ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

«УКРАЇНА»

РЕФЕРАТ
з дисципліни «Загальна психологія»
Тема:«Види уваги та їх характеристика»

Підготував:
студент 1 курса
групи ЗПЛ-20-1
Стефаніс В.С.
Київ
2021
Зміст
-увага дослідження психічний
-Вступ
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика уваги
РОЗДІЛ ІІ. Функції, причини, та види уваги
РОЗДІЛ ІІІ. Методи дослідження уваги
-Висновки
-Список використаної літератури
ВСТУП

Актуальність теми є увага – спрямованість і

зосередженість свідомості, які передбачають
підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової
активності індивіда. Мимовільна, довільна, після
довільна увага. Умови, що полегшують
зосередження уваги. Процеси і стани уваги
класифікують за різними засадами: функціями та
ефектами, генезами і механізмами, причинами,
умовами і властивостями. Поділ уваги на довільну і
мимовільну історики психології знаходять уже в
Аристотеля. Згодом було здійснено повний та
всебічний опис усіх різновидів і властивостей довільної
та мимовільної уваги.
Властивості уваги: обсяг; розподілення; концентрація;
стійкість; і переключення. Обсяг уваги – це кількість
одночасно охоплюваних увагою об’єктів.
Метою роботи - є дослідити види та властивості
уваги.
Виходячи з мети роботи необхідно вирішити наступні
завдання:
- визначити загальну характеристику уваги;
- показати функції, причини, та види уваги;
- дослідити методи дослідження уваги;
Об'єктом даної роботи є увага яка являє собою форму
психічної діяльності людини, яка полягає в її
спрямованості і зосередженості на певних об'єктах.
Предмет роботи показати функції, причини, та види
уваги, дослідити методи дослідження уваги.
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика уваги

Увага - це психічний стан, який характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності що

виражається в її зосередженості на вузькому участку.
В кожний момент діяльності людини на неї діє багато різних об'єктів, але не всі вони однаково
нею відображаються. Одні предмети і явища відображаються нею чітко і ясно, а другі - наче
відступають на задній план і майже не помічаються, треті у даний момент взагалі не існують
для неї.
Усвідомлення середовища має вибірковий характер. Людина уважна до одних і не уважна в
цей час до інших об'єктів, вона не може усвідомлювати зразу все, що її оточує. Людина
усвідомлює ті об'єкти, до яких вона уважна.
Увагу людини привертає:
- Новизна предмета;
- Складність;
- Інтенсивність стимулу;
- Повторюваність предмета.
Поняття уваги. У процесі життєдіяльності людина з безлічі об´єктів завжди вибирає щось одне,
те, про що думає, що уявляє. Цю особливість свідомості пов´язують з такою її властивістю, як
увага. При цьому свого особливого змісту як пізнавальний процес увага не має, вона є
динамічною гранню всіх пізнавальних процесів.
Досліджувати увагу почали вже на етапі становлення наукової психології. Фактор уваги істотно
впливав на результати фізіологічних експериментів, тому цю проблему почали вивчати
найбільші фізіологічні лабораторії XIX ст. В одному зі своїх ранніх досліджень В. Вундт вивчав
ефекти уваги в дослідах з реєстрацією часу реакції на зоровий і слуховий стимули за умови
їхнього збігу. Вчення про увагу як процесу апперцепції - основа його концепції свідомості.
У працях В. Джемса, Е. Тітченера, Т. Рібо було сформульовано фундаментальні поняття
психології уваги і запропоновано важливі парадигми його експериментального дослідження.
М.М. Ланге з 1893 р. виокремив вісім основних поглядів на природу уваги. У межах
гештальтпсихології розгорнулася різка критика менталістичного підходу до проблем уваги.
Обстоювали точку зору, відповідно до якої об´єктивна структура поля, а не інтенції суб´єкта (як
у психології свідомості) визначає сприйняття предметів і подій. Увагу розглядали також як Его-
об´єктну силу (тобто силу об´єкта, який концентрує на собі увагу). Біхевіористи відкинули
«увагу» і «свідомість» як головні поняття старої менталістської психології, тому впродовж
тривалого часу увагу досліджували тільки в руслі прикладних і фізіологічних проблем.
Інтерес до проблеми уваги з новою силою виявився в межах когнітивної психології, історія якої
почалася з аналізу уваги і пам´яті. У 1953 р. К. Черрі запропонував лабораторний варіант
методики, образно названої «Вечірка з коктейлем», яка дала поштовх до розвитку
експериментування і створенню численних моделей уваги. Упродовж наступних років було
запропоновано нові експериментальні ситуації й розроблено ретельні методи реєстрації
феноменів уваги.
У радянській психології проблеми уваги досліджували в межах пропонованих
загальнотеоретичних підходів. Найцікавіші ідеї висловили Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, М.Ф.
Добринін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Д.М. Узнадзе.
Нині чимало концепцій уваги, запропонованих досить давно, знаходять «друге дихання».
Зокрема, в американській психології всі підручники, які описують проблему уваги, починаються
з цитат В. Джемса.
М.Ф. Добринін розглядав увагу як спрямованість і зосередженість свідомості на діяльність з об
´єктом. Такий підхід близький до позиції відомого американського психолога У. Найсера. У
межах психології установки Д.М. Узнадзе увагу розглядали як змістовний процес, який
організує, контролює специфічно людські форми поведінки. Така позиція стає дедалі
популярнішою в концепціях, які зосереджують свою увагу на метакогнітивних процесах, що
регулюють і організують когнітивну активність (Дормашев, Романов).
Усі великі психологічні напрями неминуче виходили на проблему уваги, намагаючись описати
коло явищ, які становлять це поняття, і розкрити його механізми.
На підставі чого ми можемо стверджувати, що маємо справу з механізмами уваги? Які
феномени психічного життя описує це поняття? У психології виокремлюють критерії уваги, які
торкаються практично всіх аспектів психічної діяльності, від зовнішніх реакцій до суб´єктивних
вражень:
- зовнішні реакції - моторні, вегетативні, які забезпечують умови кращого сприйняття сигналу.
До них належать поворот голови, фіксація очей, міміка і зосередження, затримка подиху,
вегетативні компоненти орієнтованої реакції;
- збільшення продуктивності пізнавальної діяльності. У цьому разі йдеться про підвищення
ефективності «уважної» дії (перцептивної, мнемічної, розумової, моторної) порівняно з
«неуважною»;
- вибірковість (селективність) інформації. Цей критерій виражається в можливості активно
сприймати, запам´ятовувати, аналізувати лише деяку частину інформації, яка надходить, а
також реагувати лише на обмежене коло зовнішніх стимулів. Російський дослідник М.М. Ланге
підкреслював, що увага - це відносне панування цього уявлення цієї миті;
- ясність і виразність змістів свідомості, які є в полі уваги. Цей суб´єктивний критерій було
висунуто в межах психології свідомості. Усе поле свідомості розділяють на фокальну сферу і
периферію. Одиниці фокальної сфери свідомості уявляються стійкими, яскравими, а змісти
його периферії чітко не розрізнені і зливаються в пульсуючу хмару невизначеної форми. Така
структура свідомості можлива не тільки під час сприймання об´єктів, а й у спогадах і
міркуваннях.
Чи є увага самостійним процесом? Увага - це аспект будь-якої психічної діяльності чи
динамічна характеристика пізнавальної діяльності, яка виражає провідний зв´язок психічної
діяльності з певним об´єктом, на якому вона зосереджена? Чи вибіркова спрямованість на той
чи інший об´єкт? П.Я. Гальперін вважав, що увагу можна розглядати як особливу розумову дію,
і визначав її як згорнуту (автоматизовану) дію контролю.
У закордонних концепціях також простежується кілька тенденцій у дослідженнях уваги.
Насамперед можна виокремити концепції, у яких увагу розуміють як фільтрацію або селекцію
інформації, яку і забезпечують роботою особливого блоку (Д. Бродбент, Е. Трейсман).
Виокремлення блоку селекції дає змогу вважати, що увага є окремим психічним процесом.
Крім того, існують підходи, які розглядають увагу як активне передбачення і вияв роботи всієї
системи переробки інформації (У. Найсер, Дж. Хохберг). Окреме місце належить теоріям, які
трактують увагу як концентрацію розумового зусилля на сенсорних або уявних подіях. Тут
важливе місце посідає модель Д. Канемана, який розглядав увагу як обмежений енергетичний
ресурс, який можна використати для розв´язання тих чи інших завдань.
УВАГА - це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості й
зосередженості свідомості на певних предметах і явищах навколишньої дійсності або власних
переживаннях.
Саме спрямованість і зосередженість свідомості забезпечують підвищення рівня сенсорної,
інтелектуальної або рухової активності індивіда.
Спрямованість виявляється у довільному або мимовільному виборі об´єктів, який відповідає
потребам суб´єкта, меті і завданням його діяльності. Концентрованість виявляється в
одночасному відволіканні від усього зайвого, у тимчасовому ігноруванні всіх інших об´єктів.
При цьому відображення стає більш ясним і чітким, думки та інформація утримуються у
свідомості доти, доки діяльність не буде завершено, доки не буде досягнуто її мети. Отже,
забезпечуються контроль і регулювання діяльності.
У своїх вищих формах увага пов´язана з регулюванням перебігу психічних процесів і свідомої
поведінки людини.
Залежно від об´єкта зосередження увага може виявлятися у сенсорних, мнемічних, розумових і
рухових процесах. На цій основі виокремлюють такі форми вияву уваги: сенсорна
(перцептивна), інтелектуальна, моторна (рухова).
Найбільш вивченою нині є сенсорна увага (зорова, слухова). Більшість даних, які
характеризують увагу, отримано, фактично, при її дослідженнях. Сприяючи підвищенню
ефективності сприйняття, пам´яті, мислення, увага виявляється ніби всередині самих
пізнавальних процесів. Саме з нею пов´язані повнота і точність сприйняття. Послаблення уваги
може призвести до значних порушень перцептивних процесів і викривлення образу, який
формується.
Увага потрібна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Побутує
порівняння уваги з термометром, який дає змогу робити висновки про переваги методів
навчання та правильність його організації.
Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина,
зосереджуючись на одному, не помічає іншого.
Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати
її на ті чи інші об´єкти, що називають уважністю. Увага - це характерологічна властивість
особистості, завдяки якій людина володіє нею, а тому своєчасно й активно зосереджується,
скеровує увагу.
Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності
без зовнішніх спонук спрямовувати і підтримувати свою увагу в процесі діяльності внутрішніми
засобами.
Отже, увага являє собою форму психічної діяльності людини, яка полягає в її спрямованості і
зосередженості на певних об'єктах.
Увага може бути зовнішньою і внутрішньою. Уважність учнів - необхідна умова успішного
оволодіння ними передбаченими шкільною програмою знаннями, вміннями і навиками. Тому
кожному педагогові треба володіти увагою своїх учнів, виховувати в них уміння бути уважними.
Успішне ж виконання цього завдання потребує правильного розуміння природи уваги, її видів,
характерних особливостей і шляхів розвитку у дітей.
Характеристика уваги:
Зосередженість - здатність сконцентруватися на одному об'єкті.
Стійкість - постійно в увазі один об'єкт, без відволікань.
Об'єм і розподіл уваги: об'єм - визначається кількістю предметів, які одночасно можуть
перебувати у вашій увазі (7 предметів).
Розподіл - здатність розширення предметів.
Переключення уваги - здатність переключення з одного предмета на інший і швидкість цієї дії.
Основна функція уваги - контроль - тобто. Уважність людини в її діяльності дозволяє
контролювати об'єкт уваги і направляти його в потрійному напрямі.
До допоміжних функцій належать:
Активізація потрібних і гальмування непотрібних в певний момент часу фізичних та психічних
процесів.
Увага сприяє цілеспрямованому відбору інформації.
Увага забезпечує тривалу сконцентрованість активності на одному об'єкті.
Причини уваги можна знайти як у суб'єкті так і в об'єкті.
Фізіологічну будову уваги досліджував Павлов, який дійшов висновку, що в мозку людини існує
найбільш збуджена ділянка, яка повністю забезпечує роботу свідомості. Крім того, ця ділянка
пов'язана з увагою. Цю ділянку згодом Павлов назвав домінантною.
Увага поділяється на мимовільну і довільну.
Мимовільною називають таку увагу, як складається в ході взаємовідношень людини з
середовищем помимо її свідомого наміру. Первісно вона виникає як безумовнорефлекторне
явище, викликане впливом тих чи інших зовнішніх агентів у розвиток життєдіяльності людини
вона ускладнюється, стає умовнорефлекторним явищем, що викликається подразниками, які
набули для людини значення певних сигналів.
Існують деякі загальні відомості подразників, завдяки яким вони легко звертають на себе увагу
людини. Такими є раптовість появи об'єкта, сила його впливу, уміння його інтенсивності і
положення в просторі, співвідношення його з фоном, на якому він виступає, та ін. Хоч би як
були зайняті учні інтересним уроком в класі, але раптове відкриття дверей і поява нової особи
під час уроку привернуть до себе їх увагу. Чим сильніший, різкіший звук або світловий
подразник, тим більше він звертає на себе увагу. Якщо об'єкт діє тривало і безперервно. Він
стає менш помітним, ніж об'єкт, інтенсивність дії якого змінюється. Рухливі об'єкти більше
привертають увагу. Ніж нерухомі. Раптове послаблення або зникнення подразника стає
об'єктом уваги. Так, зниження голосу вчителя під час уроку, тимчасове його замовкання
мобілізує увагу учнів.
Ми уважні до того, що нас не байдуже, що має для нас сигнальне, життєве значення. Увагу
викликає те, в чому в нас є потреба, що відповідає нашим інтересам, що, активізуючи сліди
минулих вражень, збуджує і підтримує нашу пізнавальну і всяку іншу діяльність.
Те, що викликає цю діяльність, стає предметом уваги.
Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному й індивідуальному
розвитку. На її основі виникає довільна увага.
Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистісно.
В своїх розвинених формах - це вольова увага.
Мимовільну увагу іноді називають пасивною, а довільну - активною. Така характеристика цих
видів уваги нечітка. В той час. Як у мимовільній увазі виявляється залежність активності
людини від безпосередньої дії зовнішніх об'єктів, у довільній увазі ця активність більше
опосередкована слідами минулих вражень, наявними у людини системами тимчасових
нервових зв'язків.
Довільна увага виникла історично у процесі праці людини. Праця завжди скеровується більш
чи менш віддаленою метою. Яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Досягнення
такої мети виключає вміння зосереджуватися на ній, відвертатися від побічних стимулів,
переборювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди і направляти свої зусилля на
виконання окремих етапів трудового процесу. Хоч би вони самі по собі були й непривабливі,
контролювати цей процес.
Чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим
більше вимоги ставить вона до довільної уваги. Необхідність в такій увазі виникає також при
наявності стимулів. Що відволікають людину від завдання. Чим більше зовнішніх і внутрішніх
перешкод зустрічаються людині в процесі виконання завдання, тим більше зусиль потрібно з її
боку для підтримання в потрібному напрямі. Ці зусилля можливі тільки там, де досить сильні
мотиви, що спонукають її прагнути до досягнення віддаленої мети, а саме: усвідомлення
необхідності виконати завдання. сильний інтерес до результату його виконання, передбачення
наслідків його невиконання, почуття обов'язку та ін.
Довільна увага історично виникла в процесі спілкування людини з іншими людьми. У дитини
вона виникає в процесі спілкування з дорослими. Необхідною її умовою є оволодіння мовою, з
допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважним у
певному напрямі, здійснюється контроль за діяльністю. Довільна увага людини виникає з
мимовільної у зв'язку з утворенням систем узагальнених зв'язків. Тут мимовільне
перетворюється в довільне, але досягається це за допомогою другої сигнальної системи.
(Павлов).
Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв'язки і взаємопідходи. Не тільки
довільна увага виникає з мимовільної, а й довільна стає мимовільною. Останнє виникає у
зв'язку із змінами в мотивації діяльності. Так учень приймає завдання вчителя, керуючись
усвідомленням необхідності його виконати і бореться за роботу, хоч сам зміст роботи спочатку
не приваблює його. Проте в процесі виконання завдання він здобуває результати, які його
зацікавлюють. Виникає безпосередній інтерес до змісту завдання, під впливом якого
змінюється увага. Таку увагу називають вторинною мимовільною, або послідовною увагою.
Послідовна увага відрізняється від первинної мимовільної тим. Що вона є свідомо
контрольованою. Контроль цей виявляється в загальному прямуванні даної діяльності і в
перетворенні тих відхилень уваги, що виникають в ході виконання даної діяльності.
Таким чином увага виражає специфічну особливість процесів, спрямованість яких регулюється
діяльністю, у яку вони задіяні. Природу уваги в психології розглядали представники різних
психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку загалом.

РОЗДІЛ ІІ. Функції і причини, та види уваги

Процеси і стани уваги класифікують за різними засадами: функціями та ефектами, генезами і

механізмами, причинами, умовами і властивостями. Поділ уваги на довільну і мимовільну
історики психології знаходять уже в Аристотеля. Згодом було здійснено повний та всебічний
опис усіх різновидів і властивостей довільної та мимовільної уваги.
«ДОВІЛЬНА УВАГА завжди буває апперцептивною. Ми робимо свідомі зусилля для скерування
нашої уваги на відомий об´єкт лише в тому разі, якщо він пов´язаний з яким-небудь
інтересом... У МИМОВІЛЬНІЙ УВАЗІ, спрямованій прямо на певний об´єкт сприйняття,
стимулом є... значна інтенсивність, обсяг і раптовість відчуття...» (В. Джемс).
Довільна увага слугує для досягнення заздалегідь поставленої та прийнятої до виконання мети.
У разі мимовільної уваги людина уважна незалежно від найближчих і віддалених цілей і навіть
усупереч їм.
У психології розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу. Усі різновиди уваги тісно
пов´язані між собою і за певних умов переходять одні в одних.
Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов
діяльності чи відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які
впливають на той чи інший аналізатор організму.
Фізіологічним підґрунтям мимовільної уваги є безумовно-рефлекторна орієнтувальна
діяльність мозку. Нейрофізіологічним її механізмом є збудження, що надходять до кори з
підкіркових ділянок великих півкуль головного мозку.
Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу
впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження, за певних обставин,
стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент.
Збудниками мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а й
внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення - усе те, що чомусь хвилює нас.
Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили впливу сторонніх
подразників, що впливають на нас, вона може виникати досить часто, заважаючи основній
діяльності.
Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах
навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основний компонент довільної
уваги - воля. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на
потрібній діяльності впродовж досить тривалого часу.
Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності,
усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із
сторонніми відволіканнями.
Довільна увага своїм фізіологічним підґрунтям має умовно-рефлекторну діяльність головного
мозку, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. У ній провідним є вибір предмета
зосередження, засобів дій, який супроводжується боротьбою мотивів. Головним збудником
довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов´язки, інтереси людини, мета та засоби
діяльності.
Післядовільна увага виникає в результаті свідомого зосередження на предметах і явищах у
процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає
до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і
увага набуває рис мимовільного зосередження.
Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У післядовільній
увазі напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишається на рівні
довільної уваги. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі
зменшується, а інтерес до діяльності зростає, вона стає більш тривалою та продуктивною. Тому
важливо в процесі діяльності - навчальної, трудової - засобами її організації та методами праці
сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.
Залежно від змісту діяльності увагу спрямовано або на зовнішні, безпосередньо дані
предмети, явища та рухи власного тіла, які є об´єктом наших відчуттів і сприймань, або на
внутрішню, психічну діяльність.
У зв´язку з цим виокремлюють зовнішню (сенсорну й рухову) увагу і внутрішню
(інтелектуальну) увагу.
Поділ уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають
свої особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи навчальною, трудовою та
спортивною діяльністю людини.
Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої
дійсності та їхньому відображенні нашою свідомістю. Вона виявляється в активній установці, у
спрямуванні органів чуття на об´єкт сприйняття і спостереження, в зосередженні на рухомих
органах тіла - руках, ногах, на їхньому напруженні.
Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови,
виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності
здійснювати ті чи ті трудові, навчальні, спортивні завдання.
Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто
сенсибілізації органів чуттів - зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також темпераменту, статичних
і кінестезичних станів організму та його органів.
Сенсибілізація органів чуттів сприяє більш чіткому вибірковому сприйманню предметів та
явищ, їхніх елементів.
Внутрішню (інтелектуальну) увагу спрямовано на аналіз діяльності психічних процесів
(сприйняття, пам´яті, уяви, мислення), психічних механізмів і переживань. Вона яскраво
виявляється, наприклад, під час розв´язування завдань подумки, у пригадуванні, у
розмірковуванні подумки.
При цьому важливе значення має внутрішнє мовлення. Самосвідомість неможлива без
зосередження на внутрішніх, суб´єктивних станах та індивідуальних особливостях психічної
діяльності особистості.
У стані внутрішньої уваги чутливість органів чуттів знижується, людина не помічає знайомих, не
чує, коли до неї звертаються, відволікається від діяльності, яку виконує. Тому в будь-якій
діяльності - навчальній, виховній, науковій та іншій - недоцільно одночасно завантажувати і
зовнішню, і внутрішню увагу.
У працях, які розглядають зорову увагу, а також її зв´язок з усвідомленням, описано фокальну й
периферійну увагу. Фокальна увага забезпечує перебування об´єкта у сфері ясного бачення в
прямому й переносному значенні. Периферійна увага поширюється на зміст крайньої частини
свідомості.
В увазі виокремлюють такі її характерні властивості:
- зосередженість, яка виявляється в мірі інтенсивності концентрації на предметах розумової
або фізичної діяльності. Заглиблюючись у предмет, людина не помічає впливу на неї сторонніх
подразників, того, що відбувається навколо. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є
позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування. Зосередженість, тобто
концентрація уваги, залежить від змісту діяльності, ступеня зацікавленості до неї і особливо від
індивідуальних особливостей людини - її вміння, звички зосереджуватися, підґрунтям чого є
активність і стійкість збуджень в активних ділянках кори великих півкуль головного мозку;
- стійкість характеризується тривалістю зосередження на об´єктах діяльності. Стійкість, як і
зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою
впливу об´єктів діяльності, й індивідуальними можливостями особистості, важливістю для неї
діяльності, зацікавленням нею. Сила уваги зменшується за несприятливих умов діяльності
(гуркіт, крики, вибухи) та залежно від ступеня втоми, стану здоров´я. Особливо помітно
відволікання уваги виявляється в неуважних людей. Розосередженість - це негативна
особливість уваги, зумовлена послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є
слабкість збудження в ділянках кори головного мозку. Розосередженість уваги наявна під час
інтенсивного зосередження на чомусь. Але це пов´язано з глибиною зосередження, а не його
слабкістю та поверховістю;
- коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. Такі періоди
коливань, як засвідчили дослідження М.М. Ланге, становлять від 2-3 до 12 секунд;-
переключення - це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього
вимагає діяльність. Фізіологічним підґрунтям переключення уваги є гальмування оптимального
збудження в одних ділянках мозку і виникнення його в інших. Переключення уваги з одних
предметів на інші потребує належного опанування своєю увагою, усвідомлення послідовності
дій та операцій з предметами, яких вимагає праця, вміння керувати своєю увагою, що
здобувається в процесі діяльності. Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Це
залежить від змісту діяльності та від індивідуальних особливостей. Швидкість переключення
уваги, як показали дослідження, становить 0,2-0,3 секунди, тобто цього часу вистачає, щоб
подолати інертність, яка настає в процесі праці, і переключитися на інший об´єкт
- концентрація - це ступінь зосередженості на кількох певних об´єктах;
- розподіл виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності або
одночасно контролює кілька об´єктів. Передумовою такого переключення є те, що одна дія
звична, виконується автоматично, а інша - свідомо. Розподіляючи увагу, слід враховувати, що
певна діяльність пов´язана з осередком оптимальної збудженості ділянки кори великих півкуль
головного мозку, а іншу, яка вимагає меншої уваги, здійснюють ділянки мозку меншої
збудливості;
- спрямованість - це утримання під контролем лише тих чи інших об´єктів. Ступінь уваги - це
характеристика її інтенсивності. В аспекті суб´єктивних переживань його оцінюють як ступінь
ясності та вираженості переживань. У сучасній когнітивній психології під ступенем уваги мають
на увазі кількість ресурсів, наданих до переробки інформації, та оцінюють за рівнем або
глибиною цієї переробки;
- обсяг - це така кількість елементів, які увага може охопити і сприйняти в найкоротший час. За
цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Широта обсягу уваги залежить від
спорідненості матеріалу, який сприймають, а також від вікових особливостей людини. Якщо
цей матеріал легко асоціюється, тобто пов´язується, то обсяг уваги зростає. Дослідженнями
встановлено, що обсяг уваги дорослої людини під час сприйняття не зв´язаного за змістом
матеріалу (незрозумілі сполучення літер, фігури, окремі літери) дорівнює 4-6 об´єктам, що
сприймаються впродовж однієї-двох - десятих секунди. Обсяг уваги визначають як кількість
простих вражень або стимулів, усвідомлюваних чітко. Ступінь та обсяг має зворотну
залежність: збільшення обсягу елементів, що їх сприймають, приводить до зменшення ступеня
і навпаки. Зміну загальної спрямованості й обсягу уваги називають відволіканнями, або
порушеннями уваги. Оцінки частоти коливань і порушень характеризують стійкість уваги до
цього об´єкта.
- розсіяність - це перестрибування від одного зовнішнього об´єкта до іншого. Увага людини за
мінімальної вольової регуляції підпорядковується зовнішнім обставинам.
Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямованості та
мотивації і пізнавальної, й емоційно-вольової діяльності.
У трудовій діяльності й повсякденному житті люди бувають уважні, неуважні та розсіяні.
Ступінь уважності - це стійка властивість особистості, притаманна їй від природи, що
вдосконалюється упродовж життя в досить обмеженому діапазоні залежно від обставин,
потреб і досвіду. Уважний в одній галузі життя може бути зовсім неуважним в іншій. Тому
поділ людей за таким критерієм треба вважати певним чином умовним.
Уважною людину можна назвати, якщо в неї переважає довільна й післядовільна увага, якщо
вона має мету і волю, добре усвідомлює, чого хоче. Неуважна людина - це та, яка не вміє
зосередитися на предметі, не здатна проникнути в суть речей, у внутрішній світ іншого.
Розсіяна людина посідає проміжне місце за градацією уваги, має поверхневу спрямованість
дій, не може зосередитися на якомусь об´єкті.
Отже однією з важливих характеристик уваги є зв´язок уважності з діяльністю і спрямованістю
особистості.
Професіоналізація уваги складається так, як починає формуватися ще в школі.

РОЗДІЛ ІІІ. Методи дослідження уваги

Методики, основані на селекції інформації. Початком досліджень уваги в когнітивній психології

стала методика вибіркового слухання, яка вимагала від піддослідного відстежувати в часі
тільки один тип інформації, ігноруючи інший.
Метод вибіркового слухання К. Черрі, або «Вечірка з коктейлем». Суть методу в тому, що
одночасно пред´являють два повідомлення. Під час бінаурального пред´явлення обидва
повідомлення, записані на різні доріжки магнітофонної стрічки, подають одночасно в праве і
ліве вухо. Під час дихотичного пред´явлення перше повідомлення подають у праве вухо, а
друге - у ліве. Залежно від мети експерименту це можуть бути записи текстів, списки слів або
окремі слухові сигнали. Піддослідний має дослухатися лише до одного повідомлення: він
може одержати інструкцію повторювати текст або слова, запам´ятовувати їх, виявляти цільові
стимули та ін. У перших експериментах К. Черрі було показано важливу роль фізичних ознак
стимуляції (напряму, інтенсивності, висоти звуку) в процесі її селекції (Дормашев, Романов,
1995).
Метод вибіркового бачення У. Найсера. У. Найсер і Р. Беклен запропонували методику
вибіркового бачення як альтернативу методиці Черрі. У цьому разі накладалися один на
одного два відеозаписи. Піддослідним пред´являли дві досить знайомі події: гру в м´яч (три
чоловіки перекидали один одному баскетбольний м´яч) або гру «У долоньки» (два гравці,
роблячи неритмічні рухи, намагалися шльопнути один одного по долонях). Однак під час
змішування двох відеозаписів створювалася «екологічно невалідна» ситуація, яка не
трапляється в повсякденному досвіді. Піддослідним пропонували відстежувати тільки одну гру:
якщо вони стежили за грою в м´яч, то повинні були натискати на ключ усякий раз, коли гравець
кидав м´яч, і цілком ігнорувати гру «У долоньки»; якщо ж вони стежили за грою «У долоньки»,
то повинні були натискати на ключ під час кожного торканні рук і цілком ігнорувати гру в м´яч
(Дормашев, Романов, 1995).
Методики, що вимагають розподілу уваги. До цього типу методик можна зарахувати і більш
прості варіанти, які застосовують у нейропсихології. Наприклад, під час фіксування центральної
точки піддослідному одночасно зорово представляють два просторово рознесені стимули.
Пропонують відповідати, які стимули він бачив. Піддослідні з порушеннями зорової уваги часто
не зауважують пред´явлених двох стимулів (особливо стимулу, що зліва). Якщо ж стимули пред
´являються окремо, то піддослідні зауважують і лівий, і правий стимули. Схожу методику
розроблено і для вивчення тактильної уваги. Експериментатор одночасно торкається тих самих
ділянок кисті рук з однаковою інтенсивністю. Від піддослідного потрібно, щоб він,
заплющивши очі, визначив, скільки було доторкань (одне або два). Хворі з порушеннями
тактильної уваги часто «не зауважують» дотику до однієї руки. Як контрольні умови окремо
доторкаються лише до правої або лівої руки. У таких умовах дотик до обох рук «помічається».
Основні методичні труднощі проведення таких досліджень полягають у створенні та контролі
умов реального розподілу уваги. Варто вилучити випадки автоматизації однієї або обох
діяльностей, а також швидкого чергування при їхньому виконанні (зрушень і переключень
уваги).
Методики пошуку - одні з найбільш поширених у дослідженні уваги. Знамениті таблиці
Бурдона, таблиці Шульте, як і тест коректурної проби, є, фактично, завданням на зоровий
пошук. Їх широко застосовують як діагностичні методики (Воронін,1993).
Методики повного відтворення дають змогу досліджувати обсяг уваги через аналіз кількості
одночасно запропонованих елементів, які суб´єкт може з ясністю сприйняти. У класичних
експериментах з тахістоскопом було показано, що, якщо запропоновані стимули досить прості
та розкидані по демонстративному полю безладно, обсяг уваги зазвичай не перевищує 5-7
елементів. Після того як Дж. Сперлінг запропонував методику часткового відтворення, її
модифікації постійно використовують в експериментах на селективну увагу (Величковський,
1982).
Методики передналаштування. Метод передналаштування дає змогу досліджувати
спрямовану увагу, яка є наслідком очікування стимулу. У 1978 р. М. Познер і його колеги
досліджували вплив передналаштування на швидкість локалізації сигналу і визначення його
модальності. Сигнал міг бути зоровим або акустичним і перебувати або зліва, або справа від
піддослідного. Визначали час реакції вибору. Перед кожною спробою піддослідний одержував
інструкцію, у якій було повідомлено про релевантні характеристики майбутнього сигналу. У
80% випадків інформація була правильною, а в 20% - помилковою. З´ясувалося, що в завданнях
локалізації (незалежно від модальності) «правильне» передналаштування зумовлювало
«виграш» - пришвидшення відповідей (приблизно на 80 мс) порівняно з контрольними
умовами, у яких інструкцію давали у випадковій послідовності. Такі самі результати отримано й
для завдань, які вимагають називання слів або ухвалення лексичного рішення.
Методики реєстрації рухів оком спрямовані насамперед на дослідження напряму уваги під час
виконання різної діяльності, наприклад, читання текстів, розглядання картинок або розв
´язання шахових завдань. Крім цього, аналізуючи рухи очей, можна зробити висновок про
ступінь напруженості уваги і включеності в діяльність (Гіппенрейтер, 1978).
Методики, які використовують фізіологічні кореляти уваги. Одним з методів, який широко
використовують у дослідженнях уваги тепер, - метод реєстрації викликаних потенціалів (ВП).
Саме завдяки реєстрації ВП відбулося істотна зміна в уявленнях про фізіологічні механізми
вибіркової уваги й відкрито нові можливості для їхнього дослідження.
Перші праці з дослідження ВП й уваги проводили за досить необґрунтованою схемою.
Інструкція пропонувала реагувати лише у відповідь на певні стимули і не звертати увагу на інші
стимули (піддослідних просили бачити стимули, натискати на ключ у разі появи стимулу тощо).
Така ситуація і є вибіркою реагування. У процесі виконання піддослідним завдання
реєстрували ВП у різних відділах мозку. ВП на цільові стимули розглядали як ВП «уваги» і
порівнювали з ВП «фону». Найбільш частим результатом множин подібних робіт було
збільшення ВП уваги порівняно з ВП фону. Основний недолік викладеної вище схеми -
невизначеність фону. Стан піддослідних у фоні міг варіюватися від близького до дрімоти в
спокійних людей, які звикли до таких досліджень, до досить вираженої активації в осіб, які
потрапили в таку ситуацію вперше. Ці недоліки згодом було усунено, і порівняння ВП уваги
фону було замінено порівнянням ВП під час уваги та неуважності. Основною структурою
(звичайно двох) стимулів однієї або різних модальностей, з яких поперемінно то один, то
інший вимагав якої-небудь активності піддослідного. Порівнювали ВП на той самий стимул у
ситуації, коли з ним була пов´язана діяльність, або коли він виявлявся нерелевантним.
Таким чином методи дослідження уваги, основані на селекції інформації. Початком
досліджень уваги в когнітивній психології стала методика вибіркового слухання, яка вимагала
від піддослідного відстежувати в часі тільки один тип інформації, ігноруючи інший. Основні
методичні труднощі проведення досліджень полягають у створенні та контролі умов реального
розподілу уваги. Варто вилучити випадки автоматизації однієї або обох діяльностей, а також
швидкого чергування.
ВИСНОВКИ

Виходячи зі змісту роботи можна сформулювати наступні висновки:

По-перше увага виражає специфічну особливість процесів, спрямованість яких регулюється
діяльністю, у яку вони задіяні. Природу уваги в психології розглядали п редставники різних
психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку загалом.
Представники англійської асоціативної психології поняття «увага» не включали в систему
психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень. Представники
інтроспективної психології (Гербарт, Вундт, Тітченер вивчали тільки внутрішній суб’єктивний
аспект уваги як явища. Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість,
яка визначає особливий стан відчуття у свідомості.
По-друге процеси і стани уваги класифікують за різними засадами: функціями та ефектами,
ґенезами і механізмами, причинами, умовами і властивостями. Особливості виявлення
властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямованості та мотивації і пізнавальної,
й емоційно-вольової діяльності. У трудовій діяльності й повсякденному житті люди бувають
уважні, неуважні та розсіяні.
По-третє методи дослідження уваги, основані на селекції інформації. Початком досліджень
уваги в когнітивній психології стала методика вибіркового слухання, яка вимагала від
піддослідного відстежувати в часі тільки один тип інформації, ігноруючи інший.
Отже-фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, яке виникає в корі великих півкуль
головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють.
У процесі діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх подразнень у відповідних ділянках
кори великих півкуль головного мозку виникають більш або менш стійкі осередки
оптимального збудження. Ці оптимальні збудження стають домінуючими і зумовлюють
гальмування слабших збуджень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль.
Список використаної літератури

1. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог.
спеціальностей. - Львів: Край, 2005.
2. Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. - Т. 1. - П.: Изд-во Ленинг. ун-та, 1974.
3. Вопросы психологии внимания / Под ред. В.И. Страхова. - Саратов: Сарат. гос. пед. ин-т,
1975.
4. Гоноблин Ф.Н. Внимание и его воспитание. - М.: Педагогика, 1982.
5. Джемс У. Психология / Пер. с анг. - М.: Педагогика, 1991.
6. Дормашев Ю.Б., Романов В.Я. Психология внимания. -Л.: Наука, 1985.
7. Загальна психологія : Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / Під заг. ред. акад. С.Д.
Максименка. - К.: Форум, 2000.
8. Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчук та
ін. - К.: А.Г.Н., 2002. 13. М´ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - 3-є вид., випр. - К.: Вища
шк., 2004.
9. Основи психології / Під заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. - К.: Либідь, 2000.
10. Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред В.Н. Дружинина. - М.: ПЕР СЗ, 2003.
11. Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2001.