Заняття №3.

Тема Засоби розвитку критичного мислення

1. Логіка та критичне мислення.

2. Поняття як основа мислення. Основні способи визначення понять.
3. Типи знань в контексті критичного мислення: оперативні та концептуальні знання.

Література
1. Тягло О.В. Критичне мислення. – Харків: Видавнича група «Основа», 2008, - 189с.
2. Бутенко А.В., Ходос Е.А. Критическое мышление: метод, теория, практика. Учеб.-
метод. пособие. М.: Мирос, 2002. – 176 с.
3. Загашев И. О., Заир-Бек С. И. Критическое мышление. Технология развития. -
СПб.: Альянс «Дельта», 2003. – 284с.

1. Логіка і критичне мислення

Зазвичай людина прагне досягти істини. Щоб розв'язувати цю одвічну задачу більш-
менш упевнено і ефективно, вона має мислити правильно. Цьому допомагає і цьому
навчає логіка, яку зазвичай визначають як науку про закони і форми правильного
мислення. Отже, логіка — вироблений людством протягом тисячоліть інструмент
знаходження і обґрунтування істини.

Щоправда, інколи істина відкривається у логічно некоректний спосіб чи у

спотвореному вигляді. Тоді задля її ідентифікації й обґрунтування саме як істини спосіб її
знаходження чи форма мають бути здолані через критику і замінені на логічно правильні.
У іншому випадку знайдена істина не буде «впізнана» і залишиться «річчю-у-собі», котру
ніхто не зобов'язаний приймати.

Іноді ж істину намагаються приховати, вдаючись до логічних хитрощів і пропонуючи

замість неї більш-менш правдоподібну хибу. Розпізнавання і долання хиби — вкрай
важлива проблема теорії та практики. Вона тим складніша, чим правдоподібніший вигляд
мають хиба й ті ненавмисні помилки або навмисні хитрощі, якими її «обґрунтовують». Ця
проблема також вирішується через вмілу критику.

Критика так само стара, як і правильне мислення. Проте тривалий час її вважали за
щось другорядне, у принципі тимчасове — таке, що колись втратить свій сенс завдяки
відкриттю «абсолютної зброї» пізнання, яка безпомилково приводитиме до вирішення
будь-якої задачі. Тисячі кращих умів усіх народів і часів — включаючи початок ХХ
століття — віддали свої сили пошуку цієї «зброї». Їх зусилля не пропали дарма, хоча і
дали негативний результат.

Сьогодні ясно, що «абсолютна зброя» пізнання так само недосяжна, як, наприклад,
вічний двигун або еліксир вічної молодості.

Тому увага до систематичного вивчення різноманітних порушень правильного

мислення, засобів їх виявлення, критики та подолання суттєво зросла. Більше того, ця
царина розширює законне поле сучасної логіки, яка тепер вже не зводиться до «науки
міркувати правильно». Хоча корені цього розширення сягають софістів, Сократа і
Аристотеля, але у другій половині ХХ століття воно починає систематично приносити
нові плоди.[6]
 Коли розум людини спрямовується на дослідження міркувань з метою виявлення і
усунення можливих помилок і хиби — оппонента чи своїх — можна казати про критику
або критичне мислення у широкому сенсі.

Наведене розуміння критичного мислення є найширшим. У межах цієї книжки воно

вимагає певного звуження. Загалом, критичне мислення може бути спрямованим як на
логічні помилки, так і на помилки змістовні — наприклад, пов'язані з хибною
інформацією свідків або незнанням фізичних, біологічних і т. п. законів. Виявлення і
подолання обох цих різновидів помилок є необхідним, становлячи зміст відповідних
критичних міркувань. Але безпосередньою основою подолання фізичних помилок є
фізика, юридичних — юриспруденція і т. ін. Натомість задачею критичного мислення у
вузькому розумінні є виявлення і викорінення порушення форми або схеми мислення,
навіть коли при цьому якихось змістовних помилок і немає. Звичайно, досить часто
логічні і змістовні помилки переплітаються, підтримуючи одна одну. В такому випадку їх
здатен вправно ідентифікувати і подолати або логік, який знає відповідну галузь науки чи
практики, або навчений логіці й критичному мисленню фахівець. Саме йому адресований
цей навчальний посібник.

Слід визнати, що успішна критика можлива на різних підставах, наприклад, на основі

природної логіки, взагалі не обтяженої спеціальною науковою виучкою, або на основі
витончених логічних формалізмів, дуже віддалених від повсякденних засобів здоровому
глузду. Це означає, що хоча критичне мислення є частиною логіки і пов'язане з іншими її
частинами, проте цей зв'язок може варіюватися. У рамках цієї книги будемо вивчати той
конкретний випадок критичного мислення у вузькому розумінні, коли воно ґрунтується на
елементарній науці логіки.

Критичне мислення — це сучасний розділ «науки мислити», який породжується

усвідомленням непозбутності помилок і хитрощів у теоретичній та практичній діяльності
людини, людства. Воно може бути представлене як специфічний різновид рефлексії, що
спирається на елементарну логіку і, ймовірно, на відповідні конкретні науки.

Як знання нотної грамоти ще не робить людину музикантом, так і знання правил

мислення та переліку логічних помилок ще не навчає майстерності критичного мислення.
Щоб стати музикантом, людина мусить тренуватися у грі на тому чи іншому інструменті,
практично опановувати музичну майстерність. Аналогічно, щоб набути сталих навичок
критичного мислення, слід тренуватися, застосовуючи одержані знання спочатку в
засвоєнні навчальних прикладів, потім у самостійних вправах з виявлення, ідентифікації й
подолання все більш складних логічних помилок і хитрощів.

Тільки опанувавши хоча б основи логіки і критичного мислення, людина здатна у

зіткненнях з випадковою оманою або навмисною брехнею швидко і переконливо
спростовувати їх, відшукувати та захищати істину, себе чи своїх близьких.

2. Критичне мислення: ключові характеристики.

«Не достатньо мати гарний розум, головне – правильно його використовувати» (Р.
Декарт).
«Небагато людей розмірковують більше двох-трьох разів на рік; я створив собі
міжнародну репутацію, розмірковуючи один чи два рази в тиждень» (Д.Б. Шоу).
«Я поважаю віру, але саме сумніви – це те, завдяки чому ти вчишся»(У. Мізнер)
 Зазвичай ми ставимося до процесу мислення так, ніби це щось саме собою
зрозуміле та природнє – як дихати чи кліпати очима. При цьому більшість з нас майже не
використовують можливості, які закладені в цій дивовижній людській здатності.
Насправді ж мислення можна і навіть необхідно постійно вдосконалювати/тренувати, так
як тренуються, наприклад, спортсмени чи музиканти. Бо людина – єдина істота в світі, яка
може мислити критично.
Що ж таке критичне мислення? Це процес аналізу, синтезування й обґрунтовування
оцінки достовірності/цінності інформації; властивість сприймати ситуацію глобально,
знаходити причини і альтернативи; здатність генерувати чи змінювати свою позицію на
основі фактів й аргументів, коректно застосовувати отримані результати до проблем і
приймати зважені рішення – чому довіряти та що робити далі. Його не варто плутати з:
простим запам’ятовуванням (пам’ять комп’ютера набагато ширша, ніж наша, але це не
значить, що комп’ютер може мислити). розумінням складних ідей (коли ми працюємо над
розумінням чужої ідеї наше власне мислення пасивне – ми лише сприймаємо те, що
створив хтось інший). творчим/інтуїтивним мисленням (мозок творця працює несвідомо –
у цьому й головна відмінність).
Важливі ключові характеристики, які має критичне мислення:
Свободу та самостійність (здатність висловити ідею незалежно від інших).
Інформація для нього – відправна, а не кінцева точка для розвитку (щоб народитизважену
думку потрібно опрацювати величезну кількість матеріалів). Починається з постановки
питань та проблем, які потрібно вирішити (перший крок до того, аби навчити учнів
критичному мисленню полягає в тому, щоб допомогти їм розгледіти безкінечну кількість
питань навколо). Використовує переконливу аргументацію (коли людина знаходить
власне вирішення і підкріплює його розумними доказами). Є соціальним процесом (будь-
яка думка перевіряється і відточується тоді, коли миділимося нею з іншими; коли ми
сперечаємось, обговорюємо, заперечуємо і обмінюємося думками з іншими – ми
поглиблюємо свою позицію).

На шляху до розвитку такого мислення потрібно пройти 6 послідовних кроків:

1. Нерефлексивний мислитель – ще не усвідомлює «недорозвиненість» свого
мислення.
2. Спантеличений мислитель – усвідомив, що має проблеми зі своїм мисленням.
3. Мислитель-початківець – намагається удосконалюватися, але без регулярної
практики.
4. Практикуючий мислитель – визнає необхідність регулярної практики.
5. Просунутий мислитель – росте у процесі своєї регулярної практики.
6. Майстер мислення – усвідомлене і проникливе мислення стає візитівкою
людини.
Але для чого потрібно розвивати критичне мислення?
Що воно дає людині: 1. Відчуття свободи власної волі.
2. Розширення горизонтів (бачення світу стає ширшим, глибшим, цікавішим).
3. Можливість знаходити та приймати певні важливі істини для себе.
4. Глибоке розуміння себе, своїх цінностей та потреб.
5. Сміливість приймати рішення.
6. Гнучкість та краща адаптація до змін.
 7. Врівноваженість та спокій (людина, яка мислить критично, має більше шансів
зрозуміти свої потреби та робити те, що не суперечать її внутрішнім переконанням, а
відповідно – менше жаліти та розчаровуватися у зробленому).
8. Здатність протистояти інформаційному тиску – не брати на віру все, що читаєш,
а перевіряти, аналізувати й приймати зважені рішення.
9. Вміння знаходити та знешкоджувати маніпуляції.
10. Толерантність до думок іншого.
11. Екологічне ставлення до членів колективу/групи, але водночас вміння
орієнтуватися в першу чергу на свої власні цінності і не піддаватися тиску певних
групових норм.

Поняття як основа мислення. Основні способи визначення понять

Без поняття не існує жодного міркування. Людина з середньою освітою володіє приблизно
10000 понять. Згодом вона цю кількість подвоює.

Поняття - це форма мислення, яка відображає найбільш істотні загальні і відмінні ознаки
предметів. Це уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Це думка про
предмет, логічна форма думки.

Предмет думки - це той предмет або явище, про який мислить людина. Предметами
думки можуть бути матеріальні явища (знаряддя, праці), ідеальні явища (свідомість) і
видумані предмети (Чебурашка).

У поняттях предмети і явища дійсності відображаються в узагальненій абстрактній формі.

Елементами змісту поняття виступають істотні для того чи іншого класу предметів чи
явищ їхні загальні риси, властивості, перетворені в голові людини, тобто такі, які
одержали ідеальну, мислену форму існування.

Риси, що виражають подібність або відмінність предметів, називають

їхніми ознаками. Ознаки бувають загальні та відмінні, істотні та неістотні.

Істотні ознаки - це ті, що відображають сутність предмета і відрізняють його від усіх
інших предметів. Істотні ознаки дають змогу відповісти на питання «Що це таке?». Це ті
ознаки, які з необхідністю належать предмету, у них відображена закономірність.

Неістотні ознаки — це ті, які не виражають сутності предмета. Наявність або відсутність
цих ознак не призводить до зміни природи предмета чи явища. Неістотні ознаки є
зовнішніми, нестійкими, несуттєвими.

Наприклад, для поняття ^студент» важливою істотною ознакою є навчання у вузі, а

неістотною - в якому саме вузі навчається «студент», в якому місті і т. п.

Істотні ознаки бувають загальними і одиничними, відмінними. Ознаки, що належать

багатьом предметам, називаються загальними. Ознаки, притаманні тільки окремому
предмету, називаються одиничними. Наприклад, загальні ознаки людини (здатність
створювати знаряддя праці, здатність до абстрактного мислення, членороздільна мова) є
істотними.
ЗАКІНЧИВ ТУТ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Поняття, яке відображає один існуючий предмет (наприклад, «Аристотель»), поряд із

загальними істотними ознаками (людина, давньогрецький філософ) включає одиничні
ознаки (засновник логіки, автор «Аналітики»), без яких відрізнити Аристотеля від інших
людей і філософів Стародавньої Греції неможливо.

Поняття якісно відрізняються від форм чуттєвого пізнання, наприклад, від

уявлення. Уявлення відтворює предмет у сукупності найрізноманітніших його ознак, а
поняття відтворює тільки істотні ознаки. Уявлення багатше, воно відображає більшу
кількість ознак предмета, але поняття відображає предмет глибше, дає нам знання про
суттєві властивості предметів.

У мові поняття відображаються словами і словосполученнями, наприклад: «Київ»;

«столиця України»; «місто Київської області». У зв'язку з цим постає питання, яким
є співвідношення між поняттям і словом?

Встановлено:

1. поняття - одиниця мислення, а слово - одиниця мови;

2. об'єкт думки уявляється поняттям, а виражається словом;

3. поняття водночас є мисленим образом об'єкта і смисловою основою для утворення

і функціонування слова;

4. слово, маючи лексичне (семантичне) значення, співвідноситься із змістом поняття,

чим виконує функцію означення (номінації) об'єкта;

5. одне і те саме слово може означати різні поняття. .

6. Такі слова називаються омонімами (від грец. homos - однаковий і опута - ім'я).

Наприклад, «коса» - це:

а) сільськогосподарський інструмент;

6) заплетене дівоче волосся;

в) гострий видовжений півострів.

Для ілюстрації: «На косі Дніпровського лиману косар косою косив сіно, а дівчина з косою
його загрібала».

І навпаки, одне і те саме поняття про об'єкт може виражатися різними словами або їх
сукупністю. Такі слова називаютьсясинонімами (від грец. synonymus - одноіменний),
наприклад, юридична наука, правознавство і юрисприденція.

Отже, поняття і слово - невіддільні одне від одного, але за змістом не збігаються.
Поняття сформувались історично, виникли з практичної діяльності людей та розвитку
мислення на основі узагальнення певних ознак ряду предметів. Основними логічними
прийомами, способами формування понять є: аналіз, синтез, порівняння,
абстрагування та узагальнення.

Аналіз (розкладання, розчленування) — мислене розчленування цілісного змісту

предмета на його частини, виділення окремих ознак, властивостей предмета і дослідження
їх як певних елементів цілого.

Хімік, наприклад, спостерігаючи певні явище чи предмети, аналізує їх, розчленовує,

встановлює зв'язки між частинами, шукає закономірності.

Синтез (зворотний процес) - мислене поєднання в єдине ціле розчленованих частин

предмета або його ознак, які були виділені та вивчені в процесі аналізу, встановлення їх
взаємодії і взаємозв'язку і дослідження предмета як єдиного цілого.

Так, наприклад, медицина, вивчивши окремі внутрішні органи живого організму: легені,
печінку, серце, нирки - встановлює функціональну взаємодію між ними.

Аналіз і синтез невіддільні один від одного, зумовлюють один одного як дві сторони
одного процесу мислення, ведуть до утворення нових понять.

Порівняння - логічний прийом для встановлення тотожності або відмінності предметів за

їх ознаками. Часто використовують у дискусіях як засіб доказовості.

Абстрагування - мислене відвернення від деяких неістотних ознак і виділення істотних,

характерних ознак, зв'язків і відношень предметів з метою їх пізнання, проникнення в їх
сутність.

Узагальнення - логічне завершення абстрагування, поширення спільних ознак предметів

на всі предмети даної множини. Відбувається мислене об'єднання окремих предметів у
загальне поняття. Воно веде до утворення категорій - гранично широких понять
(наприклад «матерія», «свідомість», «рух», «простір»).

Результатом використання цих логічних прийомів є утворення однієї з основних форм

абстрактного мислення - поняття.

Визначенням поняття називається логічна операція, яка розкриває зміст

поняття. Здійснити визначення поняття означає перерахувати ті ознаки, що належать
відображеним у понятті явищам. Адекватніше операцію визначення можна сформулювати
ще й так: "Визначенням називається логічна процедура, за допомогою якої відшукується
який-небудь предмет, що відрізняється від інших, а також формується значення вперше
вживаного терміну чи уточнюються значення уже існуючого терміну". Назва операції
визначення походить від латинського слова - definitio, дефініція. Тому часто замість назви
"визначення" вживають слово "дефініція".

Види визначень:

- реальні

- номінальні
За своєю структурою операція визначення складається із:

- визначуваного - поняття, зміст якого розкривається

- визначаючого - поняття, за допомогою якого ми визначаємо зміст визначуваного

поняття

Операцію визначення поняття можна аналізувати в трьох площинах:

1) семантичній

2) синтаксичній

3) прагматичній

Два основних завдання операції визначення:

 пошук якого-небудь предмета, вирізнення його серед інших предметів;

 формування значення для терміну, який вводиться вперше у комунікативний

процес або уточнює значення уже вживаного терміну.

Залежно від цих завдань усю множину дефініцій поділяють на дві підмножини:

а) реальні дефініції - визначення, яке розрізняє, виділяє предмет. Іншими словами,

реальна дефініція визначає предмет.

б) номінальні дефініції - визначення, за допомогою якого уточнюється, вводиться

значення термінів.

До реальних визначень належать:

1. Визначення через рід і найближчу видову відмінність - спочатку знаходять

найближче родове поняття, а потім перераховують характерні видові відмінності.

2. Визначення через вказівку на протилежність - Якщо потрібно дати визначення

універсальним поняттям, а саме категоріям філософії

3. Генетичне визначення - така реальна дефініція, у якій фіксуються способи

походження і побудови визначуваного предмета. Генетичні дефініції широко
застосовуються у математиці, фізиці, хімії тощо.

4. Операціональне визначення - такий вид реальної дефініції, який полягає у описові

специфічних експериментальних операцій для знаходження тих чи інших об'єктів.
Наприклад, "Луг - це хімічна речовина, яка зафарбовує лакмусовий папірець у синій
колір". розповсюджена в експериментальних науках.

5. Індуктивне визначення - процедура, яка передбачає явну вказівку на

вихідні елементи (вони або повністю перераховуються, або дається
критерій, за яким можна виділити їх із певної множини);
Номінальні дефініції - визначення, за допомогою якого уточнюється, вводиться значення
термінів.

Номінальні дефініції поділяються на:

 синтаксичні - визначення у якому вказується як можна замінити знаки або їх

сполучення іншими (як правило коротшими)
 семантичні - визначення, яке певному позначенню ставить у відповідність
предмет, охарактеризований через його відмінні ознаки ("п'ятикутник" означає
багатокутник з п'ятьма сторонами")

 аналітичні - вид семантичних дефініцій, який розкриває значення термінів, що уже

існують у даній мові. Прикладами аналітичних визначень є визначення слів, що
входять до тлумачних словників. Аналітичні визначення вживають особливо тоді,
коли один і той самий термін у різних науках вживається у різному значенні.

 синтетичні - вид семантичних дефініцій, який розкриває значення терміну що

вперше вводиться, або уточнює значення терміну, який уже наявний у даній мові.
Прикладами синтетичних визначень будуть визначення вперше введених термінів:
"правова держава", "ринкова економіка".

В залежності від того, який характер має визначуване поняття, дефініції поділяються на:

 явні - завжди за визначуваним поняттям стоїть реально існуючий предмет, явище

або термін
 неявні - визначення, в якому визначуване стає зрозумілим із контексту. Видами
неявних визначень є: контекстуальне, індуктивне, аксіоматичне.

 Операція визначення поняття підпорядковується спеціальним правилам.

 1. Визначення має бути співмірним. При порушенні цього правила виникають

логічні помилки:

 а) занадто широке визначення - в процесі визначення через найближчий рід та

видову відмінність береться не специфічна видова ознака виду, що визначається, а
ознака, яка властива й іншим видам даного роду. Внаслідок цієї помилки обсяг
визначаючого поняття є більшим від обсягу визначуваного поняття ("Історія -
наука про людське суспільство").

 б) занадто вузьке визначення - в процесі визначення обирається не видова ознака, а

ознака, яка належить підвидові або індивідові. Це приводить до того, що обсяг
визначаючого поняття є вужчим від обсягу визначуваного поняття ("Історія - це
наука про виникнення, існування, розвиток античного суспільства").

 2. Визначення не повинно утримувати в собі кола. Дане правило вимагає, щоб

поняття не визначалося саме через себе. При порушенні цього правила виникає
логічна помилка "хибне коло". Ця помилка має два різновиди:

 а) "коло у визначенні" - в процесі визначення на роль визначаючого поняття

беруть поняття, яке визначається за допомогою першого ("Історія - це наука про
історичні явища").
  б) "тавтологія" - утворює коло у визначенні, але в більш вираженій формі. Це
відбувається завдяки тому, що визначаюче поняття більш виражене, більш
буквально повторює визначуване поняття ( "Історія - це наука про історію").

 3. Визначення за можливості не повинно бути заперечувальним. Це правило

передбачає основне завдання дефініції - розкрити, які суттєві ознаки входять до
змісту визначуваного поняття. Іншими словами, в ході визначення відбувається
констатація суттєвих ознак, що складають зміст визначуваного поняття. В
заперечувальному визначенні фіксується лише відсутність ознак у змісті
визначуваного поняття і не вказується, які ознаки повинні складати зміст
визначуваного поняття. ( "Історія - це не географія").

 4. В процесі визначення не можна використовувати метафори, порівняння,

різноманітні літературні прийоми.

 Чітке дотримання описаних правил гарантує відсутність помилок в здійсненні

операції визначення поняття і забезпечує ясність, послідовність, несуперечливість
наших міркувань в цілому.

 Окрім логічної операції визначення поняття у практиці міркувань широко

використовуються процедури, які подібні до визначення, але такими не є. Зокрема,
це такі процедури як:

 - опис - процедура, яка полягає у перерахуванні ознак, які більшою або меншою
мірою розкривають певний предме

 - характеристика - прийом, за допомогою якого вказують якісь помітні ознаки

предмету, важливі у певному відношенні.

 - порівняння, - розрізнення - процедура ознайомлення з предметом, коли

визначення неможливе або не потрібне.

 - остенсивне визначення - процедура, яка полягає в демонстрації предмета (у

вказівці на предмет).

3. Типи знань в контексті критичного мислення: оперативні та

концептуальні знання.
Перший тип знань, умовно кажучи, оперативні знання. Наше мислення завжди
предметне. Ми не просто розмірковуємо, ми розмірковуємо про щось. При
цьому в нашій свідомості вже є якісь знання про предмет мислення, так би
мовити, "база даних".

Тут все просто: чим ширша наша "база даних", чим більше у нас в голові знань
про предмет нашого мислення, тим КРАЩЕ працюватиме наше критичне
мислення.

З чого починається критичне мислення? Правильно, з "сторожа", який засік, що

в наших (чужих) міркуваннях є щось підозріле - якісь неточності, "білі плями" і
т.п. Зрозуміло, "сторож" може спрацювати і інтуїтивно, але чим більше ми ВЖЕ
знаємо про предмет розмови, тим ПРОСТІШЕ нам засікти якісь неув'язки в
міркуваннях. І навпаки: якщо ми майже нічого не знаємо про предмет роздумів,
то нас легко зможе обдурити будь-який демагог з добре підвішеним язиком.

Тому рекомендація тут проста :) Перш ніж міркувати про щось (і тим більше
сперечатися))) - уважно вивчайте тему! В іншому випадку всі ваші "міркування"
будуть набором персональних галюцинацій. А якщо це буде суперечка з іншою
людиною, то в такій справі істина ніколи не народиться, а переможе той, у кого
краще чисто риторичні навички .

До речі саме тому (це мій особистий принцип, дуже навіть критичний)))) раджу
ніколи не сперечатися з невігласами. Якщо ви розумієте, що ваші з
співрозмовником "бази даних" (знання про предмет) відрізняються в рази, але
при цьому: а) він не хоче навіть почухатися, щоб пару зайвих книг прочитати; і
б) героїчно намагається довести свою виняткову правоту - ну навіщо взагалі з
ним розмовляти?

Другий тип знань, який важливий в критичному мисленні - це концептуальні

знання. Тобто це знання про саме мислення. Якщо суть критичного мислення -
в самокорекції розумового процесу, то для початку добре б зрозуміти, а що саме
коригувати?

Взагалі кажучи, наш мозок - на рідкість глючний пристрій :) Стародавні мали

рацію, стверджуючи, що ми перебуваємо у вічній ілюзії – Майї (термін
індійської філософії). Я іноді взагалі не розумію, як при таких спотвореннях
реальності ми ходимо по вулицях, і не стукаємося лобами об кожний зустрічний
стовп))) Є три типи "глюків", які всіляко намагаються спотворити процес
нашого мислення, і з якими можна і потрібно боротися з допомогою критичного
мислення:

1. Внутрішні помилки: соціальні і когнітивні спотворення.

2. Особливості інформаційного середовища.

3. Вплив (навмисний чи ні) з боку інших людей.

Я не буду детально розписувати кожен з цих пунктів (тому що це дуууже велика

тема!), А в якості прикладу пропоную подивитися (і жахнутися))) на цей список
когнітивних спотворень.

Ще мені випадково натрапив (і дуже сподобалися) презентації Ігоря Клейнера з

критичного мислення, в яких в основному і розповідається про помилки нашого
мислення.

Навмисний вплив з боку інших людей з метою запудрити нам мізки -

маніпуляція. По маніпуляціям також тьма літератури в мережі; і маніпуляціям
можна цілком успішно протистояти за допомогою критичного мислення. Але
щоб протистояти, треба для початку знати, що це таке, і - головне - вміти вчасно
помічати ознаки маніпуляції.

Якщо хочете результативно застосовувати критичне мислення - вчіть

матчастину :) Тобто вивчайте, чим же є мислення саме по собі і які "глюки"
йому властиві .