Чорноморський національний університет імені Петра Могили

Навчально-науковий медичний інститут

Кафедра психології

КОМПЛЕКСНА КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«КОРЕКЦІЯ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ ЯКА ПРОЖИВАЄ

НА ТЕРИТОРІЇ АКТИВНИХ БОЙОВИХ ДІЙ»

Студентки ІІ курсу 265 групи

спеціальності 053 «Психологія»
Омельчук Євангеліни Петрівни
Науковий керівник:
канд. психол.н., доц.
Миропольцева Ніна Ігорівна

Оцінка: Національна шкала ____________

Кількість балів: _______ ECTS _______

Члени комісії: ________ ___________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________ __________
(підпис) (прізвище та ініціали)

________ _____ ___

(підпис) (прізвище та ініціали)

Миколаїв −2024
 ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОРЕКЦІЇ ЕМОЦІЙНОЇ
СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ ЯКА ПРОЖИВАЄ НА ТЕРИТОРІЇ АКТИВНИХ
БОЙОВИХ ДІЙ………………………………………………………………...….5
1.1. Сутність емоційної сфери в різних психологічних
концепціях………………………………………………………………5
1.2. Особливості структури емоційної сфери особисті яка проживає на
території активних бойових дій.....………………….…..……….........10
1.3. Способи корекції емоційної сфери особистості під час активних
бойових дій………………….....………………………………………...15
Висновки до першого розділу…………………………………………..20
РОЗДІЛ 2. РЕЗУЛЬТАТИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ КОРЕКЦІЇ
ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ ЯКА ПРОЖИВАЄ НА ТЕРИТОРІЇ
АКТИВНИХ БОЙОВИХ ДІЙ …………………………………….……….……....21
2.1. Методичне забезпечення проблеми дослідження…...……..…......21
2.2. Якісні та кількісні результати психодіагностичного зрізу ………26
2.3. Список рекомендацій щодо профілактики деструктивних
свпливів та корекції емоційної сфери особистості, яка проживає на
території активних бойових дій…………………………………...........31
Висновки до другого розділу………………..…………………….........36
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...37
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….........39
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..42
 3
ВСТУП

Актуальність дослідження. Неможливо уявити життя без емоційної сфери,

оскільки вона відіграє вирішальну роль, виконуючи важливі функції. Емоції
забарвлюють життєвий досвід і надають йому значення та смак. Загалом вони
інформують нас про те, ким ми є, якими є наші стосунки з іншими людьми та як
поводитись у соціальних взаєминах. Емоції надають сенс подіям, без них ці події
були б просто фактами та допомагають координувати міжособистісні
стосунки. Також вони відіграють важливу роль у культурному функціонуванні,
утримуючи людські суспільства разом. Але сьогодні війна негативно впливає
фізично та емоційно, як на учасників бойових дій, так і на тих, хто не воює. Крім
того, можливі емоційні страждання, пов’язані з війною виникають не тільки
внаслідок прямого впливу небезпечних для життя ситуацій і насильства, а й через
непрямі стресори, такі як травми, смерть родичів або економічні труднощі,
географічне переміщення та постійні порушення повсякденного життя.
Стикаючись із загрозами або перешкодами навколишнього середовища, люди
можуть або піддатися стресовим факторам або подолати існуючі, ставши
стійкими.
Знаходження особистості у зоні воєних конфліктів, таких як активні бойові
дії, може викликати серйозні виклики для їх психічного здоров'я та емоційного
стану, такі люди часто стикаються з труднощами в соціальній адаптації.
Розуміння та корекція емоційної сфери стають стратегічно важливими
аспектами, оскільки позитивно впливають на загальне благополуччя та адаптацію
людей, які пережили або продовжують переживати стресові обставини війни.
Роль емоцій у війні є складною та многогранною, оскільки вони впливають
на різні аспекти конфлікту, від поведінки індивідів до динаміки масових подій.
Проблемою війни та емоцій займалися вітчизняні та зарубіжні вчені такі як,
К. В. Клаузевіц, К. Р. Шерер, Е. М. Рушман, А. Гат, Ю. Корм’єр, А. Боброва,
Є. Хассай, Л. Філіпчук З. Г. Кісарчук, Т. М. Титаренко, Н. Д. Володарська,
А. Курапов, І. Данилюк, А. Гінц і Р. Шварц та інші.
 4
Проте, проблематика психологічних особливостей емоційної сфери
особистості яка проживає на території активних бойових дій не знайшла
достатнього відображення у психологічній літературі. Таким чином, актуальність,
соціальна значущість та недостатня наукова розробленість зумовили вибір теми
магістерської роботи.
Об’єкт – емоційна сфера особистості.
Предмет – психологічні особливості корекції емоційної сфери особистості
під час активних бойових дій.
Мета роботи – теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити
психологічні особливості корекції емоційної сфери особистості яка проживає на
території активних бойових дій.
Відповідно до мети були визначенні завдання дослідження:
1) проаналізувати та узагальнити теоретико-методологічні підходи до
вивчення феномену емоційної сфери особистості, яка проживає на території
активних бойових дій;
2) розробити програму емпіричного дослідження, обрати відповідну меті
дослідження систему дослідницьких процедур, спрямованих на вивчення
емоційної сфери особистості;
3) експериментально вивчити особливості емоційної сфери особистості яка
проживає на території активних бойових дій;
5) створити список рекомендації щодо профілактики деструктивних
свпливів та корекції емоційної сфери особистості, яка проживає на території
активних бойових дій.
Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення поставлених
завдань обрано такі методи дослідження: теоретичні (теоретико-методологічний
аналіз, класифікація та систематизація наукових джерел, порівняння та
узагальнення даних теоретичних та експериментальних досліджень), емпіричні
(методи опитування, тестування, констатувальний експеримент), методи обробки
даних (узагальнення та систематизація якісних і кількісних даних емпіричного
дослідження), методи математичної статистики (кореляційний аналіз К. Пірсона,
 5
оцінка розбіжності експериментальних даних за допомогою t-критерій
Стьюдента).
Психодіагностичний комплекс методик склали: тест «Характеристика
емоційності» Є. П. Ільїна, експрес-діагностика схильності до афективної
поведінки В. В. Бойка та експрес-діагностика схильності до невмотивованої
тривожності В. В. Бойка.
Експериментальна база дослідження. Дослідницько-експериментальна
робота виконувалась на базі Чорноморського національного університету імені
Петра Могили. Вибірку дослідження склали 50 осіб віком від 17 до 25 років.
Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку
використаних джерел та додатків. Загальний обсяг магістерської роботи
становить 131 сторінку, основний зміст викладено на 106 сторінках. Робота
містить 5 таблиць, 9 рисунків, 8 додатків. Список використаних джерел складає
115 праць українських та зарубіжних авторів.
 6
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОРЕКЦІЇ ЕМОЦІЙНОЇ
СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ ЯКА ПРОЖИВАЄ НА ТЕРИТОРІЇ АКТИВНИХ
БОЙОВИХ ДІЙ

1.1. Сутність емоційної сфери в різних психологічних концепціях

Відчуття емоцій – це фаза нейробіологічної активності, ключовий

компонент взаємодії та пізнання. Схеми, найпоширеніші переживання є
динамічними взаємодіями емоцій і пізнання, які можуть складатися з
миттєвих/ситуативних реакцій або стійких рис особистості, які з’являються
протягом періоду розвитку. Емоції відіграють вирішальну роль в еволюції
свідомості та діяльності всіх психічних процесів. Типи емоцій по-різному
співвідносяться з типами або рівнями свідомості. Нестримна уява та здатність до
симпатичної регуляції емпатії можуть представляти як потенційні переваги, так і
втрати від еволюції та онтогенезу емоційних процесів і свідомості. Відношення
дзеркальної нейронної системи до емпатії, симпатії та культурних впливів на
розвиток соціально-емоційних навичок є невирішеними проблемами, які
залучатимуть майбутні дослідження [78].
Немає єдиної думки щодо визначення емоційної сфери. Розглядаючи
стільки пояснень, П. Р. Клейнгін та А.М. Клейнгін намагалися прийти до
вичерпного визначення емоції. Вони заявили, що емоція повинна говорити про те,
як ми почуваємося, коли ми емоційні; про фізіологічну, або тілесну, основу
емоційних почуттів; включати вплив емоцій на сприйняття, мислення та
поведінку; вказати на спонукальні або мотиваційні властивості певних емоцій,
таких як страх і гнів; що стосуються способів, за допомогою яких емоції
виражаються мовою, мімікою та жестами [83].
Ч. Дарвін у своїй книзі «Вираження емоцій у людини та тварин»
стверджував, що емоція виступає як риса, для досягнення мети спілкування,
таким чином, допомагаючи виживанню виду. У своїй роботі науковець намагався
 7
пояснити, як деякі прояви емоцій перетворилися на корисні звички для людей і
тварин. Він зазначав, що підняття брів служить для збільшення поля зору. Деякі
прояви виражаються в поведінці, яка є протилежною за звичками в двох різних
кінцях. Точніше, собака виявляє радість, піднімаючи та виляючи хвостом. І
зворотне відбувається, коли її хвіст зневірено звисає. Ч. Дарвін назвав їх
антитезою. І є третій принцип у його роботі, де вираження певних станів розуму є
прямим результатом будови нервової системи, незалежно від волі організму [63].
Концепція первинних і вторинних емоцій була постульована
Дж. Б. Уотсоном. Досліджуючи немовлят, він дійшов висновку, що існують три
вроджені емоційні реакції – страх, гнів та лють. Інші вторинні емоції
розвиваються з них після проживання шляхом процесів кондиціонування, як-от
первинні та вторинні кольори. П. Екман, К. Е. Ізард і Дж. Панксепп також
підтримують ідею про те, що існують деякі базові емоції, з яких розвиваються
складні. Однак концепція первинних і вторинних емоцій підтримується не
всіма [78].
Одну з найбільш ранніх теорій емоцій висловив психолог В. Джеймс. Він
зазначав, що нам шкода, тому що ми плачемо, сердимося, тому що б’ємо, боїмося,
тому що тремтимо. Ця теорія, висунута В. Джеймсом і К. Ланге наприкінці
дев’ятнадцятого століття, широко відома як теорія Джеймса-Ланге, пропонує
послідовність подій в емоційних станах: люди сприймають ситуацію, яка
викликає емоцію, реагують на цю ситуацію, помічають реакцію. Щоб ця теорія
працювала, має існувати низка внутрішніх і зовнішніх фізичних змін, які люди
здатні сприймати та реагувати на них як на прояв емоцій. Але теорія Джеймса-
Ланге ставиться під сумнів з багатьох моментів, оскільки всі наші тілесні зміни не
є гострими, та існують різні моделі фізичних реакцій на певні емоції [63].
У 1920 році У. Кеннон запропонував іншу теорію про зв’язок між
фізичними змінами та емоціями дослідження Ф. Барда, відомої як теорія Кеннона-
Барда. У ній стверджується, що фізичні зміни та емоційні відчуття не залежать
одне від одного і вони викликаються подразниками одночасно. Відповідно до цієї
теорії виявляється подія, що викликає емоції, за допомогою органів чуття. Це
 8
виявлення передається на нижні відділи мозку, наприклад гіпоталамус – куди
розливається сигнал. Один сигнал надходить до кори головного мозку, де він
сприймається як емоція, інший сигнал викликає відповідні тілесні реакції, що
виражають емоцію. Однак не всі дотримувалися цієї теорії. Інші дослідники
також стверджували, що в емоційному досвіді немає нічого особливого.
Д. О. Гебб говорив, що емоційний досвід – це дуже мінливий стан і часто бере
участь у складній природі судження [6].
С. Шахтер і Дж. Сінгер стверджували, що тілесний стан емоційного
збудження майже однаковий для більшості емоції, які ми відчуваємо, і що навіть
якщо існують фізіологічні відмінності в моделях реакцій організму, люди не
можуть їх сприйняти. Згідно з їхньою теорією, люди по-різному сприймають свої
емоції, тому що вони по-різному інтерпретують або маркують фізіологічний стан.
Іншими словами, у певному стані збудження ми відчуваємо емоцію, яка здається
відповідною ситуації, в якій ми опинилися. Але теорія Шахтера-Сінгера не
знайшла широкого підтвердження в різних експериментальних
дослідженнях [102].
Традиційно емоційна сфера та пізнання вважалися двома різними
здібностями й відповідали відчуттям і мисленню. Однак ця відмінність
вважається ортогональною. Р. Лазарус і його співробітники висунули свою
когнітивну теорію оцінки емоцій. Вони стверджують, що емоції, які ми
відчуваємо, є результатом оцінки інформації. Ця оцінка передбачає обробку
інформації, що надходить із середовища, тіла та пам’яті. Згідно з когнітивною
моделлю А. Т. Бека, емоція є невід’ємною частиною тріади думок, емоцій і
поведінки. Когнітивна оцінка внутрішніх або зовнішніх стимулів також впливає
на інші системи. Когнітивна терапія, яка розроблена на основі цієї теорії,
спрямована на виправлення викривлення цієї тріади для отримання більш
адаптивної та стійкої форми [88].
Зусилля зрозуміти, що перетворює інформацію як ефективну емоційну
реакцію, породили кілька теорій. Однією з таких теорій є категоріально-
специфічна активація сенсомоторної кори та викликання пошуку інформації,
 9
пов’язаної зі специфічною сенсорною модальністю. Інша теорія за Е. Теленим
полягає в розпізнаванні рухових симуляцій, оскільки немовлята можуть
розпізнавати крос-модальні еквівалентності між діями, які вони бачать в інших,
щоб виконати, і своїми власними відчутними рухами тіла. Ці теорії наголошують
на концепції втіленого пізнання. Втілене пізнання означає, що воно виникає
внаслідок тілесних взаємодій із середовищем. І з цієї точки зору, пізнання
залежить від видів досвіду, який походить від наявності тіла з особливими
перцептивними та моторними здібностями, разом утворюючи матрицю, в яку
вбудовані пам’ять, емоції, мова та всі інші аспекти життя. Обробка емоцій також
включає втілення, де воно відбувається як тоді, коли об’єкт, що викликає емоції,
фізично присутній для сприймаючого, так і коли об’єкт посилається внутрішніми
(думки) або зовнішніми символами (наприклад, словами) [114].
Існує тісний зв’язок між мотивацією та емоційною сферою. Р. В. Ліпер
каже, що майже вся наша стійка та цілеспрямована поведінка має емоційний тон.
Він наголошував на емоціях на їхній ролі як мотивів, тобто в пробудженні та
підтримці активності у виробленні дослідницьких реакцій, у полегшенні навчання
та в управлінні продуктивністю. За С. С. Томкінсом емоції дають енергію
мотивам. Він зазначав, що мотиви або потяги просто говорять нам про певні
потреби або стан тіла. Емоції, супроводжувані ними, забезпечують необхідну
енергію для потягів і підсилюють їх, щоб надати їм сильну мотиваційну силу. Р.
Л. Соломон і Дж. Д. Корбіт запропонували свою теорію опонента-процесу, яка
має гедоністичний погляд на мотивацію. Вони кажуть, що ми мотивовані шукати
цілі, які приносять нам хороші емоційні відчуття або задоволення, і уникаємо тих
речей, які приносять нам неприємні відчуття або погані емоційні почуття [89].
Н. К. Дензін визначає емоцію, як пережитий, переконаний, визначений,
тимчасово втілений досвід що випромінюється через потік свідомості людини,
відчувається в її тілі та проходить через неї, а в процесі проживання, занурює
людину в абсолютно нову та трансформовану реальність – реальність світу, який
створює емоційне переживання. За С. Епштейном емоція – це складна,
організована схильність до реакції на біологічно адаптивну поведінку,
 10
характеризується відмінним станом фізіологічого збудження, особливими
почуттями або афектами, станом сприйнятливості та зразком експресивних
реакцій [57].
Е. Дж. Лоулер визначає емоції як відносно короткі, позитивні чи негативні
оцінні стани, які мають фізіологічні, неврологічні та когнітивні елементи. І
Л. Броді розглядає емоції як мотиваційні системи з фізіологічними,
поведінковими, емпіричними та когнітивними компонентами, які мають
позитивну або негативну валентність, вони змушують почуватися добре чи
погано, які відрізняються за інтенсивністю та, як правило, викликані
міжособистісними ситуаціями або подіями, які заслуговують нашої уваги,
оскільки вони впливають на наш добробут [87].
Хоча загальний термін в даний час найбільш поширений просто як
«емоція», важливо також розрізняти різні класи. Первинні емоції вважаються
універсальними, фізіологічними, що мають еволюційне значення та біологічно і
неврологічно вроджені, тоді як вторинні емоції, які можуть бути результатом
комбінації первинних емоцій, соціально та культурно обумовлені. За
Т. Д. Кемпером, первинні емоції – це страх, гнів, задоволення, смуток,
здивування. Тоді як Дж. Х. Тернер ідентифікує їх як щастя, відраза, твердження,
смуток і здивування. Такі емоції, як провина, сором, любов, образа, розчарування
та ностальгія, вважаються вторинними емоціями [81].
Е. Дж. Лоулер розрізняє глобальні емоції, або загальні реакції на результат
взаємодії, які є мимовільними та не обумовлені інтерпретаціями або когнітивними
атрибуціями. А також є специфічні емоції, які автори асоціюють з конкретними
об'єктами і визначають шляхом інтерпретації. Т. Д. Кемпер також розрізняє
структурні, ситуативні та антиципаційні емоції [87].
Отже, як вже було сказано, емоції, які відчуває суб’єкт, ніколи не слід
розглядати як прості механічні чи фізіологічні відповіді на зміни, викликані
навколишнім середовищем, тому що емоції є частиною активного процесу і
можуть зазнавати численних та загадкових трансмутацій. Кожна емоція
контролюється двома взаємно відмінними областями, і кожна емоція має два
 11
кінця на своїй шкалі. Один негативний кінець – біль або відсутність насичення, а
інший позитивний –задоволення, або насичення. Це також підходить для емоцій
страху, гніву, тощо, які зазвичай вважаються негативними емоціями. Страх має
інший позитивний кінець мужності, гнів – задоволення від помсти. Але відчуття
їх позитивних сторін рідше, ніж негативних, оскільки ми не часто стикаємося з
ситуаціями, які викликають позитивну реакцію. Інші приклади: радість – смуток,
любов – втрата, цікавість – нудьга, тощо.

1.2. Особливості структури емоційної сфери особисті яка проживає на

території активних бойових дій

Хоча війна, давня, як історія людства, розглядається як продукт суто

раціонального побудування на основі політичних і військових цілей, стратегій,
тактик і маневрів, по суті, формується єдністю та взаємною конструкцією розуму
та емоцій. Війна – це соціальний вихід взаємодії розуму й емоцій у контексті
причин, процесів та наслідків. К. В. Клаузевіц – один із перших солдатів-
мислителів, який відчув ефект цієї взаємодії на війні та представив теоретичне
обґрунтування цього досвіду. Теорія війни Клаузевіца включає рівні емоційності
та раціональності охоплюючи їхні взаємопрониклі стосунки на рівні дій. Тим
самим теоретик говорив, що війна зосереджується як на раціональності, так і на
ролі інстинктів та емоцій як каталізаторі. Це один із важливих внесків цього
науковця в сучасні дослідження війни: його ідеї про те, як розум і емоції,
матеріальні та моральні сили можуть бути синтезовані в практику та теорії [106].
Теорія війни К. В. Клаузевіца будує рівняння між раціональністю та
емоціями шляхом застосування до рівня дії через його «триєдність» воєнного
стану. І цю теоретичну базу слід використовувати, аналізувати сучасні конфлікти
та війни, в яких емоції все більше відіграють ключову роль в мотивації, у впливі
на рефлексивність з точки зору складності, непередбачуваності та
невизначеності [60].
 12
Багатьом мислителям здавалося, що наголос на боротьбі за існування, який
стався після публікації «Походження видів» Ч. Дарвіна в 1859 році, дав біологічну
основу необхідності та неминучості активним бойовим діям. Автори цієї школи
не бачили різниці між змаганням і конфліктом, і те й інше мало бути засноване на
інстинкті. «Біологія війни» Г. Ф Ніколаї – есе, що спростувало біологічне
виправдання війни [32].
Психологічні дослідження війни пояснювали її як вираження інстинкту, або
як повернення до первісного тваринно-людського типу поведінки. Г. Т. В. Патрік,
який є представником останньої школи, трактує війну як форму відпочинку. Г. В.
Крайл запропонував механістичне тлумачення війни та миру, засноване на
дослідженнях хімічних змін, які люди зазнають під час війни. Однак вчений
приходить до висновку, що війна – це модель дій, зафіксована в соціальній
спадковості національної групи, а не тип поведінки, детермінований
біологічно [3].
Велика частина літератури про війну була зосереджена на проблемі
скасування війни. Є ідеалісти та ті, хто відмовляється від військової служби через
сумління, які сподіваються на добру волю, гуманітарні почуття та пацифіцизм,
щоб покласти край війні шляхом зміни поглядів людей і політики націй. З іншого
боку, є затяті і практичні мислителі та державні діячі, які вірять, як і Т. Гоббс, що
війна не закінчиться, доки не буде встановлена влада, достатньо сильна, щоб
викликати страх у непокірної держави. Нарешті, існує третя група соціальних
мислителів, які наголошують на важливості формування світової громадської
думки. Цей «міжнародний розум» вони вважають набагато більшим значенням
для майбутнього людства, ніж проблема війни чи миру, національного
суперництва чи майбутніх расових конфліктів [97].
Р. Е. Парк говорить, що не можна ігнорувати роль емоцій, тому що воєнний
стан – це складний стан амбівалентності, в якій людина перебуває в самому
центрі смерті. Безсумнівно, як і будь-яке інше соціальне явище, таке середовище
не може бути вільним від емоцій і психологічних припливів. К. В. Клаузевіц
описує війну як продовження політики іншими засобами. Не можна вести війну,
 13
або аналізувати її, не беручи до уваги деякі основні позитивні та негативні емоції,
або мотиви, такі як страх, образа, ненависть, довіра, незахищеність, пристрасть,
сміливість, тривога, визнання, невизнання, емансипація, сила духу, емпатія,
співчуття тощо [98, с. 138].
К. В. Клаузевіц зробив вагомий внесок у дослідження війни, взявши до
уваги розгляд вирішальної ролі емоцій, моральних сил, а також особистості та
мотивації генералів під час активних бойових дій. Як зазначив А. Гат,
К. В. Клаузевіц зосереджувався на емоційних силах, щоб виявити як всеосяжне,
так і живе уявлення про війну і краще розуміння природи і меж її теорії [70].
На основі особистих спостережень і досвіду К. В. Клаузевіц прагнув до
рівноваги між матеріальними і моральними силами раціональних та
психологічних елементів, які одночасно відбуваються під час воєнного стану в
міжконструктивних відносинах. За його словами, небезпека і невизначеність
війни сама по собі є причиною емоційної реакції, відповідь полягає в тому, щоб
діяти сміливо. Іншими словами, такі емоції, як страх, гнів і пристрасть були
каталізатором до війни, емоційна та раціональна взаємодія триває під час війни.
Таким чином, динамічний та інтерпретаційний підходи дослідника базуються на
інтерсуб’єктивному підході, сприйнятим як «триєдиний». А емоції є одним із
конститутивних елементів війни показавши, що вона не може бути вписана в
парадигму чистої раціональності [60].
У більш широкому сенсі, всупереч думці, що емоції – це лише елемент, з
яким треба впоратися і стримати владою, К. В. Клаузевіц розглядає емоції двояко.
З одного боку, він зазначає, що негативні емоції, наприклад, як страх, сумнів і
втрату важко подолати у війні. З іншого боку, він не нехтує позитивними
емоціями, як мужність, самоконтроль, жертовність, самовпевненість і так далі, які
є каталізаторами для боротьби з труднощами війни. Крім того, науковець
розглядає деякі емоції, такі як пристрасть, ненависть і гордість потужним
мотиватором. Ці емоції можуть бути інструменталізовані раціональною
сферою [95].
 14
Як стверджує К. В. Клаузевіц, несумісність ведення війни з теоретичними
підходами які беруть за головний орієнтир розум, виявляє необхідність
враховувати емоції. Воєнний стан як заплутаний, непослідовний і неоднозначний
лабіринт змушує діяти відповідно до певних домінуючих вражень чи емоцій, а не
відповідно до суворої логіки. Ця реальність породжує неузгодженість, відмінність
і неповноту теорії та практики. Підкресливши той факт, що теорія війни є строго
логічною всупереч реальності, К. В. Клаузевіц стверджує, що ми повинні
враховувати природну інерцію, попри всю непослідовність, неточність і боязкість
людини. Потрібно зіткнутися з фактом, що війна та її форми є результатом ідей,
емоцій та умов, що переважали на той час [60].
Дж. Стон зазначає, що стан війни сповнений викликів, помилкових уявлень,
емоційних маніпуляцій, провалу планів, помилок, що виникають через страх і
поспіх, непрорахованих та непередбачуваних небезпек та невизначеності. Теорія
війни, яка не бере до уваги розгляд існування емоцій і зв'язку між ними та
розумом буде неповною. Цей внесок, зосереджений на рівнянні емоцій і розуму
людської природи на війні, іншими словами – це діалектичний синтез, який є
центральним у теорії війни К. В. Клаузевіца, і значно пояснює її
довговічність [107].
За Г. М. Марквіц наслідки емоцій залишаються вдалими і корисними для
припинення воєнних дій, вони впливають як на пізнання, так і на поведінку. Ці
ефекти досягаються завдяки власним специфічним тенденціям оцінки та дій
кожної емоції. Емоційний вплив на тенденції оцінювання свідчить про те, що
поточні емоції впливають на теперішні або майбутні оцінки, які, у свою чергу,
підживлюють майбутні емоційні зміни. Тенденції до дій визначають ймовірний
діапазон поведінки, що випливає з конкретної емоції. Зрештою, це
лише тенденції, люди справді мають значний, хоча й неповний контроль над тим,
як їхні емоції впливають на подальші дії. Науковець зосередився на п’яти
емоціях: страх, гнів, надія, гордість і приниження. Щодо емоційних
наслідків воєнний дій, корисно зосередитися на двох емоціях: страху та гніві, на
другій, як частині більш складного емоційного стану депресії, який також
 15
включає тривогу, провину та сором. На відміну від дипломатії, битва відбувається
у ворожій обстановці. Такі міркування, як образа гордості чи приниження ворога,
стають значущими, коли обидві сторони починають розмову, але до того, як
суперник буде зламаний, ці конкретні емоції є менш актуальними. Надія також
залишається актуальною, оскільки результати битви можуть підбадьорити
стратегів, навіть переможених [26].
Л. Мурай вважає, що страх має три основні тенденції до дій: боротися,
втікати або застигати, що зрозумілі самі по собі. Під час війни, принаймні на полі
бою, біологи та військові аналітики зараз досить впевнені, що завмри є більш
поширеною реакцією, ніж бий чи тікай. Індивідуальний бойовий досвід із
загрозами, які ймовірно виникають у швидкій послідовності з багатьох напрямків,
може легко пересилити почуття та пізнання, що призведе до тимчасового, але
ефективного паралічу. Проте військові аналітики іноді додають ще одну реакцію
на страх, яка залишається настільки ж актуальною для командування арміями, як і
для окремого солдата на полі бою: метушня, яка не передбачає прямої боротьби з
ворогом, джерелом небезпеки. На відміну від трьох класичних реакцій,
метушливість можна охарактеризувати як заперечення небезпеки, однак вона
може вплинути на стратегічні результати [94].
К. К. Даєн говорить «окрім гніву, тривога є станом підвищеної
стурбованості щодо невизначеного майбутнього, відчувається провина за
порушення певного визначеного імперативу і сором, коли особа не в змозі жити
відповідно до визначеного ідеалу. Часто почуття провини пов’язане з поведінкою,
що людина не зробила чогось очікуваного, тоді як сором асоціюється з тим, що
вона не може чогось досягти. Вважається, що почуття провини посилює емпатію
до інших, тоді як сором може призвести або до погіршення соціальних стосунків,
оскільки провина за невдачу виходить назовні, або, навпаки, до
самовдосконалення поведінки» [65, с. 69].
Отже, зіткнувшись із досвідом війни, люди відчувають різні емоції: страх,
злість, тривогу, безсилля, відчай, розгубленість. Стан війни сповнений викликів,
 16
емоційних маніпуляцій, помилок, що виникають через страх, гнів,
непередбачувані небезпеки та невизначеності.

1.3. Способи корекції емоційної сфери особистості під час активних

бойових дій

Для кожної людини характерна схильність емоційно реагувати певним

чином, типовим і досить незалежним від ситуації. Ця тенденція охоплює три
компоненти емоцій, тобто суб'єктивні відчуття індивіда, фізіологічні зміни та
вираження емоцій, які представлені в поведінці людини. Цим компонентам
притаманна здатність контролювати поведінку, підпорядковану
емоціям. Емоційний контроль – це процес, за допомогою якого люди можуть
впливати на те, які емоції вони відчувають, коли вони загострюються, а також як
вони їх оцінюють і виражають. Емоційний контроль є показником емоційної
зрілості та здатності конструктивно виражати свої емоційні стани залежно від
ситуаційного контексту [36].
Контроль емоцій і афектів є компонентом регуляції емоцій, що є ширшим
терміном, хоча іноді він використовується як взаємозамінний з емоційним
контролем і включає процеси, відповідальні за ініціювання, моделювання та
підтримку досвіду, а також вираження емоцій. Регуляція емоцій стосується
процесів самоконтролю та корекції способів їх вираження, зміни їх змісту та
інтенсивності, модулювання поведінки, пов’язаної з емоціями, і слугування для
реалізації адаптивних і цілеспрямованих стратегій дій. Емоційний контроль
відповідає за посилення, послаблення або зміну емоційної реакції. Людина з
правильно розвиненим емоційним контролем здатна стримувати свої емоції в
одних ситуаціях і вільно виявляти їх в інших [35].
Було запропоновано кілька визначень регуляції емоцій, що відображає
багатообіцяючий ступінь консенсусу щодо основних особливостей даного
поняття. Впливову точку зору пропонує Дж. Гросс, який охарактеризував
регуляцію емоцій як процес, за допомогою якого люди впливають на те, які емоції
 17
вони мають, коли вони їх відчувають, і як вони переживають та виражають
їх [73].
Подібним чином Н. Айзенберг, С. Хофер і Дж. Вон визначили регуляцію
емоцій як процеси, які використовуються для управління та зміни того, коли і як,
наприклад, наскільки інтенсивно, людина відчуває емоції та пов’язані з ними
мотиваційні та фізіологічні стани, а також як вони поведінково
виражаються. Регуляція емоцій організована навколо конкретних емоцій,
наприклад, смутку, страху, гніву і включає зусилля, спрямовані на посилення або
зниження як позитивних, так і негативних емоцій [67].
У всебічному метааналізі А. Алдао та С. Холен-Хоексема розглянуто
зв’язок між різними формами психопатології та шістьма конкретними стратегіями
регуляції емоцій, виведеними з процесуальної моделі регуляції емоцій:
1) переоцінка (тобто когнітивне переосмислення ситуації);
2) вирішення проблем (тобто свідома зміна ситуації);
3) прийняття (тобто прийняття думок, почуттів і когніцій такими, якими вони
можуть бути);
4) придушення (тобто гальмування когнітивних функцій або пом’якшення
емоційних проявів);
5) уникнення (тобто втеча від думок, відчуттів);
6) роздумування (тобто повторюване зосередження на знаннях або емоціях).
Стратегії переоцінки, вирішення проблем і прийняття, як правило,
висвітлюються як адаптивні в різних контекстах, тоді як стратегії придушення,
уникнення та роздумування, як правило, вважаються неадаптивними
стратегіями. Вчені заснували свою апріорну класифікацію на адаптивні та
дезадаптивні стратегії, особливо на дослідженнях етіології психічних розладів.
Однак ця фіксована класифікація залишається дискусійною, оскільки вплив
стратегій регулювання емоцій завжди залежить від контексту, і вони можуть мати
різний вплив у різних ситуаціях [56].
Однак, щоб надати класифікацію стратегій регуляції емоцій, ми
називатимемо ці конкретні стратегії адаптивними та дезадаптивними.
 18
Процесуальна модель регуляції емоцій забезпечує концептуалізацію в термінах
конкретних стратегій регуляції емоцій та їх передбачуваної дезадаптивної та
адаптивної ролі в регуляції емоцій. Однак регуляція емоцій залишається
багатовимірною конструкцією, і її також можна концептуалізувати як широку
конструкцію, а не як конкретний набір стратегій. У цій структурі регуляція емоцій
відображає загальну здатність регулювати емоції [51].
Концепції подолання та регуляції емоцій мають кілька спільних важливих
елементів. По-перше, копінг і регуляція емоцій концептуалізуються як
процеси регуляції. Як зазначають Н. Айзенберг та ін. подолання не тільки
«мотивується наявністю або очікуванням емоційного збудження, як правило,
внаслідок стресу або небезпеки», але «багато форм подолання дуже схожі на типи
регуляції, які обговорюються в даній літературі» [67, с. 288].
Розвиток навичок подолання та регулювання емоцій відображає
координацію та взаємодію процесів соціального, когнітивного, афективного
розвитку та розвитку мозку протягом цих періодів. Крім того, навички подолання
та регуляції емоцій відіграють центральну роль у трансдіагностичних моделях
профілактичних втручань і психологічного лікування низки психологічних
проблем і розладів. Незважаючи на їхню важливість і багато спільних рис,
дослідження цих понять залишаються однозначно розділеними [12].
Мабуть, найпоширенішим визначенням копінгу залишається
визначення Р. С. Лазаруса та С. Фолкмана, майже через 30 років після
представлення його вперше. Це визначення підкреслює кілька особливостей
подолання, включаючи роль як когнітивних, так і поведінкових процесів і
зосередженість на відповідях на вимоги, які оцінюються як стресові, оскільки
вони обтяжують або перевищують ресурси індивіда [58].
Е. А. Скіннер і Дж. Г. Велборн концептуалізували копінг як регулювання
дій під час стресу і визначили його як те, коли люди мобілізують, спрямовують,
керують, активізують і спрямовують поведінку, емоції та орієнтацію, або як вони
не можуть цього зробити. Нещодавно Б. Е. Компас взначив подолання, як свідомі
 19
вольові зусилля з регулювання емоцій, пізнання, поведінки, фізіології та
навколишнього середовища у відповідь на стресові події чи обставини [105].
Ці нещодавні визначення представляють зростаючий консенсус у
визначенні подолання та мають декілька спільних рис. По-перше, подібно до
попередньої точки зору Р. С. Лазаруса та С. Фолкмана, ці визначення зосереджені
на процесах, які відбуваються виключно у відповідь на гострі або хронічні
стресові події чи обставини. Тобто подолання стосується процесів, які
здійснюються у відповідь на стрес, в нашому випадку який стосується цивільного
населення, яке проживає на території активних бойових дій. По-друге, ці
визначення зосереджені на процесах, що викликають зусилля у відповідь на
стрес. Зосередженість на зусиллях означає, що подолання є контрольованим,
усвідомленим і цілеспрямованим. По-третє, все більше уваги приділяється
копінгу як формі регуляції у відповідь на стрес. Такий наголос на регулюванні
розширив сферу подолання з часів попередньої роботи вчених, включивши
більше, ніж «управління» стресовими потребами. Регуляція більш широкого
спектру функцій, охоплюючи емоції, поведінку, пізнання, фізіологію та
навколишнє середовище, тепер включена в сферу подолання. Незважаючи на цей
зростаючий консенсус, тривають дискусії щодо основної структури подолання та
підтипів, які найкраще відображають різноманітну природу відповідей на
подолання [58].
Українські вчені А. Курапов, І. Данилюк та інші припускають, що
посилення національного об’єднання в кризові часи могло сприяти розробці
ефективних копінг-стратегій для подолання тривоги, депресії та стресу серед
українців. Наприклад, українці схильні використовувати стратегії пошуку та
надання підтримки замість стратегій дистанціювання та зосереджених на емоціях,
про що зазвичай повідомляють у післявоєнних регіонах [86].
Недавнє втручання, контекстуальна терапія регулювання емоцій,
розроблена М. Ковачем та Н. Л. Лопез-Дюраном, спрямована на регуляцію
емоцій при дитячій депресії. Втручання було спрямоване на когнітивні функції як
одну з кількох областей регуляції емоцій, а когнітивні навички включали
 20
вигадування якогось образу, щоб протистояти дисфоричним емоціям, корисну
розмову з собою, або зміну думок про те, що засмучує. Крім того, КТРЕ
орієнтується на поведінкові, біологічні та соціальні і міжособистісні стратегії
регулювання емоцій, навчаючи ряду навичок, включаючи участь у ігровій
діяльності, фізичних вправах чи інших проектах, отримання фізичного комфорту,
розмову з дорослим, якому довіряють, або розмову з ровесники. Подібним чином
С. Свег з іншими науковцями розробили лікування дитячої тривоги, орієнтоване
на емоції. Воно навчає навичкам когнітивної переоцінки, загальних для КПТ у
лікуванні дитячої тривожності, а також вирішенню проблем і релаксації [85].
Д. С. Меннін та його колеги описують розробку терапії регуляції емоцій для
лікування генералізованого тривожного розладу у дорослих. Вона базується на
тренуванні навичок когнітивної регуляції та досвіді для сприяння контекстному
навчанню. Трьома основними навичками регуляції емоцій, яким навчають, є
прийняття та потурання, когнітивне дистанціювання (децентрація) та когнітивні
зміни (рефреймінг). Прийняття навчається через вправи під час сесії, спрямовані
на підвищення обізнаності клієнтів щодо емоційних, тактильних і когнітивних
відчуттів. Когнітивне дистанціювання або децентрація навчається через
сприйняття перспективи, що дозволяє клієнту навмисно реагувати
«контрактивно» замість бездумної відповіді. У компоненті когнітивних змін під
час лікування клієнтів заохочують прийняти позицію саможалісливої переоцінки,
уявляючи, що вони розповідають дуже турботливій, зацікавленій, співчутливій
людині про свої важкі думки і почуття та нагадують собі про свої сильні сторони
та вміння справлятися. Помічаючи їхні самокритичні думки, клієнти
заохочуються пом’якшити їх, коли вони виникають, посилаючись на
альтернативні, самоперевіряючі твердження [92].
Отже, психічне здоров’я включає емоційне, психологічне та соціальне
благополуччя. Воно впливає на те, як людина думає, відчуває та діє, коли вирішує
проблеми, також допомагає визначити, як особа справляється зі стресом,
ставиться до інших і робить вибір. Психічне здоров’я важливе на кожному етапі
життя, від дитинства та підліткового віку до дорослого життя та старіння.
 21
Регуляція емоцій характеризується способом, за допомогою якого індивіди
свідомо та несвідомо модулюють інтенсивність і тривалість позитивних чи
негативних афективних станів для досягнення певної мети.

Висновки до першого розділу

Емоційна сфера представляє собою складний об'єкт вивчення, різні автори,

намагалися визначити емоції, підкреслюючи їх фізіологічну основу та вплив на
сприйняття, мислення і поведінку. Концепція первинних і вторинних емоцій
вказує на існування базових, з яких розвиваються складніші емоційні реакції.
Деякі вчені підкреслюють роль когнітивної оцінки інформації у виникненні
емоцій, що впливає на думки, емоційний стан та поведінку. Також наводиться
типологія емоцій, розподіляючи їх на тілесні потяги, рефлекторні умови, настрої
та рефлексивні емоції.
Активні бойові дії впливають на психічне здоров’я людей. Тривожні
розлади, депресія та посттравматичний стресовий розлад стають поширеними
серед цивільного населення, особливо серед тих, хто стикнувся з насильством та
втратою близьких під час військових конфліктів. Українські дослідники вказують
на високий рівень цих проявів серед молоді та біженців, визначаючи це як
серйозну проблему громадського здоров’я. Люди під час тривоги можуть
відчувати серйозне занепокоєння та страх, які заважають повсякденній діяльності.
Відзначається, що психічні наслідки війни можуть бути значущими для
благополуччя особи, яка пережила збройний конфлікт. Досвід війни вплинув на
всі аспекти життя людей, запроваджуючи поєднання різних емоцій та переживань.
Люди відчули нестабільність емоційної сфери та невизначеність щодо
майбутнього, дослідження також підкреслює, що воєнний час об’єднав українське
суспільство. Вплив воєнного конфлікту на психічне здоров’я українського
населення виявився всебічним, змінюючи не лише емоційний стан, а й
підштовхуючи до переосмислення цінностей та підтримуючи один одного в
умовах важкості.
 22
РОЗДІЛ 2

РЕЗУЛЬТАТИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ КОРЕКЦІЇ

ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ ЯКА ПРОЖИВАЄ НА ТЕРИТОРІЇ
АКТИВНИХ БОЙОВИХ ДІЙ

2.1. Методичне забезпечення проблеми дослідження

В результаті проведеного аналізу нами було визначено, що емоційна сфера

включає в себе всі аспекти емоційного життя, від почуттів та реакцій на конкретні
події до загального емоційного стану. Емоції характеризуються комплексними
психофізіологічними реакціями, які виникають у відповідь на певні стимули чи
ситуації і супроводжуються суб’єктивним переживанням, фізіологічними змінами
та вираженням у поведінці. Вплив війни на емоційну сферу особистості є
значущим і складним. У воєнний період люди можуть переживати тривалі та
інтенсивні емоції, афективні та тривожні стани, характерним є прояв впливу
негативних емоцій, таких як страх, ненависть, гнів, сум, туга та інші. Вони
можуть викликати стрес, психічні розлади та вплинути на загальне благополуччя
особистості.
Дослідження проводилося в декілька етапів. Перший – це вивчення та
систематизація теоретичної бази із проблематики дослідження, підбір методик
для діагностики структурних складових емоційної сфери особистості, вибір групи
піддослідних. Другий – проведення дослідження. Під час проведення
експериментального дослідження було використано наступні емпіричні методи:
опитування, тестування, констатуючий експеримент та корекційна робота
(формуючий експеримент), методи обробки данних (узагальнення та
систематизація якісних і кількісних данних емпіричного дослідження), методи
математичної статистики (кореляційний аналіз К. Пірсона, оцінка розбіжності
експериментальних даних за допомогою t-критерій Стьюдента).
Експериментальне дослідження проводилось на базі Чорноморського
національного університету імені Петра Могили. Вибірку дослідження склали 50
 23
осіб віком від 17 до 25 років. Із даної вибірки були сформовані дві групи:
експериментальна (25 осіб) і контрольна (25 осіб). До експериментальної групи
увійшли студенти першого курсу та декілька студентів третього, п’ятого та
шостого курсів спеціальності «психологія» ЧНУ імені Петра Могили.
Для досягнення мети та розв’язання поставлених завдань ми визначили
наступні етапи експериментального дослідження:
1) створити програму емпіричного дослідження;
2) сформувати відповідну меті дослідження систему дослідницьких
процедур, спрямованих на вивчення емоційної сфери особистості;
3) експериментально розкрити особливості емоційної сфери особистості
під час активних бойових дій;
4) розробити та провести корекційно-розвивальну програму;
5) на основі проведеної роботи окреслити зміни, що відбулися у
показниках емоційної сфери особистості після її перевірки.
Розкриємо методичний комплекс більш детально:
1) Тест «Характеристика емоційності» Є. П. Ільїна [24].
Діагностика призначена для оцінки вираження характеристики емоцій
людини: емоційна збудливість, емоційна реактивність (тобто інтенсивність і
тривалість емоційних переживань), а також емоційна стійкість (якою мірою
емоції негативно впливають на ефективність діяльності).
Процедура проведення методики та обробка результатів: тест включає 32
питання, на які потрібно дати відповідь «так» або «ні». Відповідно до ключа
нараховується по 1 балу, потім підраховується їх сума до кожної з чотирьох
шкал (Додаток А).
Інтерпретація тесту визначається за такими показниками:
1. Емоційна збудливість – готовність емоційно реагувати на значні в
людини переживання. Відповіді «так» на запитання 1, 5, 9, 13, 17, 21, 25, 29.
2. Інтенсивність емоцій – їх кількісна характеристика. Вона визначається
двома факторами: ступенем незадоволеності відповідної потреби та ступенем
 24
несподіванки (непередбачуваності) обставин, що впливають на її задоволення.
Відповіді «так» на запитання 2, 6, 10, 14, 18, 22, 26, 30.
3. Тривалість емоцій. Самі визначення емоційних проявів вже мають на
увазі, скільки приблизно триватиме кожен із цих проявів. Відповіді «так» на
запитання 3, 11, 15,19, 27; відповіді «ні» на питання 7, 23, 31.
4. Негативний вплив емоцій – це тяжке переживання, неприємний чи
пригнічений стан, що виникає у відповідь на негативну подію чи вчинок.
Відповіді «так» на запитання 4, 12, 16, 24, 28; відповіді «ні» на питання 8, 20, 32.
2) Експрес-діагностика схильності до афективної поведінки В. В. Бойка [17].
Дезорганізуючі емоційні стани – це дисфункціональний стереотип
поведінки, котрій характерні часті і затяжні стани несприятливого фізичного і
психічного самопочуття особистості, яке завжди офарблює різні її прояви. Стійка
дезорганізація емоцій може протікати у трьох режимах: стійкої активізації,
змінної активізації та гноблення психічної діяльності.
Процедура проведення методики та обробка результатів: чим більше
ствердних відповідей отримано людиною, тим дисфункціональніший стереотип її
емоційної поведінки: 10–12 балів – афективність стала невід’ємною рисою
характеру особистості; 5–9 балів – афективність властива опитуваному, можливо,
досягла рівня тенденції; 4 бали і менше – не властиві дисфункціональні афективні
стани (Додаток Б).
Інтерпритація тесту: афективні стани проявляються частими та відносно
тривалими переживаннями бурхливих та погано керованих емоцій. Людина легко
та з різних випадків впадає в стани афекту, які настільки часті і тривалі, що
практично зливаються в єдину «жуйку афектів». Індивід завжди перебуває в
специфічному нервово-психологічному «бульйоні» афекту, який руйнує його
фізичне і психічне здоров'я, завдає шкоди відносинам з оточуючими. Усі люди
переживають афекти, але з більшості вони протікають у вигляді періодичної
дезорганізації емоцій, як короткочасних реакцій, а не затяжних станів.
У дослідженнях ролі афективних переживань у функціонуванні людини
терміни «афект», «настрій» і «емоція» часто використовуються як
 25
синоніми. Загалом дослідники сходяться на думці, що «афект» – це широкий
термін, який стосується суб’єктивного стану відчуття, який включає як настрій,
так і емоційний стан. Термін «настрій» стосується тривалих, стійких афективних
переживань, які зазвичай слабко пов’язані із зовнішніми ситуаціями, наприклад,
бадьорість або депресія, тоді як «емоція» відноситься до коротких, мінливих
афективних переживань, спрямованих на певний зовнішній стимул, такий як
людина, об'єкт або подія (наприклад, відчуття щастя у відповідь на музичний
стимул). Інакше кажучи, настрій і емоція схожі один на одного в тому сенсі, що
обидва вони є підтипами афекту. Однак вони відрізняються один від одного в
тому сенсі, що настрій є більш стабільним і тривалим афективним станом, але
менш специфічним, менш інтенсивним і менш імовірним, щоб бути викликаним
певним стимулом або подією в навколишньому середовищі [102].
Зокрема, афективні переживання можна зрозуміти на основі двох вимірів:
позитивної чи негативної валентності і активованого чи деактивованого
збудження. Деякі афективні стани мають позитивну валентність і активуються під
час збудження, такі як щастя, бадьорість та ентузіазм, тоді як інші є позитивними
за валентністю, але дезактивуються у збудженні, наприклад, спокій або
розслабленість. Подібним чином деякі афективні стани є негативними за
валентністю та активуються під час збудження, такі як гнів, страх і тривога, тоді
як інші мають негативну валентність і деактивуються під час збудження,
наприклад депресія та смуток.
3) Експрес-діагностика схильності до невмотивованої тривожності
В. В. Бойка [21].
Процедура проведення методики та обробка результатів: Чим більше
ствердних відповідей дала особа, тим чіткіше виражена дисфункціональність
стереотипу емоційної поведінки, що обговорюється: 10–12 балів – необґрунтована
тривожність проявляється дуже яскраво і стала невід'ємною рисою поведінки
людини; 5–9 балів – є певна схильність до тривожності; 4 бали і менше –
схильності до тривожності немає (Додаток В).
 26
Інтерпритація тесту: немотивована тривожність проявляється у
мимовільному переживанні щодо особистісно значимих малоймовірних подій.
Для людини характерні безпричинні або погано зрозумілі очікування
неприємностей, передчуття біди, можливі втрати. Психіка перебуває у стані
напруги та підвищеного контролю над тим, що відбувається: людина стурбована
своєю долею, переживає за близьких, життя проходить. Зазвичай вона сам визнає,
що приводу для хвилювань немає, або вони незначні, проте почуття тривоги не
залишає особу та дестабілізує фізичний та психічний стан, накладає відбиток на
різні сторони життєдіяльності. Необгрунтована тривожність – наслідок деяких
психофізіологічних змін у організмі, у мозку: вони зумовлюють появу
дисфункціонального стереотипу емоційної поведінки, який піддається контролю з
боку свідомості. Це явище може прогресувати із віком.
Характерна тривожність – це схильність людини оцінювати ситуації як
загрозливі, уникати ситуацій, що провокують тривогу, і демонструвати високе
базове фізіологічне збудження. Ранні дослідження визначили, що тривожність
характеру є окремою від тривоги стану, але, ймовірно, сприяє цьому, а поточні
дослідження показують, що риса тривожності є важливим фактором вразливості
для психопатології, пов’язаної з тривогою. Важливе розуміння механізмів, за
допомогою яких тривога може підвищити вразливість до розвитку та підтримки
пов’язаної з психопатологіями можуть надати її корелянти, а саме когнітивні,
поведінкові та фізіологічні. З невмотивованою тривожністю пов’язані риси
особистості, а саме негативні афективні настрої, невротизм і диспозиційний
негатив [59].
Дослідження когнітивних механізмів тривоги показує, що особи з високим
рівнем тривожності обробляють і реагують на загрозливу інформацію інакше, ніж
люди з низьким рівнем тривожності. Тривожність характеру пов’язана з
упередженням уваги до загрози, а також із покращеним запам’ятовуванням
загрозливої інформації. Особи з високим рівнем тривожності також демонструють
погіршену здатність пригнічувати відволікаючу інформацію, навіть у нестресових
умовах. Нарешті, особи з високим рівнем тривожності демонструють нижчу
 27
когнітивну гнучкість, здатність адаптувати свою поведінкову, емоційну та
когнітивну реакцію до ситуації перед обличчям нової інформації. Підсумовуючи,
люди з високим рівнем тривожності надають перевагу загрозливій інформації над
незагрозливою інформацією та відчувають труднощі в адаптації до нової
інформації. Подібним чином дослідження когнітивної нейронауки виявили, що
особи з високим рівнем тривожності характеру мають порушення виконавчої
функції та прийняття рішень навіть за відсутності прямої загрози, що
характеризується невмотивованою тривожністю та може сприяти їх до
когнітивних упереджень, поширених у тривожних і депресивних розладах [14].
Отже, обрані нами методики відповідають вимогам стандартизації,
валідності, надійності, співвідносяться з метою роботи, завданнями дослідження.
Означена вибіркова сукупність, підібраний та охарактеризований
психодіагностичний інструментарій дають змогу перейти до наступної частини
нашого дослідження – проведення констатувального зрізу із подальшим аналізом
його кількісних та якісних характеристик.

2.2. Якісні та кількісні результати психодіагностичного зрізу

У даному дослідженні визначення емоційної сфери особистості, яка

проживає на території активних бойових дій, як вже зазначалося вище,
ґрунтується на наступних показниках: афективна поведінка, стан невмотивованої
тривожності, емоційна збудливість, інтенсивність і тривалість емоцій та їх
негативний вплив на людину. Отож наступним етапом стало більш детальне
вивчення змістовних компонентів емоційної сфери.
За допомогою першої методики Є. П. Ільїна вивчалася характеристика
емоційності, що включає у себе чотири критерії: емоційна збудливість,
інтенсивність емоцій та їх тривалість і негативних вплив на індивіда.
Піддослідним пропонувалося відповісти на 32 питання у формі «так» або «ні».
Розглядаючи дані таблиці що представлені в Додатку Г можна визначити,
що в емоційній збудливості дев’ять людей набрало 1 бал, троє – 2 бали, десять
 28
респондентів набрали 3, шестеро – 4, оцінка 5 у восьми опитуваних, ще у восьми
– 6, по двоє студентів набрало 7, 8 та 0. В шкалі інтенсивності емоцій по одному
досліджуваному набрав 1 та 8 балів, двоє – 2, у одинадцяти – 3, семеро осіб
отримали оцінку 4, у десяти людей – 5, шестеро осіб набрали 7 балів та
дванадцять – 6. За тривалістю емоцій восьмеро респондентів отримало оцінку 1, у
дванадцяти студентів – 2, шістьох – 3, у восьми людей – 4, по чотири особи
набрали – 0, 5 та 7 балів, ще по дві особи – 6 та 8. За шкалою негативного впливу
емоцій по п’ять досліджуваних отримало 2 та 6, одинадцять досліджуваних –
оцінку 4, тринадцять осіб – 3, дев’ять людей – 5, четверо – 7 балів, двоє – 8, та у
одного піддослідного 1.
Аналіз отриманих даних показує, що по середньому арифметичному
найбільше балів досліджувані набрали за інтенсивністю емоцій – 4,76, найменше
в тривалості емоцій, де оцінка становить – 3,16, в емоційний збудливості середнє
значення – 3,74, а за шкалою негативного впливу емоцій – 4,26. Детально середнє
арифметичне оцінок, а також середнє квадратичне відхилення за методикою
Є. П. Ільїна можна побачити на рис. 2.1.

5 4.76
4.26
4 3.74
3.16
3
2.13 2.19
2 1.61 1.66

0
Інтенсивність Негативний Емоційна Тривалість
емоцій вплив емоцій збудливість емоцій

М σ

Рис. 2.1. Показник середніх значень попереднього зрізу за методикою

«Характеристика емоційності» Є. П. Ільїна (N=50)
 29
N – кількість відповідей
M – середній результат по шкалам
σ – середнє квадратичне відхилення (сігма)

Отримані результати проведені до корекційної роботи, наступні: за

характеристикою емоцій у опитуваних студентів найбільше проявлена
інтенсивність емоцій, а саме властивість, яка свідчить про ступінь вираження
емоційного явища. Емоційна інтенсивність – це риса, яка часто зустрічається
у високочутливих людей, що глибше опрацьовують інформацію, ніж інші. Ця
інтенсивність може бути тихою, але вона супроводжується глибоким
потенціалом, або іноді придушеними амбіціями. Бути інтенсивно емоційною
особою означає відчувати широкий спектр емоцій більш яскраво та глибоко, ніж
інші люди, і це включає як позитивні, так і негативні емоції – біль, страждання,
відчай, страх, хвилювання, любов, печаль чи щастя. Такі студенти глибоко
співпереживаючі, чутливі, проникливі та мають багату уяву, але зі зворотнього
боку вони також більш схильні до екзистенціальної туги та депресії.
Розглядаючи дані що ми отримали, на другому місці у студентів виражений
негативний вплив емоцій. Негативні емоції можуть бути такими ж чіткими, як
гнів і страх, або вони можуть бути більш заплутаними та складними, як
безпорадність, провина та ревнощі. Негативні емоції заважають індивіду мислити
і поводитися раціонально, а також дивитися на ситуації в справжньому
ракурсі. Коли це відбувається, особи схильні бачити лише те, що хочеться бачити,
і пам’ятати лише те, що хочеться запам’ятати. Це лише продовжує відчуття гніву
чи горя і заважає насолоджуватися життям. Чим довше це триває, тим гострішою
стає проблема. Неналежне поводження з негативними емоціями також може бути
шкідливим – наприклад, вираження гніву насильством. Разом із психічним
здоров’ям, постійні або сильні негативні емоції можуть значно вплинути на
фізичне здоров’я. Хронічний або підвищений рівень стресу змушує тіло постійно
виділяти ті самі гормони, які спонукають рефлекси боротьби, завмирання або
втечі.
 30
У ході проведення дослідження за другою методикою експрес-діагностики
схильності до афективної поведінки В. В. Бойка студентам необідно було
відповісти «так» або «ні» на 11 питань. Данна діагностика показала такі
результати: середнє арифметичне балів складає 5,48, що означає переважно
середній рівень схильності до афективний станів, який мають 27 опитуваних,
низький у 16, а високий у 7 студентів (Рис. 2.2.).

Середній рівень (N) 27

Низький рівень (N) 16

Високий рівень (N) 7

М 5.48

σ 2,9

0 5 10 15 20 25 30

Рис. 2.2. Результати проведеного попереднього зрізу за експрес-

діагностикою схильності до афективної поведінки В. В. Бойка (N=50)

N – кількість відповідей
M – середній результат по шкалам
σ – середнє квадратичне відхилення (сігма)

При цьому, як зазначено у таблиці Додатку Д, бали різняться від 0 до 12. По

одному респонденту набрало 0, 9 та 12, два піддослідних набрали 1 бал, по шість
осіб – 2, 6 та 7, ще по три – 3, 8, 10 та 11, а у чотирьох – 4, одинадцять студентів
набрало 5. Також результати тесту на дослідження схильності до афективної
 31
поведінки можна побачити у відсотковому співвідношені за кількістю опитуваних
респондентів (Рис. 2.3.).
Отже, отримані результати проведені до корекційної роботи, наступні:
досліджувані мають здебільшого середній рівень схильності до афективної
поведінки, що свідчить про середній прояв частих та відносно тривалих
переживань бурхливих та погано керованих емоцій.

Високий
14%

Середній 54%
Низький;
32%

Рис. 2.3. Результати кількості опитуваних у відсотках за експрес-

діагностикою схильності до афективної поведінки В. В. Бойка

Афективна поведінка характеризується формою вияву психічної активності

людини, яка виникає внаслідок її емоційних переживань та стає видимою через
конкретні дії та вчинки. Вона може включати в себе широкий спектр емоційно
зумовлених реакцій, таких як вияв експресії радості, гніву, смутку, страху, агресії,
або інших емоцій. Виникає в результаті взаємодії студентів з їх оточенням та
ситуаціями, що викликають емоції та відображає, як ці емоції впливають на
спосіб, яким особа веде себе в різних ситуаціях. Вона може включати не лише
 32
вербальні та невербальні вираження емоцій, але й конкретні дії, спрямовані на
регулювання емоційного стану.
Афективна поведінка стосується того, як емоції, настрої та почуття
впливають на поведінку опитуваних студентів та їх дії. По суті, йдеться про те, як
емоційні стани, тобто переживання, впливають на взаємодію з навколишнім
світом. Загалом, афективна поведінка є важливим аспектом людської психології,
оскільки вона відіграє ключову роль у формуванні того, як індивід взаємодіє зі
світом і керується повсякденним досвідом.
За наступною третьою методикою експрес-діагностикою схильності до
невмотивованої тривожності В. В. Бойка, студентам потрібно було дати відповідь
«так» або «ні» на 11 питань. Аналізуючи отримані дані середнє арифметичне
балів складає 5,28, що означає переважно середній рівень схильності до
невмотивованої тривожності, який мають 24 опитуваних, низький у 19, а високий
у 7 студентів (Рис. 2.4.).

Середній рівень (N) 24

Низький рівень (N) 19

Високий рівень (N) 7

М 5.28

σ 2.87

0 5 10 15 20 25 30

Рис. 2.4. Результати проведеного попереднього зрізу за експрес-

діагностикою схильності до невмотивованої тривожності В. В. Бойка (N=50)

N – кількість відповідей
 33
M – середній результат по шкалам
σ – середнє квадратичне відхилення (сігма)

Розглядаючи таблицю Додатку Е, можна зазначити, що бали різняться від 0

до 11. По одному опитуваному набрало 0, 1 та 11, чотири – 9, по три людини
отримало 3 і 7, у дев’яти – 4, у семи – 5, шестеро студентів отримало оцінку 6, по
п’ятеро осіб – 2, 8, 10. Також результати тесту на дослідження схильності до
невмотивованої тривожності подано у відсотковому співвідношені за кількістю
опитуваних студентів (Рис. 2.3.).

Високий
14%

Середній 48%

Низький 38%

Рис. 2.5. Результати кількості опитуваних у відсотках за експрес-

діагностикою схильності до афективної поведінки В. В. Бойка

Враховуючи отримані дані, можна сказати, що досліджувані мають середній

рівень схильності до невмотивованої тривожності, що проявляється у
мимовільному переживанні, щодо особистісно значимих малоймовірних подій.
Для таких людей можуть бути характерними безпричинні очікування
неприємностей, передчуття біди, можливі втрати.
 34
Студенти що мають високий та середній рівень за цим показником можуть
відчувати тривогу навіть тоді, коли немає явних загроз або конкретних
подразників. Вони відчувають постійну напругу, непокій і тривожність, навіть
якщо немає очевидних об'єктивних причин для цих почуттів. Тривожність без
зовнішнього мотиваційного фактора є досить виснажливою для тих, хто з нею
стикається, вона може вплинути на їх якість життя та загальний стан емоційного
благополуччя.
Також ми вирішили дослідити чи пов’язані критерії обраних методик для
діагностики емоційної сфери особистості, яка проживає на території активних
бойових дій, а саме студентів, між собою, проаналізувавши види зв’язку з
використанням коефіцієнту кореляції Пірсона, результати якого відображені в
таблиці 2.1.
Таблиця 2.1.
Результати кореляційного зв’язку між показниками за коефіцієнтом
кореляції Пірсона

Коефіцієнт
кореляції
Порівнювані критерії Пірсона Вид зв’язку

Схильність до 0,15
Схильність до невмотивованої Слабкий
афективної
тривожності прямий
поведінки

Схильність до афективної Інтенсивність -0,05

Відсутній
поведінки емоцій

Схильність до невмотивованої Інтенсивність -0,07

Відсутній
тривожності емоцій

Схильність до невмотивованої Негативний 0,13 Слабкий

тривожності вплив емоцій прямий
 35
Продовження табл. 2.1.

Схильність до афективної Негативний -0,04

Відсутній
поведінки вплив емоцій

Схильність до невмотивованої Тривалість -0,1 Слабкий

тривожності емоцій прямий

Схильність до афективної Тривалість 0,03

Відсутній
поведінки емоцій

Схильність до невмотивованої Емоційна -0,05

Відсутній
тривожності збудливість

Схильність до афективної Емоційна 0,21 Слабкий

поведінки збудливість прямий

З таблиці ми бачимо, що за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона

встановлено слабкий прямий зв’язок між критеріями «схильність до
невмотивованої тривожності» та «схильність до афективної поведінки». Таким
чином є деяка вірогідність, що зі зростанням невмотивованої тривожності
відповідно збільшується схильність до афективних станів.
Аналогічна ситуація з показниками «схильність до невмотивованої
тривожності» та «негативний вплив емоцій», які також мають слабкий прямий
зв’язок. Це означає що існує тенденція, щодо збільшення стану невмотивованої
тривожності та паралельного зростання негативного впливу емоцій на людину.
Також взаємозалежними в певній мірі є шкали «схильність до
невмотивованої тривожності» та «тривалість емоцій», що відображають слабкий
прямий вид зв’язку. Отже зі зростанням відчуття невмотивованої тривожності у
особистості може в певних випадках збільшитися емоційна тривалість.
Ще слабкий прямий зв’язок характерний критеріям «схильність до
афективної поведінки» та «емоційна збудливість». Це відображає існування
 36
деякої вірогідності, що зі збільшенням схильності до афективних станів у
студентів зростає емоційна збудливість.
В інших випадках проведений кореляційний аналіз за допомогою
коефіцієнта кореляції Пірсона не показав кореляційних зв’язків.
В підсумку, аналізуючи та узагальнюючи всі результати на цьому етапі
дослідження, ми можемо зазначити, що до проведення корекційної програми,
студентам характерний середній рівень схильності до афективної поведінки та
невмотивованої тривожності. Найбільше у них виражена інтенсивність емоцій та
їх негативний вплив, найменше тривалість емоцій та емоційна збудливість. Таким
чином, отримані дані дають змогу перейти до апробації розробленої корекційної
програми та опису її результатів.

2.3. Список рекомендацій щодо профілактики деструктивних свпливів

та корекції емоційної сфери особистості, яка проживає на території активних
бойових дій

Завдання корекційної програми – це розвинути емоційний інтелект

студентів, поліпшити їх психоемоційни стан та пропрацювати негативні стани. А
саме поглибити розуміння внутрішнього світу емоцій, вдосконалити навички
емоційного регулювання та покращити якість взаємодії з оточуючим
середовищем. А також дізнаєтися, як емоції природно пов’язані з іншими
аспектами людської природи, такими як потреби, бажання та думки. Дослідити,
що потрібно для того, щоб відчути мир у контакті з емоціями та почуттями в
період воєнного стану і який вплив на це можуть зробити самі студенти.
Було проведено 8 тренінгових зустрічей онлайн з використанням платформи
Zoom, тривалістю приблизно 1 – 2 години, об’єднаних основною метою
дослідження і проводилися з інтервальністю 2 рази на тиждень.
Корекційна програма включає теоретичну та практичну частини з
використанням таких тем: світ емоцій та почуттів, вплив стресу на психоемоційну
сферу особистості, гнів та агресія, страх і тривога, образа, провина і сором, вплив
 37
емоційного вигорання на особистість, особистий ресурс та моя внутрішня опора, а
також за бажанням студентів – мотивація та постановка цілей.
…
Висновки до другого розділу

Емпірична частина мала на меті дослідити психологічні особливості

корекції емоційної сфери особистості яка проживає на території активних
бойових дій. Під час проведення експериментального дослідження було
використано наступні методи: тестування, констатуючий експеримент та
корекційна робота (формуючий експеримент). Дослідницько-експериментальна
робота виконувалась на базі Чорноморського національного університету імені
Петра Могили. Вибірку дослідження склали 50 осіб віком від 17 до 25 років. Із
даної вибірки були сформовані дві групи: експериментальна (25 осіб) і
контрольна (25 осіб).
Піддослідні пройшли констатувальний психодіагностичний зріз за
допомогою наступних методик: тесту «Характеристика емоційності»
(Є. П. Ільїна), експрес-діагностики схильності до афективної поведінки
(В. В. Бойко) та експрес-діагностики схильності до невмотивованої тривожності
(В. В. Бойко). За допомогою обраних тестів встановили основні критерії
дослідження такі як: емоційна збудливість, інтенсивність емоцій, тривалість
емоцій, негативний вплив емоцій, тривожні стани та афективна поведінка.
Попередній зріз даних до корекційної роботи показав середній рівень схильності
до афективної поведінки та невмотивованої тривожності. Найбільше у
досліджуваних студентів виражена інтенсивність емоцій та їх негативний вплив,
найменше емоційна збудливість та тривалість емоцій.
Відповідно до отриманих результатів попереднього зрізу було
запропоновано впровадити та апробувати програму корекції, мета якої –
покращення психоемоційного стану досліджуваних, які проживають на території
активних бойових дій, а саме студентів психологів. Дана програма включає
теоретичну та практичну частини з використанням таких тем: світ емоцій та
 38
почуттів, вплив стресу на психоемоційну сферу особистості, гнів та агресія, страх
і тривога, образа, провина і сором, вплив емоційного вигорання на особистість,
особистий ресурс та моя внутрішня опора, а також за бажанням студентів –
мотивація та постановка цілей. Було проведено 8 групових зустрічей онлайн за
допомогою платформи Zoom, що тривали приблизно 1 – 2 години, об’єднаних
основною метою дослідження і проводилися з інтервальністю 2 рази на тиждень.
 39
ВИСНОВКИ

У даній роботі представлено теоретико-емпіричний розгляд особливостей

емоційної сфери особистості, яка проживає на території активних бойових дій.
Розкрито сутність досліджуваного феномену та його складових компонентів.
Розроблено діагностичний інструментарій та корекційну програму у вигляді
тренінгових занять. Відповідно до завдань дослідження, ми можемо сформувати
наступні висновки:
1) Здійснено теоретичний аналіз літератури стосовно емоційної сфери
особистості яка проживає на території активних бойових дій. Війна визначається
як серйозна проблема громадського здоров’я, завдаючи величезний вплив на
психічне благополуччя людини. Розгляд емоцій у воєнний період розкриває
складність амбівалентності воєнного стану, де людина опиняється в центрі смерті.
Цивільні особи, що постраждали від війни, стикаються з високим ризиком
розвитку проблем з психічним здоров’ям, такими як тривога, депресія та
посттравматичний стресовий розлад. Тривалий стрес виснажує фізіологічно та
емоційно, роблячи адаптацію до травмуючих ситуацій надзвичайно важкою.
Негативні емоції, такі як апатія, тривога та страх, можуть породжувати агресивні
реакції та інші негативні емоційні стани. Регулювання емоцій, виражене в
концепції копінгу, стає важливою стратегією під час стресових ситуацій.
Наявність емоційного благополуччя, визначеного здатністю генерувати позитивні
емоції та адаптуватися до стресових ситуацій, виявляється ключовою для
подолання негараздів та підтримання психічного здоров’я під час активних
бойових дій.
2) Розроблено програму емпіричного дослідження, обрано відповідну меті
дослідження систему дослідницьких процедур, спрямованих на вивчення
емоційної сфери особистості. Відповідно до теми і мети експериментального
дослідження було підібрано наступний психодіагностичний комплекс: тест
«Характеристика емоційності» Є. П. Ільїна, експрес-діагностика схильності до
афективної поведінки В. В. Бойка та експрес-діагностика схильності до
 40
невмотивованої тривожності В. В. Бойка. Експериментальне дослідження
проводилось на базі Чорноморського національного університету імені Петра
Могили. До вибірки дослідження увійшли 50 осіб віком від 17 до 25 років. Із
даної вибірки були сформовані дві групи: експериментальна (25 осіб) і
контрольна (25 осіб). Експериментальну групу склали студенти першого курсу,
декілька студентів третього, п’ятого та шостого курсів спеціальності
«Психологія».
3) Експериментально досліджено особливості емоційної сфери особистості
яка проживає на території активних бойових дій. Результати констатувального
експерименту показали переважання середнього рівня схильності до афективної
поведінки, що вказує на частий прояв відносно тривалих переживань емоцій, які є
напруженими та не контрольованими. Також досліджувані виявляють середній
рівень схильності до невмотивованої тривожності, яка виявляється у
непередбачених емоційних реакціях на особисто важливі, але малоймовірні події.
Такі студенти можуть відчувати безпричинні страхи перед нещасливими подіями
та очікування негативних випадків. За аналізом характеристики емоційності в
опитуваних найвищий рівень у інтенсивності емоцій, яка вказує на ступінь
вираження емоційного стану. На другому місці виражений негативний вплив
емоцій, слідом за цими показниками йде емоційна збудливість, що означає
реакцію на емоційні стимули. Найменше балів набрали студенти у шкалі
тривалість емоцій, яка визначає, наскільки довго триває конкретний емоційний
стан або досвід.
Було знайдено взаємозв’язки обраних критеріїв для діагностики емоційної
сфери особистості, яка перебуває на території активних бойових дій, серед
студентів, шляхом аналізу різних видів зв’язків за допомогою коефіцієнта
кореляції Пірсона. Результати показали слабкий прямий зв’язок між: схильністю
до невмотивованої тривожності та схильністю до афективної поведінки;
схильністю до невмотивованої тривожності і негативним впливом емоцій;
схильністю до невмотивованої тривожності та тривалістю емоцій; схильністю до
афективної поведінки і емоційною збудливістю.
 41
4) Створено корекційно-розвивальну програму та досліджено зміни, що
відбулися в показниках емоційної сфери студентів після її апробації. Розроблена
корекційна програма включала теоретичну та практичну частини і мала на меті
поліпшити психоемоційний стан досліджуваних, які проживають на території
активних бойових дій, а саме студентів психологів. Вона складалася з 8 онлайн
занятть по 1 – 2 години і проводилася з інтервальністю 2 рази на тиждень.
Оцінка розбіжностей експериментальних даних на початку та вкінці
корекційної програми за допомогою t-критерію Стьюдента для залежних та
незалежних вибірок, показала, що всі результати досліджуваних компонентів
експериментальної групи потрапили в зону значущості відмінностей до та після
експерименту (р > 0,95), окрім показника «тривалість емоцій». А дані контрольної
групи характеризувались сталістю та одноманітністю (р < 0,95). Таким чином,
результати контрольного зрізу відобразили позитивну динаміку щодо
відмінностей між результатами експериментальної і контрольної груп. Це
означає, що після проведення корекійної роботи показники емоційної сфери
особистості змінилися з позитивною тенденцією.
 42
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусишин Ю. І. Методичні рекомендації щодо психодіагностики

емоційно-вольової стійкості особистості. Київ, 2014. 40 с.
2. Вітенко І. С. Основи психології. Основи педагогіки : навч.-метод.
посібник. 2-ге вид. Чернівці, 2009. 200 с.
3. Власова О. І. Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка,
чинники розвитку: Монографія. Київ, 2005. 600 с.
4. Володарська Н. Д. Перспективи застосування методів діалогової
психотерапії в умовах суспільних трансформацій. Науковий вісник Херсонського
державного університету. Серія «Психологічні науки». Випуск 2. Том 1. Херсон,
2016. С. 24–30.
5. Володарська Н. Д. Почуття благополуччя у контексті психології
цінностей особистості. Актуальні проблеми психології: Психологія обдарованості.
Т. VI: Психологія обдарованості. Вип. 15. 2019. С. 145–155.
6. Дідух М. М. Стан розвитку компонентів конструктивної копінг-
поведінки у працівників органів внутрішніх справ. Проблеми сучасної психології:
зб. наук. праць КПНУ ім. І. Огієнка, Інституту психології імені Г. С. Костюка
НАПН України. 2014. Вип. 26. С. 129–143.
7. Дудяк В. Емоційне вигорання. Київ, 2007. 128 с.
8. Дуткевич Т. В. Загальна психологія. Теоретичний курс: навч. посіб.
для студентів. Кам’янець-Подільський, 2015. 431 с.
9. Завацька Н. Є. Різнорівневі стратегії адаптації та реадаптації
особистості в умовах трансформації сучасного середовища. Психологічні
перспективи. 2013. 21. С. 48–58.
10. Кокун О. М., Пішко І. О., Лозінська Н. С. Збірник методик
діагностики лідерських якостей курсантського, сержантського та офіцерського
складу: методичний посібник. Київ, 2012. 433 с.
11. Кокун О. М. Психофізіологія. Навчальний посібник. Київ, 2006. 184 с.
 43
12. Корнієнко І. О., Лісовецька І. М., Луценко Ю. А., Романовська Д. Д.
Досвід надання допомоги дітям і сім’ям-жертвам військового конфлікту: практ.
посіб. Київ, 2017. 152 c
13. Максименко С. Д. Загальна психологія: підручник. Київ, 2000. 256 с.
14. Максименко С. Д., Прокоф’єва О. О., Царькова О. В., Кочкурова О. В.
Практикум із групової психотерапії: навч. посіб. Мелітополь, 2015. 414 с.
15. Малхазов О. Р. Розвиток емоційної стійкості осіб, що переживають
наслідки травматичних подій: монографія. Кропивницький, 2022. 215 с.
16. Малхазов О. Р. Теоретичні засади дослідження емоційної стійкості.
Наукові студії із соціальної та політичної психології. 2017. Вип. 40 (43). С. 62–71.
17. Матійків О. М. Тренінг емоційної компетентності: навч. посіб. Київ,
2012. 112 с.
18. Носенко Е. Л. Емоцiйний iнтелект: концептуалиiзацiя феномену,
основнi функцii: монографія. Київ, 2003. 126 с.
19. Онуфрієва Н. М. Внутрішній конфлікт і амбівалентність особистості в
умовах суспільної кризи. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Київ, 1997. Вип.3.
С.35–43.
20. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: підручник: у 2 кн. Кн. І:
Соціальна психологія особистості і спілкування. Київ, 2004. 576 с.
21. Перші дні повномасштабної війни в Україні: думки, переживання, дії.
Перші результати дослідження. / Боброва А. та ін. Cedos. 2023, 36 c. URL:
https://cedos.org.ua/wp-content/uploads/pershi-dni-povnomasshtabnoyi-vijny-v-
ukrayini.pdf
22. Психологічна допомога постраждалим внаслідок кризових
травматичних подій: методичний посібник / за ред. З. Г. Кісарчук. Київ, 2015.
207 с.
23. Романовська Д. Д. Профілактика посттравматичних стресових
розладів: психологічні аспекти. Чернівці, 2014. 133 с.
24. Русинка І. І. Конфліктологія: психологія технології запобігання і
управління конфліктами: навч. посіб. Київ, 2007. 332 с.
 44
25. Семиченко В. А. Психологія соціальних відносин. Київ, 1999. 168 с.
26. Сергєєнкова О. П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Пасєка О. В.
Загальна психологія: навч. посіб. Київ, 2012. 296 с.
27. Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами
буденності. Київ, 2003. 376 с.
28. Титаренко Т. М. Профілактика порушень адаптації молоді до
повсякденних стресів і кризових життєвих ситуацій: навч. посіб. Київ, 2011. 272 c.
29. Федорченко С. В. Загальна психологія. Модуль 3 «Емоційна, вольова
та мотиваційна сфери»: Конспект лекцій для студентів напряму підготовки
«Психологія». Київ, 2017. 96 с.
30. Фурман А. В. Психодіагностика особистісної адаптованості.
Тернопіль, 2000. 197 с.
31. Шебанова В. І. Копінг-поведінка і механізми подолання стресу.
Наукові студії із соціальної та політичної психології. 2011. Вип. 26 (29). С. 289–
296.
32. Шебанова С. Г. Профілактика та корекція агресивної поведінки
студентів засобами тренінгу спілкування: автореф. дис.... канд.психол.наук. Київ,
2000. 18 с.
33. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції: навч.
посібник. Київ, 1996. 264 с.
34. Aldao A., Nolen-Hoeksema S. The influence of context on the
implementation of adaptive emotion regulation strategies. Behavior Research and
Therapy. 50. 2012. P. 493–501.
35. Bericat E. La cultura del horror en las sociedades avanzadas: de la sociedad
centrípeta a la sociedad centrífuga. Revista Española de Investigaciones Sociológicas.
2005. 110: 53–89.
36. Bruce E. C., Sarah S. J., Jennifer P. D., Kelly H. W., etc. Coping and
Emotion Regulation from Childhood to Early Adulthood: Points of Convergence and
Divergence. Aust J Psychol. 2014 Jun 1; 66(2): 71–81.
 45
37. Cheung-Blunden V., Blunden B. The emotional construal of war: Anger,
fear and other negative emotions. Peace and Conflict. Journal of Peace Psychology.
2008. 14, P. 123–150.
38. Clausewitz C. V., Principles of War, translated and edited by Hans W.
Gatzke. The Military Service Publishing Company. 1942. 30 p.
39. Cormier Y. War as Paradox: Clausewitz and Hegel on Fighting Doctrines
and Ethics. 2016. 77 p.
40. Eaude T. Happiness, emotional well‐being and mental health – what has
children’s spirituality to offer? International Journal of Children's Spirituality. 2009. V.
14, P. 185–196.
41. Gray J. R., Schaefer A., Braver T. S., Most S. B. Affect and the resolution
of cognitive control dilemmas. Emotion and consciousness. 2005. P. 67–94.
42. Gross J. J. Emotion regulation: Taking stock and moving
forward. Emotion. 2013;13:359–365.
43. Halperin E., Drew E. S. Emotions in conflict resolution and post-conflict
reconciliation. Dans Les Cahiers Internationaux de Psychologie Sociale 2010/3
Numero 87, P. 423–442.
44. Schachter S., Singer J. Cognitive, social, and physiological determinants of
emotional state. Psychological Review, 1962. 69(5), P. 379–399.
45. Scherer K. R. Appraisal considered as a process of multilevel sequential
checking. Appraisal Processes in Emotion: Theory, Methods, Research. Oxford: Oxford
University Press, 2001. P. 92–120.
46. Sherin J. E., Nemeroff C. B. Post-traumatic stress disorder: the
neurobiological impact of psychological trauma. Dialogues Clin Neurosci. 2022.
13:263–78.
47. Stryker S. Integrating emotion into identity theory. Advances in Group
Processes. 2004. 21: 1–23.
48. Tangney J. P., Stuewig J., Mashek D. J. Moral emotions and moral
behavior. Annu. Rev. Psychol. 2007. 58:345–372.
 46
49. Thelen E., Schöner G., Scheier C., Smith L. B. The dynamics of
embodiment: Theory of infant perseverative reaching. Behavioral and Brain Sciences,
2001. 24(1), P. 1–34.
50. Wong A. H. K., Lovibond P. F. Excessive generalisation of conditioned
fear in trait anxious individuals under ambiguity. Behaviour Research and
Therapy. 107. 2018. P. 53–63.
 47
ДОДАТКИ
Додаток А
Тест «Характеристика емоційності» Є. П. Ільїна

Тест призначений для самооцінки того, наскільки виражені різні

характеристики емоції:
- емоційна збудливість;
- емоційна реактивність (інтенсивність, тривалість);
- емоційна стійкість (вплив емоцій на ефективність діяльності).
Інструкція. На кожен з поставлених запитань відповідайте «так», якщо згодні з
тим, про що вас запитують, чи «ні», якщо не згодні.
Текст опитувальника
1. У розмові ви легко ображаєтеся через дрібниці?
2. Чи сильно ви переживаєте, коли складаєте іспит менш успішно, ніж
очікували?
3. Чи часто ви не можете заснути від того, що в голову лізуть хвилюючі вас
думки?
4. Коли ви сильно хвилюєтеся, у вас все валиться з рук?
5. Чи легко ви ранимі натяками і жартами над вами?
6. Чи виходите ви з себе, сердячись не на жарт?
7. Чи швидко ви відходите після того, як розлютитеся?
8. Вам допомагає хвилювання зібратися з думками на іспиті?
9. Вас можна швидко розсердити?
10. Чи охоплює вас лють, коли з вами чинять несправедливо?
11. Чи довго ви не прощаєте нанесену вам образу?
12. Ви від страху втрачали голову?
13. Чи легко ви можете заплакати при зворушливих сценах в театрі чи кіно?
14. Чи сильно ви хвилюєтеся перед відповідальною справою або розмовою?
15. Ви дійсно довго переживаєте через дрібниці?
16. Чи можете ви від сильного хвилювання зробити яку-небудь дурість?
 48
17. Ви легко відгукується на горе інших?
18. Ви здатні захоплюватися чим-небудь або ким-небудь?
19. Чи довго ви переживаєте через те, що сказали таке, чого не було б?
20. Ви не втрачаєте контроль над собою, навіть якщо дуже хвилюєтеся?
21. Чи легко ви ображаєтеся, якщо вас критикують?
22. Ви впадаєте в глибокий відчай при будь-яких розчарування?
23. Чи правда, що ви недовго переживаєте свої розчарування?
24. Чи буває, що від обурення ви не можете вимовити й слова, як ніби у вас
язик до піднебіння прилип?
25. Ви швидко починаєте злитися або впадати в гнів?
26. Ви сильно хвилюєтеся на іспиті?
27. Ви довго дуєтесь на кривдника?
28. Чи часто на заліках і іспитах ви через сильне хвилювання не можете
показати все, на що здатні?
29. Чи хвилюєтеся ви через дрібниці?
30. Ви дійсно приймаєте все близько до серця?
31. Вам дійсно властиво швидко забувати свої невдачі?
32.Ето правда, що під час сварки ви не лізете за словом в кишеню?
Обробка даних опитування. За кожну відповідь відповідно до ключа
нараховується по 1 балу. Підраховується сума балів але кожної з чотирьох шкал.
Ключ. Емоційна збудливість: відповіді «так» на запитання 1, 5, 9, 13, 17,21,25, 29.
Інтенсивність емоцій: відповіді «так» на запитання 2, 6, 10, 14, 18, 22, 26, 30.
Тривалість емоцій: відповіді «так» на запитання 3, 11, 15,19, 27; відповіді «ні» на
питання 7, 23, 31.
Негативний вплив емоцій на ефективність діяльності і спілкування: відповіді
«так» на запитання 4, 12, 16, 24, 28; відповіді «ні» на питання 8, 20, 32.
 49
Додаток Б
Експрес-діагностика схильності до афективної поведінки В. В. Бойко

Опис тесту: афективна реакція – непсихотичний психічний розлад, який

виникає у відповідь на дію подразника (зовнішнього або внутрішнього), може
бути як короткочасним (хвилини), так і подовженим (години), проявляється
емоційними, вегетативними, моторними порушеннями, як в межах окремих
симптомів, так і їх сукупністю, тобто бурхлива емоційна реакція на подразник.
Інструкція: Дайте відповідь «Так» або «Ні» на наведені нижче ситуації: як
ви найчастіше чините?
Обробка та інтерпретація результатів: підраховується кількість ствердних
відповідей (кожна ствердна відповідь оцінюється в 1 бал, негативні відповіді не
враховуються). Чим більше ствердних відповідей отримано, тим більше
дисфункціональний стереотип емоційної поведінки обстежуваного.
10-11 балів − високий рівень афективності, яка стала невід'ємною рисою
характеру випробуваного.
5-8 балів – афективність властива випробуваному, можливо, досягла рівня
тенденції.
4 бали і менше-випробуваному не властиві дисфункціональні афективні
стани.
Питання:
1. Ви довго пам'ятаєте образи які вам нанесли.
2. Практично постійно з'ясовуєте з кимось відносини (або з одною і тією ж
людиною, або з різними партнерами).
3. Вам дуже важко зробити перший крок до примирення, коли вас хтось
образив.
4. Ви довго переживаєте через несправедливість по відношенню до себе.
5. Дрібні неприємності зазвичай розповідаєте ближнім, шукаючи співчуття.
6. По декілька днів ви подумки з'ясовуєте свої відносини з кривдником
(висловлюєте йому, що думаєте, доводите свою правоту і т. п,).
 50
7. Посварившись з близькою людиною, ви можете не розмовляти з нею
довгий час.
8. Ви довго переживаєте конфуз, що трапився з вами, допущений промах,
помилку в роботі.
9. Після конфлікту вдома (на роботі) буваєте до того засмучені, що йти
додому (на роботу) вам здається просто нестерпним.
10. Ви часто насилу засинаєте через те, що проблеми прожитого або
майбутнього дня весь час крутяться у ваших думках.
11. Ви не в стані відволіктися від важких проблем, що потребують
вирішення.