Основи здорового способу життя

Тема 1. Здоровий спосіб життя як основний елемент збереження здоров’я.

Складові здорового способу життя та особливості їх формування.

План лекції:
1. Поняття про здоров’я, складові здоров’я.
2. Влив різних факторів на формування здоров’я.
3. Спосіб життя та його складові.
4. Поняття про здоровий спосіб життя.
5. Санітарна освіта, завдання, принципи, медична активність.
6. Формування здорового способу життя серед молоді.

Проголошений статут Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ),

затверджений у 1949 р., дає таке визначення: «Здоров’я - це стан повного
фізичного, духовного, соціального благополуччя, а не тільки відсутність
хвороб чи фізичних вад». Світова наука передбачає цілісний (холістичний)
підхід до здоров’я. Усі складові здоров’я невід’ємні одна від одної, тісно
взаємопов’язані, діють одночасно, а їх інтегрований вплив визначає стан
здоров’я людини.
Природа наділила людину досконалим функціональним організмом із
універсальним захистом від усіляких зовнішніх і внутрішніх негативних
впливів. Тому здоров'я слід розглядати не як щось набуте і незмінне, а як стан
організму, котрий постійно змінюється. Отже, необхідно завжди стежити за
своїм здоров'ям і підтримувати його у гармонійній рівновазі з довкіллям, а для
цього потрібно вести здоровий спосіб життя.
Отже, щоб бути здоровим, недостатньо мати тільки здорове тіло.
Здорова людина значною мірою залежить від багатьох чинників довкілля,
зокрема кліматичних і географічних особливостей навколишнього середовища,
від способу життя людини, її духовності, світогляду, ставлення до власного
здоров'я та до інших людей і природи. Для повного здоров'я потрібне
сприятливе поєднання умов життя як природних (температура повітря,
атмосферний тиск тощо), так і соціальних (побут, культура, суспільно-
виробничі відносини).
Складові здоров'я.
Фізична складова здоров'я - це фізичний (тілесний, соматичний) стан
людини та її фізичний розвиток. Фізичний розвиток - це сукупність
морфологічних (форма та будова органів) і функціональних показників, які
характеризують розвиток організму і дають змогу визначити запаси його
фізичних сил, витривалість, працездатність. Це є одним із показників стану
здоров'я населення.
 Соціальну складову здоров'я можна визначити як ефективну взаємодію
людини з соціальним середовищем. Критерієм такої взаємодії може бути
успішне ототожнення (ідентифікація) особи з певними соціальними групами
(сім'я, клас, громада, професія, спілка тощо). Це означає і визнання іншими
людьми дій людини і пояснення, розуміння їх як необхідних. Саме в цих
людських групах відбувається соціалізація особи, вибір нею тих соціальних
ролей, які вона зможе успішно і з задоволенням виконувати протягом свого
життя.
Психічна складова здоров'я - надзвичайно важлива. Вона визначає
розвиток людини як особистості, забезпечує її пристосування (адаптацію) в
соціальному середовищі та душевне благополуччя.
Психічне здоров'я розкривається через розвиток основних функцій
психіки людини. Психічні процеси у здорової людини реалізуються через
різноманітні почуття та емоційні стани. Реальне пізнання оточуючого світу
відбувається за допомогою відчуттів, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення,
уяви, мови.
Умовою психічного здоров'я є розвиток різноманітних емоцій та почуттів,
вміння контролювати і керувати ними, набуття навичок зменшення шкідливого
впливу стресогенних чинників. Психічне здоров'я дає можливість людині
оптимально пристосуватися (адаптуватися) до змін соціального середовища,
пізнати себе, реалізувати власні потреби, що необхідно для самоактуалізації її
особистості.
Це збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність
особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі
взаєморозуміння й емоційного комфорту в суспільстві, а також особистого
внутрішнього комфорту.
Духовна складова здоров'я є своєрідною вершиною, яка збирає все
найкраще в людині, завдяки чому індивід стає особистістю. Невід'ємною
частиною духовного здоров'я людини є її здатність до співпереживання та
співчуття, добросовісність, доброзичливість, порядність, терпимість.
Протягом всього життя людина прагне до духовного розвитку і
самовдосконалення. Розкривається вона через неповторні поєднання:
- бачення прекрасного у довкіллі і в самій собі (естетизм);
- вироблення певних правил поведінки щодо оточуючого світу як за
законами суспільства, так і за внутрішнім моральним кодексом (етизм);
- розуміння сутності навколишнього світу, місця людини в природі і
суспільстві, її життєвих цінностей, вибору способу власного життя,
відповідальності за здоров'я і життя своє та інших людей (філософське
світобачення);
- набуття унікальної властивості вірити і вибору своєї віри (релігійний
світогляд).
 Кожна складова здоров'я багатогранна, непроста. Але лише за умови
органічного поєднання цих компонентів формується і розвивається здоров'я
людини.

Благополуччя Характеристика
Добре фізичне самопочуття, енергія, бадьорість,
Фізичне
здатність витримувати фізичні навантаження.
Уміння вчитися й отримувати задоволення від навчання,
Інтелектуальне здатність аналізувати проблеми й ухвалювати виважені
рішення.
Здатність розуміти почуття — свої та інших людей,
Психологічне Емоційне
уміння долати невдачі, керувати стресами.
Усвідомлення свого призначення і сенсу життя,
Духовне сприймання загальнолюдських цінностей, залучення до
культурної спадщини людства.
Задоволення соціальним статусом і якістю взаємин з
Соціальне оточенням, здатність ефективно спілкуватися та взаємодіяти
з людьми.

Вплив різних факторів на формування здоров’я

Здоров’я залежить від багатьох факторів: вплив медицини оцінюють у
10 %, спадковості - 20 %, стану довкілля (19-20 %), а найбільше (50-51 %) —
способу життя.
На деякі з цих чинників ми можемо впливати повністю, на інші — лише
частково, а на решту не маємо жодного впливу.
Спадковість — це те, що біологічно передається людині від батьків: колір
очей, форма носа, зріст, особливості статури тощо. Науково доведено вплив
спадковості майже на всі аспекти фізичного і психічного здоров’я. Однак це не
знімає відповідальності кожного за своє здоров’я. Навпаки, ті, хто успадкував
схильність до певного захворювання (наприклад, діабету), мають вести такий
спосіб життя, щоб знизити ймовірність його виникнення.
Окрім фізичного здоров’я, спадковість впливає на базові розумові
здібності й таланти — у спорті, музиці, образотворчому мистецтві.
Медицина. Якість і доступність медичних послуг — важливий чинник
охорони здоров’я. У кризових ситуаціях він є вирішальним. Однак набагато
важливіше запобігти проблемам зі здоров’ям, тобто більше уваги приділяти
його профілактиці.
Середовище (природне, техногенне, соціальне). Навіть прихильники
здорового способу життя не в змозі повністю компенсувати вплив
несприятливих кліматичних умов, забрудненого повітря, підвищеного рівня
шуму, радіації чи наслідків соціальних зворушень.
 Серед природних чинників на здоров’я людей найбільше впливають
несприятливі погодні умови. Влітку зростає ризик для людей із серцево-
судинними захворюваннями, а восени і взимку збільшується кількість тих, хто
захворів на застуду і грип. Ризикують і ті, хто потрапив у зону стихійного лиха:
землетрусу, виверження вулкана, посухи чи повені.
Технології — це доступні нам досягнення технічного прогресу. Сучасні
медичні технології у діагностиці та лікуванні серцево-судинних захворювань,
ВІЛ-інфекції допомагають багатьом людям жити довше і мати кращу якість
життя. Інші технології — пастеризація молока, дезінфекція у лікарнях,
вакцинація — істотно зменшили поширення інфекційних захворювань. Існують
технології очищення викидів промислових підприємств, що уможливлюють
зниження рівня забруднення довкілля. Однак розвиток технологій може і
негативно позначатися на здоров’ї. Механізми й автомати майже повністю
звільнили людину від фізичної праці. Нині багато хто веде малорухливий
спосіб життя: сидить на роботі, користується транспортом замість того, щоб
ходити пішки, вдома відпочиває перед екраном телевізора або грає в
комп’ютерні ігри. Рівень фізичної активності таких людей дуже низький,
відповідно у них виникають проблеми зі здоров’ям.
Негативним наслідком технічного прогресу є техногенні аварії, що
загрожують життю і здоров’ю людей. Сукупний ефект техногенних забруднень
(хімічних, радіаційних, шумових) впливає на кожного, хто живе у забруднених
зонах або вживає вирощені там продукти.
Соціальне середовище — це насамперед родина, друзі, інші люди, з якими
ви щодня спілкуєтеся. Сприятливе оточення — важливий чинник підтримання
психологічної рівноваги.
Невід’ємним складником життя підлітків є спілкування з однолітками
(друзями, приятелями, однокласниками). Ті, хто дбає про своє здоров’я, можуть
позитивно впливати і на здоров’я своїх друзів. А ті, хто поводиться ризиковано
(курить, вживає алкоголь, порушує закон), нерідко психологічно тиснуть на
своїх друзів, спекулюючи на їхній потребі належати до групи.
Соціальне середовище людини не обмежується її найближчим оточенням.
На здоров’я впливають і такі соціальні чинники, як культура і засоби масової
інформації. Особливості національної кухні, народні традиції, релігія — усе це
елементи культури, які можуть впливати на здоров’я. Пізнання культури свого
народу допомагає краще зрозуміти самого себе, сприяє формуванню
ідентичності, а ознайомлення з різними культурами спонукає краще пізнати
інших людей, виховує толерантність.
Засоби масової інформації (ЗМІ) — телебачення, інтернет, радіо, газети,
журнали, друкована реклама — надають інформацію. Вони також відіграють
вирішальну роль у формуванні громадської думки. На жаль, не вся поширювана
у ЗМІ інформація є достовірною. Так, реклама має на меті збільшення
прибутків від продажу товару, тому нерідко висвітлює лише його кращі якості
та приховує недоліки. Тому при виборі товарів, продуктів, від яких залежить
наше здоров’я, довіряти треба лише достовірним джерелам інформації
(наприклад, публікаціям фахових організацій у сфері охорони здоров’я —
Академії медичних наук, Міністерства охорони здоров’я, державних санітарних
служб тощо).
Культура здоров’я - невід’ємна складова загальної культури особистості,
забезпечує певний рівень знань, умінь, навичок її з питань формування,
збереження, відтворення та зміцнення власного здоров’я і характеризується
високим рівнем культури поведінки стосовно здоров’я оточуючих.
Від рівня культури здоров’я людини залежить збереження і відтворення її
власного здоров’я. Культура здоров’я включає не тільки певну систему знань
про здоров’я, а й відповідну поведінку щодо його збереження і зміцнення.
Культура здоров’я входить до системи найважливіших людських цінностей.

Спосіб життя - категорія соціальна. Вона набагато ширша, ніж існуючі

уявлення: це не тільки наявність або відсутність шкідливих звичок, це - рівень
виробництва, добробуту, культури, освіти, медична активність тощо.
За визначенням ВООЗ, спосіб життя - це спосіб існування, який
ґрунтується на взаємодії між умовами і конкретними моделями поведінки
людини. З цього випливає, що різні умови життя передбачають і різні моделі
поведінки.
Спосіб життя визначається суспільством. Відомий валеолог Ю.П. Лісіцин
та співавтори у способі життя, як соціальній категорії, виділяють такі
категорії:
- рівень життя (економічна категорія);
- якість життя (соціальна категорія);
- уклад; життя (соціально - економічна категорія);
- стиль життя (соціально - психологічна категорія).
Під рівнем життя розуміють матеріальне забезпечення людей (заробітна
плата, пенсії, стипендії, інші джерела добробуту, забезпечення житлом,
роботою, соціальні гарантії тощо). Отже, рівень життя характеризує величину,
структуру матеріальних і духовних потреб і таким чином — кількісний, що
піддається виміру, бік умов життя.
Якість життя визначається ступенем соціальних і духовних свобод
індивіда. Індикатором якості життя є освіта, свобода думки й свобода слова.
Статистика свідчить, що високоосвічені інтелектуальні люди з повагою
відносяться до свого здоров'я і проявляють стурбованість за здоров'я інших.
Стиль життя - це прийняті норми поведінки в суспільстві, зокрема,
відношення між чоловіком та жінкою, стосунки між батьками і дітьми, повага
до старшого покоління, етичні та естетичні цінності в суспільстві. Стиль
 життя також включає звички, смаки, схильності, манери, стійкі відтворюючі
риси людей, та ін. Стиль життя належить до індивідуальних особливостей
поведінки як одного з проявів життєдіяльності
Уклад життя належить до індивідуальних особливостей поведінки як
одного з проявів життєдіяльності і характеризується відношенням людей до
засобів виробництва, їх соціальна активність, сімейне становище, т. т. ті сто-
рони життя людини, в яких вона проявляє соціальну активність і які дають
можливість їй досягти поставленої мети.
Основні фактори, які визначають спосіб життя людини:
• рівень загальної культури та освіченість;
• матеріальні умови життя;
• статеві, вікові і конституційні особливості людини;
• характер побуту екологічного середовища;
• особливості трудової діяльності (професії);
• особливості сімейних стосунків і сімейного виховання;
• звички людини;
• можливість у задоволенні біологічних і соціальних потреб.
Автор Ю.П. Лісіцин в поняття спосіб життя включає важливий фактор -
людську активність, розглядаючи її в трьох аспектах:
- інтелектуальна і фізична активність;
- трудова і позатрудова активність;
- соціальна, культурна (освітня) активність, діяльність у побуті тощо.
Поняття про здоровий спосіб життя. З позицій викладеного розуміння
феномена здоров’я людини походить визначення поняття здорового способу
життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і
зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських
функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.
Загальновідомо, що ведення населенням здорового способу життя для
збереження та зміцнення здоров'я є у п'ять разів ефективнішим, ніж лікувально-
діагностичні процедури. За інформацією Всесвітньої організації охорони
здоров'я, співвідношення витрат і прибутків від виконання програм здорового
способу життя становить 1 до 8. (Джерело: НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ з
оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова
активність - здоровий спосіб життя - здорова нація» – Указ Президента України
від 09.02.2016 № 42/2016).
Здоровий спосіб життя об'єднує, все, що сприяє виконанню людиною
професійних, суспільних і (побутових) життєвих функцій в оптимальних для
здоров'я умовах і виражає орієнтацію діяльності особистості в напрямку
формування, збереження і зміцнення свого здоров'я. Таким чином, в основі
ЗСЖ лежать соціальні та біологічні принципи.
 До біологічних принципів належать такі:
– спосіб життя повинен створюватися у відповідності до віку;
– спосіб життя повинен забезпечуватися енергетично;
– спосіб життя повинен бути підсилюючим;
– спосіб життя повинен бути ритмічним;
– спосіб життя повинен бути ненапруженим.
До соціальних принципів належать такі:
– спосіб життя повинен бути естетичним;
– спосіб життя повинен бути моральним;
– спосіб життя повинен бути вольовим.
Здоровий спосіб життя включає різноманітні елементи, що стосуються всіх
складових здоров’я (фізичної, психічної, духовної і соціальної). Найважливіші з
них:
- оптимальна рухова активність (використання засобів фізичної культури і
спорту, різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня
фізичного розвитку, його підтримку, відновлення після фізичних і психічних
навантажень);
- раціональне чергування праці і відпочинку;
- раціональне харчування (необхідна кількість і якість складових харчового
раціону – білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, вітаміноподібних речовин, макро-
та мікроелементів; вода та питний режим);
- відмова від шкідливих звичок (тютюнопаління, зловживання алкоголем,
вживання психоактивних речовин, азартні ігри, надмірне використання засобів
технологічного прогресу);
- безпечна статева поведінка;
- особиста гігієна;
- формування і розвиток позитивних емоцій;
- свідома гармонізація власного внутрішнього світу й управління
поведінкою згідно з моральними нормами суспільства.
Крім того мають значення такі фактори:
- побут (якість житла, умови для активного і пасивного відпочинку, рівень
фізичної і психічної безпеки на території життєдіяльності);
- умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті,
наявність стимулів і умов професійного розвитку);
- етичний, інтелектуальний і духовний розвиток;
- відповідність фізичних і розумових навантажень вікові.
8 основних позицій, що відображають найбільш сприятливий вплив на
здоров‘я:
 Здоровий спосіб життя Нездоровий спосіб життя

• регулярна рухова активність • гіподинамія

• психофізіологічна
задоволеність
• економічна і матеріальна
незалежність
• висока медична активність
• збалансоване харчування
• задоволеність роботою,
фізичний і духовний комфорт
• активна життєва позиція
• повноцінний відпочинок
• зловживання алкоголем,
куріння, наркоманія
• порушення сімейної ситуації
• низька медична активність
• порушений режим
харчування
• незадоволеність життєвою
ситуацією, перевтома
• соціальна пасивність
• неповноцінний відпочинок

Окремі дослідники пропонують розглядати динаміку явища здорового

способу життя людини з позицій взаємодії об’єктивних і суб’єктивних
чинників. До об’єктивних чинників здорового способу життя автори відносять:
– передумови для ведення здорового способу життя (організація
раціонального харчування, створення умов для занять фізичною культурою,
відпочинку), що належать до сфер матеріального, виробничого, сімейно-
побутового і духовного життя;
– сприятливе середовище перебування (повітря, вода, ґрунт), безпечні
умови праці;
– економічні та інші стимули, а також фактори, що зумовлюють потребу
людини вести здоровий спосіб життя;
– стан пропаганди здорового способу життя.
Питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя
надзвичайно суб’єктивне, тому що воно, перш за все, детерміноване мірою
усвідомлення людиною важливості дій в цьому напрямі. Навіть за відсутності
деяких об’єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній
дохід тощо) особи з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу
життя прагнуть діяти заради власного здоров’я. І навпаки, за достатньо
об’єктивних умов нестача особистісних стимулів унеможливлює прагнення
бути здоровим. З іншого боку, існує певний мінімум об’єктивних умов життя,
який обумовлює можливості реалізації здорового способу життя. Це добробут
родини, який опосередковано характеризує потенційну можливість реалізації
здорового способу життя. Ставлення найближчого оточення до цінностей
здоров’я теж певний показник такої можливості, оскільки складно вести
здоровий спосіб життя за негативного ставлення друзів і знайомих.
Дослідження, побудовані в межах цієї стратегії, виявили на явність дієвого
засобу запобігання загрозі здоров’я людства і досягнення цілей, висунутих
політикою здоров’я для всіх. Визнано систему заходів, що у загальносвітовий
науковий лексикон увійшла під назвою health promotion. Дослівний переклад
цього словосполучення припускає кілька тлумачень (просування, заохочення
до здоров’я, сприяння здоров’ю, стимулювання, підтримка здоров’я тощо), що
не повно відповідають змісту тієї системи заходів, про яку йдеться. Тому
професійні перекладачі вживають досить різноманітні варіанти як лексичний
аналог, наприклад, «пропаганда здоров’я», «пропагування здоров’я»,
«пропаганда здорового способу життя» тощо.
Зміна поведінки або зміна способу життя — це головна мета втручань у
галузі громадського здоров'я, де увага зосереджена більше на профілактику, а
не на виникнення хвороби. Це особливо важливо у країнах, що розвиваються,
де за останні десятиліття під все більшою увагою є ефективність витрат на
охорону здоров'я, вартість та користь від медичних втручань. Зміна поведінки у
громадському здоров'ї також відома як Комунікаційні заходи з соціальних та
поведінкових змін (англ.Behavior Change Communication або англ. SBCC).
Санітарна освіта — система поширення санітарно-гігієнічних та
медичних знань і навичок з метою оздоровлення праці й побуту, збереження
здоров'я, працездатності та довголіття людини.
Санітарна освіта (гігієнічне виховання і навчання) — це комплекс медико-
соціальних заходів, спрямованих на формування здорового способу життя,
санітарної активності населення. Санітарна освіта є галуззю ідеологічної
роботи з населенням, невід'ємною частиною охорони здоров'я, його
принциповою основою, що входить до системи лікувально-профілактичних і
санітарних видів діяльності медичного персоналу.
Завдання санітарної освіти:
- удосконалення гігієнічного виховання населення шляхом пропаганди здорового
способу життя, фізичної культури і спорту, упровадження їх у повсякденне життя;
- навчання раціонально харчуватися, викорінення шкідливих для здоров'я
звичок, ознайомлення з причинами захворювань і травм та заходами щодо їх
профілактики;
- активізація громадської діяльності населення у співдружності з
медичними працівниками в галузі охорони здоров'я;
- роз'яснення необхідності щорічної диспансеризації усього населення.
Санітарна освіта - це навчання засобам здорового способу життя або
збереження здоров'я з метою зниження захворюваності й інвалідності на рівні
клієнта, групи, громади, країни.
Санітарна освіта містить у собі три рівні:
Перший рівень – санітарна освіта серед здорових людей і орієнтована на
профілактику порушень здоров'я і поліпшення якості життя.
Другий рівень - санітарна освіта спрямована на категорію хворих, із
метою запобігання переходу хвороби з гострої фази в хронічну необоротну
фазу і повернення людині його колишнього рівня здоров'я. СО на цьому рівні
має велике значення для підвищення ефективності лікування пацієнта і
запобігання рецидиву хвороби.
Третій рівень - санітарна освіта серед пацієнтів, порушення здоров'я яких
не було і не могло бути відвернене, і вони не можуть цілком вилікувані. У цій
ситуації СО спрямована навчання пацієнта, а також його або її родичів тому, як
оптимально використовувати можливості, що залишилися, для збереження
здоров'я і як уникнути непотрібних труднощів і ускладнень. СО третього рівня
проводиться разом із реабілітаційними заходами.
Принципи санітарного просвітництва:
1. Медичний принцип.
2. Біхевіористський або поведінковий принцип.
3. Освітній принцип.
4. Мотиваційний принцип.
5. Принцип соціальних змін.
І. Медичний принцип санітарної освіти. Цей принцип полягає у втручанні в
медико-біологічну сферу пацієнта. При цьому використовується метод
переконання й авторитетного впливу для проведення діагностичних,
імунізаційних або лікувальних заходів.
2. Біхевіористський або поведінковий принцип. Мета даного принципу – зміна
ставлення і поведінки людей до здорового способу життя. Прикладом може
служити поширення думки, що паління асоціальне, освіта з приводу культури
вживання алкоголю, пропаганда фізичних вправ, впровадження збалансованого
харчування.
З.Освітній принцип. Цей принцип полягає в наданні знань і забезпеченні
розуміння питань здоров'я. Інформація з питань здоров'я дається в максимально
нейтральному виді і людям надається допомога у визначенні своїх власних
цінностей. Головним у цьому принципі є те, що людину не переконують і не
нав'язують своїх власних ідей.
4. Мотиваційний принцип. Даний принцип орієнтований на роботу з пацієнтом,
групою, населенням із тим, щоб вони могли самі визначити, про що вони
хочуть дізнатися, і змогли зробити свій власний вибір, прийняти відповідне
рішення з врахуванням своїх інтересів і думок.
5. Принцип соціальних змін. Ціль цього принципу – змінити соціальне
середовище, щоб для особи були створені в суспільстві умови доступного і
спрощеного вибору здорового способу життя. Використання цього принципу
передбачає зміни в політичному або соціальному середовищі шляхом
санітарної освіти осіб, що планують і здійснюють політику на всіх рівнях, а
також широких прошарків населення. Особливістю цього принципу є його
конфронтаційна сутність. Багато питань, таких як безробіття, голод,
неповноцінне харчування, пов'язані не тільки з поганим станом здоров'я, але
мають і політичне значення. Конфронтаційний характер цього принципу
відрізняє його від перерахованих вище принципів санітарної освіти,
орієнтованих на пацієнта, і визначає його спрямованість на соціальні зміни.
Прийняття політичних рішень залежить від санітарної освіти громадськості і
політичних діячів.
Під час проведення санітарно-освітньої роботи застосовують такі методи
навчання: усний, друкований, наочний, комбінований.
До усного методу належать лекції, бесіди, дискусії, виступи
на конференціях, по радіо, на вечорах питань та відповідей, голосні читання
тощо. До друкованого відносяться пам'ятки, листівки, статті в газеті, дошки
питань і відповідей, гасла, книги, брошури,санітарні бюлетені тощо. До
наочного — плакати, діапозитиви, натуральні об'єкти, муляжі, фотографії тощо.
До комбінованого — телепрограми, кінофільми, виставки, кутки здоров'я,
університет здоров'я, курсові заняття, театралізовані постановки.
Важливе значення у формуванні здоров’я, а відповідно і в здорового способу
життя має медична активність.
Під медичною активністю слід розуміти: найбільш характерну, типову для
певного історичного періоду діяльність (активність) людей по відношенню до
свого (особистого, персонального) та інших людей (громадського) здоров'ю.
Медична активність - це область гігієнічного, медичного навчання,
виховання, освіти, медичної інформованості, психологічної установки щодо
здоров'я. Вона включає:
1. Відвідування медичних установ, виконання медичних рад, приписів.
2. Поведінка при лікуванні, профілактиці, реабілітації, в т.ч.
самолікування, інших медичних заходів.
3. Участь в охороні й поліпшенні здоров'я населення, турбота про здоров'я
інших (профілактика, лікування, робота медичних установ та ін.).
4. Подолання шкідливих звичок, традицій, звичаїв, тобто цілеспрямована
діяльність людини з формування здорового способу життя.
Основними показниками індивідуальної медичної активності вважають
санітарну грамотність, гігієнічні навички, своєчасне звернення за медичною
допомогою, відвідування лікувально-профілактичних установ, виконання
медичних призначень та порад лікаря, свідома поведінка при лікуванні,
профілактиці, реабілітації або самолікуванні, достатня фізична активність,
раціональне харчування, відсутність або подолання шкідливих звичок,– тобто
діяльність людини, спрямована на формування здорового способу життя.
Згідно з дослідженням "Демографічні аспекти молодіжної політики",
проведеного Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи
НАН України, українська молодь у повсякденному житті високо цінує здоров'я
– майже 90 % опитаних у віці 15 - 34 роки вважають його дуже важливим [4].
За даними дослідження "Ставлення молоді України до здорового способу
життя", проведеного Державним інститутом розвитку сім'ї та молоді України за
підтримки ЮНІСЕФ, молоді українці вважають, що здоров'я значною мірою
залежить від низки факторів (рисунок) .

Формування здорового способу життя молоді передбачає таке:

- формування в молоді відповідального ставлення до свого здоров'я та
здоров'я оточуючих, усвідомлення життєвої необхідності у здоровому способі
життя;
- підвищення якості проведення щорічного медичного обстеження
молоді;
- поліпшення матеріально-технічної бази спеціалізованих лікувально-
профілактичних закладів та установ, що надають медичну допомогу різним
категоріям молоді;
- підтримку програм, спрямованих на створення та забезпечення
діяльності спортивно-оздоровчих центрів молоді;
- здійснення пропагандистської діяльності, спрямованої на популяризацію
здорового способу життя, запобігання тютюнопалінню та вживанню
наркотиків;
- сприяння діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій, їх
спілок щодо формування здорового способу життя, залучення дітей, підлітків
та молоді до занять фізичною культурою, спортом і туризмом;
- поступову законодавчу заборону рекламування алкогольних напоїв та
тютюнових виробів, а також торгових марок цих виробів;
- законодавчу заборону паління та вживання алкогольних виробів на вулицях та
в громадських місцях.
 Основними принципами побудови системи формування позитивної
мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді є:
принцип гуманістичності, що визнає цінності людини як особистості,
повагу її прагнень до саморозвитку і самооздоровлення;
принцип метанаправленості, який характеризує тенденцію дитини, що
спрямована на досягнення основної мети — підвищення ефективності
функціонування власного організму і свідомого позитивного ставлення до
нього;
принцип модельованості, який стверджує, що стан людини і середовища
в різноманітних ситуаціях інформаційно-енергетичного впливу можливо
забезпечити безліччю розумових, математичних та інших моделей. Кожна
модель може відбивати певну групу властивостей людини: духовних,
когнітивних і психофізіологічних процесів. Цей принцип дає змогу людині
досліджувати свою певну властивість або групу властивостей за допомогою
однієї або кількох спрощених моделей (розумових конструкцій);
принцип «не зашкодь», що підкреслює важливість збереження здоров'я
людини, ведення здорового способу життя;
принцип фізичності, що показує причинно-наслідкові зв'язки розвитку
організму людини як цілісної біосистеми, яка розвивається за певними
законами і взаємодіє за тими самими законами з іншими системами та
зовнішнім середовищем;
принцип превентивності, що визначає випереджувальний характер
самоаналізу дій, учинків дітей та молоді і забезпечує відповідальне ставлення
до власного здоров'я та до здоров'я оточуючих.

Перелік питань для опитування:

1. Дайте визначення здоров’я, назвіть та поясніть складові здоров’я.
2. Від яких факторів залежить здоров’я? Поясніть.
3. Що таке культура здоров’я? На що вона впливає?
4. Поясніть поняття «спосіб життя», назвіть та охарактеризуйте категорії
способу життя.
5. Вкажіть та поясніть основні фактори, що впливають на спосіб життя.
6. Що таке здоровий спосіб життя? Назвіть та охарактеризуйте коротко його
складові.
7. Поясніть, що таке санітарна освіта, та вкажіть її завдання.
8. Назвіть та поясніть рівні санітарної освіти.
9. Назвіть та поясніть принципи санітарного просвітництва.
10. Які методи використовують для санітарної освіти?
11. Що таке медична активність? Поясніть на прикладах.
12. Що передбачає формування здорового способу життя молоді?
 Рекомендована література
Базова
1. Основи здорового способу життя: підручник / М.І. Кручаниця,
В.В. Кручаниця, К.П. Мелега, О.А. Дуло, Н.В. Розумикова. – Ужгород: ТОВ
«РІК-У», 2016. – 264 с.
2. Загальні питання методики викладання валеологічних дисциплін:
методичний посібник / Г. М. Тимченко, Тимченко А. М. – Х.: ХНУ імені В. Н.
Каразіна, 2013. – 64 с.
3. Якобчук А. В. Основи медичної валеології: навч. посібник / А. В. Якобчук,
О. Г. Курик. – 2-ге вид. – Київ : Ліра-К, 2015. – 244 с.
Допоміжна
1. Грибан В.Г. Валеологія: Підручник. – К.: Центр учбової літ-ри, 2008. – 214 с.
2. Тищенко О.М. Громадське здоров'я та охорона здоров'я: Навчальний
посібник [для студентів факультету медичних сестер з вищою освітою] / О.М.
Тищенко, Г.І. Заборовський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
2004http://medbib.in.ua/obschestvennoezdorove-zdravoohranenie.html
Інформаційні ресурси
1. Презентації до тем дисципліни «Основи здорового способу життя»
(Платформа електронного навчання УжНУ).
2. Портал превентивної освіти [Електронний ресурс]: Режим доступу:
http://autta.org.ua/