МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА ФАКУЛЬТЕТ

ПСИХОЛОГІЇ

КЛЮЙКО ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПРОЯВУ АГРЕСІЇ У

ПІДЛІТКІВ
Спеціальність 053 Психологія

Курсова робота

Науковий керівник:
К.М. Васюк,
К.психол.н. доц., доцент кафедри психології

Оцінка:______/______/___________
(бали/за шкалою ЄКТС/за національною
шкалою)
ЕК: _____________________

(підпис)

Вінниця-2023
 ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................2
РОЗДІЛ 1 Теоретичний аналіз літератури з проблеми агресії та агресивності.4
1.1 Сутність агресії та агресивності......................................................................4
1.2 Основні психологічні напрями дослідження агресивності...........................6
1.3 Соціальні умови, що сприяють закріпленню агресії...................................21
Висновок до розділу 1

РОЗДІЛ 2 Методологічне обгрунтування дослідження агресивності у старшому

підлітковому віці....................................................................................................32
2.1 Опис методик дослідження............................................................................32
2.2 опис вибірки та етапів дослідження..............................................................34
Висновок до розділу 2

РОЗДІЛ 3 Практичне дослідження агресивності у старшому підлітковому віці37

3.1 Організація дослідження................................................................................37
3.2 Аналіз результатів дослідження.....................................................................38
Висновок до розділу 3

ВИСНОВКИ...........................................................................................................42
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ПОСИЛАНЬ........................................................44
ДОДАТКИ
 ВСТУП
Вирівнювання тексту по ширіні, абзацний відступ 1,25Актуальність: В
даний час проблема агресії актуальна, тому що ми стикаємося з нею щодня на
вулиці, у навчальних закладах . Тривожним симптомом є зростання кількості
неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях
(алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство,
вандалізм та ін.). Посилилася демонстративна поведінка, що викликає по
відношенню до дорослих. У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і
агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді. З'являються нові види:
підлітки беруть участь у військових формуваннях політичних організацій
екстремістів, в рекеті, співпрацюють з мафією, займаються проституцією і
сутенерством. У порівнянні з недавнім минулим, зросла кількість тяжких
злочинів, звичайна свідомість фіксує збільшення конфліктів та фактів
агресивної поведінки людей. Ми є свідками зміни всієї соціальної структури
суспільства, інтенсивних процесів розшарування населення за майновою
ознакою стосовно різних форм власності. На ґрунті соціальних протиріч
виникають міжгрупові та міжособистісні конфлікти. Крім того, проблема
агресивності мало вивчена теоретично.
Мета: аналіз динаміки агресивності як особистісної освіти у старшому
підлітковому віці та ранньому юнацькому віці. У вас не така мета, подивіться на
тему, також будьте уважні з термінами агресія і агресивність
Об’єкт: агресія
Предмет: соціально-психологічні чинники прояву агресії у підлітків та юнаків.
Завдання: Здійснити теоретичний аналіз літератури з проблеми агресивності у
підлітковому та юнацькому віці;
Де гіпотеза?
2. Визначити показники агресивності у підлітків
3. визначити і дослідити чинники агресії у підлітків
4 з’ясувати вплви соціальн-психологічних чинників на агресію підлітків
Практична значущість: Результати дослідження можуть бути корисними
насамперед у навчальних закладах для педагогів, адже там підлітки проводять
більшість часу у соціумі і на них здійснюється багато впливу. Також результати
можуть бути корисними для батьків, тому що підлітковий вік, це той вік коли
дитина потребує більше свободи, відбувається прояв характеру.
Апробація?
Структура дослідження: Курсова робота складається з вступу, 3 розділів,
висновків, списки використаних посилань. Загальний обсяг роботи 46 сторінок.
Містить… таблиць,….рисунків.
 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ З ПРОБЛЕМИ
АГРЕСІЇ ТА АГРЕСИВНОСТІ
1.1 Сутність агресії та агресивності
Під агресією розуміється: поведінка, яка сприяє заподіянню шкоди оточуючим
або собі , а «агресивний» як наступальний; ворожий, зухвалий; що надає
шкідливий вплив.
Взагалі термін "агресія" має широке поширення для позначення насильницьких
загарбницьких дій. Агресія та агресори завжди оцінюються різко негативно, як
вираження наявності культу грубої сили. Здебільшого під агресією розуміється
шкідлива поведінка. У понятті "агресія" поєднуються різні за формою та
результатами акти поведінки - від злих жартів, пліток, ворожих фантазій, до
бандитизму та вбивств. У підлітковому житті нерідко зустрічаються форми
насильницької поведінки, що визначається в термінах "задиристість",
"забійливість", "озлобленість", "жорстокість". До агресивності близько
підходить стан ворожості. Ворожість – вужчий за спрямованістю стан, має
певний об'єкт. Часто ворожість та агресивність поєднуються, але нерідко люди
можуть перебувати у ворожих відносинах, проте жодної агресивності не
виявляють. Буває й агресивність без ворожості, коли кривдять людей, яких
ніяких ворожих почуттів не живлять. Всі визначення повинні мати авторів
У психології термін "агресія" трактується по-різному. Багато авторів
дослідження агресивності вважають за краще їй давати негативну оцінку. Але
так само існує і думка на агресію з позитивного боку.
Наявні визначення можна умовно розділити на 2 великі групи:
1. Уявлення про агресію як мотивовані дії, що порушують норми та правила, що
завдають біль та страждання. У цьому плані різняться навмисна та
інструментальна агресія. Інструментальна агресія - та, коли людина не ставила
за мету діяти агресивно, але «так довелося» або «було необхідно діяти». У разі
мотив існує, але не усвідомлюється.
Навмисна агресія – це дії, які мають усвідомлений мотив – заподіяння шкоди.
Тобто антиповедінка – властивість агресивної особистості індивіда повністю
належить мотиваційної структурі, особистісного рівня.
Ю.М. Антонян вважає, що причиною агресії є тривожність. Це
властивість формується у глибокому дитинстві як наслідок порушення
емоційних зв'язків із матір'ю, тобто депривації. Тривожність створює охоронну
поведінку. Тривожність породжує знижену самооцінку, у індивіда різко
знижується поріг сприйняття конфліктної ситуації як загрозливої,
розширюється діапазон ситуацій, підвищує інтенсивність і екстенсивність у
відповідь на уявну загрозу реакцію індивіда. При згадуванні авторів мають
бути посилання на їх праці.
Р.Берон і Д.Річардсон дають таке визначення: агресія- це будь-яка форма
поведінки, націленої на образу чи заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не
бажає такого звернення. Іншими словами:
- агресія обов'язково передбачає навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди
жертві;
- в якості агресії може розглядатися тільки така поведінка, яка передбачає
заподіяння шкоди або шкоди живим організмам;
-жертва повинна мати мотивацію уникнення подібного поводження з собою;
З вітчизняних психологів цю думку поділяють Т.Г. Румянцева та І.Б. Бойко.
Вони розглядають агресію як форму соціальної поведінки, яка реалізується в
контексті соціальної взаємодії, але поведінка буде агресивною за двох умов:
коли мають місце згубні для жертви наслідки, і коли порушуються норми
поведінки.
Потрібно розділяти агресію та агресивність. Агресія- це поведінка
(індивідуальна чи колективна), спрямоване на завдання фізичної, чи
психологічної шкоди. Агресивність - відносно стійка риса особистості, що
виражається в готовності до агресії, а також у схильності сприймати та
інтерпретувати поведінку іншого як вороже. У силу своєї стійкості та
входження до структури особистості, агресивність здатна визначати загальну
тенденцію поведінки. У цій роботі під агресією ми маємо на увазі особистісну
рису, яка формується під впливом соціально-психологічних факторів.

1.2 Основні психологічні напрями дослідження агресивності

Дослідженню агресивності та агресивної поведінки приділяється значна увага у
всіх основних психологічних напрямках.
У вітчизняній психології агресивний підліток сприймається як передусім
звичайна дитина. Риси, якості агресивності він набуває під впливом помилок,
недоробок, упущень у виховній роботі, складнощів у навколишньому
середовищі.
Одним із складних періодів в онтогенезі людини є підлітковий вік. У цей час не
тільки відбувається докорінна перебудова психологічних структур, що раніше
склалися, але виникають нові утворення, закладаються основи свідомої
поведінки. Підлітковий період онтогенезу – це гострий перехід до дорослості,
де опукло переплітаються суперечливі тенденції розвитку.
У вітчизняній психології показано, що людина не народжується егоїстом чи
альтруїстом, скромною чи хвалькою. Він стає таким. Лише у розвитку людини
як особистості виникають як соціально корисні, і соціально шкідливі риси.
Підліток прагне не просто уваги, а розуміння, довіри дорослих. Він прагне
відігравати певну роль як серед однолітків, а й серед дорослих. Серед дорослих
утвердилася позиція, яка перешкоджає розвитку соціальної позиції підлітка –
але дитина й має слухатись. В результаті між дорослими та підлітками зростає
психологічний бар'єр, який багато підлітків вдаються і до агресивних форм
поведінки.
Агресивність в особистісних характеристиках підлітків формується
здебільшого як форма протесту проти нерозуміння дорослих, через
незадоволеність своїм становищем у суспільстві, що проявляється й у
відповідній поведінці.
Якщо говорити про більш глибинні причини такої поведінки, то можна
відзначити у таких агресивних підлітків порушення емоційної сфери та кризу
особистості. Криза особистості проявляється у вигляді хворобливого ставлення
до сприйняття власного "Я" оточуючими людьми, самотності та відірваності
про світ, невідповідності свого "Я" деяким ідеалам, відчуття втрати цілісності
внутрішнього світу. Форма поведінки характеризується негрубою вираженістю
розладів поведінки, відсутністю безпричинних коливань настрою, здатністю до
компенсації у сприятливих умовах, м'якістю сомато-вегетативного компонента
афективних реакцій. Агресивна поведінка підлітків носить характер протесту,
виникає епізодично і порушує загалом їх стосунки з оточуючими. Воно є
наслідком лише кількісної нестачі вищих соціально – психологічних якостей
особистості, неправильних установок поведінки, слабкості правосвідомості,
спотворень у системі ціннісних орієнтацій.
Найраніше і найвідоміше теоретичне становище, що стосується агресії, - це
становище, за яким агресивне поведінка за своєю природою інстинктивне.
Відповідно до цього підходу агресія виникає тому, що люди генетично
«запрограмовані» на подібні дії. Цю думку поділяли вчені психоаналітичного і
етологічного підходів.
Основоположником психоаналітичного підходу є З. Фрейд. Завдяки працям
Фрейда агресію та агресивність було перетворено на об'єкт наукового аналізу.
Джерелом агресивної поведінки в психоаналітичному трактуванні виступає
Танатос – інстинктивний потяг до смерті та руйнування. Ця концепція склалася
у пізніх роботах Фрейда, а спочатку він дотримувався інших поглядів. У своїх
ранніх роботах він стверджував, що все людське походить з Ероса, або
інстинкту життя, енергія якого спрямована на збереження, зміцнення та
відтворення життя. У цьому контексті агресія розглядалася просто як реакція
блокування лібідонозних імпульсів. Спочатку агресія як така не трактувалася
Фрейдом як невід'ємну частину життя.
За Фрейдом, Танатос є потягом до смерті. Енергія Танатоса спрямована на
руйнування та припинення життя. Вся людська поведінка є результатом
складної взаємодії цього інстинкту з Еросом, і між ними існує постійна напруга.
Зважаючи на гострий конфлікт між збереженням життя та його руйнуванням,
інші механізми служать меті спрямовувати енергію Танатоса зовні, у напрямку
від Я. Таким чином, Танатос опосередковано сприяє тому, що агресія
виводиться назовні і спрямовується на інших.
Виходить, що агресивна поведінка – не тільки вроджена, яка бере початок
із «вбудованого» в людину інстинкту смерті, але так само і неминуча, оскільки,
якщо енергія Танатоса не буде звернена зовні, це незабаром призведе до
руйнування самого індивіда. Але існує ймовірність, що зовнішній прояв емоцій,
що супроводжують агресію, може спричинити розрядку руйнівної енергії і
таким чином зменшити ймовірність більш небезпечних дій. Висновок полягає в
наступному: агресивність як невід'ємна характеристика людини потребує
приборкання.
Для А. Адлера агресивність є невід'ємною якістю свідомості, що
організує його діяльність. Універсальною властивістю живої матерії Адлер
вважає змагання, боротьбу за першість, прагнення переваги. Однак ці базові
потяги стають автентичними лише у контексті правильно зрозумілого
соціального інтересу. Агресивна свідомість породжує різні форми агресивного
поведінки – від відкритого до символічного. Агресивність, вплітаючись у
контекст культури, набуває символічних форм, пов'язаних із заподіянням болю
та приниженням. Будь-яка реакція у відповідь є природною свідомою або
несвідомою реакцією людини на примус, що випливає з бажання індивіда
відчувати себе суб'єктом, а не об'єктом.
У руслі психоаналітичного підходу причиною виникнення агресивної
поведінки займався і Д. Доллард. він розробив фрустраційно-агресивну теорію.
Ця теорія виникла на противагу концепціям інстинкту: тут агресивна поведінка
сприймається як ситуативний, а чи не еволюційний процес.
Агресія – це потяг, що автоматично виникає в організмі людини, а реакція на
фрустрацію – спроба подолати перешкоду на шляху до задоволення потреб,
досягнення задоволення та емоційної рівноваги. Агресія завжди є наслідком
фрустрації, а фрустрація завжди тягне за собою агресію. Агресія сприймається
як спроба нашкодити іншому своєю дією. При чому ступінь фрустрації
залежить від сили мотивації до виконання бажаної дії, значущості перешкоди та
кількості цілеспрямованих дій.
Крім основних понять агресії та фрустрації, що розглядаються
нерозривно, теорія оперує також ключовими поняттями гальмування та
заміщення. Гальмування – це тенденція обмежити чи згорнути дії через
очікувані негативні наслідки. Гальмування будь-якого акту агресії
прямопропорційне силі очікуваного покарання. Крім того, гальмування прямих
актів агресії майже завжди є додатковою фрустрацією, яка викликає агресію
проти людини, яка сприймається як винуватець цього гальмування.
Заміщення – це прагнення брати участь у агресивних діях, спрямованих
проти будь-якої іншої особи, а чи не істинного джерела фрустрації.
Однією з чудових ідей фрустраційної теорії агресії є ефект катарсису.
Катарсис - це процес звільнення збудження або накопиченої енергії, що
призводить до зниження рівня напруги. Суть цієї ідеї полягає в тому, що
фізичне чи емоційне вираження ворожих тенденцій призводить до тимчасового
полегшення, внаслідок чого досягається психологічна рівновага та
послаблюється готовність до агресії.
Але було помічено, що люди часто відчувають фрустрацію, але не
обов'язково при цьому поводяться агресивно, і навпаки. Прихильники
фрустраційної теорії погодилися з цим і дещо змінили свою позицію.
Агресія - функція складної взаємодії між вродженими нахилами та засвоєними
реакціями. Він ввів нову змінну, що характеризує можливі переживання, що
виникають в результаті фрустрації, - гнів, як емоційну реакцію на подразник,
що фруструє. Aгресія не завжди є домінуючою реакцією на фрустрацію і за
певних умов може пригнічуватися. До концептуальної схеми «фрустрація-
агресія» було внесено три істотні поправки:
1. фрустрація необов'язково реалізується в агресивних діях, але стимулює
готовність до них;
2. навіть за умови готовності агресія немає без належних умов;
3. вихід із фрустрирующей ситуації з допомогою агресивних дій виховує в
індивіда звичку до подібним діям.
У пізніх роботах зазначається, що з фрустрації особистість реагує цілим
комплексом захисних реакцій, у тому числі лише одне грає провідну роль.
Протилежну позицію щодо розуміння агресії займає Е. Фромм,
представник неофрейдизму. Е. Фромм у своїй книзі «Анатомія людської
деструктивності» показує, як точні наукові дані нейрофізіології, психології
тварин, палеонтології та антропології спростовують гіпотезу про те, що в
людині від народження закладений спонтанний інстинкт агресивності, що сам
розвивається.
По-перше, Е. Фромм аналізує результати дослідження проблеми відносин
між функцією мозку та поведінкою індивіда. Ряд дослідників, як-от В.Р. Гесс, Д.
Олдс, Р.Р. Хіт, Х.М.Р. Дельгадо, стверджують, що імпульси агресії та втечі
«контролюються» різними ділянками мозку. Так, наприклад, експериментально
встановлено, що стимулюючи певні ділянки мозку, можна посилити афект гніву
(і відповідну модель поведінки), а можна і загальмувати. Наприклад, активізація
залежить від проміжного мозку, латерального гіпоталамуса, центральної сірої
речовини. Такі дослідження демонструють те що, що у одних зонах реакція
активізується, а інших стримується. Внаслідок дуальної (біполярної) організації
півкуль мозку виникає і двоїстість рефлексу агресії. Важливе питання, які
фактори порушують рівновагу та провокують відкриту лють та відповідну
руйнівну (агресивну) поведінку. Експерименти показують, що такі порушення
можуть відбутися, з одного боку, від електричного подразника, а з іншого боку -
настати внаслідок виведення з ладу гальмівних центрів. Такі дослідники, як
Марк і Ервін, звертають увагу, що порушення рівноваги можуть бути викликані
ще й різного роду мозковими захворюваннями.
Еге Фромм зазначає, що дані антропологічної науки показали, що
інстинктивістська інтерпретація людської руйнівності не витримує критики. На
його думку, жорстокість та деструктивність у більшості суспільств залишається
на такому низькому рівні, що їхнє пояснення за допомогою «вроджених
уподобань» не переконливе. Так, факти свідчать, що менш цивілізовані
суспільства (мисливці, збирачі та ранні землероби) виявляють меншу
агресивність, ніж розвиненіші цивілізації.
Важливо, на думку Еге Фромма, досліджувати соціальні умови, які
порушують рівновагу рефлексу.
Е. Фромм аналізує різні типи агресії та деструктивності, а також їх
передумови. Е. Фромм під агресією розуміє всі ті дії, які завдають (або мають
намір заподіяти) шкоду іншій людині, тварині чи неживому об'єкту. Отже, під
цю категорію нерідко підпадають дуже різноманітні типи реакцій і імпульсів;
тому Е. Фромм виділяє, суворо розрізняє агресію біологічно адаптивну, що
сприяє підтримці життя, доброякісну, від злоякісної агресії, не пов'язаної зі
збереженням життя.
По-перше, він розвиває ідею «доброякісної агресії». Біологічно адаптивна
агресія – це реакція на загрозу вітальним інтересам індивіда; вона закладена у
філогенезі. Вона властива і тваринам, і людині. Така агресія має вибуховий
характер, виникає спонтанно як реакція на загрозу; а наслідок її – усунення або
самої загрози, або її причини.
Біологічно неадаптивна, злоякісна агресивність (тобто, іншими словами,
деструктивність, жорстокість) не є захистом від нападу чи загрози; вона не
закладена у філогенезі. Цей вид агресії специфічний лише людині. Ця агресія
завдає біологічної шкоди та соціальної руйнації. Головні її прояви - вбивство і
жорстокі катування - немає жодної іншої мети, крім отримання задоволення.
Причому ці дії завдають шкоди не лише жертві, а й агресорові. В основі
злоякісної агресивності лежить не інстинкт, а якийсь людський потенціал, що
сягає корінням в умови існування людини.
Е. Фромм, аналізуючи феномен агресії, також використовує такі терміни як
"псевдоагресія", "ігрова агресія", "агресія як самоствердження", "оборонна
агресія".
Під поняттям «псевдоагресія», Еге Фромм розуміє ті дії, у яких може бути
завдано шкоди, але не передували злі наміри. Яскравий приклад псевдоагресії –
випадкове поранення людини.
Ігрова агресія необхідна у навчальному тренінгу на майстерність, спритність та
швидкість реакцій. Вона не має жодної руйнівної мети та жодних негативних
мотивацій (гнів, ненависть). Наприклад, фехтування, стрілянина із лука є
формами прояву ігрової агресії.
Найважливіший вид псевдоагресії можна певною мірою прирівняти до
самоствердження. Концепція агресії як самоствердження знаходить
підтвердження у спостереженнях за зв'язком між впливом чоловічих гормонів
та агресивною поведінкою. У багатьох експериментах доведено, що чоловічі
гормони нерідко викликають агресивність. Анатомічні та фізіологічні
особливості чоловіка зумовлюють його активність та здатність до вторгнення
без зволікання та без страху. Зв'язок між агресивністю самоствердження і
чоловічими гормонами налаштовує на думку, що чоловіки більшою мірою, ніж
жінки, мають високий рівень наступальної активності, необхідної для
самореалізації особистості, в той час як жінки мають такі риси як схильність до
захисту слабкого і догляду за іншими. Щодо агресії самоствердження є ще один
цікавий факт: встановлено, що той, хто безперешкодно може реалізовувати
свою агресію самоствердження, загалом поводиться набагато менш вороже, ніж
той, у кого відсутня ця якість цілеспрямованої наступальності.
Основна ідея Е. Фромма зводиться до того, що пояснення жорстокості та
деструктивності людини слід шукати не в успадкованому від тварини
руйнівному інстинкті, а в тих факторах, що відрізняють людину від її тварин
предків. Головна проблема полягає в тому, щоб з'ясувати, наскільки специфічні
умови існування людини відповідальні за виникнення у неї спраги мучити та
вбивати, а також від чого залежить характер та інтенсивність задоволення від
цього.
У цьому сенсі зрозуміти феномен агресії можна лише з огляду на соціальний
чинник розвитку.
Представник етологічного підходу К.Лоренц вважає, що агресія бере початок
насамперед із вродженого інстинкту боротьби за виживання, який присутній у
людей так само, як і у всіх живих істот. Лоренц припускав, що це інстинкт
розвинувся під час тривалої еволюції, на користь чого свідчить три його
важливі функції. По-перше, боротьба розсіює представників видів широкому
географічному просторі, і цим забезпечується максимальна утилізація наявних
харчових ресурсів. По-друге, агресія допомагає поліпшити генетичний фонд
види за рахунок того, що залишити потомство зможуть лише найсильніші та
енергійніші. По-третє, сильні тварини краще захищаються та забезпечують
виживання свого потомства. Він вважав, що агресивна енергія генерується в
організмі спонтанно, безперервно, у постійному темпі, регулярно
накопичуючись із часом.
Таким чином, розгортання явно агресивних дій є спільною функцією:
1. кількості накопиченої агресивної енергії;
2. сили особливих, що полегшують розрядку агресії стимулів у
безпосередньому оточенні.
Іншими словами, чим більше кількості агресивної енергії є в даний
момент, тим меншої сили стимул потрібен для того, щоб агресія виплеснулася
назовні. Фактично, якщо з моменту останнього агресивного прояву пройшло
достатньо часу, подібна поведінка може розвернутися і спонтанно, за
відсутності вивільняючого стимулу.
Теоретично соціального навчання агресія є поведінка, засвоєне у процесі
соціалізації у вигляді спостереження відповідного способу дій при соціальному
підкріпленні. Зразок поведінки сприймається як міжособистісного впливу. Тому
істотна увага тут приділяється вивченню впливу первинних посередників
соціалізації, саме батьків, навчання дітей агресивному поведінці.
Драйв – це сильний стимул, що спонукає організм до дії. При народженні
спонукається до дії щодо вузьких кіл збудників – первинних чи вроджених
драйвів. Такі збудники пов'язані з основними фізіологічними процесами, і
зменшення сили збудження є суттєвим для виживання організму. Таким чином,
звільнення від дистресу на ранніх етапах життя дитини залежить від дії
оточуючих її дорослих; саме цей зв'язок інших людей, особливо матері, зі
зниженням сили первинного драйву і є основою процесу соціалізації.
Діти навчаються шляхом спостереження за поведінкою інших людей і
наслідуванням своїх батьків. Цей процес називається моделюванням. Пізніше
процес моделювання перетворюється на процес соціалізації, під час якого
формуються звичні моделі реакцій. Зростаючі діти наслідують різні приклади,
взяті з їх соціального оточення. Було виділено 3 найбільш важливі моменти, які
потрібно враховувати щодо агресії:
1. спосіб засвоєння подібних дій
2. фактори, які провокують їх прояв
3. умови, за яких вони закріплюються хто автор?
У цій теорії також введено поняття заміщення підкріплення та
самопідкріплення. Заміщення підкріплення - позитивні чи негативні наслідки
чужих вчинків, які спостерігаються індивідом. Імовірність агресивної поведінки
зростає, якщо він спостерігав, як інші люди були винагороджені за таку
поведінку. Самоподкрепляющий ефект впливає поведінка індивіда як зовнішнє
підкріплення. Після того як бажана модель реакції набуває негативної оцінки,
роль самопідкріплення починає грати приємні відчуття, які випробовують
підлітком.
Основна концепція цієї теорії: процес соціалізації полягає у розвитку
звичних реакцій у відповідь, прийнятих у суспільстві, в якому індивід живе.
Навчання таким навичкам чи асоціаціям вимагає наявність якогось
мотиваційного процесу (драйв) та винагороди.
Через часто повторюваного зв'язку зі звільненням від фізичного
дискомфорту такі впливи навколишнього середовища, як поведінка матері при
годуванні грудьми набувають цінності вторинної винагороди. На той час, коли
дитина подорослішає настільки, що зможе сприймати активне соціальне
навчання, мати, виявляючи свою прихильність до нього, зможе посилити вплив
на ті реакції дитини, які вона хотіла б розвинути. Соціалізація значно
полегшується, якщо застосовується система заохочень, нагород у процесі
навчання. Нагороди, пов'язані з редукуванням первинних драйвів, не можна
затримувати на тривалий час, якщо дитина не страждає на серйозні фізичні
недоліки, але вторинними нагородами можна користуватися в процесі навчання
вільно і ефективно.
Тривога може викликати значну частину мотиваційних властивостей всіх
вторинних мотивів. Роль, яку відіграє тривожність у створенні мотиваційної
складової, величезна. І якщо тривожність пов'язана з загрозою фізичного болю
та позбавленням винагороди, то у батьків є багато додаткових засобів для
виховання дитини та контролю за її поведінкою.
Процес навчання. Виховання батьків складається із заохочення соціально
прийнятних способів поведінки, засудження небажаних звичок.
Викорінення соціально неадекватної поведінки може здійснюватися двома
шляхами:
1. такі поведінкові акти слід залишати без підкріплення, без нагороди;
2. такі поведінкові акти треба активно карати;
Якщо батьки не звертають увагу на соціально неадекватну поведінку,
залишаючи її без підкріплення, і якщо в той же час відбуваються інші
поведінкові акти, які підкріплюються, то поведінкові акти, що залишаються,
поступово «відмирають» або згасають.
Активне покарання може призвести до «зникнення» соціально
неадекватного поведінки. Але його дія набагато складніша. Якщо дитину
постійно карають за соціально неадекватну поведінку, то імпульс для таких
поведінкових актів через її зв'язок із покаранням буде стимулом для
тривожності. А тривожність потім мотивує конкуруючі реакції, які якщо вони
досить сильні, перешкоджають або гальмують соціально неадекватну поведінку.
Але загальмовані реакції можуть не втратити своєї сили і проявитися у
ситуаціях, де загроза покарання слабша. Покарання може перешкодити
згасанню звички: якщо звичка повністю загальмована, вона може реалізувати і,
таки чином, може отримати підкріплення.
 Покарання може перешкодити навченню таким формам поведінки, які у
якийсь час забороняються під страхом покарання, але дозволяються у пізніші
періоди життя.
Таким чином, поєднання покарання та підкріплення може полегшити
навчання деяких форм поведінки.
Узагальнення та розрізнення. У роки життя форми поведінки
генералізуються дуже просто. Значне місце у навчанні дитини грає дедалі
більше здатність розрізняти ті чи інші норми поведінки.
Навчання розрізнення досягається при одночасному дії підкріплення та
покарання. Цей процес значно полегшується при застосуванні вербальних
сигналів. Дитина, навчившись відповідним реакціям на вербальні сигнали,
може вигідно використати досвід інших, не проходячи тривалого навчання
методом спроб і помилок.
Соціалізація починається задовго до того, як дитина опанує мову.
Протягом перших місяців життя дитини батьки часто змушені вдаватися до
обмежувальних заходів або покарання, щоб дитина не завдала собі шкоди.
Можна вважати, що з цієї старечої стадії легко можуть виникнути
конфліктна ситуація. Можуть виникнути дві подібні ситуації. З причин, які
дитина не може зрозуміти, її в одному випадку карають, а в іншій – заохочують.
У будь-якій новій ситуації виникнуть конкуруючі реакції. Одна з яких
змушуватиме дитину наближатися до мети, а друга – уникати цього. Такі
невербальні конфлікти здатні викликати у майбутньому багато проблем.
Умови розвитку агресії. Щоб процес соціалізації був ефективний,
необхідно дотримання мінімальних умов. Перша умова полягає у розвитку
мотивації залежності, за допомогою якої дитина навчається бажати інтересу,
уваги та схвалення оточуючих. Це вторинне підкріплення може зумовлювати
пристосування дитини до вимог і заборон як з боку батьків, так і з боку
суспільства.
Встановлення залежності хоч і є необхідною умовою соціалізації, але не є
достатньою. Необхідно також «тиск» соціалізації у вигляді вимог і обмежень.
 Недоліки соціалізації який завжди виявляється у деструктивних формах
поведінки. Звісно ж, що важливим умовою розвитку асоціальної агресії є
фрустрація, що виникає за відсутності батьківської любові і за постійному
застосуванні покарання з боку одного, або обох батьків. Якщо обоє батьків
постійно карають дитину, її соціалізація може не здійснитися.
Іншою умовою, яка може бути причиною невдачі із соціалізацією, а також
викликати ворожість та почуття образи, є неузгодженість у вимогах до дитини з
боку батьків.
У своїй роботі ініціали автора? Бандура розглядав агресію у низці
параметрів:
Залежність. Фрустрація дитячої потреби в залежності, що відбувається
внаслідок нестачі або відсутності ніжної турботи та прихильності з боку батьків
призводить до почуття агресивності. Ця руйнація залежності має значення для
процесу соціалізації. Якщо у дитини немає тісної залежності від своїх батьків, у
неї небагато буде можливостей наслідувати її і сприймати форми поведінки.
Тривога при залежності як реакція на неприйняття та покарання. Підліток
з асоціальною агресією не здатний формувати та підтримувати емоційні
відносини з однолітками. Вони схильні до емоційної замкнутості чи
байдужості.
При народженні дитина слабка і не в змозі сама задовольнити основні
потреби - для цього їй необхідний дорослий. Тому майже у всіх дітей певною
мірою розвивається мотивація залежності. Якщо атмосфера любові під час
виховання малюка була відсутня, його прагнення залежності розвивається
слабо.
Агресивність як реакція на фрустрацію залежності. Фрустрація, що
створюється при зневажливому та негативному ставленні до дитини, часто
породжує страх та агресивність. Агресивність, у разі, приносить йому
тимчасове полегшення й те водночас може змусити оточуючих привернути до
нього увагу.
 Розвиток агресивності. Агресивність за своєю суттю повністю
інструментальна, це засіб отримання бажаного чи позбавлення неприємного.
Агресивність може бути навченою реакцією на умови напруги і може виникати
навіть тоді, коли напружена ситуація у зоні агресії не породжує конфлікту.
У міру того як проходить процес соціалізації, дитина навчається заміщати
фізичні форми агресивності, що легше переносяться вербальними. Цей процес,
в якому замінює більш важко переносиму форму, є реакцією переносу.
Агресивні імпульси, спочатку спрямовані проти батьків, які змушені
створювати фрустріруючі ситуації в процесі виховання та контролю дитини,
повинні спрямовуватись на інших людей і навіть на неживі об'єкти. Це друга
форма перенесення, при якій агресивний акт переноситься з об'єкта, що
викликав цей акт, на інший об'єкт, називається об'єктним переносом.
Процес соціалізації агресивності включає виховання в дитини здатності
реагувати на фрустрацію щодо прийнятним чином.
В результаті досліджень було з'ясовано, що непослідовність батьків
агресивних хлопчиків в управлінні агресивною поведінкою своїх синів є
важливим фактором, який сприяє розвитку асоціальних орієнтації у хлопчиків.
Обмеження, вимоги та дисциплінарні методи. У дитинстві та ранньому
дитинстві всі потреби дитини задовольняються, і від неї майже нічого не
потрібно. У міру того, як він опановує моторику і все більше стає здатний
керувати своєю поведінкою, його батьки починають обмежувати та
спрямовувати його активність. Певні обмеження необхідні для забезпечення
його безпеки.
У цілому нині обмеження пред'являються дітям із єдиною метою
недопущення небажаного поведінки. Батьківські вимоги покликані сприяти
поведінці, яку вважають соціально значимим. Обмеження потрібні, щоб
стримувати небажану спонтанну поведінку, яка інакше могла б мати місце;
вимоги потрібні, щоб сформувати бажану поведінку, яка інакше не виникне, та
сприятиме розвитку вторинної соціальної мотивації.
 Дисциплінарні заходи є діями, які мають забезпечувати виконання вимог
та обмежень. Деякі націлені посилення бажаного поведінки, інші забезпечують
контроль у ситуації непокори. Якщо вимоги у напрямі соціалізації
пред'являються йому у період, коли батьківську увагу і схвалення виключно
важливі для дитини, він матиме сильна мотивація робити те, що від нього
очікують батьки, щоб почуватися впевнено у залежної ролі. Чим раніше
впливає, тим більше це відбивається на розвитку совісті і, відповідно, на
розвитку провини.
Ідентифікація та інтеріоризація контролю. Для успішної соціалізації
необхідне поступове заміщення зовнішніх санкцій та вимог внутрішніми
контролем та управлінням. За відсутності самоконтролю та інтеріоризованої
системи цінностей індивідуальна поведінка, подібно до флюгера, стає надто
схильною до зовнішніх впливів, і, якщо при цьому бажанні індивідууму
вступають у конфлікт з вимогами та обмеженнями суспільства, необхідно
застрахуватися від можливості того, що він повністю не зважає на права і
бажання. інших.
Агресивні хлопчики показали значно меншу ідентифікацію зі своїми
батьками, ніж хлопчики з контрольної групи. Також агресивні хлопчики
практично не відчувають провини за порушення. Для хлопчиків з контрольної
групи уникнення провини було сильним мотивуючим чинником, який утримує
їх поведінка у межах соціально прийнятного, поведінка ж агресивних хлопчиків
управляється, переважно, страхом перед зовнішнім покаранням.
Розвиток совісті розглядався як поступове заміщення контролю,
заснованого цілком на страху перед наслідками, інтеріоризованою системою
цінностей, яка повинна запобігати порушенням соціальних норм, навіть якщо
немає небезпеки викриття.
Цю ж думку поділяють і вітчизняні психологи. Численні дослідження
показали, що з сімей, у тому числі виходять агресивні діти, характерні особливі
стосунки між членами сім'ї. Подібні тенденції психологами описані як "цикл
насильства", діти схильні відтворювати ті види взаємин, які "практикують" їхні
батьки по відношенню один до одного. Діти, обираючи методи з'ясування
стосунків із братами та сестрами, копіюють тактику вирішення конфліктів у
батьків. Коли діти виростає і одружуються, вони використовують відрепетовані
способи вирішення конфліктів і, замикаючи цикл, передають їх своїм дітям, за
допомогою створення характерного стилю дисципліни. Схожі тенденції
спостерігаються і всередині особистості (принцип спіралі). Достовірно
встановлено, що жорстоке поводження з дитиною в сім'ї не тільки підвищує
агресивність її поведінки у відношенні з однолітками, а й сприяє розвитку
схильності до насильства у зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію на
життєвий стиль особистості.
А.А. Реан щодо недавніх дослідженнях виявив високий рівень агресії
групи зовнішніх цілком благополучних старшокласників. 53% учасників
експерименту дали високі показники за параметром спонтанна агресія, а
достовірно низькі – лише 9%. Спонтанна агресія - це підсвідома радість, яку
відчуває особистість, спостерігаючи труднощі в інших. Такій людині приносить
задоволення демонструвати оточуючим їх помилки. Це спонтанно виникає,
невмотивоване бажання зіпсувати комусь настрій, роздратувати досадити,
поставити в глухий кут своїм запитанням або відповіддю. За параметром
реактивна агресія високі показники мали трохи менше половини випробуваних,
а низькі лише 4%. Реактивна агресія проявляється у недовірливості до людей;
образ вони просто гак, як правило, не прощають і довго їх пам'ятають.
Очевидною є конфліктність особистості, агресивність у відстоювання своїх
інтересів, високий показник дратівливості як емоційної нестійкості, швидка
втрата самовладання, неадекватно різку реакцію викликають навіть дрібниці.
Доцільно розрізняти типи ординарної та парадоксальної соціалізації агресії.
Ординарна соціалізація агресії - це безпосереднє засвоєння навичок агресивної
поведінки та розвиток агресивної готовності особистості або в результаті
діяльного досвіду, або як наслідок спостереження агресії. При парадоксальній
соціалізації агресії зміна особистості відбувається незалежно від вищезгаданих
факторів. Агресивність як стійка особистісна характеристика формується через
значний досвід придушення можливостей самореалізації. Придушення
здійснюється поза агресивним контекстом, навпаки, блокування актуальних
особистісних потреб найчастіше пов'язане із зайвою турботою про особистість,
у рамках виховної стратегії, що описується як "гіпер-опіка". Парадоксальну
соціалізацію агресії можна як агресивний слід соціального досвіду, позбавляє
особистість самостійності. Підтвердженням цього підходу є отримані дані про
прямий зв'язок таких особистісних якостей, як "сором'язливість" і "спонтанна
агресивність".
1.3 Соціальні умови, що сприяють закріпленню агресії
Еге. Фромм говорив: «Сім'я – є свого роду «психологічний посередник» якщо
цитуєте, має бути посилання на джерело і сторінку, суспільства, у процесі
адаптації у ній дитина формує характер, який потім стане основою його
адаптацію суспільства і вирішення різних соціальних проблем».
Зазвичай головним інститутом виховання є сім'я. Те, що дитина в дитячі
роки набуває в сім'ї, вона зберігає протягом усього наступного життя.
Важливість сім'ї як інституту виховання обумовлена тим, що вона перебуває
протягом значної частини свого життя, і за тривалістю свого на особистість
жоден з інститутів виховання неспроможна зрівнятися з сім'єю.
Підлітковий вік – один із найскладніших періодів розвитку людини.
Незважаючи на відносну короткочасність (з 14 до 18 років), він багато в чому
визначає все подальше життя індивідуума. Саме у підлітковому віці переважно
відбувається формування характеру та інших засад особистості. Ці обставини:
перехід від дитинства, що опікується дорослими, до самостійності, зміна
звичного шкільного навчання на інші види соціальної діяльності, а також
бурхлива гормональна перебудова організму – роблять підлітка особливо
вразливим і податливим до негативних впливів середовища. При цьому
необхідно враховувати властиве підліткам прагнення вивільнитись з-під опіки
та контролю рідних, вчителів та інших вихователів. Нерідко це прагнення
призводить до заперечення духовних цінностей і стандартів життя взагалі
старшого покоління. З іншого боку, дедалі очевиднішими стають і дефекти у
виховній роботі з підлітками. Особливо значущими щодо цього є неправильні
взаємини у ній. Становлення як позитивних, і негативних рис, безпосередньо
залежить від стилю батьківського виховання (в рівній мірі і батьківського, і
материнського), від характеру та кількості дисциплінарних стягнень і покарань.
Стиль та поведінка батьків – це відносна стійкість цілей, дій та реакцій
дорослого, спрямованих на формування особистості дитини.
М.Мід, вивчаючи примітивні спільноти, зробила дуже цікаві спостереження. У
тих спільнотах, де дитина має негативний досвід, зазвичай формуються
негативні риси особистості. Зокрема стиль взаємодії з дорослими зводиться до
наступного: мати рано відлучає дитину від грудей, надовго йде працювати,
спілкування з матір'ю відбувається рідко. Подальше виховання залишається
досить суворим: в основному, використовуються часті покарання, ворожість
дітей один до одного не викликає у дорослих засудження. В результаті
формуються такі якості як тривожність, підозрілість, сильна агресивність,
егоїзм і жорстокість.
Ініціали? Ерон та інших., провівши велике обстеження, виявили риси
батьків, котрі користувалися репутацією жорстоких і озлоблених. Було
зазначено, такі батьки, зазвичай, мають схильність до агресивності стосовно
своїх дітей (діти недолюблені, занедбані).
А.А.Бодалев вважає, що оцінка дитиною іншої людини та її дій є простим
повторенням оцінки авторитетним для дитини дорослим. Звідси батьки є
еталоном, яким діти звіряють і будують свою поведінку. Передаючи соціально
корисний досвід, батьки передають і негативні його сторони, які є дуже
емоційно зарядженим "посібником до дії". Не маючи свого особистого досвіду,
дитина не в змозі співвіднести правильність моделей поведінки, що
нав'язуються, з об'єктивною реальністю.
Самі ж батьки, як зауважив Е. Берн, завжди задоволені, хоча можуть і не
показувати виду, коли діти наслідують їх, нехай навіть у найгіршому
відношенні.
 Різні автори виділяють різні типи неблагополучних сімей, де з'являються
діти з відхиленнями у поведінці. Ці класифікації не суперечать, а доповнюють,
іноді повторюючи одне одного.
Виділяються сім'ї
1) з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки як байдужі, а й
грубі, неповажні стосовно своїх дітей;
2) у яких відсутні емоційні контакти між її членами, байдужість до потреб
дитини за зовнішнього благополуччя відносин. Дитина у разі прагне знайти
емоційно значимі відносини поза сім'ї;
3) з нездоровою моральною атмосферою, де дитині прищеплюються
соціально небажані потреби та інтереси, вона залучається до аморального
способу життя.
Дубровіна як значний чинник ризику виділяє дисгармонійну сім'ю. Це
поняття включає кілька різнорідних варіантів психологічного неблагополуччя:
▪ сім'ї, де один із членів страждає нервово-психічним розладом або
хімічною залежністю. До спадкового фактора, що робить більш ймовірним
виникнення розладів у дітей, додаються непередбачуваність сімейної ситуації;
▪ власне дисгармонічні сім'ї, де основною проблемою є стосунки між
членами сім'ї;
▪ сім'ї, у яких практикується неправильний тип виховання;
Також психологи виділяють 4 неблагополучні ситуації у сім'ї:
1) гіперопіка різних ступенів: від бажання бути співучасником всіх проявів
внутрішнього життя дітей (його думок, почуттів, поведінки) до сімейної
тиранії; надмірна турбота про дитину, надмірний контроль над усім її життям,
заснований на тісному емоційному контакті, - призводить до пасивності,
несамостійності, труднощів у спілкуванні з однолітками.
2) гіпоопіка, нерідко переходить у бездоглядність; підліткам дозволяється
робити все, що їм заманеться, їхніми справами ніхто не цікавиться. Поведінка
стає неконтрольованою. А підлітки, як би вони іноді не бунтували, потребують
батьків як опори, вони повинні бачити зразок дорослої, відповідальної
поведінки, на яку можна було б орієнтуватися.
3) ситуація, що створює "кумира" сім'ї - постійна увага до будь-якого
спонукання дитини та непомірна похвала за вельми скромні успіхи;
4) ситуація, що створює "попелюшок" у сім'ї - з'явилося багато сімей, де батьки
приділяють багато уваги собі та мало дітям.
Рівні батьківських відносин:
 Байдуже ставлення до дітей, їх почуттів, переживань, відсутність повної
прихильності до дітей, почуття обов'язку та відповідальності перед дітьми.
Рівень індиферентних відносин.
 Авторитарні батьки: показна повага до дітей, кохання, за яким стоїть
байдужість та лицемірство. Це рівень демонстрації своєї влади над дитиною,
постійного придушення думок та почуттів власних дітей.
 Догодження капризам дитини, потурання егоїстичним потребам. Недовіра до
дитини, надмірний контроль над її поведінкою. Боротьба за лідерство,
впливом геть дитини. Ігнорують думку дитини, її право на вчинок,
маніпулюють нею як річчю. Агресивний стиль поведінки.
 Довіра між батьками та дітьми, спільність інтересів сімейних та
громадських. Спільне обговорення проблем, участь у їх вирішенні, почуття
відповідальності.
Таким чином, формування агресивних тенденцій у дітей відбувається
декількома шляхами:
1. Батьки заохочують агресивність у своїх дітях безпосередньо, або показують
приклад (модель) відповідної поведінки стосовно інших та навколишнього
середовища.
2. Батьки карають дітей прояв агресивності. З досліджень видно, що:
- Батьки, які дуже рідко пригнічують агресивність своїх дітей, виховують у
дитині надмірну агресивність.
- Батьки, які не карають своїх дітей за прояв агресивності, найімовірніше
виховують у них надмірну агресивність.
- Батькам, які розумно пригнічують агресивність у своїх дітей, як правило,
вдається виховати вміння володіти собою в ситуаціях, що провокують
агресивну поведінку.
Виділяються три типи негативних відносин батьків до дитини:
1. Тип А - відкидання (неприйняття дитини, демонстрація недоброзичливого
ставлення)
2. Тип Б - гіперсоціалізація (надбажане ставлення: надмірна критика,
прискіпливість, покарання за найменшу провину)
3. Тип В - гіперопіка (егоцентричне виховання: надмірне ставлення, при якому
дитина позбавлена можливості самостійно діяти.
Перший тип формує у дитини відчуття покинутості, незахищеності,
невпевненості у собі. Дитина не відчуває підтримки, “стіни”, за яку можна
сховатися. Крім того, відкидання руйнує механізм ідентифікації (дитина не
приймає батьківських переконань). При холодних емоційних стосунках не має
позитивних поведінкових моделей реагування. Це знижує здатність
саморегуляції дитини.
Другий тип (гіперсоціалізація), як би надає дитині зразок для розвитку і
спрямований на формування сильної, вольової особистості, але все ж таки
призводить до негативних результатів - озлобленості, прагненню робити
заборонене "нишком" та інше. Тут критика з боку батьків зазвичай не
конструктивна і тому не призводить до позитивних результатів. Критика на
адресу дитини формує у неї почуття неповноцінності, тривожності та
очікування нових невдач. Найчастіше дитина, що займає таке становище в сім'ї,
виявляється неспроможним і не здатним зайняти високе становище у групі. І ця
неспроможність призводить до того, що агресивна поведінка дитини служить їй
для самоствердження групи.
Третій тип (гіперопіка) також порушує нормальний розвиток особистості.
Вона надає дитині можливість отримання батьківської ласки та кохання, проте,
надмірний догляд призводить до інфантилізму, несамостійності, нездатності
приймати рішення та протистояти стресам, знижує особистісні здібності до
саморегуляції.
Такі діти, вважають психологи, найчастіше стають жертвами агресії. І,
враховуючи, що вони нездатні постояти себе, вони спостерігається непряма
агресія, тобто. свої негативні емоції вони зганяють на інших предметах (рвуть
книги, розкидають іграшки, карають іграшки в грі та ін).
Таким чином, неправильне ставлення до дитини у сім'ї також веде до
формування агресивних тенденцій у поведінці дитини.
Існує ряд особливостей сімейних відносин та виховання, які сприяють появі
агресивних якостей особистості дитини:
∙ Нестача тепла та ласки з боку батьків;
∙ Незацікавленість дітьми, байдужість до дітей;
∙ Явне відкидання дитини, що виявляється у неуважності, жорстокості,
уникнення контактів батьків із дитиною;
∙ Відсутність або недостатній контроль за дитиною, поєднується з
поблажливим ставленням до агресивної поведінки;
∙ Непослідовність у застосуванні покарань;
∙ використання суворих, у тому числі фізичних, покарань;
Сім'я повинна пристосовуватися до незалежності підлітка, що росте, у міру
того, як вони готують себе до самостійного життя. Наскільки благополучно
відбувається це взаємопристосування батьків та дорослих дітей, більшою мірою
залежить від стилю батьківської поведінки та динаміки сім'ї.
Агресивні підлітки, при всій різниці їх особистісних характеристик та
особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких
рис належить бідність ціннісних орієнтацій, їхня примітивність, відсутність
захоплень, вузькість і нестійкість інтересів. У цих дітей, як правило, низький
рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, наслідуваність,
недорозвиненість моральних уявлень. Їм властива емоційна грубість,
озлобленість, як проти однолітків, і проти оточуючих дорослих. У таких
підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або
максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими
соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід із важких
ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, що
регулюють поведінку. Водночас серед агресивних підлітків зустрічаються і діти
добре інтелектуально та соціально розвинені. Вони агресивність виступає
засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості.
Коли настає юність, саме тоді зовнішній світ спонукає дитину заявити про
те, що вона залишає свій сімейний світ. Йому хочеться самому відчути, якщо
можна так висловитись, то невідповідність між уявним і реальністю і самому
увійти в ті соціальні групи, про які він багато чого вигадував, але чиє існування
підтверджується оточуючими. Він тягнеться до компаній юнаків старших за
себе, де прагнути стати "своїм". Таким чином, вийшовши з сім'ї і змішавшись із
відповідною соціальною групою, яка в цей момент грає для нього роль
підтримки поза сім'єю, він входить у юність.
У міру дорослішання роль сім'ї слабшає та зростає роль однолітків.
Елементарна підтримка, яку підлітки отримують від товаришів, є надзвичайно
важливою для їх розвитку. Існує в підлітках щось таке, що не схильне до змін,
щось, що завжди з ними, - їх потреба в дружбі. Лише дружба повертає їм живе
життя. Дружба – дорога життя для підлітка.
Було проведено багато досліджень агресії у міжособистісних взаємодіях.
Так, у роботах психологів, показано, що для юнаків агресія – вікова норма, яка
має демонстративний характер. У дівчат зовсім інша ситуація. Дівчата за умов
конфлікту орієнтовані на відносну бік взаємодії, ніж рішення завдання. Їх
важливо не посваритися і зберегти відносини, т.к. агресія найчастіше постає як
деструктивна поведінка і веде до порушення спільних дій та відносин.
Стихійно складаються компанії однолітків об'єднують підлітків, близьких
за рівнем розвитку, інтересам. Група закріплює і навіть культивує девіантні
цінності та способи поведінки, сильно впливає на особистісний розвиток
підлітків, стаючи регулятором їх поведінки. У цьому контексті існує поняття
«зсув ризику» - це зростання ризикованості групових чи індивідуальних рішень
після проведення групових дискусій проти початковими рішеннями членів
групи. Кожен член групи у процесі дискусії переглядає своє рішення, щоб
наблизити його до ціннісного стандарту. Почуття дистанції, що втрачається
підлітками, відчуття допустимого і неприпустимого призводить до
непередбачуваних подій. Існують особливі групи, котрим характерна установка
на негайне задоволення бажань, пасивну захист від труднощів, прагнення
перекладати відповідальність інших. Підлітків у цих групах відрізняє
зневажливе ставлення до навчання, погана успішність, бравада невиконанням
обов'язків: всіляко уникаючи виконувати будь-які обов'язки та доручення по
дому, готувати домашні завдання, а то й відвідувати заняття, подібні підлітки
опиняються перед лицем великої кількості. Але для цих підлітків характерне
саме невміння змістовно проводити дозвілля. У переважній більшості таких
підлітків відсутні будь-які індивідуальні захоплення, вони не займаються у
секціях та гуртках. Вони не відвідують виставки та театри, вкрай мало читають,
а зміст прочитаних книг зазвичай не виходить за межі пригодницько-
детективного жанру. Беззмістовний час штовхає підлітків на пошук нових
"гострих відчуттів". Алкоголізація і наркотизація тісно вплітаються в структуру
девіантного способу життя підлітків. Часто підлітки розпиванням спиртного
відзначають свої " заслуги ": вдалі пригоди, хуліганські вчинки, бійки, дрібні
крадіжки. Пояснюючи свої погані вчинки, підлітки мають неправильне
уявлення про моральність, справедливість, сміливість, хоробрість.
Для підлітків існує можливість зв'язатися з поганою компанією і перейти
в розряд малолітніх правопорушників. Агресивність, жорстокість, підвищена
тривожність набувають стійкого характеру зазвичай у процесі стихійно-
групового спілкування, що складається в компаніях. Але це спілкування, ця
система відносин, у тому числі і жорстоких законів асоціальних підліткових
груп, що будуються на грунті, є лише як ситуація заміщення при неприйнятті
підлітка у світ соціально-значущих відносин дорослих, як ситуація спільного
переживання незрозумілості ними. Приналежність до компанії не тільки стикає
окремих підлітків з певними очікуваннями, а й ставить його перед необхідністю
пред'явлення доказів своєї відповідності та самоконтролю. Підкоряючись
законам групи, часом настільки ж ірраціональним, як і невідворотним, підлітки
йдуть на неймовірно жорстокі злочини для того, щоб, як їм здається, відновити
життєво важливий для них зв'язок власного "Я" з групою.
Способи спілкування друг з одним підлітків, тобто. їх групова культура
пов'язана з переходом у світ дорослих. Дорослі знову і знову оцінюють
різноманіття форм прояву таких культур з погляду їхньої тісної відповідності
моральним відповідностям та цілям суспільства. Але дві теми при цьому
завжди виносяться за дужки: по-перше, все пов'язане із сексуальністю, по-
друге, пов'язане з насильством. Агресія і насильство залишаються
прерогативою батьків (насильство у виховних цілях) та держави (державне
насильство), тому вони ніби автоматично стають першим пробним каменем для
аніткультури.
Але якщо у підлітка є така особистісна риса як агресивність, то його стратегії
поведінки можна дати таку характеристику:
- Такі підлітки активно прагнуть захищати свої позиції та інтереси, виявляють
емоційність та агресивність у спілкуванні, поводяться імпульсивно.
- Їх характерно емоційне прийняття себе, недостатня самокритичність і деяке
самовдоволення в оцінці своїх вчинків, відсутність тенденції до
переосмислення своїх якостей, невиразність установки саме зміну.
- Характерна цілісність і встановленість образу «Я», задоволеність ним, що
визначає егоїзм, прагнення самодостатності, лідерству, без остраху викликати
почуття відчуження.
- Відносини в сім'ї та зі шкільними вчителями розцінюються цими хлопцями як
основні сфери конфліктів.
- Агресивність, властива їм при захисті своїх інтересів, провокує ескалацію
конфлікту та заважає конструктивному вирішенню проблеми.
Резюмуючи все сказане вище можна відзначити, що єдиної точки зору на
визначення агресії, її природи так і не знайдено, що помітно ускладнює
розуміння цієї проблеми. Крім того, огляд літератури показав, що такий
параметр агресивності, як стійкість, не розроблений. У становленні агресивної
поведінки можуть відігравати помітну роль вікові особливості підлітка та
соціальні фактори, але їх не варто переоцінювати.
У частини підлітків агресивність формується досить стійке особистісне освіту –
якість особистості. Основні механізми: засвоєння агресії як поведінковий акт
ідеалу чи результаті закріплення агресії як захисної реакції, що з
незадоволенням значних потреб дитини.
Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних та інших
соціально-психологічних чинників спотворює весь спосіб життя підлітків.
Характерним їм стає порушення емоційних відносин із оточуючими людьми.
Підлітки підпадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує
асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль та
коло спілкування сприяють розвитку та закріпленню девіантної поведінки.
Таким чином, негативний мікроклімат у багатьох сім'ях зумовлює виникнення
відчуженості, грубості, ворожості певної частини підлітків, прагнення робити
все на зло, всупереч волі оточуючих, що створює об'єктивні передумови для
появи демонстративної непокори, агресивності та руйнівних.
 РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АГРЕСИВНОСТІ У
СТАРШОМУ ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ приведіть назви у відповідність до
змісту
2.1 Опис методик дослідження
Розглянемо основні методики, які використовуються для вивчення агресивності
у старшому підлітковому віці.
Перша методика, яку розглянемо, - це методика "Агресія-Хостильність"
(Buss-Durkee Hostility Inventory). Ця методика розроблена Бассом і Даркі в 1957
році та була створена для вимірювання трьох типів агресивності: фізичної,
вербальної та ворожої. Вона складається з 75 запитань, на які слід дати
відповідь "так" або "ні". Після того, як тести статистично оброблені, на основі
результатів виділяється кілька підшкал: фізична агресивність, вербальна
агресивність та ворожість. Де опис шкал?
Друга методика - Методика оцінки агресивності Макгрюера (McGuire's
Aggression Scale). Ця методика була розроблена для вимірювання різних типів
агресії у студентів коледжу. Ця методика вимірює рівень агресивності на основі
різних показників, таких як підвищена рівень тривоги, збільшена рівень
подразливості, зменшена рівень толерантності тощо. Оцінюються також
фізична та вербальна агресія, а також агресія у відносинах. Результати
оцінюються за допомогою шкали, що складається з 20 запитань. Немажє
інструктці і інтерпретації показників
Третя методика, яку ми розглянемо, - Методика оцінки агресивності Рене
Деккера (René Dekker's Aggression Questionnaire). Ця методика була розроблена
для вимірювання агресивності у взрослих. Вона вимірює агресивність на основі
п'яти різних факторів: фізична агресія, вербальна агресія, гнів, гнівова
реактивність та гнівовий контроль. Методика складається з 34 запитань, що
описують різні ситуації, які можуть викликати агресивну реакцію. Результати
оцінюються за допомогою чотирьох шкал: фізична агресія, вербальна агресія,
гнів та гнівова реактивність.
 Четверта методика - Методика оцінки агресивності Джона Баррона (John
Baron's Aggression Questionnaire). Ця методика була розроблена для
вимірювання агресивності в контексті організаційної поведінки. Вона вимірює
різні аспекти агресивності, такі як конкурентність, амбіційність, підвищена
рівень тривоги та нестабільність емоцій. Методика складається з 30 запитань,
що описують різні ситуації, які можуть викликати агресивну поведінку.
Результати оцінюються за допомогою шести шкал: фізична агресія, вербальна
агресія, конкурентність, амбіційність, тривожність та нестабільність емоцій.
Остання методика, яку ми розглянемо, - Методика оцінки агресивності
Бернарда Басса (Bernard Bass's Aggression Questionnaire). Ця методика була
розроблена для вимірювання агресивності у контексті лідерства. Вона вимірює
різні аспекти агресивності, такі як підвищена рівень тривоги, енергійність, гнів
та гнівова реактивність. Методика складається з 30 запитань, що описують різні
ситуації, які можуть викликати агресію, та запитують про реакцію людини на ці
ситуації.
У цілому, огляд популярних методик дослідження агресивності у
старшому підлітковому віці дозволяє висновувати, що існує багато різних
методик, які можуть бути використані для вимірювання агресивності. Кожна з
цих методик має свої переваги та недоліки, і вибір методики для конкретного
дослідження залежить від багатьох факторів, включаючи цілі дослідження,
характеристики досліджуваних осіб та можливості дослідника.
Попри розуміння того, що агресивність може бути складною для
вимірювання, використання надійних та перевірених методик дослідження є
важливим кроком у розумінні агресивності у старшому підлітковому віці та
розробленні ефективних програм попередження та інтервенції.

2.2 Основна методика дослідження

Огляд літератури на тему показав, що аспект стійкості агресивності як
особистісної освіти висвітлено недостатньо.
У цій частині представлені три етапи лонгітюдного дослідження.
Було проведено експеримент з виявлення агресивності у підлітків 8, 9 та 10
класів (на одній і тій же вибірці). Основна методика, яка використовувалась у
цьому експерименті – Тест руки. Тест створений американським психологом
Едвіном Вагнером в 1971. Стимульний матеріал є 9 карток із зображенням кисті
людської руки в різних положеннях, 10 картка порожня. Випробуваний повинен
сказати, що робить рука, зображена кожної картці.
Процедура дослідження: Експеримент проводився індивідуально з кожним
учням. Випробуваному у стандартній послідовності пред'являють усі 10 карток
і просять відповісти на запитання: що, на вашу думку, робить ця рука? Якщо
йому важко відповісти, йому пропонується наступне запитання: як ви думаєте,
що робить людина, до якої належить рука? Усі відповіді випробуваного
фіксуються у протоколі.
Рекомендується у всіх можливих випадках максимально знімати невизначеність
відповідей, наповнюючи змістом висловлювання на кшталт «хтось, щось,
комусь». Усі випробувані, без винятку, поставилися до експерименту позитивно.
Для статистичної обробки використовувався критерій Фішера (порівняння
даних з дисперсіям). Всі відповіді піддослідних були умовно розподілені по 3
групам: група I від -2 до -1; ІІ група від 0 до 1; ІІІ група від 2 до 3.
Обробка та інтерпретація результатів. Відповіді піддослідних піддаються
категоризації та класифікується за 11 категоріями:
- Агресивність: рука є домінуючою, ображаючою, що активно хапає інший
організм або об'єкт.
- Директивність: рука є провідною, керівною, що активно впливає на іншу
особу.
- Страх: відповіді виражають страх перед відплатою чи агресією. Рука є
жертвою чиєїсь агресії.
- Емоційність: відповіді виражають прихильність, позитивне ставлення,
доброзичливість.
- Комунікація: у висловлюваннях рука здається, що намагається спілкуватися з
кимось. При цьому особа, яка спілкується, потребує партнера так само або
 більше, ніж партнер у ньому, тобто перебуває з партнером у положенні рівності.
- Залежність: ця категорія включає відповіді, у яких виконання дії залежить від
доброзичливого ставлення іншої сторони.
- Демонстративність: відповіді, у яких рука проявляє себе навмисне
демонстративно у той чи інший спосіб.
- Ущербність: рука видається хворою, деформованою, пошкодженою.
- Активність: відповіді, що виражають безособові тенденції до дії, у яких рука
змінює своє фізичне становище чи чинить опір силі тяжкості.
- Пасивність: відповіді, у яких рука не змінює свого становища чи пасивно
підпорядковується силі тяжкості.
Основні використовувані категорії - страх, емоційність, комунікація і залежність
включають реакції, активно зменшують ймовірність агресії. Загальна
агресивність обчислюється шляхом віднімання суми відповідей за цими
категоріями їх суми відповідей за категоріями агресія та директивність: А =
(агр. + дір.) - (Срах + емоц. + Комунікац. + Завис.).
Категорії Демонстративність, Неповноцінність, Пасивність, Активність та Опис
не беруть участь у підрахунку балів, оскільки їхня роль в оцінці ймовірності
поведінки вважається неоднозначною. Згідно з даними методики, результат
вище +1 вважається показником рівня агресивності.
Приклади інтерпретації відповідей досліджуваних у таблиці 1
Таблиця 1 – Інтерпретація відповідей піддослідних
№ картки Відповідь випробуваного Інтерпретація
1 Хоче вщипнути Агресивність
2 Привіт Комунікат
3 Захищається від удару Страх
4 Вчитель виганяє Директивність
5 Все окей Комунікативність

Також розглядалася насиченість категорій відповідей.

 РОЗДІЛ 3 Практичне дослідження агресивності у старшому підлітковому
віці
3.1 Організація дослідження
Дослідження проводилось протягом 3 тижнів. Випробуваними були учні 8,9,10
класів, загальноосвітньої школи № 18. Ніхто з піддослідних не перебував на
обліку дитячої кімнати міліції та обліку психіатра. Вибірка протягом 3-х тижнів
була та сама. Відповіді, дані на попередньому етапі, піддослідні не пам'ятали.
Результати дослідження – показники агресивності
Розглянемо показники агресивності у вибірці у хлопчиків та у дівчаток за
різними класами. Таблиці 1,2,3.
1 етап – таблиця 1.
2 етап – таблиця 2.
3 етап – таблиця 3.
Таблиця 1. Показники агресивності, 8 клас, 1 тиждень
Покажуть.
Випробувані Вік
агресивності
Кількість на % ст. Так. Кількість на %
людину людину.
Дівчатка 10 47,5 14,2 років 4 40
Хлопчики 11 52,5 14 7 63, 63

З таблиці видно, приблизно половина вибірки має вираженість агресивності.

Таблиця 2. Показники агресивності, 9 клас, 2 тиждень

Випробувані Вік Покажуть. агресивності
Кількість на % ст. Так. Кількість на %
людину людину.
Дівчатка 10 47,5 15,2 4 40
Хлопчики 11 52,5 15 6 54,54

З таблиці видно, приблизно половина вибірки має вираженість

агресивності.
 Таблиця 3. Показники агресивності, 10 клас, 3 тиждень
Випробувані Вік Покажуть. агресивності
Кількість на % ст. Так. Кількість на %
людину людину.
Дівчатка 10 47,5 15,8 5 50
Хлопчики 11 52,5 15,6 5 45,45

З таблиці видно, приблизно половина вибірки має вираженість

агресивності.
3.2 Аналіз результатів дослідження
Аналіз результатів: протягом 8 та 9 класів відсоток «агресивних» дівчаток
залишався незмінним, але на 3 тиждень дослідження відсоток незначно зріс із
40% до 50%. У хлопчиків ситуація інша. З кожним роком відсоток агресивних
хлопчиків поступово знижувався з 63,63% до 45,45%. При застосуванні
статистичного критерію Фішера було достовірно встановлено зниження
агресивності у хлопчиків протягом 1 тижня. (р=0,02) та 3 тижня. (р=0,016)
Насиченість категорій. Тепер розглянемо показники насиченості категорій
відповідей досліджуваних за окремими класами. Три найбільш насичені
категорії виділені у таблицях жирним шрифтом.
Таблиця 4. Насиченість категорій, 8 клас, 2001 р
Категорії Дівчатка Хлопчики
Агресивність 9 11% 8 9%
Директивність 18 21% 27 29%
Страх 1 1% - -
Емоційність 2 2% 7 7%
Спілкування 15 18 % 12 13 %
Залежність - - 1 1%
Демонстративність 10 12% 4 4%
Активність 23 27% 25 27%
Пасивність 1 1% 1 1%
Опис 5 6% 7 7%
 Рис 1 Динаміка показників агресії

Найбільш насиченими категоріями є активність (27%), директивність

(22%), комунікація (18%) для дівчаток; Директивність (29%), Активність (27%),
Комунікація (13%) для хлопчиків. З даних видно, що з дівчат найбільш
важливим є життєва активність, другою місці стоїть директивність, тобто.
управління, керівництво, на третьому – комунікація, а саме міжособистісне
спілкування. У хлопчиків інша ситуація. Категорії ті самі, а значимість інша. На
першому місці директивність, на другому – активність, на третьому –
комунікація.
Під час проведення експерименту було помічено, що нижча навчальна
успішність учня, тим складніше він інтерпретує жест.
2 етап

Таблиця 5.Насиченість категорій, 9 клас, 2002 р

Категорії Дівчатка Хлопчики
1 2 3 4 5
Агресивність 5 6% 5 5%
Директивність 20 22% 22 24%
Страх - - - -
Емоційність 9 10% 11 12%
Спілкування 15 17 % 9 10%
Залежність 1 1% 1 1%
1 2 3 4 5
Демонстративність 5 6% 8 9%
Активність 30 34% 31 34%
Пасивність 2 2% 3 3%
Опис 2 2% 1 1%
Неповноцінність - - 1 1%

Перші три місця значущих категорій для дівчаток не змінилися:

Активність (33,7%), Директивність (22,47%), Комунікація (16,8%). Для
хлопчиків ситуація трохи змінилася, три перші місця посідають: Активність
(33,69%), Директивність (23,91%), Емоційність (11,95%). За рік для дівчаток
зросла значимість активності, директивності, і менш стала насиченою категорія
комунікації. Для хлопчиків змінилося як насиченість категорії, а й їх
значимість. Знизилася насиченість директивності, підвищилася насиченість
активності й у ранг значної категорії вийшла емоційність.
Аналізуючи відповіді піддослідних, можна назвати відсутність прямої
агресії, т.к. насиченість цієї категорії мала.
За рік коефіцієнт агресивності в дівчат не змінився, а в хлопчиків різко
знизився на 0,91. Коефіцієнт кореляції для агресії для хлопчиків (0,43) і
дівчаток (0,4) перестав бути значним, т.к. менше 0,5.
 3 етап

Таблиця 6. Насиченість категорій, 10 клас, 2003 р

Категорії Дівчатка Хлопчики
Агресивність 10 11% 9 9%
Директивність 19 21 % 24 24%
Страх 2 2% - -
Емоційність 2 2% 5 5%
спілкування 12 13 % 17 17 %
Залежність 4 4% 2 2%
Демонстративність 16 18 % 7 7%
Активність 22 2% 28 29%
Пасивність 3 3% 3 3%
Опис 1 1% 3 3%
Неповноцінність - - - -

Перші три місця значущих категорій для дівчаток змінилися не значно:

Активність (24,17%), Директивність (20,87%), Демонстративність (17,58%). Для
хлопчиків ситуація теж змінилася, три перші місця займають: Активність
(28,57%), Директивність (24,48%), Комунікативність (17,34%). За рік для
дівчаток різко знизилася значимість активності, трохи знизилася значимість
директивності, і виникла категорія демонстративності. У хлопчиків знизилася
насиченість активності, підвищилася насиченість директивності й у ранг
значної категорії увійшла комунікативність.
Аналізуючи відповіді піддослідних, можна назвати відсутність прямої
агресії, т.к. насиченість цієї категорії мала.
Можна зробити такі висновки: протягом підліткового віку дівчаток рівень
агресивності трохи змінюється, а хлопчиків рівень агресивності достовірно
знижується. Найбільш насиченими категоріями відповідей як у дівчаток, і у
хлопчиків є: Активність, Директивність, Комунікативність.
ВИСНОВОК
Дослідження було присвячене вивченню стійкості агресії та агресивності у
старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці. Мета дослідження – аналіз
динаміки агресивності як особистісної освіти у старшому підлітковому віці.
Гіпотеза-протягом старшого підліткового віку агресивність постає як відносно
стійке особистісне освіту. Методика, яка найбільше відповідала поставленим
завданням, був Тест руки Вагнера.
Огляд літератури в теоретичній частині показав, що єдиної точки зору на
джерело агресії немає, що значно ускладнює розуміння цієї проблеми. Крім
того, мало вивчений такий аспект агресії, як її стійкість. Агресивність в
особистісних характеристиках підлітків формується в основному як форма
протесту проти нерозуміння дорослих, через незадоволеність своїм становищем
у суспільстві, що проявляється і у відповідній поведінці. Разом про те в
розвитку агресивності підлітка можуть проводити природні особливості. Крім
того, агресія може бути викликана необхідністю захистити себе або
задовольнити свої потреби в ситуації, в якій людина, що росте, не бачить
іншого виходу, крім бійки. У підлітковому віці, через складність і
суперечливість особливостей зростаючих людей, внутрішніх та зовнішніх умов
їх розвитку можуть виникати ситуації, які порушують нормальний перебіг
особистісного становлення, створюючи передумови виникнення та прояви
агресивності.
У практичній частині ми спробували відповісти на запитання: наскільки
агресивність стійка як особистісна освіта? Емпіричне дослідження показало:
1. Дослідження підтвердило вихідну гіпотезу у тому, що протягом
старшого підліткового віку агресивність постає як щодо стійке особистісне
освіту.
2. У всіх вікових групах приблизно половина вибірки має виразність
агресивності як особистісної освіти.
3. Рівень агресивності протягом трьох років експерименту зазнає суттєвої
динаміки. Найбільші зміни відбуваються у 14 років (9 клас).
 4. Виявлено гендерні відмінності: у дівчаток рівень агресії зберігається, у
хлопчиків достовірно знижується. Найбільш насиченими категоріями
відповідей були: Активність, Директивність, Комунікативність. У хлопчиків
протягом трьох років відсоток «агресивних» знижувався з 63,63% до 45,45.
Насиченість категорій відповідей така сама як і у дівчаток, а саме,
найнасиченішими стали: Активність, Директивність, Комунікативність.
Виявлено гендерні відмінності: у дівчаток рівень агресії зберігається, у
хлопчиків достовірно знижується.
5. Практич. рекомендації. Необхідно навчити дітей навичкам позитивного
спілкування, взаємодії з іншими членами соціуму, уміння знаходити
альтернативні мирні шляхи вирішення конфліктів.
Велику важливість також мають навички спільної роботи, тому цьому
особлива увага, зокрема в рамках школи. Провідна роль попередженні та
корекції агресивності в дітей віком і підлітків належить сім'ї, батькам. Проте
велике значення і педагогів, і, очевидно, психологів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агресія у дітей та підлітків: навчальний посібник / за ред. Н.К. Платонова. –

Житомир.: Мова, 2017. – 336 с.
2. Асєєв В.Г. Мотивація поведінки та формування особистості / В.Г. Асєєв. – К.:
Думка, 2020. – 386 с.
3. Бандура А. Підліткова агресія. Вивчення впливу виховання та сімейних
відносин / А. Бандура, Р. Уолтерс. - К.,2017. – 512 с.
4. Берон Р. Агресія. / Р. Берон, Д. Річардсон. –, 1997. – 336 с.
5. Берковиц Л. Агресія: причини, наслідки та контроль. – К., 2001. – С.24-30.
6. Бовть О.Б. Як запобігти закріпленню агресивних форм школярів / О.Б. Бовть.
//Рідна школа. – 2017. – № 6. – С. 61-62.
7. Бовть О.Б. Проблеми психологічної діалектики агресивної поведінки дітей та
підлітків / О.Б. Бовть. // Педагогіка та психологія. – 2019. – №3. – С. 22-28.
8. Боришевський К.Й. Психологічні механізми розвитку особистості/К.Й.
Борішевський. // Педагогіка та психологія. –2016.- №3 (12). – С. 27-29.
9. Бютнер К. Жити з агресивними дітьми/К. Бютнер. – К., 1991. – 141 с.
10.Гольдштейн А. Тренінг контролю гніву / А.Гольдштейн. //Практична
психологія та соціальна робота. – 2018. – № 4. – С. 61-76.
11.Гордякова О.В. Вплив особистісної агресивності та тривожності підлітків на
емоційне ставлення до агресії у телевізійній рекламі / О.В. Гордякова. //
Психологічний журнал. – 2020. – № 4. – С. 96-99.
12.Горішна К. Агресія у спілкуванні / К. Горішина. //Психолог. – 2005. – № 35. –
С. 21-25.
13.Дитяча агресивність. Форма роботи: круглий стіл // Початкова освіта. – 2015.
– № 5. – С. 9.
14.Єніколопов С. Поняття агресії у сучасній психології / С. Єніколопов. //
Прикладна психологія. – 2017. – № 1. – С. 60-72.
15.Журавльов Д. Підліткова агресивність - психологічна закономірність / Д.
Журавльов. //Народне освіту. – 2019. – № 2. – С.185-193.
16.3авражін С.А. Агресивні фантазії у дитячому та підлітковому віці / С.А.
3авражин. // Питання психології. – 2017. – №5. – С. 43-49.
17.Зілєєва З.А. Агресивна поведінка юнаків та особистість батьків / З.А.
Зілєєва. //Психологія навчання. – 2018. – № 9. – С. 21-24.
18.Іванова В.В. Причини та форми агресивної поведінки підлітків / В.В.
Іванова. //Практична психологія та соціальна робота. – 2000. – №5. – С. 14-
16.
19.Клейберг Ю.А. Психологія девіантної поведінки/Ю.А. Клейберг. – К., 2020. –
321 с.

20.Акуленко, О. С. Агресія як соціально-психологічний феномен. Житомир:

Видавець ЖДУ, 2017 р.
21.Бикова, І. В. Психологічні механізми агресії та їх корекція. Київ: Видавець
Київського університету, 2013 р.
22.Гнатюк, О. С. Соціально-психологічні проблеми прояву агресії в
молодіжному середовищі. Львів: Видавець Львівської політехніки, 2014 р.
23.Карпенко, О. В. Агресія як соціально-психологічний феномен. Київ:
Видавець Київського університету, 2015 р.
24.Коваленко, Н. М. Агресія у соціально-психологічному дослідженні. Київ:
Видавець Київського університету, 2018 р.
25.Максименко, С. Д. Агресія у психологічній науці та практиці. Київ: Видавець
Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, 2012 р.
26.Степова, Н. І. Соціально-психологічні чинники прояву агресії у сучасному
світі. Харків: Видавець ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2016 р.
27.Тимощук, О. О. Психологія агресії: теорії та дослідження. Київ: Видавець
Київського університету, 2019 р.
28.Ковальчук, О. О. Психологічні чинники прояву агресивності у підлітків / О.
О. Ковальчук // Наукові записки Національного університету "Острозька
академія". Серія "Психологія". - 2019. - Т. 7. - С. 59-62.
29.Колесник, А. А. Агресія як прояв особистісних рис: соціально-
психологічний аспект / А. А. Колесник, О. В. Хомич // Наукові записки
Національного університету . Серія "Психологія". - 2018. - Т. 6. - С. 56-59.
30.Крюкова, Т. В. Психологічні чинники прояву агресивності підлітків / Т. В.
Крюкова // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і
загальноосвітній школах. - 2016. - Вип. 47. - С. 95-101.