2

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ……...................5
1.1. Теоретичний стан досліджень феномену емоційної стійкості ....................5
1.2 Шляхи операціоналізації феномену «емоційної стійкості» у працях
вітчизняних учених……………………………………………………………...11
Висновки до першого розділу…………………………………………………..15
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ
ЯКОСТЕЙ ФАХІВЦЯ-ПСИХОЛОГА…………………………………………16
2.1Особливості формування професійних якостей психолога……………….16
2.2 Емоційна стійкість особистості як одна з найважливіших якостей фахівця-
психолога…………………………………………………………………………21
Висновки до другого розділу…………………………………………………...27
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...28
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...30
 3

ВСТУП

Актуальність. У ХХІ ст. психологія охоплює майже всі сфери життя і

діяльності людей, психологічні знання використовуються в політиці,
економіці, медицині, культурі, мистецтві, на виробництві та в освіті, що
обумовлює підвищення вимог до професійної діяльності психолога.
Психолог – це фахівець, покликаний вирішувати конкретні
психофізіологічні задачі, пов'язані з проблемами конкретної особистості та
міжособистісної взаємодії. Тому професіоналізм фахівця-психолога
заключається не лише в практичній діяльності, яка передбачає високий
рівень теоретичної підготовки, вмінні правильно застосовувати різні методи і
методики у своїй роботі, а й безпосередньо особистісних рис, що стосуються
комунікативної, емоційної та інтелектуальної сфери особистості фахівця.
Серед зазначених сфер особистості психолога не останню роль у процесі
професійної діяльності відіграє емоційна сфера. Адже такі особливості
емоційної сфери психолога, як емоційна стійкість, впевненість, високий
рівень самоконтролю, фрустраційна толерантність, емпатійність та інші
значною мірою впливають на ефективність роботи психолога.
Власне це й обрано основною проблемою даного дослідження, що
визначає його актуальність як у загальнопсихологічному, так і у
прикладному аспектах.
Теоретико-методологічна основа роботи. Дослідження природи
емоційної стійкості, шляхів і засобів її формування, підтримки та
збереження має актуальне значення для сучасної психології.
Питанням розвитку та виховання емоційної стійкості особистості
присвячені праці Л.Аболіна, Ф.Алєксєєва, Б.Варданяна, М.Дяченко,
П.Зільбермана, О.Ліпунова, B.Марищука, Є.Мілеряна, Я.Рейковського,
A.Чудіна, Л. Шварца.
До того ж розгляд професійних та особистих якостей психолога
просліджується ще у родоначальників класичних традиційних і
нетрадиційних підходів у психології: З.Фрейда, К.Юнга, В. Франкла,
Ж.П.Сартра, К. Роджерса, Ф. Перлза.
 4

Також, дослідженням формування професійно значущих якостей у

фахівця-психолога займалися такі українські психологи як:
О.Ф.Бондаренко, В.А.Семиченко, Л.І.Уманець, Н.В.Чепелєва,
Т.Н.Щербакова.
Мета проаналізувати феномен емоційної стійкості особистості та її
місце серед професійно важливих якостей фахівця-психолога.
Об’єкт дослідження – емоційна стійкість фахівця-психолога.
Предмет – місце емоційної стійкості особистості серед професійно
важливих якостей фахівця-психолога
Досягнення мети дослідження передбачало розв’язання таких завдань:
1.Провести теоретичний аналіз літератури стосовно поставленої
проблеми.
2.Проаналізувати теоретичний стан досліджень феномену емоційної
стійкості.
3.Виявити шляхи операціоналізації феномену «емоційної стійкості» у
працях вітчизняних учених.
4.Визначити особливості формування професійних якостей психолога
5.Дослідити місце емоційної стійкості серед професійних якостей
фахівця психолога.
6. Встановити подальші перспективи дослідження.
 5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ У
ПСИХОЛОГІЇ

1.1. Теоретичний стан досліджень феномену емоційної стійкості

У поняття «емоційна стійкість» включають різні емоційні феномени.

Деякі вчені розглядають емоційну стійкість як «стійкість емоцій», а не як
стійкість людини до емоціогенних впливів. При цьому під «стійкістю
емоцій» розуміють різні поняття: стійкість емоційних станів, відсутність
схильності до частої зміни емоцій, емоційна стабільність.
Тобто, в одному терміні поєднуються різні явища, які не повною
мірою розкривають сутність поняття «емоційна стійкість», що, в свою
чергу, призводить до дослідження лише окремих аспектів даного
явища [7].
Питанням розвитку та виховання емоційної стійкості особистості
присвячені праці Л.Аболіна, Ф.Алєксєєва, Б.Варданяна, М.Дяченко,
П.Зільбермана, О.Ліпунова, B.Марищука, Є.Мілеряна, Я.Рейковського,
A.Чудіна, Л. Шварца. Але всі вони переважно орієнтовані на потреби
окремих досить вузьких професійних галузей людської діяльності:
виховання емоційної стійкості у спортсменів (Л.Аболін, О.Чернікова),
розвиток емоційної стійкості у льотчиків (Є.Мілєрян, М.Дяченко,
В.Пономаренко), формування професійної емоційної стійкості у
операторів (П. Зільберман).
Тобто, можна зазначити, що на сьогоднішній день не повністю
визначено всі психологічні механізми і фактори розвитку феномену
емоційної стійкості, а також немає найбільш конкретного визначення
емоційної стійкості, яке б повною мірою виражало сутність, а не тільки
освітлювало окремі аспекти даного поняття.
Тому, ми зупинимо свою увагу насамперед на тих основних підходах
до розуміння емоційної стійкості, які реалізуються в дослідженнях ряду
радянських психологів. Таких підходів принаймні, чотири.
 6

Підхід перший заснований на знанні про те, що для більшості

психічних процесів характерна інтеграція. У результаті чого з’являються
складні психічні новоутворення з різних психічних явищ. На основі цього
ряд вчених (Л.Аболін, П.Зільберман, В.Троценко, А.Чебикін) визначають
емоційну стійкість як інтегративну властивість особистості.
Зокрема, Л.Аболін та А.Чебикін вважають її «…інтегративною
якістю психіки, завдяки якій людина здатна успішно здійснювати
необхідну діяльність у складних умовах» [35].
Б.Варданян визначає емоційну стійкість як «властивість особистості,
що забезпечує гармонійне відношення між всіма компонентами
діяльності у емоціогенній ситуації і яка тим самим сприяє її успішному
виконанню» [7].
П.Зільберман визначає емоційну стійкість як «інтегративну
властивість особистості, що характеризується такою взаємодією
емоційних, вольових, інтелектуальних і мотиваційних компонентів
психічної діяльності індивідуума, яка забезпечує оптимальне успішне
досягнення мети діяльності у складній емотивній ситуації» [12].
Розглядаючи емоційну стійкість як адаптацію до емоційно значимої
ситуації, вчений виділяє дві її стадії:
а) перша – стадія емоційної реактивності. Для неї характерні
вегетативні зрушення, що виникають в організмі під емоціогенним
впливом;
б) друга – стадія емоційної адаптації до вегетативних зрушень, суть
якої полягає у пригніченні виниклих вегетативних зрушень, а також
саморегуляції, спрямованій на збереження доцільної поведінки. Але
саморегуляція належить до вольових процесів, через що стає незрозуміло,
чи є емоційна стійкість складовою вольових властивостей особистості, чи
вона належить до емоційних якостей [12].
М. Дяченко і В. Пономаренко зазначають, що для визначення
емоційної стійкості як інтегративної властивості особистості важливим є
визначення ролі саме емоційного компонента, адже, у разі його не
 7

врахування, важко буде уникнути ототожнення емоційної стійкості з

психічною та вольовою стійкістю, котрі також можуть розглядатися як
інтегративні властивості особистості, що забезпечують успішне
досягнення мети діяльності у складних емотивних обставинах [10].
В основі другого підходу лежить теза про те, що прояви емоційної
стійкості є проявами волі, які, в свою чергу, ведуть до стабільної
ефективної діяльності. Грунтуючись знову ж таки на знаннях про
інтеграцію багатьох психічних процесів та їх здатності взаємовпливати
один на одного (гальмувати, стримувати, підсилювати, підтримувати),
такі автори, як: А.Амінов, В.Маріщук, Є.Мілєрян трактують емоційну
стійкість як здатність до вольового керування емоціями.
Зокрема, Є.Мілєрян під емоційною стійкістю розуміє «…з одного
боку, несприйнятливість до емоціогенних факторів, що негативно
впливають на психічний стан індивідуума, а з іншого боку, здатність
контролювати і стримувати астенічні емоції, що виникають,
забезпечуючи тим самим успішне виконання необхідних дій» [20].
В. Марищук визначає емоційну стійкість як здатність довільно
долати стан зайвого емоційного збудження при виконанні складної
діяльності [18].
Для багатьох учених ефективність діяльності в емоціогенній ситуації
стає одним із головних критеріїв емоційної стійкості. О.Сиротін у
визначення емоційної стійкості включає здатність успішно вирішувати
складні завдання у напруженій емоціогенній ситуації.
В.Смирнов та А.Трохачов під емоційною стійкістю розуміють
константність психічних та рухових функцій в умовах емоціогенного
впливу.
Н.Амінов вважає, що люди, які краще контролюють свої емоційні
реакції, є найбільш емоційно стійкими [16].
На нашу думку, вивчення емоційної стійкості лише з точки зору її
залежності від вольових якостей значною мірою обмежує можливості
дослідників при проникненні у сутність форм її прояву.
 8

Третій підхід до вивчення емоційної стійкості зосереджений на

єдності інформаційних та енергетичних характеристик психічних
властивостей особистості. Вважається, що емоційна стійкість існує за
рахунок резервів нервово-психічної енергії, яка пов’язана із силою
нервової системи, особливостями темпераменту та лабільністю нервових
процесів.
Сутність цього підходу сформулювали М.Блудов та А.Плахтієнко:
«Емоційна стійкість – це властивість темпераменту, яка дозволяє надійно
виконувати цільові завдання діяльності за рахунок оптимального
використання резервів нервово-психічної емоційної енергії» [24].
Підтримуючи думку про те, що емоційне збудження, яке
характеризується активацією багатьох функцій організму, підвищує
психічну готовність до різних неочікуваних дій і є однією з необхідних
умов використання ресурсів нервово-психічної емоційної енергії,
зауважимо, що визначення емоційної стійкості як якості темпераменту, на
нашу думку, є питанням проблематичним і до кінця не вирішеним.
Польський дослідник Я.Рейковський у праці «Експериментальна
психологія емоцій» дає два визначення емоційної стійкості:
1) людина є емоційно стійкою, якщо, незважаючи на сильні
подразники, її емоційне збудження не перевищує порогової величини;
2) людина є емоційно стійкою, якщо, незважаючи на сильне емоційне
збудження, у її поведінці не спостерігається порушень [29].
Я. Рейковський вважає, що головними напрямами у дослідженнях
емоційної стійкості є:
а) структурний – вивчення регуляторних структур особистості;
б)фізіологічний – вивчення залежності емоційної стійкості від
особливостей нервової системи;
в) пошук особливого механізму у вигляді самоконтролю [29].
Четвертий підхід спрямований на виявлення саме емоційних
характеристик емоційної стійкості. Його прихильники твердять, що
незважаючи на певний рівень інтеграції, кожен окремий психічний
 9

процесс (емоційний, вольовий, пізнавальний) є відносно незалежний від

інших і має свої специфічні особливості.
Тобто, це свідчить про те, що індивідуальні властивості
темпераменту, пізнавальний або вольовий процеси, незважаючи на
існуючий взаємозв’язок, не обов’язково є складовими емоційного
процесу.
Відповідаючи на питання про те, якими є емоції, стійкими чи
мінливими, К. Ізард пише, що між емоційним станом і емоційною рисою
людини існують великі відмінності. Він зауважує, що когнітивні процеси
хоча і можуть впливати на емоційні, але самі вони не є необхідною
складовою частиною емоцій [13].
Розвиваючи гіпотезу А. Ольшаннікової про те, що для емоційної
стійкості характерним є домінування позитивних емоцій, Л. Аболін
вказує, що стале домінування інтенсивних позитивних емоцій і є однією з
головних емоційних детермінант емоційної стійкості [1].
На нашу думку, емоційне передбачення ходу і результатів діяльності,
емоційна оцінка ситуації, емоції та почуття, перенесені в певній
конкретній ситуації, емоційний досвід особистості також є емоційними
детермінантами емоційної стійкості.
До такого розуміння емоційної стійкості близьким є поняття
«афективна стійкість», введене Р. Кеттеллом та його колегами, під яким
розуміється відсутність невротичних симптомів і іпохондричних проявів,
стійкість інтересів та спокій.
О. Чернікова ознаками емоційної стійкості називає:
а) відносну стійкість оптимального рівня інтенсивності емоційних
реакцій;
б) стійкість якісних особливостей емоційних станів, тобто стабільну
спрямованість емоційних переживань за їх змістом на позитивне рішення
майбутніх завдань [37].
 10

Вона зауважує, що «емоційна стійкість спортсмена виявляється не в

тому, що він перестає переживати сильні спортивні емоції, а в тому, що ці
емоції ... досягають оптимального ступеня інтенсивності» [38].
Результати вище зазначених досліджень дозволяють нам зробити
висновок, що емоційну стійкість значною мірою детермінують змістовні і
динамічні характеристики емоційного процесу.
Таким чином, незважаючи на близькість або навіть збіг
методологічних позицій і наукових установок дослідників емоційної
стійкості, між ними існує розбіжність у підходах щодо її вивчення: одні
вивчають емоційну стійкість, розуміючи її як інтегральна властивість
особистості; інші, підкреслюючи специфічність емоційної стійкості,
приділяють увагу вивченню емоційної регуляції поведінки в залежності
від сили, знака, лабільності і змісту емоцій; треті – вважають, що вона
являє собою здатність долати зайве емоційне збудження при виконанні
складної діяльності, тим самим мимоволі роблять акцент на вивченні
вольового самоврядування; четверті бачать її виникнення в резервах
нервово психічної енергії.
 11

1.2 Шляхи операціоналізації феномену «емоційної стійкості» у

працях вітчизняних учених

Дослідники користуються різними термінами для визначення

стійкості людини до стресогенних впливів і по-різному підходять до її
операціоналізації. У більшості досліджень використовується термін
«емоційна стійкість», який позначає спроможність людини успішно долати
труднощі та перешкоди на шляху досягнення життєво важливих цілей
діяльності.
Застосування різних термінів зумовлене тим, що емоційна стійкість
розглядається на перетині двох метапонять психології — емоції та воля.
Тому таку властивість частіше називають не просто емоційною стійкістю, а
емоційно-вольовою стійкістю.
Якщо раніше проблема емоційної стійкості вивчалася переважно у
зв’язку із завданнями прогнозування ефективності професійної, навчальної
або спортивної діяльності в стресогенних умовах, то тепер емоційну стійкість
вважають однією з найважливіших детермінант успішності життєдіяльності
людини в цілому.
Останнім часом з’явилося багато психологічних досліджень,
метою яких стало безпосереднє вивчення стресозахисного та
адаптаційного потенціалу емоційної стійкості.
Сучасними дослідженнями встановлено, що емоційна стійкість
формується в процесі адаптації людини до екстремальних умов
діяльності [2].
Російська дослідниця Л.Г.Дика стверджує, що адаптація людини до
складних умов діяльності являє собою творчий процес, сприяє
формуванню нових інтегративних якостей особистості, тим самим
підвищуючи її адаптивність та стресостійкість. Саме тому, емоційна
стійкість може бути однією з тих інтегративних психологічних
характеристик, що визначає адекватність чи неадекватність поведінки
людини в складних умовах життєдіяльності та підлягає трансформації під
впливом останніх [8].
 12

Л.М.Котова однією з перших серед вітчизняних дослідників

висунула ідею стосовно стресозахисного потенціалу емоційної стійкості.
На основі аналізу теоретичних та емпіричних даних дослідниця розглядає
емоційну стійкість як психічна властивість, що сприяє збереженню
результативності гри на музичних інструментах в умовах негативного
впливу різноманітних стрес-факторів без включення резервних сил
організму [14].
В.В.Подляшник аналізуючи феномен емоційної стійкості також
дійшов висновку про те, що у її структурі присутній стресозахисний
потенціал. На думку дослідника, більшість науковців, розглядаючи
емоційну стійкість, мають на увазі: «Системну якість особистості, котра
забезпечує цілеспрямовану поведінку людини та її високоефективну
діяльність у складних напружених умовах» [25].
Досить фундаментальний внесок у вивчення значення емоційної
стійкості як однієї з головних детермінант ефективної адаптації людини
до життєдіяльності здійснила І.Ф.Аршава.
Вона здійснила операціоналізацію феномена емоційна стійкість,
запропонувавши якісно нове визначення данного поняття, яке, в свою
чергу, слід розглядати як інтегративну властивість особистості, що
виявляється у переважній диспозиції суб’єкта професійної діяльності та
життєдіяльності у цілому підтримувати або відновлювати рівновагу
організму як «активної підсистеми» з постійно змінюваним
середовищем [3].
До того ж визначено онтологічні та феноменологічні характеристики
особистості, що впливають на успішність формування вище згаданої
стійкості, подана вичерпна характеристика основних патернів поведінки
емоційно стійких та емоційно нестійких суб’єктів [3].
Тобто, можна зазначити, що дослідження І.Ф.Аршави являє собою
яскравий приклад взаємообумовленості двох інтегративних особистісних
властивостей – емоційної стійкості та адаптивності.
 13

Білоруська дослідниця О.М.Семенова в емоційній стійкості вбачає

інтегративну якість особистості, що сприяє збереженню продуктивності
діяльності в умовах емоціогенних впливів без значної зміни з боку
самопочуття, стану здоров’я та працездатності [31].
Російською дослідницею Л.Ф.Мальгіною поняття емоційної стійкості
розглядається як здібності особистості підтримувати динамічну рівновагу
між збереженням адекватної поведінки в емоціогенній ситуації та
відновленням чи підтриманням цілісності особистості, її комфортного
стану після дії стресора [17].
М.Ю.Буслаєва пише, що емоційна стійкість запобігає дезінтеграції
особистості і особистісних розладів, детермінує життєздатність,
соматичне і психічне здоров’я, є базисом внутрішньої гармонії
особистості [6].
Дослідниця підкреслює дуальний характер даного феномену: з
одного боку – це результат цілісної функціональної системи емоційної
саморегуляції напруженої і одночасно продуктивної діяльності, з іншого
– системна властивість особистості, яку індивід набуває з досвідом і яка
проявляється у єдності емоційних, вольових, інтелектуальних,
мотиваційних та інших відношень суб’єкта до складної діяльності [6].
А.В.Дорін звертає увагу на емоційну стійкість, як один із факторів,
що сприяє підвищенню ефективності спортивної діяльності, особливо
якщо вона протікає в екстремальних умовах [9].
О.А.Ашихміною емпірично підтверджена теоретична модель
функціональності емоційної стійкості. У досліджуваному феномені вона
виокремлює наступні дві функції: гомеостатична та адаптаційна.
1. Гомеостатична функція виконує регуляторно-стабілізуючу роль,
тобто підтримує емоційний баланс.
2. Адаптаційна функція дозволяє гнучко і адекватно
пристосовуватися до нових чи змінливих зовнішніх умов або
внутрішнього стану без негативних наслідків, визнаних стрес-факторами.
До того ж є запорукою підтримання гомеостазу між внутрішнім
 14

емоційним станом та зовнішньою ситуацією, дозволяє максимально

ефективно вирішувати поставлені завдання [4].
Ю.О.Рокицька зазначає, що емоційна стійкість студентів пов’язана з
процесами психологічної адаптації та професійного самовизначення
студента, їй властивий адаптаційний потенціал в процесі професійного
самовизначення. Автор пише: «Розвиток адаптаційного потенціалу
емоційної стійкості у процесі професійного самовизначення студентів
знаходить своє відображення в тому, що при підвищенні рівня емоційної
стійкості в професійно-особистісному контексті підвищується рівень та
якість психологічної адаптації студентів» [30].
Отже, ґрунтуючись на аналізі сучасних досліджень феномена
емоційної стійкості ми впевнено можемо констатувати наявність
стресозахисного та адаптаційного потенціалу у її структурі та розглядати
вищеназвану індивідуально-психологічну характеристику в якості однієї з
детермінант, що визначає ефективність діяльності у стресогенних умовах
повсякденного життя.
 15

Висновки до першого розділу

1. Незважаючи на близькість або навіть збіг методологічних позицій

і наукових установок дослідників емоційної стійкості, між ними існує
відоме розбіжність у підходах до її вивчення: одні вивчають емоційну
стійкість, розуміючи її як інтегральна властивість особистості, інші,
підкреслюючи специфічність емоційної стійкості, приділяють увагу
вивченню емоційної регуляції поведінки в залежності від сили, знака,
лабільності і змісту емоцій, треті вважають, що вона являє собою
здатність долати зайве емоційне збудження при виконанні складної
діяльності, тим самим мимоволі роблять акцент на вивченні вольового
самоврядування, четверті бачать її виникнення в резервах нервово
психічної енергії.
2. Емоційна стійкість, як припускають дослідники, змінюється під
впливом пристосування людини до екстремальних умов, проте успішність
пристосування залежить від низки стійких особистісних характеристик, у
тому числі від характеристик емоційності в структурі особистості, від
мотиваційних і вольових характеристик, від стильових рис пізнавальної
діяльності, пов’язаних з емоційністю.
3. Емоційна стійкість особистості формується в процесі адаптації до
складних обставин життєдіяльності.
4. Стресозахисний потенціал емоційної стійкості проявляється у
збереженні продуктивності діяльності за умови впливу різних стрес-
факторів.
5. Здатність особистості до гнучкого та адекватного пристосування у
складних життєвих ситуаціях забезпечується адаптаційними
можливостями емоційної стуйкості.
 16

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ

ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ ФАХІВЦЯ-ПСИХОЛОГА

2.1. Особливості формування професійних якостей психолога

Розвиток особистості професіонала передбачає певну динаміку її

властивостей і якостей, що існують в психіці у вигляді «приростів».
Найчастіше під такими «приростами» розуміється розвиток професійно
важливих якостей або зміна раніше сформованого характеру (складу,
структури). Фундаментальною умовою професійного розвитку
особистості є перехід на більш високий рівень професійної
самосвідомості, що розуміється як найважливіша (системоутворююча)
психологічна підструктура особистості фахівця і провідна умова його
професійного розвитку (С.Д.Брагін, Є.О.Клімов, Б.Д.Паригін, В.В.Столін,
П.А.Шавір).
Як відомо, кожній професії відповідає певний набір психологічних і
фізичних якостей індивіда, а успішність професійної діяльності та
задоволеність професією перебувають у прямій залежності від ступеня
відповідності індивідуальних якостей і вимог щодо професії. Так
з'явилося психологічне поняття «професійно важливі якості», яке в
подальшому стало відігравати провідну роль у дослідженнях
професійного становлення та професійного розвитку особистості. При
цьому рівень професіоналізму детермінований особливостями самооцінки
професійно-значущих якостей. Самооцінка професійно-значущих якостей
є своєрідною проекцією еталону професіонала і може бути одним з
істотних регуляторів особистісно-професійного розвитку психолога.
Професія психолога належить до соціономічної групи, яку
Є.А.Клімов відносить до професій типу «людина-людина», що вимагає
спеціальних знань, умінь, навичок, тобто спеціальної кваліфікації
працівника, в процесі якої формуються вторинні ознаки спеціальності. До
цих ознак належать: доброзичливість, почуття емпатії, емоційна стійкість,
 17

інтелектуальна активність, високий рівень професійних знань, вміння

спілкуватися з людьми, доброта, тактовність, спостережливість
В.Бочелюк, В.Зарицька зазначають, що професійно важливими
якостями для системи «людина-людина» є особисті компоненти
діяльності, включаючи емоційно-вольову сферу, комунікативні і
організаторські здібності [28].
У тлумачному словнику Б.Душкова професійні якості – це окремі
динамічні властивості особистості, її психічні й психомоторні властивості
(виражені рівнем розвитку відповідних процесів), а також фізичні якості,
які відповідають вимогам певної професії та сприяють успішному
оволодінню нею.
В.Шадриков надає два тлумачення професійних якостей, зокрема:
1) професійні якості – «індивідуальні якості суб’єкта діяльності, що
впливають на ефективність діяльності й успішність освоєння цієї
діяльності». До них він відносить здібності, які не вичерпують усього
об’єму професійних якостей.
2) система професійних якостей – це ті внутрішні умови, через які
переломлюються зовнішні дії і вимоги до діяльності [39].
Н.Локалова розглядає професійно важливі якості як психологічні
якості, індивідуальні властивості суб’єкта, необхідні для професії, які
впливають на ефективність праці та успішність засвоєння професійної
діяльності [19].
Е.Зеєр виділив психологічні якості фахівця, що визначають
продуктивність (якість) діяльності, а саме: спостережливість, образну й
рухову пам’ять, технічне мислення, просторову уяву, уважність, емоційну
стійкість, рішучість, витривалість, наполегливість, цілеспрямованість,
самоконтроль [11].
В.Сорочан до професійно важливих якостей відносить психологічні
процеси, властивості та стани, біологічно обумовлені характеристики
людини, ставлення до себе, до праці та інших людей. Самі професійно
важливі якості вважає психологічними засобами праці [34].
 18

А.Карпов тлумачить професійні якості як індивідуальні властивості

суб’єкта діяльності, що необхідні й достатні для її реалізації на
нормативно заданому рівні і які вагомо й позитивно корелюють хоч би з
одним з її основних результативних параметрів – якістю, продуктивністю,
надійністю.
А.Маркова вважає професійні якості передумовою професійної
діяльності, які удосконалюються, шліфуються в процесі діяльності,
виступаючи її новоутворенням.
Отже, під професійно важливими якостями треба розуміти якості
суб’єкта, які відносяться до процессу діяльності і забезпечують
ефективність її виконання за параметрами продуктивності, якості праці й
надійності. Із цієї точки зору професійно важливими якостями можуть
виступати властивості нервової системи, властивості психічних процесів,
особові особливості, характеристики спрямованості, знання і
переконання [39].
Одним з фундаментальних етапів формування професійно важливих
якостей психолога є саме період навчання у ВНЗ.
А.В.Сєрий відзначає, що під час навчання у вищому навчальному
закладі, яке є життєвою ситуацією особистісного і професійного
самовизначення, для молодої людини найбільш актуальним стає сенс
власної діяльності, а особливо сенс майбутньої професійної діяльності,
яка є центральним компонентом у виборі життєвої стратегії [32].
Етап професійної підготовки психолога починається з моменту
вступу до ВНЗ і відбувається протягом 5-6 років. Цей етап є складним за
своєю психологічною структурою та багатофакторним процесом активної
взаємодії студента-психолога й навчально-професійного середовища,
метою якого є досягнення ними таких взаємовідношень, які
забезпечували б професійний та особистісний розвиток майбутнього
психолога.
Узагальнюючи низку досліджень (О.А.Білобрикіна,
О.Ф.Бондаренко, С.Л.Братченко, В.Г.Панок, Н.І.Пов'якель), можна
 19

визначити, що розвиток особистості майбутнього психолога в процесі

навчання у виші відбувається за кількома напрямками:
- поглиблюється професійна спрямованість, розвиваються необхідні
здібності;
- удосконалюються, "професіоналізуються" психічні процеси, стани,
досвід;
- розвивається почуття обов'язку, відповідальність за успіх
професійної діяльності, більш рельєфно виступає індивідуальність;
- зростають домагання особистості студента в галузі майбутньої
професії;
- на основі інтенсивної передачі соціального та професійного досвіду
і формування необхідних якостей зростають загальна зрілість і стійкість;
- підвищується питома вага самовиховання студента у формуванні
якостей, досвіду, необхідних йому як майбутньому психологу;
- розвивається професійна самостійність і готовність до майбутньої
практичної діяльності.
Також можна виокремити декілька підходів дослідження
професійного розвитку особистості під час навчання у ВНЗ.
Представники першого підходу приділяють увагу дослідженню
механізмів формування навичок (Н.Бернштейн, С.Геллерштейн,
Є.Гур’янова, К.Платонова) [21].
Роботи представників другого підходу пов’язані з формуванням і
розвитком професійно важливих якостей (В.Чебешев, Ю.Шпигель).
Третій підхід направлений на дослідження області профнавчання і
пов’язаний з формуванням професійних знань. Це роботи П.Гальперіна з
формування орієнтовної основи дії; О.Конопкіна, пов’язані з
становленням образно-концептуальною моделлю; Д.Ошаніна з
формування оперативного образа і В.Шадрікова з розвитку інформаційної
основи діяльності.
В останні роки бурхливо розвивається підхід, що досліджує
професійне навчання з погляду системогенеза трудової діяльності. У
 20

рамках даного напрямку зроблена спроба формування цілісної системи

процесу навчання. Провідними поняттями в цій концепції є: нормативно
схвалений спосіб діяльності, психологічна система діяльності,
інформаційна основа діяльності. Представниками цього напрямку були
досліджені закономірності формування професійних мотивів, структури
професійно важливих якостей, цілеполагання, прийняття рішень і
структури професійних знань [21].
Але, на наш погляд, формування знань, умінь, навичок, розвиток
мотивів, професійно важливих якостей недостатньо для ефективного
входження психолога у професійну діяльність. Адже аналіз періодизацій
професійного розвитку особистості довів, що на етапі професійного
навчання основним новоутворенням повинна бути психологічна
готовність до професійної діяльності.
Отже, можна зробити висновок, що всі необхідні професійно важливі
якості психолога не можуть бути сформовані одразу по закінчення навчання,
оскільки в процесі діяльності професійний розвиток продовжується.
До того ж, перш за все, професійний розвиток охоплює такі особистісні
структури, які становлять психологічну основу засвоєння і оволодіння
різними видами діяльності і є суттєвими для професійного успіху.
Професійний і особистісний розвиток можуть взаємно підпорядковувати й
посилювати один одного [28].
 21

2.2 Емоційна стійкість особистості як одна з найважливіших

якостей фахівця-психолога

У вітчизняній та зарубіжній психології виділяють безліч підходів до

дослідження особистості, але в останні роки значно зріс інтерес до
прикладного аспекту цього психологічного напрямку – дослідженню
професійних і особистісних якостей психологів.
Втім, розгляд професійних та особистих якостей психолога
просліджується ще у родоначальників класичних традиційних і
нетрадиційних підходів у психології: З.Фрейда, К.Юнга, В.Франкла,
Ж.П.Сартра, К.Роджерса, Ф.Перлза.
Узагальнюючи роботи данних вчених, можна зазначити, що
найбільш професійно важливими якостями для психолога є такі:
автентичність; конгруентність; безоціночне, безумовне ставлення до
почуттів клієнта; розвинені комунікативні навички; проникливість;
емоційна стабільність, заснована на повазі до клієнта.
Також, проблемою формування професійно значущих якостей у
майбутнього психолога займалися такі українські психологи як:
О.Ф.Бондаренко, В.А.Семиченко, Л.І.Уманець, Н.В.Чепелєва,
Т.Н.Щербакова [22].
У роботах багатох вчених відзначається певна залежність між
особистісними якостями психологів та ефективністю їх у професійній
діяльності.
На думку Є.В.Юдіної, особисті якості визначають успішність
діяльності, яка становить модель особистості ефективного
спеціаліста.
Досліджуючи формування професійно значущих якостей психолога
Л.В.Скрипко зазначає, що для успішної діяльності психолога значущими
якостями є індивідуальні характеристики і властивості, які можна
об’єднати у три блоки:
 22

1) інтелектуальні (допитливість, рефлексивність, логічність і

практичність розуму; критичність і нестандартність мислення, почуття
новизни, високий інтелект на фоні позитивного фізичного і психічного
стану);
2) комунікативні (комунікабельність, емпатія, соціабельність, такт,
дипломатичність, антропометрична спрямованість особистості, високий
рівень сформованості інтерперсональних і проективних умінь, вміння
повно і правильно сприймати людину, гуманістична спрямованість);
3) емоційні (потреба в соціальних контактах і соціальному схваленні,
емоційна стабільність, дружелюбність, вміння управляти самим собою і
процесом спілкування, висока самооцінка і адекватний рівень домагань,
атрибуція успіху) [33].
Дослідник Є.С.Романова, за допомогою опитувальника О.Лімана,
склала перелік рис особистості психолога, до якого вона включила:
альтруїстичність, вічливість, емпатійність, вихованість, гуманність,
ерудованість, інтелігентність, кваліфікованість, компетентність,
комунікабельність, моральність, об’єктивність, освіченість, привітність,
проникливість, різносторонність, самовладання, спокійність,
спостережливість, стриманість, тактовність, уважність, чуйність,
шанобливість [23].
Н.В.Чепелєва, в свою чергу, наводить такі професійно важливі
якості – сенситивність, емпатійність, вміння слухати клієнта та
інтерпретувати зміст його висловлювань, встановлювати контакт,
когнітивні якості (гнучкість, динамічність, вміння осмислювати та
узагальнити інформацію про клієнта, прогнозувати результат роботи з
ним) [36].
Тобто можна зазначити, що для фахівця-психолога особистісні якості
є дуже важливими, оскільки потрібні для виконання окремих функцій.
Спроби визначити, які ж риси бажано мати практичному психологу,
робилися неодноразово. Найвідоміша – модель Р. Кеттела, що визначає
«рівняння ефективності» психодіагноста і психотерапевта на основі
 23

16-факторного опитувальника. Спираючись на роботи різних психологів,

можна зауважити, що бажано аби практичний психолог, незалежно від
спеціалізації, мав такі якості [36]:
1. Доброзичливість та низька агресивність. Вони необхідні не лише для
встановлення довірливого спілкування, а й зменшення ризику зашкодити
клієнту.
2. Спрямованість на проблему, тобто на допомогу клієнту (мотивація
психологічної допомоги в поєднанні з певною мірою альтруїзму). Якщо
людина прийшла в психологію для розв'язання власних психологічних
проблем (егоцентрична мотивація), то вона здебільшого не тільки не зможе
зрозуміти та розділити проблеми клієнта, а й буде переносити на нього
власні.
3. Емпатія. Ця якість полягає в спрямованості на інтереси клієнта при
відсутності домінування (мотивації влади); в умінні слухати; в умінні
побачити проблеми клієнта його очима, краще відчути і зрозуміти їх; а також
у безоціночному прийнятті клієнта таким, який він є.
4. Гнучкість мислення необхідна фахівцю-психологу для того, щоб не
замикатися на помилкових версіях та висновках, а вміти щоразу
перебудовувати як модель психологічної картини клієнта, так і стратегію її
формування, коли цього вимагатимуть об'єктивні дані. Висока ригідність,
навпаки, може сприяти закріпленню помилок діагнозу та нав'язуванню
клієнту неправильного бачення ситуації.
5. Творча інтуїція. Далеко не в усіх випадках психологу вдається
зробити висновки на основі логічного аналізу даних. Часто йому доводиться
діяти в ситуаціях, коли одних даних явно не вистачає, інших, навпаки, надто
багато (так що неможливо їх відрефлексувати), або вони дуже суперечливі.
Де безсилий логічний аналіз, там може допомогти інтуїтивний пошук, який у
поєднанні з досвідом і знаннями перетворюється в сильний інструмент
психологічного дослідження.
Л.Г.Терлецька визначає, що професійно значущіми якостями у роботі
практичного психолога є: професійно-психологічна рефлексія;
 24

саморефлексія; діапазон репертуару професійних ролей, уявлення про

образ практичного психолога; адекватність образу «Я»; оптимальність
психологічного стану.
Н.В.Пророк виділяє такі блоки професійно важливих якостей
практичного психолога:
1) спрямованість та мотиви професійної діяльності, гуманістична
спрямованість особистості; специфічна професійна спрямованість
особистості; гнучка «Я»-концепція;
2) вимоги, які ставляться до соціально-перцептивних якостей
людини, до здатності правильно відображувати об’єкти, зокрема, до
психологічної спостережливості;
3) вимоги до якостей особистості, що пов’язані з процесом
опрацювання та осмислення соціальної інформації; вимоги до
соціального мислення, його критичності, професійної рефлексії;
4) вимоги до якостей, пов’язаних з передачею інформації, з впливом
на інших людей, спілкуванням [27].
В.Г.Панюк як професійно важливу рису психолога відзначає
гуманістичну спрямованість його особистості, у поняття якої вкладає такі
особистісні риси і якості, переважно мотиваційної і світоглядної природи,
як альтруїстичні позиції; ролі і настанови у міжособовому спілкуванні;
високий рівень мотивації до професії; значне переважання пізнавальних,
альтруїстичних або емпатичних мотивів у роботі з клієнтами; готовність
до співпраці і націленість на її позитивний результат [22].
Також до професійно важливих рис особистості практикуючого
психолога названий вище вчений відносить і психологічний світогляд,
побудовані на ньому структуру цінностей, спрямованість особистості,
розвинуті механізми соціальної перцепції, навички саморегуляції,
розвинуту професійну інтуїцію, специфічну «Я»-концепцію [22].
Ж.П.Вірна зазначає, що професійну діяльність психолога можна
вважати успішною, якщо особистість володіє мотивацією досягнення
успіху; позитивним уявленням про образ «Я»; когнітивною позицією
 25

щодо успіху (неуспіху), яке забезпечення збереження контролю за ходом

професійної ситуації; потребою самоактуалізації.
Н.В.Бачманова та Н.А.Стафуріна, вивчаючи професійні здібності
психолога, зазначають, що здатність практично вирішувати задачі на
спілкування – є однією з специфічних здібностей представників цієї
професії і вважають, що в її структурі можна виділити 5 блоків якостей:
1) здатність до повного і правильного приймання людини,
спостережливість, швидку орієнтацію у ситуації, здатність до образного
якісного аналізу;
2) уміння розуміти внутрішні властивості і особливості об’єкта,
пронкати в його духовний світ, психологічну інтуїцію, ерудицію;
3) уміння співпереживати, емпатію, співчуття, доброту і повагу до
людини, готовність допомогти;
4) здатність до самоаналізу, рефлексію, уміння аналізувати свою
поведінку, інтерес до своєї особистості і особистості іншої людини;
5) уміння управляти самим собою і процесом спілкування, бути
уважним, уміння слухати, тактовність, легкість при спілкування, уміння
розрядити напруженість, почуття гумору [5].
Як бачимо, вчені-дослідники висловлюють різні точки зору стосовно
важливості тих чи інших індивідуально-психологічних особливостей
професійно значущих якостей фахівця-психолога.
Але спільним для них є те, що у дослідженні професійно важливих
якостей особливе місце відведено поняттю «емоційна стійкість», яка є
водночас і чинником, і проявом психологічного здоров’я в ситуаціях
підвищених вимог, психічних навантажень і перенавантажень, з якими
повсякчас має справу фахівець-психолог.
Тому для фахівців данної професії є досить високий ризик виникнення
«синдрому вигорання».
"Синдром вигоряння" – складний психофізіологічний феномен, який
виражається в емоційному, розумовому та фізичному виснаженні після тривалої
 26

емоційного навантаження і є показником професійної дезадаптації

працівника [23].
Феномен "вигорання" є кризовим станом і характеризується душевною і
фізичною втомою, втратою віри у власні сили, і, як наслідок, неможливість
якісно виконувати свої професійні обов'язки.
Причинами виникнення синдрому "вигорання" на думку О.М.Моховикова
є: внутрішній конфлікт, гострий психологічний стрес, гостра або хронічна
фрустрація.
Вітчизняні психологи вважають, що в основі феномена "вигорання"
лежить механізм ідентифікації-відчуження. Ідентифікуючи з негативними
переживаннями клієнта, консультант переживає "чуже своє" і, порушуючи
цілісність «Я» в кризових ситуаціях зумовлює "вигорання" [16].
Р.Кочюнас відзначає, що люди з певними рисами особистості (неспокійні,
чутливі, схильні до інтроверсії, що мають гуманістичну життєву установку,
схильні ототожнювати себе з іншими) більше піддаються цьому синдрому.
Головним шляхом формування емоційної стійкості є оволодіння
прийомами емоційно-вольової регуляції на психологічному та фізичному
рівнях, розвиток та вдосконалення індивідуальних властивостей та психічних
функцій особистості, які забезпечують емоційну стійкість. Застосування
цілісного комплексу психокорекційного впливу дозволяє оптимізувати
емоційну стійкість психолога.
Діагностику рівня емоційної стійкості можна здійснити за допомогою
таких методик: методики ТТАРС (визначення тривоги, працездатності,
активності, настрою і самопочуття), методики діагностики емоційних станів
Г.Айзенка, методики визначення темпераменту В.М.Русалова, методики
визначення локусу контролю Дж.Роттера і нейротизму Г.Айзенка.
Отже, така складна інтегративна якість особистості, як емоційна
стійкість, забезпечує високу продуктивність діяльності та поведінки,
слугуючи одночасно показником успішності та стабільності діяльності.
 27

Висновки до другого розділу

1. Професіоналізм особистості психолога – це не тільки досягнення

ним високих професійних результатів, ефективність і успішність
професійної діяльності, але неодмінно й наявність психологічних
компонентів – внутрішнього ставлення особистості до обраної професії,
емоційної включеності у неї, відповідного стану професійно-значущих
якостей і рівня професійних домагань.
2. Професійно важливі якості – це якості суб’єкта, які відносяться до
процессу діяльності і забезпечують ефективність її виконання за
параметрами продуктивності, якості праці й надійності.
3. Професійно важливі якості психолога починають формуватися в
період навчання в ВНЗ.
4. Після закінчення навчання всі необхідні професійно важливі якості у
фахівця сформовані бути не можуть, оскільки в процесі діяльності
професійний розвиток продовжується.
5. Існує велика кількість класифікацій професійно важливих якостей
притаманних фахівцю-психологу, але спільним для них є те, що у кожній
присутній такий елемент як «емоційна стійкість».
6. Емоційна стійкість займає провідну роль у системі професійно-
значущих якостей фахівця-психолога, оскільки вона забезпечує високу
продуктивність діяльності та поведінки, слугуючи одночасно показником
успішності та стабільності діяльності і попереджає виникнення
«синдрому вигорання».
 28

ВИСНОВКИ

В ході нашої курсової роботи ми проаналізували теоретичний стан

дослідження феномена емоційної стійкості і дійшли висновку, що
незважаючи на близькість або навіть збіг методологічних позицій і
наукових установок дослідників емоційної стійкості, між ними існує
розбіжність у підходах щодо її вивчення: одні вивчають емоційну
стійкість, розуміючи її як інтегральна властивість особистості; інші,
підкреслюючи специфічність емоційної стійкості, приділяють увагу
вивченню емоційної регуляції поведінки в залежності від сили, знака,
лабільності і змісту емоцій; треті – вважають, що вона являє собою
здатність долати зайве емоційне збудження при виконанні складної
діяльності, тим самим мимоволі роблять акцент на вивченні вольового
самоврядування; четверті бачать її виникнення в резервах нервово
психічної енергії.
До того ж при всій різноманітності термінології, що використовується
для визначення феномена емоційна стійкість, простежується єдиний
алгоритм розкриття його сутності через психічний стан суб’єкта;
екстремальні (складні) умови професійної діяльності (життєдіяльності);
ефективність (успішність) діяльності; надійність суб’єкта діяльності.
Найважливіший зі змістових компонентів, що використовуються для
розкриття сутності феномена «емоційна стійкість», все ще не є достатньо
чітко операціоналізованим. Дослідження більшості сучасних вітчизняних
вчених сконцентровані на адаптаційному та стресозахисному потенціалі
емоційної стійкості.
Наступною задачею нашого дослідження було визначити особливості
формування професійних якостей психолога. Ми дійшли висновку, що
професійно важливі якості психолога починають формуватися в період
навчання в ВНЗ і потребують спеціальних умов для їхнього розвитку,
ефективно-дієвих навчальних програм, які б містили психотехнології для
їхнього розвитку та згодом знайшли своє застосування щодо практичної
 29

професійної діяльності. Якщо відсутня відповідна особистісна

спрямованість, навчання практичних психологів різним ефективним
психотехнологіям не тільки немає сенсу, але й є небезпечним щодо
психологічного впливу на інших людей. Але, треба також зауважити той
факт, що всі необхідні професійно важливі якості відразу після закінчення
ВНЗ сформовані бути не можуть, оскільки професійний розвиток
продовжується в процесі діяльності.
Оскільки професія психолога належить до соціономічної групи,
професій типу «людина-людина», то вимагає наявності певного набору
професійно важливих якостей. Існує досить велика кількість класифікацій
професійно важливих якостей притаманних фахівцю-психологу, але
спільним для них є те, що у кожній присутній такий елемент як «емоційна
стійкість», яка є водночас і чинником, і проявом психологічного здоров’я в
ситуаціях підвищених вимог, психічних навантажень і перенавантажень, з
якими повсякчас має справу фахівець-психолог.
Емоційна стійкість займає провідну роль у системі професійно-
значущих якостей фахівця-психолога, оскільки вона забезпечує високу
продуктивність діяльності та поведінки, слугуючи одночасно показником
успішності та стабільності діяльності і попереджає виникнення
«синдрому вигорання».
Проведений теоретичний аналіз і зроблені унаслідок цього підсумки
потребують подальшої емпіричної перевірки, що є можливою перспективою
дослідження.
 30

Список використаної літератури

1. Аболин Л. М. Соотношение психологических и физиологических

коррелятов эмоциональной устойчивости спортсменов / Л. М. Аболин//
Вопросы психологии. – 1974. – № 1. – С. 104–115.
2. Аршава И. Ф. К вопросу об эмоциональной устойчивости /
И. Ф. Аршава // Материалы Российской науч.-практ. конф.
«Актуальные вопросы медицинского обеспечения безопасности
полетов». – Иркутск, 2003. – С. 19–20.
3. Аршава І. Ф. Аспекти імпліцитної діагностики емоційної стійкості
людини : моногр. /І. Ф. Аршава, Е. Л. Носенко. – Д. : Вид-во ДНУ,
2008. – 468 с.
4. Ашихмина О. А. Экспериментальное изучение функциональных
свойств эмоциональной устойчивости психолога системы образования /
О. А. Ашихмина // Материалы III Междунар. науч.-практ. конф.
«Технология социальной работы: теория и практика реализации».
– Омск : Изд-во Омск. гос. ун-та, 2009. – С. 349–360.
5. Бачманова Н. В., Стафурина Н. А. К вопросу о профессиональных
способностях психолога / Н. В. Бачманова, Н. А. Стафурина //
Современные психолого-педагогические проблемы высшей школы.
Вып. 5. – Л., 1985 – С. 72– 77.
6. Буслаева М. Ю. Организация образовательной среды педагогического
коледжа как условие формирования эмоциональной устойчивости
студента / М. Ю.Буслаева //Вестник ЧГПУ. – 2009. – № 2. – С. 12–24.
7. Варданян Б. Х. Механизм регуляции эмоциональной устойчивости:
категории, принципы и методы психологи / Б. Х. Варданян //
Психические процессы : тезисы научных сообщений советских
психологов к VI Всесоюзному съезду Общества психологов СССР.
– М. : Изд-во «Наука», 1983. – С. 542–543
 31

8. Дикая Л. Г. Деятельность и функциональное состояние: активационный

компонент деятельности / Л. Г. Дикая // Психологические проблемы
профессиональной деятельности. – М. : Наука, 1991. – С. 93–111.
9. Дорин А. В. Эмоциональная устойчивость юных боксеров – основа
надежности их соревновательной деятельности / А. В. Дорин // Ученые
записки университета им. П. Ф. Лесгафта. – СПб. : СПбГУФК, 2009.
– № 11 (33). – С. 50–52.
10. Дьяченко М. И. О подходах к изучению эмоциональной
устойчивости / М. И. Дьяченко // Вопросы психологии. – 1990. – № 1.
– С. 106–112.
11. Зеер Э. Ф. Психология профессий / Э. Ф. Зеер. – М.:
Академический проект; Фонд «Мир», 2005. – 336 с.
12. Зильберман П. Б. Эмоциональная устойчивость оператора
/ П. Б. Зильберман. – М. : Наука, 1974. – С. 138–172.
13. Изард К. Психология эмоций / К. Изард ; [пер. с англ. А. Татлыбаева].
– СПб. : Издательство «Питер», 1999. – 464 с.
14. Котова Л. М. Емоційна стійкість музикантів-інструменталістів у
процесі дії зовнішніх стрес-факторів / Л. М. Котова // Теоретичні та
практичні питання культурології : зб. наук. ст. – Запоріжжя : Запоріз.
держ. ун-т, 2000. – Вип. 3. – С. 211–218.
15. Кочюнас Р. Основы психологического консультирования. – М.:
Академический проект, 1999. – 240 с.
16. Леонова А. Б. Основные подходы к изучению профессионального
стресса / А. Б. Леонова // Вестник Московского ун-та. – 2000. –№ 3.
– С. 4–21.
17. Мальгина Л. Ф. Эмоциональная устойчивость как средство улучшения
социальной адаптации подростков /Л. Ф. Мальгина // Социокультурные
проблемы современной молодежи : материалы II Междунар. науч.-
практ. конф. – Новосибирск : Изд-во НГПУ, 2007. – Ч. II. – С. 76–80.
18. Марищук В. Л. Психологические основы формирования
профессионально значимых качеств : дис. … док. психол.
 32

наук :19.00.03 / Марищук Владимир Лаврентьевич. – Ленинград, 1982.

– 351 с.
19. Маркова А. К. Психология профессионализма. – М.: Знание, 1996.
– 238 с.
20. Милерян Е. А. Психологический отбор летчиков / Е. А. Милерян.
– К. : АПН УССР, 1966. – 235 с.
21. Панок В. Г. Реформування змісту, форм і методів підготовки
практикуючих психологів як нагальна вимога суспільної практики
/ В. Г. Панок. – К.: Ніка-Центр, 2002. – С.18-28.
22. Панок В.Г. Концептуальні підходи до формування особистості
практикуючого психолога / В.Г. Панок // Практична психологія та
соціальна робота. – 1998. – № 4. – С. 5-7.
23. Пилипенко К. В. Формування емоційної стійкості як професійно
важливої якості майбутнього практичного психолога : автореф. дис. …
канд. психол. наук : 19.00.07 / Пилипенко К. В. – К., 2010. – 20 с.
24. Плахтиенко В. А. Надежность в спорте / В. А. Плахтиенко,
Ю. М. Блудов. – М. : ФиС, 1983. – 176 с.
25. Подляшаник В. В. Адаптаційний потенціал та професійне здоров’я
особистості / В. В. Подляшник // Практична психологія та соціальна
робота. – 2006. – № 12. – С. 71–74.
26. Подляшаник В. В. Професійна діяльність в екстремальних умовах:
психологічне забезпечення відповідальності фахівця / В. В. Подляшник
// Професійна психологія: реалії та перспективи розвитку : зб.
матеріалів конф. / за заг. ред. Ж. П. Вірної. – Луцьк : Волин. нац. ун-т
ім. Лесі Українки, 2008. – С. 233–237.
27. Пророк Н.В. Практичний психолог: професійно важливі якості
/ Н. В. Пророк // Психологія. – 2002. – № 1. – С. 16–17.
28.Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навчальний
посібник / за ред. П.С. Перепелиці, В.В.Рибалки. – Хмельницький:
ТУП, 2001. – 330 с.
 33

29. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций

/ Я. Рейковский. – М. : Прогресс, 1979. – 325 с.
30. Рокицкая Ю. А. Развитие адаптационного потенциала эмоциональной
устойчивости в профессиональном самоопределении студентов : дис.
… канд. психол. наук : 19.00.07 / Ю. А. Рокицкая. – Екатеринбург,
2010. – 215 с.
31. Семенова Е. М. Эмоциональная устойчивость личности педагога :
учеб.-метод. пособие / Е. М. Семенова. – Минск : Веды, 2001. – 214 с.
32. Серый А. В. Система личностных смыслов: структура, функции,
динамика / А.В. Серый. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 2004.– 272 с.
33. Скрипко Л. В. Проблеми підготовки і адаптації практичних психологів
у закладах освіти // Актуальні проблеми теорії та практики
післядипломної освіти педагогічних кадрів: Зб. наук. пр. / Держ.
академія кер. кадрів освіти. – К., 1998. – С.153–155.
34. Сорочан В. В. Психология профессиональной деятельности.
– М.:МИЭМП, 2005. – 70 с.
35. Чебыкин А. Я. Исследование эмоциональной устойчивости и
психологические средства ее формирования у спортсменов
/ А. Я. Чебыкин, Л. М. Аболин // Психологический журнал. – 1984.
– № 4. – С. 83–89.
36. Чепелєва Н. В., Пов’якель Н. І. Теоретичне обґрунтування моделі
особистості практичного психолога / Н. В. Чепелєва, Н. І. Пов’якель//
Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова,
Випуск ІІІ, 1998. – С. 35-41.
37. Черникова О. А. Исследование эмоциональной устойчивости в
условиях напряженной деятельности / О. А. Черникова // Проблемы
общей психологии : тезисы сообщений на XVIII Международном
психологическом конгрессе / ред. О. С. Виноградова. – М. :
Просвещение, 1966. – Т. 2. – С. 442–444.
38. Черникова О. А. Исследование эмоциональной устойчивости как
важнейшего показателя психологической подготовленности
 34

спортсмена к соревнованиям / О. А. Черникова // Психологические

вопросы спортивной тренировки. – М. : Физкультура и спорт, 1967.
– С. 3–13.
39. Шадриков В. Д. Діяльність і здібності. – М.: Логос, 1994. – 315 с.