1. Нейрологічний код. Робота з тілесним та психосоматичним симптомом.

Трансформація стану клієнта : Способи релаксації та навички автогенного тренування

в консультуванні. (За Й.Г.Шульцом, Джекобсоном, К.Льойнером та ін.)

В аутогенних тренуваннях використовуються три основні шляхи впливу на стан

нервової системи. Перший та найважливіший пов'язаний із впливом тонусу кісткових
м'язів на центральну нервову систему. Психічний стан людини виявляється в характері
дихання, міміці та жестах, впливаючи на непрохідні рухи.

Другий шлях впливу на нервову систему пов'язаний із використанням активної ролі

уявлень та почуттєвих образів. Почуттєвий образ є ефективним інструментом для
впливу на психічний стан та здоров'я. Це визначає напрямок в психології, спрямований
на позитивну мотивацію.

Третій шлях впливу на психофізіологічні функції організму пов'язаний із регулюючою і

програмуючою роллю слова. Ефективність цього впливу визначається значенням слів.

Успішне використання аутогенних тренувань передбачає попередню розробку

психічних та фізичних навичок, що складають аутотренінг, включаючи керування
увагою, роботу з почуттєвими образами, словесні навіювання, регуляцію м'язового
тонусу та керування ритмом дихання.

Аутогенне тренування включає сім вправ, які розучуються послідовно та впливають на

різні системи організму. Кожна вправа спрямована на досягнення певного ефекту та
включає в себе створення установки на відпочинок і розслаблення, глибоке
розслаблення рухових м'язів, розслаблення м'язів кровоносних судин, формування
заспокійливого ритму подиху, зняття гіпертонусу з коронарних судин серця, активацію
процесів відновлення енергоресурсів та усунення гіпертонусу м'язів кровоносних
судин мозку.

Метод активної нервово-м'язової релаксації, запропонований Е.Джекобсоном,

складається з серії вправ, спрямованих на довільне розслаблення основних м'язових
груп тіла. Ці вправи включають чергування сильної напруги та швидкого розслаблення
м'язових груп, сприяючи відчуттям розм'якшення, тепла та тяжкості в ділянці тіла.
Метод розвивається для зняття фізичної та емоційної напруги, покращення кровообігу
та забезпечення ефекту "відновлення".

"Емоційно-обумовлене переживання образів" - метод, розроблений німецьким

психотерапевтом Ханскарлом Льойнером, базується на вільному фантазуванні образів
та картинах, що впливає на несвідомі та передсвідомі конфлікти. Цей метод поєднує
різні техніки психотерапії із різних напрямків, таких як класичний та юнгіанський
аналіз, поведінкова психотерапія та аутотренінг.

Субмодальності. Типи. Інструменти роботи з ними (НЛП ін.)

Субмодальності - це конкретні підтипи сприйняття, які визначають, як ми
воспринимаємо інформацію через наші п'ять основних органів чуття: зір, слух, нюх,
смак та дотик.

Сприйняття субмодальностей унікальне для кожної людини і може змінюватися в

залежності від індивідуальних вподобань і особливостей. Наприклад, для деяких осіб
зорова субмодальність може бути особливо вираженою, тоді як для інших - слухова.

Дигітальні та аналогові субмодальності

Дигітальна субмодальність може перебувати в станах "ввімкнено" чи "вимкнено". З

іншого боку, аналогова субмодальність може набувати різних значень на певному
континуумі. При аналізі субмодальностей важливо звертати увагу на різниці, які
існують навіть в межах однієї субмодальності.

Розглядаючи візуальні субмодальності, важливо врахувати відмінності між картинами,

які можна закодувати як кольорові чи чорно-білі, або як далекі чи близькі. Наприклад,
репрезентація картини може бути або чорно-білою, або кольоровою, без проміжних
значень. З іншого боку, можна представити картину як далеку, близьку чи проміжну, що
робить цю субмодальність схожою на вимикач електричної лампочки. Тобто, ми
можемо закодувати обрану субмодальність обраним чином, але не проміжним.

Субмодальність, яка приймає будь-які значення на континуумі, вважається аналоговою.

Наприклад, розташування функціонує як аналогова субмодальність. Більшість людей
навчаються розрізняти субмодальну структуру переживань, відчуваючи зміни в цих
відмінностях. Коли відбувається подія, вона є фактом, який не можна змінити. Однак
інформація про цей факт та його репрезентація в свідомості надає змогу реагувати на
спогад про подію, а не на факт сам по собі. Такий підхід дозволяє нам ефективно
впливати на внутрішню карту подій і змінювати їх сприйняття на субмодальному рівні.

Робота з тілесністю в «емоційно-образній терапії» (За М.Лінде)

Метод емоційно-образної терапії, створений Миколою Дмитровичем Лінде, є сучасним

підходом до психотерапії, віднесеному до психодинамічного напрямку. Основною
метою цього методу є виявлення та позитивне перетворення неусвідомлюваних
хронічних патогенних емоційних станів, які можуть викликати психологічні або
психосоматичні порушення. Це досягається за допомогою створення клієнтом
спонтанних образів, що відображають його емоційний стан. Подальший аналіз цих
образів та спеціальні впливи спрямовані на перетворення станів шляхом роботи з
образами.

Емоційно-образна терапія включає в себе керований діалог з несвідомим світом

клієнта, де психолог допомагає усвідомити негативний емоційний стан та його
причини. Клієнт працює над собою, співпрацюючи з психологом, який пропонує
ефективні техніки для позитивної зміни.
Метод включає теоретичні концепції щодо емоцій, роботи свідомості та несвідомого, а
також причин внутрішніх емоційних конфліктів. Емоційно-образна терапія розробила
основну модель терапевтичного процесу, включаючи десять кроків, конкретні методи
аналізу психологічних проблем, близько 30 оригінальних технік трансформації,
імагінативні вправи для самопізнання та виявлення проблем, а також словник образів і
їх інтерпретацій, а також позитивну філософію життя.

Психосоматичний симптом як індикатор психологічних проблем (За М.

Сандомирським, С. Васьківською та ін.)

Психосоматика визначається як тілесне відображення душевного життя людини. Це

включає як фізичні прояви емоцій, які виникають внаслідок дисбалансу і призводять до
психосоматичних хвороб, так і рефлексію інших підсвідомих процесів, що служать
каналом свідомо-підсвідомої комунікації.

Взаємозв'язок між тілом і психікою завжди двосторонній. Як соматичні розлади мають

психологічні корені, так і психологічні проблеми можуть призводити до
психосоматичних наслідків. Різниця полягає в тому, яка сторона внутрішньопсихічного
конфлікту – душевна чи соматична – стає більш вираженою на поверхні.

Лікування тілесних недуг може бути досягнуте через опрацювання психологічних

причин, що призвели до них, і навпаки. Таким чином, тілесні прояви психологічних
проблем можуть служити шляхом проникнення безпосередньо до глибин душі людини,
розшифровування символічних "загадок" підсвідомості та розкриття сенсу, який вони
приховують.

Незважаючи на це, ставлення до такого роду психотерапії є двозначним: хоча

визнається очевидна практична ефективність, теоретичне обґрунтування тілесних
методів психокорекції часто викликає нерозуміння, іноді сумніви чи здивування.

Тілесно-орієнтований підхід є, можливо, найбільш об'єктивним і практичним видом

психотерапії, який не піддає реальність теоретичним схемам, а розробляє методи,
виходячи з практики.

На діагностичному етапі проводиться аналіз емоційного дискомфорту, який

повторюється, а його прояви на когнітивному, емоційному, тілесному і поведінковому
рівнях ретельно описуються. Терапевтичний етап включає навчання людини
розпізнавати ці прояви та вчасно здійснювати дії для усунення дискомфорту.

Психосоматичні проблеми, за класифікатором МКХ-10, зазвичай відносять до

"Дисоціативних [конверсійних] розладів (F44)". Однак американська класифікація
DSM-IV дозволяє чітше визначити предмет впливу, розрізняючи "конверсійний розлад"
як психологічно обумовлені розлади з соматичними симптомами і "дисоціативний
розлад" як розлади з психологічними симптомами. У цьому випадку мова йде саме про
конверсійну симптоматику.
Практична робота з психосоматичними симптомами вказує на те, що феноменологію,
яка потребує впливу, не завжди можна виявити через розмисли про зв’язок тіла і
психіки. Тіло, як область несвідомого, відкриває шлях до метафізичного сприйняття
людиною себе та світу, де немає чітких меж між реальністю, уявленнями та
віртуальністю.

2. Психосемантичний код. Психотерапевтичний дискурс та його організація.

«Календар психотерапевтичних навичок консультування» - звіт про навички, в яких

студент вправлявся протягом семестру.

6.11-10.11 – емпатійна відповідь

13.11-17.11 – парафразування

20.11-24.11 – різноманітні форми уточнення інформації

27.11-1.12 – рефреймінг

3. Просторовий код психічного. Робота з енергією емоцій, переживань, ставлень.

Робота з просторовим кодом при розв’язанні різних життєвих проблем (за Лукасом
Дерксом, Бертом Хеллінгер).

Просторове кодування, тема досліджена Лукасом Дерксом і Бертом Хеллінгером, грає

важливу роль у розумінні та розв'язанні різних життєвих проблем. Есе розглядає теорії,
представлені Дерксом і Хеллінгером, зокрема їхні роботи "Соціальні панорами" та
"ORDNUNGEN DES HELFENS". Ці теоретики пропонують уявлення про те, як
просторові коди впливають на вирішення проблем, розкриваючи зв'язки між розумом,
міжособистісною динамікою та терапевтичними практиками.

Внесок Лукаса Деркса включає значний внесок у розуміння просторового кодування.

Його робота "Соціальні панорами" вивчає вплив несвідомих просторових уявлень на
людську поведінку. Деркс вбачає, що люди формують внутрішні ландшафти, які
визначають їхнє сприйняття себе та інших. Досліджуючи ці соціальні панорами, люди
можуть отримати уявлення про динаміку своїх стосунків і працювати над вирішенням
міжособистісних проблем.

Деркс також досліджує нейронаукові аспекти психології простору, забезпечуючи

зв'язок між психологічними концепціями та їхніми нейрональними основами. Його
клінічні експерименти сприяють розвитку розуміння того, як просторове кодування
впливає на когнітивні процеси та емоційні переживання.

У книзі "Чому психотерапія працює" Деркс висуває теорію свідомості, яка створює
новий погляд на розум. Ця теорія підкреслює, що наш розум постійно передбачає
майбутні події та реагує на них, формуючи наш досвід. Розуміння цих процесів
очікування та маніпулювання ними може слугувати потужним інструментом у
психотерапії, відкриваючи нові шляхи для вирішення проблем та особистісного
зростання.

Інсайти Берта Хеллінгера, відомого своєю роботою з системними констеляціями,

підкреслюють важливість сімейної та системної динаміки, яка закодована в
просторових розташуваннях. У "ORDNUNGEN DES HELFENS" Хеллінгер розглядає
порядок надання допомоги, що визначає основу для розуміння того, як просторові
конфігурації впливають на індивідуальне благополуччя. Системний підхід Хеллінгера
спонукає людей вивчати своє місце в родині, визнаючи моделі та динаміку, які можуть
сприяти життєвим проблемам.

Поєднання ідей Деркса та Хеллінгера утворює комплексний підхід до розв'язання

проблем. Злиття індивідуально-орієнтованих соціальних панорам з системною
перспективою сімейних сузір'їв дозволяє практикам ефективно вирішувати завдання як
на особистому, так і на міжособистісному рівнях. Використання просторового коду стає
інструментом для терапевтів у виявленні латентної динаміки, сприянні
самоусвідомленню та направленні людей на шлях трансформаційних рішень.

Просторовий код несвідомого

Ставлячи людину в центр кімнати і питаючи, де вона визначає місце для своїх дітей,
чоловіка/дружини, мами, тата, улюбленого собаки, роботи, хобі і т. д., вона вказатиме
на області, де ці елементи розташовані навколо неї або навіть у ній.

Родичі можуть буквально бути зображені сидячи на плечах, вороги – маючи високий
вплив, тоді як діти можуть виглядати віддаленими, свідчачи про те, що вони відіграють
невелику роль у житті особи. Також можна визначити місце для кожної проблеми, з
якою людина зіштовхується. Іноді ці проблеми розташовані настільки віддалено, що
стає очевидним, що, незважаючи на бажання вирішити їх, особа насправді не готова це
робити.

Хеллінгер вперше використав просторовий код несвідомого в системних розстановках,

а подальший розвиток цієї ідеї був проведений Лукасом Дерксом у "Соціальній
панорамі", а також іншими авторами у різних варіаціях моделювання ситуацій з
використанням просторового коду.

4. Символічно-образний код. Робота з активною уявою та символом у

консультуванні.

Робота з активною уявою. (К. Юнг, Р. Стюарт, Р.Джонсон та ін)

У складному гобелені психологічних досліджень концепція активної уяви представляє

собою глибокий та трансформаційний підхід до осмислення глибин людської психіки.
Ця концепція була вперше запропонована видатним Карлом Юнгом та подальше
розширена сучасними вченими, такими як Роберт А. Джонсон, Рональд Стюарт, О.
Блінов, Т. Лемешко, М. Лойнер та інші. Вона відкриває шлях до розуміння символічної
мови несвідомого.

У цій статті розглядаються основні принципи та практичні застосування роботи з

активною уявою, використовуючи ідеї з різних джерел для висвітлення різноманітної
природи цієї концепції.

Піонерські думки Карла Юнга заклали основу для концепції активної уяви,
підкреслюючи важливість взаємодії з несвідомим через творчу та цілеспрямовану уяву.
Його піонерські зусилля ставили акцент на ролі символів, архетипів і колективного
несвідомого в самопізнанні.

Роберт А. Джонсон, засновуючи свої роботи на фундаменті Юнга, вніс практичний

внесок в розуміння активної уяви через такі праці, як "Внутрішня робота" та
"Балансування неба та землі". Він підкреслював важливість свідомого діалогу з
несвідомим, використовуючи творчі засоби, такі як малювання, письмо та рух.

Дослідження Рональда Стюарта активної уяви, зокрема у роботі "Жити активним

життям", додає динамічну перспективу в процес. Стюарт підкреслює важливість
внутрішнього діалогу, що дозволяє доторкнутися до внутрішньої мудрості та
розблокувати приховані потенціали.

Дослідження метафоричних асоціативних карт О. Блінова вносить інноваційні підходи

до активної уяви, розглядаючи символічні елементи як динамічні та взаємопов'язані
сутності. Його роботи сприяють сучасному розумінню трансформаційного потенціалу
символічних втручань.

Техніки активізації розуму і тіла Т. Лемешко, які представлені у роботі "50 прийомів з
МАК на всі випадки життя", ознайомлюють з практичними методами активації розуму
та тіла. Ці методи надають різноманітні інструменти для взаємодії з психікою та
підвищення глибини практик активної уяви.

Дослідження М. Лойнера кататимічних переживань поглиблює розуміння емоційного

резонансу в активній уяві. Робота Лойнера враховує емоційний вимір символічного
дослідження, сприяючи тонкому розумінню того, як емоції переплітаються з процесом
уяви.

Інтеграція активної уяви в психотерапію:

Введення активної уяви в психотерапевтичні методи виділяє її роль у розкритті та

трансформації несвідомої динаміки. Вчені та практики, опираючись на концепції Юнга,
Джонсона, Стюарта, Блінова, Лемешка, Лойнера та інших, наголошують на її
потенціалі сприяти зціленню, самоусвідомленню та особистісному зростанню.

Висновок: Використання активної уяви представляє собою динамічний і складний

підхід до психологічного дослідження, що базується на спільній мудрості піонерів,
таких як Карл Юнг, і сучасних учених. Коли люди занурюються у цілеспрямований та
творчий діалог із своїм підсвідомим розумом, вони розпочинають трансформаційну
подорож, розкриваючи символічну мову, яка визначає їх внутрішні світи. Інтеграція
новаторських підходів Блінова, методів активації розуму та тіла Лемешка та вивчення
емоційного резонансу Лойнером обогащує пейзаж активної уяви, надаючи різноманітні
інструменти для самопізнання та особистої трансформації. У неперервному
психологічному дослідженні практика роботи з активною уявою служить світлом на
шляху до глибшого саморозуміння та розкриття невикористаного потенціалу людської
психіки.