МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний заклад «ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ К. Д. УШИНСЬКОГО»

Соціально-гуманітарний факультет
Кафедра загальної та диференціальної психології

Реферат

ТЕМА: «ДИСКУРСИВНЕ МИСЛЕННЯ ТА ТВОРЧІСТЬ»

Виконала: здобувачка
освітнього ступеня магістра
заочної форми навчання
спеціальності Психологія 053
Янушкевич Діана Сергіївна

ОДЕСА 2023
 ЗМІСТ
1. Вступ…………………………………………………….….3
2. Дискурсивне мислення: поняття, основні
засади………………………..………………………….…..5
3. Природа творчості як процесу створення нових матеріальних і
духовних продуктів……………………………………...…8
4. Дискурсивне мислення у розв'язанні творчих
задач……………………….……………………………….10
5. Висновки……………………………………………….…..22
6. Список літератури……………………….………………...23

2
 Вступ
У сучасному світі творчість є важливою складовою успішного
розвитку як на особистому, так і на професійному рівнях. Це пов'язано зі
зростанням потреб споживачів у новому, незвичайному, оригінальному,
що ставить перед кожним творцем завдання вигадати щось унікальне та
неповторне.
У цьому контексті дискурсивне мислення є важливою складовою
творчості, оскільки воно передбачає не лише знання про те, які ідеї
потрібно втілювати у життя, але й процес їхнього формування та
розуміння великого зображення. У цьому рефераті буде розглянуто, що
таке дискурсивне мислення, творчість та як вони пов'язані між собою.
Дискурсивне мислення є розумінням сутності речей у
взаємозв'язку з навколишнім середовищем, оскільки воно передбачає
аналіз суспільно-культурного контексту, у якому знаходиться творець, а
також усвідомлення наслідків та наслідків впровадження творчого
проєкту.
Дискурсивне мислення є невід'ємною частиною креативного процесу,
оскільки дозволяє творцеві розуміти та аналізувати те, що він створює, а
також його взаємозв'язок зі світом. Воно забезпечує творчій особистості
можливість створення нових образів, ідей та концепцій, що стає джерелом
її творчого потенціалу.
Дискурсивне мислення та творчість є двома важливими аспектами
інтелектуальної діяльності людини. Дискурсивне мислення передбачає
здатність аналізувати та інтерпретувати інформацію, структурувати її та
розвивати логічні аргументи. Творчість, у свою чергу, передбачає
здатність генерувати нові ідеї, сприймати інформацію з неочікуваних
ракурсів та розвивати нетривіальні рішення.
Одним з головних аспектів дискурсивного мислення є здатність до
аналізу текстів та розуміння їх змісту. Це включає в себе здатність
розуміти інформацію на різних рівнях – від лексичних і граматичних до
семантичних та прагматичних. Важливим аспектом є також здатність
відрізняти факти від думок та думки від інформації, що передається. Ці
навички дозволяють людині докладно проаналізувати будь-який текст та
розуміти його зміст.
Творчість передбачає здатність думати нестандартно та
генерувати нетривіальні ідеї. Це може включати в себе розв’язання
проблем, які не мають очевидного рішення, творення нових продуктів або

3
послуг та розробку оригінальних ідей в різних сферах. Людина з високим
рівнем творчості може діяти з великою самостійністю та впевненістю,
здатна розглядати проблеми з нових ракурсів та знаходити неочікувані
рішення.
Наприклад, у науковій діяльності дискурсивне мислення є
ключовим елементом для аналізу та інтерпретації наукової інформації, а
творчість допомагає науковцям знайти нові методи та підходи до
розв'язання наукових проблем.
У мистецтві, дискурсивне мислення може допомогти аналізувати
та інтерпретувати художні твори, а творчість дає змогу художникам
створювати нові твори, які можуть бути відмінними від традиційних.
У бізнесі, дискурсивне мислення допомагає аналізувати та
розуміти ринкові тенденції, а творчість допомагає підприємцям знайти
нові ідеї та рішення для свого бізнесу.
Узагалі, дискурсивне мислення та творчість є важливими
компонентами для розвитку та прогресу людства, оскільки вони
допомагають людям розуміти складні проблеми та знаходити нові рішення
для їх вирішення.
Отже, дискурсивне мислення та творчість є ключовими навичками
для успішної інтелектуальної діяльності людини. Здатність до аналізу та
інтерпретації інформації, структурування її та розвинення логічних
аргументів сприяють розвитку дискурсивного мислення, а здатність до
генерації нових ідей та творення нетривіальних рішень допомагає
розвивати творчість.
Проблема творчості у розв'язуванні задач стала предметом
вивчення у багатьох дослідників та науковців, зокрема А. Пуанкаре, О.Я.
Пономарева, В.В. Клименко, В.О. Моляко, А. Маслоу. Проблеми творчого
мислення вивчав О.І. Берлінський. Будь-яка задача починається з
сприймання, що стало темою досліджень Б.Ф. Ломова, С.Л. Рубінштейну,
В.П. Зінченко та інших.
На кожному етапі творчого процесу широко використовуються
різноманітні інструменти: формально-логічні та інтуїтивно-евристичні. В
науковій творчості необхідно застосовувати методи індукції і дедукції,
аналізу і синтезу, абстрагування і узагальнення, аналогій і моделювання та
інші. Крім того, форми наукового пізнання, такі як наукові факти, наукова
проблема, гіпотеза і наукова теорія, є важливими інструментами творчості.

4
Проте творчий процес передбачає виходити за межі логічного висновку,
виходити за рамки теоретичних положень і наявного досвіду.

Дискурсивне мислення: поняття, основні засади.

Існує велика різноманітність завдань, на вирішення яких
застосовуються різні типи мислення. У психології прийнято розділяти
мислення на дискурсивне та інтуїтивне. Дискурсивне мислення є
розумовий процес, під час якого людина послідовно перебирає різні види
рішень задачі.
Поняття «дискурсивне» походить від латинського «discursus», що
перекладається як «міркування». Тобто в процесі такого мислення людина
знаходить відповідь на питання, що його цікавить, в результаті діалогу з
самим собою. Він підбирає потрібний ключ до рішення так, як діє дитина,
коли збирає мозаїку. По черзі «підставляючи» то одне, то інше своє
припущення, ґрунтуючись на логічних висновках, людина і робить свій
висновок. І при цьому може використовуватися як дедукція, так і індукція:
а) передбачає перехід від загальних понять до окремого випадку;
б) індукція передбачає рух від деякого приватного судження до
загального висновку.
Індуктивний метод використовується в науковій творчості для
отримання загальних висновків на основі спостережень і конкретних
фактів. Він полягає у виявленні закономірностей та формулюванні
загальних правил на основі накопиченого досвіду та емпіричних даних.
За допомогою індуктивного методу дослідник збирає і аналізує
факти, спостереження та експериментальні дані, а потім шукає спільні
ознаки та закономірності, які можуть бути узагальнені і застосовані до
ширшого контексту. Індуктивний метод дозволяє формулювати гіпотези,
створювати нові теорії та розробляти нові концепції на основі існуючих
даних.
Цей метод не гарантує абсолютну достовірність істини, оскільки
висновки, зроблені на основі індукції, можуть мати випадковий характер
або бути обмеженими в рамках доступних спостережень. Однак
індуктивний метод є важливим інструментом для генерації нових ідей,
формулювання гіпотез і відкриття нових шляхів дослідження.
Дедуктивний метод використовується в науковій творчості для
виведення конкретних висновків з вже встановлених загальних принципів,

5
теорій або аксіом. Цей метод базується на логічних розумових операціях,
де конкретні висновки зводяться до загальних принципів шляхом
застосування логічних правил і розумових операцій, таких як умовні
судження, наслідування та протилежність.
Дедуктивний метод використовується для перевірки гіпотез,
побудови ланцюжків логічних висновків та розширення наукових теорій.
Він дозволяє робити точні прогнози і перевіряти їх на практиці.
Прикладом дедуктивного мислення є математичні докази, де виведення
нових тверджень здійснюється за допомогою логічних правил.
Дискурсивне мислення, з іншого боку, відноситься до способу
мислення, який використовується для аналізу і розуміння складних і
проблемних питань. Це мислення, що залучає логічну обробку інформації,
висловлювання аргументів, розгляд різних позицій та взаємодію з іншими
людьми у процесі діалогу і обговорення.
Дискурсивне мислення передбачає здатність критично мислити,
аналізувати доводи, оцінювати аргументи і формувати висновки на основі
розумової обробки інформації. Це важливий аспект наукового пізнання,
який дозволяє розширювати знання, вирішувати проблеми та досягати
нових відкриттів.
Дискурсивне мислення – це процес мислення, який базується на
здатності людини аналізувати, оцінювати та розуміти різні типи
інформації. Цей процес пов'язаний з використанням мови та мовних
засобів, які допомагають людині формулювати та висловлювати свої
думки, ідеї та аргументи.
Дискурсивне мислення передбачає не тільки здатність до аналізу
та інтерпретації інформації, але й здатність до структурування її та
розвинення логічних аргументів. Це дозволяє людині розуміти складні
проблеми, шукати рішення та формулювати власні погляди на різні
питання.
Дискурсивне мислення є важливою навичкою у багатьох
професійних галузях, таких як наука, політика, бізнес та медіа. Здатність
до дискурсивного мислення допомагає людині розуміти складні проблеми
та шукати рішення, розвивати критичне мислення та виражати свої
погляди на різні питання.
Завдяки мові людина може проникнути в глибину речей, вийти за
межі безпосереднього враження, організувати свою цілеспрямовану
поведінку, розкрити складні зв’язки та стосунки, недоступні

6
безпосередньому сприйняттю, передати інформацію іншій людині, що є
потужним стимулом розумового розвитку шляхом передачі інформації, що
накопичилася протягом багатьох поколінь .
Однак мова має ще одну дуже істотну роль, що виходить за межі
організації сприйняття та забезпечення комунікацій. Наявність мови та її
складних логіко-граматичних структур дозволяє людині робити висновки
на основі логічних міркувань, не звертаючись, щоразу до свого
безпосереднього чуттєвого досвіду. Наявність мови дозволяє людині
здійснити операцію виведення, не спираючись на безпосередні враження і
обмежуючись лише тими засобами, які має сама мова. Ця властивість
мови створює можливість найскладніших форм дискурсивного
(індуктивного та дедуктивного) мислення, які є основними формами
продуктивної інтелектуальної діяльності людини.
Ця особливість вирішально відрізняє свідому діяльність людини
від психічних процесів тварини. Тварина може формувати свій досвід
лише виходячи з безпосередньо сприйманих вражень чи, у разі, виходячи з
наочної “екстраполяції” тих подій, які надходять щодо нього як
безпосереднього враження. Відомо, що розвиток психіки в тваринному
світі або обмежується складними програмами поведінки, що передаються
у спадок, або поряд з безумовними зв’язками базується на умовно-
рефлекторних зв’язках, починаючи від найелементарніших і закінчуючи
найскладнішими формами, які і призводять до можливості екстраполяції
безпосередніх вражень.
Отже, дискурсивне мислення – це передусім вид психічного
процесу самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес
опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу
й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду. Інакше
кажучи, це узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі
практичної і теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості.

7
 Природа творчості як процесу створення нових матеріальних і
духовних продуктів.
Існує деяка взаємозв'язаність між історією творчості, як процесом
створення нових матеріальних і духовних продуктів, та етапами розвитку
людства протягом життя. Сучасна наука не має єдиної універсальної
пояснювальної моделі цього явища. Але існує кілька концепцій і гіпотез,
які були запропоновані різними авторами з метою розкриття причин і
механізмів творчості, такими як А. Бергсон, Л.С. Виготський, В. Дільтей,
З. Фройд, К. Юнг та інші.
В.М. Вільчек пропонує цікаву гіпотезу щодо походження
творчості у філогенезі, тобто процесу психічних змін у біологічній
еволюції. Згідно з Вільчеком, природа забирає у людини "інстинктивну
видову програму діяльності", але одночасно наділяє її здатністю
"наслідувати зразок". Люди беруть за зразок тварин, які мають вроджену
програму діяльності і значно переважають людей у впорядкуванні до
середовища. Людина наслідує тварин, поклоняється їм (тотем). Поступово,
пошук зразка, який можна наслідувати, стає основною потребою людини.
Цей пошук є першим кроком до творчості.
Намагаючись пристосуватися до оточуючого середовища, люди
примушені були важко працювати. Але в процесі праці також розвивався і
людський інтелект, виникали різні корисні винаходи, які могли зробити
працю менш тяжкою і більш продуктивною. Так виникає технічна
творчість. Мимоволі фіксуючи за допомогою спостереження дію тих чи
інших законів природи, люди створили засади наукової творчості. Вони
складали музику, наслідуючи співи птахів, перетворювали на танок свої
трудові та ритуальні дії, робили малюнки на скелях, зображуючи сцени з
власного життя. У такий спосіб було започатковано художню творчість.
У первісному суспільстві творчість має синкретичний, тобто,
невіддільний від практичних життєвих справ, характер. Під час розпаду
первісного і становлення рабовласницького суспільства, вона виділяється
в окрему діяльність, набуває самодостатнього характеру. Творчість в
онтогенезі (розвиток психіки конкретної людини протягом її життя)
загалом повторює філогенетичний сценарій. Дитина спочатку наслідує
дорослих і тільки потім переходить до самостійної творчої діяльності,
обирає її характер (науковий, технічний, художній тощо).

8
 Виходячи з визначення творчості як «процесу створення,
відкриття чогось нового, раніше невідомого» для конкретної людини,
В.О.Моляко виокремлює наступні її види:
1. Наукова. Пов'язана з діяльністю людини у царині математики,
фізики, хімії.
2. Технічна. Спрямована на створення нових машин, приладів,
деталей, змінення їхніх функцій. До неї належать: винахідництво,
конструювання, архітектура, художнє конструювання приладів і
раціоналізація процесів, пов’язаних із технікою.
3. Літературна, музична та художня. Пов’язана зі створенням
нових творів в кожній з цих галузей.
4. Ігрова. Спрямована на участь людини у грі, яка потребує змін,
нововведень, відгадок, знаходження результату (від дитячої гри до гри
актора).
5. Навчальна. Всі види навчальної діяльності, коли засвоюються
нові знання, розв’язуються нові задачі і ця діяльність має організований
характер (дитсадок, школа, інститут, курси тощо).
6. Управлінська. Спрямована на керування колективом у процесі
виконання корисної роботи. Має на меті творення.
7. Військова. Також спрямована на керування колективом але у
підсумку має на меті знищення.
8. Побутова («домашня»). Пов’язана з вихованням дітей,
розподіленням бюджету, приготуванням їжі, організацією відпочинку
тощо.
9. Ситуативна («життєва»). Пов’язана з розв’язанням задач, що
виникають перед людиною поза місцем роботи або домом. Це, наприклад,
задача переходу через майдан, де багато транспорту.
10. Комунікативна. Передбачає розв’язання творчих задач, що
виникають в різних видах міжособистісного спілкування.
У кожному з видів творчості людина застосовує дискурсивний тип
мислення частково або повністю. У реальному життя людина має справу
не с «чистими» видами творчості, а з їхньою певною комбінацією. Так,
вчителю потрібно творити не тільки в комунікативній галузі, але також
виконувати складні управлінські функції, приймати рішення в непростих
життєвих ситуаціях.
За рівнем принципової новизни результату М.Л.Смульсон
виокремлює чотири рівні творчості:

9
 - перший (найвищий) характеризує процес творчості, який
призводить до результату, принципово нового для всього людства;
- другий – для досить великого кола людей (певна країна);
- третій – для обмеженого кола (завод, галузь виробництва);
- четвертий – для конкретної людини.
Наприклад, творче досягнення однієї людини – це доказ
надскладної теореми, яку упродовж тривалого часу не могли здолати
кращі математики світу, другої – розв’язання нової для себе головоломки,
яку успішно здолали тисячі попередників.
На думку низки психологів (Д.Б.Богоявленська, А.Маслоу та ін.)
вирішальну роль у виникненні та перебігу творчого процесу відіграють
мотивація, цінності, певні риси особистості (активність, незалежність,
нонконформізм тощо). За ствердженням Маслоу, креативність – це творча
направленість, уроджено притаманна всім, але втрачена більшістю під
впливом середовища. Головне в творчості не зовнішня, а внутрішня
активність, спрямована на створення «ідеалу», образу «іншої реальності»,
яка може зовсім не нагадувати існуючу. У такий спосіб задовольняється
потреба митця у гармонії: її немає в житті, але її можна створити в музиці,
танці або математичній формулі. Важливу роль у розумінні джерел, що
плекають творчу активність особистості, відіграє визначення домінуючого
для неї виду мотивації творчості. Водночас мотивація досягнень,
змагальна мотивація, мотивація соціального схвалення блокують
самоактуалізацію особистості, ускладнюють прояви її творчих
можливостей. Однак, і ці види мотивації можуть бути корисними на етапі
«входження» людини у справжню творчість.
Ф. Левінсон-Лесінг виділяв етапи накопичення даних завдяки
спостереженню та експериментам, тобто підго товці основи для творчості,
виникнення ідеї в процесі фантазування, перевірки й розвитку. Зазначимо,
що ці та інші аспекти творчого процесу та етапи продуктивного мислення
пізніше стали предметом дослідження багатьох вітчизняних і зару біжних
психологів, таких як С. Берштейн, Д. Богоявленська, В. Біблер, А.
Брушлінський, Л. Виготсякий, Дж. Гілфорд, Б. Кед ров, О. Леон тьєв, О.
Матюшкін, В. Моляко, Я. Пономарьов, В. Пушкін, С. Рубінштейн, І.
Семенов, О. Тихомиров, П. Якобсон та багато ін.
Узагальнюючи різні класифікації фаз процесу творчості, Я.
Пономарьов (1976) запропонував таку їхню послідовність:

10
 - перша фаза (свідома робота) – підготовча (особливий діяльний стан
як передумова інтуїтивного осягнення нової ідеї);
- друга фаза (несвідома робота) – дозрівання (несвідома робота над
проблемою, інкубація спрямованої ідеї);
- третя фаза (перехід несвідомого у свідомість) – натхнення
(унаслідок несвідомої роботи у сфері свідомості надходить ідея
щодо вирішення, спочатку гіпотетично, як принцип, задум);
- четверта фаза (свідома робота) – розвиток ідеї, її кінцеве
оформлення та перевірка.
В основу виділення фаз творчого процесу в теорії творчості
Я. Пономарьова (це найдосконаліша сучасна теорія творчості у психології)
покладено експериментально досліджений факт переходу від свідомо
організованих, логічно обґрунтованих пошуків до інтуїтивного вирішення
проблеми або поставленого завдання. В разі цього спочатку не
усвідомлюється засіб вирішення, а зміст ніяк не пов’язується зі змістом
поперед ніх пошуків.
При вирішенні стандартних задач розвинений інтелект
використовує готові логічні програми, де його вищий структурний рівень
контролює функціонування нижчестоящих рівнів. Однак, в творчих
задачах ситуація різко змінюється: якщо обрана логічна програма не дає
результатів, інтелект переноситься на нижчі структурні рівні своєї
організації, і подальше вирішення задачі відбувається поетапно,
повторюючи етапи розвитку. Це означає, що інтелект поступово
піднімається через рівні, набираючи нові дані і знання, щоб знайти
успішне вирішення проблеми.
Еволюція вирішення проходить на наступних етапах
процесу творчості. Тоді вирішення, знайдене інтуїтивним способом,
переходить у логічно завершене та усвідомлюється за своїм результатом.
Відповідно до поглядів Я. Пономарьова, першу фазу можна назвати фазою
логічного аналізу, на цій стадії для вирішення творчої проблеми
використовуються знання суб’єкта, які він актуалізує, відтворює в
конкретній ситуації. Друга фаза визначена інтуїтивним вирішенням
проблеми. Характерною ознакою її є неусвідомлений засіб вирішення
проблеми. Третій фазі творчого процесу вчений дає додаткову назву –
фаза вербалізації інтуїтивного вирішення. Людина не може пояснити, як
отримала результат, але відчуває, що проблема вирішена. Четверта фаза –
фаза формалізації вербалізованого вирішення проблеми, коли рішення є

11
кінцевим, логічно завершеним. Тепер людина найкраще осмислює і
процес, і результат своєї творчої діяльності.
Рівнева природа психологічного механізму творчості, який
вперше було названо центральною ланкою психологічного механізму
творчості, розглядається у формі внутрішнього розумового плану дій, що
має шість рівнів розвитку. На першому рівні розвитку внутрішнього
розумового плану дій дитина не діє «подумки» й не підпорядковує свої дії
задачі, вираженій словами, але здатна маніпулювати необхідними речами.
На другому рівні лише способом маніпулювання предметами, що
оточують її, дитина вирішує словесно сформульовану задачу. На третьому
рівні вона маніпулює уявленнями про речі, але не чітко підпорядковує свої
маніпуляції вимогам словесно поставленої задачі. На четвертому рівні це
підпорядкування стає можливим, вирішення досягається внаслідок проб і
помилок, потім є в основі плану повторних дій; реалізуючи це завдання,
вона вже співвідносить кожну дію з умовами задачі. На п’ятому та
шостому рівнях повністю розвивається ця здатність, вже немає потреби
користуватися шляхом проб і помилок, людина аналізує внутрішню
структуру задачі й на цій основі складає план її розв’язання, якому
підпорядковує свої подальші дії.
У системно-структурному підході на першій фазі творчого
процесу переважають вищі (п’ятий та шостий) рівні психологічного
механізму творчості, які співвідносяться з аналогічними етапами
онтогенезу психологічного механізму поведінки. На другій фазі домінує
нижчий (перший) рівень, і тільки на останньому етапі цієї фази домінуюча
роль переходить до другого рівня. На третій фазі домінують середній
(третій та четвертий) рівні. І на четвертій, останній, фазі знову домінують
вищі (п’ятий і шостий) рівні психологічного механізму творчості.

12
 Дискурсивне мислення у розв'язанні творчих задач
Творчість не є випадковим актом або простим "осяянням".
Вона є складним діалектичним процесом, який має свої відповідні етапи і
механізм. Творчість не може бути зведена лише до неусвідомленого,
безпосереднього явища або лише до дискурсивного, тобто логічного акту.
Вона є єдністю інтуїтивного і дискурсивного.
Природні нахили людини є лише однією з можливостей
творчої діяльності. Ці нахили не можуть розвиватися і реалізовуватися
поза соціальним середовищем. Існує багато різних поглядів на характер
творчості. Діалектичний підхід розглядає творчість як процес,
спрямований на досягнення бажаного результату в умовах, коли відсутній
заздалегідь визначений алгоритм пошуку. Цей процес формується під час
самого пошуку і не може бути передбачений наперед. Більшість
вітчизняних і закордонних філософів підтримують таку точку зору, не
відкидаючи ролі інтуїтивного пізнання і загалом неусвідомленого.
Незважаючи на відсутність алгоритму і оригінальність шляхів,
способів одержання результату, в творчості, як складному процесі, можна
виділити основні процеси і відповідну структуру творчого процесу.
Структура творчої діяльності багатогранна, знаходить своє вираження в
наявності різних стадій, фаз як специфічних елементів творчості.
Однозначного вирішення питання немає. Один з найпоширеніших
варіантів, відповідно з яким творчість у своєму розвитку проходить
чотири етапи: виникнення (постановка) і усвідомлення творчої проблеми;
пошук шляхів, принципу вирішення проблеми; наукове відкриття,
«народження» наукової ідеї, створення ідеальної моделі відкритого
вченими явища, розробка задуму; верифікація, тобто практична перевірка
гіпотези і реалізація результату творчого акту.
Під час виникнення та осмислення творчої проблеми
виявляється один з найяскравіших критеріїв активності свідомості та
творчого потенціалу особистості - здатність ставити проблему. Згідно з
Дж. Берналом, виявлення проблеми є найвищим показником творчості.
Проблемні ситуації, які потребують творчого підходу, відрізняються від
звичайних ситуацій своєю нестандартністю і відсутністю "готових" шляхів
розв'язання. Проблема є формою пошуку і є віссю, навколо якої
розгортаються всі ментальні процеси. Проблема може виникати з різних
об'єктивних факторів, таких як розвиток науки, потреба вдосконалення
технології, інструментів праці, еволюція мистецтва та інших.

13
 Логіка виникнення проблеми, що вимагає творчого вирішення,
може повністю усвідомлюватися, але іноді саме виявлення проблеми є
своєрідним відкриттям і залежить від ступеня обдарованості дослідника.
Під час постановки проблеми дослідник робить висновок про
те, що обране для дослідження питання дійсно ще не має розв'язання в
світовій науці або запропоновані рішення є недостатніми. Цей висновок є
важливою умовою і етапом наукової постановки проблеми.
Обґрунтування актуальності проблеми займає важливе місце в процесі
постановки. Чим більш актуальна проблема, яка потребує вирішення, тим
більше значення має пошук шляхів її розв'язання.
Глибокий аналіз проблемних ситуацій та ретельне визначення
проблеми є необхідними умовами для оптимізації творчого дослідження.
Другий етап є ключовим, оскільки на ньому проводиться
пошук найбільш раціональних і, часто, оригінальних шляхів вирішення
творчої проблеми. Пошук розпочинається з аналізу наявної інформації,
включаючи пам'ять, і завершується формуванням гіпотез, які вказують на
можливі шляхи вирішення проблеми. Гіпотеза виступає основною формою
пошуку рішення, центральним механізмом творчості і може бути
припущенням про властивості і структуру об'єкта або пропозицією щодо
способів діяльності, що вирішують проблему.Гіпотеза необхідна тому, що,
як вважають філософи Володимир Бажан і Павло Дигильовий, думка є
єдиним засобом проникнути туди, де кінчається «поле зору» органів чуття,
а гіпотеза - єдиний спосіб представити те, що могло відбутися. Гіпотеза
розвивається через кілька стадій, включаючи здогад, робочу гіпотезу та
наукову гіпотезу. Робоча гіпотеза з часом, при нагромадженні
обґрунтувань, перетворюється на наукову гіпотезу.
Завершення творчого процесу, у власному розумінні слова,
проходить на третьому етапі, оскільки підсумком є вирішення творчої
проблеми, тобто одержання конкретного результату. Творчий акт набуває
різних форм, але головними серед них є: відкриття, винахід,
раціоналізація, висування нової ідеї, розробка задуму, нової методики
тощо.
Одержані на третьому етапі дані корегуються і оформлюються
в логічно струнку систему.
Заключний етап – це перевірка істинності одержаного
результату і здійснення реалізації. Головним критерієм істинності
творчого акту є практика, але використовуються і логічні засоби

14
обґрунтування отриманих результатів. Суттєвим моментом перевірки
гіпотез є критика, за допомогою якої виявляються хибні підходи до
дійсності, неспроможність планів, необґрунтованість висновків. Гіпотеза,
істинність якої доведено, стає достовірним теоретичним знанням, теорією
або її часткою. Чим менше минає часу між народженням творчої ідеї і її
втіленням, тим більша ефективність творчого акту. Творчий процес,
особливо в сфері наукового пізнання, настільки складний і
багатоманітний, що його здійснення неможливе, якщо суб'єкт творчості не
введе в дію всі матеріальні і духовні засоби пізнання, якими володіє. Вся
багатоманітність матеріальних і духовних засобів пізнання і становить
зміст механізму творчості.
У випадку, коли для вирішення задачі у людини є готові
логічні програми, рішення здійснюється переважно на вищому
структурному рівні, і цей процес не впливає на її емоційну сферу. Те ж
саме спостерігається на початкових етапах вирішення творчих завдань,
коли людина намагається застосувати готові логічні програми, що
призводить до невдачі.
Схема центральної ланки психологічного механізму творчого акту (по Я. А. Пономарьову, 1976)

Практичний досвід не підтверджує ефективність суб'єктивної

логіки у творчості. Тоді рішення творчих задач можливе лише за
допомогою інтуїції. При цьому організація людської діяльності зміщується
на нижні структурні рівні. Важливою є установка, яка відповідає
об'єктивній шкалі цінностей.
Процес інтуїтивного пошуку несвідомий, але його результати
можуть бути свідомо сприйняті. Тому інтуїтивне рішення здається
неочікуваним, як "просвітлення" або "інсайт". Щоб передати інтуїтивне
рішення іншій людині, його потрібно вербалізувати, формалізувати і
виразити логічно. Це призводить до ефекту того, що інтуїтивне рішення
випереджає логічне.

15
 У теорії А. М. Матюшкіна досліджується роль інтуїції у
процесі рішення задач. Виявлено, що інтуїтивний компонент активізується
при перетворенні зовнішньої ситуації на проблему та наявності
спеціальної мотиваційної настанови, "проблемної домінанти", яка
полегшує виявлення підказок для рішення.
П. М. Якобсон (1971) виокремив наступні етапи творчого
процесу: інтелектуальна готовність, виявлення проблеми, зародження ідеї,
пошук рішення, отримання принципу винаходу, перетворення принципу в
схему та технічне оформлення.
Г. Волас (1926) виділив чотири стадії у творчому процесі:
Підготовка: це свідоме дослідження проблеми, визначення
проблеми, збір інформації та спроби вирішення, що створюють особливий
активний стан як передумову для інтуїтивного проблиску нової ідеї.
Інкубація або дозрівання: це несвідомий процес "дозрівання
рішення" і направляючої ідеї.
Осяяння або натхнення: це раптове знаходження рішення,
перехід з несвідомого у свідомість первісної гіпотетичної ідеї рішення у
вигляді принципу або задуму.
Перевірка знайденого рішення: це свідома робота над ідеєю, її
розвиток, остаточне оформлення та перевірка.
Кнелер (2005) додав ще один етап, який назвав "перший
інсайт" і який передує стадії підготовки. На цьому етапі з'являється перша
сира, але оригінальна ідея. Д. Сапп (1992), підтримуючи концепцію
першого інсайту, зауважує, що в цей момент людина вже перебуває в стані
переживання, схожому на той, який виникає під час інсайту, який
знаходиться всередині креативного процесу. С. Боулз (1990) запропонував
виділити фрустрацію як самостійний етап у творчому процесі.
Розглянемо основні етапи більш детально:
Підготовка. На етапі підготовки, людина зосереджує свідомі
зусилля на пошуку творчого рішення проблеми. Цей етап включає
активізацію знань та досвіду, які накопичені у людини, а також
використання відомих схем і алгоритмів для вирішення проблеми.
Варіанти рішень з'являються послідовно, перевіряються та уточнюються.
Важливим критерієм вибору рішення є його схожість з проблемами або
ситуаціями, які вже зустрічалися раніше. Процес опрацювання проблеми
проводиться як в цілому, так і віддільно по її складових частинах.
Збирається додаткова інформація, уточнюється структура проблеми.

16
Мотивація для вирішення задачі на цьому етапі зазвичай зростає, особливо
коли проблема ставиться самим суб'єктом. Внутрішнє спонукання до
постановки та розв'язання проблеми є ключовим і випливає з першого
інсайту, особливо коли проблема формулюється самим суб'єктом. На
даному етапі, людська поведінка відзначається високою свідомістю
результатів та процесів дій, логічним контролем над ними та
цілеспрямованістю. Якщо аналізовані способи розв'язання або варіанти
поведінки не призводять до вирішення проблеми або знаходження нового,
більш ефективного підходу, то цю проблему можна вважати творчим
завданням, яке можна розв'язати на наступних етапах творчого процесу.
Тривалість підготовчого етапу часто пов'язана з досягненням стадії
фрустрації при вирішенні завдань.
Тривалість підготовчого етапу зазвичай пов'язана з
необхідністю досягнення етапу фрустрації при вирішенні завдання. Цей
етап відзначається тим, що проблему формулює сама людина, а поведінка
на ньому характеризується високою свідомістю результатів і процесів дій,
логічним контролем над ними та свідомою цілеспрямованістю
(Пономарьов, 1988). У разі, якщо аналізовані способи розв'язання або
варіанти поведінки не приводять до вирішення проблеми або не знайдено
нового, більш ефективного шляху її вирішення, цю проблему можна
віднести до класу творчих завдань, які можна розв'язати на наступних
етапах творчого процесу.
Тривалість підготовчого етапу часто пов'язана з потребою
досягнення етапу фрустрації при вирішенні завдання. Цей етап
характеризується логічним контролем над способами та свідомою
спрямованістю дій (Пономарьов, 1988). Якщо аналізовані способи
вирішення або варіанти поведінки не призводять до розв'язання проблеми
або не знаходиться новий, більш ефективний підхід до її вирішення, цю
проблему без сумніву можна віднести до категорії творчих завдань,
розв'язок яких можливий на наступних етапах творчого процесу.
Перехід до етапу фрустрації настає, коли після аналізу всієї
доступної інформації та перевірки наявних варіантів рішень не
знаходиться задовільної відповіді. Поведінка людини на цьому етапі
характеризується збільшенням емоційного напруження, почуттям
роздратування, замішаності, відчуттям некомпетентності, нудьги, втоми та
апатії. Виникнення негативного емоційного стану призводить до зниження
самоконтролю і рівня рефлексії, що сталося. Виникає враження, що

17
рішення взагалі не існує, або початкові умови задачі є неправильними, або
хтось винен у поточній ситуації (Пономарьов, 1988).
Для людини сприйняття перебування в такому
"інформаційному тупику" може викликати почуття бар'єру, перешкоди, які
на свідомому рівні сприймаються як обмеження для пізнання та розвитку.
Це переживання може посилюватися наявними в свідомості стереотипами,
установками та жорсткими ідентифікаціями.
Поведінкові реакції, що виникають під час креативної
фрустрації, залежать від рівня мотивації щодо пошуку рішення задачі та
ступеня прихильності початкової ідеї, сформованої на підготовчому етапі,
оскільки саме тут відбувається важливий вибір, що впливає на кінцевий
результат: буде проблема вирішена та чи буде результат справді творчим.
На цьому етапі можуть бути прийняті свідомі рішення, які безпосередньо
впливають на остаточний результат.
Коли людина конструктивно ставиться до фрустрації як до
необхідного етапу креативного процесу, це сприяє ефективній перебудові
її діяльності. На цьому етапі вона усвідомлює наявні бар'єри, стереотипи,
відсутність конкретної інформації та інші перешкоди, що заважають вияву
креативності.
Перехід до етапу інкубації відбувається, коли свідома робота
над проблемою припиняється (хоча безсвідома робота над нею може
розпочатися ще на етапі підготовки), і специфічний механізм вирішення
творчого завдання дозволяє усвідомити лише результат, а не сам спосіб
розв'язання. На етапі інкубації результат несвідомої роботи над
проблемою включає як прямий, свідомо усвідомлюваний продукт, що
відповідає поставленій меті, так і побічний, неусвідомлюваний продукт.
Цей результат формується під впливом елементів минулого досвіду і
навколишнього середовища, які взаємодіють, але не мають прямого
впливу на розв'язання проблеми. З певними умовами цей процес може
привести до розв'язання творчого завдання.
За словами Е. А. Валуєва і Д. В. Ушакова, інкубаційний період
виконує важливу роль у розв'язанні задачі. Згідно деяких гіпотез, таких як
гіпотеза свідомої роботи, гіпотеза розсіювання втоми, гіпотеза
селективного забування, гіпотеза поширення активації і гіпотеза
випадкової асиміляції, рішення виникає саме під час інкубаційного
періоду.

18
 Інша точка зору стверджує, що рішення вже існує, але його
усвідомленню заважають різні фактори. На цьому етапі інкубації роль
полягає в подоланні бар'єрів і стереотипів, які перешкоджають
усвідомленню рішення. Інкубація допомагає змінити баланс активації
елементів, які відносяться і не відносяться до розв'язання проблеми, що
сприяє усвідомленню рішення.
Якщо збережена мотивація для вирішення проблеми,
інкубаційний період залучає несвідому і будь-яку інформацію, що має
відношення до задачі. "Ключові" образи з минулого досвіду заповнюють
"порожнечі" у структурі рішення. Вдале пройдення етапу підготовки
також є важливою умовою для успішного інкубаційного періоду. Помилки
та недоліки, допущені на етапі підготовки, можуть завадити появі цінної
ідеї, навіть якщо є "ключова" інформація зовні або з минулого досвіду.
Фазове розуміння є важливим моментом у креативному
процесі, коли інтуїтивне рішення доходить до свідомості та стає
вербалізованим. В цей момент людина відчуває, що задача вже вирішена,
але не може пояснити, як саме це сталося. Інсайт супроводжується
сильними позитивними емоціями, пожвавленням та ейфорією. На цій фазі
творчого процесу основним є поглиблення усвідомлення рішення задачі.
Досягнення цієї кульмінаційної точки сприймається як можливість
здобути відсутній ключ для вирішення задачі, який знаходиться поруч, але
може бути втрачений, якщо не зафіксувати його появу у свідомості.
Різні види інсайту були визначені Стернбергом та Девідсоном,
включаючи селективне кодування (виділення ключового значення наявної
інформації), селективне комбінування (визначення способу поєднання
фрагментів інформації) та селективне порівняння (поєднання інформації
про справжню задачу з інформацією з інших завдань).
Розробка або перевірка є останнім етапом творчого процесу, де
проводиться логічна перевірка та підтвердження отриманого рішення. Цей
етап складається з двох підетапів:
1) Верифікація, яка включає аналіз відповідності отриманого
рішення вихідним умовам задачі та його валідності.
2) Реалізація ідеї, яка передбачає втілення отриманої ідеї після
успішної верифікації. Цей підетап може займати від кількох
секунд до десятків років, залежно від складності завдання.
У разі невдалої верифікації може бути потрібно повернутися до
попередніх етапів, таких як інкубація, фрустрація або підготовка. Таким

19
чином, творчий процес є нелінійним, з взаємопереходами та взаємною
залежністю між етапами.
Навчально-професійна діяльність людини є системою
розвʼязування задач. Задача передбачає розкриття та засвоєння
невідомого. Задача – мета, що дана у певних умовах і вимагає пошуку
необхідних засобів для її досягнення. Д. Пойа пише: «Задача передбачає
необхідність свідомого пошуку відповідного способу для досягнення ясно
видимої, але безпосередньо недоступної цілі».
Задача має відоме – те, що дано, та невідоме – те, що є
предметом пошуку. Однакових задач немає. Кожна з них являє собою
певну варіацію порівняно з розвʼязаними раніше і вимагає побудови
процесу розвʼязування відповідно до її конкретних умов.
Перш ніж бути розвʼязаною, задача має стати максимально
зрозумілою для людини. Це досягається через розвʼязання підзадач при
розвʼязуванні вихідної.
Виникнення підзадач визначається попереднім ходом думки, а
результат розвʼязання попередньої задачі визначає наступну. Утворюється
ланцюжок задач, які субʼєкту необхідно розвʼязати, щоб отримати
розвʼязок вихідної.
Постановка запитання свідчить про субʼєктивний факт
існування дефіциту інформації. Запитання є психічним відображенням
незрозумілості певних предметних відношень, BOHO виступає ЯК
«розуміння незрозумілості».
Виникнення запитання – результат переживання емоції
здивування, що виникає як невідповідність між метою та власним
досвідом, виявленням протиріччя, конфліктного стану між
антагоністичними судженнями. Виникає необхідна зупинка для пошуку
відповіді та подальшого продуктивного мислення.
Розуміння – складний, опосередкований мисленнєвий процес,
процес осмислення обʼєкта, здійснення аналізу через синтез і надходження
його у систему смислів людини. Система формуючих смислів – відкрита
система, що постійно розширюється, вважає Д.О. Леонтьев. Сукупність
смислових утворень, їх звʼязки й відношення утворюють смислову сферу
субʼєкта, здійснюють смислову регуляцію його діяльності.
Осмислення задачі людиною приводить до актуалізації та
застосування знань до задачі. Актуалізація та застосування знань під час
розвʼязування задачі може виникати як на ранніх, так і на пізніх ії етапах.

20
Актуалізовані на початку розвʼязування задачі знання найчастіше не
виступають тими необхідними знаннями, які обгрунтовують розвʼязання
залачі. Знання перетворюються у спосіб розвʼязання задачі лише їх
співвіднесенням з умовами та вимогами задачі. Тоді виникає рух від задачі
до «невідповідних» задачі знань і від них знову до задачі, а потім до її
розвʼязання.
На початку розвʼязування задачі актуалізуються ближчі до
даного типу задач знання, у разі невдачі - більш віддалені чи за аналогією
з попередніми знаннями. Причому актуалізуються не окремі знання, а їх
система. У цілому залучення знань відбувається планомірно.
Під час розвʼязування задачі здійснюється прогнозування
майбутніх властивостей результату, з випередженням реального плину
подій. Випереджаюче відображення є, перш за все, активною підтримкою
поставленої мети до моменту її реалізації. Передбачення - єдність аналізу
та синтезу, результат активного прийому й переробки інформації.
Умовою ефективності передбачення є високий рівень знань,
вміння ставати на точку зору опонента: і всяке передбачення грунтується
на минулому досвіді субʼєкта, але рівно настільки, наскільки він здатний
«повʼязати» це минуле з інформацією про теперішній момент.
Відомо, що на основі осмислення й переосмислення змісту
задачі висуваються гіпотези як усвідомлення шляху розвʼязування задачі.
Поява гіпотез грунтується на «смислових віхах» у процесі розуміння й
розкриває не всі, а одну чи дві сторони задачі. Гіпотези слугують мостом
між інтуїтивними та дискурсивними процесами під час розвʼязування
задачі. У процесі пошуку розвʼязання відбуваються динамічні переходи
від загальних до часткових гіпотез, від «макрогіпотези» до
«мікрогіпотези» й навпаки.
Пошук розвʼязання задачі, стверджує Н. Б. Шумакова,
здійснюється як рух по спіралі – від запитань установлюючих,
спрямованих на виділення обʼєкта (хто?, що?), до гіпотетичних,
повʼязаних з передбаченням та його істинністю (можливо, це...), через
причинні запитання, повʼязані з пізнанням обʼєкта, його звʼязків та
відношень (чому?), та визначальні запитання, спрямовані на виявлення
характеристик обʼєкта (де?, коли?, скільки? та ін.), а також рух від
запитань до гіпотези і від неї через запитання до нової гіпотези.
Ефективність гіпотези визначається рівновагою між
передбаченням та контрольними операціями, тобто її перевіркою. На етапі

21
перевірки гіпотези субʼєкт у разі її правильності формує кінцевий смисл
задачі, аналізує розбіжності смислів, труднощі й помилки.
3'ясування прихованого смислу задачі свідчить про виділення
її суттєвих властивостей. На основі цього виникає краше розуміння задачі
та знаходження способу розвʼязання. Спосіб дії має орієнтувальну,
виконавчу та контрольну частини, і виступає конкретною формою
існування дії, є також єдністю відображуючого та операційного моменту
[3, 259-2671.
Спосіб виконання дії становить зміст дії та залежить від умов
її виконання. Зміст дії - це ставлення людини до умов та мети задачі, яке
виражається станом підвищеної чутливості до задачі. Сенситивність
людини забезпечує відображуючий момент способу розвʼязання задачі.
Невідоме у задачі людини тримає, захоплює, а разом з тим
викликає переживання неузгодженості з ним. Створюється полюс напруги,
який тримає всю його зосередженість та мотивацію. Людина переживає
причетність до буття, а його дії набувають внутрішнього смислу, стають
пристрасними та змістовними. Почуття та дія зливаються у єдиний потік.
У процесі розвʼязування задачі відбувається розвиток
особистості людини. Цей розвиток полягає у тому, що взаємодіюча
система: людина - задача, забезпечує перехід процесу у продукт і навпаки.
Відбувається розвій внутрішніх сил та можливостей людини, здійснюється
його самореалізація.

22
 Висновки.
Процес творчого розвʼязування задачі розгортається за умови
сенситивності перцептивних процесів, яка активізує та гармонізує
механізм творчості, визначає швидкість пошуку та появу оригінального
розвʼязку.
Його виникнення відбувається спершу на чуттєво-
інтуїтивному, а згодом на дискурсивно-логічному рівні мислення людини.
Зіткнення протилежних полюсів: субʼєктивного та обʼєктивного, відомого
та невідомого, чуттєво-інтуїтивного та дискурсивно-логічного у процесі
розвʼязування зумовлюють розвиток одне одного, формують динаміку
розвʼязування задачі та сприяють розвитку людини та його самореалізації
у задачі.
Щоб розвивати дискурсивне мислення, корисно займатися
аналізом та інтерпретацією текстів, включатися у дискусії та обговорення
різних тем, вчитися виражати свої думки та аргументувати їх. Також
важливо розвивати здатність до критичного мислення та оцінювання
інформації, що надходить з різних джерел.
Дискурсивне мислення та творчість є важливими
компонентами для розвитку та прогресу людства. Досконалість у даних
здібностях може допомогти людині у різних сферах діяльності та сприяти
розвитку як особистісного, так і соціального потенціалу.

23
 Список літератури
1. Барановский А. Б., Потапенко Г. М., Щекин Г. В. Система методов
профессиональной ориентации. Основы профессиональной
ориентации: учебно-методическое пособие. Киев, 1991. 149 с.
2. Бутко М. П., Неживенко А. П., Пепа Т. В. Економічна психологія:
навчальний посібник. Київ : Центр учбової літератури, 2016. 232 с.
3. Баклицький І.О. Психологія праці: навчальний посібник. Київ:
Знання, 2008. 655 с.
4. Вірна Ж. П. Мотиваційно смислова регуляція у професіоналізації
психолога: монографія. Луцьк: РВВ Вежа, 2003. 320 с.
5. Афанасьєва Т. О. Психологічний супровід професійного розвитку
майбутнього психолога у вищому навчальному закладі : автореф.
дис. канд. психол. наук : 19.00.07 – педагогічна та вікова
психологія / Т. О. Афанасьєва. – Класичний приватний університет.
– Запоріжжя, 2011. – 22
6. Висідалко Н. Л. Чутливість перцептивних процесів при вирішенні
задач та її показники // Практична психологія та соціальна робота. -
2010. - No 6.
7. Висідалко Н. Л. Інтелектуальні дії студентів та їх ефективність при
вирішенні задач // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С.
Костюка НАПН України.
8. Київ: Міленіум, 2007. - Вип. 34.
9. Висідалко Н.Л. Роль перцептивної сфери студента у формуванні
рішення залачі // Збірник наукових праць Інституту психології ім.
Г.С. Костюка НАПН
10.- Житомир: «Вид-во ЖДУ ім. І. Франка», 2010. - Т. 7.

24