МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В. Н. КАРАЗІНА

Факультет психології
Кафедра загальної психології

Практична робота
з навчальної дисципліни «Вступ до психології»

На теми: 1. «Порівняння описуючої та пояснювальної психології»

2. «Порівняння розуміння функцій психіки розробниками двох різних
парадигм сучасної психології на вибір»

Підготувала:

студентка ІІІ курсу бакалаврату

спеціальності 053 «Психологія»

заочної форми навчання

групи ЗПС-32

Клімушева Ганна

Викладач:

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри загальної психології

Зуєв Ігор Олександрович

Харків – 2022
 ЗМІСТ

ПИТАННЯ 1: ПОРІВНЯННЯ ОПИСУЮЧОЇ ТА ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ

ПСИХОЛОГІЇ………………………………………..………………..……….3
1.1. Вступ……………………………………………………………..……….3
1.2 Що таке описуюча та пояснювальна психологія....................................3
1.3 Плюси й мінуси кожної з них………………….......................................4
1.4 Приклади психологічних проблем, для вирішення яких релевантним
є застосування описового підходу, і проблем, для яких — пояснювального
підходу………….....................………………….................................................5

ПИТАННЯ 2: ПОРІВНЯННЯ РОЗУМІННЯ ФУНКЦІЙ ПСИХІКИ

РОЗРОБНИКАМИ ДВОХ РІЗНИХ ПАРАДИГМ СУЧАСНОЇ
ПСИХОЛОГІЇ……………………………………………………………….....7
1.1 Опис парадигм сучасної психології: біхевіоризм та гештальтизм…....7
1.2 Порівняння розуміння функцій психіки цих парадигм, в чому їх
принципові відмінності…………………………………………….…………..8

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...11

2
ПИТАННЯ 1: ПОРІВНЯННЯ ОПИСУЮЧОЇ ТА ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ
ПСИХОЛОГІЇ

1.1. Вступ
Сучасна психологія за час свого існування народила безліч
напрямків, кожний з яких по своєму вивчає психіку людини. Але хоч би
яким різноманітним не був цей список, кожне з навчань так чи інакше
звернене до однієї з двох головних спрямованостей психології — описової
чи пояснювальної психології.

Для того щоб дати визначення цим двом підходам, насамперед слід
згадати німецького історика культури та філософа Вільгельма Дільтея
(1833-1911), що ці терміни створив. Думка Дільтея складалася в період
активної експансії природничих наук, зокрема і у психологію. Але філософ
вбачав ряд проблем у їх підходах стосовно дослідження внутрішнього світу
людини.

1.2 Що таке описуюча та пояснювальна психологія

Дільтей називав пояснювальною психологією ті галузі психології, які

намагалися пояснити психіку, розбиваючи її на атомарні складові та
визначаючи між ними причинні зв'язки. Так, як це робить фізика чи хімія,
пояснюючи процеси зовнішнього світу.

Дільтей був переконаний, що як би докладно ми не вивчали

фрагменти, але це не дасть нам розуміння цілого. Він спирався на думку,
що ціле — це дещо більше ніж сума його частин. Крім того, філософ
звертав увагу, що при вивченні зовнішнього світу ми маємо стійкість

3
об'єктів, можливість вільно користуватися експериментом і вимірності
просторового світу, чого не можна сказати про світ внутрішній.

На противагу пояснювальній психології, Дільтей висунув

протилежний підхід — психологію описову (розуміючу, дескриптивну -
нім. Verstehende Psychologie). Філософ запропонував вивчати психіку не
через емпіричні методи, а безпосередньо переживаючи її інтуїтивно. Він
постулював ідею того, що психіка, як і саме життя, це явище єдине і
незведене до найпростіших частин, що, розбиваючи і вивчаючи її частини,
ми викидаємо з уваги саму психіку.

Він запропонував як метод "розуміння" (нім. Verstehende) —

інтуїтивне переживання, вираження та розуміння життєвого досвіду, що
виходило з його активної діяльності в галузі герменевтики. Вивчаючи
питання розуміння літератури, він звернув увагу, що неможливо достовірно
зрозуміти творчість автора без огляду на його психологічний стан,
історичний та культурний контекст, у якому він працював.

Отже, описова психологія — це та, яка у процесі пізнання психіки

пропонує відмовитися від емпірики і каузальності, а взяти за основу
безпосередній факт психічного переживання, тому що саме він є
первинним, цілісним і достовірним психічним явищем.

1.3 Плюси й мінуси кожної з них.

З плюсів описової психології можна відзначити, що вона краще

розуміє глобальне психічне життя як однієї людини, так і суспільства в
цілому. А також, вона заклала основу для формування у майбутньому
терміну “емпатія”, який став основою консультативної психології та без

4
якого неможливе повноцінне розуміння ірраціонального “душевного” світу
людини.

З очевидних мінусів описової психології можна назвати

необ'єктивність даних і неможливість будь-яких точних і стабільних
досліджень. Все, що можна пізнати про психіку таким шляхом, завжди
зберігатиме суб'єктивний характер.

Але пояснювальна психологія також має переваги. Наприклад,

завдяки їй можливо досить точно пізнавати ті нервові та психічні процеси,
які піддаються науковому спостереженню та об’єктивній фіксації. Також
пояснювальна психологія дозволяє більш активно впливати на ті області,
які вона здатна вивчити.

До мінусів можна віднести обмеженість областей, які пояснювальна

психологія здатна осягнути, відсутність глобальних та цілісних поглядів
щодо людської психіки, відсутність емоційної канви у методах втручання.

Але немає сенсу протиставляти ці два підходи. Тому що кожен з них

активно доповнює один одного та розкриває величезні можливості для
психології. Описова дає великий матеріал для пояснювальної, а та, в свою
чергу, дає об’єктивний дослідницький контекст, якого не вистачає першій.

1.4 Приклади психологічних проблем, для вирішення яких

релевантним є застосування описового підходу, і проблем, для яких —
пояснювального підходу.

На мій погляд, описова психологія найбільш актуальна у питаннях

глибоко емоційних, пов'язаних із безпосереднім переживанням життя.

5
 Наприклад, проблема подолання горя втрати близької людини. За
пояснювальною психологією це почуття можна розкласти на складові:
сприйняття, концентрацію уваги, спогади, емоційні або вольові процеси, на
нейробіологічні та нейропсихологічні фактори. Але це все одно не дасть
по-справжньому повного розуміння, що саме переживає людина. Будуть
відкриті лише окремі зрізи, але втрачатиметься цілісне почуття. Спроба
допомогти, виходячи з цих знань, буде неповноцінною, тому що почуття
горя може бути досить глобальним, воно здатне поширюватися глибоко у
чуттєву сферу, докорінно змінювати систему цінностей, серйозно впливати
на вольові процеси і, зрештою, виливатися в області фізіології. Пояснювати
чи навіть "лікувати" окремі частини, як мені здається, не ефективно.

Натомість описова психологія в такому контексті набагато краща,

тому що одразу заходить у саме почуття як у відправну точку, не
намагаючись пояснити його, що дозволяє психологу осягнути весь досвід
глобально і зсередини. Так він зможе зрозуміти весь обсяг, інтенсивність,
глибину, “колір”, мотиви цього почуття і сформулювати терапію, яка одразу
охопить всі, або як мінімум найважливіші, області психіки.

У свою чергу, у питаннях конкретних когнітивних процесів

глобалізація описової психології, швидше за все, буде заважати. Адже якщо
юному студенту потрібно якнайшвидше вивчити необхідний об’єм
інформації, то набагато ефективніше спертися на окремі більш чіткі
конструкції: пам'ять, увагу, мотивацію, волю. І працювати вже з кожною з
частин, розбираючи причинно-наслідковий зв'язок процесів. Наприклад:
якщо увага розсіяна — запам'ятовування значно погіршиться, але якщо є
система мотивів, то воно покращиться.

6
 ПИТАННЯ 2: ПОРІВНЯННЯ РОЗУМІННЯ ФУНКЦІЙ ПСИХІКИ
РОЗРОБНИКАМИ ДВОХ РІЗНИХ ПАРАДИГМ СУЧАСНОЇ
ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Опис парадигм сучасної психології: біхевіоризм та

гештальтизм

При виборі парадигм для порівняння я зупинилася саме на

біхевіоризмі та гештальтпсихології, тому що, мені здається, саме вони
природно та органічно продовжують собою тему попереднього питання.
Адже біхевіоризм — яскравий представник пояснювальної психології, а
гештальтизм — це безпосереднє продовження філософії Дільтея (Брентано,
Гуссерля) і його описової психології.
Біхевіоризм зародився як відповідь психоаналітичній теорії, яка
висувала багато припущень, але не давала їм жодних наукових
підтверджень. Він, у свою чергу, міцно спирався на емпіричну базу і
ґрунтувався на численних дослідженнях та експериментах, цілком
відкидаючи глибинні теорії. Серед головних представників течії можна
назвати Е. Торндайка, Д. Б. Уотсона, Б. Скіннера, І. Павлова. Головна ж ідея
усієї парадигми полягаєу поясненні людської психіки як набору рефлексів
— поведінкових конструкцій, заснованих на взаємодії стимулу і реакції
індивіда на цей стимул.
А ось гештальт уособлює собою описову, тобто дескриптивну
психологію. В основі цієї концепції лежить розуміння психіки як єдиного
гештальту, або іноді цілого ряду гештальтів. Сам термін гештальт (нім.
Gestalt - форма, образ, структура) розкривався ще в роботах В. Дільтея, а
потім проходив через праці А. Мейнонга, Е. Гуссерля, поки не реалізувався
безпосередньо в гештальтпсихології Х. Еренфельса, М. Вертгеймера,

7
В. Келера та К. Коффки. Його трактували і як метафізичну вищу форму
життя, і як визначення гармонійної особистості, і як фігуральний момент, і
нарешті, як образи цілісних предметів свідомості.

1.2 Порівняння розуміння функцій психіки у цих парадигмах, в

чому складаються принципові відмінності

Отже, щоб порівняти обидві ці парадигми, необхідно трохи

докладніше розглянути, як кожна з них розуміє функції психіки.
Суть біхевіористської концепції зводиться до того, що є зовнішні
стимули, які викликають ту чи іншу реакцію. Якщо реакція завдяки
підкріпленню повторюється, рано чи пізно вона закріплюється в психіці і
стає рефлексом. Рефлекс може бути викликаний лише біологічно
релевантним стимулом. Стимули створює середовище, а індивід відповідає
на них реакцією, але ця взаємодія не завжди тільки лінійна. Наприклад,
якщо безумовний стимул (їжа, біль) поєднується з нейтральним стимулом
(світло, звук), то утворюється респондентне обумовлення поведінки, тобто
реакція відбувається не тільки на біологічний стимул, але й на той, що з
ним поєднався . Якщо є стимул (важіль), і під впливом реакції на нього
(наприклад, перемикання важеля) змінюється позитивно середовище
(з'являється їжа), то це збудує оперантне обумовлення поведінки. Воно
полягає в тому, що ми схильні повторювати саме ті дії, які призводять до
задоволення наших потреб. Через такі досить прості, але експериментально
обумовлені механізми біхевіористи намагалися пояснити загалом всі
психічні прояви людини.
Серед представників біхевіоризму простежуються різні підходи до
основної концепції. Так Д. Б. Уотсон представляв методологічний
біхевіоризм, який в основі своїй виключав з дослідження будь-які
внутрішні процеси (думки, почуття), тому що їх неможливо об'єктивно

8
спостерігати, і спирався тільки на зовнішні спостережувані зв'язки
стимулу-реакції. А Б. Скіннер навпаки, не вважав за потрібне їх
викреслювати із загальної канви, припустивши, що почуття і думки людини
хоч і не можуть бути об'єктивно зафіксованими та вивченими, все одно
підкоряються тим самим законам, що й зовнішні біхевіоральні процеси.
Цей погляд відноситься до поняття радикального біхевіоризму.
Біхевіоризм піддавався критиці за надмірну фізіологічність та
механістичний підхід до психіки, в якому не враховувалося все
різноманіття всіх психічних процесів, але не дивлячись на це, він
застосовується і зараз у вигляді прикладного аналізу поведінки (ПАП) в
терапії розладів аутичного спектру, іноді при терапії важких психічних
розладів, в корекції поведінкових форм життя людини (здоровий спосіб
життя, безпечна соціальна поведінка, збереження екології та порядку, та в
інших областях).
Основу гештальтпсихології становить, в свою чергу, гештальт, який
розуміється як єдиний і неподільний образ. В. Дільтей вважав, що гештальт
це життєвий момент, прояв самого життя через культуру, історію чи
політику, і що особистість може і не мати прямого відношення до цього
глобального гештальту, але вона від нього залежить. І лише вибрані,
особливо обдаровані люди здатні бути досить незалежними від цього
глобального гештальту настільки, що здатні самі його творити.
По М. Вертгеймеру гештальт це повноцінна особистість, здатна до
вищих форм узагальнення і компонування знань. Х. Еренфельс трактував
гештальт, як психічні предмети, які обов'язково неподільні, але не
примітивізовані.
Але через всі ці варіанти червоною лінією проходить головна
філософська якість гештальту. А саме, що гештальт — це єдина й неділима
ціла одиниця, яка за своїм сенсом більша, ніж сума своїх частин. Він не

9
може бути розділений на ці частки і вивчений дедуктивно, адже якщо ми
розділимо ціле, то воно просто перестане існувати як таке.
Ця властивість заснована на законі Ф. Брентано про єдність, але не
простоту психічного акта. Мається на увазі, що людська психіка сприймає
світ та його об'єкти цілісно, узагальнено. Наприклад, побачивши ліс,
людина не зчитує його формально як якусь кількість дерев, вона бачить
його відразу як єдиний цілісний образ — ліс. У цього образу є ряд
властивостей, і при подальшому його вивченні людина зможе усвідомити,
що ліс складається з дерев та інших рослин, але для психіки ліс - це
неподільна одиниця сприйняття, цілісний образ лісу. Ця ідея лягла в основу
феноменології Е. Гуссерля і надалі розкрилася у гештальтпсихології.
Гештальтпсихологія стала базою для подальших прикладних
напрямів, на її концепціях базується гештальт-терапія, деякі її ідеї
вплинули на гуманістичні напрямки: клієнт-центровану терапію,
трансперсональний підхід та ін.
Головні відмінності цих парадигм закладені в тому, що одна з них є
пояснювальною течією, а інша описовою. Біхевіоризм вивчає процеси на
поверхні і не вивчає їх глобальні причини, у короткостроковій перспективі
він ефективний, але в довгострокових і більш широких світоглядних
питаннях він безсилий. Гештальтпсихологія здатна змінити світогляд,
оскільки розглядає психіку як дещо філософське і чуттєве. Біхевіоризм
практично повністю заснований на процесах, що спостерігаються, тоді як
гештальт спостерігати об'єктивно неможливо. Поведінкова парадигма
ставить за мету насамперед пояснити і вплинути, тоді як гештальт прагне
зрозуміти саме сприйняття світу, побачити очима того, хто дивиться.
Підсумовуючи, можна сказати, що кожна з течій має колосальну як
теоретичну, так і практичну цінність для сучасної психології і неможливо
уявити всю широту наукового мислення без обох цих концепцій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

10
 1. Дільтей В. Описуюча психологія / В.Дільтей. – СПб.: Алетейя,
1996 – 160 с.
2. Гештальтпсихологія [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://ru.wikipedia.org/wiki/Гештальтпсихология (дата звернення
10.01.2022). – Загол. з екрану.
3. Вільгельм Дільтей [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Вільгельм_Дільтей (дата звернення 10.01.2022).
– Загол. з екрану.
4. Розуміюча психологія [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://ru.wikipedia.org/wiki/Понимающая_психология (дата звернення
11.01.2022). – Загол. з екрану.
5. Фундаментальная психология. № 17. Дильтей: Leben и
Erlebnisse. Излечение жизнью [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.youtube.com/watch?v=qiEh5xYtr5k (дата звернення 11.01.2022).
– Загол. з екрану.
6. Фундаментальная психология. № 18. Gestalt - 1.
Фундаментальность концепта [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.youtube.com/watch?v=gj2q-uVXhYY (дата звернення
12.01.2022). – Загол. з екрану.
7. Фундаментальная психология. № 19. Gestalt - 2. Вертгеймер.
Гештальт-психология [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.youtube.com/watch?v=WLm5kMeTh60&t=3s (дата звернення
13.01.2022). – Загол. з екрану.
8. Фундаментальная психология. № 20. Gestalt - 3. Формула
психического здоровья [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.youtube.com/watch?v=CTLa9YRgM3o&t=6s (дата звернення
14.01.2022). – Загол. з екрану.

11
12