Практичне заняття 7

Тема. Психологія діяльності. Спрямованість і мотиви діяльності

Мета. Дати загальну психологічну характеристику діяльності. Пояснити специфіку
спрямованості особистості та мотивів її діяльності.
Питання для самоконтролю:
1. Дайте загальну психологічну характеристику діяльності. Основні поняття
психологічної теорії діяльності. Структура діяльності.
2. Визначте засоби діяльності. Поняття про операції. Автоматичні дії і навички.
Механізми формування навички. Поняття інтеріоризації та екстеріоризації.
3. Назвіть види діяльності. Специфіка різновидів діяльності на різних етапах
вікового розвитку. Педагогічна діяльність як специфічний вид професійної
діяльності.
4. Опишіть сутність поняття «мотив діяльності». Провідний мотив і мотиви-
стимули. Неусвідомлювані мотиви. Поняття про внутрішню діяльність.
5. Поясніть основні характеристики мотиваційної сфери людини: широта,
гнучкість, ієрархізованість. Психологічні теорії мотивації. Класифікація
людських потреб А.Маслоу. Механізми розвитку мотивів за О.М. Леонтьєвим.
6. Прокоментуйте основні етапи формування мотиваційної сфери у дітей. Роль гри
у формуванні мотиваційної сфери.
7. Розкрийте сутність мотивації досягнення і уникнення. Рівень домагань і
самооцінка. Особливості прояву мотивів афіліації і влади.
8. Проаналізуйте сутність агресії і мотиви агресивності. Типи агресивних дій за А.
Бандурою. Тенденції до агресії і тенденції до подолання агресії.
9. Дайте характеристику поняття спрямованість особистості і мотивацію
діяльності. Основні форми спрямованості.
Практичні завдання:
Скласти термінологічний словник до теми: активність, поведінка, діяльність, мотив,
мета, інтеріоризація, екстеріоризація, зворотна аферентація, дія, рух, операція, знання,
уміння, навичка, звичка, вправляння, автоматизація навички, перенесення навички,
інтерференція, внутрішньо-психічна діяльність, зовнішньо-фізична діяльність, гра,
навчання, праця.
Список рекомендованої літератури
Основна
1. Атаманчук Н. М. Психологія: Конспект лекцій / Укл. Н. М. Атаманчук. – 2-е
вид., випр. і доп. – Полтава: Видавництво «Сімон», 2016. –244 с.
2. Загальна психологія: Навч. посібник / О. Скрипченко, Л. Долинська,
З.Огороднійчук та ін. – К., 1999 – С.333-337.
3. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія: Навч. посібник – К.,
2000. – С.83-85.
4. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – К., 2000. – С.201-206.
 5. Сергєєнкова О. П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Пасєка О. В. Загальна
психологія. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 184-193.
Додаткова
1. Варій М.Й. Загальна психологія: підр. [для студ. вищ. навч. закл.] / М.Й.Варій –
[3-тє вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 1007 с.
2. Немов Р. С. Психология: Словарь-справочник: В 2-х ч. Ч.1. – М.: Владос-
ПРЕСС, 2003. – 304 с.
3. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2т. – М., 1989. – Т.2. – С.49-64.
4. Русинка І.І. Психологія: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007. – 367 с.

1. Дайте загальну психологічну характеристику діяльності. Основні поняття

психологічної теорії діяльності. Структура діяльності.
Діяльність людини — досить складне явище, яке є об'єктом вивчення багатьох наук.
Діяльність - одна із основних категорій психологічної науки. Вона визначається як
специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом
якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку культури. У
діяльності людина створює предмети матеріальної та духовної культури, перевтілює
свої здібності, зберігає та вдосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без
її активності не існувало б у природі. Діяльність людини не тільки гранично складна за
змістом і будовою, але і вкрай різноманітна у своїх загальних різновидах і конкретних
проявах. Проблема діяльності органічно пов’язана з проблемою особистості та
свідомості. Особистість і формується, і проявляється в її діяльності. Діяльність - це
процес взаємодії людини зі світом, але процес не пасивний, а активний, свідомо
регульований, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникає
внаслідок прояву певної потреби. Діяльність — це активність людини, що має
усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленої мети, що
визначається потребою.
Загальною характеристикою живих істот є їх активність. Саме активність забезпечує
підтримку життєво важливих зв’язків усіх істот з навколишнім світом. Джерелом
активності живих організмів є потреби, завдяки яким усе живе діє певним чином та в
певному напрямі. Активність людини зумовлена потребами, які формуються в
суспільстві в процесі виховання. Активність людини є джерелом її розвитку, визначає
діяльність і є її рушійною силою. Принципова відмінність між цими поняттями
полягає в тому, що діяльність виходить із потреби в предметі, а активність — із
потреби в діяльності. До того ж, активність начебто передує діяльності в часі: до
початку діяльності ми активно вибираємо, що саме бажано, вільно плануємо, думаємо,
за допомогою яких засобів чогось досягти. Але активність не тільки передує
діяльності, а й «супроводжує» її протягом усього процесу. Не можна уявити
оптимальну діяльність, позбавлену активності. Розраховуючи свої сили, час,
можливості для досягнення тієї чи іншої мети, за допомогою активності ми
мобілізуємо свої здібності, переборюємо інерцію. Діяльність є «особистісно
забарвленою», оскільки здійснюється у певному напрямі, з певною орієнтацію (на
себе, на інших тощо).

Основні поняття психологічної теорії діяльності

Психологічну теорію діяльності розробляли вітчизняні та зарубіжні психологи.
Російський психолог Л.С. Виготський підготував ґрунт для формування психологічної
теорії діяльності. Створення Л.С. Виготським культурно-історичної теорії вищих
психічних функцій, а також його великий внесок у розроблення історичного підходу
до розвитку людської психіки, у вивчення проблем свідомості, мислення і мови дали
можливість іншим ученим підійти до витоків діяльності. Загалом Л.С. Виготський
висунув ідею про вирішальну роль діяльності в психічному розвитку дитини.
На основі зазначеної ідеї О.М. Леонтьєвим була створена теорія діяльності, в якій
вчений виходив з положення марксизму про те, що діяльність утілюється у своєму
продукті. Відбувається начебто "опредметнювання" тих уявлень, які її спонукають і
регулюють. Таким чином, у продукті діяльності ці уявлення набирають нової форми.
На підставі цього положення О.М. Леонтьєв доходить висновку, що, взаємодіючи з
предметами реального світу, які створені людською культурою протягом її історії,
індивід засвоює (привласнює) "опредметнену" психологічну реальність. Це й
становить процес його психічного розвитку. Виходячи з цих загальних положень,
учений розкриває багато важливих психологічних понять. Так, поняття потреб,
мотивів особистості дістають у нього оригінальне інтерпретування. Мотиви вчений
трактує не як внутрішні спонукання, що йдуть від особистості, а як реальні предмети,
в яких втілюються (опредметнюються) потреби. Категорія діяльності, за О.М.
Леонтьєвим, охоплює "полюс об'єкта" і "полюс суб'єкта", що веде до розуміння самої
особистості як моменту діяльності та її продукту. Таким чином, психіка
перетворюється в реальність людської діяльності, чим заперечується можливість
розглядати її як реальність, притаманну самому суб'єктові.
Структура діяльності
До структури діяльності входять потреба, мотив, мета, задача, дії, операції, зовнішня і
внутрішня сторони.
Потреба — це такий стан живої істоти, який виявляє залежність від конкретних умов
її існування і породжує активність по відношенню до цих умов.Людські потреби
формуються в процесі соціалізації й поділяються на види залежно від: предмета
(матеріальні, духовні) та походження (природні (нижчі) і культурні (вищі). Потреба
завжди є поштовхом до прояву активності, однак людина в діяльності керується також
певними мотивами.
Мотив — це спонукання до діяльності, що пов’язане із задоволенням потреб, в яких
визначається спрямованість суб’єкта. Потреби становлять сутність, основну рушійну
силу різних видів людської активності, а мотиви є конкретними різноманітними
проявами цієї сутності. Мотиви та мотивація розглядаються в психології як причини,
що визначають вибір спрямованості поведінки і діяльності суб’єкта. Мотиви бувають
усвідомлюваними (ті, які людина може виразити словесно) та неусвідомлюваними (як
результат витіснення, через вік, підсвідоме походження тощо). Мотиви не завжди
ідентично співвідносяться з метою — при різних мотивах може бути однакова мета, і
навпаки.
Мета — це уявний кінцевий результат діяльності (те, чого людина прагне досягнути)
Мета може мати матеріальне та психічне уособлення, які досить часто пов’язані.
Оскільки досягнення цілі часто має перспективний характер, то вона втілюється в
окремі завдання, вирішення яких наближає до самої мети.
Будь-яка діяльність складається з дій як складових частин.
Дія — це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного
завдання
Діяльність — це зовнішньо-фізична та внутрішньо-психічна активність, тому і дії
можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.
Внутрішньо-психічну діяльність забезпечують дії, які поділяються на:
– перцептивні (дії сприймання);
– мнемічні (дії пам’яті),
– мислительні,
– імажитивні (дії уяви) та ін.
Функції внутрішньої діяльності полягають в тому, що внутрішні дії готують зовнішні.
Вони допомагають економити людські зусилля, даючи можливість досить швидко
обрати потрібну дію. Крім того, вони дозволяють людині уникнути помилок.
Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами:
1) вона має таку саму будову, що й зовнішня, однак іншу форму перебігу: дії
здійснюються не з реальними предметами, а з їх образами, замість реального
продукту отримується результат подумки;
2) внутрішня діяльність за своїм походженням походить від зовнішньої,
практичної шляхом інтеріоризації, тобто шляхом перенесення відповідних дій у
внутрішній план. Для успішного відтворення певної дії необхідно спочатку її
засвоїти на практиці й отримати реальний результат.
Зовнішньо-фізична діяльність здійснюється за допомогою зовнішніх предметних дій.
До них відносяться:
– моторні (рухові)дії: пози, дії переміщення;
– виразні рухи: міміка і пантоміміка;
– жести;
– мовні рухи (рухи голосових зв’язок тощо).
Дії відносяться до того, що людина робить, однак не менш важливим є те, яким чином
вони здійснюються. Мова йде про операції діяльності.
Операція — це спосіб виконання дії, що залежить від умов, в яких вона відбувається
і, як правило, є малоусвідомленим або неусвідомленим. Операції характеризують
технічний бік дії, що виконується. Одну і ту саму дію можна виконати за допомогою
різних операцій або різними способами.
Результатом діяльності є досягнення (недосягнення) визначеної мети (матеріальний,
духовний продукт), який супроводжується контролем і оцінкою.
Контроль — співставлення отриманих результатів з метою. Заключний контроль
здійснюється по завершенні діяльності.
Оцінка — виявлення ступеня збігу результатів і мети. В основі оцінки покладений
заключний контроль. Якщо досягнення збігаються чи перевищують очікування
людина оцінює діяльність позитивно. У випадку отримання результатів, нижчих за
заплановані, оцінка є негативною.

2. Визначте засоби діяльності. Поняття про операції. Автоматичні дії і

навички. Механізми формування навички. Поняття інтеріоризації та
екстеріоризації.
Успішне виконання будь-якої діяльності потребує від людини оволодіння
необхідними засобами. Насамперед воно передбачає вироблення в людини вмінь і
навичок користування ними для досягнення поставленої мети. При застосуванні тих
чи інших інструментів, способів виконання діяльності кожна людина перш за все
уявляє, як діяти, як застосовувати ті чи інші знаряддя. Тут у пригоді стають знання.
Однак знання не існують заради знань, вони тісно пов’язані з діями. І дорослому, і
дитині дії з предметами дають одночасно знання про їхні властивості та можливості
поводження з ними. Знання піднімають діяльність на більш високий рівень
усвідомленості, підвищують впевненість людини у правильності її виконання.
Діяльність без знань неможлива.
Знання умовно поділяються на теоретичні (основи наук, що є основою світогляду) та
практичні (використовуються в практично-побутовій діяльності людини).
Виконання тієї чи іншої діяльності є неможливим без сформованих у людини умінь і
навичок. Сьогодні й досі не існує одностайної думки, що чому передує, навичка
умінню чи уміння навичці. І те й інше є здатністю виконувати певну дію.
Розрізняються вони за ступенем (рівнем) оволодіння тією чи іншою діяльністю.
Уміння — здатність до дії, яка ще не досягла найвищого рівня сформованості й
здійснюється повністю свідомо.
Поняття про операції
Дії відносяться до того, що людина робить, однак не менш важливим є те, яким чином
вони здійснюються. Мова йде про операції діяльності.
Операція — це спосіб виконання дії, що залежить від умов, в яких вона відбувається
і, як правило, є малоусвідомленим або неусвідомленим
Операції характеризують технічний бік дії, що виконується. Одну і ту саму дію можна
виконати за допомогою різних операцій або різними способами.
Автоматичні дії і навички
Дія — це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного
завдання.
Навичка — здатність до дії, що досягла найвищого рівня сформованості,
здійснюється автоматизовано без усвідомлення проміжних кроків
Види навичок
– рухові (моторні) — хода, біг тощо,
– мислительні — читання, множення,
– сенсорні — володіння азбукою Морзе,
– поведінкові — вітання, вчинки.
Перші три види навичок формуються через навчання, а останні (поведінкові) — за
допомогою виховання.
Уміння — це проміжний етап оволодіння певним способом дії, що базується на
певному правилі (знанні). Але в ряді випадків, коли дія є складною та її виконання
складається з багатьох кроків, при будь-якому вдосконаленні дії вона залишається
умінням, не перетворюючись на навичку.
Механізми формування навички
 Початок осмислення навички
 свідоме, але невміле виконання дії
 автоматизація дії
Поняття інтеріоризації та екстеріоризації
Дії поділяються на зовнішні (предметні) та внутрішні (пізнавальні, свідомі). У
діяльності людина часто оперує засвоєними даними про предмети та явища. Ці знання
сформувалися у неї за рахунок інтеріоризації - переведення соціального досвіду у
внутрішній план. Основним механізмом інтеріоризації є слово, поняття, у якому
закріплені суттєві ознаки предмета. Проте часто інтеріоризація починається з
зовнішніх матеріальних дій з предметами. Практичні дії дитини з предметами мають
велике значення у пізнавальній діяльності. З малих років дитина починає оволодівати
інтеріоризацією – діями з предметами з метою їх пізнання. Наприклад, коли дитина
хоче зрозуміти з чого складається іграшка, то вона починає її розбирати. Дитина
оволодіває практичними діями з предметами свого одягу, з іграшками.
Гальперін П.Я. вказував на існування кількох етапів формування внутрішніх
розумових дій у дітей:
1. матеріалізована дія з предметами;
2. перцептивний етап – на основі оперування образами;
3. мовний етап – голосна мова, мова «про себе»;
4. внутрішня розумова дія.
Розглянемо це на прикладі. Дитина вчиться рахувати. Спочатку вона використовує
предмети (палички, пальці, іграшки). Потім настає час, коли палички стають
непотрібними, так як через оволодіння мовленням (зовнішнім і внутрішнім) дитина
переходить до виконання математичних дій у свідомості. Рахунок перетворюється в
розумову дію, абстрагування від самих предметів і зовнішніх дій. Об’єктом
оперування стають слова і числа. Поступово дитина накопичує розумові дії, які в
сукупності складають розумову діяльність.
Існує зворотній процес, що має назву екстеріоризації. Виконанню конкретної
діяльності передує внутрішнє свідоме передбачення її. Втілення на практиці
задуманого є процесом екстеріоризації. Перед тим як приступити до зовнішньої
діяльності, спрямованої на досягнення бажаної мети, людина проробляє дії подумки,
оперуючи образами і мовними символами.
Наприклад, учень спочатку продумує план твору, а потім пише його в зошиті;
спочатку уявляє картину, яку хоче намалювати, а потім вже він втілює його в
реальність.

3. Назвіть види діяльності. Специфіка різновидів діяльності на різних етапах

вікового розвитку. Педагогічна діяльність як специфічний вид професійної
діяльності.
Людська діяльність різноманітна і багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм
розрізняють такі основні види діяльності:
Види діяльності:
 Ігрова (Ігрова діяльність спрямована на сам процес гри і в доступній формі
відтворює навчання і працю)
 навчальна (Навчальна діяльність — активна, свідома діяльність, спрямована на
засвоєння знань, вироблення умінь та навичок)
 трудова (Праця — це свідома діяльність людини, спрямована на створення
матеріальних та духовних благ)
Специфіка різновидів діяльності на різних етапах вікового розвитку
Залежно від віку людині властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди
життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою, значенням. У
дошкільному віці провідним видом діяльності є гра, у шкільному — навчання, а в
зрілому — праця. Гра та навчання властиві і людям, і тваринам. Проте у тварин
підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а в людини вони зумовлені
соціальними умовами життя, різняться якісно, значно складніші та багатші за змістом.
Праця за природою та змістом — суспільно-історичне явище. У процесі праці виникла
і розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх
різновидів людської діяльності в тому, що найчастіше вони пов’язані з мовною
діяльністю. Остання сприяє розвитку змісту та форм усіх різновидів діяльності, їхньої
цілеспрямованості та мотивації. Основною формою вияву активності дитини
дошкільного віку є ігрова діяльність, яка водночас є і основним засобом пізнання нею
навколишнього світу. На відміну від навчання і праці, дитина захоплюється
здебільшого процесом, який викликає в неї задоволення. Тільки-но інтерес до гри
зникає, дитина припиняє її. Гра — це школа думки, почуттів, і волі. В іграх не лише
виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей,
спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість,
уміння, здібності тощо, а також такі моральні риси, як колективізм, дружба,
товариськість, чесність. В ігровій діяльності відбувається також і фізичний розвиток
дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. У шкільному
віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають
дидактичні ігри, однак провідним видом діяльності стає навчальна. Навчання не
обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають
розвиток науки, техніки, суспільного життя. Зміст навчальної діяльності визначається
навчальними програмами, розробленими для кожного року навчання з урахуванням
вікових особливостей психіки дитини та її фізичних можливостей. В ході навчання
школяр не лише здобуває знання і вміння, в нього розвивається активне, самостійне,
творче мислення, розширюється світогляд, удосконалюється пам’ять і увага.
Виховний характер навчання проявляється в тому, що в процесі навчання формується
особистість, закладаються такі цінні риси, як цілеспрямованість, наполегливість,
почуття колективізму, взаємодопомоги.
Особливе місце в системі людської діяльності належить праці, яка є провідним видом
діяльності дорослих людей.Праця є необхідною умовою існування і розвитку людини.
Необхідною передумовою будь-якої праці є наявність мети: створення певного
продукту.Характерною особливістю праці є те, що людина передбачає її результати,
уявляє собі матеріал, який буде при цьому використовувати, окреслює способи та
послідовність своїх дій. Праця потребує відповідної підготовки з боку її виконавця,
причому знання, навички та вміння її здіснення набуваються впродовж навчання
людини. Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів,
самовладання та інших вольових якостей особистості.
Педагогічна діяльність як специфічний вид професійної діяльності.
Педагогічна діяльність - це особливий вид соціальної діяльності, що передбачає
передавання від старших поколінь до молодших накопичених людством культури і
досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку і підготовки до виконання
певних соціальних ролей у суспільстві. Педагогічну діяльність здійснюють не лише
педагоги, а й батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ, різні
групи, а також значною мірою засоби масової інформації. Ця діяльність є
загальнопедагогічною, тобто такою, яку здійснює кожна людина стосовно самої себе,
своїх дітей, товаришів, колег тощо.
Педагонічна діяльність як професійна здійснюється в спеціально організованих
суспільством освітніх установах: дошкільних закладах, школах, професійно-технічних
училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової
освіти, підвищення кваліфікації і перепідготовки.
Основними видами педагогічної діяльності, яка здійснюється у цілісному
педагогічному процесі, є викладання і виховна робота.
З моменту виникнення педагогічної професії за вчителем закріпилась передусім
виховна функція. Учитель - це вихователь, наставник. У цьому його громадянське,
людське призначення. Тому виховна робота є педагогічною діяльністю, спрямованою
на розв'язання завдань усебічного гармонійного розвитку особистості шляхом
організації виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності
вихованців. Ускладнення процесів суспільного виробництва, розвиток способів
пізнання і бурхливе зростання наукових знань у суспільстві спричинили потребу у
спеціальній передачі знань, умінь, навичок. У зв'язку з цим із галузі "чистого"
виховання в педагогічній професії виділилась відносно самостійна функція -
навчальна. Викладанням став вид виховної діяльності, здебільшого спрямований на
управління пізнавальною діяльністю учнів.

4. Опишіть сутність поняття «мотив діяльності». Провідний мотив і мотиви-

стимули. Неусвідомлювані мотиви. Поняття про внутрішню діяльність.
Мотив — це спонукання до діяльності, що пов’язане із задоволенням потреб, в яких
визначається спрямованість суб’єкта. Потреби становлять сутність, основну рушійну
силу різних видів людської активності, а мотиви є конкретними різноманітними
проявами цієї сутності. Мотиви та мотивація розглядаються в психології як причини,
що визначають вибір спрямованості поведінки і діяльності суб’єкта. Мотиви бувають
усвідомлюваними (ті, які людина може виразити словесно) та неусвідомлюваними (як
результат витіснення, через вік, підсвідоме походження тощо). Мотиви не завжди
ідентично співвідносяться з метою — при різних мотивах може бути однакова мета, і
навпаки.
Мотиви людської діяльності можуть бути різноманітними: органічні, функціональні,
матеріальні, соціальні, духовні.
Тип мотиву характеризується домінуючим видом діяльності. Мотиви поділяються на
потенційні та актуальні Розрізняються вони між собою в міру включення у структуру
діяльності.
Мотив-стимул. Стимулювання і мотивація необхідні для ефективного виконання
необхідних робіт у системі якості. Стимул — це зовнішня причина, яка спонукає
людей досягати мети. У трудовому процесі стимулом є матеріальне чи моральне
заохочення. На відміну від стимулу мотив — це внутрішня спонукальна сила, інтерес,
прагнення, бажання і т. п., основу яких становлять людські потреби.
Неусвідомлювані мотиви. До них належать різноманітні спонукання, у яких не
усвідомлюється причина вибору дії і вчинків. При цьому людина не може пояснити
чому вона себе повела так, а не інакше. До неусвідомлюваних мотивів належать
потяг і установка.
Потяг — неусвідомлюване, нецілеспрямоване спонукання, що виражається в
чуттєвому переживанні потреби і не викликає активних дій. Він є первинним
емоційним проявом потреби людини в чомусь. Це спонукання, яке не опосередковане
свідомим цілеутворенням. Воно ще не має конкретного предметного вираження.
Установка — неусвідомлювана готовність особистості до діяльності, за допомогою
якої може бути задоволена потреба. Установки бувають позитивні й негативні.
 Внутрішня діяльність
Внутрішньо-психічну діяльність забезпечують дії, які поділяються на:
– перцептивні (дії сприймання);
– мнемічні (дії пам’яті),
– мислительні,
– імажитивні (дії уяви) та ін.

Функції внутрішньої діяльності полягають в тому, що внутрішні дії готують зовнішні.

Вони допомагають економити людські зусилля, даючи можливість досить швидко
обрати потрібну дію. Крім того, вони дозволяють людині уникнути помилок.
Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами:
1) вона має таку саму будову, що й зовнішня, однак іншу форму перебігу: дії
здійснюються не з реальними предметами, а з їх образами, замість реального продукту
отримується результат подумки;
2) внутрішня діяльність за своїм походженням походить від зовнішньої, практичної
шляхом інтеріоризації, тобто шляхом перенесення відповідних дій у внутрішній план.
Для успішного відтворення певної дії необхідно спочатку її засвоїти на практиці й
отримати реальний результат.
5. Поясніть основні характеристики мотиваційної сфери людини: широта,
гнучкість, ієрархізованість. Психологічні теорії мотивації. Класифікація
людських потреб А.Маслоу. Механізми розвитку мотивів за
О.М. Леонтьєвим.
Мотиваційну сферу людини з погляду її розвиненості можна оцінити за такими
параметрами: широта, гнучкість, ієрархізованість. Під широтою мотиваційної сфери
розуміють якісну різноманітність мотиваційних факторів-диспозицій (мотивів),
потреб, цілей, які наведені на кожному з рівнів. Чим більше у працівника
різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим більше розвинутою є його мотиваційна
сфера.
Гнучкість мотиваційної сфери характеризує процес мотивації так. Гнучкішою
вважають таку мотиваційну сферу, в якій для задоволення мотиваційного спонукання
загальнішого характеру (вищого рівня) може бути використано більше різноманітних
мотиваційних спонукачів нижчого рівня. Наприклад, гнучкішою є мотиваційна сфера
працівника, який залежно від обставин задоволення того самого мотиву може
використати різноманітніші засоби, ніж інша людина. Наприклад, для одного
працівника потреба у знаннях може бути задоволена тільки телебаченням, радіо і кіно,
для іншого — засобом її задоволення є книги, періодичні видання, спілкування з
людьми. Для іншого працівника мотиваційна сфера за визначенням буде гнучкішою.
Доцільно зауважити, що широта і гнучкість характеризують мотиваційну сферу
працівника по-різному. Широта — це різноманітність потенційного кола предметів,
які здатні для цієї людини слугувати засобом задоволення актуальної потреби, а
гнучкість — рухливість зв'язків, що є між різними рівнями ієрархічної організованості
мотиваційної сфери: між мотивами і потребами, мотивами і цілями, потребами і
цілями.
Нарешті, ієрархізованість — це характеристика будови кожного з рівнів організації
мотиваційної сфери, який взяли окремо. Потреби, мотиви і цілі не існують як поруч
покладені набори мотиваційних диспозицій. Деякі диспозиції (мотиви, цілі) сильніші
від інших виникають частіше; інші, слабші реалізуються рідше. Чим більше
відмінностей у частоті й силі актуалізації мотиваційних утворень відповідного рівня,
тим вище ієрархізованість мотиваційної сфери.
Психологічні теорії мотивації
Існують два підходи до вивчення теорій мотивації. Перший підхід ґрунтується на
дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Такі теорії базуються на вивченні
потреб людини, які є основними мотивом їхньої поведінки, а отже, і діяльності. До
прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама
Маслоу, Фредеріка Герцберга і Девіда Мак Клелланда. Розглянемо докладніше ці
теорії.
Теорія мотивації за А. Маслоу. Ця перша з розглянутих теорій називається ієрархією
потреб Маслоу. Сутність її зводиться до вивчення потреб людини. Це сама рання
теорія. Її прихильники, у тому числі й Абрахам Маслоу, вважали, що предметом
психології є поведінки, а не свідомість людини.
В основі ж поведінки лежать потреби людини, які можна розділити на п'ять
груп:
 фізіологічні потреби, необхідні для виживання людини: у їжі, у воді, у
відпочинку і т. д.;
 потреби в безпеці і впевненості в майбутньому - захист від фізичних і інших
небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні
потреби будуть задовольнятися й у майбутньому;
 соціальні потреби - необхідність у соціальному оточенні, у спілкуванні з
людьми, почуття "ліктя" і підтримка;
 потреби в повазі, у визнанні оточуючих і прагненні до особистих досягнень;
 потреба самовираження, тобто потреба у власному рості та у реалізації своїх
потенційних можливостей.
Найвища потреба - потреба самовираження і росту людини як особистості -
ніколи не може бути задоволена цілком, тому й процес мотивації людини через
потреби нескінченний. Основний недолік теорії Маслоу полягає в тому, що в ній
не враховані індивідуальні особливості людини.

Обов’язок керівника полягає в тому, щоб ретельно спостерігати за своїми підлеглими,

вчасно з'ясовувати, які активні потреби рухають кожним з них, і приймати рішення по
їх реалізації з метою підвищення ефективності роботи співробітників.
Теорія мотивації Девіда Мак Клелланда. З розвитком економічних відносин і
удосконалюванням керування значна роль у теорії мотивації приділяється потребам
більш високих рівнів. Представником цієї теорії є Девід Мак Клелланд. Відповідно до
його твердження, структура потреб вищого рівня зводиться до трьох факторів:
прагненню до успіху, прагненню до влади, до визнання. При такім твердженні успіх
розцінюється не як похвала чи визнання з боку колег, а як особисті досягнення в
результаті активної діяльності, як готовність брати участь у прийнятті складних
рішень і нести за них персональну відповідальність.Прагнення до влади повинне не
тільки говорити про честолюбство, але і показувати уміння людини успішно
працювати на різних рівнях управління в організаціях, а прагнення до визнання - її
здатність бути неформальним лідером, мати свою власну думку і вміти переконувати
оточуючих у його правильності.
Відповідно до теорії Мак Клелланда люди, що прагнуть до влади, повинні
задовольнити цю свою потребу і можуть це зробити при займанні визначених посад в
організації. Керувати такими потребами можна, готуючи працівників до переміщення
за ієрархією на нові посади, за допомогою їхньої атестації, направлення на курси
підвищення кваліфікації і т. д. Такі люди матимуть широке коло спілкування і
прагнутимуть його розширити і їхні керівники повинні сприяти цьому.

Теорія мотивації Фредеріка Герцберга. Ця теорія з'явилася в зв'язку із зростаючою

необхідністю з'ясувати вплив матеріальних і нематеріальних факторів на мотивацію
людини. Фредерік Герцберг створив двохфакторну модель, що показує задоволеність
роботою.
Різниця в розглянутих теоріях наступна: на думку А. Маслоу, після мотивації робітник
обов'язково починає краще працювати, на думку Ф. Герцберга, робітник почне краще
працювати тільки після того, як вирішить, що мотивація неадекватна. Таким чином,
змістовні теорії мотивації базуються на дослідженні потреб і виявленні факторів, що
визначають поведінки людей.
Другий підхід до мотивації базується на процесуальних теоріях. Там говориться про
розподіл зусиль працівників і виборі визначеного виду поведінки для досягнення
конкретних цілей. До таких теорій відносяться теорія очікування, чи модель мотивації
за В. Врумом, теорія справедливості і теорія модель Портера-Лоулера.

Теорія очікування В. Врума. Відповідно до теорії очікування не тільки потреба є

необхідною умовою мотивації людини для досягнення мети, але й обраний тип
поведінки. Процесуальні теорії чекання визначають, що поведінка співробітників
визначається поведінкою:
 керівника, що за певних умов стимулює роботу співробітника;
 співробітника, який упевнений, що за певних умов йому буде видана
винагорода;
  співробітника і керівника, які допускають, що при визначеному поліпшенні
якості роботи, йому буде видана визначена винагорода;
 співробітника, який прирівнює розмір винагороди із сумою, що необхідна йому
для задоволення визначеної потреби.
Вище сказане означає, що в теорії очікування підкреслюється необхідність у перевазі
підвищення якості праці і впевненості в тому, що це буде відзначено керівником, і це
дозволить йому реально задовольнити свою потребу.Виходячи з теорії очікування
можна зробити висновок, що працівник повинний мати такі потреби, які можуть бути
в значній мірі задоволені результатом передбачуваних винагород. Тоді керівник
повинний давати такі заохочення, що можуть задовольнити очікувану потребу
працівника. Наприклад, у ряді комерційних структур винагороду виділяють у виді
визначених товарів, свідомо знаючи, що працівник вони потрібні.

Теорія справедливості. Відповідно до цієї теорії ефективність мотивації оцінюється

працівником не по визначеній групі факторів, а системно з урахуванням оцінки
винагород, виданих іншим працівникам, що працюють в аналогічному системному
оточенні.Співробітник оцінює свій розмір заохочення в порівнянні з заохоченнями
інших співробітників. При цьому він враховує умови в яких працюють він і інші
співробітники. Наприклад, один працює на новому обладнанні, а інший - на старому, в
одного були однієї якості заготовки, а іншого - іншої. Чи наприклад, керівник не
забезпечує співробітника тією роботою, яка відповідає його кваліфікації. Або був
відсутній доступ до інформації, необхідної для виконання роботи, і т. і.

Теорія мотивації Л. Портера - Е. Лоулера. Ця теорія побудована на сполученні

елементів теорії очікування і теорії справедливості. Суть її в тому, що введено
співвідношення між винагородою і досягнутими результатами. Л. Портер і Е. Лоулер
ввели три змінні, котрі впливають на розмір винагороди: витрачені зусилля,
особистісні якості людини і її здібності, усвідомлення своєї ролі в процесі праці.
Елементи теорії очікування тут виявляються в тому, що працівник оцінює винагороду
відповідно до витрачених зусиль і вірить в те, що ця винагорода буде адекватна
витраченим зусиллям.Елементи теорії справедливості виявляються в тому, що люди
мають власну думку з приводу правильності чи неправильності винагороди в
порівнянні з іншими співробітниками і відповідно і ступінь задоволення. Звідси
важливий висновок про те, що саме результати праці і є причиною задоволення
співробітника, а не навпаки. Відповідно до такої теорії результативність повинна
неухильно підвищуватися.
Класифікація людських потреб А.Маслоу
 Творчість Самовираження
Моральність
Вирішування
проблем

Самоповага, Поваги
впевненість,
досягнення

Дружба, сім'я, інтимність Соціальні

Безпека: здоров'я, майно, Безпеки

майбутнє

Дихання, вода, їжа, сон, секс Фізіологічні

У кожний конкретний момент часу людина буде прагнути до задоволення тієї потреби,
що для неї є важливішою або сильною.
 Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня) є необхідними для виживання.
Вони включають потребу в їжі, воді, захисті, відпочинку, сексуальні потреби.
 Потреби в безпеці включають потреби в захисті від фізичних і психологічних
небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні
потреби будуть задовольнятися в майбутньому (покупка страхового поліса або
пошук надійної роботи з гарними видами на пенсію).
 Соціальні потреби (потреби в приналежності, дружбі, любові) включають
почуття приналежності до чого-небудь або кого-небудь, підтримки.
 Потреби в повазі включають потреби в особистих досягненнях, компетентності,
повазі з боку оточуючих, визнанні.
 Потреби в самовираженні, самореалізації — потреби в реалізації своїх
потенційних можливостей і зростанні як особистості.

Механізми розвитку мотивів за О.М. Леонтьєвим

Учений розкриває багато важливих психологічних понять. Так, поняття потреб,
мотивів особистості дістають у нього оригінальне інтерпретування. Мотиви вчений
трактує не як внутрішні спонукання, що йдуть від особистості, а як реальні
предмети, в яких втілюються (опредметнюються) потреби.
Почуття є одним з мотивів діяльності людини тому, що вони безпосередньо пов'язані з
її потребами. На основі потреб і почуттів у людей формуються різноманітні їх
інтереси (до певної галузі праці, до наукових знань, до мистецтв і т. д.), які теж
відіграють важливу роль у мотивації їх діяльності. Важливим спонуканням людини до
діяльності є також її ідеали і переконання.Потреби й інтереси людини можуть бути
задоволені лише з допомогою певних об'єктів, тобто предметів або явищ зовнішнього
світу. Тому і спонукання до діяльності людина завжди пов'язані з ними об'єктами. В
цьому ми переконуємося, аналізуючи кожну дію людини та її мотиви.
Мотиви діяльності відіграють велику роль в житті кожної людини і цілого суспільства.
Від змісту і характеру мотивів залежить в значній мірі характер і ефективність
діяльності людини. Усвідомлення обов'язку, пізнавальні інтереси, прагнення до знань,
любов до праці чинять благотворний вплив на успішність і дисциплінованість учнів.
Вони стимулюють їх до активної діяльності, до глибшого оволодіння самим змістом
знань і до трудових успіхів. Ці мотиви, бувши внутрішньою спонукою до діяльності,
забезпечують належну наполегливість учнів у навчанні, праці і набуванні навичок
дисциплінованої поведінки. Первинні, органічні потреби вроджені у людини. Від
природи вона, як і кожна тварина, має потребу в їжі, питві, захисті тощо. Але й вони
розвиваються, остаточно формуються далі в процесі набування людиною
індивідуального досвіду в результаті її взаємодії з зовнішнім світом. В процесі цієї
взаємодії у неї утворюються різноманітні вторинні потреби.
Фізіологічною основою спонукання до таких дій є осередок оптимального,
домінантного збудження, який виникає в корі півкуль головного мозку під впливом
переважно безумовних подразнень, що надходять в кору з внутрішнього середовища
організму. Таким чином, першою необхідною передумовою виникнення спонукання
до діяльності є наявність переживання потреби, яке відбиває об'єктивний стан нужди
людини в чомусь. Первинною ж причиною виникнення спонукання є зміни в умовах
існування людини, які і викликають дану потребу.

6. Прокоментуйте основні етапи формування мотиваційної сфери у дітей.

Роль гри у формуванні мотиваційної сфери.

Основою цілісної структури людської особистості є мотиваційна сфера з

притаманною їй складною та ієрархічною будовою мотивів. Тому важливою
психологічною вимогою до процесу виховання і навчання є формування необхідної
мотивації поведінки та діяльності.
Проблеми формування мотиваційної сфери дослідив Л. Божович. Ці дослідження
в етапах можна представити так:
Джерелом активності новонародженого є вроджені фізіологічні потреби у їжі, теплі,
русі, тощо, а також потреби функціонального розвитку мозку, наприклад потреба у
нових враженнях.
Починаючи з другого року життя у дитини підвищується рівень власної активності та
роль її мотиваційної сфери в регулюванні поведінки. Дитина усвідомлює себе в ролі
суб'єкта, тобто виникає системне новоутворення(«Я»). Проявляється це в тому, що
дитина перестає підкорятися дорослому, покірно виконуючи його вимоги та вказівки.
У три-чотири роки у дитини зявляються самооцінка, усвідомлення особистісних
вимог, що висуваються перед нею, прагнення відповідати цим вимогам (отримувати
від значущих дорослих позитивне підкріплення такої поведінки).
В дошкільному віці формується стійка система ставлення дитини до себе, до інших
людей, до навколишнього середовища. Мотиваційна сфера дошкільника розвивається
активно, формуються різні типи мотивів поведінки, виникають нові, типові для
дошкільного віку.
В підлітковому віці закладаються основи моральності, певне ставлення до
суспільства, людей, праці, формуються риси характеру, поведінка. Основні лінії
розвитку мотиваційної сфери у цьому віці - самопізнання, самоствердження і
самовираження.
На етапі юності завершується становлення мотиваційної сфери особистості, потреби і
мотиви виходять за межі сімї. Інтереси, схильності та здібності набирають
конкретності та повязуються з професійними та соціальним самовизначенням.
Роль гри у формуванні мотиваційної сфери
Формування мотиваційної сфери в дітей дошкільного віку нерозривно пов'язане з
ігровою діяльністю. Під час гри відбувається підпорядкування мотивів (підкорення
ситуативних мотивів значущим), а також формування мотивів, пов'язаних із
виконанням дитиною взятих на себе обов'язків (Д. Ельконін).У процесі гри в дитини
виникає багато ситуативних бажань, зазвичай зумовлених привабливістю предметів,
яких вона не має у своєму розпорядженні, ролей, які виконують інші діти. Однак вона
змушена відмовитися від цих випадкових бажань на користь основного спонукального
мотиву. У такому разі гра є діяльністю, у якій ці мотиви наповнюються новим
соціальним змістом. Деякі дослідники вважають, що гра є як засобом формування
певних мотивів у дитини, так і мотивом безпосередньо, оскільки вона за своєю
природою не спрямована на досягнення певної об'єктивної мети. Мотив ігрової дії
полягає не в її результаті, а в самому процесі. Наприклад, у дитини, що грається
кубиками, мотив гри полягає не в тому, щоб зробити споруду, а у змісті самої дії. Це
стосується не лише гри дошкільника, а й будь-якої гри взагалі. Не виграти, а гратися -
така загальна формула мотивації гри (О. Леонтьєв). Становлення і розвиток
мотиваційної сфери дитини суттєво залежать від місця у її життєдіяльності рольової
гри, у якій діти часто ідентифікують себе з батьками і дорослими, намагаються
наслідувати їх. Прагнення грати роль дорослого є проявом мотиву влади. Крім того, у
грі дитина отримує змогу символічно виразити бажання, конфліктні мотивації, емоції,
які вона не може продемонструвати відкрито або виразити у словах. Так, ігри у війну,
грабіжників, індійців, диких тварин дають дітям можливість соціально прийнятим
способом позбутися надмірної агресивності. У колективній рольовій грі
відбувається засвоєння дитиною соціальних норм, формування у неї моральних
суджень, розвиток кооперації і співробітництва, що сукупно сприяють формуванню
просоціальних мотивів - мотивів, спрямованих на позитивну, конструктивну,
соціально корисну поведінку (альтруїзм і взаємодопомога).
 7. Розкрийте сутність мотивації досягнення і уникнення. Рівень домагань і
самооцінка. Особливості прояву мотивів афіліації і влади.
У психології виділяють два види мотивації: мотивацію уникнення невдач і
мотивацію досягнення успіху.
Найбільш пильно вивченням цих видів мотивації займався Хайнц Хекхаузен. Він же
створив проектну методику, спрямовану на вивчення того, який з цих двох видів
мотивації переважає у людини.
Мотив уникнення невдач — відносно стійке намагання людини уникнути невдач у
життєвих ситуаціях, пов’язаних з оцінкою результатів її діяльності іншими людьми.
Мотивація уникнення невдач спонукає людину вибудовувати свою поведінку і своє
життя таким чином, щоб в ній було якомога менше провалів, помилок, неуспіху. Така
людина обережний, боязкий і тривожний, не любить ризикувати, намагається
«підстелити соломку» в будь-якій справі.
Мотив досягнення успіхів — намагання людини добитися успіхів у діяльності і
спілкуванні. Мотивація досягнення успіху сприяє тому, що людина в своїй поведінці і
життя в цілому спрямований на досягнення цілей, на подолання перешкод, на
отримання бажаного. Така людина більш сміливий і рішучий, не боїться ризикувати,
намагається ставити цілі і йти до їх досягнення.
Як видно з описів і прикладів, ці два види мотивації протилежні одна одній: мотивація
уникнення спонукає людину віддалятися від небажаного, а мотивація досягнення –
рухатися до бажаного.

Рівень домагань і самооцінка

Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагання особи, тобто прагненням до
досягнення цілей того ступеня складності, на яку людина вважає себе за здатного. У
основі рівня домагання особи лежить така оцінка своїх здібностей, збереження якої
стало для людини потребою.Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями
людини веде до того, що він починає неправильно себе оцінювати, унаслідок чого
його поведінка стає неадекватною (виникають емоційні зриви, підвищена тривожність,
агресивність і ін.).
Рівень домагань — характеризує:
1) рівень трудності, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій
(ідеальна мета);
2)вибір суб'єктом мети чергової дії, що формується в результаті переживання
успіху або неуспіху ряду минулих дій (рівень домагань вданный момент);
3) бажаний рівень самооцінки особи (рівень Я).
Тривале розузгодження між самооцінки і рівня домагань — це ситуація, при якій
людина сама з собою не в ладу, ситуація пролонгованого внутрішньоособового
конфлікту, інколи вельми гострого. Спроба вирівняти його "стрибком" не завжди
спрацьовує, часті ж, але невдалі "стрибки" здатні збільшити коректовану дистанцію, а
хронічний емоційний дискомфорт у вигляді переживання відчуття незадоволеності
собою, емоційної напруженості, неспокою, тривожного очікування може придбати
форму якогось патогенного чинника, співвідношуваного ряду психосоматичних
захворювань.

Особливості прояву мотивів афіліації і влади

Мотивація афіліації - емоційна потреба в спілкуванні, контактах, дружбі,
взаєморозумінні, любові, що виявляється через прагнення бути в соціумі,
контактувати з іншими індивідами, взаємодіяти з ними, надавати їм допомогу тощо.
Цей вид мотивації має комплексний характер і зв´язок з пізнавальними та
комунікативними мотивами, мотивами співробітництва, самореалізації,
самоутвердження. Мотивація афіліації включає в себе різноманітні аспекти соціальної
взаємодії: професійні, особисті та ситуативно-емоційні.
Дослідниками, в цьому напрямку, було встановлено, що загальними чинниками
афіліації є: необхідність порівняти себе з іншими, позбавитись невпевненості;
необхідність отримати позитивну стимуляцію завдяки цікавому живому спілкуванню;
потреба в отриманні схвалення, уваги; потреба в емоційній підтримці.
Мотив влади - це прагнення суб'єкта впливати на людей.
Мотивація влади (потреба у владі) - одна з найголовніших рушійних сил людських
дій, це прагнення зайняти керівну позицію в групі (колективі), спроба керувати
людьми, визначати і регламентувати їх діяльність.
Мотив влади займає важливе місце в ієрархії мотивів. Дії багатьох людей (наприклад
керівників різних рангів) спонукалися мотивом влади. Прагнення панувати над
іншими людьми і керувати ними - це мотив, який спонукав їх в процесі діяльності
долати значні труднощі і докладати величезні зусилля. Людина багато працює не
заради саморозвитку або задоволення своїх пізнавальних потреб, а ради того, щоб
отримати вплив на окремих людей або колектив. Керівника до діяльності може
спонукати не прагнення принести користь суспільству в цілому або окремому
колективу, не почуття відповідальності (тобто не соціальні мотиви), а мотив влади. В
такому разі всі його дії спрямовані на завоювання або утримання влади і становлять
загрозу як для справи, так і для структури, яку він очолює.
Мотив влади є чи не єдиним мотивом діяльності, активність якого не слід
підсилювати, оскільки наслідки можуть бути жахливими. Актуалізація мотиву влади
здатна, звичайно, збільшити загальний рівень мотивації і спонукати людину до
діяльності. Але зважаючи на небажаний вплив цього мотиву на особистість (і шкоду
для колективу), слід досить обережно (тільки у разі неможливості збільшити силу
інших мотивів) актуалізувати цей мотив.

8. Проаналізуйте сутність агресії і мотиви агресивності. Типи агресивних дій

за А. Бандурою. Тенденції до агресії і тенденції до подолання агресії.
Агресія - це невід'ємна динамічна характеристика активності й адаптивності людини.
Ніхто не буде заперечувати, що агресія є частиною людського існування, його
біологічної складової. Від природи людині дісталося всього два найбільш ефективних
способу адаптації: агресія і втеча. Тому агресія - природна модель поведінки, що
забезпечує адаптацію людини, один із способів задоволення актуальних потреб у
напруженій ситуації розвитку і життєдіяльності (стресу, деривації, фрустрації). У свою
чергу, агресивність можна трактувати як готовність, схильність людини до реалізації
агресивної моделі поведінки.
Агресію можна розділити на творчу, конструктивну, коли адаптація, задоволення
потреби відбувається соціально прийнятним способом, і деструктивну (ворожу,
асоціальну), коли потреби задовольняються соціально неприйнятним способом, а
адаптація пов'язана із спричиненням страждання, шкоди навколишньому світу або
собі. Останню через її руйнівність можна назвати насильством.
Агресивний мотив може бути спрямований назовні і виявлятися в явній, відкритій
формі: бійка, жорсткість, війна, жадоба влади, релігійна, соціальна, національна,
расова боротьба, спортивні єдиноборства.
А. Адлер зазначав кілька шляхів реалізації агресивного мотиву.
1. Стримуваний агресивний мотив призводить до створення жорстких образів в
мистецтві і фантазіях, опису різних жахів в історії людства та індивідуального життя.
2. Сильний агресивний мотив впливає на вибір професії. Якщо не брати до уваги
злочинців, героївреволюціонерів і авантюристів, то такі професії, як суддя,
поліцейський, вчитель, міністр, лікар, часто вибираються людьми з високим
прагненням до влади.
3. Агресивний мотив знаходить своє втілення в політиці з її незчисленними способами
проявити активність і безліччю можливостей логічно пояснити будь-які агресивні
прояви.
4. Пригнічений агресивний мотив і прихована жорстокість можуть проявитися в
інтересі до похоронів і кладовищ, в увазі до смерті, в забобонах, страху хвороби та
інфекції, а також в боязні бути похороненим
5. Агресивний мотив може виражатися також у благочинності, симпатії до людей,
альтруїзмі і самопожертві. Це нові види задоволення, в основі яких лежить все те ж
прагнення до жорстокості.

Типи агресивних дій за А. Бандурою

Бандура розрізняє три види агресивних дій:
 фізична агресія;
 непряма агресія (компромат, плітки та злісні жарти);
 вербальна (словесна) агресія.

Тенденції до агресії і тенденції до подолання агресії

Тенденції виявлення дитячої агресії:
  Бажання привернути до себе увагу з боку батьків та однолітків;
 Прагнення отримати бажаний результат;
 Мета бути головним;
 Захист і помста;
 Бажання принизити гідність іншого;
 Бажання наголосити на своїй перевазі;
 Реакція на фізичне покарання.
Подолання агресії у дітей:
 Намагайтеся зберегти у вашій сім’ї атмосферу відвертості й довіри.
 Не давайте своїй дитині обіцянок, яких не можете виконати.
 Не ставте своїй дитині будь-яких умов.
 Будьте тактовними у ставленні до своєї дитини.
 Не карайте свою дитину за те, що дозволяєте робити собі.
 Не змінюйте своїх вимог до дитини за будь-яких обставин.
 Не робіть дитину заручником стосунків між дорослими.
 Не бійтеся поділитися з дитиною своїми почуттями.
 Ставтеся до дитини незалежно від її успіхів у навчанні.
 Контролюйте свої емоції.
 Вивільняйте емоції, розповідаючи про те, що ви відчуваєте з приводу
того, що сталося.
9. Дайте характеристику поняття спрямованість особистості і мотивацію
діяльності. Основні форми спрямованості.
Спрямованість – сукупність усталених мотивів, які орієнтують діяльність
особистості і є відносно незалежними від наявної ситуації.
У вітчизняній психології існують різні підходи до дослідження особистості.
Незважаючи на розбіжності у трактуваннях особистості у всіх цих напрямках
провідною характеристикою є спрямованість особистості.
Це поняття трактується по-різному: “динамічна тенденція” (С.Л.Рубінштейн,
“смислоутворюючий мотив” (О.М.Леонтьєв), “домінуюче ставлення” (В.М.Мясіщев),
“основна життєва спрямованість” (Б.Г.Ананьєв), “динамічна організація сутнісних сил
людини” (А.С.Прангішвілі).
Спрямованість особистості є завжди соціально обумовленою і формується в процесі
виховання.

Форми спрямованості
Спрямованість – це установки, які будучи властивостями особистості проявляються в
наступних формах: потяг, бажання, прагнення, інтерес, схильність (нахил), ідеал,
світогляд, переконання. В основі усіх форм спрямованості особистості лежать мотиви
діяльності.
Потяг – це найпримітивніша, за своєю сутністю, біологічна форма спрямованості. З
психологічної точки зору – це психічний стан, який виражає недиференційовану,
неусвідомлену або недостатньо усвідомлену потребу. Як правило, потяг є
скороминущим явищем, оскільки подана в ньому потреба або згасає, або
усвідомлюється, перетворюючись на бажання.
Бажання – це усвідомлена потреба і потяг до чогось цілком певного. Будучи
достатньо усвідомленим бажання має силу, що спонукує. Воно загострює
усвідомлення мети майбутньої дії і побудову її плану. Ця форма спрямованості
характеризується усвідомленням не лише своєї потреби, але й можливих шляхів її
задоволення.
Прагнення – виникає тоді, коли у структуру бажання долучається вольовий
компонент. Тому прагнення часто розглядається як цілком певне спонукання до
діяльності.
Інтереси – це специфічна форма прояву пізнавальної потреби, яка забезпечує
спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і тим самим сприяє
орієнтуванню особистості у довкіллі. Суб’єктивно інтерес виявляється в емоційному
тоні, який супроводжує процес пізнання або увагу до певного об’єкта. Однією з
найсуттєвіших характеристик інтересу є те, що при його задоволенні він не згасає, а,
навпаки, викликає нові інтереси, які відповідають більш високому рівну пізнавальної
діяльності.У динаміці свого розвитку інтерес може перетворитись у нахил. Це
відбувається при включенні до складу інтересу вольового компоненту. Нахил –
характеризує спрямованість індивіда на певну діяльність. Підставою нахилу є глибока
усталена потреба індивіда у певній діяльності, тобто інтерес до певного виду
діяльності. Підґрунтям нахилу може поставати прагнення удосконалювати уміння та
навички, пов’язані з даною потребою. Заведено уважати, що потреба, яка виникла,
може розглядатися як передумова до розвитку певних здібностей.
Ідеал – це конкретизована в образі чи уявленні предметна мета нахилу індивіда, тобто
те, чого він прагне, на що орієнтується. Ідеали людини можуть поставати як одна з
найбільш значущих характеристик світогляду людини, тобто її системи поглядів на
об’єктивний світ, на місце в ньому людини, на ставлення людини до оточуючої її
дійсності і до самої себе. У світогляді відбиваються не лише ідеали, але й ціннісні
орієнтації людей, їхні принципи пізнання і діяльності, їхні переконання.
Переконання – вища форма спрямованості – це система мотивів особистості, що
спонукують її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. В основі
переконань лежать усвідомлені потреби, які спонукують особистість діяти, формують
її мотивацію до діяльності.