного й ефективного
навчання. Ним є лише прагнення до розуміння внутрішнього змісту навчальних
предметів. Виникнення та зміцнення його визначає зміст основних інтересів школярів
З-4 класів, які значну кількість часу приділяють читанню спеціальної літератури про
подорожі, вчених, історичні події, пригоди тощо. Обсяг інформації, яка їх зацікавлює,
часто виходить за межі шкільних програм.

Пізнавальний Інтерес школярів - виразна інтелектуальна спрямованість на пошук

нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше Пізнати їх
особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій.

Цей інтерес завжди є емоційно забарвленим (здивування, захоплення, радість від

пошуку, переживання успіху, розчарування від невдачі), виявляється у вольових діях,
спрямуванні зусиль на пізнання нових сторін навколишньої дійсності.Отже, діти
молодшого шкільного віку спершу надають перевагу навчанню як суспільно-корисній
діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання,
письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-
практичні завдання на навчальнотеоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом
навчальної діяльності.Педагогові важливо зберегти та зміцнити інтерес дітей до
навчання. Він повинен знати, які мотиви є най-значущішими для молодшого школяра,
організовувати з урахуванням цього навчання. Воно не може здійснюватися у формі
тиску на дитину чи " витіснення"із її свідомості дитячих понять поняттями дорослих.
Навчальна діяльність передбачає перебудову під дією педагогічного впливу ставлення
дитини до навколишньої дійсності.

У молодших школярів урок повинен складатися з кількох об'єднаних спільною метою

частин, їх діяльність має бути різноманітною. Значне місце в ній відводиться діям із
предметами. Важливо, щоб заняття містили в собі елементи гри. З допомогою
дидактичної гри дитина засвоює програму значно легше та успішніше, особливо якщо
вона недостатньо готова до навчання.

Важливе завдання педагога полягає у забезпеченні розвитку творчої особистості в

процесі навчання. Цього можна досягти, стимулюючи школярів до
експериментування, якому властиві перетворення уявлень, образів,понять, реальних
предметів; розкриття нових властивостей об'єктів; породження новими знаннями,
отриманими під час експерименту, нових запитань, складніших перетворень. Дбаючи
про ефективність навчання, учитель повинен ознайомити школярів з основними
компонентами навчальної діяльності, стимулювати самостійне їх виконання;
продемонструвати їм послідовність виконання навчальних дій, чітко розмежувавши ті,
що мають здійснюватися у предметному плані, і ті, що в розумовому. Важливо при
цьому подбати про опанування школярами загальних способів розв'язування
конкретно-практичних завдань, перетворення їх на навчально-теоретичні.

У 1 класі учні діють у навчальних ситуаціях під керівництвом учителя. У 2-4 класах
окремі компоненти навчальної діяльності вони виконують самостійно, усвідомлюючи
свої можливості при розв'язуванні завдань, маючи певне уявлення про те, яку оцінку
отримають.

50. Охарактеризуйте особливості організації освітнього процесу з

дітьми 6-річного віку.
Навчальна діяльність – це спілкування з дорослими , які не тільки активізують,
спрямовують, стимулюють дії , ай керують процесом їх формування. Діти засвоюють
знання , вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії та операції,
оволодівають способами їх виконання . Серед таких дій назвемо передусім
цілеспрямоване сприймання об’єктів , виділення їх характерних ознак, групування
предметів , складання оповідань, перелік предметів, малювання , читання слухання
музики.
Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в
нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує
взаємини в сім*ї.

Гра – основна форма навчання 6 – річного віку. Гра – це особлива форма життя дитини
в суспільстві , діяльність, у якій діти в ігрових умовах виконують роль дорослих ,
відтворюючи їхнє життя працю та стосунки. Якщо в ранньому дитинстві центральним
моментом гри був предмет та способи дій з ним, то тепер на перший план виходить
людина , її стан , дії та стосунки з іншими людьми.

Мотиви гри закладені в самому її змісті. Дитину цікавить не стільки результат ,

скільки сам процес гри. Разом з тим у грі є активне прагнення до певної мети ,
оперування предметами , розмови , стосунки з іншими людьми. Гра на цьому етапі
символічна за своєю суттю, що істотно впливає на розвиток дитячої психіки. Гра
сприяє розвитку довільної уваги та пам'яті дитини. В умовах гри діти краще
зосереджуються та більше запам'ятовують . Особливу спонукальну роль відіграє
потреба в емоційному спілкуванні з однолітками . Рольова гра вимагає від кожної
дитини певних комунікативних здібностей , розвиваючи тим самим мовлення. Вона
позитивно впливає на розвиток інтелекту : у грі дитина вчиться узагальнювати
предмети та дії , добирати потрібні слова.

51. Дайте характеристику психологічних новоутворень молодшого

школяра.
Новоутворенням даного віку. Навчальна діяльність - основна для молодшого
школяра.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром

психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів
(пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє
опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять.
Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю
поведінкою, психічними процесами, адже вимоги до неї з перших днів перебування у
школі передбачають досить високий рівень довільності. Тому молодший школяр долає
свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє
розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних

предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій,
планують їх порядок та засоби реалізації.
Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність. Поряд із
засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового
для неї виду діяльності - навчання.

Рефлексія молодшого школяра. У дітей молодшого шкільного віку виникає

усвідомлення власних дій, психічних станів. Особливість їх навчальної діяльності
полягає в тому, що школярі повинні обґрунтовувати правильність своїх висловлювань
і дій. Багато прийомів такого обґрунтування показує вчитель.

Є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати

з діями інших людей. Молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні
зразки, якими він оволодіває у взаємодії з дорослими та ровесниками.

Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє ставлення до себе й

до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від дорослих, а
й виробляти власну думку, власні погляди, уявлення про цінності, значущість учіння.
В цьому віці вона тільки починає розвиватися.

У молодшому шкільному віці всі ці новоутворення ще недостатньо сформовані, однак

завдяки їм
психіка дитини досягає необхідного для навчання в середній школі рівня розвитку.

52. Охарактеризуйте розвиток уваги та сприймання в молодшому

шкільному віці.
увага:

Протягом перших років навчання у школі увага дітей ще не стійка. В 1-2 класах її
стійкість вища при виконанні зовнішніх дій і нижча при виконанні розумових.
Тому в їх навчальній діяльності мають чергуватися розумові заняття із заняттями
зі складання схем, малювання, креслення. Молодшим школярам ще важко
розподіляти увагу. Особливо це помітно під час написання диктантів, коли
необхідно одночасно слухати, пригадувати правила, використовувати їх і писати.
Якщо вчитель добирає навчальні завдання, які передбачають одночасне
виконання дітьми кількох дій, уже наприкінці 2 класу можна спостерігати
позитивні зрушення в розподілі їх уваги. На початку молодшого шкільного віку у
дітей ще не сформовані навчальні вміння та навички, що заважає їм швидко
переходити від одного виду навчальних занять до іншого. Це свідчить про
недостатній розвиток такої важливої властивості уваги, як переключення. Однак
з удосконаленням навчальної діяльності вже наприкінці 1 - на початку 2 класу
учні легко переходять від одного етапу уроку до іншого, від однієї навчальної
роботи до іншої. Отже, в організації навчання учнів молодших класів слід
 враховувати рівень розвитку та стійкість, розподіл, переключення їх довільної
уваги.

сприймання:

На початку молодшого шкільного віку у дітей ще не сформовані навчальні вміння та

навички, що заважає їм швидко переходити від одного виду навчальних занять
до іншого. Це свідчить про недостатній розвиток такої важливої властивості
уваги, як переключення. Однак з удосконаленням навчальної діяльності вже
наприкінці 1 - на початку 2 класу учні легко переходять від одного етапу уроку
до іншого, від однієї навчальної роботи до іншої. Отже, в організації навчання
учнів молодших класів слід враховувати рівень розвитку та стійкість, розподіл,
переключення їх довільної уваги.

53 Охарактеризуйте розвиток пам’яті в молодшому шкільному віці.

Пам’ять - це запам'ятовування, збереження і, пізніше, відтворення людиною власного
досвіду. У пам'яті розрізняють такі процеси як запам'ятовування, збереження,
відтворення і набування. Залежно від мети діяльності пам'ять поділяють на
мимовільну і довільну.

До 6 року життя у психіці дитини з'являється важливе новоутворення - у неї

розвивається довільна пам'ять. Правда, до довільного запам'ятовування і відтворення
малюки вдаються порівняно рідко, коли така необхідність виникає безпосередньо під
час їхньої діяльності чи коли цього вимагають дорослі. Проте, саме цьому видові
пам'яті відводиться найважливіша роль у майбутньому навчанні в школі, оскільки
завдання, що виникають в процесі такого навчання, як правило, вимагають ставити
спеціальну мету запам'ятати. На першокласника насуватиметься лавина нових понять,
правил, завдань, інформації, більшість з яких зовсім не будуть яскравими,
вражаючими чи цікавими такою мірою, щоб вони могли запам'ятовуватися
мимовільно. Дитині необхідно буде робити для запам'ятовування свідомі вольові
зусилля і використовувати певні способи. А цього можна і слід навчитися. Тому
пропоную увазі вчителів різноманітні розвиваючі ігри та вправи для розвитку усіх
видів пам'яті - образної і словесно-логічної, короткочасної, довготривалої і опера-
тивної тощо. Від вміння вчителя керувати процесами памяті залежить в учнів
формування пізнавальних мотивів, компетентностей та збереження рівня якості знань.

54 Охарактеризуйте розвиток мислення і мовлення в молодшому шкільному віці.

Мовлення:
У дітей молодшого шкільного віку активно удосконалюються навички усного
мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими
граматичними структурами.

З початком навчання особливого значення набуває формування грамотності школяра,

передусім читання і письма форм символічної комунікації, які здійснюються з
допомогою уваги, сприймання, пам'яті, асоціацій з наявними знаннями і конкретного
контексту. Завдяки їм діти налагоджують зв'язок із зовнішнім світом, впливають на
свій внутрішній світ. Читання вимагає засвоєння фонетики, набуття навичок
декодування графем (літер), а письмо - удосконалення необхідних моторних навичок.
Ці форми комунікації взаємопов'язані, адже читання є сприйманням змісту письмового
тексту, а письмо - передаванням змісту в письмовій формі.

Визнання взаємозв'язку між процесами оволодіння усним і писемним мовленням

зумовило розгляд грамотності з точки зору цілісного підходу до мови. Прихильники
його висунули концепцію емерджентної (лат. emergerй - з'являтись, виносити на
поверхню) грамотності, відповідно до якої пов'язані з оволодінням усним і писемним
мовленням навички розвиваються з періоду немовляти протягом кількох років,
поступово вдосконалюючись. Тому розповіді, які дитина слухає ще до того, як
навчиться говорити, написи, які вона залишає всюди, перегляд улюбленої книжки - все
це можна вважати ранніми проявами читання і письма. Батьки і вчителі можуть
сприяти формуванню емерджентної грамотності дитини, створюючи сприятливе
мовне середовище вдома і в школі.

мислення:

Основними ознаками розвитку інтелекту молодшого школяра є якість знань, уміння

застосовувати їх на практиці, орієнтування в матеріалі, самостійне набування знань,
знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового
матеріалу, міцність запам'ятовування, самостійне формулювання запитань, що логічно
випливають з відомих у задачі співвідношень, знаходження можливих способів
розв'язування нетипових завдань.

Формування інтелекту зумовлюється розвитком певних показників психічних

процесів: точності зорового, слухового і дотикового сприймання; повноти й
детальності описування картини, яку учень бачить уперше; способів свідомого
запам'ятовування нового матеріалу (групування, самоконтролю - під час заучування);
здатності зауважувати помилки, неточності в міркуваннях ровесників; гнучкості
мислення, що виявляється у доцільному варіюванні способів дій, легкості й швидкості
переходу від міркування, що спирається на реальні або зображені предмети, до
мислення з опорою на графіки, схеми, числові і буквені формули; словесно-логічного
мислення.
Розумовий розвиток учнів початкових класів має суттєві індивідуальні відмінності, які
виявляються в удосконаленні загальних і спеціальних здібностей, прискоренні темпу
роботи. В одних дітей краще розвинуті мислительні, в інших - мнемічні чи
перцептивні компоненти інтелекту. Серед молодших школярів трапляються учні з
тимчасовим затриманням розумового розвитку. Під час виконання навчальних завдань
їм доводиться долати неабиякі труднощі, тому в процесі організації навчання
необхідний індивідуальний підхід до дітей. Щоб вони могли краще вчитися, потрібно
більше часу відводити на первинне сприймання навчального матеріалу, сприяти
належному формуванню усного й писемного мовлення учнів, підтримувати їхню
впевненість у власних інтелектуальних силах.

55 Дайте характеристику розвитку уяви в молодшому шкільному віці.

Уява є важливим психічним процесом, який допомагає дітям розуміти світ навколо
себе. У молодшому шкільному віці уява розвивається швидко, оскільки діти
починають більше читати, дивитися телевізор, грати в ігри та інтерактивні ігри.
У цьому віці діти можуть легко уявити собі різні ситуації, історії та персонажів.
Вони можуть створювати свої власні історії та грати рольові ігри, що допомагає
їм розвивати свою уяву. Уява також допомагає дітям розвивати творчість та
фантазію, що є важливими навичками для успішного життя.

Розвиток ігрової діяльності, її перехід у дошкільному віці до сюжетно-рольової гри -

найважливіша умова розвитку уяви. Виконання ролі у грі вимагає від дитини
складної діяльності уяви: передбачити, що повинен робити герой, планувати його
подальші дії. Мотивом сюжетної гри є сам процес її здійснення, що характерно і
для творчості взагалі. Гра за сюжетом означає, що дитина наперед має ідеальну
картину того, що відбудеться у грі, визначає ролі, підбирає замінники і
предметний матеріал. Саме у грі, як і у творчості, дитина виражає себе
якнайповніше. Творчість починається у грі, де дитина виявляє свою ініціативу,
вміння організовувати, планувати, робить перші кроки на шляху до здатності
діяти цілком у плані образів та уявлень, які Я. О. Пономарьов назвав "внутрішнім
планом діяльності".

56 Охарактеризуйте особливості емоційно-вольової сфери та характеру в

молодшому шкільному віці.

В емоційній сфері молодшого школяра зростає стриманість, переважає бадьорий,

життєрадісний настрій учня, дитина проявляє інтерес та доброзичливість до
оточуючих. Водночас емоції молодшого школяра ще дуже бурхливі, дитина легко
втрачає рівновагу, виходить з себе, схильна до афектів (Л. С. Славіна).

Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність.

Інтенсивно формуються вищі почуття (В. О. Сухомлинський). Особливу роль
відіграють інтелектуальні емоції, найтісніше пов'язані із навчальною діяльністю:
здивування, сумнів, переживання нового, радість пізнання.

Моральні почуття виявляються у формі симпатії, дружби, товариськості, обов'язку,

гуманності. Порівняння переживань своїх з переживаннями оточуючих сприяє
розвитку усвідомленості своїх емоцій. Учень чекає від оточуючих поваги, визнання і
розуміння, різко негативно реагує на приниження його гідності.

При порушеннях емоційної сфери дитина може виявляти грубість, впертість,

запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості. Найчастіше
причинами цього є розходження між завищеним рівнем домагань та реальними
можливостями його реалізації.

Вольові якості молодших школярів є основою їх систематичного навчання і водночас

розвиваються завдяки йому. Воля молодшого школяра відзначається достатньо
високим рівнем довільності, яка дозволяє йому усвідомлювати й виконувати
обов'язкові завдання, підпорядкувати їм свою активність, керувати пізнавальними
процесами, виконувати складні інструкції та вимоги дорослих. У школярів з'являється
особлива вольова дія - вчинок, орієнтований на інтереси оточуючих людей.

Зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов'язків,

розуміння необхідності їх виконання.

Прояви волі молодшого школяра значною мірою залежать від ситуації, вимагають
зовнішньої підтримки з боку дорослого. Тому в початковій школі необхідно створити
атмосферу чітких вимог і правил поведінки, спокійно-позитивний соціально-
психологічний клімат. У цей період у дітей формуються такі вольові риси характеру,
як цілеспрямованість, організованість, стриманість, дисциплінованість, наполегливість
тощо.

ВИСНОВКИ про емоційно-вольові процеси молодшого школяра:

- в емоційній сфері дитини зростає стриманість, переважає бадьорий,

життєрадісний настрій;
- основним джерелом емоцій дитини є навчальна та ігрова діяльність.
- інтенсивно формуються вищі почуття (інтелектуальні, моральні, естетичні);
- вольові якості дітей є основою їх систематичного навчання і водночас
розвиваються завдяки йому;
- у дитини з'являється особлива вольова дія - вчинок, орієнтований на інтереси
оточуючих людей;
- прояви волі молодшого школяра помітно залежать від ситуації, вимагають
зовнішньої підтримки з боку дорослого.
57 Розкрийте поняття про формування особистості молодшого школяра, засвоєння
ним норм та правил поведінки, розвиток самооцінки та внутрішньої
саморегуляції.

58 Дайте загальну характеристику підліткового віку.

Підлітковий вік — це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато

джерел і починань всього подальшого становлення особистості. Вік цей
нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він більше, ніж інші періоди
життя, залежить від реальностей довкілля.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються

нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу
сприяють і суб’єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які
починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і
сім’єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої
людини

59 Охарактеризуйте анатомо-фізіологічну перебудову організму підлітка, статеве

дозрівання та покажіть їх відбиток на психічному розвитку.

Статеве дозрівання

Найважливіший факт фізичного розвитку підлітка – статеве

дозрівання, початок функціонування статевих органів.

Початок статевого дозрівання в більшій мірі залежить від

національно-етнографічних і кліматичних факторів, а також від стану

здоров’я, перенесенню хвороб, харчування і навколишнього оточення. З

цим показником початок статевого дозрівання хлопців можна віднести

до 12-13 років, а у дівчаток до 11-12 років.

Під впливом гормонів – фізіологічно-активних речовин, які

виробляються залозами внутрішньої секреції, – відбувається бурхливий

фізичний розвиток організму в підлітковому віці і цей же гормональний

вплив запускає статеве дозрівання.

Формуються вторинні статеві ознаки: у дівчаток починається

розвиток грудей, відбувається оволосіння лобка, з’являються перші

менструації (у середньому в 13 років); у хлопців збільшуються яєчка,

також настає оволосіння лобка (в середньому в 12-13 років), через два

роки після цього з’являється волосся під пахвами, починає рости борода,

відбувається ломка голосу.

Бурхливий ріст та перебудова організму спричиняє різке

підвищення інтересу до своєї зовнішності, формується новий образ свого

фізичного „я". На цьому фоні з’являється сексуальна поведінка,

виокремлюється статева роль - уявлення про себе, установки і поведінка

в соціальних ситуаціях як індивіда чоловічої або жіночої статі.

Через його гіпертрофоване значення інтересу підлітка до себе

підлітки дуже болісно переживають вади (справжні і надумані) своєї

зовнішності.

Психічний розвиток підлітків характеризується тим, що фактично

весь цей період супроводжується кризою, яку умовно називають «криза

13 років».

Її передумовою є руйнування старої структури особистості,

внутрішнього світу, системи переживань дитини, що були сформовані до

цього віку.

Основними причинами кризи є наступні:

1) дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу в

підлітків прагнень до нових форм взаємин із батьками та вчителями;

2) у поведінці з'являється пряме відображення статевого

дозрівання.

Суть кризи полягає у глибокій якісній зміні всього процесу

психічного розвитку дитини, її внутрішнього світу (а не в яскравих

зовнішніх проявах поведінки).

До симптомів кризи належать:

1. Зниження продуктивності навчальної діяльності (а також

спроможності нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток

обдарований (часто це зумовлюється переходом від конкретного до

логічного мислення).

2. Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючих.

Схильний до сварок, порушень дисципліни, у нього часто виникає

внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагне самотності та

самоізоляції.

Бурхливий фізичний розвиток та криза підліткового віку

зумовлюють появу психологічних новоутворень, центральним з яких є

самосвідомість. Іншим новоутворенням є «почуття дорослості». Це

проявляється не у вигляді наслідування (як було в дошкільному та

молодшому шкільному дитинстві), а в приналежності до світу дорослих -

постійному намаганні зайняти місце дорослого в системі реальних

стосунків між людьми. Звичайно «дорослість» підлітків є суб’єктивною,

проявляється вона в емансипації від батьків, новому ставленні до

навчання, у романтичних стосунках з однолітками іншої статі, у

зовнішньому вигляді й манері одягатися.

Таким чином, нові умови розвитку підлітків зумовлюють нову

соціальну ситуацію розвитку підлітків, яка характеризується тим, що

основним соціальним середовищем дитини залишається школа, але

змінюється мотив взаємодії із соціальним оточенням. Не ігноруючи

навчання, підліток починає надавати особливої уваги спілкуванню.

Таким чином, головним мотивом стає спілкування з однолітками. Це

виявляється у часто повторюваному вислові підлітків: «Ми ходимо до

школи не тільки вчитися, але й спілкуватися». Тому поступово

провідною діяльністю цього віку стає спілкування з ровесниками (хоча

навчання залишається основним видом діяльності). Разом з цим

з'являються й інші нові мотиви, які проявляються в наступному: поява

«симпатії» та «антипатії» до навчальних предметів; з'являється

прихильність, або відраза до своєї школи; для підлітка стають

важливими результати контролю його навчання - оцінка.

Дорослі у соціальній ситуації розвитку підлітків виступають в

якості значущих осіб. Але цей «п’єдестал» може зайняти будь-хто:

масовий кумир (популярний співак або актор тощо), учитель (у рольовій

позиції дорослого друга), або батьки (якщо вчасно і правильно

зреагували на кризу)

60 Дайте характеристику соціальної ситуації розвитку підлітка. Розкрийте

взаємини підлітка з дорослими та ровесниками.

Психологічні особливості СПІЛКУВАННЯ І ВЗАЄМИН

ПІДЛІТКІВ З ОДНОЛІТКАМИ проявляються у наступному:

підлітки прагнуть зайняти місце в групі однолітків, яке б

відповідало їх претензіям. Це є провідним мотивом поведінки;

спілкування з однолітками поступово виходить за межі шкільного

життя і навчальної діяльності, охоплює нові інтереси, види

діяльності, стосунки. Усе це поступово виокремлюється в

надзвичайно важливу для підлітка сферу життя;

спілкування з однолітками набуває такої цінності, що відтісняє на

другий план навчання і стосунки з рідними;

невдоволення своїми стосунками з однолітками часто є причиною

зниження рівня навчальних досягнень та порушень поведінки;

у спілкуванні для підлітків стають важливими особистісні якості

(знання, чесність, сміливість...);

стосунки характеризуються орієнтацією на вимоги товаришів, їх

врахування. Проявом цього є "вуличні закони", "кодекс честі"

тощо;

підлітки інтенсивно формуються в групи, в яких наявний високий

рівень конформізму (пасивне, пристосовницьке прийняття

групових стандартів поведінки, безумовне схиляння перед

авторитетами);

у підлітків з’являються референтні групи (група-еталон, на норми

та цінності якої вони орієнтуються у своїх вчинках і самооцінці);

постійно триває пошук друга, на фоні ревнощів, образ підлітки

дорожать дружбою;

з’являється взаємне зацікавлення хлопців та дівчат, бажання

сподобатись, тому виникає стурбованість щодо зовнішності.

Психологічні особливості СПІЛКУВАННЯ І ВЗАЄМИН

ПІДЛІТКІВ З ДОРОСЛИМИ

характеризуются такими проявами:

підлітки не погоджуються на нерівноправні стосунки, оскільки

вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та

самостійність. Вони вимагають поваги, довіри, самостійності,

обмежують права дорослих і розширюють свої. Часто це

призводить до невиконання розпоряджень дорослих, нехтування

обов'язками, протесту;

конфліктність виникає за умови, коли зміни в розвитку особистості

підлітка випереджають корективи стосунків з дорослими;

характер спілкування підлітків з дорослими істотно впливає на

особливості самооцінки підлітків, їм потрібна довіра.

 61 Охарактеризуйте провідну діяльність підлітка. Розкрийте новоутворення
підліткового віку.

Спілкування підлітка з однолітками за рівнем значущості займає провідну позицію. На

відміну від молодшого шкільного віку, коли дорослий займає авторитетне становище,
підліток має сильне прагнення до спілкування з однолітками. Найбільше бажання
підлітка - заслужити повагу і визнання ровесників, стати авторитетним у групі. Тому
він повинний відповідати очікуванням однолітків, а це іноді суперечить моральним
нормам.

В стосунках з однолітками підліток прагне реалізувати свою особистість, визначити

свої можливості в спілкуванні. Для цього йому необхідні особиста свобода і
відповідальність. І він відстоює цю особисту свободу як право на дорослість. У
підліткових об'єднаннях залежно від загального рівня розвитку і виховання стихійно
формуються свої "кодекси честі". У стосунках з однолітками підліток прагне
реалізувати свою особистість, визначити свої можливості в спілкуванні. Для цього
йому необхідні особиста свобода і відповідальність. І він відстоює цю особисту
свободу як право на дорослість. У підліткових об'єднаннях залежно від загального
рівня розвитку і виховання стихійно формуються свої "кодекси честі". Підліток
починає цінувати такі якості як принциповість, сумлінне ставлення до справи,
громадську активність, щирість, чесність, доброту, силу, а також якості, що
відносяться до його взаємодії з однолітками.

Для підліткового віку велике значення має набуття друга, який має особливу цінність.
Характерною рисою дружби в підлітковому віці є непостійність, змінюваність
стосунків та інтересів, авторитетів, посилення або послаблення впливу однолітків у
групі. Це є виявом процесу внутрішнього осмислення, переживання вчинків друзів,
відповідність їх моралі.

Підліток починає більше часу проводити за межами дому, з друзями. Великого

значення набуває наслідування рис високостатусних, авторитетних однолітків та
старших за віком підлітків чи юнаків. З'являється дружба, яка ґрунтується на спільних
інтересах та симпатіях. Друзі разом проводять час, мають подібність в манері
одягатися та поводитися, читають однакові книги, слухають однакову музику.
Підлітки позитивно оцінюють своїх друзів, наділяючи їх такими якостями як розум,
веселість, щирість, а всі негативні репліки дорослих з приводу друзів заперечуються та
не мають жодного впливу.

Водночас для підлітка важливе значення має оцінка друзями його особистісних
якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. Друзі краще, ніж дорослі виявляють
співчуття, адекватне сприйняття радощів і негараздів один одного.
Підліткова дружба, розпочавшись у 11-12 років, поступово переходить у юнацьку, вже
з іншими особливостями взаємної ідентифікації.

Спілкуванню підлітка з дорослими також відводиться важлива роль. У спілкуванні з

дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви
поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій. При цьому підліток
знаходиться в позиції молодшого, підкореного, а це не завжди сприяє засвоєнню
морально-етичних норм.

Через виникнення в підлітка почуття дорослості, він прагне виглядати як дорослий,

мати його права і можливості. Для нього характерне наслідування дорослого, тому у
спільній діяльності дорослий має можливості впливати на становлення особистості
підлітка, його дорослішання.

Спілкування з батьками, вчителями та іншими дорослими складається під впливом

почуття дорослості, що виникло. Підлітки починають чинити супротив стосовно
вимог з боку дорослих, які раніше виконував, активніше відстоювати свої права на
самостійність, яка ототожнюється в їхньому розумінні з дорослістю. Вони хворобливо
реагують на реальні чи уявні обмеження своїх прав, намагаються обмежити претензії
дорослих стосовно себе.

Разом з тим підліток починає критичніше оцінювати дорослих, їхні слова, вчинки,
поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак, вимоги підлітка до дорослого є
категоричними і суперечливими. З одного боку, він прагне самостійності, протестує
проти опіки, контролю, недовіри, з іншого відчуває страх і тривогу при необхідності
долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, хоча не завжди
відверто зізнається в цьому.

62 Охарактеризуйте навчальну діяльність підлітка та новоутворення в пізнавальній

сфері: оволодіння прийомами розумової діяльності, підвищення рівня
самостійності в навчанні.

Ускладнення змістовного боку знань вимагає від учнів і досконаліших способів їх

здобуття. Зростає рівень абстрагування і узагальнення, формуються системи прямих і
зворотних логічних операцій, міркувань і умовиводів, які стають більш
усвідомленими, обгрунтованими й логічно досконалішими.

Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на користь останніх.

Відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, мислений план, формуються
розумові дії, виступаючи компонентами вмінь учитись. Якісних змін зазнає і
мотивація учіння підлітків.

У підлітковому віці спостерігається зниження успішності, інтересу до учіння.

Причини цього явища:
 - школа приваблює не стільки навчальною діяльністю, скільки можливістю
спілкування з ровесниками;
- розширюється коло джерел інформації, життєвих зв'язків;
- нові вимоги в середній школі - поява нових вчителів, зростають вимоги до
самостійності в навчальній діяльності;
- внаслідок актуалізації професійного вибору підліток поділяє навчальні предмети
на "важливі і неважливі".

Ставлення підлітка до навчання переважно залежить від особи вчителя, тому

диференціюється щодо різних предметів, які учень поділяє на "цікаві і нецікаві". В
особі вчителя учні цінують ерудованість, справедливість, доброзичливість,
тактовність, вміння організувати роботу учнів. Зміна вчителя в класі призводить до
зміни ставлення учнів до відповідного предмету.

Учіння для підлітка набуває особистісного змісту, перетворюється у самоосвіту. Це

проявляється у наступних фактах.

- Зміст учіння розширюється, виходить за межі шкільної програми за власною

ініціативою підлітка. У класі вирізняються здібні учні, які не працюють на уроці,
а цікавляться позапрограмовим матеріалом з предмету, яким оволодівають
самостійно. Виникають захоплення, де необхідні самостійно набуті знання:
електроніка, радіо, шахи, фотографія.
- З'являються мотиви професійної підготовки, незадоволеність власними знаннями;
мотиви обов'язку, відповідальності та престижу без зв'язку з пізнавальною
мотивацією не забезпечують високих учбових успіхів.
- Оволодіння основами наук (математика, фізика, хімія), які вимагають достатнього
інтелектуального розвитку і самостійної навчальної роботи.

63 Охарактеризуйте процес формування особистості підлітка. Розкрийте

особливості розвитку емоційно-вольової сфери, інтересів, ідеалів, переконань
підлітка.

64. Дайте загальну характеристику юнацького віку.

Юність - це досить тривалий період життя людини від 14-15 до 25 років, який
поділяють на ранню та пізню юність. Рання юність охоплює період від 14-15 до 18
років.

Вивчення психологічних проблем юності відзначається двома основними підходами.

Ряд теорій (біологічного, психологічного, психоаналітичного напрямків) пояснюють
юність, виходячи переважно зі змін в організмі та їх внутрішніх факторів. При цьому
протиставляється розвиток людини або як індивіда, або як особистості. На одному з
полюсів цього підходу - біологічні теорії, для яких юність - це важливий етап росту
організму, що детермінує всі лінії (морфологічну, фізіологічну, соціально-
психологічну) онтогенезу індивіда.

Психологічні теорії наголошують на тому, що юність є своєрідним етапом розвитку

внутрішнього світу, насамперед - самосвідомості дитини.

65 Розкрийте загальне поняття про психологію навчання як галузь психологічної

науки та зміст понять учіння, научіння, навчання. Охарактеризуйте стихійне
научіння і цілеспрямоване навчання та структуру навчальної діяльності.

66 Дайте характеристику факторів, що впливають на процес і результат навчання

(внутрішні та зовнішні). Розкрийте причини невстигання та шляхи корекції
неуспішності учнів.

В конкретному циклі навчального процесу мета і завдання навчання визначаються на

основі вимог програми, врахування особливостей даного класу, рівня його
попередньої підготовки, освіченості, вихованості і розвитку учнів, а також з
урахуванням можливостей самого педагога, обладнання кабінету, дидактичних засобів
навчання та ін.

Стимулюючо-мотиваційний компонент передбачає, що педагог здійснюватиме

заходи, спрямовані на стимулювання в учнів інтересу, потреби в розв'язанні
визначених завдань. Причому стимулювання повинне породжувати внутрішній процес
виникнення в учнів позитивних мотивів навчання. В єдності стимулювання і мотивації
закладений зміст стимулюючо-мотиваційного компоненту навчального процесу.

Зміст навчання визначається навчальним планом, державними навчальними

програмами і підручниками з даного предмету. Зміст окремих уроків конкретизується
вчителем з урахуванням визначених завдань, необхідності відображення в змісті
предмета специфіки виробничого і соціального оточення школи, рівня
підготовленості, інтересів учнів.

Операційно-діяльнісний компонент найповніше відображає процесуальну сутність

навчання. Саме в діяльності педагогів та учнів і реалізуються завдання засвоєння
школярами широкого соціального досвіду людства. Операційно-діяльнісний
компонент реалізується за допомогою певних методів, засобів і форм організації
навчання.
Контрольно-регулюючий компонент передбачає одночасний контроль учителя за
розв'язанням визначених завдань навчання і самоконтроль учнів за правильністю
виконання навчальних операцій, точністю отриманих відповідей. Контроль
здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних робіт, опитувань, заліків,
екзаменів.

Самоконтроль передбачає самоперевірку учнів, які самостійно перевіряють ступінь

засвоєння навчального матеріалу, правильність виконання вправ, оцінку життєвої
реальності отриманих у задачах відповідей тощо. Контроль і самоконтроль
забезпечують функціонування зворотного зв'язку в навчальному процесі — отримання
учителем інформації про ступінь утруднення, про якість поетапного розв'язання
завдань навчання, про типові недоліки. Зворотний зв'язок викликає необхідність
корегування, регулювання навчального процесу, внесення змін у методи, форми і
засоби навчання, наближення їх до оптимальних в даній ситуації. Регулювання
процесу навчання здійснюється не лише вчителем, а й учнями (робота над помилками,
повторення питань, що викликають утруднення, та ін.).

Оцінювально-результативний компонент навчання передбачає оцінку педагогами і

самооцінку учнями досягнутих у процесі навчання результатів, встановлення
відповідності їх з визначеними навчально-виховними завданнями, виявлення причин
відхилень, проектування нових завдань з метою усунення виявлених прогалин у
знаннях і вміннях.

Всі компоненти навчального процесу необхідно розглядати в закономірному

взаємозв'язку. Мета навчання визначає його зміст. Мета й зміст вимагають певних
методів, засобів і форм стимулювання й організації навчання, в процесі якого
необхідний поточний контроль і регулювання. Нарешті, всі компоненти в сукупності
своїй забезпечують певний результат.

Неуспішність — це гостра проблема сучасної школи, яка викликається багатьма

причинами. Серед них розрізняють: соціальні, біологічні та педагогічні. Соціальні
причини полягають у тому, що у перебудовний період нашого суспільства знання та
чесна праця не відіграють вирішальної ролі у благополуччі людини. Знизилась
цінність освіти, багатьом молодим людям став потрібен диплом, атестат, але не самі
знання.

Роль вчителя у вихованні підростаючого покоління у нашому суспільстві відповідно

не оцінюється, а тому часто до педагогічних закладів потрапляють молоді люди, яких
більше цікавить диплом, а не знання. Такі майбутні вчителі знижують інтелектуальний
та моральний рівень учительства. Приниження ролі вчителя як джерела знань
відбулось під впливом прогресу технічних засобів інформації. З їх допомогою можна
отримати багато цікавої інформації без особливого напруження.

Важливою причиною неуспішності є стан здоров'я школярів, який в останнє

десятиріччя має тенденцію погіршуватися

До педагогічних причин неуспішності належить відсутність профілактичної роботи

над цією проблемою. В психологічній теорії вивчались стійко невстигаючі учні
(Н.О. Менчинська, Л.С. Славіна, З.І. Калмикова). На думку вказаних авторів, є
дві групи причин стійкої неуспішності. Одна з них пов'язана з недоліками у
пізнавальній сфері учнів (недоліки у мисленні, не вироблені прийоми учіння,
невміння використати свої індивідуально-психологічні особливості). Друга група
причин пов'язана з недоліками мотиваційної сфери, а третя — із здатністю
організовувати власну учбову діяльність.

67 Розкрийте зміст поняття про психологію виховання, механізми формування

особистості дитини і її моральних якостей.

Виховання складає важливу функцію суспільства. Економічне й національно-духовне

відродження України неможливе без переосмислення його складових — виховання
нової людини як особистості.-Виховання становить головну внутрішню сутність
навчання і ґрунтується на трьох складових: діяльності, спілкуванні, взаєминах.

Однозначного підходу до виховання сьогодні немає ні у вітчизняній науці, ні у

практиці. Дослідників цікавить вирішення таких завдань.

Можливість активного і цілеспрямованого формування особистості. Тут найбільш

чітко розрізняються погляди вчених на суть особистості, і перш за все,
співвідношення соціального і біологічного в становленні особистості і її
розвитку.
Закономірності і механізми формування моральної сфери особистості, можливості,
умови і механізми активного впливу на цей процес.
Принципи і умови вивчення і організації системи впливів на процес формування
особистості. В цьому плані особливе значення надається положенню
психологічної науки про вікову періодизацію психологічного розвитку і
провідних типів діяльності.
Оптимальні форми, умови і засоби організації виховного процесу, які забезпечують
найбільш широкі можливості психологічної перебудови особистості.

Предметом психології виховання є вивчення психологічних закономірностей

формування свідомості людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації
педагогічного процесу. Психологія виховання розглядає виховання як процес, що
здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не
тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання
Особистісно зорієнтоване виховання передбачає мету формування і розвитку у дитини
особистісних цінностей. Лише вони, завдяки своїм показникам, здатні виконувати
функцію вищого критерію для орієнтації індивіда у світі й опори для особистісного
самовизначення і самореалізації.

Особистісно зорієнтоване виховання є перспективним, оскільки воно виходить із

самоцінності особистості, її духовності і суверенності. Його метою є формування
людини як неповторної особистості, творця самої себе і своїх обставин. Відповідне
технологічне забезпечення має ґрунтуватись на діалогічному підході, який визначає
суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і
самоорієнтацію. Визначальним для особистісно зорієнтованого виховання має бути
соціокультурний діалог у системі "педагог-дитина" на основі її розуміння, прийняття і
визнання.

68 Охарактеризуйте психологію педагогічної діяльності як галузь педагогічної

психології . Розкрийте поняття про педагогічні здібності, їх структуру,
самоосвіту вчителя.

Педагогічна психологія - галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності

становлення особистості в умовах різнопланового соціального впливу:

1) методологічна основа (теоретична, прогностична, прикладна) для теорії та

практики навчання і виховання, яка сприяє оптимізації навчально-виховного
процесу;
2) засіб самопізнання особистості;
3) прикладні знання для практики педагогічної діяльності.

Об'єкт педагогічної психології: людина та її життєвий шлях. Предмет педагогічної

психології: особливості становлення особистості в онтогенезі:

1) організуючі та дезорганізуючі соціальні тенденції в навчальному процесі,

провідних видах діяльності тощо;
2) психолого-педагогічне обґрунтування методів навчання і виховання;
3) індивідуально-типологічні особливості особистості та їх вияв у між особистісній
взаємодії;
4) рушійні сили індивідуального розвитку психіки;
5) вплив навчання і виховання на розвиток психіки (мислення, уяви, волі, емоцій і
почуттів, характеру, темпераменту, здібностей тощо).

Основні розділи педагогічної психології:

1) психологія навчання;
2) психологія виховання;
 3) психологія педагогічної діяльності та особистості вчителя.

Педагогічна психологія, як і вікова, також пов'язана з іншими психологічними

галузями (медичною, спеціальною, спортивною, психогігієною, історією психології
тощо).

Недостатні знання про особливості навчально-виховного впливу, педагогічну

діяльність дезорганізують роботу вчителя, нейтралізують перспективи професійного
вдосконалення. Як наслідок, у педагогічному повсякденні педагогічна психологія
часто ототожнюється з педагогікою, що є ознакою недостатнього рівня професійної
майстерності.

Педагогічні здібності реалізуються на перцептивно - рефлексивному і проективному

рівнях.

Педагогічні здібності характеризують розумові та емоційно-вольові якості

особистості, які є взаємопов'язаними й утворюють єдине ціле.

Систему педагогічних здібностей утворюють такі здібності:

Дидактичні - здібності передавати учням навчальний матеріал доступно, зрозуміло,

викликати у них активну самостійну думку, організовувати їх самостійну діяльність,
керувати їх пізнавальною активністю. Проявляються вони у процесі передавання,
використання засвоєних знань, умінь і навичок, забезпеченні розвитку
особистості,перевірці, контролі, оцінюванні результатів учіння.

Академічні - здібності до певної галузі науки (музики, математики, фізики, біології,

літератури), що є предметом викладання вчителя у школі. Здібний педагог добре знає
навчальний предмет, глибоко володіє матеріалом, має до нього стійкий пізнавальний
інтерес, здійснює дослідницьку роботу, постійно знайомиться з новими досягненнями
у своїй і суміжних галузях знань;

Гностичні - здібності до швидкого і творчого оволодіння методами навчання учнів,

пошуку і творення способів навчання, збору інформації вчителем про учнів і себе;

Конструктивні - здібності до створення атмосфери співробітництва, спільної

діяльності, чутливість до побудови уроку відповідно до мети розвитку і саморозвитку
учня,встановлення педагогічне доцільних стосунків з ним;

Перцептивні - здібності педагога проникати у внутрішній світ вихованця,

психологічна спостережливість,розуміння особистості учня і його психічних станів;

Мовні - здібності чітко висловлювати свої думки і почуття з допомогою мови та

невербальних засобів (міміки, жестів, пантоміміки). Мовлення вчителя повинно бути
переконливим, простим, зрозумілим, образним, виразним та емоційно забарвленим.
Він має володіти чіткою дикцією, багатим словниковим запасом, уникати
мовленнєвих помилок;

Комунікативні - здібності до спілкування з учнями,уміння знаходити правильний

підхід до них, встановлювати з ними педагогічне доцільні стосунки, наявність
педагогічного такту;

Експресивні - здібності, що виявляються в емоційній наповненості взаємодії з учнями.

Елементами їх є правильна дикція, добре поставлений голос, дихання, узгодженість
мови, міміки і жестикуляції.

Організаторські - здібності організовувати учнівский клас, згуртовувати його,

оптимізувати власну діяльність (планування, контроль тощо). Робота вчителя завжди
містить елементи організації і самоорганізації.

Сугестивні - здібності, що виражають здатність вчителя до безпосереднього емоційно-

вольового впливу на учнів. Це пов'язано з вмінням педагога переконувати, рівнем його
педагогічної свідомості, цілеспрямованістю дій, сформованістю вольової сфери;

Прогностичні - здібності, що виявляються в передбаченні результатів дій, у виховному

проектуванні особистості учнів, умінні прогнозувати розвиток їх якостей.

Вони пов'язані з педагогічним оптимізмом, з вірою в дитину, у можливості виховання;

Педагогічна рефлексія - здатність оцінити свою діяльність, її результати, власний

індивідуальний стиль.

Педагогічна спостережливість - розподіл, обсяг і переключення уваги. Здібний,

досвідчений вчитель уважно стежить за змістом і формою викладу матеріалу,
розгортанням своєї думки і думки учня, тримає в полі уваги всіх учнів, чуйно реагує
на ознаки їх втоми, неуважності, нерозуміння, фіксує порушення дисципліни, слідкує
за власною поведінкою (позою, мімікою, пантомімікою, ходою).