Лекція 4.

МИСЛЕННЯ ЯК ПСИХІЧНИЙ ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Мета: ознайомлення із закономірностями функціонування видів та процесів
мислення, їх видами в нормі та патології.

План.
1. Поняття про мислення як пізнавальний процес. Евристика.
2. Теорії мислення в психології.
3. Види мислення та їх класифікація.
4. Характеристика процесів мислення.
5. Індивідуально-психологічні особливості мислення.
6. Професійне мислення в різних галузях знань.

1. 1. Поняття про мислення як пізнавальний процес. Евристика.

Інформація, яку людина отримує з навколишнього середовища, дозволяє
людині уявляти не лише зовнішню, але й внутрішню сторону предмету, уявляти
предмети за їх відсутністю, передбачати їх зміни у часі, прямувати думкою до
неоглядної далечини та до мікросвіту. Усе це можливо завдяки процесу
мислення. У психології під мисленням розуміють процес пізнавальної
діяльності індивіда, який характеризується узагальненим та опосередкованим
відображенням дійсності.
Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відображення
людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і
відношеннях.
Процес мислення характеризується наступними особливостями:
1. Мислення завжди має опосередкований характер.
2. Мислення опирається на знання про загальні закони природи і
суспільства, які є у людини.
3. Мислення походить з “живого споглядання”, але не зводиться до нього.
4. Мислення завжди є відображенням зв’язків і взаємин між предметами в
словесній формі.
5. Мислення людини органічно пов’язане з практичною діяльністю.
Основні відмінності мислення від інших способів пізнання людиною дійсності:
1) мислення є вищим пізнавальним процесом: воно являє собою породження
нового знання, активну форму творчого відображення та перетворення
людиною дійсності;
2) мислення майже завжди пов’язане з наявністю проблемної ситуації,
завданням, яке необхідно розв’язати, та активною зміною умов, в яких воно
задане;
3) мислення, на відміну від сприймання, виходить за межі чуттєво даного,
розширює кордони пізнання. У мисленні на підставі сенсорної інформації
робляться певні теоретичні та практичні висновки;
4) на практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно присутнє і
всіх інших пізнавальних процесах: у сприйманні, увазі, уяві, пам’яті, мовленні.
Вищі форми цих процесів обов’язково пов’язані з мисленням, з його
творчими формами. Міра його участі в цих пізнавальних процесах та у процесі
прийняття на основі логічних форм мислення визначає їх рівень розвитку,
надає евристичної функції.
Виокремлення евристики з системи логічного знання почалося в 1850-
1860-х рр. До цього спроби виділити евристику в окрему перспективну галузь
на межі аналізу психології мислення та науки логіки робилися Евклідом, Р.
Декартом, Й. Г. Лейбніцем. Але лише в означений період в науці почав
формуватися підхід до евристики як своєрідного міждисциплінарного методу зі
своїми правилами (канадські вчені М. Романісія і Ф. Пелатье), які розробляють
дану проблематику. Подальший розвиток евристики пов’язаний з розвитком у
галузі інших наук, насамперед психології творчості і фізіології мозку.
Сучасна психологія і евристика тісно пов’язані: вони зосереджуються на
задачі визначення механізму прийняття людиною рішення в умовах
недостатності інформації – лінгвістичної, інженерної, військової тощо.
Недосконалість евристичних методів призводить до помилок пізнання, які в
психології прийнято називати когнітивними спотвореннями.
У ХХ столітті основні успіхи в розвитку евристики як науки були
пов’язані з успіхами вчених-психологів. Так, роль евристики у прийнятті
рішень одними з перших вивчили ізраїльські психологи А. Тверскі і Д. Канеман
в 1973 р., але найбільші досягнення області пов’язані з ім’ям нобелівського
лауреата Р. Саймона. Він ввів поняття обмеженою реальності, яка відображає
природу евристичної діяльності людського мозку. Суть ідеї в тому, що на
вироблення людиною рішення впливають такі фактори, як обмеженість наявної
інформації, пізнавальні межі розуму і час. у процесі їх розвитку в сучасній
когнітивній психології утвердилось таке поняття як «евристика доступності»,
яким пояснюються моделі людської поведінки.

2. Теорії мислення в психології.

Фізіологічні та психофізіологічні основи мислення. Фізіологічною основою
мислення є тимчасові нервові зв’язки (умовні рефлекси), які утворюються у
корі великих півкуль мозку. Ці умовні рефлекси виникають під впливом інших
сигналів (слів, думок), які віддзеркалюють реальну дійсність, але виникають
обов’язково на підставі першої сигнальної системи (відчуттів, сприймання,
уявлень). Мислення перебігає нормально лише за участю обох сигнальних
систем, але перевага залишається за другою сигнальною системою. Фізіологічні
теорії мислення здатні пояснювати порушення мислення, його швидкості,
процесів, логіки тощо.
До розладів мислення за темпом відносять:
Прискорення мислення - збільшення кількості асоціацій за одиницю часу. Люди
з підвищеним темпом мислення і відповідно - мови в певній ситуації
(наприклад, вчителі, лектори) можуть його контролювати. А за психічних
захворювань свідома корекція прискореного мислення неможлива. При цьому
асоціації виникають легко, частіше за зовнішньою подібністю, співзвучністю,
вони різні і численні. Мова, попри багатослів'я, відстає від стрімкого потоку
різних ідей. Пацієнти, не закінчуючи однієї думки, переходять до іншої, часто
не помічаючи неповноти мовного виразу думки.
Найвищий ступінь прискорення темпу мислення у поєднанні з відверненням
уваги проявляється у стрибанні ідей (fuga idearum), коли вловити логіку думок
хворого стає неможливим. Прискорення процесу мислення спостерігається при
психічних порушеннях, що перебігають з підвищеним настроєм і сильним
руховим збудженням.
"Стрибки ідей" - максимальне збільшення кількості асоціацій за одиницю часу.
Уповільнення темпу мислення - зменшення кількості асоціацій за одиницю часу.
Можна помітити, розмовляючи з хворим: він дає відповіді після довгих пауз зі
зниженням гучності голосу до шепоту. Можна відзначити також бідність
асоціацій, загальну загальмованість, сповільнення рухів, пригнічення
афективних реакцій.
Шпреррунг - "закупорка думок", "обрив думок", раптова зупинка, перерив
асоціативного процесу.
До розладів мислення за їх будовою відносять такі:
Розірваність - порушення логічного зв'язку в реченні при збереженні
граматичного зв'язку; хворий проказує фразу граматично правильну, але
змістовний зв'язок між окремими частинами фрази відсутній, наприклад,
"машина поїхала, тому що кіно загорілося з труби".
Зісковзування - втрата логічного ходу мислення, коли при розповіді про одні
події хворий переключається на інші, не помічаючи, що першу думку він не
довів до логічного кінця.
Безладність - порушується логічний і граматичний зв'язок у реченнях; це
проявляється невпорядкованим поєднанням окремих слів "земля... чоботи...
пішов дощ... вперед"; безладність мислення частіше поєднується з розладами
свідомості.
Інкогеренція - порушується зв'язок між складами у словах.
Вербігерація - стереотипне повторення окремих слів чи складів.
Порушення цілеспрямованості мислення:
Амбівалентність - формування суджень, виходячи з різних принципів,
співіснування думок і асоціацій, які взаємно виключаються.
Резонерство - міркування заради міркування, безпредметність мислення, коли
відсутні конкретність думок, їх пізнавальний зміст. Наприклад, на запитання
про здоров'я хворий відповідає: "Залежно від того, що означає це слово. Якщо
від слова "здорово", то я не вельми здоровий, маю лише 60 кг маси, але це
залежить від ваг і того, де вони стоять: якщо в нашому парку, то там гравітація
висока, багато людей і неможливо довго там перебувати.".
Невідчепні (нав'язливі) ідеї - думки, уявлення, спогади, що виникають попри
волі людини і утримуються всупереч її бажанню. Хворий ставиться до них
критично і бореться з ними. Найчастіше нав'язливі ідеї проявляються такими
станами: невідчепне мудрування, невідчепне рахування, невідчепні спогади,
невідчепний страх, невідчепні сумніви, невідчепні потяги та ін.
Психологічні теорії мислення. У розгорнутому процесі мислення під час
розв’язання складного завдання, якого не можна визначити однозначним
алгоритмом, можна виділити декілька основних етапів або фаз:
1. Початок розумового процесу вбачається в усвідомленні проблемної
ситуації. Уже цей етап виявляється не всім під силу - той, хто не звик
мислити, сприймає оточуючий світ як звичайну річ. Чим більше знань,
тим більше проблем бачить людина.
2. В результаті аналізу проблемної ситуації формулюється завдання. Це
означає, що за даних умов поталанило попередньо розчленувати відоме
та невідоме, а також визначити вимогу (мету). Завдання завжди ставить
перед суб’єктом мету, сформульовану у питанні, яким завершується
кожне завдання. Це питанні не містить у собі відповіді. Мета задана в
певних умовах, і суб’єкт, який розв’язує завдання, перед усім має
орієнтуватися у цих умовах, виділяти із змісту найважливіше.
3. Задача розв’язується різними способами, вибір яких зумовлений її
умовами, типом розумової діяльності суб’єкта, способом рішення
(алгоритм, правила та ін.). Розв’язання складних проблем вимагає обліку
та порівнювання умов і даних, щоб не виникло логічних розбіжностей з
накресленою стратегією дій. Внаслідок цієї роботи з’являється гіпотеза
або декілька гіпотез, але виникають вони не завжди послідовно і на будь-
якому етапі мисленнєвого процесу.
4. Визначивши стратегію можна звернутися до відокремлення окремих
операцій, які завжди повинні залишатися в межах цієї стратегії і
послідовність яких необхідно суворо дотримуватись.
Мислення - це особливого роду теоретична та практична діяльність, яка
передбачає систему включених до неї дій та операцій орієнтовно-
дослідницького, перетворювального та пізнавального характеру. Дослідження
мислення є стрижнем сучасних когнітивних досліджень в психології та
когнітивної науки загалом.
Когнітивна психологія та лінгвістика міждисициплінарний підхід до
вивчення мислення. Вона є частиною когнітивної науки, датою її народження
1956 рік, а її засновником називають Дж. Міллера, а базовою є гіпотеза про те,
що мисленнєві процеси можна трактувати як процеси оброблення та
перетворення ментальних репрезентацій. Метою когнітивних досліджень є
побудова інтегральної картини процесів мислення й мовлення вкупі та
інтелектуальної поведінки загалом. Когнітивний підхід ототожнюється саме з
мислительним пізнанням через мову, де в центрі дослідження стоїть людина, а
мовна здатність є частиною людської когнітивної діяльності.

3. Види мислення та їх класифікація.

Зазвичай виділяють чотири види мислення: теоретичне понятійне (абстрактне),
теоретичне, образне, наочно-образне та наочно-дійове.

Теоретичне понятійне мислення - це таке мислення, користуючись яким

людина в процесі розв’язування завдання звертається до понять, виконує дії в
умі, безпосередньо не маючи справи з досвідом, який отримується за
допомогою органів чуттів. Людина обговорює та шукає рішення задачі з
початку і до кінця подумки, користуючись готовими знаннями, які отримані
іншими людьми та виражені у понятійній формі, судженнях, умовиводах.
Основний фактор успішного розв’язання завдань за допомогою абстрактного
мислення - повнота та надійність вихідної інформації. Тому поставтесь з
довірою до висновків теоретика-астронома, намагайтеся не потрапляти на
прийом до лікаря-теоретика та швидше забудьте поради теоретиків від
педагогіки, сексології, дієтології, а якщо не зможете їх забути, впевнено
робіть все навпаки. Що ж стосується прогнозів футурологів, політологів,
економістів-теоретиків тощо, до них слід ставитись спокійно, без іронії та
глузування: все може здійснитися, навіть їх прогнози. Але, зрозуміло, не тут, не
зараз і, що саме заспокійливе, не за вашого життя.
Теоретичне образне мислення відрізняється від понятійного тим, що
матеріалом, який використовує людина для розв’язання завдання, є не поняття,
судження або умовиводи, а образи. Вони або безпосередньо видобуваються з
пам’яті, або творчо відтворюються уявою. Таким мисленням користуються
працівники літератури, мистецтва, взагалі люди творчої праці, які мають справу
з образами. Під час розв’язання розумових завдань відповідні образи розумово
перетворюються таким чином, щоб людина в результаті маніпулювання ними
змогла безпосередньо побачити рішення задачі, яка її зацікавила.
Відмінна особливість наступного виду мислення - наочно-образного - полягає
у тому, що розумовий процес у ньому безпосередньо пов’язаний із
сприйманням думаючою людиною оточуючої дійсності і без нього відбуватися
не може. Дана форма мислення більш повно та розгорнуто подана у дітей
дошкільного та молодшого шкільного віку, а у дорослих - серед людей
зайнятих практичною роботою. Цей вид мислення достатньо розвинений у всіх
людей, кому часто доводиться приймати рішення про предмети своєї
діяльності, тільки спостерігаючи за ними, але безпосередньо їх не торкаючись.
Останній з позначених видів мислення - це наочно-дійове мислення. Його
особливість полягає у тому, що сам процес мислення являє собою практичну
перетворюючу діяльність, що здійснюється людиною з реальними предметами.
Основною умовою розв’язання завдання в цьому випадку є правильні дії з
відповідними предметами. Цей вид мислення широко розвинений у людей, які
зайняті реальною виробничою працею, результатом якої є створення якого-
небудь конкретного матеріального продукту.
 Зауважимо, що перелічені види мислення виступають одночасно і як рівні
його розвитку. Теоретичне мислення вважається більш досконалим, ніж
практичне, а понятійне являє собою більш високий рівень розвитку мислення,
ніж образне.
Різниця між теоретичними та практичними видами мислення, за думкою
Б.М.Теплова, полягає лише у тому, що "вони по-різному пов’язані з
практикою... Робота практичного мислення в основному спрямована на
розв’язання конкретних задач.., тоді як робота теоретичного мислення
спрямована в основному на віднаходження загальних закономірностей". І
теоретичне, і практичне мислення пов’язані з практикою, але у випадку
практичного мислення цей зв’язок має більш прямий, безпосередній характер.
Існують інші критерії, за якими розрізняють види мислення:
1) залежно від змісту (форми) задач, які належить розв’язати - предметно-
дійове, наочно-образне, абстрактне;
2) за характером задач - теоретичне, практичне;
3) за ступенем розгорнутості - дискурсивне та інтуїтивне;
4) з точки зору новизни та оригінальності - продуктивне та репродуктивне.
Предметно-дійове мислення - задачі розв’язуються за допомогою реального,
фізичного перероблення ситуації.
Наочно-образне передбачає оперування образами (порівняння, узагальнення,
уявлення про явища, предмети
Абстрактне мислення формується на базі мовних засобів, характерне
використання понять, логічних конструкцій, які іноді не мають прямого
образного вираження.
Теоретичне мислення формується на базі інтелектуальних операцій, що
передують практичній діяльності, спрямованій на їх реалізацію.
Практичне мислення пов’язане з формулюванням цілей, виробленням планів,
проектів і часто розгортається за умов дефіциту часу.
Дискурсивне мислення являє собою поетапно-розгорнутий процес.
Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю перебігу, відсутністю чітко
виражених етапів, мінімальною усвідомленістю.
Продуктивне мислення спрямоване на створення нових ідей, його результатом
є відкриття нового, або удосконалення розв’язання тієї чи іншої задачі.
Репродуктивне (відтворююче) мислення передбачає застосування готових
знань та умінь.
Усі перелічені види мислення у людини співіснують, можуть бути подані в
одній і той же діяльності. Але в залежності від її характеру та кінцевої мети
домінує той чи інший вид мислення. За цією підставою вони й розрізняються.

4. Характеристика процесів мислення.

Мислення на відміну від інших процесів відбувається відповідно з певною

логікою. Відповідно, у структурі мислення можна виділити наступні логічні
операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація,
узагальнення.
Порівняння розкриває тотожність та відмінності речей. Виділення окремих
якостей предметів у думках, а також об’єднання окремих елементів у ціле, дає
можливість порівнювати один з одним предмети та явища. Порівняння - це
виявлення подібності та розбіжностей між предметами або їх окремими
елементами та ознаками.
Більш глибоке проникнення до суті речей вимагає розкриття їх внутрішніх
зв’язків, закономірностей та суттєвих властивостей. Воно виконується за
допомогою аналізу та синтезу.
Аналіз - це розчленування предмету, у думках або практично, на складові його
елементи з наступним їх порівнянням.
Синтез є побудова цілого з аналітично заданих частин. Аналіз та синтез -
найважливіші розумові прийоми, вони входять до багатьох розумових процесів.
Абстрагування - це виділення якої-небудь сторони або аспекту явища, які в
дійсності як самостійні не існують. Абстрагування виконується для
детальнішого їх вивчення і, як правило, на підставі зробленого раніше аналізу
та синтезу. Результатом усіх цих операцій часто постає формування понять.
Абстрагованими можуть стати не лише властивості, але й дії, наприклад,
способи розв’язання задач.
Узагальнення виступає як виділення суттєвого (абстрагування) і пов’язування
його з класом предметів та явищ. Поняття стає однією з форм узагальнення у
думках. Узагальнення буде правильним, коли предмети та явища об’єднуються
за суттєвими ознаками.
Конкретизація виступає як операція, протилежна узагальненню. Вона
виявляється, наприклад, у тому, що із загального визначення - поняття -
виводиться судження про приналежність одиничних речей та явищ до певного
класу.
Форми мислення. Крім видів та операцій, виділяють ще й форми мислення -
поняття, судження, умовиводи.
Поняття є міркування, в якому відображується загальні, суттєві та відмінні
(специфічні) ознаки предметів та явищ дійсності. Зміст понять розкривається у
судженнях, які завжди висловлюються у словесній формі - усній або письмовій,
вголос або про себе.
Судження - це відображення зв’язків між предметами та явищами дійсності
або між їх властивостями та ознаками. Виявляючи різні зв’язки та відношення
між поняттями, судження виступають як висловлювання будь-чого про що-
небудь. Вони стверджують або заперечують які-небудь відносини між
предметами, явищами дійсності. Судження бувають загальними, частковими та
одиничними.
Умовивід - це такий зв’язок між думками (поняттями, судженнями), в
результаті якого з одного або декількох суджень ми отримуємо інше судження,
видобуваючи його із змісту вихідних суджень. Індукція та дедукція - це способи
будування умовиводів, які відображують спрямованість думки від загального
до часткового або навпаки. Дедукція передбачає виведення часткового
судження із загального, а індукція - виведення загального судження із
часткових.

5. Індивідуально-психологічні характеристики мислення.

Діяльність мислення характеризує розумові властивості особистості. До
найважливіших характеристик розуму належать: самостійність мислення,
ініціативність, критичність, глибина думки, широчінь, гнучкість.
Самостійність мислення - уміння використовувати суспільний досвід,
незалежність власної думки, уміння побачити та сформулювати нове питання,
нову проблему, намагатися розв’язати їх новими шляхами.
Ініціативність - постійне намагання самому шукати та знаходити шляхи та
засоби для розв’язання задач.
Критичність мислення - об’єктивна оцінка інших і себе. Характеризується
здатністю людини оцінювати як об’єктивні умови, так в власну діяльність,
посісти певну позицію.
Глибина думки - здатність аналізувати, порівнювати, віднаходити суттєве,
уміння проникнути до суті важких питань теорії і практики. Протилежна якість
- поверховість.
Широчінь думки - здатність охопити питання в цілому: і суттєве, і деталі.
Гнучкість думки - уміння знаходити шляхи розв’язання задачі, уміння
переосмислювати свої висновки та рішення залежно до змінних умов,
відсутність трафаретів
Мислення людини розвивається, її інтелектуальні здібності удосконалюються.
Цього висновку вже давно дійшли психологи в результаті спостережень та
застосування на практиці прийомів розвитку мислення.

6. Професійне мислення в різних галузях знань

Розглядаючи поняття «професійне мислення», слід вказати, професійне
мислення зазвичай є різновидом як практичного, так і теоретичного мислення й
пояснюється як процес розв’язування професійних задач у тій чи іншій галузі
діяльності. В деяких дослідженнях професійне мислення розглядається як тип
орієнтування фахівця у предметі своєї професійної діяльності.
Однак, найчастіше поняття «професійне мислення» вживається
одночасно в обох цих значеннях. Так прийнято говорити про «технічне»
мислення інженера, робітника у певній галузі, про «лінгвістичне» мислення
філолога, «клінічне» мислення лікаря, «просторове» мислення архітектора,
«економічне» мислення економіста й менеджера, «художнє» мислення
працівників мистецтва, «математичне» мислення тощо.
Безумовно, мисленнєві процеси у різних фахівців проявляються за
одними й тими ж психологічними законами, однак є специфіка предмета,
засобів, результатів праці, відносно яких здійснюються мисленнєві операції.
Тому, насамперед, враховуються деякі особливості мислення фахівця, що
дозволяють йому успішно виконувати професійні завдання на високому рівні
майстерності: швидко, точно, оригінально розв’язувати як ординарні, так і
неординарні задачі в певній предметній галузі. Таких фахівців звичайно
характеризують як людей творчих у своїй професійній галузі, як людей, що по-
особливому сприймають предмет своєї діяльності й здатні до
раціоналізаторства, новаторства, відкриття нового.
Професійне мислення– це мисленнєва діяльність, яка спрямована на
розв’язання професійних задач у певній предметній галузі. Якщо специфіка
професійного мислення залежить від своєрідності задач, які розв’язуються
різними фахівцями, то якість професійної діяльності чи рівень професіоналізму
залежить від розвиненості професійного мислення.
Найбільш продуктивним, на наш погляд, у дослідженні проблеми
професійного мислення є акмеологічний підхід (А. К. Маркова), який
розглядає професійне мислення як структурний компонент професіоналізму.
Ступінь сформованості загальних мисленнєвих дій і операцій визначає рівень
розвитку професійного мислення у будь-якій сфері діяльності. На підставі
аналізу досліджень вчені дійшли висновку про те, що професійне мислення – це
мисленнєва діяльність, яку спрямовано на розв’язання професійних задач у
певній предметній галузі засобами понятійно-категоріального апарату даної
науки, прикладним галузями, практикою та її методами.
У своїй психологічній структурі воно містить п’ять взаємопов'язаних
компонентів:мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний,
творчий, рефлексивно-оцінковий.До кожного з компонентів професійного
мислення встановлено відповідні критерії оцінки.
Мотиваційно-цільовий компонент професійного мислення передбачає
активний інтерес до техніки, потребу розв'язувати задачі, прагнення до успіху
та переживання радості від успішного розв’язання задачі.
Змістовий компонент професійного мислення передбачає знання
найважливіших характеристик функціонування професійно значущих об’єктів.
 Процесуально-операційний компонент професійного мислення передбачає
логічність і аналітичність мислення, повноту використання мисленнєвого
операціонального складу.
Творчий компонент професійного мислення передбачає
пошук оригінального й продуктивного способу розв’язання мисленнєвої
задачі, гнучкість мислення, схильність до візуалізації.
Рефлексивно-оцінковий компонент професійного мислення – усвідомлення
здійсненої діяльності, оцінювання самого себе, своїх можливостей,
самокритичність.
Специфіка професійного мислення залежить від своєрідності задач, що
розв’язуються різними фахівцями, разом з тим, якість професійної діяльності
чи рівень професіоналізму залежить від розвиненості професійного мислення.
Приміром професійна технічна діяльність містить три основні
компоненти: розуміння, виконавча діяльність, творча діяльність. Професійне
мислення може проявлятися у формі розуміння під час виконання технічної
діяльності та у формі творчого самостійного розв’язання нових (принаймні, для
даного працівника) професійних задач. Такі двобічні прояви професійного
мислення в технічній діяльності нерозривно пов’язані між собою, оскільки
розуміння техніки – це основна умова успішного самостійного розв’язання
задач професійного спрямування.