1.

Поняття про мислення

Мислення — це психічний процес відображення об'єктивної реальності, який є вищим
ступенем людською пізнання. Пізнавальна діяльність починається з відчуттів та
сприймань, а потім може перейти в мислення.

Основні функції мислення[

 Пізнавальна (відображення світу і самовідображення)
 Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної
діяльності)
 Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності,
прогнозування майбутнього)
 Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення)
 Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і
суспільства в різних формах та проявах)
 Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)
 Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)
 Аналітична і синтетична
 Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем

  Розуміння. Г.С. Костюк зазначав, що процеси розуміння - це і є процеси нашого

мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їхніх істотних
зв'язках з іншими об'єктами, що досягається на основі включення нового знання
у суб'єктивний досвід. На думку Е.В.Ільєнкова, зрозуміти явище означає з'ясувати
спосіб його виникнення, проаналізувати самі умови виникнення явища, що
спричинює утворення понять та розуміння. Розуміння можна розглядати як одну
з форм мислення, властивість або компонент мислення.
 2. Розв'язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб'єктивного
досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити
і сформулювати питання - це вже певний крок до розв'язання проблеми. А
розуміння того, що відомо і що потрібно шукати, свідчить про перетворення
проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв'язок відомого і невідомого в
задачі означає знайти спосіб її розв'язання.
 3. Цілеутворення. Утворення цілей становить процес породження нових цілей,
що відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої передбачувальні можливості
й формує образ кінцевого результату діяльності. Загальну мету мислення
конкретизує у проміжних цілях. Отже, постановка загальної, проміжної та
кінцевої мети саме і є ціле-утворювальним процесом, що відбувається у мисленні.
 4. Рефлексію розглядають як діяльність суб'єкта, що спрямована на
усвідомлення способів і дій його пізнання. Самопізнання виконує регулювальну
функцію щодо поведінки або діяльності суб'єкта.

Мислення як діяльність
Мисленнєвий процес завжди формується в діяльності, у взаємодії суб'єкта з
навколишнім світом. Мислення актуалізується під впливом мети, в умовах виникнення
проблеми. Мета формує мислення як діяльність. Розгортаючись у часі, будучи
безперервним, воно виявляє себе як процес, оскільки мислить не саме мислення, а
суб'єкт, потреби, інтереси, почуття якого виконують спонукальну роль. Це означає, що
мислення має особистісний аспект. О.В. Брушлінський наголошує, що суб'єктом
мислення є особистість, і саме це визначає зміст терміна "діяльність".
Отже, усі три компоненти мислення (змістовий, функціонально-операційний та
цілемотиваційний) виявляються в мисленнєвій діяльності особистості. Ця діяльність
виникає і формується як процес за умов проблемної ситуації і задачі

Проблемна ситуація - це положення, завдання, яке містить суперечність між

обставинами та умовами, між тим, якими знаннями володіє на сьогодні суб'єкт, і тим, до
чого він прагне, яких знань він потребує. У суб'єкта при сприйнятті цієї ситуації виникає
мало усвідомлений процес невизначеності: Що не так? Що не таке? тощо. Усвідомлення
проблемної ситуації становить уже перший етап у її розв'язанні. На другому етапі
відбувається вирізнення відомого і невідомого. Внаслідок цього проблемна ситуація
перетворюється на задачу. У структурі задачі вирізняють умову та вимоги. Для
характеристики умови використовують такі ознаки, як звичність-незвичність ситуації, а
також характер поставленої умови (словесний опис, зображення, реальна ситуація) і
ступінь вираженості в ситуації суттєвого відношення між відомими і невідомими
величинами, що є ключовим у розв'язанні задачі. Задачі мають задум (ідею, зміст).
Важливою характеристикою вимог є рівень чіткості їхнього формулювання. Задачу
характеризує також співвідношення між умовами і вимогами. В умові можуть бути всі
елементи, необхідні для розв'язання задачі, міститися зайві тощо.

Логічні операції мислення.

Мислення здійснюється у певній логічній послідовності. Відповідно в структурі мислення

виділяють такі логічні операції:

• порівняння;

• аналіз;

• синтез;

• абстракція;

• узагальнення;

• конкретизація.

Порівняння розкриває відношення тотожності і відмінності речей. Результатом порівняння,

крім того, може стати класифікація. Нерідко вона виступає як первинна форма теоретичного
і практичного пізнання.

Більш глибоке проникнення в суть речей вимагає розкриття їх внутрішніх зв'язків,

закономірностей та істотних властивостей. Воно виконується за допомогою аналізу та
синтезу.

Аналіз - це операція уявного чи практичного розчленування явища або предмета на складові

його елементи.

Синтез виступає побудовою цілого із аналітично заданих частин. Аналіз і синтез звичайно
здійснюються разом, сприяють більш глибокому пізнанню дійсності. Теоретичний,
практичний, образний і абстрактний інтелект в своєму формуванні зв'язані з удосконаленням
операцій мислення, перш за все аналізу, синтезу та узагальнення.
Абстракція - це операція виділення певної сторони (аспекту) явища, яка в дійсності як
самостійна не існує. Абстрагування виконується для більш докладного вивчення явищ, як
правило, на основі попередньо проведених аналізу і синтезу.

Абстрагованими можуть стати не тільки властивості, але і їх дії, зокрема способи

розв'язування задач. Їх використання і перенесення в інші умови можливі лише тоді, коли
виділений спосіб розв'язування задачі усвідомлений безвідносно до конкретної задачі.

Узагальнення виступає як поєднання істотного в предметі (попередньо відокремленого,

отриманого шляхом абстрагування). Через це істотне в конкретному предметі узагальнення
зв'язує його з цілим класом предметів і явищ. Результатом операції узагальнення виступає
поняття.

Конкретизація виступає як операція, протилежна узагальненню. Вона проявляється,

наприклад, в тому, що із загального визначення поняття виводиться судження про
належність до певного класу одиничних речей і явищ.

Форми мислення

Судження - це форма мисленого відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в

тому, що ми стверджуємо наявність або відсутність ознак, властивостей або відносин у
певних об'єктах. Наприклад: "Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам",
"Ця квітка - блакитна", "Це - вагомий доказ" тощо.

Характерною властивістю судження є те, що воно існує, виявляється і формується в

реченні. Проте судження та речення - речі не тотожні.

Судження - це акт мислення, що відображає зв'язки, відношення речей, а речення - це

граматичне сполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення.

Кожне судження включає суб'єкт і предикат.

Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображається в нашій

свідомості. Предикат - це відображення тих відносин, ознак, властивостей, які ми
стверджуємо. Наприклад: "Усі метали при нагріванні розширюються", де "всі метали" -
це суб'єкт, а "при нагріванні розширюються" - предикат. Стверджуючи одне, ми
заперечуємо друге. Так, говорячи: "Кит - не риба", ми маємо на увазі, що кит не
належить до класу риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих
істот.

Міркування - це низка пов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати

істинність якої-небудь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є
доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом
умовиводів.

Умовиводом називається така форма мислення, в якій ми з одного або кількох суджень
виводимо нове.

В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові. Умовиводи бувають
індуктивні, дедуктивні або за аналогією.
Індуктивний умовивід - це судження, в якому на підставі конкретного, часткового
робиться узагальнення (наприклад: "Срібло, залізо, мідь - метали; срібло, залізо, мідь
при нагріванні розширюються: отже, метали при нагріванні розширюються").

Дедуктивний умовивід - це судження, в якому на підставі загального здобуваються

знання про часткове, конкретне (наприклад: "Усі метали при нагріванні розширюються;
срібло - метал: отже, срібло при нагріванні розширюється").

Умовивід за аналогією ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів, і на цій

підставі робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.

Дані, отримані в процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття - це форма

мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів і явищ дійсності в їх істотних
зв'язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.

Істотні ознаки - це такі ознаки, які належать об'єктам за будь-яких умов, виражають їх
природу, сутність, відрізняють ці об'єкти від інших об'єктів, тобто це їх найважливіші
властивості, без яких вони не можуть існувати. Так, істотна ознака плодів полягає в тому,
що вони містять у собі насіння, яке є засобом розмноження, а не їх форма, колір, вигляд.

Поняття виникають на основі чуттєвого досвіду. Останній є передумовою формування

змістовних понять. Поняття відображають світ глибше і повніше, ніж уявлення.

Поняття поділяються на загальні та одиничні. Ті поняття, які відображають істотні

ознаки одиничних об'єктів, називаються одиничними ("країна", "місто", "письменник",
"учений"). Поняття, які відображають ознаки цілих класів предметів, є загальними
("елемент", "зброя" тощо).

Поняття поділяють на конкретні та абстрактні. У конкретних поняттях

відображаються певні предмети, явища та зв'язки між ними (наприклад, "меблі",
"рослини", "тварини"). В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та
властивості відокремлено від самих об'єктів ("вага", "мужність", "хоробрість", "добро",
"зло" тощо). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція
має місце в утворенні кожного поняття.

Поняття про інтелект

ІНТЕЛЕКТ – це певний ступінь здатності людини розв’язувати завдання і проблеми
відповідної складності.

З цих позицій можна вести мову про рівень розвитку інтелекту. Він, за логікою, може бути
низьким, середнім і високим (або початковим, низьким, середнім, досить високим і високим).

 Він включає в себе досвід, набуті знання і здатність швидко й доцільно використовувати
їх у нових ситуаціях, які досі не зустрічалися, а також у процесі розв'язання складних
завдань

Поняття про уяву. Функції уяви

Уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього
досвіду

Якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх

побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її
свідомості. Чим більше знань, чим багатшим є досвід людини, тим різноманітнішими є
її враження, тим більше можливостей для комбінування образів.

Функції уяви полягають:

 1) у моделюванні кінцевого результату діяльності людини і тих засобів, які

необхідні для його досягнення;
 2) у створенні програми поведінки людини, коли проблемна ситуація
невизначена;
 3) у створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;
 4) у створенні образів об'єктів з опорою на схеми та описи;
 5) у створенні принципово нових предметів та явищ тощо.

Уява і мислення в проблемних ситуаціях

Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти
нове рішення. Так само, як і мислення, уява мотивується потребами особистості.
Реальний процес задоволення потреб може інколи підмінятися ілюзорним, уявним
задоволенням їх.

Щодо спільного і відмінного між мисленням та уявою, то все залежить від визначеності
завдання або ситуації, тобто одне й те саме завдання може розв'язуватись як за
допомогою уяви, так і за допомогою мислення. Якщо вихідні дані завдання або наукової
проблеми відомі, то хід їхнього розв'язання підпорядковується переважно законам
мислення. Якщо ж проблемна ситуація вирізняється великою невизначеністю, вихідні
дані не піддаються точному аналізу, то в цьому разі в дію вступають механізми уяви.

Уява знаходить розв'язання проблемної ситуації навіть за відсутності необхідної повноти

знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу "перескочити" через якісь етапи
мислення й уявити кінцевий результат. Але саме в цьому полягає слабкість процесу
уяви, оскільки намічені уявою шляхи розв'язання не завжди правильні.

У процесі мислення людина комбінує уявлення, які пам'ять видає свідомості. Однак
можна навмисно нафантазувати яку-небудь комбінацію уявлень, знаючи, що це лише
справа уяви. Не тільки в реальності, а й уві сні ми усвідомлюємо, що уявлене нами є
фантазією. У цьому разі відбуваються два одночасні процеси: людина щось уявляє і
разом з тим мислить про те, що уявляє - оцінює його особливості, вірогідність, красу,
переробляє, виправляє або проганяє. За висловом Аристотеля, ми відрізняємо уяву від
мислення впевненістю, яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в
реальності того, що уявляємо, то ми мислимо.

Види уяви. Образи уяви та способи їх утворення

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна
поділити на різні види.

За характером продуктивності виокремлюють:

• відтворювальну (репродуктивну) уяву – продукти якої вже були відомі раніше;

• творчу (продуктивну) уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

• пасивну уяву – що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке
не має усвідомленої мети;

• активну уяву – яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.

За характером образів визначають:

• конкретну уяву – в ній уявляються певні предмети, речі тощо;

• абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:

• сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);

• творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації)

За змістом

 - Художня. Її образи чуттєві (зорові, слухові, дотикові тощо). Виявляється в роботі над
творами мистецтва, дозволяє митцям детально і чітко бачити втілювані ними явища,
події. І. Рєпін, малюючи картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану",
зізнавався, що в нього голова йде обертом від їхнього галасу. Г. Флобер відчув присмак
отрути в той момент, коли описував самогубство героїні роману "Мадам Боварі".
 - Технічна. Переважають образи просторових відношень, геометричних фігур та побудов.
Фіксуються у вигляді креслень, схем, малюнків, на основі яких створюється нова техніка
– винаходи.
 - Наукова. Виявляється у науковому пошуку та відкриттях. Передбачає організацію
експерименту, постановку гіпотез, узагальнення, врахування системи фактів, здатність
змінювати погляд на неї, бачити її у різноманітних ракурсах.

Особливим видом уяви є мрія. Мрія – це уява бажаного майбутнього. У мріях

створюються образи бажаного. Значення мрії в житті людини надзвичайно велике. У
мріях виявляється зв’язок уяви людини з її потребами, почуттями, прагненнями. Мрії
стають поштовхом у творчій діяльності, в чому переконує нас життя багатьох
видатних людей.

Вирізняють і так звану антиципуючу уяву (від лат. аntісіраtiо – угадування наперед,
передбачення). Вона лежить в основі здатності людини передбачати майбутні події.
Антиципуюча уява добуває будівельний матеріал із запасів пам’яті.

Види образів уяви

 1. Образи предметів і явищ, на даний момент не спостережуваних, але

принципово доступних для сприймання (існували в минулому, відомі за
описами).
 2. Образи об'єктів, не спостережуваних через обмеженість органів чуттів, але
фіксовані приладами (радіація, магнітне поле).
 3. Образи об'єктів, які повинні бути створені людиною або виникнути у процесі
розвитку (план будинку, прогноз).
 4. Образи об'єктів, що не існували, не існують й не можливі в майбутньому
(казкові герої).

Образи уяви виникають як новий синтез елементів, виділених у відомих предметах та

явищах. При створенні образів уяви використовується низка психологічних засобів.
Найбільш відомі з них наступні.
Гіперболізація – це перебільшення або зменшення об'єктів й їх властивостей (килим-
літак, велетень, ліліпут, гноми).

Акцентування – перебільшення окремих частин з метою викликати до них увагу (в

карикатурах, шаржах).

Доповнення – до образу певного предмета додаються елементи інших у незвичайному

поєднанні (модернізація техніки).

Аглютинація – поєднання елементів різних образів (мавка, кентавр, екскаватор).

Реконструкція – за частиною образу добудовується цілісна його структура (робота

реставраторів, археологів).

Типізація – вираження загальних ознак групи об'єктів у конкретному образі (герої

художньої літератури: Іван Чіпка – пропаща сила).

Символізація – надання образу додаткового значення, що не випливає з його зовнішніх

ознак (голуб – символ миру, символи в українських вишиванках).

Алегорія – надання образу прихованого значення (у байках діють звірі, а читач має на
увазі людей).

Аналогія – моделювання нових образів на основі їх подібності з реально існуючими.

Наприклад, біоніка проектує техніку з використанням принципів функціонування
живих організмів ("електронне око", локатор).