1.

Класифікація порушень інтелектуального розвитку

Розумова відсталість класифікується за видами, формами, ступенями,
діагнозами. Кожен вид, форма чи ступінь розумової відсталості має як
спільні, так і відмінні особливості.
Урахування сучасних класифікацій дозволяє розробити адекватну
програму розвитку; підібрати правильні засоби та методи навчального,
виховного і корекційного впливу.
Розумова відсталість поділяється на два види: олігофренія і деменція.
Олігофренія виникає в результаті мозкових захворювань у період
внутрішньоутробного розвитку, в ранньому дитинстві чи як наслідок
пологових травм. У дітей-олігофренів недорозвиненими є вищі форми
пізнавальної діяльності.
Олігофренія характеризується відсутністю прогредієнтності, тобто у
дитини в процесі її розвитку розумова відсталість не прогресує. За
спеціально організованих умов дитина-олігофрен здатна оволодіти певними
знаннями, вміннями і навичками, досягнути певного рівня розвитку.
Олігофренія поділяється на декілька груп (класифікація
M. C. Певзнер), які відрізняються патофізіологічною, клінічною і
психологічною характеристикою. Зокрема:
- неускладнена олігофренія;
- олігофренія, ускладнена переважанням збудження над гальмуванням;
- олігофренія, ускладнена переважанням гальмування над збудженням;
- олігофренія, ускладнена грубим порушенням особистості, різкою
зміною потреб і мотивів;
- олігофренія, ускладнена частковим порушенням слуху, мовнослухової
системи, моторики.
Деменція виникає на більш пізньому етапі розвитку дитини внаслідок
перенесеного захворювання центральної нервової системи після трьох років
або плинного захворювання мозку, що розпочалося у дошкільному,
молодшому шкільному чи підлітковому віці.
 Деменція може бути непрогредієнтною внаслідок травматичних
пошкоджень головного мозку, менінгітів, енцефалітів. Проте є і такі дементні
діти, які страждають на плинне захворювання головного мозку. До
прогредієнтних форм деменції відносяться: епілептична; шизофренічна;
ревматична; сифіліс головного мозку.
Згідно сучасної Міжнародної класифікації хвороб (MKX 10) за
складністю й виразністю порушення розумову відсталість поділяють на
чотири ступені, які співвідносяться з відповідним інтелектуальним
коефіцієнтом (IQ):
- легка розумова відсталість (дебільність) (F 70) - IQ = 50 - 69;
- помірна розумова відсталість (легка імбецильність) (F 71) - IQ = 35 -
49;
- важка розумова відсталість (виразна імбецильність) (F 72) - IQ = 20 -
34;
- глибока розумова відсталість (ідіотія) (F 73) - IQ = 0 - 19.
2. Затримка психічного розвитку та легка розумова відсталість (в
чому різниця? Чи є відмінності у роботі з дітьми дошкільного віку з
даними порушеннями?)
Затримка психічного розвитку і легка розумова відсталість є
поняттями, які вказують на відмінності в рівні і темпі психічного та
розумового розвитку дитини.
Затримка психічного розвитку – це широкий термін, що вказує на
загальне відставання в розвитку дитини порівняно з очікуваним рівнем для її
віку.
Може включати затримку в розвитку мовлення, соціальних навичок,
моторики, пам'яті та інших аспектів.
Причини можуть бути різноманітні, такі як генетичні фактори,
проблеми вагітності та пологів, вплив шкідливих факторів під час розвитку.
 Легка розумова відсталість – це психічне відставання, коли рівень
розумових здібностей дитини значно нижчий, ніж у середньостатистичних
дітей того ж віку.
Може виявлятися у складностях з навчанням, розвитком мовлення та
адаптацією до нових умов.
Часто пов'язана з генетичними або біологічними факторами, але може
також виникати внаслідок умов середовища, навчання та виховання.
В роботі з дітьми дошкільного віку, які мають затримку психічного
розвитку або легку розумову відсталість, важливо враховувати індивідуальні
особливості кожної дитини. Основні принципи роботи можуть включати:
1.Розробка індивідуальних педагогічних планів та програм, які
враховують рівень розвитку кожної дитини.
2.Зосередження на розвитку мовлення, соціальних навичок, моторики
та інших ключових областей розвитку.
3.Важлива роль в підтримці розвитку дітей в домашньому середовищі.
4.Застосування візуальних засобів та конкретних прикладів для
полегшення засвоєння матеріалу.
3. Ознаки розладів аутистичного спектру.
Наявність аутизму може встановити лише компетентна команда
фахівців на основі врахування усіх компонентів діагностичних критеріїв
щодо РСА.
 Дитина рідко встановлює зоровий контакт або ж встановлює його
в незвичний спосіб (наприклад, дивиться скоса на вас чи наче крізь вас).
 Виявляє значно менше цікавості до навколишнього світу, ніж від
неї сподіваються.
 Переважно бавиться сама, перебуває наче у своєму власному
світі.
 Не наслідує ігри інших дітей, поведінки батьків.
 Зовсім не виявляє зацікавлення до гри з однолітками.
 Дитина починала говорити, а потім перестала.
  Не реагує на прості вказівки, на звертання до неї, хоча її
поведінка в інших ситуаціях свідчить про те, що у дитини немає проблем зі
слухом.
 Розвиток мовлення дитини не відповідає її вікові.
 Механічно повторює почуті слова, наприклад, висловлювання з
телепрограм. Повторює їх багаторазово.
 У спілкуванні не використовує ні жестів, ні міміки.
 Повторює у відповідь останні слова, з якими до неї звертаються.
 Надмірно боїться різких звуків (наприклад, шуму порохотяга),
часто затуляє при цьому долонями очі, вуха.
 Не хоче, щоби її торкалися, обіймали, гладили по голові.
 Має стереотипні рухи, наприклад, клацає пальцями, крутить
головою, погойдується.
 Протестує проти змін у середовищі довкола неї чи в способі
життя (наприклад, проти зміни меблів у помешканні чи зміни маршруту,
яким ходить у садочок).
 Надмірно захоплюється числами, датами, поодинокими
предметами, однією темою. Їй подобається крутитися на місці, або ж вона
захоплюється предметами, що крутяться.
 Має обмежене коло уподобань, наприклад, бавиться лише одним
(часто незвичним) предметом, часто і багаторазово складає в ряд свої
іграшки і т.д.
 Дитину важко зупинити в її повторюванні стереотипних дій чи
фраз, відвернути її увагу на щось інше.
 Прив’язується до незвичних речей, любить бавитися стрічками,
камінцями, паличками чи волоссям і т.д.
 Потребує точного дотримування встановлених ритуалів, різко
реагує на будь-які зміни (наприклад, наполегливо вимагає дотримуватися
однакової послідовності дій, купуючи щось у крамниці, або ж їсти лише з
певного посуду, вдягатися тільки у такий, а не інший одяг, ходити постійно
тією самою дорогою і т.д.).
4. Особливості навчання та виховання дітей з розладами
аутистичного спектру
Вибір навчального середовища для дитини з РСА(розлади спектру
аутизму) є одним з найважливіших моментів для батьків та фахівців – від
нього значною мірою залежатиме розвиток дитини, її майбутнє. Батькам
насамперед треба орієнтуватися на те, щоб заклад забезпечував належну
навчальну програму для їхньої дитини.
Тому для дітей з РСА із нормальним рівнем інтелекту оптимальною
щодо цього буде загальноосвітня школа (державна/приватна – в приватній
іноді легше забезпечити додаткові спеціальні умови), для дітей з супутніми
порушеннями інтелектуального розвитку – спеціалізовані школи для дітей з
особливими потребами. Треба так само орієнтуватися не тільки на шкільну
програму, але й на особу педагога, бо саме вчитель є головним у
навчанні/вихованні. Співпраця, партнерство, тісна взаємодія батьків та
педагогів є основою успіху дитини з РСА у школі.
В освітньому закладі, у якому навчатиметься дитина з РСА, важливо
забезпечити низку спеціальних умов, специфічних для потреб дитини:
 Структурованість та передбачуваність навчального середовища –
це може стосуватися як розпорядку дня/тижня у формі намальованого
календаря, так і додаткових пояснень/інструкцій дитини, підкріплених
візуальними знаками щодо правил поведінки, сподіваної діяльності і т.п.
 Належна організація середовища – кімнати, классу з відповідним
забезпеченням наочних матеріалів, зон для навчання/гри.
 Візуалізація правил, вказівок, завдань і т.д.
 Врахування «сенсорного профілю» дитини і відповідних
адаптацій ( дозволу дитині надягати навушники в певні моменти для
зменшення гіперчутливості; дозволу дитині сидіти замість крісла на м'ячі,що
балансує, якщо це завдяки вестибулярній стимуляції стабілізує/заспокоює).
  Мультисенсорний стиль навчання з врахуванням сенсорних
переваг дитини – відповідно дітям візуалам потрібний один стиль навчання,
дітям з домінантним слуховим каналом – інший, сенсорно-моторним – ігрові
завдання.
 Дитина з РСА потребує більше індивідуальної
уваги/допомоги/скерування/підказок.
 Дитині з РСА можна давати менший обсяг навчальних завдань,
які до того ж треба послідовно розбити на менші кроки-дії, подавати їх у
відповідній сенсорній модальності, а також більше часу відводити на
виконання завдання.
 Відповідно до розвитку дитини, її можливостей має бути
індивідуально підібрана навчальна программа.
 Можливе використання допоміжних технологій.
 Велику увагу треба приділяти не лише академічному навчанню,
але й сприянню соціальній інтеграції дитини, залученню дітей до стосунків,
моделювання ситуацій позитивної соціальної взаємодії.
 Ровесники можуть також частково виконувати роль «ассистента»
дитини, допомогаючи їй у навчанні та в соціальних стосунках, зокрема під
час перерв, коли брак структури в оточенні справді може ставити дитину з
РСА в стресову ситуацію.
 Важливою є позитивна комунікація вчителя і дитини. Вчителям
рекомендовано говорити чіткіше і повільніше, а також давати дитині більше
часу на відповідь.
 У разі, коли дитина отримала стресс, їй можуть запропонувати
побути якийсь час у спокійнішому середовищі – у спціальній кімнаті –
учителем-асистентом, а також дозволять мати індивідуальні уроки.