1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ імені Г. С. КОСТЮКА

Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису

МЕЛЬНИК ЮЛІЯ ВІКТОРІВНА

УДК 159.922.736

ДИСЕРТАЦІЯ

ПСИХОЛОГІЧНІ СТРАТЕГІЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ

СИТУАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних

наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,

результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело _______________ Ю. В. Мельник

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор

_______________Ю. М. Швалб

Київ – 2020
 2

АНОТАЦІЯ
Мельник Ю.В. Психологічні стратегії життєдіяльності в умовах
ситуаційної невизначеності. – Кваліфікаційна праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних
наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. –
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, Київ, 2020.
Дисертацію присвячено дослідженню стратегій життєдіяльності
особистості в умовах ситуаційної невизначеності.
У роботі визначено теоретичні підходи до вивчення проблем стратегій
життєдіяльності та ситуаційної невизначеності. В межах суб’єктно-
діяльнісного підходу уточнено дані поняття.
Показано, що ситуаційна невизначеність виступає основною формою
невизначеності в житті особистості та є невід’ємною умовою її
життєдіяльності, яка виявляється на різних рівнях її психічного життя. При
цьому, основною формою невизначеності в житті особистості є її життєва
ситуація, яка розглядається з позиції взаємодії суб'єкта, що знаходиться на
певному етапі свого життя, з усіма умовами здійснення його життєдіяльності,
як зовнішніми, так і внутрішніми.
У психологічній структурі ситуаційної невизначеності виділено
зовнішній (середовищний) і внутрішній (особистісний) рівні. Серед
зовнішніх характеристик невизначеності відзначено топологію середовища у
психологічному просторі особистості (структурованість і зв’язність,
визначеність меж, включеність у життєвий досвід та перспективи тощо). На
особистісному рівні виділено когнітивно-інформаційний, мотиваційно-
ціннісний і організаційно-управлінський компоненти ситуаційної
невизначеності. Кожен з вказаних компонентів має специфічну структуру і
прояви. На когнітивному рівні – це множинність, суперечність і
недостатність інформації, а також неможливість контролю з боку суб’єкта
дії. На мотиваційно-ціннісному рівні – це невизначеність викликана
невідповідністю наявної ситуації тим чи іншим життєвим термінальним й
 3

інструментальним цінностям і смисло-життєвим орієнтаціям. А також

організаційно-управлінський компонент, який характеризується
проблемністю у визначенні цілей життєдіяльності, інструментальних і
оцінково-результативних складових.
В ситуаційній невизначеності виділено три базові форми особистісної
активності: ігнорування (звуження життєвого простору особистості й певне
самообмеження життєвої активності), пристосування (основним змістом
якого є зміна власного життя відповідно до нових умов) і цілепокладання
(спрямоване на постановку і вирішення задачі на включення нових чинників і
умов поточної ситуації у власний життєвий простір з урахуванням життєвих
цілей і смислів суб’єкта життєдіяльності). Виявлено, що стратегії
життєдіяльності можуть бути неуспішними, або такими, що призводять до
депривації суб’єктності та успішними, що призводять до її відновлення та
поглиблення.
Відзначено, що успішність стратегії залежить від її релевантності як
самій ситуації, так і особистісним характеристикам індивіда, що перебуває у
ситуації невизначеності.
Визначено і описано дев’ять типів стратегій поведінки в умовах
ситуаційної невизначеності, три з яких вважаються продуктивними, тобто
такими, в яких базова форма реагування відповідна певній складовій
ситуаційної невизначеності.
За результатами емпіричної частини дослідження встановлено, що 74%
досліджуваних фіксують наявну невизначеність, щонайменше, у одній сфері
власної соціальної активності, що свідчить про відповідність висновків
теоретичної частини аналізу щодо тотальності ситуаційної невизначеності в
життєдіяльності сучасної людини; інша частина досліджуваних склала
суттєво неоднорідну вибірку, майже усі вони заперечували наявність
невизначеності у власному житті саме через: нещирість у відповідях на
питання методик, актуальні захисні механізми заперечення, завищений
 4

рівень контролю і недоброзичливості, завищені показники рівня досягнень

тощо.
Зафіксовано залежність між кількістю відзначених досліджуваними
сфер, в яких вони мають невизначеність і неуспішністю їхніх стратегій
життєдіяльності – чим більша кількість оцінюваних сфер життя, в яких
наявна невизначеність, тим менш успішними є стратегії життєдіяльності
особистості. Аналогічні зв’язки спостерігаються із осмисленістю та
задоволеністю життя.
Виявлено вікову зростаючу динаміку наявності невизначених
ситуацій,; разом з тим не виявлено суттєвих гендерних відмінностей в
інтенсивності невизначеності в житті особистості.
Встановлено, що існує зв’язок між мотивацією уникання й обраними
стратегіями життєдіяльності, в основі яких ігноруюча реакція.
З’ясовано, що в компонентній структурі осіб з актуальними ситуаціями
невизначеності домінують компоненти осмисленості та спрямованості на
мету і процес, що може свідчити про те, що саме вказаний ціннісно-
смисловий рівень найбільше активується в ситуації невизначеності. При
цьому, його складова локус життя, як і інтернальність сімейних стосунків має
один з найнижчих рівнів значимих зв’язків. Також, одну з найбільших
кількостей значимих зв’язків мають показники мотивації досягнення успіху
при інтернальності невдач та відкритості досвіду.
В умовах невизначеної ситуації в процесі життєдіяльності особистості
виділено три факторні структури – найбільш потужна пов’язана з
невротизацією, сумлінністю, інтернальністю й депресивністю, і актуалізує
мотиваційно-ціннісну невизначеність у випадку актуальної цільової стратегії,
організаційно-управлінську невизначеність у випадку реагуючої та
ігноруючої стратегій. Другий фактор пов’язаний з незадоволеністю життям й
відкритістю досвіду, актуалізує реагуючу і цільову стратегії у випадку
когнітивно-інформаційної невизначеності. Третій фактор пов’язаний з
негативною осмисленістю, заперечуванням і екстравертованістю й
 5

притаманний стратегії ігнорування у ситуації мотиваційно-ціннісної

невизначеності та, частково, цілепокладальній стратегії у випадку
когнітивно-інформаційного рівня невизначеності.
Розроблено модель та авторську тренінгову програму психологічної
корекції неуспішних стратегій життєдіяльності особистості в умовах
ситуаційної невизначеності в різних сферах її життя. Доведено ефективність
технології психологічного сприяння і оптимізації стратегій життєдіяльності
людини в умовах ситуаційної невизначеності через розширення уявлень про
ситуацію, вихід у рефлексивну позицію й вироблення вмінь і навичок в
опануванні ситуацією, зокрема, у вигляді постановки власних життєвих
цілей, роботи з переживаннями, стресами тощо.
Наукова новизна та теоретичне значення дисертаційного дослідження
полягають у тому, що: визначено психологічну структуру особистісно-
ситуаційних стратегій життєдіяльності особистості в умовах невизначеної
життєвої ситуації залежно від локалізації чинника невизначеності та
орієнтування на власну суб’єктність; запропоновано розглядати ситуаційну
невизначеність як умову організації особистістю власного життєвого
простору в процесі її життєдіяльності; поглиблено розуміння психологічної
структури невизначеності в життєвій ситуації через виділення її компонентів;
показано, що організація життєдіяльності особистості в умовах ситуаційної
невизначеності актуалізується по різному в різних сферах її соціальної
активності, залежно від ступеня інтенсивності самої невизначеності в
уявленні та значущості відповідної сфери в її життєдіяльності; доведено, що
на спосіб організації життєдіяльності певним чином впливають особистісні
характеристики, рівень суб’єктивного контролю, ціннісно-смислова сфера,
загальний рівень задоволеності життям, мотивація уникання й досягнення
успіху тощо; виявлено емпірико-теоретичну факторну модель особистісної
структури при деструктивних стратегіях організації життєдіяльності в
ситуаційній невизначеності; розроблено та апробовано програму
 6

психологічної корекції деструктивних стратегій опанування ситуаційною

невизначеністю в різних сферах життєдіяльності особистості.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що сформульовані в
роботі теоретичні положення та отримані результати емпіричного
дослідження використані у програмах таких курсів, як «Загальна психологія з
практикумом», «Історія психології», «Робота з людьми, що перебувають в
екстремальних ситуаціях», «Психологія особистості», «Психологічне
консультування».
Апробований пакет діагностичних методик, а також розроблена
програма психологічної корекції неуспішних стратегій життєдіяльності
особистості в умовах ситуаційної невизначеності в різних сферах її життя,
можуть бути використані в роботі психологічної служби закладів вищої
освіти та кризових центрів. Цей методичний інструментарій може стати
складовою моніторингу проблемності невизначеності життєвих ситуацій
особистості, стратегій життєдіяльності в умовах ситуаційної невизначеності
та створити можливість для їх психологічної корекції.
Ключові слова: життєдіяльність, життєва ситуація, життєвий
стиль, невизначеність, ситуаційна невизначеність, стратегії
життєдіяльності, сфери життя, структура стратегій життєдіяльності,
опанування невизначеністю.

Melnik Yu.V. Psychological strategies of life in conditions of situational

uncertainty. - Qualification work on the rights of the manuscript.
Dissertation for the degree of candidate of psychological sciences on a
specialty 19.00.01 - general psychology, history of psychology. - G.S. Kostiuk
Institute of Psychology of the National Academy of Educational Sciences of
Ukraine, Kyiv, 2020.
The dissertation is devoted to research of strategies of vital activity of the
person in the conditions of situational uncertainty.
 7

The dissertation identifies theoretical approaches to the study of problems of

life strategies and situational uncertainty. The defined concepts are specified within
the subject-activity approach.
Situational uncertainty is the main form of uncertainty in the life of an
individual and is an integral condition of life and is manifested at different levels
of mental life. The main form of uncertainty in the life of an individual is his life
situation. The life situation is considered from the standpoint of the interaction of
the subject, which is at a certain stage of his life, with the external and internal
conditions of his life.
In the psychological structure of situational uncertainty, the external
(environmental) and internal (personal) levels were distinguished. The external
characteristics of uncertainty include the topology of the environment in the
psychological space of the individual (structure and coherence, definition of
boundaries, inclusion in life experiences and prospects, etc.). At the personal level
(internal characteristics) are identified: cognitive-informational, motivational-value
and organizational-managerial components of situational uncertainty. Each of these
components has a specific structure and manifestations. At the cognitive level, it is
the plurality, contradiction and insufficiency of information, the impossibility of
control by the subject of action. At the motivational-value level, it is uncertainty
caused by the inconsistency of the current situation with one or another vital
terminal and instrumental values and meaning-life orientations. Organizational-
managerial component is characterized by problems in determining the goals of
life, instrumental and evaluative-effective components.
In the situational uncertainty there are three basic forms of personal activity:
ignoring (narrowing the living space of the individual and self-limitation of life
activity), adaptation (the main content of which is to change one's life according to
new conditions) and goal setting (aimed at setting new factors and conditions of
the current situation in their own living space, taking into account the life goals and
meanings of the subject of life). It has been found that life strategies can be
 8

unsuccessful, or lead to deprivation of subjectivity, and successful, leading to its

restoration and deepening.
The success of the strategy depends on its relevance to the situation itself
and the personal characteristics of the individual in a situation of uncertainty.
Nine types of behavioral strategies in conditions of situational uncertainty
have been identified and described, three of which are considered productive, that
is those in which the basic form of response corresponds to a certain component of
situational uncertainty.
According to the results of the empirical part of the research, it was found
that 74% of respondents record the existing uncertainty in at least one area of their
own social activity. This indicates the conformity of the conclusions of the
theoretical part of the analysis on the totality of situational uncertainty in the life of
modern man. The rest of the respondents made a significantly heterogeneous
sample, almost all of them denied the existence of uncertainty in their own lives
because of: insincerity in answering questions, current defense mechanisms of
denial, inflated levels of control and hostility, inflated indicators of achievement,
and so on.
There is a dependence between the number of areas of life in which subjects
have uncertainty and the failure of their life strategies. The greater the number of
such spheres of life, the less successful are the strategies of personal life. Similar
connections are observed with the meaningfulness and satisfaction of life.
The age-increasing dynamics of the presence of uncertain situations, the
decline of which occurs in adulthood, has been revealed. There were no significant
gender differences in the intensity of uncertainty in the life of the individual.
There is a connection between motivation to avoid and life strategies based
on ignoring the reaction.
It was found that the correlation structure of people with current situations of
uncertainty is dominated by components of meaningfulness and focus on the goal
and process. This may indicate that this particular level of value and meaning is
most activated in a situation of uncertainty. And its component - the locus of life,
 9

as well as the internality of family relationships has one of the lowest levels of
meaningful connections. Also, one of the most important connections is the
motivation to succeed in the internality of failures and openness of experience.
In the conditions of an uncertain situation in the course of vital activity of
the person three factor structures are allocated. The most powerful is associated
with neuroticism, honesty, internality and depression, and is actualized by
motivational and value uncertainty in the case of the current target strategy or
organizational and managerial uncertainty in the case of responsive and ignoring
strategies. The second factor is related to dissatisfaction with life and openness of
experience, actualizes the responsive and targeted strategy in case of cognitive-
informational uncertainty. The third factor is related to negative meaningfulness,
denial and extroversion and is inherent in the strategy of ignoring in a situation of
motivational and value uncertainty and, in part, the goal-setting strategy in the case
of cognitive-informational level of uncertainty.
In the dissertation the model and the author 's training program of
psychological correction of unsuccessful strategies of vital activity of the person in
the conditions of situational uncertainty in various spheres of its life are developed.
The effectiveness of the technology of psychological assistance and optimization
of human life strategies in conditions of situational uncertainty is proved.
Optimization of life strategies is achieved through the expansion of ideas about the
situation, taking a reflexive position and developing skills in mastering the
situation, in particular, in the form of setting their own life goals, working with
experiences, stress and more.
The scientific novelty and theoretical significance of the dissertation
research consists in follows. The psychological structure of personality-situational
strategies of personality activity in the conditions of uncertain life situation
depending on the localization of the uncertainty factor and orientation on one's
own subjectivity is determined. It is offered to consider situational uncertainty as a
condition of the organization by the person of own living space in the course of its
vital activity. In-depth understanding of the psychological structure of uncertainty
 10

in a life situation through the selection of its components. It is shown that the
organization of a person's life in conditions of situational uncertainty is actualized
differently in different areas of its social activity, depending on the degree of
intensity of the uncertainty in the representation and significance of the relevant
area in his vital activity. It is proved that the way of organizing the living space of
a person is influenced in some way by his personal characteristics, level of
subjective control, value-semantic specificity, general level of life satisfaction,
motivation to avoid and achieve success, etc. An empirical-theoretical factor model
of personality structure in destructive strategies of living space organization in
situational uncertainty is revealed. A training program for psychological correction
of destructive strategies for mastering situational uncertainty in various spheres of
a person's life has been developed and tested.
The practical significance of the research is that the theoretical positions
formulated in the work and the results of empirical research are used in the
programs of such courses as «General Psychology with Workshop», «History of
Psychology», «Working with people in extreme situations», «Psychology of
personality», «Psychological counseling». The tested package of diagnostic
methods, as well as the developed program of psychological correction of
unsuccessful strategies of personal life in conditions of situational uncertainty can
be used in the work of the psychological service of higher education institutions
and crisis centers. The methodological tools developed and tested in the research
can become a component of monitoring the problem of uncertainty of personal life
situations and life strategies in conditions of situational uncertainty and creates an
opportunity for their psychological correction.
Key words: vital activity, life situation, lifestyle, uncertainty, situational
uncertainty, life strategies, spheres of life, structure of life strategies, mastering
uncertainty.
 11

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

а) статті у фахових виданнях, включених до переліку, затвердженого
МОН України :
1. Гончаренко Ю.В. Вивчення життєвого простору особистості:
філософсько-психологічний аспект. Науковий вісник Херсонського
державного університету. Серія : Психологічні науки. 2016. Вип. 1. С. 130 –
134.
2. Гончаренко Ю.В. Соціально-психологічні особливості якості
життєвого простору особистості. Актуальні проблеми психології: збірник
наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України.
Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2016. Т. 7. Вип. 41. С. 108 – 116.
3. Гончаренко Ю. В. Життєві стратегії особистості: психологічний
аналіз. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія :
Психологічні науки. 2017. Вип. 1.2. С. 79 – 83.
4. Гончаренко Ю.В. Способи організації життєвого простору
особистості в умовах невизначеності. Актуальні проблеми психології :
збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН
України. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка. 2017. Том. VII. Вип. 44. С. 81
– 91.
5. Мельник Ю.В. «Тренінг Організація життєвого простору в умовах
невизначеності» як інструмент корекції неоптимальних стратегій організації
способу життя особистості в умовах невизначеності». Актуальні проблеми
психології : збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка
НАПН України. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2019. Том. VII. Вип.
44. С. 136 – 146.
б) статті у збірниках, включених до міжнародних наукометричних
баз:
6. Мельник Ю.В. Оцінка особистістю життєвої ситуації як невизначеної
в різних сферах її життєдіяльності. Психологічний часопис : збірник наукових
праць / за ред. С.Д. Максименка. No 11. Вип. 5. Київ : Інститут психології
 12

імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, 2019.

С. 191– 203 URL: https://doi.org/10.31108/1.2019.5.11.13
7. Мельник Ю.В. Психологічна структура стратегій життєдіяльності
особистості в умовах сучасності. Науковий вісник Херсонського державного
університету. Серія : Психологічні науки. 2020. Вип. 2. С. 43–49.
8. Shvalb Yu., Melnyk Yu. The features of strategies for behavior of
personality, that are in a situation of uncertainty. The Scientific Heritage. Budapest,
2019 №. 42 – 4, p. 61– 66.
в) статті у збірниках матеріалів наукових конференцій:
9. Гончаренко Ю.В. Психологічні особливості прийняття рішень в
умовах ситуації невизначеності. Наукові записки : збірник матеріалів
науково-практичної конференції викладачів і студентів. Серія : Психологія.
Вип. 7. Вінниця. 2016 С. 27 – 29.
10. Гончаренко Ю. В. Психологічні особливості життя сучасної молоді.
Actual questions and problems of development of social scitnces. Kielce : Holy
cross universiti, faculty of liberal arts and education, 2016. (International
scientific-practical conference). (Proceedings of the Conference). С. 117 – 120.
11. Гончаренко Ю. В. Копінг - стратегії особистості в умовах
невизначеності. Realita a perspektivy vyvoja spolocnosti: socianlne,
psychologicke a politicke aspekty. Medzinarodna vedecko-prakticka konferencia –
Sladkovicovo, Slovenska republika, 28 – 29 oktobra – 2016 r. P. 26 – 29.
12. Гончаренко Ю.В. Психологічні особливості позиціонування
життєвої стратегії особистості. Наукові записки : збірник матеріалів науково-
практичної конференції викладачів і студентів. Серія : Психологія. Вип. 8.
Вінниця. 2017. С. 24 – 27.
13. Мельник Ю.В. Психологічні стратегії життєдіяльності, як способи
організації життєвого простору особистості. Наукові записки : збірник
матеріалів науково-практичної конференції викладачів і студентів. Серія :
Психологія. Вип. 9. Вінниця. 2018. С. 34 – 36.
 13

14. Мельник Ю.В. Психологічні особливості організації життєвого

простору особистості в умовах сучасності. Zbiór artykułów naukowych
recenzowanych., Baku. Wydawca: Sp. z o.o. «Diamond trading tour», 2019., P. 49
– 57.
15. Мельник Ю.В. Спосіб життя і життєдіяльність як новітні предмети
психологічного аналізу. Наукові записки : збірник матеріалів науково-
практичної конференції викладачів і студентів. Серія : Психологія. Вип. 10.
Вінниця. 2019. С. 42 – 45.
16. Мельник Ю.В. Вплив ситуації невизначеності на психоемоційне
благополуччя особистості. Благополуччя особистості як мета психологічних і
соціальних практик : матеріали всеукраїнського науково-практичного
семінару (25 вересня 2019 року, Київ) / за ред. Ю.М. Швалба. Київ : Інститут
психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 2019. С. 31 – 36.
17. Мельник Ю.В. Життєвий простір особистості як складова
ситуаційної невизначеності. Наукові записки : збірник матеріалів науково-
практичної конференції викладачів і студентів. Серія : Психологія. Вип. 10.
Вінниця. 2020. С. 26 – 29.
18. Мельник Ю.В. Стратегії життєдіяльності особистості в ситуації
невизначеності. Сучасні проблеми екологічної психології: соціальні та
особистісні ресурси створення благополучного локального середовища:
матеріали ХVІ Міжнародної науково-практичної конференції / за ред. Ю.М.
Швалба. Київ : Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Київ.
2020. С. 76 – 79.
 14

ЗМІСТ
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ
ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ
СИТУАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ 24
1.1. Невизначеність як невід’ємна умова сучасного способу життя
особистості 24
1.2. Середовищні і внутрішні компоненти ситуаційної
невизначеності у життєдіяльності особистості 36
1.3. Стратегії життєдіяльності особистості в ситуаційній
невизначеності 57
Висновки до першого розділу 82
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА СТРАТЕГІЙ
ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ
СИТУАЦІЇЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ 85
2.1. Дизайн і інструментальна складова емпіричного дослідження 85
2.2. Особливості оцінки життєвої ситуації як невизначеної в різних
сферах її життєдіяльності 101
2.3. Стратегії життєдіяльності у ситуаційній невизначеності 112
2.4. Психологічні чинники успішності/неуспішності стратегій
життєдіяльності в ситуаційній невизначеності 125
Висновки до другого розділу 137
РОЗДІЛ 3. КОРЕКЦІЙНА ПРОГРАМА ОПТИМІЗАЦІЇ
СТРАТЕГІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСОБИСТІСТЮ ВЛАСНОГО
ЖИТТЯ В УМОВАХ СИТУАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ 139
3.1.Методологія і технології організації корекційної роботи з
особистістю, що перебуває у ситуації невизначеності 139
3.2. Технологія психологічної допомоги особистості у ситуаційній
невизначеності 155
 15

3.3.Емпірична перевірка ефективності психокорекційної програми 167

Висновки до третього розділу 174
ВИСНОВКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 180
ДОДАТКИ 210
 16

ВСТУП
Актуальність дослідження. У сучасному світі умови суспільного
життя, що весь час динамічно змінюються, вимагають від людини вміння
орієнтуватися в просторі власної життєдіяльності. Це набуває особливої
актуальності тоді, коли особа потрапляє в ситуацію невизначеності і стає
нездатною не тільки прийняти те чи інше рішення, виробити стратегію
життєдіяльності, але й взагалі усвідомити складові самої ситуації, її
динаміку, перебіг і можливі варіанти виходу із ситуації. У зв’язку з цим на
перший план виходить проблематика організації життєдіяльності особистості
в умовах ситуаційної невизначеності.
Поняття «невизначеність» до останнього часу досить часто
усвідомлювалося як певна даність. Це відбувалося, зокрема, за рахунок
соціологічного розуміння соціальних змін як біфуркаційних, тобто таких, що
створюють реальність як множинну, що вимагає від людини або
непередбачуваних рольових «перемикань», або повної відмови від орієнтації
на фіксовані рольові моделі поведінки (І. Валлерстайн, Б. Гідденс). Разом із
тим, поширеним на сьогодні є погляд на центральну проблему соціальної
психології як проблему відносин між людиною й соціальними змінами
(А. Тешфел), які містять у собі принцип невизначеності, оскільки вибір у
ситуації, що постійно змінюється, не може бути остаточним.
Проблематика організації життя особистості як суб’єкта її
життєдіяльності розглядалася в радянській, українській і зарубіжній психології
досить широко. Аналізувалися також проблеми: людини як суб’єкта власного
життя (Г. Балл, М. Боришевський, Д. Леонтьєв, С. Максименко, І. Маноха,
В. Моляко, В. Роменець, С. Рубінштейн, Л. Сердюк, В. Татенко й ін.);
життєвого шляху і способу його побудови суб’єктом життя (К. Абульханова-
Славська, Б. Ананьєв, Н. Логінова, Л. Сохань, Т. Титаренко, О. Яценко й ін.);
способу життя та його організації в різних соціальних умовах і середовищах
(І. Бєстужев-Лада, М. Хейдметс, М. Черноушек, Ю. Швалб й ін.); поведінки і
 17

діяльності людини в умовах екстремальних ситуацій (О. Блінов, В. Волович,

Л. Кітаєв-Смик, М. Магомет-Емінов, А. Налчаджан, Н. Тарабрина й ін.).
Проблема діяльності людини у ситуації невизначеності також є досить
розробленою. Серед іншого тут розглядаються: економічний аспект
прийняття рішення в сфері буденного життя (Л. Анцифєрова, О. Белінська,
В. Зінченко, Д. Канеман, Р. Талєр, А. Тверскі й ін.); проблематизація і
проблемна ситуація в навчальній діяльності (В. Давидов, О. Матюшкін,
Д. Ельконін, й ін.); когнітивний компонент невизначеності (З. Бауман,
М. Ептер, Дж. Каган, О. Луковицька, С. Мадді й ін.); організація життя в
складних життєвих обставинах (Ф. Василюк, Д. Леонтьєв, Р. Скіннер,
А. Фомінова, Ю. Швалб й ін.).
Сьогодення сучасної людини характеризується життєвими ситуаціями,
що стають усе більш невизначеними та постійно змінюються. На перший
план психологічних проблем виходить організація особистістю власного
життєвого простору, а саме застосування психологічних стратегій
життєдіяльності особи. Від успішності вирішення цього питання залежить
психологічне здоров’я особистості, її життєва позиція, благополуччя життя
тощо. Зазначений аспект проблематики нині не є достатньо розробленим у
психології. Це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження:
«Психологічні стратегії життєдіяльності в умовах ситуаційної
невизначеності».
Таким чином, тема дисертаційного дослідження обумовлена як
соціальною, так і науковою актуальністю проблеми. Вивчення її
закономірностей має не тільки теоретичне, але й практичне значення,
оскільки може бути використане для створення технологій, які сприяють та
фасилітують процес побудови оптимальних стратегій поведінки особи в
ситуаціях невизначеності як складових організації її життєдіяльності,
побудови особистістю власного життя, вибудовування життєвого шляху
тощо.
 18

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема

дисертаційного дослідження є складовою тем лабораторії екологічної
психології Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України
«Особистісні детермінанти еколого-орієнтованої життєдіяльності»
(0116U004810), «Еколого-психологічні детермінанти суб’єктивного
благополуччя особистості» (0119U002171). Тему дисертаційного
дослідження затверджено на засіданні Вченої ради Інституту психології імені
Г. С. Костюка НАПН України (протокол № 12 від 24. 12. 2016 р.) та
узгоджено з бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з
педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 3 від
16. 05. 2017 р.).
Об’єкт дослідження – ситуаційна невизначеність, що виникає в
процесі життєдіяльності особистості.
Предметом дослідження є психологічні стратегії життєдіяльності
особистості в умовах ситуаційної невизначеності.
Мета дослідження полягає у визначенні особливостей базових
психологічних структур стратегій життєдіяльності особистості, що перебуває
в умовах ситуаційної невизначеності, виявленні шляхів та способів
оптимізації таких стратегій.
Для досягнення окресленої мети дослідження було поставлено такі
завдання:
1. На основі теоретико-методологічного аналізу систематизувати
наявні у світовій і вітчизняній психології підходи до проблеми ситуаційної
невизначеності та стратегій життєдіяльності людини.
2. Визначити особливості й структуру стратегій життєдіяльності
осіб, що перебувають в умовах ситуаційної невизначеності, та побудувати
теоретико-типологічну модель зв’язку ситуаційної невизначеності й
стратегій життєдіяльності особистості.
3. Емпірично дослідити особливості переживання й оцінки
особистістю ситуацій її життя як невизначених та психологічну структуру
 19

відповідних стратегій її життєдіяльності, виявити їх особливості для різних

соціально-психологічних груп; визначити психологічні фактори неуспішних
стратегій життєдіяльності в умовах ситуаційної невизначеності.
4. Розробити та апробувати програму психологічної корекції
неконструктивних стратегій життєдіяльності особистості, що перебуває в
умовах ситуаційної невизначеності.
Теоретико-методологічною основою дослідження виступають вчення
про детермінацію й закономірності розвитку особистості (Л. Виготський,
Д. Ельконін, Г. Костюк, С. Максименко, Л. Сохань, І. Тараненко,
Т. Титаренко, П. Чамата); психологічні концепції становлення особистості як
суб’єкту життя (К. Абульханова-Славська, Г. Балл, М. Боришевський,
JI. Виготський, Д. Леонтьєв, О. Лактіонов, С. Максименко, С. Рубінштейн,
Л. Сердюк, Т. Титаренко, М. Холодна та ін.); наукові уявлення про складні
життєві обставини (П. Лушин, В. Скребець, Ю. Швалб й ін.); про
невизначеність та ситуацію невизначеності як основу соціальних змін
(Г. Андрєєва, О. Бєлінська, І. Валлерстайн, Л. Гозман, Т. Корнілова,
С. Хілько й ін.); наукові підходи щодо життєдіяльності та способу життя
особистості (О. Вернік, О. Рудоміно-Дусятська, Ю. Швалб та ін.);
інвайронментальні підходи (Р. Баркєр, Дж. Гібсон, Д. Голд, Д. Стоколс,
В. Єленський, І. Кряж, Х. Штейбах й ін.).
Для досягнення поставленої мети та вирішення заявлених завдань було
використано наступні методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез,
теоретичне узагальнення та моделювання); емпіричні організаційні методи:
діагностичні: шкала задоволеності життям («SWLS», E. Diener, R. Emmons,
R. Larsen, S. Griffin), методика діагностики рівня суб’єктивного контролю
(Є. Бажіна, Е. Голинкіної, О. Еткінда), методики діагностики рівня мотивації
досягнення й уникнення невдач (Т. Елерса), п’ятифакторний тест особистості
(5 PFQ в адаптації О. Хромова), методика виявлення ціннісних орієнтацій
(Ш. Шварца), «Смисложиттєві орієнтації» (методика СЖО Д. Леонтьєва) для
аналізу загальних орієнтацій, спрямованості та ставлення особистості до її
 20

життя, модифікована методика комплексної оцінки психосоціальної

дезадаптації у різних сферах (Р. Ісаков на основі Н. Ліпгарт, А. Скрипніков),
методика індексу життєвого стилю (LSIР. Плутчека, Г. Келлермана,
Х. Конте), шкала оптимістичного стилю (Т. Гордєвої та В. Шевяхової,
адаптація ASQМ Селігмана), авторська анкета-опитувальник для
визначення характеру й типу ставлення й активності особи в ситуації
невизначеності в різних сферах життєдіяльності; методи організаційно-
діяльнісних ігр (С. Дідковський, В. Лєфевр, Н. Євдокимова, Ю. Швалб,
Г. Щедровицький й ін.); методи статистичної обробки отриманих
експериментальних даних: параметричні й непараметричні критерії перевірки
гіпотез (Стьюдента, Мана-Уїтні, хі-квадрат, Уїлкоксона, Краскела-Уоліса),
кореляційний (коефіцієнти Пірсона і Спірмена) і дисперсійний аналіз
(ANOVA), факторний аналіз (метод головних компонент з обертанням
Варімакс й нормалізацією Кайзера).
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що уперше
- визначено психологічну структуру особистісно-ситуаційних
стратегій життєдіяльності особистості в умовах невизначеної життєвої
ситуації залежно від локалізації чинника невизначеності та орієнтування на
власну суб’єктність;
- запропоновано розглядати ситуаційну невизначеність як умову
організації особистістю власного життєвого простору в процесі її
життєдіяльності;
- поглиблено розуміння психологічної структури невизначеності в
життєвій ситуації через виділення її компонентів;
- встановлено, що організація життєдіяльності особистості в
умовах ситуаційної невизначеності актуалізується по - різному в різних
сферах її соціальної активності: від ступеня інтенсивності самої
невизначеності в уявленні та значущості відповідної сфери в її
життєдіяльності;
 21

- доведено, що на спосіб організації життя особистості певним

чином впливають її особистісні характеристики, рівень суб’єктивного
контролю, ціннісно-смислова сфера, загальний рівень задоволеності життям,
мотивація уникання й досягнення успіху тощо;
- виявлено емпірико-теоретичну факторну модель особистісної
структури при деструктивних стратегіях організації життя в ситуації
невизначеності;
- розроблено та апробовано програму психологічної корекції
деструктивних стратегій опанування ситуаційною невизначеністю в різних
сферах життєдіяльності особистості.
Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні
трикомпонентної внутрішньої структури невизначеності в життєдіяльності
особистості, до якої входить когнітивно-інформаційний, мотиваційно-
ціннісний й організаційно-управлінський компоненти; виділенні трьох
базових форм особистісної активності в невизначеній життєвій ситуації:
ігноруванні, пристосуванні й цілепокладанні; побудові на їх основі
типологічної матриці стратегій життєдіяльності в умовах невизначеної
ситуації.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що сформульовані в
роботі теоретичні положення та отримані результати емпіричного
дослідження використані в програмах таких курсів: «Загальна психологія з
практикумом», «Робота з людьми, що перебувають в екстремальних
ситуація», «Психологія особистості», «Психологічне консультування», а
також в розробленій технології оптимізації поведінки особистості в ситуації
невизначеності. Запропоновані нами методи дослідження та тренінг було
апробовано в психодіагностичній та психокорекційній діяльності практичних
психологів кризових центрів та навчальних закладів.
Результати дослідження впроваджено в професійну діяльність
Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла
Коцюбинського 13.03.2020 № 06/16, Мукачівського державного університету
 22

09.04.2020 № 536; у практичну роботу Комунальної установи «Вінницький

територіальний центр соціального обслуговування Вінницької районної
ради» 15.02.2020 № 01/3870; Городенківського районного центру соціальних
служб для дітей, сім'ї та молоді Івано-Франківської області 12.03.2020
№ 03/34; Інклюзивно-ресурсного центру Могилів-Подільської міської ради
Вінницької області 18.02.2020 № 01-24/1121).
Апробація результатів дослідження. Основні положення та
результати дослідження було апробовано на наступних науково-практичних
конференціях:
регіональних – Регіональна науково-практична конференція
«Підготовка фахівців соціономічних професій у сучасному соціокультурному
просторі» (Вінниця, 2015–2020); всеукраїнських – Всеукраїнська науково-
практична конференція «Підготовка фахівців соціономічних професій в
умовах сучасного соціокультурного простору» (Вінниця, 2016);
міжнародних: XIII – ХVІ Міжнародні науково-практичні конференції:
«Сучасні проблеми екологічної психології» (Київ-Чернігів, 2016; Київ-
Маріуполь, 2017; м. Київ, 2018; м. Харків, 2019; Київ – Миколаїв, 2020);
International scientific conference Current issues and problems of social sciences
(Kielce, june 28–30, 2016); Medzinarodna vedecko-prakticka konferencia Realita
a perspektivy vyvoja spolocnosti: socianlne, psychologicke a politicke aspekty.
(Sladkovicovo, Slovenska republika, 28–29 oktobra 2016 r.); I Міжнародна
науково-практична конференція «Дорога додому» – «Виклики психологічної
та психотерапевтичної допомоги в умовах сучасності. Перспективи теорії та
практики психодрами» (Вінниця, 2–3 листопада, 2019); V Міжнародній
науково-практичній конференції з соціальної роботи «Розвивальний
потенціал сучасної соціальної роботи: методологія та технологія» (Київ, 13–
14 березня 2020).
Публікації. Зміст та результати дисертації відображені у 18
публікаціях: 5 статей у наукових фахових виданнях, включених до переліку,
затвердженого МОН України; 3 статті у збірниках, включених до
 23

міжнародних наукометричних баз; 10 – тези доповідей на наукових

конференціях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох
розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку
використаних джерел та додатків. Основний обсяг дисертації складає 186
сторінок, містить 30 таблиць на 10 сторінках, 8 рисунків на 5 сторінках.
Повний обсяг дисертаційної роботи складає – 313 сторінок. Список
використаних джерел містить 321 найменування, з них 262 кирилицею та 59
латиницею.
 24

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СИТУАЦІЙНОЇ
НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

1.1. Невизначеність як невід’ємна умова сучасного способу

життя особистості
Останнім часом основний інтерес психологічної науки зміщується з
окремих психічних та психологічних явищ до інтегральної сутності «життя
людини в світі». Окремі знання про свідомість, діяльність чи особистість та
їх властивості, структура, функції не забезпечують і не можуть забезпечити
повного розуміння людини в конкретній ситуації в контексті її
індивідуального життя. Тому все частіше в сучасному науково-
психологічному середовищі звучить ідея, висловлена на філософсько-
світоглядному рівні ще С. Рубінштейном [202] й ін. щодо буття людини і її
місця у світі, взаємодії зі світом; ідея про те, що центральним об’єктом
психології має бути життя людини, яке найбільше відповідає філософському
конструкту «буття». Проте життя повинно братися не у фізичному чи
біологічному змісті, а у психологічному як усвідомлюваний процес
розгортання життя, що переживається.
Звертаючись до устояної філософської традиції Ю. Швалб [262]
процесуальну площину життя визначає як площину буття, а соціально-
діяльнісну – як площину буденності, побуту, щоденності й повсякденності.
Змісти породжуються й живуть тільки у площині Буття через установлення
нами самими граничних рамок нашого власного існування, тобто через
усвідомлення й рефлексію тих базових процесів життя, у які ми виявляємося
включеними (або змогли ввімкнутися) [262].
Зокрема М. Хайдеггер пропонував розглядати категорію «буття» лише
стосовно людини. У роботі «Буття і час» він називає буттєву структуру
людини екзистенцією. На його думку, структура екзистенції зводиться до
таких модусів людського існування, як страх, совість, турбота, рішучість і
 25

т.п. Тобто визначальним у бутті людини є переживання власного «буття-у-

світі» (буття як присутності) [241].
У цьому контексті людське життя постає як процес становлення й
самоствердження людини, процес самореалізації людиною її сутнісних сил
(здатності до почуттів, емоцій, мислення, мовлення, волі, творчості,
діяльності тощо). Життя людини означає не просто фіксацію її існування, але
й розкриття способу існування в культурі, створеній шляхом духовно-
практичного освоєння навколишньої дійсності.
Трансформація наукового підходу щодо категорії «життя» у психології
відбувається через рефлексивне усвідомлення, життя – це не те, що індивідом
отримується, це те – що він робить з отриманим [307].
Залежно від наукової позиції та практичного підходу вивчення життя
людини розглядається науковцями в різних категоріях: життєвого світу
(Е. Гуссерль, А. Щюц, М. Мерло-Понті, П. Бергер, Т. Лукманн, А. Маслоу та
ін.), життєвого середовища (Ю. Швалб, О. Вернік, О. Рудоміно-Дусятська,
О. Вовчик-Блакитна, А. Льовочкіна, А. Матвієнко, О. Гарнець, О. Килимник,
О. Паламарчук, Л. Максімова), життєвого шляху (Ш. Бюлер, Р. Ассаджиолі,
К. Абульханова-Славська, В. Моляко, В. Романець, Н. Перн, С. Рубінштейн)
та життєвого простору (К. Левін, С. Нартова-Бочавер, І. Шкуратова,
О. Назарук, Т. Титаренко, Д. Фельдштейн та інші).
Одним із перших увів у психологічну науку поняття «життєвий простір
людини» К. Левін, усвідомлюючи під цим певну структуру взаємин людини
й середовищ її життя як сукупність взаємозалежних факторів, що
відображуються у свідомості людини й слугують основою її поведінки. При
цьому життєвий простір людини не відповідає ані фізичному, ані
соціальному простору. Він характеризується структурованістю, складністю, а
його елементи – позитивним, нейтральним або негативним потенціалом
[125].
Розвиваючи та специфічно інтерпретуючи ідеї К. Левіна, Р. Баркєр увів
поняття «місця поведінки», який запропонував розглядати предметом нового
 26

психологічного напрямку – екологічної психології, у якому вивчалася

поведінка людини в природніх умовах [274]. Цей напрям знайшов свій відгук
у інвайронменталістів, для яких життєвий простір людини багато в чому
ототожнювався з фізичним предметно-архітектурним оточенням (П. Белл,
В. Ітельсон, Г. Прошански, К. Лінч, А. Мехрабіан, Дж. Фішер й ін.). У
радянській і пострадянській психології його впроваджували М. Хейдметс,
Ю. Круусвалу, а в останні десятиріччя – В. Глазичєв, В. Єленський,
О. Степанов, Н. Нєчаєва, С. Нартова-Бочавер, Х. Штейнбах. В українській
психології останніх десятиліть він розробляється О. Рудоміно-Дусятською.
Окремо відзначимо підхід до життєвого простору особистості,
заснований на спробі поєднати теорію поля К. Левіна, концепцію приватності
І. Альтмана і ідеї О. Леонтьєва, висловлені ним у роботі «Образ світу»
(Н. Кондратова) [104]. Тут розглядається суб’єктивна репрезентація
життєвого простору особистості, зокрема як розширення власного «Я» на
«Моє», тоді як навколишній життєвий світ розглядається як «Чуже». Із цього
приводу також згадаймо й дослідження уявлень підлітків про середовище
власного життя на рівнях «Моє», «Чуже» і «Нічиє», які впливають на їхню
екосмислову поведінку (О. Вернік) [52].
Інший напрям розвитку ідеї щодо психологічного змісту життєвого
простору набули в підходах Д. Леонтьєва [128], які розглядають у якості
базової психологічної опозиції, слідом за С. Рубінштейном [203], «Людину і
Світ». Тут основний акцент робиться на ціннісно-смисловому рівні життя
особистості, а саме її життя усвідомлюється в екзистенційно-психологічному
плані. Відзначимо й підхід М. Хасанова [243], який, розвиваючи ідею
Дж. Гібсона [66] про можливості (affordance) в оригінальному підході до
зорового сприйняття, що отримав назву «екологічної оптики», пропонує
розглядати життєвий простір полем актуальних можливостей, як область
буття, що піддається свідомим змінам, та в якій можливе суб’єктивне
конструювання світу [66].
 27

К. Уілбер [229] досліджуючи життєвий простір, зробив припущення,

що проблеми, які виникають у конкретної особистості, прямо залежні від
того, де вона проводить межу між собою й дійсністю. Чим ширша область
самоототожнення, тим більший вміст світу людина визнає своїм. Він
наводить чотири варіанти проходу кордону між «Я» і «не Я» [229]:
1. Рівень «маски» – найвужча територія Я, прирівняна тільки до
частини своєї свідомості, до того, що людина пред'являє оточуючим.
2. Рівень его – межа розташовується між тілом людини і її свідомістю,
при цьому існує конфлікт між духовною й тілесною сферою.
3. Організм у цілому – межа проходить між зовнішнім світом і тілом,
душа з тілом знаходяться в стані єдності й гармонії, але вони протиставлені
світу.
4. Збільшення простору свого «Я» до нескінченності, ототожнення себе
із Всесвітом [229].
На думку К. Уілбера, будь-який кордон є джерелом конфлікту, тому
проблемні питання, які виникають у рамках життєвого простору, повинні
бути спрямовані на розширення простору Я, на усвідомлення єдності з
іншими людьми й світом у цілому [229].
Життєвий простір динамічний і має властивість змінюватися як від
ситуації до ситуації, так і в онтогенезі. Психологічний світ, який впливає на
поведінку людини, вважав К. Левін, розширюється з віком як у відношенні
областей, так і щодо часового інтервалу, який береться до уваги. Розміри
цього простору не постійні, вони можуть збільшуватись у міру
дорослішання. Найчастіше свого максимуму вони досягають до середини
життя, поступово зменшуючись до старості [126].
Представник екопсихологічного підходу Ю. Швалб дає наступне
визначення життєвого простору: «Простір – це місце докладання зусиль
людини, спрямованих на осмислену й цільову зміну умов власного існування.
Іншими словами, простір життя є базовим психологічним конструктом
 28

визначення структури світу, який будується суб'єктом, виходячи із

самовизначення свого місця в цьому світі». [216, c. 13]
При цьому важливим, на переконання вченого, є те, що й у
психологічних, і у соціологічних теоріях стверджується: самі по собі об’єкти
простору не створюють. Для цього необхідне специфічне «накладання»
вектора особистісних або соціальних ставлень, які й структурують об’єкти
відносно один одного, тобто створюють «простір» [216, с. 217].
Отже, результати вивчення значної кількості психологічних досліджень
з проблеми життєвого простору особистості, дозволяють підвести такі
підсумки: життєвий простір особистості – це суб'єктивно опрацьована
реальність особистості, яка виникає в процесі взаємодії особистості з
навколишньою дійсністю, завжди має індивідуальний характер та виступає
місцем докладання зусиль людини, спрямованих на осмислену й цільову
зміну умов власного існування.
Тому розглядати життєвий простір особистості потрібно насамперед
через поняття суб'єктності, особливостей сприйняття, способу життя та
інтерпретації власного життя.
Оскільки життєвому простору властиво постійно змінюватися під
впливом взаємодії особистості з навколишньою дійсністю, то площиною цієї
взаємодії виступають життєві ситуації й життєдіяльність людини.
З поняттям життєдіяльності в психології ще гостріша проблема. Адже
до сьогодні існують певні суперечності між використанням самого терміна та
наповнення його психологічним змістом. Термін «життєдіяльність» в
психологічних текстах використовується чи не з перших праць – із кінця ХІХ
століття. Проте його наповнювали щонайменше трьома змістами –
біологічним, соціальним і побутовим.
На біологічному (соціально-біологічному) рівні життєдіяльність – це
активність індивіда, спрямована на підтримку й розвиток власного життя.
Основна проблема – безпека життєдіяльності. На психологічному рівні – це
 29

з'ясування умов і факторів, що на неї впливають, забезпечення безпеки й

розвитку власного життя.
На соціальному рівні життєдіяльність характеризується активністю
індивіда в житті соціуму, суспільства. Тобто в деякому сенсі ми маємо
схожість із біологічною інтерпретацією, за винятком того, що мова йде не
про виживання й розвиток системи (у зазначеному випадку соціальної), а
скоріше про її функціонування.
На побутовому рівні життєдіяльність використовується синонімічно
або з активністю чи діяльністю, або з поведінкою людини.
Перші спроби сформулювати психологічний зміст з’явилися в 1970-х
роках – як суб’єкта життя К. Абульхановою-Славською [1]. У дослідженні
психологічної структури життєдіяльності (О. Вернік) стверджується, що в
значній кількості психологічних досліджень, присвячених життєдіяльності, її
експліцитно визначають або як сукупну діяльність особистості, або як спосіб
функціонування індивіда на рівні організму, або використовують як синонім
діяльності [52].
К. Карпінський пропонує наповнювати психологічний зміст поняття
життєдіяльність у рамках досліджень життєвого шляху особистості [97].
Особистість виступає суб'єктом життя й стає таким у процесі розвитку
власної свідомості, діяльності. Тобто автор розглядає суб'єктогенез як
історичний процес – як постійний рух людини від симбіозу з іншими людьми
й зовнішньої детермінованості до відокремлення від свого оточення, до
саморегуляції й самовизначення. Ми дотримуємося такої точку зору та за
автором розглядаємо життєдіяльність як феномен перетворення особистості з
продукту у творця власної біографії. Це передбачає розвиток специфічних
психічних новоутворень: життєві цілі, плани, програми, смисли й ін. Життя
розуміється матеріалом або об'єктом; сенс життя – мотивом життєдіяльності;
життєдіяльність – формою діяльнісно-перетворюючого ставлення суб'єкта до
власного життя в цілому [97].
 30

Стійкою типовою формою життєдіяльності особистості виступає

категорія способу життя особистості.
Проблематика способу життя в соціальних науках стала особливо
актуальною з середини 1970-х років. Саме тоді виникла суспільна потреба
розуміти й передбачати соціальні відносини й з’ясувалася недостатність й
обмеженість аналізу окремих складових соціального життя людини. Було
здійснено значну кількість як теоретичних, так і емпіричних розвідок і
значних досліджень, у яких брали участь і психологи. З’ясовувалося, що
поняття способу життя має й важливе прикладне значення – воно
характеризує зміни в соціальних і психологічних нормах як груп населення,
так і окремої людини.
У роботах І. Бєстужева-Лади [27], І. Рибкіної [217], київської
соціологічної школи (І. Головаха [69], Л. Сохань [215], В. Тихонович [91] й
ін.) висвітлено розуміння не тільки цього поняття, але й визначення його
безпосередньої структури, властивостей і специфіки, у тому числі в
психологічному контексті. Зокрема було виділено не менше 250 індикаторів
способу життя.
Проте лише наприкінці 1990-х – початку 2000-х років спосіб життя стає
безпосереднім предметом психологічного дослідження. І навіть більше,
посідає центральне місце в розвитку нової галузі психологічного знання й
практики – екологічній психології (Ю. Швалб [258], О. Рудоміно-Дусятська
[205], А. Льовочкіна [143] й ін.).
На думку дослідників лабораторії екологічної психології, спосіб життя
є категорією, що відображує діяльнісний бік ставлення людини до світу. При
цьому специфічним змістом поняття способу життя є форми організації
життєдіяльності індивіда чи груп людей. В аналізі психологічних моделей
способу життя ними виділяються механізми постановки цілей у
життєдіяльності й прийняття відповідальності за результати. При цьому такі
механізми задають «не зміст конкретних цілей діяльності індивіда, а спосіб
 31

постановки цілей, тобто вони і є схемами співорганізації внутрішніх інтенцій

особистості й зовнішніх умов діяльності» [216, с. 71].
Серед основних властивостей способу життя виділяють:
– поширення на усі рівні соціальності – від індивідуального до
суспільного;
– об’єктивність соціальної взаємодії в найбільш значущих сферах
життя суспільства – у виробництві, споживанні, управлінні,
забезпеченні захисту тощо;
– набір цінностей і норм, що детермінують поширення й передачу від
покоління до покоління визначених моделей поведінки;
– внутрішньо диференційовану цілісність, що характеризує як індивіда,
так і соціум та визначається у ставленнях особистості.
Отже, категорія способу життя є однією з найважливіших категорій
практичної психології. Одним із факторів, який може суттєво вплинути й
змінити звичний спосіб життя, виступає «життєва ситуація». При цьому
виділяються прості й складні, буденні, нормальні й екстраординарні,
проблемні й конфліктні, травмуючі й кризові, невизначені й складні,
екстремальні й катастрофічні ситуації.
Кожна людина здійснює власну життєдіяльність у тій чи іншій
життєвій ситуації. Проблематикою психології життєвої ситуації індивіда і
особистості, подій та життєвих криз займалися вчені: К. Альбуханова-
Славська [1], Л. Бурлачук [44], Ф. Василюк [48], С. Максименко [148],
В. Панок [177], Т. Титаренко [225], Ю. Швалб [264] та ін.
Зокрема Л. Бурлачук та О. Коржова, аналізуючи загальні
характеристики життєвих ситуацій, значну увагу приділяють проблемам
особистісно-ситуаційної взаємодії й поведінки людини в життєвих ситуаціях
[44]. При цьому вони користуються одним із поширених підходів до
психологічного аналізу життєвої ситуації – подієвим, у якому
передбачається перебіг змін у певній логіці: усі події мають початок і
закінчення. Науковці пропонують адаптаційну парадигму на континуумі
 32

здоров’я – хвороби. Відповідний процес охоплює також особистісні аспекти

життєдіяльності.
Життєва ситуація виступає як умова життя особистості. Людина,
вступаючи у взаємодію з життєвою ситуацією, з одного боку будує дану
взаємодію в контексті власного життєвого шляху, а з іншого – реалізує всю
систему сформованих у неї ставлень. Разом із тим, ситуація може запускати
динаміку смисло-ціннісних процесів, що вимагатиме від особистості певної
активності, пов’язаної зі змінами, переходом до нового етапу буття,
переосмислення життєвого шляху тощо.
Т. Василенко [47] розуміє життєву ситуацію як зовнішні умови
перебігу життєдіяльності людини і як результат активної взаємодії
особистості й середовища. Таким чином, пропонуємо аналізувати життєву
ситуацію на трьох рівнях:
життєва ситуація як умова життя людини;
ситуація як етап життєвого шляху особистості;
формування ставлення особистості до ситуації.
З іншого боку, значна кількість науковців визначає ситуації як життєві,
тобто такі, що є суттєвими, і, таким чином, включені людиною до власного
життєвого шляху. Вони передбачають сукупність певних обставин, що
впливають на світосприймання й життєдіяльність особистості в певний
період її життя [50].
Ми вважаємо, що ситуація має бути розглянута з позиції взаємодії
суб'єкта, що знаходиться на певному етапі свого життя, з усіма умовами
здійснення його життєдіяльності як зовнішніми, так і внутрішніми. Ситуація
– це завжди ситуація конкретного життя індивідуального суб'єкта, тобто
життєва ситуація. За якісними особливостями, а також за своєрідністю,
унікальністю життя суб'єкта, ситуації можуть бути класифіковані на типові,
нормативні та нетипові, особливі (складні).
У деяких дослідженнях особливу увагу приділяють часовим і
просторовим характеристикам життєвої ситуації, розглядаючи її певним
 33

«хронотопом» (термін В. Ковальова) [102]. У зв’язку з цим окремий інтерес

викликає проблема часових і просторових меж життєвої ситуації та їх
визначення суб’єктом, що обумовлюється щонайменше двома соціально-
психологічними механізмами: індивідуальною картиною життєвої ситуації та
системою соціокультурних норм.
Поведінка суб’єкта життєдіяльності в життєвій ситуації детермінується
особистісною системою цінностей і установок; культурними нормами;
соціальним контекстом ситуації; еспектаціями суб’єкта ситуації;
мотиваційними властивостями ситуації; співвіднесенням змісту ситуації й
цілей її суб’єкта.
Варто відзначити дослідження з особливостей типових життєвих
ситуацій майбутніх психологів (Т. Рисинець). За сферами життєдіяльності
психолога було виділено 6 типів життєвих ситуацій: ризики й загрози
здоров’ю й життю; міжособові взаємини; сімейні стосунки; власний
розвиток; соціальна адаптація; актуальна професійна діяльність [198].
У цілому, у дослідженнях життєвої ситуації виділяється два ключових
підходи: у першому життєва ситуація усвідомлюється умовою життя й
розвитку людини; у другому – етапом життєвого шляху.
Важливими методологічними складовими розгляду життєвих ситуацій
у контексті проблематики даного дослідження ми вважаємо:
1. зв’язок життєвої ситуації з особистісними стратегіями поведінки;
2. розгляд адаптивного й дезадаптивного варіантів взаємодії
особистості із життєвою ситуацією.
Таким чином, розбудову життєвого простору особистості можна
розглядати як опанування нею власною життєвою ситуацією, яка має
усвідомлюваний і поведінковий рівні.
У сучасному світі значно зростає кількість нестабільних, суперечливих
соціальних, психологічних, фізичних, біологічних змін, які унеможливлюють
швидке опанування життєвою ситуацією, викликають труднощі та
призводять до певних психологічних проблем.
 34

Сьогодення характеризується суттєвим прискоренням соціальних змін,

пов’язаним зі стрімким розвитком технологій, у тому числі комунікативних.
Глобальна екологічна криза, пов’язана з перенаселенням, забрудненням і
виснаженням ресурсів з одного боку, подолання часових і просторових
бар’єрів через упровадження інформаційних технологій і пов’язані з цим
процеси інтеграції – з іншого, призводять до суспільних трансформацій в
усіх сферах життя окремої людини – і в сімейній, і в освітній, і в професійній,
і в побутовій та ін.
Тож в повсякденних умовах життєдіяльності особистість постійно
потрапляє в життєві ситуації, які об’єктивно не можуть бути визначеними й
зрозумілими, проте вимагають певної активності й дій.
Тому реальною психологічною проблемою, що виникає в житті
особистості, виступає ситуація невизначеності, яка однозначно вимагає від
неї прийняття рішення стосовно актуальної ситуації, загалом життя та
власного майбутнього.
Проблема невизначеності існує дуже давно, проте до початку ХХ
століття вона була лише «полем дії» для філософів. Ще в стародавній Греції
цю тему обговорювали Анаксімандр, піфагорійці, Геракліт, Платон,
Арістотель і багато інших. Зокрема Платон вважав, слідом за піфагорійцями,
ідеальний світ – світом визначеності, тоді як матеріальний світ – чимось
невизначеним, визначеність йому надає ідея [184]. Арістотель розумів
невизначеність об’єктивною відсутністю певних якостей, кількості, місця,
часу та ін. Усім тим, що властиве актуальному буттю [12]. Питання
невизначеності відображено у працях І. Канта [96], Г. Гегеля [64], Ф. Ніцше
[305] й ін.
Із початку ХХ століття проблема невизначеності вийшла на перший
план не тільки філософського, але й наукового пізнання. У квантовій фізиці
(1927) В. Гейзенберг [65] запропонував принцип невизначеності, яким довів
наявність онтологічної невизначеності у фізичному світі. У контексті теорії
 35

пізнання це розумілося як неможливість чи обмеженість застосування понять

наявних теорій для опису нових явищ.
Аналогічно й у математиці на початку ХХ століття було
сформульовано деякі парадокси (антиномії), що призводили до
невизначеності. Один із найвідоміших із них – це парадокс Б. Рассела (1901)
в теорії множин, який пов’язаний з античним «парадоксом брехуна»:
1) даний вислів брехня; 2) чи є даний вислів істинним? Подібні парадокси
приводили до невизначеності й стимулювали перегляд основ математики –
аксіоматизації (за Д. Гілбертом). Проте в 1930 році К. Гьодель довів, що при
будь-якому виборі аксіом існують теореми, які не можна ані довести, ані
заперечити. Тобто, ствердив невизначеність основою самого визначеного
знання – математики [цит. за 161].
Із кожним десятиліттям кількість праць, присвячених цій проблемі,
стрімко збільшувалася, розширюючи та поглиблюючи її, зокрема на
суспільний і гуманітарний рівні. Так, М. Фуко [240], аналізуючи різницю між
безумним і розсудливим, констатував відсутність точного визначення в самій
концепції безумства. Він стверджував, що наука й медицина приходять на
більш пізніх етапах, уже після того, як було вироблено практику поділу на
нормальних і безумців. Щодо походження значень понять [239] у цьому ж
контексті філософ констатував: граматично правильне твердження може не
мати смислу, й, навпаки, неправильне речення може мати сенс.
П. Бурдьє [43] у 1997 році стверджував про зростання загальної
соціальної невизначеності. Він відзначає невизначеність у засобах існування
через поточне й майбутнє зростання безробіття в суспільстві «двох третин» і
«однієї третини». Невпевненість у завтрашньому дні породжує стратегію
життя «тут і зараз», оскільки незрозумілим стає те, чи будуть старання і
витрати сьогодення вважатися корисними й цінними завтра. Із виробничих
відносин і ринку, ця ідея продукується на усі без винятку інші сфери життя
людини. Це стосується й партнерських взаємин, і віри, і сім’ї. Усюди в
 36

повсякденне життя сучасної для П. Бурдьє людини впроваджується ідея

одноразовості [43].
Життя людини в сучасному суспільстві передбачає її існування та
розвиток в умовах постійної невизначеності. Ситуація невизначеності
супроводжує особистість у всіх сферах її життєдіяльності: економічній,
політичній, соціальній, духовній, унеможливлює прогнозування свого
майбутнього та породжує негативні переживання на рахунок сьогодення.
В. Зінченко [89] та Т. Корнілова [110] у своїх дослідженнях вказують
на принцип невизначеності, який став у нашому столітті не менше значущим,
ніж принцип детермінізму. «Невизначеність при цьому виступає тим «полем»
взаємодій, на якому розгортається активність людини, що відповідає
викликам як конкретної ситуації, так і, у більш широкому контексті, власної
долі» [110, с. 9].
Те що було лише питанням пізнання, питанням теорії, яким
переймалися виключно філософи, фізики, математики й інші науковці,
наприкінці ХХ – початку ХХІ століть стало незамінною частиною
повсякдення чи не кожної людини.

1.2. Середовищні і внутрішні компоненти ситуаційної

невизначеності в життєдіяльності особистості
Життєдіяльність сучасної людини наповнена невизначеністю, яка
супроводжує її у всіх життєвих сферах: економічній, політичній, соціальній,
культурній, професійній, особистій, тощо. Нестабільність, неможливість
контролювати та впливати на процеси життя здатні викликати з однієї
сторони негативні внутрішні переживання особистості: страх, тривожність,
пригніченість, безініціативність тощо. А з іншої – розвивати агресивні,
загарбницькі, антигуманні якості, що здатні породжувати загальну
незадоволеність власним життям та неможливість реалізовуватися відповідно
до власних цінностей, принципів, ідеалів.
 37

А. Асмолов [14] стверджує, що подібні загальносвітові тенденції

знаходять своє відображення і в соціальній та психологічній науках: при
описі сучасності через призму різних методологічних підходів все частіше
відзначаємо такі її властивості: поліфонічність, прискорення змін,
мобільність, плинність, різноманітність, складність, гетерогенність,
нелінійність, багатовимірність і невизначеність [14]. У зв'язку з цим категорія
«невизначеність» привертає до себе все більшу увагу.
Аналіз наукової літератури дозволяє відзначити, що проблему
невизначеності вивчали як зарубіжні (С. Баднер , Р. Бріслін, Н. Нортон,
Е. Френкель-Брунсвік, Р. Халлман, та ін.), так і російські (В. Зінченко,
Т. Корнілова, Д. Леонтьєв, О. Луковицька та ін.) та українські вчені
(Л. Бурлачук, А. Гусєв, С. Максименко, Є. Носенко, П. Лушин, С. Хілько,
М. Шаповал). Проведений аналіз наукових досліджень із зазначеної
проблеми вказує на різноманітність тлумачення невизначеності.
Так Д. Леонтьєв [129] трактує невизначеність як ситуацію з невідомими
змінними, або відносну невідомість того, що відбувається. Є. Крінчік [119]
ситуацію невизначеності розглядає як наявність неповної інформації щодо
того, що відбувається тут і зараз в умовах необхідності прийняття рішення.
Невизначені ситуації передбачають невизначеність стимулу й необхідність
його виокремлення з безлічі подібних. Як ситуацію подвійності,
суперечливості і незв’язності інформації, що надходить, невизначеність
трактує Р. Халлман [292].
Серед українських дослідників вказаної проблеми слід насамперед
виокремити роботи С. Максименка [153], автор розглядає невизначеність як
стан (процес), що виникає в ситуації об‘єднання мінливості ознак двох і
більше психічних явищ; П. Лушина [141], який ситуації невизначеності
розглядає як перехідні стани, що спонукають людину переживати позитивні
емоції в нових неструктурованих, неоднозначних ситуаціях, сприймаючи їх
не як загрозу, а як такі, що кидають виклик; А. Гусєва [75], вбачає в
ситуаціях невизначеності резерв різноманітних шляхів розвитку особистості
 38

та становлення нової ідентичності. Щодо критеріїв класифікації ситуацій

невизначеності, то слід зазначити, що в психологічній науці є роботи з різних
аспектів дослідження – визначення типів ситуацій невизначеності в
професійній діяльності педагога (Є. Кригер) [119], типи ситуацій
невизначеності в психології мислення і ризику (Т. Корнілова [111],
С. Максименко [152]) та ін.
Проблема невизначеності в психологічних дослідженнях висвітлюється
достатньо систематично й у різних контекстах, наділених дещо схожими між
собою термінами, які пов’язані з неоднозначністю, складністю,
невизначеністю, непередбачуваністю.
Поведінка й психічні процеси людини не повністю підкорюються
жорстким, причинно-наслідковим закономірностям. Різні можливості
виникають при розриві детермінації, а поняття можливості тісно пов’язані з
поняттям невизначеності, що означає наявність альтернативних перспектив. І
навпаки, можливість може з’явитися тільки там, де існує неповна
визначеність. Відмінність можливості і ймовірності полягає в наступному:
можливість означає, коли щось у майбутньому реалізується через наші власні
дії і іншим способом реалізуватися не може; ймовірність – коли щось
трапляється або не трапляється незалежно від наших власних дій [111].
Доречно зазначити, що невизначеність, окрім неприємних емоцій, містить у
собі важливий потенціал для людини за умови адекватної позиції у ставленні
до невизначеності й можливості відчути притаманні їй позитивні
переживання.
В. Зінченко [89] зазначає, що «невизначеність у психології виступає
значно виразніше, ніж в інших науках. «...У психології завжди фіксувалися
різноманітні параметри, що стосувалися порогів чутливості, часу реакції,
траєкторії живого руху, обсягів уваги й пам'яті, сили емоцій, розуму і т.п.»
[89, с.7]. Історія ж психології може бути представлена як чергування періодів
невизначеності й визначеності. Невизначеність долали введенням того чи
іншого пояснювального конструкта, який ставав провідним на даному етапі
 39

вивчення, «розростанні» даного конструкту до втрати своїх евристичних

функцій, і знову переходу вивчення в стадію невизначеності. Як зауважує
В. Зінченко, невизначеність властива також ситуації становлення й розвитку
людини. А виражена вона може бути в «якості можливих альтернативних
способів активності» [89, с.17]. Таким чином, психологія, звертаючись до
некласичних форм раціональності, вводить поняття невизначеності в ситуації
розвитку людини й розгортання будь-яких видів активності.
У психологічній літературі існує декілька визначень ситуації
невизначеності в залежності від основних ознак, проявів, суті й змісту.
Невизначені ситуації передбачають невизначеність стимулу й необхідність
його виокремлення з безлічі подібних. Є. Лустіна [165] невизначеність
розглядає як ситуацію, яка в суб’єктивному усвідомленні індивіда суворо не
детермінована ні в засобах рішення, ні в шуканому результаті.
При цьому сприйняття ситуації невизначеності особистістю зумовлено
системою етнокультурних, соціальних, індивідуально-психологічних,
статево-вікових та інших чинників, залежно від яких й обирається та чи інша
стратегія поведінки суб’єкта щодо подолання ситуації невизначеності [107].
Г. Солнцева відзначає значну суб'єктивність сприйняття ситуації як
невизначеної через те, що значною мірою вона буде визначатися потребами
суб'єкта і його уявленнями про наявні умови [61].
У роботах дослідників виділено ряд характеристик невизначених
ситуацій, до найбільш поширених та головних із яких можна віднести
новизну, суперечливість, складність; велика кількість можливостей, виборів і
рішень; непередбачуваність – неможливість прогнозування розвитку,
невідомість ймовірності події, сприймається як відсутність причинно-
наслідкових закономірностей; неконтрольованість – суб'єктивну
неможливість керувати розвитком подій, протистояти несподіванкам,
передбачити їх. Доведено також, що невизначеність виникає внаслідок
неможливості категоризувати ситуацію через відсутність інформації [107].
 40

У дослідженнях Н. Парфенової [178] невизначеність розглядається як

інформаційна характеристика ступеня неузгодженості між впливами
стимулів довкілля та мотиваційною обумовленістю поведінки суб'єкта, яка
відображає суперечності й породжує життєві проблеми. Невизначеність як
сприймається суб'єктом, так і виражається в його висловлюваннях, що
необхідно враховувати при операціоналізації «суб'єктивного образу світу і
себе в ньому» [178].
У концепції життєвого шляху соціально-орієнтованого психоаналітика
Е. Еріксона [281] невизначеність постає як наслідок переживання
особистістю певних вікових стадій. Перехід до наступної стадії
супроводжується внутрішнім конфліктом, кризою. У кризові періоди життя
виникає висока уразливість Его, основною функцією якого є психологічна
адаптація. Криза як невизначеність ситуації, породжує внутрішню боротьбу,
конфлікт. Подолання невизначеності життєвих етапів залежить від розвитку
Его [281]. Е. Еріксон вважає, що навіть людина з високою рефлексивністю не
завжди здатна виявити свої внутрішні суперечності, і це може призводити до
затримки соціального розвитку особистості. Зокрема це стосується кризи
юнацького віку, яка пов'язана із професійним самовизначенням особистості.
Невизначеність у цьому плані виступає рушійною силою, яка вимагає від
молодої людини прийняття рішення стосовно власного майбутнього і може
викликати сильні переживання. Подолання невизначеності в юнацькому віці
сприяє гармонійному розвитку та професійному становленню особистості
[281].
За В. Сафіним і Г. Ніковим, індивід, який самовизначився, – це
«суб’єкт, який усвідомив, що він хоче (цілі, життєві плани, ідеали), що він
може (свої можливості, схильності, обдарованість), що він є (цілі, життєві
плани, ідеали), чого від нього хоче або очікує колектив, суспільство, він
готовий функціонувати в системі соціальних взаємин» [206, С. 66].
У роботах Т. Мартинової і Н. Морозової, Н. Мирончук,
Т. Сапожнікової та ін. акцент робиться на осмислення індивідом цілісності
 41

власного життя, вибір свого життєвого шляху, становлення системи

життєвих мотивів і цінностей. Т. Сапожнікова зазначає, що «Життєве
самовизначення – це екзистенційний вибір людини, який полягає в прийнятті
рішення про смисл життя і його стратегії на основі рефлексивно-ціннісного
осмислення пережитих подій і самореалізація відповідно до прийнятого
рішення» [38].
Зважаючи на наведені приклади наукових досліджень, ми бачимо, що в
життєвому просторі особистості категорія невизначеності виступає
протилежним поняттям до категорії життєвого самовизначення. Отже,
ситуацію невизначеності ми пропонуємо розглядати саме через систему
внутрішніх детермінант особистості та суперечностей, які в них виникають.
Знання про суперечності, зосереджене в різних західних теоріях
особистості, стосується, головним чином, їх негативної життєвої ролі або
звернено до їх конструктивного або деструктивного результату. Зокрема
розвиваються ідеї, що суперечності виступають підставою невротичних
розладів особистості (З. Фрейд [285], К. Хорні [249]). Феномен нерозв'язних
суперечностей свідчить про неповноту проживання особистістю власного
життя (К. Роджерс [107], В. Франкл [284]). Такі опозиції, як свідомість і
несвідоме, свобода і безпека, індивідуальність і соціальність, утворюють
суперечливий контекст індивідуального життя, що наповнює її стражданням
і вічним вибором (Е. Фромм [238]). Життєві суперечності входять у
структуру особистості й забезпечують основну динаміку її психічного життя.
У цій динаміці протиставляються розвиток і руйнування; одна форма
психічного пригнічує іншу; слабо диференційована форма компенсує
свідому; несвідома форма набирає силу й потужно проривається у свідомість.
Множинні опозиції іноді активізуються й парадоксально утворюють єдину
«вибухову» цілісність у критичній ситуації життя особистості (К. Юнг) [295].
Саме життєві суперечності, за словами С. Рубінштейна, є невіддільною
рисою особистості, «взятої всередині буття» [202]. Людина безперервно
співвідносить і вирішує суперечку між внутрішніми й зовнішніми умовами
 42

свого життя, своїм індивідуальним потенціалом, здібностями й соціальними

очікуваннями, своїми задумами й життєвими обставинами. Вона стоїть перед
необхідністю давати оцінки своїм вчинкам і вчинкам інших людей, виходячи
зі своїх моральних установок, здійснювати вибір, приймати рішення, діяти й
нести відповідальність за непередбачені результати своєї активності,
самостійно визначати співвідношення добра і зла у своєму житті. Категорія
«особистісних суперечностей» розкриває складні форми зв'язків особистості
з життям, способи здійснення індивідуального життя, висвічує провідні
життєві цінності індивідуальної особистості [202].
У вітчизняній психології суперечності розглядаються як неминучий
наслідок активності особистості й джерело цієї активності. Одним із
найважливіших критеріїв зрілості особистості визначається її здатність
породжувати суперечності на своєму життєвому шляху, продовжувати їх,
загострювати, витримувати, пізнавати й вирішувати. Ставлення особистості
до своїх суперечностей істотно визначає узагальнений спосіб її життя
(С. Рубінштейн [202], К. Абульханова-Славська [2]).
Відповідно до зазначених підходів, очевидно, що одним із компонентів
ситуації невизначеності є мотиваційно-ціннісний, який варто розглядати
через дослідження суперечностей, які виникають у внутрішньому світі
особистості як зіткнення її протилежно спрямованих мотивів (потреб,
інтересів, цінностей, цілей, ідеалів).
На мотиваційно-ціннісному рівні найтиповішими внутрішніми
суперечностями виступають усі мотиваційні типи та цінності. На них
наголошували Ш. Шварц та В. Білскі. Автори виділяють наступні
характеристики цінностей [313].
1. Цінності – це переконання (думки). Але це не об'єктивні, холодні
ідеї. Навпаки, коли цінності активуються, вони змішуються з почуттями й
забарвлюються ними.
 43

2. Цінності – цілі, бажані людиною (наприклад, рівність) і образ

поведінки, який сприяє досягненню цих цілей (наприклад, чесність,
схильність до допомоги)
3. Цінності не обмежені певними діями й ситуаціями (тобто
трансцендентні). Послух, наприклад, відноситься до роботи або школи,
спорту або бізнесу, сім'ї, друзів або сторонніх людей.
4. Цінності виступають як стандарти, які керують вибором або оцінкою
вчинків, людей, подій.
5. Цінності впорядковані за важливістю один одного. Упорядкований
набір цінностей формує систему ціннісних пріоритетів. Різні культури й
особистості можуть бути охарактеризовані системою їх ціннісних
пріоритетів [313].
Дослідження цінностей можуть проводитися на двох рівнях аналізу: –
на рівні особистості (індивідуальних відмінностей); – на рівні культури
(відмінностей у соціальній культурі).
Для нашого дослідження актуальним виступає аналіз цінностей на рівні
особистості (індивідуальних відмінностей). Одиницею аналізу виступає
особистість. Для окремих людей (індивідів) цінності являють собою
мотиваційні цілі, які служать керівними принципами в їх житті [293; 296].
Відносини між різними цінностями відображають психологічну динаміку
конфлікту й сумісності, яку індивіди відчувають, коли слідують цінностям у
повсякденному житті. Люди, наприклад, не можуть прагнути завоювати
авторитет для себе і в той же самий час намагатися бути скромними, але вони
можуть одночасно прагнути до авторитету й матеріального добробуту.
Кореляції між оцінками цінностей, які дають люди, лежать в їх основі осі
виміру (dimensions). Ці осі вимірювання групують індивідуальні цінності.
Одним із найбільш поширених підходів до вивчення цінностей і
ціннісних орієнтацій є концепція М. Рокича. У теорії М. Рокича під
цінностями розуміється вид переконань (beliefs), який має центральне
положення в індивідуальній системі переконань [310].
 44

Між цінностями особистості також виникають суперечності.

Наприклад. цінності збереження (наприклад, «соціальний порядок»)
протиставляються цінностям зміни (наприклад, «різноманітне життя»).
Цінності самовизначення (наприклад, «відданість») протиставляються
цінностям самозвеличення (наприклад, «соціальна влада»). Перша опозиція
відображає суперечності між збереженням традицій, захистом стабільності,
незмінності суспільства та власними незалежними поглядами й діями
людини. Друга опозиція відображає протиріччя між прагненням приймати
інших людей як рівних, доброзичливо ставитися до них і бажанням
досягнення влади, зміцнення (можливостей впливу на інших). Очевидно, що
існують і несуперечливі парні відносини між цінностями (наприклад, «влада»
і «досягнення», «традиції» і «конформність»).
Інше джерело невизначеності на ціннісному рівні закладено в концепції
цінностей Ш. Шварца [314]. Він виділяє два рівні цінностей – нормативні
(соціальні ідеали) й поведінкові («реальні», що формуються на основі
безпосереднього власного життєвого досвіду). Таким чином, невизначеність
може переживатися через невідповідність безпосередніх цінностей, які
людина реалізує у власній активності, та тих цінностей, які вона вважає
правильними. Наприклад, цінність гедонізму виявлена головною на
нормативному рівні, яка слабко реалізується в реальній поведінці. З даної
моделі пропонуються й дві базові стратегії виходу з конфлікту – перегляд /
зміна або власної системи цінностей, або власного способу життя [314].
Внутрішньо-особистісний конфлікт, як і ситуація невизначеності, не
може виникати на порожньому місці, адже будь-яка особистість прагне до
свободи й самореалізації. Для того щоб виникла ситуація невизначеності,
необхідно, щоб вказані суперечності набули глибокого особистісного змісту,
якщо цього не буде, то людина просто не надасть їм суттєвого значення.
На думку В. Братуся, смислова сфера особистості є ієрархію
динамічних смислових систем і розглядається на рівнях [40]:
 45

- ситуативно-прагматичному, коли сенси визначаються самою

предметною логікою досягнення мети в даних конкретних умовах;
- егоцентричному, де смисли визначаються індивідуальними потребами
й вигодами стосовно соціальних уявлень, насамперед, про успішність;
- групоцентричному, де смисли пов’язуються з груповими феноменами –
саме на даному рівні актуалізуються рівні «своє» - «чуже» / «близьке» -
«далеке»;
- громадсько-центричному (колективістському), на якому цінності
зіставляються з моральними загальнолюдськими, просоціальними [40].
Окремо в дослідженнях мотиваційно-ціннісної складової ситуаційної
невизначеності розглядається поняття «вибору» особистості (Г. Балл [18],
Д. Леонтьєв [128] Є. Мандрикова[156] й ін.). Наголошується, що поняття
«вибір» є багатоаспектним, але пов’язане з ціннісно-смисловою сферою
особистості. У даному понятті відбивається єдність багатьох аспектів
людської психіки. Науковці стверджують, що важливою проблемою є
вдосконалення ціннісно-смислової регуляції суспільно значущих рішень.
Ознаками зрілого ставлення до суперечностей є: усвідомлення
особистістю власних сперечань, рефлексивне виділення опозицій, розумове
оперування опозиціями, встановлення різних співвідношень між опозиціями,
знаходження оптимального співвідношення, розв'язання суперечності
відповідно до цінностей, здатність до життєвої дії на розв'язання
суперечностей, здатність створювати значущі життєві ситуації, де в
подоланні протиріч особистість перевершує себе.
У роботах О. Луковицької акцент робиться на когнітивному
компоненті невизначеності [138], авторка вказує на ситуацію невизначеності
як умову для активізації психічних механізмів людини. Із точки зору прояву
емоцій людини, представники когнітивного напрямку вказують на те, що
ситуація невизначеності супроводжується негативними емоціями (страх,
ненависть, тривога, відраза) різної інтенсивності й тривалості, а
передумовами її виникнення є дефіцит інформації.
 46

На думку А. Подд’якова, негативні емоційні стани в умовах

невизначеності «відображають принципову неможливість знаходження
єдиного обґрунтованого, найдоречнішого, правильного зі всіх точок зору
вибору: вибору єдиного універсального підходу, єдиної цілі, єдиної гіпотези,
єдиного методу, єдиного критерію оцінки результату» [185].
Невизначеність у сприйнятті життєвої ситуації пов’язана з
внутрішньою боротьбою в процесі прийняття рішення не тільки про те, що
робити, але й коли робити, у який момент почати дію. При наявності
протилежного бажання, що певною мірою гальмує потрібну дію, можна
говорити про когнітивну складову життєдіяльності в ситуації невизначеності.
Саме з цим рівнем пов’язується найбільша кількість досліджень. Р. Нортон у
1975 році, спираючись на проведений ним контент-аналіз статей з
«Psychological Abstracts» за 1933 – 1970 роки, що торкалися проблем
невизначеності, виокремив вісім різних явищ, що пов’язані з невизначеністю:
1) множинність суджень;
2) неточність, неповнота та фрагментарність;
3) вірогідність;
4) неструктурованість;
5) дефіцит інформації;
6) ненадійність;
7) несумісність та суперечливість;
8) незрозумілість.
Але при цьому він зазначав, що «сутність кожної з категорій взаємно
проникає в сутність усіх інших категорій» (цит. по [138]).
У тому ж 1975 році Магуен та Крайтлер висловили припущення, про
те, що невизначені ситуації виникають за однієї з трьох основних причин:
1) ситуація може бути інтерпретована (пояснена) різними шляхами;
2) ситуація є складною для категоризації; 3) ситуація містить сперечання чи
конфлікт [230].
 47

Окремо варто виділити й точку зору, що при внутрішній роботі та

вирішенні життєвих суперечностей найважливіша роль належить мисленню.
Разом із тим, сам розумовий процес є місцем зародження й розгортання
протиріч особистості, адже предметами мислення стають не тільки об'єкти
зовнішнього світу, а й об'єкти внутрішнього світу: відчуття, почуття,
переживання, спогади, фантазії, образи, ідеї, аспекти відносин і самі
відносини, ефекти, рефлексії та ін. У мисленні відбувається ідеалізація
об'єктивного світу, переплітаються зовнішній і внутрішній світ особистості в
їх динамічних взаємодіях і взаємовпливах.
Мислення особистості, що оперує протилежностями, є пошуковим,
дослідницьким, проблемним. Завдяки йому особистість може набути
здатності будувати й реалізовувати інтелектуальні моделі, проекти, стратегії
власного життя. Суперечності конституюються й продуктивно вирішуються
мисленням, удосконалюють інтелектуальне забезпечення її життя.
У людини, яка конструктивно ставиться до своїх суперечностей,
розвивається почуття й усвідомлення розширення життєвих кордонів та
зміщення життєвих меж. Формується суб'єктивний контур унікального
життєвого простору.
Узагалі, когнітивна складова ситуації невизначеності так чи інакше
пов’язується з інформацією. Наприклад, Т. Корнілова в ситуації
невизначеності ключовою позначає інформаційну ознаку, за якою виділяє
три типи невизначеності – недостатність, суперечність та нечіткість
інформації [110]. На емпіричному рівні даний підхід в основному
реалізується в дослідженнях прийняття рішень. Від початку тут спиралися на
розуміння інформаційних причин невизначеності як чисто зовнішніх умов,
усвідомлюючи під ними реальний дефіцит або надлишок інформації.
Однак існує ряд експериментальних даних, які доводять, що не тільки і
не стільки об'єктивні параметри інформаційного поля задають
характеристики ситуації невизначеності, скільки суб'єктивно приписувані,
інформаційному потоку особливості змушують людину оцінювати ситуацію
 48

прийняття рішень як більш-менш певну. Досліджено, що інформація,

суб'єктивно оцінювана як доступна, ненадійна або марна, знижує суб'єктивну
невизначеність ситуації, впливаючи на швидкість прийнятого рішення.
Навпаки, суб'єктивно оцінювана як важкодоступна, інформація може
вплинути на підвищення суб'єктивної невизначеності ситуації, приводячи до
поведінкових наслідків – відкладання вирішення, розширенню «зони
бездіяльності» [110].
О. Бєлінська [22] стверджує, що традиційно для більшості соціально-
психологічних підходів провідною ознакою інформаційної невизначеності
виступає не тільки і не стільки брак інформації, скільки її суперечливість – як
несумісність двох або більше когніцій [22]. Зауважимо, що подібна
несумісність розглядається й на «осі часу» – як наявність одномоментної
неузгодженості або як несумісність актуального й минулого знання. Даний
підхід експлікований практично у всіх когнітивістсько соціально-
психологічних моделях, починаючи ще з теорії когнітивного дисонансу
Л. Фестінгера [234]. Як відомо, прагнучи редукувати когнітивний дисонанс,
що виникає, людина може спробувати змінити або усунути один з елементів,
що не узгоджується. Тим самим шляхом вибіркового сприйняття елементів,
релевантних ситуації, людина може почати активно добудовувати,
«довизначати» невизначену ситуацію так, щоб вона відповідала консонансній
схемі, знижуючи свою суб'єктивну невизначеність. Фактично з позиції даної
концепції суб'єктивно пережита невизначеність може бути зрозуміла як
наслідок особливостей категоризації причинності, а, відповідно, основним
механізмом її редукції (у цьому випадку не об'єктивно-інформаційної, а
суб'єктивної – сприймається як суперечливість) стане механізм дозволу
когнітивного дисонансу [234].
Можливий і інший акцент у розумінні ситуації невизначеності, коли
під провідною її ознакою розуміється неможливість (як правило, об'єктивна)
контролю з боку суб'єкта дії. З цієї точки зору власне суб'єктивна
невизначеність виникає тоді, коли перцептивна установка людини
 49

«наштовхується» на деякий інформаційний бар'єр, що виражається або в

нестачі знань про ситуацію, або в несформованості умінь і навичок дій у
такій ситуації. Цей погляд переважає в сучасних дослідженнях поведінки
особистості у важких ситуаціях [177]. Очевидно, що так невизначеність
ситуації підвищує множинність її результатів.
Отже, найбільш поширеними ознаками ситуації невизначеності є
новизна, складність і суперечливість. При цьому нерідко поєднуються
«зовнішній» (перш за все – інформаційний) і «внутрішній» (наприклад,
суб'єктивна неможливість контролю) параметри. Підкреслимо, що в
соціально-психологічному ракурсі цікавішим видається звернення до
«внутрішніх» ознак – саме до сприйняття ситуації як невизначеної.
Очевидно, що вплив на них можуть надавати й деякі особистісні диспозиції.
Особистісні підстави суб'єктивної невизначеності бачаться дослідникам по-
різному, але в цілому центруються навколо мотиваційно-потребових станів і
особливостей когнітивної сфери суб'єкта.
Окремо варто відзначити аналіз когнітивної складової невизначеності
О. Хайруліна [242]. Такий компонент ним досліджується на основі
ґрунтовного міжпредметного аналізу сучасних підходів до невизначеності як
у гуманітарних, так і соціономічних, технічних й природничих дисциплінах.
Дослідник відзначає, що в руслі СМД-підходу (Г. Щедровицького й
В. Лєфевра) «першою проблемою організації та управління є проблема
співвідношення між визначеністю і невизначеністю завдань, які ставляться»
[270].
Миследіяльність особистості в умовах невизначеності має такі етапи-
елементи: розуміння; рефлексія; мислення; «мислетекст»; миследія.
Особливістю самого процесу мислення суб’єкта є його нелінійність у
сенсі СМД-методології, що узгоджується з філософським принципом
нелінійності як принципом співвіднесення невизначеностей В. Гейзенберга
[65]. Цей принцип науковець вбачає зокрема в сучасних дослідженнях
економічної поведінки. За концепцією А. Асаула, невизначеність розуміється
 50

як неточність та неповнота інформації в умовах реалізації діяльності. У

цілому в згаданій концепції виділяється чотири взаємопов’язаних аспекти
невизначеності:
- нестабільність як зміна окремих параметрів середовища або незвична
поведінка;
- невизначеність як неповнота чи неточність інформації;
- ризики як можливість втрат у зв’язку з нестабільністю і
невизначеністю;
- втрати як збитки при настанні ризикованої події [242].
Також у рамках когнітивного компонента розглядають невизначеність
у ситуації гри. Засновник «теорії ігор» Дж. Нейман виділяє такі види
невизначеності:
- комбінаторна як неможливість в обмежений проміжок часу
прорахувати усі можливі варіанти;
- стохастична / ймовірнісна як наявність подій, що мають
випадкову природу (наприклад, підкидання монети);
- стратегічна як невизначеність намірів опонента та / або партнера
[242].
Таблиця 1.1.
Класифікація внутрішніх проблемних ситуацій (розробник О. Хайлурін за
матеріалом А. Фурмана)
 51

Важливе значення для нашого дослідження мають роботи німецького

психолога гуманістичного спрямування, Х. Томе [319]. Учений підкреслив
значення психічної детермінації діяльності, стверджуючи, що поведінку
спрямовує, швидше, ситуація як вона сприймається, розуміється суб’єктом,
ніж ситуація як об’єктивна реальність. Таким чином, вектор оцінки й
сприйняття ситуації значно більше буде залежати від внутрішньо-
особистісних змінних, які впливають на сприйняття ситуації як позитивної чи
негативної, і як наслідок, вибудовування стратегії ставлення та проживання
ситуації, тобто оцінка оптимістична чи песимістична, що у свою чергу
впливає на внутрішню готовність до подолання проблемної ситуації чи
пасивне споглядання із втратою віри щодо її подолання. Безумовно, реальні
особливості ситуації отримують своє відображення в індивідуальному світі
людини, але особливості їх сприймання обумовлені домінуючими «темами»
особистості – її домінуючими прагненнями, переважаючими потребо-
мотиваційними тенденціями, спрямованістю. Х. Томе підкреслює, що
пристосування людини до будь-яких ситуацій (а тим більше ситуацій
критичних, проблемних) передбачає збалансоване співвідношення між
когнітивними й мотиваційними системами [319].
Дослідниця Н. Перегончук [179], звертає увагу на те, що
невизначеністю можна насолоджуватися, бо за деяких обставин, живі
системи намагаються потрапляти в ситуацію невизначеності, щоб пережити
позитивні емоції. Ба більше, широкого розповсюдження такий підхід набуває
в мистецтві – літературі, музиці, архітектурі, живописі, де ситуація
невизначеності відіграє центральну роль в естетичних переживаннях і є
неодмінною складовою творчого процесу, умовою розвитку особистості та
реалізацією її творчого потенціалу.
Под’яков А. [185] вказує на те, що невизначеність інформативна, бо
розширяє багато потенційних можливостей; вона є джерелом творчості,
відкриттів і винаходів нового, невідомого, оригінального. Ю. Лотман
підкреслював, що в культурі існують спеціальні механізми збільшення
 52

невизначеності для підвищення її творчого потенціалу. П. Лушин [142]

пропонує розглядати ситуації невизначеності як перехідні стани, що
спонукають людину переживати позитивні емоції в нових неструктурованих,
неоднозначних ситуаціях, сприймаючи їх не як загрозу, а як такі, що кидають
виклик. Ситуація невизначеності передбачає, що в момент вибору не
можливо зрозуміти, який із варіантів буде результативнішим. При цілісному
погляді на свою життєву ситуацію можна побачити, що всі варіанти
рівнозначні. А здатність витримувати напруження кризових, проблемних
ситуацій, автор визначає як толерантність до невизначеності [142].
Відповідно, ситуація невизначеності може породжуватися 1) дефіцитом
інформації про ситуацію; 2) великою кількістю включених у ситуацію
об'єктів і складністю взаємозв'язків; 3) лімітом часу для аналізу ситуації.
Додаткові умови діяльності, такі як ізоляція, незвичайність організації
зовнішнього простору, також можуть збільшити невизначеність. При цьому
основною відмінністю проблемних ситуацій є їх новизна для суб'єкта, тобто
лише невідома, нова саме для конкретного суб'єкта ситуація може бути
проінтерпретована як невизначена.
Ю. Стрелков звертається до проблеми невизначеності альтернативи
вибору та відзначає, що труднощі, із якими зустрічається людина, пов'язані з
відсутністю жорстких, фіксованих у зовнішньому світі форм, у які повинні
перетворитися варіанти можливих дій. Людина оцінює не реальні, а лише
можливі предмети і події. При цьому рішення – це вольовий акт, пов'язаний
із вибором однієї з альтернатив і придушенням інших, реалізованої шляхом
формулювання мети й збору релевантної інформації для оцінки можливих
альтернатив. Т. Корнілова розглядає ситуацію невизначеності при прийнятті
рішень у ширшому сенсі [110]. Акцент робиться на невизначеності
саморегуляції інтелектуальних стратегій, які реалізуються в структурі
пізнавальної діяльності, а рішення розглядається як довільний вибір, який
здійснюється при усвідомленні можливості інших альтернатив та існування
інших критеріїв.
 53

Рівень досліджень ситуаційної невизначеності було сформовано у

сфері, пов’язаній із успішним і благополучним функціонуванням
підприємств й організацій у різних умовах ведення їхньої економічної
діяльності. Насамперед мова йде про ситуацію прийняття рішення, де
невизначеність асоціюється з ідеєю ризику, зокрема в психології управління.
Американські дослідники В. Врум і Ф. Йетті [318] виділяють шість
основних факторів, що впливають на поведінку керівника при прийнятті
рішень:
1. Індивідуально-психологічні особливості особистості керівника
(темперамент, характер, здібності), життєвий досвід, ціннісні орієнтації.
2. Властивість самого рішення, зокрема, ступінь структурованості
проблеми.
3. Індивідуальні обмеження. Бувають ситуації, коли керівнику
необхідна додаткова інформація, яку, якщо нею не володіють співробітники
організації, потрібно добути на стороні. Керівник повинен вирішити, скільки
інформації йому необхідно, скільки вона коштує й чи варто її отримувати.
4. Середовище прийняття рішення. Приймається рішення в умовах
визначеності, ризику або невизначеності. Важливий і час прийняття рішення.
5. Взаємозв’язок рішень. В організації всі рішення певним чином
пов'язані між собою. Ухвалення одиничного важливого рішення може
заважати прийняттю сотні дрібних рішень. Важливі рішення викликають
серйозні наслідки.
6. Ставлення підлеглих до прийнятих рішень. Тут має значення ступінь
підготовки колективу, ступінь його професійної зрілості, соціально-
психологічний клімат, мотивація підлеглих, ймовірність появи розбіжностей
щодо пропонованого рішення.
Незалежність суджень у процесі прийняття рішень є дуже
проблематичною темою, оскільки інші люди (підлеглі, партнери і т. д.),
намагаються активно впливати на рішення керівника, нагадують про
позитивний або негативний досвід, який був раніше в цій або інших
 54

організаціях. До цього можна додати, що часто те чи інше рішення задачі

може вплинути на долю конкретної людини, наприклад, звільнення або
заохочення, переведення на іншу посаду або в іншу команду і т.д.
Певний інтерес представляє особистісний профіль управлінського
рішення, тобто та сукупність індивідуальних особливостей керівника, які
несуть із собою рішення до виконавців. У науці виділені такі різновиди
особистісних профілів рішень:
1. Рішення врівноваженого типу – властиві людям, які приступають до
проблеми з уже сформульованою вихідною ідеєю. Така тактика прийняття
рішень вважається найбільш продуктивною.
2. Імпульсивні рішення – характерні для людей, у яких процес
побудови гіпотез різко переважає над їх аналізом. Процес прийняття рішень
проходить стрибкоподібно, минаючи етап обґрунтування й перевірки.
3. Інертні рішення – є результатом дуже невпевненого й обережного
пошуку. Після вихідної гіпотези її уточнення йде вкрай повільно. Керівник
надто критично розглядає окремі гіпотези, кожен свій крок перевіряє
неодноразово. Це призводить до розтягування в часі процесу прийняття
рішень.
4. Ризиковані рішення – нагадують імпульсивні, але відрізняються від
них деякими особливостями індивідуальної тактики.
5. Рішення обережного типу – характеризуються особливою
ретельністю оцінки гіпотез, критичністю в їх аналізі. Керівник, перш ніж
прийти до висновку, здійснює безліч різноманітних підготовчих дій.
Рішенням обережного типу властива упереджувальна оцінка.
З огляду на ці теоретичні положення, доречно виокремити
організаційно-управлінський компонент ситуаційної невизначності, який
дозволить дослідити особливості постановки й координації цілей та
прийняття стратегічних рішень.
 55

Отже, ґрунтуючись на вказаних теоретико-емпіричних дослідженнях

можемо побудувати наступну структурно-психологічну модель ситуаційної
невизначеності особистості (рис. 1).

СИТУАЦІЯ
НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Зовнішній Внутрішній
рівень Рівень

Середовищний Організаційно- Когнітивно– Мотиваційно-

компонент управлінський інформаційний ціннісний
компонент компонент компонент

Неточність Змістова
Включеність у Постановка й неповнота суперечність
життєвий досвід координація цілей фрагментарність внутрішніх
неструктурованість цінностей

Суперечність
Визначеність Інструментальна
Множинність суджень нормативних і
кордонів складова
життєвих цінностей

Структурованість і Оцінка Когнітивний

Ненадійність
зв’язність результативності дій дисонанс

Рис. 1. Модель психологічної структури ситуаційної невизначеності

особистості
 56

У запропонованій теоретичній моделі психологічної структури

ситуаційної невизначеності на основі проаналізованих досліджень ми
виділяємо:
- зовнішній рівень, відображений у життєвому просторі
особистості й схарактеризований через його структурованість / зв’язність /
визначеність меж / включеність у життєвий досвід тощо.
- внутрішній рівень, на якому виділяються когнітивний,
мотиваційно-ціннісний та організаційно-управлінський компоненти.
Компоненти внутрішнього рівня можуть бути схарактеризовані таким
чином:
- людина не розуміє, що відбувається;
- людина розуміє, проте не намагається змінити власні цінності та
життєві смисли;
- людина розуміє, що відбувається й бажає (готова до) змін у
власному житті, тобто намагається переглянути свої цінності й смисли, проте
не знає, не вміє, не може реорганізувати власний спосіб життя.
Таким чином, ситуаційна невизначеність – це специфічна ситуація,
пов'язана з прийняттям суб'єктом принципово нового та незвичного
сенсу/рішення в конкретній життєвій ситуації.
Варто зазначити, що ситуаційна невизначеність, окрім неприємних
емоцій, містить у собі важливий потенціал для людини, за умови адекватної
позиції у ставленні до невизначеності й можливості відчути притаманні та
побачити її позитивні можливості.
Здебільшого ситуаційна невизначеність описується переважно як
негативне явище, тобто невизначеність як своєрідний бар'єр, виклик і
труднощі, проте в окремих дослідженнях, хаос і невизначеність представлені
не тільки як розчарування, дезорганізація, які гальмують конструктивну
діяльність суб'єкта, але і, навпаки, як джерело розвитку, багатство
можливостей та є своєрідним викликом, що активізує людину до пошуку
можливостей.
 57

Завершуючи аналіз вищевикладеного, можемо стверджувати, що

перебуваючи в умовах ситуаційної невизначеності, людина як суб'єкт
життєдіяльності постійно вирішує задачу на встановлення пріоритету між
власними суперечностями, потребами й інтересами, між зовнішньою
заданістю і прагненням свободи, між цінностями та вимогами. Такий вибір
завжди є проблемним, для вирішення якого не існує правил, методик чи
технологій – він здійснюється як міра суб'єктності особи. Сукупність таких
виборів і рішень організовують життєдіяльність особистості.

1.3. Стратегії життєдіяльності особистості в ситуації невизначеності

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується «глобальним
розвитком», швидким темпом соціальних змін, конкурентними умовами
праці, неефективністю використання старих зразків взаємодії, пошуком
можливостей реалізації власного потенціалу та ресурсу для досягнення
поставлених цілей, тому увага психологічних досліджень зосереджується на
проблемах життєдіяльності особистості, пов'язаних із пошуком способів
подолання ситуаційної невизначеності, проявом суб'єктності особистості та
застосуванням ефективних стратегії життєдіяльності.
У психологічних дослідженнях стратегії в житті особистості
розглядаються щонайменше у двох аспектах – як стратегії поведінки чи
діяльності в тих чи інших типових ситуаціях життя та як життєві стратегії,
пов’язані з історією життя особистості, зокрема з категорією життєвого
шляху. Перший підхід набув розвитку в роботах, у яких так чи інакше
вирішується питання пристосування до вимог конкретних специфічних
ситуацій, копінг-стратегії (А. Маслоу, Р. Лазарус, С. Фолкман, Л. Бурлачук й
ін.).
Оскільки життя й діяльність людини тісно пов’язані з періодичним,
іноді досить тривалим та інтенсивним впливом екстремальних факторів
життєдіяльності (психологічним стресом), стратегія взаємодії з
 58

невизначеністю також розглядається через поняття копінг-поведінки

особистості.
Поведінка, яка має на меті усунути або зменшити інтенсивність впливу
стресора, змінити зв’язок стресу з власне фізичним або соціальним
середовищем розглядається як активна копінг-поведінка. Пасивна копінг-
поведінка є інтрапсихічною формою подолання стресу, призначені для
зниження емоційного збудження раніше, ніж зміниться ситуація.
Необхідність копінг-стратегій з'являється в кризових ситуаціях і
покликана знизити психологічне напруження й тривожність, інтенсивність
яких обумовлена двома чинниками – особистісним, суб'єктивним фактором і
реальною ситуацією. Під суб'єктивним фактором слід розуміти особистісні
характеристики, якими визначається інтенсивність психологічного
дискомфорту. Індивідуальні реакції на психологічний дискомфорт можуть
бути неусвідомленими, оскільки засновані на відмінностях темпераменту і в
силу того, що мають досвід повторення, випадають з-під свідомого
контролю. Це справедливо в тих випадках, коли дискомфорт зумовлений
повсякденними стресовими ситуаціями. До того ж, одна й та ж ситуація
викликає в різних людей психологічне потрясіння різної інтенсивності, що
обумовлено такими властивостями особистості, як самооцінка, темперамент і
т. д. Копінгові дії утворюють стратегії, стратегії утворюють стилі поведінки,
а ті, у свою чергу, характеризуються конструктивністю (функціональністю)
чи деструктивністю (дисфункціональністю). У змістовій структурі копінг-
стратегій заведено виділяти когнітивний, поведінковий та емоційний рівні.
Моос і Шеффер, Перлин і Шулер у стратегії «фокусування на
проблемі» відзначають зміст когнітивної (фокусування на оцінці, зміна
ставлення, способу бачення проблеми) і поведінкової (стратегія зміни,
подолання проблеми) складових [71]. У конфліктології виділяються три
сфери, у яких відображаються копінг-стратегії, - поведінкову, когнітивну та
емоційну. Причому копінг-стратегії виділяються адаптивні, напів-адаптивні,
неадаптивні. Адаптивними стратегіями в поведінковій сфері можна вважати
 59

співпрацю, альтруїзм, неадаптивними - пасивність, ізоляцію. У когнітивній

сфері серед адаптивних стратегій виділяють поведінку, спрямовану на аналіз
та пошук виходу з проблемних ситуацій, тоді як до неадаптивних - відмову
від подолання труднощів, пов'язану з низькою оцінкою власних ресурсів і
можливостей.
Характерною ознакою сучасного суспільства виступає ситуація
невизначеності, яка створює проблемне поле для пошуку ефективних
способів подолання невизначеності та взаємодії з нею. Ця ситуація вимагає
від особистості свідомої саморегуляції, зокрема прийняття рішення, стосовно
актуальної ситуації, власного майбутнього, життя загалом.
У ситуації невизначеності порушується впорядкованість плину життя
людини, і вона не може вирішити ту чи іншу проблему за допомогою
звичних схем поведінки.
У таких умовах популярності набуває «адаптаційний» підхід, у якому
поняття стратегій життєдіяльності іноді ототожнюється із «стратегією
адаптації», або ж застосовується термін «стратегії виживання». У цьому
контексті методологія стратегій адаптивності передбачає, що в основному
ситуація невизначеності знаходиться за кордонами можливості змінити її.
Відповідно особистість або адаптується, тобто пристосовується до ситуації
або залишається неадаптивною в ситуації невизначеності [162].
Інший підхід до життєвих стратегій знайшов своє відображення в
рамках здебільшого екзистенційного та раціогуманістичного напрямів
психології. Сама життєва стратегія в психологічному розумінні виявляється в
характеристиках суб'єктності, активності, відповідальності, цілепокладання,
здатності до життєтворчості та вирішення життєвих протиріч.
Стратегія життя виступає своєрідним універсальним законом, способом
існування людини в різноманітних сферах її життя, яка є принциповою
здатністю особистості до поєднання власної індивідуальності з умовами
життя, до її відтворення та ризику.
 60

При цьому існують різноманітні типології життєвих стратегій, що

виникли в психологічній науці й на підставі суспільного життя особистості
як різноманітні способи життєздійснення.
К. Мілютіна вважає, що життєва стратегія особистості зазнає
формування та трансформації протягом усього життя. Її основи закладаються
ще до народження дитини, бо сімейна система має визначені очікування
щодо ролі дитини в родині та допустимих варіантів її поведінки. На
подальше формування життєвої стратегії впливають насамперед
психофізіологічні особливості індивіда – стенічний або астенічний тип
реагування, рухливість – ригідність нервової системи. Ці особливості вищої
нервової діяльності створюють основу для формування індивідуально-
типологічних особливостей людини, зокрема акцентуацій характеру, копінг
стратегій, стресостійкості. Ці змінні складаються в життєвий стиль
особистості [165].
За визначенням А. Адлера [4], саме в дитинстві, формується життєвий
стиль – інтегрований стиль пристосування до життя та взаємодії з ним.
Любов, дружбу та роботу А. Адлер називає основними життєвими
завданнями, із якими зустрічається людина – вони визначають її існування й
дозволяють підтримувати та розвивати життя в тому середовищі, у якому
людина знаходиться. В еволюційному процесі постійного пристосування до
довколишнього міститься природжене намагання до переваги або
вдосконалення, тобто спонукання покращувати, розвивати свої здібності.
Однак ціль переваги над іншими може бути як позитивною, так і негативною.
Якщо це намагання включає суспільні клопотання на зацікавленість у
благополуччі інших, то воно буде розвиватися в конструктивному та
здоровому напрямку [4].
На думку К. Хорні [249] у ставленні до інших людей в особистості з
дитинства виробляються три основні стратегії або особистісні орієнтації: рух
до людей – єдиною ціллю людини з подібною орієнтацією є любов, і всі інші
цілі є підлеглими бажанню заслужити цю любов; рух проти людей – система
 61

цінностей людини з такою орієнтацією побудована на філософії «джунглів»:

життя це боротьба за існування; рух від людей – потреба у незалежності та
недоторканності відвертає таку людину від будь-якої боротьби. Однак
частіше це виражається у відсутності способу пристосування до сучасних
умов життя [249].
Отже, комплексне вивчення стратегій життєдіяльності стає можливим
лише завдяки синтезу наукових підходів, кожен із яких доповнює уявлення
стосовно стратегії життя особистості, у цілому, її структурних компонентів,
механізмів функціонування й відповідності завданням, висунутим
специфікою життя в сучасному суспільстві.
У дослідженні психологічних складових життєвої стратегії особистості
М. Ляхова [144] звертається до сучасних дослідників, які розглядають
життєву стратегію як
– деякий (більш-менш усвідомлений) спосіб конструювання людиною
власного життя відповідно до властивої йому системи цінностей, смислів і
цілей, регулятор соціальної поведінки. Життєва стратегія організовує
цілісність життєдіяльності, визначає спосіб буття людини, виступаючи
найважливішим критерієм зрілості й психологічного благополуччя
(А. Созонтов);
– структуру життєвих цілей, розгорнуту в часовій перспективі
психологічного майбутнього (М. Мдівані, П. Кодесс);
– форму цілеспрямованої організації людиною власного життя, що
включає її ставлення до власних можливостей і ресурсів, їх
актуалізацію та реалізацію (Є. Варламова, С. Стєпанов);
– спосіб свідомого планування й конструювання особистістю власного
життя шляхом поетапного формування майбутнього (В. Берковський,
М. Бєлугіна);
– соціально обумовлена система орієнтування людини (в особистій та
суспільній сферах) на довготривалу перспективу (Д. Чеботарьова);
 62

– сформовані (стійкі, типові) способи й форми життєдіяльності

людини, спрямовані на задоволення його потреб, досягнення цілей і
життєвих сенсів (О. Рудакова);
– індивідуальний спосіб конструювання та реалізації людиною
життєвих цілей у часовій перспективі й відповідність із власними ціннісними
орієнтаціями, потребами, особистісними якостями, сенсом власного життя
(О. Вороніна);
– система уявлень особистості про своє майбутнє життя, яка орієнтує й
направляє її повсякденну поведінку протягом досить тривалого часу, спосіб
свідомого планування й конструювання особистістю власного життя.
Життєва стратегія особистості характеризує спосіб життя особистості,
спрямованість в плані «спрямованості» в розвитку, способі зміни,
перетворення умов життя відповідно до цінностей, сенсу, цілей (Л. Бузунова,
М. Плотницька, Н. Шапошніков).
Таким чином, більшість авторів під життєвою стратегією розуміють
форму планування й конструювання людиною власного життя відповідно до
властивої їй системи цінностей, сенсів і цілей, шляхом поетапного
формування майбутнього (тобто намічаються основні шляхи й способи
досягнення бажаного результату), орієнтацію людини на довготривалу
перспективу [144].
Серед базових ознак життєвої стратегії досить часто виступають вибір
способу життя, вирішення протиріччя «хочу-маю», а також створення умов
для самореалізації та творчий пошук.
Незважаючи на значну кількість досліджень із окресленої проблеми,
актуальним і найпоширенішим залишається концептуальний аналіз поняття
«життєва стратегія» запропонований вперше (1991) К. Абульхановою-
Славською. Авторка визначає стратегію життя як здатність особистості до
поєднання своєї індивідуальності з умовами життя. У широкому сенсі
стратегія життя, зазначає К. Абульханова-Славська, – це «принципова
здатність особистості до з'єднання своєї індивідуальності з умовами життя,
 63

до її відтворення й розвитку, що реалізується в різних життєвих умовах,

обставинах» [2]. У вузькому сенсі – це розробка певного життєвого рішення
для подолання життєвих протиріч. Життєву стратегію як спосіб організації
життя необхідно відрізняти також від інших способів – життєвої позиції й
життєвої лінії. На відміну від них, стратегія є інтегративною
характеристикою життєвого шляху. Життєва стратегія в найзагальнішому
вигляді – це постійне приведення у відповідність до своєї особистості (її
особливостей) способу свого життя. Стратегія життя полягає в способах
зміни, перетворення умов, ситуацій життя відповідно до цінностей
особистості [2].
Відповідно до культурно-антропологічного підходу, життєва стратегія
особистості розглядається як успіх, який базується на дотриманні культурних
зразків та ідеалів. Існує також ціла низка інших концептуальних доробків у
розумінні й поясненні феноменології життєвого світу особистості,
інтерпретаційне поле яких дуже широке: від екзистенціалізму (наприклад, за
М. Хайдегером, буття як основоположна й нездоланна, однак усім
притаманна стихія світотворення) [241] до трансперсональної психології
(наприклад, за С. Грофом, життя як розширена картографіка психіки та
ототожнення себе з абсолютом) [цит. за 113]. Вочевидь, спільною тезою всієї
гами наукових підходів щодо окресленої тематики є визнання того, що
життєві стратегії трактуються з погляду особистості, яка є суб’єктом
оволодіння світом та стратегічного планування [113].
Отже, можна виділити такі ключові моменти: по-перше, стратегія
поведінки людини орієнтована на досягнення цілей у майбутньому, що
впливає на її поведінку в теперішньому; по-друге, стратегія життя припускає
активність та діяльність, результатом якої є перетворення життєвого
простору людини.
На противагу психологічному підходу, що зосереджений на описі
структури та механізмів формування стратегій життя особистості, у
 64

соціологічній традиції домінує зовсім інший підхід, який розглядає стратегії

життя особистості крізь призму функціонування соціальних інститутів.
Українські соціологи (О. Злобіна, В. Тихонович) розглядають стратегію
життя як «повторювану в основних сферах життєдіяльності поведінкову
активність індивіда, ґрунтовану на моделях подолання, пристосування або
уникання перешкод, що виникають у процесі досягнення поставлених цілей»
[91]. Така специфіка визначення пояснюється тим, що дослідження
О. Злобіної та В. Тихоновича стосувалися, перш за все, поведінки соціальних
суб’єктів у ситуації кризи та соціальної невизначеності, притаманної
українським реаліям, тому акцент на моделях пристосування, адаптації,
розв’язання проблем, з огляду на це є цілком виправданим. Проте така вузька
спеціалізація спричинює низку застережень щодо використання цієї дефініції
в більш загальному значенні [91].
Комплексний теоретико-методологічний аналіз життєвих стратегій,
представлений в роботах Ю. Рєзніка [195], Т. Рєзнік і Є. Смірнова [196] .
Стратегія життя розуміється ними як саморегулююча система
соціокультурних уявлень особистості про своє майбутнє. Формування
уявлень відбувається під впливом цілої низки чинників, які варто
враховувати при здійсненні свідомого вибору моделі поведінки в тій або
іншій життєвій ситуації [195]. Визначаючи предмет свого дослідження,
Ю. Рєзнік і Є. Смірнов посилаються на концепцію соціології життя, яка
об'єднує в собі всі аспекти життєвих стратегій із використанням даних інших
соціально-гуманітарних наук [196]. Ю. Рєзнік виділяє ряд інституціональних
ознак: соціально-економічне становище, спосіб відтворення й трансляції
культурних стандартів, систему регуляції й контролю, соціальний характер,
професійну етику. У своїй сукупності ці ознаки утворюють комплексний
критерій типологізації життєвих стратегій особистості, на підставі якого були
запропоновані наступні їх види: стратегії життєвого благополуччя, життєвого
успіху та стратегії самореалізації. Зміст цих стратегій визначається
характером соціальної активності особистості, тобто позицією, яку займає
 65

людина щодо свого власного життя й пов'язану з цим активність. Вважається,

що людина може займати три різні, хоча й взаємозалежні позиції:
1) «мати» (рецептивна активність);
2) «досягати» (мотиваційна або активність досягнень);
3) «бути» (творча або «екзистенціальна» активність).
Перший тип активності людини (набувальна) є основою стратегії
життєвого благополуччя, другий тип активності виступає передумовою
стратегії життєвого успіху й третя активність характерна для стратегії
самореалізації особистості. Дані типи життєвих стратегій мають, у свою
чергу, безліч різновидів та модифікацій. Однак усіх їх можна звести до
проблеми соціального домінування, незалежно від способів його досягнення
[195].
І. Корнієнко [113]. пропонує трактувати таке концептуальне бачення в
ракурсі опанувальної поведінки людини, тобто вирішальним мотто повинні
стати якраз її діяльнісні параметри набуття, здобуття та власне буття.
Доводить, що стратегія життя особистості припускає насамперед її
діяльність, тому розглядати потрібно її з точки зору соціально-філософського
аналізу на двох взаємозалежних рівнях організації людського життя –
соціально-психічному та просторово-часовому. Якщо на методологічному
рівні стратегія життя особистості є цілісною, системною, а її характеристики
визначаються більшою мірою взаємовідношенням і взаємодією структурних
елементів соціальної системи, то на особистісному рівні стратегія життя – це
особливий комплекс психічних станів та прагнень особистості, що
реалізуються за допомогою відповідних здатностей і технологічних навичок
[113].
Зупинимося більш детально на підході Ю. Швалба [261]. Автор
пропонує трьохрівневу модель організації особистістю власного життя:
життєзабезпечення, життєустрій та життєва реалізація.
На рівні життєзабезпечення базовим принципом виступає максимальне
накопичення ресурсів. Життя постає нескінченною боротьбою за ресурси, а
 66

його психологічним показником успішність як максимальна наближеність до

ресурсів. Ціннісна типологія ресурсів (гроші, влада, статус, речі, предмети
розкоші й т.п.) задає базову мотивацію вибору цільових об'єктів
життєдіяльності. Базовою міфолого-психологічною ідеєю є ідея
справедливості.
Життєзабезпечення – це повсякденна форма здійснення життєвих
процесів і ставлень. Іншими словами, у способі життя людей, незалежно від
місця індивіда в соціальній ієрархії й структурі, від розміру й форми
власності, усі змушені самостійно вирішувати завдання на забезпечення
життєдіяльності. У своїх зовнішніх проявах розв’язок такого завдання завжди
виглядає як боротьба за життєві ресурси, за підвищення рівня і якості життя.
Вирішення завдання на життєзабезпечення становить основу способу життя
населення. У соціально-психологічному плані життєзабезпечення може бути
презентовано як система ментальних схем організації процесів отримання й
використання ресурсів спільнотою, соціальними групами та індивідами.
На рівні життєустрою, базовий принцип – комфорт. Світ заданий як
топологічне середовище, що складається з топонімів факторів підтримуючих
або порушуючих гомеостаз (соціальна географія: «гори страху», «море
насолоди», «вершини задоволення» і т.п.). Життя – як нескінченна
середовищна адаптація (асиміляція й акомодація). Психологічний показник –
благополуччя як максимальна перевага позитивних факторів. Топологія
середовища задає «маршрутну карту» просування до місць комфорту й
уникнення джерел дискомфорту як виражений стиль життя. Базова міфолого-
психологічна ідея – ідея щастя.
На третьому рівні життєреалізації (життєбудівництво) базовий принцип
– суб'єктність. Світ заданий як ландшафтна карта, на якій розташовується
архітектурний проект якогось майбутнього спорудження (від вихідного
ландшафту в процесі реалізації проекту може щось і залишиться, але не
обов'язково: Світ, лише вихідна умова моєї дії, «ніщо, яке є щось»). Життя –
як нескінченний рух до великої мрії. Психологічний показник – здійснення
 67

як максимальна реалізованість життєвих цілей і проектів. Базова міфолого-

психологічна ідея – ідея творення [261].
Значний внесок у розробку теорії життєвих стратегій вніс Ф. Хоппе,
який вважає, що життєва стратегія – це спосіб визначення «шляху» до
отримання результату, а цілеутворення як визначення конкретного
«маршруту» на цьому шляху. Таким чином, стратегія діяльності залежить не
від змісту вирішуваних завдань, а від притаманного індивіду способу
цілеутворення. Учений дослідив, що при необхідності досягнення певного
результату люди використовують дві крайні стратегії: стратегії досягнення
успіху (прагнення отримати одразу максимальний результат, незважаючи на
можливі ризики) та стратегія уникнення невдач (обережні, максимально
спрощені й гарантовані дії). Усі інші поведінкові стратегії є лише
комбінаторикою цих двох провідних [цит за 265].
Проаналізувавши експериментальні дослідження науковця, нам
вдалося вияснити, що в дослідженнях Ф. Хоппе [цит за 265], особистість не
виступає з позиції суб'єкта діяльності, тому не може слугувати теоретичним
конструктом досліджень на рівні цілісної діяльності чи життєдіяльності
особистості.
У контексті дослідження життєвих стратегій особистості варто
відзначити, що в змістовному аспекті життєва стратегія в першу чергу
представляє орієнтацію людини на певні «базові» цінності, які
характеризуються системотвірною якістю в структурі індивідуальних
цінностей, як усвідомлених і прийнятих людиною найбільш загальних
смислів його життя, деяких ідеальних, абстрактних цілей життєдіяльності.
«Базові» цінності виступають своєрідним стрижнем, навколо якого
організується структура персональних цінностей. Ядро життєвої стратегії –
деякий ціннісний синдром, в основі якого лежать прийняті й реалізовані
людиною «базові» цінності.
У структурі життєвих стратегій слід окремо виділити цінності й
ціннісні орієнтації. Ціннісні преференції та їх ієрархія є домінуючим
 68

фактором при плануванні свого майбутнього й окремих соціальних практик,

що, зі свого боку, пов’язані з наявними потребами індивіда, актуалізація яких
приводить до вибору провідних життєвих цінностей.
О. Мурадян пропонує під життєвою стратегією розуміти засіб
планування особистістю власного життя, що складається з попереднього
конструювання способу життя (вибір цілей, пріоритетів), його реалізації
(практики суб’єкта, спрямовані на реалізацію життєвих потреб та розв’язання
ситуацій); задоволеності життям (самооцінка досягнутого). Це складний
комплекс соціальної, культурної й психологічної проекції індивіда на власне
майбутнє [168].
Оцінюючи досягнуте та при задоволенні інтересів особистість отримує
емоційне задоволення, що спонукає до довгострокового слідування обраній
життєвій стратегії.
Досить цікавими, на нашу думку, є дослідження життєвої стратегії
Д. Чеботарьової [251]. Науковець розглядає життєву стратегію як спосіб
раціонального ставлення до життя, що, на відміну від інших способів
(життєві цілі, життєві плани, життєві домагання, життєві цінності, життєві
орієнтації), передбачає свідоме управління та планування особистістю
власного життя шляхом поетапного формування майбутнього. Авторка
робить акцент на раціональності та свідомому характері життєвого
планування [251].
Одним із найцікавіших, на нашу думку, є визначення стратегії життя,
запропоноване російським дослідником М. Мариновим [158]. Стратегія
життя особистості, на його думку, – це комплекс уявлень і дій особистості,
яка мислить стратегічно, спрямований на вибудовування соціальних дій і
взаємодій, орієнтованих на перспективу шляхом перерозподілу життєвих
ресурсів, виходячи із самоцінності життя [158].
У переважній більшості з розглянутих випадків побудови стратегії дій
в ситуації невизначеності в центрі лежать властивості / характеристики
особистості. Із нашої точки зору, у стратегіях опанування невизначеністю на
 69

перший план виходить не сама особистість, а її переживання й ставлення

щодо ситуації, які лише частково (опосередковано) пов’язані зі структурно-
функціональними компонентами особистості.
Згідно з проаналізованими численними теоретичними розробками та
емпіричними дослідженнями в основі нашого підходу лежить не сама
особистість, а її взаємодія з невизначеністю (Т. Корнілова [110], Є. Осін
[174], й ін.).
При цьому:
- невизначеність може бути локалізованою зовнішньо – як невизначений
фактор ситуації, або внутрішньо – як невизначеність власних дій стосовно
визначеної ситуації. Перший випадок характеризується нерозумінням
суб’єкту того, що відбувається у його житті. Наприклад, близька людина
починає уникати зустрічей. В іншому випадку ситуація є зрозумілою,
наприклад на роботі нестерпні умови, скорочують робочі години й,
відповідно, заробіток, проте суб’єкт не розуміє що йому робити, тобто якою
повинна бути його власна активність;
- взаємодіяти з невизначеністю можна на одному з трьох рівнів:
1) ігноруючи чи уникаючи її, тим самим звужуючи власний життєвий
простір; 2) приймаючи її, відповідним чином пристосовуючи до неї власне
життя, тобто змінюючи внутрішню структуру життєвого простору;
3) використовуючи її, відповідним чином розширюючи власний життєвий
простір.
Доцільно відзначити, що кожна обрана стратегія взаємодії з
невизначеністю може бути як успішною, тобто приводити до покращення
життєвого простору, і, як результат, до відновлення суб’єктності, а може
бути неуспішною, або такою, що руйнує життєвий простір, призводячи до
різних особистісних деформацій чи деструкцій.
Стратегія життя проявляється в способах зміни, перебудові умов,
ситуацій життя відповідно до цінностей особистості, її індивідуальної
 70

направленості, в подоланні своєї боязні втрат і в знаходженні самого себе,

тобто в організації особистістю власного життєвого простору.
На рівні свідомості життєва стратегія втілюється в Я-концепції, що дає
можливість особистості усвідомити себе як суб’єкта, поставитися до себе як
до джерела життєвих змін, причини подій, вчинків, виявити в собі нові
прагнення й сили, взяти на себе відповідальність за реалізацію власних цілей.
Концепція особистості, як суб’єкта життя, передбачає зміну,
вдосконалення якостей особистості в процесі самовираження та
самореалізації.
Особистість як суб’єкт виступає організатором, координатором,
регулятором свого життя й діяльності, подій, ситуацій, стосунків та здатний
їх будувати та змінювати. Як зазначає К. Абульханова-Славська,
«... побудова особистістю своєї стратегії життя здійснюється шляхом її
узагальнення, виокремлення найзначиміших життєвих принципів і способів
їх реалізації» [2].
Базовими ознаками життєвої стратегії виступають: вибір способу
життя, вирішення суперечності «хочу-маю», а також створення умов для
самореалізації та творчий пошук.
Здійснення вибору між категоріями «мати» і «бути» знаходимо в
дослідженнях Е. Фромма [238]. Завдяки цьому вибору здійснюється розвиток
особистості, тобто якомога більше мати або розвивати в собі всі закладені
природою здібності та сили. Досить часто під впливом суспільної думки та
прийнятих норм людина обирає більше «мати» на шкоду перспективам
особистісного розвитку. Особистісні інтереси та здібності при цьому
ігноруються, що штовхає людину до неправильного життєвого вибору [238].
Представлена способом буття особистості життєва стратегія робить
життя людини усвідомленим та ефективним. На думку Л. Тищенко та
Ю. Швалба, саме рівень відповідальності, ступінь усвідомленості життя,
система цінностей та ставлень виступають найбільш важливими
характеристиками життєвої стратегії. Показниками ж ефективної стратегії
 71

життя людини виступають її задоволеність життям та психічне здоров'я

[265].
Основним критерієм при цьому виступає емоційно-почуттєвий
компонент, який відповідає за афективні процеси, тобто психічні процеси
емоційно-чуттєвого ставлення до життя і взаємодії зі світом, собою й людьми
(почуття й передчуття, бажання й імпульси, враження й переживання).
Важливою характеристикою емоційно-почуттєвого компонента є його
регулятивна функція та розвиток здатності оцінювати та переживати свою
стратегію життєдіяльності в системі цінностей, на які орієнтується
особистість. Переживання, що виникли в людини, виступають у ролі
сигналів, які інформують про перебіг процесу задоволення її потреб, на який
різновид перешкод вона натрапляє, на що слід звернути увагу, над чим
необхідно замислитися, що потрібно змінити. Емоція сигналізує про
благополучний або неблагополучний розвиток подій, про більшу або меншу
визначеність становища суб'єкта в системі його предметних і
міжособистісних взаєминах і забезпечує тим самим можливість реорганізації
її життєвого простору в умовах невизначеності.
Мова йде швидше про «суб'єктивне благополуччя», «суб'єктивну
задоволеність». При суб'єктивістському підході акцент ставиться на вивченні
внутрішнього світу людини, ступеня задоволення індивідуальних потреб,
суб'єктивних оцінках життя, окремих сферах і аспектах життєдіяльності [72].
Незадоволеність власним життям, свідчить про нездатність особистості
розв'язати внутрішньоособистісний конфлікт, що полягає в пошукові і
реалізації свого унікального призначення.
Прагнення бути успішним у власному житті розглядається як одна із
основних життєвих стратегій особистості в класифікаціях Н. Дружиніна,
Г. Ділігенського, Л. Бєляєва, Т. Заславської, Т. Рєзник та Ю. Рєзник,
незважаючи на різноманіття дослідницьких підходів та обраних критеріїв
поділу. Показовою з цієї точки зору є типологія життєвих стратегій,
запропонована російськими соціологами Т. Рєзник та Ю. Рєзник [195], яка
 72

ґрунтується на аналізі особливостей особистості, характері його соціальної

активності та мотивації. Дослідники виділяють стратегію благополуччя,
стратегію успіху та стратегію самореалізації. Зміст цих стратегій
визначається характером соціальної активності особистості. Так рецептивна
(«споживацька») активність виступає основою стратегії життєвого
благополуччя. Умовою стратегії життєвого успіху є мотиваційна («активність
досягнення»), активність, яка розрахована на суспільне визнання. Для
стратегії самореалізації притаманна творча активність. У повсякденному
житті зустрічаються змішані типи, адже кожна людина певною мірою прагне
благополуччя, успіху та самореалізації, відповідно й масштаб реалізації цих
стратегій у кожного свій [195].
Базуючись на означеному уявленні про стратегію життя особистості,
розглянемо, наступний психологічний конструкт «стратегії життєдіяльності
особистості».
За Ю. Рєзнік [196], ми пропонуємо визначити місце стратегій у
структурі життєдіяльності особистості з позиції системного аналізу. Ми
припускаємо, що стратегії входять у систему орієнтацій поряд з системами
мотивації, вольового рішення й контролю. Орієнтації виконують функцію
рефлексії життя з точки зору його способу, сенсу, цінностей, норм і цілей.
Таким чином, стратегії життєдіяльності, спрямовують напрям
діяльності особистості в кожній життєвій ситуації окремо, виходячи із її
внутрішньої системи детермінант особистості. А вибір цієї стратегії
життєдіяльності залежить як від суб'єктивних передумов (особистісних
пріоритетних орієнтацій – сенсів, мотивацій, цілей), так і від власне її
особистісної специфіки (наполегливість, заповзятість, схильність до ризику,
спроможність прийняття вольових рішень тощо).
Наукове підтвердження знаходимо в дослідженнях Є. Смірнова [212],
який доводить, що вивчення життєвих стратегій визначається насамперед
відповідно до характеру взаємодії суб'єкта (особистості) і об'єкта (життєвого
світу) орієнтування; вона містить «суб'єктні» компоненти (особистісні
 73

образи, цінності, смисли, норми й цілі), «об'єктні» компоненти (самі

феномени життя – життєві події й ситуації) і «процесуально-технологічні»
компоненти (етапи, процедури й технології перспективного орієнтування
особисті.
Відповідно до цього стратегію життєдіяльності особистості варто
розглядати як динамічну й саморозвивальну систему.
Отже, стратегії життєдіяльності особистості виступають своєрідним
способом організації життя особистості, можливістю репрезентації власних
переживань, ідей та принципів з урахуванням особливостей актуальної
життєвої ситуації, її вимог та обмежень. Завдяки стратегіям життєдіяльності
особистість може усвідомлювати себе як суб’єкт, поставитися до себе як до
джерела життєвих змін, причини подій, вчинків, виявити в собі нові
прагнення й сили, узяти на себе відповідальність за реалізацію власних цілей.
Як суб'єкт свідомої діяльності, особистість перебуває на певному рівні
зрілості та здатна до стратегічних рішень. А відповідальність за них і процес
життя значно впливають на задоволеність життям та психічне здоров'я
людини. Разом із тим, стратегії життєдіяльності особистості залишаються
малодослідженим явищем, що до сьогодні ще немає чіткого визначення в
науковій літературі та потребує більш детального психологічного аналізу її
структури, компонентів, механізмів, тощо.
У тісному зв'язку з поняттям активності й чинниками її збереження в
тих чи інших умовах аналізується поведінкова складова переживання
індивідом ситуації невизначеності. М. Селігман [315] один із перших
сформулював проблему збереження поведінкової активності людини в
умовах невизначеності стимулу, у зв'язку з вивченням феномена «навченої
безпомічності» і, у якості основного фактора відмови від активності
науковець пропонував наявність попереднього негативного досвіду. Надалі
було виділено ще два чинники, а саме – зовнішній чи внутрішній характер
неконтрольованості ситуації та індивідуальні відмінності суб’єктивного
локусу контролю. Стверджувалося, що наявність зовнішнього локусу
 74

контролю в поєднанні з зовнішньою атрибуцією причин того, що

відбувається, істотно гальмували активність у цих умовах [цит. за 22].
Згодом було показано, що на збереження активності в невизначеній
ситуації впливають й інші чинники: установки щодо невдач, які дозволяли
зберігати активність у невизначеності1; наявність високої самооцінки, що
задає орієнтацію не на можливість самоствердження, але на конкретне
завдання, частіше змушує сприймати подібні ситуації як своєрідні виклики
(«challenge»), що провокують активність; характер соціальної ідентичності
особистості, тобто можливість ототожнення себе з попередніми соціальними
досягненнями у невизначеній ситуації «гальмує» відмову від активності [22].
Невизначеність актуалізує в людини необхідність особистісного
вибору, який може будуватися щонайменше за трьома основами
(О. Бєлінська, Т. Марцинківська) – це спрямованість, по-перше, на
збереження консервативних цінностей й еталонів; по-друге, на стійкі до
зовнішніх трансформацій культурні й етичні цінності; по-третє, на
усвідомлення власної індивідуальності, життєвих цілей та життєвого смислу.
У моделі Л. Анциферової [10] виділяється дві біполярні
характеристики, за якими вибудовується особистісна типологія поведінки та
емоційного реагування в ситуації невизначеності: «активність – пасивність»,
«зовнішнє – внутрішнє». Перший тип (активність + спрямованість на світ)
орієнтується на досягнення, на зміну навколишнього світу, на використання
шансів і апробування власних можливостей. Другий (активність +
спрямованість на себе) орієнтується на зміни власного «Я». Третій тип
(пасивність + спрямованість на світ) характеризує покірність долі,
когнітивна, діяльнісна сторона виражена дуже слабко. Нарешті, четвертий
тип осіб (пасивність + спрямованість на себе) потребує найбільше уваги з
боку психологів, оскільки пасивність і намагання відсторонитися від світу

1
При чому у значно більшій мірі, ніж досвід попереднього успіху. Так, долання
складнощів ситуації, особливо в разі внутрішньої атрибуції.
 75

найбільше пов’язується з негативними емоційними реакціями – тривоги,

апатії, депресії тощо [10].
На схожих позиціях у дослідженні невизначеності стоять вітчизняні
дослідники П. Лушин [141] та С. Хілько [246], які вважають, що життєва
стратегія залежить від ставлення особистості до невизначеності. Для
типології дослідники обрали її активність – пасивність та толерантність –
інтолерантність. При цьому толерантність до невизначеності усвідомлюється
інтегральною характеристикою особистості. Тому від її розвиненості, у
концепції вказаних авторів, залежать і сприйняття, і переживання, і
успішність долання складних життєвих ситуацій.
Однією з ключових проблем, пов’язаних із формуванням даної
особистісної характеристики вважається неможливість використання
традиційної моделі, оскільки остання передбачає визначеність (А. Гусєв [76],
С. Хілько [246]). Ці науковці, на основі генетико-моделюючого методу
С. Максименка та екофасилітативної парадигми П. Лушина, запропонували
структурно-функціональну модель формування в особистості толерантності
до невизначеності [246]. Ця модель містить три компоненти впливу –
когнітивний, афективний і конативний. На когнітивному рівні формується
усвідомлення (рефлексивна складова) та обізнаність (інформаційно-знаннєва
складова) щодо толерантності до невизначеності. На афективному рівні через
фіксацію на позитивних моментах невизначеності, через емпатійні механізми
тощо, формується ненегативне ставлення до невизначеності. Нарешті на
конативному рівні завдяки засвоєнню продуктивних копінг-стратегій,
виробленню установок на рішучість і активність у складних життєвих
ситуаціях формується особистісна «рішучість і дієвість» у ситуаціях
невизначеності.
У більшості розглянутих випадків побудови стратегії дій в ситуації
невизначеності в центрі лежать властивості / характеристики особистості. Із
нашої точки зору в стратегіях опанування невизначеністю на перший план
виходить не сама особистість, а її переживання й ставлення щодо ситуації,
 76

які лише частково (опосередковано) пов’язані зі структурно-

функціональними компонентами особистості.
Вочевидь, успішність стратегії залежить від її релевантності як самій
ситуації, так і особистісним характеристикам індивіда, що перебуває в
ситуації невизначеності. Застосування стратегії використання в ситуації
тимчасовості дії фактору невизначеності не буде досить ефективною, на
відміну від стратегії ігнорування. Так само як і намагання змінити те, що
особа об’єктивно змінити не в змозі (як і навпаки).
Підкреслимо, що неуспішність стратегій розуміється нами насамперед
у сенсі викривлень взаємин з оточуючими в рамках конкретної соціальної
ситуації, що супроводжується різними негативними внутрішньо-
особистісними явищами – зниженням самооцінки, відчуженням та
самовідчуженням, зростанням внутрішньої та / або зовнішньої конфліктності,
фрустрацією й ін.
Назване пов’язане з порушеннями у взаємодії особистості зі своїм
оточенням, що супроводжується неспівпадінням (протиріччями) її цінностей
і цілей із груповими. Вказане спричиняє депривацію потреб і прагнень
особистості, порушення (зниження якості) її комунікації, нерезультативність
діяльності тощо.
Розглядаючи ситуацію в школі, В. Воробйов та Н. Коновалова [59]
виділяють три форми ситуаційної дезадаптації, які, за розглянутими вище
критеріями, досить добре підходять до опису неуспішних стратегій
життєдіяльності в ситуації невизначеності. Це
1) депривація, коли особистість не в змозі побачити власну психологічну
проблему. Наслідком цього стає унеможливлення нормальної, звичної
поведінки через деактуалізацію відповідних потреб;
2) невротизація, спричинена непродуктивністю життєвих стратегій. Коли
усвідомлення проблеми є, а намагання її вирішити відсутнє. Таким чином
частіше вони залишаються невирішеними і витісняються;
 77

3) психопатизація, спричинена неефективністю стратегій

життєдіяльності, що спричиняє конфронтацію з оточуючим середовищем
[59].
Досить цікаву ідею про результат неуспішності як зниження соціально-
психологічного потенціалу особистості запропонував Є. Руденський [204].
Основними складовими потенціалу є соціальна ідентичність особистості, її
соціальний інтелект, соціальна компетентність й упевненість у собі. Дефіцит
соціальної ідентичності має рефлексивний, аксіологічний,
інтерперсональний, екзистенційний, інтроектний, динамічний,
персоніфікований і конфліктний виміри. Проявами зниження даної складової
потенціалу стають відмова брати на себе соціальні зобов’язання й
відповідальність; висока тривожність; конформність форм соціального
функціонування; егоцентрація й соціальна самоізоляція.
Дефіцит інтелектуального розвитку характеризується в цьому контексті
утрудненням процесів соціального мислення: рефлексії, проблематизації,
репрезентації, категоризації, інтерпретації тощо. Наслідком цього стає
суттєвим зниження відповідальності як внутрішньої, так і зовнішньої.
Дефіцит соціальної компетентності, тобто здатності до розрізнення
норм, цінностей, правил, контексту, полягає у зниженні комунікативної
компетентності, соціально-психологічній деформації, посиленні
адаптаційного конфлікту, інтерсуб’єктному конформізмі. Його проявами
стають соціально-психологічна аутичність, зниження рівня домагань.
Проте, основним зовнішнім чинником розвитку неуспішних стратегій у
значній кількості проаналізованих досліджень указується тривалість
невизначеності – чим довше, тим імовірніше. Чим довше індивід ігнорує
чинник, що впливає на поточний спосіб його життя, тим глибше його
неусвідомлювана тривога; чим довше «готується приймати якесь рішення»,
тобто уникає відповідальності, тим сильніше розвивається його
безпомічність; чим довше людина вимушена миритися з новою ситуацією,
тим більше вона відчужує від себе світ, а примирення з вимушеними
 78

власними діями сприяють її самовідчуженню. Тривала неможливість

включити зміни у власний життєвий простір чи часті невдалі включення
сприяють зниженню його диференційованості, розвитку фрустрованості, а
відповідні власні дії спричиняють (за термінологією К. Левіна) ті чи інші
регресивні явища.
Отже, типологічна матриця стратегій поведінки особистості в ситуації
невизначеності наведена у табл. 1.3
Таблиця 1.3
Типологічна матриця стратегій життєдіяльності особистості у ситуації
невизначеності
Базові стратегії
Рівні ситуації Ігнорування Реагування Цілепокладання
невизначеності
Когнітивно- Стратегії Стресові стратегії Стратегії
інформаційний виключення психопатизації
(елементів ЖП,
пов’язаних з фак-
тором)
Мотиваційно- Стратегії Стратегії Стратегії
ціннісний заперечення підпорядкування невротизації
(обставинам,
переструктуру-
вання ЖП)

Організаційно- Стратегії Регресивні Стратегії

управлінський «навченої стратегії включення
безпомічності» (невизначеного
фактору як
елементу жит-
тєвого простору)

Вона утворюється, з одного боку, базовими стратегіями в організації

людиною власної життєдіяльності – «ігноруванням», «реагуванням» і
«цілепокладанням»; і з іншого, відповідними рівнями психологічної
невизначеності життєвої ситуації – когнітивно-інформаційним, мотиваційно-
ціннісним й організаційно-управлінським. У результаті отримуємо дев’ять
 79

типів стратегій життєдіяльності в умовах невизначеної ситуації. При чому

лише три з них ми вважаємо релевантними відповідним складовим.
Перший тип стратегій ми пов’язали з когнітивним рівнем
невизначеності, коли ситуація є незрозумілою через недостатність /
відсутність інформації, її суперечність, множинність, неструктурованість
тощо.
У таких ситуаціях релевантною є стратегія ігнорування, яку доповнює
пошукова й когнітивна активність, спрямована на подолання даного рівня
невизначеності. Тобто, стратегія виключення, як виключення невизначених
елементів з актуальних складових власного життєвого простору. При цьому,
як вказувалося раніше, у базовій стратегії «ігнорування» відбувається
звуження життєвого простору особистості й певне самообмеження життєвої
активності.
Другий тип стратегій – стратегії заперечення – актуалізується у
випадку, коли особа розуміє, що відбувається, проте не може вирішити
внутрішньо-мотиваційну проблему, тобто не може вирішити, що саме їй
робити в нових умовах. Вочевидь, ігнорування нових чинників призводить до
їх заперечення.
Третій тип стратегій актуалізується, коли й ситуація визначена, і
зрозуміло, що буде людині краще, проте відсутня активність, спрямована на
відповідні зміни. Така ситуація досить добре описана як в психологічній
практиці, так і в художній літературі. Зазвичай її називають «навчена
безпомічність».
Наступні три типи стратегій пов’язані з такою базовою формою
поведінки як реагування (або адаптаційна активність), основним змістом якої
є зміна власного життя відповідно до нових умов. При цьому людина
намагається до них пристосуватися, вимушено змінюючи власний життєвий
простір. Основною характеристикою тут є вимушеність.
Четвертий тип виникає в ситуації, коли людина намагається змінити /
пристосувати власне життя, але не розуміє – до чого. Подібна ситуація, у яку
 80

потрапив Йозеф К., досить красномовно описана Ф. Кафкою в романі

«Процес». Це ситуація, що пов’язується з постійним стресом.
П’ятий тип стратегій пов’язаний з підпорядкуванням власного життя
новим вимогам, які воно ставить перед людиною в тій чи іншій сфері. Таке
пристосування завжди пов’язане з вимушеним переструктуруванням
життєвого простору, з перевалюванням загального, спільного над Я –
людини.
Шостий тип стратегій життєдіяльності виникає в ситуації, коли все, що
відбувається, зрозуміло, усе, що при цьому хоче / потребує людина, також
зрозуміло, проте дії вибудовуються без урахування чи з деривацією
останнього. Такі стратегії ми можемо називати регресивними, оскільки вони
зазвичай пов’язуються з вибором стереотипових, нормативних форм, але не
таких, що відповідають особистісним смислам і цінностям, тобто
відбувається заміщення більш суб’єктивно складних рішень, більш простими
й доступними.
Сьомий тип стратегій виникає, коли особа намагається вибудувати
власні цілі й цінності при нерозумінні або без урахування того, що
відбувається. Такий тип пов’язується з психопатизацією, тобто з
неефективністю стратегій життєдіяльності, їхньою соціальною суперечністю,
що спричиняє конфронтацію з оточуючим середовищем.
Восьмий тип виникає в ситуації, коли наявне розуміння того, що
відбувається, проте при неузгодженості власних мотивів і смислів, дії стають
непродуктивними. Тобто коли усвідомлення проблеми є, а намагання її
вирішити відсутнє, що призводить до невротизації особи.
Нарешті, дев’ятий тип вважається нами найбільш конструктивним. Він
спрямований на постановку й вирішення задачі на включення нових
чинників й умов поточної ситуації у власний життєвий простір з урахуванням
життєвих цілей і смислів суб’єкта життєдіяльності.
Отже, в даному підрозділі визначено і описано три базові форми
особистісної активності: ігнорування, пристосування і цілепокладання.
 81

Зазначено, що стратегії життєдіяльності можуть бути неуспішними та

успішними. Успішність стратегії залежить від її релевантності як самій
ситуації, так і особистісним характеристикам індивіда, що перебуває у ситуації
невизначеності. Визначено і описано дев’ять типів стратегій поведінки в
умовах ситуаційної невизначеності, три з яких вважаються продуктивними,
тобто такими, в яких базова форма реагування відповідна певній складовій
ситуаційної невизначеності.
 82

Висновки до першого розділу

Таким чином, за результатами теоретико-методологічного аналізу нами
встановлено, що:
- Невизначеність є невід’ємною складовою способу життя й
життєдіяльності сучасної людини, яка розглядається на гносеологічному,
онтологічному й аксіологічному рівнях. Стверджується, що в останнє
століття феномен затвердився в гуманітарній і соціальній сферах, а в останні
десятиріччя увійшов до повсякденного життя пересічної людини майже в
усьому світі, що пов’язується з глобальними цивілізаційними й культурними
змінами. Основною формою невизначеності в житті особистості є її життєва
ситуація, яка може бути розглянута з позиції взаємодії суб'єкта, що
знаходиться на певному етапі свого життя, із усіма умовами здійснення його
життєдіяльності як зовнішніми, так і внутрішніми.
- У психологічній структурі ситуації невизначеності виділяються
зовнішній (середовищний) і внутрішній (особистісний) рівні. Серед
зовнішніх характеристик невизначеності відзначається топологія середовища
в психологічному просторі особистості (структурованість і зв’язність,
визначеність меж, включеність у життєвий досвід та перспективи тощо). На
особистісному рівні виділяють когнітивно-інформаційний, мотиваційно-
ціннісний і організаційно-управлінський компоненти ситуаційної
невизначеності в життєдіяльності людини. Кожен із названих компонентів
має специфічну структуру й прояви. На когнітивному рівні ми зустрічаємося
із множинністю, суперечністю й недостатністю інформації, а також із
неможливістю контролю з боку суб’єкта дії. На мотиваційно-ціннісному
рівні невизначеність викликана невідповідністю наявної ситуації тим чи
іншим життєвим термінальним й інструментальним цінностям і смисло-
життєвим орієнтаціям. Організаційно-управлінський компонент
невизначеності характеризується проблемністю у визначенні цілей
життєдіяльності, інструментальних й оцінково-результативних складових.
 83

- Стратегії життєдіяльності особистості у своїй основі мають такі

аспекти – типові ситуації життя й пов’язані з ними копінг-стратегії, життєвий
шлях і пов’язані з ним життєві перспективи, орієнтація, життєва позиція,
життєвий стиль тощо. Найважливішими характеристиками життєвих
стратегій виступають: рівень відповідальності, ступень усвідомленості,
система цінностей, показником ефективності виступають задоволеність
життям та психічне здоров’я. У змістовному аспекті життєва стратегія в
першу чергу представляє орієнтацію людини на певні «базові» цінності, які
характеризуються системотвірною якістю в структурі індивідуальних
цінностей, як усвідомлених і прийнятих людиною найбільш загальних
смислів його життя, деяких ідеальних, абстрактних цілей життєдіяльності.
Життєві стратегії пов’язані з рівнями організації особистістю власного
життєвого простору – життєзабезпечення, життєустроєм і життєвою
реалізацією. Також віднайдено, що стратегія життєдіяльності залежить не від
змісту вирішуваних завдань, а від притаманного індивіду способу
цілеутворення. У стратегіях опанування невизначеністю на перший план
виходить не сама особистість, а її переживання й ставлення щодо ситуації,
які лише частково (опосередковано) пов’язані зі структурно-
функціональними компонентами особистості.
- Стратегія взаємодії з невизначеністю може бути як успішною,
тобто приводити до покращення життєвого простору, і, як результат, до
відновлення суб’єктності, а може бути неуспішною, або такою, що руйнує
життєвий простір, призводячи до різних особистісних деформацій чи
деструкцій. Проблему збереження поведінкової активності людини в умовах
невизначеності стимулу, у зв'язку з вивченням феномена «навченої
безпомічності» і, основним фактором відмови від активності науковець
пропонував вважати наявність попереднього негативного досвіду. Також на
збереження активності в невизначеній ситуації впливають й інші чинники:
активність – пасивність; толерантність-інтолерантність, установки щодо
невдач, які дозволяли зберігати активність у невизначеності; наявність
 84

високої самооцінки, що задає орієнтацію не на можливості самоствердження,

але на конкретне завдання, частіше змушує сприймати подібні ситуації як
своєрідні виклики («challenge»), що провокують активність; характер
соціальної ідентичності особистості, тобто можливість ототожнення себе з
попередніми соціальними досягненнями у невизначеній ситуації «гальмує»
відмову від активності.
- У стратегіях опанування невизначеністю на перший план
виходить не сама особистість, а її переживання й ставлення щодо ситуації,
які лише частково (опосередковано) пов’язані зі структурно-
функціональними компонентами особистості. Вочевидь, успішність стратегії
залежить від її релевантності як самій ситуації, так і особистісним
характеристикам індивіда, що перебуває в ситуації невизначеності.
- Виділяється три базові форми життєвих стратегій – ігнорування,
коли відбувається звуження життєвого простору особистості й певне
самообмеження життєвої активності; реагування , основним змістом якого є
зміна власного життя відповідно до нових умов. При цьому людина
намагається до них пристосуватися, вимушено змінюючи власний життєвий
простір. Основною характеристикою тут є вимушеність. Цілепокладання
спрямоване на постановку і вирішення задачі на включення нових чинників й
умов поточної ситуації у власний життєвий простір з урахуванням життєвих
цілей і смислів суб’єкта життєдіяльності. Відзначено, що стратегії
життєдіяльності можуть бути неуспішними, або такими, що призводять до
депривації суб’єктності та успішними, що призводять до її відновлення та
поглиблення.
 85

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА СТРАТЕГІЙ

ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОЇ
СИТУАЦІЇ

У даному розділі викладено організаційні засади та процедуру

дослідження, описано методичний інструментарій та контингент
досліджуваних, наведено результати кількісного та якісного аналізу
експериментальних даних.

2.1. Дизайн та інструментальна складова емпіричного дослідження

Вибірку дослідження склали особи різних вікових категорій від 18 до
54 років, мешканців м. Вінниця й області. Загальний обсяг становив 240 осіб,
із яких 127 жінок та 113 чоловіків. Дані збиралися протягом 2018 – 2019
років як у вигляді очної взаємодії переважно зі студентами ВДПУ імені
М. Коцюбинського (18 – 26 років), так і дистанційно. В усіх випадках було
застосовано спеціально розроблений інструментарій на основі Google –
документів (форми, таблиці, скрипти) і HTML2. Ознайомитися з його
функціонуванням можна за посиланням:
http://ecopsy.com.ua/data/tests/tests_goncharenko.html.
Даний інструментарій передбачає можливість:
(а) для користувача:
- заповнення форми з тестовою методикою з будь-якого місця, з
будь-якого пристрою, на якому є можливість підключення до Інтернет та
встановлено браузер, тобто комп’ютер, планшет, смартфон і навіть ігрова
приставка;
- отримання на власну електронну адресу, якщо її було введено
при реєстрації, автоматично згенерованого результату діагностики за типом
результатів аналізів, у яких вказуються нормовані бали та бали діагностики;

2
Інструментарій розроблено в лабораторії екологічної психології Інституту психології
імені Г.С. Костюка НАПН України
 86

- пройти тестування абсолютно анонімно й отримати результат та

його інтерпретацію безпосередньо від фахівця;
- частинне проходження процедури діагностики, тобто вибір лише
частини з пропонованих методик.
(б) для дослідника:
- отримувати результат безпосередньо в таблицю з даними від
респондентів, яку можна через звичайний «копіпаст» перенести в Excel та /
або SPSS;
- динамічно відстежувати дані й отримувати попередні
характеристики вибірки «тут і зараз»;
- добирати діагностичну базу навіть і після закінчення процесу
збору даних;
- уникнути процесу друку паперової форми збору даних;
- уникнути процесу переведення / введення даних із паперових
бланків до електронних таблиць.
Останні дві характеристики, по-перше, запобігають утворенню
можливих помилок даних на етапі їх введення, по-друге, є набагато більш
екологічними щодо збереження природи.
Обробка отриманих даних здійснювалася за допомогою застосунку
роботи з електронними таблицями Excel (MS Office 2016) і статистичного
пакету SPSS (версії 23). Для візуалізації результатів використовувався Excel
(MS Office 2016).
Програма емпіричного дослідження включала 5 етапів.
На першому ми досліджували образ невизначеної життєвої ситуації та
виявляли осіб, що в тій чи іншій сфері життя оцінюють власну ситуацію як
невизначену. При чому тут з’ясовувалася і її інтенсивність. У результаті
даного етапу загальну групу дослідження мали поділити на
експериментальну й контрольну групи.
На другому етапі проводився аналіз внутрішніх і середовищних
характеристик осіб, які перебувають в умовах невизначеної ситуації, а саме,
 87

згідно з теоретичною моделлю: мотиваційно-ціннісний блок (задоволеність

життям, мотивація досягнення й уникнення, ціннісні орієнтації), когнітивний
блок (характер невизначеності), організаційно-управлінський блок (локус
контролю, смисло-життєві орієнтації), блок особистісних рис (нейротизму,
екстраверсії, відкритості досвіду, дружності, сумлінності), середовищний
блок (самооцінка значимості середовищ життєдіяльності) тощо. Додатково
було досліджено соціально-демографічні особливості учасників кожної групи
(зовнішні умови й чинники), зокрема відмінності між чоловіками й жінками,
між різними віковими групами щодо стратегій організації життєдіяльності.
На третьому етапі ми діагностували рівень успішності наявних
стратегій організації особистістю власного життя, у тому числі рівень і
характер їх психосоціальної адаптованості та психоемоційного стану.
На четвертому етапі аналізувалися зв’язки між вимірюваними
характеристиками стратегій організації життєдіяльності та їх статистична
значимість в осіб, що перебувають в умовах ситуації невизначеності й,
зокрема, в осіб, які використовують неуспішні стратегії в організації
власного життя.
Нарешті, на п’ятому етапі за допомогою процедури факторизації було
виділено компонентну структуру в осіб з неуспішними стратегіями
організації життя в умовах ситуації невизначеності.

Інструментарій дослідження
Для дослідження особливостей стратегій життєдіяльності особистості в
ситуаційній невизначеності нами використовувалися такі інструменти.
1) Спеціально розроблена анкета – для виявлення особливостей
переживання особистістю ситуації невизначеності. (Додаток А.1)
Вона складалася з декількох блоків, кожен із яких був спрямований на
з’ясування окремої сторони проблеми. По-перше, ми вважали, що оцінки
життєвої ситуації загалом і життєвих ситуацій у різних сферах життя –
відмінні між собою. У зв’язку з цим ми опитували респондентів щодо їх
 88

цілісної оцінки та оцінок у конкретних сферах. За основу ми взяли чотири

сфери життєдіяльності запропоновані в методиці «Рівень суб’єктивного
контролю» Дж. Роттером в адаптації Є. Бажина, Є. Голинкіна й Л. Еткінда –
сім’я, професійне середовище (сфера виробничих відносин), інтимно-
особистісна сфера (міжособові стосунки) та сфера власного здоров’я [201].
Назване ми доповнили сферами побуту й соціально-економічним життям,
маючи на увазі під першим невід’ємну частину нашого природного
повсякденного буття, а під другим – статусні, грошові й економічні
відносини.
Перший блок анкети стосувався питання задоволеності життям у
цілому та в окремих сферах. Ґрунтуючись на художніх творах, на власному
професійному й життєвому досвіді ми вважаємо, що задоволеність життям
має бути обернено пов’язаною з невизначеністю відповідних життєвих
ситуацій, усвідомлюючи, що сама по собі незадоволеність не є ситуацією
невизначеності, проте будь-яка невизначеність породжує незадоволеність.
Другий блок питань був спрямований на визначення шляхом
альтернативного вибору домінуючої установки щодо дій у невизначеності. У
трьох питаннях пропонується за чотирибальною системою («Перший
варіант», «Краще перший, ніж другий варіант», «Швидше другий, ніж
перший варіант», «Другий варіант») обирати найближчу стратегію:
ігнорування, реагування, цілепокладання.
Третій блок із трьох питань призначений для з’ясування базової
темпоральної установки в уявленні особистості про правильність ситуації.
Правильним може бути або «те, що вже було», або «те, що є», або «те, що
буде». Кожне питання полягало у виборі диференційованої альтернативи між
минулим, теперішнім і майбутнім. У результаті респондент набирає за
кожним модусом від 0 до 4 балів.
Четвертий блок питань містив твердження щодо поточної ситуації в
різних сферах життєдіяльності особи як такої, що вимагає прийняття рішення
/ дій. На основі опрацьованих джерел теоретичних і практичних досліджень
 89

ми дійшли висновку, що ситуація невизначеності спричиняє ситуацію

прийняття рішення, тобто друге є необхідною умовою першого.
П’ятий блок питань анкети спрямований на з’ясування домінуючої
стратегії поведінки в складних життєвих обставинах. При чому,
усвідомлюючи, що в різних сферах життя можуть домінувати різні стратегії,
кожне питання було спрямоване на конкретну з вказаних вище сфер.
Нарешті останній, шостий блок анкети складався з прямих питань
щодо невизначеності поточної ситуації в житті респондента в цілому та в
конкретних сферах.
2) Методики, призначені для виявлення результативності життєвих
стратегій, тобто їх успішності / неуспішності в умовах невизначеної
ситуації.
2.1) Скринінгова методика Е. Хейма призначена для визначення
когнітивних, емотивних і поведінкових особливостей копінг-стратегій.
Метою нашого дослідження було порівняти вибрані адаптивні чи
неадаптивні копінг-стратегії з установками щодо ситуації невизначеності.
Скринінгова методика дозволяє досліджувати 26 ситуаційно-специфічних
варіантів копінга. Використаний варіант методики був адаптований у
лабораторії клінічної психології психоневрологічного інституту імені
В. Бехтерева, під керівництвом професора Л. Вассермана. (Додаток А.2)
Показаннями до використання запропонованої методики Е. Хейма є
вивчення характеристик копінг-поведінки в пацієнтів із межовими нервово-
психічними розладами для уточнення їх ролі в генезі зазначеної патології;
дослідження неадаптивних форм копінг-стратегій в осіб, які перебувають у
стресових ситуаціях, для корекції їх копінг-поведінки; проведення групової
або індивідуальної психотерапії, у ході якої виявляються неадаптивні форми
копінг-стратегій для подальшої їх корекції й формування адаптивної копінг-
поведінки; складання психогігієнічних і психопрофілактичних програм з
урахуванням формування адаптивних форм копінг-поведінки як для
 90

здорових осіб, що піддаються стресу, так і для хворих із межовими нервово-

психічними розладами.
Протипоказань до використання методики немає. Варто лише
відзначити неадекватність застосування методики Е. Хейма в пацієнтів, які
страждають психозами та не можуть достатньо усвідомлено й об'єктивно
оцінювати реальність.
2.2). Методика вимірювання рівня й характеру дезадаптованості
особистості (Р. Ісакова) – оригінальна шкала комплексної оцінки ступеня
психосоціальної дезадаптації в різних сферах. Прототипом для її розробки
було обрано чотирьохбальну анкету для визначення трудової,
міжособистісної та особистісної дезадаптації, розроблену Н. Ліпгарт (1982)
та анкети вивчення структури психосоціальної дезадаптації в жінок, які
страждають на невротичні розлади, запропоновані Л. Герасименко,
А. Скрипніковим. Автором було виділено шість блоків проблем, які
відповідають основним напрямкам порушення психосоціального
функціонування: сімейному, батьківському, професійному,
міжособистісному, економічно-майновому, інформаційному.
Тест охоплює три основні рівні психосоціального функціонування:
макрорівень (соціально-економічна та соціально-інформаційна сфери);
мезорівень (соціально-професійна та міжособистісна сфери); мікрорівень
(сімейна сфера та батьківські відносини). Автор методики вважає, що
виокремлені ним сфери відображають основні напрямки психосоціальної
адаптації / дезадаптації й дозволяють досить повно визначити порушення
психосоціального функціонування індивіда.
У силу специфіки досліджуваної проблеми й вибірки ми відмовилися
від діагностики останньої вказаної сфери – дитячо-батьківських стосунків.
2.3) Опитувальник атрибутивного стилю М. Селігмана (ASQ, 2002) в
адаптації Т. Гордєєвої та В. Шевяхової (Шкала оптимістичного стилю
пояснень «ШОСП», 2007). Вона включає 32 гіпотетичні ситуації позитивного
й негативного характеру з типами реакцій на них, які оцінюються за двома
 91

параметрами – стабільності й широти. Метою використання даної методики є

виявлення стилю навченої безпомічності. Згідно з класичним варіантом
атрибутивного формулювання теорії навченої безпомічності М. Абрамсона,
М. Селігмана, стиль атрибуції є досить стабільною характеристикою, яка
виявляється за допомогою стабільності, інтернальності й глобальності.
2.4) Методика індексу життєвого стилю (Life Index Style, LSI)
використовувалася для діагностики наявності й інтенсивності механізмів
психологічного захисту. (Додаток А.3) Відповідно до моделі дослідження
нас цікавили саме заперечення й регресія, а також механізми, пов’язані з
невротизацією і психопатизацією особи. Опитувальник розроблений
Р. Плутчеком, Г. Келлерманом і Х. Конте у 1979 р. Згідно з теоретичною
моделлю, існує 8 базових захисних механізмів, що тісно пов’язані з базовими
емоціями психоеволюційної теорії. Наявність захисних механізмів дозволяє
непрямо виміряти рівні й характер внутрішнього конфлікту, тобто
вважається, що люди з непродуктивними, неуспішними стратегіями
життєдіяльності використовують захисні механізми більшою мірою. Захисні
механізми дозволяють звести до мінімуму негативні, травмуючі особистість
переживання, зберігати стабільність уявлень про себе й світ.
Опитувальник складається з 97 тверджень, що вимагають відповіді за
типом «правильно – неправильно». Відповідно до процедури дослідження
вимірюються вісім видів захисних механізмів: витіснення, заперечення,
заміщення, компенсація, реактивні утворення, проекція, інтелектуалізація
(раціоналізація) і регресія. Кожному з цих захисних механізмів відповідають
від 10 до 14 тверджень, що описують особистісні реакції людини, які
виникають у різних ситуаціях. На основі отриманих відповідей
експериментатор може побудувати профіль захисної структури
обстежуваного.
Історія складання опитувальника засвідчує, що за теоретичну основу
взяті психоаналітичні праці та роботи по загальній психопатології й
психології. Саме з цих джерел вчені виділили передбачувані характеристики
 92

16 механізмів захисту, які й склали основу захисту «Я». Пізніше був

запропонований ряд тверджень із метою конструювання шкал.
Передбачалося, що реципієнт, вибираючи для себе прийнятні твердження
опитувальника, що описують звичну для нього поведінку, відобразить певну
модель захисту. Наприклад, фраза: «Якщо я серджуся на свого товариша, я,
ймовірно, зірву злість на комусь іншому» відображає МПЗ «заміщення».
Пункти опитувальника були згруповані таким чином, щоб виявити кожен із
16 перерахованих механізмів захисту, і в сумі склали 224 твердження. Після
першого обстеження й статистичної обробки результатів основний текст був
скорочений до 184 найбільш репрезентативних пунктів. У результаті
факторного аналізу виявилося можливим скоротити число МПЗ до 8.
Деякі з них тепер представляли сукупність кількох МПЗ (наприклад,
компенсація включала твердження, що представляють ідентифікацію й
фантазування). Остаточний варіант опитувальника склав 97 пунктів, які
вимірюють 8 видів МПЗ: заперечення, витіснення, компенсацію, реактивні
утворення, проекцію, раціоналізацію й регресію. Після завершення роботи по
психометричним даним тесту були проведені дослідження по отриманню
нормативних даних і відмінностей на різних клінічних групах
випробовуваних, які підтвердили діагностичні можливості методики.
Дані були піддані статистичній обробці з використанням методу
кореляційного аналізу і t-критерію Стьюдента для виявлення достовірності
відмінностей.
3) Методики, спрямовані на виявлення особистісних властивостей і
якостей:
3.1) Методики Т. Елерса щодо визначення рівня спрямованості на
досягнення успіху та уникнення невдач. (Додаток А.4, А.5)
Ми припускаємо, що вибір тієї чи іншої стратегії поведінки в ситуації
невизначеності пов’язується з бажанням досягти успіху та уникнути
проблем. Розробники тесту виходили з положення, що особа, у якої
переважає мотивація до успіху, вважає за краще середній або низький рівень
 93

ризику. Їй властиво уникати високого ризику. При сильній мотивації до

успіху, надії на успіх зазвичай нижчі, ніж при слабкій мотивації до успіху,
проте такі люди докладають значно більше зусиль і прагнень до нього.
Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса.
Дослідження мотивації досягнення були розпочаті в середині XX століття
Д. Мак-Клелланда, який за допомогою загальновідомого тематичного
апперцептивного тесту (ТАТ) зміг зафіксувати якісні індивідуальні
відмінності прояву мотивації досягнення.
Автори, стверджують, що основні алгоритми поведінкового рішення
задач по досягненню успіху й уникнення невдач формуються у віці від трьох
до тринадцяти років.
Процедура дослідження передбачає, що досліджуваному пропонують
відповісти «так» або «ні» на 41 питання.
Після чого експериментатор проводить розрахунок значень наступним
чином:
По 1 балу нараховується за відповідь «так» на питання: 2–5, 7–10, 14–
17, 21, 22, 25–30, 32, 37, 41 і за відповідь «ні» – на наступні: 6, 13, 18, 20, 24,
31, 36, 38 і 39.
Відповіді на питання 1, 11, 12, 19, 23, 33–35 і 40 не враховуються.
Підраховується загальна сума балів. Відповідно, чим більша сума балів, тим
вище рівень мотивації до досягнення успіху.
Методикою діагностуються 4 рівні мотивації: низька мотивація до
успіху; середній рівень мотивації; помірно високий рівень мотивації; дуже
високий рівень мотивації до успіху.
Результат тесту «Мотивація до успіху» рекомендується аналізувати
разом із результатами тесту «Мотивація уникнення невдач» Т. Елерса.
Методика «мотивація уникнення невдач» Т. Елерса проводиться
аналогічно до опису наведеного тесту.
 94

Відмінність методики в тому, що досліджуваному пропонується список

слів із 30 рядків по 3 слова в кожному рядку. У кожному рядку потрібно
вибрати тільки одне з трьох слів, яке найточніше характеризує його.
Результати опитування: чим більше сума балів, тим вище рівень
мотивації до уникнення невдач, захисту: низька мотивація до захисту;
середній рівень мотивації; високий рівень мотивації; занадто високий рівень
мотивації до уникнення невдач, захисту.
3.2) Методика РСК. (Додаток А.6) Методика є модифікованим
варіантом опитувальника американського психолога Дж. Роттера. Із його
допомогою ми вимірювали рівень суб'єктивного контролю в різноманітних
сферах життя людини, іншими словами, визначали ступінь відповідальності
людини за свої вчинки і своє життя. Люди різняться тим, як вони пояснюють
причини значущих для себе подій і де локалізують контроль над ними.
Можливі два полярні типи такої локалізації: екстернальний (зовнішній локус)
та інтернальний (внутрішній локус). Перший тип проявляється, коли людина
вважає, що те, що відбувається з нею не залежить від неї, а є результатом дії
зовнішніх причин (наприклад, випадковості або втручання інших людей). У
другому випадку людина інтерпретує значущі події як результат своїх
власних зусиль. Розглядаючи два полярних типи локалізації, варто пам'ятати,
що для кожної людини характерний свій рівень суб'єктивного контролю над
значущими ситуаціями. Локус контролю ж конкретної особи більш-менш
універсальний стосовно різних типів подій, із якими їй доводиться
зустрічатися, як у випадку удач, так і в разі невдач.
У цілому людям із екстернальним локусом контролю більшою мірою
притаманна конформна й поступлива поведінка, вони вважають за краще
працювати в групі, частіше пасивні, залежні, тривожні й невпевнені в собі.
Люди з інтернальним локусом активніші, незалежні, самостійні в роботі,
вони частіше мають позитивну самооцінку, що пов'язано з вираженою
упевненістю в собі й терпимістю до інших людей. Таким чином, ступінь
 95

інтернальності кожної людини пов'язана з її ставленням до свого розвитку й

особистісного зростання.
Конформна та поступлива поведінка більш властива людям із
екстернальним локусом. Інтернали, на відміну від екстернатів, менш схильні
підпорядковуватися тиску інших, чинять супротив, коли відчувають, що
ними маніпулюють, реагують сильніше, ніж екстернали, на втрату особистої
свободи.
Люди з інтернальним локусом контролю краще працюють наодинці,
ніж під наглядом або при відеозаписі. Для екстерналів характерне прагнення
до постійного спілкування.
Екстернальність корелює з тривожністю та депресією.
Інтернали надають перевагу недирективним методам психокорекції,
екстернали суб'єктивно більш орієнтовані на зовнішній контроль.
Опитувальник РСК складається з 44 пунктів. Він містить пункти, які
вимірюють екстернальність – інтернальність у міжособистісних та сімейних
стосунках, а також пункти, які вимірюють РСК щодо хвороб і здоров'я.
Для збільшення спектра можливих застосувань опитувальник
сконструйований у двох варіантах, які відрізняються форматом відповідей
досліджуваних. Варіант А використовують для дослідження. Він потребує
відповіді за 6-ти бальною шкалою (–3, –2, –1, +1, +2, +3), у якій відповідь
«+3» означає «повністю згоден», «–3» – «зовсім не згоден» із цим пунктом.
Варіант Б призначений для психодіагностики. Він потребує відповіді за
бінарною шкалою «згоден – не згоден».
1. Шкала загальної інтернальності (Із). Високий показник за цією
шкалою відповідає високому рівню суб'єктивного контролю над будь-якими
значущими ситуаціями. Такі люди вважають, що більшість важливих подій у
їхньому житті були результатом їхніх дій. Таким чином, вони відчувають
власну відповідальність за ці події і за те, як складається їхнє життя в цілому.
Низький показник за шкалою Із відповідає низькому рівню суб'єктивного
контролю. Такі досліджувані не бачать зв'язку між своїми діями та
 96

значущими для них подіями в житті, не вважають себе здатними

контролювати їх розвиток та вважають, що більшість їх – результат випадку
або дій інших людей.
2. Шкала інтернальності в галузі досягнень (Ід). Високі показники за
цією шкалою відповідають високому рівню суб'єктивного контролю над
емоційно позитивними подіями та ситуаціями. Такі люди вважають, що вони
самі досягли всього того, що було і є у їхньому житті, і що вони здатні
успішно досягати своєї мети в майбутньому. Низькі показники за шкалою Ід
свідчать про те, що людина приписує свої успіхи, досягнення та радощі
зовнішнім обставинам – талану, щасливій долі або допомозі інших людей.
3. Шкала інтернальності в галузі невдач (Ін). Високі показники за цією
шкалою свідчать про розвинене відчуття суб'єктивного контролю стосовно
негативних подій та ситуацій, які виявляються в схильності звинувачувати
самого себе в різноманітних неприємностях та стражданнях. Низькі
показники Ін доводять, що досліджуваний схильний приписувати
відповідальність іншим людям або вважати їх результатом невезіння.
4. Шкала інтернальності в сімейних стосунках (Іс). Високі показники Іс
означають, що людина вважає себе відповідальною за події, які відбуваються
в її подружньому житті. Низькі Іс вказують на те, що суб'єкт вважає не себе,
а своїх партнерів причиною значущих ситуацій, які виникають у його сім'ї .
5. Шкала інтернальності в галузі виробничих відносин (Ів). Високий Ів
підтверджує те, що людина вважає свої дії важливим фактором організації
власної виробничої діяльності, у стосунках у колективі, у своєму просуванні
тощо. Низький Ів вказує на те, що досліджуваний схильний приписувати
важливіше значення зовнішнім обставинам – керівництву, співробітникам,
везінню-невезінню.
6. Шкала інтернальності стосовно здоров'я і хвороб (Іх). Високі
показники Іх свідчать про те, що досліджуваний вважає себе відповідальним
за своє здоров'я: якщо він хворий, то звинувачує в цьому самого себе і
вважає, що одужання багато в чому залежить від його дій. Людина з низьким
 97

Іх вважає здоров'я та хворобу результатом випадку й сподівається на те, що

одужання прийде внаслідок дій інших людей, насамперед лікарів.
Дослідження самооцінки людей із різними типами суб'єктивного
контролю довело, що:
люди з низьким РСК вважають себе егоїстичними, нерішучими,
залежними, несправедливими, метушливими, ворожими, невпевненими,
нещирими, несамостійними, дратівливими;
люди з високим РСК – добрими, незалежними, рішучими,
справедливими, здібними, дружелюбними, чесними, самостійними,
спокійними.
Таким чином, РСК пов'язаний із відчуттям людиною своєї сили,
гідності, відповідальності за те, що відбувається, з самоповагою, соціальною
зрілістю та самостійністю особистості.
Тест призначений для індивідуального та групового дослідження.
Застосування опитувальника РСК придатне для вирішення низки соціально-
психологічних та медико-психологічних проблем. Рівень суб'єктивного
контролю підвищується в процесі психокорекційного впливу на особистість,
тому можливе застосування РСК для оцінювання ефективності методів
психологічної корекції.
3.3). Методика діагностики «Великої п’ятірки» 5 PFQ Р. МакКрає,
П. Коста (1985). Пізніше її було дороблено у вигляді тесту NEO PI-R та його
відкритої реалізації IPIP-NEO. Ми використовували даний тест в адаптації
О. Хромова, 1999. (Додаток А.7)
Тест використовує таку ж методику і схожий список аспектів
особистості для складання оцінки за п'ятьма базовими рисами особистості –
екстраверсії (extraversion), доброзичливості (greeableness), сумлінності
(onscientiousness), нейротизму (neuroticism) та відкритості досвіду (openness),
які досить часто в англомовній літературі записують акронімом «OCEAN». В
основі методики модель, що грунтується на положеннях про (1)
індивідуальність (усі дорослі люди можуть бути охарактеризовані
 98

специфічною комбінацією особистісних рис, що впливають на думки,

відчуття й поведінку); (2) походження (базова ендогенність рис); (3) розвиток
(риси розвиваються в дитинстві, остаточно формуються в дорослому віці й
зберігають свою незмінність в адаптованих суб'єктів); (4) структуру (риси
організовані ієрархічно, від вузьких і специфічних до широких, узагальнених
диспозицій).
Автори опитувальника Р. МакКрає і П. Коста переконані, що виділених
п'яти незалежних змінних, точніше особистісних факторів темпераменту й
характеру (нейротизм, екстраверсія, відкритість досвіду, співпраця,
сумлінність) достатньо для об'єктивного опису психологічного портрету –
моделі особистості.
Таким чином, модель велика п'ятірка (Big five) – диспозиційна (від
англ. Disposition – схильність) модель особистості.
П'ятифакторний тест-опитувальник складається з 75 парних,
протилежних за своїм значенням висловлювань, що характеризують
поведінку людини. Стимульний матеріал має п'ятибальну оціночну шкалу (-
2; -1; 0; 1; 2) для діагностики ступеня вираженості кожного з п'яти факторів:
• екстраверсія – інтроверсія;
• прихильність – відособленість;
• самоконтроль – імпульсивність;
• емоційна нестійкість – емоційна стійкість;
• експресивність – практичність.
Інтерпретація тесту відбувається в декілька етапів.
На основі вже аналізу первинних факторів можна скласти певне
уявлення про характерологічні особливості випробуваного. Наприклад,
високі бали (11 – 15) з первинного фактору 1.1 свідчать про певну активність
випробуваного, низькі (-7) – про його пасивність. У кожному з первинних
чинників зліва позначається риса особистості, яка за версією «Великої
п'ятірки» відповідає високим значенням бальних оцінок, справа ж
позначається риса особистості з низькими бальними оцінками. Наприклад,
 99

первинний фактор 1.2 (домінантність – підпорядкованість) був оцінений

високими балами (11–15). Можна констатувати, що випробуваному, мабуть,
притаманна ознака домінантності. Якщо ж за цим фактором отримані низькі
значення (3 – 7 балів), то для випробуваного швидше за все характерна
ознака підпорядкованості (конформності).
Нижче перераховані характерологічні ознаки, які можуть бути
визначені у випробуваного за допомогою первинних чинників «Великої
п'ятірки».
1. Екстраверсія – інтроверсія:
1.1. активність – пасивність;
1.2. домінування – підпорядкованість;
1.3. товариськість – замкнутість;
1.4. пошук вражень – уникнення вражень;
1.5. прояв – уникнення почуття провини.
2. Прихильність – відособленість:
2.1. теплота – байдужість;
2.2. співпраця – суперництво;
2.3. довірливість – підозрілість;
2.4. розуміння – нерозуміння;
2.5. повага інших – самоповага.
3. Самоконтроль – імпульсивність:
3.1. акуратність – неакуратність (відсутність акуратності);
3.2. наполегливість – відсутність наполегливості;
3.3. відповідальність – безвідповідальність;
3.4. самоконтроль поведінки – імпульсивність (відсутність
самоконтролю);
3.5. передбачливість – безтурботність.
4. Емоційна стійкість – емоційна нестійкість:
4.1. тривожність – безтурботність;
4.2. напруженість – розслабленість;
 100

4.3. депресивність – емоційна комфортність;

4.4. самокритика – самодостатність;
4.5 емоційна лабільність – емоційна стабільність.
5. Експресивність – практичність:
5.1. цікавість – консерватизм;
5.2. допитливість – реалістичність;
5.3. артистичність – відсутність артистичності;
5.4. сенситивність – нечутливість;
5.5. пластичність – ригідність.
Сума балів первинних факторів по вертикалі визначає кількісну
вираженість основного фактора. Мінімальна кількість набраних балів для
будь-якого основного фактора дорівнює 15, максимальна кількість – 75.
Умовно бальні оцінки можна розділити на високі (51–75 балів), середні (41–
50 балів) і низькі (15–40 балів).
3.4). Шкала задоволеності життям (скор. ШЗЖ, англ. Satisfaction With
Life Scale, скор. SWLS) – короткий скринінговий опитувальник, призначений
для масових опитувань респондентів щодо ступеня суб'єктивної
задоволеності власним життям. Запропонований E. Diener, R. Emmons,
R. Larsen і S. Griffin у 1985 році, адаптований і валідизований Д. Леонтьєвим
і Є. Осіним у 2003 році російською мовою. Ця шкала спрямована на
вимірювання переживання індивідом власного життя як цілого, що
відображає загальний рівень психологічного благополуччя. Основне
призначення методики – масові, особливо крос-культурні та міжгрупові
соціально-психологічні дослідження: результати виявляються стійкими й
порівнянними завдяки простій і однозначній внутрішній структурі.
Підрахунок балів відбувається таким чином: за відповідь абсолютно не
згоден – 1 бал; не згоден – 2 бали; трохи не згоден – 3 бали; невизначено (і
згоден, і не згоден) – 4 бали; 5 трохи згоден – 5 балів; згоден – 6 балів;
абсолютно згоден – 7 балів.
 101

Отримані бали за всіма пунктами підсумовуються. Відповідно

мінімальний можливий бал за шкалою –7, максимальний – 35 балів.
З огляду на предмет і об’єкт нашого дослідження процедура
діагностування здійснювалася на основі використання батареї перерахованих
методик, які виявилися діагностично значущими для комплексного
емпіричного дослідження з проблеми стратегій життєдіяльності в умовах
ситуаційної невизначеності.

2.2. Особливості оцінки життєвої ситуації як невизначеної в різних

сферах життєдіяльності
Аналіз результатів анкетування щодо стратегій організації
життєвого простору в осіб, що перебувають у невизначеності
Загальні дані щодо вибірки дослідження подано у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Загальні дані щодо вибірки дослідження
Кількість %
Усього 240 100%
Стать Жіноча 127 54%
Чоловіча 113 46%
Вікова до 24 років 79 33%
група від 25 до 34 років 70 29%

від 35 до 44 років 50 21%

старше 45 років 41 17%

Як показує таблиця 2.1 репрезентативність вибірки забезпечується

чотирма віковими групами: до 24 років, від 25 до 34 років, від 35 до 44 років,
старше 45 років. Такий віковий поділ обумовлений особливостями
дисертаціного дослідження, яке передбачає, що у житті суб’єкта взаємодії з
 102

невизначеністю є потенційно актуальними такі життєві сфери: сімейна,

професійна, особистісно-інтимна, здоров’я, побутова та соціально-
економічна. Тому до складу вибірки не ввійшли інші вікові категорії.
Основні результати анкетування
Відповідно до результатів анкетування, нам вдалося встановити, що
оцінка складності життєвої ситуації в цілому не відповідає оцінкам
складності життєвої ситуації в конкретних сферах життя. Якщо в цілому
складною вважають поточну ситуацію життя 18% досліджуваних, то
складність життя в конкретних сферах суттєво варіюється.
Найпроблемнішими в цьому контексті є сфери – «соціально-економічна»
(52%), «професійна» (41%), та «власного здоров’я» (36%). (див.рис 2.1.)

Рис.2.1. Розподіл за сферами життєдіяльності кількості осіб, що перебувають

у ситуації невизначеності

При цьому, звичайне підсумовування сфер, у яких досліджувані

переживають невизначені ситуації, також не дуже сильно пов’язане із
загальною оцінкою респондентами проблемності власного життя Загальний
розподіл за сферами життєдіяльності подано в табл. 2.2.
 103

Таблиця 2.2
Загальний розподіл за сферами життєдіяльності
Кількість проблемних ситуацій-сфер Всього
Життєві сфери 0 1 2 3 4 5 6 6

Невизначеність Ні 62 62 51 19 3 0 0 197
ЖС Так 0 2 7 25 9 0 0 43
Загалом 62 64 58 44 12 0 0 240

До вказаного розподілу ми застосували критерій хі-квадрат для

перевірки гіпотези про незалежність класифікацій й отримали значення
статистики χ2 = 47,649, асимптотична значущість якого досить близька до
нуля (р < 0,0001).
Для з’ясування спрямованості зв’язку вказаних характеристик було
розраховано коефіцієнт Тау Гудмена-Краскела. Результати вказані в таблиці
нижче.
Таблиця 2.3
Спрямована міра зв’язку номінальних змінних
(Тау Гудмена-Краскела)
Значення Асимптотична Прибл.
стандартна значущість
Залежна змінна похибка
Залежна Невизначеність
життєвої ситуації 0,280 0,077 0,000
Залежна К-ть пробл.сфер 0,072 0,023 0,000

Із обчислень можна стверджувати про статистично значущу пряму

залежність життєвої ситуації невизначеності від кількості проблемних сфер
життєдіяльності, проте такий зв’язок є не надто сильним – усього 0,28.
Як видно з таблиці 2.2: 178 осіб із 240, або 74% від усієї досліджуваної
вибірки, фіксували наявну невизначеність щонайменше в одній сфері
власного життя. У 26% випадків (62 досліджуваних) не було вказано жодної
сфери, у якій би особа переживала ситуацію невизначеності.
 104

Ми проаналізували причини даної ситуації, і встановили, що

відповідно до мети дослідження, діагностування реципієнтів даної категорії є
неможливим на наступних етапах дослідження. Серед таких осіб виявилися
досліджувані, по-перше, з установкою на стратегію уникання / ігнорування
чинників невизначеності (авторська анкета), та, разом із тим, із високими
показниками мотивації досягнення (за методикою Т. Елерса), при середніх
рівнях інших показників – 34 особи (56%). Тут мають місце певні
психологічні неузгодженості між установками на досягнення з одного боку, і
бажанням ігнорувати наявні життєві ситуації. І йдеться, перш за все, про
домінування життєвої установки «бачу ціль – не бачу перешкод!». Інша
частина вибірки тих, що заперечують наявність невизначеності у власному
житті, характеризувалася високим рівнем сумлінності (самоконтролю) і
недоброзичливості (відстороненості) (за методикою 5 PFQ в адаптації
О. Хромова) – 26 осіб (42%). У двох осіб (1%) виявилися високими
показники дезадаптованості (за методикою І. Ісакова) та нейротизму (за
методикою 5 PFQ). В останньому випадку можна говорити про певну
нещирість, заперечення з боку досліджуваного.
Отже, в подальший аналіз було включено лише тих респондентів, що
так чи інакше перебувають у поточній ситуації невизначеності. Обсяг
уточненої вибірки склав 178 осіб.
Тому наступним нас цікавило дослідження взаємозв’яку складності
життєвої ситуації (анкета) із задоволеністю життям (анкета).
Результати анкетування представлені в таблиці 2.4 дозволяють
стверджувати, що складність життєвої ситуації обернено пов’язана із
задоволеністю життям.
 105

Таблиця 2.4
Таблиця спряженості даних, отриманих у результаті анкетування
Невизначеність Задоволеність ЖС
Всього
Ні Так
Невизначеність 40 95 135
ЖС Ні
Так 34 9 43
Всього 74 104 178

Для перевірки гіпотези про незалежність класифікацій ми застосували

критерій хі-квадрат. Значення статистики склало 21,151 при 2 ступенях
свободи, що значно нижче порогового значення теоретичного розподілу
(9,210). Таким чином, можна відхилити гіпотезу про незалежність
класифікацій.
Далі нас цікавила спрямованість зв’язку між двома класифікаціями.
Для її з’ясування було розраховано коефіцієнти Лямбда зв’язку між
номінальними змінними (табл. 2.5).
Таблиця 2.5
Коефіцієнт Лямбда зв’язку між номінальними змінними
Асимптотична
стаандартна Прибл. Прибл.
(a)
Залежна змінна Значення похибка T(b) значимість

Симетрична 0,182 0,047 3,281 0,001

Залежна
Невизначеність
ситуації 0,000 0,000 .(c) .(c)
Залежна
Задоволеність
ЖС 0,269 0,072 3,281 0,001

а) – не зважаючи істинність нульової гіпотези.

b) – використовується асимптотична стандартна похибка, коли істинна нуль гіпотеза.
c) – неможливо обчислити, т. я. асимптотична стандартна похибка = 0.
 106

Отже, відповідно до наведених статистичних даних за декількома

критеріями, можна припустити, що задоволеність життям виявляється
залежною від ситуації невизначеності. Тобто, переживання людиною
невизначеності може впливати на психофізичне, соціально-психологічне та
морально-духовне благополуччя особистості, бути бар’єром для повноцінної
самоактуалізації, розкриття власного потенціалу, побудови життєвої
перспективи тощо.
На наступному етапі роботи, ми встановили, що прямі питання анкети
щодо складності поточної ситуації у сферах життєдіяльності досить сильно
позитивно корелюють з усвідомленням необхідності приймати рішення /
діяти. Коефіцієнти кореляції Спірмена відображені в таблиці 2.6.
Як бачимо, найсильніший прямий зв’язок спостерігається у випадку
професійної і сімейної сфер, а найменший – у побутовій. При чому в
останньому випадку коефіцієнт хоча і є статистично значимий, проте вже на
рівні < 0,05. Таким чином, припускаємо, що невизначеність може викликати
потребу в розв’язанні проблеми та здійснненні вибору.
Таблиця 2.6
Коефіцієнти кореляції Спірмена
Сфера Коефіцієнт
Спірмена
Особистісно-інтимна 0,66**
Сімейна 0,76**
Професійна 0,78**
Побутова 0,31*
Власного здоров’я 0,63**
Соціально-економічна 0,42**
* – рівень значущості < 0,05
** – рівень значущості < 0,01
 107

Одним із завдань емпіричного дослідження було виявлення соціально-

демографічних особливостей осіб, в житті яких присутня невизначеність.
Проаналізуємо деякі з них.
Статеві відмінності
Наразі нас цікавило питання гендерної специфіки в сприйнятті
невизначеності в житті. Ми порівняли між собою кількісні розподіли за
статтю осіб, що перебувають в ситуації невизначеності (див. рис. 2.2.).

Рис. 2.2. Статевий розподіл за сферами життєдіяльності кількості осіб, що

перебувають у ситуації невизначеності

Варто одразу відзначити, що в більшості сфер життя відсоток чоловіків

перевищує відсоток жінок щодо перебування в ситуації невизначеності (4
проти 2). Проте чоловіки визнають невизначеність ситуації свого життя в
цілому значно в меншій мірі – 13% проти 23% жінок. У чоловіків більш
проблемними сферами є (за спаданням різниці) сімейна й власного здоров’я
(по 12%) та особистісно-інтимна (9%), тоді як у жінок – побутова (18%) і
соціально-економічна (9%). Відсоток проблемності професійної сфери життя
є майже однаковим – 39% проти 42%.
 108

Статистичну значущість було перевірено за критерієм хі-квадрат щодо

гіпотези про незалежність класифікації статі й невизначеності ситуацій у
цілому і за кожною окремою сферою. (дивитися табл. 2.7)
Таблиця 2.7
Перевірка гіпотези про незалежність класифікації статі
й невизначеності ситуацій
Сфери хі р- Порогове
квадрат значення значення
мають СЖС в цілому 2,307 0,129 3,841*
Особистісно-інтимна 1,194 0,275 3,841*
Сімейна 2,492 0,114 3,841*
Професійна 0,106 0,745 3,841*
Побутова 9,966 0,002 6,635**
Власне здоров'я 2,152 0,142 3,841*
Соц.-економічна 1,311 0,252 3,841*
* – статистична значущість на рівні < 0,05
** – статистична значущість на рівні < 0,01

Тут маємо лише одну сферу, у якій на досить хорошому рівні

статистика перевищує теоретичне значення хі-квадрат – побутову.
Незважаючи на вказані кількісні відмінності, структурна складова, як
впорядковані за проблемністю сфери життя, у чоловіків і жінок майже
однакова. Перший рядок займає сфера соціально-економічних інтересів (47%
і 56% в чоловіків і жінок), а другий – сфера професійного життя (42% і 39%
відповідно). Так само збігаються за порядком і дві найменш проблемні з
вказаних сфери – сімейна (34% в чоловіків і 22% в жінок) та побутова (3% в
чоловіків і 21% в жінок). Звідси можна зробити висновок про відсутність
гендерних відмінностей саме в структурі життєвих ситуацій невизначеності.
Вікові відмінності
Віковий розподіл щодо кількості осіб, які переживають ситуації
невизначеності в різних сферах свого життя, подано у табл. 2.8. Робимо
 109

висновок, що чинник віку неоднозначно впливає на наявність ситуацій

невизначеності в житті людини. Цілісна оцінка ситуації як невизначеної має
спочатку спадаючу тенденцію з 20% у молоді до 12% в осіб, яким не
виповнилося 35 років. Проте, надалі переживання невизначеності в цілому
суттєво зростають – більш ніж у 2,5 рази в більш зрілому віці й до 3 разів у
старшої групи досліджуваних. Пояснити дану тендецію можливо тим, що
саме перший період зрілого віку (25-35 років) вважається
найпродуктивнішим періодом у житті людини, коли розкриваються її
здібності, можливості їх прояву в конкретній сфері діяльності. У цей період
людина здебільшого створює сім’ю, народжує і виховує дітей.
Саме тому, відносно переживання невизначеності в сімейній сфері
життя, спостерігається майже протилежна ситуація. Молодь до 24 років
складає лише 18% усіх досліджуваних. А майже половина усіх невизначених
ситуацій у сімейній сфері (44%) припадає на другу вікову групу – від 25 до
34 років. У двох останніх групах вона спадає до 26% і 13% відповідно.
Таблиця 2.8
Віковий розподіл респондентів, що перебувають у невизначених ситуаціях в
різних сферах життя
Сфери В Особис- Сімейна Про- Побу- Власне Соц.-
Вікові цілому тісно- фесійна това здоров'я економічна
групи інтимна
до 24 Кількість 9 42 12 42 5 24 27
років % 20% 50% 18% 44% 17% 28% 22%
від 25 до Кількість 5 13 29 18 5 15 37
34 років % 12% 17% 44% 18% 17% 18% 29%
від 35 до Кількість 14 17 17 25 9 21 33
44 років % 32% 21% 26% 25% 28% 24% 26%
старше Кількість 15 11 9 13 12 26 29
45 років % 36% 13% 13% 14% 39% 30% 23%
Загалом Кількість 43 83 67 98 31 86 126
% 100% 100% 100% 100% 100% 100% 100%

Так само як і у випадку зі статтю, ми перевірили статистичну

значущість гіпотези про незалежність класифікацій для кожної сфери
 110

життєдіяльності за критерієм хі-квадрат. Нижче в табл. 2.9. подано

статистику.
Таблиця 2.9

Незалежність класифікацій для кожної сфери життєдіяльності

Сфери хі р- Порогове
квадрат значення значення
мають СЖС в цілому 12,357 0,006 11,345**
Особистісно-інтимна 11,087 0,011 7,815*
Сімейна 8,961 0,030 7,815*
Професійна 8,616 0,035 7,815*
Побутова 8,759 0,033 7,815*
Власне здоров'я 11,346 0,010 11,345**
Соц.- економічна 10,423 0,015 7,815*
* – статистична значущість на рівні < 0,05
** – статистична значущість на рівні < 0,01

Отже, на відміну зі статтю ми бачимо, що віковий розподіл є значимим

щодо невизначеності життєвої ситуації не тільки в цілому, але й в усіх
сферах життєдіяльності. Причому, в сфері власного здоров’я і в оцінці в
цілому рівень статистичної значущості високий (р < 0,01).
Згідно з даними таблиці 2.8. можемо підвести підсумки, що у віковій
групі до 24 років переважає невизначеність у особистісно-інтимній (50%) та
професійній (44%) сферах. У групі від 25 до 34 років домінує невизначеність
у сімейній сфері – (44%); від 35 до 44 років – майже всі сфери мають
однаковий відсоток, проте, дещо переважає невизначеність у побутовій сфері
(28%). У осіб старше 45 років – виділяється побутова сфера – (39%) та сфера
власного здоров’я – (30%). Отримані дані цілком відповідають віковим
межам, особливостям вікових періодів та є характерними для їх соціальної
ситуації розвитку.
 111

Окремим блоком питань анкети була темпоральна складова ситуації

невизначеності. У ході теоретичного дослідження ми з’ясували, що досить
значимим для особи, що перебуває в ситуації невизначеності, є уявлення про
часову локацію правильної ситуації – у минулому, теперішньому чи
майбутньому. Результати частотного розподілу вказаного блоку подано в
таблиці 2.10.
Найбільший відсоток частот щодо майбутнього задається соціально-
економічною (52%) і професійною сферами (49%). У майбутньому у цих
сферах, на думку досліджуваних, немає нічого визначеного, гарантованого та
надійного. Майбутнє не характеризується стабільністю та постійно
змінюється.
Найменший показник щодо майбутнього – сфера здоров’я (усього 4%).
Побутове теперішнє домінує в 56%, якому протистоїть особистісно-інтимна
сфера (23%). Проте найбільший серед усіх показник виявився у сфері
власного здоров’я – 70% бачать його у своєму минулому й лише 11%
правильність в минулому вбачає у побутовій сфері.
Таблиця 2.10
Темпоральна складова ситуації невизначеності
Сфери діяльності Часова У У У Усього
орієнтація на мину- теперішньом майбут-
правильність лому у ньому
ситуації
У цілому Кількість 48 60 70 178
% 27% 34% 39% 100%
Особистісно- Кількість 29 19 35 83
інтимна сфера % 35% 23% 42% 100%
Сімейна Кількість 22 21 24 67
% 33% 31% 36% 100%
Професійна Кількість 25 24 49 98
 112

% 26% 24% 50% 100%

Побутова Кількість 3 17 10 30
% 10% 57% 33% 100%
Власне здоров'я Кількість 59 22 3 84
% 70% 26% 4% 100%
Соц.-економічна Кількість 41 21 66 128
% 32% 16% 52% 100%

2.3. Стратегії життєдіяльності у ситуаційній невизначеності

Загальні результати
Згідно з результатами анкетування відсотковий розподіл наявності
складних життєвих обставин за сферами життя й домінуючими стратегіями
активності подано в рис. 2.4.

70,0%
57,9%
60,0% 56,3% 56,0%
52,1%
50,0% 42,5%
41,0%
38,5% 38,9%
37,5%
40,0% 33,3% 32,0%
31,6%
27,8%
30,0%
20,5%
20,0% 12,0%
10,5%
10,0% 6,3% 5,5%

0,0%

Уникання Прийняття Управління

Рис. 2.4 Кількісний розподіл респондентів, що перебувають у ситуації

невизначеності за сферами життя й домінуючими стратегіями активності.
 113

В експериментальній групі установка на підтримуючу активність

(ігнорування, уникання) суттєво домінувала в особистісній сфері й сфері
власного здоров’я (по 56%), переважала в сімейній (41%) і побутовій (39%)
сферах. У професійній і соціально-економічній сфері життя переважала
стратегія реагування (прийняття) (58% і 52% відповідно), тобто установка на
пристосування власного життя до зовнішніх змін. У сімейній і побутовій
сферах досить високий порівняно з іншими сферами виявився показник
цілепокладальної (управлінської) стратегії опанування невизначеністю
(відповідно 21% і 28%), коли індивід намагається використати / включити
нові фактори у власну життєдіяльність.
При порівнянні середніх значень досліджуваних показників у
підгрупах експериментальної групи, отриманих відповідно анкетуванню за
критерієм домінуючої стратегії опанування ситуацією невизначеності і
локусом самої невизначеності, було зафіксовано такі особливості.
Таблиця 2.11
Частотний розподіл досліджуваних за домінуючою стратегією опанування
невизначеністю та її локусу в експериментальній групі
Стратегія невизна Ігнорування Реагування Цілепокладання Всього
ченості
Локус невизначеності
Фактор середовища 41 45 4 90
Власна активність 45 36 7 88
Усього 86 81 11 178

За кількісним розподілом фактор локусу невизначеності не є значимим,

проте стратегія цілепокладання в опануванні невизначеністю притаманна
суттєво меншій частині осіб, ніж дві інші стратегії (7%, 45% і 48%
відповідно). Проте в даної групи суттєво високими є усі показники
інтернальності, зокрема загальний – 45,29 проти 41,44 і 41,05. Однак у силу
малого обсягу вибірки дані відмінності виявилися статистично не значимими
як за критеріями Стюдента і Мана-Уїтні (для попарних порівнянь), так і за
 114

дисперсійним аналізом ANOVA та його непараметричним аналогом –

критерієм Краскела-Уолліса. Тож у випадку інтернальності можна говорити
лише про тенденції.
Деякі відомості про статистичний інструментарій, що використаний
у дослідженні
Для перевірки відмінностей у середньому двох досліджуваних вибірок
ми користувалися критерієм Стьюдента та його непараметричними
аналогами критерієм Мана-Уїтні для незалежних вибірок й критерієм
Уїлкоксона для залежних. Параметричний критерій був розроблений
В. Ґоссетом для оцінки якості пива в компанії Ґіннес. Для застосування
названого критерію потрібно, аби початкові дані мали нормальний розподіл.
У разі застосування двовибіркового критерію для незалежних вибірок також
потрібно дотримуватися умови рівності дисперсій. Існують проте
альтернативи критерію для ситуації з нерівними дисперсіями. Статистика
даного критерію обчислюється за формулою:

, де
М1, М2 – вибіркові середні кожної з досліджуваних вибірок,
N1, N2 – кількість елементів відповідних вибірок,
σ1, σ2 – стандартне відхилення в відповідних вибірках
Метод Мана-Уїтні (U – метод), призначений для виявлення
відмінностей між вибірками, був запропонований у 1945 році
Ф. Уілкоксоном (F. Wilcoxon). У 1947 році він був істотно перероблений і
розширений Г. Манном (H. Mann) і Д. Уітні (D. Whitney), на честь яких
сьогодні і називається. Він визначає, наскільки малою є зона значень, що
перехрещуються, між двома рядами (ранжованим рядом значень параметра в
першій вибірці і таким же в другій). Чим менше значення критерію, тим
вірогідніше, що відмінності між значеннями параметра в вибірках достовірні.
Основними обмеженнями даного методу є те, що в кожній із вибірок
повинно бути не менше 3 значень ознаки. Допускається, щоб в одній вибірці
 115

були два значення, але в другій тоді не менше п'яти; у вибіркових даних не
повинно бути збігів значень (усі числа — різні) або таких збігів повинно бути
дуже мало.
Сутність методу Уїлкоксона полягає в тому, що зіставляються
абсолютні величини вираженості зрушень у тому чи іншому напрямку. Для
цього спочатку всі абсолютні величини зрушень ранжуються, а потім
підсумовуються ранги. Якщо зрушення в ту чи іншу сторону відбуваються
випадково, то й суми їх рангів виявляться приблизно рівні. Якщо ж
інтенсивність зрушень в одну сторону більша, то сума рангів абсолютних
значень зрушень у протилежну сторону буде значно нижчою, ніж це могло б
бути при випадкових змінах. Критерій призначений для зіставлення
показників, виміряних у різних умовах на одній і тій же вибірці
випробуваних. Він дозволяє встановити не тільки спрямованість змін, але і їх
вираженість, тобто здатний визначити, чи є зрушення показників в одному
напрямку більш інтенсивним, ніж в іншому. Критерій Уїлкоксона можна
використовувати при обсязі вибірки до 25 елементів, що пояснюється тим,
що при більшій кількості спостережень розподіл значень цього критерію
стрімко наближається до нормального. Тому у випадку з великими вибірками
вдаються до перетворення критерію Уілкоксона у величину z.
Критерій Краскела-Уолліса призначений для перевірки рівності медіан
декількох вибірок. Цей критерій є багатовимірним узагальненням критерію
Уїлкоксона-Манна-Уїтні. Критерій є ранговим, тому він інваріантний по
відношенню до будь-якого монотонного перетворення шкали вимірювання.
Відомий також під назвами: H-критерій Краскела-Уолліса,
односторонній дисперсійний аналіз Краскела-Уолліса, тест Крускала-
Уолліса.
Результати дослідження за методикою Е. Хейма
Досліджуючи зв’язок стратегій поведінки в ситуації невизначеності й
копінг-стратегій за методикою Е. Хейма, було виявлено, що існує досить
сильний зв’язок між стратегіями поведінки в ситуації невизначеності й
 116

емотивним компонентом. За критерієм хі-квадрат гіпотезу про незалежність

класифікацій можна відкинути на рівні, значно нижчому за 0,01 при значенні
статистики 37,082. Далі ми намагалися з’ясувати, наскільки вказані
характеристики пов’язані причинно-спадково. Для цього було обчислено
спрямовані міри Лямбда й Тау Гудмена-Краскела в ситуаціях залежності
кожної зі змінних та симетричну міру зв’язку для номінальних шкал – фі. Їх
значення показують, що зв’язок більш симетричний. Аналогічну ситуацію
маємо й щодо поведінкової сфери копінг-стратегій. Проте рівень значущості
критерію хі-квадрат вже слабший – < 0,05, й відповідно міри зв’язку
виявилися також слабшими (див. табл. 2.12–2.13).

Таблиця 2.12.
Взаємний розподіл частот досліджуваних за стратегіями поведінки в ситуації
невизначеності та копінг-стратегій
Стратегії Ігнорування Реагування Цілепокладання Разом
Деструктив 66 21 2 89
Конструктив 14 4 7 25
Невизначено 40 21 3 64
Разом 120 46 12 178
Деструктив 99 19 0 118
Конструктив 5 13 9 27
Невизначено 16 14 3 33
Разом 120 46 12 178
Деструктив 39 9 0 48
Конструктив 38 21 7 66
Невизначено 43 16 5 64
Разом 120 46 12 178
 117

Таблиця 2.13
Статистики зв’язку між стратегіями характеристик поведінки в ситуації
невизначеності та копінг-стратегій
Сфера копінг- Статистика Значення Асимптотична /
стратегії приблизна
значущість
Поведінкова хі-квадрат 12,746* 0,013
Лямбда (залежна 0,035 0,176
копінг)
Лямбда (залежна 0,058 0,176
сит.невизн.)
Тау (залежна копінг) 0,046 0,051
Тау (залежна 0,034 0,137
сит.невизн.)
Фі 0,350 0,013
Емоційна хі-квадрат 37,082** 0,000
Лямбда (залежна 0,143 0,021
копінг)
Лямбда (залежна 0,147 0,127
сит.невизн.)
Тау (залежна копінг) 0,210 0,000
Тау (залежна 0,200 0,100
сит.невизн.)
Фі 0,597 0,000
Когнітивна хі-квадрат 5,876 0,209

За когнітивною складовою можна говорити про відсутність зв’язків зі

стратегіями поведінки в ситуації невизначеності (критерій хі-квадрат =
5,876).
Наступним питанням було виявлення зв’язку вибору стратегій
поведінки в ситуації невизначеності й спрямованості особистості на
досягнення успіху та уникання невдач. Для досягнення мети було
використано дисперсійний одно-факторний аналіз (ANOVA).
Такий метод є статистичним методом аналізу результатів, які залежать
від якісних ознак. Кожний фактор може бути як дискретною, так і
неперервною випадковою змінною. Її розділяють на декілька сталих рівнів
(градацій, інтервалів). В основу дисперсійного аналізу покладено такий
 118

принцип (факт із математичної статистики): якщо на випадкову величину

діють взаємно незалежні фактори A, B, …, то загальна дисперсія дорівнює
сумі дисперсій, зумовлених дією окремо кожного з факторів. Дисперсійний
аналіз полягає у виділенні й оцінюванні окремих факторів, що викликають
зміну досліджуваної випадкової величини. При цьому проводиться розклад
сумарної вибіркової дисперсії на складові, обумовлені незалежними
факторами. Кожна з цих складових є оцінкою дисперсії генеральної
сукупності. Щоб дати оцінку дієвості впливу даного фактору, необхідно
оцінити значимість відповідної вибіркової дисперсії в порівнянні з
дисперсією відтворення, обумовленою випадковими факторами. Перевірка
значимості оцінок дисперсії здійснюється за допомогою критерію Фішера.
Коли розрахункове значення критерію Фішера виявиться меншим
табличного, то немає підстав вважати значимим вплив досліджуваного
фактору. Коли ж розрахункове значення критерію Фішера виявиться більшим
табличного, то цей фактор впливає на зміни середніх. У подальшому ми
вважаємо, що виконуються наступні припущення:
- випадкові помилки спостережень мають нормальний розподіл;
- фактори впливають тільки на зміну середніх значень, а дисперсія
спостережень залишається постійною.
Із таблиці 2.14 можна бачити, що фактор вибору стратегії в ситуації
невизначеності є сильно значущим щодо установок як на досягнення, так і на
уникання на рівні значущості < 0,001. З апостеріорного критерію Дункана
випливає в обох випадках, що група стратегії ігнорування є окремою, тоді як
показники інших двох стратегій на окремі групи не розбиваються. Отже,
мотивація уникнення невдач та мотивація досягнення успіху найбільше
проявляється при використанні стратегії ігнорування.
 119

Таблиця 2.14
Результат факторного аналізу ANOVA впливу фактору стратегії поведінки на
рівень досягнення успіху й уникання невдач
Стратегія Розподіл Сума ст.св. Середній F Знч.
квадратів квадрат
Досягнення Між 548,232 2 274,116 25,499 0,000
групами
Всередині 1085,758 175 10,750
груп
Всього 1633,990 177
Уникання Між 1706,095 2 853,047 116,616 0,000
групами
Всередині 738,819 175 7,315
груп
Всього 2444,913 177

Наступним завданням даної частини емпіричного дослідження було

визначення впливу стратегій поведінки на особистісну зрілість, яка
презентувалася, насамперед, через характеристику орієнтації в часі. Із цією
метою ми також застосували дисперсійний аналіз ANOVA. У цьому випадку
статистика Фішера = 5,012. Цей рівень виявився значущим, проте на рівні
0,05. А з апостеріорного критерію Дункана випливає виділення в окрему
групу лише показників стратегії цілепокладання, інші два не є суттєвими на
відміну від попереднього етапу.
Статеві й вікові особливості у виборі стратегій життєдіяльності
Результати статевого розподілу досліджуваних осіб, що перебувають у
ситуації невизначеності подано у таблиці 2.15.
Як показує таблиця 2.15, стратегія цілепокладання мало властива як
жінкам, так і чоловікам (7,8% і 5,7% відповідно). Стратегія ігнорування
більш властива жінкам (54,4% проти 40,9% в чоловіків), тоді як реагування –
чоловікам (53,4% проти 37,8%). Проте за хі-квадрат критерієм відмінності не
є значимими, тобто ми не можемо стверджувати, що стать значимо впливає
на спрямованість стратегії організації життєдіяльності.
 120

Таблиця 2.15
Статевий розподіл досліджуваних осіб, що перебувають у ситуації
невизначеності
Стратегія Ігноруванн Реагування Цілепокладанн
Стать я я
Жіноча Частота 49 34 7 90
% за змінною 54,44 37,78 7,78 100
категорією Стать
Чоловіча Частота 36 47 5 88
% по категорії 40,91 53,41 5,68 100
зміної Стать
Разом Частота 85 81 12 178
% по категорії 47,75 45,51 6,74 100
зміної Стать

Наступним питанням нас цікавив чинник віку щодо вибору стратегій

поведінки в ситуації невизначеності в різних сферах життєдіяльності
особистості. Результати частотних розподілів подано нижче в таблиці
спряженості (табл. 2. 16).
У випадку розподілу вікових груп за стратегіями життєдіяльності
маємо дещо інше. Можна бачити певну вікову динаміку. Якщо в
наймолодших досліджуваних реагування у стратегіях суттєво домінує (майже
62% проти 32,7% ігнорування), у групі 25-34 річних дані характеристики
майже зрівнюються ігнорування – 43,1% і реагування – 47% відповідно; у
середньо-зрілих (34–45 років) ситуація вже обертається 77% ігнорування
проти 23% – реагування. У групі старшої зрілості (від 45 років) домінує
стратегія ігнорування – 51,6% та реагування – 38,6%.
Варто зауважити, що в цієї групи найвищий відсоток стратегії
управління – 9,6 % при середньому 6%.
 121

Таблиця 2.16
Таблиця спряженості: вікова група * стратегії поведінки
Стратегія Ігноруванн Реагування Цілепокладанн
Вікова група я я
від 18 до Частота 19 36 3 58
24 років
% по категорії 32,7 62,0 5,1 100
змінної Вікова група
від 25 до Частота 22 24 5 51
34 років
% по категорії 43,1 47,0 9,8 100
змінної Вікова група
від 35 до Частота 29 9 0 38
44 років
% по категорії 76,3 23,6 0 100
змінної Вікова група
від 45 Частота 16 12 3 31
років
% по категорії 51,6 38,7 9,6 100
змінної Вікова група
Разом Частота 86 81 11 178
% по категорії 48,3 45,5 6,1 100
змінної Вікова група

При цьому вказані розподіли вже мають статистично значимі

відмінності за критерієм хі-квадрат = 13,01 на рівні р <= 0,05 (табл. 2.17).
Таблиця 2.17
Статистично значимі відмінності за критерієм хі-квадрат
Значення ст.св. Асимпт.
значимість
(2-стор.)
Хі-квадрат Пірсона 13,00571 6 0,042945
Відношення 14,30998 6 0,026359
правдоподібності
Лінійно-лінійний 3,127734 1 0,076971
зв’язок
Кількість валідних 178 - -
спостережень
 122

Щодо локусу стратегій невизначеності, то статистично значимих

відмінностей ані в статевому, ані у віковому розподілі знайдено не було.
Особливості впливу стратегій життєдіяльності на когнітивну,
емотивну та конативну складові
У цій частині емпіричного дослідження ми здійснили однофакторний
аналіз щодо впливу фактору домінуючої стратегії на складові організації
життєвого простору особистості. Результати подано в табл. 2.18
Таблиця 2.18
Однофакторний аналіз щодо впливу фактору домінуючої стратегії та
складовими в організації життєвого простору особистості
Фактор Розподіл Сума ст.св. Середній F Знч.
квадратів квадрат
Уникання_мотив Між 151,09 2 75,54 6,77 0,00
групами
Всередині 1127,67 175 11,17
груп
Загалом 1278,76 177
Досягнення_мотив Між 138,97 2 69,49 4,56 0,01
групами
Всередині 1540,37 175 15,25
груп
Загалом 1679,35 177
B5_Доброзичливість Між 554,22 2 277,11 5,00 0,01
групами
Всередині 5593,63 175 55,38
Груп
Загалом 6147,85 177
Інтернальність Між 214,88 2 107,44 3,85 0,02
Досягнення Групами
Всередині 2820,46 175 27,93
груп
Загалом 3035,35 177
Інтернальність Між 133,65 2 66,82 2,20 0,12
Невдач групами
Всередині 3072,35 175 30,42
груп
Загалом 3206,00 177
 123

Фактор Розподіл Сума ст.св. Середній F Знч.

квадратів квадрат
Інтернальність Сім’я Між 172,93 2 86,47 3,49 0,03
Групами
Всередині 2500,98 175 24,76
Груп
Загалом 2673,91 177
Інтернальність Між 200,54 2 100,27 4,87 0,01
Професія Групами
Всередині 2080,38 175 20,60
груп
Загалом 2280,91 177
Інтернальність Між 46,26 2 23,13 2,88 0,06
Міжособистісне Групами
спілкування Всередині 810,35 175 8,02
Груп
Загалом 856,62 177
Інтернальність Між 176,89 2 88,44 9,68 0,00
Здоров’я Групами
Всередині 922,65 175 9,14
груп
Загалом 1099,54 177

Можна бачити, що фактор стратегії поведінки – ігнорування,

реагування, цілепокладання є значимим стосовно: уникання невдач і
досягнення успіху, доброзичливості, інтернальності досягнень, професійної
сфери, інтернальності в сімейних і міжособистісних стосунках та
інтернальністю здоров’я. Варто відзначити відсутність інтегрального
показника інтернальності, тобто для нього фактор стратегій поведінки не є
значимим.
Аналогічну процедуру ми проробили й для фактору фіксації локусу
невизначеності – «Я» або середовище. Проте в цьому випадку було
застосований критерій Стьюдента для незалежних вибірок. При аналізі
виявилося, що статистично значимим для локалізації невизначеності стали
параметр екстраверсії з «великої п’ятірки», й загальна інтернальність
досягнень (рівень значущості 0,01).
 124

Надалі ми з’ясовували компонентну структуру групи досліджуваних

осіб, що перебувають у ситуації невизначеності. На початку ми підрахували
кількість значимих кореляцій для кожного з вимірюваних показників (табл.
2.19).
Таблиця 2.19
Змачимі кореляції для вимірюваних показників
Показники Кількість знач. корел.
спрямованість на мету (СЖО) 8
спрямованість на процес (СЖО) 8
Досягнення_мотив 7
B5_Відкритість 6
Інтернальність Невд 6
Осмисленість життя (СЖО) 6
B5_Доброзичливість 5
B5_Сумлінність 5
B5_Нейротизм 5
Інтернальність Проф 5
локус Я (СЖО) 5
Уникання_мотив 4
Інтернальність Заг 4
Інтернальність Здор 4
спрямованість на результат (СЖО) 4
B5_Екстраверсія 3
Інтернальність Досяг 3
Інтернальність Міжособ 3
Інтернальність Сім 2
локус життя (СЖО) 2
Задоволеність життям 1

Як бачимо, найбільше значимих зв’язків мають складові осмисленості

життя – по 8 спрямованість на мету та процес та 6 – відповідний
інтегральний показник. Такі дані можуть свідчити про те, що саме вказаний
ціннісно-смисловий рівень найбільше активується в ситуації невизначеності.
При чому його складова локус життя, як і інтернальність сімейних стосунків,
має один із найнижчих рівнів значимих зв’язків. Також одну з найбільших
 125

кількостей значимих зв’язків мають показники мотивації досягнення успіху

при інтернальності невдач та відкритості досвіду.
Найсильніші кореляції (коефіцієнт Пірсона p >= 0,75) зафіксовано між
показником загальної інтернальності та сумлінністю (0,87), нейротизмом
(0,89) і відкритістю досвіду (0,79). А між доброзичливістю й інтернальністю
сімейної сфери – (0,88), між мотивацією досягнення успіху й уникання
невдачі, що передбачувано (-0,75). Найвищим для досліджуваної вибірки
виявився зв’язок між сумлінністю й нейротизмом (0,89).

2.4. Особистісні чинники успішності/неуспішності стратегій

життєдіяльності в ситуаційній невизначеності

Нас цікавили особливості групи осіб, у яких обрані стратегії

життєдіяльності в ситуації невизначеності були невдалими, що виражалося в
наявності суттєвих дезадаптивних проявів, вищих показниках захисних
механізмів та превалюванні негативної атрибуції стилю життя. Таких осіб у
досліджуваній вибірці виявилося 43. Тож наступна обробка стосувалася саме
цієї групи. Оскільки обсяг вказаної групи був малим, в якості статистичного
інструментарію застосовувалися непараметричні методи.
Нами було встановлено залежність між кількістю відзначених
досліджуваними сфер, у яких вони мають невизначеність і проявами їхньої
нижчої адаптованості. Серед осіб, у яких зафіксовано рівень дезадаптації,
мають невизначену ситуацію в одній сфері – двоє досліджуваних (із 64 осіб),
(тобто 3%). У двох сферах – таких досліджуваних вже 7 з 58 (12%), у трьох –
25 з 44 (58%), у чотирьох – 9 осіб з 12 (75%).
 126

Таблиця 2.20
Таблиця спряженості: кількість сфер з невизначеністю * ознака
дезадаптованості
Кількість Адаптація Ознаки Усього
сфер дезадаптації
1 62 96,88% 2 3,13% 64 100,00%
2 51 87,93% 7 12,07% 58 100,00%
3 19 43,18% 25 56,82% 44 100,00%
4 3 25,00% 9 75,00% 12 100,00%
Разом 135 75,84% 43 24,16% 178 100,00%

На наступному етапі роботи, ми з’ясували, що як у жінок, так і в

чоловіків прослідковується чітка вікова зростаюча динаміка за кількістю осіб
у ситуації невизначеності з ознаками дезадаптації щодо обраної стратегії
життєдіяльності, тобто чим доросліше особа, тим більша ймовірність вибору
дезадаптивної стратегії, що можна пояснити природним зростанням
ригідності. Разом із тим, звертає на себе увагу й те, що в жінок зростання
відбувається в третій групі, тобто після 35 років, тоді як у чоловіків із 25 до
44 років рівень однаковий. Статистично підтвердити чи спростувати дане
припущення в умовах недостатньої вибірки не є можливим, тому вказана
особливість констатується нами в якості тенденції. (див. рис. 2.5.)

Рис. 2.5. Статево-віковий розподіл у % експериментальної групи дослідження

 127

Результати статевого і вікового розподілу виявились подібні до

попередньої групи, проте у дослідженні локусу контролю, ми вже маємо
іншу ситуацію. Тут критерій хі-квадрат засвідчує відмінності (хі.кв = 5,94,
р <= 0,05). Тобто жінкам з дезаптованими стратегіями поведінки значно
більше притаманна фіксація на середовищі як джерелі проблем
невизначеності (65,5 % проти 34, 5%), тоді як чоловікам навпаки – більше
притаманне зосередження на власній активності – 85, 7% (див. табл. 2.21)
Таблиця 2.21
Статевий розподіл за домінуючим локус контролем
Локус Середовище Власна Усього
Стать активність

Жіноча Частота 19 10 29
% по категорії 65,5 34,5 100
змінної Стать
Чоловіча Частота 2 12 14
% по категорії 14,2 85,7 100
змінної Стать
Разом Частота 21 22 43
% по категорії 48,8 51,1 100
змінної Стать

Далі нас цікавило питання зв’язку кількості наявних сфер життя з

невизначеними ситуаціями та вимірюваними в дослідженні показниками. Ми
застосували коефіцієнт рангової кореляції Спірмена, який виявився в усіх,
крім одного, статистично значимих випадках оберненим середньосильним на
статистично значимому рівні в обох випадках (α <= 0,01).
Було встановлено залежність між кількістю сфер невизначеності та:
1) з інтегрованим показником дезадаптації (найвищий з вимірюваних
рівень зв’язків 0,407);
 128

2) зі спрямованістю на мету (майже такої ж потужності обернений зі

спрямованістю на мету (-0,403);
3) спрямованістю на процес (-0,323);
4) мотиваціїєю досягнення (-0,302);
5) локусом власного «Я» (-0,290);
6) інтернальність здоров’я (-0,273)
7) інтернальність невдач (-0,225).
При чому значущість останнього коефіцієнта була вже на рівні α <=
0,05) . (дивитися таблицю 2.22)

Таблиця 2.22
Коефіцієнт кореляції Спірмена для показника кількості сфер, у яких особа
має ситуацію невизначеності
Невизначеність Коефіцієнт Крит.знач.
інтегровнаий_дез 0,407 1,79714E-05
спрямованість на мету -0,403 2,15916E-05
(СЖО)
спрямованість на процес -0,323 0,000813584
(СЖО)
Досягнення_мотив -0,302 0,001826756
локус Я (СЖО) -0,290 0,002791822
Інтернальність Здор -0,273 0,005006688
Інтернальність Невд -0,225 0,021574714

Щодо статевих і вікових особливостей наявності невизначеності в

цілому та в конкретних сферах життя зауважимо їх досить слабку
представленість у першому випадку й статистично значущу наявність у
другому. Єдина сфера, у якій було виявлено значимі відмінності між
чоловіками й жінками щодо ситуації невизначеності є побутова – якщо таких
жінок було 28 (21%), то чоловіків – лише 4 (3%). Значення хі-квадрат
 129

критерію становило 9,96, що перевищило критичне значення (6,64) на рівні р

< 0,01. Кількісні розподіли щодо домінуючої стратегії поведінки в ситуаціях
невизначеності в чоловіків і жінок також схожі й близькі до 67%, 26% і 7%
для ігнорування, реагування й цілепокладання відповідно.

У групі осіб з дезадаптивними стратегіями статеві відмінності набули

статистичної значимості (див. табл. 2.23). У чоловіків з цієї групи значимо
вищі показники мотивації досягнення, інтернальності досягнень, професійної
діяльності й показники дезадаптованості в професійній та міжособовій
сферах, тоді як таким жінкам значимо більше притаманна сімейна
інтернальність.
Таблиця 2.23
Статистично значущі показники критерію Мана-Уїтні для досліджуваних
чоловіків і жінок з дезадаптивними стратегіями опанування ситуацією
невизначеності
Рівень Стать Жінки Чоловік U- Z асимпт.
и статистик значення
середній ранг а
мезорівень 10,85 17,75 31,5 -2,221 0,033
дезадаптованості
мотивація 9,64 16,31 23,5 -2,129 0,033
досягнення
B5_Сумлінність 9,47 17,26 27 -2,382 0,020
Інтернальність 9,97 19,48 16,5 -3,012 0,003
досягнення
Інтернальність 15,53 7,63 25 -2,517 0,012
сім’я
Інтернальність 10,76 17,75 30 -2,221 0,026
професіональна
діяльність
 130

Так само було встановлено й залежність між кількістю сфер

невизначеності та задоволеністю життям з одного боку, та його осмисленістю
– з іншого. Ми застосували коефіцієнт рангової кореляції Спірмена, який
виявився оберненим середньосильним на статистично значимому рівні в обох
випадках (ρ = -0,237, ρ = -0,309, α < 0,01)
Далі ми обчислили кореляцію між виміряними показниками. При
цьому скористалися коефіцієнтом рангової кореляції Спірмена. Було
отримано суттєво інші результати порівняно з усією групою осіб, що
перебувають у невизначеній ситуації. Спочатку обчислювалася зв’язність
кожного з показників через кількість значимих зв’язків. Насамперед
з’ясувалося, що показники сенсу стають істотно менш пов’язаними (див.
табл. 2.24).

Таблиця 2.24

Рангові кореляції Спірмена

Показник Кількість
B5_Доброзичливість 7
B5_Відкритість 7
B5_Сумлінність 6
B5_Нейротизм 5
Інтернальність Згл 5
Інтегровнаий_дез 5
Уникання_мотив 4
Інтернальність Досяг 4
Інтернальність Міжособ 4
Локус Я (СЖО) 4
Задоволеність життям 3
Інтернальність Сім 2
 131

Інтернальність Проф 2
Інтернальність Здор 2
спрямованість на результат (СЖО) 2
Осмисленість життя (СЖО) 2
Досягнення_мотив 1
Інтернальність Невд 1
Спрямованість на мету (СЖО) 1
Спрямованість на процес (СЖО) 1
B5_Екстраверсія 0
Локус життя (СЖО) 0

Спрямованість на мету й процес та й інтегральний показник

осмисленості життя порівняно з попередньою групою посідають
діаметрально протилежні місця як найменш пов’язані. З іншого боку до
середини таблиці підіймається показник задоволеності життям – як більш
значимий. Звідси можна висловити припущення, що значимість смислової
організації життя в ситуації наявності неуспішних проявів у стратегіях
опанування невизначеністю падає, проте зростає важливість задоволеності
життям. У цілому можна стверджувати, що за кількістю значимих зв’язків
відбувається їх зменшення з 110 у випадку усіх осіб, що перебувають у
ситуації невизначеності, до 68 в осіб з ознаками дезадаптації, тобто майже на
40%. Це може свідчити про певні деструктивні процеси, які призводять до
спрощення психологічних структур.

Факторний аналіз особливостей неуспішних психологічних

стратегій організації життєдіяльності в осіб, що перебувають у
невизначеній ситуації

На даному етапі дослідження нашим завданням було виділення

особливостей осіб із дезадаптивними стратегіями опанування невизначеністю.
 132

Загальна кількість осіб із досліджуваної вибірки склала 43 особи, загальна

кількість показників – 32. Таким чином до бази аналізу увійшли показники
рівнів мотивації досягнення й уникнення (Т. Елерс), локус-контролю (РСК),
осмисленості життя (СЖО), задоволеності життям (SWLS), показники
характеру дезадаптованості (Р. Ісаков), механізми захисту (Р. Плутчека),
показник навченої безпомічності (М. Салігмана) і п’ять особистісних рис
(5PFQ).
Факторний аналіз або метод головних компонент (англ. principal
component analysis, PCA) — метод у статистиці, який використовує
ортогональне перетворення множини спостережень із можливо пов'язаними
змінними (сутностями, кожна з яких набуває різних числових значень) у
множину змінних без лінійної кореляції. Це один з основних способів
зменшити розмірність даних, втративши найменшу кількість інформації.
Винайдений К. Пірсоном у 1901 році та доповнений і розширений
Г. Готелінґом в 1933.
У результаті процесу факторизації за допомогою методу головних
компонент, обертанням Varimax з нормалізацією Кайзера на основі критерію
Кеттела («кам’янистого осипу») нами було виділено три-факторну структуру,
яка описує 59% дисперсії (табл. 2.25).
Таблиця 2.25
Факторна структура осіб, у яких виявлено неуспішні стратегії опанування
ситуацією невизначеності
Фактор % дисперсії
1. «Депресивно-нейротичний сумлінний інтернал» 30,71%
2. «Незадоволений життям відкритий досвіду» 16,08%
3. «Беззмістовно-заперечуючий екстраверт» 12,28%

Матриця повернутих компонент презентована у табл. 2.26. Можна

побачити у впорядкованому за спаданням вигляді навантаження кожного
 133

показника за трьома виділеними факторами. Відзначимо, що порожні

комірки означають, що навантаження не перевищує 0,1.
Таблиця 2.26
Матриця повернутих компонент
Компоненти 1 2 3
B5_Сумлінність 0,933 0,191
Pm_B-сталість поганого 0,931 0,264
B5_Нейротизм 0,929 0,195
Інтернальність Згл 0,923 0,137
макро_дез -0,579 0,435
B5_Доброзичливість 0,535 0,248 0,413
Задоволеність життям -0,283 -0,709
мікро_дез 0,153 0,690
B5_Відкритість досвіду 0,533 0,620
мезо_дез -0,469
Осмисленість життя (СЖО) 0,120 -0,253 -0,723
Досягнення_мотив -0,641
B5_Екстраверсія -0,219 0,499
Уникання_мотив 0,318 -0,378 0,459
Метод виділення: Аналіз методом головних компонент.
Метод обертання: Варімакс з нормалізацією Кайзера.
Обертання зійшлося за 5 ітерацій

Перший фактор найсильніший й увібрав майже 31% загальної

дисперсії, тобто більше половини від усієї. За показниками з найбільшим
навантаженням він отримав назву «Депресивно-нейротичний сумлінний
інтернал» й перш за все може характеризувати невідповідність між
складними слабко прогнозованими умовами життя й установками на
самовідповідальність, розсудливість, самоефективність. Найвагоміший
внесок у даний компонент роблять показники великої п’ятірки – сумлінність
(сonscientiousness) і нейротизм (0,933 і 0,922 відповідно) та інтернальність
 134

(0,923). У першому випадку мова йде про те, яким чином ми контролюємо,
регулюємо й направляємо нашу імпульсивність, тобто про вольовий
компонент. Таким особам притаманна впевненість у власній здатності
доводити усе до кінця, акуратність і хороша організованість, відповідальність
і самодисципліна, але й певна обережність у прийнятті рішень. З іншого боку
їм властива негативна емоційна реактивність внутрішньої спрямованості –
тривога, депресивність, гнів переживаються у собі й спрямовуються на себе.
Тобто тут, маємо справу з суперечностями між бажаністю й об’єктивною
неможливістю робити все самостійно, добре й визначено, шукаючи й не
знаходячи відповіді в собі. Це протиріччя супроводжується доброзичливим
ставленням до світу в цілому, що характеризується показником
доброзичливості й протилежно навантаженим показником дезадаптації в
макросередовищі (0,535 і -0,579 відповідно).
Другий фактор описує 16% загальної дисперсії, що майже удвічі менше
за перший компонент. Він увібрав показники відкритості, мікрорівня
дезадаптації, незадоволеності життям та з протилежним знаком показник
дезадаптації рівня професійного середовища й соціальних зв’язків. Тож він
отримав назву «Незадоволений життям, відкритий досвіду». Для даного
фактора найбільший внесок робить показник задоволеності з протилежним
знаком (-0,709). Задоволеність життям є особливо значущим переживанням,
що постійно впливає на різні параметри психічного стану людини і, як
наслідок, на успішність поведінки, продуктивність діяльності, ефективність
міжособистісної взаємодії й багато інших сторін зовнішньої й внутрішньої
активності індивіда. Показник мікросоціальної дезадаптації (-,690)
характеризує глибокі проблеми насамперед у сімейному середовищі, вони
свідчать як про порушення функціонування внутрішньо-сімейних стосунків,
так і їх негативний вплив на інші адаптаційні процеси. З іншого боку
протилежний знак навантаження показника мезорівня дезадаптації (-0,469)
засвідчує, насамперед, більш-менш нормальний стан стосунків у
професійному середовищі та неблизьких соціальних контактах. Нарешті,
 135

варто відзначити й значимий внесок у даний фактор відкритості досвіду

(0,620), який засвідчує, по-перше, здатність міркувати з використанням
символів й абстракцій, які не пов'язані з практичним життєвим досвідом; по-
друге, інтелектуальну зацікавленість і нонконформізм, креативність,
розвиненість уяви, артистичність, емоційність тощо. Залежно від конкретних
інтелектуальних можливостей індивіда названий символічний розумовий
процес може приймати форми як математичного, логічного або
геометричного мислення, артистичного й метафоричного використання мови,
творів, виконання музики, або інших візуальних та виконавських видів
мистецтва.
Тут явно простежується розрив / внутрішній конфлікт між відкритістю
досвіду, експресивністю з одного боку й проблемами в сімейних стосунках з
іншого. Наявність показника незадоволеності життям говорить про емоційно-
переживальний компонент.
Найслабший фактор (12% загальної дисперсії) складено з показників
осмисленості життям (з від’ємним знаком), показників мотивації досягнення
(з від’ємним знаком) і показника уникнення та екстраверсії. Тому він
отримав назву «Беззмістовно-уникаючий екстраверт». «Мета в житті», яку
презентує показник осмисленості, усвідомлюється переживанням індивідом
онтологічної значущості життя. Тому її від’ємне навантаження (-0,723)
характеризує певні невдачі в пошукові людиною сенсу життя, тобто
екзистенціальну фрустрацію, із чого випливає переживання беззмістовності
або екзистенціального вакууму. На цьому фоні від’ємне навантаження
показника мотивації досягнення (-0,641) й позитивне, хоча й значно слабше
навантаження показника уникання невдач (0,459) характеризують
депривацію щонайменше однієї з трьох складових спрямованості на успіх –
уявлення про складність завдання в ситуації невизначеності, рівня
суб’єктивної значимості або ступеня усвідомлення відповідальності за
рішення. У поєднанні зі спрямованістю на взаємодію зі світом (екстраверсія,
0,499) отримуємо базове протиріччя когнітивно-смисловий рівень
 136

внутрішнього конфлікту, де з одного боку наявна особистісна спрямованість

на взаємодію із зовнішнім світом, дружність, активність, життєрадісність і
самовпевненість; а з іншого – неможливість знаходження смислу щодо самої
ситуації або власного місця в ній, і пов’язане з ним уникання такої взаємодії.
Закономірності, встановлені в процесі емпіричного дослідження, дали
можливість констатувати, що невизначеність є досить поширеною
проблемою сьогодення, яка присутня у 74% (178) досліджуваних. Серед них
24% (43) особи, які проявляють ознаки дезадаптованості у способах
організації власної життєдіяльності та потребують психологічної допомоги,
щодо оптимізації стратегій життєдіяльності в умовах невизначеної ситуації.
 137

Висновки до другого розділу

Таким чином, у другому розділі було викладено організаційні засади та

процедуру дослідження, описано й обґрунтовано методичний інструментарій
та контингент досліджуваних, наведено результати кількісного та якісного
аналізу експериментальних даних.
За результатами емпіричної частини дослідження нами встановлено,
що
- 74% досліджуваних фіксували наявну невизначеність у
щонайменше одній сфері власної соціальної активності, що свідчить про
відповідність висновків теоретичної частини аналізу щодо тотальності
ситуаційної невизначеності в життєдіяльності сучасної людини;
- решта досліджуваних склала суттєво неоднорідну вибірку, майже
усі вони заперечували наявність невизначеності саме у власному житті через
нещирість у відповідях на питання методик, актуальні захисні механізми
заперечення, завищений рівень контролю й недоброзичливості, завищеними
показниками рівня досягнень тощо;
- залежність між кількістю відзначених досліджуваними сфер, у
яких вони мають невизначеність і неуспішність їхніх стратегій
життєдіяльності – чим більша кількість оцінюваних сфер життя як таких, у
яких наявна невизначеність, тим менш успішними є стратегії життєдіяльності
особистості. Так само можна говорити й про задоволеність та осмисленість
життя;
- наявна вікова зростаюча динаміка невизначених ситуацій, спад
яких припадає на зрілий вік; разом із тим не виявлено суттєвих гендерних
відмінностей в інтенсивності невизначеності в житті особистості;
- існує зв’язок між мотивацією уникання й вибраними стратегіями
життєдіяльності, в основі яких ігноруюча реакція;
- у компонентній структурі осіб з актуальними ситуаціями
невизначеності домінують компоненти осмисленості та спрямованості на
мету й процес, що може свідчити про те, що саме вказаний ціннісно-
 138

смисловий рівень найбільше активується в ситуації невизначеності. Його

складова локус життя, як і інтернальність сімейних стосунків має один із
найнижчих рівнів значимих зв’язків. Також одну з найбільших кількостей
значимих зв’язків мають показники мотивації досягнення успіху при
інтернальності невдач та відкритості досвіду;
- в умовах невизначеної ситуації в процесі життєдіяльності
особистості було виділено три факторні структури – найбільш потужна
пов’язана з невротизацією, сумлінністю, інтернальністю й депресивністю і
актуалізує мотиваційно-ціннісну невизначеність у випадку актуальної
цільової стратегії, організаційно-управлінську невизначеність у випадку
реагуючої та ігноруючої стратегій. Другий фактор пов’язаний із
незадоволеністю життям і відкритістю досвіду, актуалізує реагуючу й
цільову стратегії у випадку когнітивно-інформаційної невизначеності. Третій
фактор пов’язаний із негативною осмисленістю, заперечуванням і
екстравертованістю й притаманний стратегії ігнорування у ситуації
мотиваційно-ціннісної невизначеності та, частково, цілепокладальній
стратегії у випадку когнітивно-інформаційного рівня невизначеності.
Отримані емпіричні дані стали основою для застосування тренінгу
оптимізації стратегій життєдіяльності в умовах невизначеної ситуації.
 139

РОЗДІЛ 3. КОРЕКЦІЙНА ПРОГРАМА ОПТИМІЗАЦІЇ

СТРАТЕГІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСОБИСТІСТЮ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ В
УМОВАХ СИТУАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

У третьому розділі наведено загальну стратегію, мету, завдання та

організацію формувального експерименту. Детально відображено структуру
й зміст технології, яку було розроблено та апробовано в процесі
формувального етапу дослідження. Представлено обґрунтування, опис і
перевірка ефективності технології корекції стратегій в організації життєвого
простору осіб, які перебувають у різного типу ситуаціях невизначеності.
Здійснено порівняльний аналіз даних, отриманих у контрольній й
експериментальній групах.

3.1. Методологія й технології організації корекційної роботи з

особистістю, що перебуває у ситуації невизначеності

Зважаючи на завдання нашого дисертаційного дослідження та

враховуючи результати констатувального експерименту, нами було
визначено мету та завдання третього етапу дослідження, спрямованого на
проведення формувального експерименту.
Мета формувального експерименту: розробити та апробувати
програму психологічної корекції неконструктивних стратегій організації
особистістю власного життя в умовах ситуаційної невизначеності.
Відповідно до мети було визначено наступні завдання
формувального експерименту:
1. Розробити зміст і структуру технології оптимізації поведінки
особистості в ситуації невизначеності.
2. Здійснити експериментальну апробацію технології.
3. Перевірити ефективність впровадження технології
 140

Для розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи

дослідження: теоретичні (аналіз проблеми на основі літературних джерел);
емпіричні (тестування); методи математичної статистики.
Виконання завдань формувального експерименту реалізовувалося в
три підетапи дослідження: розробка технології; експериментальна апробація
технології; перевірка ефективності технології.
На першому підетапі дослідження, спираючись на підходи
С. Дідковського [84], О. Креденцер [193], Ю. Швалба [263] та ін., а також
враховуючи результати констатувального експерименту дослідження, було
розроблено технологію оптимізації поведінки особистості в ситуації
невизначеності.
У процесі розробки технології «Оптимізація поведінки особистості в
ситуації невизначеності» було враховано рівень дезадаптивності стратегій
організації життєвого простору особистості й особливості її виникнення.
Загальну структуру технології представлено в підрозділах 3.2. і т.д.
На другому підетапі дослідження було проведено експериментальну
апробацію технології оптимізації поведінки особистості в ситуації
невизначеності.
Для проведення формувального експерименту було створено
експериментальну та контрольну групи. Обидві групи мали приблизно
однакові організаційно-професійні й соціально-демографічні характеристики.
Учасниками психологічної програми були 32 особи, поділені на дві групи по
16 учасників.
На третьому підетапі було здійснено перевірку ефективності
технології. Для перевірки ефективності було виділено дві групи критеріїв:
основні й додаткові, для їх вимірювання було проведено перший і другий
діагностичні зрізи, тобто до й після проведення експерименту. Для
дослідження основних критеріїв використовувались такі методики: «Анкета
для виявлення особливостей переживання особистістю ситуації
 141

невизначеності», «Методика вимірювання рівня й характеру

дезадаптованості особистості» (Р. Ісакова).
Детальний опис результатів вимірювання представлено в підрозділі 3.3.
Математична обробка даних здійснювалася за допомогою методів
математико-статистичної обробки даних із використанням комп’ютерного
пакета статистичних програм SPSS (версія 22).
Відповідно до моделі типологічної матриці стратегій життєдіяльності
особистості в ситуації невизначеності психологічною умовою успішної
взаємодії з невизначеністю виступає релевантність базової стратегії
життєдіяльності до типу ситуаційної невизначеності. (Розділ 1)
Успішність взаємодії з ситуаційною невизначеністю на кожному з 3-х
рівнів досягається використанням різних методів психокорекційної роботи.
Тому важливою психологічною умовою подолання ситуаційної
невизначеності є використання технології оптимізації поведінки особистості
в ситуації невизначеності. Таким чином, життєдіяльність особистості в
умовах ситуаційної невизначеності потребує корекції всіх трьох компонентів:
конкретних поведінкових навичок, особливостей взаємодії з іншими людьми,
і що головне – особливостей рефлексії й самоусвідомлення. У психологічних
практиках на розвиток поведінкових навичок спрямовують різного роду
тренінгову роботу, на трансформацію та покращення міжособистісних
стосунків налаштовані розробки соціально-психологічних тренінгів, на
розвиток рефлексивності та мислення по ситуації спрямовані методи ОДІ.
Аналіз літератури показує, що тренінг є важливою формою
психологічної підготовки, оскільки передбачає поєднання теоретичних та
практичних знань, забезпечує активність учасників щодо отримання знань та
відпрацювання нових навичок (І. Вачков [50], Л. Карамушка [223],
С. Максименко [150], В. Панок [177], М. Смульсон [214] та ін.).
Важливу роль для розробки тренінгу відіграли також роботи, які
стосуються психологічних закономірностей професійного самоздійснення
(О. Кокун, В. Клименко, О. Корніяка, О. Малхазов, психологічних
 142

особливостей діяльності закладів освіти О. Брюховецької, О. Іщук,

Л. Карамушки, О. Креденцер, А. Шевченко, діяльності практичних
психологів (Н. Чепелєва), особливостей подолання постравматичних розладів
(Н. Євстігнєєва, І. Пінчук, С. Табачніков, Є. Харченко, І. Сингаївська),
використання рефлексивних технік Р. Павелків та ін.
У психологічному словнику тренінг визначається як «інтенсивний курс
навчання, у якому поєднуються короткі теоретичні матеріали й практична
обробка навичок у короткий термін» (Психол. словник). Досить детальний
аналіз становлення й розробки соціально-психологічного тренінгу можна
знайти в публікаціях О. Блінова [29], І. Вачкова і С. Дерябо [50],
С. Макшанова [154] й ін.
Нам досить імпонує розуміння сутності тренінгу С. Макшановим як
багатофункціонального методу навмисних змін психологічних феноменів
людини, групи й організації з метою гармонізації професійного та
особистісного буття людини [154].
Ю. Макаров [147] пропонує таке визначення психологічного тренінгу
як «технології психологічного впливу на особистість, яка здійснюється в
єдності й послідовності процесів навчання, корекції й розвитку», звертаючи
увагу на такі особливості тренінгу:
- навчання, корекція й розвиток є певним видом діяльності, при чому
всі ці види діяльності відрізняються одна від одної;
- кожен вид діяльності є індивідуальним для кожного учасника
тренінгу, спричиняє на нього індивідуальний психологічний вплив;
- груповий процес у тренінгу охоплює три рівні особистості його
учасників: (1) когнітивний (отримання інформації); (2) емоційний
(переживання через незадоволення / задоволення з приводу отриманої
інформації); (3) конативний (зміна, розширення поведінкових реакцій).
Отож, поведінкові стратегії можна засвоїти й закріпити лише в
груповій роботі, взаємодіючи з особами, що опинилися в схожих чи подібних
ситуаціях.
 143

Метою будь-якого тренінгу не є зміна установок, стратегій, способів

реагування і т.п. Це передусім надання певного «імпульсу», розширення
усвідомлюваних можливостей, виведення на рівень усвідомлення власних
обмежень. Через інших учасників особа отримує можливість побачити,
подібно до «дзеркала», власне відображення в очах іншого.
Наступною особливістю тренінгу є принцип «тут і зараз», який
передбачає жорстке обмеження від переживань минулого чи планів на
майбутнє. Такі переживання багатьма спеціалістами з тренінгових технологій
усвідомлюються як намагання ухилитися від проблем, що виникають, тобто
вважаються певним механізмом психологічного захисту.
Загальною метою соціально-психологічного тренінгу визначають
підвищення тих чи інших компетенцій, а серед його завдань, зазвичай,
виділяють:
- набуття знань із психології особистості, груп, спілкування;
- набуття навичок із взаємодії в тих чи інших ситуаціях;
- корекцію (формування, розвиток) певних установок на
взаємодію;
- корекцію (формування, розвиток) системи відношень
особистості;
- розвиток здатностей до сприйняття й оцінювання себе та інших.
При розробці й конструюванні тренінгу ми спиралися на заданий у
[147] алгоритм досягнення мікроцілей, що послідовно активують глобальні
особистісні процеси:
1) самопізнання;
2) самокорекцію;
3) саморозвиток.
У процесі підготовки тренінгу було дотримано певних принципів, які
регулюють процес тренінгового навчання. Під принципами ми розуміємо
основні положення, правила реалізації тренінгу як методу.
 144

Принципи психологічного тренінгу можна об’єднати в такі групи:

принципи змісту тренінгу, принципи поведінки учасників тренінгу, етичні
принципи [193].
До принципів, які стосуються змісту тренінгу, нами віднесено такі:
науковість, єдність науки та практики, системність, інноваційність змісту,
індивідуалізація, доступність.
Принцип науковості полягає в тому, що навчальний матеріал тренінгу
відповідає сучасним розробкам наукової та практичної психології.
Принцип єдності науки та практики полягає в тому, що матеріал
тренінгу необхідно адаптувати до умов діяльності освітніх організацій.
Принцип системності базується на тому, що робочий матеріал занять
побудовано за логічними блоками та темами, у кожній темі виділено
змістовно-смисловий компонент, у якому висвітлено головні ідеї тощо. Цей
принцип сприяє систематичності та структурованості отриманих знань
учасниками тренінгу.
Принцип інноваційності змісту полягає в тому, що тренінг відповідає
вимогам сьогодення, формує в учасників тренінгу здатність до професійного
розвитку та самоосвіти.
Принцип індивідуалізації передбачає орієнтацію на потреби персоналу
освітніх організацій з урахуванням індивідуальних рис та здібностей
особистості.
Принцип доступності базується на зручності доступу до інформаційно-
освітніх і навчальних джерел, здійснення зворотного зв’язку тощо [193].
Друга група принципів психологічного тренінгу стосується поведінки
учасників тренінгу. До цієї групи ми віднесли такі: інтерактивність і
співробітництво; активність у навчанні; дослідницька (творча) позиція;
задоволення; об’єктивація (усвідомлення) поведінки; партнерське
спілкування; мотиваційного забезпечення.
 145

Принцип інтерактивності й співробітництва ґрунтується на активній

співпраці всіх учасників тренінгу та вмінні узгоджувати позиції з іншими
учасниками.
Принцип активності у навчанні полягає в наполегливому самостійному
навчанні, участі в тренінгу. Цю активність можна досягти за рахунок
діалогічної форми навчання, проблемного підходу в навчанні, використання
інтерактивних методів навчання, формуванні в учасників тренінгу потреби в
нових знаннях.
Принцип дослідницької позиції полягає в тому, що змодельовані
ситуації у вправах тренінгу дають можливість учасникам тренувати та
удосконалювати нові способи реакцій і поведінки. Учасники тренінгу
відкривають особисті ресурси та можливості.
Принцип задоволення базується на врахуванні того, що людина прагне
уникати незадоволення й отримувати насолоду. Важливим є формування й
розвиток особистості в процесі переходу від принципу задоволення до
принципу реальності.
Принцип усвідомлення поведінки, який полягає в переході поведінки
учасників з імпульсивного на об’єктивний рівень та дозволяє ефективно
змінювати хід роботи. Ефективним засобом об’єктивації поведінки є
зворотній зв'язок.
Принцип партнерського спілкування базується на врахуванні інтересів
інших учасників групи, також їх почуттів, емоцій, цінностей.
Принцип мотиваційного забезпечення полягає в спрямуванні учасників
тренінгу на досягнення загальних та особистісних цілей, допомагає
мотиваційно закріпити інтерес до пошуку себе в професійному житті [175].
До етичних принципів тренінгових занять відносимо такі:
конфіденційність; рівноправність; спілкування за принципом «тут і тепер»;
персоніфікація висловлювань; наголошування на мову почуттів; довірливе
спілкування; добровільність.
 146

Принцип конфіденційності ґрунтується на безпечному спілкуванні в

межах групи, де зміст спілкування в процесі тренінгу не виноситься за його
межі. Це допомагає налагодити відкритий контакт з учасниками.
Принцип рівноправності базується на тому, що всі учасники тренінгу
мають однакові права й обов’язки. Цей принцип особливо важливий у тих
випадках, коли в групі є учасники з різним професійним статусом й інколи
переносять цю систему стосунків у процес тренінгу.
Принцип спілкування за принципом «тут і тепер» ґрунтується на
повідомленнях учасників про ставлення до проблеми, переживання
особистих психологічних станів тільки в момент, який відбувається з ними
зараз.
Принцип персоніфікації висловлювань базується на тому, що учасники
тренінгу висловлюють власну позицію.
Принцип наголошування на мові почуттів полягає в тому, щоб
виробити в учасників тренінгу вміння адекватно й чітко висловлювати свої
почуття.
Принцип довірливого спілкування полягає в створенні умов для
довірливого спілкування, яке позитивно впливає на результативність
тренінгу та забезпечує ефективну групову динаміку.
Принцип добровільності полягає в тому, що всі учасники тренінгу
беруть участь у роботі групи свідомо та з власної волі [87].
Використання інтерактивних технік під час проведення тренінгу
дало можливість створити такі умови навчання, за яких кожен учасник групи
міг виявити активність, ініціативність, творчість та відчути свою значущість
та успішність.
Охарактеризуємо більш детально інтерактивні техніки, які було
використано в тренінгу психологічної допомоги особистості в ситуаційній
невизначеності [193, 87].
 147

Міні-лекція – вербальне подання інформації за короткий час. Доведення

до учасників тренінгу знань, які забезпечать мотивацію учасників до
подальшої роботи.
«Криголам» – нескладні вправи, які позитивно впливають на активність
учасників групи. Мета проведення «криголамів» – сприяти встановленню
позитивного психологічного контакту між учасниками тренінгу та тренером;
зняття напруги; створення атмосфери комфорту й довіри та творчого
самовираження в групі.
Мультимедійна презентація – презентація загального дизайну
матеріалу та окремих смислових питань, яка дозволяє одночасно задіяти
графічну, текстову та аудіовізуальну інформацію.
«Мозковий штурм» – форма роботи, яка забезпечує генерацію ідей.
Мета цієї техніки –формування в учасників групи якомога більше ідей щодо
проблеми, стимулювання учасників до самостійного розв’язання проблем та
розвитку креативного мислення.
Групова дискусія – метод проведення дискусії, що дає змогу
забезпечити спільний пошук загального групового рішення. Метою даної
техніки є виявлення різних точок зору учасників відносно одного питання чи
проблеми.
Метод незавершених речень – проективна методика, яка дає змогу
вивчити суб’єктивні стани, переживання особистості, допомагає виявити
об’єктивні уявлення та окреслити проблемні місця для персоналу освітніх
організацій щодо запропонованої теми тренером.
Діагностичний інструментарій – комплекс методів та методик, за
допомогою яких здійснюється аналіз основних показників, що
досліджуються в процесі тренінгу. Мета використання діагностичного
інструментарію – ознайомлення учасників із методами, які можуть
використовуватися ними з означених у тренінгу проблем; актуалізація
 148

потреби в самопізнанні та аналіз особистісних психологічних станів,

кількісна та якісна інтерпретація отриманих даних.
Одним із дієвих компонентів нашого тренінгу стала організаційно-
діяльнісна міні-гра як інструмент комплексної активації психологічних
функцій, спрямована на вирішення багаторівневих завдань. Разом із тим
метод, що ґрунтується на СМД методології Г. Щедровицького і В. Лефевра
[270], не є досить поширеним у сучасній практиці. Тому вважаємо за
доцільне більш детально його обґрунтувати.
По-перше, до організації гри потрібно висувати певні вимоги:
- гра повинна ґрунтуватися на вільній творчості й самодіяльності
учасників;
- гра має бути доступною, мета гри досяжною, а оформлення
різноманітним;
- обов'язковий елемент кожної гри – емоційність.
- в іграх обов'язковий момент змагання, що здебільшого
призводить до посилення самоконтролю учасників й, що важливо до
активізації пізнавальної діяльності.
У таких іграх успішність виступу має досить сильний мотив, що
спонукає учасника до подальшої активності у вирішенні проблем, що
розробляються. Незвичайна ігрова ситуація з елементами проблемності
аналогічна цікавій задачі.
По-друге, організаційно-діяльнісні ігри спрямовані на групове
вирішення складних і комплексних соціально-психологічних проблем. Проте
одним із найважливіших ефектів гри є позитивний (не зважаючи на складні й
досить суперечні переживання в процесі), активуючий терапевтичний вплив
на особистість учасників. Оскільки проблеми є складними, вони потребують
консолідації зусиль усіх учасників гри, їхньої синергії. Використання в
нашому тренінгу організаційно-діяльнісних ігор дозволяє залучати учасників
не тільки до проектування спільного соціально-психологічного майбутнього,
 149

але й запускати / активувати процес сапопроектування, освоєння майбутніх

життєвих практик, проектування власної суб’єктоґенези.
Організаційно-діяльнісна гра створена Г. Щедровицьким у 1979 р. як
універсальна й ефективна форма організації, розвитку й дослідження
колективної миследіяльності, спрямованої на вирішення комплексних
соціально-психологічних проблем (не задач!).
Головною метою організаційно-діяльнісних ігор Г. Щедровицький
вбачав розвиток миследіяльності (МД) учасників гри. Він підкреслював, що
організаційно-діяльнісна гра – це технічно організована практика й тому має
фіксуватись в онтологічних схемах, основною з яких є схема МД (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Базова схема миследіяльності (за Г. Щедровицьким)

Ця схема складається з трьох відносно автономних рівнів МД,
розміщених горизонтально один над одним:
 150

соціально організована колективна миследія (МД);

мисле-комунікація (М-К);
чисте мислення (М).
Н. Євдокимова дає досить ґрунтовний опис методології організаційно-
діяльнісної гри [84]. Вона звертає увагу на те, що стрижневим у цій схемі є
рівень М-К, котрий організовується за принципами полілогу, протиріч і
конфліктів. Це – «поле боротьби й взаємозаперечень», що надає йому
особливого смислу й робить власне особливим рівнем МД. Два інші рівні
схеми є протилежними один одному відносно осі М-К і мають свою досить
специфічну реальність. Реальність М є якби «зазеркаллям» соціально
організованої колективної миследії, оскільки розгортається безпосередньо на
реальному матеріалі першого рівня. Під час гри ситуації мД то об’єднуються
в одну (на загальних зборах учасників), то розподіляються (під час роботи в
робочих групах). Саме тому процес М-К є єдиною формою, котра пов’язує й
організує всю МД.
На схемі зображені позиціонери як носії певних процесів МД. На
нижньому рівні схеми – миследіючі позиціонери: зліва – 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5;
справа – 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6. На середньому рівні схеми – комуніціюючі
позиціонери: зліва – ті, що висловлюють думки у вербальних текстах; справа
– ті, хто розуміє ці тексти й створює завдяки цьому смисл ситуації.
Комуніціюючі позиціонери зліва займають три абстрактні позиції:
1) рефлексивна вербальна фіксація наявної ситуації мД; 2) вербалізована
рефлексія щодо мисленнєвих компонентів М-К; 3) вербалізована рефлексія
щодо зшивки у М-К мисленнєвих компонентів і наявної ситуації мД; справа
– чотири абстрактні позиції: 1) текст М-К розуміється й усвідомлюється в
комунікативній реальності; розуміння тексту відбувається через вихід у мД;
3) розуміння тексту відбувається через вихід на рівень М; 4) при розумінні
тексту М-К відбувається зіставлення й розподіл компонентів М і мД. На
верхньому рівні МД – мислячі позиціонери: зліва – ті, хто будує своє М на
 151

ґрунті власного досвіду мД й вираження його у текстах М-К; справа – ті, хто
будує власне М на розумінні чужих текстів завдяки досвіду власної мД.
Ці розуміння відображаються в невербальних схемах, формулах,
графіках, таблицях, діаграмах тощо. Усі три рівні об’єднуються в єдине
системне ціле за рахунок процесів розуміння й рефлексії. На схемі процеси
рефлексії зображені вертикальними зв’язками, рухами й переходами.
Зображені на схемі затемнені опозиціонери виступають носіями рефлексії.
Комбінації цифр біля них (1.3, 3.5, 6.4 тощо) позначають функціональне
місце відповідного акту рефлексії: перша цифра символізує рефлективний
процес МД, друга – той процес, котрий є формою фіксації й вираження
рефлексії. У ряді випадків форма фіксації й вираження рефлексії співпадає з
об’єктом рефлексії (наприклад, 1.3–3.3). Кожний рівень зазначеної схеми
може відокремлюватися від інших і виступати як автономна й самостійна
системи, проте цей процес призводить до виродження МД, утрати її сенсу
тощо [84].
Оскільки організаційно-діяльнісна гра завжди спрямована на
розв’язання певних проблем, а її учасники мають різні точки зору щодо цих
проблем, використовують різні мисленнєві схеми, втілюють різні зразки та
плани МД, то при організації колективної МД виникають суперечки,
конфлікти й розриви, котрі обумовлюють вихід учасників у рефлексивні
позиції. Цей вихід учасників організаційно-діяльнісних ігор у рефлексивні
позиції детермінує рух колективної МД по «рефлективним вертикалям» і
водночас створення нових форм М-К, зорієнтованих на виявлення та
фіксацію причин і джерел суперечностей, конфліктів і розривів у МД через
ситуаційний аналіз, цілевизначення та ситуативну проблематизацію [84].
Проблематизація учасників і є головною задачею організаційно-
діяльнісних ігор, що передбачає переведення цілі в її освоєння.
Зазвичай задачі гри полягають у методологізації учасників, уведенні їх
у простір методологічної культури, формуванні у них здібностей працювати
методологічно та розвитку здатностей до колективної миследіяльності [84].
 152

Для ефективного включення учасників у тренінгову роботу необхідно

було створити комфортні умови, які створюють безпечний простір. Для цього
ми використовували просторий кабінет (36 кв.м.), де учасники могли вільно
пересуватися, були забезпечені робочими місцями (стілець, стіл) для кращого
засвоєння певної інформації. Із специфічного обладнання ми скористалися
фліп-чарт дошкою, проектором, магнітами, маркерами, папером формату А4
і А5. Детальний опис змісту та структури тренінгу міститься в підрозділі 3.3.
Отже, розроблена технологія оптимізації стратегій життєдіяльності
людини в умовах ситуаційної невизначеності характеризується
різноманітністю психокорекційних підходів: організаційно-діяльнісного,
когнітивно-поведінкового та технологічного й класифікується за різними
критеріями, які можна умовно розташувати в континуумі від тренінгу
конкретних умінь (мета його – вироблення поведінкових навичок) до
тренінгу особистісного зростання (у його основі – створення умов для
саморозвитку учасників, розвитку здібностей рефлексії, підвищення
відкритості до нового досвіду). У першому випадку опора робиться на
зовнішній, поведінковий ефект, який згодом може викликати й зміни
особистості. У другому – основний ефект спостерігається у внутрішньому
плані – спочатку відбуваються внутрішні особистісні зміни (самооцінка,
мотивація, ціннісні орієнтації тощо), а потім, як наслідок, змінюється й
поведінка.
Відповідно до цього розрізняємо й критерії результативності технології
– у першому випадку вони об'єктивні (рівень дезадаптивності стратегій
організації життєвого простору особистості), у другому – суб'єктивні,
отримувані шляхом самозвітів учасників про те, що дали їм особисто
тренінги.
Для оцінки нашого тренінгу як процесу ми з'ясовували: емоційний стан
учасників (комфортність); оцінку форм тренінгу учасниками; «сильні» і
«слабкі» блоки (інформаційні й ігрові).
 153

Фіксація результатів оцінки ефективності тренінгу є критерієм оцінки

роботи тренера, його власної рефлексії.
Для прикладу виділимо критерії ефективного тренінгу, що найчастіше
зустрічаються в навчально-методичній літературі [87].
1. Зниження егоцентричних позицій у поведінці учасників.
2. Загострення соціальної чутливості (зниження комунікативних
бар'єрів у ставленні до інших людей).
3. Послаблення дії захисних механізмів (менше страху подолання
стереотипів, більше саморозкриття).
4. Підвищення почуття відповідальності за свої слова й вчинки.
5. Об'єктивізація поведінки учасників. У кожного підвищується
адекватність самооцінки й взаємооцінки.
6. Актуалізація творчого потенціалу учасників.
7. Виникнення суб'єктивного відчуття легкості в кінці заняття і всього
курсу.
8. Розвиток самодостатності групи.
9. Підвищення ефективності групової роботи.
Здатність тренера визначити згідно з критеріями ефективність своєї
діяльності й роботи групи загалом є його професійно важливою якістю.
Виявлені помилки в роботі можуть служити предметом рефлексії тренера або
бути винесені на обговорення в супервізійні групи. У будь-якому разі це
повинно служити джерелом підвищення професіоналізму тренера.
Оцінку ефективності тренінгу можна здійснити за такими методиками.
Опитування учасників. Усну форму опитування застосовують у
групах особистісного зростання як запитання тренера до всіх учасників
групи:
1. Що ви зараз відчуваєте?
2. Які зміни відбулися з вами на тренінгу?
3. Що здається незавершеним?
 154

4. Як ви будете використовувати результати тренінгу в

повсякденному житті?
Анкетування. Заздалегідь готується анкета, яку учасники заповнюють
після закінчення тренінгу. Бажано, щоб анкета складалася з відкритих та
закритих питань, що дозволить ведучому одержати повну інформацію. Варто
попросити учасників тренінгу давати відповідь на кожне питання, не
пропускаючи жодного. Крім того письмове опитування можна проводити у
вільній формі: «Напишіть свої враження від тренінгу» або в структурованій.
До структурованої форми належить самооцінка учасників щодо навичок,
отриманих на тренінгу, та оцінка тренінгу як такого.
Спостереження. Організоване спостереження за учасниками дає
великий обсяг інформації про успішність тренінгу. Тренер може звернути
увагу на особисті реакції та стратегії учасників (особливо в
психокорекційних групах або групах особистісного зростання), групову
динаміку, якщо розвиток групи був одним із завдань, на зацікавленість
групи.
Тестові завдання. Можуть бути трьох типів: письмові тести, тести на
перевірку знань; психологічні тести, спрямовані на дослідження змін у
психічному стані учасників; тестові завдання у вигляді вправ, які неможливо
виконати, не набувши необхідних навичок.
«Панельне інтерв'ю – вихід». Упродовж деякого часу (4 – 6 місяців)
після закінчення тренінгу проводяться дослідження, мета яких з'ясувати, як
інформація й навички, отримані на тренінгу, вплинули на формування моделі
безконфліктної поведінки учасника. Якщо це корпоративний тренінг, то
можна з'ясувати, як він вплинув на діяльність виробничого колективу.
«Фокус-групи». За допомогою цього методу також можна відповісти
на всі питання «Панельного інтерв'ю-виходу», проте «фокус-група» є
обговоренням, на яке запрошуються всі учасники тренінгу. Але якщо в
«панельному інтерв'ю» ланцюжок питань повинен виявити у респондента
його оцінку тренінгу, то фокус-група збирається для обговорення тем і
 155

проблем, яким був присвячений тренінг; про це учасників сповіщають

заздалегідь. Обговорення проходить у вільній формі, тому цей метод більш
прийнятний, ніж «панельне інтерв'ю».
Ефективність тренінгу багато в чому залежить від того, наскільки
великий арсенал засобів має тренер для досягнення поставленої мети.
Отже, тренінг вважається ефективним тоді, коли він досяг поставленої
мети. Тому дуже важливо при підготовці тренінгу чітко усвідомлювати його
кінцеву мету й завдання, які потрібно розв'язати для її досягнення.

3.2. Технологія психологічної допомоги особистості в ситуаційній

невизначеності
На основі результатів констатувального етапу емпіричного
дослідження серед усіх учасників було виокремлено групу осіб, у яких (1) за
діагностичними даними наявні сфери життєдіяльності, у яких фіксується
ситуація невизначеності, і (2) чітко виражені дезадаптивні прояви стосовно
відповідної ситуації / сфери власного життя.
Окремим особам було запропоновано взяти участь у тренінгу,
спрямованому на оптимізацію стратегій життєдіяльності в ситуаційній
невизначеності. Від початку ми планували поділити учасників на мікрогрупи,
залежно від домінуючої сфери щодо ситуації невизначеності.
Із 43 потенційних учасників погодилися взяти участь у тренінгу 32
особи. Спочатку вони були поділені на дві групи по 16 учасників, оскільки
тренінг не передбачає більшу за 14 – 16 осіб. Учасники кожної з
експериментальних груп самостійно розділилися на мікрогрупи за
актуалізованими проблемними сферами «Професійну», «Сімейну»,
«Особистісно-інтимну» по 5 – 6 осіб у групі3.

3
Більшість з учасників мали декілька життєвих сфер з ситуаціями невизначеності, тому
розподіл за проблемними мікрогрупами регулювався динамічно з метою створення
мікрогруп більш-менш однакового об’єму.
 156

Тренінг складався з 4 занять-сесій, тривалість cпільного групового

заняття 180 хв (3 заняття), а з кожною мікрогрупою окремо – 120 хв. Заняття
проводилися щотижня протягом 1 місяця. Відповідно до спільного й
специфіки ситуацій невизначеності в кожній сфері життєдіяльності людини,
нами розроблялися заняття двох типів – загальногрупові й конкретно
орієнтовані на відповідну мікрогрупу.
Загальною метою нашого соціально-психологічного тренінгу було
розширення можливостей учасників в опануванні власною життєвою
ситуацією. Відповідно до мети та вищевказаних принципів організації
тренінгу було виділено 6 етапів (блоків), що відповідали поставленим цілям
(рис. 3.2).
На першому етапі ми спрямовували зусилля на розширення
можливостей учасників тренінгу з усвідомлення поточної проблемної
ситуації та того, чого саме вони хочуть із неї отримати. Ідеться про розуміння
того, що таке невизначеність, ситуація невизначеності та її місце в житті й
діяльності сучасної людини.
На другому етапі відбувалася робота з набуття вмінь і навичок
встановлення й формулювання конкретних цілей відповідних поточній і
бажаній ситуації.
На третьому етапі основним завданням став вихід у рефлексію
власного життя та проблематизація вписування конкретних цілей і бажань,
пов’язаних із поточною ситуацією невизначеності, у смисложиттєві цілі й
цінності.
На четвертому етапі на основі отриманих уявлень про особливості
ситуації невизначеності, структуру й функції життєдіяльності особистості, її
способу життя відбувалося розширення можливостей усвідомлення та
вироблення вмінь і навичок роботи з власними переживаннями щодо ризиків
і небезпек, стресів, деструктивних і конструктивних способів і стратегій
поведінки в ситуації невизначеності.
 157

На п’ятому етапі основною метою стало закріплення й фіксація

отриманих уявлень про ситуації невизначеності у вигляді ментальних
моделей, їх обґрунтування та захист перед іншими учасниками тренінгу.
Останній, шостий етап полягав в оцінці ефективності тренінгової
роботи, яка здійснювалася шляхом повторної діагностики щодо ситуації
невизначеності в дистанційно-віддаленому вигляді (за допомогою Google
форм).

побудова образу
поточної і бажаної
ситуації

вироблення цілей щодо

зміни ситуації
від поточної до бажаної

опанування переживань, пов’язаних із

ризиками, небезпеками
ситуації невизначеності

вписування
вироблених цілей
у життєві смисли

моделювання проблемної
ситуації та шляхів її
долання

Рис.3.2 Схема технології психологічної допомоги особистості в

ситуаційній невизначеності.
Реалізація основних складових вищезазначених блоків тренінгу
здійснюється за допомогою таких інтерактивних технік: мультимедійні
презентації (презентація загального дизайну тренінгу, основних етапів
 158

тренінгу); заповнення робочих аркушів; метод незавершених речень; метод

«мозкового штурму»; підготовка малюнків; виконання творчих завдань;
міжгрупові дискусії; діагностичні методики; ділові ігри; домашні завдання;
вправи; рефлексія заняття тощо.
Кожна тренінгова сесія мала мету та завдання, реалізація яких
здійснюється з допомогою відповідних інтерактивних технік.
Обов’язковою умовою забезпечення результативності роботи
тренінгових занять було виконання учасниками «домашніх завдань», що
забезпечувало практичну спрямованість тренінгу. Виконання «домашніх
завдань» сприяло розвитку вмінь та навичок учасників щодо уміння
аналізувати особистий стан й осмислювати власний досвід.
Далі розглянемо інтерактивні техніки, на основі яких реалізується
технологія оптимізації стратегій життєдіяльності особистості в ситуаційній
невизначеності.
План-опис занять тренінгу

Заняття 1. Проводиться спільно (загальна тривалість – 180 хв.)

Мета – побудова образу поточної й «правильної» ситуації.

Інструменти:
1) опитувальник «бажане / небажане»;
2) малюнок, опис ідеальної ситуації;
3) образно-діяльнісна матриця особи в ситуації невизначеності.
Хід проведення:
Вступне слово ведучого. Розігрів.
Знайомство – коротка самопрезентація учасників.
Криголам «Знайомство»:
Інструкція: група стоїть у колі, кожний учасник по черзі кидає м’яч та
називає своє ім’я, можна пройти декілька кіл. Після цього завдання
змінюється: треба кидати м’яч і називати ім’я тієї людини, якій ти кинув
м’яч, можна пройти декілька кіл.
 159

Вправа «Знайомство: образ». Інструкція: учасникам дається завдання

показати себе через образ (як вони себе сприймають) за допомогою певного
предмета, явища тощо. Потім учасники повинні показати себе через образ з
точки зору того, як їх сприймають колеги (на їхню думку).
Вивчення очікувань учасників.
Учасники по черзі дають відповіді на запитання:
• «Які Ваші очікування від тренінгу?»
• «Чого б Ви дуже хотіли, щоб було під час тренінгу?»
• «Чого б Ви дуже не хотіли, щоб було під час тренінгу?»
Індивідуальні відповіді учасників заняття, представлені на окремих
«аркушах-стікерах», можуть вивішуватися на дошці (спеціальному стенді) із
подальшим груповим аналізом та обговоренням. Це дасть можливість
створити «груповий портрет» учасників, а також уточнити основну мету та
завдання тренінгу.
Визначення правил групової роботи та загальної структури тренінгу.
Мета: прийняти правила роботи групи, які будуть діяти вподовж 4-х
зустрічей.
Хід вправи. Тренер звертається до групи із запитанням: «Як ми
організуємо нашу роботу?» (узгодження організаційних питань: тривалість
роботи, правила роботи під час тренінгу, кількість перерв тощо). Учасникам
пропонується обговорити правила, яких необхідно буде дотримуватися під
час занять. У процесі обговорення розкривається значення правил у взаємодії
й спілкуванні, обґрунтовується доцільність їхнього використання на
тренінгових модулях. Учасниккам пропонується дотримуватися найбільш
типових правил:
1. Правило «тут і тепер» (учасники тренінгу розповідають про свої
переживання та відчуття, які відбуваються з ними зараз).
2. Правило «Я-висловлювання» (висловлювання, коментарі почуття
учасники висловлюють від першої особи).
 160

3. Правило конфіденційності (усе, що відбувається з учасниками

тренінгу не обговорюється іншими учасниками за межами заняття).
4. Правило активності (учасники тренінгу беруть активну участь у
вправах для більш ефективної групової роботи).
5. Правило «без оцінювання» (під час тренінгу учасники
відмовляються від оцінювання дій та висловлювань інших) та ін..
Дуже важливо, щоб усі присутні погодилися з кожним правилом,
прийняли його. Тому після того, як правило записується, групі пропонується
прийняти його: «Правило приймається? Приймається. Дякую!»
Коли хтось із групи пропонує додаткове правило, його можна внести в
перелік, якщо воно відповідає ненасильницькій, дружній атмосфері, не
суперечить іншим правилам і група його приймає.
До додавання нових правил потрібно ставитися обережно.
Якщо хтось із учасниць чи учасників не погоджується з одним або
декількома правилами, варто роз'яснити, що це правило корисне для
досягнення мети тренінгу. Варто запитати думку групи. Упорядкування
правил разом із групою створює атмосферу спільних зусиль, а не нав’язаних
установок (що так цінується аудиторією!).
Якщо в групі є учасники, які вперше беруть участь у тренінгу, то
потрібно детально пояснити кожне правило.
Для прикладу:
Правило – Цінувати час. Зверніть увагу на наш План проведення
тренінгу. За досить короткий час нам доведеться розглянути досить складні
проблеми. Тому приймімо правило, яке зобов'язує нас бути уважними, не
відволікатися від запропонованої теми обговорення, намагатися укластися у
відведений для кожної вправи час.
Правило – говорити тільки від свого імені: «Я думаю..., я так вважаю...,
на мій погляд...». Будемо вважати порушенням висловлення типу: «Усі так
думають..., так всіма/ скрізь заведено..., усі так вважають..., усі жінки такі...,
усі чоловіки так чинять..., так завжди було/ не було...» і тому подібні. Якщо
 161

наводиться інформація, отримана з певних джерел (книг, статей, повідомлень

ЗМІ), то потрібно зазначити це джерело.
Правило добровільної активності означає, що якщо під час виконання
вправи потрібний/ потрібна людина для виконання певного завдання, то
присутні мають право пропонувати тільки свою кандидатуру.
Остаточні погоджені та прийняті правила записуються на плакаті
«Правила групи».
Робота з опитувальником.
Перед учасниками ставиться завдання назвати по десять складових
того, що вони вважають бажаним після поточної ситуації, і того, чого б вони
не хотіли. Після створення списків, кожен із них слід проранжувати за
ступенем важливості, після чого відмітити ті пункти, які наявні в поточній
ситуації. Останнє завдання – проаналізувати три перші пункти з кожного
списку.
Обговорення результатів.
Кожен учасник називає три перші пункти зі списку для ідеальної
ситуації й відповідає на питання «Чому саме ці складові?»
Міні-лекція «Невизначеність у житті сучасної людини» (Додаток
В.2)
План лекції:
1. Невизначеність на філософсько-світоглядному рівні.
2. Невизначеність у повсякденні.
3. Звідки береться визначеність, а звідки невизначеність.
4. Життя людини в сучасному світі й основні переживання,
пов’язані з невизначеністю.
5. Невизначеність в індивідуальному житті як відображення
невизначеності сучасного соціального світу.
6. Позитивні сторони невизначеності.
Відповіді на проблемні запитання учасників лекції.
Малювання поточної, опис ідеальної ситуації.
 162

Кожному учаснику дається завдання намалювати предмет, який

найбільше асоціюється з його поточною ситуацією невизначеності. Після
цього здійснити невеликий опис (3–4 речення) про ідеальну ситуацію після
тієї, яка є зараз.
Презентація результатів.
Кожен учасник проговорює власне бачення ідеальної ситуації, після
поточної життєвої ситуації невизначеності.
Роз’яснення ведучим образно-діяльнісної моделі ситуації
невизначеності.
Обговорення з учасниками визначення місця в матриці моделі.
Інформування учасників про їх місце в матриці моделі згідно до
індивідуальних результатів діагностики.
Закінчення – підсумок, зняття напруження. На цьому етапі кожен
має можливість говорити про те, як він оцінює себе й інших у процесі
роботи. Тренер проводить аналіз загальних позитивних досягнень групи й
дає можливість зробити те ж саме кожному члену групи. Наразі велике
значення для тренера мають процеси рефлексії. Особлива увага приділяється
індивідуальним особливостям поведінки й реакціям кожного учасника групи.
Домашнє завдання – описати / намалювати, як Ви зазвичай
приймаєте рішення в різних життєвих ситуаціях;
Ритуал «прощання» – це своєрідна крапка в тривалому груповому
процесі. Група домовляється й приймає рішення завершувати ритуалом
кожне тренінгове заняття. (Додаток Д.4)
Заняття 2. Проводиться з кожною мікрогрупою окремо (загальна
тривалість – 120 хв.)
Мета – вироблення власної цілі щодо зміни поточної ситуації в
напрямку власної ідеальної ситуації; робота з усвідомлення власних
переживань щодо ситуації невизначеності.
Інструменти:
1) опитування «рамкові питання щодо діяльності»;
 163

2) методика опанування ризиків і небезпек.

Хід проведення:
Рефлексія щодо попереднього заняття.
Обговорення домашнього завдання.
Презентація малюнків щодо прийняття рішення учасниками тренінгу в
різних життєвих ситуаціях. Обговорення проблемної сфери життєдіяльності,
її особливостей порівняно з іншими.
Ознайомлення учасників із психологічною структурою діяльності
та специфікою сімейної / особисто інтимної / професійної сфер
життєдіяльності.
Міні-лекція: мотиви, цілі, засоби й результати діяльності (Додаток В.3)
План-питання лекції:
1. Що означає «Я дію»?
2. Навколишній світ як світ діяльності людини. Діяльність як
універсалія
3. Структура діяльності: когнітивна складова
4. Структура діяльності: мотиваційна складова
5. Структура діяльності: поведінкова складова
Завдання учасникам дати відповіді на рамкові питання щодо
ситуації невизначеності.
«Що хочу отримати?», «Для чого воно мені?», «Як я можу це
отримати?», «За допомогою чого?», «Чому я це буду робити?», «Що я буду
робити з результатом власних дій?».
Обговорення результатів виконання завдання.
Основні кроки роботи з ризиками й небезпеками.
Завдання учасникам:
1) скласти список ризиків і небезпек, пов’язаних із їхньою
ситуацією невизначеності;
2) проранжувати список від найменш (1) до найбільш значимого;
 164

3) обираємо найменший ризик та описуємо найгірший прогноз

розвитку поточної ситуації, пов’язаний із ним;
4) опис усіх можливих «плюсів» і «мінусів», пов’язаних з обраним
ризиком;
5) узгодження наслідків від ризиків із власними цілями щодо даної
ситуації невизначеності;
6) опис власних емоцій, пов’язаних з обраним ризиком;
7) групове обговорення обраних варіантів.
Введення учасників тренінгу в проблематику переживань у житті
особистості: емоції, почуття, переживання.
Проговорення учасниками мікрогрупи власних переживань щодо
ситуації невизначеності в їхньому житті.
Закінчення – підбиття підсумків.
Домашнє завдання – намалювати / описати власні страхи щодо
ситуації невизначеності. Дати назву малюнку.
Ритуал «прощання» (Додаток Д.4).
Заняття 3. Проводиться спільно (загальна тривалість – 180 хв.)
Мета – робота зі страхами, пов’язаними з поточною проблемною
ситуацією; активація ціннісно-смислової сфери особистості, зниження
емоційного напруження.
Інструменти:
1) методика вимірювання рівня особистісної й ситуативної
тривожності;
2) техніка опанування страхів;
3) опитувальник «ціннісні орієнтації» Ш. Шварца.
Хід проведення:
Рефлексія попереднього заняття.
Обговорення домашнього завдання.
Кожен із учасників розказує історію свого малюнка. Триває
обговорення, в процесі якого учасники відповідають на питання:
 165

1. Що зображено на малюнку? Розкажіть про нього.

2. Які відчуття виникали у вас під час малювання?
3. Чи існує якийсь спосіб зробити Ваш малюнок прийнятнішим?
(пропонуються різні варіанти: домалювати щось, зіпсувати, пошматувати,
прикрасити, використати для інших цілей, тощо).
4. Чи змінилось Ваше ставлення до страху тепер?
5. Які ще є способи позбавлення від страху?
Робота з тривогою та страхом / ризиками й небезпеками: міні-
лекція. (Додаток Д.3)
Тривожність і тривога – що це? Тривожна особистість. Психологічна
структура страху: чому й звідки виникає; способи опанування. (Додаток З.2)
Діагностика особистісної й ситуативної тривожності учасників
тренінгу (Додаток Г.1)
Робота зі страхами.
Завдання учасникам:
1) скласти список страхів, пов’язаних із їхньою ситуацією
невизначеності;
2) проранжувати складений список від найбільшого до найменшого;
3) скласти (й записати) найгірший сценарій та його ймовірність для
топ 3 списку страхів;
4) сумісне групове обговорення топ 3 страхів;
техніка «Очищення від тривог» (Додаток Д.1)
Введення учасників тренінгу в проблематику ціннісно-смислової
сфери особистості.
Діагностика ціннісної сфери учасників тренінгу.
Ознайомлення з моделлю цінностей Ш. Шварца (Додаток Г.2)
Соціальний акцент на тип цінності, представлений на одному полюсі
осі вимірювання, зазвичай супроводжується знеціненням типу на
протилежному полюсі
 166

Обговорення основних цінностей: (1) влади, (2) досягнень, (3)

гедонізму, (4) стимуляції, (5) самостійності, (6) універсалізму, (7) доброти,
(8) традицій, (9) конформізму, (10) безпеки
Закінчення – підбиття підсумків.
Ритуал «прощання» (Додаток Л.4)
Заняття 4. Проводиться спільно (загальна тривалість – 180 хв.)
Мета – робота з моделями ситуацій невизначеності.
Інструмент:
міні-ОДІ.
Інструменти:
фліп-чарт, різнокольорові маркери, папір для фліп-чарту.
Хід проведення:
Міні-лекція «Що таке організаційно-діяльнісна гра».
(Додаток В.4)
Підготовка – кожна команда готує сумісно презентацію-модель
роботи з ситуацією невизначеності у своїй сфері життя: сімейній / інтимно-
особистісній / професійній.
Виступ – презентація моделі; питання на уточнення й розуміння .
Переробка й уточнення моделі, підготовка остаточної
презентації.
Виступ – презентація остаточної моделі.
Підсумки ведучим тренінгу.
Завершальна рефлексія.
Виявлення ефективності тренінгу за допомогою анкети «Оцінка
ефективності тренінгу». На спеціально підготовленому бланку учасники
дають оцінку тренінговому заняттю. Бланки заповнюються анонімно та
віддаються тренеру.
 167

3.3. Емпірична перевірка ефективності психокорекційної програми

оптимізації поведінки особистості в ситуації невизначеності

Аналіз ефективності впровадження тренінгу «Оптимізація поведінки

особистості в ситуації невизначеності» було здійснено на основі виділених
двох груп критеріїв оцінки ефективності тренінгу:
Перша, основна, група критеріїв, стосувалася оцінювання в учасників
рівня дезадаптивності стратегій організації життєвого простору особистості.
Для вимірювання цієї групи критеріїв було використано такі методики:
«Анкета для виявлення особливостей переживання особистістю ситуації
невизначеності», «Методика вимірювання рівня й характеру
дезадаптованості особистості» (Р. Ісакова).
Друга, додаткова, група критеріїв стосувалася ставлення учасників до
тренінгу, їх мета – проаналізувати зміст, форми та методи роботи, які
використовувалися під час тренінгової роботи та загальні зауваження,
побажання й пропозиції. Для дослідження другої групи критеріїв було
використано анкету для вивчення ефективності тренінгу, яку розроблено на
основі наукових праць Л. Карамушки [223].
Після останнього етапу діагностики було складено таблицю
відповідності дольового розподілу щодо пропонованої типології (Табл. 3.1) й
застосовано статистичний апарат перевірки гіпотез типу «до – після» для
номінальних шкал.
В експериментальній групі 27% респондентів (9 з 32) показали
зниження рівня психосоціальної дезадаптованості з «середньо-низького»
рівня до «низького» та на одну особу знизилася кількість осіб, яким
притаманний середньо-високий рівень. Кількість осіб з ознаками
дезадаптації, яким характерні стратегії вимушеності зменшилася з 13 до 11,
проте їх кількість збільшилася на одну особу (з 7 до 11) в групі осіб, які
обирають стратегії цілепокладання. Такий результат є наслідком того, що
самі респонденти після проведення тренінгу змінювали базову стратегію
 168

опанування ситуацією невизначеності – в управлінській позиції виявилося

збільшення осіб (з 7 до 11). Проте при більш глибокому аналізі виявилося,
що «міграція» респондентів між групами відбувалася в різні боки, передусім
за рахунок більш адекватної оцінки типу й факторів власної ситуації
невизначеності.
Таблиця 3.1
Таблиця кількісного розподілу дезадаптивності стратегій організації
життєвого простору особистості до й після проведення тренінгової роботи
Базові стратегії Ігнорування Реагування Цілепокла- Загалом
дання
Дезадаптованість До Після До після До після До Після
Низький рівень 0 3 2 5 4 8 6 16
дезадаптації
Середньо-низький рівень 8 3 10 6 3 3 21 12
дезадаптації
Середньо-високий рівень 4 4 1 0 0 0 5 4
дезадаптації
Загалом 12 10 13 11 7 11 32 32

Більш показовим виявився сам коефіцієнт загальної психосоціальної

дезадаптації (див. табл. 3.2.)
Таблиця 3.2
Середні значення інтегрального показника загальної психосоціальної
дезадаптації (за методикою Р. Ісакова) до й після проведення тренінгу за
рівнями
До Після
Рівень к-ть Середнє к-ть Середнє
дезадаптованості
Низький рівень 6 125,67 ± 16 120,0 ± 6,03
дезадаптації 10,97
Середньо-низький 21 137,43 ± 12 133,0 ± 9,93
рівень дезадаптації 10,33
Середньо-високий 5 142,5 ± 2,12 4 133,33 ± 2,12
рівень дезадаптації
Загалом 32 135,33 ± 32 126,6 ± 9,55
10,89
 169

Можна бачити, що загалом інтегральний показник психосоціальної

дезадаптації статистично значимо знизився (на рівні p < 0,01, за критерієм
Стюдента для зв’язних вибірок t = 8,04). Аналогічні статистично значущі
відмінності було отримано й за непараметричним критерієм Уїлкоксона (z-
перетворення становило -3,07). Його складові мезосоціального рівня
(професійна й міжособистісна сфери) та мікросоціального рівня (сімейна
сфера) також виявили статистично значиме зниження. У той же час на
макрорівні (соціально-економічна й соціально-інформаційна сфери)
подібного ефекту не спостерігалося.
Після експериментального дослідження можна стверджувати, що
здійснення комплексної психологічної допомоги особистості в ситуаційній
невизначеності з усвідомлення уявлень і стратегій організації власного життєвого
простору особистості сприяє нормалізації її способу життя, суттєво зменшує
негативні переживання, пов’язані з відповідними ситуаціями, підвищує
інтернальність особи та її толерантність до невизначеності тощо.
Робота в групі з особами, що перебувають у подібних ситуаціях в
інших сферах власного життя, дає змогу посилити власну рефлексію,
побачити спільне й специфічне як у самих ситуаціях, так і в способах
реагування на них та можливостях вибудовування власного життєвого
простору.
На наступному етапі ми проаналізуємо дані, отримані за допомогою
анкети для вивчення ефективності тренінгу, які стосуються оцінки та
ставлення учасників до занять.
Стосовно оцінки учасниками відповідності змісту тренінгу їх потребам
та інтересам, то переважна кількість опитуваних дали високі та позитивні
оцінки за даним критерієм (рис. 3.1).
 170

Як видно із рисунка 3.1 більшість досліджуваних (90,6%) оцінили цей

показник найвищою оцінкою (5 балів); 6,2% опитаних – поставили 4 бали;
3,1% опитаних – 3 бали. Низькі оцінки (1 і 2 бали) ніхто із опитаних не
поставив щодо цього показника.
Проаналізувавши найбільш привабливі питання тренінгу, учасники
запропонували більш детально та ґрунтовніше розглянути такі:
«емоційні переживання» – 50%;
«взаємостосунки» – 25%;
«методи зняття напруги, стресу» – 18,7 %;
«самоаналіз» – 3,1%;
«техніки прийняття рішень» – 3,1%.
Щодо аналізу відповідей на питання, які додатково можна було б
внести до курсу тренінгу, то на думку опитаних, доцільно було б розглянути
такі теми: «пошук життєвого балансу» 56,3% опитаних; «робота над
самовдосконаленням» 37,5% опитаних; «робота з впевненістю» 6,2%.
 171

Вибираючи між найменш привабливих та найбільш привабливими

питаннями опитуваних зазначили, що їм «усе сподобалося» 84,3%, «питання
за обсягом доцільні та зменшення не потребують» 15,6%.
Далі проаналізуємо дані, що стосуються оцінки учасниками форм і
методів роботи, використаних під час проведення тренінгу.
Аналіз результатів показав, що переважна більшість учасників (81,2%)
оцінили цей показник на «5» балів, 18,7 % – на «4» бали, тобто високо.
Звертає увагу на себе той факт, що ніхто з опитаних не оцінив показник на
«3», «2», «1».
Щодо даних, які стосуються оцінки учасниками зручності та
комфортності форм та методів роботи, то було отримано аналогічні
попереднім результати.
Як видно з рис. 3.4.4, переважна більшість опитаних оцінила цей
показник за найвищими балами – «5» 81,2% та «4» (18,7%). Слід
підкреслити, що ніхто з персоналу освітніх організацій не оцінив даний
показник за низькими балами («1», «2», «3»).
 172

Найдоцільнішими методами й формами тренінгу учасники відмітили

для себе виконання творчих завдань, «групові обговорення», «мозкові
штурми», «робота в групах», «рефлексія», «техніки зниження
психоемоційного напруження», «методи гармонізації».
Щодо найменш привабливих форм та методів тренінгу, то опитувані
відмітили, що «теоретичні й практичні вправи використані доцільно»
(31,4%), «усе сподобалося» відмітили 68,6%.
Далі розглянемо загальні зауваження, побажання та пропозиції
учасників щодо різних аспектів тренінгу.
Аналізуючи висловлювання учасників можна зробити висновок, що
опитуванні ще раз підтвердили позитивну оцінку тренінгу та підкреслили
важливість та доцільність проведення його й надалі (81,2%), «усе
сподобалося» відмітили 6,2% учасників тренінгу, «тренінг допоміг знайти
відповіді на особисті питання» (6,2%), «дякую за роботу» відповіли (6,2%)
опитуваних.
Щодо можливих напрямків, методів та форм подальшої психологічної
підтримки, то учасники ще раз підкресли важливість проведення тренінгів
для особистого та професійного розвитку.
 173

Отже, у результаті формувального експерименту відбулися позитивні

зрушення щодо оптимізації стратегій життєдіяльності в умовах ситуаційної
невизначеності та подолання невизначеності. Отримані в процесі проведення
формувального експерименту дані свідчать про високу ефективність тренінгу
та про доцільність його використання для психологічної допомоги особам,
які потрапили в умови невизначеної життєвої ситуації.
 174

Висновки до третього розділу

У третьому розділі було розроблено зміст і структуру технології

оптимізації поведінки особистості в ситуації невизначеності. Наведено
загальну стратегію, мету, завдання та організацію формувального
експерименту, детально відображено структуру й зміст технології, яку було
розроблено та апробовано в процесі формувального етапу дослідження.
Здійснено порівняльний аналіз даних, отриманих у контрольній й
експериментальній групах.
Однією із важливих та ефективних форм психологічної допомоги
особистості в ситуаційній невизначеності є тренінг «Оптимізація поведінки
особистості в ситуації невизначеності», розроблений на основі поєднання
трьох напрямків: організаційно-діяльнісного, технологічного та когнітивно-
поведінкового підходів, із використанням інтерактивних методів (технік):
«мозкового штурму», криголамів, міні-лекцій, творчих завдань, групових
дискусій, споглядальних практик, домашніх завдань тощо.
На першому етапі нами було здійснено експериментальну апробацію
технології. Для проведення формувального експерименту було створено
експериментальну та контрольну групи, учасниками психологічної програми
виступили 32 особи. Учасники кожної з експериментальних груп були
поділені за сферами «Професійна», «Сімейна», «Особистісно-інтимна».
Для перевірки ефективності впровадження технології було виділено дві
групи критеріїв: основні й додаткові, для їхнього вимірювання було
проведено перший і другий діагностичні зрізи, тобто до й після проведення
експерименту.
За результатами діагностики після проведеної психокорекційної роботи
нами були отримані такі дані: в експериментальній групі 27% показали
зниження рівня психосоціальної дезадаптованості з «середньо-низького»
рівня до «низького» та на одну особу знизилася кількість осіб, яким
притаманний середньо-високий рівень. Кількість осіб з ознаками
дезадаптації, яким характерні стратегії вимушеності зменшилася з 13 до 11,
 175

проте їх кількість збільшилася на одну особу (з 7 до 11) в групі осіб, які

обирають стратегії цілепокладання.
Інтегральний показник психосоціальної дезадаптації статистично
значимо знизився. «Його складові мезосоціального рівня (професійна й
міжособистісна сфери) та мікросоціального рівня (сімейна сфера) також
виявили статистично значиме зниження. На макрорівні (соціально-
економічна й соціально-інформаційна сфери) подібного ефекту не
спостерігалося.
Здійснення комплексної психологічної допомоги особистості в ситуаційній
невизначеності з усвідомлення уявлень і стратегій організації власного життєвого
простору особистості сприяє нормалізації її способу життя, суттєво зменшує
негативні переживання, пов’язані з відповідними ситуаціями, підвищує
інтернальність особи та її толерантність до невизначеності тощо.
Робота в групі з особами, що перебувають у подібних ситуаціях в
інших сферах власного життя, дає змогу посилити власну рефлексію,
побачити спільне й специфічне як у самих ситуаціях, так і в способах
реагування на них та можливостях вибудовування власного життєвого
простору.
 176

ВИСНОВКИ
У результаті теоретико-емпіричного дослідження психологічних
стратегій життєдіяльності особистості в умовах ситуаційної невизначеності
досягнено встановленої мети дослідження та вирішено поставлені завдання,
робимо наступні висновки:
1. Теоретично обґрунтовано положення про ситуаційну невизначеність
як основну форму невизначеності в житті особистості, що є неодмінною
умовою її життєдіяльності, яка виявляється на різних рівнях її психічного
життя. Виділяються зовнішній, пов’язаний із середовищем життя й сферами
соціальної активності, і внутрішній рівні невизначеності. На внутрішньому
психологічному рівні виокремлюється когнітивно-інформаційний,
мотиваційно-ціннісний й організаційно-управлінський компоненти.
Показано, що стратегії життєдіяльності особистості в умовах ситуаційної
невизначеності у своїй основі мають поведінкову, що визначається її
базовими формами, особистісну й ситуаційну складові. Підкреслено, що
стратегії життєдіяльності можуть бути неуспішними, або такими, що
спричиняють депривацію суб’єктності та успішними, що ведуть до її
відновлення та поглиблення.
2. Побудовано теоретико-типологічну модель зв’язку ситуаційної
невизначеності й стратегій життєдіяльності особистості, у якій виділено
ознаки ситуаційної невизначеності на когнітивно-інформаційному,
мотиваційно-ціннісному й організаційно-управлінському рівнях, які
відповідають базовим формам поведінки – ігноруванню, реагуванню,
цілепокладанню. Визначено й описано дев’ять типів стратегій поведінки в
умовах ситуаційної невизначеності, три з яких вважаються продуктивними,
тобто такими, у яких базова форма реагування відповідає певній складовій
ситуаційної невизначеності.
3. Емпірично досліджено ситуативні й особистісні характеристики осіб,
що перебувають в умовах ситуаційної невизначеності, проаналізовано
динаміку даних характеристик відповідно до інтенсивності невизначеності.
 177

Досліджено психологічну структуру стратегій життєдіяльності в окремих

сферах життя осіб, що перебувають у відповідних умовах; досліджено
специфіку особистісних і ситуаційних характеристик осіб із домінуючими
неуспішними стратегіями. Отримані емпіричні дані були статистично
перевірені та підтверджені за допомогою математично-статистичних методів.
За результатами емпіричної частини дослідження нами встановлено,
що 74% досліджуваних фіксували наявну невизначеність у щонайменше
одній сфері власної соціальної активності. . Серед них 24%, які проявляють
ознаки дезадаптованості у способах організації власної життєдіяльності та
потребують психологічної допомоги, щодо оптимізації стратегій
життєдіяльності в умовах невизначеної ситуації
Виявлено залежність між кількістю відзначених досліджуваними сфер,
у яких вони мають невизначеність, і неуспішності їхніх стратегій
життєдіяльності – чим більша кількість оцінюваних сфер життя як таких, у
яких наявна невизначеність, тим менш успішними є стратегії життєдіяльності
особистості.
Наявна вікова зростаюча динаміка наявності невизначених ситуацій,
спад яких припадає на зрілий вік; разом із тим не виявлено суттєвих
гендерних відмінностей в інтенсивності невизначеності в житті особистості,
окрім побутової сфери.
У компонентній структурі осіб з актуальними ситуаціями
невизначеності домінують компоненти осмисленості та спрямованості на
мету й процес, що може свідчити про те, що саме вказаний ціннісно-
смисловий рівень найбільше активується в ситуації невизначеності.
В умовах невизначеної ситуації в процесі життєдіяльності особистості
було виділено три факторні структури – найбільш потужна пов’язана з
невротизацією, сумлінністю, інтернальністю й депресивністю й актуалізує
мотиваційно-ціннісну невизначеність у випадку актуальної цільової стратегії,
організаційно-управлінську невизначеність у випадку реагуючої та
ігноруючої стратегій. Другий фактор пов’язаний із незадоволеністю життям
 178

та відкритістю досвіду, актуалізує реагуючу й цільову стратегії у випадку

когнітивно-інформаційної невизначеності. Третій фактор пов’язаний із
негативною осмисленістю, заперечуванням й екстравертованістю та
притаманний стратегії ігнорування у ситуації мотиваційно-ціннісної
невизначеності та, частково, цілепокладальній стратегії у випадку
когнітивно-інформаційного рівня невизначеності.
4. Розроблено та апробовано програму психологічної корекції
неконструктивних стратегій життєдіяльності особистості, що перебуває в
умовах ситуаційної невизначеності. Враховано, що стратегії життєдіяльності
особистості в умовах ситуаційної невизначеності потребують корекції 3-х
компонентів: конкретних поведінкових навичок, особливостей взаємодії з
іншими людьми і, що головне, – особливостей рефлексії й самоусвідомлення.
Тому важливою психологічною умовою подолання ситуаційної
невизначеності є використання технології оптимізації стратегій
життєдіяльності людини в умовах ситуаційної невизначеності через
розширення уявлень про ситуацію, вихід у рефлексивну позицію й
вироблення вмінь і навичок в опануванні ситуацією, зокрема, у вигляді
постановки власних життєвих цілей, роботи з переживаннями, стресами
тощо. Як форма реалізації визначеної технології нами був використаний
тренінг «Оптимізація поведінки особистості в ситуації невизначеності»,
розроблений на основі поєднання трьох напрямків: організаційно-
діяльнісного, технологічного та когнітивно-поведінкового підходів, із
використанням інтерактивних методів (технік): «мозкового штурму»,
криголамів, міні-лекцій, творчих завдань, групових дискусій, споглядальних
практик, домашніх завдань тощо.
Ефективність впровадження тренінгу була визначена проведеним
повторним діагностичним зрізом, який показав зниження рівня
психосоціальної дезадаптації, а також зменшення кількості випадків
застосування стратегії «Ігнорування» та зростання кількості використання
 179

стратегій «Реагування» та «Цілепокладання», що загалом підтверджує

ефективність застосування такої тренінгової програми.
Перспективи подальших досліджень передбачають, по-перше, окреме
вивчення осіб, які виявляють відсутність невизначеності у власному житті в
ситуації перманентних соціальних змін; по-друге, поглиблення знань із
вікової специфіки усвідомлення й опанування невизначеними ситуаціями;
по-третє, конкретизацію психологічних стратегій опанування ситуаціями
невизначеності у сферах соціальної активності – сімейній, професійній,
освітній, міжособовій, інформаційній тощо.
 180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности.

Москва : Наука, 1980. 335 с.
2. Абульханова-Славская К. А. Стратегии жизни. Москва : Мысль, 1991.
Т 5. 297 с.
3. Агеева Л. Г. Социально-психологическая дезадаптация современных
школьников и ее причины / под общ. ред. проф. Ю. А. Клейберга. Ульяновск
: УлГТУ, 2010. 180 с.
4. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологи. Москва :
Фонд «За экономическую грамотность», 1995. 372 с.
5. Акулич М. М., Пить В. В. Жизненные стратегии современной
молодежи. Вестник Тюменского государственного университета. 2011. № 8.
С. 34–43.
6. Алишев Б. С. Психика и преодоление неопределенности. Психология:
журнал Высшей школы экономики / ред. Т. Н. Ушакова. Москва :
Государственный университет – Высшая школа экономики. 2009. № 3. Т. 6.
С. 3–26.
7. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. Москва :
Наука, 1977. 380 с.
8. Ананьина И. И. Выбор типа жизненной стратегии и психологическая
зрелость личности. Устойчивое развитие России: вызовы, риски, стратегии.
2016. С. 245–249.
9. Андреева Г. М. К вопросу о кризисе идентичности в условиях
социальных трансформаций. Психологические исследования. 2011. № 6 (20).
URL: http://psystudy.ru
10. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях:
переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита.
Психологический журнал. 1994. Т. 15. № 1. С. 3–19.
 181

11. Анцыферова Л. И. Психология повседневности: жизненный мир

личности и «техники» ее бытия. Психологический журнал. 1993. № 2. С. 3–
16.
12. Арістотель. Політика / пер. с давньогрецької. Київ : Основи, 2003.
239 с.
13. Асмолов А. Г. Психология личности: принципы
общепсихологического анализа. Москва : Смысл, 2001.
14. Асмолов А. Г. Психология современности: вызовы
неопределенности, сложности и разнообразия. Психологические
исследования. 2015. Т. 8, № 40. URL: http://psystudy.ru).
15. Бадью А. Философия и событие. Беседы с кратким введением в
философию Алена Бадью. Москва : ИОИ, 2013. 192 с.
16. Бажин Е. Ф., Голынкина Е. А., Эткинд А. М. Метод исследования
уровня субъективного контроля. Психологический журнал. 1984. Т. 5, № 3. С.
152–162.
17. Бакли Р., Кэйпл Дж. Теория и практика тренинга. Санкт-
Петербург : Питер, 2002. 352 с.
18. Балл Г. О. Психологічний аналіз феномену вибору. Психологічний
ресурс простору вищої освіти : зб. наук. пр. Київ : КИТ, 2007. С. 21–32.
19. Балл Г., Нікуленко О. Трактування вчинку в теоретичному
доробку С. Л. Рубінштейна і В. А. Роменця. Психологія і суспільство. 2011.
№ 2. С.124–129.
20. Батищев Г. С. Философская концепция человека и креативности в
наследии С. Л. Рубинштейна. Вопросы философии. 1989. № 4. С. 96–110.
21. Бауман З. Глобализация. Последствия для человека и общества /
пер. с англ. Москва : Издательство «Весь Мир», 2004. 188 с.
22. Белинская Е. П. Неопределенность как категория современной
социальной психологии личности. Психологические исследования. 2014.
7(36). 3. URL: http://psystudy.ru
 182

23. Березин Ф. В. Психическая и психофизиологическая адаптация

человека. Л., 1988.
24. Берн Е. Ігри в які грають люди і люди, які грають в ігри. Київ :
ЛІТУР, 2002. 576 с.
25. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. Москва : Прогресс,
1986. 420 с.
26. Бестужев-Лада И. В. Молодость и зрелость: Размышления о
некоторых социальных проблемах молодежи. Москва, 1984. 125 с.
27. Бестужев-Лада И. В. Социальное прогнозирование. Москва :
Педагогическое общество России, 2001. 386 с.
28. Битюцкая Е. В. Трудная жизненная ситуация: критерии
когнитивного оценивания. Психологическая наука и образование. 2007. № 4.
С. 87–93.
29. Блінов О. А. Особливості організації проведення психологічного
тренінгу. Вісник : зб. наук. статей Київського міжнародного університету.
Серія: Психологічні науки. Київ : КиМУ, 2008. Вип. 12. С. 9–23.
30. Бодалёв А. А. О характеристиках идентификации и идентичности
на ступени взрослости. Мир психологии. 2004. № 2 (38).
31. Бодалев А. А., Столин В. В. Общая психодиагностика. Санкт-
Петербург : Речь, 2003. 440 с.
32. Бодров В. А. Когнитивные процессы и психологический стресс.
Психологический журнал. 1996. Т. 17. № 4. С. 64–74.
33. Божович Л. И. Проблемы формирования личности : избр. психол.
труды. Москва : Междунар. пед. акад., 1995. 212 с.
34. Большой психологический словарь / сост. Б. Мещереков, В.
Зинченко. Москва : Олма-пресс, 2004. 666 с.
35. Бондарчук О. І. Модель психологічної підготовки керівників
освітніх організацій до діяльності в умовах змін. Організаційна психологія.
Економічна психологія. 2015. Т. 1. С. 33–42.
 183

36. Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогика : учеб. для вузов. Санкт-

Петербург : Изд-во «Питер», 2000. 304 с.
37. Боришевский М. И. Развитие саморегуляции поведения
школьников : автореф. дис. … д-ра психол. наук : 19.00.07. Київ, 1992. 36 с.
38. Боришевський М. І. Ціннісні орієнтації в особистісному
становленні сучасної молоді. Проблеми загальної та педагогічної психології :
зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред.
С. Д. Максименка. Київ, 2003. Т. V. Ч. 5. С. 34–42.
39. Бохонкова Ю. О. Психологічні основи випереджальної стратегії
поведінки особистості. Луганськ : Вид-во «Ноулидж», 2012. 405 с.
40. Братусь Б. С. Аномалии личности. Москва, 1988. 301 с.
41. Брушлинский А. В. Проблемы психологии субъекта. Москва :
РАН, 1994. 109 с.
42. Будницька О. А. Індивідуально-особистісні детермінанти
емоційних переживань у психотравмуючій ситуації : автореф. дис. … канд.
психол. наук : 19.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ, 2001. 14 с.
43. Бурдье П. Начала. Москва, 1994. С. 183.
44. Бурлачук Л. Ф., Коржова Е. Ю. Психология жизненных ситуаций
: учеб. пособие. Москва : Российское педагогическое агентство, 1998. 263 с.
45. Вагнер Г. Соціологія: до питання про єдність дисципліни.
Соціологічний журнал. 1996. № 3/4. С. 66.
46. Вассерман Л.И., Еришев О.Ф., Клубова Є.Б. Психологічна діагностика
індексу життєвого стилю. СПб .: Видавництво: СПбНІПНІ ім. В.М.Бехтерева,
2005. 50 с.
47. Василенко Т. Д. Трудная жизненная ситуация: методологический
анализ. Медицинская психология в России : электрон. науч. журн. 2014.
48. Василюк Ф. Е. Психология переживания (анализ преодоления
критических ситуаций). Москва : Издательство МГУ, 1984. 200 с.
49. Василюк Ф. Е. Типология переживания различных критических
ситуаций. Психологический журнал. 1995. Т. 16. № 5. С. 104–114.
 184

50. Вачков И. В., Дерябо С. Д. Окно в мир тренинга.

Методологические основы субъектного подхода к групповой работе: учеб.
пособие. Санкт-Петербург : Речь, 2004. № 6(29). 272 с. URL: http://mprj.ru.
51. Ващенко І. В., Іваненко Б. Б. Психологічні ресурси особистості в
подоланні складних життєвих ситуацій. Проблеми сучасної психології : зб.
наук. пр. Київ : ПНУ імені Івана Огієнка ; Інституту психології імені Г. С.
Костюка НАПН України. 2018. Вип. 40.
52. Вернік О. Л. Психологічні особливості образу довкілля в
свідомості підлітків : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.07 / Ін-т психології ім.
Г. С. Костюка АПН України. Київ, 2004. 160 с.
53. Вірна Ж. П. Структурно-функціональна організація
особистісного простору студентської молоді. Психологічні перспективи.
2014. Вип. 23. С. 39−54.
54. Власова О. І. Досвід історико-психологічногої реконструкції
структури соціальної продуктивності особистості. Психологія і особистість.
Київ. 2012. № 2. С. 5–17.
55. Водолажская Т., Егоров А. Организационно-деятельностные
игры. Популярное введение. АГТ-ЦСИ. 72 с. URL:
https://docplayer.ru/27409813-0rganizacionno-deyatelnostnye-igry.html
56. Волинець Н.В. Психологічні особливості особистісного
благополуччя в професійній сфері життєдіяльності : монографія
Хмельницький : Видавництво НАДПСУ, 2019. 620 с.
57. Волинець Н.В. Гендерні особливості переживання особистісного
благополуччя в середовищі професійної діяльності. Теорія і практика
сучасної психології. 2019. № 1. Т. 1. С. 29–38.
58. Волинець Н.В. Концептуальні положення технології
психологічного забезпечення особистісного благополуччя персоналу
Державної прикордонної служби України. Актуальні проблеми психології :
збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН
України. Київ. 2018. Том. VII. Вип. 46. С. 43–56.
 185

59. Воробьев В. М., Коновалова Н. Л. О профилактике и терапии

нарушений психической адаптации. Обозрение психиатрии и медицинской
психологии им. В. М.Бехтерева. 1993. № 1. С. 71–72.
60. Воронов О. І. Рефлексія як інструмент прийняття рішень в сфері
публічного управління. Вісник Одеського національного університету. Серія:
Психологія. 2016. Т. 21. Вип. 4. С. 30–38.
61. Вульф К. Вместо предисловия: неопределенность как условие
человеческой жизни. Неопределенность как вызов. Медиа. Антропология.
Эстетика / К. Вульф, В. Савчук (ред.). Санкт-Петербург : РХГА, 2013. С. 5–
6.
62. Выготский Л. С. Мышление и речь. Собр. соч. : в 6-ти т. Т. 2.
Проблемы общей психологии / под ред. В. В. Давыдова. Москва : Педагогика,
1982. С. 5–361.
63. Галян І. Психологія вибору особистості у ситуації
невизначеності. Проблеми гуманітарних наук. Психологія. 2015. Вип. 37. С.
137–149.
64. Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і
державознавство / пер. з нім. Київ : Юніверс, 2000. 336 с.
65. Гейзенберг В. Физика и философия. Часть и целое. М.: Наука.
1989. 227 с.
66. Гибсон Дж. Дж. Экологический подход к зрительному
восприятию. Москва : Прогресс, 1988. 464 с.
67. Гинзбург М. Р. Психологическое содержание личностного
самоопределения. Вопросы психологии. 1994. №3. С. 43–52.
68. Голд Джон. Психология и география: Основы поведенческой
географии. Москва : Прогресс, 1990. 304 с.
69. Головаха Е. И. Жизненная перспектива и профессиональное
самоопределение молодежи : монография. Київ : Наукова думка, 1988. 144 с.
70. Гончаренко Ю. В. Вивчення життєвого простору особистості:
філософсько-психологічний аспект. Науковий вісник Херсонського
 186

державного університету. Серія: Психологічні науки. 2016. Вип. 1. С. 130–

134.
71. Гончаренко Ю. В. Життєві стратегії особистості: психологічний
аналіз. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія:
Психологічні науки. 2017. Вип. 1.2. С. 79–83.
72. Гончаренко Ю. В. Соціально-психологічні особливості якості
життєвого простору особистості. Актуальні проблеми психології : зб. наук.
пр. Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Житомир: Вид-
во ЖДУ ім. І. Франка, 2016. Т. 7. Вип. 41. С. 108–116.
73. Гончаренко Ю. В. Способи організації життєвого простору
особистості в умовах невизначеності. Актуальні проблеми психології : зб.
наук. пр. Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Житомир
: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2017. Т. VII. Вип. 44. С. 81–91.
74. Гордеева Т. О., Осин Е. Н., Шевяхова В. Ю. Диагностика
оптимизма как стиля обьяснения успехов и неудач : опросник СТОУН.
Москва : Смысл, 2009. 152 с.
75. Гусев А. И. Толерантность к неопределенности как составляющая
личностного потенциала. Личностный потенциал: структура и диагностика
/ ред. Д. А. Леонтьев. Москва : Смысл, 2011. С. 300–329.
76. Гусєв А. І. Толерантність до невизначеності як чинник розвитку
ідентичності особистості : дис. … канд. психол. наук : 19.00.07. Київ, 2009.
233 с.
77. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия.
Культурология XX века: Антология. Москва : Юрист, 1995. С. 297–331.
78. Дементий Л. И., Купченко В. Е. Жизненная стратегия личностей
с различным типом ответственности. Вестник Омского университета. Омск.
2011. № 4. С. 317–324.
79. Джемс У. Психология / пер. с анг. ; под ред. Л. А. Петровской.
Москва: Педагогика, 1991. 368 с. (Классики мировой психологии).
 187

80. Дикая Л. Г., Махнач А. В. Отношение человека к

неблагоприятным жизненным событиям и факторы его формирования.
Психологический журнал. 1996. Т. 17. № 3. С. 137–148.
81. Дорожкин А. М., Соколова О. И. Понятие «неопределенность» в
современной науке и философии. Вестник Вятского государственного
гуманитарного университета. 2015. С. 5–12.
82. Дубенцов М. И. Категория неопределенности в психологической
науке и профессиональном самоопределении личности. Современные
научные исследования и инновации. 2011. № 6. URL:
http://web.snauka.ru/issues/ 2011/10/3078.
83. Дубровина И. В. Проблемы социализации человека. Вопросы
психологии. 2005. № 3. С. 142–143.
84. Євдокімова Н.О. Організаційно-діяльнісна гра як
психотехнологія підготовки сучасного фахівця у вищому навчальному
закладі. Актуальні проблеми психології : зб. наук. пр. Інституту психології
імені Г. С. Костюка НАПН України. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка,
2014. Т. VII. Вип. 37. С. 75–84.
85. Журавлев А. Л., Купрейченко А. Б. Психологическое и
социально-психологическое пространство личности: теоретические
основания исследования. Знание. Понимание. Умение. 2012. № 2. С. 10–18.
86. Журавлев А. Л., Купрейченко А. Б. Социально-психологическое
пространство самоопределяющегося субъекта: понимание, характеристики,
виды. Вестник практической психологии образования. 2007. № 2.
87. Заїка І.В. Психологічні умови подолання особистісної
напруженості персоналу освітніх організацій. дис. … канд. психол. наук :
19.00.10 / Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Київ, 2020. 300 с.
88. Захаров В. П., Хрящева Н. Ю. Социально-психологический
тренинг : учебное пособие. Луганск : ЛГУ, 1989. 56 с.
 188

89. Зинченко В. П. Толерантность к неопределенности: новость или

психологическая традиция. Человек в ситуации неопределенности / А. К.
Болотова (ред.). Москва : ТЕИС, 2007. С. 9–33.
90. Злобіна О. Особистість як суб’єкт соціальних змін. Київ : Ін-т
соціології НАН України, 2004. 400с.
91. Злобіна О., Тихонович В. Суспільна криза і життєві стратегії
особистості. Київ : Стилос, 2001. 237 с.
92. Знаков В. В. От психологии субъекта – к психологии
человеческого бытия. Теория и методология психологии:
Постнеклассическая перспектива. Москва, 2007. С. 330–351.
93. Иванов В. И. Молодежь в условиях социально-економических
реформ. Санкт-Петербург : ЛГУ, 1995. 152 с.
94. Канеман Д, Словик П., Тверски А. Принятие решений в
неопределенности: Правила и предубеждения. Харьков : Издательство
Институт прикладной психологии «Гуманитарный Центр», 2005. 632 с.
95. Канеман Д. Думай медленно… решай быстро. Москва : АСР,
2014. 95 с.
96. Кант И. Соч. : в 6-ти т. Москва : Мысль, 1965. Т. 4, Ч. 1. С. 21–30.
97. Карпинський К.В. Психологическая коррекция смысловой
регуляции жизненного пути девиантной личности: монография. Гродно:
ГРгу, 2020. 20 с.
98. Карпов А. В. Общая психология субъективного выбора. Москва :
Институт психологии РАН, 2000. 358 с.
99. Касавин И. Социальная философия науки и коллективная
эпистемология. Москва : Весь мир, 2016. 265 с.
100. Келли Д. Теория личности. Психология личных конструктов.
Санкт-Петербург : Речь, 2000. 249 с.
101. Китаев-Смык Л. А. Психология стресса. Психологическая
антропология стресса. Москва : Академический проект, 2009. 943 с.
 189

102. Ковалев П. С. Концепция социальной адаптации. Саратов, 2000.

136 с.
103. Кон И.С. Открытие Я. Москва : Прогресс, 1989.
104. Кондратова Н. А. Психологическая структура жизненного
пространства личности. Вестник НовГУ. 2008. № 48. С. 70–72.
105. Кондратова Н. А. Субъективная репрезентация жизненного
пространства личности : автореф. дис. … канд. псих. Наук : спец. 19.00.01.
«Общая психология, Психология личности, История психологии». Москва,
2009. 24 с.
106. Кондрашенкова С. В. Феномен качества жизни с точки зрения
субъектно-средового подхода. Вестник КРАУНЦ. Гуманитарные науки.
2012. № 2(20). URL: http://cyberleninka.ru/article/n/fenomen-kachestva-zhizni-s-
tochki-zreniya subektno-sredovogo-podhoda
107. Кондрашихина О. А. Характерные признаки, уровни и формы
конструктивной активности в условиях неопределености. Перспективы
науки и образования. 2014. № 2(8). С. 158–162.
108. Кононенко О. І., Аржаткіна В. І. Психологічна структура
життєвих стратегій як основних складових спрямованості особистості.
Теоретичні і прикладні проблеми психології. 2018. № 3 (2). С. 48–53.
109. Корнилова Т. В. Новый опросник толерантности-
интолерантности к неопределенности. Психологический журнал. 2009. Т. 30.
№ 6. С. 140–152.
110. Корнилова Т. В. Принцип неопределенности в психологии
выбора и риска. Психологические исследования. 2015. 8(40). URL:
http://psystudy.ru.
111. Корнилова Т. В., Чумакова М. А., Корнилов С. А., Новикова
М. А. Принцип неопределенности: единство интеллектуально-личностного
потенциала человека. Москва : Смысл, 2010. 334 с.
112. Корнієнко І. О. «Життєвий простір особистості» в
категоріальному апараті психології. Науковий вісник Херсонського
 190

державного університету. Сер. «Психологічні науки». Херсон : Видавничий

дім Гельветика, 2016. Вип. 2, т. 1. С. 79–85.
113. Корнієнко І. О. Генеза опанувальної поведінки у життєвому
просторі особистості : дис. … д-ра психол. наук : 19.00.07 / Інститут
психології ім. Г. С. Костюка НАПН України. Київ, 2018. 476 с.
114. Корнієнко І. О. Проблеми розуміння поняття «стратегії життя
особистості». Актуальні проблеми психології : зб. наук. пр. Ін-ту психології
імені Г. С. Костюка НАПН України / за ред. С. Д. Максименка. Київ : ДП
«Інформаційно-аналітичне агентство», 2013. Т. 10, вип. 25. С. 241–252.
115. Короткова О. Б. Стратегия поведения человека в ситуации
неопределенности: опыт исследования. URL: http://www.rusnauka.com
/17_APSN_2009/ ...
116. Костюк Г. С. Избранные психологические труды / под ред. Л. Н.
Проколиенко ; Академия педагогических наук СССР. Москва : Педагогика,
1988. 304 с. (Труды действительных членов и членов-корреспондентов
Академии педагогических наук СССР).
117. Кочарян А. С., Лисеная А. М. Психология переживаний : учеб.
пособие. Харьков : ХНУ имени В. Н. Каразина, 2011. 224 с.
118. Коширець В. В. Психологічні особливості формування
особистісного простору студентської молоді : автореф. дис. … канд. психол.
наук : 19.00.07 / Нац. ун-т «Острозька академія». Острог, 2014. 20 с.
119. Кригер Е. Э. Типы ситуаций неопределенности в
профессиональной деятельности педагога. Вестник ТГПУ (TSPU Bulletin).
2014. № 1(142). С. 9–12.
120. Крюкова Т. Л. Человек как субъект совладающего поведения.
Психологический журнал. 2008. № 2. С. 88–95.
121. Кряж І. В., Баєва К. О. Екологічна стурбованість як умова
екологічно відповідальної поведінки. Актуальні проблеми психології : зб.
наук. пр. Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Житомир,
2016. Том VІІ. Екологічна психологія. Вип. 41. С. 180–190.
 191

122. Кузікова С. Б. Стратегії саморозвитку в життєвій кризі

особистості: ресурсний підхід. Особистість як суб’єкт подолання кризових
ситуацій: психологічна теорія і практика : монографія / за ред. С. Д.
Максименка, С. Б. Кузікової, В. Л. Зливкова. Суми : Вид-во СумДПУ імені
А. С. Макаренка, 2017. 540 с.
123. Купченко В. Е. Возрастные особенности жизнестойкости
личностей с различным типом жизненной стратегии. Вестник
Омскогоуниверситета. Серия «Психология». 2014. № 1. С.17 –23.
124. Купченко В. Е. Возрастные особенности типологии жизненных
стратегий. Психология человека в современном мире. 2009. Т. 1. с. 213.
125. Леви Т. С. Диагностика психологической границы личности:
качественный анализ. Вопросы психологии. 2013. № 5. С. 93–101.
126. Левин К. Топология и теория поля. Хрестоматия по истории
психологии / под ред. П. Я. Гальперина, А. Н. Ждан. Москва : Московский
университет, 1980. С. 121–131.
127. Леонов И. Н. Влияние толерантности к неопределенности на
профессионально важные качества руководителя : дис. … канд. психол. наук
: 19.00.03 / Удмуртск. гос. ун-т. Удмуртия, 2015. 256 с.
128. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. Москва :
Политиздат, 1975. 302 с.
129. Леонтьев Д. А. Вызов неопределенности как центральная
проблема психологии личности. Психологические исследования
(электронный журнал). 2015. Т. 8, № 40.
130. Леонтьев Д. А. К типологии жизненных миров. 2 Всероссийская
научно-практическая конференция по экзистенциальной психологии :
материалы сообщений / под ред. Д. А. Леонтьева. Москва : Смысл, 2004. С.
114–116.
131. Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и
динамика смысловой реальности. Москва : Смысл, 1999. 487 с.
 192

132. Леонтьев Д. А. Тест смысложизненных ориентации. 2-е изд.

Москва : Смысл, 2000. 18 с.
133. Леонтьев Д. А., Мандрикова Е. Ю., Рассказова Е. И., Фам А. Х.
Личностный потенциал в ситуации неопределенности и выбора. Личностный
потенциал: структура и диагностика / Д. А. Леонтьев (ред.). Москва :
Смысл, 2011. С. 511–546.
134. Леонтьев Д. А., Смирнов А. Г. Смысл и отчуждение как
предикторы поведения в неструктурированной ситуации.
Экспериментальная психология в России: традиции и перспективы / ред.
В. А. Барабанщиков. Москва : Институт психологии РАН, 2010. С. 680–685.
135. Лефрансуа Г. Теории научения. Формирование поведения
человека. Санкт-Петербург : Прай ; Москва : ОЛМА–ПРЕСС, 2003. 278 с.
136. Личность и ее жизненный мир : материалы Всероссийской
научно-практической конференции с международным участием (Омск, 3–4
октября 2013 г.) / под ред. Л. И. Дементий. Омск : Изд-воОм. гос. ун-та,
2013. 560 с.
137. Ломов Б. Ф. О системном подходе в психологии. Вопросы
психологии. 1975. № 2. С. 32–45.
138. Луковицкая Е. Г. Неопределенность и отношение к ней:
психологическое определение. Теоретические и прикладные вопросы
психологии. СПбГУ. 1996. Вып. 2, ч. 2. С.53–62.
139. Луковицкая Е. Г. Социально-психологическое значение
толерантности к неопределенности : автореф. дис. … канд. психол. наук :
19.00.05: «Социальная психология». СанктПетербург, 1998. 34 с.
140. Лушин П. В. «Гибридная жизнь»: об особенностях
самоорганизации и психологической помощи в переходный период : метод.
материалы к авторскому курсу «Психологическая помощь личности в
переходный период». Теория и практика психотерапии. 2014. № 4. С. 57–62.
 193

141. Лушин П. В. Невизначеність і типи ставлення до неї: ситуація

психологічної допомоги. Психологічне консультування і психотерапія. 2016.
Т. 1, № 5. С. 33–40.
142. Лушин П. В. Неопределенность, которую не толерируют. Теория
и практика психотерапии. 2016. № 5. Т. 3. С. 2–6.
143. Льовочкіна А. М. Психологічні засади формування еколого-
орієнтованої свідомості : монографія. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка,
2011. 422 с.
144. Ляхова М. А. Психологические составляющие жизненной
стратегии личности. Вестник КемГУ. 2010. № 3.
145. Мадди С. Смыслообразование в процессах принятия решения.
Психологический журнал. 2005. № 26(6). С. 87–101.
146. Майерс Д. Социальная психология. Санкт-Петербург : Питер
Ком, 1999. 688 с.
147. Макаров Ю. В. Психологический тренинг как технология.
Известия Российского государственного педагогического университета
имени А. И. Герцена. 2013. С. 61–66.
148. Максименко С. Д. Ґенеза здійснення особистості. Київ : Вид-во
ТОВ «КММ», 2006. 240 с.
149. Максименко С. Д. Життєвий шлях особистості як базова
категорія генетичної психології. Науковий вісник Миколаївського державного
університету імені В. О. Сухомлинського. Серія : Психологічні науки. 2014.
Вип. 2.12. С. 5–13. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvmdups_2014_2_12_3.pdf.
150. Максименко С. Д. Основи генетичної психології : навч. посіб.
Київ : НПЦ Перспектива, 1998. 220 с.
151. Максименко С. Д. Поняття особистості у психології. Психологія і
особистість. 2016. № 1. С. 11–17.
152. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: у 2 т. Київ :
Форум, 2002. 152 с.
 194

153. Максименко С. Д. Теория неопределенности. URL: http://

professor-maksymenko.narod.ru/Tvory/Statya.
154. Макшанов С. И. Психология тренинга: Теория. Методология.
Практика. Санкт-Петербург : Образование, 1997. 238 с.
155. Мамардашвили М. К. Психологическая топология пути. Санкт-
Петербург : РХГИ, 1997. 571 с.
156. Мандрикова Е. Ю. Виды личностного выбора и их
индивидуально-психологические предпосылки : автореф. дис. … канд.
психол. Наук : спец. 19.00.01 – общая психология, психология личности,
история психологии. Москва, 2005. 27 с.
157. Маноха І. П. Онтологія долі: потенціал подолання людиною
критичних станів буття. Психологія на перетині тисячоліть : матеріали
П’ятих Костюківських читань. 1999. № 2. С. 423–434.
158. Маринов М. Б. Стратегия жизни личности в
индивидуализирующемся обществе : автореф. … д-ра философ. наук. Ростов-
на-Дону, 2008.
159. Матюшкін О. М. Проблемні ситуації в мисленні та навчанні.
Москва : Педагогіка, 1972.
160. Мельник Ю. В. «Тренінг Організація життєвого простору в
умовах невизначеності як інструмент корекції неоптимальних стратегій
організації способу життя особистості в умовах невизначеності». Актуальні
проблеми психології : зб. наук. пр. Інституту психології імені Г. С. Костюка
НАПН України. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2019. Т. VII. Вип. 44.
С. 136–146.
161. Мельник Ю. В. Оцінка особистістю життєвої ситуації як
невизначеної в різних сферах її життєдіяльності. Психологічний часопис : зб.
наук. пр. / за ред. С. Д. Максименка. № 11. Вип. 5. Київ : Інститут психології
імені Г. С. Костюка НАПН України, 2019. С. 191–203 URL: https://doi.org/
10.31108/1.2019.5.11.13
 195

162. Мельник Ю. В. Психологічна структура стратегій

життєдіяльності особистості в умовах сучасності. Науковий вісник
Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки. 2020.
Вип. 2. С. 43–49.
163. Мерлин В. С. Проблемы экспериментальной психологии
личности. Учёные записки Пермского пед. ун-та. 1970. Т. 77.
164. Методы эффективной психокоррекции : хрестоматия / сост. К. В.
Сельченок. Минск : Харвест ; Москва : АСТ, 2001. 816 с.
165. Мілютіна К. О. Психології зміни життєвої стратегії особистості :
дис. … д-ра психол. наук : 19.00.01. Київ, 2013. 430 с.
166. Моляко В. О. Робоча концепція стратегічного та тактичного
подолання кризових науково-освітніх проблем (психологічні ракурси).
Актуальні проблеми психології : зб. наук. пр. Інституту психології імені Г. С.
Костюка НАПН України. Київ : Фенікс, 2017. Т ХІІ. Психологія творчості.
Вип. 23. С. 6–12.
167. Муздыбаев К. Стратегия совладения с жизненными трудностями.
Теоретический анализ. Журнал социологии и социальной антропологии. 1998.
Т. 1, вып. 2. С. 37–47.
168. Мурадян О. С. Життєві стратегії особистості в умовах соціальних
змін: соціологічний аналіз. Соціологічні студії. Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-
т ім. Лесі Українки, 2013. № 1 (2). С. 49–54.
169. Набіулліна Р.Р., Тухтарова І.В. Механізми психологічного
захисту і подолання стресу (визначення, структура, функції, види,
психотерапевтична корекція). Навчальний посібник. Казань. 2003 С. 23–29.
170. Назарук О. М. Вікові особливості розуміння особистого досвіду :
автореф. дис. ... канд. психол. наук : 19.00.07 / Ін-т психології ім. Г. С.
Костюка АПН України. Київ, 2004. 22 с.
171. Нартова-Бочавер С. К. Понятие «психологическое пространство
личности» и его эвристические возможности. Психологическая наука и
образование. 2002. №1. С. 35–41.
 196

172. Оксфордский толковый словарь по психологии / под ред. А.

Ребера. Москва : Наука, 2002. 435 с.
173. Осин К. Н. Факторная структура русскоязычной версии шкалы
общей толерантности к неопределенности Д. Маклейна. Психологическая
диагностика. 2010. № 2. С. 65–86.
174. Осин Е.Н., Леонтьев Д.А. (2008). Апробация русскоязычных
версий двух шкал экспресс-оценки субъективного благополучия. В
сб.:Материалы III Всероссийского социологического конгресса. М.: Институт
социологии РАН, Российское общество социологов
175. Осипов И. Д. Неопределенность как онтологическая проблема
российской цивилизации. Неопределенность как вызов. Медиа.
Антропология. Эстетика / К. Вульф, В. Савчук (ред.). Санкт-Петербург :
РХГА, 2013. С. 33–41.
176. Паламарчук О. М. Психологічні впливи процесів екологізації на
формування соціальної якості життя. URL: http://www.ecopsy.com.ua/data/
conf/conf15/jrn/pdf/15.pdf.
177. Панок В. Г., Зварич І. М., Чаплак Я. В., Чернописький О. М.
Психологічне консультування: теорія та практика : навч.-метод. посібник.
Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. 272 с.
178. Парфенова Н. Б. О подходах к классификациии диагностике
жизненных ситуаций. Вестник Псковского государственного университета.
Серия: Социально-гуманитарные науки. 2009. URL:
http://cyberleninka.ru/article/ n/o-podhodah-k-klassifikatsii-i-diagnostike-
zhiznennyh-situatsiy
179. Перегончук Н. В.Ситуація невизначеності перехідного період
розвитку суспільства як психологічна умова формування професійної
компетентності майбутнього психолога. ScienceRise. 2016. № 3(1). С. 41–45.
180. Петрова Е. А. Жизненная стратегия как категория современной
психологической науки. Ученые записки Российского государственного
социального университета. 2014. № 1. С. 44–48.
 197

181. Петрова Е. А. Трудные жизненные ситуации в предметном поле

социальной психологии. Человек в трудной жизненной ситуации :
материалы I и II научно-практических конференций 24 декабря 2003 г. и 8
декабря 2004 г. / под ред. Е. А. Петровой. Москва, 2004. C. 10–12.
182. Підласа І. А. Життєва ситуація особистості та життєва проблема.
Наукові записки Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Київ,
2002. Вип. 22. С. 282–289.
183. Підласа І. А. Психологічний аналіз категорії життєвого шляху
особистості : автореф. дис. ... канд. психол. Наук : 19.00.01 / Ін-т психології
ім. Г. С. Костюка АПН України. Київ, 2005. 20 с.
184. Платон. Діалоги. Київ : Основи, 1999. С. 106.
185. Поддьяков А. Н. Неопределенность в решении комплексных
проблем. Человек в ситуации неопределенности / гл. ред. А. К. Болотова.
Москва, 2007. С. 177–193.
186. Подшивайлова Л. И. Аксиоматический принцип преодоления
понятийной неопределенности в психологии. Вісник психології і соціальної
педагогіки : зб. наук. пр.– Київ ; Москва, 2009. Вип. 1. URL:
http://www.psyh.kiev.ua.
187. Пригожин И. Философия нестабильности. Вопросы философии.
1991. № 6. С. 46–52.
188. Приходько Ю. О., Юрченко В. І. Психологічний словник-
довідник : навч. посіб. Київ : Каравела, 2012. 328 с.
189. Психологический словарь / под ред. В. П. Зинченко. Москва :
Педагогика-Пресс, 1996. 425 с.
190. Психология : словарь / под общ. ред. А. В. Петровского. Москва :
Политиздат, 1990. 494 с.
191. Психология переживания : учеб. пособие / О. С. Кочарян, А. М.
Лісеная. – Х. : ХНУ имени В. Н. Каразина, 2011. 240 с.
192. Психологічна допомога постраждалим внаслідок кризових
травматичних подій: методичний посібник / З. Г. Кісарчук, Я. М.
 198

Омельченко, Г. П. Лазос, Л. І. Литвиненко, Л. Г Царенко ; за ред. З. Г.

Кісарчук. К. : ТОВ “Видавництво «Логос», 2015. 207 с.
193. Психологічні технології підготовки освітнього персоналу до
розвитку організаційної культури в умовах соціальної напруженості :
монографія / Л. М. Карамушка, О. В. Креденцер, К. В. Терещенко [та ін.]; за
ред. Л. М. Карамушки. К.: Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН
України, 2018. 240 с.
194. Рева М. М. Соціально-психологічні детермінанти життєвого
цілепокладання особистості. Психологія і особистість. 2016. № 1 (9). С. 207–
216.
195. Резник Т. Е., Резник Ю. М. Жизненные стратегии личности:
поиск альтернатив. Москва : Наука,1995. №2. 283 с.
196. Резник Ю. М., Смирнов Е. А. Жизненные стратегии личности
(опыт комплексного анализа). Москва, 2002. 260 с.
197. Риккерт Г. Философия жизни / Г. Риккерт. Київ : Ника Центр,
1998. 504 с. (Познание).
198. Рисинець Т. П., Потоцька І. С., Лойко Л. С. Психологічний аналіз
категорій життєвої ситуації та складної життєвої ситуації. Науковий вісник
Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». 2016.
Вип. 2.1. С. 69–73.
199. Романова Е.С., Гребенников Л.Р. Механізми психологічного
захисту: генезис, функціонування, діагностика. Митищі: Видавництво
«Талант», 1996. 144 с.
200. Роменець В. А. Вчинок і світ людини. Основи психології :
підручник / за ред. О. В. Киричука, А. В. Роменця. 4-те вид., стереотип. Київ :
Либідь, 1999. С. 383–402.
201. Роттер Д., Саиван Г., Уолтер М. Теория межличностных
отношений и когнитивные теории личности. Москва, 2007.128 с.
202. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. Санкт-Петербург,
1999. 289 с.
 199

203. Рубинштейн С. Л. Человек и мир. Москва : Наука, 1997. 345 с.

204. Руденський Е.В. Дефицитарная деформация личности подростка
как предмет психологического исследования: научно-реферативный доклад.
Новосибирск : НГПУ, 2002. 60 с.
205. Рудоміно-Дусятська О. В. (2012). Екологічно-орієнтований спосіб
життя як предмет психологічного дослідження. Актуальні проблеми
психології : зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка. Київ, 2007. С.
192–199.
206. Сафин В. Ф. Психология самоопределения личности : учеб.
пособие / Свердл. пед. ин-т. Свердловск, 1986. 142 с.
207. Свиридов А. Н. Адаптационные процессы в среде молодежи.
Социологические исследования. 2002. № 1. С. 90–95.
208. Серлюк Л.З. Психологічні особливості ціннісних орієнтацій
студентської молоді [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу :
209. Сердюк Л.З., Яблонська Т.Л., Пенькова О.І., Володарська Н.Д. [та
ін.] Самотворення у розвитку особистості: науково-методичний посібник.
Київ. Педагогічна думка. 2015. – 93 с.
210. Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в
психологии. Санкт-Петербург : ООО «Речь», 2000. 320 с.
211. Скребець В. О. Особливості екологічної свідомості в умовах
наслідків техногенної катастрофи : дис. …. д-ра психол. наук, 2006.
212. Смирнов Е. А. Стратегии жизни и деятельности современного
руководителя: Социологический анализ : дис. … д-ра соц. наук : 22.00.08
Москва, 2003. 364 с.
213. Смирнова А. Г., Киселёв И. Ю. Идентичность в меняющемся
мире. Ярославль, 2002. 300 с.
214. Смульсон М. Л. Нарратив и ментальная модель мира. Проблемы
психологической герменевтики / под ред. Н. В. Чепелевой. Киев : Изд-во
Национального педагогического университета им. И. П. Драгоманова, 2009.
С. 172–181.
 200

215. Сохань Л. В. Жизнетворчество как искусство. Предназначение.

Жизнетворчество. Судьба : Социологические очерки, социально-
психологические эссе, интервью, глоссарий. Київ : Наук. думка, 2014. 288 с.
216. Соціально - психологічні засади становлення екологічно
орієнтованого способу життя особистості: монографія / Ю. М.Швалб,
О. Л. Вернік, О. О. Вовчик-Блакитка, О. В. Рудоміно-Дусятська [та ін.] ; за
ред. Ю. М. Швалба. Київ : Педагогічна думка, 2015. 216 с.
217. Способи підвищення соціально-адаптивних можливостей людини
в умовах переживання наслідків травматичних подій : методичні
рекомендації / Національна академія педагогічних наук України, Інститут
соціальної та політичної психології; за наук. ред. Т. М. Титаренко.
Кропивницький : Імекс- ЛТД, 2017. 80 c
218. Стиль жизни личности: теоретические и методологические
проблемы / Л. В. Сохань и др. Київ : Наук. думка, 1982. 371 с.
219. Сукиасян С. Г. Стратегии поведения человека: анимистические и
антропоморфные корни. Психология и Психотехника. 2015. № 12. С.1220–
1233. DOI: 10.7256/2070-8955.2015.12.17347.
220. Татенко В. А. Психологические стратегии и технологии
актуализации субъективного потенциала человека. Психологія на перетині
тисячоліть : зб. наук. пр. учасників П’ятих Костюківських читань. 1998. №
3. С. 308–314.
221. Татенко В. А. Психология в субъектном измерении : монография.
Київ : Просвіта, 1996. 404 с.
222. Татенко В. О. Про екологічний генезис у Е. Гуссерля та проблему
суб’єктивних перетворень психіки в онтогенезі. Психологія і суспільство.
2004. № 4. С. 13–36.
223. Технології роботи організаційних психологів : навч. посіб. /
Л. М. Карамушки. К. : Фірма «ІНКОС», 2005. 366 с.
 201

224. Технологія підготовки персоналу освітніх організацій до роботи в

умовах соціально-економічних змін : навч. посіб. / Л. М. Карамушка та ін.
Київ : Наук. світ, 2008. 100 c.
225. Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості у межах і за межами
буденності. Київ : Либідь, 2003. 376 с.
226. Титаренко Т. М. Життєві домагання особистості:
феноменологічний та структурно-функціональний підходи. Психологія і
суспільство. 2004. № 4. С. 128–145.
227. Титаренко Т. М. Способи підвищення психологічного
благополуччя особистості, що пережила травму. Психологія: теорія і
практика. 2018. №. 1. С. 112–119.
228. Тищенко Л. В. Психологічні особливості життєвих перспектив
студентів з обмеженими функціональними можливостями : автореф. дис. …
канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «Загальна психологія. Історія психології».
Київ, 2010. 20 с.
229. Уилбер К. Никаких границ. Москва : Трансперсонального
института, 1998. 142 с.
230. Урманцев Н. М. Неопределенность бытия и свобода человека.
Вестник ЧитГУ. 2008. № 5. С. 114.
231. Федорчук В. М. Тренінг особистісного зростання : навч. посіб.
Київ : Центр учбової літератури, 2014. 250 с.
232. Фельдштейн Д. И. Психология развития личности в онтогенезе.
Москва : Педагогика, 1989. 208 с.
233. Фернхем А., Хейвен П. Личность и социальное поведение. Санкт-
Петербург : Питер, 2001. 368 с.
234. Фестингер Л. Теория когнитивного диссонанса. Санкт-Петербург
: Ювента, 1999. 318с.
235. Фетискин Н. П., Козлов В. В., Мануйлов Г. М. Социально-
психологическая диагностика развития личности и малых групп. Москва,
2002. C. 426–433.
 202

236. Филиппов А. В., Ковалев С. В. Ситуация как элемент

психологического тезауруса. Психологический журнал. 1986. Т. 7. № 1. С. 12–
22.
237. Фоменко Г. Ю. Трудности самоопределения личности в
противоречиях современности как фактор риска экстремизма и терроризма :
материалы научно-практической конференции «Противодействие идеологии
экстремизма и терроризма в рамках реализации государственной
молодёжной политики» Ростов-на-Дону, 12-14 октября 2009 года. Москва :
«КРЕДО», 2009.
238. Фромм Э. Душа человека. Москва, 1992. 9 с.
239. Фуко М. Археологія знання / пер. с фр. В. Шовкун. Київ : Вид-во
Соломії Павличко «Основи», 2003. 326 с.
240. Фуко М. История безумия в классическую эпоху. Санкт-
Петербург, 1997. 576 с.
241. Хайдеггер М. Бытие и время / пер. с нем. В. В. Бибихина.
Харьков : Фолио, 2003. 503 с.
242. Хайрулін О. М. Значеннєво-смисловий горизонт невизначеності
як психологічної категорії. Психологія і суспільство. 2017. № 4 (70). С. 56–81.
243. Хасанов М. Р. Жизненное пространство человека. Современные
исследования социальных проблем. 2011. № 4. Т. 8. URL: http://cyberleninka.ru/
article/n/zhiznennoe-prostranstvo-cheloveka
244. Хейдметс М. Обзор исследований о пространственном факторе в
межличностных отношениях. Человек, среда, пространство: исследования
по психологическим проблемам пространственнопредметной среды. 1979. С.
129–161.
245. Хілько С. О. Методика дослідження особливостей формування
толерантності до невизначеності у майбутніх психологів. Вісник
післядипломної освіти : зб. наук. пр. / НАПН України, Ун-т менедж. освіти.
2016. 138 с.
 203

246. Хілько С. О. Психологічні умови формування толерантності до

невизначеності у майбутніх психологів : дис. … канд. психол. наук : 19.00.07.
Київ, 2018. 279 с.
247. Холодная М. А. Когнитивные стили: О природе
интеллектуального ума. 2-е изд. Санкт-Петербург : Питер, 2004. 384 с.
248. Холодная М. А. Структура стратегий совладания в юношеском
возрасте [К проблеме валидности опросника «Юношеская копинг-шкала»].
Вопросы психологии. 2007. № 4. С. 143–156.
249. Хорни К. Невроз и развитие личности. Москва : Прогресс, 1996
228 с.
250. Чамата П. Р. К вопросу о генезисе самосознания личности.
Проблемы сознания. 1966. С. 228–239.
251. Чеботарева Д. Ю. Жизненные стратегии студенческой молодежи
юга России : автореф. дис. ... канд. социол. наук : спец. 22.00.06. Ростов-на-
Дону, 2006. 26 с.
252. Чепелєва Н. В. Самопроектування особистості у кризових
життєвих обставинах. Особистість в умовах кризових викликів сучасності :
матеріали методологічного семінару НАПН України (24 березня 2016 року) /
за ред. академіка НАПН України С. Д. Максименка. Київ, 2016. С. 28–34.
253. Чепелєва Н. В. Формування професійної компетентності в процесі
вузівської підготовки психолога-практика. Актуальні проблеми психології :
Наукові записки Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за
ред. С. Д. Максименка. Вип. 19. К., 1999. С. 224–229.
254. Чеснокова И. И. Проблема самопознания в психологии. Москва,
1977. 108 с.
255. Чиксентмихай М. Поток: психология оптимального переживания.
Москва : Смысл, 2011.
256. Чудновский В. Э. К проблеме соотношения «внешнего» и
«внутреннего» в психологии. Психологический журнал. 1993. Т. 14. № 5. С.
3–12.
 204

257. Шакуров Р. Х. Психология смыслов: теория преодоления.

Вопросы психологии. 2003. № 5. С. 18–33.
258. Швалб Ю. М. Дослідження особистісних детермінант способу
життя. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту
психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Том 7. 2016. №42. С. 213–
228.
259. Швалб Ю. М. Мотиваційні підстави життєдіяльності особистості.
Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія
Психологія. 2018. С. 60–64.
260. Швалб Ю. М. Особистісні детермінанти еколого-орієнтованої
життєдіяльності : монографія. Київ : Інститут психології імені Г. С. Костюка
НАПН України, 2018. 330 с.
261. Швалб Ю. М. Просторово-психологічна організація середовища
буття і життєдіяльності. Актуальні проблеми психології: зб. наукових праць
Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України : Київ; Ніжин: ПП
Лисенко. Т.7: Вип. 40. 2014. С. 198-207.
262. Швалб Ю. М. Психологічна організація простору життя
особистості: логос буденності. Актуальні проблем психології : зб. наук. праць
Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України. Житомир : Вид-во ЖДУ
ім. І. Франка, 2012. Том VII: Екологічна психологія. Вип. 29. С. 478–486.
263. Швалб Ю. М. Психологічна структура складних життєвих
обставин. Особистість як суб’єкт подолання кризових ситуацій:
психологічна теорія і практика : монографія. Суми : Вид-во СумДПУ імені
А. С. Макаренка, 2017. С. 19–39.
264. Швалб Ю. М. Самовизначення особистості у складних життєвих
обставинах Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Серія Соціальна робота. 2017. С. 28–31.
265. Швалб Ю. М., Тищенко Л. В. Майбутнє і сьогодення студентів з
обмеженими функціональними можливостями: психологічні аспекти:
монографія. К. : «Основа», 2015. 240 с.
 205

266. Швалб Ю.М. Складні життєві обставини як об’єкт психологічних

практик. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту
психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Житомир: ЖДУ ім. І. Франка,
2017. Том VІІ. Вип. 43. С. 158-169.
267. Ширяева О. С. Психологическое благополучие личности в
экстремальных условиях жизнедеятельности : дис. … канд. психол. наук :
19.00.01. Хабаровск, 2008. 216 с.
268. Шкуратова И. П. Жизненное пространство. Личность и
жизненное пространство. Психология личности : учеб. пособие / под ред.
П. Н. Ермакова, В. А. Лабунской. Москва : ЭКСМО, 2007. С. 167–184.
269. Штейнбах Х. Э.; Еленский В. И. Психология жизненного
пространства. Санкт-Петербург : Речь, 2004. 239 с.
270. Щедровицкий Г. П. Организационно деятельностная игра : сб.
текстов / Из архива Г. П. Щедровицкого. Москва, 2004. Т. 9. (1).
271. Эпштейн М. Н. О будущем гуманитарных наук. Москва : НЛО,
2004.
272. Яценко Т. С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне
соціально-психологічне навчання : навчальний посібник. Київ : Вища школа,
2004. 261 с.
273. Alaszewski A., Coxon K. Uncertainty in everyday life: Risk, worry
and trust, Health, Risk & Society. 2009. 11:3. P. 201–207.
274. Barker R. G. Ecological Psychology: Concepts and Methods for
Studying the Environment of Human Behavior, Stanford University Press.
Stanford, California. 1968. 288 p.
275. Barker R. L. The social work dictionary. Washington, DC : NASW
Press. 1995. 3rd ed.
276. Beck U. Rick Society. Towards a new Modernity. London, 1992.
277. Bourdieu P. Une interprétation de la sociologie religieuse de Max
Weber. Archives européennes de sociologie.. 1971. P. 3–21.
 206

278. Campbell D. T., Sternberg C. Experimental and quasi-experimental

designs. Chicago, 1967. 10 p.
279. Csikszentmihalyi M., Csikzentmihalyi I. Introduction. A Life Worth
Living: Contributions to Positive Psychology I. S. Csikzentmihalyi (eds.). New
York, NY : Oxford University Press, 2006. P. 3–14.
280. Diener E., Emmons R. A., Larsen R. J., Griffin S. The Satisfaction
With Life Scale. Journal of Personality Assessment. 1985. 49(1) P. 71–75. URL:
https://doi.org/10.1207/s15327752jpa4901_13
281. Erikson E. H. Life cycle. In International Encyclopedia of the Social
Sciences. New York : Crowell Collier & Macmillan. 1968. Р. 286–292.
282. Experimental Social Psychology. Orlando, FL : Academic. 1992. Vol.
25. P. 190 – 200.
283. Frank L. K. Time perspective. Journal of Philosophy. 1939. Vol. 4. P.
293–312.
284. Frankl V. E. The will to meaning. N.Y., 1969. 203 p.
285. Freud S. Introductory lectures on psychoanalysis. WW Norton:
Company. 1977. 520 p.
286. Giddens A. Social theory today. Stanford University Press, 1987.
287. Giorgi A. Whither Humanistic Psychology? The Humanistic
Psychologist. 1992. 20(2–3). P. 422–438.
288. Glimcher P. W. Indeterminacy in brain and behavior. Annual Review
of Psychology. 2005. 56(1). P. 25–56.
289. Grenier S., Barrette A. M., Ladouceur R. Intolerance of uncertainty
and intolerance of ambiguity: similarities and differences. Personality and
Individual Differences. 2005. № 39(3). P. 593–600.
290. Gujski J. Measuring Professional Uncertainty of Teachers : report at
The 9th European Evaluation Society International Conference, Praha, Czech
Republic, 6–8 October, 2010.
291. Haba І. N. As for the problem of educational environment developing
potential in Hight School. Austrian Journal of Humanities and Social Sciences,
 207

«East West» Association for Advanced Studies and Higher Education GmbH.
Vienna, 2016. № 1. P. 14–17.
292. Hallman R. J. The Necessary and Sufficient Conditions of Creativityy.
[The Necessary and Sufficient Conditions of Creativityy]. Journal of Humanistic
Psychology. 1963. Vol. 3, № 1. P. 14–27.
293. Hansen D.T. Dwelling with uncertainty in the moral life. Philosophy
of Education / ed. S. P. Rice. 2001. P. 200–203.
294. Hastie R. K., Dawes R. M. Rational Choice in an Uncertain World :
The Psychology of Judgment and Decision Making [by Second Edition]. CA :
SAGE Publications Inc, 2010. 392 p.
295. Jung C. Analytical Psychology: Its Theory and Practice (The
Tavistock Lectures). Ark Paperbacks. 1990. 242 p.
296. Kagan J. Reflection-impulsivity: The generality and dynamics of
conceptual tempo. Journal of Abnormal Psychology, 1966. V. 71(1). P. 17–24.
URL: https://doi.org/10.1037/h0022886
297. Kelly G. A. The psychology of personal constructs. N. Y. : Norton,
1999. 234 p.
298. Kobasa S. C., Maddi S. R. Existential Personality Theory. Current
Personality Theory. Itasca, Ill. : Peacock, 1977. Р. 243–276.
299. Lingard L, Garwood K, Schryer C F, Spafford M M. A certain art of
uncertainty: case presentation and the development of professional identity. Social
Science and Medicine. 2003. № 56. P. 606–616.
300. Maddi S. R. Creating Meaning Through Making Decisions. The
Human Quest For Meaning : a Handbook of Psychological Research and Clinical
Applications. Mahwah. N. J. : Lawrence Erlbaum Associates, 1998. Р. 3–25.
301. Maddi S. R. Hardiness: an operationalization of existential courage.
Journal of Humanistic Psychology. 2004. Т. 44. № 3. P. 279–298.
302. Maslow A. H. Religions, values and peak-experiences. N. Y., 1973.
303. Mead G. Mind, self, and society. Chicago : University of Chicago
Press, 2010. № 2 (38).
 208

304. Mittal C., Griskevicius V. Sense of Control Under Uncertainty

Depends on People’s Childhood Environment: A Life History Theory Approach.
Journal of Personality and Social Psychology. 2014. Vol. 107, № 4. P. 621–637.
305. Nietzsche F. Nietzsche: untimely meditations. Cambridge University
Press. 1997. 328 P.
306. Pattyn Bart, Liedekerke Luc Van. Anxiety and Uncertainty in Modern
Society. Ethical Perspectives 8. 2001. 2. p. 88.
307. Perkins C. «IP mobility support». 1996.
308. Professional Uncertainty and Disempowerment Responding to Ethnic
Diversity in Health Care: A Qualitative Study / J. Kai et al. PLoS Med. 2007, №
4(11), P. 1766–1775.
309. Proulх T., Heine S. J., Vohs K. D. When is the unfamiliar the
uncanny? Measuring affirmation after exposure to absurdist literature, humor and
art. Personality and Social Psychology Bulletin. 2010. 36(6). P. 817–829.
310. Rokeach M. The Nature of Human Values. N. Y., 1973. 348 p.
311. Ryan R. M., Deci E. L. On happiness and human potentials : A
Review of Research on Hedonic and Eudemonic Well-Being. Annual Reviews
Psychol. 2001. Vol. 52. P. 141–166.
312. Schutz A. Phenomenology of the Social World. London. Heinemann,
1972.
313. Schwartz S. H, Bilsky W. Values and personality. European Journal
of Personality. 1994, № 8. P. 163-181.
314. Schwarz N. The construction of social judgment. Hillsdale. N. J. :
Erlbaum, socialization ; Chicago : Rand McNally, 1969. P. 347–480.
315. Seligman M., Csikszentmihalyi M. Positive psychology : an
introduction. Flow and the foundations of positive psychology. Springer,
Dordrecht, 2014. P. 279–298.
316. Shvalb Yu., Melnyk Yu. The features of strategies for behavior of
personality, that are in a situation of uncertainty. The Scientific Heritage. Budapest,
2019. №. 42–4. P. 61–66.
 209

317. Thomae H. Psychologische Biographic als Synthese idiographischer

und nomothetischer Forschung. Ibidem, 1987. S.108–116.
318. Vroom V. H. Sochastic Model of Managerial Careers. Administrative
Science Quarterly. 13(1). P. 26–46.
319. Wallerstein І, Immanuel У, Giddens A., Turner J. H. Social Theory
Today. 1982.
320. Zimbardo P. G., Boyd J. N. Putting Time into Perspective: A Valid,
Reliable Individual-differences Metric. Journal of Personality and Social
Psychology. 1999. Vol. 77. № 6. P. 1271–1288.
321. Zimbardo P. G., Boyd J. N. The Time Paradox: The New Psychology
of Time that Will Change Your Life. N. Y. : Free Press, 2008.
 210

ДОДАТКИ
 211

ДОДАТОК А
МЕТОДИКИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ
ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
 212

Додаток А.1.
213
214
215
 216

Методики, призначені для виявлення

результативності життєвих стратегій,
тобто їх успішності / неуспішності в
умовах невизначеної ситуації
 217

Додаток А.2
Скрінінгова методика Е. Хейма призначена для визначення
когнітивних, емотивних і поведінкових особливостей копінг-стратегій.

Методика діагностики копінг-механізмів – скрінінгова методика, що

дозволяє досліджувати 26 ситуаційно-специфічних варіантів копінга,
розподілених відповідно до трьох основних сфер психічної діяльності:
когнітивної, емоційної і поведінкової. Методика адаптована в лабораторії
клінічної психології психоневрологічного інституту ім. В. Бехтерева, під
керівництвом д.м.н. професора Л. Вассермана.
Инструкция испытуемому к методике Э. Хейма
Вам будет предложен ряд утверждений, касающихся особенностей
Вашего поведения. Постарайтесь вспомнить, каким образом Вы чаще всего
разрешаете трудные и стрессовые ситуации и ситуации высокого
эмоционального напряжения. Обведите кружком, пожалуйста, тот номер,
который Вам подходит. В каждом разделе утверждений необходимо выбрать
только один вариант, при помощи которого Вы разрешаете свои трудности.
Отвечайте, пожалуйста, в соответствии с тем, как Вы справляетесь с
трудными ситуациями на протяжении последнего времени. Не раздумывайте
долго – важна Ваша первая реакция. Будьте внимательны!
А
1. «Говорю себе: в данный момент есть что-то важнее, чем трудности»
2. «Говорю себе: это судьба, нужно с этим смириться»
3. «Это несущественные трудности, не все так плохо, в основном все
хорошо»
4. «Я не теряю самообладания и контроля над собой в тяжелые мину-
ты и стараюсь никому не показывать своего состояния»
5. «Я стараюсь проанализировать, все взвесить и объяснить себе, что
6. «Я говорю себе: по сравнению с проблемами других людей мои –
это пустяк»
 218

7. «Если что-то случилось, то так угодно Богу»

8. «Я не знаю что делать и мне временами кажется, что мне не выпу-
таться из этих трудностей»
9. «Я придаю своим трудностям особый смысл, преодолевая их, я со-
вершенствуюсь сам»
10. «В данное время я полностью не могу справиться с этими трудно-
стями, но со временем смогу справиться и с ними, и с более сложными».
Б
1. «Я всегда глубоко возмущен несправедливостью судьбы ко мне и
протестую»
2. «Я впадаю в отчаяние, я рыдаю и плачу»
3. «Я подавляю эмоции в себе»
4. «Я всегда уверен, что есть выход из трудной ситуации»
5. «Я доверяю преодоление своих трудностей другим людям, которые
готовы помочь мне»
6. «Я впадаю в состояние безнадежности»
7. «Я считаю себя виноватым и получаю по заслугам»
8. «Я впадаю в бешенство, становлюсь агрессивным»
В
1. «Я погружаюсь в любимое дело, стараясь забыть о трудностях»
2. «Я стараюсь помочь людям и в заботах о них забываю о своих го-
рестях»
3. «Стараюсь не думать, всячески избегаю сосредотачиваться на своих
неприятностях»
4. «Стараюсь отвлечься и расслабиться (с помощью алкоголя, успо-
коительных средств, вкусной еды и т. п.)»
5. «Чтобы пережить трудности, я берусь за осуществление давней
мечты (еду путешествовать, поступаю на курсы иностранного языка и т.п.)»
6. «Я изолируюсь, стараюсь остаться наедине с собой»
 219

7. «Я использую сотрудничество со значимыми мне людьми для пре-

одоления трудностей»
8. «Я обычно ищу людей, способных помочь мне советом»
 220

Додаток А.3
Методика індексу життєвого стилю (Life Index Style, LSI)
використовувалася для діагностики наявності й інтенсивності
механізмів психологічного захисту.
Призначення методики.
Опитувальник призначений для діагностики механізмів психологічного
захисту «Я» і включає 97 тверджень, що вимагають відповіді за типом «вірно
– невірно». Вимірюються вісім видів захисних механізмів: витіснення,
заперечення, заміщення, компенсація, реактивне утворення, проекція,
інтелектуалізація (раціоналізація) і регресія. Кожному з цих захисних
механізмів відповідають від 10 до 14 тверджень, що описують особистісні
реакції людини, які виникають в різних ситуаціях. На основі відповідей
будується профіль захисної структури обстежуваного.
Процедура проведення
Інструкція
На наступних сторінках Ви знайдете ряд висловлювань про визначені
способи поведінки і установки.
Ви можете відповісти так чи ні (згоден чи не згоден). Обравши
відповідь, поставте, будь ласка, знак х (хрест) в передбаченому для цього
місці на бланку для відповідей.
Не існує правильних або неправильних відповідей, так як кожна
людина має право на власну точку зору. Відповідайте так, як вважаєте вірним
для себе.
Зверніть, будь ласка, увагу на наступне:
Не думайте про те, яку відповідь міг би створити краще враження про
Вас і відповідайте так, як вважаєте для себе краще. Обробка результатів
автоматизована і при цьому зміст тверджень не перевіряється.
Не думайте довго над пропозиціями, вибираючи відповідь, відзначайте
ту, яка першою спала Вам на думку.
 221

Можливо, деякі твердження Вам не дуже підходять. Незважаючи на це,

відмітьте одну із відповідей, а саме ту, яка для Вас найбільш прийнятна.
Дуже дякую!
Обробка результатів
Підраховується кількість позитивних відповідей по кожній з 8 шкал,
відповідно до ключа. Потім сирі бали переводяться у відсотки. На основі
процентних показників складається профіль его-захистів.
Існує й інший варіант обробки результатів:
Вісім егозахисних механізмів формують вісім окремих шкал, чисельні
значення яких виводяться з числа позитивних відповідей на певні, зазначені
нижче твердження, розділені на число тверджень в кожній шкалі.
Ключ
№
Название шкал Номера утверждений n
>
1, 16, 22, 28, 34, 42, 51, 61, 68, 77,
А Отрицание 12
82, 90, 94
6, 11, 19, 25, 35, 43, 49, 59, 66, 75,
B Подавление 12
85, 89
2, 14, 18, 26, 33, 48, 50, 58, 69, 78,
C Регрессия 14
86, 88, 93, 95
D Компенсация 3, 10, 24, 29, 37, 45, 52, 64, 65, 74 10
7, 9, 23, 27, 38, 41, 55, 63, 71, 73,
E Проекция 13
84, 92, 96
8, 15, 20, 31, 40, 47, 54, 60, 67, 76,
F Замещение 13
83, 91, 97
4, 13, 17, 30, 36, 44, 56, 62, 70, 80,
G Интеллектуализация 12
81, 87
Реактивное
H 5, 12, 21, 32, 39, 46, 53, 57, 72, 79, 10
образование

Інтерпретація результатів
За допомогою опитувальника Плутчика-Келлермана-Конте можна
досліджувати рівень напруженості 8 основних психологічних захистів,
вивчити ієрархію системи психологічного захисту і оцінити загальну
 222

напруженість всіх вимірюваних захистів, тобто середнього арифметичного з

усіх вимірів 8 захисних механізмів. За допомогою даної методики можна
підрахувати найбільш високий індекс напруженості кожного з захистів у
респондентів однорідної групи, визначити наявність або відсутність
кореляції між напруженістю окремих захистів і ОНЗ, а також порівняти дані
показники з показниками іншої незалежної групи.
Стимульний матеріал
Методика індексу життєвого стилю

1. Я человек, с которым очень легко поладить.

2. Когда я чего-то хочу, у меня не хватает терпения подождать.
3. Всегда был такой человек, на которого я хотел бы походить.
4. Люди считают меня сдержанным, рассудительным человеком.
5. Мне противны непристойные кинофильмы.
6. Я редко помню свои сны.
7. Люди, которые всюду распоряжаются, приводят меня в
бешенство.
8. Иногда у меня возникает желание пробить кулаком стену.
9. Меня сильно раздражает, когда люди рисуются.
10. В своих фантазиях я всегда главный герой.
11. У меня не очень хорошая память на лица.
12. Я чувствую некоторую неловкость, пользуясь общественной
баней.
13. Я всегда внимательно выслушиваю все точки зрения в споре.
14. Я легко выхожу из себя, но быстро успокаиваюсь.
15. Когда в толпе кто-то толкает меня, я испытываю желание
ответить тем же.
16. Многое во мне восхищает людей.
17. Отправляясь в поездку, я обязательно планирую каждую деталь.
18. Иногда, без всякой причины, на меня нападает упрямство.
19. Друзья почти никогда не подводят меня.
 223

20. Мне случалось думать о самоубийстве.

21. Меня оскорбляют непристойные шутки.
22. Я всегда вижу светлые стороны вещей.
23. Я ненавижу недоброжелательных людей.
24. Если кто-нибудь говорит, что я не смогу что-то сделать, то я
нарочно хочу сделать это, чтобы доказать ему неправоту.
25. Я испытываю затруднения, вспоминая имена людей.
26. Я склонен к излишней импульсивности.
27. Я терпеть не могу людей, которые добиваются своего, вызывая к
себе жалость.
28. Я ни к кому не отношусь с предубеждением.
29. Иногда меня беспокоит, что люди подумают, будто я веду себя
странно, глупо или смешно.
30. Я всегда нахожу логичные объяснения любым неприятностям.
31. Иногда мне хочется увидеть конец света.
32. Порнография отвратительна.
33. Иногда, будучи расстроен, я ем больше обычного.
34. У меня нет врагов.
35. Я не очень хорошо помню свое детство.
36. Я не боюсь состариться, потому что это происходит с каждым.
37. В своих фантазиях я совершаю великие дела.
38. Большинство людей раздражают меня, потому что они слишком
эгоистичны.
39. Прикосновение к чему-либо склизкому вызывает во мне
омерзение.
40. У меня часто бывают яркие, сюжетные сновидения.
41. Я убежден, что если буду неосторожен, люди воспользуются
этим.
42. Я не скоро замечаю дурное в людях.
 224

43. Когда я читаю или слышу о трагедии, это не слишком трогает

меня.
44. Когда есть повод рассердиться, я предпочитаю основательно все
обдумать.
45. Я испытываю сильную потребность в комплиментах.
46. Сексуальная невоздержанность отвратительна.
47. Когда в толпе кто-то мешает моему движению, у меня иногда
возникает желание толкнуть его плечом.
48. Как только что-нибудь не по-моему, я обижаюсь и мрачнею.
49. Когда я вижу окровавленного человека на экране, это почти не
волнует меня.
50. В сложных жизненных ситуациях я не могу обойтись без
поддержки и помощи людей.
51. Большинство окружающих считают меня очень интересным
человеком.
52. Я ношу одежду, которая скрывает недостатки моей фигуры.
53. Для меня очень важно всегда придерживаться общепринятых
правил поведения.
54. Я склонен часто противоречить людям.
55. Почти во всех семьях супруги друг другу изменяют.
56. По-видимому, я слишком отстраненно смотрю на вещи.
57. В разговорах с представителями противоположного пола я
стараюсь избегать щекотливых тем.
58. Когда у меня что-то не получается, мне иногда хочется плакать.
59. Из моей памяти часто выпадают некоторые мелочи.
60. Когда кто-то толкает меня, я испытываю сильное негодование.
61. Я выбрасываю из головы то, что мне не нравится.
62. В любой неудаче я обязательно нахожу положительные стороны.
63. Я терпеть не могу людей, которые всегда стараются быть в
центре внимания.
 225

64. Я почти ничего не выбрасываю и бережно храню множество

разных вещей.
65. В компании друзей мне больше всего нравятся разговоры о
прошедших событиях, развлечениях и удовольствиях.
66. Меня не слишком раздражает детский плач.
67. Мне случалось так разозлиться, что я готов был перебить все
вдребезги.
68. Я всегда оптимистичен.
69. Я чувствую себя неуютно, когда на меня не обращают внимания.
70. Какие бы страсти не разыгрывались на экране, я всегда отдаю
себе отчет в том, что это только на экране.
71. Я часто испытываю чувство ревности.
72. Я бы никогда специально не пошел на откровенно эротический
фильм.
73. Неприятно то, что людям, как правило, нельзя доверять.
74. Я готов почти на все, чтобы произвести хорошее впечатление.
75. Я никогда не бывал панически испуган.
76. Я не упущу случая посмотреть хороший триллер или боевик.
77. Я думаю, что ситуация в мире лучше, чем полагает большинство
людей.
78. Даже небольшое разочарование может привести меня в уныние.
79. Мне не нравится, когда люди откровенно флиртуют.
80. Я никогда не позволяю себе терять самообладание.
81. Я всегда готовлюсь к неудаче, чтобы не быть застигнутым
врасплох.
82. Кажется, некоторые из моих знакомых завидуют моему умению
жить.
83. Мне случалось со зла так сильно ударить или пнуть по чему-
нибудь, что я неумышленно причинял себе боль.
84. Я знаю, что за глаза кое-кто отзывается обо мне дурно.
 226

85. Я едва ли могу вспомнить свои первые школьные годы.

86. Когда я расстроен, я иногда веду себя по-детски.
87. Мне намного проще говорить о своих мыслях, чем о своих
чувствах.
88. Когда я бываю в отъезде и у меня случаются неприятности, я
сразу начинаю сильно тосковать по дому.
89. Когда я слышу о жестокостях, это не слишком глубоко трогает
меня.
90. Я легко переношу критику и замечания.
91. Я не скрываю своего раздражения по поводу привычек
некоторых членов моей семьи.
92. Я знаю, что есть люди, настроенные против меня.
93. Я не могу переживать свои неудачи в одиночку.
94. К счастью, у меня меньше проблем, чем имеет большинство
людей.
95. Если что-то волнует меня, я иногда испытываю усталость и
желание выспаться.
96. Отвратительно то, что почти все люди, добившиеся успеха,
достигли его с помощью лжи.
97. Нередко я испытываю желание почувствовать в своих руках
пистолет или автомат.
 227

Методика індексу життєвого стилю / Бланк відповідей

ПІБ _______________________________________ стать _____________
дата__________________
№ так ні № так ні № так ні № так ні
1 26 51 76
2 27 52 77
3 28 53 78
4 29 54 79
5 30 55 80
6 31 56 81
7 32 57 82
8 33 58 83
9 34 59 84
10 35 60 85
11 36 61 86
12 37 62 87
13 38 63 88
14 39 64 89
15 40 65 90
16 41 66 91
17 42 67 92
18 43 68 93
19 44 69 94
20 45 70 95
21 46 71 96
22 47 72 97
23 48 73
24 49 74
25 50 75
 228

Методики, спрямовані на виявлення

особистісних властивостей і якостей
 229

Додаток А.4
Методика «Методика діагностики особистості на мотивацію до
уникнення невдач» Т. Елерса
Інструкція для учасників дослідження. Вам пропонується перелік
слів з 3О рядків по три слова в кожному. В кожному рядку виберіть тільки
одне з трьох слів, яке найбільш точно вас характеризує, і відмідьте його.
Бланк для відповідей
1 Сміливий Пильний Підприємливий
2 Покірливий Боязкий Упертий
3 Обережний Рішучий Песимістичний
4 Непостійний Безцеремонний Уважний
5 Нерозумний Боягузливий Бездумний
6 Спритний Жвавий Передбачливий
7 Холоднокровний Нерішучий Молодецький
8 Стрімкий Легковажний Боязкий
9 Невдумливий Манірний Непередбачливий
10 Оптимістичний Сумлінний Чуйний
11 Меланхолійний Невпевнений Нестійкий
12 Боязкий Недбалий Схвильований
13 Необачний Тихий Боязкий
14 Уважний Нерозсудливий Сміливий
15 Розсудливий Швидкий Мужній
16 Підприємливий Обережний Передбачливий
17 Схвильований Неуважний Боязкий
18 Малодушний Необережний Безцеремонний
19 Полохливий Нерішучий Нервовий
20 Старанний Відданий Авантюрний
21 Передбачливий Жвавий Відчайдушний
22 Приборканий Байдужий Недбалий
23 Обережний Безтурботний Терплячий
24 Розумний Дбайливий Хоробрий
25 Передбачливий Безстрашний Сумлінний
 230

26 Поспішний Полохливий Безтурботний

27 Неуважний Необачний Песимістичний
28 Обачний Розсудливий Підприємливий
29 Тихий Неорганізований Боязкий
3О Оптимістичний Пильний Безтурботний

«Ключ»
Ви одержуєте по одному балу за вибірки, наведені в «ключі» (перша
цифра іде перед похилою лінією означає номер рядка, друга цифра після
похилої лінії — номер стовпчика, в якому знаходиться потрібне слово.
Наприклад, 1/2 означає, що слово, яке отримало один бал в першому рядку і
в другому стовпчику — «пильний»). Інші вибірки балів не отримують.
1/2; 2/1; 2/2; 3/1; 3/З; 4/3; 5/2; 6/3; 7/2; 7/3; 8/3; 9/1; 9/2; 10/2; 11/1; 11/2;
12/1; 12/3; 13/2; 13/3; 14/1; 15/1; 16/2; 16/3; 17/3; 18/1; 19/1, 19/2; 20/1; 20/2;
21/1; 22/1; 23/1; 23/3; 24/1; 24/2; 25/1; 26/2; 27/3; 28/1; 28/2; 29/1; 29/3; 30/2.
Обробка та інтерпретація результатів:
Чим більша сума балів, тим вищий рівень мотивації до уникнення
невдач, захисту:
Від 2 до 10 балів — низький рівень мотивації до уникнення невдач.
Від 11 до 16 балів — середній рівень мотивації до уникнення невдач.
Від 17 до 20 балів — високий рівень мотивації до уникнення невдач.
Понад 20 балів — дуже високий рівень мотивації до уникнення невдач.
 231

Додаток А.5
Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху
Т. Елерса
На кожен з нижчезазначених питань відповідайте "Так" або "Ні".
1. Коли є вибір між двома варіантами, його краще зробити
швидше, ніж відкласти на певний час.
2. Я легко дратуюся, коли помічаю, що не можу па всі 100%
виконати завдання.
3. Коли я працюю, це виглядає так, ніби я все ставлю на карту.
4. Коли виникає проблемна ситуація, я найчастіше приймаю
рішення одним з останніх.
5. Коли в мене два дні поспіль немає діла, я втрачаю спокій.
6. У деякі дні мої успіхи нижче середніх.
7. Але відношенню до себе я більш строгий, ніж по відношенню
до інших.
8. Я більш доброзичливий, ніж інші.
9. Коли я відмовляюся від важкого завдання, то йотом суворо
засуджую себе, бо знаю, що в ньому я домігся б успіху.
10. У процесі роботи я потребую невеликих паузах для
відпочинку.
11. Старанність - це не основна моя риса.
12. Мої досягнення в праці не завжди однакові.
13. Мене більше приваблює інша робота, ніж та, якою я зайнятий.
14. Осуд стимулює мене сильніше, ніж похвала.
15. Я знаю, що мої колеги вважають мене діловою людиною.
16. Перешкоди роблять мої рішення більш твердими.
17. У мене легко викликати честолюбство.
18. Коли я працюю без натхнення, це зазвичай помітно.
19. При виконанні роботи я не розраховую на допомогу інших.
20. Іноді я відкладаю те, що повинен був зробити зараз.
 232

21. Треба покладатися тільки на самого себе.

22. У житті мало речей більш важливих, ніж гроші.
23. Завжди, коли мені треба буде виконати важливе завдання, я ні
про що інше не думаю.
24. Я менш честолюбний, ніж багато інших.
25. У кінці відпустки я зазвичай радію, що скоро вийду на роботу.
26. Коли я розташований до роботи, я роблю се краще і
кваліфікованішими, ніж інші.
27. Мені простіше і легше спілкуватися з людьми, які можуть
завзято працювати.
28. Коли у мене немає справ, я відчуваю, що мені не по собі.
29. Мені доводиться виконувати відповідальну роботу частіше,
ніж іншим.
30. Коли мені доводиться приймати рішення, я намагаюся робити
це якомога краще.
31. Мої друзі іноді вважають мене ледачим.
32. Мої успіхи в якійсь мірі залежать від моїх колег.
33. Безглуздо протидіяти волі керівника.
34. Іноді не знаєш, яку роботу доведеться виконувати.
35. Коли щось не ладиться, я нетерплячий.
36. Я зазвичай звертаю мало уваги на свої досягнення.
37. Коли я працюю разом з іншими, моя робота дає великі
результати, ніж роботи інших.
38. Багато чого, за що я беруся, що не доводжу до кінця.
39. Я заздрю людям, які не завантажені роботою.
40. Я не заздрю тим, хто прагне до влади і положенню.
41. Коли я впевнений, що стою на правильному шляху, для
доведення своєї правоти я йду аж до крайніх заходів.
Ключ. Ви отримали по 1 балу за відповіді «Так» на наступні питання:

2, 3, 4, 5, 7, 8, 9,10, 14,15, 16,17, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 37, 41. Ви
 233

також отримали по 1 балу за відповіді «Ні» на питання 6, 13, 18, 20, 24, 31,

36, 38, 39. Відповіді на питання 1, 11, 12, 19, 23, 33, 34, 35, 40 не

враховуються. Підрахуйте суму набраних балів.

Результат:
- Від 1 до 10 балів: низька мотивація до успіху;
- Від 11 до 16 балів: середній рівень мотивації до успіху;
- Від 17 до 20 балів: помірковано високий рівень мотивації;
- Понад 21 бали: занадто високий рівень мотивації до успіху.
 234

Додаток А.6
Методика РСК. Методика є модифікованим варіантом
опитувальника американського психолога Дж. Роттера.
Опитувальник РСК (рівень суб'єктивного контролю) Д. Роттера
діагностує локалізацію контролю над значущими подіями, в інших словах –
рівень особистої відповідальності. В основі його лежить розрізнення двох
локусів контролю – інтернального і екстернального і, відповідно, двох типів
людей – інтерналів і екстерналів.
Інтернальний тип. Людина вважає, що події, які з нею відбуваються
залежать насамперед від її особистісних якостей (компетентності,
цілеспрямованості, рівня здібностей тощо) і є закономірними наслідками її
власної діяльності.
Екстернальний тип. Особистість переконана, що її успіхи і невдачі
залежать насамперед від зовнішніх обставин – умов навколишнього
середовища, дій інших людей, випадковості, везіння чи невезіння і т. д.
Будь-який індивід займає певну позицію на континуумі, що задається
цими полярними локусами контролю.
Текст опитувальника
Інструкція: Вам буде запропоновано 44 твердження, що стосуються
різних сторін життя і ставлення до них. Оцініть, будь ласка, ступінь своєї
згоди або незгоди з наведеними твердженнями за 6-бальною шкалою: - 3-2 -1
+ 1 + 2 + 3, від повного заперечення (-3) до повної згоди (+3).
Іншими словами, поставте проти кожного твердження бал від одиниці
до трійки з відповідним знаком «+» (згода) або «-» (незгода).
1. Просування по службі більше залежить від вдалого збігу обставин,
ніж від здібностей і зусиль людини.
2. Більшість розлучень відбувається тому, що люди не захотіли
пристосуватися одне до одного.
3. Хвороба - справа випадку; якщо вже судилося захворіти, то нічого не
поробиш.
 235

4. Люди виявляються самотніми через те, що самі не виявляють

інтересу і дружелюбності до оточуючих.
5. Здійснення моїх бажань часто залежить від везіння.
6. Марно докладати зусилля для того, щоб завоювати симпатії інших
людей.
7. Зовнішні обставини-батьки і добробут впливають на сімейне щастя
не менше, ніж стосунки подружжя.
8. Я часто відчуваю, що мало впливаю на те, що відбувається зі мною.
9. Як правило, керівництво виявляється більш ефективним, коли
керівник повністю контролює дії підлеглих, а не покладається на їх
самостійність.
10. Мої оцінки в школі, в інституті часто залежали від випадкових
обставин (наприклад, настрою викладача) більше, ніж від моїх власних
зусиль.
11. Коли я будую плани, то, загалом, вірю, що зможу здійснити їх.
12. Те, що багатьом людям здається удачею чи везінням, насправді є
результатом довгих цілеспрямованих зусиль.
13. Думаю, що правильний спосіб життя може більше допомогти
здоров'ю, ніж лікарі і ліки.
14. Якщо люди не підходять один одному, то, як би вони не старалися,
налагодити сімейне життя все одно не зможуть.
15. Те хороше, що я роблю, зазвичай буває гідно оцінений іншими.
16. Люди виростають такими, якими їх виховують батьки.
17. Думаю, що випадок чи доля не грають важливої ролі в моєму житті.
18. Я не намагаюся планувати далеко вперед, оскільки багато залежить
від того, як складуться обставини.
19. Мої оцінки в школі найбільше залежали від моїх зусиль і рівня
підготовленості.
20. У сімейних конфліктах я частіше відчуваю відповідальність за
собою, ніж за протилежною стороною.
 236

21. Життя більшості людей залежить від збігу обставин.

22. Я волію таке керівництво, при якому можна самостійно визначати,
що і як робити.
23. Думаю, що мій спосіб життя жодною мірою не є причиною моїх
хвороб.
24. Як правило, саме невдалий збіг обставин заважає людям добитися
успіху в своїх справах.
25. В кінці кінців, за погане управління організацією відповідальні самі
люди, які в ній працюють.
26. Я часто відчуваю, що нічого не можу змінити в сформованих
обставинах.
27. Якщо я дуже захочу, то зможу привернути до себе майже кожного.
28. На підростаюче покоління впливає так багато обставин, що зусилля
батьків по його вихованню часто виявляються марними.
29. Те, що зі мною трапляється, це справа моїх власних рук.
30. Важко буває зрозуміти, чому керівники чинять саме так, а не
інакше.
31. Чоловік, який не зміг добитися успіху у своїй роботі, швидше за
все, не проявив достатньо зусиль.
32. Найчастіше я можу домогтися від членів моєї сім'ї того, що хочу.
33. У неприємностях і невдачах, які були в моєму житті, частіше були
винні інші люди, ніж я сам.
34. Дитину завжди можна вберегти від застуди, якщо за ним стежити і
правильно одягати.
35. У складних обставинах я вважаю за краще почекати, поки проблеми
не вирішаться самі собою.
36. Успіх є результатом наполегливої праці і мало залежить від випадку
або везіння.
37. Я відчуваю, що від мене більше, ніж від кого б то не було, залежить
щастя моєї сім'ї.
 237

38. Мені завжди було важко зрозуміти, чому я подобаюся одним людям
і не подобаюсь іншим.
39. Я завжди віддаю перевагу приймати рішення і діяти самостійно, а
не сподіватися на допомогу інших людей чи на долю.
40. На жаль, заслуги людини часто залишаються невизнаними,
незважаючи на всі його старання.
41. У сімейному житті бувають такі ситуації, які неможливо вирішити
навіть при самому сильному бажанні.
42. Здібні люди, які не зуміли реалізувати свої можливості, мають
звинувачувати в цьому тільки самих себе.
43. Багато мої успіхи були можливі тільки завдяки допомозі інших
людей.
44. Більшість моїх невдач сталося від невміння, незнання чи ліні і мало
залежало від везіння чи невезіння.

Обробка результатів тесту включає кілька етапів.

1-й етап. Підрахунок «сирих» (попередніх) балів за шкалами.
Показники (шкали):
1. ІО - шкала загальної інтернальності;
 238

2. ІД - шкала інтернальності в області досягнень;

3. ІН - шкала інтернальності в області невдач;
4. ІС - шкала інтернальності в сімейних відносинах;
5. ІП - шкала інтернальності у виробничих відносинах;
6. ЇМ - шкала інтернальності в області міжособистісних відносин;
7. З - шкала інтернальності стосовно здоров'я і хвороби.
Підрахуйте суму балів по кожній з семи шкал, при цьому питання,
вказані в стовпчику «+», беруться з тим же знаком бали, а питання, вказані в
стовпчику « - » змінюють знак бали на зворотний.
У наведеній нижче таблиці вказані номери тверджень, які належать до
відповідних шкал.
2-й етап. Переведення «сирих» балів у стандартні оцінки.
Проводиться згідно з наведеною нижче таблицею. Стіни представлені
за 10-бальною шкалою і дають можливість порівнювати результати різних
досліджень.
Проаналізуйте кількісно і якісно показники РСК за сімома шкалами,
порівнюючи результати (отриманий «профіль») з нормою. Нормальним
вважається значення, що дорівнює 5. Відхилення вправо (6 і більше) свідчить
про інтернальний тип рівня суб'єктивного контролю у відповідних ситуаціях,
відхилення вліво (менше 4) свідчить про екстернальний тип.
 239

Додаток А.7
Методика діагностики «Великої п’ятірки» 5PFQ Р. МакКрає,
П. Коста (1985).
П'ятифакторний особистісний опитувальник або тест Велика п'ятірка
(Big five), розроблений для об'єктивного опису психологічного портрета –
моделі особистості.
Інструкція
Прочитайте парні висловлювання і визначте, яке з двох альтернативних
висловлювань вам найбільше підходить. Якщо підходить вислів, записаний
зліва від оціночної шкали, то використовуйте для оцінки цього
висловлювання значення «-2» або «-1». Якщо вам підходить праве
висловлювання, то воно оцінюється значеннями «2» або «1». Значення «-2»
або «2» вибираються в тому випадку, якщо оцінюване висловлювання
виражено сильно. Якщо це висловлювання виражено слабо (слабше), то
вибирається значення «-1» або «1». У тому випадку, коли жодна з
альтернатив вам не підходить, а підходить щось середнє між ними, то
вибирається значення «0».
Вибране значення записується в бланк відповідей в лівий осередок.
Стимульний матеріал Тесту велика п'ятірка (Big five).
1. Мне нравиться заниматься -2 -1 0 1 2 Я не люблю физические
физкультурой нагрузки
2. Люди считают меня -2 -1 0 1 2 Некоторые люди считают меня
отзывчивым и холодным и черствым
доброжелательным человеком
3. Я во всем ценю чистоту и -2 -1 0 1 2 Иногда я позволяю себе быть
порядок неряшливым
4. Меня часто беспокоит мысль, -2 -1 0 1 2 «Мелочи жизни» меня не
что что-нибудь может тревожат
случиться
5. Все новое вызывает у меня -2 -1 0 1 2 Часто новое вызывает у меня
интерес раздражение
6. Если я ничем не занят, то это -2 -1 0 1 2 Я человек спокойный и не
меня беспокоит люблю суетиться
7. Я стараюсь проявлять -2 -1 0 1 2 Я не всегда и не со всеми
дружелюбие ко всем людям дружелюбный человек
 240

8. Моя комната всегда -2 -1 0 1 2 Я не очень стараюсь следить за

аккуратно прибрана чистотой и порядком
9. Иногда я расстраиваюсь из-за -2 -1 0 1 2 Я не обращаю внимания на
пустяков мелкие проблемы
10. Мне нравятся -2 -1 0 1 2 Я люблю предсказуемость
неожиданности событий
11. Я не могу долго оставаться в -2 -1 0 1 2 Мне не нравится быстрый
неподвижности стиль жизни
12. Я тактичен по отношения к -2 -1 0 1 2 Иногда в шутку я задеваю
другим людям самолюбие других
13. Я методичен и пунктуален -2 -1 0 1 2 Я не очень обязательный
во всем человек
14. Мои чувства легко уязвимы -2 -1 0 1 2 Я редко тревожусь и редко
и ранимы чего-либо боюсь
15. Мне не интересно, когда -2 -1 0 1 2 Я не интересуюсь вещами,
ответ ясен заранее которые мне не понятны
16. Я люблю, чтобы другие -2 -1 0 1 2 Я не спеша выполняю чужие
быстро выполняли мои распоряжения
распоряжения
17. Я уступчивый и склонный к -2 -1 0 1 2 Я люблю поспорить с
компромиссам человек окружающими
18. Я проявляю настойчивость, -2 -1 0 1 2 Я не очень настойчивый
решая трудную задачу человек
19. В трудных ситуациях я весь -2 -1 0 1 2 Я могу расслабиться в любой
сжимаюсь от напряжения ситуации
20. У меня очень живое -2 -1 0 1 2 Я всегда предпочитаю реально
воображение смотреть на мир
21. Мне часто приходится быть -2 -1 0 1 2 Я скорее подчиненный, чем
лидером, проявлять инициативу лидер
22. Я всегда готов оказать -2 -1 0 1 2 Каждый должен уметь
помощь и разделить чужие позаботиться о себе
трудности
23. Я очень старательный во -2 -1 0 1 2 Я не очень усердствую на
всех делах человек работе
24. У меня часто выступает -2 -1 0 1 2 Я редко испытывал
холодный пот и дрожат руки напряжение, сопровождаемое
дрожью в теле
25. Мне нравится мечтать -2 -1 0 1 2 Я редко увлекаюсь фантазиями
26. Часто случается, что я -2 -1 0 1 2 Я предпочитаю, чтобы кто-то
руковожу, отдаю распоряжения другой брал в свои руки
другим людям руководство
27. Я предпочитаю -2 -1 0 1 2 Без соперничества общество не
сотрудничать с другими, чем могло бы развиваться
 241

соперничать
28. Я серьезно и прилежно -2 -1 0 1 2 Я стараюсь не брать
отношусь к работе дополнительные обязанности
на работе
29. В необычной обстановке я -2 -1 0 1 2 Я легко привыкаю к новой
часто нервничаю обстановке
30. Иногда я погружаюсь в -2 -1 0 1 2 Я не люблю тратить свое
глубокие размышления время на размышления
31. Мне нравится общаться с -2 -1 0 1 2 Я не очень общительный
незнакомыми людьми человек
32. Большинство людей добры -2 -1 0 1 2 Я думаю, что жизнь делает
от природы некоторых людей злыми
33. Люди часто доверяют мне -2 -1 0 1 2 Некоторые считают меня
ответственные дела безответственным
34. Иногда я чувствую себя -2 -1 0 1 2 Часто, что-либо делая, я так
одиноко, тоскливо и все валится увлекаюсь, что забываю обо
из рук всем
35. Я хорошо знаю, что такое -2 -1 0 1 2 Мое представление о красоте
красота и элегантность такое же, как и у других
36. Мне нравится приобретать -2 -1 0 1 2 Я предпочитаю иметь только
новых друзей и знакомых несколько надежных друзей
37. Люди, с которыми я -2 -1 0 1 2 Есть такие люди, которых я не
общаюсь, обычно мне нравятся люблю
38. Я требователен и строг в -2 -1 0 1 2 Иногда я пренебрегаю своими
работе обязанностями
39. Когда я сильно расстроен, у -2 -1 0 1 2 У меня очень редко бывает
меня тяжело на душе мрачное настроение
40. Музыка способна так -2 -1 0 1 2 Драматическое искусство и
захватить меня, что я теряю балет кажутся мне скучными
чувство времени
41. Я люблю находиться в -2 -1 0 1 2 Я предпочитаю уединение
больших и веселых компаниях
42. Большинство людей -2 -1 0 1 2 Иногда я отношусь
честные, и им можно доверять подозрительно к другим
людям
43. Я обычно работаю -2 -1 0 1 2 Люди часто находят в моей
добросовестно работе ошибки
44. Я легко впадаю в депрессию -2 -1 0 1 2 Мне невозможно испортить
настроение
45. Настоящее произведение -2 -1 0 1 2 Я редко восхищаюсь
искусства вызывает у меня совершенством настоящего
восхищение произведения искусства
46. «Болея» на спортивных -2 -1 0 1 2 Я не понимаю, почему люди
 242

соревнованиях, я забываю обо занимаются опасными видами

всем спорта
47. Я стараюсь проявлять -2 -1 0 1 2 Иногда мне нет дела до
чуткость, когда имею дело с интересов других людей
людьми
48. Я редко делаю необдуманно -2 -1 0 1 2 Я предпочитаю принимать
то, что хочу сделать решения быстро
49. У меня много слабостей и -2 -1 0 1 2 У меня высокая самооценка
недостатков
50. Я хорошо понимаю свое -2 -1 0 1 2 Мне кажется, что другие люди
душевное состояние менее чувствительны, чем я
51. Я часто игнорирую сигналы, -2 -1 0 1 2 Я предпочитаю избегать
предупреждающие об опасных ситуаций
опасности
52. Радость других я разделяю -2 -1 0 1 2 Я не всегда разделяю чувства
как собственную других людей
53. Я обычно контролирую свои -2 -1 0 1 2 Мне трудно сдерживать свои
чувства и желания желания
54. Если я терплю неудачу, то -2 -1 0 1 2 Мне часто «везет», и
обычно обвиняю себя обстоятельства редко бывают
против меня
55. Я верю, что чувства делают -2 -1 0 1 2 Я редко обращаю внимание на
мою жизнь содержательнее чужие переживания
56. Мне нравятся карнавальные -2 -1 0 1 2 Мне не нравится находиться в
шествия и демонстрации многолюдных местах
57. Я стараюсь поставить себя -2 -1 0 1 2 Я не стремлюсь понять все
на место другого человека, нюансы переживаний других
чтобы его понять людей
58. В магазине я обычно долго -2 -1 0 1 2 Иногда я покупаю вещи
выбираю то, что надумал импульсивно
купить
59. Иногда я чувствую себя -2 -1 0 1 2 Обычно я чувствую себя
жалким человеком нужным человеком
60. Я легко «вживаюсь» в -2 -1 0 1 2 Приключения киногероя не
переживания вымышленного могут изменить мое душевное
героя состояние
61. Я чувствую себя -2
-1 0 1 2 Я скромный человек и
счастливым, когда на меня стараюсь не выделяться среди
обращают внимание людей
62. В каждом человеке есть -2 -1 0 1 2 Я еще не встречал человека,
нечто, за что его можно уважать которого можно было бы
уважать
63. Обычно я хорошо думаю, -2 -1 0 1 2 Я не люблю продумывать
 243

прежде чем действую заранее результаты своих

поступков
64. Часто у меня бывают взлеты -2 -1 0 1 2 Обычно у меня ровное
и падения настроения настроение
65. Иногда я чувствую себя -2 -1 0 1 2 Люди часто называют меня
фокусником, подшучивающим скучным, но надежным
над людьми человеком
66. Я привлекателен для лиц -2 -1 0 1 2 Некоторые считают меня
противоположного иола обычным и неинтересным
человеком
67. Я всегда стараюсь быть -2 -1 0 1 2 Некоторые люди думают, что я
добрым и внимательным с самонадеянный и эгоистичный
каждым человеком
68. Перед путешествием я -2 -1 0 1 2 Я не могу понять, зачем люди
намечаю точный план строят такие детальные планы
69. Мое настроение легко -2 -1 0 1 2 Я всегда спокоен и
меняется на противоположное уравновешен
70. Я думаю, что жизнь – это -2 -1 0 1 2 Жизнь – это опыт,
азартная игра передаваемый последующим
поколениям
71. Мне нравится выглядеть -2 -1 0 1; 2 В обществе я обычно не
вызывающе выделяюсь поведением и
модной одеждой
72. Некоторые говорят, что я -2 -1 0 1 2 Говорят, что я часто хвастаюсь
снисходителен к окружающим своими успехами
73. Я точно и методично -2 -1 0 1 2 Я предпочитаю «плыть по
выполняю свою работу течению», доверяя своей
интуиции
74. Иногда я бываю настолько -2 -1 0 1 2 Меня трудно вывести из себя
взволнован, что даже плачу
75. Иногда я чувствую, что могу -2 -1 0 1 2 Я не хотел бы ничего в себе
открыть в себе нечто новое менять

Ключ до тесту та обробка результатів

Вибрані оціночні значення висловлювань переводяться в бали:
Оціночна шкала
-2 -1 0 1 2
Баллы 5 4 3 2 1

Підсумовування бальних оцінок первинних факторів по вертикалі

визначає кількісну вираженість відповідного основного фактора. Наприклад,
 244

сума балів первинних факторів 1.1, 1.2,1.3, 1.4, 1.5 визначає кількісну
вираженість першого основного фактора «екстраверсія – інтроверсія».
Таким же чином визначається кількісна вираженість інших основних
чинників: II (прихильність – відособленість); III (самоконтроль –
імпульсивність); IV (емоційна стійкість – емоційна нестійкість);
V (експресивність - практичність).
Інтерпретація
На основі вже аналізу первинних факторів можна скласти певне
уявлення про характерологічних особливостях випробуваного. Наприклад,
високі бали (11–15) з первинного фактору 1.1 свідчать про певну активність
випробуваного, низькі (–7) – про його пасивність. У кожному з первинних
чинників зліва позначається риса особистості, яка за версією «Великої
п'ятірки» відповідає високим значенням бальних оцінок, справа ж
позначається риса особистості з низькими бальними оцінками. Наприклад,
первинний фактор 1.2 (домінантність – підпорядкованість) був оцінений
високими балами (11–15). Можна констатувати, що випробуваному
притаманна ознака домінантності. Якщо ж за цим фактором отримані низькі
значення (3–7 балів), то для випробуваного швидше за все характерна ознака
підпорядкованості (конформності).
Сума балів первинних факторів по вертикалі визначає кількісну
вираженість основного фактора. Мінімальна кількість набраних балів для
будь-якого основного фактора дорівнює – 15, максимальна кількість – 75.
Умовно бальні оцінки можна розділити на високі (51 – 75 балів), середні (41–
50 балів) і низькі (15 – 40 балів).
 245

ДОДАТКИ Б
ЕМПІРИЧНІ ДАНІ
ДОСЛІДЖЕННЯ
 246
Додаток Б 1
Таблиця кореляцій за досліджуваними компонентами
(повна вибірка)
Кількість
Досягнення_мотив
сфер зкопінг
невизнкогнітивний
копінг емотивний
копінг поведінковий
B5_Екстраверсія
B5_Доброзичливість
B5_Сумлінність
B5_Нейротизм
B5_Відкритість
Інтернальність
Інтернальність
Згл Інтернальність
ДосягІнтернальність
НевдІнтернальність
Сім Інтернальність
ПрофІнтернальність
Міжособ
спрямованість
Здор спрямованість
на мету
спрямованість
(СЖО)
на процес
локусна
(СЖО)
Я результат
(СЖО)
локус життя
(СЖО)
інтегровнаий_дез
(СЖО) Задоволеність
Осмисленість
життяммакро_дез
життя (СЖО)
мезо_дез мікро_дез
Уникання_мотив Корреляция Пирсона
-0,321 0,065 -0,187 0,104 -0,038 0,145 0,122 0,130 0,054 0,167 -0,078 -0,105 0,095 -0,087 -0,055 -0,132 -0,166 -0,067 -0,248 -0,164 0,055 0,188 -0,013 -0,249 0,153 0,208 0,154
Знч.(2-сторон)0,001 0,512 0,057 0,293 0,704 0,141 0,216 0,190 0,583 0,090 0,432 0,287 0,336 0,380 0,579 0,182 0,092 0,502 0,011 0,096 0,579 0,057 0,898 0,011 0,122 0,034 0,119
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
Досягнення_мотив Корреляция Пирсона
1,000 -0,005 0,008 -0,006 0,104 -0,012 -0,027 -0,019 0,022 0,048 0,099 0,018 -0,008 0,066 0,125 0,258 0,346 0,247 0,264 0,171 0,052 -0,232 -0,063 0,105 -0,259 -0,173 -0,134
Знч.(2-сторон) 0,957 0,934 0,951 0,295 0,903 0,788 0,850 0,822 0,630 0,319 0,859 0,933 0,508 0,204 0,008 0,000 0,012 0,007 0,083 0,599 0,018 0,525 0,288 0,008 0,078 0,174
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
копінг когнітивний Корреляция Пирсона 1,000 0,116 0,243 -0,029 0,069 0,180 0,176 0,174 0,116 -0,104 0,051 -0,010 0,125 0,212 0,066 -0,112 0,002 -0,014 -0,127 0,022 0,202 -0,052 -0,173 0,178 0,106 0,296
Знч.(2-сторон) 0,241 0,013 0,771 0,485 0,067 0,074 0,078 0,240 0,293 0,609 0,923 0,205 0,031 0,503 0,259 0,982 0,890 0,200 0,821 0,039 0,601 0,080 0,071 0,282 0,002
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
копінг емотивний Корреляция Пирсона 1,000 -0,009 0,017 0,002 -0,046 -0,051 -0,015 -0,108 0,199 -0,162 0,027 0,007 0,140 0,115 -0,116 -0,165 -0,007 -0,107 -0,011 0,092 0,180 -0,005 0,112 -0,007 0,135
Знч.(2-сторон) 0,930 0,863 0,986 0,640 0,605 0,882 0,276 0,043 0,100 0,782 0,944 0,157 0,246 0,242 0,094 0,940 0,278 0,914 0,353 0,068 0,962 0,257 0,947 0,171
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
копінг поведінковий Корреляция Пирсона 1,000 -0,171 0,064 0,061 0,065 0,026 0,032 -0,056 -0,005 0,037 0,036 0,133 0,111 -0,008 -0,079 0,048 -0,055 0,182 0,142 0,065 -0,077 0,144 0,108 0,116
Знч.(2-сторон) 0,083 0,520 0,541 0,510 0,790 0,749 0,575 0,957 0,712 0,718 0,178 0,264 0,939 0,422 0,626 0,577 0,064 0,151 0,515 0,436 0,145 0,275 0,242
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
B5_Екстраверсія Корреляция Пирсона 1,000 0,022 -0,088 -0,083 -0,070 0,125 -0,146 0,076 0,071 0,023 0,192 0,051 -0,027 0,042 0,062 -0,083 0,076 -0,200 0,066 -0,069 -0,198 -0,127 -0,208
Знч.(2-сторон) 0,822 0,375 0,401 0,478 0,208 0,140 0,444 0,477 0,817 0,050 0,610 0,785 0,674 0,535 0,405 0,445 0,042 0,507 0,488 0,043 0,198 0,034
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
B5_Доброзичливість Корреляция Пирсона 1,000 0,383 0,388 0,423 0,300 0,054 0,062 0,885 0,180 0,096 0,129 0,043 0,003 -0,060 0,011 0,060 -0,100 -0,140 0,031 -0,087 -0,142 -0,025
Знч.(2-сторон) 0,000 0,000 0,000 0,002 0,588 0,534 0,000 0,068 0,334 0,192 0,661 0,972 0,544 0,909 0,544 0,314 0,158 0,753 0,382 0,151 0,798
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
B5_Сумлінність Корреляция Пирсона 1,000 0,982 0,864 0,870 0,080 -0,141 -0,080 0,112 0,083 0,006 -0,055 -0,074 0,190 0,055 -0,076 0,134 -0,123 0,119 0,114 0,076 0,199
Знч.(2-сторон) 0,000 0,000 0,000 0,422 0,154 0,418 0,259 0,401 0,951 0,579 0,453 0,054 0,582 0,444 0,174 0,215 0,229 0,249 0,441 0,043
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
B5_Нейротизм Корреляция Пирсона 1,000 0,879 0,891 0,029 -0,099 -0,083 0,123 0,069 -0,005 -0,070 -0,075 0,192 0,044 -0,096 0,136 -0,157 0,129 0,113 0,082 0,202
Знч.(2-сторон) 0,000 0,000 0,768 0,319 0,404 0,212 0,484 0,958 0,479 0,452 0,050 0,658 0,334 0,167 0,111 0,192 0,253 0,407 0,039
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
B5_Відкритість Корреляция Пирсона 1,000 0,780 0,061 0,041 0,017 0,181 0,130 0,080 -0,001 0,007 0,210 0,130 -0,052 -0,140 -0,136 0,158 -0,108 -0,283 0,047
Знч.(2-сторон) 0,000 0,537 0,678 0,864 0,065 0,190 0,418 0,993 0,943 0,032 0,189 0,602 0,156 0,168 0,109 0,274 0,004 0,633
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
Інтернальність Згл Корреляция Пирсона 1,000 -0,111 -0,111 -0,125 0,121 0,059 0,040 -0,113 -0,077 0,185 -0,060 -0,056 0,112 -0,114 0,104 0,074 0,100 0,170
Знч.(2-сторон) 0,264 0,262 0,206 0,220 0,552 0,684 0,252 0,438 0,060 0,543 0,576 0,256 0,250 0,292 0,458 0,314 0,085
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
Інтернальність Досяг Корреляция Пирсона 1,000 -0,747 0,041 -0,004 0,016 0,067 0,190 -0,028 -0,077 0,079 -0,037 -0,170 0,162 0,241 -0,168 -0,152 -0,118
Знч.(2-сторон) 0,000 0,680 0,971 0,868 0,498 0,053 0,774 0,436 0,424 0,706 0,084 0,099 0,014 0,088 0,124 0,231
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
Інтернальність Невд Корреляция Пирсона 1,000 0,123 0,161 0,139 0,063 0,069 0,210 0,071 0,144 0,082 -0,411 -0,088 -0,074 -0,382 -0,374 -0,335
Знч.(2-сторон) 0,213 0,102 0,160 0,526 0,487 0,032 0,471 0,145 0,407 0,000 0,374 0,454 0,000 0,000 0,001
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
 247
Таблиця кореляцій за досліджуваними компонентами
(продовження)
Кількість сфер
Досягнення_мотив
з невизн
копінг когнітивний
копінг емотивний
копінг поведінковий
B5_Екстраверсія
B5_Доброзичливість
B5_Сумлінність
B5_Нейротизм
B5_Відкритість
Інтернальність
Інтернальність
Згл Інтернальність
ДосягІнтернальність
НевдІнтернальність
Сім Інтернальність
ПрофІнтернальність
Міжособ
спрямованість
Здор спрямованість
на мету
спрямованість
(СЖО)
на процес
локусна
(СЖО)
Я результат
(СЖО)
локус життя
(СЖО)
інтегровнаий_дез
(СЖО) Задоволеність
Осмисленість
життяммакро_дез
життя (СЖО)
мезо_дез мікро_дез
Інтернальність
Корреляция
Сім Пирсона 1,000 0,130 0,071 0,138 0,075 0,037 -0,168 -0,019 0,116 -0,182 -0,069 -0,035 -0,157 -0,200 -0,129
Знч.(2-сторон) 0,188 0,473 0,163 0,451 0,708 0,088 0,845 0,239 0,064 0,484 0,728 0,111 0,042 0,190
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
Інтернальність
Корреляция
Проф Пирсона 1,000 0,201 0,139 0,112 0,139 -0,230 0,022 0,117 -0,215 -0,130 0,100 -0,156 -0,226 -0,237
Знч.(2-сторон) 0,041 0,161 0,257 0,160 0,019 0,825 0,238 0,029 0,187 0,311 0,113 0,021 0,016
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
Інтернальність
Корреляция
МіжособПирсона 1,000 0,165 0,071 0,029 0,110 -0,116 0,143 -0,173 0,066 -0,058 -0,192 -0,201 -0,004
Знч.(2-сторон) 0,095 0,472 0,772 0,267 0,242 0,148 0,080 0,506 0,561 0,051 0,041 0,970
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
Інтернальність
Корреляция
Здор Пирсона 1,000 0,204 0,052 0,036 0,087 -0,004 -0,234 0,084 0,121 -0,242 -0,170 -0,188
Знч.(2-сторон) 0,038 0,598 0,717 0,380 0,966 0,017 0,397 0,220 0,013 0,084 0,055
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
спрямованість
Корреляция
на мету Пирсона
(СЖО) 1,000 0,333 0,074 0,306 -0,118 -0,295 0,136 0,178 -0,307 -0,224 -0,221
Знч.(2-сторон) 0,001 0,457 0,002 0,233 0,002 0,167 0,070 0,002 0,022 0,024
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104 104
спрямованість
Корреляция
на процес
Пирсона
(СЖО) 1,000 -0,037 0,307 0,063 -0,270 0,039 -0,039 -0,252 -0,201 -0,279
Знч.(2-сторон) 0,710 0,002 0,528 0,006 0,696 0,695 0,010 0,041 0,004
N 104 104 104 104 104 104 104 104 104
спрямованість
Корреляция
на результат
Пирсона
(СЖО) 1,000 0,154 -0,074 -0,002 0,025 0,139 -0,017 -0,091 0,159
Знч.(2-сторон) 0,119 0,453 0,986 0,799 0,158 0,867 0,358 0,106
N 104 104 104 104 104 104 104 104
локус Я (СЖО)
Корреляция Пирсона 1,000 0,055 -0,244 -0,024 0,151 -0,200 -0,173 -0,330
Знч.(2-сторон) 0,579 0,013 0,812 0,126 0,042 0,078 0,001
N 104 104 104 104 104 104 104
локус життя
Корреляция
(СЖО) Пирсона 1,000 -0,203 0,177 -0,031 -0,175 -0,206 -0,171
Знч.(2-сторон) 0,038 0,072 0,756 0,075 0,036 0,082
N 104 104 104 104 104 104
інтегровнаий_дез
Корреляция Пирсона 1,000 -0,172 -0,265 0,969 0,859 0,787
Знч.(2-сторон) 0,080 0,006 0,000 0,000 0,000
N 104 104 104 104 104
Задоволеність
Корреляция
життям Пирсона 1,000 -0,017 -0,206 -0,137 -0,057
Знч.(2-сторон) 0,861 0,036 0,165 0,566
N 104 104 104 104
Осмисленість
Корреляция
життя (СЖО)
Пирсона 1,000 -0,236 -0,238 -0,247
Знч.(2-сторон) 0,016 0,015 0,012
N 104 104 104
макро_дезКорреляция Пирсона 1,000 0,761 0,715
Знч.(2-сторон) 0,000 0,000
N 104 104
мезо_дез Корреляция Пирсона 1,000 0,487
Знч.(2-сторон) 0,000
 248
Додаток Б. 2
Таблиця кореляцій за досліджуваними компонентами
(експериментальна вибірка)
Досягнення_мотив
копінг когнітивний
копінг емотивний
копінг поведінковий
B5_Екстраверсія
B5_Доброзичливість
B5_Сумлінність
B5_Нейротизм
B5_Відкритість
Інтернальність
Інтернальність
Згл Інтернальність
ДосягІнтернальність
НевдІнтернальність
Сім Інтернальність
ПрофІнтернальність
Міжособ
спрямованість
Здор спрямованість
на мету
спрямованість
(СЖО)
на процес
локусна
(СЖО)
Я результат
(СЖО)
локус життя
(СЖО)
інтегровнаий_дез
(СЖО) Задоволеність
Осмисленість
життяммакро_дез
життя (СЖО)
мезо_дез мікро_дез
Уникання_мотив Коэффициент корреляции
-0,44 0,04 -0,25 0,24 0,17 0,20 0,22 0,22 0,14 0,43 -0,25 0,00 0,13 0,13 -0,20 0,10 0,10 0,20 -0,47 0,00 0,12 -0,16 0,06 -0,08 -0,19 0,06 -0,14
Знч. (2-сторон) 0,03 0,84 0,22 0,25 0,42 0,33 0,30 0,29 0,50 0,03 0,23 1,00 0,54 0,54 0,34 0,63 0,63 0,34 0,02 0,99 0,57 0,44 0,78 0,71 0,37 0,78 0,50
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
Досягнення_мотив Коэффициент корреляции0,14 0,16 0,10 -0,12 -0,11 0,01 -0,01 -0,09 -0,14 0,41 -0,18 -0,09 0,18 0,18 0,15 0,35 0,09 0,19 -0,08 -0,32 -0,04 -0,15 0,27 -0,01 -0,04 0,08
Знч. (2-сторон) 0,50 0,44 0,65 0,56 0,61 0,97 0,95 0,68 0,50 0,04 0,40 0,67 0,38 0,38 0,49 0,09 0,66 0,37 0,71 0,12 0,87 0,47 0,20 0,96 0,84 0,69
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
копінг когнітивнийКоэффициент корреляции 0,14 0,08 0,30 0,23 0,43 0,41 0,49 0,34 0,06 -0,04 0,04 0,39 0,57 0,16 0,03 0,07 0,24 -0,29 0,10 -0,10 -0,40 0,00 -0,11 -0,40 0,51
Знч. (2-сторон) 0,49 0,70 0,14 0,28 0,03 0,04 0,01 0,10 0,77 0,86 0,85 0,06 0,00 0,44 0,87 0,74 0,26 0,17 0,63 0,63 0,05 1,00 0,61 0,05 0,01
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
копінг емотивнийКоэффициент корреляции -0,11 -0,08 0,15 -0,13 -0,12 0,07 -0,32 0,61 -0,33 0,22 0,10 0,29 0,39 -0,06 -0,34 -0,07 0,19 0,09 -0,16 -0,03 -0,07 -0,01 -0,29 0,09
Знч. (2-сторон) 0,58 0,71 0,49 0,53 0,55 0,73 0,12 0,00 0,11 0,29 0,63 0,16 0,05 0,77 0,09 0,75 0,36 0,67 0,43 0,88 0,74 0,94 0,16 0,67
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
копінг поведінковий
Коэффициент корреляции -0,27 0,08 0,10 0,11 0,03 0,05 0,25 -0,33 -0,03 -0,09 0,01 0,16 0,11 -0,13 -0,04 0,12 -0,11 0,15 0,04 0,22 -0,06 0,02 0,17
Знч. (2-сторон) 0,19 0,71 0,63 0,59 0,87 0,82 0,23 0,11 0,88 0,66 0,95 0,44 0,60 0,55 0,86 0,56 0,61 0,47 0,86 0,29 0,78 0,91 0,43
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
B5_Екстраверсія Коэффициент корреляции 0,14 -0,17 -0,15 -0,19 0,11 -0,16 -0,07 0,32 0,10 0,28 0,14 0,05 0,14 -0,17 -0,34 -0,03 0,11 0,08 -0,21 -0,04 0,28 0,01
Знч. (2-сторон) 0,51 0,42 0,47 0,37 0,61 0,44 0,74 0,12 0,63 0,17 0,50 0,82 0,50 0,43 0,09 0,87 0,61 0,71 0,32 0,84 0,18 0,95
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
B5_ДоброзичливістьКоэффициент корреляции 0,40 0,41 0,53 0,36 0,07 0,01 0,85 0,37 0,08 0,31 -0,05 0,24 -0,03 -0,04 -0,30 -0,34 -0,08 -0,46 -0,18 -0,40 0,13
Знч. (2-сторон) 0,05 0,04 0,01 0,07 0,75 0,98 0,00 0,07 0,69 0,14 0,81 0,24 0,88 0,86 0,14 0,10 0,70 0,02 0,39 0,05 0,52
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
B5_Сумлінність Коэффициент корреляции 1,00 0,78 0,82 0,15 -0,10 -0,07 0,11 0,11 -0,04 0,07 0,28 0,07 0,19 -0,03 -0,39 -0,30 -0,04 -0,29 -0,30 0,14
Знч. (2-сторон) 0,00 0,00 0,00 0,48 0,63 0,75 0,59 0,59 0,83 0,76 0,17 0,73 0,36 0,90 0,05 0,15 0,85 0,17 0,15 0,49
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
B5_Нейротизм Коэффициент корреляции 0,78 0,81 0,16 -0,12 -0,06 0,09 0,12 -0,04 0,07 0,29 0,06 0,21 -0,02 -0,38 -0,28 -0,05 -0,28 -0,29 0,13
Знч. (2-сторон) 0,00 0,00 0,44 0,56 0,79 0,68 0,57 0,85 0,75 0,17 0,77 0,31 0,92 0,06 0,18 0,81 0,18 0,16 0,52
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
B5_Відкритість Коэффициент корреляции 0,61 0,08 0,02 0,10 0,14 0,17 0,11 0,03 0,22 0,23 0,17 0,02 -0,43 -0,26 -0,17 -0,14 -0,73 0,35
Знч. (2-сторон) 0,00 0,69 0,94 0,65 0,51 0,41 0,61 0,87 0,30 0,26 0,41 0,93 0,03 0,21 0,43 0,51 0,00 0,09
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
Інтернальність ЗглКоэффициент корреляции -0,15 0,06 0,01 0,16 0,12 0,05 -0,04 0,19 -0,02 0,00 0,02 -0,40 -0,15 0,01 -0,37 -0,16 0,11
Знч. (2-сторон) 0,47 0,77 0,95 0,45 0,57 0,82 0,84 0,36 0,92 1,00 0,93 0,05 0,46 0,95 0,07 0,45 0,62
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
Інтернальність Досяг
Коэффициент корреляции -0,86 0,03 -0,13 0,09 0,25 0,27 -0,11 -0,01 0,53 -0,11 -0,10 -0,08 0,10 -0,02 -0,04 -0,05
Знч. (2-сторон) 0,00 0,90 0,53 0,66 0,23 0,20 0,61 0,95 0,01 0,59 0,62 0,69 0,63 0,92 0,87 0,81
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
Інтернальність Невд
Коэффициент корреляции 0,00 0,18 0,03 -0,20 -0,20 0,07 0,09 -0,55 0,09 0,04 0,06 -0,17 0,03 -0,13 0,15
Знч. (2-сторон) 1,00 0,38 0,87 0,33 0,35 0,74 0,67 0,00 0,65 0,85 0,77 0,42 0,87 0,52 0,46
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
 249
Таблиця кореляцій за досліджуваними компонентами
(експериментальна вибірка) (продовження)
Кількість сфер
Досягнення_мотив
з невизн
копінг когнітивний
копінг емотивний
копінг поведінковий
B5_Екстраверсія
B5_Доброзичливість
B5_Сумлінність
B5_Нейротизм
B5_Відкритість
Інтернальність
Інтернальність
Згл Інтернальність
ДосягІнтернальність
НевдІнтернальність
Сім Інтернальність
ПрофІнтернальність
Міжособ
спрямованість
Здор спрямованість
на мету
спрямованість
(СЖО)
на процес
локусна
(СЖО)
Я результат
(СЖО)
локус життя
(СЖО)
інтегровнаий_дез
(СЖО) Задоволеність
Осмисленість
життяммакро_дез
життя (СЖО)
мезо_дез
Інтернальність
Коэффициент
Сім корреляции 0,31 0,01 0,38 -0,10 0,14 -0,10 -0,16 -0,33 -0,15 0,07 -0,49 -0,08 -0,19 0,06
Знч. (2-сторон) 0,14 0,97 0,06 0,65 0,52 0,64 0,44 0,11 0,47 0,72 0,01 0,69 0,36 0,77
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
Інтернальність
Коэффициент
Проф корреляции 0,15 -0,05 -0,14 0,34 -0,20 -0,33 -0,23 0,00 -0,48 -0,18 0,11 -0,15 0,02
Знч. (2-сторон) 0,47 0,80 0,51 0,10 0,33 0,11 0,28 0,98 0,02 0,39 0,60 0,46 0,91
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
Інтернальність
Коэффициент
Міжособ корреляции 0,12 -0,04 -0,11 0,07 -0,42 0,27 0,05 -0,03 -0,30 -0,09 -0,13 0,61
Знч. (2-сторон) 0,58 0,86 0,61 0,75 0,04 0,19 0,83 0,90 0,15 0,68 0,54 0,00
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
Інтернальність
Коэффициент
Здор корреляции -0,03 -0,47 -0,09 -0,18 0,04 -0,38 0,07 -0,10 -0,59 -0,11 0,13
Знч. (2-сторон) 0,89 0,02 0,66 0,39 0,85 0,06 0,74 0,64 0,00 0,59 0,53
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
спрямованість
Коэффициент
на мету (СЖО)
корреляции 0,21 0,01 0,19 -0,20 0,26 0,00 0,16 0,24 0,09 0,09
Знч. (2-сторон) 0,32 0,97 0,36 0,34 0,21 0,99 0,46 0,24 0,66 0,66
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25 25
спрямованість
Коэффициент
на процескорреляции
(СЖО) -0,12 0,19 -0,06 0,13 -0,25 -0,32 0,31 -0,03 -0,19
Знч. (2-сторон) 0,56 0,37 0,77 0,53 0,22 0,12 0,14 0,87 0,36
N 25 25 25 25 25 25 25 25 25
спрямованість
Коэффициент
на результат
корреляции
(СЖО) -0,06 -0,12 -0,15 -0,05 0,25 0,05 -0,53 0,39
Знч. (2-сторон) 0,78 0,55 0,47 0,82 0,23 0,80 0,01 0,06
N 25 25 25 25 25 25 25 25
локус Я (СЖО)
Коэффициент корреляции 0,17 -0,04 -0,09 0,34 0,21 -0,02 -0,48
Знч. (2-сторон) 0,41 0,85 0,67 0,10 0,31 0,93 0,02
N 25 25 25 25 25 25 25
локус життя
Коэффициент
(СЖО) корреляции -0,10 -0,01 0,01 -0,19 0,12 -0,13
Знч. (2-сторон) 0,63 0,98 0,97 0,36 0,58 0,53
N 25 25 25 25 25 25
інтегровнаий_дез
Коэффициент корреляции -0,20 -0,11 0,77 0,46 0,05
Знч. (2-сторон) 0,33 0,60 0,00 0,02 0,83
N 25 25 25 25 25
Задоволеність
Коэффициент
життям корреляции 0,03 -0,22 0,06 0,04
Знч. (2-сторон) 0,89 0,29 0,78 0,85
N 25 25 25 25
Осмисленість
Коэффициент
життя (СЖО)корреляции -0,04 0,04 -0,25
Знч. (2-сторон) 0,84 0,86 0,23
N 25 25 25
макро_дезКоэффициент корреляции 0,05 -0,08
Знч. (2-сторон) 0,79 0,69
N 25 25
мезо_дез Коэффициент корреляции -0,52
Знч. (2-сторон) 0,01
N 25
 250

Додаток Б 3
Перевірка гіпотези про незалежність класифікацій
за сферами життя
(критерій Хі-квадрат)
В цілому
Поведінка Всього

ПА АА У

Стать Ч 33 15 3 51

Ж 37 12 4 53

Итого 70 27 7 104

Df 2

ХИ2 0,667

p-значение 0,716574

0,716574

Уровень 0,05
значимости

Порогове 5,991
значення

Особисто-інтимна сфера

Поведінка Всього

ПА АА У

Стать Ч 13 11 1 25

Ж 14 7 2 23
 251

Итого 27 18 3 48

Df 2

ХИ2 1,178

p-значение 0,55489

0,55489

Уровень 0,05
значимости

Порогове 5,991
значення

Сімейна сфера

Поведінка Всього

ПА АА У

Стать Ч 10 8 4 22

Ж 6 7 4 17

Итого 16 15 8 39

Df 2

ХИ2 0,433

p-значение 0,805432

0,805432

Уровень 0,05
значимости
 252

Порогове 5,991
значення

Професійна сфера

Поведінка Всього

ПА АА У

Стать Ч 17 7 3 27

Ж 19 8 3 30

Итого 36 15 6 57

Df 2

ХИ2 0,020

p-значение 0,99008

0,99008

Уровень 0,05
значимости

Порогове 5,991
значення

Побутова сфера

Поведінка Всього

ПА АА У

Стать Ч 1 0 1 2

Ж 6 6 4 16

Итого 7 6 5 18
 253

Df 2

ХИ2 1,221

p-значение 0,542963

0,542963

Уровень 0,05
значимости

Порогове 5,991
значення

Власне здоров’я

Поведінка Всього

ПА АА У

Стать Ч 18 7 2 27

Ж 17 4 2 23

Итого 35 11 4 50

Df 2

ХИ2 0,530

p-значение 0,76715

0,76715

Уровень 0,05
значимости

Порогове 5,991
 254

значення

Соц.-економічна сфера

Поведінка Всього

ПА АА У

Стать Ч 27 3 0 30

Ж 35 6 2 43

Итого 62 9 2 73

Df 2

ХИ2 1,773

p-значение 0,412007

0,412007

Уровень 0,05
значимости

Порогове 5,991
значення
 255

Додаток Б. 4

Перевірка гіпотези про незалежність класифікацій

у статевому й віковому розрізі

(критерій Хі-квадрат)

В цілому

Стать Всього

Ч Ж

Невизначеність Ні 56 59 115
ЖС

Так 8 17 25

Итого 64 76 140

Df 1

ХИ2 2,307

p-значение 0,128822568

0,128822568

Уровень 0,05
значимости

Порогове 3,841
значення

Особисто-інтимна сфера

Стать Всього

Ч Ж
 256

Невизначеність Ні 39 53 92
ЖС

Так 25 23 48

Итого 64 76 140

Df 1

ХИ2 1,194

p-значение 0,274530481

0,274530481

Уровень 0,05
значимости

Порогове 3,841
значення

Сімейна сфера

Стать Всього

Ч Ж

Невизначеність Ні 42 59 101
ЖС

Так 22 17 39

Итого 64 76 140

Df 1

ХИ2 2,492

p-значение 0,114415327
 257

0,114415327

Уровень 0,05
значимости

Порогове 3,841
значення

Професійна сфера

Стать Всього

Ч Ж

Невизначеність Ні 37 46 83
ЖС

Так 27 30 57

Итого 64 76 140

Df 1

ХИ2 0,106

p-значение 0,74473819

0,74473819

Уровень 0,05
значимости

Порогове 3,841
значення
 258

Побутова сфера

Стать Всього

Ч Ж

Невизначеність Ні 62 60 122
ЖС

Так 2 16 18

Итого 64 76 140

Df 1

ХИ2 9,966

p-значение 0,001594293

0,001594293

Уровень 0,01
значимости

Порогове 6,635
значення

Власне здоров’я

Стать Всього

Ч Ж

Невизначеність Ні 37 53 90
ЖС

Так 27 23 50

Итого 64 76 140
 259

Df 1

ХИ2 2,152

p-значение 0,142413863

0,142413863

Уровень 0,05
значимости

Порогове 3,841
значення

Соц.- економічна сфера

Стать Всього

Ч Ж

Невизначеність ЖС Ні 34 33 67

Так 30 43 73

Итого 64 76 140

Df 1

ХИ2 1,311

p-значение 0,252203789

0,252203789

Уровень значимости 0,05

Порогове значення 3,841

 260

За віком

В цілому

Вік Всього

до 24 від 25 від 35 від 45

до 34 до 44

Невизначеність Ні 41 37 22 15 115
ЖС

Так 5 3 8 9 25

Итого 46 40 30 24 140

Df 3

ХИ2 12,357

p-значение 0,006255996

0,006255996

Уровень 0,01
значимости

Порогове 11,345
значення

Особисто-інтимна сфера

Вік Всього

до від 25 від 35 від 45

24 до 34 до 44

Невизначеність Ні 22 32 20 18 92
ЖС
 261

Так 24 8 10 6 48

Итого 46 40 30 24 140

Df 3

ХИ2 11,087

p-значение 0,011265525

0,011265525

Уровень 0,05
значимости

Порогове 7,815
значення

Сімейна сфера

Вік Всього

до 24 від 25 від 35 від 45

до 34 до 44

Невизначеність Ні 39 23 20 19 101
ЖС

Так 7 17 10 5 39

Итого 46 40 30 24 140

Df 3

ХИ2 8,961

p-значение 0,029810903

0,029810903
 262

Уровень 0,05
значимости

Порогове 7,815
значення

Професійна сфера

Вік Всього

до 24 від 25 від 35 від 45

до 34 до 44

Невизначеність Ні 21 30 16 16 83
ЖС

Так 25 10 14 8 57

Итого 46 40 30 24 140

Df 3

ХИ2 8,616

p-значение 0,034850188

0,034850188

Уровень 0,05
значимости

Порогове 7,815
значення

Побутова сфера

Вік Всього
 263

до 24 від 25 від 35 від 45

до 34 до 44

Невизначеність Ні 43 37 25 17 122
ЖС

Так 3 3 5 7 18

Итого 46 40 30 24 140

Df 3

ХИ2 8,759

p-значение 0,032672676

0,032672676

Уровень 0,05
значимости

Порогове 7,815
значення

Власне здоров’я

Вік Всього

до 24 від 25 від 35 від 45

до 34 до 44

Невизначеність Ні 32 31 18 9 90
ЖС

Так 14 9 12 15 50

Итого 46 40 30 24 140

Df 3
 264

ХИ2 11,341

p-значение 0,010019385

0,010019385

Уровень 0,01
значимости

Порогове 11,345
значення
 265

Додаток Б.5
Перевірка гіпотези про незалежність класифікацій
за спрямованістю адаптованості (методика Хейма)
(критерій Хі-квадрат)
Сумісний розподіл (таблиця спряженості)

Пасивна Активна Управління Разом

адаптація адаптація

Поведінка Деструктив 39 12 1 52

Конструктив 8 3 4 15

Невизначено 23 12 2 37

Разом 70 27 7 104

Емоції Деструктив 58 11 0 69

Конструктив 3 8 5 16

Невизначено 9 8 2 19

Разом 70 27 7 104

Когніції Деструктив 23 5 0 28

Конструктив 22 13 4 39

Невизначено 25 9 3 37

Разом 70 27 7 104

Поведінкова складова

Df 4

ХИ2 12,746

p-значение 0,012585016

0,012585016
 266

Уровень 0,05
значимости

Порогове 9,488
значення

Емотивна складова

Df 4

ХИ2 37,082

p-значение 1,73227E-
07

1,73227E-
07

Уровень 0,01
значимости

Порогове 13,277
значення

Когнітивна складова

Df 4

ХИ2 5,876

p-значение 0,208595047

0,208595047

Уровень 0,05
значимости

Порогове 9,488
значення
 267

Додаток Б.6
Однофакторний дисперсійний аналіз щодо мотивації досягнення і
уникання невдач (за методикою Елерса)
(ANOVA)
Сумма ст.св. Средний F Знч.
квадратов квадрат

Досягнення Между 548,232 2 274,116 25,499 0,000

группами

Внутри 1085,758 101 10,750

групп

Итого 1633,990 103

Уникання Между 1706,095 2 853,047 116,616 0,000

группами

Внутри 738,819 101 7,315

групп

Итого 2444,913 103

Апостеріорний критерій
Досягнення

Дункан

Страт пов N Подмножество для альфа = .05

1 2

пасивна 70 12,157
адаптація
 268

Управління 7 15,857

активна 27 17,296
адаптація

Знч. 1 1,000

Визуализируются средние по группам в однородных наборах.

A Используется гармоническое среднее для размера выборки =

15,450.

B Размеры групп не одинаковы. Используется гармоническое

среднее групповых размеров. Уровни ошибки I рода не
гарантируются.
 269

Додаток Б. 7
Розподіл середнього за досліджуваними характеристиками і стратегіями
невизначеності
Стратегія- Прийнятт Управлін
невизначеності Уникання я ня Итого
Стд.Откл Средн Стд.Откл Средн Стд.Откл Средн Стд.Откло
Среднее N онение ее N онение ее N онение ее N нение
Інтернальність Невд 14,66 50 5,28 12,53 47 6,00 11,71 7 2,93 13,5 104 5,58
Інтернальність Досяг 0,5 50 5,24 2,38 47 5,58 5,86 7 2,67 1,71 104 5,43
Інтернальність Сім 2,36 50 5,44 3,49 47 4,54 7,57 7 4,12 3,22 104 5,10
Інтернальність Проф 0,68 50 4,33 2,17 47 4,67 6,14 7 5,15 1,72 104 4,71
Інтернальність
Міжособ 1,3 50 3,00 2,23 47 2,56 3,71 7 3,35 1,88 104 2,88
Інтернальність Здор 1,04 50 2,84 2,79 47 3,09 5,86 7 3,85 2,15 104 3,27
Інтернальність Згл 41,44 50 7,33 41,02 47 8,19 45,29 7 8,16 41,51 104 7,78
B5_Екстраверсія 40,46 50 7,29 41,87 47 7,11 38,29 7 9,09 40,95 104 7,32
B5_Доброзичливість 45,22 50 7,63 46,55 47 7,27 54,71 7 7,20 46,46 104 7,73
B5_Сумлінність 44,14 50 17,21 41,98 47 18,99 54,71 7 15,13 43,88 104 18,03
B5_Нейротизм 46,1 50 10,38 44,74 47 11,43 52,14 7 9,12 45,89 104 10,85
B5_Відкритість 43,8 50 11,87 43,43 47 11,73 52,14 7 9,12 44,19 104 11,75
Задоволеність життям 20,38 50 4,63 21,55 47 4,07 21,43 7 3,74 20,98 104 4,33
Уникання_мотив 12,24 50 2,92 15,21 47 4,38 15,86 7 2,85 13,83 104 3,94
Досягнення_мотив 20,08 50 2,48 15,66 47 5,11 11 7 1,73 17,47 104 4,73
спрямованість на мету
(СЖО) 34,84 50 4,93 36,32 47 3,20 37,29 7 5,28 35,67 104 4,30
спрямованість на
процес (СЖО) 32,2 50 4,38 31,94 47 5,44 30,43 7 6,13 31,96 104 4,97
спрямованість на
результат (СЖО) 28,1 50 4,76 29,06 47 3,54 30,29 7 5,38 28,68 104 4,30
локус Я (СЖО) 20,78 50 2,92 20,91 47 4,21 19,43 7 3,05 20,75 104 3,55
локус життя (СЖО) 32,58 50 4,08 33,09 47 5,22 28,86 7 6,36 32,56 104 4,85
Осмисленість життя
(СЖО) 94,28 50 16,62 97,36 47 16,87 95,29 7 8,83 95,74 104 16,29
 270

Результат однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA)

Сумма Средний
квадратов ст.св. квадрат F Знч.
Между
Осмисленість життя (СЖО) группами 231,631 2 115,815 0,432 0,650
Внутри групп 27086,360 101 268,182
Итого 27317,990 103
Между
Інтернальність Згл группами 111,263 2 55,632 0,918 0,403
Внутри групп 6118,727 101 60,581
Итого 6229,990 103
Между
Задоволеність життям группами 34,850 2 17,425 0,928 0,399
Внутри групп 1897,111 101 18,783
Итого 1931,962 103
Между
B5_Екстраверсія группами 101,677 2 50,839 0,947 0,391
Внутри групп 5421,083 101 53,674
Итого 5522,760 103
Между
B5_Доброзичливість группами 554,221 2 277,110 5,004 0,008
Внутри групп 5593,626 101 55,382
Итого 6147,846 103
Между
B5_Сумлінність группами 994,948 2 497,474 1,547 0,218
Внутри групп 32476,427 101 321,549
Итого 33471,375 103
Между
B5_Нейротизм группами 337,543 2 168,772 1,446 0,240
Внутри групп 11788,293 101 116,716
Итого 12125,837 103
Между
B5_Відкритість группами 477,807 2 238,904 1,757 0,178
Внутри групп 13730,347 101 135,944
Итого 14208,154 103
Между
Уникання_мотив группами 151,088 2 75,544 6,766 0,002
Внутри групп 1127,672 101 11,165
Итого 1278,760 103
Между
Досягнення_мотив группами 138,974 2 69,487 4,556 0,013
Внутри групп 1540,373 101 15,251
Итого 1679,346 103
 271

Додаток Б.8
Факторний аналіз Метод головних компонент
Особи із затрудненою адаптацією
Повна пояснена дисперсія
Компонен Начальные Суммы квадратов Суммы квадратов
та собственные значения нагрузок извлечения нагрузок вращения

Все % Кумулятив Все % Кумулятив Все % Кумулятив

го дисперс ный % го дисперс ный % го дисперс ный %
ии ии ии

1,00 4,32 33,22 33,22 4,32 33,22 33,22 3,99 30,71 30,71

2,00 1,90 14,60 47,82 1,90 14,60 47,82 2,09 16,08 46,79

3,00 1,46 11,25 59,07 1,46 11,25 59,07 1,60 12,28 59,07

4,00 1,35 10,42 69,49

5,00 1,24 9,51 79,00

6,00 0,79 6,09 85,09

7,00 0,66 5,11 90,20

8,00 0,52 4,00 94,20

9,00 0,36 2,80 97,01

10,00 0,24 1,84 98,84

11,00 0,09 0,66 99,50

12,00 0,06 0,49 100,00

13,00 0,00 0,00 100,00

Метод выделения: Анализ главных

 272

компонент.

Матриця повернутих компонент(ів)

Компонента

1 2 3

B5_Сумлінність 0,933 0,191

B5_Нейротизм 0,929 0,195

Інтернальність Згл 0,926 0,137

макро_дез -0,579 0,435

B5_Доброзичливість 0,535 0,248 0,413

мезо_дез -0,283 -0,709

B5_Відкритість 0,533 0,690

мікро_дез 0,153 0,620

Задоволеність життям -0,469

Осмисленість життя (СЖО) 0,120 -0,253 -0,723

Досягнення_мотив -0,641

B5_Екстраверсія -0,219 0,499

Уникання_мотив 0,418 -0,378 0,459

Метод выделения: Анализ методом главных компонент. Метод

вращения: Варимакс с нормализацией Кайзера.

A Вращение сошлось за 5 итераций.

 273

Матриця перетворених компонент

Компонента 1 2 3

1 0,936494 0,327421 0,125594

2 0,239874 -0,85934 0,451658

3 0,25581 -0,39285 -0,88331

Метод выделения: Анализ методом главных компонент.

Метод вращения: Варимакс с нормализацией Кайзера.
 274

Додаток Б.9
Перевірка критерію «До-після»
Пасивна Активна Управлінн Загалом
адаптація адаптація я

Уявлення про ситуацію до після До післ до після до Післ

(правильно, як …) я я

.. у минулому 25% 17% 8% 8% 0% 0% 33% 25%

.. у теперішньому 25% 17% 17 8% 8% 17% 50% 42%

%

.. у майбутньому 8% 0% 8% 25% 0% 8% 17% 33%

Загалом 58% 33% 33 42% 8% 25% 100 100

% % %

До эксперимента После
эксперимента

n доля N Доля

эффекта нет 8 0,67 4 0,33

эффект есть 4 0,33 8 0,67

Всего 12 12

значение ϕ1 1,23 значение ϕ2 1,91

ϕ*эмп. 1,66 ϕ крит. (о,о5) 1,64

ϕ крит. (о,о1) 2,31

 275

ДОДАТОК (В-Д)
ТЕХНОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ
ДОПОМОГИ ОСОБИСТОСТІ В СИТУАЦІЙНІЙ
НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
 276

Додаток В.1
ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНІКИ РОЗІГРІВУ ГРУПИ
Вправа «Мої сусіди»
Ціль вправи – допомогти учасникам краще познайомитись один з
одним.
Інструкція: Той, хто стоїть в центрі кола (спочатку ним може бути
тренер) пропонує помінятись місцями (пересісти) всім тим, кому притаманна
певна ознака. Наприклад, він каже: «Пересядьте всі ті, хто народились
весною» – і всі ті, хто народились весною, повинні помінятись місцями. При
цьому той, хто стоїть в центрі кола, змушений постаратись встигнути зайняти
одне із вільних місць, а той хто залишиться в центрі без місця, продовжить
гру.
Після виконання вправи доречно запитати учасників:
Як ви себе почуваєте?
Як ваш настрій?
Чи погоджуєтесь, що спільного у нас, все ж більше, ніж відмінного?
Вправа «Повторюй за мною»
Ціль вправи – допомогти учасникам налаштуватись на роботу.
Інструкція: Кожен з учасників по черзі має показати / розказати про
свій сьогоднішній день. Всі інші учасники повторють рухи і фрази. Вправа
закінчується тоді, коли всі учасники продемонстрували свій день.
Вправа «Приміряй ролі»
Ціль вправи – створення позитивного психологічного клімату в групі.
Інструкція: Учасникам групи пропонується встати і рухатись по колу,
приміряючи на себе ролі, які озвучує тренер. Тренер пропонує побути
учасникам в самих різноманітних ролях, досить незвичних та смішних, тим
самим намагаючись довести групу до емоційного контакту. Після чого
учасникам потрібно привітатися один з одним самими різноманітними
способами.
 277

Додаток В.2
МІНІ-ЛЕКЦІЇ ВИКОРИСТАНІ У ПСИХОКОРЕКЦІЙНІЙ
РОБОТІ
Міні-лекція «Невизначеність у житті сучасної людини»
Сучасна соціокультурна ситуація у світі пов’язана з прискоренням
трансформаційних процесів в усіх сферах життя людини – економічній,
соціальній, технічній, гуманітарній, інформаційній й ін., що передбачає
збільшення змін у способах життєдіяльності окремого індивіда протягом
його життя. Зміни у способі життя, в свою чергу, обумовлюють ситуації
невизначеності або складні життєві ситуації у відповідних сферах, в яких
необхідно бути готовим діяти адекватно. Неготовність до них чи невдалі
стратегії поведінки сприяють погіршенню соціального, психологічного і
психічного здоров’я особистості, що, у свою чергу, негативно впливає на
групи, спільноти, суспільство в цілому.
Реальною психологічною проблемою, що виникає в життєвому
просторі, виступає ситуація невизначеності, яка однозначно вимагає від
особистості прийняття рішення стосовно актуальної ситуації, загалом життя
та власного майбутнього.
У психологічних дослідженнях останніх двох-трьох десятиліть
проблема невизначеності обговорюється досить регулярно і в різних
контекстах, поділяючись на кілька схожих, але при цьому різних між собою
термінів, пов'язаних з неоднозначністю, складністю, власне невизначеністю,
непередбачуваністю і так далі.
Зокрема, в психології мислення, невизначеність розглядається стосовно
суб’єкта, вирішуючого пізнавальну задачу, де підкреслюються насамперед
такі її аспекти, як неповнота знання про реальність і непередбачуваність
розвитку подій.
У психології прийняття рішень невизначеність описується через
розбіжність і протиріччя ряду актуальних психологічних утворень на рівні
суб’єкта; невизначеність розглядається щодо шляхів і результатів рішення,
 278

складності виділення варіантів і вибору між ними; невизначеність

розуміється як дефіцит інформації про тимчасові, просторові і смислові
характеристики оперативної події; виділяється невизначеність як самих
альтернатив (необхідність їх створення суб’єктом), так і наслідків вибору.
В концепції життєвого шляху соціально-орієнтованого психоаналітика
Е. Еріксона невизначенність постає як наслідок переживання особистістю
певних вікових стадій та життєвих криз.
Життєвою кризою Т. Титаренко називає період, більш-менш тривалий,
протягом якого модифікується особистість, змінюється спосіб детермінації
процесів розвитку, життєвий задум, траєкторія життєвого шляху, тобто
сценарій життя.
Дослідниця уточнює, що причинами кризи можуть бути як зовнішні
(війна, репресії, аварії, стихійні лиха, соціальні катаклізми, насилля, смерть
близької людини або розлука), так і внутрішні події, які відбуваються у
вигляді «раптової» переоцінки цінностей, настання неможливості жити за
старим сценарієм або керуватись старим життєвим задумом. Дія зовнішніх
причин може бути дуже сильною і негативною, не залишаючи людині багато
можливостей для зміни ситуацій, у які вона потрапляє. Незважаючи на це,
внутрішні причини є важливішими, оскільки за одних і тих же
несприятливих зовнішніх умов люди з різним досвідом і загартованістю, з
різним загальним настроєм здатні до різного переживання кризового стану.
Ситуаційними компонентами умови невизначеності виступають:
відсутність життєвого досвіду стосовно актуальної ситуації; завершення
певного життєвого етапу і виникнення нового; потреба в прийнятті рішення;
ситуація вимушеності, коли потрібно робити вибір; недовіра до інформації
або її відсутність.
До особистісних компонентів ситуації невизначеності відносяться:
ціннісно-смисловий (протиріччя в системі цінностей, зміна цінностей, втрата
сенсу життя, тощо); мотиваційний (внутрішньоособистісний конфлікт,
невизначеність цілей, боротьба інтересів, установок, потреб); когнітивний
 279

(когнітивний диссонанс, проблема ідентичності, дисфункціональне

мислення).
При цьому, як в одному так і в іншому випадку переживання ситуації
невизначеності може супроводжуватися негативними емоційними станами:
тривожністю, втомлюваністю, подавленістю, безпорадністю, агресивністю та
ін. А також значно зменшується продуктивність праці, уважність та відчуття
власної гідності. Тривале перебування в умовах невизначеності може
викликати психосоматичні захворювання, що супроводжуються змінами та
порушеннями в організмі людини, пониженням внутрішнього тонусу
організму, неефективністю імунної системи та зниженням опиратися
хворобам.
Перебуваючи в умовах невизначеності, людина як суб'єкт
життєдіяльності постійно вирішує задачу на встановлення пріоритету між
власними протиріччями, потребами і інтересами, між зовнішньою заданістю і
прагненням свободи, між цінностями та вимогами. Сукупність таких виборів
і рішень організовують життєвий простір особистості, а переважні способи
прийняття рішень утворюють життєві стратегії особистості.
В ситуації невизначеності життєва стратегія залежить від ставлення
особистості до невизначеності. Саме тому особливої уваги заслуговують
дослідження в сфері психологічного консультування П. Лушина, який виявив
декілька типів ставлення до невизначеності: пасивно-інтолерантний, коли
суб'єкт відчуває вкрай негативні переживання стосовно ситуації
невизначеності; активно інтолерантний або регламентуючий, коли суб'єкт
робить активні зусилля для подолання невизначеності шляхом виділення
аналізу його змісту і структури в рамках існуючих схем і способів подолання;
толерантний або утилітарний, що проявляється в умінні суб'єкта часто
інстинктивно проживати ситуації невизначеності отримуючи з них переваги.
До особливої групи автор відносить недефіцітарний тип, який полягає в
стимуляції виникнення і прояву невизначеності як джерела принципово
нових суб'єктивних рішень і способів поведінки. Люди даного типу не
 280

стільки толерують невизначеність чи змушені користуватись її

особливостями, скільки беруть участь в її створенні.
В даному підході толерантність до невизначеності трактується як
інтегральна особистісна характеристика. Проте, ми пропонуємо розглядати
«толерантність до невизначеності», як життєву стратегію особистості завдяки
якій вона робить різні життєві вибори, самовизначається, переживає та
структурує власне життя.
В ситуації невизначеності толерантна стратегія проявляється в
позитивному сприйнятті невизначених ситуацій; готовності діяти; здатності
розмірковувати над проблемою, навіть якщо є невідомими усі фактори та
можливі наслідки прийняття рішення; здатності приймати невідоме;
можливості сприймати нові, незнайомі та ризиковані ситуації як
стимулюючі. Варто зауважити, що з самого початку досліджень у науковому
обігу паралельно співіснують два поняття: «толерантність до
невизначеності» та «інтолерантність до невизначеності».
А. Гусєв, описав «інтолерантність до невизначеності» через такі
характеристики: сприйняття невизначеної ситуацій як джерела загрози;
тенденція до винесення полярних суджень по типу «чорнебіле»; намагання
приймати поспішні рішення, часто без урахування справжнього стану справ;
потяг до очевидного та безумовного прийняття чи відторгнення у відносинах
з іншими людьми; нездатність до мислення у категоріях ймовірностей та
намагання уникати непрозорого та неконкретного; схильність реагувати
занепокоєнням на незрозумілі ситуації; потреба у категоризації;
неможливість припустити наявність позитивних та негативних характеристик
всередині одного об’єкту; дихотомічність сприймання; нездатність
сприймати суперечливі, та такі, що швидко змінюються стимули; пошук
безпеки та намагання уникнути невизначеності; надання переваги
знайомому, відторгнення усього незвичного .
Невизначеність - це стан (процес), який пов'язаний із мінливістю ознак
двох або більше психічних явищ. При цьому сприйняття ситуації
 281

невизначеності особистістю може бути зумовлено системою етнокультурних,

соціальних, індивідуально-психологічних, статтево-вікових та інших
чинників, залежно від яких і обирається та чи інша стратегія поведінки
суб’єкта щодо подолання ситуації невизначеності.
Для того щоб подолати ситуацію невизначеності особистість має
прийняти рішення. У кожної людини протягом життя формуються типові
форми реагування на конкретні життєві ситуації. В ситуації особистісної
невизначеності вони проявляються як способи: рефлексивного
обмірковування (раціонального) та емоційного переживання (фіксація на
емоції).
В першому випадку відбувається чіткий прорахунок ситуації. Людина
все ретельно продумує і зважує. У нього є своя логіка, яка неодмінно
призводить його до поставленої мети.
Канадські дослідники Е. Ендлер і Д. Паркер такий стиль поведінки
називають проблемно-орієнтованим копінгом (спрямованим на вирішення
завдань). І виділяють такі його складові: 1) попередній аналіз проблеми; 2)
фокусування на проблемі і пошук можливих способів її вирішення; 3)
прагнення краще розподіляти свій час; 4) вибір особистих пріоритетів; 5)
звернення до власного досвіду вирішення аналогічних проблем; 6) прагнення
контролювати ситуацію; 7) орієнтація на необхідність вирішення проблеми;
8) практична реалізація своїх планів.
Але також рішення можуть прийматися на основі емоцій. До них також
відносяться почуття, імпульси та інтуїція. Приймаючи рішення на основі
емоцій, людина керується власними відчуттями, за велінням почуттів
(емоційно-відчуває) що саме таким є правильне рішення. При прийнятті
рішень вони спираються на внутрішній голос, власну інтуїцію незалежно від
того, як поводять себе у подібних ситуаціях оточуючі люди.
Отже, перед тим як прийняти будь яке рішення, в особистості
спрацьовує внутрішній пошук інформації, аби віднайти правильне рішення та
зробити вибір. Шлях від пошуку інформації до прийняття рішення
 282

проявляється в відповідній життєвій стратегії особистості. Таким чином,

життєва стратегія – це спосіб прийняття рішення, співставлення власних
особистісних характеристик із зовнішніми обставинами, можливість
репрезинтації власних переживань, ідей, принципів з урахуванням
особливостей актуальної життєвої ситуації, її вимог та обмежень.
 283

Додаток В.3
Міні-лекція: мотиви, цілі, засоби й результати діяльності
Усі живі істоти здатні виявляти активність, тобто здатні самостійно
реагувати, перетворюючи або підтримуючи життєво важливі зв'язки з
навколишнім світом. Активність є всезагальною характеристикою живого,
має своєрідний вияв і одержала назву «діяльність». Діяльність людини –
досить складне явище, яке є об'єктом вивчення багатьох наук. Специфіка
психологічного підходу до вивчення діяльності полягає в аналізі діяльності
окремої людини, хоча останнім часом об'єктом психологічного дослідження є
спільна або групова діяльність.
Будь-яка індивідуальна діяльність нерозривно пов'язана з діяльністю
суспільства, будь-який індивід – з іншими людьми.
Індивідуальна діяльність є складовою частиною діяльності суспільства,
поза суспільними відносинами індивідуальна діяльність не може існувати.
Тому аналіз індивідуальної діяльності доцільно розпочати з вивчення її
функцій у системі суспільного життя. Головним при такому аналізі є
вивчення індивідуальної діяльності в системі суспільних відносин, які
складаються в даному суспільстві, на даному етапі історичного розвитку.
Суспільні відносини не є чимось зовнішнім відносно індивіда та його
діяльності. Вона є однією з головних форм реалізації суспільних відносин.
Види діяльності визначаються рівнем розвитку виробничих сил суспільства і
системою суспільних відносин. У діяльності індивід виступає як суспільна
істота.
О. Леонтьєв вважає, що діяльність – це реальний зв'язок суб'єкта з
об'єктом, до якого обов'язково включена психіка. Виконуючи ту чи іншу
діяльність, індивід повинен сприймати, запам'ятовувати, думати, бути
уважним; у її процесі в індивіда виникають ті чи інші емоції, виявляються
вольові якості, формуються установки, відношення тощо. Іншими словами, у
діяльності формується, розвивається, виявляється вся система психічних
процесів, станів та властивостей індивіда.
 284

Діяльність людини має такі головні характеристики: мотив, мета,

предмет, структура і засоби.
Джерелом активності індивіда є його потреби, тобто стани індивіда, які
показують його залежність від конкретних умов існування. Природні потреби
пов'язані з необхідністю збереження та підтримання життя людини та її
потомства (їжа, сон, захист від холоду тощо). Незадоволення природних
потреб призводить до загибелі людини або її виродження. Об'єкти
культурних потреб включають у себе як предмети, що слугують для
задоволення певної природної потреби (виделка, тарілка), так і предмети,
необхідні для спілкування з іншими людьми, для участі в суспільному житті.
Незадоволення культурних потреб не призводить до фізичної загибелі
людини, але призводить до соціальної деградації.
За характером предмета потреби можуть поділятися на матеріальні,
пов'язані з предметами матеріальної культури (їжа, одяг, житло тощо), і
духовні, у яких виявляється залежність від продуктів суспільної свідомості
(потреба у спілкуванні, бачити прекрасне тощо). Задоволення духовних
потреб неможливе без задоволення матеріальних.
Усвідомлена потреба стає мотивом поведінки. Мотивом називається те,
що спонукає діяльність, заради чого вона здійснюється. Немотивованої та
нецілеспрямованої діяльності не існує, тому поняттям мотиву та мети
відводиться в психологічному аналізі діяльності важливе місце. Мотив та
ціль визначають напрям діяльності та величину зусиль, які докладає суб'єкт
для її виконання. Це сприяє організації всієї системи психічних процесів та
станів, які формуються та розгортаються в ході діяльності. Мотивами можуть
виступати потреби, почуття, думки та інші психічні утворення.
Для суб'єкта його мотив виступає як безпосередня спонукальна сила,
безпосередня причина його поведінки. У загальному плані мотив – це
відображення потреби, що діє як об'єктивна закономірність і виступає як
об'єктивна необхідність.
 285

Мотив тісно пов'язаний з діяльністю, але не визначає її конкретних

характеристик. Те, якою саме буде діяльність, визначається метою. Мета
діяльності – це ідеальне уявлення її майбутнього результату, що визначає
характер і способи дій людини. Мета є феноменом прогностичного
відображення і формується самим індивідом.
Метою діяльності виступає її продукт. Він може бути реальним
фізичним предметом, що створюється людиною, певні знання, уміння і
навички, які набуваються в ході діяльності, творчий результат (думка, ідея,
теорія, твір мистецтва).
Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має
справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є будь-яка
інформація, предметом навчальної діяльності знання, уміння і навички,
предметом трудової діяльності – створюваний матеріальний продукт.
Суспільно значущий мотив має вплив на результат діяльності. У
формуванні ставлення людини до діяльності, у становленні мотиваційно-
цільової сфери виняткове значення має успіх чи неуспіх у діяльності, рівень
домагань особистості і рівень досягнень. Успіх або невдача впливають на
наступну діяльність, переломлюючись через особливості особистості. В
одних випадках успіх, підіймаючи людину у власних очах, мобілізує сили на
досягнення нових цілей у роботі, а в інших — може викликати
самозаспокоєння.
Рівень домагань – це оцінка людиною своїх можливостей у діяльності.
У гармонічно сформованої особистості рівень домагань відповідає
можливостям виконання діяльності. За високого рівня домагань та обмеженої
можливості їх реалізації виникає конфлікт особистості з групою або із самою
собою.
Таким чином, у діяльності людини тісно пов'язані її зовнішній
(фізичний) і внутрішній (психічний) боки. Зовнішній бік – рухи, за
допомогою яких людина впливає на зовнішній світ – визначається і
регулюється внутрішньою (психічною) діяльністю. При цьому зовнішню
 286

предметну діяльність можна розглядати як екстеріоризацію внутрішньої

психічної діяльності, оскільки людина в діяльності реалізує її ідеально
представлений план.
Розгортання структур у внутрішньому плані має таку послідовність:
потреба – мотив – мета – завдання. У зовнішньому плані діяльність має іншу
послідовність: діяльність – дія – операція – рух. Два плани – зовнішній та
внутрішній – тісно взаємопов'язані між собою: зовнішня дія
опосередковується внутрішніми процесами, а внутрішній процес так чи
інакше виявляється зовні.
Успішне виконання будь-якої діяльності потребує від людини
оволодіння необхідними засобами. Насамперед воно передбачає вироблення
в людини вмінь і навичок користування ними для досягнення поставленої
мети.
 287

Додаток В.4
Міні-лекція: Тривожність і тривога – що це? Тривожна
особистість.
У сучасній психології прийнято розрізняти «тривогу» і «тривожність»,
хоча ще півстоліття тому ці розбіжності були неочевидними.
У найзагальнішому сенсі, згідно з «Коротким психологічним
словником», тривогу визначають як емоційний стан, що виникає в ситуації
невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні неблагополучного
розвитку подій. Конкретизація цього визначення дозволяє розглядати
тривогу як несприятливий за своїм емоційним забарвленням стан або
внутрішню умову, яка характеризується суб’єктивним відчуттями
напруження, занепокоєння, похмурих передчуттів (Ч. Спілбергер, 1983). Стан
тривоги виникає тоді, коли індивід сприймає певний подразник або ситуацію
як елементи потенційної чи актуальної загрози, небезпеки, шкоди.
Поняття тривоги було введено в психологію З. Фрейдом, який розділив
страх як власне страх, конкретний страх (нім. Fürcht) і невизначений,
несвідомий страх, тривогу, що має глибинний, ірраціональний, внутрішній
характер (нім. Angst). Диференціацію тривоги і страху за принципом,
запропонованим З. Фрейдом, підтримало багато сучасних дослідників.
Вважається, що, на відміну від страху як реакції на конкретну загрозу,
тривога являє собою генералізований, дифузний, або безпредметний, страх
(Ч. Спілбергер; Н. Левітов).
Ми будемо спиратися на уявлення про тривогу як емоційний стан, що
виникає у людини в результаті антиципації нею небезпеки фрустрації
значущих для неї потреб, насамперед соціальних. При цьому джерело
тривоги може залишатися неусвідомленим. Тривога, як і будь-яке інше
психічне переживання, безпосередньо пов’язана з провідними мотивами і
потребами особистості і покликана регулювати поведінку особистості в
потенційно небезпечній ситуації (В. Вілюнас).
 288

Відповідно, тривога – це послідовність когнітивних, емоційних і

поведінкових реакцій, які актуалізуються в результаті впливу на людину
різних стресорів, якими можуть бути як зовнішні подразники (люди,
ситуації), так і внутрішні фактори (актуальний стан, минулий життєвий
досвід, визначає інтерпретації подій і передбачення сценаріїв їх розвитку).
Тривога виконує декілька важливих функцій: попереджає людину про
можливу небезпеку і спонукає до пошуку й конкретизації цієї небезпеки на
основі активного дослідження навколишньої дійсності.
Слід зазначити, що, хоча на рівні суб’єктивного переживання тривога
швидше є негативним станом, її вплив на поведінку і діяльність людини
неоднозначний. Саме тривога іноді стає чинником мобілізації потенційних
можливостей. Невипадково в концепції Р. Сельє тривогу аналізують як
першу фазу загального адаптаційного синдрому (Сельє Р). А власне слово
«тривога», що з’явилося в нашій мові близько трьохсот років тому, спочатку
означало «знак до бою».
Тривожність – індивідуальна психологічна особливість, що виявляється
в схильності людини часто переживати сильну тривогу стосовно незначних
приводів. Її розглядають або як особистісне утворення, або як пов’язану зі
слабкістю нервових процесів особливість темпераменту, або те й інше
одночасно.
З. Фрейд виділив три види тривожності:
1. Реальний страх, тривожність, пов’язана з небезпекою у зовнішньому
світі.
2. Невротична тривожність — тривожність, пов’язана з невідомою та
невизначеною небезпекою.
3. Моральна тривога — так звана «тривожність совісті», пов’язана з
небезпекою, що йде від Супер-Его.
Щодо адекватності ситуації розрізняють:
адекватну тривожність — відображає неблагополуччя людини;
 289

неадекватну тривожність (власне тривожність) – тривожність, що

виявляється в благополучних для індивіда галузях реальності.
Г. Прихожан описала два типи тривожності (1977):
безпредметну тривожність, коли людина не може співвіднести
переживання з конкретними об’єктами;
тривожність як схильність до очікування неблагополуччя в різних
видах діяльності і спілкування.
При цьому перший варіант тривожності обумовлений особливостями
нервової системи, тобто нейрофізіологічними властивостями організму, і є
вродженим, у той час як другий пов’язаний з особливостями формування
особистості протягом життя.
Тривожність як психологічна особливість може мати різноманітні
форми. На думку Г. Прихожан, під формою тривожності розуміють особливе
поєднання характеру переживання, усвідомлення вербального і
невербального вираження в характеристиках поведінки, спілкування і
діяльності. Нею були виділені відкриті й закриті форми тривожності.
Загалом, можна відзначити, що, найімовірніше, у одних людей існують
генетично обумовлені передумови до формування тривожності, у той час як в
інших ця психічна властивість є набутою в індивідуальному життєвому
досвіді.
Дослідження Г. Прихожан (2001) показали, що існують різні форми
тривожності, тобто особливі способи її переживання, усвідомлення,
вербалізації і подолання. Серед них можна виділити такі варіанти
переживання й подолання тривожності.
Відкрита тривожність — свідомо пережита і виявляється в діяльності у
виглядістану тривоги. Вона може існувати в різних формах, наприклад:
як гостра, нерегульована або слабко регульована тривожність, що
найчастіше дезорганізує діяльність людини;
 290

регульовна і компенсовна тривожність, яку людина може

застосовувати як стимул для виконання відповідної діяльності, що, втім,
можливе переважно в стабільних, звичних ситуаціях;
культивована тривожність, пов’язана з пошуком «вторинних
вигод від власної тривожності, що потребує певної особистісної зрілості
(відповідно, ця форма тривожності з’являється тільки в підлітковому віці).
Прихована тривожність – різною мірою не усвідомлювана, виявляється
або в надмірному спокої, нечутливості до реального неблагополуччя і навіть
запереченні його, або опосередковано через специфічні форми поведінки
(перебирання волосся, хилитання з боку в бік, постукування пальцями по
столу і т. ін.):
неадекватний спокій (реакції за принципом «У мене все добре!»,
пов’язані з компенсаторно-захисною спробою підтримати самооцінку; низька
самооцінка у свідомість не допускається);
відхід від ситуації.
Досі немає єдиної думки про причини тривожності у людей. Переважає
точка зору, що тривожність має частково вроджену, частково набуту
природу. Маючи деяку генетично зумовлену схильність до тривожності,
людина внаслідок неправильних дій батьків, педагогів, внутрішніх
конфліктів (насамперед самооцінного характеру) та інших соціально
обумовлених причин з часом набуває її.
Неофрейдисти вважають основною причиною тривожності
неблагополучний ранній досвід стосунків, внаслідок якого розвивається
базальна тривога (К. Хорні). Така тривожність супроводжує людину все
життя, значною мірою впливаючи на її стосунки з іншими людьми (за
Г. Салліваном).
Біхевіористи вважають тривожність результатом навчання. На їхню
думку, це завчена реакція на загрозливі ситуації, яка згодом переноситься і на
інші обставини, що асоціюються з ними.
 291

Неадекватна тривожність є показником неблагополуччя особистісного

розвитку і, у свою чергу, чинить на нього негативний вплив. Негативно
впливає на розвиток і відсутність тривоги у випадках реального
неблагополуччя, що виникає як результат роботи захисних механізмів.
Тривожність може бути провісником неврозу або його симптомом, а
також засобом і механізмом його розвитку.
Тривожність є одним із основних компонентів посттравматичного
стресового розладу (ПТСР).
З тривожністю пов’язані також такі психічні розлади, як фобії,
іпохондрія, істерія, обсесивно-компульсивний розлад та інші.
 292

Додаток В.5
Міні-лекція «Що таке організаційно – діяльнісна гра»
Організаційно-діяльнісна гра (ОДГ), як особлива форма організації та
метод стимулювання колективної розумової діяльності, націленої на
вирішення проблем і широко розповсюдилася як у сфері вирішення творчих
завдань, так і в інтелектуальних системах управління.
У «класичному» варіанті ОДГ застосовуються як інструмент
колективного пошуку оптимальних, що містять інноваційні компоненти,
рішень, складних технічних, організаційних, управлінських проблем в
реальних умовах підприємств, установ. Сутність ОДГ в тому, що ця гра
представляє собою комплекс взаємопов'язаних методик або технік
(мисленнєво-інтелектуальних, соціально-психологічних та ін.), що
забезпечують логічно обгрунтовану зміну різних видів колективної, групової,
мікрогруповой діяльності, націлених на створення «продукту гри» – тексту,
що містить рішення поставленої або навіть сформульованої в ході самої гри
проблеми. Рішення проблеми і складає предмет цієї гри.
Під час гри виникає своєрідний тимчасовий науково-дослідний
колектив, точніше тимчасова творча система (ТС), загальний
інтелектуальний потенціал якої значно перевершує потенціал будь-якого
окремо взятого фахівця. У цілому творчий потенціал побудованої таким
чином ТС залежить і від кваліфікації учасників, і від поєднання їх складу за
спеціальностями, і від професіоналізму ігропрактиків, які організовують і
активізують колективну роботу.
Підготовку та проведення ОДГ здійснює група фахівців, які поєднують
знання в галузі, що задається темою гри, в галузі методології, тобто в
проблемній організації пошукового процесу, практичної психології,
педагогіки. В рамках гри, яка є багатофункціональною колективною дією
одночасно здійснюється багатоцільова діяльність: йде пошук вирішення
проблем, здійснюється інтенсивне навчання, проводиться корекція
психічного стану учасників гри, ведеться консультування, здійснюється
 293

впроваджувальна діяльність, йде розвиток творчих здібностей учасників,

корекція їх установок і т. ін.
Гра будується на широкому проблемному полі, контури якого
приблизно позначені темою гри. Таким чином, ОДГ здійснюються в умовах
дуже високої невизначеності, яка органічно притаманна цьому типу гри.
Завдання ігропрактиків – розширення та підтримання максимально багатої
зони невизначеності, в якій і відбувається пошук шляхів розкриття теми і
рішення проблем.
Можливість ефективного вирішення багатоаспектних проблем
з'являється за рахунок занурення учасників гри в особливу ігрову атмосферу і
одночасно їх втягнення у вирішення не навчальної, а цілком реальної для
них проблеми. Реальні життєві зіткнення стають настільки інтенсивними, що
учасники ведуть себе так, ніби гра є самою реальністю. ОДГ забезпечує
інтенсивний розвиток кожного учасника ігрової дії, його збагачення новими
знаннями, вміннями, навичками, технологіями. Гра передбачає також
вдосконалення процесів взаємодії учасників, розширення їх комунікативної
компетентності.
 294

Додаток Г.1
«Шкала ситуативної та особистісної тривожності Ч. Спілбергера -
Ю. Ханіна».
Мета: визначити рівень ситуативної тривожності (СТ) особистості в
умовах складної психологічної ситуації, а також рівень особистісної
тривожності (ЛТ) як індивідуальної риси особистості, яка не залежить на
момент обстеження від конкретної ситуації.
Методика складається з двох опитувальників, за допомогою яких
можна визначити рівень ситуативної тривожності (СТ) та рівень особистісної
тривожності (ЛТ).
Процедура
Визначення рівня ситуативної тривожності (СТ).
Проводиться з використанням опитувальника («Шкала ситуативної
тривожності»), що дозволяє виявити особливості стану особистості в
конкретній складній для неї ситуації.
Кожна відповідь оцінюється в залежності від обраного затвердження в
1, 2, 3, 4 бали.
Визначення рівня особистісної тривожності (ОТ).
Проводиться з використанням опитувальника («Шкала особистісної
тривожності»), що дозволяє виявити особливості стану тривожності як
властивості особистості, яке формується при тривалому впливі різного роду
факторів.
Кожна відповідь оцінюється в залежності від обраного затвердження в
1, 2, 3, 4 бали.
Стимульний материал
(адаптація російською мовою).
Шкала реактивной (ситуативной) тревожности
Инструкция. Прочитайте внимательно каждое из приведенных ниже
предложений, которые характеризуют состояние вашего самочувствия в
данный момент, и выберите наиболее подходящий вариант ответа
 295

(зачеркните соответствующее число): «1» - нет, это не так, «2» - почти что
так; «3» - верно; «4»- совершенно верно.
Не думайте слишком долго, отвечайте так, как Вам подумалось в
первый момент. Правильных или неправильных ответов не существует.
Бланк опросника
1. Вы спокойны 1 2 3 4
2. Вам ничего не угрожает 1 2 3 4
3. Вы находитесь в напряжении 1 2 3 4
4. Вы испытываете сожаление 1 2 3 4
5. Вы чувствуете себя свободно 1 2 3 4
6. Вы расстроены 1 2 3 4
7. Вас волнуют возможные неудачи 1 2 3 4
8. Вы чувствуете себя отдохнувшим человеком 1 2 3 4
9. Вы встревожены 1 2 3 4
10. Вы испытываете чувство внутреннего удовлетворения 1 2 3 4
11. Вы уверены в себе 1 2 3 4
12. Вы нервничаете 1 2 3 4
13. Вы не находите себе места 1 2 3 4
14. Вы взвинчены 1 2 3 4
15. Вы не чувствуете скованности и напряжения 1 2 3 4
16. Вы довольны 1 2 3 4
17. Вы озабочены 1 2 3 4
18. Вы слишком возбуждены и вам не по себе 1 2 3 4
19. Вам радостно 1 2 3 4
20. Вам приятно 1 2 3 4
Шкала личностной тревожности
Инструкция. Прочитайте внимательно каждое из приведенных ниже
предложений и зачеркните (запишите) подходящую для вас цифру справа в
 296

зависимости от того, как вы себя чувствуете обычно. Цифры справа

означают следующие варианты ответов:
«1» – почти никогда ( ответ оценивается в один бал); «2» – иногда
(ответ оценивается в два балла); «3» – часто; «4» – почти всегда( ответ
оценивается в четыре балла).
Бланк опросника
1. Вы испытываете удовольствие 1 2 3 4
2. Вы быстро устаёте 1 2 3 4
3. Вы легко можете заплакать 1 2 3 4
4. Вы хотели бы быть таким же счастливым человеком, как и другие
1 2 34
5. Бывает, что вы проигрываете из-за того, что недостаточно быстро
принимаете решения 1 2 3 4
6. Вы чувствуете себя бодрым человеком 1 2 3 4
7. Вы спокойны, хладнокровны и собранны 1 2 3 4
8. Ожидание трудностей очень тревожит вас 1 2 3 4
9. Вы слишком переживаете из-за пустяков 1 2 3 4
10. Вы бываете вполне счастливы 1 2 3 4
11. Вы принимаете всё слишком близко к сердцу 1 2 3 4
12. Вам не хватает уверенности в себе 1 2 3 4
13. Вы чувствуете себя в безопасности 1 2 3 4
14. Вы стараетесь избегать критических ситуаций и трудностей 1 2 3
4
15. У вас бывает тоска 1 2 3 4
16. Вы бываете довольны 1 2 3 4
17. Всякие пустяки отвлекают и волнуют вас 1 2 3 4
18. Вы так сильно переживете свои разочарования, что потом долго
не можете о них забыть 1 2 3 4
 297

19. Вы уравновешенный человек 1 2 3 4

20. Вас охватывает сильное беспокойство, когда вы думаете о своих
делах и заботах 1 2 3 4
Обробка результатів
Ситуативна тривожність визначається таким чином:
З суми балів з питань (3,4,6,7,9,12,13,14,17,18) відняти суму балів з
питань (1,2,5,8,10,11,15,16,19, 20), потім до отриманого результату додати 50.
СТ = (3,4, 6,7,9,12,13,14,17,18)- (1,2,5,8,10,11,15,16,19,20) +50=
Особистісна тривожність визначається так:
З суми балів з питань (2,3,4,5,8,11,12,14,15,11,17,18,20) відняти суму
балів з питань (1,6,7,10,13,16,19), потім до отриманого результату додати 35.
ЛТ = (2,3,4,5,8,11,12,14,15,11,17,18,20) - (1,6,7,10,13,16,19) + 35 =
Результати за обома шкалами інтерпретуються так:
До 30 балів - низький рівень тривожності.
31-45 балів - середній рівень тривожності.
46 балів і більше - високий рівень тривожності
Ситуативна або реактивна тривожність як стан характеризується
суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням,
заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на
стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю та динамічністю в
часі.
Під особистісною тривожністю (ОТ) розуміється стійка індивідуальна
характеристика, яка відображає схильність суб'єкта до тривоги і передбачає
наявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як
загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність,
особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що
розцінюються людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги. Величина
ОТ характеризує попередній досвід індивіда, тобто наскільки часто він
відчував СТ.
 298

Особи, що відносяться до категорії високотривожних, схильні

сприймати загрозу своїй самооцінці та життєдіяльності у великому діапазоні
ситуацій і реагувати дуже вираженим станом тривожності. Якщо
психологічний тест виявляє у досліджуваного високий показник особистісної
тривожності, то це дає підставу припускати в нього появу стану тривожності
в різноманітних ситуаціях, особливо коли вони стосуються оцінки його
компетенції та престижу.
Більшість з відомих методів вимірювання тривожності дозволяє
оцінити тільки або особистісну, або стан тривожності, або більш специфічні
реакції. Єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати
тривожність і як особистісну властивість, і як стан, є методика,
запропонована Ч. Спілбергером. Російською мовою його шкала була
адаптована Ю. Ханіним.
 299

Додаток Г.2
Опитувальник «ціннісні орієнтації» Ш. Шварца.

Ш. Шварц вивів основні осі вимірювання цінностей культури з трьох

найважливіших питань, з якими стикається суспільство у всіх країнах
1. Автономія – включеність. Ця вісь вимірювання характеризує
психологічну природу кордонів між індивідом і групою. Якою мірою люди
автономні, або, навпаки, включені в їх групи? В автономних культурах люди
розглядаються як самостійні істоти (сутності), що мають свої психологічні
межі. Вони повинні виражати свої власні переваги, почуття, ідеї, проявляти
особисті здібності і знаходити сенс у власній унікальності. Виділяються два
типи автономії. Інтелектуальна автономія заохочує індивідів самостійно
слідувати власним ідеям та інтелектуальним устремлінням. Прикладами
важливих цінностей у таких культурах є відкритість до нових ідей,
допитливості та креативність. Афективна автономія заохочує індивідів
прагнути до переживання емоційно позитивних почуттів. Важливі цінності
включають задоволення, захоплюючу і різноманітну життя. У культурах, які
 300

акцентують таку цінність, як включеність Люди розглядаються як істоти

(сутності), включені в колективне життя. Сенс життя їм додають,
насамперед, соціальні відносини, ідентифікація з групою, участь у
загальному житті і прагнення до загальних цілей. Такі культури прагнуть
підтримці статусу-кво, і обмежують дії, які можуть зруйнувати групову
солідарність або традиційний порядок. Важливі цінності в таких культурах -
соціальний порядок, повага до традицій, безпека, підпорядкування і мудрість.
2. Рівність – ієрархія. Найважливіша проблема суспільства –
забезпечити відповідальну соціальну поведінку, спонукати людей
враховувати благополуччя інших і координувати з ними свої дії, розуміти їх
неминучу взаємозалежність один від одного. Цінність рівності вважає, що
люди повинні розглядати інших як людських істот, морально рівних і мають
такі ж базові потреби. Соціальний характер людей виявляється в тому, що
вони повинні відповідально співпрацювати один з одним і проявляти турботу
про благополуччя кожного. Важливі цінності в таких культурах – рівність,
соціальна справедливість, чесність, схильність до допомоги,
відповідальність, лояльність. Протилежний полюс даної осі виміру – ієрархія.
Покладається на ієрархічні системи запропонованих ролей, які забезпечують
відповідальна поведінка. Вважається, що нерівний розподіл влади, ролей і
ресурсів логічно і розумно. У процесі соціалізації люди приймають
ієрархічний розподіл ролей як само собою зрозуміле і погоджуються з
обов'язками і правилами, які вони накладають на людини. При цьому
підкреслюється відповідальність людей за виконання приписаних їм ролей в
ієрархічній системі. Важливі цінності - соціальна влада, авторитет,
підпорядкування, і добробут.
3. Гармонія – Оволодіння. Третя соціальна проблема - як люди
регулюють свої відносини зі світом природи і соціальним світом. Цінність
гармонія підкреслює необхідність бути владу з іншими людьми і фізичним
оточенням, цінувати мир і гармонію в суспільстві і природі, намагатися
зрозуміти і прийняти світ (а не змінювати його, не управляти, що не
 301

експлуатувати). Важливі цінності - мир у світі, світ краси, єдність з

природою, захист навколишнього середовища. Оволодіння – протилежний
погляд суспільства на дану проблему. Відповідно до цієї цінністю
заохочується активне самоствердження, спрямоване на оволодіння і зміна
природного і соціального оточення для того, щоб досягти групових чи
особистих цілей. Особливо важливі цінності – честолюбство, успіх,
мужність, компетентність. Цінність Оволодіння висока в культурах, які
прагматичні, прихильні до прогресу і змін, які припускають, що проблеми
можуть бути вирішені, якщо ми докладемо достатньо зусиль. Якщо певна
ціннісна орієнтація культури виявляється в крайньому ступені, вона виявляє
свою темну сторону. Проблеми в суспільстві виникають через відсутність
протилежного цінності. Наприклад, вкрай сильний акцент на включеність
стирає індивідуальність, а вкрай сильний акцент на автономію розриває
життєво важливі соціальні зв'язки.
4. Стимуляція (Stimulation). Цей тип цінностей є похідним від
організменной потреби в розмаїтті і глибоких переживаннях для підтримки
оптимального рівня активності. Біологічно обумовлені варіації потреби в
стимуляції, опосередковані соціальним досвідом, призводять до
індивідуальних відмінностей у важливості цієї цінності. Мотиваційна мета
цього типу цінностей полягає в прагненні до новизни і глибоких переживань.
5. Самостійність (Self-Direction). Визначальна мета цього типу
цінностей складається в самостійності мислення і вибору способів дії, в
творчості та дослідницької активності. Самостійність як цінність похідна від
організменной потреби в самоконтролі і самоврядування, а також від
интеракционную потреб в автономності і незалежності.
6. Універсалізм (Universalism). Мотиваційна мета даного типу
цінностей – розуміння, терпимість, захист благополуччя всіх людей і
природи. Мотиваційні цілі універсалізму є похідними від тих потреб
виживання груп та індивідів, які стають явно необхідними при вступі людей
 302

в контакт з будь-ким поза свого середовища або при розширенні первинної

групи.
7. Доброта (Benevolence). Це більш вузький «просоціальний» тип
цінностей в порівнянні з універсалізмом. Що лежить в її основі
доброзичливість сфокусована на благополуччі в повсякденній взаємодії з
близькими людьми. Цей тип цінностей вважається похідним від потреби в
позитивному взаємодії, потреби в афіліації та забезпеченні процвітання
групи. Його мотиваційна мета - збереження благополуччя людей, з якими
індивід знаходиться в особистих контактах (корисність, лояльність,
поблажливість, чесність, відповідальність, дружба, зріла любов).
8. Традиції (Tradition). Будь-які соціальні групи виробляють свої
символи і ритуали. Їх роль і функціонування визначаються досвідом групи і
закріплюються в традиціях і звичаях. Традиційний спосіб поведінки стає
символом групової солідарності, виразом єдиних цінностей і гарантією
виживання. Традиції найчастіше приймають форми релігійних обрядів,
вірувань і норм поведінки. Мотиваційна мета даної цінності - повага,
прийняття звичаїв та ідей, які існують в культурі (повага традицій,
смиренність, благочестя, прийняття своєї долі, помірність) і дотримання ним.
9. Конформность (Conformity). Визначальна мотиваційна мета цього
типу – стримування і запобігання дій, а також схильностей і спонукань до
дій, які можуть завдати шкоди іншим або не відповідають соціальним
очікуванням. Дана цінність є похідною від вимоги стримувати схильності, які
мають негативні соціальні наслідки (слухняність, самодисципліна,
ввічливість, повагу батьків і старших).
10. Безпека (Security). Мотиваційна мета цього типу – безпека для
інших людей і себе, гармонія, стабільність суспільства і взаємовідносин.
Вона спричинена базових індивідуальних і групових потреб. На думку
Ш. Шварца, існує один узагальнений тип цінності безпеку (а не два окремих
– для групового та індивідуального рівня). Пов'язано це з тим, що цінності,
які стосуються колективної безпеки, в значній мірі висловлюють мета
 303

безпеки і для особистості (соціальний порядок, безпеку сім'ї, національна

безпека, взаємне розташування, взаємодопомога, чистота, почуття
приналежності, здоров'я).
 304

Додаток Д.1
Техніка «Очищення від тривог»
Ми іноді дуже втомлюємося, і тоді хочеться відпочити ...
Лягайте зручніше, закрийте очі і постарайтеся уявити собі незвичайну
подорож. Все про що скажу ...
Давайте збирати мішок. Покладемо в нього все, що заважає: всі образи,
сльози, сварки, смуток, невдачі, розчарування ... Зав'яжемо його і вирушимо в
дорогу... Ми вийшли з будинку, де ви живете, на широку дорогу ...
Шлях наш далекий, дорога важка, мішок тисне на плечі, втомилися і стали
важкими руки, ноги. О-ох! Як хочеться відпочити! Давайте так і зробимо.
Знімаємо мішок і лягаємо на землю. Глибоко зітхнемо: вдих (затримати
3сек), видих (затримати 3 сек) - повторити 3 рази. Дихається легко, рівно
глибоко ... Ви відчуваєте, як пахне земля? Свіжий запах трав, аромат квітів
наповнює подих. Земля забирає всю втому, тривоги, образи, наповнює тіло
силою, свіжістю ... Треба йти далі. Вставайте. Підніміть мішок, відчуйте - він
став легше ... Ви йдете по полю серед квітів, стрекочуть коники, дзижчать
бджоли, співають птахи. Прислухайтеся до цих звуків ... Попереду прозорий
струмочок. Вода в ньому цілюща, смачна. Ви нахиляєтеся до нього,
опускаєте долоньки в воду і п'єте із задоволенням цю чисту і прохолодну
воду. Відчуваєте, як вона розтікається приємно по всьому тілу прохолодою.
Усередині приємно і свіжо, ви відчуваєте легкість у всьому тілі ... Добре!
Увійдіть в воду. Вона приємно пестить ноги, знімає напругу і втому. Ви
стрибаєте з камінчика на камінчик, вам легко і радісно, мішок зовсім не
заважає, він став ще легше ... Різнокольорові бризки розлітаються і
блискучими крапельками освіжають обличчя, лоб, щоки, шию, все тіло.
Добре-о!
Ви легко перебралися на інший берег. Ніякі перешкоди не страшні! ...
На гладкій зеленій травичці стоїть чудовий білий будиночок. Двері відчинені
і привітно запрошує вас увійти. Перед вами грубка, можна посушитися. Ви
сідаєте поруч з нею і розглядаєте яскраві язички полум'я. Вони весело
 305

підстрибують, танцюючи; підморгують вуглинки. Приємне тепло пестить

обличчя, руки, тіло, ноги, ... Стає затишно і спокійно. Добрий вогонь забирає
всі ваші печалі, втома, смуток ... Подивіться, ваш мішок спорожнів ... Ви
виходите з дому. Ви задоволені і заспокоєні. Ви з радістю вдихаєте свіже
повітря. Легкий вітерець пестить ваше волосся, обличчя, тіло. Тіло ніби
розчиняється в повітрі, стає легким і невагомим. Вам дуже добре. Вітерець
наповнює ваш мішок радістю, добром, любов'ю ...
Все це багатство ви віднесете в свій будинок і поділіться зі своїми
дітьми, рідними, друзями. (Пауза не менше 30 сек)
Тепер можете відкрити очі і посміхнутися - ви вдома і вас люблять.
 306

Додаток Д.2
Техніка «Щоденник енергії»
Щоденник ділиться на два розділи: «Е +» і «Е-». У перший розділ
вносяться події, люди, ситуації, які радують, допомагають досягати
результатів, одним словом - дають енергію. У другій - ті, що наганяють тугу,
дратують і дратують, тобто енергію забирають. Досить часто негативні події
опиняються в центрі уваги і обдумування таких ситуацій займає багато сил та
енергії. Як не дивно, перерахування негативних подій на папері може
зробити їх менш значимими. До того ж, при письмовому перерахуванні
можна побачити, що насправді негативні події не такі численні. Переваги у
тому фіксування інформації дає можливість предметно подумати над
питаннями – як збільшити кількість подій і взаємодій з людьми, які
посилюють продуктивність, що можна поміняти в зв'язку з подіями, які
енергію забирають. Тобто з’являється думка, що все можна змінити, знайти
вихід із ситуації, що виникає.
 307

Додаток Д.3.
Техніка «Мої страхи»
 308

Додаток Д.4
Ритуал «прощання» – «Вправа вікінги»
Слово ведучого: Вікінги скандинавомовні племена, що в
Середньовіччі заселяли прибережну, а також континентальну
частину Скандинавії та Балтійського моря. Згодом поширили свою експансію
на всю Європу, Північну Атлантику та Близький Схід. Часто на завойованих
землях засновували власні поселення. В Англії, Нормандії, Ісландії, на
Сицилії та у межиріччі Дніпра та Волхви утворили власні держави. Зрештою
змішалися з місцевими племенами. Проте де б вони не були, залишалися
безстрашними воїнами. Вони вірили, що тільки загиблі в бою потраплять в
Вальхаллу — золочені палати давньоскандинавского бога воїнів Одіна, разом
з яким будуть битися до останньої битви богів з силами зла. Тому вікінги
майже ніколи не здавалися в полон і не відступали навіть у безнадійній
ситуації, прагнучи лише знищити якомога більше ворогів в бою.
Одним з «великих» мистецтв у часи вікінгів було вміння пити. У часи
вікінгів рогу й чаші, як мечі, списи, щити та інші предмети, що мали своє
власне ім'я — по імені свого власника або виробника, а частіше оригінальне
прізвисько, пов'язане з особливими властивостями, якими володіли. По верху
рогу часто йшла напис із рун. Ці магічні знаки мали охоронну силу і повинні
були захищати від псування і отрути.
Але більше всього під час частувань вікінги полюбляли вихвалятися
власними досягненнями в бою, щоб всі знали про славного воїна. А також
ніколи не забували подякувати своєму товаришеві та добре вихвалити його
перед іншими. Щоб всі знали про силу та славу в бою. А також обов’язковою
процедурою застілля було дати обіцянку всім присутнім про славні перемоги
в майбутньому. Обіцянка могла вартувати життя вікінгу, адже сказане перед
усіма – виконувалось без обговорень з наведеними доказами.
Сьогодні вам, подібно до племен вікінгів, довелося мужньо боротися з
власними переживаннями, емоціями, страхами. Тому вам точно є за що
сьогодні себе похвалити. А також подякувати вашому близькому товаришеві.
 309

Як кубок перемоги по черзі передавайте м’ячик по колу, чітко

дотримуючись правил гри:
1. Продовжити фразу, я хвалю себе за те, що я сьогодні …..(відкритий,
готовий до змін, був включений, дозволив собі задуматись, приділив увагу
проблемі і т.д).
2. Товаришу по ліву руку подякувати, продовживши фразу: Дякую тобі
за те, що ти сьогодні …(був доброзичливим, вмів вислухати, поділився,
підтримав мене, посміхався).
3. Пообіцяти зробити щось дуже важливе особисто для себе.
Наприклад: обіцяю, що буду більше часу приділяти собі, спробую завтра
ефективно попрацювати, завершити почату справу, поспілкуватись з
друзями, будь що)
 310

Додаток Ж
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
а) статті у фахових виданнях, включених до переліку, затвердженого
МОН України :
1. Гончаренко Ю.В. Вивчення життєвого простору особистості:
філософсько-психологічний аспект. Науковий вісник Херсонського
державного університету. Серія : Психологічні науки. 2016. Вип. 1. С. 130 –
134.
2. Гончаренко Ю.В. Соціально-психологічні особливості якості
життєвого простору особистості. Актуальні проблеми психології: збірник
наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України.
Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2016. Т. 7. Вип. 41. С. 108 – 116.
3. Гончаренко Ю. В. Життєві стратегії особистості: психологічний
аналіз. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія :
Психологічні науки. 2017. Вип. 1.2. С. 79 – 83.
4. Гончаренко Ю.В. Способи організації життєвого простору
особистості в умовах невизначеності. Актуальні проблеми психології :
збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН
України. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка. 2017. Том. VII. Вип. 44. С. 81
– 91.
5. Мельник Ю.В. «Тренінг Організація життєвого простору в умовах
невизначеності» як інструмент корекції неоптимальних стратегій організації
способу життя особистості в умовах невизначеності». Актуальні проблеми
психології : збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка
НАПН України. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2019. Том. VII. Вип.
44. С. 136 – 146.
б) статті у збірниках, включених до міжнародних наукометричних
баз:
6. Мельник Ю.В. Оцінка особистістю життєвої ситуації як невизначеної
в різних сферах її життєдіяльності. Психологічний часопис : збірник наукових
 311

праць / за ред. С.Д. Максименка. No 11. Вип. 5. Київ : Інститут психології

імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, 2019.
С. 191– 203 URL: https://doi.org/10.31108/1.2019.5.11.13
7. Мельник Ю.В. Психологічна структура стратегій життєдіяльності
особистості в умовах сучасності. Науковий вісник Херсонського державного
університету. Серія : Психологічні науки. 2020. Вип. 2. С. 43–49.
8. Shvalb Yu., Melnyk Yu. The features of strategies for behavior of
personality, that are in a situation of uncertainty. The Scientific Heritage. Budapest,
2019 №. 42 – 4, p. 61– 66.
в) статті у збірниках матеріалів наукових конференцій:
9. Гончаренко Ю.В. Психологічні особливості прийняття рішень в
умовах ситуації невизначеності. Наукові записки : збірник матеріалів
науково-практичної конференції викладачів і студентів. Серія : Психологія.
Вип. 7. Вінниця. 2016 С. 27 – 29.
10. Гончаренко Ю. В. Психологічні особливості життя сучасної молоді.
Actual questions and problems of development of social scitnces. Kielce : Holy
cross universiti, faculty of liberal arts and education, 2016. (International
scientific-practical conference). (Proceedings of the Conference). С. 117 – 120.
11. Гончаренко Ю. В. Копінг - стратегії особистості в умовах
невизначеності. Realita a perspektivy vyvoja spolocnosti: socianlne,
psychologicke a politicke aspekty. Medzinarodna vedecko-prakticka konferencia –
Sladkovicovo, Slovenska republika, 28 – 29 oktobra – 2016 r. P. 26 – 29.
12. Гончаренко Ю.В. Психологічні особливості позиціонування
життєвої стратегії особистості. Наукові записки : збірник матеріалів науково-
практичної конференції викладачів і студентів. Серія : Психологія. Вип. 8.
Вінниця. 2017. С. 24 – 27.
13. Мельник Ю.В. Психологічні стратегії життєдіяльності, як способи
організації життєвого простору особистості. Наукові записки : збірник
матеріалів науково-практичної конференції викладачів і студентів. Серія :
Психологія. Вип. 9. Вінниця. 2018. С. 34 – 36.
 312

14. Мельник Ю.В. Психологічні особливості організації життєвого

простору особистості в умовах сучасності. Zbiór artykułów naukowych
recenzowanych., Baku. Wydawca: Sp. z o.o. «Diamond trading tour», 2019., P. 49
– 57.
15. Мельник Ю.В. Спосіб життя і життєдіяльність як новітні предмети
психологічного аналізу. Наукові записки : збірник матеріалів науково-
практичної конференції викладачів і студентів. Серія : Психологія. Вип. 10.
Вінниця. 2019. С. 42 – 45.
16. Мельник Ю.В. Вплив ситуації невизначеності на психоемоційне
благополуччя особистості. Благополуччя особистості як мета психологічних і
соціальних практик : матеріали всеукраїнського науково-практичного
семінару (25 вересня 2019 року, Київ) / за ред. Ю.М. Швалба. Київ : Інститут
психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 2019. С. 31 – 36.
17. Мельник Ю.В. Життєвий простір особистості як складова
ситуаційної невизначеності. Наукові записки : збірник матеріалів науково-
практичної конференції викладачів і студентів. Серія : Психологія. Вип. 10.
Вінниця. 2020. С. 26 – 29.
18. Мельник Ю.В. Стратегії життєдіяльності особистості в ситуації
невизначеності. Сучасні проблеми екологічної психології: соціальні та
особистісні ресурси створення благополучного локального середовища:
матеріали ХVІ Міжнародної науково-практичної конференції / за ред. Ю.М.
Швалба. Київ : Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Київ.
2020. С. 76 – 79.