Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка

Факультет педагогіки і психології

Кафедра спеціальної та інклюзивної освіти

КУРСОВА РОБОТА

з логопедії (спеціальної педагогіки / методик спеціальної освіти)

на тему:

Порушення мовлення у дітей з гіперактивністю та синдромом дефіциту уваги

Студентки 2 курсу ЛСП-24 групи

спеціальності 016 «Спеціальна

освіта»

Гавронської Ірини Олегівни

Керівник

Гладищук А.М

Тернопіль - 2024
 2

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………..……….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ З
ГІПЕРАКТИВНІСТЮ ТА СИНДРОМОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ……………..6
1.1 Особливості гіперактивності та синдрому дефіциту уваги………………..6
1.2 Взаємозв'язок між гіперактивністю та порушенням мовлення у дітей……8
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ ПОРУШЕННЯ
МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ З ГІПЕРАКТИВНІСТЮ ТА СИНДРОМОМ
ДЕФІЦИТУ УВАГИ……………………………………………………………..11
2.1 Методика дослідження розвитку мовлення………………………………..11
2.2 Дослідження гіперактивності та синдрому дефіциту уваги з порушенням
мовленнєвого
розвитку…………………………………………………………..15
2.3 Корекційно-розвивальна робота з дітьми з гіперактивністю та синдромом
дефіциту уваги…………………………………………………………………..20
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………23
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..25
 3

ВСТУП
Актуальність теми. Актуальність дослідження обумовлена кількома
ключовими аспектами. По-перше, вивчення спільних патогенетичних
механізмів між синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) і
порушеннями мовлення розкриває можливі зв'язки між цими двома явищами,
що може привести до більш ефективних стратегій лікування та розвитку
мовлення. Далі, врахування впливу порушень мовлення на повсякденне
функціонування дітей з СДУГ допомагає зрозуміти важливість оптимізації
підтримки для цієї групи дітей. Розробка ефективних психоосвітніх програм
стає необхідною для покращення якості життя цих дітей, а дослідження в
сфері діагностики і інтервенцій може визначити найбільш ефективні методи
допомоги. Нарешті, урахування суспільної важливості теми в контексті
поширеності СДУГ серед дітей підкреслює потребу в розробці політик у
сфері освіти і охорони здоров'я, спрямованих на інтегрований підхід до
підтримки цієї вразливої категорії дітей.
Синдром дефіциту уваги та гіперактивності в даний час діагностується
у 3-5% дітей. Правильна та вчасна ідентифікація цього синдрому та
відповідна підтримка можуть допомогти дітям не лише пристосуватися до
повсякденного життя, але і успішно впоратися з навчанням та розвитком
соціальних навичок. Якщо забезпечити відповідне навчання та виховання, це
не лише не заважає спілкуванню та навчанню, але і створює умови для
повноцінного розвитку цих дітей. Додатково виникає неоднозначність у
підходах до лікування, оскільки існують різні методи та відсутні чіткі
консенсуси. Загальною проблемою є необхідність вдосконалення систем
діагностики та розроблення ефективних підходів до підтримки, щоб
забезпечити повноцінний розвиток та інтеграцію дітей із СДУГ в суспільство.
Наукові дослідження виявили, що у дітей із гіперкінетичним
синдромом спостерігаються характерні порушення, зокрема у моторній
діяльності, пізнавальній сфері та мовленні. Різні автори вказують, що від 8%
до 90% таких дітей мають порушення мовлення. Дослідники вважають, що
 4

порушення мовленнєвого розвитку є частою відмінною рисою

гіперактивності у поєднанні з дефіцитом уваги. Однак, на жаль, існує
недостатня кількість наукових досліджень, які б підтверджували системний
зв'язок між порушеннями мовлення та гіперактивністю, і також не вистачає
розробок щодо методичного підходу до корекційно-логопедичної роботи з
подолання мовленнєвих розладів у цій категорії дітей.
Дослідження питання виходить за межі простої акумуляції наукових
даних, воно є важливим етапом у розкритті комплексної проблематики цього
явища. Результати дослідження не лише розкривають характерні порушення
у вигляді моторної діяльності, пізнавальної сфери та мовлення у дітей із
СДУГ, але також глибше вбираються у сутність взаємозв'язку між цим
синдромом та мовленнєвими аспектами. Дослідження спрямоване на
оптимізацію стратегій лікування та інтервенцій для цієї категорії дітей, а
також на поліпшення методів діагностики порушень мовлення. Враховуючи
соціальну важливість цього питання, вивчення взаємозв'язку СДУГ та
порушень мовлення визначає шляхи підвищення якості життя дітей та їхніх
сімей через покращення комунікаційних навичок та сприяння їхній інтеграції
в суспільство. Такий підхід до дослідження підкреслює не лише академічну
вагу теми, але й її важливість для суспільства в цілому.
Проблема –виявлення та розуміння порушень мовлення у дітей з
синдромом дефіциту уваги та гіперактивності
Об'єкт дослідження – порушення мовлення у дітей з синдромом
дефіциту уваги та гіперактивності.
Предмет дослідження – характеристика, взаємозв'язок, та вплив
порушень мовлення на дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності.
Мета дослідження - теоретичне та практичне обгрунтування порушень
мовлення у дітей з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) для
розкриття їхніх особливостей, взаємозв'язків та впливу на повсякденне
функціонування задля покращення діагностики та розробки ефективних
стратегій підтримки.
 5

Завдання дослідження:
1. Виявити особливості гіперактивності та синдрому дефіциту уваги;
2. Знайти взаємозв'язок між гіперактивністю та порушенням мовлення
у дітей
3. Віднайти та обгрунтувати методику дослідження розвитку мовлення;
4. Дослідити синдром дефіциту уваги та гіперактивності з порушенням
мовленнєвого розвитку;
5. Проаналізувати корекційно-розвивальну робота з дітьми з
гіперактивністю та синдромом дефіциту уваги.
 6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ МОВЛЕННЯ У

ДІТЕЙ З ГІПЕРАКТИВНІСТЮ ТА СИНДРОМОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ

1.1 Особливості гіперактивності та синдрому дефіциту уваги

Синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) відноситься до
розладів нервової системи. Неврологічні розлади базуються на передумовах
неврологічного характеру, які з'являються у ранньому дитинстві, зазвичай до
вступу в школу, і завдають шкоди особистому, соціальному, академічному
і/або професійному зростанню. Зазвичай вони пов'язані з труднощами
набуття, збереження або застосування спеціальних навичок або інформації
[5]. Розлади розвитку нервово-психічного характеру можуть включати одне
або декілька з наступних: зниження уваги, пам'яті, сприйняття, мовлення,
неспроможність вирішувати проблеми або порушення соціальної взаємодії.
Інші загальні розлади розвитку нервової системи включають розлади
аутистичного спектру, розлади навчання (наприклад, дислексію), а також
інтелектуальну відсталість.
Раніше деякі експерти вважали СДУГ розладом поведінки, ймовірно,
через те, що діти зазвичай проявляють імпульсивну та занадто активну
поведінку, а також через те, що є співвідносними розлади поведінки, зокрема,
широко поширені розлад опозиційно-провокаційного характеру і порушення
поведінки. Тем не менш, СДУГ має обґрунтовану неврологічну основу і не є
просто "неправильною поведінкою" [11].
За приблизними оцінками, СДУГ розвивається у 5–15% дітей. Однак
багато експертів вважають, що СДУГ гіпердіагностується, головним чином
через неточне застосування критеріїв. Згідно з 12 виданням Наукового
часопису національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
стосовно синдрому дефіциту уваги та гіперактивності, виділяють 3 типи:
1. Преімпульсивний тип
2. Преімпульсивний/гіперактивний тип;
3. Комбінований.
 7

Загалом СДУГ зустрічається приблизно вдвічі частіше у хлопчиків,

хоча норма змінюється в залежності від типу.
Преімпульсивний/гіперактивний тип виникає в 2–9 разів частіше у хлопчиків;
преімпульсивний тип виявляють з частотою, приблизно рівною для обох
статей. СДУГ має тенденцію передаватися за спадковістю. СДУГ не має
відомих специфічних причин. Можливі причини СДУГ включають генетичні,
біохімічні, сенсомоторні, фізіологічні та поведінкові фактори. До факторів
ризику входять вага тіла при народженні <1500 г, травма голови, дефіцит
заліза, вплив свинцю, а також пренатальний вплив алкоголю, тютюну та
кокаїну [9].
Найімовірніше, що з першими ознаками підвищеної активності батьки
можуть зіткнутися вже на ранньому віці дитини. Звісно, не слід віднести
кожну збуджену дитину, енергія якої переливається через край, до категорії
дітей із порушеннями чи захворюваннями нервової системи. Якщо діти іноді
уперті або не слухаються - це нормально. Однак якщо цей стан неможливо
виправити самостійно, дитина занадто збуджена, імпульсивна і т. д., вам слід
звернутися за допомогою до фахівців. СДУГ поширений серед великої
кількості дітей (за даними різних досліджень, страждають близько 10%
малят) і значно ускладнює їх соціальну адаптацію [7]. Цей синдром
виявляється у хлопчиків у 4-5 разів частіше, ніж у дівчаток.
Початкові прояви СДУГ іноді можна спостерігати вже у перший рік
життя. Такі діти надто чутливі до різних подразників (наприклад, до
штучного світла, звуків, різних дій матері, пов'язаних із доглядом за малятком
і т. д.); вони вирізняються голосним плачем, порушеннями сну (важко
засинають, мало сплять, надто бадьорі); можуть трохи відставати в руховому
розвитку (на 1-2 місяці пізніше починають перевертатися, повзати, ходити), а
також в мовленнєвому - вони малорухливі, пасивні, не дуже емоційні. У
перші роки життя дитини основне турбування батьків викликає зайву
кількість рухів малятка, їх хаотичність (рухове збудження) [3]. Спостерігаючи
за такими дітьми, лікарі помічають невелике відставання в їх мовленнєвому
 8

розвитку (малята пізніше починають висловлюватися фразами); у дітей

спостерігається рухова незграбність (неспроможність вправно рухатися),
більше пізне оволодіння складними рухами (стрибками і ін.).
Трьохрічний вік при нормальному розвитку є особливим для дитини: з
одного боку, у цей період активно розвивається увага і пам'ять, а з іншого -
спостерігається перша криза розвитку. Основні проблеми цього періоду: на
фоні зростання самостійності і активності зростають негативізм, упертість і
капризливість. Дитина активно захищає межі свого впливу на себе як
особистість, відбувається виділення свого "Я"[15].
Тому часто в 3-4 роки батьки вважають його поведінку нормальною і не
звертаються до лікаря, і лише коли вихователі починають скаржитися на
некерованість, розгульність, нездатність дитини сидіти на місці під час занять
і виконати завдання, це стає для батьків неприємним сюрпризом. Усі ці
"неочікувані" прояви пояснюються нездатністю нервової системи
гіперактивної дитини справлятися з новими вимогами, які їй ставлять на фоні
зростання фізичних і психічних навантажень. Важливо мати на увазі, що
дитина не зовсім передбачає наслідки свого вчинку, не визнає авторитетів, що
може призводити до антисуспільних вчинків у підлітковому віці, коли на
перше місце виходить імпульсивність, іноді поєднана з агресивністю.

1.2 Взаємозв'язок між гіперактивністю та порушенням мовлення у

дітей
Особливу важливість набувають раннє діагностування та профілактичні
заходи з урахуванням психологічних особливостей вікового розвитку.
Дошкільний вік є ключовим етапом розвитку, на якому можуть бути виявлені
ознаки порушень розвитку мови, які можуть завадити повному розвитку
потенціалу дитини. Проблеми в навчанні та поведінці, як правило, вказують
на необхідність нейропсихологічного обстеження дитини [8].
Нейропсихологи проводять оцінку пацієнтів з різноманітними
неврологічними станами, такими як закрита черепно-мозкова травма,
 9

пухлини мозку, цереброваскулярні події, епілепсія і інші.

Невропсихологічний статус може бути вплинути на результати проблем,
пов'язаних із розвитком, таких як хромосомні або генетичні відхилення,
структурні аномалії, інфекції перед чи після народження, епізоди гипоксії,
травми головного мозку, конвульсивні розлади чи центральні неврологічні
розлади.
Головна мета педіатричного нейропсихологічного обстеження дітей із
порушеннями розвитку мовлення - визначення нейрокогнітивної
функціональності, необхідної для психолого-педагогічного супроводу дитини
[2]. Ідентифікація проблем когнітивних здібностей та навичок є однією з
підцілей. Особлива увага приділяється оцінці навчальних навичок у сферах
читання, правопису, письма та арифметики.
Порушення мовного розвитку у дітей може бути пов'язане з
особливостями внутрішньоутробного розвитку, травмами при народженні або
травмами головного мозку, що виникли пізніше. Рання оцінка ураження
головного мозку надає лише часткову картину проблем, які можуть
виникнути в подальшому. Нейропсихологічне обстеження на ранніх етапах
розвитку дитини може не завжди достатньо чітко визначити ступінь
майбутнього дефіциту.
Діти з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) можуть
виявляти труднощі у розвитку автоматизму, необхідного для завдань, що
включають швидкий словесний пошук. Затримка у автоматичному пошуку
може бути основою для сповільнення, яке спостерігається у дітей з СДУГ
щодо вербальної неособистої форми дієслова. Таким чином, детальний аналіз
когнітивних навичок, які сприяють обробці швидкості (керування паузою,
артикуляцією, варіабельністю відповіді), може допомогти ідентифікувати
основний дефіцит, пов'язаний із часом реакції.
Взаємозв'язок між гіперактивністю (гіперактивним розладом) та
порушенням мовлення у дітей є складним явищем і обумовлений різними
факторами. Ці два стани можуть взаємодіяти та впливати один на одного,
 10

хоча не завжди вони виникають одночасно або є прямими наслідками один

одного.
Ось кілька можливих аспектів взаємозв'язку:
1. Спільні механізми нейрорегуляції: Гіперактивність та порушення
мовлення можуть бути пов'язані з порушеннями регуляції нервової системи
та функціонування різних областей мозку, зокрема, фронтальної кори, яка
відповідає за контроль над рухами та мовленням.
2. Психосоціальні чинники: Стрес, низький рівень сімейної або
шкільної взаємодії можуть сприяти як гіперактивності, так і порушенням
мовлення.
3. Спільні здатності: Деякі діти можуть мати спільні проблеми у
використанні мовлення та регуляції власної активності, що може впливати на
обидва стани.
4. Вплив на навчання: Гіперактивність може ускладнювати
концентрацію дитини на вивченні мовлення та розвитку комунікативних
навичок, що може вплинути на розвиток мовлення.
5. Лікування та підтримка: Лікування гіперактивності, таке як
терапія чи фармакотерапія, може мати вплив на мовлення дитини, особливо з
урахуванням побічних ефектів деяких препаратів.
Діти з СДУГ часто проявляють дефіцит в інгібіторному контролі,
включаючи труднощі зі стримуванням, робочою пам'яттю та готовністю до
відповіді, що потенційно впливає на ефективність читання, незалежно від
мовних навичок і декодування. Діти з СДУГ також можуть мати мовну
важливість. Лінгвістична важливість відрізняється від порушення читання, де
фонологічна обробка, як правило, є недоторканною [4].
Слабкі мовленнєві навички можуть негативно впливати на академічні
досягнення дитини, оскільки мовлення є основою всього навчання.
Розвиненість когнітивних навичок, включаючи увагу, пам'ять та обробку
інформації, має безпосередній вплив на мовленнєвий розвиток дитини і на
майбутню здатність вчитися.
11