Запитання

среда, 18 ноября 2020 г. 19:20

Запитання – це думка, в якій зафіксована вимога або прохання поновити наявну інформацію з метою усунення або
зменшення пізнавальної невизначеності. Запитання, на відміну від судження, оцінюють не як істинні чи хибні, а як
логічно коректні чи логічно некоректні.
Логічно конкретними називають запитання, на яке можна дати істинну або хибну відповідь.
Логічно некоректним називають запитання, на яке не можна дати ні хибної, ні істинної відповіді.
Логічно некоректні запитання бувають двох видів:
а) тривіально некоректні запитання;
б) нетривіально некоректні запитання.
Тривіально некоректним є запитання, на яке не можна дати жодної відповіді. Такі запитання втілюються в реченнях,
що містять неясні (невизначені) слова або словосполучення.
Нетривіально некоректним називають запитання, на яке не можна дати істинної відповіді. Такі запитання називають
ще провокаційними.
Існує типологія відповідей на запитання. Серед істинних відповідей на запитання розрізняють:
а) правильні відповіді;
б) неправильні відповіді.
Правильною називають відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність.
У свою чергу, відповідь, яка повністю усуває пізнавальну невизначеність, називають сильною, а яка не повністю –
слабкою.
Неправильними називають відповіді, які не знижують пізнавальної невизначеності. У таких відповідях частково або
повністю повторюється інформація передумови запитання.
Предмет, метод за значення
логіки як науки
понедельник, 21 сентября 2020 г. 08:00

Логіка походить від слова логос і в перекладі означає мова, думка, мислення, слово.

По-перше слово логіка позначає закономірності виникнення, існування, розвитку речей та явищ навколишнього
світу. В цих випадках вживають такі звороти логіка історичного процесу, логіка речей, логіка подій.

По-друге логікою позначають послідовність, не суперечливість, отгрунтованість наших міркувань. В цих

випадках вживають такі звороти: прекрасна логіка, логіка відсутня.

По-третє словом логіка позначають здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення.
В цих випадках доречні такі звороти: людині властива логіка, людині притаманна логіка. Такі звороти
підкреслюють особливий характер відношення людини до світу. Людина, на відміну від всього живого,
опосередковує своє відношення до світу мисленням; ставить між собою і світом мислення. Це і пояснює ту
ситуацію, що людина, на відміну від представників тваринного світу оцінює предмети і явища не просто як об’єкти,
які її оточують, а як предмети її діяльності та як результат діяльності. Наприклад, для тварини це об’єкт. Для
людини дерево — це предмет діяльності, із якого вона може побудувати дім, отримати папір тощо. Для людини
вітер — це не просто стихія від якої потрібно сховатися, це сила яка обертає турбіни корабля.

По-четверте словом логіка позначають спеціальну навчальну дисципліну, яка протягом багатьох віків була і є
елементом європейської навчальної системи.

По-п’яте словом логіка позначають особливу науку про мислення. Коли ми кажемо, що логіка особлива наука про
мислення, тим самим ми підкреслюємо, що логіка не єдина наука що вивчає мислення. Фізіологія вищої нервової
діяльності, психологія, філософія, кібернетика та ін. — науки, що вивчають свої аспекти мислення.

Логіка вивчає, як можна із логічно встановлених раніше істин, не звертаючись до практики, а користуючись лише
спеціальними правилами і законами, здобувати нові істини. Враховуючи зазначену особливість логіки у вивчення
мислення, слід наголосити, що логіка складає частку духовної культури людини. І саме тим, що вона формує
критичне мислення.

Формування критичного мислення логікою є одним із чинників її практичного значення як науки. І це фактично
обумовлює універсальність логіки як навчальної дисципліни. Формувати критичне мислення — це місія логіки, яку
прописав ще Арістотель. Слід зазначити, що в європейській традиції починаючи з античності, критичне мислення
називали культура мислення, логічна культура, мислення за закопаних логіки. Власне термін критичне мислення
з’являється в країнах Америки, Канади, Західної Європи в другій половині 20 ст. Можна сказати, що поява терміну
критичне мислення було своєрідною реакцією на неможливість застосування засобів математичної логіки в
комунікаціях, які представлені політичними, переговорними, бізнесовими, судовими дискусіями.
Критичне мислення — це усвідомлене відношення до процесу міркування.
Іншими словами, критичне мислення — це вміння будувати доведення, спростування; вміння висувати гіпотези,
аналогії; вміння знаходити і усувати помилки своїх і чужих міркувань. І коли людина володіє арсеналом
перерахованих засобів, ми кажемо, що людина володіє критичним мисленням.
Отже, володіти критичним мисленням — це:
- вміння професійно досконало будувати доведення;
- при здійсненні спростування критики не використовувати чорний піар, погрози, приниження, лайку, а спиратися
на фундамент знання, яке є безумовно істинним;
- при висування гіпотез, проведення аналогій демонструвати науково-прогностичний, евристичні можливості
знання;
- викриваючи софістику і еклектику потрібно виключно застосовувати і дотримуватись правил операцій над
поняттями, правил логічних відношень між судженнями, правил побудові міркувань.

Кожна людина, виходячи з власного чи набутого досвіду, володіє елементами критичного мислення. Наші знання
мають подвійну реалізацію, подвійне мислення. Спочатку мислення реалізуються в мові, а потім у зроблених
людиною речах. Під мовою ми розуміємо не лише мову спілкування. Мовою є креслення, моделі, мости, храми,
автомобілі, космічні кораблі. Все це втілене, реалізоване мислення в камені, стеклі, дереві і тд. І якщо за якихось
обставин конкретної речі не стане, але ми матемимо мовне вираження цього предмету, то ми зможемо його
відновити. Але в мові втілюється не лише сума нашого знання. В мові закріплюється способи, засоби, механізми
зберігання, передавання, обміну інформації. І коли людина навчається мові, вона стихійно, неусвідомленно
набуває навичок критичного мислення, навичок спілкування. Але засвоєні стихійно елементи критичного мислення
не завжди будуть гарними помічниками в усіх ситуаціях.

Парадокс — зіткнення протилежних положень, для яких є одинаково переконливі аргументи. Інколи парадоксом
називають розбіжності між довільним твердженням і безумовно вірним положенням чи становищем. До
парадоксів слід підходити дуже уважно. І не розглядати їх, як нісенітницю чи безтолковість. Пароксальність в
науковому пізнанні може завести нас у безвихідність, а у соціальному — до тортур, вигнання, інкізиції і забуття
псевдодемократичних суспільств. Парадокс є фундементальною вимогу до потреби міркування. В межах одного
міркування, будь-яка думка повинна братися в одному і тому ж значення та відношенні. Парадокси є свого роду
сигнали тривоги, які вказують, що в нашій системі знань є негаразди, які можуть призвести до руйнації. Приходячи
до парадоксу варто перевірити вірність наших знань. Наведений парадокс про Протогора і Евіра в такій
жартівливій і легкодоступній формі вказував на фундаментальну вимогу до процесу міркувань. В межах
конкретного міркування будь-яка думка повинна братися в одному й тому ж значенні і відношенні. Недоречність
наведеного міркування полягає в тому що в ньому одна й та ж дієва особа одночасно виступає в різних
відношеннях. Учень є як юрист що програв судовий процес і в той же час як відповідач якого суд виправдав.

Знання глибоких правил і законів є основами критичного мислення.

Логіка — це наука про правильне мислення; наука про закономірності у зв’язках і розвитку думок; наука що вивчає
форми схеми структури міркувань людей; наука про форми закони методи пізнання на рівні абстрактного
мислення і про мову як засіб такого пізнання.
Логіка — це наука про закони і форми правильного мислення.
Мислення — це процес діяльності людського мозку.
Свідомість — це ідеальне відображення дійсності. Вони включає в себе пам’ять, волю, інтуіїцю, емоції. Тому кожна
людина має своє власне бачення світу, тобто класти лише їй свідомість.

Абстартне мислення (узагальнення, відокремлення) — рівень або ступінь пізнання, якому передує чуттєве
пізнання. Форми відчуття, сприйняття, уявлення. Предмети і явища навколишнього світу викликають у нас різні
типи сприйняття інформації. Відчуття — форма чуттєвого пізнання, яка дає нам інформацію про навколишній світ у
вигляді окремих якостей: форма, звук і тд. Сприйняття — це така форма чуттєвого пізнання, яка продукує
інформацію про навколишній світ у вигляді цілісного образу.
Уявлення — форма чуттєвого пізнання, яка продукує інформацію про предмет у вигляді наочних образів.
Необхідною умовою формування інформації про предмет у вигляді відчуття та сприйняття є безпосередня
наявність предмета чи явища.
Саме на рівні абстрактного мислення відбувається відділення одиничного від загального, випадкового від
необхідного, суттєвого від не суттєвого. Відбувається знання про світ. Якщо чуттєві пізнання нам свідчить про світ,
фіксує навколишній світ, інформує про наявність навколишнього світу, то абстравтне мислення дає нам знання про
світ.
Абстратне мислення має свої риси:
• узагальнення (беззмістовний підхід, не конкретний розгляд явищ, не торкаючись суті) — риса абстрактного
мислення, яка відображає предмети і явища через сукупність суттєвих ознак; узагальнити — знайти суттєві ознаки,
які властиві предметам, при всіх їх відмінностях
• опосередкованість — риса абстрактного мислення, яка фіксує відносну незалежність знання від предмета; наші
знання, які ми здобуваємо, з часом здобуває відносної самостійності і ми до нього відносимося як до чогось
реально існуючого; ми використовуємо як засіб дальшого, більш глибокого пізнання світу
• зв’язок з мовою — риса абстрактного мислення, яка відображає нерозривність мислення і мови; мова є
практичним мисленням
Форми абстрактного мислення є поняття, судження, умовидів. Змістом думки є інформація яку вона несе.
Формою думки є спосіб фіксації, виразу інформації.
Поняття — це така форма мислення, яка відображає предмети та явища через сукупність суттєвих ознак.
Судження — форма мислення, яка відображає зв’язок між предметом та його ознакою.
Умовид — форма мислення, завдяки якій із одного або кількох відомих суджень ми отримуємо нове судження.

Логічні закони — загальні, суттєві, необхідні зв’язки між логічними формами у процесі побудови міркувань.
Логічні закони:
• закон тотожності — це вимога до процесу міркувань, яка передбачає, що будь-яка думка в межах міркувань
повинна залишатись незмінною, або тотожною сама собі. Значна частина помилок, пов’язаних із порушенням
вимог закону тотожності, обумовлена багатозначністю слів, словосполучень, речень природної мови. Ці помилки
можна розділити на три види: еквівокація, амфіболія та логомахія. Евківокація (той, що звучить однаково) —в
міркуваннях безконтрольно використовують багатозначне ім’я предмета однозначно як в одному, так і в іншому
значені. Амфіболія (двоїстий, із подвійним смислом) — тлумачення одного й того ж речення по-різному. Логомахія
(слово+суперечка) — в процесі суперечки один із учасників використовує в іншому значенні ніж його опонент.
• закон виключного третього — одне судження буде обов’язково істинним, а друге обов‘язково хибним; третього
бути не може. Суперечливі судження — судження, які про один і той же предмет думки одна ознака стверджується
і тут же запереджується.
• закон протиріччя —із двох протилежних суджень в крайньому випадку одне буде обов’язково хибним; разом
істинними вони не можуть бути.
• закон достаньої підстави —вимога, що передбачає, що визнання істини до судження повинно мати достатньо
підстав. Достатня підстава — це судження, істенність якого встановлена раніше, не викликає сумнівів, і зв’язана з
судженням, істина якого проголошується.
Закони логіки гарантують послідовність, несуперечливість, обґрунтованість наших міркувань.
Вимоги:
• припобудові міркувань вихідні судження повинні бути істинні
• при побудові міркувань слід чітко використовувати правила і закони логіки

Формалізація — це вид знакового моделювання, за допомогою якого суть досліджуваного предмету чи явища
фіксується, передається законом, або комбінацією знаків і, що найголовніше, до цієї комбінації знаків ставляться як
до самого предмету чи явища.
Формалізація у логіці — це виявлення логічної структури нашої думки.
Обмеження, які забороняє логіка:
• багатозначність природньої мови
• симатична замкненість природньої мови
• невизначеність або аморфність правил утворення виразів природньої мови
пятница, 25 сентября 2020 г. 18:40

Обмеження, які забороняє логіка:

• багатозначність природньої мови
• симатична замкненість природньої мови
• невизначеність або аморфність правил утворення виразів природньої мови

Під полісемічністю ми маємо на увазі, що слово або вираз може мати декілька значень.
Під багатозначністю ми маємо на увазі те, що одне і те саме слово має різне значення.
Сократ є давньогрецький філософ.
Є означає належність окремого предмету чи явища
Трикутник є геометрична фігура.
Є включення однієї множини предметів до іншої: трикутник є геометричною фігурою, але не всі геометричні фігури
є трикутника
Париж є столиця Франції.
Є означає рівність або одинакові сто предметів
Є злочини, які до сих пір не розкриті.
Є означає сутність, наявність, буття, існування якого предмету чи явища

Семантика — зміст, значення смисл.

Під семантичною замкненість природньої мови ми розуміє одночасне співіснування в мові судження і його оцінки.
При цьому не розрізняють, що судження і його оцінка мають різну природу, належать до різних сфер. Судження
може мати оцінку: істина, хиба, достовірно, йморівно, доведено.
Істина — це відповідність судження в тому про що в говориться.
Хиба — це невідповідність судження з тим, що в ньому говориться.

Але наступають моменти, коли не розрізнення судження і оцінки приводить нас у глухий кут. В 4 ст до н.е. грецький
філософ Евбулід описав ситуацію, яка мала місце на о. Крит. На цьому острові жив філософів Епімелід: всі жителі
острова Крит— брехуни.
1. Всі жителі острова Крит—брехуни.
Епімелід також житель острова Крит. Отже, Епімелід- брехун.
Якщо він брехун, то його заява не відповідає дійсності і це означає, що всі жителі о. Крит не є брехунами.
2. Всі жителі о. Крит не є брехунами.
Епімелід також житель острова Крит. Отже, Епімелід не є брехуном.

Сніг чорний —> хибне

2*2=5 —> хибне
Нью-Йорк — столиця Франції. —> хибне
Прокоментуємо судження. Якщо сказане в наведених судження є істина, то 2*2=4; столицею Франції є інше місто.
Отже, сказане нами є хибою.
А якщо сказане є хибою, то в дійсності сніг не є чорним, 2*2 не = 5; Нью-Йорк не є столицею Франції. Отже сказане є
істиною.

В історії логіки були числені спроби розв’язати даний парадокс. Одна із спроб зводилася до того, що немає такого
брехуна, який би говорив тільки брехню.
Парадокс виникає тоді, коли хибне судження підтверджує свою хибність.
В процесі пізнання, коли ми переходим на рівень теоретичних конструкцій. На рівні теорій чуттєва достовірність,
наочність, посилання на здоровий глузд є кепськими помічниками. Тут включаються інші засоби і знаряддя
пізнання. На буденному рівні достатньо інтуїції.
Як раз цей парадокс свідчить про те що формалізована мова науки ділиться на дві частини:
• об’єкт мови — та частина формалізованої мови логіки, за допомогою якої фіксуються, закріплюються логічні
структури наших думок, логічні зав’язки між думками, лоні ні структури, за якими будуються наші міркування.
(судження)
• мета мови — це частина формалізованої мови, що складається із правил, пояснень, які ми використовуємо, щоб
описати і пояснити скелет, структуру об’єкта мови. (істина,хиба)

Невизначеність правил утворення виразів природньої мови. Під невизначеністю правил природньої мови ми
розуміємо відсутність в звичайній природній мові дохідлив пояснень, які нам розкривали, як будуються вирази
мови, і яким чином вони зв’язані з предметним світом.
Кожне утворення в логіці має мати чіткий опис.

Логіка виникає в Староданьому Китаї, Індії, Вавилоні. Перші дослідження в галузі логіки були вплетені в
проблематику філософії. Логіка здебільшого використовувалась як засіб ведення філософських дискусії. Логіка як
самостійна наука виникає в 4 ст до н.е. завдяки діяльності Арістотеля в Стародавній Греції. Заслуга Арістотеля
полягала в тому, що він підсумував все що будо створено його попередниками і дав визначення основним законам
і формам мислення. Теорія умовиводу — одна з найкращих праць Арістотеля.
Силогід — числення. Арістотель вважав що подібно до того як в математиці маючи десять чисел і чотири
арифметичної дії, модна створити весь світ математики. Так і в логіці, маючи вихідні істинні судження і
застосовуючи до них правила і закони логіки, можна створити весь світ людського знання. Арістотель називав свою
систему умовиводу дидективним умовиводом.
Дедукція — це спосіб міркування, в якому процес міркування іде від загального до одиничного або до часткового.
Приклад: Будь-яка планета має природній супутник. Земля — планета. Отже, Земля має природній супутник.
Огранон (знаряддя)— стандартне зібрання шести робіт Аристотеля присвячених .
В середні віки вченими була продовжена розробка ідей Арістотеля в галузі логіки. Середньовічні логіки описали
основні операції над поняттями, класифікацію суджень, розробили критерії розрізнення правильних міркувань від
неправильних. В єпоху відродження завдяки діяльності Френсіна Бекопа логічні дослідження були продовжені. Він
пише роботу «Новий огранон». Френсіс вважає що єфектиіним способом міркування є індукція.
Індукція (наведення, підведення) — спосіб міркування, в якому процес мислення йде від одиничного до
загального.
Приклад: Земля має природні супутники. Марс має природні супутники. Венера має природні супутники. … Земля,
Марс, Венера,… — планети сонячної системи. Отже, будь-яка системи Сонячної системи має природні
супутники.
Але слід зазначити, що дедукція і індукція мають своє місце в пізнавальній діяльності людини, вони доповнюють
одне одного.

В 17-18ст вчені Декарт і Лейбніц заклали підвалини нового етапу розвитку логіки, сучасної логіки. Декарт Елеганс
вважав, що майбутнє у розвитку логіки находиться на шляху.
В середині 19ст виникає сучасна логіка. Тоді стали виникати дискусія на тему, що являє собою сучасна логіка.

Логіку можна розділити на два періоди:

• традиційна логіка (арістотелівська логіка) — період у розвитку логіки як науки, де метод формалізації
застосовується в напівформальнрму вигляді. Це означає, що при фіксації логічної структури думки поряд із
засобами штучної мови використовують фрагменти звичайної природньої мови. Основним завданням традиційної
логіки є формування критичного мислення.
Хронологічно має межі від 4ст н.е. до середини 19 ст.
• сучасна логіка (математична логіка) — період у розвитку логіки як науки, де метод формалізації застосовується в
чистому вигляді. Це означає, що при фіксації логічної структури думки застосовують виключно засоби
формалізованої або штучної мови.
- Математична логіка — розділ сучаноі логіки, який досліджує природу математичного знання через логічні
принципи побудови математичних теорій.
- Класична логіка
- Некласична логіка
І традиційна і сучасна логіка — це етапи однієї й тієї ж науки.
Приклади: фізика Ньютона і фізика Ентщтейна.

І традиційна логіка і сучасна логіка мають один і той же предмет і метод. Предметом є вивідне знання, знання
отримане за правилами логіки. А методом є формалізація. Відрізняються ці етапи завданнями які вони розв’язують
та доскональністю використання методу формалізації
 Поняття як форма мислення
среда, 23 сентября 2020 г. 13:35

Поняття — форма мислення, яка відображає предмети і вища у вигляді суттєвих ознак. Поняття це є квінтесенція знання про предмет. За своєю логічною
структурою поняття включає дв частини:
• зміст — сукупність суттєвих ознак, які належать предметам чи явищам, що відображені в даному понятті.
• об’єм — це множина предметів, які є носіями тих ознак, що знаходяться в змісті предметів.

Ознака — це все те в чому предмети і явища подібні і чим відрізняються. Всю множину ознак можна поділити на два класи:
• властивість — ознака, яку є смисл приписувати окремому предметові. Це означає, що коли ми припишемо ознаку окремому предметові, то ми утворимо
хибне або істинне судження.
• відношення — ознака, яку слід приписувати двом і більше предметам.

ЗА ПРИРОДОЮ ОЗНАКИ ПОДІЛЯЮТЬ НА

Суттєві — ознаки, що відображають природу предмета Несуттєві — ознаки, що є байдужі природу

(без цієї ознаки предмет не може існувати) предмета (не впливають на природу предмета)

Основна — ознака, яка є визначальною Похідна — ознака, яка

родова — ознака, яка належить класові предметів залежить від основної
в межах якого знаходяться предмети що
узагальнюються в даному понятті;
видова — ознака, що належить предметам, що
узагальнюються в даному понятті

Всю множину понять ми поділяємо на види за деякими номінаціями.

По-перше, за кількістю елементів об'єму.
По-друге, за характером елементів об'єму.
По-третє, за типом елементів об'єму.
По-четверте, за характером ознак, що складають зміст поняття.

ЗА КІЛЬКІСТЮ ЕЛЕМЕНТІВ ПОНЯТТЯ ПОДІЛЯЮТЬ НА:

Порожні називаються поняття в об'ємі якого Непорожні

немає жодного предмету.

Одиничні поняття — це поняття,

Загальні поняття — це поняття, об’ємом
об’ємом якого є один предмет
якого є два і більше предметів.

Порожні поняття утворюються двома способами :

1. Приписування реальному предметові ознаки, яка йому не властива. Наприклад, людство створює різні двигуни, але жоден двигун немає ознаки бути
вічним.
2. Включення в зміст поняття ознак, які суперечать одна одній. І таким чином вони руйнують його. Наприклад, круглий квадрат.
Порожні поняття виконують важливу функцію в науковому і творчому пізнанні. Порожні поняття є певним порогом, який відділяє реальна від нереального.

ЗА ХАРАКТЕРОМ ЕЛЕМЕНТІВ ОБ‘ЄМУ ПОНЯТТЯ ДІЛЯТЬСЯ НА:

Збірним називається поняття в об'ємі якого узагальнюються множини предметів Не збірним називається поняття в об'ємі якого
як окремі цілісності. Для того щоб знайти об'єм збірного поняття необхідно узагальнюються саме окремі предмети. Наприклад,
утворити судження де за предмет думки взяти передбачуваний елемент об'єму держава, планета, автомобіль.
збірного поняття, а за ознаку предмету думки взяти саме збірне поняття. Якщо
утворення судження буде істинним, то ми вірно знайшли об'єм збірного поняття,
а якщо хибно, то ні.

ЗА ТИПОМ ОБ‘ЄМУ ПОНЯТТЯ ПОДІЛЯЮТЬ НА:

Астрактні — поняття, в якому Конкретні — поняття, в якому узагальнюються

узагальнюються ознаки предметів. предмети і явища. Наприклад, підручник,
столиця, держава.

ЗА ХАРАКТЕРОМ ОЗНАК, ЩО СКЛАДАЮТЬ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ ВИДІЛЯЮТЬ ТАКІ ВИДИ:

Співвідносні — це поняття, Безвідносні — Негативні — поняття в змісті Позитивні — поняття зміст яких
в якому немає поняття, зміст яких якого є негативна ознака або складається з поживних ознак
самостійного змісту. Зміст має самостійний в назві якого є вказівка на або в назві якого є вказівка на
такого поняття пояснюється смисл. Наприклад, відсутність якоїсь ознаки. наявність якоїсь ознаки.
через зміст іншого поняття. автомобіль, Наприклад, не підсудність, Наприклад, підручник,
Наприклад, позивач і підручник. безвідповідальність. автомобіль, конституція,
відповідач. Боржник і
кредитор. Кінець занять і майновий злочин.
початок занять.

Знання видів понять дозволяє здійснити логічний аналіз будь-якого довільного поняття.
Логічний аналіз — віднесення поняття до конкретного виду.
Наприклад, держава. Це поняття не порожнє. Це поняття загальне. Це поняття конкретне. Це поняття безвідносне. Це поняття позитивне. Це
поняття не збірне.

Логічне відношення між поняттями. Поділяємо на порівнювані і не порівнювані. Вони в свою чергу поділяються на сумісні і не сумісні.
Порівнювальними називаються поняття об'єм яких має спільні елементи.
Не понрівнювальними називається поняття об'єм яких немає спільних елементів.
Між сумісними поняттями існують відношення тотожності, відношення підпорядкування, відношення перетину або часткового співпадання. Між не сумісними
існують такі відношення: протилежності, протиріччя.
Сумісними називаюся поняття об'єми яких повністю або частково співпадають.
Несумісними в об'ємі яких немає спільних елементів, але в їх змісті є спільна родова ознака.

В 18ст. романський вчений Лейдзер Еллєр запропонував формалізм тобто засоби штучної мови. У відношенні тотожності знаходяться поняття об'єми яких
повністю співпадають. Поняття А- квадрат. Поняття В - прямокутник з рівними сторонами. Особливістю тотожних понять є те, що чим більше тотожних
понять ми знайдемо тим повніше ми розкриємо даний предмет чи явище. У відношенні підпорядкування знаходяться поняття, коли об'єм одного поняття
повністю включається в об'єм іншого поняття, але не вичерпує його. Наприклад, поняття А - злочин, поняття В - суспільнонебезпечне діяння. Поняття об'єм
якого включається об'єм іншого поняття називається підпорядкованим. Поняття об'єм якого включає в себе об'єм іншого поняттям називається
підпорядковуючим.
среда, 21 октября 2020 г. 11:21

До процедури які схожі з діленням понять ми відносимо поділ цілого на частини та класифікацію.
Поділ цілого на частини — процедура або дія, яка полягає в знаходженні структури або складових частин якогось
предмету чи явища. Особливістю поділу цілого на частини є те, що частина не є носієм ознаки цілого. В той же час
кожний член ділення є носієм ознаки діленого поняття.
Класифікація — це систематизація предметів чи явищ певного класу на підставі суттєвих ознак, що належать
предметам чи явищам, або на підставі домовленості, угоди чи практичної доцільності. Класифікація буває:
• природня — класифікація за допомогою якою систематизують предмети чи явища первного класу на підставі
суттєвих ознак, що належать предметам чи явищам. Наприклад, періодична таблиця хімічних елементів Мєдлеева.
В природній класифікації кожен предмет чи явище займає чітко визначене місце.
• штучна або допоміжна — класифікація, яка систематизує предмети чи явища певного класу на підставі умови,
угоди, чи практичної доцільності.
Названі процедури ззовні нагадують ділення на поняття, ми використовуємо ці процедури на практиці, але діленням
поняття вони не являються.

Визначення понять — це логічна операція, яка розкриває зміст понять. В латинській мові операція визначення
понять позначається словом «дефініція». За структурою операція визначення поняття складається с двох частин:
• визначуване поняття
• визначаюче поняття

Реальне визначення — визначення, за допомогою якого знаходять, перераховують, вказують ті суттєві ознаки, які
належать предметові чи явищу, що відображені у визначуваному понятті. Дім — це будинок, споруджений для
постійного проживання. Слід зазначити, що ми звертаємося до дійсності, то під дійсністю ми розуміємо не лише
світ предметів і явищ, які нас оточують. Ця дійсність може бути світом юридичних норм і законів, чисел, моральних
принципів, літературних персонажів, світом об’єктом нашої інтуїції та фантазії. Наші поняття відображають не лише
реально існуючий видими світ, наші поняття відображають світ нашого знання, світ нашої творчості, інтелектуальної
діяльності.
Види реальних визначень:
• просте — визначення через найближчий рід та видову відмінність —
• генетичне («генезис» походження, становлення, виникнення) — визначення, яке розкриває процес побудови,
походження, виникнення якогось предмету чи явища, що відображені у визначуваному поняті. Цей вид визначення
має меншу сферу застосування ніж просте визначення. Як правило, використовують у точних науках. Коло — виникає
у результаті руху точки на однаковій відстані від центру.
• визначення через вказівку на протилежність — визначення, в якому розкривають зміст визначуваного поняття
через зміст протилежного йому поняття. Цей вид визначення застосовують тоді, коли потрібно визначити найбільш
загальні поняття науки, тобто категорії. Категорія — це найбільш загальне поняття науки, яке відображає якусь
сторону чи аспект предмету науки. Випадковість — це форма прояву і доповнення необхідності.
• операціональне — визначення, яке полягає в описові експериментальних процедур по знаходженню певних
об’єктів. Цей вид визначення використовують в галузі експериментальних наук. Луг — це хімічна речовина, яка
забарвлюють лакмусовий папірець у синій колір.

Номінальне визначення (лат. «номіна» назва, ім’я) — визначення, яке розкриває значення якогось терміна, назви,
імені. Всі тлумачні словники — це є списки номінальних визначень. Дім означає будинок, який пристосований для
постійного проживання.
Види номінальних визначень:
• синтаксичне — визначення, в якому вказується, як можна замінити один знак або групах знаків на інші. Цей вид
визначення застосовують в математичних і логічних численнях.
• семантичне («семантика» зміст,смисл) — визначення, яке певному знаку ставить у відповідність предмет
охарактеризований через його відмінні ознаки. П’ятикутним — багатокутник з п’ятьма сторонами.
○ Аналітичне — визначення , яке розкриває значення терміна, який вже вживався чи вживається в даній мові чи
давній науці. Схемою аналітичного визначення буде наступний вираз. Під терміном в даній мові чи даній науці
розуміють наступне. Під терміном закон в юридичній науці розуміють правову норму регулювання відношень в
суспільстві.
○ Синтетичне — визначення, де розкривають значення терміну, які вперше або недавно вживається в даній мові.
До синтетичних визначень відносять ранкова економіка, правова держава, харизматична постать.

Процедура визначення поняття має певні правила:

• визначення повинно бути спів мірним (об’єми визначуваного і визначаю чого поняття мають вичерпувати одне
одного, тобто мають мати одне й те саме значення. При порушенні цього правила виникають дві помилки: занадто
широке і вузьке визначення. Занадто широке визначення означає, що визначаюче поняття є ширшим ніж
визначуване поняття. Це відбувається тому, що видова ознака не специфікується стосовно кожного видового
поняття.
 Судження
среда, 18 ноября 2020 г. 17:07

Судження – це така форма мислення, яка відображає зв'язок між предметом та його ознакою.
За логічною структурою судження складається із таких частин:
• предмет думки;
• ознака предмету думки;
• зв'язок предмету думки та його ознаки.
Предметом думки в судженні є те, про що говориться в судженні. Предмет думки в судженні – це фактично те, на що
спрямована думка, що виділяє думка, на чому концентрується увага.
Ознакою предмету думки в судженні є те, що говориться про предмет думки в судженні. Ознаку предмету думки в
судженні називають предикатом судження та позначають великою літерою латинського алфавіту Р.
Предикат – це та частина судження, яка відображає, фіксує те, що висловлюється, приписується предметам, які
представля- ють суб'єкти в судженні.
Третьою частиною структури судження є логічна зв'язка, яка фіксує, представляє притаманність або непритаманність
довільної ознаки предмету думки.
Отже, логічна структура судження складається із суб'єкта (S), предиката (Р) і логічної зв'язки (є, або не є). Схематично це
записують у вигляді формули S є Р або S не є Р. S і Р називають термі- нами судження. Слово термін взяте із латинської
мови та перекладається як межа, граничне поняття. Саме в межах суб'єкта (S) і предиката (Р) існує судження як цілісна
закінчена думка:

При аналізі судження слід звернути увагу на таку процедуру, як логічний наголос. Дамо визначення логічного наголосу.
Логічний наголос– це виявлення основного змісту судження шляхом уточнення зв'язку між предметом думки в
судженні та рештою елементів судження.
Виділяючи основні структурні частини судження, слід звернути увагу на суттєву відмінність між поняттями логічний
підмет (суб'єкт судження) і логічний присудок (предикат судження), з одного боку та граматичний підмет і присудок –
з іншого. Установлення суб'єкту та предикату дозволяє визначити смисл судження, саме вказати на умови істиннісної
характеристики судження.

Оскільки судження є однією із форм абстрактного мислення, то його матеріальним втіленням, матеріальною
реалізацією є мова, конкретніше – речення. Але хоча будь-яке судження і реалізується у реченні, не всі речення
виражають судження. Із усієї множини речень (розповідні, питальні, окличні) лише розповідні виражають судження.
Оскільки речення розглядається як знак, то знак, з погляду семантики, повинен мати смисл і значення. Виявляється, що
смислом розповідного речення (як знаку) є судження (тобто думка, зафіксована у реченні) або інформація, яку несе в
собі речення (щось про щось стверджується або заперечується), а значенням – оцінка відповідності речення тому, про
що йдеться у реченні (тобто істина чи хиба). Зазначене дає можливість сформулювати таку дефініцію:
Висловлювання – це речення, смислом якого є судження, а значенням – такі логічні об'єкти, як істина або хиба.

СУДЖЕННЯ

ПРОСТІ — судження, в якому жодна логічна частина СКЛАДНІ — судження, що складається із двох або
не є окремим судженням. Або простим називається більше простих суджень, які пов'язані логічними
судження, яке не має самостійних частин. сполучниками, а кожна із його правильних частин
буде окремим судженням.

За характером ознаки, яка представлена предикатом простого судження, розрізняють такі види:

Атрибутивним судженням називається Судженням із відношеннями Судженням існування називають вид

такий вид простих суджень, в яких називають вид простих простих суджень, в яких предикат
ідеться про притаманність предметам суджень, в яких предикат виражає існування, наявність (буття)
якихось властивостей, або про їх представляє таку ознаку, як предмета.
відсут- ність у предмета. відношення між предметами.

КАТЕГОРИЧНІ СУДЖЕННЯ
судження, в якому однозначно, безумовно, категорично якась
ознака стверджується або заперечується за предметом думки.

За якістю виділяють такі категоричні судження

Стверджувальним називають судження, в У той самий час заперечувальним називатимемо

якому відображена наявність у предмета судження, в якому відображена відсутність у
думки якоїсь ознаки. предмета думки якоїсь ознаки.

За кількістю категоричні судження поділяються на

Одиничним називають таке Загальним називають таке Частковим називають атрибутивне

категоричне судження, в якому категоричне судження, у якому судження, в якому суб'єкт представляє
суб'єктом виступає одиничне суб'єкт представляє весь клас частину класу досліджуваних
поняття. предметів. предметів.

За об'єднаним поділом за кількістю та якістю виділяють такі види категоричних суджень

Загальностверджувальним Загальнозаперечувальним
називають судження, яке за називають атрибутивне
кількістю є загальним, а за судження, яке за кількістю є
якістю – стверджувальним. загальним, а за якістю –
Будь-який S є Р. Частковостверджувальним заперечувальним.
Частковозаперечувальним
Структуру судженням називають таке Жоден S не є Р.
називають атрибутивне
загальностверджувального атрибутивне судження, яке за Записують структуру
судження, яке за кількістю є
судження можна записати кількістю є частковим, а за загальнозаперечувального
частковим, а за якістю
як Аsp. якістю – стверджувальним. судження як Еsp.
заперечувальним.
Де-які S є Р. Деякі S не є Р.
Частковостверджувальне Частковозаперечувальне
судження позначається судження позначається як
символом Іsp. Osp.

Таким чином, категоричні судження за об'єднаною класифікацією набули стандартного виразу: Аsp, Esp, Isp, Osp. Слід
зауважити, що таку форму категоричні судження отримали завдяки логічним розвідкам видатного середньовічного логіка
П. Іспанського.
Тоді в первісному, або в Арістотелівському, тлумаченні категоричні судження матимуть наступний вигляд:
Аsp – Р притаманне всім S;
Esp – Р не притаманне всім S;
Isp – Р притаманне деяким S;
Osp – Р не притаманне деяким S.
На рівні екстенсіоналу або об'єму терміни судження S і Р можна представити як певні множини. А це означає, що для двох
термінів можливими є п'ять типів відношень, які зображено відповідними схемами.
І – збіг або рівнозначність;
ІІ – лівостороннє включення;
ІІІ – частковий збіг;
IV – правостороннє включення;
V – несумісність

Так само, як і поняття, усю множину категоричних суджень можна розділити на дві підмножини: порівнювані та
непорівнювані судження.

КАТЕГОРИЧНІ СУДЖЕННЯ

Порівнюваними називають такі категоричні судження, які мають однакові Непорівнюваними

дескриптивні терміни S i P, але відрізняються логічними термінами. називають такі категоричні
судження, в яких різні
дескриптивні терміни.

Сумісними називають судження, які Несумісними називають

можуть бути одночасно істинними, але судження, які не можуть бути
не можуть бути одночасно хибними. одночасно істинними.

Відношення підпорядкування існує між Відношення протиріччя (контрадикторності). У таких

судженнями Asp та Isp; Esp та Osp. Суть його
полягає в тому, що за істинності Asp (Esp)
обов'язково буде істинним Isp (Osp), а за хибності
Asp (Esp) судження Isp (Osp) можуть бути будь-
якими. У відношенні підпорядкування судження
Asp та Esp називають підпорядковуючими, а
судження Isp та Osp – підпорядкованими.
Відношення підпротивності (субконтрарності) має
місце між судженнями Isp та Osp. Суть цього
відношення полягає в тому, що судження Isp та Osp
можуть бути разом істинними, а хибними – ні. У
крайньому випадку одне з них буде істинним.
відношеннях перебувають судження {Asp та Osp} і {Esp
та Isp}. Суть цього відношення полягає в тому, що із двох
суперечливих суджень одне буде обов'язково істинним,
а друге – обов'язково хибним. Разом істинним або
разом хибним ці судження не можуть бути.
Відношення противності (контрарності). У відношенні
противності (контрарності) перебувають судження Asp
та Esp. Суть відношення противності полягає у тому, що
судження Asp та Esp, не можуть бути разом істинними. У
крайньому випадку одне із них обов'язково буде
хибним, а то й обидва будуть хибними.

Знання дефініцій логічних відношень між категоричними судженнями необхідне при побудові безпосередніх умовиводів.
Ідеться про безпосередні умовиводи, що базуються на логічних відношеннях між категоричними судженнями, або як їх
іноді ще називають, умовиводи за логічним квадратом.
Знання логічних відношень між категоричними судженнями також дає змогу зрозуміти суть такої логічної операції, як
заперечення атрибутивного судження.
Запереченням категоричного судження називають логічну операцію, яка полягає у такому перетворенні логічного змісту
судження, у результаті якого отримують судження, що перебуває у відношенні контрадикторності до вихідного. Іншими
словами, запереченням категоричного судження називають логічну операцію, яка перетворює істинне судження на хибне,
і навпаки.

Як уже зазначалося, у судженнях з відношеннями предикатом виступає така ознака, як відношення.

Судження із відношеннями за якістю поділяють на:
• стверджувальні;
• заперечувальні.
Стверджувальним називають судження з відношеннями, в якому стверджується, що предмети перебувають у певному
відношенні.
Заперечувальним називають таке судження з відношеннями, в якому йдеться про те, що предмети не перебувають у
певному відношенні.
За кількістю судження із відношеннями поділяються на:
• одинично-одиничні;
• одинично-загальні;
• одинично-часткові;
• загально-загальні;
• загально-одиничні;
• загально-часткові;
• частково-часткові;
• частково-загальні;
• частково-одиничні.
Як і атрибутивні судження, судження з відношеннями також можна перекласти мовою логіки предикатів. Для цього
необхідно виконати такі дії:
1. Замінити одиничні імена предметними константами, а загальні – предикатними константами.
2. Замінити кванторні слова відповідними кванторами.
3. Виписати квантори, згідно із тим порядком, в якому вони входять до даного судження.
4. Після послідовно виписаних кванторів записати предикат, в якому індивідна змінна зв'язується першим за порядком
квантором.

Наступний вид простих суджень – це судження існування. У логіці їх ще називають екзістенціальні судження. До суджень
існування належать такі, в яких предикат представляє ознаку бути існуючим.
Структура цих суджень:
1. Деякий S є/не є існуючим.
2. Будь-який S є/не є існуючим.
3. Даний S є/не є існуючим.
Зауважимо, що при аналізі суджень існування випливає низка проблем формального та змістовного характеру.
Змістовний аспект проблеми пов'язаний із вирішенням питання про те, яким об'єктам можна приписувати ознаку існує.
Можна виділити дві основні концепції існування:
а) сильна;
б) послаблена.
Сильна концепція існування приписує ознаку існування лише індивідам, властивостям і відношенням об'єктивного світу.
Послаблена концепція дозволяє приписувати ознаку існування лише предметам теорії. У цьому випадку існувати означає
бути конструктом теорії. Тут можна говорити про існування результатів інтелектуальної діяльності.
Формальний аспект проблеми існування полягає у пошуку синтаксичних засобів фіксації ознаки існування. Одна із таких
спроб полягає в намаганні виразити ознаку існування через предикатну змінну. Якщо взяти одиничне судження, то в
цьому випадку лише предикатна змінна дійсно несе інформацію про існування.
Категоричним називають судження, в якому предикат стверджується або заперечується відносно суб'єкта без
формулювання спеціальних умов.

Модальним називається таке просте судження, в якому відношення між предметом думки та ознакою предмету думки
зумовлюється своєрідним характером зв'язку.
Цей характер зв'язку фіксується спеціальними оцінками, які називаються модальностями.
Модальність (від лат. Modus – міра, спосіб) – це оцінка вислов- лювання, проголошена з того чи іншого погляду. Модальні
оцінки виражають за допомогою понять: необхідно, можливо, імовірно, доведено, обов'язково тощо.
Судженням можливості називають таке модальне судження, в якому відображена реально існуюча, але не реалізована
можливість.
Судженням дійсності називається вид модального судження, в якому дещо відображається як уже існуюче в дійсності.
Судженням необхідності називається модальне судження, яке відображає неминучість існування якогось предмета,
явища, або зв'язку між ними.

За логічною модальністю судження поділяють на:

Проблематичним називають такий вид Достовірним називають судження, в

модального судження, в якому будь-яка ознака якому фіксується знання, що містить
стверджується або заперечується відносно цілковиту визначеність про належність
предмета думки лише передбачувано. ознаки предмету.

Складним називають судження, яке складається із двох або більше простих суджень, з'єднаних відповідним логічним
сполучником.
ВИДИ СКЛАДНИХ СУДЖЕНЬ

З´єднувальні. До з'єднувальних Роз'єднувальним називають Умовним називають

належать складні судження, що судження, яке складається із складне судження, що
утворюються із двох або більше двох і більше простих складається із двох простих
простих суджень, зв'язаних таким суджень, зв'язаних таким суджень, з'єднаних таким
логічним сполучником, як логічним сполуч- ником, як логічним сполучником, як
кон'юнкція. диз'юнкція. імплі- кація.

З'єднувально-роз'єднувальною диз'юнкцією називають логічний сполучник, що утворює роз'єднувальне судження із

двох або більше простих та яке буде істинним за наявності в його складі істинного принаймні одного простого
судження.
Прості судження, які входять до роз'єднувального судження, називають альтернативами.
Сильною називають диз'юнкцію, яка із двох або більше простих суджень утворює строго-роз'єднувальне або розділово-
виключаюче судження, що буде істинним за реалізації лише однієї альтернативи та нереалізації інших.
Описуючи структуру умовного судження, ми виділяли судження, яке стоїть до знаку імплікації як підставу. У зв'язку з
цим виникає потреба вказати види підстав і дати їх визначення. Існує три види підстав: достатня підстава, необхідна
підстава, достатня та необхідна підстава. Достатньою називають підставу, за наявності якої наслідок наступає, а за її
відсутності наслідок може як наступити, так і не наступити. Необхідною є підстава, відсутність якої викликає відсутність
наслідку, а за її наявності наслідок може як наступити, так і ні. Достатньою й необхідною є підстава, за наявності якої
наслідок наступає, а за її відсутності наслідок не наступає.

Запереченням називають логічну дію, за допомогою якої істинне судження перетворюється на хибне, а хибне – на
істинне.
Умовид як форма мислення
среда, 18 ноября 2020 г. 11:43

Умовивід — це така форма мислення, завдяки якій з одного або декількох суджень отримують нове судження.
Ілюстрацією наведеного визначення є наступні приклади:
І. Будь-яка планета є космічний об'єкт. .
Отже, деякі космічні об'єкти – планети.
ІІ. Будь-яка книга є джерелом інформації.
Будь-який підручник – книга.
Отже, будь-який підручник є джерелом інформації.
ІІІ. Франція – член Євросоюзу.
Німеччина – член Євросоюзу.
Греція – член Євросоюзу.
Франція, Німеччина, Греція – країни Європи.
Отже, ймовірно всі країни Європи – члени Євросоюзу.

За складом умовивід має вихідне знання та вивідне знання.

Вихідним називають знання, із якого за правилами та законами логіки отримують нове знання. (Дане знання)
Вивідним називають знання, отримане із вихідного знання, згідно із правилами та законами логіки. (Отримане знання)

Структура умовиводу складається із засновків та висновку.

Засновком називають судження, що містить вихідне знання. (Дане знання)
Висновком називають судження, що містить вивідне знання. (Отримане знання)
Засновків може бути один, два і більше. Висновків лише один.

У традиційній логіці всю множину умовиводів поділяють на:

• дедуктивні;
• індуктивні.
Назва дедуктивний умовивід походить від латинського слова deductio, що в перекладі означає виведення.
Дедуктивним умовиводом називають такий умовивід, в якому процес міркування спрямований від загального до
одиничного, або часткового. Приклад І і ІІ є ілюстрацією цього виду умовиводу.
Назва індуктивний умовивід походить від латинського слова inductio, що в перекладі означає наведення, підведення.
Звідси, індуктивним умовиводом називають такий умовивід, в якому процес міркування прямує від одиничного до
загального. Приклад ІІІ є ілюстрацією цього виду умовиводу.
У сучасній логіці поняття дедуктивний умовивід та індуктивний умовивід мають уточнення. З погляду сучасної логіки
дедуктивним називають умовивід , в якому між засновками та висновком має місце відношення логічного слідування. У
зв'язку з цим доречно визначити відношення логічного слідування:
Між судженням А та судженням В існує відношення логічного слідування,
якщо й тільки якщо при істинності судження А обов'язково буде істинним судженням В.
У нашому випадку це визначення звучить так:
Із засновків логічно випливає висновок тоді й тільки тоді, коли за істинності засновків обов'язково істинним буде
висновок, або, іншими словами, коли істинність засновків гарантує, обумовлює істинність висновку.

Індуктивним називають умовивід, в якому між засновками та висновком відсутнє відношення логічного слідування. У
таких умовиводах між засновками та висновком має місце відношення підтвердження.

За ступенем обґрунтованості (характером висновку) умовиводи поділяють на демонстративні та недемонстративні.

У демонстративних умовиводах висновок завжди необхідно істинний, а в недемонстративних – імовірно істинний.
Ураховуючи цю типологію умовиводів, до демонстративних умовиводів зарахуємо умовиводи логіки суджень (де як
засновки використовують комбінації одних лише складних суджень, і комбінації складних суджень із категоричним
судженням), умовиводи лише із комбінації категоричних суджень (простий категоричний силогізм та безпосередні
умовиводи). До недемонстративних умовиводів належать усі види індуктивних умовиводів та аналогію.

За кількістю засновків умовиводи поділяють на безпосередні та опосередковані.

Безпосереднім називають умовивід, в якому висновок здійснюється із одного засновку (приклад І).
Опосередкованим називають умовивід, в якому висновок здійснюється із двох і більше засновків (приклади ІІ і ІІІ).

До безпосередніх умовиводів відносимо:

• обернення — такий безпосередній умовивід, у висновку якого суб'єктом стає предикат засновку, а предикатом –
суб'єкт засновку.

У випадку, коли кількість висновку не змінюється, порівняно із засновком, обернення називають простим або чистим, а
якщо кількість висновку змінюється, то обернення буде обмеженим або з обмеженням.
• перетворення — такий безпосередній умовивід, в якому отримують висновок, суб'єктом у котрому є суб'єкт засновку, а
предикатом – поняття, що суперечить предикату засновку.

• протиставленням предикату — такий безпосередній умовивід, завдяки якому отримують висновок, де суб'єктом, є
поняття, що суперечить предикату засновку, а предикатом є су- б'єкт засновку.

Слово силогізм походить від грецького слова sillogismos, що в перекладі означає числення, вирахування.
Буквально, простим категоричним силогізмом називають такий дедуктивний умовивід, в якому обидва засновки та ви-
сновок є категоричні судження.
Будь-який злочин(М) — суспільно небезпечне діяння(P).
Шахрайство(S) — злочин(М).
Отже, шахрайство(S) — суспільно небезпечне діяння(P).

За структурою простий категоричний силогізм включає три терміни: середній і два крайніх.
Середнім називають термін, присутній в обох засновках, але відсутній у висновку. Його позначають великою буквою
латинського алфавіту М. Позначкою для цього терміну є перша буква в латинському слові Medium, що означає середній.
У нашому прикладі середнім терміном є поняття теорія.
Крайніми термінами є суб'єкт і предикат висновку, які позначають відповідно буквами S і P. Крайні терміни поділяють на
менший і більший. Меншим крайнім терміном є суб'єкт висновку, а більшим крайнім терміном – предикат висновку.

Склад простого категоричного силогізму включає більший засновок, менший засновок і висновок. Більшим є засновок, в
якому міститься більший крайній термін (Будь-який злочин — суспільно небезпечне діяння). Меншим є засновок, в якому
має місце менший крайній термін (Шахрайство — злочин) Нарешті, висновком є судження, в якому наявні обидва
крайні терміни (Отже, шахрайство — суспільно небезпечне діяння).

Правила простого категоричного силогізму